Search trend "лінія фронту"

Про це в ефірі Еспресо сказав начальник відділення планування 13-ї бригади НГУ "Хартія" Олексій Розумний."На нашому напрямку противник продовжує здійснювати інтенсивний вогневий вплив, але до більш активних дій із застосуванням техніки, бронетехніки чи мотоциклів не переходить. Ворог продовжує діяти малими піхотними групами й намагається скоротити так звану сіру зону, створюючи сприятливі передумови для подальших, більш активних дій", - зазначив Розумний.За його словами, в окупантів через об'єктивні причини трапляється некомплект, однак вони також інтенсивно отримують поповнення, зокрема піхоти, оскільки саме вона зазнає найбільших втрат."Зазвичай росіяни не тримають значну кількість піхоти на першій лінії, а розміщуються невеликими групами по 5–6 військовослужбовців на окремих ділянках. Оскільки зараз лінія фронту досить розтягнута вглиб, то якщо всіх підрахувати, то в сумі виходять досить значні сили", - додав Розумний.Російська окупаційна армія намагається увійти у місто Куп’янськ Харківської області з північного заходу.

Бої на Донбасі. Фронт сягнув Дніпропетровщини? Лиман та Ялта оборона. Загроза оточення Покровська та Костянтинівки. Донецька область, мапа боїв, лінія фронту у Донецькій, Луганській області. Дані ЗСУ, Генштаб — липень 2025

Найгарячіша ситуація на Покровському напрямку

Про це Еспресо розповів Михайло Самусь, директор Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk, співзасновник Консорціуму оборонної інформації."У Європі визріває усвідомлення, що російська загроза - це не епізод, а довгострокова геополітична реальність, тож необхідно радикально зміцнити власні оборонні спроможності. І ключовим елементом цього процесу має стати глибока й системна інтеграція між українським оборонно-промисловим комплексом та європейською оборонною екосистемою", - зауважує експерт.Експерт звертає увагу на нову фінансову ініціативу ЄС - SАFЕ (Sесurіty Асtіоn fоr Еurоре), яка була затверджена Радою ЄС у травні 2025 року. Програма дозволяє мобілізувати до €150 млрд для спільних закупівель, масштабування виробництва, а також інвестування в критично важливі оборонні технології. Вперше в історії ЄС відкрив таку програму для третьої країни - України - майже на рівних умовах. Але разом з цим з’явилися й нові вимоги: щонайменше 65% компонентів продукції, що фінансується в рамках SАFЕ, мають походити з ЄС або акредитованих партнерських країн. Це означає, що українським компаніям доведеться або локалізовувати частину виробництва у Європі, або вибудовувати гнучкі механізми кооперації з європейськими структурами.За словами експерта, локомотивом швидкої інтеграції може стати така спільна українсько-європейська ініціатива як ВrаvеТесh ЕU, яка передбачає включення українських компаній не як субпідрядників чи сторонніх консультантів, а як рівноправних партнерів."З ВrаvеТесh ЕU вперше в історії ЄС формується окремий спільний хаб для оборонних стартапів - середовище, де інновації мають не лише з’являтися, а й одразу масштабуватися під потреби реального фронту. Уже на старті йдеться про проривні технології: автономні бойові системи, засоби протидії високоточним авіабомбам (КАБам), дрони з управлінням через оптоволоконний кабель - усе це не проекти на майбутнє, а реальні відповіді на сьогоднішню війну, які потрібно впроваджувати на полі бою негайно", - коментує Самусь.  Він підкреслює:  саме український фронт сьогодні - глобальний полігон бойового тестування технологій майбутнього: від роїв FРV-дронів і тактичних ШІ-алгоритмів до кіберударів і гібридних рішень управління вогнем. На початку проєкту, Україна та ЄС інвестують у спільні ініціативи по €50 млн. Планується, що надалі фонд оперуватиме більшими сумами, адже вже є країни, які готові доєднатися до ВrаvеТесh ЕU. "Україна сьогодні - це діюча лабораторія війни майбутнього. І якщо Європа справді хоче отримати стратегічну автономію, їй потрібно не просто інвестувати в українські технології - їй потрібно інвестувати в українців як рівноправних партнерів. Бо саме через Україну пролягає нова стратегічна лінія оборони Європи, - резюмує експерт.

Росія не демонструє жодного наміру закінчувати війну в Україні. Ворог посилено тисне на Покровськ, паралельно здійснюючи штурмові дії й на інших напрямках. Крім Донеччини, окупанти просунулися й на Запоріжжі та Харківщині. Повний текст новини

Бої на Донбасі. Фронт сягнув Дніпропетровщини? Лиман та Ялта оборона. Загроза оточення Покровська та Костянтинівки. Донецька область, мапа боїв, лінія фронту у Донецькій, Луганській області. Дані ЗСУ, Генштаб — липень 2025

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Найгарячіша ситуація на Покровському напрямку

На початку вересня має відбутися зустріч Сі Цзіньпіна, Путіна і, можливо, Трампа. Цьому передує активна комунікація , зокрема між Урсулою фон дер Ляєн і Сі Цзіньпіном. Трамп подарував Путіну 50 днів відстрочки.Усе це впирається в дату 2-3 вересня, коли має відбутися зустріч. Усі впливові гравці мають сконцентруватися – або перед ударом, або перед розрядкою. До чого це може нас усіх довести? Якщо коротко, я вважаю, що перспектива тристоронньої зустрічі Путіна, Трампа і Сі, чесно кажучи, малоймовірна, а якщо й відбудеться, то буде винятково офіційною, пов’язаною з відвідуванням Китаю у зв’язку зі святкуванням ювілею завершення Другої світової війни. У Путіна заплановано дві поїздки до кінця року - до Китаю і до Індії, і вони напевно відбудуться. Трамп також до кінця року планує зустрітися з Сі.На мій погляд, так звані 50 днів – це умовний термін. Це навіть підтвердив Держдеп США, один зі спікерів сказав, що це не дата, яку ми намітили як якусь межу – це просто позначення вікна. Тобто в будь-який момент можуть статися якісь події, а не через 50 днів.Тому орієнтуватися на конкретний таймлайн, який Трамп систематично використовує в риториці, немає сенсу. Тут, швидше, визначальними є чинники в міжнародній політиці, які впливають на сприйняття російсько-української війни. Тому що нас лякає зараз не те, що станеться через 50 днів, коли Путін ні до чого не вдасться задля Трампа, як уже було раніше. Скоріше, лякає хаос, який виникає у світовій політиці, у якій всі великі гравці дещо ізолюються від того, що відбувається, дистанціюються.Ось тут величезна проблема, тому що виникає атмосфера, в якій усі дивляться і думають: оце нічого не можна зробити з Іраном, не можна… ну, не можна – то й не можна. Нічого не можна вдіяти з сектором Гази… ну, не можна, то й не можна. І це може виявитися також фактором сприйняття російсько-української війни: нікуди не просувається, провалилася мирна ініціатива щодо припинення вогню без попередніх умов на 30 днів, чи на 60 днів, чи на 90. Кінця не видно, і на тлі загального політичного хаосу почнуть відсуватися взагалі від війни.Поки що цього не видно. Я хочу наголосити, що немає сенсу нагнітати дуже великий песимізм, тому що видно кроки європейські, найбільших країн: і база "Рамштайн" відбулася, і досить чіткі заяви робить генерал Гринкевич, якого нещодавно призначили командувати американським контингентом в Європі. Є повідомлення про те, що США повертають ядерну зброю на територію Великої Британії - тобто є лінія новин, яка дає можливість сподіватися, що контур буде цілком збережений.Але, поза тим, очікування, що через 50 днів щось станеться, - це негативний чинник, емоційно небезпечний. Ось так би я сказав зараз.Ми побачили черговий вияв того, що остаточно все зацементують і перетворять Росію ще й на цифровий концтабір, і ця ініціатива виходила не з низів - це скинули зверху вниз. Відповідно, будуть використовувати і теперішню ситуацію для впровадження цифрового концтабору з кримінальною відповідальністю за вияв нелояльності в цифровому просторі.Це підготовка Росії до довгого, незрозуміло якого сценарію. Китай у себе це активно впроваджував, а комунікація між Пекіном і Москвою в питаннях безпеки є дуже активною. Як це вплине на кремлівську стратегію війни?Так, я згоден, ви маєте рацію. Річ у тім, що видно добре за всією сукупністю подій літа 2025 року, що Путін, і Кремль, і РФ як політична система явно переходять у наступну фазу – у нову фазу авторитаризму й тоталітаризму. Це, безумовно, так. І насамперед це результат воєнного провалу Росії. Адже попри те, що три роки війна іде і Путін, і вся верхівка, очевидно, налаштовані довести цю війну до того кінця, який вони для себе визначили результатом. Вони цього не досягли, і це дається взнаки, тому що всі ці заходи в цифровій сфері, весь цей цифровий суверенітет, який раптом почав розвиватися скаженими темпами і який перетворює РФ на концепцію повністю автономної, ізольованої фортеці, - видно, що це вже зачепило все: і культуру, і освіту, і всі комунікації, які можливі в цифровій сфері.Усе це показує, що Кремль збирається воювати, не пристане ні на який компроміс, натомість збирається ізолюватися і покладатися на ті канали, які має, включно з Китаєм. Зрозуміло, що ці канали з осені скоротяться, тому що вводять пакети санкцій, 18-й пакет введено. Очевидно, що і Трамп зробить санкційний крок – поки що незрозуміло, наскільки потужний, але він буде.І на цьому тлі вся ця цифрова свистопляска в Кремлі змушує думати, що, так, якась форма мобілізації – а ми раніше говорили і я вважав, що не буде мобілізації, Кремль до неї не вдасться, та зараз я починаю думати, що це можливо. Тому що нема перелому, немає результату, немає відчутного успіху. Путін явно вимагає від генштабу добитися якогось результату за 50 днів, тим більше що він прохопився про це в розмові з Трампом, і це стало публічним.На цьому тлі розмови про те, що Кремлю доведеться-таки проводити мобілізацію, зараз мають більш переконливий вигляд, ніж пів року чи рік тому.Чого б вони хотіли досягнути мобілізацією? Ідеться про глобальну підготовку до ще більшої війни, можливо не лише з Україною? Про мобілізацію соціуму, щоби посилити теперішні позиції на фронті? Чи для консервації ситуації?У Кремлі, але й також у Вашингтоні, у європейських столицях мають цифрову соціологію настроїв і реакції на мобілізацію. Які ж мобілізаційні заходи готуються в Росії?Мобілізація – це дуже важко, вона створює хаос, вимагає дуже великої логістики. Тому Кремль її уникав, і мав би уникати й надалі. Але, по-перше, наростання і дуже швидкий розвиток дронової війни – це вимагає військових контингентів. По-друге, Кремль не відступиться від ідеї захоплення чотирьох територій. Він не може цього зробити, це очевидно, що ні у 2025-му, ні у 2026 році цього не станеться. І взагалі незрозуміло, чи станеться це колись, - швидше за все, ніколи.Але це мета Кремля. І зараз момент, коли на третьому році війни, після відмови від миротворчої ініціативи Кремлю потрібно демонструвати успіх. Тому тут будуть кроки великі. Річ не в тім, щоб Кремль зміг досягти цього військовими засобами. Я гадаю, Кремль за допомогою мобілізації збирається просто демонструвати Україні і всьому альянсу підтримки України, що наміри дуже тяжкі, дуже сильні. Аби просто викликати і в Україні, і в європейських колах панічні настрої, якийсь упадок.Кремль надає великого значення, як завжди, дестабілізації, хаотизації політики, а не прямому воєнному результату на полі бою. Але тут я хочу наголосити: мобілізація і, можливо, все, що ми зараз читаємо про наміри Кремля нарощувати свої можливості в ракетобудуванні, у дроновій війні, - це все скеровано на те, щоби показати: США, Європа, якщо підтримуватимуть Україну, нічого не доб’ються.І на цьому тлі, я бачу, розігруються зараз різні інформаційні скандали, які наче мають підкреслити, що Україна в поганому становищі, що вона не зможе протриматися пів року – не те що два роки війни.Мобілізація, як казав Ніколай ІІ перед розстрілом, - це справа серйозна. Я думаю, він зрозумів, що величезною помилкою було робити таку мобілізацію, яку Російська імперія зробила в 1914 році. Коли побрили бороди, перевзули в чоботи з лаптів, а хтось і в лаптях, можливо, пішов. І одна гвинтівка на десятьох. Ясно, що психологічно це впливало на німців. Але практично - росіяни у Східній Пруссії зрозуміли, що так це не працює.Дронова війна теж має свій психологічний ефект. Путінська концепція передбачала, що війна буде за лінією фронту, тобто атакуватимуть українські міста. Але тепер ми побачили, що російське авіасполучення лягло. І для цього достатньо з певною регулярністю запускати певну кількість дронів.Іранська система ППО (а це російська система з китайськими чіпами і іранськими ноу-хау) показала, що це направду ізраїльське небо. І що установок С-300 і С-400 біля Москви може бути недостатньо.І ось тоді можуть початися питання еред народу в лаптях, якому мають брити бороду і кожному десятому дати трьохлінійку імені Мосіна.  Багато хто з тих, що спостерігають за всім, говорять, що для самої РФ подальше продовження війни дійсно наближує дуже тяжкий крах і катастрофу. І одна з причин полягає в тому, що такого роду агресивна війна, і навіть не агресивна війна з  такою мобілізацією веде до того, що знизу піднімаються досить похмурі, хаотичні суспільні настрої. Направду як це було під час Першої світової, та навіть Другої світової війни. Суспільством ширяться різні чутки. Чутки стають нескінченними, через це комунікації і всі дії влади перетворюються на кашу, що сприяє розпаду.Так, це реалістичний сценарій. І що далі, то більше. Бо добре видно, що в Путіна не так уже працює та сама вертикаль, з будування якої він починав свою політичну кар’єру як очільник РФ. Адже всі в один голос кажуть: де вертикаль? Нема. Відбуваються не просто арешти у відомствах і міністерствах – іде хвиля, яку важко інтерпретувати, ця хвиля змінює настрої всередині бюрократії російської, цивільної і військової. Потоком ідуть арешти в цивільних адміністраціях, у суддівському корпусі.Це все, дійсно, наслідки того, що трирічна війна зайшла в глухий кут. І видно добре, що Кремль хотів би результату, та результату нема. Спеціальні служби, і депутати, і весь патріотичний табір висувають усе нові й нові ініціативи, доволі божевільні, - щоб підтримувати цю війну. Це дійсно створює нову ситуацію, яка може закінчитися просто крахом усієї системи.Хотілося б, щоб цей крах настав якомога швидше. Я мимохіть згадав концепцію великих реформ і концепцію війни Івана ІV, московського царя і царя казанського. Коли він побачив, що війна іде не так, як він хоче, то відразу зрозумів, хто в усьому винен, -  погані князі. А підкоригувати все може опричнина.Потім цей досвід застосовував Сталін, використовуючи НКВД, щоб Генштаб краще воював. "Цар" видавав циркуляри - поголів’я воєначальників зменшувалося. Це мало колосальні наслідки, але на війну це не впливало. А як зараз? Арешти, загадкові самогубства – хтось же ж це реалізовує. І ці "хтосі" – це нова потенційна еліта, і визріває Малюта Скуратов. Не "великий" макроекономічний перемовник Кирил Дмитрієв – ні, гряде Малюта.Це правильно, принаймні щодо розмов, що десь у Москві чи в Росії є якась "партія миру". Але, зверніть увагу, це вже якось так зникло. Пів року тому ще запитували експертів: а що там з "партією миру", "партією війни"? Як показала зараз історія трампівської ініціативи, на яку Кремль відгукнувся певним чином, - жодної "партії миру" нема і ніякий Кирил Дмитрієв чи якісь "загадкові персонажі" російської політичної сцени не є не лише самостійними прихильниками миру, а й навіть не є реальними групами.Тому немає сумнівів, і просто наочно видно, що впродовж року посилюється ФСБ і весь контур спецслужб у політиці та всьому господарсько-економічному житті. Це було і раніше, звісно. Але зараз добре видно, що не просто ФСБ, а збігається позиція з багатьох питань без жодних конфліктів у "веж" - збігається позиція в адміністрації президента, ФСБ, ради безпеки, міністерства юстиції і решти. Зараз уже неможливо говорити, що в уряді Росії є якісь технократи, на яких згодом можна буде поглянути з надією, що, можливо, вони закінчать цю війну чи перейдуть до якоїсь іншої форми - ні.В уряді остаточно залишилися люди, які просто послідовно адаптують російську економіку до війни, до ізоляції та самоізоляції, вони цілком віддані путінізму як ідеології. Там не видно нікого, хто мав би іншу позицію сьогодні, всі вони абсолютно втягнуті активно в освоєння окупованих територій згідно з путінською доктриною.Тут нема вже, як на мене, жодних причин дивитися на це по-іншому. Коли ми говоримо, що така опричнина завжди закінчується якимсь руйнуванням і вона не може підійматися в репресіях нескінченно високо у своєму градусі, - це так. Але питання: коли і чим закінчиться це чергове й остаточне панування силових структур?Я б сказав, що це є небезпекою і що європейські країни правильно готуються до поганих сценаріїв зараз, до таких сценаріїв, що путінське і кремлівське безумство вихльосне за межі цієї війни й почнеться її розширення. Я вважаю, що правильні слова, які ми чуємо, правильні оцінки німецьких і британських аналітичних центрів і військових центрів про те, що, якщо раніше казали, що конфлікт із Кремлем можливий близько 2035-го чи 2030 року, то тепер кажуть, що залишилося, можливо, півтора року або два до ситуації, коли політична ситуація буде такою, що небезпека такого конфлікту значно зросте й вимагає великих оборонних кроків зараз.Дуже важливо сьогодні непокоїтися щодо трьох речей. Перше: укріплення східного флангу НАТО не повинно відбуватися окремо від підтримування всіх заходів із підтримки обороноздатності України з боку Євросоюзу та з боку США, і взагалі з боку всього глобального альянсу. Тобто необхідно посилювати східний фланг і оборону Європи, але не таким чином, щоб Україна виявилася за межами цього контуру.Другий важливий момент полягає в тому, що не треба надто лякатися кремлівського проникнення в Європу. Це перебільшують, і це перебільшення доволі небезпечне, воно створює враження, буцімто Кремль всемогутній. Ні. Тут потрібна певна мобілізація європейських країн – урядів і суспільств, - для того щоб показати, що демократія стоятиме, вона не піддасться ні на який «правий поворот» – ультраправий радикальний. Ядро демократії і ліберальної культури збережеться в Європі. Це важливо для України. Тому що якщо сама Європа "поїде з гори", то на що тоді спертися Україні в її боротьбі та спротиві – вона залишиться в ідейному сенсі слова сама, і це погана історія.І третій важливий момент: яку б риторику Дональда Трампа ми не чули, наскільки це було б нестійко, треба все більше відділяти цю риторику від того що США робитимуть. Тому що все ж таки міністерство оборони США продовжує взаємодію з Україною та європейськими країнами.Що буде з американською воєнною присутністю в Європі? В якому форматі йтимуть поставки озброєння для України? Казати про те, що вони припиняться повністю - ні українська, ні європейська дипломатія не можуть на це погодитися, зупинитися на цьому й просто зафіксувати. Отже, в якомусь обсязі це буде. Тобто треба продовжувати цю роботу.Надто багато уваги приділяють риториці Трампа. Але ми вже її зрозуміли, минуло шість місяців.Трамп закидає одночасно десять тез, які є взаємосуперечливі. Він у такий спосіб дезорієнтує всіх: сьогодні каже одне, завтра друге, створюється хаос. Потім по закритих каналах з допомогою якогось Віткоффа чи Келлога передаються його справжні наміри, а тоді знову великий переторг.Усі ми були подивовані, я думаю, що це був серйозний сигнал, коли він запитав, за версією американських журналістів, у президента України щодо ударів по Санкт-Петербургу і Москві. Це ж не те що Трамп вирішив повивчати військову географію Росії – це сигнал, який правильно відчитали в Кремлі.З іншого боку, Трамп надавав по губах "товаришу" Медведєву після чергового його твіту про ядерний попіл. Тобто Трамп веде подвійну (чи потрійну) гру в слоєний пиріг, де перший шар – індичка, другий – ананаси, а в третьому може бути і кров’яна ковбаса.Саме так. Я теж на це звертаю увагу і добре бачу, що слова Трампа про те, що Україна могла б завдавати більш тяжких для РФ ударів, зокрема по столичних містах, - це не просто слова. Адже сама логіка війни, те, як вона складається, веде до цього. Тобто Трамп цими словами відреагував на повідомлення про безперервні обстріли Києва, які були й раніше, звісно, але не в такому масштабі. І росіяни повинні зрозуміти, що сьогодні вони лежать в аеропортах і зупинені авіаперевезення через дронові атаки, а за пів року дійсно сама Москва виявиться ходом війни, бо якщо такі удари по Києву, то чому їх не буде по Москві? Вони будуть з якогось моменту. І це, дійсно, реальність. Я гадаю, це усвідомлюють і Собянін, мер московський, і губернатор Петербурга Бєглов – вони всі розуміють, до чого йде: столичні міста Росії так чи інакше опиняться під більш тяжкими обстрілами за пів року.І не лише. Оцінюючи перспективи війни через пів року, через 9-12 місяців, треба розуміти, що Кремль вдався зараз до масштабної ескалації, відмовившись від пропозиції Трампа. І не просто відмовився – Путін це зробив досить брутально, продемонстрував, що збирається інтенсифікувати війну. Ну, так у відповідь на це сама логіка ситуації війни вимагає масштабної відповіді.І, на мій погляд, ця відповідь буде, я не уявляю собі, щоб тут історія розгорталася якимось іншим чином, аніж ударом по всій путінській концепції війни.І це серйозна відповідь. Вона вимагає комплексного підходу, але реалізовуватися якщо буде, то це відбуватиметься швидко. Коли ми говоримо про столичні російські міста, як це може вплинути на усвідомлення росіянами? Вони перетворили концепцію війни на "війна – для бідних", або "війна – для найманців", або "війна – для бурятів". По Москві чи Санкт-Петербургу не їздять бусики російських воєнкомів, але мобілізація російська це передбачає, тож зрозуміло, чому Путін її відкладав.Я бачу зараз ось що: путінська ідеологічна вертикаль, навіть на прикладі становища з авіаперевезеннями, працює зовсім не так, як хотілося б путінській адміністрації і всій кремлівській пропаганді. Люди в аеропортах – ми це добре бачимо – проклинають не Україну і українців, вони проклинають авіакомпанії, які до цього не готові. Така сама ситуація і в прикордонних областях, де населення читає всі ті самі матеріали і бачить чудово, що відбуваються арешти серед керівників областей, що відповідали за безпеку цих регіонів. І сюди скеровано цілком зрозуміле негативне ставлення. Навіть уже зараз, на загрозах обстрілів аеропортів російських, видно, як реагують громадяни: їх обурює насамперед те, що російська протиракетна оборона неспроможна, керівництво авіакомпаній неспроможне взаємодіяти з військовими, московська влада неспроможна і так далі. І це працюватиме й надалі, якщо більш тяжкі наслідки будуть для російського населення в умовах ескалації.Історія з Баку: закатовані азербайджанці, жорстка демонстративна відповідь Алієва. Але це поведінка не просто колишнього номенклатурника. Алієв – друг і союзник президента Ердогана, який свого часу сказав, що Туреччина і Азербайджан не просто братські народи – вони мають спільні цілі, зокрема, можливо, і військові. Як ви вважаєте, Путін побоявся лізти на Баку?Не зовсім зрозуміла історія цього конфлікту, чесно кажучи, тому що він набув дуже серйозного характеру. Алієв раніше не відповідав так різко Кремлю. Не зовсім зрозуміло, чому Кремль дійшов до ситуації такого конфлікту з Азербайджаном. Адже, треба нагадати, що ще в лютому 2022 року, за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення, був підписаний договір про союзництво між Росією та Азербайджаном.Не вдаючись до подробиць, можна сказати, що це конфлікт, який не врегулюється зараз чи найближчим часом. Очевидно, що він має якісь серйозні причини. Позиції азербайджанської діаспори сильно зачепило - настільки сильно, що всі попередні стосунки між Москвою і Баку поставлені під загрозу. І треба сказати, що Путін тут поки що нічого не робить, а ФСБ і силові структури гуляють як хочуть щодо азербайджанців. Це все в Баку бачать і сприймають як неприйнятне. Плюс цей конфлікт завдає удару по всій концепції руху Кремля через Азербайджан на Іран, тобто створенню транспортних коридорів. Побачимо, як буде за 4-5 місяців.

Бої на Донбасі. Фронт сягнув Дніпропетровщини? Лиман та Ялта оборона. Загроза оточення Покровська та Костянтинівки. Донецька область, мапа боїв, лінія фронту у Донецькій, Луганській області. Дані ЗСУ, Генштаб — липень 2025

В Україні триває 1249-й день повномасштабної війни

Бої на Донбасі. Фронт сягнув Дніпропетровщини? Лиман та Ялта оборона. Загроза оточення Покровська та Костянтинівки. Донецька область, мапа боїв, лінія фронту у Донецькій, Луганській області. Дані ЗСУ, Генштаб — липень 2025

В Україні триває 1248-й день повномасштабної війни

Бої на Донбасі. Фронт сягнув Дніпропетровщини? Лиман та Ялта оборона. Загроза оточення Покровська та Костянтинівки. Донецька область, мапа боїв, лінія фронту у Донецькій, Луганській області. Дані ЗСУ, Генштаб — липень 2025

В Україні триває 1247-й день повномасштабної війни

Влада Донецької області прийняла рішення про примусову евакуацію родин з дітьми з міста Добропілля та ще 9 населених пунктів, до яких наближається лінія фронту. Джерело: голова ОВА Вадим Філашкін в Теlеgrаm Пряма мова очільника області: "Розпочинаємо евакуацію родин з дітьми у примусовий спосіб з міста Добропілля, сіл Ганнівка, Новий Донбас, Рубіжне Добропільської громади та сіл Добропілля, Надія, Новокриворіжжя, Новомар'ївка, Новофедорівка, Ракша Криворізької громади".

Росія може атакувати країну Балтії, копіюючи операцію Збройних сил України на Курщині, каже Пйотр Кульпа, екссекретар польської делегації парламентської асамблеї НАТО, ексзаступник міністра економіки Польщі Як оцінюєте результати саміту НАТО 2425 червня в Гаазі та геополітичні умови на час його проведення? &еnsр;Він відбувся на тлі суттєвих розбіжностей у підходах країн Альянсу, насамперед США, до глобальної безпеки. Найперше це стосується військової допомоги Україні. Друга ключова тема ставлення до Росії. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте доклав чимало зусиль, аби замаскувати цю тріщину в єдності, й звідси така "картинка єдності" обіцянка витрачати на оборону 5 відсотків своїх ВВП країнами членами Альянсу. Але слід розуміти: якщо якась держава спроможна витрачати 5 відсотків ВВП на оборонний сектор, то НАТО їй потрібне значно менше. Вона сама спроможна себе захистити. Ідеться, звісно, не про невеликі економіки. Такий рівень витрат автоматично означає й збільшення попиту на озброєння передусім американське. Дональд Трамп сказав: "Мені подобається, коли європейці купують нашу зброю". Водночас у Альянсі виникають фундаментальні питання безпеки. Якщо запитати жителів країн НАТО, кого вони вважають найбільшою загрозою, частина скаже: Росію. Але в Данії чи Канаді дехто може бачити загрозу у США. А як щодо України? &еnsр;Сукупний ВВП країн членів НАТО перевищує 40 трильйонів доларів. Навіть 0,5 відсотка цієї суми це понад 200 мільярдів. Це вчетверо більше, ніж нинішній рівень зовнішньої допомоги Україні, що становить майже 50 мільярдів доларів. Але безпека Альянсу, точніше, європейських членів НАТО, тримається не лише на макроекономічних показниках. Значною мірою вона спирається на понад 120 бойових бригад Збройних сил України. Це стіна Європи. Для порівняння: на всьому континенті в європейських країнах НАТО сумарно налічується приблизно 200 бригад. Водночас змінюється природа війни. Ми входимо в епоху дроноцентричної війни, де безпілотники не лише розвідники, а головна ударна сила. Вони знищують техніку й піхоту, формують так звані кілзони простори смерті, де все, що рухається, підлягає знищенню. Входимо в епоху дроноцентричної війни Новітнє озброєння, зокрема дрони зі штучним інтелектом, здатне самостійно визначати і вражати ціль. Лінія фронту поступово трансформується з мобільного протистояння в мережу укріплених фортець, розділених мертвими просторами. Які наслідки це має для країн НАТО, особливо тих, що межують з Україною чи Росією? &еnsр;Україна зупинила наступ. Фронт завмер. Це означає паузу, яка відкриває вікно для переоцінки обставин. Згадаймо, торік Україна провела операції на території Курщини. Тож не можна заперечити, що в умовах глухого кута Росія спробує діяти дзеркально, але вже не проти України, а щодо НАТО. У такій ситуації США, ймовірно, не підуть на прямий конфлікт, пославшись на фактор ядерного стримування та небезпеку глобальної війни. Аргументи знайдуться. І це стане моментом істини: або НАТО працює, або ні. Припустімо, що Росія захопила частину Латвії чи Литви. Що вона далі робитиме? &еnsр;Спробує нав'язати переговори: мовляв, можемо відступити, але за умови виконання старих вимог. Серед них зміни на користь РФ, зокрема й коштом України. Це стане ударом по репутації НАТО. А як нині діють країни, що межують із Росією? &еnsр;Вони не чекають, що хтось прийде на допомогу. Балтія, Фінляндія, Польща укріплюють оборону, будують лінії захисту незалежно від позиції США. Вони заявили про готовність вийти з Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін. Вони шукають будь-який інструмент для захисту, бо мають перед очима приклад України: Збройні сили здатні стримувати Росію, навіть з обмеженими ресурсами. Та головна помилка недооцінювання часу, необхідного для підготовки території до війни. Україна втратила частини Запорізької та Херсонської областей саме через непідготовленість там до оборони. Питання допомоги Україні демонструє відсутність єдності Заходу Крім того, за старою доктриною, в разі вторгнення ворога країни члени НАТО перегруповуються й згодом виганяють його з території. Але всі бачили Бучу й Ірпінь. Ідея "перегрупування" неприйнятна для Польщі, Фінляндії, країн Балтії. Тому вони вже сьогодні укріп­люють прикордонні території. Що показала зустріч Дональда Трампа й Володимира Зеленського? &еnsр;Що є два різні Заходи. Трамп умовний Захід ситості, де комфорт важливіший за загрозу. Там жадібність переважає над страхом. І це проявляється в небажанні витрачати кошти на оборону не тільки України, а й загалом. Водночас США пропонують найкращу зброю, але вона й найдорожча. А Володимир Зеленський голос Заходу, який знає, що безпека потребує відданості. Це регіон Центральної, Північної та Східної Європи, де страх перед РФ сильніший за жадібність. І це породжує іншу філософію: купити не лише готове, а інвестувати у виробництво, розвиток, партнерство. Є приклади такого партнерства? &еnsр;Подивіться на Данію. Вона не лише передає зброю, а фінансує виробництво дронів в Україні. І робить це в безпрецедентному масштабі на душу населення. Також Норвегія, Литва, Німеччина розуміють, що допомога Україні дає їм нові озброєння, підходи, армію. Україна може масштабувати свої розробки. Бо в інтелекті та креативності вона випереджає Росію, але програє у промисловому масштабі. І лише разом із партнерами Центральної, Північної та Східної Європи можна подолати це відставання. Інвестиції в оборону мають стати спільними. Яке ключове питання допомоги Україні? &еnsр;Питання допомоги Україні демонструє відсутність єдності Заходу. Цинічна політика Трампа руйнує принцип колективної безпеки Альянсу. А це означає, що країни Балтії, Скандинавії, Польща, Румунія, Молдова, Україна а в майбутньому, можливо, й Білорусь мусять мати однаковий рівень безпеки. Інакше в майбутньому ми знову говоритимемо про "рух НАТО на схід" як про геополітичну помилку. Україна це колосальний воєнний досвід Що маєте на увазі? &еnsр;Такий критичний підхід до розширення НАТО був наприкінці 1990-х на початку 2000 років. Тоді був зруйнований принцип однакового статусу безпеки в регіоні. Для країн Балтії одні гарантії, для України інші. Є думки, що це було як "запрошення до війни". Подолати цей дисбаланс можна тільки через повноцінне залучення України до Заходу і до НАТО, і до ЄС. Крім того, коли Польща, Литва, Україна опиняються в єдиному безпековому просторі, ми перестаємо бути "молодшим партнером", який щось випрошує в Парижа, Берліна чи Вашингтона. Натомість стаємо союзниками з рівними правами. Це нове прочитання ідеї Міжмор'я? &еnsр;Я волію називати це Трансмор'ям. Бо йдеться тут не просто про культурні чи політичні цінності, а про спільні ризики та рівень безпеки. Це альянс, де потенційно присутні Скандинавські країни, Велика Британія, Канада, Україна, Молдова, Румунія. Його перевага у відсутності гегемона. Тут не може бути Трампа чи США як єдиного центру тяжіння. Так, Норвегія найбагатша, але саме тому вона може інвестувати у відновлення інфраструктури на просторі старого шляху "із варяг у греки" з'єднання Чорного та Балтійського морів. Польща та країни Балтії це економіки, що зростають. Україна це колосальний воєнний досвід. Неформальним лідером може бути Велика Британія завдяки історичному управлінському досвіду. І цей майбутній союз безпеки може стати реалістичною альтернативою тому, на що поступово перетворюються НАТО і США. Бо сьогодні Білий дім у своїй політичній свідомості бачить РФ як партнера вони мислять імперськими категоріями, часто спираються на романтику минулого. Мовляв, російська піхота допомогла перемогти Наполеона й Гітлера. Чи можна сказати, що саміт НАТО відбувався на тлі "перемоги" Трампа над Іраном після ізраїльсько-­іранського ракетного обміну? &еnsр;Відверто, Ізраїль це той, хто розгромив Іран. Тегеран втратив контроль над власним повітряним простором. Але головне що буде далі? Чи постачатиме Москва їм зброю? Сьогодні цього не видно, але все можливо. Може, Тегеран уже зрозумів, що у критичний момент Кремль його не підтримав. Але й наземна операція проти Ірану видається нереалістичною немає достатньої кількості військ для встановлення контролю над такою країною. Іран має ще одного партнера й покупця нафти Китай. Пекін гратиме свою гру чи показово триматиметься осторонь? &еnsр;Китай сьогодні ключовий гравець. Фактично жодна велика подія не відбувається без його мовчазної згоди. Від відносин між Пекіном і Білим домом залежить не лише глобальна ситуація, а й перебіг російсько-­української війни. Сучасна форма глобалізації приносила КНР очевидні дивіденди. Тепер США намагаються її переформатувати під власні інтереси і Китай на це реагує. Його стратегія залишатися осторонь конфліктів, не втручатися напряму, зосереджуватися на економіці. Але чи вигідно Пекіну, щоб США були втягнуті в низку локальних конфліктів і не могли зосередитися на самому Китаї? Цілком. НАТО має гарантувати безпеку своїх членів, але фактично його функції виконує Україна Ще одне: Китай єдина країна, яка потенційно може зупинити російську агресію проти України. Але не зупиняє. Чому? Бо агресія Росії сьогодні створює напруженість між США та Європою. І Китаю це вигідно. Водночас у Пекіні розуміють, що пряма атака РФ на ЄС змусить Європу схилитися до Трампа і тоді санкції проти Китаю можуть бути спільні від США та ЄС. А це для Пекіна неприпустимо. Вони вже мали досвід санкційної війни із США з 2018 року й добре розуміють ціну геоекономіки. Пекін грає в довгу. Тому нині ключові світові події розгортаються не лише на полі бою, а й за столом китайсько-американських переговорів. Що ж до Росії на чому вона тримається сьогодні? &еnsр;На нафті. Якби війна на Близькому Сході тривала, це підтримувало б ціни, а отже дало б Кремлю змогу фінансувати війну далі. Однак активний обмін ударами закінчився і її ціна знову знизилася. Водночас США дали дозвіл КНР на імпорт іранської нафти і це, на мій погляд, частина результату переговорів Вашингтона з китайцями. Також слід розуміти, що доступ КНР до ресурсів Близького Сходу дає Пекіну змогу диктувати умови Кремлю. Китай не зацікавлений у нових газогонах із РФ, він може фактично заблокувати ці проєкти або змусити Кремль продавати на китайських умовах. Повернімося до України: Єврокомісія пропонує старт переговорів про вступ України в Євросоюз, але на саміті ЄС 26 червня не ухвалили заяви про підтримку України. Чи можливий вступ України до ЄС без членства в НАТО? &еnsр;Скажу так: системи безпеки, покликані гарантувати порядок у світі, сьогодні працюють із серйозними збоями. Погляньмо на ООН, Росія й досі має право вето, що дісталося їй у спадок від СРСР. Організація не виконує базових функцій. Друге: безпека це базова потреба людини, а отже, й держави. І всі інституції мають відповідати цій потребі. НАТО сьогодні структура, покликана гарантувати безпеку своїх членів. Але фактично її функції виконує Україна. Із Євросоюзом аналогічна ситуація він уже без Британії, а це важливий компонент європейської ваги. Усі ці інституції мають пройти трансформацію. Вони повинні повернути собі роль справжніх центрів безпеки. Чи може Україна вступити до ЄС без членства в НАТО? Історія країн Центрально-Східної Європи показує: спочатку НАТО, потім Євросоюз. Бо безпека первинна. Спершу захист, потім економіка, інтеграція, промисловість. ЄС і задумувався як союз безпеки. Хоч про це часто забувають. А сьогодні ми якраз живемо в період глибокої трансформації у поглядах, структурі, підходах до безпеки. Які нині існують підходи до безпеки в Європі? &еnsр;Є принаймні три великі концепції. Перша франко-британська. Вона базується на тому, що Франція й Велика Британія володіють ядерною зброєю. І тому мають отримати особливі права в європейському ­безпековому просторі. Це погляд, який апелює до особ­ливого статусу й історичної ваги. Друга концепція німецька. Її просуває, зокрема, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Вона передбачає мобілізацію 500 мільярдів євро на оборонну промисловість ЄС, централізацію виробництва озброєння під координацією Брюсселя. Тут Німеччина використовує важелі ЄС та власну економічну потугу й бере на себе роль гаранта безпеки для всієї Європи. Третя концепція Центральної та Східної Європи. Це Польща, Україна, країни Балтії, Скандинавія. Яка не виключає й участі Німеччини та Британії. Їхній принцип простий: не лише спільні цінності, а і спільні ризики й, відповідно, спільна відповідальність за оборону. І яка з цих моделей видається найбільш ефективною, з огляду на нинішню ситуацію? &еnsр;Історично перша модель франко-британська вже демонструвала слабкість. Вона не заперечує кулуарних домовленостей із Росією, як із "членом ядерного клубу". Німецька концепція ще небезпечніша. Адже історія показує, що Берлін неодноразово шукав компромісів із Москвою за рахунок інших країн тих, що розташовані між ними. Не забуваймо, саме Берлін десятиліттями фінансував Москву, бо купував газ і нафту. Ці кошти дали РФ змогу озброїтися, накопичити резерви у валюті й золоті. А сьогодні їх використовують проти України. Водночас Німеччина роззброювалася й навіть просила США вивести війська. Інша річ, що сьогодні вже про це забувають, а в черевики Меркель намагається стрибнути Трамп. А от третя група країн, які виступають за неподільність безпеки в Європі, виходить з іншої логіки. Усі повинні розвивати свої армії, допомагати партнерам, брати відповідальність. Тільки так можна досягнути стійкого миру. Скидається на те, ніби історичні розбіжності й далі визначають сучасну політику? &еnsр;Саме так. Історичні відмінності між Сходом і Заходом Європи сягають часів відкриття Америки. Відтоді Західна Європа розвивалася в напрямі капіталізму, особистої свободи, прав людини. Східна ж залишалася в системі авторитаризму, кріпацтва. Економічна модель базувалася на експорті сировини зерна та людей як робочої сили. Ці ментальні й політичні розриви все ще з нами. Принцип простий спільна відповідальність за оборону Третя концепція, про яку ми говорили, це спроба зламати цю нерівність, дати регіону нову роль. Але навіть тут виникають бар'єри. Наприклад, перед своїм відходом адміністрація Байдена запровадила обмеження, які фактично забороняють продаж сучасних чипів Україні, Польщі та країнам Балтії. Тобто нас технологічно прирікають залишатися в "другому ешелоні". І цю реальність треба змінювати. То в нас уже три Європи, як писав колись угорський історик Ено Сюч? &еnsр;Якщо йдеться про безпеку й загрози від РФ, то їх більше. Ще є Італія їй усе це справді менш цікаво. Вона не спри­ймає безпеку як щось першочергове. Є країни Західної Європи, де переважає небажання витрачати кошти на оборону. А є Центрально-Східна Європа, де домінує страх перед Росією. Маємо справу з різними зонами ризику. Цей поділ глибший, ніж просто геополітичні вектори. Це різні уявлення про те, що важливо, а що ні. Ви згадали Центральну Європу як єдність. Але, наприклад, Словаччина чи Угорщина не вписуються в цей страх перед Росією. &еnsр;Бо їх наглухо прикриває Україна. І є географічний чинник: російське вторг­нення до них без захоплення України малоймовірне. До того ж ці країни мають особливий менталітет це нації, які пережили історичні поразки у ХХ столітті. Це породжує загальну настороженість щодо ідеї оборони й участі в колективній безпеці. Тож справедливо говорити, що Європа сьогодні це п'ять різних Європ. І вони бачать безпекове майбутнє кожна по-своєму.

Лінія фронту перебуває у нестабільному стані, але контроль частково Сили оборони контроль зберігають. Також окупанти мають просування північніше селища Шевченко

За минулу добу змінилася лінія бойового зіткнення на деяких ділянках фронту на Донеччині — біля населеного пункту Рідкодуб, а також Новоекономічного і Зеленого Гаю.

Бої на Донбасі. Фронт сягнув Дніпропетровщини? Лиман та Ялта оборона. Загроза оточення Покровська та Костянтинівки. Донецька область, мапа боїв, лінія фронту у Донецькій, Луганській області. Дані ЗСУ, Генштаб — липень 2025

В Україні триває 1246-й день повномасштабної війни