Search trend "Інститут Ядерних Досліджень У Києві"

Уряд Німеччини оцінює майже у 12 млрд євро витрати на створення нового арсеналу далекобійної зброї, який має стримувати Росію. Як пише Politico з посиланням на документи Міністерства оборони, німецькі військові завдяки цій зброї зможуть уражати цілі за сотні та навіть тисячі кілометрів за лінією фронту.
Зазначається, що у внутрішніх документах ці заходи визначають як пріоритет Німеччини та НАТО в умовах, коли європейські країни посилюють свої армії, щоб стримати дедалі більшу загрозу з боку Росії. Так, Німеччина прагне забезпечити своїм Збройним силам можливість завдавати ударів «глибоко в тил супротивника», а також зберегти можливість застосовувати звичайну зброю «нижче ядерного порогу».
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Росія — загроза номер один для НАТО, вона прагне повернути те, чим володіла до краху СРСР — високопосадовець Альянсу


Politico пише, що план передбачає чотири етапи. Очікується, що перші зразки нової зброї почнуть надходити вже наступного року, тоді як найсучасніші системи, які Німеччина розробляє спільно з Великою Британією, мають надійти на озброєння в середині наступного десятиліття.
Згідно з внутрішніми рекомендаціями Міністерства оборони Німеччини, на розгортання сил, як очікується, знадобиться майже 12 млрд євро з державного бюджету. Водночас у виданні наголошують, що ці гроші ще не затвердили. 
В іншому документі міністерства зазначено, що витрати вже оцінили та подали в межах планування державного бюджету. У Міноборони Німеччини відмовилися коментувати цю суму та окремі програми.
Зокрема, у межах плану найшвидше Німеччина планує ввести в експлуатацію нову недорогу крилату ракету. Очікується, що це почнуть робити у 2027 році.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Путін ще раз підтвердив, що він є загрозою для НАТО — Bloomberg


У червні видання повідомляло, що Міністерство оборони Німеччини розглядало ракети американо-ізраїльського стартапу Covenant Industries та компаній, пов’язаних з Україною. Міністерство шукало озброєння, яке можна закупити у великих обсягах і швидко ввести в експлуатацію. Нові документи вказують на те, що робота над цим питанням просувається.
Так, у документах названо три можливі ракети: 
Anthem від Covenant; 
BARS, яку пропонує неназвана українська компанія;  
Flamingo від української компанії Fire Point. 
Німеччина веде переговори з двома з цих постачальників, щоб отримати ракети для випробувань уже наступного року. Водночас Берлін готує рамкові контракти для подальшого масового виробництва. 
Зокрема, у документах цю недорогу ракету характеризують як доступну за ціною та таку, яку можна виробляти у великих кількостях. Її планують використовувати разом зі значно дорожчими ракетами.
Такі кроки стали результатом висновків Берліна з війни в Україні. Там зазначають, що Київ дедалі ефективніше використовує безпілотники та ракети для атак на російські військові об’єкти й нафтопереробні заводи.
Наступний етап плану передбачає закупівлю американської зброї. На початку липня канцлер Фрідріх Мерц заявив у Бундестазі, що під час саміту НАТО в Анкарі Німеччина домовилася зі США про придбання крилатих ракет Tomahawk та їх розміщення на німецькій території.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Війна на два фронти: НАТО не готове до удару РФ і Китаю


Внутрішні документи вказують, що Німеччина прагне до кінця цього десятиліття привести в початкову бойову готовність американські пускові установки Typhon, оснащені ракетами Tomahawk. Очікується, що їх закупівля дасть Берліну перевірену далекобійну зброю на період, поки розроблятимуть європейські аналоги.
Тим часом два останні етапи плану Німеччина реалізує разом із Великою Британією. У межах торішньої угоди «Трініті-Хаус» країни спільно розробляють нову крилату ракету високого класу та гіперзвуковий плануючий боєприпас. Згідно з документами, їх планують привести до початкової бойової готовності до середини наступного десятиліття.
Уряди Німеччини та Великої Британії вже заявляли, що нова далекобійна зброя має вражати цілі на відстані понад 2 000 кілометрів. На цей спільний проєкт припадає найбільша частина грошей у нинішній оцінці витрат Німеччини.
Так, в одному з внутрішніх документів зазначено, що на розробку та закупівлю цієї зброї передбачили майже 9 млрд євро, ще 182 млн євро — на її експлуатацію. Окремо в документі заклали 1,8 млрд євро на розробку та закупівлю крилатих ракет і 97 млн євро на їхнє технічне обслуговування.
Загалом зазначені в документах суми становлять близько 11 млрд євро. Водночас в окремих офіційних матеріалах Міністерства оборони Німеччини загальну потребу у фінансуванні оцінюють майже в 12 млрд євро. Для Німеччини реалізація цього ракетного плану означає суттєві зміни.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Як Путін намагається підірвати НАТО зсередини: The Economist назвав три цілі російського диктатора


Нагадаємо, що за майже два роки використання дронів Росія змогла виявити слабкі місця в системі протиповітряної оборони НАТО. У звіті Міжнародного інституту стратегічних досліджень зазначається, що союзники не дали спільної відповіді на 19-місячну операцію РФ, яка охопила понад 10 країн Альянсу та Ірландію.
Водночас Росія використовувала вразливості не лише в європейській ППО, а й у законах та правилах застосування зброї. Це, як зазначають автори звіту, показало серйозні проблеми Європи з реагуванням на атаки безпілотників.

У 1999 році український радіофізик Олександр Філіпов разом із колегою зробив те, що вважалося складним технічним викликом: створив перший у світі настільний рентгенофлуоресцентний аналізатор, якому більше не потрібні були громіздкі бочки з рідким азотом. Сьогодні його компанія Elvatech продає високоточне обладнання у 70 країн світу, а її прилади допомагають не лише ювелірам та металургам, а й екологам, які очищують українські землі від наслідків бойових дій.
Ми поспілкувалися з Олександром про шлях від підробітків у 90-х, брак кадрів у deeptech та азарт винахідника, який не згасає вже майже пів століття.
Прогуляв хоч тиждень — все, «на виліт». Як ми вчились і заробляли на столичне життя
Любов до техніки, до радіоаматорства мені прищепив батько. Він був доктором технічних наук, на роботі досліджував методи електророзігрівання бетонних сумішей, а вдома навчав мене працювати з електроприладами — ремонтувати телевізори, збирати радіоприймачі. Розповідав мені малому про свої дослідження.
Потім під час навчання в фізико-математичній школі в Луганську мені пощастило з учителем фізики. Він так цікаво викладав свій предмет, що я вирішив: фізика — це моє. Я старанно вчився, брав участь в олімпіадах, а після школи в 1977 році вступив на радіофізичний факультет Київського державного [зараз національного, — ред.] університету імені Шевченка.
Навчання було дуже складним та інтенсивним. До прогулів ставились суворо: пропустив тиждень — все, «на виліт». Десь працювати паралельно з навчанням було неможливо. Але більшість наших студентів були з небагатих сімей, з сіл або маленьких містечок, тож ми все одно знаходили способи підзаробити на столичне життя. По ночах розвантажували вагони, на канікулах працювали будівельниками та провідниками на залізниці. Також нам платили 75 карбованців стипендії — непогані на той час гроші, враховуючи, що більшість студентів на інших факультетах отримували 50 карбованців. Тобто наш факультет вважався престижним, нас дійсно цінували, як перспективних фахівців.
Університет дав мені дуже багато. Тут я знайшов своє кохання — і не тільки до науки. На третьому році навчання я одружився зі своєю однокурсницею Анною, яка стала моїм натхненням і підтримкою. На п’ятому курсі ми вже писали диплом разом із донькою. Мала повзала по конспектах, перегортала для нас сторінки. Дружина не пішла в декрет — успішно поєднувала материнство з навчанням, а потім і з роботою.
Як розробляли спектрометри самотужки
Після випуску в 1982 році більшість людей з нашого потоку пішли працювати на тодішні мілітарні підприємства, такі як «Сатурн», «Оріон», «Арсенал», «Квазар» тощо. Ще дехто залишився викладати на кафедрі. Я і моя дружина влаштувались в Інститут металофізики Академії наук, згодом до нас приєднався однокурсник Віктор Мартинюк. Ми робили наукові дослідження в галузі фізики металевих поверхонь методами електронної спектрометрії в надвисокому вакуумі, захищали дисертації, всі троє стали кандидатами фізико-математичних наук.
Обладнання для наших наукових експериментів в готовому вигляді не було, купити його було неможливо. Я і Віктор розробляли спектрометри самотужки. Виявилось, що така техніка потрібна не тільки нам, а й колегам-дослідникам. В нас з’явилась бізнес-ідея: робити обладнання на замовлення і продавати в різні інститути, лабораторії тощо. Треба сказати, що на той момент індивідуальне підприємництво в Союзі ще було заборонене, але вже було зрозуміло, що скоро це зміниться. В 1987 році, щойно набрав чинності закон «Про індивідуальну трудову діяльність громадян», ми з Віктором зареєстрували власне «Конструкторське бюро № 1» на базі київського Центру науково-технічної творчості молоді «Прогрес».
Такі центри тоді брали розробників на борт і допомагали шукати замовників. Цей наш перший досвід бізнесу був надзвичайно цікавим:
Ми не штампували однакову техніку, а робили «індивідуальний пошив» під кожну наукову задачу
Потім Союз розвалився, фінансування науки заглухло, і наші послуги перестали бути потрібними.
Втім ми вже відчули, як це круто — мати свій бізнес, і не сумнівались, що зможемо його перезапустити. В 1991 році зареєстрували компанію Elvatech — це скорочення від «електронно-вакуумна техніка». Зараз ми вже давно не працюємо з вакуумом, але назва залишилась. Дружину більше цікавила фундаментальна наука, ніж бізнес, тож вона продовжила працювати в Інституті металофізики, а нам допомагала як позаштатна експертка.
Віктор Мартинюк і Олександр Філіпов. Інститут металофізики, 1989 рік
Про азарт винахідника
Компанію ми зареєстрували, але замовників на складні наукові прилади знайти не могли. Тим часом треба було годувати сімʼю: підростала донька, в 1992 році народився син. Довелось імпровізувати. Чим ми тільки не займались на початку 90-х! Наприклад, був період, коли в магазинах неможливо було придбати акумулятори для автомобіля — звичайні свинцево-кислотні, які зараз на кожному кроці. Ми збагнули, що можна їх робити з неліквідних срібно-цинкових акумуляторів для гелікоптерів. Їздили по всій країні, скупали ці неліквіди по різних заводах і підприємствах.
Потім збирали з них батареї, вони получались такі маленькі, легенькі. Продавали в Києві на ринку «Петрівка». Відкриваємо капот «жигуля», витягаємо стандартний акумулятор, ставимо цю нашу «іграшку». Люди дивляться, кажуть: «Вона ж маленька, як вона працюватиме?». Аж тут — тррр! — двигун заводиться. Давали людям свої контакти, гарантію, — все працювало.
Також робили розетки і вимикачі світла зі світлодіодною підсвіткою і продавали їх в магазині «Киянка» на Печерську [популярному магазині господарських товарів, який закрився в 2006 році, — ред].
Отак ми виживали в складні роки, але не втрачали надії робити щось справді вагоме. І наступним кроком неочікувано стала розробка ядерного спектрометра.
Після Чорнобильської катастрофи було дуже актуальним вимірювання радіоактивного фону ґрунтів, води, сільськогосподарської продукції тощо. Ми познайомились із двома київськими компаніями, дотичними до цієї сфери, і отримали від них задачу зробити маленький прилад, який можна підключити до детекторів іонізуючого випромінювання і визначати спектри ізотопів, якими забруднена та чи інша речовина або тіло людини. Ми сиділи над цим проєктом в лабораторії днями і ночами, вдома я майже не бував. Досі вдячний своїй дружині, що вона ставилась до цього з повним розумінням, поділяла мій азарт винахідника і часом вірила в успіх навіть більше, ніж я сам.
Олександр з дружиною, донькою Олею та сином Іллею, 1995 рік
В результаті за рік ми зробили перший прототип, замовникам він сподобався і ми стали співпрацювати. Детектори і все супутнє обладнання вони закупали за кордоном, а спектрометр використовували наш. Це виявилось досить хороше рішення, зокрема для українських атомних електростанцій.
Далі до нас звернулася компанії, які займались аналізом елементного складу речовин методом рентгенофлуоресцентного аналізу. Вони запропонували нам модифікувати ядерний спектрометр до рентгенівського. А рентгенофлуоресцентний аналіз — це, в принципі, та сама реєстрація іонізуючого випромінювання, тільки не гамма-випромінювання, як від радіоактивних відходів, а рентгенівського. З точки зору фізики механізм аналогічний.
Ми успішно виконали замовлення і подумали, що можемо робити не тільки спектрометри, а повністю готові рентгенофлуоресцентні аналізатори, тобто кінцевий продукт із найвищою доданою вартістю.
Без бочок з азотом. Як винайшли перший настільний рентгенофлуоресцентний аналізатор
У 1995 році ми разом з фахівцями кафедри ядерної фізики Київського державного університету зробили такий продукт і навіть продали декілька одиниць по Україні, зокрема на митницю і в Одеський порт. Це вже було готове рішення під ключ, але недосконале. На той момент наш рентгенофлуоресцентний аналізатор був громіздкою стаціонарною машиною.
Сам детектор стояв у посудині Дьюара — контейнері з рідким азотом для охолодження. Азот поступово випаровувався, його треба було постійно оновлювати. Якщо не зробити цього вчасно, пристрій виходив з ладу і полагодити його було неможливо. А рідкий азот — товар дефіцитний, тож люди не могли ефективно користуватись такими системами. Ми думали, як позбутись залежності від азоту, вивчали питання.
Врешті дізнались, що американська компанія Moxtek придумала напівпровідниковий детектор із термоелектричним охолодженням, для якого азот не потрібен. Охолодження відбувається завдяки ефекту Пельтьє — виникненню різниці температур при протіканні електричного струму. Це було саме те, що треба.
Я поїхав у США, запропонував ідею, як адаптувати їхній детектор для рентгеноспектрометрії (Moxtek розробив його для інших завдань). Виграв грант U.S. Civilian Research and Development Foundation (CRDF) у розмірі $3000. В 1999 році в нас уже був робочий прототип ElvaX — першого в світі настільного рентгенофлуоресцентного аналізатора з мініатюрною малопотужною рентгенівською трубкою. Він не потребує ні бочок з азотом, ні додаткового обладнання. Просто ставиш апарат на стіл, вмикаєш у розетку — все працює. Береш зразки матеріалів і вимірюєш усе, що треба.
Ми розуміли, що зробили дуже класну штуку, але не знали, як її продавати
Тут нам знов пощастило. До Moxtek звернулась індійська компанія-постачальник ювелірного обладнання, яку цікавили технології визначення елементного складу дорогоцінних металів. Американські колеги порадили зв’язатись із нами і в Elvatech зʼявився перший дилер в Індії.
Це була визначна угода, після якої наш бізнес злетів. Паралельно ми почали співпрацювати з Пробірною палатою України. Впродовж року досліджували сотні ювелірних виробів, які приносили на клеймування, порівнювали їх зі стандартними зразками, що мають сертифікований склад, обчислювати похибки. З 2001 року всі українські казенні підприємства пробірного контролю працюють на наших приладах.
З дружиною і сином, 2000 рік. На задньому плані — одна із перших моделей ElvaX
З 2010 року Elvatech випускає не тільки настільні, а й ручні аналізатори. Варто зазначити, що першу портативну модель ще в 1994 році розробила американська компанія Niton, але вона була ефективна лише для вимірювання свинцю у фарбах. Також вона не мала рентгенівської трубки: збудження зразка відбувалося за рахунок випромінювання радіоактивного джерела — ізотопа кадмію Cd-109, період напіврозпаду якого становить близько 462 днів. Через це потужність джерела досить швидко падала.
Крім того, прилад не був безпечним для здоров’я, бо випромінював радіацію безперервно, навіть у вимкненому стані
Натомість рентгенівські трубки не містять постійно діючого радіоактивного джерела, мають низьку потужність випромінювання і можуть стабільно працювати хоч десять років, визначаючи всі елементи періодичної таблиці в діапазоні від натрію до урану.
У 2018 році ми випустили модель ProSpector 3, що досі залишається найменшим, найлегшим (всього 1,05 кілограма разом із батареєю) і найшвидшим ручним РФА-апаратом. Швидкість реєстрації рентгенівських квантів становить понад 500 000 імпульсів на секунду — це в чотири рази більше, ніж у будь-яких інших аналізаторів.
В офісі Elvatech, 2016 рік
Скануємо зразок ґрунту — бачимо елементний склад. Як РФА допомагає очистити наші ґрунти після бойових дій
Зараз у нашій компанії майже 80 людей, третину з них становлять технічні фахівці — це R&D, сервіс, лабораторія, інженери виробництва. Десять років тому до Elvatech офіційно приєдналась і моя дружина. Сказала, що фундаментальної науки з неї досить, пішла з Інституту металофізики, почала вивчати маркетинг і взялась за просування нашого бренду. В результаті сьогодні наші продукти продаються в 70 країнах.
На першому місці США, на другому — Індія, далі — Бразилія, Китай, Україна, Чехія. Ювелірна індустрія досі залишається найбільшим ринком Elvatech, але наші технології затребувані майже в усіх галузях, де необхідно визначати склад матеріалів: у металургії, геології, сортуванні металобрухту, нафтопереробці. Навіть в мистецтвознавстві і археології: РФА діє на атомному рівні і не пошкоджує зразки, тож йому можна довіряти унікальні артефакти.
В Україні ми охоплюємо 90% ринку РФА-аналізаторів. Наші прилади використовує DTEK, «Нафтогаз», Національний банк, криміналістичні лабораторії Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України.
З оборонними компаніями поки що контрактів не маємо, але бачимо, що наші прилади замовляють військові частини. Навіщо — не кажуть, а ми й не питаємо.
Багато співпрацюємо з екологами, які досліджують забруднення ґрунтів на звільнених від загарбників землях. Зокрема наші аналізатори використовують науковці Національного ботанічного саду ім. Гришка, Інституту ботаніки заповідника «Асканія-Нова» [заповідник перебуває в окупації, його команда релокована в Одеську область — ред].
Фахівці картографують ділянку, беруть зразки ґрунту, а наш апарат за декілька секунд визначає повний елементний склад, зокрема концентрацію свинцю, кадмію, ртуті та інших токсичних елементів, залишків вибухових речовин.
Науковець заповідника «Асканія-Нова» сканує ґрунт на місці вирви від вибуху, 2026 рік
Як це працює? В приладі є трубка з рентгенівським випромінюванням. Це випромінювання потрапляє на атом матеріалу, який ми хочемо дослідити, і збуджує, тобто іонізує цей атом, вибиваючи з нього найближчий до ядра електрон. Збуджений стан для атома є неприродним, він тяжіє до стабілізації, тож знаходить електрон на периферії зовнішніх оболонок, який падає вниз і стає на місце вибитого електрона. Цей перехід електрона з верхньої оболонки на глибоку супроводжується випромінюванням рентгенівського кванта.
Причому його енергія строго дорівнює різниці енергії між зовнішньою і внутрішньою оболонками. І для кожного елемента періодичної системи ця енергія є фіксованою, вона ні від чого не залежить. Що робить далі аналізатор? В нього є детектор, який вловлює вже це вторинне рентгенівське випромінювання. За енергією квантів він визначає, які елементи присутні в матеріалі, а за кількістю квантів — концентрацію конкретного елемента.
Потім, залежно від характеру і ступеню забрудненості ґрунту, фахівці визначають методи його оздоровлення. Це може бути культивація спеціальних рослин, які витягують із землі важкі метали, підсаджування корисних бактерій тощо. Для контролю теж застосовують наші аналізатори. Пишаємось, що можемо долучитись до корисної справи.
Програмне забезпечення для аналізаторів, до речі, в нас власної розробки. Зараз впроваджуємо елементи штучного інтелекту та machine learning. За роки роботи накопичились величезні масиви даних про різні матеріали, і тепер треба навчити нейронні моделі автоматично розпізнавати їхні спектри.
Поки що ні в кого в світі таких технологій немає, ми сподіваємось стати першими
Оце бажання — зробити більше, краще, швидше за інших — неймовірно драйвить і не дає засумувати. Мені 66 років, з них майже 50 займаюсь улюбленою справою і досі не вигорів. Про те, щоб вийти на пенсію, навіть не думаю. Азарт не відпускає.
Напихують студентам голови формулами, а навіщо — не кажуть. Як поєднати високі матерії з реаліями життя
Єдина проблема в нашій галузі — дефіцит фахівців. Вони або захищають країну у війську, або обирають deftech-компанії з бронюванням. Маю багато знайомих технарів, яких переманили оборонні підприємства. Мене поки що не хантять, втім залишати свій я бізнес я все одно не планую.
А загалом зараз світчинг у deftech — буденна ситуація, причому як на рівні окремих фахівців, так і на рівні компаній. Навіть серед наших колишніх постачальників комплектуючих є ті, що пішли з цивільного сектору в оборонний. Для Elvatech такий варіант не розглядаємо. Ми зараз робимо те, що любимо, наш продукт важливий і затребуваний — немає сенсу змінювати стратегію, яка працює. Багато людей виїхали за кордон.
Нам теж часто радять релокувати бізнес, але ми не хочемо
Така в нас позиція: прагнемо робити український продукт в Україні. Тож шукаємо фахівців тут, вдома. Використовуємо LinkedIn, всі відомі сайти з пошуку роботи, особисті рекомендації, навіть партнерські програми для працівників у вигляді «приведи друга і отримай бонус». І все одно деякі технічні вакансії ми не могли закрити впродовж шести місяців. Навіть ті, де не потрібна радіофізична освіта, — наприклад, embedded-програміста чи схемотехніка.
Направду, я не знаю, що ми можемо зробити в умовах війни з кадровим голодом в deeptech-індустрії, окрім як вирощувати собі майбутніх працівників з сьогоднішніх студентів. Потроху рухаємось у цьому напрямку, шукаємо таланти серед студентів факультетів радіофізики та прикладної фізики Київського політехнічного інститута та КНУ імені Шевченка. Вони в нас проходять практику, пишуть дипломні роботи, працюють на виробництві і в лабораторії, зокрема з калібруванням приладів, розробкою методів аналізу. Надаємо їм обладнання для досліджень. Дехто потім залишається працювати в Elvatech, дехто знаходить себе в інших компаніях. Якщо студент добре вчився, увійти в deeptech для нього не проблема:
Зараз однаково затребувані як радіофізики з десятирічним досвідом, так і вчорашні випускники
Загалом я бачу, що фундаментальна технічна освіта в Україні була і є дуже потужна, вона не поступається західній школі. Мені є з чим порівняти, бо я знайомий з науковцями і керівниками бізнесів різних країн, буваю на міжнародних виставках і конференціях в США, Індії, Німеччині. Бачу випускників Оксфордського університету та Каліфорнійського технологічного інституту різних поколінь. База, яку дають, наприклад, у наших КПІ та КНУ, точно не гірша. Тож в Україні, безперечно, є величезний потенціал для створення класних технологічних стартапів.
Виставка технологій вторинної переробки матеріалів ReMA в Лас-Вегасі, 2026 рік
Чого нам бракує, то це поєднання високих наукових матерій з реаліями. Як і моєму поколінню, сучасним студентам напихують голови формулами, інтегралами так, що аж пара з вух валить. Але ніхто не пояснює, що з цією теорією робити. В результаті студент усе знає, але не знає, навіщо. І швидко забуває. Бо все, що не застосовується для конкретних задач одразу, по гарячих слідах, витісняється вглиб свідомості і там губиться. Я сам із таким стикався і під час експериментів в Інституті металофізики, і під час розробок для Elvatech.
Бувало, ламаєш голову над якимось рішенням, а потім згадуєш: «О, так ми ж це на третьому курсі вивчали!»
Що з цим робити? Наприклад, університети могли б створювати спільні проєкти з технологічними компаніями. Щоб студенти бачили, як із теорії може народитись ідея продукту, як працює R&D, як створюється прототип, як запускається і маштабується виробництво. Але тут би не завадила і допомога держави. Я бачу таку формулу: університет дає фундаментальні знання, бізнес — ідеї та обладнання, а держава виділяє на ці проєкти гроші.
Також треба працювати над тим, щоб студенти технічних факультетів отримували бодай базові знання з business administration: що таке фінансова модель, маркетинг, продажі, організаційна структура. Наше покоління цього ніхто не вчив. Я і сам пройшов бізнес-курси аж в 2020 році, до того Elvatech зростав органічно — нам пощастило вчасно зробити крутий продукт і зустріти потрібних людей. В сучасному світі просто зробити «красиву штучку», не цікавитись бізнесовими механізмами і сподіватись на успіх, на жаль, неможливо.

Рятувальник пересувається серед уламків багатоповерхового житлового будинку в Києві, Україна, пошкодженого внаслідок удару російської балістичної ракети 6 липня. Геня Савілов/AFP/Getty Images

Повітряна війна змінює характер протистояння: дрони дістають дедалі далі, а дефіцит ППО перетворює захист міст на критичне випробування для України.
Як пише CNN
Повномасштабна війна Росії проти України дедалі більше зміщується у повітряний простір. Хоча лінія фронту здебільшого не зазнає різких змін, обидві сторони нарощують далекобійні атаки дронами та ракетами. Їхні ударні можливості дедалі частіше переважають спроможності протиповітряної оборони.
Наслідком стають руйнування енергетичної й економічної інфраструктури, а також збільшення кількості загиблих і поранених цивільних. Менеджерка з досліджень Східної Європи ACLED Ольга Поліщук звернула увагу на зростання числа атак, людських втрат та розширення переліку цілей.
Україна нарощує удари дронами по Росії
Україна й раніше завдавала ударів по російській території далеко від фронту, однак протягом останнього року її безпілотні технології помітно вдосконалилися. Наприкінці червня Президент України Volodymyr Zelensky оголосив 40-денну кампанію з посилення атак дронами в глибині Росії. За словами його радника, цей підхід планували продовжувати.
Українські сили дедалі частіше обирають цілями об’єкти, які пов’язані з російською енергетикою, військовою логістикою та економікою. Серед них:
нафтопереробні заводи;
танкери;
електропідстанції;
логістичні об’єкти російської армії на окупованій частині сходу України;
склади Wildberries.
Київ заявляв, що склади Wildberries можуть вважатися законними військовими цілями, оскільки компанія постачає російських військових на фронт. Українські безпілотники також неодноразово долітали до Москви та долали російську оборону поблизу Санкт-Петербурга.
Дослідниця Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень Natia Seskuria вважає, що масштабні удари мають не лише символічне, а й практичне значення. Вони можуть уповільнювати літній наступ Росії, оскільки змушують її витрачати більше ресурсів на пошук і перехоплення українських дронів.
Раніше Росія концентрувала засоби ППО переважно біля українського кордону та безпосередньо на фронті. Проте збільшення кількості цілей у російському тилу змушує її розосереджувати оборонні системи на значно ширшій території.
Росія зберігає перевагу за масштабами атак
Повітряна ескалація відбувається з обох боків. Після атак на об’єкти Wildberries Росія, зокрема, спрямовувала удари по складах українського магазину електроніки Rozetka.
Водночас ACLED зафіксував скорочення кількості наземних боєзіткнень. Російські війська захоплюють окремі невеликі населені пункти, проте їхнє просування залишається повільним.
Росія все ще завдає Україні значно більше ударів, ніж сама зазнає на власній території. За один з останніх місяців середня кількість атак становила:
Росія – 172 атаки на добу;
Україна – 28 атак на добу.
Російські війська збільшують число дронів, крилатих і балістичних ракет у межах однієї атаки, намагаючись перевантажити українську протиповітряну оборону.
За підрахунками CSIS, у липні Росія випустила по Україні 139 балістичних ракет – це був найвищий показник від початку року. Для перехоплення таких ракет Україні потрібні американські ракети Patriot, які залишаються дорогими та дефіцитними.
Під час одного з масованих ударів по Києву та Київській області загинули щонайменше 17 людей. Росія застосувала понад два десятки балістичних і протикорабельних ракет, при цьому жодну з них не вдалося збити.
Зростання втрат серед цивільних і дефіцит ППО
У червні ООН зафіксувала найбільшу від 2022 року місячну кількість загиблих і поранених цивільних в Україні. За першу половину року втрати серед мирного населення становили:
щонайменше 1 396 загиблих;
7 978 поранених;
на 37% більше жертв, ніж за аналогічний період 2025 року.
Більшість загиблих і поранених перебували на територіях, які контролює українська влада.
Міністерство закордонних справ Росії заявило, що від початку року в Росії нібито загинули щонайменше 797 цивільних. Водночас ці дані не вдалося незалежно перевірити. Росія заперечує умисні удари по цивільному населенню, хоча жителі міст поблизу фронту описували постійні атаки малих дронів як “дронове сафарі”.
Посилення повітряної війни збільшує потребу України у засобах протиповітряної оборони, передусім у ракетах-перехоплювачах Patriot. Обмеження американської допомоги та скорочення запасів озброєння ускладнюють захист українських міст і критичної інфраструктури.
Аналітики вважають, що без відчутного внутрішнього тиску на Росію шанси на швидке дипломатичне завершення війни залишаються низькими. За нинішніх умов ризик подальшого посилення взаємних повітряних ударів зберігається, а найбільшу ціну за це продовжують платити цивільні.
Можливо, вам буде цікаво:
Повітряна війна між Іраном, Ізраїлем та США призвела до сотень загиблих і масштабних ударів по ядерних об’єктах Ірану.
Російська армія завдала 971 удару по 42 населених пунктах Запорізької області, поранивши жінку та п’ятирічну дитину.
Росія нарощує балістичні удари по Україні, а українські сили шукають спосіб знищувати мобільні пускові установки до запуску ракет.
The post Повітряна війна посилюється: Росія завдає ударів у шість разів більше за Україну first appeared on Межа. Новини України..