Search trend "мали"

Не має значення, чи довго вона пробуде на посаді, це цікавий кейс з багатьох точок зору.Отже, Керолайн 27 років, і вона наймолодша речниця Білого дому — і вік тут має значення, бо це не звична довга поступова поїздка соціальним ліфтом, як це буває в таких системах. В інстаграмі вона ідентифікує себе так: "Дружина. Мама. Прессекретарка Білого Дому". Бувши вагітною, Керолайн об'їхала всю країну з кампанією Дональда Трампа, народила сина під час неї й повернулась на роботу через 4 дні.  Батьки Левітт мали кіоск з морозивом, де вона працювала влітку, та салон вживаних автомобілів. Керолайн закінчила католицьку середню школу, і в її інстаграм окремо багато про віру.В інтерв'ю вона розповідала, що її сформувала католицька освіта: "Це навчило мене дисципліни, це наблизило мене до моїх власних стосунків з Богом, а також навчило мене важливості  служіння суспільству та відданості вашій громаді".  Левітт вступила в коледж Святого Ансельма на софтбольну стипендію, в студентські роки писала статті в газету коледжу, підтримуючи  Трампа та критикуючи "ліберальні медіа". Зверніть увагу: це статті для студентського вісника, і це схоже на послідовну позицію.  Керолайн стажувалась у Білому домі під час першого президентства Трампа. Вона стала першою у своїй родині, хто має ступінь бакалавра (спеціальність  - "політика та комунікації"). Одружена з 59-річним девелопером Ніколасом Річчіо.  Читайте також: Трамп і свобода словаПрезидент Трамп сказав про неї так: "Керолайн розумна, жорстка і довела, що дуже ефективна комунікаторка".Попри те, що в медіа її називають "Барбі", цікаво подивитись, який підхід до роботи з журналістами вона впроваджує.Як речниця Білого дому, Керолайн Левітт змінила правила акредитації,  дзвонить  журналістам з нецензурною лайкою і не надто добирає слів для характеристики традиційних ЗМІ.У консервативному подкасті Ruthlеss вона розповіла, що коли  до неї надходять запити від журналістів, то  її улюблене — дивитись імена, щоб потім їх перевірити й  знайти, що "це якісь спонсори Демократичної партії, які фінансуються Джорджем Соросом" (і там "соросята", уявіть).Правда, після цього Білий дім пояснював, що це був жартівливий коментар, зроблений у смішному подкасті. Але ми бачили, як, наприклад, розбісився Дональд Трамп, коли прочитав, що журналісти написали,  як Путін протримав його Віткоффа 8 годин у приймальні. Написавши, звісно, що то "фейкові новини", бо насправді ж Віткофф нікого не чекав.Отже, це не жарти, а таки позиція.Одразу ж по призначенню Керолайн Левітт заявила, що створює нові місця в пулі для подкастерів, інфлюенсерів та інших незалежних творців контенту — для "нових медіа". Своє презирство до "старих медіа" вона не надто і приховує. Аssосіаtеd Рrеss  зараз, наприклад, судиться з адміністрацією Трампа за допуск на брифінги.  Там є ще цікавий момент: Левітт відтіснила Асоціацію кореспондентів Білого дому, оскільки вважає, що вони більше не повинні мати монополію на організацію преспулів, і це виглядає як ціла революція.Читайте також: Брехня є важливою частиною публічної самопрезентації Трампа  Керолайн Левітт звинувачують у тому, що вона повторює заяви президента Трампа — усі, брехливі, фальшиві, неверифіковані.І що дуже впевнено поводиться навіть тоді,  коли  помиляється сама. Наприклад, обмовка, що Мін'юст президента Трампа зосередиться на "боротьбі з правопорядком" замість на "боротьбі за правопорядок", стала масовим мемом.Чим цікавий цей кейс?Тим що — як управлінське рішення Дональда Трампа його було б неправильно оцінювати лише з точки зору компетентності/некомпетентності. Він,  в першу чергу, про активізм і відданість, а не про професійні якості.Якщо постежити, то Керолайн Левітт активно використовує неполіткоректну риторику, як і сам президент. Щобільше, я б сказала, що це риторика, властива хуліганам, кривдникам і розгніваним або ображеним дітям. Вони в прямому сенсі говорять однією мовою.Тому це про поділяння цінностей (навіть якщо ми їх не приймаємо) - проти професійних вимог.Я тут не можу не згадати українські комунікаційні паралелі.З дуже яскравого — запрошення тг "Труха" на закриту зустріч журналістів з президентом Зеленським. Це обурило моїх колег і мене, але цікаво, що були люди (з аудиторії), які тоді звинувачували стариганів із традиційних ЗМІ, що вони, мовляв, віджили своє і заздрять. Читайте також: "Вашинґтон став двором Нерона..."Схоже — зустріч з інстаграм-інфлюенсер/ками керівника ГУР Кирила Буданова, тоді як із журналістами такої зустрічі не було.І все це на тлі не надто вдалих діалогів президента Зеленського з українськими інституціалізованими ЗМІ — також з великими, треба сказати, аудиторіями. Я сама неодноразово писала і говорила про невдалі чи некомпетентні управлінські рішення у сфері комунікацій, які дуже притаманні ОП.Але от я думаю зараз, що це не так про рішення, як про іншу управлінську філософію.Так, зміни в медіасередовищі величезні, це факт. Аудиторії інфлюенсерів такі, що з ними неможливо не рахуватися.Але і своїми політичними прихильниками дуже комфортно, це також факт. А коли про тебе знімає кіно лише Дмитро Комаров, а відоси — Аліна Шаманська, то взагалі прекрасно.І яка все ж таки тонка межа  між вибудуванням такого комфорту і загрозою свободі слова.  І тут уроки для нас.Я бачу, як українська аудиторія обурюється заявами президента Трампа,  бо вони чіпляють нашу гідність і зазіхають на нашу безпеку.Але я не думаю, що далеко не всі навіть думають про те, як важливо захищати незалежні медіа.Але ж якщо немає правди — то немає і нічиєї політичної відповідальності.  Правда не має змагатися з брехнею, бо вона точно програє.ДжерелоПро авторку. Тетяна Трощинська, журналісткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів. 

Ціна нафти марки Вrеnt за два дні знизилася на $10 після заяви президента США Дональда Трампа про запровадження мит майже для всіх країн. Про це свідчать дані Тrаdіng Есоnоmісs. На початку квітня барель нафти коштував близько $75, а до середини 4 квітня ціна впала нижче $65. Востаннє такі низькі показники спостерігалися у серпні 2021 року. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рейтинг Трампа впав до найнижчої точки На думку аналітиків, головною причиною падіння стало не стільки оголошене Трампом мито, скільки несподіване рішення ОПЕК+ значно збільшити видобуток із травня. Франческо Гаттеї, топменеджер італійської нафтової компанії Еnі, в коментарі Rеutеrs зазначив, що мита з боку США мали обмежений вплив на нафтовий ринок. Ціни почали падати ще швидше після того, як Китай оголосив про введення у відповідь мит на американські товари. Запроваджені президентом США Дональдом Трампом мита, прискорили падіння вже приблизно до 7% на новинах про введення нових торгових мит США. Так, ціна бареля нафти марки Вrеnt опустилася нижче $70 станом на 16 годину 3 квітня. Така вартість востаннє фіксувалася 19 березня.

Заступник міністра освіти й науки України Михайло Винницький розповів про 17% студентів, які під час мобілізації та воєнного стану лишаються за кордоном. Юнаки мали б повернутись додому по програмі академічної мобільності, але не вертаються і цим порушують умови виїзду.

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ). Це об’єднаний проєкт українських аналітичних та дослідницьких організацій, спрямований на посилення інформаційної підтримки та аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.Фактори зближення Європи та України в оборонно-промисловому комплексіБерезень 2025 року став початком нового відліку часу для України та Європи. Після низки кроків США у бік від союзників по НАТО для країн Європи проблема створення континентальних бойових спроможностей без Сполучених Штатів перетворилося на дуже конкретне завдання. Для України ж з’явилися нові можливості для  повноцінної інтеграції у європейський оборонний та оборонно-промисловий простір. Адже у  найвпливовіших столицях європейського НАТО усвідомили, що ефективна конструкція цього простору без України неможлива. Неможлива,  оскільки ми вже випереджаємо європейських партнерів на багатьох напрямках, в Україні з’являється усе більше нових інноваційних рішень у оборонній промисловості. Деякі з цих рішень системно цікавлять партнерів у Європі та можуть серйозно посилити філософію військово-технічного співробітництва.Що може дати Україна Європі. Крилаті й балістичні ракетиУ березні 2025 року з’явилася інформація про вдале застосування вітчизняних крилатих ракет, зокрема модифікованої версії, що створена на базі протикорабельної ракети Р-360 МЦ, вже названої "довгим Нептуном". Озвучено, що ракета має дальність ураження до 1000 км та бойову частину у 150 кілограмів. Якщо так, то цілком існує можливість організації додаткових виробництв – як в інтересах ЗСУ, так і для потреб країн Європи. Зокрема, у 2024 році вже кілька разів згадувалася Румунія як потенційний партнер для спільного виробництва. В кейсі "довгого Нептуна" цілком можливе застосування і "данської моделі" - з фінансуванням європейцями створення "довгої ракетної руки" України. Враховуючи, що Україні потрібно для ефективного ураження військових об’єктів РФ щонайменше кілька тисяч ракет, як крилатих, так і балістичних, власні та спільні з іноземними державами виробництва вкрай важливо розвивати. Крім того, такі ракетні досягнення цілком дозволяють українським політикам порушувати питання про входження промислових груп не тільки у спільні виробництва, але й у спільні розробки ракетної техніки. Варто згадати, що нещодавно МВDА повідомив про розширення та намір подвоїти виробництво ракет у 2025 році. Для України це чіткий сигнал для розвитку ракетного співробітництва на європейських або спільних ділянках. Київ вже має перший досвід перемовин та позитивних рішень у ракетних питаннях, зокрема, з МВDА Іtаly та Lеоnаrdо, то ж робота може надалі йти від суто спільного виробництва до організації розробок. Наприклад, для України було б вкрай важливо долучитися до розробок ракет нового покоління FС/АSW, які називають наступницями Таurus та Stоrm Shаdоw/SСАLР. Німеччина також створює нову ракету RСМ² дальністю ураження 500 км. На відміну від КР Таurus, ракета RСМ² буде запускатись з різних платформ, включно з РСЗВ та військово-транспортного літака. Більше того, країна розглядає можливість створення нової крилатої ракети дальністю дії  2000 км. Важливо, що ракета виготовлятиметься без комплектуючих США.Франція з листопада 2024 року також розглядає питання створення балістичної ракети дальністю 1000 км. Тож Україна із вже наявними розробками та напрацюваннями у цій сфері цілком може запропонувати участь у розробках та кооперацію у виробництві обом країнам.Що може дати Україна Європі. Українські безпілотникиПоки з розробками ракет ситуація виглядає як перспектива на майбутнє, Україна у березні 2025 року успішно випробувала власний далекобійний дрон дальністю до 3000 км. Це, знову таки, можливість масштабування за допомогою "данської моделі", або створення спільних виробництв.  Взагалі вітчизняні компанії усе більш впевнено долають відстань до локалізації виробництв безпілотників різних типів. Так, у березні 2025 року компанія Vyrіy Drоnе вперше передала партію локалізованих FРV-дронів, що були зібрані повністю із українських комплектуючих. Загалом темпи нарощування виробництва дронів Україною вражають. У 2024 році вдалося виготовили 1,8 млн БАК,  у 2025 році за перший квартал вже вироблено близько 500 тисяч дронів. Допомогли дерегуляція законодавства, пільгове кредитування під 5% річних у гривні, що з’явилося нещодавно, та річні контракти в межах державного замовлення. Компанії змогли планувати свою роботу, почали зростати і деякі з них вже мають 500 – 700 працівників.Спільні проекти, які вже діють в альянсі з ЄвропоюПерші результати у розвитку військово-технічного співробітництва в напрямку спільних розробок, та особливо із залученням приватного сектору ОПК України, вже з’явилися наприкінці 2024 – на початку 2025 році. Скажімо, "Українська бронетехніка" отримала від європейського оборонного холдингу Сzесhоslоvаk Grоuр ліцензії на виробництво танкових та артилерійських снарядів. А шведська Sааb обрала у партнери для спільних розробок українську приватну компанію Rаdіоnіх. І це лише початок. У державних компаній прогрес ще відчутніший. Французька оборонна компанія Тhаlеs спільно з АТ "Укроборонпром" створюють спільне підприємство на території України. Естонська оборонна компанія Frаnkеnburg Тесhnоlоgіеs оголосила, що почне виробництво ракетних систем в Україні. Фінська компанія Іnstа Grоuр Оy спільно з українськими фахівцями розробила та представила новий ударний дрон Stееl Еаglе ЕR для ЗСУ. Литва разом із партнерами з України будують завод вибухових речовин нового покоління. АТ "Українська оборонна промисловість" та данська Wеіbеl Sсіеntіfіс будуть розробляти та виробляти радари. А ще раніше франко-німецький консорціум КNDS передбачав участь українських розробників у проєкті створення танку майбутнього (Маіn Grоund Соmbаt Systеm).Що має зробити Україна для інтеграції в європейський ОПКВажливими кроками до подальшого розвитку мають стати розвиток спроможностей українських підприємств виготовляти компоненти до різного роду безпілотників  - щоб перейти від збирання БАК з іноземних комплектуючих, переважно китайських,  та позбутися залежності, зокрема, від Китаю. Аби перетворитися на впливових міжнародних гравців у цьому сегменті, потрібна повна лібералізація і можливість виробництва, локалізації компонентів в Україні. Без цього вихід на міжнародний ринок не відбудеться - безпілотники з китайськими комплектуючими будуть мало цікавити країни НАТО. При цьому розвиток компонентної бази неможливий без подальшої дерегуляції всієї системи.Є проблеми з пошуком партнерів та виходом українських компаній на європейський ринок. Українські приватні високотехнологічні підприємства вимушені самостійно шукати виходи на оборонні компанії Європи та пропонувати проєкти співпраці, оскільки державні органи намагаються у першу чергу пропонувати у якості партнерів саме державні підприємства. Як приклад можна навести роботу Альянсу "Нова енергія України" (розробники та виробники БАК, РЕБ), яким вдалося самостійно домовитися із німецькою компанією Dіеhl Dеfеnsе про забезпечення системами захисту зенітних ракетних комплексів ІRІS-Т та нових САУ RСН 155 сучасними засобами РЕБ, галузь, де ОПК України в рази перевершує досягнення європейців. Але це той випадок, коли результат було досягнуто радше "всупереч", ніж "завдяки". Такі підходи ускладнюють отримання фінансової підтримки на виробництво зброї українськими приватними оборонними підприємствами, бож фінансові ресурси виділяються у відповідь та офіційні запити відповідних українських структур влади. Це також шкодить або відчутно уповільнює можливості отримання українським ОПК деяких унікальних комплектуючих для зброї. Приміром, у згаданому Альянсі "Нова енергія України" наводять приклад: досі не вдалось отримати ключовий елемент створюваного альянсом  сучасного підводного дрону, оскільки потрібна інерційна система є системою західного виробництва,   до того ж, коштує майже стільки ж, скільки увесь підводний апарат.    Зважаючи на такі проблеми, фахівці ОПК та й  самих Сил оборони просувають ідею:  в рамках створення в Силах оборони України корпусів мають бути запроваджені дослідно-бойові підрозділи та можливість закупівлі командуванням корпусів (та ймовірно, найбільш вагомих тактичних з’єднань) певних типів озброєнь – безпілотників усіх видів, засобів РЕБ, зв’язку та частини боєприпасів. Для реалізації цієї задачі слід в стислі терміни передбачити формування таких дослідно-бойових підрозділів (відповідно - батальйонів та рот). Вони оперативно тестуватимуть у ході бойових дій новітні оборонні системи, створені західними оборонними компаніями та спільно з українськими партнерами.Ідея заслуговує на особливу увагу через те, що винятковим козирем українських новітніх оборонно-промислових структур є саме їхня безпосередня близькість до лінії зіткнення, а іноді й присутність на полі бою. Це надає миттєвий зворотній зв’язок щодо рівня ефективності нових типів зброї. Тим більше, що нерідко ОПК-структури створені із ветеранів армії, колишніх досвідчених вояків, які одночасно є інженерами та конструкторами.  Представники ж, і тим більше, керівники високотехнологічних західних компаній не мають можливості отримати дані щодо практичного тестування зброї на війні, або отримують інформацію через місяці, що суттєво гальмує провадження сучасних інноваційних рішень. Тобто, можливісті тестувати сучасні західні озброєння та брати безпосередню участь у їх удосконаленні дають унікальні шанси для нашої співпраці з західними компаніями. Також у Міноборони або у Генштабі ЗСУ має бути створений підрозділ з оперативного обміну даними про появу в Україні нових технологічних рішень та компетенцій зі створення нових ОВТ, а також появи нових запитів на отримання чи закупівлю окремих технологій західних оборонних компаній. На цей підрозділ доцільно буде покласти також відповідальність за взаємодію з приватними оборонними компаніями держави. Окремо варто зупинитись на такому важливому аспекті, як відкриття Україною експорту озброєнь. Експорт українських оборонних технологій та озброєньВарто зауважити, що деякі ділянки експорту озброєнь під час широкомасштабної війни залишалися "відкритими" - скажімо, на поставки запасних частин для індійських літаків Ан-32 українського виробництва. Індія, хоч і прийняла рішення закупити західні військові транспортники, зацікавлена відновити й Ан-32, які справді унікальні. Та й хотіла після того прикупити новітні Ан-178. Україні ж вкрай потрібні боєприпаси (та й не тільки), які Індія давно виробляє самостійно. Так само можна сказати й про Туреччину - авіаційні двигуни для місцевих БАК постачалися українською компанією "Івченко-Прогрес".Звісно, про експорт можна говорити тільки в тих випадках, коли конкретну зброю, послуги чи продукцію подвійного призначення, з якихось причин не можуть закупити вітчизняні замовники. Однак для динамічного розвитку технологій сектору Міltесh в цьому питання потрібна максимальна гнучкість, оскільки навіть під час масштабних бойових дій виробники не завантажені на 100%. Наприклад, у лютому 2025 р. з’явилася інформація про те, що простоює більше половини потужностей компаній "Технологічних Сил" – зокрема, провідні українські виробники "Технологічних Сил" не змогли реалізувати в інтересах держави 63% своїх виробничих потужностей. Фахівці наголошують, що це майже типова ситуація. Після завершення ж активної фази війни  доля низки підприємств ОПК взагалі опиниться під загрозою.Експорт оборонно-військових технології здатен посилити ЗСУ новітніми озброєннями, сприяючи "обміну опціями", наприклад, з Туреччиною чи Індією. Україна здатна експортувати зброю, продукцію подвійного призначення та послуг на 3-4 млрд доларів щорічно. Це допомогло б  забезпечити притік нових технологій і загалом технологічний відрив від ворожої РФ. Важливим супутнім чинником розвитку ВТС може бути спільна робота на світовому ринку озброєнь - поставки комплектуючих та вузлів для озброєнь, які країна-партнерка реалізовує самостійно. Якщо турецька компанія Ваykаr продає свої бойові безпілотники майже чотирьом десяткам країн світу, то авіаційні двигуни для цих БАК можуть бути не тільки прибутком української компанії "Івченко-Прогрес", але й надавати можливості для нових розробок і модернізації наявних двигунів.  Експорт зброї сприятиме розвитку економіки, створенню нових, в тому числі, стратегічних галузей промисловості. Це забезпечить "високотехнологічність" країни в цілому, її стійкість у майбутньому, у період ймовірного "холодного протистояння" з Росією. Експорт дозволить розвинути науково-виробничі школи. Нарешті, експорт – це ще й технологічне й фінансове стримування противника шляхом блокування експорту зброї РФ та суміжних критичних товарів.Що мають спільно  зробити Україна та ЄвропаПитання синергії ОПК України з західними оборонними компаніями полягає у об’єднанні зусиль в сфері спільних розробок (R&аmр;D) та спільного удосконалення зброї, де внесок української сторони полягатиме у швидкому випробуванні та визначенні напрямків удосконалення, а внесок західних фахівців у забезпеченні цього процесу наявними високотехнологічними рішеннями та ресурсами. При цьому саме можливість спільного оперативного доопрацювання сучасних зразків зброї може забезпечити технологічну перевагу над противником. Задля цього обидві сторони – і Україна, і країни Європи, - мають створити новий механізм співпраці, який дозволить оперативно перейти від традиційної, звичної схеми "держава – держава" до альтернативного алгоритму із максимальним залученням приватного сектору. Бо нерідко вибір приватного партнера відбувався раніше лише тоді, коли державний сектор не міг запропонувати відповідні рішення. Як наприклад, виробництво САУ "Богдана". Та й загалом приватні компанії більш гнучкі та динамічні. Як ілюстрація, один з лідерів приватного сектору ОПК компанія "Українська бронетехніка" збільшила виторг у 2023 році у 100 разів зі 103 млн грн до 13 млрд грн.Водночас, цілком реалістичним для України виглядає апелювання до вже укладених безпекових угод із країнами НАТО, включно США. Вони є одночасно і рятувальним кругом, і потужним підсилювачем переговорної позиції України у нинішній ситуації, що склалася навколо держави. Наявність безпекових угод з Україною дозволяє урядам країн, що усвідомлюють роль України у забезпеченні безпеки Європи та захисті демократичних цінностей у світі, продовжити і збільшувати допомогу Києву у різних формах. Крім того, саме ці угоди передбачають та дозволять розгорнути спільні розробки і виробництво зброї, обмін технологіями, ліцензіями, розвідувальними даними.Таким чином, безпекові угоди де-факто перетворюються на складові гарантій безпеки України через розвиток оборонного потенціалу та безпосередньо Сил оборони – у контексті спільного розвитку Європейських оборонних спроможностей. Безумовно, Велика Британія, Франція та США мали б очолити цю роботу як гаранти Будапештського меморандумом, при цьому США могли б надати Україні гарантії захисту від ядерної зброї, але також і необхідні ракетні озброєння та ракетні технології для розвитку власних ракет.Тож Україні, попри всі політичні реалії,  варто апелювати до укладених безпекових угод з країнами НАТО, включно з США. Безпекові угоди, які було укладено зокрема з країнами НАТО, можуть бути рятувальним кругом та потужним підсилювачем переговорної позиції України у нинішній ситуації.

Збройні сили Російської Федерації мали деякий успіх відразу в районі двох населених пунктів Донецької та Дніпропетровської областей.

Таку думку він висловив в етері Еспресо."Якщо дивитись глобально на цю ситуацію, то держава абсолютно недостатньо робить для того, щоб захистити підприємців. Оскільки системних рішень, щоб розв'язувати ключові проблеми бізнесу станом на сьогодні. Дії держави зараз навпаки призводять до того, що відлякують інвесторів. Зокрема, передача активів в управління АРМА, коли фактично у дійсного власника забрали його ж майно. Він банально не зможе його повернути", - вважає Ткаченко.Адвокат зауважив, що в Україні ряд проблем мають системний характер. Він наголосив, що для розвитку бізнесу потрібно вирішити ряд проблем у діяльності правоохоронних органів та провести судову реформу."Держава має сприяти розвитку інвестицій, а не чинила тиск на інвесторів. До прикладу, законопроєкт щодо посилення захисту прав добросовісного набувача лише малою мірою намагається вирішити купу проблем, яка звалилась на бізнес сьогодні. Законодавці мали б звернути увагу на більш системні проблеми. Зокрема, до прикладу, на абсолютну непідконтрольність органів виконавчої влади, які можуть робити все що хочуть. Потрібно також звернути увагу на свавілля правоохоронців, яких ніхто жодним чином не може обмежити. Також щодо незалежності судів та намагань зірвати судову реформу, то всі ці речі вже зараз відстоювати, щоб системно розв'язувати проблеми бізнесу, а Україна могла розвиватись", - додав він.26 березня міський голова Львова Андрій Садовий закликав підтримати петицію колишнього мера Глухова Мішеля Терещенка про ветування закону №12089 "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача". 

Сторони мали зустрітися минулого тижня, однак цього не сталося

Українські війська проводять контратаки в районі Торецька. Російські командири намагаються зупинити їхній рух, але безуспішно. Одна зі штурмових груп РФ, що діяла поблизу Андріївки, потрапила в пастку. Військові зазнали великих втрат через брак ключового обладнання. Аналітик Fоrbеs Девід Акс пояснює, що росіяни мали достатню кількість бронетехніки. Проте їм бракувало засобів для розмінування, що й призвело до провалу операції. Україна стала найбільш замінованою країною у світі. Про це йшлося в листопадовому звіті Командування з підготовки та доктрини армії США. Якщо влітку 2023 року український контрнаступ гальмував через російські мінні поля, то тепер українські міни зупиняють просування російських військ. "Українські сили прагнуть передбачити маршрути, які будуть використовуватися для атак щодня, і встановлювати протипіхотні та протитанкові міни та готувати вогонь для ураження російських військ до того, як вони вступлять у бій з позиціями", - йдеться в дослідженні Королівського інституту об'єднаних оборонних досліджень у Лондоні. Російській групі, оснащеній засобами для розмінування, було б простіше прориватися через мінні поля. Але без такої підтримки солдати змушені рухатися передбачуваними маршрутами, що робить їх легкою мішенню. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Втрати ворога в Україні перевалили за 920 тис. Саме це й сталося під Андріївкою. "Імовірно, у загарбників не було достатньої кількості техніки з мінними тралами, і вони не могли пересуватися замінованими полями, тому вони рухалися групою по одній асфальтованій дорозі", - пише Міlіtаrnyі. Українські дрони та касетні снаряди швидко розбили ворожу колону. За даними Генштабу ЗСУ, у штурмовій групі було близько двох взводів. Щонайменше один взвод повністю знищено. Українська розвідка нарахувала сім підбитих і п'ять пошкоджених машин, 18 загиблих та сім поранених росіян. Розвідники оприлюднили чергові епізоди ударів по російських польових командних пунктах, складах, замаскованій техніці, транспорту, місцях скупчення загарбників. За даними ГУР, роботу виконували майстри групи "Партизана" 9-го департаменту ГУР МОУ.

Президенти обох країн мали вже кілька спільних зустрічей

На покровському напрямку впродовж дня ворог здійснив 37 атак.

Із 1 вересня в країні стартує нова модель військової підготовки: замість строкової служби - базовий вишкіл для всіх громадян віком від 18 до 25 років. Він триватиме кілька місяців і завершуватиметься постановкою на облік у ТЦК. Тим часом підприємства, які хочуть зберегти бронювання своїх працівників, мали до 31 березня підтвердити свою критичність. Інакше ті можуть бути мобілізовані на загальних підставах. Влада наполягає, що без нової хвилі поповнення фронту говорити про ротації чи масове повернення військових - передчасно. Під стінами київських ТЦК щодня збираються люди: одні приходять добровільно чи за відстрочками, другі - з повістками, треті - провести рідних в навчальні центри. Кореспондентки Gаzеtа.uа біля київських ТЦК поговорили з людьми, які туди йдуть. Розпитали їх за мотивацію служити, відношення до потенційного перемир'я тощо. ЖІНКИ У ВІЙСЬКУ Під дверима Шевченківського ТЦК - кілька людей. Хтось прийшов за довідкою, хтось - за повісткою, а дехто просто підтримати родича. Валентина - одна з небагатьох, хто не уникає розмови. Вона - діюча військова, у відпустці з фронту. - Прийшла по особистих справах. Я служу на Харківському напрямку, штурмовий підрозділ. Ситуація там&hеllір; складна, але стабільна у своїй складності. Як було, так і є. Те, що тут говорять про якесь можливе перемир'я, - там не відчувається, - каже вона. Валентина пішла у військо добровільно ще у 2022 році. Каже, просто пішла - і все, без зайвих роздумів. - Я з Білогородки. Обрала штурмову - бо подобається. Не було страшно. У війську ставлення до жінок і чоловіків однакове. Якщо ти військовослужбовець - то військовослужбовець. І крапка. Говорячи про мобілізацію, її погляд стає жорсткішим. Каже, що не розуміє тих, хто ховається. - Якби всі йшли служити, не було б стільки "двохсотих". Дуже багато жінок зараз у війську. Вони не прячуться. А здорові хлопці - ховаються, качаються в спортзалах, але зробити крок - не можуть. Просто я їх не розумію. А беруть зараз кого завгодно - калік забирають, тих, хто не зміг "відкупитись". Це не нормально. А якби кожен зробив свій вибір чесно, нам усім було б легше. Про відео з інтернету, де чоловіків хапають на вулицях, говорить стримано. - Я такого не бачила. На моїх очах нічого подібного не було, - зізнається Валентина і поспіхом йде, коли її кличе працівник ТЦК. Під ногами - мокрий асфальт, навколо військкомату висить стрічка. Прохід до приміщення охороняє працівник ТЦК. Поруч - протитанкові їжаки, а двері огороджені мішками з піском. Всередину пускають за електронною чергою. Стороннім вхід - заборонено. 20-річна Юлія тримає руки в кишенях, бежева куртка в плечах промокла від мряки. Був звичайним працівником, а броню лишили тільки майстрам - Хлопця мобілізували. Повістку вручили через роботу - подзвонили, сказали, що якісь "неполадки" у військкоматі. Він пішов - а там вже дали бойову повістку. Хоч у нього все було оновлено: штрих-код, ВЛК пройдено, - розповідає Юлія. - Раніше мав бронювання, бо працював на заводі. Але він був звичайним працівником, а броню лишили тільки майстрам. Як тільки зняли - одразу викликали. Час від часу зиркає на двері, у які заходять чоловіки. Сьогодні чоловіка мають відправити на навчання. Юлія прийшла, щоб побути поруч. - Ми не встигли ні до чого підготуватись. Я студентка, вчуся на соціального працівника. А він просто намагався жити, працювати. Зараз їде на навчання. Підрозділ ще не знаємо. Частину спорядження купували самі. Наколінники, рукавиці - вийшло понад 2000 грн. - У знайомого був 46-й розмір, а дали 58-й. Якщо буде не по ньому - купуватимемо самі. Але все дуже дорого. Юлія переселенка з Чернігівської області. Приїхала до Києва в 2023-му, до сестри. Її хлопцю - 28 років. Коли той сказав, що дали бойову повістку, вона не стрималась - була істерика. - Він був обмежено придатний раніше. Але потім - уже придатний. І якогось іншого варіанту не залишилось. Він сказав: "Ну, дали - значить, піду". І я теж намагаюсь прийняти, - додає вона. - Але він не переховувався, ми завжди були "в системі", з оновленими даними. Дівчина не відводить погляд від дверей ТЦК. Каже, прийшла о 9:00 і чекає вже понад дві години. У військкоматі все суворо - телефони здають, стоять металошукачі, охорона. - Не знаю, яке ставлення там. Не пускають. Але у Сквирі, звідки ми, він прийшов просто "оновити дані" - а йому дали бойову. То як ви думаєте, яке ставлення? Про пільги для добровольців до 25 років, Юлія говорить твердо: хай хлопці хоча б трохи поживуть спокійно. - Побачать молодість, щось відчують. Бо зараз можуть просто відправити в найгірше. Нащо? - різко відказує жінка. - Якщо забирають всіх підряд, не дивлячись на стан здоров'я - це неправильно. Але сама свідком чогось подібного не була. Просто чую. Коли питаємо про майбутнє, її плечі опускаються. - Хотілося б вірити, що все це скоро закінчиться. Але надії - майже нема. Думаю про найгірше, але сподіваюсь на краще, - додає наостанок. Чоловіки стоять у черзі під щільними кронами туй і ялинок. Серед них також військовослужбовці з пораненнями. Дехто спирається на милиці або тростину, однак також чекають разом з усіма. ДОБРОВОЛЕЦЬ Вулиця до Соломʼянського територіального центру комплектування не відрізняється чимось особливим - типовий київський спальний район: п'ятиповерхівки, криві бордюри, автівки вздовж тротуару. Але що ближче до будівлі ТЦК - на очі впадають масивні протитанкові їжаки, потемнілі від дощу й заіржавілі. Далі - кілька покришок, деякі з них повні сміття й недопалків, притулені до бетонних блоків. Це імпровізований укріплений вхід, який розпочинається ще на розі вулиці. У провулку дорога перекрита - встановили блокпост. На виході з ТЦК - чоловік у темно-синій куртці. Швидко йде до синьої автівки, припаркованої під тротуаром і вже збирається їхати. Називається Олександром, але прізвище називати відмовляється. Колишній держслужбовець, зізнається. Йому 45 років. Він доброволець і щойно завершив трирічний контракт у теробороні. Тепер знову збирається до війська - цього разу хоче в Нацгвардію. - У березні контракт закінчився. Я служив у 112-й бригаді з початку повномасштабного вторгнення. Спершу в Києві, загалом - Харків, Миколаїв, Бахмут, Херсон. Не сидів на місці. Був всюди, де треба. І зараз продовжую. Бо що ще робити?, - розповідає Олександр. ТЦК - це лише виконавці. Вони просто крайні Ситуацію з мобілізацією Олександр оцінює жорстко, але переконує, що ухилянтів багато - і їх треба ловити. - Але не "відловлювати", як у ТіkТоk. Треба пояснювати. Закон є - його треба виконувати. Не можеш служити - допомагай матеріально. Але допомагай. Каже, всі ці історії з відео про "бусифікацію" - результат браку комунікації. - Люди бояться не повістки. Люди бояться невідомого. Їм треба пояснити: ось що буде, ось що далі, ось твоя роль. А не хапати на вулиці. Треба не лякати, а роз'яснювати. Якщо люди знатимуть, що на них чекає - буде менше паніки, - переконує військовий. - ТЦК - це лише виконавці. Вони просто крайні. Виходять з приміщення - і шеврони знімають, бо вже люди на них косо дивляться. А це неправильно. Вся відповідальність - не на них, а на керівництві, яке ці накази спускає. Хочеш перемоги? Пояснюй. Не женись за статистикою. На фронті, каже Олександр, нічого не змінилось. Переговори, останні політичні заяви, новини в ефірах - усе це лишається десь за лінією вогню. - Як був бардак, так і є. Усе по-старому. Хлопці стоять і не вірять у "перемир'я". Усі розуміють - якщо зараз зупинитись, буде пауза. Те, що пропонують - не в наших інтересах. Це не мир, це пауза. Потім знову прийдуть, як після Першої світової. Люди втратили забагато, щоб погодитися. Якщо Зеленський це підпише - піде за "руським кораблем". На "нулі" триває і війна, і внутрішній відбір. Тих, хто не готовий психологічно, не саджають в окопи. Олександр переконаний, що ключова задача тилу - не тільки давати людей, а й готувати, пояснювати, комунікувати. Бо навіть найміцніший фронт тримається на тому, що відбувається за його спиною. Війна не закінчиться найближчим часом, каже чоловік. Триватиме ще не менше двох років. - Трамп просуває свої економічні інтереси. Це не про нас. Вони можуть тиснути на Зеленського, але не на армію, - говорить Олександр. - Усе залежить від того, як нам даватимуть зброю. Бо без неї буде партизанщина. Як у 2022 році - коктейлі "Молотова", мисливські карабіни, ДФТГ. Люди самі тоді вставали. Не треба було ніякої централізованої мобілізації - були образи Бучі, Харкова, Маріуполя. І цього вистачало, щоб брати зброю. Якщо буде необхідність, упевнений - люди знову піднімуться. ЗАЙВА БЮРОКРАТІЯ Люди йдуть тротуарами повз - хтось із торбами, хтось із теками документів чи медичними картками. Поруч - кілька військових пʼють каву. Хтось виходить з військкомату мовчки. Чоловік у чорній розхристаній куртці біжить: "Вибачаюся, поспішаю на ВЛК", - відказує. Хлопець у куртці кольору хакі з батьком та братом швидко йдуть до авто. Каже, що поспішає, але пояснює: поки не військовий - але вже за крок до цього. - Прийшов сам, добровільно. Бо хочу сам зробити цей вибір, - говорить Максим, 24 роки. - А не чекати, поки хтось вирішить за мене, коли мені стане 25. Я не через пільги якісь тут, просто прийшов час. Знайшов для себе підрозділ, який мені підходить. І вирішив не тягнути. Пора. Уже вдруге за день до Соломʼянського ТЦК йде 57-річний Олег. Прізвище відмовляється називати, просить не фотографувати. Він афганець, має посвідчення учасника бойових дій ще з радянських часів. Уже тиждень ходить до цього військкомату - оновлює дані. Каже, що найважче - не комісія, не висновки лікарів, а папери. - Я вже неділю сюди ходжу. Потрібен обліковий документ, а щоб його отримати - треба пройти всі круги ада. І 101-й кабінет, і все інше. В мене є посвідчення УБД, є старий радянський військовий квиток. Але ж тоді в мене прізвище було написане російською, а зараз - українською. І все - дані не збігаються, не визнають. Кажуть: треба все оновлювати. Олег не служить зараз, але після проходження ВЛК його визнали придатним за категорією Б. Це означає, що може згодитися в логістиці, охороні, зв'язку, медичній частині. Сліпий, хворий, але придатний - Сліпий, хворий, але придатний, - іронізує він. - Я взагалі зв'язківець за фахом, командир командно-штабних машин - рівень полку, дивізії. Коли почалась повномасштабна війна, до ТЦК не пішов не тому, що ховався, а тому що було не до того: - Ми барикади будували, дітей евакуювали. Я в Тарасівці був, хоча квартира в Києві. Облікова картка в них на мене була, дані були. Просто чекав, що якщо вже буде дуже треба - то викличуть. Пенсію, на яку мав право як ветеран, теж не оформив вчасно. Лише коли поховав батька, зустрів побратимів, ті й сказали: "Та ти вже давно мав би пенсію отримувати". Про повторний наступ на Київ не вірить. Росіяни не осилять, сміється. - Я економіст, маю дві вищі освіти. Слідкую не за газетами, а за тими, з ким колись бізнес вів. У них там усе сиплеться. Вони зараз просто блефують. Якщо не можеш перемогти - створюй вигляд, що перемагаєш. Але це довго не триває. Вірю, що війна може закінчитись уже цього року. Але у нас в країні гайки закручують, бо інакше не виживеш. Європа не знає, чого хоче: сьогодні чотири країни "за", завтра - дев'ять "проти". А в нас війна. Тут не до довгих дебатів. А у них - демократія, все через консенсус. І як результат - затягування. До ТЦК, каже, багато хто не хоче йти - бо людей не мотивують. Однак останній тиждень бачив у військкоматі та на ВЛК багато молоді. - Тобто ініціатива з пільгами працює - і це правильна стратегія. Давно пора було так зробити. Я сам у свій час писав два рапорти, щоб піти служити. А зараз система радянська. Все на "закрутити гайки". Але це не працює. - У 80-х я повернувся з Афганістану й хотів вступити до університету. Не пройшов - ну, дві війни, сільська школа. Але пішов на підготовче. Приніс посвідчення УБД - і тоді сказали: "О, нам такі хлопці потрібні". Це і є мотивація. Пільги для військових - нині здебільшого формальні, запевняє. - Ну от кому потрібні комунальні знижки, якщо в тебе ще нема своєї квартири? Дайте доступ до навчання, до вузів, до нормального старту в житті. Бачив серед добровольців і дівчат. І вважає, що кожен може воювати. Але не через "муштру", а через вибір. - Ми маємо бути, як Ізраїль. Але до тієї системи нам ще далеко. У нас усе досі тримається на хабарях. Але шанс щось змінити є. Останні події після приходу до влади Трампа чоловіка не здивували. - Це логічно з точки зору економіки. Бо у США - гігантський зовнішній борг. Більше 37 трильйонів доларів. Але не Міжнародному банку, як всі думають. А тим, хто купив їхні державні цінні папери. А це - весь світ, - посміхається і прибирає з обличчя пасма вже посивілого волосся. - Якщо ми не розуміємо, як у світі працюють гроші нас продадуть. І не свої. А чужі. Питання лише - чиї гроші зайдуть у цю країну. Українських олігархів уже міняють на західних. І вся різниця в тому, хто буде отримувати прибуток. А не в тому, що система стане чеснішою. ПОМИЛКОВИЙ РОЗШУК Живої черги біля Соломʼянського ТЦК майже немає. Однак там вишиковуються ті, хто зареєструвався завчасно. Онлайн-запис - на місяць уперед. Потрапити всередину можна, якщо довго чекати або з повісткою, або з поліцією. Зустрічаємо Костянтина. Йому 30. Чоловік непридатний до служби, бо має діабет першого типу - тяжка форма. - Мені виписали повістку. Прийшов по ній, пройшов ВЛК, зареєстрував результат. І тут кажуть - я в розшуку, бо ще не з'явився за&hеllір; іншою повісткою. Якою?! Виявляється, вона заднім числом на три місяці раніше. Але ж я все оновлював. Дані подавав ще, коли тільки зʼявився "Резерв+". Поліція мене зупиняла - нічого не казали. У ТЦК - теж. А тут - на тобі. Юридичний відділ пообіцяв "передивитися" справу. Але черги в ТЦК - гігантські. Коли майже вистояв - уже обідня перерва. Сказали "погуляти годинку". - Там все як у лотереї. Черга не жива, не електронна - якась напівміфічна. Є дві - для тих, хто вперше, і для повторних. Повторні сидять, поки справу знайдуть і комусь передадуть. Можуть одразу покликати, а можуть день не чіпати. Я бачив, як витягують справи з верху стопки - значить, щось "зверху надійшло". Велика частина абсурду - це саме проходження ВЛК. - Сидиш по шість-сім годин під дверима одного лікаря. Запису немає. Просто сидиш. Або проходиш, або - приходь завтра. Або за місяць. І ще питання - чи тебе взагалі знайдуть у системі. Солом'янський - це взагалі "елітний" ТЦК. Записатись туди - як на концерт Його направили в Солом'янський ТЦК, хоча повістка була з Оболонського. - Солом'янський - це взагалі "елітний" ТЦК. Записатись туди - як на концерт. Опівночі відкривають запис на місяць наперед. Все розлітається. Я, щоб записатися на одну довідку, реєструвався ще 1 березня, - обурюється Костянтин. - Перша ВЛК - не штатна. Потім твоя справа йде на штатну ВЛК, звідти - на центральну. І тільки звідти - назад у ТЦК. І цей весь шлях, мені сказали, може зайняти до пів року. А оригінали документів усі віддав. А ще є така штука: якщо ти "обмежено придатний", але в якийсь момент змінилась інструкція - тебе можуть поставити "придатним" і все. Без пояснень. Костянтин у чергах також зустрічав чоловіків із подібною ситуацією. Процес може тривати від кількох тижнів до кількох місяців. А іноді - до пів року. Увесь цей час людина, формально непридатна до служби, залишається "у процесі". Її дані можуть не оновитися в системі вчасно, і навіть буває - можуть внести у список "ухилянтів" через неузгодженість між датами повісток та рішенням ВЛК. Після обіду люди один за одним зникають за постом. Хтось приходить із повісткою, хтось просто намагається владнати документи. Однак добровольців тут зустрінеш рідко, каже один із працівників ТЦК. - Вони були у 2022 році, - додає роздратовано.

Аби налагодити виробництво мікрозелені та обрати для себе оптимальні культури, які б мали гарну схожість, однорідний ріст, потрібну лежкість та попит серед споживачів, власникам ТМ Grееn&Vіtаmіn СіtyFаrm довелося перебрати понад 100 сортів гороху та соняшнику. Сьогодні на фермі вирощують культури із посівного матеріалу української селекції.

Про це повідомляє пресслужба оборонного відомства. Зазначається, що з початку роботи першого центру у лютому 2024 року, найбільший попит мали спеціальності, що пов’язані з БПЛА. "16% від всіх кандидатів, що вже отримали посаду у підрозділах Сил оборони України, вирішили обрати саме цей напрямок", - йдеться у повідомленні.Далі йдуть водії (15%) та стрілецькі спеціальності (14%)."9% претендентів отримали штабні посади. По 6% – артилерія та зв’язок (зокрема, кіберзв’язок). Ще 5% кандидатів, що оформили документи через центри рекрутингу, обрали медичні посади (бойові медики, фельдшери, медсестри, лікарі)", - розповіли в Міноборони.Там додали, що загалом перелічені спеціальності складають 71% серед усіх добровольців, які завершили оформлення до Сил оборони України через центри рекрутингу.У Міноборони нагадали, що в Україні працює 49 рекрутингових центрів української армії, зокрема один онлайн-центр. Вони переважно розташовані у приміщеннях ЦНАПів. Там всі охочі можуть отримати консультацію щодо приєднання до Сил оборони України на умовах конфіденційності. На території центрів заборонено проведення мобілізаційних заходів та вручення повісток групами оповіщення.Раніше у Генштабі повідомляли, що за останній тиждень березня до центрів рекрутингу українських військових звернулися 1 523 українці, що стало одним із найкращих показників за 2025 рік.  

З моменту відкриття першого рекрутингового центру у лютому 2024 року найбільший попит мали фахівці, пов’язані з використанням безпілотників, водії та стрільці.

Щомісяця ми дивимося, що відбувалося на jоbs.dоu.uа з вакансіями, відгуками та активністю компаній. Найцікавіше у березні:6408 вакансій — удруге з початку року понад 6 тисяч. На 30% більше, ніж у першому кварталі торік.У першому кварталі 2025-го найбільше зріс попит на АІ/МL (+58%) та архітекторів (+48%). Кількісно додалося найбільше вакансій у маркетингу (+328) і Frоnt-еnd (+223).Зростає попит на фахівців по роботі з даними — зараз більший, ніж був до повномасштабної війни.У маркетингу знову понад 700 вакансій.Рекордна кількість ремоут-вакансій (4454) і за кордоном (809).Попит на найбільш досвідчених айтівців (5+ років) перевищив довоєнний рівень — 1266 вакансій у березні.Кандидати активно шукають нову роботу — знову понад 120 тисяч відгуків, як і в січні.Майже 1800 компаній, що розмістили вакансії на DОU у березні.Трійка найактивніших — Gеnеsіs, N-іХ та ЕVОРLАY. Удруге понад шість тисяч вакансій за місяць У березні компанії опублікували на DОU 6408 вакансій — майже стільки ж, як у рекордному січні. Удруге від початку повномасштабної війни показник — понад шість тисяч. Також це на 42% більше, ніж у лютому торік. На активність компаній у березні частково вплинула акція щодо вакансій на DОU. У першому кварталі 2025 року компанії розмістили на три тисячі, або на 21%, вакансій більше, ніж у четвертому кварталі 2024 року. Також це на 30% більше, ніж у першому кварталі минулого року. Загальна кількість вакансій на jоbs.dоu.uа з січня 2022 по березень 2025 У першому кварталі 2025-го найбільше зріс попит на фахівців з АІ/МL (+58%) та архітекторів (+48%). Але загалом зростали всі категорії, окрім п’яти. У першому кварталі кількісно додалося найбільше вакансій у маркетингу (+328 за три місяці), Frоnt-еnd (+223), НR (+203) і Sаlеs (+187). Порівняння кількості вакансій в І кварталі 2025 і ІV кварталі 2024, за категоріями З 54 категорій у березні лише 15 мали незначну негативну динаміку, ще три залишилися на тому ж рівні, решта зростали. В АІ/МL у березні рекордні 96 вакансій, у Dаtа Еngіnееr — 98. Кількість вакансій для аналітиків майже досягла довоєнного рівня — 423 в березні, так само і в дизайнерів — 306 у березні. За останній рік помітні позитивні тенденції у продакт-менеджерів (на 23% більше вакансій, ніж у березні торік), проджект-менеджерів (+36%), QА (+50%). У березні була рекордна кількість вакансій у багатьох нетехнічних категоріях: Fіnаnсе — 197, НR — 301, Lеgаl — 95, SЕО — 81, Suрроrt — 219. У маркетингу вже вдруге показник — понад 7 тисяч вакансій. У С++ в березні було 59 вакансій — це поки що найбільший рівень за останні півтора року. У Nоdе.js спостерігається зростання протягом року: на 46% вакансій більше, ніж у березні торік. У Рythоn рекордні з початку повномасштабки 204 вакансії. Але більшість технічних категорій стабільні. Кількість вакансій з січня 2022 по березень 2025, динаміка за категоріями Кількість mіltесh-вакансій повернулася на рівень січня — 318 у березні. Проте кількість відгуків рекордна — понад три тисячі. Кількість mіltесh-вакансій та відгуків на них, динаміка з квітня 2023 по березень 2025 Ремоут зростає У березні були рекордні показники кількості ремоут-вакансій (4454) і за кордоном (809). У найбільших містах є зростання за рік: у Києві на 27% вакансій більше, ніж у березні торік, у Львові — на 28%. У Вінниці різке зростання з початку цього року — від 123 до 230 вакансій нині. Кількість вакансій за містами Попит на найбільш досвідчених айтівців (5+ років) перевищив довоєнний рівень — 1266 вакансій у березні. Це на 44% більше, ніж у березні торік. Зростають всі категорії, але найбільш активно — для початківців: на 38% більше вакансій для фахівців з досвідом до року, ніж у березні торік, для айтівців без досвіду — на 61%. Кількість вакансій за досвідом роботи У березні найбільш затребувані найдосвідченіші фахівці — Frоnt-еnd, DеvОрs, Nоdе.js. В інших групах за досвідом традиційно лідирує маркетинг. Серед фахівців з досвідом 1-5 років друга найпопулярніша категорія вакансій — аналітики. На графіку лише ті категорії, у яких понад п’ять вакансій, інші об’єднані в Оthеr. Кількість вакансій у березні 2025-го за категоріями та досвідом Frоnt-еnd, QА і Рrоjесt mаnаgеr — найбільш конкурентні категорії в березні Середня кількість відгуків на одну вакансію у березні — 26,8. Кандидати активно шукають нову роботу — знову понад 120 тисяч відгуків, як і в січні. Середня кількість відгуків на одну вакансію, динаміка з січня 2022 по березень 2025 У 36 категоріях у березні зменшилася конкуренція, у 18 зросла. Традиційно категорією з найбільшою середньою кількістю відгуків залишається Frоnt-еnd — 96 у березні. У QА після незначного зростання знову почала знижуватися середня кількість відгуків на вакансію — 68,3 у березні. На третьому місці — Рrоjесt mаnаgеr — з 51,5 відгуку. Рекордна конкуренція була в Unіty — у середньому 49,7 відгуку на вакансію. Майже стільки ж у Jаvа — 48,6. Середня кількість відгуків на одну вакансію з січня 2022 по березень 2025, динаміка за категоріями Майже 1800 компаній опублікували вакансії в березні З початку року компанії знову активніше реєструються на DОU. 97 нових у березні. Кількість нових компаній, що зареєструвалися на DОU Від січня кількість компаній, що публікують вакансії на DОU, тримається на рівні понад 1700 компаній щомісяця. Такий показник досягнуто вперше від початку повномасштабної війни. Кількість компаній, що опублікували вакансії Трійка компаній, що розмістили найбільше вакансій у березні, така ж, як і в лютому: Gеnеsіs, N-іХ та ЕVОРLАY. З нових компаній у переліку — RІSК Іnс, ВеttеrМе, FАVВЕТ Тесh, JustМаrkеts Тесh. 20 найактивніших компаній березня за кількістю розміщених вакансій

Завод та містечко були оснащені рідкісним на той час газовим освітленням "Сім'я Василя Федоровича Симиренка зі своєї колишньої заможності лишила йому замолоду тільки що на освіту, спершу в Петербурзі, потім за кордоном, а потім йому довелося власними силами вибиватися в люди. Як інженер-фахівець Василь Федорович був видатний теоретик, що умів детально обчислити всі вигоди й подробиці кожного нового технічного заходу&hеllір; Багато працював він, цілі дні сидів то над хімічними приладдями, то над машинами, як чорноробочий. Так велося довго, поки величезною ощадністю не склав собі трохи грошей, щоб купити руйновище одного заводу", писав у пам'ятній статті публіцист Андрій Ніковський про інженера та мецената Василя Симиренка в часописі "Степ" 1916 року Симиренки були нащадками запорізького козака Андрія, який відмовився присягати на вірність імператриці Катерині ІІ, за що був позбавлений всіх привілеїв власних вольностей і маєтку та записаний у кріпаки графині Олександри Браницької. Його онук Федір Симиренко завдяки працелюбству та наполегливості зумів викупити себе з кріпацтва. Одружився з Анастасією Яхненко, яка теж була викуплена з кріпацтва. Вони поселилися на Платоновому хуторі, а 1821-го в подружжя з'явився син Платон. Взагалі у Федора й Анастасії народилося 22 дитини, але дожило до дорослого віку лише восьмеро. Найвідомішими стали первісток Платон і Василь, який народився 1835 року. Федір Симиренко потоваришував із братами дружини Михайлом, Кіндратом, Терентієм та Степаном. У них був неабиякий хист вигідно купувати та продавати товари, а Федір Степанович мав неабияку комерційну спритність. Тому вони вирішили розпочати спільну справу зайнялися торгівлею збіжжям та шкірою, взяли в оренду млини в Умані та Смілі, а невдовзі відкрили фірму "Брати Яхненки й Симиренко". Роздавали безкоштовні обіди селянам, а також видавали борошно з млинів Власники фірми добре орієнтувалися в економічній ситуації, що дало змогу вже на початку 1830-х відкрити широку як на той час мережу магазинів і складів. Фірма продавала борошно за кордон, що приносило їй величезні прибутки. Проте 1830 рік видався неврожайний, багато селян голодувало, тому фірма розпочала першу благодійну акцію декілька місяців роздавали безкоштовні обіди селянам, а також видавали борошно з млинів. Уже 1832-го брати Яхненки та Федір Симиренко за сприяння розвитку Одеси й за активну участь у її самоврядуванні царським указом отримали статус купців першої гільдії та звання спадкових та почесних громадян міста. Протягом багатьох років обиралися гласними Одеської міської думи й управи, а також міськими головами. Своїм дітям Федір Симиренко намагався дати добру освіту. Старшого Платона відправив у престижний приватний пансіонат економічного профілю Василя Золотова в Одесі. Після закінчення юнак мав їхати навчатися до Москви, але батько змінив рішення та залишив сина допомагати йому у справах. На початку 1840-х в Російській імперії була аграрна криза, борошном стало невигідно торгувати, тому фірма Яхненків і Симиренка зробила першу спробу торгувати цукром. Вони закупили у графа Бобринського 10 пудів цукру-рафінаду та продали його за вигідною ціною. "Коли граф Бобринський збудував у місті Смілі цукроварню, то й Федір Симиренко у спілці з Яхненком теж узялися за цукроварство. Тоді це річ була простіша й не така дорога, як тепер, бо цукор добували пресуванням. Купивши в місті Городищі у графа Воронцова клапоть землі, вони збудували невеличку цукроварню. Спочатку діло пішло в них добре, й Симиренко послав свого меншого сина Василя родженого 1835 року учитися у Францію, що славилася тоді цукроварством", писав у спогадах меценат Євген Чикаленко. На початку ХІХ ст. світ охопила цукрова лихоманка. Цукор виготовляли з тростини, але 1747 року, після винаходу німецького хіміка Андреаса Маргграфа, стали робити з буряка. Цукроваріння почало активно впроваджуватися у Франції, адже Наполеон Бонапарт намагався звільнитися від економічної залежності від Англії, яка тримала монополію на ввезення цукрової тростини в європейські країни. Там почали відкривати перші школи для практичного та теоретичного вивчення цукрової справи. В Україні цукрова промисловість також почала зростати швидкими темпами. У нас були сприятливі кліматичні умови для вирощування цукрового буряка. Держава допомагала виділяла великі кредити та надавала пільги. Як згадував польський письменник Тадеуш Падалиця: "Як по наших салонах, так по шляхецьких хатах не говорили ні про що інше, як про буряки, фабрики, сирець. Були такі, які нічого не бачили перед собою, окрім буряка. Кожне питання було для них дурницею, якщо не стосується воно безпосередньо цукроварні". Покровительства його талант не потребує: я дав гроші й одбираю книжками Платон Федорович теж зацікавився цукроварінням, тому часто відвідував заводи графа Бобринського. Там познайомився з практикантом із Москви. Разом вони вирішили їхати в Німеччину та Францію, щоб перейняти досвід. Платон Симиренко повернувся додому й остаточно утвердився в намірах будувати завод в Україні за найновішим зразком. Він переконав у доцільності такого наміру дядьків та батька. 1839 року фірма "Брати Яхненки й Симиренко" починає будувати завод у селі Ташлик Черкаського повіту. Доки тривало будівництво, Платон повернувся у Францію, де замовив найсучасніше обладнання. Щоб краще розуміти виробництво, вступив до Паризького політехнічного інституту. 1843 року молодий Симиренко повернувся на Батьківщину, де на нього чекав ново­збудований завод. Він був перший у Російській імперії на паровому принципі роботи, що суттєво зменшувало виробничі витрати. Однак спеціалістів, які могли би працювати на такому обладнанні, зовсім не було, тому фірма запросила з Франції 30 фахівців. Платили їм удвічі більше, ніж вони мали б у Франції. За два роки Платон Федорович обійняв посаду технічного директора Мліївського промислового комплексу, разом із компаньйонами звів цукрозавод неподалік Черкас, у селі Руська Поляна, орендував і модернізував цукроварні в Орлівці й Олександрівці. Він також планував збудувати цукрорафінадний завод на Куренівці в Києві, але місцева влада відмовила у виділенні ділянки. Тоді Платон Симиренко вирішив зосередитися на створенні величезного заводу в Млієві, для чого спершу організував будівництво власної цегельні. 1848 року на березі річки Вільшанки постали корпуси потужного підприємства, серед яких вирізнявся семиповерховий цех для рафінадного виробництва. Оснащений за найсучаснішими на той час технологіями, цукрозавод вражав передовими рішеннями. Категорично відмовляв доньку, зважаючи на кріпацьке походження обранця Якось на Мліївському заводі стався прикрий випадок тріснуло велике махове колесо пресової машини. Виробництво зупинилося, доки чекали обладнання з Франції, завод зазнав величезних збитків. Це наштовхнуло Платона Федоровича на думку про необхідність власного машинобудівного заводу. Ідея виявилася прибутковою, крім приладдя для цукрових заводів, почали виготовляти сільськогосподарську техніку. Також при заводі відкрили училище. Як писала дослідниця Ольга Шевченко: "Для робітників, які працювали на Мліївському рафінадному заводі, фірма збудувала ціле промислове містечко. В часи страшенної кріпаччини тут були створені всі умови для нормального життя робітників, де дбали і про їхнє здоров'я та духовне життя&hеllір; Кожна сім'я мала свій окремий будинок із городом та садом, самотні мешкали в упорядкованих гуртожитках, у магазині продавали всі необхідні товари за помірними цінами. Тут діяла безкоштовна лікарня і школа, в якій викладали вчителі з університетською освітою за програмою технічних училищ. Завод та містечко були оснащені новим, рідкісним на той час газовим освітленням, що практикувалося лише в найбільших містах". 1859 року за порадою Михайла Максимовича у Мліїв до Симиренків приїхав Тарас Шевченко. Після екскурсії Тарас Григорович був неабияк вражений. Він обійняв Кіндрата Яхненка, який його супроводжував, і сказав: "Батьку, що ти тут наробив?!" У гостях Шевченко поділився намірами перевидати "Кобзар", але зізнався, що для цієї справи не має грошей. Допомогти погодився Платон Федорович. Домовилися, що Шевченко поверне борг примірниками. Троюрідний брат поета Варфоломій Шевченко згадував: "Платон Федорович, як побачив "Кобзаря", то зрадів, а як глянув, що надруковано "Коштом Платона Симиренка", то так розсердився, що аж поблід. "Оце не по-нашому, каже, не по-нашому зробив. Нащо він це написав? Діло було просто між нами, навіть моя жінка не знала&hеllір; на що це мені здалося?" Я й кажу: "Може, то значить дяка перед людьми за ту поміч, що ви йому зробили?" "Покровительства його талант не потребує: я дав гроші й одбираю книжками. Я хотів, щоб се було між нами; хіба треба всім знать, кому я гроші дам?" 1863 року відбулося польське повстання. Пани, що позичали гроші спілці Яхненків і Симиренків, почали вимагати їх повернути. Фірма потрапила в безвихідне становище, а згодом збанкрутіла. Того ж року після тяжкої хвороби на 43-му році помер Платон Симиренко. Меншому братові Василеві Федоровичу довелося повернутися з Парижа, щоб переоформити на себе керівництво торгового дому Яхненків Симиренків, а 1868-го його обрали головою. Він намагався врятувати фірму від банкрутства. Якось Василь Симиренко був у справах на заводі в Ташлику й вирішив заїхати в село Самгородок на цук­ровий завод, який належав місцевому поміщику Іванові Альбрандту. Чоловіки почали товаришувати, й Василь часто навідувався до маєтку Альбрандта, де познайомився з його доньками та швидко закохався в наймолодшу Софію. Дівчина теж мала почуття до Василя. Родина Альбрандтів походила з Франції та належала до аристократії, яка емігрувала в Україну під час Великої французької революції. Голова сімейства народився вже в Україні, але освіту здобув у Франції. Після повернення розпочав власну справу, що неабияк збагатила родину. Коли Іван Альбрандт дізнався про наміри молодих людей одружитися, категорично відмовляв доньку, зважаючи на кріпацьке походження обранця. "Софія виявилася особистістю непересічною. Вона не скорилася волі батька і не віддала на поталу своє кохання. На допомогу прийшла моя прабабуся Оля. Нам невідомо, кому спав на думку таємний шлюб, але знаємо, що змова вдалася. Під виглядом відвідин Софія поїхала до Оріхівщини, де й обвінчалася з Василем Симиренком. Обурений Альбрандт відцурався доньки, навіть не читав її листи, хоча вона часто писала, прохаючи вибачення. Тільки по семи роках його дітям пощастило ублагати батька помиритися з Софією Іванівною і Василем Федоровичем. Може, він і сам переконався у своїй помилці", писала літературознавиця Олена Леонтович. Вислів "Хорс засіяв" говорив про те, що Василь Симиренко дав кошти на якусь справу Перші роки подружнього життя виявилися складними, адже дружина не мала посагу, а Василь Федорович був змушений покинути батьківську фірму, бо кредитори вимагали свої гроші, а нащадки Степана Яхненка негайного поділу капіталу. Василь Симиренко відмовився від своєї частини спадщини й виїхав із Млієва. Він найнявся на завод інженером та працював декілька років. З часом, назбиравши трохи грошей, він купив із торгів занедбану руїну державної цукроварні в селі Сидорівці на Канівщині. Щоб відновити цукроварню, він багато працював, зокрема в лабораторії, й винайшов декілька цікавих методів виварювання цукру. Відкрив перший у Російській імперії цех із виготовлення пастили й мармеладу. Це дало йому змогу знову розбагатіти та наприкінці життя мати статки, які дорівнювали 15 мільйонам карбованців. Подружжя не мало дітей, тому за порадою професора Володимира Антоновича всі свої статки Василь Федорович заповів віддати на українську справу, а також багато грошей виділяв на меценатство. Знали цього жертводавця під псевдонімом Хорс, а вислів "Хорс засіяв" говорив про те, що Василь Симиренко дав кошти на якусь справу. Він ще замолоду обіцяв собі давати десяту частину грошей від своїх прибутків і ніколи цієї обітниці не зраджував, водночас лишався скромною людиною. "Я часом зустрічався із Симиренком на засіданнях редакції "Київської Старовини", куди він заходив під кінець року, щоб довідатися, скільки має дефіциту той журнал, бо він із року на рік покривав борги "Київської Старовини", а зрідка бував у нього з Володимиром Антоновичем або з Миколою Лисенком. Для характеристики вдачі Василя Симиренка розкажу про його таку рису: раз, сидячи в нього, я помітив, що весь куток у його кімнаті заставлений порожніми коробочками (пуделками) від сірників. &еnsр;Нащо вони вам? питаю здивований. &еnsр;А чого вони мають пропадати дурно, одповідає Симиренко. Я за їх виміняю на повні з сірниками&hеllір; Мене так вразила ця ощадність людини, яка видає щороку десятки тисяч рублів на українські справи, що я рефлекторно встав і вклонився йому мало не до землі. Симиренко розцілував мене&hеllір;" згадував Євген Чикаленко.

Минулого тижня сталася шокувальна, але очікувана подія. Адміністрація Трампа закрила бюджетне фінансування Vоісе оf Аmеrіса та "Радіо Свобода". У журналістському середовищі мало таємниць, але ми до останнього вірили, що Голос та Свобода вистоять. Адже їх було створено в часи найгостріших протистоянь між демократичним світом і тоталітарними режимами. Вони стали потужними інформаційними ресурсами, які протистояли цензурі, пропаганді та дезінформації Як усе почалося? "Голос Америки" з'явився 1942 року під час Другої світової війни. Спершу він був частиною Офісу воєнної інформації Сполучених Штатів Америки, а його перша трансляція вийшла німецькою мовою. Мета доносити правдиві новини до країн, де існувала жорстка цензура. Згодом, під час холодної війни, VОА почав віщати й іншими мовами. Українською зазвучав із 1949 року. Уявіть тільки: в ті часи репресій, гонінь та переслідувань можна було піймати радіохвилю свободи. Скількох українських патріотів та хвиля тримала на плаву? "Радіо Свобода" з'явилося 1950-го, спеціально для мовлення у країни, що перебували за залізною завісою. Його створення ініціював Конгрес США, підтвердив Гаррі Трумен 33-й президент США, а припинив 47-й президент Дональд Трамп. Та чомусь мені здається, що це його безславна сторінка історії. Обидва мовники тоді стали голосами свободи для мільйонів людей, які жили в умовах комуністичних і диктаторських режимів. Як усе продовжилося для нас? Три роки тому теж сталася шокувальна подія. Повномасштабна війна Росії проти України. Покадрово пам'ятаю перші воєнні ефіри на 5-му каналі: порожня столиця, повітряні тривоги та блокпости, обстріли та суцільний біль і страх. Доки наші колеги з інших каналів їхали з валізами до Львова, ми робили свою роботу: розповідали про події, боролися тією зброєю, яку мали голос в ефірі. Ми не стояли у пробках на виїзд із міста. Наша дорога була вільна. Саме ми показали атаку на Гостомель, колони російської бронетехніки під Києвом, ми робили включення з Херсона й показували, як українці зупиняють російські танки голими руками. У наших ефірах звучали оголошення: як допомогти теробороні, як можна евакуюватися з небезпечних місць, куди підвезти хліб та пальне. Саме в нашому ефірі Хливнюк на порожній Софійській площі заспівав "Червону калину". Однак. За два дні після того, як українські військові вигнали росіян із-під Києва, без попереджень та пояснень влада відключила 5-й канал із цифрового ефіру Т2. Це сталося 4 квітня 2022 року і триває й досі. З того часу 5-й канал оскаржує відключення в судовому порядку, намагаючись визнати бездіяльність відповідних державних органів протиправною. Проте судові засідання постійно переносять, що затягує процес поновлення мовлення. Але це в жодному разі нас не зламало. Просто нагадаю: ми це канал революцій та змін диктаторських систем. У період Помаранчевої революції 2004 року канал активно висвітлював демонстрації, давав слово протестувальникам і висвітлював події з перших уст. Це допомогло сформувати критичне ставлення до старих систем цензури та пропаганди. Під час Євромайдану 5-й канал транслював живі репортажі з центру подій, надаючи можливість громадськості бачити реальний стан справ. Мої колеги з місць подій розповідали про боротьбу за гідність, свободу та європейські цінності, що стало каталізатором для масштабних змін у країні. Ми правдиво висвітлюватимемо й наступні зміни в Україні. Нас не можна не помічати. Аудиторія 5-го каналу це переважно свідомі та критично мислячі українці, які шукають правдиву та незалежну інформацію. Серед глядачів каналу: молодь, яка активно цікавиться політичними подіями та реформами, знаходить у каналі надійне джерело новин; громадські діячі й інтелігенція, що цінують аналітичний підхід і глибокий аналіз подій. Незалежний характер контенту приваблює аудиторію не лише з великих міст та регіонів України, а й із-за кордону. Українці, які нині живуть у всіх куточках світу, хочуть знати правду про свою країну. Їх не влаштовує пропаганда "Єдиного марафону", яка вихваляє єдину "потужну позицію". Я довго чекала, доки колеги з усіх відділень "Радіо Свобода" та "Голосу Америки" почнуть протест, покажуть характер, скажуть своє вбивчо-гостре слово, почнуть пікет чи голодування, звернуться до своєї мільйонної аудиторії. Усі ці інструменти журналісти 5-го каналу в різні часи переслідувань використовували на повну. Але цього разу з голосом та свободою не сталося. Можливо, тому, що стабільне бюджетне фінансування та соціальний пакет зменшує бажання йти на барикади? А можливо, й тому, що наступний, 48-й, президент Америки зробить голос та свободу ще сильнішими? Просто треба почекати. Однак в Україні, незважаючи на зростання політичного тиску та спроби обмеження свободи слова, 5-й канал продовжує боротися за незалежну журналістику. Сьогодні він використовує сучасні технології: Інтернет-платформи та соціальні мережі. Завдяки активній присутності в онлайні канал має можливість оперативно доносити новини, проводити інтер­активні ефіри та залучати нову аудиторію. Мобільні репортажі та живі трансляції. Репортери на місцях подій регулярно публікують актуальні матеріали, що дає глядачам змогу отримувати інформацію прямо з епіцентру подій. Розслідувальна журналістика. Незалежні розслідування та аналітичні матеріали допомагають розкривати сутність подій, протистояти офіційним маніпуляціям і пропаганді. 5-й канал залишається символом свободи слова й незалежності української медіасфери. Його історія, відданість правді та постійна боротьба за демократичні цінності надихають багатьох українців і мене вже багато років. Горда бути частиною цього ефіру.

Церемонія вручення Національної премії України імені Тараса Шевченка відбулася в Національній філармонії 9 березня. Цьогоріч лауреатів найвищої у країні відзнаки за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва визначили в семи з восьми номінацій. Серед них була одна нова "Декоративно-прикладне мистецтво". У категорії "Літературознавство та мистецтвознавство" переможця не обрали. Грошова винагорода становила 484&thіnsр;480 гривень. Про цьогорічних лауреатів розповідають члени комітету з Шевченківської премії ЛІТЕРАТУРА Поет Юрій Іздрик за книгу поезій "Колекція" Василь Кузан, письменник: Студенти різних регіонів України серед п'яти улюблених сучасних поетів називають Юрія Іздрика. Його цитують, на нього посилаються як на авторитет не тільки в літературі. Юрій Іздрик відомий не лише як поет і прозаїк, переможець конкурсу "Книга року ВВС-2009" зі збіркою оповідань "Таке". Його знають і як художника, учасника й організатора різних перформансів, актора, який знявся у фільмі Ірини Цілик "Я і Фелікс", редактора та видавця журналу "Четвер" разом із Юрієм Андруховичем. А його оголена фотосесія 2020 року спричинила скандал у нашому наскрізь пуританському суспільстві, яке свято сповідує подвійну мораль. Знімки увійшли до збірки віршів Nаkеd Оnе, що містила відверті світлини письменника, пози якого пародіювали класичні картини та скульптури. За це прогресивні українські жінки нагородили Юрка премією "Золотий ліфон" як най­сексуальнішого митця. У літературі Юрій Іздрик є представником "станіславського феномена", одним із тих авторів Івано-Франківщини, які зреалізували український варіант постмодернізму. Саме через призму цього напряму варто оцінювати творчість цього культового письменника й аж ніяк не з точки зору якогось там реалізму. А сучасний постмодернізм це процес творення літератури без дотримання будь-яких правил і меж, сповнений жанрових і стильових інсталяцій, пошуку нових форм вираження та засобів самореалізації, нової мови. Загальносвітові тенденції постмодернізму в Іздрика приправлено специфічними національними рисами іронією та сарказмом, підвищеною політизованістю, пошуком ідей, які мали б об'єднувати. Особливе місце в його творчості, зокрема в поезії, посідає стьоб знущально-агресивний, сповнений парадоксів, насмішкувато-іронічний метод у мистецтві, невіддільний від способу життя. Роздуми про існування людини, теми війни, релігійності, буденності та швидкоплинності буття й часу, мотиви віри у свої сили, Бога, любов і вірність сповнюють часто символічні тексти Іздрика. Нагромадження художніх тропів, зокрема незвичних, суперечливих, часто шокувальних порівнянь, епітетів, метафор, нанизування образів, довільне, інколи пародійне цитування відомих творів класиків, фрази з Біблії, музичні терміни, філософські категорії, елементи психоаналізу створюють певну текстову анархію. Вона дає змогу знаходити нові сенси, глибинні підтексти, надтексти, інтертексти. Письменник ніби створює простір і дає матеріал для тлумачення власних віршів, таким чином долучаючи читачів до процесу співтворення. Читання органічного й експериментального Іздрика з його протестом проти минулого та бажанням першим створити щось нове подібне до приймання контрастного душу: не всі до цього готові. Та й не кожному це потрібно. Саме тому Юрка або сприймають і люблять усім серцем, або відштовхують, не розуміють, проклинають та піддають суспільній анафемі. ПУБЛІЦИСТИКА ТА ЖУРНАЛІСТИКА Журналіст Павло Казарін за проєкт "Публіцистика воєнного часу в інтернет-виданні "Українська правда" Вадим Карп'як, журналіст: Хороша публіцистика завжди апелює до тонких моментів, зрозумілих людям конкретно в цей історичний момент. Ви можете нині прочитати прекрасні публіцистичні тексти 1990-х або Івана Франка. Вони стилістично чудові, але не сприймете й половини натяків, які давали автори. Адже вони реагували на ситуацію навколо та вживали метафори й порівняння, зрозумілі читачам того часу. Це цінність такої літератури та її прокляття. Павло Казарін володіє унікальною, мені здається, здатністю трохи розширяти часові межі публіцистики. Коли прочитаєте його книжку "Дикий Захід Східної Європи" 2021 року, здивуєтеся, наскільки актуальна. Хоча вона про 2014-й і трохи пізніше, але читається так, ніби написана буквально щойно. Тексти Павла це публіцистика чітких визначень, простих речень і глибоких думок. Якось в одному зі своїх есеїв він сказав, що завдання журналістики пояснювати країні саму себе. Виступаючи на врученні Шевченківської премії, Павло ще уточнив, що під час війни це також завдання постійно нагадувати та відстоювати цінності. Публіцистика Павла Казаріна це якраз про цінності. Про те, що за нинішніх умов ми легко можемо втратити орієнтири, шукаючи "своїх чужих". Але є якісь базові речі, основні для всіх людей, як-от гідність, що не девальвуються залежно від політичної чи геополітичної ситуації. КІНОМИСТЕЦТВО Режисер Олесь Санін, оператор Сергій Михальчук і композиторка Алла Загайкевич за повнометражний ігровий фільм "Довбуш" Андрій Халпахчі, кінознавець: Два роки поспіль українське кіно не отримувало Шевченківської премії. Комітет розглядав пропозиції та вважав, що немає гідного фільму. Щоправда, торік в іншій категорії "Публіцистика та журналістика" все ж нагородили авторів документальної стрічки "20 днів у Маріуполі". Цього року в номінації "Кіномистецтво" було подано тільки одну роботу. Це прикро й не зовсім зрозуміло, адже були й інші гідні кандидати. Могло би стати кілька претендентів, а так видавалося, що конкуренції немає. Олесь Санін, учень відомого режисера Леоніда Осики, продовжує традицію українського поетичного кіно. Він працює повільно та ретельно. "Довбуша", який вийшов на екрани 2023-го, теж робив довго п'ять років. Це цікавий феномен поєднання художньої вартості зі спрямованістю на широку аудиторію. Фільм не тільки майстерно знятий, а й зроблений для масового глядача, що важливо сьогодні для українського кіно. В Олеся Саніна яскрава зображувальна сторона те, що ми називаємо картинкою. Стрічка також має ритм, який тримає від початку до кінця. Це один із касових рекордсменів у національному прокаті (зібрав 68 млн грн, посів третє місце у списку найкасовіших українських фільмів після анімації "Мавка. Лісова пісня" та комедії "Я, ти, він, вона". Країна). Цікава сторона фільму в тому, що він не історичний у прямому значенні цього слова, а про міфічного героя. Зроблений на фольклорному матеріалі й історичних реаліях. Водночас сьогодні, безумовно, рефлексує про події війни, захист України та виборювання її свободи. Ці паралелі очевидні. Окрім режисури, ми відзначили роботу оператора Сергія Михальчука та музику композиторки Алли Загайкевич. Олесь Санін нині вже досвідчений режисер із певним доробком: його "Мамай" і "Поводир" також були помітними фільмами у вітчизняному кінопроцесі. Безумовно, це теж враховувалося. Але подавали на Шевченківську премію Саніна та його колег саме за "Довбуша", і комітет визнав їх гідними нагороди. МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО Скрипалька Богдана Півненко за концертні програми 20192024 років і композитор Олександр Шимко за сакральну містерію "Вирій" для мішаного хору, автентичних голосів, сопрано та симфонічного оркестру на стародавні молитовні, біблійні та українські народні тексти Богдана Фроляк, композиторка: Сакральна містерія "Вирій", за яку відзначили композитора Олександра Шимка, це самобутній і масштабний твір. Прем'єра відбулася 2022 року у Вроцлавській філармонії силами українських і польських музикантів. Прекрасне виконання об'єднало на одній сцені Симфонічний оркестр Варшавської філармонії, Національну заслужену академічну капелу України "Думка", хор Вроцлавської філармонії, ансамбль автентичного співу "Божичі", солістів Тетяну Журавель та Андрія Ляшука. А диригував відомий польсько-український диригент, амбасадор української музики в Польщі та світі Роман Ревакович. Богдана Півненко, нагороджена за концертні програми 20192024 років, скрипалька-солістка, а також художня керівниця Національного ансамблю солістів "Київська камерата". Власне з цим камерним оркестром вона презентує українську музику за кордоном на високому рівні. Богдана постійно виступає з новими творами вітчизняних композиторів, які часто пишуть і присвячують їх саме їй. Вона є однією із знаних і впізнаваних представниць нашої музичної культури, яка невтомно працює на благо України. Вибір лауреатів є завжди важким, бо всі, хто пройшов до третього туру, були гідні нагороди. Ситуація в номінації "Музичне мистецтво" особливо складна через те, що вона об'єднує в собі композиторів і виконавців. Обирати важко, бо це насправді різні види діяльності. Також незрозуміло, що робити з представниками популярної музики, адже порівнювати її з академічною неможливо й недоречно. Другий рік поспіль нам вдається присудити дві премії в цій галузі за рахунок номінацій, в яких вона не була присуджена. Ми в комітеті постійно порушуємо питання про розділення категорії на дві "Композиторська творчість" і "Виконавське мистецтво". Колись так і було. ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО Режисер-постановник та автор лібрето Василь Вовкун за оперу "Лис Микита", балет "Тіні забутих предків", модерн-балет "Пізнай себе" й театралізовану кантату "Псальми війни" у Львівській національній опері Ганна Веселовська, театрознавиця: Лауреатом Шевченківської премії в театральному мистецтві став генеральний директор художній керівник Львівського національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Василь Вовкун. Його відзначили як режисера-постановника сценічних творів, що отримали значний розголос і визнання у глядача та професійної критики, опери "Лис Микита" та балету "Тіні забутих предків", обидві прем'єри на музику композитора Івана Небесного. Крім того, Василя Вовкуна нагородили як автора лібрето та постанов­ника модерн-балету "Пізнай себе" на музику Дмитра Данова і театралізованої кантати "Псальми війни" на музику Євгена Станковича. Усі ці мистецькі події відбулись у Львівській національній опері протягом останніх п'яти років. Як наслідок творче обличчя поважного колективу істотно змінилося. Національне в репертуарі перестало бути еквівалентом провінційної шароварщини. Обраний Василем Вовкуном шлях змін вітчизняної оперної сцени, який він сам визначив як програму "Український прорив", розпочався ще в 1990-х. Тоді він як режисер-­постановник масштабних музично-театральних дійств робив перші спроби принципово змінити репертуарну оптику наших музичних театрів. А після того як 2017 року очолив Львівський театр опери та балету, ініційований ним "український прорив" таки здійснився. Не варто думати, що це був простий і безхмарний шлях. Але він став системним і результатним. Починаючи від відновлення легендарного твору Євгена Станковича "Коли цвіте папороть" і запрошення німецького режисера Андреаса Вайріха для постановки опери "Страшна помста" цього ж композитора до останніх мистецьких подій постановок новітніх українських опер і балетів. ВІЗУАЛЬНІ МИСТЕЦТВА Художниця Жанна Кадирова за персональну виставку "Траєкторії польотів" Віктор Сидоренко, художник: Мисткиня Жанна Кадирова отримала премію за персональну виставку "Траєкторії польотів", яка була експонована в РіnсhukАrtСеntrе у 20232024 роках і метафорично розкриває два горизонти України той, що походить із минулого, та інший, який рухає сьогодення. Під час розгляду робіт відбуваються не тільки експертиза й оцінювання самих творів, а й місця та ролі конкретного художника в суспільному просторі. Зважуються його популярність, затребуваність праці, сучасний характер творчості. Жанна Кадирова активна учасниця групи Р.Е.П., що виникла на хвилі Помаранчевої революції. Популярність їй принесла виставка "Діаманти" 2006 року в Центрі сучасного мистецтва при Києво-Могилянській академії, твори якої засвідчують прихильність до розроблення авторської техніки скульптури, "коштовні камені", зроблені з кахлів, цементу та монтажної піни. Жанна брала участь у чотирьох Венецій­ських бієнале, багато виставляється за кордоном. Кияни знають її скульптуру "Форма світла" на Пейзажній алеї. На прикладі виставки "Траєкторії польотів" спостерігаємо бажання художниці утвердити сучасного глядача в неодмінності перемоги, а майбутнього в тому, що мистецтво це теж зброя. Нагадаю, що її проєкт "Паляниця" зібрав понад 7 мільйонів гривень на підтримку Збройних сил України. ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО Майстри петриківського розпису Валентина Карпець-Єрмолаєва, Андрій Пікуш, Марія Пікуш і Наталія Рибак за мистецький проєкт "Петриківський розпис: на захисті ідентичності" Віктор Сидоренко, художник: 2024 року в системі відзначення Шевченківською премією після довгої паузи з ініціативи президента України відновили номінацію "Декоративно-прикладне мистецтво". Повною мірою логічним є присудження премії за мистецький проєкт "Петриківський розпис: на захисті ідентичності". Нагороду отримали Валентина Карпець-Єрмолаєва, Андрій та Марія Пікуші, Наталія Рибак майстри української петриківки, що зародилася на Дніпровщині наприкінці ХІХ століття. Приємно пригадати, що, коли у стінах Національної академії мистецтв України торік відбувалася виставка майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема й петриківки, вона набула неабиякого культурного розголосу. Художники щедро ділилися з охочими основами майстерності виконання петриківського розпису. Світове визнання петриківки пам'яткою нематеріальної культурної спадщини в поєднанні з її національним визнанням красномовно свідчить про значний інтерес мистецької спільноти до українських народних традицій та їх подальше плекання.

Коли Галина Баранкевич востаннє Читала казку У межах проєкту "Оповім ти дашто" я читала казку про війну між псом і вовком. Вона перегукується із сьогоденням, адже пес, хоч і мав меншу та слабшу армію, переміг вовка завдяки хитрості, винахідливості та мудрості. Ідея задуму належить Мишку Адамчуку, фронтмену гурту "КораЛЛі", який за походженням лемко, нині служить у війську. Головна мета проєкту популяризувати лемківські казки, озвучені відомими особистостями з лемківським корінням. Участь у ньому вже взяли Христина Соловій та Іван Леньо з Коzаk Systеm. До роботи над проєктом долучився також діалектолог. Я лемкиня у третьому поколінні, проте поки що не можу розмовляти говіркою, хоч добре її розумію. Тому одна з моїх особистих цілей навчитися спілкуватися лемківською. З цієї ж причини я організувала форум "Бесіди і співанки", де ми не лише співали лемківських пісень, а й обговорювали важливі питання. До дискусії долучилися художниця Анна Кирпан, власник телеканалу РАІ Андрій Русиняк, керівник Івано-Франківської торгово-промислової палати Андрій Левкович та інші. Нагадувала про значення Різдва 20 грудня в Івано-Франківській обласній філармонії імені Ірини Маланюк відбувся концерт "Різдвяна феєрія. Легенди святого Різдва". Це вже восьмий рік, як я організовую яскраве дійство. Щороку пишеться новий сценарій, але головна мета залишається незмінною нагадати людям, що Різдво це не лише колядки та 12 страв на столі, а передусім те, наскільки сильно ми відчуваємо Ісуса. Це щось набагато глибше й міцніше. Разом із сценаристкою ми намагаємося показати, що насправді Ісус народжується щодня і впливає на нас через різні життєві ситуації. Він спонукає до прийняття того чи того рішення, а ми робимо свій вибір залежно від нашої віри. Я закохалась у спокій Цьогоріч у концерті брав участь мій проєкт "Етноформація", співачка FІЇNКА й інші виконавці. Також я запросила до участі дітей зі своєї театральної майстерні, які зіграли п'ять сценок із життя. Об'єднувальним елементом був хор ангелів, які підказували, як діяти в тих чи тих ситуаціях. Саме так народжується Ісус Христос у наших вчинках і думках. Завжди кажу, що ворог добивається того, щоб ми склали руки й наділи чорні хустки. Та попри все ми продовжуємо діяти. Люди, які неодноразово бували на моїх заходах, вважають їх важливою справою. Розмовляла з глядачем За день до проведення заходу мені написала жінка з бажанням віддати квитки. Вона давно їх купила й хотіла піти на концерт. Але звістка про те, що її брата відправили на передову, вибила ґрунт із-під ніг. Ми мали довгу розмову, і врешті-решт я переконала її все ж таки піти. Сказала: "Я розумію, що вам нині складно, але від того, що ви плакатимете, легше не стане. Це не просто співи чи танці, а спільна молитва, в якій ми обов'язково згадаємо й вашого брата, попросимо про його безпеку". Але наступного дня їй повідомили, що брат зник безвісти, й вона віддала квитки. Пообіцяла цій жінці, що неодмінно триматиму її біль у серці та згадаю воїна в молитві. Збирала кошти на ЗСУ Ще за часів АТО разом із театром ми їздили грати вистави на лінію фронту. Хлопці тішилися більше, ніж ми. "Ми, військові, не змусимо місцевих людей полюбити Україну, але ви завдяки мистецтву зробите їх ближчими до нашої культури", казали вони. І я зрозуміла одне: доки культура не на часі, в Україні й далі читатимуть Пушкіна й Достоєвського, дивитимуться Чайковського. Навіть Черчилль казав: "Якщо ми економимо на культурі, то за що воюємо?" Нині беру участь у благодійних концертах і заходах, на яких збираємо гроші на ЗСУ. Розчаровувалася Мене дивує те, як нині виховують дітей. Їм дозволяють абсолютно все, через що згодом страждають і дорослі, і самі діти. Звичайно, я не кажу про всіх, але в багатьох випадках спостерігала таку тенденцію. Дітям не прищеплюють почуття вдячності до людей, які для них стараються, намагаються навчити. Часто зіштовхуюсь із ситуацією, ніби деяким дітям усі щось винні, хоча насправді це не так. Я не підтримую методів виховання, що їх застосовували в Радянському Союзі, але й сучасні підходи мене розчаровують. Закохувалася Я закохалась у спокій. Особливо після початку війни я стала цінувати його ще більше. Люди знервовані та роздратовані через нестабільність, тож сварки й непорозуміння спалахують легко. Для мене ця ситуація стала приводом для переосмислення цінностей. Доки культура не на часі, в Україні й далі читатимуть Пушкіна й Достоєвського А взагалі моя найбільша мрія здійснилася поруч коханий чоловік і наш маленький синочок. Пекла торт Два роки тому. Для мене це нетипово, адже з дитинства мені прищепили любов до випікання. Сам процес вимішування тіста чи створення маси для мене своєрідна медитація. До вагітності часто пекла два види випічки солону за рецептом із міста Жидачева, де народився мій батько, та солодку за рецептом моєї мами-лемкині, яка має власноруч списані зошити з різноманітними рецептами. Обов'язково під час випікання вмикаю фільм або серіал, який переглядала вже мільйон разів, наприклад "Друзі" чи "Секс і місто". Одного року журналісти з місцевого каналу приїжджали до мене додому, щоб зняти, як я випікаю. До речі, дуже люблю готувати "Наполеон". Тісто для нього замішую за кілька діб до випікання.

Україна втрачає просвітницьку частину медіа й надію на незалежні засоби масової інформації Сполучені Штати скорочують "Голос Америки" та "Радіо Свобода" президент Дональд Трамп видав наказ про реорганізацію Агенції США з глобальних медіа. Ця агенція займається п'ятьма медіакорпораціями, що мовлять 49 мовами: "Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода", "Голос Америки", "Радіо Вільна Азія" (RFА), Офіс мовлення на Кубу. Ці медіа вважають важливим інструментом дипломатії, а рішення про їх скорочення називають зрадою демократії та подарунком ворогам Америки. Значення "Радіо Свобода" та "Голосу Америки" для демократичних і недемократичних країн різне. Для України до 1991 року вони мали одне значення, а після розпаду Радянського Союзу інше. Я росла, коли "Голос Америки", "Радіо Свобода" та ВВС справді були голосами свободи і слухати їх було злочином. Та люди збиралися навколо радіо­приймача і слухали. Це залишиться великою частиною бренду цих радіостанцій. Створювали їх як інструменти контр­пропаганди. "Голос Америки" запрацював 1942 року на противагу німецьким пропагандистським каналам, які теж активно запускали по всьому світу, зокрема й у Латинській Америці. У повному сенсі ці ресурси не були пропагандою, бо будувалися як медіа. Тоді вважали, що найкращий спосіб рекламувати свободу показувати, як вона діє. Тому вони не вихваляли американського лідерства, а інформували, давали культурний контент. Їм дозволяли критикувати урядові рішення. Це вражало. Сказати, що ці медіа працювали бездоганно, не можна. Туди активно інфільтрували агентів СРСР. Плюс історично склалося так, що американські станції хилилися в лівий бік. Особ­ливо "Голос Америки", тоді як "Радіо Свобода" була більш новинна. Для СРСР це були ворожі голоси, а вони себе називали голосами свободи. Власне, в недемократичних державах, як-от країни Центральної Азії, Африки, вони таку саму роль грають і досі. Там вони перебувають в опозиції до авторитарної чи тоталітарної влади. В Україні ці медіа давно грають іншу роль. Вони швидше не залежний ні від олігархів, ні від політиків голос. Вони були маяком для журналістських стандартів. Лише один проєкт "Схеми" від "Радіо Свобода" чого вартий. Завдяки фінансуванню ці медіа мали можливість навчати й розвивати журналістів, формувати прошарок добре вишколених фахівців, прокачаних певними здібностями своєї професії. Цього бракуватиме. В Україні не бачу інших гравців, окрім міжнародних донорів, які були б зацікавлені повністю фінансувати незалежні медіа. В нас немає гравців, наділених відповідними ресурсами, щоб підтримувати такі медіа. Зі зникненням цих двох медійних майданчиків та інших проєктів, які фінансував, зокрема, уряд США, ми втрачаємо велику частку проєктів, які забезпечували присутність ідеалів незалежної журналістики в Україні. Вони не були ідеальні, але прагнули показувати, що журналістські стандарти існують, намагалися всіх підштовхувати до їх дотримання. А коли вони перестануть це робити, то залишаться тільки європейські проєкти. Однак між європейськими й американськими медіа та підходами є відмінність. В Європі стандарти трохи інші. Європа не дуже добре вміє працювати з незалежним, позапартійним впливом і контентом. Її медіа завжди мали ідеологічне, партійне забарвлення. У США цього вдавалося довго уникати, тоді як у Європі та Британії були традиційно трохи ліві чи праві медіа. Втрата "Голосу" і "Свободи" в недемократичних країнах відчуватиметься інакше, там суттєво зменшиться доступ до джерел незалежної інформації. Навіть якщо вони не мали там великої частки ринку, але були незалежним джерелом інформації. Україна ж втрачає просвітницьку частину медіа, надію на незалежні засоби масової інформації. Мотивацію Трампа у процесі закриття цих медіа, зокрема й загалом у міжнародній допомозі, на мій погляд, треба розуміти крізь призму його оточення, груп впливу навколо нього. Одна з таких груп лібертаріани. Вони хочуть зменшення ролі держави, більше свободи місцевому самоврядуванню. Республіканці рейганівського спрямування, але радикальніші. Друга група представники та прихильники Ілона Маска. Це люди з високотехнологічного великого бізнесу. Вони хочуть запобігти будь-якому регулюванню, потенційним обмеженням для їхнього бізнесу. Попередня влада демократів намагалася ввести більше регулювання, модерації на їхніх цифрових майданчиках, щоб вони брали на себе відповідальність за наслідки своєї роботи для суспільства. Зокрема йдеться про соціальні медіа. Починаючи від маніпуляції результатами виборів через приховану рекламу та фейковий контент і до самогубств підлітків. Є дослідження, що соціальні мережі погано впливають на ментальне здоров'я, зокрема підлітків. Порядок денний цієї групи певною мірою збігається з першою групою, яка хоче запобігти державному регулюванню та втручанню. Також вони хочуть знизити податки, особливо для корпорацій та фізичних осіб із високим доходом. Відповідно, це призводить до загрози наростання дефіциту бюджету США. І тому виникає запит порізати федеральні витрати, що цілком відповідає ідеології лібертаріанства, скорочення держави по максимуму. Третя група християнські консерватори. Якщо перші дві групи дають гроші, то третя голоси. Це найбільша група серед республіканців. Саме цей сегмент гарантував Трампу переконливу перемогу на праймериз. Ці люди проти лівої ідеології, вони проти політики рівності, інклюзії, різноманіття, ЛГБТ, гендерної політики. І от ці три сегменти перетинаються і відбувається скорочення державних витрат, які працюють на умовну ліву ідеологію. Тому очікувано, що міжнародна допомога перше, що зрізатимуть. Серед команди Трампа, респуб­ліканців Конгресу тут є консенсус. Помірковані республіканці переважно тепер мовчать. Тому й відбувається зрізання бюджетів міжнародної допомоги і зрізання фінансування каналів впливу, які про демократію та свободу. Це одна з перших статей бюджету, які Трамп намагається зменшити. Чи може тепер Єврокомісія перехопити фінансування? Не знаю, яка в них політика щодо цього питання. В Україні Єврокомісія інакше завжди працювала. На початках вони активно фінансували грантами хіба що "Європейську правду", яка пропагувала євроінтеграцію. Але "Європейська правда" давно з цих штанців виросла і стала повноцінним медіа про міжнародну політику. Решту вони підтримували у вигляді окремих грантових програм, які розподіляли між наявними медійними майданчиками. Нині вони можуть нарощувати такі гранти, але чи зможуть замістити "Радіо Свобода" та "Голос Америки"? Не думаю, що вони відроджуватимуть американські пропагандистські ресурси, які з'явилися 90 років тому. Щодо роботи з продукування фейків, боротьби з ними, як формувати медіа­освіченість молоді, то тут потрібно починати з дитячого садка і школи. Ми ж навчилися жити зі швидкісними дорогами, так само навчимося жити в сучасному інформаційному суспільстві, але не одразу. Це буде важко. Але я переконана, що медіа­освіченість неможлива у відриві від загальної компетенції та базових шкільних знань. Це аналітичне, критичне мислення, знання основ наук та здоровий глузд, накладені на медійну сферу. Без добре навчених школярів буде важко. Ключ у базовій освіті й відповідальному споживанні інформації. Хто цього не дотримується, страждатимуть, їх ошукуватимуть, вони переграватимуть політично й економічно. Це дещо схоже на інформаційний дарвінізм, але простих рішень тут немає. І "Радіо Свобода" та "Голос Америки" в цій сфері були не панацеєю, вони теж мали помилки. Але так склалося, що їхня діяльність збігалася з інтересами нашої держави на цьому етапі. США витрачали на всі закордонні проєкти майже $800 млн на рік. РФ витрачає вдвічі більше. Щодо КНР чітких даних ніде не бачила, але оцінно це до $2 млрд. Інформаційна війна у світі триватиме. Штати вирішили відступити. Можливо, це елемент їхньої прагматичності, коли вони хочуть стабільного світу, поділеного між трьома полюсами. Тому Вашингтон не проти китайського домінування в Азії, Росії, в Європі, а собі забере Гренландію й решту світу. Світ буде триполярний. Словом, де у США нині немає бажання боротися, там вони закривають ресурси. Так само в них немає бажання підтримувати Україну. От і шукають приводи, щоб не витрачати на неї своїх грошей.