Search trend "мали"

Йоганн Вадефуль несподівано прибув до України, щоби запевнити у незмінній підтримці нашої держави. Такою була офіційна версія, яку він озвучив журналістам. Та є всі підстави вважати, що поза телекамерами йшлося й про інше. "Довга поїздка потягом" так назвав шлях до української столиці Йоганн Вадефуль. Вже на Київському вокзалі заявив, що приїхав аби продемонструвати солідарність із українським народом. Днями завершився саміт НАТО, і у підсумковому комюніке є про підтримку України, тож це можна зробити і з Берліна. То який сенс їхати до Києва? Вадефуль прохопився - хоче закликати до перемир'я. Очікує прояснення Бо тим часом Росія очікує "прояснення" щодо дати третього раунду переговорів із Україною. Про це заявив речник Путіна Дмитро Пєсков 30 червня, якраз після прибуття Йоганна Вадефуля до Києва. Посилення атак на нашу країну Пєсков пояснив так: у Києві чудово знають, що потрібно зробити для припинення вогню, "умови Путін озвучив рік тому". Схоже на заочний діалог із президентом США, котрий на вікенд припустив можливість прямої зустрічі з Путіним. Оновлення вимог Раніше Путін вимагав від України відмови від вступу до НАТО та виведення ЗСУ з Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. Вимоги були озвучені як ключові перед Самітом миру у Швейцарії. Нині Путін провів нараду по розвитку цих так званих "нових регіонів". "Він розраховує на те, що наша увага ослабне і переключиться на нові кризи. Я кажу чітко: щодо Німеччини це не вдасться. Мир настане тоді, коли ми зупинимо агресію", - заявив Вадефуль 30 червня на спільній пресконференції з міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою. Отже, хтось на континенті таки "перемикається на нові кризи"? У такому разі, очільник німецького зовнішньополітичного відомства приїхав до Києва справді підтвердити непохитність ЄС щодо України - Путіну. І Трампу. Гра у гольф і війна На користь цієї версії - зміна позиції Трампа по законопроєкту щодо санкцій для країн, котрі торгують із РФ. Як заявив сенатор-республіканець Ліндсі Грем, президент США під час гри у гольф сказав, що настав час для розгляду документа. Американські санкції можуть бути для Росії набагато відчутнішими за європейські. Господар Білого дому, ймовірно, підвищує ставки для посилення своєї переговорної позиції. Грем прогнозує ухвалу санкцій у липні. Часу для торгів у Путіна залишилося небагато. Вадефуль у Києві також згадував про енергетику. Мовляв, працюємо з G7, щоб перешкодити Путіну наповнювати військовий бюджет доходами від постачання нафти і газу. ВПК, фінанси, активи Росія "сподівається на послаблення нашої допомоги", заявив німецький гість у Києві. На противагу цьому союзники України посилять підтримку. Акцент на інвестиціях у ВПК, оскільки разом з Вадефулем до України прибули представники німецької оборонної промисловості. "Співпраця в оборонній сфері є нашою справжньою перевагою. Бачимо завдання в тому, щоб допомогти Україні у тому, аби вона вела переговори з позиції сили", - наголосив Вадефуль. Те, що все серйозно, він підтвердив фінансово: додатково майже 2 мільярди євро на зміцнення ППО, а також 9 мільярдів євро на оборону, озвучених раніше, вже у проєкті федерального бюджету Німеччини. Українська сторона натомість акцентує на передачі їй для оборони "заморожених" російських активів за кордоном. Сибіга відзначив "еволюцію позиції" європейських країн, але результату поки немає, "шукаємо правильні формули, щоб втілити це рішення". Шукати треба швидше, бо Київ вже офіційно звернувся до США з пропозицією купити системи ППО Раtrіоt. Хто у кого попереду Схоже, українська сторона потребує більшого і рухається на крок-два попереду європейців. Наприклад, Йоганн Вадефуль не зміг бодай натякнути на конкретні проєкти щодо ВПК. Натомість послався на "тісний контакт" з міністром оборони Борисом Пісторіусом і мимохідь поскаржився на повільність партнерів, із котрими це питання "ще обговорюватиметься". Тим часом президент Зеленський, вслід за країнами Балтії, Польщею та Фінляндією вивів нашу державу з Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін. Це прояв зрілості і суб'єктності, розповів кандидат політичних наук Олексій Буряченко. Він нагадав як у 2015 році посол ЄС в Україні Ян Томбінський наполягав на тому, щоби Україна утилізувала свої протипіхотні міни. Ми мали п'ятий у світі арсенал цього оборонного озброєння. Справи та слова Європу тривожить затятість України. Якщо Київ активізується на полі бою, є ризик ескалації. Під "удари відплати" Кремля потенційно потрапляють і всі ті, хто допомагав нам. Водночас Україна виявляє незадоволення гучними заявами без конкретики. Санкції мають бути "трансатлантичні, по обидва боки океану", зауважив Андрій Сибіга. Роздратуванням можна пояснити і репліку міністра закордонних справ нашої країни про нагальну потребу "відкриття переговорного кластеру про вступ до ЄС найближчим часом". Але навіть дата міжурядових консультацій, про відновлення яких говорив Мерц, досі не визначена. Нам можуть повернути "ядерку"? У суботу, 28 червня, стало відомо про нараду президента Володимира Зеленського з представниками дипкорпусу про якнайшвидше виконання домовленостей із міжнародними партнерами. Зеленський наголосив, що домовленості мають бути чітко реалізовані, зокрема, щодо спільного виробництва озброєння та інвестицій у ВПК. Не виключено, що стан справ із цим не викликає захоплення ні у партнерів, ні в України. У Німеччині набирає силу опозиція, яка може нам загальмувати допомогу, зауважив експерт аналітичного центру "Об'єднана Європа" Ігор Попов. Він нагадав і про можливий тиск з-за океану: у Німеччину входить підірваний "Північний потік-2", який американці хочуть викупити, відремонтувати і качати знову російський газ. "Для ФРН критично важливий Балтійський театр військових дій. Росія може здійснити дещо для забезпечення проходу там своїх торгових кораблів. США хотіли, щоб Європа купляла зброю у них, але європейці прагнуть витрачати кошти на озброєння власного виробництва. Тож було про що поговорити. Не виключаю, що і про Таurus", - вважає експерт. Більше того, Ігор Попов припусткає ймовірність дискусії про ядерну зброю, оскільки про використання своєї "США ухвалюватимуть рішення, скоріш, самостійно, а відносини Штатів та Росії у момент можливого військового конфлікту можуть змінитися у будь-який бік", припустив він.

86% інцидентів пов’язаних з ТЦК виявилися маніпуляціями, фейками та ІПСО

Дослідники реконструювали обличчя жінки в Бельгії, яка жила 10 500 років тому, і виявили, що стародавні європейці мали темніший колір обличчя. Вчені відновили вигляд давньої європейки: несподівані риси обличчя та колір шкіри змінюють наше уявлення про предків Унікальна реконструкція обличчя жінки, яка жила понад 10 500 років тому на території сучасної Бельгії, кардинально змінює уявлення про те, як виглядали наші давні європейські предки. Вчені використали передові технології тривимірного моделювання, ДНК-аналізу та криміналістичної антропології, щоби “повернути до життя” обличчя мешканки мезоліту — періоду, коли людство вже не було повністю залежне від мисливства і поступово переходило до осілого способу життя. Знахідка, яка […]

Про це в ефірі Еспресо сказав доктор історичних наук та політичний експерт Олексій Кошель."Останні кілька років робота над питанням повоєнних виборів ведеться на рівні громадських організацій, експертного середовища, а також частини народних депутатів України. Як саме вона відбувається? У форматі запитів, круглих столів, відкритих і закритих дискусій. Тобто зараз триває пошук відповіді на ключове питання: як організувати повоєнні вибори", - пояснив Кошель.За словами політексперта, існує низка серйозних викликів. Перший - це питання безпеки. Другий - складність голосування для мільйонів українців, які перебувають за кордоном. Третій - необхідність обрання повного, тобто конституційного складу парламенту - 450 народних депутатів. Відповідно, очевидно, що виборчу систему доведеться змінювати, а це одне з ключових питань дискусій."Наразі ця робота ведеться виключно в експертному форматі. Наголошую: поки що не існує жодних напрацювань щодо проєкту майбутнього закону або змін до Виборчого кодексу щодо проведення повоєнних виборів", - зазначив Кошель.Він також припустив, що деякі заяви офіційних осіб могли бути не зовсім точними або передчасними."Тому, ймовірно, або пана Стефанчука неправильно зрозуміли, або він висловився некоректно. Не виключаю також, що десь у коридорах Банкової справді готується законопроєкт, про який наразі нікому не відомо. Але складно працювати над таким документом без відповіді на ключове запитання: якою буде виборча система? І це, м'яко кажучи, питання надзвичайно делікатне. Адже завжди існувало прагнення формувати виборчу систему, виходячи з політичних інтересів", - зауважив політексперт.Кошель також наголосив, що після завершення війни на політичній арені можуть з'явитися нові гравці."Цілком імовірно, що в повоєнних виборах участь братимуть численні нові політичні сили - сформовані з військових, волонтерів, учасників бойових дій. Очевидно, саме вони можуть стати головними політиками на наступних виборах", - вважає Кошель.Політексперт підкреслив, що передусім потрібно встановити нові, справедливі правила."Постає ще важливе питання: якими будуть нові "правила гри"? Їх потрібно сформувати так, щоб представники військового середовища мали змогу повноцінно реалізувати своє виборче право. Але, ще раз наголошую: наразі законопроєкту не існує. Робота над його текстом не ведеться. Або ж, можливо, ведеться, але в прихованому форматі", - додав Кошель.Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук повідомив, що Верховна Рада України напрацьовує законопроєкт про проведення виборів після закінчення війни. 

Високі технології й віра в науковий прогрес могли і мали похитнути віру в Бога. Ця думка домінувала в наукових колах століття тому і справдилась. Проте лише частково. Деякі традиційно віруючі країни поступово віддалились від релігії, а деякі, наприклад Україна, стають до неї все ближче. Згідно з дослідженням Центру Разумкова з 2000 року кількість українців, які вважають себе віруючими, зросла на десять процентів — з 58% до 68%. А піки релігійності припали на 2014 і 2022 роки. Чому так сталось, як церква завойовує популярність серед молоді і що треба знати про християнський націоналізм? Зʼясовує головна редакторка «Бабеля» Катерина Коберник, пояснює ректор Київської школи економіки Тимофій Брік. Його тези коротко.

За даними поліції, прибуток від такої діяльності подільники мали близько $25-30 тис. щомісяця

Речник оперативно-стратегічного угруповання військ (ОСУВ) "Хортиця" Віктор Трегубов пояснив, що інтенсивні бої продовжуються на всіх ділянках фронту і росіяни намагаються наступати на кількох напрямках.

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Командування Сухопутних військ продовжує публічно звітувати перед суспільством про роботу ТЦК та СП. Про це Сухопутні війська повідомили у Теlеgrаm. У червні 6 із 7 інцидентів (86%) пов'язаних з ТЦК виявилися маніпуляціями, фейками та ІПСО. Лише 36 випадків (14%) підтвердилися, мали під собою реальні підстави та були перевірені, зокрема: - одну особу відсторонено від виконання обов'язків; - п'ять осіб притягнуто до дисциплінарної відповідальності; - 30 службових розслідувань тривають. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Україні стрімко зростає кількість штрафів від ТЦК У Сухопутних військах наголосили, що суспільство має бути поінформоване про факти порушень, розслідування та покарання всіх, хто не дотримувався своїх посадових обов'язків, або порушив закон. "Ми розуміємо, що лише відкрита звітність, прозорість та правда можуть протистояти величезному ресурсу російської пропаганди, на яку ворог не шкодує, ані грошей, ані зусиль", - підсумували у відомстві. Мобілізація в Україні не повинна бути шоком для людей. Для цього територіальні центри комплектування мають змінитися, заявив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський. Головком додав, що в ТЦК вже проводять інспекції, триває робота комісій. Це потрібно для того, щоб військовослужбовці з пораненнями замінили тих, хто не воював.

Ви зараз в Україні, бо презентуєте тут свою книгу. "Столик з видом на Кремль". І, звичайно, там йдеться про Росію, але починається книга з України, з Бучі.Насправді зараз без України неможливо розповісти про Росію. На  початку книги я пишу, що Росія сама спакувала себе до чорного мішка  і скоїла самогубство. Якби хоч трохи людяності залишилося в цій країні, то вона б заплакала від того, що сталося в Бучі чи Ірпені. Ви добре про це знаєте, бо Ви там жили, а для мене це було щось вражаюче. Моя оповідь  починається в Києві, в порожньому Києві, виють сирени, невдовзі почнеться обстріл. Я сам у квартирі, в місті - пустка. З-поміж мешканців будинку залишився тільки я. Я повернувся з Бучі, і вся квартира просякнута запахом Бучі, запахом тіл, які були розкидані цим містом. Я пишу текст про це, зрештою, не перший день, вже працюю кілька днів. Публікую це не лише в тижневику "Політика", але й на Фейсбуці, щоб якнайбільше людей довідалися про це. Раптом виявляється, що хтось перекладає ці тексти російською, не запитуючи мене, але перекладає їх дуже добре і розміщує їх на сайті "Радіо Свобода". І тоді я подумав, що всі люди, яких знаю в Росії, повинні знати, що я тут, повинні читати те, що пишу, дивитися фотографії, які  зробив. Я очікував, що невдовзі вони почнуть мені писати, телефонувати, невдовзі я отримаю купу повідомлень звідти, але телефон мовчав. Зателефонувала тільки одна людина, і, власне, про це моя книга. Що ця людина сказала?Запитала, чи це відбувається насправді.Росіяни завжди кажуть, що те, що вони зробили в Бучі - неправда.Це був один дзвінок, під час якого ця людина, яка є головною героїнею книги, хотіла дізнатися, що там відбувається. І, власне, далі я розповідаю про нашу з нею дружбу, про нашу симпатію. Вразило мене те, що більше ніхто не дзвонив. Це було дивно і до болю сумно. Важко, знаючи Росію, вірити в неї на політичному рівні, коли країною керує офіцер КГБ, то на що можна сподіватися. У ширшому сенсі соціальні дослідження демонстрували, що росіянам подобаються такі речі, як, наприклад, обстріли Грозного чи відбирання частини території у своїх сусідів (маю на увазі Крим). Це все призвело до того, що російська влада зараз є все  популярнішою. Але для мене це не було чимось дивним. Я радше був розчарований, що люди, яких я знав на такому дружньому рівні, на рівні довгих розмов, симпатії, не помічали нічого з того, що було очевидним.Якби Вам зателефонували ці російські друзі і запитали у Вас, що Ви робите в Україні під час повномасштабного вторгнення (я так розумію, що ви потрапили до Бучі після деокупації), то що б Ви їм відповіли?Що я тут для того, щоб задокументувати воєнні злочини і вбивства людей, які коїть Росія на території сусідньої держави, яка не зробила нічого поганого, що це не якісь партизани, бойовики, а люди, офіцери, які носять російські однострої. І що неможливо змити ганьбу з їхньої військової форми. Знаєте, моя свекруха - етнічна росіянка, яка в Сибіру познайомилася з моїм свекром - українцем за походження. Відтак, вона переїхала з ним в Україну.  Ще в 2014, коли вони жили в Криму, свекруха телефонувала своїм родичам і запитувала "Навіщо ви це робите, що я змушена втікати зі свого дому?" У 2022 році, коли вона вирвалася з обстрілюваного Києва, зателефонувала російській родині з тим самим запитанням. На що її сестра відповіла:  Росія ніколи не починає першою.Так, це, звичайно, неймовірно! Скажу Вам, що я теж фіксую подібні  історії. Їх у мене багато в записнику, багато у книзі. Адже є в Україні родини, які живуть і по той бік кордону. До прикладу, людина, про яку я хочу розповісти, знаючи, що я знову приїхав в Україну, що у мене презентація книжки, написала мені: "Пане Павле, ми знайомі, я з Харкова, з Салтівки, ви якось пили у мене чай під час обстрілу". Це не було звичайне чаювання,  бо та пані розповідала, що їй телефонував брат, який переїхав колись до Росії (працював там якимось інженером), а вона залишилася на Салтівці, яка дійсно розбомблена, знищена. Так от він до неї дзвонить і питає: "Сестро, чому ви по нас стріляєте"? Вона каже: "Тобто? Адже я навіть житла тут не маю, твої племінники звідси поїхати, тут гинуть люди". А він відповідає: "У нас на телебаченні сказали, що це ви в нас стріляєте". Отже, ось таке бачення когось, хто не може в це повірити, але мусить. З іншого боку, у 21-му столітті, коли є інтернет, ютуб, все доступне в мережі - правдива і неправдива інформація, вдавати, що чогось не знаєш, не можна. Чесно кажучи, взагалі, вдавати, що моя країна вчиняє вбивства, що армія, на яку сплачуються податки, вчиняє вбивства, ніколи не вийде. У 30-х, 40-х роках минулого сторіччя німці вдавали, що немає чогось такого. Але це не означає, що не знали, що не мали зеленого поняття, що їхні єврейські сусіди, які жили поруч усе життя, раптово зникли, бо раптом переїхали до якогось кращого світу. Що німці не знали про те, як тих катують. Я не думаю, що середньостатистичний росіянин може не знати якихось речей. Не може бути жодного виправдання. Мене це не переконує, вважаю, що це просто відмовка. Власне, ваша розповідь у книжці  починається з Бучі, але там також багато про Росію, бо Ви жили в Росії певний час, приблизно 4 роки, так?Якщо все додати, то може вийти навіть більше, бо це була одна з тих країн, які мене найбільше цікавили. Як кореспондента видання Rzесzроsроlіtа?Так, я був кореспондентом Rzесzроsроlіtа. Постійно там працював три роки, подорожував Росією, потім повертався. Раніше повертався, а потім вже не міг. Ви були закохані в Росію?Росія була неймовірно цікавим місцем для репортера. З точки зору журналістики там завжди було, що описувати. Цей край подобався мені з професійного погляду, але й подобався… Я жив там, мав друзів, мені здавалося, що у мене там є близькі друзі, а потім виявилося, що багато чого, мені лише здавалося.  Як так сталося, що Ви опинилися в Росії? Це Ви захотіли туди поїхати, чи це було завдання редакції?Життя журналіста – це випадок, я їхав до Афганістану, коли почалася війна з талібами в Афганістані, і я летів через Москву. Треба було летіти до Москви, потім до Ташкента, потім треба було їхати до Душанбе. Загалом дорога не була легкою. У Москві працював наш багаторічний кореспондент Славомир Поповський, неймовірний знавець Росії. Це був такий старший пан, який ходив Москвою з цигаркою і собакою басетом. І я, коли приїхав, кажу: "Друже, тут стільки всього, що можна описати!". Він каже: "Ні, тут все таке нецікаве, сіре", а я йому "Але подивись! Цілий світ в одному місті - в Москві", на що він відповів, що це все не має значення. Повертався я з Афганістану, також через Москву, і Славомир (дуже приємна людина, чудовий журналіст, він залюбки допомагав молодшим колегам) зустрів мене в аеропорту. Я був дуже втомлений після того відрядження, тож Славомир приготував вечерю і каже: "Я за тебе домовився". Я питаю: “Щодо чого?”, а він: "У мене зупинявся наш керівник, і я сказав, що ти хочеш зайняти моє місце кореспондента у Москві. Я насправді вже хочу повернутися до Польщі, а ти будеш тут". І так я опинився в Москві та почав там працювати кореспондентом. Яким було ваше перше враження від Москви? Це велике місто.Але воно незатишне. До війни, тобто до 2014-го, я була якось у Москві у відрядженні. І коли повернулася звідти до Києва, то подумала, що обожнюю його. Раніше вважала, що Київ – це місто, яке стоїть в заторах, але Москва просто живе в тих заторах.Так, Москва дуже специфічна, її можна любити, або не любити. Я колись її дуже любив, натомість я не любив Петербург. Це місто мені завжди здавалося похмурим. Воно ж побудоване на кістках. Попри це, його архітектура вражала. А от Москва для мене - це інший вимір. Я там працював, і життя там вирувало. Мені це дуже подобалося! Але, звичайно, коли я приїхав перший раз до Києва на Помаранчеву Революцію, то подумав: "О, тут круто!" Київ, з одного боку, це велике місто, а, з іншого, воно дає можливість його опанувати, зрозуміти. Але маю визнати, що Москва мене, як журналіста, дуже приваблювала, там постійно щось відбувалося, тим більше, що в той час, коли я там жив, багато всього відбувалося на околицях колишньої імперії: Революція Троянд в Грузії, Помаранчева Революція. Було видно, що ці народи, колись пов’язані з Росією політично, мають іншу думку, обрали для себе інший шлях. Також було помітно, і це було неймовірно, це було дуже цікаво, що Росія не хоче це зрозуміти. Але як так? Адже ми брати. Росія не могла зрозуміти, що не всі хочуть братніх стосунків, що країни, народи, які мають сумніви щодо сусідства з Росією, не мають бажання з нею ще більше зближуватися, хотіли б послабити ці відносини. І це все було цікаво. Росія в ті часи була трохи шалена, але вже тоді було помітно, що закручуються гайки. Я з цікавістю спостерігав, що все менше прислухаються до  людей, яких я неймовірно поважав, які бували у мене вдома, таких як Сергій Ковальов (царство небесне). З людей, які були демократами та вважали, що Росія могла б мати інший вигляд, робили божевільних, зрадників. Таке відбувалося, але це теж було цікаво, це не був різкий процес, це відбувалося крок за кроком. А найцікавішим було те, що люди, яких я знав, теж змінювалися. Звісно, ці зміни були дуже повільними, та я міг їх помітити.Свою книгу я писав майже все життя, але у мене в голові вона добре повкладалася якраз в ту ніч у Києві, після повернення з Бучі, коли я почав помічати речі, які я не хотів би помічати, як почали змінюватися люди. Я тоді почав усе аналізувати, пазли зійшлися. У цій книзі багато чого переплітається, є ретроспектива Росії і розповідь про війну, про вторгнення в Україну, про те, що я бачив, бо я був в багатьох місцях під час цього вторгнення, не лише в Бучі й Ірпені, а й у Лисичанську, Сіверськодонецьку, Вугледарі. Багато міст, які я називаю: Часів Яр, Бахмут - не можна назвати містами, це вже згарища насправді. Водночас вони є демонстрацією того, що означає той "рускій мір", і що означає братнє рукостискання, рукостискання з Москвою. І воно не раз уже повторювалося. Це вже було. Наприклад, із Грозним. Але для чого це росіянам? Всі ці українські знищені міста, які Ви перелічили - Ви вірите в те, що вони їх відбудують. У Вас в книзі є фрагмент, де Ви розмовляєте зі своєю подругою про Курильські острови і про те, нащо вони Росії. Чи це щось подібне?Я вважаю, що ця історія має сенс.  Це повторюється і повторюється у 20 столітті, у 21-му. Росія така є. Я також описую свою подорож з Владивостоку до Москви транссибірською магістраллю. Дорога потягом займає 7 днів і 7 ночей. Після неї тебе хитає наче на кораблі. Виходжу я на вокзалі, і мій друг, який зараз є емігрантом, який ще до анексії Криму, або одразу після покинув Росію, (потім жив в Україні, допомагав, зараз у Фінляндії) зустрічає мене на пероні і каже: "Слухай – це цікаво, я ніколи так не їздив. А можеш мені розповісти про свою подорож? Я задумався, а потім кажу: "Можу описати цю мандрівку одним словом, і це слово – пустка”.7 днів і 7 ночей пустки?Так. Звичайно, упродовж подорожі відбувається різне, потяг проїжджає Байкал.  Але в цілому, якщо описати це одним словом, то це – порожнеча. У мене також був цікавий досвід, бо я випадково взяв з собою у  потяг книгу "Острів Сахалін" Чехова, який мандрував тією ж дорогою, коли ще не було залізниці, тільки в протилежний бік - від Москви на Сахалін, на Далекий Схід. І, щиро кажучи, у мене було враження, що те, що я бачу за вікном, і те, що він описував, дуже схоже! Тобто минуло стільки років, а за великим рахунком, я в книзі Чехова читаю про те ж, що бачу за вікном: якесь болото, руїни, відмінність лише в тому, що з’явилися електроопори. І в той момент у мене з’являється така рефлексія: "Люди, якщо у вас є так багато всього, але ви не дбаєте про це, то навіщо вам ще більше".Власне, це Ви запитали у своєї подруги щодо Курильських островів, для чого?ТакІ що вона відповіла?Це була розмова у неділю. Кінець вихідних. Завтра на роботу. Ми дивилися телевізор. І я спитав М.: "Може ви б віддали якийсь там острів на Курильських островах японцям? Настав би мир, підписали б якісь торговельні відносини?", на що вона обурилася, що "Ми не віддамо жодного острову, жодного шматочка землі". Я сказав: "Чому?" Вона ж відповіла: "Бо там проливалася кров наших предків!" "Але ж це гори!” - апелював я. Втім, вона стояла на своєму твердо:  “Нікому нічого не віддамо!” Те, що вони нікому нічого не віддадуть, - це один пункт програми, але те, що хочуть ще більше. Адже Путін ще в 2021 році сказав, що він має на думці, і там була не тільки Україна, а набагато більше. Україна була тільки початком, ще б мало бути витіснення військ НАТО з таких країн, як, наприклад, Польща. Тобто, якби там не було військ НАТО, то утворилася б така сіра зона. Але для чого він хоче створити таку сіру зону? Не вірю в те, що Литва, Латвія, Естонія і Польща нападуть на Росію, бо у нас є цікавіші справи, так само, як в  українців є цікавіші справи, ніж напад на Росію. Це така ідея, щоб нас ослабити, розбити єдність Заходу і зробити наступний крок. Я абсолютно впевнений, абсолютно – абсолютно, що путінська Росія не зупиниться на Україні, що Україна – це лише певний етап. Я знайшов таку метафору, в романі братів Стругацьких про злу планету, яка існує тільки для того, щоб пожирати інші планети. То Росія трохи у мене з цим асоціюється. Знаючи історію Росії, то їм постійно мало, постійно хотіли б ще. Я думаю, що вони почнуть себе почувати в безпеці тільки тоді, як з одного боку буде Атлантичний океан, а армія буде розташована в Португалії, а потім будуть говорити, що з іншого боку океану ще є такий острів, який називається Сполучені Штати, і теж нам загрожує. Якщо керуватися такою логікою, то на всьому світі буде тільки одна велика Росія. А потім вони почнуть окуповувати космос. Тому я вважаю, що Україна не може програти в цій війні, це була би величезна трагедія! Я вважаю, що Україна повинна бути в НАТО, повинна отримати гарантії безпеки! Українська армія, яка показала, що може роками захищати свою країну, від, не будемо приховувати, значно більшої армії, краще оснащеної, повинна бути включена до системи безпеки всіх демократичних країн, і не тільки Захід повинен дати гарантії Україні, але Україна повинна бути частиною цих гарантій безпеки.Ви їздите на український фронт,  бачите все на власні очі, але чи всі Ваші співвітчизники так зараз думають? На початку повномасштабного вторгнення Польща дуже допомагала українцям. Але нинішні настрої серед поляків, зважаючи навіть на недавні вибори, видаються нам антиукраїнськими.  Чому так?Я дуже пишаюся поляками, що вони повели себе так добре, коли наші друзі – сусіди були у великій біді, коли на них напали. Зараз з’явився  політичний чинник. Я вважаю, що, на жаль, польська політика дуже змінилася. Політики замість того, щоб задавати суспільні настрої, вони роблять дослідження, які показують, що поляки можуть чогось побоюватися. І замість того, щоб зменшувати такі настрої, вони їх підносять, і кожен хоче на цьому отримати більше відсотків. Я вважаю, що це дуже погано, що є такі висловлювання, що Україна не повинна бути в НАТО. Це чи нерозуміння політичної ситуації в Польщі, чи якась майже зрада. Я не песиміст, хоча з фактами не посперечаєшся. Коли бачиш ентузіазм в підтримці України і українців на початку російського вторгнення і зараз, то звичайно зараз ця підтримка менша. Але з іншого боку, так, українці вдячні, але через це розсипання зерна, через такі історії, настрої змінилися. Колись ми мали максимум довіри, а зараз інші країни нас випередили і це не добре, це знецінює суспільний настрій, і настрій країни. Адже, треба сказати, що не лише суспільство допомагало українцям, але й на державному рівні теж було багато потрібних і відповідних рішень - наприклад, надання доступу до навчання, до системи охорони здоров’я. Це все було в порядку! І що ми бачимо зараз? Те, що українці дуже потрібні польській економіці! Згідно з  деякими дослідженнями, їхній вплив на зростання ВВП у Польщі може становити навіть 1 відсоток. Це люди, які працюють, які не простягають руку за соціальною допомогою, які платять податки, які хочуть інтегруватися, інвестувати. Вони не тільки винаймають, але й хотіли би купувати житло. Це ідеальна міграція! Така міграція зміцнює Польщу, але, на жаль, послаблює Україну. Я дуже сподіваюся, що коли весь цей жах закінчиться, то зникнуть кордони між Польщею і Україною, ви будете в Європейському Союзі, і буде такий непомітний кордон між Польщею. Я сам із західної Польщі, то у нас там був був кордон, заставлений пунктами пропуску. Нещодавно моя кузина там їхала, помилилася дорогою і каже: "Знаєш, я їду, їду, якась незнайома місцевість, а я їду додому, і раптом бачу: всі написи німецькою, зрозуміла, що  мушу повертатися". Ось такий тепер кордон з Німеччиною, тобто його немає. Сподіваюся, що ми дочекаємося, коли будемо так їздити в Україну. І  українська економіка буде пришвидшувати польську, а польська – українську. Українська мова дуже популярна на вулицях Польщі, скрізь можна зустріти українця або українку, і з ними співпрацювати, можна зустріти в магазині, в лікарні, познайомитися. Отже, я думаю, що поляки бачать, що це класні люди, і як можна не любити когось, хто від ранку до вечора працює, усміхнений, незважаючи на те, що пережив жах, намагається збудувати своє життя, допомагає своїй країні. На рівні людей маємо дуже позитивні приклади. Я не чув, щоб хтось на щось скаржився, на такому побутовому рівні. Звісно, в інтернеті ситуація виглядає, на жаль,  по-іншому. Власне, про пропаганду. Чи лише в ній причина в сьогоднішньому ставленні поляків до українців - про це ми поговоримо після короткої паузи. Пане Павле, чи це російська пропаганда, або ж якісь внутрішні сили в Польщі намагаються посварити поляків і українців? І навіщо їм це?Напевно, російський слід там помітний, щодо цього немає сумнівів. Звісно, найпростіше все звалити на Росію, але я б не перебільшував її роль у цьому. Я навіть досліджував, як, наприклад почали з’являтися історії, так майстерно складені, що хтось пише, що знайома знайомого мені розповідала, ніби це історія з життя, а потім ідентична історія з’являється у Вроцлаві, в Кракові, в Гданську, аж важко повірити, що одна й та сама ситуація могла  відбутися в стількох місцях. Або ж інша бувальщина “гуляла” соцмережами,  що жінку з України взяла до себе родина, бо їй не було, де жити, вона втекла від війни. І от ця українка закохує в себе чоловіка, а бідна нещасна полька плаче і залишається сама. Я думаю, що серцю не накажеш і така історія могла би статися, але ж не одночасно у стількох містах. Тому зрозуміло, що це вигадка, бо деталі збігаються, відрізняються тільки назви міст. Інша історія, яка дуже часто повторюється в інтернеті, абсолютно абсурдна, мовляв, поляк із дитиною, яка задихається, йде до лікарні, а медик каже, що не може його прийняти, бо начебто приймає тільки українців. Навіть я чула цю історію.Ось бачите. Це такий абсурд! Це важко уявити, що дитина не може дихати, а лікар ось так відповідає. Немає таких лікарів, а навіть, якщо і є, то це самогубці, бо зрозуміло, що наступна розмова буде вже з прокурором. Але ця історія була дуже поширена. Її перевірили, і помітили, що вона розповсюджується з якихось російських сайтів. Абсурд. Однак, якщо навіть до Вас ця історія дійшла, то дійсно вона розійшлася.Я це прочитала і подумала "Боже, що за нісенітниця?!". Але як журналістка вирішила подивитися на профілі людей, які писали про цю та інші історії в своїх коментарях. Звісно, шо були реальні користувачі, але було й багато ботів з порожніми сторінками.Так. А скільки ще таких вигаданих історій пішло в люди – невідомо. Це одна справа. Також я вважаю, що хтось хотів з цього отримати політичну вигоду, думаю партії, політики, скоріш за все праві, ніж ліві, які мають більше почуття національної гордості, не знаю, може хотіли заробити якісь політичні дивіденди. На мою думку, це не має сенсу. У нас є велика спільна справа з українцями і це – безпека. Звичайно, є речі, які нас відрізняють, і будуть нас відрізняти.А які?Велике занепокоєння в Польщі викликає можливість відкриття ринків для сільськогосподарських товарів з України. В Україні великі площі сільськогосподарських земель, кращий ґрунт, у цілому це все на іншому рівні, тому нашим фермерам важко з цим конкурувати, і це викликає занепокоєння. Був контекст ввезення збіжжя, думаю, що зараз не ввозиться, адже його немає, але треба думати про те, що, якщо Україна стане членом  Європейського Союзу, то треба думати, як це узгодити. На мою думку, можна домовитися, щоб це було вигідно і для одних, і для інших. Схожа ситуація була, коли Польща приєднувалася до Європейського Союзу, то французькі фермери теж дуже непокоїлися, і мали аргументи. Але все це можна обговорити. Інша справа, яка поляків непокоїть, - це історичні суперечки, серед яких вбивства на Волині. Було дуже незрозуміло, коли Україна не погоджувалася на ексгумацію останків жертв Волинської трагедії. Але зараз це зрушило з місця, і знаєте - це чудово. І я сподіваюся, що Польща також відповість приязно, бо знаю, що є проблема з таблицею на горі Монастир. Я сподіваюся, що буде так, що українці будуть задоволені тим, який вигляд матиме та таблиця, і що це вдасться вирішити. Натомість те, що міністр Сибіга домовився з польським інститутом закордонних справ, знайшли якийсь вихід – це чудово. Знаєте чому? По-перше, це треба зробити, а по-друге, це позбавить аргументів людей, які з якихось причин не прихильні до нормальних, класних, добрих, дружніх відносин між Польщею і Україною. Я абсолютно переконаний, що це треба зробити якомога швидше, адже це не робиться проти когось. Я знаю, що під час війни це нелегко, також я знаю, що, коли а Тернопільській області відбувалася ексгумація, то була пересторога, щоб, не дай Боже, росіяни там не поцілили якоюсь ракетою, бо була б ще одна велика трагедія. Я знаю, що є багато чинників, які непокоять, але я сподіваюся, що це зрушить із мертвої точки, що це все закінчиться так, що пам’ять про всіх буде вшанована належним чином, і що ми зможемо йти далі, що це не буде лежати якимось важким тягарем, який буде нам заважати йти вперед, і говорити про майбутнє. Ви знаєте росіян, знаєте вже українців, і знаєте поляків, бо Ви поляк. Чи ми схожі між собою?  Росіяни завжди переконують, що вони слов’яни, українці заперечують, що ті - радше монголи. У чому ми схожі, а чим відрізняємося?Мені здається, що поляки і українці дуже між собою схожі, мають такий дух, що поєднує анархію і демократію. Отже, думаю, що це схоже. Звичайно, колись ваш експрезидент написав книгу, що Україна – не Росія, це мене дуже потішило. Ну, і справді, ці дві країни і ці два суспільства не можна сплутати, це точно. Точно знаю, приїжджаючи багато років до України, викладаючи тут, знаючи цю країну, і маючи російський досвід, то ні.Але росіяни говорили, що ми – брати, один народ.Ну так, знаю.Отже, на Ваш погляд, що відрізняє українців і росіян?Мені здається, що українці, наприклад, ніколи б не погодилися з диктатурою. Диктатура, тиранія може бути насаджена українцям силою, але вони будуть викручуватися як той в’юн, будуть боротися, будуть намагатися цього позбутися. Я не можу собі уявити, щоб Україною почав керувати диктатор. Навіть в цій політичній ситуації, яка не є такою очевидною, бо у нас війна.У нас воєнна цензура.У вас війна, воєнна цензура, телемарафон, багато обмежень.  З іншого боку, коли у українців запитують, чи вони хочуть зараз вибори, то говорять: "Ні, давайте зачекаємо". Традиції Запорозької Січі були такі, що то була така дуже демократична, анархічна спільнота, але коли справа доходила до війни, то вони обирали отамана, який міг робити все, але коли війна закінчувалася, то той отаман мав понести за все відповідальність, а якщо програв, то тим більше. Отже, я вважаю, що і у поляків, і у українців є неймовірна жага до свободи. І це без пафосу. Навіть інколи.Це не йде на користь, так?Так. Аж занадто. Однак, в Росії я мав таке враження… Так, там добре жилося, якщо у тебе паспорт іншої країни, тож ти завжди можеш виїхати. Але  Росія мені нагадувала в'язницю. В'язницю для свого народу. В Україні я ніколи не відчував нічого схожого, навіть в складні часи шаленої корупції, не було так, що людина, побачивши українського поліцейського,  хотіла перейти на інший бік вулиці. А там, якщо комусь це було вигідно, то з тебе могли зробити і дилера наркотиків, ким завгодно. В Росії було задушливо.А до Вас прискіпувалися російські міліціонери?Знаєте, у мене були різні пригоди в Росії, навіть одного разу мене сильно побили російські спецслужби. Це була така історія дуже відома, пов’язана також і з польсько-українськими відносинами, бо польсько-російські відносини дуже погіршилися, і ніколи вже не покращувалися, після того, як президент Квасневский з дипломатом Кучковським взяли участь в Помаранчевій Революції, з метою якось налагодити комунікацію між політиками, президентами Кучмою, Ющенком і Януковичем. Квасневський звичайно підключився до цього, а Росії це не подобалося. Як завжди.Так, як завжди. Чесно кажучи, Польща підключилася на прохання президента Кучми, який дуже не хотів кровопролиття, що відрізнялося від позиції президента Януковича, який призвів до кровопролиття. Але! Відтоді відносини дуже охололи. Коли я працював у Москві як журналіст, то в Польщі сталася така історія: хулігани побили дітей російських дипломатів і вкрали у них мобільні телефони. Троє дітей були побиті. Владімір Путін сказав, що Росія дасть пропорційну відповідь, і тоді почали бити польських дипломатів. Але тих їм трохи забракло, оскільки посольство запровадило заходи безпеки, дипломатам заборонили виходити на вулицю по одному. Втім, російські спецслужби мали будь-що виконати. І оскільки третього дипломата для побиття знайти не могли, то вирішили побити польського журналіста.О Боже!Так, і побили мене в підземному переході на Кутузовському проспекті, недалеко від мого житла. Але що ж. Загоїлося. От така була Росія. Було зрозуміло, грщо щось подібне може статися. Зараз я вже не поїхав би до Росії, бо велика вірогідність, що мене звинуватять у  шпигунстві, як багато іноземців, а особливо журналістів. Або звинуватять в продажі наркотиків, або в чомусь ще гіршому - наприклад, розповсюдженню дитячої порнографії. Вони можуть зробити все! І мушу сказати, що це відчувалося. Там було добре, поки у тебе був польський паспорт, і можна було поїхати в аеропорт і сказати "Відчепіться, у мене є квиток". Я мав таку пригоду. Оскільки редакція відправляла мене в різні відрядження, то я мав   багаторазову візу для іноземних журналістів. Цю візу треба було отримувати раз на рік. І я як раз був на відпочинку, повернувся до Росії з одноразовою візою, і мав піти, щоб мені поставили багаторазову, але якраз почалася Революція Троянд в Грузії, і редакція каже: "Знаємо, що ти щойно приїхав, але поїдь до Тбілісі". Ну добре, я взяв рюкзак, сказав "вау, летимо до Тбілісі". І я поїхав в аеропорт, а там кажуть, що я не можу виїхати. Питаю: "Чому? Я не є громадянином Росії", а вони кажуть, що у мене є тільки віза для в’їзду, і немає візи на виїзд. Виявилося, що я не можу виїхати. Маю Вам сказати, це було досить травматично, бо я подумав, що гарна розвага, поки ти  спостерігач, але коли ти вже учасник, то це дуже погано.Чому росіяни не хочуть з цього ув’язнення, як Ви описали Росію, втекти, або зробити так, щоб перетворити цю вʼязницю на нормальну країну?Мустафа Джемілєв сказав мені під час інтерв’ю, що Росія, - а він знає і Росію, і Радянський Союз, був дисидентом, відсидів роки, людина, яку я дуже поважаю, - сказав мені, що Росія може змінитися тільки тоді, коли програє цю війну, коли розпадеться на частини, або коли її окупують інші демократичні держави. Чи росіяни не хочуть? Мені здається, що переважна більшість не хоче, є поодинокі випадки, люди, які виїхали, які чинять опір, я знаю таких, вони живуть у Варшаві. Але навіть ті, хто виїхав, чесно кажучи, я співпрацюю з журналістами з "Тhе Іnsіdеr", інколи пишемо разом тексти, вони справляють на мене велике враження, вони реально вистежують агентів КГБ, які гуляють Європою, викрадають людей, вбивають їх якимись "Новачками" і Доброхотов і ціла команда дбають про те, щоб їх було менше. І це чудово. Я з великою повагою ставлюся до них. Натомість, я замислююся над тим, чому на українському боці в цій війни воює так мало росіян? Чому є різні легіони, але немає легіону, наприклад "Демократична Росія"?Але якийсь є.Але це не те. Я сподівався наНа більшу кількість?Так! Я сподівався, що Курську область будуть звільняти самі росіяни. Бо Україні не дуже потрібна Курщина, а їм якраз має бути потрібна, вони могли би створити там міні демократичну квазі-країну і там розмножуватися. Але у них немає такого бажання. Немає також такого, щоб в Західній Європі був оголошений великий набір до міграційних сил вільної Росії, це би означало, що все серйозно. Розмови про демократію, права людини, про те, що Росія має змінитися, є, але оскільки триває війна, і Росія атакує інші країни, скоює військові злочини, то може варто би було поборотися з тією диктатурою не лише на словах, а й зі зброєю в руках.Може справа в тому, що це і є російська душа? Така, яку не можна зрозуміти.Я не знаю, чи її неможливо зрозуміти.А можна? Що таке російська душа?Мені здається, що після цих трьох років війни …Великої війни, бо вона почалася в 2014 році.Так, після вторгнення, після Криму, після Чечні, і після суспільної реакції на це, я можу сказати, що я підозрюю …Що вони не мають душі?Так, скоріше не мають душі. Дуже шкода. Часто це кажу, у мене є одна з найважливіших книг, це, як Томас Манн виступав для своїх співгромадян, які жили в Третьому Рейсі, він з Америки читав їм свої фейлетони, розмови, і це дійсно важлива книга для мене, бо це було зібрано і видано в Польщі. Його головним посланням було, він кричав до них з-за океану: "Рятуйтесь! Бо те, що ви вдаєте, що ходите в кінотеатри, театри, вдаєте, що те, що відбувається, насправді не відбувається, це вас вбиває, забирає у вас людяність, душу". Він мав надію, що його хтось там почує, але його скоріше за все ніхто не почув, і  Але німці змінилися, тому що вони програли, були окуповані, і їм треба було показати фотографії з Аушвіцу, Треблінки, з усіх жахливих місць і сказати їм: "Ні-ні, це ви, ваші батьки, сини, матері, це ви катували всіх цих людей, і нічого вас не врятує, ані ваша література, ані ваша музика, ви - вбивці".Ну добре. Є росіяни, які живуть в Росії, в своїй вʼязниці - хтось свідомо, хтось ні. Є росіяни, які виїхали з Росії і не хочуть погоджуватися з цим режимом, але є також росіяни, які виїхали з Росії, давно живуть, до прикладу, в Польщі, Литві, Естонії, вже мають паспорти Європейського Союзу, але щороку 9 травня вони виходять на вулиці європейських країн з червоними прапорами з серпами і молотам і викрикують, що можуть повторити. Як це зрозуміти? Де-юре вони вже європейці, але де-факто залишаються русскомірівцями.Кілька років тому я би сказав, що це мине, але зараз видно, що не дуже минає. Я думаю, що це велика проблема в таких країнах, як країни  Балтії, де ця меншість є суттєва. Я розумію, що загроза не в тому, що якісь дідусі вийдуть з прапорами і щось покричать, але загроза полягає в тому, що Росія може там збудувати якусь п’яту колону. Питання полягає в тому, що з цим робити, як дотримуватися демократичних стандартів. І це велике питання. Як протистояти Росії, не лише російській пропаганді, але і таким гібридним атакам. Оскільки ми демократичні країни, оскільки Європа – це еклектичний організм, а вони – диктатура, перш ніж ми ухвалюємо якесь рішення, минають тижні, місяці, а там приходить диктатор і говорить, що робити, і ніхто йому не скаже, що він зійшов з глузду, "Чому ми скидаємо бомби на Харків, в якому ще на минулому тижні ми були і робили покупки, в якому живуть наші знайомі". А тільки говорять "Ура! Скидаємо бомби на Харків, це правильно, бо Харків на нас напав". І це велика проблема: як боротися з диктатором, як боротися з кимось, хто знехтував всіма правилами, в той же час намагаючись їх не порушувати. Це великий виклик. Немає сил. Якщо ми не будемо протистояти, то історія з російською окупацією повториться ще раз.Коли ця війна закінчиться. А ми сподіваємося, що вона закінчиться і, звісно, хотілося б, щоб перемогою України. Чи Ви зателефонуєте тоді своїм друзям з Росії? Знаєте вже, що скажете їм?  Я б не телефонував.Взагалі?Просто не дзвонив би. Я не знаю, напевно, не дзвонив би. Я вважаю, що було достатньо часу, щоб розплющити очі. З багатьма, на жаль, мені нема про що говорити. І скоріше за все, вже ніколи не буде, про що поговорити. Так, я думаю, що з людьми, які були мені близькі, мені не було б цікаво вже говорити, хоча сам процес, з точки зору журналіста, дуже цікавий: спостерігати, як людина змінюється: коли показують фотографії з Аушвіцу, і ти не можеш відвернутися, не можеш вдавати, що цього не було! Тому хотів би побачити їхню реакцію. Але не хотів би.

Додаткові 5 гривень з 1 серпня платитимуть полтавці за вивезення сміття. Додатковий тариф у вигляді абонплати запровадити мали ще у 2023 році

Про це повідомили Сухопутні війська ЗС України.Із семи інцидентів, які активно обговорювалися в медійному просторі, шість (або 86%) виявилися маніпуляціями, фейками та ІПСО. Лише 36 випадків (14%) підтвердилися, мали під собою реальні підстави та були перевірені.За результатами розслідувань:1 особу відсторонено від виконання обов’язків;5 осіб притягнуто до дисциплінарної відповідальності;30 службових розслідувань тривають.Командування Сухопутних військ підкреслило важливість інформування громадськості про реальні факти порушень, їх розслідування та покарання винних. "Ми розуміємо, що лише відкрита звітність, прозорість та правда можуть протистояти величезному ресурсу російської пропаганди, на яку ворог не шкодує, ані грошей, ані зусиль", - підсумували в Сухопутних військах.У мережі, зокрема в анонімних Теlеgrаm-каналах, поширюється сфальсифікований документ нібито від імені Одеського обласного ТЦК та СП. У ньому йдеться про начебто мобілізацію осіб із подвійним громадянством (Україна — Молдова).

У Росії перебуває 35 тис. викрадених українських дітей це найбільший такий злочин із часів Другої світової війни, коли схоже проводили нацисти щодо польських дітей. Їх часто виховують у військових таборах, щоб відправити воювати проти українців. Україна за час війни створила потужну збройову промисловість, і сподівається на західні інвестиції в цей сектор. Ось дещо з того, про що писали у світових ЗМІ минулого тижня. "Вкрадених українських дітей практично неможливо повернути з Росії", Тhе Guаrdіаn, Велика Британія За даними групи експертів США, 35 тис. українських дітей досі вважаються зниклими безвісти і утримуються в Росії або на окупованих територіях. Сім'ї стверджують, що вони змушені вдаватися до відчайдушних та ризикованих заходів, щоб спробувати врятувати їх. Коли російські війська розпочали вторгнення, дітей викрадали з дитбудинків, з поля бою після смерті батьків чи під примусом з їхніх сімей. Росія відхилила вимоги про повернення дітей, а один із чиновників звинуватив Україну у "влаштуванні вистави на тему загублених дітей" під час переговорів в Туреччині. Одна мати розповіла про власний драматичний порятунок двох синів-підлітків, яких майже півроку утримували в таборі в Росії. Після того, як росіяни окупували рідне місто Наталії Херсон, сусід порадив їй відправити синів до дитячого табору в Анапі - приморського курортного міста в Росії. "21-денна поїздка була безкоштовною, і вони незабаром мали повернутися в Херсон. Хлопці теж хотіли поїхати, але з мого боку було великою помилкою дозволити їм це", сказала вона. Керівництво табору відмовилося відпускати дітей У кінці 2022-го ЗСУ звільнили Херсон, але її діти перебували в таборі по інший бік фронту, і Росія не дозволяла їм повернутися додому. "Керівництво табору відмовилося відпускати дітей без моєї фізичної присутності", каже вона. За допомогою української організації, Наталія отримала паспорт та українські документи для своїх дітей. Потім сама перетнула кордон і поїхала до російської Анапи, пройшовши через численні прикордонні КПП, де їй доводилось пояснювати російським солдатам, чому вона перебуває в країні. Вона їхала шість днів під час обстрілів, перш ніж возз'єдналася з дітьми у лютому 2023-го. "Ви навіть не можете уявити мої емоції, бо мої діти - це все, що в мене є", - каже вона. Росія проводить найбільше викрадення дітей з часів Другої світової війни, яке можна порівняти з германізацією польських дітей нацистами. За даними української організації Вrіng Кіds Васk, наразі лише 1366 дітей було повернуто чи втекло назад в Україну. Існують побоювання, що багатьох із тих, кого забрали російські війська, відправили до військових таборів чи прийомних сімей, або навіть усиновили російські сім'ї. Завдяки ретельному вивченню російських баз даних, офіційних документів, сімейних зв'язків і навіть супутникових знімків російських об'єктів, офіційних будівель та інших джерел, команда Єльського університету змогла встановити особи тисяч дітей. Виконавчий директор Лабораторії гуманітарних досліджень Єльського університету Натаніель Реймонд, який розслідує викрадення, сказав: "Якщо дитину віддають до дитячого будинку, то повернути її практично неможливо. Вона буде втрачена". Свідчення недавно врятованих дітей показують, що вони проходили військову підготовку в таборах Свідчення недавно врятованих дітей показують, що вони проходили військову підготовку в таборах і були покарані за те, що розмовляли українською. "Ми мали співати російський гімн і малювати триколор", каже врятована дев'ятирічна дитина. Депортація і викрадення українських дітей не щось нове. Схожі викрадення та депортації відбувалися з часу вторгнення Росії в Крим у 2014-му. Активісти бояться, що багато дітей зникнуть у російській системі усиновлення, де недавно змінили закони, що дозволяють громадянам Росії усиновлювати і виховувати українських дітей. Іноді трапляються випадки, коли один з батьків є на території України, а інший в окупації з дитиною. Якщо цей батько вмирає чи його заарештують, то дитина залишається сама і ризикує потрапити до дитбудинку. Якщо так стається, то повернути дитину практично неможливо. Саме тому дослідження викрадень - такі важливі, щоб задокументувати, що цих дітей було насильно депортовано. Забирати дитину з однієї етнічної чи національної групи та робити частиною іншої - це воєнний злочин. Коли росіяни починали війну, то думали, що швидко переможуть МКС погоджується з цим і в березні 2023-го видав ордери на арешт Володимира Путіна та його уповноваженої з прав дітей Марії Львової-Бєлової за "воєнний злочин" - незаконну депортацію українських дітей. Повернення дітей - ключова вимога України в будь-яких мирних переговорах. Росія використовує дітей як розмінну монету на перемовинах. Коли росіяни починали війну, то думали, що швидко переможуть, тому програму запровадили не для того, щоб забрати дітей і утримати їх, а для того, щоб русифікувати Україну. Але оскільки справи пішли не так, як їм хотілось, їм довелося перейти від фази приховування відповідальності до використання цих дітей як заручників для використання в переговорах. "Українська збройова промисловість це "Дикий Захід", Fоrеіgn Роlісy, США Україна готується до літнього наступу Росії, що суттєво скоротить її арсенали зброї. Відновлення цих запасів вимагає постійної зацікавленості західних спонсорів. Тому Київ відкриває для інвесторів свою збройову промисловість, яка обіцяє стати світовою "житницею" для летальної військової техніки. Протягом понад трьох років союзники України по НАТО пожертвували $140 млрд військової допомоги, що допомогло стримувати Росію. Окрім систем ПРО, дронів і великої кількості артилерії, Україна розвинула власну вражаючу збройову промисловість. Велика увага приділяється виробництву ударних дронів - очікується, що у 2025-му вироблять 2,5 млн дронів. З початку війни Україна створила збройову промисловість з виробничою потужністю понад $35 млрд. Однак, за даними українських чиновників, розміщено замовлень лише на близько $12 млрд. Це означає, що є величезна кількість надлишкових потужностей. Київ сподівається, що західні союзники скористаються цією можливістю інвестувати в українську збройову промисловість, і це зробить оборонний сектор Києва максимально привабливим для західних інвесторів. "Звичайно, було б краще, якби це були прямі пожертви, але ми також повинні бути реалістами. Ми знаємо, що зробити нашу збройову промисловість якомога привабливішою - це найкращий спосіб зацікавити наших західних союзників і надсилати сюди гроші", - каже голова Українського центру безпеки та співробітництва Сергій Кузан. Україна досі є першою лінією оборони Заходу проти Кремля Україна досі є першою лінією оборони Заходу проти Кремля, фактично ведучи битву від імені НАТО, стримуючи просування російських військ далі на захід, у Європу. Київ виконав неймовірно вражаючу роботу, враховуючи попередні оцінки, що країна впаде за три дні, тому Захід зацікавлений у продовженні постачання зброї Києву. Ще один аргумент з України дешевше та швидше доставити зброю на передову, якщо вона виготовлена ​​в цій країні. Виробляти зброю в Україні легше, бо за нинішнього воєнного стану країна не має бюрократичних, регуляторних чи логістичних перепон у виробництві та випробуванні зброї, які має більшість країн НАТО. Якщо цього недостатньо, то Україна стала чимось на зразок "Дикого Заходу" у виробництві зброї. Саме ці слова використав один український урядовець минулого місяця, описуючи, як випробування зброї на реальному полі бою проти реального ворога швидше стимулює інновації, ніж лабораторії чи випробувальні полігони. "Те, що на Заході може зайняти місяці, навіть роки розробки, випробувань та виробництва, тут займає тижні. Ми - найкращий випробувальний полігон у світі, бо помилки тут означають смерть. Можемо швидко сказати вам, як ваш продукт працює чи не працює на полі бою", сказав чиновник. Ми - найкращий випробувальний полігон Західні збройові компанії, які бажають інвестувати в українську оборонну промисловість чи працювати з нею, матимуть конкурентні переваги у швидкозмінному, високотехнологічному світі сучасного проектування зброї. Вони також зможуть з абсолютною впевненістю сказати, що працює на полі бою, а що ні. Коли війна закінчиться, ті, хто скористався перевагами України, виявлять, що мають зброю з реальним досвідом бойових дій. "Менші європейські країни, які зазвичай мають менші збройні сили, неминуче одержимі ідеєю максимальної летальності за мінімальних витрат. Тож було б логічно використати цих людей, які знають, як створювати речі, які працюють", - каже джерело в європейській оборонній промисловості. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Китай підтримує РФ і яка проблема України є "бомбою сповільненої дії": світові ЗМІ написали Гроші не завада. Європа готова витратити до $936 млрд на власне переозброєння. Виснажені запаси зброї потрібно поповнювати, і не так багато місць можуть конкурувати з Україною, коли справа доходить до виробництва відносно дешевої та смертельно ефективної зброї. Європа готова витратити до $936 млрд на власне переозброєння Ті, хто бере участь у спільних проєктах чи відкриває заводи в Україні, матимуть гарні можливості для отримання великих замовлень на вражаючі суми. Німецький збройовий гігант Rhеіnmеtаll вже зобов'язався відкрити заводи в Україні, а найбільша британська оборонна компанія ВАЕ Systеms - одна з багатьох, хто створив юридичну особу в Україні. Розміщення стратегічних активів НАТО в Україні також пропонує перспективу забезпечення певного рівня безпеки без фактичного прийняття країни в Альянс. "Якщо у вас є німецькі інженери чи британські менеджери, які працюють на українських заводах над спільними проєктами, ви створюєте досить вагомий стримуючий фактор для Росії, яка може розпочати атаки на ці райони. Чим більше можете поєднати українську оборонну промисловість з оборонною промисловістю НАТО і Європи, тим більше вони будуть залучені до прийняття рішень, і тим більшим стає стримуючий фактор", каже колишній директор НАТО з контролю над озброєннями Вільям Альберк.

Острів Зміїний увійшов в новітню історію завдяки фразі його захисника, який відправив "російський воєнний корабель" за всім відомим курсом. Такою була відповідь наших бійців на пропозицію росіян здаватися. Ворог зумів захопити острів, але не надовго. Вже 30 червня 2022 року його звільнили. Операцію по звільненню острова та подальшу його зачистку провели спеціальні підрозділи ГУР та Сил спецоперацій Збройних сил України, група "Альфа" СБУ, Державна прикордонна служба. Оскільки ГУР відіграло тут не останню роль, її начальнику Кирилу Буданову після усіх подій презентували знайденого на острові кота. Чорне кошеня отримало прізвисько "Змій" та перекочувало до головного розвідника. Хоча це було, звичайно, далеко не головним підсумком повернення острова Україні. 24.02.2022 Повномасштабне вторгнення Росії для Зміїного почалося на світанку 24 лютого 2022 року. До острова підійшли кораблі Росії та запропонували гарнізону здаватися. Після відмови острів атакували ракетний крейсер російського Чорноморського флоту "Москва" та корвет "Василий Быков". Авіація ворога прикривала захоплення з повітря. Після загарбання острову його інфраструктура була знищена, а гарнізон був взятий у полон. Втім, помста за Зміїний не забарилася. 13 квітня український ракетний комплекс "Нептун" уразив ракетний крейсер "Москва". Той самий, що пропонував здатися захисникам острова Зміїний. Флагманський корабель Чорноморського флоту РФ затонув. А на початку травня ЗСУ знищили два російські катери типу "Раптор". На самому острові ударний безпілотний комплекс "Ваyrаktаr" ліквідував російську ППО. Острів має стратегічне значення Ще за пару днів такі популярні на початку повномасштабного вторгнення "Ваyrаktаr'и" уразили російський десантний катер "Серна" та два зенітних ракетних комплекси "Тор". "Україна боротиметься за Зміїний стільки, скільки буде потрібно. Острів має стратегічне значення, оскільки дозволяє контролювати надводну та певною мірою повітряну обстановку на півдні України", прокоментував Кирило Буданов. Зміїний й справді був і є дуже важливим для України. Тим більше, що після захоплення острова армія РФ перетворила його на своєрідну парасольку ППО для власних сил. Противник й далі насичував острів технікою, щоб контролювати північно-західну акваторію Чорного моря. Звільнення острова дозволяло бодай частково розблокувати судноплавство у північно-західній частині Чорного моря та відновити експорт українського збіжжя у рамках "зернової ініціативи". "Як символ перемоги&hеllір;" Відтак вже починаючи з березня, українські військові розробляли операцію по звільненню Зміїного. А це виявилося вельми непростим завданням. В середині червня супутникові знімки засвідчили облаштування російською армією фортифікаційних споруд та ППО на острові. Наші захисники зайнялися цією проблемою, і невдовзі оперативне командування "Південь" повідомило про те, що уражено ЗРК "Панцир-С1" противника, його радіолокаційну станцію та автотехніку. Також під час транспортування на Зміїний боєприпасів, озброєння та особового складу Чорноморського флоту РФ Сили оборони Півдня України знищили новий, прийнятий до складу в 2017 році, російський великотоннажний буксир "Василий Бех". Росіяни, мабуть, встигли сто разів пошкодувати про те, що захопили Зміїний. В кожному разі, 30 червня 2022 року тодішній головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний повідомив про те, що противник залишив острів. 7 липня над Зміїним знову підняли синьо-жовтий прапор Далі була зачистка острова, і вже 7 липня над Зміїним знову підняли синьо-жовтий прапор. "Як символ перемоги і відродження з цих руїн, українські військові встановили і закріпили прапор України, який був доставлений на острів раніше", повідомило оперативне командування "Південь". Баржі нам у поміч Певна річ, що противник назвав залишання острову "жестом доброї волі". Пізніше стало відомо про те, що насправді стояло за цією "доброю волею" та які зусилля доклали наші захисники, щоб звільнити Зміїний. Загалом операцію зі звільнення Зміїного проводило стратегічне угруповання військ "Олександрія" на чолі з генерал-майором Андрієм Ковальчуком. "Олександрія" знешкоджувала сили російської армії на воді, у повітрі та на самому острові. Сили оборони під час битви за Зміїний знищили 19 одиниць техніки та склад боєприпасів. Матеріальні втрати окупантів наша сторона оцінила у 900 мільйонів доларів. Вкрай здивувався тоді і захопився українською кмітливістю Але як саме ЗСУ вдалося вибити окупантів з острова? Пізніша реконструкція подій засвідчила, що для цього були використані звичайні баржі. Про це розповів, зокрема, військовий аналітик, старший лейтенант сухопутних військ армії оборони Ізраїлю Ігаль Левін. За його словами, про факт застосування барж для завдавання ударів по Зміїному він знав вже у момент їх використання. "Вкрай здивувався тоді і захопився українською кмітливістю і винахідливістю. Але оскільки ця інформація була закритою, то не міг наводити її. Хоча часом це могло бути доречно як зразок нестандартного, асиметричного і нелінійного підходу до ведення бойових дій", написав він у Теlеgrаm. Військові підходи України повинні бути саме такими несподіваними для противника Левін наголосив, що для перемоги над росіянами військові підходи України повинні бути саме такими несподіваними для противника. ЗСУ доводиться бути в "нескінченному пошуку" нестандартних рішень, які не прописані в книжках з військового ремесла, зазначив він. "І так, ідея з баржами була низовою ініціативою. Це до того, що потрібно прислухатися до молодих і пасіонарних. Ну, і найголовніше, важливість ініціативи з баржами не в тому, було це ефективно чи ні. Головне в тому, що це дало поштовх до подальшої постійної "обробки" окупантів на Зміїному за допомогою української артилерії, авіації тощо", написав аналітик. "Богдана" + САЕSАR = любов Щодо артилерії, то тут треба відзначити роботу САУ "Богдана" та її французького напарника системи САЕSАR. Доставка техніки до позицій стала окремою операцією, оскільки важка техніка не могла вільно пересуватися по плавнях та піску. Тому щоночі "Богдану" і САЕSАR заганяли на баржі і по 3-4 години в один бік сплавляли по річищу Дунаю і його відгалужень аж до бойових позицій. Понтони були дуже високими, щоб легко з'їжджати з берега та на берег. Місцеві прикордонники навіть знайшли спеціальний водний кран, яким можна коригувати берег. Кілька днів розрахунки облаштовували позиції та організовували схованки для техніки. На деревах уздовж позиції розвішували металеві предмети для того, щоб російська РЛС не виявила техніку. Наступна проблемою українських військових стало коригування вогню. Цивільні БПЛА, які використовували військові для спостереження за островом Зміїний з берега, не могли вилетіти в море, бо активно працювала російська РЕБ. Також за островом спостерігали з БПЛА Ваyrаktаr, але його картинка не була чіткою, оскільки безпілотник не міг підлетіти ближче 28-30 кілометрів він потрапляв у зону дії ворожої ППО. Артилерійські розрахунки були розведені далеко одна від одної Військові мали детальну мапу розташування російської техніки на острові Зміїний, тому точність влучання була важливою. Після перших днів роботи команда зрозуміла, що може скоригувати удар з точністю до 20 метрів. Артилерійські розрахунки були розведені далеко одна від одної та працювали по черзі: трохи САЕSАR, далі "Ураган", після нього "Богдана". Залишки від снарядів та пострілів одразу прибирали, щоб не видати місце базування. Артилерія працювала за таким принципом понад тиждень з 21 червня і по 30-те, аж до дня звільнення острова. Пізніше російська армія ще неодноразово атакувала Зміїний, зокрема, за допомогою тактичної авіації, скидаючи фугасні бомби. А у грудні 2023 року ВСУ в районі острова збили російський бомбардувальник "Су-24". За даними ВМС ЗСУ, літак там дистанційно мінував шляхи цивільного судноплавства скидав донні міни. Робилося це в напрямку "зернового коридору", роботу якого РФ так прагнула зірвати. Ворог і по цей час тероризує даний регіон. Міністерство оборони Британії із посиланням на дані розвідки повідомляє, що Росія час від часу вдається до ризикованих ударних операцій на острові Зміїний, щоб продемонструвати свій вплив та контроль у Чорному морі. Проте маленький, але звитяжний острів був і залишається українським, як є українськими й інші захоплені ворогом території. Їхнє звільнення справа часу, що вже доведено островом Зміїним.

Про це пише Rеutеrs.Згідно із заявою міністерства фінансів Канади, прем'єр-міністр Канади Марк Карні та президент США Дональд Трамп відновлять торговельні переговори з метою досягнення угоди до 21 липня.Податок, запропонований ще 2020 року, передбачав стягнення 3% з доходів великих іноземних компаній, зокрема Gооglе, Аmаzоn, Аррlе та Меtа, отриманих від цифрових послуг, наданих канадським користувачам. Платежі мали бути ретроактивними до 2022 року."Податок на цифрові послуги був оголошений у 2020 році з метою вирішення проблеми, що багато великих технологічних компаній, які працюють у Канаді, інакше не сплачують податки з доходів, отриманих від канадців, — йдеться в заяві відомства. - Канада завжди віддавала перевагу багатосторонній угоді щодо оподаткування цифрових послуг".Міністр фінансів Канади Франсуа-Філіп Шампань внесе до парламенту законопроєкт про офіційне скасування Закону про податок на цифрові послуги.На тлі новин про скасування податку фондові ринки продемонстрували позитивну динаміку — зросли як американські ф’ючерси, так і біржі в Азії.Президент США Дональд Трамп у п'ятницю, 27 червня, раптово скасував торговельні переговори через податок, спрямований проти американських технологічних компаній, назвавши його "кричущою атакою".

30 червня 1941-го у в'язниці міста Перемишляни на Львівщині чекісти стратили священника УГКЦ 52-річного Олексія Боднара. Вирізали на тілі хрест і посипали сіллю. Чоловік народився 1889 року в селі Торгів на Львівщині. Закінчив Львівську греко-католицьку духовну семінарію, а висвячення на ієрея прийняв за часів Першої світової війни. Служив управителем парафій у декількох селах. 1921-го почав виконувати ті ж обов'язки у селі Борщів. Викладав релігію в місцевій школі, водночас активно займався національно-просвітницькою діяльністю - замовляв до села українські книжки й часописи. Цим були незадоволені поляки, але не протидіяли. Пізніше Олексій Боднар створив у селі осередок Українського католицького союзу. Організація прагнула підтримувати всебічний розвиток українського народу в християнському дусі. 1932 року Боднар відгукнувся на прохання митрополита Андрея Шептицького зібрати допомогу бідним і безробітним, а 1938-го Шептицький призначив священника куратором освіти Перемишлянського деканату. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У лісі чекісти розстріляли священника Незабаром розпочалася Друга світова війна. Західну Україну окупували радянські війська, а спецслужби почали переслідування Греко-католицької церкви та всіх активних проукраїнських діячів. Уже 1941 року, із наступом німців на СРСР, переслідування та арешти змінилися масовими розправами. Отця Боднара попередили про небезпеку й порадили сховатися, але він відмовився й сказав, що не скоїв нічого лихого. 26 червня його арештували та кинули до в'язниці НКВД у Перемишлянах. Катували чотири доби, а після того розстріляли разом з іншими в'язнями. Німецька адміністрація дозволила доправити тіло отця до Борщева, де 1 липня 1941 року його поховали. У квітні 1941-го в УРСР діяло 62 в'язниці, з них 26 тюрем у Західній Україні. Тюрми були переповнені в'язнями - у них утримували 72 тис. 768 людей. Там сиділи політики, релігійні діячі, представники інтелігенції, колишні чиновники й військові, "куркулі", активісти національно-визвольного руху, кримінальні злочинці та арештовані за різні побутові злочини. Нарком державної безпеки Всеволод Меркулов видав наказ, в якому йшлося про терміновий облік усіх в'язнів у тюрмах. Мали провести розподіл на тих, що підлягають депортації в концтабори ГУЛАГу й тих, кого необхідно розстріляти. У багатьох містах Західної України після сильних нацистських бомбардувань місцеві очільники НКВД самостійно почали знищувати в'язнів. Прокурор Львівської області Леонтій Харитонов санкціонував страту політичних в'язнів. "Ворогів народу" без суду поливали чергами з автоматів просто в камерах через дверцята для передавання їжі, закидали гранатами. Трупи ховали в подвір'ях в'язниць.

Про це повідомляє Rаdіо Slоbоdnа Еvrора. Зазначається, що міст Газела був заблокований демонстрантами, які раніше брали участь у протесті перед Палацом правосуддя в Белграді через арешт студентів. Після протесту вони попрямували до мосту, який є однією з найважливіших доріг Белграда.Під час блокади через мегафон повідомили, що наразі перекрито рух у 26 локаціях.За інформацією кореспондентів, кілька сотень людей заблокували перехрестя на Автокоманді.  Блокування організовують мешканці району в муніципалітеті Вождовац.Вони назвали блокаду "логічним продовженням" студентського протесту 28 червня. Саня, студентка юридичного факультету в Белграді, розповіла, що прийшла на протест, щоб наполегливо продовжити "боротьбу за правову, впорядковану державу"."Учорашній протест – це не кінець", - зазначила вона. Також блокади організували на кількох перехрестях у Новому Белграді й Земуні.Окрім цього, перекрито перехрестя біля семінарії та бульвар біля Електротехнічного факультету.Зазначається, що поблизу Електротехнічного факультету встановлено сміттєві контейнери та кілька наметів, а поліція біля пам’ятника Вуку Караджичу скеровує транспорт.За даними ЗМІ, також заблоковано Панчевський міст. Що передувало? У суботу, 28 червня, під час святкування сербського національного свята Відовдан (День Вида) в середмісті Белграда збиралися прибічники та противники проросійського президента Вучича. Перші - у Піонерському парку, другі - на площі Славія.Опозиція вимагала проведення дострокових парламентських виборів, аби в такий спосіб покласти край 11-річному правлінню Вучича (спершу як прем'єра, а нині як президента).Після завершення офіційної частини мітингу на Славії частина учасників акції рушила в бік скупщини, сербського парламенту. Аби не допустити імовірної спроби захоплення парламенту опозицією поліція зупиняла рух протестувальників й проводила затримання.Заворушення тривали всю ніч.За даними поліції, було заарештовано 77 громадян, а 48 поліцейських начебто отримали поранення. Таку офіційну статистику 29 червня в етері телекомпанії Рrvа озвучив заступник керівника сербської поліції генерал Деян Лукович.На його думку, найбільш радикальна частина демонстрантів завчасно готувалася до силового протистояння з поліцією, оскільки вони мали при собі маски, палиці та саморобні петарди.

Аспірин може зняти головний біль або знизити підвищену температуру. Однак у цього звичайного препарату є ще одне дивовижне застосування. Аспірин стане вам справжнім помічником по дому. Він є відмінним засобом для видалення неприємного нальоту на поверхнях, пише glаvrеd. Навіщо додають аспірин в рідке мило Цей доступний і ефективний препарат придатний для багатьох цілей, включаючи чистку різних поверхонь від мильного нальоту. Як позбутися від мильного нальоту: ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як почистити губки для посуду за дві хвилини: ефективна техніка від француженок Подрібніть таблетки в порошок. Додайте порошок в ємність з рідким милом. Струсіть вміст. Нанесіть отриманий засіб на губку. Протріть забруднені поверхні. змийте чистою водою. Кожній господині доводиться щоденно мити брудний посуд. Нинішні засоби для його миття не справляються з цим завданням, але є інші варіанти, як перемити гори тарілок та іншого кухонного приладдя без спеціальних гелів. Ними користувалися наші бабусі, які не мали під рукою засобів для миття посуду і в домі часто не було гарячої води, але посуд завжди сяяв чистотою. Варто зробити суміш з оцту та води у пропорції 1:1, залити у брудний посуд і прокип'ятити. Залишки бруду треба змити губкою, а потім ретельно прополоскати чистою водою. Також суміш води та оцту добре впорається із жирним посудом.

Інтенсивність російських авіаударів та масованих атак дронами по містах і селищах України суттєво зросла. За даними Dеutsсhе Wеllе, лише з 1 по 20 червня Росія запустила понад 3 600 безпілотників Shаhеd та фальшивих дронів для дезорієнтації українських сил ППО. Для порівняння, ще рік тому середній місячний показник становив близько 600 дронів. Щоб ефективно протидіяти цим атакам, Україна впроваджує інноваційні рішення - зокрема використання безпілотників-перехоплювачів. За словами начальника управління комунікацій Повітряних сил ЗСУ Юрія Ігната, сучасні російські дрони здатні маневрувати на великих висотах, що ускладнює їх збиття звичайною зброєю. "Росія відправляє дрони на висоту близько двох кілометрів і нашим підрозділам складніше їх перехопити. Ефективний вогонь можливий лише на висоті до одного кілометра", - пояснив він. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія переозброює дрони і вчиться обходити українську ППО Президент України Володимир Зеленський раніше заявляв, що держава активно працює над створенням таких перехоплювачів, аби посилити захист міст у глибині країни. Підприємства, зокрема організація Wіld Ноrnеts і німецький стартап Тytаn Тесhnоlоgіеs, уже тестують свої розробки в тісній співпраці з українськими військовими. Ігнат додав, що формуються нові підрозділи протиповітряної оборони, оснащені дронами-перехоплювачами, а також триває підготовка операторів безпілотників. Співзасновник львівської компанії Веsоmаr Роман Шемечко підкреслив ефективність такого підходу. "Якби всі підрозділи ППО мали дрони-перехоплювачі, це було б схоже на Зоряні війни. Замість марнування ракет можна було б переслідувати й знищувати ворожі дрони, що значно ефективніше", - зауважив він. Експерти наголошують, що використання безпілотників-перехоплювачів також економічно вигідне рішення. Вартість протиповітряної ракети сягає близько $1 млн, тоді як ціна дрона-перехоплювача приблизно $5 тис. Таким чином, Україна активізує розвиток систем ППО, щоб протистояти зростаючій загрозі з боку російських безпілотників та посилити захист своєї території. Україна здатна виготовляти до 8 млн дронів щороку, однак близько 40% оборонного потенціалу країни не реалізується через нестачу фінансування. За словами президента України Володимира Зеленського, український оборонно-промисловий комплекс здатен щороку виробляти продукцію на понад $35 млрд. У цю номенклатуру входить близько тисячі найменувань - від артилерійських систем і бронетехніки до сучасних безпілотників та ракет.

Про це глава сербської держави заявив на брифінгу в неділю, 29 червня 2025 року."У найбільшій партії (Сербській прогресивній партії, до якої належать Вучич та парламентська більшість, - ред.) панує величезне невдоволення результатами переговорів з Джокічем, який проявив абсолютну безвідповідальність, легковажність і брав участь у спробі повалення держави", – наголосив Вучич.За словами президента Сербії, влада "не розмовлятиме з терористами та тими, хто руйнує державу, а Джокіч є одним із них".Ректор БУ Владан Джокіч був серед ораторів на масовому студентському протесті, що відбувся 28 червня на площі Славія.Ректор і протестиДжокіч є одним із членів академічної спільноти, які з самого початку підтримували студентські блокади навчальних закладів, що розпочалися після загибелі 16 людей внаслідок падіння навісу на залізничному вокзалі у місті Нові-Саді в листопаді 2024 року, розповідає сербська служба Радіо Свобода.В середині квітня Джокіча викликали до поліції на розмову в межах досудового розслідування про нібито зловживання службовим становищем.Читайте також: Віцепрем'єр Сербії Вулін заявив, що російські спецслужби допомагали стримувати протести в БелградіТоді він наголосив, що не вчинив жодного кримінального діяння.Окрім нього команда Вучича також переслідує ще кількох професорів, що підтримують студентських протестний рух.Чим закінчилася акція на Відовдан-2025У суботу, 28 червня, під час святкування сербського національного свята Відовдан (День Вида) в середмісті Белграда збиралися прибічники та противники проросійського президента Вучича. Перші - у Піонерському парку, другі - на площі Славія.Опозиція вимагала проведення дострокових парламентських виборів, аби в такий спосіб покласти край 11-річному правлінню Вучича (спершу як прем'єра, а нині як президента).Після завершення офіційної частини мітингу на Славії частина учасників акції рушила в бік скупщини, сербського парламенту. Аби не допустити імовірної спроби захоплення парламенту опозицією поліція зупиняла рух протестувальників й проводила затримання.Заворушення тривали всю ніч.За даними поліції, було заарештовано 77 громадян, а 48 поліцейських начебто отримали поранення. Таку офіційну статистику 29 червня в етері телекомпанії Рrvа озвучив заступник керівника сербської поліції генерал Деян Лукович.На його думку, найбільш радикальна частина демонстрантів завчасно готувалася до силового протистояння з поліцією, оскільки вони мали при собі маски, палиці та саморобні петарди.

Про це заявив польський журналіст, воєнний кореспондент Павел Решка в інтерв'ю проєкту "Люди змін з Лесею Вакулюк" на Еспресо."Я дуже пишаюся поляками, що вони повелися так добре, коли наші друзі, сусіди були у великій біді, коли на них напали. Зараз з’явився  політичний чинник. Я вважаю, що, на жаль, польська політика дуже змінилася. Політики замість того, щоб задавати суспільні настрої, роблять дослідження, які показують, що поляки можуть чогось побоюватися. І замість того щоб зменшувати такі настрої, вони їх підносять, і кожен хоче на цьому отримати більше відсотків", - сказав він.На думку Решки, дуже погано, що є такі висловлювання, що Україна не повинна бути в НАТО. "Це чи нерозуміння політичної ситуації в Польщі, чи якась майже зрада. Я не песиміст, хоча з фактами не посперечаєшся. Коли бачиш ентузіазм у підтримці України та українців на початку російського вторгнення і зараз, то, звичайно, зараз ця підтримка менша. Але, з іншого боку, так, українці вдячні, але через це розсипання зерна, через такі історії настрої змінилися. Колись ми мали максимум довіри, то зараз інші країни нас випередили, і це недобре, це знецінює суспільний настрій і настрій країни. Адже треба сказати, що не лише суспільство допомагало українцям, але й на державному рівні теж було багато потрібних і відповідних рішень - наприклад, надання доступу до навчання, до системи охорони здоров’я", - додав журналіст.Він наголосив на тому, що зараз українці дуже потрібні польській економіці."Згідно з деякими дослідженнями, їхній вплив на зростання ВВП у Польщі може становити навіть 1 відсоток. Це люди, які працюють, які не простягають руку за соціальною допомогою, які платять податки, які хочуть інтегруватися, інвестувати. Вони не тільки винаймають, але й хотіли б купувати житло. Це ідеальна міграція! Така міграція зміцнює Польщу, але, на жаль, послаблює Україну", - зазначив Решка.Журналіст сказав, що українська мова дуже популярна на вулицях Польщі, скрізь можна зустріти українця або українку."З ними можна співпрацювати, можна зустріти в магазині, в лікарні, познайомитися. Отже, я думаю, що поляки бачать, що це класні люди, і як можна не любити когось, хто від ранку до вечора працює, усміхнений, попри те що пережив жах, намагається збудувати своє життя, допомагає своїй країні. На рівні людей маємо дуже позитивні приклади. Я не чув, щоб хтось на щось скаржився на побутовому рівні. Звісно, в Інтернеті ситуація виглядає, на жаль, по-іншому", - підсумував він.