Search trend "васильків"

Вночі 18 травня однією з основних цілей російських "Шахедів" став аеродром у Василькові. У районі об'єкта розгорілася сильна пожежа, яку було видно за 20 кілометрів.

Уночі 18 травня багато вибухів пролунало у місті Васильків Київської області: російська армія здійснила масовану атаку кількома хвилями ударних БпЛА типу "Шахед", внаслідок чого у місті здійнялися пожежі.

Васильків вражає контрастами війни: атака дронів, звуки ППО та безтурботна дитина на гойдалці

3 травня вшановують святого преподобного Теодосія Печерського. Це видатна духовна постать, яка визначально вплинула на формування чернечого життя та морального обличчя Київської Русі. Його життя - це приклад радикального зречення світу, глибокої віри, жертовної любові до людей і послідовного служіння Богові. Теодосій народився приблизно 1009 року в місті Васильєві (нині Васильків на Київщині) у заможній, але суворій родині. Ще змалку він виявляв незвичну для свого віку побожність, прагнення до самотності й молитви. На відміну від більшості однолітків, він уникав гучних розваг і мирських задоволень, натомість шукав спілкування з Богом і духовну тишу. Мати, не розуміючи його внутрішнього поклику, часто карала сина за "дивну" поведінку - носіння грубого одягу чи прагнення жити у самотності. Не витримавши тиску, юний Теодосій залишив батьківський дім і вирушив до Києва. Тут, на схилах Дніпра, він знайшов духовний притулок - приєднався до преподобного Антонія, який у печерах вів подвижницьке життя. У цих умовах, далеких від будь-якого комфорту, Теодосій постригся в ченці й почав надзвичайно суворий аскетичний шлях: жив у вузькій печері, носив важкий одяг, майже не спав, багато працював фізично, постував, молився безперервно. Згодом спільнота почала зростати, і коли помер перший ігумен Варлаам, братія обрала Теодосія настоятелем. Він прийняв цю відповідальність зі смиренням, але взявся за глибоку реформу монастирського життя. З Константинополя він запозичив Студійський устав - зразок суворої чернечої дисципліни, що став основою для монастирського устрою на Русі. Під керівництвом Теодосія Печерський монастир перетворився на зразкову обитель: були збудовані церкви, келії, трапезні, господарські приміщення. У монастирі давали притулок бездомним, лікували хворих, годували голодних, навчали безграмотних. Хоча сам Теодосій не залишив багато письмових творів, його духовна спадщина була зафіксована учнями. Особливо цінним є "Житіє преподобного Теодосія", написане Нестором Літописцем - не лише духовна біографія, а й літературна пам'ятка, що започаткувала київську агіографічну традицію. Саме за Теодосія в монастирі почали систематично записувати події - так зародилася літописна справа на Русі. Преподобний Теодосій прожив життя, повністю віддане Богові й людям. Помер він 3 травня 1074 року. Його нетлінні мощі зберігаються у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Прикмети Дощ цього дня - на грибне літо. Якщо береза рясно розпустила листя - буде волога весна й дощове літо. Ясна й тиха погода цього дня - до врожайного літа. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вознесіння Господнє та інші церковні свята травня: коли і що відзначаємо Що не можна робити Цього дня слід утриматися від усього, що порушує тишу, зосередженість і духовну зосередженість. Не варто вживати грубих слів, сваритися, гніватися чи навіть безтурботно жартувати. Також цього дня не беруться за хатні клопоти - не прибирають, не шиють, не в'яжуть, не вишивають і не займаються жодною фізичною працею: не рубають дров, не пиляють, не ріжуть. Це час для мовчазної молитви, скорботи та внутрішнього очищення. Що можна робити Святого Теодосія вважали цілителем, тож у цей день до нього зверталися з молитвами про зцілення та полегшення недуг. Його просили про підтримку в часи хвороб, особливо тоді, коли інші засоби не допомагали. Наші пращури вірили в цілющу силу вогню навіть після його згасання - тому застосовували вугілля як оберіг від лихоманки. У травні на українців чекає багато свят. Крім загальнодержавних вихідних, у травні відзначають безліч професійних дат, пам'ятних подій і міжнародних свят. Щоб не пропустити жодної важливої дати, тримайте під рукою зручний календар свят на кожен день місяця.

Насправді Головком не сказав нічого нового. Чи вперше ми чуємо про дії росіян у прикордонні Сумщини? Чи вперше ми чуємо про намагання розширити плацдарми на Куп'янському напрямку чи просунутись на півночі Харківщини? Чи є секретом плани ворога щодо створення буферних зон на Сумщині, Харківщині або Чернігівщині, а також повного захоплення Донецької та Луганської областей? Ні, жодних таємниць це не становить, а тому Олександр Сирський вчергове назвав речі своїми іменами.Тепер щодо наступу з Білорусі під приводом навчань Захід-2025.По-перше, от прямо зараз жодної загрози з білоруського напрямку не існує.По-друге, чи може існувати вона в принципі? Теоретично так! У тому числі й під прикриттям навчань, про що і каже Олександр Сирський.Тоді якою хоча б приблизно може бути операція Київ 2.0?Спочатку про те, якою вона точно не може бути. Вона навряд чи буде повторювати сценарій лютого 2022 року, коли ворог намагався за допомогою десанту захопити аеродроми Гостомель та Васильків, а потім перекинути туди війська, аби розгорнути наступ на столицю.Читайте також: Чому американські вояки йдуть з ЄвропиВарто визнати, задум був доволі елегантний. Якби він вдався — було б непереливки. Але, як ми знаємо, він не вдався, тому росяні повели невигідний сухопутний наступ на столицю, в якому загрузли та зазнали поразки. Зараз таке навряд чи повториться, бо десант до Гостомеля просто не долетить, а російська армія ще дуже довго не буде такою професійною, оснащеною та навченою, якою вона була у лютому 2022 року. Ту армію вже вибили, а для її відновлення потрібен час.Отже, залишається відразу сухопутний наступ. Досвід наступу на Донеччині та інших напрямках підказує, що росіяни будуть давити масою, просочуватись, закидувати м'ясом на землі та бомбами з повітря.Повітряна частина доставлятиме багато неприємностей, але міста бере піхота. А от для сухопутної знадобиться не одна сотня тисяч людей.Читайте також: Хто відповідає за мобілізацію?Я тут не буду малювати батальні картини про те, як ворог міг би проводити операцію "Київ 2.0", та чи здатен він на неї в принципі.  Але принципово вони мають людський ресурс, який може бути набраний шляхом часткової мобілізації. Тому якщо найближчим часом така мобілізація буде оголошена — це стане першим тривожним дзвінком.Далі треба розуміти, що навчання "Захід-2025" плануються у вересні. На них передбачається участь 13 тис. військовослужбовців. Якщо вони там залишаться, а терміни навчань будуть постійно продовжуватись — це буде другий дзвінок.Ну, і третій дзвінок — це перекидання великої кількості військ та розміщення їх на напрямках, які передбачали б наступ на Київську та Чернігівську область.Якщо всі ці умови зійдуться, то варіант "Київ 2.0" може назріти десь до весни наступного року.Але, підкреслюю, все це дуже теоретично, навіть гіпотетично. Наразі такої загрози нема. Ясна річ, ми побачимо всі подібні переміщення. Наміри ворога вже не є таємницею, якщо вони в принципі обговорюються.Крім того, зараз не 2022 рік. Росіянам мало зібрати нову 300-тисячну армію, її треба ще озброїти. Загалом, операція щодо оточення та захоплення столиці — це операція стратегічного рівня. Вона вимагатиме величезної підготовки, яку не можна буде не помітити.Повторюю, питання чи здатна взагалі сучасна російська армія на успішну операцію такого масштабу залишаю за кадром. Ми розглядали лише теоретичну можливість та гіпотетичні терміни реалізації такого сценарію.ДжерелоПро автора. Денис Попович, журналіст, військовий оглядачРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Для переселенців з Маріуполя планують побудувати житло для переселенців. На початку проєкту планується будівництво 5 будинків на 350 родин. Проєкт реалізовуватимуть у місті Васильків Київській області

Київська обласна державна адміністрація підписала меморандум про співпрацю з Маріупольською та Васильківською міськими радами. Йдеться, зокрема, про будівництво соціального житла для переселенців

У Донецькій області під час виконання бойового завдання загинув 40-річний захисник з Одеської області – Василь Васильків. Військового вважали зниклим безвісти з квітня 2024 року. Повний текст новини

На Донеччині загинув 40-річний військовий з Одеської області Василь Васильків. Чоловіка вважали безвісти зниклим з квітня 2024 року

Київська компанія митців створила художнє об'єднання, яке згодом назвали "Триптих" &еnsр;Я народилася на Північному Кавказі, мої предки кубанські козаки, каже мисткиня Неллі Ісупова. Спілкуємося в її творчій майстерні на 10-му поверсі. Ліфт тут давно не працює. Батько розповідав, що заселила цю територію козаками імператриця Катерина. Вона дала кріпакам волю і землю, а ще змінила прізвища на російські. Так прадід Денежко став Поддєнєжний. Батько матері шив дублянки, вишивав на них і вигадував різні господарські прилади. Його розкуркулили. Мій батько працював у системі МВС. Ми були забезпеченою родиною. Чи звучала українська мова у вашому домі? &еnsр;Бабуся розмовляла українською, а я краще за всіх читала вірші Шевченка у школі. Вдома говорили російською. Вважалося, що українська для провінціалів. Мама малювала все життя і хотіла, щоб троє її дітей були творчі, тому ми ходили до художніх гуртків у Домі піонерів. По сусідству з нами у Ставрополі жила бабуся, яка вчилася в художній академії в Парижі. Вона писала невеликі акварельні роботи й відзначила мій живописний талант, навіть подарувала акварельні фарби наче дала путівку у творче життя. Я хотіла втекти з цього безперспективного міста. Тільки-но отримала атестат, поїхала у 17 років до Одеси вважалося, що там найкраще художнє училище. Винайняла квартиру на Соборній площі, де стояв зруйнований собор. Тоді було багато зруйнованих війною будинків. А як з'явилася у вашій творчості кераміка? &еnsр;Живопис не подобався. Ось прикладне мистецтво було моє: тканини, гобелени, декоративний посуд. У бабусиному городі німці, відступаючи, закопали цілий скарб відрізи тканини, майсенську порцеляну, якою мама красиво сервірувала стіл. Вона шила мені гарний одяг, бо після війни мало що можна було купити. Ми з мамою вирішили, що вчитимуся прикладного мистецтва. Одеське училище імені Грекова мало факультет кераміки, де навчали розпису по фарфору. Коли я зайшла у студію і вдихнула запах, серцем відчула, що це моє. Але треба було скласти іспит із живопису й композиції, графіки, натюрморту і зробити орнамент на тарілці. У моєї хазяйки була старовинна скатертина з орнаментом, і я його використала. А ще в мене була срібна фарба, яку я поєднала з червоною. Склала іспити і знову на Ланжерон (пляж у Приморському районі Одеси. Країна). Стала чорна від засмаги. Побачила себе у списках студентів, але додому не поїхала. В Одесі я була щаслива й вільна: тут кораблі на причалі, а вдома два брати й нудний Ставрополь. Склала іспити і знову на Ланжерон. Стала чорна від засмаги Училище імені Митрофана Грекова познайомило вас іще й із чоловіком художником Володимиром Ісуповим. &еnsр;Володя кремезний сибіряк. Був перший хлопець в училищі, майстер із велосипедного спорту. Всі дівчата бігали за красенем із мольбертом, він учився на живописця. Володя не звертав на мене уваги живописці зверхньо ставилися до керамісток. Проте це були найщасливіші дні в житті: я відчувала в собі дар і мені легко давалося навчання. Згодом ми з Володею блукали приголомшливими музеями Одеси. Одружилися на п'ятому курсі. Я кохала Володю безмежно, мені вистачало, що він поруч і тримає мою руку. До всього, що стосувалося еротики, я була байдужа. Закінчувала училище вже як Ісупова. А як у житті з'явився Васильків? &еnsр;Нас посилали на практику на фарфорові заводи, яких було в Україні багато. У нас великі запаси каоліну, зокрема часовоярські. Тоді працювали Слов'янський керамічний комбінат, підприємство "Глини Донбасу". Нині зокрема через природні копалини й захоплюють Донбас. Мені на фарфорових заводах зовсім не подобалося: величезні цехи, все стукотить, художники в кімнатках, як раби. Кожен кераміст працював із певними затвердженими формами. Тарілка називалася бельйо, тобто основа. У Радянському Союзі виходив журнал "Декоративне мистецтво". Там і побачила васильківську майоліку. Інтуїція одразу підказала: моє. Володя збирався вступати в Київську художню академію, а мене як відмінницю залишали в Одесі, на комбінаті. Але я поїхала робити диплом у Васильків. Була весна, квітнув бузок, співали солов'ї у вишневих садах нарешті я у справжній Україні. Місто на річці Стугна мене підкорило. Завод був маленький, люди надзвичайно доброзичливі, і Київ, де вчився Володя, недалеко. А там музеї, виставки. Цивілізація. Хоч і винаймали квартиру із земляною підлогою, я зробила правильний вибір. Розписувала те, що нині стало васильківським брендом Розписувала те, що нині стало васильківським брендом, а після роботи ліпила своє. Мої роботи потрапили на художню раду в Києві, і там звернули на мене увагу. На заводі додали посаду художника з кабінетом, де я перевіряла глазур. Для мене все це було справжньою школою життя і професійності. До всього ставилася з радістю. Цій радості сприяла сім'я? &еnsр;Я завагітніла, а Володю на другому курсі інституту забрали в армію. Поїхала народжувати у Ставрополь до мами, тому про мого Сергія в довідниках про художників світу пишуть, що він росіянин. У Ставрополі не прожила й року повернулася в Україну. Володя служив у Підмосков'ї. Мені у Василькові виділили квартиру в першому панельному домі, що його побудували в місті. Після земляної підлоги в мене була своя ванна і дві порожні кімнати, які планувала заповнити своєю керамікою. Усе було класно я брала участь у виставках, мої роботи купували. На заводі ми не мали права маркувати вироби своїм іменем. А мої індивідуальні роботи Міністерство культури закуповувало, і їх досі експонують у музеях. Коли Володя повернувся з армії, в нього вже була квартира, 3-річний син і дружина, яка готувалася до вступу у Спілку художників. А він лише другокурсник. Звісно, у Володі знизилася самооцінка, почалася депресія. Він не хотів приїжджати додому з Києва, де навколо нього крутилися подружки. Володя після інституту планував навчатися в Тетяни Нилівни Яблонської. Тепер ми з дітьми розуміємо, що він був не настільки талановитий, щоб його забрала на свій курс Яблонська. А чоловік не хотів викладати живопис у школі й ­малювати ленініану після п'яти років в училищі та семи років в інституті. Жили на мою зарплату, бідність була жахлива. Однак Володя мріяв про ще одну дитину, бо Сергій народився без нього. А я не хотіла народжувати через бідність. У мене була лише одна спідниця і це у прихильниці красивого одягу! Чоловік малював ілюстрації для книжки лікаря. Він весь час малював, а роботи складав, бо виставок не було він не член Спілки. Лише 1971 року, коли Сергієві було 7 років, народився Ілля. Жили у Василькові цікаво: влітку весь час на Стугні, взимку лижі, вдома натуральна їжа, тому діти виросли здоровими. Володя виявився чудовим батьком для синів і закохав їх у мистецтво. Ми розписали всі стіни і двері, слухали класичну музику й багато читали. Молодшого сина чоловік називав генієм, а Сергійко ображався. Вони обидва після п'ятого класу вступили в Київську художню школу. Сергій вчився з художниками Олександром Животковим і Владиславом Шерешевським в одному класі. Як змінилося ваше життя після вступу до Спілки художників? &еnsр;У мене вже були всесоюзні виставки, коли я вступила у Спілку. Рекомендацію мені дали Тетяна Яблонська і Марфа Тимченко. Тепер я могла піти із заводу й не вважатися "тунеядцем". Ще 1975 року зрозуміла, що переросла завод, де в цеху було замало творчості. До того ж на завод прийшов новий директор, який вважав нас ледарями й не розумів, що художники приносять заводу славу. Партія не потребувала талантів. Уже було чути гуркіт боїв, а я зліпила два янголи миру і війни У Львові був комбінат Спілки художників, де створювали роботи не для масового виробництва. Я залишила синів на Володю і 1975-го поїхала до Львова перевчатися. Там весь час працювала, навіть на квартирі. Така була жага творити. Дівчата з Таллінна показали мені техніку пласта, в якій працюю і тепер. Розкатуєш глину, як млинець, це і є пласт, а раніше я працювала на гончарному крузі. У Києві брала замовлення творчого комбінату і для Володі, бо він іще не був у Спілці. Його робота збереглася на будинку на Лук'янівці в Києві. Її видно з дороги. А ще ми зробили замовлення для вишгородської поліклініки, санаторію Чкалова в Одесі, а у столиці оформили кінотеатр Довженка панно "Сад з яблуками". Ми непогано заробляли і спромоглися за хабар отримати майстерню біля Хрещатика. Відтоді в нас у столиці була база і ми могли ночувати в Києві з дітьми. Не забарилися і міжнародні відзнаки? &еnsр;Коли мої роботи 1979 року представляв Радянський Союз в Італії, моя самооцінка різко підвищилася. У майстерні я робила авторську кераміку, вона подобалася і Володі. Приходила у Спілку завжди цікаво й жіночно вдягнена. Спочатку на мене, а потім і на мою кераміку звернув увагу відомий кераміст Олександр Міловзоров. Приєдналася до його групи, бо ніколи не відмовлялася від творчих пропозицій. Нашу кераміку відзначили в Москві й запропонували створити щось для престижної виставки в італійській Фаенці. Була здивована, коли відібрали тільки мої роботи. Проте відчула творчі ревнощі з боку колег через інтриги мене не командирували після італійського успіху до Дзінтарі, де в СРСР робили цікаву кераміку. Нічого, сказала собі, мій час прийде, головне знати собі ціну. 1979 року я таки працювала в Дзінтарі. Володя підтримував мене й залишився на два місяці з дітьми. У Дзінтарі були керамісти з усього Союзу. Там митці мали безкоштовні печі, глину, фарби й не платили за проживання та ресторан тільки працюй у майстерні. Але чоловіки дорвалися до ризького бальзаму й не обтяжували себе роботою. Мене на Ризькому узмор'ї надихали пір'їни чайок, а мої роботи були мінімалістичні за кольором і формою. І вони знову поїхали у Фаенцу, де я так жодного разу й не була. Закінчилася радянщина, ви вийшли з Компартії. І що? &еnsр;І закінчилася лафа: тепер треба було все оплачувати самій. Відчувала в собі перехід від впливу Василькова до впливу Дзінтарі. Молодший син сказав: "Мамо, те, що ти робиш, тобі не властиво, ти ж не з Балтії. Твій внутрішній світ зовсім інший: він яскравий, різнобарвний український". А як почалася історія вашого славнозвісного "Триптиха" на Андріївському узвозі? &еnsр;Ще не було незалежності. Наша київська компанія митців створила художнє об'єднання, яке згодом назвали "Триптих". Туди входили майстри кераміки, текстилю і металу із цим матеріалом впевнено почувався Олександр Міловзоров. Ми робили виставки у Празі, Кракові. Наше об'єднання потребувало галереї. З нею нам допоміг перший секретар Подільського райкому КПУ Салій, якому ми розповіли, що в Балтії майстри продають роботи на вулиці й вона стає мистецькою і престижною. Він надав нам приміщення на Андріївському узвозі. Галерея не була приватна. Ми вирішили зробити творчою цілу вулицю. На ній молодший син кричав: "Купуйте роботи Ісупової вони коштуватимуть дорого". Ми запросили у "Триптих" і Володю. А ще відкрили жіночий клуб, де актриси й усі охочі читали вірші до опівночі. Туди стали навідуватися дипкорпус, творчі люди, співала Ніна Матвієнко. Нас запрошували до посольств. Але "Триптих" забрали ще до 2000 року. У вас були масштабні персональні виставки. Особливо мені пам'ятні роботи, присвячені Небесній сотні. Вашу кераміку часто купують іноземці. &еnsр;Мої роботи придбали американські й норвезькі посли, режисер Роман Балаян, артисти Лія Ахеджакова, Інна Чурикова, Олег Скрипка, один виріб придбали на подарунок Мірей Матьє. До 2008-го роботи коштували недорого: маленькі по 5 доларів. Бізнесмени прикрашали ними свої офіси. Фірми "Метро", "Нескафе" зробили великі замовлення. Тоді змогла купити квартиру, бо попередню залишила чоловіку з його новою дружиною, коли пішла від нього в 60 років. Згодом придбала дім на Криті, де часто гостювали онуки і працював Ілля. У вас були виставки по світу в Парижі, Нью-Йорку. &еnsр;Значуща для мене була виставка в центрі Парижа, в Українському домі. У США виставка відбулася років 15 тому. Як швидко летить час&hеllір; Із Сергієм в Америці працює відома галеристка Леслі Ферін. Вона зацікавилася моїми роботами й організувала нашу сімейну виставку. Я майже півтора місяця робила все в майстерні сина ліпила, фарбувала, обпалювала. Тоді він жив у Ричмонді серед магнолій біля річки. Син дивувався, як я можу так багато працювати. І ось у музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку відкривається родинна виставка мої роботи, Володі, Сергія та Іллі. Величезні зали, багато відвідувачів, схвальні відгуки преси. Ваш старший син Сергій читає мистецькі лекції по всьому світу, його роботи купують іще на стадії ескізу. А як склалося його особисте життя? &еnsр;Дружина в нього естонка, донька американка. Сергій живе в Массачусетсі. Доньки молодшого сина вчаться в Парижі, старша Соня художниця, в Женеві. Одружилася з португальським художником. Зіна вчилася в Москві, але після початку війни виїхала до Берліна й вийшла заміж за німецького скульптора. А я відчуваю себе людиною світу. Мій внесок у мир і Перемогу це розповсюджувати красу, любов і світло. Коли до Києва підходили, вже було чути гуркіт боїв, а я зліпила два янголи миру і війни. Люди нині живуть у сумному світі, а коли бачать мої роботи, кажуть, що на душі стає легше, тепліше&hеllір; Для цього і працюю. Створюю яскраве мистецтво. Нині Україна як у тумані, у негативних енергіях, бо люди страждають. Завдання таких митців, як я, робити яскраві позитивні роботи. І цим я роблю свій внесок у справу миру. Наші думки матеріальні. Мій девіз: радіти життю, не дивлячись ні на що. Ми думатимемо про чудове майбутнє серед квітучих садів, яскравих будівель&hеllір; Моя онучка Анжела закінчить архітектурну академію в Парижі і приїде відбудовувати Україну. Вона вже малює цікаві будівлі з підвісними садами. Ви відбулись у всіх іпостасях: одружилися з коханим, маєте талановитих синів і онучок, створили свій творчий стиль, впізнаваний у всьому світі, побували на Балі й Гоа, облаштували у квартирі небанальний інтер'єр, готуєте смачно, поживно та красиво. Ви унікальна і творча. &еnsр;Не ставила таких цілей усебічної реалізації. Просто працювала з радістю і на радість інших. Не заради грошей. Я вкладала свою енергію, а отримувала любов і визнання. З дитинства була закомплексована своєю матір'ю, тому долала комплекси. Я любила танцювати, але на танці не ходила. Натомість читала книжки. Лише коли приїхала в Одесу, почала створювати себе. І тепер не зупиняюся, шукаю своє в малюнках і скульптурах. Мій девіз: радіти життю, не дивлячись ні на що Я по-справжньому народна. Мої роботи розуміють і прості люди, і художники. Це і є визнання. На виставку до мого 85-річчя прийшло в музей у Лаврі 2 тисячі відвідувачів. Рука втомилася давати автографи. Мене запитують, коли виставка нових робіт? Але мій куратор Сашко нині служить у Збройних силах України і я не готова знову виставлятися, бо це виснажує. Таке в мене довге й насичене життя&hеllір;

Уранці у лікарні помер працівник херсонського комунального підприємства «Міське дорожнє управління» 62-річний Володимир Васильків, який 30 січня потрапив під ворожий обстріл на робочому місці.

Сьогодні, вранці 3 лютого, у лікарні помер працівник комунального підприємства "Міське дорожнє управління". Володимир Васильків потрапив під російський обстріл 30 січня просто на робочому місці. Повний текст новини

У Херсоні у лікарні 3 лютого 2025 року помер працівник комунального підприємства Володимир Васильків. Чоловік потрапив під російський обстріл 30 січня

У місті Васильків на Київщині стався інцидент, коли 33-річний чоловік ударив православного священника гайковим ключем. Постраждав 50-річний священник, який отримав кілька ударів. Тhе роst На Київщині чоловік напав на священника гайковим ключем: йому загрожує до семи років ув’язнення fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

Поліція отримала повідомлення про бійку в одному із соборів міста Васильків

У місті Васильків, що на Київщині, 23 січня сталася ДТП. Відомо, що співробітник Центрального управління СБУ збив неповнолітнього на пішохідному переході. Повний текст новини

26 січня 2025 року співробітник Центрального управління Служби безпеки України (СБУ) збив дитину на пішохідному переході в місті Васильків Київської області. Тhе роst Посадовець СБУ збив дитину на переході. Відео інциденту fіrst арреаrеd оn Межа. Новини України..

23 січня співробітник Центрального управління Служби безпеки у місті Васильків Київської області збив на пішохідному переході дитину. Правоохоронці відкрили кримінальне провадження, посадовця арештували. Про це 26 січня повідомили “Українська правда” та “Громадське” із посиланням на СБУ. “23-го січня у м. Васильків Київської області трапилася дорожньо-транспортна пригода за участі співробітника Центрального управління СБУ. У результаті був […] Тhе роst На Київщині посадовець СБУ збив дитину на переході, його арештували, – ЗМІ fіrst арреаrеd оn Новинарня.

У Київській області сталося зіткнення електропотяга, що рухався за маршрутом "Васильків-Київ", з автомобілем.

Про це повідомляють Повітряні Сили.О 11:43 БПЛА зафіксували на Запоріжжі, він рухався у напрямку Дніпра.О 12:10 групу дронів виявили на Сумщині. Вони тримали курс на Ромни. Згодом на Чернігівщину.О 12:31 "шахеди" рухались:Група із Сумщини на Полтавщину.На півдні Полтавщини, курсом на Кременчук.За 10 хвилин стало відомо про нову групу БПЛА з Курської області на Сумщину.О 13:17 дрони із Сумщини рухались на південь Чернігівщини, а з Полтавщини - на північ Черкащини.О 13:42 група БПЛА була на Сумщині курсом на Чернігівщину, натомість дрони на півдні Чернігівщини рухалися на Київщину.14:08 дрон рухався курсом на Васильків (Київщина). Також фіксували нові групи "шахедів" із Сумщини  на Чернігівщину.О 14:28 військові попередили про БПЛА на Київ зі сходу.Станом на 14:40 дрони рухались: З Київщини - на Житомирщину.У центрі Чернігівщини курсом на захід. БПЛА із Сумщини  на Чернігівщину.Годиною пізніше БПЛА північніше Житомира прямували курсом на захід, а з півночі Сумщини - курсом на Чернігівщину.Безпілотники в центрі Чернігівщини рухаються курсом на західРобота ППОКиївська ОВА о 14:12 написала: "У повітряному просторі зафіксовано БПЛА. Сили ППО працюють по цілях".О 14:34 в КМВА повідомили про загрозу БПЛА для столиці.