Search trend "Дослідницький Реактор"

Кожні кілька місяців російська пропаганда, використовуючи західні ЗМІ, повертається до однієї й тієї самої погрози: можливість ядерного удару. Спершу про це говорять на російських каналах, потім тезу підхоплюють закордонні коментатори, а вже за добу тези про «неминучість ядерного удару» та «фінального паті на горі Щекавиця» лунає у моїй стрічці від багатьох людей.
То чи справді Росія може застосувати ядерну зброю проти України? І що це змінить на фронті? Питання абсолютно нормальне, і на нього варто відповідати спокійно, без істерики та зайвих переживань.
Коли людина чує слова «ядерна зброя», вона уявляє знищене місто і гриб над горизонтом. Тактичний заряд працює за схожою методикою. Його головна особливість полягає в тому, що він значно менший за потужністю. Мова йде про частки кілотонни або про кілька десятків кілотонн. Бомба, яка зруйнувала Хіросіму, мала близько п’ятнадцяти кілотонн. Виходить, що найпотужніші тактичні заряди приблизно дорівнюють тій самій Хіросімі. А найслабші здатні накрити площу в кілька кварталів. Тому слово тактична означає тільки одне – те, що військові планують бити не по місту. Ціллю стає вузол оборони, скупчення техніки або переправа через річку. Тому межа між тактичним і стратегічним зарядом умовна і проводиться не за потужністю, а за носієм і за задачею. Один і той самий заряд вважається тактичним, якщо він летить на двісті кілометрів по польовому складу боєприпасів. Той самий заряд стає стратегічним, якщо ціллю призначено енергетику чи столицю сусідньої держави. Тому розмови про якусь окрему безпечнішу категорію ядерної зброї є переважно мовною грою. Фізика в обох випадках залишається абсолютно однаковою.
Ядерний арсенал Шредінгера
Це найголовніше питання, і саме його зазвичай пропускають у публічних дискусіях. За оцінками західних дослідницьких центрів, Росія має близько двох тисяч нестратегічних ядерних боєзарядів. Цифра виглядає лячно рівно доти, доки ви не поставите наступне питання. Де саме ці заряди фізично перебувають просто зараз і в якому вони стані? Так от, вони не стоять на ракетах у бойових частинах, а лежать на складах по всій території Росії. Радянська, а потім і російська система побудована на жорсткій централізації зберігання. Заряди утримуються на спеціальних об’єктах, підпорядкованих Дванадцятому головному управлінню Міністерства оборони. Це окрема структура зі своєю охороною, своїм транспортом і своїми процедурами передачі. Звичайна ракетна бригада не має ядерних боєголовок у себе на складі. Щоб застосувати заряд, його треба фізично вивезти з центрального сховища, доставити до району розгортання, пристикувати до носія і провести довгу низку процедур перевірки.
Тут починається те, чого росіяни бояться значно більше за санкції. Усі великі об’єкти зберігання давно нанесені на карти. Вони перебувають під постійним супутниковим наглядом розвідувальної спільноти «Пʼяти очей», тобто Сполучених Штатів, Британії, Канади, Австралії і Нової Зеландії (роботу системи ми описували у попередньому матеріалі). Тож йдеться не про один знімок раз на тиждень, а про безперервне спостереження у різних діапазонах, від оптики до радіолокації. Разом із супутниками працює радіотехнічна розвідка, яка слухає канали управління відповідних частин. Додайте до цього агентурну складову і аналіз логістики, бо спеціальні ешелони і спеціальні борти мають дуже характерний почерк. Тому будь-який реальний рух зарядів зі сховищ у бік фронту буде помічений заздалегідь. Це важливо, оскільки питання підготовки удару займає не хвилини і навіть не години. Підготовка займає дні, а можливо і тижні, Тому Захід отримає час на політичну реакцію, на попередження, на демонстрацію власної готовності. Україна отримає час на розосередження і на додаткові заходи захисту військ.
Саме тому попередні кризи навколо ядерних погроз розвивалися за схожим сценарієм. Восени 2022 року американські посадовці публічно говорили, що бачать риторику, але не бачать руху арсеналу. Ця фраза була не дипломатичною ввічливістю, а прямим повідомленням Москві: «Ми дивимося на ваші сховища і ми бачимо, що ви нічого не робите. Погроза без фізичної підготовки залишається виключно словами».
А чим росіяни будуть доставляти заряди? Окремої ядерної пускової установки ви не побачите ніде. Носії давно відомі і нічим особливим не виділяються серед звичайної техніки. Це оперативно тактичні комплекси на кшталт Іскандера з дальністю до 500 кілометрів, авіаційні бомби вільного падіння, крилаті ракети морського і повітряного базування. Колись ядерні заряди робили навіть для великокаліберної артилерії. З тієї самої машини летить звичайна ракета і летить ракета зі спеціальною бойовою частиною. Ця подвійність створює окрему і дуже неприємну проблему для всього світу. Кожен пуск Іскандера теоретично може виявитися ядерним, і зовні відрізнити його неможливо. Розміщення частини носіїв на території Білорусі, про яке оголосили у 2023 році, було саме про це. Політичний жест мав розмити географію і додати невизначеності, а не створити реальну нову військову спроможність.
Хто ухвалює рішення і що змінилося у доктрині?
Восени 2024 року Росія оновила свої основи державної політики у сфері ядерного стримування. Формально поріг застосування було знижено, зокрема через згадку про агресію неядерної держави за підтримки ядерної. Пропаганда подала це як історичний поворот і як прямий сигнал Заходу. Насправді декларативна доктрина і реальна процедура ухвалення рішення є двома різними світами. Доктрину пишуть для зовнішньої аудиторії, і вона нікого фізично ні до чого не зобовʼязує. Реальне застосування вимагає ланцюжка технічних і організаційних дій, які неможливо приховати. Потрібне рішення першої особи, потрібна участь військового керівництва, потрібна робота Дванадцятого управління, потрібне залучення десятків людей на різних рівнях. Кожна ланка цього ланцюжка є потенційною точкою витоку і потенційною точкою відмови.
Хроніка погроз і ймовірні наслідки для світу
Пік ядерного залякування припав на осінь 2022 року, коли російський фронт сипався під Харковом і Херсоном. Тоді про можливість застосування говорили публічно і на найвищому рівні. Паралельно розігрувалася історія навколо Запорізької атомної станції, яка мала створити окремий канал ядерного страху. Далі були навчання нестратегічних ядерних сил, заяви про зміну доктрини, демонстративне застосування балістичної ракети середньої дальності по Дніпру у листопаді 2024 року. Складіть усі ці епізоди в один ряд, і побачите закономірність. Кожна наступна погроза працює гірше за попередню. Шантаж має сенс лише доти, доки жертва йому вірить. Росія витратила свій ядерний кредит довіри на десятки заяв, жодна з яких не була реалізована.
Але якщо таки удар відбудеться, якими будуть наслідки для світу? Цей розділ я вважаю найважливішим для європейського читача. Радіоактивний слід не тримається в межах адміністративних кордонів і не зупиняється на лінії фронту. Залежно від погоди він накриє сотні кілометрів у формі витягнутої плями, і ця пляма перетне державні кордони за кілька діб.
Далі починається ланцюжок, який неможливо зупинити політичними заявами. Заражені ґрунтові води йдуть у Дніпро або в Сіверський Донець, а звідти в Чорне море. Українське зерно втрачає ринки збуту миттєво і назавжди, бо жоден імпортер не купуватиме продукцію з підозрою на радіонукліди. За зерном ідуть Дунайська дельта, Молдова, Румунія і Болгарія, які фізично не можуть відгородитися від власної річки. Європейський Союз отримає не політичну кризу, а санітарну, з контролем продуктів, забороною на рибу і паніками в супермаркетах Варшави чи Софії. Окремо стоїть Запорізька атомна станція, яка перебуває під окупацією і потребує стабільного живлення для охолодження. Будь-який ядерний інцидент у регіоні створює другий сюжет, значно гірший за перший. Пошкоджені лінії, зруйнована логістика, персонал, який не може дістатися на робочі місця. У цьому сценарії тактичний заряд стає лише запалом для катастрофи цивільного масштабу.
Тепер найцікавіше питання, яке чомусь майже не звучить у публічній дискусії. Над Україною панують західні і північно західні вітри, і це не питання думки, а питання кліматології. Удар по східних областях означає, що хмара піде рівно туди, звідки прилетіла ракета. Ростовська, Бєлгородська і Воронезька області опиняться під ядерним слідом протягом доби чи двох. Історія вже дала нам готову ілюстрацію, і вона надзвичайно незручна для Москви. Після Чорнобиля найбільш забрудненими виявилися не українські регіони, а південь Білорусі і Брянська область. Гомельщина досі має зони відселення, а брянські ліси досі дають гриби з підвищеним фоном. Реактор стояв в Україні, а платили здоровʼям люди за кордоном, які взагалі не розуміли, що з ними відбувається.
Земля справді одна, і атмосфера в неї теж одна. Ізотопи не читають паспортів, не питають про громадянство і не звіряються з картою окупованих територій.
Держава, яка застосує ядерну зброю за 50 кілометрів від власного кордону, влаштує ядерну аварію самій собі. Різниця лише в тому, що цього разу вона зробить це свідомо і за власним рішенням.
Далі йде подвійний парадокс, і обидві його частини варто проговорити вголос. Росія оголосила окуповані області своїми і вписала їх до власної конституції. Це означає, що формально вона завдаватиме ядерного удару по власній території, за власним же законом. Юридична конструкція, вибудувана заради анексії, перетворюється на пастку для того, хто її створив. Друга частина парадоксу лежить у площині простої тактики. Російські підрозділи стоять за кілька кілометрів від будь-якої можливої точки удару, у тій самій кіл зоні, що і наші. Радіус ураження заряду і глибина власних бойових порядків приблизно збігаються. Той, хто бʼє по передньому краю, накриває власну піхоту разом із чужою.
Складіть це в одну картину і подивіться на результат збоку. Виходить держава, яка застосовує ядерну зброю на землі, яку сама називає своєю, проти населення, яке сама називає своїм, накриваючи при цьому власні штурмові підрозділи і власні прикордонні області. Пояснити таке рішення власному суспільству неможливо в принципі. Пояснити його власній армії ще складніше.
Радянська мрія про ядерний прорив
Щоб зрозуміти, звідки взагалі взялася ідея тактичного ядерного удару, треба повернутися у 1950-ті роки. У вересні 1954 року на Тоцькому полігоні Радянський Союз провів навчання з реальним ядерним вибухом. Через район епіцентру пропускали війська, відпрацьовуючи наступ у щойно утвореному коридорі. Десятки тисяч військовослужбовців отримали дози опромінення, а сама подія лишалася засекреченою десятиліттями. Концепція виглядала логічно і навіть красиво на папері. Ядерний удар пробиває коридор у щільній обороні, у пролом заходять механізовані колони, наступ розвивається у глибину. Схема мала сенс проти суцільної оборони з чітко визначеним тилом, який можна накрити одним ударом. Саме під таку війну проєктувалася вся радянська сухопутна доктрина. Але ця схема не працює на сучасному фронті
Давайте поясню. Припустімо на секунду найгірший сценарій і уявімо що удар таки нанесуть. Давайте розберемо його наслідки. На дистанції у 100 чи 300 кілометрів політ триває лічені хвилини. Супутники раннього попередження фіксують сам факт пуску практично миттєво, радари підхоплюють ціль і рахують траєкторію. Але вони бачать ракету, а не її начинку. Це означає, що весь світ протягом кількох хвилин перебуватиме у стані повної невизначеності. Що саме стояло в головній частині, стане відомо тільки після підриву. Але чи буде це ефективно? Підрив може бути або повітряний або наземний.
Військові знають, що у першому випадку 20 кілотонн виносить техніку та живу силу в радіусі кількох кілометрів. Додайте засвітку оптики, потужний електромагнітний імпульс і повне вигоряння незахищеного звʼязку. Проте піхота у правильно обладнаних укриттях цілком здатна вижити навіть відносно недалеко від епіцентру. Наземний підрив дає інший результат і додає тривале зараження місцевості. Радіоактивна хмара піде туди, куди її понесе вітер, і прогнозувати це з точністю до кілометра не вміє ніхто. Погода стає повноцінним учасником операції, а результат залежить від хмарності, вологості і напрямку вітру. Військовий планувальник отримує зброю, наслідки якої він контролює лише приблизно.
Але чи дозволить це прорвати фронт? Ні, не дозволить. Сучасна лінія зіткнення влаштована принципово інакше, ніж уявляли радянські генерали. Оборона розтягнута на сотні кілометрів і не має єдиного вузла, вартого ядерного заряду. Командні пункти винесені, склади розосереджені, підрозділи тримають позиції малими групами. Ви можете витратити боєзаряд і не знайти під ним нічого, крім кількох порожніх лісосмуг. Та суцільної кіл зони безпілотників, яка тягнеться на 20 кілометрів углиб позицій обох сторін. Вона нікуди не подінеться після ядерного вибуху, бо оператори сидять поза радіусом ураження. Штурмові групи, які мали б увійти у пролом, підуть через ту саму зону ураження дронами. Тільки тепер вони робитимуть це ще й по зараженій місцевості, у засобах захисту, з обмеженим часом перебування і без нормальної евакуації поранених.
Ціна, яку доведеться платити не на фронті
Головними противниками такого сценарію є не Вашингтон і не Брюссель. Найжорсткіша реакція прийде з Пекіна і з Делі.
Китай роками повторює формулу про неприпустимість застосування і навіть погрози застосування ядерної зброї. Ця теза потрібна йому не заради України, а заради власного регіону, де ядерні держави стоять поруч і де прецедент зруйнує всю систему стримування.
Індія перебуває у схожому становищі і має ядерного сусіда за спірним кордоном. У Самарканді восени 2022 року Моді сказав Путіну в обличчя, що сьогодні не епоха воєн. Ця коротка фраза облетіла світ саме тому, що прозвучала не в ООН, а за столом переговорів навпроти самого Путіна.
Обидві держави чудово розуміють головний наслідок першого застосування. Порогові країни від Ірану до Південної Кореї отримають готовий аргумент на користь власної ядерної програми. Режим нерозповсюдження, який тримається на звичці і на страху, перестане існувати протягом кількох років.
Звідси випливають економічні наслідки, які добʼють російську економіку остаточно.
Китай і Індія сьогодні є основними покупцями російських енергоносіїв і головним каналом обходу санкцій. Жодна з цих країн не захоче публічно стояти поруч із державою, яка застосувала ядерну зброю першою за 80 років. Йдеться не про моральний вибір, а про репутаційні і фінансові ризики для їхніх власних банків і компаній. Вторинні санкції у такій ситуації перестануть бути предметом переговорів і стануть питанням виживання для будь-якого контрагента.
Варто нагадати і про попередження американської сторони, яке звучало ще у 2022 році. Відповідь на застосування ядерної зброї не обовʼязково буде ядерною. Захід має достатньо конвенційних інструментів, щоб знищити російське угруповання у Чорному морі і на окупованих територіях. Такий сценарій обговорювався публічно колишніми високопосадовцями саме для того, щоб Москва його почула.
Ядерна погроза не є чудо зброєю, яка допоможе росіянам виграти. Вона не пробʼє сучасну оборону, не зніме проблему кіл зони і не поверне Росії ініціативу на фронті. Вона не вирішує жодного оперативного завдання, яке росіяни не можуть вирішити звичайними засобами. Зате вона руйнує ті останні опори, на яких тримається російська економіка і російська дипломатія. Росія перетвориться з держави, яка шантажує світ погрозами, на державу ядерного терориста, яка одного разу вже застосувала ядерну зброю проти сусіда, і жити з цим тавром їй доведеться століттями.

Президент Дональд Трамп вітає наслідного принца Саудівської Аравії та прем’єр-міністра Мухаммеда бін Салмана на церемонії зустрічі, що відбулася в Білому домі 18 листопада 2025 року. Він Макнеймі/Getty Images/архівне фото

Засекречений документ може змінити ядерні можливості Ер-Ріяда, але Вашингтон досі пов’язує домовленість із відносинами Саудівської Аравії та Ізраїлю.

Як інформує CNN

Адміністрація Дональда Трампа передала Конгресу США угоду про співпрацю із Саудівською Аравією у галузі цивільної ядерної енергетики. Підписаний документ було надіслано законодавцям у понеділок, повідомили CNN посадовець адміністрації та кілька помічників конгресменів.

Згідно із Законом про атомну енергію, угода може набути чинності через 90 днів після подання до Конгресу. Для її блокування обидві палати мають ухвалити резолюції про несхвалення. Документ може відкрити Саудівській Аравії можливість збагачувати уран на власній території.

У липні Білий дім заявляв, що реалізація ядерної домовленості залежатиме від приєднання Ер-Ріяда до Abraham Accords – ініціативи Дональда Трампа щодо встановлення дипломатичних відносин з Ізраїлем. Водночас у тексті переданої Конгресу угоди, за даними CNN, така умова прямо не зазначена.

Представник адміністрації наголосив, що позиція Дональда Трампа залишається незмінною: просування угоди можливе лише після вступу Саудівської Аравії до Abraham Accords. При цьому Білий дім не уточнив, яким чином планує зупинити автоматичне набуття чинності документа після завершення 90-денного терміну.

Секретний документ і можливість збагачення урану

Джерело, знайоме з перебігом переговорів, повідомило CNN, що текст ядерної угоди, переданий Конгресу, має гриф секретності. Воно назвало такий підхід “вкрай незвичним”. Невідомо, чи буде оприлюднено головний документ, можливі додаткові угоди та несекретні супровідні матеріали.

Міністр енергетики Chris Wright під час пресконференції за участю генерального директора Міжнародного агентства з атомної енергії Rafael Grossi підтвердив: домовленість допускає збагачення урану Саудівською Аравією. За його словами, до практичного втілення цього механізму ще можуть минути роки, а переговори щодо ядерної співпраці та Abraham Accords відбуватимуться паралельно.

Угода передбачає спільний дослідницький механізм США і Саудівської Аравії. Він потенційно дозволить королівству виробляти власне уранове паливо для цивільних реакторів без приєднання до Додаткового протоколу МАГАТЕ. Цей документ надає агентству ширші можливості для виявлення об’єктів, які можуть бути пов’язані зі створенням ядерної зброї.

Ідея полягає в тому, що ми матимемо низку додаткових заходів… додаткові рівні дуже суворої верифікації. Я ніколи не запропонував би угоду, яка не гарантувала б нерозповсюдження.

– Rafael Grossi

Rafael Grossi заявив, що угоду про гарантії мають розглянути й схвалити він та Рада керівників МАГАТЕ. Chris Wright водночас вважає, що двосторонні механізми контролю, створені у співпраці з агентством, будуть достатніми для недопущення розробки Саудівською Аравією ядерної зброї.

Donald Trump офіційно сертифікував угоду 16 липня. Експерт Nuclear Threat Initiative Scott Roecker припустив, що після розгляду в Конгресі адміністрація може не завершувати остаточне оформлення документа та відкласти цей процес до нормалізації відносин Саудівської Аравії з Ізраїлем.

Корисне для прочитання:

• Сенатор Річард Блюменталь заявив, що обговорить із Дональдом Трампом та Ілоном Маском можливість використання Starlink для оборонних потреб України на території Росії.
• Угода США і Саудівської Аравії про цивільну ядерну співпрацю допускає можливе збагачення урану, що посилює занепокоєння щодо регіональної гонки озброєнь і потреби жорсткого міжнародного нагляду.
• МАГАТЕ вивчає дані про нічний удар по цивільному ядерному об’єкту Дарховін в Ірані, об’єкт був на дуже ранній стадії будівництва і не містив ядерних матеріалів.

The post Адміністрація Трампа передала Конгресу угоду, що може дозволити Саудівській Аравії збагачувати уран first appeared on Межа. Новини України..

Що ближче до істини: «знання — сила» чи «менше знаєш — краще спиш»?
Результати нового дослідження Інституту Като змушують замислитися. Майже половина американців (46%) не знає, що Америка святкувала 4 липня і що це була 250-та річниця проголошення незалежності США. 60% респондентів не знали, чому колонії проголосили незалежність від Великої Британії. Більшість виявилася не в курсі, яка гілка влади США має право оголошувати війну.
Згідно з аналізом даних, на президентських виборах 2024 року саме виборці з низьким рівнем поінформованості забезпечили перемогу Трампа: вони, вочевидь, гадали, що обирають кандидата за своїм образом і подобою. Але це небезпечний крок: політикам-незнайкам може бути байдужий зовнішній світ, але небайдужі влада й особисте збагачення.
Усе почалося з президента Рональда Рейгана — колишнього актора з туманними уявленнями про те, як працює держава, — писав кореспондент The Washington Post у Білому домі Лу Кеннон. Рейган не знав, що Південна Америка складається з різних країн. Але він умів зачаровувати.
Естафету незнайка підхопив Джордж Буш-молодший: під час президентської кампанії 2000 року він провалив вікторину для ЗМІ, не зумівши назвати лідерів Чечні, Індії та Пакистану. Він думав, що у світі існує мексиканська мова. Навіть у розпал підготовки до вторгнення в Ірак Буш так і не зміг розібратись у відмінностях між сунітами та шиїтами — ключовому релігійному поділі в країні, яку він збирався окупувати.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Трамп відправив одну команду в один день вирішувати дві найскладніші кризи планети — Reuters


Рейган і Буш оточували себе професіоналами, але невігластво однаково стало плюсом в очах виборців. Балотуючись у президенти, досвідчений політик Джон Маккейн обрав на роль віцепрезидента губернаторку Аляски — абсолютно дрімучу жінку Сару Пейлін. Так він сподівався підвищити свою популярність.
Невігластво Пейлін було легендарним: вона вважала, що збройними силами Великої Британії командує королева. Вона ніколи не чула про Маргарет Тетчер, не могла пригадати, чому Північна та Південна Корея розділені, й навіть не знала, чи Африка — це континент, чи країна. Люди сміялися.
Але незабаром невігластво стало нормою, і сміх ущух. У книзі «Дуже стабільний геній» журналісти Філіп Ракер і Керол Леонніг розповідають, що під час першого президентського терміну Дональд Трамп на зустрічі з прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді заявив: «Але ж у вас немає спільного кордону з Китаєм». Під час першої каденції він не знав, що Фінляндія не є частиною Росії, а під час другої стверджував, що врегулював військовий конфлікт між Камбоджею та Вірменією, і плутав Гренландію з Ісландією, хоч і висловлював бажання анексувати одну з цих країн.
Президент Трамп призначає на найважливіші посади тих, хто не тикатиме йому в очі своїми знаннями. Один із найнеосвіченіших у його кабінеті — міністр оборони Піт Гегсет, у минулому ведучий на Fox News, має широкі вилиці й чітко окреслене підборіддя, тобто ідеальну зовнішність для ролі суворого, але справедливого воєначальника. Але за солідним фасадом зяє порожнеча: на слуханнях у Сенаті наприкінці липня його запитали, чи знав він заздалегідь про можливість Ірану перекрити у разі війни Ормузьку протоку. Замість відповіді Гегсет плете словесну павутину: «Це поле бою, й уся динаміка того, що на ньому відбувається, — це те, за що ми з головою несемо відповідальність, аби президент розумів усі можливі варіанти розвитку подій та їхні наслідки…», після чого переходить до вихваляння «вождя»: «Тому той факт, що всі ці можливі сценарії були частиною розглянутих варіантів і ми це усвідомлювали, лише ще більше підтверджує, що президент Трамп заслуговує на ту високу оцінку, яку має отримати за те, що зважився на цей крок, виявив мужність і зробив усе, аби божевільні ісламісти не змогли отримати ядерну зброю та використати її для погроз нам». У цьому липкому тумані слів проглядається відповідь: Гегсет або не знав, що Іран може перекрити Ормузьку протоку, або не надав цьому сценарію значення, не вміючи зрозуміти, що є важливим. Але його важко звинувачувати: він — телеведучий, до того ж посередній, а не військовий стратег, політик чи навіть політолог.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Політика Трампа: як симуляція рішучості змінює світ


Але Трамп однаково призначив його на цю посаду — і тепер звинувачує у провалах і шпетить. Так, минулого тижня Трамп вимагав від Гегсета пояснень, чому йому не доповіли про нестачу озброєння, яка тепер загрожує обмежити військові можливості щодо Ірану (повідомили The Washington Post два джерела). Гегсет намагався виправдатись і перекласти відповідальність на свого заступника. Цікаво, що ця інформація з’явилась у пресі внаслідок витоку. Мабуть, в оточенні Трампа є люди, шоковані некомпетентністю Гегсета й, можливо, самого президента.
Не є професіоналами й міжнародні переговірники — Стів Віткофф і Джаред Кушнер. Обидва вони, як відомо, бізнесмени, фахівці з нерухомості, а зовсім не дипломати. Якщо у Кушнера, зятя президента, є сякий-такий досвід у політиці (він був радником Трампа під час першої каденції), то старий друг президента Віткофф — це tabula rasa у державних справах. Але ці переговірники подають відсутність підготовки як перевагу, й у цьому крокують у ногу з виборцями Трампа. «Я дипломат-аматор», — заявив Віткофф в одному з інтерв’ю. Обидва переговірники рекламують себе як хороших хлопців, співчутливих і миролюбних.
Головна емоційна карта Віткоффа — смерть сина. Він часто розігрує її під час переговорів, розповідаючи про те, як 2011 року втратив 22-річного сина через передозування опіоїдами. Віткофф запевняє, що саме його особиста історія вплинула на перебіг переговорів щодо звільнення заручників на зустрічі в Єгипті з головним переговірником від ХАМАС, син якого загинув під час ізраїльського обстрілу: «Ми висловили йому співчуття у зв’язку з втратою сина. Він згадав про це, і я сказав йому, що теж втратив сина і що ми обоє належимо до дуже кепського клубу — батьків, чиї діти опинились у могилі».
Показово, що тему людяності Віткоффа просуває й інший син, який водночас є його бізнес-партнером: «Мій батько, Стів Віткофф, завжди був людиною співчутливою. Його життя було побудоване на простому принципі — коли люди страждають, ти не маєш відвертатися, ти маєш зробити крок уперед і допомогти».
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





10 кроків Трампа, які змінюють Америку та світ


Хоча деякі переговори за участю Віткоффа та Кушнера призвели до укладання тимчасових угод, досягнення стійкого припинення вогню та миру між Ізраїлем і ХАМАС залишається невиконаним завданням.
Іще гірша ситуація на переговорах з Іраном. У березні цього року фахівців особливо вразила відсутність базових знань у переговірників США: Віткофф сприйняв нормальну частину ядерної програми для Тегеранського дослідницького реактора як доказ обману, хоча МАГАТЕ її відстежувало, і плутав сам реактор з об’єктом збагачення. Як наслідок, переговори виглядали для американської команди значно гіршими, ніж були насправді, й призвели до безплідних для США військових дій та ослаблення американської економіки.
Не кращими, як ми знаємо, були й переговори з Путіним. Зазначимо, що як переговірник Віткофф бував у РФ вісім разів, проте «крок назустріч» українцям, які страждають від агресії РФ, до останнього часу робити не збирався. Цікаво також, що у вашингтонському офісі Віткоффа не лише немає або майже немає фахівців щодо Росії, а він іще й відмовляється від консультацій із фахівцями щодо Росії та України, як повідомляє Politico.
Очевидно, що президент і його команда свідомо обирають незнання. І такий вибір відповідає кільком цілям. Для Трампа, який прагне діяти одноосібно й без огляду на профі, незнайки — це ідеал. До того ж, якщо президент не прагне дипломатичного вирішення того чи іншого конфлікту, доцільно відправляти туди людей без знань і без поглядів.
Але найголовнішим є ось що: політика для Трампа та його команди — це прибутковий бізнес. За останній рік Трамп збільшив статки на два з половиною мільярди доларів. 2025 року мільярдером став і Кушнер. Віткофф теж не бідує: його статки останнім часом зросли приблизно на 15% — із 2 мільярдів до 2,3 мільярда доларів.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Америка в очікуванні дива: демократам потрібен не політик, а рятівник


Можна припустити, що навмисна необізнаність, заявлена наївність і рекламований альтруїзм переговірників-аматорів — це ширма для виборців. За цією ширмою ховаються плани щодо збагачення самого президента та його оточення. Так, Газу Трамп і його «щиросерді» посланці сподіваються перетворити на регіон готелів і «Рив’єру Близького Сходу» — недарма ж вони є фахівцями з нерухомості. І саме тому Віткофф підтримав ідею виселити палестинців із Гази, заявивши: «Краще життя не обов’язково прив’язане до фізичного простору, в якому ви перебуваєте».
Щодо незнання РФ, зокрема того, що це країна-терорист, то воно може слугувати алібі, коли й тут маячать бізнес-плани: «У Росії величезні ресурси, безмежні простори землі», — сказав минулого року Віткофф у інтерв’ю The Wall Street Journal і висловив надію, що Росія й Америка стануть діловими партнерами.
Можливий візит Віткоффа та Кушнера до України — крок у дуже правильному напрямку. Але більше впевненості в успіху додасть участь у переговорах професіоналів.