«Мамо, мені пофіг». Що стоїть за підлітковою апатією?«Не знаю», «Не хочу», «Мені все одно»… Що відбувається в житті дитини, коли ці відповіді звучать від неї дедалі частіше? За цими фразами можуть стояти різні переживання, втома, побоювання зазнати невдачі, втрата сенсу та мотивації, які разом уособлюють апатію.Стан апатії є одним із ключових проявів хронічного стресу серед українських підлітків. Уявіть типовий день дитини в умовах війни: недоспані ночі через повітряні тривоги, блекаути, навчання, стосунки з друзями, тривожні новини, а ввечері ще й домашні завдання. І так щодня.У такі миті батькам теж стає тривожно та складно: вони намагаються підтримати дитину, але не завжди розуміють, як налагодити з нею контакт і яка допомога потрібна. Розберемося з цими питаннями детальніше.
Як розпізнати апатію?
Апатія проявляється в зниженні мотивації та ініціативи: важко почати справу, зробити вибір або долучитися до заняття. Іноді додається ангедонія — зниження або втрата задоволення від того, що раніше тішило. Коли сил витрачається більше, ніж вдається відновити, накопичується виснаження, і навіть невелика справа може здаватися непосильною. Це один із можливих чинників підліткової апатії, але важливо врахувати й інші причини.Розлад харчової поведінки: коли неприйняття власного тіла шкодить здоров'ю підлітків
Між сном, навчанням і друзями
Почнемо зі сну. Під час статевого дозрівання біологічний годинник у багатьох підлітків зміщується: сонливість та природний час пробудження настають пізніше. Зокрема, мелатонін, який сигналізує про настання біологічної ночі, починає виділятися пізніше. Тому буває важко заснути о десятій вечора та прокинутися рано вранці.Водночас у віці 13–18 років зазвичай потрібно 8–10 годин сну. Раннє навчання, нічні тривоги, хвилювання та спілкування в месенджерах скорочують відпочинок. Недосипання погіршує увагу, ускладнює регуляцію емоцій та посилює втому. З’ясуйте, коли дитина справді засинає та скільки спить. Разом перегляньте вечірні справи, за змоги запропонуйте складні завдання перенести на раніший час. Допомагають сталий режим, денне світло та спокійний вечір із приглушеним освітленням. Домовтеся завершувати гортання стрічки в соцмережах приблизно за годину до сну, зберігши сповіщення про небезпеку. А після ночі з повітряними тривогами за змоги зменшуйте навантаження. Якщо труднощі зі сном зберігаються або денна сонливість значна, обговоріть це з лікарем.Потрібно всього 20 хвилин: вчені розповіли, як компенсувати недосипанняТакож на емоційну чутливість підлітків та їхню здатність долати напруження часто впливають гормональні зміни. Відпочинок, посильне навантаження, стосунки та підтримка допомагають врівноважувати та поступово розвивати ці процеси. Ще однією причиною апатії стає навчання. Воно може виснажувати, особливо коли день складається переважно з обов’язків, а відпочинок відкладається. Інколи дорослі самі живуть у такому темпі та очікують цього від дітей, проте вимога бути успішними в усьому додає напруження. Підживлює цю проблему страх помилки чи критики, що може спонукати уникати завдань. Зовні це видається відсутністю бажання, хоча всередині може бути багато тривоги.У підлітковому віці людина перебуває на розпутті: вже не дитина, але ще не дорослий. Відповіді на запитання «Хто я, що для мене важливо та якою людиною хочу бути?» потребують часу та стишення. Крім того, можуть змінюватися інтереси, а вимога негайно обрати професію — посилювати напруження. Якщо рішення ухвалюють переважно дорослі, підліткам складніше відчути, заради чого докладати зусиль. У такому разі допомагає обговорення варіантів, пропозиція пробувати різне та брати участь у виборі. Дайте дитині час на пошуки та будьте поруч, бо не кожне рішення має бути остаточним та ідеальним. Адже життя — це шлях, а вибір — це процес.Стосунки з однолітками — також важлива складова процесу зростання, яка дає досвід прийняття та причетності. Конфлікт, розрив стосунків, відкидання чи булінг можуть змінювати ставлення до себе та спілкування.Підлітки можуть уникати зустрічей, побоюючись нового болісного досвіду. Дорослі бачать зачинені двері кімнати, але можуть не знати про пережите приниження чи втрату важливої дружби.Між тривогами та бунтом: як поважати кордони підлітка й не втратити контакт під час війниВажливо пам'ятати, що українські підлітки дорослішають в умовах війни, серед загроз, втрат, переїздів, розлуки та перерваного навчання. Сил, витрачених на переживання в небезпеці та пристосування до змін, може бракувати для звичайних справ. Зірвані плани можуть послаблювати віру в значення власних зусиль. Тому батькам важливо вислухати та визнати те, що переживає дитина. Згодом можна разом шукати невеликі рішення, на які вона здатна впливати тут і зараз.
Гаджет як спосіб втечі від реальності
Часто кілька чинників діють одночасно: недосипання посилює втому, труднощі в навчанні — тривогу, а відсторонення від друзів зменшує підтримку. Водночас телефон стає найпростішим способом відволіктися, коли забракло сил. Онлайн-простір створює можливості для спілкування, підтримку та зв’язок із друзями, яких війна розкидала світом. Однак нескінченна стрічка соцмереж може витісняти сон, активний рух і офлайн-зустрічі. Гортання тривожних новин, від яких важко відірватися, може починатися з бажання контролювати ситуацію, а потім посилювати напруження. Порівняння з чужими успіхами іноді залишає відчуття «інші кращі за мене». Зв’язок може бути двобічним: виснаження спонукає йти в мережу, а певний зміст контенту чи взаємодія з ним можуть погіршувати самопочуття. Водночас меми про безнадію бувають гумором, способом висловити біль або відчути спільність. Та якщо стрічка стає інформаційною бульбашкою з постійно похмурим змістом, запитайте в дитини, що для неї це означає та чи стало їй легше після перегляду. Просіть поділитися підписками та сповіщеннями, звертайте увагу на інформаційну гігієну, але й самі не забувайте дотримуватися домовленостей про відпочинок від екранів. Повна заборона телефону може позбавити важливого спілкування, цінних контактів підтримки та зруйнувати ваші стосунки. Розуміння вікових змін допомагає батькам бути більш чуйними та терплячими, більше чути та відчувати, що зараз відбувається в житті їхньої дитини.
Як будувати розмову
За фразою «Не знаю» у дитини може ховатися складність назвати власні переживання, а за «Не хочу» — брак сил або очікування повчань. Освіта програє гонитву із технологіями: експерт пояснив, чому школа не зможе заборонити всі гаджети школярам1. Насамперед почніть зі спостереження та скажіть: «Ти рідко бачиш друзів і тобі важко прокидатися. Хвилююся за тебе. Як ти зараз?».Дайте дитині час на відповідь та поцікавтеся, чи відчуває вона втому, сум, напруження, а може, щось інше. Якщо вона відповість, що їй однаково, можна сказати: «Зараз важко зрозуміти, чого хочеться? Можеш не відповідати одразу. Я поруч і можу послухати». 2. Запропонуйте поговорити, допомогти з чимось конкретним чи просто побути разом. Іноді легше говорити на прогулянці, під час спільної справи або листуватися. Якщо дитина відмовляється — не наполягайте. Поверніться до контакту пізніше, продовжуючи помічати зміни в її стані.Інтерес іноді повертається через посильну дію: коротку прогулянку, приготування їжі разом, повідомлення другу чи подрузі. Запитайте в дитини, що сьогодні було б їй під силу та чи хоче вона пройтися разом або зробити щось інше. 3. Поцікавтеся самопочуттям, не вимагаючи полегшення чи докладної розповіді. Допоможіть почати складне завдання, зменшити навантаження, узгодити справи та відпочинок. У разі булінгу важливо, щоб дорослі втрутилися та забезпечили захист дитини. Якщо стан дитини тривалий час погіршується, занять недостатньо — необхідно звернутися по фахову допомогу.Важливо під час розмови з дитиною уникати цих фраз:
«Ти просто лінуєшся» — може змусити дитину сприймати труднощі як особистий недолік і посилювати сором.«Візьми себе в руки» — вимагає змін, але не пояснює, як упоратися, коли бракує сил.«У тебе все є, чого ще треба?» — може залишати відчуття, що немає права на складні переживання.
Порівняння та постійне «розворушування» новими справами можуть додавати тиску. Замість цього допомагають конкретна підтримка та теплий контакт: «Я бачу, що тобі важко. Що можемо зробити разом?» Залиште час і для звичайних розмов, без перевірки оцінок та успішності.
Коли потрібна професійна допомога?
Важливо розуміти: один прояв не дає підстав для висновків про розлад. Помічайте повторювані зміни, обговорюйте їх із дитиною та, за потреби, з фахівцем. Освітні втрати: головний дефіцит — не знання, а ресурс дитячої психіки. Чи готова школа це визнати?Відмова від одного гуртка за умови збереження інтересу до друзів та інших занять відрізняється від поступової втрати інтересу майже до всього. Це орієнтир для спостереження, а не діагностика. Важливі тривалість змін, їхня вираженість та вплив на навчання, стосунки, догляд за собою. Потреба побути наодинці чи зміна захоплень самі по собі не означають розладу.Зверніться по допомогу, якщо майже нічого не тішить, є пригнічення або незвична дратівливість, значні зміни сну чи апетиту, постійне виснаження, висловлювання про власну нікчемність та безнадію. Особливо якщо зміни спостерігаються від кількох днів до близько двох тижнів чи довше. За різкого погіршення або значних труднощів у повсякденному житті звертайтеся раніше. Два тижні — орієнтир, а не вимога чекати.Апатія може супроводжувати депресію, тривожні розлади, реакції на травматичні події чи втрату. Схожі прояви можуть мати й фізичні причини. Сімейний лікар або педіатр оцінить фізичний стан. Водночас безоплатна психологічна консультація допоможе зрозуміти переживання та отримати підтримку. За підозри на психічний розлад потрібна оцінка дитячого психіатра. Допоможіть записатися на консультацію, поясніть дитині, як вона відбуватиметься, та передбачте можливість її розмови з фахівцем наодинці в узгоджених межах конфіденційності.Слова про небажання жити та самоушкодження потребують невідкладної уваги. Запитайте в дитини прямо та спокійно: «Чи є думки нашкодити собі? Чи думаєш ти про самогубство?» Таке запитання не спричиняє суїцидальних думок. Якщо відповідь ствердна, скажіть, що ви поруч і знайдете допомогу. Вислухайте без осуду, не вимагайте обіцянки «більше так не думати» та не обіцяйте тримати небезпеку в таємниці. Організуйте невідкладну професійну оцінку. За безпосередньої загрози, уже вчиненої спроби або якщо не можете гарантувати безпеку, не залишайте дитину наодинці. За можливості безпечно обмежте доступ до небезпечних предметів і ліків та телефонуйте 103 або 112. Відсутність плану не гарантує безпеки. Після кризової допомоги підтримуйте контакт з дитиною та виконуйте рекомендації фахівців.Батькам не потрібно самостійно визначати діагноз або знаходити ідеальні слова. Підтримка відчувається в конкретних діях, коли дитину вислухали, допомогли зменшити навантаження та не залишили наодинці з труднощами. Інтерес може повертатися поступово, а іноді потрібне лікування. Важливо залишатися поруч, помічати зміни та залучати допомогу, коли власної підтримки вже недостатньо.«ПОРУЧ» — проєкт із психосоціальної підтримки та збереження психічного здоров'я дітей, батьків/осіб, які їх замінюють, та фахівців, що працюють із дітьми, який реалізує ГО «Всеукраїнський громадський центр „Волонтер“» спільно з Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.
Go to zn.ua Грибний сезон: чому отруєння можна не помітити вчасно і які помилки можуть коштувати життяЩороку восени українці вирушають по гриби, бо це дійсно можливість усамітнитися та відволіктися від тривожних думок. Для когось це сімейна традиція та привід урізноманітнити щоденні кулінарні смаки. Але разом із грибним сезоном зростає й актуальність проблеми отруєнь, і, що дивує мене, скільки б про це не писали чи говорили — актуальною ця тема є щороку.Найнебезпечніше те, що людина може з’їсти смертельно отруйний гриб і протягом кількох годин почуватися абсолютно нормально, а коли з’являються перші симптоми, токсини можуть вже фатально впливати на внутрішні органи.Як чорний гриб із Чорнобиля, що “живиться” радіацією, може захистити астронавтівЯк лікарка, я хочу пояснити, чому не варто довіряти народним методам перевірки грибів, які симптоми мають насторожити та що робити, якщо є хоча б найменша підозра на отруєння.
Чому отруєння грибами бувають такими небезпечними
Насамперед слід розуміти: грибні отрути не однакові. Деякі токсини спричиняють нудоту, блювання та діарею вже протягом перших годин. Інші впливають на нервову систему, можуть викликати порушення свідомості, галюцинації або серцево-судинні симптоми.А є токсини, які передусім уражають печінку та нирки. Саме до останньої групи належать аматоксини, що містяться, зокрема, в блідій поганці.Ці речовини порушують синтез білків у клітинах і можуть призводити до тяжкого ураження печінки. Отруєння аматоксинами здатне спричинити гостру печінкову недостатність, а в окремих випадках пацієнтам потрібна трансплантація органа.Тому сприймати грибне отруєння як звичайний розлад шлунка надзвичайно небезпечно. Найпідступніший сценарій: спочатку погано, потім краще, а далі — критичний стан
Уявімо ситуацію, яка є достатньо поширеною: одна родина повечеряла грибами, що зібрали в лісі. Усі почуваються добре, тому ніхто не думає про небезпеку. Наступного ранку в одного члена родини починається сильна нудота, біль у животі та діарея. Нікому не спаде думка про отруєння грибами, еге ж? Через деякий час симптоми слабшають, людині стає краще і здається, що найгірше вже позаду. А насправді саме тут і криється небезпека.Отруєння грибами: як уберегтисяДля отруєння аматоксинами характерний особливий перебіг. Перші шлунково-кишкові симптоми часто виникають через 6–24 години після вживання грибів. Згодом можливе тимчасове покращення самопочуття, хоча в цей період продовжує розвиватися ураження печінки.У наступні дні стан може різко погіршитися аж до печінкової та ниркової недостатності, бо системна інтоксикація дуже інтенсивна.Це не означає, що кожен випадок діареї після грибів спричинений блідою поганкою. Але без медичного обстеження надійно виключити небезпечне отруєння неможливо.Якщо після вживання дикорослих грибів минуло понад шість годин і лише тоді з’явилися симптоми, це особливо тривожний сигнал. П’ять небезпечних міфів про гриби
Ми звикли довіряти досвіду старших поколінь. Але щодо грибів деякі традиційні поради можуть бути небезпечними.Міф перший: якщо гриб їдять черв’яки або равлики, він безпечний для людини. Чутливість різних організмів до токсинів відрізняється. Те, що комаха їсть гриб, не свідчить про його їстівність для людини.Міф другий: отруйний гриб обов’язково має неприємний запах або смак.Деякі смертельно отруйні гриби не мають характерного неприємного смаку. Куштувати гриб для перевірки категорично не можна.Шампіньйони: універсальні гриби, що підкорили світ і стали символом сучасної кухніМіф третій: якщо варити гриби кілька разів, отрута зникне.Токсини блідої поганки стійкі до звичайної кулінарної обробки. Смаження, сушіння чи відварювання не перетворюють її на безпечний продукт.Міф четвертий: срібна ложка або цибулина допоможуть визначити отруйний гриб.Зміна кольору цибулі чи срібла не є надійним показником наявності грибних токсинів.Міф п’ятий: якщо всі їли ті самі гриби, але погано лише одній людині, решта в безпеці.Навіть у спільній страві різні порції можуть містити різну кількість токсичних грибів — це як з ботулотоксином. Крім того, симптоми не обов’язково виникають одночасно, а ще вони можуть відрізнятися у кожному випадку.І ще одна важлива деталь: не варто покладатися виключно на мобільні застосунки, що визначають гриби за фотографією. Помилка алгоритму в цьому випадку може мати значно серйозніші наслідки, ніж просто неправильно визначена рослина. Що робити, якщо ви підозрюєте отруєння грибами
Передусім не намагайтеся самостійно встановити, який саме гриб спричинив симптоми.Ваше завдання — якнайшвидше забезпечити людині медичну допомогу.Ось алгоритм дій. Перша допомога у разі підозри на грибне отруєння— Негайно зверніться по медичну допомогу. В Україні телефонуйте 103 або 112. Повідомте, що людина вживала дикорослі гриби, та назвіть приблизний час споживання.Отруєння водою, забрудненою нітратами: як уберегтися— Не викликайте блювання самостійно. Не намагайтеся промивати шлунок удома. Не приймайте активоване вугілля чи інші препарати без рекомендації медичного фахівця.— Не використовуйте народні засоби. Алкоголь, молоко, олія або інші продукти не нейтралізують грибну отруту.— Збережіть залишки грибів. Якщо можливо, передайте лікарям сирі гриби, залишки приготованої страви або фотографії зібраних грибів.— Повідомте про інших людей, які їли ту саму страву. Вони також можуть потребувати медичного огляду, навіть якщо поки почуваються добре.Алгоритм узгоджений із рекомендаціями токсикологічних служб та медичними даними щодо отруєнь дикорослими грибами.Якщо людина непритомна, але дихає, її слід покласти у стабільне бокове положення та контролювати дихання до прибуття медиків.І найважливіше: не відкладайте звернення по допомогу, навіть якщо симптоми зменшилися. Чи можна врятувати людину після тяжкого отруєння
Так, але надзвичайно важливий час звернення. Лікування залежить від виду токсину, тяжкості симптомів і стану внутрішніх органів.У стаціонарі лікарі можуть контролювати функцію печінки та нирок, коригувати втрату рідини й електролітів, застосовувати спеціалізовані методи лікування. Діти, вагітні та люди старшого віку: кому потрібна особлива обережність
Для дітей грибне отруєння може бути особливо небезпечним. Менша маса тіла та ризик швидкого зневоднення ускладнюють перебіг захворювання.МОЗ України рекомендує не давати дикорослі гриби маленьким дітям, вагітним жінкам, жінкам, які годують грудьми, та людям літнього віку.Водночас важливо розрізняти дикорослі гриби невідомого походження і звичайні культивовані печериці чи гливи.Останні можуть бути частиною збалансованого харчування за умови належного зберігання, приготування та відсутності індивідуальних протипоказань. Чи існує безпечний спосіб насолоджуватися грибами
Так. З погляду харчування гриби можуть бути корисним продуктом: вони містять харчові волокна, калій, вітаміни групи В та біологічно активні речовини. Але харчова користь не виправдовує ризику отруєння.Найпростіший спосіб його мінімізувати — обирати гриби, вирощені в контрольованих умовах і придбані в офіційних торговельних мережах.Не варто купувати дикорослі гриби на стихійних ринках або збирати їх, якщо ви не можете достовірно визначити вид. Також не слід збирати гриби поблизу автомобільних доріг, промислових підприємств та забруднених територій.І насамкінець хочу наголосити на головному.Людина, яка з’їла отруйний гриб, не обов’язково зрозуміє це відразу. Вона може лягти спати цілком здоровою, прокинутися з ознаками харчового отруєння, а потім відчути полегшення, яке виявиться оманливим.Саме тому у разі підозри на грибне отруєння не можна орієнтуватися лише на самопочуття. Своєчасне звернення по медичну допомогу може врятувати життя. Як налаштувати моральний компас молодіМоєму синові 15. Він виріс у світі, де з екрана на нього дивилися Елізабет Голмс, яка обіцяла революцію в аналізах крові і за шахрайство отримала 11 років в'язниці; засновник великої криптобіржі FТХ Сем Бенкман-Фрід, засуджений до 25 років ув'язнення за шахрайство і привласнення коштів клієнтів; Джеффрі Епштейн, який розбещував неповнолітніх, а в записнику мав принців, професорів і мільярдерів; Гарві Вайнштейн, продюсер з «Оскарами» і десятками жінок, які роками мовчали про його домагання.Останнім часом син питав мене, якого біса всі говорять про Мідаса, Феміду, Форреста Гампа, Карфаген. Він швидко зрозумів, що йдеться не про міфи, історію чи кіно.Мені здається, сьогодні бути батьком підлітків у якомусь сенсі складніше, ніж було нашим батькам. Не тому, що світ став гіршим. Людська природа навряд чи сильно змінилася за останні кілька тисяч років.Річ у тім, що кожне покоління успадковує моральний світ від своїх батьків, але водночас і переглядає його. Деякі речі, що їх попередні покоління вважали моральними або нормальними, сьогодні ми вважаємо неприйнятними. І навпаки, певні форми свободи чи самовираження, які раніше вважалися моральним занепадом, сьогодні є частиною нормального життя. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Коли емоція випереджає факт: про «шакалячий експрес» у соцмережах Тому проблема сучасних підлітків не в тому, що вони живуть у світі «без моралі». Вони живуть у світі, де конкурують багато моральних систем, і завдяки швидкості та всеосяжності онлайн-платформ усі вони цілодобово видимі й спокусливі для підлітків.
Недосконалий світ
Що саме мені треба сказати синові в такому світі моралей, що конкурують? Що хороші люди зрештою перемагають, а погані отримують покарання? Досвід показує, що це не завжди правда, і світ улаштований значно складніше.Люди, які поводяться негідно, часто досягають успіху, а порядні люди часто програють. Брехню не завжди викривають. Справедливість не завжди перемагає. Влада, гроші, популярність і навіть суспільне визнання нічого не говорять про моральні якості людини, бо світ винагороджує не лише чесність, працю чи талант. Є багато хороших людей, які з різних причин роблять погані речі, і є погані люди, які також роблять щось добре.Крім того, у п'ятнадцять років будь-яка спроба прочитати лекцію про добро і зло майже гарантовано викликає спротив. Тому, мабуть, найгірший спосіб говорити з підлітком про мораль — це давати йому правильні відповіді. Набагато важливіше навчити його самому бачити складність світу й орієнтуватися в ньому.Важливість літератури
У моєму дитинстві було легше. На мене з книжок Рафаеля Сабатіні дивилися капітан Блад, який хоч і став піратом, не мстився слабшим і тримав слово, дане ворогу. Атос із «Трьох мушкетерів», для якого честь була тим, що робиш, коли ніхто не бачить і ніхто не оцінить. Вовк Ларсен Джека Лондона, розумний, сильний і переконаний, що межі існують лише для тих, хто не має сил їх переступити, але який закінчив життя паралізованим, сам на сам із власною філософією. Травма покоління Z: як війна формує світогляд і соціальні навички підлітків і молоді Трохи пізніше я читав «Знедолених» Гюго, великий роман, у якому стояло моральне питання: що краще формує людину — суворість чи милість? Орвелл у «Колгоспі тварин» пояснював, як благородна мета стає виправданням цинізму. Оскар Вайльд у «Портреті Доріана Ґрея» яскраво описував, що стається з людиною, яка хоче насолоди без відповідальності.Водночас Гі де Мопассан у романі «Любий друг» показував, як людина без жодної межі отримує все, чого захоче, навіть вінчання, але не покарання. А «Небезпечні зв'язки» Шодерло де Лакло пояснювали, що інтелект без моралі може перетворитися на інструмент руйнування інших.Усі ці історії формували моє власне розуміння, що таке добро і зло, і давали можливість прожити чужий вибір до того, як життя давало шанс зробити свій. Із книжок я зрозумів, що світ недосконалий, але в ньому завжди можна обрати свій шлях.Напевно, найважливішою книжкою мого дорослішання були «Листи до сина» лорда Честерфілда, в якій старий граф майже двадцять років писав синові, як бути людиною, і розказував, що молодь найчастіше розбивається об задоволення, бо вирушає в плавання на повних вітрилах, але без компаса, який задав би курс.Моральний компас сьогодні
Для мене компас є гарною метафорою, тому що він не є інструкцією до життя. Компас не каже, куди саме треба йти. Він лише дає змогу зрозуміти, де ти перебуваєш і в якому напрямку рухаєшся. Він радше створює систему внутрішніх координат і допомагає відповісти на запитання: що для мене є неприйнятним навіть тоді, коли це вигідно? Що я не готовий зробити, навіть якщо ніхто не дізнається. Чим я не хочу пожертвувати заради успіху.Ніхто не винаходить своєї моралі з нуля, але й моральний компас не видається людині готовим. Наш компас завжди хтось калібрує. Ми отримуємо мову добра і зла від родини, школи, культури, релігії, літератури, історичної пам'яті, професійних спільнот, популярної культури. Саме вони пояснюють підліткам, що означають честь, обов'язок, справедливість, відповідальність. І тому компас протягом життя формується не з одного великого рішення, а із сотень маленьких спостережень і наслідувань. Дорослішання полягає саме в тому, щоб цей відкалібрований компас перевірити на практиці життя. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Селфі до смерті: як культ ідеального кадру вбиває українських підлітків Узагалі моральний компас потрібен людині не тоді, коли в суспільстві все гаразд, а саме тоді, коли воно плутає славу, силу й успіх із гідністю. У простій ситуації для життя достатньо біблійних заповідей. Не роби собі кумира, не кради, не побажай нічого, що належить ближньому твоєму.Мені здається, що справжній моральний компас проявляється там, де чесноти вступають у конфлікт. Правда проти лояльності, свобода проти безпеки, справедливість проти милосердя, інтерес окремої людини проти інтересу багатьох. Морально зрілою можна назвати людину, яка навчилася орієнтуватися, коли хороші принципи суперечать один одному. Крім того, моральність часто полягає саме в тому, щоб сказати своїй спільноті, що вона помиляється, особливо коли вона нормалізує дискримінацію, насильство чи корупцію.І зараз мені як батькові стає непросто налаштовувати моральний компас сина — навколо стало занадто багато прикладів того, як виглядає успіх без межі, і занадто мало пояснень, звідки та межа береться.Внутрішні та зовнішні межі
Моральність насправді починається саме з меж, внутрішніх і соціальних, і підлітковий вік — це час, коли людина вперше серйозно перевіряє ці межі. Вона вчиться відрізняти власні переконання від очікувань батьків, школи, друзів чи суспільства. І це природний процес.Чи виправдовує хороша мета погані засоби? Чи є лояльність чеснотою, якщо друг чинить несправедливо? Чи треба виконувати правило, яке здається неправильним? Чи можна бути доброю людиною і водночас робити погані речі? Де закінчується компроміс і починається зрада та руйнація самого себе зсередини? Власні відповіді на такі запитання поступово будують внутрішню систему координат людини.Сучасний світ дуже добре навчився створювати зовнішні системи оцінки у вигляді балів, рейтингів, лайків, підписників, посад, кар'єрних досягнень. Майже все можна порівняти.І, можливо, саме тоді, коли зовнішні стимули вказують в інший бік, проявляється одна з найсильніших цінностей морального компаса. Його головні запитання не мають зовнішнього рейтингу. Чи подобається мені людина, якою я стаю? Чи можу я поважати власні рішення, навіть якщо вони залишаться невідомими іншим? І, можливо, дорослішання починається саме з моменту, коли ці запитання стають важливішими за оплески зовнішнього світу. Між тривогами та бунтом: як поважати кордони підлітка й не втратити контакт під час війни Підлітки потребують певних моральних меж, які дають можливість сказати, що, навіть якщо це вигідно, популярно або законно, це однаково неправильно. Моральний компас потрібен не тому, що навколо нас є погані люди. Він потрібен тому, що можливість поганого вибору є всередині кожного з нас.Крім того, моральна зрілість починається не з уміння швидко розділити людей на хороших і поганих, а зі здатності одночасно бачити складність людини й межу, яку вона переступила. Саме цю здатність бачити межу між дозволеним і недозволеним і дає моральний компас.Етика й вибір як основа морального компаса
Етика дає моральному компасу власну систему відліку. Прикро, що її вже не навчають у сучасних школах. Вона ставить запитання, які підліток рідко формулює в повсякденному житті. Що важливіше: наслідок вчинку чи намір? Чи існують речі, які не можна робити за жодних обставин? Чи можна пожертвувати інтересами однієї людини заради добробуту багатьох?Етика не дає універсального алгоритму відповіді на ці запитання, але спонукає до постійної роботи над собою, в якій моральні або аморальні речі стають звичками характеру. Вона тренує здатність побачити моральну проблему там, де найпростіше її не помітити, і нагадує, що людина не має ставати лише засобом для досягнення чужої мети.Часто найбільша небезпека полягає не в тому, що людина свідомо обирає зло. Значно частіше вона переконує себе, що морального питання взагалі немає. «Це просто бізнес», «так працює система», «усі так роблять», «я лише виконував свою роль».Ті, кому пощастило в школі читати «Банальність зла» Ганни Арендт про судовий процес над Адольфом Айхманом в Єрусалимі 1961 року, мають раннє щеплення проти ілюзії, що зло чинять лише монстри, і чітке розуміння того, що набагато частіше його чинять звичайні слухняні люди, які не звикли ставити запитання, зробили свій вибір виконувати інструкції й не навчилися мислити самостійно. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Світ ТіkТоk проти п’яти хвилин уваги: чому дитина постійно відволікається і що з цим робити? Поради для батьків Тітушки, які стояли на Антимайдані 2014-го; співробітники кол-центрів, які ошукують сотні тисяч людей; молодь, яка під час вступу на юридичний факультет домовляється, хто і кого дахуватиме в майбутньому, коли вони стануть адвокатами, слідчими, прокурорами та суддями, — все це також про вибір, що його робить багато людей, неправильно налаштувавши свій внутрішній компас. І зрозуміло, що в цьому є й вина нашого покоління батьків.Мораль здебільшого визначається системою стимулів. Коли я спілкуюся зі студентами у провідних університетах світу, зазвичай кажу, що зло платить більше, але сподіваюся, що їхня найкраща освіта допомагає відрізняти добро від зла і робити правильний вибір.Не хочу здаватися наївним, але хочу вірити, що завдяки етиці молодь може зрозуміти, що моральна цінність рішення іноді полягає саме в готовності відмовитися від вигоди, яку їй дуже часто пропонує аморальний світ. Моральні обмеження існують, щоб приборкувати людську слабкість, але, на жаль, вони регулярно руйнуються.Взагалі розуміння, що ви завжди оперуєте в просторі власного вибору, і вміння та готовність сказати «ні» зовнішнім спокусам, напевно, є основною доданою вартістю етичного морального компаса для мене.Важливість рольових моделей
Молодь майже ніколи не вчиться моралі з декларацій, і моральний компас рідко формується лише з абстрактних етичних принципів. Людина вчиться з моделей поведінки. З того, кого суспільство підносить на п'єдестал, кому пробачає, кого цитує. Інформаційний канібалізм. Як і чому люди пожирають одне одного в соціальних мережах Молоде покоління сьогодні читає менше великих моральних сюжетів, тому роль живих прикладів лише зростає. Публічні люди, батьки, вчителі, лідери стають рольовими моделями, хочуть вони того чи ні. Зараз таких багато в Іnstаgrаm, Fасеbооk, ТіkТоk. Але і книжки, і фільми, й ігри постійно пропонують моделі поведінки, які підлітки приміряють на себе задовго до того, як усвідомлюють це.Рольова модель дає моральному принципу людське обличчя. Мужність як абстракція мало що означає, поки підліток не бачить людину, яка говорить непопулярну правду, хоча це може дорого їй коштувати. Порядність стає зрозумілішою, коли бачиш керівника, який бере на себе відповідальність за помилку замість того, щоб перекладати її на підлеглого.Однак тут є складність. Рольові моделі майже ніколи не є морально бездоганними. Видатний підприємець може бути жорстоким керівником, а великий політик — мати серйозні особисті вади. Крім того, сучасні медіа дуже легко підміняють моральний авторитет іншими видами авторитету. Багатство сприймають як доказ мудрості, популярність — як доказ правоти, владу — як ознаку компетентності, велику аудиторію — як підтвердження того, що людину варто слухати.Насправді дилеми тут немає, бо успіх і моральний авторитет — різні речі. Можна захоплюватися тим, як людина побудувала компанію, і не хотіти бути схожим на неї як на людину. Можна цінувати талант і не копіювати характеру. Можна вчитися у когось професії, але не принципів сімейного життя. Ми також можемо співчувати людині, яка робить погані речі. Можемо зрозуміти її мотиви і водночас не виправдовувати її вчинків. Це дуже важлива навичка.Що ж робити?
Мені здається, що завдання дорослих сьогодні полягає не в тому, щоб дати підлітку готову карту світу. Такої карти однаково не існує. Наше завдання — справді допомогти йому налаштувати свій внутрішній моральний компас. Бо світ надалі майже напевно буде ще складнішим, суперечливим і часом несправедливим.Як я сказав вище, я не знаю, як це зробити. Можу тільки сказати, що ми робимо зараз у нашій родині, щоб наші діти виросли гідними громадянами цього світу. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Алгоритми соцмереж утримують увагу людей через страх, гнів та ненависть — Харарі З дитинства ми намагаємося розвивати в наших дітях критичне мислення, зокрема через створення у нашому домі «правильних кімнат» для дітей — ми часто намагаємося запрошувати в наш дім людей, які можуть бути рольовими моделями для них. Ми хочемо, щоб діти справді навчались у найбільш талановитих, найбільш розумних.Але на таких зустрічах наші діти не тільки слухають — вони є активною частиною розмов і зазвичай не беруть на віру авторитетів, часто сумніваючись у тезах і намагаючись отримати відповіді на свої запитання. Але насамперед ми вчимо дітей ставити правильні запитання самим собі.Система цінностей нашої родини, побудована навколо прозорості, довіри, поваги, чесності та свободи, проговорюється кілька разів на рік. Діти також знають про цінність довіри всередині родини й недопустимість обману.Ми намагаємося зробити так, щоб діти мали межі навіть тоді, коли ніхто їх не контролює. І вчимо бути готовими пояснити власні рішення — діти також розуміють відповідальність за наслідки порушення якихось невидимих орієнтирів та rеd flаgs. Водночас діти у нас мають можливість сказати: «Я зробив неправильно» — кожен має право на помилку.Всередині родини ми часто говоримо про справедливість, гідність, компроміси, ціну рішень і з дружиною намагаємося пояснювати дітям, що успіх не завжди вимірюється грошима, а слава сама собою не є цінністю. Через історії зі свого досвіду, часто через власні помилки, ми пояснюємо відмінність між короткостроковою вигодою та довгостроковою репутацією, розказуємо про наші етичні витрати вибору, не приховуючи суперечностей світу. Ми пояснюємо, що правила часто конфліктують, і готової відповіді в рукаві у них може не бути, як іноді не було й у нас.Книжки у нас в домі всюди — в кожній кімнаті, на кожному столі — їх неможливо оминути. Ми постійно розмовляємо про книжки, в машині переказуючи історії. Часто читаємо ті самі книжки, щоб мати спільний інформаційний простір для розмови. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Розмалюємо страх і повернемо барви дитинству. Як допомогти дитині впоратися з тривожністю Ми не соромимося показувати власні сумніви та помилки — сучасний світ і для нас також є непростим. Наше завдання — не створити «правильних», а навчити дітей відрізняти справжнє від симулякра. Ми хочемо, щоб справедливість або поміркованість були не абстрактними чеснотами для них, а своєрідними моральними м'язами, які, зрозуміло, сформуються тільки практикою життя далі.І, нарешті, ми також намагаємося показувати дітям наш власний моральний компас у дії. Компас і нам також не дає готової карти. Він не говорить, якою дорогою йти, де зупинитися і з ким подорожувати. Він справді лише допомагає не втратити напрямку не тільки дітям, а й нам, дорослим.
Go to zn.ua Ядерка і майбутнє: що можна редагувати, коли минулого вже не змінитиУ перші дні цього літа ми згадували одну пам’ятну дату. Тридцять років тому Україна набула статусу неядерної держави, позбувшись третього у світі за величиною ядерного арсеналу.Що сталося, те сталося. Минулого не повернеш.Але майбутнє, на відміну від минулого, ще піддається редагуванню.І тут у цій історії несподівано з’являється Японія.Щоразу, коли я чую про ядерну зброю, згадую Японію. Хіросіму й Нагасакі.А останнім часом — іще й «Маленьку книжку ікіґаю».Психіка іноді будує власні маршрути.
У кожного свій спосіб не збожеволіти
Нещодавно одна моя знайома повернулася з Японії. Розглядаючи її світлини у Fасеbооk, я раптом зрозуміла: далі відкладати вже нема куди. Час купити паперовий «Ікіґай».Той самий. Із червоним сонцем, яке виблискує на обкладинці. Трохи більш як сто сторінок. Великий шрифт. Приємний на дотик папір. Світовий бестселер сучасного японського нейробіолога Кена Моґі. Про секрети щастя і стійкість по-японськи.Невдовзі після початку повномасштабного вторгнення ця книга буквально витягла мене за комір із дуже непростого періоду. Дочитавши її приблизно до середини, я в певний момент захотіла перестати читати про ікіґай і спробувати пожити трохи ближче до нього.У той час психіка явно натякала, що треба щось вирішувати. Бо життя дедалі більше нагадувало спробу одночасно бігти марафон, читати новини й робити вигляд, ніби все під контролем. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Де брати ресурси, коли вигорання вже відбулося? Навіть короткого знайомства з «Маленькою книжкою ікіґаю» вистачило, щоб чесно поставити собі кілька важливих запитань.Крім того, цій книжці я вдячна ще за одну несподівану річ. Після неї деякі мої так звані недоліки почали виглядати значно симпатичніше. Теорія поступово перетворювалася на практику.Зміни почалися з чайної церемонії. Кави стало менше, зеленого чаю з жасмином — більше. А потім ця чайна церемонія якось непомітно перетворилася на борщову.Схоже, що до власного ікіґаю кожен іде своєю стежкою. Моя пролягла через жасмин і борщ.А потім були нові справи, нові тривоги, нові дедлайни. І книжка залишилася недочитаною.Тож цього разу я вирішила повернутися до неї — вже в паперовому форматі.У світі, де новини дедалі частіше нагадують змагання між здоровим глуздом і абсурдом, ця книжка знову допомогла повернутися на землю.Сонце не розв’язує всіх проблем. Але освітлює напрямок
І тут я впіймала себе на думці, що деякі слова мають довгу пам’ять.Тридцять років тому Україна віддала ядерний арсенал. А сьогодні в ті самі дні між весною й літом у Києві щороку оживає інший Арсенал — Книжковий. Який нагадує, що думки не менш важливі, ніж зброя.За останні місяці на моїй полиці оселилося близько двох десятків нових книжок. Одні вже встигли залишити посмак. Інші ще мовчки чекають, коли я до них дійду.Тут мирно співіснують Сунь Цзи з його «Мистецтвом війни», Клаузевіц із принципами ведення війни, Сковорода й «Маленька книжка ікіґаю». ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Учені назвали причину хронічного стресу: тіло думає, що щодня бореться з левом На перший погляд компанія трохи підозріла. Але в часи, коли новини нагадують погано написаний сценарій, таке товариство дуже доречне.До речі, багато моїх книжкових фаворитів доволі компактні — у них мало сторінок, зате багато концентрованих думок. Ніби спеціально написані для того, щоб читати їх не лише вдома, а десь посеред літа, трави й сонця.Іноді сто сторінок важать більше, ніж здається
Щоранку під час хвилини мовчання ми чуємо заклик робити усе можливе й усе, що від нас залежить, для перемоги світла. Боротьба за майбутнє відбувається не лише на полі бою, а й у головах. А книжки допомагають цю боротьбу не програти. На щастя, частину найважливіших розмов уже давно записано на їхніх сторінках.Читання дає нам можливість зустрічатися з людьми, які вже пройшли частину шляху раніше за нас. Які думали, сумнівалися, помилялися, перевіряли свої висновки й шукали точні слова для складних речей.Мене досі зачаровує думка, що у світі є книжки, які підходять нам так само природно, як вода, повітря чи добра їжа. Книжки, після яких стає більше ясності й сенсу і менше — шуму й тривоги.Можливо, саме тому читати під деревом або зустрічати світанок із книжкою — не така вже й дрібниця. І якщо час до часу замінювати гортання стрічки гортанням книжкових сторінок, світовому божевіллю буде трохи важче монополізувати нашу увагу. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Користь без радості — шлях до виснаження: як знайти свою точку ресурсу Важливо не лише читати хороші думки, а й народжувати власні
Колись в одній літературній школі я почула від психологині: «Письмо — ще та терапія».Текст можна залишити собі або відпустити у світ. Можна вести щоденник або писати листи. Говорити з тисячами людей або з однією людиною — собою. Формат не такий важливий, як сам процес.«Якби люди більше писали, у світі було б значно більше адекватності», — сказала вона.Звісно ж, ідеться про те, щоб не лише писати, а й чути себе в процесі.Є речі, які стають зрозумілішими лише після того, як їх записати
В іншому місці я почула ще одну важливу річ: цінність написаного тексту — в тому, що до нього можна повернутися. Перечитати. Переписати. Замінити невдале слово точнішим.Написаний текст дає нам розкіш подумати ще раз.На відміну від тексту, слова, вимовлені на адреналіні, не мають кнопки «редагувати». Тому нерідко залишають по собі довший слід, аніж ми планували. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Психологія вимерзання: як пройти по тонкому льоду тривалого стресу Хороші розмови не мають терміну придатності
Один із найпростіших способів перевірити це на практиці — завести щоденник.Наприклад, щоденник емоцій і триґерів. Поділити аркуш навпіл. З одного боку записувати речі, які дають енергію. З іншого — те, що виснажує, дратує або постійно чіпляє за живе.Дивна річ, але за кілька тижнів на папері починають проступати закономірності. Чого варто впустити у своє життя трохи більше, а чого — трохи менше. Бо іноді шлях до власного ікіґаю починається з простого запитання: «Що сьогодні стало моїм маленьким сонцем?».Сонце не вирішує всіх проблем. Але багато що ставить на свої місця
За вікном тим часом літо. Із тим особливим світлом, яке ніби нагадує, що життя складається не лише з тривог і страхів.Сонце світить на жасмин, черешні, полуниці й буряки. Як не крути, навіть борщ починається із сонця.Можливо, світло потрібне не лише рослинам. І добра новина: на відміну від минулого, майбутнє піддається редагуванню.
Go to zn.ua