Дзеркало Тижня

Ціна на пшеницю на Чиказькій товарній біржі, головному світовому орієнтирі для зернового ринку, зросла до найвищого рівня з липня 2023 року. Ф'ючерси подорожчали на 2,6% після стрибка на 6,4% напередодні. За останній місяць зростання сягнуло 19%, повідомляє Вlооmbеrg.
Причиною стрімкого подорожчання стали дані про підготовку Росії до посилення ударів по інфраструктурі України. За інформацією джерел, наближених до Кремля, Москва ухвалила таке рішення після того, як переговори про мирну угоду зайшли у глухий кут.
Україна та Росія разом забезпечують понад 25% світового експорту пшениці. Тому будь-яке загострення в Чорноморському регіоні одразу впливає на світові ціни.
Українською пшеницею на Чиказькій біржі безпосередньо не торгують. Там формується ціна на американське зерно, яка слугує орієнтиром для всього світового ринку, зокрема для чорноморського.
«Ринок починає усвідомлювати, що експорт через Чорне море буде обмежений, і імпортерам доведеться адаптуватися», зазначив менеджер з товарних ризиків StоnеХ Метт Аммерманн.
Генеральний менеджер Аdvаntаgе Grаіn Кріс Ніколау додав, що Росія та Україна традиційно постачали пшеницю за низькими цінами. Але зараз значна частина їхньої продукції недоступна, тому споживачі опинилися у складній ситуації.
За його словами, якщо безпеку судноплавства в Чорному морі не вдасться відновити, ціни на пшеницю продовжать зростати.
За прогнозами, український аграрний експорт у сезоні 2026/2027 може впасти на 54%, до близько 29,6 млн тонн. Експорт пшениці окремо може скоротитися на 53%, до 8,3 млн тонн. Тому постає питання: чи зможе зростання світових цін компенсувати таке падіння обсягів для економіки України.
Розрахунок на основі динаміки світового цінового орієнтира дає відповідь. Щоб зберегти попередню експортну виручку після такого скорочення поставок, ціна має зрости більш ніж удвічі.
Для всього аграрного експорту, який може скоротитися на 54%, ціна має зрости приблизно на 117%. Для пшениці, де очікується падіння на 53%, необхідне зростання ціни становить близько 113%.
Тобто нинішнього подорожчання пшениці на 19% недостатньо. Навіть якщо ціни продовжать зростати, їм доведеться піднятися більш ніж удвічі від попереднього рівня, щоб повністю компенсувати втрату обсягів експорту.
Подорожчання зерна створює ризик нової хвилі глобальної продовольчої інфляції. Найбільше можуть постраждати країни Близького Сходу, Африки та Азії, які значною мірою залежать від дешевих поставок з України та Росії. Покупці вже шукають альтернативні джерела в Австралії та Аргентині, але доставка звідти значно дорожча.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Експорт російської пшениці обвалився до мінімуму за 16 років



Щоб підтримати аграрний сектор в умовах проблем із логістикою, Національний банк України збільшив граничний строк розрахунків за експорт окремих видів продукції зі 120 до 150 днів. Нові правила діятимуть до кінця серпня 2027 року. Вони поширюються на зернові, насіння олійних культур, олії та продукти їх переробки.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Підтримка аграріїв: чи допоможе вона пережити блокаду портів



Російські удари по чорноморській інфраструктурі вже призвели до різкого скорочення українського зернового експорту: у перші два тижні серпня поставки впали на 75% порівняно з попереднім роком. Через це альтернативні маршрути експорту не можуть повністю замінити морські порти, а проблеми виникають навіть на дунайському напрямку, де біля Сулінського каналу утворилася черга з десятків суден.

Програма діяльності нового уряду та річниця Дня Незалежності України — це певна історична можливість не лише підбити проміжні підсумки, а й спробувати сформувати візії нашого майбутнього (незважаючи на дим війни, який це майбутнє наразі застилає).Передусім варто проаналізувати характеристику регіонального розподілу продуктивних сил, адже ми живемо на економічній спадщині УРСР, економіку нового типу у нас так і не створили (крім посилення сировинної компоненти).Поділ на області та райони часів УРСР можна порівняти з корпусно-дивізійною структурою радянської армії, де область — це військовий корпус, район — дивізія, відносно великий населений пункт — полк тощо. Тоді все підкорялося мобілізаційним потребам і необхідності жорстко охопити периферійні території «намісниками» із центру у вигляді секретарів райкомів та обкомів комуністичної партії. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «Цариця полів» повертається. Мрія Хрущова здійснилася, але ми цьому не раді Звісно, цю територіальну сітку розробляли без урахування принципів побудови ринкової економіки, і вона не відповідала завданням децентралізації.До речі, польська економічна реформа почалася з масштабної реформи системи адміністративно-територіального поділу країни. З 1 січня 1999 року кількість польських воєводств зменшилася з 49 до 16, тобто більш як утричі. Водночас сама структура адміністративного поділу (воєводство—повят—гміна) збереглася.Це дало змогу посилити місцеве самоврядування та зробило регіони економічно сильнішими.В Україні цьому розподілу відповідають: область, район, ОТГ / місто / село.Саме новий адміністративний поділ став базою розвитку регіональної економіки Польщі та слугував платформою для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій.Нині у Польщі найактивніше розвиваються саме регіональні технологічні та промислові кластери.

Що можна зробити в Україні?

Перша частина реформи в Україні вже відбулася: замість 490 старих районів створили 136 укрупнених районів і систему територіальних громад (ОТГ).Після війни, не змінюючи загальної системи адміністративного поділу, можна надати областям можливість створювати економічні кластери, які б примножували зусилля регіональних управлінських систем із залучення інвестицій та розвитку місцевої економіки в межах територіально-економічних районів.Така складна реформа має об’єднувати методологію розміщення продуктивних сил (територіально-економічних районів) і сучасного світ-системного аналізу.Нині в нашій країні виділяють низку територіально-економічних районів, які поступово формувалися на основі різних чинників розміщення продуктивних сил, але зараз об’єднуються в межах єдиного українського історичного проєкту.Система розміщення продуктивних сил в Україні зараз — це, з одного боку, «уламки» старих територіально-економічних районів часів УРСР, а з іншого — певною мірою хаотичне формування кількох економічних «протокластерів» зі своїм «надмістом».Якщо брати захід України — це Львів, на півдні — Одеса, на південному сході — Дніпро та Харків, у центрі — Київ. Уся країна пов’язує всі ці «регіональні системи» в єдиний простір розвитку. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Морські ворота на замку. Скільки Україна втратить через блокаду одеських портів Так проявляється на нашому мікрорівні теорія «світ-системного» аналізу Ф.Броделя. Якщо скористатися світ-системним аналізом іншого теоретика — І.Валлерстайна, то можна побачити, що найбільший ризик для нас у плані економічної стагнації полягає у трансформації молодої ринкової економіки у формат місцевої «квазіімперії» — коли території об’єднані лише через панівний центр, який відповідає за централізований збір податків та їхній «ручний» перерозподіл.Саме цю модель реалізовували за часів Кучми та Януковича, і саме вона спричинила тяжкі історичні наслідки.Політика децентралізації має призвести до зовсім іншого результату: наша наразі неефективна економічна модель має поступово трансформуватись у систему економічних кластерів розвитку, як це сталось у європейських країнах, США і навіть у Китаї. До речі, саме цього не відбулося, наприклад, у РФ, де цілісність системи досі тримається на нестабільному антагонізмі «центр—периферія».Для сталого розвитку розміщення в Україні продуктивних сил слід реформувати на основі ефективніших та адекватних ринковій економіці структур — таксонів, тобто територіально-економічних районів (у сучасному варіанті — кластерів), об’єднаних на підставі загальних властивостей та ознак.За часів УРСР продуктивні сили формувалися у нас відповідно до трьох базових територіально-економічних районів:

Донецько-Придніпровського з декількома великими промисловими центрами (Дніпро, Донецьк і Харків) та трьома базовими промисловими протокластерами (Приазов’я, Наддніпрянщина, Слобожанщина);Центрального (Київський та Львівський промислові кластери);Південного (Одеський промисловий кластер).

З огляду на регіональні особливості економіки, ці територіально-економічні райони вимагають диверсифікованого економічного підходу та формування адаптованих до їхніх потреб економічних політик.У Центральному районі необхідно розвивати логістичну й транспортну інфраструктуру для забезпечення транзиту товарів на ринок ЄС. Це дасть змогу створювати в центрі та на заході країни інноваційні й технологічні кластери, промислові полігони, вільні економічні зони.З боку держави тут потрібна політика, спрямована на посилення ролі середнього бізнесу.У цьому районі мають з’явитися нові точки інноваційного зростання економіки. А ще має помітно посилитися роль малого та середнього бізнесу у загальній структурі виробництва.Також тут активно розвиватиметься транзитна логістика та інфраструктура.У Центральному районі варто прогнозувати й значне посилення підприємницької ініціативи та ефективніший трансфер інновацій у реальний сектор економіки.Це буде щось схоже на умовну «польську модель» зростання.Щодо Донецько-Придніпровського району, то тут необхідні методи державного дирижизму та грамотного протекціонізму для відновлення індустріального ядра країни та посилення ефективності видобувної промисловості.Об’єктивно в ньому зберігатиметься й роль великого бізнесу, а пул інвестицій і далі формуватиметься за активної участі держави та великих ФПГ у межах державно-приватного партнерства.Це можна назвати умовно «південнокорейською» моделлю розвитку.Щодо Південного економічного району, то тут суттєві перспективи відкриваються у секторі туризму та послуг, а також у частині створення вільних торгових безмитних транзитних зон і торгових терміналів.Для активізації регіонального потенціалу потрібна максимальна дерегуляція й кредитне стимулювання малого та середнього бізнесу. Роль держави тут — лише в розвитку інфраструктурних проєктів, наприклад, портів.Основні принципи формування ВЕЗ та вільних торгових терміналів у цьому територіально-економічному районі можна запозичити в Іспанії, де концентрація вільних економічних кластерів відбувається біля великих портових міст, розташованих на торговельних шляхах із Європи до Азії та Африки.Такі «острівці підприємницької свободи» передбачають вільний митний простір, вільні склади, промислові полігони, технологічні парки та спеціальні торговельні центри.Їхнім економічним розвитком керують не чиновники, а консорціуми компаній, що формують базовий промисловий кластер.Таку модель можна назвати умовно «іспанською» або «турецькою». ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Троянський юань. Китай готує золоту пастку для долара Кластерний економічний розвиток дає змогу забезпечити вектор інноваційного руху, нарощування експортного потенціалу, інтеграцію країни у світові технологічні та торговельні ланцюжки, створення нових робочих місць.Щодо майбутнього створення економічних кластерів, то економічно доцільно формувати їх на основі наявних територіально-економічних районів (у межах теорії розміщення виробничих сил в Україні).Сучасні науковці виділяють такі територіально-економічні райони України, які сформувалися за часів незалежності:

Донецький (Донецька, Луганська області)Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька області)Північно-Східний (Харківська, Сумська, Полтавська області)Центральний (Черкаська, Кіровоградська області)Північно-Західний (Волинська, Рівненська області)Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області)Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська області, Крим)Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області)Столичний (Київська, Житомирська, Чернігівська області)

За такої системи місцеве самоврядування зосередиться на базі ОТГ, а економічна політика, особливо в частині залучення інвестицій та формування якості підприємницького середовища — на рівні економічних кластерів.Створення економічного кластера має регулюватися спеціальним законом, а ініціювати його повинне місцеве самоврядування на рівні обласних рад і великих міст.Водночас частину функцій щодо саморегулювання таких кластерів слід делегувати радам / консорціумам інвесторів, залишивши за державою загальнодержавні функції та завдання інфраструктурного розвитку.У такому разі від місцевих громад залежатиме якість не лише доріг і лікарень, а й підприємницького середовища, а отже й рівень життя простих людей та кількість робочих місць.А центральні органи державної влади відповідатимуть за безпеку, оборону та соціальний захист населення, а не за перерозподіл економічних рент і корупційні оборудки.

Протистояння Китаю та США у сфері ШІ кардинально посилюється. Світ уже кілька років чекає перезавантаження застарілої п'ятої технологічної парадигми на нову шосту, яка базуватиметься, зокрема, на інформаційних і когнітивних масових технологіях.Йдеться про «народження» нового глобального мас-маркету і про те, хто його вироблятиме і на базі чиїх технологій. Найближчі роки — це боротьба США та Китаю за цей мас-маркет і за лідерство у шостій технологічній парадигмі.Уже зараз на ринку бігтеху з'являються варіанти інвестування в акції китайських компаній, що спеціалізуються на проєктах LLМ — великих мовних моделей на «рушії» штучного інтелекту, створюваних за допомогою машинного навчання на глобальних масивах даних. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Глава Аnthrоріс заявив, що ШІ зможе вилікувати основні захворювання через 5–10 років: що кажуть інші експерти Китайські проєкти LLМ зараз найдоступніші за ціною та найбільш масові. Це DеерSееk V4 flаsh (спрощена) та DеерSееk V4 рrо (аналог західної GРТ-5.2), GLМ-5.2 від Zhірu АІ (Z.аі), а також Кіmі К3 як антипод американських Орus-5 та GРТ-5.6. Китай може захопити 70–80% ринку ШІ, насамперед за рахунок Азії, Африки та Латинської Америки.Серед лідерів лінійки — модель МіМо-V2.5 (Хіаоmі) та Нy3 (Теnсеnt), «модель експертів» на 295 млрд параметрів (21 млрд активних). Для порівняння, Nеmоtrоn 3 Ultrа від NVІDІА має 550 млрд параметрів (55 млрд активних) — показники зближуються, але вікно контексту у Нy3 (256 тис. токенів) удвічі більше, тож модель дає можливість завантажувати цілі книги та масивні коди.Тривалий час акції китайських техногігантів були менш цікавими порівняно з американськими аналогами. Але в липні 2026 року почалося стрімке зростання акцій китайського бігтеху. У китайських компаній продукти дешевші та капітальні витрати менші, а ще й з’явилася інформація, що Піднебесна починає масове виробництво літографів для створення мікрочипів.Останніми днями триває корекція вниз, хоча частина інвесторів скористалася цим тактичним «дном» для скуповування акцій «дешево». Поки не котируються Мооnshоt АІ (Кіmі) і Ніgh-Flyеr (DеерSееk): права на них належать приватним венчурним фондам, а вихід на біржу можливий лише за умови зростання капіталізації до 50 млрд дол.Акції Z.АІ Со. за весь період інвестування показали прибутковість 618%, за останні пів року — 278%. Хіаоmі Соrроrаtіоn — 87% за весь період і 17% за останній місяць. А Теnсеnt Ноldіngs Ltd, найбільший китайський техногігант у сфері відеоігор та ШІ, за весь час торгів дав 58 000%. Цілком можливо, грошові потоки інвесторів 2027 року розвернуться у бік китайського бігтеху. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Китайські ШІ-моделі завантажили понад 3 мільярда разів: Аlіbаbа випередила Меtа та Gооglе Щодо «криптоперспективи» США: однією з невдач у побудові нової глобальної фінансової моделі стало зняття Сенатом з голосування ключової ініціативи Трампа — СLАRІТY Асt, законопроєкту про регулювання крипторинку. Конгрес пішов на канікули до середини вересня, а там уже й вибори. Перенесення слухань ініціювали демократи.Законопроєкт розвивав механізм квазіприватних грошей у вигляді стейблкоїнів під заставу токенізованих трежеріс і приватних корпоративних активів — це створювало канал ліквідності для приватної економіки та страхувальний канал для рефінансування держборгу США зі своїм рівнем ставок, а не встановленим Федрезервом. ФРС заборонялося емітувати цифровий долар, тож USDТ як квазіприватні гроші ставали альтернативою фіатним валютам, що узгоджувалося з лібертаріанською теорією грошей Мізеса та Гаєка.Проти моделі виступили ФРС, Волл-стріт і демократи, а за — технологічні еліти США, сформовані на філософії Айн Ренд, і республіканці. Але їхніх сил поки недостатньо, щоб підірвати такий мейнстримний напрямок, як класичний банкінг.Гегемонія Америки ґрунтується на колосальних параметрах нагромадженого капіталу. По суті, США — це квінтесенція теорії Маркса, капітал як багатство, що постійно самозростає. Ключові потоки капіталу на фондовому ринку зараз скеровуються у сегмент ШІ. А гегемонія США тримається на доларі як інструменті глобального нееквівалентного обміну — і сама ця модель обміну спирається на технологічне та військове лідерство Америки. Ця модель має два акселератори зростання: фондовий ринок і ринок нерухомості.Майк Долан у статті «Масовий достаток Америки більший, ніж ви думаєте» описав модель економіки США як К-модель зростання добробуту багатих і падіння добробуту бідних. Як вона зберігає електоральну стабільність? Річ у тім, що багатих у США дуже багато — мільйонерів приблизно стільки ж, скільки й бідних, а власників будинків в іпотеці не менше, ніж мешканців трейлерів. У країні 145 млн домогосподарств, з яких 70 млн — середній клас, який спирається на іпотеку та зростання цін на нерухомість і фондові ринки. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Робота не зникає, а трансформується: чому прогнози про масове безробіття через ШІ не справдилися Фондовий ринок зростає в середньому на 30–40% на рік, і все, що йому потрібно, — м'яка політика ФРС і черговий «технологічний бум». Сьогодні це бум ШІ. Близько 73 мільйонів американських домогосподарств мають пенсійні рахунки, здебільшого у вигляді планів 401(k) (зростання на 6,7 трлн дол. з 2020 року), і в більшості з них переважають акції, зокрема проєктів ШІ.Що може похитнути К-модель:

втрата військового та технологічного домінування США;регіоналізація США у Західній півкулі;внутрішній соціальний конфлікт;втрата доларом статусу провідного інструменту глобального нееквівалентного обміну або крах самої цієї системи;обвал ринку нерухомості та/або фондових ринків.

Попри моє особисте переконання, що Америка стабільна як ніколи і електоральна база республіканців лише посилюватиметься, США однаково вкрай необхідно підтримувати позитивну динаміку потоків ліквідності у сектор ШІ. Якщо вони програють цей сектор, то втратять лідерство фондового ринку і зрештою світову гегемонію. Але перші «збої» вже є: під час червневого ІРО акції SрасеХ подорожчали до 160 дол., потім на «хайпі» — до 200 дол., але наразі впали до 111 дол.Який середній рівень переоцінки флагманів бігтеху США? Від 100% для компаній ВПК до 50% у компаній, що роблять ставку на ШІ і до 20–30% у розробників «заліза» для сектора ШІ. Але ця переоцінка спрацює лише у разі глибокої корекції ринку вниз.Отже, конкуренція за мас-маркет шостого технологічного устрою між США та Китаєм переходить і на фондові майданчики, де точиться жорстка боротьба за глобальні інвестиції, а завдання — зняти максимум «вершків» під час ІРО та профінансувати технологічні капітальні інвестиції.Акції китайського виробника чипів пам'яті СhаngХіn Меmоry Тесhnоlоgіеs (СХМТ) злетіли на 531% у перший день торгів на SТАR Маrkеt Шанхайської біржі — з 8,66 до 54,65 юаня за акцію, а капіталізація зросла до 3,66 трлн юанів (541 млрд дол.). СХМТ обійшла найбільший приватний банк Китаю — ІСВС, а її ІРО стало найбільшим в Азії цього року та найбільшим розміщенням в історії китайського ринку напівпровідників.Тим часом Аlрhаbеt уперше за час публікації звітності отримала від'ємний чистий грошовий потік за квартал. Цілком можливо, що траєкторія бігтеху США рухається не лише до завершення циклу «великих ІРО», а й до обриву циклу зростання за аналогією з кризою доткомів початку нульових.Сучасна монетарна політика дає змогу продовжити цикл ірраціональності біржового зростання, поки він коштує ФРС дешевше за його падіння. Але чи вистачить можливостей у ФРС?На Федрезерві висить ще й система державного боргу США, який зріс до 40 трлн дол. за ВВП на рівні 32 трлн дол. Для подвоєння боргу з 20 до 40 трлн дол. знадобилося лише 9–10 років, а до 2050 року він становитиме 200% ВВП. Це не означає дефолту, оскільки США друкують долар, але означає, що геополітичний потенціал США буде сплутаний нитками державного боргу — як Гуллівер, якого зв'язали тисячами вузлів ліліпути. Тоді значна частина федерального бюджету піде на обслуговування боргу і перевищить витрати на армію, інфраструктуру та стимулювання економіки.Урятувати ситуацію могла б лише політика нульових ставок ФРС або дефляція, але такий сценарій малоймовірний: сектор послуг і ринок праці драйвитимуть інфляцію. А дефляція хоч теоретично й знизить вартість обслуговування боргу до нуля, але різко збільшить непряме навантаження щодо погашення його «тіла» через скорочення дефлятора ВВП. Як казав монетарист Ірвінг Фішер: тоді «борг перемагає процес його погашення».Водночас саме до 2050 року Китай планує стати технологічною наддержавою. За оцінками західних аналітиків, реальна вартість ВВП США тоді становитиме 37 трлн дол., а Китаю — 42 трлн дол. Тобто Китай стане економікою номер один за номінальним ВВП (за паритетом купівельної спроможності він уже номер один у світі).Протистояння загострюється, і саме тому 24 вересня 2026 року до США позапланово приїде Сі Цзіньпін. Президенти обговорять тему ШІ, а точніше, створення Китаєм і ще 28 країнами у Шанхаї Wоrld АІ Соореrаtіоn Оrgаnіzаtіоn (WАІСО).У ХХІ столітті нова світ-система моделюватиметься навколо суверенізації ядра розвитку ШІ, і таких проєктів буде два: американський і китайський, плюс європейський субпроєкт, який рано чи пізно приєднається до одного з лідерів. WАІСО — нова міжурядова організація, покликана стати платформою для синоцентричної кооперації країн-учасниць у розвитку спільних проєктів ШІ.Склад WАІСО: Алжир, Білорусь, Бразилія, Камбоджа, Камерун, Китай, Конго, Куба, Ефіопія, Індонезія, Казахстан, Кенія, Киргизстан, Лаос, Лесото, Малайзія, Мозамбік, М'янма, Нікарагуа, Оман, Пакистан, Росія, Сенегал, Сербія, ПАР, Таджикистан. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Межі інтелекту: чому навіть надрозумний ШІ не вирішить усіх проблем людства Перевага Китаю у розвитку ШІ — відсутність морального фільтра, який поки що є на Заході (зокрема, йдеться про позицію Католицької церкви): дійшло до того, що Пітер Тіль назвав Папу Римського «китайським агентом» через його позицію щодо обмежень у розвитку ШІ.Підпис під угодою WАІСО для 29 країн тотожний входженню до синоцентричної моделі, адже ШІ стає маркером належності до тієї чи іншої світової системи: обладнання для мобільного зв'язку, серверне зберігання даних, закупівля зброї — усе це питання геополітичного союзництва, і не можна «дружити» зі США та водночас співпрацювати у сфері ШІ з Китаєм. Список, найімовірніше, коригуватиметься в обидва боки.У підсумку ми отримаємо китайський «шорт-лист» союзників у сфері ШІ та американський. Переможе той, хто зможе запустити мас-маркет когнітивних продуктів, доступний за ціною та якістю технологій.

Уряд Сергія Корецького схвалив і передав на розгляд парламенту Програму діяльності на 2026–2027 роки.За твердженням прем’єра, Програма (див. документ 1) містить конкретні завдання, чіткі критерії оцінки та персональну відповідальність за результат. Увесь цей мастхев — окрема гордість нового уряду. Ніде правди діти: наскрізна логіка, цілі, дедлайни та кількісні критерії оцінювання — рідкість і розкіш для українських урядових програм. Якщо все так, то новий уряд нас явно балує. Але не зачаровуємося. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Києву бракує фахівців, часу та грошей, але основні заходи з підготовки до зими виконані вже на 50% — Кличко

Напрями, цілі, завдання

Уряд визначив чотири програмні напрями роботи:

зміцнення стійкості та наближення справедливого миру;відновлення та розвиток людського капіталу;побудова спроможної європейської держави;прискорення відновлення та економічного розвитку.

Кожен напрям має три стратегічні цілі, яких треба досягти до кінця 2027 року. Наприклад, цілі напряму «Зміцнення стійкості» — це посилення обороноздатності та розвиток ВПК, посилення стійкості критичної інфраструктури та відшкодування Росією завданих збитків. А цілі напряму «Економічний розвиток» — це макростабільність і передбачуваність регуляцій, модернізація інфраструктури та перехід до продуктивної, інноваційної, інвестиційно та експортно орієнтованої економіки з високою доданою вартістю. І хоча до кожного напряму можна придумати зо два десятки цілей, а не лише по три, поки все звучить доволі загально. Погодьтесь, і «розвиток ВПК», і «додана вартість» — завсідники усіх урядових документів.Однак кожна програмна цідь, за задумом, досягається виконанням конкретним міністерством операційних цілей і завдань, які наближають її досягнення.Операційна ціль №1 для Міноборони, наприклад, — це перехоплення стратегічної ініціативи на землі та морі й перенесення бойових дій на територію Росії. Завдання для досягнення цієї цілі:

впровадження та масштабування пріоритетних оборонних технологій на землі та морі, у повітрі, інформаційному просторі;формування єдиної архітектури оборонних даних та інтеграція пріоритетних цифрових систем й інструментів штучного інтелекту для ситуаційної обізнаності;удосконалення процесу формування та забезпечення першочергових потреб ЗСУ в озброєнні, військовій і спецтехніці, ракетах і боєприпасах;підтримка створення, випробування, введення в експлуатацію та виробництва нових зразків озброєння;спрощення механізму реалізації дослідно-конструкторських робіт в ОПК і створення у системі Міноборони управління оборонними інноваціями.

Загалом пояснюється, що уряд Корецького робитиме ставку на технології та розвиток вітчизняного ОПК, зокрема в питаннях забезпечення військових. І подає критерії оцінювання досягнення операційної цілі №1 для Міноборони:

забезпечення першочергових потреб ЗСУ у зразках озброєння, військової та спецтехніки на 100% (2026–2027);зменшення втричі середнього часу від визначення пріоритетної технологічної потреби до впровадження відповідного рішення (2026);впровадження та масштабування не менш як десяти пріоритетних технологій, які мали позитивний вплив на ситуацію на полі бою (2026–2027).

Інші цілі структуровані аналогічно і здебільшого мають також цілком вимірювані критерії. Ми зібрали їх в окрему таблицю (див. документ 2), щоб ви могли отримати загальне уявлення про урядові КРІ, не читаючи всього документа.

Економічний розвиток

Натомість хочемо зупинитися детальніше на цілях напряму «Економічний розвиток». Втримати економіку на плаву під час війни — не другорядний пріоритет після оборони, а паралельний: без працездатного тилу оборону просто нічим буде фінансувати. Ризик, що тил розвалиться, навіть якщо фронт вистоїть, із кожним місяцем стає реальнішим. Цілей в уряду тут три: макростабільність, модернізація інфраструктури і, головне, перехід до продуктивнішої економічної моделі. Звучить як план.Починає уряд з держборгу та покращення управління ним. Справді екстремальне зростання наших боргів від початку повномасштабного вторгнення — проблема, навіть попри дуже лояльні умови позик. Велика кількість позичальників, різні умови та строки погашень уже потребують ретельного планування, а тут ще й поточна ситуація така, що спокуса позичити ще й ще лише зростатиме. Тож Мінфін має втримати середньозважену вартість державного боргу на рівні не вище 5%, а середньозважений термін до погашення — на рівні не менш як 12 років. Буквально позичати лише «дешеві й довгі» гроші, щоб не втрапити в халепу.Водночас той-таки Мінфін має цьогоріч залучити зовнішню підтримку у 49 млрд дол., а наступного року — 52 млрд дол. Не суперамбітно: за оцінками НБУ, загальний обсяг прямої бюджетної підтримки від партнерів 2026 року може сягнути близько 54 млрд дол. Так, план на 2027 рік виконати буде не так просто, на сьогодні ми можемо сподіватися лише на 42 млрд дол. бюджетної підтримки, ще 10 млрд треба буде знайти. Вангуємо, що «відшукаються» вони перенесенням невикористаних коштів з 2026 на 2027 рік, адже натепер із 54 млрд дол. ми отримали лише 30 млрд, і що ближче до кінця бюджетного року, то менше лишатиметься шансів витратити обіцяну решту.Щоб не фіксуватися виключно на зовнішній допомозі, Мінфіну доручено пошкребти й по вітчизняних засіках: збільшити податкові надходження на 15% за результатами цього року та збільшити доходи бюджету на 20% за результатами року наступного за рахунок детінізації. Що ж, за перше півріччя цього року податкові надходження збільшилися на 13,8%, переважно за рахунок імпортного ПДВ, ПДФО та військового збору. Тобто тут тобі і зростання імпорту через внутрішні дефіцити, і девальвація національної валюти, і зростання зарплат як наслідок інфляції та дефіциту кадрів. Тож досягти 15% за підсумками року можна, але радіти ми цьому точно не будемо. А збільшення доходів наступного року за рахунок детінізації ми проаналізуємо вже за результатами — на детінізаторах ми зуби з'їли, в обіцянки не віримо.У модернізації інфраструктури сім няньок, бо модернізуватимуть усе — від енергетики й транспорту до поштових послуг. Тож виокремимо найважливіше:

ремонти обладнання електростанцій загальною потужністю не менш як 8 ГВт;введення в експлуатацію не менш як 800 МВт розподіленої газової генерації, з них не менш як 200 МВт держкомпаніями;робота 70% базових станцій мобільного зв'язку не менш як 72 години за відсутності електропостачання;відкриття нового пункту пропуску на кордоні з Румунією та збільшення на 15% загальної пропускної здатності пунктів пропуску;залучення міжнародного фінансування на відновлення енергетики та інфраструктури — у сумі понад 2 млрд євро лише за лінією МФО.

Загалом небагато, але програми, де в першій половині розказують про проблеми з грошима, а в другій обіцяють збудувати космічний корабель, виглядають менш переконливо. Більшість завдань принаймні мають шанс на виконання, і, враховуючи, що кінцевий дедлайн — це 2027 рік, дай Боже хоч це встигнути. Тим паче що частина запланованого, енергетична, так точно мала б бути готова до початку цієї зими, а не через рік.Розділ про перехід до продуктивнішої економічної моделі відверто розчаровує. З одного боку, часу відверто мало, за неповних півтора року такої трансформації не здійснити. Тому бажання почати трансформації там, де є хоча б на щось спертися, — зрозуміле. З іншого — засилля АПК за наявності ВПК, що стрімко зростає, видається непрогресивним. Утім, уряд, зокрема, намірився:

підвищити частку переробки в структурі аграрного експорту до 63% 2027 року, а сам обсяг агроекспорту до 2027 року збільшити не менш як на 4 млрд дол.;запровадити новий інструмент гарантування кредитування переробки у сільському господарстві;збільшити рівень переробки відходів та сировини рослинництва і тваринництва на біопаливо;розвивати гідротехнічну меліорацію земель і збільшити фактичні площі зрошення до 200 тис. га до 2027 року;запровадити системи простежуваності обігу агропродукції та геопросторової простежуваності походження деревини;збільшити виробництво деревообробної та меблевої галузей на 5%, а частку продукції з високою доданою вартістю в експорті — на 10% у 2027 році;забезпечити розвиток виробництва активних фармацевтичних інгредієнтів як основи для нарощування виробництва лікарських засобів в Україні;визначити державну політику розвитку інноваційних сфер, зокрема напівпровідникових технологій, роботизації та робототехніки;запровадити грантові програми для підтримки адаптації технологій подвійного використання до цивільного застосування та створення конкурентоспроможних продуктів, їхнього виходу на внутрішній і міжнародні ринки.

Як бачимо, де агросектор — там конкретика, де щось складніше — замість відсотків і сум на сцену виходять «визначити», «забезпечити», «запровадити».На жаль, сукупний рівень бюрократії в державі настільки змалів за останні роки, що подекуди починати потрібно буквально з азів, з'ясування статус-кво та ревізій. Їх у Програмі вдосталь, часу на них — обмаль. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Нульове зростання ВВП України. Чому стабільність не означає розвитку

Програма без планування

Попри загальне непогане враження, у Програми є недоліки, на які не заплющити очей.По-перше, непокоїть відсутність вартісних оцінок і прив'язок до державного бюджету. Визначені суми фігурують лише у пунктах, де уряд планує залучити зовнішнє фінансування, а їх не так і багато в загальному переліку. Отже, традиційний ризик невиконання через брак фінансування більш ніж реальний.По-друге, строки реалізації дуже розмиті як для такого короткого періоду. Вказаний повсюди 2027 рік — це і 1 січня 2027-го, і середина літа, і грудень. Для реформи поштового зв'язку це непринципово, а от для таких завдань, як 100% забезпечення потреб ЗСУ чи повна укомплектованість Сил оборони особовим складом, — вкрай важливо. Якщо у липні 2027 року ЗСУ не вистачатиме засобів ППО, то навряд чи когось заспокоїть, що Міноборони має ще пів року на виконання цього завдання. А головне — дорікнути виконавцю теж буде важко: де-юре він ще цілком вкладається у визначені урядом строки. Про проміжний моніторинг виконання за таких строків узагалі можна забути.По-третє, програма діяльності зазвичай передбачає послідовність дій, натомість у цій пріоритезація відсутня взагалі. З дюжиною стратегічних цілей так не вийде. Однаково доведеться визначатися: ми хочемо збільшити на 20% підготовку громадян у центрах нацспротиву чи вдвічі збільшити кількість аспірантів? Нам важливіше розширити охоплення соцдопомогою чи збільшити кількість центрів життєстійкості? Ми хочемо, щоб Мінцифри кістками лягло на цифровізацію 50 публічних послуг і впровадження 5G у п'яти містах чи, може, хай спершу зосередиться на військових розробках і тренуванні національної LLМ? Вага і значущість цих завдань дуже різні, без деяких цілком можна обійтися і до кінця 2027 року, і до 2037-го. То навіщо взагалі витрачати на них обмежений час і ресурси?Показово, що під особисте керівництво прем'єр Корецький виокремив реформу державного управління. І це найслабший з усіх розділів. Майже всі його критерії — якісні («забезпечити», «оптимізувати», «модернізувати»), без жодного числового цільового значення чи бази порівняння. Буквально нульова операційна деталізація. Навіть попри недосконалість Програми загалом, цей розділ відчутно контрастує із рештою документа.Тож виходить, що загальне непогане враження від документа — це ефект низької порівняльної бази, бо на тлі попередніх урядових доробків будь-яка структурованість здається досягненням. Утім, чи це реальний план дій або ж список бажань до Різдва, стане достеменно зрозуміло лише тоді, коли з'явиться проєкт держбюджету на 2027 рік і покаже, чи стоять за цими цілями та дедлайнами реальні гроші.

Економіка України ввійшла у другу половину 2026 року з доволі суперечливими результатами. Так, макрофінансова стабільність, якщо дивитися на неї очима чиновника високого рангу, поки що зберігається: держава фінансує оборону та соціальні зобов'язання, валютний ринок залишається контрольованим, міжнародні резерви перевищують 50 млрд дол., інфляція, за даними статистики, сповільнилася. Зовнішнє фінансування надходить — і всі попередні зобов'язання виконуються. Чого ще треба?Однак за цими формальними ознаками стабільності дедалі виразніше проявляється фундаментальна проблема: чому економіка практично перестала зростати? За перше півріччя 2026-го реальний ВВП не зріс — 0,0% до відповідного періоду минулого року, у другому кварталі зростання становило лише 0,6%. Для порівняння: початковий прогноз, на якому будувався державний бюджет, передбачав зростання економіки на 2,4% за рік. Тепер оцінки значно скромніші: Міністерство економіки очікує 1,6%, Національний банк України — 1,8, а Міжнародний валютний фонд — лише 1,0–1,6%. Це вже сигнал вичерпання нинішньої моделі стабілізації. Тут є про що замислитися і новому уряду, і Нацбанку: дієвої Ради НБУ з незалежних професійних членів, якою вона була за часів А.Гальчинського, В.Геєця, В.Козюка та інших, сьогодні фактично немає. Разом із тим сам НБУ залишається незалежним усередині країни, але не від зовнішніх міжнародних фінансових організацій.

Економіка все ще на п'яту частину менша, ніж до великої війни

Після катастрофічного падіння 2022 року Україна так і не змогла перейти до стійкого відновлювального зростання: реальний ВВП зараз становить лише близько 79% рівня 2021-го. Структурний спад у більшості цивільних виробничих галузей триває фактично з кінця 2024 року. Зростають насамперед ВПК, торгівля, видобування нафти й газу та окремі сегменти будівельних матеріалів. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Прогнози можуть виявитися надто оптимістичними: Держстат оприлюднив дані щодо ВВП України Проблема вже не лише в недостатніх темпах зростання ВВП — спостерігаємо кардинальну зміну структури економіки, яка дедалі більше спирається на бюджетні видатки, оборонне замовлення, імпорт і зовнішнє фінансування, тоді як промисловість, інвестиції та експорт залишаються слабкими.Особливо тривожний сигнал — інвестиції: валове нагромадження основного капіталу в першому кварталі 2026 року скоротилося на 7,9%, промислове виробництво за січень—травень — на 0,2, сільське господарство — на 1,6%. Водночас роздрібний товарообіг збільшився на 9% — споживання зростає значно швидше, ніж виробнича база.

Імпортна модель дедалі більше поглинає валютні ресурси

За перше півріччя 2026 року імпорт товарів зріс приблизно на 29%, тоді як експорт — лише на 5%; дефіцит торгівлі товарами вже сягнув близько 29 млрд дол. проти 19 млрд дол. за аналогічний період минулого року. Найбільше зростає імпорт енергоносіїв, електроенергії, енергетичного обладнання, електроніки та будівельних матеріалів — частина цього імпорту об'єктивно пов'язана з війною, однак проблема значно ширша. За останні 12 місяців дефіцит балансу товарів і послуг сягнув 69,2 млрд дол., структурний валютний дефіцит — близько 50,1 млрд дол. Перекриває його насамперед міжнародна допомога (близько 60 млрд дол.), тоді як прямі іноземні інвестиції забезпечили лише 1,7 млрд дол. валютного припливу. Фактично зовнішня допомога перетворюється на бюджетні видатки, які стимулюють внутрішній попит та імпорт, збільшують попит на валюту і призводять до зростання інтервенцій НБУ, — це підтримує економічну активність сьогодні, але не формує виробничої спроможності на завтра.Саме тому валютні інтервенції НБУ постійно зростають: за січень—липень 2026 року вони становили вже 28,1 млрд дол. ( 34% рік до року), у липні НБУ продавав у середньому 207 млн дол. щодня. Річний обсяг оцінюється у 43 млрд дол., причому 86% з них припадало на задоволення попиту бізнесу. Отже, стабільність гривні сьогодні забезпечується не збалансованістю зовнішньої торгівлі, а передусім масштабним зовнішнім фінансуванням і продажем валюти Національним банком. Це дуже різні речі.

Бюджет став головним рушієм економіки

Інфляція прискориться, зростання економіки сповільниться: НБУ оприлюднив новий макропрогноз Друга фундаментальна диспропорція — державні фінанси: доходи бюджету без грантів становлять близько 39% ВВП, тоді як видатки — до 65%. Близько 42% видатків покриваються зовнішньою допомогою, 70% видатків — безпека та оборона, ще 7% — обслуговування державного боргу. В умовах війни величезний бюджетний дефіцит неминучий, однак масштаб проблеми вражає.За останні 12 місяців дефіцит бюджету без грантів досяг приблизно 26% ВВП, державний борг — уже майже 103% ВВП. Водночас  внутрішній борг становить лише 22% загального боргу, але на нього припадає 73% усіх відсоткових платежів держави. Проблема вже не лише у величині боргу, а й у його вартості, до формування якої прямо причетне керівництво НБУ.

Чи може країна з нульовим зростанням дозволити собі наджорсткі гроші?

Облікова ставка НБУ становить 15,5%, тоді як річна інфляція у липні — 7,7%. Реальна ставка сягає приблизно 7,8% за практично нульового приросту ВВП. Постає просте запитання: яку макроекономічну проблему сьогодні вирішує настільки висока реальна ставка? Якщо основні причини інфляції — це руйнування енергетики, зростання виробничих витрат, світові ціни на енергоносії, девальвація та підвищення акцизів, то можливості відсоткової ставки боротися з нею об'єктивно обмежені. Тим більше що ціни промислових виробників у червні зросли на 39,1%  рік до року, а це створює потенціал перенесення витрат у споживчі ціни найближчими місяцями. Натомість висока ставка має цілком відчутні побічні наслідки.По-перше, вона підвищує вартість державних запозичень: якби з початку війни гривневі ОВДП розміщувалися за фіксованою ставкою близько 10%, то видатки бюджету на їхнє обслуговування у 2023–2026 роках могли бути приблизно на 260 млрд грн меншими.По-друге, вона стримує банківське кредитування: загальний рівень кредитування економіки становить лише близько 14% ВВП, а працюючих  гривневих кредитів — майже 10% ВВП. Понад 240 млрд грн припадає на пільгові програми кредитування та іпотеки — близько чверті портфеля працюючих кредитів. Маємо парадокс: держава підтримує високу вартість грошей, а потім сама витрачає бюджетні кошти, щоб компенсувати бізнесу та населенню цю вартість через пільгові програми, — довгостроковою моделлю розвитку це бути не може. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Три помилки, які перетворять план порятунку української економіки на катастрофу

Інфляція знижується, але ризики нікуди не зникли

На перший погляд, інфляційна ситуація покращується, проте водночас накопичуються проінфляційні фактори — ціни виробників, енергоносії, акцизи та курс. У липні гривня була приблизно на 7% слабшою до долара, ніж рік тому, а середній курс усе ще нижчий від закладеного в бюджеті рівня, що зменшує гривневий еквівалент зовнішньої допомоги та митних надходжень. Тому дилема другої половини року складна: жорсткі монетарні умови додатково пригнічують економіку, а швидке пом'якшення без зміни політики загалом загрожує посиленням валютного та інфляційного тиску. Самою лише обліковою ставкою цієї суперечності не вирішити.

2027 рік не принесе автоматичного прискорення

На 2027 рік Міністерство економіки прогнозує лише 1,3% зростання ВВП, НБУ очікує 2,8, МВФ — 3,5%. Навіть найоптимістичніший прогноз не означає швидкого повернення до довоєнної траєкторії — Україна ризикує отримати кілька років слабкого відновлення. Для країни, яка втратила значну частину виробничого потенціалу, населення та капіталу, зростання на 1–3% — це фактично стагнація. Потрібне тривале випереджальне зростання, достатнє для модернізації економіки, повернення людей, фінансування оборони та скорочення залежності від зовнішньої допомоги.

Від політики стабілізації до політики розвитку

Головний висновок середини 2026 року: політика збереження стабільності вже не може підміняти економічну політику розвитку. Протягом перших років війни пріоритет був очевидним: не допустити фінансового колапсу, забезпечити бюджет, втримати банківську систему та валютний ринок. Це завдання значною мірою виконано.Однак тепер потрібен наступний етап — перехід від економіки зовнішнього фінансування й імпортного споживання до економіки виробництва, інвестицій та експорту. Для цього необхідна низка взаємопов'язаних змін. Україна-2042. Стратегія за два мільйони, розчарувань на мільярди, перспективи нульові Монетарна політика має враховувати не лише інфляцію, а й стан економічної активності, кредитування та інвестицій: реальна відсоткова ставка не може роками залишатися однією з найвищих у регіоні в економіці, яка фактично не зростає.Кредит має повернутися в реальний сектор — потрібні механізми довгострокового фінансування промисловості, енергетики, оборонного виробництва та експорту, а не розширення компенсаційних бюджетних програм.Бюджетна політика повинна стати більш інвестиційною: кожна гривня цивільних державних видатків має максимально працювати на внутрішнє виробництво, зайнятість і розширення податкової бази.Критичний імпорт необхідно поєднати з політикою імпортозаміщення: частину цього попиту варто перетворювати на замовлення для української промисловості.Експорт має знову стати одним із головних двигунів зростання. Розрив між приростом імпорту на 29% та експорту лише на 5% — це не просто проблема торговельного балансу, це показник структурної слабкості економіки.Головне питання: що ми залишимо після припинення зовнішньої допомоги? Справжнім показником ефективності економічної політики має бути не те, скільки зовнішніх ресурсів Україна отримала, а який виробничий потенціал створено за їхньою допомогою.

Що потрібно змінити вже зараз

По суті, йдеться про перехід від утримання макрофінансової стабільності до стабільності через економічне зростання: у першому випадку економічна активність — змінна, якою можна пожертвувати заради інфляції та курсу, у другому — стабільність забезпечується розширенням виробництва, зайнятості та інвестицій. Це не означає відмови від макрофінансової стабільності, навпаки, без відновлення виробничої бази вона з кожним роком коштуватиме дедалі дорожче. Від відповіді на це питання залежить не лише економічний результат 2027 року, а й те, якою Україна вийде з війни — економікою, що постійно потребує зовнішнього фінансування, чи державою, здатною самостійно генерувати ресурси для майбутнього.

Строк життєвого циклу світової валютної системи — 30–50 років. Ямайській системі, заснованій 1976 року, вже 50 років, і найближчим часом вона піде в небуття, як колись Генуезька (1922) і Бреттон-Вудська (1944).Спільна ознака всіх трьох систем — наскрізне посилення статусу долара. Генуезька система передбачала золоті паритети та девізи (фіатні валюти, обмінні на золото) — передусім долар і фунт. Бреттон-Вудська дала долару одноосібне лідерство: світ вкладав у долар, Америка — в золото. Ямайська замінила девізи на резервні глобальні валюти, а золотий стандарт — нібито вільним валютним ринком. Нібито, бо долар лишався неформальним лідером, а його статус зміцнила угода Плаза 1985 року, коли ключові країни штучно скоригували курси своїх валют відносно долара. Забезпеченням долара замість золота стала нафта (петродолар) — за неформальною угодою США та Саудівської Аравії 70-х років минулого століття. Тобто еволюція долара — це шлях від паритетного домінування (разом із фунтом) до майже одноосібного владарювання з частковим розподілом впливу з євро. Здавалося б, залишається лише витіснити євро з міжнародних розрахунків. Але трансформація долара, схоже, буде глобальнішою. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Цифровий юань на новому рівні: Китай запускає платіжну систему для конкуренції з доларом — FТ Хто може скласти йому конкуренцію? Поки що ніхто серйозно. Найближче до статусу конкурента — євро, теоретичні шанси є в єни та юаня. Частка євро, фунта та єни у світових резервах — по 5-6% на кожну валюту, у глобальних розрахунках — 15–20%. У юаня амбіції великі, а вагомої частки немає: 2–3% резервів і до 9% розрахунків, здебільшого завдяки РФ та Ірану.Для «юанізації» світової фінансової системи Китаю потрібно відкрити внутрішній ринок для країн свого проєкту й залучати глобальну ліквідність через аналоги американських казначейських облігацій — «панда-облігації» чи «димсам-облігації», а також перейти від штучно заниженого курсу юаня до політики дорогого юаня, зробивши ставку на внутрішній попит замість експорту. Найімовірніше, це станеться не раніше 2050 року.Майбутня глобальна валютна система — це протистояння квазіприватних грошей (токенізованих традиційних валют) і національних цифрових валют.США роблять ставку на квазіприватні гроші: USDТ під заставу казначейських облігацій (сфера А) та ІСО — первинний випуск монет чи токенів для залучення інвестицій у криптопроєкти — під заставу приватних токенізованих активів (сфера Б). ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Після успіху китайської Кіmі К3 техногіганти закликали США підтримати відкриті ШІ-моделі Сфера А токенізує держборг США і живить його рефінансування, зберігаючи домінування долара; ФРС при цьому не отримає права випускати цифровий долар. Сфера Б створює позабіржовий резервний ринок капіталу, незалежний від фондового ринку і монетарної політики ФРС.Китай робить ставку на цифровий юань (е-СNY) і платіжні системи для обходу SWІFТ: СІРS (Транскордонну міжбанківську платіжну систему) з річним оборотом понад 17 трлн дол., що вже працює в десятках країн, та mВrіdgе — платформу розрахунків у цифровому юані від центробанків Китаю, Гонконгу, Таїланду, ОАЕ та Саудівської Аравії для миттєвих і дешевих переказів без участі західних банків.По суті, ставка США — це ідеї Людвіга фон Мізеса та сучасної «Технологічної Спарти» на кшталт Пітера Тіля: квазіприватні гроші під заставу токенізованого держборгу і позабіржового ринку на блокчейні. Ставка Китаю — проста в обігу національна валюта із золотим забезпеченням в інтересах держави: класична теорія грошей Маркса або металізм, де реальна ціна грошей відновлюється поверненням до золотого еквівалента. Певною мірою Китай повторює американську матрицю: новий золотий стандарт юаня, проєкт нафтоюаня, який підтримав Іран.

Що вибере світ — приватний цифровий долар під заставу американського боргу чи цифровий юань під заставу золота?

Ядро Китаю для нагромадження капіталу — Гонконг і Макао, де банки випускають гонконгський долар і патаку під заставу долара США. А що станеться, якщо Китай переорієнтує цю систему з долара на золото? Перші ознаки вже є — поки не в Гонконгу, а в Шанхаї, на Шанхайській золотій біржі (SGЕ) за підтримки Народного банку Китаю. Саудівська Аравія почала розраховуватися в юанях: на відміну від Лондона з його «віртуальним золотом», у Шанхаї операції фондуються фізичним золотом. Річний оборот фізичного золота на SGЕ — 31 тис. тонн (найбільший ринок у світі), в юанях — понад 50 трлн на рік із темпом зростання 50%. Отримавши юані за товар, будь-яка країна чи компанія може обміняти їх на фізичне золото на SGЕ. Ця схема «обриває» ланцюг транзакцій, який контролює західний фінансовий моніторинг, — основу системи санкцій: компанія під санкціями продає товар за юані, обмінює їх на золото, продає золото і виводить уже «чистий» капітал у будь-яку юрисдикцію. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Блиск долара не бездоганний: Китай заявив, що юань має стати світовою резервною валютою — FТ Формування світосистемного ядра — це передусім механізм нагромадження капіталу, який проявляється в капіталізації корпорацій. Капіталізація великих компаній Євросоюзу — 3,1 трлн дол., Близького Сходу — 2,5 трлн, Азії — 7,3 трлн, США — 28,1 трлн дол. США є безумовним лідером, на другому місці — Азія; Європа відстала назавжди, поступаючись Азії вдвічі, США — вдев'ятеро (капіталізація однієї Nvіdіа чи Аlрhаbеt перевищує капіталізацію всіх великих компаній Європи разом). Реальний конкурент США — Азія, передусім Китай: статус резервної валюти для юаня в рази підняв би капіталізацію Азії та скоротив би відставання від США, тому боротьба за юань для США критично важлива. Формально Європа має чинник резервної валюти — євро, але без нього капіталізація регіону була б ще меншою: нині вона на рівні Близького Сходу, який Європа колись колонізувала.Бреттон-Вудська модель спиралася на сильний долар і золотий стандарт, Ямайська — на пул резервних фіатних валют і ринкове курсоутворення, але насправді трималася на доларі й казначейських облігаціях США, а підтримку їй давав статус долара як валюти нафтових розрахунків — петродолара.Останніми роками центробанки активно позбуваються казначейських облігацій США і купують золото: за даними Європейського центрального банку, на кінець минулого року золото становило 27% валютних резервів світових центробанків, а частка казначейських облігацій скоротилася до 22%. Облігації активно продають Індія, Китай, Бразилія — загроза великих воєн змушує країни нарощувати золото й переглядати структуру резервів. Загроза ліквідності для фінансової системи США цілком реальна: відплив капіталу з доларових активів фіксувався на піку запровадження Трампом імпортних мит і на піку близькосхідної війни, коли саудити й ОАЕ розпродавали портфелі американських облігацій. Усі говорять про крах Китаю. Пекін чуткам не вірить Тому до 2030 року значна частина західних фіатних валют перейде у стейблкоїни — цифрові токени на блокчейні, прив'язані до курсу традиційної валюти, що суттєво вдарить по традиційній системі банківських розрахунків. Велика компанія прагнутиме токенізувати активи й випустити власний стейблкоїн; централізовані (СеFі) і децентралізовані (DеFі) фінансові системи почнуть зливатися. Поряд формуватиметься інший світ — національних цифрових валют на кшталт цифрового юаня чи рупії із забезпеченням фізичним золотом.У Пекіні добре знають працю Карла Маркса «Капітал», у США — праці Мізеса та Хаєка. Традиційне протистояння «білих» і «червоних» повертається цього разу на глобальні валютні ринки, хоча нові «білі» й нові «червоні» мало схожі на своїх історичних прототипів.

Кабмін Сергія Корецького отримує економіку з майже нульовим зростанням, інвестиційним голодом і дедалі дорожчою макрофінансовою стабільністю. Його головне завдання — перевести країну від компенсації воєнних втрат до нарощування виробничої спроможності.16 липня Верховна Рада призначила Сергія Корецького прем'єр-міністром України. Серед головних пріоритетів він назвав оборону, економічну стабільність і європейську інтеграцію — пріоритети правильні. Однак справжній порядок денний Кабміну визначать факти: нульовий приріст реального ВВП за січень—травень, 79% від довоєнного обсягу економіки, капітальні інвестиції на рівні близько 7% ВВП, кредитування економіки в обсязі лише 14% ВВП, торговельний дефіцит близько 68 млрд дол. на рік. Це вже не набір дисбалансів, а ознаки компенсаційної моделі економіки.Втрачене виробництво компенсується імпортом, дефіцит бюджету — зовнішньою допомогою, валютний розрив — інтервенціями НБУ, дефіцит кредитів — державними субсидіями, а дефіцит працівників — зарплатами, що відриваються від продуктивності. Система дає змогу вистояти, але не створює основ для розвитку. Це головний виклик для нового уряду.

Ризик перший: стабілізацію можуть видати за відновлення

За оцінкою Міністерства економіки, у січні—травні 2026 року реальний ВВП не зріс. У квітні-травні з'явилася слабка позитивна динаміка, але про стійке відновлення говорити зарано, адже надто глибоким лишається провал у базових секторах: промисловість приблизно на третину нижча за довоєнний рівень, транспорт — більш як на 40%, будівництво — майже наполовину, сільське господарство не відновило близько чверті довоєнного виробництва. Водночас зростає роздрібна торгівля, а державні витрати стали основним джерелом внутрішнього попиту, тобто активність дедалі менше спирається на виробництво і дедалі більше на споживання, імпорт і бюджетне фінансування. Навіть прогнози уряду, Нацбанку та МВФ на 2026 рік передбачають лише 1–2% реального зростання — це не повноцінне відновлення, а повільна стабілізація після руйнувань. Кабміну важливо не підмінити одного поняття іншим: кілька кварталів слабкого плюса ще не означають переходу економіки до самопідтримуваного зростання. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Корецький поспілкувався зі «слугами» про своє бачення Кабміну

Ризик другий: відбудова без інвестицій

Капітальні інвестиції без оборонних закупівель становлять близько 7% ВВП, тоді як середній світовий рівень валового нагромадження основного капіталу перевищує 25%. Річний обсяг цивільних інвестицій оцінюється приблизно у 16 млрд дол., тоді як потреби відновлення вже сягнули близько 588 млрд дол. Цю різницю неможливо перекрити власними коштами підприємств, хоча саме вони фінансують понад 70% капітальних вкладень: на банківські кредити припадає лише близько 4%, на кошти нерезидентів — приблизно 1%. Без зміни фінансової архітектури відбудова ризикує звестися до ремонту зруйнованого — з відновленою інфраструктурою, але слабкою промисловістю, низькою продуктивністю та залежністю від імпортних технологій.

Ризик третій: український попит працює на іноземне виробництво

За перше півріччя 2026-го товарний імпорт зріс приблизно на 29%, тоді як експорт — лише на 5%; покриття імпорту експортом знизилося до 40%. Частину імпортного стрибка неможливо і не потрібно штучно обмежувати: Україна змушена закуповувати зброю, паливо, енергетичне обладнання, машини та комплектуючі для відновлення — оборонні товари вже формують близько п'ятої частини всього імпорту, енергоносії — ще близько 14%. Проблема в іншому: дедалі більша частина споживчого й інвестиційного попиту також покривається зовнішнім виробництвом, а внутрішня пропозиція не встигає за потребами держави, бізнесу та населення. Торговельний дефіцит товарів і послуг наблизився до 68 млрд дол. на рік, або до понад 30% ВВП; структурний дефіцит платіжного балансу без міжнародної допомоги становить більш як 50 млрд дол.Експорт відновився лише приблизно до 63% рівня 2021 року. Майже 80% його структури — сировина та матеріали, частка високотехнологічного експорту — лише близько 3%. Значна частина кожної додаткової гривні внутрішнього попиту витікає за кордон. Поки міжнародна допомога перекриває цей розрив, система працює, але залишається критично залежною від рішень партнерів. Новому уряду потрібна не кампанія проти імпорту, а політика розширення внутрішньої пропозиції — підтримка виробництв, здатних конкурувати на європейському ринку.

Ризик четвертий: бюджет заміщує економіку, але його ресурс не безмежний

Кабмін схвалив Бюджетну декларацію на 2027–2029 роки: що прогнозують для зарплат, ВВП та інфляції Видатки держбюджету вже перевищують 60% ВВП, близько 70% усіх витрат спрямовується на оборону, а майже третина видатків фінансується за рахунок міжнародної допомоги. Дефіцит бюджету без грантів залишається поблизу 25% ВВП, держборг перевищив 100% ВВП. Великий дефіцит під час війни сам по собі не помилка — держава повинна фінансувати оборону, соціальні функції, енергетику й відновлення. Проблема полягає у зниженні економічного ефекту кожної витраченої гривні: частина оборонних закупівель припадає на імпорт, а відсоткові платежі за боргом не створюють нових виробничих активів. Висока невизначеність змушує отримувачів державних коштів більше заощаджувати й менше інвестувати, тому фіскальний мультиплікатор поступово знижується. Уряд не може скоротити воєнні витрати, але може змінити їхню структуру — закупівля українського обладнання, багаторічні контракти з виробниками, локалізація комплектуючих і підтримка подвійних технологій дадуть більший ефект, ніж імпорт готової продукції.Окремий ризик — вартість внутрішнього боргу: ставки за гривневими ОВДП залишаються вдвічі вищими за поточну інфляцію. Хоча внутрішній борг становить менш як чверть загального держборгу, на нього припадає близько 70% відсоткових платежів. Бюджет одночасно фінансує оборону, субсидує кредити, обслуговує дорогі запозичення та підтримує банківську прибутковість — це звужує простір для цивільних інвестицій, освіти, медицини й відновлення громад.

Ризик п'ятий: макростабільність стає надто дорогою

У червні реальна ключова ставка НБУ становила приблизно 8,8% — один із найвищих показників у Європі, хоча зростання залишається близьким до нуля. В економіці накопичено майже 10 трлн грн заощаджень бізнесу й населення, але обсяг банківських кредитів становить лише близько 1,3 трлн грн, або 14% ВВП. Банківська система прибуткова, ліквідна й капіталізована, однак слабко виконує головну функцію — перетворення заощаджень на інвестиції: основні гривневі ресурси банки спрямовують у депозитні сертифікати НБУ та державні облігації, а в структурі бізнес-кредитів домінує торгівля, а не модернізація виробництва. Через високу вартість грошей держава змушена створювати паралельну систему пільгового фінансування — вже близько чверті працюючого гривневого кредитного портфеля пов'язано з урядовими програмами, гарантіями або субсидованою іпотекою.Уряд не може адміністративно визначати рішення незалежного Нацбанку, але Кабмін і НБУ мають спільно відповісти: як зробити, щоб макрофінансова стабільність перетворювалася на кредитування виробництва? Відповіддю не може бути ані директивне зниження ставок, ані неконтрольована емісія — потрібні розподіл воєнних ризиків, державні гарантії для інвестпроєктів, страхування, співфінансування з міжнародними інституціями та стимули для довгострокового кредитування. Інакше стабільність і надалі оплачуватиметься відкладеними інвестиціями. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «Ми намагаємося пройти по лезу» — Андрій Пишний про «плівки Міндіча», межі повноважень регулятора, інфляційні шоки, стрес-тестування банків та їхню роль у відновленні

Ризик шостий: енергія поверне інфляційний тиск

Зниження річної інфляції до 7,2% у червні може виявитися тимчасовим — значна його частина пов'язана із сезонним здешевленням окремих продуктів. Під поверхнею споживчої інфляції накопичується потужний витратний тиск: ціни промислових виробників зросли приблизно на 45% за рік, а енергетичний компонент — більш як на 80%. Така інфляція виникає не через надлишок споживчого попиту, а через зруйновані потужності, енергодефіцит, дорожчі перевезення, податки й девальвацію. Висока відсоткова ставка здатна пригальмувати попит, але не може збільшити внутрішню пропозицію пального чи щось побудувати, тому енергетична політика нового уряду буде водночас і промисловою, і антиінфляційною.

Ризик сьомий: людей бракуватиме більше, ніж грошей

Україна має парадоксальний ринок праці: безробіття залишається на рівні близько 13%, але підприємства одночасно відчувають гострий дефіцит кваліфікованих працівників. У цивільних галузях упродовж 2025–2026 років кількість зайнятих скоротилася приблизно на 670 тисяч осіб. На сферу оборони припадає вже близько 11% усіх зайнятих проти приблизно 2% до повномасштабної війни. Реальні зарплати збільшуються двозначними темпами, але продуктивність праці у промисловості знижується. Для працівників зростання доходів необхідне й справедливе, проте без інвестицій у технології, обладнання й масштабування виробництва воно трансформується у вищу собівартість та інфляцію.

ОПК: можливість, яку легко перетворити на черговий анклав

Сектор ОПК України: які реальні досягнення і перспективи Оборонно-промисловий комплекс залишається одним із небагатьох секторів із високою динамікою: його частка в реалізованій промисловій продукції зросла приблизно з 1% 2022 року до понад 8% 2026-го, у першому кварталі номінальні обсяги виробництва збільшилися майже на 50%. Безпосередньо та в суміжних виробництвах зайнято близько 280 тисяч осіб. Це шанс створити новий технологічний контур економіки, але лише якщо оборонні підприємства не залишаться закритим анклавом, повністю залежним від бюджету та імпортних комплектуючих. ОПК має стати джерелом цивільних технологій настільки, наскільки дозволяють безпекові обмеження: для цього потрібні довгострокові контракти, конкурентний доступ приватних виробників до замовлень, кредитування, стандарти НАТО та ЄС, захист інтелектуальної власності й підтримка локалізації.

Що повинен зробити новий уряд

Перший напрям: Кабмін має сформулювати єдину вимірювану мету економічної політики — збільшення внутрішньої виробничої спроможності. Це не кількість виданих кредитів чи освоєних бюджетних коштів, а приріст необоронних інвестицій, нових потужностей, експорту з доданою вартістю, продуктивності та енергетичної автономності. Першим кроком має стати трирічний інвестиційний план із переліком проєктів, джерелами фінансування та відповідальними виконавцями. Міжнародна допомога має дедалі більше працювати не як бюджетний компенсатор, а як капітал першого ризику, що залучає приватні кошти.Другий — створення повноцінної системи страхування воєнних ризиків і кредитних гарантій.Третій — зміна структури державного попиту: великі оборонні, інфраструктурні та енергетичні закупівлі мають оцінюватися не лише за ціною, а й за тим, скільки виробництва, робочих місць і податків вони створюють усередині країни. Локалізація не повинна закривати ринок, але держава не може залишатися нейтральною між імпортом готового товару та розвитком української виробничої компетенції.Четвертий — чесний перегляд макроекономічної координації. Кабмін, НБУ та парламент мають одночасно бачити повну ціну рішень — вплив ставок на інфляцію, кредитування, валютний ринок, державний борг і бюджетні витрати. Монетарна та фіскальна політика не мають компенсувати негативні наслідки одна одної.П'ятий напрям — політика продуктивності: зростання зарплат потрібно підтримувати інвестиціями в обладнання, цифровізацію, професійну освіту й управлінські технології. Без цього дефіцит працівників перетвориться на постійний інфляційний чинник і стимул для перенесення виробництв за кордон. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Кабмін призначив Євгенія Хмару т.в.о. глави Міноборони

Головний вибір нового Кабміну

Уряд може і надалі керувати компенсаційною економікою: закривати бюджетні розриви допомогою, валютні — резервами, кредитні — субсидіями, виробничі — імпортом. За достатньої підтримки партнерів модель ще певний час утримуватиме макрофінансову стабільність, але її ціною будуть зростання боргу, технологічне спрощення, скорочення виробничої бази та дедалі більша зовнішня залежність.Альтернатива — почати переводити країну до економіки розвитку, де оборонні витрати створюють внутрішні технології, міжнародна допомога залучає приватні інвестиції, банки фінансують виробництво, а споживчий попит дедалі більше задовольняється українськими товарами. У нового уряду немає розкоші обирати між обороною та розвитком — розвиток внутрішньої економіки вже став складовою обороноздатності.І ще одне. Попередній уряд можна вважати офісом без повноцінного політичного мандата: без затвердженої парламентом програми розмивається відповідальність. Проблема ширша за один документ — за сьогоднішньої моделі зміна прем'єра мало що дає, якщо новий голова уряду також не отримує достатньої автономії, кадрових повноважень і можливості координувати міністерства. Тому каденція нового уряду буде тестом не персональних якостей, а здатності Кабінету міністрів бути урядом, а не виконавчим секретаріатом. Цей тест попередній уряд не пройшов — урок і для нового: чи це буде Кабінет міністрів України або ж Виконавчий офіс.Головний ризик полягає в тому, що Україна може відновити інфраструктуру, але втратити економіку, яка мала б нею користуватися. Потрібно сформувати Новий економічний курс як Програму національної модернізації України.

Сьогодні багато розмов ведеться про кредитування. Одні кажуть про надзвичайно високу вартість кредитів, інші — про відсутність надійного позичальника. Дехто бачить навіть прогрес, заплутавшись у споживчому кредитуванні, кредитуванні за рахунок державних програм і, власне, кредитуванні для розвитку бізнесу та відновлення економічного зростання. Справді, українська банківська система демонструє позитивну динаміку: збільшуються кредити бізнесу і населенню, якщо порівнювати з попереднім роком, скорочується частка непрацюючих кредитів, банки залишаються прибутковими — в більшості випадків за рахунок держави, а попит на фінансування поступово відновлюється. Проте за цією зовнішньо майже оптимістичною картиною приховується глибша проблема: на сьогодні кредитування ще не стало повноцінним двигуном відновлення економіки країни. Так, воно зростає, але не в тих масштабах, не з тією структурою та вартістю ресурсу, що потрібні державі, яка одночасно воює, відновлюється і повинна модернізувати економіку.За оцінками Національного банку України, у першому кварталі 2026 року приріст чистих гривневих кредитів бізнесу та населенню пришвидшився, а в річному вимірі був близьким до третини. Водночас найшвидше зростали кредити підприємствам торгівлі, машинобудування, зокрема ОПК, будівництва, а у роздрібному сегменті пожвавилося незабезпечене кредитування населення, тоді як іпотека та автокредити збільшувалися повільніше. Частка непрацюючих кредитів знизилася до 12,9%, що пояснюється як списанням старих проблемних боргів, так і приростом нового якіснішого портфеля. Але 2026 року рівно половина приросту банківських гривневих кредитів бізнесу — це приріст кредитів за програмою «5–7–9». З початку року чисті гривневі кредити банків збільшилися на 60,6 млрд грн, а кредити «5–7–9» — на 30,4 млрд. Ба більше, пільговість кредитів підвищується в останні місяці. За квітень—травень уже 65% приросту кредитів бізнесу видано за програмою «5–7–9». ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «Привабливість гривневих активів проти кредитної експансії» Однак кредитний ринок не можна оцінювати лише за темпами приросту. Після провалу 2022–2023 років навіть швидке відновлення не означає, що економіка отримала достатній ресурс. Оновлена Стратегія з розвитку кредитування визнає, що кредитний портфель банків збільшується з середини 2023 року, але рівень кредитного проникнення та частка кредитів у чистих активах банків залишаються нижчими, ніж до повномасштабного вторгнення. Це означає, що потенціал банківської системи використовується лише частково.

Чому економіка не має дешевого довгого кредиту

Головний парадокс нинішньої ситуації полягає в тому, що банківська система є ліквідною і прибутковою, але економіка й далі відчуває дефіцит доступного кредиту. Банки нарощують портфель ОВДП, а депозитні сертифікати НБУ хоч і скоротилися на 26,1% за квартал, але й досі залишаються елементом альтернативної до кредитування моделі заробітку. НБУ сам визнає, що банки одночасно нарощували кредитування і портфель державних цінних паперів. Проблема не в тому, що банки не кредитують узагалі, а в тому, що кредитування ще не стало масовим інвестиційним механізмом.Вартість кредиту залишається ключовим обмеженням. За даними Нацбанку, гривневі кредитні ставки для бізнесу у першому кварталі 2026 року знизилися до 15,1% річних, а найнижчу середню ставку — 13,3% — пропонували банки з іноземним капіталом. Але за умов воєнних ризиків, нестабільного попиту, високої вартості енергії та логістики навіть така ставка для багатьох виробничих підприємств є надто високою.Ситуацію ускладнює монетарна політика. 30 квітня 2026 року НБУ зберіг облікову ставку на рівні 15%, мотивуючи це інфляційними ризиками та необхідністю підтримати привабливість гривневих інструментів, стійкість валютного ринку.

Бізнес: кредитування відновлюється, але проблеми залишаються

Кредит для бізнесу під 0,1%: Свириденко презентувала зміни до програми «Доступні кредити 5-7-9%» Найбільш перспективним є кредитування секторів, які формують майбутню структуру економіки. Саме ці напрями мають стати ядром нової кредитної політики. Позитивний приклад уже є: у межах меморандуму щодо відновлення енергетичної інфраструктури банки забезпечили фінансування енергетичних проєктів бізнесу і населення на 50,6 млрд грн у 21 області. Із червня 2024 року до 25 травня 2026-го було надано понад 4,5 тис. кредитів бізнесу на 47,2 млрд грн і понад 18 тис. кредитів населенню на 3,4 млрд грн. Це показує: коли є зрозумілий пріоритет, координація держави і банків, а також практична потреба, кредитування може працювати.Державна програма «5–7–9%» залишається важливим інструментом. За даними Міністерства економіки, від початку дії програми підприємці отримали 136,3 тис. кредитів на 468,6 млрд грн, із них у період дії воєнного стану — 101,4 тис. кредитів на 379,0 млрд грн. 2026 року програма більше фокусується на інвестиційних проєктах, переробці, енергозбереженні, інфраструктурі та відбудові зруйнованих об’єктів. Але програма «5–7–9%» не повинна перетворюватися лише на механізм компенсації дорогих ринкових ставок. Її треба переформатувати в інструмент структурної політики. Дешевий кредит має йти не просто тим, хто подав заявку, а туди, де створюються додана вартість, робочі місця, експортний потенціал, технологічне оновлення та регіональна стійкість.

Між споживчим попитом і ризиком боргової пастки: чому населення зволікає

Кредитування населення також відновлюється, але його структура потребує особливої уваги. Пожвавлення незабезпечених споживчих позик може підтримувати торгівлю і короткостроковий попит, але не створює довгострокового економічного ефекту. Натомість перспективними для населення є три напрями: іпотека, кредити на енергоефективність і кредити на відновлення житла. Кредитування населення має розвиватися не через агресивну рекламу споживчих позик, а через цивілізований ринок довгострокового фінансування, захист позичальників, прозорі ставки, повне розкриття вартості кредиту та недопущення прихованих комісій.

Чому кредитування не стало двигуном відновлення

Є кілька причин. Головна — висока вартість грошей. Облікова ставка 15% фактично формує верхній рівень очікувань для всієї кредитної системи. Доки держава і НБУ платять високу дохідність за безризиковими інструментами, банкам простіше заробляти на державі, ніж брати на себе ризик фінансування бізнесу.Важливими є і воєнні ризики. Підприємство може бути прибутковим, але банк оцінює не лише бізнес-модель, а й ризик руйнування активів, втрати логістики, мобілізації працівників, перебоїв з енергією. Тому без страхування воєнно-політичних ризиків і гарантійного покриття масове інвестиційне кредитування не запрацює. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ У Нацбанку заявили, що бізнес випереджає населення за «мертвими» кредитами в банках Відчувається слабкість заставної бази. Багато підприємств не мають достатньої якісної застави або працюють у секторах, де основним активом є не нерухомість, а обладнання, контракт, технологія, майбутній грошовий потік. Це потребує переходу від заставної логіки до проєктного фінансування.Попри існування єдиного власника — держави в особі Міністерства фінансів, очевидною є недостатня координація державних банків. Державні банки мають бути не просто комерційними структурами, які конкурують між собою за прибуток, а інструментами реалізації економічної політики.Унаслідок дії цілої низки факторів відчувається і слабка роль ринку капіталу. Українська економіка майже повністю залежить від банківського кредиту. Але для великої відбудови потрібні також корпоративні облігації, муніципальні облігації, проєктне фінансування, фонди реконструкції, сек’юритизація і партнерство з міжнародними фінансовими організаціями.

Як кредитуванню стати головним каналом відновлення

Потреби України у відновленні колосальні. Оцінка RDNА5, підготовлена Світовим банком, урядом України, Європейським Союзом  та ООН, визначає потреби відновлення і реконструкції на рівні 587,7 млрд дол. на десятирічному горизонті. Це неможливо профінансувати лише бюджетом і міжнародною допомогою. Без внутрішнього кредитного мультиплікатора відбудова буде повільною, фрагментарною і залежною від донорських рішень. Тому кредитування має перейти на новий рівень і стати не допоміжним банківським продуктом, а центральним механізмом економічної політики. Для цього потрібна нова кредитна архітектура.Передусім необхідно поступово знижувати реальну вартість кредиту для інвестиційних проєктів. Не йдеться про адміністративне здешевлення всіх кредитів. Мова про цільові механізми для виробництва, енергетики, експорту, ОПК, житла та інфраструктури. Також слід масштабувати гарантійні інструменти. Оновлена Стратегія з розвитку кредитування прямо визначає серед інструментів державної політики державні та міжнародні гарантії, страхування воєнно-політичних ризиків, компенсацію ставок, проєктне фінансування та спеціальні установи підтримки кредитування. Саме це має стати практичним ядром нової політики. Стабільність чи стагнація? Чим загрожують економіці наростаючі дисбаланси Нарешті, державні банки мають отримати спеціалізацію. Один банк фокусується на малому і середньому підприємництві і регіонах, другий — на інфраструктурі й енергетиці, третій — на експорті та промисловості, четвертий — на житлі й іпотеці. Держава як власник повинна вимагати не лише прибутку, а й економічного ефекту.Програма «5–7–9» має стати програмою «5–7–9 для модернізації». Пріоритетом є не поточне латання обігового капіталу, а інвестиції в обладнання, переробку, енергонезалежність, локалізацію виробництва, експортну спроможність.Доцільно також створити повноцінний механізм страхування воєнних ризиків для кредитів. У результаті кредитування населення має бути переорієнтовано з короткого споживання на житло, енергоефективність, освіту, професійну адаптацію, відновлення майна. Це дасть не лише соціальний, а й макроекономічний ефект.Україна входить у період, коли питання кредитування стає питанням економічного виживання і майбутнього розвитку. Банківська система має ліквідність, капітал і прибутковість. Разом із тим бізнес гостро потребує нормального життя. Держава гостро відчуває необхідність у зростанні економіки, робочих місцях і податковій базі. Але між цими потребами і банківськими можливостями досі стоїть бар’єр: висока вартість грошей, воєнні ризики, слабкі гарантійні механізми, недостатня стратегічність державної політики та надмірна привабливість безризикових інструментів для банків.Кредитування має перестати бути статистичною перемогою і перетворитися на економічну стратегію. Україні потрібен не просто приріст кредитного портфеля на третину, а кредитний прорив — довгі, доступні, захищені й цільові гроші для виробництва, відбудови, енергетики, житла, експорту та людського капіталу. Без цього відновлення залишиться повільним. З цим — кредит може стати одним із головних інструментів нового економічного курсу України.

Колись Україні пророкували статус агарної «наддержави». Але ввічливо забули попередити, що великих агарних держав у сучасній історії світу не було. Навіть у Середньовіччі, коли, як казав Фернан Бродель, вигравали ті міста, де було більше майстрів, а не більше заміських городів.

Три тигри, яких спалила війна

Війна стала безжальним тестувальником стратегій довоєнного часу, своєрідним полум’ям, яке спалило кілька «тигрів», або точок зростання української економіки:1) ІТ-сектор відчуває суттєве гальмування темпів розвитку, більшість проєктів переносяться за межі країни;2) сектор трудових мігрантів узагалі зазнав колапсу: обсяг закордонних трансфертів в Україну за час війни скоротився з 15 млрд дол. на рік до 6–7 млрд дол. і продовжує падати. Основна причина — зміна поведінкових стратегій тих трудових мігрантів, які опинилися за кордоном: вони забирають до себе батьків і дітей, які проживали в Україні, і з Батьківщиною їх поєднують лише могили предків;3) аграрний сектор відчуває суттєві проблеми, особливо в сегменті малих фермерських і селянських господарств. Основні негативні фактори впливу: логістичні ускладнення, удари по портовій інфраструктурі, стрімке зростання цін на паливо та добрива. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Як міняється аграрний сектор Україні через війну: потрібні не лише гроші Зараз українська економіка не просто рухається у бік сировинного формату. Вона невблаганно відходить від широкого аграрного сировинного укладу, який передбачає продуктову різноманітність, і просувається в бік моновиробництва технічних культур.Українська економіка стає «кукурудзяним придатком» світової економічної системи (плюс супутні технічні монокультури). Про це свідчить аналіз таких міжнародних організацій, як Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) й Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), які опублікували аналітичне дослідження Аgrісulturаl Оutlооk 2026–2035.Що ж відбуватиметься у 2026–2035 роках у структурі світового виробництва та споживання основних аграрних культур?Отже, глобальний випуск у секторі рослинництва збільшиться на 13,3% до 2035 року. При цьому підвищення доходів фермерських господарств буде на майже на нульовому рівні (у реальному обчисленні).Чинники зростання випуску:

73% — з допомогою підвищення врожайності; 9% — з допомогою інтенсивного використання земель.

Ціни з урахуванням інфляції на продукти рослинництва скорочуються/не змінюються. Номінальні ціни зростають за рахунок інфляції.

Захоплення Європи. Хто забирає наш ринок кукурудзи

Ключовий чинник впливу на темпи зростання випуску продукції рослинництва — підвищення доходів і «дієтичний перехід» у країнах Африки та Азії.«Дієтичний перехід» — збільшення споживання м'яса, молочної продукції, риби та скорочення споживання рослинної їжі.У контексті споживання м'яса — акцент на курятину (прогноз зростання 20%).Споживання яловичини — зростання на 8%.Реальні доходи аграрних компаній до 2035 року можуть скоротитися на 12% у розвинених країнах і на 20% — у країнах, що розвиваються.Глобальний тренд в агросекторі — конкуренція за ефективність виробництва. Ключове завдання — зниження витрат на тонну продукції. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Таємниця української незалежності. Навіщо влада на шляху до ЄС знищує сільські громади та розпродає землю великому бізнесу Базові фактори конкурентоспроможності: сприятливий клімат, волога у достатньому обсязі, доступ до палива та добрив (ціновий фактор), генетика рослин, цифровізація агроциклу (застосування цифрових технологій і продуктів ІТ), вартість логістики (у тому числі доступ до морських портів).Україна посяде одне із ключових місць саме як постачальник кукурудзи.Серед топ-експортерів кукурудзи світу аналітики вирізняють:

США — 29%; Бразилію — 26%; Аргентину — 16%; Україну — 15%; решту світу — 11%.

Тобто на першу четвірку припадає 86% світового виробництва кукурудзи.Топ-імпортери кукурудзи:

Мексика — 10%; Євросоюз — 9%; В'єтнам — 8%; Японія — 7%; Китай — 3%.

Таким чином, наші конкуренти на ринку кукурудзи — це такі країни, як США, Аргентина та Бразилія.Ключовим ринком збуту для України без альтернативи стає Європейський Союз, бо на ринки Мексики, Японії та В'єтнаму нас не пустять США.Хоча з Америкою, Бразилією та Аргентиною доведеться поборотися навіть за право продажів на європейському ринку, адже ці країни активно поглядають на ринки ЄС.З останніми двома країнами конкуренція загостриться з огляду на підписання угоди про зону вільної торгівлі між країнами МЕРКОСУР та ЄС (Бразилія та Аргентина входять до торговельного блоку МЕРКОСУР).Китайський ринок кукурудзи поступово втрачатиме для нас свій глобальний фактор попиту внаслідок розвитку внутрішнього виробництва в цій країні та переорієнтації Китаю на постачальників із РФ.Прогнози щодо глобального ринку кукурудзи, відповідно до згаданого дослідження, такі.По-перше, світовий експорт кукурудзи збільшиться приблизно на 34 млн тонн порівняно з базовим періодом і досягне близько 218 млн тонн до 2035 року.Світова торгівля кукурудзою залишиться висококонцентрованою, при цьому на чотирьох найбільших експортерів — США, Бразилію, Аргентину та Україну — припаде майже 90% світового експорту. США залишаться найбільшим експортером, а обсяги експорту і надалі зростатимуть. Українські виробники кукурудзи можуть замінити американських через нові тарифи Трампа - Rеutеrs  По-друге, Бразилія продовжить розширювати свою експортну присутність, оскільки виробництво кукурудзи другого врожаю, пов'язане зі сівозміною сої, підтримуватиме збільшення виробництва, хоча очікується, що частка виробництва кукурудзи, що зростає, також буде використовуватися для виробництва етанолу.Зростання експорту з Бразилії залишиться вищим за середньосвітовий рівень, хоча він уповільниться порівняно з попереднім десятиліттям.По-третє, імпорт кукурудзи до Китаю залишиться відносно низьким порівняно з останніми роками, коливаючись від 7 до 13 млн тонн. Хоча попит на корми для внутрішнього тваринництва продовжує збільшуватися, обсяги імпорту, як і раніше, залежатимуть від рівня внутрішнього виробництва, заміщення кормів і політичних рішень щодо управління поголів'ям худоби та торгівлі.

Африку віддали Росії

У країнах Африки на південь від Сахари очікується, що виробництво кукурудзи і надалі задовольнятиме більшу частину внутрішнього попиту на продовольство, що загалом забезпечить регіону значну самодостатність.Південна Африка, як очікується, залишиться ключовим експортером і продовжить постачати продукцію переважно на регіональні ринки.Що стосується ринку пшениці, то тут варто навести кілька висновків із зазначеного вище дослідження.«Експортні ринки, як і раніше, будуть частково сегментовані за якістю пшениці.Очікується, що США, Канада, Австралія та Європейський Союз залишаться важливими постачальниками пшениці із високим вмістом білка, особливо на азіатські ринки.Росія продовжить відігравати дедалі більшу роль у світовій торгівлі пшеницею, але, за прогнозами, залишиться особливо конкурентоспроможною на чутливих до цін ринках, таких як Північна Африка, країни Африки на південь від Сахари та Західна Азія.Прогнозується, що попит на пшеницю з боку країн Північної Африки та Близького Сходу трохи зросте, оскільки збільшення населення та обмежені внутрішні виробничі потужності підтримуватимуть попит на міжнародних ринках».Тут можна згадати і про плани РФ створити на території Єгипту великий зерновий хаб, який має забезпечити торговельну експансію російської аграрної продукції на ринки Африки. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Хто годуватиме світ завтра? Таким чином, можна констатувати, що наші профільні міністерства повністю провалили програму з підтримки українського зернового експорту на ринки Африки. Наприклад, гуманітарна програма «зерно з України» ніяк не кореспондувалась із укладанням комерційних угод і домовленостей на рівні урядів країн, хоча РФ використовує аналогічні власні програми саме для просування своїх комерційних інтересів.Наприклад, Єгипет пропонував Україні створити схему товарного обміну «природний газ в обмін на зерно», адже ця країна є важливим постачальником скрапленого природного газу (СПГ) на ринки ЄС. Ця схема не потребує фізичних поставок СПГ з Єгипту в українські порти: газ потрапляє в українські підземні сховища за схемами заміщення поставок за рахунок постачань європейських трейдерів на західному кордоні України (з Польщі, Угорщини або Словаччини).Ця схема могла забезпечити поставки газу в Україну (закриваючи майже 100% імпорту), а також сфокусувати єгипетський ринок зерна саме на поставках з України, а не з РФ.На жаль, ринки Африки ми поступово втрачаємо, а завойовувалися вони дуже важко.

Соя, ріпак і соняшник. Успіх, який виснажує землю

Що стосується інших технічних культур, то Бразилія залишиться найбільшим виробником сої, і очікується, «що протягом наступного десятиліття її виробництво зростатиме на 0,7% на рік — трохи швидше, ніж 0,5% на рік у Сполучених Штатах, другому за величиною виробнику завдяки подвійній сівозміні з кукурудзою».Формат подвійної сівозміни кукурудзи та сої, які стають ключовими культурами і для України, формує унікальні можливості для розвитку відповідних програм переробки, коли кукурудза перероблятиметься на біоетанол, олію та шрот (комбікорми та біопаливо), а соя — на олію та рослинний білок, включаючи амінокислоти та ізоляти. Це все в потенціалі, але поки, на жаль, не у реальній площині реалізації.Відповідно до звіту, Україна залишиться також лідером з виробництва соняшнику та ріпаку.Так, Україна до 2035 року збільшить своє річне виробництво олійних культур до 19 млн тонн. Основними експортерами олійних культур залишаться Канада, Австралія та Україна, на частку яких до 2035 року припадатиме 69% світового експорту.Негативний прогноз дається щодо цукру внаслідок зміни структури глобального споживання:«Очікується, що Європа залишиться регіоном із найвищим споживанням цукру на душу населення, незважаючи на прогнозоване зниження протягом прогнозного періоду. Більш як десять років європейські країни прискорювали заходи щодо обмеження надмірного споживання цукру, чинячи тиск на харчову промисловість з метою перегляду рецептур продуктів і одночасно спрямовуючи споживачів до здоровішого харчування. Протягом наступного десятиліття у міру того, як споживачі стають дедалі більш вибірковими щодо харчування, регіон зіткнеться з найбільшим зниженням споживання серед регіонів, охоплених у цьому прогнозі, що відображає поступове скорочення споживання продуктів із високим вмістом цукру. Проте очікується, що середнє споживання цукру в Європі залишиться вищим, ніж в інших регіонах; зниження, як очікується, буде більш вираженим у Європейському Союзі.Навпаки, очікується, що споживання цукру на душу населення помірно зросте в Україні та деяких інших європейських країнах завдяки відновленню економіки». Російські атаки можуть скоротити експорт українського зерна на третину — Rеutеrs Загалом перспективи розвитку українського аграрного сектору дедалі більше і більше звужуються до вирощування технічних монокультур: соняшнику, кукурудзи, сої та ріпаку, хоча спеціалізація на виробництві монокультур, особливо соняшнику, критично виснажує ґрунти.

Невидима рука ринку і очевидна відсутність держави

Така трансформація відбувається в умовах цілковитої відсутності державної політики, яка стимулювала б розвиток сімейних і малих фермерських господарств (забезпечують продуктове розмаїття) та програм переробки для великих аграрних компаній.Досі не відкалібровано державної програми компенсації відсоткової ставки «5–7–9» у бік пільгового кредитування виключно капітальних вкладень у секторі переробки аграрної сировини (кредитування купівлі обладнання та будівництва промислових комплексів, а не поповнення обігових коштів чи купівля імпортних товарів для торговельних мереж).Уряд і досі сподівається, що навіть під час війни «все вирішить ринок».Величезний лобізм аграрних трейдерів, які монополізували експорт аграрної сировини з України, забезпечує їм збереження чинної системи відшкодування ПДВ при експорті аграрної сировини та майже повну відсутність експортних мит на сировину.Досі немає національних проєктів розвитку системи переробки кукурудзи та сої на етанол і рослинний білок.Відсутні програми щодо подолання водного дефіциту на півдні країни.Також держава не підтримує збереження фермерських і сімейних господарств на територіях, наближених до лінії фронту.Не кажучи вже про план заново «відкрити Африку» в контексті експорту пшениці, оскільки ринки ЄС та Азії в частині експорту кукурудзи поступово охолоджуватимуться.Саме ці тенденції і було покладено в основу аналітичних досліджень ФАО: кукурудза знову стає в Україні «царицею полів», хто б міг подумати, що ідеї Хрущова «втілено» в ХХІ столітті внаслідок дії «невидимої руки ринку», а не директив ЦК КПРС.

Китайські компанії віднедавна не лише володіють частками приблизно третини всіх портів Африки, але й контролюють програмне забезпечення, автоматизацію та інструменти ШІ, які керують цією інфраструктурою. Зазвичай подібні новини губляться у потоці більш резонансних світових подій. А між тим в Африці триває одна з головних економічних воєн століття, і кожна така новина — доказ цьому.За Африканський континент із півторамільярдним населенням, наймолодшою робочою силою планети і приблизно третиною світових запасів критичних мінералів змагаються двоє головних гравців — Китай і Сполучені Штати. Цікаво, що суперники в абсолютно різних вагових категоріях. Один зайшов сюди двадцять років тому й працює системно, другий схаменувся нещодавно та діє ривками, ще й сам собі ставить підніжку.

Китайська перевага в економіці виглядає майже непристойною

Почнемо з цифр, бо вони не залишають місця для ілюзій. Торгівля Китаю з Африкою 2024 року сягнула приблизно 295 млрд дол., тоді як у США це близько 105 млрд, тобто майже втричі менше. Головним торговельним партнером континенту Китай став ще 2009 року й відтоді цієї позиції не віддавав. За весь час ініціативи «Пояс і шлях» Пекін вклав в Африку понад 182 млрд дол. у 49 країн, а лише за перше півріччя 2025-го африканські держави підписали з Китаєм будівельних контрактів на 30,5 млрд дол., що у п'ять разів більше, ніж роком раніше. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Китай відкрив свій ринок для Африки, намагаючись переграти Трампа Метод теж відточений до автоматизму. Китай будує порти, залізниці, аеропорти й електростанції, переважно руками власних робітників і переважно в кредит. Приблизно 94% наданих коштів — це позики, а не гранти, і саме тут проявляється зворотний бік. Коли держава не може розрахуватися, вона віддає концесії, ресурси або сам об'єкт. А у травні 2026 року Пекін зробив ще й елегантний хід — запровадив нульові мита майже для всіх африканських країн якраз тоді, коли Вашингтон підняв тарифи. Тобто поки одні відчиняють двері, інші їх причиняють.

Справжня ставка це не шахти, а переробка

Тепер найважливіше, бо тут ховається суть усієї гонитви. Африка тримає близько 30% світових запасів критичних мінералів, без яких неможливі ні акумулятори, ні електромобілі, ні чипи, ні зелена енергетика. Сама лише Демократична Республіка Конго дає понад 70% світового кобальту, і близько 72% мідних і кобальтових копалень цієї країни контролюють саме китайські компанії. Здавалося б, ось де головний фронт. Але контроль над шахтою — це лише пів справи.Вирішальна перевага Китаю не в надрах, а в переробці. Навіть видобуваючи більшість світового кобальту, Африка майже не переробляє його сама, а від 80 до 85% світової переробки кобальту й близько 87% переробки рідкісноземельних металів припадають на Китай. Простіше кажучи, навіть якщо метал викопали в Конго чи Замбії, технологічний ланцюг однаково йде через Китай. Саме тому конкуренція ведеться не за окремі родовища, а за весь маршрут від шахти до заводу. Китайські інвестиції в закордонні копальні у першій половині 2025 року — це близько 24,9 млрд дол. анонсованих проєктів, і значна частина з них саме в Африці. До цього додається ще й політичний бонус. Постачаючи африканським арміям дешеву зброю, як от свіжа партія з понад ста броньовиків від китайської державної NОRІNСО для Буркіна-Фасо, Пекін підсаджує цілі держави на свою техніку, а заразом і на свою лінію голосування в ООН.

США наздоганяють, але примудряються грати самі проти себе

Вашингтон китайську загрозу нарешті усвідомив і змінив гасло з допомоги на торгівлю. Фінансову корпорацію розвитку США посилили, піднявши ліміт відповідальності з 60 аж до 205 млрд дол. З'явилися й конкретні кроки. У грудні 2025 року США уклали стратегічну угоду з Демократичною Республікою Конго про пріоритетні гірничі зони, Гана веде переговори про постачання літію до Штатів, у коридорах обговорюють ідею так званого мінерального НАТО західних країн. Флагман цієї стратегії — це коридор Лобіто, залізниця від атлантичного узбережжя Анголи через Конго до мідного поясу Замбії, яка має вивести африканські мінерали на захід в обхід китайської логістики. Пекін у відповідь розбудовує свою залізницю від Замбії до танзанійського порту Дар-ес-Салам. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Заміна "Газпрому": три країни Африки будують супергазопровід до Європи Проблема в тому, що американська стратегія сама собі суперечить. Однією рукою Вашингтон обіцяє інвестиції та партнерство, а другою рубає допомогу й піднимає тарифи. Ключова торговельна програма АGОА, яка давала 32 африканським країнам безмитний доступ до ринку США, фактично закінчилася у вересні 2025 року, її подовжили лише до кінця 2026-го й без жодних довгострокових гарантій. Результат цілком передбачуваний. Після оголошення трампівських тарифів африканський експорт до Китаю зріс, а до США у значної частини держав просів. Тобто кожен різкий крок Вашингтона не послаблює Китаю, а, навпаки, заганяє Африку ще глибше в його обійми. Додайте сюди історичний факт, що США ніколи всерйоз Африкою не переймалися, тримаючи фокус на Латинській Америці, і масштаб відставання стає зрозумілим.

Чому Росія в цих перегонах навіть не учасник

Окремо варто сказати про Росію, бо її часто згадують у цьому контексті, а іноді навіть ставлять в один ряд із Китаєм і США. У тих перегонах, про які тут ідеться, Москва фактично не гравець. Уся російська присутність на континенті будується не на капіталі, інфраструктурі чи технологіях, а на двох вузьких важелях — приватних арміях та атомі. Економічно Росія тут радше карлик. Її товарообіг з усією Африкою ледве дотягує до 30 млрд дол. проти китайських майже 300 млрд, причому понад 70% цієї торгівлі припадає лише на чотири країни — Єгипет, Алжир, Марокко та ПАР. Будувати порти й залізниці власним коштом, як це робить Пекін, Москві просто забракне ресурсу.Перший важіль — це приватні армії. Після заколоту й загибелі Пригожина 2023 року ПВК «Вагнер» переформатували в Африканський корпус під крилом російського Міноборони, де колишні вагнерівці становлять до 80% особового складу. Модель проста й хижа. Москва продає режимам у Малі, ЦАР, Судані, Буркіна-Фасо та Нігері захист від заколотів і повстанців, а натомість отримує доступ до золота й діамантів та слухняне голосування в ООН. Але навіть ця схема дає збій.Після падіння Асада наприкінці 2024 року під питанням опинилися сирійські бази Хмеймім і Тартус — ключовий перевалочний вузол для постачання африканських операцій, а плани військово-морської бази в Судані Кремль наприкінці 2025 року взагалі заморозив. Додайте сюди те, що Росія вербує самих африканців воювати проти України, і видно, що ресурсу на велику гру в Москви немає. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Незадоволені еліти, конкуренція серед своїх та відсутність інвестицій: чому російська політика в Африці зазнає краху Другий важіль — це енергетика, а точніше, атом. Тут у Росії справді є флагман, станція Ель-Дабаа в Єгипті на чотири реактори, яку «Росатом» зводить під власний кредит на 25 млрд дол. і обіцяє запустити до 2030 року. «Росатом» має угоди ще з півтора десятка африканських країн, від Нігерії до Нігеру, і тримає близько 70% світового ринку експорту нових атомних станцій. Проблема в тому, що більшість цих домовленостей так і залишаються на папері, бо АЕС не по кишені бідним державам, а війна й санкції підірвали саму здатність «Росатома» будувати та вигравати нові контракти. Нафта й газ не стали для Москви в Африці великим важелем, кілька ліцензій «Газпрому» й «Лукойлу», а весь прогнозований російський енергетичний внесок до 2030 року оцінюють лише від 8 до 10 млрд дол. На тлі китайських десятків мільярдів самих тільки гірничих інвестицій — це другорядна величина. Тому в розмові про економіку РФ не можна називати повноцінним конкурентом Штатам чи КНР у боротьбі за Африку.

Що з цього випливає

Головний висновок простий і дещо невтішний для Заходу. Це гонитва двох різних філософій. Китай грає в довгу, мислить десятиліттями й вибудовує цілісну систему — від копальні до голосування в ООН. США грають короткими ривками, від виборчого циклу до виборчого циклу, і їхня транзакційність відлякує саме тих, кого вони намагаються перетягнути. Поки переробка залишається переважно китайською, формальний контроль над окремими шахтами мало що змінює по суті. Але є й нюанс на користь Заходу. Африка давно не пасивний приз, вона навчилася грати на суперечностях великих держав і торгувати своїми надрами як козирем, тож остаточно ця партія не зіграна.

Директор консалтингової групи А-95 Сергій Куюн спрогнозував, що після відкриття Ормузької протоки на ринку з'явиться багато нафти, а її ціна має суттєво обвалитися. На його думку, саме це може стати головним фактором, який підриває економіку Росії.Про це він розповів в інтерв'ю Rаdіо NV. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Трамп заявив про завершення війни з Іраном "Основна наша і надія, і те, що може допомогти нам дуже сильно, — це зниження цін на нафту. Зараз ми якраз маємо новини по Ірану, я дуже чекаю на те, щоб ціна почала знижуватись активніше, ніж це є наразі. Це дійсно здатно завдати, я думаю, смертельного удару по росіянах", — заявив Куюн.Він нагадав, що вранці 14 червня нафта торгувалася на рівні 80 доларів за барель, тоді як зовсім нещодавно ціна сягала 100 доларів, а максимум доходив майже до 117 доларів.

Думки експертів розділилися

За словами Куюна, минулого тижня він спілкувався з колегами з Міжнародного енергетичного агентства, ОПЕК та агентства Аrgus. Їхня позиція стриманіша: швидкого падіння цін вони не очікують, оскільки країни витратили значну частину нафти зі своїх резервів і тепер потребують часу для їх поповнення."Трамп говорить, що ціна буде падати, як камінь. Мені здається, такий варіант більш імовірний, тому що постраждало дуже багато нафтовидобувних компаній близькосхідного регіону. Вони будуть зацікавлені качати якомога більше, аби заробити і відновити свої позиції", — розповів Куюн. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ У МЗС Китаю заявили про намір захистити свої судна в Ормузькій протоці

Аргументи на користь обвалу

Як додатковий аргумент експерт навів вихід ОАЕ з ОПЕК, оскільки країна хоче наростити власний видобуток. Він нагадав, що на початку року, коли ОПЕК ще зберігала єдність, ціна на нафту трималася на рівні 60 доларів за барель.Куюн припустив, що ситуація може повторити досвід 2020 року, коли Саудівська Аравія влаштувала справжній обвал цін, аби "провчити" конкурентів — тоді барель опускався до 15 доларів. На його думку, зараз складається схожа конфігурація: сусідні видобувники хочуть збільшити постачання, з Ірану в рамках нових домовленостей знімають санкції, і він теж готовий качати більше, а самі саудити не мають намірів віддавати свою частку ринку."Я ставлю на те, що буде це ралі, і це означає, що нафти буде багато і ціна на неї має обвалитися. Мені чомусь здається, що сценарій саме такий", — підсумував Куюн. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Глава МЗС Індії: США просили купувати російську нафту для стабілізації ринку Нагадаємо, 15 червня президент США Дональд Трамп заявив, що Ормузька протока вже частково відкрита, а повністю доступною для суден стане 19 червня — саме тоді, за його словами, США та Іран планують підписати меморандум про взаєморозуміння.

Держбюджет періоду повномасштабного вторгнення є хронічно дефіцитним і складним. Ми маємо критичну залежність від траншів міжнародних донорів, абсолютну більшість власних податків і зборів (більш як 2 трлн грн щорічно) витрачаємо на сектор оборони та безпеки. За таких умов логіка дій Кабміну мала би бути чіткою: максимальна економія кожної гривні, жорстка адресність соціальних видатків і підтримка бізнесу, що генерує податки. Проте реальність останніх років демонструє дивовижний парадокс: з одного боку, Міністерство фінансів і Верховна Рада посилюють тиск на легальний сектор економіки — підвищують військовий збір до 5% і продовжують його на три роки після скасування воєнного стану, повертають перевірки тощо. З іншого боку, уряд ухвалює рішення про виділення десятків мільярдів гривень на неадресні соціальні програми, де гроші роздаються «всім підряд».

«Гелікоптерні роздачі» мільярдів

У Меморандумі з МВФ зазначено: фіскальний підхід має бути збалансованим. Якщо держава збільшує податковий тиск на бізнес, вона одночасно зобов'язана раціонально використовувати кошти й забезпечувати жорстку адресність соціальної підтримки, тобто допомагати лише тим, хто без цієї допомоги просто не виживе. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Тимчасовий назавжди. Що не так із продовженням дії військового збору Натомість Кабінет міністрів, окрім важливих і корисних програм на кшталт єВідновлення, єРобота, «Кредити 5–7–9», єОселя, страхування воєнних ризиків, запускає й роздачі коштів на близько 45 млрд грн на рік. Програма «Зимова тисяча». Програма «Зимова тисяча» передбачає разову виплату широкому колу одержувачів без верифікації рівня їхніх доходів або майнового стану. Такий підхід не розв’язує структурних проблем соціального захисту: кошти розпорошуються між тими, хто не потребує підтримки, тоді як найбільш уразливі категорії — внутрішньо переміщені особи (ВПО), малозабезпечені домогосподарства, родини загиблих і поранених захисників — отримують ту саму суму, що й забезпечені верстви. Хоча на ці 17 млрд грн річних видатків можна було б забезпечити адресну щомісячну допомогу для понад 1,7 млн найбільш вразливих домогосподарств протягом року — з реальним вимірюваним соціальним ефектом.Одноразова виплата 1500 грн для 13 млн громадян. Одноразова виплата пенсіонерам охопила близько 13 мільйонів осіб — майже половину фактичного населення країни. За наявними даними, серед отримувачів — понад 1,5 мільйона осіб із пенсією вище 10 тис. грн на місяць. Запровадження навіть мінімальної верифікації, наприклад, перевірки наявності нерухомості понад встановлену норму або транспортних засобів через доступні реєстри, дало б можливість скоротити видатки на програму, зберігши підтримку для справді вразливих. Програма «Національний кешбек» (єКешбек). Програма «Національний кешбек» (єКешбек) передбачає виплати до 3 тис. грн на місяць за придбання товарів українських виробників, однак її ефективність залишається сумнівною. За неповний 2024 рік Мінекономіки оцінило ефект програми кешбек у 0,001% ВВП, що в межах статистичної похибки, у наступні роки розрахунків не робили. Крім того, програму розроблено у такий спосіб, що вона поширюється на великий і середній бізнес і не поширюється на малий (виключені з програми підприємці на спрощеній системі), що, по суті, дискримінує малий бізнес. Видатки держбюджету на цю програму оцінюються у 5,6 млрд грн на рік.

Альтернативна математика

Коли бізнес бачить такий розподіл ресурсів, у нього виникає логічне запитання: навіщо ми платимо підвищені податки й у повному обсязі?. Особливо цинічно це виглядає на тлі хронічного недофінансування програм, які справді мають економічний мультиплікатор і здатні рятувати українську економіку. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Новий прогноз МВФ щодо України: інфляція, падіння ВВП та скорочення підтримки від донорів  Провідні економічні аналітичні центри країни запропонували, як можна було б розпорядитися цими 45 млрд грн із реальною користю для держави)Адресна допомога замість роздачі всім. Замість того, щоб роздавати «Зимову тисячу» всім, ці 17 млрд грн варто спрямувати на найменш захищені домогосподарства (ВПО, багатодітні родини, сім’ї загиблих героїв).Порятунок інвестицій і бізнесу. За оцінками Мінекономіки, для запуску повноцінного механізму страхування воєнних ризиків, який дасть можливість залучити приватних іноземних інвесторів і відновити зруйновані малі та середні підприємства, потрібно щонайменше 5 млрд євро на рік. Перерозподіл коштів із роздач населенню чи кешбеку на воєнне страхування або компенсації малому бізнесу, що зупинився через бойові дії, міг би згенерувати тисячі робочих місць і мільярдні податкові надходження у майбутньому.

Рекомендації експертної спільноти

Видатки на соціальні потреби і так зросли на 47,6 млрд грн порівняно з минулим роком і становлять 468,5 млрд грн. На сьогодні в Україні вже функціонують цільові програми з доведеною економічною ефективністю, які демонструють високий мультиплікатор і стимулюють внутрішній попит, про які йшлося вище.Водночас фінансування різних програм без урахування реального майнового стану отримувачів формує викривлені економічні стимули та нівелює мотивацію легального бізнесу до детінізації. Тож провідні економічні аналітичні центри пропонують Кабінету міністрів і парламенту спробувати реалізувати перелічені нижче заходи.Запровадити обов'язкову верифікацію доходів і майнового стану для учасників усіх програм масової соціальної підтримки. Процедуру доцільно реалізувати на базі наявної цифрової інфраструктури (сервісу «Дія» та відповідних державних реєстрів), забезпечивши спрямування коштів виключно найвразливішим верствам населення. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Стратегія «Економіка майбутнього». Що насправді передбачає нове дітище Свириденко Спрямувати зекономлені кошти від зазначених вище програм на капіталізацію програм страхування воєнних ризиків для суб'єктів малого, середнього та великого підприємництва, які безпосередньо забезпечують збереження та створення робочих місць.Запровадити щоквартальну публічну звітність Міністерства економіки та Міністерства соціальної політики щодо результативності державних програм підтримки із застосуванням чітких, вимірюваних КРІ та незалежної верифікації даних.***У період тривалої війни на виснаження макроекономічна стабільність держави безпосередньо залежить від жорсткої фінансової дисципліни. Подальше поєднання посиленого фіскального навантаження на реальний сектор економіки з неефективним розподілом бюджетних коштів створює значні ризики для фінансової системи та стабільності взаємодії з міжнародними фінансовими інституціями.

Нігерія, Нігер та Алжир просувають будівництво Транссахарського газопроводу, який після завершення зможе щороку постачати в Європу до 30 мільярдів кубометрів природного газу як альтернативу російським енергоносіям, від яких ЄС поступово відмовляється. Його загальна довжина становитиме близько 4128 кілометрів.Будівництво вже розпочалося на ділянці в Алжирі, повідомляє Вusіnеss Іnsіdеr. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Прага розглядає Україну як ключовий маршрут для азербайджанського газу

Від джунглів Нігерії до Середземного моря

Маршрут пролягатиме від міста Варрі на півдні Нігерії до алжирського газового хабу Хассі-Р'Мель, який є одним із найбільших центрів видобутку природного газу на континенті. Нова ділянка в Алжирі простягнеться приблизно на 1210 кілометрів.За словами міністра нафти Хамаду Тіні, у Нігері роботи на 720-кілометровій ділянці мають розпочатися на початку 2027 року. Посадовець назвав проєкт історичним та наголосив, що він матиме суттєвий економічний і соціальний вплив на громади, розташовані вздовж маршруту майбутнього газопроводу.Dеutsсhе Wеllе

Стратегічний енергетичний коридор

Очікується, що новий маршрут забезпечить Нігерії додатковий вихід на європейський ринок поряд із вже чинними поставками скрапленого природного газу морем. Для Нігеру проєкт відкриває можливість посилити роль транзитної держави, тоді як Алжир зміцнить свої позиції як одного з ключових постачальників газу в Європу.Міністр енергетики Алжиру Мохамед Аркаб заявив, що Транссахарський газопровід має стати важливим чинником економічного розвитку, створення робочих місць та поглиблення енергетичної інтеграції Африки, а також сприятиме зміцненню регіональної та міжнародної енергетичної безпеки. Наразі Алжир забезпечує близько 12% імпорту природного газу до Європейського Союзу. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Газова криза в Європі. Чи подолають її ЄС і тим паче Україна Інтерес до проєкту зріс після початку повномасштабної війни Росії проти України у 2022 році, коли країни ЄС активізували пошук альтернативних джерел енергії. У Євросоюзі планують, що імпорт російського скрапленого природного газу має припинитися до кінця 2026 року, а постачання трубопровідного газу з Росії до кінця вересня 2027 року.Водночас Транссахарський газопровід матиме конкурента. Йдеться про проєкт газопроводу Нігерія—Марокко, який також покликаний доставляти нігерійський газ до Європи. На відміну від транссахарського маршруту через пустелю, цей проєкт передбачає прокладання трубопроводу вздовж атлантичного узбережжя Західної Африки через низку країн регіону з подальшим виходом до Марокко та європейських ринків. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Кінець епохи LNG: вартість енергії з відновлюваних джерел змушує виробників газу боятися майбутнього Рішення ЄС заборонити імпорт російського газу до кінця 2027 року виглядає переможно лише на папері. На практиці воно фіксує те, що вже відбулося, а не створює нову реальність.Експерт з енергетики Сергій Макогон у статті "Заборона російського газу в ЄС до 2027-го. Чому це не прорив" пояснює, чому дедлайн 2027 року — це не прорив і які ризики це створює для України.

Підвищення цін на енергоносії внаслідок геополітичного краху миру на Близькому Сході та прискорення фактичної й очікуваної інфляції ще раз нагадали про те, що світ стикається зі значними викликами. Глобальна ерозія ланцюгів постачань зазнає чергового удару. Спочатку ковідна криза і розвал звичних логістичних шляхів, потім агресія Московії проти України з потужним бустом енергетичних цін, що і так швидко відновлювалися після обмежень 2020 року, тарифи Трампа з переформатуванням торговельних потоків, блокування Ормузької протоки зі зниженням глобальних поставок нафти, газу і продуктів їхньої переробки. Така частота глобальних стресів докорінно змінює ландшафт економічної стабільності у світі. Разом із песимізмом щодо зниження геополітичної напруженості центробанки стикаються з ситуацією, коли безпрецедентна волатильність і невизначеність стають нормою, потребуючи напрацювання чітких алгоритмів поведінки в нестабільному середовищі.
Інфляційний шок 2021–2023 років також створив сильний слід у пам’яті центробанківського досвіду. Перегляд стратегій монетарної політики Європейським центробанком, Федеральною резервною системою та низкою інших монетарних органів під впливом деструктивних наслідків рекордного за останні 40 років зростання цін продемонстрував, що забезпечення макрофінансової стабільності в непередбачуваному середовищі потребує набагато більш консервативного підходу, ніж загравання з монетарною гнучкістю, можливо, доречною в умовах, коли інфляція ледь відривалася від діапазону 1–2%. І в рамках перегляду монетарних стратегій, і в рамках активних досліджень нарешті починає вимальовуватися певний консенсус із приводу того, якою є оптимальна реакція центробанків на шоки, особливо ті, що пов’язані з глобальними сировинними цінами.








Інфляція прискорюється: що найбільше подорожчало в Україні





Макроекономіка оперує двома основними видами шоків. Шок попиту — це ситуація, коли обсяги випуску (виробництва) та ціни рухаються в одному напрямку. Шок пропозиції, навпаки, це ситуація, коли обсяги випуску (виробництва) та ціни рухаються в протилежних напрямках. Відмінності в природі зазначених шоків мають фундаментальне значення для монетарної політики. В першому випадку відповідь центробанку, що прагне підтримувати цінову стабільність разом із стійкими в довгостроковому періоді темпами економічного зростання, є очевидною. Підвищення ставки, коли попит перегріває економіку, та зниження ставки, коли економіка разом із ціновим тиском сповільнюється, є доволі очевидним і простим варіантом. Натомість у разі шоків пропозиції ситуація не є такою очевидною. Логічне припущення про те, що підвищенням ставки навряд чи можна вплинути на ціни, зростання яких зумовлено зменшенням обсягів пропозиції, стало запрошенням до теоретичного пекла макроекономічних дискусій і справжнього раю критиканства. Таке критиканство буяє з приводу того, що тільки для просвітлених експертів, всезнаючих академіків і справжніх борців за прискорене зростання очевидна фінальна істина правильної реакції монетарної політики на шоки пропозиції, натомість нетямущим центробанкам вона невідома, а тому їм потрібно постійно відкривати на неї очі шляхом агресивного політиканства. Ба більше, для цього у таких критиків є навіть свій лексикон, в якому «інфляція витрат» — це ледь не скрижалі завіту. Хоч як дивно, макроекономічна наука не оперує поняттям «інфляція витрат», натомість вживається поняття «ціновий тиск, зумовлений витратами». Спіраль «зарплати—ціни» є найнебезпечнішим і найрадикальнішим прикладом такого тиску, але за макроекономічним змістом він не є шоком на боці пропозиції в чистому вигляді. В економіці доходи еквівалентні витратам, а тому підвищення зарплат є одночасно і підвищенням витрат, і підвищенням доходів.
Отже, ортодоксальна макроекономічна теорія стверджує, що шок пропозиції потрібно ігнорувати, оскільки реакція на нього призводить до погіршення результату. Ціновий тиск не послаблюється автоматично, а попит зазнає стиснення, що ще більше сповільнює пропозицію. Центробанк, який прагне одразу знизити в часі коливання інфляції та темпів економічного зростання, не досягає очікуваного. Саме такий висновок макроекономічної науки став таким собі стереотипом, відірвався від контексту і перетворився на своєрідну ідеологію. Насправді ситуація набагато складніша.








Ціни на нафту знову пішли вгору на тлі нових ударів США по Ірану





По-перше, далеко не всі випадки тиску на витрати є класичними шоками пропозиції. Іншими словами, факт шоку пропозиції потребує доведення, а це зовсім непросто в умовах реального часу. При роботі з агрегованими даними відокремленні шоків попиту від шоків пропозиції потребує теоретично обумовлених припущень і застосування складних технік макроекономічного моделювання. На ринки впливають різні фактори в один і той самий час. Приклад — поведінка цін на нафту. Далеко не всі випадки зростання нафтових цін зумовлюються скороченням її постачання на глобальний ринок (див. рис. 1).
Дані МВФ та Оur Wоrld іn Dаtа
По-друге, те, що для однієї країни може бути ціновим тиском на боці витрат, у глобальних масштабах може бути випадком експансії попиту, сприятливого макрофінансового середовища чи, навпаки, різкого підвищення премії за геополітичний ризик і невизначеність. На рис. 1 чітко видно, що випадків, коли нафтові ціни зростали без зменшення видобутку, набагато більше, ніж випадків, коли вони зростали внаслідок падіння видобутку. Іншими словами, коливання глобальних цін на сировину (зрештою, не тільки на нафту) значно перевищує коливання обсягів випуску, тобто містить сильний компонент гіперреакції. При цьому глобальні макрофінансові умови (рівень ставок, величина спредів, поведінка вартості активів, доступність транскордонного фінансування, стан ліквідності тощо) і геополітичні ризики значно більше розхитують ціни на первинні ресурси через канал попиту. Саме тому монетарні інструменти будуть дієвими на колективному рівні, навіть якщо на рівні окремої країни це не завжди очевидно.
По-третє, в реальному часі можуть діяти одразу і шоки попиту, і шоки пропозиції. Окрім того, ефекти перенесення сировинних цін на споживчі ціни не є статичними, а залежать від багатьох факторів. Швидкість корекції цін є різною і залежить від структури ринків і конкуренції з боку імпорту. І не менш важливо — очікування. Характер очікувань визначатиме те, наскільки ціновий тиск на боці витрат вдається перекладати на споживача і наскільки споживач вважатиме таке перекладання обґрунтованим. Для центробанків це має принципове значення, оскільки саме від характеру очікувань залежатиме, чи буде шок пропозиції мінливим (транзитивним) або ж він по ланцюжку економічних зв’язків зрушить усю номенклатуру цін у небажаному напрямі. В сукупності для центробанків важливо чітко розмежовувати природу шоків і ідентифікувати те, чи тиск на боці витрат локалізується на окремих ринках або ж поширюється по всій економіці. У разі локалізації цінового тиску можуть спрацювати припущення про мінливий характер шоку, синхронність зміни цін в економіці буде низькою, а інфляційні очікування не зазнають вагомих змін. У випадку ж поширення цінового тиску ситуація змінюється. Зростання цін стає синхронним, ціновий тиск — тривалим, посилюється інфляційна інерція, а інфляційні очікування дестабілізуються.








Іранська криза змусила центробанки по всій планеті терміново змінювати свої плани — Вlооmbеrg





В Україні часто можна почути, що Національний банк повинен робити те, що роблять провідні центробанки, а вони не підвищують ставок у випадку «інфляції витрат». Не дискутуючи з приводу химерності уявлень про такий взірець для наслідування, можна лише зазначити, що провідні центробанки якраз дуже добре подають приклад того, в який спосіб відбуваються реакції на цінові шоки. Рис. 2 демонструє, що монетарні інституції розвинених країн підвищують процентні ставки у відповідь на тиск із боку зростання глобальних цін на енергоносії та продовольство.
Дані МВФ та Банку міжнародних розрахунків
Причому досвід м’якого реагування на прискорення найбільш проінфляційних глобальних цін сформувався між глобальною фінансовою та ковідною кризами, коли економіка перебувала під впливом дефляційних ризиків, а процентні ставки були близькими до нуля. Натомість до глобальної фінансової кризи вищі ставки допускали і більш виразну реакцію на глобальний ціновий тиск. При цьому випадок 2021–2023 років охарактеризувався дещо іншим варіантом реакції. Зростання цін на енергоносії та продовольство спочатку було проігнорованим, але згодом реакція на прискорення інфляції була агресивною. Саме те, з якою швидкістю провідні центробанки підвищували ставки, дало можливість швидко стабілізувати інфляційні очікування та розвернути тренд сировинних цін.
Іншими словами, можна скільки завгодно говорити про «інфляцію витрат», але без рішучих монетарних рішень забезпечити цінову стабільність і створити кращі можливості для економічного зростання неможливо.
Тривалі дослідження оптимальної реакції центробанків на проінфляційні шоки та болісний досвід 2021–2023 років заклали основи появи консенсусу з приводу алгоритмів монетарних реакцій на ціновий тиск із боку витрат.
Інфляційні очікування важливі. Раціональні очікування дають змогу проігнорувати шок на боці пропозиції, але тільки за умови, що економічні агенти чітко розуміють тимчасовий характер такого цінового сплеску і довіряють здатності центробанку вдаватися до сильних ходів із стабілізації інфляції. Інші види очікувань, які часто є більш реалістичним віддзеркаленням психології та економічної поведінки, потребують реакції на посилення цінового тиску, допоки сильна інерційна складова очікувань не перетворила його на затяжну проблему підвищеної інфляції.








Центробанки світу відмовляються від цінних паперів США на користь золота





Заякорення очікувань. Стійкість інфляційних очікувань і гравітаційний вплив на них з боку інфляційної цілі центробанку дають можливість ігнорувати або більш м’яко реагувати на шоки пропозиції. Якщо ж інфляційні очікування мають властивість коливатися і чутливі до погіршення прогнозів та дії позаекономічних факторів, центробанку краще швидше реагувати на прояви інфляційного тиску.
Рівень інфляції та її близькість до цілі. Що вищою є інфляція і що далі вона від цілі центробанку, то більшою є ймовірність, що навіть незначний шок на боці пропозиції швидко поширюватиметься по всій економіці. Також вища інфляція є сигналом того, що поточний стан економіки близький або вищий за потенційне завантаження виробничих потужностей. У таких ситуаціях ціни реагують виразніше, ніж обсяги пропозиції, на обмежувальні монетарні рішення. І навпаки, якщо економіка перебуває в зоні низького інфляційного тиску і є значно нижче за потенційне значення, то ціновий тиск на боці витрат можна проігнорувати або реакцію на нього може бути відтерміновано.
Характер монетарної трансмісії. У випадку добре працюючої монетарної трансмісії центробанк може дозволити собі повільнішу і пізнішу реакцію, оскільки лаги між рішеннями і змінами в поведінці макроекономічних змінних є коротшими. Натомість, якщо монетарна трансмісія не працює швидко (надмірна ліквідність банківської системи, концентрація банківського ринку тощо), то реакція має бути швидшою і суттєвішою.
Характер зв’язку між інфляційним тиском і відхиленням економіки від свого потенційного значення. Традиційно вважається, що такий характер визначається позицією ділового циклу. Але глобальні структурні фактори також справляють свій вплив. Що відкритішою є економіка, що більше вона інтегрована в глобальні ланцюги постачань, то менше інфляційні процеси в економіці визначаються внутрішньою циклічною позицією. Інфляційні очікування і глобальні шоки на боці пропозиції відіграють більшу роль. А тому для центробанків важливим є розуміння не тільки профілю інтеграції національної економіки з глобальною, а й процесів, які відбуваються в останній.
Складність факторів, які стоять за поведінкою інфляції, позначається на тому, що дуже часто незмінність центробанківських ставок — це і є обґрунтована відповідь. Натомість непопулярні підвищення ставок потребують додаткових зусиль щодо донесення інформації до стейкхолдерів. Транспарентність монетарних інституцій покликана формувати розуміння того, як вибудовується ланцюжок аргументів щодо ухвалення монетарних рішень, які покликані пояснювати і переконувати. І завдяки цьому впливати на економічну поведінку.

У Федеральної резервної системи (ФРС) новий керівник — Кевін Максвелл Ворш, улюбленець Дональда Трампа, запропонований ним на цю посаду ще у січні й остаточно затверджений днями.
Ротація керівників ФРС завжди напружено сприймається ринками — передусім через ризики втрати спадковості монетарного курсу. Наприклад, після призначення головою ФРС Алана Грінспена 1987 року ринки впали на 30% («чорний понеділок»). Ці ризики існують і зараз.
Кожна каденція Трампа на посаді президента розпочинається зі скарг на те, що у нього немає «свого керівника ФРС». Нарешті, призначаючи Ворша, Трамп заявив, що раніше «у нього був гнилий керівник ФРС», а тепер буде «хороший». Якщо включити антоніми до трампівських характеристик Пауелла, тепер буде «свіжий».
Однак це лише частина «компліментів» американського президента на адресу вже колишнього керівника ФРС. Трамп називав Пауелла і «дураком», і «гальмом» — і все через те, що той «не хотів» знижувати базову ставку для насичення економіки дешевими кредитами. Але так було не завжди.








Волатильність облігацій США впала до довоєнного рівня: вона не враховує ризики, які можуть змінити ситуацію — Вlооmbеrg





У листопаді 2017 року саме Трамп, перебуваючи на посаді президента, висунув кандидатуру Джерома Пауелла на посаду голови ради керуючих ФРС. Сам процес висування був обставлений у найкращих традиціях реаліті-шоу — не вистачало лише знаменитого трампівського «Ти звільнений!» на адресу Джанет Єллен. Подання Пауелла відбувалося в Рожевому саду Білого дому, що мимоволі спонукало процитувати Сааді: «Коли я був поруч з милим батьком, здавалося, я був вінчаний царським вінцем. Навіть коли муха мені сідала на лоб, хвилювалася вся моя тривожна родина». Відносини Трампа і Пауелла справді нагадували майже родинні.
Отже, 2017 року Трамп «ненавидів» Джанет Єллен — до речі, дружину Нобелівського лауреата Джорджа Акерлофа, — приблизно так само, як зараз «ненавидить» Пауелла. У чому причина такої послідовності?
Інвестиційна привабливість Індії та Китаю поступово зростала, так само, як і їхній промисловий потенціал. Заводи відкривалися в Шанхаї і закривалися, умовно кажучи, у Детройті. Америка дедалі менше брала участь у генеруванні кінцевого матеріального продукту, дедалі більше йдучи у сферу послуг, інновацій та інформаційних технологій.
Головний фінансовий удар для США — Китай, який зазіхнув навіть на святе: складання іРhоnе. Намагаючись повернути виробництва американських транснаціональних компаній на батьківщину, Трамп під час першої каденції ініціював зниження корпоративного податку з 35 до 20%. Але цього виявилося замало. Не високі податки штовхають американські фінансово-промислові групи у Китай та інші країни, що розвиваються, а рівень основних операційних витрат. Щоб змусити компанії повернутися в «рідну гавань», необхідно кардинально знизити ці витрати, зокрема, з допомогою здешевлення кредитів (улюблена стратегія Ердогана, щоправда, вона призводить до високої інфляції, якої ФРС «не любить»).

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Санкційній глухий кут США: як Іран звів нанівець «Економічну лють» США — Вlооmbеrg



Призначення Пауелла тоді стало продовженням тренду на залучення в систему держуправління інвестиційних банкірів. Пауелл керував інвестиційним фондом Саrlylе Grоuр — неофіційним «гаманцем» республіканців, де працювали Буш-старший і Буш-молодший, держсекретар Джеймс Бейкер, міністр оборони Франк Карлуччі та навіть прем'єр-міністр Великої Британії Джон Мейджор. Пауелл також був пов'язаний із Віраrtіsаn Роlісy Сеntеr — «мозком» консервативного Вашингтона, де моделювалися кризові сценарії та розроблявся план відновлення американської могутності через протистояння з економічним зростанням Китаю. Деякі аналітичні розробки цього центру повторювали слогани першої передвиборної кампанії Трампа. Нобелівський лауреат Джозеф Стігліц назвав призначення Пауелла нападом на базові інститути США і першим кроком до політизації монетарної системи країни.
Таким чином, під час першої каденції Трамп намагався «зламати» Єллен і примусити її знизити ставки. Не вийшло — «на прощання» у грудні 2017-го вона їх підвищила. Тоді Трамп вирішив поставити «свого» керівника ФРС із чітким «партійним наказом» знизити ставки.
Проте одразу після призначення Пауелл почав... підвищувати ставки: у березні 2018 року — до 1,75%, у червні — до 2, у серпні — до 2,25, у грудні — до 2,5%. Це викликало справжню бурю з боку Трампа: такої «зради» він не очікував. Знижувати ставки Пауелл розпочав лише з липня 2019-го. І лише під час пандемії ставки ФРС впали до 0,25%, але вже напередодні приходу до влади Байдена. Тобто Пауелл знизив ставки для найголовнішого політичного ворога Трампа. В усякому разі так це виглядало з вікна Трамп-тауера.
Тепер Трамп призначає Ворша — теж інвестбанкіра — і проводжає Пауелла ще гіршими словами, ніж колись Єллен.
Нове призначення відбувається на тлі тривожних тенденцій у фінансовій системі США.








Нафта подешевшала на 6% на тлі очікувань мирної угоди між США та Іраном — Rеutеrs





Дані про динаміку трежеріс станом на 31 березня 2026 року виявили масовий розпродаж. У березні трежеріс купували лише Британія, Ірландія, Німеччина, Кайманові Острови та Гонконг. Британія стала справжнім насосом системи, рятуючи її від кризи ліквідності: за березень 2025-го — березень 2026 року вона влила у трежеріс майже 148 млрд дол., у тому числі у березні — майже 30 млрд.
Китай продовжував скидання: мінус 113 млрд дол. за 12 місяців, мінус 41 млрд дол. у березні.
З несподіваного: до березня Японія була нетто-покупцем трежеріс на понад 100 млрд дол. за рік. Але у березні 2026-го сталося несподіване — вона продала трежеріс на 48 млрд дол., перевищивши навіть продажі Китаю на 7 млрд дол. Це не геополітичний розрив: найшвидше, найбільші японські інвестори — банки, страхові компанії — очікують зниження цін на трежеріс, тобто зростання їхньої прибутковості. А це означає, що ключові ринкові гравці почали закладати у базові прогнози не зниження базової ставки ФРС (що було консенсусним очікуванням), а її підвищення.
Нещодавно низка інвестфондів опублікувала прогнози з аналогічними висновками. Поки що йдеться про ймовірність, а не про стовідсоткові очікування. Основна причина — зростання глобальної інфляції внаслідок енергетичної кризи. У США дефлятор споживчих витрат уже перевищує 3%. Якщо ФРС підвищуватиме ставки у відповідь на інфляцію, продавати трежеріс зараз — максимально раціональне рішення.
Саме так і вчиняли у березні Сінгапур (мінус 5,7 млрд дол.), Канада (мінус 6,9 млрд), Саудівська Аравія (мінус 10,8 млрд), ОАЕ (мінус 5,8 млрд дол.). Традиційно продовжили продавати Бразилія (мінус 2,6 млрд дол. у березні та мінус 40,4 млрд дол. за 12 місяців) та Індія (мінус 7,8 млрд і 57 млрд, відповідно). Сумарно Китай, Індія та Бразилія скинули трежеріс за 12 місяців на 210,4 млрд дол., у тому числі у березні — на 51,2 млрд. БРІКС системно уникає долара як резервного активу.
Американські фондові індекси тим часом перебувають на історичному максимумі — темп відновлення вдвічі перевищив весняний обвал на тлі початку війни в Перській затоці. Є кілька базових факторів зростання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Інвестаналітики попередили про ознаки "економічної бульбашки" на фондовому ринку США — FТ



Перший — збільшення грошової маси за відсутності масштабної програми кількісного стискання з боку ФРС. Світова грошова маса за агрегатом М2 зростає зі швидкістю 8% на рік і вже перевищила 120 трлн дол. в еквіваленті. Агрегат М2 у США зростає повільніше — 5% на рік, але для Америки це високі темпи; наразі він перевищує 22 трлн дол. Існує сильна кореляція між темпами зміни М2 і динамікою американського фондового ринку: доки зростає грошова маса і ФРС не продає активно свого портфеля цінних паперів, вилучаючи ліквідність, фондовий ринок США зростатиме.
Другий фактор — структурна диспропорція. Світовий фондовий ринок сьогодні — понад 150 трлн дол., з яких американський — більш як 70 трлн, тобто майже половина. При цьому частка агрегату М2 США у «кошику» світових грошей — лише 15%. Диспропорція майже триразова. Вона формує довгостроковий глобальний попит на долар, блокуючи його сильне ослаблення, але водночас робить американський експорт і реіндустріалізацію заручниками глобального статусу долара.
Таким чином, складається парадоксальна картина: Китай лідирує у реальному виробництві (за рахунок плавної девальвації юаня та слабкого глобального попиту на нього), а США — у «виробництві» фінансових активів (за рахунок сильного долара та високого глобального попиту на нього).
Зараз США роблять ставку на утримання глобального лідерства через штучний інтелект. Іде низка ІРО таких гігантів, як ОреnАІ, Аnthrоріс (конкурент ОреnАІ), SрасеХ (який нещодавно поглинув Х.АІ Соrр). Цим проєктам потрібні сотні мільярдів глобальних інвестицій. Обвалити ринки зараз — означає позбавити ШІ-сектор цього фінансування, а американський бігтех загалом — трильйонів доларів.








Трамп заявив, що мирну угоду між США та Іраном «в основному узгоджено»





Крім того, 1% американських сімей контролюють 50% національних активів на фондовому ринку, а 10% сімей — понад 90%. Падіння ринку — це їхнє збіднення, тому вони лобіюватимуть відносно високу споживчу інфляцію (реально вище 3–4%), за яку заплатять решта 90% американських сімей. Це формуватиме передумови для соціальної нерівності та розколу, але, контролюючи інформаційні мережі, ці ризики можна довго мінімізувати. Невдоволення реднеків породжує попит на таких політиків, як Трамп. Ось тільки Трамп належить до того самого 1% і, судячи з усього, непогано заробив на фондовому інсайді.
Чи може бути торпедована ця фондова модель нагромадження капіталу? Так, але лише через гіперінфляцію (для США понад 10%) або кризу в системі держборгу (що менш імовірно). Нафтова криза та світова посуха (великий маловодний період) можуть стати точкою відліку інфляційної кризи. Питання в масштабі: чи виявиться він достатнім для розвороту глобальних ринків донизу.
Завершення війни в Перській затоці може нарешті дозволити Трампу «знизити ставки». Рішення, звісно, прийматиме ФРС, але під впливом Ворша. Втім, якщо нафтова ескалація та продовольча криза поглибляться, Воршу не залишиться нічого іншого, як ставки підвищити.
Тоді Трамп прокляне його, як і Єллен та Пауелла до нього.

Отже, негативний сценарій таки справдився. ВВП України у першому кварталі 2026 року вперше з 2022-го впав порівняно з аналогічним кварталом минулого періоду (першим кварталом 2025-го).Темп падіння — мінус 0,5%. Але тут також важлива динаміка відносно попереднього, четвертого, кварталу 2025-го, де спад більш глибокий — мінус 0,7% (див. рис.). Наскільки це небезпечно під час війни, і спробуємо розібратися.ZN.UАЯкщо падіння валового продукту триватиме й у другому кварталі 2026 року, це вже буде офіційна рецесія.Рецесія під час війни — це крах моделі військового кейнсіанства (або взагалі незапуск цієї моделі). Це до певної міри вирок економічному блоку уряду.Хоча у таких досить різких оцінок, звісно, будуть і свої критики, які скажуть: «Так це ж уже було», маючи на увазі 2022 рік, який характеризувався карколомним падінням ВВП на 29% за підсумками року.Втім, ця аналогія буде вкрай некоректною. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ У НБУ заявили, що жорстка монетарна політика не шкодить відновленню економіки Структурна перебудова економіки під час війни проходить через кілька важливих етапів:1) структурний шок економіки і стрімке падіння в пошуках точки нової динамічної рівноваги. Саме це і відбулося 2022 року;2) відскік від дна падіння та зростання на низькій статистичній базі порівняння — період 2023–2024 років;3) вихід на крейсерську швидкість зростання відповідно до нових структурних видозмін на рівні 5% . Це мало статися 2025 року, але динаміка зростання тоді становила лише 1,8%.Після проходження економікою третього етапу можуть відбутися дві протилежні трансформації: економіка, як витязь на роздоріжжі, або переходить у тренд крейсерської швидкості на стимулі державного оборонного замовлення, або поступово згасає та прямує до рецесійного тренду.Тож розглянемо причини падіння на прикладі виробництва сільськогосподарської продукції.Індекс виробництва сільгосппродукції у січні—березні 2026 року ще продовжував мінімально зростати на 1,2%. Але це вже менше, ніж у січні-лютому ( 1,7%), і значно менше, ніж у січні поточного року ( 3,2%).Фактор війни був рамковим для всіх груп виробників аграрної продукції. Але аграрні підприємства, передусім великі, наростили виробництво на 9,2%. Водночас виробництво в особистих господарствах населення впало на рівень 84,3% від аналогічного періоду минулого року, тобто на 15,7%! Чому такі різні тренди в одній галузі? ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Нацбанк погіршив прогноз зростання ВВП: як це вплине на розвиток економіки? Діє цілий набір факторів:

доступ до логістики, транспорту, залізниці; доступ до портів, елеваторів; доступність кредитів; відсутність держпідтримки у вигляді закупівель продукції до держрезерву для стабілізації внутрішніх цін; неможливість бронювання працівників для сімейних господарств; націленість системи держпідтримки виключно на великі компанії, а не на сімейні.

Таким чином, бачимо фактично знищення сімейних аграрних господарств, причому на тлі відкриття «великого» ринку землі.При цьому великий аграрний бізнес активно перекроює ринок під себе. Бо має порти, залізниці, пільгові кредити, логістику, лобізм в уряді, бронювання працівників.Тим часом у сусідній Польщі сімейне аграрне господарство визначено у Конституції як основа для формування земельних відносин та аграрного ринку в країні. В Україні ще до повномасштабної війни вносити таку норму до Конституції України в рамках земельної реформи влада так і не захотіла.У цьому контексті важливою законодавчою ініціативою було б запровадження системи бронювання в особистих селянських і малих фермерських господарствах. Наприклад, бронювання одного працівника в рамках особистого селянського господарства та кількох працівників для окремого малого фермерського господарства.Оцінюючи глибину падіння, звісно, не треба легковажити фактором енергостійкості економіки, яка скорочується внаслідок російських ударів. Економіка як мішень: Залужний про нову стратегію воєн Енергетика в першому кварталі 2026 року впала на 15%. Так, ключова причина — удари РФ. Але є одна важлива деталь. В умовах обмеженості генерації та можливостей із передачі електроенергії в першому кварталі 2026-го року 2025-го спостерігалося скорочення промислового споживання електроенергії, особливо влітку, коли не використовувалася навіть частина ліміту з імпорту електроенергії. Тому тут спостерігається певна діалектична взаємопов’язаність деіндустріалізації економіки та енергетичної кризи.Наскільки сильно впливає фактор енергетики на економіку, яка вже майже на 90% за структурою ВВП «сидить» на АПК, видобутку сировини та секторі послуг?На сьогодні наш профіль деіндустріалізованої економіки залежить від фактора енергетики вже не так лінійно, як у класичному промисловому форматі розвитку.Наприклад, чому фактор енергетики не вплинув на зростання аграрних корпорацій на 9% за підсумками першого кварталу 2026 року? Адже за цей же період агровиробництво в особистих господарствах селян впало майже на 16%. Як на ці процеси вплинув фактор енергетики? Дуже опосередковано.Така відмінність уже є наслідком політик і практик економічного блоку уряду.Уряд створює максимально сприятливі умови для корпорацій і трейдерів і максимально токсичні для особистих селянських господарств, малого та середнього бізнесу.Аналізуючи формулу ВВП за витратами, дуже легко знайти головну причину падіння економіки.ВВП за витратами — це сума споживчих витрат населення, інвестицій бізнесу та державних витрат плюс чистий експорт або мінус чистий імпорт.Мінус чистий імпорт — це і є так зване вирахування імпорту. Власне, цей індикатор у першому кварталі 2026 року зріс майже на 28%. Перевищення імпорту над експортом вираховується з показника ВВП. Динаміка торговельного балансу — це вже спільна відповідальність уряду та НБУ. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ ЄС збирається скоротити квоти на імпорт сталі на 47%: Україна може втратити понад 1 млрд євро експорту — Fіnаnсіаl Тіmеs Звісно, ми купуємо багато критичного імпорту. Але через суттєве зростання внутрішніх цін у доларовому еквіваленті всередині країни було знищено значну частину внутрішнього виробництва споживчих товарів, які замістив імпорт, але які наша економіка могла виробляти навіть під час війни.Крім того, проблема імпорту не нова. Він критично зростав усі останні роки, а 2025-го від’ємне торговельне сальдо перевищило 50 млрд дол., або 25% ВВП. На ці серйозні сигнали ніхто не звертав уваги, особливо на фіктивний імпорт.Падіння ВВП під час війни — дуже небезпечний прецедент. Тому що, на відміну від мирного часу, в уряду під час війни є широка лінійка інструментів і компенсаторів у вигляді високого рівня державних витрат. Якщо ці інструменти ефективно використовувати, ВВП зростатиме навіть за імпортного вирахування та падіння в енергетиці, тобто збільшуватися за допомогою сектора послуг, ОПК, будівництва та бюджетних видатків.Невміння правильно користуватися такими інструментами призводить до того, що на п’ятому році війни уряд не може правильно відкалібрувати державну політику. Приміром, ту ж таки програму компенсації відсоткових ставок за кредитами (5–7–9). Чому бронювання працівників не запроваджено в сімейних аграрних і фермерських господарствах, хоча така процедура є в аграрних корпораціях? Чому монетарні інструменти не застосовуються для запуску програм розвитку ОПК, будівництва, енергетики? Невміння уряду користуватись інструментами військового кейнсіанства і є справжньою причиною падіння ВВП під час війни.Якби Україна зараз розвивалася в умовах збалансованого зовнішньоторговельного балансу, ми могли б зростати з темпами понад 5%. За час війни "Метінвест" вже інвестував майже 40 мільярдів у економіку України Для цього з 2022 року потрібно було розвивати модель мережецентричного промислового розвитку у вигляді створення невеликих одно-двоцехових виробництв із чисельністю співробітників до 50 осіб, які формували б значні конгломерати контрагентів-субпідрядників навколо віртуальних цифрових державних холдингів-замовників, а також конгломерати розвитку в рамках галузевих і міжгалузевий кластерів.Мережецентрична мала індустріалізація могла б у такому разі спиратися на децентралізовану енергетику та мережу технологічних і технічних навчальних центрів по всій країні. Знищити таку модель ударами з повітря неможливо.Тобто уряд повинен був розробити три взаємопов'язані політики:

промислову у вигляді мережецентричної малої індустріалізації; енергетичну у форматі децентралізованої енергетики на базі диверсифікованих джерел енергії; освітню, націлену на отримання населенням технічних навичок і компетенцій.

Однак це не цікаво уряду. Тому що набагато «приємніше»:

купувати імпорт за міжнародну фінансову допомогу;«пиляти» базову генерацію за прикладом «Енергоатому»;«пиляти» держзамовлення для вищих навчальних закладів для підготовки тисяч «юристів-економістів», які не потрібні на ринку праці.

До чого це призвело?До деіндустріалізації, втрати внутрішнього ринку і того самого «вирахування імпорту з ВВП». І цей процес лише посилюється.У квітні 2026 року, за даними митниці, зростання імпорту становило 56% і досягло майже 10 млрд дол. За січень—квітень 2026 року імпорт становив понад 33 млрд дол. Дефіцит торговельного балансу за цей період — понад 19 млрд дол. (зростання на 68%), тобто за підсумками року цей показник перевищить 60 млрд дол.Та якщо імпортне вирахування з ВВП досягне 50% від загальної динаміки змін валового продукту, а до цього моменту залишилося зовсім трохи, наша економіка почне падати, і цей процес буде вкрай важко зупинити.Процес падіння стане тоді невідворотним і безперервним, як танення снігу навесні, а імпортне вирахування «зжере» національний ВВП і національну економіку. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Військові витрати світу зростають 11-й рік поспіль: Україна витратила 40% ВВП Тоді ми перетворимося на військовий фронтир без внутрішньої економіки, життєдіяльність якого підтримуватиметься лише зовнішніми ін'єкціями дедалі нових і нових кредитів.Тобто формується своєрідна економічна рецесійна спіраль. З одного боку, імпорт «зжирає» ВВП і «вбиває» внутрішню економіку. З іншого — відбувається різке зростання державного боргу. У результаті сформується фінансова банкрутна модель: відношення держборгу до ВВП перевищує 100%, вартість обслуговування боргу наближається до 5% ВВП, а внутрішня економіка при цьому скорочується, як шагренева шкіра.Європі, до речі, така модель відносно підходить, адже Україна постачає в ЄС сировину, в тому числі мінеральну, а гроші, які ЄС виділяє Україні, значною мірою повертаються назад через купівлю європейських товарів («Європа — наш тил»). Це механізм непрямого субсидування європейських виробників транзитом через Україну, де гроші лише «ночують».При цьому ЄС постійно каже нам, що «Україна, виходячи з існуючих параметрів економіки, не готова стати членом ЄС». Так, за такої економічної моделі справді не готова. Але ця модель ризикує стати хронічною хворобою.Колись економісти описали параметри «голландської хвороби». Хтозна, може, нашу нинішню економічну модель теж опишуть у підручниках і назвуть «українською». Коли країна-фронтир за неадекватної політики уряду втрачає свою економіку на тлі уявної макроекономічної стабільності, що тримається лише на зовнішніх кредитах.

Корупційний скандал, пов'язаний із «плівками Міндіча», в розпалі. Серед фігурантів записів керівництво одного з найбільших банків країни, а в контексті згадується й прізвище голови Національного банку. Регулятор відреагував офіційними заявами та адміністративними провадженнями, однак питань до нього менше не стало.Утім, скандал — лише один із викликів, з якими одночасно змушений працювати Національний банк. Війна на Близькому Сході б'є по цінах на енергоносії та розкручує інфляційну спіраль. Найважча за всю історію зима залишила після себе зруйновану енергетику, рекордний імпорт і глибокий дефіцит торговельного балансу. Підвищений податок на прибуток банків, який мав бути тимчасовим, перетворюється на системне гальмо кредитування. А попереду стрес-тестування банківської системи за сценарієм, який сам НБУ називає надзвичайно жорстким.Про все це і не тільки ZN.UА поговорило з головою Національного банку України Андрієм Пишним.— Андрію Григоровичу, дякую за ваш час і за можливість поспілкуватися. У нас чимало питань для обговорення, але серед них є тема, що цікавить значно ширше коло читачів. Тож пропоную почати з неї. Погоджуєтесь? Чудово.

Бліц по «плівках Міндіча»

— Чи перевіряє Національний банк вплив сторонніх осіб на діяльність «Сенс Банку» з огляду на його згадку у «плівках Міндіча»?— Наразі НБУ порушено два адміністративні провадження в рамках оцінки відповідності кваліфікації та професійної придатності. Перше стосується голови правління банку. Воно пов'язане з фактами, виявленими під час перевірки Національного банку та задокументованими компанією, яка здійснювала fоrеnsіс-дослідження. Так працюють наглядовий напрямок і моніторинг корпоративного управління.Ми хочемо перевірити — і вважаємо це нашим безпосереднім обов'язком — причетність посадових осіб до діяльності, задокументованої належним fоrеnsіс-дослідженням, яке встановило, що в банку за попередніх акціонерів функціонувала таємна, наскрізна і ретельно відбудована система управління банком: таємні протоколи, приховані органи управління, «таємні керівники», таємні комітети, окремі закриті регламенти і документообіг, управлінська та операційна ієрархії.Друге адміністративне провадження Національного банку стосується перевірки відповідності критеріям незалежності голови наглядової ради з огляду на оприлюднену інформацію щодо наглядової ради банку. Перевірка щодо НР також триває. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ У Нацбанку пояснили, чому продають "Сенс Банк" та прокоментували зв’язки з "Мідасом" Водночас ми у своїй заяві відкрито заявили: високий стандарт корпоративного управління передбачає, що акціонер, наглядова рада або окремі члени самі реагують на репутаційні виклики, що створює обґрунтовані очікування щодо ухвалення рішення про відсторонення відповідних посадових осіб на період службового розслідування. Як ми знаємо, це відбулося.Надалі ми в рамках регуляторних дій продовжимо досліджувати ці обставини та ухвалимо рішення в межах повноважень.— Чи планує Національний банк ініціювати зміну менеджменту чи наглядової ради «Сенс Банку»?— У Національного банку немає таких повноважень. Менеджмент обирається наглядовою радою.Нам дуже важливо в цій ситуації з водою не виплеснути дитя. Стаття 7 Закону «Про банки і банківську діяльність» чітко визначає розподіл повноважень у системі корпоративного управління державними банками між акціонером, наглядовою радою та менеджментом. Там передбачено відповідні гарантії для того, щоб наглядова рада не перебирала на себе повноваження акціонера, а акціонер не втручався в діяльність наглядової ради. Тож рішення щодо менеджменту — виключно повноваження наглядової ради.Щодо самої наглядової ради, то це виключно повноваження акціонера. Зараз ми моніторимо, як наглядова рада реагує на існуючі виклики, які заходи вживає акціонер, і братимемо цю інформацію до уваги, оцінюючи якість корпоративного управління: його прозорість і здатність реагувати на зовнішні виклики.— Яким чином усі ці кроки можуть обмежити вплив Василя Веселого на фінустанову?— Мені нічого не відомо про якийсь вплив Василя Веселого. Це питання обговорювалося на засіданні тимчасової слідчої комісії,  я та Правління НБУ взяли до відома всі відповіді — і голови Правління, і голови наглядової ради. Якщо такі факти відомі та задокументовані, вони мають бути розслідувані. Наразі у Національного банку інформації про відповідний вплив немає.— Як часто Василь Веселий бував у Національному банку з жовтня 2022 року?— Василь Веселий у Національному банку не буває.— Наскільки ми розуміємо, пропускна система Національного банку фіксує всіх, хто заходить і виходить, тож ваші слова можна підтвердити документально.— Безумовно. Можливо, в рамках якихось наглядових процедур він тут і бував — ми знаємо, що пан Веселий виконував функції радника. Втім, наразі мені про такі факти не відомо.— Ми можемо попросити цю інформацію, щоб зняти всі питання?— Думаю, якщо ви звернетеся з відповідним запитом, ми його належним чином розглянемо.— Ми не можемо отримати цю інформацію просто зараз?— Навряд чи я зараз готовий це зробити, щоб з’ясувати, знадобиться певний час. Національний банк — режимний об’єкт, а доступ до системи — регламентна процедура. Давайте не витрачати на це час інтерв'ю.— Це був би чудовий доказ ваших слів, хіба ні?— Що я маю довести? Навіщо ця театральність?— Що його тут дійсно не було.— Я вже відповів, до мене візитів не було, щодо уточнень про його візити в НБУ ми надамо вам інформацію за результатами перевірки (за наданою згодом інформацією від НБУ, Василь Веселий мав два візити до Національного банку 2024 року для зустрічей із співробітниками наглядового блоку. — Ю.С.).— На плівках Тимур Міндіч запитує Рустема Умєрова, чи «викликав він Пишного». Ви заявили, що жодних комунікацій не було. Але чому взагалі прізвище голови Національного банку могло бути згадане в такому контексті і в такому формулюванні?— Мені немає що додати до моїх попередніх коментарів: я не мав жодної комунікації і жодних обговорень із фігурантами на плівках. Не можу пояснити, що в головах у цих людей. Гадки не маю. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Умєров, Жумаділов та Пишний не прийдуть на наступне засідання ТСК по "Міндічгейту" — За даними слідства, майже 100 мільйонів доларів виведено через схеми в «Енергоатомі», і жоден банк не подав звіту про підозрілі операції. Це некомпетентність чи щось гірше?— Я не можу ані підтвердити, ані спростувати цю інформацію — вона потребує перевірки та аналізу нашими фахівцями кожного окремого кейсу. Проте зазначу, що до Національного банку від правоохоронних органів не надходило жодних конкретних фактів, які свідчили б про дії або бездіяльність будь-якого банку відносно неправомірних операцій цього суб’єкта господарювання. Адже Національний банк не має мандата на проведення слідчих дій. Я більш ніж переконаний: якщо Національний банк у межах своїх наглядових дій фіксував відповідні операції, він доводив цю інформацію до відома відповідних органів, у тому числі правоохоронних. Це стандарт, і це так працює. Втім, щось конкретне щодо «Енергоатома» я можу сказати лише після того, як заглиблюся в тему. Зараз такої інформації в мене немає.Але я переконаний у компетентності Департаменту фінансового моніторингу НБУ.Національний банк України— Нагадайте, будь ласка, хто з членів правління опікується фінмоніторингом?— Дмитро Олійник — він відповідає за вертикаль банківського нагляду.— Якщо в країні лише вісім банків, які імпортують долари, невже справді не можна з'ясувати, який із них завіз в Україну долари в упаковці Федерального резерву США, знайдені в офісі фігурантів корупційної схеми в «Енергоатомі»?— Банки здійснюють транскордонне переміщення готівкової валюти на підставі банківської ліцензії та відповідних договорів із контрагентами, а переміщення готівки через митний кордон України підлягає декларуванню відповідно до вимог законодавства.Банки-імпортери в подальшому на території України або продають валюту іншим банківським установам, або використовують для потреб власних клієнтів.Водночас в Україні не існує єдиного централізованого реєстру, який дозволяв би за штрих-кодом пакування, маркуванням Федеральної резервної системи США або серійними номерами банкнот встановити конкретний банк, через який певна упаковка готівкової валюти потрапила на територію України.Також слід враховувати, що право на ввезення готівкової іноземної валюти в Україну мають не лише банки та Національний банк України, а й юридичні та фізичні особи за умови дотримання вимог валютного та митного законодавства.Хочу також зазначити, що у 2023–2025 роках Національний банк не здійснював операцій з підкріплення кас банків готівковою іноземною валютою. Банки забезпечували підкріплення власних кас самостійно на підставі договорів з іноземними контрагентами.— Наразі існує якийсь процес фіксації та реєстрації таких операцій? Банки обліковують у себе, що вони купили, коли, як завезли, які номери купюр?— Певний облік, безумовно, ведеться. Можливість відстежити конкретну упаковку або конкретні купюри залежить від наявності та повноти вихідних даних, що можна перевірити у межах окремого розслідування правоохоронних органів чи інспекційної перевірки банку. Якщо Національний банк отримає відповідний запит, він, як завжди, надасть усю необхідну інформацію та проведе перевірку банку.Хочу звернути вашу увагу і на те, що починаючи з 24 лютого 2022 року на період дії воєнного стану діють обмеження на видачу готівкової іноземної валюти з рахунків клієнтів: не більш як 100 тисяч гривень в еквіваленті на день відповідно до постанови Правління НБУ №18. Таке обмеження фактично унеможливлює видачу клієнтам стандартних банківських упаковок банкнот номіналом 100 доларів США з маркуванням емітента, оскільки сума в такому пакуванні суттєво перевищує встановлений ліміт. Банкам заборонено проводити операції, які спрямовані на обхід зазначеного обмеження.— Станом на зараз ви не отримували таких запитів?— На моїх радарах такого запиту немає.— Ви можете підтвердити, що не були присутні на засіданні парламентської тимчасової слідчої комісії у справі «Мідас» через термінове відрядження? Адже з'являлася інформація про те, що того дня ви перебували в будівлі Національного банку і проводили наради.— Категорично спростовую цю інформацію — вона абсолютно не відповідає дійсності. Відрядження було плановим, про що я заздалегідь попередив ТСК. Я працював за межами Києва. Голова тимчасової слідчої комісії чітко сказав, що отримав усі наявні підтвердження мого відрядження. Давайте не домішуватимемо сюди кампаній із моєї дискредитації, які системно тривають упродовж останнього часу.— Ми ж зустрілися, щоб зняти всі питання, щоб не залишалося жодних підстав для сумнівів. Тож останнє запитання цього бліцу.Як часто ви спілкуєтеся з Андрієм Єрмаком?— Ми дуже давно не спілкувалися.— Дуже давно — це місяць, пів року, рік?— Востаннє — ще за кілька місяців до його відставки, в рамках робочих нарад в офісі президента.Мені шкода, що ми закінчуємо цей блок, оминувши, по суті, саму логіку побудови корпоративного управління, адже саме з цього ми мали б розпочати розмову.Національний банк протягом останніх трьох років наполягав на оновленні стратегії держбанків. Саме в стратегії має міститися чітке визначення напрямків діяльності та цілей кожного з державних банків, що мають відповідати стратегічним настановам, які визначає власник — держава. А також бачення щодо трансформації та приватизації держбанків: конкретні строки та кроки на шляху зменшення частки держави в банківському секторі. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ У ВРУ виликали главу НБУ Пишного, а для виклику Проніна не вистачило голосів Якби ви мене запитали, чи повинні держбанки фокусуватися на обслуговуванні грального бізнесу, то почули б відповідь: на моє переконання, держбанкам є чим займатися, крім грального бізнесу. Поготів. І я послідовний у цьому питанні. Можете пересвідчитися на прикладі Ощадбанку. Коли 2014 року я його очолив, це був єдиний банк, який мав ліцензію на випуск лотерей і міг не просто займатися транзакційним обслуговуванням, а й стати повноцінним оператором ринку лотерей. Цього не сталося. І моя думка не змінилася, а лише зміцнилася. Але визначити, чи працювати конкретному банку з цим сегментом або ж ні, мають наглядова рада і власник банку, а не регулятор.Насамкінець, для того щоб остаточно виправити якусь асиметричну оптику щодо розподілу повноважень, нагадаю, що Національний банк не має жодного представника в жодній із наглядових рад.

Міжнародне фінансування і торговельний баланс

— Рада ЄС нещодавно схвалила кредит на 90 мільярдів євро, з яких 2026 року Україна отримає 45 мільярдів євро. Як НБУ переоцінює ризики платіжного балансу з урахуванням цього рішення і чи достатньо цих обсягів для покриття потреб, визначених у базовому прогнозі?— Сподіваюся, що доступ до ресурсу за Ukrаіnе Suрроrt Lоаn ми отримаємо вже найближчими тижнями.Національний банк очікує, що до бюджету цього року надійде 53 мільярди доларів США зовнішнього фінансування з урахуванням усієї сукупності джерел: за вже згаданою програмою ЄС Ukrаіnе Suрроrt Lоаn, механізмом ЕRА Lоаns, Ukrаіnе Fасіlіty та програмою МВФ.— Якщо виконаємо всі зобов'язання.— Так. Наш базовий сценарій передбачає їхнє виконання. Я бачу, що в колег з уряду є розуміння важливості цього, бо йдеться про ресурс для підтримки обороноздатності та покриття соціальних зобов’язань.За нашими оцінками, 53 мільярди доларів — це достатня сума, щоб профінансувати дефіцит бюджету навіть у разі його можливого розширення. Головне — виконати нашу частину вправи і дотриматися взятих зобов’язань.— Структура Ukrаіnе Suрроrt Lоаn, де значна частка йде на оборону, а не на бюджетну підтримку, містить ризик, що цивільні видатки потребуватимуть дофінансування?— Ми не є безпосередніми учасниками обговорення структури розподілу цих коштів, але я переконаний, що про суттєві ризики для цивільних видатків не йдеться. Те, що частина коштів піде на закупівлю зброї (переважно у європейських партнерів), певною мірою, навпаки, полегшить тиск на бюджетні видатки та зовнішньоторговельний баланс.— За підсумками січня—березня, від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі перевищило 13 мільярдів доларів. Попри зростання аграрного експорту, торговельний баланс залишається глибоко від'ємним. Чи вважає НБУ таку динаміку структурно небезпечною?— Важливо розуміти природу цього дефіциту: це наслідки війни та імпорт для підтримання обороноздатності. Наприклад, безпрецедентний енергодефіцит цієї зими спричинив рекордний імпорт електроенергії та обладнання для відновлення генерації на додачу до імпорту для оборонного сектора. Енергетична криза водночас пригнічувала експортний потенціал. Сукупність цих обставин додатково розширила зовнішньоторговельний дефіцит.Стосовно безпечності чи небезпечності такої динаміки давайте подивимося на ситуацію в комплексі. Дефіцит поточного рахунку платіжного балансу та зовнішньоторговельний дефіцит зростають упродовж повномасштабної війни. Однак ситуація залишається стійкою, інфляція та курс не летять у космос, резерви зростають. Це означає, що є якийсь чинник, який дає нам можливість балансувати ситуацію.Ми завжди закликаємо дивитися на ситуацію через призму широкого базового балансу. Він дає змогу побачити суть наших відносин із партнерами, які надають Україні справді безпрецедентне фінансування — понад 177 мільярдів доларів за період повномасштабної війни. Таких коштів просто так не виділяють. Партнери розуміють, що Україна сьогодні є східним кордоном Євросоюзу і, хоч би як різко це прозвучало, фактично надає йому послуги безпеки. Вони про це вже говорять відкрито.Водночас Україна разом із запитом на фінансування взяла на себе дуже амбітний план реформ. Його реалізація триває вже чотири з половиною роки, і я не знаю жодної сфери, яка не підлягала б відповідному реформуванню. Про поточну динаміку можна дискутувати, це справді зараз проблемне питання, але я зберігаю оптимізм щодо того, чи працюватиме план реформ. Працюватиме, вибору в нас немає.— З'явилася інформація, що податкова реформа може стати вимогою для надання другого траншу за Ukrаіnе Suрроrt Lоаn. Чи відомо вам про це і чи вбачаєте ви в цьому додатковий ризик для 2027 року?— Цей діалог ведуть уряд і Міністерство фінансів — ми присутні під час дискусій, але на фіскальну політику не впливаємо. Погоджуся, що ризик є. Він пов'язаний не стільки з податковою реформою як такою, скільки із необхідністю виконувати зобов'язання перед партнерами, взяті за кожним напрямом. Податкова реформа — одне із них, і зараз вона обговорюється чи не найгостріше, зокрема, була предметом дискусій і під час візиту до Вашингтона. Але ми маємо бути відповідальними у реалізації Національної стратегії доходів. Це не нова ідея, документ давній, публічний, без жодних таємниць. Це план, розроблений, щоб акумулювати необхідний ресурс і подолати застарілі структурні проблеми.— Тобто мова йде не про якусь нову реформу, а про виконання відомої стратегії доходів?— Не думаю, що мені варто коментувати це запитання. Є такий гарний вислів: центробанкіри намагаються не давати порад уряду, щоб не отримати порад у відповідь. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Як світові ЗМІ відреагували на корупційний скандал довкола Єрмака: підбірка реакцій

Монетарна політика

— Ми бачимо вплив війни на Близькому Сході на споживчу та промислову інфляцію, і ця війна затягується. Наскільки стійким є цей зовнішній шок? Чи є у Національного банку сценарій на випадок, якщо нафта коштуватиме понад 100 доларів за барель рік чи два?— Національний банк аналізував наслідки подій на Близькому Сході для України. Відчуття таке, що до нашої війни додалася ще й їхня.Ми розглядаємо два сценарії. Припущенням базового є поступове зниження напруженості з кінця другого кварталу та зменшення ціни на нафту марки Вrеnt до 80 доларів за барель наприкінці 2026 року. Негативний — триваліша війна та вартість нафти не нижче 100 доларів за барель до кінця 2026-го.За базовим сценарієм, вплив цієї війни додає до інфляції в річному вимірі 1,5 відсоткового пункту, за негативним — 3 в.п. Саме тому ми переглянули прогноз інфляції на кінець цього року з 7,5 до 9,4%.Національний банк УкраїниСценарії реагування у нас є, ми їх уже демонструємо. У березні ми призупинили цикл зниження облікової ставки. Розвиток подій підтвердив, що рішення було слушним і своєчасним. У квітні ми залишили облікову ставку на рівні 15% і переглянули її прогноз — вона залишатиметься незмінною довше, ніж передбачалося раніше, до другого кварталу 2027 року. Якщо ризики для інфляції зростуть, ми готові підвищити облікову ставку та застосувати інші інструменти.Вплив на ВВП також є відчутним. Базовий сценарій — мінус 0,3 в.п., негативний — мінус 0,6 в.п. З огляду на це та на суттєвіші наслідки атак Росії на енергетичну інфраструктуру та об’єкти логістики ми погіршили прогноз зростання ВВП 2026 року з 1,8 до 1,3%.— Відчутно...— Так. Але хочу зазначити, що рішення НБУ зберегти облікову ставку на незмінному рівні враховує необхідність підтримати економіку, яка сильно постраждала у першому кварталі. Зокрема, воно не має створювати загроз для подальшого розвитку кредитування.Зараз невизначеність є екстраординарною для всього світу. Міжнародний валютний фонд цього року під час Весняних зборів навіть не опублікував базового сценарію для світової економіки — назвав його «референтним оглядом» через масштаб невизначеності.Пам'ятаєте, якою була назва нашої програми з МВФ чотири роки тому? «Програма розширеного фінансування в умовах екстраординарно високої невизначеності». Це був перший такий досвід для Фонду. Тепер, як бачимо, ми в цьому клубі вже не одні.— Ми були піонерами. Попри перегляд прогнозу, інфляційні очікування НБУ все ще нижчі, ніж очікування бізнесу і домогосподарств. Це свідчення недовіри до цінової стабільності чи тимчасова паніка?— Навпаки, наразі ми бачимо стабілізацію. Інфляційні очікування домогосподарств на наступні 12 місяців повернулися до рівня січня: січень — 10,9%, лютий — 13,5, березень — 14,4, квітень — 10,9%. Інфляційні очікування банків — близько 9%, фінансових аналітиків — 7,6%. Тож я не можу підтвердити, що очікування зараз розбалансовані.— Тобто березневий сплеск до 14% був лише панічною реакцією?— Ми досліджували це питання. За нашими оцінками, це у тому числі наслідок складної ситуації в енергетиці на початку року.Стежити за інфляційними очікуваннями та реагувати на їхні зміни — важливий елемент нашої політики. Березневе рішення про призупинення циклу пом'якшення політики було у тому числі зумовлене цим аномальним сплеском. Але, як бачимо, очікування повернулися до рівня січня, тож рішення виявилося не лише вчасним, а й результативним. Ним ми підтвердили нашу готовність належно реагувати.На горизонті 12 місяців інфляційні очікування загалом є досить близькими до наших прогнозів, навіть попри їхнє погіршення через наслідки війни на Близькому Сході та важкої зими.— Чи є ризик перенесення пришвидшення промислової інфляції на споживчу?— Пришвидшення промислової інфляції є наслідком значних енергодефіцитів у першому кварталі. Частину цих витрат покриють самі виробники, частина перенесеться в кінцеві ціни. Водночас у березні дефіцит електроенергії суттєво знизився, а у квітні його майже не було. Відповідно, квітнева інфляція містить основні наслідки енергодефіцитів, і надалі їхній вплив буде обмеженим. Ми врахували його під час перегляду прогнозу. Він передбачає, що інфляція зросте до 9,4% за підсумками цього року.— Але потім на промислову інфляцію може почати впливати подорожчання енергоносіїв.— Цей вплив наш інфляційний прогноз теж враховує. Ми вже говорили, що наслідки війни на Близькому Сході додадуть цього року до інфляції в Україні 1,5 в.п. за базового сценарію. Цей вплив включає як первинні ефекти (подорожчання палива безпосередньо), так і вторинні (перенесення дорожчого палива у ціни інших товарів і послуг).Подорожчання палива вже додало до інфляційної динаміки у березні та квітні по 0,4 в.п. Ми бачимо і вторинні ефекти: зростає вартість пасажирських перевезень. Але подальші ефекти будуть розтягнуті в часі.У міру врегулювання війни на Близькому Сході інфляція прямуватиме до зниження, зокрема, й під тиском наших монетарних рішень. На кінець 2027 року ми прогнозуємо 6,5%, що вже досить близько до нашої цілі в 5%, досягнення якої ми очікуємо 2028 року.— Значна частина поточної інфляції має немонетарну природу — вона визначається руйнуванням енергоінфраструктури, зовнішніми шоками, логістичними обмеженнями. Я питала вас про це два роки тому й питаю знову: наскільки ефективним є традиційний інструментарій НБУ у протидії такій інфляції?— Відповідь коротка, і я її вам даю щоразу: монетарна реакція є важливою складовою протидії ціновому сплеску навіть з немонетарною природою.Про ці речі ми говорили в тому числі у Вашингтоні, де невизначеність стала абсолютно новим контекстом усіх макроекономічних дискусій. Альфред Каммер (директор Європейського департаменту МВФ. — Ю.С.) окремо наголосив, що центральні банки мають фокусуватися на утриманні інфляційних очікувань під контролем, а це досягається передусім монетарними рішеннями.Навіщо це робити? Щоб не допустити розгортання інфляційної спіралі, коли очікування підживлюють тиск на ціни. Коли через очікування подальшого зростання інфляції бізнес закладає значно вищі ціни у собівартість продукції, а населення активніше споживає, очікує підвищення зарплат тощо. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Зростання цін не зупиниш постановою. Що може зупинити подорожчання життя українців Монетарна реакція є важливою для очікувань. Центральний банк повинен своїми рішеннями показувати економічним агентам, що його інфляційна ціль залишається актуальною і він робить усе, щоб привести інфляцію до цих очікувань.Інфляційні очікування населення у квітні повернулися до рівня січня навіть попри те, що шок триває. Це одне зі свідчень того, що монетарна реакція навіть на немонетарні шоки має бути жорсткою, рішучою і послідовною в логіці інфляційного таргетування.Добре, що ви згадали про 2024 рік, це теж гарний приклад. Тоді ціновий тиск теж мав так звану немонетарну природу, зокрема вплинули дуже погані врожаї. Що у підсумку? Реакція НБУ була послідовною та досить жорсткою. Як і прогнозувалося, нам вдалося розвернути інфляційний тренд у середині 2025 року і знизити інфляцію з майже 16 до 8%. Тобто зважена реакція дає нам можливість, попри всі наслідки повномасштабної війни, зберігати контроль за інфляційною динамікою.До речі, Альфред Каммер в інтерв'ю під час Весняних зустрічей МВФ і Світового банку зазначив, що НБУ за час повномасштабної війни неодноразово продемонстрував ефективність у реалізації своєї політики за допомогою міксу інструментів, які дозволяють брати інфляційні процеси під контроль в умовах екстраординарної невизначеності.Ми маємо напрацьований досвід — і це визнають у МВФ.— Чи є ризик, що надмірна жорсткість монетарної політики завдасть шкоди відновленню без відчутного зниження цін?— Гарне запитання. Ми відкрито говоримо: Національний банк, дотримуючись мандата забезпечення цінової стабільності, розуміє, що економіка вражена війною і потребує ресурсу для відновлення. Ми для себе визначили таку конструкцію: ми намагаємося пройти по лезу — знайти баланс між ціновою стабільністю та доступністю кредитування.Наразі банки конкурують між собою, зростають їхні кредитні апетити, пом'якшуються кредитні стандарти. Рівень дефолтів найнижчий за 15 років, частка проблемних кредитів зменшилася до історичного мінімуму — 12,9%. Ставки кредитування залишаються на доковідному рівні, а деякі банки з іноземним капіталом пропонують ще нижчі. Це підживлює розвиток кредитування: за підсумками 2025 року, чистий кредитний портфель бізнесу зріс на 32% рік до року, гривневий портфель населення — на 36%. Проникнення кредитів в економіку вперше за 12 років зросло з 7,8 до 8,7%.Цього року високі темпи кредитування зберігаються: за підсумками березня 2026 року, мали по бізнес-кредитах плюс 32% у річному вимірі.На відміну від ситуації 2014 року, коли банківська система не пом'якшила економічного шоку, а підживила його через значну частку інсайдерських кредитів, після початку повномасштабної війни вона за півтора року адаптувалася, зважила ризики і почала реально підтримувати економіку.

Валютний ринок

— Що стоїть за квітневим скороченням обсягів валютних інтервенцій НБУ: стабілізація попиту, надходження зовнішнього фінансування чи зміна тактики?— Динаміка чистого попиту на валюту.У першій половині березня геополітичний шок, пов'язаний із війною на Близькому Сході, дестабілізував світові фінансові й енергетичні ринки, спровокувавши зростання цін на енергоресурси та зміцнення долара. Це позначилося і на валютному ринку України: вартісні обсяги імпорту енергоресурсів зросли, здорожчання пального почало впливати на курсові очікування, зниження курсу євро до долара стимулювало попит покупців, які імпортують у цій валюті, й водночас стримувало пропозицію з боку експортерів. Як наслідок, гривня послабилася, а НБУ більше продавав валюти.Наприкінці березня — на початку квітня ситуація стабілізувалася. Ключову роль відіграв сезонний фактор: посівна збільшила обсяги валюти, запропонованої на ринку. «Нервовий» чинник згаснув, попит знизився. Інтервенції НБУ зменшилися, гривня зміцнилася.Це саме той результат, якого ми прагнули: курс рухається в обидва боки під впливом змін у балансі між попитом і пропозицією валюти. Коли ми переходили від фіксованого курсу до керованої гнучкості, частка валютних операцій без участі НБУ не перевищувала 30%. Зараз стабільно близько 50%. НБУ попередив про загрозу появи депресивних кластерів у деяких регіонах України Тут хотів би пояснити, як курс може визначати ринок, якщо НБУ продає багато валюти. Механізм працює так: держава отримує колосальний приплив валюти від міжнародних партнерів, який потрапляє в розпорядження Міністерства фінансів. Це ситуація, коли є профіцит валюти в сегменті державного сектора і дефіцит валюти в сегменті приватного сектора. Якби Мінфін продавав валюту напряму на ринок, це створювало б непрогнозовані шоки. Тому він продає валюту Національному банку, а той через інтервенції покриває структурний дефіцит валюти у приватному секторі та зрізає небезпечні піки волатильності, не таргетуючи курсу, але забезпечуючи стійкість валютного  ринку.Результати непогані — ринок стає глибшим і водночас валютні резерви зростають. Прогноз резервів на 2026–2028 роки — 60–68 мільярдів доларів.— Вкотре з'являється інформація про практику обміну «старих доларів» за заниженим курсом. Чи може НБУ раз і назавжди розв’язати цю проблему?— Ці практики є абсолютно неправомірними. Обмінних пунктів у країні вистачає — і в банках, і в небанківських фінустановах. Якщо клієнти погоджуються на такі сумнівні пропозиції, вони ризикують. Однак я хотів би, щоб ці факти ставали відомими Національному банку. Ми не можемо стояти біля кожного операційного вікна, але реагуємо на відомі факти та вживаємо заходи впливу. Тому прошу: по-перше, відмовляйтеся від обміну на таких умовах; по-друге, повідомляйте Національний банк — ми будемо реагувати.Національний банк України— Зростання цін на нафту вже впливає на Україну через інфляційний тиск. Окремий ризик — неочікувані нафтові доходи бюджету РФ, які можуть розтягнути російську агресію в часі. Чи може цей фактор стати вирішальним для стійкості Росії?— Так, зростання цін на нафту нас непокоїть і тому, що розширює фінансування російського бюджету, і тому, що негативно впливає на українську економіку. Але санкційний тиск усе ж таки працює. Третина банківського сектора РФ у збитках. Дефіцит держбюджету РФ за перший квартал уже досягнув річного розміру. Економічне зростання — близько одного відсотка. При цьому будь-яку офіційну економічну аналітику з Росії слід сприймати з дуже низьким рівнем довіри.Санкційний тиск дає ефект —і його треба посилювати. Ми завжди виступали за те, щоб уся банківська система РФ без винятків опинилася під санкціями. До 20-го санкційного пакета увійшла більша частина пропозицій, сформованих, зокрема, командою Національного банку. Ми продовжуємо цю роботу. Ми глибоко аналізуємо ситуацію, працюємо над тим, щоб це знайшло своє відображення у санкціях, і Росія відчула ще більше болю, ще більше незворотних структурних змін і руйнувань. І, відповідно, змушена була припинити цю агресію, як каже президент України, змушена була перейти до дипломатичного треку, який дозволить Україні отримати стійкий і справедливий мир.

Банки та небанківські фінустанови

— В якому стані банківська система за підсумками першого кварталу?— Система добре капіталізована, прибуткова, ліквідна. Кредитний портфель зростає стабільно високими темпами. Доходи банків формуються переважно за рахунок ринкових операцій — кредитування та інвестицій в облігації внутрішньої державної позики. В цьому напрямі банки в тренді, адже, наприклад, портфель ОВДП у населення зараз у сім разів перевищує довоєнний рівень. П'ятий рік війни, а українці нарощують інвестиції в державний борг. Водночас зростають депозити населення й залишки на рахунках юросіб.Важливо, що банки застосовують якісні кредитні практики. Рівень непрацюючих кредитів на історичному мінімумі — 12,9%. Тож ми вперше маємо такі сталі високі темпи здорового кредитування, що не продукує надмірних ризиків, а не кредитну бульбашку. Банківська система чітко розуміє свою роль: у червні 2024 року банки підписали меморандум про пільгове фінансування відновлення енергетичної інфраструктури та розбудови енергонезалежності бізнесу, в межах якого надали фінансування на 46 мільярдів гривень, або для створення 1,6 Гігавата енергогенеруючих потужностей. Зараз опрацьовується подібний меморандум для оборонно-промислового комплексу.— Як банківська система пройде випробування підвищеним податком на прибуток у 50%? Як ви ставитеся до цієї доволі дивної, з погляду оподаткування, практики?— Це дивно з багатьох точок зору. Підвищене оподаткування запроваджувалося як тимчасовий вимушений крок за умов, коли банки надавали перевагу інструментам монетарної політики, а не кредитуванню. Національний банк тоді його підтримав. Але зараз банки розгорнули масштабні програми кредитної експансії — саме цей термін я вживаю, зважаючи на темпи зростання. І це зростання органічне. Прибуток банків зараз ринковий, а рентабельність зменшується.Яка ціна підвищеного оподаткування? Прибуток — найважливіше джерело капіталізації банку. Капітал визначає кредитоспроможність. Сплативши 20 мільярдів гривень до бюджету, банківська система може втратити можливість розширити кредитування на 200–300 мільярдів гривень. Ми говоримо про це відкрито. Так, наші банки виконують нормативи капіталу, однак дещо вичерпали його запас після сплати екстраподатку за 2023 і 2024 роки та зростання кредитного портфеля на 25–35% два роки поспіль. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Податок на міжнародні посилки: у Мінфіні спростували міфи щодо змін Банківський сектор єдиний, хто має підвищену ставку податку на прибуток 25% на постійній основі (проти 18% для решти економіки) і вже двічі сплатив 50% фактично. За 2025 рік сектор забезпечив 11% усіх платежів до держбюджету (з урахуванням сплачених дивідендів держбанків), тоді як його частка у валовій доданій вартості становила лише 2,9%. І, до речі, це єдиний сектор, якому заборонено виплачувати дивіденди (крім державних банків), аби забезпечити реалізацію планів з імплементації європейських стандартів у частині вимог до капіталу. Тож ця асиметрія вже приносить більше шкоди, ніж користі.— Думаю, ви говорили про це з урядом. Що чули у відповідь?— Ми розглядаємо це питання у середньо- та довгостроковій перспективі. Банки вже надають кредитну підтримку, але наша система мала порівняно з поточними потребами економіки. Зараз за обсягом капіталу українська банківська система в десять разів менша за польську. Для зростання їй потрібний капітал. Прибуток банків — це ресурс для розвитку. Ми вже бачимо, як знижуються маржинальність і капітал, — поки що некритично, але така тенденція є.Уряд має бути на боці банків принаймні тому, що повинен сприяти ефективній приватизації державних установ. Я був і залишаюся її абсолютним прихильником: по-перше, це надходження до держбюджету; по-друге, імпульс для зростання ринку та розвитку конкуренції. Для цього потрібні репутабельні інвестори з довгостроковим баченням. Податкова передбачуваність — елемент цього бачення. Коли ми тричі переглядали заяву про те, що підвищене оподаткування є винятковим кроком, про яку передбачуваність може йти мова? Інвестиційний чек був би більшим за прогнозованої податкової політики, це очевидно.— НБУ змалював доволі жорсткий несприятливий сценарій стрес-тестування банків. Яка ймовірність, що він справдиться і банки його витримають?— Несприятливий сценарій не є прогнозом і використовується лише для цілей стрес-тестування. Він передбачає малоймовірну, але реалістичну кризу. І практика показує: стрес-тестування працює. Шоки, закладені в сценарій до 2022 року, дали можливість банківській системі швидко адаптуватися і не посилювати кризи, а забезпечувати фінансову стійкість.Не випадково річний звіт НБУ, який я подав до парламенту, названий «Антикрихкість»: унікальний досвід, здобутий дорогою ціною, дозволяє нам приймати правильні рішення й забезпечувати роботу банківської системи за будь-яких умов.Якщо за результатами тестів показники достатності капіталу не відповідатимуть нормативам, НБУ сформулює вимоги щодо докапіталізації або реструктуризації. Це не означатиме, що в банку щось негаразд, це означатиме, що він має краще підготуватися до можливого стресового сценарію. Цьогорічне тестування охопить банки, що сукупно формують 90% активів системи. Результати будуть опубліковані — ми прозорі в цій комунікації.— Один із затятих критиків НБУ недавно заявив, що небанківський фінсектор маргіналізується, кредитна кооперація фактично знищена, а регулятор створює контроль, але не створює розвитку. Наскільки обґрунтованими є ці звинувачення?— Якісний розвиток ринку можливий лише тоді, коли його учасники операційно та фінансово стійкі. Це яскраво підтвердив приклад банківського сектора після його оздоровлення. Такий шлях ми зараз проходимо і з небанківським сегментом. НБУ скорочує підтримку ринку: що відбувається з гривнею Найбільш значущі зміни — на страховому ринку. Зараз це зрілий ринок — прозорий, фінансово стійкий та інвестиційно привабливий. Це міцний фундамент для подальшого розвитку. Наприкінці березня відбулася конференція Федерації страхових об’єднань України, яка об’єднала лідерів ринку, іноземних партнерів, державні установи. Наскрізною темою події було питання, як забезпечити зростання страхового ринку втричі. Ми зараз працюємо над стратегією розвитку страхування, що буде дороговказом для скоординованих дій держорганів у цьому напрямі.Аналогічні позитивні зміни реалізуються для інших небанківських установ. Хоча окремі сегменти, наприклад ринок кредитних спілок, відновлюються повільніше. Ми разом із ринком у постійному пошуку шляхів вирішення поточної проблематики, але спочатку ринок має остаточно очиститися від «сірих» гравців, вибудувати компетенцію з управління ризиками, сформувати достатній капітал. Тому ринок консолідується. Скорочується кількість, однак якість зростає: частка активів небанківських фінустанов під наглядом НБУ в активах фінсектора дещо зросла протягом першого кварталу 2026 року та становила 9%.Тобто ми забезпечуємо суттєві зміни та рух уперед навіть в умовах повномасштабної війни. Адже наша спільна мета —  розбудова стійкого та ефективного фінансового сектора, важливої складової вільного ринку ЄС і повоєнного відновлення України.— Національний банк активно імплементує норми Європейського Союзу і ключові євроінтеграційні кроки в небанківському сегменті. Водночас окремі експерти вважають, що деякі зміни не на часі в умовах повномасштабної війни. Можливо, треба переглянути графік?— Справді, ми не припиняємо імплементації європейських норм навіть під час повномасштабної війни. Саме зараз важливо зберегти темпи наближення до ЄС, бо євроінтеграція — це і певний виклик, і відповідь на цей виклик, адже ми підвищуємо стійкість фінансового сектора, щоб він і далі підтримував економіку як в умовах війни, так і під час повоєнної відбудови.Європейські регуляції свого часу відіграли не останню роль під час розбудови інституційної спроможності НБУ та оздоровлення банків, перезавантаження нагляду, впровадження оцінки стійкості та планів безперервності, реформи спліт.Наш власний детальний план — дорожня карта з імплементації фінансових регуляцій ЄС — розрахований на два роки і спрямований на виконання Національної програми адаптації законодавства України до права ЄС, рекомендацій Єврокомісії за результатами скринінгу та у межах Пакета розширення ЄС. Ми маємо досягти максимального наближення до положень і практик ЄС до кінця 2027 року, адже це безальтернативний сценарій.Однак рухаємося обережно, щоб зберегти баланс між новаціями та стабільністю. Інтеграція для нас — це не механічне копіювання директив, а впровадження цих вимог з урахуванням нашого практичного досвіду в умовах війни.— Ще одне питання євроінтеграції стосується SЕРА. Як ви оцінюєте шанси ухвалення народними депутатами відповідного законопроєкту у вигляді, який дасть змогу НБУ сформувати необхідний пакет документів для подання заявки до Європейської платіжної ради?— Приєднання до SЕРА є важливою складовою євроінтеграційного руху України і наших зобов’язань перед міжнародними партнерами у межах програм підтримки. Тому ми дуже розраховуємо на підтримку парламентом законодавчих змін у редакції, яка дозволить Україні подати заявку до Європейської платіжної ради на приєднання до SЕРА.Адже це рішення матиме відчутний позитивний ефект:  транскордонні платежі з України до країн єврозони стануть швидшими та дешевшими як для громадян, так і для бізнесу.Про це, зокрема, свідчить досвід країн, які нещодавно приєдналися до SЕРА. Так, під час RЕО Вrеаkfаst у Вашингтоні колеги з Чорногорії розповіли, що протягом восьми місяців від моменту запуску SЕРА вартість переказів у країні різко знизилася: з 74 євро до нуля — для платежів до 200 та з 199 євро до нуля — для платежів до 20 тисяч євро. За словами колег з Молдови, протягом п’яти місяців після приєднання країни до SЕРА базова мінімальна вартість одного переказу в євро у них також зменшилась з 20 до 1,26 євро.За оцінками Міністерства фінансів України, щорічна економія на міжнародних переказах після приєднання до SЕРА становитиме 70−100 мільйонів євро. У середньому це близько 4 тисяч євро економії на рік для кожного малого чи середнього підприємства, яке регулярно експортує товари та послуги до ЄС, — загалом таких в Україні близько 120 тисяч.

Ниття — це останнім часом традиційна забава на болотах. Зазвичай її приберігають під Міжнародний економічний форум у Пітері. Але цього разу терпіти було несила, й скиглити почали у квітні.Виявилося, що процес планового й контрольованого охолодження економіки в якийсь момент перестав бути контрольованим і на виході одержали переохолодження. З усіма його принадами у вигляді падіння ВВП, банкрутств, дефолтів, неплатежів та інших ознак економіки, яка успішно трансформується. Навіть ціни на нафту близько 100 дол. за барель уже якось не тішили. Про це й інші підсумки квітня поговоримо в сьогоднішньому огляді.

Ниття

Зазвичай на Росії ниють, скажімо так, «недержавні уми», бо в державних, як відомо, все йде за планом і за сумісництвом є частиною хитрої багатоходівочки. Але цього разу вже нила російська влада й скаржилася, по суті, сама на себе, що свідчить про ступінь розпачу та безнадії. У принципі зрозуміти її можна, якщо за перші два місяці року в тебе якісь миші під'їдають 1,8% економіки.Отже, розпочав парад камінг-аутів директор Череповецького ливарно-механічного заводу, що сидить на держзамовленнях, Владімір Боглаєв, який смачно плюнув у руку, що дає. На його думку, країна ввійшла у фундаментальну кризу, інвестиції у виробництво втратили сенс, усі плани з імпортозаміщення, що їх розробляли кілька років тому, поховано, а ті, хто вкладав кошти в нові виробництва, залишилися біля розбитого корита. Він же став автором «шедевру» про те, що «охолодження економіки» перейшло в «переохолодження».Оскільки Боглаєв — це відомий любитель поскиглити, його зрив можна було б списати на весняне загострення. Але подальші події показали, що він насправді спровокував сходження лавини. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Остання надія Путіна. Дорога нафта проти палаючих портів і НПЗ Так уже повелося, що в одного геостратегічного пенсіонера лінзи окулярів такі рожеві, що реального світу він не бачить зовсім. Тим більш дивно було почути від нього, що, виявляється, економіка ж не зростає. Дід смішно морщив чоло й переймався запитанням: як же так, раніше його обманювали тільки західні партнери, а тепер от, виходить, кинули свої ж.Річ у тім, що Центробанк прогнозував зростання економіки РФ у першому кварталі на 1,6%, а мінус 1,8% за перші два місяці якось не збігаються із прогнозом. Центробанк не моргнувши оком заявив, що насправді все в порядку, просто погода була не дуже, а ще вихідні дні завадили.Та раптом міністр економічного розвитку Рєшетніков прямо заявив: «Резерви в російській економіці вичерпані». Причини в міцному рублі, високих процентних ставках, гострому дефіциті кадрів, бюджетних обмеженнях, підвищенні податків і такому іншому.Істерику продовжив головний аналітик Сбербанку Міхаіл Матовніков. На його думку, економіка «не просто вповільнюється, а вже падає». Але головне навіть не це, а те, як він розвиває ланцюжок наслідків. Виявляється, падіння виручки компаній призводить до неплатежів за кредитами, яким змушені давати раду банки. Це він так м'яко натякнув, що банківська криза не за горами.Наприклад, другий за величиною банк ВТБ уже зазначив, що йому не вистачає 700 (!) млрд руб., щоб виконати нормативи Центробанку з достатності капіталу.Мабуть, десь тут варто нагадати читачам, що на 1 лютого 11,3% усіх кредитів юросіб на банківських балансах стали проблемними. У грошовому вираженні це 10,6 трлн руб., або добряча чверть усього федерального бюджету. Тож істерику головного аналітика Сбербанку цілком собі можна пояснити.Його, до речі, підтримав голова Сбербанку Герман Греф, який похмуро заявив, що 2026 рік буде непростим для банків, бо в банків дефіцит ліквідності, а підлий бізнес не в змозі обслуговувати борги.Відомий нитик і придворний олігарх Дерипаска сказав, що Росія перебуває в глибокому економічному глухому куті, вихід з якого потребуватиме шестиденного робочого тижня й 12-годинного робочого дня протягом найближчих п'яти років.Які організаційні висновки було зроблено за підсумками скиглення? Росія отримає $2,6 млрд від зростання цін на нафту, але це не допоможе — Мінфін РФ Центробанк про всяк випадок припинив публікувати дані про продаж валюти провідними експортерами. А Росстат опублікував дані щодо промислового виробництва у квітні, які показали, що меж брехні таки немає. Для розуміння масштабів: на думку Росстату, промислове виробництво в березні порівняно з лютим 2026 року зросло на 12,4% (!).Коротше, все в економіці прекрасно, Росстат не дасть збрехати. Чи дасть?

Досягнення народного господарства

Трохи препаруємо березневе зростання промислового виробництва, але порівнюватимемо з березнем 2025 року для більшої адекватності:

автобуси — мінус 53%;трактори для сільського господарства — мінус 42%;вагони вантажні — мінус 38%;бульдозери — мінус 33%;кабелі волоконно-оптичні — мінус 43%;валізи, сумки дамські — мінус 35%;ярлики й етикетки з паперу — мінус 31%;сітки й полотна зі скловолокна — мінус 50%;плити керамічні фасадні — мінус 33%;труби й муфти хризотилцементні — мінус 71%.

Коротше, так і не скажеш, що економіка бурхливо зростає.Тим часом на Росії починається епідемія банкрутств і дефолтів. Ще не цунамі, але сигнали більш ніж очевидні.Ритейлер дитячих товарів «Кораблик» (одна з найбільших у Росії мереж) стикнувся із загрозою банкрутства. Подейкують, що це якось пов'язано з тим, що виручка обвалилася з 13,2 млрд руб. 2019 року до1 млрд 2023-го, а також із тим, що проти «Кораблика» було подано 70 позовів майже на 360 млн руб.До речі, справа ж не в конкретному «Кораблику», а в системі. Експерти прогнозують, що протягом 2026 року в РФ можуть закритися до 40% роздрібних точок, що торгують одягом. Враховуючи, що 2025 року компанія Соnсерt Grоuр, яка розбудовує мережі жіночого одягу Соnсерt Сlub, дитячого Асооlа і спідньої білизни Іnfіnіty Lіngеrіе, закрила 133 магазини, або 47% від усіх торговельних точок, є відчуття, що це ще оптимістична оцінка. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Руйнація російської економіки — передумова для переговорів Або от іще радісна звісточка від металургів. Найбільший у Росії виробник феросплавів Челябінський електрометалургійний комбінат призупинить через спад на ринку частину виробництва.У лісовій промисловості теж усе недобре. З'явилася інформація, що подано позов про стягнення близько 20 млн дол. США з дочірньої компанії ПАТ «Сегежа Групп» (один із найбільших російських лісопромислових холдингів), яке виступає відповідачем як поручитель. Причина позову — невиконання зобов'язань за договором. Смішний факт із цього приводу: до вторгнення в Україну акції «Сегежі» котирувалися по 11 руб. за штуку, а нині — 1 руб. 15 коп. Тобто впали на 90%.Звісно, основна хвиля ще попереду. Фінансові результати російських компаній однозначно вказують на це. «Сургутнєфтєгаз», який входить до п'ятірки найбільших російських нафтових компаній, одержав 2025 року чистий збиток у розмірі 251,2 млрд руб. проти чистого прибутку в 923,3 млрд руб. роком раніше. Прибуток «Роснєфті» за підсумками минулого року впав майже в чотири рази. У «Мечела» збитки за підсумками 2025-го зросли вдвічі, а виручка знизилася на 26%. Операційна дочка «Магніту», найбільшого ритейлера РФ, показала збиток за підсумками 2025 року в сумі 22 млрд руб.Так, і не забуваємо: проблеми компаній — це проблеми банків, у яких вони брали кредити. А хто ще брав кредити як не в себе, не будучи в змозі їх обслуговувати? Правильно, забудовники й іпотечні позичальники.Було дуже весело давати по два-три іпотечні кредити в руки й розповідати, який тут будівельний і іпотечний бум. Але зовсім невесело стало, коли пільгову іпотеку скасували, і виявилося, що король голий. За даними Росреєстру, кількість зареєстрованих угод із житлом у Москві на первинному ринку скоротилася на 51,3% рік до року.Не потрібно бути пророком, аби сказати, що буде з девелопером, який набрав кредитів на будівництво, побудував, але не продав. Про всяк випадок уточнимо, що в банку буде фінансова дірка, а забудовник стане банкрутом.Не вірите? Президент Національного об'єднання будівельників (НОСТРОЙ) Антон Глушков заявив, що кожен п'ятий забудовник ризикує не розплатитися за кредитом через брак коштів. «Падаємо заради стабільності»: як у Кремлі пояснюють кризу Забудовників ніхто не рятуватиме. Один із найбільших російських девелоперів «Самолет» дві-три місяці тому вже перевірив (попросив держпідтримки, але одержав відмову) — метод неробочий. Цікавий факт із цього приводу: акції «Самолета» 2026 року впали вже більш як на 50% і досягли історичних мінімумів. Це до питання про те, наскільки речі, про які ми тут пишемо, реальні. Цілком собі.Однак повернімося до неробочого методу. Неробочий він тому, що бюджет і без забудовників одержав пробоїну такого масштабу, що йому самому тільки б ніч простояти та день протриматися.

Загадка бюджетної дірки

Здавалося б, у березні завдяки ще одному спецопераційному дідові ціни на нафту пішли в район 100 дол. за барель, і мав відкритися портал у бюджетне Ельдорадо.Однак у березні нафтогазові доходи (НГД) федерального бюджету РФ становили жалюгідні 617 млрд руб. (тобто на 43% менше, ніж роком раніше), а за підсумками першого кварталу 2026-го вдалося нашкрябати по нафтових і газових засіках лише 1443 млрд (на 45% менше, ніж роком раніше). Відносно бюджетних планів на 2026 рік недобрали НГД у березні 234 млрд руб., у першому кварталі — 570 млрд.Тож не слід дивуватися, що дефіцит федерального бюджету за підсумками першого кварталу становив 4,58 трлн руб. (якщо що, на весь рік планували 3,8 трлн).

Неприємне зовнішнє тло

Крім внутрішніх проблем, у російської економіки безліч зовнішніх, починаючи з санкцій і закінчуючи візитами добрих дронів і піратством.Після того, як в Угорщині провели обряд екзорцизму й вигнали Орбана, Євросоюз несподівано зміг ухвалити 20-й пакет санкцій.Під санкціями опинилися ще 46 суден російського «тіньового флоту» (їхня загальна кількість досягла 632). ЄС заборонив операції з мурманським і туапсинським портами, а також із нафтовим терміналом у порту Каримун в Індонезії. Крім того, відлучили від цивілізації два десятки російських банків, а також трохи пройшлися по російських операціях із криптою. Санкційні списки ЄС поповнили також 60 нових організацій, деякі з них працюють у третіх країнах, зокрема в Китаї, Туреччині й ОАЕ. Прилетіло також Киргизстану за допомогу в обході санкцій. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Танкери в полоні, бюджет на дні. Як стартував 2026-й для економіки РФ Крім того, пірати продовжували піратствувати. Особливо вирізнилася Швеція, яка за місяць затримала три судна «тіньового флоту» Росії. А ще в Азовському морі затонув суховантаж. Чи то крадена пшениця виявилася надто важкою ношею, чи то судно отримало дрон у боковину.Візити добрих дронів остаточно перетворилися з чинника, який турбує, на системну проблему, Туапсе не дасть збрехати. Перелічувати всіх щасливчиків, які горіли на роботі, ми не будемо, зазначимо тільки, що накопичена втома російської «нефтянки» від уламків навесні 2026 року почала трансформуватися в зниження видобутку нафти й зниження експорту. За деякими оцінками, падіння видобутку нафти у квітні становило 300–400 тис. бар. на добу щодо середнього рівня першого кварталу. Експорт нафти з портів (Приморськ, Новоросійськ, Усть-Луга) падав у моменті на 50–70%. Ну й, звичайно, Туапсе. За різними оцінками, у квітні обсяг відвантажень нафтопродуктів через порт Туапсе зменшився на 35–40% порівняно з аналогічним періодом минулого року.Отже, ціни на нафту зросли, а що з того?

Підсумки й перспективи

Зважаючи на все, 2026 року кількість нарешті переходить у якість. Великий багатоходівник не зміг обійти базові закони діалектики. А раз так, то виття на болотах посилиться.Центробанк РФ продовжує мляво знижувати ставку, намагаючись знизити тиск у системі. Але наразі це призводить лише до того, що реальна дохідність за депозитами у РФ стала від’ємною. Відхід вкладників спровокує розрив ліквідності та призведе до повноцінної банківської кризи.А взагалі цікаво, хто в цій грі моргне першим: девелопери, банки, вуглярі, металурги, лісова промисловість, роздріб. Робіть ваші ставки.

Окрім повномасштабного вторгнення, значним викликом для України сьогодні є демографічний обрив. За найбільш песимістичними прогнозами, до середини століття нас може залишитися менш як 30 мільйонів осіб. Сумарний коефіцієнт народжуваності в Україні впав до історичного мінімуму в 0,9 дитини на одну жінку, тоді як для простого заміщення поколінь цей показник має становити щонайменше 2,1. Ми опинилися в ситуації, де держава нагадує людину, яка намагається загасити пожежу в одній кімнаті, одночасно підпалюючи фундамент будинку. Поки одні відомства розробляють плани стимулювання народжуваності та повернення біженців, Міністерство фінансів намагається витиснути якомога більше податків як із найманих працівників, так і з бізнесу. Як доводить досвід інших країн, запровадження гнучкої системи оподаткування для сімей із дітьми краще стимулює народжуваність та ефективніше за соціальні виплати.

Литва — феномен Zеrо РІТ

У цьому контексті вартий уваги досвід постсоціалістичних країн, які вже пройшли шлях від демографічного шоку до стабілізації. У Литві податкове стимулювання базується на ідеї Zеrо РІТ. Механізм працює через прогресивне зростання неоподатковуваного мінімуму: з кожною наступною дитиною в родині сума доходу, з якої не стягується прибутковий податок, збільшується, залишаючи батькам дедалі більшу частку їхнього заробітку. На практиці це створює один із найбільших у світі розривів у податковому навантаженні. Станом на 2025 рік Литва зберігає один із найвищих у світі розривів у податковому навантаженні між холостяками та родинами. Для самотнього працівника частка податків від доходу становить 38,0%, тоді як для сім’ї з двома дітьми та одним годувальником цей показник опускається до 21,3%.Працюючі батьки отримують до сімейного бюджету додатково близько 600–900 євро чистими щомісяця порівняно з бездітними колегами на аналогічних посадах. Для висококваліфікованих фахівців ця вигода може перевищувати 1100 євро, що робить легальну зайнятість у Литві найбільш економічно вигідною стратегією для батьків. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Гарна земля пусткою не стоїть? Чи загрожує Україні депопуляція Для України, де рівень тіньової економіки становить близько 40% ВВП, такий підхід є надзвичайно актуальним. Завдяки зазначеним реформам, сумарний коефіцієнт відтворюваності в Литві зріс із 1,55 у 2010 році до 1,61 у 2019-му, досягнувши пікового показника 1,70 у 2015-му. У цей проміжок часу Литва демонструвала значно кращі результати, ніж загалом по ЄС, де середній показник народжуваності тривалий час залишався на рівні 1,50–1,53.

«Польський лад» замість «пакунків малюка»

Іншим прикладом для нас може бути Польща. Якщо раніше країна покладалася на прямі виплати, то з упровадженням реформи «Польський лад» 2022 року акцент змістився на податкові пільги. Батьки, які виховують принаймні чотирьох дітей, повністю звільняються від сплати прибуткового податку (РІТ) на дохід до 85 528 злотих (20 084 євро) на рік для кожного з батьків. Окрім цього, польська модель дозволяє спільне оподаткування подружжя, що дає змогу парі залишатися в нижчій податковій ставці 12% замість 32%, заощаджуючи до 25 000 злотих (приблизно 5800 євро) щорічно. Це доповнюється програмою «Активний батько», запровадженою у жовтні 2024 року, яка виплачує до 1500 злотих (350 євро) на місяць на няню чи ясла, якщо обоє батьків працюють легально.Окрім прямого зниження податків, Польща у 2024–2025 роках запровадила унікальну систему стимулів, що закриває основні проблеми молодих родин: житло та догляд за дітьми. Найбільш радикальним кроком став запуск програми «Кредит на старт», яка прийшла на зміну «Безпечному кредиту 2%». Унікальність цієї програми полягає в її демографічній прогресії: відсоткова ставка за кредитом на житло знижується залежно від кількості дітей у родині. Для бездітних вона становить 1,5%, для родин з однією дитиною — 1%, з двома — 0,5%, а для багатодітних родин (3 дітей) ставка за іпотекою становить 0%. В Україні найгірша в світі ситуація з народжуваністю – дослідження МGІ Ще один новаторський інструмент у народі назвали Ваbсіоwе («бабусині гроші»). Його суть у легалізації неформального сектора догляду. Якщо батьки повертаються до легальної роботи, держава виплачує 1500 злотих (приблизно 350 євро) щомісяця, які вони можуть офіційно передати бабусі, дідусеві або іншій близькій людині за догляд за дитиною. Це виводить працю батьків з «тіні» (адже це умова отримання коштів) і капіталізує старше покоління.

Візія для України

Українська фіскальна політика сьогодні рухається у протилежному напрямі. Замість того, щоб перетворювати податки на інструмент демографічного відтворення, ми бачимо спроби збільшити податкове навантаження та посилити репресивні функції фіскальних органів (доступ до банківської таємниці та блокування банківських рахунків підприємцям без рішення суду), Національну систему доходів та останні ініціативи Міністерства фінансів.Досвід сусідів, а саме пільга на ПДФО з повним обнуленням податку для багатодітних родин за польським зразком і значне розширення неоподатковуваного мінімуму за литовським прикладом, вартий вивчення та адаптації в українському контексті. Гроші мають залишатися в сім'ї автоматично. Це створить прямий зв'язок між легальною роботою, сплатою податків і добробутом власних дітей.Подібні практики стимулюватимуть населення виходити з «тіні» і легалізовувати свої доходи. Бо згідно з порівняльним аналізом схем тіньової економіки від «САSЕ Україна», Інституту соціально-економічної трансформації та Економічної експертної платформи, найбільших втрат бюджету України завдають зарплати у «конвертах» — 200–265 млрд грн на рік. Країна вдів і сиріт: як війна змінила демографічну карту України Варто додати і суто економічний аргумент на користь податкових пільг для сімей. Родини з двома і більше дітьми об'єктивно більше споживають — більше витрачають на їжу, одяг, послуги, житло. У довгостроковій перспективі це означає, що кошти, які держава «відпускає» через податкові пільги, частково повертаються до бюджету через ПДВ та інші податки на споживання. Тобто демографічне стимулювання — це не лише соціальні витрати, а й інвестиція в майбутню економічну активність. Більше дітей сьогодні — більший внутрішній ринок і більша кількість платників податків завтра.Доки філософія державної політики, яка відображена у Національній стратегії доходів, фокусуватиметься переважно на посиленні фіскального тиску, а не на стимулюванні розвитку людського капіталу, подолати демографічну зиму буде неможливо.Проте жодна податкова лібералізація не спрацює, поки ми намагаємося підтримувати життя солідарній пенсійній системі. Молодь віком 18–30 років віддає частину свого доходу зараз, розуміючи, що до моменту їхнього виходу на пенсію система остаточно колапсує через відсутність нових поколінь платників. Податкове стимулювання має доповнитися переходом на індивідуальну накопичувальну систему. Тільки так ми дозволимо громадянам бути багатими, щоб Україна знову стала молодою.Статтю підготовлено Центром соціально-економічних досліджень «САSЕ Україна» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється «ІСАР Єднання» в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст звіту є відповідальністю «САSЕ Україна» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії та Швеції або «ІСАР Єднання».

В Україні люблять прості рецепти для складних проблем. Коли дорожчають продукти, пальне і послуги, одразу лунає знайоме: «заморозити ціни», «натиснути на бізнес», «змусити всіх не підвищувати». Але економіка не працює наказами. У березні 2026-го інфляція прискорилася до 7,9% рік до року, а ціни за місяць зросли на 1,7%. Головним поштовхом стало пальне: інфляція пального сягнула 23,4% р/р на тлі війни на Близькому Сході та подорожчання нафти, що потягнуло за собою й транспортні витрати. Тобто ми маємо не змову цінників, а передусім інфляцію витрат і зовнішніх шоків.
Саме тут і починається розмова про відповідальність Національного банку України. НБУ у січні 2026 року розпочав цикл пом’якшення і знизив облікову ставку з 15,5 до 15%, мотивуючи це стійким зниженням інфляційного тиску та меншими ризиками зовнішнього фінансування. Але вже 19 березня Нацбанк був змушений залишити ставку на 15% і заявити, що в разі посилення інфляційних ризиків готовий навіть підвищувати її. На мою думку, це означає одне: регулятор, як завжди, переоцінив свої можливості, хибні прогнози, надто рано повірив у стійке згасання інфляції та недооцінив масштаб енергетичних, логістичних і зовнішніх шоків.
Це не означає, що НБУ не потрібен або що облікова ставка не має значення. Навпаки, саме міжнародна фінансова допомога, на якій базується жорсткіша валютна і процентна політика, допомагає утримувати довіру до гривні. На 1 квітня 2026 року міжнародні резерви становили 51,9 млрд дол., і НБУ прямо вказує, що цього достатньо для підтримання стійкості валютного ринку та фінансування 5,5 місяця майбутнього імпорту. Але проблема в іншому: коли інфляцію штовхають угору бензин, імпортована енергія, воєнна логістика та руйнування інфраструктури, сама лише ставка не може загасити пожежу. Вона лікує наслідок, але не усуває джерела тиску на собівартість.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Бензин по 100. Коли ціни на АЗС зупиняться і чи допоможе цьому «єБачок»



Тому перший висновок такий: стабілізація цін в Україні починається не з гасел, а з резервів, передусім із резерву пального. І тут парадокс: правова база в держави вже є. Закон України «Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів» встановлює засади створення системи мінімальних запасів, а загальний обсяг таких запасів має визначатися за найбільшим із двох критеріїв: 90 днів середньодобового чистого імпорту або 61 день середньодобового внутрішнього споживання. Кабмін уже затвердив порядок створення та функціонування цієї системи.
Однак проблема в тому, що частина важливих норм цієї системи набирає чинності лише через шість місяців після припинення або скасування воєнного стану. Це і є стратегічна слабкість. Країна, яка воює, не може будувати повноцінний антишоковий механізм «на після війни». Нам потрібен не паперовий, а фактичний державний резерв дизелю, бензину, скрапленого газу й критичних мастильних матеріалів уже зараз: розосереджений по регіонах, прив’язаний до кризових сценаріїв, частково зберігатися може і через європейські tісkеt аgrееmеnts, але із жорсткими правилами швидкого розкриття запасів. Інакше кожен новий зовнішній конфлікт знову битиме по українській інфляції через колонку АЗС.
Другий висновок: не можна підміняти економічну політику окремими заходами. У березні Мінекономіки прямо зазначало, що ціни на нафтопродукти не підлягають державному регулюванню, а український ринок пального повністю залежить від імпорту, тому світові коливання неминуче переходять у внутрішні ціни. Одночасно Антимонопольний комітет України повідомив, що перевіряє, чи не було ознак антиконкурентної поведінки операторів АЗС під час підвищення цін на початку березня. Це і є правильна логіка: там, де є зовнішній шок, не брехати людям про «просте заморожування», а там, де є підозра на зловживання ринком, втручатися антимонопольно.








Директор Європейського департаменту МВФ Альфред Каммер високо оцінив зусилля НБУ в боротьбі з інфляцією





Популісти завжди пропонують однакове: адміністративно зупинити ціни на все. Але українське законодавство прямо показує, чому це не так просто. Закон «Про ціни і ціноутворення» дозволяє запроваджувати державні регульовані ціни на товари, що мають істотну соціальну значущість або визначально впливають на загальний рівень цін. Водночас цей самий закон вимагає, щоб такі ціни були економічно обґрунтованими, а якщо держава встановлює їх нижче економічно обґрунтованого рівня, то зобов’язана компенсувати різницю з бюджету. Або ще більше, встановлювати занижену регульовану ціну без визначеного джерела компенсації закон прямо не допускає. Інакше кажучи, заморозка без грошей у бюджеті — це не політика, а самообман.
Є ще один важливий факт, який часто замовчують. Спеціальний режим декларування зміни роздрібних цін на соціально значущі товари, запроваджений урядом 2020 року, був скасований 2023-го постановою №650. Тобто нині в Україні немає того широкого ковідного механізму «соціально значущого» цінового адміністрування, до якого дехто хоче повернутися одним політичним жестом. Формально закон дозволяє державне регулювання, але окремий режим для широкого переліку продуктів зараз не діє. Це означає, що його можна запроваджувати лише заново, дуже вузько і дуже відповідально. А чому б і ні для найменш малозабезпечених верств населення? Може, було б і краще, ніж «єБачок» для мерседесів.
Третій висновок: якщо держава і повертається до регулювання цін на соціально значущі продукти, то лише точково. Не на весь продуктовий кошик і не на весь ринок одразу. Лише на 5–7 базових позицій, лише на обмежений період, лише за наявності чотирьох умов: різкий тимчасовий шок, ознаки монопольної або олігопольної поведінки, прозорий розрахунок собівартості й заздалегідь визначене джерело бюджетної компенсації. Без цього цінове регулювання закінчується або дефіцитом, або вимиванням товару з полиць, або переходом торгівлі в «сірий» режим. Після цього держава ще й змушена платити більше, ніж якби відразу допомогла людям грошима.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





"Що довше війна, то вищі ціни": як конфлікт з Іраном б'є по гаманцю — Вlооmbеrg



Найважливіше, що сам закон про ціни говорить, що соціальні гарантії населенню, насамперед малозабезпеченим сім’ям, мають забезпечуватися через систему компенсаційних виплат та індексацію доходів. Тобто правильна відповідь на подорожчання хліба, молока чи крупи — не спроба зробити вигляд, що ціни не зростають, а допомога тим, для кого це зростання є критичним.
Інструменти для цього в держави вже є. Експериментальний проєкт базової соціальної допомоги встановлює базову величину 4500 грн, а саму допомогу можна оформити онлайн через «Дію» або через сервісні центри Пенсійного фонду. У бюджеті-2026 на базову соціальну допомогу передбачено 9,2 млрд грн, на субсидії та пільги — 42,3 млрд, а загалом на підтримку громадян у складних життєвих обставинах — 102,7 млрд грн. Отже, архітектура адресної підтримки існує. Її треба не вигадувати з нуля, а посилити і прив’язати до інфляційних ризиків.
Саме тому замість загального державного регулювання цін на продукти я запропонував би іншу модель. Для найменш забезпечених громадян потрібна тимчасова інфляційна надбавка, або електронний «харчовий ваучер» на визначений набір базових товарів українського виробництва. Для домогосподарств із високими витратами на комунальні послуги — автоматичне розширення субсидій, тим більше що Пенсійний фонд уже проводить автоматичний перерахунок на неопалювальний сезон для більшості отримувачів. А для регіонів, де відбувається реальний локальний ціновий збій, — не загальне заморожування, а короткий антикризовий режим із моніторингом торговельної націнки та логістичними компенсаціями.








Бізнес не змінив своїх прогнозів щодо інфляції, але переглянув очікування щодо курсу валют — НБУ





Четвертий висновок: без зростання пропозиції цінової стабільності не втримати. Сам НБУ у квітневому коментарі показав, що продовольча динаміка залежить від пропозиції: зростання цін на свинину та курятину сповільнювалося завдяки імпорту, а овочі «борщового набору» були значно дешевші через активний розпродаж запасів. Це означає, що стабілізація цін — це ще й політика дешевших кредитів на овочесховища, підтримка теплиць, локальної переробки, резервного енергоживлення для харчової промисловості та швидшої логістики. Не карати ціну, а знижувати собівартість. Так само і на бензин: аналізувати структуру ціни і робити висновки.
Тому моя позиція проста. НБУ треба критикувати не за те, що він бореться з інфляцією, а за те, що він надто часто зводить цю боротьбу до вузького монетарного коридору. Але ще гірше було б перекладати всю відповідальність лише на Нацбанк і робити вигляд, що уряд може зупинити інфляцію постановою про «чесні ціни». Не може. Потрібна спільна політика: тверда гривня, реальний резерв пального, сильний АМКУ, підтримка пропозиції продовольства й адресний захист бідних.
Сьогодні в Україні, за даними Мінекономіки, немає ані ажіотажного попиту, ані системного дефіциту товарів; соціально важливі продукти доставляються до торговельних точок. Це означає, що головна небезпека зараз — не порожні полиці, а дороге життя. А з дорогим життям не борються заборонами. З ним борються інституціями, резервами, конкуренцією і чесною допомогою тим, кому найважче. Популізм лише створює ілюзію контролю. Економіка жорстко карає за такі ілюзії.
Ціни стабілізуються не тоді, коли влада починає вказувати бізнесу, а тоді, коли в країні з’являється передбачуваність. Передбачуваний курс. Передбачувана податкова політика. Передбачувані правила на ринку пального. Передбачувана логістика. Передбачувана енергетика. Передбачувана конкуренція. НБУ прогнозує, що інфляція за підсумками 2026 року становитиме 7,5%, 2027-го знизиться до 6%, а до цілі 5% повернеться 2028 року. Але це станеться не автоматично. Це станеться лише за однієї умови: коли монетарна стриманість Нацбанку буде підкріплена сильною економічною політикою уряду, а не замінена нею на словах.
Україні сьогодні потрібна не кампанія боротьби з цінниками. Україні потрібна стратегія зниження собівартості життя. І саме це має стати новою мовою економічної політики.