Дзеркало Тижня - we.ua

Дзеркало Тижня

we:@zn.ua
19.9 thous. of news
Дзеркало Тижня on zn.ua
Міста без виборів. Як змінюється місцеве самоврядування під час війни
Місцеві вибори мали відбутися восени 2025 року, однак під час дії воєнного стану їх проведення заборонене. Міські голови та ради, обрані ще 2020 року, продовжують виконувати свої повноваження.Проте відсутність виборів не означає, що місцева влада залишилася такою, як її сформували виборці 2020 року. Мери помирають, ідуть у відставку, мобілізуються, втрачають посади за рішеннями судів або переходять на іншу роботу. Їхні повноваження перебирають секретарі рад, причому тимчасове виконання обов’язків міського голови іноді розтягується на роки. Водночас у частині міст створюють військові адміністрації, що діють поряд із виборними органами або перебирають на себе їхні повноваження. Усе це змінює систему місцевої влади без прямої участі виборців.Однак змінився не лише склад місцевої влади, а й умови, в яких вона працює, — навіть там, де обрані 2020 року мери залишилися на посадах.Повномасштабне вторгнення застало місцеве самоврядування в період незавершеної децентралізації. Громади отримали повноваження та фінанси, але їх розмежування з державою залишилося недостатньо чітким. Невирішеним було й питання державного нагляду за законністю рішень місцевих рад. Ухвалений у листопаді 2025 року після складних компромісів закон №4677 має запрацювати після завершення воєнного стану.Демократія без виборів: як зберегти самоврядність під час війни?Війна додала до цих суперечностей питання взаємодії місцевого самоврядування з військовими адміністраціями. На тлі перерозподілу бюджетних ресурсів на користь центру, активізації правоохоронців і посилення ролі військових адміністрацій стає зрозумілішим, чому та ж Асоціація міст України так завзято опирається жорсткому державному нагляду. Цифри нашого дослідження лише посилюють побоювання, що він може стати ще одним інструментом тиску на громади.Однак ризики посилення державного нагляду не скасовують іншої проблеми: чинні механізми контролю нерідко не працюють, зокрема через неформальні домовленості на місцях. Тож загроза політичного тиску центру не виправдовує фактичної безконтрольності рішень місцевої влади.Отже, питання вже не лише в тому, скільки міських голів, обраних 2020 року, залишаються на посадах. А в тому, хто фактично керує українськими містами на п’ятий рік повномасштабної війни без місцевих виборів. Звідки ці керівники отримали повноваження і перед ким вони підзвітні? Наскільки тимчасовими залишаються механізми управління, запроваджені під час війни? І що ці зміни говорять про баланс між місцевим самоврядуванням та державною вертикаллю в умовах затяжної війни?Саме це ми спробували з’ясувати, проаналізувавши моделі управління в 339 українських міських громадах та місті Києві. Дослідження не охоплювало окупованих міст, дані збирали у вересні–жовтні 2026 року.

Моделі управління на місцях

На шостий рік без місцевих виборів у досліджених містах сформувалося кілька моделей управління:Управління обраним міським головою.Управління секретарем ради як в.о. міського голови.Паралельне функціонування органів місцевого самоврядування (ОМС) і військової адміністрації (ВА).Паралельне функціонування ВА та ОМС із секретарем ради як в.о. міського голови.Здійснення повноважень ОМС начальником ВА.Функціонування ВА за відсутності міського голови та секретаря ради.Однак ці моделі перебувають у різних юридичних площинах. Виконання повноважень міського голови секретарем ради є передбаченим законом механізмом місцевого самоврядування.Натомість утворення військової адміністрації запроваджує окремий механізм державного управління, який сам собою не припиняє здійснення повноважень обраними органами. Для передання повноважень міського голови, ради та її виконавчих органів начальнику ВА потрібне окреме рішення Верховної Ради за поданням президента. ZN.UАПопри появу нових моделей, у більшості досліджених міст і далі керують мери, обрані 2020 року. Трансформація відбувається в меншій частині міст — але саме там видно, як система працює, коли влада продовжує змінюватися, а пряме виборче оновлення недоступне.Показовий приклад — Південноукраїнськ. Після сесії міськради 22 січня 2026 року наступну вдалося відкрити лише 3 липня після кількох перенесень. Віталій Кім, на той час начальник Миколаївської ОВА, причиною створення ВА називав внутрішні сварки та непорозуміння у міській раді та наявність АЕС. У грудні 2025 року з проханням ввести військову адміністрацію звертався міський голова Валерій Онуфрієнко.Військові адміністрації: повзуча централізація чи необхідний інструмент під час війни?2 липня президент підписав указ про утворення Південноукраїнської міської військової адміністрації, який набрав чинності 4 липня. Однак міська рада не припинила роботи: сесія відбулася 3 липня, ще до набрання указом чинності, а наступні — 15 липня та 10 вересня.У вересні начальник міської військової адміністрації (МВА) Іван Кухта та міський голова Валерій Онуфрієнко підписали спільне розпорядження про порядок взаємодії. Згідно з повідомленнями про його зміст, документ передбачає, зокрема, попереднє погодження з начальником МВА окремих кадрових рішень щодо комунальних підприємств та установ.Цей випадок показує, чому самої кількості створених ВА недостатньо. По-перше, поява військової адміністрації не обов’язково припиняє роботу виборних органів, але може змінювати порядок ухвалення управлінських рішень і фактичний розподіл повноважень. По-друге, серед публічно названих причин створення ВА у Південноукраїнську були не лише безпекові ризики, пов’язані з розташуванням АЕС, а й конфлікти всередині міської ради. Тому важливо з’ясовувати не лише те, хто фактично керує громадою та відповідає за ухвалені рішення, а й де проходить межа між необхідністю забезпечити управління під час війни та втручанням державної вертикалі в місцеві політичні процеси.

Коли мер при владі

Обрані міські голови продовжують керувати у 271 місті (80% від усієї кількості). Отже, попри шість років без місцевих виборів, базова модель міського управління залишається панівною: у 80% досліджених міст продовжують керувати голови, безпосередньо обрані громадами 2020 року.Хоча ззовні може здатися, що в цих містах усе залишається «по-старому», умови роботи міських голів змінилися. Органи місцевого самоврядування відповідають за життєдіяльність громад під час повномасштабної війни, водночас діючи в умовах посилення ролі державної вертикалі. Це створює і нові можливості координації, і ризики політичного тиску.ZN.UАМайже третина чинних міських голів є самовисуванцями — 85. Удвічі менше обрано від «Слуги народу».Партійна картина мерів і секретарів-в.о. помітно відрізняється. Серед чинних мерів найбільша група — самовисуванці. Натомість серед секретарів, які виконують повноваження міських голів, найбільше представників «Слуги народу». Це не доводить системного переходу міст під контроль певної партії, але показує, що за відсутності мера більшого значення набуває партійний склад ради, адже саме депутати обирають секретаря, який за передбачених законом обставин може перебрати на себе повноваження міського голови. За відсутності виборів така зміна може впливати не лише на персональний склад керівництва міської влади, а й на його партійний баланс — без нового волевиявлення громади.ZN.UАУ 16 міських радах мери є, але відсутні секретарі. Секретар є потенційним виконувачем обов’язків мера та керівником міста. Відсутність секретаря може бути тимчасовою, коли рада збирається голосувати за нового. Однак подекуди це постійний стан.У Харкові останнім секретарем (саме останнім, бо нового поки не видно) був чинний міський голова Ігор Терехов. Він обіймав цю посаду з грудня 2020 року, ставши і виконувачем обов’язків мера після смерті Геннадія Кернеса. Після обрання Терехова міським головою Харків вже п’ять років не має секретаря.Також секретаря немає в Києві, хоча політична ситуація у столиці відрізняється від інших міст. З 2020 року посаду заступника міського голови — секретаря Київської міської ради обіймав Володимир Бондаренко, який пішов з посади у квітні 2025 року. Тоді ім’я Бондаренка з’явилося у справі НАБУ, яке проводило масштабну операцію «Чисте місто» щодо земельних махінацій Дениса Комарницького.Запоріжжя, Суми та Київ: як військові адміністрації конфліктують із місцевим самоврядуванням та що з цим робитиОтже, у найбільшій групі міст зберігається кадрова наступність: міськими головами залишаються безпосередньо обрані керівники. Водночас у частині рад вакантною залишається посада секретаря, котрий має забезпечити наступництво в разі дострокового припинення повноважень мера. Це створює інституційну вразливість, однак причини такої ситуації можуть бути різними: від неспроможності депутатів домовитися про кандидатуру до свідомого небажання міського голови допустити появу в раді альтернативного центру впливу, здатного за певних обставин перебрати його повноваження.

Коли секретар — в.о. міського голови

У 42 містах повноваження міського голови виконують секретарі рад. Це вже не лише короткостроковий механізм наступництва: у частині громад він триває роками. Секретар має власний виборний мандат депутата, однак міським головою громада його не обирала — на посаду секретаря його призначила рада. Водночас цей механізм зберігає представницьку основу місцевого самоврядування: секретар є обраним депутатом, а повноваження міського голови здійснює за передбаченою законом процедурою. Однак прямого мандата громади саме на посаду мера він не має.Процес триває і 2026 року. 25 березня депутати Луцької міськради підтримали відставку міського голови Ігоря Поліщука; разом із ним заяву подав і секретар ради. Того ж дня депутати обрали новою секретаркою Катерину Шкльоду, котра почала виконувати повноваження міського голови. А вже в липні її змінив на цій посаді Андрій Разумовський. Того ж місяця посаду втратив міський голова Вилкового Матвій Іванов — після набрання чинності вироком суду у справі про незаконний видобуток піску з Дунаю.У шести містах — Кривому Розі, Золотоноші, Корсуні-Шевченківському, Карлівці, Сваляві та Бобровиці — секретарі виконують повноваження міського голови з 2021 року.Тобто шість міст прожили майже повний звичайний виборчий цикл із керівником, якого громада не обирала мером. Секретаря можна змінити рішенням ради, тоді як виборці до відновлення виборів не можуть ані підтвердити його на посаді міського голови, ані обрати іншого.Кожна п’ята громада без голови. Як забезпечити стабільність місцевого самоврядування у війну і після перемоги?Секретар міської ради Кривого Рогу Юрій Вілкул виконує повноваження мера вже близько п’яти років. Після смерті обраного міського голови Костянтина Павлова тодішній секретар міської ради склав повноваження, і рада обрала секретарем Вілкула.Для нього це повернення до управління містом в іншому статусі. Вілкул був міським головою Кривого Рогу у 2010–2020 роках, а на виборах 2020 року знову балотувався, але знявся перед другим туром. Тепер він здійснює повноваження міського голови не за результатами прямих виборів на цю посаду, а через механізм наступництва.Кривий Ріг особливо наочно показує політичний бік такого механізму наступництва. Поряд із Юрієм Вілкулом помітну роль в управлінні містом відіграє його син Олександр Вілкул. Як зазначала ОПОРА в аудиті безпеки Криворізької громади 2025 року, військової адміністрації в місті не створювали, натомість після початку повномасштабного вторгнення створили Раду оборони Кривого Рогу, яку очолив Олександр Вілкул. Навколо його статусу та повноважень виникали публічні й судові спори.Отже, у місті, де виборці вже майже шість років не можуть переобрати владу, здійснення повноважень міського голови та помітна роль у воєнному управлінні містом тривалий час пов’язані з однією політичною родиною. Це ставить уже ширше питання — про політичну конкуренцію та підзвітність влади за тривалої відсутності виборів.Третина секретарів у статусі в.о. є представниками «Слуги народу» — 16. Обранці від партії «За майбутнє» керують шістьма містами.ZN.UАМеханізм наступництва дав змогу містам не залишитися без керівництва, але через відсутність виборів у частині громад тимчасове виконання повноважень стало багаторічним. Як наслідок містом може роками керувати депутат, обраний громадою, але без прямого мандата виборців саме на посаду міського голови.

Коли створюють військову адміністрацію

У 27 із 340 досліджених міст створено військові адміністрації — близько 8%. Тут представлено кілька моделей управління.У 19 — начальникам військових адміністрацій передані повноваження міського голови, ради та її виконавчих органів. При цьому у шести з них обраний міський голова очолив створену військову адміністрацію. Тут його позиція повністю залежна від центральної влади, а не громади, хоча залишається зв’язок із населенням через перемогу на місцевих виборах.У восьми містах виборні органи продовжують діяти паралельно з ВА. Так, у п’яти громадах паралельно із чинним мером існує військова адміністрація — у Києві, Вараші, Нетішині, Південноукраїнську та Тернівці. Київ через свій статус є окремим кейсом, який неможливо порівнювати з іншими громадами.У двох містах разом із секретарями — в.о. мера функціонують військові адміністрації — у Сумах та Одесі.І окремим кейсом є Чернігів, де відсутні мер та секретар ради, однак повноважень ОМС не передано військовій адміністрації.Тобто сама наявність ВА ще не показує, наскільки змінилася модель управління містом.Проблема тимчасового призначуваного управління виникла не після 2022 року. Ще до повномасштабного вторгнення досвід військово-цивільних адміністрацій (ВЦА) на Донеччині та Луганщині виявив ризики тривалого усунення громад від виборного управління та концентрації повноважень у руках призначених керівників. Нинішні військові адміністрації мають іншу правову основу — Закон «Про правовий режим воєнного стану», однак окремого комплексного закону, який би системно врегулював їхню роботу та взаємодію з місцевим самоврядуванням, досі немає. За таких умов особливого значення набувають прозорість підстав створення ВА, розмежування повноважень, контроль за бюджетними й майновими рішеннями та підзвітність громаді.Між формальністю й реформою: як держава ділить повноваження з місцевим самоврядуваннямВ Одесі одночасно діють ВА та міська рада. Після рішення про припинення громадянства Геннадія Труханова в жовтні 2025 року він втратив посаду міського голови. Його повноваження виконує секретар міськради Ігор Коваль, а начальником ВА став Сергій Лисак, який до цього очолював Дніпропетровську ОВА. Помітних публічних конфліктів між ВА та міськрадою наразі немає. Водночас місцеві групи впливу після відставки Труханова продовжують співіснувати із новим керівництвом ВА.Військові адміністрації створено також у трьох містах-супутниках атомних електростанцій: 2023 року — в Нетішині, 2024 року — у Вараші, 2 липня 2026 року — у Південноукраїнську. Під час створення ВА у цих містах підставами, прямо або опосередковано, називалася і близькість АЕС. У таких громадах особливого значення набувають питання безпеки критичної інфраструктури та координації між місцевим самоврядуванням і військовим управлінням.Однак кадрові призначення в цих містах не завжди узгоджуються з безпековою аргументацією створення ВА. Якщо в Нетішині її начальником став виходець із СБУ, то у Вараші — депутатка Рівненської обласної ради, яка не мала досвіду роботи у сфері безпеки. Це ставить питання, наскільки визначальними під час таких призначень були саме безпекові компетенції.Адже не можна виключати, що під час призначення керівників враховуються не лише безпекові міркування, а й інтереси різних політичних чи економічних груп, для яких важливим є вплив на управління містом та його ресурсами. Водночас це не знімає питань до самих органів місцевого самоврядування, зокрема щодо корупційних ризиків у їхній діяльності. Проте заміна виборного впливу призначуваним сама собою не гарантує подолання цих ризиків, а може означати лише перерозподіл контролю над ресурсами між різними групами впливу.У всіх цих випадках ВА існує поряд з органами місцевого самоврядування. Така конструкція не обов’язково породжує конфлікт, але часто ставить питання про розподіл повноважень і відповідальності між двома інституціями.Отже, масштаб зміни місцевого управління визначає не сам факт створення ВА, а те, що після цього відбулося з виборними органами, кому належать ключові повноваження і хто фактично відповідає за рішення. Поява ВА створює у громаді ще один центр ухвалення рішень, повноваження якого залежать від установленої законом моделі управління та окремих рішень про їх передачу.

Чернігів: коли формальна влада не дорівнює фактичній

Одним із найвиразніших прикладів відкритого конфлікту, коли міська рада втратила частину впливу на управління внаслідок політичної боротьби, є Чернігів. Тут 2023 року створили міську військову адміністрацію, а місто не має ні мера, ні секретаря, хоча рада продовжує працювати. Секретаря не обирають, а частину функцій міського голови виконує один із його заступників.Владислав Атрошенко, міський голова з 2015 року та народний депутат трьох скликань, 2023 року втратив посаду після набрання законної сили рішенням суду про порушення вимог щодо запобігання конфлікту інтересів. Суд призначив йому штраф і на рік позбавив права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій місцевого самоврядування. Підставою стало використання службового водія для перевезення за кордон приватного автомобіля дружини мера. Сам Атрошенко вважав справу політично вмотивованою та пов’язував її з протистоянням із центральною владою.На цьому конфлікт не завершився. Секретар від промерської партії «Рідний дім» Олександр Ломако протримався на посаді виконувача обов’язків до кінця 2024 року. У грудні він написав заяву про звільнення з посади секретаря міськради, причинами рішення назвавши військові адміністрації, які, за його словами, «взяли місто в заручники». Ломако також заявляв про тиск військових адміністрацій; представники державної вертикалі ці звинувачення заперечували.Наступний крок децентралізації: розмежування повноважень між центральною та місцевою владоюЗ того часу місто залишається без міського голови та секретаря ради. Після відставки Ломака рада уповноважила заступника міського голови Віктора Геращенка виконувати функції з питань поточної діяльності виконавчих органів міськради.Найнаочніше зміна балансу між міським самоврядуванням і МВА проявилася в бюджетних повноваженнях. 2024 року суди в спорі між військовою адміністрацією та міськрадою щодо внесення змін до бюджету громади на 2023 рік стали на бік МВА. Міськрада оскаржила ці рішення у Верховному суді.Верховний суд 28 травня 2026 року касаційну скаргу міської ради залишив без задоволення, підтвердивши, що після створення МВА повноваження зі складання, затвердження та внесення змін до місцевого бюджету перейшли до військової адміністрації.Чернігів ілюструє, що реальний вплив державної вертикалі на управління громадою може посилюватися навіть без законодавчої передачі начальнику МВА всього комплексу повноважень місцевого самоврядування. Конфлікт загострився, зокрема, через різне тлумачення сторонами розподілу повноважень між військовою адміністрацією та місцевою радою.Зважаючи на те, що для передачі повноважень військовим адміністраціям в окремих громадах потрібне рішення Верховної Ради, політичний конфлікт між місцевим самоврядуванням і державною вертикаллю сам собою стає фактором зміни реального балансу влади. Водночас Чернігів поки не дає підстав стверджувати, що такий сценарій неминучий для інших міст: у більшості громад, де паралельно діють ОМС і військові адміністрації, відкритого протистояння такого масштабу немає.

Коли все отримала військова адміністрація

У 19 містах начальники військових адміністрацій здійснюють повноваження міської ради, її виконавчих органів та міського голови. Це найглибша інституційна зміна у вибірці: йдеться вже не про співіснування ВА та місцевого самоврядування, а про здійснення ключових повноважень виборних органів начальником ВА.Дев’ять із 19 міст розташовані в Донецькій області, шість — у Харківській, два — в Херсонській (зокрема й місто Херсон), та по одному — в Запорізькій та Миколаївській областях.Однак і ця група неоднорідна. У шести з 19 міст начальниками ВА стали голови, обрані громадою 2020 року. Тобто інституційна модель управління змінилася, але персонально містом продовжила керувати людина, яка отримала прямий виборчий мандат 2020 року, — тепер уже як призначений начальник ВА. В інших випадках разом із моделлю управління змінився і керівник — ключові повноваження отримала призначена особа.Важливо! Різні способи переходу від виборного до призначуваного управління матимуть значення і після завершення воєнного стану: від того, чи зберіг обраний мер свої повноваження та які рішення ухвалив парламент, залежатиме порядок відновлення роботи органів місцевого самоврядування.Олександр Гончаренко став міським головою Краматорська за результатами виборів 2020 року. У липні 2022 року тут утворили міську військову адміністрацію, начальником якої призначили чинного міського голову.Гроші є — правил немає: як громади «воюють» у «сірій зоні»У Слов’янську маршрут був довшим. Вадим Лях двічі обирався міським головою — у 2015 та 2020 роках. Після створення 2021 року військово-цивільної адміністрації він очолив ВЦА, а після початку повномасштабного вторгнення — міську військову адміністрацію. Тобто виборний керівник послідовно перейшов у нові, вже державні форми управління містом.Іншу динаміку показує Ізюм. Першим начальником військової адміністрації був обраний міський голова Валерій Марченко. 2025 року його змінив Сергій Федченко, який до цього був першим заступником Борівського селищного голови. Формально модель управління не змінилася — містом і далі керує ВА. Однак змінився керівник військової адміністрації: замість обраного громадою міського голови її очолила інша призначена людина. При цьому Валерій Марченко залишився міським головою, але без реальних повноважень.Херсон — приклад ще одного кадрового маршруту. Міську військову адміністрацію очолювали посадовці, які прийшли з правоохоронної та державної вертикалі: Ярослав Шанько до призначення працював заступником начальника Херсонської ОВА та в системі МВС, його попередник Роман Мрочко — у прокуратурі.Так чотири кейси показують різні траєкторії всередині однієї юридичної моделі: обраний мер може сам перейти у ВА, пройти через ВЦА, бути згодом заміненим на посаді начальника ВА іншим призначеним керівником або ж керівництво ВА може перейти до людини з державної чи правоохоронної вертикалі.

Київ: обраний мер і нові центри влади

Київ завжди був особливим призом у протистоянні президентів і міських голів. Боротьба за контроль над столицею — це боротьба не лише за політичний вплив, а й за бюджет, комунальне господарство та управлінські ресурси найбільшого міста країни. 2010 року Віктор Янукович призначив головою КМДА Олександра Попова, фактично позбавивши обраного мера Леоніда Черновецького контролю над виконавчою владою міста. Сьогодні ця давня колізія повертається — вже в умовах війни.Нинішнє протистояння має ще один вимір: Віталій Кличко очолює Асоціацію міст України, яка відстоює інтереси громад у відносинах із центральною владою. Тому конфлікт навколо управління Києвом виходить за межі столиці й накладається на ширшу боротьбу за повноваження та ресурси місцевого самоврядування.Особливість Києва в тому, що КМДА одночасно виконує функції державної адміністрації та виконавчого органу Київради. Її очолює обраний мер Віталій Кличко. Після повномасштабного вторгнення поряд із КМДА з’явилася КМВА, начальника якої призначає президент. Чіткого розмежування повноважень між двома адміністраціями законодавство не забезпечило. Коли КМВА очолював Тимур Ткаченко, це неодноразово призводило до публічних конфліктів навколо транспорту, укриттів та інших питань управління містом.Після звільнення Ткаченка в липні 2026 року КМВА залишилася без постійного начальника. Його обов’язки виконує перший заступник Андрій Ткачов. Однак відсутність призначеного керівника не зняла головного питання: хто контролює управління столицею і перед ким відповідає за його результати.Децентралізація на паузі: чи витримає реформа гру Банкової та мерів?Нещодавно новим приводом для протистояння стала підготовка Києва до зими. Президент Володимир Зеленський публічно розкритикував її темпи, Кличко у відповідь навів дані про виконані роботи та фінансування. Проте питання відповідальності не таке однозначне: за міську комунальну інфраструктуру відповідає місцева влада, але частина проєктів енергетичної стійкості залежить від уряду та державних структур. Тож суперечка про готовність столиці до холодів водночас стала суперечкою про повноваження, ресурси й політичну відповідальність.На цьому тлі Зеленський розпочав консультації щодо посилення безпеки Києва, зокрема провів зустріч із колишнім очільником СБУ Василем Малюком. А 23 жовтня президент заговорив про створення «спеціального кабінету» для напрацювання рішень щодо Києва, не пояснивши, що це за орган, які рішення він ухвалюватиме та як співіснуватиме з КМДА, КМВА й Київрадою. Уже 28 жовтня Зеленський повідомив, що пропонував очолити КМВА Володимиру Гройсману, Олександру Кубракову та Сергію Сухомлину, однак усі троє відмовилися.І тут виникає принципове питання: чи можна вирішити конфлікт повноважень, створивши ще один центр влади? Чинне законодавство не передбачає окремого «кабінету» для управління столицею. Якщо йдеться про дорадчий майданчик — це одна історія. Якщо ж про структуру, яка перебере на себе управлінські повноваження, постане питання її конституційності. Не менш чутливий і можливий сценарій заміни голови КМДА: рішення Конституційного суду від 25 грудня 2003 року №21-рп/2003 пов’язує цю посаду з обраним київським міським головою.Отже, війна не започаткувала боротьби за Київ, а дала їй нові інструменти. Обраний мер залишається на посаді, проте контроль над управлінням столицею знову стає предметом протистояння з центральною владою.

Замість висновків

Зміни в управлінні українськими містами відбуваються на тлі посилення державної вертикалі. Від початку повномасштабної війни центр не лише отримав додаткові безпекові повноваження, а й перерозподілив на свою користь частину фінансових ресурсів громад. Зокрема, з 2023 року ПДФО з грошового забезпечення військовослужбовців та силовиків спрямовується до державного бюджету. Попри запроваджені компенсаційні механізми, це посилило залежність місцевого рівня від рішень центру щодо розподілу коштів.Ще одним чинником стали активні дії правоохоронних органів, які окремі представники місцевого самоврядування називали тиском. Водночас розслідування незалежної антикорупційної вертикалі НАБУ/САП слід відокремлювати від дискусії про вплив президентської влади на правоохоронну систему. Саме в цьому політичному та інституційному контексті варто розглядати результати дослідження.Отже:По-перше, базова модель міського управління залишається стійкою. Через шість років після місцевих виборів у 80% досліджених міст і далі керують обрані міські голови. Тобто говорити про витіснення місцевого самоврядування державною вертикаллю дані дослідження підстав не дають.Водночас формальне керівництво демонструє лише одну зі сторін — зовнішню, за якою ховається реальний вплив. В умовах повномасштабної війни повноваження центральної влади розширилися, до цього додаються неформальні інструменти впливу.По-друге, сама система місцевої влади за ці шість років помітно змінилася. Кількість міст без чинного мера зросла із семи 2021 року до 45 2026-го. У шести містах секретарі вже майже відпрацювали звичайний п’ятирічний мерський цикл. Відсутність виборів не законсервувала владу, сформовану 2020 року. Змінився сам механізм оновлення місцевої влади в умовах війни, без можливості проведення виборів та прямого голосування громади.Законопроєкт №4298. Чи зможуть центральна та місцева влади подолати розкол заради держави?По-третє, військові адміністрації створили ще кілька моделей управління громадами — і саме тут найбільш помітні ризики зміни балансу між місцевим самоврядуванням і державною вертикаллю. В одних містах ВА працюють поряд із виборними органами, в інших їх начальники здійснюють повноваження міського голови, ради та виконкому. Водночас у частині міст начальниками ВА стали мери, обрані 2020 року. А Чернігів показує інший бік цієї конструкції: фактичний баланс впливу може змінюватися і без формальної передачі військовій адміністрації всього комплексу повноважень ОМС.До того ж створення ВА може бути пов’язане не лише з безпековими потребами, а й із політичними конфліктами в громадах. Війна не усунула політичної конкуренції за ресурси, повноваження та вплив, а кадрові призначення і рішення про передачу повноважень впливають на те, хто фактично контролює управління містом сьогодні та якими будуть умови відновлення виборної влади після війни. Додаткову невизначеність створює питання розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування та військовими адміністраціями.По-четверте, ці зміни відбуваються у момент, коли роль міст у стійкості держави лише зростає. Постійні російські атаки на міста та критичну інфраструктуру збільшують відповідальність місцевої влади за тепло, транспорт, укриття, комунальні послуги та відновлення. Тому здатність центральної та місцевої влади працювати разом, розподіляти повноваження, ресурси й відповідальність стає питанням не лише демократії, а й стійкості країни. Наскільки ця взаємодія сьогодні працює — окреме питання, якого це дослідження не вимірювало.Після війни доведеться повернутися до питання дієвого державного нагляду за законністю актів місцевого самоврядування — зокрема до проблем, які намагався розв’язати ще початковий законопроєкт №4298. Адже численні контрольні органи не гарантують законності рішень, особливо там, де між місцевою владою та представниками правоохоронної і контрольної систем склалися неформальні домовленості. Без незалежного від місцевих інтересів, але захищеного від політичного використання центром нагляду децентралізація залишатиметься інституційно незавершеною.Отже, головний ризик, який показують ці дані, — не зникнення місцевого самоврядування, а поступова зміна самої конструкції влади. Тимчасові керівники залишаються на роки, поряд із виборними органами або замість них працюють ВА, а частина ресурсів і повноважень переходить до державного рівня. Змінюється не лише склад місцевої влади, а й ступінь її самостійності та механізми зміни керівництва.Війна вимагає централізованої координації, але політична боротьба за контроль над містами та їхніми ресурсами триває. І що довше не працює механізм виборчого оновлення влади, то гострішими стають питання про майбутнє місцевого самоврядування та повернення до демократичних процедур після війни. А передусім — питання, з якого починалося це дослідження: хто фактично керує містом, перед ким він відповідальний і як громада може вплинути на цю владу.

Як ми рахували

Загалом у 24 областях створено 1469 громад, з яких 411 є міськими (центр громади розташований у місті). Місто Київ має окремий статус. Критерієм відбору було здійснення повноважень на території громади. З вибірки вилучили тимчасово окуповані громади, хоча їхні органи місцевого самоврядування можуть продовжувати працювати.У результаті проаналізували 339 міських громад України та місто Київ. Отже, розмір вибірки становив 340 одиниць.До вибірки також увійшли громади, де повноваження органів місцевого самоврядування здійснює військова адміністрація. Окремо розрізняли міські громади, де ВА діє паралельно з органами місцевого самоврядування, та міста, де начальник ВА здійснює повноваження міської ради, її виконавчих органів і міського голови.Збирали дані про міських голів і секретарів рад, фактичне здійснення повноважень міського голови, наявність та повноваження військової адміністрації, а також про керівників ВА. Первинний збір даних проводили у вересні–жовтні 2026 року.Джерелом даних слугували офіційні вебсайти громад та військових адміністрацій. Для уточнення використовували також Єдиний державний реєстр декларацій.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Гроші для України: Рада й уряд узгодили порядок голосування за ключові закони
Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України узгодили спільну дорожню карту розгляду законодавчих ініціатив, потрібних для продовження реформ і залучення міжнародного фінансування. Раніше прем'єр-міністр України Сергій Корецький повідомив, що уряд виконавсвою частину умов для отримання грошей від міжнародних партнерів. Дорожню карту підготували прем'єр-міністр і голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук під час наради за участю депутатів і членів уряду, повідомляє пресслужба парламенту.
«Наш пріоритет — своєчасне виконання євроінтеграційних зобов'язань і забезпечення міжнародної фінансової підтримки України», — підкреслив Стефанчук.
Серед рішень, про які говорили на нараді, — закон про відповідальність за підкуп іноземних посадовців, який наближає Україну до стандартів ОЕСР. Тrаnsраrеnсy Іntеrnаtіоnаl Ukrаіnе наголошує, що це лише частина вимог: механізм відповідальності компаній за корупційні злочини потребує вдосконалення. Закон №15056 Рада ухвалила в цілому 10 листопада. За нього проголосували 247 депутатів.
Парламент також зберіг на 2027 рік підвищену ставку податку на прибуток банків — 50%. Банки також не зможуть зменшувати оподатковуваний прибуток на суму збитків минулих років.
Рада ратифікувала угоди з Європейським інвестиційним банком (ЄІБ) про соціальне житло для вразливих груп: Україна залучить 50 млн євро позики й 50 млн євро гранту. За ратифікацію проголосували 296 народних депутатів. За даними Міністерства розвитку громад та територій, на першому етапі збудують 13–15 багатоквартирних будинків у двох-трьох громадах, а житло отримають понад 1500 родин.
У першому читанні депутати підтримали й зміни, потрібні для приєднання до Єдиної зони платежів у євро (SЕРА).
Бюджет на межі: Корецький вимагає від Ради ухвалити закони МВФ
Міністр фінансів Сергій Марченко оцінив економію від приєднання до SЕРА у 100–200 млн євро на рік. До Нового року депутати мають розглянути законопроєкт у другому читанні й ухвалити його в цілому. Він, зокрема, визначає, як застосовувати кримінально-правові заходи до правонаступників компаній.
Про те, звідки Україна братиме гроші на оборону й економіку у 2027 році, у статті ZN.UА «Бюджет-2027 — колос на неіснуючих грошах» пише редакторка відділу економіки Юлія Самаєва.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Рада підтримала реформу прокуратури: що зміниться і чому ЦПК виступає проти
Верховна Рада України 11 листопада підтримала в першому читанні законопроєкт №16144 про реформу прокуратури. Центр протидії корупції вважає, що документ не забезпечить незалежного кадрового контролю, бо прокурори й надалі добиратимуть кадри самостійно. Законопроєкт передбачає перетворити Раду прокурорів України на незалежний орган самоврядування з власним секретаріатом і розширити перелік дисциплінарних стягнень. Про це повідомляє пресслужба Апарату Верховної Ради України.
За законопроєкт проголосували 236 народних депутатів, проти не проголосував ніхто, 49 утрималися, 39 не голосували. Це перше читання, остаточно закон ще не ухвалено. Напередодні, 10 листопада, парламент не зміг включити документ до порядку денного: за це проголосували 218 депутатів із 226 необхідних. Профільний комітет ще 27 жовтня рекомендував ухвалити законопроєкт за основу й у цілому.
Проєкт змінює Закон «Про прокуратуру». Він встановлює загальні правила оцінювання якості роботи прокурорів, відбору й призначення на адміністративні посади. Також визначає, як формуватимуть комісії, які проводитимуть оцінювання та відбір, які вимоги ставитимуть до кандидатів у їхні члени і за якими критеріями відбиратимуть кандидатів на посади. Раду прокурорів переформатують на незалежний орган прокурорського самоврядування з секретаріатом, яким вона керуватиме, та розширять її повноваження. Удосконалять дисциплінарні процедури та роботу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, розширять перелік дисциплінарних стягнень і визначать у законі, що таке дисциплінарний проступок. Також закон визначить зміст дисциплінарної скарги й підстави для відмови у відкритті дисциплінарного провадження.
Реформа прокуратури входить до євроінтеграційних зобов'язань України: рішення Ради ЄС від 30 липня 2026 року, зокрема, передбачає прозорий відбір керівників прокуратур і посилення дисциплінарної системи. Реформу доведеться проводити за нестачі кадрів: за даними щорічної доповіді уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2025 рік, станом на 31 грудня вакантними були 13,5% посад прокурорів, крім адміністративних.
Законопроєкт передбачає також створення Ради етичних стандартів, яка перевірятиме доброчесність і професійну компетентність кандидатів до Ради прокурорів та дисциплінарної комісії. У постійному складі ради буде сім членів: чотири представники Ради прокурорів (три прокурори й один член Ради) та по одному представнику від дисциплінарної комісії, адвокатури й юридичних вишів та наукових установ. Міжнародних експертів у постійному складі немає.
У ЦПК називають документ «псевдореформою». Генпрокурор і надалі призначатиметься без конкурсу, як і його перший заступник та заступники, нагадують в організації. За її оцінкою, саме генпрокурор пропонує склад комісії, яка відбиратиме керівників в Офісі генерального прокурора, і сам обирає переможця серед рекомендованих кандидатів. Нині його призначає президент за згодою Верховної Ради, а процедур професійного добору й оцінки доброчесності законодавство не визначає. Запровадження відкритого конкурсу є й серед євроінтеграційних вимог, проте уряд таких змін не пропонує, а парламент не підтримує вже поданий депутатами законопроєкт №15343.
«Без незалежного та прозорого конкурсу на посаду генпрокурора та реальних інструментів очищення прокуратури — це профанація, яка лише забетонує системні проблеми», — зазначила заступниця виконавчого директора ЦПК Олена Щербан.
У центрі наголошують, що саме генпрокурор має виняткові повноваження розпочинати розслідування щодо народних депутатів. Як приклад там наводять спроби зареєструвати провадження проти голови фракції «Слуга народу» Давида Арахамії. Зареєструвати його відмовився колишній генпрокурор Руслан Кравченко. Тепер це зробити відмовився і виконувач обов'язків генпрокурора Антон Ковальський.
За аналізом ЦПК, Рада етичних стандартів не матиме незалежності: п'ять із семи її членів делегують Рада прокурорів і дисциплінарна комісія, а для ухвалення рішення потрібно п'ять голосів. Адвокат і представник науки, які лишаються, на рішення впливати не зможуть. Законопроєкт не забороняє раді працювати лише прокурорським складом, якщо з'їзди адвокатів чи науковців не делегують своїх представників. Рада також не зобов'язана мотивувати свої рішення, а спеціального механізму їх оскарження немає. У центрі нагадують, що за каденції Кравченка Рада прокурорів погоджувала всі його керівні кадрові призначення й рекомендувала до складу конкурсної комісії САП адвоката Олексія Шевчука.
Комісії з оцінювання та відбору на керівні посади складатимуться із семи членів: шістьох прокурорів, які обіймають адміністративні посади у відповідному органі, і одного члена Ради прокурорів. Вони рекомендуватимуть щонайменше двох кандидатів, а обиратиме керівник. У ЦПК пояснюють: керівник прокуратури делегує до комісії шістьох підлеглих, а потім обирає з кандидатів, яких вони йому подали. Законопроєкт також скасовує заборону для прокурорів на адміністративних посадах бути членами Ради прокурорів і дисциплінарної комісії. Доброчесність кандидата не є обов'язковою умовою відбору, результати перевірки лише враховуються, а конкурси запрацюють через рік після набрання законом чинності.
Законопроєкт скасовує норму, що під час воєнного стану дозволяла призначати людей до Офісу генпрокурора й обласних прокуратур без конкурсу. Але, наголошують у ЦПК, не визначає долю тих, кого вже так призначили: вони й надалі обійматимуть посади й зможуть претендувати на керівні.
У ЦПК розповіли, як дисциплінарна комісія прокурорів "покриває" фігурантів справи "Карфаген"
ЦПК закликає Верховну Раду не ухвалювати законопроєкт, а натомість підтримати незалежний відкритий конкурс на посаду генпрокурора й лише після цього запроваджувати незалежну Раду етичних стандартів та інші механізми оновлення системи.
Законопроєкт розглядають під час розслідування справи «Карфаген», про яку НАБУ і САП оголосили 4 вересня. 9 жовтня Ковальський повідомив, що відомство тимчасово відмовилося від призначень без конкурсу і проводить аудит призначень на адміністративні посади. Того ж дня він розповів, що з органів прокуратури звільнили вісьмох посадовців, згаданих у справі «Карфаген». Сім із них працювали в Офісі генерального прокурора.
Чому заміна генпрокурора сама по собі не змінить систему і чому потрібен прозорий конкурс на цю посаду, пояснює заступниця виконавчого директора ЦПК Олена Щербан у статті ZN.UА «Тест для Зеленського. Чи змінить він правила призначення генпрокурора після відставки Кравченка».
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Конкурс є, а управителя немає. Уроки «Моршинської» доводять — відбір управителів арештованих активів досі не ідеальний
Відбір управителя для активів ІDS Ukrаіnе («Моршинська» та «Миргородська») — один із перших реальних кейсів, коли за новими правилами закону про Агентство з розшуку та менеджменту активів (АРМА) шукали управителя для складного активу. І саме тому розвиток і проблеми цього відбору варто вивчити найретельніше.Ідеться про пакет акцій ПрАТ «Миргородський завод мінеральних вод» і ПрАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар»: ринкова вартість — понад 5 млрд грн, чистий дохід від реалізації продукції за 2025 рік — приблизно 10 млрд грн.Проте перший млинець виявився глевким: відбір показав недоліки й недопрацювання, які надалі можна й потрібно виправляти.З детальним розбором усієї процедури вже можна ознайомитися на сайті Тrаnsраrеnсy Іntеrnаtіоnаl Ukrаіnе. У цьому ж матеріалі ми наведемо лише конкретні рекомендації для майбутніх учасників та організатора відборів для наступних складних активів.«Укркапітал» заявив про інформаційну атаку навколо конкурсу АРМА щодо управителя для ІDS Ukrаіnе

Що мали врахувати учасники перед стартом

Нагадаємо, що найперша спроба знайти управителя провалилася: на відбір, оголошений у травні, подалася лише одна компанія — ТОВ «ХОТЕЙ РЕСПЕКТ». Закон не дозволяє передати актив єдиному охочому без змагання, тож АРМА оголосило відбір заново. Умови цього повторного відбору учасники могли й мусили оцінити заздалегідь.
    Обов'язкова кваліфікаційна вимога із закону про АРМА — щонайменше три роки досвіду надання в оренду рухомого та нерухомого майна або посередництва в оренді. Ця вимога формальна: їй відповідає будь-який суб'єкт господарювання, який три роки офіційно здавав майно в оренду, і нічого не вказує на здатність керувати великим бізнесом.Додаткова вимога, установлена комісією, — досвід управління у сфері FМСG (Fаst Моvіng Соnsumеr Gооds — товари повсякденного попиту), харчової промисловості, дистрибуції, корпоративних прав чи великих підприємств. Підтвердити його можна було майже будь-яким документом, зокрема довідкою у довільній формі.Запобіжники, однакові для всіх відборів: учасник не може бути пов'язаний із власником активу, фігурантами кримінального провадження чи державою-агресоркою; перебувати під санкціями; мати податкову заборгованість понад 100 мінімальних зарплат; бути в «чорному списку» АМКУ, банкрутом тощо. Посадові особи учасника не мають бути притягнуті до відповідальності за корупцію або засуджені за відмивання коштів чи корисливі злочини. Окремо закон забороняє участь тим, хто виробляє чи продає взаємозамінні товари, використовує аналогічну сировину, основні засоби або залежить у ціноутворенні від підприємства, активи якого передаються в управління.Документи: перелік був доступним і недискримінаційним, але вимагав документи, яких державні органи не видають (вони видають витяги з реєстрів). Наприклад, «довідки про несудимість» і «про відсутність корупційних правопорушень». Таку довідку учасник може скласти сам, що не гарантує її достовірності. Допустимої давності довідок теж не визначили.Винагорода та її умови — найважливіше для економіки пропозиції. Учасники мали зазначити бажану винагороду — вона обчислюється у відсотках від прибутку і може становити до 100%. Від переможця вимагали банківську гарантію понад 100 млн грн і сплату електронному майданчику 5 млн грн. Окремо слід було врахувати страхування активу та відповідальності перед третіми особами. Орієнтовна сума цих обов'язкових витрат — приблизно 10 млн грн, тож кожен учасник мав порівняти з нею розмір винагороди, за яку пропонує свої послуги.
Активів знайшли на мільярди, але ніхто не знає, де вони, — два роки реформи АРМАУ результаті на відбір подалося п'ятеро учасників — їх усіх допустили до аукціону, без зауважень до кваліфікації. На аукціоні всі учасники знизили свої ставки до аномально низьких. І саме тут для учасників і організаторів найбільше уроків.Чому відхилили першого переможця аукціонуПід час аукціону початкові пропозиції п'ятьох учасників (ТОВ «Альянс Д», ТОВ «КУА «Реді-Інвест», ТОВ «Юридичне бюро «Пріорітас», ТОВ «М'ясокомбінат «Ювілейний», ТОВ «КУА «Укркапітал») становили від 30 до 80% прибутку, а після — від 0,01 до 10%. Таке падіння ставок означало, що під критерії аномально низької пропозиції потрапили всі п'ять компаній.У такому разі переможець має обґрунтувати ціну з розрахунками: як він планує скоротити витрати, які має сприятливі умови або як збільшить дохід порівняно з орієнтовним планом управління. Якщо обґрунтування немає, комісія зобов'язана відхилити пропозицію, якщо воно неналежне — має право це зробити.Аукціон виграло ТОВ «КУА «Укркапітал» із винагородою 0,01% прибутку, тобто приблизно 110 тис. грн на рік. Компанія послалася на відсутність потреби в окремій інфраструктурі, на наявність ліцензії та кадрів і навела сценарії зростання прибутку на 10–15%. Комісія визнала обґрунтування неналежним за трьома причинами:
    винагорода не покривала обов'язкових витрат. Вона була на порядок меншою за обов'язкові витрати, пов'язані з договором, — винагороду електронному майданчику, банківську гарантію, страхування. Нагадаємо, вони становлять приблизно 10 млн грн;аргументи стосувалися кваліфікації, а не підстав для сприятливих умов. Ліцензія і кадри — це відповідність вимогам, яку вже перевірили під час допуску до аукціону, а комісія чекала на обґрунтування ціни;розрахунку ефекту від інструментів збільшення доходу не було. Сценарії зростання прибутку на 10–15% не включали розрахунку, як саме і якими методами цього зростання досягнуть.
Завдяки АРМА до держбюджету надійшли мільярди гривень, але системні проблеми в Агентстві досі є — Тіньовий звіт ІЗІВажливо: комісія оцінила обґрунтування по суті, а не формально. Тому учасникам майбутніх відборів варто врахувати, що наведена ставка має бути підкріплена розрахунком витрат і джерел доходу, а не лише посиланням на наявні ресурси.

Які питання до пропозиції «Пріорітасу»

Зрештою переможцем стало ТОВ «Юридичне бюро «Пріорітас» із винагородою 0,9% прибутку (орієнтовно 10 млн грн на рік). Комісія прийняла його обґрунтування аномально низької пропозиції, причому до обох учасників застосували однаковий підхід, зокрема запрошували їхніх представників на засідання. Розглянемо кожен елемент пропозиції.Базова кваліфікація (3 роки оренди)Довідки щодо оренди свідчать, що учасник надавав майно в оренду адвокатському обʼєднанню «Пріорітас», керівник якого — та сама особа, що й в учасника. Формально це не заборонено, але дає привід замислитися. Оголошення про відбір вимагало лише договорів, без платіжних документів, тож реальність розрахунків не перевірена, хоча в торішніх відборах АРМА такі вимоги вже застосовувало.Додаткова вимога (досвід управління)Вимогу про досвід управління у сфері FМСG, харчової промисловості, корпоративних прав чи великих підприємств комісія АРМА сформулювала широко й недискримінаційно. Тож формально комісія була зобов’язана взяти до уваги будь-які подані документи про досвід, водночас не мала права ставити додаткових умов після закінчення строку подання або рейтингувати учасників за досвідом.«Пріорітас» подав два документи — власну довідку про участь у «Терра Інкогніта Груп» із 2015 року та рекомендаційний лист від тієї самої компанії, підписаний її директором, якого призначає її єдиний власник. Цифр і конкретних результатів у цих документах немає — лише загальні формулювання. Так, додаткову вимогу, яка мала компенсувати загальність базової, на практиці підтверджують документи, складені самим учасником і підконтрольною йому компанією.АРМАгеддон: коли проблема в правилах гри, а не в гравцях

Довідки та анкета

Анкета «Пріорітасу» не містить частини інформації про уповноважену особу, а інформаційна довідка з Реєстру корупціонерів стосувалася юридичної особи, а не її посадової особи. Згідно з постановою №167 АРМА мало розмістити у Рrоzоrrо вимогу про усунення невідповідностей, а не допускати учасника до аукціону.Те, що цих питань не врахували на етапі кваліфікації, — проблема оголошення про відбір, а не лише учасника. «Пріорітас» виконав вимоги про підтвердження досвіду так, як це вимагало оголошення, а воно не містило заборони на оренду в пов’язаних компаній чи вимог продемонструвати конкретні фінансові результати управління в минулому.Якби учасник подав недостовірну інформацію, суттєву для визначення управителя, це не можна було б виправити, його визнали б невідповідним. У цьому ж випадку комісія не мала доказів недостовірності. Тому комісія, пославшись на межі своїх повноважень, попросила АРМА до укладення договору додатково перевірити достовірність документів про досвід і за наявності ознак кримінального правопорушення звернутися до правоохоронних органів.Важливо, що 29 вересня Дніпропетровський окружний адміністративний суд за заявою іншого учасника аукціону — ТОВ «М'ясокомбінат «Ювілейний» — заборонив АРМА укладати договір із «Пріорітасом». На сьогодні управителя в групи фактично немає, і саме з цих причин АРМА не підписує договору управління.Кабмін шукає керівника АРМА, «якому довірятиме суспільство»

Що маємо у підсумку

Процедура відбору почала працювати: з'явилася конкуренція, а комісія перевіряє обґрунтування аномально низької пропозиції по суті. Слабкі місця — вимоги та документи. Виправити їх можна в наступних відборах, виконавши принаймні п’ять кроків: Коректні назви документів. Замінити «довідки про несудимість» і «про відсутність корупційних правопорушень» на витяги з реєстрів; так само — для антиконкурентних узгоджених дій. Для нерезидентів треба окремо вимагати документи — згідно із законодавством країни походження з перекладом.Актуальність документів. Установити вимоги до давності, наприклад, не раніше як за 30 днів до оголошення відбору.Багаторівневе підтвердження додаткових вимог до досвіду. Довідку в довільній формі варто вимагати лише разом з іншими документами на вибір учасника (проєкти, рекомендаційні листи, документи про участь в управлінні). Щоб уникнути формального виконання вимог, варто подумати над додатковими критеріями успішності управлінського досвіду.Платіжні документи для підтвердження досвіду оренди. Крім договорів, треба вимагати платіжні інструкції та банківські повідомлення, як у попередніх відборах АРМА. А взагалі, оскільки вимога щодо оренди не є індикатором здатності до управління, варто внести зміни до закону про АРМА, виключивши цей пункт із переліку вимог до потенційних управителів складними активами.Станом на 29 жовтня 2026 року в Рrоzоrrо відображено 19 конкурсних відборів. Лише один завершився укладенням договору, вісім не відбулися, ще у вісьмох триває прийом пропозицій. Тому від АРМА та комісії залежить, наскільки деталізованими й адаптованими будуть вимоги до потенційних управителів кожного складного активу.
Дзеркало Тижня on zn.ua
Зеленський вніс до Ради законопроєкт про декларації в СБУ
Президент України Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради України законопроєкт про особливості декларування військовослужбовців сил безпеки. Ще 7 листопада він заявив, що затвердив проєкт закону, який має повернути декларування для всіх співробітників Служби безпеки України. Документ №16220 зареєстрували 9 листопада як невідкладний, повідомляєтьсяна сайті Верховної Ради України.
Він визначає особливості декларування для окремих категорій військовослужбовців сил безпеки та порядок доступу до їхніх декларацій під час воєнного стану.
Оголошуючи про ініціативу 7 листопада, президент пояснив, що декларації мають давати змогу перевіряти майновий стан і спосіб життя співробітників служби. Він закликав депутатів невідкладно проголосувати за законопроєкт.
Зеленський підписав законопроєкт про відновлення електронного декларування
Президент оголосив про законопроєкт того дня, коли вперше публічно відреагував на справу «Карфаген». Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура 4 листопада викрили злочинну організацію, учасники якої, за версією слідства, давали хабарі високопосадовцям Служби безпеки та Національної поліції за діяльність шахрайських колцентрів, продаж наркотиків і підроблення євро.
Про намір повернути декларування для силовиків Зеленський заявляв і раніше: ще 16 вересня він пообіцяв повернути повноцінне декларування для правоохоронців і представників сил безпеки, які не воюють. Це одна з умов Міжнародного валютного фонду, Євросоюзу та G7 для подальшої фінансової підтримки України.
Про те, як детективи НАБУ змогли вийти на кримінально-кланову систему, де державні повноваження, силовий ресурс, гроші, приватні та політичні інтереси дедалі складніше відокремити одне від одного, у статті «Виродження влади. Як Зеленський досяг своєї стелі, а система держуправління — дна» писала редакторка відділу внутрішньої політики ZN.UА Інна Ведернікова.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Крок уперед, але не фініш: що Єврокомісія сказала про закупівлі України
Європейська комісія наголосила на важливості ухвалення нового закону «Про публічні закупівлі» та покращила свою оцінку євроінтеграційного поступу у сфері.Єврокомісія опублікувала щорічний звіт щодо України в межах пакета про розширення Євросоюзу. У ньому вона оцінює загальну відповідність європейським підходам і прогрес країни в євроінтеграції від вересня 2025 року до вересня 2026-го. Цього разу Єврокомісія вперше за кілька років покращила свою оцінку у сфері публічних закупівель, однак вказала на низку системних проблем.

Законодавство

Однією з основних причин покращення оцінки стало ухвалення нового Закону «Про публічні закупівлі». Він є найвагомішим кроком до гармонізації із закупівельними євродирективами з 2019 року. Закон оновлює пороги конкурентних закупівель, запроваджує нові способи їхнього здійснення, трансформує Рrоzоrrо Маrkеt, змінює правила коригування договорів. Команда DОZОRRО Тrаnsраrеnсy Іntеrnаtіоnаl Ukrаіnе допомагала підготувати законопроєкт і відстояла понад 40 суттєвих поправок до нього.Нові правила закупівель: більше можливостей і менше бюрократії для бізнесуВодночас ми ще очікуємо на оцінку європейської сторони щодо того, наскільки оновлена редакція відповідає європейським директивам, — імовірно, вони нададуть коментарі до кінця 2026 року.З позитивного: європейці також відзначили запровадження обов’язку зазначати кінцевих бенефіціарних власників переможця закупівлі.На хорошу оцінку також вплинуло впровадження Стратегії реформування системи публічних закупівель на 2024–2026 роки. Однак варто зауважити, що її імплементація загальмувала через затримку з ухваленням нового профільного закону, адже низку заходів доцільно було вжити вже після його ухвалення.Разом із тим Єврокомісія звернула увагу й на слабкі місця.Україна ще не гармонізувала з правилами ЄС регулювання закупівель замовників в окремих сферах.Також не завершено гармонізації сфери публічно-приватного партнерства (ППП). Наприклад, процедуру вибору приватного партнера регулює окремий підзаконний акт, зміст якого, за оцінкою ЄК, виходить за межі правил ЄС.Досі немає чіткого розмежування між публічними та оборонними закупівлями.Україна все ще запроваджує винятки із закупівельних правил. Як приклад Єврокомісія наводить виняток щодо закупівель на захист критичної інфраструктури, але, на нашу думку, краще звернути увагу на ті випадки, які точно не є обґрунтованими. Так, нещодавно прямі договори дозволили укладати з переможцями мистецького конкурсу «Тисячовесна». Також ми погоджуємося із занепокоєнням Єврокомісії через створення окремих рамкових угод для закупівель будівельних робіт поза звичними правилами, з обмеженими можливостями моніторингу та оскарження. Йдеться про постанови №520 та 521, які ми закликали скасувати.

Практика закупівель

Єврокомісія відзначила зростання вартості договорів, укладених за конкурентними методами. Хоча й зауважила, що більша частина суми припадає на закупівлі з одним учасником. Нагадаємо, середній рівень конкуренції 2025 року становив 1,9 учасника на лот, найвищі показники мали рамкові угоди та закупівлі через Рrоzоrrо Маrkеt.ЄК звернула увагу, що в оборонній сфері децентралізовані закупівлі дали змогу швидше постачати військову техніку — однак водночас супроводжувалися обмеженим контролем.Рrоzоrrяні війни. Чесні закупівлі Рrоzоrrо Маrkеt лишилися за черговим «шлагбаумом»Вона також наголосила на важливості подальшої професіоналізації у сфері та загалом на удосконаленні всього закупівельного процесу в замовників. За минулий рік Україна оновила навчальні матеріали для замовників і бізнесу, а також запровадила спеціальні навчальні програми, спрямовані на підготовку фахівців із закупівель у військових частинах.

Протидія корупції

Єврокомісія згадала гучні корупційні справи в закупівлях, зокрема операцію «Мідас», яка викрила злочинну організацію у сфері енергетики. ЄК підкреслила, що спроможність замовників протидіяти корупції, а також внутрішній і зовнішній контроль щодо цього питання залишаються слабкими, особливо на регіональному рівні та на державних підприємствах.На думку Єврокомісії, нам і далі треба посилювати перевірку доброчесності учасників закупівель і застосування критеріїв їхнього відсторонення, а також механізми моніторингу й забезпечення дотримання правил. У Брюсселі розраховують, що проблемні питання допоможе вирішити Стратегія розвитку сфери публічних закупівель разом з Антикорупційною стратегією, в якій публічним закупівлям присвячено окремий розділ. Але останньої парламент досі не затвердив.

Контроль Держаудитслужби

Уряд схвалив Дорожню карту посилення контролю за публічними закупівлями та затвердив план заходів для її реалізації на 2025–2027 роки. Це позитивний і важливий крок, і значна частина запланованих заходів збігається з рекомендаціями ТІ Ukrаіnе. Єврокомісія звернула увагу, що моніторинги закупівель, розпочаті на підставі ризик-індикаторів, становили меншість — зазначимо, що це 26,16% за 2025 рік. У звіті також згадано, що замовники рідко оскаржували висновки моніторингів у суді та здебільшого програвали ці справи. Згідно з даними ВІ Рrоzоrrо, 2025 року замовники оскаржили 8,7% висновків моніторингів із виявленими порушеннями. Однак у публічному доступі немає агрегованої статистики про результати таких оскаржень.Окрім цього, ЄК відзначила, що Держаудитслужба удосконалила процедуру отримання персональних даних порушників.

Оскарження

Законодавство про оскарження гармонізоване з правилами ЄС досить добре, але все ще має прогалини. Серед тверджень ЄК є згадка про певні проблеми зі строками подання скарг, але ми її раніше не фіксували. Також не дуже зрозумілою є згадка проблеми з автоматичним призупиненням процедури у разі оскарження рішення замовника.Де в публічних закупівлях проростає корупціяТрьома головними рекомендаціями ЄК на наступний рік є такі:завершити гармонізацію всього законодавства у сфері закупівель, зокрема щодо оборонних закупівель, закупівель замовників в окремих сферах, концесій, державно-приватного партнерства, і привести його у відповідність до асquіs ЄС згідно з планом України. Для більшості з перелічених видів закупівель нам потрібно зробити це до кінця третього кварталу 2027 року — окремий дедлайн буде лише у сфери оборони. Особливий акцент Єврокомісія зробила на тому, щоб компанії ЄС не дискримінували в українських проєктах ДПП;і далі вдосконалювати Рrоzоrrо, зокрема впровадити в системі нові процедури закупівель, запровадити е-контрактинг, а також зменшити кількість закупівель, які здійснюють поза системою;реалізовувати і за потреби коригувати Стратегію розвитку сфери публічних закупівель на 2027–2030 роки.Ці рекомендації перегукуються з тим, що для поліпшення сфери радила ТІ Ukrаіnе. Однак серед пріоритетних напрямів ми також виокремлювали вдосконалення моніторингів Держаудитслужби.Загалом цьогорічний звіт Єврокомісії можна назвати стримано-позитивним. З одного боку, вона бачить, що ми докладаємо зусиль для євроінтеграції закупівель і не стоїмо на місці. З іншого — відверто показує, що попереду ще дуже багато роботи, і збавляти темп нам не можна.Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Тrаnsраrеnсy Іntеrnаtіоnаl Ukrаіnе і не обов’язково відображає погляди ЄС.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Соціального житла не буде, доки житлові субсидії не стануть оборотним фондом
Україна щороку витрачає мільярди на здешевлення іпотеки, але майже не створює за ці кошти власного житлового фонду. Можливо, проблема не в обсязі грошей, а в тому, що ми обрали не ту інституцію і не той механізм. Варто уважніше подивитися на французький СDС Наbіtаt.Є просте запитання, яке варто поставити після кількох років роботи «єОселі»: що залишається державі після того, як вона витратила гроші на здешевлення іпотеки?Залишається кредитний портфель, фінансова вимога та певний соціальний ефект. Але не залишається головного — житлового активу.Квартира стає приватною власністю позичальника. Державна підтримка завершилася — і для наступної родини потрібно знову шукати бюджетний ресурс.Це не означає, що іпотека не потрібна. Потрібна. Але іпотека та соціальне житло вирішують різні проблеми. І саме тут Україні варто уважніше подивитися на французький досвід.Програму "єОселя" потрібно змінювати: Гетманцев про низьку доступність іпотеки для більшості українців

Французький урок: гроші працюють через житлову інституцію

У Франції існує інституція, якій важко знайти прямий аналог в Україні, — СDС Наbіtаt. Це дочірня структура державної фінансової групи Саіssе dеs Déрôts і водночас найбільший орендодавець країни: він одночасно будує, володіє та управляє житловим фондом. Станом на кінець 2025 року група управляла понад 573 тисячами житлових одиниць у Франції та на заморських територіях.І це не просто соціальне житло. СDС Наbіtаt працює з різними сегментами — соціальним, вільним орендним, студентським житлом і житлом для людей похилого віку. Тому це не «черговий забудовник». Це інституційний оператор житлових активів, для якого будинок — не кінцевий продукт на продаж, а довгостроковий актив.

Українська модель: держава субсидує попит

В Україні роль Укрфінжитла фактично сформувалася навколо іншої моделі: держава фінансує Укрфінжитло, яке за ці кошти фінансує банки для іпотечного кредитування позичальників.Цифри красномовні. За даними оператора програми, банки-партнери «єОселі» видали 28 тис. пільгових кредитів приблизно на 50 млрд грн. При цьому майже половину кредитів надано жителям Києва та Київської області, а 53% усіх позичальників — це сім’ї з однієї чи двох осіб, тобто без дітей.На придбання житла на вторинному ринку видано 54% із загальної кількості кредитів. Тобто державний інструмент субсидованої іпотеки припадав навіть не на створення нового житла, а на купівлю вже наявного.Проблема не в тому, що ця система не працює. Проблема в іншому: вона працює передусім як механізм підтримки попиту, а не як механізм формування житлового фонду.Київщина стала лідером за обсягом іпотечного кредитування в серпніІ тут виникає принципове питання державної політики: якщо держава витрачає 100 млрд грн, то що краще отримати в результаті?Варіант перший: 100 млрд грн на дешеву іпотеку для придбання приватних квартир.Варіант другий: 100 млрд грн на будівництво доступного орендного житла з десятків тисяч квартир, щоб створити публічний житловий фонд для довгострокової оренди, який генерує орендний саsh flоw з можливістю повторного інвестування у нове житло.У першому випадку гроші підтримують купівлю. У другому вони створюють капітал.

Війна зробила цю відмінність особливо важливою

Україна має мільйони людей, для яких проблема полягає не в тому, що іпотека надто дорога. Проблема в тому, що вони взагалі не можуть або не повинні зараз купувати житло.Внутрішньо переміщені особи. Люди, які втратили житло внаслідок руйнування. Сім'ї військовослужбовців. Ветерани. Працівники критичної інфраструктури. Молоді сім'ї без достатнього першого внеску. Фахівці, які переїжджають у міста, де треба швидко забезпечити житлом працівників.Для значної частини цих категорій правильним рішенням може бути не іпотека, а доступна довгострокова оренда. І це не просто соціальна допомога. Це інфраструктура відновлення країни.Іпотечний парадокс: чому більше грошей не означає більше житла

Чому таким оператором могло б стати Укрфінжитло

Укрфінжитло вже має те, чого бракувало б новоствореній інституції:
    державне походження;значний фінансовий масштаб;досвід роботи з довгостроковими житловими інструментами;відносини з банківським сектором;цифрову інфраструктуру;досвід залучення інституційних і міжнародних партнерів.
У власному плануванні компанія вже говорить про розвиток співпраці зі Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку та Європейським інвестиційним банком. Тому питання не в тому, щоб створити ще одну державну установу. Питання в тому, чи можна змінити мандат уже наявної інституції.

Яким могло би бути «нове Укрфінжитло»

Я не пропонував би просто додати до «єОселі» ще одну програму. Потрібна зміна функції. Сьогодні Укрфінжитло — це інституція, яка допомагає громадянину отримати дешевшу іпотеку. А потенційно це національна інституція житлового фінансування та управління житловими активами, яка перетворює довгі гроші на довгостроковий житловий фонд. Це вже інша інституція, діяльність якої могла б мати щонайменше три напрями.Перший — іпотечне фінансування. Цього напряму не потрібно ліквідовувати. Навпаки, УФЖ може розвивати рефінансування іпотек, сек'юритизацію, соvеrеd bоnds та інші інструменти іпотечного ринку. Але субсидія відсоткової ставки має бути чітко відокремлена від фінансової діяльності самої інституції. Це бюджетна політика, а не банківська.«єОселя» на межі. Чому державна іпотека може стати проблемою вже 2027 рокуДругий — інвестиції в орендне житло: соціальне, доступне, житло для ВПО, ветеранів і військовослужбовців, працівників критичної інфраструктури, студентське та інше спеціалізоване. Але принципово це не просто фінансувати забудовника, а фінансувати конкретний житловий проєкт з окремим ескроу рахунком та окремим обліком, контрольованим фінансуванням з моніторингом будівництва, з прозорим розподілом ризиків.Третій — управління житловими активами. Саме цього найбільше бракує українській моделі. Після будівництва або придбання житло не повинно зникати з державної політики. Воно має залишатися частиною житлового портфеля. Його навіть можна передавати муніципальному оператору, але разом із чіткими обмеженнями:
    житловий актив не можна продати, заставити чи використати для сторонніх зобов'язань — житло має залишатися соціальним або доступним орендним;орендні доходи мають використовуватися відповідно до чітко встановленого фінансового розподілу не як звичайні прибутки, а як джерело утримання та реінвестування.
При цьому така зміна власника не має означати втрату державою контролю над соціальною місією житлового активу.

Не треба копіювати СDС Наbіtаt

Україні не потрібна буквальна копія французької моделі. СDС Наbіtаt працює в іншій правовій, фінансовій і муніципальній системах. Але з французького досвіду можна взяти головний принцип: житлова політика повинна мати інституцію, здатну не лише фінансувати житло, а й накопичувати та управляти житловими активами.Це принципова відмінність від моделі, де держава постійно вливає гроші в попит, але не формує власного житлового капіталу.Мільйон іпотек під 3%. Три сценарії для житлового ринку України

Найважливіше — зробити гроші оборотними

Уявімо, що держава вкладає кошти у фонд доступного орендного житла. Побудовано будинок, в якому квартири здаються. Орендна плата покриває експлуатацію, ремонт, страхування та частину боргового обслуговування. Через певний час частина капіталу повертається у фінансовий контур і може бути використана для будівництва наступного будинку. Потім — ще наступного…Так формується оборотний житловий фонд. Не одноразова субсидія, а фінансовий механізм, який поступово збільшує житловий фонд. Саме цього Україні сьогодні критично бракує.

Чи означає це кінець «єОселі»?

Ні. Але означає кінець монополії однієї логіки. Україні потрібні і іпотека, і орендне житло.Для тих, хто може та хоче купити житло, потрібен нормально працюючий іпотечний ринок. Для тих, кому потрібне доступне житло, але хто не може або не повинен купувати його зараз, — масштабний сектор доступної оренди. Для держави та громад — житловий фонд, який не зникає після завершення чергової бюджетної програми. І для всього цього потрібні різні фінансові інструменти.Майже 1,5 млрд грн іпотеки за місяць: де банки видали найбільше кредитів

Можливо, ми поставили неправильне запитання?

Дискусія про Укрфінжитло часто зводиться до питання: скільки ще грошей потрібно дати на «єОселю»?Я поставив би інше: який житловий капітал Україна хоче мати через 10–20 років завдяки сьогоднішнім державним і міжнародним грошам?Це вже питання не програми. Це питання інституційного дизайну.Україна може й далі витрачати мільярди на здешевлення іпотеки. А може почати перетворювати довгі гроші ЄІБ, ЄС, Світового банку та державного бюджету на довгостроковий житловий актив країни.Можливо, саме тут має початися нова роль Укрфінжитла. Не «банк єОселі» чи ще один розподільник бюджетної субсидії, а українська інституція житлового фінансування та житлових активів — своєрідний міст між фінансами розвитку, муніципалітетами, будівельним сектором і людьми, яким потрібне житло.Тоді головним показником її роботи буде не кількість виданих іпотек, а скільки нових якісних доступних квартир Україна отримала у довгостроковий житловий фонд завдяки кожній гривні публічних грошей…
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Відновлювана енергетика: нові правила для інвесторів у законі та в реальності
Закон №4963-ІХ імплементує європейські правила у сфері відновлюваної енергетики, і зміни масштабні: від нових правил для накопичувачів і енергетичних спільнот до однорангової торгівлі електроенергією і механізмів співпраці з іншими державами. Але для інвестора в нову генерацію одна з найважливіших змін інша: держава вперше намагається зробити строк реалізації проєкту, що генерує енергію з відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), прогнозованим.Закон впроваджує зони прискореного розвитку відновлюваної енергетики, єдине вікно для проходження процедур і граничні строки отримання дозволів. У такій зоні всі дозвільні процедури мають займати не більш як 12 місяців, для офшорної вітроенергетики — 24 місяці. Для українського ринку це може бути значно важливішим, ніж здається.

Держава має заздалегідь відповісти на запитання «де будувати?»

Сьогодні девелопер енергетичного проєкту фактично сам збирає пазл із землі, містобудування, екології, приєднання до мереж та інших процедур. І на старті він не завжди може спрогнозувати, скільки часу займе весь процес. Новий підхід змінює цю логіку.Міністерство енергетики має провести картографування територій з урахуванням наявності відновлюваного ресурсу, майбутнього попиту і можливостей мереж. На цій основі мають визначити зони прискореного розвитку ВДЕ, інтегровані в містобудівну документацію.Пріоритет отримають території, де конфлікт між розвитком генерації й іншими інтересами потенційно менший: промислові майданчики, шахти, звалища, паркінги, деградовані землі, штучні водойми та інші вже освоєні території. Природоохоронні території і низка інших чутливих зон виключаються.Сонця забагато, а світла бракує: де застрягла зелена революціяДля інвестора сенс цієї моделі простий: частина питань, які сьогодні доводиться вирішувати для кожного проєкту окремо, мають бути опрацьовані державою ще до появи конкретного девелопера. Тобто інвестор отримує не просто ділянку на карті, а територію, щодо якої вже провели значну частину попередньої роботи.

12 місяців на проєкт

Другий важливий елемент — це строки. У зоні прискореного розвитку весь дозвільний цикл має вкладатися у 12 місяців, і кожен орган, залучений до дозвільної процедури, матиме до 30 днів на ухвалення свого рішення. Для проєктів поза такими зонами загальний строк становитиме 24 місяці, а строк для ухвалення окремого рішення — до 45 днів.Для деяких категорій строки ще коротші. Наприклад, для сонячних установок до 100 кВт передбачили 30 днів, для СЕС на дахах і фасадах — три місяці, а для заміни обладнання з приростом потужності не більш як 15%, якщо не потрібна оцінка впливу на довкілля, — три місяці.Важливо також те, що цей загальний строк охоплює не тільки класичні будівельні дозволи. Йдеться і про процедури приєднання до мереж, введення в експлуатацію, оцінку впливу на довкілля і, де це необхідно, користування надрами. Сам період виконання будівельних робіт до нього не входить.Це принципова зміна для економіки проєкту, адже інвестора цікавить, коли він зможе перейти від концепції до будівництва і генерації, а не скільки днів один державний орган видаватиме один документ.ДТЕК отримає €85 млн від американської DFС на розвиток енергосховищ в Україні

Єдине вікно і дорожня карта

Заяви щодо проєктів подаватимуться в електронній формі через контактні пункти: через «Дію» та/або Єдину державну електронну систему у сфері будівництва. Далі інформація має рухатися між органами всередині системи, а не разом із представником інвестора від установи до установи. Строки поширюватимуться і на організації, від яких залежить приєднання до мереж.Одна з проблем українського ринку полягає в необхідності зрозуміти саму послідовність процедур: куди звертатися, який документ отримувати першим, від чого залежить наступний етап і де можуть виникнути затримки.Закон передбачає, що Міненерго має оприлюднити українською й англійською мовами посібник із проходження процедур, і фактично це має стати дорожньою картою реалізації ВДЕ-проєкту в Україні.Для іноземного інвестора така передбачуваність може бути не менш важливою, ніж окрема податкова чи тарифна пільга.

Однак є одна проблема

На папері модель виглядає логічно: територія, визначена для розвитку ВДЕ, строки, єдине вікно і перелік процедур. Проте між законом і реальною можливістю отримати всі необхідні рішення за 12 місяців залишається великий пласт практичної роботи.Як Україні побудувати нову енергосистему без технологічного хаосуПотрібно визначити самі зони, затвердити необхідні урядові порядки, інтегрувати їх у містобудівну документацію, налаштувати обмін даними між державними системами й операторами мереж. Окреме питання — наслідки порушення встановлених строків.Закон визначає, скільки має тривати процедура, але не створює універсального механізму, за якого відсутність рішення органу автоматично означатиме позитивну відповідь. На відміну від цього, європейське регулювання для окремих малих сонячних установок використовує саме механізм мовчазної згоди.Тому пункт про 12 місяців наразі не гарантує, що проєкт справді пройде весь шлях за рік.

Накопичувачі: менше ризику подвійної оплати

Ще одна зміна, яка має безпосередній економічний ефект для нових проєктів, стосується установок зберігання енергії.НКРЕКП оновить правила для власників домашніх сонячних електростанційРаніше формулювання законодавства давало змогу розраховувати плату за нестандартне приєднання накопичувача окремо для потужності відбору й відпуску електроенергії. Новий закон передбачає інший принцип: плата має визначатися за більшою з двох величин — потужністю заряджання або розряджання. Для накопичувача на 20 МВт це означає розрахунок, виходячи з 20 МВт, а не фактичне подвоєння потужності для цілей плати за приєднання. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), має привести свої акти у відповідність до нового правила.На тлі потреби України в маневровій потужності й децентралізованій енергетиці це не технічна поправка. Приєднання є суттєвою частиною САРЕХ (тобто капітальних витрат) таких проєктів, і правила його розрахунку безпосередньо впливають на інвестиційну модель.

Продавати електроенергію зможе ширше коло осіб

Ще один блок змін стосується розподіленої генерації. Закон впроваджує спільноти у сфері ВДЕ. Громадяни, малий і середній бізнес та органи місцевого самоврядування зможуть об'єднуватися, щоб разом виробляти, споживати, зберігати й продавати відновлювану енергію. Це може бути, наприклад, ОСББ зі спільною СЕС або громада з власним енергетичним проєктом.Паралельно з'являється правова основа для рееr-tо-рееr торгівлі, коли власник відновлюваної генерації зможе продавати надлишок іншому споживачу за погодженою ціною, самостійно або через посередника. Фізично електроенергія й надалі передаватиметься мережами оператора, тому питання тарифів, небалансів, обліку й роботи агрегаторів нікуди не зникають.Як Україні збудувати найстійкішу енергосистему ЄвропиТут, як і з прискореними зонами, головна робота починається після ухвалення закону. І від того, які правила встановить НКРЕКП, залежатиме, чи стане новий механізм реальною економічною моделлю.І для інвестора головним тестом буде не кількість нових інструментів у законодавстві. Усе доволі просто: чи можна буде відкрити карту, побачити територію, придатну для проєкту, зрозуміти необхідні процедури, розрахувати строк їхнього проходження й закласти його у фінансову модель.Якщо 12 місяців у зоні прискореного розвитку стануть реальним строком, а не законодавчим орієнтиром, це змінить одну з найпроблемніших характеристик українських енергетичних проєктів — непрогнозованість девелопменту.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Кінець безмитної посилки: хто заплатить за нові правила ЄС і України
15 жовтня 2026 року Верховна Рада скасувала звільнення від сплати ПДВ для міжнародних посилок вартістю до 150 євро. Нові правила запрацюють не раніше 1 липня 2027 року і лише після окремого рішення уряду, але їхнє ухвалення є однією з умов бюджетної підтримки України з боку Європейського Союзу і Міжнародного валютного фонду.Ця новина звучить як суто внутрішня податкова історія, проте вона є частиною значно ширшого процесу. Упродовж 2026 року рішення про скасування безмитної посилки ухвалили й у ЄС, а США скасували її ще наприкінці серпня 2025 року. Модель, на якій виросли Теmu, Shеіn і АlіЕхрrеss, втрачає головну перевагу одразу на трьох ринках, і варто розібратися, кому це вигідно й хто зрештою за це заплатить.

Як Європейський Союз скасував безмитний поріг для дрібних посилок

Звільнення від мита для відправлень вартістю до 150 євро діяло в ЄС з 2008 року й задумувалося як спрощення для митниць, яким не було сенсу оформлювати кожну дрібницю. Ситуацію змінили глобальні маркетплейси. За даними Єврокомісії, 2024 року до ЄС надійшло близько 4,6 млрд дрібних посилок, 91% із них — із Китаю, а 2025 року їх кількість зросла ще на 26% і сягнула 5,8 млрд одиниць. Комісія також оцінює, що близько 65% таких посилок декларуються із заниженою вартістю. Рада ЄС погодила запровадження фіксованого мита у грудні 2025 року, а 11 лютого 2026 року формально його ухвалила: мито 3 євро діє з 1 липня 2026 року до 1 липня 2028 року. Після цієї дати має запрацювати єдине митне сховище даних ЄС, і дрібні товари обкладатимуть митом за звичайними ставками.Марченко: Ситуація контрольована, але виконання міжнародних зобов’язань — поза нашим контролемФіксоване мито стягується не з посилки, а з кожної товарної позиції за митним класифікатором. Як пояснює сама Єврокомісія, п'ять футболок в одному пакунку обійдуться покупцеві в 3 євро мита, а три футболки й годинник — уже в 6 євро. До мита додається новий збір за митне оброблення в розмірі 2 євро, який також нараховується за кожну товарну позицію. Держави ЄС мають почати його застосовувати не пізніше 1 листопада цього року. На відміну від мита, цей збір не має кінцевої дати й застосовується незалежно від вартості замовлення.Окремі держави вирішили не чекати спільного рішення: Італія з початку 2026 року стягує власний збір 2 євро з відправлення, Франція з 1 березня запровадила податок на дрібні посилки. Румунія бере 25 леїв (майже 5 євро) з кожної посилки вартістю до 150 євро з-поза ЄС. Цей збір не замінює європейського мита, а додається до нього, тому з липня румунський покупець сплачує і 3 євро за кожну товарну позицію, і 25 леів за посилку. Чи збережуть румунський збір після того, як з 1 листопада почне діяти загальноєвропейський збір 2 євро, чи скасують або переглянуть його, наразі невідомо.Поспіх Брюсселя має і зовнішню причину. Після того, як США закрили власний безмитний поріг, частина китайських посилок, що втратили американського покупця, попрямувала до Європи. Європа стала для платформ зручною заміною американського ринку, тоді як рівноцінної заміни самій Європі вони вже не мають. Офіційно ЄС обґрунтовує мито необхідністю забезпечити чесну конкуренцію з європейськими продавцями, захистити права споживачів і боротися з митним шахрайством. Є і мотив, про який говорять менше: мито належить до власних ресурсів бюджету ЄС, тому три чверті надходжень від нього спрямовуються до загальноєвропейського бюджету, а державам, митниці яких виконують роботу зі стягнення, залишається лише чверть.

Чому 3 євро мита для дешевого товару важать більше, ніж для дорогого

«Попереду бідність»: у «Новій пошті» попередили про наслідки ПДВ на посилкиФіксована ставка однакова для будь-якого товару, але не для будь-якого покупця. Для речі за 100 євро мито 3 євро означає подорожчання на 3%, для речі за 10 євро — вже на 30%, а саме товари за кілька євро становлять основу асортименту Теmu і Shеіn. За інформацією грецького видання Grееk Сіty Тіmеs, після 1 липня кількість відправлень із Китаю скоротилася на 14–18%, проте середня задекларована вартість посилки зросла з 8,82 до 11,47 євро. Покупці не відмовилися від китайських товарів, а почали замовляти за один раз більше однотипних речей, щоб розподілити мито на дорожчий кошик, через що загальна вартість імпорту може навіть не зменшитися.Мито з фіксованою ставкою за своєю природою регресивне, бо відносно більше платить той, чия покупка менша, а найменші покупки роблять домогосподарства з невисокими доходами, для яких маркетплейс давно став заміною звичайного магазину. Європейські споживчі організації реформу все ж підтримали, адже роками скаржилися на небезпечні іграшки, косметику й електроніку з таких посилок, а очільник Європейської організації споживачів (ВЕUС) Агустін Рейна прямо визнав, що митниці не впоралися з цим потоком. Щодо мита, то аргумент про безпеку слабкий, адже її забезпечує не мито, а перевірка, і для цього ЄС розвиває окремі інструменти, насамперед санкції за Актом про цифрові послуги. У травні 2026 року Єврокомісія оштрафувала Теmu на 200 млн євро, оскільки платформа неналежним чином оцінила ризики продажу незаконних товарів, зокрема зарядних пристроїв та іграшок, які не пройшли перевірок на безпечність. У лютому Комісія відкрила провадження щодо Shеіn, зокрема через продаж незаконних товарів, а з 2028 року платформи, які систематично пропускають небезпечні товари, ризикуватимуть штрафом до 6% вартості свого річного імпорту до ЄС.

Куди переїжджають склади китайських платформ після запровадження мита ЄС

Найважливіший наслідок нового мита помітний не на митниці, а в логістиці. Фіксоване мито 3 євро стягують із посилки, яка перетинає кордон ЄС окремо, а за товар, ввезений великою партією на європейський склад, сплачують звичайне мито один раз, і далі його доставляють покупцеві вже всередині єдиного ринку. Китайські платформи підготувалися до цього заздалегідь. Shеіn розбудовує великий логістичний центр у Вроцлаві, Теmu ще на початку 2025 року ставив мету відвантажувати близько 80% європейських замовлень із місцевих складів і, за галузевими оцінками, лише за останній рік відкрив десять складів у восьми європейських державах. Аmаzоn, який відповів китайським конкурентам власним сервісом дешевих товарів Аmаzоn Наul, повідомив, що 97% його відправлень у ЄС уже виконують із європейських складів.Податок на міжнародні посилки: у Мінфіні спростували міфи щодо змінДля бюджету така зміна корисна, бо великі партії проходять звичайне митне оформлення зі сплатою мита і ПДВ за повними ставками, а польські й інші європейські складські та транспортні компанії отримують нові замовлення і робочі місця. Для європейського виробника одягу чи побутових товарів виграш значно скромніший: китайський товар залишається на полиці, от тільки полиця тепер стоїть у Польщі, а не в Китаї. Мито змінює форму китайської присутності на ринку ЄС, проте не обов'язково її масштаб.

Що змінить для українського покупця скасування пільги на посилки до 150 євро

В Україні пільга була щедрішою, ніж у ЄС. У Євросоюзі ПДВ сплачують із будь-якої посилки незалежно від її вартості ще з липня 2021 року, коли скасували неоподатковуваний поріг 22 євро, і до цього літа звільнення діяло лише щодо мита, тоді як в Україні посилки вартістю до 150 євро не обкладали ні митом, ні ПДВ. 2025 року в Україну надійшло 75,6 млн міжнародних відправлень на 167,3 млрд грн, з яких товари на суму приблизно 93 млрд грн, або майже 56% загальної вартості, перетнули кордон без сплати податків. За даними Державної митної служби, 74% відправлень, або 55,7 млн посилок, надійшли з Китаю, а обсяг відправлень Теmu до України за рік збільшився у 3,5 разу. Міжнародні доставки «Нової пошти» за той самий рік зросли з 19 до 29 млн посилок. 2025 року 90% найбільших отримувачів посилок становили фізичні особи, і цей факт найкраще пояснює проблему: під виглядом особистих покупок в Україну заходять комерційні партії, штучно подрібнені до вартості 150 євро.Ухвалений законопроєкт переносить на Україну європейську модель 2021 року, а не нинішнє європейське мито. ПДВ нараховуватимуть на кожну посилку, а обов'язок сплачувати його до бюджету покладають на маркетплейс. Поріг 150 євро для ввізного мита зберігають, без ПДВ залишаються некомерційні відправлення від однієї фізичної особи іншій вартістю до 45 євро, а також окремі товари для військових. Для українського покупця дрібні закордонні покупки подорожчають приблизно на 20%, проте навіть після реформи він платитиме менше, ніж європеєць, який до ПДВ сплачує ще 3 євро мита за кожну товарну позицію і 2 євро збору за митне оброблення.Податкові надходження до бюджету України: які галузі найбільше сплатили податківУряд очікує близько 10 млрд грн додаткових надходжень щороку, хоча недоотримані через пільгу податки 2025 року оцінювали у 18,6 млрд грн. Офіційна аргументація скасування пільги збігається з європейською майже дослівно: усунення дискримінації національного виробника, чесна конкуренція, боротьба з тіньовим імпортом. Відмінність полягає в іншому: ЄС ухвалював своє рішення без зовнішнього примусу.

Хто виграє і хто платить за кінець безмитної посилки в ЄС і в Україні

Виграють від нових правил національні продавці й виробники, які нарешті зможуть конкурувати з іноземними платформами на рівних умовах, а також загальноєвропейський бюджет. У межах ЄС додаткові економічні вигоди отримують також учасники внутрішнього логістичного ринку: складські комплекси, транспортні компанії та оператори, які забезпечують доставку товарів безпосередньо кінцевим споживачам. В Україні ця логіка діє інакше, бо українські правила не створюють податкового стимулу ввозити товар великими партіями: посилка до 150 євро звільнена від мита, тоді як велика партія — ні. Перенести склади ближче до покупця платформи можуть хіба що заради швидкості доставки, і тоді постане питання, чи запропонують українські логісти такі склади раніше за польських конкурентів. Платить насамперед покупець, особливо той, хто купував найдешевше, а втрачають поштові оператори, які будували стратегію під потік китайських посилок: «Укрпошта» ще у січні 2025 року оголосила про стратегічне партнерство з Теmu.Нові вимоги США до міжнародних посилок: що зміниться для клієнтів "Укрпошти"Європейський досвід перших місяців показує, що кінець безмитної посилки не зупиняє китайського товару, а змінює шлях, яким він потрапляє до покупця, і перерозподіляє витрати між покупцем, бюджетом і логістами. Для України цей досвід важливий насамперед в адмініструванні: ПДВ, який має сплачувати маркетплейс, надійде до бюджету лише тоді, коли платформи зареєструються і звітуватимуть. Інакше частина посилок піде сірими каналами, під виглядом подарунків від фізичних осіб до 45 євро або через карго-перевізників, і за реформу заплатить той, хто купує на офіційних платформах, а не той, хто ввозить товар в обхід податків.Не менш важливе питання, про яке в дискусії про посилки зовсім не згадують, стосується вступу до ЄС. З переходом на спільну митну політику ЄС український покупець платитиме вже не лише ПДВ, а й європейське мито та збір за митне оброблення, і три чверті митних надходжень спрямовуватимуть до бюджету ЄС. Ухвалене 15 жовтня рішення є першим, але явно не останнім кроком до правил, за якими з часом купуватимуть усі українці.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Не ті пріоритети: уряд Корецького не заклав у бюджеті 36 мільйонів гривень на закупівельну організацію, яка могла б економити сотні мільйонів
Нещодавно уряд Корецького затвердив план дій на 2026 рік. 260 сторінок — і жодної конкретики щодо ключових антикорупційних реформ. Це демонструє урядові пріоритети.Також пріоритети виконавчої влади демонструє й проєкт бюджету на 2027 рік, який передбачає, до прикладу, на телемарафон — 1,6 млрд грн. Натомість 0 грн фінансування на діяльність Централізованої закупівельної організації (ЦЗО), яка через прозорі процедури вже заощадила на будівельних закупівлях десятки мільйонів гривень і в перспективі може економити сотні мільйонів.Для наочності: річне фінансування ЦЗО становить 2% від видатків на телемарафон — лише 36 млн грн.Чому пріоритети уряду не ті й скільки може втратити бюджет на розпорошених закупівлях — в аналітиці та цьому матеріалі.

Реформа будівельних закупівель на паузі

Україна потребує сотень мільярдів доларів на відновлення, але реформа, покликана заощаджувати гроші на закупівлях, сама залишилася без фінансування. За результатами перших процедур Централізована закупівельна організація Агентства відновлення заявила про 52,8 млн грн економії. Водночас у державному бюджеті на 2026 рік не передбачили коштів, необхідних для її повноцінної роботи.Ціна виживання: як закриватимуть діру в Державному бюджеті-2026За даними швидкої оцінки збитків, станом на кінець 2025 року прямі збитки України від російської агресії становили 195,1 млрд дол. Відновлення таких масштабів потребує великих ресурсів, а ефективність використання кожної гривні бюджету чи допомоги донорів безпосередньо залежить від чесного розподілу коштів.Чому ж організація, створена для прозоріших і конкурентніших закупівель, не може масштабувати свою роботу?

Кінець ручного контролю: навіщо створили ЦЗО

1 квітня 2025 року Кабмін ухвалив рішення про створення Централізованої закупівельної організації у сфері будівництва. ЦЗО створили як експериментальну модель при ДП «Інфраструктурні проєкти» Агентства відновлення. Відтоді ЦЗО провела 18 процедур закупівель, уклала 16 договорів і зекономила 52,8 млн грн.Однак у державному бюджеті не передбачили коштів на її роботу 2026 року. На 2027 рік фінансування також відсутнє в зареєстрованому проєкті держбюджету.Кадрова ситуація не менш критична: станом на середину 2026 року роботу підприємства фактично забезпечувала лише одна людина. Повноцінну команду так і не вдалося сформувати.

Від тендерів в областях до єдиних правил: як змінилися закупівлі відбудови

До появи ЦЗО система закупівель у сфері відбудови працювала за класичним децентралізованим принципом.У старій схемі кожна регіональна служба самостійно готувала документацію, встановлювала вимоги до учасників і визначала переможця. На практиці це означало десятки дрібних центрів ухвалення рішень, розпорошеність бюджетів і закриті місцеві ринки.Як приклад — закупівлі в Запорізькій області. Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області оголосила тендер на відбудову пошкодженого обстрілом будинку на понад 200 млн грн. Утім, уже за кілька днів торги довелося скасувати: в Агентстві відновлення помітили, що ціни на будматеріали в кошторисі суттєво завищені, а про жодну економію бюджету не йдеться.Цей випадок наочно показав, що окремі регіональні закупівлі контролювати складніше, оскільки Агентство відновлення може надавати лише рекомендації та фактично не впливає на рішення місцевих служб.Сім ризиків і п’ять завдань для Кабміну КорецькогоСаме для того, щоб зламати цю практику, створили ЦЗО. Замість десятків регіональних замовників з'являється один механізм, який:
    професіоналізує закупівлі: тендерами займаються профільні закупівельники та аналітики;стандартизує процедури: єдині, прозорі тендерні умови й вимоги для всіх;мінімізує корупційні ризики: прибирає прямий контакт між місцевими службами та обраними ними підрядниками;економить бюджет: завдяки агрегації замовлень і відкритій конкуренції держава отримує суттєво нижчі ціни завдяки великим обсягам.

Мільйони зекономили, але великих тендерів не почали: перші результати реформи

Попри те, що це експериментальна модель, перші результати роботи ЦЗО засвідчили: централізований підхід справді здатний оптимізувати державні витрати. Завдяки відкритим процедурам і стандартизації вимог вдалося збити ціни там, де раніше бюджети часто списували за завищеною планкою.ЦЗО провела 18 процедур торгів і уклала 16 договорів на 129,8 млн грн. Завдяки відкритій конкуренції вдалося зекономити 52,8 млн грн — майже третину від початкової вартості.Попри перші результати, за весь період функціонування ЦЗО так і не провела жодної закупівлі безпосередньо будівельних робіт чи капітального ремонту. Усі процедури стосувалися супутніх послуг — переважно технічного нагляду та експертизи проєктів.Корецький: у бюджеті-2027 не вистачає 32,6 млрд доларівУтім, навіть у цьому «простішому» сегменті організації довелося зіштовхнутися зі спротивом. Так, у вересні 2025 року оголосили тендер на закупівлю технічного нагляду за будівництвом пункту пропуску «Бронниця–Унгурь» на Вінниччині вартістю понад 1,85 млн грн. Щоб забезпечити відкриту конкуренцію, ЦЗО вийшла на ринкові консультації з бізнесом. За даними джерел, це спровокувало протидію Міжнародної гільдії інженерів-консультантів, яка контролює сертифікацію фахівців і роками визначала доступ компаній до державних замовлень.Цей кейс засвідчив: відкривати ринок складно навіть на допоміжних послугах. Перехід же до самого будівництва потребує у рази більшої інституційної спроможності — десятків інженерів, кошторисної експертизи та складного юридичного супроводу. Проте замість розширення штату та виділення коштів на нові функції організацію фактично залишили на межі виживання.

Без грошей, команди й керівника: що блокує реформу

Перші результати ЦЗО показали, що модель може працювати. Та щоб здійснювати більше закупівель і перейти до великих будівельних проєктів, організації потрібні люди, техніка та гроші.На 2026 рік ЦЗО потребувала фінансування у розмірі 28,5 млн грн для формування команди та запуску повноцінної роботи. Як стало відомо з відповіді державного підприємства «Інфраструктурні проєкти» (яке виконує функції ЦЗО) на запит Антикорупційного центру «МЕЖА», Агентство відновлення неодноразово подавало бюджетні пропозиції щодо фінансування організації на 2026 рік під час підготовки державного кошторису.Однак цих запитів не врахували, тож Міністерство фінансів не заклало видатків на діяльність організації 2026 року.Це запустило ланцюгову реакцію, яка заблокувала розвиток інституції.Центральна закупівельна організація зіткнулася з кадровим голодом: нестача коштів унеможливила формування повноцінної команди та закриття ключової посади постійного директора (мінімальні 16 працівників проти однієї людини). Директор Володимир Левкович, якого обрали за результатами конкурсу, у червні 2026 року звільнився, і нині підприємство очолює виконувач обов’язків директора. Це також ускладнило повноцінний запуск корпоративного управління та формування наглядової ради, що своєю чергою спричинило кризу в управлінні: пауза у фінансуванні завадила створити повноцінну наглядову раду й запустити корпоративне врядування.Найамбітніший урядовий план останніх років. І найзручніша лазівка його не виконатиЯк наслідок, довелося відкласти розвиток технічної бази: закупівля ІТ-інфраструктури та аналітичних модулів відійшла на другий план перед питанням виживання.Водночас у серпні 2026 року Агентство відновлення знову подало бюджетний запит — цього разу на 36 млн грн для роботи ЦЗО 2027 року. Проте в зареєстрованому проєкті закону про державний бюджет на 2027 рік фінансування ЦЗО при Агентстві відновлення наразі не передбачено взагалі.

Ціна економії на реформі: що буде із закупівлями

У квітні 2027 року завершується дворічний експериментальний період, під час якого ЦЗО мала запустити операційну діяльність і напрацювати інституційну спроможність.Організація досі не отримала можливості перевірити свою модель на найбільших закупівлях — будівництві та капітальних ремонтах. Тобто держава фактично ще не перевірила, наскільки великою може бути економія від централізованих закупівель відбудови.Сьогодні перед Кабміном і Міністерством фінансів стоїть конкретний вибір: забезпечити ЦЗО ресурсом для реального тесту на масштабних проєктах чи дозволити реформі зникнути.Є два можливі сценарії.Сценарій 1. ЦЗО продовжує роботу.Уряд Корецького фінансує організацію, призначає постійного директора, формує команду та наглядову раду. ЦЗО отримує можливість здійснювати великі закупівлі будівельних робіт і капітальних ремонтів. У такому разі держава отримує робочий інструмент контролю цін і можливість оцінити ефект централізації на системному рівні.Сценарій 2. Експеримент завершують.Якщо фінансування не з’явиться, у квітні 2027 року експеримент може закінчитися без переходу до повноцінної моделі. Закупівлі знову залишаться переважно на рівні регіональних служб, а разом із цим повернуться і ризики, які реформа мала зменшити: розпорошені торги, вибіркові вимоги під «своїх», штучно занижена конкуренція та систематичні переплати за будматеріали.Реформа держуправління під час війни: чи готовий новий уряд змінити систему?Ситуація ускладнюється й зміною керівництва Агентства відновлення. У липні 2026 року тодішній голова Агентства Сергій Сухомлин, який був одним із ключових ініціаторів запуску реформи централізованих закупівель, подав заяву про звільнення на тлі формування нового уряду. 4 вересня Кабінет міністрів звільнив його з посади та призначив головою Агентства Івана Федорова.Тепер постає окреме питання: чи залишиться розвиток ЦЗО серед пріоритетів Агентства за нового керівництва?Зрештою, питання не лише у 28–36 млн грн, необхідних для роботи ЦЗО. Навіть за нинішніх обмежених можливостей організація заявила про 52,8 млн грн економії на проведених закупівлях.Якщо модель уже показала результат, чому держава не дає їй можливості перевірити себе на великих закупівлях відбудови? І чи справді відсутність фінансування — лише питання бюджетних пріоритетів?Варто зазначити, що до проєкту держбюджету на 2027 рік народні депутати подали 5236 поправок — рекордну кількість за останні 24 роки. Розгляд бюджету дає парламенту можливість порушити питання фінансування ЦЗО.Чи знайдеться серед тисяч бюджетних поправок місце для реформи, яка заявила про мільйонну економію, але досі не отримала шансу перевірити свою модель на великих проєктах відбудови?Уряд і парламент мають визначитися: забезпечити ЦЗО фінансуванням, командою та постійним керівником чи дозволити експерименту завершитися у квітні 2027 року, так і не перевіривши, на яку економію здатні централізовані закупівлі будівництва.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Реформа держуправління під час війни: чи готовий новий уряд змінити систему?
Українська влада знову взялася за реформу державної служби. У парламенті просувається законопроєкт №13478-1, покликаний відновити конкурсний добір на державні посади і змінити кадрові процедури. Уряд декларує намір перезапустити реформу державного управління, яка триває вже десять років. Цього разу виконання зобов’язань перед ЄС пов’язане ще й із фінансуванням.За роки політичного втручання в кадрові рішення, призначень без відкритої конкуренції та ручного управління українська державна служба втратила значну частину своєї інституційної стійкості. Під час великої війни це вже не лише проблема якості державного апарату. Від спроможності уряду ухвалювати й виконувати рішення залежить здатність країни забезпечувати оборону, використовувати ресурси і протистояти виснаженню.Чи здатен новий законопроєкт змінити систему державної служби і чому без реформування самого уряду, міністерств та їхніх функцій повноцінна реформа державного управління залишиться незавершеною?Держслужба для своїх. Що робити з реформою?

Новий старт старої реформи

Нагадаю, що відповідно до першої редакції Стратегії реформування державного управління України на 2016–2020 роки (співрозробником якої був я) реформу мали завершити до кінця 2020 року.Йшлося про системну перебудову роботи міністерств, підготовки урядових рішень, добору державних службовців і надання послуг громадянам. Головна мета — створити професійну систему управління, здатну ефективно працювати незалежно від зміни урядів.Одним із ключових елементів реформи стало запровадження інституту державних секретарів міністерств. Це була вже друга спроба створити в Україні такий інститут: перша, за президентства Леоніда Кучми, завершилася невдачею. Державні секретарі мали забезпечити професійне управління апаратом міністерств і його стабільну роботу незалежно від зміни політичного керівництва. Проте й друга спроба не дала очікуваного результату.Ще одним важливим елементом реформи стало створення директоратів у міністерствах, які мали стати осередками розроблення державної політики і стратегічного планування. Однак і ця новація не виправдала очікувань. Замість формування політики директорати часто занурювалися в поточну роботу, їхні функції дублювали старі департаменти, а суттєва різниця в оплаті праці нових фахівців із питань реформ і решти держслужбовців породжувала внутрішні конфлікти. Зрештою, після скорочення фінансової підтримки і реорганізацій директорати значною мірою втратили свою початкову роль і стали частиною звичайної міністерської бюрократії.Руйнівного удару по реформі завдала пандемія СОVІD-19, коли, по суті, скасували призначення державних службовців за конкурсом. Після початку повномасштабного вторгнення ця практика продовжилася в умовах воєнного стану. Тож один із базових принципів реформи — відкритий конкурсний добір на основі професійних якостей — перестав повноцінно працювати, а можливості політичного впливу на кадрові призначення розширилися.Українська сага перезавантажень органів влади. Чому заміна людей не завжди гарантує реформу інституційНещодавно чинний прем’єр Сергій Корецький на першому засіданні Координаційної ради КМУ з питань реформування державного управління під його головуванням заявив, що «уряд визначив конкретні кроки для вдосконалення системи державного управління». (Добре, що Раду очолив прем’єр, адже саме голова уряду має бути лідером цієї «реформи реформ»). Нібито знову йдеться про комплексний перегляд системи держуправління, цифровізацію, скорочення вакантних посад, перегляд кількості заступників міністрів і реформування професійного навчання держслужбовців.З відомих заявлених кроків реформи (Координаційна рада Кабінету міністрів із питань реформування державного управління відновила роботу і на засіданні вже розглянула детальний план реформи) — обмеження кількості заступників міністрів (давно час, а то в деяких міністерствах з них можна формувати окрему колону на параді до Дня Незалежності) і скорочення кількості посад державної служби на 4000 одиниць завдяки вакансіям. Але все це технічні заходи, а не реформа.

Чому реформа так і не відбулася

Тому що вона не була і не є пріоритетною та бажаною для влади як такої, а не тільки чинної, яка довела це небажання до абсолюту. Адже «ручне» управління державними органами та призначення лояльних і слухняних посадовців на політичні посади, керівниками державних органів і підприємств є бажаними і зручними у парадигмі, в якій українська держава живе понад 30 років: влада є найбільшим ресурсом для збагачення. Завжди це скромно пояснювалося «відсутністю політичної волі».За часів президентства Кучми, Ющенка, Януковича і Порошенка між політичними партіями більшості в парламенті ділилися не тільки політичні портфелі, а й посади в державних органах і підприємствах, які слугували засобами збагачення для посадовців і їхніх політичних патронів. Саме з часів Кучми сформувалися корупційні піраміди, які наступні уряди (хіба що крім уряду Гончарука, який прийшов на хвилі нового демократичного президента Зеленського і якого система швидко позбулася) відтворювали із заздрісною послідовністю.Для монобільшості й ділитися з кимось не було потреби: корупційні піраміди повернулися. «Нафтогаз», «Енергоатом», Міненерго, Мін'юст, ДБР, Мінінфраструктури знову стали «розмінною монетою» людей на формальних чи неформальних топпосадах у владі. І тільки гучні скандали й корупційні провадження змусили чинного президента позбутися чергових «любих друзів» та їхніх призначенців.Чому реформа ДБР стала умовою євроінтеграції – пояснення експертаФормально повноваження щодо призначення міністрів залишаються за Верховною Радою, а кадрові рішення щодо державної служби — за відповідними органами і посадовими особами. Однак концентрація влади в руках президента і його оточення не усунула неформального впливу на кадрові призначення.Хоча в урядах Дениса Шмигаля і Юлії Свириденко з’явилися міністерства і підпорядковані їм органи, (майже) не заражені вірусом корупції й кумівства (Мінцифри, Міносвіти часів Лісового, Мінекономіки тощо), одночасно відбулася управлінська деградація органів, відповідальних за реформу державного управління (Секретаріат КМУ як «центр уряду») і державної служби (Національне агентство України з питань державної служби, яке у 2015–2018 роках було драйвером реформи).Якщо в наданні адміністративних послуг і їхній цифровізації Україна просунулася дуже добре, то реформу держслужби, КМУ, центральних органів виконавчої влади, стратегічного планування і формування політики можна назвати провальною.Показова ситуація зі стратегічним плануванням. У серпні 2025 року уряд схвалив Концепцію національної системи стратегічного планування. Однак законопроєкту, який мав визначити правила її роботи, не схвалили в запланований строк — до червня 2026 року. Тобто уряд визначив напрям змін, але не забезпечив їхньої реалізації. Я вже не кажу про програми діяльності урядів. Кабмін Свириденко майже рік — від початку роботи 17 липня 2025 року до зміни уряду 16 липня 2026 року — працював без схваленої Радою Програми діяльності, хоча сам затвердив її 10 вересня 2025 року.Щодо функціонального обстеження міністерств, то це якась «чорна скринька» для кожного уряду. Обстеження має показати, чи відповідають завдання, повноваження і ресурси державних органів їхнім функціям і що потрібно змінити. Майже кожен уряд наймає для цього поважну організацію (переважно за донорські кошти), отримує звіт, знайомиться і — нічого! Адже далі потрібно змінювати структуру уряду, реформувати Секретаріат КМУ, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. А це — надскладне завдання.Маркер Ukrаіnе Fасіlіty: в Україні готуються повернути конкурси на посади в публічній службіЄдиний прем’єр-міністр, який справді здійснив реформу КМУ, — сумнозвісний Микола Азаров. У 2011–2012 роках він замовив у МсКіnsеy функціональний аналіз державних органів, за результатами якого структуру тодішнього уряду змінили, причому досить грамотно (це пізніше відзначали й міжнародні експерти). Відтоді зміни в структурі уряду тільки погіршували її та функціонал міністерств і урядових органів.Очевидно, що таку складну і значущу для країни реформу може провести лише прем’єр-міністр. Але для цього мало провести функціональне обстеження — потрібно на його основі запустити і, головне, швидко (щоб уникнути хаосу) провести реформу самого уряду. Заявлена реформа і про це? Не факт.

Що змінює законопроєкт

Нещодавно профільний комітет парламенту рекомендував ухвалити законопроєкт №13478-1, зареєстрований ще 16 липня 2025 року, в другому читанні і в цілому, а 6 жовтня це оприлюднили офіційно. І він виключно про держслужбу, а не про реформу системи держуправління загалом.Головна новела — відновлення конкурсів як основного механізму обіймання посад державної служби і служби в органах місцевого самоврядування. Законопроєкт також передбачає конкурси на посади, які вже обійняли без конкурсного відбору, але водночас допускає можливість залишити чинного службовця без оголошення нового конкурсу.Питання полягає не лише в тому, чи повернуться конкурси, а й у тому, що відбудеться з посадовцями, які вже обійняли посади без конкурсного відбору. Якщо закон дасть можливість залишати їх на посадах без відкритої перевірки професійної відповідності, виникає ризик, що кадрові рішення, ухвалені за винятковими процедурами, фактично закріплять на постійній основі.Серед інших новел законопроєкту — посилення вимог до доброчесності кандидатів і державних службовців, підвищення значення результатів щорічного оцінювання для кар’єрного просування, скасування кандидатського і кадрового резервів (які так і не запрацювали — одні розмови про наміри), а також зміни в роботі Комісії з питань вищого корпусу державної служби.Спроможна державна служба в Україні: бігти не можна зупинитисьНа окрему увагу заслуговує можливість спочатку проводити внутрішній конкурс і лише за відсутності переможця відкривати його для інших кандидатів. З одного боку, це створює можливості для кар’єрного зростання чинних державних службовців. З іншого — за умов політичного контролю над кадровими рішеннями така процедура може звузити доступ до державної служби для професіоналів ззовні і законсервувати вже сформовані кадрові команди.Ніхто не заважає державному службовцю подаватися на відкритий конкурс на будь-яку посаду в його ж організації, маючи перевагу над зовнішніми кандидатами. Якщо зовнішній кандидат за своїми професійними якостями перемагає внутрішнього, державна служба від цього тільки виграє. На жаль, у цьому питанні переміг, на мою думку, консервативний підхід.Водночас скептики скажуть, що будь-який конкурс за бажання можна обійти або провести під заздалегідь визначеного кандидата. Такі ризики існують завжди. Але це не аргумент проти конкурсів. Це аргумент за прозорі правила, незалежний контроль і відповідальність за їхнє порушення. Адже йдеться не лише про процедуру добору, а й про поступову зміну управлінської культури, в якій професійність і доброчесність мають важити більше за особисту лояльність. І формувати такі правила й цінності потрібно вже зараз, навіть якщо сама система ще не готова їх повністю дотримуватися.До того ж ми будуємо цифрову державу. Приберіть суб’єктивний чинник на етапі оцінювання професійних компетентностей, але залиште його суб’єкту призначення (для цього конкурсна комісія може пропонувати для призначення до трьох найкращих кандидатів, які успішно пройшли оцінювання, — комплементарності у нашому житті ще ніхто не скасовував) — і проблема вирішиться. Як колись подолали корупцію під час вступу до вишів за допомогою ЗНО.Окремі винятки з конкурсного добору пропонують для територій бойових дій і тимчасової окупації. Серед названих автором положень також — пріоритет ветеранів і формування кадрових резервів.Отже, законопроєкт №13478-1 може стати важливим кроком до відновлення професійної державної служби. Але ми вже розуміємо, що сам факт повернення конкурсів ще не гарантує зміни кадрових практик. Вирішальним буде те, наскільки відкритими залишаться процедури добору, хто контролюватиме їхнє проведення і чи зможуть нові правила обмежити політичний вплив на призначення.У прокуратурі перевіряють кадрові рішення Кравченка та тимчасово відмовилися від призначень без конкурсуОднак є й інше питання: чому професійні і доброчесні люди часто не готові йти на державну службу? Крім умов роботи, політичної залежності та можливості впливати на рішення, значення має і репутація державної служби. За високої суспільної недовіри (на тлі розслідувань антикорупційних органів щодо керівників деяких державних органів і найближчого оточення президента) людина ризикує отримати тавро корупціонера вже через сам факт призначення до нинішньої команди влади. До цього додається статус політично значущої особи (ПЕП) для визначених законом посадовців, що передбачає посилений фінмоніторинг і може створювати додаткові труднощі у відносинах із банками. Як забезпечити дієвий контроль і відповідальність та водночас залучати до державного управління компетентних і доброчесних людей — тема для окремої глибокої розмови, яка вже назріла в суспільстві.

Європейський стимул і перспективи

Виникає запитання: чому саме зараз (а не рік тому, як передбачалося) дійшла черга до цього законопроєкту? Відповідь проста — вимоги (побажання) ЄС. Відновлення mеrіt-bаsеd rесruіtmеnt (добір на державну службу на основі професійних заслуг і компетентностей) — формально закріплений захід Плану України в межах Ukrаіnе Fасіlіty, і він прив’язаний до регулярних виплат ЄС. На кону понад 500 млн євро фінансування від ЄС.А ЄС після років поблажливості зараз обрав жорстку позицію: спочатку реформи, потім кошти. Але отримати кошти за виконання умов ЄС і справді змінити систему державного управління — не одне й те саме.Експерти розповіли, чому важливо було підтримати системний законопроєкт №13150-2 про місцеві держадміністраціїЗаконопроєкт №13478-1 не вирішує іншої, не менш важливої, частини реформи державного управління — реформування самого уряду, міністерств і системи підготовки та реалізації державних рішень.Звісно, системну реформу уряду можна відкладати (тепер її завершення обіцяють до 2030-го, і, мабуть, для цього будуть окремі законопроєкти). А поки тасувати міністерства, з’єднувати й роз’єднувати їх, як політично заманеться Банковій. Але, на моє переконання, ні успішний рух до ЄС, ні розвиток України неможливі без формування інституційної спроможності виконавчої влади ефективно керувати державою та здійснювати необхідні реформи під час війни і після неї.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Закон на 2028 рік: чи вийде базова соціальна допомога за межі паперу
Уявіть матір двох дітей, яка з 2025 року отримує пілотну виплату базової соціальної допомоги (БСД). У липні 2027-го пілот закінчується. Закон, який Верховна Рада ухвалила 13 жовтня, запрацює лише 1 січня 2028-го. Пів року без жодної системи, яка б підтримувала БСД.«За» проголосували 247 народних депутатів, міністр соціальної політики назвав це стартом нової системи. Але старт має дату, і вона красномовна: 2028 рік. На сайті Верховної Ради оприлюднено текст проєкту і порівняльну таблицю другого читання, проте фінальна редакція закону ще очікує підпису президента. А розмір допомоги, коефіцієнти й правила продовження залежатимуть не лише від закону, а й від майбутнього бюджету та урядових постанов.Інакше кажучи, закон визначає право на допомогу, але не те, якою вона буде. Тому питання не в тому, чи хороший це закон. А в тому, чи буде чим, кому і як його виконувати.

Реформа, яка щоразу починається спочатку

2014 року Україна взяла у Світового банку 300 млн дол. на «Модернізацію системи соціальної підтримки населення». Обіцяли створити реєстри й Е-Sосіаl, розвинути соціальні послуги, закрити старі інтернати, допомогти дітям і вразливим родинам.2020 року Рахункова палата підбила підсумок: за п’ять років основної мети не досягнуто. Не використано 140,1 млн дол., на деінституціалізацію освоїли лише близько чверті запланованих коштів, жодного інтернату не реформовано. Аудитори назвали це системним провалом, а не технічною затримкою. Окремі цифрові рішення таки запрацювали. Але найважче, а саме інтернати, єдина система даних і стійка інфраструктура соціальних послуг, лишилося недоробленим.Базова соцдопомога: кому можуть призначити виплатуЯ писала про це тоді, і текст мав назву «Вічний кредит, або як Україна за гроші Світового банку систему соціального захисту реформує». Це була не метафора, а констатація: позика є, відсотки йдуть, а реформа щоразу переноситься. Через шість років ця формула знову звучить актуально.Гроші відтоді надходили регулярно: ще 300 млн на наслідки СОVІD-19, потім проєкт ІNSРІRЕ на 1,2 млрд для 29 видів виплат. 2026-го Світовий банк схвалив SРІRІТ на 880 млн дол. (860 млн позики і 20 млн гранту). Один із напрямів проєкту — та сама єдина базова соціальна допомога, а ухвалення закону міністр назвав умовою для залучення 200 млн. Тобто БСД — це не лише соціальна реформа, а й частина угоди про зовнішнє фінансування. І якщо гроші прийдуть раніше, ніж бюджет, кадри й дієва інфраструктура, БСД ризикує стати квитком, який не гарантує поїздки.

Історія відтермінувань

БСД мала з’явитися ще 2024 року. Потім законопроєкт переносили на 1 січня 2026-го і врешті зняли з розгляду. Новий №15094, зареєстрований 20 березня 2026 року, обіцяв старт із 2027-го. Фактична дата — 2028-й. За два роки старт зсунули тричі.Пілот триває з 2025 року: понад 22 тисячі сімей, близько 68 тисяч людей, до 1 липня 2027 року. Між завершенням експерименту й початком дії закону пів року. Чи продовжать пілот, щоб родини не лишилися без підтримки в цьому розриві, невідомо. Якщо перехід не передбачать окремо, наша героїня опиниться між двома системами: стара вже закрилася, нова ще не відкрилася.

Умова перша: гроші

У чинному пілоті базова величина становить 4 500 грн, це приблизно на 35–40% більше за прожитковий мінімум для однієї особи 2026 року. 100% цієї суми отримують перший член сім’ї, кожна дитина й особа з інвалідністю І–ІІ групи, 70% — інші члени сім’ї. Для родини з двома дорослими й двома дітьми розрахункова база становить 16 650 грн до врахування доходів.Українці можуть отримати 19 400 грн допомоги: хто має право та як подати заявуАле ухвалений закон цих параметрів не закріплює. У порівняльній таблиці другого читання немає ні 4 500 грн, ні коефіцієнтів 100 і 70%, ні обговорюваного комітетом мінімуму близько 4 тис. грн. Базову величину щороку визначатиме закон про держбюджет, а допомогу рахуватимуть як різницю між нею і доходами сім’ї. Тож майбутні виплати не обов’язково повторюватимуть пілот.Є й гарантія: БСД не може бути меншою за загальний обсяг державної підтримки, яку сім’я отримувала на день звернення. Нинішні отримувачі захищені від зменшення допомоги під час переходу. Для нових — рівень підтримки залежатиме від щорічних бюджетних рішень.Бюджетного орієнтира для масштабування поки немає: 2026 року на БСД передбачено 9,2 млрд грн, у проєкті бюджету на 2027-й — така сама сума. Закон запрацює 2028-го, і про окреме збільшення фінансування під його реальний масштаб поки не чутно.

Умова друга: послуги, які мають бути поруч

Саму БСД, за повідомленням Мінфіну, планують фінансувати з державного бюджету, а соціальні послуги, які мають її супроводжувати, лишаться на громадах. Держава платить, громада надає послуги, а родина має отримати і те, і те водночас.І тут виникає ризик. Громади вже мають проблеми з платежами: за даними Асоціації міст, з 9 вересня казначейство не проводить частини платежів, зокрема на соціальну інфраструктуру. У Львові, за інформацією ZN.UА, станом на 12 жовтня лишалися непроведеними майже 2 900 платежів на понад 1 млрд грн, хоча кошти в місті були. Дитина з інвалідністю може мати право на асистента чи соціальний супровід, але якщо громада не може вчасно оплатити видатків, послуга не з’явиться.Соцдопомога замість пенсії: хто може оформитиОкремий ризик — сама виплата. Після ухвалення закону під повідомленням міністра Дениса Улютіна отримувачі писали про затримки чергових виплат БСД. Офіційних даних про масштаб затримок немає, а скарги стосуються іншої ланки: Пенсійного фонду, Казначейства й банківської системи. Але вони показують головне: БСД може бути правильною за формулою і не працювати, якщо гроші не доходять до родини вчасно. Для малозабезпеченої сім’ї затримки виплати — це відкладені ліки, борг за комуналку або позика до наступної виплати.

Умова третя: люди

Новій системі потрібен соціальний менеджер: людина, яка оцінить потреби сім’ї, складе індивідуальний план і вестиме випадок. Норматив — один менеджер на 10 тисяч мешканців, до 10 випадків на місяць.З 2026 року оклади соцпрацівників підвищили в 2,5 раза, соціальний менеджер має отримувати 20 607 грн. Це справжній плюс. Але ЮНІСЕФ фіксує кадровий голод у частині громад, а на деокупованих територіях — перевантаження й вигорання. Дослідницька служба Верховної Ради ще на етапі підготовки закону вказувала, що в багатьох громадах немає ані інституційної спроможності, ані самої посади соціального менеджера.За систему соціальних послуг відповідає Національна соціальна сервісна служба. Вона забезпечує методичну підтримку надавачів і розвиток стандартів, а після 2028 року має допомогти перетворити БСД із виплати на супровід. Але вона не формує місцевих бюджетів і не забезпечує громад кадрами, тож не може гарантувати, що така посада буде в кожній з них.Уявіть родину, де батько після поранення не може працювати, мати доглядає двох дітей, а старша дитина хронічно хвора. Їй потрібні не лише гроші, а й реабілітація, допомога з працевлаштуванням, послуга для дитини. Якщо менеджера немає або в нього сорок випадків замість десяти, родина отримає формулу замість підтримки.

Умова четверта: правила й довіра

Соціальна політика в ручному режимі: хто відповість за затримки виплат дітямРодини для БСД планують виявляти автоматично, через електронні реєстри й державні інформаційні ресурси. Ідея зрозуміла: менше паперів і черг. Але під час війни реєстри майна й доходів неповні. Помилкова відмова через застарілі дані — це не технічна похибка, а відсутня допомога для конкретної родини.Уряд зможе постановами визначати, коли допомогу, призначену на шість місяців, автоматично продовжать ще на шість. Але підстави для припинення й призупинення краще закріпити в законі: від цього залежить, чи зможе людина оскаржити рішення.Кожен дорослий член родини має погодитися на обробку даних і соціальний контракт. Для працездатних це зазвичай означає пошук роботи, навчання або співпрацю з центром зайнятості. Що буде, якщо людина цього не виконає, поки не зрозуміло.Є й ризик «пастки бідності»: кожна зароблена гривня зменшує допомогу на гривню. Якщо родина отримує 10 тис. грн БСД, а один із її членів починає заробляти 4 тис. грн, виплата впаде до 6 тис. Нова зарплата вплине на допомогу не одразу, бо її перераховують за доходами попередніх трьох місяців, але згодом робота може виявитися невигідною. Без перехідного періоду система ризикує карати за спробу заробити.

Хто виграє, а хто ризикує

Найбільше від уніфікації можуть виграти малозабезпечені сім’ї з дітьми, яким доводилося окремо оформлювати кілька видів допомоги. Для них БСД може означати менше бюрократії та підтримку не лише грошима, а й послугами.«Зимова підтримка»: чи враховується при оформленні субсидіїАле комусь перехід дасться важче. Родини, які отримують і БСД, і субсидію, ризикують побачити, що зростання однієї виплати зменшує іншу. Працездатні люди, які не можуть швидко знайти роботу, опиняться під тиском соціального контракту. А ті, чиї дані в реєстрах неповні, отримають відмову не тому, що не мають права на допомогу, а тому, що система їх «не бачить».

Що має статися, щоб БСД не лишилася на папері

По-перше, закон мають підписати й оприлюднити у фінальній редакції. По-друге, треба вирішити, що буде з пілотом після 1 липня 2027 року: якщо його не продовжать, тисячі родин опиняться між системою, що закрилася, і системою, яка ще не відкрилася.Далі йдуть громади: вони мають не лише право надавати соціальні послуги, а й можливість їх оплачувати. І нарешті потрібні зрозумілі правила: за яких умов допомогу продовжать, як її можна оскаржити і чому працевлаштування не має одразу позбавляти родину підтримки.Бюджет-2028 стане остаточним тестом: чи буде в ньому сума, яка збереже хоча б наближений до пілотного рівень допомоги. Але до нього ще далеко.Закон не обов’язково залишиться на папері. Але папір — це, найімовірніше, те, що першими отримають громади й родини. Долю реформи вирішать не 247 голосів у залі, а те, чи зможе держава довести до кінця реформу, яку починає вже не вперше.
Дзеркало Тижня on zn.ua
Експеримент завершився, відбудова — ні. Що показали понад два роки комплексного відновлення
У квітні 2023 року уряд запустив експериментальний проєкт комплексного відновлення шести населених пунктів, які постраждали внаслідок російської агресії. Його задум був амбітним: не просто відремонтувати окремі будинки чи дороги, а комплексно відновити та трансформувати постраждалі міста і села до кінця 2025 року.Експеримент формально завершився, а комплексне відновлення — ні.За два з половиною роки повністю відбудувати не вдалося жоден із відібраних населених пунктів. Із сотень об’єктів завершили 80 — трохи більше як десяту частину від актуальної потреби. Одне село фактично випало із проєкту ще на початку, а в іншому — будівельні роботи так і не розпочалися.Що завадило експерименту досягти поставленої мети та що буде з незавершеною відбудовою далі — розповідаємо про висновки дослідження ТІ Ukrаіnе щодо урядового експерименту з комплексної відбудови.Без суттєвого прогресу та з туманними перспективами. Статус експерименту з комплексної відбудови

Фініш експерименту без завершення відбудови

На старті 2023 року до експерименту включили 295 об’єктів із шести населених пунктів:
    селища Бородянки та села Мощуна (випало з проєкту у перший рік) у Київській області;міста Тростянця на Сумщині;села Посад-Покровського, що розташоване на межі Херсонської та Миколаївської областей;села Циркунів на Харківщині;села Ягідного Чернігівської області.
Згодом перелік об’єктів неодноразово змінювали, і масштаб проєкту фактично подвоївся. Але темпи робіт не встигали за зростанням планів.Станом на кінець травня 2026 року найбільше об’єктів завершили в Ягідному (36 із 119) і Бородянці (33 із 77). У Посад-Покровському, де зосередили майже чотири сотні об’єктів, завершили лише 10. У Тростянці повністю завершеним можна вважати один із чотирьох великих інфраструктурних об’єктів, у Циркунах — жодного.Чому комплексне відновлення постраждалих населених пунктів на паузіВодночас низька частка завершених об’єктів не всюди означає відсутність робіт. У Посад-Покровському, наприклад, будівництво тривало на понад 300 об’єктах — житлі, соціальній інфраструктурі, дорогах та інженерних мережах. Село перейшло до масштабної будівельної фази, але через обсяг відбудови до завершення ще далеко.У Бородянці прогрес помітніший — відновили понад 40% об’єктів. Проте й тут темпи суттєво різнилися залежно від замовника, а щодо частини договорів залишалося невирішеним питання фінансування.Тож експеримент дав окремі видимі результати, але головної мети — комплексно відновити відібрані населені пункти у визначений строк — не досяг.

Гроші, яких постійно доводилося чекати

Визначальним чинником затримок стало фінансування — не лише його обсяг, а передусім непередбачуваність.У 2023 і 2024 роках рішення про виділення коштів уряд ухвалював лише в серпні, а фактично доступними для замовників вони ставали ще пізніше. Через це затримувалися закупівлі й оплата виконаних робіт, частину будівництва призупиняли, а окремі договори розривали.Загалом у 2023–2025 роках на комплексне відновлення фактично спрямували 3,99 млрд грн — приблизно третину очікуваної вартості проєкту. Причому 2,93 млрд грн, або 73% усіх видатків, припали саме на 2025 рік. Тобто більшу частину фінансування експеримент отримав тоді, коли часу на його завершення практично не залишалося.Завершення самого експерименту проблеми не вирішило. На продовження робіт 2026 року передбачили ще 1,94 млрд грн, однак станом на кінець травня коштів знову не довели до розпорядників. Це спричинило затримки з оплатою договорів, а на Сумщині — і їхнє розірвання.До серпня фінансування зрештою виділили. Водночас для завершення всіх об’єктів у наступні роки, за оцінкою Агентства відновлення, додатково знадобиться ще приблизно 4,92 млрд грн.На відновленні Бородянки намагалися вкрасти 250 млн гривень — депутат

Умови для підрядників

Затягування проєкту позначилося й на закупівлях. За останній рік проєкту замовники уклали договорів на понад 2 млрд грн.До того ж зросла частка прямих договорів. Однак 93% таких закупівель за сумою стосувалися додаткових робіт у підрядників, які вже виконували основний договір. Для тривалого будівництва, де виникає потреба коригувати проєктну документацію, це прогнозований сценарій.Показовішою стала динаміка конкуренції. У перший рік експерименту у відкритих торгах у середньому брали участь 3,6 учасника, у другий — 2,25, а на завершальному етапі — лише 1,5.Разом із конкуренцією скорочувалася й умовна економія: з 21% у перший рік до 7,5% у другий і 2,37% на завершальному етапі.Про складнощі в реалізації проєкту свідчить доля вже укладених договорів. Станом на липень 2026 року розірвали приблизно 9,5% контрактів за закупівлями перших двох років. Для аналогічних закупівель у Рrоzоrrо цей показник становив 3,66%. Майже у 43% випадків строки договорів продовжували — приблизно вдвічі частіше, ніж у середньому для аналогічних закупівель.Це радше характеризує середовище, в якому доводилося працювати підрядникам: затримки фінансування, коригування документації, додаткові роботи та постійне перенесення строків. Такі системні проблеми реалізації експериментального проєкту із кожним роком робили участь у ньому менш привабливою для бізнесу.

Чому відновлення не стало по-справжньому комплексним

Уряд спрямує понад 3 млрд грн на відбудову ВишневогоФінансування було найвідчутнішою, але не єдиною проблемою. Сам дизайн експерименту мав суттєві прогалини. Він не вимагав обов’язкового розроблення комплексних планів відновлення, не встановлював єдиних критеріїв відбору населених пунктів і не визначав, що на практиці означає принцип «відбудувати краще, ніж було».У результаті масштаби робіт суттєво різнилися: від сотень об’єктів у Посад-Покровському до двох у Циркунах. Мощун узагалі фактично випав із проєкту ще на початковому етапі. Комплексне відновлення значною мірою перетворилося на паралельну реалізацію сотень окремих будівельних проєктів.До цього додалися проблеми з передачею функцій замовника щодо приватного житла, численні коригування проєктної документації та обмежений досвід регіональних служб відновлення у будівництві житла й соціальної інфраструктури.Частина затримок мала також об’єктивні причини: обстріли, повторне пошкодження об’єктів, повітряні тривоги, відключення електроенергії, дефіцит працівників і логістичні проблеми. У Циркунах безпекова ситуація взагалі не дозволила перейти від проєктування до будівництва.Однак значної частини проблем можна було б уникнути завдяки кращому плануванню, своєчасному фінансуванню та чіткішому розподілу відповідальності.

Експеримент завершили. Що далі?

Завершення експерименту не означає припинення відбудови. Незавершені роботи перевели у формат публічного інвестиційного проєкту, розрахованого на чотири роки. Він охоплює п’ять населених пунктів і 591 об’єкт.Такий формат потенційно краще відповідає реальному масштабу завдання. Комплексне відновлення важко вмістити у короткий експеримент із щорічним погодженням фінансування. Проєктування, експертизи, закупівлі, будівництво та введення об’єктів в експлуатацію потребують довшого горизонту.Мільярди на відбудову: як не профінансувати проєкти, що шкодять довкіллюПублічний інвестиційний проєкт також краще поєднується із середньостроковим бюджетним плануванням, а інформація про нього має відображатися у DRЕАМ. Це дасть можливість простежувати різні етапи реалізації — від технічних рішень і контрактів до фактичного прогресу робіт.Для проєкту, якому протягом кількох років бракувало повної та своєчасної публічної інформації, це крок уперед. Але нова управлінська рамка сама собою нічого не добудує. Якщо фінансування знову надходитиме із запізненням, строки переноситимуть, а пріоритетність об’єктів залишатиметься нечіткою, чотирирічний проєкт ризикує успадкувати ті самі проблеми. Тому уряду важливо забезпечити прогнозоване фінансування, визначити реалістичний графік завершення об’єктів і разом із громадами встановити їхню пріоритетність.

Оцінка експерименту і робота над помилками

Окремо залишається питання оцінки самого експерименту. Ще навесні 2025 року уряд ініціював його аналіз із залученням міжнародних експертів. Але інформації про результати такої оцінки у відкритому доступі немає, а Агентство відновлення на наш запит щодо неї не відповіло. Тож обіцяний аналіз варто оприлюднити — або провести, якщо цього досі не зробили.Перший офіційний аудит експерименту нещодавно провела Рахункова палата. Вона встановила, що проєкт не досяг поставлених цілей — його реалізація здійснювалася без належної стратегічної, організаційної та фінансової основи, в умовах неузгодженого нормативного регулювання, невідповідності між повноваженнями та відповідальністю координаторів.Однак назвати експеримент цілковито безрезультатним було б неправильно.Більшість проєктів відбудови на 2026 рік не пройшли незалежну перевірку екологічних ризиків — експерткаУ Бородянці та Ягідному відновили десятки житлових та інфраструктурних об’єктів. У Посад-Покровському роботи розгорнулися на сотнях об’єктів. У Тростянці частину інфраструктури відновили, а за іншими проєктами створили основу для продовження робіт. Тобто експеримент запустив відбудову, яку тепер можна продовжувати. Але як експеримент із комплексного відновлення він заявленої мети не досяг.Можливо, головним результатом експерименту став саме цей досвід. Він показав, що комплексну відбудову не можна організувати як набір сотень окремих об’єктів із непередбачуваним щорічним фінансуванням. Для неї потрібні цілісне планування територій, участь громад, підготовлені до старту проєкти, стабільне фінансування та чітка відповідальність за кінцевий результат.Сам задум комплексного відновлення від цього не став менш актуальним. Навпаки, останні три роки показали, яких саме передумов бракувало, щоб ця концепція запрацювала. Тепер головне — не перенести старих проблем експерименту в новий чотирирічний проєкт разом із незавершеними об’єктами.Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Норвегії. Її зміст є виключною відповідальністю Тrаnsраrеnсy Іntеrnаtіоnаl Ukrаіnе і жодним чином не відображає поглядів уряду Норвегії.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Радники пропонують ухвалити законопроєкт, якого в них не існує
Перехід на Міжнародні стандарти оцінки майна — не українська примха. Це одна з вимог, пов’язаних із реформуванням ринку та наближенням української системи до міжнародних правил, зокрема в межах співпраці зі Світовим банком і МВФ. Вона є умовою надання чималих кредитів Україні.Слід визнати: попередній законопроєкт застряг, бо справді багато в чому залишався в «радянському» розумінні оцінки, хоча його писали вже за часів незалежності.Новий законопроєкт №13435 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» — це спроба змінити ситуацію. І тут не можна не погодитися: від непотрібної сертифікації/ліцензування оціночних компаній відмовляються, орієнтиром мають стати Міжнародні та Європейські стандарти оцінки.Як повернути глузд у продажі нерухомості та вдосконалити оцінку майна

Диявол криється в деталях

Однак разом із новими правилами чомусь залишилися старі підходи до регулювання оцінки. Тож виникає просте запитання: а чи наближає нас це до цивілізованого ринку незалежної оцінки?Чого ж не вистачає? Перше, чого бракує цій реформі, — демократії.Оцінювача хочуть зобов’язати бути членом саморегулівної громадської організації (СРО). Причому незалежно від того, хоче він цього чи ні. Хоча й Конституція України, здається, має іншу думку про свободу об’єднань.Та навіть якщо відкласти це питання, виникає інша проблема: якщо вже всіх оцінювачів примусово зробили членами професійної спільноти та зобов'язали їх сплачувати внески до цієї спільноти, то чому їм не дали можливості самим обрати власне керівництво?Законопроєкт пропонує представницьку модель: оцінювачі об’єднуються в СРО, СРО делегують представників, а вже представники формують органи Національної палати оцінювачів. Тобто сам оцінювач до виборчої скриньки фактично не доходить.Євроінтеграція: вітчизняний законопроєкт про оцінку майна списаний із російського закону?Можна сказати: «Ну і що?». Але йдеться не просто про те, хто сидітиме у кріслі голови професійної організації. А про те, наскільки незалежним буде сам оцінювач. Незалежність оцінювача — це вже не корпоративна забавка професії. Від неї залежать якість оцінки, рішення банків, інвесторів, держави та, зрештою, економічні процеси в країні.Якщо професія називається саморегулівною, постає логічне запитання: а де в ній самоврядування самих професіоналів?

Шість уже за столом, а новому — закон

І тут є ще одна деталь, яка чомусь залишається поза кадром. Законопроєкт встановлює для нової СРО планку — не менш як 15% усіх оцінювачів із чинними кваліфікаційними свідоцтвами. Водночас організації, які вже мають статус СРО, отримують його за перехідними положеннями без проходження цієї процедури наново й без планки в 15%.Тобто для тих, хто вже всередині системи, двері фактично залишаються відчиненими. А тому, хто захоче створити нову організацію, спочатку треба привести до неї щонайменше 15% сертифікованих оцінювачів.Подивімося на це просто арифметично. У Державному реєстрі близько 2,8 тисячі оцінювачів, а в переліку членів СРО — близько 56% цієї кількості. Решта, приблизно 44%, сьогодні не входять до жодної з наявних СРО.Уявімо, що завтра ці люди вирішили створити сьому СРО. Чому вони мають зібрати 15% усіх оцінювачів, тоді як шість уже наявних організацій такого бар’єра не долають?Ба більше, якщо навіть просто поділити нинішні 56% між шістьма СРО, отримаємо в середньому близько 9,3% на одну організацію. Це, звичайно, не відображає реальної чисельності кожної СРО, але дуже добре показує абсурдність самої конструкції: вже визнані організації можуть залишатися частиною системи, навіть якщо кожна окремо не досягає нового порога, а новий учасник має спочатку подолати 15-відсотковий бар’єр. А якщо він збере всі 44%, то що буде з тими, хто вже «за столом»?Українські банки розкриватимуть більше інформації про капітал і ліквідність — рішення НБУА тепер найцікавіше. Саме представники цих СРО формують конференцію, яка обирає керівні органи Національної палати оцінювачів. Тобто система, яку законопроєкт називає професійним самоврядуванням, починається не з прямого волевиявлення всіх оцінювачів, а з організацій, які вже отримали статус і представництво. І де тут демократія?

Відповідальність

Крім того, виникає ще одна проблема — відповідальність.У цивілізованій економіці оцінювач — радник. Він професійно визначає вартість, обґрунтовує її, пояснює методику й припущення. Але рішення, що робити з цією оцінкою, ухвалює замовник або інший уповноважений користувач.Наш законопроєкт і тут має свою логіку: оцінювач відповідає за результат своєї роботи.А замовник? Замовник ухвалює рішення. І це вже принципова відмінність.У Фонді державного майна це добре видно навіть на практиці: оцінку можна замовити, перевірити, не погодитися з нею, замовити іншу, але використати її як один із документів для ухвалення рішення без змін. Але ж оцінка — це професійне судження, про що законопроєкт говорить, однак звучить це все «на папері», а не в реальності. У реальності оцінювач має відповідати за рішення, якого ніколи не ухвалював.Українським компаніям стане простіше залучати кредити: НБУ змінив вимоги до заставиОкрім того, тиск на оцінювача, коли оцінюють заставу, може чинити замовник через неоплату його роботи, доки не отримає потрібної йому цифри. І замість того, щоб зобов'язати банки платити за роботу оцінювачу напряму грошима замовників, законопроєкт цементує стару систему фактичної залежності оцінювача від замовника.Дуже показовим є нещодавній український приклад — справа Приватбанку проти Ігоря Коломойського. Високий суд Лондона відхилив звіти про оцінку, підготовлені українськими оцінювачами та раніше схвалені банком і міжнародною аудиторською компанією, через невідповідність Міжнародним стандартам оцінки та інші недоліки.Проте суд не застосував санкцій до оцінювачів. Натомість санкції застосували до відповідача, який замовив і використав ці оцінки для отримання кредитів.Це дуже важливий принцип: оцінювач дає професійне судження щодо вартості. А відповідальність за рішення про те, як цю оцінку використовувати, несе той, хто це рішення ухвалює.

Оцінювачі НБУ

Щодо оцінювачів Національного банку, то тут законопроєкт залишає те, що дуже нагадує маленьку, але потенційно дуже небезпечну корупційну шпаринку. Працівникам НБУ дозволяють проводити оцінку, зокрема в системі, де сам НБУ є регулятором банків. Тобто людина може опинитися в ситуації, коли її роботодавець одночасно є регулятором того банку, чиї активи вона оцінює.А хто контролюватиме Національний банк у такій ситуації?Можливо, це звучить як жарт, але наслідки тут зовсім не смішні. Бо оцінка застави для рефінансування — це не академічна вправа. Від її результату можуть залежати рішення регулятора, обсяг фінансування і фактично вартість ризику для банківської системи.Саме тому питання незалежності оцінювача тут має бути не менш важливим, ніж його професійна кваліфікація. Не можна одночасно бути і тим, хто оцінює, і тим, хто контролює, і тим, хто ухвалює рішення на підставі власної оцінки.І це вже не питання зручності для чиновників. Це питання конфлікту інтересів, яке чітко розкрите як у європейських (Базель 3), так і в американських документах (Федеральна резервна система).Активів знайшли на мільярди, але ніхто не знає, де вони, — два роки реформи АРМАУ більшості розвинених країн не існує законів, які детально регулювали б професійну діяльність оцінювачів, а роль держави обмежується входом у професію — складанням кваліфікаційного іспиту та видачею кваліфікаційного свідоцтва/ліцензії фізичній особі. Далі професію регулює саме професійне середовище.Тому законопроєкт «Про оцінку майна…» мав би внести такі зміни, які справді наближають нас до цивілізованого світу.1. Забезпечити реальне професійне самоврядування й право всіх оцінювачів напряму обирати голову Національної палати оцінювачів і членів Ради. Представницька система не має підміняти пряме волевиявлення професіоналів.2. Не перекладати відповідальності із замовника на оцінювача за ухвалене замовником рішення.3. Не втручатися у регулювання професійної діяльності оцінювачів. Держава не повинна визначати систему представництва оцінювачів, порядок формування їхніх професійних органів та інші питання внутрішнього життя професії.4. Не робити винятку для Нацбанку і не дозволяти співробітникам НБУ проводити оцінку майна комерційних банків для взяття його в заставу або для цілей рефінансування.5. Залишити за державою лише контроль за входом у професію — проведення кваліфікаційного іспиту та видачу кваліфікаційного свідоцтва фізичній особі.Такий підхід дав би змогу перетворити законопроєкт №13435 не просто на новий закон про оцінку, а на справжню реформу професії — реформу, яка зробить українського оцінювача незалежнішим, а отже, і більш об'єктивним у своїх судженнях, а не просто відповідальнішим перед державою.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Як урядове «спрощення» заблокувало публічні інвестиції громадам
Новий закон про публічно-приватне партнерство (ППП) часто називають проривом, який нарешті запустить ринок інвестицій. Хоча я оцінюю ці перспективи стриманіше, визнаю його важливі зміни: повноваження щодо ухвалення більшості рішень передано на рівень місцевого самоврядування, а для невеликих, допорогових, проєктів вартістю до 5,6 млн євро запроваджено спрощений механізм ініціювання. Це мало дозволити громадам запускати проєкти ППП простіше, швидше та з меншими витратами.Однак закон має й недоліки. Його застосування складне для органів публічної влади, яким бракує досвіду у сфері ППП, а значну кількість питань досі не врегульовано підзаконними актами, з підготовкою яких Мінекономіки не поспішає. Суттєвою помилкою вважаю й виключення можливості приватної ініціативи. У підсумку замість очікуваного прискорення залучення бізнесу до відновлення інфраструктури на умовах ППП відбулося, навпаки, сповільнення.

Реформа ПІМ: ефективна модель, яка через невдале впровадження стала гальмом для малих ППП

Схвалення постанови №1051 «Деякі питання підготовки проєктів публічно-приватного партнерства та удосконалення процесу управління публічними інвестиціями» суттєво погіршило умови для запуску малих проєктів ППП, докорінно змінивши та встановивши надмірні вимоги до їхньої підготовки. Під гаслом інкорпорації ППП у систему управління публічними інвестиціями (ПІМ) модель, закладену у новий закон про ППП, було повністю зруйновано.Публічні інвестиції в Україні. Амбітна реформа стикається з реальністюОдразу зазначу: я підтримую загальний напрям реформи публічних інвестицій. ППП мають бути інтегровані в єдину систему оцінки й ухвалення інвестиційних рішень у межах ПІМ. Це відповідає найкращим міжнародним практикам. Водночас таку масштабну реформу в українських реаліях слід впроваджувати фахово та обережно, з урахуванням інституційної спроможності публічної влади. Не менш важливо залучати до розроблення правового регулювання фахівців із глибокими теоретичними знаннями та практичним досвідом, які розуміють специфіку роботи органів місцевого самоврядування та управління містами й громадами.На жаль, у реформуванні системи публічних інвестицій відбувається протилежне. У результаті більшість підзаконних актів відірвана від реалій територіального та інфраструктурного розвитку. Вони надмірно складні, містять суперечливі й нелогічні положення, а подекуди встановлюють вимоги, виконання яких без додаткових роз’яснень видається практично неможливим. Ба більше, окремі підзаконні акти встановлюють вимоги, яких прямо не передбачають закони, на виконання яких їх ухвалено. Постанова №1051 є яскравим прикладом такого підходу.Недоліки та численні неузгодженості цього документа обсягом понад 100 сторінок заслуговують на окремий детальний аналіз. У межах цієї статті зосереджуся лише на ключових нововведеннях постанови та їхніх потенційних наслідках.

З позитивного

Відтепер концептуальні записки про здійснення ППП мають готуватися щодо всіх публічних інвестиційних проєктів (ПІП), стосовно яких за результатами галузевої оцінки визначено можливість реалізації на умовах ППП.Такий підхід цілком логічний. Бюджетних коштів і ресурсів МФО недостатньо для того, щоб самостійно забезпечити потреби України у відновленні та розвитку інфраструктури. Тому, якщо існує реальна можливість залучити до реалізації таких проєктів приватний капітал, нею потрібно користуватися.Два мільярди громадам на розкручування проєктів з інвесторами і прохання не жебрати

А тепер — про негатив

Закон про ППП передбачає двоетапну процедуру ініціювання проєкту публічно-приватного партнерства:1)       підготовка концептуальної записки;2)       розроблення техніко-економічного обґрунтування (ТЕО).Концептуальна записка має на меті обґрунтувати доцільність або недоцільність застосування механізму ППП щодо конкретного проєкту.Для спрощення підготовки та запуску малих проєктів законом передбачено таку модель:
    для допорогових проєктів ТЕО готувати не потрібно — рішення про доцільність або недоцільність ППП ухвалюється на підставі аналізу концептуальної записки;якщо проєкт не є допороговим, застосовується двоетапна процедура — у цьому разі концептуальна записка має обґрунтувати необхідність проведення детальнішого дослідження умов ППП у формі ТЕО.
Реформи в дії: Кабмін передає майно закритих шахт громадам для залучення інвесторівУ постанові №1051 встановлено різні вимоги до концептуальної записки залежно від вартості проєкту. Тобто фактично передбачено підготовку двох різних документів: одного — для допорогових ППП, іншого — для решти проєктів. Натомість закон передбачає підготовку єдиної концептуальної записки як для допорогових, так і для понадпорогових проєктів ППП, а Кабінету міністрів делегує повноваження лише визначити вимоги до її змісту та порядку проведення її аналізу. Однак постанова не просто деталізує положення закону, а фактично змінює передбачений ним підхід до підготовки концептуальної записки.А далі — ще цікавіше.Вимоги до концептуальної записки для допорогових, тобто малих, проєктів ППП не лише суттєво ширші за вимоги до аналогічного документа для понадпорогових проєктів (див. табл.), а й значно обтяжливіші за ті, що раніше висувалися до підготовки ТЕО проєктів ДПП за попереднім законодавством.Порівняння вимог для допорогових і понадпорогових проєктів ППППри цьому для підготовки концептуальної записки допорогового проєкту ППП (попереднього інвестиційного ТЕО ПІП із 34 додатковими підрозділами) малим і середнім громадам доведеться керуватися трьома постановами КМУ, трьома наказами Мінфіну та п’ятьма наказами Мінекономіки, чотири з яких на сьогодні ще не затверджені.Єдиним «привілеєм» для громад залишається скорочений до 45 днів строк розгляду концептуальної записки замість 90. Утім, сумнівно, що за цей час можна якісно опрацювати настільки об’ємний і складний документ.Мільярди без виконавців. Чому громади можуть стати головним бар’єром для відбудови та вступу до ЄС

Ціна «спрощення» для громад

Передбачити наслідки застосування цієї постанови нескладно — для малих і середніх територіальних громад процес ініціювання проєктів ППП суттєво ускладниться і подорожчає, а його тривалість значно збільшиться.Багаторічні зусилля народних депутатів, спрямовані на спрощення та пришвидшення запуску малих проєктів ППП, фактично зведені нанівець і дали результат, прямо протилежний задуманому: замість стимулювання розвитку малих ППП громади отримали складну та обтяжливу процедуру, яка для багатьох із них може виявитися непосильною.Окрема проблема — втрата вже вкладених часу та ресурсів. За понад дев’ять місяців дії нового закону про ППП деякі громади вже розпочали підготовку проєктів і витратили на це людські та бюджетні ресурси. Раптова поява нових вимог змусила їх фактично переглядати вже виконану роботу та пристосовувати її до нових правил.

Коли правила пишуть без тих, хто ними користуватиметься

Гроші є — правил немає: як громади «воюють» у «сірій зоні»На жаль, проєкт постанови розробляли без належної прозорості та публічного обговорення. Мінекономіки не оприлюднило його, пославшись на відсутність впливу на бізнес. Дуже сумнівна аргументація, адже передбачені постановою процедури безпосередньо впливають на здатність громад ініціювати й реалізовувати ППП і, відповідно, на можливості бізнесу брати в них участь. До того ж, за європейськими принципами належного регулювання, безпосередній вплив регуляторного акта на бізнес не є обов’язковою умовою для його оприлюднення та залучення зацікавлених сторін до його підготовки.Також залишається таємницею, хто саме розробив цей документ і запропонував, без перебільшення, «геніальну» ідею підготовки двох різних концептуальних записок залежно від вартості проєкту, перетворивши механізм, покликаний спростити запуск малих ППП, на додатковий бюрократичний бар’єр для громад.Консультації із зацікавленими сторонами та громадськістю, оприлюднення їхніх зауважень і забезпечення зворотного зв’язку — усталена практика розроблення регуляторних актів у цивілізованих країнах і мінімальна умова для того, щоб нові правила були не лише юридично коректними, а й практично здійсненними. Але ми, схоже, знову обираємо інший шлях…
Дзеркало Тижня on zn.ua
Що відбувається з російськими активами після конфіскації та скільки грошей отримала Україна за чотири роки
За понад чотири роки Україні вдалося стягнути в дохід держави понад 5 тисяч російських активів — нерухомості, транспорту, корпоративних прав, коштів тощо. Гроші від їхньої реалізації мають працювати на користь України.Станом на липень 2026 року завдяки санкційному механізму до державного бюджету вже надійшло понад 8,6 млрд грн. Гроші, отримані від конфіскацій, мали б забезпечити відновлення зруйнованої інфраструктури та компенсацію шкоди постраждалим від війни. Але як насправді працює цей механізм і наскільки він ефективний? ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Кремль пояснив захоплення активів Nеstlé та Аuсhаn

Від виявлення до аукціону

За весь час дії механізму 262 активи реалізували або передали на потреби оборони, 146 готують до продажу, а понад 3500 перебувають в управлінні відповідних органів, зокрема Фонду державного майна (ФДМУ).Тrаnsраrеnсy Іntеrnаtіоnаl Ukrаіnе Найбільшу частку — 168 — передали на потреби оборони. З 75 активів стягнуті кошти та доходи від цінних паперів зарахували до державного бюджету, а ще у двох випадках стягнули права вимоги російських компаній до України. Також реалізували 17 активів, серед яких підприємства, квартири та одне нежитлове приміщення.До п’яти найбільших проданих активів належать:1) ТОВ «АЕРОК» — 1,89 млрд грн;2) АТ «Вінницяпобутхім» — 608 млн грн;3) ПАТ «Пентопак» — 103 млн грн;4) ТОВ «Інвестагро» — 27 млн грн;5) квартира пропагандиста Артемія Лєбєдєва — 13,5 млн грн.Відповідно до санкційного законодавства, з особи можуть стягнути активи, лише якщо вона загрожує нацбезпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України. Що важливо, це стосується не лише росіян, а й громадян України, які так чи інакше підтримують дії РФ. Суд Відня дозволив Rаіffеіsеn претендувати на заморожені активи російської компанії Активи, які підлягають стягненню, проходять доволі складний шлях: уповноважені державні органи виявляють їх, РНБО блокує, а президент вводить рішення про санкції в дію. Після цього Мін’юст подає позов до Вищого антикорупційного суду, який з'ясовує, чи вчиняла особа або підтримувала збройну агресію і чи справді володіє або розпоряджається виявленим майном.Потім актив передають Фонду державного майна або іншому органу за рішенням Кабміну. ФДМУ обстежує актив і вирішує, що з ним робити: залишити в себе в управлінні, реалізувати або передати іншому управителю, наприклад, держпідприємству чи на потреби оборони. Так, двигуни й інші деталі повітряних засобів російського авіавиробника ПАТ «Авіаційний комплекс ім. С.В. Ільюшина» у березні цього року передали Укроборонпрому.Якщо ФДМУ вирішує реалізувати актив, то розпочинається підготовка до аукціону. Для малих об’єктів стартову ціну встановлює аукціонна комісія, а для великих підприємств — додатково затверджує уряд. Далі оголошення про продаж об'єкта публікують у системі «Рrоzоrrо.Продажі», де протягом місяця (для великих активів — до трьох місяців) будь-хто може ознайомитися з ним і подати заявку.Тrаnsраrеnсy Іntеrnаtіоnаl Ukrаіnе Усі аукціони через Рrоzоrrо.Продажі проводять відкрито, а переможця визначає електронна система за принципом найвищої запропонованої ціни.Кошти, отримані від санкційного майна, перераховують до спеціальної частини державного бюджету — Фонду ліквідації наслідків збройної агресії. Ці гроші не йдуть до загального бюджету, їх спрямовують на:
    компенсацію знищеного або пошкодженого житла (програма «єВідновлення»);відновлення об’єктів інфраструктури, пов’язаних із наданням комунальних послуг: водо-, електро- та теплопостачання, а також водовідведення.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Заморожені активи Росії опинилися під новим юридичним ризиком: що вирішив суд у Бельгії

Чому саме аукціон, а не пряма передача на потреби постраждалих?

По-перше, завдяки торгам ціна активу може суттєво зрости. По-друге, спрямування коштів до Фонду ліквідації наслідків збройної агресії дасть змогу забезпечити житлом одразу кілька сімей. Якщо ми говоримо про нерухоме майно, наприклад, то один із нещодавніх кейсів — продаж дворівневої квартири російського пропагандиста Артемія Лєбєдєва за 13,5 млн грн. Передати помешкання площею майже 140 кв. м у власність однієї сім’ї було б економічно недоцільно.

Що гальмує механізм?

Попри прозорість аукціонів, реалізація конфіскованих активів — це тривалий і кропіткий процес. За попередні два роки Фонду держмайна вдалося продати лише 17 активів: шість — 2024 року, п’ять — 2025-го та шість — цього року. Водночас проблеми з активами розпочинаються одразу ж після ухвалення судом рішення про стягнення.Ключовою перепоною для отримання контролю над конфіскованими активами є численні арешти та обтяження. Наприклад, у межах підготовки до приватизації лише щодо одного активу — підсанкційного заводу «АЕРОК» — скасували 14 арештів у різних кримінальних провадженнях. Процес скасування арештів досить тривалий: їх можуть розглядати в різних судах, зокрема й у кримінальних провадженнях, і так гальмувати подальшу підготовку до реалізації. Водночас проблема з арештами та обтяженнями характерна для 70% конфіскованих підприємств (або часток у них), які розташовані на підконтрольній Україні території. Санкції, заморожені активи та "рух" всередині РФ: Каллас пояснила, чому Москва змушена зважати на інтереси Заходу Однією з основних проблем на етапі аналізу є недоступність інформації, зокрема відсутність фінансової документації про активи після їхньої передачі. Це може виникати через приховування, вилучення або навіть знищення інформації попередніми власниками. Так було з тим самим «АЕРОК» або Демурінським гірничо-збагачувальним комбінатом. Відновлення документів може тривати до двох-трьох місяців, що також сповільнює процедуру.Ця проблема особливо стосується активів, розташованих на тимчасово окупованих територіях. Зараз їх щонайменше 135 — точну кількість визначити неможливо, оскільки місце розташування частини об’єктів невідоме. Також понад третина конфіскованих компаній (або тих, у яких конфісковано частину акцій) розташована на території, наближеній до зони бойових дій.Додає складнощів і низька інвестиційна привабливість частини стягнутих активів: якщо йдеться про підприємство з великими боргами, незавершеними судовими справами чи фактично без майна або на межі банкрутства, покупців на аукціоні може просто не знайтися.Раніше ми писали про колишнє аграрне підприємство російського титанового магната Міхаїла Шелкова, яке держава змогла продати лише з четвертої спроби — після зниження боргового навантаження та зняття обтяжень із майна. Інший приклад — ТОВ «Інвестиційний союз «Либідь»», яке володіє ТРЦ Осеаn Рlаzа. Уже після конфіскації державою частки підприємства з'ясувалося, що в нього є борг понад 200 млн дол. перед компанією, пов'язаною із колишніми власниками. Через це довелося подавати окремий позов про стягнення в дохід держави права вимоги за цим боргом.Трапляються навіть випадки, коли від підприємства залишилася лише юридична особа, а будь-які інші активи відсутні. Приблизно у 20% підприємств, розташованих на підконтрольній Україні території, за даними ФДМУ, немає майна. Через це такі активи фактично втрачають інвестиційну привабливість для подальшої реалізації. Серед них — деякі колишні підприємства російських олігархів Євтушенкова, Деріпаски, Усманова. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Україні потрібна швидша реакція Європи щодо російських репарацій — Тhе Wаshіngtоn Роst Якщо перший аукціон з продажу активу не завершується успішно, проводять повторні торги зі зниженою стартовою ціною відповідно до законодавства. У такому разі інвестори також можуть торгуватися й підвищувати вартість об’єкта. Окремої підготовки потребують і великі або стратегічні активи — для продажу цілого підприємства чи складного майнового комплексу необхідно значно більше часу, ніж для продажу квартири чи автомобіля.Насамкінець — юридичні ризики, пов'язані з недовірою інвесторів до самого механізму конфіскації та побоюванням згодом втратити придбане майно. Тут закон передбачає запобіжник: якщо особа отримала актив за результатами продажу на електронному аукціоні з приватизації, позбавити її цього майна не можна.Що ж до самих підсанкційних осіб, то більшість із них намагається оскаржувати рішення, ухвалені в першій інстанції Вищим антикорупційним судом, але левова частка цих рішень залишається чинною. Винятки трапляються тоді, коли стягнене майно виявляється власністю третіх осіб, не пов'язаних із підсанкційною особою, — у таких випадках апеляційний суд може частково змінити рішення. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Американці не люблять слова "репарації", тому кажуть про компенсацію. Але головне, щоб РФ віддала нам гроші — Зеленський У жовтні цього року заплановано два аукціони з продажу великих санкційних активів: уже згаданого вище Демурінського гірничо-збагачувального комбінату та «Мотордеталь-Конотоп» — підприємства-виробника деталей для двигунів внутрішнього згоряння, яке належало сенатору РФ Сєргєю Калашнікову. Стартова ціна — 1,82 млрд та 415 млн грн відповідно.Особливістю обох аукціонів стане реалізація пулу активів — одразу кількох пов'язаних в одному лоті об'єктів (корпоративних прав і прав вимог). Можливість об'єднувати активи в пули з’явилася в травні цього року, і вона має підвищити їхню інвестиційну привабливість і спростити підготовку до продажу. Тож жовтневі аукціони стануть тестом для нової моделі продажу санкційних активів.
Дзеркало Тижня on zn.ua
Декриміналізувати недостатньо. Як Україні врегулювати ринок цифрового контенту для дорослих
14 липня 2026 року Верховна Рада ухвалила за основу законопроєкт №15294, який у публічному просторі переважно називають законопроєктом про декриміналізацію порнографії. За нього проголосував 231 народний депутат. Станом на сьогодні документ лише готується до другого читання, а отже, чинне кримінальне законодавство ще не змінилося.Проте головне питання вже зараз полягає не лише в тому, чи має держава карати повнолітню людину за створення та продаж контенту іншій повнолітній людині. Набагато складніше запитання звучить так: «Що відбудеться наступного дня після декриміналізації?».Держава сьогодні сперечається про моральність контенту, хоча після декриміналізації їй доведеться відповідати зовсім на інші запитання: хто є платником податків, який КВЕД застосовується, як працює фінансовий моніторинг і хто несе відповідальність перед споживачем цифрових послуг. Саме вони визначать, чи стане новий сегмент цифрової економіки легальним бізнесом, чи залишиться у «сірій зоні».Україна зараз обговорює лише зміни до Кримінального кодексу, хоча справжнє питання — створення правил функціонування нового цифрового ринку. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Часткова декриміналізація порнографії: розбираємось у причинах і наслідках

Декриміналізувати — не означає легалізувати

Передусім варто відділити юридичний зміст законопроєкту від політичних заголовків. Законопроєкт не легалізує порнографію чи діяльність платформ на кшталт ОnlyFаns. Він лише звужує сферу кримінальної відповідальності за окремі добровільні дії між повнолітніми, водночас посилюючи відповідальність за злочини, пов’язані з дитячою порнографією та сексуальною експлуатацією дітей.Простіше кажучи, закон відповідає лише на одне запитання — за що не каратимуть. Але він не пояснює, як після цього законно працювати: не встановлює правил ведення бізнесу, оподаткування, підтвердження повноліття учасників чи взаємодії з банками.Водночас передчасно говорити про податкові надходження до бюджету, адже декриміналізація може створити лише передумови для формування ринку. Реальний фіскальний ефект залежатиме від кількості українських авторів контенту, обсягу їхніх доходів, обраної системи оподаткування, можливості працювати як ФОП, ефективності податкового адміністрування, банківського комплаєнсу та готовності учасників працювати легально. Саме тому після змін до Кримінального кодексу держава наступним кроком має запропонувати комплексне правове регулювання зазначеного ринку. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Поставлено крапку у резонансній справі про дитячу порнографію - Офіс Генпрокурора

Чому статус-кво є юридично суперечливим?

Сьогодні держава фактично перебуває у парадоксальній ситуації.З одного боку, створення й розповсюдження певного контенту може кваліфікуватися за статтею 301 Кримінального кодексу України. З іншого — податкові органи отримують інформацію про виплати українським користувачам від іноземних цифрових платформ і вимагають декларування відповідних доходів.Наприклад, усталена практика податкової за декілька останніх років систематично визначає дохід, отриманий моделями ОnlyFаns, як іноземний, який підпадає під обов’язкове декларування. Крім того, ДПС будує свою позицію на даних, отриманих у межах міжнародного обміну податковою інформацією, що, на думку контрольного органу, саме собою є достатнім аргументом для податкових донарахувань.Однак Верховний суд поставив під сумнів таку логіку податкової (постанова Верховного суду від 17 червня 2026 року у справі №240/22077/25 та від 25 червня 2026 року у справі №560/9531/25) та наголосив, що контрольний орган може використовувати дані, отримані в межах міжнародного обміну податковою інформацією, але самі собою вони не є достатніми для визнання податкових донарахувань без з’ясування інших обставин, які входять до предмета доказування. Хакери заявили про масштабний витік даних з ОnlyFаns: 340 мільйонів записів під загрозою? Як наслідок, постає модель, за якої держава може одночасно розглядати діяльність моделей ОnlyFаns як потенційно кримінально карану та вимагати сплати податків із доходів від цієї «незаконної» діяльності.Податок із доходу не легалізує джерело його походження. Проте сама конструкція, за якої держава оподатковує економічний результат і водночас криміналізує базову операцію, є ознакою неузгодженості правового регулювання.

А що з КВЕД?

Сам собою КВЕД не є дозволом на діяльність і не визначає її законності. Класифікатор лише систематизує економічні процеси для статистики, реєстрації та податкового адміністрування. Чинний КВЕД-2010 не містить окремого виду діяльності для сrеаtоr есоnоmy. Наявні КВЕДи (59.11, 74.20, 63.12 тощо) лише почасти охоплюють таку діяльність, тому держава має або офіційно роз’яснити можливість їх застосування, або створити новий технологічно нейтральний КВЕД.Раціональніше створити технологічно нейтральний вид діяльності, наприклад, «створення та комерційне поширення авторського цифрового контенту через онлайн-платформи», який могли б використовувати й інші учасники сrеаtоr есоnоmy.

Що та як продаватиме автор контенту для дорослих?

Модель ОnlyFаns закликала Зеленського декриміналізувати порно – петиція На цифрових платформах можна реалізовувати різні за правовою природою послуги: доступ до контенту за підпискою, окремі фото чи відео, персоналізований контент, онлайн-трансляції, платне спілкування, ліцензії на використання авторського контенту, рекламні інтеграції, партнерські виплати та інші способи монетизації. Тому такі послуги не слід автоматично спрощувати до одного універсального поняття «інформаційних» послуг, адже залежно від змісту вони можуть містити елементи ліцензійних договорів, договорів про надання послуг чи створення твору на замовлення. Наприклад, передача невиключного права доступу до авторського відео може містити елементи ліцензійного договору, а персоналізоване відео — елементи договору про створення твору на замовлення. Онлайн-трансляція може бути послугою, що споживається в режимі реального часу.Від правильної правової кваліфікації правовідносин залежатиме й належне документальне оформлення діяльності. Легальний бізнес потребуватиме належного договірного оформлення: оферти, правил користування платформою, документів щодо авторських прав, згоди учасників, підтвердження віку та політики обробки персональних даних тощо. Особливе значення матиме письмова згода всіх учасників зйомки, яка має визначати обсяг дозволеного використання контенту, строки, територію поширення, цифрові платформи, можливість відкликання згоди та інші суттєві умови.

Податкові наслідки та банківський фінмоніторинг

Податкові наслідки залежатимуть від юрисдикції платформи та моделі її роботи. Законодавство наразі не визначає, що саме вважати доходом автора контенту: фактично отриману винагороду чи всю суму, сплачену користувачем до утримання комісії платформи. Від цього залежатимуть база оподаткування, податкове навантаження та можливість застосовувати спрощену систему оподаткування. Водночас навіть після декриміналізації автори можуть стикатись із запитами банків у межах фінансового моніторингу щодо законності діяльності, походження коштів і документів, які підтверджують джерело доходу. Саме тому повноцінне функціонування такого ринку потребує не лише змін до Кримінального кодексу, а й чітких правил оподаткування, банківського комплаєнсу та фінансового моніторингу. Так само потребує законодавчого врегулювання можливість застосування спрощеної системи оподаткування. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Х дозволяє розміщувати на платформі контент для дорослих

Досвід Великої Британії та США

У публічній дискусії іноземний досвід часто зводять до твердження, що в Європі та США контент для дорослих дозволений. Насправді правове регулювання є значно складнішим. Досвід Великої Британії та США свідчить, що добровільне створення контенту повнолітніми саме собою не означає відсутності державного контролю. Натомість діє система чітких правил щодо захисту дітей, заборони примусу, торгівлі людьми, поширення контенту без згоди, перевірки віку, захисту персональних даних, оподаткування та фінансової звітності. У цих країнах автори цифрового контенту зазвичай сплачують податки за загальними правилами підприємницької діяльності або працюють як самозайняті особи.

Що далі?

Законопроєкт №15294 є лише першим кроком. Він відповідає на запитання, за що більше не каратимуть, але не пояснює, як працюватиме новий ринок. Якщо держава справді прагне вивести цю сферу з тіні та створити передумови для стабільних податкових надходжень, наступним кроком має стати комплексне правове регулювання: визначення правил діяльності, її оподаткування, договірного оформлення та взаємодії з банками. Інакше декриміналізація ризикує залишитися тільки зміною до Кримінального кодексу, а не початком формування нового легального сегмента цифрової економіки. Легальний бізнес виникає не тоді, коли держава перестає карати, а тоді, коли вона встановлює зрозумілі правила роботи.
Дзеркало Тижня on zn.ua
Зеленський змінить правила декларування для силовиків
Президент Володимир Зеленський заявив про повернення повноцінного декларування доходів і майна для правоохоронців та представників Сил безпеки, які не беруть участі в бойових діях. За його словами, нові правила мають забезпечити реальний контроль за майновим станом і способом життя силовиків, які перебувають у тилу.
«Буде рішення, що поверне декларування для правоохоронців і Сил безпеки, які не на війні, в такому обсязі, який гарантовано дозволить дійсно реально контролювати майновий стан і спосіб життя правоохоронців», — заявив президент.
Він також повідомив, що провів нараду щодо подальших законодавчих кроків і пояснив, чому це питання важливе саме зараз.
«Є голосування за закони, які у зобов'язаннях України перед партнерами. Це кошти для державного бюджету нашої країни. Дефіцит суттєвий, і кожне рішення, яке дефіцит заповнює, справді допомагає нам, допомагає стійкості України, нашій обороні», — сказав Зеленський.
Відновлення та розширення антикорупційного декларування, зокрема закриття можливостей для чиновників у тилу уникати контролю, вже кілька років є обов'язковою умовою в домовленостях України з Міжнародним валютним фондом та в межах програми Ukrаіnе Fасіlіty Європейського Союзу. Зокрема, йдеться про закриття можливостей для чиновників у тилу уникати контролю.
Паралельно Зеленський повідомив, що обговорив із прем'єр-міністром Сергієм Корецьким перевірку всіх керівників центральних органів виконавчої влади, як призначених, так і виконувачів обов'язків.
Йдеться про відомства з високими корупційними ризиками. Серед них податкова служба, Агентство з розшуку та менеджменту активів (АРМА) та низка державних інспекцій.
Декларування призупинили одразу після початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року. Причин було дві. Відкриті реєстри могли розкрити ворогу інформацію про місцеперебування посадовців та їхніх родин, а також дані про нерухомість і транспорт. Тисячі чиновників, правоохоронців і військових пішли на фронт або опинилися на окупованих територіях і фізично не могли готувати та подавати звіти. Парламент дозволив посадовцям звітувати лише добровільно.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





В Україні завершилась кампанія із декларування доходів. До НАЗК подали понад 630 тисяч декларацій



У жовтні 2023 року набув чинності закон № 3384-ІХ, який офіційно відновив електронне декларування в Україні. Для військових і правоохоронців, які безпосередньо беруть участь у відсічі агресії, зробили виняток. Їм відтермінували подання декларацій до завершення воєнного стану, щоб вони могли зосередитися на службі.
Однак той самий закон створив сіру зону. Частина співробітників силових відомств формально належала до «силового блоку», але фактично перебувала в тилу та не брала участі в бойових діях, тому могли не подавати декларації. Окремі питання щодо доступу до декларацій силовиків при цьому залишаються актуальними, що показує історія з декларацією колишнього керівника ОП Андрія Єрмака.
Дзеркало Тижня on zn.ua
Послуги є, а доступу немає: чому громадам потрібен Індекс досвіду ветерана
Чи можна вважати громаду ветерансько-дружньою, якщо у неї є місцева програма підтримки ветеранів, відповідальний працівник і перелік послуг, але сам ветеран не знає, куди звернутися, не може отримати актуальну інформацію чи змушений по кілька разів ходити до різних установ із тим самим питанням?Формально потрібні інструменти можуть існувати. Але для людини вони не діятимуть.Тому готовність громади до повернення ветеранів і ветеранок не можна вимірювати лише кількістю ухвалених програм, створених посад або проведених заходів. Основним критерієм має стати реальний досвід людини: наскільки легко вона отримує необхідну інформацію, чи може скористатися послугою, як із нею спілкуються, чи враховують її потреби та чи довіряє вона місцевим інституціям. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Країна ветеранів. Чи готова Україна перейти від утримання до самозарадності

Повернення відбувається не в абстрактну державу

Після закінчення служби людина повертається не просто в цивільне життя. Вона повертається до конкретного міста, селища чи села.Саме в громаді ветеран чи ветеранка оформлює документи, шукає роботу, звертається по медичну чи психологічну допомогу, планує навчання, запускає власний бізнес, вирішує житлові питання та налагоджує соціальні зв’язки. Тут із місцевими установами взаємодіють і члени ветеранських родин.Тому те, наскільки громади здатні працювати з ветеранською спільнотою, безпосередньо впливає на якість реінтеграції.Проблема в тому, що сьогодні ми не маємо системного інструменту, що дав би змогу побачити, як цей процес відбувається на практиці. Є окремі статистичні показники, звіти, програми та приклади успішних рішень. Але вони не завжди відповідають на головне запитання: що насправді відчуває людина під час взаємодії з громадою?Наявність послуги ще не гарантує її доступності. Наявність відповідального працівника не забезпечує якісної консультації. Опублікована програма не допомагає, якщо про неї важко дізнатися, її умови незрозумілі або для одержання підтримки потрібно подолати занадто складний шлях. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «Не має досвіду»: військові та активісти розкритикували призначення Кіма міністром у справах ветеранів

Потрібно вимірювати не наміри, а досвід

Щоб громади могли покращувати свою роботу, їм потрібні не лише загальні рекомендації, а й об’єктивні дані про власні сильні та слабкі сторони.Саме для цього необхідно створити Індекс досвіду ветерана в громаді — Vеtеrаn Ехреrіеnсе Іndех.Його ключова відмінність полягає в поєднанні двох типів інформації. З одного боку — відкриті адміністративні дані про програми, сервіси, відповідальних фахівців, інфраструктуру та місцеві рішення. З іншого — результати незалежного опитування ветеранів і ветеранок, які безпосередньо користуються цими можливостями.Це дасть змогу виявити розрив між тим, що існує на папері, і тим, як система працює для людини.Наприклад, громада може повідомляти про доступність певної послуги. Але опитування може показати, що ветерани не знають про неї, не розуміють процедури отримання, не можуть знайти актуальні контакти або вже мали негативний досвід звернення. У такому разі проблема не у відсутності самої послуги, а в інформуванні, організації процесу, доступності чи якості взаємодії.Індекс має охоплювати чотири взаємопов’язані напрями: інституційну спроможність громади, досвід отримання послуг, доступність і безбар’єрність, а також довіру та якість взаємодії.Такий підхід допоможе перейти від загальних оцінок до конкретних відповідей: де саме виникає бар’єр, кого він стосується і що потрібно змінити.

Порівнювати потрібно порівнюване

Однакові вимоги до великого міста та невеликої сільської громади не дадуть об’єктивної картини. Вони мають різні бюджети, кадрові можливості, інфраструктуру та кількість жителів.Тому Індекс передбачає окреме порівняння міських, селищних і сільських громад. Це дасть змогу оцінювати їх серед подібних за типом, бачити реалістичні орієнтири та знаходити практики, які можна відтворити в порівнюваних умовах.Йдеться не про рейтинг заради рейтингу і не про публічне покарання тих, хто отримав нижчий результат. Мета оцінювання — дати громадам інструмент для розвитку.Кожна громада має отримати власний аналітичний профіль: які рішення вже працюють, де є прогалини та які зміни можуть найбільше вплинути на досвід ветеранів. Для громад, готових до поглибленої роботи, мають бути розроблені індивідуальні дорожні карти.Логіка проста: спочатку проводимо вимірювання та порівняльний аналіз, потім формуємо дорожню карту, впроваджуємо зміни й повторно оцінюємо результати.Лише повторне вимірювання дасть змогу зрозуміти, чи впроваджені рішення справді змінили досвід людей, а не просто збільшили кількість заходів у звіті. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Чому ветерани й публічна служба досі не готові одне до одного

Відзнака має підтверджувати результат

У межах концепту також передбачено відзнаку «Ветерансько-дружня громада» з трьома рівнями зрілості.Однак така відзнака не має перетворитися на черговий статус, який можна отримати один раз і надалі використовувати в комунікаціях. Вона має підтверджуватися даними, досвідом ветеранів і готовністю громади регулярно переглядати власні підходи.Ветерансько-дружня громада — це не та, що назвала себе такою. Це громада, у якій ветеран або ветеранка може отримати зрозумілу інформацію, доступну та якісну послугу, коректне ставлення й реальну можливість впливати на рішення, що стосуються ветеранської політики.Тому рівень зрілості громади має бути не нагородою за добрі наміри, а відображенням її поточної спроможності та орієнтиром для подальшого розвитку.

Ветерансько-дружність має стати вимірюваною

Україні потрібна ветеранська політика, що спирається не лише на кількість програм і витрачених коштів, а й на зміни в житті людей.Ми маємо знати, чи зміг ветеран отримати допомогу. Скільки часу йому для цього знадобилося. З якими бар’єрами він стикнувся. Чи повернеться він до цієї установи знову. Чи порадить звернутися туди побратиму або посестрі. Чи відчув він повагу та довіру під час взаємодії.Саме такі запитання показують реальну якість роботи системи.Ветерансько-дружня громада починається не з правильного формулювання у стратегії та не з урочистого вручення відзнаки. Вона починається з досвіду конкретної людини.І якщо ми хочемо, щоб громади справді були готовими до повернення ветеранів і ветеранок, цей досвід потрібно не припускати, а системно вимірювати, аналізувати та змінювати.
Дзеркало Тижня on zn.ua
Регіональна політика перед вступом до ЄС: чи достатньо просто окремого міністерства
Україна знову змінила інституційну конструкцію регіональної політики: після перебування у складі об’єднаного міністерства питання розвитку громад і територій повернули окремому відомству. Але саме собою створення міністерства ще не означає появи сильної регіональної політики.Цього разу ставки значно вищі. Війна й відбудова накладаються на підготовку України до членства в ЄС, де регіональна політика, політика згуртованості та здатність працювати зі структурними фондами потребують не лише профільного органу, а й координації рішень різних міністерств, стратегічного планування, відповідних кадрів і зрозумілих механізмів фінансування.Чи має нове міністерство достатній політичний мандат та інструменти для такого завдання? Які функції воно має реально виконувати, щоб не стати черговим результатом адміністративної реорганізації? І що Україні потрібно змінити в системі управління регіональним розвитком, аби громади й регіони були готові до правил і можливостей ЄС?

Чому чергова реорганізація нічого не гарантує

Із 2007 року орган, відповідальний за державну регіональну політику, пережив уже шість трансформацій: його створювали, об’єднували з іншими відомствами, змінювали назву та знову виокремлювали. Остання реорганізація відбулась у липні 2026 року, коли напрями інфраструктури та регіональної політики знову розділили. Постійна зміна конфігурації не сприяла формуванню стійкої професійної інституції, здатної послідовно формувати та координувати політику регіонального розвитку. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Як бажання ручного розподілу коштів знищує прозорість у регіональному розвитку та відносинах з ЄС Офіційної оцінки повної вартості чергової реорганізації у відкритому доступі немає. Проте її ціна не зводиться до нових вивісок і переоформлення документів. Це формування апарату, передача майна, бюджетних програм і договорів, відновлення команд та втрата часу на новий розподіл повноважень. Водночас лише 2026 року через систему публічних інвестицій має бути розподілено 111,5 млрд грн, а загальні потреби України у відновленні на наступне десятиліття вже оцінюють у 588 млрд дол. Тому навіть кількамісячна втрата керованості може коштувати державі значно більше, ніж сама адміністративна реорганізація.Водночас, попри постійні трансформації самого міністерства, в Україні сформували рамкове законодавство для регіонального розвитку, досить подібне до європейського. Запроваджена система стратегічного планування на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою загалом створила проєвропейську рамку планування розвитку.Проте міністерство так і не стало координаційним органом, який забезпечує синхронізацію різних галузевих політик на територіях. Так само не вдалося впровадити аналіз територіального впливу рішень міністерств, відомств та уряду.Це не абстрактна управлінська проблема. За оцінкою RDNА4, близько 72% прямих збитків припадало лише на шість областей — Донецьку, Харківську, Луганську, Запорізьку, Херсонську та Київську. За таких територіальних диспропорцій однакове для всієї країни рішення у сфері житла, транспорту, енергетики чи соціальної інфраструктури може не зменшувати, а поглиблювати нерівність між територіями. Саме тому урядові рішення мають проходити оцінку територіального впливу.Не запрацювала повною мірою й створена система стратегічного планування — через відсутність державних програм регіонального розвитку та стабільного й прогнозованого фінансування політики.У попередні роки ці проблеми передусім знижували ефективність державної регіональної політики. Тепер їхня ціна зростає: від спроможності цієї системи залежить уже не лише внутрішній розвиток територій, а й готовність України працювати за правилами регіональної політики ЄС. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Оновлення Державної стратегії регіонального розвитку. Що профільне міністерство і Кабмін повинні врахувати насамперед

Чому цього разу ціна помилки значно вища

Україна перебуває у стані війни й водночас у прискореному темпі готується до вступу до Європейського Союзу.На цьому етапі, коли наша країна прагне якомога швидше закрити переговорні кластери, адаптація її законодавства та інституцій до вимог розділу 22 «Регіональна політика та координація структурних інструментів» потребуватиме значних зусиль і висококваліфікованих спеціалістів. Адже йдеться не лише про погодження законодавства із нормами ЄС, а й про спроможність держави планувати регіональний розвиток, програмувати використання коштів, управляти ними та контролювати їх використання.Це особливо важливо з огляду на майбутню участь України в політиці згуртованості ЄС та доступ до структурних фондів. Для громад і регіонів це означає необхідність працювати в системі, де стратегічне планування, визначення пріоритетів, підготовка проєктів і їхнє фінансування мають бути пов’язані між собою.Саме тут виникає проблема з реформою публічного інвестування, впровадженою у 2025–2026 роках. Під час її реалізації належно не врахували інтересів регіонального розвитку та підходів політики згуртованості. Як наслідок, виникли нові труднощі у фінансуванні регіонального розвитку та ризики для майбутнього доступу громад і регіонів до коштів структурних фондів ЄС.Варто зазначити, що широко розрекламована реформа управління публічними інвестиціями (УПІ) фактично підміняє логіку розвитку — від бачення й стратегії до завдань і програм — набором проєктів. Це не відповідає європейським підходам, за яких проєкт є лише одним з інструментів розв’язання проблеми й не обов’язково передбачає створення основних фондів. Український підхід концентрується навколо проєктів: бюджетним коштом мають фінансувати проєкти, що випливають не з програм, а із самостійних «середньострокових планів пріоритетних публічних інвестицій». Їхнє формування не передбачає ні широкої громадської участі, ні логіки реалізації стратегій через програми. «Спільне майбутнє»: досвід п’яти громад, важливий для всієї країни Наслідки цієї зміни вже можна вимірювати не лише кількістю нових процедур. 2025 року до Єдиного проєктного портфеля публічних інвестицій увійшло 787 проєктів, 304 з них було визначено пріоритетними, а фінансування з капітального бюджету отримали 92. Отже, спосіб формування портфеля та критерії відбору безпосередньо визначають, які потреби громад будуть профінансовані, а які залишаться тільки у стратегіях і планах.Додатковим ударом для регіонального розвитку стала зміна суті Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР), який із джерела фінансування регіонального розвитку перетворили на програму публічних інвестицій.ZN.UАЧи є в Україні центральний орган виконавчої влади, спроможний забезпечити виконання цього комплексу завдань? І чи здатне новоутворене міністерство стати таким органом? Для цього потрібні політична підтримка, належне кадрове забезпечення та розуміння ролі міністерства в підготовці нашої країни до роботи з європейськими фондами.Схоже завдання постало перед Польщею під час підготовки до вступу до ЄС. 1996 року вона створила Управління Комітету європейської інтеграції (UКІЕ) — надвідомчий орган під керівництвом прем’єр-міністра зі значними повноваженнями, який згодом став основою для утворення спеціалізованого Міністерства регіонального розвитку.UКІЕ отримало можливість перевіряти урядові законопроєкти на відповідність праву ЄС (асquіs соmmunаutаіrе). Усередині відомства сформували команду аналітиків і юристів, які спеціалізувалися на європейському праві та переговорах із Брюсселем. Міністерство регіонального розвитку, своєю чергою, розробило правила управління коштами європейських фондів для воєводств.Польща вступила до ЄС 2004 року, а європейські структурні фонди стали одним із важливих інструментів її регіонального розвитку. Польський досвід у цьому контексті важливий передусім як приклад того, що підготовка до європейської регіональної політики потребує не лише законодавчих змін, а й інституції, здатної координувати роботу різних органів влади. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Як науковці допомагають громадам знайти рішення для сталого розвитку

Міністерство є. Чи є в нього важелі?

Зниження статусу урядовця, який відповідає за регіональний розвиток, із рівня віцепрем’єра до міністра може створити додаткові складнощі у координаційній роботі міністерства.Адже регіональна політика є багатосекторальною й передбачає узгодження діяльності різних міністерств і відомств на територіях. Рішення у сфері економіки, фінансів, інфраструктури, енергетики, освіти чи соціальної політики по-різному впливають на розвиток конкретних регіонів і громад. Тому статус профільного міністра — це питання не лише його місця в урядовій ієрархії, а й спроможності забезпечувати таку міжвідомчу координацію.Одним з її інструментів є Міжвідомча координаційна комісія з питань регіонального розвитку. Її робота має забезпечувати узгодження діяльності органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної регіональної політики. Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 16 вересня 2015 року №714 (зі змінами), комісію за посадою очолює віцепрем’єр-міністр з відновлення України — міністр розвитку громад та територій.Натомість міністр новоутвореного міністерства не є за посадою віцепрем’єром, що може істотно обмежити координаційні можливості відомства. Тому постанова потребує змін.Окремий напрям, який потребує координації, — міжнародна технічна допомога. В Україні діє багато проєктів у сферах регіонального розвитку, місцевого самоврядування та відновлення територій, однак їхня діяльність не завжди узгоджена між собою та з державними пріоритетами. Міністерство мало б забезпечувати таку координацію, щоб міжнародні ресурси не створювали паралельних систем планування та реалізації політики. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Спроможність має ціну. Чому громадам потрібен доступ до компетенцій Отже, проблема не в наявності окремого міністерства, а в його політичному мандаті та інструментах впливу на рішення інших органів влади.

Що потрібно змінити

Для посилення координаційної ролі міністерства необхідно переглянути статус і повноваження Міжвідомчої координаційної комісії з питань регіонального розвитку. Вона має стати майданчиком реального узгодження проєктів урядових актів, щодо яких між міністерствами є розбіжності та які впливають на розвиток територій, а також стратегічних документів — від секторальних стратегій до програми діяльності уряду.Окремим завданням має стати координація програм міжнародної технічної допомоги у сферах регіонального розвитку, місцевого самоврядування та публічного управління. Міністерство має зіставляти їх із державними пріоритетами, усувати дублювання та забезпечувати спрямування ресурсів на виконання регіональних стратегій.Не менш важливо впровадити оцінку територіального впливу урядових рішень. Для цього необхідно внести зміни до Регламенту Кабінету міністрів України: проєкти актів, що мають територіальний вплив, не слід розглядати без відповідної оцінки та перевірки їх узгодженості з європейськими підходами до політики згуртованості. Це потребуватиме належного кадрового забезпечення міністерства.Стратегічне планування на всіх рівнях має бути безпосередньо пов’язане з державними програмами регіонального розвитку, стабільним фінансуванням і системою публічних інвестицій.Окремого перегляду потребує зв’язок регіональної політики з новою системою публічних інвестицій. Потрібно вивести проєкти регіонального розвитку із заплутаних процедур, передбачених реформою УПІ, а ДФРР трансформувати не в програму публічних інвестицій, а у фінансову установу. Вона могла б не лише розподіляти бюджетні кошти між регіонами, а й акумулювати ресурси з різних джерел та надавати позики місцевим бюджетам для співфінансування проєктів, які реалізовуватимуть коштом ЄС. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ У повоєнній відбудові Україні важливо використовувати територіальний капітал громад: чому та як це зробити  Усі ці зміни мають перетворити нове міністерство з галузевого відомства на центр координації регіонального розвитку та підготовки України до політики згуртованості ЄС.Отже, питання сьогодні не в тому, чи потрібне Україні окреме міністерство громад і територій. Воно вже є, хоча після чергової реорганізації ще тільки формує власну інституційну спроможність. І на це знову витрачають час, якого в держави нині небагато. Головне питання — чи стане міністерство органом, здатним координувати регіональну політику, підготувати Україну до роботи з європейськими фондами та виконати завдання, заради якого його створили. 
Sign up, for leave a comments and likes
About news channel
  • Новини дня. Ексклюзивні коментарі, думки, аналітика та головні події України і світу на сайті Дзеркало тижня

    All publications are taken from public RSS feeds in order to organize transitions for further reading of full news texts on the site.

    Responsible: editorial office of the site zn.ua.

What is wrong with this post?

Captcha code

By clicking the "Register" button, you agree with the Public Offer and our Vision of the Rules

Back to authorization