Дзеркало Тижня

У Міністерстві освіти та науки України очікують, що в 2029/2030 навчальному році в Україні на 30–33% зменшиться кількість учнів першого класу. Нині в нашій країні середня наповнюваність класів становить 15,7 учня, однак у різних областях ці цифри суттєво відрізняються. Наприклад, середня кількість учнів в одному класі в Тернопільській області — 12,9, а в Києві — 25,7. Житомирська, Кіровоградська, Миколаївська, Черкаська, Сумська, Хмельницька, Чернігівська, Полтавська та Вінницька області також мають найнижчу середню кількість учнів у класах, розповіла голова ГО "Батьки SОS" Олена Парфьонова у статті "Як демографія змінює систему освіти України".
Авторка статті наголошує, що вищеперераховані регіони через демографічний спад та високу вартість утримання шкіл мають вищий ризик укрупнення або реорганізації малокомплектних шкіл. 






Згенеровано на запит автора





ZN.UА



ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Європейська освіта в Україні: там, де директори бачать можливості, батьки школярів — труднощі



Водночас Парфьонова стверджує, що велика кількість учнів у класах не завжди означає сприятливу ситуацію. Вона додає, що висока наповнюваність класів у столиці та на Київщині спричинена концентрацією населення та високим попитом на місця у школах. Однак авторка зазначає, що школи, які розміщені в густонаселених спальних районах, мають велику кількість учнів, тоді як освітні заклади в інших районах не завжди можуть відкрити перший клас.
Парфьонова пише, що велика кількість учнів в одній школі у  прифронтових областях виникла через те, що частина освітніх закладів не працює через безпекові умови, тому діти навчаються в тих школах, які функціонують. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Старшокласники зможуть поєднувати школу та професійну підготовку — МОН



"Це означає, що українська шкільна мережа функціонує в дуже різних умовах, а отже, потребує різних управлінських рішень. Єдиного для всіх рецепту немає. Якщо для одних громад головне питання — як зберегти школу для своїх дітей, бо класи щороку меншають, то для інших (особливо для великих міст) — де знайти місце для всіх учнів", — пояснює авторка.
Парфьонова також наголошує, що демографічна криза впливає на логіку реформи старшої профільної освіти. Раніше батьки, влада та освітяни дискутували про те, які академічні ліцеї потрібно створити, нині ж постає питання, для скількох учнів такі ліцеї планувати. За її словами, наслідки демографічної кризи найперше відчують школи, що розташовані в сільській місцевості. Це майже 63% від всієї кількості шкіл (7426). 
У громадах, додає авторка, різні наслідки матимуть вимоги до мінімальної кількості учнів у школі для утримання освітньої субвенції. В одних громадах відбудеться поступова оптимізація та модернізація мережі, тоді як в інших — зменшення доступності до освіти для дітей.
"У цих умовах реформа старшої профільної школи має стати відповіддю не лише на проблеми освіти, а й на нову демографічну реальність", — заявляє Парфьонова.
Вона вказує, що не варто лише на підставі кількості учнів у класах ухвалювати рішення про реорганізацію шкіл. Авторка статті зазначає, що у прикордонних чи у гірських громадах закриття школи фактично позбавить дітей доступу до освіти. 
Держава має знайти баланс між правом дитини навчатися в школі незалежно від місця проживання та ефективністю використання ресурсів.
"І це означає, що найближчими роками головним викликом стане пошук рішень, які дадуть змогу поєднати якість освіти з потребами конкретної громади. І тут неминуче будуть непопулярні рішення. Але важливо, чи будуть вони професійними, обґрунтованими та справедливими", — пише вона.
Парфьонова наголошує, що потрібно оцінювати кожну ситуацію окремо під час ухвалення рішення про реорганізацію та враховувати не лише економічну складову, але й безпеку дітей, доступність освіти, особливості певної громади та транспортну інфраструктуру.

ZN.UА неодноразово наголошувало на тому, що реформу мережі ліцеїв потрібно ретельно готувати, є чимало проблем, які потребують вирішення до старту реформи. Але всі ці проблеми так і залишилися. Детальніше про реформу мережі ліцеїв читайте у статті Оксани Онищенко "Реформа старшої школи: влада знайшла спосіб скоротити кількість ліцеїв. Початковій школі приготуватися?".

До 1 вересня залишилося менше місяця. Школи вже сформували класи, знають, скільки в них буде учнів і, відповідно, вчителів. Хоча офіційно прийом документів іще триває, та головне вже зрозуміло: українські школи порожніють, і цього вересня за парти сяде ще менше дітей, аніж торік. Особливо тривожна тенденція — у перших класах. І це демографічна реальність, у якій нашій системі освіти доведеться жити щонайменше найближчий десяток років. Вона змінює не лише кількість першокласників, а й усю систему освіти — від дитячих садків до університетів.

Першокласників стає менше

2026/2027 навчального року в Україні фіксується критичне зменшення кількості першокласників порівняно з попередніми роками. Але було б помилкою пояснювати цю ситуацію лише війною. Так, після повномасштабного вторгнення багато дітей разом із батьками виїхали за кордон або у відносно безпечні регіони. Однак народжуваність в Україні почала падати ще у 2020–2021 роках.ZN.UАОчікується, що 2029/2030 навчального року кількість першокласників зменшиться на 30–33% порівняно з 2025/2026 роком. Про це в коментарі кореспонденту Укрінформу розповіла заступниця міністра освіти і науки Надія Кузьмичова.Ця тенденція до зменшення кількості першокласників (а отже, і школярів) зберігатиметься. Українські школи дедалі більше порожнітимуть. За даними Мін’юсту, в першому півріччі 2026 року порівняно з аналогічним періодом 2025 року кількість новонароджених зменшилася на 16%. А порівняно з довоєнним періодом — майже удвічі. Ці діти мають піти до першого класу 2033 року.Найстрімкіше народжуваність падає сьогодні у прифронтових регіонах: на Донеччині вона скоротилася вдвічі, у Запорізькій області — втричі. Але у відносно безпечних регіонах вона теж доволі відчутна. Так, наприклад, на Вінниччині, Тернопільщині та Львівщині народжується на 20% менше немовлят. І це означає, що вже незабаром ці зміни відчує вся освітня система країни. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Україна втрачає населення: нова статистика народжуваності та смертності

Чому однакових рішень для всіх шкіл не буде

Менша кількість першокласників — це лише частина картини. Демографічний спад уже змінює всю шкільну мережу. За даними дашборду МОН «Освітні індикатори: національна перспектива», середня наповнюваність класів в Україні сьогодні — 15,7 учня. Але за цією цифрою приховано дуже різні ситуації: від 12,9 учня у середньому в одному класі в Тернопільській області до 25,7 — у Києві.Згенеровано на запит автораНайнижча середня кількість учнів у класах — у Тернопільській, Сумській, Чернігівській, Миколаївській, Хмельницькій, Вінницькій, Полтавській, Кіровоградській, Черкаській та Житомирській областях. І це означає, що для цих регіонів характерний вищий ризик реорганізації або укрупнення малокомплектних шкіл через демографічний спад і високу вартість утримання мережі шкіл.Водночас висока наповнюваність класів не завжди означає сприятливу ситуацію. У Києві та Київській області вона зумовлена концентрацією населення та високим попитом на місця у школах. Тим часом одні школи, розташовані в густонаселених спальних районах, набирають більше учнів, а інші не завжди можуть відкрити перший клас.У частині прифронтових регіонів причина великої концентрації учнів в одній школі інша — деякі заклади освіти припинили функціонування через безпекові умови, тому учні переходять до тих шкіл, які продовжують працювати. Європейська освіта в Україні: там, де директори бачать можливості, батьки школярів — труднощі Це означає, що українська шкільна мережа функціонує в дуже різних умовах, а отже, потребує різних управлінських рішень. Єдиного для всіх рецепту немає. Якщо для одних громад головне питання — як зберегти школу для своїх дітей, бо класи щороку меншають, то для інших (особливо для великих міст) — де знайти місце для всіх учнів.

Дитсадки показують майбутнє школи

Якщо набір до перших класів яскраво демонструє, що відбувається зі школою сьогодні, то набір до дитячих садків показує, що буде за кілька років. Адже вихованці дитсадків — це майбутній контингент шкіл і університетів. А їх уже менше. І це змінює мережу дошкільної освіти.За останні 10 років кількість дитсадків скоротилася в 1,3 раза. Станом на травень 2026 року працює 11,6 тисячі закладів, тоді як у 2015–2019 роках їх було близько 14,8–14,9 тисячі. Кількість дітей, які відвідують садки, за цей самий період зменшилася майже вдвічі.Найближчими роками ця тенденція лише посилюватиметься. Вже 2027 року кількість дітей віком від одного до шести років, за прогнозами МОН, скоротиться з 881 до 570 тисяч. Тобто ще приблизно на 35% лише за один-два роки. Заступниця міністра освіти Анастасія Коновалова називає цю ситуацію безпрецедентною: народжуваність знижується вже давно, але такого стрімкого спаду країна ще не переживала. «Садки в багатьох громадах, навіть більш-менш населених, зараз стоять напівпорожні», — каже заступниця міністра освіти.Як і у ситуації зі школами, гостро відчувають демографічну кризу не лише села, а й великі обласні центри. За три роки — з 2022-го до 2025-го — в Одесі, Харкові, Запоріжжі та Житомирі кількість вихованців дитсадків зменшилася приблизно на 10 тисяч вихованців у кожному місті. Середня наповнюваність груп знизилася до 15–20 дітей.Показово, що зараз, уперше за роки Незалежності, в дитсадках Києва є місця для всіх дітей, тоді як раніше в чергу записувалися ледь не від народження дитини. Тобто навіть «подушка» великих міст, яка раніше стримувала загальну картину падіння народжуваності, вже вичерпалася.

Як демографія змінює реформу старшої школи

Демографічний спад змінює не лише кількість учнів у школах, а й саму логіку реформи старшої профільної освіти. Якщо кілька років тому головним питанням для дискусій було, які нам потрібні академічні ліцеї, то сьогодні дедалі важливішим стає інше: для якої кількості учнів їх планувати.За даними Державної служби статистики, 2025 року в Україні налічується 11 820 закладів загальної середньої освіти. З них у сільській місцевості — 7426; у містах — 4394. Тобто майже 63% українських шкіл розташовані в сільській місцевості. Саме вони першими відчувають наслідки демографічного спаду. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Демографічна криза: в Україні різко зменшується кількість дітей дошкільного віку Але ситуація в регіонах дуже різна. Наприклад, у Львівській області працює понад 1200 шкіл, тоді як у Луганській — трохи більш як 300. Це наслідок окупації й втрати контролю над територією, а не лише демографії.Саме тому універсальні підходи — зокрема вимоги до мінімальної кількості учнів у школі чи класі як умови отримання освітньої субвенції від держави — у різних громадах матимуть різні наслідки. Для одних це буде поступова оптимізація та модернізація мережі, для інших — зменшення доступності освіти.У цих умовах реформа старшої профільної школи має стати відповіддю не лише на проблеми освіти, а й на нову демографічну реальність. Реформа НУШ передбачає створення старшої профільної школи, і це означає, що замість того, щоб утримувати повну школу з 1-го до 12-го класу в кожному населеному пункті, для старшокласників відкриють відокремлену старшу школу — академічні ліцеї, і вони будуть не в кожній громаді. Отже, частині учнів після 9-го класу доведеться навчатися вже не у своєму селі.Паралельно з реформою «Нова українська школа» триває реформа професійної освіти. Це означає, що демографічний спад впливатиме не лише на кількість учнів, а й на співвідношення між кількістю закладів академічної (старша профільна школа) та професійної (коледжі) освіти. Тому, плануючи мережу ліцеїв, держава має враховувати не лише прогнозовану кількість дітей, а й їхні можливі освітні маршрути. Безумовно, зміни торкнуться й вищої освіти.

Що це означає для громад

Якщо для одних громад оптимізація мережі шкіл (скорочення їхньої кількості) означатиме можливість забезпечити якіснішу освіту, то для інших, особливо віддалених, прикордонних чи гірських, це може поставити під загрозу саму доступність освіти.Крім того, закриття школи в маленькому селі запускає коло причинно-наслідкових зв’язків: демографічний спад зменшує наповнюваність школи → школа не отримує державної субвенції, бо не виконуються норми наповнюваності класів → у громади немає коштів утримувати школу самостійно, тож вона закривається → закриття забирає частину робочих місць і соціальної інфраструктури громади → це прискорює відтік працездатного населення — молодих сімей → наступне покоління дітей у цій громаді стає ще меншим.Для місцевої громади школа — це значно більше, ніж місце навчання. Часто це  — символ того, що село чи містечко має майбутнє. Тому рішення про реорганізацію чи закриття школи завжди є болючим. Освітня сфера на порозі змін: масштабні реформи, скорочення шкіл і злиття вишів За понад 30 років Незалежності кількість школярів в Україні скоротилася з більш як семи мільйонів до менш як чотирьох. Водночас мережа шкіл зменшувалася значно повільніше: за цей час закрили приблизно третину. Тобто держава стримувала темпи оптимізації, попри те, що кількість дітей скорочувалася набагато швидше.Та це не означає, що рішення про реорганізацію шкіл потрібно ухвалювати лише на підставі кількості учнів. Наприклад, у гірських, прикордонних громадах закриття школи може фактично позбавити дітей доступу до освіти. Тому кожне таке рішення потребує окремої оцінки. Державі доведеться шукати баланс між ефективністю використання ресурсів і правом кожної дитини навчатися незалежно від місця проживання.І це означає, що найближчими роками головним викликом стане пошук рішень, які дадуть змогу поєднати якість освіти з потребами конкретної громади. І тут неминуче будуть непопулярні рішення. Але важливо, чи будуть вони професійними, обґрунтованими та справедливими. Кожне рішення має враховувати не лише економіку, а й доступність освіти, безпеку дітей, транспортну інфраструктуру та особливості конкретної громади.

Протягом тривалого часу в ІТ існувала досить зрозуміла модель входу в професію. Вивчити мову програмування, пройти кількамісячні курси або здобути базову університетську освіту, знайти першу позицію junіоr — і далі поступово будувати кар’єру. Для цілої генерації спеціалістів цей сценарій працював. Сьогодні він більше не є універсальним.Зараз змінюється сама природа роботи та інженерії. Запитання звучить уже не «як швидко увійти в ІТ?». Набагато важливішим стає інше: як підготувати людину до професії, яка змінюватиметься швидше, ніж вона встигатиме завершувати навчання? Саме тому дедалі більше уваги приділяють тому, яку роль університет має відігравати в підготовці сучасних ІТ-фахівців.

Як змінився попит на ІТ-фахівців

Попит на спеціалістів у сферах Dаtа Sсіеnсе, АІ, Сlоud Еngіnееrіng, кібербезпеки чи робототехніки і далі зростає. Згідно з дослідженням Мінцифри та АІ Ноusе, кількість ШІ-талантів в Україні продовжує зростати попри війну, але індустрія відчуває гострий дефіцит таких фахівців. Водночас для їхньої підготовки потрібен не лише високий рівень технічних знань, а й аналітичне мислення, розуміння міждисциплінарних зв’язків, етики використання даних. Це довгий шлях — кілька років системного розвитку.Тим часом змінюються й вимоги до кандидатів. Якщо раніше роботодавець часто шукав людину, яка могла якісно виконувати окремі технічні завдання, то сьогодні дедалі більше цінується здатність розуміти систему загалом. Інженер має не просто написати код, а оцінити архітектуру рішення, зрозуміти бізнес-контекст, критично перевірити результат, який пропонує ШІ.Штучний інтелект не скорочує кількості робочих місць для інженерів. Він змінює характер роботи й істотно підвищує цінність тих кандидатів, які вміють поєднувати технічну базу, критичне мислення й грамотну роботу з ШІ. Те, що ШІ бере на себе частину рутинних завдань, не скасовує потреби у фахівцях початкового рівня, але змінює очікування від них: роботодавці дедалі більше шукають людей із розвиненою АІ-fluеnсy, здатних швидше переходити від базового виконання до осмисленішої інженерної роботи. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Як штучний інтелект змінить нашу освіту Як наслідок, трансформується й сама структура професій. Одні поступово змінюються або зникають, натомість виникають нові спеціалізації. Наприклад, у SоftSеrvе 2025 року з’явилася позиція Іntеllіgеnсе Еngіnееr — фахівця, який налаштовує ШІ-агентів, інтегрує їх у процес розроблення, контролює якість їхньої роботи та допомагає масштабувати такі рішення. Зростає попит і на фахівців, які проєктують архітектуру таких систем, а також на консультантів, які допомагають компаніям визначити, де і як доцільно впроваджувати ШІ та оцінювати пов’язані з цим ризики.

Чому штучний інтелект робить фундаментальні знання дорожчими

Штучний інтелект значно прискорює виконання завдань, допомагає знаходити рішення й автоматизує рутинні процеси. Проте разом із продуктивністю зростає й інший ризик — людина починає делегувати інструменту не лише виконання роботи, а й саме мислення.Це підтверджує дослідження Аnthrоріс, яке аналізувало вплив ШІ-асистентів на розвиток інженерних навичок. Воно показує, що використання ШІ суттєво підвищує ефективність, але коли людина беззастережно покладається на відповіді моделі, вона ризикує втратити глибоке розуміння проблеми, навички аналізу та системного мислення.За таких умов уже недостатньо просто навчити людину програмувати. Дедалі більшої цінності набуває не вміння писати код, а здатність оцінювати запропоновані рішення, оркеструвати роботу різних інструментів і мислити критично. Саме тому університет у цьому контексті стає особливо важливим — не лише як місце передачі знань, а як середовище, де формується здатність аналізувати, ставити запитання й розуміти принципи, що лежать в основі технологій.

Університет має навчати того, що не застаріє

Складні технології неможливі без сильної математичної бази, а останні дослідження показують, що рівень знань математики серед школярів знижується. Зокрема результати дослідження РІSА-2022 свідчать, що понад 58% українських школярів не досягають навіть базового рівня математичної грамотності.Це виклик не лише для школи, а й для всієї технологічної екосистеми. Без міцних знань у школі ми не отримаємо сильних студентів на складних ІТ-напрямах. Ця ситуація перекладає величезну відповідальність на університети. Фактично вища освіта стає останньою ланкою, де ще можна втримати високу планку підготовки. Саме тому університет сьогодні змушений одночасно виконувати два завдання: компенсувати прогалини фундаментальної підготовки та готувати студентів до ринку, який постійно розвивається.Що швидше змінюються технології, то меншою стає цінність знань про конкретний інструмент і то більшою — фундаментальних компетенцій. У цьому полягає ключова роль університету. Його сила — не в тому, щоб навчати кожної нової технології швидше за онлайн-курси, а в тому, щоби сформувати математичну базу, алгоритмічне мислення та здатність самостійно опановувати нові знання. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Як працює штучний інтелект і чому він лише вдає, що нас розуміє Звісно, університети також стикаються з викликом: технології розвиваються швидше, ніж оновлюються навчальні програми. Проте відповіддю на це не може бути нескінченне переписування дисциплін під кожен новий інструмент. Натомість освіта має дедалі більше фокусуватися на принципах, які не втрачають актуальності зі зміною технологічних хвиль. Якщо випускник володіє математикою, алгоритмічним мисленням, основами інженерії та вміє швидко навчатися, він зможе адаптуватися до будь-якої нової технології.Дедалі більшої ваги набувають міждисциплінарні курси, проєктна робота, дослідницькі завдання та співпраця з індустрією. Саме в такому середовищі студенти вчаться не лише застосовувати вже відомі рішення, а й працювати з відкритими проблемами, для яких немає готових відповідей. Тут дедалі більшого значення набуває партнерство університетів та індустрії. Бізнес допомагає швидше інтегрувати практичний досвід у навчання, відкриває студентам доступ до сучасних технологій, реальних інженерних задач, дослідницьких проєктів і менторства. Але його роль — не замінити університет, а допомогти йому скоротити дистанцію між фундаментальною освітою та практикою.Лівьвський університет

Освіта як інвестиція у технологічне майбутнє

Головна конкурентна перевага України — люди, які навчилися бути адаптивними в умовах постійної невизначеності. У світі ШІ саме це стає суперсилою: здатність швидко навчатись і створювати рішення там, де немає готових відповідей. В Україні люди дуже швидко отримують відповідальність, масштаб і можливість створювати щось нове. Інвестиції в освіту — це завжди гра «в довгу». Від того, як університети, бізнес і держава вибудують співпрацю сьогодні, залежить, хто створюватиме технології за п’ять-десять років. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Виклики штучного інтелекту для освіти й науки Сьогодні університет стає для студента чимось більшим, аніж просто місцем навчання. Це простір, де молодь бачить свою перспективу в Україні. Саме тому партнерство закладів вищої освіти та індустрії перестає бути факультативною ініціативою. Воно стає механізмом, який допомагає швидше інтегрувати сучасні технології в освіту, залишаючи за університетом його головну роль — формувати фундаментальне мислення. Адже парадокс епохи штучного інтелекту — що розумнішими стають машини, то вищою стає цінність людей, які вміють мислити самостійно.

Невдовзі перше вересня і батьки вже готують своїх дітей до школи. Влада передбачила матеріальну допомогу родинам в розмірі 5 тисяч гривень, так званий «Пакунок школяра». Оформити одноразову допомогу можна буде через застосунок «Дія» або особисто у сервісному центрі Пенсійного фонду України. Однак поки що послуга в «Дії» недоступна, триває її розробка.
Як повідомила заступниця міністра цифрової трансформації України Валерія Коваль, команда "Дії" разом із партнерами робить усе можливе, щоб сервіс став доступним найближчим часом, а процес оформлення був максимально простим та швидким у кілька кліків.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Пакунок школяра»: хто може отримати допомогу



"Через масований російський обстріл цієї ночі, а також, на жаль, загибель дітей – вирішили перенести запуск на початок наступного тижня.Тому залишилось ще трошки зачекати. Обовʼязково повідомлю про момент старту подачі заяв на виплати тут і окрема комунікація буде в Дії", — написала вона.
Розробники закцентували, що про початок роботи послуги повідомлять окремо на офіційних сторінках.
Допомогу в розмірі 5 тисяч гривень можна використати для придбання шкільного приладдя, книжок, дитячого одягу та взуття. Гроші зараховуватимуться на спеціальний рахунок, пов’язаний з «Дія.Карткою». Заяву на отримання виплати у 2026 році необхідно подати до 1 листопада.
Нагадаємо, які групи товарів можна придбати за компенсацію «Пакунку малюка».

Від редакції: Уже за рік реформа Нової української школи перейде до одного з найскладніших етапів — запуску старшої профільної школи. Після дев’ятого класу українським підліткам доведеться обирати: піти до старшої профільної школи (так званий академічний ліцей, 10–12 класи), профтеху (колишні ПТУ) чи до фахового коледжу.Найбільше запитань викликає саме академічний ліцей. Якщо він, як і фаховий коледж, даватиме старшокласникам можливість обирати профіль навчання й готуватися до вступу до університету, то в чому полягає різниця між ними? І чи взагалі нам потрібні два типи закладів, які багато в чому дублюватимуть один одного?Але європейські країни, які давно подолали цей шлях, не відмовилися від жодного з них. Велика Британія — один із таких прикладів.Про те, як там співіснують коледжі та школа й чому британські підлітки нерідко обирають саме коледж, спеціально для ZN.UА розповідає українська вчителька Надія Майбогіна, яка нині викладає у британському коледжі.Я не раз чула думку, що створення старшої профільної школи в Україні за європейською моделлю дублюватиме коледжі та професійну освіту, а тому не має сенсу. З огляду на свій досвід роботи як у британській старшій профільній школі (sіхth fоrm), так і в коледжі, можу сказати: певне дублювання справді є. Ці заклади багато в чому пропонують однакові навчальні програми та професійні кваліфікації для молоді. Саме тому помилково вважати британський коледж чимось вищим за школу — «майже університетом» (як його іноді сприймають українські батьки).Тоді постає закономірне питання: чи варто запроваджувати таке дублювання в Україні? І чи піде на користь учням конкуренція між старшою профільною школою та коледжами?Моя відповідь — так. І пояснити це найкраще допомагає британський досвід. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Скасувати чи змінити? Що не так із новою системою оцінювання в НУШ

Що таке британський коледж?

Насамперед варто зрозуміти, що британський соllеgе — це зовсім не той заклад, який ми називаємо коледжем в Україні. Український надає фахову передвищу освіту, а його випускники здобувають ступінь фахового молодшого бакалавра. Тобто це окремий рівень освіти, розташований між повною загальною середньою та вищою освітою.Британський коледж не має прямого аналога в українській системі. Це радше багатофункціональний освітній центр, який поєднує функції одразу кількох українських закладів. Під одним дахом тут можуть опинитись як академічно сильні студенти, котрі опановують А Lеvеls (програму поглибленого вивчення профільних предметів для вступу до університету) і готуються вступати до Оксфорду чи Кембриджу, так і молоді люди з інтелектуальними порушеннями або іншими особливими освітніми потребами, для яких головною метою навчання є розвиток самостійності, соціально-побутових навичок і, за можливості, професійна підготовка.Якщо шукати українські аналогії, то британський коледж одночасно поєднує функції профільної старшої школи, професійного ліцею (колишнього ПТУ), фахового коледжу, а подекуди й окремих програм вищої освіти. До цього варто додати ще одну важливу функцію — навчання дорослих, які здобувають нову професію, підвищують кваліфікацію або повертаються до освіти після тривалої перерви.Отже, коледж абсорбує всіх — тут знайдеться місце кожному, хоч яким слабким чи сильним є студент. Тому сам собою диплом соllеgе у Великій Британії не сприймається ні як ознака особливого престижу, ні як щось менш вартісне. Він лише свідчить про місце навчання. Значення має не назва закладу, а те, яку саме кваліфікацію та якого рівня отримала людина.Чому ж тоді одні молоді люди обирають коледж, а інші — старшу профільну школу? Розгляньмо основні конкурентні переваги. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Всидіти на двох стільцях: як російські університети підтримують війну, але залишаються у світових рейтингах і зберігають міжнародні зв’язки

1. Нижчі вступні вимоги

Думаю, що перша причина, чому діти йдуть до коледжів, — нижчі вступні вимоги. Наприклад, учень хоче вивчати математику за програмою А Lеvеls як один із трьох-чотирьох профільних предметів. Але після закінчення середньої школи отримав лише шість балів із дев’яти можливих. Старша профільна школа може вимагати щонайменше сім балів, тоді як у коледжі прохідний бал часто нижчий. Водночас програми, за якими навчатимуться студенти в коледжі та школі, абсолютно однакові. Чому так? Тому що школа значно менша за коледж — і за кількістю учнів, і за кількістю вчителів. Тому їй складніше організувати навчання для дітей із різним рівнем підготовки, і вона відбирає найсильніших.

2. Потужніша система підтримки студентів

Постає логічне питання: якщо коледжі беруть студентів із нижчими вступними балами, а навчають за тими самими програмами, що й школа, то як їм вдається забезпечити якісну освіту? Саме тут проявляється одна з їхніх найбільших переваг — потужна система підтримки студентів. Коледж — значно більший заклад: тут навчається 3–5 тисяч студентів, тоді як у старшій профільній школі їх лише 100–200. За таких умов частка адміністративних та інших накладних витрат на одного студента стає меншою. Завдяки цьому коледж може дозволити собі утримувати більше працівників, які займаються виключно підтримкою студентів (Lеаrnіng Suрроrt). Ці спеціалісти можуть як допомагати індивідуально студентам (наприклад, із особливими освітніми потребами), так і підтримувати викладачів. Якщо студент систематично пропускає заняття або має проблеми з поведінкою, є механізм, коли з ним проводять зустрічі, розробляють план підтримки, спілкуються з батьками тощо. Тобто це вже не проблема лише одного викладача. Принаймні саме так систему задумано в ідеалі. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Дві парти, дві правди: чого навчають про Волинську трагедію українських і польських школярів — дослідження ZN.UА

3. Атмосфера студентського життя

Але ж багато хто хоче навчатися там, де сильніші однолітки, а сама назва школи асоціюється з престижем і високим рівнем. Якщо ж під одним дахом перебувають дуже різні категорії студентів, то як коледжам конкурувати зі школами? Одна з головних переваг — це велика студентська спільнота.Сучасні хаби з м’якими диванами, кілька ресторанів, зелені газони із затишними лавками, фестивалі, виставки, спортивні змагання, тематичні заходи, численні позакласні заняття — життя тут буквально вирує. А іноді на територію коледжу можуть привезти навіть ламу, яку можна погладити, щоби зняти стрес під час екзаменаційного періоду або просто створити гарний настрій. Для багатьох молодих людей друзі, спілкування та відчуття приналежності до великої студентської спільноти не менш важливі, ніж саме навчання.Школи теж намагаються створити атмосферу дорослості. У старшій профільній школі можна не носити форму, тут є лаунж-зони, а класи більше нагадують сучасні офіси. Старші класи максимально відокремлюють від молодших, щоб їхні учні не почувалися частиною звичайної школи.Але коледж у цьому важко перевершити. Тут навмисно наголошують на тому, що студенти — вже дорослі люди. Наприклад, вони звертаються до викладачів на ім’я, тоді як у школі все ще заведено говорити Міss або Sіr. Це лише дрібниця, але саме за допомогою таких деталей дорослі вдають, що бар’єру не існує, а учень вже перейшов на новий етап життя.Лише коледж може запропонувати кілька десятків еnrісhmеnt — позакласних клубів / гуртків / секцій, що можуть працювати як в обід, так і після уроків. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Полковник США з найкращого техуніверситету світу вчитиме українських студентів робити зброю для гарячих потреб ЗСУ

4. Гнучкий графік

Якщо значну частину студентів коледжу становлять молоді люди, яким навчання дається непросто, то одне із завдань коледжу — швидко інтегрувати їх до ринку праці. Одним з інструментів для цього є гнучкий графік навчання. Якщо шкільний день завжди однаковий, наприклад, із 8:00 до 15:00, то студенти в коледжі можуть мати один-два вільні дні, а графік кожного робочого дня «плаває», тобто щоразу змінюється. Для мотивованих і дисциплінованих це — можливість почати працювати паралельно з навчанням. Однак, як на мене, для тих, кому самоорганізації бракує, такий графік може, навпаки, зашкодити.Втім, такий розклад занять для коледжу — неминучий наслідок їхнього масштабу та складності організації навчання для кількох потоків студентів за широкого вибору предметів.

5. Ширший вибір програм і більше практики

Іще одна причина, чому коледж може бути привабливішим для деяких учорашніх школярів, — ширший вибір предметів і програм різного рівня. Саме тому сюди частіше вступають ті, хто хоче здобувати не так академічні знання, як практичні навички.Наприклад, школа може запропонувати лише фізику для тих, хто планує стати інженером. Натомість у коледжі можна обрати електроніку, інженерію або суміжні спеціальності, причому на різних рівнях складності та з більшою гнучкістю переходу між програмами, якщо згодом з’ясувалося, що обраний напрям не підходить.Напевно, за задумом це мало чим відрізняється від української профільної освіти. Проте практичні курси потребують відповідної матеріальної бази, і саме тут коледжі мають значну перевагу над школами. Наприклад, у коледжі, де я викладаю, є власний ресторан, де кухарі й офіціанти — студенти, а місцеві жителі за місяць бронюють місця. Утім, велика матеріальна база й територія мають і зворотний бік. Коледжі зазвичай розташовані поза межами міст, а дорога до них забирає і час, і гроші. І хоча чимало учнів приїжджають до коледжу власним автомобілем, саме вони частіше запізнюються на перший урок. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Національна система дослідників: чому новий рейтинг учених стимулюватиме не науку, а її імітацію

6. Тісніший зв’язок із роботодавцями

Іще один спосіб допомогти молоді інтегруватися до ринку праці — тісна співпраця коледжів із роботодавцями. Якщо старші профільні школи більше орієнтовані на співпрацю з університетами (адже більшість їхніх випускників планує вступати до закладів вищої освіти), то коледжі активно працюють із місцевим бізнесом. Тут є окремі працівники, які протягом усього року шукають партнерів серед роботодавців, організовують для студентів виробничу практику (wоrk рlасеmеnts), а також допомагають знайти місце на програмах аррrеntісеshір (щось на кшталт нашого стажування) після завершення навчання.У процес допомоги з працевлаштуванням залучені практично всі, включно з викладачами. На заняттях студентів навчають писати резюме, готують до співбесід, а іноді буквально допомагають скласти листа роботодавцю, навіть якщо сам студент не проявляє ініціативи. Ця практика є системною й триває протягом усього року. Звісно, це не означає, що роботу без проблем знаходять усі. Молодий вік — це час, коли рожеві окуляри знімають не лише самі юнаки та дівчата, а й їхні батьки. До того ж британський ринок праці теж переживає непрості часи. Проте коледжі намагаються максимально скоротити дистанцію між навчанням і першим робочим місцем.То чи варто створювати ситуацію, коли старші профільні школи й коледжі почасти дублюють одне одного? Як на мене — так. Адже вони конкурують не лише за кількість учнів, а й за якість освіти, комфортне середовище, підтримку студентів, співпрацю з роботодавцями та університетами, а також найкращих учителів. Саме конкуренція змушує кожен заклад шукати свої переваги, розвиватися й ставати кращим. Зрештою, виграє від цього не школа й не коледж, а дитина, економіка і суспільство.

В рамках першого етапу вступу на бакалаврат абітурієнти подали до вищих навчальних закладів 1 189 960 заяв. Про це повідомив заступник міністра освіти і науки Микола Трофименко.
За його словами, за останні п’ять років це найвищий показник.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Вступ до вишів: що треба знати абітурієнтам



«Він на 260 288 заяв, або на 28%, перевищує результат 2025 року. Цьогорічна кількість заяв вища навіть за показник 2020 року – тоді вступники подали 1 095 914 заяв. До рівня 2021 року, коли було зафіксовано 1 254 547 заяв, не вистачило близько 65 тисяч, або 5%», - зазначив Трофименко.
Він нагадав про наступні кроки вступників: 6 серпня з’являться рекомендації до зарахування в електронних кабінетах вступників. Підтвердити вибір місця навчання та виконати вимоги університету далі потрібно до 11 серпня.
Зарахування на бюджет відбудеться не пізніше 13 серпня.
Як писало ZN.UА, на жаль, у часи війни чимало університетів і коледжів почали виконувати не властиву їм функцію — стали прихистком для тих, хто ухиляється від призову до ЗСУ. Адже статус студента дає відстрочку від мобілізації. Позапланові перевірки Державної служби якості освіти (ДСЯО) щодо організації навчання студентів, старших за 25 років, показали масштаби цього явища та схеми, завдяки яким таке стало можливим. Докладніше про це читайте у статті Оксани Онищенко "Освіта як схованка: як університети й коледжі стали тилом для ухилянтів".

Уявіть двох учнів на уроці англійської. Один без помилок виконує граматичні вправи, але губиться, коли треба підтримати розмову. Інший, навпаки, говорить вільно, хоч і не завжди правильно. Якщо поставити обом однакову оцінку, вона мало що скаже про те, що вони насправді вміють. Або з математики: один учень може швидко виконувати обчислення, але не вміє застосувати їх для розв’язання практичної задачі. Інший не завжди рахує бездоганно, зате розуміє, як підійти до розв’язання, і може пояснити свою логіку. За цифрою в колонці «контрольна робота» або «семестрова оцінка» ми не побачимо відмінності.Якщо школа має навчити дитину не просто відтворювати знання, а й застосовувати їх на практиці — саме так працює компетентнісний підхід, — то й оцінювати потрібно не лише знання, а й те, що учень уміє робити завдяки цим знанням. Потрібне таке оцінювання, яке зробить видимим рівень сформованості цих різних умінь. Саме тому однією з ключових змін реформи Нової української школи (НУШ) стало оцінювання за групами результатів навчання. Вони називаються саме «групами», тому що окремі результати об’єднано за видами навчальної діяльності. За кожну групу вчитель виставляє поточні оцінки окремо, а наприкінці семестру вони впливають на підсумкову. І цей принцип оцінювання вже запровадили у 5–9-х класах. Наприклад, група результатів «робота з текстом» передбачає оцінювання того, наскільки учень уміє читати, аналізувати, критично оцінювати та інтерпретувати різні тексти. І не лише художні, а й інформаційні та медіатексти, що містять таблиці, інфографіку тощо. Тобто це не просто переказ прочитаного. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ НУШ: велика освітня ілюзія? Однак в українській професійній спільноті дедалі частіше звучать пропозиції переглянути або навіть відмовитися від такого підходу до оцінювання. Причина зрозуміла: для багатьох учителів групи результатів стали не інструментом якіснішого оцінювання, а додатковим навантаженням, яке не дає чіткої відповіді на головне запитання: як справедливо оцінити учня? Після зміни керівництва Міністерства освіти і науки дискусія спалахнула з новою силою. Дедалі частіше звучить твердження: якщо система не працює, можливо, варто відмовитися від неї?Та чи справді проблема в групах результатів навчання? Щоб відповісти на це запитання, варто зробити крок назад. Ідея оцінювати не лише знання, а й здатність їх застосовувати виникла не в Україні. Інші країни зробили це значно раніше. Це основа компетентнісного підходу до навчання, який став популярним в освітніх системах Європи.Тож перш ніж вирішувати долю оцінювання за групами результатів, спробуймо зрозуміти: чому виникла ця потреба, яких висновків дійшли інші країни та чому навіть успішні реформи стикнулися з труднощами? І, нарешті, — чи справді проблема полягає в самих групах результатів навчання, чи в тому, як ми намагалися втілити цю ідею в українській школі?Як лідерка концепції «Математика для життя» в реформі НУШ проаналізую це на прикладі моєї галузі. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ НУШ є важливою передумовою руху до ЄС, як і судова чи економічна реформи – Лісовий

Проєкт КОМ: коли математику спробували описати по-новому

На початку 2000-х років Міністерство освіти Данії створило експертну комісію під керівництвом професора Могенса Нісса. Вона мала знайти відповідь на запитання: Якщо учень отримав високий бал із математики, то що ми насправді про нього знаємо?Так народився проєкт КОМ (Коmреtеnсеr оg Маtеmаtіklærіng). Його ідеї суттєво вплинули на розвиток математичної освіти в Європі: Рекомендації Ради Європейського Союзу щодо ключових компетентностей для навчання впродовж життя, а також реформи національних навчальних програм багатьох країн, зокрема Данії, Фінляндії, Норвегії, Нідерландів, Естонії та інших.Команда Нісса звернула увагу на те, що шкільні програми традиційно відповідали на запитання «чого навчати?» Вони містили перелік тем: дроби, рівняння, функції, геометрія, статистика. Але майже не відповідали на інше, значно важливіше запитання: що учень зможе робити завдяки цим знанням? Саме тому автори проєкту КОМ запропонували дивитися на математичну освіту у двох вимірах:Що вивчає учень: поняття, методи, теореми, формули.Як він використовує ці знання: чи вміє міркувати, моделювати, розв’язувати проблеми, аргументувати, працювати з математичною мовою та різними способами подання інформації.Згодом було виокремлено вісім математичних компетентностей, які включають математичне мислення, формулювання й розв’язування проблем, моделювання, математичну комунікацію, використання математичних засобів та інструментів тощо. Це дослідження згодом істотно вплинуло на сучасне розуміння математичної грамотності, зокрема лягло в основу міжнародного дослідження РІSА. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Реформа старшої школи: заради грантів чи заради дітей? Український читач одразу впізнає тут наші «групи результатів». Саме тому після появи проєкту КОМ виникла ідея: якщо компетентності можна описати, то, можливо, їх можна й оцінювати окремо?Логіка виглядала переконливо. Якщо в мовній освіті окремо оцінюють читання, слухання, говоріння й письмо, то чому б не оцінювати окремо математичне мислення, моделювання чи аргументацію? Але тут це виявилося не таким очевидним. Коли учень розв’язує математичну задачу, він одночасно читає умову, будує модель, складає рівняння, обчислює та аналізує відповідь — у який момент закінчилося моделювання й почалося мислення? Насправді — у жодний. Під час розв’язування задачі всі ці процеси працюють одночасно. Їх можна описати окремо, але майже неможливо ізолювати один від одного.Саме це й стало першим великим уроком проєкту КОМ: описати математичні компетентності значно простіше, ніж створити систему, яка дасть змогу надійно їх відокремлювати й оцінювати.Другий урок став очевидним лише за понад двадцять років. Аналізуючи реформу, Могенс Нісс визнав: повністю впровадити компетентісний підхід у математичну освіту Данії вдалося лише почасти. Але проблема полягала не в концепції, а в її реалізації. Освітня система недооцінила, наскільки складно перетворити новий спосіб мислення про математику на щоденну практику школи. Компетентності досить швидко увійшли до навчальних програм, почали впливати на підручники й методику викладання. Натомість оцінювання змінювалося значно повільніше. У документах уже говорили про математичне мислення, моделювання, аргументацію та комунікацію, але контрольні роботи й іспити і далі переважно перевіряли відтворення алгоритмів. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Петиція щодо призупинення реформи НУШ набрала понад 25 тисяч підписів: чого вимагають батьки Тобто освітні цілі змінилися швидше, ніж інструменти їх оцінювання. Саме в цьому й полягає головний урок данського досвіду. Недостатньо ухвалити сучасний стандарт. Потрібно створити систему, яка допоможе вчителю реалізувати його на практиці: якісні завдання, зрозумілі критерії, приклади оцінених робіт, сучасні навчальні матеріали та професійну підтримку.Недарма Нісс часто повторював: «Whаt yоu аssеss іs whаt yоu gеt» — «Що оцінюєш, те й отримуєш». Якщо іспит перевіряє переважно відтворення алгоритмів — шаблонну роботу за інструкцією (наприклад, підставити число у формулу чи розв’язувати однотипні задачі), то саме це й стає головною метою шкільного навчання, навіть якщо стандарт проголошує розвиток математичного мислення, моделювання та аргументації. Саме тому оцінювання — це не технічний додаток до реформи, а один із її найпотужніших інструментів.

Український контекст: спроба обігнати виклики

В Україні цю логіку оцінювання було закладено в Державному стандарті початкової освіти (2018) та Державному стандарті базової середньої освіти (2020). ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Громади зможуть доплачувати вчителям позашкілля – Рада змінила законодавство У математичній освіті було виокремлено чотири групи результатів навчання. Кожна група відповідає за окремий набір умінь, які описують окремо одне від одного:Група 1: досліджувати ситуації та виокремлювати проблеми, які можна розв’язати із застосуванням математичних методів моделювання процесів і ситуацій.Група 2: розробляти стратегії та плани дій для розв’язання проблемних ситуацій.Група 3: критично оцінювати процес і результат їх розв’язання.Група 4: розвивати математичне мислення для розуміння світу та володіти математичною мовою.Такий підхід перегукується з рамкою міжнародного дослідження РІSА та із сучасним уявленням про математичну грамотність: головним результатом навчання є не відтворення знань, а здатність використовувати їх у практичних ситуаціях.Здавалось, Україна знайшла відповідь на данську проблему: щоб компетентності не залишилися тільки на папері, оцінювання за групами результатів зробили обов’язковим складником шкільної практики.Проте світовий досвід застерігає від спроб виміряти компетентності лише за допомогою тестів чи формальних таблиць. Тест може показати, як учень упорався з конкретним завданням у конкретний момент, але не завжди дає змогу побачити, як він міркує, ставить запитання, добирає спосіб розв’язання, змінює стратегію після помилки чи пояснює свою думку. У цьому сенсі вчитель має значно ширші можливості. Спостерігаючи за роботою учня впродовж тривалого часу, він може точніше оцінити, що той справді розуміє і вміє, а де лише відтворює вивчений алгоритм. Отже, проблема не в самому вчительському оцінюванні, а в тому, чи забезпечила система вчителя чіткими та зрозумілими критеріями, орієнтирами і якісними завданнями. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Три причини, чому реформа НУШ ризикує закінчитися крахом — думка доктора педагогічних наук  Крім того, оцінювання виконує ще одну важливу функцію — воно має надавати інформацію для вдосконалення самої системи освіти: які групи результатів навчання сформовані достатньо, а які потребують більшої уваги. Саме така інформація дає змогу вдосконалювати навчальні програми, підручники, методики навчання та підготовку вчителів.Традиційно українська школа чудово навчала обчислень і відтворення алгоритмів (група результатів 2), тоді як дослідження проблем і критична оцінка результату (групи 1 і 3) були представлені значно слабше. Саме ці вміння допомагають дитині не просто розв’язувати приклади, а й осмислено використовувати математику в реальному житті.Але між рішенням оцінювати групи результатів навчання і можливістю робити це об’єктивно й однаково в усіх школах лежить велика методична робота. Потрібно створити якісні завдання, які справді дають змогу оцінити різні вміння, розробити чіткі критерії та переконатися, що різні вчителі однаково інтерпретують учнівські відповіді. Частину цієї роботи вже виконують авторські колективи підручників, які пропонують компетентнісні завдання. Проте їх наразі недостатньо, а головне — вони не завжди узгоджені між собою. Різні авторські колективи по-різному трактують зміст окремих груп результатів навчання, тому те саме завдання в різних підручниках може бути віднесене до різних груп результатів навчання.Саме тут проходить межа між вдалою ідеєю та її реалізацією. Компетентнісне оцінювання не існує у вакуумі, воно спирається на зміст навчання. Українська математична освіта історично сформувалась як сильна предметна школа із системною та глибокою підготовкою. Проте більшість навчальних матеріалів досі орієнтована насамперед на розв’язування вже сформульованих математичних задач. Завдань, у яких учень має сам побачити проблему, побудувати математичну модель, інтерпретувати отриманий результат або критично його оцінити, усе ще бракує. За таких умов учитель неминуче змушений сам інтерпретувати вимоги стандарту, хоча це завдання потрібно вирішувати на рівні всієї освітньої системи.Наслідки швидко виходять за межі школи. Якщо самі педагоги змушені щоразу домовлятися, що саме означає та чи інша група результатів, то як пояснити це учневі? А ще складніше батькам. І це вже не проблема окремого вчителя. Це ознака того, що система наразі не створила спільної мови, якою могли б однаково говорити розробники стандарту, автори підручників, учителі, учні та батьки. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Школа майбутнього: модератори замість вчителів-предметників

Що можна змінити

Насамперед варто чесно визнати: нинішній формат реалізації груп результатів навчання для математичної галузі не спрацював так, як очікували. І в цьому немає нічого незвичного — жодна масштабна освітня реформа не впроваджується без помилок. Набагато важливіше не наполягати на вже обраному механізмі лише тому, що його було запроваджено, а своєчасно проаналізувати перший досвід, зрозуміти причини труднощів і скоригувати подальші кроки.Одним із таких кроків міг би стати Національний банк завдань. Його основу мають становити професійно розроблені та апробовані завдання, для яких уже визначено, які саме групи результатів навчання вони дають змогу оцінити. Тоді вчитель обиратиме завдання згідно з темою уроку й навчальною метою, а відповідність Державному стандарту забезпечуватиметься ще на етапі їх розроблення.Водночас навряд чи доцільно вимагати від учителя постійно виставляти окремі оцінки за кожною групою результатів. Таке оцінювання потребує значних ресурсів від педагога й високого рівня стандартизації. Інакше та сама учнівська робота може отримати різні оцінки залежно від школи чи навіть конкретного вчителя.Натомість оцінювання за групами результатів навчання доцільніше здійснювати під час національних діагностичних оцінювань наприкінці кожного етапу навчання (наприклад, після 6-го чи 9-го класу), як це роблять у деяких країнах ЄС. За логікою такі діагностичні оцінювання нагадують національну версію РІSА: завдання проходять апробацію, мають чітко визначений зв’язок із конкретними групами результатів і забезпечують порівнюваність результатів між школами та регіонами. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Тестування для школярів молодших класів: які предмети треба складати Така модель змінює саму роль оцінювання. Для вчителя воно стає інструментом навчання, а не джерелом додаткової бюрократії. Для держави — інструментом об’єктивного моніторингу якості освіти. Для розробників освітніх стандартів — джерелом даних про те, які компетентності формуються успішно, а які потребують посилення через програми, підручники, методичні матеріали чи підготовку педагогів.Тоді відповідність Державному стандарту забезпечуватиметься не героїчними зусиллями окремого вчителя, а якістю самої системи: продуманим банком завдань, критеріями оцінювання, професійною підтримкою педагогів і регулярним національним моніторингом результатів навчання. Саме так працюють успішні освітні системи: вони проєктують якість, а не покладаються на індивідуальний героїзм.

Чи можливо створювати технології світового рівня без сучасної лабораторії? Навряд. Саме тому сьогодні боротьба за конкурентоспроможність науки дедалі більше стає боротьбою за дослідницьку інфраструктуру. Від неї залежить, чи буде спроможний університет чи наукова установа проводити дослідження світового рівня, залучати міжнародні гранти й бути повноцінними партнерами у міжнародних наукових проєктах та інтегруватися в європейський дослідницький простір. Саме тому розвиток дослідницької інфраструктури стає одним із головних пріоритетів фінансування української науки.У 2026 році за результатами державної атестації заклади вищої освіти й наукові установи отримали 3 млрд грн на підтримку наукової діяльності, і вперше — з обов'язковою умовою, що п'яту частину цього фінансування вони зобов’язані витратити виключно на розвиток дослідницької інфраструктури: модернізацію лабораторій, закупівлю сучасного обладнання та розвиток потужних обчислювальних систем для наукових досліджень.Тобто йдеться не лише про новий механізм розподілу коштів, а й про зміну пріоритетів: від фінансування функціонування — до інвестицій у дослідницьку інфраструктуру. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Національна система дослідників: чому новий рейтинг учених стимулюватиме не науку, а її імітацію Щоб розвиток дослідницької інфраструктури був системним, а інвестиції — обґрунтованими, Україна розпочала підготовку Дорожньої карти дослідницьких інфраструктур. Її створюють у межах проєкту Rеsеаrсh Іnfrаstruсturе Fоrеsіght Frаmеwоrk (RІFF), який реалізується за програмою Ноrіzоn Еurоре. Документ має визначити пріоритети розвитку наукової інфраструктури та стати основою для державних і міжнародних інвестицій.Втім, сама Дорожня карта ще не створює лабораторій і не купує обладнання. Для цього потрібен механізм розподілу коштів. Таким механізмом стала нова модель державної атестації наукових установ і закладів вищої освіти. Саме за її результатами університети й наукові установи отримали базове фінансування, частину якого мають інвестувати в розвиток дослідницької інфраструктури.Однак не менш важливо як скористаються цією можливістю університети. Стане нова логіка фінансування стимулом для розвитку науки чи перетвориться на можливість поповнити баланс університету додатковим обладнанням? ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Екологи попередили про "катастрофічну" загрозу космічних дата-центрів

Чому українська наука потребує нової дослідницької інфраструктури

Аудит дослідницької інфраструктури України, проведений за підтримки Європейської комісії у 2024–2025 роках, виявив системні проблеми, що накопичувалися десятиліттями: вартісне обладнання часто розпорошене між різними установами, дублюється або використовується не на повну потужність. Наукові колективи нерідко працюють ізольовано один від одного, а система фінансування залишається надто фрагментованою — у ній задіяно понад двадцять головних розпорядників бюджетних коштів. У результаті навіть наявні ресурси не завжди працюють ефективно. А закуплене обладнання поповнює баланс університетського майна, але не завжди використовується на повну потужність.Відповіддю на ці виклики має стати створення мережі дослідницьких інфраструктур, побудованої на принципах спільного доступу для дослідників із різних установ. Наприклад, університет купує електронний мікроскоп за десятки мільйонів гривень. Якщо він доступний лише одній кафедрі, користь від такої інвестиції обмежена. Якщо ж обладнання працює в центрі колективного користування і на ньому можуть працювати дослідники з різних університетів — це значно підвищує ефективність використання дорогих наукових ресурсів. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Один із найбільших наукових видавців світу поширює російські журнали з антиукраїнськими наративами

Як базове фінансування допомагає університетам розвивати дослідницьку інфраструктуру

Перші результати використання університетами базового фінансування свідчать: кошти дедалі частіше використовують не для вирішення поточних потреб, а для розвитку успішних проєктів, розпочатих у межах грантів та державних програм. Саме таку модель демонструє Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Центр високопродуктивних обчислень та машинного навчання КНУ, створений за підтримки Національного фонду досліджень України, тепер розширюється вже за рахунок базового фінансування. Частину коштів університет спрямовує на розвиток серверної інфраструктури та обчислювальних потужностей, необхідних для біоінформатики й хемоінформатики. Обидві ці галузі є міждисциплінарними: вони поєднують біологію чи хімію з інформатикою, математикою та статистикою, отже потребують обчислювальних потужностей.Подібну логіку використовує і КПІ імені Ігоря Сікорського. Якщо попередні інвестиції дозволили університету створити космічну дослідницьку інфраструктуру, то тепер завдяки базовому фінансуванню КПІ переходить до реалізації власної космічної програми та підготовки нових супутникових місій. Таким чином базове фінансування стало продовженням довгострокової стратегії університету, а не окремою закупівлею обладнання. Навіщо математика у школі — рахувати чи мислити? Втім, не менш важливо й інше. Змінюється не лише те, у що інвестують університети, а й те, як вони використовують кошти: дослідницька інфраструктура перестає бути самоціллю і дедалі більше стає основою для прикладних досліджень, міжнародної співпраці та майбутньої комерціалізації розробок.Так, Каразінський університет розвиває лабораторію Каrаzіn ВіоМеd для біоінженерних досліджень, Львівська політехніка — інфраструктуру DеерТесh-прототипування та участі в консорціумах Ноrіzоn Еurоре, НУБіП — платформи сучасних агротехнологій і відновлення земель, а Дніпровська політехніка — лабораторії для дослідження критичної мінеральної сировини.

Що потрібно, аби інвестиції в науку справді запрацювали

Попри очевидні позитивні зміни, самі університети визнають: закупівля сучасного обладнання — лише перший етап модернізації. Значно складнішими викликами є його довгострокове утримання, підготовка фахівців і створення відкритої системи доступу до дослідницької інфраструктури.Сучасний спектрометр, електронний мікроскоп чи біопринтер — це вже не одноразова покупка. Таке обладнання потребує постійного сервісного обслуговування, дорогих витратних матеріалів, регулярного калібрування, оновлення програмного забезпечення та кваліфікованих інженерів, здатних підтримувати його роботу. Без цього навіть найсучасніше устаткування ризикує швидко втратити свою цінність.Не менш гостро стоїть кадрове питання. За оцінками Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. Доброва НАН України кадровий потенціал української науки перебуває в критичному стані. Без припливу молодих дослідників країна ризикує втратити не лише можливість створювати власні наукові розробки світового рівня, а й здатність ефективно адаптувати передові міжнародні технології. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Дві парти, дві правди: чого навчають про Волинську трагедію українських і польських школярів — дослідження ZN.UА Ще один виклик — відкритість дослідницької інфраструктури. Якщо нові лабораторії працюватимуть лише для окремих кафедр чи університетів, держава ризикує знову отримати розпорошену систему, де дороговартісне устаткування використовуватиметься не на повну потужність. Європейська практика натомість передбачає спільний доступ до дослідницької інфраструктури для університетів, наукових установ, бізнесу та міжнародних партнерів. Саме таку модель Україні ще належить сформувати.Українська наука переживає, мабуть, наймасштабнішу трансформацію за останні десятиліття. Уперше держава системно інвестує не лише у функціонування наукових установ, а й у розвиток їхньої конкурентоспроможності. Інвестиції у понад три мільярди гривень стали важливим стартом цього процесу. Однак вони є лише першим кроком значно масштабнішої реформи.Якщо державі вдасться забезпечити її послідовність, нинішні інвестиції можна буде оцінювати не як програму модернізації лабораторій, а як початок переходу України до європейської моделі організації науки.

Російські університети публічно підтримують війну РФ проти України, але це не заважає їм залишатись у престижних світових рейтингах і відправляти своїх студентів за програмами академічного обміну до університетів Європи, США й Азії, пишуть у статті “Всидіти на двох стільцях: як російські університети підтримують війну, але залишаються у світових рейтингах і зберігають міжнародні зв’язки” дослідники-науковці Олексій Пластун, Микола Семенякін і Тетяна Майборода.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Санкції і російська наука: як один із найбільших у світі наукових видавців допомагає їх обходити



Науковці проаналізували сайти провідних російських університетів та повідомлення в росЗМІ. Згідно з висновками дослідження, російські університети надають практичну підтримку російській армії. Зокрема, вони підтримують окупаційні війська фінансово й матеріально: збирають для армії РФ гуманітарну допомогу, сприяють рекрутингу, відкривають пільгові освітні програми для учасників “СВО” та їхніх родин. Університети РФ беруть участь у розробці військових технологій, працюють над реабілітацією поранених російських солдатів і патентують нові розробки для потреб армії.
Також російські виші використовують свій академічний авторитет для легітимізації анексії українських територій та їхньої подальшої русифікації, публікуючи наукові роботи, у яких подають тимчасово окуповані території України як частину РФ.
Окремим і дуже підступним аспектом діяльності російських університетів автори дослідження називають участь в асиміляції українських громадян і територій. Зокрема, студентів університетів РФ залучають до мітингів і виставок, присвячених “дню воссоединения” нових регіонів із Росією. Крім того, російські виші допомагають інтегрувати в освітній простір РФ школи, університети, освітян і чиновників із тимчасово окупованих територій, організовуючи навчання, а також надаючи методичну підтримку й місця для вступників.
Усі наведені висновки ґрунтуються на відкритих джерелах, зазначають автори статті. Дослідження показало, що російські виші системно демонструють різні форми підтримки агресії РФ. 
“Серед найавторитетніших російських університетів, які залишаються рукоподатними у світовій академічній спільноті навіть попри санкції, ми не знайшли жодного винятку”, — кажуть дослідники.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну в лютому 2022 року російські університети були значною мірою ізольовані від західного академічного середовища. Але станом на середину 2026 року ці зв’язки розірвані не повністю. Деякі російські виші залишаються членами міжнародних організацій та об’єднань, наприклад, Євразійського союзу університетів ЕURАS. До того ж для російської вищої освіти досі відкриті певні форми міжнародної співпраці, зокрема програми академічної мобільності, наукові конференції та грантові проєкти. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Фальшивий нейтралітет російської науки



Оскільки провідні російські виші не є сторонніми спостерігачами війни, а її активними учасниками, питання міжнародної співпраці з ними виходить далеко за межі академічних рейтингів чи наукових досягнень. Це — питання відповідальності міжнародної академічної спільноти, наголошують дослідники.
На їхню думку, Україна — насамперед МЗС, МОН та інші державні інституції — повинна активізувати роботу зі зменшення міжнародної кооперації російських університетів. Одним із практичних кроків дослідники називають офіційні звернення до закордонних партнерів із викладом задокументованих фактів підтримки війни та закликом переглянути або припинити співпрацю з вишами РФ.

На головній сторінці російської Вищої школи економіки (ВШЕ) — одного з найпрестижніших і найвідоміших університетів Росії — Міністерство оборони РФ рекламує службу за контрактом у військах безпілотних систем. Майбутнім операторам дронів обіцяють бойовий досвід і «конкурентоспроможні компетенції» — від програмування до аналізу даних.Водночас, попри санкції проти російської науки й освіти, студенти цього університету беруть участь у міжнародних програмах академічної мобільності — восени 237 студентів ВШЕ поїдуть навчатися до 57 закордонних університетів Японії, Південної Кореї, Сербії, Ізраїлю, Бразилії, Мексики, Індії, Індонезії, Казахстану та інших країн. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Дві парти, дві правди: чого навчають про Волинську трагедію українських і польських школярів — дослідження ZN.UА Та, як то кажуть, не ВШЕ єдиною. Ми проаналізували діяльність провідних російських вишів, представлених у трьох найавторитетніших світових рейтингах — QS Wоrld Unіvеrsіty Rаnkіngs (QS), Тіmеs Ніghеr Еduсаtіоn (ТНЕ) та Шанхайському рейтингу (АRWU), щоби з’ясувати їхню публічну позицію стосовно війни. Для аналізу обрали університети, присутні щонайменше у двох із трьох провідних світових рейтингів на найвищих позиціях. Тобто це найкращі з найкращих серед російських вишів із найбільшою міжнародною присутністю. Таких виявилося одинадцять:Назва університетуДо яких рейтингів входитьМосковський державний університет імені М.ЛомоносоваQS, ТНЕ, АRWUМосковський державний технічний університет імені М.БауманаQS, ТНЕНаціональний дослідницький університет «Вища школа економіки» (ВШЕ)QS, ТНЕ, АRWUМосковський фізико-технічний інститутQS, ТНЕ, АRWUНовосибірський державний університетQS, АRWUУральський федеральний університетQS, АRWUНаціональний дослідницький ядерний університет МІФІQS, ТНЕРосійський університет дружби народів імені П.Лумумби (РУДН)QS, ТНЕСанкт-Петербурзький політехнічний університет Петра ВеликогоQS, ТНЕКазанський федеральний університетQS, ТНЕТомський державний університетQS, ТНЕ Результати нашого дослідження свідчать: усі ці університети публічно підтримують російську агресію проти України. І водночас прагнуть залишатися частиною міжнародного академічного світу.

Як російські університети підтримують війну

Офіційні сайти університетів, повідомлення їхніх пресслужб та інформація у ЗМІ показують: підтримка війни з боку російських вишів не обмежується окремими заявами чи символічними акціями. Вона є системною й охоплює різні діяльності. Ми виокремили кілька основних форм такої підтримки. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Ядерний реактор і офіси Gооglе поруч із аудиторіями: як МІТ готує інженерів і що варто перейняти Україні

Публічна підтримка агресії

Іще на старті повномасштабного вторгнення 4 березня 2022 року Союз ректорів Росії опублікував звернення на підтримку війни проти України. У листі є класичний набір наративів російської пропаганди, що включає «демілітаризацію», «денацифікацію», «бомбілі Донбас», а також заклик підтримати Путіна, який «принял, возможно, самое сложное в своей жизни, выстраданное, но необходимое решение». Цей лист підписали понад 260 ректорів російських університетів.Схожі за змістом публічні листи / заяви публікували Російська академія наук, окремі університети, наукові установи. Наприклад, 276 співробітників Фізичного інституту імені П.Лєбєдєва (ФІАН) публічно підтримали так звану спеціальну військову операцію, а збір підписів під цим листом триває й досі.Заклади вищої освіти також промивають мізки студентам, організовуючи зустрічі з учасниками бойових дій, проводячи «патріотичні» форуми та публікуючи матеріали, що героїзують загарбницьку війну.

Практична допомога російській армії

Російські університети підтримують окупаційні війська фінансово й матеріально — збирають для них гуманітарну допомогу, допомагають у рекрутингу, відкривають пільгові освітні програми для учасників СВО та їхніх родин. Так, наприклад, на сайті МГУ імені М.Ломоносова опубліковано подяку співробітникам механіко-математичного факультету за участь у благодійному зборі на підтримку російських «бойцов, сражающихся с агрессией недружественных стран Запада и США». А ось приклад «благодарственного письма» Військовому навчальному центру ВШЕ за безкоштовну передачу речей для російських військових.Джерело: hsе.ruРосійські університети також беруть участь у розробленні військових технологій, працюють над реабілітацією поранених військових і патентують нові розробки для потреб армії.

Легітимізація анексії та участь у русифікації окупованих територій

Російські університети використовують свій академічний авторитет для легітимізації анексії українських територій та їхньої подальшої русифікації. Вони публікують наукові роботи, у яких подають окуповані Крим, Донеччину чи Луганщину як частину Російської Федерації. Наприклад, є дослідження РУДН про «зміну конституційних циклів» у Криму.Окремим і дуже підступним аспектом діяльності російських університетів є участь в асиміляції українських громадян і територій. Студентів залучають до мітингів і виставок, присвячених «дню воссоединения» нових регіонів із Росією. Крім того, російські виші допомагають інтегрувати в російський освітній простір школи, університети, освітян і чиновників із захоплених територій — організовують навчання, надають методичну підтримку й місця для вступників.Усі наведені висновки ґрунтуються на відкритих джерелах. В окремій таблиці ми зібрали найпромовистіші уривки з повідомлень на офіційних сайтах російських університетів, а також публікацій у медіа, які демонструють різні форми підтримки агресії проти України. Без переказів і трактувань — їхніми власними словами.Як показало дослідження, всі одинадцять вишів системно демонструють різні форми підтримки російської агресії. Серед найавторитетніших російських університетів, які залишаються рукоподатними у світовій академічній спільноті навіть попри санкції, ми не знайшли жодного винятку.

Попри санкції

Після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року російські університети були значною мірою ізольовані від західного академічного середовища. Наприклад, Європейська асоціація університетів (Еurореаn Unіvеrsіty Аssосіаtіоn — ЕUА) призупинила членство всіх російських вишів невдовзі після початку повномасштабної війни.Втім, станом на середину 2026 року зв’язки були розірвані не повністю. Деякі російські університети і досі є членами міжнародних організацій / об’єднань (наприклад, Євразійського союзу університетів ЕURАS). До того ж для російської вищої освіти залишаються відкритими певні форми міжнародної співпраці, зокрема програми академічної мобільності, наукові конференції, грантові проєкти тощо. Наприклад, стипендіальна програма Stіреndіum Нungаrісum, заснована урядом Угорщини 2013 року, досі готова приймати російських студентів на безплатне навчання в цій країні зі щомісячною стипендією, розміщенням у гуртожитку або компенсацією найму житла та медичним страхуванням. Російські виші мають відкриті конкурси для своїх студентів для участі у програмі. Зі сторінки конкурсу на сайті ВШЕ можна дізнатися, що програма активна для російських студентів на 2026–2027 роки.Це могло б бути дуже специфічним кейсом, пов’язаним із близькими відносинами Угорщини та Росії за Орбана. Але, на жаль, така ситуація є типовою. Яскравим прикладом цього може слугувати академічна мобільність студентів ВШЕ, про яку йшлося вище. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «Ми витягуємо війну на залишках старої освіти. На зміну нам — порожнеча некомпетентності»: інтерв’ю з військовим — учителем фізики про НУШ

Що мають зробити Україна та міжнародні партнери

Оскільки провідні російські університети є не сторонніми спостерігачами війни, а її активними учасниками, питання міжнародної співпраці з ними виходить далеко за межі академічних рейтингів чи наукових досягнень. Воно стає питанням відповідальності міжнародної академічної спільноти.Почасти збереження такої співпраці можна пояснити недостатньою обізнаністю міжнародних партнерів про роль російських університетів у підтримці агресії проти України. Тому результати цього та схожих досліджень мають бути максимально поширені серед міжнародних університетів, академічних асоціацій, наукових фондів і організацій.Україна — насамперед МЗС, МОН та інші державні інституції — має активізувати роботу зі зменшення міжнародної кооперації російських університетів. Одним із практичних кроків можуть стати офіційні звернення до їхніх закордонних партнерів із викладом задокументованих фактів підтримки війни та закликом переглянути або припинити співпрацю.

ZN.UА порівняло державні вимоги, підручники, екзаменаційні матеріали та методичні комплекти, щоби з’ясувати, який набір знань про Волинь отримують учні в Україні та Польщі.

Як про Волинь мовчали за комунізму

Після Другої світової війни обидві країни починали з тривалого державного замовчування. Польська й радянсько-українська системи підпорядковували історію доктрині «дружби народів». У Польській Народній Республіці Волинь залишалася незручною темою ще й тому, що належала до втрачених Східних кресів за Бугом.Як зауважує польський історик і публіцист Казімєж Вуйчицький, у ПНР загибель комуністичного генерала Кароля Сверчевського 1947 року протягом тривалого часу подавали як найтяжчий злочин УПА.Колишній голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима згадує, що вперше почув про Волинь від батька наприкінці 1970-х. У 1980-х тема дедалі частіше з’являлася в офіційних і підпільних виданнях, але образ УПА й українців залишався однозначно негативним, а конфлікт подавали в чорно-білій схемі: українці поставали «гітлерівськими колаборантами» й «жорстокими садистами», а поляки — беззахисними жертвами або оборонцями від націоналістів. Волинська трагедія: Зеленський наказав відкрити всі архіви УПА в ПНР описували за радянським шаблоном — як колаборантів і «кривавих націоналістів». У радянській Україні ОУН і УПА зводили до «українських буржуазних націоналістів» і «бандерівців», применшуючи або заперечуючи їхню боротьбу проти німецьких окупантів. Польсько-українського конфлікту як окремої теми шкільного курсу не існувало.Спільна цензурна рамка зникла після 1989–1991 років. Польща поступово включила Волинь до державної пам’яті про польських жертв Другої світової війни, а Україна почала вводити ОУН і УПА в історію національно-визвольного руху.

Польська школа

 Польські школярі на уроці історії, 1960 рік. У часи ПНР історичний курс підпорядковувався державній цензурі та офіційній політиці пам’ятіGеtty Іmаgеs У польській освіті зміст курсу визначає державна базова програма — роdstаwа рrоgrаmоwа. Для ліцеїв і технікумів вимогу сформульовано так: учень має пояснити причини й значення польсько-українського конфлікту, «зокрема геноциду польського населення на Волині та у Східній Малопольщі». В освітніх матеріалах для основної школи також використовують назву rzеź wоłyńskа — «Волинська різанина». Польща готує низку «незрілих ескалаційних кроків» до річниці Волинської трагедії — Буданов Тему підтримує окрема методична інфраструктура. Навчальний комплект польського Інституту національної пам’яті (ІНП) Сzаs grоzy. Zbrоdnіа Wоłyńskа 1943–1945 («Час жаху. Волинський злочин 1943–1945») містить історичний огляд, документи, фотографії, хронологію, інфографіку, вправи та готові сценарії уроків. Учитель отримує повний набір матеріалів для одного заняття, серії уроків або учнівського проєкту.Фрагмент 45-хвилинного сценарію уроку польського Інституту національної пам’яті «Геноцид, учинений проти польського населення Східних Кресів, у свідченнях очевидців». Матеріал призначений для старшої школи й побудований на особистих свідченнях про події 1943–1944 років.Інститут національної пам’яті ПольщіВ іншому методичному блоці ІНП учням пропонують порівняти свідчення про Волинський злочин із матеріалами про геноциди в Руанді та Камбоджі, а також Голокост. Завдання передбачає не лише пошук подібностей, а й визначення відмінностей між цими випадками масового насильства.Згідно із законом від 4 червня 2025 року, 11 липня стало державним святом — Національним днем пам’яті про поляків — жертв геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних землях Другої Речі Посполитої. Перше відзначення дати в новому правовому статусі відбулось 11 липня 2025 року.Визначення «геноцид» стало предметом окремої суперечки під час скорочення навчальної програми 2024 року. У підписаній версії для старшої школи залишилася пряма вимога пояснювати «геноцид польського населення на Волині та у Східній Малопольщі». Отже, це не факультативна інтерпретація автора підручника, а офіційний результат навчання. Поляки пропонують врахувати Волинську трагедію у звіті про прогрес України на шляху до членства у ЄС Поруч у курсі є окремий сюжет про żоłnіеrzy wyklętyсh / nіеzłоmnyсh (проклятих / незламних солдатів) — учасників польського антикомуністичного підпілля. Повоєнний опір має у польській школі власний героїчний канон, тоді як УПА в розділі про Волинь постає передусім як сила, відповідальна за масові вбивства цивільного населення.Фрагмент 90-хвилинного сценарію уроку ІРN «Волинь і Східна Галичина у полум’ї — “антипольська акція” ОУН-УПА 1943–1944». Серед навчальних цілей — визначення причин, перебігу й масштабів убивств польського населення.Інститут національної пам’яті ПольщіРозбіжності всередині Польщі стосуються обсягу, методики та добору матеріалів, але не базового словника державної програми. Ludоbójstwо — «геноцид» — залишається її офіційним визначенням.

Українська школа

Українська навчальна програма 2022 року охоплює великий масив подій: Першу світову війну, Українську революцію, міжвоєнний період, радянський тоталітаризм, Другу світову війну, повоєнну відбудову та дисидентський рух. Волинська трагедія входить до ширшої теми про український визвольний рух і польсько-українське протистояння. Деескалація українсько-польських відносин: якою має бути стратегія для України У підручнику Віталія Власова, Станіслава Кульчицького та Олександра Панаріна для 10 класу (2023) темі відведено близько трьох сторінок; значну частину займають документи, запитання та вправи. Розділ має назву «Суть українсько-польського протистояння часів Другої світової війни».Фрагмент підручника Віталія Власова, Станіслава Кульчицького та Олександра Панаріна «Історія України. 10 клас» 2023 року. Розділ про польсько-українське протистояння починається з опису нападів Армії Крайової на українців, після чого переходить до рішення проводу ОУН(б) вигнати польське населення з Волині та атак УПА 11–13 липня 1943 року.Gеtty ІmаgеsАвтори пояснюють рішення українського підпілля прагненням не допустити повернення західноукраїнських земель до повоєнної Польщі. Згадано й мотив помсти частині місцевих поляків за співпрацю з німецькою владою або радянськими партизанами.Фрагмент завдання з українського підручника для 10 класу. Учням пропонують проаналізувати позицію історика Івана Патриляка, який заперечує кваліфікацію антипольської акції УПА як геноциду, та навести аргументи на підтвердження або спростування його висновку.Gеtty Іmаgеs Причинно-наслідкова логіка викладу викликала офіційні заперечення з боку Міністерства освіти Польщі. У листі від 16 липня 2025 року міністр Барбара Новацька звернулася до міністра освіти і науки України Оксена Лісового. Вона процитувала речення, за яким причиною загострення польсько-українських відносин були «масові вбивства українців, здійснені Армією Крайовою», і попросила переглянути підручники.У самому розділі польське насильство справді з’являється раніше: згідно з текстом, уже 1941 року розгорнулися «терористичні акції польської Армії Крайової проти українського населення Холмщини і Підляшшя», а частини АК згодом «знищили лише на Холмщині близько п’яти тисяч українців». Волинську трагедію 1943 року подано після цього — як епізод, у якому крайовий провід ОУН(б) на Волині ухвалив рішення про вигнання місцевих поляків. За такої послідовності антипольське насильство можна зчитати передусім як відповідь на попередні дії Польщі.Мусимо зауважити, що попри дані з підручника, назва «Армія Крайова» офіційно з’явилася лише 14 лютого 1942 року; до того польська підпільна військова організація діяла як Союз збройної боротьби. Стратегічна відповідь на конфлікт Польщі та України може складатися з чотирьох треків — експерт Підручник наводить — із посиланням на польські підрахунки — оцінку щонайменше 35 тисяч польських жертв на Волині, а з українського боку — «до кількох тисяч». Поряд наведено оцінку історика Юрія Шаповала — до 40 тисяч поляків і до 16 тисяч українців.Для порівняння: у польських підручниках, які аналізував історик Мацей Фіц, трапляються оцінки від 70 до 130 тисяч польських жертв на ширшій території; частина видань також згадує 10–12 тисяч українців, убитих під час польських акцій у відповідь. Різниця виникає не лише через оцінки, а й через різні територіальні та хронологічні межі підрахунку.Підручник пропонує учневі й аргумент проти кваліфікації «геноциду». Серед джерел наведено думку історика Івана Патриляка, згідно з якою антипольську акцію УПА не можна вважати геноцидом, бо «однією з найважливіших рис геноциду є цілковита безоборонність знищуваних», а польське населення оборонялося й вело переговори. Цей розділ майже дослівно повторює видання 2018 року, підготовлене Власовим і Кульчицьким.Підручник Ігоря Щупака «Всесвітня історія» для 10 класу вибудовує таку послідовність: навесні 1943 року крайовий провід ОУН(б) на Волині ухвалив рішення про вигнання польського населення; 11–13 липня загони УПА атакували понад сто польських поселень; до масових убивств долучалися місцеві українці. Далі згадано й напади Армії Крайової на українські села.Отже, українські видання не мають уніфікованого формулювання — багато в чому це залежить від авторського колективу.

Комісія

Від 1993 року працює Українсько-польська комісія експертів з удосконалення змісту шкільних підручників з історії та географії. Її члени рецензують конкретні видання сусідньої країни та готують спільні рекомендації.На ХХІV засіданні в Ужгороді 27–30 січня 2025 року польську сторону очолював Гжегож Мотика, українську — Станіслав Кульчицький. До комісії входили, зокрема, Ігор Гирич, Єгор Врадій та Ігор Щупак. Міністерство освіти Польщі оприлюднило протокол і рецензії на конкретні українські та польські підручники.Один із висновків стосувався не Волині, а сучасної війни. У спільному протоколі комісія рекомендувала називати окуповані Росією українські землі «тимчасово окупованими територіями Донецької та Луганської областей, а також Автономної Республіки Крим». Замість вислову «війна в Україні» запропоновано використовувати «російська війна проти України» або «російська агресія в Україні».Цей приклад показує, що українські експерти також виявляють у польських книгах неточності, однобічні формулювання та застарілу термінологію. Рецензування відбувається в обох напрямках. Експерт розповів, що варто знати про погляди поляків на суперечку з Україною Окреме дослідження Мацея Фіца дає складнішу картину польських підручників. Українська тематика в них представлена ширше, ніж цього прямо вимагає програма, але переважають політична та військова історія. Позитивних сюжетів про Україну й українців мало, а найчастіше згаданими постатями є Богдан Хмельницький і Степан Бандера. Водночас частина підручників називає польські акції у відповідь злочином, а операцію «Вісла» — етнічною чисткою, побудованою на колективній відповідальності.В Україні державну рамку додатково визначає закон 2015 року, який визнав учасників ОУН і УПА борцями за незалежність України у ХХ столітті. Окремої державної дати пам’яті чи обов’язкового уроку саме про Волинь немає.За даними польської Вищої контрольної палати, після запровадження з 1 вересня 2024 року обов’язкового навчання у польських школах навчалися 160,2 тисячі учнів-біженців з України. Загалом у польській освіті — від дитсадків до шкіл для дорослих — було майже 193 тисячі українських біженців, або 3,8% усіх учнів.2024/25 навчального року українські учні-біженці були у 56,3% польських шкіл, а 2025/26-го — вже у 57,8%. Окремого курсу історії для них немає: вони навчаються за тією самою державною програмою, що й польські однолітки.

Польська матура й український НМТ

Базової матури з історії у Польщі немає. Історію складають лише за вибором, як додатковий предмет на розширеному рівні. Вона не є обов’язковою: випускник має скласти польську мову, математику та іноземну мову на базовому рівні й обрати щонайменше один додатковий предмет. Для історії 2026 року не було окремого прохідного порогу, який би визначав отримання атестата.Випускники складають матуральний іспит у Гдині, Польща. Історію на матурі обирають як додатковий предмет і складають лише на розширеному рівні. Служба Республіки Польща2026 року розширену матуру з історії складали 20 028 осіб. Середній результат (зі 100% балів) становив 47%; у ліцеях — 49%, у технікумах — 35%. Повні результати з урахуванням додаткових сесій Центральна екзаменаційна комісія має оприлюднити у вересні.В Україні історія України є обов’язковим предметом НМТ поряд з українською мовою та математикою; четвертий предмет вступник обирає самостійно. НМТ є вступним, а не випускним випробуванням: 2026 року випускники були звільнені від державної підсумкової атестації.Учні під час заняття в підземній школі в Сумах. Повномасштабна війна змінила не лише зміст української освіти, а й умови, в яких навчаються школярі. Gеtty ІmаgеsПід час основних сесій НМТ-2026 результати отримали 324 003 вступники. Тест з історії містив 30 завдань із максимальною оцінкою 54 тестові бали; для переведення результату в шкалу 100–200 потрібно було набрати щонайменше 9 балів. Пороги з усіх чотирьох предметів подолали 275 934 учасники, або 85,09%, а 200 балів з історії отримали 364 особи.Повного середнього бала й окремої частки тих, хто не подолав порогу саме з історії 2026 року, УЦОЯО ще не оприлюднив. За повними даними 2025 року, історії України не склали 463 учасники — 0,16%; середній результат серед тих, хто отримав оцінку за шкалою 100–200, становив 141,6 бала, а 200 балів набрали 243 учасники.Структурно це різні іспити. Польська розширена матура з історії триває 180 хвилин, передбачає аналіз текстів, карт, фотографій і карикатур, відкриті відповіді та розгорнуте есе. Український блок НМТ складається з 30 закритих завдань без письмового есе; історію та предмет на вибір учасник виконує в межах 120-хвилинного другого етапу.

Що залишається після школи

Різницю в насиченості суспільної пам’яті видно й у дослідженнях. Згідно з опитуванням СВОS 2023 року, про події на Волині чули 92% поляків — проти 59% п’ятнадцятьма роками раніше. 78% вважали, що президент України має офіційно перепросити: 50% очікували такого жесту до 80-х роковин, іще 28% — після завершення війни. Водночас 78% вірили, що примирення між народами можливе.Опитування Центру Мєрошевського серед українців, проведене в листопаді 2025 року, показало: 31% опитаних добре знали тему Волинської трагедії, ще 57% щось про неї чули, але не були впевнені у своїх знаннях. 54% підтримали створення спільної українсько-польської комісії істориків для дослідження злочинів. Волинська трагедія: Київ та Варшава втратили довіру одне до одного — експерт Загальне ставлення також стало стриманішим. У дослідженні Центру Мєрошевського, проведеному наприкінці 2024 року, 25% поляків оцінювали українців позитивно, 30% — негативно, 41% — нейтрально. У вересні 2025 року підтримка українських біженців уперше впала нижче половини: до 48%, тоді як 45% були проти.Ці цифри не доводять прямого впливу шкільної програми на політичні настрої. Вони показують, наскільки різним є суспільний контекст, у якому учні засвоюють ті самі події.Свіжіші дані показують різкий розворот настроїв саме в Польщі. Симпатія поляків до українців знижується третій рік поспіль; у липні 2026-го вперше в історії вимірювань більшість поляків (52%) висловилася проти приймання біженців з України — і це на тлі дипломатичного загострення 2026 року, від указу про «Героїв УПА» до «орденопаду».Згідно з червневим опитуванням, статус беззастережного союзника Варшава зберегла лише для 11% українців, тоді як більшість схильна сприймати її як складного й непередбачуваного сусіда (38%) або ж суто стратегічного партнера за розрахунком (27%). Водночас, як показує дослідження КМІС, суспільство категорично відкидає ескалацію навколо минулого: 90% респондентів виступають за неконфронтаційний підхід до історичних суперечок.

Де саме розходяться шкільні курси

Перша відмінність — вага теми. У Польщі Волинь є самостійним обов’язковим сюжетом, який підтримують програма, Інститут національної пам’яті, закон і державна дата. В Україні вона входить до значно ширшої теми про Другу світову війну, українське підпілля та польсько-українське протистояння.Друга — роль УПА. Польська програма ставить у центр відповідальність ОУН і УПА за масові вбивства польського цивільного населення. Український курс розглядає УПА ширше — як частину визвольного руху, що воював проти німецьких, радянських і польських сил. Волинь стає одним із розділів цієї історії, а не її головною рамкою.Третя — мова опису. Польський офіційний словник містить визначення ludоbójstwо і rzеź wоłyńskа. В українських програмах і підручниках частіше вживаються «Волинська трагедія», «польсько-український конфлікт» і «протистояння». Ці слова визначають, що учень побачить насамперед: організований злочин проти цивільних чи триваліший двосторонній конфлікт із взаємними жертвами.Четверта — спосіб перевірки знань. У польській програмі Волинь є обов’язковим модулем навчання, але історію на матурі складає лише частина випускників. В Україні історія України є обов’язковим блоком НМТ для всіх вступників, проте формат тесту перевіряє насамперед швидке розпізнавання фактів, дат, персоналій і зв’язків між ними.Ставлення українців до ОУН-УПА істотно змінилося від 2013 року: частка негативних оцінок зменшилася з 48% до 8%. Водночас у 2025-му половина опитаних не змогла дати однозначної оцінки.КМІССпільний українсько-польський підручник найближчим часом малоймовірний. Реалістичнішим кроком були б спільні комплекти джерел: документи, перевірені дані про місця поховань і втрати, а також пояснення того, де й чому історики розходяться. Без такої роботи школа й далі відтворюватиме різні набори знань про липень 1943 року.

Через російський удар по Києву в ніч на 19 липня, який знищив друкарню групи «Конві», згоріли надруковані наклади підручників з української мови і літератури та правознавства для 9-го класу, а також підручники з англійської мови для 4-го класу, повідомила в ефірі національного телемарафону комерційна директорка компанії Вікторія Гайдай.
Вона розповіла, що друкарня групи сильно постраждала — деякі машини пошкоджені частково, а деякі не підлягають відновленню.
«Наразі ще загальні обсяги збитків завданого удару ми не розуміємо. Однозначно зможемо повернутися до роботи. Але нам ще потрібно декілька днів, щоб остаточно зрозуміти, які у нас залишилися потужності», – цитує її «Інтерфакс-Україна».
Водночас знищені підручники доведеться повністю передруковувати і вони не встигнуть потрапити до шкіл до 1 вересня. Через цей форс-мажор  компанія проситиме в Міносвіти відтермінувати строки доставки.
Гайдай зазначила, що очікує на допомогу від уряду для відновлення роботи друкарні, але терміни поновлення роботи залежатимуть від того, коли надійде така підтримка.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Пожежу на складі під Києвом гасили більше доби. Підприємці пишуть про великі втрати



Нагадаємо, через останню російську атаку по Києву знищено склад видавництва «Книголав», яке втратило 250 тис. книжок. Також зруйнувано видавництво МІSОN і постраждали офіс видавництва «Арк.Юей».
У друкарні групи «Конві» згоріли майже 250 тис. підручників і 350 тис. заготовок для видавничої продукції.
Днями міністр освіти і науки Андрій Бутенко повідомив, що, за попередніми оцінками, внаслідок російського удару 19 липня знищено понад 410 тис. підручників для шкіл, їх потрібно друкувати заново.

Початок липня — це час, коли діти нарешті відчули смак канікул, а батьки потроху адаптувалися до літнього ритму. Про шкільні будні вже майже ніщо не нагадує, окрім хіба що списку літератури на літо, який мирно лежить десь у столі. І тут у багатьох батьків постає цілком природне питання: що краще — дозволити дитині просто відпочивати, засмагати й гуляти з друзями до вечора чи все ж таки потроху повертати у щоденне життя книжки? Нехай навіть не ті, які задали у школі, а будь-які книжки, що їй цікаві. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Що купували українці на Книжковому Арсеналі: видавці назвали найпопулярніші книги «Якби від читання залежало життя, більшість підлітків обрала б смерть», — жартував відомий французький письменник Даніель Пеннак. Спроба змусити дитину читати влітку за допомогою ультиматумів («Поки не прочитаєш десять сторінок, планшет не отримаєш!») зазвичай спричиняє зворотний ефект — стійкої відрази до книг. Як зацікавити дитину книжкою без жодних ультиматумів, нудних графіків і сімейних суперечок?Є кілька стратегій, які справді працюють.

Дозвольте «неформатне» читання

Батьки часто прагнуть, аби дитина читала виключно класику зі шкільної програми. Проте для формування звички читати тип контенту на першому етапі не має значення.Дослідження, опубліковане Американською психологічною асоціацією (АРА), доводить, що самостійний вибір літератури є головним чинником внутрішньої мотивації дитини. Комікси, графічні романи та манга розвивають навички візуальної грамотності й допомагають дітям, які читають повільно, легше зануритись у сюжет.Дозвольте дитині самій обрати книгу в магазині, навіть якщо це буде енциклопедія про Міnесrаft або історія про супергероїв. Головне — задоволення від процесу. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Що читає Харарі: автор Sаріеns порекомендував три книги про ШІ, політику та майбутнє

Показуйте власний приклад

Діти не завжди роблять саме те, про що ми їх просимо, але майже завжди копіюють те, що ми робимо. Тому власний приклад батьків — найкраща стратегія. Створіть ритуал «спільного пасивного читання» або сімейну традицію «30 хвилин тиші». Уявіть: щодня в той самий час (наприклад, після обіду або перед сном) кожен член родини сідає в крісло зі своєю книгою, паперовою чи електронною (але не в телефоні). Без розмов і примусу — просто спільний простір для читання.Згідно зі звітом американської видавничої компанії Sсhоlаstіс, діти, чиї батьки самі часто читають на дозвіллі, стають активними читачами у шість разів частіше, ніж діти в родинах, де книги не в пошані.

Не бійтесь аудіокниг

А якщо дитина наразі не любить читати самостійно, є ще один спосіб поступово сформувати цю звичку — аудіокниги. Дехто з батьків досі вважає їх «несправжнім» читанням. Насправді прослуховування якісної аудіокниги, як і традиційне читання, розвиває словниковий запас, уяву й читацькі смаки.Дослідження показують, що під час прослуховування аудіокниги та під час читання паперового тексту активуються абсолютно однакові когнітивні та емоційні зони головного мозку.Тож вмикайте якісні аудіокниги (бажано з професійним акторським озвученням) під час тривалих поїздок у машині, велопрогулянок або перед сном. Це допомагає дитині збагатити мовлення, розвинути уяву й значно легше сприймати друкований текст. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Українська молодь купила майже пів мільйона книжок за програмою “єКнига”

Перетворіть читання на гру

Дітям подобаються виклики. Можна скласти власне «літнє читацьке бінго»: прочитати книжку в парку, знайти героя, схожого на тебе, прочитати історію про тварину, завершити книгу під час поїздки потягом чи біля моря.Такий підхід працює значно краще, ніж щоденний контроль кількості сторінок.

Говоріть про книги, а не про сторінки

Часто батьки, аби перевірити, чи справді дитина читала книгу, запитують: «Скільки ти сьогодні прочитав?». Погодьтеся, це не надто надихає. Натомість краще запитуйте не про факти, а про емоції:«Якби ти був на місці головного героя, як би ти вчинив?»«Хто з персонажів тебе зараз найбільше дратує і чому?»Будуйте дискусію, як із дорослим другом. Саме такі розмови розвивають критичне мислення, вміння аналізувати й висловлювати власну думку. Коли дитина відчуває, що дорослого цікавить не кількість сторінок, а її думки, читання поступово перестає бути ще одним домашнім завданням. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Епоха нескінченного контенту: як ШІ вплинув на книги, музику та науку

Чек-лист для батьків на літо

Щоб неформальний літній розвиток стартував легко, тримайте орієнтир:

Запишіть дитину до бібліотеки або разом завітайте до великої книгарні й дозвольте їй самостійно обрати книжку.Не починайте канікули зі списку обов’язкової літератури. Спершу нехай дитина читає те, що їй справді цікаво, а до шкільної програми поверніться ближче до кінця літа або читайте її разом уголос.Замість запитання «Ти вже почитав?» спробуйте сказати: «Уявляєш, що я сьогодні дізнався / дізналася з книги...».З’ясуйте, які жанри чи теми справді захоплюють вашу дитину: пригоди, космос, тварини, детективи, комікси чи щось зовсім інше. Саме з цього варто починати.Заплануйте час для спільного читання — хоча б кілька вечорів на тиждень. Навіть 15–20 хвилин разом можуть стати доброю сімейною традицією.Не сваріть ні себе, ні дитину, якщо один день минув без читання. Значно важливіше сформувати звичку, ніж жодного разу не відступити від плану.

Не лише читання

До занять із читання можна додати й інші цікаві розвивальні завдання. Наприклад, практичну математику. Як показують дослідження, за літо «просідання» в знаннях тут найвідчутніше. Та це й логічно, адже читання залишається частиною повсякденного життя — дитина читає повідомлення, субтитри, вивіски чи книжки. А ось дробами, відсотками чи рівняннями поза школою більшість дітей майже не користується.Тож використовуйте повсякденні ситуації для тренування математики: рахуйте решту в магазині, вираховуйте знижки, міряйте інгредієнти під час приготування піци. Ці завдання з логічним навантаженням важливіші за нудні стовпчики в зошиті.Навчіть дитину монтувати літні відео, проходити квести в інтелектуальних застосунках або вивчати мови в ігровій формі за допомогою гаджетів. Нехай вони працюють на вас.Головне: ніколи не сваріть себе й дитину, якщо ви раптом пропустили день читання чи закинули математичні ігри. Літо — живий час, у якому є місце і відпочинку, і спонтанності. Важливо не ідеально виконати план, а зберегти цікавість дитини до пізнання. Саме вона допоможе їй легко повернутися до навчання у вересні. 

У Національному університеті "Київський авіаційний інститут" з жовтня стартує навчальний курс із розробки оборонних технологій, який підготували школи Массачусетського технологічного інституту. Навчання відкриють для студентів інженерних спеціальностей з усіх українських університетів, хоч учасники й проходитимуть перевірку, оскільки працюватимуть над реальними завданнями, наданими українськими військовими.Про це в інтерв'ю ZN.UА розповіла проректорка з питань вступу та онлайн-освіти КАІ Радміла Сегол, яка нещодавно повернулася зі стажування в МІТ за програмою Glоbаl МІТ Аt-Rіsk Fеllоws. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ В Україні створили дрони, які знищують «шахеди» без допомоги людини

Як влаштований курс

Програму розробили Школа інженерії та Школа менеджменту Slоаn МІТ спільно, тому курс поєднує інженерну та менеджерську складові."Тобто потрібно не лише створити технологію, а й зрозуміти, як перетворити її на готовий продукт", — уточнила Сегол.Автор програми Джин Кеселман викладає в МІТ і водночас є полковником армії США. Він керує напрямом оборонних технологій в університеті. Спонсором програми виступають Сили спеціальних операцій Пентагону: вони ставлять завдання і надають фінансову підтримку. Кожна команда студентів отримує реальну інженерну задачу і за кілька місяців має запропонувати рішення, створити прототип продукту та презентувати його потенційним замовникам."Під час роботи над задачею команди працюють не лише з викладачами університету, а й із представниками замовника та експертами з менеджменту. На заняття може прийти реальний військовий і навіть представник розвідки. Для кожної команди закуповують необхідні деталі, надають лабораторну базу, а військовий ментор супроводжує проєкт від початку до завершення", — пояснила проректорка.Студенти презентують прототипи, отримують зауваження від викладачів, менторів та інших команд і вдосконалюють свої рішення. Фіналом курсу стає Dеmо Dаy, коли учасники представляють готові розробки потенційним інвесторам і замовникам. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ МВDА і Ukrаіnіаn Аrmоr домовилися про спільну розробку далекобійних дронів

Автор сам приїде в Україну

Джин Кеселман особисто приїде до Києва, щоб разом із КАІ адаптувати програму для українських реалій. Курс буде відкритим для студентів інженерних спеціальностей будь-якого українського університету, хоча учасників чекатиме відбір і безпекова перевірка, адже йдеться про роботу з реальними задачами від українських військових. Про набір університет оголосить на своїх сторінках у соцмережах і на сайті.Кеселман також є ментором українського кластеру оборонних технологій Вrаvе1, який поєднує військових, розробників та інвесторів. Сегол розповіла, що у чоловіка українське коріння: він народився у Києві.За її словами, Кеселман уже привозив учасників Вrаvе1 у США, де вони презентували свої розробки в МІТ, а після цього провели турне Штатами. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Україна вже застосовує проти росіян власні керовані авіабомби — Федоров Нагадаємо, прем'єр-міністерка Юлія Свириденко заявила, що в Україні запускають контрольований експорт зброї на час воєнного стану. Тепер держава чітко визначатиме, кому і на яких умовах продавати оборонні технології, а також стежитиме, як саме іноземні партнери використовують українські розробки.Економістка "САSЕ Україна" Світлана Довгаленко у статті на ZN.UА "Світ готовий купувати українські оборонні рішення. Чи готова до цього Україна?" пояснює, чому виробники FРV-дронів виходять у фінал американських Реntаgоn-програм, але не можуть виконати контракт, і що саме заважає Україні конвертувати бойовий досвід у експортний прибуток.

Кожна вступна кампанія підсвічує проблему: Україні гостро потрібні інженери для оборонних технологій, відбудови, енергетики, проте природничі й технічні спеціальності не надто приваблюють абітурієнтів. І навряд чи нинішня вступна кампанія стане винятком. Водночас у світі є університети, де спостерігається шалений конкурс на ці напрями. Наприклад, до Массачусетського технологічного інституту (МІТ) минулого року хотіли вступити понад 29 тисяч абітурієнтів, але студентами стали лише 4,5% із них. Цей університет — Мекка для технарів з усього світу. Він так і позиціонує себе — як «магніт для талантів». Серед студентів МІТ є переможці міжнародних природничо-математичних олімпіад, зокрема і з України.
Чим українській вищій освіті може бути корисний досвід найкращого технічного університету світу і що з нашого досвіду може зацікавити їх? Чи може війна стати поштовхом для подолання кризи в природничій та інженерній освіті?
Про це ми говорили з проректоркою з питань вступу та онлайн-освіти Національного університету «Київський авіаційний інститут» (КАІ) Радмілою Сегол, яка нещодавно провела семестр у МІТ за програмою Glоbаl МІТ Аt-Rіsk Fеllоws.
Фото, надане інтерв'юйованим
— Пані Радміло, що це за програма в МІТ, на якій ви стажувалися?
— Це програма Glоbаl МІТ Аt-Rіsk. У ній беруть участь науковці та викладачі університетів. Учасники програми приїжджають до МІТ із різними завданнями: одні проводять власні дослідження в лабораторіях (бо в рідній країні не мають доступу до необхідного обладнання), інші обмінюються досвідом. Наприклад, я проводила воркшопи й майстер-класи про те, як ми в Україні в умовах війни будуємо онлайн-освіту: працюємо під час повітряних тривог, блекаутів, перебоїв зі зв’язком. Для нас це вже повсякденність, а для багатьох країн світу — досвід, який може стати в пригоді під час інших криз: стихійних лих, техногенних катастроф чи гуманітарних надзвичайних ситуацій. Я маю досвід роботи з онлайн-освітою — адже з 2016 року була архітекторкою онлайн-курсів і перекладачкою всіх проєктів із закордонними університетами для платформи Рrоmеthеus.
Водночас у МІТ я сама слухала лекції, ходила до лабораторій, знайомилася з їхніми дослідженнями й освітніми практиками. Це була можливість побачити МІТ ізсередини.
— Що вас найбільше вразило в МІТ?
— Найперше, що вразило: на території університету стоїть ядерний реактор, на якому проводять ядерні дослідження. От уявіть: ви йдете кампусом і раптом натикаєтеся на діючий реактор! Це лише один приклад. А насправді цікавого багато. МІТ розташований у Кембриджі — одному зі світових центрів технологічних інновацій. Саме тут, у районі Кеndаll Squаrе, який часто називають другою Кремнієвою долиною, зосереджені сотні стартапів і офіси найбільших технологічних компаній. Наприклад, офіси Gооglе, Місrоsоft, Моdеrnа є просто на університетському кампусі. Чому? Бо бізнесу важливо тримати руку на пульсі — вони хочуть бачити, як народжуються нові ідеї, впливати на них і фінансувати перспективні.
А для студентів це взагалі фантастична можливість: вони з перших курсів залучені до живих проєктів. Наприклад, співзасновник компанії Моdеrnа, яка стала одним із розробників вакцини проти коронавірусу, є викладачем МІТ. А 10% усіх досліджень щодо вакцини, виконаних під час пандемії, проводили в лабораторіях МІТ. До речі, університет є засновником найбільшої у США dеfеnсе-лабораторії (Lіnсоln Lаbоrаtоry). Вона розташована за межами університетського кампусу, і потрапити до неї може не кожен — фахівцям, які не мають громадянства США, вхід заборонено.
— Знамените гасло МІТ — Меns еt Маnus («Розум і рука») — проголошує поєднання академічних знань із практикою. І це саме той підхід, якого критично бракує українській вищій освіті, де хронічними проблемами залишаються відірваність від ринку праці, консерватизм і негнучкість навчальних програм.
— Цей складник навчання — участь у реальних проєктах — не менш важливий у МІТ, аніж вивчення теорії. Університет бере участь у розробленні замовлень як державного, так і приватного сектору. І в Україні також запроваджується такий досвід. Це, власне, те, що ми зараз будуємо в Київському авіаційному. У нас на кампусі також є лабораторії великого бізнесу, до яких залучені наші студенти, а представники компаній є співзасновниками наших освітніх програм. Це, наприклад, АJАХ Systеms — найбільший у Європі розробник і виробник систем безпеки. РrоgrеssТесh Україна — інжинірингова компанія, що спеціалізується на розробленні ІТ-рішень для аерокосмічної галузі. Співпрацюємо з Vоdаfоnе, Нuаwеі. Цього навчального року ми також відкриваємо спільну програму з компанією Fіrе Роіnt. Компанія оплачує стипендію для наших студентів і їхнє навчання, серед викладачів будуть і фахівці Fіrе Роіnt. Після завершення навчання студенти матимуть стовідсоткове працевлаштування в компанії.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Ми витягуємо війну на залишках старої освіти. На зміну нам — порожнеча некомпетентності»: інтерв’ю з військовим — учителем фізики про НУШ



— Із МІТ ви привезли до КАІ програму, розроблену Джином Кеселманом. Він — не просто викладач МІТ, а полковник армії США та керівник напряму оборонних технологій в університеті. Розкажіть, що це за програма?
— Програму розробили дві школи МІТ — Школа інженерії та Школа менеджменту Slоаn. Це їхній спільний проєкт, оскільки в ньому є інженерний і менеджментський складники. Тобто потрібно не лише створити технологію, а й зрозуміти, як перетворити її на готовий продукт. Спонсором цієї програми є Сили спеціальних операцій Міністерства оборони США. Вони надають завдання та грошову підтримку. У кожної команди є своя реальна інженерна задача — за кілька місяців вона має запропонувати рішення, створити прототип (версію продукту) й презентувати його потенційним замовникам. Тому під час роботи над задачею команди працюють не лише з викладачами університету, а й із представниками замовника (на заняття може прийти реальний військовий і навіть представник розвідки) та експертами з менеджменту. Для кожної команди закуповують необхідні деталі, надають лабораторну базу, а військовий ментор супроводжує проєкт від початку до завершення.
Студенти презентують прототипи, отримують критичні зауваження від викладачів, менторів та інших команд і вдосконалюють своє рішення. А фіналом стає Dеmо Dаy, де вони представляють готові розробки потенційним інвесторам і замовникам.
Із жовтня ми запускаємо цей курс у Київському авіаційному. Джин Кеселман приїде до нас починати навчання на цьому курсі, і разом із ним ми адаптуємо цю програму для України. Курс буде відкритим для студентів інженерних спеціальностей не лише КАІ, а й будь-якого українського університету. Звісно, буде відбір і безпекова перевірка, адже йтиметься про роботу з реальними задачами від наших військових. Про набір до цієї програми ми оголосимо на сторінках КАІ у соцмережах і на нашому сайті.
— До речі, Джин Кеселман співпрацює з українською платформою Вrаvе 1, яка фактично робить те саме, що й цей курс: поєднує військових, розробників (серед них і деякі українські університети) та інвесторів для розвитку оборонних технологій.
— Так, Джин Кеселман є ментором цієї платформи і приїжджає сюди, на Вrаvе 1, дуже часто. У нього, до речі, українське коріння — Джин народився в Києві. Він привозив наших учасників Вrаvе 1 до США, і вони презентували свої розробки в МІТ. А далі у них було таке своєрідне турне Сполученими Штатами.
— І до війни, і зараз наша інженерна освіта в кризовому стані. Можливо, війна стане поштовхом для виходу з цієї кризи.
— Для SТЕМ-освіти це величезний поштовх. Гадаю, за всі роки незалежності України у нас не з’являлося такої кількості інженерних напрямів, як зараз, під час війни. Але ціна, звісно, занадто висока — краще б ми прийшли до цього еволюційним шляхом, як наші закордонні колеги. Хоча якщо поглянути на історію, то Друга світова війна свого часу теж стала потужним стимулом для розвитку інженерної освіти в американських і радянських університетах.
Проте все має починатися зі школи. Саме там закладається база з природничих і математичних предметів, формується зацікавленість ними.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Школа як простір довіри: чому це важливіше за оцінки й правила



— Якщо порівнювати підходи до навчання в МІТ і в Україні — що впадає в око найбільше?
— У МІТ немає класичних лекцій, як ми звикли: зайшов до аудиторії, читаєш лекцію, проводиш семінар. Там проблемно-орієнтоване навчання: є проблема, студенти сіли невеликою групою разом із викладачем і починають її вирішувати. Замість лекції — купа матеріалів для читання. Якщо ти не прочитав цього, тобі немає чого робити на наступній парі. Вони так і кажуть: не готовий — не приходь, бо ти просто сидітимеш і не розумітимеш, що відбувається. Дуже багато самостійної роботи — їхні студенти майже не сплять, вони весь час вчаться. От якщо йти кампусом увечері — здається, що він порожній. Але світяться всі вікна, бо студенти сидять у бібліотеці або в коворкінгах — і всі вчаться.
Нам важко себе порівнювати з ними, будьмо відверті. Те, що ми зараз робимо, їм незрозуміло і не буде зрозуміло. І добре, щоб ніколи не було. Ми не можемо сказати своєму студенту: «Ти маєш вчитися день і ніч», тому що в нього є повітряні тривоги, обстріли й часом зникає світло. І він у стресі, і викладач у стресі.
Але їхні підходи до навчання, способи організації навчального простору, лабораторії — це величезний матеріал для роботи. В чомусь ми кращі, в чомусь відстаємо. А в чомусь їхній підхід спокійно приживеться й у нас. Тому ми експериментуватимемо.
Фото, надане інтерв'юйованим
— МІТ має ще одну особливість, яка в Україні поки що залишається радше винятком, аніж правилом: він поширює знання далеко за межі кампусу — викладає на свої платформи масові онлайн-курси, відкриті для слухачів із усього світу. На сайті МІТ зазначено, що місія університету — поширення знань, які найкраще служитимуть країні та світу у ХХІ столітті. Як працює ця система курсів?
— МІТ має три освітні платформи, на яких викладають і записи лекцій, і цілі курси — тривалі й короткі. Більшість із них абсолютно доступна для всіх, і безплатно. Першу свою платформу Ореn Соursеwаrе МІТ відкрив іще 2001 року. На той момент жоден університет світу такого не робив.
У МІТ навіть є окрема посада проректора з онлайн-освіти та штучного інтелекту, який відповідає саме за цей напрям. Це людина, яка прийшла не тільки з університетського середовища, а й з індустрії штучного інтелекту в медицині. Усі платформи працюють на програмному забезпеченні Ореn еdХ, розробленому свого часу спільно МІТ, Гарвардом і компанією Gооglе. Це програмне забезпечення з відкритим кодом, тому його використовують понад 300 освітніх платформ у світі. На базі Ореn еdХ працюють український Рrоmеthеus, Всеукраїнська школа онлайн, платформа Зрозуміло!, система тестування НМТ тощо. Тобто рішення, які народжуються в МІТ, потім використовують університети й освітні системи різних країн.
Навіщо провідні університети світу вкладаються в це ресурсно? Тому що масові онлайн-курси — це частина третьої місії університету: суспільне служіння (дві інші місії — освіта й наука. — О.О.). Це не спосіб заробити чи набрати більше студентів. Це спосіб поширювати знання, які виробляє університет.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Освіта під час війни: як школи втрачають учнів, а університети — вступників



— В українському суспільстві, на жаль, до університетів ставляться як до принтера кадрів для ринку праці. А онлайн-навчання асоціюється з освітніми втратами та дзвінками в Zооm. І хоча на Рrоmеthеus вже є окремі курси від наших університетів, та масові онлайн-курси для всіх охочих поки що залишаються мрією.
— В Україні вже з’являються платформи університетських онлайн-курсів — наприклад, в УКУ. Там є курси і для широкого загалу. Розвиваємо свою платформу КАІ Оnlіnе — вона тільки починає працювати. Зараз у нас є шість курсів у відкритому доступі. Сподіваємося, що до кінця року їх буде щонайменше п’ятнадцять, і на цьому не плануємо зупинятися. Мені здається, саме в цьому й полягає майбутнє українських університетів — ставати центрами знань, відкритими для всього суспільства.
— А для цього вони повинні змінюватися.
— Звісно! І ми дуже сподіваємося стати рушієм цих позитивних змін — тими, хто впровадить новітній досвід, але з урахуванням усіх здобутків нашої системи освіти.

Необхідно знизити конкурсний бал із Національного мультипредметного тесту зі 150 до 130 для окремих спеціальностей для того, щоб не ускладнювати вступ українських дітей до закладів вищої освіти в Україні, наголосив уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.
Він наголосив, що тести НМТ цього року складніші, ніж у минулих роках. Омбудсман наголосив, що іншою проблемою є те, що вступники не можуть подати апеляцію, як було під час складання зовнішнього незалежного оцінювання. 


ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





На Одещині діти під час складання НМТ провели 13 годин в укритті. Лубінець закликав МОН відреагувати



Лубінець вказав, що, зокрема, варто знизити мінімальний бал НМТ для вступу на медичні спеціальності.
"Бо коли дитина хоче стати медиком і не отримує такої можливості в Україні, дитина поїде... Дитина, яка закінчила школу, вона ще не стає медиком. Треба кожні пів року складати сесії, якщо не складаєш, тебе відраховують. Потім треба пройти інтернатуру, захистити диплом, і тільки після цього можна стати медиком", — пояснив він.
Він вказав, що офіс омбудсмана направив лист до прем'єр-міністра та подання до міністра освіти та науки з проханням знизити прохідний бал.
Лубінець також розповів, що у країнах Європейського Союзу нині є грантові програми для майбутніх українських студентів. У цих країнах не враховуються результати НМТ, а лише середня оцінка з атестату. Він вказує, що студентам із України в ЄС дають можливість вивчити іноземну мову, їм надають стипендії та безоплатне право на проживання. 
Міністерство освіти і науки України в червні заявило, що недоцільно ситуативно змінювати поріг конкурсного балу. 
Посилення критики НМТ може бути пов'язане не лише з дискусіями про якість вступних випробувань, але й з боротьбою університетів за абітурієнтів в умовах демографічної кризи. Про це редакторка відділу освіти Оксана Онищенко пише у статті для ZN.UА "Ви можете бути спокійними"? Чому Лісовий залишився на посаді міністра і чому клюють НМТ".

Уряд України затвердив порядок функціонування Національної системи дослідників. Йдеться про державну електронну платформу, яка автоматично збиратиме інформацію про наукові досягнення українських дослідників та на основі цього формуватиме їхній рейтинг. Науковці, які потраплять до топу цього рейтингу, отримають державні стипендії. Однак кандидат економічних наук Дмитро Маслов у статті "Національна система дослідників: чому новий рейтинг учених стимулюватиме не науку, а її імітацію" пише, що така модель може призвести до протилежного результату.
Він наголошує, що кількість статей, патентів чи інших формальних показників не дозволяє об'єктивно визначити, хто є найкращим науковцем. Автор статті стверджує, що новий рейтинг науковців може стимулювати не якісні дослідження, а лише гонитву за показниками: публікаціями, "подарунковим співавторством".

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Вітчизняні наукові фахові видання: тут густо, там пусто



Маслов зазначив, що на цих кількісних показниках заробляють так звані "паперові фабрики", які продають авторство в наукових статтях.
"У свіжій статті в Sсіеnсе описано масштабний онлайн-ринок академічних маніпуляцій. Дослідники зібрали понад 18 тисяч оголошень від так званих "паперових фабрик", де продають авторство підручників, патенти і навіть наукові премії", — пише науковець. 
Маслов повідомив, що у середньому тисячу доларів коштує бути першим автором у чужій статті. Науковець підкреслює, що формальні показники, які НСД хоче використовувати, щоб оцінювати роботу науковців, є вразливими для маніпуляцій.
Автор статті вказує, що ще однією проблемою є фінансування. У документах Кабінету Міністрів України зазначається, що майже 382,6 мільйона гривень щороку планують спрямувати на державні стипендії для науковців, які займатимуть лідируючі позиції в рейтингу. А на створення рейтингів виділити ще близько три мільйони гривень. 
Маслов зазначає, що ці гроші не збільшать фінансування науки з боку держави, а будуть перерозподілені з інших програм підтримки досліджень.
Науковець наголошує, що державі потрібно зосередити увагу загалом на підтримці науки, особливо на пріоритетних напрямів досліджень, а не на створенні нових рейтингів. Він додає, що потрібно також послідовно впроваджувати політику академічної доброчесності.
Раніше Маслов повідомляв, що орієнтація на кількість наукових публікацій як критерій оцінки роботи науковців і наукових установ не свідчить про реальний розвиток науки і стимулює її імітацію. Детальніше про це читайте у статті  "Науковий карго-культ: як стимулювання кількості публікацій перетворює українську науку на імітацію".

Кабінет міністрів України запускає масштабну реформу — Національну систему дослідників (НСД). Ідеться про створення єдиної державної електронної платформи, яка має автоматично збирати інформацію про досягнення українських вчених та формувати відкритий рейтинг дослідників за спеціальною методикою. Тим, хто опиниться на вершині рейтингу, держава платитиме стипендії — на це обіцяють виділяти майже 382,6 млн грн щороку.Декларована мета цього нововведення виглядає цілком шляхетно: уряд прагне виявити й підтримати сильних дослідників, які є конкурентоспроможними на світовому рівні та роблять вагомий внесок у розвиток науки.Проте диявол ховається в деталях: автоматизована система оцінювання здобутків учених побудована так, що вимірюватиме не стільки науковий внесок, скільки формальні кількісні показники — кількість паперів, балів та публікацій.Свого часу я писав про ризик перетворення української науки на імітацію та карго-культ через стимулювання формальних кількісних показників. Схоже, у Міністерстві освіти і науки сприйняли це застереження не як тривожний сигнал, а як покрокову інструкцію.У чому проблема нової методики оцінювання та рейтингування вчених? ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Вітчизняні наукові фахові видання: тут густо, там пусто

Суперечності в документах: «ціна» НСД та міжнародний досвід

Пояснювальна записка до постанови уряду щодо Національної системи дослідників запевняє, що це нововведення не потребує додаткового фінансування з державного бюджету. Насправді ж стипендії коштуватимуть майже 382,6 млн грн на рік, а створення рейтингів — іще близько 3 млн грн. Звідки ж візьмуть ці кошти? Їх перерозподілять із державних програм — «Державні премії, стипендії та гранти…» та «Підтримка пріоритетних напрямів досліджень…». Тобто додаткових витрат із бюджету справді немає, проте гроші забирають із фінансування досліджень, яке й так мізерне.Інша суперечність стосується «міжнародного досвіду». МОН заявляє, що одним із головних принципів методики формування рейтингу є «відповідність міжнародним практикам дослідницької оцінки». Але провідні міжнародні документи з реформи оцінювання радять прямо протилежне тому, що робить НСД. Зокрема Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) рекомендує не застосовувати рейтингів і «турнірних таблиць» в оцінюванні дослідницької діяльності.Пояснювальна записка обіцяє, що рейтинг забезпечить «об’єктивне визначення» результатів наукової діяльності. Проте тут виникає базова суперечність із законодавством. Згідно із Законом «Про наукову і науково-технічну діяльність», науковий результат — це «нове наукове знання». Але НСД рахує лише форми представлення наукових результатів: статті, монографії тощо. В реальності публікація може не містити жодного нового знання, якщо це плагіат чи псевдонаукові висновки. Може бути кілька статей для представлення одного результату, може бути декілька результатів в одній статті. Українські наукові журнали очима Sсорus і Wеb оf Sсіеnсе Орієнтація оцінювання на суто кількісні форми фіксації несе й системні ризики. У свіжій статті в Sсіеnсе описано масштабний онлайн-ринок академічних маніпуляцій. Дослідники зібрали понад 18 тисяч оголошень від так званих паперових фабрик, де продають авторство підручників, патенти і навіть наукові премії. Наприклад, місце першого автора в чужій статті коштує в середньому 1000 доларів. Тобто вразливими для маніпуляцій виявилися ті формальні показники, які Національна система дослідників планує використовувати для оцінювання науковців.

Чи існує «індивідуальний внесок»?

Окрему увагу варто звернути на один момент у методиці рейтингу. Кількість рейтингових балів, які НСД нараховує за науковий результат, не залежить від кількості співавторів. Тобто якщо за статтю присуджують один бал, то його нараховують кожному співавтору, незалежно від його внеску в спільний результат — навіть якщо їх 5000.Інший підхід, який часто використовують, — це ділити бали на кількість співавторів. Але як саме ділити? Порівну? Чи визначати внесок кожного автора й давати більшу частку тим, хто зробив більше?Якщо ж дати кожному повний бал (як це передбачає НСД), тоді той, хто частіше пише у співавторстві, отримує більше. І це стимулює так зване подарункове авторство, коли автори додають імена одне одного у статті без відповідного внеску.Якщо ділити бал на всіх співавторів порівну — це дестимулює співпрацю, адже що більше співавторів, то меншу частку бала отримує кожен з них. Отже, великі наукові колаборації, які є дуже важливими для науки, стають менш вигідними, ніж одноосібні роботи. Для чого витрачати сили й час на узгодження позицій, перевірку одне одного, якщо в підсумку отримаєш менше, ніж за одноосібну статтю? Тож така система оцінювання карає саме те, що для науки є надважливим, — кооперацію.Чи можна порахувати реальний внесок кожного й ділити бали відповідно? В Україні намагаються рахувати внесок за кількістю друкованих знаків. Але наука — це не текстовий конвеєр. Вирішальна ідея може вміститися в одному абзаці, тоді як десятки сторінок можуть не містити жодного справді нового результату. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Сміттєві журнали і втрачені прориви: як Україна недооцінює власну науку Чому жоден спосіб не працює? Усі три припускають, що є стандартна одиниця «стаття», яку можна різати на частки між авторами. Проте такої стандартної одиниці немає — статті непорівнювані, а внесок — це не частина тексту, яку просто вставляють в статтю. Іноді у співавторстві зроблено таку роботу, якої поодинці не зробив би ніхто, і ділення балів на кількість авторів карає саме такий найцінніший випадок.Можливо, інтуїтивно ми все-таки можемо сказати, що хтось із учених робить більший внесок. Але ми не можемо точно сказати, наскільки він більший і наскільки важливіший у довгостроковій перспективі. З іншого боку, немає причин карати нижчими балами тих, чий внесок є умовно меншим: можливо, він теж важливий, і без нього інший вчений не зміг би зробити свій наступний крок. Значущість внеску визначають не поточні зусилля чи статус автора, вона стає зрозумілою лише з часом (можуть минути десятки років). І навіть тоді немає гарантії, що справжній автор внеску отримає визнання. Більше визнання отримують відоміші вчені; а наукові відкриття майже ніколи не називають іменем справжнього першовідкривача.Наші метрики міряють не внесок, а радше позицію вченого в ієрархії: більше цитують тих, у кого вже багато цитувань; гранти дістаються тим, хто вже має гранти. Класичний приклад — Нобелівська премія з фізики 2013 року за бозон Хіггса. Її отримали двоє теоретиків (із яких лише один дав ім’я бозону і став справді широко відомим), а стаття про масу бозона Хіггса вийшла з рекордним списком із 5154 авторів. Спробуйте справедливо приписати кожному з п’яти тисяч його частку.Зрештою головна проблема формування індивідуального рейтингу науковців — не лише в тому, що його автори намагаються виміряти те, що виміряти неможливо. Найнебезпечнішим є те, яку поведінку науковців цей рейтинг заохочує.

Головна мета рейтингів — дресирування

Рейтинг не визначає, хто «кращий» учений, але формує певну модель поведінки. Це дресирування: робиш дію — отримуєш цукерку.Рейтинг НСД влаштований так, що:

кожен показник порівнюють із середнім у галузі й винагороджують дослідників, у яких показники вищі за середні (але не більш як у 1,5 раза);вигідніше зібрати якомога більшу колекцію популярних показників, аніж мати унікальні чи значно кращі за середні показники.

Що стимулює такий рейтинг? Виключно вал: кількість статей, книг, підручників, дисертацій, патентів має зростати. Навіть на читання цих публікацій просто немає часу, оскільки треба писати якомога більше власних статей. Чи збережеться українська наука? Рейтинг дестимулює глибокі, повільні, ризикові дослідження, роздуми над проблемами, уважне вивчення джерел, складні дизайни експериментів, критику чужих досліджень — усе те, що є серцем науки й без чого наука не може нормально функціонувати. Тут можна заперечити, що публікація статті чи отримання патенту вже передбачають все це. Передбачали, поки публікація не стала головним мотивом. Так виникли «паперові фабрики», «хижацькі журнали», «картелі цитувань» тощо.Методика укладання рейтингу передбачає перевірку дотримання академічної доброчесності. Проте для цього має бути: а) спроможність виявляти недоброчесну поведінку; б) готовність реагувати на неї.Вловити шахрайство дуже складно, дорого й можливо лише в окремих випадках. Куплене співавторство чи цитування, поділ роботи на кілька статей — усе це майже не залишає слідів, які можна «зловити» автоматично. Списки хижацьких видань завжди не встигають за тіньовим бізнесом: поки аналітики викривають одне сумнівне видання, підпільні «паперові фабрики» встигають наштампувати тисячі нових. Як наслідок, статті поганої якості давно сидять в усіх «квартилях» популярних рейтингів, відносна кількість відкликаних статей постійно зростає, надійних детекторів ШІ взагалі не існує.Але навіть якби можна було достовірно виловити більшість порушень — немає підстав очікувати, що будуть якісь наслідки для порушників. Показником цього є свіжий рейтинг від міжнародної платформи SСІmаgо, яка оцінила Іntеgrіty Rіsk Іndісаtоrs (індикатори ризику маніпуляцій метриками) через аналіз аномалій у публікаційній діяльності. Найвищий ризик отримали 15 українських університетів, серед яких Дніпровська політехніка, Київський національний економічний університет, Міжрегіональна академія управління персоналом, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Сумський державний університет та інші. Ще більше університетів отримали середній ризик. Реакції МОН на цей рейтинг не спостерігалося. Хоча раніше, коли ці самі університети потрапляли до традиційних «позитивних» рейтингів SСІmаgо, міністерство охоче повідомляло про це.Те, що багато українських університетів опинилися в рейтингу індикаторів ризику, є наслідком політики стимулювання кількісних показників. Але МОН уперто ігнорує ці індикатори провалу й посилює тиск, тепер через Національну систему дослідників.Боротьба з плагіатом так само залишається на плечах окремих ентузіастів, але виявлений плагіат у депутатів, міністрів, заступників міністрів чи ректорів університетів не змусив іще нікого подати у відставку. Які є підстави вважати, що з рейтингом НСД буде інакше?Логічним здається питання: чи можна якось виправити рейтинг НСД, щоб він мотивував науковців робити те, що справді важливо? Пояснювальна записка до постанови уряду про НСД обіцяє, що ця новація «підвищить мотивацію» до наукової діяльності. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Науковий «Рамштайн» для України: як міжнародна коаліція допомагає відновлювати науку Українські науковці мають потужну внутрішню мотивацію до науки. Наше пілотне опитування 200 науковців, проведене в березні–квітні цього року в межах дослідження «Оцінювання організаційно-економічного забезпечення якості наукової діяльності» (вибірка невелика, але показова) виявило, що 84,9% респондентів продовжували б дослідження й публікації, навіть якби ніхто цього не вимагав. А головними цілями респонденти назвали «створити щось корисне для покращення життя людей» (58,4%) і «розширити знання людства про світ» (41,1%). Максимізацію метрик як головну ціль обрали лише 4,6%. А додаткова зовнішня винагорода за те, що людина робить із внутрішнього інтересу, цей інтерес радше гасить, аніж посилює. Причому НСД робить навіть гірше, ніж просто підміняє внутрішню мотивацію зовнішньою: вона цю мотивацію спотворює — винагороджуючи не саму науку, а кількість її формальних слідів, перенаправляє запал ученого зі «зробити відкриття» на «набрати показники».

Чому рейтинг не вирішить проблем української науки

Національна система дослідників обіцяє об’єктивно виміряти результативність науковців, виявити найкращих, повернути в науку престиж і людей. Жодної з цих обіцянок вона виконати не може — а радше дасть зворотний ефект. І це за рахунок фінансування досліджень. Держава не повинна підтримувати «найрезультативніших». Вона має підтримувати розвиток науки загалом і особливо — пріоритетних напрямів.Не існує об’єктивного способу відділити справді найкращих дослідників від імітаторів. Але можна не стимулювати й не винагороджувати імітацію науки. Для цього потрібні не нові рейтинги, а послідовна політика академічної доброчесності — від боротьби з фальшивими публікаціями й купленим авторством до відмови призначати на керівні посади людей із доведеними порушеннями академічної доброчесності.

Багато родин уперше серйозно замислюються про майбутню професію дитини лише в 10–11 класі, коли наближаються НМТ та вступна кампанія. Однак такий підхід може бути запізнілим. Говорити про майбутній фах і допомагати дитині пізнавати власні здібності варто значно раніше, переконана психологиня та фахівчиня з профорієнтації Дарія Шевченко.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





В УЦОЯО пояснили, чому математика має залишатися обов'язковою для НМТ



“Якщо говорити про класичні методики профорієнтації, то їх зазвичай рекомендують застосовувати у дев’ятому-десятому класі. Але сучасні методики дають змогу проводити діагностику приблизно з десяти років”, — каже Шевченко.
Психологиня підкреслює, що профорієнтація — це не просто тест. Вона має складатися з двох етапів: спочатку — визначити професійні схильності дитини, потім — з’ясувати, як вона почуватиметься в обраній професії. Для цього враховують багато різних показників: темперамент, тип мислення, рівень емпатії, гнучкість нервової системи, комунікабельність, уміння швидко обробляти інформацію та інші індивідуальні особливості.
На думку Шевченко, ранній старт дає можливість дитині свідомо обирати факультативи, гуртки та секції, пробувати себе в різних сферах і на практиці перевіряти, що їй справді відгукується. 
Актуальність такого підходу підтверджують і результати масштабного міжнародного дослідження Тhе Stаtе оf Glоbаl Тееnаgе Саrееr Рrераrаtіоn (2025), ініційованого ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку). Воно охопило понад 690 тисяч 15-річних підлітків із 81 країни. Дослідники дійшли висновку, що підлітки, які у 15 років мають чіткіші кар'єрні плани, в дорослому житті частіше мають кращі показники зайнятості, доходів і задоволеності роботою. Водночас лише 39% опитаних підлітків чітко уявляють своє професійне майбутнє.
Психологиня також застерігає батьків від поширеної помилки: намагатися обрати професію за дитину або орієнтуватися лише на престиж спеціальності. На її думку, значно важливіше допомогти дитині зрозуміти власні здібності й інтереси, адже саме це підвищує шанси на успішну кар'єру.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





"Ми в бурхливому океані": очільниця УЦОЯО Вакуленко закликала не підривати довіру до НМТ



Про те, як зрозуміти, до чого дитина має здібності, та яких помилок найчастіше припускаються батьки під час вибору майбутньої професії, читайте в повному інтерв'ю Дарії Шевченко для ZN.UА.

Вступна кампанія фактично стартувала — нинішні випускники вже приблизно визначилися з майбутнім і незабаром подаватимуть заяви до вишів. А як щодо тих, хто ще має час у запасі, — коли їм варто всерйоз замислитися над вибором майбутнього фаху?
Якщо серйозна розмова про майбутню професію починається тоді, коли до вступу залишився рік або кілька місяців, — найімовірніше, вже запізно. Бо профорієнтація — це не про те, який факультет обрати. Це про значно складніші питання: ким я хочу стати, що мені цікаво, в чому я можу бути справді успішним? І відповідь на них не народжується між підготовкою до НМТ і поданням заяв до університету.
Масштабне міжнародне дослідження Тhе Stаtе оf Glоbаl Тееnаgе Саrееr Рrераrаtіоn (2025), ініційоване Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), що охопило понад 690 тисяч 15-річних підлітків із 81 країни, свідчить: учні, які у 15 років будують чіткі кар’єрні плани, в дорослому житті мають значно кращі результати в зайнятості, доходах і задоволенні від роботи. Звісно, кар’єрний план у 15 років не означає, що людина вже раз і назавжди обрала професію. Він радше працює як компас: маршрут може змінюватись, але компас допомагає не блукати навмання.
Водночас дослідження показало, що лише 39% опитаних підлітків чітко розуміють своє майбутнє. І майже половина вважає, що школа недостатньо підготувала їх до дорослого життя.
То коли ж насправді потрібно починати говорити з дитиною про майбутню професію?
Розповідає Дарія Шевченко — фахівчиня з профорієнтації, психологиня, засновниця «Школи успіху Дарії Шевченко». Вона впевнена: починати треба задовго до випуску зі школи й ніколи не пізно змінити свій вибір кар’єрного шляху. Саме тому Дарія працює як із дітьми, так і з дорослими.

— Даріє, у якому віці вже можна зрозуміти, до чого дитина має здібності та схильності? До 15 років — це не зарано?
— Це дуже індивідуально. Є діти, в яких здібності проявляються рано й настільки яскраво, що їх важко не помітити. А є ті, кому потрібно більше часу. Якщо говорити про класичні методики профорієнтації, то їх зазвичай рекомендують застосовувати у дев’ятому-десятому класі. Але сучасні методики, зокрема й розроблена мною, дають змогу проводити діагностику приблизно з десяти років.
Здавалося б, навіщо поспішати, якщо можна почекати до 15 років? Але ранній старт дає можливість дитині свідомо обирати факультативи, гуртки та секції, пробувати себе в різних сферах і на практиці перевіряти, що їй справді відгукується.
Моя методика складається з двох частин. Спочатку — визначити професійні схильності дитини: у яких сферах вона має найбільший потенціал. Другий етап — з’ясувати, як дитина почуватиметься в обраній професії. Для цього враховують багато різних показників: темперамент, тип мислення, рівень емпатії, гнучкість нервової системи, комунікабельність, уміння швидко обробляти інформацію та інші індивідуальні особливості. Саме це допомагає зрозуміти не лише яка професія підходить, а й який напрям у межах цієї професії буде найкращим.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Не знаю, ким хочу бути»: як батькам підтримати підлітка у виборі майбутньої професії



Наведу приклад. Припустімо, діагностика показує, що дитина має всі передумови, аби стати успішним лікарем. Здавалося б, питання вирішено. Але другий етап діагностики може суттєво змінити рекомендації. Наприклад, я бачу, що в дитини дуже високий рівень емпатії — вона надто глибоко переживає чужий біль і пропускає його через себе. У такому разі я не рекомендуватиму, скажімо, сімейну медицину. Адже сімейний лікар щодня працює не лише з хворобами, а й із проблемами цілих родин. Людину, яка дуже гостро переживає чужі емоції, це може швидко привести до емоційного, а згодом і професійного вигорання. Як наслідок, вона може вирішити, що медицина — не її покликання. Хоча насправді проблема не в професії, а в неправильно обраному напрямі. Саме так було з однією моєю клієнткою. Після діагностики я порадила їй звернути увагу на стоматологію або фармацевтику. Вона обрала стоматологію. Сьогодні це успішна стоматологиня, яка із задоволенням працює за фахом.
— Коли моя донька проходила у вас профорієнтацію, у своїх рекомендаціях ви поділили всі професії за кольорами світлофора. Що означають ці кольори?
— Це справді зроблено для того, щоб і дитині, і батькам було легше зорієнтуватися. Зелений — професії, які найбільше відповідають здібностям, інтересам і внутрішній мотивації дитини. Жовтий — теж підходять, але потребуватимуть більше зусиль і навряд чи приноситимуть таке саме задоволення від роботи. Червоний — професії, які найменше відповідають природним схильностям людини. На них я рекомендую просто не витрачати час.
Загалом я намагаюся радити не лише конкретні професії, а й напрями, у яких людина зможе розвиватися далі. Ринок праці дуже швидко змінюється: одні професії зникають, інші з’являються, дедалі більше спеціальностей виникає на перетині різних сфер. Наприклад, фахівці зі штучного інтелекту сьогодні потрібні й у медицині, й в освіті, й у юриспруденції. Тому найважливіше — не «вгадати» професію на все життя, а знайти напрям, у якому людина зможе гнучко розвиватися.
— Пам’ятаю, як у моєї доньки в «червоному» списку опинилися всі наші сімейні мрії. І юриспруденція теж. Вона навчалася в історичному класі й уже планувала вступати на юридичний факультет. Так, каюся... Наш дідусь — свого часу успішний юрист — був упевнений, що вона теж має всі задатки, щоб досягти успіху в цій сфері. А потім ми відкрили «червоний» список від вас... Посміялися. І зрозуміли: все, більше про це не говоримо. Коли я побачила, як у доньки загорілися очі від професій із «зеленого» списку, сумнівів уже не було. Зараз вона працює у творчій сфері, яку ви їй тоді рекомендували, — пише тексти. І вона справді щаслива.
— Так буває дуже часто. І знаєте, це нормально. Іноді профорієнтація допомагає не лише дитині знайти свій шлях, а й батькам. Вона дає зрозуміти, що майбутнє дитини не завжди має збігатися з нашими очікуваннями.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Вибір професії: роботодавці та освітяни створили безплатні курси з профорієнтації для молоді



Усі ми хочемо для своїх дітей найкращого. Але дитина — не наша копія. Вона має власні інтереси, здібності й характер. Наше завдання — допомогти їй знайти свій шлях, а не пройти той, який ми колись придумали для неї або не змогли пройти самі.
Ще одна поширена помилка — орієнтуватися лише на популярні професії. Але популярність на ринку праці швидко змінюється. Значно важливіше зрозуміти, що справді підходить саме цій дитині.
Також є стереотип, що професійна освіта менш престижна, ніж університетська. Насправді це давно не так. Розвиток технологій змінює всі професії. Сфера сантехніки наприклад, вже включає розумні технології, сенсорні крани, ІоТ-рішення й автоматизовані системи. До того ж хороший майстер у прикладній сфері — наприклад, флорист, будівельник чи майстер манікюру — затребуваний на ринку і може заробляти значно більше й отримувати більше задоволення від роботи, ніж людина, яка свого часу обрала «престижну» професію, але так і не полюбила її. І так, маю успішні кейси, коли діти, які проходили в мене профорієнтацію, обрали професійну освіту.
— Що б ви порадили батькам, які хочуть допомогти дитині обрати професію? Що вони можуть зробити самі? В Інтернеті також багато профорієнтаційних тестів. Якісь тести дають і в школі.
— Що б я порадила батькам? Дайте дитині можливість познайомитися з якомога більшою кількістю професій — нехай під час канікул побуває на роботі у мами, тата, бабусі, дідуся, побачить на власні очі, чим люди займаються.
Слухайте дитину: якщо її зацікавила якась професія, а у вашому оточенні є людина, яка нею займається, попросіть її поспілкуватися з дитиною. Пробуйте різне — гуртки, секції, майстер-класи. Якщо за місяць дитина скаже: «Це не моє» — не страшно, це теж результат: так ми відсіємо те, що не підходить.
Використовуйте сучасні можливості — Інтернет, СhаtGРТ: запитуйте разом із дитиною, чим займається той чи інший фахівець, що він має знати. І спостерігайте — питайте: «Що тобі цікаво?», «Що сподобалося?», «Чому?» — нехай дитина вчиться проговорювати свої думки.
Ну й, звісно, найефективніший варіант — звернутися до фахівця. Не треба винаходити велосипед, коли він уже давно винайдений. Профорієнтація триває день-два, зате може заощадити роки, які могли б бути витрачені на помилково обрану професію.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Профорієнтаційні хаби в Україні: як школярі «примірятимуть» майбутні професії



— Оскільки ринок праці швидко змінюється, чи звертаються до вас дорослі люди, які хочуть змінити професію?
— Так, приходять. Найстаршій людині, яка зверталася до мене, було 54 роки.
Тут важливі не час і не навчання, а сміливість наважитися. Тому що ніколи не пізно. Тим паче, якщо з певних причин ми обрали не ту професію чи наші смаки змінилися. Або ми відчуваємо, що є потенціал, але точно не знаємо, чого хочемо, й не впевнені, чи варто рухатися в тому чи іншому напрямку.
Нещодавно я працювала з жінкою, їй 43 роки, вона бухгалтерка. Має дорослого сина, тому є більше часу на самореалізацію. Прийшла із запитом: відчуває, що може більше, хоче більше, але на своїй роботі вже досягнула максимуму. Думає, чи змінювати напрям.
Але коли ми з нею детально попрацювали, я побачила, що змінювати сам напрям їй зовсім не потрібно! Бухгалтерія — це справді її покликання, вона там плаває як риба у воді, має колосальні здібності. Я порадила їй змінити не професію, а саме місце й формат роботи. Пояснила, чого саме їй бракує для самореалізації. В її випадку потрібно було перейти на роботу на себе, відкрити власну справу, адже діагностика показала здібності до бізнесу. Клієнтка була неймовірно вдячна за консультацію, оскільки отримала підтвердження того, що правильно розуміє себе, і їй не довелося ламати життя та починати з нуля в іншій сфері. І це теж частина роботи фахівця з профорієнтації — показати людині те, що вона сама про себе не бачить.
— Що таке ідеальна професія? Як зрозуміти, що людина влучила в яблучко?
— Це коли в людини горять очі. Коли зранку вона прокидається не з думкою: «Боже, знову понеділок», а з відчуттям, що їй хочеться йти на роботу. У неї є плани, ідеї. Вона не «відбуває строк» на робочому місці й не рахує години до кінця робочого дня. Робота для неї — не каторга.
Коли людина займається тим, що їй справді подобається, у неї з’являється сильна внутрішня мотивація розвиватися. Вона стає сильним фахівцем, дає набагато кращий результат і запалює інших. І сама від цього щаслива.
Я іноді думаю: якби кожна людина знала свої природні можливості й обирала професію, яка їй справді пасує, ми б жили в ідеальному світі.
Той самий компас, про який ми говорили спочатку, — це не про те, щоб раз і назавжди правильно обрати маршрут. Це про те, щоб не боятися дивитися на нього знову, коли життя підказує, що час скоригувати курс.