Дзеркало Тижня

Вересень 2026 року змусив усіх нас по-новому думати про безпеку дітей у школах. Війна вже не просто десь поруч із закладом освіти — російські дрони безпосередньо влучають у школи. У Києві від початку війни постраждав кожен третій навчальний заклад. Напевно, вся країна бачила кадри влучання російського «шахеда» у школу №12 Солом’янського району Києва просто посеред навчального дня. На щастя, діти та працівники встигли перейти до укриття.На тлі цієї реальності особливо гостро звучить стара дискусія про заборону мобільних телефонів у школах, яку зараз знову порушують експерти та батьки. А в парламенті готують відповідний законопроєкт. Питання вічне: обмежувати мобілки, забороняти повністю чи взагалі не чіпати? Головний аргумент: телефон відволікає від навчання. Але де проходить межа між дисципліною і безпекою дитини?Мікронавчання: модний тренд чи справді ефективні короткі уроки зі смартфона?

Аргументи за і проти

Сама ідея заборони гаджетів у школі далеко не нова. Аргументи на її користь — ті самі: смартфони відволікають, знижують концентрацію, провокують списування і заважають дітям спілкуватися. До цього сьогодні додаються кібербулінг, неконтрольоване використання дітьми соцмереж та ігор. А ще — фото- й відеозйомка під час уроків, коли діти або вчителі можуть потрапити в кадр без згоди, а записи — опинитися в соцмережах та стати підставою для цькування. Такі випадки, на жаль, траплялися.Але також є дуже вагомі аргументи проти заборони мобілок у школі. Смартфон — це не лише розваги, він може слугувати навчальним інструментом: для пошуку інформації, доступу до освітніх платформ і застосунків, перекладачем, калькулятором. Зважаючи на те, що наші школи не забезпечені комп’ютерами чи планшетами для кожного учня, особистий гаджет може фактично компенсувати цю нестачу й дати дитині доступ до цифрових навчальних ресурсів.Для окремих дітей телефон необхідний і за медичними показаннями — наприклад для використання застосунків, пов’язаних із контролем стану здоров’я чи медичними пристроями. А інколи — для зв’язку з мамою.Очне навчання під час обстрілів: з якими викликами стикаються школи КиєваТа найбільше зв’язок з батьками важливий з безпекових міркувань. Під час тривог і обстрілів для дитини це можливість бути на зв’язку, повідомити про своє місцеперебування в критичній ситуації та врешті-решт отримати підтримку. Погодьтеся, якщо навколо пожежа чи завали, навряд чи хтось із працівників школи чи самих дітей зможе оперативно відшукати ту коробочку, де лежать усі зібрані гаджети. І саме цей безпековий контекст відрізняє українську дискусію про гаджети у школі від дискусій у країнах, які все ж таки їх забороняють.

Заборони в Україні

Ідея таких заборон в Україні не нова, це радше ходіння по колу: МОН спочатку видало наказ про заборону телефонів (2007), а через сім років його скасувало (2014). Як зазначено в міністерському наказі, гаджети знову дозволили «з метою поширення використання інформаційно-комунікаційних технологій під час навчально-виховного процесу».Однак у регіонах таки намагалися запроваджувати м’які, тобто не категоричні заборони на смартфони у школі: десь — неофіційно, десь — у вигляді офіційних рекомендацій для шкіл «обмежити» гаджети. Наприклад, у Львові такі рекомендації діють з вересня 2023 року. Спочатку начальник управління освіти Львівської міськради Андрій Закалюк заявляв, що з 1 вересня 2023 року Львів ініціює обмеження використання мобільних телефонів у школах. Але вже після обговорення позицію уточнили: кожна школа мала самостійно визначити правила користування телефонами.Окреме питання — як саме обмеження працюють на практиці. Не користуватися телефоном під час уроку і здати його в «коробочку» на зберігання — не одне й те саме. Наприклад, у нових рекомендаціях Львівської ОВА щодо гаджетів у школах смартфони не заборонені. Але під час уроку телефон слід перевести в беззвучний режим і залишити в рюкзаку чи сумці, а дістати його можна лише з дозволу вчителя для навчальних цілей. Також заборонено робити відео- та аудіофіксацію уроку.І хоча в рекомендаціях немає вимоги здавати телефони працівнику школи на зберігання, батьки зауважують, що саме так і відбувається: коробочка стоїть на столі у вчителя, і всі учні примусово мають скласти в неї мобільні телефони. Але хто відповідає за збереження телефону, якщо його пошкодили або загубили? Чи має школа право вилучати річ, яка є власністю дитини чи її родини? І як учень отримає доступ до телефону в разі нагальної потреби?На це звертає увагу й Служба освітнього омбудсмена: в Україні немає законодавчої заборони учням мати мобільні телефони в закладі освіти, а практика «коробочок» створює питання відповідальності за їхнє збереження.Прямо під час занять: росіяни вдарили «шахедом» по університету в центрі КиєваНе всі вчителі підтримують обмеження використання телефонів. У дискусії в соцмережах на сторінці нашої ГО «Батьки SОS» є коментар учителя пана Сергія, який назвав рекомендації з обмеження мобілок у школі «сумнівними» і зауважив, що, навпаки, заохочує своїх учнів до використання сучасних технологій. Але це потребує значно більшої відповідальності учнів і батьків. На його думку, самих заборон і рекомендацій недостатньо — важливо формувати навички ефективного використання технологій сучасної комунікації.Як компроміс між безпекою та дисципліною, деякі батьки й освітяни пропонують альтернативу: замінити смартфони на прості кнопкові телефони. Мовляв, так дитина завжди буде на зв’язку з рідними, але не відволікатиметься на ТіkТоk чи сповіщення з соцмереж. Утім, на кнопкових пристроях діти так само чудово знаходять спосіб обмінюватися повідомленнями та грати в примітивні ігри просто під час уроків.

Новий законопроєкт про телефони

Поки на місцях пишуть правила для «коробочок», у Верховній Раді намагаються зробити обмеження телефонів законодавчою нормою. Законопроєкт депутата від «Слуги народу» Георгія Мазурашу пропонує внести зміни до закону «Про освіту» і зобов’язати учнів не використовувати під час уроків телефони, планшети та смартгодинники, крім випадків, коли вони потрібні для освітніх або медичних потреб. Судячи з пояснювальної записки, мета цієї законодавчої ініціативи — «оптимізація освітнього процесу та підвищення рівня поваги до викладачів».Уряд, як і Головне науково-експертне управління ВР, загалом підтримав ідею. Але до законопроєкту надійшли зауваження від МОН, Мінцифри, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, НАПНУ та освітнього омбудсмена.«Цифровізація освіти: інтерактивні підручники, захист НМТ, більше гаджетів і технологій у школах»Якщо узагальнити критику, відображену у висновках профільного парламентського комітету щодо документа, вона стосується трьох головних напрямків:

прав людини: наскільки держава взагалі може законодавчо обмежувати використання особистих пристроїв і чи не створює це ризиків для прав учнів;автономії шкіл: МОН наголошує, що заклади освіти вже мають право самостійно встановлювати правила користування гаджетами, а жорстке регулювання на рівні закону може звузити їхню автономію та академічну свободу педагогів.практичної реалізації і безпеки: хто вирішуватиме, коли телефон потрібен з освітніх чи медичних причин, чи можна його вилучати, хто відповідатиме за збереження і як дитина отримає до нього доступ у разі небезпеки. Освітянські профспілки зауважили, що зберігання телефонів під час уроків стане додатковим навантаженням на вчителів та може спровокувати різні конфліктні ситуації.

Мінцифри окремо наголосило, що жорсткі обмеження можуть шкодити розвитку цифрових компетентностей учнів і не враховують потреб дітей з інвалідністю та особливими освітніми потребами. МОН акцентувало, що у законодавстві України не визначено поняття «урок» (а використання гаджетів заборонено саме на уроках).Тож профільний комітет рекомендував повернути законопроєкт автору на доопрацювання. Попри це, у вересні документ включили до порядку денного Верховної Ради, але рішення щодо нього немає. Тим часом у комітеті з питань освіти напрацьовують новий, ширший законопроєкт про гаджети, який, за словами депутатки Наталії Піпи, дозволить школам самим визначати правила у своїх статутах.

Чи працюють заборони

А що показує досвід інших країн, де телефони справді заборонили, а не лише обмежили? Один із найповніших на сьогодні оглядів досліджень на цю тему — Еvіdеnсе fоr аnd аgаіnst bаnnіng mоbіlе рhоnеs іn sсhооls («Докази за і проти заборони мобільних телефонів у школах») — опублікувала у 2024 році група австралійських дослідників. Автори проаналізували понад 1300 публікацій і відібрали 22 дослідження з 12 країн, у яких вивчали, як обмеження мобільних телефонів у школах впливають на навчання, добробут дітей і кібербулінг. Результати виявилися неоднозначними.ШІ в українських школах: понад 80% учнів уже використовують СhаtGРТГоловний висновок: немає достатньо надійних доказів, що заборона мобільних телефонів впливає на результати навчання. Частина досліджень показала позитивний ефект заборон, але інші не виявили зв’язку між обмеженням телефонів і навчальними результатами.Не дає проста заборона й гарантованого рішення проблеми кібербулінгу. В одному з досліджень, включених до огляду, у школах з обмеженнями на мобільні телефони частіше фіксували випадки онлайн-цькування та інших форм агресії щодо дітей в інтернеті. Це не доводить, що заборона спричиняє кібербулінг, але показує, що аргумент «заборони автоматично вирішують проблему булінгу» також некоректний.Варто пам'ятати одну річ: діти відволікалися на уроках задовго до появи смартфонів. Був «морський бій», були анкети, які нишком передавали по рядах, записки, якими обмінювалися, тетріс і «Ну, постривай!», які ховали за книжкою й вдавали, що уважно слухають учителя. Гаджети, безумовно, зробили цю конкуренцію за дитячу увагу значно жорсткішою.Але сама заборона не робить урок цікавим і не додає мотивації вчитися. Є вчителі, які викладають навчальний контент у ТіkТоk і збирають мільйонні перегляди, їхні учні із задоволенням виконують творчі завдання, зокрема й з використанням смартфонів. А є ті, у кого на уроці муха не пролетить, хто тримає залізну дисципліну, але діти від цього не мають вищих результатів навчання.Тому дискусія про телефони насправді ширша, ніж питання, де має лежати гаджет — у рюкзаку чи в «коробочці». Вона ще й про те, якою ми бачимо сучасну школу: школою заборон чи школою, яка вчить дитину керувати своєю увагою, відповідально користуватися технологіями й розуміти межі.

Через російські удари по енергетиці України та загрозу блекаутів українські заклади вищої освіти повинні мати два плани навчального календаря. Йдеться про звичайний та кризовий варіанти. Останній має передбачати перенесення, в разі необхідності, частини занять із зимових місяців на травень — серпень. Університети також можуть впроваджувати додаткові літні семестри, розповів проректор Українського католицького університету та член Управлінської групи Альянсу українських університетів Дмитро Шеренговський у статті "Скасувати канікули чи вчити швидше? Як мають змінитися українські університети під час війни".
За його словами, нині університети мають вирішувати два завдання: надолужувати освітні втрати, які виникли ще до повномасштабного російського вторгнення в Україну, та прискорити темп перетворення освіти на продуктивний людський капітал. Особливо це стосується підготовки фахівців для  критично важливих спеціальностей.
Не лише дисертація: навіщо Україні змінювати аспірантуру
Автор статті наводить приклад роботи університетів Сполучених Штатів Америки в період Другої світової війни. Студенти у цій країні навчалися цілий рік, а літні канікули скорочували. Шеренговський зазначив, що українським університетам для того, щоб перейти на навчання влітку, не потрібно чекати дозволу від Міністерства освіти та науки. Законодавством передбачено, що студенти мають право на не менше як вісім тижнів канікул на рік, однак це не вимагає обов'язкових канікул саме в літній період. 
Науковець додає, що питання не в дозволі міністерства, а у здатності ЗВО перепроєктувати свій освітній процес. Шеренговський наголошує, що навчання влітку є важливим і для соціалізації молоді. 
ІТ-освіта в еру штучного інтелекту: як університетам устигати за викликами ринку
"Найперше — це соціалізація в літніх школах і таборах, коли вимушені гібридні формати навчання чи заняття онлайн значно посилюють соціальну дезінтеграцію молоді. Мені доводилося бачити у літніх кемпах студентів із прифронтових територій, які навчалися в одній групі в університеті, але фізично побачилися вперше за кілька років у Львові", — пояснив експерт. 
У серпні редакторка відділу освіти та науки ZN.UА Оксана Онищенко у статті "Очно чи онлайн: як навчати дітей у школах в умовах атак балістики?" писала про стан укриттів та навчання дітей під загрозою російських ударів. Через масовані удари РФ студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 29 вересня навчаються дистанційно. 

П'ятий рік повномасштабної війни, протистояння з Росією стає дедалі жорсткішим. Як за таких умов мають працювати українські університети? Одне очевидно: так, як до війни, уже неможливо.Перший проректор УКУ Ярослав Притула нещодавно запропонував подивитися на це питання через категорію швидкості: наскільки швидко університети дають країні підготовлених фахівців. Він наводить приклад університетів США, які під час Другої світової війни переходили на цілорічне навчання — додавали літні семестри, скорочували канікули.А що в Україні — чи може наша вища освіта й далі жити за академічним календарем, сформованим для довоєнного часу?Питання надзвичайно влучне, якщо врахувати, що ми маємо одночасно вирішувати два майже протилежні завдання. Перше — надолужувати освітні втрати, які почалися ще до повномасштабної війни: за даними РІSА-2025, українські підлітки відстають від своїх однолітків із країн ОЕСР на 1,5–2 роки навчання. Тобто щоб досягти середніх показників РІSА-2025, українським учням потрібно кілька додаткових років навчання. Внутрішній розрив ще більший — відмінність між результатами учнів з українського міста і села становить три роки навчання. Звісно, ці цифри треба трактувати обережно, бо дослідження РІSА-2025 охопило лише частину територій, але масштаб проблеми вони добре показують.Полковник США з найкращого техуніверситету світу вчитиме українських студентів робити зброю для гарячих потреб ЗСУДруге завдання — нам потрібно у прискореному темпі перетворювати освіту на продуктивний людський капітал, так необхідний країні для того, щоб вистояти. Дефіцит кадрів є одним із ключових обмежень української економіки — через мобілізацію, зовнішню й внутрішню міграцію та зростання попиту на кадри у критичних секторах. Тому нам доведеться вигравати продуктивністю, технологіями і якістю людського капіталу — будувати економіку талантів, у якій відносно невелика кількість людей створює непропорційно високу економічну, технологічну й оборонну спроможність. Саме в цьому аспекті я пропоную розуміти та формувати освітню політику як частину довгострокової стратегії протидії РФ.

Коли університет стає частиною воєнної машини

Книга Вірґуса Рея Кардозьє «Коледжі та університети у Другій світовій війні», на яку покликається Ярослав, описує масштабну перебудову вищої освіти США. Але трансформація торкнулася не лише канікул.Університети фактично перетворилися на технологічний та кадровий тил армії США. Вони змінювали програми під потреби війни, приймали на навчання військові навчальні підрозділи, працювали на оборонні дослідження, втрачали студентів через мобілізацію і ставали частиною державної мобілізаційної системи.Як пояснює інший дослідник Роджер Ґайґер у книзі «Американська вища освіта після Другої світової війни», після Перл-Гарбора та зниження призовного віку до 18 років у листопаді 1942-го уряд побачив проблему: якщо забрати з університетів усіх придатних до служби 18–20-річних, невдовзі армія та воєнна економіка залишаться без інженерів, медиків, кваліфікованих офіцерів і технічних спеціалістів. Постав вибір: або знижувати освітні вимоги до майбутніх фахівців і випустити прискореними темпами на ринок праці та в армію недостатньо кваліфіковані кадри, або дати перспективним кандидатам можливість отримати університетську освіту, одночасно утримуючи їх в армійській екосистемі (мобілізувати, але надати відстрочку, щоб опанувати потрібні державі спеціальності).Реформа науки в університетах: від виживання — до співтворення майбутньогоОбрали друге. Замість того щоб «полегшувати» програми навчання, США зберегли високі стандарти підготовки, але створили спеціальні програми на базі університетів. Так виникла програма V-12, яка з липня 1943 року запрацювала у 131 американському університеті та коледжі. До завершення у 1946 році вона дала Військово-морським силам США близько 60 тисяч кваліфікованих офіцерів.Університети перестали бути просто осередком мобілізаційного ресурсу — вони самі стали його виробниками. Для одного студента це могло означати швидше закінчення бакалаврату. Для іншого — навпаки, отримання відстрочки і продовження навчання медицини чи інженерії. Для третього — мобілізацію і розподіл на фронт.Спеціалізована програма підготовки для армії (англ. — Аrmy Sресіаlіzеd Тrаіnіng Рrоgrаm) добре ілюструє цей підхід. На початку 1944 року там навчалося близько 140 тисяч військовослужбовців. Коли перед висадкою в Європі командуванню знадобилося більше людей, програму радикально скоротили до 30 тисяч. Однак залишили насамперед медиків, ветеринарів, інженерів, перекладачів тощо — інакше кажучи, тих фахівців, повноцінна підготовка котрих була важливішою, ніж їх дострокова мобілізація. Тобто уряд зважував співвідношення між негайною потребою у військовослужбовцях і майбутньою цінністю спеціалістів у випадку тривалої тотальної війни.Однак американські університети були не лише кузнею кадрів, а й частиною американської оборонно-технологічної системи. Гарвард у 1942 році називали «арсеналом Конанта» за ім’ям тодішнього президента університету Джеймса Конанта. Його науковці працювали над засобами радіоелектронної боротьби та протидії радарам, технологіями нічного бачення, розвідкою, вибуховими речовинами, медичними технологіями та препаратами, криптоаналізом, а також долучилися до досліджень, пов’язаних із Мангеттенським проєктом і створенням атомної зброї. До речі, вже до 1945 року доходи Гарварду від державних контрактів досягли 33,5 млн дол. — третього показника серед американських університетів.Без власних технологій не вистояти. Як українська наука працює для фронту — і змінюється сама

Яким має бути український університет воєнного часу?

Український університет має стати інституцією, яка безпосередньо працює на технологічну стійкість країни. Певні елементи такої моделі вже з’явилися. Оборонний кластер Вrаvе1 разом із МОН запустив напрям Вrаvе Studеnts, де студентські команди працюють над реальними інженерними завданнями для безпілотних і роботизованих систем.У 2026 році відбувся Unіvеrsіty Dеfеnsе Тесh Fоrum, де університетські команди презентували власні розробки, а МОН окреслило ширшу рамку — університетські центри передового досвіду, стартап-школи, інкубатори, акселератори, наукові парки і глибшу співпрацю з Вrаvе1. Однак залишається відкритим питання: стануть ці практики новою моделлю університету чи залишаться набором успішних ініціатив?Американський досвід показує, що справжня зміна ролі університету відбувається тоді, коли він системно вбудований у цикл «дослідження — прототип — випробування — виробництво — підготовка кваліфікованих кадрів».

Проблема не в канікулах

Українські університети: як привабити й утримати таланти?Варто обережніше ставитися до думки, що вузьке місце української освіти — довгі канікули. Є дослідження, які показують, що просте переформатування календаря не створює освітнього дива. Наприклад, у Каліфорнії на початку 2000-х діяла найбільша у США система цілорічного шкільного навчання (multі-trасk yеаr-rоund). Навчальний рік розподіляли на кілька циклів із короткими перервами замість одного довгого літа. Дослідження економістки Дженніфер Ґрейвс на основі даних понад 800 тисяч учнів не виявило жодних переваг такої моделі саме для освітніх цілей. Інший приклад — Нідерланди, де літні канікули тривають лише 6 тижнів, а решту часу займають літні школи. Аналіз показав, що позитивний ефект від таких інтенсивів є, але він досить помірний.Проте сьогодні для України «заповнене літо» є вкрай важливим з причин, не зовсім пов'язаних з освітою. Найперше — це соціалізація в літніх школах і таборах, коли вимушені гібридні формати навчання чи заняття онлайн значно посилюють соціальну дезінтеграцію молоді. Мені доводилося бачити у літніх кемпах студентів із прифронтових територій, які навчалися в одній групі в університеті, але фізично побачилися вперше за кілька років у Львові.Друга причина використання «заповненого літа» — стійкість. Для України воно може бути резервом на випадок складної зими. Росія намагається перетворити холод на зброю, завдаючи ударів по енергетиці, а місцеві адміністрації вже говорять про можливі обмеження навчання взимку. Тому університетам варто мати два календарі — звичайний і кризовий, який дасть змогу за потреби перенести частину навчального навантаження (проєкти, практичні, лабораторні роботи, інтенсивні курси) із зимових місяців на травень–серпень. Чинне законодавство залишає для цього чималий простір — студент має право на не менш як 8 календарних тижнів канікул на навчальний рік, але це не означає обов'язкових трьох місяців літа. Тож питання не в дозволі МОН, а в спроможності університетів перепроєктувати власний освітній процес.Українські студенти за кордоном: втрачене покоління чи ресурс відновлення країни?Ще один важливий висновок — не варто будувати одну модель для всіх. Для окремих програм можна впроваджувати прискорення навчального процесу: інтенсивні модулі, літні семестри, швидше визнавати результати навчання, отримані на роботі чи в проєктах, раніше інтегрувати студентів у бізнес і державні програми. Але для мілтеху, складної інженерії, енергетики, медицини, реабілітації, ШІ чи дослідницьких SТЕМ-напрямів може бути правильним протилежне — утримати студентів в університеті й залучити до дослідницьких завдань від оборонного сектору.Тому одним із головних показників ефективності освітньої політики під час війни мало б стати скорочення «часу до спроможності» — періоду від початку навчання до моменту, коли знання й навички людини починають реально працювати на економіку, армію, науку чи громаду. Саме цей шлях фактично намагалися скоротити американці.Інакше кажучи, нам потрібна відповідь на складне питання: якого саме фахівця, якого рівня підготовки і в який момент має отримати країна. І вже залежно від цього визначати тривалість та формат навчання. Можливо, саме так варто розуміти «асиметричну швидкість» в освіті: не намагатися навчати всіх швидше, а швидше отримувати потрібний країні результат. І цим результатом може бути не лише дипломований фахівець, а й дослідження, технологія чи готове до впровадження рішення, як це було в «арсеналі Конанта».

Від сьогодні, 29 вересня, та по 16 жовтня включно студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка навчатимуться дистанційно. Університет ухвалив таке рішення  через погіршення безпекової ситуації у столиці, зокрема російські масовані удари, інформує пресслужба КНУ. 
 "Освітній процес відбуватиметься з використанням інформаційно-комунікаційних технологій відповідно до затверджених розкладів", — йдеться в повідомленні.
Удар по Академії наук: генсек Ради Європи закликав покарати Росію
Керівники навчальних підрозділів ухвалюватимуть рішення щодо проведення практичних, лабораторних та контрольних занять з урахуванням безпекової ситуації. Майже всі співробітники КНУ дистанційно працюватимуть, окрім тих, чиї обов’язки неможливо виконувати дистанційно.
Прямо під час занять: росіяни вдарили «шахедом» по університету в центрі Києва
Студенти матимуть цілодобовий доступ до укриттів у гуртожитках та корпусах університету. 
Вчора російські війська атакували реактивним "Шахедом" будівлю Національної академії наук України, яка розташована через дорогу від головного корпусу КНУ. Унаслідок удару по президії НАНУ на вулиці Володимирській загинули двоє науковців, серед них —помічниця колишнього секретаря РНБО Володимира Горбуліна.
У серпні редакторка відділу освіти та науки ZN.UА Оксана Онищенко у статті "Очно чи онлайн: як навчати дітей у школах в умовах атак балістики?" писала про стан укриттів та навчання дітей під загрозою російських ударів.

Освітяни у прифронтових регіонах, які працюють в очному або змішаному форматі, отримуватимуть щомісячну доплату в розмірі 2,6 тис. грн. Про це повідомив прем'єр-міністр Сергій Корецький. 
Загалом така допомога передбачена для 23,6 тис. педагогів.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Пенсіонери можуть отримати доплату одразу за кілька місяців: хто має право



«Попри обмежений фінансовий ресурс, уряд зберіг окрему щомісячну доплату в розмірі 2 600 грн для вчителів на прифронтових територіях, які працюють очно або у змішаному форматі. Вона передбачена для 23 600 вчителів у 614 школах», — йдеться в повідомленні.
Прем'єр додав, що до кінця 2026 року педагогам перерахують гроші за відпрацьовані години за минулий навчальний рік, на ці потреби були перерозподілені додаткові кошти.
Раніше повідомлялося, що уряд залучив $841 млн від Світового банку під гарантії уряду Канади. Гроші спрямують на відшкодування видатків державного бюджету на пенсійні виплати.
 

В Україні змінюється ставлення і до військових ліцеїв та закладів із посиленою військово-фізичною підготовкою. Для частини батьків це вже не «школа для тих, хто обов’язково піде в армію». Це заклад з чіткішими правилами, справжньою увагою до фізичного розвитку, дисципліни, відповідальності та командної роботи. Війна має дивну властивість безжально відділяти важливе від другорядного. У мирний час можна роками сперечатися, чи має школяр знати основи тактичної медицини і навіщо йому взагалі розуміти, як працює безпілотник. Після 2022 року значна частина цих суперечок втратила сенс.Менеджерка мілітарного простору «Гальт» Катерина Нелюбова сформулювала цей сенс максимально доступно: «Краще бути готовими й ніколи не застосувати ці знання, ніж розгубитися і не знати, як діяти в екстреній ситуації».Завдання предмета «Захист України», який запровадили кілька років тому в школах, — дати молодому поколінню базовий мінімум оборонних знань. Утім, «Захист України» і заклади з посиленою військовою підготовкою виконують принципово різні функції. Перший дає обмежений набір теорії і навичок. Другі створюють середовище, яке працює щодня. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Обов’язкова військова підготовка для студентів: чи готова до цього Україна?

Війна повернула інтерес до дисципліни

Слово «дисципліна» довго мало в українській освіті не найкращий маркетинг. Воно нерідко асоціювалося з муштрою, придушенням індивідуальності, радянською школою. Але дисципліна і бездумне підкорення — не синоніми. Справжня дисципліна починається з простих речей: прийти вчасно, довести роботу до кінця, утримувати своє місце в порядку, відповідати за рішення, не перекладати проблему на іншого, виконати завдання навіть тоді, коли немає настрою.У мирному житті це якості хорошого працівника, фахівця або керівника. На війні від них залежить життя. Директорка Київського ліцею №23 «Кадетський корпус» імені Володимира Великого Наталія Головіхіна звертає увагу: заклад не має закріпленої території обслуговування і тому не отримує основну масу дітей просто за адресою проживання. Для державних ліцеїв такого штибу це показова деталь. Дронова революція і на фронті, і в навчальних класах «До нас приходять саме ті родини, які свідомо обирають такий формат освіти, наші цінності та військово-фізичний напрям. Протягом останніх трьох років кількість охочих стабільно зростає. У 2024 році ліцей набрав 42 першокласники, у 2025-му — 44, у 2026-му — вже 50. Ще більш показова динаміка переходів у 5–11 класи: 42 нові учні у 2024 році, 51 — у 2025-му і майже 80 — у 2026-му. Тобто приплив нових учнів до середніх і старших класів за два роки майже подвоївся. І відбувається це на тлі зовсім іншої загальноукраїнської тенденції», — говорить Наталія Головіхіна. Аналіз Еduсаtіоn.uа показує красномовну картину: між 2023 та 2026 роками кількість першокласників в Україні скоротилася приблизно на 70,9 тисячі, або на 23%. Тобто освітній «пиріг» загалом стає меншим, а окремі спеціалізовані заклади, навпаки, нарощують набір.

Не тільки автомат і шикування

Образ військового ліцею часто застряг десь у минулому: форма, плац, казарма, команда «струнко». Сучасна війна змінила майже все. Військо ХХІ століття потребує операторів БПЛА, інженерів, програмістів, фахівців із радіозв’язку, кіберзахисту, логістики, медицини, аналітики та управління.Начальник Львівського ліцею імені Героїв Крут, полковник Юрій Гусар пропонує взагалі переглянути саме поняття «базові військові навички». Домедична допомога, технічна грамотність оператора дронів, психологічна готовність до надзвичайних ситуацій, елементи вогневої підготовки, на його думку, сьогодні є не вузькою професійною спеціалізацією, а критично важливими компетенціями пересічної людини. У цьому сенсі військова освіта перестає бути тунелем, який веде лише в один бік. Частина отриманих навичок універсальна. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Майбутнє армії на паузі Україна тут не вигадує велосипед. У США система Аrmy Junіоr Rеsеrvе Оffісеrs' Тrаіnіng Соrрs (JRОТС) сьогодні має понад 1700 програм у школах, військових академіях та інших закладах. Ще цікавіше те, як американська армія описує мету цієї системи. Офіційна місія JRОТС: То Моtіvаtе Yоung Реорlе tо bе Веttеr Сіtіzеns — «мотивувати молодих людей ставати кращими громадянами». Офіційний посібник для адміністраторів прямо підкреслює, що участь у JRОТС не створює обов’язку проходити військову службу.Ще один цікавий приклад — Естонія. Там з осені 2023 року теоретична частина курсу національної оборони стала обов’язковою для всіх старших учнів середніх шкіл. Цікаве й ставлення суспільства. У дослідженні Міноборони Естонії за 2024 рік 50% респондентів заявили, що оборонна освіта у школі має бути обов’язковою, ще 38% виступили за факультативний формат. Тобто 88% опитаних підтримали присутність оборонної освіти у школі. І це країна, яка не веде повномасштабної війни.Юрій Гусар вважає, що для України ця проблема — ширша. За його оцінкою, Україні досі бракує не просто хороших занять, а й системи з чітко визначеною кінцевою метою та відповідальністю за результат. «Немає розуміння кінцевої мети — звідси й відсутність комплексного підходу», — говорить він про загальношкільну військову підготовку. І саме на цьому тлі військові ліцеї виглядають особливо цікаво: те, що звичайна школа намагається дати дитині протягом кількох годин на місяць, у спеціалізованому закладі стає частиною щоденного життя.

30 ліцеїв для країни, що воює

Після критики «Дзеркала тижня» влада змінює підхід до навчання «Захисту України» у школах За словами Юрія Гусара, який також очолює раду військових ліцеїв, в Україні є близько 30 ліцеїв із посиленою військово-фізичною підготовкою. На його переконання, такої кількості для масштабів України замало. Водночас він застерігає від гонитви за кількістю. На його думку, краще мати в області один потужний заклад, який реально відповідає стандартам, ніж три–п’ять слабких ліцеїв, які відрізняються від звичайної школи переважно формою.Для частини сімей війна зробила професію військового та офіцера зрозумілішою і суспільно вагомішою. «Цього року ми набрали два повноцінні перші класи — 50 дітей. На тлі загальної демографічної ситуації в Україні та умов війни — це дуже хороший результат. Можливо, комусь здасться, що 50 першокласників — небагато для Києва. Але якщо врахувати специфіку нашого ліцею, його розташування та демографічну ситуацію мікрорайону — це показник того, що батьки свідомо шукають саме такий формат для своїх дітей», — вважає Наталія Головіхіна. У столичному ліцеї №23 — повний навчальний день з 8:00 до 18:30, п’ятиразове харчування, власне укриття, особливий уклад життя та військово-фізичний напрям. Старші учні проживають у кампусі цілодобово. Це суттєва різниця. Військово-патріотичне виховання тут не існує у вигляді окремої коробки в розкладі, яку двічі на тиждень відкривають, а потім ховають до наступного уроку. Воно вбудоване в режим, фізичну підготовку, традиції, вимоги до поведінки та життя колективу. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Дрони та стрілецькі тренажери замість марлі. Як проходитимуть уроки «Захисту України» в школі Звісно, жоден військовий ліцей не є чарівною перепусткою до академії. Але його випускник приходить на відбір уже знайомим із фізичними навантаженнями, дисципліною, військовою термінологією, режимом, ієрархією та самим уявленням про службу. А далі відкривається вже цілком конкретна професійна траєкторія. Саме тому військові ліцеї можна розглядати як перший щабель кадрової піраміди Сил оборони.***Відтак дитину готують не до війни. Її готують не бути безпорадною. Це, можливо, головна зміна, яка відбулася в українському суспільстві. Батьки 1990-х і 2000-х могли будувати майбутнє дитини з припущенням, що велика війна в Європі неможлива. Батьки після 2022 року такої ілюзії вже не мають. Ніхто не знає, якою буде безпекова ситуація за десять чи двадцять років. І ніхто чесно не може пообіцяти сучасному першокласнику, що дорослішати йому доведеться у спокійному світі.Вочевидь, одна з найважливіших змін воєнного часу відбувається саме тут: поступово змінюється сама формула батьківської турботи. Раніше вона могла звучати: «Хочу зробити все, щоб моя дитина ніколи не зіткнулася з війною». Тепер з’являється ще одна: «Хочу зробити все, щоб у складному світі моя дитина була готовою до життя».

Члени Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій у середу, 23 вересня, підтримали законопроєкт №15082 щодо можливості для учнів 10-х та 11-х класів завершити навчання у тій самій школі, де вони розпочали здобуття відповідного рівня освіти та отримати свідоцтво про повну загальну середню освіту, розповіла секретар цього комітету Наталія Піпа.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Петиція щодо призупинення реформи НУШ набрала понад 25 тисяч підписів: чого вимагають батьки



У пояснювальній записці йдеться, що прийняття проєкту закону дозволить запобігти примусовому переведенню учнів до інших закладів у разі зміни типу закладу освіти (наприклад, якщо зміниться статус із ліцею на гімназію) або його реорганізації. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Що не так зі шкільними обідами: батьки назвали головні проблеми



Голова комітету Сергій Бабак повідомив, що в жовтні відбудеться голосування в залі парламенту за цей законопроєкт. 
ZN.UА неодноразово наголошувало на тому, що реформу мережі ліцеїв потрібно ретельно готувати, є чимало проблем, які потребують вирішення до початку реформи. Але всі ці проблеми так і залишилися. Детальніше про реформу мережі ліцеїв читайте у статті Оксани Онищенко "Реформа старшої школи: влада знайшла спосіб скоротити кількість ліцеїв. Початковій школі приготуватися?".

Міністр освіти і науки Андрій Бутенко заявив, що вчителі зможуть скорочувати уроки до 35 хвилин, якщо діти втомилися, та змінювати розклад предметів, щоб краще засвоювати складний матеріал.
"Нам головне — досягнути програмних результатів навчання, щоб діти здобули знання. Якщо потрібно, його можна змінювати, — заявив Бутенко в ефірі телемарафону.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Міністерство освіти і науки створює Агенцію прикладних досліджень: чим вона займатиметься 



Бутенко додав, що головним критерієм має залишатися не тривалість уроку, а підвищення ефективності навчального процесу. Також педагоги можуть змінювати послідовність уроків протягом навчального дня. Зокрема, складніші дисципліни можна планувати на той час, коли діти уважніші та здатні краще засвоювати інформацію.
Раніше ZN.UА оприлюднило дані НМТ-2026, тестування виявило, з яких предметів учні показали найгірші результати. Докладніше читайте у статті Оксани Онищенко «Читати, рахувати, мислити: які слабкі місця шкільної освіти оголив НМТ-2026»

Державна служба якості освіти України оприлюднила проміжні результати опитування батьків щодо харчування дітей у школах. Як відомо, з 1 вересня учні 1-11 класів отримують безкоштовне харчування в школі, однак в деяких регіонах мали нарікання на якість продуктів.
Так, станом на 20 вересня проаналізовано 2 162 анкети батьків дітей, які навчаються очно. Згідно з отриманими даними, майже 81% батьків зазначили, що їх діти регулярно харчуються в школі, 14,9% зазначили, що харчуються іноді.
Переважна більшість батьків позитивно оцінюють умови в їдальнях (90,7% опитаних) розмір порцій, якість страв та різноманітність меню (85,7%). Більшість батьків відзначили позитивно смак страв (83,6%).

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Гроші на картку замість шкільних обідів: експертка запропонувала монетизувати харчування учнів



Водночас батьки, чиї діти нерегулярно харчуються в школах, основною причиною вказують смак страв (56,1%), якість та температуру страв.
Батьки рекомендують урізноманітнити меню (37%), покращити смак (36,5%), якість ( 22,4%), температуру страв (19,8%).
Водночас 21,1% батьків не знають, як харчуються діти під час тривог в укритті. 13,5% батьків вказали, що харчування в укритті забезпечується частково або взагалі не надається. 53,2% повідомили, що харчування забезпечується за цих обставин.
Зазначається, що МОН спільно з Держпродспоживслужбою та регіонами працюють над усуненням виявлених проблемних питань.
Докладніше про те, з якими проблемами стикаються школи під час тривог — у статті Оксани Онищенко "Підземна субмарина: як школи Києва рятують очне навчання під тривогами"

Про британців, як і про європейців загалом, в Україні існує чимало стереотипів. Один із них — уявлення про європейську молодь як про якихось «планктонних» створінь, позбавлених мужності, витривалості й традиційно чоловічих рис і, звісно ж, тієї самої стійкості. Мовляв, якщо на них хтось нападе, вони не зможуть ані взяти до рук зброю, ані накласти турнікет. Відверто кажучи, я й сама вірила в цей міф, коли жила в Україні. Кілька поколінь британців виросли в умовах миру й безпеки, вони звикли до комфортного життя, надзвичайно миролюбні й, з української перспективи, начебто не мають «зубів».
Однак після того, як я приєдналася до Аrmy Саdеt Fоrсе як волонтерка, цей міф для мене розвіявся. Країна, яка вже кілька поколінь не знає війни на власній території, щороку витрачає понад 200 млн фунтів на підтримку кадетських сил — молодіжних організацій у формі та з виразним військовим спрямуванням. Сьогодні близько 137 тисяч британських дітей та підлітків у таких організаціях опановують низку практичних навичок, які могли б знадобитися, якщо що… — від першої допомоги до поводження зі зброєю. Для порівняння: це навіть більше, ніж чисельність регулярної Вrіtіsh Аrmy разом з Аrmy Rеsеrvе — близько 100 тисяч людей. Причому 137 тисяч — це лише ті, хто носить кадетську форму сьогодні. Покоління змінюються, і якщо рахувати нині живих британців, які пройшли через ці молодіжні організації і знайомі з армійською системою з власного досвіду, то йдеться потенційно про кілька мільйонів людей.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Шість причин, чому в Британії коледжі так само популярні, як і старша школа



Після початку повномасштабної війни я працювала військовою перекладачкою під час підготовки українських військовослужбовців інструкторами НАТО у Великій Британії. І коли згодом побачила програму британських кадетів зсередини, мене вразило, наскільки знайомими виявилися окремі її елементи: навігація, польові навички, перша допомога, поводження зі зброєю, дисципліна, основи тактики. Звісно, мета, інтенсивність і контекст цієї підготовки принципово різні. Але якщо врахувати, що кадет Аrmy Саdеt Fоrсе може займатися цим регулярно протягом кількох років, масштаб накопичених навичок вражає. Адже це не разові заняття.
В Аrmy Саdеt Fоrсе підліток може залишатися в організації з 12 до 18 років, роками відвідуючи свій підрозділ один-два рази на тиждень, а на додачу їздити у польові табори, експедиції, на SТЕМ-заходи та змагання, а згодом здобувати цілком «дорослі» кваліфікації — з лідерства й менеджменту, першої допомоги, навігації, альпінізму та інших напрямів. І це не внутрішні кадетські «значки», а кваліфікації зовнішніх британських організацій, які можна вписати у СV і які визнають роботодавці, коледжі та університети. За моїми спостереженнями, тих, хто провів у кадетах три-чотири роки, важко не помітити: рівень дисципліни, самостійності, лідерства і зрілості у цих підлітків часто зовсім не відповідає стереотипу про «тепличну» європейську молодь.








Справедливість починається зі школи. Як британських учнів вчать дотримуватися правил





Однак, щоб правильно зрозуміти ці організації, варто спочатку сказати, чим вони не є. По-перше — і це, на мій погляд, найважливіше, — участь у кадетах у жодному разі не означає зарахування до армії чи резерву і не створює жодних зобов’язань щодо майбутньої військової служби. У 18 років кадет просто залишає організацію і може більше ніколи не мати жодного стосунку до армії.
По-друге, тут практично немає того, що ми звикли називати «патріотичним вихованням»: кадетам не читають лекцій про любов до Батьківщини, не пояснюють, яким має бути «справжній патріот», і загалом не намагаються сформувати певний світогляд. Втім, виховання відбувається не через ідеологію, а через досвід — відповідальність, командну роботу, дисципліну, витривалість і служіння іншим.
Немає тут і муштри у звичному нам розумінні. Так, дисципліна і повага посідають важливе місце серед цінностей, а система побудована за армійським принципом: є форма, стройова підготовка (яку, на мій подив, підлітки щиро люблять), чітка субординація, звання і система просування та правила військового вітання. Але парадоксально, що все це чудово уживається з дуже британською соціальною рівністю. Принципу «я начальник — ти дурень» тут немає. Ієрархія тут не скасовує гідності, дисципліна — самостійності, а військова форма — свободи вибору.








Як оцінити якість шкільного навчання та чому кількість відмінників — не показник. Досвід Британії





До речі, називати все це «вихованням справжніх чоловіків» було б теж неправильно. Майже 40% британських кадетів — дівчата. Вони проходять ту саму підготовку, стріляють, ходять у польові табори, отримують звання і можуть командувати іншими кадетами.
Хто ж працює з кадетами? Кадетський рух значною мірою тримається на британській культурі багаторічного волонтерства. Серед волонтерів справді багато колишніх військових і кадетів, але є й учителі (зокрема і я), батьки та люди найрізноманітніших професій, готові віддавати свій час роботі з підлітками. Це соціальне служіння практично не оплачується, хоча потребує вечорів, вихідних, поїздок і таборів.
Як організовані заняття кадетів? Молодіжні організації військового спрямування існують у Британії вже понад 160 років. За цей час вони переживали періоди і стрімкого розвитку, і занепаду, зокрема після Першої світової війни, коли суспільство відчайдушно хотіло вірити, що подібна війна більше ніколи не повториться. Сьогодні кадетський рух організований за двома основними моделями.
Перша — Соmbіnеd Саdеt Fоrсе (ССF) безпосередньо при школі, де дорослими волонтерами часто стають самі вчителі. Історично такі підрозділи були характерні передусім для престижних приватних шкіл, де кадетська підготовка добре вписувалася в традицію дисципліни, лідерства та «виховання характеру» майбутньої еліти. Однак останніми десятиліттями держава цілеспрямовано поширює цю модель на державні школи — і сьогодні вже понад половина шкіл із кадетськими підрозділами ССF належить до державного сектору.
Друга модель — соmmunіty саdеts: підрозділ існує незалежно від школи, і підлітки приходять туди ввечері після уроків, як до звичайного гуртка. Лише Аrmy Саdеt Fоrсе має понад 1600 таких відділень по всій країні, тому в одному місті може працювати одразу кілька осередків. Загалом же у Великій Британії налічується близько 3500 кадетських підрозділів різних видів.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Британська армія скорочує великі військові навчання через брак коштів



І ця система не видається пережитком минулого. Навпаки, останніми роками чисельність кадетів зростає, а довгострокова амбіція уряду — довести її до 250 тисяч молодих людей.
Водночас держава розглядає кадетський рух не лише крізь призму оборони. Дослідження його соціального ефекту показують: це інвестиція не стільки в майбутніх солдатів, скільки в майбутніх дорослих — зрілих, самостійних, дисциплінованих і здатних не розгубитися перед серйозними викликами. Адже готовність суспільства до криз залежить не лише від чисельності армії чи запасів зброї, а й від того, скільки в ньому людей, здатних брати на себе відповідальність, діяти у складних обставинах і допомагати іншим.
І, мабуть, саме це найбільше змінило моє уявлення про «тепличних» британців. Мирне суспільство не обов’язково є безпорадним.

Міністерство освіти та науки працює над створенням великих дослідницьких центрів при провідних університетах України. Йдеться про так звані "центри досконалості". Лабораторії цих центрів розмістять в укриттях, щоб науковці могли працювати у нинішніх безпекових умовах, зазначив заступник міністра освіти і науки Денис Курбатов в інтерв'ю редакторці відділу освіти та науки ZN.UА Оксані Онищенко.
За його словами, МОН створює такі центри разом із Фондом розвитку інновацій та кластером Вrаvе1.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Понад три мільярди гривень для науки: як університети оновлюють дослідницьку інфраструктуру



"Вони формували тематику і напрями роботи центрів — це все те, що потрібно для країни саме зараз. Україна інвестує у ці центри понад мільярд гривень. Для української науки це великі кошти, ми ніколи не мали такого фінансування на створення центрів та лабораторій", — пояснив Курбатов.
Заступник міністра також повідомив, що власну програму досліджень у сфері оборони мають інститути Національної академії наук. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Національна система дослідників: чому новий рейтинг учених стимулюватиме не науку, а її імітацію



Курбатов заявив, що для збирання потреб фронту, міністерств, компаній та пошуку українських науковців, МОН створює Агенцію прикладних досліджень. Він також наголосив, що у 2027 році зарплата українських науковців зросте до 50%. 

Міністерство освіти та науки створює Агенцію прикладних досліджень. Її функціями буде збір потреб фронту, міністерств, технологічних компаній та пошук українських науковців, які будуть спроможні закривати ці потреби, заявив заступник міністра освіти і науки Денис Курбатов в інтерв'ю редакторці відділу освіти та науки ZN.UА Оксані Онищенко.
За його словами, ця агенція також шукатиме замовників і зацікавлені компанії на розробки українських дослідників. Він додав, що спочатку Агенція прикладних досліджень буде не окремою інституцією чи юридичною особою, а спеціальним структурним підрозділом в Українському інституті науково-технічної експертизи та інформації. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





В Україні майже згортається підготовка вчителів фізики та хімії: що відомо



Заступник голови МОН наголошує, що цей підрозділ матиме "збільшену автономію і координацію від директорату інновацій Міністерства освіти та науки".
Курбатов вказує, що масштабування Агенції прикладних досліджень буде залежати від її результатів. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





На фізику та хімію до університетів вступило критично мало студентів



Він також розповів, наскільки відсотків зросте заробітна плата науковців у наступному році. 

У наступному році заробітна плата наукових робітників зросте до 50%.  Міністерство освіти та науки закладає у державний бюджет збільшення виплат для науковців, розповів заступник міністра освіти і науки Денис Курбатов в інтерв'ю редакторці відділу освіти та науки ZN.UА Оксані Онищенко.
"Зрозуміло, що треба більше. Є низка інших ідей на наступний рік, якими сподіваюся поділитися згодом", — наголосив він. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Понад три мільярди гривень для науки: як університети оновлюють дослідницьку інфраструктуру



Заступник міністра вказав, що Національна система дослідників назабаром має запрацювати в нашій країні. За його словами, майже три тисячі найкращих науковців зможуть отримувати щомісяця стипендії у розмірі десяти тисяч гривень.
"Скажімо відверто: українська економіка зараз не потягне зарплат європейського рівня не лише для науковців, а й для інших фахівців: учителів, лікарів, вихователів, працівників ДСНС — вони не менш важливі для країни… Але ми шукаємо можливості", — пояснив Курбатов.
Він додав, що з цього року за результатами атестації українські дослідники отримують додаткові надбавки до зарплати. Ці надбавки можуть сягати восьми тисяч гривень.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Гранти, дедлайни та корпорації: що відбувається із сучасною наукою



Уряд України затвердив порядок функціонування Національної системи дослідників. Йдеться про державну електронну платформу, яка автоматично збиратиме інформацію про наукові досягнення українських дослідників та на основі цього формуватиме їхній рейтинг. Науковці, які потраплять до топу цього рейтингу, отримають державні стипендії. Однак кандидат економічних наук Дмитро Маслов у статті "Національна система дослідників: чому новий рейтинг учених стимулюватиме не науку, а її імітацію" пише, що така модель може призвести до протилежного результату.

Сучасна війна — це передусім змагання технологій. Тому її виграють не лише на полі бою — а й у лабораторіях, конструкторських бюро і навіть у гаражах, де ентузіасти-волонтери збирають БпЛА. Але є в України й інша армія винахідників — професійна. Це науковці.У День винахідника і раціоналізатора ZN.UА поговорило із заступником міністра освіти і науки Денисом Курбатовим про те, як українська наука допомагає оборонці та змінюється.

Підземні лабораторії та нове обладнання

— Денисе Ігоровичу, чи беруть українські науковці реальну участь у розробці оборонних технологій?— Безумовно, українська наука, як і наука будь-якої країни, дотична до розробки рішень, які використовуються на полі бою. Наскільки дотична — питання у тому, в якому розрізі на це дивитися.Частина науковців за роки війни пішла у приватні технологічні компанії, які працюють у сфері військових технологій. Ігнорувати цей факт не можна. Всі рішення українських технологічних компаній, які мають успіх, напрацьовувалися зокрема й українськими науковцями чи інженерами.Ще частина науковців залишається у своїх інститутах або університетах і виконує відповідні замовлення та дослідження.— Хто ставить завдання з оборонки державним науковим установам?— Два роки тому МОН запровадило спеціальний конкурс на державні замовлення, де основним замовником виступають безпосередньо Міністерство оборони (а до 2025 року ще і Мінстратегпром), Міністерство цифрової трансформації, Служба безпеки України, Держспецзв’язку. Загалом — близько десятка міністерств і державних органів.Ми вдесятеро збільшили фінансування цієї програми. І вона має попит як у наших міністерств, так і у вчених, адже тут можна отримати значне фінансування на важливі для держави розробки.Однак зрозуміло, що ці дослідження ще десь треба виконувати, в той час як матеріально-технічна база наших наукових установ та університетів здебільшого створена у 80-х — на початку 90-х років. І це дослідницьке обладнання давно треба оновлювати.Тому цьогоріч нам вперше вдалося закласти в держбюджет понад 2 млрд грн на переоснащення дослідницької інфраструктури. Також існує окрема програма додаткового базового фінансування найкращих наукових установ за результатами державної атестації, де 20% коштів — кошти на обладнання.Є і абсолютно новий проєкт — створення великих дослідницьких центрів — так званих центрів досконалості при провідних українських університетах. Їхні лабораторії облаштують в укриттях, щоб вони мали змогу працювати у нинішніх безпекових умовах.Ці центри створюємо спільно з Фондом розвитку інновацій та кластером Вrаvе1. Вони формували тематику і напрями роботи центрів — це все те, що потрібно для країни саме зараз. Україна інвестує у ці центри понад мільярд гривень. Для української науки це великі кошти, ми ніколи не мали такого фінансування на створення центрів та лабораторій.Також варто зазначити, що інститути Національної академії наук мають власну програму оборонних досліджень.

Державні інститути vs приватний МіlТесh

— Скільки оборонних розробок українських науковців уже дійшло до серійного виробництва?— Я не буду називати цифру, але це вже десятки. Усі наші проєкти державного замовлення мають жорстку вимогу до технічного завдання: результатом має бути щонайменше повноцінний функціональний прототип (тобто перший робочий зразок розробки), випробуваний у реальних або максимально наближених до реальних умовах. Він має бути готовим до подальшого масштабування і виробництва.— Однак головним рушієм розвитку оборонних технологій все ж стали приватні технологічні компанії. За різними оцінками, вони становлять близько 80% ринку МіlТесh. Чи здатні державні лабораторії конкурувати з ними?— У розрізі досліджень і розробок можуть і повинні конкурувати. Але для цього їм потрібно створити відповідні умови.По-перше, війна показала, що приватний сектор спроможний швидше реалізовувати ефективні рішення. Натомість державна установа, коли замовлення потрібно виконати за тижні, вимушена витратити місяці лише на закупівлю комплектуючих через систему Рrоzоrrо. Ця процедура, можливо, правильна для цивільного життя, але для умов війни та швидших рішень потрібні гнучкіші інструменти.По-друге, державні лабораторії перебувають у нерівних умовах з приватними через абсолютно різні податки. Виконуючи замовлення для бізнесу, державна лабораторія сплачує понад 70% податків. Водночас приватний бізнес (через ФОП чи інші механізми) сплачує часто до 10%. Конкурувати у таких умовах нереально.Щоб вирішити ці та інші проблеми, ми ще минулого року розробили масштабний проєкт Sсіеnсе Сіty — це повноцінний комплекс змін до законодавства: двох кодексів та чотирьох профільних законів України. Вони дадуть змогу, серед іншого, зменшити податкове навантаження і зняти частину регуляторних обмежень для державних наукових установ і університетів. Тоді вони зможуть конкурувати за приватні замовлення, більше заробляти самі й вкладати ці гроші в дослідження та розвиток матеріальної бази.Проєкт уже погоджений майже всіма міністерствами, окрім Міністерства фінансів, яке посилається, зокрема, на обмеження Міжнародного валютного фонду. Міжнародні партнери не підтримують ідею зниження податків.Але насправді Україна нічого не втрачає. Ми спеціально порахували: за підсумками 2025 року з усіх наукових контрактів ЗВО/НУ за замовленням бізнесу у країні сплатили близько 40 мільйонів гривень ПДВ. Щоб ви розуміли, це лише 0,008% від усього ПДВ в державі. Насправді це не можна назвати втратою для бюджету. А от потенційні переваги, які отримає економіка, наукова сфера і вся Україна від дерегуляції та дефіскалізації, — набагато більші.І це стосується не тільки оборони. Скажімо відверто: стара структура української економіки, яка багато в чому трималася на продажі сировини (металу, зерна, викопних ресурсів), суттєво зруйнована війною і її навряд чи вдасться швидко відновити у попередньому вигляді. Україні потрібно будувати нову інноваційну економіку — економіку доданої вартості. Її основа — технології, високотехнологічні розробки та інновації. Але щоб ці інновації з'явилися, потрібно створити для цього умови. Дерегуляція і дефіскалізація науково-інноваційної діяльності — одні з таких умов. Саме з цього починали ще 15–20 років тому усі провідні країни світу.

Фінансування — за результат

— Для розвитку інновацій потрібне фінансування.— Фінансування будь-якої сфери, зокрема і науки, ніколи не буває достатнім Україна ще жодного разу не виконала норму закону щодо 1,7% ВВП на науку. Але це не виправдання, щоб сидіти склавши руки.За останні три роки роботи уряду та підтримки парламенту й міжнародних партнерів фінансування наукової сфери зросло на 83%. Цього року ми вперше за останнє десятиліття маємо досягнути показника 0,5% ВВП на науку. Здається, це маленька цифра — особливо на тлі середньоєвропейських 2%. Але востаннє таку цифру ми мали у 2014 році. Після цього в нас було виключно падіння. Тепер ми нарешті нарощуємо інвестиції.Роками наукові установи фінансували фактично лише за фактом їх існування відповідно до кількості площ і ставок. А якщо кошти і збільшувалися, то тільки у зв'язку з інфляцією.Тепер ми прив’язуємо фінансування до результату діяльності наукової установи чи університету. Для цього запровадили кілька інструментів.Це новий механізм базового фінансування: чим результативніша установа (за результатами наукової атестації), тим більше державних коштів вона отримає. Є інститути, які цьогоріч наростили своє фінансування на 50% порівняно з минулим роком.Стимулюємо співпрацю науковців з реальним сектором економіки. Цього року Міністерство освіти й науки проведе перший в історії конкурс державно-приватного замовлення на наукові дослідження і розробки. У нас наразі з'явилося більше технологічного бізнесу, який потребує наукових розробок і не завжди має свій відділ досліджень. Тому ми зараз ухвалили спеціальну постанову уряду про приватно-державне партнерство в науці.За цією постановою механізм взаємодії бізнесу і науковців буде приблизно такий: приватна компанія формулює проблему у вигляді технічного завдання — ми виставляємо це завдання на конкурс — науковці з університетів та наукових установ приходять з ідеями — шляхом конкурсу обираємо найкращу. Переможець конкурсу отримує повне фінансування проєкту: 50% від держави, 50% від бізнесу.Паралельно створюємо Агенцію прикладних досліджень. Вона збиратиме реальні потреби міністерств, фронту, технологічних компаній і буде знаходити українських вчених, які спроможні ці потреби закрити. І навпаки, знаходити замовників і зацікавлені компанії на розробки українських вчених. Для початку це не буде якась окрема юридична особа чи інституція, почнемо зі спеціального структурного підрозділу в УкрІНТЕІ, який матиме збільшену автономію і координацію від директорату інновацій МОН. Масштабування залежатиме від успішності діяльності та досягнутих результатів.— Як адаптуються наукові установи і університети до цих змін і воєнних реалій?— Є стриманий оптимізм: наприклад, у 2022 році українські університети вдвічі менше заробляли в науці самі, ніж їх фінансувала з бюджету держава (тобто обсяг спеціального фонду з науки був вдвічі меншим, ніж загальний фонд). А вже з 2025 року ситуація кардинально змінилася: зараз університети заробляють самостійно (завдяки грантам та замовленням бізнесу) на 30% більше, ніж їм дає держава. Притому що держава теж наростила фінансування на 83%, як я вже казав.Тому коли ми говоримо про фінансування науки, варто зауважити, що тут багато залежить від самих вчених. Війна триває п'ятий рік і може тривати ще стільки ж. Відповідно, не варто чекати, що все буде як раніше, і довоєнні тематики досліджень будуть актуальними. Ті установи і університети, які готові змінюватися, дотискати потрібний результат, матимуть і замовлення, і фінансування.Деякі університети вже мають МіlТесh-підрозділи, а їхні команди навіть створюють власне виробництво — фактично це окремі заводи. Наприклад, я знаю декілька компаній з виробництва наземних роботизованих комплексів, які створили вихідці з університетів. Ще на початку 2022 року вони були викладачами, доцентами кафедр, а зараз це вже директори підприємств, у яких працюють сотні людей. І це теж гарний приклад перебудови і переходу знань у виробництво з високою доданою вартістю.— А що чекає на гуманітарну сферу, чиї дослідження за визначенням не надто конвертуються у прикладні та цікаві бізнесу й МіlТесh результати? Адже без історії, філософії чи літературознавства ми ризикуємо захистити території, але втратити смисли, за які боремося.— Незважаючи на те, що тематика цього інтерв'ю — критичні технології з акцентом на оборонний сектор, звичайно, варто зазначити, що не менш важливою є соціо-гуманітарна складова. Бо окрім того, щоб мати зброю, треба мати волю взяти її до рук, і це якраз виховують ці науки, про які ви згадали.У всіх наших політиках — від державної атестації, Національної системи дослідників і до конкурсного фінансування — завжди є окремі напрями і секції для фінансування цих сфер. Навіть у держзамовленні на розробки — Міністерство культури має окремі лоти, наприклад, для дослідження і збереження культурної спадщини, створення спеціальних цифрових інструментів тощо.Але справді, наразі ми свідомо робимо ключовий акцент саме на прикладних розробках, бо ми як країна від них сьогодні екзистенційно залежимо. Нас за це критикують, і, можливо, справедливо: мовляв, без фундаментальної науки прикладних результатів не буде. Але, до слова, ми не скасували жодної фундаментальної програми, збільшення фінансування торкнулося майже усіх наукових програм країни, зокрема і через Національний фонд досліджень, і через атестацію, і через програми академій. Нічого не закрито з того, що працювало і показувало результат.

Чи інвестує держава в інтелект

— Пане Денисе, традиційне запитання, яке завжди виникає, коли говорять про проблеми науки: відтік мізків. За вашими ж даними, зараз 15–20% українських науковців припинили дослідницьку діяльність, а 8% виїхали за кордон. Що з цим робити?— Скажімо відверто, що основна причина виїзду людей за кордон — це безпека. А ті, хто припинив дослідницьку діяльність, часто перейшли в інші сфери, зокрема в МіlТесh , і це не завжди є мінусом.З кадрами проблема не тільки в науці, вона є в країні загалом. Що ми намагаємося з цим робити? Ну, очевидно, перша ланка, де починається наука, — це аспірантура. Ми почали реформувати і аспірантуру, створюючи проєктну аспірантуру, і починаємо нові програми підтримки, наприклад постдокторантуру. Нам треба залучати й утримувати молодь в науці.До речі, ми вперше зафіксували в правилах конкурсного фінансування, що 30% коштів, які МОН розподіляє на наукові проєкти через конкурси, спрямовуватимуть на програми підтримки молодих учених.— Україна має сильну наукову школу. Її оцінили й вороги — наприклад, на російському підприємстві ОДК «Сатурн» двигуни для винищувачів і крилатих ракет, які щоночі летять на наші міста, складають випускники Харківського авіаційного. Їх спокушали тим, що: «Ви можете працювати в Запоріжжі і заробляти 300 доларів, а можете переїхати із сім'єю до Росії і заробляти тисячу доларів». Вони переїхали до РФ вже після початку війни, свідомо.Це не єдиний приклад. Є наші науковці і в оборонних компаніях інших країн. Мотив простий — хороша зарплата.Водночас багато українських учених сьогодні зі зброєю в руках захищають Україну на фронті, розробляють інновації в підвалах під обстрілами. Це гідно поваги. Але чи достатньо державі покладатися лише на патріотизм науковців — чи все ж вона повинна більше інвестувати в інтелект, особливо коли він працює на виживання країни?— Працювати на ворога — моральний вибір з кримінальним підтекстом, не хочу це коментувати. Але повірте, наші науковці, які мають спроможності, фах і працюють з українськими МіlТесh-компаніями, також мають дуже хорошу зарплату. Вона значно більша, ніж та, яку платить держава.— На жаль, не всі науковці працюють у приватних компаніях.— Скажімо відверто: українська економіка зараз не потягне зарплат європейського рівня не лише для науковців, а й для інших фахівців: учителів, лікарів, вихователів, працівників ДСНС — вони не менш важливі для країни… Але ми шукаємо можливості. З цього року наші вчені отримують додаткові надбавки до зарплати за результатами атестації — вони можуть сягати восьми тисяч гривень.Уперше має запрацювати Національна система дослідників — індивідуальні стипендії у розмірі десяти тисяч гривень на місяць для майже трьох тисяч найкращих науковців. Також закладаємо у бюджет на наступний рік збільшення заробітних плат науковців до 50%. Зрозуміло, що треба більше. Є низка інших ідей на наступний рік, якими сподіваюся поділитися згодом.— Однак, попри всі складнощі й жахи війни, є надія, що вона стане шансом і поштовхом для підтримки науки, яка досі вважалася радше пасивною сферою витрат, ніж цінністю.— Абсолютно так. Це шанс для науки. Я завжди наводжу такий приклад: на військових уперше звернули глибшу увагу у 2014 році. На медиків — під час ковіду. На науковців — після 2022 року, коли почалася технологічна війна. Без власних технологій країна просто не виживе, адже партнерська допомога не безмежна, а часто їх просто не можна купити. Усі наші найуспішніші далекобійні операції — це саме українська зброя.Віра в краще однозначно є. І позитивні зрушення вже є. У мене особисто є таке відчуття, що попри все ми рухаємося у правильному, українському напрямі.

У 2027 році в Україні має запрацювати профільна старша школа. Держава вкладає мільярди гривень у нові освітні простори, лабораторії та обладнання. Це необхідний крок. Але самі прилади не навчать дитину досліджувати, ставити запитання й мислити.Уявімо академічний ліцей восени 2027 року. Світла лабораторія, нові меблі, мікроскопи, датчики, набори для робототехніки, 3D-принтер. Усе це можна показати батькам, місцевій владі та журналістам. А тепер зазирнімо до тієї самої лабораторії через кілька місяців. Частина обладнання досі лежить у коробках. Для деяких приладів немає витратних матеріалів, для інших — зрозумілих інструкцій українською. Учитель не впевнений, як поєднати роботу з ними та навчальну програму, а часу на підготовку нового лабораторного заняття у нього немає. Тому дороге обладнання використовують кілька разів на рік: під час відкритих уроків або візитів гостей. Це не прогноз і не твердження про конкретну школу. Але такий сценарій цілком можливий, якщо разом із закупівлею обладнання не подбати про тих, хто має з ним працювати, — насамперед про вчителів. І зробити це потрібно до повноцінного запуску профільної старшої школи у 2027 році. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Реформа старшої школи: заради грантів чи заради дітей?

Гроші на освітній простір — правильне рішення

У 2026 році держава передбачила 3,2 млрд грн на оновлення освітніх просторів у закладах загальної середньої освіти. Із них 1,3 млрд грн спрямовано на гімназії, 1,2 млрд на пілотні академічні ліцеї, ще майже 700 млн грн на майбутні академічні ліцеї. Державне фінансування на облаштування кабінетів і SТЕМ-лабораторій отримують 130 майбутніх академічних ліцеїв у 22 областях. Сучасні лабораторії потрібні школам: фізику, хімію, біологію й технології неможливо якісно вивчати без спостережень, експериментів і конструювання. Але закупівля обладнання — це лише початок реформи.Існує хибне уявлення, що нова техніка сама здатна змінити урок: інтерактивна панель зробить навчання інтерактивним, робототехнічний набір навчить мислити як інженер, а SТЕМ-лабораторія зацікавить дітей природничими науками. Насправді на панелі можна виконувати репродуктивні завдання, робота збирати за готовою інструкцією, а ефектний дослід провести, так і не зрозумівши його мети.SТЕМ — це не табличка на дверях і не яскраві тематичні стенди в кабінеті. Це навчання, у якому дитина ставить запитання, перевіряє припущення, аналізує дані й пояснює результати. Організовує цей процес не прилад, а підготовлений учитель.

Не кожен експеримент — це SТЕМ

SТЕМ-освітою часто називають будь-яку практичну діяльність: учні щось змішують, вирощують, вимірюють чи програмують. Але чи кожен такий експеримент справді вчить дитину досліджувати? Дослідник наукової освіти Марк Віндшитль наводить показовий приклад. Старшокласники зможуть поєднувати школу та професійну підготовку — МОН Майбутня вчителька із захватом описує урок у 6-му класі, де діти проводять власні експерименти з рослинами. Ідеї для експериментів запропонували самі учні, а вчитель допоміг їм відібрати найбільш здійсненні. На перший погляд, на уроці панує повна свобода творчості та справжній SТЕМ: одні учні поливають рослини кока-колою; інші порівнюють природне світло з люмінесцентним; хтось використовує барвники, гравій чи пісок. Одна група перевіряє вплив музики, а ще хтось навіть підвісив рослину догори корінням. Спостерігачка щиро вражена рівнем ідей і вважає це прекрасним втіленням «дослідницького методу».Але Віндшитль показує зворотний, набагато глибший бік цієї ситуації. Це методична пастка, яку він називає «народною теорією дослідження»: учні активно експериментують, але обирають теми для експериментів насамперед тому, що це технічно можливо й цікаво. Вони фіксують, що сталося, але не можуть пояснити, чому, — адже дослід не спирається на наукову теорію чи певний біологічний механізм. Отже дослідницька гіпотеза перетворюється на звичайне вгадування результату, а сам експеримент — на набір цікавих, але слабко пов'язаних між собою дій.На противагу такому підходу Віндшитль пропонує так зване модельно-орієнтоване дослідження: перед дослідом учні мають побудувати початкову теоретичну модель явища (наприклад, фотосинтезу чи живлення), а потім за допомогою експерименту перевірити й уточнити її.Не кожне дослідження потребує формальної гіпотези, але учень має розуміти, яке явище досліджує і що можуть підтвердити або спростувати отримані дані. А щоб дослідження стало інтегрованим SТЕМ-навчанням, потрібен також зв'язок із математичним аналізом, технологіями чи інженерним проєктуванням. Учитель при цьому має розуміти зв’язок між моделлю, гіпотезою, доказами та поясненням. Інакше нове обладнання лише зробить стару педагогічну помилку дорожчою.Про це свідчать і міжнародні дослідження: зокрема ОЕСD — організація, яка проводить дослідження РІSА, — прямо застерігає, що закупівлі обладнання недостатньо без підготовки вчителів, підтримки шкіл і продуманої педагогічної практики.Які кроки для цього варто зробити? ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «Ви — загін штурмовиків»: Лісовий звернувся до вчителів через реформу НУШ

Провести кадровий аудит старшої профільної школи

Оцінки кадрового дефіциту суттєво різняться. Наприкінці 2025 року голова парламентського Комітету з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак говорив про 44 тисячі незаповнених педагогічних ставок, які фактично перекриваються сумісництвом. У травні 2026 року Оксен Лісовий, тодішній міністр освіти, зазначив, що в українських школах було близько 1700 відкритих учительських вакансій. Але визнав, що ця цифра не відображає всієї ситуації: не кожна школа реєструє вакансії, а нестачу педагогів часто перекривають перерозподілом годин між тими, хто вже працює. Тому формально вакансії може не бути, але фізику, наприклад, викладатиме вчитель іншої спеціальності або один педагог працюватиме у кількох школах.Отже, перед запуском профільної школи Україні потрібен не обмін гучними цифрами, а докладний кадровий аудит. Потрібно знати не лише кількість учителів, а й їхню предметну кваліфікацію, реальне навантаження, вікову структуру та готовність працювати з профільними курсами.Кадрова проблема не виникла раптово. У 2026 році на спеціальність учителя фізики та астрономії вступили лише 114 студентів по всій Україні, у Києві — двоє. Результати вступної кампанії 2026 року показали подальше падіння інтересу до фізики, хімії та частини природничих спеціальностей. І це вже питання не лише університетів, це початок замкненого кола: дедалі менше студентів обирають фундаментальні науки та педагогічні спеціальності — школам бракує сильних предметників — учні рідше зустрічають захопливу живу науку — і ще менше бачать себе фізиками, хіміками, математиками чи вчителями.

Інвестувати у професійний розвиток учителів

Щоб нове обладнання справді змінило навчання, держава має інвестувати в якісний професійний розвиток педагогів. Традиційне підвищення кваліфікації в Україні часто зводиться до накопичення годин, прослуховування вебінарів та курсів. Але кілька коротких теоретичних занять не гарантують результату. Реформа НУШ для старших класів: Рада хоче дозволити учням завершувати навчання у своїх школах За висновками Еduсаtіоn Еndоwmеnt Fоundаtіоn, ефективний професійний розвиток не зводиться до передачі нових знань: він має передбачати практичне опанування нових підходів, зворотний зв'язок і механізми, які допомагають закріпити зміни у щоденній роботі вчителя.Однією з таких моделей професійного розвитку вчителів є Lеssоn Study. Вона започаткована в Японії й нині поширена в багатьох країнах. Учителі спільно визначають проблему, планують урок, спостерігають за навчанням учнів і вдосконалюють методику. Її цінність у тому, що професійне навчання відбувається не на абстрактному курсі, а безпосередньо в класі, через аналіз реальних дій і труднощів дітей. Проте така робота потребує оплачуваного часу вчителя.

Забезпечити системний зв’язок зі світовою наукою про навчання

Українській освіті бракує системного зв’язку зі світовою наукою про навчання: сучасні дослідження не завжди доходять до українського вчителя, а український досвід мало представлений у міжнародній професійній дискусії.Показовою є відсутність України на Конгресі Європейського товариства досліджень математичної освіти СЕRМЕ, одному з головних професійних майданчиків у цій галузі. Хоча українські школи реформують викладання математики, закуповують SТЕМ-обладнання і готуються до профільної старшої школи, серед матеріалів конгресу у 2023 та 2025 рр. я не знайшла жодної доповіді чи постера, автори яких представляли б український університет, наукову установу або заклад освіти. Водночас у СЕRМЕ брали участь близько 900 провідних фахівців із понад 50 країн світу.Це не означає, що українська педагогіка відстала або що в наших школах немає сильних учителів та інноваційних практик. Навпаки, українські педагоги щодня знаходять рішення в умовах, яких більшість європейських освітніх систем ніколи не переживала. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Скасувати чи змінити? Що не так із новою системою оцінювання в НУШ Ми також мало знаємо про те, як умови роботи й професійні практики українських учителів виглядають порівняно з іншими країнами. Наприклад, у 2024 році Україна не брала участі в міжнародному порівняльному дослідженні ТАLІS, яке організовує ОЕСD. Це дослідження вивчає умови праці вчителів і директорів шкіл, їхній професійний розвиток та практики викладання. У циклі 2024 року взяли участь 280 тисяч освітян із 55 освітніх систем. Лише тепер наші педагоги долучилися до розширеного дослідження ТАLІS , результати якого очікуються у 2027 році.Причини слабкої інтегрованості українських педагогів у міжнародний професійний і науковий простір зрозумілі: мовний бар’єр, дорогі конференції, обмежений доступ до публікацій, брак часу, слабкі зв’язки між школами й університетами та війна. Тому разом із лабораторіями потрібно створювати інфраструктуру обміну знаннями: давати вчителям доступ до досліджень, професійних спільнот і наукового супроводу. Інакше ми імпортуємо обладнання, але не педагогічну культуру його використання.

Об'єднати ліцеї з науковим середовищем

Навіть добре підготовлений учитель не може сам забезпечити всі можливості сучасного SТЕМ-навчання. Тому академічні ліцеї не можна будувати як сукупність ізольованих закладів. Їм потрібні сталі зв’язки з університетами, науковими установами, Малою академією наук, музеями, технологічними компаніями та громадськими організаціями. Це можуть бути спільні профільні курси, наставництво науковців, стажування вчителів, учнівські дослідження з реальними даними та доступ до обладнання партнерських установ. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Слабкі місця реформи НУШ було видно ще на її старті — результати експерименту Науковець не замінить шкільного вчителя: знати предмет і вміти навчати підлітків — це не те саме. Але вчителі також не мають самотужки стежити за всіма змінами сучасної науки. Їхня співпраця може дати школі те, чого не забезпечить жодна закупівля: живий зв’язок між навчальним матеріалом, дослідженням і професією.Час для підготовки ще є, але його вже небагато. У вересні 2027 року двері нових профільних ліцеїв відчиняться. Питання в тому, що побачать за ними учні: лабораторію, де можна досліджувати світ, чи дорогий музей обладнання, до якого краще не торкатися.

Київським школам потрібна підтримка в організації навчання під час повітряних тривог та обстрілів. Керівниця департаменту освіти й науки КМДА Олена Фіданян зазначає, що міський департамент разом із районними управліннями освіти вивчив ситуацію та досвід кожної школи. Це допомогло визначити найкращі рішення та окреслити для шкіл загальні рамки, аби кожен директор міг створити власну модель організації навчання з урахуванням місткості укриттів, кадрових ресурсів та очікувань батьків.
Про це у статті «Підземна субмарина: як школи Києва рятують очне навчання під тривогами» описує редакторка відділу освіти та науки ZN.UА Оксана Онищенко. Вона також наголошує, що ці моделі важливо знати й батькам, аби розуміти, що стоїть за новими скороченими розкладами чи «двозмінками». 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Як демографія змінює систему освіти України



Якщо в шкільному укритті недостатньо місця для всіх учнів, насамперед очне навчання варто забезпечити для дітей 1–4 класів. Для молодших школярів навчання в класі важливе не лише для отримання знань, а й для спілкування та постійної присутності дорослого. Крім того, маленьких дітей складно залишати самих удома, поки їхні батьки працюють.
Наступними за важливістю для очного навчання є учні 5-х та 9-х класів. Для них це період переходу до нового етапу навчання, під час якого змінюються колективи та з’являються нові вчителі. Тому таким учням важливо проходити адаптацію безпосередньо у школі.
За достатньої місткості укриття очне навчання можуть організувати й для учнів інших класів. Вони можуть відвідувати школу щодня або навчатися почергово: поки одна група дітей перебуває у школі, інша навчається дистанційно, а потім вони змінюються.
Ще одним варіантом є поділ учнів за обраною формою навчання. У такому разі дітей можуть об’єднувати в окремі групи для очного та дистанційного навчання, незалежно від того, до якого класу вони належать.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Людей заблокувало в укритті школи у Києві: ZN.UА попереджало про критичний стан сховищ і ризики для дітей



Якщо ж дитина навчається дистанційно, а батьки в цей час працюють, для неї пропонують облаштовувати спеціальні цифрові зони у шкільних укриттях. Там учень зможе займатися онлайн зі свого пристрою та виконувати завдання під наглядом чергового вчителя або психолога. Такі місця планують зробити своєрідними навчальними просторами в укриттях.
Тим часом для шкіл із маленькими укриттями або без них одним із варіантів може стати тимчасовий перехід до інших закладів. Окремі школи чи класи можуть проводити заняття у приміщеннях шкіл або дитсадків, де є достатньо місця в укриттях. 
За словами Фіданян, у Києві близько 15% дитячих садочків заповнені лише наполовину. При цьому третина таких закладів розташована на Оболоні, а кожен п’ятий — на Печерську.
Також для занять в укритті школам рекомендують скоротити уроки до 30–40 хвилин і зосередитися на основних предметах. Інші заняття в день, коли було багато повітряних тривог, можна залишати для самостійного навчання дітей. 
«Це важливо ще й тому, що в укритті немає можливості відпочити та порухатися на перерві, часто — недостатньо яскраве світло, що може втомлювати очі», — наголошується у статті. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Навчальний рік в Києві очно почнеться не для всіх — КМДА



Часті повітряні тривоги та російські обстріли ускладнюють проведення очного навчання в київських школах. Редакторка відділу освіти та науки ZN.UА Оксана Онищенко описувала основні труднощі, з якими стикаються столичні заклади освіти, та розповідала про способи їх вирішення.

Постійні повітряні тривоги та обстріли створюють для київських шкіл чимало труднощів під час організації очного навчання. Редакторка відділу освіти та науки ZN.UА Оксана Онищенко у статті «Підземна субмарина: як школи Києва рятують очне навчання під тривогами» розповідає, з якими проблемами стикаються столичні заклади освіти та як намагаються їх вирішувати, поспілкувавшись із директорами Іриною Чернілевською, Алевтиною Багінською та Юрієм Кіньковим, керівником Всеукраїнської асоціації директорів шкіл Євгеном Кушніром і головою асоціації директорів шкіл Києва Тетяною Федуновою.
Однією з головних проблем вони називають шкільні укриття. Їхні приміщення не розраховані на проведення повноцінних уроків. Наразі в Києві є лише три підземні школи, які відповідають вимогам закону.
«У підвалі часто немає місця для окремих кабінетів, отже, різні класи (а іноді й уся школа) сидять поруч. І часто навіть без парт, тому що для них немає місця. І це не провина школи, це вимоги Державних санітарних правил і норм: на одну дитину в укритті достатньо 0,5–0,6 кв. м і дозволяється змішувати класи», — йдеться у статті. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Як демографія змінює систему освіти України



Директорка ліцею Ірина Чернілевська зазначає, що тиждень навчання в укритті, де перебувала велика кількість дітей, сильно позначився на голосі вчителів. Педагогам доводилося говорити на тлі шуму сотень школярів і постійного гудіння вентиляції.
Щоб полегшити роботу вчителям, ліцей уже замовив гарнітури з мікрофонами, які використовують екскурсоводи. Також у закладі розглядають можливість встановити тканинні ролети, щоб розділити простір укриття на окремі зони.
Ще однією проблемою для шкіл є те, що їхні укриття використовують не лише учні та працівники, а й мешканці сусідніх будинків. Вони працюють цілодобово, тому мешканці можуть залишатися там на ніч і зранку, якщо повітряна тривога триває довго. Деякі мешканці також приносять розкладачки або сплять на шкільних стільцях.
Через це прибиральниці не завжди встигають привести укриття до ладу до початку занять. Після перебування людей там часто залишаються сміття на партах, розлита кава та інший безлад.
Директорка ліцею Ірина Чернілевська розповідає, що нещодавно відвідувачі укриття поскаржилися на неї через те, що вранці вона відгородила його частину та поставила там стільці для дітей, облаштувавши навчальну зону. 
«Дорослі, які працюють з дітьми в школі, проходять медичну комісію, на відміну від тих, хто просто приходить у шкільне укриття, — каже Ірина Чернілевська. — І це потенційно небезпечно для дітей. Наприклад, до нас в укриття ходить бабуся, в якої лишай. Вона чудова, вона любить котів і має їх понад сорок. І я жодним чином не хочу позбавити її можливого укриття. Єдине, що я можу зробити у цій ситуації, — протерти санітайзерами меблі».
Ще однією проблемою є робота підземних комунікацій. Директор Юрій Кіньков розповідає, що в укритті часто виникають проблеми з туалетами. За його словами, усі підземні санвузли працюють за допомогою електричних насосів, які можуть зламатися навіть через невеликий шматок туалетного паперу. Через це під час тривалих денних тривог діти можуть залишитися без можливості скористатися туалетом.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Навчальний рік в Києві очно почнеться не для всіх — КМДА



Авторка також наголошує на проблемі ранкової організації роботи шкіл. Під час повітряних тривог чи обстрілів учителям іноді складно дістатися до закладу. Водночас батьки, які живуть поруч або поспішають на роботу й хочуть привести дітей до можливої тривоги, роблять це дуже рано — ледь не о 7:30. 
«Приводять дітей і під час тривог — особливо якщо батьки працюють у критичній інфраструктурі. Формально вчитель не повинен приймати дитину до початку освітнього процесу й особливо під час тривоги. Але й залишити малечу на вулиці неможливо, тому школам доводиться організовувати чергування вчителів», — йдеться у статті. 
Крім того, авторка зазначає, що ще однією проблемою для шкіл є організація харчування дітей під час повітряних тривог. Детальніше про це Онищенко вже розповідала.
Окремим викликом для педагогів також є необхідність одночасно проводити уроки у двох форматах — для дітей, які перебувають у школі, та для тих, хто навчається онлайн. Такий формат виснажує вчителів і впливає на якість навчання.
Найбільше це може позначатися на учнях, які навчаються дистанційно, адже вчителю складно однаково приділяти увагу дітям у переповненому укритті та тим, хто перебуває вдома перед екраном смартфона. До того ж педагогам доводиться готувати кілька варіантів уроків — залежно від того, чи відбуватимуться заняття у класі, чи в укритті.
«Ви думаєте, що в укриттях не чути цих вибухів? — каже Алевтина Багінська. — Діти лякаються, а вчителі хіба не лякаються? У мене іноді складається враження, що вчителя сприймають як термінатора чи робота, який може працювати в будь-яких умовах».
Водночас Євген Кушнір зазначає, що труднощі, з якими стикаються київські школи, характерні й для інших міст. Він підтримує зв’язок із директорами шкіл у Кривому Розі, Харкові, Запоріжжі та інших містах, де часто оголошують повітряні тривоги. І там виникають такі самі проблеми.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Після скандалу в Чернівцях Уряд перевірить, чим насправді годують дітей у школах



Відпускати дитину до школи чи перевести на онлайн? Це питання все більше турбує батьків. Оскільки регулярні атаки балістики додають до звичних аргументів за чи проти ще один — навіть якщо в школі є укриття, чи встигнуть діти дістатися до нього? Які укриття насправді мають українські школи та чи відповідають вони нинішнім загрозам? 
В статті «Очно чи онлайн: як навчати дітей у школах в умовах атак балістики?» розповідає редакторка відділу освіти й науки ZN.UА Оксана Онищенко.

Пам'ятаєте казку про трьох поросят? Двоє збудували хатинки із соломи й палиць, а третє — із каменю. Від вовка врятувала лише третя, добротна.Приблизно в такій ситуації опинилися зараз школи в Києві. Тут буквально перед 1 вересня погіршилася безпекова ситуація, і тепер як ніколи гостро стали очевидними дві речі. Перша: замість мурованих добротних укриттів — де можна і уроки проводити, і відпочивати — більшість шкіл має ті самі «хатинки із соломи й палиць»: переоблаштований цокольний поверх або підвал, сусіднє метро, до якого вже не добігти під балістикою. Тобто приміщення, які годяться лише для того, аби тимчасово пересидіти небезпеку, та й те не на 100% надійно.І друга: через відсутність підземних шкіл навчальним закладам доведеться докласти колосальних зусиль, аби утримати щоденний баланс між якістю очного навчання та безпекою дітей і вчителів.І це не лише про Київ. І навіть не про Харків, Херсон, Одесу, Суми, Кривий Ріг, які в такій ситуації давно. Це про всю країну. Адже в умовах технологічної війни абсолютного тилу не існує. У той час як на всю країну у нас наразі працює приблизно 100 підземних шкіл — із наявних 11 940 навчальних закладів. Усе інше — в планах. На п'ятий рік війни. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Що зміниться у школах і дитсадках із 1 вересня 2026 року: головне для батьків Однак хто в країні візьме на себе відповідальність за це? Тож і кинулися зараз депутати, омбудсмени, чиновники наввипередки шукати крайніх (не себе, звісно) і стукати кулаком по столу в благородному обуренні — де, мовляв, укриття для дітей?Та до чого це шапіто? У нас є Кодекс цивільного захисту (стаття 32), де чітко написано, що єдиний тип укриття, яким можуть користуватися школи, — це так зване протирадіаційне, а фактично підземний бункер. Але коли уряд і Міносвіти своїми наказами і постановами фактично дозволили школам обходити вимоги закону і замість добротного бункера бігати на цокольний поверх, у підвал чи сусідню будівлю за 500 метрів від школи, ніхто не вибухнув праведним гнівом.Нагадаю, що МОН Оксена Лісового просувало політику «Школа офлайн». Пам'ятаю її помпезну презентацію журналістам, куди прийшов навіть тодішній віцепрем'єр Михайло Федоров. Держава цілком слушно хотіла повернути дітей за парти задля зменшення освітніх втрат, але при цьому не забезпечила норм безпеки. Мені важко назвати це державною політикою.Про непридатність і смертельну небезпеку так званих найпростіших укриттів ще на початку серпня попереджали представники громад на засіданні Конгресу місцевих та регіональних влад. «Кого ми обманюємо, коли дозволяємо навчатися в найпростіших укриттях?» — звернувся до колег і представників влади голова Харківської ОВА Олег Синєгубов.Отже, всі все знали і розуміли. Тільки, за вже усталеною традицією, відкладали реальність на потім і смажили шашлики. А розгрібати все доведеться зараз школам із коліс. Перший навчальний тиждень оголив спектр проблем, з якими відтепер житиме столична освіта, та спонукав до кризового менеджменту. Людей заблокувало в укритті школи у Києві: ZN.UА попереджало про критичний стан сховищ і ризики для дітей Утім, цей іспит на міцність показав і можливі рішення, які будуть корисними для всієї країни. Про них ми говорили з директорами столичних шкіл Іриною Чернілевською, Алевтиною Багінською, Юрієм Кіньковим, а також із керівником Всеукраїнської асоціації директорів шкіл Євгеном Кушніром і головою асоціації директорів шкіл Києва Тетяною Федуновою.Вони без прикрас називають вузлові проблеми, з якими доводиться стикатися щодня, та перші результати кризового менеджменту — як із цим вдалося або не вдалося впоратися.

Головні проблеми, з якими зіткнулися школи

Простір укриттів не розрахований на проведення уроків.У Києві зараз тільки три підземні школи — ті самі передбачені законом бункери. Для решти — біди спільні. У підвалі часто немає місця для окремих кабінетів, отже, різні класи (а іноді й уся школа) сидять поруч. І часто навіть без парт, тому що для них немає місця. І це не провина школи, це вимоги Державних санітарних правил і норм: на одну дитину в укритті достатньо 0,5–0,6 кв. м і дозволяється змішувати класи.Директорка ліцею Ірина Чернілевська розповідає: тиждень роботи в укритті, вщерть заповненому дітьми, коштував учителям голосу. Педагогам доводилося пробиватися не лише крізь гомін сотень школярів, а й крізь безперервний гуркіт вентиляції. Тож школа пані Ірини вже замовила для вчителів гарнітури екскурсовода (мікрофони) й усерйоз розглядає варіант придбання тканинних ролет для зонування укриття. Сусідство з мешканцями мікрорайону. Шкільні укриття працюють цілодобово, і ними користуються мешканці сусідніх будинків. Люди залишаються там не лише на ніч, а й зранку, якщо тривога триває довго. Дехто приносить із собою розкладачки або спить на шкільних стільцях. Через це шкільні прибиральниці не встигають підготувати укриття до приходу дітей. А саме приміщення часто залишається в жахливому стані: розлита кава, сміття на партах.Ірина Чернілевська згадує, що недавно відвідувачі укриття написали на неї скаргу за те, що зранку вона відгородила частину укриття і поставила там стільчики для дітей, аби створити навчальну зону. Адже мешканці сусідніх будинків приходять не лише вночі, а й під час денних тривог. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ В Україні 80% школярів мають доступ до укриттів, але частину з них потрібно посилювати — міністр освіти  «Дорослі, які працюють з дітьми в школі, проходять медичну комісію, на відміну від тих, хто просто приходить у шкільне укриття, — каже Ірина Чернілевська. — І це потенційно небезпечно для дітей. Наприклад, до нас в укриття ходить бабуся, в якої лишай. Вона чудова, вона любить котів і має їх понад сорок. І я жодним чином не хочу позбавити її можливого укриття. Єдине, що я можу зробити у цій ситуації, — протерти санітайзерами меблі». 3. Вразливість підземних комунікацій. Юрій Кіньков розповідає про проблеми із санітарними кімнатами в укритті: «Усі туалети під землею працюють з електронасосами. І якщо туди потрапить навіть шматочок туалетного паперу, то все виходить із ладу. І потім, коли вдень багато тривог, діти просто не мають куди піти». Ранкова логістика та межа відповідальності.Учителям буває важко дістатися до школи під час тривог чи обстрілів. Тоді як родини, що живуть поруч або де батьки поспішають на роботу і хочуть встигнути до тривоги, дітей приводять задовго до початку занять — ледь не о 7:30. Приводять дітей і під час тривог — особливо якщо батьки працюють у критичній інфраструктурі.Формально вчитель не повинен приймати дитину до початку освітнього процесу й особливо під час тривоги. Але й залишити малечу на вулиці неможливо, тому школам доводиться організовувати чергування вчителів. Харчування.Як і очікувалося, велика проблема для шкіл — організація харчування під час тривоги.Більше про це ми вже розповідали. Подвійне навантаження та виснаження вчителів. Педагогам часто доводиться вести уроки одночасно у двох форматах — очно (для тих, хто прийшов у школу) й онлайн. І це не тільки виснажливо, а й неефективно. Часто найбільше страждають від цього ті діти, які вчаться онлайн, бо вчитель просто фізично не може однаково приділити увагу і тим, хто сидить перед ним у переповненому укритті, і тим, хто вдома перед екраном смартфона. До того ж учителі змушені готувати по кілька сценаріїв занять залежно від безпекової ситуації — у класі чи в укритті. «Ви думаєте, що в укриттях не чути цих вибухів? — каже Алевтина Багінська. — Діти лякаються, а вчителі хіба не лякаються? У мене іноді складається враження, що вчителя сприймають як термінатора чи робота, який може працювати в будь-яких умовах». Євген Кушнір каже, що проблеми Києва не унікальні. Як керівник Всеукраїнської асоціації директорів шкіл він спілкується з колегами з Кривого Рогу, Харкова, Запоріжжя та інших міст, які потерпають від частих тривог. Вони стикаються з тим самим. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Гроші на картку замість шкільних обідів: експертка запропонувала монетизувати харчування учнів

Як навчатимуться діти під час тривог

Очевидно, що школи у цій ситуації потребують підтримки. Керівниця департаменту освіти й науки КМДА Олена Фіданян розповідає, що міський департамент разом із районними управліннями освіти вивчив ситуацію і досвід кожної школи. Це дозволило зібрати найкращі рішення й окреслити школам рамки. Аби кожен директор міг створити власну модель організації навчання з урахуванням місткості укриттів, кадрових ресурсів та очікувань батьків.Ці моделі важливо знати і батькам, аби розуміти, що стоїть за новими скороченими розкладами чи «двозмінками».

Кому віддати пріоритет в очному навчанні, якщо в укритті всі не поміщаються

Перший і беззаперечний пріоритет — початкова школа (1–4 класи). Для найменших очний контакт із вчителькою — це питання не просто базових знань, а й соціалізації та дорослого поруч. До того ж малюків банально неможливо залишити самих удома, поки батьки працюють.Далі за пріоритетом — 5-ті та 9-ті класи. Це перехідні етапи — діти переходять до базової та старшої профільної школи, у них формуються нові колективи й з'являються нові вчителі. Їм украй важливо адаптуватися очно.Якщо укриття дозволяє, очно можуть навчатися й інші класи — щодня або почергово: хтось приходить до школи, а хтось навчається дистанційно, і навпаки.Також є пропозиція міксувати дітей на паралелі не за класами, а за вибором форми навчання: окремо групи тих, хто хоче навчатися очно, і окремо тих, хто дистанційно. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Хто збудує укриття — і хто відповідає за безпеку киян?

Що робити дитині, якщо її клас навчається дистанційно, а батьки на роботі

У шкільних укриттях пропонують облаштовувати спеціальні цифрові зони — такий собі підземний коворкінг, куди учень може прийти зі своїм девайсом, підключитися до онлайн-уроку й виконувати завдання під наглядом чергового вчителя чи психолога.

Що робити школам з крихітними укриттями або якщо їх немає

Виходом може стати «освітня міграція» — тимчасовий переїзд шкіл чи окремих класів до приміщень іншої школи або садочка, які заповнені не повністю й мають місткі укриття. Ресурс для такого маневрування є: як розповіла Олена Фіданян, у столиці 15% садочків заповнені наполовину. З них кожен третій — на Оболоні і кожен п'ятий — на Печерську.

Як проводити уроки в укритті

Школам пропонують скоротити їхню тривалість до 30–40 хвилин і зробити акцент на базових предметах. Інші виносяться на самостійне опрацювання у той день, коли було багато тривог. Це важливо ще й тому, що в укритті немає можливості відпочити і порухатися на перерві, часто — недостатньо яскраве світло, що може втомлювати очі.ZN.UА

Поради батькам

Безпека дітей під час навчання залежить не тільки від шкіл, а й певною мірою від батьків. Ось кілька критично важливих прохань і пересторог від керівників навчальних закладів до родин.— Заряджені телефони та алгоритм дій дорогою до школи. Батьків просять обов'язково перевіряти, чи заряджений мобільний телефон їхньої дитини, коли вона самостійно йде до школи. А також разом із дитиною відпрацювати алгоритм дій у разі повітряної тривоги. «Законодавство дозволяє навіть першокласнику самостійно йти до школи, — каже Тетяна Федунова. — От уявіть собі: дитина живе у пішій доступності до школи, і коли вона вийшла з дому, все було спокійно. Аж раптом оголошують тривогу. Які дії дитини? Все це потрібно проговорити». Знову до школи: на що варто звернути увагу батькам в шкільних укриттях Забирати дитину під час тривоги — тільки особисто та під підпис. «Законодавчо ми не маємо права відпускати дітей під час тривоги, навіть якщо батьки напишуть заяву чи записку, — каже Юрій Кіньков. — Кожна школа виходить із цієї ситуації по-різному. Я сказав батькам, що якщо вони хочуть забрати дитину, хай вони приходять, розписуються в журналі, що роблять це під власну відповідальність і без мого дозволу».Не переривати уроку в укритті. Якщо діти вже спустилися до сховища й там триває навчальний процес, директори просять батьків не вимагати від учителів негайно виводити дитину назовні. Укриття є безпечним середовищем, а урок має бути доведений до кінця. До того ж, якщо лунає відбій тривоги, заняття однаково завершують у підвалі, а вже на перерві діти організовано повертаються до звичайних класів.Рішення про прихід до школи — за родиною. Тільки батьки ухвалюють остаточне рішення, чи йти дитині до школи після важких нічних обстрілів, зважаючи на її стан.

Курс наперекір «штурманам»

Коли ми розмовляли з директорами, у Києві лунали вибухи. Але це була єдина можливість поспілкуватися, адже тільки зараз, в укритті, їм вдалося зробити вимушену паузу у своєму напруженому графіку. Ми говорили про проблеми, однак кожна розмова закінчувалася не розпачем і не опусканням рук.Серед усього цього хаосу проблем і невизначеності вимальовувалося зовсім інше відчуття — внутрішньої сили і віри у своїх батьків, своїх учнів і у свою справу. І, звісно ж, в Україну. «Раніше я уявляла свою школу літаком, який злітає в небо, — сказала Ірина Чернілевська. — Тепер — ні. Тепер ми велетенський лайнер, який іде в океані проблем і у разі небезпечної ситуації перетворюється на унікальну субмарину, яка пірнає, але продовжує прокладати свій шлях». …Навіть якщо штурмани, які складали карту руху цієї субмарини, зробили це абияк — подумала я про себе.Наші школи не просто щодня тримають оборону під землею — вони вибудовують те майбутнє, за яке варто жити і перемагати.

Міністерство охорони здоров’я планує скоротити загальну кількість місць у вищих медичних навчальних закладах, при цьому розмір державного замовлення залишиться таким самим, заявив LВ.uа міністр Віктор Ляшко.
Він зазначив, що у вересні запланована велика зустріч з усіма ректорами саме медичних факультетів, під час яких обговорюватимуть систему освіти охорони здоров'я у 2035-2040 роках.
«Якщо ми сьогодні не будемо дивитися про потреби на той час, то гріш ціна нам як управлінцям. Можливо, хай краще стане менше медичних університетів, але тим, що будуть, збільшити кількість державного замовлення, підняти кількість людей, які викладають, щоб давати якісну освіту. І паралельно з цим тоді буде вирішуватись питання з медичними факультетами при класичних університетів, яких також дуже багато», - сказав Ляшко.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





На фізику та хімію до університетів вступило критично мало студентів



Ще навесні очільник МОЗ зазначав, що наявність лікарні при університеті та вимога про 5000 студентів рано чи пізно стануть обов’язковою вимогою для медичної освіти в Україні.  Тепер же міністр зазначив, що 5 000 здобувачів освіти в одному виші дозволяє утримати університет і впроваджувати там нові технології. При цьому мова йде про сумарну кількість студентів на усіх факультетах.
Ляшко зазначив, що університети часто не зацікавлені в розвитку і пошуку студентів, і в підсумку деградують.
«Якщо ви попросили фінансову автономію, господарську автономію, якщо міністр не може втрутитись у вибори ректора, призначити ректора, то дайте результат. … У мене буде жорстка розмова з ректорами. Після цього готовий іти і до Сергія Бабака, і до Михайла Радуцького, пропонувати певні зміни», - резюмував він.
Водночас в Україні лише кілька медичних університетів мають понад 5000 студентів — у Києві, Львові, Вінниці та Тернополі. Чисельність студентів у інших медичних вишах, здебільшого, коливається від 2500 до 4000.
 

Сьогодні школярі мало читають, і це впливає на успішність навчання та результати складання національного мультипредметного тесту не лише з літератури. Про це у статті «Читати, рахувати, мислити: які слабкі місця шкільної освіти оголив НМТ-2026» пише Оксана Онищенко, яка проаналізувала звіт Українського центру оцінювання якості освіти про результати цьогорічного тестування.
«Хоча шкільна програма передбачає аналіз текстів, більшість учнів, очевидно, перейшла на «швидке харчування» — читає замість книжок короткі перекази або критику» — наголошує авторка.  
Онищенко підкреслює, що Україна зіткнулася не лише з кризою природничої освіти, а й гуманітарної, зокрема це видно за результатами складання НМТ з літератури. З цього предмету, як і з фізики, математики, хімії, більшість абітурієнтів отримали нижчі за середні бали.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Читання втрачає популярність, а попит на ШІ лише зростає: що показують нові тенденції



Як показують результати тестування, дітям легко даються завдання, де потрібно побачити те, що лежить на поверхні, наприклад, вловити настрій твору або визначити, що лірика є інтимною. Натомість складніше даються завдання, де потрібна аналітична робота з текстом. 
Зокрема, правильно співвіднести тему твору з літературним героєм змогли лише 25% вступників. Установити відповідність між персонажем і його життєвим кредо — 17%. Причому 37% учасників у першому завданні та 27% у другому не утворили жодної правильної логічної пари. Настрій поезії правильно визначили 70% учасників, інтимну лірику розпізнали 80%. Але коли треба було порівняти уривок із твором зі шкільної програми або застосувати знання з теорії літератури, частка правильних відповідей падала до 30-40%.
«Насправді звичка не читати книжок і невміння осмислено працювати з текстом непомітно, але відчутно б’ють по успішності з усіх інших дисциплін — зокрема й точних наук», — додає Онищенко. 
У математиці частина помилок виникала не через складність обчислень, а через те, що вступники неправильно читали умову. Наприклад, у геометричному завданні, де потрібно було знайти площу конкретної фігури, правильну відповідь дали лише 37% учасників, а інші не зрозуміли, площу якої саме фігури потрібно вирахувати.
На тесті з історії України вступники губилися у великих фрагментах документів і не завжди помічали слова-маркери — імена, географічні назви чи характерні для певної епохи поняття. А в географії  через малий словниковий запас, який теж залежить від читання, труднощі виникали навіть із розумінням деяких слів  в легендах карт, зокрема «яловичина» та «вовна».

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Як закохати дитину в читання: дев’ять ідей для зимових канікул



«Проблема літературної освіти давно вийшла за межі дискусії про «любов до художньої літератури». Йдеться про базову гігієну мислення: здатність утримувати довгу умову, визначати головне та бачити контекст. Без цієї навички розраховувати на якісну освіту просто неможливо», — пише Онищенко.
Згідно з даними міжнародних досліджень, від 10 до 15% населення світу мають дислексію — особливість роботи мозку, за якої людині складно швидко читати, писати без помилок і розуміти прочитане. Як із цим впоратися розповіла освітня експертка Юлія Гордієнко у статті «Коли читання дається важко: як розпізнати дислексію і що з цим робити».