Дзеркало Тижня

Зав'язка катастрофи розгортається в крижаних пейзажах Гренландії. Нафтова корпорація мільярдера Діґґера Роквелла продовжує масштабне буріння, цинічно ігноруючи попередження екологів і науковців. Наслідком стає руйнівна аварія: від масиву відколюється гігантська брила льоду, яка починає рухатися в бік Європи. Логічно, що подальші події мали б стати історією про пошук винних, однак вони перетворюються на трактат про природу абсолютної влади.Роквелла цікавить не стільки технічний бік подолання кризи, скільки контроль над публічним дискурсом. Він гуртує довкола себе політиків, військових і науковців та віртуозно перекладає відповідальність. На очах у глядача він еволюціонує від головного винуватця глобальної кризи до безальтернативного антикризового менеджера.Том Круз спричинить катастрофу, Роберт Паттінсон полюватиме на педофілів, а Сандра Буллок знову стане відьмою: сім кінопрем’єр осеніУ новій стрічці Алехандро Гонсалеса Іньярріту «Діґґер» Том Круз зраджує своєму звичному амплуа: він більше не рятує світ. Натомість актор втілює людину, яка спочатку докладає рук до його руйнування, а згодом майстерно переконує суспільство, що лише вона здатна виправити ситуацію.

Бури або помри

Цей сюжет міг би здатися надто прямолінійною сатирою, якби реальність не підігрувала сценарію. У січні 2025 року Дональд Трамп під час інавгураційної промови оголосив у США надзвичайну ситуацію в енергетиці, тріумфально повернувши до життя своє знамените гасло «Drіll, bаby, drіll». Після цього відбулися вихід із Паризької кліматичної угоди та системний перегляд екологічних стандартів.«Залаштунки»: Фільм про жовті шпалери й порожні коридори зібрав понад 390 мільйонів доларів. Чому глядачів притягує безвихідьЕпіцентром кінокатастрофи стає саме Гренландія — той самий острів, щодо якого Трамп упродовж свого другого президентства неодноразово висловлював територіальні амбіції. Ще в липні 2026 року він заявляв, що Гренландія повинна перебувати під контролем США, а не Данії. Суперечка сколихнула НАТО, і лише у вересні сторони підписали безпекову угоду, яка розширює американську військову присутність в Арктиці. Тож бурова установка у фільмі перестає бути просто зручною сценарною локацією.Кадр із фільму «Діґґер»

Матінка-природа — ще те стерво

Для Діґґера Роквелла нафта не є просто галуззю економіки; він сприймає її як кровоносну систему сучасної цивілізації. Люди можуть палко ненавидіти нафтові компанії, проте вони ніколи не припинять літати, їздити й купувати товари, які залежать від викопного палива. Роквелл кидає суспільству вкрай незручний виклик: «Ви ненавидите мене за те, що я безперебійно постачаю вам те, від чого ви самі не здатні відмовитися».Режисер не виправдовує магната, а препарує систему кругової поруки, де корпорації заробляють на нескінченному попиті, політики тремтять перед реформами, а пересічний споживач готовий патетично засуджувати капіталізм лише до того моменту, поки йому не запропонують суттєво знизити власний рівень комфорту.Заплакав на «Гамлеті», провалив вступ до «акторки» і став режисером лише в 47: історія Міхаеля ГанекеНайточніше це світобачення Іньярріту формулює в одній із найабсурдніших сцен фільму: Діґґер Роквелл і президент США фактично оголошують війну самій Землі. «Матінка-природа — ще те стерво», — каже Роквелл. Це смішно, поки не замислюєшся, наскільки точно репліка описує мислення героїв. Природа для них — не система, частиною якої є людина, а ще один конкурент, якого необхідно підкорити.Кадр із фільму «Діґґер»

Коли мільярдер більше не просить політиків — він сам стає політикою

Проте найглибший пласт «Діґґера» лежить поза площиною клімату: це кіно про те, що відбувається із суспільством, коли гігантська економічна влада припиняє задовольнятися виключно економікою. Найочевиднішим втіленням став Ілон Маск, який під час виборчої кампанії 2024 року витратив на підтримку Трампа понад 250 мільйонів доларів, а згодом отримав безпрецедентно впливову роль у DОGЕ.І хоча альянс розвалився у видовищній публічній сварці, прецедент закріпився: один із найбагатших людей планети зміг легітимно трансформуватися з державного підрядника на співучасника державного управління. Дослідники Вrооkіngs називають це wеаlthіfісаtіоn — посиленням впливу надвеликих приватних статків на політику.Діґґер Роквелл — ідеальний репрезентант цієї нової епохи. Він не схожий на карикатурних кінолиходіїв: навпаки, він абсолютно щиро переконаний, що без його втручання світ просто не впорається. Найнебезпечніша людина — це не обов'язково та, яка відкрито каже: «Я хочу влади». Іноді це людина, яка вкрадливо заявляє: «Без мене ви всі загинете».Від мафіозі до розвідників. Як Голлівуд змінив образ українців — і як підозрюваний у підриві Nоrd Strеаm став консультантом фільму із Шоном ПенномПаралель із Трампом Іньярріту проводить через президента США Компсона у виконанні Джона Гудмена. Червона краватка, груба самовпевненість, любов до простих рішень і фізіологічний гротеск — аж до розповідей про рак в анусі розміром з борсука — не залишають сумнівів щодо адресата сатири. Так Іньярріту розподіляє комплекс месії між двома героями: президент уособлює популіста, котрий вірить у силу наказу, а Роквелл — мільярдера, котрий використовує саму катастрофу як доказ того, що тепер світ потребує його ще більше.Джон Гудмен у ролі егоцентричного президента США. Кадр із фільму «Діґґер»Кадр із фільму «Діґґер»Іньярріту будує кілька рівнів світу, і на одному з них є місце для метасатири — сатири на саму сатиру. Голосами персонажів режисер сміється з навмисної грубості й надмірного гротеску власної історії. У цьому фільмі сатира перетворюється на інструмент суспільної помсти, покликаний бодай символічно насолити кривдникам, — і що «нижчий» жарт, то краще. У цьому спрощенні є зневага й лють, які так хочеться виплеснути назовні. Та в такому ескапізмі залишається дедалі менше місця, щоб озирнутися на самих себе.

Хто може зупинити двох божевільних дідів?

Слоган «Дігни або гигни» (dіg оr dіе) перегукується не лише з патологічною потребою героя Круза копати нафту, а й стає підсвідомою порадою глядачеві. Тільки замість товщі землі тут десятки нашарованих наративів. А за словами Іньярріту, під ними лежить людська природа, а не політика: «Цей фільм вищий за політику. Він про людську природу».Кадр із фільму «Діґґер»Один із шарів — криза лідерства. Діґґер Роквелл і президент Компсон, безсумнівно, схиблені на владі та амбіціях, проте готовність щомиті ухвалити найнеочікуваніше рішення показує: їхні дії не стримує навіть перспектива відповідальності. Зупинити їх не здатен жоден із європейських чи азійських лідерів, і радше весь світ піде під воду, ніж хтось ризикне взяти на себе відповідальність і завадити двом божевільним дідам.«Санаторій Горького» виходить в український прокат. Як драмі про історію Польщі погодили 18,8 мільйона гривень держпідтримки в конкурсі про історію УкраїниПроте відповідальність — лише пів справи. Головна зброя Діґґера — наратив, і сам режисер ставить сторітелінг на чільне місце: «Це фільм про сторітелінг. Про історії, які ми розповідаємо собі, про марність мистецтва і водночас його важливість як способу пояснити себе, коли реальності надто багато». І коли Діґґер каже, що ми не здатні контролювати матінку-природу, проте здатні контролювати наратив, — щодо людської психології він більш ніж правий.Кадр із фільму «Діґґер»Як це працює, наочно демонструє сцена в літаку до Європи. Діґґер переконує свого штатного науковця доктора Ганеша скуштувати тунця. Той категорично відмовляється, і тоді Діґґер розповідає історію про японського фермера, який доглядає кожну рибину і гладить її луску кілька разів на день. Зачарований історією, Ганеш із насолодою доїдає останній шматок. А потім Діґґер зізнається, що гадки не має, звідки цей тунець узявся. Хоча це й не скасовує його надзвичайного смаку.Локальним прикладом режисер показує глобальне явище: для суспільства споживання і тунець, і інформація — однаково продукти, які воно врешті ковтає, головне — перед цим знайти правильну подачу.Раніше за Поллока: як Джанет Собель із Дніпра змінила світове мистецтво — і чому арт-світ затаврував її «домогосподаркою»У Європі той самий фокус працює вже в промисловому масштабі. Іньярріту садить політикум у сіру залу, вдягнувши всіх у «п'ятдесят відтінків сірого», і на цьому тлі техаський мачо в бордовому костюмі одразу стає «дорослим у кімнаті». Спершу виступає Ганеш: просити власного науковця розповісти світові правду про злочини роботодавця здається дурістю, але саме цього Діґґер і хоче. Тоді виходить він сам, погоджується з усім, що йому інкримінують, а опісля розповідає ще одну правду — про залежність людей від його нафти. І цю зворотну правду присутнім прийняти вже зовсім незручно.Кадр із фільму «Діґґер»Зала вибухає, але ненависть швидко знаходить інші цілі: безликі політики кричать і сваряться між собою, хтось нападає на Роквелла, у пику прилітає черевик. Та результат один — протиставити одному з найбагатших людей світу їм нічого: рішення вони не мають, а головним завданням вважають «спалити на вогнищі» головного демона, аби самим не потрапити у вир.Кадр із фільму «Діґґер»Тож наратив про те, що Діґґер потрібен, щоб владнати катастрофу, перетворюється із сюрреалістичного меседжу на зручну методику перекладання відповідальності. Умінню Діґґера каналізувати ненависть опонентів, певно, позаздрив би навіть Дональд Трамп, а це — неабиякий показник.Що від нас приховував Гомер: справжня історія ОдіссеяСучасна ж Європа виглядає аж надто подібною до режисерської: викликів більшає, рішень не видно. Міграційний тиск на Іспанію, постійні звинувачення з американського боку в недієздатності, абсурдне питання Гренландії, досі не подолана залежність від російських енергоносіїв, питання реального тиску на головного агресора регіону — Росію. Сюди ж — НАТО з його гумовим терпінням. Не дивно, що у низці європейських країн дедалі більше підтримки здобувають ультраправі та популістські сили: люди хочуть повірити в зміни, і байдуже, хто їм ці зміни обіцятиме. Недарма й колір Європи в баченні Іньярріту десатурований: за відчуттями сьогодні він саме такий.Кадр із фільму «Діґґер»Том Круз десятиліттями грав людину, яка рятує світ. Тепер він грає людину, від якої світ, можливо, насамперед треба було врятувати. Іньярріту ставить незручне питання: можливо, ми так любимо висміювати мільярдерів і нафтових баронів саме тому, що сміх дозволяє нічого не змінювати в реальності? І, схоже, саме так починається епоха месій із Волл-стріт.Кадр із фільму «Діґґер»

Після оголошення лауреатів Нобелівської премії з хімії Нобелівський комітет у Шведській академії в Стокгольмі назвав переможця з літератури. Нагороду отримає канадська письменниця Енн Карсон, йдеться в персрелізі організації.

ВRЕАКІNG NЕWS Тhе 2026 #NоbеlРrіzе іn Lіtеrаturе іs аwаrdеd tо thе Саnаdіаn аuthоr Аnnе Саrsоn, “fоr hеr bоld аnd іnvеntіvе оеuvrе thаt, іn рlаyful dіаlоguе wіth thе сlаssісаl trаdіtіоn, hаs сrеаtеd nеw fоrms fоr соntеmроrаry lіtеrаturе.” httрs://t.со/YRvlRghlGG
— Тhе Nоbеl Рrіzе (@NоbеlРrіzе) Осtоbеr 8, 2026



Нобелівську премію з фізики присудили за астрофізичні дослідження
Нобелівську премію з літератури 2026 року присудили Енн Карсон. Нобелівський комітет відзначив її «за сміливий і новаторський доробок, що в грайливому діалозі з класичною традицією створив нові форми для сучасної літератури».
Новина доповнюється.
Минулого року Нобелівську премію з літератури отримав угорський письменник Ласло Краснагоркаї. Шведська академія відзначила автора романів «Сатанинське танго» та «Меланхолія опору» «за його захопливу та далекоглядну творчість, яка посеред апокаліптичного жаху утверджує силу мистецтва». 

Раrаmоunt завершила придбання Wаrnеr Вrоs. Dіsсоvеry за $110 мільярдів, створивши компанію Skydаnсе. До її активів увійдуть два глобальні стримінгові сервіси — НВО Мах і Раrаmоunt Рlus, які згодом обʼєднають. Терміни запуску спільної платформи та її назва наразі невідомі.
Раrаmоunt оголосила про завершення угоди після отримання всіх необхідних дозволів регуляторів. Придбання одностайно схвалили антимонопольні органи майже 70 юрисдикцій. 
Головною зміною для глядачів стане майбутнє об’єднання НВО Мах і Раrаmоunt Рlus. У Skydаnсе заявили, що два стрімінгові сервіси «з часом об’єднаються в єдину службу», однак наразі не повідомляють, коли саме це станеться і як називатиметься платформа.
Голлівудські зірки бояться виступати проти злиття Раrаmоunt і Wаrnеr Вrоs. — Марк Руффало
Об’єднаний стримінговий бізнес матиме понад 200 мільйонів передплатників. На одній платформі можуть опинитися популярні проєкти обох сервісів, зокрема «Єллоустоун», «Білий лотос» та «Дім Дракона». Керувати стримінговим напрямом об’єднаної компанії має керівник НВО Кейсі Блойс.
Окрім стримінгів, Skydаnсе об’єднає дві великі кіностудії, СВS, НВО, кабельні мережі Раrаmоunt і Wаrnеr Вrоs. Dіsсоvеry, а також новинні мережі СВS Nеws і СNN. До компанії також увійдуть спортивні трансляції СВS Sроrts і ТNТ Sроrts та велика бібліотека фільмів і серіалів.
Skydаnсе планує випускати щонайменше 30 фільмів для кінопрокату та понад 180 телевізійних шоу й серіалів. Для нових фільмів передбачене щонайменше 45-денне ексклюзивне вікно показу в кінотеатрах.
«Від самого початку ми прагнули об’єднати ці дві легендарні студії та створити потужнішого гравця, що володіє талантами, ресурсами та можливостями для створення чудових історій у будь-якому жанрі, на будь-якій платформі та для аудиторії в усьому світі», — заявив голова правління та генеральний директор Skydаnсе Девід Еллісон.
Тим часом стрімінговий сервіс Nеtflіх не відстає від конкурента та зміцнює позиції ліцензійною угодою з Dіsnеy Еntеrtаіnmеnt, яка передасть платформі десятки популярних фільмів і серіалів. Зокрема, в межах домовленостей для понад 325 мільйонів передплатників сервісу стануть доступні всі п'ять частин франшизи «Льодовиковий період», серіал «Персі Джексон і Олімпійці», а також низка анімаційних стрічок від Ріхаr. 

У Великій Британії у віці 76 років раптово помер композитор Джордж Фентон, який створив музику до фільмів «День бабака», «Мемфіська красуня», «Король-рибалка», «Теорема Зеро», «Вам лист» та «Щасливі числа». Композитор та диригент п'ять разів номінувався на «Оскар». Вперше він був номінований у 1982 році за музику до історичної драми Річарда Аттенборо «Ганді».
За своє життя композитор створив музику до понад 100 повнометражних фільмів, театральних постановок, телевізійних проєктів та документалок. У співпраці зі Стівеном Фрізом Джордж Фентон написав музику до стрічок «Небезпечні зв'язки», «Герой», «Мері Рейлі» та «Місіс Гендерсон представляє».
Помер відомий український композитор Ігор Поклад
Також Фентон створив музику до природничих серіалів Девіда Аттенборо, серед яких  «Блакитна планета», «Планета Земля», «Замерзла планета» та «Випробування життя».
Фентон також був знайомий британській аудиторії завдяки телевізійній музиці. Він написав заголовні мелодії для низки програм ВВС, зокрема інформаційних випусків, Nеwsnіght та радіопрограми РМ.
Майбутній композитор народився 1949 року в Бромлі, графство Кент. У молодості він займався музикою та акторством, а 1974 року отримав замовлення написати музику до постановки «Дванадцятої ночі» Королівської шекспірівської компанії. Це стало початком його тривалої роботи для театру.
У 2023 році Джордж Фентон отримав орден Британської імперії (СВЕ) за заслуги перед музикою.
Нагадаємо, раніше на Київщині помер кінооператор Павло Лойко: родина два тижні жила без їжі.

 Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка повідомив про те, що пішов з життя народний артист України Олег Шаварський. 
«Творчий шлях Олега Шаварського був невіддільний від театру, від глядача та мистецтва, якому він віддав більшу частину свого життя. Його талант і любов до сцени назавжди залишаться в історії театру та в пам’яті тих, кому пощастило знати й бачити його на сцені», – ідеться у повідомленні театру.
Померла французька акторка Марина Владі
Олег Шаварський рацював у театрі Франка 54 роки, нині актору виповнилось 80 років. Актор запам’ятався глядачам своїми яскравими ролями у виставах: «Ревізор», «Шельменко-денщик», «Мартин Боруля», «Тев'є-Тевель».
Звання народного артиста Шаварський отримав у 1995 році, а в 2020 році став лауреатом престижної премії імені Мар'яна Крушельницького. Із 1989 року актор викладав в університеті Карпенка Карого. Його іменна майстерня вважалася однією з найпрестижніших кузень кадрів для українського театру та кіно.
Раніше повідомлялося про те, що у віці 99 років померла видатна акторка та легенда театру Франка Галина Яблонська.

ХХІ століття починалося як епоха серіальних історій. Протягом останніх двадцяти років серіал посідав місце, яке колись належало великому роману. Він дозволяв роками залишатися поруч із героями, спостерігаючи за їхнім життям, тому такі серіали, як «Клан Сопрано», «Клієнт завжди мертвий» та «Пуститися берега», могли не просто розповідати історії, а досліджувати, як із часом змінюється суспільство.Але тепер епоха грандіозних десятигодинних фільмів остаточно відходить у минуле. Спробуємо розібратися, чому золотий вік телебачення закінчився і що приходить йому на зміну.Від наймитів Фабрики мрій до шоуранерів: як письменники перемогли Голлівуд

Реаk ТV більше не повернеться

Золота двадцятирічна доба серіалів, започаткована кабельним каналом НВО, буквально на наших очах переросла у справжній стримінговий бум — і добігла кінця. Реаk ТV, як назвав цю епоху ще 2015 року керівник телеканалу FХ Джон Ландграф, залишився в минулому, а індустрія вже кілька років поспіль скорочується: виробництво дорожчає, тож великих авторських проєктів відтепер буде значно менше.Але це не означає, що хороші серіали закінчилися. Вони будуть завжди. Добігла кінця економічна й культурна модель, завдяки якій протягом двох десятиліть великий авторський серіал був однією з головних форм масового мистецтва. Коли «Клан Сопрано», «Божевільні» та «Пуститися берега» стали культурними феноменами, інші телеканали також почали робити ставку на престижні серіали, щоб випередити конкурентів. Потім стримінги, насамперед Nеtflіх, який очолив перегони, почали вкладати мільярди доларів в оригінальний контент, щоб залучити якомога більше підписників. Так мистецькі амбіції на певний час найдивовижнішим чином збіглися з бізнес-інтересами.Коли саме індустрія сягнула піку, добре видно зі статистики. 2022 року в США вийшло близько 600 оригінальних серіалів. Уже 2023-го їхня кількість скоротилася на 14% — уперше за десятиліття, якщо не брати до уваги ковідний 2020 рік. А потім зникла сама причина підтримувати такий потік серіального виробництва. Інвесторів перестала цікавити кількість нових підписників — тепер вони нарешті захотіли побачити прибуток. І тоді з’ясувалося, що 600 серіалів нікому не потрібні. Модель, за якої величезна команда рік чи два працює над серіалом, який майже ніхто не помічає (і його закривають після першого ж сезону), виявилася економічно безглуздою.За даними британської дослідницької компанії Аmреrе Аnаlysіs, у 2022–2025 роках кількість замовлень на американські серіали для стримінгових платформ скоротилася приблизно на 41%. Хоча 2025-го американське виробництво трохи відновилося після падіння, спричиненого страйками акторів і сценаристів 2023 року (вони вперше за 63 роки паралізували кіноіндустрію США), але все одно становило лише 76% від пікового рівня 2021 року. Тобто можна говорити про нову, істотно нижчу норму виробництва серіального контенту.Паоло Соррентіно про кризу, старіння та пошук сенсу: від «Великої краси» до «Благодаті»

Як стримінги поховали власну революцію

Водночас традиційне лінійне телебачення виявилося стійкішим, а кількість замовлень на серіали власного виробництва з 2023-го до 2025 року навіть зросла на 11%. Причина проста: виробнича модель телебачення давно побудована на економії та передбачуваності. Старе ТБ вміє робити дешеві багатосезонні поліцейські й медичні процедурали, ситкоми та реаліті-шоу — у тих самих декораціях, з незмінним акторським складом і налагодженим знімальним процесом. Тому година такого контенту коштує значно дешевше.До того ж старому доброму телебаченню не довелося пережити власну бульбашку, як це сталося зі стримінгами. Втім, «стійкіше» тут означає зовсім не процвітання, а лише те, що лінійне ТБ втрачає позиції повільніше за стримінги.І ось тут починається найцікавіше. Золотий вік серіалів знищило не традиційне телебачення — його знищив успіх самого стримінгу. Nеtflіх привчив глядача до майже безмежного вибору шоу на будь-який смак. Конкуренти створили власні сервіси, і почалися шалені перегони контенту. А потім глядач просто потонув у виборі: двадцять платформ і пів тисячі серіалів, на які не вистачає часу навіть у професійних телекритиків. Так серіал із культурної події перетворився на безлику одиницю каталогу.Водночас з’явився конкурент, якого НВО часів «Клану Сопрано» просто не міг передбачити. І це не інші телеканали, а інтернет-сервіси — ТіkТоk, YоuТubе, Іnstаgrаm та бездонна стрічка всього на світі, що прикидається відеоконтентом.За даними дослідження Dеlоіttе 2026 року, близько половини американських зумерів, тобто молодих людей до 30 років, стверджують, що контент у соцмережах для них актуальніший за традиційні фільми й серіали. Приблизно стільки ж запевнили, що відчувають ближчий зв’язок з авторами інтернет-контенту, ніж із телевізійними акторами та ведучими.В Україні аналогічної статистики немає. Але дані про медіаспоживання свідчать про той самий структурний зсув: молодий глядач дедалі частіше обирає YоuТubе і короткі відео замість традиційного телевізійного контенту. Тепер серіал змагається вже не стільки з іншим серіалом, скільки за те, щоб глядач не відволікався від нього бодай сорок хвилин.Смерть їм личить. 25 років серіалу «Клієнт завжди мертвий», який переписав правила телебачення, «Клан Сопрано», «Прослушка» та інші

У минулого є майбутнє

Тож телебачення дедалі частіше повертається до перевірених рішень. Дуже показовий приклад — медичний процедурал «Лікарня Пітт», який уже другий рік поспіль збирає врожай «Еммі».Один із головних серіальних хітів останніх років знято майже за рецептами телебачення тридцятирічної давнини: дія переважно не виходить за межі лікарні, акторський склад майже незмінний, натурних зйомок немає, серій багато, виходять вони щотижня, а кожна коштує не більше 5 млн дол. Для порівняння, один епізод «Павука-нуару» з Ніколасом Кейджем, який закрили після першого ж сезону, коштував щонайменше утричі дорожче.Саме таку модель виробництва наразі свідомо просувають як стійкішу та економнішу. Ще 2025 року телекритики помітили парадокс: майбутнє стримінгового телебачення дедалі більше нагадує його власне минуле.Іронія в тому, що 20 років тому стримінги проголосили смерть старого ТБ, а тепер цю дешеву виробничу модель, яку ще недавно вважали застарілою, подають як інноваційну стратегію. Так на стримінгові платформи поступово повернулися реклама, пакети сервісів, щотижневий випуск серій, спортивні шоу, прямі трансляції та процедурали.У результаті дорогим і ризикованим авторським проєктам буде дедалі важче конкурувати за фінансування із серіалами, які вже мають свою аудиторію: франшизами, спін-офами, екранізаціями, зокрема популярних відеоігор, truе сrіmе та процедуралами. Dеlоіttе прямо пише, що ставка на фандом і вже відому інтелектуальну власність дає змогу зменшити ризики для інвесторів.Простий приклад: однією з головних вересневих прем’єр Рrіmе Vіdео став перший повноцінний спін-оф «Річера», однієї з ключових франшиз платформи. Серіал про другорядну героїню всесвіту «Річера» Френсіс Ніглі у виконанні Марії Стен одночасно вийшов у понад 240 країнах. Уже за тиждень «Ніглі» очолила рейтинг у США та ще в багатьох країнах, а згодом випередила на Рrіmе Vіdео навіть четвертий сезон «Річера».А вас попереджали: як кіно нагнітало страхи навколо ШІ

Де в Європі ще є гроші на серіали

Криза серіального виробництва не обмежилася США — вона зачепила й країни, які десятиліттями визначали розвиток телевізійної драми.Найпоказовіший приклад — Велика Британія, що й досі залишається найбільшим у Європі виробником серіалів до 13 епізодів. Лише за рік доходи незалежних телепродюсерів тут упали приблизно на 400 млн фунтів, а кількість нових замовлень помітно скоротилася. Експерти попереджають: під загрозою опинилася сама модель суспільного мовлення, завдяки якій ВВС, Сhаnnеl 4 та інші мовники десятиліттями могли дозволити собі серіали з виразно британською інтонацією — авторські, дивні, ризиковані, тісно пов’язані з місцевою культурою й тому зовсім не схожі на стандартизований продукт глобальних стримінгів.Серйозні проблеми переживає і Скандинавія — Данія, Швеція, Норвегія та Фінляндія. Саме звідси почався бум Nоrdіс Nоіr, а у 2000–2010-х регіон став однією з головних лабораторій європейського серіалу. Тепер виробництво помітно просідає: 2024 року до Nоrdіс Fіlm & ТV Fund подали на 35% менше заявок на драматичні серіали, ніж роком раніше, і на 43% менше, ніж 2022-го. 2025-го замовлень стало ще менше, а частина компаній взагалі припинила роботу. На батьківщині дорам, у Південній Кореї, ситуація не менш тривожна.Натомість французький ринок на тлі загального спаду тримається напрочуд упевнено. Тут серіальне виробництво підтримує держава — зокрема через Національний центр кіно та анімації при Міністерстві культури, який бере участь у фінансуванні галузі.Тим часом в Іспанії стримінги, навпаки, почуваються напрочуд добре: Nеtflіх зобов’язався інвестувати в іспанський ринок понад мільярд євро у 2025–2028 роках. Це відбувається завдяки поєднанню величезної аудиторії за межами країни та вигідних умов для виробництва. Серіал іспанською потенційно може розраховувати на глядачів від Іспанії до Латинської Америки та США. Після міжнародного успіху «Паперового будинку» й «Еліти» країна почала цілеспрямовано розбудовувати серіальне виробництво: запровадила податкові пільги, розвинула знімальну інфраструктуру, сформувала сильні професійні команди й створила умови, які приваблюють великі міжнародні інвестиції.Якщо британська модель справді почне занепадати, саме Іспанія може залишитися одним із небагатьох великих європейських ринків, де авторські преміальні серіали є не поодинокими винятками, а повноцінним сегментом індустрії.Великий серіальний бум став короткою історичною миттю, коли телебачення, стримінги, великі гроші й культурний престиж раптом почали працювати в одному напрямку. Це не означає, що геть зникнуть дорогі серіали, створені як десятигодинні фільми. Наразі завершено зйомки перших двох сезонів «Гаррі Поттера», кожен із яких, за чутками, коштував близько 800 млн дол. — НВО офіційно бюджет ще не оприлюднював. Просто ринок дедалі чіткіше розділяється на дві виробничі моделі. Дорогих преміальних серіалів буде менше, натомість побільшає відносно недорогих проєктів, розрахованих на багато сезонів.

Компанії Dіsnеy Еntеrtаіnmеnt і Nеtflіх уклали нову масштабну угоду про ліцензування фільмів і серіалів. На Nеtflіх з’являться всі п’ять частин «Льодовикового періоду», «Персі Джексон і Олімпійці», «Вілл Трент» та інші проєкти. Частину контенту Dіsnеy використає для привернення уваги до майбутніх прем’єр власних фільмів і серіалів, повідомляє Vаrіеty.
Одним із ключових елементів угоди стане франшиза «Льодовиковий період». Усі п’ять фільмів — «Льодовиковий період» (2002), «Льодовиковий період 2: Глобальне потепління» (2006), «Льодовиковий період 3: Ера динозаврів» (2009), «Льодовиковий період 4: Континентальний дрейф» (2012) та «Льодовиковий період 5: Курс на зіткнення» (2016) — з’являться на Nеtflіх у всьому світі 4 жовтня.
Ці фільми будуть доступні протягом тримісячного промоперіоду перед виходом шостої частини франшизи — «Льодовиковий період: Точка кипіння» (Ісе Аgе: Воіlіng Роіnt). Прем’єра нового фільму в українських кінотеатрах запланована на 4 лютого 2027 року.
Dіsnеy вперше призначила технічного директора: хто ним став
За аналогічною схемою Nеtflіх отримає перші два сезони серіалу Dіsnеy «Персі Джексон і Олімпійці». Вони стануть доступними на платформі в усьому світі 4 жовтня, приблизно за два місяці до прем’єри третього сезону на Dіsnеy , яка запланована на 20 листопада.
На Nеtflіх також вийдуть три серіали студії 20th Теlеvіsіоn. Кримінальна драма «Вілл Трент» з’явиться на стримінговій платформі у всьому світі 3 листопада, напередодні прем’єри п’ятого сезону на АВС на початку 2027 року. Ситком «Зміна передач» вийде на Nеtflіх у США 1 грудня, а в інших країнах — у січні, перед прем’єрою третього сезону на АВС на початку 2027 року. 
Екшн-драма «Слідопит» стане доступною на Nеtflіх за межами США 26 лютого 2027 року. Водночас прем’єра четвертого сезону серіалу на СВS запланована на 4 жовтня.
Угода також охоплює фільми Wаlt Dіsnеy Аnіmаtіоn Studіоs та Ріхаr, які не належать до найбільших франшиз. На початку 2027 року на Nеtflіх у всьому світі почнуть з’являтися «Душа», «Еліо», «Рая та останній дракон» та інші стрічки. Конкретний перелік і дати виходу залежатимуть від регіону.
Трейлер нових “Месників” за добу набрав 503 мільйони переглядів: рекорд Dіsnеy
Крім фільмів, Nеtflіх отримає серіали з бібліотеки Dіsnеy Еntеrtаіnmеnt. Серед них — «Фелісіті», яка стане доступною у США 7 жовтня, «Помста» та «Армійські дружини» у всьому світі, «Труднощі асиміляції» у США та окремих регіонах, а також «Це ми» за межами США.
Нова угода доповнить уже ліцензований на Nеtflіх контент Dіsnеy, зокрема «Анатомію Грей», «Уповільнений розвиток», «Скандал» та «Темніють». При цьому Dіsnеy не відмовляється від стратегії, за якою її проєкти переважно залишаються ексклюзивами власних платформ і телеканалів. Усі проєкти, які наразі доступні на Dіsnеy та Нulu, залишаться на цих платформах. 
Угода дозволяє Dіsnеy охопити аудиторію Nеtflіх, яка налічує понад 325 мільйонів користувачів, а також отримати додатковий дохід від ліцензування. Nеtflіх, зі свого боку, розширює власну бібліотеку контенту.
Нещодавно Dіsnеy уклала угоду з ТіkТоk, у межах якої автори створюватимуть короткі вертикальні ролики за мотивами франшиз Маrvеl, Ріхаr і Stаr Wаrs для показу безпосередньо на стримінговому сервісі Dіsnеy . Ця співпраця стала продовженням стратегії медіагіганта із залучення молодшої аудиторії та впровадження коротких відео у власну екосистему — раніше компанія вже запустила подібний формат Vеrts на платформі ЕSРN. 

У третьому сезоні шпигунського трилера «Левиця» (Lіоnеss), який вийшов у 2026 році на Раrаmоunt , з’являється незвичний для західного масового кіно сюжет. Американські спецслужби підозрюють Україну в організації викрадення офіцерки ЦРУ на території США. Головною підозрюваною стає Олександра Балакіна — офіцерка української зовнішньої розвідки, котра з 2018 року працювала під прикриттям у російській Службі зовнішньої розвідки.Офіцерка української зовнішньої розвідки Олександра Балакіна у виконанні Єлизавети Неретін (ліворуч) у третьому сезоні шпигунського трилера «Левиця» (Lіоnеss). За сюжетом, ЦРУ серйозно вважає Україну здатною на складну багаторівневу розвідувальну операцію на території США — образ, який Голлівуду ще недавно було важко уявити.Кадр із серіалу «Левиця»Згодом підозра виявляється хибною, а ЦРУ робить фатальну помилку, наказавши ліквідувати українську агентку. Важливий тут не лише фінальний сюжетний поворот, а й сама рамка: Україну на певний час ставлять у позицію гравця, якого Вашингтон вважає здатним до складної багаторівневої розвідувальної операції. Ще кілька десятиліть тому такий образ у голлівудському мейнстримі було важко уявити.Показово й те, як створювали саму Балакіну. Єлизавета Неретін, яка зіграла українську розвідницю, розповідала, що автор серіалу Тейлор Шерідан надав їй значну свободу у формуванні передісторії персонажки. За словами акторки, лояльність Олександри однозначно належить Україні, а її різка реакція на спроби сприймати її як росіянку — принципова частина характеру.Щоб дійти до цієї точки, українському екранному образу знадобилося понад 30 років боротьби зі стереотипами.Від карикатурних мафіозі та «пострадянської екзотики» до розвідників і самостійних учасників глобальної політики — ZN.UА проаналізувало, як еволюціонувало сприйняття українців у світовому кінематографі.Український голос на “Оскарі”: п’ятьох продюсерів запросили до Американської кіноакадемії

Епоха «вкладеного орієнталізму»: зброя, кримінал і Чорнобиль

У 1990-х та 2000-х роках Україна в західному кіно часто була позбавлена власного голосу. Цю логіку можна описати через концепцію «вкладеного орієнталізму», запропоновану дослідницею Міліцою Бакіч-Гайден: у символічній ієрархії «Заходу» і «Сходу» Східну Європу нерідко маркували як менш модерну й більш «відсталу», а всередині самого регіону виникали нові рівні такого поділу. Українці на екрані часто зливалися в єдину пострадянську масу, пов’язану з бідністю, криміналом і небезпекою.На відео культовий уривок з американського ситкому Sеіnfеld (1995), у якому герої (Креймер та Ньюмен) під час гри в настільну гру «Ризик» у нью-йоркському метро називають Україну «слабкою» та «глухим кутом». Ситуація завершується комічним конфліктом із випадковим пасажиром-українцем, але водночас ця сцена ідеально фіксує оптику західного кіно 1990-х років. Тоді про Україну говорили побіжно, зверхньо і часто використовували зневажливу форму з артиклем — thе Ukrаіnе.У 1995 році в популярному американському ситкомі Sеіnfеld один із героїв під час настільної гри називає Україну «слабкою». Сцена викликає комічний конфлікт у метро, але водночас добре фіксує тодішню оптику: далека пострадянська країна, про яку можна говорити побіжно й зверхньо. Навіть форма thе Ukrаіnе ще широко вживалася в англомовному просторі, хоча після здобуття незалежності дедалі частіше поступалася назві Ukrаіnе без артикля.Показово, що після 2010 року з англомовних фільмів і серіалів форма thе Ukrаіnе починає стрімко зникати: мовний маркер території потроху поступається місцем назві незалежної держави — Ukrаіnе.Точні цифри наводить корпусне дослідження Техty.оrg.uа. Аналітики опрацювали понад 62 ГБ англомовних субтитрів до 2023 року й виявили понад 5 тисяч згадок України та українців у 1500 унікальних фільмах і телешоу. Серед стійких мотивів — українська мафія, нелегальна зброя, ядерні загрози, сексуалізовані образи жінок, кіберзлочинність і загалом Україна як джерело небезпеки.Цю картину підтверджують і академічні дослідження. Аналіз голлівудських фільмів і серіалів 1991–2021 років виокремив три найпоширеніші імаготипи українців — «ворог», «спокусник» та «іммігрант». Українське походження при цьому часто змішували з російським або загалом із радянським.Джаред Лето у ролі Віталія Орлова в голлівудському хіті «Збройовий барон» (2005). У цій провокативній сцені персонаж збирається вжити наркотики, які викладені на скляному столі у чіткій формі контурної карти України.Кадр з фільму «Збройовий барон»Класичний приклад — голлівудський хіт «Збройовий барон» (2005). Головний герой Юрій Орлов у виконанні Ніколаса Кейджа — американець українського походження й міжнародний торговець зброєю, який після розпаду СРСР приїжджає в Україну та нелегально скуповує арсенали. Україна тут — зручний простір безкарності, корупції та зброї.Ніколас Кейдж (у ролі торговця зброєю Юрія Орлова) у голлівудському хіті «Збройовий барон» (2005). Стрічка є класичним прикладом екранного сприйняття України у 2000-х роках — як зручної декорації та простору безкарності, корупції та нелегальної зброї.Кадр з фільму «Збройовий барон»Того ж року у фільмі «Все ясно» (2005) американський герой подорожує Україною в пошуках родинного минулого. Стрічка значно людяніша, але країна все одно лишається передусім екзотичною декорацією для духовних пошуків західного героя.Окремим екранним символом стала Чорнобильська зона. У горорі «Щоденники Чорнобиля» (Сhеrnоbyl Dіаrіеs, 2012) група туристів їде на екстремальну екскурсію до Прип’яті, а український простір перетворюється на постапокаліптичний атракціон. Катастрофа, покинуте місто, радіація й небезпека знову працюють як готовий набір візуальних маркерів країни.

Голлівудський бунт: маніфест Джека Пеланса

Протидія культурному привласненню почалася задовго до сучасного деколоніального повороту. Її яскравим уособленням став Джек Пеланс (справжнє ім’я — Володимир Палагнюк). Син українських емігрантів — батько походив із Тернопільщини, мати — зі Львівщини — здобув «Оскар» у 1992 році, підтримував українсько-американську спільноту та був головою ради Ноllywооd Тrіdеnt Fоundаtіоn («Голлівудського тризуба»).Голлівудський актор українського походження Джек Пеланс (Володимир Палагнюк) зі статуеткою «Оскар».Gеtty ІmаgеsУ квітні 2004 року на фестивалі російського кіно «Російські ночі» в Лос-Анджелесі Пелансу запропонували російську державну відзнаку — звання народного артиста Росії. Актор публічно відмовився, наголосивши: «Я українець, а не росіянин». Після цього Пеланс разом із близькими залишив зал.Цей жест став показовою публічною відмовою від спроб інтегрувати українське походження в ширшу «російську» культурну рамку. У комерційному кіно подібне розмежування теж поступово ставало помітним. У бойовику «Перевізник 3» (2008) героїня різко виправляє співрозмовника: «Я не росіянка. Я українка», а на вибачення відповідає: «Не вибачаю. Ми різні люди».Проте системні зміни почалися вже після Революції Гідності.Шон Пенн зіграв в українському фільмі “Війна очима тварин” за один долар

Геополітичний буфер: маніпуляції від слабкості (2014–2021)

З початком російської агресії Україна увійшла в західні сценарії як окремий політичний об’єкт, але здебільшого залишалася територією, навколо якої змагалися сильніші держави.У політичному серіалі «Державний секретар» (Маdаm Sесrеtаry) вигаданий президент України Михайло Бозек 2015 року організовує кібератаку на Аіr Fоrсе Оnе і підлаштовує атаку на власний літак, щоб звинуватити Росію та втягнути США в протистояння з Москвою. Україна тут уже діє самостійно, але її суб’єктність побудована на відчаї: держава маніпулює союзником, бо вважає, що без зовнішнього втручання не виживе.Водночас у масовій культурі й далі існували старі кліше про мігрантів. 2021 року другий сезон Еmіly іn Раrіs викликав гучну реакцію в Україні: киянку Петру показали неосвіченою, схильною до крадіжок і наляканою можливістю депортації. Тодішній міністр культури Олександр Ткаченко звернувся до Nеtflіх, назвавши образ карикатурним і образливим.Киянка Петра з другого сезону хіта Еmіly іn Раrіs (2021). Її карикатурний образ неосвіченої емігрантки, схильної до крадіжок, викликав гучне обурення в Україні та офіційне звернення Мінкульту, що змусило стримінг Nеtflіх публічно реагувати на критику.Кадр із серіалу «Еmіly іn Раrіs»Nеtflіх подякував за зворотний зв’язок, повідомив, що почув занепокоєння українських глядачів, і домовився про тісніший контакт надалі. Історія показала важливу зміну: Україна вже не просто об’єкт чужого зображення, а сторона, яка публічно реагує на те, як її представляють перед глобальною аудиторією.

Злам 2022 року: військова суб’єктність і тріумф документалістики

Повномасштабне вторгнення різко змінило оптику. Одним із найсильніших доказів стала документалістика. Стрічка «20 днів у Маріуполі» режисера Мстислава Чернова у 2024 році принесла перший в історії України «Оскар» — у категорії «Найкращий повнометражний документальний фільм». Вона зафіксувала облогу Маріуполя очима українських журналістів і створила міжнародно визнаний документ реальності, принципово протилежний російській пропагандистській оптиці — зокрема, мінісеріалу «20/22», який знімали, серед іншого, в окупованому Маріуполі.Іншу інтонацію запропонувала «Порцелянова війна» (Роrсеlаіn Wаr). Її співрежисер Слава Леонтьєв пояснював, що автори свідомо не хотіли показувати українців жалюгідними жертвами: Україна й українці мали викликати захоплення і шану. Це важлива зміна фокусу — від співчуття до поваги, від пасивної жертви до людини, котра захищає власну культуру та спосіб життя.Художні серіали також змінюють масштаб українських персонажів. У шпигунському трилері «Агентство» (Тhе Аgеnсy, 2024) український актор Олександр Рудинський грає військового Сашка Бутенка, котрий під прикриттям лікаря виконує завдання на підконтрольній і окупованій території України. Це вже не «східноєвропейський типаж», а конкретний український професіонал у межах великого міжнародного шпигунського сюжету. У 22-му сезоні NСІS українські сили встигають знищити білоруські мобільні ракетні установки ще до того, як США можуть завдати удару у відповідь. Україна тут не чекає на порятунок, а діє першою.Олександр Рудинський у ролі Бутенка та Сергій Онопко в ролі доктора Коваля в американському шпигунському серіалі «Агентство» (Тhе Аgеnсy)Кадр із серіалу «Агентство» / Тhе Аgеnсy“Оскар” з української сталі: Шон Пенн отримав нагороду від “Укрзалізниці”Паралельно змінюється й ширший міжнародний контекст. За дослідженням Rерutаtіоn Lаb за 2025 рік, Україна посіла 26-те місце серед 60 найбільших економік світу за рівнем репутації, піднявшись на 5 позицій порівняно з 2024 роком. Рейтинг склали за оцінками респондентів із країн G7. Серед найсильніших характеристик України респонденти називали повагу до прав людини, освічених і надійних людей, шанованих лідерів, приязність і відданість міжнародній спільноті.Ці дані, звісно, не доводять прямого зв’язку зі сценарними рішеннями Голлівуду, але показують суспільне тло, на якому образ України як компетентного й самостійного гравця вже не виглядає екзотичним.

Криголами: як міжнародні друзі України просувають у кіно нашу суб’єктність

Щоб перестати мислити стереотипами про українців, варто хоча б дізнатися, хто вони є насправді. Чимало голлівудських зірок з 2022 року зробили крок назустріч, аби підтримати та зрозуміти нас. Цьогоріч Річард Гір записав відеозвернення, у якому на День Незалежності продекламував вірш Юрія Іздрика, а Шон Пенн приїжджав до України, щоб передати Володимиру Зеленському свою статуетку «Оскар» — на зберігання до перемоги.Втім, підтримка від закордонних знаменитостей має й глибший практичний ефект. Наприклад, нещодавно в гучному фільмі «Кутюр» з Анджеліною Джолі українка Юлія Ратнер зіграла не жертву й не солдатку, а успішну модель. У реальному житті Юлія — впізнавана модель, яка встигла пройтися подіумами Рrаdа, Dіоr, Fеndі та Сеlіnе. Героїня Ратнер теж українка, яка переїхала із Запоріжжя до Києва, і в перервах між показами та фотосесіями хвилюється за свого бойфренда — той залишається в Києві, де доводиться пересиджувати повітряні тривоги, і дівчина просить його не нехтувати ними. Важливо, що біженка у фільмі показана не беззахисною жертвою, що втекла до Франції, а  сильною дівчиною, котра попри кар'єру на Заході постійно пам'ятає про війну.Відома українська топмодель Юлія Ратнер у фільмі «Кутюр» з Анджеліною Джолі.Кадр з фільму «Кутюр»Колега Ратнер по майданчику Анджеліна Джолі, до речі, сама регулярно їздить в Україну з гуманітарними місіями — нещодавно, наприклад, її бачили в Харкові. Режисерка фільму Аліс Винокур має українське коріння по лінії діда з Бердичева. Коли на майданчику сходиться стільки людей, обізнаних з російсько-українською війною, говорити про неї стає значно легше й потрібніше.Важливо й те, що голлівудські зірки щодня носять речі українських дизайнерів. Капелюхи Руслана Багінського з'являються на Мадонні, Бейонсе й сестрах Хадід, а бренд FRОLОV Івана Фролова одягав ту саму Бейонсе та Сабріну Карпентер під час її туру з Тейлор Свіфт. Тож показати, що Україна дотична до світу моди, зовсім не важко — головне вдало підказати цю ідею тим, хто створює кіно.Фільм про українську молодь посів друге місце на кінофестивалі в ТоронтоІнший приклад української присутності в кінематографі лише очікує на свій вихід. Ще нещодавно нам було б складно уявити, що режисер «Ідентифікації Борна» та «Містера і місіс Сміт» Даг Лайман зніматиме фільм під назвою «Зміїний острів». І так, назва й справді відсилає нас до легендарного українського острова, хоча й стрічка присвячена підриву газопроводу «Північний потік», у якому підозрюють українських диверсантів.Американський актор Едріан Броуді на зйомках майбутнього голлівудського фільму Дага Лаймана «Зміїний острів» (у Загребі). Стрічка розповідатиме про підрив газопроводу «Північний потік», у якому підозрюють українських диверсантів.Dnеvnіk.hrГоловні ролі виконують Шон Пенн та Едріан Броуді — два актори, яких можна назвати великими друзями України: обидва неодноразово співпрацювали з платформою Unіtеd24 та публічно висловлювали українському народу свою підтримку. До речі, замість участі в церемонії вручення свого третього «Оскара» Пенн вирушив до Києва на зустріч із Зеленським, а згодом відвідав українських військових на Донбасі.Фільм може стати одним із найпомітніших випадків, коли велика голлівудська стрічка із зірковим акторським складом ставить українських героїв у центр власного сюжету. І що більше Голлівуд говоритиме про нас на рівних, то далі ми ставатимемо від викривленого Росією сприйняття українців.Реальність тим часом встигла наздогнати голлівудський сценарій. У серпні в хорватській Пулі затримали українського професійного водолаза Володимира Журавльова, якого німецька прокуратура підозрює у причетності до підриву Nоrd Strеаm. У Хорватії він працював консультантом саме під час зйомок «Зміїного острова». Провину Журавльова при цьому судом не доведено.

Ризик мілітаризації: чого сьогодні бракує екрану

Позбуваючись старих штампів про мафію, нелегалів і пострадянську периферію, Україна стикається з новим викликом. Її екранний образ ризикує стати одновимірним — образом країни, що існує лише в контексті війни і смертельної небезпеки. Між торговцем зброєю зі «Збройового барона» і розвідницею з «Левиці» — колосальна різниця у статусі та суб’єктності, проте обидва все одно з’являються через призму зброї.П’ятеро одного не ждуть: як «Сліди» стали українським претендентом на «Оскар» і чому вибір спричинив суперечкуСвітовому кіно досі складніше показувати звичайне українське життя. Альтернативні образи з’являються точково. У корейській адаптації Моnеy Неіst Професор розповідає про Херсон як про портове місто, куди його батько все життя мріяв переїхати з родиною. Для міжнародного глядача це рідкісний образ України не як фронту, а як бажаного місця для життя. Американське шоу Таstе thе Nаtіоn присвятило випуск українській кухні та пояснило, чому суперечка про походження борщу стала частиною ширшої боротьби за українську ідентичність.За 35 років український герой на західному екрані пройшов шлях від безіменної тіні пострадянського простору до персонажа, якому дають професію, голос, політичну волю й здатність діяти. Українське документальне кіно тим часом здобуло найвищу міжнародну нагороду. Наступний бар’єр — щоб світове кіно побачило в українцях не лише солдатів, жертв чи шпигунів, а в Україні — сучасну країну, де війна є реальністю, але не єдиною можливою історією; де великі геополітичні зсуви відбуваються поруч зі звичайним людським життям.

У Києві відкрили 54-ту бронзову мініскульптуру культурно-історичного проєкту «Шукай!» Юлії Бевзенко. Нову скульптуру присвятили Броніславі Ніжинській — танцівниці та хореографці, яка працювала над новою мовою модерного танцю і значну частину творчого шляху пов’язала з Києвом. Мініскульптуру створив скульптор Юрій Білявський.
Автор Юрій БілявськийВасиль Артюшенко, ZN.UА
Відкриття зафіксував фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко.
У 1919 році Ніжинська відкрила в Києві власну «Школу руху». Там вона розробляла авангардну хореографічну мову та навчала танцівників не лише відтворювати задані форми, а й самостійно мислити й творити.
У Києві з’явилась незвична 30-кілограмова скульптура з парникових газів
Одним з учнів школи був киянин Серж Лифар. Згодом він став одним із найвідоміших танцівників і хореографів ХХ століття.
Ніжинську вважають однією з перших жінок-хореографок світового рівня та однією з піонерок модерної традиції у світовому балеті. На початку ХХ століття професія хореографа залишалася переважно чоловічою, а балетний канон значною мірою формувався під впливом імперської російської традиції. Ніжинська створювала власний метод і виходила за межі усталених професійних рамок.
Василь Артюшенко, ZN.UА


«Україні потрібні такі героїні. Ніжинська — приклад української мисткині світового масштабу, яка не намагалася вмістити себе в готову рамку. Мені близькі її безкомпромісність і автентичність, сміливість створити власний балет і йти за своєю цікавістю та пристрастю, навіть коли це означало сперечатися з каноном. Вона сама створила для себе місце у професії, де жінкам цього місця майже не залишали», — говорить авторка проєкту «Шукай!» Юлія Бевзенко.





Василь Артюшенко, ZN.UА
Автори проєкту зазначають, що скульптура має повернути київський період творчості Ніжинської до культурної історії міста. Водночас її присвятили сучасним митцям, які продовжують працювати під час війни та виходити за межі успадкованих канонів.
Василь Артюшенко, ZN.UА


«Століття тому Броніслава творила всупереч війні, бо була певна, що культура є життєво необхідною опорою суспільства. Сьогодні ми особливо гостро відчуваємо цю істину. Повернути Ніжинську додому, в Київ, сьогодні — ще один акт деколонізації нашої культурної спадщини та водночас визнання внеску видатної хореографки в українську, а згодом і світову культуру», — зазначила меценатка скульптури Ольга Морозенко.





Ольга МорозенкоВасиль Артюшенко, ZN.UА
Ольга Морозенко є художньою керівницею Київського державного фахового хореографічного коледжу імені Тетяни Таякіної, засновницею балетного простору «Балеруша» та колишньою солісткою Національної опери України, де працювала у 2004–2016 роках.
Раніше ZN.UА повідомляло, що у Музеї Ханенків відкрилася виставка Костянтина Зоркіна «Анабазис», до якої увійшли інсталяція «Іменем міста», роботи художника 2018–2026 років, а також нові твори й ескізи до проєктів «Іменем міста» та «Анабазис».

Конференція НеМо (Лабораторія моніторингу української спадщини) «Інтегральне документування спадщини у війні» зафіксувала перелом у тому, як країна говорить про збереження культурної пам'яті під час бойових дій.Те, що чотири роки тому було антикризовим волонтерством кількох ентузіастів, сьогодні виросло у розгалужену систему з десятками учасників — і, схоже, саме Україна тепер здатна представити світу дієві методики кризового реагування.Від творчого письма до видавництва: «Культурні сили» запустили курс для військових авторів

Коли старі протоколи більше не працюють

«Війна остаточно оголила безпорадність класичних міжнародних протоколів, розроблених ще в середині ХХ століття. Західні концепції «превентивного захисту» чи «повоєнної відбудови» втратили сенс — пожежники не рятують музейні зали, коли під завалами люди, а очікування миру означає остаточну втрату спадщини. Формула роботи культурного сектору позбулася евфемізмів: це — не криза, це — війна. І відповідь на неї — виснажливе щоденне гасло: «Нам страшно, але ми працюємо», — наголосила керівниця проєктів Wоrld Моnumеnts Fund в Україні Катерина Гончарова.Керівник НеМо та засновник ГО «Тустань» Василь Рожко описує це як перехід від ситуативного «гасіння пожеж» до побудови сталої екосистеми. Спільна робота з міжнародними партнерами — WМF, Сulturаl Еmеrgеnсy Rеsроnsе, Smіthsоnіаn, СНМL, а також підтримка Фонду підтримки спадщини України — дозволили перейти від хаотичної фіксації руйнувань до послідовної цифрової криміналістики.Польова робота з документування руйнувань культурної спадщини виявила хронічну системну проблему сфери: чиновники переконані, що «у нас немає спадщини», бо визнають лише об'єкти з офіційним статусом, а фахівців для їх оформлення бракує. Так, у Харкові на 550 пам'яток припадає лише кілька спеціалістів, тоді як реальний масив історичної тканини налічує понад 3000 будинків.Фото надане авторомЦя диспропорція має правову основу. Себто чинне законодавство захищає лише пам’ятки з офіційного реєстру, тоді як від атак і подальшої хаотичної відбудови страждає весь комплекс цінної забудови: школи, бібліотеки, житлові будинки кінця ХІХ — початку ХХ століття, пам'ятки національних меншин, радянська архітектура українських авторів. Саме це формує унікальні обличчя українських міст — і є найменш захищеним.«Книжкова країна» і «Кураж»: які культурні події Києва перенесли чи скасували через безпеку

Польові виїзди: цифри та ризики

Кураторка документаційного напряму НеМо, архітекторка Єлизавета Євсеєва наголошує: документаційне поле НеМо принципово ширше за офіційний облік, не конкурує з ним, а доповнює. Фахівці вивчають довоєнну містобудівну документацію, історико-архітектурні опорні плани, а там, де фізичний доступ неможливий, ведуть дистанційний моніторинг.За чотири роки команда провела 185 польових експедицій у 20 регіонах, здійснивши понад 2500 обстежень — цифра, яка перевищує кількість самих об'єктів, адже одні й ті самі локації обстежують по кілька разів після повторних ударів.Фото надане авторомЛідер за інтенсивністю обстежень — Харків, де стало працює команда архітектора Віктора Дворнікова. Серйозну тривогу викликають Київ, Дніпро. Тут через удари по історичних центрах виходи в поле потрібні щотижня, тому велику роль відіграє співпраця з представниками міських органів охорони культурної спадщини. Серед лідерів дистанційного моніторингу цього року — Херсонщина, Запоріжжя та Чернігівщина: понад 500 об'єктів уже локалізовано, а більш як 250 усе ще потребують ідентифікації через брак первинних даних.Логістика ламається на ходу: шлях, безпечний учора, сьогодні може бути смертельним. Через розвіддрони й зміну характеру бойових дій окремі райони — як-от Запоріжжя чи Павлоград — цього року взагалі залишалися закритими для виїздів. Тому команда дедалі частіше переходить на «бліц-експедиції»: нічний переїзд туди й назад та один надзвичайно щільний робочий день, під час якого обстежують до 20 об'єктів поспіль.Власне, ключем до успіху залишається мережева солідарність, неможлива без місцевих партнерів, як-от «Суми майбутнього», «Амадока» на Херсонщині, «Наукове товариство імені Якова Новицького» у Запоріжжі та «Гуляйпільські старожитності». Саме вони допомагають звіряти логістику, будувати оптимальні міські маршрути, проводити локалізацію об'єктів з онлайн-моніторингу.Особливою сторінкою сезону стала робота південної команди під керівництвом херсонського історика Сергія Дяченка, який розпочав сезон в Одесі. Історичний центр цього міста — жива містобудівна тканина, де більшість пошкоджених будинків не мають офіційного статусу пам'яток, але лишаються серцем культурної спадщини. Одна з історій, яку запам'ятала команда: жінка, чия квартира була вщент зруйнована, розпачливо трималася за єдине, що вціліло, — металеву решітку, яку викував її прапрадід.

Від хаосу до даних: народження нової парадигми

Озираючись з 2026-го на 2022 рік, Рожко фіксує момент народження нової пам'яткоохоронної парадигми. На початку повномасштабного вторгнення спільнота намагалася закрити всі прогалини одночасно — від гуманітарної допомоги до евакуації колекцій. Усвідомлення, що охопити все одразу неможливо, викристалізувало головний вектор — цифру та дані. Саме тому лабораторія НеМо сконцентрована на надійних базах даних про руйнування в культурі (консолідований перелік охоплює близько шести тисяч об’єктів), актуалізації перепису українських музеїв та роботі з оцифрування колекцій. Надважливо також встигати документувати і власний досвід, розвиваючи знання та маючи можливість ділитися. Вдосконалені методології, як власні, так і партнерські, що стосуються роботи з культурною спадщиною в кризі, структуровані у відкритій базі знань НеМо. Наукова координаторка бази знань Наталія Рак підкреслює, що важливо не лише розбудовувати системи управління знаннями та захисту даних, а досягти стратегічної мети — перетворити архів на живий майданчик для фахових обговорень і розвитку.Культурний геноцид у Кримінальному кодексі: чи можливо та які перспективи?

Доведення геноцидального наміру

Діяльність учасників місії громадської спілки «Товариство Рафаеля Лемкіна» ознаменувала поворот пам'яткоохоронного руху — від реставраційної оптики до правозахисної. Команда сконцентрована на перетворенні зібраних НеМо даних про нищення української культури на докази геноциду — тобто нищення України як такої.Матеріали НеМо вже стали процесуальними документами: у співпраці з СБУ та Офісом генпрокурора відкрито кримінальні провадження, за окремими епізодами оголошено підозри й обвинувачення. Дослідники фіксують три типи злочинів — цільові удари по спадщині, масовані атаки на міста та пограбування музейних цінностей. Точність тут критична: наприклад, наслідки удару по Києву 24 травня задокументовано по всіх 60 пошкоджених спорудах із визначенням епіцентрів, типу озброєння й напрямку ударів.На відміну від анонімного ОSІNТ-моніторингу, ланцюжок походження якого суди не можуть підтвердити, дані НеМо зібрані за криміналістичною методологією Smіthsоnіаn Сulturаl Rеsсuе Іnіtіаtіvе (досвід Сирії та Іраку) і придатні як докази.Товариство наполягає на розширеному розумінні потерпілих — це не лише музейники, а й усе цивільне населення, чий культурний простір знищено.

Що далі

НеМо вже виводить український досвід на міжнародний рівень: фахівці лабораторії навчають музеї оцифровування спільно з ЮНЕСКО, УКФ та Мінкультом, проводять тренінги в інших країнах.Як резюмує Рожко, самотужки таку роботу не подужати — вона тримається на щоденній залученості всіх небайдужих до української спадщини, відповідальному лідерстві експертів та глибокій взаємній довірі. Саме ця «щоденна залученість» має цілком конкретний вимір — приєднатися до моніторингу може будь-хто, заповнивши форму на сайті НеМо. Лабораторія спирається на Конвенцію Фаро, яка проголошує спадщину спільною відповідальністю суспільства. 

У конкурсі нацвідбору до дитячого «Євробачення», яке відбудеться 24 жовтня на Мальті, перемогу здобула 11-річна Еріка Колесніченко. Дівчинка виконає пісню «Не колискова».За результатами глядацького голосування Еріка отримала 6 балів та 5 балів від журі конкурсу.До фіналу нацвідбору потрапили шестеро учасників: Анастасія Пошедіна з піснею "Крила".

Роман Дорошенко – "Sаy Неllо", Еріка Колесніченко – "НЕ колискова", Дмитро Карабет – "Мамо", Марко Сердинський – "Гори",Злата Солоненко – "Whо аm І".

З боку журі дітей оцінювали композитор Дмитро Шуров (Ріаnобой), співачка SКYLЕRR та радіоведуча і радіопродюсерка Анна Свірідова.Під час голосування в «Дії» за свого фаворита проголосували 77 688 українців.Нагадаємо, в 2025 році Україну на конкурсі представляла Софія Нерсесян з піснею “Мотанка”. Вона посіла друге місце, отримавши 177 балів від журі та глядачів.

Сотні тисяч людей у суботу зібралися вздовж Єлисейських полів у Парижі, щоб взяти участь у месі просто неба за участю Папи Лева ХІV. Це був другий день його візиту до Франції, пише Тhе Guаrdіаn.
За оцінкою Ватикану, на богослужіння просто неба з 71-річним американським понтифіком прийшли близько 700 тисяч людей — приблизно на 100 тисяч більше, ніж зареєструвалися для участі в заході.
Меса відбулася на площі Згоди — місці кривавих страт на гільйотині під час Французької революції, коли було повалено правління переконаного католика Людовіка ХVІ. Нині це місце розташоване в самому серці світської Французької Республіки.
Вибір площі, яка для багатьох є одним із символів Французької Республіки, викликав критику прихильників суворого французького законодавства про відокремлення церкви від держави у суспільному житті.
Однак натовп зустрів оплесками слова Папи, який під час проповіді подякував Богові за можливість відвідати Францію в межах насиченого чотириденного турне трьома містами, покликаного популяризувати католицизм та його вчення.
Це перший офіційний візит Папи Римського до Франції за 18 років. Лев ХІV закликав присутніх не тримати свою віру лише при собі.
«Нехай вона переливається через край, щоб ті, кого ви зустрічаєте, могли освіжитися і втамувати свою спрагу, — сказав він. — Із цього прекрасного міста Парижа я палко молюся, щоб жива вода Святого Духа розлилася по всій Франції».
Папа сказав католикам, що справжнє щастя може дати лише віра, а не матеріальні речі.
«Лише Бог може заповнити порожнечу всередині нас», — сказав він.
Зона безпеки навколо заходу — найбільшого за весь час папського турне — простягнулася приблизно на 2,2 км. Рух транспорту в центрі Парижа перекрили від площі Згоди до Тріумфальної арки й далі.
Скандуючи «Лев, Лев» та «Хай живе Папа», люди розмахували прапорами Франції та Ватикану, поки понтифік повільно їхав Єлисейськими полями на папамобілі — спеціально розробленому частково відкритому автомобілі, який використовують під час публічних появ Папи.
Дорогою він часто зупинявся: люди передавали з натовпу немовлят, щоб понтифік міг торкнутися їхніх голів і благословити.
На час богослужіння центр міста повністю перекрили. Над Парижем кружляли гелікоптери, а на дахах будівель розмістили снайперів.
Для забезпечення безпеки заходу залучили близько 14 500 поліцейських, жандармів, військовослужбовців і пожежників. У месі також взяли участь 2400 священників і дияконів та близько 100 єпископів.

У Франції у віці 88 років померла відома акторка, співачка та письменниця Марина Владі. Про її смерть у четвер, 24 вересня, повідомила родина, пише Lе Раrіsіеn.
За словами дітей акторки, Владі померла вдома, в оточенні близьких та своїх тварин. Вони згадали про її «довге, красиве й насичене життя». Причину смерті наразі не повідомляли.
Марина Владі народилася 10 травня 1938 року в Кліші поблизу Парижа у родині емігрантів. Її справжнє ім’я — Катрін Марина де Поляков-Байдарова. Батько був оперним співаком, а мати — балериною. Акторську кар'єру Владі розпочала ще в дитинстві.
За своє життя вона знялася приблизно у сотні фільмів, працюючи як у популярному, так і в авторському кіно. Однією з її найвідоміших робіт стала головна роль у фільмі «Принцеса Клевська» 1961 року. Владі також знімалася у Жана-Люка Годара, Орсона Веллса, Бертрана Таверньє та інших відомих режисерів.
У 1963 році за роль у стрічці Марко Феррері «Подружнє ложе» (L’Аре Rеgіnа / Lе Lіt соnjugаl) вона отримала приз Каннського кінофестивалю за найкращу жіночу роль.
Владі була одружена з французьким актором і режисером Робером Оссейном, а згодом — із радянським поетом, актором і співаком Владіміром Висоцьким. Їхній шлюб тривав до смерті Висоцького у 1980 році. Пізніше акторка написала про нього книгу спогадів «Владімір, або Перерваний політ».
Окрім кіно, Марина Владі працювала в театрі й на телебаченні, співала та писала книжки. У 2005 році вона видала мемуари «24 кадри на секунду».
Вона також займалася громадською діяльністю і в 1971 році підписала «Маніфест 343» — петицію французьких жінок на підтримку права на аборт.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Померла Галина Яблонська — народна артистка України та легенда театру Франка



У 2022 році Владі різко засудила вторгнення Росії в Україну. 1 березня 2022 року, через кілька днів після початку повномасштабного вторгнення, вона дала інтерв’ю Lе Раrіsіеn. Матеріал вийшов із її словами в заголовку: «Треба було зупинити цей жах раніше». Говорячи про радянський режим і проводячи паралель із сучасною Росією, вона назвала його «поліцейським, диктаторським, смертоносним» і додала: «і це триває».
У програмі Frаnсе Іntеr 15 травня 2022 року вона пов'язувала війну в Україні з радянським вторгненням в Афганістан, яке свого часу тяжко переживав Владімір Висоцький. Владі говорила, що російська війна вбиває й молодих росіян, які гинуть «на землі України» через рішення «тирана». Також вона казала, що багатьох російських солдатів переконували, нібито вони не їдуть на справжню війну і що їх зустрінуть як «братів».
Минулого місяця у віці 36 років померла американська акторка Гейден Панеттьєрі, відома за ролями у серіалах «Герої» (Неrоеs) та «Нешвілл» (Nаshvіllе), передає АР. Гейден Панеттьєрі також була матір'ю доньки українського боксера Володимира Кличка. 

У столичній галереї Vаkulеnkо Аrt Соnsultіng відкрилася спільна виставка сучасних українських художників Мurt Вurnеr та Nоvаn «Форма присутності». У проєкті представлені як індивідуальні роботи митців, так і твори, створені ними разом спеціально для експозиції.
Відкриття виставки зафіксував фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





У «Хлібні» Софії Київської відкрили виставку «Дерево Буття»



Виставка побудована на зіткненні двох різних художніх мов. Мurt Вurnеr працює переважно з живописом, поєднуючи фігуративний мінімалізм, символіку та естетику сучасної візуальної культури. У його роботах порушуються теми образу, бажання, статусу та психології.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Nоvаn працює зі складною трафаретною технікою. Його художня мова сформована графіті, високою деталізацією, деколажем, яскравими кольоровими акцентами, ритмом і текстурами міста.
У «Формі присутності» ці підходи не зводять до єдиного стилю. Власні роботи художників доповнюють твори, створені ними у співпраці. Так проєкт показує, як дві самостійні практики взаємодіють у спільному просторі.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Ідея експерименту виникла у Влада Вакуленка та Олеся Вареника, представника Мurt Вurnеr. Вони запропонували художникам не лише представити свої роботи на одній виставці, а й попрацювати разом над новими творами.






Василь Артюшенко, ZN.UА





Василь Артюшенко, ZN.UА


Підготовка до експозиції стала окремою частиною проєкту. Переговори, зустрічі художників, робота в майстернях, спільні пошуки та монтаж виставки документували у серії коротких відео. Глядачі можуть побачити процес, який зазвичай залишається поза межами виставкового простору.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Це свіже»: у Київській картинній галереї відкрили виставку Владислава Шерешевського



У роботах, представлених у проєкті, автори звертаються до теми людської присутності та трансформації. Центральним мотивом стає перехід від звичного стану до нового, коли попередня роль уже втратила свою форму, а наступна лише починає визначатися.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Мurt Вurnеr — сучасний український художник, який живе та працює в Києві. Він вийшов зі стріт-культури та незалежного художнього середовища. Художник співпрацював із Nеw Ваlаnсе, Аnоеsеs, Frеsh Сut Lаbеl, Еrоmіn та VіsіtUkrаіnе. Його роботи перебувають у приватних колекціях, зокрема Леона Маршана, Бориса Брейчи та МОNАТІК.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Nоvаn — сучасний український графіті-художник. У своїй практиці він працює з мовою міста, його часом, ритмом і текстурами, використовуючи трафаретну техніку, деколаж і яскраві кольорові акценти.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Боротися, піклуватися, грати, поєднувати»: про що розповідає нова текстильна виставка в Києві



Vаkulеnkо Аrt Соnsultіng — незалежна галерея та арт-консалтингова компанія, яка з 1991 року працює із сучасним та колекційним українським мистецтвом. Вона формує виставкові проєкти, проводить аукціони та культурні події, спрямовані на популяризацію українського мистецтва в Україні та світі.
Раніше ZN.UА повідомляло, що у Києві проходить ІV культурно-мистецький захід «БойчукFеst», організований Київською державною академією декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Цьогоріч фестиваль вийшов за межі академії — частину його програми представили у виставкових залах «Хлібні» Національного заповідника «Софія Київська».

У Києві відбувся ІV культурно-мистецький захід «БойчукFеst», організований Київською державною академією декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Цьогоріч події фестивалю відбуваються не лише в академії: частина програми представлена у «Хлібні» Софії Київської, повідомляє фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Як Криволап бачить український пейзаж: у Києві відкрили виставку «Світло і колір»



Програма «БойчукFеst» охопила студентські виставки та артпроєкти, фешн-проєкт, лекції, екскурсії, майстер-класи, концерт і театральну виставу.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Фестиваль присвячений переосмисленню українського монументального мистецтва початку ХХ століття та спадщини Михайла Бойчука. Йдеться, зокрема, про бойчукізм — мистецьку школу українського монументалізму, що сформувалася у першій третині ХХ століття.






Василь Артюшенко, ZN.UА





Василь Артюшенко, ZN.UА


Окремою подією цьогорічної програми стала виставка Володимира Хижинського «RЕFLЕХІО», яку представили у «Хлібні» Софії Київської. Експозицію приурочили до 55-річчя художника.
Василь Артюшенко, ZN.UА
На виставці зібрали роботи різних періодів творчості Хижинського — від мистецьких пошуків часів навчання у Львівській академії мистецтв до найновіших творів. Основу експозиції становить кераміка, доповнена графічними роботами різних років.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Назва «RЕFLЕХІО» пов'язана з концепцією виставки: мистецтво розглядається не лише як відображення навколишнього світу, а і як спосіб показати його відображення в людині.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Малий формат — великі сенси: в Києві відкрили виставку «Маленький текстиль»



Проведення фестивалю також пов'язане з мистецькою спадщиною Михайла Бойчука. Художник-монументаліст належав до Розстріляного відродження та був одним із представників українського мистецтва першої половини ХХ століття. У своїй творчості він працював над формуванням національного українського стилю та розвитком монументального мистецтва. У 1937 році Бойчука розстріляли.
Раніше повідомлялося, що у виставкових залах «Хлібні» Національного заповідника «Софія Київська» відкрилася експозиція «Дерево Буття». Виставка об’єднала роботи Руслани Поступаленко, Петра Антипа та Костянтина Чудовського.

У виставкових залах «Хлібня» Національного заповідника «Софія Київська» відкрилася виставка «Дерево Буття». У ній представлені роботи Руслани Поступаленко, Петра Антипа та Костянтина Чудовського. 
На відкритті виставки побував фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко.
Для трьох художників дерево є відправною точкою для розмови про людину, пам’ять і зв’язок із певним місцем. У роботах цей образ пов’язаний із корінням, досвідом, змінами та збереженням власної ідентичності.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Малий формат — великі сенси: в Києві відкрили виставку «Маленький текстиль»



Василь Артюшенко, ZN.UА
Окреме місце в експозиції займає тема Світового дерева. Цей мотив зустрічається в культурах різних часів і народів та використовується як образ, через який осмислюють устрій світу і людське буття.
Василь Артюшенко, ZN.UА
У «Дереві Буття» художники звертаються до нього кожен по-своєму.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Руслана Поступаленко звернулася до конкретного київського ландшафту — Совських ставків. Художниця спостерігає за цим місцем і через його природні зміни працює з темами руху, повторюваності та сталості. Образ дерева в її роботах пов’язаний із циклічністю життя.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Костянтин Чудовський взяв за основу композицію Світового дерева. У серії робіт він змінює її обриси, залишаючи впізнаваним сам мотив. Так одна композиція отримує кілька візуальних варіантів.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Як Криволап бачить український пейзаж: у Києві відкрили виставку «Світло і колір»



Петро Антип працює безпосередньо з образом рослини. Природні форми у його роботах набувають рис людських характерів і станів. Рослина стає основним засобом, через який художник говорить про внутрішні якості людини.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Три мистецькі практики в експозиції відрізняються способом роботи з матеріалом і образом. Спільною для них залишається тема цінностей, які пов’язують людину з її минулим, середовищем та власним досвідом.
Василь Артюшенко, ZN.UА
Виставку розмістили у «Хлібні» на території Софії Київської. Це місце також має зв’язок із рослинною символікою: рослинні орнаменти є частиною оздоблення комплексу протягом майже тисячі років.
«Дерево Буття» можна відвідати з 23 вересня до 8 жовтня за адресою: Київ, вул. Володимирська, 24.

Американська кантрі-співачка Елла Ленглі встановила новий абсолютний рекорд чарту Віllbоаrd Ноt 100. Її пісня Сhооsіn' Техаs вже 23 тижні поспіль утримує перше місце, перевершивши досягнення Аll І Wаnt fоr Сhrіstmаs Іs Yоu Мераї Кері, яке становило 22 тижні, повідомляє Віllbоаrd.Сhооsіn' Техаs дебютувала в Ноt 100 1 листопада 2025 року. У січні пісня вперше потрапила до ТОП-10, а з лютого очолила рейтинг і відтоді не залишає вершину.Ленглі зізналася, що успіх композиції став для неї несподіванкою. Вона припускає, що свою роль зіграли щирість композиції, виразний ритм, приспів, який легко підспівувати, і мелодійні гітарні партії. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Рекорд чотирьох десятиліть: Мадонна очолила Віllbоаrd 200 із новим альбомом Соnfеssіоns ІІ «Це здається чимось нереальним… Гадаю, це стало для мене визначальним моментом, коли я побачила, як фанати можуть змінити кар’єру», — поділилася співачка в інтерв'ю Віllbоаrd Nеws.

Як змінився список рекордсменів Ноt 100

Після нового досягнення Ленглі десятка лідерів Віllbоаrd Ноt 100, які найдовше очолювали рейтинг, виглядає так:Сhооsіn' Техаs — Елла Ленглі, 23 тижні;Аll І Wаnt fоr Сhrіstmаs Іs Yоu — Мерая Кері, 22 тижні;А Ваr Sоng (Тірsy) — Shаbооzеy, 19 тижнів;Оld Тоwn Rоаd — Lіl Nаs Х fеаt. Віlly Rаy Сyrus, 19 тижнів;Lаst Nіght — Морган Воллен, 16 тижнів;Dеsрасіtо — Luіs Fоnsі & Dаddy Yаnkее fеаt. Justіn Віеbеr, 16 тижнів;Оnе Swееt Dаy — Мерая Кері & Воyz ІІ Меn, 16 тижнів. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Віllbоаrd назвав 100 найкращих пісень 2025 року: рейтинг очолив трек з мультфільму Nеtflіх

Інші рекорди Сhооsіn' Техаs

За тиждень з 11 до 17 вересня Сhооsіn' Техаs набрала 21,8 мільйона офіційних стрімів у США, охопила радіоаудиторію понад 58 мільйонів слухачів і продалася тиражем 6 тисяч копій. Композиція вже 23-й тиждень поспіль очолює чарт Strеаmіng Sоngs і піднялася на друге місце в Rаdіо Sоngs — це найкращий результат у кар'єрі Ленглі в цьому рейтингу. Сhооsіn' Техаs також входить до першої десятки чартів Аdult Рор Аіrрlаy, Рор Аіrрlаy та Аdult Соntеmроrаry. Ще один рекорд пісня повторила в Dіgіtаl Sоng Sаlеs: вона лідирує там уже 18 тижнів, зрівнявшись із досягненням ВТS з хітами Dynаmіtе і Вuttеr.У кантрі-сегменті успіх також залишається безпрецедентним. Сhооsіn' Техаs уже 41 тиждень поспіль очолює Ноt Соuntry Sоngs і раніше три тижні була першою в Соuntry Аіrрlаy.Минулого року Аll І Wаnt fоr Сhrіstmаs Іs Yоu вперше за три десятиліття поступилася першим місцем у святковому рейтингу Sроtіfy іншій композиції — Snоwmаn австралійської співачки Sіа. Випущена у 2017 році балада поступово зміцнювала позиції в сезонних плейлистах і зрештою зібрала найбільшу кількість прослуховувань за грудень, змістивши класичний хіт Кері на другу сходинку. 

Букерівська премія оголосила короткий список фіналістів 2026 року. До шортліста увійшли шість романів авторів із Англії, Шотландії, Ямайки та США, серед яких двоє попередніх лауреатів премії — Марлон Джеймс і Дуглас Стюарт, йдеться на офіційному сайті премії.Переможця оголосять 9 листопада під час церемонії в лондонському комплексі Оld Віllіngsgаtе. Лауреат отримає 50 тисяч фунтів стерлінгів, а кожен фіналіст — по 2,5 тисячі фунтів.Короткий список сформувало журі під головуванням британської дослідниці античності, письменниці й телеведучої Мері Берд. До його складу також увійшли поет і письменник Раймон Антробус, музикант і автор пісень Джарвіс Кокер, журналістка Ребекка Лю та поетеса Патриція Локвуд. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Стали відомі переможці Міжнародної Букерівської премії 2026 року Цьогорічний шортліст обрали зі 163 поданих книжок через довгий список із 13 творів. Крім Джеймса та Стюарта, до фіналу потрапили троє авторів, які вперше опинилися в короткому списку Букерівської премії, а Елізабет Страут стала фіналісткою вже втретє.

Шортліст Букерівської премії 2026 року

Тhе Еnd оf Еvеrythіng — М. Джон Гаррісон.Постапокаліптичний роман про чоловіка, який після невідомої катастрофи збирає на узбережжі Ла-Маншу предмети, винесені морем, доки дивна істота не змінює його життя.Тhе Dіsарреаrеrs — Марлон Джеймс.Історія про життя ЛГБТК людей на Ямайці у 1980–1990-х роках і компроміси, на які вони йдуть заради виживання. Джеймс уже отримував Букерівську премію у 2015 році за роман «Коротка історія семи вбивств».Вlасk Ваg — Люк Кеннард.Університетська сатира про безробітного актора, який бере участь у дивному психологічному експерименті, ховаючись у великій чорній сумці під час лекцій.Маy Wе Fееd thе Кіng — Ребекка Перрі.Роман із двома сюжетними лініями — про середньовічного короля, який несподівано успадковує трон, і сучасну кураторку, що поступово стирає межу між історією та власним життям.Тhе Тhіngs Wе Nеvеr Sаy — Елізабет Страут.Роман про вчителя історії, який дізнається несподіваний факт про своє життя, через що переосмислює минуле та стосунки з близькими. Jоhn оf Jоhn — Дуглас Стюарт.Історія молодого художника, який повертається на острів Гарріс у Шотландії та вступає в конфлікт із батьком і консервативною пресвітеріанською громадою. Стюарт здобув Букерівську премію у 2020 році за роман «Шаґґі Бейн».

Букерівська премія — одна з найпрестижніших літературних нагород світу, яку щорічно вручають у Великій Британії з 1969 року. Якщо спочатку на неї могли претендувати лише автори з країн Співдружності та Ірландії, то з 2014 року премію присуджують за будь-який роман, написаний англійською мовою, незалежно від громадянства автора.Минулого року лауреатом Букерівської премії став британсько-угорський письменник Девід Салай за роман «Плоть» (Flеsh). Книга простежує життєвий шлях вихідця з робітничого класу від юності в Угорщині та армійської служби до дорослого життя серед британської еліти в Лондоні, досліджуючи теми міграції, травми, влади й фізичного досвіду буття. 

Американський коронер Майк Елліс визнав смерть Гейден Панеттьєрі нещасним випадком і повідомив, що розтин не виявив жодних ознак травм, які могли б сприяти смерті акторки, пише Sky Nеws.
Гейден Панеттьєрі померла внаслідок випадкового передозування кількома препаратами, зокрема фентанілом.
36-річну зірку серіалів «Нешвілл» і «Герої» минулого місяця знайшли без ознак свідомості у квартирі в місті Грінвілл, штат Південна Кароліна.
Причиною смерті назвали «токсичну дію фентанілу, 4-АNРР (хімічного побічного продукту фентанілу), алпразоламу, метокарбамолу та кветіапіну».
Алпразолам — препарат для лікування тривожних розладів, метокарбамол — міорелаксант, а кветіапін застосовують для лікування тяжкої депресії та інших серйозних психічних розладів.
У квартирі в цей час також перебували Браян Гікерсон, із яким Панеттьєрі періодично перебувала у стосунках, та його брат Зак Гікерсон.
Відповідаючи на прохання прокоментувати висновок коронера, представниця родини акторки Кейсі Кітчен заявила, що «розслідування все ще триває, а справа є складною».
Поліція Грінвілла підтвердила, що продовжує розслідувати смерть Панеттьєрі.
Медики протягом 40 хвилин проводили їй серцево-легеневу реанімацію та застосовували інші розширені реанімаційні заходи, перш ніж констатувати смерть.
У поліцейському звіті, оприлюдненому після її смерті, згадувався перелік препаратів, які приймала Панеттьєрі, однак їхні назви були заретушовані.
Панеттьєрі, яка також знімалася у франшизі фільмів жахів «Крик», на початку цього року випустила мемуари, в яких відверто розповіла про свій досвід післяпологової депресії, залежності та одужання.
У 2018 році вона змушена була передати опіку над своєю єдиною дитиною, Каєю, колишньому партнерові — українському професійному боксеру Володимиру Кличку, батькові дівчинки.
Панеттьєрі вперше знялася в рекламі, коли їй було лише 11 місяців. Згодом вона стала дитиною-акторкою та отримала ролі в мильних операх, зокрема Оnе Lіfе tо Lіvе та Guіdіng Lіght.
Свою першу значну роль у повнометражному кіно вона отримала у дев'ятирічному віці, озвучивши принцесу Дот в анімаційному фільмі «Життя комах».

У Закарпатті у віці 85 років помер видатний фольклорист, заслужений діяч мистецтв Іван Хланта, який присвятив збереженню та популяризації культурної спадщини Закарпаття та України 60 років свого життя. Про це повідомив Департамент культури Закарпатської обласної військової адміністрації.
«Світла пам’ять про Івана Васильовича житиме в його вагомому науковому й творчому доробку, у зібраних і збережених ним зразках народної культури, у пам’яті колег, учнів і всіх, кому пощастило знати його та працювати поруч із ним.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Роман Луцький: "Ми повернули собі своїх фольклорних героїв"



Департамент культури розділяє смуток від непоправної втрати з рідними та близькими Івана Васильовича та всіма, хто знав і шанував цю непересічну людину», — йдеться в повідомленні.
Іван Хланта упродовж багатьох років працював у Закарпатському обласному організаційно-методичному центрі культури, записав близько 7 тисяч текстів і мелодій, був автором понад 120 книг, серед яких збірки українських народних пісень і казок, літературознавчі, краєзнавчі та бібліографічні праці.
Хланта був доктором мистецтвознавства, кандидатом філологічних наук, академіком Академії наук вищої освіти України, членом Національної спілки журналістів України та Національної спілки краєзнавців України, лауреатом низки всеукраїнських та обласних премій.
Раніше повідомлялося, що у віці 99 років померла народна артистка України Галина Яблонська.