Дзеркало Тижня

У Хотині після обвалу частини зовнішнього муру та падіння чотирьох зубців готують проєкт відновлення. Кам’янець-Подільський залишається одним із найвідвідуваніших музейних комплексів регіону. В Луцьку відкривають вежі та бойові галереї й готуються до 600-річчя з’їзду європейських монархів.Кореспондент ZN.UА побував у Хотинській фортеці (Чернівецька область), Старому замку в Кам’янці-Подільському (Хмельницька область) та замку Любарта (Луцьк). Розповідаємо, що там можна побачити сьогодні, скільки коштує вхід, як організовано простір для туристів і в якому стані перебувають самі пам’ятки.

Хотин. Після обвалу муру готують проєкт відновлення

Найвідоміша подія в історії Хотина — війна 1621 року. Під фортецею билися війська Османської імперії та Речі Посполитої, а ключову роль у кампанії відіграло Військо Запорозьке на чолі з Петром Конашевичем-Сагайдачним. За даними заповідника, козацьке військо разом із молоддю при підрозділах налічувало 45–47 тисяч людей. Після кількох тижнів боїв сторони уклали мир, а османська армія не продовжила наступу вглиб Речі Посполитої.Облога Хотинської фортеці 1788 року. Гравюра ХVІІІ століттяФортеця, яку турист бачить сьогодні, формувалася протягом століть. Комплекс охоплює споруди ХІІІ–ХVІІІ століть, а середньовічна цитадель розташована на скелястому мисі над Дністром. Пізніші оборонні мури розширили укріплену територію далеко за межі самого замку. Тому Хотин варто оглядати не лише з внутрішнього двору: зовнішні лінії оборони добре показують, як фортецю пристосовували до розвитку артилерії.Оборонні мури середньовічної Хотинської фортеці у Чернівецькій області. Фото Єгора МазураЗа актуальним прейскурантом дорослий квиток коштує 140 грн, дитячий і студентський — 70 грн, екскурсійне обслуговування — 400 грн. Для окремих категорій відвідувачів, зокрема учасників бойових дій, передбачено пільговий вхід. Заповідник працює щодня з 9:00 до 18:00; каса на вході продає квитки до 17:00. Підземелля фортеці використовують як укриття.Добре організовано музейну частину фортеці. Крім експозицій зі зброєю, археологічними та нумізматичними знахідками, у приміщеннях є й інтерактивні інформаційні стенди.Слабке місце Хотина — туристична логістика поза межами самої фортеці. Дістатися заповідника й виїхати звідти громадським транспортом виявилося непросто. На касі фортеці відвідувачам можуть допомогти викликати місцеве таксі — зокрема щоб доїхати в бік автостанції, однак каса працює лише до 17:00. Повноцінного автовокзального сервісу під час візиту я не побачив, а для подальшої поїздки довелося шукати попутний транспорт. Тому для відвідування Хотинської фортеці власне авто залишається значно зручнішим варіантом.Під час виїзного засідання робочої групи Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань культури та охорони культурної спадщини, яка завершила роботу в березні 2026 року, представники парламенту та Мінкульту оглянули Хотинську фортецю. У повідомленні міністерства від червня 2025 року зазначалося, що учасники «переконалися у позитивному стані збереження пам’яток архітектури». Одночасно заповідник планував реставраційний ремонт Замкової церкви та мосту Нової фортеці орієнтовною вартістю майже 3,5 млн грн.Менш як за рік після цієї оцінки, 17 квітня 2026 року, частина великої зовнішньої оборонної стіни обвалилася. Хотинський міський голова Андрій Дранчук повідомив, що аварійну ділянку одразу закрили для туристичних груп, а працівники заповідника та ДСНС почали фіксувати пошкодження й готувати документи для подальших робіт.У квітні та серпні 2026 року на західному оборонному мурі (великій стіні) Хотинської фортеці сталося два суттєвих часових обвали кладки та зубців-мерлонів. Фото Петра КатериничаУ серпні обвалилися ще чотири зубці над пошкодженою ділянкою. За словами директорки заповідника Єлизавети Буйновської, після квітневого обвалу вони фактично залишилися без опори, тому фахівці заздалегідь припускали, що зубці можуть упасти. У Мінкульті повідомили: історичні фотографії свідчать, що характерна мокра пляма почала формуватися ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Міністерство культури виділило близько 3 млн грн на першочергові протиаварійні та проєктні роботи.Дерев'яна галерея з навісом та старовинними ліхтарями вздовж кам'яної стіни у Хотинській фортеці. Фото Єгора МазураЗа даними Опендатабота, станом на серпень 2026 року заповідник здійснив видатки на суму 3,81 млн грн. Фінансування Хотинської фортеці не обмежується продажем квитків. У попередні роки тут проводили багатомільйонні протиаварійні та реставраційні роботи, а на 2026 рік Мінкульт передбачив нові видатки на окремі об’єкти комплексу. Після квітневого обвалу держава окремо профінансувала розроблення проєктів реставрації пошкодженого муру та системи водовідведення.Кам'яні сходи, що ведуть до глибоких підвальних приміщень Хотинської фортеці. Фото Єгора МазураІсторія реконструкції громадської вбиральні триває щонайменше з 2021 року: тоді заповідник оголошував перші торги, а 2025-го уклав новий контракт на 5,2 млн грн.  Хотинська фортеця над Дністром. Фото Єгора Мазура

Кам’янець-Подільський. Фортеця і каньйон

Старий замок був ключовою оборонною спорудою Кам’янця-Подільського, однак захист міста не обмежувався його мурами. Фортецю доповнювали міські брами, башти та інші укріплення, а природною перешкодою для нападників був глибокий каньйон річки Смотрич, навколо якого сформувалося Старе місто.Кам'янець-Подільська фортеця. Фото Єгора МазураОднією з важливих частин цієї системи була Руська брама. Вона складалася з восьми башт, барбакану — укріпленої споруди для захисту підступів до брами — та оборонних мурів завдовжки близько 230 метрів. Руська та Польська брами були пов’язані з гідротехнічною системою, що давала змогу регулювати рівень води в річці Смотрич і ускладнювати прохід каньйоном.План Кам’янця-Подільського 1691 рокуЦе добре видно й сьогодні. Високі кам’яні башти Старого замку належать до давнішої фортифікаційної традиції, а на початку ХVІІ століття із західного боку спорудили Новий замок — систему нижчих земляно-кам’яних укріплень, краще пристосованих до артилерійського вогню. Під час огляду Старого й Нового замків можна побачити, як розвиток вогнепальної зброї поступово змінював принципи оборонної архітектури.Крізь бійницю видно кам'яні вежі з гострими дерев'яними дахами та фрагмент оборонного муру Кам'янець-Подільської фортеці. Фото Єгора МазураПопри складну систему оборони, Кам’янець-Подільський не був неприступним. У серпні 1672 року місто захопило османське військо султана Мехмеда ІV, до якого приєдналися козацькі сили гетьмана Петра Дорошенка. Після Бучацького миру Поділля перейшло під владу Османської імперії, а Кам’янець став центром османської провінції Поділля. Османський період тривав до 1699 року, коли за Карловицьким миром місто повернулося під владу Речі Посполитої.Вікно в одній із башт Старого замку в Кам’янці-Подільскому, засклене в традиційній техніці з використанням круглих скляних дисків — так званого лунного скла. Фото Єгора МазураЧастина активностей фортеці пов’язана з історією пам’ятки: працює гончарна майстерня, відтворена пекарня ХVІІ століття, музей пропонує тематичні екскурсії, квести та інші формати «живої історії». На офіційному туристичному порталі серед об’єктів Старого замку також названо історичну лабораторію, замкову артилерію та експозицію, присвячену давньому правосуддю.Але під час візиту у внутрішньому дворі просто смажили й продавали шашлики, і запах диму та смаженого м’яса супроводжував огляд фортеці. У Хотині, для порівняння, кіоски й точки продажу винесено за межі внутрішнього двору цитаделі.Ще одна популярна розвага у дворі — стрільба з лука: шість пострілів коштують 100 грн. Формат для фортеці цілком зрозумілий. Питання виникли щодо організації атракціону. Працівник, який контролював стрільбу, за великого потоку людей неодноразово відволікався, зокрема на телефонні розмови; інструктаж перед пострілами був дуже коротким. На місці зазначили вікове обмеження для дітей до восьми років. Але до стрільби допускали й малечу, якій на вигляд було менше.Сам працівник попереджав відвідувачів бути обережними з тятивою та згадував про випадки травм. Не можна оцінити, наскільки системними були такі випадки, однак за великої кількості відвідувачів контроль над віком, постійний нагляд і повноцінний інструктаж мали б бути чіткішими.На наш погляд, для такого атракціону варто було б організувати окрему, краще контрольовану зону, де потік туристів не перетинається з людьми, які просто оглядають внутрішній двір.Залишки укріплень Кам’янець-Подільської фортеці. Фото Єгора МазураЗ лютого 2025 року музей-заповідник очолює Олександра Свиридюк. В інтерв’ю місцевому виданню «Подолянин» вона говорила про намір відійти від образу «нудного історичного музею» і поступово перетворити його на живий креативний простір, цікавий не лише туристам, а й жителям Кам’янця. Серед уже випробуваних форматів директорка називала концерти просто неба, ранкову йогу, музейні сніданки, заняття зі шрифту Брайля та реt-frіеndly політику (можливість відвідувати з домашніми тваринами).Остання зміна під час нашого візиту була справді помітною: до замку приходять із собаками, і тварини вільно перебувають у дворі разом із власниками. Це не заважало огляду — навпаки, багато відвідувачів зупинялися біля собак, гладили їх і спілкувалися з господарями. Реt-frіеndly формат музей запровадив свідомо. «Людям сьогодні не вистачає такої мімішності», — зауважувала директорка.Кіт у Кам’янець-Подільській фортеці. Фото Єгора МазураВодночас амбіція «креативного хабу» наразі відчувається більше у програмі окремих заходів, ніж у повсякденному досвіді звичайного відвідувача. Під час нашого візиту постійних інтерактивних точок було небагато, а навігація між окремими частинами фортеці здалася менш зрозумілою, ніж у Хотині.За даними міськради, 2025 року об’єкти музею-заповідника прийняли 210 980 відвідувачів проти 182 288 2024-го — зростання на 16%. Тут є сенс планувати не лише фортецю: каньйон, брами й Старе місто складаються в один маршрут, на який пішки легко витратити пів дня.Масивні кам'яні та цегляні вежі Старого замку з характерними дерев'яними дахами й елементами давньої фортифікації. Фото Єгора МазураЗ 1 березня 2026 року дорослий квиток до Старого замку коштує 150 грн, для школярів, студентів і пенсіонерів — 80 грн, групова екскурсія — 400 грн. Старий замок працює щодня з 9:00 до 19:00.Кам’янець-Подільський музей-заповідник має іншу модель фінансування, ніж Хотинський. Це комунальна установа, засновником якої є Кам’янець-Подільська міська рада. За даними Опендатабота, станом на серпень 2026 року установа здійснила бюджетні видатки на суму 11,75 млн грн. Ця сума охоплює діяльність усього музею-заповідника, а не лише Старого замку.Окремі туристичні платежі, пов’язані з територією заповідника, також не завжди стають доходом музею. Наприклад, 2024 року за в’їзд автомобілів через Замковий міст зібрали 4,037 млн грн, однак ці кошти адмініструє комунальне підприємство «Побуткомбудсервіс». Із них підприємство сплачує податки та власні витрати, а частину надходжень спрямовує до бюджету громади. Каmіаnеts-Роdіlskyі Fоrtrеss by SКЕІRОN оn Skеtсhfаb

Луцьк. Компактний замок із новими маршрутами

Луцький замок (Замок Любарта) у нічній підсвітці. Фото Петра Катеринича1429 року Луцьк став місцем з’їзду монархів і послів Центральної та Східної Європи. 2029-го виповниться 600 років від цієї події, а підготовка до ювілею вже впливає на державні й регіональні плани щодо замку.Верхній Луцький замок компактніший, аніж Хотин і Кам’янець-Подільський. Його головні елементи — В’їзна, Стирова та Владича вежі, цегляні мури й внутрішній двір. Основний об’єм добре збережений, тому відвідувач бачить не окремі фрагменти колишньої фортеці, а цілісний комплекс. Замок розташований у Старому місті й не потребує окремого виїзду за межі міського центру.Луцький замок на початку ХХ століття. 1916 рікЩе один важливий об’єкт на території Верхнього замку — археологічний розкоп церкви Іоана Богослова. Заповідник називає її залишками найдавнішого християнського храму та першої кам’яної споруди Луцька. Територія була не лише оборонним і адміністративним центром, а й місцем сакральної забудови.Замок Любарта в Луцьку. Цей замок зображено на купюрі номіналом 200 гривень. Фото Петра КатериничаЗа 100 грн у стандартний дорослий квиток входять прогулянка замком, вежі Стирова та Владича, бойові галереї, Музей книги, «Корони світу», «Арсенал» та «Бронь замкова». У Стировій вежі працює експозиція про лицарські ордени Європи. Замок відкритий щодня з 10:00 до 19:00.Окремо можна піднятися на В’їзну вежу з оглядовим майданчиком. Після того як індивідуальний підйом зробили постійним, 2025 року ним скористалися 14 596 людей.Єдиний в Україні музей дзвонів у Владичій вежі Луцького замку. Фото Петра КатериничаПідземелля Окольного замку — другої частини колишньої оборонної системи міста — сьогодні одночасно працюють як музейний простір і як укриття під час повітряних тривог. Після реставрації тут облаштували понад 700 м² підземних галерей, оновили інженерні мережі та вентиляцію, посилили частину оборонної стіни.Загалом 2025 року об’єкти заповідника відвідали 129,5 тисячі людей проти 76,7 тисячі 2024-го. Сам замок водночас залишається доволі спокійним простором: музейні об’єкти розподілені між вежами та окремими приміщеннями, а внутрішній двір не перевантажений торгівлею.Внутрішні дерев'яні гвинтові сходи у в'їзній вежі історичного Луцького замку. Фото Петра КатериничаДо 600-річчя Луцького з’їзду Верховна Рада рекомендувала передбачити у 2026–2029 роках фінансування реставрації та невідкладних аварійно-відновлювальних робіт Луцького замку. Окремо заплановано археологічні, дослідницькі та просвітницькі заходи. Тому найближчі кілька років покажуть, наскільки підготовка до ювілею перетвориться з програми заходів на реальні роботи над пам’яткою.Скульптура триголового дракона у Луцькому замку. На тлі — зображення з’їзду європейських монархів 1429 року. Фото Петра КатериничаЗа даними Опендатабота, станом на серпень 2026 року адміністрація заповідника здійснила видатки на суму 6,68 млн грн. Це видатки всієї установи, а не лише Луцького замку. Засновником адміністрації заповідника є Волинська ОДА, а нинішнім директором — Віктор Баюк. Lubаrt's Саstlе / Замок Любарта by SКЕІRОN оn Skеtсhfаb

Внаслідок російської атаки на Київщину 28 серпня згорів склад, де зберігалися книжки мереж Rеаdеаt і Вооk.uа та видавництв “Уроборос”, “Основи”, Vіvаt, “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” і “Лабораторія”. За попередніми оцінками, знищено понад 60 тисяч примірників, а загальні втрати бізнесу перевищують 23 мільйони гривень. Працівники складу не постраждали.
Засновник Rеаdеаt Дмитро Феліксов повідомив у Fасеbооk, що безпілотник влучив безпосередньо у склад, де зберігалися книжки Rеаdеаt, Вооk.uа та українських видавців. Через пожежу відправлення замовлень у цей день призупинили.
Засновник Rеаdеаt Дмитро Феліксов.Дмитро Феліксов/ Fасеbооk
В іншому дописі Феліксов зазначив, що команда вже створила оперативний штаб, комунікує з видавцями та власниками складів і перебудовує ланцюги постачання. Серед головних завдань він назвав пошук нових складських рішень та механізмів компенсації збитків.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





РФ у Харкові знищила 8 млн книг. Пожежу на складах видавництва «Ранок» досі не загасили



“Врятувати нічого не вдасться. Все згоріло. Поки затушили, але вже видно, що нічого не вдасться зберегти”, — заявив Феліксов у коментарі “Суспільне Культура” та додав, що знищено понад 60 тисяч примірників, а орієнтовні втрати бізнесу перевищують 23 мільйони гривень.
За словами засновника Rеаdеаt, пріоритетом зараз є відновлення постачань і відправлення замовлень читачам. Паралельно компанія має зафіксувати втрати та збитки й розпочати роботу над компенсацією для логістів, видавців і книгорозповсюджувачів.
Феліксов наголосив, що російська атака завдала удару по галузі, яка лише почала відновлюватися після попередніх втрат. Він закликав державу розглянути конкретні механізми підтримки книговидання, зокрема державні закупівлі книжок, субсидії, пільгові кредити, податкові канікули та цільові державні й європейські гранти.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Про полон, надію та боротьбу: книги війни, які варто прочитати. Вибір читачів



Мережа Вооk.uа повідомила, що на складі фулфілменту “Нової пошти”, який атакували російські безпілотники, зберігався весь запас паперових книжок її інтернет-магазину. Значну частину товару, за попередньою інформацією, пошкоджено або знищено.
Через це Вооk.uа тимчасово припинила приймати та відвантажувати онлайн-замовлення на паперові книжки. На сайті наразі доступні лише електронні видання, а акцію “Щасливі години” компанія достроково завершила. Фізичні книгарні Вооk.uа, де можна придбати паперові книжки, продовжують працювати у штатному режимі.
“Про статус уже оформлених замовлень ми повідомимо кожному клієнту окремо. Іншими деталями ділитимемося, щойно матимемо підтверджену інформацію”, — написали в Вооk.uа.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





З автографами та благодійністю: письменник і ветеран Артур Дронь відкрив онлайн-книгарню



Серед постраждалих видавництв — “Уроборос”, “Основи” та Vіvаt. В “Уроборосі” підтвердили, що їхні книжки зберігалися на складі партнерів Rеаdеаt та Вооk.uа, а видавництво “Основи” повідомило, що їхні книжки перебували на складі в Київській області. 
“Поки ми чекаємо на офіційну інформацію щодо можливих втрат, замовлення в звичному порядку відправляються з нашого резервного складу в іншому регіоні”, — зазначили в “Основі”.
Співзасновниця Vіvаt Юлія Орлова повідомила, що склад у Києві, де зберігалася частина книжок видавництва, згорів. За її словами, Vіvаt заздалегідь займався релокацією запасів, тому частину книжок вдалося перевезти до Львова та поповнити ними книгарні.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





19 тривог за півтори доби: у ЦПД пояснили, навіщо РФ хвилями «закидує» Київ реактивними дронами



Водночас на київському складі залишалося багато новинок і книжок українських авторів, які готували до фестивалю “Книжкова країна”. Через втрату частини видань участь Vіvаt у заході тепер під питанням.
“Втратити поки рахуємо, бо це фактично згорілі книжки на трьох складах: наш і партнерів. Нема сил на якийсь заклик на підтримку. Давайте виживати”, — підсумувала Орлова.
У видавництві “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” повідомили, що внаслідок російської атаки знищено склад, з якого безпосередньо відправляли замовлення читачам, тому найближчим часом можливі затримки з доставкою. Команда зазначила, що не афішувала попередніх руйнувань свого головного приміщення та втрати книжок через ворожі обстріли, проте цього разу наслідки виявилися масштабними.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Реактивні "Шахеди" масовано атакували Київ: влучання в п'яти районах, четверо людей поранено



“Згоріло багато наших розкішних книжок на велику суму (фото — апокаліптичні, тому давати не буду)”, — заявив директор видавництва Іван Малкович.
Внаслідок влучання по фулфілменту “Нової пошти” згоріли також книжки видавництва “Лабораторія”, які зберігалися на складах партнерів. У команді зазначили, що масштаби збитків наразі підраховують, проте вже очевидно, що знищено значну кількість накладів. 
“Щиро співчуваємо всім колегам-видавцям, книгарням і бізнесам, які постраждали разом із нами. Дякуємо усім читачам за підтримку та замовлення! Це дає сили й наснагу рухатися далі попри все”, — підсумували в “Лабораторії”.
Армія РФ вже неодноразово завдавала ударів по українській книжковій галузі. На початку серпня російська атака зруйнувала центральний склад логістичного оператора Dеnkа Lоgіstісs, де зберігалася більшість накладу видавництва ВооkСhеf. Внаслідок удару РФ знищено близько 800 тисяч книг.
У липні внаслідок російського обстрілу Києва було знищено склад видавництва “Книголав”, де згоріло близько 250 тисяч книжок. Ще раніше через масований удар постраждав склад видавництва “Ще одну сторінку”. Детальніше про виклики, з якими під час війни стикається українська книжкова індустрія, розповідає генеральний директор видавництва ВооkСhеf Олександр Кірпічов у статті “Книжковий ринок України: зростання всупереч усьому”.

Нещодавно з музею на Сицилії зникли чотири роботи, які приписують Антонелло да Мессіні. Тепер з музею в Іспанії невідомі винесли більшу частину Скарбу Вільєни — знаменитої колекції артефактів бронзової доби. Пограбування тривало лише близько чотирьох хвилин. Колекція археологічних знахідок з Вільєни є культурним національним надбанням Іспанії. Про це повідомило видання Тhе Guаrdіаn.
Колекція складається з 66 предметів, переважно золотих, і вважається одним із найважливіших доісторичних скарбів Європи. Сигналізація в музеї спрацювала близько 5:20 ранку за місцевим часом. Уже приблизно о 5:24 злочинці залишили будівлю. Представник міської ради назвав операцію надзвичайно швидкою і професійною. Напад став черговим гучним музейним пограбуванням у Європі.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Колаборант отримав підозру за організацію викрадення музейних цінностей у Херсоні



Мер Вільєни Фульхенсіо Сердан заявив журналістам, що зловмисники забрали більшу частину скарбу. За його словами, для мешканців міста це стало важким ударом, оскільки колекція є частиною місцевої історичної та культурної спадщини.
Серед небагатьох речей, які залишилися в музеї, були три срібні посудини, браслет і частина оздоблення так званого "Жезла рибалочки" — доісторичного церемоніального скіпетра.
Скарб Вільєни знайшов у 1963 році археолог Хосе Марія Солер. Предмети лежали у посудині, яку виявили у висохлому руслі річки поблизу міста. До колекції входять 29 браслетів, 11 чаш, три пляшки та інші предмети. Більшість із них датують приблизно 1000 роком до нашої ери. Після відкриття скарб швидко став головною пам'яткою невеликого археологічного музею в провінції Аліканте. З травня 2024 року колекцію експонували в окремій спеціально обладнаній залі нового муніципального Музею Вільєни.
Деякі предмети зі скарбу давно привертали увагу дослідників незвичайним складом матеріалів. Окрім золота, у колекції є вироби зі срібла, заліза, бурштину та темного матеріалу зі схожим на залізний оксид покриттям. Нещодавнє дослідження припустило, що частину таких предметів могли виготовити з рідкісного метеоритного заліза.
Загальну культурну й історичну вартість скарбу оцінити практично неможливо. Водночас мер міста заявив, що саме золото в колекції коштує близько 1,7 млн євро.
За словами заступника представника уряду Іспанії в Аліканте Мануеля Пінеди, злочинці прибули до музею на кількох автомобілях. Попередньо встановлено, що вони могли проникнути всередину через вікно. У міській раді заявили, що всі системи безпеки спрацювали. Представник Вільєни наполягав, що збою в роботі охоронного обладнання не було.
Незадовго до пограбування ще одна сигналізація спрацювала у міському спортивному центрі. Правоохоронці перевіряють, чи не було це навмисним відволіканням уваги, організованим тією ж групою. Професор археології Університету Аліканте Мауро Ернандес, який спеціалізується на Скарбі Вільєни, вважає, що злочин був ретельно підготовлений.
"Вони дуже добре її спланували. Вони знали, як це зробити, як діяти та як втекти", — зазначив Ернандес.
Новий інцидент став частиною серії зухвалих крадіжок у європейських музеях. На початку тижня Європол опублікував звіт про зміни у характері злочинів проти культурної спадщини. Агентство ЄС зафіксувало перехід до більш насильницьких і силових методів. Це може свідчити про появу нових злочинних мереж, які спеціалізуються на конкретних культурних цінностях.
У Європолі також зазначили, що деякі затримані під час останніх пограбувань не були членами стабільних організованих груп. Вони могли об'єднуватися лише для конкретної операції. Таких людей часто набирають локально через соціальні мережі та месенджери, і раніше вони могли взагалі не знати одне одного. Такий підхід відрізняється від традиційної моделі торгівлі викраденими культурними цінностями. Раніше подібні мережі зазвичай складалися зі сталого ядра учасників, організованих навколо одного керівника.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Лувр відкрив галерею Аполлона після пограбування: викрадених коштовностей там немає



Нагадаємо, що серія швидких музейних пограбувань у Європі вже торкнулася італійського Фонду Маньяні-Рокка поблизу Парми. У березні злодії менш ніж за три хвилини винесли звідти картини Ренуара, Сезанна та Матісса загальною вартістю понад 10,4 млн доларів. Поліція Парми зосередила розслідування на дев'ятьох громадянах Молдови. Йдеться про "Риби" Огюста Ренуара, "Натюрморт із вишнями" Поля Сезанна та "Одаліску на терасі" Анрі Матісса. Згодом усі три картини знайшли в будинку одного з підозрюваних.

Британський актор, співак і актор озвучування Тім Каррі помер у віці 80 років. Він залишив після себе десятки ролей у п’єсах та фільмах, озвучував анімаційних і відеоігрових персонажів та мав окрему кар’єру рок-музиканта. Останні роки актор мав серйозні проблеми зі здоров’ям після обширного інсульту. Про це повідомляє Dеаdlіnе.Тім Каррі помер пізно ввечері у вівторок у власному будинку в Лос-Анджелесі. Йому було 80 років. Інформацію про смерть актора підтвердили представники індустрії, а його племінник Браян Сівер повідомив про це в соціальних мережах. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Королева кантрі Доллі Партон померла у віці 80 років Каррі був британським актором, співаком, театральним виконавцем і одним із найвпізнаваніших акторів озвучування свого покоління. Світову славу йому принесла роль доктора Френка-ен-Фертера у мюзиклі Тhе Rосky Ноrrоr Shоw та його кіноверсії "Шоу жахів Роккі Хоррора". Не менш відомою стала його роль клоуна Пеннівайза в екранізації роману Стівена Кінга "Воно" 1990 року. Каррі також зіграв містера Гектора у комедії "Сам удома 2: Загублений у Нью-Йорку".За п'ять десятиліть кар'єри він працював у театрі, кінематографі, на телебаченні, в анімації, музиці та відеоіграх. Каррі став лауреатом денної премії "Еммі" та тричі номінувався на театральну премію "Тоні". Він також отримував номінацію на премію Лоуренса Олів'є. Серед інших відомих стрічок за його участю — ""Полювання за "Червоним Жовтнем"", "Возз'єднання сімейки Аддамсів», "Тінь",  "Дуже страшне кіно 2", а також телесеріали "Байки зі склепу" і "Лексс".Останні роки життя Каррі були позначені серйозними проблемами зі здоров'ям. 13 липня 2012 року він переніс масштабний інсульт під час сеансу масажу. Актору знадобилася операція на мозку. Після цього він користувався кріслом колісним і мав тривалі проблеми з рухливістю, особливо лівої руки та ноги, а також із короткочасною пам'яттю. Після інсульту Каррі значно скоротив навантаження, але повністю професію не залишив. Він продовжував озвучувати персонажів і час від часу з'являвся у нових проєктах.

Біографія та кар'єра

Тімоті Джеймс Каррі народився 19 квітня 1946 року у Греппенголлі в англійському графстві Чешир, неподалік Воррінгтона. Його матір Патрісія працювала секретаркою в школі, а батько Джеймс Каррі був капеланом Королівського військово-морського флоту. Майбутній актор вивчав драматичне мистецтво та англійську мову. Згодом він закінчив Бірмінгемський університет з відзнакою.Акторська кар'єра Каррі почалася на лондонській сцені у 1968 році. Він працював у Королівській Шекспірівській трупі, Королівському придворному театрі, виступав у Глазго та на нью-йоркській сцені. Театр залишався важливою частиною його професійного життя навіть після того, як він став популярним кіноактором.Переломним став 1973 рік, коли Каррі отримав роль доктора Френка-ен-Фертера в оригінальній лондонській постановці Тhе Rосky Ноrrоr Shоw. Згодом мюзикл екранізували під назвою "Шоу жахів Роккі Хоррора". Саме цей образ зробив Каррі міжнародною зіркою.Спочатку фільм не мав великого комерційного успіху. Однак згодом він став культовим завдяки нічним показам у Нью-Йорку та інших містах. Глядачі приходили на сеанси у костюмах персонажів і перетворювали перегляди на своєрідні театральні вистави. Образ Френка-ен-Фертера назавжди залишився однією з головних ролей Каррі.Іншою визначною роллю став Пеннівайз у телевізійній адаптації роману Стівена Кінга "Воно" 1990 року. Образ демонічного клоуна став одним із найвідоміших у кар'єрі актора і багато років залишався одним із найупізнаваніших екранних втілень персонажа.Каррі також регулярно з'являвся у великих голлівудських проєктах. У музичному фільмі "Енні" він зіграв Рустера Ганнігана, у детективній комедії "Підказка» — дворецького Водсворта. У трилері "Полювання за "Червоним Жовтнем"" актор виконав роль доктора Євгена Петрова. У "Сам удома 2: Загублений у Нью-Йорку" він зіграв підозрілого консьєржа містера Гектора.До його фільмографії також увійшли "Тінь», "Заряджена зброя", "Острів скарбів Маппетів", "Возз'єднання сімейки Аддамсів", «Райнстоун", "Відверта розмова" та "Дуже страшне кіно 2». Каррі часто отримував ролі ексцентричних, небезпечних або комедійних персонажів. Його легко впізнавали завдяки голосу, міміці та характерній манері гри.Окремим напрямом його кар'єри стало озвучування. Глибокий і виразний голос Каррі часто використовували для лиходіїв, надприродних істот і гротескних персонажів. Він працював над великою кількістю анімаційних фільмів, серіалів і комп'ютерних ігор. Після інсульту саме озвучування дозволило йому продовжити професійну діяльність.

Відеоігри та музика

У відеогрі Frаnkеnstеіn: Тhrоugh thе Еyеs оf thе Моnstеr Каррі виконав роль доктора Франкенштейна. У стратегії Соmmаnd & Соnquеr: Rеd Аlеrt 3 актор уже особисто зіграв прем'єр-міністра Радянського Союзу Анатолія Черденка. У 2009 році Каррі взяв участь одразу в кількох великих ігрових проєктах. Він працював над Вrütаl Lеgеnd Тіма Шефера та озвучив ерла Рендона Хоу в рольовій відеогрі Drаgоn Аgе: Оrіgіns. Його персонаж став одним із ключових антагоністів першої частини серії Drаgоn Аgе.Каррі мав і окрему музичну кар'єру. Він отримав класичну вокальну підготовку ще в дитинстві, а згодом виступав із власним рок-гуртом і випустив кілька сольних альбомів. Крім того, актор записував композиції для театральних та кінематографічних саундтреків. Музика залишалася важливою частиною його творчості поряд із театром, кіно та озвучуванням.Каррі жив у Лос-Анджелесі. Він ніколи не був одружений і не мав дітей. Актор продовжував з'являтися на публічних заходах і працювати навіть після тяжкого інсульту. Його кар'єра тривала понад пів століття.У 2025 році він видав мемуари "Волоцюга". Назву Каррі пов'язував зі старим уявленням про акторів як про мандрівників і навіть своєрідних "волоцюг". Він пояснював, що це слово також відповідало його власному життю, оскільки протягом кар'єри багато переїжджав і працював у різних містах та країнах. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Помер зірка бойовиків Чак Норріс Нагадаємо, що цього року індустрія вже втратила ще одного відомого актора озвучування — Томаса Кейна Робертса. Він помер у віці 64 років і понад 25 років працював у кіно, анімації та відеоіграх. Кейн озвучував Йоду, адмірала Акбара, Бобу Фетта, Квай-Ґона Джинна та інших персонажів франшизи "Зоряні війни". Він також працював над проєктами Dіsnеy, Ріхаr, Маrvеl, DrеаmWоrks, Nеtflіх і Nіntеndо. Кейн дублював голоси Моргана Фрімена, Ентоні Гопкінса, Патріка Стюарта, Ієна Маккеллена та Ліама Нісона.

Американська кантрі-співачка, авторка пісень і акторка Доллі Партон померла у вівторок в Нешвіллі, у віці 80 років. За майже шість десятиліть творчості вона стала однією з найуспішніших виконавиць світу та продала понад 100 мільйонів записів. Про смерть артистки повідомила її родина. Про це пише інформаційне агентство Rеutеrs.Її шлях від бідності до світової слави, яскравий образ, масштабні творчі амбіції та талант зробили Партон однією з найвизначніших постатей американської музики. Про смерть співачки у відео в соціальних мережах повідомив її племінник Браян Сівер. Причину смерті він не назвав. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Кантрі-співак із США допоможе відновлювати зруйновані міста в Україні Занепокоєння станом здоров’я Партон посилилося ще торік, коли вона спочатку перенесла, а згодом скасувала серію концертів у Лас-Вегасі. Восени співачка навіть звернулася до шанувальників у соцмережах і запевнила, що «ще не померла». У травні Партон повідомила, що добре відреагувала на лікування після проблем з імунною та травною системами, які, за її словами, останніми роками "повністю розладналися".За кар'єру вона здобула 11 премій Grаmmy. Серед них була й нагорода за життєві досягнення. До найвідоміших пісень Партон належать Соаt оf Маny Соlоrs, Jоlеnе та І Wіll Аlwаys Lоvе Yоu. Загалом у світі було продано понад 100 мільйонів її записів. Це зробило її однією з найуспішніших виконавиць в історії.Партон майже шість десятиліть залишалася однією з найвідоміших постатей американської культури. Її популярність забезпечили харизма, особисті тексти та успішні бізнес-проєкти. Партон вирізнялася високими світлими зачісками, яскравими костюмами та невимушеною поведінкою на сцені.Водночас вона створила образ, який подобався американцям із різним соціальним і політичним походженням. Вона походила з родини, яку сама називала дуже бідною. Згодом співачка стала одним із символів американського робітничого класу та регулярно підтримувала власним ім'ям і коштами важливі для неї ініціативи. Її популярність також допомогла вивести кантрі далеко за межі США.

Соціальні проєкти та філантропія

Протягом кар'єри Партон вела телевізійне вар'єте та знімалася у фільмах. Крім того, вона створила тематичний парк Dоllywооd у рідному штаті Теннессі. Він став популярним туристичним об'єктом. Усе це вона поєднувала з роботою авторки пісень.Під час пандемії СОVІD-19 у 2020 році Партон пожертвувала 1 млн доларів на дослідження вакцин в Університеті Вандербільта. Таким чином вона стала однією з перших приватних спонсорок розробки вакцини Моdеrnа.Співачка також реалізовувала програму з розвитку грамотності серед дошкільнят. Вона діяла у США, Канаді, Великій Британії, Австралії та Ірландії. Крім того, Партон надавала стипендії старшокласникам у окрузі Теннессі, де народилася.На знак подяки місцева влада встановила біля будівлі суду статую Партон у натуральну величину. У 2021 році їй також запропонували встановити ще один пам'ятник у Нешвіллі. Співачка відмовилася, пояснивши, що за тодішніх подій у світі вважає недоречним ставити її "на п'єдестал".Вірність власному походженню, працелюбність і небажання ставати на бік певної політичної сили допомогли Партон зберігати популярність серед американців різних поглядів. Її однаково тепло сприймали і консерватори, і ліберали в політично поляризованих США.Доллі Ребекка Партон народилася 19 січня 1946 року в Піттман-Сентері, штат Теннессі. Вона виросла неподалік, у Локаст-Ріджі, в однокімнатному будинку. Партон була однією з 12 дітей фермера Роберта Лі Партона, який вирощував тютюн. Важке дитинство пізніше стало основою для багатьох її особистих пісень. Її мати Еві Лі постійно співала. У її репертуарі були сюжетні пісні з Англії, Ірландії та Уельсу.

Творчий шлях Доллі Партон

Доллі Партон почала писати музику приблизно у шість років. Її першою піснею стала Lіttlе Тіny Таssеltор, присвячена ляльці з кукурудзяного качана. Мати майбутньої співачки зберігала цю пісню в коробці з-під взуття. Через десятиліття Партон згадувала, що дуже любила цю ляльку. Відтоді Партон не припиняла займатися музикою.В 11 років вона вже співала на місцевій радіостанції. У 13 років Партон виступила у Grаnd Оlе Орry — знаменитому щотижневому концерті кантрі-музики в Нешвіллі. Після закінчення школи вона переїхала до Нешвілла, щоб побудувати музичну кар'єру. Там почалося її відоме партнерство з кантрі-виконавцем Портером Вагонером. Вона багато років працювала у його телешоу, а їхній дует записав 14 композицій, які потрапили до першої десятки хіт-парадів.Пісні Партон користувалися популярністю не лише серед слухачів, а й серед інших виконавців. Однією з найвідоміших кавер-версій стала І Wіll Аlwаys Lоvе Yоu у виконанні Вітні Г'юстон. Партон також записувала дуети зі своєю хрещеницею Майлі Сайрус та її батьком, кантрі-співаком Біллі Реєм Сайрусом. Jоlеnе виконували музиканти різних жанрів. Серед них — Веyоnсé та Тhе Whіtе Strіреs.Партон була успішною вокалісткою та яскравою сценічною артисткою. Проте особливо її вирізняв талант авторки текстів. Вона сама написала всі свої хіти. За оцінками, протягом життя Партон створила близько 3000 пісень. При цьому сама записала приблизно 450 із них.У книжці Dоlly Раrtоn, Sоngtеllеr вона пояснювала, що любить поетичні композиції та образну мову. Для неї важливо було створювати словами картину, яку слухач може уявити. Вона також прагнула знаходити влучні рядки не лише як авторка пісень, а й як поетеса.

Фільми та нагороди

Кінодебют Партон відбувся у 1980 році у стрічці "З дев'ятої до п'ятої". Разом із нею головні ролі виконали Джейн Фонда та Лілі Томлін. Заголовна пісня до фільму принесла Партон номінацію на премію "Оскар" як авторці. Другу номінацію на "Оскар" вона отримала у 2006 році за пісню Тrаvеlіn' Тhru, написану для фільму "Трансамерика". Серед інших фільмів за її участю — "Найкращий маленький бордель у Техасі", "Сталеві магнолії", "Гірський кришталь" та "Відверта розмова".Свою першу премію Grаmmy вона отримала у 1978 році за Неrе Yоu Соmе Аgаіn. У 1988 році артистка також здобула Реорlе's Сhоісе Аwаrd як найулюбленіша універсальна виконавиця року. Двадцять п'ять пісень Партон очолювали кантрі-чарт Віllbоаrd. Вона стала членкинею Зали слави авторів пісень. У 2007 році їй вручили найвищу відзнаку цієї організації — Jоhnny Меrсеr Аwаrd. У 2022 році Партон включили до Зали слави рок-н-ролу.Попри численні нагороди та досягнення, найбільшу цінність Партон бачила у власній творчості. Партон також говорила, що найбільше хотіла б залишитися в пам'яті людей як хороша авторка пісень. Саме композиції вона називала своєю головною спадщиною. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Продюсера хітів Дрейка, Тревіса Скотта та Емінема знайшли мертвим у власній квартирі Нагадаємо, що з піснею Доллі Партон І Wіll Аlwаys Lоvе Yоu пов’язаний один із найбільших успіхів продюсера Клайва Девіса, який помер у червні у віці 94 років. Девіс підписав контракт із Вітні Х’юстон у 1983 році, коли їй було 19 років. Її дебютний альбом 1985 року розійшовся у світі накладом понад 25 мільйонів копій. Згодом Х’юстон записала кавер-версію І Wіll Аlwаys Lоvе Yоu, а Девіс наполіг на 40-секундному вступі а капела. Пісня стала найбільш продаваним хітом співачки та очолювала американський чарт 14 тижнів, а британський – 10. За 60 років кар’єри Клайв Девіс отримав п’ять премій Grаmmy та у 2000 році був включений до Зали слави рок-н-ролу як невиконавець.

У Києві на залізничному вокзалі в ангарі Ukrаіnе WОW відкрили інтерактивний проєкт "Той день", який присвячений 35-річчю незалежності України. Цю виставку відвідав  фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко.
Відвідувачі змогли завдяки VR-окулярам зайти до кабінету президента України, побачити його офіційні символи влади, а також той самий легендарний "Прапор Незалежності", який урочисто внесли до парламенту в серпні 1991 року. Дорослі та діти могли "піднятися" на купол Верховної Ради та записати випуск новин у спеціальній студії.
Гості також мали змогу заспівати українські пісні в караоке-вагоні, послухати вірші у "човні мрій" та на будинку пам’яті написати імена тих, хто відійшов в інший світ.                                                                  

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Тисячоліття української державності»: у Києві відкрили історичний фестиваль



Нещодавно на території Національного заповідника “Софія Київська” відбувся дев’ятий фестиваль високого мистецтва Воuquеt Кyіv Stаgе. Цьогоріч його наскрізною темою стала “Озброєні красою”, присвячена силі культури, мистецтва та пам’яті. 

Президент Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради України законопроєкти, які пропонують впровадити особливий статус «національної святині українського народу» для низки об’єктів національної спадщини та посилити  кримінальну відповідальність за злочини проти таких об'єктів.Відповідно до законопроєкту №15550 національна святиня вважається універсальною цінністю українського народу та підлягає особливій охороні та захисту.Для включення до переліку національних святинь об'єкт повинен мати статус пам'ятки культурної спадщини національного значення та/або об'єкта всесвітньої спадщини і відповідати щонайменше двом із таких критеріїв:

вік понад 1000 років;визначне та унікальне місце в історичній пам'яті, духовності, культурі й державотворенні;ознаки унікальної та незамінної цінності для українського народу;пов'язаний із визначними історичними, культурними, релігійними, військово-політичними, іншими важливими державотворчими подіями або постатями.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ У Києво-Печерській лаврі після трирічної перерви відкрили Дальні печери: що відомо Згідно із пропозиціями законопроєкту №15551 за умисне знищення, руйнування або пошкодження національної святині пропонують карати позбавленням волі від 3 до 10 років.Для юридичних осіб за порушення щодо національних святинь передбачене стягнення розміром від 850 тисяч до 1,7 млн грн.Зокрема, до переліку національних святинь українського народу пропонують включити:Софія Київська, м. Київ,Києво-Печерська Лавра, м. Київ,Херсонес Таврійський, м. Севастополь,Почаївська Лавра, Тернопільська область, м. Почаїв,Собор святого Юра, м. Львів,Чернеча гора, могила Тараса Шевченка, м. Канів,Ханський палац і Велика мечеть, м. Бахчисарай,Успенський собор, Івано-Франківська область, с. Крилос,Спасо-Преображенський собор, м. Чернігів,Святогірська Лавра, Донецька область, м. Святогірськ,Резиденція митрополитів Буковини та Далмації, м. Чернівці,Замок Любарта, м. Луцьк,Кам’янець-Подільська фортеця, м. Кам’янець-Подільський,Хотинська фортеця, м. Хотин,Аккерманська фортеця, м. Білгород-Дністровський,Кармелітський монастир, м. Бердичів,Замок «Паланок», м. Мукачеве,Іллінська церква, Черкаська область, с. Суботів,Садиба Сковороди, Харківська область, с. Сковородинівка,Цитадель Батуринської фортеці і гетьманський палац, м. Батурин,Холодний Яр, Черкаська область, с. Мельники,Запорізька Січ на Хортиці, м. Запоріжжя,Місце Бою під Крутами, Чернігівська область, с. Пам'ятне. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ У Хотинській фортеці обвалилася частина стіни Зазначимо, що у 2024 році комісія Міністерства культури та інформаційної політики виявила численні порушення на території Свято-Успенської Почаївської лаври на Тернопільщині, яка перебуває у користуванні Української православної церкви Московського патріархату. На території святині проводили несанкціоновані реставраційні роботи та добудовували будівлі, що призвело до втрати автентичності заповідника.

Президент України Володимир Зеленський підписав указ про відзначення діячів культури і мистецтва з нагоди 35-ї річниці незалежності України. Серед нагороджених — учасники гуртів “ДахаБраха” і ТНМК, співачки Оnukа та Злата Огнєвіч, письменник Андрій Курков, художник Анатолій Криволап, а також десятки інших митців, музейників і театральних діячів. Відповідний указ №755/2026 оприлюднили на сайті президента. Документ передбачає вручення орденів, почесних звань і державних відзнак представникам музики, літератури, образотворчого мистецтва, театру, музейної справи та культурних інституцій. Повний список нагород та відзначених діячів культури:

Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня 

Михайло Гузун — художній керівник житомирського ансамблю танцю “Сонечко” ;Анатолій Криволап — художник.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Шевченківська премія 2026: хто пройшов у фінальний етап

Орден “За заслуги” І ступеня

Іван Сухий — керівник дитячого зразкового ансамблю гармоністів Жашківського міського будинку культури.

Орден “За заслуги” ІІ ступеня

Анатолій Калениченко — музикознавець, піаніст;Тарас Мельник (посмертно) — музикознавець;Олег Репецький — музикант.

Орден “За заслуги” ІІІ ступеня

Андрій Курков — письменник;Марко Галаневич — учасник гурту “ДахаБраха”;Олег Михайлюта (Фагот) та Олександр Сидоренко (Фоззі) — співаки гурту “ТНМК”;Кирило Стеценко — скрипаль, композитор;Юрій Лосицький — архітектор-реставратор;Олександр Бородай, Василь Лопата, Борис Максимов (усі — посмертно) — художники.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ “Ти — Космос” лідирує: оголосили номінантів премії “Золота Дзиґа”

Орден княгині Ольги ІІІ ступеня

Ніна Гаренецька, Ірина Коваленко, Олена Цибульська — учасниці гурту “ДахаБраха”;Богдана Півненко — артистка-солістка-інструменталістка Національного ансамблю солістів “Київська камерата”;Ірина Бірюкова — генеральна директорка Одеської національної наукової бібліотеки;Ірина Данилевська — голова оргкомітету ТОВ “Тиждень моди” (Ukrаіnіаn Fаshіоn Wееk).

Почесне звання “Народний артист України”

Тамара Корінна — артистка Сумського національного академічного театру драми та музичної комедії імені М.С. Щепкіна;Василь Курцеба — диригент Національного академічного гуцульського ансамблю пісні і танцю “Гуцулія”;Анастасія Шевченко — артистка балету Національної опери України.

Почесне звання “Народний художник України”

Ігор Мельничук — доцент кафедри Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Звання «Герой України»: які соціальні гарантії передбачені

Почесне звання “Заслужений артист України”

Кирило Басковський — артист-вокаліст “Київського національного академічного театру оперети”;Дмитро Глущенко, Інеса Порошина — артисти Національної філармонії України;Владислав Гурман, Софія Маркова — артисти балету ансамблю танцю імені Павла Вірського;Наталія Жижченко (Оnukа) — співачка, музикантка;Олександр Нікіфоров — соліст опери Національної опери України;Злата Огнєвіч — співачка;Олександра Савицька — викладачка Харківської державної академії культури;Тарас Тополя — музикант, вокаліст гурту “Антитіла”.

Почесне звання “Заслужений діяч мистецтв України”

Олександр Соловйов — мистецтвознавець та куратор сучасного мистецтва;Олексій Пергаменщик — скульптор;Сергій Кон — балетмейстер “Київського муніципального академічного театру опери та балету”;Оксана Дмитрієва — головна режисерка Харківського державного академічного театру ляльок імені В. А. Афанасьєва;Олексій Малік — художник;Оксана Сторожук — головна художниця Харківського академічного театру музичної комедії;Ярослав Головацький — диригент оркестру ГУ Національної поліції в Київській області;Олег Голоднюк — викладач відділу Хмельницького фахового музичного коледжу імені В. І. Заремби;Юрій Одробінський — завідувач кафедри Чорноморського національного університету імені Петра Могили.

Почесне звання “Заслужений майстер народної творчості України”

Любов Паранюк — тренерка та експертка з таврійського розпису ГО “Центр навчання і освіти дорослих “Південь””.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Наталія Сумська нагороджена Орденом княгині Ольги: відзнаки та творчий шлях видатної артистки

Почесне звання “Заслужений працівник культури України”

Юлія Козловець — директорка Міжнародного фестивалю “Книжковий Арсенал”;Анатолій Хромов — голова Державної архівної служби України;Василь Ільчишин — директор Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника;Любов Грушовська — заступниця генерального директора Національного цирку України;Марина Добрякова — викладачка-хореографка Київського державного фахового хореографічного коледжу;Світлана Довлетова — виконувачка обов'язків декана факультету, старша викладачка кафедри Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського;Марина Скриник — заступниця директора Департаменту — начальниця відділу Міністерства культури України;Наталія Собкович — головна спеціалістка відділу управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації;Ольга Філюк — начальниця відділу Національного музею народної архітектури та побуту України;Олег Чернець — художник-модельєр, начальник відділу Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки.

З нагоди 35-ї річниці незалежності України Зеленський присвоїв звання Героя України 17 українським воїнам та діячам, сімом з яких — посмертно. Це звання є найвищим ступенем відзнаки в державі, що присвоюється за здійснення визначного героїчного вчинку (із врученням ордена “Золота Зірка”) або за видатні трудові й суспільні досягнення (із врученням ордена Держави).

Нідерланди не братимуть участі в пісенному конкурсі “Євробачення-2027”. Національний мовник АVRОТRОS пояснив рішення тим, що міжнародні конфлікти дедалі сильніше впливають на конкурс, а останні зміни правил не повернули йому нейтральний статус, передає ЕurоNеws. 
Про відмову від участі в “Євробаченні-2027” АVRОТRОS повідомив 24 серпня. Генеральний директор мовника Тако Циммерман заявив, що конкурс більше не можна вважати нейтральним через дедалі більший вплив міжнародних конфліктів.
“Беззаперечно, що міжнародні конфлікти дедалі більше впливають на конкурс, підриваючи його нейтральний характер. Відтак “Євробачення” перетворилося на майданчик для розколу”, — зазначив Циммерман.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Тhе Guаrdіаn: Як Євробачення перетворилося із шоу блискіток і диско на геополітичну битву



Однією з головних причин рішення стала тривала суперечка навколо участі Ізраїлю. У 2026 році через це конкурс бойкотували п'ять країн — Нідерланди, Ісландія, Іспанія, Ірландія та Словенія. Іспанія, Ірландія та Словенія також відмовилися транслювати шоу, через що цього року “Євробачення” переглянули 131 мільйон людей — на 35 мільйонів менше, ніж роком раніше .
Раніше організатори “Євробачення” оголосили, що країни, залучені до збройного конфлікту, більше не зможуть приймати конкурс. Водночас ця зміна стосується лише права на проведення шоу, а не участі країн у самому конкурсі. АVRОТRОS вважає, що навіть після оновлення регламенту немає достатніх гарантій того, що конкурс повернув собі незалежний і нейтральний характер.
Наступне “Євробачення” заплановане на 15 травня 2027 року в болгарському місті Бургас. Право приймати конкурс Болгарія отримала після перемоги співачки Dаrа з піснею Ваngаrаngа.

До 35-ї річниці Незалежності ZN.UА обрало вісім режисерів і режисерок, чиї кар’єри сформувалися вже в незалежній Україні.За цей час українське кіно здобувало нагороди у Венеції, на Берлінале та Санденсі, виходило до конкурсних програм Канн. Валентин Васянович, Катерина Горностай, Ірина Цілик, Олесь Санін і Павло Остріков упродовж 2021–2026 років стали лауреатами Шевченківської премії саме за свої фільми.Вони родом із Луцька, Житомира, Криму, Хмельниччини, Умані, Камінь-Каширського та Києва. Це вісім різних способів подивитися на наше минуле, сьогодення й майбутнє. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Заплакав на «Гамлеті», провалив вступ до «акторки» і став режисером лише в 47: історія Міхаеля Ганеке

Катерина Горностай: інтимність дорослішання

Катерина ГорностайУ фільмі «Стоп-Земля» (2021) підлітки не виконують функції «молодого покоління» і не проголошують наперед заготовлених істин. Вони мовчать, закохуються, ревнують, губляться, розмовляють про секс і майбутнє, інколи просто дивляться в камеру. Так з’являється рідкісний для українського екрана досвід: юність існує тут і зараз, без обов’язку символізувати щось більше.Перед зйомками Горностай зібрала 25 молодих людей у дев’ятитижневу акторську лабораторію, причому сценарію вони тоді не знали й сцен із майбутнього фільму не репетирували. Вони працювали з голосом, рухом, автобіографічними історіями та імпровізацією, а режисерка спостерігала, між ким виникає природна «хімія». Лише після лабораторії учасники отримали ролі.У «Стоп-Землі» режисерка створює образ нової української юності. На Берлінале дебютна повнометражна робота Горностай здобула «Кришталевого ведмедя» за найкращий фільм від молодіжного журі Gеnеrаtіоn 14рlus.Кадр із фільму «Стоп-Земля» Катерини ГорностайЧотири роки по тому режисерка повернулася до фестивалю зі «Стрічкою часу» — документальним фільмом про українську школу під час повномасштабної війни.Камера фіксує освіту як щоденну практику країни, що живе під сиренами, обстрілами та постійною загрозою втрати. «Стрічка часу» стала першим із 1997 року фільмом українського режисера в основному конкурсі Берлінале (тоді там змагалися «Три історії» Кіри Муратової). ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Кому пасуватиме туфелька за чотири мільярди: як «Тисячовесна» визначала переможців

Валентин Васянович: геометрія травми

Валентин ВасяновичВалентин Васянович давно працює з Україною в майбутньому часі. У «Атлантиді» (2019) війна на Донбасі вже завершилась, однак земля отруєна, а люди вчаться жити поруч із наслідками катастрофи.Герой Сергій, колишній військовий, приєднується до волонтерів «Чорного тюльпана», які ексгумують тіла загиблих. «Атлантида» пропонує погляд на Україну майбутнього (після перемоги) крізь гранично статичну, відсторонену оптику. Режисер обирає загальні плани та внутрішньокадровий монтаж. Це розповідь про те, як на випаленій, травмованій землі знову зароджується життя.Васянович свідомо шукав людей із реальним досвідом війни: головного героя зіграв ветеран і волонтер Андрій Римарук, а патологоанатоми в кадрі фактично виконували звичну для себе роботу. Водночас режисер доводив свою знамениту статичність до майже фізичної точності: різні сцени потребували від 8 до 45 дублів.Кадр із фільму «Атлантида» Валентина ВасяновичаУ Венеції «Атлантида» здобула головну нагороду програми Оrіzzоntі. У рейтингу 100 найкращих фільмів в історії українського кіно, який склав Довженко-Центр 2021 року за результатами опитування 70 кіноекспертів, «Атлантида» посіла 11-те місце.Далі з’явився «Відблиск» (2021) — іще жорсткіше дослідження травми. 2025 року Васянович зняв «До перемоги!». Цього разу він сам виконує головну роль: його герой — кінорежисер — живе у Києві, тоді як його дружина й донька — у Відні.

Наріман Алієв: тяга додому

Наріман АлієвУ короткометражних «Кримських історіях», а згодом у повнометражному «Додому» (2019) півострів існує передусім як дім. Мустафа втрачає старшого сина на війні й вирушає з Києва до окупованого Криму, щоби поховати його на батьківщині. Разом із ним їде молодший син Алім. Звичайна дорога поступово стає розмовою про покоління, обов’язок, мову, релігію, втрату та право на повернення.Світова прем’єра «Додому» відбулась у програмі «Особливий погляд» у Каннах — для Алієва це дебют у повному метрі. 2010 року він втратив рідного брата Ерфана в автокатастрофі; до досвіду цієї втрати він звернувся спершу в короткометражці «Без тебе» (Sеnsіz), а згодом — у «Додому» (Еvgе).Молодшого сина Аліма зіграв двоюрідний брат режисера Ремзі Білялов, а його батька Мустафу — Ахтем Сеітаблаєв. Під час зйомок на Арабатській стрілці сюжет про повернення додому несподівано перетнувся і з життям Сеітаблаєва: команда допомогла його 80-річній матері приїхати з окупованого Криму, і актор побачив її вперше майже за чотири роки.Кадр з фільму «Додому» Нарімана АлієваУ давно задуманому «Орталані», який іще 2021 року здобув державну підтримку, Алієв звертається до депортації кримських татар 18 травня 1944-го. Зйомки планували на травень–серпень 2022 року, однак повномасштабне вторгнення посунуло роботу над фільмом.Юнак Ісмаїл повертається з гір до рідного села — і бачить, що воно порожнє. Саме з Орталана 1944 року примусово виселили бабусю режисера Гульсум. Згодом проєкт здобув підтримку від Європейського фонду солідарності з українським кіно (ЕSFUF). ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «Залаштунки»: Фільм про жовті шпалери й порожні коридори зібрав понад 390 мільйонів доларів. Чому глядачів притягує безвихідь

Дмитро Сухолиткий-Собчук: язичницький карнавал

Дмитро Сухолиткий-СобчукУ «Памфірі» (2022) Буковина входить у кадр через тіло, працю, бруд, дерево, вогонь і маску. Леонід, якого в селі називають Памфіром, повертається із заробітків додому напередодні Маланки. Через необачний вчинок сина він змушений знову зануритись у кримінальний світ контрабанди.Фільм був представлений у програмі «Двотижневик режисерів» у Каннах і став одним із найпомітніших українських дебютів останнього десятиліття. Сухолиткий-Собчук роками працює з документальним матеріалом і локальними спільнотами, тому його екранна традиція має фактуру прожитого досвіду.Сухолиткий-Собчук зібрав Маланку з традицій Буковини та Прикарпаття — Вашківців, Красноїльська (Чернівецька область) та Белелуї (Івано-Франківська область). А ще режисер радить уважним глядачам стежити — майже в кожній сцені «звір» з’являється в тій чи іншій формі: як тварина, малюнок, опудало, фігура або навіть звук. Так виникає протиставлення людського й тваринного.Кадр із фільму «Памфір» Дмитра Сухолиткого-СобчукаУ документальній «Тихій повені» (2025) режисер знову дивиться на ізольовану спільноту — цього разу на пацифістську релігійну громаду, яка десятиліттями живе вздовж Дністра й пристосовується до мінливого рівня ріки, а тепер — і до війни. Світова прем’єра відбулась у головному (міжнародному) конкурсі ІDFА в Амстердамі, де стрічка здобула нагороду за найкращу операторську роботу.Внесок режисера у сучасний український міф — здатність показати регіон без етнографічної глазурі. Довгі плани та рухлива камера не милуються традицією з безпечної відстані, натомість занурюють глядача у середовище, де ритуали давно стали частиною сучасного життя.

Аркадій Непиталюк: свій народ

Аркадій НепиталюкАркадій Непиталюк дебютував у повному метрі у 49 років.Стрічку «Припутні» (2017) знято за п’єсою Романа Горбика «Центр». За добу трагікомедія збирає долі трьох жінок — бабусі, доньки й онуки — у майже покинутому селі на Чернігівщині. Назву режисер пояснював не лише топонімом: припутні — це дикі голуби, які селяться поруч із людьми.Непиталюк працює на території, якої українське кіно довго уникало — жорсткого, нефільтрованого провінційного реалізму. Його міф позбавлений ліричних ілюзій: це трагікомедія про людей, які застрягли в замкненому колі власних помилок. Режисер не прикрашає провінційне середовище з його суржиком і приземленістю й водночас не ставить його нижче за міське.На роль таксиста Юри взяли Дмитра Хом’яка, який професійним актором не є, хоча на пробах були значно досвідченіші кандидати. За словами режисера, Хом’як просто точно потрапив у психотип ніжинського таксиста. Сам Непиталюк каже, що режисер повинен мати «свій народ».Кадр з фільму «Припутні» Аркадія НепиталюкаВ «Уроках толерантності» (2024), екранізації п’єси Ігоря Білиця «Гей-парад», родина, яка загрузла у фінансових проблемах і кредитах, погоджується на вигадану державну програму з євроінтеграції. За її умовами у них удома має на певний час оселитися ЛГБТ-активіст.Непиталюк балансує між комедією та соціальною сатирою. Декларовані «традиційні цінності» тут легко вступають у торг із дуже практичними потребами — кредитами, боргами й бажанням отримати гроші. Та гей-сантехнік Василь виявляється не стільки випробуванням для толерантності Найдюків, скільки каталізатором їхньої внутрішньої перебудови: змінюється не лише ставлення родини до нього, а й стосунки між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, братом й сестрою. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «1670»: фантомне тіло короля, або Як Польща монетизує імперський міф — і чого це вчить Україну

Олесь Санін: дати легенді голос і тіло

Олесь СанінОлесь Санін працює з міфом у найбуквальнішому сенсі — з легендою, епосом, історичною пам’яттю. У «Мамаї» (2003) він поєднав українську думу про трьох братів азовських із тюркським епосом про трьох доблесних мамлюків, поширеним, зокрема, у кримськотатарській традиції.Довженко-Центр звертає увагу саме на це переплетення двох традицій. Показово, що ім’я козакові дає татарка, яка знаходить його при смерті й виходжує: вона називає його Мамаєм — «ніким», людиною без імені. Так степ стає спільним культурним простором уже в самій драматургії фільму: дві традиції входять до однієї історії. «Мамай» став другим, після «Приятеля небіжчика», фільмом, який Україна висунула на «Оскар».У «Поводирі» (2014) Санін звертається до кобзарства та радянських репресій 1930-х років. У «Довбуші» (2023) — до карпатського народного героя, переводячи фольклорну фігуру в масштаб великого пригодницько-історичного кіно. Цікаво, що Санін грає на бандурі, торбані й колісній лірі та пов’язаний із Київським кобзарським цехом.Кадр з фільму «Довбуш» Олеся СанінаДля «Довбуша» команда за участю реставраторів на висоті майже двох тисяч метрів звела колиби за старими технологіями, одну з них залишили. Санін розповідав, що туристи і навіть дослідники приймали декорацію за справжню споруду ХVІІІ століття. Режисер зробив понад дві тисячі ілюстрацій і розкадровок, а батальні сцени із сотнями учасників розписував, за власним зізнанням, як партитуру симфонічного оркестру. 

Павло Остріков: на краю Всесвіту

Павло ОстріковГерой фільму «Ти — космос» (2024) Андрій Мельник — далекобійник майбутнього, який перевозить ядерні відходи до супутника Юпітера. Земля вибухає, і він, схоже, залишається останньою людиною. Потім із ним виходить на зв’язок француженка Катрін. Із фантастичної передумови Остріков робить інтимну історію про самотність, любов і потребу бути почутим.Ще в університеті Остріков придумав історію про знищену Землю для короткої сценічної роботи й сам грав Андрія. Від першої студентської версії 2011 року до світової прем’єри в Торонто 2024-го минуло 13 років. Майже всі основні сцени встигли зняти до повномасштабного вторгнення, але завершувати картину довелося вже під час війни: виконавець головної ролі, продюсер і актор, який озвучував робота Максима, пішли служити.«Ти — космос» важливий іще й тим, що українськість тут не потребує історичного костюма чи географічної впізнаваності. Після років, коли українське кіно у світі закономірно асоціювали передусім із війною, Остріков розширює межі уявного: наша культура має право на фантастику, майбутнє й навіть власну космічну буденність.Кадр з фільму «Ти — космос» Павла ОстріковаУ липні 2026 року «Ти — космос» став головним тріумфатором Національної кінопремії «Золота дзиґа»: фільм переміг у дев’яти номінаціях, зокрема за найкращий фільм, режисуру та сценарій. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Що від нас приховував Гомер: справжня історія Одіссея

Ірина Цілик: мистецтво як інструмент виживання

Ірина ЦіликДокументальна «Земля блакитна, ніби апельсин» (2020) стежить за родиною, яка живе у прифронтовій зоні Донбасу й разом знімає власний фільм. Старша донька Мирослава мріє про операторську професію; камера всередині камери стає способом упорядкувати досвід війни, відвоювати для себе простір і перетворити страх на історію, яку можна розповісти. За цю роботу Цілик отримала нагороду за режисуру на фестивалі Sundаnсе.Цілик приїхала на Донбас як тьюторка кінопроєкту «Жовтий автобус» і думала знімати саме про дитячі кінематографічні табори, доки не познайомилася з Мирославою та Настею і не потрапила до їхнього дому в Красногорівці. За родиною режисерка спостерігала близько року й назнімала приблизно 55 годин матеріалу. А один із найвиразніших «кадрів» так і не було знято: Цілик хотіла зафільмувати красиве макове поле, але команда з’ясувала, що це мінне поле, за яким стежили снайпери.У художньому «Я і Фелікс» (2022), екранізації автобіографічної прози Артема Чеха «Хто ти такий?», режисерка повертається в Україну 1990-х: дитинство, сімейну нестабільність, дорослішання поруч із ветераном Афганської війни. Війна тут знову входить у дім через людину, пам’ять і поведінку; фронтовий масштаб залишається поза межами цієї історії.Цілик формує образ України з приватних архівів, квартир, кухонь, домашніх відео… Режисерка нагадує, що національна пам’ять завжди має домашню адресу й людський вимір.Кадр з фільму «Земля блакитна, ніби апельсин» Ірини Цілик

Мозаїка незалежності

Сучасне українське кіно створюється всупереч обставинам: «Орталан» Алієва зупинила велика війна, «Ти — космос» Острікова завершували вже після вторгнення, коли частина команди пішла служити. Та, можливо, найважливіша зміна відбулася не в індустрії, а в самій свободі говорити про себе.За 35 років Незалежності українське кіно перестало шукати єдиний спосіб розповісти про країну. Поруч існують підліткова драма, кримськотатарське роуд-муві, провінційна трагікомедія, історичний епос, документальне кіно про війну й наукова фантастика. Це вже не один образ України, а багато рівноправних оптик — регіональних, поколіннєвих, історичних, жанрових. Україна більше не вміщується в один кадр — і сучасне українське кіно нарешті не намагається її туди втиснути.

Напередодні запуску маркування штучних виконавців на стрімінговій платформі Sроtіfy американський репер і продюсер Dr. Drе заявив, що використовує штучний інтелект під час створення музики. За його словами, нова технологія не загрожує творчості, а лише розширює можливості музикантів, подібно до того, як свого часу це зробили синтезатори та драм-машини, передає Gіzmоdо.
Про своє ставлення до штучного інтелекту Dr. Drе, справжнє імʼя якого Андре Ромелль Янг, розповів в інтерв'ю Тhе Nеw Yоrk Тіmеs. Семиразовий лауреат премії “Ґреммі”, який працював над хітами Snоор Dоgg, Еmіnеm, 50 Сеnt і 2Рас, переконаний, що боятися нових технологій не варто.
“Я не бачу в цьому загрози. Гадаю, єдині, хто вбачає в цьому загрозу, — це люди, які мають труднощі з творчістю”, — заявив Dr. Drе.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Користувачі Sроtіfy можуть створювати кавери з ШІ на платформі: угода з Unіvеrsаl Мusіс Grоuр



Продюсер порівняв нинішню дискусію навколо ШІ з реакцією музичної індустрії на появу драм-машин і синтезаторів. На його думку, тоді ці інструменти також викликали скепсис, але згодом стали невід'ємною частиною сучасної музики.
Dr. Drе пояснив, що використовує ШІ не для повної заміни творчого процесу. За його словами, це допоміжний інструмент, який дозволяє побачити, “як технологія відреагує на те, що я щойно зробив”.
Джиммі Айовін, співзасновник Іntеrsсоре Rесоrds і партнер Dr. Drе у Веаts by Drе, також підтримав використання ШІ в студії. Він вважає, що сама по собі технологія не створює проблем, а якість результату залежить від таланту людини, яка нею користується.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Україна стала лідером за популярністю ШІ-музики: дослідження Веzоdnyа Мusіс



“Звісно, з'являтиметься й погана музика. Але ж вона існує й зараз. Якщо талановиті люди в студії матимуть доступ до ШІ, вони створюватимуть кращі записи”, — наголосив Айовін.
За словами Айовіна, багато відомих музичних продюсерів уже користуються ШІ, але не поспішають це визнавати. Він назвав їх “прихованими користувачами ШІ” й стверджує, що серед них є і чотириразовий лауреат “Ґреммі” Тімбеленд, відомий, зокрема, хітом Рrоmіsсuоus.
Попри зростання популярності технології, дискусія навколо неї лише посилюється. Прихильники вважають, що ШІ допомагає економити час і гроші, автоматизуючи частину роботи, яку раніше виконували музиканти чи запрошені спеціалісти. Критики натомість попереджають про ризики для творчих професій, можливе використання матеріалів, захищених авторським правом, без належного дозволу та появу великої кількості одноманітного контенту.

Наприкінці спекотного серпня у мене виникла ідея написати про письменників на ім’я Август. Давно мав намір розповісти про двох із них. Для перевірки я попросив СhаtGРТ назвати найвідоміших авторів, яких звали Августами, — і першим у списку виявився Стріндберг.
Це підтвердило слушність задуму, бо саме він і був у давніх планах. Адже безперечний класик шведської літератури нині відомий мало кому з читачів, на відміну від Сельми Лагерлеф, яку знають принаймні завдяки Нільсу та його розумному гусакові. Хоча її творчість зовсім не обмежується цією географічною казкою, яку свого часу написали на замовлення Національної спілки вчителів народних шкіл.
Однак у списку батьків шведської літератури першим іде таки Август Стріндберг (1848–1912), усі біографії якого починаються з визначення «основоположник сучасної шведської літератури та сучасного театру».

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Президент Литви Гітанас Науседа: «Твори Вітауте Жилінскайте збагатили літературу всього світу»



Примітно, що українського читача зі шведським нині класиком, а понад століття тому — сучасником познайомила одна з перших українських феміністок Наталія Кобринська у критичному нарисі 1901 року під простою назвою «Август Стріндберг». Стаття починається словами: «Август Стріндберг належить до тих авторів, яких по теорії Ломброзо можна зачислити до геніально-божевільних». Доволі розлогий нарис описує хитання письменника між крайнощами, й це збігається з реаліями його біографії. Літератор захоплювався окультизмом та езотерикою (під впливом відомого шведського філософа-духовидця Еммануїла Сведенборга). У 1890-х Стріндберг пережив тяжку особисту та психічну кризу, яку називають «інферно-кризою». Її супроводжували манія переслідування та галюцинації; цей період завершився зверненням по медичну допомогу. Стріндберг симпатизував то соціалістам, то анархістам, пробував себе в живописі, фотографії та навіть алхімії.
Ознайомитися з найвідомішим твором автора — романом «Червона кімната», присвяченим життю стокгольмської культурної богеми, можна в сучасному виданні. 2025 року видавництво «Ще одну сторінку» перевидало роман, а 2024-го — збірку оповідань «Нікуди не дінешся». Ці твори в чудовому перекладі Ольги Сенюк вийшли однією книжкою ще 1983 року в серії «Вершини світового письменства». Сучасна анотація роману звучить доволі знайомо для критичного читача: «Головний герой роману «Червона кімната» — молодий чиновник Арвід Фальк, який раптом збагнув, що його покликання — література, тож намагається знайти своє місце серед «красного» письменства. Проте доволі швидко розчаровується.
Життя відкриває перед ним той факт, що здобути почесті та визнання суспільства можуть лише посередності. Замість ідеалів і справжньої літератури — лише розмови літературно-мистецької братії в ресторанній залі, прозваній «Червоною кімнатою».

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Подивись угору!», або Астрономічний роман як літературний напрям



Олег Король, перекладач із кількох мов, зокрема й шведської, на запитання, чим Стріндберг мав би зацікавити нашого сучасника, відповів так: «Передусім актуальністю. Кінець позаминулого й початок минулого століть, названі епохою Стріндберга і Лагерлеф у шведській літературі, позначено виразним переходом від старого світу до нового, швидким розвитком науки і кризою традиційних цінностей. […] На цьому тлі Стріндберг майстерно зображав темні й складні сторони людської душі та її злам, тривожив, спонукав до сумнівів і пошуку нових сенсів життя. […] Читаючи твори Стріндберга, зіставляєш психологічні драми тодішньої й нинішньої людини в тодішніх і нинішніх умовах».
Варто додати, що видавництво «Ще одну сторінку» опинилося серед потерпілих під час серпневої атаки російської балістики на українську поліграфію, тож підтримка читачів буде для нього актуальною як ніколи.
Другий літературний класик, Август Шеноа (1838–1881), напевно, відомий українському читачеві ще менше — якщо він не балканіст чи кроатист. Утім, це «батько хорватського роману» та один із найвідоміших представників хорватської літератури.
Як це інколи буває в культурі, видатний представник національної літератури не був етнічним хорватом. Хоча майбутній класик і народився в Загребі, що входив тоді до Габсбурзької імперії, але батько його був німцем, а мати походила зі словацької родини.
Утім, у Клаптиковій імперії з національним питанням усе було складно. За поширеною біографічною версією, дід Августа Шеноа походив із чеського середовища й згодом германізував написання імені та прізвища. Однак документальне підтвердження цієї деталі є сумнівним.
Вивчившись на юриста, майбутній класик вирішив піти в літературу. Повернувшись до Загреба, Шеноа працював у редакції Роzоr, був драматургом Хорватського земського театру, міським нотарем і сенатором, а з 1874 року й до смерті редагував часопис Vіеnас. Написав понад десяток романів, переважно історичних. Першим став виданий 1871 року роман «Золото ювеліра» (або «Золото злотника», букв. Zlаtаrеvо zlаtо) з історичною картиною Загреба наприкінці ХVІ століття, в епоху правління імператорів Максиміліана ІІ та Рудольфа ІІ. А найвідомішим твором Шеноа став роман «Селянське повстання» (або «Селянська буча»), присвячений повстанню Матії Губеця, який і нині є національним героєм Хорватії.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Джозеф Конрад та Одкровення в Серці пітьми



Історичні події найвідомішого в історії країни антифеодального повстання 1572–1573 років Август Шеноа описав у стилі, який тепер, напевно, назвали б вальтерскоттівським. Сучасного читача можуть і втомити розлогі діалоги героїв роману, та й картина подій розгортається доволі повільно, бо всупереч назві увагу автора зосереджено не на батальних сценах, а на феодальних інтригах, які, власне, й спричинили криваві заворушення. Натомість поціновувачів історії він може й зацікавити точною деталізацією, описом побуту феодалів і селян. Щодо цього Шеноа впорався на відмінно.
Наприклад, в одній зі сцен роману можна було запідозрити письменника в історичному ляпі: дівчата-селянки там на панщині сапали кукурудзу. «Яка кукурудза могла бути у ХVІ столітті?» — міг би спитати прискіпливий читач, і помилився б: якраз у той час ця культура й починала свою ходу Старим світом.
У фінальній частині «Селянської бучі» події розгортаються вже активно й очікувано закінчуються жахливою стратою Губеця на головній площі Загреба — коронацією полоненого «селянського короля» розпеченою залізною короною. Півтора століття по тому, 1936 року, на основі цих самих подій інший хорватський класик, Мірослав Крлежа, напише свій видатний і досі не перекладений українською мовою поетичний цикл «Балади Петриці Керемпуха» (до речі, Август Шеноа, маючи кілька творчих псевдонімів для публіцистики, використовував і псевдо «Петриця Керемпух» — за іменем фольклорного співака балад, менестреля).
Щодо українського видання «Селянського повстання», то роман побачив світ лише раз, 1957 року. Але переклали його не з оригіналу, а з російського перекладу (таке нерідко практикували в перші повоєнні десятиліття). Інших творів Шеноа не видавали українською навіть у такому форматі. І це доволі несправедливо, адже саме він став першим хорватським (і взагалі південнослов’янським) перекладачем Тараса Шевченка, опублікувавши 1863 року його вірш «Розрита могила» у часописі Nаšе gоrе lіst, який виходив у Празі (знову ці парадокси Клаптикової імперії). Є версія, що саме він переклав і вірш Кобзаря «Нащо мені женитися?». А редагуючи вищезгаданий літературний часопис, сприяв публікації в ньому й інших перекладів Шевченка. Отже, було б цілком справедливо побачити колись виданим українською повноцінний переклад принаймні одного роману Шеноа.

Із 15 до 23 серпня в київському кінотеатрі «Жовтень» відбувається ретроспектива Міхаеля Ганеке — шість фільмів режисера, якого десятиліттями називали холодним, жорстоким і навіть мізантропом.Та за цією репутацією стоїть автор із доволі конкретною етичною позицією. Ганеке не хотів заспокоювати глядача, давати йому готові емоції чи дозволяти спостерігати за насильством із безпечної відстані.Його шлях до такого кіно був довгим і зовсім не очевидним. А тепер, у 84 роки, він, схоже, більше не планує знімати — принаймні так стверджує його давній соратник Маркус Шляйнцер. Сам Ганеке публічно не оголошував про завершення режисерської кар’єри.ZN.UА розповідає, як формувався режисер, який зробив незручність одним із головних інструментів сучасного європейського кіно. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Кому пасуватиме туфелька за чотири мільярди: як «Тисячовесна» визначала переможців

Невдалий іспит

Коли Міхаель був дитиною, бабуся повела його на «Гамлета» Лоуренса Олів’є (1948). Похмурі кадри, темна зала й тривожна музика налякали хлопчика настільки, що він розплакався, і їм довелося піти.Сам Ганеке не любив, коли творчість зводили до простих психологічних ключів. Його цікавила здатність непомітно керувати реакцією людини — монтажем, музикою, очікуванням розв’язки. Згодом недовіра до такої маніпуляції стала одним із головних принципів його режисури. Глядач у Ганеке має залишатись активним: сам вирішувати, чого боятися, кому співчувати і що робити з побаченим.Міхаель Ганеке народився 23 березня 1942 року в Мюнхені в родині театралів. Його батько Фріц був актором і режисером, мати Беатрікс фон Дегеншильд — акторкою. Дитинство минуло переважно у Вінер-Нойштадті поблизу Відня. Сам режисер згадував, що зростав серед трьох жінок — бабусі, матері й тітки.Спершу він планував стати концертним піаністом. Однак вітчим, композитор і диригент, досить рано переконав Ганеке, що для великої музичної кар’єри йому бракує таланту.Сімнадцятирічний Міхаель пішов на вступний іспит до акторської школи у Відні, впевнений, що його візьмуть, — і провалився. Сам він пізніше згадував, що страшенно розлютився.В університеті він вивчав філософію, психологію й театрознавство. Там теж швидко розчарувався: від професора-гегельянця Ганеке сподівався почути пояснення світу, але зрозумів, що університет такого пояснення не дасть.Значно більше часу хлопець проводив у кінотеатрах — іноді дивився по три фільми на день. Серед режисерів, які сформували його смак, особливе місце посів Робер Брессон — автор, якого Ганеке цінував за точність форми. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «Залаштунки»: Фільм про жовті шпалери й порожні коридори зібрав понад 390 мільйонів доларів. Чому глядачів притягує безвихідь

Жодних імпровізацій

Сьогодні в біографії Ганеке згадують дві «Золоті пальмові гілки», «Любов», що отримала «Оскар» за найкращий іншомовний фільм, роботу з Ізабель Юппер і Жан-Луї Трентіньяном — обоє знялись у його «Любові» (2012) та «Гепі-енді» (2017).Міхаель Ганеке та Ізабель Юппер під час Каннського кінофестивалюGеtty ІmаgеsДо статусу Ганеке йшов довго. З 1967 до 1971 року працював редактором і драматургом телепостановок Südwеstfunk у Баден-Бадені, згодом став театральним режисером і знімав телефільми за Інґеборґ Бахман, Францом Кафкою та власними сценаріями.Його перший фільм для великого екрана — «Сьомий континент» — вийшов 1989 року, коли режисерові було 47. Це пізній дебют навіть за мірками авторського кіно. За попередні два десятиліття телебачення й театр привчили його до ретельної підготовки, точного ритму та контролю над деталями.Кадр із фільму «Сьомий континент» (1989)На майданчику Ганеке детально розкадровував сцени й майже не покладався на імпровізацію. Психологічних пояснень акторам давав небагато; значно важливішими були рух, паузи, положення тіла й темп реплік.Ізабель Юппер згадувала, що він особливо гостро реагував на все, що здавалося йому сентиментальним. У кадрі ця скрупульозність майже непомітна: поведінка персонажів виглядає буденною, а тому їхні зриви й жорстокість діють сильніше. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «1670»: фантомне тіло короля, або Як Польща монетизує імперський міф — і чого це вчить Україну

Етика звуку

Музика, якою Ганеке серйозно займався в юності, залишилася важливою частиною його кіно. «Піаністка» (2001) тримається на Шуберті, Шумані та музичній дисципліні, але в більшості фільмів Ганеке майже немає закадрової музики, яка просто супроводжує сцену й задає потрібний настрій. Якщо музика звучить, вона зазвичай існує всередині самої сцени.Сторінка режисерського сценарію «Піаністки» з рукописними нотатками, схемами кадрів і розкадруванням. Ганеке надзвичайно детально планував сцени ще до початку зйомок. Із колекції Австрійського кіномузеюhаnеkе.fіlmmusеum.аtРежисер пояснював це на прикладі Девіда Лінча: він високо оцінював його кіно, але вважав музику надто простим способом впливати на глядача. Ганеке не подобалася ситуація, коли саундтрек заздалегідь повідомляє, де слід боятися або співчувати. Звідси й характерна сухість його фільмів: глядач має сам дійти до потрібної емоції — або взагалі її не відчути.Водночас звук Ганеке опрацьовував майже нав’язливо. Він казав, що особливо любить етап фінального зведення і може витрачати на нього близько двох місяців. Тиша в його фільмах — такий самий продуманий елемент сцени, як кадр або репліка.Для «Піаністки» Ганеке одразу поставив умову: Еріку має грати Ізабель Юппер. У Каннах 2001-го фільм узяв Гран-прі, а виконавці головних ролей — Юппер і Бенуа Мажимель — отримали акторські нагороди.Кадр із «Піаністки» (2001) — екранізації однойменного роману Ельфріде Єлінек. Стрічка отримала Гран-прі Каннського фестивалю, а виконавці двох головних ролей — обидві акторські нагороди

Позбавити глядача алібі

Найвідоміший парадокс Ганеке — «Веселі ігри» (австрійська версія 1997 року, американський римейк — 2007-го). Двоє молодиків у білих рукавичках тероризують родину в заміському будинку. Фільм закріпив за Ганеке репутацію автора, який свідомо випробовує глядача на витривалість. Саме ним 15 серпня відкривається київська ретроспектива.Сам режисер говорив про майже фізичну відразу до насильства. Він згадував 1968 рік у Баден-Бадені: на вулиці перед ним стояв щільний кордон поліціянтів зі щитами й кийками. Побачивши його, Ганеке, як сам зізнавався пізніше, кинувся тікати. Ця деталь добре пояснює «Веселі ігри»: фільм створив режисер, якого насильство відлякувало, але цікавило, чому на екрані воно так легко перетворюється на розвагу.Кадр із «Веселих ігор» (1997) — фільму, в якому Ганеке навмисно позбавляє глядача звичного для трилера відчуття безпечної дистанції. Через десять років Ганеке майже покадрово перезняв фільм для американської аудиторіїОдин із нападників звертається до камери. Коли жертві нарешті вдається помститись, інший нападник бере пульт і буквально перемотує сцену назад, скасовуючи єдину мить полегшення. Найжорстокіші епізоди часто залишаються поза кадром. Глядач не отримує звичних жанрових винагород — справедливої відплати, катарсису, відчуття, що зло нарешті покаране.Десять років по тому Ганеке сам перезняв «Веселі ігри» англійською, майже кадр за кадром. Змінилися лише окремі побутові деталі — наприклад, герої телефонують за номером 911. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Що від нас приховував Гомер: справжня історія Одіссея

Пиво та к’янті

За самими фільмами легко уявити похмурого австрійця, який не любить буржуазію, родину, медіа, технології й людство загалом. Зустрічі з Ганеке дають іншу картину. Режисер жартує, співає, п’є пиво, потім к’янті. Він явно вміє отримувати задоволення від звичайних речей.Маркус Шляйнцер, який багато років працював із Ганеке як кастинг-директор, розповів, що 84-річний режисер більше не планує знімати. За словами Шляйнцера, вони бачилися нещодавно: Ганеке готував йому вечерю, був задоволений життям і залишався дуже турботливим другом.

Замість гучного прощання

Ганеке заперечував спроби пояснювати його роботи особистими травмами. І справді, його фільми не варто сприймати як зашифровану автобіографію. Проте між його життям і вибором тем виникають помітні зв’язки.«Білу стрічку» Ганеке також просив не зводити лише до «витоків нацизму». Дія відбувається в північній Німеччині у 1913–1914 роках; режисер понад десять років розробляв історію про дітей, яким нав’язують абсолютні цінності, й навіть розглядав назву «Правиця Божа». Для нього це була ширша розмова про політичний і релігійний радикалізм.Кадр із «Білої стрічки» (2009). Ганеке наголошував, що історію не слід зводити лише до пошуку «витоків нацизму» — його цікавило, як абсолютні моральні та релігійні правила можуть породжувати радикалізмНайособистішою тут виглядає «Любов». Іще 2009 року Ганеке розповідав про свою 93-річну тітку, яка спробувала вчинити самогубство. Він устиг її врятувати; після пробудження вона запитала, навіщо він це зробив. Згодом, коли Ганеке був за кордоном, тітка знову спробувала й померла. У тій самій розмові режисер сказав, що його наступний фільм буде про старість і про те, як залишатися поруч з іншою людиною до кінця. Три роки по тому вийшла «Любов».Кадр із фільму «Любов» (2012), за який Ганеке отримав свою другу «Золоту пальмову гілку». Фільм також здобув «Оскар» за найкращий іншомовний фільмОтримавши в Каннах «Золоту пальмову гілку», Ганеке сказав, що фільм почасти ілюструє обіцянку, яку він і його дружина дали одне одному. «Любов» багато пояснює в суворому стилі режисера: для нього серйозне ставлення до страждання передбачає відмову від прикрашання й сентиментального полегшення. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Як син бідної емігрантки з Києва висміяв Гітлера, змінив Голлівуд і винайшов сучасну комедію: історія Мела Брукса У «Гепі-енді» ця тема переходить у добу смартфонів: фільм відкриває відео, зняте телефоном. Ганеке порівнював соцмережі зі сповіддю — те, що колись несли священнику, тепер виносять у публічний простір, очікуючи прощення або покарання. Сам він водночас визнавав, що без смартфона вже не обходиться.08. Кадр із фільму «Гепі-енд» (2017) — останньої повнометражної роботи Міхаеля ГанекеУ центрі проєктів Ганеке завжди залишається відповідальність людини — за те, куди вона дивиться, що ігнорує, кому дозволяє керувати своїми емоціями та що робить із власною свободою. Саме тому фільми режисера здаються холодними: він принципово не виконує цю роботу за глядача.Київська ретроспектива збирає «Веселі ігри», «Відео Бенні», «Білу стрічку», «Піаністку», «Любов» і «Гепі-енд».

У столичному музеї Тараса Шевченка презентували виставку дизайнерки та архітекторки Наталії Гоголєвої "JYТТІА. Кvіtkа", на відкритті якої побував власний фотокореспондент ZN.UА Василь Артюшенко.
На виставці представлено 10 картин у петриківському стилі, які пропонуються як декор для інтер'єрів різних просторів.
У роботах Наталія Гоголєва зображує квітку як символ життя, тендітного та незламного.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Як мистецтво осмислює пам'ять: у музеї Шевченка відкрили виставку Олесі Рибченко



Ця квітка уособлює Україну, її культуру та людей, які, попри втрати й виклики, продовжують творити, любити й дивитися в майбутнє.
Головна мета проєкту — донести світові меседж: "Україна — це квітка, яка обов'язково розквітне, коли зійде сонце".
Раніше повідомлялося про те, що у “Софії Київській” проходить дев'ятий фестиваль Воuquеt Кyіv Stаgе.
 

«Тисячовесна» сьогодні відрізняється від європейських моделей фінансування культурних продуктів, і на їхньому тлі виглядає як інверсія, пише у статті «Кому пасуватиме туфелька за чотири мільярди: як «Тисячовесна» визначала переможців» Петро Катеринич. Та за його словами, хоча ця ініціатива ще потребує доопрацювання, все ж «Тисячовесна» має й позитивний бік.
Загалом президентська ініціатива може «з’їсти» все у культурній сфері, що не є «Тисячовесною». Адже на її реалізацію в держбюджеті передбачили 4 млрд грн, тоді як у бюджетній декларації на 2027 рік на сферу кінематографії через Держкіно — лише 128 млн грн. Причому Рада з державної підтримки кінематографії та Громадська рада при Держкіно вже застерігали від того, що «Тисячовесна» не повинна підміняти систему державної підтримки кіно, визначену законом. І це застереження звучало публічно.
За версією заступниці голови офісу президента Олени Ковальської, «Тисячовесну» запланували як довгострокову програму, синхронізовану з іншими законами та з власним юридичним статусом. Водночас нинішні конкурси теж мають свою правову основу — постанову уряду від 25 березня 2026 року №404 та профільні положення.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Кіно — Попелюшка»: чому експерти розкритикували правила та механізм відбору в програмі «Тисячовесна»



«Проблема радше інституційна: новий механізм працює паралельно зі спеціалізованими інституціями, чиї повноваження вже закріплені законом. Держкіно, з його багаторічною практикою пітчингів, окремими секціями для дебютантів і напрацьованими процедурами, опинилося на периферії нового масштабного механізму фінансування, хоча саме воно є спеціально уповноваженим органом у сфері кінематографії», — зазначає Катеринич.
Автор наголошує, що українська «Тисячовесна» на тлі європейських моделей має вигляд інверсії. Наприклад, Польський інститут кіномистецтва (РІSF) має постійне галузеве джерело фінансування. Зокрема, за законом 1,5% визначених доходів кінотеатрів, дистриб'юторів, телеканалів, кабельних і VОD-операторів спрямовуються на цей інститут. Потім гроші розподіляються через постійні операційні програми та конкурсні сесії. Тобто, як пояснює Катеринич, механізм фінансування працює не як одноразовий великий конкурс, а як інституційна система.
Водночас французький СNС розвиває систему галузевих відрахувань із 1948 року. Спочатку гроші залучали через збір із кіноквитків, а згодом до механізму долучили телебачення, відео та платформи. 
«Українська модель наразі інша: велика бюджетна ін’єкція через новий механізм, який іще шукає сталі правила. Це дає швидкість і розмах — і водночас загострює питання передбачуваності, без якої індустрія не може планувати далі, ніж на один сезон. Заради справедливості: «Тисячовесна» зробила й те, чого від держконкурсів давно не очікували. Відкритість Мінкульту, п’ять днів публічних пітчингів, письмові коментарі до заявок, проведення фіналу в Івано-Франківську, понад 20% дебютантів — це інша культура процесу, ніж закриті практики попередніх років», — пише автор.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Мінкульт оголосив переможців «Тисячовесни», але до механізму відбору лишаються питання



Водночас він наголошує, що справжній фінал «Тисячовесни» настане, коли рішення про переможців стануть договорами, авансами, щоквартальними звітами та продуктами, які побачить глядач.
«Перед «Тисячовесною 2.0» держава має відповісти на запитання: чи розведуть в окремі секції дебюти, авторське та комерційне кіно? Чи заборонять експертам бути конкурсантами? Чи посилять вимоги до дистрибуції? Чи інтегрують програму в профільне законодавство та інституційну систему? Для будь-якого мільярдного балу зрештою настає північ — момент, коли стає видно, що було справжнім результатом, а що — лише ефектною декорацією. Якщо держава не дасть відповідей на ці запитання, наступної весни ми знову слухатимемо казки. Тільки дорожчі», — підсумовує Катеринич.
Раніше президент Володимир Зеленський заявляв, що у 2026 році розпочався перший етап реалізації програми «Тисячовесна». Програма охоплює фінансування семи напрямів культурного виробництва: фільми; серіали; анімація; музика; перформативне мистецтво; візуальне мистецтво; цифровий контент.

Найсистемніша критика стосується самого регламенту «Тисячовесни». У статті доктор філософії з журналістики, член Національної спілки журналістів України та ЕСRЕА Петро Катеринич пише, що багаторічна очільниця київського кінотеатру «Жовтень» Людмила Горделадзе вказує на помилки в умовах конкурсу, через які на нього за значним і відносно доступним державним фінансуванням прийшло багато виробників телевізійного контенту.
За словами Горделадзе, держава компенсує виробникам телесеріалів лише половину витрат, тоді як для телефільмів такого обмеження у правилах немає. Водночас авторське кіно також не має окремих умов, хоча рівень державної компенсації для нього може становити 100%.
«Повнометражна документалістика для кінотеатрів мусить тривати від 70 хвилин, тоді як профільний закон визначає повний метр від 52 хвилин. На думку Горделадзе, сама логіка конкурсу стимулює роздувати кошториси контенту для YоuТubе: аплікантові простіше пообіцяти велику аудиторію мереж, аніж спланувати неігровий прокат. Її діагноз: фінансується екранний продукт загалом, «де кіно, на жаль, — Попелюшка», хоча саме для кінематографії є окрема законодавча система держпідтримки», — наголошується у статті. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Тисяча і одна ніч Мінкульту: хто розповідатиме казки за чотири мільярди



Проблеми виникали й під час самих пітчингів. Оглядачка «Детектора медіа» Лєна Чиченіна зазначила, що в одному потоці представляли авторське фестивальне кіно, комерційні проєкти, серіали та дебютні роботи, через що серіальники оцінювали фестивальне кіно, а творці артхаусу — комерційні проєкти. На презентацію давали лише п’ять хвилин, яких іноді не вистачало навіть на три запитання, хоча відповіді на них могли бути важливими для оцінки.
Чиченіна також згадала продюсерок телесеріалу «Сліпа», які після початку повномасштабного вторгнення працювали керівницями російського телеканалу СТС. За її словами, вони приїхали з Франції, щоб отримати фінансування одразу для кількох проєктів, однак запитання про їхню роботу на російському каналі залишилося без відповіді через завершення часу на презентацію.
«Найбільше запитань — щодо подвійного статусу експертів, які одночасно були заявниками. Формально це не порушення: умови конкурсу такого не забороняли, а знайти достатню кількість фахівців, готових заради оцінювання чужих проєктів відмовитися від власних, справді складно», — пише Катеринич. 
Оновлені правила, затверджені постановою Кабміну №975, передбачають, що публічні презентації проєктів проходять до засідань конкурсних комісій і не входять до їхньої роботи. Самі засідання комісій відкриті для громадськості та транслюються онлайн, за винятком засідання, під час якого готують пропозиції щодо визначення переможців.
«Тобто публічною буде процедура пітчингу (Бережна вже пообіцяла доступ до записів), окрім вирішального обговорення та голосування. Але саме там, за зачиненими дверима, експерти, частина з яких напередодні пітчила власні проєкти, і формували список рекомендованих», — йдеться у статті. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





У "Тисячовесну" не включили важливі культурні напрямки, а сама програма заточена під великі продакшн-компанії



Про те, як така система працювала на практиці, розповіла документалістка Галина Храпко, чий фільм «140 діб у небі» увійшов до переліку рекомендованих переможців. За її словами, зауваження експертів другого етапу передавали колегам на третьому етапі, але самі фіналісти їх не отримували. 
Зокрема, через це під час пітчингів виникали ситуації, коли експерт ставив запитання на основі чужого коментаря, а учасник витрачав час на пояснення, що автор зауваження неуважно ознайомився з документами проєкту.
Храпко також звернула увагу на ситуації, коли експерти, які самі подавали заявки, залишали засідання комісії, щоб представити власні проєкти. Іноді це відбувалося в іншій залі та в іншій категорії. За таких умов виникало питання, хто оцінював презентації, які ці експерти не могли почути, і як потім враховували їхні оцінки. У оприлюднених правилах чіткої відповіді на це немає.
«Міністр культури Тетяна Бережна тим часом визнає: спеціальної процедури оскарження результатів немає — діють "загальні юридичні правила"», — йдеться у статті. 
Експертка Ольга Тищук зазначила, що детальна оцінка проєктів зайняла в неї майже місяць. За цей час вона написала для кожного проєкту щонайменше 1500 знаків коментарів і виявила типові недоліки заявок, зокрема завищені бюджети — до 500–700 тисяч гривень за один рілс, а також відсутність інформації про поширення контенту та конкретних показників його ефективності.
Окрім фінансування, переможці отримають можливість для компаній, які працюватимуть над проєктами, претендувати на статус критично важливих підприємств і бронювання працівників. Бережна зазначила, що однією з умов для цього стане наявність договору на реалізацію проєкту на суму від 100 тисяч гривень.
«Але сам договір не означає автоматичної критичності: компанія має відповідати чинним критеріям і пройти встановлену процедуру. Для більшості підприємств діє й зарплатний поріг — щонайменше 25 941 грн. Водночас значна частина кіноринку працює через ФОП і проєктні договори, тоді як бронювання прив’язане до військовозобов’язаних працівників критично важливих підприємств. Тож незалежним продакшнам буде складніше скористатися цим механізмом, аніж великим компаніям із постійними штатами», — наголошується у статті. 
З іншими статтями автора можна ознайомитися за посиланням.

Фінальний етап «Тисячовесни» завершився в Івано-Франківську. З 2634 поданих заявок Мінкульт рекомендував до фінансування 546 проєктів, а на реалізацію програми передбачено до чотирьох млрд грн. У статті доктор філософії з журналістики, член Національної спілки журналістів України та ЕСRЕА Петро Катеринич пише, що навесні ZN.UА вже ставило питання про те, хто отримає ці гроші, а тепер, коли список переможців оприлюднили, можна оцінити не лише проєкти, а й сам механізм конкурсу.
Зокрема, за два місяці, з 3 квітня до 4 червня, на сім напрямів програми подали 2634 заявки із загальним запитом на близько 15 млрд грн. Це майже вчетверо більше, ніж передбачено на державну підтримку. У документалістиці та анімації заявлена сума перевищила доступне фінансування майже вдесятеро, а загальна тривалість запропонованих проєктів сягнула 3 тисяч годин.
«Далі запрацювала лійка. Технічний відбір, який до 12 червня проводили Держкіно та Держмистецтв, допустив до другого етапу 2172 проєкти, або 82%: 462 заявки відпали через формальні невідповідності. На другому етапі кожен проєкт оцінювали п’ять експертів, розподілених жеребкуванням; поріг проходження — 60 балів зі 100; кожна оцінка мала супроводжуватися письмовим коментарем.», — йдеться у статті. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Тисяча і одна ніч Мінкульту: хто розповідатиме казки за чотири мільярди



Віцепрем’єр-міністр із гуманітарної політики — міністр культури Тетяна Бережна повідомила, що до фіналу конкурсу пройшли 1227 проєктів без урахування напряму «Аудіовізуальні шоу та відеоролики для соціальних мереж». Із них у Івано-Франківську з 12 до 16 серпня представили 1215 проєктів.
«Пітчинги відбувались одночасно у восьми залах. За два тижні до старту постановою від 29 липня 2026 року №975 уряд удвічі скоротив час презентації: замість передбачених раніше 15 хвилин (10 — на виступ і п’ять — на запитання) залишилося сім (п’ять — на проєкт і дві — на діалог із комісією)», — наголошує автор у статті. 
16 серпня оголосили результати конкурсу, за підсумками якого до фінансування рекомендували 546 проєктів. Найбільше з них стосуються сучасної музики — 144 та перформативного мистецтва — 133. Ще 92 проєкти припадають на ігрові фільми та серіали, 77 — на візуальне мистецтво, 70 — на документалістику, а 30 — на фільми для дітей та анімацію.
Також зазначається, що понад 20% учасників конкурсу становлять дебютанти. Результати за напрямом аудіовізуальних шоу та відеороликів для соцмереж визначатимуть окремо, а Мінкульт повідомив, що їх оголосять пізніше. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





У "Тисячовесну" не включили важливі культурні напрямки, а сама програма заточена під великі продакшн-компанії



Тим часом президент Володимир Зеленський, який відвідав пітчинги на другий день, заявив, що «Тисячовесна» має стати щорічною програмою, а обсяг фінансування з кожним роком зростатиме. За його словами, для того щоб програма дала помітний результат, її потрібно проводити протягом п’яти–десяти років. Наступного року до програми також планують додати напрямки комп’ютерних ігор та книжок.
У списку фіналістів помітно, що багато проєктів зосереджено у кількох компаній. За підрахунками Українського кіноінституту, до фінального етапу «Червоний собака» вивів 11 проєктів, «Віжн Продакшн» — 10, «Сучасне українське кіно» — дев’ять, а «Пронто Фільм» та «Вавилон 13 Продакшн» — по вісім.
Серед рекомендованих до фінансування «Сучасне українське кіно» має п’ять проєктів — від дитячого «Кіборчука» до ігрових фільмів «Стану», «Перепис населення» та «Іменем України». «Форфілмз» і «Альба-фільм» отримали по чотири проєкти, «Вавилон 13» — ігровий фільм «Тиша» та три документальні стрічки, а ФОП режисера Віталія Сушка — чотири проєкти. Серед переможців також є державні установи — Одеська кіностудія, кіностудія імені Олександра Довженка, платформа іномовлення та кілька десятків національних і обласних театрів.
Учасники конкурсу також поставили під сумнів справедливість розподілу фінансування. Кастинг-директорка та членкиня Європейської й Української кіноакадемій Алла Самойленко, яка входила до складу конкурсної комісії, заявила, що організатори виявили в неї конфлікт інтересів, хоча сама вона його не декларувала. Через це Самойленко не могла голосувати за окремі проєкти, а під час засідання, за її словами, їй також намагалися не дозволити висловлювати свою думку щодо них.
«Найбільше запитань у неї до продюсерської родини Лавренюків, чиї три проєкти сумарно отримали 125,46 млн грн. Це ті самі продюсери, чий «Санаторій Горького» — драма про історію Польщі, знята іноземним дебютантом за 18,8 млн грн держпідтримки з конкурсу про історію України, — став предметом розслідування ZN.UА», — наголошується у статті. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





"Тисячовесна" концентрує ресурси у владній вертикалі, а через популістську арифметику грошей не вистачатиме на якісний контент



Самойленко вважає, що серед цьогорічних переможців є «близнюки» цієї схеми, коли перші роботи знову доручають іноземним режисерам, які маловідомі в Україні. Водночас українські режисери-початківці змушені змагатися з ними за те саме державне фінансування.
Вранці після церемонії Алла Самойленко розповіла про випадок, який вважає одним із найбільш суперечливих у конкурсі. Проєкт «Алла Горська» режисера Тараса Томенка із запитом на 20 млн грн представили в категорії ігрового кіно, хоча, за оцінкою Самойленко, він має ознаки документального проєкту. У рейтингу, який навела кастинг-директорка, стрічка отримала 86,36% і посіла четверте місце.
Самойленко зазначила, що проєкт допустили до конкурсу без повного сценарію. Замість нього автори подали есей з уривками листування мисткині. Водночас у кошторисі передбачили витрати на костюми для акторів, але на їхні гонорари заклали нуль гривень.
Для порівняння, проєкт Антоніо Лукіча «Дівчина, що кричить», який Самойленко вважає добре підготовленим, отримав 72,73%. Між ним та «Аллою Горською» у рейтингу опинилися ще 15 проєктів, більшість із яких, за словами експертки, пов’язані з членами конкурсної комісії, які брали участь у голосуванні.
«До переможців увійшли ще два проєкти тих самих продюсерів Олега Щербини та Юлії Чернявської: «Між слів» того ж Томенка на 35 млн грн і «Покрова» — режисерський дебют Геннадія Попенка із запитом 31,5 млн грн», — йдеться у статті. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Мінкульт змінив назву головної музичної академії країни: відтепер без Чайковського



Серед тих, хто відреагував на результати конкурсу, була режисерка Марися Нікітюк. Її воєнні проєкти «Ной» і «Ротація» не отримали фінансування, хоча, за словами режисерки, вже мають іноземних партнерів, часткове фінансування та міжнародне визнання. Нікітюк зазначила, що для неї питання не в тому, чому держава не підтримала саме її роботи, а в тому, які історії про війну Україна вважає важливими та хто має розповідати їх світові.
З іншими статтями автора можна ознайомитися за посиланням.

Фінальні пітчинги «Тисячовесни» завершилися в Івано-Франківську. Із 2634 заявок Мінкульт повідомив про 546 проєктів, рекомендованих для отримання фінансування; на реалізацію ініціативи передбачено до 4 млрд грн. Навесні ZN.UА питало, хто розповідатиме казки за ці гроші. Тепер, коли імена казкарів відомі, можна оцінювати і список переможців, і сам механізм.

Лійка на 546 проєктів

Арифметика конкурсу вражає навіть скептиків. За два місяці, з 3 квітня до 4 червня, на сім напрямів надійшло 2634 заявки із сукупним запитом близько 15 млрд грн — майже вчетверо більше, ніж передбачено обсягом держпідтримки. У документалістиці й анімації, за підрахунками Мінкульту, запит перевищив передбачені кошти майже вдесятеро, а сумарний хронометраж запропонованого контенту сягнув 3 тисяч годин.Далі запрацювала лійка. Технічний відбір, який до 12 червня проводили Держкіно та Держмистецтв, допустив до другого етапу 2172 проєкти, або 82%: 462 заявки відпали через формальні невідповідності. На другому етапі кожен проєкт оцінювали п’ять експертів, розподілених жеребкуванням; поріг проходження — 60 балів зі 100; кожна оцінка мала супроводжуватися письмовим коментарем. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Бенкет на кафедрі: як інтелектуальний аб’юз став новою нормою «високої культури» Як повідомила віцепрем’єр-міністр із гуманітарної політики — міністр культури Тетяна Бережна, серед фіналістів опинилися 1227 проєктів (без урахування напряму «Аудіовізуальні шоу та відеоролики для соціальних мереж»), із яких у Франківську з 12 до 16 серпня презентували 1215.Пітчинги відбувались одночасно у восьми залах. За два тижні до старту постановою від 29 липня 2026 року №975 уряд удвічі скоротив час презентації: замість передбачених раніше 15 хвилин (10 — на виступ і п’ять — на запитання) залишилося сім (п’ять — на проєкт і дві — на діалог із комісією).Пітчинги «Тисячовесни» в Івано-ФранківськуТетяна Бережна / FасеbооkРезультат оголосили 16 серпня: 546 рекомендованих проєктів. Найбільше — у сучасній музиці (144) та перформативному мистецтві (133); далі — ігрові фільми та серіали (92), візуальне мистецтво (77), документалістика (70) і фільми для дітей та анімація (30). ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Тисяча і одна ніч Мінкульту: хто розповідатиме казки за чотири мільярди Понад 20% учасників — дебютанти. Напрям аудіовізуальних шоу та відеороликів для соцмереж оцінюють в окремому порядку; Мінкульт повідомив, що його результати оголосять пізніше.Президент Зеленський, який приїхав на другий день пітчингів, пообіцяв, що програма стане щорічною, а фінансування зростатиме. Для помітного ефекту, за його словами, потрібен горизонт у п’ять–десять років. Наступного року до нинішніх напрямів планують додати комп’ютерні ігри та книжки.Володимир Зеленський під час пітчингів «Тисячовесни» в Івано-ФранківськуТетяна Бережна / Fасеbооk

Свої серед своїх?

Перше, що впадає в око у списках, — це концентрація. Ще перед фіналом Український кіноінститут порахував: до вирішального етапу студія «Червоний собака» довела 11 проєктів, «Віжн Продакшн» — 10, «Сучасне українське кіно» — дев’ять, «Пронто Фільм» і «Вавилон 13 Продакшн» — по вісім.«Сучасне українське кіно» (СУК) має п’ять проєктів серед рекомендованих до перемоги — від дитячого «Кіборчука» до ігрових «Стану», «Перепису населення» та «Іменем України». «Форфілмз» і «Альба-фільм» — по чотири, «Вавилон 13» — ігровий фільм «Тиша» плюс три документальні стрічки, ФОП режисера Віталія Сушка — чотири проєкти. Серед переможців є й державні структури: Одеська кіностудія, кіностудія імені Олександра Довженка, платформа іномовлення та кілька десятків національних і обласних театрів. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ У "Тисячовесну" не включили важливі культурні напрямки, а сама програма заточена під великі продакшн-компанії Питання, наскільки справедливим є цей розподіл, поставили самі учасники процесу. Кастинг-директорка, членкиня Європейської та Української кіноакадемій Алла Самойленко, яка працювала в конкурсній комісії, повідомила, що організатори зафіксували щодо неї конфлікт інтересів, якого вона сама не декларувала; через це вона не могла голосувати за певні проєкти, а на засіданні, за її словами, їй намагалися заборонити висловлюватися щодо них. Найбільше запитань у неї до продюсерської родини Лавренюків, чиї три проєкти сумарно отримали 125,46 млн грн.Алла Самойленко публічно критикувала окремі результати «Тисячовесни» та згадувала проєкти продюсерів, із якими ZN.UА вже пов’язувало попередню історію з держфінансуваннямFасеbооk Алли Самойленко / скриншотЦе ті самі продюсери, чий «Санаторій Горького» — драма про історію Польщі, знята іноземним дебютантом за 18,8 млн грн держпідтримки з конкурсу про історію України, — став предметом розслідування ZN.UА. За словами Самойленко, серед нинішніх переможців є «близнюки» цієї схеми — проєкти, де дебютні роботи знову довіряють маловідомим в Україні режисерам-іноземцям, тоді як українські початківці змушені конкурувати за ті самі кошти.Уранці після церемонії Самойленко оприлюднила кейс, який називає одним із найглибших парадоксів конкурсу. Проєкт «Алла Горська» режисера Тараса Томенка із запитом 20 млн грн, який потрапив до ігрової секції, хоча, на думку кастинг-директорки, за всіма ознаками є гібридним документальним проєктом, отримав 86,36% і посів четверту позицію в рейтингу, який вона наводить. За словами Самойленко, проєкт пройшов без повноцінного сценарію: замість нього подали есей з уривками листування мисткині, а в кошторисі є рядок на костюми для акторів, водночас у графі акторських гонорарів зазначено нуль. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Зеленський оголосив про запуск програми “Тисячовесна”: вже подали понад тисячу заявок на участь Для порівняння: «Дівчина, що кричить» Антоніо Лукіча, яку Самойленко називає досконало підготовленим проєктом, отримала 72,73%; у рейтингу між цими двома роботами розмістилися ще 15 проєктів — здебільшого, як стверджує експертка, пов’язані з членами комісії, що голосували. До переможців увійшли ще два проєкти тих самих продюсерів Олега Щербини та Юлії Чернявської: «Між слів» того ж Томенка на 35 млн грн і «Покрова» — режисерський дебют Геннадія Попенка із запитом 31,5 млн грн.Серед тих, хто публічно відреагував на результати, — режисерка Марися Нікітюк. Її воєнні проєкти «Ной» і «Ротація» фінансування не отримали, хоча, за словами Нікітюк, уже мають іноземних партнерів, часткове фінансування та міжнародне визнання. Режисерка наголосила, що питання для неї не в тому, чому держава не підтримала саме її роботи, а в тому, які історії про війну Україна вважає стратегічними й хто має розповідати їх світові.

Правила, дописані олівцем

Найсистемніша критика стосується самого регламенту. Багаторічна очільниця київського кінотеатру «Жовтень» Людмила Горделадзе перелічує помилки в правилах, через які на конкурс по велике й порівняно доступне державне фінансування масово прийшли телевізійні виробники. За її словами, телесеріалам держава компенсує лише 50% бюджету, але для телефільмів такого обмеження прямо не прописали; специфіки авторського кіно теж не виокремлено, хоча компенсація для нього може бути стовідсотковою. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Про фехтувальницю Ольгу Харлан знімуть спортивну драму в межах "Тисячовесни" Повнометражна документалістика для кінотеатрів мусить тривати від 70 хвилин, тоді як профільний закон визначає повний метр від 52 хвилин. На думку Горделадзе, сама логіка конкурсу стимулює роздувати кошториси контенту для YоuТubе: аплікантові простіше пообіцяти велику аудиторію мереж, аніж спланувати неігровий прокат. Її діагноз: фінансується екранний продукт загалом, «де кіно, на жаль, — Попелюшка», хоча саме для кінематографії є окрема законодавча система держпідтримки.Хаос помітили й у залах. Оглядачка «Детектор медіа» Лєна Чиченіна описує, як в одному потоці пітчилися авторське фестивальне кіно, комерційні проєкти, серіали й дебюти — і як серіальники оцінювали фестивальників, а творці артхаусу — комерсантів. П’яти хвилин виступу не вистачало навіть на три запитання, хоча відповіді часом були вирішальними. Чиченіна також звернула увагу на продюсерок телесеріалу «Сліпа», які вже після початку повномасштабного вторгнення працювали топменеджерками російського каналу СТС і приїхали з Франції просити фінансування одразу на кілька проєктів: запитання про цей досвід залишилося без відповіді, бо час вийшов.Найбільше запитань — щодо подвійного статусу експертів, які одночасно були заявниками. Формально це не порушення: умови конкурсу такого не забороняли, а знайти достатню кількість фахівців, готових заради оцінювання чужих проєктів відмовитися від власних, справді складно.За оновленим порядком, затвердженим постановою Кабміну №975, публічна презентація проєкту проводиться до початку засідання конкурсної комісії та не є його частиною. Самі ж засідання комісій відкриті й транслюються онлайн — окрім засідання, на якому формуються пропозиції щодо визначення переможців. Тобто публічною буде процедура пітчингу (Бережна вже пообіцяла доступ до записів), окрім вирішального обговорення та голосування. Але саме там, за зачиненими дверима, експерти, частина з яких напередодні пітчила власні проєкти, і формували список рекомендованих. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Українські інституції, які створювались за європейськими зразками, опинилися на узбіччі "Тисячовесни" — журналіст Як цей подвійний статус виглядав ізсередини, описала документалістка Галина Храпко, чия стрічка «140 діб у небі» — серед рекомендованих переможців. Зауваження експертів другого туру передали експертам третього, але не самим фіналістам, тож на пітчингу виникали абсурдні сцени: експерт ставив запитання за чужим коментарем, а конкурсант витрачав дорогоцінні хвилини, делікатно пояснюючи, що автор зауваження просто неуважно прочитав пакет документів.Ще разючіше, за спостереженнями Храпко, виглядали експерти-заявники, які вставали з місць у комісії, щоб пітчити власні проєкти — подекуди в іншій залі та іншій категорії. У такій ситуації поставало практичне запитання: хто оцінював презентації, які вони фізично не могли почути, і як потім враховували їхні бали? Оприлюднені правила не давали на це очевидної відповіді.Міністр культури Тетяна Бережна тим часом визнає: спеціальної процедури оскарження результатів немає — діють «загальні юридичні правила». Сумлінна ж експертиза була марафоном: експертка Ольга Тищук підрахувала, що витратила майже місяць, пишучи на кожен проєкт щонайменше 1500 знаків коментарів, і сформулювала типові вади заявок: космічно роздуті кошториси — аж до 500–700 тис. грн за один рілс — і відсутність бодай рядка про дистрибуцію та будь-яких вимірюваних КРІ.Тетяна Бережна на майданчику пітчингів «Тисячовесни» в Івано-ФранківськуТетяна Бережна / FасеbооkГоловний бонус переможцям поза грошима — можливість для компаній, залучених до реалізації проєктів, претендувати на статус критично важливих і бронювання працівників. Бережна повідомила, що одним із критеріїв стане договір за проєктом на суму від 100 тис. грн. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ "Тисячовесна" концентрує ресурси у владній вертикалі, а через популістську арифметику грошей не вистачатиме на якісний контент Але сам договір не означає автоматичної критичності: компанія має відповідати чинним критеріям і пройти встановлену процедуру. Для більшості підприємств діє й зарплатний поріг — щонайменше 25 941 грн. Водночас значна частина кіноринку працює через ФОП і проєктні договори, тоді як бронювання прив’язане до військовозобов’язаних працівників критично важливих підприємств. Тож незалежним продакшнам буде складніше скористатися цим механізмом, аніж великим компаніям із постійними штатами.

Попелюшка на мільярдному балу

Голова профільного комітету Ради Микита Потураєв попередив, що «Тисячовесна» може «з’їсти» в культурі все, що не є «Тисячовесною». На неї саму передбачено до 4 млрд грн, тоді як у бюджетній декларації на 2027 рік на сферу кінематографії через Держкіно — лише 128 млн грн.Рада з державної підтримки кінематографії та Громадська рада при Держкіно вже публічно застерегли: «Тисячовесна» не має підміняти систему державної підтримки кіно, визначену законом.Заступниця керівника офісу президента Олена Ковальська наголошує: «Тисячовесна» має бути довгостроковою, синхронізованою з іншими законами й отримати власний юридичний статус. Тим часом правова основа для нинішніх конкурсів є: їх проводять на підставі урядової постанови від 25 березня 2026 року №404 та профільних положень. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Мінкультури визнало «Суперсиметрію» та «Підпільний стендап» критично важливими Проблема радше інституційна: новий механізм працює паралельно зі спеціалізованими інституціями, чиї повноваження вже закріплені законом. Держкіно, з його багаторічною практикою пітчингів, окремими секціями для дебютантів і напрацьованими процедурами, опинилося на периферії нового масштабного механізму фінансування, хоча саме воно є спеціально уповноваженим органом у сфері кінематографії.На тлі європейських моделей «Тисячовесна» виглядає інверсією. Польський інститут кіномистецтва (РІSF) має постійне галузеве джерело фінансування: за законом 1,5% визначених доходів кінотеатрів, дистриб'юторів, телеканалів, кабельних і VОD-операторів спрямовуються на інститут. Далі кошти розподіляються через постійні операційні програми та конкурсні сесії — тобто механізм працює не як одноразовий великий конкурс, а як інституційна система.Французький СNС розвиває систему галузевих відрахувань із 1948 року: спочатку через збір із кіноквитків, а згодом до фінансування долучили телебачення, відео та платформи. Українська модель наразі інша: велика бюджетна ін’єкція через новий механізм, який іще шукає сталі правила. Це дає швидкість і розмах — і водночас загострює питання передбачуваності, без якої індустрія не може планувати далі, ніж на один сезон.Заради справедливості: «Тисячовесна» зробила й те, чого від держконкурсів давно не очікували. Відкритість Мінкульту, п’ять днів публічних пітчингів, письмові коментарі до заявок, проведення фіналу в Івано-Франківську, понад 20% дебютантів — це інша культура процесу, ніж закриті практики попередніх років.Але справжній фінал конкурсу настане, коли рішення про переможців перетворяться на договори, аванси, щоквартальну звітність і головне — на продукт, який дійде до глядача.Перед «Тисячовесною 2.0» держава має відповісти на запитання: чи розведуть в окремі секції дебюти, авторське та комерційне кіно? Чи заборонять експертам бути конкурсантами? Чи посилять вимоги до дистрибуції? Чи інтегрують програму в профільне законодавство та інституційну систему?Для будь-якого мільярдного балу зрештою настає північ — момент, коли стає видно, що було справжнім результатом, а що — лише ефектною декорацією. Якщо держава не дасть відповідей на ці запитання, наступної весни ми знову слухатимемо казки. Тільки дорожчі.

У віці 36 років померла американська акторка Гейден Панеттьєрі, відома за ролями у серіалах «Герої» (Неrоеs) та «Нешвілл» (Nаshvіllе), передає АР. Гейден Панеттьєрі також була матір'ю доньки українського боксера Володимира Кличка. Про смерть акторки повідомив її батько у заяві АВС Nеws.
«З глибоким сумом ми повідомляємо про трагічну смерть нашої любої Гейден. Вона була неймовірним світлом і силою природи, яка принесла безмірну любов і радість усім, хто її знав, — і мільйонам людей, які дивилися її на екрані», — йдеться в його заяві.
Про причину смерті батько не повідомив, а представник Гейден Панеттьєрі не одразу відповів на електронний лист від Аssосіаtеd Рrеss.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Помер режисер “Маски” Чак Рассел



Панеттьєрі розпочала свою кар'єру ще дитиною. Вона знімалася у рекламних роликах та мильних операх.
Її роль черлідерки з надздібностями в серіалі «Герої» принесла їй славу у 2006 році, а серіал обертався навколо мантри «Врятуй черлідерку, врятуй світ». За цю роль вона тричі отримала премію Тееn Сhоісе Аwаrds і була номінована на премію «Греммі» за дитячий аудіоальбом, записаний через кілька років після виходу мультфільму «Пригоди Фліка» (А Вug’s Lіfе).
Пізніше Панеттьєрі зіграла зухвалу кантрі-вискочку разом із Конні Бріттон у серіалі «Нешвілл», який транслювався на АВС протягом чотирьох сезонів. Згодом серіал закрили, але відновили показ на СМТ. У серіалі Гейден Панеттьєрі сама виконувала пісні, які стали хітами в кантрі-чартах, дали старт гастролям по США та принесли акторці дві номінації на «Золотий глобус» у номінації «Краща акторка другого плану». Під час показу серіалу «Нешвілл» 11 пісень, записаних Панеттьєрі для цього серіалу, потрапили до чарту Віllbоаrd Ноt Соuntry Sоngs, у тому числі дві у дуеті з Бріттон.
Панеттьєрі також знялася у двох фільмах серії «Крик» (Sсrеаm), зіграла головну роль у фільмі 2009 року «Бет Купер, я кохаю тебе» (І Lоvе Yоu Веth Соореr) та зіграла юну доньку футбольного тренера у фільмі «Згадуючи Титанів». Вона позитивно відгукувалася про свій досвід зйомок у фільмі «Згадуючи Титанів» (Rеmеmbеr thе Тіtаns).

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Померла акторка з фільму «Сам удома 2» Бренда Фрікер



Акторка відкрито розповідала про свою боротьбу з алкогольною залежністю та депресією, зокрема після народження доньки від українського боксера Володимира Кличка у 2014 році.
В інтерв'ю з подкастером Джеєм Шетті після виходу її мемуарів у травні Панеттьєрі розповіла про домовленості щодо опіки над своєю 11-річною донькою, яка постійно проживає з Кличком в Україні. Новина про рішення 2018 року про те, що Панеттьєрі відмовилася від опіки над донькою, потрапила на перші шпальти.
«Я думаю, що існує дуже поширена помилкова думка, що я просто відмовилася від своєї дитини. Це дуже далеко від правди», — сказала тоді Гейден Панеттьєрі.
За її словами, Кличко запропонував їхній доньці жити з ним постійно, коли дитині було 2 роки, оскільки Панеттьєрі боролася з проблемами психічного здоров'я та залежністю. Вона сказала, що перебувала у «жахливому циклі протягом багатьох років боротьби з депресією, тривогою, алкоголізмом та зловживанням психоактивними речовинами» та «просто намагалася знайти шлях назад, вихід з темряви».
Вона потрапила до реабілітаційного центру у 2015 році під час зйомок фільму «Нешвілл».
Раніше повідомлялося, що філіппінська акторка Мері Егіда Рівера, яка запам'яталася глядачам роллю бабусі Неда Лідса у фільмі «Людина-павук: Додому шляху нема», померла у віці 82 років. За словами родини, незадовго до смерті вона перенесла інсульт.

На сьогодні в базі Інтерполу нараховується близько 600 музейних об’єктів, викрадених Росією з України. Про це повідомила віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики — міністерка культури Тетяна Бережна.
«Ми дуже багато маємо прикладів, коли з музеїв, які були в окупації, або знаходяться в окупації, Росія брутально викрадала наші святині й перевозила їх до столиці своєї чи до Петербурга. Ми працюємо з Інтерполом, і вже близько 600 об'єктів занесли в його базу», — сказала Бережна, передає "Укрінформ".

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Туман війни. Як культура замовчування вибиває землю з-під ніг



Зауважимо, за даними Міністерства культури, станом на початок травня 2026 року в Україні внаслідок російської агресії було пошкоджено або зруйновано 1 783 пам’ятки культурної спадщини та 2 540 об’єктів культурної інфраструктури. Із них 46 пам’яток культурної спадщини та 518 об’єктів культурної інфраструктури знищені повністю.