Search trend "повний місяць"

Сотні тисяч мобілізованих українців сьогодні несуть військову службу у складі Збройних сил України. Військовослужбовці захищають країну не один місяць або й рік, тому їм необхідно знати, як цей період впливає на їхній страховий стаж. Повний текст новини

11 червня досяг свого піка «полуничний Місяць» — прекрасний феномен повні незвичайного кольору, побачити який настільки яскраво наступного разу можна буде лише в 2043 році.

На ринку оренди елітної нерухомості Києва ціни можуть у рази перевищувати середньостатистичні. Зокрема, одну з квартир у столиці пропонують винаймати за 15 тисяч доларів у місяць. Повний текст новини

За останній місяць, аналізуючи ситуацію на полі бою, до Луганської, Донецької, Харківської областей долучається Сумська і Дніпропетровська. Ворог має просування на Сумщині, а на Дніпропетровщині з великою ймовірністю вже присутній. Повний текст новини +Відео

Повний Місяць 11 червня 2025 року в знаку Стрільця принесе хвилю одкровень, тягу до свободи і бажання розсунути звичні рамки мислення.

Цієї ночі над Україною було видно "полуничний Місяць" - так традиційно називають повний Місяць у червні. Назва походить від корінних народів Північної Америки, для яких вона асоціювалась із сезоном збору полуниці. Про це повідомляє Sрасе. Під час сходу Місяць здається більшим через оптичний ефект, відомий як "місячна ілюзія". Це візуальне явище, коли об'єкти поблизу горизонту сприймаються більшими, хоча їхній фактичний розмір не змінюється. Цьогорічний "полуничний Місяць" був найнижчим за останні десятиліття через особливості орбіти Місяця, на яку впливає гравітація Сонця, змінюючи її нахил. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Обручка з трьома сонцями": оптичні ефекти зафіксували в небі над "Вернадським" в Антарктиді Назва "полуничний" не має стосунку до кольору Місяця - зазвичай він світить звичайним сріблясто-білим світлом. Проте, коли Місяць знаходиться низько над горизонтом, атмосферні умови можуть надавати йому рожевого або золотистого відтінку. Повний Місяць у червні іноді збігається з літнім сонцестоянням, через що може бути одним із найяскравіших і з'являтися пізно ввечері. У різних культурах цей Місяць мав різні назви - наприклад, у деяких племенах його називали "Зелений кукурудзяний Місяць". Користувачі в різних куточках України активно діляться фотографіями цього небесного явища в соцмережах. Відтепер і до 17 червня ви можете побачити зорепад Арієтиди рано вранці, безпосередньо перед світанком. За даними NАSА, метеорні потоки виникають, коли Земля проходить через сліди уламків, залишених кометами або астероїдами. Коли орбіта Землі перетинає ці сліди, уламки (відомі як метеороїди) потрапляють в атмосферу Землі з високою швидкістю, створюючи яскраві смуги світла, які ми бачимо як метеори або падаючі зірки.

Над Україною увечері 10 червня можна побачити "полуничний" повний Місяць. Кожного року червнева повня проходить низько над горизонтом через близькість до дня літнього сонцестояння. Повний текст новини

Над Україною зійшов "Полуничний Місяць": користувачі в соцмережах діляться фотоУвечері 10 червня українці спостерігали повний місяць, який прозвали "полуничним". Його можна буде побачити наступного разу аж у 2043 році.

Трохи більше як місяць залишалось до другого протистояння між Олександром Усиком і Даніелем Дюбуа. Український чемпіон світу розповів про підготовку до реваншу. Повний текст новини

У ніч з 10 на 11 червня 2025-го жителі Полтавщини зможуть спостерігати повний "полуничний" місяць. Назва походить від корінних племен Північної Америки, які називали повні місяці за сезонними явищами

10 червня вшановують святого священномученика Тимотея, єпископа Пруського. Про ранні роки життя святого Тимотея збереглося небагато відомостей. Виріс у християнській родині, що заклало основу його глибокої віри і відданості Церкві. Тимотей був обраний єпископом Пруської єпархії (нині місто Бурса в Туреччині). Під час правління римського імператора Юліана Відступника (361-363 рр.) християнська церква знову зазнала переслідувань. Юліан прагнув відновити язичницькі культи і знищити християнство. Святий Тимотей, як і багато інших християнських лідерів, став мішенню переслідувань. Тимотея заарештували і він постав перед судом за свою віру. Твердо відмовився відректися від християнства і прийняти язичницькі обряди. За свою непохитну віру він зазнав жорстоких катувань і був страчений, ставши священномучеником. Прикмети Синиця в'є гніздо біля вікна - до сильного похолодання. Пішов дощ - до безсніжної зими. З дерев починає опадати листя - літо буде коротким. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День батька-2025: коли вітаємо і що доречно подарувати Що не можна робити Заборонялося грати весілля, свататися чи просити руки цього дня. Наші предки вірили, що такий шлюб протримається всього тиждень і буде повний сварок. Не можна водити довкола пальця чи лукавити, це може погіршити ваше здоров'я. Також краще не брати і не давати в борг нічого цінного цього дня - гроші почнуть витікати рікою. Що можна робити Особливу увагу варто звернути на своє здоров'я. Якщо вас щось хвилює, краще одразу звернутися до спеціаліста, щоб хвороба не прогресувала. День вважається сприятливим для реалізації будь-яких планів та ідей. У перший місяць літа українці відзначають багато церковних свят. Серед них - Трійця, Різдво святого Івана Хрестителя, а також наприкінці місяця вшановуємо апостолів Петра і Павла та Всіх святих, Собор 12 апостолів.

У ніч з 10 на 11 червня українці зможуть побачити повний Місяць, який у цьому місяці має романтичну назву "Полуничний". Як найкраще спостерігати повню і чим вона особлива, розкажемо далі. Повний текст новини

Військові оглядачі стверджують, що Росія тільки збільшуватиме кількість вироблених за місяць "Шахедів". Це помітно, судячи з останніх атак, які стають дедалі щільнішими. Повний текст новини +Відео

У рейтинг областей із найвищими цінами на вторинну нерухомість здебільшого входять західні регіони. Хоча ціни на квартири за останній місяць там майже не зросли. Повний текст новини

У місяць прайду, який щороку відзначають у червні, українська модель Маргарита Верховцева зробила камінг-аут. Вона зізналась, що є лесбійкою. Повний текст новини

Ми наближаємося до гарної космічної погоди. Позитивний настрій і наполеглива праця допоможуть у теперішній реальності. А головною подією тижня з 9 до 15 червня буде повний місяць у Стрільці 11 числа. Повний текст новини

Один із найпопулярніших курортів Єгипту Шарм-ель-Шейх приймає туристів протягом усього року. Проте не кожен місяць є вдалим, зокрема, якщо туристи планують відпочинок на пляжі. Повний текст новини

Північне прикордонняМинуло понад 2 місяці відтоді, як російські війська намагаються пересунути буферну зону з Курщини на Сумщину. За останні два тижні вони змогли значно розширити зону свого контролю, перейшовши кордон у кількох додаткових місцях та окупувавши 9 сіл. Але останніми днями темпи наступу знову просіли. Зс РФ зайняли Андріївку, Локню і Водолаги, але їхнє просування на Хотінь, Писарівку та Юнаківку Силам оборони вдалося зупинити. Зокрема вуличні бої тривають у Кіндратівці, Олексіївці та Новомиколаївці. Яблунівка готується до оборони. Ворог фактично вичерпує свій наступальний потенціал і поступово впирається в заздалегідь підготовлену нами лінію оборони від Юнаківки до Хотіні.Карта бойових дій за 31 травня - 7 червня, Фото: ЕспресоНа цей час ширина прориву кордону становить понад 25 км (по прямій), а глибина заходу в Україну коливається від 5 до 10 км. Якщо порівнювати Сумську наступальну операцію з аналогічною, яка розпочалася минулого року біля Вовчанська, то варто звернути увагу на те, що тоді росіянам вдалося у стисліші терміни захопити більше території – 180 км кв. проти 150 на Сумщині. Як там, так і тут вони вперлися в нашу оборону і не змогли просуватися далі, маючи обмежені ресурси. Тому Сумщину треба розглядати в першу чергу як удар, що відволікає від основних цілей: Покровська і Костянтинівки.   Тому російські ДРГ намагатимуться здійснити ще низку проривів кордону, щоб створити ще кілька точок напруги. Як, наприклад, вони зайшли в Олександрійський гідрологічний заказник, окупували тут 3,5 км кв. і намагаються захопити село Олександрія, що за 5 км на схід від прикордонної зони на Курщині, яку все ще утримують ЗСУ.Карта бойових дій за 31 травня - 7 червня, Фото: ЕспресоВодночас Сили оборони взяли у вогневе кільце російський прикордонний пункт Тіткіне та методично знищують його оборонців далекобійною зброєю. Одночасно наші штурмовики намагаються обійти Тіткіно і просуваються у напрямку Попово Лежачі, щоб здійснити фактичне оточення прикордонного пункту та вирівняти лінію фронту.   Карта бойових дій за 31 травня - 7 червня, Фото: ЕспресоЩоб зупинити наступ з півночі, на російській залізниці організовано низку диверсій. Залізничне полотно підірвали у Прохорівському районі Білгородщини, Павлівському районі Воронезької області та біля Брянської Унечі. Біля Желєзногорська на Курщині хтось підірвав залізничний міст, а неподалік Брянська ще один залізничний міст втомився і впав самостійно під вагою пасажирського потяга.  Прорив росіян на Лиманському фронтіЛиманський фронт продовжує займати 3-4 місце за інтенсивністю боїв. Але наразі зс РФ не вдається пробитися до Лимана через Торське, вони спрямовують свої зусилля на розрізання нашої лінії оборони між Боровою і Лиманом. За тиждень зуміли майже повністю захопити село Рідкодуб, а також дещо південніше вклинитися в нашу оборону на 4 км та підійти до села Карпівка. Тут їх чекає водяна перешкода у вигляді річки Нітріус і низки ставків на ній. Відтак, імовірно, на певний час росіяни зупинять рух на захід і зосередяться на розширені зони контролю на північ і південь.Карта бойових дій за 31 травня - 7 червня, Фото: ЕспресоЗокрема, з південного флангу вони намагаються оточити наших захисників у селі Зелена Долина, проводячи свої атаки між ним і Колодязями. Захоплення Зеленої Долини не тільки відкриє окупантам дорогу до Шандриголового, а й дасть змогу завдавати ударів у фланг тим частинам ЗСУ, які зупинили просування на Лиман зі сходу в районі Колодязів.Північніше путіністи вже третій тиждень не можуть повністю захопити Новомихайлівку та розвинути свій наступ на Новий Мир. До Костянтинівки підступають зусібічУже понад рік Сили оборони захищають Часів Яр від окупації. За цей час ворогу вдалося зайняти більшу частину міста, а ЗСУ зосереджені на утриманні західних околиць. Цього тижня путіністи захопили понад 7 км кв. між Григорівкою та Оріхово-Василівкою. Останні успіхи на цій ділянці фронту в них були ще в січні. Але цього разу росіяни одночасно окупували висоти на північ від Часового Яру та встановили повний контроль над усією північною частиною міста. Скільки ще Сили оборони зможуть втримувати оборону міста, залишається відкритим питанням, але на швидке просування до Костянтинівки з цього флангу росіяни розраховувати не можуть. А тому вони посилюють тиск на інших ділянках, щоб одночасно підходити до міста і літню кампанію наступу закінчити вуличними боями.Аналогічно розвивається ситуація в Торецьку. ЗСУ утримують західні та північні околиці, а путіністи намагаються прорватися з міста в напрямку на Костянтинівку. Останніми днями ворог пробився на 2,5 км у глиб нашої оборони в районі Диліївки, знайшовши слабке місце між Озарянівкою і Дружбою. Таке просування є вкрай небезпечним, оскільки може обвалити оборону вздовж каналу Сіверський Донець – Донбас і дасть ворогу змогу відкрити ще один фронт наступу на Костянтинівку.Карта бойових дій за 31 травня - 7 червня, Фото: Еспресо На правому фланзі наступу росіяни зуміли зайняти сіру зону між Олександрополем і Романівкою, а також повністю окупувати Зорю. Таким чином вони вирівняли фронт на півдні й найближчим часом зосередяться на штурмі вздовж траси Покровськ – Костянтинівка, зокрема вдарять у фланг нашим оборонним редутам у Яблунівці. Саме через Яблунівку і Клебан-Бик пролягає перша основна лінія захисту Костянтинівки, яку вже найближчими днями випробовуватимуть на міцність. Але наразі тут ЗСУ вдалося значно сповільнити темпи наступу зс РФ.Поки що зарано стверджувати про повну зупинку прориву окупантів, які рухалися в обхід Покровська, але вже другий тиждень поспіль ворог тут не має просування. Сили оборони утримали свої позиції в Малинівці та Поповому Яру. Ймовірно, невдовзі настане момент, коли путіністам доведеться вибирати, яким буде основний вектор наступу, між Покровськом і Костянтинівкою, адже одночасно два міста вони атакувати не можуть.  Зросли темпи просідання Новопавлівського фронтуНаступаючи безпосередньо на Новопавлівку, росіяни просунулися між Котлярівкою та Троїцьким ще на 600 метрів і наблизились до Дніпровщини на відстань до 2 км, а сіра зона зупинилась приблизно за 700 метрів від адміністративної межі.Далі на південь ворог почав розширювати сіру зону між Богданівкою й Олексіївкою. Частковий наш контроль над Андріївкою добігає завершення, адже штурмові загони окупантів уже прориваються до околиць Олексіївки, що створює загрозу оточення для Сил оборони, якщо вони продовжуватимуть тримати позиції східніше. Тим паче, що на сусідній ділянці фронту, в Костянтинополі, Сили оборони втратили практично всі позиції та поступово відходять на захід до Багатиря, де вже місяць тривають зустрічні вуличні бої.   Карта бойових дій за 31 травня - 7 червня, Фото: ЕспресоПоки ЗСУ намагаються стабілізувати фронт по лінії Багатир – Олексіївка, путіністи не тільки здійснили прорив до Одрадного та розпочали бої за цей ще один наш укріпрайон, а й зуміли прорвати фронт біля Дніпроенергії. Саме тут між Одрадним і Дніпроенергією вони знайшли слабке місце на фронті й зуміли одним махом прорватися вздовж посадок на 6,5 км, аж до Комара і Федорівки. Якщо Сили оборони не зможуть якомога швидше обрубати цей виступ, то про оборону Одрадного і Багатиря можна бути забути – нам доведеться відступати далі на північний захід у напрямку Дніпровщини. З іншого боку, Комар є доволі зручним для оборони укріпрайоном й може протриматися кілька місяців, як це було з Костянтинополем, який тримав оборону від лютого. Наразі на околицях Комара тривають зустрічні контратаки, а ситуація динамічно змінюється. Південний фронт оживЯк і на Сумщині, задля відволікання сили ЗСУ росіяни намагаються створити кризу й на південному фронті. Вони атакували біля Малинівки, Марфополя та Мирного. Ймовірно, будуть ще й інші спроби. Розуміючи це, наші війська також б’ють по логістиці. Звісно, основною ціллю є Кримський міст, стійкість якого днями суттєво похитнулася і є підстави вважати, що невдовзі цей головний шлях постачання озброєння буде заблокований.Карта бойових дій за 31 травня - 7 червня, Фото: ЕспресоРазом з тим ми б’ємо по інших мостах і залізничному сполученню. За останні тижні була диверсія на мості неподалік Чонгару. На залізничній гілці до Мелітополя знищили локомотив у Якимівці, бензовоз під Мелітополем, а також здійснили диверсію на залізниці між Таганрогом і Маріуполем. Ймовірно у найближчі тижні південний фронт знову перестане бути одним із найбільш спокійних. Карти створено на основі інформації, отриманої від Генерального штабу Збройних Сил України, а також з інших відкритих і перевірених джерел. Водночас карти не є максимально точними та лише умовно відображають тенденції в зоні бойових дій. 

Якщо ви любите спостерігати за зірками, значить звикли лягати пізньої ночі і довго дивитись на небесні явища. Але щоб побачити метеорний потік Арієтиди, вам потрібно буде прокидатися дуже рано. Потім Арієтиди є найактивнішим в денний час, пише ЕаrthSky. Відтепер і до 17 червня ви можете побачити зорепад Арієтиди рано вранці, безпосередньо перед світанком, а його пік прогнозується приблизно вранці суботи, 7 червня. За даними NАSА, метеорні потоки виникають, коли Земля проходить через сліди уламків, залишених кометами або астероїдами. Коли орбіта Землі перетинає ці сліди, уламки (відомі як метеороїди) потрапляють в атмосферу Землі з високою швидкістю, створюючи яскраві смуги світла, які ми бачимо як метеори або падаючі зірки. Де спостерігати зорепад Щоб помітити метеорний потік цього місяця, поверніться на схід і спостерігайте за метеорами, що віддаляються від радіанта, точки на небі, з якої, здається, походять метеори. Радіант Арієтиди розташований у сузір'ї Овна, який ви знайдете на східному небі перед сходом сонця. Смуги світла будуть розходитися в усіх напрямках від цієї точки, а деякі з них рухатимуться вгору в передсвітанкове небо. Перевірте, коли сходить сонце у вашому регіоні, і плануйте почати спостерігати за цим видовищем за годину до цього і подалі від міських вогнів. Хоча складно побачити денні метеорні потоки після сходу сонця, метеорний потік Арієтиди має сильну зенітальну погодинну частоту, що означає, що зазвичай спостерігається висока активність. За даними ЕаrthSky, цей потік має вражаючу частоту від 60 до 200 метеорів на годину. 11 червня українці зможуть спостерігати за Полуничним місяцем. Його пік припаде на 10:43 за київським часом, але, оскільки це день, то найкраще буде милуватися Місяцем коли він сходитиме з 21:03 10 червня. Повний Місяць цього червня буде особливим: через близькість до літнього сонцестояння, яке відбудеться 20 червня, він з'явиться дуже низько над горизонтом.

КSЕ інвестує 40 мільйонів доларів у побудову нового кампусу на Оболоні в Києві. Він базуватиметься на місці гольф-клубу, на купівлю якого виділять 18 мільйонів доларів. Решту коштів спрямують на перебудову комплексу для освітніх потреб та обладнання лабораторій. СЕО DОU Влада Зацаринна поспілкувалася з президентом КSЕ Тимофієм Миловановим та дізналася про плани щодо нової локації. А також про академічну доброчесність, якість освіти в Україні, вартість навчання в топових вишах і підхід КSЕ до використання ШІ в навчанні. На DОU триває збір для Третьої штурмової. За донат від 300 грн ви не тільки робите внесок у боєздатність армії, а й отримуєте шанс виграти цінні призи. Приєднуйтеся і отримуйте топові макбуки, LЕGО, кавомашину та багато іншого! «Виживуть найсильніші». Про зменшення абітурієнтів і конкуренцію з Польщею — Скільки зараз студентів у КSЕ? Близько 1150. Коли Томаш Фіала (СЕО української інвестиційної компанії «Drаgоn Саріtаl», був президентом ЄБА у 2010-2015 роках, — ред.) подарував нам цю будівлю, було лише 150. Нещодавно казав, що дуже радий цьому зростанню. Ми зростаємо щороку: десь плюс 400, плюс 500 студентів. Цього року очікуємо, що буде 1500–2000 загалом. — Як на вас впливає те, що щороку у вишах знижується кількість абітурієнтів? Не впливає, але ми бачимо її в загальних цифрах. Бачимо, що нам треба більше вкладати в маркетинг, бо виживуть лише найсильніші університети. Виші середнього рівня помруть, якщо не зміняться. — У маркетинг вкладати, тому що конкуренція за талантів, у яких високий бал? Бо у вас дуже високий бал в абітурієнтів. Так, у нас дуже високий бал (КSЕ залишається на третьому місці за середньозваженим балом вступників — 179 балів, — ред.). Загалом цим і міряються УКУ, Могилянка і ми. Є ще університет Шевченка, КПІ, Львівська політехніка — теж сильні університети. Але, на мою думку, близько 80% талановитої молоді обирає або закордонні виші, або трійку лідерів. Є, звісно, винятки — хтось хоче залишитися в Харкові чи Одесі, і з них часто сильні лідери виростають. Але загальна тенденція така. Водночас мене турбує, що Польща вимиває топталанти. — Якщо з УКУ, Могилянкою і КПІ можна конкурувати, то як конкурувати під час війни із закордонними вишами? Адже у людей є додаткова мотивація виїжджати через війну. Це міф, що для дітей мотивація виїзду — безпека. КSЕ проводило дослідження для першої леді — індекс дитини. Безпека — лише в четвірці причин. Це важливо, але не головне. Треба розуміти, чому люди їдуть. Основна мотивація — краща якість освіти та можливості. — Це не міф? Ні, вони справді так думають. Типова історія — приїхати у Польщу вчитися у виші гірший за Могилянку чи КSЕ. Це не просто слова, ми маємо доступ до топових викладачів. Наприклад, ми запросили професора з Чикаго, він тут два місяці. — Це поодинокі випадки, але ж не системна історія. Цих поодиноких випадків достатньо, щоб наповнити топові університети в Україні. Більша проблема в тому, що в нас немає стільки програм і курсів, щоб заповнити їх топовими людьми. — Ви допомагаєте іншим університетам це робити? Ні, це не входить у нашу стратегію. Буває, об’єднуємо ресурси — є спільні викладачі з УКУ чи Могилянкою. Є конкуренція, переманювання, але міжнародників багато. Наприклад, ми відкриваємо департамент математики. Взяли шість викладачів: один українець з-за кордону, п’ятеро іноземців. Двоє приїдуть восени запускати аспірантуру, ще четверо — навесні. — Які це бюджети зазвичай? Це мільйони доларів на зарплати, великі бюджети. На зарплати, проживання, умови. Вони не поїдуть у промзону чи в аудиторії, де взимку продуває і немає укриттів. Інфраструктурні проблеми відштовхують. Діти вважають, що тут погана освіта, а будь-який закордонний виш — кращий. Безпека для них — лише четвертий чинник. Перший — можливості, другий — побачити світ. — А для батьків? Кожна четверта дитина хоче поїхати жити за кордон. Серед батьків таких менше. До дослідження я думав, що навпаки. Але діти більше тиснуть щодо виїзду, це і є проблема. Виграти міжнародну олімпіаду з математики або інформатики, поїхати в МІТ, Гарвард, Стенфорд — це добре і для людини, і для суспільства. Може, цей студент зробить проєкти з цими університетами, а може — повернеться. Навіть якщо повернеться кожна десята людина — це краще, ніж не потрапити в Гарвард взагалі. Росія стратегічно відправляє своїх на навчання, і вони стають частиною наукової, медійної, політичної чи бізнес-спільноти. А наших або немає, або мало. Це великі втрати. — Але ж недостатньо просто поїхати. Росіяни, я думаю, ще й дуже тісно працюють з людьми, яких відправили. Не так тісно, як здається. Дехто з цих людей навіть стає проукраїнським, коли бачить світ. Це не гра в одні ворота, а дорога з двостороннім рухом. Справжнє горе — коли третьосортний європейський університет, дає стипендію 500 євро українські дитині. І батьки влаштовують її туди, хоча вона — світового рівня. Якщо не потрапила в Гарвард, краще залишатися в УКУ, Могилянці чи у нас, ніж їхати в другосортний виш. Правило має бути просте: якщо потрапив у топ-20 чи топ-30 університетів світу — їдь, розвивайся, повертайся, створюй юнікорн. Але якщо йдеться про університети другого чи третього рівня, це інше. Ти там іммігрант, без зв’язків, з мовним бар’єром і в пересічному виші. А якщо ти виходиш з КSЕ чи УКУ, то навіть у Європі відкриєш більше можливостей. Тому наше завдання — не доводити, що ми кращі за УКУ. Наше завдання — донести, що ми існуємо і що в нас кращі умови, ніж у Польщі. І в УКУ, і у Львівської політехніки — те саме завдання. Це як питання в бізнес-школах: хто конкурент Nеtflіх? І відповідь — не Рrіmе Vіdео, а сон. Бо коли людина втомлена, вона обирає між тим, щоб щось подивитись або просто заснути. Так само і тут: ми не конкуруємо між собою. Ми втрачаємо студентів, які їдуть за кордон. Нам потрібен гольф-центр, щоб дати дитині відчуття, що тут — краще. Деякі діти приходять після школи настільки залякані, що бояться вийти в туалет без дозволу. Їх у школі пригнічували. В Європі вони бачать свободу. Ми маємо дати їм те саме — ріку, поле, простір, відчуття перспективи. «У нас забагато університетів для тих грошей, які є». Про інвестиції українців в освіту та брехню інституцій — Росіяни інвестують в МГУ по 10 тисяч доларів у студента... І 10, і 20 на деяких технічних спеціальностях. Наприклад, «Рубікон» — високотехнологічний науковий підрозділ, який ріже нам логістику, інвестує у своїх топових людей, навчає їх, і потім ті працюють проти нас. А ми тут за тисячу доларів «рятуємо всіх» і вдаємо, що когось вчимо. Насправді — ні. У топових університетах мають бути топові студенти, викладачі та нормальні умови. У нас є магістратури й бакалаврат. Бакалаври — це інвестиція на чотири роки. І мені кажуть: «Зараз війна, не на часі освіта». Але з 1991 року завжди «не на часі»: незалежність, революція, війна. Хто дасть гарантію, що за 10 років її не буде? Якби ми ще 2022-го створили військову академію чи запустили інженерію — зараз би вже випускали своїх. Добре, що минулого року почали. Звісно, основний ресурс має йти на оборону. Але хтось має робити освіту. Ми не «швидка допомога», ми готуємо наступну хвилю. Якби ми її готували ще з 1991 року — менше людей загинуло б. Війни не уникнути, але ми б уже мали ракети, дрони, ППО — не похапцем, а готові. Те саме стосується економіки, заводів, виробництва. Освіта потрібна, щоб люди не виїжджали. — На одного студента в рік ми вкладаємо значно менше. І тут питання в тому, а що ми можемо зробити, щоб оптимізувати ці витрати, але отримати гарний результат? У нас «північнокорейський сценарій». Це коли з маленькими ресурсами вдаємо, що їх багато, і розмазуємо потроху на всіх. У результаті всі голодують. Наприклад, нова вимога: університети повинні мати укриття радіаційного рівня. Повний абсурд, бо це коштує великих грошей, яких у більшості вишів немає. Деякі взагалі без укриттів. — І тоді вони просто переходять в онлайн і кажуть: «Ми тепер будемо знову сидіти онлайн». Або порушують, брешуть. Університети вдають, що це потрібно. Усі розуміють: якщо прилетить ядерна тактика — навіть у радіаційному укритті ти посидиш два тижні, чотири, а потім що? Вийдеш — і радіації вже немає? Це абсурд. Але на папері — дбаємо. Хтось побудує щось показове, і замість того, щоб гроші пішли туди, де треба, ми їх витратимо на три локальні укриття. Проблема в брехні. І ще одна — у нас забагато університетів для наявних грошей. МОН намагається це оптимізувати, зменшують кількість вишів і підвищують ефективність. Це правильно. Це треба робити і зі школами, і з лікарнями, і з усією радянською гігантською інфраструктурою. Ми не країна на 50 мільйонів. Удавати, що ми здатні підтримувати стару інфраструктуру, безглуздо. Пам’ятаю, як уперше поїхав до Німеччини та був шокований: люди дуже економно користуються душем. А в нас відкрутив — і тече. Пригадуєте боротьбу проти лічильників? Типу можемо собі дозволити опалювати всесвіт. А тепер виявилося, що бідність — це не тільки поганий рівень життя, а й відсутність ресурсів на армію. Що варто робити з університетами? Дати ресурси 10, 30 чи 50 адекватним вишам, а решта мають зникнути. Не треба розмазувати між хорошими і поганими. Ресурси — тільки тим, хто спроможний. «Проблема — у культурі». Про списування, хабарі і шампанське на залік — В КSЕ часто говорять про культуру академічної доброчесності, і ви нещодавно писали про те, що це може впливати на зниження рівня корупції. Академічна недоброчесність — це невидиме зло, яке здається нешкідливим. Дитина списала — по суті, збрехала, порушила правила. Доброчесність — це не про заборону на штучний інтелект чи обов’язкові посилання. Це про виконання правил, про які домовилися викладач, університет і студент. Якщо дитина роками звикає порушувати правила й обманювати — вона з цим підходом виходить у життя. Наведу приклад. Я вчився в КПІ. Був курс «Охорона праці». Ніхто його не відвідував. Викладач хотів лише, щоб ми «виставилися» — ящик шампанського, і він усе закривав. Сам списував години та зарплату. Потім його звільнили, прийшов новий і сказав: «Працюємо за тією ж схемою». Дитина вчиться, що правила й оцінки можна купити. Ігнорувати систему, обходити перевірки. Виходить з універу не зі знаннями, а з навичками, як обманювати. Потім ми ухвалюємо закони про податки, а людина вже знає, як домовитися з податковим інспектором — тими ж навичками, які здобула в університеті. У лоб хабар не дають, треба знайти підхід. І чотири роки у виші ти вчишся саме цього. А потім дивуємося, чому реформи не працюють. Проблема — у культурі. Студенти не розуміють, що таке академічна доброчесність. Для них нормально — узяти з інтернету й видати за своє. Чому дефенс-компанії у нас не можуть нормально монетизуватися? Бо не захищені інтелектуальні права. Немає культури, чіткого розуміння: тут — права, тут — публічне. Все перемішано. А культура починається з академічної доброчесності. І цього майже ніхто не розуміє. Коли нападають на міністрів за плагіат — це політична боротьба, а не зміна культури. Якби ці люди боролись за культуру, пішли б викладати у школи. За 30 років ми вже побачили: політична боротьба не змінює культуру. А нам треба змінювати саме це. Тому я пішов робити університет. І почав з академічної доброчесності, а дійшли до фрази, яку я завжди кажу студентам: «У вас є конституційне право зруйнувати своє життя. Якщо не хочете бути успішним — ваше право». Є питання етики — як бути етичним у неетичному світі, під час війни. Ми в КSЕ поєднуємо це з прагматизмом. Етика — це не те, як виглядаєш у фейсбуці. Це про виконання контракту. Якщо в силабусі написано не списувати — не списуєш. Якщо донору обіцяли зробити проєкт — робиш. А не: «Вибач, не вийшло, бо хтось не зрозуміє». Або: «Гроші дали на одне, а ми витратили на інше». Так не можна. Є секрет етики, і є фокус на результаті. Це єдина валюта. У Штатах мені пояснили: неважливо, як людина досягла результату — головне, що досягла і в межах правил. Наприклад, з гольфом і цільовим призначенням — ми будемо подавати документи, просити зміни. Можливо, нам пропонуватимуть хабарі. Ми спробуємо зробити все законно. Якщо не вийде — не зробимо. Ми не будемо платити, бо ми американська компанія. Я переконаний: суспільна зрада починається зі списування в школі. «Має бути поле і гольф». Про новий кампус і гольф-центр — Поговорімо про кампус. Ви купили гольф-центр за 40 мільйонів доларів. Ні, за 18 мільйонів. 40 — це загальний обсяг інвестицій, який охоплює інженерні лабораторії та внутрішній ремонт. Також у нас є контракт на три мільйони доларів з американським коледжем інжинірингу Оlіn Соllеgе оf Еngіnееrіng, там будуть навчати наших викладачів. Потім їхні викладачі приїдуть сюди і допоможуть дизайнити програму. Більша частина інвестицій — це викладачі, стипендії та підтримка. У нас буде дві будівлі. В одній 5000 квадратів, в іншій 10. КSЕ зростає за площею у чотири рази. — Кількість студентів теж учетверо зросте? Ми доведемо кількість до 2000-2500 студентів. — Ще про кампус — що тут у результаті буде? Поле? Думаю, так. Має бути поле, гольф. В університетах це важливо. Якщо подивитися на Гарвард, МІТ, Браун, Пітсбург, Бонн, у всіх є поля в центрі. У них немає річок, а тут є — це ще краще. Дуже важливо, щоб була перспектива, поле, дерева. Єдине, про що шкодую — дуби не 300-річні. Було б класно сидіти під таким дубом і розв’язувати математичну задачу. Найважливіше — цільове використання. Ми залишаємо турніри, тренера — усе буде, як раніше. Можливо, додамо щось нове: технологічний гольф, мінігольф, віртуальний гольф. Інженерна школа може це зробити. Подивимось, який буде попит. Закон вимагає зберегти той самий обсяг операцій. Все інше можна змінювати. Це нормальний механізм. Назву змінимо, буде написано КSЕ, а не гольф-центр. — Будувати щось додаткове ви ж не можете? Нині таких планів немає. Нам би кілька років спокійно попрацювати. Плюс є будівлі поблизу, на набережній, це ефективніше, ніж будувати нове. Всередині буде ремонт. Наприклад, замість старої алюмінієвої проводки треба сучасну. Немає наскрізної вентиляції — це проблема. Такі речі найбільше коштують. Перегородки замінимо, офісні приміщення перетворимо на аудиторії. В аудиторіях будуть проєктори, дошки, капсули для перемовин — як у КSЕ. Буде гарно й функціонально. — Чому саме гольф-центр? Ми переглянули 40 локацій, загалом було 130. Мені на перегляд потрапило 13, у шортліст — 7, до ради директорів 3-4. Уже дали завдаток за іншу локацію на Подолі, на Андріївському узвозі, потім розглядали ще одну. Було три реальних варіанти, за них ішла справжня битва. — Коли кампус зробиться, він буде відкритий для всіх? Так, вдень відкритий, на ніч закриватимемо. Так працюють усі кампуси в Штатах. Ми хочемо бути частиною України, а не за парканом. Відкрите середовище дає зовсім іншу перспективу. Коли людина думає про математику, економіку, історію чи майбутнє, поруч однодумці, є віра в Україну, віра в себе, а навколо природа — це надихає. Це буквально активує інші нейронні зв’язки. — Як щодо масштабування? Дві з половиною тисячі людей — це, напевно, не межа для КSЕ? Дійдемо до цієї цифри і подивимося на фінансову ситуацію. Що більші ми стаємо, то більше потрібно фандрейзити, а це не завжди працює стабільно, бувають перепади. Якщо нам вдасться закріпитися на цьому рівні, наступна мета — 10 000 студентів. Це означатиме новий кампус за кілька років. А може й ні, залежно від ситуації. Я не люблю обіцяти більше, ніж можемо виконати. Наша мета — 2000 студентів, кілька мільйонів доларів активів. Це реалізуємо наступного року або трохи пізніше. Потім — дивитимемось, що думають донори. «Без масштабу нічого не зміниться». Про освіту як бізнес — Коли ви створювали свої бакалаврські та магістерські програми, чи надихалися чимось з УКУ, який вже доволі активно працював? Я не можу точно сказати, як нині формуються програми і чим надихаються. Я майже відпустив керівництво університетом. Не хочу опинитися в ситуації, де я вічний ректор. Щойно з’явилася сильна людина — Тимофій Брік — він став ректором. Університет — не моя справа. Але ми працюємо з напрямами, і я, як президент, можу задати напрям. Треба робити те, чого хоче донор. — Це, по суті, зараз секрет фандрейзингу. Так, це секрет фандрейзингу, але треба відкривати те, що потрібно суспільству. Має бути клієнт та інвестор. У нашому випадку інвестор не очікує повернення прибутку, йому більш важливо, який продукт і чи він матиме попит. Якщо зробити факультет під донора, але не дати руху, сильних студентів і випускників, не вийде довготривала історія. Я не думаю про донора як про 100 тисяч доларів. Я думаю про те, що він зможе дати 10 чи 100 мільйонів упродовж десятиліть. І будую такі стосунки. Але це зараз. Раніше я цього не розумів. Коли досвіду ще немає, орієнтуєшся на бенчмарки. Для мене спочатку це була Могилянка, Сеntrаl Еurореаn Unіvеrsіty, західні університети, пізніше УКУ. Я хотів будувати нішевий економічний дослідницький університет. Але з часом зрозумів: без масштабу нічого не зміниться. Випускаючи 20 економістів на рік, ти не зміниш країну. Потрібно тисячу, дві, п’ять. — Зараз здається, що в Україні, особливо в Києві, розвиток іде в бік приватної освіти — від садочка до університету. У топі КSЕ, УКУ, Американський університет. Виходить, якщо в родини немає грошей, то дитина вже з раннього віку не має доступу до якісного середовища. Наскільки це нормально, що все йде в бік приватного і платного? Це не окей. Справжня рівність — це коли талановита людина має шанс реалізувати себе, а не бути скаліченою системою. Не окей, коли в дітей немає можливостей або коли системи їх калічать і формують відповідну ментальність. А потім ми дивуємося, чому навколо корупція, чому немає лідерства. Хоч у кожній системі є ті, хто проростає: 10, 20, 30 людей. Добре, що зараз таких не саджають. Я сам у радянській школі мав проблеми: не хотів у комсомол, сварився з керівником класу, мені це все фіксували. Якби років на десять раніше, то, може, КДБ зацікавилося б. Нині ситуація інша — в УКУ, в АUК багато стипендій, фінансової підтримки. Талановиті, але малозабезпечені студенти можуть навчатися. Я не знаю, чи є це на рівні приватних шкіл і садочків. — Немає здебільшого. Я підозрюю, що на рівні садочків точно немає, на рівні шкіл можуть бути винятки. Що ближче до університету, то більше можливостей. Але в садочках якісна підтримка потребує значних ресурсів, а рівень зацікавленості донорів низький. Бо садочок — це 50 дітей, а топовий університет стає національною історією. Один садочок для всієї країни — нереально. А от створити п’ять сильних університетів — цілком можливо. І в них уже можна забезпечити доступ для талановитих студентів, навіть без грошей. «Команда поставила ультиматум — сказали, що я неправильно керую». Про підбір людей у КSЕ і гроші Ми дуже експериментальні. Звісно, є речі, якими ми точно не займаємось. Але все, що пов’язане з інтелектуальністю, ми готові тестувати. І люди, коли це бачать, теж починають пробувати. Це як у спорті: почав підтягуватись, вийшло — хочеться ще, з’являється бажання змагатися. Люди заражаються цією ідеєю спроможності: немає бар’єрів, немає стопів. Хочеш навчати військових — навчай. Хочеш робити SТЕМ — роби. — Але мені здається, не всіх можна зарядити, тим паче враховуючи, що у вас штат подвоївся до 500 людей зараз. Так, за рік. І для нас це прикольно, хоча рік тому мені було страшно. У нас була криза, вигорання. Управлінська команда поставила ультиматум — сказали, що я неправильно керую. Тобто у нас теж бувають складнощі. Часто всі бачать результат, але не шлях до нього. А він непростий, як і в бізнесі. Так, нові люди приходять, але культура сама виштовхує тих, хто не витримує. І вже на масштабі це видно. Це питання лідерства, підтримки, відсутності компромісів щодо якості. Помилятися можна, це нормально. Але не можна вдавати, що ти не помилився. Якщо результат поганий, важливо його не приховувати. Я своїм студентам завжди кажу: не встигли зробити — попередьте. Не треба вигадувати відмовки. — Часто люди думають, що приватний заклад косить гроші, як траву. Якою є фінансова складова університету? Яку частину покриває фандрейз, яку — студенти? КSЕ — неприбуткова організація. 55% студентів у нас не платить. Це діти військових, зокрема загиблих. Переселенці й ті, хто повертається з-за кордону. Вони нічого не платять, якщо проходять відбір і навчаються. Якщо не вчаться, відраховуємо, як усіх. Нині запускаємо програми для математиків і олімпіадників. Не просто безплатно, а ще й платимо стипендії: 500-700 доларів на місяць. Це для того, щоб розумні залишалися в Україні, а не їхали в третьосортні університети за кордон, куди їх перекуповують державні програми інших країн. Щодо плати за навчання: магістратура може коштувати 120 тисяч гривень. Поділіть це на 10 місяців — це 8 тисяч на місяць. Хтось сказав, що кундаліні-йога в Києві може бути дорожчою. Так, у держуніверситетах контракт 35 тисяч на рік. Але що ви реально отримаєте за ці гроші? Навіщо чотири роки свого життя проводити в будь-якій організації, де в тебе інвестують 3500 гривень в місяць? 100 доларів. Це три долари на день. — Що ви думаєте про цінність вищої освіти в Україні? Мені здається, що вона дуже низька. Просто диплома — низька, справжньої освіти — дуже висока. Я б не був собою без вищої освіти. Вона дає розуміння, як працює світ і як досягати результату. — Мабуть, це не про масову українську освіту. Або про якісну, як у нас у КSЕ. Я щодня зі студентами обговорюю політичні події, структуру світу. В таких місцях освіта справжня. — Загалом у нас культура така: кожен має мати диплом. Навіщо? Це ж, по суті, прихована допомога по безробіттю. Людина не може знайти роботу — йде в універ. Має чотири роки, щоб якось працевлаштуватися. Хтось швидко знаходить роботу, хтось теліпається до кінця або й після завершення залишається безробітним. Це така собі система перекантовування. — Але як це змінювати? Це те саме, що боротися з пропагандою. Культура — це соціальні взаємодії. Якщо твої батьки чи друзі вважають, що без диплома ти ніхто, ти в це віриш. Це як в азійських культурах — усі мають бути лікарями. До мене часто приходять студенти: «Я хочу бути економістом». А батьки кажуть: «Ні, маєш іти в медицину». І це тиск, іноді аж до суїциду. Як це змінити? Показувати альтернативи. Наприклад, що після ПТУ можна за рік працювати в компанії з оборонних технологій і заробляти 60 тисяч гривень, тоді як студент другого курсу нічого не заробляє. Люди не вірять словам, вірять діям. Треба показувати ці дії. «Ті, хто їде тільки за зарплатою, у нас не приживаються». Про хантинг викладачів, ШІ та засади доброчесності — Повертаючись до команди, звідки ці люди зазвичай? Є дві моделі найму. Перша — класичний ринок. Ми публікуємо вакансії на наших сайтах, джоб-платформах, форумах, міжнародних сайтах для математиків чи економістів. Люди подаються, проходять інтерв’ю — усе як всюди. Друга — це так звані орроrtunіty hіrеs. У нас є профілі людей, яких ми хочемо бачити. Якщо бачимо когось цікавого, запрошуємо цю людину на лекцію, на візит, на співпрацю. І далі вже намагаємося втягнути в нашу екосистему. — Зазвичай для таких людей що найкраще? Гарна зарплата? Зарплата важлива, вона має бути ринковою, бо нижча для них — це неповага. Але головне — це сенс. Люди приїжджають, коли їм важить те, що вони створюють. Ті, хто їде тільки за зарплатою, у нас не приживаються. Нам потрібні однодумці: хто вірить в Україну, хто готовий боротися з росією, з консерватизмом, як зовнішнім, так і внутрішнім. Нам потрібні ті, хто хоче ламати стару академічну культуру. — Я знаю, що ви не забороняєте використання ШІ в університеті. Особисто я — ні. Знаю, що деякі викладачі у нас забороняють, і я їм чи ректору дозволяю це вирішувати самостійно. У використанні ШІ немає виклику для академічної доброчесності. Є виклик для викладачів, які звикли вчити по-простому, мовляв, я тобі даю завдання, а ти тут напиши. З ШІ дуже легко працювати. Студент або колега може спілкуватися з ним у чаті, іспит можна проводити в реальному часі як діалог зі ШІ. Потім я просто вивантажую лог цього діалогу і за допомогою ШІ оцінюю: на якому рівні працює людина, чи створила вона нові концепції сама, чи це зробив за неї ШІ. Це просто. Потрібно лише бажання думати, як інакше організувати навчання. — Ви нещодавно писали про школу Бойка, де якраз згадали про відбирання телефонів. Поговорімо про цей випадок. Є харківська школа Бойка з дуже харизматичним і водночас поляризуючим лідером — власником школи. Вони випускають сильних учнів, які вступають у топові університети. Ми б хотіли, щоб вони навчалися і в нас. Він мені особисто імпонує. Водночас я чув і про карцери в школі, і про жорсткі методи. Мені це не подобається. Але, наприклад, я розповідав про цю школу одному українському мультимільйонеру з ІТ, якого дуже поважаю. І він сказав: «Я б свою дитину якраз туди й віддав». У світі в католицьких чи bоаrdіng-школах буває ще жорсткіше. Так, вони можуть називати це карцерами для епатажу чи піару. Я б свою дитину туди не віддав, але розумію тих, хто віддає. І це нормально, що є різні школи. Важливо, щоб про них було відомо — як і що там відбувається. Можливо, я просто не розбираюсь — це не моя сфера. І в мене поки що немає дітей. Коли будуть, можливо, я подивлюсь на це інакше. Але я бачив у США ще жорсткіші школи, де викладачі мають право фізично фіксувати дитину, якщо вона вередує — і це ліцензовані фахівці. Школа Бойка справді цікава. І так, там забирають телефони, шукають їх металошукачем. Мене б це дуже бісило. Я себе знаю: я б викладача послав, вибачте, і більше туди не прийшов. Мене б вигнали з ганьбою. Але для когось такий підхід працює. — Але це ж теж про академічну доброчесність. Так, це про доброчесність. Питання, чи таке жорстке покарання має сенс. Якщо всі про це знають, це має сенс. Я прихильник жорстких покарань за порушення. Але чи треба давати право на помилку дитині? Так, треба. Є правий і лівий шлях, є УКУ, Могилянка і ми — ми відрізняємося. І наш шлях — можна все, але дай результат. Ми бунтарі, а є класики. Бунтарям складно в класиці. «Розвал уже почався». Про майбутнє університетів, сексизм і віру в себе — Ви стверджували, що ШІ замінить університети, які не розвивають п’ятий рівень мислення. Як тоді зміниться роль викладача? І де брати викладачів, які готові так мислити? Думаю, роль викладача умовно розділиться на дві функції. Перша — це дизайнери нових курсів, друга — «фітнес-тренери». Не буквально тренери, а як у фітнес-індустрії: є чемпіони, зірки, новатори, які створюють методики, трансформують їх у продукти, а далі ці продукти передають інструкторам на місцях. Так само буде в освіті. Є ті, хто створює зміст і формати навчання. Вони роблять технологічну основу. А є ті, хто допомагає людям працювати з цими технологіями. ШІ уможливлює цю трансформацію, бо дає гнучкість і дозволяє масштабувати навчальний продукт. Освіта рухається у бік стандартизації та адаптивності, і ШІ тут — ключовий рушій. — А оці топові викладачі, вони будуть просто відбиратися? Ми всіх зберемо в КSЕ дизайнити. Або ставай топовим дизайнером, або помри, світ туди прямує. Я сподіваюся, цього разу справді станеться руйнація академічної консервативності, де все ще працює принцип: вичитав із книжки, зазубрив, розпізнав, адаптував. Це максимум третій рівень мислення. А нам потрібні четвертий і п’ятий рівень — перенесення знань у нові контексти, створення нових ідей. Бо ШІ вже кращий за людину на перших трьох рівнях. І якщо люди не перейдуть на глибші рівні мислення, вони не будуть продуктивними. Вони залишаться, але як фізичні виконавці, не як творці. — Як ви бачите ситуацію на українському ринку вищої освіти з державними університетами? Думаю, вони не адаптуються. Вони радше зникнуть. Розвал уже почався: менше студентів, менше бюджету, менше контрактників. Формально грошей може бути більше, але інфляція, потреби, ціни — все це з’їдає. Бракує коштів на ремонти, аудиторії занепадають, топові викладачі йдуть. Ми вже бачимо деградацію в нижній половині університетів. І це буде тривати. Залишаться тільки найсильніші. — Це перспектива на десятиріччя? Може й довше, але, гадаю, процес буде швидшим, ніж здається. А ми допоможемо. — Розвалити все? Створити нове. Ми ж бунтарі. Ми руйнуємо і створюємо. Але не як Трамп, який тільки ламає. Для нас принципово важливо — створити якісну альтернативу. Не просто розхитати систему, а запропонувати щось краще. — Які плани у КSЕ щодо профтехів? У нас є профтех. Зараз там навчають керувати верстатами із системами ЧПК, а потім зварників запускаємо. Я дуже цим пишаюсь. Сам би пішов повчитись і заплатив би за це. — І як щодо попиту? Від роботодавців — шалений. Вони готові платити. Ми якісно і швидко навчаємо. Людей на роботу складнувато шукати з тих самих причин: вони або в армії, або ховаються, або виїхали. Дівчат багато йде навчатися, це класно. — Класно, бо якраз DОU писав у січні, що дівчата краще здебільшого знають математику, ніж хлопці, але на технічні спеціальності більше вступають хлопці. Розкажу історію про це. Ми відкрили магістратуру з інженерії, до нас вступили дівчата. І одна людина написала, що після КПІ поклялася собі ніколи більше не здобувати вищу освіту. Чому? Через сексизм, знецінювання, зневіру. І тут з’явився КSЕ з іншою культурою. Колоніальна культура — це «всім по голові й усіх у багнюку». А культура спроможності — це підтримка. Мама мені колись сказала, коли я був школярем: — Те, що ти хочеш зробити, нереально. Але ти цього не знаєш і віриш, що це можливо. Тому, можливо, в тебе й вийде. І я хочу, щоб усі так думали. Так, здається, неможливо змінити країну, побудувати велику компанію, створити університет, знайти інвестора чи перемогти росію. Але це можливо. І вийде у тих, хто діє.