Search trend "Втрати Ворога На 1 Вересня 2026 Року"

На фронті протягом минулої доби, 31 серпня, відбулося 210 бойових зіткнень. Найактивніше російські окупанти наступали на Південно-Слобожанському, Костянтинівському та Покровському напрямках, втративши у боях 1440 військових.

Про це йдеться в ранковому зведенні Генштабу ЗСУ 1 вересня, пише Рубрика.

Атаки російської армії

Вчора противник завдав 93 авіаційних удари, під час яких скинув 319 керованих авіабомб. Крім того, загарбники застосували 10 947 дронів-камікадзе та здійснили 2872 обстріли населених пунктів і позицій наших військ.

На Сумщині артилерійських обстрілів ворога зазнали населені пункти Мала Корчаківка, Яструбщина, Писарівка, Кучерівка, Уланове та Бачівськ. Крім того, авіаційного удару зазнав район населеного пункту Кореньок.

Успіхи українських військових

За минулу добу авіація, ракетні війська і артилерія Сил оборони уразили:

• три райони зосередження живої сили противника,
• одну артилерійську систему,
• три пункти управління безпілотних літальних апаратів,
• один вузол зв'язку.

Втрати ворога за 31 серпня 2026 року: знищено 1 440 російських військових, 1 775 БПЛА, 71 артилерійських систем.

Фото: Міноборони

За даними Генерального штабу ЗСУ, загальні бойові втрати противника з 24.02.22 по 01.09.26 орієнтовно склали

Особовий склад:

• військовослужбовці ‒ близько 1 489 640 ( 1 440) осіб.

Бронетехніка і автомобілі:

• танки ‒ 12 320 ( 4);
• бойові броньовані машини ‒ 25 257 ( 2);
• спеціальна техніка ‒ 4 623 ( 2);
• автомобільна техніка та автоцистерни ‒ 142 332 ( 412);
• наземні робототехнічні комплекси ‒ 2 452 ( 10).

Артилерія і ППО:

• артилерійські системи ‒ 48 954 ( 71);
• РСЗВ ‒ 2 079;
• засоби ППО ‒ 1 597.

Повітряні цілі:

• літаки ‒ 440;
• гелікоптери ‒ 354;
• БПЛА оперативно-тактичного рівня ‒ 492 177 ( 1 775);
• крилаті ракети ‒ 5 060.

Флот:

• кораблі/катери ‒ 35;
• підводні човни ‒ 2.

Інформація уточнюється та доповнюється.

Ситуація на напрямках фронту

• На Північно-Слобожанському і Курському напрямках минулої доби ворог штурмових дій не проводив.
• На Південно-Слобожанському напрямку українські підрозділи відбили 16 атак противника. Загарбники намагалися просунутися в районах Стариці та Вовчанських Хуторів, а також у напрямках Чугунівки, Хатнього, Малої Вовчої, Довгенького та Охрімівки.
• На Куп'янському напрямку ворог один раз атакував у напрямку Глушківки.
• Спроби вклинитися в нашу оборону відбито на Лиманському напрямку, де окупанти шість разів атакували в районах Діброви та Ставків, а також у напрямках Новоселівки та Дробишевого.
• На Слов'янському напрямку противник здійснив дві штурмові дії в районі Озерного та у напрямку Кривої Луки.
• На Краматорському напрямку минулої доби ворог штурмових дій не проводив.
• На Костянтинівському напрямку зафіксовано 20 атак. Загарбники вели штурмові дії в районах Костянтинівки та Іллінівки, а також у напрямках Новоселівки та Павлівки.
• Найбільшу кількість штурмових дій зафіксовано на Покровському напрямку, де наші захисники зупинили 45 атак. Ворог виявляв активність у районах Білицького, Сергіївки та Удачного, а також здійснював штурми у напрямках Софіївки, Вільного, Кучерового Яру, Дорожнього, Степів, Шевченка, Василівки, Муравки, Новопавлівки, Ганнівки та Добропілля.
• На Олександрівському напрямку минулої доби ворог штурмових дій не проводив.
• На Гуляйпільському напрямку окупанти шість разів атакували у напрямках Косівцевого, Воздвижівки та Цвіткового.
• На Оріхівському напрямку наші захисники зупинили одну спробу противника просунутися вперед у напрямку Малої Токмачки.
• На Придніпровському напрямку минулої доби ворог штурмових дій не проводив.
• На Волинському та Поліському напрямках ознак формування наступальних угруповань ворога не виявлено.

↓Читайте також ЗСУ на Харківщині зачистили ще 2 кв. км лісу біля Куп'янська та просуваються на захід від Дворічної Сили оборони уразили об'єкти рф із ударними дронами та знищили "Бук-М3", – Генштаб У рф заявили про атаки дронів на НПЗ у Нижньогородській області та склад Wildberries у Котовську

The post Генштаб оновив дані про ситуацію на фронті: минулої доби відбулося 210 боєзіткнень, росія втратила 1440 військових appeared first on Рубрика.

Російські війська тиснули одразу на кількох ділянках, але саме під Покровськом українські оборонці зупинили найбільше штурмів за одну добу.

За минулу добу, 31 серпня, на фронті відбулося 210 бойових зіткнень між Силами оборони України та російськими військами. Найбільшу активність противник проявив на Покровському напрямку, де українські оборонці відбили 45 атак.

Про це повідомляє Генеральний штаб Збройних сил України у Facebook.

За даними Генерального штабу Збройних сил України станом на 8:00 1 вересня, російські війська завдали 93 авіаційних ударів і скинули 319 керованих авіабомб. Окупанти також застосували 10 947 дронів-камікадзе та 2872 рази обстріляли українські позиції й населені пункти.

У Сумській області під артилерійським вогнем опинилися Мала Корчаківка, Яструбщина, Писарівка, Кучерівка, Уланове та Бачівськ. Російська авіація завдала удару в районі Коренька.

Українська авіація, ракетні війська й артилерія уразили три райони зосередження особового складу російської армії, одну артилерійську систему, три пункти управління безпілотниками та вузол зв’язку противника.

Ситуація на основних напрямках фронту

На Південно-Слобожанському напрямку Сили оборони відбили 16 атак поблизу Стариці та Вовчанських Хуторів, а також у напрямках Чугунівки, Хатнього, Малої Вовчої, Довгенького й Охрімівки.

На Куп’янському напрямку російські війська здійснили одну спробу наступу в напрямку Глушківки. На Лиманському напрямку зафіксували шість атак у районах Діброви, Ставків, а також у напрямках Новоселівки та Дробишевого.

На Слов’янському напрямку окупанти двічі намагалися штурмувати позиції українських підрозділів – біля Озерного та в напрямку Кривої Луки.

На Костянтинівському напрямку відбулося 20 атак у районах Костянтинівки та Іллінівки, а також у напрямках Новоселівки й Павлівки.

Найбільше боєзіткнень сталося на Покровському напрямку. Російські підрозділи 45 разів намагалися просунутися поблизу Білицького, Сергіївки, Удачного, а також у напрямках Софіївки, Вільного, Кучерового Яру, Дорожнього, Степів, Шевченка, Василівки, Муравки, Новопавлівки, Ганнівки та Добропілля.

На Гуляйпільському напрямку українські військові відбили шість атак у напрямках Косівцевого, Воздвижівки та Цвіткового. На Оріхівському напрямку противник здійснив одну спробу просування в бік Малої Токмачки.

На Північно-Слобожанському, Курському, Краматорському, Олександрівському та Придніпровському напрямках російські війська штурмових дій не проводили. На Волинському й Поліському напрямках не виявили ознак формування ворожих наступальних угруповань.

Втрати російських військ

Від початку повномасштабного вторгнення, з 24 лютого 2022 року до 1 вересня 2026 року, загальні втрати російської армії становили орієнтовно 1 489 640 військових.

Лише за добу Сили оборони знешкодили 1440 російських військових. Також українські захисники знищили або пошкодили чотири танки, дві бойові броньовані машини, 71 артилерійську систему, 10 наземних роботизованих комплексів, 1775 безпілотників і 412 автомобілів противника.

Рекомендуємо звернути увагу:

• На фронті 31 серпня відбулося 173 бойові зіткнення. Найнапруженіші бої точилися на Покровському напрямку, де українські військові відбили 32 штурми.
• Генштаб ЗСУ оновив дані про втрати Росії у війні проти України станом на 31 серпня 2026 року: за добу армія РФ втратила близько 1 600 військових.
• Сили оборони України за добу відбили 225 атак російських військ. Найінтенсивніші бої тривали на Покровському напрямку, де ворог здійснив 36 штурмів.

The post На фронті відбулося 210 боєзіткнень за добу, Покровський напрямок став найгарячішим first appeared on Межа. Новини України..

Втрати ворога за бойову добу зросли на 1440 російських солдатів. Сили оборони також знищили чотири танки, 71 артилерійську систему, 10 НРК та дві одиниці спецтехінки, повідомили в Генштабі.
З початку повномасштабної агресії армія рф втратила 1 489 640 солдатів.
Загальні бойові втрати противника з 24.02.22 по 01.09.26 склали:
 
особового складу – близько 1 489 640 ( 1 440) осіб
танків – 12 320 ( 4) од.
бойових броньованих машин– 25 257 ( 2) од.
артилерійських систем /– 48 954 ( 71) од.
РСЗВ – 2 079 ( 0) од.
засоби ППО – 1 597 ( 0) од.
літаків – 440 ( 0) од.
гелікоптерів – 354 ( 0) од.
наземних робототехнічних комплексів – 2 452 ( 10) од.
БПЛА оперативно–тактичного рівня – 492 177 ( 1 775) од.
крилаті ракет – 5 060 ( 0) од.
кораблі / катери – 35 ( 0) од.
підводні човни – 2 ( 0) од.
автомобільна техніка та автоцистерни  – 142 332 ( 412) од.
спеціальна техніка - 4 623 ( 2) од
Як писав "Ми-Україна" раніше, жителів Херсонщини знову закликали евакуюватися, якщо надходить така рекомендація. 

Про це у чотирнадцятому епізоді 2 сезону правозахисного подкасту «Я чую інших» — проєкту Максима Буткевича та Дарʼї Бурої на Громадському радіо — говоримо із керівницею аналітичного напряму благодійного фонду «Повернись живим» Ярославою Братусь.
Як змінилася система мобілізації та ставлення до неї 
Максим Буткевич: Почну з особистої історії. Коли я приєднався до війська на початку повномасштабного вторгнення, це переважно була «армія добровольців». Коли мене звільнили з російського полону восени 24-го — стало зрозуміло, що ситуація змінилася. А протягом 2025 року стало очевидно, що вона змінилася кардинально. Які зміни відбувалися в системі мобілізації та в ставленні до неї між 2022 і 2026 роками?
Ярослава Братусь: Наприкінці 2025 року ми проводили комплексне дослідження мобілізаційних процесів, хоча відстежували їхній перебіг і до цього.
Динаміку змін із 2022 по 2026 рік можна розділити на чотири ключові етапи.
Перший етап (початок повномасштабного вторгнення) — етап «армії добровольців». Потреби в мобілізації як такій на початках фактично не було, оскільки система намагалася впоратися з величезним потоком охочих. Ми фіксували випадки, коли люди певний час перебували у війську ще до офіційного оформлення.
Другий етап — планомірна мобілізація. Після первинного пориву стався перехід до планової мобілізації. Це був напівдобровільний призов: люди отримували повістки, проходили ВЛК та йшли служити без значного суспільного резонансу.
Третій етап (кінець 2024–2025 рік) — зміни 2024 року та перегляд 402-го наказу Міноборони (який регулює діяльність ВЛК і перелік хвороб для визначення придатності) розпочали буремніший період. Суттєво зросла кількість прецедентів силового затримання військовозобов’язаних, що спричинило суттєве зростання інформаційної напруги у 2025 році.
Четвертий етап (сучасний стан на 2026 рік) — перехід до інформаційно-агресивної фази та фізичного протистояння. Наразі є непоодинокі факти порушення прав військовозобов’язаних під час сповіщення чи затримання. Водночас фіксуються випадки застосування сили вже проти військовослужбовців ТЦК, що призводить до шкоди їхньому здоров’ю та навіть загибелі. Напруга вийшла далеко за межі Telegram-каналів і переросла в активні конфліктні дії.
Що зараз відбувається з реформою мобілізації 
Дарʼя Бура: Колишній міністр оборони Михайло Федоров заявляв, що реформу мобілізації планували презентувати в липні, запустити в серпні й уже у вересні суттєво змінити ситуацію з комплектуванням війська. Що з цією реформою зараз? Чи є вже розуміння, коли суспільству представлять конкретну модель?
Ярослава Братусь: Оскільки нещодавно відбулися зміни в уряді й Михайло Федоров більше не очолює Міністерство оборони, про долю обіцяної реформи наразі складно говорити. Досі ми бачили лише окремі комунікаційні прояви — зокрема інформацію про плани щодо реформування територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП). Які ще етапи передбачали ці зміни, нам достеменно невідомо.
Водночас важливо розуміти: будь-яка реформа не здатна дати миттєві позитивні результати. Проблеми в системі мобілізації накопичувалися роками. Тому заяви про запровадження реформи в серпні та покращення ситуації вже у вересні лунали надто оптимістично. Швидко розв’язати задавнені системні виклики об’єктивно неможливо — для цього потрібен тривалий час.
Чи є відсутність чітких термінів служби головною проблемою мобілізації?
Дарʼя Бура: Чи не є головною проблемою мобілізації сьогодні відсутність зрозумілого горизонту та термінів служби?
Ярослава Братусь: Спираючись на результати нашого дослідження, де ми спілкувалися з військовозобов’язаними з різним рівнем мотивації (від тих, хто підписує контракт, до тих, хто незаконно виїхав за кордон або уникає зустрічей із ТЦК та СП), можу сказати: відсутність чіткого горизонту служби — це вагомий, але далеко не єдиний і часто не головний бар’єр.
Серед інших ключових факторів стримування респонденти називали:
Інстинкт самозбереження: У період активної війни військо сприймається цивільними першочергово через ризик поранення, каліцтва або смерті.
Негативний інформаційний фон: Проблеми у війську активно транслюються в соцмережах. Побоювання потрапити до некомпетентного командира або бути призначеним на посаду не за фахом суттєво знижують мотивацію.
Страх «м’ясних штурмів»: Наслідки інформаційних вкидів та чуток про штурмові підрозділи ще з періоду 2023–2024 років відклалися в колективній свідомості та перетворилися на стримувальний бар’єр.
Відчуття соціальної несправедливості: Особливо в малих містах люди бачать, як інші використовують гроші, зв’язки, фіктивне навчання чи умовне бронювання для ухилення від призову.
Спроби команди Михайла Федорова запровадити контракти з чіткими термінами вирішують проблему лише для частини людей. Для більшості ж ці кроки не знімають загрозу для життя чи страх несправедливості.
Крім того, багатьом притаманна відстороненість. Військо для багатьох існує в паралельній реальності, поки не торкнеться їх особисто. Дослідження серед новобранців показує: до зустрічі з групою сповіщення більшість узагалі не думала про службу, керуючись позиціями «якщо трапиться — піду» або «зі мною цього не станеться».
Дарʼя Бура: Позиція «якщо трапиться — піду» є цілком зрозумілою. Але робити вигляд, що війна тебе не стосується, у країні, яка воює вже 13-й рік — це дуже дивно.
Якою є реальна потреба Сил оборони в людях зараз
Максим Буткевич: Ще у 2024 році та й пізніше від посадовців лунали заяви, що мобілізація близько 30 тисяч людей на місяць є достатньою для потреб Сил оборони. Відтоді риторика змінилася, і зараз чути, що цього замало. Чи зрозуміло, якою є потреба війська в людях станом на зараз?
Ярослава Братусь: Це складне питання, оскільки така інформація не є публічною. Проте важливо враховувати виклики, які стоять перед нами:
Загрози на фронті: В інформаційному просторі лунають застереження про складну осінньо-зимову кампанію, потенційне розширення зони бойових дій та посилення наступу противника, зокрема на півночі.
Дії ворога: Зазвичай визначення потреб Сил оборони відбувається дзеркально до дій противника. Повідомлення про посилення або запровадження жорсткішої мобілізації в Росії означають, що наші потреби в людському ресурсі потенційно також зростатимуть.
Оцінити точний стан комплектування підрозділів важко: з одного боку створюються нові бригади, а з іншого — наявні підрозділи декларують суттєвий брак особового складу. Тому питання точної потреби залишається закритою та дискусійною темою, щодо якої ми навряд чи отримаємо вичерпні публічні дані.
Портрет мобілізованого: хто сьогодні йде до війська
Максим Буткевич: Чи відомо, ким є теперішній середньостатистичний мобілізований? Які його вік, походження (міська чи сільська місцевість), сімейний стан? Чи є відмінності в географічному розподілі мобілізації між регіонами?
Дарʼя Бура: Доповню запитання Максима: який відсоток жінок серед мобілізованих?
Ярослава Братусь: Точних статистичних даних у публічному доступі немає. Наразі не можна сформувати єдиний чи середньостатистичний портрет людини, яка долучається до війська.
Із одного боку, продовжується добровільний рекрутинг: люди самостійно шукають підрозділи та підписують контракти, здолавши свої попередні стримувальні бар’єри. Тобто твердження, ніби добровільний приплив повністю зупинився, є хибним.
Із іншого боку, соціально-демографічний зріз тих, хто долучається зараз, є надзвичайно різноманітним:
За віком: До лав Сил оборони входять як люди віком 50 та 40 , так і молодь.
За географією та соціальним статусом: Дослідження показує, що серед новобранців є жителі як сільської місцевості, так і мегаполісів, зокрема Києва. Серед них трапляються фахівці найрізноманітніших галузей — від робітничих професій до тімлідів у провідних IT-компаніях. Стереотип про те, що мобілізують виключно людей старшого віку із сіл, не відповідає дійсності.
Щодо залучення жінок: це важливий аспект мобілізаційних процесів. Жінки активно долучаються за контрактом, зокрема до специфічних підрозділів — таких як Перший окремий медичний батальйон, де є велика потреба у фахівцях із відповідною освітою. Крім того, жінки обіймають значну кількість посадових позицій у війську, і це далеко не тільки тилові посади.
Однак назвати точні відсотки чи загальну статистику наразі неможливо, оскільки ці дані залишаються закритими.
Від ВЛК до СЗЧ: головні причини втрати мобілізованих та шляхи їх розв’язання
Максим Буткевич: Неодноразово лунали заяви — зокрема від керівника фонду «Повернись живим» Тараса Чмута — про те, що з нинішньої кількості мобілізованих до бойових частин доходить лише меншість. Це відбувається через стан здоров’я, уточнення відстрочок, СЗЧ тощо. Чи можливо виправити цю ситуацію?
Ярослава Братусь: Відтік людей на різних етапах існуватиме завжди, проте ключовим є питання його відсотка від загальної кількості.
Втрати особового складу до моменту потрапляння в бойові бригади зумовлені кількома основними причинами.
Зокрема, низька культура охорони здоров’я та правова грамотність: багато людей не звертаються до лікарів вчасно, тому їхні хронічні хвороби виявляються вже на ВЛК чи в навчальних центрах. Те саме стосується статусу пільговіків: люди вчасно не оформлюють відстрочки (наприклад, батька-одинака чи опікуна особи з інвалідністю) і починають робити це вже після призову. За принципом «поки півень не клюне», оформлення документів починається занадто пізно.
Ще одна причина — СЗЧ на етапі підготовки. Як показує наше дослідження, значна частина випадків самовільного залишення частини відбувається під час базової загальновійськової підготовки (БЗВП) або в період очікування на неї. Причини різні: від свідомого небажання служити до важкої психологічної адаптації під час переходу з цивільного життя у військове.
Щоб зменшити цей відтік, необхідний комплексний підхід:
Якісніший контроль на вході: Більш ретельне оцінювання фізичного стану та морально-ділових якостей кандидатів.
Умови в навчальних центрах: Перше повноцінне знайомство з армією відбувається саме під час БЗВП. Належні побутові умови, збереження людської гідності та плавна адаптація суттєво знижують відсоток СЗЧ.
Робота з родинами з першого дня: Мобілізація часто відбувається спонтанно, і якщо у військовослужбовця вдома залишаються хворі батьки чи маленькі діти, тривога за них заважає фокусуватися на підготовці й провокує СЗЧ. Військо має комунікувати з близькими відразу, а не лише у випадку трагедій чи поранень.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».  
Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі 
 
Запис ТЦК, СЗЧ, страх і недовіра: що не так із системою мобілізації в Україні спершу з'явиться на Громадське радіо.

Фото: lesyatheatre.com.ua

Антична пророчиця знову говорить зі сцени, але цього разу її історія перегукується з досвідом жінок, які пережили війну. Дві київські сцени готують для цього образу особливе прочитання.
Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки та Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка готують спільну прем’єру вистави “КАСС_АНДРА”. Постановку створюють за драмою Ґжеґожа Яжини та Романа Павловського-Фельберга, об’єднавши творчі можливості двох провідних київських сцен.
Про це повідомляє Міністерство культури України.
Вистава “КАСС_АНДРА” пропонує сучасний погляд на античний сюжет про пророцтво, якому ніхто не повірив. У центрі сценічної історії – жіночий досвід війни, пам’ять про пережите та боротьба за збереження власної ідентичності.
Сучасне прочитання історії Кассандри
Міністерство культури України зазначило, що постановка звертається до історій жінок, які пережили війну та опинилися у владі завойовників не з власної волі. Автори досліджують біль, про який часто не говорять уголос, і внутрішню стійкість людини в умовах насильства, втрат та руйнування звичного життя.
Основою для вистави стали “Іліада” Гомера, “Аґамемнон” Есхіла, “Троянки” Жана-Поля Сартра, написані за мотивами трагедії Евріпіда, а також драматична поема Лесі Українки.
Головна героїня постановки – троянська царівна Кассандра, жриця Аполлона, яка передбачала катастрофу, однак її попередження залишалися без відповіді. Після загибелі Трої вона стала наложницею Аґамемнона й побачила його смерть.
У новій театральній версії античний міф постає як розповідь про війну, втрату, пам’ять і спротив знеособленню. Постановка зосереджується на здатності людини не втрачати себе навіть тоді, коли подолати силу ворога видається неможливим.
Коли відбудеться прем’єра “КАСС_АНДРИ”
Перший показ вистави “КАСС_АНДРА” на сцені Театру імені Лесі Українки заплановано на 12 вересня 2026 року.
У Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка постановку покажуть 20 та 21 листопада 2026 року. Спільний проєкт двох театрів стане новим сценічним осмисленням образу Кассандри та античної трагедії крізь досвід сучасної війни.
Вас можуть зацікавити такі матеріали:
9 липня театр імені Лесі Українки покаже прем’єру «Смерть комівояжера» в постановці Кирила Кашлікова з Станіславом Бокланом у головній ролі.
Театр імені Івана Франка та 1-й корпус НГУ Азов створюють виставу «Одіссея. Меотида», поєднуючи переклад Бориса Тена, свідчення оборонців Маріуполя та сучасні технології.
Український театр імені Івана Франка представив виставу «Макбет» у Польщі, отримавши високу оцінку за сучасне осмислення класики та культурну дипломатію.
The post Два київські театри готують спільну прем’єру «КАСС_АНДРИ» про війну та пам’ять first appeared on Межа. Новини України..

15 серпня 2026 року Варшава влаштувала найбільший військовий парад у своїй сучасній історії: тисячі військових, сотні одиниць техніки, літаки й кораблі. Не вистачало тільки одного – нащадків тих, без кого свято взагалі не існувало б. Більше про цей польський парадокс розповість Еспресо. Парад без запрошенняДень Війська Польського 15 серпня 2026 року, фото: Kancelaria Prezydenta RP15 серпня Польща відзначала День Війська Польського – річницю Варшавської битви 1920 року, тієї самої, яку історики й публіцисти охрестили "Дивом на Віслі". Цього року святкування вийшло справді небувалим: у Варшаві на Віслостраді пройшли близько двох тисяч військових, понад 300 одиниць наземної техніки, понад 60 літаків і гелікоптерів. У Гдині та Гданську паралельно відбувся морський парад – понад 20 кораблів, а безпеку заходу забезпечували ще близько 9 тисяч військовослужбовців. Президент Кароль Навроцький того дня встиг присвоїти генеральські й адміральські звання 21 офіцеру, а прем'єр Дональд Туск говорив про прагнення Польщі уникнути війни.До параду долучилися військові США, Канади, Австралії, Литви, Естонії, Швеції, Румунії – а найчисельніший іноземний контингент представила Франція, зокрема підрозділ Іноземного легіону.Українців серед них не було. Міністерство оборони України ще за кілька днів до цього офіційно підтвердило: запрошення на парад Київ не отримував. Пресслужба Міноборони Польщі пояснила це буденно – усталених правил щодо переліку гостей немає, а окремі підрозділи ЗСУ не брали участі у варшавській дефіляді ні у 2022-му, ні у 2023-му, ні у 2024-му, ні у 2025-му, бо, за логікою Варшави, під час війни українським військовим краще виконувати бойові завдання, ніж марширувати парадами за кордоном. Аргумент по-своєму логічний. Проблема лише в тому, що саме цей парад – історично не байдужий для українців. Бо це свято річниці події, в якій українська зброя була не масовкою, а однією з причин перемоги."Диво", яке починалося зі спільного походу на КиївПольсько-український парад на Хрещатику, 9 травня 1920, фото: ВікіпедіяЩоб зрозуміти іронію ситуації, варто повернутися на сто шість років назад. Навесні 1920 року Юзеф Пілсудський і Симон Петлюра підписали союзницьку угоду – так звані Варшавські угоди, які були суперечливим, та все ж: Польща визнавала УНР, натомість Україна погоджувалася на польський контроль над частиною Галичини й Волині. Разом польсько-українські війська рушили на схід, і вже 7 травня 1920-го спільними зусиллями звільнили Київ від більшовиків, відкинувши Червону армію за Дніпро.Однак цей тріумф виявився недовгим. Уже за місяць, 6 червня, союзники залишили Київ і почали відступ – Червона армія перейшла в контрнаступ і покотилася на захід через Полісся, Поділля й Галичину аж до польської території. У липні більшовицькі війська прорвалися до Львова, а армія Тухачевського розгорнула наступ на Варшаву. Над самим існуванням молодої польської держави, яка щойно відродилася після 123 років поділів, нависла реальна загроза знову канути в Лету. Замостя: дванадцять днів, які виграли ВаршавуМарко Безручко (другий зліва на передньому плані) й Симон Петлюра (крайній справа) під час військового параду в Києві 9 травня 1920 року, фото: з фондів Centralne Archiwum WojskoweСаме тоді на історичну сцену виходить постать, про яку в самій Польщі сьогодні згадують значно рідше, ніж вона того заслуговує, а часом і применшують, кажучи, що поляки самі справилися. Тож, його ім’я – полковник, згодом генерал-хорунжий Армії УНР Марко Безручко.Поки польське командування готувало контрудар під Варшавою, більшовицьке командування кинуло в обхід, у тил польському фронту, 1-шу Кінну армію Семена Будьонного – близько 20-25 тисяч шабель, кінні тачанки з кулеметами, десятки гармат. Завдання Будьонного було прорватися через Замостя й Люблін і вийти на Варшаву з тилу, замкнувши оточення. Зупинити цю лавину мав гарнізон Замостя – 6-та Січова стрілецька дивізія Безручка разом із польським 31-м полком, загалом трохи більш як 3 тисячі багнетів проти майже 25-тисячного кінного корпусу.Дванадцять днів облоги – з середини серпня до початку вересня 1920 року – гарнізон Замостя утримував місто, не даючи кінноті Будьонного вийти на оперативний простір і з'єднатися з рештою більшовицьких сил. Саме в ці дні під Варшавою розгорнувся успішний польський контрнаступ – армія Тухачевського зазнала поразки, а трохи згодом, на початку вересня, під Комаровом уже сама кіннота Будьонного була розбита польськими кавалерійськими та піхотними частинами. Штурм Замостя, під яким Будьонний поніс важкі втрати, фактично зламав ударну силу його армії й позбавив більшовиків шансів дотягнутися до польської столиці з півдня. За цю операцію Безручко та його заступник Всеволод Змієнко 5 жовтня 1920 року отримали звання генерал-хорунжих.Простіше кажучи: поки поляки перегруповувалися й били Тухачевського під Варшавою, українські воїни цих кілька вирішальних днів тримали фронт у Замості й не пускали до польської столиці другий кулак більшовицького наступу. Без цього "диво" на Віслі цілком могло не відбутися. Принаймні, так трактують українські історики героїчну постать Безручка.Подяка по-варшавськомуФінал цієї спільної кампанії виявився менш зворушливим, ніж її середина. Восени 1920-го Польща сіла за стіл перемовин із більшовицькою Росією – і в жовтні уклала перемир'я, а в березні 1921-го підписала Ризький мирний договір, за яким територію Правобережної України фактично поділили між Польщею та більшовицькою Росією, а про союзника УНР – просто "забули". 35-тисячне українське військо, яке ще вчора билося пліч-о-пліч із поляками, було роззброєне й інтерноване в польських таборах.Варшавський договір 1920 року, який мав стати основою польсько-української державності, на практиці виявився разовим використанням українських армій проти спільного і значно сильнішого ворога – з подальшим списанням союзника з рахунків, щойно він виконав свою функцію. Формулювання жорстке, але саме так це сьогодні у більшості описують українські історики, коли говорять про долю армії УНР після 1920 року.Свято, яке заснував брат митрополитаГенерал, граф Станіслав Шептицький, фото: radiosvobodaА тепер – деталь, яка цього серпня набуває особливої іронії. Дату 15 серпня як офіційний День Війська Польського запровадив зовсім не Пілсудський. Це зробив генерал Станіслав Шептицький – рідний брат глави Української греко-католицької церкви митрополита Андрея Шептицького. У 1923 році, обіймаючи посаду міністра військових справ Польщі, Станіслав Шептицький своїм наказом №126 від 4 серпня 1923 року встановив 15 серпня як "День Вояка"– на честь річниці "пам'ятної поразки більшовицької навали під Варшавою". Саме цей наказ і започаткував традицію, яку сьогодні продовжує сучасне польське Свято Війська Польського.Виходить доволі цікава картина. Адже свято, яке цього року відбулося без українців, започаткував чоловік, чий рідний брат очолював Українську греко-католицьку церкву і чиє прізвище в Україні асоціюється насамперед із митрополитом Андреєм та УГКЦ – чи не найбільш проукраїнською церквою. Як святкували разом – і як забули заразУ міжвоєнній Польщі про українську складову перемоги 1920 року, м'яко кажучи, воліли не наголошувати. Політика щодо українських земель у складі II Речі Посполитої в ті роки була далекою від союзницької риторики часів походу на Київ. Після Другої світової війни саме свято на кілька десятиліть узагалі зникло з календаря – у соціалістичній Польщі "буржуазну" перемогу над Червоною армією не відзначали.Повернулося воно вже після 1989 року, а тема спільної польсько-української боротьби проти більшовиків почала повертатися в публічний простір ще пізніше – переважно після падіння СРСР, коли з'явилася змога говорити не лише про болючі сторінки взаємних міжетнічних трагедій, а й про сторінки, які поляків та українців об'єднують, а не роз'єднують.У 2007 році у Польщі відбувся перший великий сучасний парад, тоді Україна участі не брала. Однак вже у 2008 році українські військові вперше взяли участь у параді до Дня Війська Польського. Тим самим польська влада визнала вагомий внесок українців у цій перемозі. У 2010-х ця тенденція стала помітнішою на офіційному рівні, особливо після анексії Росією Криму та початку АТО. Зокрема, була інформація, що у 2016 році український підрозділ брав участь. А у 2017 році не лише українські воїни були присутні, а також тодішнього міністра оборони України Степана Полторака прийняли у Варшаві з неабиякою теплотою: він провів переговори з польським колегою Антонієм Мацеревичем, а разом вони поклали вінки до могил вояків Армії УНР на варшавському православному кладовищі "Воля". У 2023 році, вже під час повномасштабної війни, президент Анджей Дуда під час святкових заходів вшанував пам'ять воїнів УНР, які загинули в боях проти більшовиків, і в промові прямо казав про те, що незалежні Україна й Білорусь життєво важливі для безпеки самої Польщі, тим самим засвідчуючи живучість доктрини Ґедройця.Тобто ще кілька років тому пам'ять про 1920-й працювала як місток, що поєднував два народи. Але останні два роки з приходом до влади Карла Навроцького, цей місток чомусь виявився не потрібен.2026-й: наймасштабніший парад і найпомітніша відсутністьДень Війська Польського 15 серпня 2026 року, фото: Kancelaria Prezydenta RPФормально в польському Міноборони наполягають, що відсутність українського підрозділу – не жест неповаги. Речник відомства Януш Сеймей пояснював, що Україну на святкуванні представляли дипломати й військові аташе, а самих військових не запрошують, бо в країні триває війна. Аналітик Польського інституту міжнародних справ (PISM) Даніель Шеліговський додав до цього ширший контекст: окремі підрозділи ЗСУ не брали участі у варшавському параді жодного разу з 2022 року, а на сам захід традиційно запрошують лише кілька іноземних контингентів – більшість союзників Польщі в параді взагалі не бере участі.Пояснення логічне саме доти, доки не згадати, з якої саме нагоди цей парад проводиться. Частина польських публіцистів і громадських діячів це й підкреслила. Громадський діяч із Komitet Obrony Demokracji Пшемислав Вішнєвський публічно закликав польську владу включити до параду почесний підрозділ ЗСУ як символ польсько-українського союзу – і як відповідь на російську пропаганду. Цей допис зібрав 10 тисяч коментарів. Журналіст Єжи Вуйцік у коментарі порталу "Наш вибір" сформулював цю думку ще показовіш. За його словами, Україна з початку повномасштабного вторгнення фактично захищає й територію Польщі, а сама відсутність українського підрозділу на параді – це ще одна межа, яку перейшла польська сторона на тлі загального погіршення двосторонніх відносин. Він також нагадав, що лише за місяць до цього, 14 липня, українські військові пройшли парадом на Єлисейських Полях у Парижі – з нагоди Дня взяття Бастилії, як почесні гості поряд із президентом Макроном і за особистої присутності Володимира Зеленського, а українські пілоти пілотували французькі Mirage 2000.Український історик Олександр Зінченко відреагував на ситуацію ще коротше й точніше –написав, що цього року Польща "вдруге зрадила солдатів генерала Марка Безручка, посмертно".Володимир Зеленський тим часом, попри відсутність запрошення, публічно привітав Польщу зі 106-ю річницею Варшавської битви й нагадав про спільну боротьбу проти більшовицького наступу. Тим самим нагадуючи і показуючи польській стороні, з ким насправді велася тоді і зараз боротьба поляків. День Війська Польського 15 серпня 2026 року, фото: Kancelaria Prezydenta RPДо речі, варто згадати, що у соцмережах миттєво з’явилися "сенсації" про те, що на військовій машині президента Карла Навроцького, якою він їхав під час параду, були "українські" номери UA. Ці букви то були, але в них інше розшифрування. Це фейк старий, бо польські військові номери починаються з літери U, а UA – один із кодів для певних типів техніки. Те саме писали ще про Дуду у 2023-му. Російський сегмент любить такі збіги. Показово, що і цю дрібницю встигли перетворити на привід посперечатися про Україну – притому що йдеться про звичайну службову абревіатуру.Контекст, у якому все це відбуваєтьсяПарад без українців стався не у вакуумі. Усього за кілька тижнів до нього, у червні 2026-го, президент Кароль Навроцький позбавив Володимира Зеленського найвищої державної нагороди Польщі – ордена Білого Орла, який той отримав ще від Анджея Дуди. Формальним приводом став український указ про присвоєння одному з військових підрозділів імені Героїв УПА, хоча й сам Зеленський, і незалежні спостерігачі вказували на реальну причину – наближення парламентських виборів у Польщі та бажання Навроцького заробити електоральні бали на тлі непростих стосунків між президентом і урядом Дональда Туска. У відповідь низка українських політиків – від Кирила Буданова до Леоніда Кучми, Віктора Ющенка й Петра Порошенка – оголосили про відмову від власних польських нагород. У липні Навроцький під час заходів пам'яті Волинської трагедії закликав парламент заборонити в Польщі використання червоно-чорного прапора, а Варшава дедалі наполегливіше буквально кричить про визнання Волинської трагедії геноцидом, а всю тему ОУН-УПА ставить таким боком, що або забудьте їх , або ми Україну не пустимо до ЄС.Тобто на всьому цьому антиукраїнському тлі відсутність українського підрозділу на параді виглядає не випадковістю, а ще одним, цілком системним епізодом у ряду жестів, у яких актуальна польська національна політика воліє наголошувати на болючих сторінках спільної історії – і воліє не помічати сторінок, де поляки й українці билися за одну справу й перемагали разом.Але іронія цієї історії в тому, що якби не українська зброя під Замостям у ті дванадцять серпневих днів 1920 року, міжвоєнна Польща цілком могла не відбутися в тому вигляді, у якому ми її знаємо, а разом з нею, можливо, і сама традиція Дня Війська Польського. Сто шість років по тому Польща провела найбільший парад в історії своєї сучасної армії – на тлі війни, у якій Україна знову, як і тоді, стримує спільного ворога, тільки цього разу сама з фронтом завдовжки в тисячу кілометрів. І знову, як і тоді, подяка виявилася вибірковою.Читайте також: Від Катині до Волині: російський слід в еволюції польської історичної травми

Російські війська завдали прицільного удару по складу з підручниками. Унаслідок чого було знищено близько 1 млн 200 тисяч примірників для учнів 4-х та 9-х класів.
Про це в етері Громадського радіо повідомив керівник Інституту модернізації змісту освіти МОН Євген Баженков.
«По-перше, як ви зазначили, ворог наніс прицільний удар по книжках. І це однозначно не випадковість, оскільки останній удар 1 серпня — два реактивні «Шахеди» — прилетіли в один склад. В цілому знищено біля 1 млн 200 підручників. Це підручники для дітей 4 та 9 класів. Якщо говорити про відсотки, то це приблизно 9% від загального накладу, який цього року Міністерство освіти та Інститут модернізації мають надрукувати і доставити до закладів освіти»,— розповів Баженков.
Серед знищених видань — підручники з понад 17 предметів.
«Знищені частини окремих накладів з різних предметів: французька, німецька, англійська мови, географія, правознавство, природничі науки, українська мова та інші»,— додав він.
У МОН запевняють, що учні не залишаться без доступу до навчальних матеріалів. За словами посадовця, кожен сучасний підручник уже має електронну альтернативу.
«Останні два роки кожен підручник обов’язково містить інтерактивний електронний додаток. Крім цього, є відкритий доступ до PDF-версії кожного підручника. Тобто кожен учитель, дитина чи заклад освіти може тимчасово скористатися електронним підручником. Наразі ми вирішуємо питання пошуку джерел компенсації. Звернулися до донорів, до Дитячого фонду ЮНІСЕФ, до інших донорських організацій. Паралельно розробляється механізм компенсації від уряду, щоб можна було протягом короткого періоду часу — орієнтовно 1,5–2 місяці — передрукувати ці наклади та доставити їх до закладів освіти», — підкреслив керівник Інституту модернізації змісту освіти МОН.
Особливо складною є ситуація з 9-м класом, адже саме він уперше навчається за новим стандартом Нової української школи.
«Підручник друкується один раз на п’ять років, і у 2026 році черга була саме 4-го та 9-го класів. Якщо для 4-го класу є альтернатива — підручники попередніх років за стандартом НУШ, то з 9-м класом складніше, оскільки він уперше йде за новим стандартом»,— підкреслив Євген Баженков.
Найбільше нестачу можуть відчути східні області, для яких харківський логістичний хаб накопичував і розподіляв підручники. Попри втрати, навчальні програми змінювати не планують.
«Навчальну програму коригувати не потрібно. Є альтернативний доступ до електронного підручника, можна скачати PDF-версію і централізовано в закладі освіти роздрукувати кілька сторінок на перший місяць навчання. Також є альтернативні підручники інших авторів, які не постраждали», —  каже чиновник.
Баженков переконаний, що навіть у сільській місцевості школи мають можливість організувати тимчасовий доступ до матеріалів.
«Можливо, будуть певні незручності, але точно в кожному закладі освіти є інтернет, є папір, є можливості роздрукувати необхідні матеріали. Останніми роками через освітню субвенцію держава спрямовувала значні кошти на забезпечення шкіл оргтехнікою»,— розповів Баженков.
Посадовець також пояснив, чому МОН не може централізовано евакуйовувати підручники зі шкіл у небезпечних регіонах.
«Коли МОН надрукувало підручники і передало їх до закладу освіти, це вже є власність закладу. Якщо місцева громада ухвалює рішення про реорганізацію чи переміщення школи, вона одночасно вирішує питання переміщення матеріальних цінностей, зокрема підручників. У кожній області є невеликий резервний фонд. Є також центральний резервний фонд Міністерства освіти, з якого заклади можуть отримати підручники. Зрозуміло, що резервний фонд не покриє повністю ті наклади, які були знищені, але це один із механізмів підтримки», — розповів керівник Інституту модернізації змісту освіти МОН.
В Україні працює близько десяти підприємств, здатних друкувати підручники, а найбільше навантаження припадає на період червень–серпень.
«Якщо буде знайдено фінансування для передруку, то у вересні навантаження на підприємства вже буде меншим, і питання можна буде оперативно вирішити на інших виробничих майданчиках, навіть якщо «Конві » не встигне відновити свої потужності. Раніше всі підручники звозилися на централізований склад, потім — на обласні бази, і ми бачили великі затримки: іноді школи отримували підручники в листопаді, а іноді навіть у грудні. Зараз видавництво, яке друкує свій перелік підручників, зобов’язане доставити кожен примірник безпосередньо до закладу освіти»,— наголосив Євген Баженков.
Він додав, що в окремих випадках підручники можуть страхуватися під час доставки, хоча через бойові ризики в Харкові не всі страхові компанії погоджуються працювати з такими вантажами.
На завершення Баженков ще раз перелічив тимчасові альтернативи для учнів і вчителів:
«Це електронний підручник, PDF-версія, повноцінний інтерактивний електронний додаток, який можна використовувати з будь-якого гаджета — телефона, смартфона чи комп’ютера. Можна роздрукувати окремі сторінки, а для 4-го класу — скористатися підручниками попередніх років або альтернативними виданнями інших авторів».
Нагадаємо, що у Києві внаслідок російської атаки у ніч проти 2 липня зазнала пошкоджень будівля друкарні «Мегаполіграф», де готують підручники до нового навчального року, підприємство зупинило роботу.
Запис Російський удар знищив 1,2 млн шкільних підручників — у МОН пояснили, як навчатимуться учні спершу з'явиться на Громадське радіо.

За добу війни РФ втратила 1210 своїх солдатів

Нові цифри демонструють масштаб російських втрат, однак незалежні дослідники застерігають: реальні показники можуть бути набагато вищими.
Як зазначає медіа BBC News.
За даними Генштабу ЗСУ станом на ранок 7 серпня втрати Росії від повномасштабного вторгнення в Україну оцінюються приблизно у 1 455 420 військовослужбовців, з яких 1 210 загинули за останню добу.
Поточні дані Генштабу та оцінки зовнішніх джерел
Українське командування також оприлюднило дані щодо російської військової техніки станом на той самий час:
танки – 12 247 ( 1 за останню добу)
бойові броньовані машини – 25 098 ( 11)
артилерійські системи – 47 522 ( 67)
РСЗВ – 2 008 ( 2)
засоби ППО – 1 550 ( 3)
літаки – 439
гелікоптери – 354
наземні робототехнічні комплекси – 2 152 ( 14)
БпЛА оперативно‑тактичноного рівня – 447 855 ( 1 589)
крилаті ракети – 5 007
кораблі/катери – 34
підводні човни – 2
автомобільна техніка й автоцистерни – 131 068 ( 386)
спеціальна техніка – 4 502 ( 6)
Росія офіційно свої втрати не розкриває. Востаннє називалася кількість загиблих у вересні 2022 року – 5 937.
Російська служба британського мовника BBC спільно з виданням Медіазона на липень цього року встановила імена, прізвища й інші дані майже 235 тисяч загиблих військовослужбовців РФ. Реальна їхня кількість, за словами дослідників, може бути значно більшою – за оцінками НАТО, до півмільйона.
Київ тривалий час не публікував втрат, заявляючи, що дані розкриватимуться після війни; зараз ця інформація час від часу озвучується президентом України Володимиром Зеленським. 30 липня він в інтерв’ю Fox News повідомив, що Україна зазнала приблизно 50 тисяч загиблих та близько 400 тисяч поранених, також згадано значну кількість зниклих безвісти.
За результатами дослідження американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень, оприлюдненого 1 липня, сумарні втрати вбитими та пораненими обох сторін від початку повномасштабного вторгнення перевищили два мільйони.
У світлі різних підрахунків зберігається висока непевність щодо реальних цифр, але явно видно масштабність втрат обох сторін, що підтверджується даними різних інформаційних джерел і досліджень.
Можливо, вам буде цікаво:
За добу 5 серпня на фронті відбулося 261 бойове зіткнення. Найзапекліші бої точилися на Костянтинівському та Покровському напрямках, де відбили по 29 штурмів.
Генштаб ЗСУ повідомив про 170 бойових зіткнень за добу. Найбільше атак ворог здійснив на Покровському напрямку, де окупанти зазнали 39 втрат.
Генштаб ЗСУ повідомив про втрати російської армії станом на 6 серпня 2026 року: за добу знищено 1330 військових і понад 2300 одиниць техніки.
The post Генштаб оцінив втрати Росії у 1 455 420 військових, за добу загинули 1 210 first appeared on Межа. Новини України..

Підбита російська бронетехніка на Донеччині, архівне фото

Дані Генштабу вказують на найбільший місячний показник втрат ворога у 2026 році, але розбіжності з незалежними підрахунками залишаються.

У липні російські війська зазнали рекордних втрат у живій силі з початку року – 42 860 осіб, заявив Генштаб ЗСУ.

У липні 2026 року російські війська зазнали рекордних втрат серед живої сили з початку року – 42 860 осіб, повідомляє український Генеральний штаб.

Згідно з даними Генштабу, загальні втрати противника за перші сім місяців 2026 року становили 238 650 осіб. Загалом з початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Росія втратила близько 1 447 620 своїх військовослужбовців, зафіксовано даними Генштабу, оприлюдненими вранці 1 серпня.

Москва офіційно не розкриває свої втрати; востаннє називалася кількість загиблих у вересні 2022 року – тоді заявляли про 5937 загиблих.

Російська служба британського мовника BBC спільно з виданням «Медіазона» за липень цього року встановила імена, прізвища та інші дані майже 235 тисяч загиблих військовослужбовців РФ. Реальна їхня кількість, за заявами дослідників, може бути значно більшою – за оцінками НАТО, до півмільйона.

Київ також тривалий час не озвучував втрат, зазначаючи, що дані будуть розкриті після завершення війни; зараз ця інформація публікується зазвичай приблизно раз на рік.

Ключові дані липня 2026 та контекст

• Втрати живої сили з боку РФ у липні 2026 року – 42 860 осіб.
• Загальні втрати противника за перші сім місяців 2026 року – 238 650 осіб.
• З початку повномасштабного вторгнення загальні втрати РФ – близько 1 447 620 військовослужбовців (дані Генштабу станом на 1 серпня).

Додатковий контекст та оцінки

На початку лютого 2026 року в інтервʼю France 2 президент України заявив, що від лютого 2022 року у війні Україна втратила загиблими 55 тисяч українських солдатів. Це підкреслює масштаб втрат з українського боку та проблему зниклих безвісти.

Тодішній головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський 13 січня 2025 року заявив, що в 2025 році вдалося зменшити кількість втрат особового складу ЗСУ на 13%, не наводячи деталей.

За підсумками дослідження американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), опублікованого 1 липня 2026 року, сукупні втрати вбитими та пораненими з обох сторін перевищили два мільйони від початку повномасштабного вторгнення РФ у лютому 2022 року.

Загалом ці дані демонструють масштабність конфлікту та розбіжності між офіційною статистикою країни-агресора та незалежними дослідженнями, що свідчать про значно більші обсяги втрат.

Ці дані підкреслюють масштаб конфлікту та потребу у прозорій та незалежній перевірці втрат з обох боків.

Читайте також:

• Зеленський у інтерв’ю Fox News назвав власні оцінки втрат Росії та України, відмовившись розкривати деталі з міркувань безпеки.
• Генштаб зафіксував 207 бойових зіткнень за добу з масованими авіаударами і тисячами дронів; найгарячіший – Покровський напрямок із 28 атаками проти позицій ЗСУ.
• Інтенсивні липневі зливи спричинили в США хвилю повеневих надзвичайних ситуацій, кілька 1000‑річних повеней і рекордні підйоми води; кліматологи пов’язують екстремальні опади зі змінами клімату.

The post Генштаб повідомив про рекордні втрати РФ у липні – 42 860 осіб first appeared on Межа. Новини України..