Search trend "Перші Ластівки"
Updates feed
Comments
IMI recommends
17°
повітряна тривога заразцирконноворосійськастон віллаперші ластівкилюдські втратибарселона – райо вальєканосуспільне спортуказ президента українибомбардувальникфаб-500світлана тарабароваарда туранядерна зброя31 августамова гідностінтаукраїна має талантостанній день літа31 серпня святокинефтайсон ф'юріпогода івано-франківськсиноптик івано франківськжозе моуріньюліга 1 франціїпенсійний фондвалютавибухярослава магучіхmore..
До своїх ролей повернуться актори, які зіграли в першому сезоні — Максим Девізоров, Олександр Рудинський, Максим Самчик і Таісія Щурук.
Go to detector.media
Платформа кіно та телебачення Київстар ТБ разом з "Новим каналом" почали знімання третього сезону проєкту "Перші ластівки. Нова реальність". Довгоочікувана стрічка стане прямим продовженням дебютної частини та поверне на екрани зірковий акторський склад, який підкорив серця глядачів ще у 2019 році. Повний текст новини
Go to 24tv.ua
“Київстар ТБ” спільно з “Новим каналом” розпочали знімання третього сезону серіалу “Перші ластівки”. “Нова реальність” стане продовженням історії героїв першого сезону, а до своїх ролей повернуться легендарні актори. Прем'єра серіалу запланована на лютий 2027 року, повідомляє “Новий канал” в Instagram.
Новий сезон розповість, як змінилося життя Каті, Феді, Ніка, Дена та Лєри через вісім років після подій, що назавжди змінили їхню долю. До своїх ролей у продовженні “Перших ластівок” повернуться Таїсія-Оксана Щурук, Максим Самчик, Олександр Рудинський, Максим Девізоров, Поліна Носихіна та інші актори оригінального складу.
За сюжетом серіалу “Перші ластівки. Нова реальність” герої вже давно стали дорослими, однак далеко не всі змогли позбутися травм минулого. Їхнє возз'єднання запускає нову історію, у якій нерозкрите зло з минулого повертається в іншій формі.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Десять найзатребуваніших українських акторів: Андрій Ісаєнко очолив рейтинг Forbes
“Герої мали б залишити підліткові проблеми позаду, втім старі травми відпустили не всіх, а доросле життя підкинуло нові, значно жорстокіші виклики”, — йдеться в анонсі проєкту.
Переглянути цей допис в Instagram
Допис, поширений Новий канал (@novy_channel)
“Перші ластівки” дебютували на “Новому каналі” 19 листопада 2019 року як серіал-антологія про підліткові проблеми, булінг, психологічне насильство та суїцид. Після кожної серії глядачам показували номер гарячої лінії громадської організації “Ла Страда-Україна”, і, за даними “Вікіпедії”, після виходу серіалу оператори щодня отримували понад 600 звернень від підлітків і батьків. Завершився перший сезон 22 листопада 2019 року відкритим фіналом.
Другий сезон “Перші ластівки. Залежні” вийшов у грудні 2020 року й переніс події до університетського середовища. Сюжет цієї частини зосереджувався на темах залежностей, соціальної нерівності та насильства.
У 2021 році Starlight Media оголосила про продовження серіалу, однак після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну знімання третього сезону скасували. Тепер проєкт, який знову порушить гострі соціальні теми, повертається до виробництва вже в нових умовах і з історією, що безпосередньо пов'язана з долями героїв першого сезону.
У другій половині 2026 року в український прокат виходить низка помітних кінорелізів — від біографічної документалістики про Андрія Кузьменка й драми про шістдесятників до фантастичної комедії та шпигунського трилера про спецоперації воєнної розвідки. Детальніше про особливості цих стрічок розповідають Петро Катеринич та Іван Нерсесов у статті “Шон Пенн заспіває “Червону руту”, а Сеітаблаєв зіграє офіцера ГУР: п’ять українських кінопрем’єр”.
Новий сезон розповість, як змінилося життя Каті, Феді, Ніка, Дена та Лєри через вісім років після подій, що назавжди змінили їхню долю. До своїх ролей у продовженні “Перших ластівок” повернуться Таїсія-Оксана Щурук, Максим Самчик, Олександр Рудинський, Максим Девізоров, Поліна Носихіна та інші актори оригінального складу.
За сюжетом серіалу “Перші ластівки. Нова реальність” герої вже давно стали дорослими, однак далеко не всі змогли позбутися травм минулого. Їхнє возз'єднання запускає нову історію, у якій нерозкрите зло з минулого повертається в іншій формі.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Десять найзатребуваніших українських акторів: Андрій Ісаєнко очолив рейтинг Forbes
“Герої мали б залишити підліткові проблеми позаду, втім старі травми відпустили не всіх, а доросле життя підкинуло нові, значно жорстокіші виклики”, — йдеться в анонсі проєкту.
Переглянути цей допис в Instagram
Допис, поширений Новий канал (@novy_channel)
“Перші ластівки” дебютували на “Новому каналі” 19 листопада 2019 року як серіал-антологія про підліткові проблеми, булінг, психологічне насильство та суїцид. Після кожної серії глядачам показували номер гарячої лінії громадської організації “Ла Страда-Україна”, і, за даними “Вікіпедії”, після виходу серіалу оператори щодня отримували понад 600 звернень від підлітків і батьків. Завершився перший сезон 22 листопада 2019 року відкритим фіналом.
Другий сезон “Перші ластівки. Залежні” вийшов у грудні 2020 року й переніс події до університетського середовища. Сюжет цієї частини зосереджувався на темах залежностей, соціальної нерівності та насильства.
У 2021 році Starlight Media оголосила про продовження серіалу, однак після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну знімання третього сезону скасували. Тепер проєкт, який знову порушить гострі соціальні теми, повертається до виробництва вже в нових умовах і з історією, що безпосередньо пов'язана з долями героїв першого сезону.
У другій половині 2026 року в український прокат виходить низка помітних кінорелізів — від біографічної документалістики про Андрія Кузьменка й драми про шістдесятників до фантастичної комедії та шпигунського трилера про спецоперації воєнної розвідки. Детальніше про особливості цих стрічок розповідають Петро Катеринич та Іван Нерсесов у статті “Шон Пенн заспіває “Червону руту”, а Сеітаблаєв зіграє офіцера ГУР: п’ять українських кінопрем’єр”.
Go to zn.uaПопулярний український серіал Перші ластівки таки матиме третій сезон. Зйомки проєкту вже розпочалися, до них приєднається акторський склад, який знімався у 1 сезоні: Максим Девізоров, Олександр Рудинський, Максим Самчик, Таїсія Щурук та інші.
Go to nv.ua
У головних ролях – той самий легендарний склад, в який у 2019 закохалася вся країна.
Go to unian.uaЦя колонка не про те, хто правий в конфлікті старих та нових правоохоронних відомств. Вона про те, що відбувається з правосуддям, коли конкуренція правоохоронних органів перетворюється на війну, а обшуки, підозри та доступ до інформації стають її зброєю.
Детективи одного правоохоронного органу переслідують автомобіль іншого, вимагаючи передати їм підозрюваного. Схоже радше на сцену з політичного трилера. Але влітку 2021 року така погоня відбувалася не на знімальному майданчику, а на українських дорогах: співробітники НАБУ намагалися наздогнати автомобіль СБУ, у якому везли суддю Миколу Чауса.
Ця історія виглядала настільки кінематографічно, що її легко було сприйняти як видовищний епізод протистояння двох впливових структур. Зрештою, кіно десятиліттями привчало нас саме так дивитися на війни спецслужб: умовне ФБР приховує інформацію від умовного ЦРУ, ЦРУ проводить операцію за спиною ФБР, а агенти сперечаються, чия це юрисдикція і кому дістанеться головний злочинець. На екрані така конкуренція додає сюжету екшену, а її учасники зазвичай постають безкомпромісними "суперменами", які рятують світ.
У реальному житті відомча конкуренція також може бути корисною: за певних умов вона змушує правоохоронців працювати швидше, ретельніше та професійніше. Але лише до тих пір, поки органи змагаються за якість розслідування, а не воюють одне з одним за справи, вплив, ресурси та владу. Та коли війна точиться саме навколо останніх перелічених позицій, наслідки виявляються значно менш романтичними, ніж в кіно: втрата важливої інформації, зрив операцій, порушення прав людини, а інколи - провал усієї системи.
Яскравий приклад - відносини між Національним антикорупційним бюро України та Службою безпеки України. За кілька років їхнє суперництво пройшло шлях від локальних конфліктів до автомобільних погонь, десятків обшуків, затримань і взаємних звинувачень.
Тож де закінчується здорова конкуренція і починається відомча війна? І головне: що відбувається з правосуддям, коли процесуальні повноваження перетворюються на зброю у протистоянні тих, хто сам має захищати закон? Тут відзначу, це не риторичні питання.
Давайте згадаємо події річної давнини. Влітку 2025 року Україна опинилася за крок від фактичного демонтажу незалежності ключових антикорупційних органів: ухвалені парламентом зміни позбавляли НАБУ і САП критично важливих гарантій та підпорядковували їхню діяльність Генеральному прокурору. Лише після суспільних протестів і гострої реакції міжнародних партнерів незалежність цих інституцій було відновлено.
"Перші ластівки"
2016 рік. Протистояння НАБУ зі "старою" правоохоронною системою вперше вийшло за межі кабінетів. 5 серпня слідчо-оперативна група тоді ще ГПУ на чолі з Дмитром Сусом прийшла з обшуком до будівлі НАБУ у межах провадження щодо можливого незаконного прослуховування.
А вже за тиждень, 12 серпня, ситуація перетворилася на силове з'ясування стосунків: підлеглі Суса виявили спостережний пост НАБУ навпроти будівлі свого департаменту і спробували затримати "невідомих", якими виявилися детективи Бюро.
Двох працівників НАБУ затримали та доставили до будівлі Генпрокуратури. Антикорупційне бюро згодом звинуватило підлеглих Суса у незаконному затриманні й тортурах над своїми співробітниками. Представники ГПУ, своєю чергою, заявляли про застосування сили спецназом НАБУ до трьох прокурорів, які отримали легкі тілесні ушкодження.
У конфлікт втрутився тодішній генпрокурор Юрій Луценко, доручивши розслідування інциденту Службі безпеки України.
Іронічно, але на цьому історія Суса з НАБУ не закінчилася. В квітні 2017-го звільнив уже сам Луценко. Того ж літа детективи НАБУ та прокурори САП затримали вже колишнього посадовця ГПУ в аеропорту "Бориспіль". Підозра стосувалася заволодіння майном та декларування недостовірної інформації.
У січні 2023 року ВАКС засудив Суса до дев'яти років позбавлення волі за заволодіння майном під час обшуків у гральних закладах. Згодом Апеляційна палата ВАКС скоротила строк до семи років, а у квітні 2024 року Верховний Суд залишив це рішення без змін.
Справа Чауса: хліба та видовищ
2018 рік. Повернемось до епізоду, з якого починається цей текст.
30 липня 2021 року в мережі з'явилося відео, зняте детективами НАБУ. Автомобіль Бюро переслідував машину СБУ, якою до Києва везли суддю Миколу Чауса, підозрюваного в одержанні неправомірної вигоди. Детективи НАБУ вимагали передати їм підозрюваного, однак співробітники Служби безпеки на ці вимоги не відреагували. Зрештою Чауса доставили до приміщення СБУ, а працівників НАБУ всередину не допустили.
Тоді ця історія могла здаватися майже анекдотичною: дві впливові структури сперечаються за одного підозрюваного, а суспільство спостерігає за погонею в режимі реального часу. Проте за зовнішньою видовищністю тоді стояла значно серйозніша проблема.
Два правоохоронні органи фактично заявляли право на контроль над однією особою і не змогли (або не захотіли) узгодити свої дії в межах належної правової процедури. Коли розбіжності щодо підслідності, затримання чи подальших процесуальних дій вирішуються не через координацію, а через переслідування на дорозі та блокування доступу до підозрюваного, це вже складно назвати здоровою конкуренцією.
Як не складно здогадатись, справа Чауса стала передвісником більш серйозної кризи між правоохоронними органами. Своєю чергою, ця криза збільшила в рази ризики для самого кримінального провадження: збереження доказів, дотримання підслідності, законності затримання та можливості кожного органу належно виконувати свою роботу.
Читайте також: НАБУ і людський капітал: як відбирають антикорупціонерів і чи є тут місце для відкритості?
Липень 2025 року: від погонь до звинувачень у держзраді
Чотири роки потому… Протистояння набуло вже іншого масштабу. 21 липня 2025 року силові дії співробітників ДБР, СБУ та Офісу Генерального прокурора охопили вже десятки працівників НАБУ у різних регіонах України.
Того дня співробітники провели близько 80 обшуків у 19 працівників Антикорбюро. За офіційною заявою НАБУ, підстави для слідчих дій були різними й не пов'язаними між собою: у переважній більшості випадків ішлося про участь працівників Бюро в дорожньо-транспортних пригодах, окремим співробітникам закидали можливі зв'язки з державою-агресором.
Того ж дня ДБР повідомило про вручення підозр трьом працівникам НАБУ у справах про ДТП. Однак увагу привернули не лише масштаб і синхронність операції. НАБУ заявило, що слідчі дії проводилися без попередніх ухвал слідчих суддів.
СБУ пояснювала застосування механізму невідкладного обшуку ризиком витоку інформації, який міг зашкодити спецопераціям у справах про можливу співпрацю з державою-агресором.
Втім, стаття 233 КПК України, яка регламентує проникнення до житла чи іншого володіння особи без попередньої ухвали слідчого судді, не передбачає "можливий витік інформації" як окрему підставу для проведення такого обшуку.
Не менш гострими стали питання щодо способу проведення цих масштабних слідчих дій. НАБУ спочатку заявило про застосування фізичної сили до одного з детективів, який не чинив опору. Наступного дня директор НАБУ повідомив уже про трьох працівників, які отримали тілесні ушкодження під час обшуків.
Як адвокат одного з потерпілих у тих подіях можу підтвердити застосування неспровокованої фізичної сили до працівника НАБУ. Все це задокументовано та є частиною нашої доказової бази.
Немає жодних сумнівів: сам факт роботи людини в антикорупційному органі не може надавати їй імунітету від розслідування. Можливі зв'язки з російськими спецслужбами, державна зрада чи інші злочини мають перевірятися незалежно від посади та статусу фігуранта.
Проте настільки масштабна й одночасна силова операція, проведена переважно без попереднього судового контролю та із застосуванням сили, неминуче породила інше питання: чи йшлося лише про збір доказів у конкретних провадженнях? А може слідчі дії одночасно стали засобом тиску на цілу інституцію?
Наступного за цими обшуками дня Верховна Рада ухвалила законодавчі зміни, які фактично позбавляли НАБУ і САП ключових гарантій незалежності. На цьому тлі обшуки перестали виглядати як сукупність окремих, не пов'язаних між собою розслідувань. Вони стали частиною значно ширшої кризи навколо української антикорупційної системи.
Вересень 2025 року: дзеркальний удар?
Майже півтора місяця після липневих подій. Тепер підозру у незаконному збагаченні та декларуванні недостовірної інформації отримує представник СБУ, а сама спецслужба заявляє про використання кримінального переслідування як інструменту помсти антикорорганів.
Головним аргументом СБУ стала хронологія. Кримінальне провадження щодо посадовця Служби безпеки було відкрите майже за півтора року до липневих подій, однак підозру оголосили саме після резонансних затримань працівників Антикорбюро. На думку Служби безпеки, слідство також проігнорувало результати експертиз, висновки НАЗК, інформацію про доходи дружини посадовця та показання свідків, які нібито спростовували версію обвинувачення.
НАБУ і САП категорично заперечили мотив помсти. Керівники антикорупційних органів заявили, що провадження було зареєстроване ще у квітні 2024 року, а матеріали підозри та клопотання про запобіжний захід підготували до липневих обшуків і затримань. Сама послідовність подій, звісно, не доводить, що підозра стала дзеркальною відповіддю СБУ.
Але цей епізод показав дещо не менш небезпечне: правоохоронні органи вже відкрито інтерпретували процесуальні дії одне одного не як результат незалежних розслідувань, а як удари у власній негласній війні.
Читайте також: Рік по атаці на НАБУ й САП: нуль покарань за свавілля, натомість – нагороди і просування по службі для виконавців
Щось не схоже на кіно
Автомобільні погоні, взаємні підозри та публічні звинувачення справді можуть нагадувати політичний трилер. Тільки за лаштунками ховаються наслідки, у яких уже мало чого "екранного".
Небезпека полягає не в самому факті конкуренції між правоохоронними органами, а в характері та межах слідчих дій, до яких вона може підштовхувати. Обшук у службовому кабінеті працівника правоохоронного органу та вилучення його комп'ютера, телефону чи інших носіїв інформації потенційно відкривають доступ не лише до відомостей про самого фігуранта. На таких пристроях можуть зберігатися матеріали інших кримінальних проваджень, дані про свідків, заплановані слідчі дії, дані про негласні слідчі розшукові дії, міжнародну співпрацю та інша інформація з обмеженим доступом, яка не має жодного стосунку до справи, у межах якої проводиться обшук.
Отже, йдеться вже не тільки про права конкретної людини. Під загрозою можуть опинитися таємниця досудового розслідування, безпека інших його учасників, збереження доказів і сама можливість іншого органу довести розпочату справу до результату.
Саме тому попередній судовий контроль не можна сприймати як бюрократичну перешкоду, яку за потреби можна обійти. Ще раз повернемось до ст. 233 КПК, яка встановлює загальне правило: проникнення до житла чи іншого володіння особи можливе за її добровільною згодою або на підставі ухвали слідчого судді. Виняток передбачений лише для невідкладних випадків, пов'язаних із урятуванням життя людей та майна або безпосереднім переслідуванням особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення.
Та навіть у такому разі слідчий або прокурор зобов'язаний невідкладно звернутися до слідчого судді, який уже після проведення обшуку має перевірити, чи справді існували законні підстави діяти без попередньої ухвали.
Якщо прокурор відмовиться погодити відповідне клопотання або суд відмовить у його задоволенні, здобуті докази визнаються недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню у встановленому законом порядку. Це один із ключових запобіжників від свавільного втручання держави. Без нього посилання на "невідкладність" легко може перетворитися на універсальне виправдання для обходу судового контролю.
Просто уявіть: якщо для отримання доступу до матеріалів іншого правоохоронного органу достатньо провести "невідкладний" обшук у його працівника, виправдавши відсутність попередньої ухвали ризиком витоку інформації, виняток із закону перетворюється на універсальний інструмент обходу судового контролю. А це вже небезпечний крок до поліцейської держави, у якій межі втручання правоохоронців визначає не суд, а самі правоохоронці.
Та сама логіка має застосовуватися до негласних слідчих розшукових дій, які потребують дозволу слідчого судді. Людина, щодо якої проводиться прослуховування, спостереження чи інший прихований захід, не знає про втручання і не може одразу його оскаржити. Тому саме суд на етапі надання дозволу повинен ретельно перевірити обґрунтованість клопотання, необхідність обраного заходу та неможливість отримати потрібні відомості в інший спосіб.
Особлива обережність потрібна тоді, коли об'єктом таких дій є працівник іншого правоохоронного органу. Суддя має враховувати не його статус в правоохоронній вертикалі як підставу для привілеїв, а обсяг сторонньої захищеної інформації, до якої потенційно може отримати доступ інший правоохоронний орган.
Одним словом, коли правоохоронці "воюють" між собою, слідчий суддя залишається тим запобіжником, який має не дозволити цій війні вийти за межі закону.
Читайте також: Громадськість всередині НАБУ: на що впливаємо?
Пастка показників
Ще одна проблема. Гонитва за показниками – давня "хвороба" всієї правоохоронної системи. Кількість проведених обшуків, затриманих осіб (бажано одіозних), оголошених підозр і переданих до суду проваджень легко перетворити на зрозумілу статистику. Нею можна звітувати перед керівництвом, демонструвати активність суспільству та створювати враження високої результативності. Набагато складніше виміряти якість зібраних доказів, обґрунтованість процесуальних рішень і здатність справи витримати незалежну судову перевірку.
Саме тут і виникає пастка. У прагненні продемонструвати найгучніше затримання, провести найбільш масштабну операцію чи першими повідомити про підозру правоохоронці ризикують почати працювати не на кінцевий результат, а на яскраву картинку для перших шпальт в перші дні розслідування.
Та саме порушення, допущені заради миттєвого результату, згодом можуть зруйнувати справу в суді: докази визнаються недопустимими, позиція обвинувачення слабшає, а провадження, яке починалося з гучного обшуку чи затримання, може завершитися нічим.
Тому результативність правоохоронного органу має вимірюватися не кількістю силових операцій, що потрапили в заголовки, і навіть не кількістю повідомлених підозр. Значення має те, чи було розслідування проведене законно, чи витримали докази перевірку судом і чи вдалося досягти справедливого та обґрунтованого результату.
Інакше правоохоронна система починає працювати на публічний ефект, а не на правосуддя. Програють від цього всі: люди, чиї права були порушені, потерпілі, які не отримали справедливості, суспільство, яке вкотре бачить гучний початок без переконливого фіналу і сама держава, що поступово втрачає довіру до своїх інституцій як з боку власних громадян, так і міжнародних партнерів.
Ходимо по колу
Десять років минуло від конфлікту НАБУ та ГПУ у 2016-му. За цей час змінилися люди, назви органів, політичний ландшафт. Але, схоже, не змінилося головне: політичні та відомчі ігри все ще видаються за "конкуренцію" правоохоронців, а обшуки, підозри й кримінальні провадження ризикують ставати аргументами у з'ясуванні стосунків.
Та найсумніше те, що кожного разу програють не лише ті, хто опинився по різні боки боротьби. Страждають люди, бізнес, потерпілі, самі розслідування. Страждає вся правоохоронна система, яка замість того, щоб ставати сильнішою, витрачає ресурс на війни всередині себе. А разом із нею втрачається довіра та руйнується репутація України перед партнерами, які всі ці роки допомагали нам будувати незалежні й ефективні інституції. Виходить дивна річ: десять років ми сперечаємося, хто з правоохоронців сильніший, хоча значно важливіше питання: чи стає від цього сильнішою Україна?
Наталя Морозова, адвокатка, старша юристка ARIO
Експерти вважають, що для відкриття українського неба для цивільних польотів не обов'язково чекати завершення війни. І досвід Ізраїлю це підтверджує. Водночас перехід до відновлення авіасполучення має бути поступовим і поетапним. Про це пише Юлія Самаєва, редакторка економічного відділу ZN.UA, у статті «Коли Україна відкриє небо. Можливості й перепони для повернення цивільної авіації».
Запуск технічних рейсів
На першому етапі варто запустити технічні рейси для евакуації літаків, які застрягли в Україні після початку повномасштабного вторгнення. Також необхідно протестувати системи управління ризиками, що водночас допоможе знизити страхові ризики та дасть змогу власникам зберегти літаки в робочому стані.
Важливість цього етапу підтверджує ситуація з літаками МАУ: частина з них через тривалий простій без належного обслуговування вже ніколи не зможе повернутися в небо.
«Кілька таких вильотів і навіть один приліт уже здійснили. Першими ластівками стали турецькі військово-транспортні літаки, які привезли в Україну гуманітарну допомогу в ніч проти 24 лютого 2022 року й застрягли тут через закриття повітряного простору. Їх повернення до Туреччини готували вісім місяців», — підкреслює авторка.
Однак надалі підготовка таких операцій займає менше часу. Наразі система вже готова до умовної регулярності таких польотів. Ризики помірні: літаків небагато, пасажирів вони не перевозитимуть, зате координацію між усіма учасниками процесу можна перевірити на практиці.
Польоти під прапором ООН та гуманітарних місій
На другому етапі доцільним може стати відкриття повітряного простору для медичних евакуацій під прапором ООН та інших гуманітарних місій. Однак цей етап стане можливим лише після успішного проходження першого, коли координацію між усіма службами буде відпрацьовано до належного рівня. Адже в такому разі ризикуватимуть не лише екіпажі, а й поранені пасажири.
Разові чартерні рейси
Третій етап — запуск разових чартерних рейсів і поступове розширення маршрутної мережі. Але це буде досить складний етап, зокрема через особливості захисту аеропортів системами ППО.
Зенітно-ракетні комплекси можуть захищати аеропорт на 360 градусів, доки з нього нічого не вилітає. Щойно літак піднімається в повітря, відповідний сектор уже не може повноцінно прикриватися, оскільки робота ППО в ньому стає небезпечною. У цей момент вразливими є і літак, і сам аеропорт. Що більше таких секторів, то слабшим стає базовий захист.
Безпека
Експерти вважають, що повністю уникнути інцидентів буде неможливо. Водночас важливо навчитися правильно реагувати на них, поступово збільшуючи навантаження на систему управління ризиками.
Система перевірки загроз може виглядати так: «Ще до вильоту Об'єднаний центр командування, оператор і аеропорт оцінюють небезпеки — від воєнних до погодних. На зльоті й посадці, найризикованіших відрізках, екіпаж у реальному часі тримає зв'язок із центром, а військові перебувають у стані готовності. Під час польоту, уже після набору висоти, зв'язок і оцінка ризиків тривають. Якщо щось трапляється, цивільний диспетчер передає керування військовому колезі, який відводить літак у безпечний сектор, і далі вступає ППО. У режимі польоту такий маневр можливий і умовно безпечний. Інша справа — зліт і посадка: ці 15–20 і без того ризикованих хвилин в умовах повітряної загрози стають найнебезпечнішими».
Регулярні перевезення
Якщо третій етап буде успішним, можна буде переходити до фінальної стадії — регулярних перевезень. Водночас за умови продовження війни це буде дуже обмежене авіасполучення: не більше двох рейсів на годину, лише вдень і тільки за сприятливих погодних умов.
«Але це вже повноцінний крок до нормального життя, важливий сигнал для авіарегулятора, страховиків і перевізників — і для людей. А головне — крок до відновлення галузі: відпрацювавши систему управління ризиками в одному аеропорту, її можна масштабувати на інші», — додає авторка.
З іншими статтями Юлії Самаєвої можна ознайомитися за посиланням.
Запуск технічних рейсів
На першому етапі варто запустити технічні рейси для евакуації літаків, які застрягли в Україні після початку повномасштабного вторгнення. Також необхідно протестувати системи управління ризиками, що водночас допоможе знизити страхові ризики та дасть змогу власникам зберегти літаки в робочому стані.
Важливість цього етапу підтверджує ситуація з літаками МАУ: частина з них через тривалий простій без належного обслуговування вже ніколи не зможе повернутися в небо.
«Кілька таких вильотів і навіть один приліт уже здійснили. Першими ластівками стали турецькі військово-транспортні літаки, які привезли в Україну гуманітарну допомогу в ніч проти 24 лютого 2022 року й застрягли тут через закриття повітряного простору. Їх повернення до Туреччини готували вісім місяців», — підкреслює авторка.
Однак надалі підготовка таких операцій займає менше часу. Наразі система вже готова до умовної регулярності таких польотів. Ризики помірні: літаків небагато, пасажирів вони не перевозитимуть, зате координацію між усіма учасниками процесу можна перевірити на практиці.
Польоти під прапором ООН та гуманітарних місій
На другому етапі доцільним може стати відкриття повітряного простору для медичних евакуацій під прапором ООН та інших гуманітарних місій. Однак цей етап стане можливим лише після успішного проходження першого, коли координацію між усіма службами буде відпрацьовано до належного рівня. Адже в такому разі ризикуватимуть не лише екіпажі, а й поранені пасажири.
Разові чартерні рейси
Третій етап — запуск разових чартерних рейсів і поступове розширення маршрутної мережі. Але це буде досить складний етап, зокрема через особливості захисту аеропортів системами ППО.
Зенітно-ракетні комплекси можуть захищати аеропорт на 360 градусів, доки з нього нічого не вилітає. Щойно літак піднімається в повітря, відповідний сектор уже не може повноцінно прикриватися, оскільки робота ППО в ньому стає небезпечною. У цей момент вразливими є і літак, і сам аеропорт. Що більше таких секторів, то слабшим стає базовий захист.
Безпека
Експерти вважають, що повністю уникнути інцидентів буде неможливо. Водночас важливо навчитися правильно реагувати на них, поступово збільшуючи навантаження на систему управління ризиками.
Система перевірки загроз може виглядати так: «Ще до вильоту Об'єднаний центр командування, оператор і аеропорт оцінюють небезпеки — від воєнних до погодних. На зльоті й посадці, найризикованіших відрізках, екіпаж у реальному часі тримає зв'язок із центром, а військові перебувають у стані готовності. Під час польоту, уже після набору висоти, зв'язок і оцінка ризиків тривають. Якщо щось трапляється, цивільний диспетчер передає керування військовому колезі, який відводить літак у безпечний сектор, і далі вступає ППО. У режимі польоту такий маневр можливий і умовно безпечний. Інша справа — зліт і посадка: ці 15–20 і без того ризикованих хвилин в умовах повітряної загрози стають найнебезпечнішими».
Регулярні перевезення
Якщо третій етап буде успішним, можна буде переходити до фінальної стадії — регулярних перевезень. Водночас за умови продовження війни це буде дуже обмежене авіасполучення: не більше двох рейсів на годину, лише вдень і тільки за сприятливих погодних умов.
«Але це вже повноцінний крок до нормального життя, важливий сигнал для авіарегулятора, страховиків і перевізників — і для людей. А головне — крок до відновлення галузі: відпрацювавши систему управління ризиками в одному аеропорту, її можна масштабувати на інші», — додає авторка.
З іншими статтями Юлії Самаєвої можна ознайомитися за посиланням.
Go to zn.uaДля підготовки цього тексту ZN.UA спілкувалося на умовах анонімності із представниками Державіаслужби, Украероруху, українських аеропортів, а також військовими та ізраїльськими експертами галузі.
Ми наївно сподіваємося, що цивільні авіаперельоти повернуться в наше життя, щойно налагодиться безпекова ситуація. Ми назавжди забудемо про добові переїзди до аеропортів сусідніх країн, про непривітних прикордонників і годинні очікування. Ми щасливі повернемося в «Бориспіль», з яким пов'язано стільки спогадів про зустрічі та розставання перед гейтами, де на стійках реєстрації — SkyUp та Windrose, а на перонах стоять літаки МАУ із синіми соколами в жовтих колах.
На жаль, так уже не буде. Українська цивільна авіація важко переживає тривалий простій і може не пережити, якщо терміново не взятися до роботи. Так, попри війну.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Найамбітніший урядовий план останніх років. І найзручніша лазівка його не виконати
Україна — одна з небагатьох темних плям на Flightradar. Крім нас, чорніють лише непридатні для польотів Гімалаї. У світі зараз триває з пів сотні воєн — рекорд із часів Другої світової, тож мимоволі задумуєшся: чому небо в країнах, які переживають схожу біду, не закрите? Як працюють аеропорти Ізраїлю, чому практично не зупинявся аеропорт Янгона та як Іран уже частково відкрив свій повітряний простір для транзитних рейсів?
Не тому, що ми скучили за небом, хоча дуже. Не тому, що мусимо добу їхати до аеропорту Шопена замість години до «Борисполя». І не тому, що організувати логістику в багатомільйонній країні без авіації неможливо.
Тому що простій — смерть для галузі, яка активно розвивалася, створювала робочі місця, додану вартість і була маркером цивілізованого суспільства. Що довше українська цивільна авіація в летаргії, то менше від неї лишається.
Ми вже лишилися без національного перевізника: «Авіалінії Антонова» — вантажний перевізник, якому пасажирський напрямок доведеться починати з нуля. МАУ — банкрути, а їхні літаки більше не полетять. Windrose має за кордоном два літаки, тим і працює, аналогічно — SkyUp. Чи не в найкращому стані Skyline, що зберегла з десяток бортів в активній роботі та обслуговує чартерні напрямки в інших країнах. Але навіть повернувшись, на національного перевізника вона не замахнеться — на це потрібні десятки мільярдів доларів.
Ми лишилися й без більшості аеропортів. До 24 лютого 2022 року в Україні працювало 14 аеропортів, шість із яких — «Бориспіль», «Львів», «Одеса», «Жуляни», «Харків», «Запоріжжя» — обслуговували 98% трафіку і генерували близько 2,5 млрд євро доходів (див. рис. 1–2). Наразі працюють лише «Бориспіль» і «Львів». «Харків» і «Жуляни» пошкоджені частково, «Одеса» й «Запоріжжя» зазнали суттєвих руйнувань. «Прильоти» були й по «Львову» з «Борисполем», відмінність лише в тому, що ці летовища державні, зберегли часткове фінансування, можуть одразу усувати пошкодження та загалом продовжують утримувати частково персонал і функціональність. Решті ж, навіть за умови відкриття неба, знадобляться роки на відновлення, пошук фахівців і, головне, інвестицій.
Разом з інфраструктурою ми стрімко втрачаємо кваліфікований персонал. У «Жулянах», «Харкові», «Одесі», «Запоріжжі» та «Львові» бракує від половини до двох третин персоналу. Майже повністю вдалося зберегти працівників «Борисполя», але й там є відплив — то більший, що довше не працює аеропорт. Наприклад, «Бориспіль» домовився про співпрацю з Київським авіаційним інститутом, запропонувавши студентам майже дві сотні вакансій. Зустрічалися, мотивували молодь — і за результатами найняли вісьмох людей. Небажання працювати у фактично мертвій галузі зрозуміле.
На рисунку 3 видно темп, яким відновлювався пасажиропотік головного аеропорту країни після ковідного локдауну: два роки, щоб вийти на дві третини допандемічного рівня — за наявності величезного відкладеного попиту, готової інфраструктури й без жодних безпекових ризиків.
Диво, що після 52 місяців простою галузі ми досі маємо два аеропорти з інфраструктурою, яка працює, і збережених фахівців. Але вічно це диво не триватиме. Тим паче загроза з боку Росії нікуди не подінеться ні із завершенням гарячої фази війни, ні з підписанням будь-якого документа, що її фіналізує, — будь-яке зниження безпекових стандартів залишиться відкладеним у часі ризиком.Тож наче не так уже й принципово чекати завершення війни, щоб починати повертатися до цивільних польотів. Ідеї такі вже озвучувалися, завдання ставилися, робочі групи створювалися, досвід Ізраїлю переймався. Але… не летить.
Щоб зрозуміти, чому, ми ознайомилися з концепцією підготовки до відкриття неба, причому вона розрахована як на старт уже зараз, буквально в умовах війни, так і на запуск після її «завершення». І тут не обійтися без лапок: варіативність завершення вкрай широка, Корейська війна юридично триває вже 76 років.
Поетапно стати на крило
Йдеться про дуже обережний і поступовий перехід до обмеженої роботи. Перший етап — технічні рейси з евакуації тих літаків, що застрягли в Україні після повномасштабного вторгнення. Тест системи управління ризиками, який заразом знизить страхові ризики та дасть можливість власникам зберегти літаки в робочому стані. Приклад МАУ, чиї літаки без обслуговування вже ніколи не полетять, доводить, як це важливо.
Кілька таких вильотів і навіть один приліт уже здійснили. Першими ластівками стали турецькі військово-транспортні літаки, які привезли в Україну гуманітарну допомогу в ніч проти 24 лютого 2022 року й застрягли тут через закриття повітряного простору. Їх повернення до Туреччини готували вісім місяців.
Далі підготовка займала щораз менше часу, і нині система готова до умовної регулярності таких польотів. Ризики помірні — літаків небагато, пасажирів вони не везтимуть, зате координація між усіма учасниками, задіяними в процесі, перевіряється на практиці.
Майже всі, з ким ми спілкувалися, насамперед згадували аеропорт «Львів» як стартовий майданчик для пробних польотів. Аргумент суто географічний — він ближче до західного кордону. Щоправда, у разі масштабування експерименту цей же аргумент працює на користь «Борисполя»: відстань від львівського летовища до кордону настільки мала, що значною мірою нівелює перевагу перельоту як економії часу. Усе ж до «Борисполя» ближче добиратися з усіх регіонів, крім західних. Крім того, ситуація із захистом, укриттями, інфраструктурою, персоналом і резервним живленням у «Борисполі» краща. А базова готовність до роботи — вища.
Загалом готовність аеропортів різна й упирається в інвестиційні потреби (див. таблицю) — не надмірні, але неможливі без упевненості інвесторів, що тут узагалі хтось літатиме. Наскільки все це готове насправді, ілюструє відповідь Державіаслужби на офіційний запит ZN.UA (див. документ): перевірки готовності тривають, але фінального висновку ще немає. Тобто цифри в таблиці — це те, що вже порахували, але не фіналізували.
Необхідні інвестиції для відновлення операційної готовності аеропортів, млн грн
Аеродром
Термінал
«Бориспіль»
Інфраструктура готова до операційної роботи
«Львів»
«Жуляни»
258,2
99,5
«Харків»
94,8
114,2
«Одеса»
75,0
100
«Запоріжжя»
89,2
107,4
Дані на березень 2026 року, скориговані відповідно до Звіту про стан аеропортової галузі 2023 року.
Другий етап — відкриття простору для медеваків під прапором ООН та іншими атрибутами гуманітарної місії. Перехід можливий лише після успішного першого етапу, коли координацію доведено до ідеалу: тут ризикує вже не лише екіпаж, а й поранені пасажири.
Третій етап — разові чартерні рейси й поступове розширення маршрутної мережі. Звучить нескладно, доки не замислишся, як влаштований захист аеропорту системами ППО. Зенітно-ракетні комплекси захищають аеропорт на всі 360 градусів, доки з нього нічого не вилітає, а щойно літак підіймається — цей сектор більше не захищений, робота ППО в ньому небезпечна, і в цей момент вразливі й літак, і сам аеропорт. Що більше таких секторів, то слабший базовий захист. Тому поступовість тут — ключовий фактор.
Фахівці галузі кажуть, що інциденти неминучі — важливо навчитися правильно на них реагувати, поступово збільшуючи навантаження на систему керування ризиками.
Протидія загрозам виглядатиме так: ще до вильоту Об'єднаний центр командування, оператор і аеропорт оцінюють небезпеки — від воєнних до погодних. На зльоті й посадці, найризикованіших відрізках, екіпаж у реальному часі тримає зв'язок із центром, а військові перебувають у стані готовності. Під час польоту, уже після набору висоти, зв'язок і оцінка ризиків тривають. Якщо щось трапляється, цивільний диспетчер передає керування військовому колезі, який відводить літак у безпечний сектор, і далі вступає ППО. У режимі польоту такий маневр можливий і умовно безпечний. Інша справа — зліт і посадка: ці 15–20 і без того ризикованих хвилин в умовах повітряної загрози стають найризикованішими.
Лише після успішного третього етапу можна переходити до фінальної стадії — регулярних перевезень. Це буде дуже обмежене сполучення: не більше двох рейсів на годину, тільки вдень, лише за ідеальних погодних умов. Але це вже повноцінний крок до нормального життя, важливий сигнал для авіарегулятора, страховиків і перевізників — і для людей. А головне — крок до відновлення галузі: відпрацювавши систему управління ризиками в одному аеропорту, її можна масштабувати на інші.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Україна-2042. Стратегія за два мільйони, розчарувань на мільярди, перспективи нульові
Так, у нас наразі вже нема кому літати, але охочі знайдуться, навіть попри воєнні загрози. Україна — цікавий ринок із населенням щонайменше у 25 мільйонів, із прогнозовано стабільним попитом на перельоти до/з країн ЄС «до родичів на свята», з величезним відкладеним попитом і цілковитою відсутністю конкуренції з боку місцевих перевізників. Дуже цікавий ринок, особливо для компаній із країн з політичним імунітетом від російських атак, як-от Китай, Туреччина чи ОАЕ. Ба більше, вони зацікавлені у співпраці, й переговори з такими перевізниками тривають, от тільки веде їх не уряд.
Мінімальна вмотивованість за високих ризиків
Уряд застряг на підготовці Стратегічної концепції, як без неї. Документ ще в роботі, але нам вдалося ознайомитися з робочим варіантом. Попри назву, документ стратегічного кута огляду не дає. Втім, по-перше, він ще в роботі й може бути доповнений; по-друге, його цінність — у консолідації всіх можливих загроз, без усунення яких навіть технічна евакуація порожнього літака неможлива.
Найслабше місце — координація. Причому за будь-яких сценаріїв розвитку. Процес потребує тісної взаємодії багатьох відповідальних: військових, Державіаслужби, Украероруху, аеропорту, екіпажу, авіакомпанії, страхувальника, лізингодавця та, зрештою, уряду, за яким фінальне рішення. Що більше відповідальних, то менше координації, а зацікавленість учасників дуже різна.
Військові, якщо буде наказ, його виконають. Але сприймають відкриття неба для цивільних перельотів як зубний біль під час мігрені: відповідальність шалена, будь-який неуспіх — їхній, усі здобутки — чиїсь.
Державіаслужба — на бюджетному утриманні, на яке завантаженість повітряного простору не впливає. Украерорух від неї відрізняється лише джерелом фінансування — донорськими коштами, тож коматоз галузі його теж не бентежить. Уряд згадує про ідею щоразу, як про неї згадує президент. Але будемо відверті: і для творців «єБачка», і для їхніх наступників завдання надто комплексне. Насправді зацікавлені у відкритті хоч якихось перельотів тільки самі аеропорти, яким несила бачити занепад галузі.
Отже, ми підходимо з мінімальною вмотивованістю до завдання запобігти максимуму ризиків. Перелік не вичерпний, але вже достатній для скепсису.
Інформаційні. Під цим текстом збереться чимало коментарів про небезпеку польотів під час війни. На зустрічі з передання ізраїльського досвіду українським урядовцям один із представників Ізраїлю справедливо зауважив, що залізничні перевезення «під шахедами» мало чим відрізняються від авіаперельотів за тих самих умов. Ба більше, в поїзді зазвичай людей значно більше, а маневреність поїзда практично нульова. Але ж Укрзалізниця працює.
Бо земля близько, для пасажирів безцінна навіть примарна можливість «вискочити і пересидіти в лісосмузі» атаку безпілотників. В авіації такої можливості немає, люди здебільшого бояться літати навіть за найсприятливіших умов. Що вже казати про реалії сьогодення. Не використати цього страху в ІПСО неможливо, і наслідки не забаряться.
Кібератаки. Системи управління повітряним рухом, навігаційне обладнання, бронювання квитків — усе це цілі. Досить на кілька годин вивести з ладу зв'язок диспетчера з бортом чи систему ідентифікації — і про перельоти можна забути, навіть якщо жоден «Шахед» не підлетить до аеропорту. Гібридна війна не потребує ракети там, де вистачає одного фішингового листа.
Енергетичні. Далеко не всі аеропорти мають достатні системи резервного живлення. Диспетчерська вежа без електрики — миттєва зупинка всього руху, за яку відповідає вже не пілот і не військові, а генератор, який не встигли купити чи обслужити. Ворог б'є по енергетиці системно, і аеропорт тут така сама точка вразливості, як підстанція чи котельня. Наразі лише одне летовище має вдосталь резервного живлення на екстрений випадок.
Страхові та лізингові. Більшість страховиків і лізингодавців уникатимуть воєнних ризиків. Але хтось таки літає над Ізраїлем, близькосхідними країнами, Іраном і навіть Сомалі. У них воєнні ризики вже давно прораховані й вони до них готові. Так, напевно, Lufthansa чи Air France в Україну не підуть. Але ми вже згадували, що зацікавитися нашим ринком можуть компанії з «політичним імунітетом» до росіян — з КНР, Туреччини, ОАЕ та, може, й зі США. Утім, на офіційний запит ZN.UA щодо проблем страхування в профільному міністерстві відповіли обтічно: триває взаємодія з міжнародними брокерами щодо перерахунку обсягів страхування з урахуванням воєнних ризиків — без конкретних умов чи назв партнерів.
З відповідальністю все чіткіше: за безпеку польоту юридично відповідає авіаперевізник (стаття 10 Повітряного кодексу), а розслідувати інцидент буде експертна установа, яка провини не встановлює — це прерогатива слідства і суду. Утім, перший інцидент надовго відлякне як пасажирів, так і тих перевізників, що згодяться тут працювати. Тож ми підходимо до головної групи ризиків.
Воєнні. Головна загроза — не підступний ворог: реагування на неї відпрацьовується до дрібниць. А от що робити з friendly fire — питання. Вогонь по своїх через помилку ідентифікації супроводжує всі війни. Сучасні технології зводять його до мінімуму, але не дають стовідсоткових гарантій. Особливо за наявності мобільних вогневих груп із переносними ПЗРК. Так, на крейсерській висоті великого літака «з плеча» не вразити, але є зльоти й посадки. Коли Михайло Федоров очолив Міноборони, його приголомшила як величезна кількість мобільних вогневих груп, так і мінімальна їхня керованість. А що робити з «гаражним РЕБом», який винахідники-раціоналізатори взагалі можуть випробовувати, не ставлячи до відома військове командування? Аеропорти підтверджують — такі випадки є та завдали їм чимало клопоту.
Тут координація — буквально безцінна складова.
Координатор процесу існує. Цього літа з'явився новий орган — Міжвідомчий центр координації використання повітряного простору та діяльності цивільних аеропортів, що об'єднав дев'ять відомств — від Служби зовнішньої розвідки та ГУР Міноборони до Нацполіції й Нацгвардії. Що ширше представництво на нараді, то менше шансів, що вона щось вирішить, зате відповідальність розмазується найтоншим із можливих шарів.
На пряме запитання ZN.UA про конкретні кількісні показники, які уряд вважав би доказом достатнього зниження ризику, у Мінрозвитку конкретики не дали: Державіаслужба із робочою групою з представників ЦОВВ, правоохоронних і розвідувальних органів «постійно оцінює» рівень загрози.
Важливо: Україна самостійно ухвалює рішення про відновлення цивільних польотів.
Коли Україна може відкрити небо, на думку ІКАО
ІКАО має методичні рекомендації (Doc 10084), як держави повинні ухвалювати рішення про відновлення цивільних авіаперевезень над зонами конфліктів. Документ дає чіткий алгоритм, який ми маємо застосувати.
Хто ухвалює рішення. Відповідальність — на державі, яка обслуговує повітряний рух у власному просторі: рішення про відкриття неба не потребує «дозволу ззовні». Україна сама відстежує рівень загрози, створює цивільно-військовий орган для нагляду за спільним використанням простору та обмінюється розвідданими із сусідніми державами та ІКАО.
Головний принцип — не разове рішення, а безперервний цикл. Замість очікування «миру» ІКАО пропонує постійний моніторинг: збір інформації про загрозу, оцінку вразливості, напрацювання рішень та їхній перегляд у разі змін.
Критерії безпечного відновлення польотів — ознаки, за якими можна судити про зниження ризику, навіть якщо загроза не зникла повністю:
стійке зниження інтенсивності бойових дій, підтверджене припиненням ударів по аеропортах;
відведення засобів ураження великої дальності від маршрутів і аеродромів або, навпаки, розгортання надійної ППО з чіткими протоколами;
перемовини й режим припинення вогню, підкріплені реальними діями: відведенням військ, зняттям бойової готовності з авіації та ППО, гарантіями безпеки;
спроможність аеронавігаційних служб видавати оперативні повідомлення, оновлювати документацію, відновлювати диспетчерське обслуговування та стеження за повітряним рухом;
справність інфраструктури аеропортів;
оновлений план дій на випадок надзвичайних ситуацій;
поетапне відновлення без інцидентів: спершу внутрішні рейси чи суміжний простір, лише потім повне відкриття.
Відкриття має бути поетапним, а не одномоментним. ІКАО застерігає: навіть за сприятливих умов держави запроваджують тимчасові обмеження (за висотою, маршрутами, типами рейсів), які поступово звужують чи розширюють залежно від накопиченої довіри.
Попри те, що весь повітряний простір України офіційно віднесений до конфліктної зони з високим ризиком і закритий для всіх, крім державних суден, ІКАО не вимагає повного зникнення загрози з боку Росії — лише зниження ризику до прийнятного рівня, підтвердженого вимірюваними показниками. На жаль, ми не бачили їх у жодному документі, проєкті чи офіційній відповіді.
Тобто теоретично цивільна авіація може відновитися й без формального завершення війни — за умови стійкого тренду на деескалацію, дієвої системи ідентифікації повітряних суден і поетапного контрольованого відкриття простору. Так, з деескалацією останнім часом складно, як і з ППО, що прямо впливає на бажання військових відкривати небо цивільним.
Утім, це не причина не готуватися взагалі. Буквально що раніше ми почнемо, то більше залишиться від української цивільної авіації.
Роботи чимало — від інфраструктури й персоналу до переговорів із перевізниками, страховиками та лізингодавцями. Паралельно цілком реально відпрацьовувати координацію на спорадичних технічних та евакуаційних рейсах за згаданим поетапним планом. Це суттєво зекономить час на повернення до нормальної роботи та підживить галузь, яка на межі, хоча може генерувати мільярдні прибутки.
Ми вже залишилися без національного перевізника, літаків, великої кількості цінних фахівців і значної частини інфраструктури. Погодьтеся, ситуація варта більшої уваги, ніж мляві щоквартальні засідання без очевидного поступу. Уряд мусить докласти максимум зусиль, щоб не втратити всього остаточно.
Ми наївно сподіваємося, що цивільні авіаперельоти повернуться в наше життя, щойно налагодиться безпекова ситуація. Ми назавжди забудемо про добові переїзди до аеропортів сусідніх країн, про непривітних прикордонників і годинні очікування. Ми щасливі повернемося в «Бориспіль», з яким пов'язано стільки спогадів про зустрічі та розставання перед гейтами, де на стійках реєстрації — SkyUp та Windrose, а на перонах стоять літаки МАУ із синіми соколами в жовтих колах.
На жаль, так уже не буде. Українська цивільна авіація важко переживає тривалий простій і може не пережити, якщо терміново не взятися до роботи. Так, попри війну.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Найамбітніший урядовий план останніх років. І найзручніша лазівка його не виконати
Україна — одна з небагатьох темних плям на Flightradar. Крім нас, чорніють лише непридатні для польотів Гімалаї. У світі зараз триває з пів сотні воєн — рекорд із часів Другої світової, тож мимоволі задумуєшся: чому небо в країнах, які переживають схожу біду, не закрите? Як працюють аеропорти Ізраїлю, чому практично не зупинявся аеропорт Янгона та як Іран уже частково відкрив свій повітряний простір для транзитних рейсів?
Не тому, що ми скучили за небом, хоча дуже. Не тому, що мусимо добу їхати до аеропорту Шопена замість години до «Борисполя». І не тому, що організувати логістику в багатомільйонній країні без авіації неможливо.
Тому що простій — смерть для галузі, яка активно розвивалася, створювала робочі місця, додану вартість і була маркером цивілізованого суспільства. Що довше українська цивільна авіація в летаргії, то менше від неї лишається.
Ми вже лишилися без національного перевізника: «Авіалінії Антонова» — вантажний перевізник, якому пасажирський напрямок доведеться починати з нуля. МАУ — банкрути, а їхні літаки більше не полетять. Windrose має за кордоном два літаки, тим і працює, аналогічно — SkyUp. Чи не в найкращому стані Skyline, що зберегла з десяток бортів в активній роботі та обслуговує чартерні напрямки в інших країнах. Але навіть повернувшись, на національного перевізника вона не замахнеться — на це потрібні десятки мільярдів доларів.
Ми лишилися й без більшості аеропортів. До 24 лютого 2022 року в Україні працювало 14 аеропортів, шість із яких — «Бориспіль», «Львів», «Одеса», «Жуляни», «Харків», «Запоріжжя» — обслуговували 98% трафіку і генерували близько 2,5 млрд євро доходів (див. рис. 1–2). Наразі працюють лише «Бориспіль» і «Львів». «Харків» і «Жуляни» пошкоджені частково, «Одеса» й «Запоріжжя» зазнали суттєвих руйнувань. «Прильоти» були й по «Львову» з «Борисполем», відмінність лише в тому, що ці летовища державні, зберегли часткове фінансування, можуть одразу усувати пошкодження та загалом продовжують утримувати частково персонал і функціональність. Решті ж, навіть за умови відкриття неба, знадобляться роки на відновлення, пошук фахівців і, головне, інвестицій.
Разом з інфраструктурою ми стрімко втрачаємо кваліфікований персонал. У «Жулянах», «Харкові», «Одесі», «Запоріжжі» та «Львові» бракує від половини до двох третин персоналу. Майже повністю вдалося зберегти працівників «Борисполя», але й там є відплив — то більший, що довше не працює аеропорт. Наприклад, «Бориспіль» домовився про співпрацю з Київським авіаційним інститутом, запропонувавши студентам майже дві сотні вакансій. Зустрічалися, мотивували молодь — і за результатами найняли вісьмох людей. Небажання працювати у фактично мертвій галузі зрозуміле.
На рисунку 3 видно темп, яким відновлювався пасажиропотік головного аеропорту країни після ковідного локдауну: два роки, щоб вийти на дві третини допандемічного рівня — за наявності величезного відкладеного попиту, готової інфраструктури й без жодних безпекових ризиків.
Диво, що після 52 місяців простою галузі ми досі маємо два аеропорти з інфраструктурою, яка працює, і збережених фахівців. Але вічно це диво не триватиме. Тим паче загроза з боку Росії нікуди не подінеться ні із завершенням гарячої фази війни, ні з підписанням будь-якого документа, що її фіналізує, — будь-яке зниження безпекових стандартів залишиться відкладеним у часі ризиком.Тож наче не так уже й принципово чекати завершення війни, щоб починати повертатися до цивільних польотів. Ідеї такі вже озвучувалися, завдання ставилися, робочі групи створювалися, досвід Ізраїлю переймався. Але… не летить.
Щоб зрозуміти, чому, ми ознайомилися з концепцією підготовки до відкриття неба, причому вона розрахована як на старт уже зараз, буквально в умовах війни, так і на запуск після її «завершення». І тут не обійтися без лапок: варіативність завершення вкрай широка, Корейська війна юридично триває вже 76 років.
Поетапно стати на крило
Йдеться про дуже обережний і поступовий перехід до обмеженої роботи. Перший етап — технічні рейси з евакуації тих літаків, що застрягли в Україні після повномасштабного вторгнення. Тест системи управління ризиками, який заразом знизить страхові ризики та дасть можливість власникам зберегти літаки в робочому стані. Приклад МАУ, чиї літаки без обслуговування вже ніколи не полетять, доводить, як це важливо.
Кілька таких вильотів і навіть один приліт уже здійснили. Першими ластівками стали турецькі військово-транспортні літаки, які привезли в Україну гуманітарну допомогу в ніч проти 24 лютого 2022 року й застрягли тут через закриття повітряного простору. Їх повернення до Туреччини готували вісім місяців.
Далі підготовка займала щораз менше часу, і нині система готова до умовної регулярності таких польотів. Ризики помірні — літаків небагато, пасажирів вони не везтимуть, зате координація між усіма учасниками, задіяними в процесі, перевіряється на практиці.
Майже всі, з ким ми спілкувалися, насамперед згадували аеропорт «Львів» як стартовий майданчик для пробних польотів. Аргумент суто географічний — він ближче до західного кордону. Щоправда, у разі масштабування експерименту цей же аргумент працює на користь «Борисполя»: відстань від львівського летовища до кордону настільки мала, що значною мірою нівелює перевагу перельоту як економії часу. Усе ж до «Борисполя» ближче добиратися з усіх регіонів, крім західних. Крім того, ситуація із захистом, укриттями, інфраструктурою, персоналом і резервним живленням у «Борисполі» краща. А базова готовність до роботи — вища.
Загалом готовність аеропортів різна й упирається в інвестиційні потреби (див. таблицю) — не надмірні, але неможливі без упевненості інвесторів, що тут узагалі хтось літатиме. Наскільки все це готове насправді, ілюструє відповідь Державіаслужби на офіційний запит ZN.UA (див. документ): перевірки готовності тривають, але фінального висновку ще немає. Тобто цифри в таблиці — це те, що вже порахували, але не фіналізували.
Необхідні інвестиції для відновлення операційної готовності аеропортів, млн грн
Аеродром
Термінал
«Бориспіль»
Інфраструктура готова до операційної роботи
«Львів»
«Жуляни»
258,2
99,5
«Харків»
94,8
114,2
«Одеса»
75,0
100
«Запоріжжя»
89,2
107,4
Дані на березень 2026 року, скориговані відповідно до Звіту про стан аеропортової галузі 2023 року.
Другий етап — відкриття простору для медеваків під прапором ООН та іншими атрибутами гуманітарної місії. Перехід можливий лише після успішного першого етапу, коли координацію доведено до ідеалу: тут ризикує вже не лише екіпаж, а й поранені пасажири.
Третій етап — разові чартерні рейси й поступове розширення маршрутної мережі. Звучить нескладно, доки не замислишся, як влаштований захист аеропорту системами ППО. Зенітно-ракетні комплекси захищають аеропорт на всі 360 градусів, доки з нього нічого не вилітає, а щойно літак підіймається — цей сектор більше не захищений, робота ППО в ньому небезпечна, і в цей момент вразливі й літак, і сам аеропорт. Що більше таких секторів, то слабший базовий захист. Тому поступовість тут — ключовий фактор.
Фахівці галузі кажуть, що інциденти неминучі — важливо навчитися правильно на них реагувати, поступово збільшуючи навантаження на систему керування ризиками.
Протидія загрозам виглядатиме так: ще до вильоту Об'єднаний центр командування, оператор і аеропорт оцінюють небезпеки — від воєнних до погодних. На зльоті й посадці, найризикованіших відрізках, екіпаж у реальному часі тримає зв'язок із центром, а військові перебувають у стані готовності. Під час польоту, уже після набору висоти, зв'язок і оцінка ризиків тривають. Якщо щось трапляється, цивільний диспетчер передає керування військовому колезі, який відводить літак у безпечний сектор, і далі вступає ППО. У режимі польоту такий маневр можливий і умовно безпечний. Інша справа — зліт і посадка: ці 15–20 і без того ризикованих хвилин в умовах повітряної загрози стають найризикованішими.
Лише після успішного третього етапу можна переходити до фінальної стадії — регулярних перевезень. Це буде дуже обмежене сполучення: не більше двох рейсів на годину, тільки вдень, лише за ідеальних погодних умов. Але це вже повноцінний крок до нормального життя, важливий сигнал для авіарегулятора, страховиків і перевізників — і для людей. А головне — крок до відновлення галузі: відпрацювавши систему управління ризиками в одному аеропорту, її можна масштабувати на інші.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Україна-2042. Стратегія за два мільйони, розчарувань на мільярди, перспективи нульові
Так, у нас наразі вже нема кому літати, але охочі знайдуться, навіть попри воєнні загрози. Україна — цікавий ринок із населенням щонайменше у 25 мільйонів, із прогнозовано стабільним попитом на перельоти до/з країн ЄС «до родичів на свята», з величезним відкладеним попитом і цілковитою відсутністю конкуренції з боку місцевих перевізників. Дуже цікавий ринок, особливо для компаній із країн з політичним імунітетом від російських атак, як-от Китай, Туреччина чи ОАЕ. Ба більше, вони зацікавлені у співпраці, й переговори з такими перевізниками тривають, от тільки веде їх не уряд.
Мінімальна вмотивованість за високих ризиків
Уряд застряг на підготовці Стратегічної концепції, як без неї. Документ ще в роботі, але нам вдалося ознайомитися з робочим варіантом. Попри назву, документ стратегічного кута огляду не дає. Втім, по-перше, він ще в роботі й може бути доповнений; по-друге, його цінність — у консолідації всіх можливих загроз, без усунення яких навіть технічна евакуація порожнього літака неможлива.
Найслабше місце — координація. Причому за будь-яких сценаріїв розвитку. Процес потребує тісної взаємодії багатьох відповідальних: військових, Державіаслужби, Украероруху, аеропорту, екіпажу, авіакомпанії, страхувальника, лізингодавця та, зрештою, уряду, за яким фінальне рішення. Що більше відповідальних, то менше координації, а зацікавленість учасників дуже різна.
Військові, якщо буде наказ, його виконають. Але сприймають відкриття неба для цивільних перельотів як зубний біль під час мігрені: відповідальність шалена, будь-який неуспіх — їхній, усі здобутки — чиїсь.
Державіаслужба — на бюджетному утриманні, на яке завантаженість повітряного простору не впливає. Украерорух від неї відрізняється лише джерелом фінансування — донорськими коштами, тож коматоз галузі його теж не бентежить. Уряд згадує про ідею щоразу, як про неї згадує президент. Але будемо відверті: і для творців «єБачка», і для їхніх наступників завдання надто комплексне. Насправді зацікавлені у відкритті хоч якихось перельотів тільки самі аеропорти, яким несила бачити занепад галузі.
Отже, ми підходимо з мінімальною вмотивованістю до завдання запобігти максимуму ризиків. Перелік не вичерпний, але вже достатній для скепсису.
Інформаційні. Під цим текстом збереться чимало коментарів про небезпеку польотів під час війни. На зустрічі з передання ізраїльського досвіду українським урядовцям один із представників Ізраїлю справедливо зауважив, що залізничні перевезення «під шахедами» мало чим відрізняються від авіаперельотів за тих самих умов. Ба більше, в поїзді зазвичай людей значно більше, а маневреність поїзда практично нульова. Але ж Укрзалізниця працює.
Бо земля близько, для пасажирів безцінна навіть примарна можливість «вискочити і пересидіти в лісосмузі» атаку безпілотників. В авіації такої можливості немає, люди здебільшого бояться літати навіть за найсприятливіших умов. Що вже казати про реалії сьогодення. Не використати цього страху в ІПСО неможливо, і наслідки не забаряться.
Кібератаки. Системи управління повітряним рухом, навігаційне обладнання, бронювання квитків — усе це цілі. Досить на кілька годин вивести з ладу зв'язок диспетчера з бортом чи систему ідентифікації — і про перельоти можна забути, навіть якщо жоден «Шахед» не підлетить до аеропорту. Гібридна війна не потребує ракети там, де вистачає одного фішингового листа.
Енергетичні. Далеко не всі аеропорти мають достатні системи резервного живлення. Диспетчерська вежа без електрики — миттєва зупинка всього руху, за яку відповідає вже не пілот і не військові, а генератор, який не встигли купити чи обслужити. Ворог б'є по енергетиці системно, і аеропорт тут така сама точка вразливості, як підстанція чи котельня. Наразі лише одне летовище має вдосталь резервного живлення на екстрений випадок.
Страхові та лізингові. Більшість страховиків і лізингодавців уникатимуть воєнних ризиків. Але хтось таки літає над Ізраїлем, близькосхідними країнами, Іраном і навіть Сомалі. У них воєнні ризики вже давно прораховані й вони до них готові. Так, напевно, Lufthansa чи Air France в Україну не підуть. Але ми вже згадували, що зацікавитися нашим ринком можуть компанії з «політичним імунітетом» до росіян — з КНР, Туреччини, ОАЕ та, може, й зі США. Утім, на офіційний запит ZN.UA щодо проблем страхування в профільному міністерстві відповіли обтічно: триває взаємодія з міжнародними брокерами щодо перерахунку обсягів страхування з урахуванням воєнних ризиків — без конкретних умов чи назв партнерів.
З відповідальністю все чіткіше: за безпеку польоту юридично відповідає авіаперевізник (стаття 10 Повітряного кодексу), а розслідувати інцидент буде експертна установа, яка провини не встановлює — це прерогатива слідства і суду. Утім, перший інцидент надовго відлякне як пасажирів, так і тих перевізників, що згодяться тут працювати. Тож ми підходимо до головної групи ризиків.
Воєнні. Головна загроза — не підступний ворог: реагування на неї відпрацьовується до дрібниць. А от що робити з friendly fire — питання. Вогонь по своїх через помилку ідентифікації супроводжує всі війни. Сучасні технології зводять його до мінімуму, але не дають стовідсоткових гарантій. Особливо за наявності мобільних вогневих груп із переносними ПЗРК. Так, на крейсерській висоті великого літака «з плеча» не вразити, але є зльоти й посадки. Коли Михайло Федоров очолив Міноборони, його приголомшила як величезна кількість мобільних вогневих груп, так і мінімальна їхня керованість. А що робити з «гаражним РЕБом», який винахідники-раціоналізатори взагалі можуть випробовувати, не ставлячи до відома військове командування? Аеропорти підтверджують — такі випадки є та завдали їм чимало клопоту.
Тут координація — буквально безцінна складова.
Координатор процесу існує. Цього літа з'явився новий орган — Міжвідомчий центр координації використання повітряного простору та діяльності цивільних аеропортів, що об'єднав дев'ять відомств — від Служби зовнішньої розвідки та ГУР Міноборони до Нацполіції й Нацгвардії. Що ширше представництво на нараді, то менше шансів, що вона щось вирішить, зате відповідальність розмазується найтоншим із можливих шарів.
На пряме запитання ZN.UA про конкретні кількісні показники, які уряд вважав би доказом достатнього зниження ризику, у Мінрозвитку конкретики не дали: Державіаслужба із робочою групою з представників ЦОВВ, правоохоронних і розвідувальних органів «постійно оцінює» рівень загрози.
Важливо: Україна самостійно ухвалює рішення про відновлення цивільних польотів.
Коли Україна може відкрити небо, на думку ІКАО
ІКАО має методичні рекомендації (Doc 10084), як держави повинні ухвалювати рішення про відновлення цивільних авіаперевезень над зонами конфліктів. Документ дає чіткий алгоритм, який ми маємо застосувати.
Хто ухвалює рішення. Відповідальність — на державі, яка обслуговує повітряний рух у власному просторі: рішення про відкриття неба не потребує «дозволу ззовні». Україна сама відстежує рівень загрози, створює цивільно-військовий орган для нагляду за спільним використанням простору та обмінюється розвідданими із сусідніми державами та ІКАО.
Головний принцип — не разове рішення, а безперервний цикл. Замість очікування «миру» ІКАО пропонує постійний моніторинг: збір інформації про загрозу, оцінку вразливості, напрацювання рішень та їхній перегляд у разі змін.
Критерії безпечного відновлення польотів — ознаки, за якими можна судити про зниження ризику, навіть якщо загроза не зникла повністю:
стійке зниження інтенсивності бойових дій, підтверджене припиненням ударів по аеропортах;
відведення засобів ураження великої дальності від маршрутів і аеродромів або, навпаки, розгортання надійної ППО з чіткими протоколами;
перемовини й режим припинення вогню, підкріплені реальними діями: відведенням військ, зняттям бойової готовності з авіації та ППО, гарантіями безпеки;
спроможність аеронавігаційних служб видавати оперативні повідомлення, оновлювати документацію, відновлювати диспетчерське обслуговування та стеження за повітряним рухом;
справність інфраструктури аеропортів;
оновлений план дій на випадок надзвичайних ситуацій;
поетапне відновлення без інцидентів: спершу внутрішні рейси чи суміжний простір, лише потім повне відкриття.
Відкриття має бути поетапним, а не одномоментним. ІКАО застерігає: навіть за сприятливих умов держави запроваджують тимчасові обмеження (за висотою, маршрутами, типами рейсів), які поступово звужують чи розширюють залежно від накопиченої довіри.
Попри те, що весь повітряний простір України офіційно віднесений до конфліктної зони з високим ризиком і закритий для всіх, крім державних суден, ІКАО не вимагає повного зникнення загрози з боку Росії — лише зниження ризику до прийнятного рівня, підтвердженого вимірюваними показниками. На жаль, ми не бачили їх у жодному документі, проєкті чи офіційній відповіді.
Тобто теоретично цивільна авіація може відновитися й без формального завершення війни — за умови стійкого тренду на деескалацію, дієвої системи ідентифікації повітряних суден і поетапного контрольованого відкриття простору. Так, з деескалацією останнім часом складно, як і з ППО, що прямо впливає на бажання військових відкривати небо цивільним.
Утім, це не причина не готуватися взагалі. Буквально що раніше ми почнемо, то більше залишиться від української цивільної авіації.
Роботи чимало — від інфраструктури й персоналу до переговорів із перевізниками, страховиками та лізингодавцями. Паралельно цілком реально відпрацьовувати координацію на спорадичних технічних та евакуаційних рейсах за згаданим поетапним планом. Це суттєво зекономить час на повернення до нормальної роботи та підживить галузь, яка на межі, хоча може генерувати мільярдні прибутки.
Ми вже залишилися без національного перевізника, літаків, великої кількості цінних фахівців і значної частини інфраструктури. Погодьтеся, ситуація варта більшої уваги, ніж мляві щоквартальні засідання без очевидного поступу. Уряд мусить докласти максимум зусиль, щоб не втратити всього остаточно.
Go to zn.uaВідомий український актор Олександр Рудинський, якого глядачі можуть знати за ролями у Перші ластівки, Камінь, ножиці, папір, театральними образали у виставах Макбет і Калігула, зіграв одну з головних ролей у сімейній комедії Потяг Червона рута.
Go to nv.uaБіля Жашкова Черкаської області подружжя врятувало чорного грифа, який прилетів в Україну з Болгарії. Птах, на ім'я Берлін народився в зоопарку Німеччини, а перед мандрівкою в дику природу отримав GPS-трекер. В Україні його знайшли виснаженим і з пораненою лапою.
Тепер про пораненого хижака піклуються в реабілітаційному центрі "Садиба Нюшанік", розповів програміст Ігор Самохін для видання Amal News.
Пернатий, на ім'я Берлін народився у зоопарку столиці Німеччини. Згодом його передали до Болгарії в межах програми повернення диких тварин у природу. У травні цього року грифа окільцювали, встановили GPS-трекер і випустили.
Фото: Amal News
Після цього Берлін залишив Болгарію та пролетів через Румунію і Молдову. Згодом його трекер показав, що птах зупинився поблизу Жашкова. Болгарські волонтери звернулися до українських орнітологів, а ті почали шукати людей, які могли б перевірити стан грифа.
На допомогу вирушили Ігор Самохін та його дружина. Завдяки координатам GPS вони знайшли птаха серед густого очерету.
Фото: Amal News
"Побачили долину з густим двометровим очеретом, через який почали пробиратися до нього. Наскрізь промокли, бо напередодні була злива. Через хвилин десять дісталися. Це був перший раз, коли я побачив чорного грифа в дикій природі.
Першим відчуттям була радість, що він живий. Більш-менш добре виглядав, не при смерті. Мати можливість допомогти такому птаху й врятувати його – привілей", — розповів Ігор.
Спочатку гриф спокійно реагував на людей, але почав захищатися, коли вони спробували його взяти. Подружжя напоїло птаха та винесло на відкрите місце, сподіваючись, що він зможе полетіти. Однак через виснаження Берлін навіть не зміг нормально підвестися.
Фото: Amal News
Тоді птаха накрили рушником і відвезли до ветеринарної клініки. Там виявили рану на лапі.
"Можливо, собака намагався вкусити, а може, зачепився за якийсь металевий предмет. Це не перелом, не якесь критичне ушкодження, але все одно рана, яка почала загноюватись. Тому потрібно лікувати", пояснив Самохін.
Після ветеринарного огляду грифа передали до реабілітаційного центру "Садиба Нюшанік" на Київщині. Волонтери лікують поранену лапу Берліна та проводять курс антибіотикотерапії. За словами Ігоря, догляд за грифом вимагає чималих зусиль через його агресивну поведінку. Під час прийому ліків птаха доводиться тримати удвох.
Ігор Самохін вважає, що про подальшу долю Берліна говорити поки що зарано — спочатку птах має повністю одужати.
Фото: Amal News
"У садибі його вже перевели в більший вольєр. Ірина та Валерій (засновники закладу – ред.) весь час на зв'язку з болгарськими орнітологами. Ті давали поради, чим саме годувати грифа. Апетит у нього нормальний", додав киянин.
Якщо птах повністю відновиться, його можуть повернути в дику природу. Остаточне рішення щодо подальшої долі Берліна ухвалюватимуть спільно українські та болгарські фахівці.
Як відомо, чорний гриф — один із найбільших хижих птахів світу. Розмах його крил може сягати трьох метрів. В Україні цей вид гніздиться переважно в Криму, а в інших регіонах зустрічається дуже рідко.
У природі чорного грифа легко визначити за розмірами, темним забарвленням оперення (в тому числі й голови, це відрізняє грифа від сипа білоголового), характерним силуетом у польоті: широкі крила, втягнута голова, короткий клиноподібний хвіст. Довго ширяють високо в повітрі, роблячи широкі кола. Помітивши поживу, круто і швидко пікірують з висоти з гучним шумом крил. Голос — шипіння і хрипле каркання.
Нагадаємо, що ДТЕК запустив проєкт "Трек лелек", щоб зібрати більше даних про міграцію білих лелек. Інформацію використовуватимуть під час будівництва та модернізації електромереж, аби зменшити ризики для птахів.
Також у Національному природному парку "Пирятинський" усі четверо пташенят відомих не тільки в Україні лелек Грицика та Одарки вже здійснили свої перші польоти. Протягом кількох днів молоді птахи один за одним залишали гніздо, а останньою на крило стала найменша Ніка.
↓Читайте також
Символ життя серед війни: у нацпарку на Одещині ластівки оселилися на залишках російського "Шахеда"
На Київщині знайшли нове гніздо червонокнижного орлана-білохвоста: у ньому підростають пташенята
У Чорнобильському заповіднику виявили гніздо найменшого птаха України
The post Біля Жашкова на Черкащині врятували червонокнижного грифа, який прилетів із Болгарії appeared first on Рубрика.
Тепер про пораненого хижака піклуються в реабілітаційному центрі "Садиба Нюшанік", розповів програміст Ігор Самохін для видання Amal News.
Пернатий, на ім'я Берлін народився у зоопарку столиці Німеччини. Згодом його передали до Болгарії в межах програми повернення диких тварин у природу. У травні цього року грифа окільцювали, встановили GPS-трекер і випустили.
Фото: Amal News
Після цього Берлін залишив Болгарію та пролетів через Румунію і Молдову. Згодом його трекер показав, що птах зупинився поблизу Жашкова. Болгарські волонтери звернулися до українських орнітологів, а ті почали шукати людей, які могли б перевірити стан грифа.
На допомогу вирушили Ігор Самохін та його дружина. Завдяки координатам GPS вони знайшли птаха серед густого очерету.
Фото: Amal News
"Побачили долину з густим двометровим очеретом, через який почали пробиратися до нього. Наскрізь промокли, бо напередодні була злива. Через хвилин десять дісталися. Це був перший раз, коли я побачив чорного грифа в дикій природі.
Першим відчуттям була радість, що він живий. Більш-менш добре виглядав, не при смерті. Мати можливість допомогти такому птаху й врятувати його – привілей", — розповів Ігор.
Спочатку гриф спокійно реагував на людей, але почав захищатися, коли вони спробували його взяти. Подружжя напоїло птаха та винесло на відкрите місце, сподіваючись, що він зможе полетіти. Однак через виснаження Берлін навіть не зміг нормально підвестися.
Фото: Amal News
Тоді птаха накрили рушником і відвезли до ветеринарної клініки. Там виявили рану на лапі.
"Можливо, собака намагався вкусити, а може, зачепився за якийсь металевий предмет. Це не перелом, не якесь критичне ушкодження, але все одно рана, яка почала загноюватись. Тому потрібно лікувати", пояснив Самохін.
Після ветеринарного огляду грифа передали до реабілітаційного центру "Садиба Нюшанік" на Київщині. Волонтери лікують поранену лапу Берліна та проводять курс антибіотикотерапії. За словами Ігоря, догляд за грифом вимагає чималих зусиль через його агресивну поведінку. Під час прийому ліків птаха доводиться тримати удвох.
Ігор Самохін вважає, що про подальшу долю Берліна говорити поки що зарано — спочатку птах має повністю одужати.
Фото: Amal News
"У садибі його вже перевели в більший вольєр. Ірина та Валерій (засновники закладу – ред.) весь час на зв'язку з болгарськими орнітологами. Ті давали поради, чим саме годувати грифа. Апетит у нього нормальний", додав киянин.
Якщо птах повністю відновиться, його можуть повернути в дику природу. Остаточне рішення щодо подальшої долі Берліна ухвалюватимуть спільно українські та болгарські фахівці.
Як відомо, чорний гриф — один із найбільших хижих птахів світу. Розмах його крил може сягати трьох метрів. В Україні цей вид гніздиться переважно в Криму, а в інших регіонах зустрічається дуже рідко.
У природі чорного грифа легко визначити за розмірами, темним забарвленням оперення (в тому числі й голови, це відрізняє грифа від сипа білоголового), характерним силуетом у польоті: широкі крила, втягнута голова, короткий клиноподібний хвіст. Довго ширяють високо в повітрі, роблячи широкі кола. Помітивши поживу, круто і швидко пікірують з висоти з гучним шумом крил. Голос — шипіння і хрипле каркання.
Нагадаємо, що ДТЕК запустив проєкт "Трек лелек", щоб зібрати більше даних про міграцію білих лелек. Інформацію використовуватимуть під час будівництва та модернізації електромереж, аби зменшити ризики для птахів.
Також у Національному природному парку "Пирятинський" усі четверо пташенят відомих не тільки в Україні лелек Грицика та Одарки вже здійснили свої перші польоти. Протягом кількох днів молоді птахи один за одним залишали гніздо, а останньою на крило стала найменша Ніка.
↓Читайте також
Символ життя серед війни: у нацпарку на Одещині ластівки оселилися на залишках російського "Шахеда"
На Київщині знайшли нове гніздо червонокнижного орлана-білохвоста: у ньому підростають пташенята
У Чорнобильському заповіднику виявили гніздо найменшого птаха України
The post Біля Жашкова на Черкащині врятували червонокнижного грифа, який прилетів із Болгарії appeared first on Рубрика.
Go to rubryka.comТ.Д.
Як Ви почуваєтесь, маючи такий рівень Енергії? Невже відчуття радості і
щастя може бути стабільним? Мені здається, що це теж циклічно. А яке гарне
майбутнє Ви малюєте!
Ох, яка радість! Слухала, як про Вас гарно говорить Фаріон!
(чт, 30 січ. 2025 р.)
Нехай Фаріон з миром спочиває, але всі їхні гарнословеса не помогли мені написати одного речення, одного рядка, якого не напишуть всі вони. Єдиного вічного ткання, яке переживе їх всіх.
Вони, колишні комунокомсомольці, за духом і суттю, вкрали в мене країну, яку я породив з голови і живив одною присутністю тут. Їм це невтямки, але добре зрозуміло мені. Вся їхня балаканина – спекуляції на мові й минувшині, до яких не мають стосунку: вони нічого не створили, нічого не привнесли ні в те, ні в інше. Але жили депутатами, мали депутатські пенсії, статус зірок, а я вмирав від анемії 15 років, не міг дихати, спати, ходити, справити нужду, з мене текло, як в жінки місячні, тільки літрами, це витікала мегалобластна кров через пори, і ніхто не знав і не міг дотямити, що це. Ніхто, ніхто, ніколи не провідав. Ніхто нічого не знав. Ніхто мене не пам’ятав. Хоч я породив новий патріотизм і країну Україна. За свідоцтвом Бога, а не її депутатів. Я був батьком українського патріотизму. Не мертві й не ті, хто над’їхали: мертві не народжують нічого. Нас в Києві й Україні тоді було троє, і ті двоє виявились кегебістами, один – провокатором, через якого мене били, катували ластівкою, переламали хребта, викрутили руку в ключиці, по сей день болить і тяжко підняти, 33 роки вже. З моїх захоплень українікою тоді, на початку 80-х, утворились заряджені мислеформи й Імпульс творчої Енергії зарядив нею багатьох. Так це постає, з чистої мислі, а не з голосувань і йорзань змиленими задами в сесійному залі. Не старі пердуни, хитропролазні кегебуни, а юна Енергія, Бог Творильності, Отець всього, Його Альфа-Енергія породжує Все. А потім з шинелі КГБ всі стали патріотами, націоналістами; де були тоді, в період 80-91? Всі там, зрозуміло де. Який реальний внесок в Незалежність? Ніякого. В банді ніхто так не краде і не привласнює, як ці тихцем привласнили державу. Тепер вони, якоїсь лихомами, представляють собою Україну. Правлять, розпоряджаються тим, до чого мають відношення, як чорт до іконостасу. Їх близько не було в тому, що зараз зветься національно-патріотичним рухом, близько. Але тепер там їхні ікони. Якщо й були, то в якості засланців КГБ і наслідних їм структур. Всі партії були створені і контрольовані ними. Яке диво – проснулись тепер в СБУ – що всюди зрадники. А хто з вас вчасно, в 92-му, поміг мені провести люстрацію? Хто хоч заїкнувся про неї, передбачаючи війну? хто, з тих великих стратегів і провидців, що за день до 24го не вірили в війну, признав свою правоту. Це ж про щось говорить, Хто? хто хапав за поли Кучму і не давав продати ППО, склади зброї, амуніції, якої вистачило б на столітню війну, хто? хто розікрав тодішній держрезерв? хто, хоч один, поніс відповідальність. За 35 років дерибану. І те, що я боровся з ними, вимагаючи люстрації, коштувало життя мені, і що гірш – країні. Не треба було мати великого ума, щоб знати чим це закінчиться. Волаюча некомпетентність, кричуща недалекість. Невігластво, возведене в ранг державності, непереможне. Невігластво, одягнене у вченість, культуру – ще краще. Воно все знає, все розуміє, киває ствердно, та не знає того, що завтра буде і свої дурні ілюзії, вибудувані з попереднього, переносить на реальність. Втомившись щось доказувати, я ввірив невігластво його майбутньому. Де їхні імена не будуть значити нічого. Майбутнє – кращий судія і вчитель легковажних. В історії нема прямого повторення минулого. І телепень з телепнів той, хто вірить в якісь аналогії. Вірити в якісь аналогії, це підписувати вирок собі й країні. Майбутнє не того розміру, щоб його натягуватися на минуле. На острові ідіотизму майбутнього нема. Вони думали не про нього, а про себе в якості України. Влади, годованої, тупої, ситовдоленої еліти. Одроду, одвіку не думали ні про яку країну, тільки про себе – і себе випихали Україною. Вони знали про неї все, кипіли, доказували в студіях, що і як буде, коли вибори, перевибори, хто мером, хто чмером. Хто готувався до війни? до того, що буде на Сході? Багато бачили таким його. В цьому вся компетентність та історична підготовка. Не на кафедрі історії, не на факультеті плітології – в реальній історії, яка зветься Кармою: хтось один знає, ким він був у ній? Які його заслуги там, щоб Бог довірив хоч телят пасти – не народ. Хаяти вони можуть всі, робити хто? Виконувати духовну роботу 18 годин. Як це не прикро звучить, смерд ніколи не стане правителем, через відсутність відповідного досвіду і складу ума. Балабон ніколи не буде діячем. Той, хто говорить, ніколи не робить, запам’ятайте. Той, хто виліз з бухгалтера, ніколи не відмиє руки. Той, хто вийшов з гаража, ніколи не підніметься до правителя. Дай такому хоч крісло імператора, хоч трон самого Бога, він поседить, поседить, а потім махне рукою, та ну його, давай йопнемо! Їх взагалі не повинно було бути у владі, це помилка історії. Хто їх повибирав? Якщо обрали таких, це означає одне: відхилення від Плану Бога, Добору Бога. І кару за це все. Питання не в тій чи іншій персоналії, питання в тому, що Бог їх не посилав. Додумайтесь, хто. В якості журналіста, замредактора журналу,1 я довго спостерігав цей бидлярник у стінах Безпоради. Довгі роки, в кулуарах і ложі, дививсь на цей грандіозний шахраїзм, дивовижне ошуканство. Збіговисько випадкових людей, мерців з одної системи в другій. Вони не стали ні тими, ні тими, а споганили і спрофанували все. Нічого нового так і не відбулось. Стиралися язики, як мантачки для коси, та не стиравсь глуповізм. Беззавітний провінціоналізм. Вся В-Рада 35 років – це кричуща безпорадність, мільярди в ніщо. Те, що мало йти в науку, творчість, літературу, духовний розвиток, пішло в пустоту. В знищення творчої Енергії, духовного потенціалу. Того, що і складає невидиме Життя людей. Людність живе не фізичною, а творчою Енергією, частинками Життя, що випромінюється з творців. Нема його – нема активності – нема людей. Ось так це працює. Вони перелляли залишки Енергії в пустопорожняву. І дивуються думними дяками, чого все вклякло, нас розлюбили, того й того нема, кругом розпад. Вас розлюбили, бо Любові нема. Вона пішла, щоб не повертатись. Вони так до смерті й не зрозуміли, що їх поселили в говорильню, щоб вони гризлися, нічого не робили, щоб привчили до того самого народ, слухати заяви і красиві, облесні слова, а не творили спільно діла. Щоб разом спалювали Енергію на порожнечу. Тоді як другі за спинами робили своє. Я, краще за них самих, знаю їх дух, побудження і атмосферу. Ніхто мене не шукав, коли я зникнув звідти. Ніхто не сказав, чого я такий жовтий, жовтіший всих осеней, жовтіший всіх мерців, жовтіший Сахари, ніхто не написав, ніхто, не сказав в ефірі, як я живу. Ніхто, на щастя, не пам’ятав мене, це були кращі роки життя. Я ні на кого не маю ані грамини кривди. Бог зробив так, як краще Йому. І забрав туди, де я міг принести користь Йому. Спасибі вам за слова-полову нині, вони мені безсмертно помогли, описати вас всіх! ніхто нічого не знав і знати не хотів. Поки я сам не зрозумів, що це таке, що таке нерозвинена кров. Мегалобласти, звідси й назва такої анемії. Це жовта кров, яка, щоб не знищуватись у селезінці, ховається в нижній частині тіла, де її не знищить організм, клітина і та має розум, я був жовтіший від 1000 мерців. Питання: 100 мільйонів патріотів були такі, у безкоштовному служінні Богу, людству і своїй країні? Вони тільки жовті в огорненні прапорів, щоб зселфитись для красувань і величі. Де були тоді, що зробили не для своїх кишень, а для увічнення країни і винесення її в пріоритет людства. Без чиїхось зусиль вона так і залишилася б зноскою в історії. Не знала б її Америка, не йшли б сюди гроші, не зводилися з них партії, відмивочні ГО, палаци партбонз, вона б не приваблювала нікого, бо не була б епіцентром подій і Енергії. Де Любов, там завжди привабливість; інформаційна, політична, інвестиційна принадність; та нею скористались не ті і не так: на створення міні-райку собі, а не раю для всіх, як записано в плані Бога для цієї території. Я один знав, як це зробити: відпихнувши мене, українці майже програли історію. Вона не лікується надуванням щік і повторенням гасел, які випроменились з одної голови, як аероіони чистої Любові. Улюблене мені підхопили ті, хто ніколи не чув про мене, улюблене мені стало їх любов’ю, їх душею, їх смислом життя. Ось так це робитися. Народження великого з чистого помислу, зарядженої думки, великих мріянь про нього. Якби я мислив в релігійному напрямі, була б релігійна країна, якби в космічному – космічна, якби ні в якому – нічого не було б: все йшло до того, все завершилося б трансформацією в новий Союз, як і було згідно першого референдуму, влітку 1991, більшість була за оновлений Союз. Всі голови ВР, президенти, олігархи, всі, хто дмуться зараз Вели-к-к-ими патріотами, були За. Як і за віддачу Ядерної Зброї, яка одна могла убезпечити од війни. Який йолоп цього не розуміє? Ядерної зброї, по якій мала укластись угода із світовою спільнотою наступного характеру: Україна позбувається третього в світі ядерного потенціалу не за дулю під носа у вигляді будапештського меморандуму, якщо хочте, візьміть її собі. Україна позбувається ядерного потенціалу під гарантії виплат його реальної вартості. На сьогодні від всіх країн мало надійти триста трильйонів – ТРИСТА ТИСЯЧ МІЛЬЯРДІВ доларів – за які ми мали створити нові ЗС і економічний рай на Землі. Це те, за що був я. За такі гроші мав бути рай на землі, а не те що війна.2 Україна, після Америки, була б першою в світі країною. Такий був план Бога, це мала частина його. Сказане в Нострадамуса, а я знаю це і без нього, правильне. Тепер побираймося, раз віддали те, що Бог дав. Попросіть хай віддадуть, відшкодують нам, борги спишуть. Тепер біда. Але це збувається: караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавиділи Мене.3 Закони Бога, Поради Бога, Підказки Бога, як робити те чи те. Це воно. Ревність Бога, Спит Бога, як послухали Його, того, якого звісно нема. А раз нема, то своїми силами. Кривавими слізьми. Бог не чує тих, хто не чули Його. Непослух Словам Бога – самий страшний гріх,4 особливо в стратегічних справах. Я жодною мірою не хочу, щоб це розцінювалося, як наговір на тодішніх політиків: вони такі політики, як з мене космонавт. Випадкові, нещасні, пропихнуті недоріками і кегебісами, люди. Непідготовлені до цієї справи ні кармою – попередніми втіленнями в якості правителів – ні любов’ю до ввіреного народу, вони не могли нічого, як тільки поцупити й обладнати собі райок. Райок собі був могилою нам. Вони не були творцями нічого крім схем, оборудок, хитрої, собі на руку, приватизації, віддачі за безцінь того, що коштувало мільярди. Вони виграли власне життя, але програли історію. Ту історію, в якій могли назавжди бути прикладом. За ними прийшли ті, хто унаслідував створену ними державно-мафійну систему відкатів, хапужництва, здирництва, де тільки можна здерти, і все це разом тепер полум’янить себе Україною. Яку їм подарували інші, ті, об яких витерли ноги і вбили, духовно і відпихнутістю. Тепер вони Україна. Це найгірша екранізація Маркеса, «Полковнику ніхто не пише», тут ніхто б і не знав про нього. Якби її побачили ті, хто її любили й хотіли, вони живцем лізли б в землю. Вони вкрали в мене й спрофанували ідею люстрації, яку, як хірургічну операцію, належало провести вчасно, на початку 90-х, а не тоді, коли вся власність і влада опинилася в руках нових-старих хапуг. ТОДІ, а не одного бандюковича, якого взагалі не мало бути у владі: хто його привів, потім вибрали, вам що, повилазило, що це за тип? Вони крали, крали, крали все, що могли. Примітивні земні люди нездалі на вище, на Добро для багатьох, вони нездалі за складом мозку думати про них: тільки про себе. Звідси наслідки. Красти – це краще, на що здатна недуховна людина. В неї немає інших ідеалів. Це закон. Вони крали, як інші писали симфонії, створювали цивілізації, писали епоси і батальні полотна, крали велично і натхненно, кидали партнерів і ошукували нових, і так очутилися на світолімпі. Але опинитися не значить бути. Ні за кармою, ні за характером, усвідомленням себе. Відповідальності нуль, співстраждання – вони слова такого не відають. Колись цей перелік складе томи: вкраденого і просраного з 1991 року. Яка країна може триматися на одержимості, де що вкрасти, де що потягнути? Але й чесних людей в достатній кількості, боюсь, нема, заражені всі. Тоді були. Але покручі системи, повторюсь, духовно-політично вбили їх, викреслили із списку Бога, Плану Бога, і вписали свої сатаноімена: молітеся на нас. Вони не створили нічого ідейно і системно нового. От в чому історичний злочин, а не в тому, хто скільки вкрав. Вони вбили тут частину Плану Бога, в якій був Рай, і тим запустили Пекло. Гірший сценарій і глобальний Кінець. Якщо не творити нове, розпад старого переросте в Смерть. Вважаючи країну власністю, вони відпихнули тих, хто хотіли і могли робити Добро. Велике добро колективному Ближньому, своїй країні. Добро нових ідей, нових інформ,5 нових відкриттів, нових структур, нових сфер життя і тим приваблення кращих умів світу. Все краще має реалізуватись кращими для добра багатьох. Для цього потрібен реакторний мозок, здатний покривати радіус в тисячі кілометрів. І генерувати як ідеї, так і Енергію для здійснення їх. Решта не повинна шкодити і відпихати, а вірити й помагати їм. Тоді все складеться. Коли старе, тупе, віджите, з мозжечком рептилії, хоче жити задля свого тіла і таких багато, і вони – каста бандовлади, яка нічого не хоче знати, нікого не визнає, крім себе, і не зрить далі носа … амінь. Я розказую це для того, щоб людство знало, як твориться історія – Богом, а не вашими виборами і писульками в урнах. Скільки б ви не голосували, ви не створите нового з чужих програм і красивих гасел. Це профанація з переходом в самоліквідацію. Цей перехід може бути довгим, але від того не менш фатальним. З історією, як і з Богом, треба бути чесним, а не шахраєм: хто вирішив дурити історію або взагалі не чув про неї, той здуріє сам, знищить свій народ і пам’ять по собі. Бог ніде не вчив робити райок собі, а – всім. Райок собі – могила всім. Тут присутніла величезна Любов, її Вогонь запалив два Майдани, тут був епіцентр Енергії, Любові Бога, тут її пустили на Зло: з країни-мрії зробили калейдоскоп безумства, який ніколи не закінчується. Я перший, хто відчув це на собі. Мертвизною лиця, жовклого, як сто осеней. Я не бачив себе, але іноді, коли виїздив у райцентр, мене питали: «Женька, чого ти такий жовтий». Мій прибуток, в кращому випадку, складав 2$ на рік, один раз я поміг одній літній жінці збути індика; вже зарубаного для іншого покупця, але той відмовився; індик був ще теплий, важкий, як обкатаний річковий валун, індик був жирний, а я – худий; мені було шкода того індика, але треба було скубти й патрати; давно, з перших голодів, я відмовився від м’яса і полювання; я ледь домучив того індика, вклав всередину серце, жир і печінку і за зв’язані лапи підвісив на штирі обсихати під навісом хліва; відмив руки і став видзвонювати другого індика, в того якраз готувалось весілля, він довго не їхав, а потім заскочив на мить, червоно налитий пихою, як букет піоній, і такий ж поспішливий; я зняв індика і опустив у торбу; він розщедрився на 100 лишніх гривен, які були моїм заробітком за рік, але я міг прожити і без них. В мене не було коли думати про себе. З Києва я давно виїхав, на обліках в поліклініках не стояв, я був першим біженцем в мирній на тоді країні. Тому я розумію їх всіх. Я на стороні людей. І це по них біль, а не по собі: що втратили вони, а не я. Для них і розказую. Я своє віджив. Я не тримаюсь за життя жодної миті. Після того, що я переніс, і не тільки анемію, життя не має цінності. Далі буде таке, що краще не бачити.6 Анемія була останні 15 років, і щороку я голодав, 270 днів в середньому,7 решта піст, сам себе доглядав, прав руками, прибирав, сам собі готував, мив посуду, рився в городі, робив по хазяйству, робив на пасіці, лазив по десятиметрових деревах, знімаючи рої, ледь втягуючи на вечір ноги, і писав, писав, писав, розпеченими від безсонь очима, по 20 томів на рік. Про Бога. Не страждання пісьок, нещасних гоміків і прочі нещастя. Бог тогоріч сказав, що я один був під найбільшою напругою за всю історію, коли записував Нову Біблію, і найбільше страдав за всю її. Дослівно: страдав більше Ісуса Христа. 8 Голод протягом 26 років покривав Енергією планету, творчість9 живила територію в радіусі 1000 км. В це ніхто не повірить, як і в те, що я вийшов на рівень Ісуса Христа, один за історію, але Істина Бога не вимагає підтверджень. В малосвідущих істина – вони. Вершина їх думки: все так, як тілівізорі. Я знаю думку Бога, з багатьох питань, мені достатньо. Я знаю: те, що я написав – краще з написаного українською. Так не писатиме ніхто, ніколи. Це неможливо в принципі. Для цього потрібна наднапруга мозку, робочий лобний мозок і досвід пройдення половини Євразії10 і духовного світу. Такого досвіду не мав ніхто за декілька останніх століть, окрім Сведенборга, але він не мав такого земного досвіду. Ще до того, як я почав писати з духовного досвіду, Загребельний, титан писемності, один це вловив. Так, як Пашковський, ніхто ніколи не писав і не писатиме в найближчі сто років, це неможливо.11 Питання до них: чого я так прожив і живу? А ті, хто знищили їх тридцятьма мільйонами, богами в них. Це тобі проста відповідь, як живе людина на Енергії. Так жив той, кого Бог назвав класиком світової літератури. Хто залишає по собі спадок 180 томів про Бога. Хто здобув у Бога відкриття, – вони там, – згідно яких постане нова цивілізація. Я записав від Бога Вчення, згідно якого житиме нове людство. Я був Його секретарем. Коли я всі їх записав, Бог повідомив: ця посада – вище трону імператора. Ніщо в людей – найвище в Бога.
Через написання Слова Бог понад сто раз переносив атомну війну. Слабкому розуму, схильному все принижувати і зневажати, це дало привід обзивати її ядеркою. Коли Слово буде дописане, вона випалить очі тих, хто не вірили і сміялися з неї. Тридцять років вони жили завдяки тому, що хтось писав Нову Біблію. Звідси відбувся малозрозумілий тим, хто ждуть Кінця, зсув графіка історії. День Гніву, день вогню, день спалення соломи нечестивих, день знищення, великий день, передвіщений в Біблії,12 на жаль, не жарт. Він більша реальність від всього, що існує нині. Воно не простягнеться в майбутність. День виверження, день, як доменна піч, стане знаком оклику над всім.
1 «Неопалима купина»
2 Дослівна цитата Бога. Нова Біблія
3 Вихід 20.2
4 Нова Біблія.
5 Інформація у вигляді форми.
6 Докладніше в епістолі «Карта Бога».
7 1 день сухого голоду =3 на воді. Практикував сухий голод.
8 Нова Біблія.
9 50 років.
10 Від хати до хати.
11 Загребельний, Передмова.
12 Софонія 1.2-11, Малахія 4.1.
Go to tyzhden.ua3 серпня акторка Таїсія Хвостова, відома за ролями в серіалах "Перші ластівки. Залежні", "Жіночий лікар", "Коли ми вдома" та "Виклик", повідомила про розлучення з чоловіком — актором Ярославом Шахторіним. Повний текст новини
Go to 24tv.uaДТЕК запустив проєкт "Трек лелек", щоб зібрати більше даних про міграцію білих лелек. Інформацію використовуватимуть під час будівництва та модернізації електромереж, аби зменшити ризики для птахів.
Про це повідомили в ДТЕК, пише Рубрика.
У чому проблема?
Білі лелеки часто будують гнізда на опорах електромереж. Через нестачу детальних даних про маршрути міграції складніше планувати розвиток мереж так, щоб мінімізувати небезпеку для птахів.
Яке рішення?
ДТЕК розпочав екологічний проєкт "Трек лелек". Його мета — допомогти науковцям детальніше дослідити міграцію білих лелек, а отримані результати враховувати під час проєктування, будівництва та модернізації електромереж.
Як це працює?
У межах проєкту GPS-трекери вже встановили десятьом пташенятам білих лелек. Вони передаватимуть дані про першу міграцію птахів до теплих країв.
З другої половини серпня за їхнім маршрутом можна буде стежити на інтерактивній карті. Користувачі також зможуть обрати лелеку, за мандрівкою якого хочуть спостерігати.
У компанії зазначають, що це продовження багаторічної роботи із захисту птахів. Понад десять років компанія реалізує проєкт "Лелеченьки", у межах якого на опорах електромереж встановили понад 900 платформ для безпечного гніздування. За оцінками екологів, вони щороку допомагають убезпечити близько 3 600 білих лелек.
#Лелеченьки – це еколого-просвітницька акція, яка поєднує дії бізнесу, майбутнього покоління українців та сучасного мистецтва. Її головна мета – популяризація захисту та збереження біорізноманіття, просування принципів ESG, а також цінностей та відповідальності бізнесу за прогрес у досягненні Цілей Сталого розвитку Глобального Договору ООН.
Як писала Рубрика, у травні 2025 року у селі Малехів Львівської громади мешканці гуртом врятували молоду сім'ю лелек, які гніздились на електроопорі. Адже в разі негоди птахів могло уразити струмом. Операція з порятунку тривала кілька діб і завершилася успішно.
Також у Національному природному парку "Пирятинський" усі четверо пташенят відомих не тільки в Україні лелек Грицика та Одарки вже здійснили свої перші польоти. Протягом кількох днів молоді птахи один за одним залишали гніздо, а останньою на крило стала найменша Ніка.
↓Читайте також
Символ життя серед війни: у нацпарку на Одещині ластівки оселилися на залишках російського "Шахеда"
У Чорнобильському заповіднику виявили гніздо найменшого птаха України
"Вони руйнують і свою природу, і нашу": зоозахисниця розповіла про сову, врятовану після атаки рф по Запоріжжю
The post В Україні стартував проєкт із відстеження міграції лелек за допомогою трекерів appeared first on Рубрика.
Про це повідомили в ДТЕК, пише Рубрика.
У чому проблема?
Білі лелеки часто будують гнізда на опорах електромереж. Через нестачу детальних даних про маршрути міграції складніше планувати розвиток мереж так, щоб мінімізувати небезпеку для птахів.
Яке рішення?
ДТЕК розпочав екологічний проєкт "Трек лелек". Його мета — допомогти науковцям детальніше дослідити міграцію білих лелек, а отримані результати враховувати під час проєктування, будівництва та модернізації електромереж.
Як це працює?
У межах проєкту GPS-трекери вже встановили десятьом пташенятам білих лелек. Вони передаватимуть дані про першу міграцію птахів до теплих країв.
З другої половини серпня за їхнім маршрутом можна буде стежити на інтерактивній карті. Користувачі також зможуть обрати лелеку, за мандрівкою якого хочуть спостерігати.
У компанії зазначають, що це продовження багаторічної роботи із захисту птахів. Понад десять років компанія реалізує проєкт "Лелеченьки", у межах якого на опорах електромереж встановили понад 900 платформ для безпечного гніздування. За оцінками екологів, вони щороку допомагають убезпечити близько 3 600 білих лелек.
#Лелеченьки – це еколого-просвітницька акція, яка поєднує дії бізнесу, майбутнього покоління українців та сучасного мистецтва. Її головна мета – популяризація захисту та збереження біорізноманіття, просування принципів ESG, а також цінностей та відповідальності бізнесу за прогрес у досягненні Цілей Сталого розвитку Глобального Договору ООН.
Як писала Рубрика, у травні 2025 року у селі Малехів Львівської громади мешканці гуртом врятували молоду сім'ю лелек, які гніздились на електроопорі. Адже в разі негоди птахів могло уразити струмом. Операція з порятунку тривала кілька діб і завершилася успішно.
Також у Національному природному парку "Пирятинський" усі четверо пташенят відомих не тільки в Україні лелек Грицика та Одарки вже здійснили свої перші польоти. Протягом кількох днів молоді птахи один за одним залишали гніздо, а останньою на крило стала найменша Ніка.
↓Читайте також
Символ життя серед війни: у нацпарку на Одещині ластівки оселилися на залишках російського "Шахеда"
У Чорнобильському заповіднику виявили гніздо найменшого птаха України
"Вони руйнують і свою природу, і нашу": зоозахисниця розповіла про сову, врятовану після атаки рф по Запоріжжю
The post В Україні стартував проєкт із відстеження міграції лелек за допомогою трекерів appeared first on Рубрика.
Go to rubryka.comАктори театру і кіно Таїсія Хвостова (Виклик, Жіночий лікар, Перші ластівки: Залежні) та Ярослав Шахторін (Жіночий лікар. Нове життя, Люся інтерн, Виклик, Відморожений, Новенька) оголосили про своє розставання.
Go to life.nv.ua
30 липня вшановують пам'ять святих апостолів від 70-ти - Сили, Силуана, Крискента, Єпенета, Андроника та інших. Вони були учнями Ісуса Христа або найближчими сподвижниками апостолів, зокрема апостола Павла, і присвятили своє життя проповіді Євангелія в різних країнах.
Апостол Сила був одним із найвідданіших супутників апостола Павла під час його місіонерських подорожей. Разом вони проповідували християнство, зазнавали переслідувань і ув'язнення, але не зреклися своєї віри. Силуан також був проповідником і згадується в Новому Завіті як один із перших єпископів. Крискент поширював християнство в Галатії, Єпенет був одним із перших навернених до віри, а Андроник разом із Юнією належав до найближчих послідовників апостолів.
Цього дня віряни моляться святим про зміцнення віри, мир у родині, здоров'я та Божу допомогу в добрих справах.
Що варто зробити
Відвідати храм або помолитися вдома. Вважається, що щира молитва цього дня приносить душевний спокій і зміцнює віру.
Примиритися з тими, з ким були суперечки. День вважається сприятливим для прощення образ і відновлення добрих стосунків.
Допомогти нужденним. Милосердя, благодійність і підтримка ближніх є особливо важливими цього дня.
Подякувати Богові за прожитий час і врожай. Наприкінці липня наші предки дякували за плоди літа й просили благословення на завершення польових робіт.
Присвятити час родині. Спокійне спілкування з близькими вважається доброю традицією цього дня.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перша Пречиста: яких заборон дотримуються в день Успіння Пресвятої Богородиці
Що не можна робити
Церква не встановлює особливих побутових заборон, але закликає провести цей день благочестиво. Водночас у народі існували такі звичаї:
Не сваритися й не ображати інших. Вважалося, що конфлікти цього дня можуть затягнутися надовго.
Не заздрити й не бажати нікому зла. Недобрі думки, за повір'ями, повертаються до того, хто їх породжує.
Не відмовляти в допомозі. Якщо є можливість підтримати людину, краще не залишатися байдужим.
Не лінуватися без потреби. Наші предки вірили, що чесна праця, виконана без нарікання, принесе добрий результат.
Не зловживати алкоголем і не влаштовувати гучних гулянь. День рекомендували провести стримано та з вдячністю.
Прикмети
Якщо день сонячний і теплий - серпень буде спекотним та сухим.
Дощ цього дня віщує затяжну вологу осінь.
Ранкова роса рясна - до ясної погоди найближчими днями.
Якщо павуки активно плетуть павутину - на тривале тепло.
Голосно стрекочуть коники - буде сонячна погода.
Якщо ластівки літають низько - незабаром піде дощ.
1 серпня українці відзначають Маковія або Медовий Спас. Це свято відкриває серпневий цикл православних свят, і саме в цей день розпочинається Успенський піст, який триває до 14 серпня.
В цей день рекомендується відвідати храм, освятити маковійчик і мед, спекти шулики та провести вечір у колі родини.
Апостол Сила був одним із найвідданіших супутників апостола Павла під час його місіонерських подорожей. Разом вони проповідували християнство, зазнавали переслідувань і ув'язнення, але не зреклися своєї віри. Силуан також був проповідником і згадується в Новому Завіті як один із перших єпископів. Крискент поширював християнство в Галатії, Єпенет був одним із перших навернених до віри, а Андроник разом із Юнією належав до найближчих послідовників апостолів.
Цього дня віряни моляться святим про зміцнення віри, мир у родині, здоров'я та Божу допомогу в добрих справах.
Що варто зробити
Відвідати храм або помолитися вдома. Вважається, що щира молитва цього дня приносить душевний спокій і зміцнює віру.
Примиритися з тими, з ким були суперечки. День вважається сприятливим для прощення образ і відновлення добрих стосунків.
Допомогти нужденним. Милосердя, благодійність і підтримка ближніх є особливо важливими цього дня.
Подякувати Богові за прожитий час і врожай. Наприкінці липня наші предки дякували за плоди літа й просили благословення на завершення польових робіт.
Присвятити час родині. Спокійне спілкування з близькими вважається доброю традицією цього дня.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перша Пречиста: яких заборон дотримуються в день Успіння Пресвятої Богородиці
Що не можна робити
Церква не встановлює особливих побутових заборон, але закликає провести цей день благочестиво. Водночас у народі існували такі звичаї:
Не сваритися й не ображати інших. Вважалося, що конфлікти цього дня можуть затягнутися надовго.
Не заздрити й не бажати нікому зла. Недобрі думки, за повір'ями, повертаються до того, хто їх породжує.
Не відмовляти в допомозі. Якщо є можливість підтримати людину, краще не залишатися байдужим.
Не лінуватися без потреби. Наші предки вірили, що чесна праця, виконана без нарікання, принесе добрий результат.
Не зловживати алкоголем і не влаштовувати гучних гулянь. День рекомендували провести стримано та з вдячністю.
Прикмети
Якщо день сонячний і теплий - серпень буде спекотним та сухим.
Дощ цього дня віщує затяжну вологу осінь.
Ранкова роса рясна - до ясної погоди найближчими днями.
Якщо павуки активно плетуть павутину - на тривале тепло.
Голосно стрекочуть коники - буде сонячна погода.
Якщо ластівки літають низько - незабаром піде дощ.
1 серпня українці відзначають Маковія або Медовий Спас. Це свято відкриває серпневий цикл православних свят, і саме в цей день розпочинається Успенський піст, який триває до 14 серпня.
В цей день рекомендується відвідати храм, освятити маковійчик і мед, спекти шулики та провести вечір у колі родини.
Go to gazeta.ua
Відвідуючи Музей просто неба в Пирогові, мимоволі замислюєшся про чимало явищ української культури.
1. Народність
Як по-марксистськи звучить офіційна назва — «Музей народної архітектури та побуту». Позитивно конотований «народний» тут подумки протиставлено елітарному, панському, шляхетському, а село постає дистильованим втіленням українства. На це питання у ХІХ столітті мали свої погляди народники, що шукали серед селян нерусифіковані джерела ідентичності. Згодом з ототожненням питомо українського із сільським боролися модерністи від Лесі Українки до Миколи Зерова, нагадуючи, що українська культура мала і високий вимір.
Більшовицька політика будувалася на подвійних стандартах та ідеологічних маніпуляціях. З одного боку, режим декларував підтримку незаможного селянства поруч із робітництвом як своєї опори, а з іншого — системно нищив українське село та культуру господарювання. Влада проголошувала повагу до селянської праці, нагороджувала орденами доярок і висувала в депутати буряківниць — і водночас засуджувала селян як «ворогів народу». Зрештою, однією зі стратегій боротьби з українським самостійництвом стало прищеплення меншовартості через асоціацію українського із сільським, несучасним, провінційним. На жаль, за незалежності цей комплекс уявлень некритично успадкували, так і не осмисливши, в чому проблема з пластиковими віночками, солом’яними стріхами та іншими кітчевими атрибутами, які аж ніяк не наближають до розуміння «народної архітектури та побуту».
2. Подвійна лояльність
Київський «музей народної архітектури та побуту» було засновано в 1969 році, цьогоріч він відзначив 50-річчя (відраховують від 1976 року, коли музей прийняв перших відвідувачів). Його творцем є академік Петро Тронько.
У постаті Тронька втілилася парадоксальність радянської номенклатури: переконаний системний функціонер і комсомолець із 1937 року, який робив кар’єру по лінії ідеології (завідувач відділу пропаганди ЦК КПУ, секретар Київського обкому) водночас став одним із головних архітекторів збереження української спадщини. Якось-то йому вдавалося служити режиму — і просувати ювілеї Сковороди, Шевченка, Лесі Українки та Франка, ініціювати відзначення 1500-річчя Києва і лобіювати відновлення Золотих воріт. Символічно, що Тронько очолював редколегію знакового багатотомника «Історія міст і сіл УРСР», у якому зафіксовано і багато цінного, і багато полови.
Цей бекграунд варто враховувати, вдивляючись у простір «музею народної архітектури та побуту».
«Для колонізованої культури, що тривалий час розвивається під імперським гнітом, гострою й болісною стає проблема пристосування, роздвоєння, маскування, необхідність складної гри з панівною ідеологічною догмою. Людина змушена працювати на систему і проти неї водночас», — пише про таких людей Віра Агеєва. У цій-таки когорті були і Рильський, і Бажан, і чимало інших діячів — тих, що не пішли на пряму конфронтацію із системою, користувалися пільгами, проте латентно просували український порядок денний. Їм є що закинути — і є чим завдячувати. Якби вони були більш рішучими, ми мали б більше чи не мали б і того?
Із настанням незалежності цей складний спадок так і не був належно осмислений. У 1992 році колишній партійний ідеолог Петро Тронько очолив проєкт «Реабілітовані історією», документуючи злочини тієї самої системи, з якою співпрацював. А торік з нагоди 110-річчя від його народження і 14-х роковин смерті у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі було звершено молебен за Петра Тимофійовича Тронька — він-бо був і ініціатором відновлення Михайлівського собору.
Цікаво, що Львівський скансен заснували майже синхронно, в 1971-му, але з дещо іншим бекграундом і контекстом — із Галицькою крайовою виставкою 1894 року (попри по-своєму колоніальний погляд на народність і гуцульський побут), ідеєю Іларіона Свєнціцького (який ще наприкінці 20-х років XX століття започаткував роботу зі створення музею просто неба, подібний до скансену в Стокгольмі) зусиллями зі збереження української культури Климентія й Андрея Шептицьких, Михайла Дарагана, Івана Крип’якевича, Михайла Возняка, Ірини Вільде, Філарета Колесси, багатьох музейників та інтелектуалів. У розповіді про себе Шевченків Гай (Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького) не ставить точкою відліку радянський дозвіл 1971-го, а згадує власні давніші ініціативи українських діячів. А також наголошує як головну вісь зусилля громади зі спротиву системі — наприклад, відродження традицій святкування Різдва і Великодня зусиллями Товариства Лева наприкінці 1980-х, осередком яких був саме Шевченків Гай.
3. Простір і час
Прикметно й те, як структуровано простір у «музеї народної архітектури та побуту». Які історичні регіони виділено (у Пирогові це Полісся, Слобожанщина, Полтавщина, Середня Наддніпрянщина, Карпати, Поділля та Південь). Очевидно, одна з підстав — наявність і доступність історичних будівель саме із цих регіонів, проте саме таке зонування відображає й ширший ідеологічний наратив.
До того ж хотілося б, щоб для школярів, іноземців та інших туристів у Пирогові українську культуру не редукували до формули «як жили наші предки в українському селі», а наголошували, що в українському соціокультурному просторі до ХІХ століття не було того конфліктного поділу на місто і село, не було «залізної руки города», не було негативно конотованої провінції. Що заможніші козаки й посполиті теж жили в хатах — нехай трохи більших. Що це хати заможних, працьовитих землевласників, сільської еліти — такі доглянуті, мальовничі, зі стількома скринями. Що тут є і сільський уряд, і школа, і церкви, де поруч молились і гетьмани, і старшина — теж наші.
Окремо стоїть експозиція «Українське село середини ХХ століття». Співробітниця дивується бажанню піти туди й радить краще завертати на Поділля. Цікаво спостерігати за змінами в цій «радянській» частині. Останнім часом в інтер’єрах пожертвували достовірністю і в спробах декомунізації поставили в радянських кімнатах то синьо-жовтий прапорець, то ікону. Потенціал цих будівель найменше реалізований — якщо в інших етнографічних частинах Пирогова проводять святкові заходи — Різдво, Колодія, Великдень, Купала, свято хліба, Покрову, — то тут поки нічого не відбувається. Хоча цей простір міг би стати майданчиком для розмов про те, як жило українське село в умовах тоталітарного режиму, з листами дисидентів (того ж Стуса, котрий три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської області), з інформацією про мінусників та заборону жити в місті як репресивну практику, з критичним переглядом кінофільмів.
4. Символи
Вказівники з напрямком руху до садиб, брендовані виразним спонсорським написом «Первак», і фудкорт у шароварно-горілчаному стилі занурюють в атмосферу тих-таки стереотипів щодо традиційної української культури, яких хотілося б не мати.
Новий меценат — МХП — маркує пожертви більш відповідально, скажімо, табличка про реставрацію вітряка із села Олександрівка в зоні Півдня виглядає відносно органічно. Чого не скажеш про халат із логотипом МХП на плечах співробітниці, яка поливає квіти на подвір’ї дерев’яної церкви святої Параскеви XVIII століття.
Можливо, колись для відвідувачів Пирогова розроблять зручний додаток із GPS-навігацією, щоб мандрувати великою територією і онлайн бачити, в якому ти регіоні і які попереду відкриття. А поки тут навіть не всюди ловить мобільний інтернет, тож можна йти навмання, всотувати барви національного пейзажу і пригадувати літературні алюзії.
Це ж втілені кононівські поля з «Intermezzo» Михайла Коцюбинського: «На небі сонце — серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом.»
Це ж Шевченкове:
Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насаджу.
Посиджу я і походжу.
В своїй маленькій благодаті.
Це ж «Хати біліше сорочок дівочих…» Олекси Стефановича.
Це ж втілена неспішність вірша Вінграновського:
Димів долинних вечорове стлище,
Крила низького повечірній плин,
І попелище хмар ще попліє поки що
До погляду зорі подимлених долин.
Долинює відра криничний темний голос,
Важкий холоне пил, немов гречаний мед.
Одягнений, як з голочки, з малого
Не диха над водою очерет.
Додому дітлашні вечірньосірогусо,
Вечірньосірогусто ластівкам —
Додому всі, хто є: стручок квасолі луснув
І лусканням своїм всіх на ніч налякав.
Та кашлянуло в полі за городом,
Йому відкашляло у нашому дворі,
І тихо сни пішли своїм легким походом,
Старі і молоді, в подимленій зорі…
Вказівник на Буковину будить спогади про «Землю» Кобилянської. Будинки другої половини ХХ століття оживлюють сюжети з новел Григора Тютюнника…
Коли вдихаєш запах хати, минаєш величні вітряки, дивишся, як червоніє калина — неодмінно зринають в пам’яті рядки з пісень, віршів, романів. Цей архетипний пейзаж із синім небом і жовтим полем просто не може не подіяти.
1. Народність
Як по-марксистськи звучить офіційна назва — «Музей народної архітектури та побуту». Позитивно конотований «народний» тут подумки протиставлено елітарному, панському, шляхетському, а село постає дистильованим втіленням українства. На це питання у ХІХ столітті мали свої погляди народники, що шукали серед селян нерусифіковані джерела ідентичності. Згодом з ототожненням питомо українського із сільським боролися модерністи від Лесі Українки до Миколи Зерова, нагадуючи, що українська культура мала і високий вимір.
Більшовицька політика будувалася на подвійних стандартах та ідеологічних маніпуляціях. З одного боку, режим декларував підтримку незаможного селянства поруч із робітництвом як своєї опори, а з іншого — системно нищив українське село та культуру господарювання. Влада проголошувала повагу до селянської праці, нагороджувала орденами доярок і висувала в депутати буряківниць — і водночас засуджувала селян як «ворогів народу». Зрештою, однією зі стратегій боротьби з українським самостійництвом стало прищеплення меншовартості через асоціацію українського із сільським, несучасним, провінційним. На жаль, за незалежності цей комплекс уявлень некритично успадкували, так і не осмисливши, в чому проблема з пластиковими віночками, солом’яними стріхами та іншими кітчевими атрибутами, які аж ніяк не наближають до розуміння «народної архітектури та побуту».
2. Подвійна лояльність
Київський «музей народної архітектури та побуту» було засновано в 1969 році, цьогоріч він відзначив 50-річчя (відраховують від 1976 року, коли музей прийняв перших відвідувачів). Його творцем є академік Петро Тронько.
У постаті Тронька втілилася парадоксальність радянської номенклатури: переконаний системний функціонер і комсомолець із 1937 року, який робив кар’єру по лінії ідеології (завідувач відділу пропаганди ЦК КПУ, секретар Київського обкому) водночас став одним із головних архітекторів збереження української спадщини. Якось-то йому вдавалося служити режиму — і просувати ювілеї Сковороди, Шевченка, Лесі Українки та Франка, ініціювати відзначення 1500-річчя Києва і лобіювати відновлення Золотих воріт. Символічно, що Тронько очолював редколегію знакового багатотомника «Історія міст і сіл УРСР», у якому зафіксовано і багато цінного, і багато полови.
Цей бекграунд варто враховувати, вдивляючись у простір «музею народної архітектури та побуту».
«Для колонізованої культури, що тривалий час розвивається під імперським гнітом, гострою й болісною стає проблема пристосування, роздвоєння, маскування, необхідність складної гри з панівною ідеологічною догмою. Людина змушена працювати на систему і проти неї водночас», — пише про таких людей Віра Агеєва. У цій-таки когорті були і Рильський, і Бажан, і чимало інших діячів — тих, що не пішли на пряму конфронтацію із системою, користувалися пільгами, проте латентно просували український порядок денний. Їм є що закинути — і є чим завдячувати. Якби вони були більш рішучими, ми мали б більше чи не мали б і того?
Із настанням незалежності цей складний спадок так і не був належно осмислений. У 1992 році колишній партійний ідеолог Петро Тронько очолив проєкт «Реабілітовані історією», документуючи злочини тієї самої системи, з якою співпрацював. А торік з нагоди 110-річчя від його народження і 14-х роковин смерті у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі було звершено молебен за Петра Тимофійовича Тронька — він-бо був і ініціатором відновлення Михайлівського собору.
Цікаво, що Львівський скансен заснували майже синхронно, в 1971-му, але з дещо іншим бекграундом і контекстом — із Галицькою крайовою виставкою 1894 року (попри по-своєму колоніальний погляд на народність і гуцульський побут), ідеєю Іларіона Свєнціцького (який ще наприкінці 20-х років XX століття започаткував роботу зі створення музею просто неба, подібний до скансену в Стокгольмі) зусиллями зі збереження української культури Климентія й Андрея Шептицьких, Михайла Дарагана, Івана Крип’якевича, Михайла Возняка, Ірини Вільде, Філарета Колесси, багатьох музейників та інтелектуалів. У розповіді про себе Шевченків Гай (Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького) не ставить точкою відліку радянський дозвіл 1971-го, а згадує власні давніші ініціативи українських діячів. А також наголошує як головну вісь зусилля громади зі спротиву системі — наприклад, відродження традицій святкування Різдва і Великодня зусиллями Товариства Лева наприкінці 1980-х, осередком яких був саме Шевченків Гай.
3. Простір і час
Прикметно й те, як структуровано простір у «музеї народної архітектури та побуту». Які історичні регіони виділено (у Пирогові це Полісся, Слобожанщина, Полтавщина, Середня Наддніпрянщина, Карпати, Поділля та Південь). Очевидно, одна з підстав — наявність і доступність історичних будівель саме із цих регіонів, проте саме таке зонування відображає й ширший ідеологічний наратив.
До того ж хотілося б, щоб для школярів, іноземців та інших туристів у Пирогові українську культуру не редукували до формули «як жили наші предки в українському селі», а наголошували, що в українському соціокультурному просторі до ХІХ століття не було того конфліктного поділу на місто і село, не було «залізної руки города», не було негативно конотованої провінції. Що заможніші козаки й посполиті теж жили в хатах — нехай трохи більших. Що це хати заможних, працьовитих землевласників, сільської еліти — такі доглянуті, мальовничі, зі стількома скринями. Що тут є і сільський уряд, і школа, і церкви, де поруч молились і гетьмани, і старшина — теж наші.
Окремо стоїть експозиція «Українське село середини ХХ століття». Співробітниця дивується бажанню піти туди й радить краще завертати на Поділля. Цікаво спостерігати за змінами в цій «радянській» частині. Останнім часом в інтер’єрах пожертвували достовірністю і в спробах декомунізації поставили в радянських кімнатах то синьо-жовтий прапорець, то ікону. Потенціал цих будівель найменше реалізований — якщо в інших етнографічних частинах Пирогова проводять святкові заходи — Різдво, Колодія, Великдень, Купала, свято хліба, Покрову, — то тут поки нічого не відбувається. Хоча цей простір міг би стати майданчиком для розмов про те, як жило українське село в умовах тоталітарного режиму, з листами дисидентів (того ж Стуса, котрий три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської області), з інформацією про мінусників та заборону жити в місті як репресивну практику, з критичним переглядом кінофільмів.
4. Символи
Вказівники з напрямком руху до садиб, брендовані виразним спонсорським написом «Первак», і фудкорт у шароварно-горілчаному стилі занурюють в атмосферу тих-таки стереотипів щодо традиційної української культури, яких хотілося б не мати.
Новий меценат — МХП — маркує пожертви більш відповідально, скажімо, табличка про реставрацію вітряка із села Олександрівка в зоні Півдня виглядає відносно органічно. Чого не скажеш про халат із логотипом МХП на плечах співробітниці, яка поливає квіти на подвір’ї дерев’яної церкви святої Параскеви XVIII століття.
Можливо, колись для відвідувачів Пирогова розроблять зручний додаток із GPS-навігацією, щоб мандрувати великою територією і онлайн бачити, в якому ти регіоні і які попереду відкриття. А поки тут навіть не всюди ловить мобільний інтернет, тож можна йти навмання, всотувати барви національного пейзажу і пригадувати літературні алюзії.
Це ж втілені кононівські поля з «Intermezzo» Михайла Коцюбинського: «На небі сонце — серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом.»
Це ж Шевченкове:
Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насаджу.
Посиджу я і походжу.
В своїй маленькій благодаті.
Це ж «Хати біліше сорочок дівочих…» Олекси Стефановича.
Це ж втілена неспішність вірша Вінграновського:
Димів долинних вечорове стлище,
Крила низького повечірній плин,
І попелище хмар ще попліє поки що
До погляду зорі подимлених долин.
Долинює відра криничний темний голос,
Важкий холоне пил, немов гречаний мед.
Одягнений, як з голочки, з малого
Не диха над водою очерет.
Додому дітлашні вечірньосірогусо,
Вечірньосірогусто ластівкам —
Додому всі, хто є: стручок квасолі луснув
І лусканням своїм всіх на ніч налякав.
Та кашлянуло в полі за городом,
Йому відкашляло у нашому дворі,
І тихо сни пішли своїм легким походом,
Старі і молоді, в подимленій зорі…
Вказівник на Буковину будить спогади про «Землю» Кобилянської. Будинки другої половини ХХ століття оживлюють сюжети з новел Григора Тютюнника…
Коли вдихаєш запах хати, минаєш величні вітряки, дивишся, як червоніє калина — неодмінно зринають в пам’яті рядки з пісень, віршів, романів. Цей архетипний пейзаж із синім небом і жовтим полем просто не може не подіяти.
Go to tyzhden.ua24 липня віряни вшановують святих Бориса і Гліба - перших канонізованих святих Київської Русі. Вони стали символом смирення, братньої любові, незламної віри та жертовності.
Борис і Гліб були молодшими синами великого князя Володимира Великого - хрестителя Київської Русі. Після смерті батька між його синами розпочалася боротьба за князівський престол.
За переказами, Борис і Гліб могли чинити опір братові Святополку, який прагнув одноосібної влади, однак не захотіли розпалювати міжусобну війну та проливати братню кров. Вони прийняли мученицьку смерть, залишившись вірними християнським принципам любові, прощення і миру.
Саме за добровільне прийняття страждань заради уникнення братовбивства Церква прославила їх як страстотерпців. Вони стали першими святими, канонізованими на землях Київської Русі, а їх вважають покровителями миру, єдності, захисниками воїнів і тих, хто перебуває в небезпеці.
Що прийнято робити цього дня
Відвідують храм і моляться святим про мир, здоров'я та захист родини;
просять допомоги у складних життєвих ситуаціях, примирення з близькими та злагоди в домі;
допомагають нужденним, роблять добрі справи без очікування винагороди;
намагаються уникати сварок і знаходити спільну мову навіть у непростих питаннях.
Вважається, що щирі молитви цього дня особливо сприяють примиренню та зміцненню сімейних стосунків.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Успенський піст: скільки триває та яких заборон слід дотримуватись кожному
Що не можна робити
Сваритися, ображати рідних чи бажати комусь зла;
розпалювати конфлікти та з'ясовувати стосунки;
відмовляти в допомозі тим, хто її потребує;
пліткувати, заздрити та поширювати неправдиві чутки;
починати справи з поганими думками або в поганому настрої.
Також існувало повір'я, що будь-яка несправедливість, проявлена цього дня, може обернутися тривалими неприємностями.
Прикмети
Ранкова роса рясна - буде гарна погода й щедрий урожай.
Дощ цього дня - осінь обіцяє бути вологою.
Спекотний і сонячний день - серпень буде теплим і сухим.
Бджоли активно літають - найближчими днями негоди не буде.
Якщо ластівки літають низько - незабаром задощить.
У народі казали: "На Бориса і Гліба мир у родині дорожчий за будь-яке багатство!". Тому цей день вважали вдалим для примирення, щирих розмов, прощення образ і зміцнення родинних зв'язків. Вважалося, що добро, зроблене 24 липня, неодмінно повернеться сторицею.
1 серпня українці відзначають Маковія або Медовий Спас. Це свято відкриває серпневий цикл православних свят, і саме в цей день розпочинається Успенський піст, який триває до 14 серпня.
В цей день рекомендується відвідати храм, освятити маковійчик і мед, спекти шулики та провести вечір у колі родини.
Борис і Гліб були молодшими синами великого князя Володимира Великого - хрестителя Київської Русі. Після смерті батька між його синами розпочалася боротьба за князівський престол.
За переказами, Борис і Гліб могли чинити опір братові Святополку, який прагнув одноосібної влади, однак не захотіли розпалювати міжусобну війну та проливати братню кров. Вони прийняли мученицьку смерть, залишившись вірними християнським принципам любові, прощення і миру.
Саме за добровільне прийняття страждань заради уникнення братовбивства Церква прославила їх як страстотерпців. Вони стали першими святими, канонізованими на землях Київської Русі, а їх вважають покровителями миру, єдності, захисниками воїнів і тих, хто перебуває в небезпеці.
Що прийнято робити цього дня
Відвідують храм і моляться святим про мир, здоров'я та захист родини;
просять допомоги у складних життєвих ситуаціях, примирення з близькими та злагоди в домі;
допомагають нужденним, роблять добрі справи без очікування винагороди;
намагаються уникати сварок і знаходити спільну мову навіть у непростих питаннях.
Вважається, що щирі молитви цього дня особливо сприяють примиренню та зміцненню сімейних стосунків.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Успенський піст: скільки триває та яких заборон слід дотримуватись кожному
Що не можна робити
Сваритися, ображати рідних чи бажати комусь зла;
розпалювати конфлікти та з'ясовувати стосунки;
відмовляти в допомозі тим, хто її потребує;
пліткувати, заздрити та поширювати неправдиві чутки;
починати справи з поганими думками або в поганому настрої.
Також існувало повір'я, що будь-яка несправедливість, проявлена цього дня, може обернутися тривалими неприємностями.
Прикмети
Ранкова роса рясна - буде гарна погода й щедрий урожай.
Дощ цього дня - осінь обіцяє бути вологою.
Спекотний і сонячний день - серпень буде теплим і сухим.
Бджоли активно літають - найближчими днями негоди не буде.
Якщо ластівки літають низько - незабаром задощить.
У народі казали: "На Бориса і Гліба мир у родині дорожчий за будь-яке багатство!". Тому цей день вважали вдалим для примирення, щирих розмов, прощення образ і зміцнення родинних зв'язків. Вважалося, що добро, зроблене 24 липня, неодмінно повернеться сторицею.
1 серпня українці відзначають Маковія або Медовий Спас. Це свято відкриває серпневий цикл православних свят, і саме в цей день розпочинається Успенський піст, який триває до 14 серпня.
В цей день рекомендується відвідати храм, освятити маковійчик і мед, спекти шулики та провести вечір у колі родини.
Go to gazeta.ua
Пастирський візит поєднав зустрічі з волонтерами та участь у закритті Пластового року. Він подякував за підтримку військових і дітей.
Як повідомляє онлайн-медіа Укрінформ.
Апостольський екзарх для українців греко-католиків у Німеччині та країнах Скандинавії, преосвященний владика Богдан Дзюрах, здійснив пастирський візит до української громади у Любеку.
Про це повідомляє Апостольський екзархат у Німеччині та країнах Скандинавії.
Візит у Любеку
Під час поїздки архиєрей зустрівся з місцевими волонтерами та долучився до урочистого завершення виховного року українських скаутів.
Початок візиту розпочався із теплої зустрічі з діячами доброчинного об’єднання “Ластівки”, які привітали гостя українським короваєм.
У щирому спілкуванні волонтери розповіли архиєреєві про основні напрямки діяльності та організацію зборів. “Ластівки” активно підтримують українських військовослужбовців на передовій, а також опікуються одним із дитячих сиротинців в Україні, забезпечуючи дітей необхідними речами та щоденною турботою.
Владика Богдан висловив щиру вдячність усім учасникам об’єднання за їхню самовіддану працю, принциповість та служіння заради тих, хто постраждав від воєнного лихоліття.
Завершення Пластового року
Другою важливою частиною візиту стала участь єпископа у закритті Пластового року місцевого осередку НСОУ “Пласт”.
На заході зібралися активна молодь та їхні батьки. Зокрема, у завершенні сезону взяли участь дві новацькі групи “Північні лисиці”, а також старші гуртки юнаків і юначок – “Любецька мафія” та “Ведмеді”.
Спільно з керівницею пластового осередку Любека Олеєю Лапшин вихованці підготували для почесного гостя символічний подарунок – урочисто пов’язали хустку приятеля “Пласту” Любека.
У слові до пластунів та їхніх батьків владика говорив про важливість історичної пам’яті, вірності українському корінню та збереження національної ідентичності, незалежно від того, де доля привела українців жити.
Зазначимо, що у Дрездені відбувся З’їзд молоді Апостольського екзархату для українців візантійського обряду у Німеччини та Скандинавії під назвою “Слідами блаженної Едіґни”. Центральною подією форуму стала тривала відкрита дискусія молоді з владикою Богданом Дзюрахом.
Завершуючи зустрічі, церковна спільнота висловлює надію на подальші спільні ініціативи та підтримку української діаспори у Німеччині та Скандинавії.
Схожі новини для вас:
У Дрездені пройшов З’їзд молоді Апостольського екзархату, де владика Богдан Дзюрах провів відкриту дискусію про віру, покликання і молитву; захід також включав літургію та культурні програми.
Збірна України здобула перше загальнокомандне місце на чемпіонаті Європи з Комбат самозахист ІСО в Любеку, виборовши 128 золотих медалей і підкріпивши міжнародний авторитет школи.
У Гельсінкі відбулася урочиста церемонія складання пластової присяги, що об’єднала українську молодь і дипломатів та підкреслила роль Пласту у збереженні ідентичності.
The post Владика Богдан Дзюрах відвідав українську громаду в Любеку first appeared on Межа. Новини України..
Як повідомляє онлайн-медіа Укрінформ.
Апостольський екзарх для українців греко-католиків у Німеччині та країнах Скандинавії, преосвященний владика Богдан Дзюрах, здійснив пастирський візит до української громади у Любеку.
Про це повідомляє Апостольський екзархат у Німеччині та країнах Скандинавії.
Візит у Любеку
Під час поїздки архиєрей зустрівся з місцевими волонтерами та долучився до урочистого завершення виховного року українських скаутів.
Початок візиту розпочався із теплої зустрічі з діячами доброчинного об’єднання “Ластівки”, які привітали гостя українським короваєм.
У щирому спілкуванні волонтери розповіли архиєреєві про основні напрямки діяльності та організацію зборів. “Ластівки” активно підтримують українських військовослужбовців на передовій, а також опікуються одним із дитячих сиротинців в Україні, забезпечуючи дітей необхідними речами та щоденною турботою.
Владика Богдан висловив щиру вдячність усім учасникам об’єднання за їхню самовіддану працю, принциповість та служіння заради тих, хто постраждав від воєнного лихоліття.
Завершення Пластового року
Другою важливою частиною візиту стала участь єпископа у закритті Пластового року місцевого осередку НСОУ “Пласт”.
На заході зібралися активна молодь та їхні батьки. Зокрема, у завершенні сезону взяли участь дві новацькі групи “Північні лисиці”, а також старші гуртки юнаків і юначок – “Любецька мафія” та “Ведмеді”.
Спільно з керівницею пластового осередку Любека Олеєю Лапшин вихованці підготували для почесного гостя символічний подарунок – урочисто пов’язали хустку приятеля “Пласту” Любека.
У слові до пластунів та їхніх батьків владика говорив про важливість історичної пам’яті, вірності українському корінню та збереження національної ідентичності, незалежно від того, де доля привела українців жити.
Зазначимо, що у Дрездені відбувся З’їзд молоді Апостольського екзархату для українців візантійського обряду у Німеччини та Скандинавії під назвою “Слідами блаженної Едіґни”. Центральною подією форуму стала тривала відкрита дискусія молоді з владикою Богданом Дзюрахом.
Завершуючи зустрічі, церковна спільнота висловлює надію на подальші спільні ініціативи та підтримку української діаспори у Німеччині та Скандинавії.
Схожі новини для вас:
У Дрездені пройшов З’їзд молоді Апостольського екзархату, де владика Богдан Дзюрах провів відкриту дискусію про віру, покликання і молитву; захід також включав літургію та культурні програми.
Збірна України здобула перше загальнокомандне місце на чемпіонаті Європи з Комбат самозахист ІСО в Любеку, виборовши 128 золотих медалей і підкріпивши міжнародний авторитет школи.
У Гельсінкі відбулася урочиста церемонія складання пластової присяги, що об’єднала українську молодь і дипломатів та підкреслила роль Пласту у збереженні ідентичності.
The post Владика Богдан Дзюрах відвідав українську громаду в Любеку first appeared on Межа. Новини України..
Go to mezha.net
Якщо застосувати поліевристичну теорію Алекса Мінца, то стає зрозуміло: політичні актори спочатку відсікають варіанти, які є неприйнятними в ключовому політичному вимірі (non-compensatory stage), і лише потім оптимізують серед решти варіантів.Для українського керівництва таким некомпенсаторним критерієм було: не виглядати таким, що під зовнішнім тиском відмовляється від власної політики пам'яті під час війни.Для Навроцького аналогічний некомпенсаторний критерій інший: не виглядати слабким перед своїм електоратом у питаннях Волині та УПА.Тому сценарій "Україна швидко поступається" був неприйнятним, а сценарій відкликання ордену дуже вірогідним.У обидвох країнах тепер вирують емоції, які будуть витісняти та маргіналізувати прихильників поміркованих та конструктивних позицій. А на додачу ще й залякувати — патрулі BPG - перша ластівка. Туск у пастці. Він програє в умовах зростання конфліктогенності.Чудовий контекст для розпалювання ворожнечі, не менш чудовий, щоб виставити обидві держави неконструктивними. Спільні проєкти, які б могли бути конкурентоспроможними теж під сумнівом. Це зміна логіки нової безпекової архітектури, зміна логіки транспортних коридорів, корекція логіки розбудови регіонального ВПК. Етап раціональної оптимізації (де можна було б порахувати вигоду від ВПК чи логістики) просто може не настати.Відтак, рішення є політично раціональним для окремих політичних акторів, але не обов'язково оптимальним для системи в цілому. Навіть навпаки, як бачимо.Вважати, що у виграші тільки Росія — неправильно. Виграють ті, кому вісь Варшава-Київ муляла очі. І для цього навіть не довелось нічого робити. Це колосальний відкат для Центральної Європи. А ще це колосальний удар по ЄС. Регіон перетворюється на пояс нестабільності та турбулентності, який і далі підважуватиме нормативну силу та ресурси євроінституцій. Виграють актори з-поза меж Європи, яким байдуже до посилення осі чи послаблення осі Варшава-Київ. Вони сприймають це як суперечки туземців. Їм важить послаблення Європи. Саме вона їм муляє. Саме вона не має стати геополітичним гравцем, а має лишатися геополітичним гаманцем.Ось такий невеселий сценарій окреслюється.Чи є рішення? Зміну поколінь відкидаємо. На це немає часу. Зовнішній диктат теж: Польща успішна економічна і мілітарна потуга. Україна тримається у війні, яку за логікою багатьох вже давно мала програти. Нема гравця, що міг би нав'язати такий диктат. Варіант створити такі вигоди від співпраці, які б знімали некомпенсаторні фільтри, переважали усі суперечності — дорого, і теж може бути задовго. Виходить тільки екзистенційна криза? Вихід на поріг трансцендентного, щоб побачити новий горизонт? Ціна такого підходу дуже висока. Страшно висока. І для Києва, і для Варшави.ДжерелоПро автора. Сергій Герасимчук, директор програми регіональних ініціатив та сусідства Центру "Українська призма"Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Go to espreso.tvФото: Global Ukraine
Тепле свято української кухні та ремесел прийде до центру Орхуса цього вікенду. Прийдіть, щоб підтримати майстрів і відчути домашній смак.
Як зазначається на фейсбук-сторінці Першого українського радіо в Данії – «Радіо Ластівка».
У суботу, 6 червня, в данському місті Орхус відбудеться традиційний український ярмарок, організований осередком Lastivka Aarhus з метою консолідації місцевої громади та підтримки українського крафтового бізнесу в Данії.
За даними офіційної сторінки Радіо Ластівка у Фейсбуці, яка виступає офіційним медіапартнером заходу, анонс події це підтверджує.
Організатори обіцяють відвідувачам справжню атмосферу українського літа. Гостей чекає різноманітний вибір продукції, яку з любов’ю готують українські виробники у Данії: делікатеси, ароматний мед, смачна риба, вино, випічка та інші смаколики.
Зазначається, що подія матиме не лише гастрономічний характер, а й стане важливим культурним майданчиком для спілкування.
«Це буде не просто ярмарок – це тепла зустріч української громади, затишок, знайомі смаки та гарний настрій для всієї родини», – наголошують автори анонсу, закликаючи діаспору прийти, щоб підтримати земляків, поспілкуватися та відчути частинку дому.
– автори анонсу
Етнозахід та локація
Етнозахід проходитиме за адресою: Carl Blochs Gade 30, Aarhus. Тривалість заходу – з 14:00 до 16:00.
Відзначимо, що в квітні цього року в Орхусі запустили сучасний освітній осередок для українських дітей, створений як середовище для вивчення рідної мови, культури та всебічного розвитку юних українців у Данії.
За обіцянками організаторів, ярмарок стане теплим місточком між українською діаспорою та данською спільнотою, даруючи відчуття дому всім гостям.
Не пропустіть інші новини:
Футбольний клуб «Кривбас» визначив спаринг-партнерів для зимових зборів в Іспанії з провідними клубами Данії.
ЄКУ створив Освітню раду для координації українських шкіл у Європі, підтримки вчителів і збереження мови та культури дітей діаспори.
Традиційний весняний ярмарок у Орхусі 2 травня збирає українських майстрів та пропонує їжу, вироби й підтримку для сімей і малого бізнесу в Данії.
The post Український ярмарок у Орхусі об’єднає діаспору та підтримає крафтових виробників first appeared on Межа. Новини України..
Тепле свято української кухні та ремесел прийде до центру Орхуса цього вікенду. Прийдіть, щоб підтримати майстрів і відчути домашній смак.
Як зазначається на фейсбук-сторінці Першого українського радіо в Данії – «Радіо Ластівка».
У суботу, 6 червня, в данському місті Орхус відбудеться традиційний український ярмарок, організований осередком Lastivka Aarhus з метою консолідації місцевої громади та підтримки українського крафтового бізнесу в Данії.
За даними офіційної сторінки Радіо Ластівка у Фейсбуці, яка виступає офіційним медіапартнером заходу, анонс події це підтверджує.
Організатори обіцяють відвідувачам справжню атмосферу українського літа. Гостей чекає різноманітний вибір продукції, яку з любов’ю готують українські виробники у Данії: делікатеси, ароматний мед, смачна риба, вино, випічка та інші смаколики.
Зазначається, що подія матиме не лише гастрономічний характер, а й стане важливим культурним майданчиком для спілкування.
«Це буде не просто ярмарок – це тепла зустріч української громади, затишок, знайомі смаки та гарний настрій для всієї родини», – наголошують автори анонсу, закликаючи діаспору прийти, щоб підтримати земляків, поспілкуватися та відчути частинку дому.
– автори анонсу
Етнозахід та локація
Етнозахід проходитиме за адресою: Carl Blochs Gade 30, Aarhus. Тривалість заходу – з 14:00 до 16:00.
Відзначимо, що в квітні цього року в Орхусі запустили сучасний освітній осередок для українських дітей, створений як середовище для вивчення рідної мови, культури та всебічного розвитку юних українців у Данії.
За обіцянками організаторів, ярмарок стане теплим місточком між українською діаспорою та данською спільнотою, даруючи відчуття дому всім гостям.
Не пропустіть інші новини:
Футбольний клуб «Кривбас» визначив спаринг-партнерів для зимових зборів в Іспанії з провідними клубами Данії.
ЄКУ створив Освітню раду для координації українських шкіл у Європі, підтримки вчителів і збереження мови та культури дітей діаспори.
Традиційний весняний ярмарок у Орхусі 2 травня збирає українських майстрів та пропонує їжу, вироби й підтримку для сімей і малого бізнесу в Данії.
The post Український ярмарок у Орхусі об’єднає діаспору та підтримає крафтових виробників first appeared on Межа. Новини України..
Go to mezha.netJoin to the Platform
Бабель8.6 K of news
Слово і Діло4.5 K of news
Український тиждень1.3 K of news
Українська правда27 K of news
New Voice76.8 K of news
Радіо Свобода16.3 K of news
Еспресо21.7 K of news
Громадське радіо8.4 K of news
Суспільне87.3 K of news
Texty.org.ua2 K of news
Дзеркало Тижня22.4 K of news
Last comments
Польські посадовці обурилися комунікацією Володимира Зеленського щодо ракет для Patriot
Болгарія погрожує заблокувати 21-й пакет санкцій ЄС проти РФ, якщо з нього не приберуть главу РПЦ Кирила та співзасновника "Лукойла"
Vitalii3 Jul. 20:02В політиці шлюхи не переведуться ніколи.
Двоетапна перевірка у месенджерах: як налаштувати WhatsApp, Telegram, Signal, Viber і Messenger
Росія завдала ракетно-дронового удару по Україні, ППО збило 82 безпілотники
Білорусь втратила частину можливостей допомагати рф атакувати Україну - ЛещенкоVitalii27 Jun. 21:22Хтось ще слухає що каще СерЛещ?!
Механіки застерігають від купівлі цих дорогих автомобілів
samohodbox.com.ua22 Jun. 16:26Найбільша проблема дорогих автомобілів починається не з купівлі, а з першого серйозного ремонту.На практиці власники часто стикаються не лише з високою вартістю робіт, а й з пошуком правильних запчастин. Особливо коли мова йде про Range Rover, Mercedes-Benz, BMW або Porsche.Саме тому перед покупкою будь-якого преміального авто варто заздалегідь перевірити доступність та вартість основних вузлів і запчастин. Багато корисної інформації про OEM-номери та підбір деталей можна знайти на SamohodBox.Надійність автомобіля — це не лише бренд на капоті, а й вартість його утримання.
Голова Пентагону вперше за тривалий час прибув на міністерський саміт НАТО: не стримувався у критиці союзників та зробив заяви щодо України – подробиці (Відео)Vitalii18 Jun. 17:19When morons are in charge of the USA. :(- Центр протидії дезінформації викрив російську кінопропаганду як системну загрозу
Українців попередили про штрафи за камуфляж: коли «піксель» може стати проблемою
Нейт9 May. 14:09Військова і вважаю що носіння форми цивілами це аморально, для мене це на рівні як начепити чужі ордени (ну тобто тіпа приписуєш собі заслуги і досягнення яких ніколи не мав). Виняток - тактичний одяг у волонтерів, вони хоч і не воюють але роблять для перемоги не менше. Ну тобто або працюй на перемогу або не допускай щоб про тебе думали що ти працюєш на перемогу коли це не так- Втрати військ рф перевищують їхнє поповнення - Жмайло
- СБУ розслідує вербування «злодієм в законі» мешканців Львівщини для роботи на спецслужби РФ
Музей збройних сил у німецькому Кобленці заборонив українцям відвідувати експозицію
Ihor Chaban14 Apr. 16:13Бояться що би що???😅
Угорці обрали свободу, це добра новина для України і Європи - Мерц- На Закарпатті озброєний чоловік викрав жінку з дитиною, при спробі затримання стріляв у поліцейськогоIhor Chaban14 Apr. 15:59Ужас, народ божеволіє!
«Сяйво» обходить конкурентів: Українці обрали назву національної LLM
Alexander30 Mar. 21:47Це просто крінж- Для важкої роботи. Renault планує запустити 350 людиноподібних роботів на своїх заводахIhor Chaban25 Mar. 13:25350 людей залишуться без роботи! жесть!
- Передача МіГ-29 Україні була хибним рішенням – президент Словаччини
SR-Team8 Feb. 10:58цитата-Жодна інша країна не вчинила так, щоб після передачі власного озброєння стала покладатися виключно на допомогу своїх сусідів", хочу нагадати ,а Україна за Будапештом як позбулася своєї зброї ,ядерної,літаків ТУ-160 ,теж надіялась на так звані "гарантії" !Щось слабонькі у нас дипломати ,не вміють 'дипломатично"по морді врізати!!! 
Військові показали, як нині виглядає Куп'янськ
Підтримка (Support)30 Dec. 2025 15:48Сумно ((- Зеленський обговорив з Мерцом підготовку до зустрічі з Трампом
Леонід Биков26 Dec. 2025 19:45Балакай не балакай, а путлєр на своїй хвилі... - Російські спецслужби вербують агентів через TelegramНейт1 Dec. 2025 06:35особисто стикалась ще з іншими методами, військова але думаю цивіли теж можуть зіткнутись з чимось схожим. коли десь в публічних чатах пишеш про свої проблеми (думаю особливо коли це невдоволення своїм командуванням, невдоволення владою або невдоволення роботою правоохоронних органів) то в особисті пишуть люди які тіпа тебе підтримують, більшість наші і пишуть щиро але серед них є і русня. так от з тих хто мені писав один одразу почав з того що він кацап і пропонує перейти до них, звісно одразу послала і заблокувала. а другий довго прикидався нашим (можливо навіть з окупації) і його видавало тільки те що якось надміру цікавили такі речі як де я, де мій підрозділ, скільки нас тут і так далі.. звісно я йому ніхєра не казала і теж залокувала але по факту він тупо намагався маніпулювати і цілком можливо що є лохи які через брак досвіду через отаких от нахаляву нададуть кацапам інфу самі того не розуміючи. самим цим ситуаціям мабуть більше року але можливо кацапи продовжать отак вишукувати людей у яких є певні проблеми які в теорії можуть зробити їх вразливими до маніпуляцій, при тому деякі все ж вміють прикидатися своїми тому все шо нам залишається це звертати увагу на підозрілі моменти типу надмірної цікавості і не довіряти нікому
Ранкова звичка, яка підсилює мозок і допомагає отримати підвищення — що показало дослідження
Village UA23 Nov. 2025 23:52пити каву?- Небезпечна рослина сусіда почала "захоплювати" чужий двір: відео вразило МережуVillage UA22 Nov. 2025 11:19кропива?
- Топ-7 собак, які ніколи не втомлюються: породи для по-справжньому активних сімейVillage UA22 Nov. 2025 11:14там 100% є хаскі)
- Трамп зробив гучну заяву про втрату Україною територійVillage UA22 Nov. 2025 11:12голодний дєдок, вже мікрофон жере)
- Яка зброя реально змінить ситуацію на фронті: експерт відповівVillage UA21 Nov. 2025 18:55якісна)
- Трамп оголосив дедлайн для погодження Україною мирного плануVillage UA21 Nov. 2025 18:54трамп гнилий дєд, який постійно забуває випити таблетки)
- Анджеліна Джолі в ТЦК: Мережа вибухнула мемамиVillage UA5 Nov. 2025 22:22такі новини мені подобаються!
- Орбан розкритикував "невдячність" Києва за підтримку від УгорщиниVillage UA4 Nov. 2025 23:02коли його вже викинуть у вікно?
- Квіти, що захищають оселю від зла й негативуVillage UA4 Nov. 2025 19:00валерянка?
Фіналісти конкурсу кумедних фото природи 2025 — коли переможець неважливий
Miro Baida3 Nov. 2025 19:22Дійсно хороша новина- Чому не можна віджимати пакетик чаю: багато хто не знаєVillage UA2 Nov. 2025 13:56в кого?
- Новорічний зворотний відлік: скільки днів до зустрічі 2026 рокуVillage UA1 Nov. 2025 12:10а хто зустрічатись має?
- Розвідка США розкрила несподівані постачання для війни РФ: що приховують Китай і МоскваVillage UA30 Oct. 2025 11:57моцква пишеться з маленької)
- Туск розніс Орбана: лідер найбіднішої країни в ЄС "зачарований Москвою"Village UA28 Oct. 2025 21:44фото супер!🤣
- Навіщо досвідчені господарі залишають кореневища від капусти після збору врожаю на городіVillage UA24 Oct. 2025 14:14щоб поламати об них ноги.
- Зеленський прибув з візитом до Лондона: з ким зустрінеться президент УкраїниVillage UA24 Oct. 2025 14:13з кимось)
- Росія створила фейковий Telegram, який стежить за користувачами — ЦПДПідтримка (Support)21 Oct. 2025 23:33А оригінальний тоді що робив? ))
- Рада продовжила воєнний стан і мобілізацію, а Бережну призначили міністеркою культури. Головне за день
Лютий Махновець21 Oct. 2025 22:12"міністерка"?... а якби чоловік, то - "мініструк"?... - "Підробка. Штучний інтелект у світі людей": фальшивий розум, або про що мовчать ШІ-винахідники. Рецензія ІТС.uaMiro Baida12 Sep. 2025 16:18Хоч якийсь голос тверезості в цій ШІ-ейфорії