Дзеркало Тижня

Після того як антропологи припустили, що люди могли з’явитися в Америці раніше за традиційні уявлення, рухаючись не лише суходолом через Берингову протоку, а й уздовж узбережжя морськими маршрутами, питання швидкого заселення Західної півкулі отримало новий контекст. Саме його доповнює нове археологічне дослідження, яке показало, що найдавніші мешканці Америк могли мати раціон, зосереджений переважно на найбільших тваринах тогочасних ландшафтів. Про це повідомляє Рhys.Оrg.Найдавніші мешканці Америк, імовірно, не пристосовували свій раціон до кожного нового регіону, а послідовно робили ставку на найбільшу здобич. Нове дослідження показує, що ранні групи людей від Аляски до Південної Америки спеціалізувалися на полюванні на мегафауну й саме така стратегія могла допомогти їм швидко розселитися двома континентами.Дослідження очолили професор антропології Університету Аляски у Фербанксі Бен Поттер і дослідник Університету Макмастера Джеймс Чаттерс. До роботи також долучилися науковці зі США, Канади та Аргентини. Команда проаналізувала дані з 50 археологічних стоянок, розкопаних у різних частинах Америк. Дослідники вивчали кістки тварин, знайдені на давніх місцях проживання людей, визначали види здобичі та групували їх за тим, скільки їжі вони могли забезпечити.Ці результати стосуються одного з найскладніших питань американської археології: як людям вдалося настільки швидко поширитися від півночі до півдня двох континентів. У науці тривалий час існували дві основні гіпотези: або ранні люди були харчовими універсалістами й використовували широкий набір місцевих ресурсів, або вони спеціалізувалися на невеликій кількості великої здобичі.Автори нового дослідження схиляються до другого пояснення. Вони зосередилися на трьох ранніх і поширених культурних групах: східних берингійцях на території Аляски та Юкону, людях культури Кловіс у Північній Америці та групах із наконечниками типу Fіshtаіl Рrоjесtіlе Роіnt у Південній Америці.

Не дрібна здобич: що їли перші люди, які розселилися Америками

У межах цих груп, за оцінкою дослідників, від 83% до 88% їжі надходило від великих травоїдних тварин. Ідеться про мамонтів, схожих на слонів гомфотеріїв і гігантських наземних лінивців, яких у дослідженні об’єднали в категорію мегатравоїдних.Науковці не обмежилися простим підрахунком знайдених кісток на стоянках. Вони також моделювали, які тварини могли жити в навколишньому середовищі, скільки їх могло бути та який обсяг їстівної біомаси давала кожна з цих тварин. Для цього дослідники порівнювали археологічні залишки з природною доступністю різних видів у ландшафті. Тварин враховували не лише за чисельністю, а й за потенційною харчовою цінністю, адже один мамонт міг забезпечити набагато більше їжі, ніж велика кількість дрібних тварин.Навіть коли в моделях штучно збільшували кількість дрібної здобичі, мегатравоїдні все одно залишалися головним джерелом їжі. Це дозволило авторам зробити висновок, що давні люди не просто їли великих тварин, коли ті траплялися випадково, а цілеспрямовано орієнтувалися саме на них.Бен Поттер пояснив, що спеціалізацію не можна визначати лише за тим, скільки кісток певного виду знайшли на стоянці. Важливо порівнювати ці знахідки з тим, наскільки поширеними такі тварини були в природі. Якби перші люди були універсальними збирачами й мисливцями, у їхніх таборах частіше траплялися б залишки найпоширеніших тварин.Однак дослідники побачили протилежну картину. Мамонти й гігантські лінивці, які загалом були рідкісними в ландшафті, домінують в археологічних матеріалах. Натомість кролики, миші та інші дрібні тварини, які мали бути значно поширенішими, майже не представлені в залишках їжі на стоянках.Така спеціалізація може пояснити й подібність ранніх кам’яних інструментів у дуже різних регіонах. Науковці звертають увагу, що комплекси знарядь з Каліфорнії, Мену, Флориди та окремих стоянок Південної Америки мають схожі риси саме тому, що люди полювали на подібний тип великої здобичі.

Археологи з’ясували, чому люди так швидко заселили обидві Америки

На стоянках знаходили інструменти, пов’язані з полюванням на великих тварин і розбиранням туш. Серед них були великі жолобчасті наконечники та спеціалізовані знаряддя для оброблення м’яса. Натомість рибальське спорядження й інструменти для переробки рослин помітно відсутні.Це, на думку авторів, свідчить, що ранні американські групи не були змушені швидко перебудовувати технології під кожну нову екосистему. Їхня стратегія залишалася відносно стабільною, бо головна здобич — великі травоїдні — була зрозумілою й придатною для переслідування в різних середовищах.Спеціалізація на великих тваринах також могла прискорити розселення людей від Аляски до Південної Америки. Зазвичай мисливцям-збирачам, які потрапляють у незнайому місцевість, потрібні покоління, щоб навчитися ефективно використовувати місцеві рослини, дрібну й середню здобич та сезонні ресурси.У випадку з мегафауною ситуація була іншою. Великі ссавці мали широкі ареали, пересувалися на великі відстані й займали масштабні території. Тому люди, які вже мали досвід полювання на таких тварин, могли переносити свої навички в нові регіони без повного перенавчання.Співавтор дослідження, професор Університету Аляски у Фербанксі Мет Вуллер, пояснив, що мамонти могли долати великі простори та жити на величезних територіях. Саме знання поведінки мегатравоїдних, за його словами, могло допомогти спеціалізованим мисливцям успішно просуватися континентами.Ще один важливий висновок дослідження стосується вимирання мегафауни. Автори виявили, що зникнення великих тварин не відбулося одночасно по всіх Америках, а рухалося хвилею з півночі на південь, приблизно слідом за поширенням людей.На Алясці мамонти й коні зникли близько 13 300 років тому, наприкінці найдавнішого відомого періоду людської присутності в цьому регіоні. У Північній Америці мегафауна доби Кловіс зникла приблизно 12 800 років тому. У Південній Америці гомфотерії та гігантські наземні лінивці протрималися довше — приблизно до 11 600 років тому.За словами Поттера, така послідовність — прибуття людей, період співіснування та подальше зникнення великих тварин — повторювалася знову й знову, поступово зміщуючись на південь. Це створює вагомі непрямі докази того, що людське полювання було одним із суттєвих чинників вимирання мегафауни.Мегатравоїдні повільно розмножувалися, мали великі проміжки між народженням потомства, а дорослі особини майже не мали природних ворогів. Через це вони могли не мати виробленої настороженості перед новими групами людей, які володіли ефективними технологіями полювання. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Гігантські тварини жили поруч із людьми набагато довше, ніж вважалося Нагадаємо, що висновки про роль мегафауни в раціоні найдавніших мешканців Америк доповнюють інші дослідження, які показують складність історії самих мамонтів на континенті. Нове дослідження мітохондріальної ДНК із зубів мамонтів, знайдених у Мексиці, показало існування окремої мексиканської лінії Сlаdе 1G, відмінної від інших північноамериканських груп. Радіовуглецевий аналіз засвідчив, що ці розбіжні лінії співіснували в пізньому плейстоцені приблизно між 40 000 і 12 700 роками тому. Автори роботи наголосили на важливості відновлення давньої ДНК із ширших географічних регіонів.