Дзеркало Тижня

Сучасна війна — це передусім змагання технологій. Тому її виграють не лише на полі бою — а й у лабораторіях, конструкторських бюро і навіть у гаражах, де ентузіасти-волонтери збирають БпЛА. Але є в України й інша армія винахідників — професійна. Це науковці.У День винахідника і раціоналізатора ZN.UА поговорило із заступником міністра освіти і науки Денисом Курбатовим про те, як українська наука допомагає оборонці та змінюється.

Підземні лабораторії та нове обладнання

— Денисе Ігоровичу, чи беруть українські науковці реальну участь у розробці оборонних технологій?— Безумовно, українська наука, як і наука будь-якої країни, дотична до розробки рішень, які використовуються на полі бою. Наскільки дотична — питання у тому, в якому розрізі на це дивитися.Частина науковців за роки війни пішла у приватні технологічні компанії, які працюють у сфері військових технологій. Ігнорувати цей факт не можна. Всі рішення українських технологічних компаній, які мають успіх, напрацьовувалися зокрема й українськими науковцями чи інженерами.Ще частина науковців залишається у своїх інститутах або університетах і виконує відповідні замовлення та дослідження.— Хто ставить завдання з оборонки державним науковим установам?— Два роки тому МОН запровадило спеціальний конкурс на державні замовлення, де основним замовником виступають безпосередньо Міністерство оборони (а до 2025 року ще і Мінстратегпром), Міністерство цифрової трансформації, Служба безпеки України, Держспецзв’язку. Загалом — близько десятка міністерств і державних органів.Ми вдесятеро збільшили фінансування цієї програми. І вона має попит як у наших міністерств, так і у вчених, адже тут можна отримати значне фінансування на важливі для держави розробки.Однак зрозуміло, що ці дослідження ще десь треба виконувати, в той час як матеріально-технічна база наших наукових установ та університетів здебільшого створена у 80-х — на початку 90-х років. І це дослідницьке обладнання давно треба оновлювати.Тому цьогоріч нам вперше вдалося закласти в держбюджет понад 2 млрд грн на переоснащення дослідницької інфраструктури. Також існує окрема програма додаткового базового фінансування найкращих наукових установ за результатами державної атестації, де 20% коштів — кошти на обладнання.Є і абсолютно новий проєкт — створення великих дослідницьких центрів — так званих центрів досконалості при провідних українських університетах. Їхні лабораторії облаштують в укриттях, щоб вони мали змогу працювати у нинішніх безпекових умовах.Ці центри створюємо спільно з Фондом розвитку інновацій та кластером Вrаvе1. Вони формували тематику і напрями роботи центрів — це все те, що потрібно для країни саме зараз. Україна інвестує у ці центри понад мільярд гривень. Для української науки це великі кошти, ми ніколи не мали такого фінансування на створення центрів та лабораторій.Також варто зазначити, що інститути Національної академії наук мають власну програму оборонних досліджень.

Державні інститути vs приватний МіlТесh

— Скільки оборонних розробок українських науковців уже дійшло до серійного виробництва?— Я не буду називати цифру, але це вже десятки. Усі наші проєкти державного замовлення мають жорстку вимогу до технічного завдання: результатом має бути щонайменше повноцінний функціональний прототип (тобто перший робочий зразок розробки), випробуваний у реальних або максимально наближених до реальних умовах. Він має бути готовим до подальшого масштабування і виробництва.— Однак головним рушієм розвитку оборонних технологій все ж стали приватні технологічні компанії. За різними оцінками, вони становлять близько 80% ринку МіlТесh. Чи здатні державні лабораторії конкурувати з ними?— У розрізі досліджень і розробок можуть і повинні конкурувати. Але для цього їм потрібно створити відповідні умови.По-перше, війна показала, що приватний сектор спроможний швидше реалізовувати ефективні рішення. Натомість державна установа, коли замовлення потрібно виконати за тижні, вимушена витратити місяці лише на закупівлю комплектуючих через систему Рrоzоrrо. Ця процедура, можливо, правильна для цивільного життя, але для умов війни та швидших рішень потрібні гнучкіші інструменти.По-друге, державні лабораторії перебувають у нерівних умовах з приватними через абсолютно різні податки. Виконуючи замовлення для бізнесу, державна лабораторія сплачує понад 70% податків. Водночас приватний бізнес (через ФОП чи інші механізми) сплачує часто до 10%. Конкурувати у таких умовах нереально.Щоб вирішити ці та інші проблеми, ми ще минулого року розробили масштабний проєкт Sсіеnсе Сіty — це повноцінний комплекс змін до законодавства: двох кодексів та чотирьох профільних законів України. Вони дадуть змогу, серед іншого, зменшити податкове навантаження і зняти частину регуляторних обмежень для державних наукових установ і університетів. Тоді вони зможуть конкурувати за приватні замовлення, більше заробляти самі й вкладати ці гроші в дослідження та розвиток матеріальної бази.Проєкт уже погоджений майже всіма міністерствами, окрім Міністерства фінансів, яке посилається, зокрема, на обмеження Міжнародного валютного фонду. Міжнародні партнери не підтримують ідею зниження податків.Але насправді Україна нічого не втрачає. Ми спеціально порахували: за підсумками 2025 року з усіх наукових контрактів ЗВО/НУ за замовленням бізнесу у країні сплатили близько 40 мільйонів гривень ПДВ. Щоб ви розуміли, це лише 0,008% від усього ПДВ в державі. Насправді це не можна назвати втратою для бюджету. А от потенційні переваги, які отримає економіка, наукова сфера і вся Україна від дерегуляції та дефіскалізації, — набагато більші.І це стосується не тільки оборони. Скажімо відверто: стара структура української економіки, яка багато в чому трималася на продажі сировини (металу, зерна, викопних ресурсів), суттєво зруйнована війною і її навряд чи вдасться швидко відновити у попередньому вигляді. Україні потрібно будувати нову інноваційну економіку — економіку доданої вартості. Її основа — технології, високотехнологічні розробки та інновації. Але щоб ці інновації з'явилися, потрібно створити для цього умови. Дерегуляція і дефіскалізація науково-інноваційної діяльності — одні з таких умов. Саме з цього починали ще 15–20 років тому усі провідні країни світу.

Фінансування — за результат

— Для розвитку інновацій потрібне фінансування.— Фінансування будь-якої сфери, зокрема і науки, ніколи не буває достатнім Україна ще жодного разу не виконала норму закону щодо 1,7% ВВП на науку. Але це не виправдання, щоб сидіти склавши руки.За останні три роки роботи уряду та підтримки парламенту й міжнародних партнерів фінансування наукової сфери зросло на 83%. Цього року ми вперше за останнє десятиліття маємо досягнути показника 0,5% ВВП на науку. Здається, це маленька цифра — особливо на тлі середньоєвропейських 2%. Але востаннє таку цифру ми мали у 2014 році. Після цього в нас було виключно падіння. Тепер ми нарешті нарощуємо інвестиції.Роками наукові установи фінансували фактично лише за фактом їх існування відповідно до кількості площ і ставок. А якщо кошти і збільшувалися, то тільки у зв'язку з інфляцією.Тепер ми прив’язуємо фінансування до результату діяльності наукової установи чи університету. Для цього запровадили кілька інструментів.Це новий механізм базового фінансування: чим результативніша установа (за результатами наукової атестації), тим більше державних коштів вона отримає. Є інститути, які цьогоріч наростили своє фінансування на 50% порівняно з минулим роком.Стимулюємо співпрацю науковців з реальним сектором економіки. Цього року Міністерство освіти й науки проведе перший в історії конкурс державно-приватного замовлення на наукові дослідження і розробки. У нас наразі з'явилося більше технологічного бізнесу, який потребує наукових розробок і не завжди має свій відділ досліджень. Тому ми зараз ухвалили спеціальну постанову уряду про приватно-державне партнерство в науці.За цією постановою механізм взаємодії бізнесу і науковців буде приблизно такий: приватна компанія формулює проблему у вигляді технічного завдання — ми виставляємо це завдання на конкурс — науковці з університетів та наукових установ приходять з ідеями — шляхом конкурсу обираємо найкращу. Переможець конкурсу отримує повне фінансування проєкту: 50% від держави, 50% від бізнесу.Паралельно створюємо Агенцію прикладних досліджень. Вона збиратиме реальні потреби міністерств, фронту, технологічних компаній і буде знаходити українських вчених, які спроможні ці потреби закрити. І навпаки, знаходити замовників і зацікавлені компанії на розробки українських вчених. Для початку це не буде якась окрема юридична особа чи інституція, почнемо зі спеціального структурного підрозділу в УкрІНТЕІ, який матиме збільшену автономію і координацію від директорату інновацій МОН. Масштабування залежатиме від успішності діяльності та досягнутих результатів.— Як адаптуються наукові установи і університети до цих змін і воєнних реалій?— Є стриманий оптимізм: наприклад, у 2022 році українські університети вдвічі менше заробляли в науці самі, ніж їх фінансувала з бюджету держава (тобто обсяг спеціального фонду з науки був вдвічі меншим, ніж загальний фонд). А вже з 2025 року ситуація кардинально змінилася: зараз університети заробляють самостійно (завдяки грантам та замовленням бізнесу) на 30% більше, ніж їм дає держава. Притому що держава теж наростила фінансування на 83%, як я вже казав.Тому коли ми говоримо про фінансування науки, варто зауважити, що тут багато залежить від самих вчених. Війна триває п'ятий рік і може тривати ще стільки ж. Відповідно, не варто чекати, що все буде як раніше, і довоєнні тематики досліджень будуть актуальними. Ті установи і університети, які готові змінюватися, дотискати потрібний результат, матимуть і замовлення, і фінансування.Деякі університети вже мають МіlТесh-підрозділи, а їхні команди навіть створюють власне виробництво — фактично це окремі заводи. Наприклад, я знаю декілька компаній з виробництва наземних роботизованих комплексів, які створили вихідці з університетів. Ще на початку 2022 року вони були викладачами, доцентами кафедр, а зараз це вже директори підприємств, у яких працюють сотні людей. І це теж гарний приклад перебудови і переходу знань у виробництво з високою доданою вартістю.— А що чекає на гуманітарну сферу, чиї дослідження за визначенням не надто конвертуються у прикладні та цікаві бізнесу й МіlТесh результати? Адже без історії, філософії чи літературознавства ми ризикуємо захистити території, але втратити смисли, за які боремося.— Незважаючи на те, що тематика цього інтерв'ю — критичні технології з акцентом на оборонний сектор, звичайно, варто зазначити, що не менш важливою є соціо-гуманітарна складова. Бо окрім того, щоб мати зброю, треба мати волю взяти її до рук, і це якраз виховують ці науки, про які ви згадали.У всіх наших політиках — від державної атестації, Національної системи дослідників і до конкурсного фінансування — завжди є окремі напрями і секції для фінансування цих сфер. Навіть у держзамовленні на розробки — Міністерство культури має окремі лоти, наприклад, для дослідження і збереження культурної спадщини, створення спеціальних цифрових інструментів тощо.Але справді, наразі ми свідомо робимо ключовий акцент саме на прикладних розробках, бо ми як країна від них сьогодні екзистенційно залежимо. Нас за це критикують, і, можливо, справедливо: мовляв, без фундаментальної науки прикладних результатів не буде. Але, до слова, ми не скасували жодної фундаментальної програми, збільшення фінансування торкнулося майже усіх наукових програм країни, зокрема і через Національний фонд досліджень, і через атестацію, і через програми академій. Нічого не закрито з того, що працювало і показувало результат.

Чи інвестує держава в інтелект

— Пане Денисе, традиційне запитання, яке завжди виникає, коли говорять про проблеми науки: відтік мізків. За вашими ж даними, зараз 15–20% українських науковців припинили дослідницьку діяльність, а 8% виїхали за кордон. Що з цим робити?— Скажімо відверто, що основна причина виїзду людей за кордон — це безпека. А ті, хто припинив дослідницьку діяльність, часто перейшли в інші сфери, зокрема в МіlТесh , і це не завжди є мінусом.З кадрами проблема не тільки в науці, вона є в країні загалом. Що ми намагаємося з цим робити? Ну, очевидно, перша ланка, де починається наука, — це аспірантура. Ми почали реформувати і аспірантуру, створюючи проєктну аспірантуру, і починаємо нові програми підтримки, наприклад постдокторантуру. Нам треба залучати й утримувати молодь в науці.До речі, ми вперше зафіксували в правилах конкурсного фінансування, що 30% коштів, які МОН розподіляє на наукові проєкти через конкурси, спрямовуватимуть на програми підтримки молодих учених.— Україна має сильну наукову школу. Її оцінили й вороги — наприклад, на російському підприємстві ОДК «Сатурн» двигуни для винищувачів і крилатих ракет, які щоночі летять на наші міста, складають випускники Харківського авіаційного. Їх спокушали тим, що: «Ви можете працювати в Запоріжжі і заробляти 300 доларів, а можете переїхати із сім'єю до Росії і заробляти тисячу доларів». Вони переїхали до РФ вже після початку війни, свідомо.Це не єдиний приклад. Є наші науковці і в оборонних компаніях інших країн. Мотив простий — хороша зарплата.Водночас багато українських учених сьогодні зі зброєю в руках захищають Україну на фронті, розробляють інновації в підвалах під обстрілами. Це гідно поваги. Але чи достатньо державі покладатися лише на патріотизм науковців — чи все ж вона повинна більше інвестувати в інтелект, особливо коли він працює на виживання країни?— Працювати на ворога — моральний вибір з кримінальним підтекстом, не хочу це коментувати. Але повірте, наші науковці, які мають спроможності, фах і працюють з українськими МіlТесh-компаніями, також мають дуже хорошу зарплату. Вона значно більша, ніж та, яку платить держава.— На жаль, не всі науковці працюють у приватних компаніях.— Скажімо відверто: українська економіка зараз не потягне зарплат європейського рівня не лише для науковців, а й для інших фахівців: учителів, лікарів, вихователів, працівників ДСНС — вони не менш важливі для країни… Але ми шукаємо можливості. З цього року наші вчені отримують додаткові надбавки до зарплати за результатами атестації — вони можуть сягати восьми тисяч гривень.Уперше має запрацювати Національна система дослідників — індивідуальні стипендії у розмірі десяти тисяч гривень на місяць для майже трьох тисяч найкращих науковців. Також закладаємо у бюджет на наступний рік збільшення заробітних плат науковців до 50%. Зрозуміло, що треба більше. Є низка інших ідей на наступний рік, якими сподіваюся поділитися згодом.— Однак, попри всі складнощі й жахи війни, є надія, що вона стане шансом і поштовхом для підтримки науки, яка досі вважалася радше пасивною сферою витрат, ніж цінністю.— Абсолютно так. Це шанс для науки. Я завжди наводжу такий приклад: на військових уперше звернули глибшу увагу у 2014 році. На медиків — під час ковіду. На науковців — після 2022 року, коли почалася технологічна війна. Без власних технологій країна просто не виживе, адже партнерська допомога не безмежна, а часто їх просто не можна купити. Усі наші найуспішніші далекобійні операції — це саме українська зброя.Віра в краще однозначно є. І позитивні зрушення вже є. У мене особисто є таке відчуття, що попри все ми рухаємося у правильному, українському напрямі.