Дзеркало Тижня

Уже майже місяць у Франції тривають шкільні протести, які поширилися і на франкомовну Бельгію. На барикадах поруч зі старшокласниками стоять учителі й персонал шкіл і прикривають дітей від кийків поліції та сльозогінного газу. А між акціями протесту учні надолужують пропущене: частина вчителів і репетиторів викладають у соцмережі та на онлайн-платформи навчальні матеріали. Студенти-волонтери організовують онлайн-тьюторство у Dіsсоrd і ТіkТоk.Це дещо відрізняється від новинної картинки — підлітки на барикадах, сутички з поліцією, зачинені школи, поранені. Вона підказує просте пояснення: перед нами черговий бунт юнацького максималізму. Але за нею губиться головне — зміст самого протесту.Зазвичай обговорюють три причини заворушень, і саме їх називають насамперед лідери учнівських профспілок: нестача вчителів, переповнені класи, погане фінансування шкіл. Проте насправді протестувальники висувають більше вимог — на вебсайті учнівських профспілок їх десять: від шкільних проблем і до справедливої системи вступу до університету.Акції школярів спалахнули не на порожньому місці — паралельно з ними вчителі разом з іншими бюджетниками протестують проти урядових планів скоротити видатки бюджету і заморозити зарплати.Напередодні президентських виборів суспільство поляризується, і влада звинувачує опозицію в підбурюванні шкільних протестів, а опозиція владу — у жорстокості дій поліції.Та якщо відкинути політичний шум і романтизацію барикад, можемо побачити, що частина проблем освіти, що привели французьких школярів на вулиці, знайома й нашому суспільству. Тож для нас цей досвід цікавий. Це не про заклики на барикади — у країні, що зараз виборює своє право на існування, внутрішні барикади неприпустимі. Але ми можемо порівняти, як реагує суспільство на проблеми освіти та як накопичується вибух.У французькому досвіді є три цікаві моменти.Як Європа бореться з кризою в системі освіти. Висновки для України

1. Солідарність учителів і учнів

Насправді протестний рух почали не учні, а викладачі однієї школи в бідному передмісті Парижа — Кретеї. Вони вийшли на акцію протесту, бо в їхній школі бракувало вчителів і фінансування.А потім до них приєдналися учні. «Ми сказали собі: наступного дня теж спробуймо, ми дамо себе почути та спробуємо щось змінити», — розповіли старшокласники в коментарі Rаdіоfrаnсе… — Ми не просимо розкоші, ми просто просимо найнеобхіднішого, насправді».Учні заблокували вхід до школи сміттєвими баками та почали поширювати в соцмережах відео про свою школу й протест. У відповідь старшокласники з інших шкіл і міст Франції стали робити те саме.«Вони (учні) бачать ту саму реальність, що й ми, і вони розлючені», — пояснила Тhе Guаrdіаn профспілкова лідерка вчителів Каролін Шеве.Чи можна уявити ситуацію в Україні, коли на протесті вчителів поруч з ними стоятимуть учні? Це звучить фантастично, але це реально — за умови, що самі вчителі рішуче відстоюватимуть свої права. Поки що з цим проблеми: окремі сміливці є, але більшість звикла терпіти й мовчати.Свіжий приклад: сьогодні я читала дискусію вчителів у соцмережах з приводу того, що в деяких громадах їх примушують писати заяви за свій рахунок на осінні канікули. «Я написав, а хто ще з таким стикався?» — читаю пост. Відповіді тих, хто стикався, були в дусі «ну а що робити, мушу», «один у полі не воїн». І був тільки один коментар із запитанням «А може, просто не погоджуватися?».Вчитель та військовий розкритикував НУШ за "грантову тусовку" та відрив від шкільного життяРік тому, напередодні ухвалення державного бюджету, освітянські профспілки організували флешмоб у соцмережах проти звуження прав педагогів і за підвищення їм зарплатні. Учителям пропонували зробити фото на робочому місці, а студентів, батьків і «всіх небайдужих» просили підтримати. Але флешмоб не став трендом серед учнів: підлітків неможливо схилити до підтримки за вказівкою зверху — детонують лише теми, де є драйв і спільна ідея.Є й друга причина ізольованості вчительських протестів: проблеми школи та учительських зарплат у нас звикли вважати справою самих учителів. Батьки не бачать прямого зв'язку між майбутнім дитини і становищем її вчителя. А якщо з чимось не згодні чи незадоволені, беруть репетитора або скидаються грішми на потреби школи.Тим часом на нинішніх протестах школярів у Бельгії одна з ключових вимог — перегляд або скасування освітньої реформи, яка збільшує навантаження на вчителя без підвищення йому зарплати.

2. Освіта для всіх, а не для обраних

Протест французьких школярів, який спалахнув як бажання покращити умови навчання, швидко набув соціального виміру. Недофінансування зачіпає всі школи, але найсильніше — у бідних районах зі строкатою етнічною та мігрантською картою.«Усі казали нам, що школа зрівнює шанси. Але сьогодні це зовсім не так, — каже в коментарі Тhе Guаrdіаn 16-річна Ізабелла. — Підліток із передмістя Парижа ніколи не матиме таких можливостей, як учень із центру міста. Саме тому ми сьогодні тут».Рівне право на освіту для всіх, незалежно від адреси і статків родини, — одна з ключових вимог школярів. Освіту вони сприймають як спільне благо і стартову лінію: від неї залежить, із чим людина піде в життя. Тому поруч із підлітками з депресивних околиць на барикадах стоять учні заможних паризьких ліцеїв. Учитель престижного ліцею Софі-Жермен, який підтримує протестувальників, розповів Тhе Guаrdіаn, що учні з центру Парижа виявили велику солідарність із ровесниками з передмість, і це суперечить думці, що ми живемо в епоху егоїзму.Освіта на понтонах. Чому стратегії «європейського майбутнього» вищої освіти тонуть у реальності війниФормула «епохи егоїзму» зараз у Франції часто лунає — тут широко обговорюють нову книжку соціолога Каміля Пеньї «Тріумф егоїзмів. Новий соціальний примус». Окрему увагу автор приділив освіті — він стверджує: коли, попри риторику про «рівний доступ до освіти», держава самоусувається від вирівнювання соціальних умов, жорстока конкуренція за майбутній соціальний статус переміщується у шкільні класи. У цій боротьбі заможні верстви й середній клас конвертують статки та зв'язки в освітні переваги своїх дітей, а сам «егоїзм» перестає бути особистим вибором — він перетворюється на примусову стратегію виживання у суспільстві без гарантій. Кожен за себе.Виходом із цієї ситуації Пеньї вважає «етику гідності»: визнання того, що кожна людина має право на гідне життя, а забезпечення цієї гідності — спільна турбота суспільства, а не приватна справа окремої родини. І саме в цьому сенсі солідарні протести вчителів, школярів і батьків у Франції можна сприймати як надію на те, що це можливо.У цьому контексті стає зрозумілим, чому серед вимог школярів — не лише матеріальне забезпечення шкіл, а й справедлива система вступу до університетів. Протестувальники вважають її непрозорою і несправедливою, оскільки вона дає преференції дітям із престижних шкіл.Україні нерівність в освіті теж знайома. Розрив у результатах міських і сільських школярів фіксують і ЗНО-НМТ, і національні моніторинги, і РІSА. Ми постійно дискутуємо про те, якою має бути справедлива вступна кампанія, чи маємо давати преференції під час вступу певним групам абітурієнтів.З огляду на те, що люди і таланти — це головний капітал країни, яка веде боротьбу за своє існування, а за кордон їде молодь переважно з міст, — школярі з маленьких містечок і сіл незабаром стануть головним ресурсом країни. Завдання підняти освіту там має стати пріоритетом держави. Це й раніше було важливим, а зараз є критичним.Євроінтеграція в освіті очима 190 тисяч учителів, батьків і управлінців

3. Повстання покоління Z

Підлітки, які сьогодні вийшли на протести у Франції і Бельгії, народилися у 2008–2010 роках. Це діти, які входили у свій найчутливіший підлітковий вік у часи ковідних локдаунів. Зростають вони під тиском тривожних новин про воєнні конфлікти — і дехто знає про це з власного досвіду чи досвіду близьких (протести, нагадаю, почалися в бідних мультикультурних районах із великою часткою мігрантів). Додайте сюди новини про кліматичні загрози, економічну кризу і протести у рідній країні. Школярі бояться, що їхнє майбутнє буде гіршим за життя їхніх батьків.У коментарях ЗМІ протестувальники розповідають, як стресують через оцінки, результати іспитів і неможливість підготуватися до вступу через відсутність учителів. Вони не хочуть миритися з принципом «терпи, бо так заведено в країні, де ти живеш», а жорстка реакція поліції поглиблює недовіру до держави, що не виконує соціального договору. На плакатах, які тримають школярі, написано: «Держава, що труїть газом учнів старших класів, є слабкою державою», «Ми тут не для того, щоб влаштовувати заворушення».Ще одна особливість цього покоління — воно на «ти» з технологіями. Для самоорганізації йому не потрібна координація зверху — воно самоорганізується горизонтально, через соцмережі.Експерт назвав дві ключові проблеми шкільної реформиБагато вимог школярів дорослі визнають справедливими. Але до початку дитячих протестів їх не виконували. Наприклад, у парламенті з лютого лежить законопроєкт про заміну системи вступу, але лише зараз прем'єр-міністр Себастьян Лекорню пообіцяв зробити її прозорішою. Уряд зараз визнає, що частина вимог учнів є «цілком обґрунтованою», й анонсує розв'язання проблем із нестачею вчителів і фінансуванням шкіл. А раніше міністр освіти Едуар Жефре публічно заявляв, що брак учителів у школах не буде надто відчутним.І це хороший урок, зокрема й для українського уряду, який традиційно подавав суспільству глянцеву картинку реформ в освіті, не проговорюючи вголос реальних проблем.Є й ширший контекст: ми спостерігаємо кризу старої системи освіти, яка досі намагається працювати як індустріальний конвеєр для «штампування» кадрів під ринок праці. Тоді як до цієї системи зайшло покоління, що живе у високотехнологічному та динамічному світі. Освіта мусить трансформуватися, і це завдання для всіх країн.