Коли Володимиру сказали, що шансів вижити практично немає, його родина не припинила боротися. Після важкої бойової травми, коми, місяців реанімації та догляду вдома чоловік знову почав робити перші кроки. Його історія — ще й про те, як в Україні працює паліативна допомога: не як «супровід у кінець життя», а як система підтримки людини та її близьких.Паліатив без права на приватністьОнкологічне захворювання, неврологічна хвороба, що прогресує, бойова чи побутова травма — це лише частина станів, за яких людині може бути потрібна паліативна допомога. За визначенням ВООЗ, вона включає комплекс заходів для покращення якості життя пацієнтів (дорослих і дітей) та їхніх близьких, які стикаються із захворюваннями, що загрожують життю. Така підтримка може тривати не місяці, а роки. Її завдання полягає в тому, щоб ці роки були максимально гідними.На прикладі історії Володимира та його родини розглядаємо, як паліативна допомога, реабілітація та довготривалий догляд можуть доповнювати одне одного; з якими викликами стикається родина та як отримати безоплатну підтримку в Україні.
«Він має 1% на життя»
До великої війни Володимир був будівельником, їздив на заробітки за кордон. На початку 2022 року він повернувся в Україну та вступив до тероборони. За рік його підрозділ перевели на позиції на межі Донецької та Луганської областей.«Він у нас трудяга і впертий. Не будемо приховувати, що ми його відмовляли, дуже переживали за нього. Водночас розуміли і з часом прийняли його рішення. Там це і сталося. Це не зовсім поранення. Річ у тім, що Володя мав багато складних контузій, на їхньому тлі час від часу траплялися епілептичні напади. Під час одного з таких на позиціях він отримав сильну черепно-мозкову травму з крововиливом. У шпиталі нам сказали: стан нестабільний і вкрай важкий, він має 1% на життя», — ділиться сестра ветерана Марина.Після трьох тижнів у комі Володя прийшов до тями. Спочатку реагував лише очима. Однак для родини це вже було відповіддю: житиме.Фото із сімейного архіву«Ми постійно були поруч, бо в реанімації відлік іде на хвилини. Ти не знаєш, що може статися наступної миті. Ми спілкувалися з Володею. Казали, що все буде добре, що він сильний і все витримає», — згадує Марина.Безкоштовна паліативна допомога: як отримати ветеранам з важкими хворобами
Вісім місяців і крок за кроком
З київського шпиталю Володимира перевели до відділення нейрохірургії психоневрологічної лікарні в Тернополі. Там він із родиною провів вісім місяців.«Тоді нам сказали це болюче: не тримайте надій, він буде просто „овочем“. Проте щодня ми продовжували з ним розмовляти. І згодом Вова почав реагувати. Спочатку кліпанням очима, потім мімікою, потім — простими звуками, — розповідає Марина. — Лікарі нам спершу не вірили, казали, що ми бачимо лиш те, що хочемо бачити. Однак пізніше впевнилися самі: Володя все розумів і розмовляв із нами як міг».Після лікарні Володимир опинився вдома. Мама і сестра вчили його сидіти, тримати голову, тримати ложку, їсти, чистити зуби. Усе заново.Медичний експерт проєкту «Всетурбота» Олександр Павлішевський пояснює: навіть за дуже важких травм паліативна допомога та реабілітація можуть бути потрібні одночасно. «Існують стани, де шанси на відновлення вкрай малі, як-от паліатив бойових ушкоджень, як у випадку Володі. І завдання фахівців у такій ситуації — дати родині реалістичний прогноз і пояснити, які є варіанти розвитку подій. Якщо людина має принаймні маленький шанс на відновлення частини втрачених функцій, варто спробувати. У ситуації ж, коли покращення стану не відбувається, паліативна допомога передбачає заходи, спрямовані на зменшення страждань людини та збереження її гідності», — каже він.
Не робити замість людини
Для родини догляд став безперервною роботою: зі страхами, невизначеністю та потребою щодня вчитися новому. Марина наголошує: там, де Володимир міг зробити щось сам, родина намагалася не забирати в нього цієї можливості. Вмити обличчя, почистити зуби, вибрати одяг чи щось у магазині — такі дрібниці підтримують відновлення втрачених функцій і відчуття самостійності.Завідувачка центру мобільної паліативної допомоги Івано-Франківської обласної лікарні Марія Гладка пояснює, чому це принципово: «Коли людина має важкий діагноз, родина природно хоче зробити для неї все. Однак іноді турботи стає настільки багато, що людина поступово втрачає навіть те, що ще може робити сама. Я завжди кажу близьким: якщо пацієнт може сам взяти чашку, то нехай бере. Якщо може обрати, що вдягнути, дайте можливість обрати й вдягнути те, що він або вона хоче. Якщо людина може сказати, чого хоче зараз, дайте їй можливість це сказати. Здається, це дрібниці, але коли людина залежить від інших, можливість самостійно щось вирішити стає дуже великою цінністю. Для мене паліатив — це не про те, скільки процедур ми виконали. Це про те, чи залишилася в людини можливість бути собою, ухвалювати рішення, бути почутою і відчувати, що її життя все ще має значення».Докладніше про те, як працює паліативна допомога в Україні та де шукати підтримку, — на сайті ініціативи «Всетурбота».Як отримати паліативну допомогу: «Всетурбота» запустила сайт з порадами
Коли допомога приходить додому
Волонтери допомогли родині з кріслом колісним і медичним ліжком, а ОСББ вдалося «вмовити» на пандус. Важливою підтримкою для Володимира стали візити побратимів. «Коли вони приходять, він дуже щасливий, — усміхається Марина. Побратими часто йому дякували. А на наші запитальні погляди відповідали: „Він знає, за що“».За направленням від сімейного лікаря родина звернулася до мобільної паліативної команди, яка пів року щотижня відвідувала ветерана та його близьких.«Це дуже спрощувало нам побут. У лікарні ж були медсестри та лікарі, які виконували безліч важливих процедур, а вдома ми з усіма питаннями залишилися сам на сам. Особливо це було помічним, коли Вова хворів на застуду або з’являлись якісь нові симптоми. Ми знали, кому дзвонити, і були впевнені, що до нас приїдуть, підкажуть, оглянуть, допоможуть. Навіть просто аналізи здати. З мобільною командою нам не треба було переживати, як то все організувати», — розповідає Марина.Марія Гладка каже, що робота мобільної команди починається не з процедури, а з розмови: «Ми приїжджаємо не просто на виклик, ми заходимо в життя цієї родини. Ми оцінюємо стан пацієнта, коригуємо лікування, контролюємо симптоми, проводимо необхідні маніпуляції, а також навчаємо родину догляду. Проте для мене найважливішим є інше. Після нашого від'їзду люди не мають лишатися зі своїми страхами сам на сам, а навпаки — з розумінням, що їм робити далі й до кого вони мають звернутися, якщо раптом стан зміниться».
Допомоги надають більше, але потреба зростає швидше
Паліативна допомога в Україні формально безоплатна, але доступність залежить від регіону, закладу та виду допомоги. Її можна отримати у стаціонарі (лікарні, спеціальному відділенні, хоспісі) або вдома через мобільну мультидисциплінарну команду. Станом на травень 2026 року, за даними НСЗУ, договір на стаціонарну паліативну допомогу мали 603 заклади, а мобільну допомогу надавали 718.Війна змінила і масштаб, і структуру потреби. Ще наприкінці 2023 року у МОЗ визнали, що через війну зростає кількість дорослих пацієнтів, які потребують паліативної допомоги. Фахівці наголошували на зростанні кількості паліативних пацієнтів серед військових і цивільних, зокрема переселенців, які зазнали поранень і травм. Лікарка паліативної допомоги Зоя Максимова розповідала, що в окремих регіонах ліжка паліативних відділень перетворювалися на укриття, стаціонар «стискався», а мобільна допомога ставала основною формою підтримки.Реабілітація та лікування військових: коли витрати повністю покриває державаЩо відбувалося з обсягами допомоги:
2023 року паліативну допомогу отримали майже 130 тисяч пацієнтів: 70 328 — у стаціонарі та 59 151 — вдома.За даними аналітичного звіту МОЗ, станом на листопад 2025 року за пакетом мобільної паліативної допомоги надали понад 1,07 млн послуг. Сума договорів із НСЗУ за цим пакетом перевищила 1,4 млрд грн, майже 80% коштів ішло комунальним закладам.У першому півріччі 2026 року на стаціонарну та мобільну паліативну допомогу спрямували 1,8 млрд грн. Мобільну допомогу отримали 62,2 тисячі пацієнтів, що майже на 28% більше, ніж за відповідний період 2025-го. Кількість наданих послуг зросла на 69%.
Однак якщо дивитися на мережу, а не лише на обсяги, картина менш оптимістична. Наприкінці 2023 року договори з НСЗУ мали 676 стаціонарних і 771 мобільний заклад (разом 1447 договорів; це сума двох пакетів, частина закладів має обидва). 2024 року стаціонарних закладів з договорами було 691, а в травні 2026-го це 603 і 718 (разом 1321). Тобто мережа за три роки не зросла, а дещо скоротилася. Порівнювати ці зрізи слід обережно: кількість чинних договорів протягом року коливається, і, за даними МОЗ, мобільних надавачів 2025 року було від 1197 у березні до 746 у листопаді. Проте обсяги мобільної допомоги за цей час суттєво зросли, а отже, зростає і навантаження на кожну команду.Ключове питання — наскільки це відповідає потребі. Офіційна оцінка, на яку досі посилаються, — понад 600 тисяч пацієнтів на рік. Вона довоєнна. Навіть за цією, найімовірніше заниженою планкою, охоплення залишається неповним. 2023 року допомогу отримали близько 130 тисяч людей, тобто приблизно п’ята частина; а оскільки частина пацієнтів могла отримувати допомогу і в стаціонарі, і вдома, реальне охоплення може бути ще меншим.Фінансування в гривнях зростає: у Програмі медичних гарантій-2025 на паліативну допомогу передбачено понад 3 млрд грн, а в першому півріччі 2026 року спрямовано 1,8 млрд грн, що в річному вимірі становить близько 3,6 млрд. Чи встигає воно за зростанням потреби та цін — залежить від фактичних виплат за кожен рік.Показовою є і столиця. У Києві паліативної допомоги потребують близько 40 тисяч родин. Торік у місті працювало 307 ліжок, де пролікували 3502 пацієнтів, а 39 мобільних бригад виїздили до 3159 пацієнтів. Навіть там охоплення — це лише частина потреби.Ще одна системна проблема — знеболення. За даними МОЗ, пацієнти регулярно скаржаться на нестачу потрібних препаратів. Серед причин — обмеження для сімейних лікарів щодо виписування рецептів на опіоїдні засоби та побоювання медиків щодо кримінальної відповідальності. Фахівці також звертають увагу, що кількість договорів сама по собі не показує якості допомоги: сфері бракує чітких критеріїв, контролю та моніторингу.
Коли потрібен довготривалий догляд
Один із закладів, який надає таку допомогу, — приватна реабілітаційна клініка «Святенко» на Київщині, де Володимир перебуває останні півтора року.Родина розповідає, що перші місяці оплачувала лікування самостійно, згодом до них долучилися благодійники.Наприкінці серпня 2026 року клініку включили до переліку закладів, які надають пакет №87 НСЗУ, призначений для ветеранів та ветеранок, котрі через поранення, травму чи захворювання потребують тривалого медичного догляду. Цей пакет передбачає цілодобове медичне спостереження, контроль лікування, профілактику ускладнень, знеболення, підтримувальну реабілітацію, гігієнічний догляд, спеціалізоване харчування та психологічну підтримку. Станом на жовтень 2026 року такі послуги доступні в 17 закладах у 14 областях.Пакет №87 діє в межах експериментального проєкту довготривалого медичного догляду за ветеранами, який Мінветеранів реалізує спільно з МОЗ і НСЗУ (порядок затверджено постановою Кабміну №1365 від 23 жовтня 2025 року, а реалізацію обговорювали в МОЗ у жовтні 2026-го). Він має закрити прогалину, на яку вказують і фахівці. За словами лікарки паліативної допомоги Зої Максимової, державні паліативні відділення, як правило, не тримають пацієнта довше трьох тижнів через обмеження коштів у пакеті, тож родини змушені шукати наступне місце. До запуску проєкту Максимова зазначала, що додаткове джерело фінансування має дати змогу збільшити строки перебування в стаціонарі й розширити спектр допомоги.Проте саме тут проєкт упирається в оплату. Керівниця клініки Алла Чонгар зазначає, що оплата за державним пакетом досі очікується, тоді як заклад уже надав послуги пацієнтам. За її словами, це змушує клініку самостійно шукати ресурси для щоденного догляду. «Кошти зароблені, послуги надані, пацієнти доглянуті. А на запитання, коли буде оплата, відповідь одна: „Чекайте“», — каже вона.
«Він бореться, і ми боротимемось поруч»
Зараз Володимир поступово відновлює рухову активність, силу м’язів, моторику рук і мовлення. Він уже може пересуватися самостійно. З родиною спілкується щодня — наживо або по відеозв’язку.«Володя, буває, злиться, що ми його не розуміємо. У нас, знаєте, вже своя умовна мова виникла. Однак він такий радий ділитися новим: де він сьогодні був, що пробував, що в нього почало виходити. Він бореться, і ми боротимемось поруч», — каже Марина.Паліативна допомога не замінює реабілітації чи довготривалого догляду, а може поєднувати їх: підтримувати функціонування людини, полегшувати симптоми та допомагати родині доглядати за близькою людиною.Історія Володимира — не історія про диво всупереч медицині. Це історія про те, що може статися, коли родина, реабілітація і паліативна підтримка працюють разом. І про те, наскільки крихкою ця можливість залишається там, де система не встигає за зростанням потреби: бракує знеболення, стабільного фінансування та передбачуваності.Засоби реабілітації: як отримати ветеранам безкоштовно
Як отримати паліативну допомогу
Зверніться до сімейного лікаря або профільного спеціаліста — онколога, невролога чи іншого лікаря, який веде хворобу.Лікар оцінить стан і за потреби оформить направлення.Знайдіть заклад з договором із НСЗУ через пошук на сайті НСЗУ або гарячу лінію 16-77.Паліативна допомога в Україні безоплатна за медичною гарантією.Для ветеранів та ветеранок, які потребують довготривалого медичного догляду, діє пакет №87. Для оформлення потрібні заява до закладу, документ про статус захисника та направлення лікаря; у разі переведення з іншого закладу направлення не потрібне.