Війна докорінно змінила ринок праці, та потреба в кадрах стала критичною. Класична модель «три роки навчання в закладі професійної освіти — диплом — робота» не встигає за реальними потребами ринку. Країна вже зараз гостро потребує кваліфікованих працівників — будівельників, енергетиків, зварювальників, операторів техніки, і потребує їх швидко.Виник дисбаланс. З одного боку, як показало опитування роботодавців (його провела Федерація роботодавців України разом із Державною службою зайнятості за підтримки Неlvеtаs), ринок праці відчуває потребу у фахівцях із двох тисяч професій, причому 70% вакансій припадає на 105 ключових спеціальностей.Водночас мільйони людей муситимуть шукати й уже шукають нову професію: хтось втратив роботу, хтось переїхав у інший регіон, хтось — мобілізувався. Як допомогти цим людям скоротити шлях від навчання до першого робочого місця?Цю проблему якраз і має вирішити система професійних кваліфікацій — правила, за якими держава й роботодавці визнають, що людина справді вміє виконувати певну роботу. Комусь потрібно опанувати нову професію, комусь — пройти коротку програму й навчитися виконувати окремі види робіт. А хтось уже має потрібні навички, здобуті на практиці, але не має документа, який це підтверджує. Система має враховувати ці різні потреби.Попит роботодавців і вибір абітурієнтів дедалі більше розходяться — ОLХ РоботаТож цілком зрозуміло, що питання реформування системи кваліфікацій стало предметом окремого дослідження Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), проведеного у межах спеціальної програми підтримки України. У жовтні опублікували звіт дослідження — «Посилення системи професійних кваліфікацій для підтримки відбудови та довгострокового відновлення України» — з рекомендаціями.
Що рекомендує ОЕСР і що вже зроблено
Звіт ОЕСР пропонує Україні рухатися в п’яти напрямах, які забезпечать зміну самої філософії підготовки кадрів: від тривалого бюрократичного навчання до швидкої, гнучкої та практичної системи.Згенеровано сервісом DАLL-Е на запит ZN.UАМи, Федерація роботодавців України, погоджуємося з усіма п’ятьма рекомендованими напрямами реформ. Проте жоден з них не новий для України: усі вони вже закріплені в законах і поступово впроваджуються, попри повномасштабну війну. Тож міжнародні експерти фактично підтвердили, що Україна обрала правильний курс. Це добрий сигнал.Законодавство вже передбачає повні й часткові професійні кваліфікації та можливість підтверджувати навички незалежно від способу їх здобуття. Новий Закон «Про професійну освіту», ухвалений 2025 року, розширює можливості для гнучкого навчання та участі роботодавців. У травні 2026 року запрацював Єдиний реєстр кваліфікацій — Класифікатор професій. Розвивається мережа кваліфікаційних центрів — відкрито 303 центри.Міст через кадрову прірву: навіщо Україні іноземні працівники
Чому реформа рухається повільніше, ніж потрібно країні?
ОЕСР визнає ці здобутки. Однак і міжнародні експерти, і українські аналітики відзначають, що зміни впроваджуються повільніше, ніж цього вимагають потреби країни. На думку експертів, це відбувається з кількох причин:
Частина професій досі не має сучасних стандартів — чітко описаних вимог, що саме має знати й уміти сертифікований фахівець. А без них неможливо ні створити програми для навчання, ні видати сертифікат про опанування професії. Наразі розроблено близько 600 з необхідних двох тисяч.Законодавчу основу реформи вже створено, але передбачені нею механізми ще не запрацювали повною мірою.Галузевий та регіональний дисбаланс. Великі компанії у сферах будівництва, енергетики чи ритейлу швидко створюють свої кваліфікаційні центри й оновлюють стандарти, тоді як малий і середній бізнес або віддалені регіони часто продовжують працювати за звичкою, не маючи ресурсів чи інформації для використання нових інструментів.
Чого бракує в міжнародному звіті?
З погляду роботодавців, які беруть участь у реформі професійної освіти та системи кваліфікацій, у міжнародному звіті бракує трьох речей.Де люди?! Ринок праці на межі колапсуПерша — голос бізнесу. Згідно з матеріалами звіту, автори отримали відповіді від 41 студента, 29 закладів професійної освіти — і лише п’яти роботодавців на всю країну. Самі автори чесно зазначають, що опитування не претендує на репрезентативність. Однак серед установ, які долучилися до підготовки та рецензування документа, є Міністерство освіти і науки та Національне агентство кваліфікацій — і немає Міністерства економіки, Державної служби зайнятості чи національних об’єднань роботодавців. А саме вони роками системно вивчають, кого і де бракує на ринку праці й витрачають на це шалені ресурси. Без них аналіз показує систему переважно очима освітян, а не тих, хто наймає людей.Професійні кваліфікації створюють для реальної економіки, а не для освітнього процесу як такого. Заклади освіти знають, як організувати навчання, а роботодавці — що фахівець має вміти на робочому місці вже сьогодні. Тому дефіцит голосу бізнесу у звіті є прикладом саме того розриву між освітою і ринком праці, який має подолати реформа.Друга — погляд на людей, які шукають роботу. Наше дослідження серед майже 69 тисяч зареєстрованих безробітних показало: 78% не готові переїхати заради роботи, лише 23% готові змінити професію. З тих, хто не готовий змінювати професію, 44% не вірять, що це допоможе, а 32% стримує складність навчання. Отже, недостатньо запропонувати людині нову освітню програму. Потрібно зрозуміти, що заважає їй навчатися, і показати, як здобуті навички допоможуть знайти роботу. Нові кваліфікації і освітні програми самі собою не розв’яжуть цієї проблеми.Третя — увага до профорієнтації. Це ланка, яка в Україні досі провисає, хоча саме вона могла б дати найбільший ефект: допомогти людині обрати професію, на яку є попит, ще до того, як вона витратить роки на навчання. Звіт лише згадує про профорієнтацію побіжно, однак не вважає її напрямом розвитку системи кваліфікацій, що було б важливо для системного розв'язання проблеми.Для того щоб профорієнтація працювала ефективно, дані про професії та кваліфікації мають бути відкритими й зрозумілими. Саме тому в Україні розпочали модернізацію застарілого Класифікатора професій та впровадили цифровий Єдиний реєстр кваліфікацій.До 5 млн українців не залучені до ринку праці: у Мінекономіки назвали головний виклик
Що робити далі
Напрями змін визначили правильно. Тепер потрібна не ще одна порада «що робити», а відповідь на запитання «чому це працює повільніше, ніж мало б, особливо під час війни». Для цього варто зробити таке:Регулярно аналізувати, як працюють кваліфікаційні центри, наскільки швидко оновлюються професійні стандарти і де саме виникають бар'єри. Водночас важливо оцінювати не кількість випускників різних програм, а результат — скільки людей після навчання чи сертифікації реально працевлаштувалися саме за такою кваліфікацією і залишилися на роботі впродовж хоча б двох років.Залучати до досліджень усіх ключових партнерів — Міністерство економіки, службу зайнятості й об’єднання роботодавців — нарівні з освітніми установами.Більше спиратися на національні дані. Результати масштабних досліджень ринку праці мають стати основою для визначення пріоритетів — зокрема для яких професій із найбільшим попитом розробляти професійні стандарти і мікрокваліфікації (короткі курси, після яких людина отримує підтвердження конкретного вміння, а не повний диплом).Роботодавцям активно долучитися до створення нових наглядових рад у закладах професійної освіти. Державі — ухвалити всі підзаконні акти, що передбачені Законом «Про професійну освіту» — зокрема спрощені ліцензійні умови. Вони дадуть змогу закладу освіти швидше реагувати на потреби ринку праці. Наприклад, професійний ліцей готував зварювальників, але вирішив відкрити програму з підготовки фахівців зі збирання і ремонту дронів. Закон дозволяє не отримувати нову ліцензію для цього, достатньо ліцензії на професійну освіту.Політика зайнятості: експерт розповів, якою вона має бути в Україні заразНаше завдання — не просто підготувати більше працівників, а створити систему, в якій потреби ринку праці та економіки визначають зміст професійних кваліфікацій, а кожна людина швидко та якісно може здобути, підтвердити й застосувати свої навички. Саме така система потрібна Україні не лише для відбудови, а й для довгострокової конкурентоспроможності її економіки.