Дзеркало Тижня - we.ua

Дзеркало Тижня

we:@zn.ua
19.9 thous. of news
Дзеркало Тижня on zn.ua
Барикади між своїми: як не втратити того, що нас об'єднувало
Барикади мають цікаву властивість: вони не лише захищають, а й розділяють. Все залежить від того, де їх поставити.Тринадцять років тому ми будували їх на Майдані, захищаючи простір, у якому хотіли жити за іншими правилами. З повагою до людини, її свободи та гідності.А тепер іноді достатньо відкрити Fасеbооk, щоб побачити нове будівництво. Люди, які мають спільні цінності, з неабияким завзяттям споруджують барикади між собою. Причому будматеріалів вистачає навіть без державного фінансування.І тут я згадую Андрія Парубія та його слова, які багато разів чула зі сцени Майдану: «Друзі, не піддавайтесь на провокації!»Минуло тринадцять років. А рекомендація, схоже, не втратила актуальності.

Інша культура

Дивовижно, як іноді змінюється відчуття дому. Ще вчора ти живеш у квартирі, маєш дах над головою, опалення та інші здобутки цивілізації. А сьогодні стоїш серед грудневого холоду і раптом розумієш: саме тут тобі добре.День Гідності та Свободи: історіяТак я почувалася на Майдані 1 грудня 2013 року.Українські пісні, молитва, мова. Люди, які прийшли після побиття студентів, бо не хотіли жити у світі, де людську гідність можна розтоптати кийками.Майдан ще тільки розбудовувався, але вже було відчуття, що тут народжується інша культура. І барикади мали захистити не лише територію.Ми хотіли жити по-людськи. І, здається, починали з того, що ставилися по-людськи одне до одного.

Незаплановане будівництво

Будувати барикади того дня я зовсім не планувала. Прийшла на велелюдну ходу — помітингувати, послухати виступи, побути серед людей. Навіть одяглася відповідно: для кількох годин на вулиці, а не для нічного чергування на грудневому морозі.Однак тут зі сцени заговорив Парубій.Попереджав про тітушок, можливий розгін, закликав не піддаватись на провокації. А потім так натхненно організував будівництво барикад, звертаючись до людей із різних областей, що це звучало майже як пісня.І я теж стала будувати. А пізніше задрімала стоячи, притулившись до барикади. Наметів тоді ще не було, тож вибір між лягти і постояти був доволі умовним. Та й барикади, між іншим, самі себе не охороняли.

Дефіцит комфорту, надлишок людяності

Згодом на Майдані виросли намети, з'явилися пічки-буржуйки, пінопласт і ковдри. Побутові умови, скажімо так, не претендували на п'ять зірок. Однак людського тепла було стільки, що ним, здавалося, можна було зігріти половину Києва.Три секунди паузи: як людям не перетворити дискусію на війнуЛюди ділилися їжею, чаєм, обіймали незнайомців. Особливо зворушували бабусі, які приносили гостинці.І мене тоді вразило, як небагато потрібно для щастя. Холод, небезпека й недосипання нікуди не зникли. Але серед усього цього було стільки солідарності, що побутові незручності відступали на другий план.Мабуть, саме тому після Майдану нам так не хотілося розходитися. Ми боялися втратити не площу. Ми боялися втратити цю культуру.

Що з теплом?

І тут виникає цікавий парадокс. Серед грудневого холоду нам вдавалося створювати середовище людського тепла. А от зберегти його після повернення до теплих помешкань виявилося значно складніше.Адже на Майдані нас об'єднувало не лише обурення несправедливістю. Ми мали спільну справу, спільні цінності й відчуття, що від кожного щось залежить.А потім повернулося звичайне життя. З усіма його суперечками, амбіціями, образами й охочими пояснити, хто тут найбільший патріот.І ось що цікаво: для взаємної підтримки нам іноді потрібен екзистенційний виклик. А для сварки достатньо одного коментаря у Fасеbооk.

Одинадцяте питання

Звісно, було б дивно сподіватися, що всі ми раптом почнемо однаково думати. Навіть якщо погоджуємося з кимось щодо десяти питань, на одинадцятому цілком можемо розійтися в поглядах. І що тепер? Викреслити попередні десять?Живе суспільство взагалі погано піддається вирівнюванню під одну лінійку. Особливо українське, де власна думка іноді з'являється раніше, ніж запитання.Проте є різниця між незгодою, яка допомагає щось зрозуміти, і сваркою, після якої зникає не лише бажання порозумітися, а й бажання взагалі розмовляти.Медитація як секретна зброя лідерів у сучасному бурхливому світіІ тут мені згадується давня формула: «У головному — єдність, у спірному — свобода, у всьому — любов».Формула прекрасна. Однак варто почати з'ясовувати, у чому саме нам належить бути єдиними, де дозволено свободу і кого ми зобов'язані любити, — і дискусія може затягнутися до наступного Дня Соборності.

А ви чому тут?

На Майдані я любила ставити людям одне запитання: «А ви чому тут?»Відповіді були різними. Хтось говорив про побиття студентів, хтось — про гідність, хтось — про країну, в якій хотілося жити. Проте люди від цього запитання наче оживали. Їм було що сказати.А от ті, кого я розпізнавала як тітушок, часто губилися. Схоже, інструкції щодо поведінки вони отримали, а от із поясненням власної присутності виникали труднощі.Звісно, провокації вже тоді не обмежувалися фізичним Майданом. В інтернеті теж вистачало брехні, маніпуляцій та спроб пересварити людей.Минуло тринадцять років. Соцмережі розрослися, месенджери стали впливовішими, технології — потужнішими. А мета провокацій залишилася незмінною: посварити, роз'єднати й послабити людей.Іноді думаю, що своє майданівське запитання варто частіше адресувати й сучасним інформаційним повідомленням.А ви, власне, чому тут? І чого від нас хочете?

Що залишається після барикад

2014 року Гаврилишин створив «Декларацію відповідальності людини». П’ятнадцять принципів, які, здається, допомагають зберегти Майдан навіть тоді, коли барикади давно розібрали.Однак для цікавості спробуймо написати антидекларацію.Психологія українського терпіння. Де закінчується незламність і починається боротьба?Бреши. Принижуй. Не поважай чужої свободи. Дбай тільки про власну вигоду. І неодмінно вимагай, щоб навколо було більше любові, справедливості й людяності.Ну як, хочеться жити в країні, побудованій за таким проєктом?Мені — ні.І тут знову згадуються Андрій Парубій та Богдан Гаврилишин. Двоє пластунів, для яких любов до країни означала також відповідальність за неї.А ще згадується Майдан — з його ватрами, обіймами та незнайомцями, які раптом ставали близькими.І голос Парубія: «Друзі, не піддавайтесь на провокації!»Минають роки. А деякі слова зовсім не старіють.
Go to zn.ua
Go to all channel news
Sign up, for leave a comments and likes
About news channel
  • Новини дня. Ексклюзивні коментарі, думки, аналітика та головні події України і світу на сайті Дзеркало тижня

    All publications are taken from public RSS feeds in order to organize transitions for further reading of full news texts on the site.

    Responsible: editorial office of the site zn.ua.

What is wrong with this post?

Captcha code

By clicking the "Register" button, you agree with the Public Offer and our Vision of the Rules

Back to authorization