Результати виборчого суперциклу в Європі можуть підірвати основи ЄС і вдарити по підтримці України — Тhе GuаrdіаnЄвропа вступає в суперцикл національних виборів, який може похитнути основи ЄС і стати серйозним випробуванням для стійкості Євросоюзу, пише Тhе Guаrdіаn.
Місія «Воля»: Франція таємно відправила військових в Україну
Наприкінці 1998 року Тоні Блер був прем’єр-міністром Великої Британії, Ліонель Жоспен — прем’єром Франції, а Герхард Шредер — канцлером Німеччини. ЄС налічував 15 держав-членів, і у всіх, крім двох, при владі — самостійно або в коаліціях — перебували проєвропейські лівоцентристські партії.
Стрімке економічне зростання підвищувало рівень життя. Тривало розширення на Схід. У Вашингтоні президент США Білл Клінтон дотримувався того самого центристського підходу “третього шляху” як золотої середини між капіталізмом вільного ринку та традиційним соціалізмом. Здавалося, що ЄС рухається в одному напрямку.
Не минуло й трьох десятиліть, як політика континенту знову схиляється до одного напрямку. Однак цього разу ініціатива, здається, переходить до націоналістичних ультраправих сил, а це може призвести до значного розриву післявоєнного європейського консенсусу, на основі якого формувався Євросоюз.
З кінця цього місяця і протягом наступного року в ЄС очікується хвиля виборів. Громадяни чотирьох із п’яти найбільших за кількістю населення та економікою держав ЄС підуть на виборчі дільниці. Парламентські вибори також відбудуться в Естонії, Фінляндії, Греції та Словаччині, а в Німеччині — регіональне голосування.
Іспанія розпочне цей суперцикл із позачергових загальних виборів 29 листопада, на яких соціалістична коаліція прем’єр-міністра Педро Санчеса, ймовірно, зазнає поразки від правих партій — консервативної Народної партії (РР) та ультраправої Vох (“Голос”), які вже спільно керують деякими регіонами країни.
Навесні відбудуться президентські та парламентські вибори у Франції. Згідно з опитуваннями, лідеркою президентських перегонів наразі є Марін Ле Пен з ультраправого “Національного об’єднання”.
Коли наступного року відбудуться вибори в Польщі, націоналістичні партії, які разом можуть отримати майже половину голосів виборців, могли б спробувати повалити ліберальну коаліцію прем’єр-міністра Дональда Туска. В Італії прем'єрка Джорджа Мелоні, чия партія “Брати Італії” має ультраправе коріння, сподівається забезпечити собі другий термін на виборах, які мають відбутися до кінця 2027 року. Водночас Мелоні стикається з тиском із правого флангу з боку нової партії “Національне майбутнє”.
Парадоксально, але цей націоналістичний підйом відбувається на тлі сильної громадської підтримки ЄС. На тлі хаосу після Вrехіt та пошуку впевненості у світі, який стає дедалі нестабільнішим, рекордні 74% європейців вважають, що їхня країна отримує вигоду від членства в ЄС, і лише небагато євроскептичних партій зараз відкрито виступають за вихід із Євросоюзу.
Проте євроскептики та націоналісти досі розглядають ЄС як проєкт, який підриває національний суверенітет. Вони прагнуть перетворити Євросоюз на менш тісне об’єднання суверенних національних держав.
Усі вибори відрізняються між собою, а національні особливості відіграють важливу роль. Однак аналітики вважають, що основні чинники пов’язані між собою: уповільнене економічне зростання, старіння населення, напружена ситуація з державними фінансами та стрімке зростання вартості життя підривають підтримку традиційних європейських партій, які об’єднували широкі верстви населення — як лівоцентристських, так і правоцентристських. Хвиля протестів молоді в низці країн Європи є черговою помітною ознакою глибокого невдоволення виборців.
Тим часом націоналістичні партії дедалі вправніше вигадують і використовують постійно оновлюваний перелік нібито загроз та криз — від міграції та вакцин до “зеленого переходу”, підтримки України, глобалізації та міжнародних еліт. Ці наративи підкріплює російська дезінформація та відкрита підтримка “патріотичних” партій з боку Білого дому Дональда Трампа.
Політична сцена зазнала фрагментації та поляризації: майже кожен четвертий виборець зараз підтримує ультраправі партії.
Зміцнення позицій таких сил не було лінійним: протягом останнього року, коли ультраправа партія “Альтернатива для Німеччини” здобула історичну перемогу на регіональних виборах, у Нідерландах Партія свободи Герта Вілдерса втратила майже третину своїх місць у парламенті, а “Фідес” Віктора Орбана зазнала нищівної поразки в Угорщині.
Однак загальна тенденція посилення популярності ультраправих очевидна. На думку політологів, це зумовлює насамперед нормалізація та поширення у ЗМІ радикальних ідей, особливо щодо імміграції. Правоцентристські партії поступово руйнують “захисні бар’єри”, які колись перешкоджали співпраці з радикальними силами. На європейському рівні правоцентристська Європейська народна партія дедалі частіше звертається до ультраправих груп, щоб скасувати окремі положення Європейського зеленого курсу та посилити міграційні правила.
Для ЄС найбільший вплив цього виборчого суперциклу може проявитися в Єврораді, до складу якої входять очільники держав та урядів 27 країн, серед яких наразі лише троє представників лівоцентристських урядів. Якщо до кінця 2027 року до лідерів Чехії, Італії, Румунії, Словаччини та Словенії приєднаються євроскептики з Франції, Іспанії та Польщі, вони не матимуть достатньої кількості голосів, щоб переписати законодавство ЄС, але зможуть сформувати потужну меншість, яка блокуватиме ті чи інші ініціативи.
Аналітики попереджають, що це може паралізувати переговори щодо бюджету ЄС, подальшого розширення Євросоюзу, допомоги Україні та поглиблення інтеграції в ключових сферах, зокрема обороні, енергетиці, фінансах і технологіях.
Відчуття підтримки з боку однодумців може змінити поведінку нинішніх лідерів у Єврораді. Стриманість Мелоні частково зумовлена її відносною ізоляцією серед поміркованих колег, таких як Туск, Санчес та французький президент Еммануель Макрон. Також свою роль відіграє залежність Італії від 200 млрд євро з фондів відновлення ЄС.
Якби Мелоні вела переговори з Ле Пен, лідером польської ультраправої партії “Право і справедливість” (РіS) Ярославом Качинським та іспанським урядом на чолі з Vох, відчуваючи тиск з боку прихильника жорсткої лінії з партії “Національне майбутнє” Роберто Ванначчі вдома, а фінансування від ЄС скорочувалося, у прем'єрки Італії, можливо, було б менше стимулів дотримуватися проєвропейської лінії.
Аналітики вважають, що ключовим полем битви є Франція. Передвиборча програма Ле Пен ставить її на курс зіткнення з Брюсселем: лідерка ультраправих має намір скоротити внесок Франції до бюджету ЄС на 11 млрд євро, провести конституційний референдум, щоб проголосити верховенство французького права над європейським, та порушити низку правил єдиного ринку.
“Франція має дуже значний вплив на ЄС”, — зазначає Муджтаба Рахман із консалтингової компанії Еurаsіа Grоuр.
Порівняно з Орбаном, Ле Пен, якщо стане президенткою, матиме значно більше важелів впливу для реалізації ультраправої стратегії з підриву заснованої на верховенстві права наднаціональної архітектури ЄС, попередив аналітик.
Ле Пен чи Меланшон: Україна ризикує втратити партнера у Франції
Італійська політологиня Наталі Точчі вважає, що майбутній виборчий суперцикл може “кардинально змінити обличчя Європи”, спричинивши не просто “повільну ерозію європейського проєкту, а його спустошення, якщо не повний розпад”. Стефан Лене з Фонду Карнеґі за міжнародний мир припускає, що майбутні вибори цілком можуть перетворитися на вирішальне випробування для стійкості Євросоюзу. За його словами, загроза для ЄС, можливо, не є безпосередньою чи екзистенційною, але середньострокові ризики значні.
Дотепер Брюссель стримував таких євроскептичних лідерів, як Орбан, здебільшого тому, що за столом переговорів їх зазвичай було мало. Згуртована євроскептична група позбавила б ЄС можливості дотримуватися стандартів верховенства права, подальшої інтеграції економічної та безпекової політики або, власне, домовлятися про що-небудь взагалі. Першою жертвою, найімовірніше, стала б Україна, оскільки Ле Пен очолила б фракцію, яка блокувала б надання подальшої допомоги Києву.
Go to zn.ua