«Вторгнення» горбуші в Ісландії та дельфіни в гирлі Дунаю: навіщо вченим ваші фото рибиУявіть: ви рибалите на річці, помічаєте рибу, якої раніше не зустрічали, й фотографуєте її на смартфон. Завантажуєте знімок на спеціальну платформу, а за кілька днів дізнаєтеся, що ваше спостереження допомогло науковцям зафіксувати поширення певного виду. Ви ніколи не планували займатися наукою, але щойно долучилися до справжнього наукового дослідження.
Так працює громадянська наука — концепція, за якої звичайні люди допомагають науковцям збирати й аналізувати дані. У світі її дедалі частіше розвивають у вигляді «живих лабораторій» (Lіvіng Lаbs). Це проєкти, де науковці, бізнес, влада й громади разом створюють рішення для важливих екологічних і суспільних викликів. Ліс, річка чи район міста стають відкритим майданчиком, де дослідники разом із місцевими жителями, бізнесом і владою шукають баланс між захистом екосистем і розвитком регіону.
В Україні також є проєкти, що розвивають цей напрям. Один із них — «Жива лабораторія „Дельта Дунаю“».
Про те, як працює проєкт та чому громадянська наука важлива не лише для науковців, а й для громад, ZN.UА поговорило з Павлом Гольдіним — провідним науковим співробітником відділу еволюційної морфології хребетних Інституту зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України.
Фото, надане інтерв'юйованим
— Пане Павле, розкажіть про проєкт «Жива лабораторія „Дельта Дунаю“». Чому вона називається «жива»?
— Ідея живих лабораторій — один із підходів, які підтримує Європейська комісія через програму Ноrіzоn Еurоре. Головна ідея — науки й інновацій не можна нав’язувати згори. Живі лабораторії — це науково-інноваційні хаби, які об’єднують науковців, місцеву владу, бізнес і громади. «Жива» називається так тому, що це не будівля з чотирма стінами чи приладами, а спільнота живих людей із місцевим корінням.
Зокрема, наш проєкт «Жива лабораторія „Дельта Дунаю“» — це частина міжнародного проєкту РНАRОS, який об’єднує науковців та місцевих жителів України, Румунії і Молдови. Його мета — моніторинг біорізноманіття в басейні Дунаю, Чорному морі та прилеглих територіях.
Проєкти громадянської науки важливі для науковців. Країна велика, дослідників мало, а під час повномасштабного вторгнення вони ще й не завжди можуть швидко дістатися до всіх місць, які хотіли б дослідити. Тому місцеві спостерігачі стають своєрідними «кореспондентами на місці» й допомагають помічати зміни фауни.
Співпраця з науковцями важлива і для місцевих жителів. Уявімо ситуацію: до громади приходить велика промислова корпорація і пропонує побудувати завод, порт або дата-центр. Але в цьому випадку люди можуть втратити свої дідівські угіддя і звичний спосіб життя. Натомість науковець, який досліджує місцевість і пропонує варіанти розвитку екологічно сталого бізнесу або поліпшення стану довкілля, може допомогти громаді зберегти все це.
Однак така співпраця з місцевими жителями не завжди починається з довіри. Іноді виникає недовіра: «Чи не зашкодить твоя наука нашим інтересам? Може, нам заборонять ловити рибу або виходити на човні в море?» Саме тому важливий діалог науковців із громадою, і громадянська наука — один із його інструментів.
— Чи потрібна спеціальна освіта чи навички, щоб долучитися до проєкту?
— Університетська освіта з біології точно не потрібна, достатньо базових знань на рівні шкільної програми. Ми пропонуємо українцям, а також жителям Молдови й Румунії фотографувати, знімати відео та робити аудіозаписи того, що вони бачать навколо. Однак щоб ці дані мали наукову цінність, їх потрібно збирати правильно: з потрібного ракурсу, за належного освітлення і достатньої роздільної здатності. Ці навички можна і треба опанувати. Головне — мати зацікавленість у живій природі.
Проте наш проєкт має і конкретне завдання. У межах проєкту РНАRОS ми відстежуємо інвазійні (чужорідні) види риб та організмів у Чорноморсько-Дунайському регіоні: як вони взаємодіють із місцевими організмами, чи витісняють їх і хто може ними живитися.
До проєкту нас запросили, зокрема, через ситуацію в Ісландії, де відбувається «повномасштабне вторгнення» російської горбуші, яка витісняє місцевого лосося (який є, до речі, національним символом країни). Є гіпотеза, що ісландські тюлені можуть стримати цю навалу, оскільки охоче поїдають горбушу.
Подібне питання постає і в нас: чи можуть дельфіни, які заходять із Чорного моря в гирло Дунаю, стримувати поширення чужорідних риб? Це важливо, зокрема, для збереження дунайського оселедця, який має господарське значення та відіграє ключову роль в екосистемі.
Афаліни в дельті Дунаю.Каріна Вишнякова / Жива лабораторія «Дельта Дуная» — Dаnubе Dеltа Lіvіng Lаb / fасеbооk
Саме фото і відео, зібрані місцевими жителями, допомагають відповісти на ці запитання. Людина, наприклад, ловить рибу й фотографує її, а науковці отримують інформацію про те, чи не з’явився новий вид і коли його помітили.
— Чи моніторите ви тематичні спільноти рибалок у соціальних мережах і месенджерах? Чи співпрацюєте з такими групами, адже їхні учасники регулярно спостерігають за водоймами, можуть першими помічати появу нових видів риб або інші зміни в екосистемах?
— Маємо це в наших планах, і дуже в цьому зацікавлені. Ми є членами цих груп, спостерігаємо, ставимо питання і оголошення.
— Чи вдалося виявити щось надзвичайне завдяки аматорським світлинам?
— У межах конкретно нашого проєкту поки що таких випадків немає, але загалом в Україні вони були. Наприклад, у другій половині 2010-х років на нашій території поширився іспанський рудий слимак. Це була загальноєвропейська інвазія (масове вторгнення), і саме завдяки активістам громадянської науки вдалося швидко виявити темпи й напрями цієї «навали».
— Скільки спостережень уже зібрала ваша жива лабораторія і скільки з них вдалося опрацювати?
— Ми вже зібрали понад 30 тисяч спостережень, і близько 10 тисяч із них (а це 30%) ми точно ідентифікували. Решта очікує на обробку або не піддається ідентифікації через низьку якість світлин.
Приклад фотографії для оцінки поширеності видів у регіоні.Юрій Квач / Жива лабораторія «Дельта Дуная» — Dаnubе Dеltа Lіvіng Lаb / fасеbооk
Усі матеріали зберігаються на європейській платформі МІNКА Інституту морських наук Іспанії (Іnstіtut dе Сіènсіеs dеl Маr). Це державна наукова організація, що працює відповідно до законодавства ЄС щодо захисту персональних даних та охорони авторських прав. Крім того, на платформі діють природоохоронні обмеження: місця перебування рідкісних видів не розкривають, щоб уберегти їх від браконьєрів.
— Хто і як використовує зібрані громадянами дані?
— Усі світлини і записи потрапляють до нашого українського репозитарію, а далі — до глобального репозитарію GВІF (Glоbаl Віоdіvеrsіty Іnfоrmаtіоn Fасіlіty). Це найбільша у світі база даних про біорізноманіття, якою користуються науковці з усього світу. Наскільки я пам’ятаю, наш набір даних уже кілька разів цитували в наукових працях.
Дані, які ми збираємо, повністю відкриті й захищені відповідними ліцензіями для відкритого використання. Ми домовилися про це з активістами, які надають нам свої світлини. Крім того, ми готуємо угоду з міжнародними партнерами про повноцінний обмін даними. Наша мета — посилити українські спроможності та наявні платформи для збору даних, щоб вони могли ефективніше взаємодіяти з колегами з усієї Європи.
— Які перспективи живої лабораторії надалі, коли закінчиться європейський грант? Що потрібно, аби вона продовжувала працювати?
— Щоб жива лабораторія існувала й надалі, необхідно, щоб цю ідею були готові підтримувати не лише наукові інститути, а й громадські організації, бізнес, місцева влада й освітні установи. Над цим ми зараз працюємо. Наша мета — сформувати спільноту, зацікавлену в її існуванні після завершення проєкту.
Жива лабораторія — це більше, ніж збір даних. В ідеалі до неї мають долучатися підприємці (насамперед у чорноморському та дунайському регіонах), які побачать у ній можливості для розвитку власного бізнесу. Однак загалом лабораторія працює на всій території України.
— Тобто йдеться про те, щоб бізнес також інвестував у наукові дослідження?
— Передусім бізнес має інвестувати у власний розвиток, але робити це екологічно відповідально. Коли успішно розвивається власна справа, це тягне за собою і інвестиції в усі соціальні сфери, зокрема в науку.
Напрями можуть бути різними: від зеленого туризму до збору молюсків та аквакультури.
Наприклад, зараз ми консультуємо підприємців щодо перспектив вирощування чорноморської мідії. Щоб у ресторанах могли замовляти не лише іноземну, а й чорноморську. А це, між іншим, важливо й для екосистем Чорного моря, бо мідія — це природний фільтратор.
— Як ви оцінюєте розвиток громадянської науки в Україні порівняно з іншими країнами? Що йому сприяє, а що, окрім війни, стримує?
— Я б сказав, що ми на хорошому середньоєвропейському рівні. В Україні сформувалася потужна мережа громадянської науки — за моїми підрахунками, в ній понад десять тисяч учасників. Це активісти, спільноти й громадські організації.
Платформ для збору даних в Україні небагато, але є. Наприклад, українські UkrВІN, «Біорізноманіття України», а також міжнародні — МІNКА та іNаturаlіst. Є і спеціалізовані: зокрема, в Інституті зоології цього року запустили платформу для повідомлень про загибель птахів.
Мій колега з Інституту зоології Олексій Марущак створив відеоінструкцію зі збору даних для громадянської науки. Наскільки мені відомо, це перша українська відеоінструкція, присвячена збору даних про біорізноманіття в межах громадянської науки.
Що стосується перешкод — законодавчих перепон немає: українське законодавство адаптується до європейського та допомагає підтримувати громадянську науку. Міністерство освіти і науки працює над питаннями відкритих даних і відкритої науки, а партнер проєкту — Національний університет «Львівська політехніка» — долучений до розроблення відповідних політик на рівні країни. Тобто держава й законодавець рухаються в тому самому напрямку, що й ми.
Набагато складніше, на мою думку, зробити так, щоб люди знали про громадянську науку, розуміли її можливості й хотіли долучатися. Важливо, щоб вони усвідомлювали: життя навколо нас — не щось абстрактне й відокремлене. Це більше, ніж просто екологічна свідомість, — це уявлення людини про себе як про живий організм серед інших живих організмів. Тому наша команда проводить багато просвітницьких заходів.
Примітка: Щоб долучитися до живої лабораторії, потрібно заповнити анкету або написати на електронну пошту проєкту рhаrоs@іzаn.kіеv.uа
Go to zn.ua