Дзеркало Тижня - we.ua

Дзеркало Тижня

we:@zn.ua
19.9 thous. of news
Дзеркало Тижня on zn.ua
Конституційний суд підтвердив: засуджених за тяжку корупцію можна відпускати раніше
Конституційний Суд України визнав, що засуджених за тяжкі корупційні злочини суди можуть умовно-достроково звільняти після того, як ті відбули щонайменше дві третини строку. Рішення стосується болючої для українців теми: боротьбу з корупцією 78% опитаних назвали головним пріоритетом реформ. Чернігівський апеляційний суд, який відмовив у такому звільненні засудженому Володимиру Трейзубу, витлумачив закон у спосіб, що суперечить Конституції, ідеться в повідомленні суду.
Умовно-дострокове звільнення (УДЗ) означає, що суд відпускає людину з колонії раніше, ніж закінчився її строк. Автоматично засуджених не звільняють. Спершу засуджений має відбути визначену законом частину покарання. Потім він має довести, що виправився: добре поводився й сумлінно працював. Остаточне рішення ухвалює суд.
Правило про дві третини строку записане в статті 81 Кримінального кодексу. Окремої пільги для корупціонерів у ньому немає. У переліку прямо названо нетяжкі корупційні злочини. Тяжкі корупційні злочини окремо не згадані: вони підпадають під загальну категорію «умисний тяжкий злочин». Апеляційний суд через це вважав, що до засуджених за тяжку корупцію норма не застосовується. Конституційний суд дійшов іншого висновку: ця частина кодексу «відповідає Конституції України» також у випадку таких засуджених.
Із колонії почалося й звернення до суду. Менська виправна колонія та спостережна комісія просили суд достроково звільнити Трейзуба. Він відбув понад дві третини строку, добре поводився і працював. Суд першої інстанції погодився, але Чернігівський апеляційний суд це рішення скасував.
Після цього Трейзуб звернувся до Конституційного суду. Він просив перевірити, чи законно суди тлумачать статтю 81 так, що засуджені за тяжку корупцію фактично не можуть вийти раніше навіть після відбуття двох третин покарання.
Рішення не означає, що всіх засуджених за корупцію тепер відпустять. Воно прибирає аргумент, ніби закон такого звільнення взагалі не дозволяє. Суди й надалі розглядатимуть кожну справу окремо.
Колишні засуджені зможуть переводитися до ТЦК
Звичайне дострокове звільнення не варто плутати зі спеціальним, яке дає змогу піти з колонії до війська за контрактом. Засуджені за корупцію не можуть скористатися цим шляхом. Така сама заборона діє для засуджених за тероризм і злочини проти національної безпеки. У Міністерстві юстиції України пояснювали, хто з в'язнів не може служити. Інші засуджені можуть служити.
У жовтні головнокомандувач ЗСУ Михайло Драпатий заборонив комплектувати підрозділивійськовими, яких обвинувачують у тяжких корупційних злочинах, поки суди розглядають їхні справи.
Пом'якшувати покарання за корупцію намагалися й раніше: у 2024 році Верховна Рада в першому читанні підтримала законопроєкт, який дозволяв би зменшувати покарання за корупцію нижче встановленої межі, якщо обвинувачений уклав угоду зі слідством.
Про те, чому спеціальне умовно-дострокове звільнення для служби в армії несе ризики для суспільства після війни, у статті ZN.UА «Спеціальне умовно-дострокове звільнення: невидимий ризик, який закладається вже сьогодні» пише академічний філолог і журналіст Віктор Конев.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Адвокат Євген Грушовець: «Я за конкурс на посаду генпрокурора»
З одного боку, він один із найзатребуваніших українських адвокатів у справах про топкорупцію. Серед клієнтів його юридичної фірми в різні часи були екснардеп Максим Микитась, львівський міський голова Андрій Садовий і колишній парламентарій Сергій Пашинський. Водночас Євген Грушовець і його колеги захищають детектива Національного антикорупційного бюро (НАБУ) Руслана Магамедрасулова у справі, яку розслідує СБУ.З іншого боку, на початку повномасштабного вторгнення адвокат добровольцем пішов захищати Україну, брав участь в операції зі звільнення острова Зміїний, коригуючи вогонь по російських позиціях. Повернувшись до адвокатської діяльності, став першим головою Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони, створеної після скандалу із закупівлею яєць по 17 гривень, який викрило ZN.UА.Тепер Грушовець — член конкурсної комісії з відбору кандидатів на вакантні адміністративні посади в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі (САП). Хоча сам визнає, що домовлятися з прокурорами САП про угоди для своїх клієнтів надзвичайно складно.Де проходить межа між правом на захист і зловживанням процесуальними правами? Чому справи про топкорупцію роками не доходять до вироків? І яку відповідальність за стан правосуддя несуть не лише слідство та прокуратура, а й сама адвокатська спільнота? Про це ZN.UА поговорило з Євгеном Грушовцем.У комісію по відбору керівника САП включили адвоката Пашинського Грушовця

Про НАБУ та захист підозрюваних у корупції

— Пане Євгене, як пояснюють джерела, про обшук у детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова, який у липні 2025 року проводила СБУ, вам повідомила людина не з Бюро, але обізнана з масовими обшуками детективів. Розкажіть, як усе відбувалося і чому ви вирішили взятися за захист Магамедрасулова? Адже ваша компанія представляє в суді й тих, кого НАБУ підозрює в корупції.— Мені справді зателефонувала людина, яка добре знала ситуацію з правоохоронними органами, і з НАБУ зокрема. Ця людина попросила мене виїхати на обшук до Руслана Магамедрасулова, зауваживши, що там відбуваються доволі дивні рухи. І ця телефонна розмова сталася по обіді, коли обшук уже майже завершувався. Так я і познайомився із цією справою, бо до того я не знав Руслана.Ми з колегами не надаємо послуг адвокатського захисту усім, хто до нас звертається. У нас є набір критеріїв, за якими ми ухвалюємо для себе рішення — брати клієнта чи ні. Я не можу сказати, що ми сильно хотіли взяти під захист Магамедрасулова. Серед причин, які диктували нам це рішення, зокрема й та, що в адвокатській спільноті мало тих, хто захищає детективів. Адвокати починають між собою говорити і потім розповідати своїм клієнтам, що якщо хтось захищає детектива, значить, він із ним співпрацює.Однак осуд є не лише з боку адвокатів. Уже траплялися історії, коли, наприклад, адвоката через певну справу можуть мобілізувати. Були випадки, коли приїжджали з ТЦК і забирали адвоката прямо під час слідчих дій. А потім ще погрожували: якщо він надалі якимось чином братиме участь у цій чи іншій справі щодо цього підозрюваного, його відправлять «на нуль». Тобто людину мобілізували конкретно через певну справу. Виходить, захист Батьківщини використовують як покарання.Звісно, я за мобілізацію. Україну потрібно захищати. Я і сам на початку повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до виконання бойових завдань. І от тепер хтось каже адвокату: «Будеш далі захищати, поїдеш на нуль». Чим ви погрожуєте? Захистом своєї країни?— Суспільство часто сприймає захист підозрюваних у корупції як особистий ціннісний вибір адвоката, а не як професійну роботу, що передбачає захист і тих, хто нам не подобається. Водночас адвокатів критикують і за захист детективів НАБУ. Тобто вам прилітає з обох боків?— Адвокати — це також зріз суспільства. Не можна відділити адвоката від оточення, в якому він живе.А стосовно Магамедрасулова, то ми вирішили офіційно вступити на його захист, коли побачили, що в цій справі повна несправедливість. У мене спрацьовує моментальна реакція, що на місці детектива НАБУ може бути мій близький, родич чи друг. І якщо це відбудеться один раз, то воно відбудеться і вдруге. За таке я готовий ризикувати.Детектив НАБУ Руслан Магамедрасулов у залі Київського апеляційного суду в грудні 2025 року.Суспільне Новини / Олексій АрунянУсунути адвоката зі справи можна різними шляхами. В одному провадженні, де опоненти не хотіли, аби я представляв потерпілих, проти мене відкривали кримінальні провадження. Потім дзвонив слідчий і казав: «Ми хочемо вас допитати, бо ви комусь винні кошти, ви їх не сплатили, і це шахрайство». А далі проти мене розгорнули цілу медійну кампанію. Тому приємного тут мало. Що складніша справа, то більше навантаження та ризиків.— Як ви ставитеся до реформи адвокатури, передбаченої євроінтеграційними зобов’язаннями України, яку блокують парламент і Національна асоціація адвокатів України? Складається враження, що адвокатська спільнота законсервувалася і не працює над репутацією професії, про яку ви, власне, зараз і говорите. Що, на вашу думку, має зробити сама адвокатська спільнота, щоб зміцнити довіру до професії?— У нашій країні, напевно, мало настільки «монолітних» сфер, як адвокатура. І це не комплімент. Реформа, безумовно, потрібна. Адвокатське самоврядування має чути критику й відповідати на запитання своїх же колег. Та, на моє переконання, зміни починаються і з себе. Серед адвокатів, з якими працюю і близько спілкуюся, я не можу назвати жодного, кого вважав би недобросовісним. Може, це прозвучить дещо пафосно, але скажу так, як справді вважаю: нас об’єднують певні моральні установки, розуміння того, що допустимо в професії. При цьому моє оточення — це не вся адвокатура.Комісія з добору керівництва САП: чому призначення Шевчука викликає питанняПравила мають працювати для всіх, а рішення органів самоврядування мають бути зрозумілими та обґрунтованими. Зокрема, щодо скарг на адвокатів. Я сам в одному провадженні отримував скаргу від органу слідства, яку розцінюю як тиск на захист. Тому треба розбиратися: адвокат справді порушив професійні обов’язки чи просто став незручним для слідства? Покарати за порушення і покарати за активний захист клієнта — різні речі. Тут теж потрібно балансувати. І сама спільнота має реагувати на недобросовісні вчинки. Не можна вимагати відповідальності від слідчого, прокурора чи судді, а щодо колеги казати: «Ну, це ж наш, промовчмо». Захищати незалежність адвоката потрібно, прикривати його порушення — точно ні.— А війна змінила ваше ставлення до детективів і прокурорів, з якими ви опиняєтеся по різні боки в суді?— Я думаю, що війна все це загострила. І це відчуття «свій» і «чужий» насправді абсолютно нормальне. У суді в тебе одне ставлення до прокурора. Однак коли прокурор захищає державу зі зброєю в руках, то в цьому контексті він мені друг. І я йому підставлю плече.Розкажу одну історію. Якось на початку повномасштабного російського вторгнення зустрів у центрі Києва знайомих працівників НАБУ. Кажу: хлопці, є таке завдання, можете допомогти? Тоді разом із колегами та клієнтами займався аеророзвідкою. Представники НАБУ погодилися. І через кілька днів після оформлення всіх необхідних документів у Броварському районі я працював із дроном, а вони були екіпажем прикриття. І ми разом потрапили під мінометний обстріл. Разом їхали, разом ховалися від мін. І от у такій ситуації дуже добре розумієш цінність людей, які поруч. Я просто запропонував, вони взяли й поїхали. Я запам’ятав цей вчинок на все життя. Однак якщо завтра у провадженні вони порушуватимуть права мого клієнта, я так само оскаржуватиму їхні дії.

Про конкурс САП і робочі інституції

— У жовтні цього року вас обрали до конкурсної комісії з відбору кандидатів на вакантні адміністративні посади у САП замість адвоката Олексія Шевчука. Його свого часу призначив генпрокурор Руслан Кравченко, попри звернення 60 громадських організацій, які виступали проти цього призначення. Згодом Кравченко припинив повноваження Шевчука. Ваше призначення збіглося з укладенням вашим клієнтом Сергієм Пашинським угоди зі слідством у справі НАБУ. Чому ви вирішили увійти до цієї комісії?— Наскільки я розумію, мій попередник досі має плани на це місце. Принаймні він оскаржує припинення своїх повноважень, тому Офіс генерального прокурора (ОГП) ще отримає позови.Щодо мого рішення піти на конкурс у цю комісію. Я був у другому та третьому скликаннях Ради громадського контролю НАБУ. Це комісія, яка обирала перші набори детективів. Тоді й зараз я хотів, щоб із НАБУ вийшла справді дієва інституція, а не черговий орган, який створили на вимогу західних партнерів для галочки.У випадку із САП — мотивація схожа.Безумовно, до роботи детективів Бюро теж є запитання, і деякі сьогодні звучать дуже гостро, але при цьому вважаю НАБУ одним із найефективніших правоохоронних органів. Вони не бояться пред’явити підозру навіть керівнику офісу президента, хоча, я думаю, їм також морально непросто. І коли на цьому тлі ми бачимо певні дії, наприклад, СБУ чи Державного бюро розслідувань (ДБР), це, звичайно, викликає запитання.СБУ стежила за мною навіть на лікуванні в Іспанії — детектив НАБУ МагамедрасуловКоли прокурор проходить об’єктивний конкурс, то він формує незалежність для самого себе. І цього прокурора обиратиме не Євген Грушовець, а комісія, до складу якої входять шестеро представників, частина з яких — міжнародні експерти.А я ж знаю прокурорів САП і з іншого боку. За весь професійний досвід — я вже 15 років працюю адвокатом — найважче укладати угоди із САП. Це «тортури». Я їх іноді називаю «космонавтами» у хорошому сенсі цього слова або кажу, що вони живуть у якомусь «своєму світі». Треба провести не одну зустріч, знайти переконливі аргументи, щоб вибороти для клієнта найкращі умови. Вони просто так не поступаються. І це добре, бо в цих людей є стрижень.Однак сама непоступливість ще не означає, що ти добре працюєш. Якщо захист приніс аргументи, ти їх перевір, поясни, чому не погоджуєшся. А якщо помилився, май характер це визнати й виправити. Просто стояти на своєму, щоб не відступити, — це навряд чи принциповість.Тому я не хотів би, щоб у САП почалася якась революція «налагоджених» процесів, а справді бажаю, щоб ця інституція ще краще працювала незалежно від того, хто її очолює.— А якщо під час конкурсу виникне реальний або потенційний конфлікт інтересів?— Якщо виникнуть такі обставини, я повідомлю комісію, поясню, у чому вони полягають, і заявлю самовідвід щодо конкретного кандидата. Це прямо передбачено законом. Не братиму участі ні у збиранні інформації про цю людину, ні в її оцінюванні, ні в голосуванні щодо неї. Далі комісія діятиме за регламентом.І тут слід розуміти: голос Євгена Грушовця — це, умовно, лише 16% рішення, я ж не одноосібно обираю людину. І мені важливо, щоб у комісії ухвалювалися консолідовані рішення. Тобто якщо троє кажуть «це найкращий кандидат», а троє категорично проти, треба ще розібратися, чому ми настільки по-різному його бачимо. Хочеться, щоб після конкурсу можна було впевнено сказати: ось ця людина, ось чому ми її обрали. І пояснити це так, щоб суспільство теж розуміло наш вибір.— А ви і детектива захищаєте, і прокурорів до антикорупційної прокуратури обираєте. Закопуєтеся по самі вінця.— Я хочу, щоб інституції працювали, і не хочу, щоб до САП обрали людину, яка має перед кимось якісь зобов’язання. Бо давайте поглянемо на Офіс генерального прокурора. У нас як: приходить один генеральний прокурор, потім інший, а тим часом суспільство сприймає звичайних прокурорів як «поплічників» генпрокурора. Хоча це зовсім не обов’язково так. Візьмімо хоча б історію з колишнім генпрокурором Кравченком і розслідуванням НАБУ «Карфаген». Ця історія знову змушує замислитися над тим, як у нас працює система. Люди приходять на високі посади, отримують величезні повноваження, але не завжди думають, яку відповідальність на себе беруть. Адже можна увійти в історію як генеральний прокурор, який зміг налагодити нормальну роботу системи, побудувати авторитет прокурора. А складається враження, що для декого власні амбіції та власні фінансові успіхи важливіші за результат роботи.кс-генеральний прокурор Руслан Кравченко, який втік з країни після операції НАБУ та САП «Карфаген».Скриншот ZN.UА— Як інституційно та законодавчо ви оцінюєте дію «поправок Лозового» у справах про топкорупцію? Чи затягують вони процес? Бо громадські організації, які стежать за подібними справами, та й деякі керівники правоохоронних органів виступають за їхнє скасування.— Скажу непопулярну річ. Сам принцип обмеження строків і судового контролю я оцінюю позитивно. Але тут треба розрізняти різні положення, які називають «поправками Лозового». Строки розслідування до повідомлення про підозру скасували ще 2024 року. І я вважаю, що в тому механізмі була користь: він змушував слідчого пояснювати, що відбувається з провадженням.Як це працювало? У провадженні щодо тяжкого чи особливо тяжкого злочину слідство мало 18 місяців. Не встигаєш — ідеш до слідчого судді й пояснюєш: ось що зробив, ось чого ще не зробив, ось для чого потрібен додатковий час. І суд вирішує, чи є підстави цей час дати. Що в цьому поганого?Людина має роками жити з перспективою колись отримати підозру? Або потерпілий десять років чекати, поки слідчий нарешті займеться його справою? За цей час частина доказів може зникнути, а свідки — просто забути, що відбувалося.Лобізм, піар і російський шлейф: як адвокатське самоврядування продає стару системуМені кажуть: слідчий не встигає, у нього величезне навантаження. Я знаю, таке існує. Однак у цьому випадку треба розбиратися з навантаженням, кількістю слідчих, організацією роботи. Кадрова криза у правоохоронному органі не має означати, що всі повинні роками чекати.Чи були проблеми із застосуванням цих норм? Тут не заперечуватиму, були. Але разом із тим під назвою «поправки Лозового» зібрали різні речі, і тепер саму вимогу до слідства працювати в розумні строки теж подають як перешкоду.Із цим категорично не погоджуюся. Строк можна продовжувати, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Наприклад, якась надскладна міжнародна справа чи інші об’єктивні обставини. Однак це треба пояснити суду. Просто сказати «у нас топкорупція» недостатньо.Я вважаю, що за півтора-три роки слідство має бути здатним показати конкретний результат і пояснити, куди рухається справа. Якщо цього немає, у мене питання до організації розслідування. І скасування строків на нього ніяк не відповість.— Однак є й інший бік проблеми. Через сплив строків досудового розслідування вже закрито чимало резонансних проваджень у справах про топкорупцію — часто через формальні процедурні нюанси під час продовження цих строків. Чи не вважаєте ви, що в таких випадках процесуальні норми Кримінального процесуального кодексу України (КПК) перетворюються на механізм уникнення відповідальності, коли суспільство так і не отримує відповіді по суті: винен посадовець чи ні?— Я усе ж таки не сказав би, що процесуальні строки — це якась загальна лазівка для уникнення відповідальності. Безумовно, хтось намагається їх так використати, але з цього робити висновок, що самі правила заважають розслідувати справи, неправильно. КПК дає для цього інструменти. Давайте подивимося, що відбувалося в конкретному провадженні. Справу почали 2016 року, а 2022-го чи 2023-го її ще розслідують. Що робили весь цей час? Потім повідомили про підозру. Скільки минуло до передання справи до суду? А вже далі дивимося, як її слухали. Бо коли провадження закривають за строками, всі обговорюють останнє рішення. А я хочу розуміти, на що пішли попередні роки.Звісно, є справи на тисячі томів. Їх треба прочитати, проаналізувати, це потребує часу. Та якщо в результаті суспільство не отримало відповіді, винна людина чи ні, треба розібратися, чому так сталося. Просто сказати «нам завадили строки» для мене особисто видається відмовкою.— Однак навіть коли слідство вклалося у строки, справи про топкорупцію можуть роками розглядатися в судах. Розгляд затягується через зміну адвокатів, неявки, лікарняні чи мобілізацію — а тим часом минають строки давності. Зараз пропонують зупиняти їх на час судового розгляду або мобілізації. Як ви до цього ставитеся? Це спосіб не дати уникнути відповідальності чи ризик порушити права обвинувачених?— Дивіться самі: для тяжкого злочину загальний строк давності становить десять років, для особливо тяжкого — п’ятнадцять. У зв’язку із цим виникає запитання: чому правоохоронна й судова системи за цей час не можуть відповісти, чи винен посадовець? Десять-п’ятнадцять років лікарняних чи систематичної неявки адвокатів на засідання? Ініціативи, які фактично дадуть змогу продовжувати переслідування до нескінченності, я не підтримую.І не слід записувати кожен лікарняний, неявку адвоката чи мобілізацію в зловживання. Знову ж таки треба дивитися, що відбувається в конкретній справі. У провадженнях, де ми працюємо, є мобілізовані обвинувачені, яких представляють кілька адвокатів. І вони беруть участь у засіданнях: хтось через відеоконференцію, хтось приїжджає особисто, коли обставини служби дають змогу. Тобто потрібно з’ясовувати, чи справді людина не може брати участь у розгляді.Адвокатура: чи може Антикорупційна стратегія розрубати гордіїв вузолТак само з адвокатами. Якщо в людини кілька захисників, відсутність одного не завжди перешкоджає слуханню. І це добре видно з практики Вищого антикорупційного суду (ВАКС).До того, як справа потрапила до суду, теж могли минути роки. Не можна всього цього часу залишити за дужками, а потім пояснити сплив строку давності лише поведінкою захисту. Я вважаю, що чинні процесуальні механізми дають змогу рухати справи. Питання в тому, як ними користуються і як організована робота на кожному етапі.— ЄС вимагає деполітизації прокуратури. Один із варіантів — відкритий конкурс на посаду генпрокурора за участю українських і міжнародних експертів. Однак є й аргумент, що це може обмежити конституційні повноваження президента. Ви маєте досвід роботи в конкурсних комісіях. Як вважаєте, чи можливо за нинішніх обставин в Україні деполітизувати прокуратуру без конкурсу на посаду генпрокурора?— Беремо Офіс генерального прокурора, де за роки незалежності генеральні прокурори змінювалися кожні півтора-два роки. Це дуже погано для інституції, та й для прокурорів загалом. І хоча вони наші опоненти в судах, але я хочу, щоб прокурори були сильними, щоб вони мали юридичну відповідальність за те, що роблять. Бо «нова мітла мете по-своєму».Я впевнений, що в ОГП працює велика кількість адекватних прокурорів, їм просто варто показати принципи роботи. На жаль, деякі кадрові рішення влади не додали довіри до державних інституцій. І вони шкодять державі в довгостроковій перспективі.Я за конкурс на посаду генпрокурора. Тимчасові люди цієї системи роблять гірше. Конкурс визначить кандидатів, а президент обере серед них, щоб зробити подання до Верховної Ради.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Між військовою таємницею і німецьким судом: справа українського офіцера та «Північних потоків»
У Вищому земельному суді Гамбурга розглядають справу про підрив «Північних потоків». На лаві підсудних — український офіцер Сергій Кузнєцов. Його обвинувачують, зокрема, у воєнному злочині. Він мовчить. А навколо його справи зіткнулися різні відповіді на питання, чим були російські газогони під час великої війни: цивільною інфраструктурою або об’єктом, що працював на державу-агресора?Кореспондентка ZN.UА була в залі суду 14 та 27 жовтня. Там говорили про вибухівку, військову таємницю і право обвинуваченого на захист. Однак за цими юридичними суперечками стоїть іще одна історія — про людину, чия доля опинилася між логікою війни, правосуддям іншої держави та великою політикою. Не знаючи, чи має вона стосунок до підриву, ми не маємо права приписувати їй ні провини, ні подвигу.

Слово офіцера

Підслуховувати чужі розмови негарно. Підслуховувати чужі розмови в залі Вищого земельного суду Гамбурга майже неможливо. Тут звідусіль чути роботу журналістів, які стучать по своїх лептопах, коли набирають новини про справу щодо підриву «Північних потоків».Та що б не робили присутні в залі, їхній погляд прикутий до однієї людини. Високий. Стрункий. Начисто поголений чоловік. Із широкою білосніжною посмішкою. Світ знає його за двома фотографіями: на одній він — офіцер української армії, боєць Сил спеціальних операцій — стоїть у камуфляжі та касці. На тій фотографії він теж посміхається.На другому фото видно профіль Кузнєцова. Він у цивільному одязі, поруч із ним двоє поліцейських. Це фото датоване серпнем 2025 року. Тоді його затримали в Італії, звідки згодом екстрадували до Німеччини.Обвинувачений український офіцер Сергій Кузнєцов після затримання в Італії в 2025 році.Gеtty ІmаgеsТепер офіцер української армії стоїть посеред зали і в перерві про щось розмовляє з перекладачкою, яка пояснює йому та тим, хто не розуміє німецької, про що йдеться в суді. Ніхто з присутніх не чує, про що вони спілкуються, та все ж уважно продовжують спостерігати.Як тільки судді в мантіях заходять та займають свої місця — Кузнєцов затихає. У навушниках для перекладу він лише слухає та не відповідає. Захищають його адвокати з Італії, Німеччини та України. Один із них — Ілля Новіков, який розповів, що в обвинуваченого відбулася одна спроба допиту. Там він заявив, що зберігатиме мовчання, і на цьому допит завершився.Хто і навіщо придумав, що Україна підірвала «Північні потоки»?Мовчання Кузнєцова — не відповідь на питання про його винуватість. Захист пояснює його ще й обмеженнями, які діють для українського військовослужбовця. Чи заважають вони ефективно захищатися — стало предметом окремого спору в суді.

Таємниця, про яку не можна говорити

Події та час, які суд досліджує під час розгляду, збігаються з періодом служби обвинуваченого в підрозділі Сил спеціальних операцій ЗСУ. Українське законодавство передбачає, що державна таємниця поширюється і на операції ССО, і на відомості про особовий склад підрозділу, — пояснює адвокат Кузнєцова Новіков. «У законі не до кінця прописано, хто є тією людиною, яка має дати дозвіл офіцеру ССО розголошувати таємницю. Ймовірно, це може бути Верховний Головнокомандувач. Можливо, безпосередній командир… безпосередній командир на той час, чи на цей момент», — пояснює Новіков. Ще до початку судових слухань полковник ЗСУ та безпосередній командир Кузнєцова Роман Червінський передав до суду через адвокатів листа. У ньому Червінський пояснює, що у вересні 2022 року обвинувачений був у його прямому підпорядкуванні й ніколи самовільно не залишав місця служби.Український розвідник Роман Червінський на момент вересня 2022 року, коли у водах Балтійського моря вибухнули газогони «Північний потік», був безпосереднім командиром Сергія Кузнєцова.Скріншот із відео «Ліга.нет» «Кузнєцов давав розписку про нерозголошення таємної інформації. Командування визначає, яку таємницю не розголошувати. Я не даю йому дозволу на розголошення інформації під моїм командуванням», — ідеться в листі Червінського. Подібного листа надіслав і полковник Юрій Семенюк, який командував військовою частиною, де також служив Кузнєцов. У ньому теж наголошується на кримінальній відповідальності за розголошення державної таємниці.На підставі цих листів ще 14 жовтня адвокати подали до суду клопотання про закриття провадження, оскільки Кузнєцов не може вільно свідчити.Та на другому засіданні, коли в суді зачитали листи і Червінського, і Семенюка, прокурор заявив, що перешкоди для провадження не існує, зокрема в аспекті права на ефективний захист. «Порушень з боку державних органів не було», — заявила в суді сторона обвинувачення. І додала, що листам, які надіслали командири Кузнєцова, немає віри.Підрив «Північних потоків» у 2022 році: Журавльов просить Хорватію надати йому притулокЗрештою, суд відхилив клопотання захисту. «Зберігати таємницю не перешкода для провадження», — додала суддя Анна Маєр-Герінг.Це рішення означає, що розгляд справи триватиме. Однак воно не дає відповіді на інше питання: які саме відомості адвокати Кузнєцова зможуть використовувати для його захисту, якщо вони стосуються його служби, і чи можна забезпечити необхідні процесуальні гарантії без їх публічного розголошення.

Що саме інкримінують Кузнєцову

За версією слідства, восени 2022 року Кузнєцов та ще шестеро людей, серед яких були водолази, орендували в німецькому місті Росток яхту й вирушили у води Балтійського моря. Поблизу данського острова Борнгольм вони нібито заклали вибухівку.26 вересня того року з перервою приблизно в 17 годин поблизу Борнгольма сталися два вибухи — о 02:03 та 19:04. Внаслідок вибухів пошкоджено три з чотирьох ниток газогонів «Північний потік-1», який на той час не транспортував газу, та «Північний потік-2», якого не ввели в експлуатацію, але який містив газ.Кузнєцова обвинувачують, зокрема, у воєнному злочині. Ще в липні адвокат Ілля Новіков повідомив, що прокуратура затвердила обвинувальний акт проти українського ветерана. За його словами, Кузнєцову інкримінують порушення законів і звичаїв війни, знищення споруд, спричинення вибуху та порушення роботи важливих об’єктів інфраструктури. За версією обвинувачення, ці дії вчинила група осіб.Саме тут судова справа виходить за межі технічного питання про те, хто заклав вибухівку. Адже захист наполягає, що газогони були частиною російського політичного та фінансового впливу.Зеленський заявив, що Україна не причетна до підриву "Північних потоків" — Вlооmbеrg

Газогони, «Газпром» і межа між двома правовими позиціями

Адвокати Кузнєцова від першого засідання наполягають на тому, що Росія використовувала газопроводи для своїх політичних та фінансових цілей. Зокрема, захист українського офіцера стверджує, що «Газпром» безпосередньо фінансує військові формування у війні проти України. Одне з них має назву «Потік», тобто російською «Поток».Газогін «Північний потік-1» контролюють через Nоrd Strеаm АG, у якій «Газпром» має 51% акцій; решта належить європейським компаніям. Nоrd Strеаm 2 АG належить лише «Газпрому».У жовтні 2025 року в ZN.UА адвокати Микола Катеринчук і Світлана Кустова виклали правову позицію, за якою газогони можна розглядати як законні військові цілі через їхню роль у фінансуванні російської агресії. Це аргумент авторів публікації, а не встановлений судом висновок.Водночас у справі про підрив «Північних потоків» уже є судове рішення, яке демонструє інший підхід до оцінки цих подій. Восени минулого року суддя Окружного суду Варшави відмовив у екстрадиції до Німеччини українського дайвера Володимира Журавльова. Слідство вважає, що він також міг бути причетним до підриву газопроводу в Балтійському морі. Своє рішення суддя, зокрема, обґрунтував тим, що Україна веде оборонну війну проти російської агресії, а дії, спрямовані проти критичної інфраструктури ворога, слід оцінювати в цьому контексті. Втім, польський суд вирішував питання екстрадиції, а не винуватості Журавльова.Володимир Журавльов в приміщенні польського суду.Олена Бабакова / Видання «Ґрати»І хоча тоді Журавльова не передали до Німеччини, у серпні цього року його знову затримали — цього разу в Хорватії. 18 вересня суд у хорватському місті Пула дозволив його екстрадицію до Німеччини. Захист заявив про намір оскаржити це рішення. Отже, питання видачі Журавльова залишається відкритим.Міжнародне гуманітарне право оцінює військовий характер об’єкта за конкретними обставинами: чи робить він ефективний внесок у воєнні дії та чи дає його знищення визначену воєнну перевагу. Сам факт російської власності або сплати податків до бюджету РФ не замінює такого аналізу. Саме тому позиції обвинувачення і захисту потребують судової оцінки, а не політичного вироку наперед.Блокада «Північного потоку»: ЄС категорично відмовив США та Росії щодо запуску газопроводу після війниЩе 2 жовтня ZN.UА стало відомо, що суд відмовив компаніям Nоrd Strеаm АG та Nоrd Strеаm 2 АG у вступі до процесу в статусі додаткових обвинувачів. Відповідне рішення Вищого земельного суду Гамбурга датоване 30 вересня. «Згідно з відповідним положенням, особа, якій завдали шкоди внаслідок незаконного діяння, може приєднатися до державного обвинувачення як приватний обвинувач, якщо це видається необхідним для захисту її інтересів з особливих причин, зокрема через серйозні наслідки діяння», — ідеться в повідомленні суду, з яким ознайомилася редакція. — «Такі „особливі причини“ відсутні в цій справі». Водночас суд наголосив, що завдання кримінального процесу — встановити обставини інкримінованих дій та винуватість обвинуваченого, а не з’ясовувати підстави для можливих репараційних вимог Росії до України.

Що встановив експерт — і чого не встановив

Після цього суд перейшов до допиту експерта, який досліджував наслідки вибухів у Балтійському морі.63-річний Томас Форстер має 20 років досвіду у криміналістиці. Він спеціалізується на вибухівках. Експерт пояснив, що федеральне кримінальне управління поліції досліджувало пошкодження газопроводів у Балтійському морі. Предметом дослідження були сонарні записи та відеозаписи підводних занурень.Пояснюючи наслідки вибуху, Форстер розповідав про самі труби «Північних потоків». Кожна з труб завтовшки 26 мм має захист від корозії і зверху вкрита бетоном. На місцях кріплення труб — швах — бетону немає. Саме там, як вважає криміналіст, могли закріпити заряди.Балтійське море на момент витоку газу із газогонів у вересні 2022 року.Gеtty Іmаgеs «Трубопроводи пошкоджено вибухівкою, яка була в металевих контейнерах», — розповів у суді експерт. За його словами, вибухівку закріпили ззовні, а на деяких частинах газопроводу знайшли вибухову речовину — октоген. Після вибуху газ почав виходити під великим тиском, через що труба рухалася з надзвичайно великою силою.Форстер зазначив, що нитки «Північного потоку» пошкоджено в шести місцях, а в чотирьох із них стався витік газу. З боку Росії, за його словами, газ витікав п’ять днів.Водночас у діалозі із суддею експерт визнав, що точно визначити місце встановлення вибухівки не вдалося. «Дуже важко сказати, можна лише припустити», — додав Форстер.«Тут щось не так»: експосол України про звинувачення українця у справі «Північних потоків»

Між двома крижинами

У цій справі є щось більше, ніж суперечка про газогони. Для німецького правосуддя це кримінальне провадження, в якому потрібно встановити, чи вчинив конкретний обвинувачений злочин. Для України — історія, яка відбувалася на тлі подій осені 2022 року, коли країна відчайдушно боролася проти повномасштабного російського вторгнення.Чи могли ці газогони бути законною військовою ціллю? На цьому наполягає захист Кузнєцова й один із польських суддів. Однак відповідь залежить не лише від того, кому належали труби й куди йшли гроші від продажу газу. Це питання міжнародного гуманітарного права, яке потребує оцінки конкретних обставин. І одна з правових колізій, з якими доведеться розбиратися суду.Є і політичний вимір. Україна має захищати права свого громадянина, який під час подій, що розглядаються, був військовослужбовцем. Однак така підтримка не означає визнання його причетності до вибухів і не дає Києву права втручатися в незалежне німецьке правосуддя. Німеччина ж, залишаючись одним із ключових партнерів України у війні, водночас розглядає справу про знищення інфраструктури, в якій мали інтерес і німецькі компанії.І між цими двома крижинами — доля Сергія Кузнєцова. Українського офіцера, який 2022 року служив своїй країні. Ми не знаємо, чи причетний він до підриву «Північних потоків», і не можемо приписувати йому мотивів, яких він не підтверджував. Однак сьогодні саме його життя і майбутнє опинилися на перетині двох логік: боротьби України за виживання та німецького правосуддя, яке має встановити, чи є у цій справі його відповідальність.Якщо спробувати подивитися на події вересня 2022 року очима країни, що боролася за своє існування, ця історія набуває іншого виміру, ніж у матеріалах кримінального провадження. Проте історичний контекст не може замінити доказів, так само як кримінальна справа не здатна вмістити всю складність обставин, у яких тоді опинилася Україна.Для Києва й Берліна ця справа — одна зі складних сторінок двосторонніх відносин. Для Сергія Кузнєцова — питання свободи й майбутнього.У залі суду в Гамбурзі він слухає переклад у навушниках і мовчить. Попереду — нові засідання, свідки й докази. І рішення, від якого залежатиме його доля.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Конкурсний відбір генпрокурора: експерти оцінили цю пропозицію на відповідність Конституції України
Низка експертів із конституційного права та антикорупційної політики проаналізували питання про можливість запровадження конкурсу для обрання кандидатів на посаду генерального прокурора та відповідність цієї норми чинній Конституції України та дійшли висновку, що такі зміни є цілком конституційними, а також сприятимуть деполітизації системи прокуратури, пише Центр протидії корупції. До числа експертів ввійшли:
    Володимир Гончаров, експерт з міжнародного права, кандидат юридичних наук, доцент;Борис Малишев, експерт з публічного права і антикорупції, доктор юридичних наук, професор;Олександр Марусяк, експерт у сфері конституційного та міжнародного права, доктор філософії у галузі «Право»;Оксана Нестеренко, експерт у сфері конституційного права та антикорупційної політики, кандидат юридичних наук;Ернест Шуберт, експерт з питань діяльності органів правопорядку, доктор філософії у галузі «Право», адвокат.
У своєму звіті вони вказали, що додання до процедури призначення генерального прокурора додаткового дорадчого органу, як-от конкурсної комісії, саме по собі не означає зміни конституційної моделі його призначення. Зокрема тому, що такий орган буде виконувати функцію попереднього добору та оцінювання кандидатів, не перебираючи на себе повноваження щодо остаточного кадрового рішення, які в Конституції закріплені за президентом та Верховною Радою України. Фахівці зазначили, що конституційність зміни системи призначення генерального прокурора потрібно оцінювати за сукупністю таких критеріїв: 
    Чи має рішення конкурсної комісії підготовчий, експертний або рекомендаційний характер? Чи спрямовані встановлені законом конкурсні механізми на забезпечення об’єктивності, професійності, доброчесності та прозорості відбору кандидата на посаду генерального прокурора? Чи залишається президент України суб’єктом остаточного рішення про призначення генерального прокурора, чи навпаки – його роль фактично зводиться до ухвалення церемоніального рішення щодо результатів конкурсного відбору? Чи зберігаються за Верховною Радою України реальні та самостійні повноваження щодо надання або відмови у наданні згоди на призначення кандидата на посаду генерального прокурора?
На думку експертів, оптимальною буде зміна закону «Про прокуратуру», яка передбачатиме обов’язковий відкритий конкурс серед кандидатів, під час якого конкурсна комісія з вирішальним голосом міжнародних експертів обере кількох кандидатів, які успішно пройшли конкурс. Саме з-поміж них президент обиратиме одного, якого ще має затвердити Верховна Рада. Нові перевірки, дисциплінарні стягнення та кадрові комісії: Кабмін зареєстрував законопроєкт про реформу прокуратуриПравники вказують, що чинне наділення органу влади кадровими повноваженнями без чітких правових вимог до добору не виключає того, що вирішальне значення можуть мати особиста чи політична лояльність кандидата, а не його професійність і доброчесність.Відповідно, впровадження проміжної ланки у вигляді конкурсної комісії усуне політичну залежність та «ручний» вибір, але повністю збереже як за президентом, так і за парламентом їхні конституційні повноваження щодо остаточного призначення генпрокурора.Такі нововведення змінять процедуру призначення, але не змінять Конституцію України і не встановлять конкретного розподілу повноважень між президентом і Верховною Радою України. Водночас залучення міжнародних експертів сприятиме відновленню суспільної довіри до інституцій правосуддя та протидії впливу зацікавлених груп.Зеленський визнав, що досі не спілкувався із жодним кандидатом на пост генпрокурораЗазначимо, що за президентства Володимира Зеленського було вже п’ять генеральних прокурорів, яких звільняли на підставі заяви про відставку, та три виконувачі обов’язків генерального прокурора.Про необхідність зміни процедури добору генерального прокурора українську владу в ЄС повідомили ще в грудні 2025 року, але в Києві не поспішають проводити цю реформу. Більше того, навесні урядовий комітет під час роботи над Антикорупційною стратегією України на 2026-2030 роки категорично відкинув із документа норму про запровадження конкурсу на посаду генерального прокурора, а також керівників Державного бюро розслідувань і Національної поліції.Однак у червні у Верховній Раді України зареєстрували проєкт закону №15343 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення незалежності посади генерального прокурора», який передбачає конкурсний добір на посаду генерального прокурора. У статті "Тест для Зеленського. Чи змінить він правила призначення генпрокурора після відставки Кравченка" керівниця юридичного відділу Центру протидії корупції Олена Щербан пояснила, чому наступне призначення очільника ОГП буде випробуванням для президента.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Комітет ВРУ обрав для голосування найгірший законопроєкт про умови відбору суддів
Комітет Верховної Ради України з питань правової політики на засіданні 30 вересня відхилив урядовий законопроєкт змін до законодавства «Про судоустрій і статус суддів» щодо удосконалення конкурсних процедур на зайняття посади члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, члена Вищої ради правосуддя та рекомендував депутатам підтримати ініціативу від групи депутатів, які запропонували усунути вирішальний вплив міжнародних експертів. Як вказав голова ради правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін, від ухвалення цього законопроєкту залежить виділення Україні 7 млрд гривень допомоги від Європейського Союзу в рамках Ukrаіnе Fасіlіty, і виділять ці гроші лише за умови, якщо закон відповідатиме вимогам ЄС. «Урядовий законопроєкт (№16018-1) не був ідеальним, але отримав відгук Венеційки, врахувавши зауваження якої, документи можна було спокійно доопрацювати. Натомість депутати Зеленського в комітеті ВРУ урядовий законопроєкт відхилили, а підтримали депутатський (№16018), який прямо суперечить вимогам для отримання грошей ЄС. А значить, Україна скоріше за все не отримає майже 7 млрд грн», — вказав він. Коли реформи стають декорацією: урок закону про декларації доброчесності суддівДнями Венеційська комісія та Генеральний директорат із прав людини та верховенства права Ради Європи рекомендували Україні суттєво доопрацювати урядовий законопроєкт № 16018-1. Там підтримали подальшу участь міжнародних фахівців у конкурсах, але дійшли висновку, що запропоновані в законопроєкті зміни послаблюють їхню роль.Раніше до конкурсної комісії, яка відбирала членів ВККС за участю міжнародних експертів, входили троє суддів або суддів у відставці та троє міжнародних експертів. Голос останніх мав вирішальне значення. Ця комісія завершила роботу ще 1 червня 2025 року.Нову конкурсну комісію мали формувати українські органи — Рада суддів, Рада прокурорів, Рада адвокатів та Національна академія правових наук. Торік Вища рада правосуддя навіть оголосила початок відповідного конкурсу, а голова антикорупційного комітету Анастасія Радіна зареєструвала законопроєкт № 13382, який передбачав продовження участі міжнародних експертів в конкурсі. Однак його досі навіть не розглянув комітет.  Врешті у грудні 2025 року Євросоюз включив продовження участі міжнародних експертів у конкурсній комісії ВККС до десяти пріоритетних реформ для України. Ухвалення цього законопроєкту є важливим ще й тому, що у червні 2027 року закінчаться повноваження майже всього нинішнього складу ВККС, яка добирає кандидатів на посади суддів.У своєму висновку до урядового законопроєкту, зареєстрованого на початку вересня цього року, Венеційська комісія наголосила, що участь міжнародних експертів має тривати не до наперед визначеної дати, а доти, доки Україна не створить умов, за яких національні інституції зможуть самостійно забезпечувати належний конкурс. Також там запропонували змінити деякі положення:
    не вимагати, щоб серед кандидатів, яких пропонують міжнародні партнери до конкурсної комісії, обов’язково був громадянин України;закріпити однакові правила голосування під час оцінювання кандидатів — комісія пропонує вимагати щонайменше чотири голоси, два з яких мають належати міжнародним експертам;прибрати можливість замінювати міжнародних експертів представниками українських органів;не обмежувати роботу конкурсної комісії двома роками — вона має діяти доти, доки не завершить формування нового складу ВККС. Водночас відбір нових членів слід починати щонайменше за шість місяців до завершення повноважень чинного складу, а нинішні члени мають продовжувати роботу до призначення наступників;дати конкурсній комісії  можливість проводити власний аналіз для перевірки кандидатів. 
Суддівська незалежність як умова переговорів із ЄС: де Україна сьогодніВодночас, як вказує Антикорупційний центр МЕЖА, підтриманий комітетом депутатський  законопроєкт №16018 ще більше послаблює роль міжнародних експертів у доборі членів ВККС, ніж урядовий:
    голос міжнародних експертів втрачає вагу — якщо голоси розподіляються 3 на 3, кандидат припиняє участь у конкурсі. При цьому вирішальний голос міжнародники втратять ще на етапі доброчесності;Вища рада правосуддя отримує контроль над допуском кандидатів до конкурсу — для Конкурсної комісії не передбачили окремого незалежного секретаріату;другий склад Конкурсної комісії за участі міжнародних експертів отримує повноваження лише на два роки з дня призначення, а наступний склад формуватимуть уже за загальними правилами;за певних умов місця міжнародної квоти можуть передавати Раді прокурорів, Раді адвокатів та Національній академії правових наук України.
Як пише Шабунін, такий законопроєкт обрали для того, аби наповнити один із головних судових органів своїми людьми. «Якість цих людей можна передбачити, дивлячись на Мудру, Галущенка, Кравченка та інших міндічів», — додав він. 2025 рік приніс Україні певні зрушення у сфері правосуддя: запрацювали дисциплінарні інспектори ВРП, відбулися конкурси до судів, розблоковано Конституційний суд. Проте за фасадом формального прогресу залишається ключова проблема — відсутність цілісної стратегії та відповідальності за її виконання. Чому судова реформа рухається хаотично, хто за це відповідає й чому без етики та гідності верховенство права залишається декларацією — у статті «Верховенство права: без стратегії, етики та гідності» проаналізувала керівниця напряму «Верховенство права» Лабораторії законодавчих ініціатив Карина Асланян.
Дзеркало Тижня on zn.ua
Скарги на суддів: чому найважливіші справи досі не рухаються?
Дисциплінарна відповідальність суддів — одна з основ довіри до правосуддя. Але відповідальність неможлива без належної процедури: якщо скарги розглядають повільно й непослідовно, навіть серйозні порушення можуть залишитися без належної реакції.Ключову роль у цій системі відіграє Вища рада правосуддя, яка ухвалює рішення в дисциплінарних справах. Первинна ж перевірка скарг, збір та аналіз матеріалів і підготовка висновків покладені на Службу дисциплінарних інспекторів (СДІ).До запуску СДІ Україна йшла кілька років. Зобов’язання створити таку службу при Вищий раді правосуддя (ВРП) з’явилося ще 2020 року. Після законодавчих змін 2021-го розподіл дисциплінарних скарг фактично зупинився: старий механізм уже не працював, а новий ще не запустили. Ситуацію ускладнили повномасштабне вторгнення та неповноважність ВРП до січня 2023 року. У підсумку накопичилося понад 14 тисяч нерозглянутих скарг.Коли 23 грудня 2024 року СДІ нарешті розпочала роботу, у провадження інспекторів передали понад 10 тисяч скарг, а нові продовжували надходити. Саму Службу при цьому формували тривалий час, а до кандидатів висували спеціальні професійні вимоги. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Верховенство права: без стратегії, етики та гідності Тому проблеми першого періоду її роботи передчасно зводити до якості складу чи професійності окремих інспекторів. Поки що йдеться насамперед про організацію роботи, формування єдиної практики та здатність системи вчасно виправляти виявлені проблеми.За такого масиву скарг працювати лише в режимі загальної черги неможливо. Система має визначати, які справи потребують першочергової уваги. Саме для цього й запровадили механізм пріоритетності. І перший період роботи СДІ вже показав проблеми з тим, як він діє на практиці.

Що таке пріоритетність у дисциплінарній процедурі?

Простими словами — це механізм, який дозволяє першочергово опрацьовувати найважливіші скарги.Коли скарг настільки багато, пріоритетність — це не просто додатковий статус, а спосіб ефективно розподілити обмежений ресурс. Він має спрямовуватися насамперед туди, де зволікання може мати найсерйозніші наслідки.За Регламентом ВРП, загалом скарги розглядають у хронологічному порядку, але з урахуванням критеріїв пріоритетності. Якщо узагальнити, першочерговими мають бути скарги, які потенційно можуть мати наслідком звільнення судді; скарги щодо суддів, стосовно яких зупинили кваліфікаційне оцінювання; а також матеріали, де навели відомості про дії судді, що викликали значний суспільний інтерес.Логіка тут зрозуміла. Опрацювати весь масив скарг з однаковою швидкістю система не може. Тож ресурс має концентруватися там, де зволікання матиме найсерйозніші наслідки. «Слуги народу» ініціювали два законопроєкти, які знищують дисциплінарну відповідальність для суддів При цьому пріоритетність — це не про швидке або заздалегідь визначене рішення. Складні справи потребують часу: запитів до інших органів, отримання документів, перевірки інформації, аналізу матеріалів. Тож пріоритетність — це більше про відсутність необґрунтованих пауз і передбачуваний рух справи.Саме тут і проявляється основна проблема: у нинішньому вигляді пріоритетність часто працює радше як формальність.Після запуску СДІ автоматизований розподіл забезпечив приблизно рівну кількість скарг між інспекторами. За перший рік роботи інспектори визначили пріоритетними 174 скарги. Але станом на кінець 2025 року за 61 пріоритетною скаргою не ухвалили жодного рішення. А 48 навіть не мали первинного висновку інспектора.Тут є важлива деталь. Визначає скаргу пріоритетною конкретний інспектор. Саме він оцінює, чи відповідають матеріали вимогам пріоритетності з Регламенту. Хоча питання єдиних критеріїв визначення пріоритетності порушували ще на етапі створення Служби, на практиці підходи у різних інспекторів дуже відрізняються. Це видно з простих цифр. За даними наших колег із Фундації DеJurе, на кінець 2025 року кількість пріоритетних скарг у різних інспекторів коливалася від 1 до 16.З процедурного погляду це логічно — саме інспектор детально працює зі змістом скарги. Втім, такий підхід і створює ризик: схожі за змістом скарги можуть рухатися з абсолютно різною швидкістю. Практика вже демонструє такі випадки.І ще одна проблема: навіть статус пріоритетної скарги не гарантує реального прискорення. За рік лише 27 таких скарг завершилися притягненням судді до дисциплінарної відповідальності. І частину з них ще й об’єднали в одне провадження.У підсумку пріоритетність не виконує свого головного завдання — не перетворює обмежений ресурс на більш ефективний порядок розгляду. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Сер Ентоні Хупер про судову реформу: «Обґрунтований сумнів змінив усе»

Дублювання і неузгоджений рух споріднених скарг

Один із найпоказовіших проявів неефективної організації — коли паралельно опрацьовують тотожні справи. Часто буває, що стосовно одного судді за одних і тих самих обставин надходить кілька скарг від різних людей чи органів. Такі матеріали мають рухатися узгоджено. Але на практиці так буває не завжди.Покажемо на прикладах.Випадок 1. Суддя Вікторія Приходько. Після початку повномасштабного вторгнення вона неодноразово висловлювала позиції, що виправдовують російську агресію, і поширювала наративи, що дискредитують Україну. Її листування зафіксували правоохоронні органи. Крім того, є дані, що її рішення могли потенційно сприяти ухиленню від мобілізації.Після оприлюднення наведених фактів наші юристи подали на неї дисциплінарну скаргу. За автоматизованим розподілом, вона потрапила інспекторці Аліні Ковальчук. Приблизно за тиждень аналогічну скаргу подало ДБР — і її розподілили вже на інспектора Ігоря Троня.Обидві скарги визнали пріоритетними. Втім, інспектори були різні. У підсумку за однією скаргою суддю притягнули до відповідальності, а інше провадження закрили. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ П’ять причин дисфункції українського правосуддя Випадок 2. Суддя Олександр Пелих. Його НАБУ і САП спіймали «на гарячому» під час отримання 1300 доларів хабаря за скасування арешту лісоматеріалів. У розмовах суддя називав гроші «конфетками».Після цієї історії ми подали дисциплінарну скаргу. Її розподілили на інспектора Ігоря Заїку. Аналогічна скарга, подана пізніше, потрапила вже іншому інспектору — Сергію Пилипенку. Скарги не об’єднали. У підсумку рішення про відповідальність ухвалили за пізнішою скаргою. А у нашій, поданій раніше, навіть не відкрили провадження.Так, обох суддів зрештою притягнули до відповідальності. Втім, організаційно ці приклади показують проблему. Замість того, щоб концентрувати ресурс, інспектори паралельно опрацьовують одні й ті самі обставини. А це створює зайве навантаження і не сприяє послідовності практики. Особливо коли йдеться про пріоритетні справи — там потрібен ефективний розгляд без дублювань і зайвих процедур.

Нерівномірний темп як відсутність єдиного стандарту

Ще один прояв проблеми — різний темп розгляду скарг. Часто складно зрозуміти, чому одна скарга рухається швидко, а інша, подана раніше і з аналогічними фактами, місяцями лежить на попередній перевірці. Суддю Печерського райсуду судитимуть за незаконне зняття арешту з коштів Показовий приклад — скарга на суддю Тетяну Ільєву. Вона відома тим, що скасувала арешт 110,7 тис. євро та 9,3 тис. дол. у провадженні щодо ексвіцепрезидента держкомпанії «Хліб України» Андрія Миханіва. Додаткові питання до її елітних статків і доброчесності посилили розслідування ВІНUS.Іnfо.Ми подали скаргу на Ільєву ще у грудні 2023 року. Втім, попри резонансність, вона понад рік після створення СДІ (і понад два роки з моменту подання скарги) залишалася на стадії попередньої перевірки в інспектора Олексія Кабанця. А ось аналогічну скаргу від НАБУ і САП, яку ті подали у січні 2025 року, розподілили на інспектора Олексія Гуру. І вже у травні 2025-го ВРП відкрила дисциплінарну справу, а у квітні 2026-го ухвалила рішення. Нашу скаргу так і не розглянули.Така різниця в темпах підсвічує ключову проблему. Пріоритетність у нинішньому вигляді не забезпечує однакового підходу до справ з подібним ризиком. Зрозуміло, що всі скарги не можуть рухатися ідентично, бо обставини бувають різні, і складність матеріалів теж. Але має бути зрозуміла й передбачувана логіка.

Чому затягування — це ризик уникнення відповідальності

Повільний рух дисциплінарних скарг — не суто організаційна проблема. Це можуть використовувати як інструмент уникнення відповідальності.Коли скарга довго лежить без руху, суддя отримує час, який може використати на свою користь. Зокрема, подати заяву про відставку. І без вчасної реакції важливі питання залишаються без розгляду. А суддя — без відповідальності.Особливо чутливий цей ризик зараз — у справах про можливе ухилення від мобілізації через рішення про встановлення батьківства або факту виховання дитини батьком. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Суддівська незалежність як умова переговорів із ЄС: де Україна сьогодні З нашої практики, ефективне дисциплінарне провадження може бути запобіжником, щоб не дати уникнути відповідальності. Так, після подання нами дисциплінарних скарг питання про відставку щонайменше трьох суддів — Анатолія Надопти, Олега Суського та Тараса Левка — зупинили.Тому завдання пріоритетності — не лише прискорити окремі справи, а й не допустити, щоб найважливіші матеріали лежали «у ящику» до моменту, коли реагувати на них уже немає сенсу.Якщо система не здатна оперативно реагувати на такі скарги, вона послаблює власну роль. Для суддівського корпусу це створює небезпечний сигнал: навіть серйозні порушення можуть не мати наслідків.

Що має змінитися, щоб пріоритетність запрацювала?

Ефективна пріоритетність — це не лише перелік критеріїв у Регламенті. Це єдина система управління рухом дисциплінарних матеріалів. І щоб вона запрацювала, потрібно зробити кілька речей.По-перше, СДІ має виробити однаковий підхід до визначення пріоритетних скарг. Формальні критерії вже є. Втім, їхнє застосування багато в чому залежить від конкретного інспектора. Тому схожі за змістом скарги отримують різний статус або рухаються з різною швидкістю. В інспекторів має бути спільне розуміння того, які скарги мають значний суспільний інтерес, а які можуть залишатися у загальній черзі. Рішення Верховного Суду у справі Аблова може допомогти Вовку повернутися на посаду По-друге, пріоритетна скарга має реально просуватися швидше. Якщо їй надали такий статус — це повинно щось означати на практиці. Швидше брати в роботу, контролювати кожен етап, реагувати на затримки. Має бути зрозуміло, які дії виконують першочергово, у які строки і хто за це відповідає.По-третє, скарги на одного й того самого суддю мають рухатися координовано. Зараз буває так, що дві однакові скарги потрапляють до двох інспекторів і йдуть паралельними шляхами. Це і зайвий ресурс, і непередбачуваний результат. Систему треба налаштувати так, щоб однакові скарги швидко об’єднувалися.По-четверте, треба налагодити взаємодію з Дисциплінарними палатами ВРП. Вони можуть повертати висновки інспекторів на доопрацювання, причому різні палати мають різні вимоги до структури документів. Формально це контроль якості. Але на практиці кожне таке повернення — це повторна робота і додатковий час.По-пʼяте, СДІ треба розвантажити від зайвих функцій і краще цифровізувати. Скарг багато, штату не вистачає, значний обсяг технічних процедур, а інспектори перевантажені. У таких умовах пріоритетність мала б ефективніше розподіляти ресурс, а натомість без належного забезпечення стає ще одним складним елементом роботи.Проблеми, які проявилися на першому етапі роботи СДІ, поки що не дають підстав робити висновок про якість її кадрового складу. Але вони вже показують слабкі місця в організації роботи та формуванні єдиної практики.Тепер важливо, як на них відреагує ВРП. Її завдання — вчасно скоригувати механізм, щоб виявлені проблеми не стали системними. Адже пріоритетність має означати просту річ: першими повинні рухатися справи, де ціна зволікання є найвищою.
Дзеркало Тижня on zn.ua
Чому одіозні судді Окружного адмінсуду Києва можуть повернутися до здійснення правосуддя
Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) рекомендувала шістьох суддів скандального Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК) на переведення до іншого суду, де вони зможуть знову вершити правосуддя.Подія непересічна, адже суддів ОАСК можуть звести в одному суді зі справами, які колись саме в них і забрали й передали до Київського окружного адміністративного суду (КОАС). Є конкретні факти, що свідчать про явну недоброчесність кожного з цього списку. За цією схемою вони не просто продовжать отримувати немаленьку суддівську зарплату, а ще й повернуться до ухвалення рішень іменем України.

Чим відомий ОАСК?

ОАСК ліквідували у грудні 2022 року після більш як десяти років антиукраїнської діяльності, кульмінацією якої була спроба легалізувати Януковича як президента на початку повномасштабного вторгнення. Тоді СБУ довелося фізично відключати ОАСК від судового реєстру, щоб цього не сталося. Хоча навіть це, та ще 16 тисяч годин записів із кабінету голови ОАСК Павла Вовка, де зафіксовано, як він із колегами організовує захоплення судової влади, не були аргументом ліквідувати цей суд. Допомогли персональні санкції, накладені на Вовка у США.Понад 3,5 року судді ОАСК не здійснюють правосуддя й отримують винагороду за «узагальнення практики», або простіше — за бездіяльність. Та для повноцінного розформування суду всіх його суддів мають або звільнити, або ж перенаправити на роботу до іншого. Чомусь ВККС вирішила пріоритетно займатися працевлаштуванням шістьох суддів ОАСК замість оцінювання тих, які переважно давно мали б бути звільнені.4 серпня ВККС рекомендувала суддів ОАСК Ігоря Погрібніченка, Віктора Шулежка, Кирила Гарника, Костянтина Кобилянського, Ігоря Іщука та Олену Патратій до роботи в КОАС.«За» зміну місця роботи колишніх ОАСКівців проголосували члени ВККС: Луганський, Волкова, Пасічник, Дух, Мельник, Омельян, Сидорович, Кидисюк, Шевчук, Кобецька, Гацелюк, Коліуш, Богоніс. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Верховний Суд відмовився поновлювати на посаді судді ексглаву ОАСК Вовка Очільника ОАСК Павла Вовка, не менш одіозного, ніж сам суд, вже остаточно звільнили, як і кількох його колег. Проте більшість досі в очікуванні, адже переведення до іншого суду без конкурсу до проходження оцінювання у ВККС неможливе. Але була група суддів, які ще за попереднього складу ВККС (щонайменше частково був під контролем Вовка, відповідно до плівок НАБУ) пройшли процедуру й були формально визнані доброчесними.

Кому доручають виносити рішення іменем України?

ВККС подає переведення цих суддів як технічну подію — мовляв, треба вирішувати питання «кадрового голоду», а тут саме є група суддів, які формально пройшли процедуру кваліфікацйного оцінювання, то чого б не використати цей ресурс.Але на практиці ця картина далека від реальності. Найперше, що впадає в око, — питання доброчесності та публічного профілю цих суддів, про який не могло не бути відомо членам ВККС.На «плівках Вовка» є цитата Ігоря Погрібніченка, одного з рекомендованих ВККС, яка досить точно описує всю ситуацію. Погрібніченко разом із Вовком і його заступником Абловим (який ухвалював рішення щодо повернення Януковича в крісло президента) є обвинуваченим у двох кримінальних справах. Одна — про захоплення судової влади (розглядає Вищий антикорсуд), інша — про перешкоджання роботі ВККС (розглядає Подільський райсуд). Окрім Погрібніченка, ще чотири судді ОАСК успішно пройшли оцінювання у 2018–2019 роках зі старим складом Комісії. Серед них:
    Кирило Гарник, який заборонив мирні зібрання в центрі Києва на час приїзду московського патріарха Кирила та відмовився проходити тест на стан сп’яніння за кермом;Віктор Шулежко — забороняв мирні протести, дозволив перерахувати 200 млн грн компанії, яку пов’язували із сином Януковича, скасував рішення Київради про захист Протасового Яру від забудови;Костянтин Кобилянський — засвітився на тому самому дні народження Аблова з членами ВККС, які потім за нього голосували, й має купу непоясненного майна;Ігор Іщук — підтримав Андрія Портнова, коли той погрожував прокурору, повернув ліцензію приватному університету Поплавського, який займався викачуванням грошей із бюджету, а також своїми рішеннями перешкоджав люстрації.
Варто зазначити, що ці судді ОАСК пройшли кваліфікаційне оцінювання на пільгових умовах. Через те, що старий склад ВККС запланував провести 5 тисяч таких оцінювань за кілька місяців, деякі співбесіди тривали по шість хвилин — менше, ніж під час прийому на роботу в МакДональдс, а висновки Громадської ради доброчесності (ГРД) було проігноровано. ГРД не захотіла бути статистом цього псевдооцінювання й вийшла з процесу.А отже, судді Погрібніченко, Шулежко, Іщук, Гарник і Кобилянський пройшли оцінювання без участі ГРД та врахування висновків. Десятки тисяч гривень за рахунок українців: суддя одіозного ОАСК отримає довічні виплати за рішенням ВРП Дещо інша історія — з Оленою Патратій. Оцінювання вона пройшла 2025 року ще в цьому складі ВККС, хоча запитань до неї також чимало: двічі з порушенням авторозподілу ставала на бік забудовника, так само двічі з усіма суддями ОАСК хворіла, щоб не зʼявлятися на оцінювання, дозволила забудувати 13 гектарів Подолу без оцінки впливу на довкілля, погодження Мінкульту та інших обов’язкових документів. ВККС вирішила, що це не проблема для того, щоб далі працювати суддею, і мінімальними 11 голосами (проти були Чумак, Омельян, Сабодаш, Богоніс, Пасічник) підтвердили відповідність Патратій.

Як ВККС аргументувала своє рішення?

То чи були причини для такого кроку ВККС саме зараз?Аргументи, наведені на офіційній сторінці Комісії, такі:
    виконання вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;необхідність ефективно використати кошти з бюджету (з 2023 року на утримання суддів ОАСК іде по 155 млн грн);завершення ліквідації ОАСК неможливе без звільнення або переведення всіх його суддів.
Два з трьох аргументів, власне, вже спростував член ВККС Руслан Сидорович, який зазначив: «Переведення таких суддів ніяк не впливає на строки ліквідації ОАСК, оскільки там у штаті продовжує перебувати чимало суддів. Переведення таких суддів ніяк не впливає на державний бюджет — не має значення, де вони отримують зарплату…»Залишається «виконання вимог закону». Власне, про це ж публічно писав член ВККС Сергій Чумак: «Є закон і судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, повинні працювати, а не отримувати практично чотири роки чималу суддівську винагороду просто так», і тут-таки наводить цитату із закону: «61. Переведення судді… може здійснюватися без конкурсу виключно після підтвердження таким суддею відповідності займаній посаді…».У такому ж ракурсі пояснює голосування за переведення і Руслан Сидорович, тільки з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) «Головчук проти України»: «Було визнано протиправним тривале непереведення судді до іншого суду, до якого вона мала право бути переведеною. Подальше зволікання з таким рішенням про переведення могло б призвести, з високою ступінню імовірності, до виплат компенсацій за таке зволікання з коштів платників податків за рішенням ЄСПЛ».На користь швидкого переведення суддів ОАСК залишається один аргумент — закон нібито зобов’язує це зробити, а подальше зволікання може призвести до рішень ЄСПЛ і виплати компенсацій із бюджету. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «Незалежність судді має стати цінністю, а не прикриттям суддівської сваволі»: розмова з Романом Куйбідою Однак у законі немає конкретного строку, протягом якого ВККС має перевести суддів ліквідованого суду. Натомість закон прямо забороняє переводити без конкурсу суддю, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання. До того ж сама Комісія згадала про необхідність переведення суддів ОАСК лише на третьому році своєї роботи. Тому пояснення про невідкладність цього питання виглядає непереконливо.Так само в Регламенті ВККС — нічого конкретного, навпаки, є можливість для Комісії відкласти питання для «проведення додаткової перевірки» або «з інших підстав» — наприклад, для зʼясування, що ж відбувається у дисциплінарних чи кримінальних справах.Щодо рішення ЄСПЛ. Імовірно, цей аргумент зʼявився на тлі зустрічі ВККС із представниками Ради Європи близько місяця тому. Там саме обговорювали справу «Головчук проти України».У ній ішлося про суддю ліквідованого Вищого адміністративного суду України. 2017 року вона підтвердила здатність здійснювати правосуддя в новоствореному Верховному суді, але посіла в рейтингу місце, нижче за кількість доступних вакансій. Наступного року ВККС рекомендувала перевести Головчук до апеляційного суду. Вища рада правосуддя (ВРП) не розглянула цієї рекомендації, оскільки відповідний суд також ліквідували. До грудня 2023 року судді не запропонували жодних інших можливостей повернутися до здійснення правосуддя. Тож ЄСПЛ присудив їй 5 тис. євро компенсації моральної шкоди та 3 тис. євро судових витрат.Немає підстав не погоджуватися з рішенням ЄСПЛ. Але рішення є індивідуальним і наперед не визначає, що таке «розумний строк» у кожній окремій справі. Та й риторичне питання: що гірше — сплатити кілька тисяч євро з бюджету чи допустити, щоб ці судді завдали тому ж бюджету набагато більшої шкоди своїми рішеннями?

Шість вакансій поза конкурсом

Складно не помітити, що на цьому ж засіданні ВККС оголосила конкурс на 272 вакантні посади в місцевих адміністративних судах, із них 20 — у КОАС. Але спочатку вона рекомендувала ВРП перевести згаданих шістьох суддів ОАСК до КОАС і відповідно не включила цих вакансій до конкурсу. «Судді радше оберуть до Конституційного суду глухого і німого — але свого»: розмова з Володимиром Шаповалом Чи могла ВККС натомість оголосити конкурс на всі 278 посад, а до переведення повернутися після появи нових вакансій? Прямої законодавчої заборони на такий варіант немає. Закон не зобов’язував залишити цим суддям саме перші вільні посади або переводити їх саме до КОАС. Однак заповнити всі наявні вакансії конкурсантами й залишити суддів ліквідованого ОАСК в очікуванні на невизначений час і, наприклад, переводити їх за рік чи два до одного з адміністративних судів у регіонах було б юридично ризиковано: таке зволікання потребувало б належного обґрунтування.Посилання члена ВККС Олексія Омельяна під час засідання на справу ЄСПЛ «Головчук проти України» дає підстави припустити, що у ВККС пішли простішим шляхом і не стали ламати голову над юридичним обґрунтуванням.

Трохи про цифри

Після початку роботи в КОАС винагорода колишніх суддів ОАСК зросте приблизно на 25% — до їхніх окладів знову застосовуватимуть регіональний коефіцієнт 1,25 за здійснення правосуддя в місті-мільйоннику.ВККС і ВРП мають величезне навантаження: конкурси, кваліфікаційні оцінювання, дисциплінарні справи, звільнення та сотні нерозглянутих питань. Тому постає закономірне питання: чи справді повернення до здійснення правосуддя саме суддів ОАСК мало стати одним із пріоритетів? Головна проблема полягає в тому, що ОАСК був і залишається символом судової корупції. Його ліквідація та усунення від здійснення правосуддя бодай частини суддів, включно з Павлом Вовком, стали одним із небагатьох відчутних досягнень судової реформи.Реформа правосуддя входить до першого переговорного кластера у процесі вступу України до ЄС. Для подальшого руху наша держава має демонструвати реальний прогрес. Натомість вона спочатку ухвалює закон про декларації доброчесності, який суперечить євроінтеграційним зобов’язанням, а тепер ризикує повернути до влади найодіозніших суддів ОАСК. Наслідком може стати не лише їхнє повернення до старих практик, а й серйозний удар по довірі до України та її європейської інтеграції.Остаточне рішення має ухвалити Вища рада правосуддя. Вона може відмовити в переведенні за передбачених законом підстав або не поспішати з розглядом цих подань, натомість пріоритетно розглянувши дисциплінарні справи щодо суддів.Поведінка ВРП у цій ситуації буде показовою. Якщо вона відкладе дисциплінарні провадження, але оперативно погодить переведення, це стане найкращим доказом того, що йдеться не про технічне кадрове рішення, а про цілком продуману схему повернення одіозних суддів ОАСК до влади.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Культурний геноцид у Кримінальному кодексі: чи можливо та які перспективи?
Удар по Києво-Печерській лаврі в ніч із 14 на 15 червня 2026 року став поштовхом до того, щоб у Верховній Раді зареєстрували (аж!) два законопроєкти — №15331 і №15331-1. Обидва пропонують додати до статті про геноцид складник руйнування культури, фактично легітимізуючи поняття «культурний геноцид» (до цього воно було лише частиною академічної дискусії в усьому світі). 30 червня комітет ВРУ підтримав №15331 і відхилив №15331-1, зауваживши, що окремі його елементи можуть бути враховані пізніше.Рішення давно назріле й позитивне, але диявол у деталях: чи стане нова норма внеском у міжнародне право, чи залишиться політичною реакцією на війну, покаже час, а поки варто розібратись у самих проєктах.

Звідки ідея?

Ідея не нова, а просто добре забута. Ще у 1940-х Рафаель Лемкін, описуючи звірства нацистів, вкладав у слово «геноцид» ширший зміст: знищення групи означає знищення всього, що робить її такою: мови, культури, релігії, пам’яті. Цих ідей не підтримали, не в останню чергу через спротив держав, власна політика яких підпадала б під таке визначення. Тож культурний вимір вилучили з фінального тексту Конвенції про геноцид 1948 року, залишивши тільки його окремі елементи, зокрема заборону насильницького переміщення дітей.До цієї спадщини звернулося Товариство Рафаеля Лемкіна, чию концепцію 2026 року підтримав профільний комітет ВРУ — і на ентузіазмі вже самих депутатів вона роздвоїлася: замість одного з’явилося два проєкти.Тож тепер питання — який обрати? Треба читати й аналізувати! ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Росіяни пошкодили понад 2500 культурних об'єктів в Україні — Мінкульт

Спільне й відмінне

Обидва проєкти додають до статті 442 («Геноцид») пункт про знищення культурної спадщини, привласнення культури та переписування пам’яті як інструмент вчинення геноциду. На цьому спільне закінчується — можна виокремити дві основні відмінності.№15331 подає ці злочини як ієрархізовану систему з правовим, політичним і риторичним підґрунтям, чого бракує другому проєкту. Натомість №15331-1 додає до списку ще й переслідування дієвців культури, науки, освіти, медіа та релігії й нав’язування «вищості» чужої культури, але прив’язує ці положення переважно до окупованих територій.Проєкт №15331-1 також пропонує змінити статтю 298 ККУ й карати за те, що музейні цінності вчасно не евакуювали із зони бойових дій, через що ті загинули або дісталися ворогу. Ідея справді непогана, але ризикована: під удар можуть потрапити музейники, які просто фізично не встигли всього врятувати, — й ефект вийде зворотний, люди боятимуться брати на себе відповідальність. До того ж це більше схоже на службову недбалість (стаття 367), аніж на міжнародний злочин, і по суті настільки відрізняється від геноциду, що має бути частиною цілком окремого законопроєкту — з додатковим переглядом і самого порядку евакуації цінностей. А нині це радше «мертвий причіп», аніж продуманий крок.

Сильні й слабкі сторони кожного з проєктів

№15331 зосереджений на якісному опрацюванні злочину культурного геноциду: він визнає знищення культури геноцидом не саме собою, а тоді, коли воно є способом чи підготовкою до знищення групи. Культура тут — інструмент, а не окрема мета злочину. Це утримує норму в межах загальноприйнятого розуміння геноциду й водночас потенційно знижує ризик закидів, що Україна в односторонньому порядку «винайшла» культурний геноцид усупереч Конвенції 1948 року. Та й сама пояснювальна записка до проєкту варта уваги — це доволі непоганий науковий текст, який незалежно від долі законопроєкту точно може збагатити українську та міжнародну дискусію навколо розуміння й кваліфікації культурного геноциду.Водночас є й вада — проєкт не згадує переслідувань дієвців культури, освіти, медіа та релігії як доказу злочину, хоча такі аргументи вже звучали — і в Лемкіна, і в Трибуналі щодо колишньої Югославії (зокрема у справах Блашкича, Прліча, Стругара). Втім, це легко виправити, якщо доопрацювати текст.№15331-1 додає й перевагу: переслідування діячів культури та навʼязування вищості однієї культури над іншою. Але водночас проєкт обтяжений кількома вадами й до того ж помітно більш політичний за тоном: його супроводжує постанова №15338 із формулюваннями на кшталт «Путін назавжди зафіксував свій статус одного з найжорстокіших руйнівників української культури». Таку риторику на міжнародній арені традиційно сприймають радше як полеміку, а не виважену правову позицію. Бутяґін: прецедент справедливості чи імператив до змін? Головна вада проєкту — територіальна привʼязка: переслідування діячів культури визнають геноцидом лише на ТОТ, хоч автори ніяк не пояснюють таке обмеження, що суперечить самій природі злочину: те саме діяння поза окупацією — формально вже не геноцид. Разом зі згадкою про «вищість іншої групи» (читай: ідею «триєдиного народу») складається враження, що норму писали під один конкретний конфлікт і виконавця. А таку по суті політичну позицію легше буде відкинути, особливо на міжнародній арені, де партнери зможуть аргументувати, що Україна криміналізує не геноцид як такий, а конкретного ворога.Ще одна критична проблема — пояснювальна записка не збігається з текстом самого закону: вона в кількох місцях говорить про створення окремого злочину «культурний геноцид», а текст лише додає новий спосіб учинення до вже наявної статті про геноцид. Якщо ж цю частину скопіюють у фінальний текст проєкту, у майбутньому наші судді чи прокурори можуть стикнутися з тим, що не розумітимуть, як цю норму застосувати, а тому й узагалі не працюватимуть із нею. До того ж записка не пояснює, чому «нав’язування культурної вищості» взагалі має стосунок до геноциду: саму собою таку ідею можна висловлювати й без наміру когось знищити. Інакше кажучи, ідею (непогану) до закону додали, а логіку, чому вона взагалі є геноцидом, — ні.І, нарешті, у проєкті змішано дві різні за вагою речі — розширення поняття геноциду та покарання за неевакуйовані музейні цінності. Складається враження, що автори ніби «урівнюють» найтяжчий міжнародний злочин зі звичайною службовою недбалістю, хоча за ступенем тяжкості це речі геть різного порядку.

Геноциду без умислу не буває

Простими словами: щоб довести геноцид, масштаб руйнувань не є головним чинником, хоч і важливий. Головне — це довести намір: тобто показати, що злочинну дію було вчинено саме для того, щоб знищити групу.Тут може постати питання: а що як пам’ятка постраждала випадково — скажімо, ракета чи дрон відхилилися через дію РЕБ? Справді, таке трапляється. Але один такий випадок нічого не спростовує: намір не доводять за окремим епізодом, тим паче випадковим. Його встановлюють через сукупність різних чинників і дій, наприклад, системність ударів по об’єктах культури, риторику ідеологів чи виконавців геноциду, послідовність їхніх дій у часі, а також узгодженість цього з ширшою політикою — офіційними доктринами, діями на захопленій території (перейменуваннями, забороною мови, знищенням архівів) чи паралельним тиском на саму групу. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ У Мінкультури назвали кількість знищених за час війни пам'яток

Культурний геноцид: практика й перспективи

Тут варто бути чесними. Сам собою новий пункт у законі — це не чарівна паличка. Він не означає, що завтра почнуть виносити вироки за культурний геноцид.Що він справді дає, то це правильну рамку. Зараз слідчий, який документує знищення музею чи церкви, мусить «перекладати» це на мову фізичного насильства, обхідними шляхами доводячи намір знищити групу. Новий закон робить цей зв’язок прямим — і дає чітку основу для доказів і майбутніх вироків проти російського керівництва.Ризик у тому, що це працює лише за двох умов: чіткий текст і реальна спроможність на місцях — навчені слідчі, прокурори, експерти-культурологи тощо. Без цього закон залишиться красивою декларацією.Реальна сила цього закону — не стільки всередині України, скільки на міжнародній арені: наша країна веде боротьбу не лише за території, а й за те, якими словами світ описуватиме цю війну.Визнання культурного знищення частиною геноциду може стати дієвим інструментом у цій боротьбі — адже це сигнал для серйозної міжнародної розмови й внесок у доктрину права, яка десятиліттями обходила культурний геноцид стороною. Україна тут не першопроходець — схожі дискусії вже точилися в Канаді щодо шкіл-інтернатів для дітей корінних народів і в уже згаданому Трибуналі щодо колишньої Югославії.До того ж дедалі частіше міжнародні суди визнають порушення проти культури окремим злочином: таке ми бачили, зокрема, в рішеннях ЄСПЛ щодо ситуації в Криму та в Міжнародному суді ООН щодо дискримінації в освіті на ТОТ. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Путін і геноцид українців: складний шлях визнання

Замість висновку

Обидва проєкти не є ідеальними, однак якщо ретельно над ними попрацювати й не рухатися поспіхом, на емоціях від наслідків чергової атаки РФ проти української культури, то цілком може вийти якісна та практична норма, яку наші прокурори та судді справді зможуть застосувати на практиці проти російських злочинців.По суті Україна зараз формує не лише власне кримінальне право, а й мову, якою світ описуватиме цю війну. Культурний геноцид може стати частиною цієї мови, але лише за умови, що він буде виписаний як універсальна правова категорія, а не як реакція на конкретного агресора. Адже сила правової норми вимірюється не тим, наскільки точно вона описує сьогодення, а тим, наскільки переконливою й актуальною вона залишається після того, як сьогодення стане історією.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Бухгалтер на аутсорсі
Тисячі підприємств мікро-, малого і навіть середнього бізнесу з метою оптимізації витрат наймають бухгалтера на аутсорсі. Як правило, такий бухгалтер має свій ФОП, інколи на такому ФОПі оформлені кілька працівників-бухгалтерів. Такому бухгалтеру передається доступ до КЕП директора. Здавалося б, схема робоча і відкатана роками. Але нещодавня постанова Верховного суду в справі №140/10379/24 дає підстави стверджувати, що аутсорсинг бухгалтерів відтепер стає доволі ризиковим.Що ж відбулося у реальному кейсі, який дійшов аж до Верховного суду?Усе почалося доволі банально. Державна служба України з питань праці отримала скаргу від колишньої бухгалтерки компанії, в якій та стверджувала, що фактично працювала головним бухгалтером протягом двох місяців, мала графік з 08:00 до 17:00. Офіційно її не працевлаштували, обіцяних грошей не заплатили. Компанія не наймала бухгалтера напряму. Замість цього було укладено договір про надання бухгалтерських послуг із ФОП-аутсорсером. Цей ФОП своєю чергою залучив «помічника» (ту саму заявницю).Директор сказав, що знати не знає особисто бухгалтерку. Вся комунікація відбувалася через ФОП-аутсорсера. А у штатному розписі підприємства посада бухгалтера взагалі відсутня — там лише керівник та інженер. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Важливе питання: що робити, якщо не виплачують заробітну плату Що цікаво, суди першої та апеляційної інстанцій підтримали бізнес. Аргументація судів була така:
    директор не був присутній під час перевірки;документи про перевірку нібито не були належно вручені;висновки Держпраці ґрунтуються лише на показаннях двох осіб;відсутні кадрові документи, виплати та графік.
Тобто логіка судів була проста: немає наказу — немає трудових відносин.Однак Верховний суд скасував ці рішення, і аргументи вже були інші.Щодо відсутності директора під час перевірки. Верховний суд відзначив, що перевірка без директора можлива і законна, пояснивши це так:
    інспектор має право приходити без попередження;присутність директора не є абсолютною вимогою, бо це знищить ефект раптовості.
Фактично суд легалізував підхід: якщо чекати керівника, то роботодавець встигне «прибрати» неоформлених працівників.Щодо неналежного вручення документів на перевірку. Оскільки Держпраці надсилала документи на номер телефону, який був вказаний у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і який фактично належав бухгалтеру іншого підприємства, суди першої та апеляційної інстанцій вирішили, що це доказ неналежного повідомлення.Проте Верховний суд зазначив: якщо роботодавець не оновив контактних даних в ЄДР або допустив, що там вказаний «чужий» номер, то це ризик самого підприємства. Тобто підприємство не може використовувати власну недбалість як аргумент для скасування перевірки.Щодо відсутності наказу та інших кадрових документів. Ключовий сигнал Верховного суду: якщо людина фактично виконує роботу працівника, то відсутність наказу або трудової книжки не доводить, що трудових відносин не існувало. Навпаки, це може підтверджувати порушення статті 24 Кодексу законів про працю України.Ще важливий нюанс із постанови Верховного суду: місце перевірки — там, де фактично працюють.У зазначеному кейсі ТОВ було зареєстроване за однією адресою, а перевірка відбулася за іншою (офіс ФОП-бухгалтера, в якому фактично працювала бухгалтерка).Позиція судів першої інстанції: перевірка не за юридичною адресою — порушення. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Податкова про перевірки в 2026 році: чому кількість візитів до бізнесу зменшиться Проте Верховний суд, пославшись на Конвенцію Міжнародної організації праці (МОП) №81 (ратифікована Україною), зазначив: інспектори праці мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення проходити на будь-яке підприємство, що підлягає інспекції.Поняття «підприємство» не зводиться виключно до юридичної адреси в ЄДР, а інспектор зобов’язаний здійснювати нагляд там, де фактично виконуються роботи працівниками.Обмеження перевірок тільки юридичною адресою:
    суперечило б меті державного нагляду;позбавляло б працівників ефективного захисту прав;давало б можливість легко уникати перевірок.
Важливо: сенс інспекційного відвідування у багатьох випадках полягає у раптовості та несподіваності перевірки. Завдяки цьому можливо виявити фактичний допуск особи до роботи без оформлення.Але головні аргументи Верховного суду стосувались самої функції головного бухгалтера.По-перше, функція головного бухгалтера за своєю природою є постійною, систематичною та безперервною діяльністю, що здійснюється у безпосередньому підпорядкуванні керівництву.Оскільки кожна господарська операція підлягає відображенню в первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку, така діяльність за своїм характером є процесом праці, а не виконанням конкретного завдання з досягненням індивідуально визначеного результату, що є характерним для цивільно-правових відносин.Якщо бухгалтер має доступ до електронного підпису директора, самостійно підписує або готує звітність, постійно працює з вашими системами, виконує регулярні поточні завдання й фактично підпорядковується керівництву компанії, то для суду це виглядає не як послуга, а як робота штатного працівника. Адже така підпорядкованість та обов`язковість виконання поточних доручень є характерною ознакою трудових відносин. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Мережа магазинів оформила понад 3,5 тисячі ФОПів для уникнення податків І, по-друге, використання конструкції «підприємство—ФОП—фізична особа» для виконання функцій штатного бухгалтера може свідчити про штучне створення передумов для такого:1) уникнення сплати ЄСВ, ПДФО, військового збору;2) позбавлення працівника відпустки, лікарняних, гарантій;3) приховування реальних трудових відносин;4) ухилення від відповідальності роботодавця.

Чим це загрожує бізнесу?

Якщо контролюючі органи або суд доходять висновку, що фактично це був штатний працівник, але оформлений через ФОП, будуть штрафи Держпраці, донарахування ЄСВ і податків і, як наслідок, судовий спір із великими фінансовими наслідками.А це своєю чергою є фундаментом для персональної відповідальності керівника. Якщо підприємство буде змушене сплатити значні штрафи через помилки в оформленні штату, власники компанії можуть перекласти цей фінансовий тягар безпосередньо на директора.

Що з цим робити на практиці?

Передусім чесно подивитися на модель співпраці. Якщо бухгалтер постійно інтегрований у ваш бізнес, має доступ до ключових систем і працює як частина команди, безпечніше оформлювати трудові відносини, а не маскувати їх аутсорсингом.Якщо ж це саме послуга, у договорах потрібно чітко обмежувати обсяг робіт, строки, чіткий результат і межі відповідальності; повноваження і доступ до КЕП та внутрішніх систем. І обов’язково документуйте факт надання послуг актами з чіткою деталізацією обсягу (змісту) наданих послуг.Цей кейс ще раз показує: формальна схема не рятує, якщо реальність інша. Суд дивиться не на слова, а на факти.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Критичне зволікання: скалічені робітники чекають на справедливість
Що мало бути пріоритетом соціального захисту в період війни? Швидка й усебічна допомога постраждалим від агресора, зокрема потерпілим від обстрілів працівникам критичної інфраструктури. Формально не беручи участі у війні, ці робітники працюють поруч зі смертю. Але ухвалений заради їхньої підтримки закон дав збій. Сотні потерпілих та їхніх родин хотіли отримати передбачену ним компенсацію, але зазнали невдачі через непрозорість процедур. Лише 16 червня набрала чинності постанова Кабміну, яка мала це виправити. Та є ризик, що поневіряння людей триватимуть і далі.

Вистраждана підтримка

Історію з підтримкою цивільних героїв війни можна описати так: хороша ідея, але зламаний механізм.У часи війни Україну облетіли імена людей, що стали символом незламності. Таких, як нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня працівник АТ «Укргазвидобування» Володимир Волошко, який через атаку рашистів отримав інвалідність І групи. Або як Анатолій Бабічев, провідник зі статусом «Національна легенда України», який втратив дружину-залізничницю і далі працює на благо пасажирів.Їх об’єднує не лише тяжка доля та відзнака президента, а й те, що їм відмовили в одноразовій грошовій допомозі (ОГД) для працівників об’єктів критичної інфраструктури (ОКІ) та членів їхніх сімей.Цю виплату запровадив ухвалений 20 березня 2023 року закон №2980-ІХ. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Рада розширила право на допомогу в разі інвалідності чи загибелі на працівників критичної інфраструктури Органи Пенсійного фонду України мали призначати ОГД за шкоду життю та здоров’ю такого розміру:
    особам з інвалідністю І групи — 800 тис. грн;особам з інвалідністю ІІ групи — 500 тис. грн;особам з інвалідністю ІІІ групи — 200 тис. грн;у разі загибелі (смерті) — 1 млн грн на користь родини.
Однак кількість отримувачів цих сум відносно мала. За статистикою від ПФУ, станом на 1 січня 2026 року було задоволено лише 37,4%, або 169 із 452 заяв, поданих на підставі закону №2980-ІХ.Через чиновницький безлад підприємства не вносили до Реєстру об’єктів критичної інфраструктури, а без цього органи ПФУ не визнавали потерпілих її працівниками — навіть зайнятих на залізниці, ТЕЦ чи в оборонці. Це — наймасовіша причина відмови. У такий абсурдний спосіб було «заощаджено» понад 80% виділених на це коштів у Держбюджеті-2025. Особливо розчаровувало те, що дізнатися про невключення ОКІ до непублічного Реєстру можна було лише після звернення до ПФУ.Багато хто не став миритись із таким станом речей, звернувшись до суду. Як свідчить моніторинг ГО «Соціальний рух», щонайменше 78 відмов у виплатах на цих підставах було оскаржено. Зазвичай суди визнають право на виплату, відхиляючи формальні доводи ПФУ. Водночас 29 позитивних рішень набрали законної сили, але жодного з них не виконано, нібито через брак фінансів.

Парламент згадав про робітників

Відновлення критичної інфраструктури: нестача грошей, «совок», корупція і плутанина Оприлюднення фактів несправедливості спонукало парламент у лютому поточного року ухвалити закон №4793-ІХ про поправки до закону №2980-ІХ. Зміни до статті 1 закону розширили коло осіб, на яких поширюється його дія. Право на відповідну ОГД матимуть вже не працівники об’єктів критичної інфраструктури, а (1) працівники операторів критичної інфраструктури, їхніх філій, представництв та (2) особи, постраждалі на об’єктах критичної інфраструктури.Оператором критичної інфраструктури визнається юридична особа, що здійснює управління об’єктом критичної інфраструктури. Приклад — АТ «Укрзалізниця» як юридична особа, діяльність якої підпадає під Перелік секторів критичної інфраструктури. Працівники усіх відокремлених підрозділів мають вважатися працівниками оператора. За логікою законодавця, ймовірність набуття статусу оператора критичної інфраструктури вища, бо порядок набуття статусу ОКІ занадто бюрократичний. На практиці внесення окремого суб’єкту з визначеною адресою до Реєстру могло тривати роками.

Результат 100-денної праці

Ще 25 лютого 2026 р. було внесено багатообіцяльні зміни до закону, але понад 100 днів вони висіли в повітрі. Уряду було доручено погодити підзаконні акти, які конкретизують порядок призначення допомоги, у місячний термін від дня опублікування закону №4793-ІХ. Проте визначений до 13 квітня дедлайн істотно порушили: постанову КМУ затвердили аж 10 червня. Затверджений текст відрізняється від оприлюдненого раніше проєкту. Тепер працівник ПФУ має звертатися до Держспецзв’язку, щоб перевірити, чи внесено підприємство або об’єкт до Реєстру критичної інфраструктури. Тобто право на виплату й далі залежить від реєстру, який не є відкритим для громадян.До 1 вересня ПФУ має забезпечити перегляд справ, у яких були відмови через відсутність статусу оператора / об’єкта критичної інфраструктури. В інтересах усіх громадян, які хочуть отримати виплату, — запитати в територіальному органі ПФУ, що було зроблено для перегляду справи. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Шмигаль назвав, скільки разів РФ атакувала енергосистему України за чотири роки повномасштабної війни

Чи вирішить це проблему?

За даними Державної служби України з питань праці з початку вторгнення від бойових дій постраждали щонайменше 3554 працівники, з яких 986 — смертельно. Більшість із них травмувались на критичній інфраструктурі, тому ефективне виконання закону №2980-ІХ має виняткову цінність.Підхід Мінісоцполітики, відповідального за реалізацію закону, не є послідовним. Замість максимального сприяння в отриманні виплат людям, робота яких підпадає під Перелік секторів критичної інфраструктури, було впроваджено точкові зміни, з якими процес однаково нагадує лотерею. Нічого не сказано про долю тих громадян, які виграли суди. Скільки триватиме невиконання судових рішень, і як це можливо в країні, яка є кандидатом до ЄС? Також держава не взяла на себе обов’язку повідомити постраждалих від РФ, які отримали страхову виплату у зв’язку з нещасним випадком, про їхнє право на вищі виплати за законом №2980-ІХ.Отже, досягнуті зміни збільшують шанси скористатися допомогою за спеціальним законом, але, на жаль, не вирішують усіх болісних соціальних питань, спричинених ворожим вторгненням. Люди, трудовим подвигом яких пишається Україна, заслуговують на адекватні гарантії.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Подвійне громадянство посадовців: де проходить межа між відкритістю і ризиком?
 Колись, іще до початку російської агресії 2014 року, я мав відверту розмову з одним впливовим російським бізнесменом. На запитання, чому його діти живуть і навчаються на Заході, а сам він володіє там дорогою нерухомістю, попри публічну антизахідну риторику, прозвучала максимально цинічна відповідь: Росія є місцем для заробітків, тоді як Захід — безпечним прихистком на випадок непередбачуваних обставин.Ця розмова добре ілюструє світогляд, у якому держава сприймається не як політична спільнота чи простір відповідальності, а як інструмент отримання вигоди. На жаль, така логіка інколи проявляється і в українських реаліях, особливо коли особи, наділені владними повноваженнями, приховують наявність другого громадянства або інших юридичних зв’язків з іноземними державами.Водночас варто відразу розставити акценти. Ця стаття не є критикою чи запереченням інституту множинного громадянства як такого. Навпаки, ухваливши закон №4502-ІХ, Україна рухається саме в цьому напрямку, легалізуючи множинне громадянство і як закономірний наслідок масової міграції українців за кордон, і як визнання внеску іноземців, котрі долучаються до захисту країни: несуть військову службу, надають гуманітарну допомогу чи в інший спосіб пов’язують свою долю з Україною.Питання в іншому: якими мають бути механізми контролю, декларування та відповідальності для тих, хто обіймає публічні посади й ухвалює рішення від імені держави? ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Подвійні стандарти для подвійного громадянства

Подвійне громадянство у світі: норма, а не виняток

Згідно з міжнародними порівняльними дослідженнями у сфері громадянства, понад 70% держав світу тією чи іншою мірою толерують або прямо дозволяють множинне громадянство. Серед них — США, Велика Британія, Франція, Канада, Австралія тощо. Сам собою цей інститут не розглядають як загрозу національній безпеці.Причини такого підходу є системними. Глобальна мобільність, масова міграція, транскордонні сімейні та професійні зв’язки, а також зростання ролі діаспор призвели до того, що множинне громадянство у світі дедалі частіше сприймають як нормальну практику, а не як виняток.Водночас лояльність посадовця перевіряють не заборонами, а жорсткими процедурами: допуском до державної таємниці, моніторингом фінансових інтересів та обов’язковим декларуванням іноземного громадянства. Ключове питання — не наявність другого паспорта, а ефективність механізмів контролю для тих, хто реалізує владні повноваження від імені держави.Так, у США особи з подвійним громадянством можуть обіймати більшість державних посад. Конституція США прямо обмежує лише посаду президента (вимога nаturаl-bоrn сіtіzеn), тоді як для сенаторів і членів Палати представників установлено лише вимоги щодо тривалості громадянства (дев’ять і сім років відповідно) без жодної заборони на друге громадянство. На практиці подвійне громадянство мали, зокрема сенатор Тед Круз (канадське, від якого він офіційно відмовився 2014 року), конгресвумен Мішель Бахманн (швейцарське) та губернатор Каліфорнії Арнольд Шварценеггер (австрійське, яке він зберігав протягом усього часу перебування на посаді). Водночас для позицій, пов’язаних із доступом до секретної інформації, застосовують систему перевірок відповідно до директиви SЕАD-4, а кандидат зобов’язаний заповнити анкету SF-86, у якій задекларувати всі іноземні громадянства, паспорти та зв’язки з іншими державами. Приховування такої інформації є підставою для відмови в допуску.У Великій Британії державна служба поділяється залежно від чутливості функцій. Більшість адміністративних і соціально-економічних посад відкриті для осіб із множинним громадянством. Натомість так звані зарезервовані посади, пов’язані з національною безпекою, обороною, дипломатією та державною таємницею, доступні виключно для громадян Великої Британії та передбачають посилені процедури перевірки. Зеленський назвав перші країни, з якими Україна запровадить множинне громадянство В Ізраїлі множинне громадянство також є поширеним явищем і не заборонене як таке. Водночас для осіб, які претендують на вищі державні посади, а також для політичного керівництва застосовують додаткові запобіжники, спрямовані на мінімізацію конфлікту лояльності та забезпечення виключного зв’язку з державою. Наприклад, якщо особа з подвійним громадянством перемагає на виборах до Кнесету, вона не може скласти присягу й стати депутатом, доки офіційно й документально не запустить процедуру відмови від другого громадянства або не зробить усе можливе для розриву цього зв’язку.Втім, є й протилежна модель. 2017 року Верховний суд Австралії визнав недійсними повноваження кількох депутатів парламенту через наявність у них іншого громадянства, навіть якщо вони не користувалися ним або не знали про його існування.Отже, міжнародна практика демонструє різні моделі регулювання — від жорстких обмежень до ліберального підходу. Але спільним є одне: вирішальне значення має не сам факт другого громадянства, а його прозорість, належна оцінка ризиків у контексті конкретної посади, а також невідворотність наслідків за порушення обов’язку його декларування.

Україна й подвійне громадянство: правовий контекст

Донедавна Україна формально керувалася принципом єдиного громадянства, закріпленого у статті 4 Конституції України. Водночас реальна практика була значно складнішою: значна кількість громадян України мала паспорти інших держав, а в держави не було системного інструменту їх виявлення та обліку, тож вона фактично пропускала такі випадки крізь пальці.Проблема полягає не лише у відсутності заборон чи дозволів. Україна досі не створила дієвого механізму обміну інформацією з іншими державами щодо набуття громадянства, не має єдиного інструменту перевірки таких відомостей, а більшість процедур фактично ґрунтується на добросовісному декларуванні самою особою. За таких умов навіть формальна вимога повідомляти про інше громадянство не гарантує повноти та достовірності інформації.Зокрема 2018 року заступник глави МЗС України повідомив про видачу мешканцям Закарпаття угорських паспортів, кількість яких становила понад 100 тисяч. Цей приклад демонструє не лише масштаби поширення множинного громадянства в окремих регіонах України, а й відсутність у держави ефективних механізмів його виявлення та обліку. Відповідно достеменно оцінити поширеність такого явища серед осіб, які обіймають публічні посади, сьогодні практично неможливо.Як наслідок, українське суспільство неодноразово стикалося з резонансними прецедентами. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Правозахисники закликають Зеленського ветувати закон про множинне громадянство: містить небезпечні норми для українців на ТОТ Зокрема значний суспільний резонанс спричинив скандал навколо виявлення російського громадянства у заступника голови Верховного суду, що продемонстрував потенційний доступ особи з громадянством держави-агресора до найвищого рівня судової влади та чутливої інформації.Окремі гучні кейси також стосувалися публічних осіб і політиків, стосовно яких виникали питання наявності громадянства інших держав. Незалежно від політичної оцінки таких випадків, спільною рисою є те, що інформація про іноземне громадянство зазвичай ставала відомою вже після набуття особою посади або політичного впливу.І тут можемо спостерігати й інші потенційні ризики, пов’язані з можливістю використання другого паспорта як юридичного щита від кримінального переслідування. Більшість держав світу (зокрема країни ЄС та Ізраїль) конституційно забороняють екстрадицію власних громадян іншим країнам. Практика останніх років демонструє, що окремі українські посадовці та колишні посадовці, щодо яких здійснюється кримінальне переслідування, протягом тривалого часу перебувають поза межами України. У таких випадках наявність іншого громадянства або стійкого правового статусу в іншій державі може додатково ускладнювати процедури їх повернення та притягнення до відповідальності.Отже, існування цієї «сірої зони» несе для України три ключові типи ризиків.Безпекові: виникає ризик доступу іноземних держав до чутливої інформації через осіб, які обіймають посади у владі, правоохоронних органах або судах.Юридичні: ускладнюється притягнення до відповідальності. Наявність другого громадянства або правового статусу за кордоном може створювати додаткові можливості для уникнення слідства та потенційної екстрадиції.Репутаційні: знижується довіра до держави. Суспільство сприймає як проблему ситуацію, коли державні рішення ухвалюють люди, які мають стійкі юридичні зв’язки з іншими державами, особливо державами-агресорами.Звісно, саме собою іноземне громадянство не є доказом наміру уникнути відповідальності. Однак для посадових осіб, які мають доступ до бюджетних ресурсів і процесу ухвалення державних рішень, прихований альтернативний правовий статус створює системний ризик.Розуміння цього ризику змушує принципово переосмислити державну політику. У цьому контексті легалізація множинного громадянства є ознакою зрілості та євроінтеграційного розвитку України. Це відповідь на два паралельні об’єктивні демографічні та соціальні процеси. Як отримати другий паспорт. Множинне громадянство — правда чи фейк? Йдеться про реакцію на глобальні демографічні виклики: за даними ООН, після повномасштабного вторгнення Росії 2022 року мільйони громадян України опинилися за кордоном. Станом на кінець 2025 року поза межами країни перебувало близько 5,9 мільйона українських біженців. Що довше триває війна, то більше серед них тих, хто набуває іноземного громадянства або вибудовує довгострокові правові зв’язки з державами перебування. Україна стратегічно зацікавлена у збереженні зв’язку з цими людьми, і множинне громадянство є головним містком для цього.Плюс — інститут множинного громадянства є критично важливим інструментом залучення людського капіталу ззовні. Україна гостро потребує спрощеної інтеграції для іноземців, які пов’язують свій чинний чи майбутній юридичний статус із нашою державою. Насамперед ідеться про іноземних добровольців, а також про закордонних інвесторів, технічних фахівців, волонтерів та експертів, готових долучитися до масштабних проєктів повоєнної відбудови. Дозволяючи їм зберігати перше громадянство, Україна отримує потужний інструмент глобального рекрутингу лояльних і високоефективних союзників, готових працювати на її розвиток.Водночас така відкритість щодо діаспори вимагає від держави значно вищого рівня інституційної спроможності. Легалізація множинного громадянства має супроводжуватися створенням ефективних механізмів контролю, які унеможливлять використання другого паспорта для приховування конфлікту інтересів, уникнення відповідальності чи збереження незаконно набутого майна.Для України це означає кілька конкретних кроків.По-перше, будь-яка особа, що претендує на посаду президента України, члена Кабінету міністрів (прем’єр-міністра, міністрів, їхніх заступників), державного службовця, судді, народного депутата, керівника державного підприємства або силових структур, зобов’язана офіційно задекларувати всі наявні громадянства та підстави їх набуття, незалежно від їхнього правового статусу в інших юрисдикціях.По-друге, приховування інформації про друге громадянство під час вступу на посаду або її обіймання має бути кваліфіковано як окремий склад правопорушення з чітко визначеними фінансовими та кримінальними наслідками.По-третє, для окремих категорій посад, зокрема у секторі безпеки, розвідки та оборони може бути обґрунтовано запровадження вимоги виключного громадянства України.По-четверте, для інших категорій посадовців наявність іноземного громадянства може допускатись, але лише за умови повної прозорості та регулярної перевірки з боку уповноважених органів. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Україна визначила, з якими країнами діятиме множинне громадянство: коли закон почне діяти Водночас щодо осіб, які не обіймають публічних посад, передусім представників бізнесу, фахівців приватного сектору або громадян, не залучених до ухвалення державних рішень, держава не повинна встановлювати надмірних обмежень. У таких випадках множинне громадянство є частиною нормальної міжнародної мобільності та не потребує посиленого регуляторного контролю, окрім загальних вимог декларування у передбачених законом випадках.У сильній державі кількість паспортів у кишені посадовця не має значення — має значення те, чи може держава в будь-який момент перевірити, кому він насправді служить. Саме тому дискусія про множинне громадянство — не про лояльність чи патріотизм, а про те, чи здатна Україна побудувати інститути, які не покладаються на добросовісність, а унеможливлюють зловживання. Наразі — ні. Але саме зараз, коли закон ухвалено, а правила гри ще пишуться, є шанс зробити це правильно.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Азовський програш України: розбір морського вердикту
15 червня 2026 року Міністерство закордонних справ України повідомило про те, що Арбітражний трибунал виніс рішення по суті у справі України проти Російської Федерації щодо прав прибережної держави в Чорному морі, Азовському морі та Керченській протоці. Незважаючи на велику кількість заявлених позовних вимог, раніше поданих Україною до Арбітражного трибуналу, згадане повідомлення вітчизняного зовнішньополітичного відомства здивувало небагатослівністю. МЗС фактично зазначило, що Арбітражний трибунал (1) підтвердив статус Азовського моря та Керченської протоки як внутрішніх вод України та РФ, а також (2) установив, що РФ порушила свої зобов’язання у сфері захисту морського середовища. З огляду на важливе значення рішення Арбітражного трибуналу для національної безпеки України, я спробував проаналізувати його та поділитися деякими висновками і пропозиціями.

Що в сухому залишку?

На відміну від українського МЗС, Міністерство закордонних справ РФ 15 червня 2026 року оголосило про перемогу Росії у міжнародному арбітражі та опублікувало на своєму офіційному вебсайті розлогий коментар. Зокрема міністерство держави-агресора зазначило (далі — лише деякі цитати, перекладені з російської): «…Справа, що має велике геополітичне, міжнародно-правове та історичне значення, завершилася переконливою перемогою Російської Федерації. Численні вимоги України, яка звинуватила Росію у порушенні десятків статей Конвенції ООН з морського права, відхилено. …Провалилась і спроба України за підтримки країн Заходу оголосити Керченську протоку «міжнародною» з правом проходу суден будь-яких держав, включно з військовими кораблями. Вперше в історії в юридично обов’язковому рішенні офіційно визнано статус Керченської протоки та Азовського моря як внутрішніх вод, що є частиною суверенної державної території. …Російська сторона задоволена результатом розгляду. Це рішення арбітражу — відчутна поразка України та Заходу в розв’язаній ними «юридичній війні» проти Росії…». Удар у Керченській протоці: ВМС уразили катери РФ, які охороняли міст Огляд рішення свідчить про те, що всі позовні вимоги України щодо незаконного втручання РФ у судноплавство в Азово-Чорноморській акваторії, зокрема незаконного перешкоджання транзитному проходу в Керченській протоці, порушення мирного проходу в Чорному морі, перешкоджання судноплавству в Азовському морі до та з українських портів, а також вимоги щодо захоплення РФ двох самопідйомних бурових установок були відхилені Арбітражним трибуналом.Також було відмовлено у задоволенні вимог України щодо захисту підводної культурної спадщини, оскільки трибунал дійшов висновку, що Україна не змогла обґрунтувати свої твердження.Арбітражний трибунал відмовився покладати на РФ обов’язки щодо припинення й неповторення порушень морського права та не присудив Україні жодних грошових компенсацій за шкоду, завдану державою-агресором. Арбітраж відмовився ухвалювати рішення про демонтаж так званого Керченського мосту, повернення Росією Україні раніше захоплених і незаконно привласнених морських бурових установок тощо.Як «утішний приз» Арбітражний трибунал лише частково задовольнив вимоги України стосовно невиконання РФ зобов’язань із захисту морського середовища, водночас зазначивши, що й Україна не виконала належним чином свої обов’язки щодо співпраці з Росією у цій сфері.

Російський камбек трибуналу

На особливу увагу заслуговує те, що трибунал у мотивувальній частині свого рішення згадав про нібито збереження статусу внутрішніх вод Азовського моря та Керченської протоки після розпаду СРСР. Водночас арбітри не схотіли врахувати очевидне: Керченська протока має статус міжнародної. Фактично таке твердження про «внутрішній», а не міжнародний статус протоки є, м’яко кажучи, штучно вмонтованим до арбітражного документу російським наративом, який держава-агресор завзято просувала багато років.Отже, рішення Арбітражного трибуналу фактично не було ухвалено на користь України і є загрозою не лише для національної безпеки України та безпеки Чорноморського регіону, а й для міжнародного судноплавства. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Україна має зробити перший крок до повернення Криму й Азовського моря, без нього нічого не буде Парадокс ситуації полягає ще й у тому, що один з арбітрів, професор Воган Лоу зі Сполученого Королівства, призначений до трибуналу за ініціативою МЗС України, під час винесення фінального рішення голосував синхронно з арбітром — громадянином Росії, якого призначила держава-агресор (кожна з держав призначила по одному арбітру, трьох інших було обрано за спеціальною процедурою). Одразу постає логічне питання: а чому МЗС не призначило українця?Та перейдімо до наступних питань.

Що не так?

Важливо зазначити: якщо «ділити» між Україною та РФ Азово-Керченську акваторію відповідно до чинних норм міжнародного права, зокрема Конвенції ООН з морського права, левова частка Азовського моря, а також Керч-Єнікальський канал, який є стратегічно важливим шляхом, що з’єднує Азовське море з Чорним, належать Україні.Схематичний розподіл морських просторів між Україною та РФ згідно з Конвенцією ООН з морського праваНадано Б. Устименком / ВlасkSеаNеwsВодночас той факт, що на частину Азовського моря поширюється суверенітет України, також визнаний міжнародною спільнотою. Ця обставина, серед іншого, підтверджується резолюцією Європейського парламенту «Про ситуацію в Азовському морі» від 25 жовтня 2018 року. Так, згідно з пунктом 4 цієї резолюції, Європейський парламент знову заявляє про підтримку незалежності й територіальної цілісності України і ще раз підтверджує суверенітет України над Кримським півостровом та частиною Азовського моря.До того ж Керченська протока є міжнародною та, відповідно, має бути відкритою для міжнародного судноплавства. У згаданому контексті важливо додати, що навіть Генеральна асамблея ООН, зокрема у своїх резолюціях від 2018, 2019, 2020 та 2021 років, прямо засуджувала обмеження Росією міжнародного судноплавства в Керченській протоці. РФ зменшила постачання пального через Керченський міст: в "АТЕШ" назвали причину Вчені зі світовим ім’ям також неодноразово наголошували на міжнародному статусі Керченської протоки. Як приклад додам, що один з найавторитетніших вчених-юристів сучасності Джеймс Краска прямо вказував на цю обставину (багато років тому я мав честь бути студентом професора Краски).

Міністерська глухота

Також змушений торкнутися питання власної комунікації з окремими представниками МЗС України щодо морської справи.На закритих урядових нарадах за участю представників МЗС я неодноразово прямо говорив про небезпеки, які несе морська справа для українських національних інтересів, а також попереджав про можливі негативні наслідки справи та закликав ужити певних заходів.Ба більше, керівництво МЗС замість того, щоби брати особисту участь в обговоренні стратегічно важливих для національної безпеки питань, як це чітко передбачено спеціальним порядком, установленим урядом, на засідання Міжвідомчої робочої групи з питань координації виконання Стратегії морської безпеки України відправляло замість себе клерків, дуже далеких від морських безпекових питань.Дійшло до того, що 18 листопада 2025 року очолюваний мною недержавний Інститут національної безпеки звернувся до керівництва й усіх членів цієї урядової Міжвідомчої робочої групи з офіційним листом, у якому було викладено чіткі прогнози щодо розвитку ситуації (які, на жаль, повністю підтвердилися). Але нас не почули, наші рекомендації проігнорували, зокрема МЗС України.

Що робити?

Утім, найважливіше зараз — почати терміново вживати належних заходів для мінімізації / нейтралізації негативних наслідків і недопущення некомпетентних дій чиновників у особливо чутливих для держави питаннях у майбутньому, а тому пропоную таке:Для захисту державного суверенітету України в морі необхідно якомога швидше ухвалити Закон України «Про територіальне море України в Азовському морі та Керченській протоці і північно-східній частині Чорного моря». Цей законопроєкт був розроблений вітчизняним експертним середовищем іще два роки тому. Морські експерти неодноразово закликали терміново ухвалити цей закон, зокрема на сторінках ZN.UА.Просити міністра оборони України Михайла Федорова вжити заходів для «перезапуску» роботи урядової Міжвідомчої робочої групи з питань координації виконання Стратегії морської безпеки України, яку він очолює за посадою. Необхідно налагодити системну та ефективну роботу цієї Групи над комплексними питаннями морської безпеки на високому урядовому рівні з активним залученням представників експертного середовища (ці експерти вже є в офіційному складі Групи).Утворити тимчасову слідчу комісію Верховної Ради України з питань розслідування можливих наслідків рішення Арбітражного трибуналу у справі України проти РФ щодо прав прибережної держави в Чорному морі, Азовському морі та Керченській протоці. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Командування Чорноморського флоту РФ готуються вивести з Криму — «Атеш» Окрім усього зазначеного вище, слід додати, що в межах морських справ МЗС України було сплачено за юридичні послуги десятки мільйонів доларів бюджетних грошей. Достеменно відомо, що ставка деяких іноземних юристів сягала астрономічних 1700 дол. США за годину. Можливо, чиновникам із МЗС є сенс запропонувати таким юридичним фірмам, аби вони замість того, щоб безсовісно наживатися на українському народові, який перебуває в умовах повномасштабної війни, повернули суттєву частку отриманих від нас грошей на потреби ЗСУ?Замість висновку хочу зазначити, що ми обов’язково переможемо Росію як на політико-правовому фронті, так і на морі, але тільки якщо наведемо лад усередині власного державного апарату.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
ШІ на лаві підсудних: німецький суд змусив Google відповідати за неправдиву інформацію, згенеровану штучним інтелектом. Що далі?
Німецький суд вирішив, що Gооglе відповідає за «брехню» свого АІ Оvеrvіеw — того самого ШІ, що замість списку посилань одразу видає користувачеві готову відповідь. Причиною став позов двох видавців, яких АІ Оvеrvіеw пов'язав із недоброчесними практиками, спираючись на інформацію про їхню діяльність у минулому. Хоча зараз ця діяльність  не дає підстав для таких висновків.Видавці вимагали виправити неправдиву інформацію і навіть надіслали листа з інформацією про припинення протизаконної діяльності, але в Gооglе відповіли відмовою. Рішення суду було простим: якщо лише розробник може змінити текст, який створює його ШІ, то саме він і відповідає за його зміст. Огляди ШІ Gооglе помиляються мільйони разів на годину: що показало дослідження Яким буде остаточне рішення суду — наразі невідомо, слухання тривають. Але головне вже сталося: суд уперше фактично поклав відповідальність за зміст відповіді генеративного ШІ не на алгоритм, а на компанію, яка його створила й контролює. Звучить як перемога здорового глузду. Насправді це діагноз — і не Gооglе, а праву, яке досі ремонтує цифрове майбутнє старими юридичними інструментами.Якщо за рішенням суду ШІ буде визнано винним у «брехні», то цей прецедент змусить переписувати правила гри для всієї індустрії — фактично в судочинстві буде відкрито нову сторінку в питанні відповідальності за генеративний штучний інтелект.

Спершу — про склад злочину

Перш ніж звинуватити когось у брехні, юрист робить нудну, але рятівну річ: розкладає діяння на класичні елементи складу правопорушення. По-перше, має бути суб’єкт правопорушення — фізична або юридична особа, яка усвідомлює свої дії й свідомо вводить інших в оману. По-друге, об’єкт посягання — права, честь чи ділова репутація іншої людини, яка постраждала. По-третє, сама дія — поширення неправдивої інформації, що завдала шкоди. І нарешті — намір. Адже брехня — це не випадкова помилка, а свідомий вчинок, коли той, хто бреше, знає істину, але навмисно її викривляє заради власної вигоди. Приберіть намір — і залишиться помилка, але це зовсім інша відповідальність.Тримайте ці чотири елементи в голові. Бо два з них починають «зникати», щойно замість людини перед нами постає штучний інтелект.

Хто злочинець?

Із наслідками все зрозуміло: згенерований Gооglе АІ Оvеrvіеw текст завдав шкоди діловій репутації двох видавців, безпідставно пов’язавши їх із шахрайством. Але хто злочинець? І отут починається найцікавіше.Перед нами Gооglе АІ Оvеrvіеw — лінгвістичний міксер, генератор, статистична машина, яка взяла шматки інформації, перемолола їх у своєму алгоритмічному шлунку й видала новий текст. Але якщо ШІ «бреше», то хто саме бреше? Модель? Сервер? Алгоритм? Інженер, який його навчав? Чи компанія, що випустила його у світ? Продакт-менеджер? Юрист Gооglе, який писав дисклеймер? СЕО, який зі сцени конференції обіцяв, що майбутнє пошуку — за штучним інтелектом? Чи, може, дата-центр? ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Німецький суд визнав ОреnАІ винною у порушенні авторських прав Алгоритм не має мотиву. Він не прокидається зранку з думкою: «Сьогодні я зіпсую репутацію мюнхенському видавництву». Він не знає, що таке зла воля, не відчуває сорому й не має власного ставлення до істини — бо не має істини, яку можна було б зрадити. У нього є ваги, ймовірності й одна-єдина «мета» — вгадати наступний токен. Він не бреше так само, як калькулятор не бреше, коли через залиплу клавішу видає 2 2=5. У калькулятора немає наміру вас образити. У алгоритму — теж. Він генерує.Важлива деталь. Формально німецький суд не стверджував, що штучний інтелект «збрехав». Але заголовок, який публічно супроводжував судову справу, уже побіг попереду права: «Gооglе відповідає за брехню ШІ».

Старе право для нового світу

У цій історії сучасне право стикається з головною проблемою: воно намагається регулювати застосування генеративного штучного інтелекту юридичними категоріями, створеними задовго до його появи.Колись усе було простіше: є газета, є редактор, є автор і публікація, і як наслідок — потерпілий і суд. Потім прийшов Інтернет — і право зробило перший ковток валідолу, придумавши компроміс: пошукова система — не автор. Вона не зобов’язана перечитувати весь Інтернет, перш ніж показати посилання.Але поява АІ Оvеrvіеw все змінила. Тепер пошуковик — уже не бібліотекар, який мовчки показує полицю і каже: «Ось десять джерел, читайте самі». Він став екскурсоводом, редактором, конспектувальником і трохи самовпевненим телеведучим, який у відповідь на запит каже: «Ось відповідь». А в готовій відповіді з’являється репутаційна міна.І тут треба бути чесними: суддя не просто створив прецедент. Він побачив реальну діру. Якщо АІ Оvеrvіеw створює новий зміст, якого немає в джерелах, то потерпілий не може позиватися до джерела — джерело цього не писало. Не може позиватися до користувача — той лише ввів запит. Не може позиватися до «алгоритму» — алгоритм не є суб’єктом права, не має банківського рахунку й не платить судових витрат. Відповідачем залишається Gооglе. Gооglе подала до суду на масштабну китайську мережу: шахраї вкрали $1,9 мільярда за допомогою ШІ Проблема не в тому, що суд захистив видавців — це якраз правильно. Зрозуміло, чому відповідальність за цю ситуацію суд поклав на компанію, — це старе як світ правило: за укус собаки відповідає господар, а не собака. Проблема тонша: суддя залишає в рішенні слово «брехня» — категорію зі складу, де обов’язкові умисел і мета (це прерогатива суб’єкта — фізичної чи юридичної особи) — і застосовує її до сутності, в якої ні умислу, ні наміру, ні мети, ні почуттів немає за визначенням. У рішенні суду народжується юридичний кентавр — поєднання двох різних конструкцій: тіло — відповідальність за роботу цифрової системи, голова — поняття брехні, неможливе без умислу.Це ведмежа послуга: замість чесного визначення «дефектний продукт» суд каже «брехун» — і відчиняє двері, в які наступного разу неодмінно протиснеться спритніший адвокат із аргументом: якщо залізяка «бреше», то вона трохи суб’єкт. А це вже зовсім інша історія.

Колекція судових курйозів, або Як право вже не раз ремонтувало майбутнє молотком

Ця справа непоодинока. Останні роки подарували нам цілу колекцію рішень, коли старі категорії притягували до цифрової продукції — іноді влучно, іноді з тріском.Канада, 2024 рік. Пасажир Джейк Моффатт спитав чат-бота Аіr Саnаdа про знижку для тих, хто летить на похорон. Бот упевнено вигадав вигідну, але неіснуючу процедуру. Коли авіакомпанії виставили рахунок за наслідки, її юристи видали аргумент, гідний золотої рамки: мовляв, чат-бот — це «окрема юридична особа», яка сама відповідає за свої слова. Трибунал Британської Колумбії відповів зі стриманістю, від якої віє сарказмом: бот — це просто частина вашого сайту, і ви відповідаєте за все, що на ньому написано, хоч на статичній сторінці, хоч у вікні чату. Компанію зобов’язали відшкодувати збитки. Мораль перша: спроба корпорації кинути власного бота під автобус провалюється — відповідає той, хто бота запустив.Тепер — найсмачніша іронія. Той самий німецький правопорядок, який у справі Gооglе загравав зі словом «брехня ШІ», в інших справах тримає лінію із залізною послідовністю. У липні 2024-го Федеральний суд Німеччини (ВGН) у справі DАВUS постановив: штучний інтелект не може бути винахідником у патенті, бо винахідником може бути лише фізична особа. Те саме сказали Верховний суд Великої Британії (2023), Апеляційний суд США у справі Тhаlеr v. Vіdаl, Європейське патентне відомство, патентні офіси Австралії, Нової Зеландії, Японії. Скрізь одна логіка: ШІ — не суб’єкт, він не «винаходить», він обчислює, а право на патент має людина або взагалі ніхто.Отже, що ми маємо. Коли йдеться про права — патент, авторство, винагороду — суди твердо кажуть: ШІ — це алгоритм, об’єкт, тож відчепіться. Коли ж ідеться про провину — раптом зринає спокуса назвати висновок ШІ «брехнею», тобто діянням, притаманним виключно суб’єктам. Виходить чудова асиметрія: програмний продукт чи алгоритм — об’єкт, коли треба нагородити, і трохи суб’єкт, коли треба покарати. Як у мультфільмі — трохи їжак і трохи черепаха. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Флорида судиться з ОреnАІ: компанію звинувачують в ігноруванні ризиків СhаtGРТ Те саме — з авторським правом. Відомство США відмовилося реєструвати твори, «створені» ШІ без людини: автором може бути лише людина. А ще раніше американські суди в анекдотичній справі «мавпячого селфі» (Nаrutо v. Slаtеr) постановили, що макака, яка натиснула на кнопку фотоапарата, не може володіти авторським правом на знімок — бо вона не є особою в розумінні закону. Якщо вже мавпі відмовили в суб’єктності, то моделі ШІ — й поготів.І, нарешті, справа Маtа v. Аvіаnса (Нью-Йорк, 2023). Двоє адвокатів подали до суду документ із посиланнями на шість судових рішень, які СhаtGРТ просто вигадав, — із назвами, цитатами й «процесуальною історією». Суддя Кевін Кастел оштрафував на 5000 доларів не СhаtGРТ, не сервер і не ОреnАІ, а живих юристів, які підписали папір не перевіривши. І це абсолютно правильно. Бо машина не була суб’єктом відповідальності. Суб’єктами були люди, які делегували машині свою професійну сумлінність — і програли.

Свобода слова для калькулятора

А тепер — вишенька на німецькому торті. У своєму рішенні суд зауважив: на АІ Оvеrvіеw не поширюється право на захист свободи слова як на журналістські чи авторські висловлювання. Адже АІ Оvеrvіеw — це лише додаткова функція пошукової системи, без якої Gооglе цілком може працювати. І тут виникає цікава суперечність — далі у тому самому судовому рішенні зазначено: оскільки АІ Оvеrvіеw здатний створювати «незалежні, нові та змістовні твердження», тобто генерувати власний текст, за його зміст відповідає Gооglе. Бідний ШІ: відповідати за свої слова йому можна, а мати право на захист слова — ні.У цієї справи є ще один вимір. Це майже ритуальна напруга між Європою та Віg Тесh — американськими технологічними гігантами на кшталт Gооglе, Аррlе, Меtа, Аmаzоn чи Місrоsоft. Американська модель — це швидкість, масштаб і нові сервіси. Європа відповідає на це правилами й штрафами та розмовляє з Віg Тесh інтонацією людини, яка точно знає: надмірна зручність зазвичай закінчується новими правилами. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Нова ера хакерства: штучний інтелект за день знайшов уразливість і обвалив крипту на 50% Gооglе хотів зробити пошук зручнішим. Європейське право спитало: а хто відповідатиме, якщо ваша зручність когось публічно обмаже дьогтем? Питання правильне, але відповідь на нього дали мовою старих інституцій. Саме тому ця справа важлива не лише для Gооglе. Вона показує, що право вже навчилося знаходити відповідального. Але ще не навчилося описувати те, за що саме він відповідає.У справжньому цифровому праві формула звучала б інакше. Не «ШІ збрехав», а «оператор генеративної інформаційної системи допустив поширення недостовірного, машинно сформованого твердження, яке завдало або могло завдати шкоди охоронюваним правам та інтересам». Менш сенсаційно привабливий заголовок для ЗМІ — однак значно чесніший для права. У такому формулюванні алгоритм залишається алгоритмом, людина та корпорація — відповідальними організаторами технологічного процесу, а суд не перетворюється на театр, де сервер викликають свідком, а модель питають, чи визнає вона провину.Бо попередження «ШІ може помилятися» — це вже не правовий щит, а корпоративна листівка з побажанням удачі. Це приблизно як ресторан, що пише в меню: «Страви можуть бути отруйними, перевіряйте самостійно» — і щиро дивується претензіям санепідемстанції.Так, користувач має критично мислити. Але коли найбільший пошуковик світу ставить машинно сформовану відповідь на вершину інформаційної піраміди й надає їй авторитету глобального інформаційного шлюзу, він не може вдавати, що це просто випадкова записка, принесена вітром із третього сайту. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ ОреnАІ запускає функцію сповіщення близьких про суїцидальні думки користувачів СhаtGРТ Що мав би зробити законодавець? Замість того, щоби шукати в кожній помилці нейромережі «наклепника», — створити окремі правила для генеративного штучного інтелекту. Такі правила мають визначити, коли оператор відповідає за машинно сформований текст, як швидко він зобов’язаний реагувати на скарги й виправляти помилки, як перевіряється достовірність репутаційно чутливої інформації та як людина може ефективно захистити свої права.Справа Gооglе — це не лише історія про одну помилкову відповідь АІ Оvеrvіеw. Це перша серйозна спроба відповісти на запитання, що найближчими роками постане перед усіма: як захистити людину від помилок штучного інтелекту, не перетворюючи сам штучний інтелект на суб’єкта права. Очевидно, що нові технології потребують оновленого права.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Коли реформи стають декорацією: урок закону про декларації доброчесності суддів
Верховна Рада прийняла закон із красивою назвою про «удосконалення» перевірки декларацій доброчесності суддів, — тих самих, у яких судді щороку підтверджують, що майно відповідає доходам, рішень у конфлікті інтересів не ухвалювали чи не брали російське громадянство.Назва законопроєкту промовиста. Проблема лише в тому, що його зміст прямо протилежний. Законопроєкт № 13165-2 не посилює перевірку декларацій доброчесності суддів, а фактично перетворює її на формальність.Це мав бути один із євроінтеграційних кроків України. Він зафіксований у плані Ukrаіnе Fасіlіty, Дорожній карті з питань верховенства права, пріоритетах реформ Качка—Кос на 2026 рік і документах щодо переговорів за Розділом 23 про вступ до ЄС. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ На першому метрі марафону: як не застрягнути на півдорозі до Євросоюзу Європейські партнери вимагали розширити період перевірки суддів, уточнити зміст декларацій, деталізувати процедуру, строки, права та обов’язки учасників процесу і чітко визначити правові наслідки. Вся ця перевірка мала б бути за вирішальної участі міжнародних незалежних експертів.

Ці вимоги не з’явилися зі стелі

Європейська комісія вже три роки пише про корупційні ризики у Верховному суді (ВС) не тому, що раптом вирішила покопатися в переліку документів, які подають судді. Причина значно простіша — справа Всеволода Князєва.Після викриття ексголови Верховного суду на рекордному хабарі в 2,7 млн дол. стало очевидно, що йдеться не про одну людину і не про один хабар. Нещодавно у цій справі підозри отримали ще троє чинних суддів і один суддя ВС у відставці. І, судячи з матеріалів справи та публічних свідчень, — це точно не кінець історії.Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури поки не захотів розкрити повний список суддів, на яких дав показання Князєв. Під час засідання почули хіба що про суддю  Верховного суду Олега Ткачука. Самого Князєва засудили до 5 років позбавлення волі та конфіскації майна, а от інших фігурантів, крім тих, хто вже отримав підозри, у межах кримінального провадження  притягнути буде непросто.А вони точно є. Олексій Гончар, який називає себе «касиром» Князєва, в інтерв’ю-сповіді описував не епізод, а систему. Роки продажу рішень у Верховному суді, «тарифи» за справи, передавання грошей. Про масштабність корупції у ВС свідчить заява Гончара про те, що Князєв інвестував 6–8 млн дол. у бізнес або хоча б факт, що Князєв перерахував на БФ «Повернись живим» 1,1 млн дол., яких, звісно, не було в його декларації.Саме для цього й потрібні декларації доброчесності. Це фактично єдиний інструмент, який зараз дозволяє оцінити корупційні ризики суддів Верховного суду як суддів, а не лише як потенційних фігурантів кримінальних проваджень.Логіка партнерів була очевидною. Після справи Князєва Україна мала посилити перевірку декларацій доброчесності, розширити період перевірки, уточнити зміст декларацій, прописати реальні наслідки і запустити перевірку суддів Верховного суду за участі незалежних міжнародних експертів.Тобто зробити так, щоб декларація доброчесності нарешті стала інструментом відповідальності. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «Будинок на піску»: чим загрожує судовій реформі втрата міжнародних експертів

Що зробив парламент?

Практично все навпаки. За частиною важливих питань перевірку звузили до останнього року. Це прямо суперечить логіці вимоги щодо розширення періоду перевірки. Якщо суддя вперше подає декларацію у 2026 році, то частина ризикових подій, які відбулися раніше, як-от поїздка до РФ у 2024 році, просто випадає з поля зору.Із декларацій прибрали мало не половину змістовних питань. Зокрема про відповідність рівня життя офіційним доходам, повноту і достовірність майнових декларацій, люстраційні обмеження, випадки конфлікту інтересів, ухвалення рішень щодо учасників Майдану, втручання в правосуддя.Звісно, майнові декларації може перевіряти Національне агентство з питань запобігання корупції. Але всі розуміють, що його спроможність обмежена, а процедури часто тривають роками. Декларація доброчесності якраз і мала бути автономним інструментом, який дозволяє оцінити, чи може людина залишатися суддею, не чекаючи роками на інші процедури.Вищій кваліфікаційній комісії суддів (ВККС) заборонили додавати до декларації нові твердження. Хоча саме так після 2022 року в деклараціях з’являлися питання про російське громадянство, поїздки на окуповані території та зв’язки з державою-агресором.Процедуру теж «удосконалили» дуже своєрідно. Якщо перевірку не завершили за шість місяців, факт вважається непідтвердженим. У реальному житті це може працювати як автоматична індульгенція. Умовний член ВККС симпатизує судді: строки минають — і жодної відповідальності ні судді, ні члена ВККС.Ще одна новація дозволяє оскаржувати рішення ВККС у суді ще до того, як Вища рада правосуддя ухвалить рішення по суті. Це пряма дорога до затягування і спливу строків дисциплінарної відповідальності. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Крок вліво, крок назад: шість ударів по реформі правосуддя А головна лазівка залишилася недоторканною. Відповідальність далі настає лише за умисне внесення неправдивих відомостей. Умисел довести практично неможливо.Це і є презумпція помилки для суддів. Суддя може написати неправду, не вказати важливий факт, приховати очевидну інформацію, а потім сказати стандартний набір фраз: «Забув», «Не знав», «Не зрозумів питання», «Не мав умислу».Звичайну людину незнання закону не звільняє від відповідальності. Для судді, який щодня тлумачить закон і вирішує долі людей, створюють режим особливої поблажливості. Якщо він бреше в декларації доброчесності, держава майже завжди готова повірити, що це просто помилка.Саме тому в законі потрібно було прямо передбачити відповідальність не лише за умисну брехню, а й за грубу недбалість. Якщо суддя як професійний юрист не перевірив очевидне, системно подавав неправдиві або неповні відомості, не вказував принципові факти про майно, зв’язки, громадянство, поїздки до Росії чи на окуповані території, це має бути серйозним дисциплінарним проступком.

Верховний суд і міжнародні експерти

Окрема історія — це перевірка суддів Верховного суду за участі міжнародних експертів. Європейська комісія, Дорожня карта, Ukrаіnе Fасіlіty, пріоритети Качка—Кос і критерії за Розділом 23 передбачають залучення незалежних міжнародних експертів до перевірки суддів Верховного суду.Що з’явилося в проголосованому законі?Лише доручення Кабміну протягом шести місяців розробити окремий законопроєкт про перевірку суддів Верховного суду за участі незалежних експертів.Слово «міжнародних» комітет з правової політики викинув із тексту. Так само, як і практично всі правки, які могли б виправити законопроєкт. Зміна правил Ukrаіnе Fасіlіty дозволить Україні не втратити гроші через необрання суддів ВАКС Тобто партнери просили розширити перевірку, а закон її звужує. Просили уточнити зміст декларацій, а закон прибирає важливі питання. Просили деталізувати процедуру, а закон створює автоматичну індульгенцію після шести місяців. Очікували реальних наслідків, а закон залишає стару лазівку про умисел. Говорили про міжнародних експертів, а слово «міжнародних» зникло. Тепер навіть якщо міжнародних експертів і залучать до перевірки суддів ВС, то відповідальності однаково легко уникнути.І все це Верховна Рада ухвалила 243 голосами.Особливо показово, що частина депутатів у залі критикувала текст, подавала правки, говорила правильні речі, а потім натиснула зелену кнопку за закон, який руйнує саму логіку перевірки декларацій доброчесності.У виступах — боротьба за європейські стандарти. У голосуваннях — підтримка імітації замість реформи.Окрема маніпуляція, яка ходила Верховною Радою, звучала так: якщо зараз не проголосувати за цей законопроєкт у будь-якому вигляді, Україна нібито вже 30 червня втратить гроші.Але це просто-напросто неправда. Якщо Україна не вклалася у дедлайн за Ukrаіnе Fасіlіty, це не означає, що парламент має за кілька днів проголосувати будь-який текст, аби тільки він називався «євроінтеграційним». Механізм передбачає час для виправлення невиконаних кроків після негативної оцінки Єврокомісії. Щодо декларацій доброчесності, така оцінка була датована 29 вересня 2025 року. Дванадцять місяців від цієї дати, сподіваюся, депутати здатні порахувати самостійно.І ще один міф, який активно розганяли серед нардепів: законопроєкт № 13165-2 нібито був потрібен для збільшення кількості посад у Вищому антикорупційному суді (ВАКС), а кошти, прив’язані до цього зобов’язання, буцімто скоро «згорять», бо йдуть в одному пакеті з деклараціями доброчесності.Кількість суддів ВАКС визначає Вища рада правосуддя. Відповідне рішення було ухвалене ще у 2023 році. Вища кваліфікаційна комісія вже фактично завершила конкурс на ці посади. Це інше зобов’язання, інший зміст і інша історія. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Експертка назвала помилкою початок судової реформи в Україні з Верховного суду

Небезпечний прецедент

У залі засідань Верховної Ради це звучить як реформа. У звіті для партнерів це виглядає як виконаний крок. У пресрелізі можна написати, що Україна рухається до ЄС.Але якщо відкрити текст, виходить протилежне. Україна формально бере на себе зобов’язання, потім ухвалює рішення, яке їм суперечить. А європейські партнери можуть на це закрити очі, бо країні під час війни потрібні гроші.Україні справді потрібні гроші. Українці тримають фронт не лише для себе, а й для Європи. Але підтримка не має означати мовчазної згоди на імітацію реформ усередині країни.Влада дуже швидко читає такі сигнали, й імітація стане не разовою акцією, а конвеєром. Сьогодні це декларації доброчесності суддів. Завтра це може бути конкурс до важливого органу, дисциплінарна відповідальність, антикорупційна інституція або черговий запобіжник від політичного впливу.Цей закон має отримати президентське вето. Інакше про корупційні ризики в судовій владі напишуть ще не в одному звіті. Як у деклараціях доброчесності, так і у виконанні зобов’язань — завжди можна зробити вигляд, що не зрозуміли, про що йшлося, й просто помилилися. Головне, щоб тепер міжнародні партнери не помилилися і не зарахували нам цю імітацію як реформу.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
На стороні Вовка чи справедливості: Верховний суд має визначитися
Втручання в роботу ключових судових інституцій, хабарі та цитати про «політичну проституцію» — все це пряма асоціація з колишнім очільником Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК) Павлом Вовком. Він став обличчям корупції у судовій системі України.Колеги з ОАСК сумлінно виконували доручення Вовка виносити тільки «правильні» рішення: забороняли протести під час Революції Гідності, допомагали корумпованим чиновникам уникати відповідальності, скасовували реформи, зокрема в армії, заходи з декомунізації та перейменування Російської православної церкви в Україні. А під час повномасштабного вторгнення навіть готували «легітимний» сценарій повернення Януковича до влади.Вовка та ще шістьох суддів ОАСК обвинувачують у створенні злочинної організації для захоплення державної влади та ухваленні замовних рішень за хабарі. Вищий антикорупційний суд розглядає справу з 2022 року. Але обвинувачені «оасківці» — майстри із затягування: відводи суддям, заміни адвокатів, системні неявки на засідання та потік різноманітних клопотань. І як тут не згадати про залучення ними адвоката з вадами зору та вимогу перекласти для нього 220 томів письмових матеріалів кримінального провадження шрифтом Брайля.Із теперішніми темпами вироку може не бути ще кілька років, а далі — розгляд в апеляції. Попри це, Вовк не є суддею вже понад рік, і це один із найяскравіших результатів судової реформи. Втім, уже 18 червня Велика палата Верховного суду має вирішити, чи залишиться це рішення чинним, чи Павло Вовк отримає шанс повернутися до суддівської практики.

Як Вовка звільнили до вироку суду

Реформована Вища рада правосуддя (ВРП) звільнила Вовка з посади судді 18 березня 2025 року. Ще кілька років тому уявити такий сценарій було неможливо. Вовк неодноразово впливав на попередній склад ВРП, аби наближені до нього судді ОАСК могли уникнути відповідальності. А після того, як НАБУ опублікувало таємні аудіозаписи з його кабінету — так звані плівки Вовка, — ВРП відмовилася відсторонити його від здійснення правосуддя, а записи НАБУ назвала інформаційною кампанією, спрямованою на підрив авторитету правосуддя. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Європейський суд визнав неприйнятною скаргу ексголови ОАСК Павла Вовка проти України Ситуація змінилася після перезавантаження ВРП за участю міжнародних експертів. Саме це уможливило звільнення ексголови ОАСК, а також понад 70 інших суддів, які вчинили серйозні дисциплінарні порушення.

Ризики поновлення Вовка

Та роки зв’язків у системі не минають безслідно. Вовк активно намагається повернути собі мантію, а разом із нею і вплив на судову владу. Своє звільнення екссуддя оскаржує у Великій палаті Верховного суду (ВП ВС), яка свідомо зволікає з рішенням. Є три варіанти розвитку подій на наступному засіданні: звільнення Вовка залишать у силі, його поновлять або справу знову відкладуть. Ризик поновлення Вовка на посаді залишається високим, оскільки впродовж останніх років ВС уже неодноразово поновлював на посадах недоброчесних суддів, яких звільнила реформована ВРП. Крім того, навіть попри рекордний хабар у 2,7 млн дол. у справі Всеволода Князєва та інших суддів Верховного суду, очищення ВС так і не відбулося.За даними джерел Фундації DЕJURЕ, у Верховному суді вже були готові поновити Вовка на посаді. Однак увага громадськості та міжнародних партнерів не допустила цього сценарію. Саме тому судді ВП ВС вже понад рік по колу слухають ті самі аргументи сторін, ставлять ідентичні запитання й відкладають рішення, бо, вочевидь, мають занадто тісні зв’язки з Вовком і не бажають із ним прощатися. Водночас судді бояться продемонструвати свою реальну позицію, бо це ще більше актуалізує питання реформи ВС та очищення його від недоброчесних служителів Феміди.Ще донедавна основним ризиком у справі Вовка було те, що Верховний суд може змінити свою усталену практику та підхід ВРП щодо допустимості використання матеріалів негласних слідчих розшукових дій (НСРД) у межах дисциплінарного провадження. Інакше кажучи, можливості використовувати дані прослуховування, аби звільнити Вовка з посади. Якби Верховний суд в інтересах Вовка визнав, що матеріали НСРД не можна використовувати в дисциплінарних провадженнях, це могло б призвести до поновлення не лише його, а й понад 50 суддів, звільнених або поданих на звільнення через корупцію, наявність російських паспортів або колабораціонізм. Такий підхід запустив би ефект доміно для всієї дисциплінарної практики.Однак після свіжого рішення ВП ВС в аналогічній справі щодо судді Сергія Бурхана, якого спіймали на хабарі, цей ризик суттєво зменшився. У цьому рішенні Верховний суд дав чітку аргументацію, що використання матеріалів кримінального провадження у дисциплінарній процедурі є законним. Вовки. По сліду НАБУ Утім, це не робить такий сценарій геть нереальним. Останніми роками Верховний суд уже неодноразово поновлював на посадах звільнених недоброчесних суддів, наприклад, скандальну Інну Отрош-молодшу, яка виправдовувала окупацію Криму. Також ВС різко змінював свою багаторічну практику, зокрема у рішенні щодо судді Віталія Усатого, яке поставило під загрозу кваліфікаційне оцінювання близько 180 недоброчесних суддів і яке критикувала навіть Європейська комісія.

Процесуальна шпарина для Вовка та його соратників

Ба більше, лише за останні кілька тижнів Верховний суд уже двічі ставав на бік соратників Вовка з ОАСК, які також фігурували разом із ним на плівках.Зокрема минулого тижня Верховний суд скасував рішення про звільнення з посади судді Альони Мазур. За вказівкою Вовка 2019 року вона саботувала кваліфікаційне оцінювання, допомагала йому взяти під контроль Вищу кваліфікаційну комісію суддів, а також була в колегії суддів, яка задовольнила позов Суркісів і постановила стягнути на їхню користь понад мільярд гривень із націоналізованого ПриватБанку.Тексту рішення у справі Мазур наразі немає. Однак схоже на те, що ВС не розглянув по суті порушення судді, а скасував її звільнення з процесуальних підстав.Також на початку червня Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду ухвалив рішення на користь правої руки Вовка — Євгенія Аблова, відомого фразою «Шеф, давай что-то учудим». На перший погляд це рішення може здаватися технічним і другорядним. Утім, у ньому приховано бомбу сповільненої дії, яку можуть використати і сам Аблов, і Вовк, і багато інших суддів, яких звільнила ВРП.Ідеться про те, хто з членів ВРП має право брати участь у оскарженні рішення про подання судді на звільнення. Роками Вища рада правосуддя тлумачить закон так, що це питання не можуть розглядати ті члени Ради, які вже голосували за це рішення в дисциплінарній палаті ВРП. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «Плівки Вовка»: НАБУ завершило розслідування і відкрило матеріали справи ОАСК Натомість Верховний суд раптово заперечив цю позицію та визнав незаконним відповідний пункт регламенту ВРП. ВС фактично заявив, що у пленарному складі ВРП під час вирішення питання про звільнення судді не можуть брати участь усі члени Дисциплінарної палати — незалежно від того, чи брали вони участь в ухваленні рішення чи були відсутні, наприклад хворіли того дня.Якщо Велика палата застосує таку логіку у справі Вовка, то наслідком цього стане висновок, що під час його звільнення з посади у ВРП не було необхідного кворуму. Саме через це нове тлумачення рішення у справі Вовка може зміститися з розгляду його кричущих порушень на формальне питання кворуму. Показово, що позов у цій справі подав саме Аблов. Подання позовів, щоб отримати «потрібне» рішення суду, — це стара схема Вовка та його підлеглих. У такий спосіб вони раніше блокували роботу ВККС.Найвища судова інстанція, яка мала б застосовувати закон крізь призму справедливості, верховенства права та очищення судової влади, у цій логіці ігнорує ці принципи. Натомість ВС може використати легалістичний підхід, який дасть змогу Вовку повернутися на посаду.

Гра в довгу: відкладання справи

Верховний Суд поставив крапку у справі про борг VАВ Банку перед НБУ Або ж Верховний суд знову відкладе розгляд справи Вовка. Вже впʼяте. Хоча незрозуміло, що саме суду ще потрібно досліджувати і що в цій справі досі залишається неясним. Суд може відкласти справу Вовка під приводом, що потрібно ще розглянути в апеляції справу за позовом Аблова щодо кворуму у ВРП. Це може затягнути процес іще приблизно на пів року, або й довше. А далі через «проблеми з кворумом» знесе рішення про звільнення Вовка.Навіть якщо після цього справа формально повернеться до ВРП, за цей час зміниться і сам склад Ради. До січня наступного року в 11 з 19 членів ВРП закінчуються повноваження. Цілком імовірно, що Вовк розробляє план, як до складу ВРП можуть зайти лояльні до нього судді. Тим більше, що зараз у Раді є щонайменше два члени — Сергій Бурлаков та Віталій Махінчук — які систематично голосують проти притягнення суддів ОАСК до відповідальності. Ще декілька членів ВРП можуть «перейти на темну сторону», якщо побачать, що маятник у складі Ради хитнувся на користь суддівської мафії.Засідання Верховного суду у справі Вовка 18 червня стане реальним тестом: на чиєму боці суд — корумпованих суддів чи очищення судової влади від них. Таким суддям, як Вовк, точно не місце у судовій владі держави, яка хоче бути членом ЄС. Але чи вважають так судді Верховного суду — побачимо в четвер, 18 червня о 10:00.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Перевірку доброчесності суддів звели до мінімуму: Рада приняла законопроєкт
Верховна Рада України ухвалила в цілому законопроєкт №13165-2 про перевірку декларацій доброчесності суддів, який передбачає низку змін до деяких законів України. На засіданні 9 червня за нього проголосували 242 народні депутати.
«Це теж вимога Ukrаіnе Fасіlіty та пункт плану Качки-Кос. Прийняття розблоковує понад 300 млн євро від ЄС. Дедлайн сплив ще рік тому, в ІІ кварталі 2025-го», - нагадав народний депутат Ярослав Железняк.
Голова комітету з питань правової політики Денис Маслов запевнив, що в законопроєкті, який раніше критикували активісти, «зберегли баланс між підзвітністю та гарантіями незалежності суддів, а також виконали вимоги Ukrаіnе Fасіlіty».

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





«Будинок на піску»: чим загрожує судовій реформі втрата міжнародних експертів



Депутати подали кілька сотень поправок до законопроєкту, однак левову частку із них профільний комітет відхилив, а народні обранці не підтримали у залі парламенту.
Буквально минулого тижня законопроєкт розкритикували правники фундації DЕJURЕ. Там зазначили, що нова редакція законопроєкту не вирішує головну проблему — відповідальність за умисну брехню в декларації.
Згідно з ухваленим законопроєктом судді більше не зобов’язані підтверджувати відповідність рівня життя офіційним доходам. Автори законопроєкту вважають, що цим має займатись  виключно Національне агентство з питань запобігання корупції.
Із декларацій прибрали питання про порушення присяги, втручання у правосуддя, люстраційних заборон та рішень щодо учасників протестів під час Революції Гідності. Навіть якщо суддя приховає їх під час конкурсу, це навіть не вплине на його оцінку.
Відповідальність за порушення декларації настане лише тоді, коли неправдиві дані  в декларації доведуть у суді.
На перевірку даних у ВККС  передбачено лише шість місяців, після чого інформація про можливі порушення автоматично вважатиметься «непідтвердженою».
ВККС також втрачає можливість включати до декларації інші твердження, потрібні для перевірки доброчесності судді, як от питання про відвідини РФ.  Додатково заборонено перевіряти інформацію від анонімних заявників.
Із механізму випадає перевірка тверджень про родинні зв’язки. Тобто інформацію про родичів судді на посадах просто залишать без належної перевірки.
І що важливо, для більшості питань законопроєкт передбачає звітний період лише за один рік.
У матеріалі «Крок вліво, крок назад: шість ударів по реформі правосуддя» Михайло Жернаков і Ольга Ковальська проаналізували шість напрямів, де Україна замість руху вперед у сфері правосуддя отримала відкат. Чому це стало можливим — і чи є шанс розвернути систему читайте у матеріалі.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
На шляху України до ЄС — кладовище
13 березня 2025 року Верховний суд України підтвердив резонансне рішення Київського окружного адміністративного суду: використання земель природно-заповідного фонду для кладовищ заборонено законом. Йшлося про розміщення Національного військового меморіального кладовища (НВМК) поблизу села Мархалівка Київської області. Верховний суд окремо наголосив: це рішення є остаточним і не підлягає оскарженню.Однак подальші події дедалі більше нагадують епізод із «Аліси в країні див»: оскільки рішення суду змінити не можна, наші можновладці вирішили змінити правила гри, себто… закон. Після рішення Верховного суду Верховна Рада підтримала правки до законопроєкту №13693, які фактично дозволяють змінювати цільове призначення земель для військових меморіальних кладовищ навіть на територіях Смарагдової мережі (про неї — далі. — О.С.). Саме ці правки стали новим етапом конфлікту навколо Мархалівки — вже не лише судового, екологічного та етичного (мова про повагу до пам’яті військових), а й політичного та правового.Тепер питання вже не лише в тому, де саме будувати НВМК. Йдеться про значно ширшу проблему: держава після остаточного рішення Верховного суду не переглядає сам проєкт, а переписує законодавчі норми, що стали підставою для такого рішення. Ба більше, у відповіді на запит ZN.UА Кабінет міністрів фактично дав зрозуміти: виконувати рішення суду як підставу для припинення поховань на НВМК та звільнення території уряд не вважає за потрібне.

Гра в королівський крокет у Верховній Раді

КМУ ще до остаточного рішення Верховного суду подав до парламенту проєкт закону №13693 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо місць поховання загиблих (померлих) осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України». Якщо хтось наївно думає, що уряд вирішив прямо змінити статус земель природно-заповідного фонду навколо Мархалівки чи переписати норми Земельного кодексу, — він помиляється. В тексті законопроєкту йшлося про військові меморіальні кладовища загалом, військові ділянки на звичайних кладовищах — про що завгодно, тільки не про прямий дозвіл розміщувати кладовища на землях природно-заповідного фонду. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Де ховати загиблих воїнів, або Хто зіштовхує ЗСУ з Верховним судом України Нагадаємо: ще 2023 року Верховна Рада ухвалила закон №3505, яким значно спростила процедури будівництва НВМК. Однак у тому ж законі чорним по білому було записано: «не допускається зміна цільового призначення земельних ділянок… на землях природно-заповідного фонду». На цю норму, зокрема, й спирався Верховний суд у справі НВМК.Проєкт №13693 виставили для громадського обговорення на сайті Мінветеранів, однак жодних особливих «підводних каменів» там, звісно, ніхто не побачив. Проте, як стало зрозуміло згодом, «безневинний законопроєкт» виявився вовком в овечій шкурі — він був лише прикриттям для зовсім інших змін.Вовчі зуби у вигляді правок вилізли за кілька днів до другого читання та перевернули догори дриґом і Земельний кодекс України, і закон №3505, і головне — міжнародні договори України. Порівняльна таблиця зайняла 204 сторінки й містила 1232 правки. Очікувано величезну кількість правок подала Мар’яна Безугла, але тут конкуренцію їй склала така ж відома «слуга народу» — голова Комітету ВРУ з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова. Правки Третьякової №13, 14, 15, 16 фактично ідентичні й містять сакраментальну фразу: «Наявність на земельній ділянці території Смарагдової мережі та/або структурних елементів екомережі не є підставою для заборони зміни цільового призначення такої земельної ділянки для розміщення на ній військових меморіальних кладовищ».На трибуні Верховної Ради Галина Третьякова першою поставила на голосування правку №14 і підказала депутатам: голосуємо «як домовилися — зеленою». За правку проголосували 240 депутатів, жодного голосу «проти» чи «утримався» не було. Далі пані Третьякова поставила 16-ту правку, але підказала — тепер можна «жовтою», бо 14-ту вже проголосували. Сказано — зроблено. Решту правок на голосування взагалі не ставили, як то кажуть, справу зроблено й нема про що говорити. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Кого зможуть поховати на  Національному військовому меморіальному кладовищі – пояснення Мінветеранів У підсумку з 304 народних обранців, що були в залі, 267 віддали голоси за законопроєкт (низької якості) в цілому. І скільки, на вашу думку, були проти? Нуль!Утримався один «слуга» (мабуть, проґавив «за»). Ще 36 народних «сміливців» просто не голосували.Отже, маємо наочний приклад «договірняку» у Верховній Раді — з опозиційних фракцій ні «Європейська солідарність» Петра Порошенка, ні «Батьківщина» Юлії Тимошенко, ні суперпринциповий «Голос» не знайшли сміливості назвати чорне чорним. За що вони «продалися», можна лише гадати…Верховна Рада УкраїниТак саме по-підлабузницьки усі фракції та групи ВР (не лише провладні, а й опозиційні) проголосували за термінову передачу закону на підпис президенту (ну, що тут додати…).

Мархалівський ліс як камінь спотикання для влади

Йдеться не просто про абстрактні зміни до законодавства. Саме Мархалівський ліс став причиною появи цього правового конфузу влади та епіцентром конфлікту навколо майбутнього Національного військового меморіального кладовища.Нагадаємо: у березні 2025 року Верховний суд підтвердив рішення Київського окружного адміністративного суду, який визнав незаконним розпорядження Київської ОВА про передачу понад 260 гектарів лісу поблизу Мархалівки під НВМК. Суд прямо зазначив: землі природно-заповідного фонду не можуть використовуватися для кладовищ. Саме розпорядження КОВА про надання та зміну цільового призначення земель і стало предметом судового спору, який у підсумку завершився його скасуванням.ZN.UА вже детально писало про екологічні та правові аспекти цього конфлікту: про Мархалівський ліс, рішення судів, позицію екологів та ризики для навколишніх населених пунктів.Спорудження Національного військового меморіального кладовища необхідне, заперечень нема. Але сам акт увіковічення пам’яті загиблих має відповідати тому моральному ідеалу, за який вояки віддали своє життя, — справедливості та свободі.Після рішень судів влада не запропонувала альтернативної території для НВМК. Натомість конфлікт навколо Мархалівського лісу фактично вже перейшов із площини екологічної та судової у політичну й законодавчу.

Юридичні фікції у Верховній Раді

Не треба думати, що влада наївно помилялася й не знала про те, що вдається до брутальних порушень. Юристи Верховної Ради прямо попереджали народних депутатів: «… відповідними нормами фактично передбачається … визнати будівництво Національного військового меморіального кладовища та прийняті щодо цього нормативно-правові акти і рішення такими, що відповідають зазначеній Конвенції, а відтак міжнародним зобов’язанням України, що, на нашу думку, є юридичною фікцією». ВАС ЗАЦІКАВИТЬ У Львові уніфікують місце поховань героїв України: вже показали фінальний проєкт меморіального комплексу Головне юридичне питання тут доволі просте: чи може парламент змінювати законодавчі норми для спростування винесеного судового рішення? Як на мене — ні. Може, доктор юридичних наук, академік правових наук і голова Верховної Ради Руслан Стефанчук мене поправить? Тоді треба поправити заодно і Конституцію України, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це прямо передбачено статтею 58 Конституції України.Інакше кажучи, навіть якщо парламент змінює закон зараз, це не означає автоматичного скасування правових наслідків уже ухвалених судових рішень. Тобто зміна закону не робить автоматично законними попередні рішення КМУ та КОВА щодо земель під НВМК. Саме тому конфлікт навколо Мархалівського лісу вже виходить за межі одного будівельного проєкту й стосується принципу обов’язковості виконання судових рішень. Fіаt іustіtіа, еt реrеаt mundus чи ні?

Головні актори та їхні ролі

Аби зрозуміти позицію всіх дійових осіб і виконавців у цій історії, ZN.UА звернулось із запитом до прем’єр-міністра Юлії Свириденко. Кабміну було поставлено головне запитання: чи скасували КМУ та КОВА свої рішення про надання земельної ділянки та зміну її цільового призначення для спорудження НВМК після рішення Верховного суду?Відповідь уряду була доволі прогнозованою. Кабмін змушений був визнати: ключові пункти розпорядження КОВА від 14 березня 2024 року №275 щодо передачі земель під НВМК судом визнано протиправними та скасовано. Фактично це означає, що понад 260 гектарів Мархалівського лісу вже не належать ДУ «НВМК».Однак виконувати рішення Верховного суду КМУ, вочевидь, не збирається. У відповіді ZN.UА Кабмін прямо вказав: «Зазначені судові рішення не містять зобов’язань для відповідача або ДУ «НВМК» щодо вчинення чи утримання від вчинення певних дій». Саме так у КМУ пояснюють відсутність рішень про зупинку робіт чи зміну локації військового меморіального кладовища. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ У Львові на Личаківському кладовищі вандали пошкодили понад 20 могил захисників, волонтерів і політв'язнів Критики проєкту наполягають: якщо суд визнав незаконною передачу земель під НВМК, держава має виконати це рішення та шукати іншу ділянку. Натомість уряд виходить із того, що саме собою судове рішення не містить прямої заборони на подальші дії щодо реалізації проєкту. (А може, Верховний суд іще має підлогу помити в Кабінеті міністрів?)Далі КМУ, звісно, посилається вже на «поправки Третьякової», тобто на те, що належність до Смарагдової мережі не є підставою для заборони зміни цільового призначення земельної ділянки під НВМК.Це і є відповідь КМУ на запитання, чи треба виконувати рішення Верховного суду.

До чого тут ЄС і що таке Смарагдова мережа

Історія навколо Мархалівського лісу давно вийшла за межі локального конфлікту навколо військового кладовища. Проблема в тому, що територія майбутнього НВМК пов’язана з міжнародними природоохоронними зобов’язаннями України в межах Бернської конвенції та Угоди про асоціацію з ЄС.У цивілізованому світі діє Бернська конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі. На виконання цієї Конвенції Європейський Союз створив мережу Nаturа 2000, а Рада Європи — Смарагдову мережу, що діє як її доповнення поза межами ЄС. Україна також визначила власні території Смарагдової мережі, серед яких — Приірпіння та Чернечий ліс, тобто той самий Мархалівський ліс, де влада вирішила розмістити НВМК.Та якщо у нашої влади така коротка пам’ять, то є «свіжіші» міжнародні документи, які підготувала вже «зелена влада». В межах виконання Плану Ukrаіnе Fасіlіty передбачено заходи, що включають збереження біорозмаїття та гармонізацію законодавства України з правом ЄС (зокрема природоохоронним), що також стосується розширення Смарагдової мережі. Отже, на кону — 50 млрд євро, які пообіцяла Європа за умови виконання Плану Ukrаіnе Fасіlіty. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Саботаж Ukrаіnе Fасіlіty. Чому Верховна Рада блокує мільярди ЄС для України Саме тому частина юристів та екологів вважає: проблема тут уже не лише екологічна чи локальна. Вона стосується довіри до здатності держави виконувати міжнародні зобов’язання та гарантувати незмінність правил після ухвалення політичних рішень. Щоб ніхто не сказав про Україну, як колись Бісмарк — про Росію: міжнародні договори, підписані нею, не варті паперу, на яких вони написані…

Прецедент точкових змін

Після рішення Верховного суду влада не пішла шляхом пошуку іншої території для НВМК. Натомість вона змінила законодавчі правила, які були основою судового рішення (просто змінила закон). Саме це і створює прецедент. Як на мене, гра в точкові зміни законодавства на потребу дня — річ украй небезпечна. Сьогодні це військове кладовище, завтра — хтозна…ZN.UА звернулося до офісу президента по коментар щодо ситуації навколо НВМК, змін до законодавства та подальшої долі проєкту. Формальної відповіді редакція не отримала, однак неформальна була вкрай промовистою — 25 травня на НВМК відбулося перепоховання останків одного з очільників Організації українських націоналістів Андрія Мельника.Ну що ж, кому бракує власного інтелекту, той користується штучним, а кому бракує власної політичної ваги, той користується чужою. Очевидно, що для укріплення хиткого статусу НВМК влада й ухвалила рішення «застовпити територію». Застовпити в буквальному сенсі — могилою національного масштабу. Хоча її вибір доволі контроверсійний, але тут ми заходимо на територію історичної політики, а нас цікавить політика сучасна. А щодо неї мусимо констатувати: президент України Володимир Зеленський не визнає й не збирається виконувати рішення Верховного суду України.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
Винні обоє або ніхто. Верховний суд про відповідальність замовника і підрядника у держзакупівлях
Якщо ваша компанія виконує контракти за бюджетні кошти, ви точно знаєте: участь у тендерах сьогодні автоматично прирівнюється до потрапляння в зону максимальних ризиків. Усі звикли до аксіоми: щойно приватний підрядник виграє великий конкурс, правоохоронні органи починають пильно вивчати кожен його крок, готуючи масштабні обвинувачення. Досі вважалося, що вийти з цієї гри без втрат майже неможливо, а контракти у сфері держзакупівель — це прямий крок до вироку.Проте реальність змінилася, і правила гри тепер диктують не силовики. Поки бізнес готується до гіршого, суперечність між судами та правоохоронцями несподівано пішла на користь підприємцям. Ефективний інструмент протидії тиску знайдено, і він лежить у площині актуальної судової практики.Подивімося трохи далі гучних обшуків і пресрелізів — чим закінчується розгляд таких справ у судах. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Польський бізнес розкритикував тендери та корупцію в Україні Дедалі частіше силовики звинувачують бізнес у привласненні, розтраті майна або заволодінні ним шляхом зловживання службовим становищем за статтею 191 Кримінального кодексу України. Причому використовують цю статтю не для боротьби з корупцією, а як репресивний інструмент тиску на комерційний сектор.Сьогодні тиск на виконавців оборонних контрактів і постачальників для Міноборони досягнув свого піку. Правоохоронці масово заявляють про «розкрадання бюджетних коштів», арештовують рахунки та вилучають документацію. Слідство діє за шаблоном: звинувачує менеджмент компанії у завищенні цін чи невідповідності ДСТУ, створюючи тотальний репутаційний терор для підприємств оборонно-промислового комплексу та критичних галузей економіки.Однак у цій нібито безвихідній системі з’явилося світло в кінці тунелю. Це реальний судовий прецедент, який доводить: кримінальний тиск на бізнес можна і треба розбивати.Верховний суд у своїх свіжих рішеннях 2024–2026 років напрацював чітку і залізобетонну позицію. Якщо слідство звинувачує приватного підрядника у розтраті бюджету, але водночас «забуває» висунути обвинувачення чиновнику — розпоряднику цих коштів, така справа є юридично мертвою. Найвища судова інстанція послідовно виносить виправдувальний вирок за статтею 191 ККУ, оскільки у справі просто немає належного суб’єкта злочину (фігуранта, який мав спеціальні повноваження розпоряджатися державними грошима).У чому ж полягає юридичний абсурд, на який масово натрапляє український бізнес, і як захистити компанію від безпідставних звинувачень? ВАС ЗАЦІКАВИТЬ ВРУ ухвалила законопроєкт про публічні закупівлі. Норму про їх «закриття» вилучили

Гра в одні ворота, або Чому силовики «забувають» про чиновників

Класичний сценарій кримінального провадження у сфері держзакупівель сьогодні виглядає так. Приватна компанія виграє тендер, постачає товар чи виконує капітальний ремонт (наприклад, об'єкта енергетики або військового призначення), сторони підписують акти, здійснюється розрахунок. Згодом з'являється правоохоронний орган, який заявляє: вартість матеріалів було завищено, якість не відповідає ДСТУ, а отже, відбулося «розкрадання бюджетних коштів».Та замість того, щоб розслідувати дії державного замовника, який перевіряв, погоджував і підписував ці документи, слідство висуває обвинувачення винятково менеджменту приватної компанії або її постачальникам. Чиновники, які безпосередньо розпоряджалися бюджетом, дивним чином залишаються поза підозрою або фігурують у справі як «невстановлені особи».Для силовиків це зручно: бізнес більш уразливий до репутаційного терору, арешту рахунків і блокування роботи. Проте, з погляду права, такий підхід є абсолютно безперспективним, оскільки містить очевидну помилку — у справі просто немає належного фігуранта (суб’єкта злочину).

Позиція Верховного суду

Будь-який досвідчений адвокат з whіtе-соllаr сrіmе знає базову істину: заволодіти майном за статтею 191 КК України шляхом зловживання службовим становищем може лише той, кому це майно було ввірене або перебувало у його віданні. Тобто розпорядник бюджетних коштів. Приватний підприємець чи постачальник за визначенням не має таких владних повноважень щодо державних грошей. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Публічні закупівлі в Україні: європейські директиви можуть спровокувати хаос На щастя для бізнесу, вища судова інстанція демонструє залізобетонну та послідовну позицію, яка руйнує шиті білими нитками звинувачення слідства:Захист підрядників у державних тендерах. Судова практика чітко вказує, що не можна притягнути керівника ТОВ чи ФОПа до відповідальності за цією статтею як одноосібного виконавця, якщо до справи не залучено належного суб'єкта. А ним є службова особа державного замовника, котра уповноважена розпоряджатися бюджетними коштами.Свіжі прецеденти. Розглядаючи справи щодо нібито завищення вартості під час постачання медичного обладнання міським лікарням або ремонту інфраструктурних об'єктів (зокрема, резонансні постанови ВС 2024–2026 років), суди послідовно ухвалюють виправдувальні вироки за статтею 191 ККУ для представників бізнесу. Судді прямо вказують на хибність кваліфікації дій підрядників без доведення вини розпорядника коштів.Утім, доки справа дійде до Верховного суду, компанія може роками перебувати під пресингом: з обшуками, судовими засіданнями та репутаційними втратами. Що в цей час відбувається з оборонним замовленням чи критичним імпортом — питання риторичне.

Як захистити бізнес від кримінального переслідування. Пам’ятка для СЕО

Якщо ваша компанія працює у секторах високого ризику — забезпечує потреби фронту, постачає критичні товари чи відбудовує інфраструктуру, захист бізнесу у кримінальних справах має стати частиною загальної операційної стратегії. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Публічні інвестиції в Україні. Амбітна реформа стикається з реальністю Щоб не потрапити у пастку статті 191 ККУ, керівництву варто впровадити базові правила безпеки:
    залізна калькуляція та аудит цін. Максимально детально документуйте та обґрунтовуйте ціноутворення (особливо в оборонній сфері, де прибуток жорстко регулюється державою). Залучайте незалежних експертів для підтвердження ринкової вартості товарів і послуг ще на етапі виконання контракту;фіксація кожного кроку. Кожна дія, зауваження, листування з держзамовником щодо специфікацій чи заміни матеріалів мають бути зафіксовані письмово або в офіційних реєстрах. Це ваш головний щит у майбутньому.
Кримінальний тиск на бізнес у сфері використання бюджетних коштів залишатиметься трендом ще тривалий час. Проте досвід і судова практика доводять: системна протидія правоохоронній репресії можлива. Головне — грати на випередження та вибудовувати контрстратегію захисту з першої хвилини взаємодії з державою.
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
«Ви — в розшуку»: цифрова мобілізація змінює баланс між державою та громадянином
Збройна агресія Росії прискорила процеси, які ще кілька років тому здавалися питанням далекого майбутнього. Один із них — цифровізація державного управління. Реєстри, що створювались як технічний інструмент обліку, поступово починають впливати на правовий статус людини.Це вже не просто бази даних, а частина нової адміністративної реальності, в якій автоматизована система здатна запускати серйозні правові наслідки швидше, ніж класична юридична процедура. Де ж проходить межа між необхідністю ефективного обліку в умовах війни та ризиком підміни правової процедури логікою цифрового адміністрування?

Повістка, якої позивач не отримав

Показовою в цьому контексті виглядає історія, яку розглянув Харківський окружний адміністративний суд у справі №520/30753/25. Позивач — українець, котрий багато років проживає за кордоном.Відкривши застосунок «Резерв », він побачив, що в реєстрі «Оберіг» його як військовозобов’язаного оголошено в розшук починаючи з 17 березня 2025 року — за ігнорування повістки про виклик до ТЦК. Для чоловіка це стало справжнім шоком.Згідно з матеріалами справи, харків’янин іще з 2021 року проживає в Естонії та має посвідку на постійне проживання. Про це він офіційно повідомив через застосунок «Резерв ». Однак у березні 2025 року на його українську адресу надіслали повістку, яку він фізично не міг отримати. Повістка повернулася з «Укрпошти», але в ТЦК вважали її належним чином врученою. Далі — автоматичне звернення до поліції через систему «Оберіг». ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Помилка в даних в системі «Оберіг»: як внести зміни Намагаючись виправити помилку, позивач двічі — 14 та 17 жовтня 2025 року — подавав заяви через особистий кабінет військовозобов’язаного в «Резерв ». Він наголошував, що проживає поза межами України, та просив виключити з реєстру інформацію про його розшук. Однак автоматична система відхилила обидві заяви, оскільки в ТЦК не змогли їх опрацювати.«Оберіг» спрацював за принципом: відправлено — отже вручено. Саме це стало підставою для подання людини в розшук.Захистити свої права позивач зміг лише після того, як суд зобов’язав відповідача (ТЦК) «виключити відомості про порушення правил військового обліку з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів». І протягом усього цього часу — із березня 2025-го до березня 2026 року — тривала затяжна «війна нервів».Рішення Феміди стало довгоочікуваним завершенням річної боротьби із системою.Однак автоматичне внесення даних до реєстру може мати серйозні наслідки. З юридичного погляду, належне вручення повістки — ключовий елемент процедури. Якщо немає доказів того, що чоловік її отримав, неможливо говорити про порушення. Але цифрова система не враховує реальних життєвих обставин. Вона працює за алгоритмом, який не передбачає винятків. І що значно важливіше: система поступово починає штучно створювати вину людини, перекладаючи на неї весь тягар збору доказової бази. Якщо раніше саме державний орган мав довести факт належного повідомлення, то тепер громадянин дедалі частіше змушений сам спростовувати недостовірну інформацію, внесену до реєстру, причому без його відома. І це дуже небезпечний розворот адміністративної практики.

Цифровий облік: база даних чи джерело конфліктів?

Попри доволі промовисту назву, «Оберіг» не завжди виконує те, заради чого його створювали. Автоматично фіксуючи дані про військовозобов’язаних, він покликаний забезпечувати прозорий облік, оперативне оновлення інформації й ефективну комунікацію між державою та громадянами. Тобто йдеться про інструмент, який має мінімізувати помилки й гарантувати точність даних про людину. Замість ТЦК «Офіси резерву »: ЗМІ розповіли, як у Міноборони хочуть змінити систему Однак система обліку нерідко перетворюється на джерело конфліктів і правових колізій. Парадоксально, але факт: замість обіцяного захисту «Оберіг» може легко стати засобом тиску. На практиці це означає, що людина, яка перебуває за кордоном, може бути затримана після повернення в Україну через оголошення в розшук. І все це — без жодного протоколу чи постанови.Схожі історії, які часто трапляються поза межами судових процесів, лише посилюють цю тенденцію. Іноді проблеми виникають іще й через те, що дві системи — «Оберіг» та «Резерв » — працюють неузгоджено. Йдеться не про технічні дрібниці, а про системні вади, які безпосередньо впливають на долі людей.Нещодавно, наприклад, знайомий киянин поскаржився на ТЦК через те, що не зміг скористатися своїм законним правом супроводжувати дружину з інвалідністю другої групи під час поїздки до Чехії, де перебувають їхні діти-біженці.«Шлагбаум» виник не через рішення суду чи окрему постанову ТЦК, а саме через розбіжності між цифровими реєстрами: «Резерв » показував відстрочку від мобілізації (підстава — інвалідність дружини), але в системі «Оберіг» було зазначено застарілі дані про відстрочку, строк якої давно сплив. Як наслідок — позбавлення можливості виїзду, зруйновані плани родини та додатковий стрес для дружини, якій була потрібна допомога чоловіка.Ще один показовий випадок стосується священника, який не зміг вчасно отримати повістку: пошта повернула її назад до ТЦК. У цей час він перебував у тривалому службовому відрядженні в Німеччині, де його сім’я отримала статус біженців. Коли священник повертався в Україну, його вже оголосили в розшук, затримали на кордоні та зняли з поїзда, що прямував до Києва. Для дружини це стало справжнім ударом: вона всю ніч провела біля контрольно-пропускного пункту Нацгвардії у Львові, де утримували її чоловіка, намагаючись домогтися звільнення «ухилянта»… ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Арахамія: Федоров планує зняти з розшуку мільйони "ухилянтів", але будуть й жорсткі обмеження Раніше такі історії були б неможливими. Адже для того, щоб оголосити людину в розшук, потрібна була ціла низка рішень, процедур, погоджень і документів. Тепер значну частину цих процесів інтегровано в цифрову систему, яка працює значно швидше за класичну бюрократію. І саме тут виникає фундаментальна проблема сучасної цифрової держави: технічна ефективність починає випереджати правову процедуру.З погляду держави це здається цілком логічним. В умовах війни потрібна оперативність. Потрібні швидкі рішення. Потрібна система, здатна миттєво реагувати на відсутність людини у військовому обліку. Але водночас постає інше питання: чи не починає держава поступово сприймати власний реєстр як безпомилкову істину в останній інстанції?Людина опиняється в ситуації, коли цифровий запис про неї апріорі сприймають як достовірніший, аніж її особисті пояснення. Якщо система показує статус «порушник», саме громадянин має доводити, що алгоритм помилився. А це вже зовсім інша модель держави — не сервісної, а каральної.У цьому проявляється одна з ключових проблем сучасної цифрової адміністрації. Вона дуже ефективна, коли все працює правильно. Але якщо система помиляється, механізм виправлення помилок не стає таким самим швидким і ефективним, як автоматичний облік. І тоді громадянин стикається не просто з військовою бюрократією, а з віртуальною стіною, де неможливо знайти конкретного відповідального за такі помилки.

Від процедури — до алгоритмів

Щоби зрозуміти глибину конфлікту навколо цифрових реєстрів, важливо згадати, як функціонувала класична бюрократична система. Десятиліттями її критикували за повільність, громіздкість і архаїчність. Держава вимагала довідок, підписів, печаток, підтвердження вручення, особистої присутності та безлічі проміжних процедур. Однак саме ця повільність парадоксально виконувала захисну функцію. Що має зробити держава, щоб залучити до оборони тих, хто боїться та сумнівається Між рішенням чиновника та правовими наслідками була ціла система рrосеdurаl sаfеguаrds — процедурних гарантій, що обмежували свавільне втручання держави в права людини. Правова модель будувалася навколо ідеї duе рrосеss — процедури як самостійної форми захисту. Держава могла бути неефективною, але була зобов’язана пройти послідовність юридичних дій, перш ніж обмежити права громадянина.Цифровізація поступово змінює саму природу цієї конструкції. Алгоритм не знає сумнівів, пауз чи невизначеності. Для системи є насамперед набір формальних ознак: повідомлення створено, відправлення зареєстровано, відповіді немає. Далі процес автоматично рухається вперед.Саме тут виникає фундаментальна проблема сучасної цифрової держави: швидкість обробки інформації починає витісняти класичну юридичну процедуру. Реєстр не аналізує життєвих обставин людини так, як це робить суд чи навіть чиновник. Система не замислюється, чи перебуває громадянин за кордоном, чи має фізичну можливість отримати листа, чи живе за місцем реєстрації або взагалі знає про існування повідомлення. Для алгоритму такі обставини стають другорядними порівняно із самим фактом відсутності реакції.Це принципово нова модель адміністративного управління. Якщо класична бюрократія була персоналізованою (хай і неефективною), то цифрова адміністрація стає безособовою. Держава дедалі частіше взаємодіє не з людиною як такою, а з її цифровим профілем.Формально йдеться лише про автоматизацію обліку. Але фактично відбувається значно глибший процес. Спочатку реєстр просто фіксує інформацію. Потім допомагає ухвалювати рішення. А згодом цифровий статус починає визначати ставлення держави до людини ще до повноцінного аналізу обставин.Такі процеси активно обговорюють далеко за межами України. У європейській та американській юридичній літературі дедалі частіше послуговуються поняттями аlgоrіthmіс gоvеrnаnсе та аutоmаtеd аdmіnіstrаtіvе dесіsіоn-mаkіng — це моделі, за яких автоматизовані системи починають безпосередньо впливати на правові наслідки для громадян. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Нова «Павутина» і Ні-tесh мобілізація: як зробити захист країни привабливим Особливо чутливою ця проблема стає в умовах кризи та війни. Після терористичних атак 11 вересня США різко розширили цифрові механізми моніторингу та обміну даними між відомствами. Пандемія СОVІD-19 прискорила впровадження автоматизованого адміністрування в країнах Заходу. Практично всюди логіка була однаковою: криза вимагає швидкості. Але водночас виникає ризик еrоsіоn оf рrосеdurаl sаfеguаrds — розмивання процедурних гарантій.Україна сьогодні проходить схожий етап трансформації — лише в умовах повномасштабної війни. Масштаб мобілізаційних процесів потребує оперативності, централізованих реєстрів і швидкого обміну інформацією між відомствами. Держава об’єктивно потребує ефективних механізмів контролю.Водночас разом зі зростанням технічної ефективності постає значно складніше питання: чи не починає держава сприймати власний реєстр як остаточне джерело істини?У класичній правовій моделі реєстр завжди вважався допоміжним інструментом. Остаточне значення мали обставини конкретної справи, докази, пояснення людини та можливість судового контролю. Цифрова модель поступово змінює цей баланс. Якщо система показує статус «порушник», саме громадянин дедалі частіше змушений доводити, що алгоритм помилився. Виникає ризик своєрідної цифрової презумпції винуватості.Саме тому в європейському праві стільки уваги приділяють обмеженням аutоmаtеd dесіsіоn-mаkіng. Навіть у країнах із високорозвиненою цифровою адміністрацією зберігається принцип humаn оvеrsіght — обов’язкового людського контролю над системами, здатними впливати на права громадян. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Полігон цифрової оборони. Як Україна будує одну з найстійкіших систем кібероборони в Європі Проблема в тому, що право поки не встигає за темпами цифровізації. Реєстри вже працюють за новою логікою, тоді як механізми захисту людини залишаються значно повільнішими. Як наслідок, саме суди поступово стають головним арбітром у конфлікті між алгоритмом і людиною.Суперечка навколо «Оберега» є не лише суперечкою про мобілізацію. Йдеться про майбутнє всієї моделі української держави: чи залишиться право механізмом захисту людини, чи поступово перетвориться на інструмент обслуговування цифрової системи влади…
Go to zn.ua
Дзеркало Тижня on zn.ua
До проєкту нового Цивільного кодексу внесли 15 тисяч поправок
Понад 15 тисяч поправок та пропозицій подали народні депутати до  проєкту нового Цивільного кодексу України, який парламент ухвалив у першому читанні 28 квітня, повідомив голова комітету Верховної Ради України з питань правової політики Денис Маслов.
«Це рекордна кількість. За останні два скликання парламенту законопроєктів із такою кількість поправок у Комітеті ще не було», - написав він та зазначив, що попереднім рекордом було 5 тисяч поправок до одного законопроєкту.
Зазначимо, що термін подання поправок до законопроєкту завершився ще 19 травня.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Петиція проти прийняття нового Цивільного кодексу за добу набрала понад 26 тисяч підписів



Ініціатором законопроєкту виступив голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук та ціла група народних депутатів. Документ зареєстрували 9 квітня, а вже 28 квітня винесли для прийняття в першому читанні. Водночас законопроєкт, який ініціатори позиціонують як європізацію законодавства, зазнав чималої критики з боку юристів , правозахисників та суспільства.
Як вказують аналітики Громадської ініціативи «Голка» Юрій Мельник та Ірина Федорів, нова редакція Цивільного кодексу змінює базову логіку права власності: від можливості повернути вкрадене — до юридичного закріплення його втрати. Про те, як саме це працюватиме, вони пояснюють у статті «Як узаконити вкрадене: нова версія Цивільного кодексу».
Go to zn.ua
Sign up, for leave a comments and likes
About news channel
  • Новини дня. Ексклюзивні коментарі, думки, аналітика та головні події України і світу на сайті Дзеркало тижня

    All publications are taken from public RSS feeds in order to organize transitions for further reading of full news texts on the site.

    Responsible: editorial office of the site zn.ua.

What is wrong with this post?

Captcha code

By clicking the "Register" button, you agree with the Public Offer and our Vision of the Rules

Back to authorization