Gazeta.ua

Чотири скорочені форми жіночих імен Таня, Ліза, Лєна, Свєта важко українізувати. Але це на перший погляд.
Так вважає філологиня Ольга Васильєва.
"Якщо Тетяна, чому Таня, а не Теня? Якщо Єлизавета, чому Ліза, а не Лиза? І звідки в іменах Лєна і Свєта взялася літера є? Почнімо з Тетяни. Оскільки це імʼя походить від грецького Татіана, можна як виняток залишити скорочення за цією повною формою: Таня, Тата. А що з Єлизаветою? Фаріон каже, що галичани скорочують це імʼя як Люзя. Але можна скорочувати й Вета. Так називали мою прабабусю Лисавету на Черкащині. Можна Єля, можна Лизя. Цю форму зафіксовано на Слобожанщині", - пише на своїй сторінці у Fасеbооk Ольга Васильєва.

З Оленою все простіше: у повісті Ольги Кобилянської "Царівна" імʼя головної героїні скорочують як Лена, а не Лєна. Тому просто замініть одну літеру. Незвично, але правильно: Лена. Те саме й з Лєрою: Лера, каже редакторка.
"Найскладніше зі Свєтою(-канфєтою). Світа? Світла? Лана? У книжці Любомира Белея "Імʼя дитини в українській родині" наведено такі форми: Світланка, Світланочка, Світланонька; Світка; Лана, Ланка, Ланонька, Ланочка, Лануся (у словнику Скрипник і Дзятківської).
Олена, Єлизавета й Тетяна у словнику подані так:
Оленка; Оленочка, Оленонька, Ленуся, Оленця; Олеся; Лена, Ленонька, Леночка; Ляля (у словнику Скрипник і Дзятківської є ще Оленцуня і Льоля).
Єліза, Єлька; Ліза, Лізонька, Лізочка. (Де ж галицьке Люзя і слобожанське Лизя?) Любомир Белей, як бачимо, не накладає заборони на Лізу.
Танечка, Таненька; Тася, Тасечка, Тетянка.
Скорочені форми можуть бути спільними для кількох імен:
"Тася - це і Тетяна, і Таїсія;
Яся - це і Яна, і Ярослава;
Лана - це і Світлана, і Мілана;
Льоля - це і Олена, і Ольга;
Люся - це і Людмила, і Олюся, і Валюся (а на Гуцульщині Ольга взагалі Люна);
Леся - це і Олександра, і Лариса, і Ольга, і Олена, і Олеся;
Лесь/Лесик - це і Олександр (Сашко), і Олексій (Олешко), і Леонід (Ленько), і Олег (Олько), і власне Олесь".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як звертатись до незнайомців. Мовознавець відповів
"Це питомі українські, абсолютно органічні для нашої мови скорочення, тому мене дивують такі коментарі: "65 років не знав, що я Лесь або Лесик. Добре, що не лось або песик". А ще в українській мові імена не закінчуються на -аша. Якось мій польський читач Lеszеk Сyrаn написав українською: "Саша - це жінка. Чоловік - Сашко або Олек", - пояснює філологиня.
Саша, Паша і Аркаша… Ваня, Даня і Нафаня… Жіночі закінчення чоловічих імен -я і -аша (Ілля - виняток) є тільки в російській мові. Наприклад, в українській Василь - це не Вася, а Васьо, Васько, Василько. А Василина - Вася. До речі, в українській і жіноче не Саша, а Саня або Санда. Як і Марійка, Дарця та Наталка - не Маша, Даша і Наташа, підсумувала Васильєва.

У розмові називати чоловіків іменами, такими як Віталік, Толік, або Діма, є русизмом. В українських іменах немає суфікса -ік, він є лише у росіян. Тому правильно говорити та писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник.
Під час нашого тривалого перебування України у складі російської імперії/СРСР нам навʼязали жіночі закінчення для чоловічих імен. Наприклад, у Поліссі завжди розрізнялися Васьо - чоловік і Вася - жінка, а зараз чуємо всюди "Вася" і для жінок, і для чоловіків".