Ukrainians news about Оцінки

Скарги конкурентів та кримінальні справи не заважають дрібній фірмі освоювати кошти по всій країні Майже 10 років в Україні діє електронна система закупівель. За зловживаннями в цій сфері пильно стежать державні антикорупційні органи та легіон громадських організацій. Та у країні досі вибухають скандали з тими, хто майстерно обходить закони та контролерів. Як їм це вдається? Компанія депутата Київоблради, в якій працюють два десятки осіб, освоює сотні мільйонів бюджетних коштів на ремонті доріг і прибудинкових територій. Її не зупиняють ні скарги конкурентів, ні кримінальні справи. "Країна" дослідила, як це працює Знайомтеся. Приватне підприємство "Ріалбуд". Його власник Арташес Татоян живе в містечку Богуслав, депутат Київської обласної ради від "Європейської солідарності". 2023-го підприємство перемогло в двох десятках тендерів. По одному тендеру на працівника. Загальна сума договорів 60,37 млн грн. Але це не так багато порівняно з 2024-м: за рік "Ріалбуд" освоїв тендерів на понад 85,6 млн грн. Щоб зрозуміти секрети успіху, розмах і масштаби, за якими працює фірма, варто повернутися на кілька років назад. "Ріалбуду" тоді ще не існувало. Але була фірма "Татоян", за прізвищем власника. Кримінальна справа, як трава на асфальті, зникла під ляпухами Поганим ремонтом доріг в Україні не здивуєш. Але ПП "Татоян" зуміло. Події розгорталися в Черкаській області 2019 року. Після ремонту восени 8 км дороги Княжа Стецівка за 15 млн грн крізь асфальт проросла трава. Фото трави на асфальті, які виклав у фейсбуку житель Стецівки Віктор Ященко, обурило його земляків. Вони написали й замовнику Службі автомобільних доріг, і в обласну адміністрацію. За місяць, як описав Віктор Ященко, "дорожники кирками та іншими ручними інструментами пропололи розсаду, потім зробили такі прекрасні ляпухи на новому асфальті". Начебто все ліквідували. Але кримінальне провадження залишилося. А директору Арташесу Татояну Черкаська обласна прокуратура повідомила про підозру в заволодінні понад 1 млн грн бюджетних коштів та поданні неправдивих документів під час капремонту дороги Княжа Стецівка. На підприємстві навіть обшук провели. А далі є велике "але". Уже за рік до Ватутінського міського суду звернувся представник державного підприємства "Служба місцевих автомобільних доріг у Черкаській області" й заявив клопотання про звільнення директора ПП "Татоян" від кримінальної відповідальності "у зв'язку з примиренням винного з потерпілим: він уперше вчинив кримінальне правопорушення та відшкодував завдані збитки". І Ватутінський міський суд виявився найгуманнішим судом у світі: все пробачив і провадження закрив. Прокурор підтримав звільнення директора ПП "Татоян" від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження. Як "Татоян" став "Ріалбудом" Паралельно розгорталася ще одна кримінальна історія. У квітні 2020-го поліція в Київській області відкрила провадження про розкрадання коштів на дорожніх підрядах у Кагарлицькому, Миронівському та Богуславському районах, де ПП "Татоян" в 20162019 роках уклало 382 договори на 190,21 млн грн. Досудове розслідування встановило, що депутат Богуславської міськради Арташес Татоян "організував схему розкрадання бюджетних коштів шляхом неякісного виконання будівельно-ремонтних робіт (завищення обсягів виконаних робіт та використаних матеріалів, їх вартості, внесення до фінансово-звітної документації інших супутніх витрат, які не витрачали, тощо) через суб'єкти господарювання, формальним і фактичним бенефіціаром яких є останній". Про це йдеться в ухвалі про продовження строку досудового розслідування Святошинського районного суду від 29 вересня 2021 року. Слідчі опрацювали 62 договори підряду з місцевими органами влади Київської області та встановили, що під час тендерів відбувається "привласнення 1520% суми договорів підряду". Від "5 до 10% надають розпорядникам коштів". Решту, за висновками слідчих, виводять у готівку й розподіляють між іншими учасниками. Як це вплинуло на власника компанії, чи зняли з нього обвинувачення, чи дійшла справа до суду? "Країна" намагалася це з'ясувати, а також дати можливість Арташесу Татояну розповісти, як його компанія так вдало дає раду бюджетним коштам. Після тижневих телефонних перемовин Арташес Гарнікович погодився на інтерв'ю. Але на домовлену зустріч у Київській облраді у призначений ним же час не з'явився. Не наблизили до зустрічі з депутатом і наступні 2 години чекання, на численні наполегливі дзвінки він також не відповідав. Тож можемо констатувати тільки те, що кримінальне провадження не завадило Татояну бути обраним депутатом Київоблради від партії "Європейська солідарність". На ремонті укриття для дітей з інвалідністю привласнили третину коштів Аналітики руху "Чесно" у своєму аналізі виборів 2020 року відзначають Арташеса Татояна як кандидата в депутати від ЄС на непрохідному місці, котрий здобув мандат, скориставшись адмінресурсом як депутат Богуславської міськради. Зокрема йдеться про доступ до бюджету. А тим часом у квітні 2021-го після перереєстрації ПП "Татоян" отримало назву "Ріалбуд". І вже без будь-яких асоціацій із кримінальними провадженнями продовжує тендерний марафон. Можливості для компанії відкриваються значно ширші, адже її власник уже депутат не райради, а обласної. Улюбленець миронівських підрядів До Київської обласної ради пройшов також однопартієць Арташеса Татояна Дмитро Жукотанський. Він обіймає посаду першого заступника голови Миронівської міської ради. Місцеві активісти в соцмережах пишуть, що саме він допомагає Татояну перемагати на тендерах у Миронівці. Ми цього стверджувати не можемо. Але можемо констатувати, що 2024-го Миронівська міська рада та її комунальні підприємства уклали з ПП "Ріалбуд" договорів на більш як 18 млн грн. Без перебільшення також можемо зазначити, що це улюб­лена компанія місцевої влади. За ті самі 18 млн грн компанія здійснює в Миронівці прибудинковий ремонт на декількох вулицях, переобладнує підвальні приміщення в укриття в кількох освітніх закладах. Потрібна справа. Та проблема в тому, що більшість тендерів була неконкурентна, а чотири без використання електронної системи закупівель. Тобто з "Ріалбудом" напряму укладають договір, а потім на Рrоzоrrо розміщують звіт про це. Роботи на деяких об'єктах іще тривають, і оцінити їх якість можна буде лише згодом. А от підряди, які виконував "Ріалбуд" 2023-го, вже оцінили не тільки миронівці, а й Державна аудиторська служба України. Процитуємо матеріали перевірки Північного офісу Держаудитслужби: "Керівник гуманітарного відділу виконавчого комітету Миронівської міської ради не відхилив тендерну пропозицію учасника ПП "Ріалбуд", як таку, що не відповідає кваліфікаційним критеріям". Про це йдеться в постанові Миронівського районного суду Київської області від 26 березня 2024 року. Ідеться про тендер у вересні 2023-го на капітальний ремонт у закладі освіти в селі Маслівка, яке належить до Миронівської міськради. До середини грудня планували відремонтувати підвальне приміщення й використовувати його як укриття. Роботи оцінили в майже 5 млн грн. На тендер подався один учасник "Ріалбуд" і переміг. А в листопаді аудитори провели моніторинг закупівлі і зробили висновок: замовник має усунути порушення. І зробити це можна тільки одним способом розірвати договір із компанією. Чиновник проігнорував протокол про адміністративне порушення, тож аудитори звернулися до Миронівського міського суду, який постановив згаданого керівника гуманітарного відділу виконкому Миронівської міськради визнати винним у порушенні законодавства про здійснення закупівель і зобов'язав сплатити 25,5 тис. грн штрафу. Тож за недобросовісність бізнесмена відповів чиновник, який пішов на неправомірну згоду. Залишається лише здогадуватися про його мотиви. Наступна історія ще показовіша. Як привласнити третину на будівництві укриття й уникнути відповідальності Цей епізод освоєння бюджетних кош­тів розгортається просто сьогодні. Господарський суд із червня 2024-го розглядає справу за позовом управління будівництва Голосіївської РДА в місті Києві до "Ріалбуд" про стягнення коштів. Ідеться про капітальний ремонт укриття у школі-інтернаті №7 на вул. Академіка Заболотного, 146. Бюджету міста він обійшовся в 1,5 млн грн. Школа-інтернат №7 освітній заклад для дітей з важкими дефектами мовлення. Укриття для цієї школи особ­ливо важливе, бо діти перебувають тут і після занять. Ремонт укриття мав тривати місяць і завершитися 31 серпня 2022-го, а розтягнувся до кінця року. Як встановив аудиторський звіт департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київ­міськради, який є в розпорядженні "Країни", ПП "Ріалбуд" на 27,5% перевищило обсяги і вартість виконаних робіт в актах за жовтень-грудень 2022 року. Це призвело до втрат бюджету на понад пів мільйона гривень. Тобто на ремонті укриття для дітей з інвалідністю привласнили третину коштів. І які наслідки? Аудитори зобов'язали управління будівництва Голосіївської РДА повернути гроші в бюджет і не допускати в подальшому завищень обсягів і вартості виконаних будівельних робіт. Частково це вдалося. Але майже половину не повернули й досі. Управління будівни­цтва Голосіївської РДА у квітні 2024-го подало позов до Господарського суду Київської області, щоб стягнути решту коштів. Разом із позовом подали клопотання про залучення департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради, щоб дати пояснення у справі. Позов суд прийняв до розгляду, але клопотання про участь у суді аудиторів відхилив. Важливо відзначити, що аудитори були єдині, хто з'явився в суді. Як видно з текстів ухвал, ні позивач, ні його представник на жодне судове засідання не прийшли. Відповідач і поготів. Тож 3 грудня 2024-го суддя ­Андрій Чорногуз виніс рішення, яким відмовив у задоволенні позову управління будівництва Голосіївської РДА на підставі того, що чиновники підписали всі акти виконаних робіт і заперечень до роботи "Ріалбуду" не мали. Тому суд не побачив підстав для задоволення позову. А звіту аудиторів не розглядав. А навіщо? Освоїмо кошти й у Запорізькій області У лютому 2024-го керівникові ПП "Ріалбуд" повідомили про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата або заволодіння майном). За даними системи Yоuсоntrоl, сьогодні директором "Ріалбуду" є Олексій Горбач. За договором із комунальним підприємством Обухівської міської ради, "Ріалбуд" мав поставити піщано-сольову суміш на 5,1 млн грн. Частка солі в суміші мала становити 20%, а виявилося лише 8%. Але це не завадило фірмі виграти інший тендер. У квітні 2024-го державне підприємство "Місцеві дороги Запорізької області" оголосило тендер на 120 млн грн. ПП "Ріалбуд", яке стало переможцем із сумою 102 млн грн, за ці кошти має забезпечити експлуатаційне утримання 695,4 км доріг на території колишніх Василівського, Оріхівського та Великобілозірського районів Запорізької області до квітня 2025 року. Але вже за місяць ДП "Місцеві дороги Запорізької області" уклало додаткову угоду з ПП "Ріалбуд", скоротивши дію договору до кінця 2024-го. Зменшилась і сума договору. Як видно з додаткової угоди, підписаної в грудні 2024 року, вона становила 88,4 млн грн. А в серпні 2024 року ДП "Місцеві дороги Запорізької області" уклало ще один договір на обслуговування доріг до кінця року на 83,97 млн грн. Закупівлю здійснили без використання електронної системи Рrоzоrrо. Під час реалізації договору ціна питання на кінець 2024 року зменшилася на 779 тис. грн. У чому секрет такої тісної співпраці "Ріалбуду" з "Місцевими дорогами Запорізької області"? Варіантів багато. Але "Країна" з'ясувала, що кілька років тому нинішній директор "Ріалбуду" Олексій Горбач керував у Запоріжжі ТОВ "Дорстроймонтаж", що теж ремонтувало дороги. 2021-го компанія перереєструвалася в Богуславі, а її директор перейшов на роботу в "Ріалбуд". Клаптики прибудинкові маленькі, а кошти бюджетні великі 2022 року ПП "Ріалбуд" переключилося з доріг на ремонт прибудинкових територій в Києві й області. Приватне підприємство уклало 164 договори підряду. На кінець січня 2023-го виконало 87 договорів. Третину угод розірвали, а про 20 на сторінках закупівель досі не відзвітували. Попри війну протягом двох останніх років столичні районні адміністрації досить жваво укладали договори на капремонти прибудинкових територій та внутрішньоквартальних проїздів. Так жваво, що кияни зареєстрували петицію з вимогою не витрачати коштів бюджету міста на непотрібні ремонти 2023 року. А потім іще раз зробили це 2024-го. Кияни підтримали обидві петиції, і тепер на сайті КМВА красується слово "реалізується". Але аналіз тендерів показує, що реалізуються саме прибудинкові ремонти. І тут "Ріалбуд" не пасе задніх. 2023 року уклали договорів на 59,5 млн грн, а 2024-го їх стало вп'ятеро більше. Загальна сума 251,4 млн грн. Знаєте, що стоїть першим пунктом у капітальному ремонті прибудинкової території, наприклад, на вул. Академіка Корольова в Києві? Правильно, зняття асфальтобетонного покриття. Тобто асфальт кладуть там, де він уже є. І Святошинська РДА заплатила за це понад 20 млн грн. У тендері перемогло ПП "Ріалбуд". Святошинська РДА вписала в тендерну документацію посилання на таблиці, що не існують у додатках, і необов'язковий документ ­санітарно-епідеміологічну експертизу від Держпродспоживслужби на бітумну емульсію. Про це йдеться в зверненні ТОВ "Регдорстрой" до Антимонопольного комітету України. Компанія розцінила це як елементи дискримінації та штучне обмеження конкуренції. І це не єдиний такий випадок. Замість післямови. Доки ви святкували Різдво й готували салати на новорічний стіл, "Ріалбуд" продов­жив свій тендерний забіг. Знайома нам Миронівська міськрада Київщини 26 грудня 2024-го оприлюднила інформацію про намір побудувати спортивний майданчик для мініфутболу в селі Іванівка Обухівського району Київської області. Хто виграв тендер на 1,5 млн грн? Звісно, "Ріалбуд". Без конкурсу, без конкурентів, без використання електронної системи закупівель. Закупили, бо хотіли&hеllір; Передплатити журнал "Країна"

Що відбувалося з цінами торік та прогнози на 2025-й Споживча інфляція в Україні, за даними Державної служби статистики, 2024-го зросла до 12% проти 5,1% 2023 року. Національний банк такі темпи пояснив подорожчанням продуктів через низький урожай і зростання виробничих затрат, послабленням гривні на 14% за рік та збільшенням витрат бізнесу на енергозабезпечення й оплату праці. Про такі ж причини кажуть і експерти Тарас Козак, президент інвестиційної групи "Універ" &еnsр;Інфляція прискорилася восени, коли збіглася в часі дія одразу кількох чинників. У вересні почалося стрімке підвищення вартості овочів, які торік не вродили. Також дав про себе знати стрибок курсу долара, що відбувся у травні-червні. Зазвичай у таких випадках маємо лаг у три місяці, тож весняно-літня девальвація гривні позначилася на зростанні споживчих цін уже у вересні-жовтні, пояснює. Також він вважає важливою причиною інфляційного прискорення-2024 збільшення зарплат у зв'язку з тим, що підприємствам складно набирати працівників. &еnsр;Хтось виїхав за кордон, хтось на фронті, хтось не хоче праце­влаштовуватися офіційно, ховаючись від ТЦК. Тому роботодавці змушені підвищувати рівень оплати праці, аби в умовах жорсткої конкуренції за кваліфіковані кадри найняти необхідний персонал, каже Козак. Ілля Несходовський, керівник аналітичного напряму Мережі захисту національних інтересів АНТС, нагадує про визначальний вплив на темпи інфляції-2024 підвищення вартості електроенергії &еnsр;Навесні торік була чергова хвиля масових руйнувань агресором українських електростанцій, зокрема ТЕС. Як наслідок, електрику для балансування нашої енергосистеми доводиться купувати за кордоном. Багато підприємств з урахуванням того, що зима, за попередніми прогнозами, мала бути складна, масово закуповувало генератори й інше енергообладнання, а також почало самостійно виробляти чи імпортувати електроенергію, що призвело до підвищення вартості виробництва товарів і послуг, говорить Несходовський. А оскільки частка електроенергії в собівартості різних видів продукції відрізняється, то й темпи підвищення цін на різні групи товарів, за його словами, неоднакові. Що ж відбувалося торік із цінами? Сирі продукти 2024-го подорожчали в середньому на 13,2%, а оброблені продовольчі товари ще стрімкіше на 14,7%. Окрім низьких урожаїв більшості сільськогосподарських культур, зокрема й овочів із так званого борщового набору, що призвело до підвищення закупівельних цін на сировину, далися взнаки зростання витрат виробників на електро­енергію та зарплату й пожвавлення зовнішнього попиту. Як наслідок, підскочили ціни на хліб, борошняні й кондитерські вироби, м'ясо- та молокопродукти. А на вартість олії впливали ще й порівняно невеликі обсяги переробки соняшника. Девальвація гривні своєю чергою била по цінах імпорту. "Курсові ефекти зумовили швидше подорожчання окремих імпортних товарів, зокрема чаю, риби й морепродуктів, а також кави й шоколаду, зокрема з огляду на їх обмежену пропозицію на світових ринках", пояснюють у Нацбанку. Це ж у межах 4,1% позначалося і на вартості непродовольчих товарів. Водночас ціни на одяг та взуття були навіть нижчі, ніж 2023-го. А ось темпи зростання вартості послуг підвищилися на 12,5%. Поміж причин згадане вже збільшення витрат на енергозабезпечення бізнесів і видатків на оплату праці. Пальне упродовж 2024 року подорожчало в середньому на 4,8%. У грудні підвищення його вартості прискорилося через зростання курсу іноземної валюти, податкові та законодавчі зміни, а також активізацію імпорту палива для накопичення запасів перед черговим підвищенням акцизів. Як підрахували в Держстаті, найбільше упродовж минулого року подорожчали овочі на 48,3%, масло на 33,9%, соняшникова олія на 20,9%, молоко на 18,8%, хліб на 18,2%. Рекордсменами стали саме представники овочевої групи: капуста подорожчала на 204%, морква на 150%, картопля на 96,6%. Але деякі харчі торік подешевшали. Приміром, свинина на 4,6%, пшоно на 4,4%, сало на 4,2%, горілка на 1,6%, цукор на 0,4%. Серед непродовольчих товарів і послуг найбільшими темпами дорожчали послуги ЖКГ на 18,9% через підвищення з 1 червня майже на 64% тарифів на електроенергію для побутових споживачів. Порівняно висока інфляція збережеться й упродовж першого та частини другого кварталу 2025-го, за прогнозами Іллі Несходовського. &еnsр;Електроенергія залишається дорогою, курс іноземної валюти продовжує поволі зростати, тож дія ключових чинників торішньої інфляції зберігатиметься. Як результат, протягом першого кварталу 2025-го прогнозую інфляційне зростання в межах 1113 відсотків проти першого кварталу минулого року. Надалі ж інфляція уповільниться, каже економіст. Жодних серйозних передумов, окрім форс-мажорів, пов'язаних із можливим загостренням ситуації на фронті, для того щоб вона трималася на такому ж високому рівні й улітку, Несходовський не бачить. Він вважає, що завдяки ритмічним надходженням міжнародної фінансової допомоги Національний банк матиме змогу й надалі за рахунок валютних інтервенцій утримувати гривню від надто стрімкого знецінення. Також ослабне і вплив торішнього підвищення вартості електроенергії, оскільки зміниться порівняльна база. Загалом же економіст прогнозує, що в разі збереження відносно стабільних умов інфляція 2025-го не перевищить 10%. Цілком імовірно, що цей показник становитиме менш як 8%. На думку Тараса Козака, інфляція має сповільнитися до менш як 1% на місяць, проти 1,41,5% в осінні місяці 2024-го. Починаючи ж із вересня-жовтня, цей показник буде ще менший. Відповідно, річна інфляція (грудень 2025-го проти грудня ­2024-го) становитиме 78%. Але це оптимістичний сценарій. Є й песимістичний. Пов'язаний він із тим, що влада, на думку Козака, буде змушена підвищити принаймні деякі з адміністративно регульованих цін, зокрема на комунальні послуги. &еnsр;Регульовані ціни не можуть утримуватися надто довго. Бо треба ж компенсувати різницю. А можливості бюджету для цього обмежені. Тож думаю, нам навряд чи вдасться 2025 року утримати інфляцію на такому рівні, найімовірніше, вона буде 10 відсотків чи й більше. Адже десь доведеться піднімати ціни на адміністративно регульовані послуги, десь вилізе боком той невеликий стрибок долара, який відбувся у грудні. Проблеми з електрикою та персоналом теж збережуться. І те, що Нацбанк нещодавно підвищив на 0,5 відсот­ка облікову ставку, на ситуацію не вплине. Бо це про вплив на споживання, а аж ніяк не на собівартість виробництва, пояснює Тарас Козак. У Нацбанку ж натомість сподіваються, що інфляція буде нижча, ніж 10%. Хоча також погоджуються: про її приборкання вже в перші місяці цього року точно не йдеться, бо тоді все ще даватимуться взнаки ефект нижчих урожаїв, додаткові енергозатрати бізнесу та наслідки послаблення обмінного курсу гривні. "Водночас Нацбанк очікує, що інфляція повернеться на траєкторію стійкого зниження у другій половині 2025 року та прямуватиме до мети НБУ 5 відсотків на горизонті політики. Зниженню інфляції сприятимуть, зокрема, заходи процентної та валютно-курсової політики Національного банку, а також вищі врожаї, поліпшення ситуації в енергетиці, зниження фіскального дефіциту та помірний зовнішній ціновий тиск", ідеться в коментарі регулятора. Володимир Лепушинський, директор Департаменту монетарної політики та економічного аналізу НБУ, нагадує, що переважна більшість чинників, які генерують інфляцію, має тимчасовий характер &еnsр;Приміром, із надходженням на ринок нового врожаю продовольча інфляція почне сповільнюватися. Звісно, є певна ймовірність, що посушлива погода буде другий рік поспіль. Але такий ризик незначний. Тим паче, що в такому випадку дефіцит вітчизняної продукції компенсує імпорт. Повторення ситуації можливе, лише якщо несприятливі погодні умови матимуть глобальний характер. Імовірність цього ще менша, каже фахівець. Тож у базовому сценарії НБУ споживча інфляція піде на спад ближче до середини 2025-го і на кінець року не перевищить 7%. У Кабінеті міністрів натомість вважають, що інфляція буде вища 9,5%. Передплатити журнал "Країна"

Путін зробив помилку 24 лютого 2022 року, але тепер він політично приречений до продовження війни, каже історик Олександр Мотиль Як обрання Дональда Трампа президентом Сполучених Штатів вплине на світ? &еnsр;Почну з Америки. Трамп і трампісти, інтелектуальні сили, які його підтримують, вважають себе революціонерами. Ілон Маск навіть це слово вживав. Трамп планує повне переформатування держави, суспільства, культури, економіки. Можна сказати, хоче провести у США "спеціальну революційну операцію". Якщо в нього це вийде, Штати за чотири роки будуть іншою країною. Якою сказати важко, бо буде формальний і неформальний спротив, а ймовірно, й заворушення. Що є певним США стануть менш демократичною країною. Дискурс Дональда Трампа та його прихильників свідчить, що вони хочуть сконцентрувати якнайбільше влади в руках президента і якнайменше в Конгресі, верховному суді, ЗМІ, університетах тощо. Словом, будуть намагання впровадити авторитаризм. Та я залишаюся стриманим оптимістом, бо Трамп і його прихильники, які займаються внутрішніми справами США, здебільшого некомпетентні. Такі люди неспроможні провести революцію, замість неї буде хаос. Потім вони шукатимуть винних, будуть певні репресії й утиски. Я не маю на увазі щось на рівні сталінізму, але щось на зразок правління Віктора Орбана в Угорщині. У США досить сильне громадянське суспільство, ЗМІ, суди. Багато хто піде на поклон до Трампа, як це вже роблять заможні люди, які дають йому гроші. Та, сподіваюся, що опозиція протистоятиме. Тож буде контрольований хаос. У зовнішній політиці небезпека полягає в тому, що Трампа не цікавлять міжнародне право, союзи, альянси, договори. Найважливіше інтереси США в розумінні самого Дональда. Твереза людина не погодиться з думкою, що Гренландія та Панамський канал є життєвим інтересом Штатів. Та Трамп до цього божевілля додумався. На щастя, як знаємо з першої його каденції, сьогодні він каже одне, а через тиждень протилежне. Інколи протилежні речі говорить в одному абзаці. Тому, сподіваюся, що замість шовіністичної, імперіалістичної політики вийде просто хаос. Трамп хоче провести у США "спеціальну революційну операцію" Є надія і на позитив. У першу каденцію він узявся за Північну Корею нічого не вийшло. На Близькому Сході стояв за "угодами Авраама" (нормалізація відносин між Ізраїлем та найбагатшими арабськими країнами в 20202021 роках. Країна). Трамп спроможний щось зробити, якщо переконаний, що це важливо, і його радники дають нормальні поради. Та все ж боюся, що Гренландія, Канада, Мексика, Панамський канал відвертатимуть увагу президента від справді важливих викликів у світі. Трамп вважає, що Китай найбільша загроза, але забуває, що той має союз із РФ та Північною Кореєю. Ці три країни тісно пов'язані з Іраном. Це і є справжній виклик для США. Чого чекати Україні? Бо російсько-українську війну Трамп згадував під час своєї передвиборної кампанії та після обрання. &еnsр;Йому діють на нерви Зеленський та Україна. Чому, не розумію. Кандидати у президенти різне говорять, обіцяють завершити війну за 24 години. Тепер уже і трампісти кажуть про чотири місяці чи пів року. Тому зустріч із дійсністю має вплинути і на їхнє світобачення. Я не кажу, що так станеться, але вони можуть зрозуміти, що ця війна йде не лише за Україну та Зеленського. Ідеться про імперіалістичну Росію, яка в союзі з Північною Кореєю, Іраном та Китаєм є великою загрозою для існування багатьох країн та для Євросоюзу загалом і для НАТО. Сподіваюся, що Трамп це збагне. Коли читаєш зауваги частини його радників Майкла Волца, Кіта Келлога, здається, що вони це розуміють. Іще один момент. Віддати Україну чи програти її для Трампа це розпочати свою каденцію другим Афганістаном, як це було з Байденом. Ганебна втеча це неможливо. Не тому, що шкодить США, а тому, що зашкодить його іміджу супермачо, вольового чоловіка. Ситуація для України не пропаща. Побачимо це в наступні кілька тижнів. Як оточення Трампа бачить російсько-українську війну та її завершення? &еnsр;В адміністрації президента є різні думки й висловлювання. Держсекретар, сенатор від Флориди, Марко Рубіо, радник із безпеки Майкл Волц розуміють загрозу від Москви. Як і генерал Келлог, спецпредставник по Україні та Росії. Ці троє, імовірно, матимуть найбільший вплив на Трампа. Це добре, бо бодай вони уважно ставитимуться до питання війни. З їхніх заяв склалося враження, що йдеться про заморожування війни приблизно на теперішній лінії зіткнення. Тоді, однак, постає питання безпекових гарантій для України. Водночас про її членство в НАТО ніхто не говорить. А от подальшого постачання зброї, може, навіть інтенсивнішого, не заперечують. Україна і досі загроза для міфу про ідентичність росіян Що буде з фінансуванням потреб Сил оборони України? &еnsр;Трамп колись говорив про логіку завершення війни за 24 години: Україні, якщо вона скаже, що не розмовлятиме з Росією, скоротити постачання зброї. Якщо ж Кремль відмовиться домовлятися збільшити постачання зброї Києву. І тут цікавий момент, бо Україна може погодитися на переговори з РФ, щоб отримати подальше постачання зброї. Київ тут нічого особливо не втрачає. А от для Путіна великий удар погодитися на заморожування чи якийсь мир, коли РФ не захопила анонсованих чотирьох областей, а частина Курщини далі в руках ЗСУ. Важко уявити, що він на такий крок піде. Офіційно РФ приєднала до себе чотири області. І якщо Трамп дотримуватиметься озвученої раніше логіки, а Москва відмовлятиметься від заморожування, тоді Україна мала б отримати більше зброї від США та Заходу загалом. Та чи дотримається Трамп своєї логіки питання відкрите. Є надія на його радників, які так діятимуть. Ви сказали, що ситуація проясниться найближчими тижнями. Які події даватимуть ознаки майбутнього? &еnsр;Позитивним було б, щоб відносно скоро приїхав до Києва хтось із високопосадовців представник Трампа з питань України та РФ Келлог чи радник із нацбезпеки Волц, чи держ­секретар Рубіо хай навіть і на важкі розмови. Це був би сигнал, що США ставляться серйозно до України й не йдеться лише про зустріч Трампа з Путіним. Або якби посол України у США Оксана Маркарова зустрілася з цими трьома людьми це був би теж позитив. Погано, якщо за тиждень-два в Білий дім приїде Віктор Орбан. Це прямо не стосується України, але говоритиме, що в Трампа є бажання йти слідами самого Орбана. Середній варіант нічого не буде: без поганих і хороших варіантів та сигналів. До інавгурації можна було говорити казна-що. Тепер, коли Кіт Келлог сказав про 100 днів для опрацювання мирних домовленостей, то він мав би виробити і план дій. Хтось повинен поїхати до Києва, хтось до Москви. Далі мала би бути зустріч у нейтральній країні. Якщо таке побачимо, це не означатиме, що Україна виграла, але покаже серйозне ставлення з боку США. Чи може так бути, що анонсована Трампом зустріч із Путіним нічим не закінчиться? &еnsр;Важко уявити позитивні наслідки такої зустрічі. Зазвичай такі зустрічі відбуваються після того, як чиновники нижчих рівнів уже опрацювали варіанти домовленостей. Тоді президенти зустрічаються підписати документи під фанфари й усі їдуть щасливі додому. А зустрітися, не знаючи, чого Москва хоче, наскільки міцні позиції Путіна в російській еліті, не очікую найближчим часом такої зустрічі. Трамп має інші плани завоювання Гренландії, війну з нелегальними мігрантами у США. Для його прихильників Росія та Україна не є такими важливими. Він має реалізовувати свої обіцянки: закрити кордон, вивезти нелегалів. Як змінилася громадська думка у США щодо російсько-­української війни, які домінують тенденції? &еnsр;Опитування показують, що здебільшого американці досі підтримують Україну, вважають, що й далі треба надавати зброю. Більшість ставиться до цього позитивно. Є негативний підхід меншості. Це крайні праві, як-от журналіст Такер Карлсон. Загальна ситуація для України непогана, але це необов'язково впливатиме на політику. Трамп робитиме все, що він хоче, незважаючи на ставлення населення. Так, нині не такий позитив, як після початку широкомасштабної війни. Тоді півтора-два роки Україна була темою номер один у США на рівні еліти й народу. Потім вибухнула ізраїльсько-палестинська війна й вона стала першою темою. Відтоді вже стільки подій було: горить Лос-Анджелес, відбулися вибори. Україна залишилася темою, але вже для третьої-­четвертої шпальти. Чи варто продовжувати риторику про вступ до НАТО в час президентства Трампа? Чи готове НАТО до війни? &еnsр;Україна має впроваджувати всі можливі варіанти. По-перше, наполягати, щоб якнайшвидше стати членом НАТО чи отримати запрошення. Це важливо із символічної точки зору. Бо зрештою Україна хоче бути частиною Європи, а не Росії. Та є питання: чи може Альянс захистити Україну? Я в цьому не певен. Є дискусії, як НАТО зреагувало б на рух Росії по Естонії. Чи відреагували б на це німці і як швидко? Чи НАТО це стовідсотковий захист? Це не означає, що Україна не має бути членом Альянсу, але це означає, що треба мати відповідну стандартам НАТО зброю, перебувати в західних інституціях, але розраховувати передовсім на себе. Стаття 5 Північноатлантичного договору не зобов'язує союзників до широкомасштабної збройної інтервенції проти агресора, а до якоїсь інтервенції. І кожен сам вирішує, до якої. Тобто про НАТО треба говорити, але не вважати це автоматичним захистом. 2025 рік буде вирішальний Другий варіант різноманітні союзи. Угода про 100-річне партнерство, яку підписали Британія та Україна, це позитив. Чи готовий Лондон надати Києву гарантії? Це складне питання, але принаймні готовий допомагати на різних рівнях. Третій головний варіант: Україна мусить мати спроможність самостійно захиститися від агресора. Чи реально Україні в теперішніх умовах добитися від США статусу союзника поза НАТО? &еnsр;Хотілося б мати максимум, але використовувати собі на користь треба все. Чи погодиться Трамп надати Україні такий статус це питання, але, враховуючи його непередбачуваність, я цього не заперечував би. Говорять про європейських миротворців в Україні. Чи можуть французи та британці без американців розміститися в Україні для гарантії сталого перемир'я? &еnsр;Американські солдати на кордоні з Росією це провокація. А німецькі, італійські, французькі, британські солдати менша провокація. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров сказав, що для них присутність будь-яких західних солдатів неприйнятна. Та мають відбутися серйозні переговори, якщо в їх рамках до цього дійдуть, то це реалістичний варіант. Інша річ скільки потрібно солдатів. На це нині теж звертають увагу. Бо корейська демілітаризована зона це майже 250 кілометрів. А в Україні фронт значно більший. Ідеться про тисячі солдатів, а це питання коштів і політичної волі. Та це можливий варіант тимчасового заморожування війни. Це мало би в подальшому стримати росіян. Але не факт, що стримає. Чому Росія та Путін, можливо, собі на шкоду, так вчепилися в Україну? &еnsр;Путін своєю війною прирікає Росію на нестабільність, економічну стагнацію та колоніальний статус щодо Китаю. З усіх стратегічних сторін, це поразка. Тут є два питання. Перше: чому відбулося вторгнення 24 лютого 2022 року? Це пов'язано з переконанням Путіна, що українці та росіяни один народ. І з переконанням, що за кілька днів війна закінчиться. Думаю, він щиро вірив у розвал України. Якби знав, що втягується у тривалу війну, можливо, не зробив би такого кроку. Друге питання полягає в тому, що існування України підриває панівний міф виникнення та існування Росії. Коли є Україна, то Київська Русь не є російською, Росія не Русь. Тоді початки Росії треба шукати у Великому князівстві Московському, яке було в зоні впливу монголів і значно мірою є фіно-угорським за населенням. Тому претендувати на якусь особливу роль у Європі, говорити про християнство від часів князя Володимира, стає все більш сумнівним. Україна і досі загроза для російського міфу про ідентичність росіян. Путін помилився 24 лютого 2022 року, але тепер він політично приречений до продовження війни. І вона так пов'язана з його особистістю і владою, що вийти з неї на будь-яких умовах для нього означає величезну поразку. Кремлівський пропагандистський апарат переконає пересічних росіян, що будь-який результат є перемогою. Однак політичні, економічні та військові еліти РФ розумітимуть, що мети не досягнуто, а є мільйон убитих і поранених солдатів. Вони захоплюють шматки української землі, але цього для образу перемоги не вистачає. Ваш прогноз на наступні пів року рік, яка буде війна? &еnsр;Вона продовжиться ще принаймні пів року. Через великі економічні проблеми в Росії брак робочої сили, втрати на фронті, падіння у виробництві, гіперінфляцію є ймовірність путчу. Пригожин намагався, але в еліті є й інші люди такого типу, які чекають на слушний момент. У разі загострення внутрішньої боротьби за владу їм важко було б продовжувати війну незалежно від наступника Путіна, який буде або яструб, або голуб. Тому маю сподівання, що Росія дійде до певного краху, умови для цього вже є. І одночасно буде тиск із боку Трампа, тиск із боку України, й за таких обставин це може призвести до кінця чи заморожування війни та якогось хаосу в Москві. 2025 рік буде вирішальний. Передплатити журнал "Країна"

Столична влада під час війни гатить мільйони в парки та сквери "Доки наші війська мужньо захищають українську землю від окупантів, цивільні українці та Українська держава почали працювати в режимі "все для фронту, все для перемоги", сказав прем'єр-­міністр Денис Шмигаль на п'ятий день війни. Можливо, так і було, коли російські війська стояли біля Києва. Але столиця давно живе, так би мовити, в іншому стилі: влада витрачає сотні мільйонів гривень, щоб висадити екзотичні дерева в парках і скверах, прокласти доріжки з різнокольорової плитки й розставити лавки біля них. "Країна" з'ясувала, як це відбувається Програма для парків та скверів на триста мільйонів На початку 2024-го Київрада схвалила програму соціально-економічного розвитку, в якій передбачено кошти на капітальний ремонт столичних парків і скверів на найближчі два роки. Зокрема, до кінця року запланували скерувати на це понад 317 млн грн. Цими коштами розпоряджаються два комунальні підприємства Київ­зеленбуд, який освоїть 257 млн грн, та "Плесо" 60 млн. Київзеленбуд по суті є оператором розподілу коштів через систему відкритих електронних торгів, тобто тендерів. Але ця система добре працює, коли потрібно закупити конкретні речі. Та й то яйця можуть підскочити в ціні до 17 грн. Коли ж ідеться про послуги та будівництво, без публікації кошторису дійти висновку про дбайливе чи недбайливе використання коштів важко. Але інколи все очевидно й без кошторисів настільки, що втручаються правоохоронні органи. За нашими спостереженнями, які збігаються з оцінками правоохоронців (про них пізніше), в Київзеленбуду є своя п'ятірка улюб­ленців, що править бал на тендерах. Це: ТОВ "Євро­технології груп", ТОВ "БК Буд Альянс", ТОВ "Буд-Компліт", ТОВ "ІС Буд" і ТОВ ДСЗ. Спершу розгляньмо парк "Прибережний", до озеленення якого доклала зусиль "Євротехнології груп". Парк "Прибережний": без мотузкового атракціону ніяк Говорити, що шляхи Київзеленбуду та "Євротехнологій" перетнулися випадково, недоречно. Визначний для компанії був 2018-й, коли її власник і керівник Тарас Бойправ став заступником начальника управління капітальних вкладень Комунального об'єднання "Київзеленбуд". Про це він вказав у своїй декларації. У деклараціях за ­2019-й і ­2020-й відомості про колишню фірму прибрав, бо позбув­ся офіційної участі в ній. Але стрімке зростання фінансових показників роботи підприємства за рахунок участі в тендерах із капітального ремонту парків і скверів Києва вказує на те, що все це відбувалося не без участі колишнього власника. Судіть самі. За два роки підприємство перемогло на 15 тендерах та освоїло понад 260 млн грн. Водночас конкурентність пропозицій на цих аукціонах була не надто висока. Яскравим прикладом і є парк "Прибережний" у затоці Берковщина в Дарницькому районі. Відкриваючи парк у липні 2022-го, Віталій Кличко написав у телеграм-­каналі: "Більшість запланованих завдань зі створення комфортної зони відпочинку вдалося втілити". Повне завершення робіт вирішили відкласти через війну. Але в жовтні міська влада передумала й оголосила тендер на капітальний ремонт і благоустрій парку на Дніпровській набережній майже на 30 млн грн. Виграло його ТОВ "Євротехнології груп", яке мало до кінця року освоїти ці кошти. Можливо, потрібно було щось терміново зробити, подумає читач. Та з кошторису робіт, які є додатками до договору, підписаного КО "Київзеленбуд" і ТОВ "Євротехнології груп", аніскільки це не випливає. Збудовано: ще один, сьомий, дитячий майданчик для дітей старшого віку (95 тис. грн), ще один, восьмий, дитячий майданчик для дітей молодшого віку (114 тис. грн), мотузковий парк (847 тис. грн). А ще проведено озеленення на 5,4 млн грн: купили три дерева туї західної за 38,5 тис. грн. Найдорожча туя заввишки понад 2 м, яку вдалося знайти в розсаднику "Зелений фонтан" (і це через два роки, в жовтні 2024-го!), коштує 2186 грн. Порахували, скільки переплатили? Правильно, більш як у 17 разів. Ще 99 тис. грн виклали за три платани іспанські. Ми теж пошукали і знайшли, що 4-метрове дерево платана іспанського можна купити в садовому центрі Grаndіflоrа за 5600 грн. Знову дивним чином вимальовується переплата в 17 разів. Як так? Відповідь знаходимо в тому ж кошторисі: розцінки відповідають договірній ціні. Це своїм штампом засвідчила інженер-проєктувальник КО "Київ­зеленбуд" Оксана Коломоєць. Пригадуєте, що розквіт "Євротехнологій" почався відтоді, як 2018-го керівник та власник фірми Тарас Бойправ перейшов до Київзеленбуду? Фірма, зрозуміло, формально змінила власника. Але не назавжди. Із березня 2024 року, за даними аналітичної системи Опендатабот, компанією починає володіти й керувати Володимир Бойправ. І ці люди не чужі: в декларації за ­2018-й Тарас зазначив Володимира як рідного брата. Це не єдиний приклад таких "збігів" у прізвищах. Приміром, як з'ясувала "Країна", ФОП Дар'я Трофіменко є постійним партнером КО "Київзеленбуд" із проєктування. За 2024-й 23-річна Дар'я Геннадіївна отримала за свої послуги майже 3 млн грн. І як ви пояснили би прихильність Київзеленбуду до послуг саме цієї бізнесвумен? Усе просто: її батько, Геннадій Трофіменко, декілька років тому був головним архітектором КО "Київзеленбуд". Фотозона з мультяшними героями за чотири мільйони гривень А що відбувається з парком "Прибережний" у затоці Берковщина? Київ­зеленбуд і далі продовжує виділяти кошти на його капітальний ремонт. У вересні 2024-го оголосили тендер на майже 13,5 млн грн. У безконкурентній боротьбі перемогло ТОВ "Лайт енерджі системс", яке запропонувало ціну 12,6 млн грн. Роботи мали виконали до кінця року. Судячи з тендерної документації, компанія влаштувал в парку освітлення це її основна спеціалізація. Але не тільки. "Лайт енерджі системс" багато років працювала на підрядах Укравтодору, озелененням ніколи не займалася. Тому не дивно, що погодилася облаштувати 2 тис. кв. м мавританського газону восени. За календарним планом, озеленення запланували на останній тиждень листопада та грудень. Цікаво, як оцінити наявність газону взимку? Ніяк. У результаті газон зник із переліку виконаних робіт і ціна договору зменшилася на декілька мільйонів гривень. Про це йдеться в додатковій угоді від 24 грудня 2024 року. Ще одна незрозуміла річ встановлення стели з назвою парку. Два з половиною роки люди знали, що це парк, і відпочивали тут. Як виявилося, без стели не обі­й­тися. І без фотозони з мультяшними героями. Усі ці забаганки обійдуться бюджету в 4,373 млн грн. Ну і "докинули" 200 тис. грн на ще один, десятий, майданчик для дітей. Наостанок дерева. Чотири туї обі­йшлися платникам податків у більш як 207 тис. грн. Порівняйте: в "Епіцентрі" майже 2-метрову тую можна купити за 1100 грн. Навіть боюся рахувати, у скільки разів переплатили. За 17 платанів іспанських заплатили 220,5 тис. грн і майже стільки ж за 14 дерев вишні. 20 саджанців двох сортів липи коштували трохи більш як пів мільйона гривень. На дерева витратили понад 1 млн грн. Як бачимо, компанії змінюються, а надто дорогі дерева за кошти бюджету ні. Ботанічний сад на узбіччі Наприкінці 2021 року Київзеленбуд на своєму сайті відзвітував, що навпроти будинку №5 на вул. Петра Вершигори на місці звалища облаштували сквер. "У сквері площею 0,6 га висаджено 80 крупномірних лип широко­листих, 449 кущів, зокрема, барбарис Тунберга, пухироплідник калинолистий, спірею Вангутта, форзицію, а також посіяно газон", повідомляють комунальники. Чудово, скаже, читач. Але на другому році війни комунальники вирішили: скільки там того барбариса Тунберга та пухироплідника калинолистого? А що, як їх не вистачить киянам для "комфортної зони відпочинку"? І вирішили досадити десяток дерев і доставити лавок. На це пішли "скромні" 4,39 млн грн. До того ж у розпал війни, в лютому 2024-го, виявилося, що сквер потребує капітального ремонту. Щоправда, Київзеленбуд додав слово "реставрація" і ціна злетіла до 8 млн грн. Далі почалася катавасія: на початку квітня торги скасували, бо побачили "відсутність подальшої потреби в закупівлі". Але за місяць потреба виникла знову, і майже на ті самі 8 млн. Контракт підписали з єдиним учасником ТОВ "Регіон 11", який навіть на копійку не знизив оголошеної ціни. Що такого важливого мав зробити підрядник? Правильно досадити ще дерев. Ще 16 лип сорту Раllіdа, 10 кленів Фрімана Аutumn Вlаzе, 8 гостролистих кленів сорту Рrіnсеtоn Gоld та 18 вишень дрібнопильчастих Sunsеt Воulеvаrd. Окрім дерев, у сквері висадили ще 120 кущів пухироплідника калинолистого сорту Rеd Еsquіrе та 100 кущів сорту Dаrts Gоld. Ну й без вищезгаданої спіреї Вангутта не обійшлося. Ще 120 кущів. Це здавалося таким безглуздям, що я поїхала в один з останніх днів 2024 року подивитися на ботанічний сад на 6 "сотках" на узбіччі дороги! Вразив сквер не деревами, а табличками на обох входах до нього з порт­ретами Віталія Кличка та депутата Київради, який піариться за рахунок бюджетних коштів, і смітником у глибині скверу. Дитячий майданчик стоїть пусткою. Запитую старших жінок, які прогулюються сквером, чи знають вони, що за "золоті" дерева їм тут висадили. Звісно, ні. Коли називаю, скільки бюджетних коштів заплатили, на обличчях з'являється недовіра. Одна переводить розмову на позитив: "Нам головне, що доріжки проклали, є де прогулятися". Доріжки і справді гарні. Триколірна плитка, викладена зигзагом, вражає. Правда, вражає це, як троянда у смітнику: в очі впадає, але не приваблює. Тим паче закінчується сквер смітником. Очевидно, потрібні ще мільйони, щоб усю територію впорядкувати. Посилюють гнітюче враження і занедбані дерева навпроти скверу через дорогу з десяток старих дерев, ніхто їх не обкопав і не обрізав з них сухих гілок. Багатостраждальний парк "Нивки": хто на новенького&hеllір; Якщо вже про гроші, то повернімося до тих, хто ними користується. Пам'ятаєте п'ятірку улюбленців Київзеленбуду? Серед них було ТОВ "Буд-Компліт". За даними Сlаrіty Рrоjесt, фірма стала переможцем у 49 закупівлях на загальну суму 151,6 млн грн. І найцікавіше те, що всі договори були підписані з КО "Київзеленбуд". Саме ТОВ "Буд-Компліт" займалося облаштуванням парку "Нивки". І так активно, що 2022 року відкрили кримінальне провадження, в офісі компанії пройшли обшуки. У квітні 2023-го оприлюднили акт ревізії фінансово-господарської діяльності Київзеленбуду від Державної аудиторської служби, де зафіксовано грубі порушення законодавства. Але це аніскільки не завадило Київзеленбуду вже в листопаді 2023-го підписати договір із "Буд-Компліт" на 6,17 млн грн. За умовами договору, підрядник мав провести комплекс протизсувних заходів у східній частині парку. А саме: реконструювати залізобетонні сходи, відновити зливну систему і встановити підпірну стінку. Не минуло й місяця, 9 грудня зробили ще одну закупівлю по тому ж парку "Нивки". Договір уклали 25 грудня 2023-го. А вже за два дні "Буд-Компліт" сплатили 2,17 млн грн. Ця історія авральних проплат так вразила поліцію Шевченківського району, що в лютому 2024 року зареєстрували кримінальне провадження за ч. 4 ст. 191 КК України привласнення або розтрата майна в особливо великих розмірах. Детальну історію переплат за капітальний ремонт у парку "Нивки" викладено в ухвалі Шевченківського райсуду від 17 червня 2024 року. Суд задовольнив прохання слідчої поліції Шевченківського району й надав доступ до документів КО "Київзеленбуд". Доки слідство триває, роботи в парку "Нивки" закінчує ТОВ "Регіон 11". У серпні Київзеленбуд уклав договір із "Регіон 11" на більш як 7 млн грн. Роботи за договором планували завершити до кінця 2024 року. Але 27 грудня ціну договору раптово зменшили майже вдвічі. Як сказано в додатковій угоді "в зв'язку з фактичним виконанням робіт". І це не дивно. Бо компанія, яку фактично покликали врятувати ситуацію, отримала бюджетне фінансування за те, що погано виконувала свою роботу на попередніх етапах: у договорах вказано ТОВ "Буд-Компліт", але його субпідрядником було ТОВ "Регіон 11". Інформація про це є в ухвалі Голосіївського райсуду Києва 14 липня 2023 року. Тобто старий і новий підрядники тісно пов'язані. І чиновники Київзеленбуду добре це знають. Але формально, за документами, це була нова компанія, і вона стає новим фаворитом Київ­зеленбуду. За даними аналітичної системи YоuСоntrоl, ТОВ "Регіон 11" зареєстровано в лютому 2020-го. Єдиним власником, директором та бухгалтером компанії є житель Луганська Сергій Прокоф'єв. 2024 року компанія підписала договорів на 57,6 млн грн. І займалися цим всього четверо працівників. Питний фонтанчик і насосна станція для "Наталки" Більше на підрядах із Київзеленбудом заробило тільки приватне підприємство "Ріалбуд" 60,6 млн грн. Про його власника, депутата Київоблради Арташеса Татояна, який перемагає на ремонті всього й усюди, читайте згодом в публікації на сайті Gаzеtа.uа. Третину цих коштів 20,8 млн грн "Ріалбуд" отримає як переможець неконкурентного тендера на реконструкцію вже добре знайомого нам парку відпочинку "Наталка". Від оголошення 9 жовтня 2024 року до підписання договору 18 листопада ціна знизилася аж на 2,5 тис. грн. І це при тому, що кошти на парк із поетичною назвою витрачали й до цього, з року в рік. Він уже обійшовся місцевому бюджету у 20 млн грн. Тепер за 20 млн приватне підприємство має облаштувати питний фонтанчик для людей і тварин, насосну станцію і пункт заправлення водою поливально-мийних машин. І ще один дитячий майданчик. Загалом, якщо говорити про причини, чому під час війни столицю країни охопив "бум озеленення", йдеться не лише про майстерне використання "фірмачами" лазівок у законодавстві. Навіть коли втручаються правоохоронні органи та порушуються кримінальні справи, герої цих справ виходять сухими з води і вигулькують у сфері озеленення в інших ролях. Тобто продовжують "озеленювати". Схеми виявлено, а підозр не оголошено Ще першого року повномасштабної війни, у вересні 2022-го, Слідче управління Головного управління Національної поліції України в місті Києві зареєструвало кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Частина третя статті вказує на великий розмір коштів та групу осіб, які ними заволоділи. У досудовому розслідуванні слідчі встановили, що службові особи Київ­зеленбуду під час реалізації програм із капітального ремонту, реконструкції, будівництва й утримання зелених насаджень запровадили схему з розкрадання державних коштів. Вона полягала в безпідставному наданні переваг та визначенні переможцем державних закупівель підконтрольних суб'єктів господарювання. Це майже цитата з ухвали Голосіївського рай­суду від 22 серпня 2023 року. Як стверджують слідчі, переважна більшість комерційних структур, з якими службові особи КО "Київзеленбуд" укладали договори за результатами проведення тендерних процедур, мали окремі ознаки фіктивності. А саме: підприємства мали незначний статутний фонд, були зареєстровані у приватній оселі чи за адресами масової реєстрації юридичних осіб, у них були відсутні виробничі потужності та необхідний штатний кваліфікований персонал для виконання робіт. А ще слідчі вбачають змову посадових осіб Київзеленбуду та власників комерційних структур із метою розкрадання бюджетних коштів. На думку слідчих, це відбувалося через підписання кошторисних розрахунків із завищеною ціною. Водночас у ресурсні відомості й акти приймання-передання товарів та послуг вносили недостовірні дані щодо обсягів фактично виконаних робіт, поставлених товарно-матеріальних цінностей та наданих послуг. Організаторами схеми слідчі назвали тоді генерального директора Київ­зеленбуду та його заступника з питань капітальних вкладень. Як з'ясувала "Країна", вони звільнилися з посад у середині 2023-го. І саме перед їхнім звільненням Державна аудиторська служба оприлюднила акт ревізії фінансово-господарської діяльності Київзеленбуду, який ми вже згадували. В акті, приміром, можна прочитати: "Через відсутність за місцем реєстрації або ненадання первинних документів ревізорам не вдалося підтвердити зустрічними звірками розрахунки КО "Київ­зеленбуд" з шістьма підрядниками на загальну суму понад 239,2 млн грн". Вдумайтеся: на понад чверть мільярда папірці є, а підтвердження немає. Тут мало би бути не звільнення, а нова кримінальна справа. Але столична влада поблажливо поставилася до двох посадовців: одна з них, за нашими даними, перейшла на таку ж посаду в КП "Плесо" це друге, крім Київ­зеленбуду, підприємство, що займається озелененням столиці, а інший очолив підрозділ Державної аудиторської служби України. І саме ця служба веде моніторинг тендерів. Тобто один із колишніх посадовців Київзеленбуду, до якого у слідства, скажімо так, були запитання, отримав нове призначення і контролюватиме дотримання законодавства посадовцями того самого Київзеленбуду. Історія ж уникнення відповідальності заступником керівника управління капітальних вкладень Тарасом Бойправом узагалі феєрична. Як з'ясувала "Країна", в січні 2022-го його затримали працівники ДБР під час отримання валізи, в якій було 1,5 млн грн та $4 тис. Як належить, наступного дня йому оголосили підозру й узяли під варту. Але за кілька днів до 24 лютого запобіжний захід змінили на цілодобовий домашній арешт. Потім, судячи з ухвал Шевченківського райсуду, досудове провадження продовжували декілька разів. Востаннє наприкінці 2022-го. А от запобіжних заходів щодо підозрюваного вже не продовжували. Зрештою на початку 2023 року старший слідчий з особливо важливих справ ГСУ ДБР за погодженням із прокурором виніс постанову про зупинення досудового розслідування. Оскільки, як з'ясувалося, дані оперативних слідчих дій знищили за наказом керівництва першого дня повномасштабної агресії проти України. Теоретично кримінальне провадження можна поновити, але віриться в це, погодьтеся, не дуже. Нагадаємо, правоохоронці, крім комунальників, запідозрили у протиправній діяльності низку компаній, ту саму п'ятірку улюб­лен­ців Київ­зеленбуду: ТОВ "Євротехнології груп", ТОВ "БК Буд Альянс", ТОВ "Буд-Компліт", ТОВ "ІС Буд" та ТОВ ДСЗ. І більшість із них продовжує рішучими темпами озеленювати столицю в розпал війни. Загалом 2024 року на озеленення Києва з міського бюджету витрачено 358,17 млн грн. Це на 41 млн грн більше, ніж було заплановано. І майже на 100 млн більше, ніж торік. Війна війною, а пухироплідник калинолистий та спірея Вангутта залишаються найважливішими рослинами для столиці. Хіба що барбарис Тунберга складе їм конкуренцію. Хто й коли нарешті відповість за це?

Але він поступово покращується Друга година теплої липневої ночі. До перевалкового пункту, де тримають мобілізованих, заходять представники місцевого ТЦК. Зачитують 15 прізвищ. Мого серед них немає. Зітхаю з полегшенням. Насамперед тому, що знаю: хлопців повезуть до навчального центру "Десна". Чув, що там жорстко. Тому краще не потрапляти. Моя доля вирішується за кілька днів. Усе тому, що маю відношення до однієї з бригад. Тому везуть у навчальну частину, розташовану за 50 кілометрів від домівки. Там приймають тільки за наявності відношення. Виявляється, прибуваємо завчасно. Роти ще не набрали. &еnsр;Побув би ще тиждень удома, з батьками, лагідно каже заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення, передивляючись мої документи. Бачить диплом про вищу освіту. На офіцера не хочеш? Заперечливо хитаю головою і прямую отримувати форму. Видають дві футболки на щодень і одну "святкову", двоє штанів, "літні" берці, кітель, підштаники й майку під них, фліску, окуляри, каремат, спальник. Далі їдальня. Нічого особливого. Суп на перше, гречка з курятиною, салат, компот, яблука. Час від часу на сніданок з'являються яйця. У неділю йогурти. Їжа одноманітна і швидко набридає. Особ­ливо каші й курятина. Рятуємося тим, що передають рідні з дому. Тоді наїдаємося від пуза. У казармі нас 16 осіб. Залізні ліжка стоять одне на одному. Місця обмаль. Ти маєш звикнути до того, що люди хропуть, кашляють і пускають гази. Туалет на вулиці. Про унітаз не йдеться цілишся в дірку. Душ у казармі також призначений тільки для офіцерів. Курсанти ходять митися в літній душ. Вода там холодна. Нас попереджають: точно застудитеся. Перехворіють усі, доки не виробиться колективний імунітет. Проблема в тому, що аптеки поруч немає. У магазині тільки льодяники. Двічі на тиждень приїжджає фармацевт і продає препарати. Перший тиждень порівняно легкий. Порівняно тому що вставати все одно треба о 6:00 під несамовите "Підйом". Це якщо ніч минула без повітряних бентег. Якщо сирена пролунала, курсанти швидко підриваються з місць і прямують у заздалегідь визначене місце. Це чисте поле поруч із корівником. Стелиш на землю каремат, закутуєшся у спальник і "відходиш". Нам щастить, що на вулиці літо. Ще й бездощове. Якщо ніч тривожна, підніматися дозволяють о 6:45. У неділю о 7:00. Сім днів нас ганяють на "лекції" у клуб. Вони відверто нудні. Капітан монотонно зачитує статут. Через кожні пів години, щоб убити час, оголошує перекур. Постійно повторює, що в нас легке життя, бо ще не склали присяги. Її складаємо за сім днів після прибуття. До того три тренувалися ходити стройовим кроком і зачитувати текст. Як виявилося, не дуже й потрібно. Бо головне було розписатися в тому, що ти відтепер "служиш українському народові". На присягу прибув комбат. &еnsр;За місяць ми не зробимо з вас справжніх солдатів, він відвертий. Я все розумію: у кожного з вас свій вік і життєвий шлях. Просто постарайтеся без зальотів, щоб ми спокійно розійшлися. Спокійно не виходить. Після присяги один курсант відпрошується на "Нову пошту". Переконує, що йому особисто треба відправити додому ноутбук. До розташування частини не повертається. Цим підставляє всіх. Більшості з нас відмовляють, коли просимо звільнення на вихідний. Навіть на День Незалежності тоді комбата підвищують із майора до підполковника. За півтора тижня після прибуття починається власне підготовка. Психологічна смуга. Ти маєш повзти крізь дріт, вилазити на стінку й кидати гранату. Особливо складно на фізо. Ганяють як сидорових кіз. Присідати, бігати, стрибати у швидкому темпі. Тільки-но намагаєшся зробити перепочинок, інструктор підходить і підганяє: "Давай, давай". Приїздять представники німецького телебачення. Мене готують до того, щоб дав їм інтерв'ю. Але журналісти обирають для спілкування рандомних курсантів. Потім знімають підготовку. Коли фільм виходить, бачу там себе у стійці, в якій мало нагадую справжнього солдата. Побратими регочуть. День на третій-­четвертий тіло звикає до навантажень. Але ти розумієш: попереду ще одне випробування стрільбища. Вони починаються за три тижні після прибуття. Кількість патронів обмежена. За 14 вправ маємо випустити 729 патронів. Поруч із тобою постійно перебуває інструктор. На полігоні проводиш практично весь день. Після того як відстрілявся весь взвод, можеш спокійно відпочивати. Лежиш на траві та спиш. Бо сон найцінніше для солдата. Треба ловити кожну можливість для нього, бо сильно втомлюєшся, після того як крокуєш 6 кілометрів у бронежилеті з наплічником та автоматом під нещадним сонцем. На фінальні стрільбища виїжджаємо за 60 кілометрів від частини. Вони тривають три дні, але запам'ятовуються тільки тим, що підпалили соняшникове поле. Влучили "трассером". Викликали пожежників, але гектарів п'ять згоріло. Під'їжджає комбат і ладнає справу з фермерами. Ті залюбки пристають на пропозицію самим постріляти "трассерами". Уже перед випуском у розташування частини прибуває бойова медикиня. Проводить із нами два заняття. Вона жорстка і, якщо ти, тягнучи товариша на собі, піднімаєш голову, без вагань б'є по ній. У день випуску, за 42 дні після прибуття, складаємо тести. &еnsр;Якщо завалю, виженуть з армії, жартує один із нас. 19 жовтня він загине в Донецькій області. А ще один за кілька тижнів до того. Насправді тести для галочки. Можеш обирати будь-яку відповідь. Майор збере папірці, і їхня подальша доля невідома. Нас випускають на початку ­вересня. Можна сказати, що потрапили на полегшений курс підготовки. Бо з 18 серпня він більш систематизований. Кожна бригада має свого інструктора. Вони ведуть не взвод, а конкретно тих людей, які потрап­лять у бригаду після закінчення на­вчання. Працюють із гранатометом ми його в очі не бачили. Кидають бойові гранати, в нас були дерев'яні. Так намагаються розв'язати проблему некваліфікованого поповнення. На нього скаржаться практично всі головні інструктори бойових не навчальних полігонів.

У мене на планеті немає однофамільців. Прізвище передається з покоління в покоління ще із Запорозької Січі. За самовідчуттям мені років 30, може, 28. Добрий товариш Любко Дереш, хоч і трохи старший за мене, каже, що відчуває мене як старшого брата. Може, через бороду. У 20 я думав, що знаю про життя все багато читав і дивився. А тепер розумію, що це були думки інших людей. Що більше отримуєш власного досвіду, то більше формуєш свої думки і ставлення. Отримуєш свободу не йти на компроміси, розмовляти, з ким хочеш, і не спілкуватися, з ким не хочеш. Я ріс у часи глибокої економічної кризи. Батьки працювали з ранку до ночі. Я з першого класу мав ключ від квартири. І належав сам собі. Отаке було виховання. Завдяки дідові я в 4 роки вивчив перший вірш на 100 рядків, якийсь комуністично-патріотичний. Можливо, перші ритми в моїй голові запам'яталися звідти. Пам'ятаю запах лілій на першому читанні моїх віршів у шкільній бібліотеці. Їх приніс тато. Я мав тоді 11 років. Більше ніхто не прийшов із квітами. Тато помер від раку, коли мені було 15. Мав неоперабельну форму онкології. Лікарі давали йому два місяці. Прожив іще два роки. Я проводив із ним багато часу. Вони з мамою були розлучені. У Краматорську я йому був найближчою людиною. У день його смерті, 2 червня 2001-го, я відчув себе дорослим. Витісняв ці спогади 25 років, тепер пишу книжку, й там буде розділ "Усе про мого батька". В індустріальному місті гуманітарну освіту не вважали за освіту. І тому я пішов спочатку навчатися на інженера, а після третього курсу вступив на журналістику до Маріупольського університету. Виписати всі думки це моя форма існування. Я втратив усіх близьких родичів, крім мами, ще до повномасштабного вторгнення. Маю два напрями в житті цікаве й важливе. Військову службу не можу назвати цікавою, але вважаю важливою, як і багаторічну роботу із захисту довкілля. Прозу, поезію, журналістику вважаю надзвичайно цікавою справою. Найбільше порадувала останнім часом атмосфера в день диктанту національної єдності. Потішило, що ми здатні на спільні ритуали. У мене немає однофамільців Після Майдану мав пропозиції бути обраним до Верховної Ради. Але завжди вважав, що для цього треба глибоке знання юриспруденції та розуміння законів. Та, як я потім побачив, багатьох це не зупиняло. Французьку революцію підтримувало менш як 2 відсотки населення країни, а вона змінила стан політики й ­суспільства в усій Європі. Щоб Україна прийшла до успішних європейських практик і сильних інституцій, 50 тисяч активних людей вистачило б. Творче життя, як серфінг, іде хвилями. Люблю періоди, коли пишеться багато віршів чи музики. Вони накочують раз на три-чотири роки, і хвиля триває приблизно пів року. Намагаюся всім пожертвувати, щоб використати ці періоди максимально. Один вірш писав два роки. Перші рядки були російською, потім перейшов на українську. Я його задумав цілісно: знав, чим почнеться, як розвиватиметься і чим закінчиться. Почав перекладати й не міг це точно висловити українською. Переписував, аж доки нарешті вдалося. У моїй книжці він називається "Потоп". Мова є індикатором. Мати жила під окупацією у Краматорську. 5 липня 2014-го місто звільнили і я забрав її до Києва. Відтоді пробує говорити українською. Виходить атомний суржик, але вона намагається. Смерть у бою почесна. Менш почесна, коли на фронті йдеш у туалет і думаєш: тільки б не зараз. Коли закохуюся, то не пишу віршів Шкода, що донька частіше мене бачить із телефона. Я її навчаю читати літературу, але щоб вона не лише слухала історії інших, а й розповідала собі свою історію. Уже почала писати вірші. Одразу верлібрами. Це так по-американському. Важливо їй передати розуміння, чому тато змушений був на три роки пропасти з її життя. Вірші теж спосіб пояснити це. Вона розповідає, що інші татусі зустрічають зі школи її однокласниць. Значить, вони знайшли спосіб залишатися зі своєю дитиною. Моральна система координат закладається в родині. У моїй системі координат суспільне благо завжди було не нижче за власне. Хочу, щоб це передалося доньці. Мені близький спосіб мислення Махатми Ганді (керівник та ідеолог національно-визвольних рухів Індії. Країна) й Нельсона Мандели (борець за права людини в часи апартеїду, юрист, експрезидент ПАР. Країна). Це про те, як одна людина може вплинути на долю ­своєї країни. Демократизація Індії, яка позбулася колоніалізму Великої Британії, вплинула на пів світу. Майдани наші це мирний протест, який придумав Ганді. Проте мені ближча історія Мандели, який теж починав із мирного протесту, але зрозумів, що в його країні це неможливо, і озброїв свою армію. До 2014-го мені здавалося, що він зробив помилку. Але той рік показав, що є ситуації, коли ти змушений захищатися, навіть якщо цього не хочеш. Нам нині теж не лишається нічого іншого, як озброювати свою країну. Бачу тенденцію, що спочатку ми говорили про перемогу й кордони 1991-го. Тепер говоримо про справедливий мир і вже якось не дуже про перемогу. Думаю, далі говоритимемо просто про мир. Імовірно, доведеться йти на компроміси щодо територій. Через турбулентність світу й непевність позиції щодо України в нас немає іншого шляху, ніж робити ядерну зброю. Ми маємо на це повне право. Хоча розумію низку юридичних наслідків. Це буде крок відчаю. Не думаю, що нас найближчим часом приймуть до НАТО. Не бачу перспективи, що нас озброять настільки, що виграємо війну і що приймуть у ЄС. Мої моральні орієнтири християнські. Я фанат Нового Заповіту. Христос учив глибше, ніж "не убий, не вкради". Наприклад, на противагу заповіді "не перелюбствуй" Ісус учив блокувати такі речі на рівні думок. Нагірна проповідь один із найкращих текстів усіх часів. Їздив в Індію 2014-го і спілкувався з буддистами, мусульманами, індуїстами. Саме там зрозумів, що я християнин. Дізнався, що в санскриті нема поняття "гріх" як злочину перед Богом, вищою силою. У любові немає універсальної формули. Але важливо визначати, що вас зближує і тримає разом. Це може бути пристрасть чи інтелектуальна зацікавленість, близьке почуття гумору. Головне у стосунках щоб вони сприяли щастю і розвитку одне одного. Одна жінка сказала, що на першому місці в мене донька, на другому держава, на третьому саморозвиток, самореалізація. І тільки на четвертому місце для любові. Я відповів, що не люблю ієрар­хії. Мені більше підходить горизонтальне мислення. Коли закохуюся, то не пишу віршів. Коли кохаєш, маєш віддаватися цьому почуттю. А вірші народяться, коли все трішки урівняється. Інстинкт виживання підказує, що краще сконцентруватися на практичних речах, а стосунки, якщо вони глибокі, потребують вкладень. Легше хіба, якщо вже одружені 20 років. Тому нині будь-які стосунки я виношу за дужки. Відчуття глибокої фінансової кризи мав, коли відкривав кафе в Києві й через рейдерське захоплення будівлі на Воздвиженці втратив багато коштів. Довелося залізти у кредити, щоб розрахуватися з постачальниками і працівниками. Написав тоді вірш "Думки вголос". Там є слова "Що б не було, тримаю рівно спину". Були періоди, коли в кишені не мав коштів на проїзд, тоді добирався пішки, не відчував себе нереалізованим. Культура це валіза з ліхтариками, щоб освітлювати дорогу в темні часи. Без цих ліхтарів неможливо рухатися. Нині часи особливої пітьми. Культура допомагає розвіювати її хоч на декілька метрів перед собою. У моїй "валізі" на одному рівні є ліхтарик Мікеланджело й ліхтарик від моїх бабусь-дідусів, які мені передали частину духовної культури через усне спілкування, виховання. Культура це валіза з ліхтариками, щоб освітлювати дорогу в темні часи Найбільше задоволення отримую від взаємодії з близькими й коли працюю над текстами. Світ це така концепція, якої немає в реальності. Бо немає єдиного світу. Є сегменти футбольні вболівальники знають про Андрія Шевченка, одні читачі знають про Україну з книжок Андрія Куркова, інші Тараса Шевченка чи Стуса. Любителі боксу фанатіють від Кличків. Факти, з яких знають про українців, здебільшого стосуються катастроф за останні 100 років Голодомор, вибух на Чорнобильській атомній станції, російсько-­українська війна. Сподіваюся, матимемо довгий період миру і про українців знатимуть із фактів про відкриття в науці. Ми їх мали, але нині складно розповісти комусь, що космос почали відкривати українці, бо це повністю приватизував Радянський Союз. Спочатку в людини відбуваються світоглядні зміни, і через це вона стає веганом. Менш як 5 відсотків стають веганами заради здоров'я. Людина розуміє, що, купуючи м'ясо, бере участь у насиллі над живими істотами, які не хочуть страждати. Апетит чи гастрономічні смаки недостатня причина, щоб позбавляти живу істоту життя. Коли людина відчуває таку відповідальність за страждання інших, то намагається зменшити свій негативний вплив на світ.

Попередній рік завершувався для людей абсурдним і нераціональним очікуванням дива. Дехто всерйоз сприймав обіцянки Трампа закінчити війни за 24 години. Дехто обговорював заяви відомого журналіста про таємну інформацію, відсутність обстрілів і важливі переговори. Після четвертого повідомлення в чаті дитячої спортивної секції про цю "інформацію" тренеру довелося провести лаконічну, хоч і дещо нецензурну, лекцію про важливість навичок критичного мислення і фактчекінгу. Але людям хочеться спиратися на віру, хай і примарну, у скінченність жаху довкола. Намагання роздивитися світло в кінці тунелю розчаровують і завдають болю ні за 24 години, ні за місяць, ні за три це все не закінчиться &еnsр;Хоч би вже Трамп узявся і якось це питання було вирішено, обурюється старенька жінка в черзі в магазині, заскочена сигналом повітряної тривоги. То волає "Орєшнік" чи звичайна тривога? Звичайна? Ну, добре. Зараз швиденько позбивають "шахеди" й відбій. Новини оптимізму не додають. Дональд Трамп поки що "вирішує" інші питання. Не хочеться вірити, що він серйозно щодо Канади та Гренландії, бо це новий виток у спіралі абсурду. Але він послідовний і наполегливий у заявах. Наша реальність напад однієї країни на іншу. Наша реальність "жарти" про територіальні претензії від президента однієї з наймогутніших країн світу. Наша реальність один із найбагатших і найвпливовіших чоловіків світу обзиває дівчинкою колишнього прем'єра сусідньої держави у відповідь на спокійне повідомлення, що його країна не хоче бути ще одним американським штатом. А оцінки новообраного американського президента російської агресії взагалі не дають приводів до оптимізму. Позитивним самонавіюванням тепер стали повідомлення: "Чекайте ще, Трамп абсолютно непередбачуваний". Фронт тримається, хоч на деяких ділянках пекельно важко. Не вирішили питання ні з мобілізацією, ні з браком зброї. Проблема СЗЧ набула загрозливих масштабів, але важко щось вдіяти люди виснажені морально та фізично. У потоці тривожних новин і заяв і ще тривожніших оцінок і прогнозів важко віднайти опору, щоб продовжувати робити все, що від нас залежить для перемоги. Робити удвічі, якщо не втричі більше за себе, за когось на фронті, за когось, кому треба перепочити. Хай як важко нашим захисникам, фронт тримається. І це головна опора для всіх нас. Одразу від кількох бригад отримуємо прохання про збори на дороге обладнання. Запит на 100 тис. грн забирає священник невеличкої парафії. Сподіваємося, що зберуть хоча б третину. &еnsр;Як вам передати нашу коляду? Зібрали трохи більш як 100 тисяч. Там собі знаєте, куди то докласти, після Водохреща ділиться отець. Питання з купівлею приладів нічного бачення вирішено. Намагаємося зібрати гроші на два апарати штучної вентиляції легень для хлопчика з важкою інвалідніс­тю. Збір майже на 900 тис. грн. Один старий апарат поламався. Другий на межі. Родина живе на Миколаївщині, де ситуація з електроенергією буває катастрофічною. Навіть страшно припускати, коли такий збір можемо закрити. &еnsр;Благодійник передав понад 500 тисяч. Апарат можемо замовити один. На другий помаленьку збиратимемо менш як 95 тисяч лишилося, ділиться мати. Чоловік подруги воює на Донеччині. Перепрошує, що згоріло авто з РЕБом. Авто й так давно треба було інше, на нього вже й зібрали половину суми. А от РЕБ проблема. На них черга на кілька місяців. &еnsр;Спробую. Тут один завис, бо люди з Курщини повернулися, каже майстер. Перепитаю про всяк іще раз. "Питання вирішено. Забирайте", отримуємо за годину повідомлення. У відомої блогерки в інстаграмі тиждень різних челенджів: вчить дбати про себе, не критикувати, робити інформаційний детокс. Фінальне завдання придумати три речі, де можеш бути корисним для фронту, крім донатів. &еnsр;Щоб питання з Росією якомога раніше було вирішено.

Ми критично залежимо від міжнародної військової та фінансової допомоги партнерів, каже економіст Ігор Бураковський Як розвивалася українська економіка після доби "дикого капіталізму" 1990-х? &еnsр;Економіка незалежної України пройшла кілька етапів розвитку. Перший це усвідомлення, що таке ринок і як він має працювати. На відміну від інших радянських республік, як-от країни Балтії, ми не мали великого досвіду функціонування ринку. На цьому етапі ми ухвалювали ринкові закони, які навчали владу та суспільство, що таке ринкова економіка та як вона має працювати. Другий етап приватизація, розбудова ринкових інституцій, як-от центральний банк, митниця, адже ми почали незалежну економічну діяльність, не маючи реальних митних кордонів. Станом на середину 2000-х, ми попри всі застереження побудували ринкову економіку, що означало, що Україна реалізувала справді цивілізаційний вибір. Далі розпочався етап в економічній теорії він називається "настроювання системи". Нині відбуваються подальша розбудова й удосконалення ринкового механізму та фактично опанування мистецтва жити в глобалізованому світі. Які виклики поставило перед українською економікою ХХІ століття? &еnsр;На початку розбудови ринкової економіки ключовими питаннями було запровадження інституту приватної власності, формування підприємництва як драйвера суспільного розвитку, створення умов для розвитку й підтримки ринкової економіки. Ці непрості завдання ми виконали, хоч і з певними проблемами. Поява в обігу національної валюти стала одним із ключових інститутів ринкової економіки. Ми зіткнулися з кількома викликами. Перший усвідомлення того, як працює ринкова економіка. Ми з ним упоралися. Другий виклик інституційний. Треба було створити відповідні інститути ринкової економіки незалежної країни. Це й національний банк, адже раніше НБУ був частиною радянської банківської системи з центром у Москві, і запровадження національної валюти, і встановлення митних кордонів, і розвиток управління ­зовнішньоекономічною діяльністю як елемента національного державотворення, і формування власної системи державних фінансів. Великим викликом стало те, що після розпаду Радянського Союзу економіка України стала частиною світового господарства. Раніше ми виходили на зовнішній ринок через спеціальні зовнішньоекономічні об'єднання, а рішення ухвалювали в Москві. А після переходу до ринку нашу економіку одразу почали вимірювати лінійкою світових цін. Наслідком стали переоцінка та революційний злам усієї радянської економічної спадщини. Але ж іще до розпаду Радянського Союзу були певні напрацювання щодо ринкової економіки, зокрема кооперативний рух. &еnsр;Його розвиток був обмежений, до того ж він мав різну динаміку в різних республіках. У країнах Балтії "ринкова спадщина" була значно більша, адже СРСР захопив їх тоді, коли вони фактично мали ринкову економіку. В Україні кооперативний рух був обмежений і перебував під контролем держави. У південних республіках Кавказ, Середня Азія сфера індивідуального підприємництва була розвинутіша та чисельніша, але він не визначав економічної динаміки. Ключову роль відігравали великі підприємства та Державний плановий комітет Ради Міністрів СРСР. Кооперативний рух не був основою, на якій можна було побудувати повноцінний ринок. Яких змін зазнала економічна політика за часів незалежності? &еnsр;Перші 1015 років після проголошення незалежності Україна не змогла вийти на траєкторію динамічного економічного зростання. Були періоди успіхів і невдач, але ми відставали від середньоєвропейського рівня економіки. Україна запізнювалася з реформами нам ставили у приклад Росію, перед очима була Польща, що тоді вже вирішувала друге цивілізаційне завдання вступ у ЄС. На відміну від України, в Польщі за часів соціалізму був відносно потужний приватний сектор. Також швидко відбувся процес декомунізації, сформувалися нове ринкове мислення та нова система суспільних відносин. Польща від початку вдалася до досить радикальних економічних змін, тоді як в Україні ринкові реформи гальмували з багатьох причин. Ми хотіли будувати ринок повагом, а серед панівної еліти не було консенсусу щодо того, куди та як рухатися. Як змінювалася роль держави в регулюванні соціально-­економічних відносин? &еnsр;У ринковій економіці ключовими гравцями є держава й бізнес. Держава відповідає за соціальне забезпечення, безпеку, оборону, функціонуванням економіки в частині інституцій та регулювання соціально-економічних процесів. Відповідальність бізнесу створення матеріальних благ і надання послуг. Бізнес організовує виробництво, конкурує, шукає інвестиції, ризикує, втрачає і заробляє гроші. І є сфери, де бізнес і держава працюють разом. У будь-якій країні всі три сфери розподілу відповідальності функціонують по-різному: у Скандинавських країнах держава грає велику роль в економіці, у США роль держави значно менша, багато що вирішують на рівні штатів. Ми запізнювалися з реформами У ринковій економіці є споживачі й виробники, які залежать одне від одного. І тут уже треба просто подивитися, чого не вистачає на ринку. Якщо не вистачає гаджетів то їх виготовлятимуть. Це та ситуація, коли держава полишає крісло головного пілота, а більшість процесів реалізує бізнес. Держава залишає за собою бюджет, соціалку, безпеку та сприяння економічному розвитку, притому не керує ним, а лише сприяє. Решта справа бізнесу. В разі виникнення проблем на міжнародному ринку держава може також втрутитися, але в певних межах. В Україні ринкова економіка почалася з базарів. "Човники" привозили речі, з'явилися контейнери, з яких щось продавали. За деякий час виник бізнес, що обслуговував ці базари, ­водії, жінки з чаєм, кавою і пиріжками. Це класична ілюстрація розвитку бізнесу: є потреба є відповідь на неї. Так само виник попит на українські метали, сільгосппродукцію їх почали експортувати. Ми завозили іноземне обладнання, але частина підприємств померла, бо мала тісні зв'язки з колишніми радянськими республіками й у нових умовах вони не могли конкурувати. Це живий процес функціонування та розвитку економіки. Також ми опановували нові технології, багато чого навчилися виробляти. Якби хтось у 1990-ті сказав, що я носитиму кросівки, зроблені в Україні, я не повірив би. &еnsр;Хороший приклад. У СРСР кросівок не було. Були кеди радянського чи китайського виробництва, а взуття в цілому було посередньої чи відверто низької якості. А потім пішов імпорт. І коли наші виробники побачили, що є попит, вони почали створювати власне виробництво. Україна виробляла багато шкіри, почали шити з неї взуття. Так само з легкою промисловістю виробляли тканини, виникли українські бренди. Деякі наші виробники стали отримували замовлення від великих брендів я бачив у Штатах плащі та пальта, пошиті в Україні. Це також важливий момент перенесення іноземними виробниками певних операцій та виробництв в Україну. Тут виробляли напівфабрикати, які передавали замовникам, що вже випускали готову продукцію. Так працює ринкова економіка: є попит виникає пропозиція. Повертаючись до ролі держави, якою ця роль має бути саме в українських умовах? &еnsр;Держава це механізм, що має відповідати на кілька викликів. Перший інтелектуальний. Урядовці повинні розуміти, які проблеми є у країні. Без цього знання і планування наперед важко ухвалювати рішення. Помилка, зроблена сьогодні, дорого коштує завтра. Другий виклик ефективний. Рішення мають ухвалювати швидко і так само реалізовувати. У нас було багато намірів і рішень, але не завжди їх швидко втілювали. Третій виклик економічна ефективність. Ідеться про використання найсучасніших технологій, цифровізацію, оптимальний розмір державного апарату. Державі слід звертати увагу на пріоритетні для суспільства речі створювати умови для бізнесу, в яких вона є партнером; бути ініціатором непростих змін: пенсійна реформа, боротьба з корупцією, безпека життєдіяльності. Також держава має звертати увагу на речі, що забезпечують сталий розвиток завтра й післязавтра: система освіти, наука, стимулювання розвитку сфер, потрібних для руху вперед. Що більше проблемних банків то вразливіша банківська система Ми повинні розуміти, що держава може робити і що ні. Вона може сказати, які інновації потрібні, і їх втілить бізнес. Але мають бути програми, що дають бізнесу змогу ризикувати. Відповідно треба будувати податкову систему. Також для держави важливо згуртовувати суспільство. Разом з економікою вона має підтримувати культуру, збереження і розвиток усього українського. Культура це не вивіска з шароварами, це також економічний ресурс. 1996-го Національний банк увів в обіг гривню. У результаті зріс дефіцит державного боргу й за два роки почалася девальвація. Як змінилися підходи в монетарній політиці у ХХІ столітті? &еnsр;Нацбанк був інституцією, що швидко опанувала ринкову економіку й отримала в розпорядження інструмент грошово-­кредитну політику та незалежність у його використанні. Ніхто не міг примусити НБУ щось робити, адже він ухвалював рішення самостійно. А рішення в грошово-кредитній політиці не задовольняють усіх хтось хоче низький валютний курс, хтось високий. Це надскладне інтелектуальне завдання як зробити національну валюту стабільною. Спершу перед Нацбанком стояли два завдання стабілізувати ціни, тобто подолати інфляцію, і стабілізувати валютний курс. Згодом стало зрозуміло, що НБУ може виконувати лише одне завдання підтримувати стабільність валютного курсу чи стабільність цін. Водночас багато політиків, експертів та промисловців вимагало від НБУ не тільки "подвійної" стабільності, а й прямого кредитування економіки. Усвідомлення цих моментів сприяло становленню політичної незалежності НБУ, про що в один голос говорили МВФ та авторитети банківської сфери. Нацбанк напряму не кредитує економіку, і це правильно, адже це справа відповідних фінансових інституцій. А НБУ став важливим та ефективним елементом вироблення економічної політики в Україні. Слід зазначити, що НБУ сьогодні також є одним із найважливіших продуцентів аналітики та статистичних даних. На його матеріали орієнтуються і бізнес, і органи державної влади, і політики, і експертна спільнота. Це є прикладом того, як ринковий інститут може ефективно працювати за умов політичної незалежності, без "смотрящих". Завдяки цьому свого часу НБУ провів чистку української банківської системи. Що більше проблемних банків то вразливіша банківська система. І стійкість банківської системи допомогла економіці України під час ковіду й війни. Україна один із чотирьох найбільших позичальників МВФ. Чи завжди отримані транші використовували за призначенням? &еnsр;Ідея діяльності МВФ забезпечити нормальне функціонування міжнародних валютно-кредитних відносин через стабільність національних економік та грошово-кредитних систем. Це досягається через двосторонню співпрацю Фонду з країнами-членами, з якими підписують угоди про надання коштів. Але ці кошти боргові, а МВФ не любить пробачати борги. Для надання грошей оформлюють меморандум про економічну та фінансову політику, де чітко зазначено, на що їх виділяють і що має зробити країна-позичальник, щоб вирішити відповідні економічні проблеми та стабілізувати економічну ситуацію. Через певний час МВФ оцінює, що та як було зроб­лено. Тут, як правило, виникає проблема: є зовнішня оцінка зробленого, і є "національне пояснення", що ми зробили все, але ситуація нам не сприяла. У співпраці з МВФ Україна донедавна не змогла виконати жодної програми. У кращому разі відбувалася реструктуризація програм. Виділені гроші ми хронічно недовикористовували. Це стосувалось і нашої співпраці зі Світовим банком. Тут ми стикалися з проблемою інституційної слабкості держави. Можемо укласти угоду з партнерами, але проблеми з ухваленням політичних рішень у державі гальмують можливість використання наданих кош­тів. Зрозуміло, що це не стосується періоду війни, коли гроші потрібні на зброю і міжнародні організації дають нам можливість не сплачувати відсотків. Ключова проблема відносин України з МВФ це неспроможність скористатися наданими можливостями. Водночас ця співпраця стала жорсткою школою роботи з міжнародними організаціями. Слід визнати, що в багатьох випадках Фонд не давав Україні можливості ухвалювати відверто провальні рішення. Наскільки ефективні санкції партнерів проти Росії? &еnsр;Санкції міжнародних партнерів України змушують Кремль перебудовувати фінансові та логістичні потоки. Це негативно позначається на російській економіці. Найперше на галузях, пов'язаних із міжнародним ринком: авіаційні перевезення, підприємства із західним обладнанням, фармацевтична промисловість, нафтогазова промисловість тощо. Мілітаризація економіки, зокрема активізація військово-промислового комплексу, певною мірою компенсує гальмування в цивільному секторі. Виникає ситуація "лукавої цифри" бачимо зростання ВВП та інших показників, але за цим стоїть ВПК. А зростання ВПК, з точки зору нормальної економіки, це витрата ресурсів, "гармати замість масла". А це негативно впливає на добробут країни. РФ намагалася запустити процес імпортозаміщення, але це не дало очікуваного ефекту. Водночас російська економіка ще до війни стикалася з низкою проблем, які санкції тільки загострили. Українська економіка виявилася, на диво, стійкою Звісно, санкції можна було б запроваджувати швидше і більш комплексно, але проблема полягає в тому, що РФ є частиною світової економіки. Вона співпрацює з Індією, Китаєм, іншими країнами. Тому Заходу треба було запроваджувати вторинні санкції "бити по руках" держави та компанії з третіх країн, які допомагають Москві обходити санкції. В умовах глобальної економіки це нелегка справа. У якому стані українська економіка нині? Чи відповідає вона запитам воєнного часу? &еnsр;Досі ми мали м'який варіант мобілізаційної економіки. Україна запровадила низку обмежень у банківській сфері, на валютному ринку тощо. Особливістю нашої економіки є те, що ми критично залежимо від міжнародної військової та фінансової допомоги. В української економіки фактично немає тилу. Вся країна поле бою. Ще одна проблема втрата значної частини населення. Ідеться і про окуповані території, і про міграцію. Під час пандемії СОVІD-19 люди не ходили на роботу, щоб не захворіти, але робочі місця та потужності зберігалися. Війна знищує робочі місця та виробничі потужності. Але завдяки міжнародній допомозі українська економіка виявилася, на диво, стійкою. Втрата 29,1 відсотка ВВП за перший рік війни була об'єктивна. Далі відбулася стабілізація. Сьогодні маємо відновлювальне зростання, але його потенціал вичерпується. Є два варіанти подальшого розвитку. Перший заохочення економічної активності через програми стимулювання за рахунок бюджетних коштів і міжнародної допомоги. Але сьогодні цих коштів недостатньо. Другий варіант жорстка мобілізаційна економіка: "все для фронту, все для перемоги". Я прихильник другого варіанта. Що очікує українську економіку 2025 року? &еnsр;Усі економічні очікування пов'язані з розвитком ситуації на фронті. Є нагальна проблема мобілізації внутрішніх коштів. Спроба залучити додаткові резерви, суттєво змінити податкові ставки в парламенті не вдалася. Перспективи економіки-2025 також залежать і від масштабів та формату відносин із міжнародними партнерами. І тут є побоювання, що цієї допомоги буде недостатньо. А її регулярність прямо впливає на стан економіки й державних фінансів. Так у перші місяці 2024-го ми переживали провал у плані міжнародної допомоги. Тому уряду довелося перерозподіляти гроші з різних програм для купівлі зброї. Водночас позиція України в політичному й економічному плані може посилитися, якщо наші партнери поставлять за мету покарати агресора. Це призведе до посилення санкцій та збільшення допомоги. У російській економіці нагромадилося багато кризових явищ. Сподіваюся, що 2025-й стане роком якщо не кризи, то загострення економічної ситуації в РФ такого рівня, що змусить росіян переключити увагу та ресурси з війни з Україною на вирішення внутрішніх проблем. Передплатити журнал "Країна"

Схоже на те, що роль найпотужнішого проукраїнського пропагандиста й агітатора взяла на себе вітчизняна ІТ-індустрія. Українські айтішники то бойовий загін українського опору. Вони найбільше донатять на армію, допомагають культурологічним проєктам, вони ж воюють у прямому розумінні цього слова. Відтепер у їхньому списку ще є гра S.Т.А.L.К.Е.R. 2 Отже, що таке "S.Т.А.L.К.Е.R. 2: Серце Чорнобиля"? Сталкер це гра-легенда, на яку фанати чекали 15 років. Філ Спенсер, гендиректор Місrоsоft Gаmіng, назвав її вихід найкращим релізом 2024-го. А він точно знає, що каже. Для просунутих гравців таке пояснення непотрібне, а для всіх інших мусимо сказати, що йдеться про величезний штучний всесвіт, аналоги якого є хіба в Голлівуді. "Сталкер" це серія ігор, десятки книжок, пісні, аматорські фільми, конкурси й інші заходи, де все крутиться навколо Чорнобильської зони. Символічно, що "S.Т.А.L.К.Е.R. 2: Серце Чорнобиля" вийшов саме тепер, коли всі блеяння про світле майбутнє та дружбу народів присипано руйновиськами Маріуполя та інших українських міст. На цьому тлі логічно, що гра вийшла без озвучування мовою московитів. І тут за поребриком почали стогнати, що в новій грі немає тієї атмосфери, яка була в її першій частині. Це ж якими треба бути тупими, щоби вимагати від сучасної гри атмосфери 15-річної давності? Адже технології виготовлення таких продуктів змінилися шалено. Графіка та дизайн точно виявилися кращими. Щодо атмосфери, то вона там точно така, на яку чекали фанати: "Скіфе, що ти тут робиш?" "Та&hеllір; трохи життя живу. Поглянь, як тут?!" "Ей! До краю не підходь!" &еnsр;"Ну хіба не прекрасно?" &еnsр;"Ага. Гори сміття. Побутового, людського." &еnsр;"Хіба ні? Тут ти можеш знайти все, Скіф! Друзів, ворогів, гроші, смерть, чудо. Навіть самого себе." &еnsр;"Аааа. Чому сталкерів так тягне на ЧАЕС?" &еnsр;"Тому що станція це центр. Вау! Сама суть зони! Але там нічого не лишилося. Розграбована піраміда. Я бував у Прип'яті. Ми нажерлися якось і пішли на чортове колесо. Ніхера його не запустили, але покружляли афігенно. Скіфе, ти колись втрачав те, що любиш?" За сюжетом, 2006 року на Чорнобильській АЕС сталася друга катастрофа, внаслідок якої фізичні, хімічні та біологічні процеси на цій території змінилися, виникло безліч аномалій, артефактів та істот-мутантів. Їх поява притягнула до Зони людей, які називають себе сталкерами. Вони проникали в неї, оминаючи військові блокпости, сподіваючись розбагатіти чи довідатися правду, що там сталося. Події в грі відбуваються 2021-го. Головний герой гри сталкер на прізвисько Скіф, що гендлює згаслими артефактами. Фатального дня один із артефактів активувався і зруйнував його будинок, залишивши після себе незвичайну "пустушку". Скіф вийшов на вченого Германа, який пообіцяв, що якщо цю "пустушку" перезарядити за допомогою спеціального сканера в Зоні, то можна буде отримати великі гроші. Зважаючи на безвихідь, Скіф разом із Германом вирушають до ЧЗО. Про народження "S.Т.А.L.К.Е.R. 2: Серце Чорнобиля" можна знімати від детективів до фентезі. Далекого 2010 року Олег Яворський, директор із розвитку бізнесу компанії, що розробляла гру, розповів, що події у продовженні відбуватимуться 2015-го. За рік Яворський разом з іншими розробниками розповіли, що місцем дії будуть Чорнобильська АЕС, місто Чорнобиль і так званий об'єкт Чорнобиль-2 з його антеною ЗГРЛС "Дуга". 2011 року Сергій Григорович власник компанії-розробника розповідав, що головним героєм далі буде сталкер на прізвисько Стрілець, але на відміну від попередніх частин, у S.Т.А.L.К.Е.R. 2 обіцяв великий відкритий світ без поділу на окремі локації й запевнив, що гра готова на 50%. З'явилося відеозвернення Олексія Ситянова, провідного геймдизайнера та сценариста проєкту, який оголосив про своє повернення у GSС для роботи над сиквелом. Проте починається та шалений відтік кадрів, після якого GSС недорахувалася 75% працівників. Григорович оголосив про припинення розробляння всіх проєктів внаслідок фінансових труднощів. Незадовго GSС Gаmе Wоrld офіційно ліквідували: "Ми зробимо все можливе, щоб продовжити. Однак на цей момент нічого не відомо" написали у твіттері. Далі фанати жили плітками, які ширилися, наче радіація в Чорнобильській зоні. Усе зводилося до повідомлень, що розроблення продовжиться, хоча й потребуватиме фінансування, джерел якого ще не визначено. Це, якщо культурно. На початку 2012 року журнал "Шпиль" розповів, що S.Т.А.L.К.Е.R. 2 заморожено, навіть спростували плітки, що команда розробників шукає інвесторів для продовження роботи. А за кілька місяців у фанатів на серцях похололо, бо офіційно оголосили про скасування S.Т.А.L.К.Е.R. 2 через суперечки між інвесторами, працівниками та власником прав на інтелектуальну власність. Тоді гра була готова на 7080% декілька ігрових рівнів і персонажів. Колишні розробники GSС Gаmе Wоrld оголосили про створення нової компанії Vоstоk Gаmеs, анонсувавши новий проєкт. Компанія bіtСоmроsеr заявила про купівлю прав на створення комп'ютерних ігор на основі бренду S.Т.А.L.К.Е.R. Того ж дня GSС Gаmе Wоrld спростувала цю інформацію і підтвердила, що всі права на гру належать компанії в особі Сергія Григоровича. Але це ще не все! Wеst Gаmеs студія, яку заснував 2012 року під назвою Unіоn Studіо колишній провідний розробник GSС Євген Кім, 2014-го запустила краудфандингову кампанію на Кісkstаrtеr для створення "духовного наступника" франшизи S.Т.А.L.К.Е.R. під назвою Аrеаl. Трейлер майбутньої гри був із кадрів оригінальних ігор S.Т.А.L.К.Е.R. Wеst Gаmеs відкидали всі звинувачення і зібрали $65 тис., що на $15 тис. більше від початкової мети. Однак у липні Кісkstаrtеr назавжди призупинив збір, посилаючись на порушення правил. Про народження гри можна знімати від детективів до фентезі Після скасування попереднього збору (Wеst Gаmеs спочатку стверджували на своєму сайті, що перейшли на приватне фінансування проєкту) оголосили ще одну краудфандингову кампанію на платформі Wfundеr, встановивши мету $600 тис. на створення нової гри під назвою S.Т.А.L.К.Е.R. Аросаlyрsе, яка так ніколи й не вийшла. 2018-го оголосили про розроблення нової S.Т.А.L.К.Е.R. 2. Інформація з'явилася на офіційному сайті компанії GSС Gаmе Wоrld, і того ж року оприлюднили промосайт S.Т.А.L.К.Е.R. 2, саму гру пообіцяли 2021-го, хоча вона ще перебувала на стадії дизайн-документації. Григорович пояснив, що метою анонсу 2018 року було збільшити ажіотаж. Їм це вдалося. У березні 2019-го GSС Gаmе Wоrld оновила сайт S.Т.А.L.К.Е.R. 2, де замість "заглушки" з назвою гри з'явилися арт і музична композиція, а також посилання на соціальні мережі та попередні частини франшизи. 2020 року підтверджено інформацію про розроб­лення гри, а незабаром опублікувано навіть перший скриншот S.Т.А.L.К.Е.R. 2. 23 липня 2020-го показали перший офіційний трейлер, а перед Новим роком на ютубі вийшов перший офіційний тизер. 2021-й був щедріший показали перший "щоденник розроблення", продемонстрували моделі бійців і зброю, анонсували показ ігрового процесу. Фанати довідалися, що в грі буде понад 30 видів зброї, яку можна буде модифікувати, а також був продемонстрований конструктор, за допомогою якого можна створювати унікальний зовнішній вигляд персонажів. Того ж року показали перший геймплейний трейлер гри та вперше пролунало: Неаrt оf Сhеrnоbyl. Реліз обіцяли 28 квітня 2022-го. Запрацювало передзамовлення, на ютубі з'явився другий випуск "щоденника розроблення". Потім плани змінилися і реліз перенесли на 8 грудня 2022 року. Після повномасштабного вторгнення московитів GSС, яка базується в Києві, опублікувала заклик про фінансову допомогу для Збройних сил України, заявивши, що війна та потреба захисту працівників GSС стали причиною того, що розроблення гри призупинено на невизначений термін. У твіттері опублікували посилання на рахунок для пожертвувань на українських військових і заяву: "Через біль, смерть, війну, страх і людську жорстокість Україна вистоїть. Як і завжди". Навесні 2022-го підзаголовок гри з Неаrt оf Сhеrnоbyl змінили на Неаrt оf Сhоrnоbyl, щоб відобразити український правопис. Скасували реліз у московитів і озвучення гри їхньою мовою, залишили лише субтитри. 14 червня 2022 року GSС заявила, що розроблення продовжується, попри те, що деякі члени команди залишили домівки або вступили до лав Збройних сил. Через війну GSС перенесла штаб-квартиру та релокувала 200 працівників до Праги. В Україні їх залишилося 130. Продюсерка GSС Марія Григорович зазначила, що на тлі повномасштабного російського вторгнення гра стала для студії ще більш значущою. Вона стала національним продуктом, який має на меті показати, що Україна є не лише надзвичайно ефективною та хороброю на полі бою, але й не менш цінною в сенсі культурної спадщини, яку можна з гордістю показати всьому світу. 2023-го хакери почали шантажувати розробників, погрожували вкрадені з розробки матеріали викласти у відкритий доступ і вимагали повернути російське озвучування. Розробники підтвердили витік інформації й попросили гравців утриматися від перегляду та поширення вкрадених матеріалів, підтвердивши, що вкрадені дані справжні, але занадто застарілі та не відповідають сучасному вигляду гри. Наприкінці травня 2023 року хакери прорвалися до зашифрованого білду гри розміром 200 Гб та виклали його в інтернет. Через день їм вдалося розшифрувати та запустити його, що призвело до нового витоку даних і матеріалів. Компанія GSС знову закликала утриматися від перегляду злитих даних. На початку серпня 2023-го розробники анонсували демоверсію. Пояснили, що процес оновлення гри забрав більше часу, ніж очікувалося, тому дату релізу перенесли на 5 вересня 2024 року. У перші дні продали понад мільйон копій "S.Т.А.L.К.Е.R. 2: Серце Чорнобиля". Її унікальність у тому, що вийшла українською та англійською. Тож російські геймери, які не знають англійської, змушені під час гри переходити на українську та ще й слухати різні пісні про те, що наші військові роблять і робитимуть із московитськими окупантами. Розробники ніколи не приховували, що підтримують ЗСУ. І все це під носом у скрєпоносних, які доводять, що України не існує. Прогнозують, що "S.Т.А.L.К.Е.R. 2: Серце Чорнобиля" може зібрати $1 млрд. Якщо хтось досі не зрозумів, то S.Т.А.L.К.Е.R. 2 для світової ІТ-індустрії те саме, що для кіноіндустрії "Аватар". І цю забавку виготовили в Україні!

Слова, вирази й цитати, які стали знаковими в році, що минає Авдіївка Місто із 13 тис. населення, що лежить на північ від Донецька, втрачено українськими військами 17 лютого. До війни більшість населення працювала на найбільшому в Європі місцевому коксохімічному комбінаті. Уперше бойовики ДНР захопили місто у квітні 2014 року. 26 липня місто звільнили українські війська. До повномасштабного вторгнення в Авдіївці була база 1-ї окремої штурмової роти ДУК "Правий сектор", командиром якої був Герой України Дмитро Коцюбайло "Да Вінчі". Активний штурм міста росіяни розпочали 10 жовтня 2023 року. Він тривав чотири місяці аж до 17 лютого, коли головком Олександр Сирський віддав наказ залишити місто. Під Авдіївкою росіяни втратили 17 тис. убитими й 47 тис. пораненими. Бусифікація Іронічний неологізм, який виник 2023 року. Цим словом позначають дії представників ТЦК, які завантажують чоловіків призовного віку до невеликих мікроавтобусів і відвозять до місць комплектації. Офіційні представники пояснюють існування терміну діями російської пропаганди. &еnsр;Після роботи я з'явився до ТЦК для узгодження даних, розповідає житель Черкас Сергій. Сказали пройти лікарську комісію в одній із лікарень. Медобстеження розпочалося о 21:00, а закінчилося о 2-й ночі. Представники ТЦК запропонували підвезти додому своїм бусиком. Звернули не туди, а знову у військкомат. Коли я спробував вийти, виявилося, що двері зсередини не відчиняються. Я чоловік дебелий, сказав, що зараз їх битиму. Відпустили за годину. Нині Сергій служить в одному з підрозділів Національної гвардії. Ракетний удар по ­видавництву "Віват" 23 травня, о 10-й ранку, Росія завдала удару по Харкову ракетами С-300, які летять за балістичною траєкторією. Одна з ракет влучила в палітурковий цех типографії "Фактор-Друк", яка друкувала книжки для видавництва "Віват". Ще дві розірвалися поруч. На момент удару на підприємстві перебувало 50 працівників. Загинуло сім осіб, а 16 працівників дістали поранення. Згоріло 50 тис. книжок, більшість з яких підручники. За кілька днів до удару директорка видавництва "Віват" Юлія Орлова писала про те, що друкарні в Харкові працюють попри обстріли й величезний брак персоналу. Вона закликала передзамовників до розуміння, оскільки друк затримується через складні умови. Після трагедії був оголошений збір для працівників. Оксана Забужко закликала українців купувати книжки цього видавництва. У листопаді "Віват" відкрив у центрі Луцька свій десятий книжковий магазин. Гниття мозку Вrаіn rоt цей вислів Оксфордський словник назвав словом року 2024. Означає передбачуване погіршення психічного чи інтелектуального стану людини у процесі надмірного споживання низькоякісного онлайн-контенту, особливо в соціальних мережах. Уперше вислів "гниття мозку" зафіксували 1854 року у книзі Генрі Торо "Волден, або Життя в лісі", де автор критикував схильність суспільства знецінювати складні ідеї на користь простих. &еnsр;Гниття мозку позначає одну з передбачуваних небезпек віртуального життя та те, як ми використовуємо свій вільний час. Здається, це наступна глава в культурній розмові про людство й технології, каже Каспер Ґратвол, президент Охfоrd Lаnguаgеs. Нині вираз найчастіше використовують зумери та представники покоління Альфа. &еnsр;Представники цих поколінь поширили вислів через соціальні мережі те саме місце, яке, як кажуть, викликає "гниття мозку". Це демонструє зухвалу самосвідомість молоді щодо шкідливого впливу соціальних мереж, додає Каспер Ґратвол. У голосуванні за слово року взяли участь 37 тис. осіб. Обирали з шести слів: lоrе професійні знання, dеmurе скромний, сором'язливий, dynаmіс рrісіng динамічне ціноутворення, rоmаntаsy романтика, slор помиї. Експерти Оксфордського університету зазначають, що частота вживання виразу "гниття мозку" зросла на 230% у період між 2023-м і 2024 роком. Ґвалт у Кремлі У Кремлі почало вкотре підгоряти, після того як західні ЗМІ заговорили, що Джо Байден до завершення своїх повноважень може повернути Україні ядерне озброєння. Новина викликала справжню істерику керівництва Московії. Зокрема, експрезидент РФ і член Радбезу Дмитро Медведєв обізвав іще чинного президента США Джо Байдена божевільним маразматиком і пригрозив конфліктом із застосуванням російської ядерки. Медведєв визнав, що РФ "найбільша ядерна країна світу" напала на без'ядерну Україну, і назвав зміну такого статусу абсурдом. Заразом курс рубля пробив дно. Станом на 26 листопада, курс російської валюти впав до 105 руб. за $1, що востаннє спостерігалося в березні 2022 року. Не стоїть на місці і євро воно перевищує 110 руб. на біржі. Диктант Диктант національної єдності, що традиційно проводиться 27 жовтня до Дня української писемності та мови, щороку стає дедалі масовішим. Його організатор Українське радіо восени 2024-го відсвяткувало сторіччя. Текст диктанту, який підготувала письменниця Оксана Забуж­ко, якраз і був присвячений цій даті. Текст читав поет і військовий Павло Вишебаба. За визнанням багатьох, це було взірцеве читання, з належним інтонаційним виокремленням смислових компонентів, що фактично підказувало слухачам правильну пунктуацію. Проте написати диктант без помилок було все-таки нелегко. Учасники віком від 7 до 99 ро­ків надіслали організаторам на перевірку майже 10 тис. робіт. Утім, як завжди, кожен учасник міг перевірити свою роботу самостійно, оскільки вже 28 жовтня текст радіодиктанту офіційно оприлюднили. Енергосистема Усю зиму українців лякали ударами по енергооб'єктах, однак найстрашніше почалося з настанням тепла. Починаючи з 22 березня ворог масово й систематично обстрілював нашу енергосистему. Найбільших ударів зазнали Харків і Запоріжжя. Були влучання в машинний зал Дніпрогесу. Ракети пошкодили більшість українських ТЕС. Компанія ДТЕК втратила 86% генерувальних потужностей. Розрекламованих владою об'єктів укриття або не було, або вони не змогли ­захистити. Особливо важка ситуація була в Харкові, якому допомагала генераторами вся країна. Згодом місто почало закуповувати когенеративні установки, які дали змогу децентралізувати систему електропостачання. Наприкінці весни та влітку в Україні почалися масові відключення електроенергії, які тривали все літо. У листопаді Росія провела ще кілька атак на українську енергосистему. Євробачення Українські виконавиці аlyоnа аlyоnа та Jеrry Неіl посіли третє місце в конкурсі Євробачення у шведському Мальме з піснею Теrеsа Маrіа. Перемогу здобув виконавець Nеmо із Швейцарії, а другий був представник Хорватії Марко Пурішич, більш відомий під псевдонімом Ваby Lаsаgnа. Конкурс супроводжувався постійними протестами палестинців, які намагалися відсторонити ізраїльську представницю Еден Голан. Єдине, чого домоглися протестувальники, зміни в тексті пісні, яку організатори визнали політично вмотивованою. Натомість нічого забороненого не побачили у виступі шведського співака, який намотав на руку арафатку. Жадан у "Хартії" На початку червня письменник, поет і музикант Сергій Жадан офіційно вступив на військову службу, приєднавшись до 13-ї бригади Національної гвардії "Хартія". "Проходжу вишкіл. Служу українському народу", написав письменник у фейсбуку й виклав фото. Він пояснив, що "Хартія" це його друга родина, письменник бачив створення підрозділу. Звільнення Залужного Першим про звільнення головкома Валерія Залужного написав 29 січня в соціальних мережах блогер Борислав Береза. Інформація спричинила ефект бомби, що не розірвалася. Офіційно її заперечив прес­секретар Зеленського Сергій Никифоров. Однак 8 лютого президент таки звільнив Валерія Залужного, а разом із ним найближчих генералів його штабу та призначив головкомом Олександра Сирського. &еnsр;На жаль, не змогли досягти цілей нашої держави на ­зе­млі. Є відчуття стагнації на південних напрямках фронту та складнощі в боях на Донеччині, пояснив звільнення Зеленський. Експерти пояснювали звільнення більшим рейтингом довіри, який має Валерій Залужний порівняно з Володимиром Зеленським. До того ж головнокомандувач і президент мали різні погляди на процеси мобілізації. Після звільнення ніяких досягнень на землі не сталося. Було залишено місто Авдіївку, бої тривають на підступах до Покровська, який за Залужного був у глибокому тилу. Після звільнення Залужного призначили послом України у Великій Британії. Кім Чен Ин Верховний лідер Північної Кореї Кім Чен Ин виявився найвірнішим союзником загрузлого у війні з Україною Володимира Путіна. Третій представник династії Кімів почав відпрацьовувати вкладені ще за Сталіна інвестиції. Окрім мільйонів снарядів і сотень ракет, Кім Чен Ин 2024 року відправив проти України війська досі на таке не зважувалася жодна країна. Зневажена й упосліджена у ХХ ст. навіть представниками соцтабору Північна Корея раптом стала помітним гравцем у найкривавішій війні в Європі. Путін у пошуках зброї підписав договір про всеосяжне партнерство з країною, яка створювалася як аналог ДНР. Онук сталінського посіпаки Кім Ір Сена та син Кім Чен Іра, ім'я при народженні Юрій Кім, вкотре нагадав світу, що непокаране зло обов'язково розростатиметься й пускатиме метастази. Іванішвілі Знакова постать грузинського олігарха Бідзіни Іванішвілі опинилася в центрі уваги світових медіа у зв'язку зі спробою підконтрольної йому партії "Грузинська мрія" монополізувати владу та зупинити європейську інтеграцію Грузії. У травні підконтрольний Іванішвілі парламент ухва­лив закон про іноземних агентів, аналогічний тому, який використовують у Росії для придушення опозиції та свободи слова. У жовтні "Грузинська мрія" перемогла на чергових парламентських виборах, що супроводжувалися численними порушеннями, фальсифікаціями та масовим підкупом виборців. А вже в листопаді уряд Грузії офіційно заявив про зупинку переговорного процесу щодо майбутнього вступу в ЄС. Усі ці дії грузинської влади супроводжувалися масовими протестами опозиції, які тривають і досі. У грузинську політику Іванішвілі прийшов 2011 ро­ку, коли очолив і ресурсно забезпечив опозиційну до тодішнього президента Грузії Михеїла Саакашвілі політичну силу. Його партія перемогла на виборах ­2012-го й відтоді перебуває при владі. До того з кінця 1980 років Бідзіна (він же Борис Григорович) Іванішвілі робив кар'єру в Москві й будував бізнес у Росії. На сьогодні агентство Вlооmbеrg оцінює статки олігарха в $7,3 млрд. Їжа 1 лютого Європейський Союз затвердив пакет фінансової підтримки для України на суму 50 млрд євро в межах програми Ukrаіnе Fасіlіty. Частину допомоги спрямовано на забезпечення продовольчої безпеки та підтримку аграрного сектора, а також на відновлення, відбудову та модернізацію України. Програму розраховано на 20242027 роки, вона передбачає 33 млрд євро в пільгових кредитах і 17 млрд у грантах. Водночас, відповідно до соцопитування, проведеного Центром Разумкова, майже половина українців (44%) зазначає, що частіше намагається купувати найдешевшу їжу. Майже стільки ж людей дозволяють собі придбати якісніші продукти, навіть якщо ті дорожчі. Наприкінці осені найбільше подорожчали овочі, яйця, олія, яблука та картопля. Йорданія 24 листопада в Йорданії, біля посольства Ізраїлю в Аммані, сталася стрілянина, внаслідок якої троє поліцейських отримали поранення. Нападника ліквідували. Цей інцидент відбувся на тлі напружених відносин між Йорданією та Ізраїлем, які, за словами короля Абдалли ІІ, перебувають на найнижчому рівні за останній час. Проте Йорданія продовжує грати ключову роль у посередництві між Ізраїлем та Палестинською автономією. Також у листопаді вздовж усього кордону з Йорданією міністерство оборони Ізраїлю розпочало встановлювати паркан для запобігання контрабанді зброї та наркотиків. Зброя, яка потрапила через кордон, спричинила сплеск насильства в арабській громаді Ізраїлю, а також її використовували палестинські терористи. Курська операція Уранці 6 серпня Збройні сили України перетнули російсько-український кордон поблизу міста Суджа. Українські війська почали просування вглиб території Росії й за кілька днів контролювали понад 600 квадратних кілометрів. Це перша українська загальновійськова операція на прикордонній території Росії з початку повномасштабного вторгнення. Про підготовку до неї не повідомляли навіть найближчим союзникам, зокрема США. Наступ на Курщині поповнив наш обмінний фонд і показав світу слабкість оборони РФ. За три місяці Росія втратила в Курській області вбитими та пораненими майже 20,8 тис. військових, а також українські воїни знищили сотні одиниць російської бронетехніки. Ще одна мета Курської операції відтягнути війська ворога з інших напрямків і зірвати наступ на Сумщину. Проте ситуація в Сумській області змінилася: нині суттєво збільшилася кількість авіаударів на добу це 3040 пусків КАБів. "Там, де наші війська заходили на територію Курської області, кількість обстрілів збільшилася. А кількість артилерійських систем, кулеметів, стрілецької зброї зменшилася, бо ворога відкинули на 2030 кілометрів від кордону", повідомив Володимир Артюх, голова Сумської обласної військової адміністрації. Львівська область Львівська область стала першою, яка завершила процес декомунізації й позбулася всіх радянських пам'ятників. Загалом знесли 312 монументів. &еnsр;Це історична подія не тільки для Львівщини, а для всієї України. Ми виконали домашнє завдання, якого не виконали наші батьки 30 років тому, й повністю очистили Львівську область від радянських комуністичних маркерів, розповідає учасник робочої групи з декомунізації Захар Миляник. 95% символів тоталітарного режиму на Львівщині демонтували безкоштовно. Важку техніку та фінансову допомогу надали місцеві підприємці та жителі. Бюджетних коштів на ці роботи не витратили. Маніфест Слово 2024 року, за версією Кембриджського словника. Маніфест або маніфестація це метод, що дає людині змогу уявляти й досягати мрій за допомогою візуалізацій та афірмацій. Значення слова змінювалося. Наприкінці ХІV ст. англійський поет Джеффрі Чосер вживав його як прикметник у значенні "зрозумілий" або "очевидний". А Вільям Шекспір використовував і як іменник, і як дієслово. Нове значення слова "маніфест" "втілювати свої мрії в життя" зафіксували на початку ХХ ст. Популярним стало недавно завдяки інфлюенсерам і соцмережам. Професор соціальної психології Кембриджського університету Сандер ван дер Лінден вважає, що соціальні медіа та пандемія коронавірусу сприяли популяризації терміну і практики маніфестації. Його почали використовувати, щоб описати свою мету, успіх або мрію. &еnsр;Практика маніфестації стала популярною під час пандемії, коли в соцмережах з'явилося безліч впливових людей, які давали поради, як "наманіфестувати" гроші, успіх у кар'єрі чи достаток загалом, кажуть у команді словника. На слово року 2024 претендували: brаt нахабна дитина, яка погано поводиться й не відповідає соціальним очікуванням щодо поведінки; есоtаrіаn означає підвищений рух до екологічно свідомого способу життя: rеsіlіеnсе стійкість слово, що відображає силу та здатність до адаптації у складні часи. Люди з усього світу шукали в інтернеті слово "маніфест" понад 130 тис. разів упродовж року, тобто понад 350 разів на день. НАТО Країни члени НАТО, Північноатлантичного альянсу, вирішили виділити 2025 року щонайменше 40 млрд євро військової допомоги Україні. Ці кошти підуть на видатки, пов'язані із закупівлею військового обладнання, технічним обслуговуванням наданої зброї та інвестиціями в оборонну інфраструктуру України. Ці кошти покликані допомогти Україні вистояти під натиском Росії, чий військовий бюджет 2025-го становитиме $175 млрд. Саме європейські країни Данія, Норвегія, Нідерланди та Бельгія першими наважилися надати Україні бойові літаки. Охматдит Найбільша дитяча лікарня в Україні. Щороку в ній лікують понад 20 тис. дітей. 8 липня 2024-го російські війська під час масованого обстрілу Києва прицільно вдарили по Охматдиту ракетою Х-101. Про це свідчать знайдені на місці удару уламки. Під час удару в лікарні перебували майже 1200 осіб, тривали три складні операції. У результаті атаки двоє людей загинули, поранено приблизно 300, серед яких восьмеро діти. Ракета повністю зруйнувала корпус токсикології, пошкоджено 24 відділення: 10 хірур­гічних, два соматичні, дві реанімації, п'ять онковідділень, інтенсивна терапія, операційні блоки, відділення радіології та променевої терапії, частина єдиної у країні онкогематологічної лабораторії. Також знищені дві електричні підстанції, від яких живилася вся інфраструктура лікарні. Полтава Уранці 3 вересня Росія вдарила двома балістичними ракетами "Іскандер" по приміщенню Інституту зв'язку в Полтаві. Ракетну тривогу оголосили за 2 хв. до вибухів. У будівлі, де перебувало 700 осіб, загинули 59 і ще 328 зазнали поранень. За кілька годин удар прокоментував президент Зеленський. Того ранку в Полтаві загинув військовий, 54-річний Володимир Олексюк. До війни він працював електриком у рідному Тальному на Черкащині. &еnsр;За годину до його смерті я ще поговорила з Володею телефоном, розповідає дружина Наталія. Ніякого передчуття в нас не було. Увечері прийшла з роботи, подивилася новини. Почула про удар по Полтаві, одразу зателефонувала чоловікові. Його телефон мовчав. За кілька днів донька здала ДНК-тест. Він підтвердив з імовірністю 99,9, що серед загиблих і мій чоловік. Хтось із військових сказав, що перед смертю він не мучився. Володимира Олексюка поховали 14 вересня в закритій труні. Ребров Найуспішніший український футбольний тренер Сергій Ребров провалив зі збірною головне змагання Старого світу Україна посіла останнє місце в групі й не вийшла до 1/8 фіналу Євро-2024. Окрім зіркової кар'єри гравця, Сергій Ребров мало не єдиний з українських тренерів досяг успіхів удома й за кордоном окрім "Динамо", тричі перемагав у чемпіонаті Угорщини з "Ференцварошем", виводив його до Ліги чемпіонів, тріумфував із "Аль-Айном" у чемпіонаті ОАЕ. Умовляв Реброва очолити збірну керівник Офісу президента Андрій Єрмак. Попри очікування Ребров провалився. Особливо жалюгідний вигляд збірна мала у програному матчі з Румунією 0:3. У наступній грі українці трохи виправилися, здолавши Словаччину 2:1. Однак завершальна гра групового етапу й нульова нічия з Бельгією залишили нашу збірну на останньому місці. Сирський Призначений президентом на посаду головнокомандувача Олександр Сирський починав у важких умовах корінному росіянину було важко помірятися славою з популярним Залужним. Ситуацію ускладнював відступ української армії на Донбасі після падіння Авдіївки ворог стрімко просунувся на захід, зав'язав бої за місто Часів Яр. Восени не вдалося втримати Вугледар, а за його падінням Росія почала наступ на південному сході Донеччини. Ворог перебуває в кількох кілометрах від Покровська й Дніпропетровської області. Єдине досягнення Сирського серпнева Курська операція Збройних сил України, коли вдалося окупувати місто Суджу та частини Великосолдатського, Коренівського та Глушківського районів Курської області Росії. Трамп Дональд Трамп став 47-м президентом США, перемігши на виборах у листопаді демократку Камалу Гарріс. Республіканець виграв у всіх хитких штатах, і його перемога не викликала сумнівів. Під час кампанії відзначався заявами з критикою чинної американської адміністрації за допомогу Україні. Заявив, що покладе край російсько-­українській війні за один день. Визначив стратегію досягнення миру зупинка вогню по лінії бойового зіткнення та розміщення миротворців, відмова України від членства в НАТО. У разі відмови України припинення американської допомоги. У разі відмови Росії різке зменшення нафтових доходів, озброєння України й удосконалення механізму санкцій. Усик Український боксер Олександр Усик переміг британця Тайсона Ф'юрі в поєдинку в ніч на 19 травня і став абсолютним чемпіоном світу в надважкій вазі. До Усика об'єднати всі пояси вдавалося небагатьом важковаговикам, останнім із них був легендарний Ленокс Льюїс. Бій кілька разів переносили на вимогу Ф'юрі, який намагався відтермінувати момент своєї поразки, але Усик був невблаганний. В інформаційному просторі Усик був відомий неоднозначними заявами про Крим, російську церкву, але на ринг традиційно виходить з елементами української національної символіки. Іноді навіть танцював гопака. На початку російського вторгнення спортсмен приєднався до Сил оборони, але коли на обрії виникла перспектива чемпіонського бою, то переключився на тренувальний режим. Фільм Стрічка "20 днів у Маріуполі" режисера Мстислава Чернова вперше в історії українського кіно здобула кінопремію "Оскар", перемігши в номінації "Найкращий документальний фільм". Також до створення картини були залучені фотограф Євген Малолєтка та продюсерка і журналістка Василіса Степаненко. За цю роботу вони отримали Пулітцерівську премію. Також Малолєтка, Чернов і Степаненко стали лауреатами Шевченківської премії за серію журналістських матеріалів про облогу Маріуполя. Стрічка розповідає про перші дні облоги російськими загарбниками міста Маріуполь Донецької області. Картина створена у співпраці Аssосіаtеd Рrеss та американських документалістів з Frоntlіnе. На церемонії нагородження Мстислав Чернов заявив: "Це перший український "Оскар" в історії. Мені хотілося б, щоб я цього фільму ніколи не знімав. Я хотів би поміняти цей "Оскар" на те, щоб Росія ніколи не вторгалася в Україну й більше ніколи не нападала на наші міста". Харлан Ольга Українська фехтувальниця, яка 3 серпня у складі жіночої збірної перемогла у фінальному двобої з шаб­лісткою з Південної Кореї та здобула золоту медаль на Олімпіаді-2024 в Парижі. Найтитулованіша українська спортсменка. Ольга Харлан народилася в Миколаєві 4 вересня ­1990-го. У 13 років завоювала Кубок України. А наступного року посіла друге місце в чемпіонаті Європи серед юніорів. 2005-го здобула бронзу на чемпіонаті світу. У 17 стала чемпіонкою світу серед юніорів, а за рік узяла участь у своїх перших Олімпійських іграх. У Пекіні-2008 українська збірна з Харлан у складі сенсаційно завоювала у фіналі золоті медалі. На наступній Олімпіаді в Лондоні Ольга здобула бронзу в індивідуальних змаганнях, за чотири роки бронза в одиночці та срібло в командних змаганнях. На Олімпіаді в Токіо, яка через пандемію коронавірусу відбулася не 2020-го, а 2021 року, Харлан вилетіла в першому раунді змагань і заявила, що морально втомилась і хоче відпочити. Повернулася 2022-го і разом з командою взяла бронзу на чемпіонаті Європи. У липні 2023 року на чемпіонаті світу з фехтування в Італії Харлан перемогла росіянку, що виступала в нейтральному статусі, й була відсторонена від змагань, бо відмовилася потиснути тій руку. За декілька днів президент МОК Томас Бах повідомив, що Ольга дочасно й автоматично отримує місце серед учасників Олімпіади. Ольга Харлан шестиразова чемпіонка світу й восьмиразова чемпіонка Європи з фехтування. Завоювавши золото на Олімпіаді-2024, вона заявила, що присвячує свою медаль Україні, її оборонцям та всім спортсменам, яких убила Росія. Ціни на нафту Із втратою багатьох ринків, технологічним відставанням і посиленням санкційного режиму Росія може зберігати економічну стабільність та здатність вести війну на виснаження в Україні лише за рахунок надходжень від продажу сировини, насамперед нафти. 2024 року ціни на нафту загалом залишалися стабільними, коливаючись між показниками $72 і $90 за барель (Вrеnt). Оскільки Росія змушена торгувати своєю нафтою напівлегально, використовуючи тіньовий флот танкерів або пропонуючи значні знижки й вигідні умови покупцям (зокрема Китаю та Індії), то її доходи від цієї торгівлі є дещо меншими. Але в цілому нинішній рівень цін росіян влаштовує. За оцінками фахівців, критичним для російської економіки та державних доходів є зниження цін на сиру нафту до $3040 за барель. Червоноград Червоноград у Львівській області перейменували на Шептицький. Рішення у вересні ухвалила Верховна Рада. Місто тепер є центром Шептицького району. Андрей Шептицький, майбутній глава УГКЦ, жив там 1898-го. Тоді місто називалося Христинопіль. Шакалячий експрес Саме так користувачі українськомовного твіттера почали називати колективну негативну реакцію на дії якоїсь людини чи організації. Згодом вислів перекочував в інші соціальні мережі. Назва "шакалячий" наголошує на колективності й агресивності дій, які можна порівняти з нападом зграї шакалів на жертву. Термін походить із мережевого тролінгу. Виражається через масову критику. Цей потужний соціальний феномен відображає колективну думку й емоції людей. Він є інструментом для швидкої реакції на несправедливість. Може слугувати ефективним соціальним тиском, коли традиційні засоби впливу не діють, змушує об'єкт критики змінити свою позицію чи вибачитися. Найчастіше трапляється в інтернеті, коли люди об'єднуються, щоб присоромити об'єкт негативу. З початком повномасштабної війни термін "шакалячий експрес" переважно використовують для опису зусиль громадськості, спрямованих на публічне засудження або цькування тих, хто підтримує Росію чи відстоює її інтереси. Це своєрідний прояв громадянської активності, що базується на колективному моральному обуренні. На шакалячому експресі також "катали" політиків, які робили суперечливі заяви. Наприклад, коли хтось публічно висловлюється за перемовини з РФ без виведення військ з окупованих українських територій. Ще рік війни Закінчується третій рік повномасштабної війни, яка стала найкривавішою в Європі з часів закінчення Другої світової. У листопаді 2024-го війна перетнула умовну позначку в 1000 днів. На третьому році війни за­вдяки тактиці м'ясних штурмів Росія зуміла загарбати більшу територію, ніж 2023-го. Водночас втратила частину своєї Курської області. Обидві сторони війни близькі до виснаження: Україні бракує людських ресурсів, у російській економіці починається процес стагфляції стагнації виробництва одночасно з високою інфляцією. Росії забракло ресурсів захистити свого ключового союзника на Близькому Сході сирійського президента Башара Асада. Юрти незламності У січні за ініціативою "слуги народу" Сергія Нагорняка та казахського бізнесмена Даулета Нуржанова відкрили кілька юрт незламності пунктів обігріву, де під час знеструмлення можна було поїсти чи зарядити телефони. Першу юрту встановили в Бучі на Київщині. &еnsр;Не минуло й 23 годин, як з'явилася гостра реакція Москви. Керівник МЗС Росії Сергій Лавров і його речниця Марія Захарова телефонували колезі в Казахстані й вимагали пояснень, мовляв, "що робить казахська юрта в Україні, та ще й у Бучі?" розповідав Сергій Нагорняк. У Звенигородці на Черкащині як згадка про казахський період життя Шевченка стоїть "Тарасова юрта". У січні відкриття супроводжувалося урочистостями та безплатною їжею. Нині юрта продовжує стояти, але відвідувачів там майже немає. &еnsр;Юрта трохи знелюдніла, відвідувачів мало. Нею в нас опікується голова ради ветеранів, інкогніто розповідає житель Звенигородки Микола. Час від часу туди приводять школярів на екскурсії та заходять пенсіонери випити кави. Ядерна безпека У ніч на 11 серпня великий стовп диму помітили над найбільшою в Європі Запорізькою АЕС, яку росіяни окупували ще в березні 2022 року. Згодом з'ясувалося, що горіла градирня вежа для охолодження води. Президент Зеленський звинуватив Росію у провокації й закликав світ допомогти повернути атомну станцію заради безпеки людства. Росіяни традиційно звинуватили Україну, яка нібито обстріляла об'єкт. Уночі пожежу на градирні вдалося загасити. Енергодар і ЗАЕС Росія окупувала 4 березня, попередньо обстрілявши станцію. Попри засудження світом, окупанти й досі зберігають там свою військову техніку.

Україна у стані війни. Чинна влада без зовнішньої допомоги абсолютно безпомічна. І цей факт визначає все. Президент Російської Федерації Володимир Путін, рясно обстрілюючи Україну ракетами та дронами, показує "самовпевненому колезі" знову обраному президенту США Дональдові Трампу, хто справді крутить геополітичну рулетку. Путін єдиний круп'є: "Ставки зроблені, ставок більше немає". А США з НАТО, схоже, вже й не реагують на масові ракетні удари по Україні з боку Росії, підтримуваної Північною Кореєю та Іраном. Якщо вони примусять Київ капітулювати, то ніяких гарантій, що завтра російські ракети не впадуть у Варшаві, Вільнюсі чи інших європейських столицях, немає. РФ прагне відключити нервову систему нашої державності та знищити імунітет нашого виживання. Світ це розуміє і приймає. "Мир в Україні без територіальних втрат нереальний. Тимчасове рішення тимчасова поступка територіями Росії", сказав ексгенсек НАТО Єнс Столтенберґ. Аргументи до цього додають наші внутрішні проблеми. Мінлива лінія фронту Після втрати Авдіївки на українському Донбасі фронт не посипався, українська оборона не обвалилася, але російські війська повільно, ігноруючи великі втрати, впевнено ковтають нові населені пункти й території. Ставка й Генштаб, коли розсипався український контрнаступ, не взяли очевидних уроків від ударів об "лінію Суровікіна" якісні фортифікаційні укріплення московитів, збудовані під командуванням російського генерала. І сьогодні досі незрозуміло, чому після провальної літньої кампанії 2023 року контрнаступу, українських оборонних рубежів у нас практично не будували. Не тільки "контактних", які тримають весь фронт, а й нових, ешелонованих ліній оборони з використанням географічних, технологічних і суто збройних переваг. Цієї осені фронт іще більше став тріщати, кришитися, прогризатися інтенсивними бойовими атаками, штурмами росіян. Наші командири з нуля спостерігають швидкі ротації російських підрозділів рівня батальйону і бригад. Їхнє нове поповнення добре екіпіроване, озброєне та зі свіжою бронетехнікою. Нині ми не оцінюватимемо й не описуватимемо стратегічних і оперативно-тактичних переваг російського генштабу. Єдине, що можна зазначити, що вони криються не в якомусь критичному пріоритеті живої сили, броні, снарядів і дронів. Вони в управлінні війною та підтримці створеної російським генералом Сергієм Герасимовим наступальної системи, проти якої Генштаб українського головкома Олександра Сирського, сподіваємося, поки що, безсилий. Щоб якось пояснити українцям провали на фронті, масована пропаганда влади постійно натискає на безнадійність супротиву проти наступу мало не безмежних ресурсів російської орди. Незважаючи на величезні, за межами сучасної воєнної теорії, невідновлювані втрати. Ворог не тому взяв Вугледар, Селидове й найвищу платформу Донбасу, місто Гірник, що закидав трупами та спаленими танками наші оборонні рубежі, а з причин іншого порядку. Вони ховаються в Генштабі, Міноборони й політичних офісах, де ведуть втаємничену планувальну роботу нові та не дуже українські полководці. Накопичення кризової енергії Отже, деескалації не видно. Путін палить українські міста й села, рве жили на фронті, штурмуючи українську оборону. Дрони, ракети, КАБи, страти військовополонених, використання забороненої хімічної зброї, викрадення людей, тортури й убивства цивільних є і залишаються викликом для Америки, західної цивілізації та їхніх союзників. Незалежно від лінії Трампа президенту Зеленському нема куди відступати. Позаду стоїть український народ, який поволі закипає. Ненавистю до всіх своїх ворогів зовнішніх і внутрішніх, зрадників і брехливих попутників. Тому таємничі маневри глави Української держави, приховані плани, домовленості, ухвалення доленосних рішень і здійснення непродуманих кроків можуть запустити сьогодні лише важку внутрішню кризу. Імовірно, вона входить у плани Путіна та його генштабу. Водночас, хоч би як намагався Трамп знайти важіль тиску на Зеленського й переконати Путіна досягнути якогось компромісу, все марно. Ми не раз зазначали, що попри лідерську роль президента Зеленського в організації супротиву російській агресії, йому так і не вдалося виступити з переконливою стратегією оборони України чи визвольної війни, або протистояння з новою формою воєнного геноциду ядерної держави. А відсутність конкретних і значущих реформаторських, ідеологічних справедливих та відповідальних дій у внутрішній політиці поволі призводить до накопичення кризової енергії всередині нації. Якщо вона вихлюпнеться назовні, то українське суспільство опиниться на порозі розколу. Значна його частина може бути готова до миру з Путіним на умовах, близьких до його ультиматуму. Це вже мало місце в перші місяці повномасштабної війни, коли більшість українців була у відчаї. Тоді президент Зеленський ініціював Стамбульські угоди як форму "м'якої капітуляції", ближчу до фінської моделі. Подібна ситуація може скластись і сьогодні, якщо не провести рішучого активного ребрендингу стратегії внутрішньої політики глави держави. Інакше, судячи з інтенсивних консультацій партнерів без участі України, ми біля порогу чергового "нормандського формату". Путін пообіцяє, Зеленський відступить, а Захід освятить. Варіанти політичних пазлів А тим часом влада готується, але переконує, що не готується до виборів. Придворні політтехнологи ламають голови, наполегливо намагаючись скласти пазли різних політичних картинок так, щоб зображення в підсумку вийшло одне: Володимир Зеленський знову виграв вибори. За різними прогнозами, зокрема й закордонних експертів, як зазначило видання Тhе Есоnоmіst, однією з найшвидших дат президентських виборів може бути 25 травня 2025 року. Чухати потилицю Зекоманді є чому. Нещодавно Центр "Соціальний моніторинг" на замовлення Аmеrісаn Роlіtісаl Sеrvісеs, LLС провів опитування українців щодо їхніх президентських уподобань. І страшний сон Банкової напередодні звільнення головкома ЗСУ Валерія Залужного може справдитися. За результатами соцопитування, чинний посол України у Великій Британії Валерій Залужний може перемогти на виборах президента незалежно від конкурентів. Він є лідером у різних варіаціях. Скажімо, у визначенні "загальна ситуація" Валерій Залужний набирає 42% голосів; за ним слідує чинний президент Володимир Зеленський із результатом 22%; третє місце в голови ГУР Кирила Буданова 18%; далі п'ятий президент Петро Порошенко з результатом 10%; за ексспікера парламенту Дмитра Разумкова готові віддати голоси 7% опитаних; колишній прем'єр-міністр та лідер БЮТ Юлія Тимошенко, волонтер, шоумен та ексчлен партії "Голос" Сергій Притула, військовий і перший командир полку "Азов" Андрій Білецький набрали по 6%; мер Києва Віталій Кличко відкусив би 4% електорального пирога; Олексієві Арестовичу довіряють 3% потенційних виборців; за проросійського політика Юрія Бойка віддали би свої голоси 3% виборців; ексглаві уряду при президентові Порошенку Володимирові Гройсману доручили би президентство 2% виборців. Нічого дивного в падінні рейтингу влади нині немає. Окрім такого важливого й жахливого фактора, як війна, загальний суспільно-політичний краєвид далекий від найкращих зразків політичного живопису: хоч куди плюнь, всюди провал із ганьбою, зате зі скріпним громадянським пафосом. "Дивацтва" можновладців схожі на нездорову ейфорію за манії величі, що зашкалює. А грабіжницька політика, помножена на непрохідний популізм, продовжує роздягати українців догола. Влада створює картину внутрішньополітичного життя, війни та своїх дій, керуючись власними інтересами. І не варто намагатися зрозуміти її мету вона в заручниках у самої себе. Її кістяк президент, його "56 ефективних менеджерів" та Ко вже давно дихають наркотиком вседозволеності, і в них укорінилася непробивна впевненість у власній унікальності та здатності впливати на події своєю особливою харизмою, фартовістю і месіанством. Водночас провладні експерти транс­люють, що президентові Зеленському в інтересах виживання нації вкрай потрібно залишитися в цій грі. Українська господарка під плінтусом Отже причин наших проблем достатньо. Одна з тих, що лежать на поверхні, це внутрішнє управління країною уже давно окремими елементами ще вчора єдиної вертикалі системи влади, новими кланами МСЕКом, трейдерами Міноборони, спотвореними корупцією, судовими та правоохоронними системами. Без оцінки саме таких ризиків жоден "План стійкості", як і "План миру" та "План перемоги", не спрацює. Терміново потрібно шукати іншу модель для внутрішніх інвесторів і стимулювання економічних ініціатив. Цьогоріч Україна втратила 37 позицій у світовому рейтингу економічної свободи, опинившись у переліку найменш вільних країн між Чадом та Бурунді. Вона опустилася зі 113-го на 150-те місце. Українці страждають не лише через війну, а й через недолугу політику влади. Нині трохи більш як 12% українців ледве можуть дозволити собі купити навіть необхідні продукти. І лише 0,5% мають можливість придбати все, що хочуть. Це не просто наслідки війни. До такого становища довели "проривні реформи" та бездарна економічна "стратегія". Тож зубожіння безжально б'є по голові. Скажімо, доволі відчутним ударом гайковим ключем у тім'я став додаток до нескінченних податків, які вже паралізують бізнес. А за цим скорочуються робочі місця та віра українців у майбутнє. Складається враження, що влада працює, щоб вижити з України ще більше громадян тих, хто ще не втратив віри і мріє відбудувати державу. І на тлі цього ще одна гірка правда, яку оприлюднюють навіть члени провладної політсили. Скажімо, голова партії "Слуга народу" Олена Шуляк заявила, що державну політику підтримки переселенців повністю провалено. Тому вони повертаються в окупацію. Не працюють дві держпрограми єВідновлення та єОселя. На майбутній рік взагалі не передбачено їх фінансування. І це тоді, коли окупанти пропонують по 45 тис. руб. компенсації за 1 кв. м зруйнованого житла. Не сплутали би зростання з інфляцією Окрім переселенських, до бюджету-2025 також є чимало претензій. У ньому простежується суттєве гальмування темпів реального економічного зростання валового продукту: із запланованих 3,5% 2024 року до 2,7% 2025-го. Ці цифри своєрідний індикатор. Вони вказують, що уряд, очевидно, очікує можливості продовження війни протягом усього наступного року. Тож на рік відкладається і початок динамічного відновлення економіки. Влада країни, яка веде жорстку війну, вирішила 2025-го ще більше підтягнути статки тих, хто й так далеко не бідує, і штовхнути у прірву злиднів тих, хто сьогодні вже стоїть на краю. У проєкті Держбюджету передбачено мільярди на підвищення заробітних плат держчиновникам, прокурорам та іншим силовикам, а також нецільові витрати. І в ситуації, коли захисники залишаються без належної підтримки, гроші Державного бюджету-2025 спрямовано на збільшення фінансування Верховної Ради України на 26%; Офісу президента на 11%; Кабінету міністрів на 20%; прокуратури на 26%; Бюро економічної безпеки на 75%. Також чималі кошти продовжують виділяти на політичні проєкти. Наприклад, півтора мільярда гривень іде на "Єдиний марафон", який перетворився на інструмент пропаганди влади. Отже нещодавно Верховна Рада прийняла держбюджет виживання, вимостила шлях до ув'язнення за зберігання незадекларованих дров на сільських подвір'ях та запровадила трудову повинність. А вишенькою на торті в меню від можновладців для народу стала "Вовина тисяча". І не факт, що всі охочі її отримають. "Чудова математика: витратили з бюджету 10% обороту, щоби продажі зросли на 4%, зазначив нардеп від "Голосу" Ярослав Железняк. Прямо генії економічної думки. Ще зростання з інфляцією не сплутали б". Дихаймо глибше І з таким-от політико-економічним бекграундом Україна є не просто суб'єктом міжнародної політики, а на жаль, доказом спроможності Росії силоміць створювати нову гео­політичну реальність. Захід не має достатньої енергії, мужності та здатності зупинити Росію, і вона не потерпить будь-якого тиску на себе, щоб відступити з України або піти на примирення. Хаос. Як дим від мокрих дров у гуцульській колибі без димаря, став іще густішим, їдким, розмиваючи й без того неясні контури геополітики. Ейфорія нового порядку. Уже від Трампа. Страх перед його демоном непередбачуваності, здатності ухвалити несподівані рішення для ворогів і друзів поволі змінюються відчуттям чергового дежавю. Усе буде, як і було. Адміністрація Байдена капітулювала. Вона ще може допомогти Україні зброєю на $7 млрд і 2 млрд на замовлення в підрядників. На решту розраховувати майже неможливо. Чинний президент і його адміністрація вже передали свою ініціативу Трампу. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга впевнений, що ще до інавгурації Зеленський із Трампом зустрінуться і поговорять. Про долю України і її багатостраждальний народ. Про Путіна і загрозу існуванню світу. Принагідно згадаймо фінал Другої світової війни прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль врешті переконав президента США Франкліна Рузвельта. Німецький диктатор Адольф Гітлер застрелився, а Німеччина капітулювала й надовго денацифікувалася. Історія рухається по спіралі. Роль особистості в історії повернула собі імперативи. Ми сьогодні на власних життях пересвідчуємося в цьому. І ми не можемо на них не зважати.

Мрії про оновлення балансу, доки світ на межі Володимир Горбулін, перший віцепрезидент Національної академії наук України, Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Використання путінським Кремлем балістичної ракети середньої дальності, а де-факто міжконтинентальної балістичної ракети (назвемо БРСД-МБР, адже розподіл до та після 5500 км є умовним, а після відправлення Договору РМСД у небуття ­неактуальним), може справді бути свідченням, що світ вступив у новий етап війни, який легко може стати початком Третьої світової. Це наслідок надто слабкої західної політики у стримуванні РФ упродовж майже трьох років широкомасштабної війни. Хоча саме епізод застосування ракети без бойової частини вдруге від початку наступальної операції Збройних сил України в Курській області продемонстрував нечувану слабкість кремлівської воєнної машини та крихкість режиму Путіна. Бо вибір експериментальної ракети замість перевірених цією війною балістичних разом із підписаною новою ядерною доктриною також є свідченням досягнення межі блефу в ядерному шантажу на тлі відчаю і безсилля самого диктатора. Безвідносно до того, чи було застосовано ракету РС-26 "Рубеж" певною мірою "мертворожденне дитя" (2018 року проєкт вилучили з Держпрограми озброєнь РФ до 2027-го), чи таки "Орешник"/"Кедр", проєкт якого таки включили до Держпрограми озброєнь РФ до 2027 року, з подальшим випробуванням ракет-прототипів не пізніше 2024-го. Хоча цілком можливо, що це та сама робота, бо ракетні маніпуляції є давньою традицією Москви, ще з часів СРСР та Карибської кризи. Головним посланням "ракети" стало максимальне підвищення градуса залякування Заходу, а не України, яка майже щоночі "приймає" серії набагато дієвіших ракет. Для фахівців використання БРСД-МБР може здаватися дещо дивним іще й тому, що наявною ракетою 9К720 ОТРК "Искандер" Москва дістає майже до половини Португалії, тобто перекриває всю Європу. Хіба що мала вразити ядерна потужність ракети 200 кТн? Захід нового рівня шантажу не злякався, а реальна ймовірність обміну ядерними ударами точно не те, чого насправді прагне кремлівський диктатор. Застосування ядерної зброї будь-де або конвенційної по об'єкту НАТО приведе Путіна до поразки: перше через відсторонення Китаю та Індії від підтримки; друге внаслідок неможливості витримати протистояння з НАТО й економіками країн блоку. Путін не хоче поразки, тінь якої відсунулася із середини 2023 року; він уже хоче перемоги у вигляді рівних відносин із США й оформлення кон­тролю над Україною (чи тимчасово над її частиною). Друга половина листопада створила передумови для покращення перспектив Але для світу й України важливішою є інша, прихована, частина "ракетного послання" Москви. Переведення ракетно-ядерного шантажу на найвищий рівень є свідченням, що за умов західної ракетної допомоги Москва не те що програє Києву, але точно опиниться в невигідній позиції на майбутніх перемовинах. Сама Україна в листопаді увійшла в пікову, можливо, критичну ситуацію. Але зовсім не через появу на сцені БРСД-МБР, а внаслідок продовження невпинного просування противника вглиб України. Ті офіційні коментатори, які обережно попереджають, що війна вступає в найнебезпечнішу фазу, не помиляються тільки за один тиждень листопада РФ захопила територію площею майже 235 кв. км. Однак друга половина листопада створила передумови для покращення перспектив. Завдяки рішенням адміністрації Байдена бити ракетами АТАСМS на оперативну глибину на території РФ. І якщо правдивими є деякі медійні повідомлення про схвальне ставлення новообраного президента Трампа до такого рішення Байдена, то він, очевидно, не проти урівняти переговорні можливості України з її агресором. Імовірно, не через жагу справедливості новому лідеру потрібно досягти ситуації, коли війну можна буде загасити без поразки Америки. А падіння України це повний провал США й Заходу, розпад НАТО майже напевно. Тому курс на приборкання війни, хай там за рахунок поступок інших. І звісно, не за 24 год., а хоча б за якийсь реальний термін часу. Тому віталася Трампом і далеко не остання роль європейських рішень під час протистояння нині це дозвіл застосовувати крилаті ракети Stоrm Shаdоw/SСАLР для ураження цілей на території РФ до 300 км. Ракетні удари ЗСУ на Курщині виявилися не просто вдалими вони створили ефект дзеркального тиску. На тлі цього з'явилися непересічні рішення в політиці й економіці. США запровадили нові санкції проти Газпромбанку та ще десятків інших банків і фінансових установ РФ. ЄС ухвалив рішення обкласти санкціями нафтотранспортного гіганта РФ Совкомфлот, а Британія довела кількість підсанкційних суден до 73, що стало своєрідним світовим рекордом. Європа на низькому старті щодо розгортання потужної торгової війни з Китаєм. Зі свого боку G7 готова посилити тиск на Китай та "інші треті країни", які підтримують воєнну машину Росії. Випливли неофіційні дані, що "команда Трампа планує довести Іран до банкрутства за допомогою нового плану "максимального тиску". Це вже не кажучи про демарш Саудівської Аравії щодо намагання РФ під дахом БРІКС у Казані прискорити створення нової фінансової системи, альтернативної до наявної, західної. У цілому всі кроки Заходу вписуються в узагальнений вислів голови комітету в закордонних справах палати представників конгресмена-республіканця Майкла Маккола, що підтримка України збережеться. Зрештою, для здатних до аналізу зрозуміло, що економіка РФ тримається не тому, що вона потужна, а тому, що дії Заходу були занадто м'які. Цілком імовірно, настане інший етап, і Трампу надзвичайно вигідно, щоб усі важелі на стримування злочинного режиму у Кремлі увімкнув не він, а інші. Він прийде як миротворець і третейський суддя така роль потішить його амбіції. Навіть за умов, якщо Путін влаштує "Карибську кризу ХХІ століття" так тільки більше лаврів дістанеться Трампу за влаштування миру (чи небезпечного перемир'я). Напередодні переїзду Трампа в Білий дім спробуємо окреслити нові умови та майбутні перспективи наступного року. Перспектива перша: фактор гарантій, імовірності союзників і відкриття нових форматів. Нині гарантій безпеки для України немає. І можливо, не буде в майбутньому, хоча й ерзаци, за умов ретельного розрахунку, можуть виявитися їх цілком адекватними замінниками. Щоб усвідомити, чи справді щось може зрівнятися з офіційним запрошенням у НАТО, спробуємо відповісти на запитання: чого ми прагнемо на цьому етапі війни з Росією? Бо навряд чи хтось наважиться заколисувати себе мріями, що Трамп або хтось інший здатний привести планету до сталого миру без ліквідації осередку російського фашизму в Москві, тобто зміни політичного ладу в цій країні. Тож яка може бути проміжна мета України? Припинення війни на певний час із метою оновлення держави та посилення її до рівня недосяжної цілі для будь-якого Кремля? Досягнення післявоєнного стану політичного та суспільного ренесансу, основаного на усвідомленні своєї, української, суб'єктності, незалежності та неподільності? У межах міжнародних кордонів 1991 року, хай і тимчасово окупованих. Неприємно, що вживання слова "перемога" раптом стало недоречним, і вдвічі неприємно, що однаково винні в цьому західні партнери та ми самі. Але якщо так, то можна оглянути сильні сторони України зразка кінця 2024 року. Держава стала суб'єктом міжнародної політики, має найкращу армію в Європі та вперше з часів незалежності виходить із позиції власних інтересів, хоч і на тлі тотальної залежності від партнерів. Сильні сторони в усвідомленні партнерів, що поразка України це поразка Заходу, перспектива світової війни на тлі неготовності європейського НАТО до прямого кінетичного зіткнення з РФ. Тому пішла ланцюгова реакція щодо "данської ініціативи" вже майже десяток країн фінансують ОПК України для масштабування озброєнь. Європа вигадує нові способи підтримки, щоб прикритися Україною від війни. Використовує заморожені активи РФ, збільшує виробництво ракет і боєприпасів, кардинально змінює риторику. Зокрема Парламентська асамблея Північноатлантичного блоку закликала уряди країн-членів надати Україні ракети середньої дальності для стримування російської агресії та самозахисту. Але до заміни гарантій ще далеко. Як це має бути? Першим кроком має стати створення умов, коли Москва втратить спроможність продовжувати війну. Слідом за ракетами АТАСМS і до­зволом бити ними по території РФ США мають витягнути з рукава й інші козирі. Надати крилаті ракети АGМ-158 для F-16 та можливості використовувати їх без обмежень (базова дальність 370 км) їх та ще новітні ракети РrSМ дальністю 500 км до РСЗВ НІМАRS. Згадані ракети може встигнути надати адміністрація Байдена, але можуть купити і країни Європи. Країни європейського НАТО можуть проголосити закриття неба над Україною з метою стримування російського тероризму. Це механізми зацікавити США Трампа. Тільки після зупинки противника на полі бою можна говорити про перехід до тимчасового, більш-менш прийнятного на цей момент миру. Якщо говорити про економічні зацікавленості, то офіційний Київ уже започаткував дискусію про можливість використання українських покладів титану, урану, літію, цирконію та іншого. Фахівці називають невипадковою заяву сенатора-республіканця Ліндсі Ґрема, який натякнув: українські рідкоземельні метали можуть трансформуватись у стратегічний актив США. Що ж до повоєнних гарантій, то в разі блокування Трампом опції повного членства в НАТО може бути компенсація у вигляді розміщення на території України ракетних систем Тyрhоn середньої дальності американських наземних пускових установок, які запускають крилаті ракети Тоmаhаwk. Замість розміщення їх у Німеччині. У різних версіях ракети Тоmаhаwk можуть знищувати цілі на відстанях 16002500 км на тлі наявності в РФ 12 найвагоміших ракетних заводів на дальності 5001500 км від кордону України це був би адекватний крок. Не вирваний із контексту, звісно. Усі питання, які стосуються розвитку та виробництва зброї, слід підпорядкувати Міноборони Немає сумніву, що після такого рішення Вашингтона й німецькі крилаті ракети Таurus з'являться в ЗСУ. Зрештою, зміна канцлера у ФРН Шольца на Мерца й без американського рішення приведе ракети до українських літаків. Приборкання Китаю, Ірану та Північної Кореї це вже прерогатива США в інших регіонах світу. І як антагоніст КНР Трамп цілком може вдатися до різних механізмів стримування від санкційного закону СААТSА до особистих перемовин. Адже Трамп неодноразово натякав, що його свідомість не уражена афганським синдромом. У будь-якому разі на період вакуумного відрізка часу до ліквідації або самоліквідації кремлівського путінізму саме Україна рятує Альянс та демократичні цінності планети. І вона цілком гідна реалістичних гарантій з боку демократичного світу. Перспектива друга: фактор внут­рішньої стійкості. Здається, Європа не залишить Україну хоча б через інстинкт самозбереження. Досі, незважаючи на ядерні потенціали, питання перемоги на полі бою забезпечується технологічними перевагами та міцною логістикою. Тоді, коли Силам оборони України потрібні тисячі ракет і десятки тисяч далекобійних дронів-камікадзе, а також належне поточне забезпечення фронту боєприпасами, артилерією, бронетехнікою, засобами ближнього бою, відбулося значне розширення списку країн, готових вкладати в українську зброю. Слідом за Британією та Данією пішли Нідерланди, Литва, Естонія, Норвегія, Швеція. Головна родзинка цих внесків вихід насамперед на потужне масштабування виробництва українських ракет, крилатих, балістичних і для ракетно-реактивної артилерії. А також масового виробництва далекобійних дронів із радіусом ураження 10002500 км. Важливим додатком до згаданих вище ракетних гарантів можуть стати західні бізнеси. Німецький Rhеіnmеtаll будує в Україні чотири цілком захищені заводи, ще один запустить турецький Ваykаr, на порозі ухвалення рішення шведський SААВ. З Італією розгорнуто перемовини про спільне виробництво сучасних засобів ППО, що вперше передбачає значну локалізацію в Україні (очікується до 30% виробництва). Із компанією Тhаlеs Веlgіum розгортається спільне виробництво ракет для результативної протидії дронам. Такі бізнеси можна розглядати як додатки до збройових гарантій, бо навіть тимчасове припинення війни може стати прецедентом для активного нарощування оборонних спроможностей, а може і стати передвісником появи військових контингентів. І все ж найбільш болючі питання та проблеми стосуються мобілізації та прискорення власних високотехнологічних виробництв. Без докорінних, оперативних і системних змін, забезпечення та демонстрації соціальної справедливості говорити не тільки про перемогу, а й про виживання нації вкрай складно. Необхідне невідкладне викорінення корупції й недбалості у структурах, дотичних до мобілізації й роботи оборонної промисловості, важливою є демонстрація суспільству жорстких покарань. Слід унеможливити появу та впровадження будь-якого варіанта економічного бронювання ("Плати й не служи"). Необхідно невідкладно масштабувати наявне рішення щодо надання можливості командирам військових частин дозволу рекрутингу без участі ТЦК. А також реалізувати шлях укрупнення за рахунок масштабування відомих і успішних бригад. Оперативно впровадити дієву програму для всіх держслужбовців, придатних до служби за віком та станом здоров'я, щодо їх мобілізації, проходження служби й участі в бойових діях у разі скорочення державного апарату влади щонайменше вдвічі. Кардинальних змін потребує і ОПК. Проблема неякісних мін стала віддзеркаленням похибок у побудові управління оборонною промисловістю без трансформації вертикалі такі резонансні події повторюватимуться. Усі питання, які стосуються розвитку та виробництва зброї, слід підпорядкувати Міноборони. Мають бути програми ракетна, дронова та боєприпасна, які повинні координуватись і виконуватися військовим відомством. ВТС у рамках цих програм також справа військових як головного замовника зброї, який забезпечує армію. Тобто рішення, з ким та як розвивати і спільно виробляти ключові озброєння, за військовими. Усі інші міністерства й відомства мають підпорядковуватися єдиному центру в Міністерстві оборони. Якщо йдеться про ракети, то всі питання адміністрування та координації мають погоджуватися з Міністерством оборони. Зокрема проведення конкурсу та призначення ключових керівників проєктів, що належать до ракетної програми. А також щодо роботи відповідних підприємств. Не може так бути, щоб на бажання Мінстратегпрому підприємства Державного космічного агентства були передані в підпорядкування АТ "Укроборонпром". Хоча б тому, що Україна, яка вже кілька років живе без космічної програми, все-таки повернеться до космосу, створюватиме вітчизняне угруповання супутників і космічні дрони. Та тому, що не може бути ціллю штучне покращення рейтингу АТ "Укроборонпром" у списку світових виробників зброї за рахунок передання в підпорядкування додаткової групи підприємств. Центр розвитку технологій має також бути оформлений у Міноборони, а всі його ділянки підпорядковані військовому відомству для забезпечення війни. Україна демонструє потужні та креативні рішення, але для їх масштабування не вистачає централізованої конструкції адміністрування. Об'єднання в одних руках потреб військових та можливостей науки і промисловості. Тому, приміром, у Силах оборони 170 типів дронів замість трьох десятків, і міль­ярди гривень ллють у пісок, тому що немає кому взятися за уніфікацію зв'язку, навігації, систем наведення, двигунів та інших елементів безпілотників. Потребує вдосконалення й політика закупівель. Щонайменше слід припинити прикриватися державною таємницею та розібратися із зловживаннями як у середовищі спецекспортерів, так і в окремих епізодах Агенції оборонних закупівель. Та забезпечити відповідальність за приймання озброєнь і боєприпасів. Головне визначитися з пріоритетами держави. Він нині тільки один вистояти у війні, не допустити поразки. Бо шанс для нації випадає раз на кілька десятиліть. Слід усе підпорядкувати цій меті. Зусилля спрямувати на технології і впровадження в зброю штучного інтелекту. Бо що далі триває війна на виснаження, то більше дешеві й масові технології отримують нового значення, грають вагомішу роль. І саме вони можуть дати Україні змогу пережити найбільш важкі часи.

Людожер під парасолькою диктаторів не зважає на заклики цивілізованого світу Є моменти, коли часові лінії перетинаються. Історія постійно натякає, що події, свідками яких ми є, невипадкові. Вони частина більшого історичного процесу. Логічного, неминучого та невблаганного. Коли я спостерігала трансляцію агенції Frаnсе-Рrеssе, як працівники посольства Сирії в Москві піднімають прапор сирійської опозиції після падіння влади Башара Асада, то згадувала слова царя Соломона: "Усе минає. І це теж мине". Звісно, ця думка стосувалася не Сирії та її кривавого диктатора, а місця дійства Москви. "Кремлівські джерела" сигналізують, що Асад живий, що він із родиною у Москві. Але зміна прапорів дає зрозуміти, що навіть у столиці "країни-подєльніка" він більше не легітимний. Найцікавіше, що навіть це ще не остаточно. У будь-який момент може з'ясуватися, що диктатор таки мертвий або він "єдиний легітимний" і тому Кремль залишає за собою право повернути його на престол. Згадується Янукович. Для Путіна не вперше жонглювати скинутими тиранами залежно від світової кон'юнктури Як пише Тhе Wаshіngtоn Роst, за кілька днів до початку наступу повстанців Башар Асад відхилив кілька пропозицій США, переданих йому через Об'єднані Арабські Емірати, позбавити Іран можливості озброювати та підтримувати через сирійську територію бойовиків Хезболли в Лівані. За це йому пропонували скасувати частину санкцій. Своєю чергою турецький президент Реджеп Тайїп Ердоган просив Асада тримати курдські сили подалі від їхнього спільного кордону та пустити назад у країну якусь частину сирійських біженців, які шукають притулку в Туреччині. В останні тижні свого правління диктатор не звертав уваги на швидкоплинну регіональну динаміку. Деякі його радники рекомендували прийняти пропозицію США й остаточно розірвати відносини з Іраном в обмін на зняття санкцій. Але Асад вважав, що зможе отримати вигідну угоду, коли Дональд Трамп заступить на посаду президента. Тепер цю угоду отримують ті, хто змусив Башара тікати з країни. Людина, яку ніколи не готували до влади, поціновувач західного способу життя, що на початку владарювання намагався вдавати демократа та розповідав про реформи. За 24 роки правління Асад провів країну через криваву громадянську війну, що забрала сотні тисяч життів та знищила державну суб'єктність. Починаючи з березня 2011-го Сирію охопили масові протести, уряд чинив численні та постійні звірства проти власного народу. Сім років тому Аmnеsty Іntеrnаtіоnаl використала фразу "людська бійня" для опису тільки однієї з тюрем режиму в'язниці Саєдна в передмісті Дамаска. Організація стверджувала, що за перші п'ять років війни тут в умовах повної секретності стратили від 5 до 13 тисяч опонентів режиму. А скільки таких катівень по всій Сирії? Світу поталанило, що Асад не зміг закінчити виготовлення власної ядерної бомби. Ще до початку громадянської війни Сирію звинуватили в здійсненні військової ядерної програми за допомогою Північної Кореї. Ця інформація так стривожила Ізраїль, що виникла ідея цілеспрямованого авіаудару. Ядерний об'єкт знищили разом із майже десятком північнокорейських працівників. Це не рахуючи поранених. Тоді й Ізраїль, і адміністрація Буша-молодшого, яка була в курсі авіаудару, і Асад промовчали та зробили вигляд, що ніякої ядерної програми не було. Примітно, що збільшення звірств та воєнних злочинів, на які йшов Асад, прямо пов'язані зі зростанням безкарності Росії після Мюнхенської промови Путіна. Вісь зла почала формуватися вже тоді. З початком протестів Асад вирішив спертися на іноземні диктатури замість діалогу з народом. Усі реформаторські прагнення та британську освіту як вітром звіяло. Намагаючись зберегти владу, диктатор зазнав особистісної моральної та людської деградації. 2011-го Тhе Guаrdіаn писала, що Іран перекинув у Дамаск військових Корпусу стражів ісламської революції, які допомагали сирійській поліції в розгоні протестувальників. А Тhе Dаіly Теlеgrарh наводила слова колишнього члена таємної поліції Сирії про наявність у країні іранських снайперів, які брали участь у розстрілах протестів проти режиму Асада. 2013 року світові інформаційні агенції облетіла звістка, що о п'ятій ранку війська Асада скинули бомби з хімічною речовиною посеред передмістя Дамаска Східної Гуті. Уряд США тоді повідомляв про 1429 убитих, з яких 426 діти. Така зухвалість у вчинені воєнних злочинів та злочинів проти людяності була б неможлива без сприяння РФ. Доки путінські пілоти бомбардували і труїли сирійських жінок та дітей, путінські дипломати забезпечували прикриття та безкарність. У жовтні 2017-го Спільний слідчий механізм ОЗХЗ-ООН (JІМ) оприлюднив свої висновки про те, що уряд Сирії відповідальний за викид зарину під час нападу на Хан-Шейхун. Росія та Сирія звинуватили JІМ у винесенні політичних суджень та назвали її керівника Едмонда Мулета інструментом Заходу. Після хімічної атаки на Думу у Східній Гуті 7 квітня 2018 року США представили резолюцію Ради Безпеки про створення слідчого органу з однорічним мандатом для визначення відповідальності за використання хімічної зброї в Сирії. Резолюція набрала 13 голосів, але РФ наклала на неї вето. Одночасно Росія здійснювала зачистку місцевості. Місцевим жителям доводилося потайки збирати докази та перепоховувати загиблих. Адже російські спецслужби разом з асадівськими військовими заблокували район і вичистили все, що могло б нагадувати про застосування в Думі хімічної зброї. Навіть спалювали тіла, щоб унеможливити ексгумацію. Тоді стало остаточно зрозуміло, що міжнародне право й конвенції не працюють. Доки людожер перебуває під парасолькою інших диктаторів, він не зважатиме на заклики та занепокоєння цивілізованого світу. Найкращий спосіб не допустити масового вбивства той, що його обрав Ізраїль: діяти рішуче й на випередження. Або український чинити опір навіть сильнішому супротивнику, бити його нелінійними військовими методами, не розраховуючи на силу міжнародного права. Бо розмови то неминуча смерть від знахабнілого агресора. Тільки-но присутність у Сирії іноземних військових зменшилася, для народу, який люто ненавидить режим Асада, відкрилося вікно можливостей. Символічно, що саме відчайдушна боротьба України з Росією та Ізраїлю з іранськими проксі-арміями стала передумовою для падіння режиму Асада. Путін отримав те, що хотів. Тільки з поправкою на почуття гумору невблаганної історії. Нападаючи на Україну, він розраховував, що Київ візьме за три дні, а українська армія розбіжиться. Дамаск упав за 12 годин. Армія Асада, підготовкою якої займалися російські військові інструктори, навіть не вступила в бій за столицю. Це не просто поразка. Це ганьба! Росія з її військово-­космічними силами та кораблями втратила важливу точку контролю на Близькому Сході та в Африці. Тепер російському міністру закордонних справ Сергієві Лаврову доводиться щось белькотіти про налагодження діалогу та просити Туреччину про зелений коридор для своїх військових. І навіть тут Кремль залишився вірним антилюдським принципам. Про евакуацію російських цивільних, яких у Сирії сила-силенна, ніхто й не обмовився. З падінням режиму Башара Асада війна в Сирії не завершилася. США й Ізраїль завдають масованих авіаударів по сирійських військових базах і підприємствах із виготовлення бойових хімічних речовин, намагаючись запобігти потраплянню зброї в руки переможців. Відкритим залишається питання протистояння між курдами й Туреччиною. В будь-якому разі Сирії в її сьогоднішньому вигляді більше не буде. Правління Асада завершено, а його життя залежить від того, чи є від нього користь для Росії. Адже, якби він мав хоч крихту суб'єктності й не мав на руках стільки крові, міг би доживати в Дубаї чи Катарі. Ба, навіть в Ірані. Але йому залишилася тільки Москва. Можливо, що невдовзі ми побачимо Асада в ефірах російських пропагандистських телеканалів. А може, почуємо про його раптову смерть. Адже він не тільки злочинець, а й спільник і свідок злочинів РФ, а отже Путіна, в Сирії. Прийшовши до влади з ідеями реформації, Башар Асад підкорив існування своєї держави єдиній меті збереженню себе при владі. І тут постає питання, що буде з російськими поплічниками, коли впаде режим Путіна? Який кінець очікує тих, хто сидів або сидить на російських багнетах? Чи не побачимо ми всіх цих кривавих януковичів, асадів та лукашенків у Гаазі, куди їх видасть новий російський цар, намагаючись налагодити відносини з цивілізованим світом? Тож історія Асада ще не закінчилася. На відміну від історії Сирійської Арабської Республіки, яку він так ганебно знищив своєю жагою до влади. Доки продовжує існувати путінсько-чекістський режим, ми побачимо ще не одного доведеного ним до краю кривавого диктатора, який колись мріяв стати реформатором, а перетворився на чудовисько.

&еnsр;Що було б, якби ми не спробували домовитися? Територія автоматично повернулася б Китаю без будь-яких гарантій. Із появою угоди ситуація для Гонконгу безумовно покращилася. Ми зафіксували факт, що Китай не змінюватиме нинішнього життя Гонконгу. Було б набагато гірше, якби наш уряд нічого не зробив, сказала прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер (19252013) під час пресконференції з приводу передання Китаю колонії Гонконг. Угоду глава британського уряду підписала із прем'єр-міністром Китайської Народної Республіки Чжао Цзияном (19192005) у Пекіні 19 грудня 1984-го. У Лондоні пішли на це за умови збереження в Гонконгу демократичних та ринкових порядків до 2047-го. Британці захопили малозаселений острів Гонконг біля гирла річки Чжудзян під час Першої опіумної війни 1842-го. У 1850-х Лондон розширив територію колонії на прилеглі острови та півострів Коулун. 1898-го Велика Британія уклала з Китаєм угоду про оренду Гонконгу на 99 років. На момент переходу під юрисдикцію Китаю Гонконг був міською агломерацією з населенням майже 5 млн та площею більш як 1 тис. кв. км, яка розташовувалася на островах і частині континенту на Півдні Китаю. Про необхідність вирішення питання Гонконгу Тетчер заговорила одразу після приходу в уряд наприкінці 1970-х. Тоді британці сподівалися домовитися з китайцями про безстрокову оренду колонії. Пекін відхилив цю пропозицію як "непотрібну та недоречну". 1982 року Маргарет Тетчер відвідала Китай і розпочала переговори щодо майбутнього Гонконгу. Лідер Китаю Ден Сяопін (19041997) запевнив, що нова конституція Китаю до­зволить спеціальні адміністративні зони, де можуть діяти різні правові й економічні системи. У Пекіні оголосили принцип "Одна країна дві системи". За ним, Гонконг зберігав "капіталістичну" економіку та демократичні свободи, але суверенітет переходив до Пекіна. В уряді Тетчер прийняли умови китайців. Тоді в Лондоні не хотіли, щоб ситуація з Гонконгом призвела до конфлікту, як то було з Фолклендсь­кими островами. Через них 1982-го Велика Британія вступила у війну з Аргентиною. 1 липня 1997-го британська колонія перейшла під юрисдикцію Пекіна. Влада Гонконгу відповідала за внут­рішні справи, освіту, культуру, спорт, соціальну, митну та грошову політику. На відміну від конституції КНР, основний закон Гонконгу гарантував захист основних прав і свобод людини. Поступово китайська влада почала нехтувати домовленостями з Великою Британією. З 2014-го в Гонконгу почастішали протести, люди вимагали дотримання політичних свобод і виступали проти посилення китайського впливу. 2019 року понад мільйон протестувальників вийшло на вулиці Гонконгу через появу законопроєкту, який дозволяв екстрадицію політичних в'язнів у Китай. 2020-го уряд Китаю провів реформу виборчого законодавства. Вона забезпечила перевагу партіям, лояльним до Пекіна. Тоді в Гонконгу заговорили, що в КНР знищили принцип "Одна країна дві системи". "Те, що я залишаю, є доказом моєї дурості. Я надбав і утримував більше, ніж мені було потрібно для життя. Нехай довірені особи інвестують та використовують на свій розсуд основну частину цього майна протягом 10 років після моєї смерті. Потім вони повинні все продати, а гроші віддати жінці з Торонто, яка за цей час народить найбільше дітей. Якщо кілька матерів матимуть однакову кількість офіційно зареєстрованих і живих дітей, кошти розділіть між ними порівну", написав у заповіті канадський юрист і бізнесмен Чарльз Венс МІЛЛАР (18531926). Він помер неодружений і бездітний. Незадовго до того сказав другові: "Я збираюся зробити секс найпопулярнішим у Канаді видом спорту на наступні 10 років". Далекі родичі оскаржували заповіт, але 22 грудня 1937-го Верховний суд Канади визнав законним вигадані Мілларом змагання матерів, які назвали Великим лелечим дербі. Призовий фонд 750 тис. канадських доларів, понад $10 млн на теперішні гроші, розділили між чотирма жінками, які народили по дев'ять дітей 14 озброєних членів перуанського Революційного руху Тупака Амару (МRТА) захопили майже 600 заручників у резиденції японського посла у столиці Перу Лімі, 17 грудня 1996-го. Тоді там на честь дня народження японського імператора Акіхіто приймали місцеву політичну й бізнесову еліту. Терористи пройшли у вигляді офіціантів із тацями. Вони відпустили жінок, дітей і чоловіків, яких не вважали цінними. Залишили 72 заручників. Хотіли обміняти їх на 462 засуджених членів МRТА. Влада відмовила й почала планувати операцію зі звільнення заручників. Її провели 22 квітня 1997-го. Спецпризначенці ліквідували 14 терористів і втратили двох своїх офіцерів. Загинув член верховного суду, який був серед заручників 20 грудня 1987 року поблизу філіппінського острова Міндоро пором Dо&ntіldе;а Раz зіткнувся з танкером Vесtоr, який перевозив 1130 т нафтопродуктів. Стався вибух і судна охопила пожежа. Врятувалися 24 особи. Загинули 4317 пасажирів, 58 членів екіпажу Dо&ntіldе;а Раz та 11 із Vесtоr. Катастрофа стала найбільшою корабельною аварією мирного часу. 21 грудня 1140-го німецький король Конрад ІІІ (10931152) після тривалої облоги завоював замок Вайнсберг нині місто на Південному Заході Німеччини. Його власник Вельф VІ (11151191) очолював опозицію до короля в Баварії. Конрад ІІІ дозволив вийти з міста всім жінкам та взяти те, що зможуть винести. Усіх чоловіків мали стратити. Та жінки взяли на спини чоловіків і з ними вийшли за браму замку. 22 грудня 1989-го в румунському місті Тирговіште військові заареш­тували диктатора, 71-річного Ніколае Чаушеску. Він із дружиною Єленою намагалися залишити країну. Перед тим Чаушеску наказав розстріляти учасників демонстрації в місті Тімішоарі, але армія перейшла на бік народу й почалася революція. Трибунал, який зібрався у військовій частині в Тирговіште, звинуватив диктатора в геноциді, руйнуванні економіки та державних інституцій. Чаушеску з дружиною розстріляли 25 грудня 1989 року.

Важкий був рік. І закінчується з тривожними передчуттями. На фронті росіяни наступають зі сходу й готуються завдати удару з півдня. Північна Корея, Китай та Іран посилюють свою підтримку агресора, а допомога наших союзників опинилася під сумнівом на тлі результатів виборів у США. Європа розколота. На пострадянському просторі паростки свободи придушуються промосковськими режимами. Протягом усього минулого року в самому українському суспільстві зростала напруженість і ширилися взаємні претензії між політиками, державними інституціями, громадянським суспільством та різними категоріями населення. Зірвано мобілізацію, бракує ресурсів, падає авторитет влади й військового командування, знову стають конфліктними питання ідентичності історія, мова, пам'ятники, перейменування&hеllір; Складається враження, що все йде за заздалегідь підготовленим у ФСБ планом. І наші вороги вже навіть не приховують своїх очікувань: "Скоро додавим, скоро добьем". Як діяти за цих умов? На що сподіватися? Перший необхідний крок це подивитись у вічі правді. Об'єктивна оцінка ситуації покаже нам не лише наші власні проблеми і слабкості, але також і проблеми та слабкості противника. Та наші можливості, які з цього випливають. Останнім часом у публічному просторі вперто шириться кілька небезпечних міфів російської пропаганди. Перший: у Путіна все йде за планом. Другий: Росія готова воювати вічно. Третій: санкції не діють. Четвертий: у Путіна кращі й сильніші союзники, ніж у нас. Ці міфи суттєво спотворюють наше сприйняття дійсності, підштовхуючи нас до неправильних висновків та хибних рішень. Тому важливо їх аргументовано й послідовно спростувати. Насправді цілком очевидно, що план Путіна вже провалився. Росія ніколи не отримає того, на що вона сподівалася, розпочинаючи цю війну. І власне, страх перед усвідомленням реальних катастрофічних наслідків війни для Росії і змушує Путіна поки що відмовлятися від її завершення. Однак рубль тим часом падає, облікова ставка Центробанку зростає, ціна одного контракту в армії виросла до $10 тис., а з 50 найпопулярніших серед росіян фільмів 2024 року немає жодного про СВО. Чи може так довго тривати? Залежить від того, що ми розуміємо під словом "довго". Може, ще рік, а може, й три, а може, й п'ять. Але від цього масштаб ями, в яку провалюється Росія, тільки збільшується. Про всякий випадок у РФ проводять навчання з відключення від інтернету. Готуються зробити своєму населенню інформаційний "інтернат", і це не від хорошого життя. Путін іде в суїцидальне лобове зіткнення з переконанням, що Захід крутне кермо убік першим. Лубянська братва під'юджує свого підстаркуватого вожака, розсовуючи в нього за спиною по кишенях пачки грошей від оборонних замовлень, секретних статей бюджету, переділу власності й інших супутніх війні гешефтів. Тому вони також проти завершення війни, але тільки до того моменту, доки їм іде масть. А потім вони зроблять Путіна винним. Тепер щодо наших союзників. У нашій картині світу ми захищаємо не лише себе, але і як мінімум Європу від темних сил, які от-от зруйнують усе світле й добре, чого зуміла досягти цивілізація. Але це уявлення не є поширеним серед наших союзників. Навіть Польща, яка слідом за нами стоїть у черзі на повернення під владу двоголового, вже дозволяє собі якщо не вдарити, то принаймні плюнути нам у спину. Українцям дивно та прикро це усвідомлювати, але Захід не боїться Путіна. По-перше, тому що він бачить реальний стан справ і розуміє перспективи Росії в цій війні краще за нас. А ще тому що завалені під руїнами багатоповерхівки у Кривому Розі українські діти й запеклі бої під Кураховим перебувають поза його зоною больової чутливості. Не для всіх європейців чи американців, але для більшості. А політики в демократичних країнах, як відомо, орієнтуються на настрої більшості. Та чи означає це те, що Україну залишать напризволяще і приведуть її до капітуляції, позбавивши необхідних ресурсів і допомоги? Ні, жодних ознак цього ми поки що не бачимо. Суто з прагматичних міркувань європейцям і американцям, вочевидь, хотілося б зменшити свої витрати на допомогу Україні, тому вони зацікавлені в найшвидшому припиненні бойових дій. Але Путін своєю впертістю і відірваністю від реалій сам відрізає шлях до можливого компромісу. Окей, кажуть у Берліні й Вашингтоні, тоді продовжуємо, як раніше. Для нас це не добре і не погано. Бо могло би бути значно краще, якби підтримка була оперативніша й масштабніша. Але наше становище не можна назвати й безнадійним. Тому що російський наступ рано чи пізно видихнеться, а ми тим часом маємо можливість завдати противнику таких втрат, і бойових, і виробничих, і ресурних, після яких він нескоро зможе відновитися. Якщо зможе коли-небудь взагалі. А якщо до цього додадуться ще й більш принципова санкційна політика й курс на зниження світових цін на енергоносії, то вже в каденцію Дональда Трампа вільний світ зможе відсвяткувати нову перемогу над імперією зла. А що ж із нашою перемогою? Є надія, що доживемо.

Вашингтон почав розмовляти інакше, а Київ намагається навчитися перекладати українські потреби американською мовою, каже експерт зі стратегій Євген Глібовицький Які головні події відбулись у країні протягом ­2024-го? Як загалом можна охарактеризувати цей рік? &еnsр;Це рік значного, відчутного дорослішання українського суспільства. Воно було спричинене розчаруваннями, тим, що все йшло не так, як нам хотілося. Але це ті випробування, завдяки яким відбувається зростання. Суспільству довелося пройти через болісну перевірку своїх очікувань реальністю. Відповідно, те, що з нами сталося, є результатом того, що наші очікування не виправдалися. Пробуємо вирватися з амплітуди, де крайні точки ейфорія і депресія Загалом суспільство стало набагато стриманішим у реакціях. Нині ми вчимося визнавати реальність. Це не означає, що погоджуємося з нею, це означає, що краще прийматимемо рішення в майбутньому. Закінчився п'ятирічний термін каденції чинного президента. Як оцінюєте "епоху Зеленського"? Як вона увійде в історію? &еnsр;Не бачу проблеми в тому, що закінчився термін каденції. Закон чітко визначає, що робити в таких ситуаціях. Тому продовження політичної каденції це найкраще, що можемо мати за цих обставин. В умовах війни не можна проводити вибори, що дадуть легітимну владу. Думаю, Володимир Зеленський увійде в історію як людина, що прийняла виклик і має багато чеснот і чимало недоліків. Кожен колишній президент має прихильників та антипатиків, Зеленський не виняток. Він важливий тим, що за нього голосували люди, які за інших обставин проголосували б за російський вектор розвитку України. Він допоміг їм перейти в український табір. Якби президентом був той, хто мав би голоси виборців, які підтримують західний вектор, було б набагато складніше досягти того рівня єдності, що маємо під час війни. Зеленський зміг стати президентом нового об'єднаного суспільства. Об'єктивно це сталося не внаслідок того, що він мав політичну програму забезпечення єдності. Це приклад, як обставини в підсумку формують образи політичних лідерів, відмінні від тих, які ми уявляємо, коли за них голосуємо. Припускаю, що Зеленський буде людиною, після якої відбудуться політичні зміни, і ми підемо далі демократичним шляхом. Якщо після Зеленського буде сьомий, восьмий, дев'ятий президент то це найкраща спадщина, яку він може залишити. Вважаєте, що Зеленський увійде в історію як президент, який зшив Україну? &еnsр;Він її не зшив він уможливив зшиття України. Зеленський був тим, за кого процес переходу політичних орієнтацій закінчився й оформився. До нього ще можна було говорити, що є дискусія щодо вектора руху країни. Тепер цю дискусію закінчено. Українці чітко відчувають те, чого не відчувають наші міжнародні партнери: інтеграція України в Європейський Союз і НАТО не може бути вулицею з одностороннім рухом. Це не тільки перелік завдань, які ми маємо виконати, це перелік змін, що мають статися з обох боків українського і європейського. Інакше під загрозу потраплять фундаментальні принципи ЄС. Україна вносить набагато ширший досвід, ставить на порядок денний складніші питання і є лакмусовим папірцем, за яким можна судити, чи ці організації виконують свою місію. На нас чекає значна й гостра дискусія із західними партнерами, де ми постараємося допомогти їм всупереч їхньому бажанню. 2022 року в людей була віра у швидке закінчення війни. 2023-го вона ослабла. Що змінилося 2024 року? Чи є усвідомлення, що війна з Росією надовго? 2024 року відбулося складне калібрування, яке призводить до того, що ми пробуємо вирватися зі стану заручників амплітуди, де крайні точки ейфорія і депресія, та знайти стан, який дає можливість раціонально оцінювати дійсність. Цей стан здобувається щораз більшими зусиллями накопичуються біль, втрати, роздратування, втома. Ці чинники діють усупереч тверезому погляду на реальні події. Суспільство стало загартованішим, але це також означає, що воно знову поглибило свою травму. І це аж ніяк не є приємним і корисним досвідом. За нашу загартованість, що базується на історичному досвіді останніх поколінь, заплатили і продовжуємо платити фантастичну ціну в тих життях, які ми втратили, і в тих життях, що не зможуть самореалізуватися, які вимушені знову приймати долю, а не формувати власні пріоритети. Війна стала контрреволюцією гідності держава відкотилася назад Однією з найбільш обговорюваних подій цього року була зміна головнокомандувача Збройних сил. Як заміна Валерія Залужного на Олександра Сирського вплинула на відносини між владою і суспільством? &еnsр;Це важлива і впливова подія. У математиці є ­поняття "необхідна, але недостатня умова". Ця заміна була необхідна, але недостатня умова, щоб змінилися відносини влади й суспільства. Будь-яка дія адміністрації, що впливає на безпеку позитивно чи негативно, також впливає і на взаємини суспільства й держави. Щодо особистостей Залужного й Сирського українське суспільство замало їх знає та не розуміє стратегії, щоб зробити однозначний висновок. Заміну головнокомандувача сприймали не з військової, а з політичної точки зору. У серпні цьогоріч наші війська вперше з початку повномасштабної війни перетнули кордон країни-агресора й увійшли в Курську область. Що дав Україні цей наступ? &еnsр;Наступ на Курщині був променем світла й оптимізму в переважно поганих новинах того часу. Курська операція дає важливий висновок: українці сильні, коли діють якісно, а не кількісно. Перехід із кількості в якість є правильним підходом, який треба поглиблювати через краще управління, зміну ставлення до людського життя і гідності у війську та суспільстві. Революція гідності закінчилася тим, що умовою спів­праці громадянина з державою, якої не було від початку незалежності, є визнання державою гідності громадянина. Війна стала своєрідною контрреволюцією гіднос­ті держава відкотилася назад. Ставлення держави до людей, які взяли на себе найбільший удар, не є гідним. Їм не дали можливості впливати на зміни, про які вони сигналізували. Ми вперше в історії мали таку велику кількість цивільних, що ввійшли в Сили оборони. Це був фантастичний ресурс для проведення реформ, зміни культури, перетворення Збройних сил на один з інститутів модернізації країни. Цей шанс проминули, тепер ми потроху починаємо його наздоганяти. Спрощення переведення військових з одного підрозділу в інший це зміни, що були потрібні ще три роки тому, до повномасштабного вторгнення. Російська армія, де "солдати ніколи не закінчуються", цього року залучила військових із Північної Кореї. Це ознака ослаблення моці ворога? &еnsр;Ми не до кінця розуміємо логіку російського керівництва, бо недостатньо знаємо РФ. Відбувається перевірка світового порядку на міцність Мене вражає, яка слабка українська експертиза щодо неї вона не виходить за межі кількох фахівців. Водночас у суспільстві панує думка, що ми знаємо Росію краще за Захід і можемо авторитетно говорити про неї. Є багато внутрішніх факторів, що впливають на російську мобілізацію. У РФ дозволено приватні збройні формування, що діють у різних регіонах. Запрошення північнокорейських військових мало значення не так для війни з Україною це був сигнал російським регіональним елітам, що Путін поважає їхні інтереси й шукає альтернативні способи зміцнення армії. Поява північних корейців спричинена особливостями відносин між центром і регіонами Росії, а не питаннями вирішення бойових завдань. Тобто солдатів КНДР перекинули, щоб знизити соціальну напруженість у регіонах? &еnsр;Не так соціальну, як напруженість у відносинах між елітами. Коли є приватні озброєні групи, лояльні до керівників регіонів, то ними можна легко посилити російське військо в умовах браку людей. Це може викликати тривогу російських еліт, що вони стануть беззахисними, бо їхні персональні збройні сили розчиняться в армії РФ. Солдати Північної Кореї цю напруженість усередині Росії зменшують. Війна перестає бути російсько-українською? &еnsр;Ця війна значною мірою є інтернаціоналізованою, але КНДР не бере в ній участі як сторона, як і країни, чиї громадяни воюють на боці України, не стають стороною конфлікту. Це небезпечна тенденція політика президента Джо Байдена і європейських лідерів призвела до того, що за останні три роки зміцнилися відносини в чотирикутнику Росія КНДР Китай Іран, але це ще не означає їхньої участі у війні. Хоча в певний момент ми можемо отримати сценарій, за якого відбудеться формальний вхід інших країн у війну. Саме тому у світі остерігаються російсько-української війни як початку Третьої світової. Мені близьке визначення британського історика Ніла Ферґюсона, який каже, що ми нині ще не у Третій світовій, але у Другій холодній війні. Чи можна говорити про формування нової осі зла Москва, Пхеньян і, можливо, Тегеран? &еnsр;Поки що кожен у цій коаліції грає свою гру. Росія не є очевидним лідером. Її союзники надто різні ідеологічно. Кремль має чіткий імперський та антизахідний порядок денний. КНДР та Іран на рівні риторики подібні до Росії, але гнучкіші й не пристають до російського прочитання історії та геополітики, принаймні поки що. Швеція стала 32-м членом НАТО, Швейцарія замислилася про перегляд нейтралітету, в Молдові на референдумі більшість висловилася за євроінтеграцію. Чи пов'язане це з війною РФ проти України? Відбувається поляризація світу? &еnsр;Поляризація відбувається однозначно. Війна Росії проти України не причина, а каталізатор. Причини лежать глибше: більше немає протистояння демократій і диктатур, виникла гібридна форма неліберальних демократій, де вибори проводять, але демократичного процесу немає. Ринкові реформи та формування середнього класу не сформували ліберальних демократій. Повоєнний розвиток людства не призвів до зменшення агресивних схильностей у світі є лідери, готові вбивати мільйони безневинних людей. Ми перебуваємо в умовах, де відбувається перевірка світового порядку на міцність. Новий світовий порядок, що буде сформований за результатами цієї перевірки, може суттєво відрізнятися від того, до якого ми звикли. На президентських виборах у США переміг Дональд Трамп, обійшовши демократку Камалу Гарріс. За вашими словами, це "поразка збанкрутілої політики адміністрації Байдена, яка коштує реальні життя українців". Чого слід чекати від нової каденції Трампа? &еnsр;Слід чекати зміни правил гри, але я не впевнений, що вона буде на користь України. Політика Трампа буде жорсткіша, виходитиме з припущення про стратегічну силу США. Байден себе обмежував, говорячи про те, чого американська адміністрація ніколи не робитиме. Трамп не такий. Мине значний період адаптації, доки стане можливим узгодження інтересів Києва й Вашингтона. Станом на тепер, Вашингтон почав розмовляти інакше, а Київ намагається навчитися перекладати українські потреби американською мовою. Нова політична мова не визнає попередніх цінностей глобальної свободи, демократії, міжнародного розвитку. Це було важливо для Рейгана, але не для Трампа. Відбулася зміна внутрішньополітичних пріоритетів. Адміністрація Трампа ізоляціоністська, внутрішні питання її цікавлять більше, ніж зовнішні. Маємо донести до США, яким чином допомога Україні зміцнює їх. Ми мали чудове посольство Оксани Маркарової, яка провела велику роботу щодо способу інтерпретувати українські потреби як американські інтереси. Сподіваюся, цю роботу продовжить її наступник. Українці перетворюються на кращу версію себе Важливо, щоб з'являлися українські студії в американських університетах, має бути активний експертний діалог. Тоді ми швидше зможемо порозумітись і поновити спільні дії проти Росії. Політичні зміни у США поставили під сумнів стару політичну структуру. Раніше демократи були партією робітників, республіканці партією бізнесу. Тепер ситуація перестала бути така однозначна. Раніше сильною стороною республіканців була зовнішня політика і спроможність ефективно протистояти диктатурам. Демократи були зосереджені на внутрішній соціальній політиці. Нині республіканські адміністрації більш ізоляціоністські, а демократи говорять про участь США у глобальних питаннях. Відбулася зміна полюсів. Востаннє така зміна відбулася в 1960-х, коли в південних штатах Демократична партія перейшла на позиції захисту прав людини і громадянських свобод. Те саме сталося, коли Білл Клінтон як демократ впровадив багато пріоритетів республіканської політики збалансував бюджет, зменшив державний борг. Тобто робив речі, що їх за інших обставин робили республіканці. Такі кроки робили ситуацію більш гібридною і менш однозначною. Іде пошук обличчя нової американської політичної системи та нових ролей, які грають старі партії. Вони лишилися, але сенси, які вони пропонують, стали іншими. "Найкраща трансформація українців складається у прямій взаємодії з Україною", писали ви у фейс­буку. Як саме слід трансформуватися українцям? &еnsр;Українці в Україні трансформуються і перетворюються на кращу версію себе. Українці поза Україною переважно залишаються тими, якими були на момент виїзду, або перетворюються, як до того їх спонукають умови країни проживання. Українці Росії переважно стали такими, як решта російських громадян. Вони не стали основою громадського опору чи руху проти імперської політики. Процес асиміляції відбувається в усіх країнах, де з'являються діаспори. Але в Україні українці швидко змінювалися і перетворювалися на людей більш адаптивних, які швидко оволодівають новими знаннями. На останніх виборах у Молдові етнічні українці голосували за "русский мир" та проти руху в Європу. Тобто за те, проти чого нині воює незалежна Україна. Інша ситуація у США і Британії, де є великі українські громади. Час цих людей стосовно України переважно зупиняється в тій точці, коли вони з неї виїхали. Ми ще не навчилися формувати стосунки з цими людьми, щоб вони мали нове сучасне уявлення про Україну. Тоді не буде таких великих ментальних розривів, як між діаспорою Північної Америки та поколіннями пост­радянських українців. Чого слід чекати українцям 2025 року? До яких викликів маємо бути готові? &еnsр;Ці виклики стосуються гідності, безпеки, суб'єктності та вміння знайти й навчитися ефективно використовувати якісний важіль проти старої кількісної звички. Наш стратегічний порядок денний не змінюється з 2014-го. Просто він щороку вимагає дещо інших дій і засобів для досягнення тих самих цілей. Найкраща порада для всіх нас дивитися на будь-який виклик із точки зору довгої перспективи. Наскільки те, що ми хочемо зробити, буде корисне через 51020 років. Тоді навчимося не перевитрачати зусилля і ресурси, берегти ментальне здоров'я і досягати цілей. Передплатити журнал "Країна"

Підлітки бачать мій стиль одягу й часто усміхаються. Напевно, дивляться на мене й розуміють, що життя не закінчується після 25. Я їм за це вдячна. Могли б і плюнути. Таке теж буває. Розумію, що в людей багато горя, агресії та злості. Я є тригерним об'єктом для них. Поважаю і ціную відданих людей, здатних повірити в ідею й віддати частину свого часу, сили, ресурсу, не очікуючи нічого взамін. Безнастанна праця, постійне навчання і розвиток, робити те, що любиш, інгредієнти рецепту успіху від мене. Ненавиджу борщ. У дитячому садку його називали свєкольніком. Ніколи його не їла. Вихователька якось умочила мене 5-річну в цей суп. Буряк і капуста засохли у волоссі. Мама не мила мені голову, щоб уранці показати це завідувачці. Тоді ж не було камер у телефоні, щоб це зафіксувати. Так батьки відстояли моє право не їсти борщ. Більше мене не заставляли. Це насправді історія про харчове насильство, яка тепер мала б великий резонанс. Алкоголь не є моїм драйвером соціалізації. Я чутлива до того, що людина говорить і на яку дію потім це перетворює. Якщо слова й дії розходяться, це маркер, що нам не по дорозі. Син помер за 18 днів від дати встановлення діагнозу. Він був студентом першого курсу Могилянки. Склавши сесію на відмінно, раптом сказав: "Мамо, мені важко піднятися по сходах на другий поверх". Ми сходили до невролога. Лікарка направила на КТ. Так стало зрозуміло, що це онкозахворювання. Коли Тарас помер, я почала писати про нього і свій стан у фейсбуку. І стався величезний відгук. Мій приват і досі завалений повідом­леннями. Люди розповідали свої історії втрати сина, матері, рідних. Я зрозуміла: якщо можу про це говорити, то повинна це робити. У людей немає майданчика виговоритися про своїх померлих і навіть загиблих. Ним став подкаст "Любов не минає". Це був спосіб полегшення і мого болю. Я є тригерним об'єктом Герої вмирають. І вмирають не лише герої. І їхні родини залишаються сам на сам із горем. Ті, хто поруч, часто не знають, як їм співчувати. Ця тема табуйована. Соціум у нас, даруйте, настільки дикий, що люди думають, що якщо вони не говоритимуть про смерть, то вона не прийде до них. Так не працює. Базова річ повага до втрати. Багато хто, не дочитуючи моїх постів до кінця, присилав мені ручки молитовні й писав: "Дякуємо нашому захисникові". Я всім відповідала, що син був 18-річним студентом, він не був захисником. Як формально до цього ставляться. І точнісінько те саме стосується захисників. Люди не читають їхніх біографій, що вони зробили, просто намагаються відгородитися від цього всього. Колись мені сказали: "Я, коли це чую, переживаю кожну смерть сама". Це метафорична історія, і це ваша поза, яка ранить тих, хто справді її переживає. Ви не переживаєте кожну смерть самі. Так, ця історія може не відпускати тебе три дні, але на четвертий ти прокидаєшся, йдеш на роботу, займаєшся дітьми, батьками, котами, їдеш у відпустку. А в людини, яка втратила, життя змінилося назавжди. Культура співчуття та підтримки повинна бути інституалізована. Ми перебуваємо на етапі морального імперативу: ти хороша людина, бо співчуваєш, ти гірша людина, бо не співчуваєш. Але культура формується не лише в інтуїтивний спосіб нашого співчуття чи нашого неспівчуття, страхів чи стереотипів. Вона починає формуватися тоді, коли ми більше знаємо про це й коли є інституційні практики, пов'язані з пам'яттю, пам'ятанням, моралізацією, вдячністю, пошаною, підтримкою. Аліна Карбан, дочка загиблого захисника, розповідала, як у його рідному місті Миргороді вона боролася з міською радою та громадою, щоб присвоїли вулиці ім'я її полеглого тата, і на громадських слуханнях звучали аргументи місцевих людей, що "не треба перетворювати вулиці на кладовище". Це нормально? Я вважаю, що ми станемо гідними тих, хто за нас загинув, коли нам буде соромно відкривати рот і промовляти такі речі. Це тупа невдячність, яку ми намагаємося обкласти словом "право". Це стосується далеко не всіх громадян. Щоб емпатична більшість могла показати грубішій меншості, що так робити не окей, є інституційні практики. У постмодерному світі щось зламалося На якомусь етапі в постмодерному світі щось зламалося і ми сказали собі, що маємо право на свою думку, навіть якщо вона вбиває іншого. Wоrk-lіfе bаlаnсе те, чого в мене ніколи не було. Завжди багато працювала. Але є люди, які можуть балансувати. Молодці! Я так не живу, і я теж молодець! Дитинство пахне фаршированим перцем Білозірка, аромат якого доносився з усіх вікон, і айстрами. Я онучка двох учительок і дочка вчительки. Для мене завжди новий рік починається 1 вересня. І досі нове життя й нові проєкти планую на початок осені. Училася добре, бо любила вчитися, навіть у радянській школі, яка далека від ідеалу поваги до дитини й будь-яких її освітніх потреб. Стосунки з батьками будувалися великою мірою на тому, наскільки я добра учениця. Не живу дитячими травмами. Іншим також рекомендую прожити їх із психотерапевтом чи самому відрефлексувати, як я. Життя набагато легше, якщо в 50 не пам'ятаєш, що з тобою було у 5 років. Жінка з певним ступенем свободи цікава і для чоловіків, і для жінок. Секс залежить від епохи. Щоб стався перший секс у людей мого покоління, потрібно було дочекатися, аби батьки пішли з дому. Тепер із цим легше і ставляться до цього інакше, і є набагато більше вільних приміщень. Кохання це коли й у радості, й у горі. Люди часто говорять цю фразу, але в них, на щастя, немає такого горя, яке дало б їм можливість це перевірити. Те, що ми з чоловіком не зламалися в такій великій напруженості після втрати сина, і є коханням. Це здатність перебувати поруч із людиною, якій погано, й відшукувати нові сенси в цій парі. Із чоловіком познайомилася на роботі. Зігнала його з комп'ютера. 1995 року в редакціях був один комп'ютер на кількох людей, потрібно було чекати черги. Він поїхав на зйомки, не було два дні, і я облаштувалася перед монітором: кактус поставила, чашку принесла. А це було його робоче місце. Певний період ми його мирно ділили й ділимо далі. Нині кохання для мене це ненав'язливе легке тепло. Не ностальгую за минулим, бо розумію, як змінююся. Якби досі була така, як у 20, то не могла б рухатися далі. Знаю, далі є щось, що робить життя різнобарвним. Вік це норма. Сам собою він нічим не є, якщо його не наповнювати. Людина, яка шукає способи і має можливості, зокрема соціальні, розвиватися упродовж усього життя, не рахує років. Зло існує тому, що привабливе, сильне й безкарне Багато жінок неюного віку будуть самотні тому, що така демографія війни. Роботодавцям доведеться змінювати мозок. Життєвий досвід може працювати на тебе, якщо ти його осмислюєш. Автоматично 60 років не роблять тебе чимось кращим за людину, якій 30. Не маю досвіду безперервної дружби десятиліттями. У дружбі важливо бути поруч. Дистанція нині нічого не важить є чати. Неповага до досвіду іншої людини може бути тріщиною, якій під силу зруйнувати і дружбу, і кохання. Це те, чого навчила мене війна. Не вірю в диво. Хотіла його, коли лікували сина. Не сталося. Був момент між життям і смертю, коли дивилася, як лінія на апараті стає рівною. Я мама, а поруч стоїть моя мама й запитує: "Це все?" І я розумію, що нічого не можу зробити. Люди мені казали, що впали б і померли на моєму місці. Ні, ти не падаєш і не вмираєш. Тобі потрібно знайти спосіб зробити крок далі. Це найгірший момент. Не впевнена, що побачу перемогу. Я вже не юна. Для мене перемогою було би збереження української державності та щоб українське суспільство навчилося жити в невизначеності тут і тепер, у ту хвилину, коли є можливість, не чекаючи, коли все завершиться. Бачу перемогу не як дату, а як шлях. Людина повинна вчитися бачити зв'язок між галочкою у виборчому бюлетені й тим, що буде далі. Це важливий скіл для перемоги. Кожен українець має чітко розуміти, як може допомогти собі та державі. Щоб бути відомою й популярною, потрібно щось зробити у масовій культурі. Я ж нічого в ній не зробила. Працювала в жанрово складних формах, не брала інтерв'ю в зірок. Не тому, що мені нецікаво, а тому, що кар'єрно так складалося. Інформаційний простір переповнений тиловими страхами та стереотипами. І майже не чути голосів реалістів, здатних говорити неприємні речі, зокрема військових, які бачать реальну картину. Не дивлюся українського телебачення. Я на ньому працюю. Зло існує тому, що привабливе, сильне й безкарне. Воно прагне до смерті, добро до життя. Я емоційна покупчиня. Можу імпульсивно придбати щось дороге, хоча ношу здебільшого вінтаж за 250 гривень. Я не така вже й репутаційно гладенька, як здається на перший погляд. Роблю й дурні вчинки. Найбільш позитивно зворушливим моментом було отримання премії імені Георгія Ґонґадзе. Не могла в це повірити, напевно, з тиждень. Мені й досі здається, що нічого видатного насправді не зробила. Є багато людей у журналістиці, які щоденно роблять те, що й я. І точно не для премії, а щоб журналістика як професія інституалізувалася і тебе й колег, які працюють чесно, за стандартами, не плутали з медіакілерами. І коли це помічають це величезний акт поваги. Передплатити журнал "Країна"

П'ять випадків, коли Росія залякувала ядерним ударом Уранці 21 листопада російські війська атакували Україну балістичною ракетою, яку запустили з Астраханської області. Вдарили по критичній інфраструктурі Дніпра. Під вечір із відеозверненням виступив президент РФ Володимир Путін. Підтвердив застосування цього типу зброї. Сказав, що випустили її із системи "Орешник". Сучасні засоби протиповітряної оборони не можуть її перехопити, додав. Застосовування ракети назвав відповіддю на нещодавній обстріл Силами оборони території РФ американськими далекобійними ракетами АТАСМS. &еnsр;Тривають експертизи, щоб чітко встановити всі деталі та специфікації цієї ракети. У світі є системи протиповітряної оборони, здатні протидіяти таким загрозам. Росія має відчувати, що кожен крок, який вона робить для розширення війни, матиме для неї наслідки. Ми повинні послідовно робити все, щоб змусити її шукати миру. Цього можна досягти лише двома шляхами допомогою Україні та тиском на РФ, говорить президент Володимир Зеленський. Заступниця речника Пентагона Сабріна Сінгх підтвердила застосування Росією нового типу зброї. Це була експериментальна балістична ракета середньої дальності, каже. У її основі модель міжконтинентальної балістичної ракети РС-26 "Рубеж", яка здатна нести як звичайні, так і ядерні боєголовки. Незадовго до обстрілу Путін затвердив зміни в російській ядерній доктрині, які суттєво розширили принцип застосування ТЯЗ. Зробив це після інформації в ЗМІ, що президент США Джо Байден дозволив бити по Росії далекобійною зброєю 1. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров пригрозив світу ядерною війною під час вересневого виступу на Генеральній асамблеї ООН в американському Нью-Йорку. Тоді заявив, що Захід намагається завдати Росії стратегічної поразки. А це неприпустимо через ядерний статус РФ. &еnsр;Я не говоритиму тут про безглуздість і небезпеку самої ідеї боротися до перемоги з ядерною державою, якою є Росія, каже російською Лавров. Такі спроби є небезпечними і можуть мати катастрофічні наслідки. З початку повномасштабного вторгнення Росія регулярно використовує метод ядерного шантажу. Він розрахований на залякування країн партнерів України та послаблення їхньої підтримки. 2. Влітку цьогоріч ядерною зброєю погрожував заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков. Мовляв, Захід недооцінив готовність Росії відстоювати власні інтереси всіма наявними в неї засобами. І це може мати фатальні наслідки для інших країн. Про це він сказав на конференції в Москві, коли відповідав на запитання про ядерні технології в час розвитку штучного інтелекту. &еnsр;За останні роки в галузі ядерного стримування створено таку основу, що дасть нам змогу забезпечити власну безпеку на десятиліття вперед, сказав російський чиновник. Рябков курує в російському МЗС питання ядерного стримування й двосторонніх відносин із США. 3. Вдарити ядерною зброєю по Нідерландах у червні цьогоріч закликав генерал-лейтенант та депутат Держ­думи РФ від путінської партії "Единая Россия" Андрій Гурульов. За його словами, саме в Нідерландах зберігається майже 60% усіх вуглеводнів Європи. &еnsр;Це жирна ціль із переліку тих, які нині існують. Ми чудово розуміємо, як завдати критично неприйнятної шкоди, щоб Європа стала на коліна, розмірковує в ефірі пропагандистської передачі Володимира Соловйова Гурульов. Це справа одного дня, з мінімальним використанням ядерних боєприпасів. Такі заяви від Гурульова звучать регулярно. У вересні 2022-го погрожував Німеччині та Великій Британії. &еnsр;Байден розмірковує про застосування нами ядерної зброї, говорить про наслідки для Росії. Україна в цьому випадку нецікава, нам там іще жити, цинічно заявляв представник російської влади. Задоволений ситий німецький бюргер повинен чітко розуміти: якщо раптом по Берліну буде завдано удару, то це викличе повний хаос у всій державі та її кончину. А якщо ми Британські острови перетворимо на марсіанську пустелю тактичною оперативною зброєю без ядерного потенціалу, то про які наслідки для нас можна говорити? Як вони свою п'яту статтю ухвалять, якщо від держави, яку треба б захистити, нічого не залишиться? Торік Гурульов закликав вдарити по Україні ТЯЗ, якщо Захід передасть їй свої винищувачі. Серед його останніх погроз вдарити ядерною зброєю по американській Алясці. &еnsр;Пряма загроза території головного нашого противника це ідеальний варіант, підсумовує російський депутат. 4. Торік, наприкінці січня, США оголосили новий пакет допомоги Україні. Серед вказаної зброї були далекобійні GLSDВ. Вони здатні бити на відстань до 150 км. У ЗМІ на той час почали обговорювати інформацію про використання ракет для деокупації Криму. У Пентагоні їх призначення не коментували. Лише зазначили, що Україна сама вирішуватиме, як звільняти власні території. Заступник голови Радбезу РФ Дмитро Медведєв одразу ж пригрозив "ударом відплати", якщо українці битимуть по військових об'єктах росіян в окупованому Криму. Натякав на ядерне озброєння й обіцяв, що "палатиме вся Україна". Такі заяви від Медведєва звучать часто. "Міжнародне право чітке. Україна може звільняти свої території, застосовуючи будь-які інструменти. Крим це Україна. Тому погрози офіційних осіб Росії про "удари відплати" це тільки фіксація наміру вчинення масових убивств і спроба лякати у традиційному стилі РФ", написав тоді у твіттері радник голови Офісу президента Михайло Подоляк. 5. Голова Державної думи Росії В'ячеслав Володін погрожував знищенням Польщі й України, якщо в останньої з'явиться ядерна зброя. Так відреагував за заяву ексміністра закордонних справ Польщі, депутата Європейського парламенту Радослава Сікорського влітку 2022-го. Останній тоді сказав, що США та Велика Британія, країни гаранти Будапештського меморандуму, за яким Україна відмовилася від свого ядерного статусу, повинні захистити український суверенітет та з власних арсеналів передати нашій державі ядерні боєголовки. "Сікорський провокує ядерний конфлікт у Центрі Європи. Він не думає про майбутнє ні України, ні Польщі. У разі реалізації його пропозицій цих країн не стане, як і Європи. Саме через таких, як Сікорський, необхідно звільнити Україну не лише від нацистської ідеології, а й демілітаризувати її, забезпечивши без'ядерний статус", написав у телеграмі представник російської влади Володін.

З Тамарою Василівною познайомилися влітку ­2022-го. Розговорилися в автобусі на Мукачево. Жінка все життя прожила в Маріуполі Донецької області. 24 лютого зі старенькою матір'ю і двома доньками гостювала в родичів на Дніпропетровщині. Звідти подалися на Закарпаття. У Мукачево їхала в надії отримати матрац одна з благодійних організацій обіцяла роздавати їх того дня &еnsр;Не уявляю, як його дотягну, але треба, міркувала тоді Тамара Василівна. Мама спить на ліжку, а я біля неї на підлозі. То вночі деколи не можу лежати, так хребет болить. З нами в кімнаті ще одна родина. Місця були тільки для стареньких, а ми вже з ними. Кухня в нас спільна на поверсі, але люди нормальні, то вживаємося. Відвикла так хазяйнувати. У комунальних квартирах не була з 1989-го. Жінкам пощастило отримали місце в гуртожитку. Інші їхні знайомі жили у спортзалі школи. &еnsр;Одна донька поїхала в Польщу, інша в Німеччину. Спочатку були в Польщі, але якось старшій не виходило зачепитися з роботою. Та й у гуртожитку було важко: весь час казали, що їх от-от звідти виселять, у дітей вперше в житті кинулися воші, душ весь час ламався. Знайомі в Німеччині пообіцяли допомогти з житлом. То поїхала туди. Там теж важко. Мови не знає, треба починати все з нуля. Тамара Василівна просить номер телефону раптом зможу допомогти їй довезти матрац. Я їду показати руку молодій лікарці-реабілітологу Ірині. Та переїхала з міста Оріхів на Запоріжжі. &еnsр;Добре, що маю роботу, яка прогодує будь-де, ділиться Ірина. Але орендувати квартиру поки що не можемо. Живемо з батьками й молодшими в будинку при церкві. Погано, що митися треба ходити далеко. І пускають там тільки до 17:00. Я вчора не встигла. Стою під воротами і плачу. Весь день працювала, чотири масажі, тоді бігла на автобус, там іще спітніла. Сама собі бридка. Місцева жінка побачила, що плачу, й перепитала, що сталося. Сказала, щоб приходила до неї помитися в будь-який час. Хочу заробити й орендувати для всіх квартиру в Ужгороді. Мені здається, там нам буде добре. Ірина розповідає, що батьки будували дім усе життя. Перед повномасштабним вторгненням старші брати на 30-річчя шлюбу батьків подарували їм красиві ворота й паркан. Мати про такі мріяла. &еnsр;Будинок так трохи в ямі. То в нього не прилітало. Якось усе далі летить. Вікна повибивало, ворота перекосило. Сусід не може виїхати, бо має тварин, то дивиться за всіма обійстями. Про Ірину дізналася від подруги, допомогла тій із задавненою проблемою хребта. Передаю вітання. &еnsр;У Запоріжжі я мала запис на півтора місяця забитий. Тут треба здобувати довіру. Розкажіть про мене комусь, якщо можете. Після візиту до лікарки телефоную Тамарі Василівні, де її шукати з матрацом. &еnsр;Та яке! Тут люди чекали з четвертої ранку. Наступного тижня спробую приїхати теж так рано, якщо ще вони залишаться. Повертаємося додому разом. Тамара Василівна розповідає про сад біля маминого будинку, показує фото ремонту своєї квартири. Мала колекцію фіалок. Зітхає, що обіцяла помінятися з іншою колекціонеркою. Квіти від неї отримала, а свої відправити не встигла. З Іриною зустрічаємося ще кілька разів. Тоді вона чесно сказала, що більше мені допомогти не може, а просто так гроші не братиме. Раз на кілька місяців зідзвонюємося поділитися новинами. Переїхала до Ужгорода. У будинок батьків поцілив снаряд, але відбудувати можна, постраждала одна стіна. Іринині батьки працюють і складають гроші на ремонт. Мріють, як повернуться додому. З Тамарою Василівною говоримо частіше. Вона телефонує щоразу, коли бачить новини про обстріли Києва. &еnsр;Робота є, між людьми бути легше. Шкода, що не вдається друзів завести. Хтось поїхав далі, кілька родин повернулися на Харківщину. Чекаю, коли ми зможемо й собі поїхати додому. Мама мріє померти вдома, мені здається, її ця думка на світі тримає. Розказувала, як маю посадити квіти на їхній із татом могилі. Не хотіла їй говорити, що ще 2022-го на цвинтар прилетіло. Моєї квартири більше немає, а мамин будинок встояв, передавали сусіди. Правда, там хтось живе. Більше нема як розпитати, та й не хочеться. Переживала, що я ж жодного документа на той дім не маю. Але юристи заспокоїли, що все в реєстрах має бути. Як прийде час, розберемося.

Головне не концентруватися на топонімії, а потроху переходити далі 115 українських та іноземних діячів культури написали спільний лист до керівництва ЮНЕСКО. Просили припинити деколонізацію Одеси. Принаймні до кінця війни. На думку підписантів, мало не весь історичний центр міста побудовано за часів Російської імперії. Пам'ятники, відповідно, теж. Вони належать до охоронної зони ЮНЕСКО, а отже, руйнувати їх не можна, вважають автори звернення. Проте якраз пам'ятників і не руйнували, обурення авторів викликало перейменування низки географічних назв в одеському середмісті. Вони стверджують, що Іван Бунін, Костянтин Паустовський, Олександр Пушкін, Ісак Бабель та багато інших є символами Одеси. А вулиці з їхніми іменами чомусь перейменували. Не залишилися осторонь і новомодні тези про "культурну травму", якої неодмінно зазнають жителі міста через деколонізацію. Одеса не перша зіткнулася з масовими перейменуваннями. Обурення викликали ті самі процеси в Харкові, Дніпрі й інших містах. Кілька моїх друзів теж незадоволені. Кажуть, що йдеться про культурно-­історичні постаті, які чіпати не варто. Адже історично вони більшою чи меншою мірою пов'язані з цими містами, а культура взагалі поза політикою. Інші говорять, що варто знищити геть усе, що бодай трохи пов'язане з Росією. Навіть непрямо. Що ж таке деколонізація і до якої міри її варто проводити? Деколонізацію в Україні часто плутають із дерусифікацією та антиімперіалізмом. Це, хоч і подібні, але зовсім різні речі. Деколонізація означає всеохопний процес від виборювання незалежності колишньої колонії до повного звільнення від впливів метрополії на різних рівнях. В Україні деколонізацією назвали процес звільнення від імперської спадщини Російської імперії та Радянського Союзу. Фактично, те, що відбувається нині в Україні, є другою стадією деколонізації. Перша декомунізація загалом пройшла успішно. Вона передбачала знищення символів, пам'ятників, топоніміки, пов'язаних із СРСР та КПРС. Кажу "загалом", бо декомунізація мала свої, не завжди адекватні, пересмикування, про що йтиметься нижче. Друга стадія деколонізації, свідками якої ми є тепер, дерусифікація. І процес цей варто називати саме так. Якщо сприймати українське минуле до радянського періоду за колоніальне, то всі держави, частиною яких були українські землі, підпадають під назву метрополії. Проте жодна з них ані Польща, ані Угорщина, ані, тим паче, Литва чи Туреччина не залишила в українській історії, культурі, політиці та ментальності такого сліду, як Росія. Тому йдеться саме про дерусифікацію. І знов-таки, в Україні цей термін прив'язано традиційно до проблеми мови. Означає це повернення українців у першому чи будь-якому поколінні до української мови добровільну відмову від російської як першої мови спілкування. Ясна річ, дерусифікація означає значно більше. У ситуації з Одесою, Дніпром, Харковом та іншими культурними центрами це означає звільнення насамперед від колоніальних маркерів символів, які залишила тут Росія. Певною мірою вони якорі, ознака того, що Росія тут назавжди. І це здебільшого досить легко розпізнається. У випадку з Одесою історія про заснування міста росіянами, Катериною ІІ, наскрізь фальшива. Адже місто засновано значно раніше. Воно існувало й за часів Османської імперії, і ­Русько-Литовської держави. Тож розміщення в середмісті таких культурних маркерів є ознакою колоніалізму. І зрозуміло, їх треба прибрати. Це зовсім не те саме, що цивільна архітектура адже архітектура будь-якого періоду служить насамперед жителям міста незалежно від ідеологічних чи націо­нальних переконань. Тому будівля міської ради з імперського періоду не є ознакою колоніалізму, а от пам'ятник Пушкіну є. Як на мене, є три основні пункти, за якими більшою чи меншою мірою відбувається процес деколонізації як в Україні, так і в інших постколоніальних країнах. По-перше, це повернення заборонених представників колонізованої держави, які народилися, жили або працювали в тому місці, де відбувається деколонізація. У випадку Одеси Іван та Юрій Липи. І сотні інших заборонених, репресованих, вигнаних, убитих українців-­одеситів, про існування яких місцеві часто навіть не підозрюють. Завданням деколонізації є не лише повернути імена цих людей або подій, назвати на їхню честь вулиці, спорудити пам'ятники тощо, а й провести адекватну кампанію ознайомлення з цією спадщиною. Адже часто саме видатні особистості з конкретного міста викликають найбільший опір проросійських активістів та великої частини місцевого населення. Бо вони цілковито ламають усталений образ такого міста чи території. Отже, боротьба за Пушкіна неодмінно йде в парі з війною проти видатних українців-земляків. Яскравий приклад з останніх намагання надати одній вулиці Харкова ім'я Міська Барбари, вокаліста гурту "Мертвий Півень". Останні понад 20 років життя він прожив у Харкові, проте місцева влада категорично відмовляється його вшановувати. Її представники радше погодяться на Бандеру та Шухевича, ніж на пошанівок до місцевих українців. Бо загальні постаті можна сприймати за ідеологію, а коли йдеться про людей із твого міста це вже вкоріненість. І саме тому боротьба русофілів проти них така запекла. По-друге, деколонізація означає максимальне повернення постатей, які з тих чи тих причин перестали вважатися українцями. Грубо кажучи, всіх, кого бодай побіжно можна назвати українцями, варто лишати. Людей, які були етнічні українці, народилися, жили чи померли в Україні, незалежно від ­національності пов'язаних з Україною в будь-який спосіб. Усіх їх Україна має "привласнити". Вони мають стати органічною частиною українського світу. З цього погляду, і Микола Гоголь, і Джозеф Конрад безперечно є українцями. Проте є низка діячів минулого й теперішнього, які мали зв'язок з Україною, але не лише стали частиною імперської культури, а й активно виступали проти українців чи України. Твори Михайла Булгакова чи біографія Анни Ахматової не лишають жодних сумнівів щодо ставлення цих літераторів до України. Це робиться з однією метою будь-хто з іноземців на твердження про "українськість" Булгакова може відкрити "Білу гвардію" чи деякі інші його твори і прочитати кілька яскравих фрагментів. Без жодних дискусій просто прочитати. Тож намагання "привласнити" одіозних діячів, які руками й ногами відбивалися від натяків на свою українськість, заздалегідь марна справа. Натомість культурних діячів, пов'язаних із СРСР, не варто викидати з пантеону через деякі факти їхніх біографій. Зокрема, це стосується всього Розстріляного відродження та й загалом української радянської культури. Нещодавно одну з вулиць в Ірпені збиралися назвати на честь Миколи Бажана. Громадські активісти виступили проти через його співпрацю з радянською владою. Проте Бажан геніальний поет і перекладач. Його внесок в українську культуру неоціненний. І не порівнюється із внеском більшості діячів, на честь яких ті вулиці таки назвали. Так само, якщо йдеться про Одесу, не до кінця зрозумілі критерії відкидання того ж таки Ісака Бабеля по суті, одеського Гоголя. Повторю, якщо йдеться про діяча культури, для якого політика не є основним заняттям, то намагання застосувати до нього принципи декомунізації чи дерусифікації не витримує критики. По-третє, деколонізація передбачає прибирання надлишку символів імперського минулого. Кажу "надлишку", бо і Федір Достоєвський, і Антон Чехов є відомими у світі російськими письменниками, і їх вивчення як частини світової культури важливе для українців. Проте йдеться про прибирання саме символів імперського минулого. Сотні й тисячі російських культурних діячів увінчують топонімію в Україні їх було значно більше, ніж власне українських. І абсолютна більшість із них є маркерами колоніальної присутності Росії аж ніяк не світової культури. Зрозуміло, що в цей історичний період, коли РФ веде з Україною війну на знищення, навіть великим російським діячам немає й не може бути місця в Україні. Тож їхнє зникнення з назв наших вулиць, програм літератури чи афіш театрів цілком виправдане і зрозуміле. Часто ставлять запитання про унікальність українського досвіду. Чи така дерусифікація простору є власне нашим винаходом? Зовсім ні. Більшість країн проходила такий період під час становлення національної держави. Маркери метрополії стиралися, знищувалися, перебудовувалися, переписувалися і музеєфікувалися. Річ у тім, що в нас саме слово "деколонізація" чи "колонія" насамперед асоціюють із країнами Африки, Азії чи Латинської Америки. Мовляв, саме там були колонії великих держав. Але більшість європейських держав теж мала подібний досвід. Надто у Східній Європі. Чехів століттями намагалися зробити німцями, болгар турками, словаків угорцями. І кожна з таких країн проходила свій довгий і болісний процес деколонізації. Це стосується не лише назв вулиць, пам'ятників та інших зовнішніх символів. Деколонізувати потрібно і світогляд, і звички, і мову, науку, політику, їжу, спорт, релігію, кіно, літературу, пресу, навіть транспорт згадаймо тут не лише російську колію наших залізниць, а навіть зовнішній вигляд вагонів. Тобто це тривалий багатошаровий процес. І головне не окошуватися на топонімії. Варто було б потроху переходити далі. Зрештою, повертаючись до того, що деколонізація для нас означає дерусифікацію, варто згадати й теперішню ситуацію. Дедалі більшого впливу в Україні набуває англійська мова саме англо-американська культура і спосіб життя. Скажімо, такі "дрібниці", як вивіски, меню англійською в кав'ярнях або англомовні оголошення в застосунку київського "Динамо". На обурення чи заперечення дістаєш класичну відповідь: "вчи англійську" або "хіба не зрозуміло?" Десь ми це вже бачили&hеllір; І коли президент і його команда пропонують не перекладати англомовних фільмів це та сама історія. Враження, що ми наступаємо на ті самі граблі. Важливо зазначити, що деколонізація не означає антиімперіалізму. Зрозуміло, що є великі, культуротворчі держави чи групи держав. І очевидно, вони впливають і на економіку, і на політику держав менших. Проте межі цього впливу визначаємо лише ми. Ніщо не змушує нас перетворюватися на колонію, щоб потім не довелося повторювати досвід дерусифікації. Передплатити журнал "Країна"