Ukrainians news about Оцінки

Схоже на те, що роль найпотужнішого проукраїнського пропагандиста й агітатора взяла на себе вітчизняна ІТ-індустрія. Українські айтішники то бойовий загін українського опору. Вони найбільше донатять на армію, допомагають культурологічним проєктам, вони ж воюють у прямому розумінні цього слова. Відтепер у їхньому списку ще є гра S.Т.А.L.К.Е.R. 2 Отже, що таке "S.Т.А.L.К.Е.R. 2: Серце Чорнобиля"? Сталкер це гра-легенда, на яку фанати чекали 15 років. Філ Спенсер, гендиректор Місrоsоft Gаmіng, назвав її вихід найкращим релізом 2024-го. А він точно знає, що каже. Для просунутих гравців таке пояснення непотрібне, а для всіх інших мусимо сказати, що йдеться про величезний штучний всесвіт, аналоги якого є хіба в Голлівуді. "Сталкер" це серія ігор, десятки книжок, пісні, аматорські фільми, конкурси й інші заходи, де все крутиться навколо Чорнобильської зони. Символічно, що "S.Т.А.L.К.Е.R. 2: Серце Чорнобиля" вийшов саме тепер, коли всі блеяння про світле майбутнє та дружбу народів присипано руйновиськами Маріуполя та інших українських міст. На цьому тлі логічно, що гра вийшла без озвучування мовою московитів. І тут за поребриком почали стогнати, що в новій грі немає тієї атмосфери, яка була в її першій частині. Це ж якими треба бути тупими, щоби вимагати від сучасної гри атмосфери 15-річної давності? Адже технології виготовлення таких продуктів змінилися шалено. Графіка та дизайн точно виявилися кращими. Щодо атмосфери, то вона там точно така, на яку чекали фанати: "Скіфе, що ти тут робиш?" "Та&hеllір; трохи життя живу. Поглянь, як тут?!" "Ей! До краю не підходь!" &еnsр;"Ну хіба не прекрасно?" &еnsр;"Ага. Гори сміття. Побутового, людського." &еnsр;"Хіба ні? Тут ти можеш знайти все, Скіф! Друзів, ворогів, гроші, смерть, чудо. Навіть самого себе." &еnsр;"Аааа. Чому сталкерів так тягне на ЧАЕС?" &еnsр;"Тому що станція це центр. Вау! Сама суть зони! Але там нічого не лишилося. Розграбована піраміда. Я бував у Прип'яті. Ми нажерлися якось і пішли на чортове колесо. Ніхера його не запустили, але покружляли афігенно. Скіфе, ти колись втрачав те, що любиш?" За сюжетом, 2006 року на Чорнобильській АЕС сталася друга катастрофа, внаслідок якої фізичні, хімічні та біологічні процеси на цій території змінилися, виникло безліч аномалій, артефактів та істот-мутантів. Їх поява притягнула до Зони людей, які називають себе сталкерами. Вони проникали в неї, оминаючи військові блокпости, сподіваючись розбагатіти чи довідатися правду, що там сталося. Події в грі відбуваються 2021-го. Головний герой гри сталкер на прізвисько Скіф, що гендлює згаслими артефактами. Фатального дня один із артефактів активувався і зруйнував його будинок, залишивши після себе незвичайну "пустушку". Скіф вийшов на вченого Германа, який пообіцяв, що якщо цю "пустушку" перезарядити за допомогою спеціального сканера в Зоні, то можна буде отримати великі гроші. Зважаючи на безвихідь, Скіф разом із Германом вирушають до ЧЗО. Про народження "S.Т.А.L.К.Е.R. 2: Серце Чорнобиля" можна знімати від детективів до фентезі. Далекого 2010 року Олег Яворський, директор із розвитку бізнесу компанії, що розробляла гру, розповів, що події у продовженні відбуватимуться 2015-го. За рік Яворський разом з іншими розробниками розповіли, що місцем дії будуть Чорнобильська АЕС, місто Чорнобиль і так званий об'єкт Чорнобиль-2 з його антеною ЗГРЛС "Дуга". 2011 року Сергій Григорович власник компанії-розробника розповідав, що головним героєм далі буде сталкер на прізвисько Стрілець, але на відміну від попередніх частин, у S.Т.А.L.К.Е.R. 2 обіцяв великий відкритий світ без поділу на окремі локації й запевнив, що гра готова на 50%. З'явилося відеозвернення Олексія Ситянова, провідного геймдизайнера та сценариста проєкту, який оголосив про своє повернення у GSС для роботи над сиквелом. Проте починається та шалений відтік кадрів, після якого GSС недорахувалася 75% працівників. Григорович оголосив про припинення розробляння всіх проєктів внаслідок фінансових труднощів. Незадовго GSС Gаmе Wоrld офіційно ліквідували: "Ми зробимо все можливе, щоб продовжити. Однак на цей момент нічого не відомо" написали у твіттері. Далі фанати жили плітками, які ширилися, наче радіація в Чорнобильській зоні. Усе зводилося до повідомлень, що розроблення продовжиться, хоча й потребуватиме фінансування, джерел якого ще не визначено. Це, якщо культурно. На початку 2012 року журнал "Шпиль" розповів, що S.Т.А.L.К.Е.R. 2 заморожено, навіть спростували плітки, що команда розробників шукає інвесторів для продовження роботи. А за кілька місяців у фанатів на серцях похололо, бо офіційно оголосили про скасування S.Т.А.L.К.Е.R. 2 через суперечки між інвесторами, працівниками та власником прав на інтелектуальну власність. Тоді гра була готова на 7080% декілька ігрових рівнів і персонажів. Колишні розробники GSС Gаmе Wоrld оголосили про створення нової компанії Vоstоk Gаmеs, анонсувавши новий проєкт. Компанія bіtСоmроsеr заявила про купівлю прав на створення комп'ютерних ігор на основі бренду S.Т.А.L.К.Е.R. Того ж дня GSС Gаmе Wоrld спростувала цю інформацію і підтвердила, що всі права на гру належать компанії в особі Сергія Григоровича. Але це ще не все! Wеst Gаmеs студія, яку заснував 2012 року під назвою Unіоn Studіо колишній провідний розробник GSС Євген Кім, 2014-го запустила краудфандингову кампанію на Кісkstаrtеr для створення "духовного наступника" франшизи S.Т.А.L.К.Е.R. під назвою Аrеаl. Трейлер майбутньої гри був із кадрів оригінальних ігор S.Т.А.L.К.Е.R. Wеst Gаmеs відкидали всі звинувачення і зібрали $65 тис., що на $15 тис. більше від початкової мети. Однак у липні Кісkstаrtеr назавжди призупинив збір, посилаючись на порушення правил. Про народження гри можна знімати від детективів до фентезі Після скасування попереднього збору (Wеst Gаmеs спочатку стверджували на своєму сайті, що перейшли на приватне фінансування проєкту) оголосили ще одну краудфандингову кампанію на платформі Wfundеr, встановивши мету $600 тис. на створення нової гри під назвою S.Т.А.L.К.Е.R. Аросаlyрsе, яка так ніколи й не вийшла. 2018-го оголосили про розроблення нової S.Т.А.L.К.Е.R. 2. Інформація з'явилася на офіційному сайті компанії GSС Gаmе Wоrld, і того ж року оприлюднили промосайт S.Т.А.L.К.Е.R. 2, саму гру пообіцяли 2021-го, хоча вона ще перебувала на стадії дизайн-документації. Григорович пояснив, що метою анонсу 2018 року було збільшити ажіотаж. Їм це вдалося. У березні 2019-го GSС Gаmе Wоrld оновила сайт S.Т.А.L.К.Е.R. 2, де замість "заглушки" з назвою гри з'явилися арт і музична композиція, а також посилання на соціальні мережі та попередні частини франшизи. 2020 року підтверджено інформацію про розроб­лення гри, а незабаром опублікувано навіть перший скриншот S.Т.А.L.К.Е.R. 2. 23 липня 2020-го показали перший офіційний трейлер, а перед Новим роком на ютубі вийшов перший офіційний тизер. 2021-й був щедріший показали перший "щоденник розроблення", продемонстрували моделі бійців і зброю, анонсували показ ігрового процесу. Фанати довідалися, що в грі буде понад 30 видів зброї, яку можна буде модифікувати, а також був продемонстрований конструктор, за допомогою якого можна створювати унікальний зовнішній вигляд персонажів. Того ж року показали перший геймплейний трейлер гри та вперше пролунало: Неаrt оf Сhеrnоbyl. Реліз обіцяли 28 квітня 2022-го. Запрацювало передзамовлення, на ютубі з'явився другий випуск "щоденника розроблення". Потім плани змінилися і реліз перенесли на 8 грудня 2022 року. Після повномасштабного вторгнення московитів GSС, яка базується в Києві, опублікувала заклик про фінансову допомогу для Збройних сил України, заявивши, що війна та потреба захисту працівників GSС стали причиною того, що розроблення гри призупинено на невизначений термін. У твіттері опублікували посилання на рахунок для пожертвувань на українських військових і заяву: "Через біль, смерть, війну, страх і людську жорстокість Україна вистоїть. Як і завжди". Навесні 2022-го підзаголовок гри з Неаrt оf Сhеrnоbyl змінили на Неаrt оf Сhоrnоbyl, щоб відобразити український правопис. Скасували реліз у московитів і озвучення гри їхньою мовою, залишили лише субтитри. 14 червня 2022 року GSС заявила, що розроблення продовжується, попри те, що деякі члени команди залишили домівки або вступили до лав Збройних сил. Через війну GSС перенесла штаб-квартиру та релокувала 200 працівників до Праги. В Україні їх залишилося 130. Продюсерка GSС Марія Григорович зазначила, що на тлі повномасштабного російського вторгнення гра стала для студії ще більш значущою. Вона стала національним продуктом, який має на меті показати, що Україна є не лише надзвичайно ефективною та хороброю на полі бою, але й не менш цінною в сенсі культурної спадщини, яку можна з гордістю показати всьому світу. 2023-го хакери почали шантажувати розробників, погрожували вкрадені з розробки матеріали викласти у відкритий доступ і вимагали повернути російське озвучування. Розробники підтвердили витік інформації й попросили гравців утриматися від перегляду та поширення вкрадених матеріалів, підтвердивши, що вкрадені дані справжні, але занадто застарілі та не відповідають сучасному вигляду гри. Наприкінці травня 2023 року хакери прорвалися до зашифрованого білду гри розміром 200 Гб та виклали його в інтернет. Через день їм вдалося розшифрувати та запустити його, що призвело до нового витоку даних і матеріалів. Компанія GSС знову закликала утриматися від перегляду злитих даних. На початку серпня 2023-го розробники анонсували демоверсію. Пояснили, що процес оновлення гри забрав більше часу, ніж очікувалося, тому дату релізу перенесли на 5 вересня 2024 року. У перші дні продали понад мільйон копій "S.Т.А.L.К.Е.R. 2: Серце Чорнобиля". Її унікальність у тому, що вийшла українською та англійською. Тож російські геймери, які не знають англійської, змушені під час гри переходити на українську та ще й слухати різні пісні про те, що наші військові роблять і робитимуть із московитськими окупантами. Розробники ніколи не приховували, що підтримують ЗСУ. І все це під носом у скрєпоносних, які доводять, що України не існує. Прогнозують, що "S.Т.А.L.К.Е.R. 2: Серце Чорнобиля" може зібрати $1 млрд. Якщо хтось досі не зрозумів, то S.Т.А.L.К.Е.R. 2 для світової ІТ-індустрії те саме, що для кіноіндустрії "Аватар". І цю забавку виготовили в Україні!

Слова, вирази й цитати, які стали знаковими в році, що минає Авдіївка Місто із 13 тис. населення, що лежить на північ від Донецька, втрачено українськими військами 17 лютого. До війни більшість населення працювала на найбільшому в Європі місцевому коксохімічному комбінаті. Уперше бойовики ДНР захопили місто у квітні 2014 року. 26 липня місто звільнили українські війська. До повномасштабного вторгнення в Авдіївці була база 1-ї окремої штурмової роти ДУК "Правий сектор", командиром якої був Герой України Дмитро Коцюбайло "Да Вінчі". Активний штурм міста росіяни розпочали 10 жовтня 2023 року. Він тривав чотири місяці аж до 17 лютого, коли головком Олександр Сирський віддав наказ залишити місто. Під Авдіївкою росіяни втратили 17 тис. убитими й 47 тис. пораненими. Бусифікація Іронічний неологізм, який виник 2023 року. Цим словом позначають дії представників ТЦК, які завантажують чоловіків призовного віку до невеликих мікроавтобусів і відвозять до місць комплектації. Офіційні представники пояснюють існування терміну діями російської пропаганди. &еnsр;Після роботи я з'явився до ТЦК для узгодження даних, розповідає житель Черкас Сергій. Сказали пройти лікарську комісію в одній із лікарень. Медобстеження розпочалося о 21:00, а закінчилося о 2-й ночі. Представники ТЦК запропонували підвезти додому своїм бусиком. Звернули не туди, а знову у військкомат. Коли я спробував вийти, виявилося, що двері зсередини не відчиняються. Я чоловік дебелий, сказав, що зараз їх битиму. Відпустили за годину. Нині Сергій служить в одному з підрозділів Національної гвардії. Ракетний удар по ­видавництву "Віват" 23 травня, о 10-й ранку, Росія завдала удару по Харкову ракетами С-300, які летять за балістичною траєкторією. Одна з ракет влучила в палітурковий цех типографії "Фактор-Друк", яка друкувала книжки для видавництва "Віват". Ще дві розірвалися поруч. На момент удару на підприємстві перебувало 50 працівників. Загинуло сім осіб, а 16 працівників дістали поранення. Згоріло 50 тис. книжок, більшість з яких підручники. За кілька днів до удару директорка видавництва "Віват" Юлія Орлова писала про те, що друкарні в Харкові працюють попри обстріли й величезний брак персоналу. Вона закликала передзамовників до розуміння, оскільки друк затримується через складні умови. Після трагедії був оголошений збір для працівників. Оксана Забужко закликала українців купувати книжки цього видавництва. У листопаді "Віват" відкрив у центрі Луцька свій десятий книжковий магазин. Гниття мозку Вrаіn rоt цей вислів Оксфордський словник назвав словом року 2024. Означає передбачуване погіршення психічного чи інтелектуального стану людини у процесі надмірного споживання низькоякісного онлайн-контенту, особливо в соціальних мережах. Уперше вислів "гниття мозку" зафіксували 1854 року у книзі Генрі Торо "Волден, або Життя в лісі", де автор критикував схильність суспільства знецінювати складні ідеї на користь простих. &еnsр;Гниття мозку позначає одну з передбачуваних небезпек віртуального життя та те, як ми використовуємо свій вільний час. Здається, це наступна глава в культурній розмові про людство й технології, каже Каспер Ґратвол, президент Охfоrd Lаnguаgеs. Нині вираз найчастіше використовують зумери та представники покоління Альфа. &еnsр;Представники цих поколінь поширили вислів через соціальні мережі те саме місце, яке, як кажуть, викликає "гниття мозку". Це демонструє зухвалу самосвідомість молоді щодо шкідливого впливу соціальних мереж, додає Каспер Ґратвол. У голосуванні за слово року взяли участь 37 тис. осіб. Обирали з шести слів: lоrе професійні знання, dеmurе скромний, сором'язливий, dynаmіс рrісіng динамічне ціноутворення, rоmаntаsy романтика, slор помиї. Експерти Оксфордського університету зазначають, що частота вживання виразу "гниття мозку" зросла на 230% у період між 2023-м і 2024 роком. Ґвалт у Кремлі У Кремлі почало вкотре підгоряти, після того як західні ЗМІ заговорили, що Джо Байден до завершення своїх повноважень може повернути Україні ядерне озброєння. Новина викликала справжню істерику керівництва Московії. Зокрема, експрезидент РФ і член Радбезу Дмитро Медведєв обізвав іще чинного президента США Джо Байдена божевільним маразматиком і пригрозив конфліктом із застосуванням російської ядерки. Медведєв визнав, що РФ "найбільша ядерна країна світу" напала на без'ядерну Україну, і назвав зміну такого статусу абсурдом. Заразом курс рубля пробив дно. Станом на 26 листопада, курс російської валюти впав до 105 руб. за $1, що востаннє спостерігалося в березні 2022 року. Не стоїть на місці і євро воно перевищує 110 руб. на біржі. Диктант Диктант національної єдності, що традиційно проводиться 27 жовтня до Дня української писемності та мови, щороку стає дедалі масовішим. Його організатор Українське радіо восени 2024-го відсвяткувало сторіччя. Текст диктанту, який підготувала письменниця Оксана Забуж­ко, якраз і був присвячений цій даті. Текст читав поет і військовий Павло Вишебаба. За визнанням багатьох, це було взірцеве читання, з належним інтонаційним виокремленням смислових компонентів, що фактично підказувало слухачам правильну пунктуацію. Проте написати диктант без помилок було все-таки нелегко. Учасники віком від 7 до 99 ро­ків надіслали організаторам на перевірку майже 10 тис. робіт. Утім, як завжди, кожен учасник міг перевірити свою роботу самостійно, оскільки вже 28 жовтня текст радіодиктанту офіційно оприлюднили. Енергосистема Усю зиму українців лякали ударами по енергооб'єктах, однак найстрашніше почалося з настанням тепла. Починаючи з 22 березня ворог масово й систематично обстрілював нашу енергосистему. Найбільших ударів зазнали Харків і Запоріжжя. Були влучання в машинний зал Дніпрогесу. Ракети пошкодили більшість українських ТЕС. Компанія ДТЕК втратила 86% генерувальних потужностей. Розрекламованих владою об'єктів укриття або не було, або вони не змогли ­захистити. Особливо важка ситуація була в Харкові, якому допомагала генераторами вся країна. Згодом місто почало закуповувати когенеративні установки, які дали змогу децентралізувати систему електропостачання. Наприкінці весни та влітку в Україні почалися масові відключення електроенергії, які тривали все літо. У листопаді Росія провела ще кілька атак на українську енергосистему. Євробачення Українські виконавиці аlyоnа аlyоnа та Jеrry Неіl посіли третє місце в конкурсі Євробачення у шведському Мальме з піснею Теrеsа Маrіа. Перемогу здобув виконавець Nеmо із Швейцарії, а другий був представник Хорватії Марко Пурішич, більш відомий під псевдонімом Ваby Lаsаgnа. Конкурс супроводжувався постійними протестами палестинців, які намагалися відсторонити ізраїльську представницю Еден Голан. Єдине, чого домоглися протестувальники, зміни в тексті пісні, яку організатори визнали політично вмотивованою. Натомість нічого забороненого не побачили у виступі шведського співака, який намотав на руку арафатку. Жадан у "Хартії" На початку червня письменник, поет і музикант Сергій Жадан офіційно вступив на військову службу, приєднавшись до 13-ї бригади Національної гвардії "Хартія". "Проходжу вишкіл. Служу українському народу", написав письменник у фейсбуку й виклав фото. Він пояснив, що "Хартія" це його друга родина, письменник бачив створення підрозділу. Звільнення Залужного Першим про звільнення головкома Валерія Залужного написав 29 січня в соціальних мережах блогер Борислав Береза. Інформація спричинила ефект бомби, що не розірвалася. Офіційно її заперечив прес­секретар Зеленського Сергій Никифоров. Однак 8 лютого президент таки звільнив Валерія Залужного, а разом із ним найближчих генералів його штабу та призначив головкомом Олександра Сирського. &еnsр;На жаль, не змогли досягти цілей нашої держави на ­зе­млі. Є відчуття стагнації на південних напрямках фронту та складнощі в боях на Донеччині, пояснив звільнення Зеленський. Експерти пояснювали звільнення більшим рейтингом довіри, який має Валерій Залужний порівняно з Володимиром Зеленським. До того ж головнокомандувач і президент мали різні погляди на процеси мобілізації. Після звільнення ніяких досягнень на землі не сталося. Було залишено місто Авдіївку, бої тривають на підступах до Покровська, який за Залужного був у глибокому тилу. Після звільнення Залужного призначили послом України у Великій Британії. Кім Чен Ин Верховний лідер Північної Кореї Кім Чен Ин виявився найвірнішим союзником загрузлого у війні з Україною Володимира Путіна. Третій представник династії Кімів почав відпрацьовувати вкладені ще за Сталіна інвестиції. Окрім мільйонів снарядів і сотень ракет, Кім Чен Ин 2024 року відправив проти України війська досі на таке не зважувалася жодна країна. Зневажена й упосліджена у ХХ ст. навіть представниками соцтабору Північна Корея раптом стала помітним гравцем у найкривавішій війні в Європі. Путін у пошуках зброї підписав договір про всеосяжне партнерство з країною, яка створювалася як аналог ДНР. Онук сталінського посіпаки Кім Ір Сена та син Кім Чен Іра, ім'я при народженні Юрій Кім, вкотре нагадав світу, що непокаране зло обов'язково розростатиметься й пускатиме метастази. Іванішвілі Знакова постать грузинського олігарха Бідзіни Іванішвілі опинилася в центрі уваги світових медіа у зв'язку зі спробою підконтрольної йому партії "Грузинська мрія" монополізувати владу та зупинити європейську інтеграцію Грузії. У травні підконтрольний Іванішвілі парламент ухва­лив закон про іноземних агентів, аналогічний тому, який використовують у Росії для придушення опозиції та свободи слова. У жовтні "Грузинська мрія" перемогла на чергових парламентських виборах, що супроводжувалися численними порушеннями, фальсифікаціями та масовим підкупом виборців. А вже в листопаді уряд Грузії офіційно заявив про зупинку переговорного процесу щодо майбутнього вступу в ЄС. Усі ці дії грузинської влади супроводжувалися масовими протестами опозиції, які тривають і досі. У грузинську політику Іванішвілі прийшов 2011 ро­ку, коли очолив і ресурсно забезпечив опозиційну до тодішнього президента Грузії Михеїла Саакашвілі політичну силу. Його партія перемогла на виборах ­2012-го й відтоді перебуває при владі. До того з кінця 1980 років Бідзіна (він же Борис Григорович) Іванішвілі робив кар'єру в Москві й будував бізнес у Росії. На сьогодні агентство Вlооmbеrg оцінює статки олігарха в $7,3 млрд. Їжа 1 лютого Європейський Союз затвердив пакет фінансової підтримки для України на суму 50 млрд євро в межах програми Ukrаіnе Fасіlіty. Частину допомоги спрямовано на забезпечення продовольчої безпеки та підтримку аграрного сектора, а також на відновлення, відбудову та модернізацію України. Програму розраховано на 20242027 роки, вона передбачає 33 млрд євро в пільгових кредитах і 17 млрд у грантах. Водночас, відповідно до соцопитування, проведеного Центром Разумкова, майже половина українців (44%) зазначає, що частіше намагається купувати найдешевшу їжу. Майже стільки ж людей дозволяють собі придбати якісніші продукти, навіть якщо ті дорожчі. Наприкінці осені найбільше подорожчали овочі, яйця, олія, яблука та картопля. Йорданія 24 листопада в Йорданії, біля посольства Ізраїлю в Аммані, сталася стрілянина, внаслідок якої троє поліцейських отримали поранення. Нападника ліквідували. Цей інцидент відбувся на тлі напружених відносин між Йорданією та Ізраїлем, які, за словами короля Абдалли ІІ, перебувають на найнижчому рівні за останній час. Проте Йорданія продовжує грати ключову роль у посередництві між Ізраїлем та Палестинською автономією. Також у листопаді вздовж усього кордону з Йорданією міністерство оборони Ізраїлю розпочало встановлювати паркан для запобігання контрабанді зброї та наркотиків. Зброя, яка потрапила через кордон, спричинила сплеск насильства в арабській громаді Ізраїлю, а також її використовували палестинські терористи. Курська операція Уранці 6 серпня Збройні сили України перетнули російсько-український кордон поблизу міста Суджа. Українські війська почали просування вглиб території Росії й за кілька днів контролювали понад 600 квадратних кілометрів. Це перша українська загальновійськова операція на прикордонній території Росії з початку повномасштабного вторгнення. Про підготовку до неї не повідомляли навіть найближчим союзникам, зокрема США. Наступ на Курщині поповнив наш обмінний фонд і показав світу слабкість оборони РФ. За три місяці Росія втратила в Курській області вбитими та пораненими майже 20,8 тис. військових, а також українські воїни знищили сотні одиниць російської бронетехніки. Ще одна мета Курської операції відтягнути війська ворога з інших напрямків і зірвати наступ на Сумщину. Проте ситуація в Сумській області змінилася: нині суттєво збільшилася кількість авіаударів на добу це 3040 пусків КАБів. "Там, де наші війська заходили на територію Курської області, кількість обстрілів збільшилася. А кількість артилерійських систем, кулеметів, стрілецької зброї зменшилася, бо ворога відкинули на 2030 кілометрів від кордону", повідомив Володимир Артюх, голова Сумської обласної військової адміністрації. Львівська область Львівська область стала першою, яка завершила процес декомунізації й позбулася всіх радянських пам'ятників. Загалом знесли 312 монументів. &еnsр;Це історична подія не тільки для Львівщини, а для всієї України. Ми виконали домашнє завдання, якого не виконали наші батьки 30 років тому, й повністю очистили Львівську область від радянських комуністичних маркерів, розповідає учасник робочої групи з декомунізації Захар Миляник. 95% символів тоталітарного режиму на Львівщині демонтували безкоштовно. Важку техніку та фінансову допомогу надали місцеві підприємці та жителі. Бюджетних коштів на ці роботи не витратили. Маніфест Слово 2024 року, за версією Кембриджського словника. Маніфест або маніфестація це метод, що дає людині змогу уявляти й досягати мрій за допомогою візуалізацій та афірмацій. Значення слова змінювалося. Наприкінці ХІV ст. англійський поет Джеффрі Чосер вживав його як прикметник у значенні "зрозумілий" або "очевидний". А Вільям Шекспір використовував і як іменник, і як дієслово. Нове значення слова "маніфест" "втілювати свої мрії в життя" зафіксували на початку ХХ ст. Популярним стало недавно завдяки інфлюенсерам і соцмережам. Професор соціальної психології Кембриджського університету Сандер ван дер Лінден вважає, що соціальні медіа та пандемія коронавірусу сприяли популяризації терміну і практики маніфестації. Його почали використовувати, щоб описати свою мету, успіх або мрію. &еnsр;Практика маніфестації стала популярною під час пандемії, коли в соцмережах з'явилося безліч впливових людей, які давали поради, як "наманіфестувати" гроші, успіх у кар'єрі чи достаток загалом, кажуть у команді словника. На слово року 2024 претендували: brаt нахабна дитина, яка погано поводиться й не відповідає соціальним очікуванням щодо поведінки; есоtаrіаn означає підвищений рух до екологічно свідомого способу життя: rеsіlіеnсе стійкість слово, що відображає силу та здатність до адаптації у складні часи. Люди з усього світу шукали в інтернеті слово "маніфест" понад 130 тис. разів упродовж року, тобто понад 350 разів на день. НАТО Країни члени НАТО, Північноатлантичного альянсу, вирішили виділити 2025 року щонайменше 40 млрд євро військової допомоги Україні. Ці кошти підуть на видатки, пов'язані із закупівлею військового обладнання, технічним обслуговуванням наданої зброї та інвестиціями в оборонну інфраструктуру України. Ці кошти покликані допомогти Україні вистояти під натиском Росії, чий військовий бюджет 2025-го становитиме $175 млрд. Саме європейські країни Данія, Норвегія, Нідерланди та Бельгія першими наважилися надати Україні бойові літаки. Охматдит Найбільша дитяча лікарня в Україні. Щороку в ній лікують понад 20 тис. дітей. 8 липня 2024-го російські війська під час масованого обстрілу Києва прицільно вдарили по Охматдиту ракетою Х-101. Про це свідчать знайдені на місці удару уламки. Під час удару в лікарні перебували майже 1200 осіб, тривали три складні операції. У результаті атаки двоє людей загинули, поранено приблизно 300, серед яких восьмеро діти. Ракета повністю зруйнувала корпус токсикології, пошкоджено 24 відділення: 10 хірур­гічних, два соматичні, дві реанімації, п'ять онковідділень, інтенсивна терапія, операційні блоки, відділення радіології та променевої терапії, частина єдиної у країні онкогематологічної лабораторії. Також знищені дві електричні підстанції, від яких живилася вся інфраструктура лікарні. Полтава Уранці 3 вересня Росія вдарила двома балістичними ракетами "Іскандер" по приміщенню Інституту зв'язку в Полтаві. Ракетну тривогу оголосили за 2 хв. до вибухів. У будівлі, де перебувало 700 осіб, загинули 59 і ще 328 зазнали поранень. За кілька годин удар прокоментував президент Зеленський. Того ранку в Полтаві загинув військовий, 54-річний Володимир Олексюк. До війни він працював електриком у рідному Тальному на Черкащині. &еnsр;За годину до його смерті я ще поговорила з Володею телефоном, розповідає дружина Наталія. Ніякого передчуття в нас не було. Увечері прийшла з роботи, подивилася новини. Почула про удар по Полтаві, одразу зателефонувала чоловікові. Його телефон мовчав. За кілька днів донька здала ДНК-тест. Він підтвердив з імовірністю 99,9, що серед загиблих і мій чоловік. Хтось із військових сказав, що перед смертю він не мучився. Володимира Олексюка поховали 14 вересня в закритій труні. Ребров Найуспішніший український футбольний тренер Сергій Ребров провалив зі збірною головне змагання Старого світу Україна посіла останнє місце в групі й не вийшла до 1/8 фіналу Євро-2024. Окрім зіркової кар'єри гравця, Сергій Ребров мало не єдиний з українських тренерів досяг успіхів удома й за кордоном окрім "Динамо", тричі перемагав у чемпіонаті Угорщини з "Ференцварошем", виводив його до Ліги чемпіонів, тріумфував із "Аль-Айном" у чемпіонаті ОАЕ. Умовляв Реброва очолити збірну керівник Офісу президента Андрій Єрмак. Попри очікування Ребров провалився. Особливо жалюгідний вигляд збірна мала у програному матчі з Румунією 0:3. У наступній грі українці трохи виправилися, здолавши Словаччину 2:1. Однак завершальна гра групового етапу й нульова нічия з Бельгією залишили нашу збірну на останньому місці. Сирський Призначений президентом на посаду головнокомандувача Олександр Сирський починав у важких умовах корінному росіянину було важко помірятися славою з популярним Залужним. Ситуацію ускладнював відступ української армії на Донбасі після падіння Авдіївки ворог стрімко просунувся на захід, зав'язав бої за місто Часів Яр. Восени не вдалося втримати Вугледар, а за його падінням Росія почала наступ на південному сході Донеччини. Ворог перебуває в кількох кілометрах від Покровська й Дніпропетровської області. Єдине досягнення Сирського серпнева Курська операція Збройних сил України, коли вдалося окупувати місто Суджу та частини Великосолдатського, Коренівського та Глушківського районів Курської області Росії. Трамп Дональд Трамп став 47-м президентом США, перемігши на виборах у листопаді демократку Камалу Гарріс. Республіканець виграв у всіх хитких штатах, і його перемога не викликала сумнівів. Під час кампанії відзначався заявами з критикою чинної американської адміністрації за допомогу Україні. Заявив, що покладе край російсько-­українській війні за один день. Визначив стратегію досягнення миру зупинка вогню по лінії бойового зіткнення та розміщення миротворців, відмова України від членства в НАТО. У разі відмови України припинення американської допомоги. У разі відмови Росії різке зменшення нафтових доходів, озброєння України й удосконалення механізму санкцій. Усик Український боксер Олександр Усик переміг британця Тайсона Ф'юрі в поєдинку в ніч на 19 травня і став абсолютним чемпіоном світу в надважкій вазі. До Усика об'єднати всі пояси вдавалося небагатьом важковаговикам, останнім із них був легендарний Ленокс Льюїс. Бій кілька разів переносили на вимогу Ф'юрі, який намагався відтермінувати момент своєї поразки, але Усик був невблаганний. В інформаційному просторі Усик був відомий неоднозначними заявами про Крим, російську церкву, але на ринг традиційно виходить з елементами української національної символіки. Іноді навіть танцював гопака. На початку російського вторгнення спортсмен приєднався до Сил оборони, але коли на обрії виникла перспектива чемпіонського бою, то переключився на тренувальний режим. Фільм Стрічка "20 днів у Маріуполі" режисера Мстислава Чернова вперше в історії українського кіно здобула кінопремію "Оскар", перемігши в номінації "Найкращий документальний фільм". Також до створення картини були залучені фотограф Євген Малолєтка та продюсерка і журналістка Василіса Степаненко. За цю роботу вони отримали Пулітцерівську премію. Також Малолєтка, Чернов і Степаненко стали лауреатами Шевченківської премії за серію журналістських матеріалів про облогу Маріуполя. Стрічка розповідає про перші дні облоги російськими загарбниками міста Маріуполь Донецької області. Картина створена у співпраці Аssосіаtеd Рrеss та американських документалістів з Frоntlіnе. На церемонії нагородження Мстислав Чернов заявив: "Це перший український "Оскар" в історії. Мені хотілося б, щоб я цього фільму ніколи не знімав. Я хотів би поміняти цей "Оскар" на те, щоб Росія ніколи не вторгалася в Україну й більше ніколи не нападала на наші міста". Харлан Ольга Українська фехтувальниця, яка 3 серпня у складі жіночої збірної перемогла у фінальному двобої з шаб­лісткою з Південної Кореї та здобула золоту медаль на Олімпіаді-2024 в Парижі. Найтитулованіша українська спортсменка. Ольга Харлан народилася в Миколаєві 4 вересня ­1990-го. У 13 років завоювала Кубок України. А наступного року посіла друге місце в чемпіонаті Європи серед юніорів. 2005-го здобула бронзу на чемпіонаті світу. У 17 стала чемпіонкою світу серед юніорів, а за рік узяла участь у своїх перших Олімпійських іграх. У Пекіні-2008 українська збірна з Харлан у складі сенсаційно завоювала у фіналі золоті медалі. На наступній Олімпіаді в Лондоні Ольга здобула бронзу в індивідуальних змаганнях, за чотири роки бронза в одиночці та срібло в командних змаганнях. На Олімпіаді в Токіо, яка через пандемію коронавірусу відбулася не 2020-го, а 2021 року, Харлан вилетіла в першому раунді змагань і заявила, що морально втомилась і хоче відпочити. Повернулася 2022-го і разом з командою взяла бронзу на чемпіонаті Європи. У липні 2023 року на чемпіонаті світу з фехтування в Італії Харлан перемогла росіянку, що виступала в нейтральному статусі, й була відсторонена від змагань, бо відмовилася потиснути тій руку. За декілька днів президент МОК Томас Бах повідомив, що Ольга дочасно й автоматично отримує місце серед учасників Олімпіади. Ольга Харлан шестиразова чемпіонка світу й восьмиразова чемпіонка Європи з фехтування. Завоювавши золото на Олімпіаді-2024, вона заявила, що присвячує свою медаль Україні, її оборонцям та всім спортсменам, яких убила Росія. Ціни на нафту Із втратою багатьох ринків, технологічним відставанням і посиленням санкційного режиму Росія може зберігати економічну стабільність та здатність вести війну на виснаження в Україні лише за рахунок надходжень від продажу сировини, насамперед нафти. 2024 року ціни на нафту загалом залишалися стабільними, коливаючись між показниками $72 і $90 за барель (Вrеnt). Оскільки Росія змушена торгувати своєю нафтою напівлегально, використовуючи тіньовий флот танкерів або пропонуючи значні знижки й вигідні умови покупцям (зокрема Китаю та Індії), то її доходи від цієї торгівлі є дещо меншими. Але в цілому нинішній рівень цін росіян влаштовує. За оцінками фахівців, критичним для російської економіки та державних доходів є зниження цін на сиру нафту до $3040 за барель. Червоноград Червоноград у Львівській області перейменували на Шептицький. Рішення у вересні ухвалила Верховна Рада. Місто тепер є центром Шептицького району. Андрей Шептицький, майбутній глава УГКЦ, жив там 1898-го. Тоді місто називалося Христинопіль. Шакалячий експрес Саме так користувачі українськомовного твіттера почали називати колективну негативну реакцію на дії якоїсь людини чи організації. Згодом вислів перекочував в інші соціальні мережі. Назва "шакалячий" наголошує на колективності й агресивності дій, які можна порівняти з нападом зграї шакалів на жертву. Термін походить із мережевого тролінгу. Виражається через масову критику. Цей потужний соціальний феномен відображає колективну думку й емоції людей. Він є інструментом для швидкої реакції на несправедливість. Може слугувати ефективним соціальним тиском, коли традиційні засоби впливу не діють, змушує об'єкт критики змінити свою позицію чи вибачитися. Найчастіше трапляється в інтернеті, коли люди об'єднуються, щоб присоромити об'єкт негативу. З початком повномасштабної війни термін "шакалячий експрес" переважно використовують для опису зусиль громадськості, спрямованих на публічне засудження або цькування тих, хто підтримує Росію чи відстоює її інтереси. Це своєрідний прояв громадянської активності, що базується на колективному моральному обуренні. На шакалячому експресі також "катали" політиків, які робили суперечливі заяви. Наприклад, коли хтось публічно висловлюється за перемовини з РФ без виведення військ з окупованих українських територій. Ще рік війни Закінчується третій рік повномасштабної війни, яка стала найкривавішою в Європі з часів закінчення Другої світової. У листопаді 2024-го війна перетнула умовну позначку в 1000 днів. На третьому році війни за­вдяки тактиці м'ясних штурмів Росія зуміла загарбати більшу територію, ніж 2023-го. Водночас втратила частину своєї Курської області. Обидві сторони війни близькі до виснаження: Україні бракує людських ресурсів, у російській економіці починається процес стагфляції стагнації виробництва одночасно з високою інфляцією. Росії забракло ресурсів захистити свого ключового союзника на Близькому Сході сирійського президента Башара Асада. Юрти незламності У січні за ініціативою "слуги народу" Сергія Нагорняка та казахського бізнесмена Даулета Нуржанова відкрили кілька юрт незламності пунктів обігріву, де під час знеструмлення можна було поїсти чи зарядити телефони. Першу юрту встановили в Бучі на Київщині. &еnsр;Не минуло й 23 годин, як з'явилася гостра реакція Москви. Керівник МЗС Росії Сергій Лавров і його речниця Марія Захарова телефонували колезі в Казахстані й вимагали пояснень, мовляв, "що робить казахська юрта в Україні, та ще й у Бучі?" розповідав Сергій Нагорняк. У Звенигородці на Черкащині як згадка про казахський період життя Шевченка стоїть "Тарасова юрта". У січні відкриття супроводжувалося урочистостями та безплатною їжею. Нині юрта продовжує стояти, але відвідувачів там майже немає. &еnsр;Юрта трохи знелюдніла, відвідувачів мало. Нею в нас опікується голова ради ветеранів, інкогніто розповідає житель Звенигородки Микола. Час від часу туди приводять школярів на екскурсії та заходять пенсіонери випити кави. Ядерна безпека У ніч на 11 серпня великий стовп диму помітили над найбільшою в Європі Запорізькою АЕС, яку росіяни окупували ще в березні 2022 року. Згодом з'ясувалося, що горіла градирня вежа для охолодження води. Президент Зеленський звинуватив Росію у провокації й закликав світ допомогти повернути атомну станцію заради безпеки людства. Росіяни традиційно звинуватили Україну, яка нібито обстріляла об'єкт. Уночі пожежу на градирні вдалося загасити. Енергодар і ЗАЕС Росія окупувала 4 березня, попередньо обстрілявши станцію. Попри засудження світом, окупанти й досі зберігають там свою військову техніку.

Україна у стані війни. Чинна влада без зовнішньої допомоги абсолютно безпомічна. І цей факт визначає все. Президент Російської Федерації Володимир Путін, рясно обстрілюючи Україну ракетами та дронами, показує "самовпевненому колезі" знову обраному президенту США Дональдові Трампу, хто справді крутить геополітичну рулетку. Путін єдиний круп'є: "Ставки зроблені, ставок більше немає". А США з НАТО, схоже, вже й не реагують на масові ракетні удари по Україні з боку Росії, підтримуваної Північною Кореєю та Іраном. Якщо вони примусять Київ капітулювати, то ніяких гарантій, що завтра російські ракети не впадуть у Варшаві, Вільнюсі чи інших європейських столицях, немає. РФ прагне відключити нервову систему нашої державності та знищити імунітет нашого виживання. Світ це розуміє і приймає. "Мир в Україні без територіальних втрат нереальний. Тимчасове рішення тимчасова поступка територіями Росії", сказав ексгенсек НАТО Єнс Столтенберґ. Аргументи до цього додають наші внутрішні проблеми. Мінлива лінія фронту Після втрати Авдіївки на українському Донбасі фронт не посипався, українська оборона не обвалилася, але російські війська повільно, ігноруючи великі втрати, впевнено ковтають нові населені пункти й території. Ставка й Генштаб, коли розсипався український контрнаступ, не взяли очевидних уроків від ударів об "лінію Суровікіна" якісні фортифікаційні укріплення московитів, збудовані під командуванням російського генерала. І сьогодні досі незрозуміло, чому після провальної літньої кампанії 2023 року контрнаступу, українських оборонних рубежів у нас практично не будували. Не тільки "контактних", які тримають весь фронт, а й нових, ешелонованих ліній оборони з використанням географічних, технологічних і суто збройних переваг. Цієї осені фронт іще більше став тріщати, кришитися, прогризатися інтенсивними бойовими атаками, штурмами росіян. Наші командири з нуля спостерігають швидкі ротації російських підрозділів рівня батальйону і бригад. Їхнє нове поповнення добре екіпіроване, озброєне та зі свіжою бронетехнікою. Нині ми не оцінюватимемо й не описуватимемо стратегічних і оперативно-тактичних переваг російського генштабу. Єдине, що можна зазначити, що вони криються не в якомусь критичному пріоритеті живої сили, броні, снарядів і дронів. Вони в управлінні війною та підтримці створеної російським генералом Сергієм Герасимовим наступальної системи, проти якої Генштаб українського головкома Олександра Сирського, сподіваємося, поки що, безсилий. Щоб якось пояснити українцям провали на фронті, масована пропаганда влади постійно натискає на безнадійність супротиву проти наступу мало не безмежних ресурсів російської орди. Незважаючи на величезні, за межами сучасної воєнної теорії, невідновлювані втрати. Ворог не тому взяв Вугледар, Селидове й найвищу платформу Донбасу, місто Гірник, що закидав трупами та спаленими танками наші оборонні рубежі, а з причин іншого порядку. Вони ховаються в Генштабі, Міноборони й політичних офісах, де ведуть втаємничену планувальну роботу нові та не дуже українські полководці. Накопичення кризової енергії Отже, деескалації не видно. Путін палить українські міста й села, рве жили на фронті, штурмуючи українську оборону. Дрони, ракети, КАБи, страти військовополонених, використання забороненої хімічної зброї, викрадення людей, тортури й убивства цивільних є і залишаються викликом для Америки, західної цивілізації та їхніх союзників. Незалежно від лінії Трампа президенту Зеленському нема куди відступати. Позаду стоїть український народ, який поволі закипає. Ненавистю до всіх своїх ворогів зовнішніх і внутрішніх, зрадників і брехливих попутників. Тому таємничі маневри глави Української держави, приховані плани, домовленості, ухвалення доленосних рішень і здійснення непродуманих кроків можуть запустити сьогодні лише важку внутрішню кризу. Імовірно, вона входить у плани Путіна та його генштабу. Водночас, хоч би як намагався Трамп знайти важіль тиску на Зеленського й переконати Путіна досягнути якогось компромісу, все марно. Ми не раз зазначали, що попри лідерську роль президента Зеленського в організації супротиву російській агресії, йому так і не вдалося виступити з переконливою стратегією оборони України чи визвольної війни, або протистояння з новою формою воєнного геноциду ядерної держави. А відсутність конкретних і значущих реформаторських, ідеологічних справедливих та відповідальних дій у внутрішній політиці поволі призводить до накопичення кризової енергії всередині нації. Якщо вона вихлюпнеться назовні, то українське суспільство опиниться на порозі розколу. Значна його частина може бути готова до миру з Путіним на умовах, близьких до його ультиматуму. Це вже мало місце в перші місяці повномасштабної війни, коли більшість українців була у відчаї. Тоді президент Зеленський ініціював Стамбульські угоди як форму "м'якої капітуляції", ближчу до фінської моделі. Подібна ситуація може скластись і сьогодні, якщо не провести рішучого активного ребрендингу стратегії внутрішньої політики глави держави. Інакше, судячи з інтенсивних консультацій партнерів без участі України, ми біля порогу чергового "нормандського формату". Путін пообіцяє, Зеленський відступить, а Захід освятить. Варіанти політичних пазлів А тим часом влада готується, але переконує, що не готується до виборів. Придворні політтехнологи ламають голови, наполегливо намагаючись скласти пазли різних політичних картинок так, щоб зображення в підсумку вийшло одне: Володимир Зеленський знову виграв вибори. За різними прогнозами, зокрема й закордонних експертів, як зазначило видання Тhе Есоnоmіst, однією з найшвидших дат президентських виборів може бути 25 травня 2025 року. Чухати потилицю Зекоманді є чому. Нещодавно Центр "Соціальний моніторинг" на замовлення Аmеrісаn Роlіtісаl Sеrvісеs, LLС провів опитування українців щодо їхніх президентських уподобань. І страшний сон Банкової напередодні звільнення головкома ЗСУ Валерія Залужного може справдитися. За результатами соцопитування, чинний посол України у Великій Британії Валерій Залужний може перемогти на виборах президента незалежно від конкурентів. Він є лідером у різних варіаціях. Скажімо, у визначенні "загальна ситуація" Валерій Залужний набирає 42% голосів; за ним слідує чинний президент Володимир Зеленський із результатом 22%; третє місце в голови ГУР Кирила Буданова 18%; далі п'ятий президент Петро Порошенко з результатом 10%; за ексспікера парламенту Дмитра Разумкова готові віддати голоси 7% опитаних; колишній прем'єр-міністр та лідер БЮТ Юлія Тимошенко, волонтер, шоумен та ексчлен партії "Голос" Сергій Притула, військовий і перший командир полку "Азов" Андрій Білецький набрали по 6%; мер Києва Віталій Кличко відкусив би 4% електорального пирога; Олексієві Арестовичу довіряють 3% потенційних виборців; за проросійського політика Юрія Бойка віддали би свої голоси 3% виборців; ексглаві уряду при президентові Порошенку Володимирові Гройсману доручили би президентство 2% виборців. Нічого дивного в падінні рейтингу влади нині немає. Окрім такого важливого й жахливого фактора, як війна, загальний суспільно-політичний краєвид далекий від найкращих зразків політичного живопису: хоч куди плюнь, всюди провал із ганьбою, зате зі скріпним громадянським пафосом. "Дивацтва" можновладців схожі на нездорову ейфорію за манії величі, що зашкалює. А грабіжницька політика, помножена на непрохідний популізм, продовжує роздягати українців догола. Влада створює картину внутрішньополітичного життя, війни та своїх дій, керуючись власними інтересами. І не варто намагатися зрозуміти її мету вона в заручниках у самої себе. Її кістяк президент, його "56 ефективних менеджерів" та Ко вже давно дихають наркотиком вседозволеності, і в них укорінилася непробивна впевненість у власній унікальності та здатності впливати на події своєю особливою харизмою, фартовістю і месіанством. Водночас провладні експерти транс­люють, що президентові Зеленському в інтересах виживання нації вкрай потрібно залишитися в цій грі. Українська господарка під плінтусом Отже причин наших проблем достатньо. Одна з тих, що лежать на поверхні, це внутрішнє управління країною уже давно окремими елементами ще вчора єдиної вертикалі системи влади, новими кланами МСЕКом, трейдерами Міноборони, спотвореними корупцією, судовими та правоохоронними системами. Без оцінки саме таких ризиків жоден "План стійкості", як і "План миру" та "План перемоги", не спрацює. Терміново потрібно шукати іншу модель для внутрішніх інвесторів і стимулювання економічних ініціатив. Цьогоріч Україна втратила 37 позицій у світовому рейтингу економічної свободи, опинившись у переліку найменш вільних країн між Чадом та Бурунді. Вона опустилася зі 113-го на 150-те місце. Українці страждають не лише через війну, а й через недолугу політику влади. Нині трохи більш як 12% українців ледве можуть дозволити собі купити навіть необхідні продукти. І лише 0,5% мають можливість придбати все, що хочуть. Це не просто наслідки війни. До такого становища довели "проривні реформи" та бездарна економічна "стратегія". Тож зубожіння безжально б'є по голові. Скажімо, доволі відчутним ударом гайковим ключем у тім'я став додаток до нескінченних податків, які вже паралізують бізнес. А за цим скорочуються робочі місця та віра українців у майбутнє. Складається враження, що влада працює, щоб вижити з України ще більше громадян тих, хто ще не втратив віри і мріє відбудувати державу. І на тлі цього ще одна гірка правда, яку оприлюднюють навіть члени провладної політсили. Скажімо, голова партії "Слуга народу" Олена Шуляк заявила, що державну політику підтримки переселенців повністю провалено. Тому вони повертаються в окупацію. Не працюють дві держпрограми єВідновлення та єОселя. На майбутній рік взагалі не передбачено їх фінансування. І це тоді, коли окупанти пропонують по 45 тис. руб. компенсації за 1 кв. м зруйнованого житла. Не сплутали би зростання з інфляцією Окрім переселенських, до бюджету-2025 також є чимало претензій. У ньому простежується суттєве гальмування темпів реального економічного зростання валового продукту: із запланованих 3,5% 2024 року до 2,7% 2025-го. Ці цифри своєрідний індикатор. Вони вказують, що уряд, очевидно, очікує можливості продовження війни протягом усього наступного року. Тож на рік відкладається і початок динамічного відновлення економіки. Влада країни, яка веде жорстку війну, вирішила 2025-го ще більше підтягнути статки тих, хто й так далеко не бідує, і штовхнути у прірву злиднів тих, хто сьогодні вже стоїть на краю. У проєкті Держбюджету передбачено мільярди на підвищення заробітних плат держчиновникам, прокурорам та іншим силовикам, а також нецільові витрати. І в ситуації, коли захисники залишаються без належної підтримки, гроші Державного бюджету-2025 спрямовано на збільшення фінансування Верховної Ради України на 26%; Офісу президента на 11%; Кабінету міністрів на 20%; прокуратури на 26%; Бюро економічної безпеки на 75%. Також чималі кошти продовжують виділяти на політичні проєкти. Наприклад, півтора мільярда гривень іде на "Єдиний марафон", який перетворився на інструмент пропаганди влади. Отже нещодавно Верховна Рада прийняла держбюджет виживання, вимостила шлях до ув'язнення за зберігання незадекларованих дров на сільських подвір'ях та запровадила трудову повинність. А вишенькою на торті в меню від можновладців для народу стала "Вовина тисяча". І не факт, що всі охочі її отримають. "Чудова математика: витратили з бюджету 10% обороту, щоби продажі зросли на 4%, зазначив нардеп від "Голосу" Ярослав Железняк. Прямо генії економічної думки. Ще зростання з інфляцією не сплутали б". Дихаймо глибше І з таким-от політико-економічним бекграундом Україна є не просто суб'єктом міжнародної політики, а на жаль, доказом спроможності Росії силоміць створювати нову гео­політичну реальність. Захід не має достатньої енергії, мужності та здатності зупинити Росію, і вона не потерпить будь-якого тиску на себе, щоб відступити з України або піти на примирення. Хаос. Як дим від мокрих дров у гуцульській колибі без димаря, став іще густішим, їдким, розмиваючи й без того неясні контури геополітики. Ейфорія нового порядку. Уже від Трампа. Страх перед його демоном непередбачуваності, здатності ухвалити несподівані рішення для ворогів і друзів поволі змінюються відчуттям чергового дежавю. Усе буде, як і було. Адміністрація Байдена капітулювала. Вона ще може допомогти Україні зброєю на $7 млрд і 2 млрд на замовлення в підрядників. На решту розраховувати майже неможливо. Чинний президент і його адміністрація вже передали свою ініціативу Трампу. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга впевнений, що ще до інавгурації Зеленський із Трампом зустрінуться і поговорять. Про долю України і її багатостраждальний народ. Про Путіна і загрозу існуванню світу. Принагідно згадаймо фінал Другої світової війни прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль врешті переконав президента США Франкліна Рузвельта. Німецький диктатор Адольф Гітлер застрелився, а Німеччина капітулювала й надовго денацифікувалася. Історія рухається по спіралі. Роль особистості в історії повернула собі імперативи. Ми сьогодні на власних життях пересвідчуємося в цьому. І ми не можемо на них не зважати.

Мрії про оновлення балансу, доки світ на межі Володимир Горбулін, перший віцепрезидент Національної академії наук України, Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Використання путінським Кремлем балістичної ракети середньої дальності, а де-факто міжконтинентальної балістичної ракети (назвемо БРСД-МБР, адже розподіл до та після 5500 км є умовним, а після відправлення Договору РМСД у небуття ­неактуальним), може справді бути свідченням, що світ вступив у новий етап війни, який легко може стати початком Третьої світової. Це наслідок надто слабкої західної політики у стримуванні РФ упродовж майже трьох років широкомасштабної війни. Хоча саме епізод застосування ракети без бойової частини вдруге від початку наступальної операції Збройних сил України в Курській області продемонстрував нечувану слабкість кремлівської воєнної машини та крихкість режиму Путіна. Бо вибір експериментальної ракети замість перевірених цією війною балістичних разом із підписаною новою ядерною доктриною також є свідченням досягнення межі блефу в ядерному шантажу на тлі відчаю і безсилля самого диктатора. Безвідносно до того, чи було застосовано ракету РС-26 "Рубеж" певною мірою "мертворожденне дитя" (2018 року проєкт вилучили з Держпрограми озброєнь РФ до 2027-го), чи таки "Орешник"/"Кедр", проєкт якого таки включили до Держпрограми озброєнь РФ до 2027 року, з подальшим випробуванням ракет-прототипів не пізніше 2024-го. Хоча цілком можливо, що це та сама робота, бо ракетні маніпуляції є давньою традицією Москви, ще з часів СРСР та Карибської кризи. Головним посланням "ракети" стало максимальне підвищення градуса залякування Заходу, а не України, яка майже щоночі "приймає" серії набагато дієвіших ракет. Для фахівців використання БРСД-МБР може здаватися дещо дивним іще й тому, що наявною ракетою 9К720 ОТРК "Искандер" Москва дістає майже до половини Португалії, тобто перекриває всю Європу. Хіба що мала вразити ядерна потужність ракети 200 кТн? Захід нового рівня шантажу не злякався, а реальна ймовірність обміну ядерними ударами точно не те, чого насправді прагне кремлівський диктатор. Застосування ядерної зброї будь-де або конвенційної по об'єкту НАТО приведе Путіна до поразки: перше через відсторонення Китаю та Індії від підтримки; друге внаслідок неможливості витримати протистояння з НАТО й економіками країн блоку. Путін не хоче поразки, тінь якої відсунулася із середини 2023 року; він уже хоче перемоги у вигляді рівних відносин із США й оформлення кон­тролю над Україною (чи тимчасово над її частиною). Друга половина листопада створила передумови для покращення перспектив Але для світу й України важливішою є інша, прихована, частина "ракетного послання" Москви. Переведення ракетно-ядерного шантажу на найвищий рівень є свідченням, що за умов західної ракетної допомоги Москва не те що програє Києву, але точно опиниться в невигідній позиції на майбутніх перемовинах. Сама Україна в листопаді увійшла в пікову, можливо, критичну ситуацію. Але зовсім не через появу на сцені БРСД-МБР, а внаслідок продовження невпинного просування противника вглиб України. Ті офіційні коментатори, які обережно попереджають, що війна вступає в найнебезпечнішу фазу, не помиляються тільки за один тиждень листопада РФ захопила територію площею майже 235 кв. км. Однак друга половина листопада створила передумови для покращення перспектив. Завдяки рішенням адміністрації Байдена бити ракетами АТАСМS на оперативну глибину на території РФ. І якщо правдивими є деякі медійні повідомлення про схвальне ставлення новообраного президента Трампа до такого рішення Байдена, то він, очевидно, не проти урівняти переговорні можливості України з її агресором. Імовірно, не через жагу справедливості новому лідеру потрібно досягти ситуації, коли війну можна буде загасити без поразки Америки. А падіння України це повний провал США й Заходу, розпад НАТО майже напевно. Тому курс на приборкання війни, хай там за рахунок поступок інших. І звісно, не за 24 год., а хоча б за якийсь реальний термін часу. Тому віталася Трампом і далеко не остання роль європейських рішень під час протистояння нині це дозвіл застосовувати крилаті ракети Stоrm Shаdоw/SСАLР для ураження цілей на території РФ до 300 км. Ракетні удари ЗСУ на Курщині виявилися не просто вдалими вони створили ефект дзеркального тиску. На тлі цього з'явилися непересічні рішення в політиці й економіці. США запровадили нові санкції проти Газпромбанку та ще десятків інших банків і фінансових установ РФ. ЄС ухвалив рішення обкласти санкціями нафтотранспортного гіганта РФ Совкомфлот, а Британія довела кількість підсанкційних суден до 73, що стало своєрідним світовим рекордом. Європа на низькому старті щодо розгортання потужної торгової війни з Китаєм. Зі свого боку G7 готова посилити тиск на Китай та "інші треті країни", які підтримують воєнну машину Росії. Випливли неофіційні дані, що "команда Трампа планує довести Іран до банкрутства за допомогою нового плану "максимального тиску". Це вже не кажучи про демарш Саудівської Аравії щодо намагання РФ під дахом БРІКС у Казані прискорити створення нової фінансової системи, альтернативної до наявної, західної. У цілому всі кроки Заходу вписуються в узагальнений вислів голови комітету в закордонних справах палати представників конгресмена-республіканця Майкла Маккола, що підтримка України збережеться. Зрештою, для здатних до аналізу зрозуміло, що економіка РФ тримається не тому, що вона потужна, а тому, що дії Заходу були занадто м'які. Цілком імовірно, настане інший етап, і Трампу надзвичайно вигідно, щоб усі важелі на стримування злочинного режиму у Кремлі увімкнув не він, а інші. Він прийде як миротворець і третейський суддя така роль потішить його амбіції. Навіть за умов, якщо Путін влаштує "Карибську кризу ХХІ століття" так тільки більше лаврів дістанеться Трампу за влаштування миру (чи небезпечного перемир'я). Напередодні переїзду Трампа в Білий дім спробуємо окреслити нові умови та майбутні перспективи наступного року. Перспектива перша: фактор гарантій, імовірності союзників і відкриття нових форматів. Нині гарантій безпеки для України немає. І можливо, не буде в майбутньому, хоча й ерзаци, за умов ретельного розрахунку, можуть виявитися їх цілком адекватними замінниками. Щоб усвідомити, чи справді щось може зрівнятися з офіційним запрошенням у НАТО, спробуємо відповісти на запитання: чого ми прагнемо на цьому етапі війни з Росією? Бо навряд чи хтось наважиться заколисувати себе мріями, що Трамп або хтось інший здатний привести планету до сталого миру без ліквідації осередку російського фашизму в Москві, тобто зміни політичного ладу в цій країні. Тож яка може бути проміжна мета України? Припинення війни на певний час із метою оновлення держави та посилення її до рівня недосяжної цілі для будь-якого Кремля? Досягнення післявоєнного стану політичного та суспільного ренесансу, основаного на усвідомленні своєї, української, суб'єктності, незалежності та неподільності? У межах міжнародних кордонів 1991 року, хай і тимчасово окупованих. Неприємно, що вживання слова "перемога" раптом стало недоречним, і вдвічі неприємно, що однаково винні в цьому західні партнери та ми самі. Але якщо так, то можна оглянути сильні сторони України зразка кінця 2024 року. Держава стала суб'єктом міжнародної політики, має найкращу армію в Європі та вперше з часів незалежності виходить із позиції власних інтересів, хоч і на тлі тотальної залежності від партнерів. Сильні сторони в усвідомленні партнерів, що поразка України це поразка Заходу, перспектива світової війни на тлі неготовності європейського НАТО до прямого кінетичного зіткнення з РФ. Тому пішла ланцюгова реакція щодо "данської ініціативи" вже майже десяток країн фінансують ОПК України для масштабування озброєнь. Європа вигадує нові способи підтримки, щоб прикритися Україною від війни. Використовує заморожені активи РФ, збільшує виробництво ракет і боєприпасів, кардинально змінює риторику. Зокрема Парламентська асамблея Північноатлантичного блоку закликала уряди країн-членів надати Україні ракети середньої дальності для стримування російської агресії та самозахисту. Але до заміни гарантій ще далеко. Як це має бути? Першим кроком має стати створення умов, коли Москва втратить спроможність продовжувати війну. Слідом за ракетами АТАСМS і до­зволом бити ними по території РФ США мають витягнути з рукава й інші козирі. Надати крилаті ракети АGМ-158 для F-16 та можливості використовувати їх без обмежень (базова дальність 370 км) їх та ще новітні ракети РrSМ дальністю 500 км до РСЗВ НІМАRS. Згадані ракети може встигнути надати адміністрація Байдена, але можуть купити і країни Європи. Країни європейського НАТО можуть проголосити закриття неба над Україною з метою стримування російського тероризму. Це механізми зацікавити США Трампа. Тільки після зупинки противника на полі бою можна говорити про перехід до тимчасового, більш-менш прийнятного на цей момент миру. Якщо говорити про економічні зацікавленості, то офіційний Київ уже започаткував дискусію про можливість використання українських покладів титану, урану, літію, цирконію та іншого. Фахівці називають невипадковою заяву сенатора-республіканця Ліндсі Ґрема, який натякнув: українські рідкоземельні метали можуть трансформуватись у стратегічний актив США. Що ж до повоєнних гарантій, то в разі блокування Трампом опції повного членства в НАТО може бути компенсація у вигляді розміщення на території України ракетних систем Тyрhоn середньої дальності американських наземних пускових установок, які запускають крилаті ракети Тоmаhаwk. Замість розміщення їх у Німеччині. У різних версіях ракети Тоmаhаwk можуть знищувати цілі на відстанях 16002500 км на тлі наявності в РФ 12 найвагоміших ракетних заводів на дальності 5001500 км від кордону України це був би адекватний крок. Не вирваний із контексту, звісно. Усі питання, які стосуються розвитку та виробництва зброї, слід підпорядкувати Міноборони Немає сумніву, що після такого рішення Вашингтона й німецькі крилаті ракети Таurus з'являться в ЗСУ. Зрештою, зміна канцлера у ФРН Шольца на Мерца й без американського рішення приведе ракети до українських літаків. Приборкання Китаю, Ірану та Північної Кореї це вже прерогатива США в інших регіонах світу. І як антагоніст КНР Трамп цілком може вдатися до різних механізмів стримування від санкційного закону СААТSА до особистих перемовин. Адже Трамп неодноразово натякав, що його свідомість не уражена афганським синдромом. У будь-якому разі на період вакуумного відрізка часу до ліквідації або самоліквідації кремлівського путінізму саме Україна рятує Альянс та демократичні цінності планети. І вона цілком гідна реалістичних гарантій з боку демократичного світу. Перспектива друга: фактор внут­рішньої стійкості. Здається, Європа не залишить Україну хоча б через інстинкт самозбереження. Досі, незважаючи на ядерні потенціали, питання перемоги на полі бою забезпечується технологічними перевагами та міцною логістикою. Тоді, коли Силам оборони України потрібні тисячі ракет і десятки тисяч далекобійних дронів-камікадзе, а також належне поточне забезпечення фронту боєприпасами, артилерією, бронетехнікою, засобами ближнього бою, відбулося значне розширення списку країн, готових вкладати в українську зброю. Слідом за Британією та Данією пішли Нідерланди, Литва, Естонія, Норвегія, Швеція. Головна родзинка цих внесків вихід насамперед на потужне масштабування виробництва українських ракет, крилатих, балістичних і для ракетно-реактивної артилерії. А також масового виробництва далекобійних дронів із радіусом ураження 10002500 км. Важливим додатком до згаданих вище ракетних гарантів можуть стати західні бізнеси. Німецький Rhеіnmеtаll будує в Україні чотири цілком захищені заводи, ще один запустить турецький Ваykаr, на порозі ухвалення рішення шведський SААВ. З Італією розгорнуто перемовини про спільне виробництво сучасних засобів ППО, що вперше передбачає значну локалізацію в Україні (очікується до 30% виробництва). Із компанією Тhаlеs Веlgіum розгортається спільне виробництво ракет для результативної протидії дронам. Такі бізнеси можна розглядати як додатки до збройових гарантій, бо навіть тимчасове припинення війни може стати прецедентом для активного нарощування оборонних спроможностей, а може і стати передвісником появи військових контингентів. І все ж найбільш болючі питання та проблеми стосуються мобілізації та прискорення власних високотехнологічних виробництв. Без докорінних, оперативних і системних змін, забезпечення та демонстрації соціальної справедливості говорити не тільки про перемогу, а й про виживання нації вкрай складно. Необхідне невідкладне викорінення корупції й недбалості у структурах, дотичних до мобілізації й роботи оборонної промисловості, важливою є демонстрація суспільству жорстких покарань. Слід унеможливити появу та впровадження будь-якого варіанта економічного бронювання ("Плати й не служи"). Необхідно невідкладно масштабувати наявне рішення щодо надання можливості командирам військових частин дозволу рекрутингу без участі ТЦК. А також реалізувати шлях укрупнення за рахунок масштабування відомих і успішних бригад. Оперативно впровадити дієву програму для всіх держслужбовців, придатних до служби за віком та станом здоров'я, щодо їх мобілізації, проходження служби й участі в бойових діях у разі скорочення державного апарату влади щонайменше вдвічі. Кардинальних змін потребує і ОПК. Проблема неякісних мін стала віддзеркаленням похибок у побудові управління оборонною промисловістю без трансформації вертикалі такі резонансні події повторюватимуться. Усі питання, які стосуються розвитку та виробництва зброї, слід підпорядкувати Міноборони. Мають бути програми ракетна, дронова та боєприпасна, які повинні координуватись і виконуватися військовим відомством. ВТС у рамках цих програм також справа військових як головного замовника зброї, який забезпечує армію. Тобто рішення, з ким та як розвивати і спільно виробляти ключові озброєння, за військовими. Усі інші міністерства й відомства мають підпорядковуватися єдиному центру в Міністерстві оборони. Якщо йдеться про ракети, то всі питання адміністрування та координації мають погоджуватися з Міністерством оборони. Зокрема проведення конкурсу та призначення ключових керівників проєктів, що належать до ракетної програми. А також щодо роботи відповідних підприємств. Не може так бути, щоб на бажання Мінстратегпрому підприємства Державного космічного агентства були передані в підпорядкування АТ "Укроборонпром". Хоча б тому, що Україна, яка вже кілька років живе без космічної програми, все-таки повернеться до космосу, створюватиме вітчизняне угруповання супутників і космічні дрони. Та тому, що не може бути ціллю штучне покращення рейтингу АТ "Укроборонпром" у списку світових виробників зброї за рахунок передання в підпорядкування додаткової групи підприємств. Центр розвитку технологій має також бути оформлений у Міноборони, а всі його ділянки підпорядковані військовому відомству для забезпечення війни. Україна демонструє потужні та креативні рішення, але для їх масштабування не вистачає централізованої конструкції адміністрування. Об'єднання в одних руках потреб військових та можливостей науки і промисловості. Тому, приміром, у Силах оборони 170 типів дронів замість трьох десятків, і міль­ярди гривень ллють у пісок, тому що немає кому взятися за уніфікацію зв'язку, навігації, систем наведення, двигунів та інших елементів безпілотників. Потребує вдосконалення й політика закупівель. Щонайменше слід припинити прикриватися державною таємницею та розібратися із зловживаннями як у середовищі спецекспортерів, так і в окремих епізодах Агенції оборонних закупівель. Та забезпечити відповідальність за приймання озброєнь і боєприпасів. Головне визначитися з пріоритетами держави. Він нині тільки один вистояти у війні, не допустити поразки. Бо шанс для нації випадає раз на кілька десятиліть. Слід усе підпорядкувати цій меті. Зусилля спрямувати на технології і впровадження в зброю штучного інтелекту. Бо що далі триває війна на виснаження, то більше дешеві й масові технології отримують нового значення, грають вагомішу роль. І саме вони можуть дати Україні змогу пережити найбільш важкі часи.

Людожер під парасолькою диктаторів не зважає на заклики цивілізованого світу Є моменти, коли часові лінії перетинаються. Історія постійно натякає, що події, свідками яких ми є, невипадкові. Вони частина більшого історичного процесу. Логічного, неминучого та невблаганного. Коли я спостерігала трансляцію агенції Frаnсе-Рrеssе, як працівники посольства Сирії в Москві піднімають прапор сирійської опозиції після падіння влади Башара Асада, то згадувала слова царя Соломона: "Усе минає. І це теж мине". Звісно, ця думка стосувалася не Сирії та її кривавого диктатора, а місця дійства Москви. "Кремлівські джерела" сигналізують, що Асад живий, що він із родиною у Москві. Але зміна прапорів дає зрозуміти, що навіть у столиці "країни-подєльніка" він більше не легітимний. Найцікавіше, що навіть це ще не остаточно. У будь-який момент може з'ясуватися, що диктатор таки мертвий або він "єдиний легітимний" і тому Кремль залишає за собою право повернути його на престол. Згадується Янукович. Для Путіна не вперше жонглювати скинутими тиранами залежно від світової кон'юнктури Як пише Тhе Wаshіngtоn Роst, за кілька днів до початку наступу повстанців Башар Асад відхилив кілька пропозицій США, переданих йому через Об'єднані Арабські Емірати, позбавити Іран можливості озброювати та підтримувати через сирійську територію бойовиків Хезболли в Лівані. За це йому пропонували скасувати частину санкцій. Своєю чергою турецький президент Реджеп Тайїп Ердоган просив Асада тримати курдські сили подалі від їхнього спільного кордону та пустити назад у країну якусь частину сирійських біженців, які шукають притулку в Туреччині. В останні тижні свого правління диктатор не звертав уваги на швидкоплинну регіональну динаміку. Деякі його радники рекомендували прийняти пропозицію США й остаточно розірвати відносини з Іраном в обмін на зняття санкцій. Але Асад вважав, що зможе отримати вигідну угоду, коли Дональд Трамп заступить на посаду президента. Тепер цю угоду отримують ті, хто змусив Башара тікати з країни. Людина, яку ніколи не готували до влади, поціновувач західного способу життя, що на початку владарювання намагався вдавати демократа та розповідав про реформи. За 24 роки правління Асад провів країну через криваву громадянську війну, що забрала сотні тисяч життів та знищила державну суб'єктність. Починаючи з березня 2011-го Сирію охопили масові протести, уряд чинив численні та постійні звірства проти власного народу. Сім років тому Аmnеsty Іntеrnаtіоnаl використала фразу "людська бійня" для опису тільки однієї з тюрем режиму в'язниці Саєдна в передмісті Дамаска. Організація стверджувала, що за перші п'ять років війни тут в умовах повної секретності стратили від 5 до 13 тисяч опонентів режиму. А скільки таких катівень по всій Сирії? Світу поталанило, що Асад не зміг закінчити виготовлення власної ядерної бомби. Ще до початку громадянської війни Сирію звинуватили в здійсненні військової ядерної програми за допомогою Північної Кореї. Ця інформація так стривожила Ізраїль, що виникла ідея цілеспрямованого авіаудару. Ядерний об'єкт знищили разом із майже десятком північнокорейських працівників. Це не рахуючи поранених. Тоді й Ізраїль, і адміністрація Буша-молодшого, яка була в курсі авіаудару, і Асад промовчали та зробили вигляд, що ніякої ядерної програми не було. Примітно, що збільшення звірств та воєнних злочинів, на які йшов Асад, прямо пов'язані зі зростанням безкарності Росії після Мюнхенської промови Путіна. Вісь зла почала формуватися вже тоді. З початком протестів Асад вирішив спертися на іноземні диктатури замість діалогу з народом. Усі реформаторські прагнення та британську освіту як вітром звіяло. Намагаючись зберегти владу, диктатор зазнав особистісної моральної та людської деградації. 2011-го Тhе Guаrdіаn писала, що Іран перекинув у Дамаск військових Корпусу стражів ісламської революції, які допомагали сирійській поліції в розгоні протестувальників. А Тhе Dаіly Теlеgrарh наводила слова колишнього члена таємної поліції Сирії про наявність у країні іранських снайперів, які брали участь у розстрілах протестів проти режиму Асада. 2013 року світові інформаційні агенції облетіла звістка, що о п'ятій ранку війська Асада скинули бомби з хімічною речовиною посеред передмістя Дамаска Східної Гуті. Уряд США тоді повідомляв про 1429 убитих, з яких 426 діти. Така зухвалість у вчинені воєнних злочинів та злочинів проти людяності була б неможлива без сприяння РФ. Доки путінські пілоти бомбардували і труїли сирійських жінок та дітей, путінські дипломати забезпечували прикриття та безкарність. У жовтні 2017-го Спільний слідчий механізм ОЗХЗ-ООН (JІМ) оприлюднив свої висновки про те, що уряд Сирії відповідальний за викид зарину під час нападу на Хан-Шейхун. Росія та Сирія звинуватили JІМ у винесенні політичних суджень та назвали її керівника Едмонда Мулета інструментом Заходу. Після хімічної атаки на Думу у Східній Гуті 7 квітня 2018 року США представили резолюцію Ради Безпеки про створення слідчого органу з однорічним мандатом для визначення відповідальності за використання хімічної зброї в Сирії. Резолюція набрала 13 голосів, але РФ наклала на неї вето. Одночасно Росія здійснювала зачистку місцевості. Місцевим жителям доводилося потайки збирати докази та перепоховувати загиблих. Адже російські спецслужби разом з асадівськими військовими заблокували район і вичистили все, що могло б нагадувати про застосування в Думі хімічної зброї. Навіть спалювали тіла, щоб унеможливити ексгумацію. Тоді стало остаточно зрозуміло, що міжнародне право й конвенції не працюють. Доки людожер перебуває під парасолькою інших диктаторів, він не зважатиме на заклики та занепокоєння цивілізованого світу. Найкращий спосіб не допустити масового вбивства той, що його обрав Ізраїль: діяти рішуче й на випередження. Або український чинити опір навіть сильнішому супротивнику, бити його нелінійними військовими методами, не розраховуючи на силу міжнародного права. Бо розмови то неминуча смерть від знахабнілого агресора. Тільки-но присутність у Сирії іноземних військових зменшилася, для народу, який люто ненавидить режим Асада, відкрилося вікно можливостей. Символічно, що саме відчайдушна боротьба України з Росією та Ізраїлю з іранськими проксі-арміями стала передумовою для падіння режиму Асада. Путін отримав те, що хотів. Тільки з поправкою на почуття гумору невблаганної історії. Нападаючи на Україну, він розраховував, що Київ візьме за три дні, а українська армія розбіжиться. Дамаск упав за 12 годин. Армія Асада, підготовкою якої займалися російські військові інструктори, навіть не вступила в бій за столицю. Це не просто поразка. Це ганьба! Росія з її військово-­космічними силами та кораблями втратила важливу точку контролю на Близькому Сході та в Африці. Тепер російському міністру закордонних справ Сергієві Лаврову доводиться щось белькотіти про налагодження діалогу та просити Туреччину про зелений коридор для своїх військових. І навіть тут Кремль залишився вірним антилюдським принципам. Про евакуацію російських цивільних, яких у Сирії сила-силенна, ніхто й не обмовився. З падінням режиму Башара Асада війна в Сирії не завершилася. США й Ізраїль завдають масованих авіаударів по сирійських військових базах і підприємствах із виготовлення бойових хімічних речовин, намагаючись запобігти потраплянню зброї в руки переможців. Відкритим залишається питання протистояння між курдами й Туреччиною. В будь-якому разі Сирії в її сьогоднішньому вигляді більше не буде. Правління Асада завершено, а його життя залежить від того, чи є від нього користь для Росії. Адже, якби він мав хоч крихту суб'єктності й не мав на руках стільки крові, міг би доживати в Дубаї чи Катарі. Ба, навіть в Ірані. Але йому залишилася тільки Москва. Можливо, що невдовзі ми побачимо Асада в ефірах російських пропагандистських телеканалів. А може, почуємо про його раптову смерть. Адже він не тільки злочинець, а й спільник і свідок злочинів РФ, а отже Путіна, в Сирії. Прийшовши до влади з ідеями реформації, Башар Асад підкорив існування своєї держави єдиній меті збереженню себе при владі. І тут постає питання, що буде з російськими поплічниками, коли впаде режим Путіна? Який кінець очікує тих, хто сидів або сидить на російських багнетах? Чи не побачимо ми всіх цих кривавих януковичів, асадів та лукашенків у Гаазі, куди їх видасть новий російський цар, намагаючись налагодити відносини з цивілізованим світом? Тож історія Асада ще не закінчилася. На відміну від історії Сирійської Арабської Республіки, яку він так ганебно знищив своєю жагою до влади. Доки продовжує існувати путінсько-чекістський режим, ми побачимо ще не одного доведеного ним до краю кривавого диктатора, який колись мріяв стати реформатором, а перетворився на чудовисько.

&еnsр;Що було б, якби ми не спробували домовитися? Територія автоматично повернулася б Китаю без будь-яких гарантій. Із появою угоди ситуація для Гонконгу безумовно покращилася. Ми зафіксували факт, що Китай не змінюватиме нинішнього життя Гонконгу. Було б набагато гірше, якби наш уряд нічого не зробив, сказала прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер (19252013) під час пресконференції з приводу передання Китаю колонії Гонконг. Угоду глава британського уряду підписала із прем'єр-міністром Китайської Народної Республіки Чжао Цзияном (19192005) у Пекіні 19 грудня 1984-го. У Лондоні пішли на це за умови збереження в Гонконгу демократичних та ринкових порядків до 2047-го. Британці захопили малозаселений острів Гонконг біля гирла річки Чжудзян під час Першої опіумної війни 1842-го. У 1850-х Лондон розширив територію колонії на прилеглі острови та півострів Коулун. 1898-го Велика Британія уклала з Китаєм угоду про оренду Гонконгу на 99 років. На момент переходу під юрисдикцію Китаю Гонконг був міською агломерацією з населенням майже 5 млн та площею більш як 1 тис. кв. км, яка розташовувалася на островах і частині континенту на Півдні Китаю. Про необхідність вирішення питання Гонконгу Тетчер заговорила одразу після приходу в уряд наприкінці 1970-х. Тоді британці сподівалися домовитися з китайцями про безстрокову оренду колонії. Пекін відхилив цю пропозицію як "непотрібну та недоречну". 1982 року Маргарет Тетчер відвідала Китай і розпочала переговори щодо майбутнього Гонконгу. Лідер Китаю Ден Сяопін (19041997) запевнив, що нова конституція Китаю до­зволить спеціальні адміністративні зони, де можуть діяти різні правові й економічні системи. У Пекіні оголосили принцип "Одна країна дві системи". За ним, Гонконг зберігав "капіталістичну" економіку та демократичні свободи, але суверенітет переходив до Пекіна. В уряді Тетчер прийняли умови китайців. Тоді в Лондоні не хотіли, щоб ситуація з Гонконгом призвела до конфлікту, як то було з Фолклендсь­кими островами. Через них 1982-го Велика Британія вступила у війну з Аргентиною. 1 липня 1997-го британська колонія перейшла під юрисдикцію Пекіна. Влада Гонконгу відповідала за внут­рішні справи, освіту, культуру, спорт, соціальну, митну та грошову політику. На відміну від конституції КНР, основний закон Гонконгу гарантував захист основних прав і свобод людини. Поступово китайська влада почала нехтувати домовленостями з Великою Британією. З 2014-го в Гонконгу почастішали протести, люди вимагали дотримання політичних свобод і виступали проти посилення китайського впливу. 2019 року понад мільйон протестувальників вийшло на вулиці Гонконгу через появу законопроєкту, який дозволяв екстрадицію політичних в'язнів у Китай. 2020-го уряд Китаю провів реформу виборчого законодавства. Вона забезпечила перевагу партіям, лояльним до Пекіна. Тоді в Гонконгу заговорили, що в КНР знищили принцип "Одна країна дві системи". "Те, що я залишаю, є доказом моєї дурості. Я надбав і утримував більше, ніж мені було потрібно для життя. Нехай довірені особи інвестують та використовують на свій розсуд основну частину цього майна протягом 10 років після моєї смерті. Потім вони повинні все продати, а гроші віддати жінці з Торонто, яка за цей час народить найбільше дітей. Якщо кілька матерів матимуть однакову кількість офіційно зареєстрованих і живих дітей, кошти розділіть між ними порівну", написав у заповіті канадський юрист і бізнесмен Чарльз Венс МІЛЛАР (18531926). Він помер неодружений і бездітний. Незадовго до того сказав другові: "Я збираюся зробити секс найпопулярнішим у Канаді видом спорту на наступні 10 років". Далекі родичі оскаржували заповіт, але 22 грудня 1937-го Верховний суд Канади визнав законним вигадані Мілларом змагання матерів, які назвали Великим лелечим дербі. Призовий фонд 750 тис. канадських доларів, понад $10 млн на теперішні гроші, розділили між чотирма жінками, які народили по дев'ять дітей 14 озброєних членів перуанського Революційного руху Тупака Амару (МRТА) захопили майже 600 заручників у резиденції японського посла у столиці Перу Лімі, 17 грудня 1996-го. Тоді там на честь дня народження японського імператора Акіхіто приймали місцеву політичну й бізнесову еліту. Терористи пройшли у вигляді офіціантів із тацями. Вони відпустили жінок, дітей і чоловіків, яких не вважали цінними. Залишили 72 заручників. Хотіли обміняти їх на 462 засуджених членів МRТА. Влада відмовила й почала планувати операцію зі звільнення заручників. Її провели 22 квітня 1997-го. Спецпризначенці ліквідували 14 терористів і втратили двох своїх офіцерів. Загинув член верховного суду, який був серед заручників 20 грудня 1987 року поблизу філіппінського острова Міндоро пором Dо&ntіldе;а Раz зіткнувся з танкером Vесtоr, який перевозив 1130 т нафтопродуктів. Стався вибух і судна охопила пожежа. Врятувалися 24 особи. Загинули 4317 пасажирів, 58 членів екіпажу Dо&ntіldе;а Раz та 11 із Vесtоr. Катастрофа стала найбільшою корабельною аварією мирного часу. 21 грудня 1140-го німецький король Конрад ІІІ (10931152) після тривалої облоги завоював замок Вайнсберг нині місто на Південному Заході Німеччини. Його власник Вельф VІ (11151191) очолював опозицію до короля в Баварії. Конрад ІІІ дозволив вийти з міста всім жінкам та взяти те, що зможуть винести. Усіх чоловіків мали стратити. Та жінки взяли на спини чоловіків і з ними вийшли за браму замку. 22 грудня 1989-го в румунському місті Тирговіште військові заареш­тували диктатора, 71-річного Ніколае Чаушеску. Він із дружиною Єленою намагалися залишити країну. Перед тим Чаушеску наказав розстріляти учасників демонстрації в місті Тімішоарі, але армія перейшла на бік народу й почалася революція. Трибунал, який зібрався у військовій частині в Тирговіште, звинуватив диктатора в геноциді, руйнуванні економіки та державних інституцій. Чаушеску з дружиною розстріляли 25 грудня 1989 року.

Важкий був рік. І закінчується з тривожними передчуттями. На фронті росіяни наступають зі сходу й готуються завдати удару з півдня. Північна Корея, Китай та Іран посилюють свою підтримку агресора, а допомога наших союзників опинилася під сумнівом на тлі результатів виборів у США. Європа розколота. На пострадянському просторі паростки свободи придушуються промосковськими режимами. Протягом усього минулого року в самому українському суспільстві зростала напруженість і ширилися взаємні претензії між політиками, державними інституціями, громадянським суспільством та різними категоріями населення. Зірвано мобілізацію, бракує ресурсів, падає авторитет влади й військового командування, знову стають конфліктними питання ідентичності історія, мова, пам'ятники, перейменування&hеllір; Складається враження, що все йде за заздалегідь підготовленим у ФСБ планом. І наші вороги вже навіть не приховують своїх очікувань: "Скоро додавим, скоро добьем". Як діяти за цих умов? На що сподіватися? Перший необхідний крок це подивитись у вічі правді. Об'єктивна оцінка ситуації покаже нам не лише наші власні проблеми і слабкості, але також і проблеми та слабкості противника. Та наші можливості, які з цього випливають. Останнім часом у публічному просторі вперто шириться кілька небезпечних міфів російської пропаганди. Перший: у Путіна все йде за планом. Другий: Росія готова воювати вічно. Третій: санкції не діють. Четвертий: у Путіна кращі й сильніші союзники, ніж у нас. Ці міфи суттєво спотворюють наше сприйняття дійсності, підштовхуючи нас до неправильних висновків та хибних рішень. Тому важливо їх аргументовано й послідовно спростувати. Насправді цілком очевидно, що план Путіна вже провалився. Росія ніколи не отримає того, на що вона сподівалася, розпочинаючи цю війну. І власне, страх перед усвідомленням реальних катастрофічних наслідків війни для Росії і змушує Путіна поки що відмовлятися від її завершення. Однак рубль тим часом падає, облікова ставка Центробанку зростає, ціна одного контракту в армії виросла до $10 тис., а з 50 найпопулярніших серед росіян фільмів 2024 року немає жодного про СВО. Чи може так довго тривати? Залежить від того, що ми розуміємо під словом "довго". Може, ще рік, а може, й три, а може, й п'ять. Але від цього масштаб ями, в яку провалюється Росія, тільки збільшується. Про всякий випадок у РФ проводять навчання з відключення від інтернету. Готуються зробити своєму населенню інформаційний "інтернат", і це не від хорошого життя. Путін іде в суїцидальне лобове зіткнення з переконанням, що Захід крутне кермо убік першим. Лубянська братва під'юджує свого підстаркуватого вожака, розсовуючи в нього за спиною по кишенях пачки грошей від оборонних замовлень, секретних статей бюджету, переділу власності й інших супутніх війні гешефтів. Тому вони також проти завершення війни, але тільки до того моменту, доки їм іде масть. А потім вони зроблять Путіна винним. Тепер щодо наших союзників. У нашій картині світу ми захищаємо не лише себе, але і як мінімум Європу від темних сил, які от-от зруйнують усе світле й добре, чого зуміла досягти цивілізація. Але це уявлення не є поширеним серед наших союзників. Навіть Польща, яка слідом за нами стоїть у черзі на повернення під владу двоголового, вже дозволяє собі якщо не вдарити, то принаймні плюнути нам у спину. Українцям дивно та прикро це усвідомлювати, але Захід не боїться Путіна. По-перше, тому що він бачить реальний стан справ і розуміє перспективи Росії в цій війні краще за нас. А ще тому що завалені під руїнами багатоповерхівки у Кривому Розі українські діти й запеклі бої під Кураховим перебувають поза його зоною больової чутливості. Не для всіх європейців чи американців, але для більшості. А політики в демократичних країнах, як відомо, орієнтуються на настрої більшості. Та чи означає це те, що Україну залишать напризволяще і приведуть її до капітуляції, позбавивши необхідних ресурсів і допомоги? Ні, жодних ознак цього ми поки що не бачимо. Суто з прагматичних міркувань європейцям і американцям, вочевидь, хотілося б зменшити свої витрати на допомогу Україні, тому вони зацікавлені в найшвидшому припиненні бойових дій. Але Путін своєю впертістю і відірваністю від реалій сам відрізає шлях до можливого компромісу. Окей, кажуть у Берліні й Вашингтоні, тоді продовжуємо, як раніше. Для нас це не добре і не погано. Бо могло би бути значно краще, якби підтримка була оперативніша й масштабніша. Але наше становище не можна назвати й безнадійним. Тому що російський наступ рано чи пізно видихнеться, а ми тим часом маємо можливість завдати противнику таких втрат, і бойових, і виробничих, і ресурних, після яких він нескоро зможе відновитися. Якщо зможе коли-небудь взагалі. А якщо до цього додадуться ще й більш принципова санкційна політика й курс на зниження світових цін на енергоносії, то вже в каденцію Дональда Трампа вільний світ зможе відсвяткувати нову перемогу над імперією зла. А що ж із нашою перемогою? Є надія, що доживемо.

Вашингтон почав розмовляти інакше, а Київ намагається навчитися перекладати українські потреби американською мовою, каже експерт зі стратегій Євген Глібовицький Які головні події відбулись у країні протягом ­2024-го? Як загалом можна охарактеризувати цей рік? &еnsр;Це рік значного, відчутного дорослішання українського суспільства. Воно було спричинене розчаруваннями, тим, що все йшло не так, як нам хотілося. Але це ті випробування, завдяки яким відбувається зростання. Суспільству довелося пройти через болісну перевірку своїх очікувань реальністю. Відповідно, те, що з нами сталося, є результатом того, що наші очікування не виправдалися. Пробуємо вирватися з амплітуди, де крайні точки ейфорія і депресія Загалом суспільство стало набагато стриманішим у реакціях. Нині ми вчимося визнавати реальність. Це не означає, що погоджуємося з нею, це означає, що краще прийматимемо рішення в майбутньому. Закінчився п'ятирічний термін каденції чинного президента. Як оцінюєте "епоху Зеленського"? Як вона увійде в історію? &еnsр;Не бачу проблеми в тому, що закінчився термін каденції. Закон чітко визначає, що робити в таких ситуаціях. Тому продовження політичної каденції це найкраще, що можемо мати за цих обставин. В умовах війни не можна проводити вибори, що дадуть легітимну владу. Думаю, Володимир Зеленський увійде в історію як людина, що прийняла виклик і має багато чеснот і чимало недоліків. Кожен колишній президент має прихильників та антипатиків, Зеленський не виняток. Він важливий тим, що за нього голосували люди, які за інших обставин проголосували б за російський вектор розвитку України. Він допоміг їм перейти в український табір. Якби президентом був той, хто мав би голоси виборців, які підтримують західний вектор, було б набагато складніше досягти того рівня єдності, що маємо під час війни. Зеленський зміг стати президентом нового об'єднаного суспільства. Об'єктивно це сталося не внаслідок того, що він мав політичну програму забезпечення єдності. Це приклад, як обставини в підсумку формують образи політичних лідерів, відмінні від тих, які ми уявляємо, коли за них голосуємо. Припускаю, що Зеленський буде людиною, після якої відбудуться політичні зміни, і ми підемо далі демократичним шляхом. Якщо після Зеленського буде сьомий, восьмий, дев'ятий президент то це найкраща спадщина, яку він може залишити. Вважаєте, що Зеленський увійде в історію як президент, який зшив Україну? &еnsр;Він її не зшив він уможливив зшиття України. Зеленський був тим, за кого процес переходу політичних орієнтацій закінчився й оформився. До нього ще можна було говорити, що є дискусія щодо вектора руху країни. Тепер цю дискусію закінчено. Українці чітко відчувають те, чого не відчувають наші міжнародні партнери: інтеграція України в Європейський Союз і НАТО не може бути вулицею з одностороннім рухом. Це не тільки перелік завдань, які ми маємо виконати, це перелік змін, що мають статися з обох боків українського і європейського. Інакше під загрозу потраплять фундаментальні принципи ЄС. Україна вносить набагато ширший досвід, ставить на порядок денний складніші питання і є лакмусовим папірцем, за яким можна судити, чи ці організації виконують свою місію. На нас чекає значна й гостра дискусія із західними партнерами, де ми постараємося допомогти їм всупереч їхньому бажанню. 2022 року в людей була віра у швидке закінчення війни. 2023-го вона ослабла. Що змінилося 2024 року? Чи є усвідомлення, що війна з Росією надовго? 2024 року відбулося складне калібрування, яке призводить до того, що ми пробуємо вирватися зі стану заручників амплітуди, де крайні точки ейфорія і депресія, та знайти стан, який дає можливість раціонально оцінювати дійсність. Цей стан здобувається щораз більшими зусиллями накопичуються біль, втрати, роздратування, втома. Ці чинники діють усупереч тверезому погляду на реальні події. Суспільство стало загартованішим, але це також означає, що воно знову поглибило свою травму. І це аж ніяк не є приємним і корисним досвідом. За нашу загартованість, що базується на історичному досвіді останніх поколінь, заплатили і продовжуємо платити фантастичну ціну в тих життях, які ми втратили, і в тих життях, що не зможуть самореалізуватися, які вимушені знову приймати долю, а не формувати власні пріоритети. Війна стала контрреволюцією гідності держава відкотилася назад Однією з найбільш обговорюваних подій цього року була зміна головнокомандувача Збройних сил. Як заміна Валерія Залужного на Олександра Сирського вплинула на відносини між владою і суспільством? &еnsр;Це важлива і впливова подія. У математиці є ­поняття "необхідна, але недостатня умова". Ця заміна була необхідна, але недостатня умова, щоб змінилися відносини влади й суспільства. Будь-яка дія адміністрації, що впливає на безпеку позитивно чи негативно, також впливає і на взаємини суспільства й держави. Щодо особистостей Залужного й Сирського українське суспільство замало їх знає та не розуміє стратегії, щоб зробити однозначний висновок. Заміну головнокомандувача сприймали не з військової, а з політичної точки зору. У серпні цьогоріч наші війська вперше з початку повномасштабної війни перетнули кордон країни-агресора й увійшли в Курську область. Що дав Україні цей наступ? &еnsр;Наступ на Курщині був променем світла й оптимізму в переважно поганих новинах того часу. Курська операція дає важливий висновок: українці сильні, коли діють якісно, а не кількісно. Перехід із кількості в якість є правильним підходом, який треба поглиблювати через краще управління, зміну ставлення до людського життя і гідності у війську та суспільстві. Революція гідності закінчилася тим, що умовою спів­праці громадянина з державою, якої не було від початку незалежності, є визнання державою гідності громадянина. Війна стала своєрідною контрреволюцією гіднос­ті держава відкотилася назад. Ставлення держави до людей, які взяли на себе найбільший удар, не є гідним. Їм не дали можливості впливати на зміни, про які вони сигналізували. Ми вперше в історії мали таку велику кількість цивільних, що ввійшли в Сили оборони. Це був фантастичний ресурс для проведення реформ, зміни культури, перетворення Збройних сил на один з інститутів модернізації країни. Цей шанс проминули, тепер ми потроху починаємо його наздоганяти. Спрощення переведення військових з одного підрозділу в інший це зміни, що були потрібні ще три роки тому, до повномасштабного вторгнення. Російська армія, де "солдати ніколи не закінчуються", цього року залучила військових із Північної Кореї. Це ознака ослаблення моці ворога? &еnsр;Ми не до кінця розуміємо логіку російського керівництва, бо недостатньо знаємо РФ. Відбувається перевірка світового порядку на міцність Мене вражає, яка слабка українська експертиза щодо неї вона не виходить за межі кількох фахівців. Водночас у суспільстві панує думка, що ми знаємо Росію краще за Захід і можемо авторитетно говорити про неї. Є багато внутрішніх факторів, що впливають на російську мобілізацію. У РФ дозволено приватні збройні формування, що діють у різних регіонах. Запрошення північнокорейських військових мало значення не так для війни з Україною це був сигнал російським регіональним елітам, що Путін поважає їхні інтереси й шукає альтернативні способи зміцнення армії. Поява північних корейців спричинена особливостями відносин між центром і регіонами Росії, а не питаннями вирішення бойових завдань. Тобто солдатів КНДР перекинули, щоб знизити соціальну напруженість у регіонах? &еnsр;Не так соціальну, як напруженість у відносинах між елітами. Коли є приватні озброєні групи, лояльні до керівників регіонів, то ними можна легко посилити російське військо в умовах браку людей. Це може викликати тривогу російських еліт, що вони стануть беззахисними, бо їхні персональні збройні сили розчиняться в армії РФ. Солдати Північної Кореї цю напруженість усередині Росії зменшують. Війна перестає бути російсько-українською? &еnsр;Ця війна значною мірою є інтернаціоналізованою, але КНДР не бере в ній участі як сторона, як і країни, чиї громадяни воюють на боці України, не стають стороною конфлікту. Це небезпечна тенденція політика президента Джо Байдена і європейських лідерів призвела до того, що за останні три роки зміцнилися відносини в чотирикутнику Росія КНДР Китай Іран, але це ще не означає їхньої участі у війні. Хоча в певний момент ми можемо отримати сценарій, за якого відбудеться формальний вхід інших країн у війну. Саме тому у світі остерігаються російсько-української війни як початку Третьої світової. Мені близьке визначення британського історика Ніла Ферґюсона, який каже, що ми нині ще не у Третій світовій, але у Другій холодній війні. Чи можна говорити про формування нової осі зла Москва, Пхеньян і, можливо, Тегеран? &еnsр;Поки що кожен у цій коаліції грає свою гру. Росія не є очевидним лідером. Її союзники надто різні ідеологічно. Кремль має чіткий імперський та антизахідний порядок денний. КНДР та Іран на рівні риторики подібні до Росії, але гнучкіші й не пристають до російського прочитання історії та геополітики, принаймні поки що. Швеція стала 32-м членом НАТО, Швейцарія замислилася про перегляд нейтралітету, в Молдові на референдумі більшість висловилася за євроінтеграцію. Чи пов'язане це з війною РФ проти України? Відбувається поляризація світу? &еnsр;Поляризація відбувається однозначно. Війна Росії проти України не причина, а каталізатор. Причини лежать глибше: більше немає протистояння демократій і диктатур, виникла гібридна форма неліберальних демократій, де вибори проводять, але демократичного процесу немає. Ринкові реформи та формування середнього класу не сформували ліберальних демократій. Повоєнний розвиток людства не призвів до зменшення агресивних схильностей у світі є лідери, готові вбивати мільйони безневинних людей. Ми перебуваємо в умовах, де відбувається перевірка світового порядку на міцність. Новий світовий порядок, що буде сформований за результатами цієї перевірки, може суттєво відрізнятися від того, до якого ми звикли. На президентських виборах у США переміг Дональд Трамп, обійшовши демократку Камалу Гарріс. За вашими словами, це "поразка збанкрутілої політики адміністрації Байдена, яка коштує реальні життя українців". Чого слід чекати від нової каденції Трампа? &еnsр;Слід чекати зміни правил гри, але я не впевнений, що вона буде на користь України. Політика Трампа буде жорсткіша, виходитиме з припущення про стратегічну силу США. Байден себе обмежував, говорячи про те, чого американська адміністрація ніколи не робитиме. Трамп не такий. Мине значний період адаптації, доки стане можливим узгодження інтересів Києва й Вашингтона. Станом на тепер, Вашингтон почав розмовляти інакше, а Київ намагається навчитися перекладати українські потреби американською мовою. Нова політична мова не визнає попередніх цінностей глобальної свободи, демократії, міжнародного розвитку. Це було важливо для Рейгана, але не для Трампа. Відбулася зміна внутрішньополітичних пріоритетів. Адміністрація Трампа ізоляціоністська, внутрішні питання її цікавлять більше, ніж зовнішні. Маємо донести до США, яким чином допомога Україні зміцнює їх. Ми мали чудове посольство Оксани Маркарової, яка провела велику роботу щодо способу інтерпретувати українські потреби як американські інтереси. Сподіваюся, цю роботу продовжить її наступник. Українці перетворюються на кращу версію себе Важливо, щоб з'являлися українські студії в американських університетах, має бути активний експертний діалог. Тоді ми швидше зможемо порозумітись і поновити спільні дії проти Росії. Політичні зміни у США поставили під сумнів стару політичну структуру. Раніше демократи були партією робітників, республіканці партією бізнесу. Тепер ситуація перестала бути така однозначна. Раніше сильною стороною республіканців була зовнішня політика і спроможність ефективно протистояти диктатурам. Демократи були зосереджені на внутрішній соціальній політиці. Нині республіканські адміністрації більш ізоляціоністські, а демократи говорять про участь США у глобальних питаннях. Відбулася зміна полюсів. Востаннє така зміна відбулася в 1960-х, коли в південних штатах Демократична партія перейшла на позиції захисту прав людини і громадянських свобод. Те саме сталося, коли Білл Клінтон як демократ впровадив багато пріоритетів республіканської політики збалансував бюджет, зменшив державний борг. Тобто робив речі, що їх за інших обставин робили республіканці. Такі кроки робили ситуацію більш гібридною і менш однозначною. Іде пошук обличчя нової американської політичної системи та нових ролей, які грають старі партії. Вони лишилися, але сенси, які вони пропонують, стали іншими. "Найкраща трансформація українців складається у прямій взаємодії з Україною", писали ви у фейс­буку. Як саме слід трансформуватися українцям? &еnsр;Українці в Україні трансформуються і перетворюються на кращу версію себе. Українці поза Україною переважно залишаються тими, якими були на момент виїзду, або перетворюються, як до того їх спонукають умови країни проживання. Українці Росії переважно стали такими, як решта російських громадян. Вони не стали основою громадського опору чи руху проти імперської політики. Процес асиміляції відбувається в усіх країнах, де з'являються діаспори. Але в Україні українці швидко змінювалися і перетворювалися на людей більш адаптивних, які швидко оволодівають новими знаннями. На останніх виборах у Молдові етнічні українці голосували за "русский мир" та проти руху в Європу. Тобто за те, проти чого нині воює незалежна Україна. Інша ситуація у США і Британії, де є великі українські громади. Час цих людей стосовно України переважно зупиняється в тій точці, коли вони з неї виїхали. Ми ще не навчилися формувати стосунки з цими людьми, щоб вони мали нове сучасне уявлення про Україну. Тоді не буде таких великих ментальних розривів, як між діаспорою Північної Америки та поколіннями пост­радянських українців. Чого слід чекати українцям 2025 року? До яких викликів маємо бути готові? &еnsр;Ці виклики стосуються гідності, безпеки, суб'єктності та вміння знайти й навчитися ефективно використовувати якісний важіль проти старої кількісної звички. Наш стратегічний порядок денний не змінюється з 2014-го. Просто він щороку вимагає дещо інших дій і засобів для досягнення тих самих цілей. Найкраща порада для всіх нас дивитися на будь-який виклик із точки зору довгої перспективи. Наскільки те, що ми хочемо зробити, буде корисне через 51020 років. Тоді навчимося не перевитрачати зусилля і ресурси, берегти ментальне здоров'я і досягати цілей. Передплатити журнал "Країна"

Підлітки бачать мій стиль одягу й часто усміхаються. Напевно, дивляться на мене й розуміють, що життя не закінчується після 25. Я їм за це вдячна. Могли б і плюнути. Таке теж буває. Розумію, що в людей багато горя, агресії та злості. Я є тригерним об'єктом для них. Поважаю і ціную відданих людей, здатних повірити в ідею й віддати частину свого часу, сили, ресурсу, не очікуючи нічого взамін. Безнастанна праця, постійне навчання і розвиток, робити те, що любиш, інгредієнти рецепту успіху від мене. Ненавиджу борщ. У дитячому садку його називали свєкольніком. Ніколи його не їла. Вихователька якось умочила мене 5-річну в цей суп. Буряк і капуста засохли у волоссі. Мама не мила мені голову, щоб уранці показати це завідувачці. Тоді ж не було камер у телефоні, щоб це зафіксувати. Так батьки відстояли моє право не їсти борщ. Більше мене не заставляли. Це насправді історія про харчове насильство, яка тепер мала б великий резонанс. Алкоголь не є моїм драйвером соціалізації. Я чутлива до того, що людина говорить і на яку дію потім це перетворює. Якщо слова й дії розходяться, це маркер, що нам не по дорозі. Син помер за 18 днів від дати встановлення діагнозу. Він був студентом першого курсу Могилянки. Склавши сесію на відмінно, раптом сказав: "Мамо, мені важко піднятися по сходах на другий поверх". Ми сходили до невролога. Лікарка направила на КТ. Так стало зрозуміло, що це онкозахворювання. Коли Тарас помер, я почала писати про нього і свій стан у фейсбуку. І стався величезний відгук. Мій приват і досі завалений повідом­леннями. Люди розповідали свої історії втрати сина, матері, рідних. Я зрозуміла: якщо можу про це говорити, то повинна це робити. У людей немає майданчика виговоритися про своїх померлих і навіть загиблих. Ним став подкаст "Любов не минає". Це був спосіб полегшення і мого болю. Я є тригерним об'єктом Герої вмирають. І вмирають не лише герої. І їхні родини залишаються сам на сам із горем. Ті, хто поруч, часто не знають, як їм співчувати. Ця тема табуйована. Соціум у нас, даруйте, настільки дикий, що люди думають, що якщо вони не говоритимуть про смерть, то вона не прийде до них. Так не працює. Базова річ повага до втрати. Багато хто, не дочитуючи моїх постів до кінця, присилав мені ручки молитовні й писав: "Дякуємо нашому захисникові". Я всім відповідала, що син був 18-річним студентом, він не був захисником. Як формально до цього ставляться. І точнісінько те саме стосується захисників. Люди не читають їхніх біографій, що вони зробили, просто намагаються відгородитися від цього всього. Колись мені сказали: "Я, коли це чую, переживаю кожну смерть сама". Це метафорична історія, і це ваша поза, яка ранить тих, хто справді її переживає. Ви не переживаєте кожну смерть самі. Так, ця історія може не відпускати тебе три дні, але на четвертий ти прокидаєшся, йдеш на роботу, займаєшся дітьми, батьками, котами, їдеш у відпустку. А в людини, яка втратила, життя змінилося назавжди. Культура співчуття та підтримки повинна бути інституалізована. Ми перебуваємо на етапі морального імперативу: ти хороша людина, бо співчуваєш, ти гірша людина, бо не співчуваєш. Але культура формується не лише в інтуїтивний спосіб нашого співчуття чи нашого неспівчуття, страхів чи стереотипів. Вона починає формуватися тоді, коли ми більше знаємо про це й коли є інституційні практики, пов'язані з пам'яттю, пам'ятанням, моралізацією, вдячністю, пошаною, підтримкою. Аліна Карбан, дочка загиблого захисника, розповідала, як у його рідному місті Миргороді вона боролася з міською радою та громадою, щоб присвоїли вулиці ім'я її полеглого тата, і на громадських слуханнях звучали аргументи місцевих людей, що "не треба перетворювати вулиці на кладовище". Це нормально? Я вважаю, що ми станемо гідними тих, хто за нас загинув, коли нам буде соромно відкривати рот і промовляти такі речі. Це тупа невдячність, яку ми намагаємося обкласти словом "право". Це стосується далеко не всіх громадян. Щоб емпатична більшість могла показати грубішій меншості, що так робити не окей, є інституційні практики. У постмодерному світі щось зламалося На якомусь етапі в постмодерному світі щось зламалося і ми сказали собі, що маємо право на свою думку, навіть якщо вона вбиває іншого. Wоrk-lіfе bаlаnсе те, чого в мене ніколи не було. Завжди багато працювала. Але є люди, які можуть балансувати. Молодці! Я так не живу, і я теж молодець! Дитинство пахне фаршированим перцем Білозірка, аромат якого доносився з усіх вікон, і айстрами. Я онучка двох учительок і дочка вчительки. Для мене завжди новий рік починається 1 вересня. І досі нове життя й нові проєкти планую на початок осені. Училася добре, бо любила вчитися, навіть у радянській школі, яка далека від ідеалу поваги до дитини й будь-яких її освітніх потреб. Стосунки з батьками будувалися великою мірою на тому, наскільки я добра учениця. Не живу дитячими травмами. Іншим також рекомендую прожити їх із психотерапевтом чи самому відрефлексувати, як я. Життя набагато легше, якщо в 50 не пам'ятаєш, що з тобою було у 5 років. Жінка з певним ступенем свободи цікава і для чоловіків, і для жінок. Секс залежить від епохи. Щоб стався перший секс у людей мого покоління, потрібно було дочекатися, аби батьки пішли з дому. Тепер із цим легше і ставляться до цього інакше, і є набагато більше вільних приміщень. Кохання це коли й у радості, й у горі. Люди часто говорять цю фразу, але в них, на щастя, немає такого горя, яке дало б їм можливість це перевірити. Те, що ми з чоловіком не зламалися в такій великій напруженості після втрати сина, і є коханням. Це здатність перебувати поруч із людиною, якій погано, й відшукувати нові сенси в цій парі. Із чоловіком познайомилася на роботі. Зігнала його з комп'ютера. 1995 року в редакціях був один комп'ютер на кількох людей, потрібно було чекати черги. Він поїхав на зйомки, не було два дні, і я облаштувалася перед монітором: кактус поставила, чашку принесла. А це було його робоче місце. Певний період ми його мирно ділили й ділимо далі. Нині кохання для мене це ненав'язливе легке тепло. Не ностальгую за минулим, бо розумію, як змінююся. Якби досі була така, як у 20, то не могла б рухатися далі. Знаю, далі є щось, що робить життя різнобарвним. Вік це норма. Сам собою він нічим не є, якщо його не наповнювати. Людина, яка шукає способи і має можливості, зокрема соціальні, розвиватися упродовж усього життя, не рахує років. Зло існує тому, що привабливе, сильне й безкарне Багато жінок неюного віку будуть самотні тому, що така демографія війни. Роботодавцям доведеться змінювати мозок. Життєвий досвід може працювати на тебе, якщо ти його осмислюєш. Автоматично 60 років не роблять тебе чимось кращим за людину, якій 30. Не маю досвіду безперервної дружби десятиліттями. У дружбі важливо бути поруч. Дистанція нині нічого не важить є чати. Неповага до досвіду іншої людини може бути тріщиною, якій під силу зруйнувати і дружбу, і кохання. Це те, чого навчила мене війна. Не вірю в диво. Хотіла його, коли лікували сина. Не сталося. Був момент між життям і смертю, коли дивилася, як лінія на апараті стає рівною. Я мама, а поруч стоїть моя мама й запитує: "Це все?" І я розумію, що нічого не можу зробити. Люди мені казали, що впали б і померли на моєму місці. Ні, ти не падаєш і не вмираєш. Тобі потрібно знайти спосіб зробити крок далі. Це найгірший момент. Не впевнена, що побачу перемогу. Я вже не юна. Для мене перемогою було би збереження української державності та щоб українське суспільство навчилося жити в невизначеності тут і тепер, у ту хвилину, коли є можливість, не чекаючи, коли все завершиться. Бачу перемогу не як дату, а як шлях. Людина повинна вчитися бачити зв'язок між галочкою у виборчому бюлетені й тим, що буде далі. Це важливий скіл для перемоги. Кожен українець має чітко розуміти, як може допомогти собі та державі. Щоб бути відомою й популярною, потрібно щось зробити у масовій культурі. Я ж нічого в ній не зробила. Працювала в жанрово складних формах, не брала інтерв'ю в зірок. Не тому, що мені нецікаво, а тому, що кар'єрно так складалося. Інформаційний простір переповнений тиловими страхами та стереотипами. І майже не чути голосів реалістів, здатних говорити неприємні речі, зокрема військових, які бачать реальну картину. Не дивлюся українського телебачення. Я на ньому працюю. Зло існує тому, що привабливе, сильне й безкарне. Воно прагне до смерті, добро до життя. Я емоційна покупчиня. Можу імпульсивно придбати щось дороге, хоча ношу здебільшого вінтаж за 250 гривень. Я не така вже й репутаційно гладенька, як здається на перший погляд. Роблю й дурні вчинки. Найбільш позитивно зворушливим моментом було отримання премії імені Георгія Ґонґадзе. Не могла в це повірити, напевно, з тиждень. Мені й досі здається, що нічого видатного насправді не зробила. Є багато людей у журналістиці, які щоденно роблять те, що й я. І точно не для премії, а щоб журналістика як професія інституалізувалася і тебе й колег, які працюють чесно, за стандартами, не плутали з медіакілерами. І коли це помічають це величезний акт поваги. Передплатити журнал "Країна"

П'ять випадків, коли Росія залякувала ядерним ударом Уранці 21 листопада російські війська атакували Україну балістичною ракетою, яку запустили з Астраханської області. Вдарили по критичній інфраструктурі Дніпра. Під вечір із відеозверненням виступив президент РФ Володимир Путін. Підтвердив застосування цього типу зброї. Сказав, що випустили її із системи "Орешник". Сучасні засоби протиповітряної оборони не можуть її перехопити, додав. Застосовування ракети назвав відповіддю на нещодавній обстріл Силами оборони території РФ американськими далекобійними ракетами АТАСМS. &еnsр;Тривають експертизи, щоб чітко встановити всі деталі та специфікації цієї ракети. У світі є системи протиповітряної оборони, здатні протидіяти таким загрозам. Росія має відчувати, що кожен крок, який вона робить для розширення війни, матиме для неї наслідки. Ми повинні послідовно робити все, щоб змусити її шукати миру. Цього можна досягти лише двома шляхами допомогою Україні та тиском на РФ, говорить президент Володимир Зеленський. Заступниця речника Пентагона Сабріна Сінгх підтвердила застосування Росією нового типу зброї. Це була експериментальна балістична ракета середньої дальності, каже. У її основі модель міжконтинентальної балістичної ракети РС-26 "Рубеж", яка здатна нести як звичайні, так і ядерні боєголовки. Незадовго до обстрілу Путін затвердив зміни в російській ядерній доктрині, які суттєво розширили принцип застосування ТЯЗ. Зробив це після інформації в ЗМІ, що президент США Джо Байден дозволив бити по Росії далекобійною зброєю 1. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров пригрозив світу ядерною війною під час вересневого виступу на Генеральній асамблеї ООН в американському Нью-Йорку. Тоді заявив, що Захід намагається завдати Росії стратегічної поразки. А це неприпустимо через ядерний статус РФ. &еnsр;Я не говоритиму тут про безглуздість і небезпеку самої ідеї боротися до перемоги з ядерною державою, якою є Росія, каже російською Лавров. Такі спроби є небезпечними і можуть мати катастрофічні наслідки. З початку повномасштабного вторгнення Росія регулярно використовує метод ядерного шантажу. Він розрахований на залякування країн партнерів України та послаблення їхньої підтримки. 2. Влітку цьогоріч ядерною зброєю погрожував заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков. Мовляв, Захід недооцінив готовність Росії відстоювати власні інтереси всіма наявними в неї засобами. І це може мати фатальні наслідки для інших країн. Про це він сказав на конференції в Москві, коли відповідав на запитання про ядерні технології в час розвитку штучного інтелекту. &еnsр;За останні роки в галузі ядерного стримування створено таку основу, що дасть нам змогу забезпечити власну безпеку на десятиліття вперед, сказав російський чиновник. Рябков курує в російському МЗС питання ядерного стримування й двосторонніх відносин із США. 3. Вдарити ядерною зброєю по Нідерландах у червні цьогоріч закликав генерал-лейтенант та депутат Держ­думи РФ від путінської партії "Единая Россия" Андрій Гурульов. За його словами, саме в Нідерландах зберігається майже 60% усіх вуглеводнів Європи. &еnsр;Це жирна ціль із переліку тих, які нині існують. Ми чудово розуміємо, як завдати критично неприйнятної шкоди, щоб Європа стала на коліна, розмірковує в ефірі пропагандистської передачі Володимира Соловйова Гурульов. Це справа одного дня, з мінімальним використанням ядерних боєприпасів. Такі заяви від Гурульова звучать регулярно. У вересні 2022-го погрожував Німеччині та Великій Британії. &еnsр;Байден розмірковує про застосування нами ядерної зброї, говорить про наслідки для Росії. Україна в цьому випадку нецікава, нам там іще жити, цинічно заявляв представник російської влади. Задоволений ситий німецький бюргер повинен чітко розуміти: якщо раптом по Берліну буде завдано удару, то це викличе повний хаос у всій державі та її кончину. А якщо ми Британські острови перетворимо на марсіанську пустелю тактичною оперативною зброєю без ядерного потенціалу, то про які наслідки для нас можна говорити? Як вони свою п'яту статтю ухвалять, якщо від держави, яку треба б захистити, нічого не залишиться? Торік Гурульов закликав вдарити по Україні ТЯЗ, якщо Захід передасть їй свої винищувачі. Серед його останніх погроз вдарити ядерною зброєю по американській Алясці. &еnsр;Пряма загроза території головного нашого противника це ідеальний варіант, підсумовує російський депутат. 4. Торік, наприкінці січня, США оголосили новий пакет допомоги Україні. Серед вказаної зброї були далекобійні GLSDВ. Вони здатні бити на відстань до 150 км. У ЗМІ на той час почали обговорювати інформацію про використання ракет для деокупації Криму. У Пентагоні їх призначення не коментували. Лише зазначили, що Україна сама вирішуватиме, як звільняти власні території. Заступник голови Радбезу РФ Дмитро Медведєв одразу ж пригрозив "ударом відплати", якщо українці битимуть по військових об'єктах росіян в окупованому Криму. Натякав на ядерне озброєння й обіцяв, що "палатиме вся Україна". Такі заяви від Медведєва звучать часто. "Міжнародне право чітке. Україна може звільняти свої території, застосовуючи будь-які інструменти. Крим це Україна. Тому погрози офіційних осіб Росії про "удари відплати" це тільки фіксація наміру вчинення масових убивств і спроба лякати у традиційному стилі РФ", написав тоді у твіттері радник голови Офісу президента Михайло Подоляк. 5. Голова Державної думи Росії В'ячеслав Володін погрожував знищенням Польщі й України, якщо в останньої з'явиться ядерна зброя. Так відреагував за заяву ексміністра закордонних справ Польщі, депутата Європейського парламенту Радослава Сікорського влітку 2022-го. Останній тоді сказав, що США та Велика Британія, країни гаранти Будапештського меморандуму, за яким Україна відмовилася від свого ядерного статусу, повинні захистити український суверенітет та з власних арсеналів передати нашій державі ядерні боєголовки. "Сікорський провокує ядерний конфлікт у Центрі Європи. Він не думає про майбутнє ні України, ні Польщі. У разі реалізації його пропозицій цих країн не стане, як і Європи. Саме через таких, як Сікорський, необхідно звільнити Україну не лише від нацистської ідеології, а й демілітаризувати її, забезпечивши без'ядерний статус", написав у телеграмі представник російської влади Володін.

З Тамарою Василівною познайомилися влітку ­2022-го. Розговорилися в автобусі на Мукачево. Жінка все життя прожила в Маріуполі Донецької області. 24 лютого зі старенькою матір'ю і двома доньками гостювала в родичів на Дніпропетровщині. Звідти подалися на Закарпаття. У Мукачево їхала в надії отримати матрац одна з благодійних організацій обіцяла роздавати їх того дня &еnsр;Не уявляю, як його дотягну, але треба, міркувала тоді Тамара Василівна. Мама спить на ліжку, а я біля неї на підлозі. То вночі деколи не можу лежати, так хребет болить. З нами в кімнаті ще одна родина. Місця були тільки для стареньких, а ми вже з ними. Кухня в нас спільна на поверсі, але люди нормальні, то вживаємося. Відвикла так хазяйнувати. У комунальних квартирах не була з 1989-го. Жінкам пощастило отримали місце в гуртожитку. Інші їхні знайомі жили у спортзалі школи. &еnsр;Одна донька поїхала в Польщу, інша в Німеччину. Спочатку були в Польщі, але якось старшій не виходило зачепитися з роботою. Та й у гуртожитку було важко: весь час казали, що їх от-от звідти виселять, у дітей вперше в житті кинулися воші, душ весь час ламався. Знайомі в Німеччині пообіцяли допомогти з житлом. То поїхала туди. Там теж важко. Мови не знає, треба починати все з нуля. Тамара Василівна просить номер телефону раптом зможу допомогти їй довезти матрац. Я їду показати руку молодій лікарці-реабілітологу Ірині. Та переїхала з міста Оріхів на Запоріжжі. &еnsр;Добре, що маю роботу, яка прогодує будь-де, ділиться Ірина. Але орендувати квартиру поки що не можемо. Живемо з батьками й молодшими в будинку при церкві. Погано, що митися треба ходити далеко. І пускають там тільки до 17:00. Я вчора не встигла. Стою під воротами і плачу. Весь день працювала, чотири масажі, тоді бігла на автобус, там іще спітніла. Сама собі бридка. Місцева жінка побачила, що плачу, й перепитала, що сталося. Сказала, щоб приходила до неї помитися в будь-який час. Хочу заробити й орендувати для всіх квартиру в Ужгороді. Мені здається, там нам буде добре. Ірина розповідає, що батьки будували дім усе життя. Перед повномасштабним вторгненням старші брати на 30-річчя шлюбу батьків подарували їм красиві ворота й паркан. Мати про такі мріяла. &еnsр;Будинок так трохи в ямі. То в нього не прилітало. Якось усе далі летить. Вікна повибивало, ворота перекосило. Сусід не може виїхати, бо має тварин, то дивиться за всіма обійстями. Про Ірину дізналася від подруги, допомогла тій із задавненою проблемою хребта. Передаю вітання. &еnsр;У Запоріжжі я мала запис на півтора місяця забитий. Тут треба здобувати довіру. Розкажіть про мене комусь, якщо можете. Після візиту до лікарки телефоную Тамарі Василівні, де її шукати з матрацом. &еnsр;Та яке! Тут люди чекали з четвертої ранку. Наступного тижня спробую приїхати теж так рано, якщо ще вони залишаться. Повертаємося додому разом. Тамара Василівна розповідає про сад біля маминого будинку, показує фото ремонту своєї квартири. Мала колекцію фіалок. Зітхає, що обіцяла помінятися з іншою колекціонеркою. Квіти від неї отримала, а свої відправити не встигла. З Іриною зустрічаємося ще кілька разів. Тоді вона чесно сказала, що більше мені допомогти не може, а просто так гроші не братиме. Раз на кілька місяців зідзвонюємося поділитися новинами. Переїхала до Ужгорода. У будинок батьків поцілив снаряд, але відбудувати можна, постраждала одна стіна. Іринині батьки працюють і складають гроші на ремонт. Мріють, як повернуться додому. З Тамарою Василівною говоримо частіше. Вона телефонує щоразу, коли бачить новини про обстріли Києва. &еnsр;Робота є, між людьми бути легше. Шкода, що не вдається друзів завести. Хтось поїхав далі, кілька родин повернулися на Харківщину. Чекаю, коли ми зможемо й собі поїхати додому. Мама мріє померти вдома, мені здається, її ця думка на світі тримає. Розказувала, як маю посадити квіти на їхній із татом могилі. Не хотіла їй говорити, що ще 2022-го на цвинтар прилетіло. Моєї квартири більше немає, а мамин будинок встояв, передавали сусіди. Правда, там хтось живе. Більше нема як розпитати, та й не хочеться. Переживала, що я ж жодного документа на той дім не маю. Але юристи заспокоїли, що все в реєстрах має бути. Як прийде час, розберемося.

Головне не концентруватися на топонімії, а потроху переходити далі 115 українських та іноземних діячів культури написали спільний лист до керівництва ЮНЕСКО. Просили припинити деколонізацію Одеси. Принаймні до кінця війни. На думку підписантів, мало не весь історичний центр міста побудовано за часів Російської імперії. Пам'ятники, відповідно, теж. Вони належать до охоронної зони ЮНЕСКО, а отже, руйнувати їх не можна, вважають автори звернення. Проте якраз пам'ятників і не руйнували, обурення авторів викликало перейменування низки географічних назв в одеському середмісті. Вони стверджують, що Іван Бунін, Костянтин Паустовський, Олександр Пушкін, Ісак Бабель та багато інших є символами Одеси. А вулиці з їхніми іменами чомусь перейменували. Не залишилися осторонь і новомодні тези про "культурну травму", якої неодмінно зазнають жителі міста через деколонізацію. Одеса не перша зіткнулася з масовими перейменуваннями. Обурення викликали ті самі процеси в Харкові, Дніпрі й інших містах. Кілька моїх друзів теж незадоволені. Кажуть, що йдеться про культурно-­історичні постаті, які чіпати не варто. Адже історично вони більшою чи меншою мірою пов'язані з цими містами, а культура взагалі поза політикою. Інші говорять, що варто знищити геть усе, що бодай трохи пов'язане з Росією. Навіть непрямо. Що ж таке деколонізація і до якої міри її варто проводити? Деколонізацію в Україні часто плутають із дерусифікацією та антиімперіалізмом. Це, хоч і подібні, але зовсім різні речі. Деколонізація означає всеохопний процес від виборювання незалежності колишньої колонії до повного звільнення від впливів метрополії на різних рівнях. В Україні деколонізацією назвали процес звільнення від імперської спадщини Російської імперії та Радянського Союзу. Фактично, те, що відбувається нині в Україні, є другою стадією деколонізації. Перша декомунізація загалом пройшла успішно. Вона передбачала знищення символів, пам'ятників, топоніміки, пов'язаних із СРСР та КПРС. Кажу "загалом", бо декомунізація мала свої, не завжди адекватні, пересмикування, про що йтиметься нижче. Друга стадія деколонізації, свідками якої ми є тепер, дерусифікація. І процес цей варто називати саме так. Якщо сприймати українське минуле до радянського періоду за колоніальне, то всі держави, частиною яких були українські землі, підпадають під назву метрополії. Проте жодна з них ані Польща, ані Угорщина, ані, тим паче, Литва чи Туреччина не залишила в українській історії, культурі, політиці та ментальності такого сліду, як Росія. Тому йдеться саме про дерусифікацію. І знов-таки, в Україні цей термін прив'язано традиційно до проблеми мови. Означає це повернення українців у першому чи будь-якому поколінні до української мови добровільну відмову від російської як першої мови спілкування. Ясна річ, дерусифікація означає значно більше. У ситуації з Одесою, Дніпром, Харковом та іншими культурними центрами це означає звільнення насамперед від колоніальних маркерів символів, які залишила тут Росія. Певною мірою вони якорі, ознака того, що Росія тут назавжди. І це здебільшого досить легко розпізнається. У випадку з Одесою історія про заснування міста росіянами, Катериною ІІ, наскрізь фальшива. Адже місто засновано значно раніше. Воно існувало й за часів Османської імперії, і ­Русько-Литовської держави. Тож розміщення в середмісті таких культурних маркерів є ознакою колоніалізму. І зрозуміло, їх треба прибрати. Це зовсім не те саме, що цивільна архітектура адже архітектура будь-якого періоду служить насамперед жителям міста незалежно від ідеологічних чи націо­нальних переконань. Тому будівля міської ради з імперського періоду не є ознакою колоніалізму, а от пам'ятник Пушкіну є. Як на мене, є три основні пункти, за якими більшою чи меншою мірою відбувається процес деколонізації як в Україні, так і в інших постколоніальних країнах. По-перше, це повернення заборонених представників колонізованої держави, які народилися, жили або працювали в тому місці, де відбувається деколонізація. У випадку Одеси Іван та Юрій Липи. І сотні інших заборонених, репресованих, вигнаних, убитих українців-­одеситів, про існування яких місцеві часто навіть не підозрюють. Завданням деколонізації є не лише повернути імена цих людей або подій, назвати на їхню честь вулиці, спорудити пам'ятники тощо, а й провести адекватну кампанію ознайомлення з цією спадщиною. Адже часто саме видатні особистості з конкретного міста викликають найбільший опір проросійських активістів та великої частини місцевого населення. Бо вони цілковито ламають усталений образ такого міста чи території. Отже, боротьба за Пушкіна неодмінно йде в парі з війною проти видатних українців-земляків. Яскравий приклад з останніх намагання надати одній вулиці Харкова ім'я Міська Барбари, вокаліста гурту "Мертвий Півень". Останні понад 20 років життя він прожив у Харкові, проте місцева влада категорично відмовляється його вшановувати. Її представники радше погодяться на Бандеру та Шухевича, ніж на пошанівок до місцевих українців. Бо загальні постаті можна сприймати за ідеологію, а коли йдеться про людей із твого міста це вже вкоріненість. І саме тому боротьба русофілів проти них така запекла. По-друге, деколонізація означає максимальне повернення постатей, які з тих чи тих причин перестали вважатися українцями. Грубо кажучи, всіх, кого бодай побіжно можна назвати українцями, варто лишати. Людей, які були етнічні українці, народилися, жили чи померли в Україні, незалежно від ­національності пов'язаних з Україною в будь-який спосіб. Усіх їх Україна має "привласнити". Вони мають стати органічною частиною українського світу. З цього погляду, і Микола Гоголь, і Джозеф Конрад безперечно є українцями. Проте є низка діячів минулого й теперішнього, які мали зв'язок з Україною, але не лише стали частиною імперської культури, а й активно виступали проти українців чи України. Твори Михайла Булгакова чи біографія Анни Ахматової не лишають жодних сумнівів щодо ставлення цих літераторів до України. Це робиться з однією метою будь-хто з іноземців на твердження про "українськість" Булгакова може відкрити "Білу гвардію" чи деякі інші його твори і прочитати кілька яскравих фрагментів. Без жодних дискусій просто прочитати. Тож намагання "привласнити" одіозних діячів, які руками й ногами відбивалися від натяків на свою українськість, заздалегідь марна справа. Натомість культурних діячів, пов'язаних із СРСР, не варто викидати з пантеону через деякі факти їхніх біографій. Зокрема, це стосується всього Розстріляного відродження та й загалом української радянської культури. Нещодавно одну з вулиць в Ірпені збиралися назвати на честь Миколи Бажана. Громадські активісти виступили проти через його співпрацю з радянською владою. Проте Бажан геніальний поет і перекладач. Його внесок в українську культуру неоціненний. І не порівнюється із внеском більшості діячів, на честь яких ті вулиці таки назвали. Так само, якщо йдеться про Одесу, не до кінця зрозумілі критерії відкидання того ж таки Ісака Бабеля по суті, одеського Гоголя. Повторю, якщо йдеться про діяча культури, для якого політика не є основним заняттям, то намагання застосувати до нього принципи декомунізації чи дерусифікації не витримує критики. По-третє, деколонізація передбачає прибирання надлишку символів імперського минулого. Кажу "надлишку", бо і Федір Достоєвський, і Антон Чехов є відомими у світі російськими письменниками, і їх вивчення як частини світової культури важливе для українців. Проте йдеться про прибирання саме символів імперського минулого. Сотні й тисячі російських культурних діячів увінчують топонімію в Україні їх було значно більше, ніж власне українських. І абсолютна більшість із них є маркерами колоніальної присутності Росії аж ніяк не світової культури. Зрозуміло, що в цей історичний період, коли РФ веде з Україною війну на знищення, навіть великим російським діячам немає й не може бути місця в Україні. Тож їхнє зникнення з назв наших вулиць, програм літератури чи афіш театрів цілком виправдане і зрозуміле. Часто ставлять запитання про унікальність українського досвіду. Чи така дерусифікація простору є власне нашим винаходом? Зовсім ні. Більшість країн проходила такий період під час становлення національної держави. Маркери метрополії стиралися, знищувалися, перебудовувалися, переписувалися і музеєфікувалися. Річ у тім, що в нас саме слово "деколонізація" чи "колонія" насамперед асоціюють із країнами Африки, Азії чи Латинської Америки. Мовляв, саме там були колонії великих держав. Але більшість європейських держав теж мала подібний досвід. Надто у Східній Європі. Чехів століттями намагалися зробити німцями, болгар турками, словаків угорцями. І кожна з таких країн проходила свій довгий і болісний процес деколонізації. Це стосується не лише назв вулиць, пам'ятників та інших зовнішніх символів. Деколонізувати потрібно і світогляд, і звички, і мову, науку, політику, їжу, спорт, релігію, кіно, літературу, пресу, навіть транспорт згадаймо тут не лише російську колію наших залізниць, а навіть зовнішній вигляд вагонів. Тобто це тривалий багатошаровий процес. І головне не окошуватися на топонімії. Варто було б потроху переходити далі. Зрештою, повертаючись до того, що деколонізація для нас означає дерусифікацію, варто згадати й теперішню ситуацію. Дедалі більшого впливу в Україні набуває англійська мова саме англо-американська культура і спосіб життя. Скажімо, такі "дрібниці", як вивіски, меню англійською в кав'ярнях або англомовні оголошення в застосунку київського "Динамо". На обурення чи заперечення дістаєш класичну відповідь: "вчи англійську" або "хіба не зрозуміло?" Десь ми це вже бачили&hеllір; І коли президент і його команда пропонують не перекладати англомовних фільмів це та сама історія. Враження, що ми наступаємо на ті самі граблі. Важливо зазначити, що деколонізація не означає антиімперіалізму. Зрозуміло, що є великі, культуротворчі держави чи групи держав. І очевидно, вони впливають і на економіку, і на політику держав менших. Проте межі цього впливу визначаємо лише ми. Ніщо не змушує нас перетворюватися на колонію, щоб потім не довелося повторювати досвід дерусифікації. Передплатити журнал "Країна"

Світ жорстокий, егоїстичний і брутальний. Страждань малих націй він не помічає. Навіть найосвіченіші уряди та демократії, очолювані порядними людьми, які представляють порядних людей, не надто схильні тепер думати про проблему справедливості в міжнародних відносинах. Ми не завжди можемо керуватися їхніми порадами й тому повинні мати сміливість дивитися на речі реально та діяти так, як нам підказує інстинкт самозбереження. Фундаментальне людське право всіх батьків не боятися, що не зможеш забезпечити дітей, хай би скільки ти трудився. Я була знайома з цим страхом задовго до того, як відчула його на власній шкурі. А відчувши таке раз, більше не забудеш. Із київського дитинства я виразно запам'ятала, як ми бідували. Постійно чогось не вистачало їжі, теплого одягу, дров. Я завжди мерзла, й живіт судомило від голоду. Досі зринає не потьмянілий від часу спогад: я плачу на кухні, бо мати годує мою молодшу сестру Ціпку кашею, яка по праву належала мені. У ті часи каша вважалася в нашому домі великим делікатесом. На щастя, я тоді не знала, що моя старша сестра Шейна у школі часто непритомніла від голоду. У нашому домі в Мілуокі завжди було повно народу, як правило, родичів двоюрідних і троюрідних братів і сестер, тіток, дядьків. Дотепер бачу, як усі вони сидять навколо кухонного столу, п'ють чай зі склянок, і якщо це субота або свято, цілими годинами співають, і ніжні голоси моїх батьків виділяються на загальному тлі. Мене ніколи не цікавив успіх. Якщо я усвідомлювала, що чиню правильно, то робила все від мене залежне, незважаючи на можливий результат. Якщо ти хочеш чогось, то це вже не мрія Я не прихильниця того фемінізму, який виражає себе у спаленні ліфчиків, ненависті до чоловіків або кампаніях проти материнства. Але я відчувала глибоку повагу до жінок, які багато й енергійно працювали в лавах партії Поалей Ціон і зуміли озброїти десятки дівчат теоретичними знаннями і практичними навичками. Такий конструктивний фемінізм справді робить жінкам честь і означає набагато більше, ніж суперечки про те, кому підмітати й накривати на стіл. Якщо ти хочеш чогось, то це вже не мрія. Усе життя я прожила і пропрацювала з чоловіками, але те, що я жінка, ніколи мені не заважало. Ніколи в мене не виникали почуття незручності чи комплекс меншовартості, ніколи я не думала, що чоловіки кращі за жінок, або що народити дитину нещастя. І чоловіки зі свого боку ніколи не надавали мені якихось особливих пільг. Але правда й те, що для жінки, яка хоче жити не тільки домашнім, а і громадським життям, все набагато важче, ніж для чоловіка. Бо на неї лягає подвійний тягар. Наша доля не може бути й не буде визначена іншими. Анекдот, який колись ширився Ізраїлем: ніби Бен-Ґуріон сказав, що я єдиний чоловік у його кабінеті. Кумедно, що він вважав це найбільшим компліментом, який можна зробити жінці. Сумніваюся, що якогось чоловіка потішило б, якби я сказала, що він єдина жінка в уряді. Коли ви геть юні, не так важливо вирішити, ким саме хочете стати. Значно важливіше вирішити, як хочете жити. Головне, щоб ви були чесні із собою та друзями і робили корисне не тільки для себе, а й для загалу. А ким саме ви станете, визначить випадковість. Песимізм це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити Завжди можна штовхнути себе трішечки далі й вийти за лінію, яка ще вчора вважалася абсолютною межею можливостей. Я стала прем'єр-міністеркою, бо так було треба так само, як мій молочар став офіцером, бо мусив. Ані він, ані я не були в захваті від таких завдань, але сумлінно виконували свої обов'язки. Вірте в себе. Зробіть себе такою чи таким, щоб щасливо прожити все життя. Створіть більшу частину себе, роздуваючи потаємні крихітні іскри своїх здібностей у багаття досягнень. Сіонізм поволі заполонив мої думки й життя. Я була свято переконана, що моє місце як єврейки в Палестині, а як соціал-сіоністка мушу докласти всіх зусиль, щоб утвердити в ішуві соціальну й економічну рівність. Людина, яка втрачає совість, втрачає все. До всього можна звикнути, якщо треба, навіть до вічного почуття провини. Я жалкую, і то гірко, про те, що мій шлюб не склався. Хоча ми з Моррісом не розлучилися й кохали одне одного. Якби я була уважніша до нашого шлюбу, то зрозуміла б, що Морріс мусив сам-один пристосовуватися до способу життя, який був для нього страшенно тяжкий. Він ніколи не підвищував голосу, навіть під час найбурхливіших дискусій. Мої часті роз'їзди стали важким випробуванням, але Морріс ставився до мене з безмежним розумінням. Хоч я тепер усвідомлюю, що зловживала його терплячістю. Наша трагедія полягала не в тому, що Морріс мене не розумів, а навпаки в тому, що він розумів мене занадто добре і знав, що не зможе мене змінити. Досі не певна, чи не обділила я своїх дітей. Вони виросли здоровими, талановитими й добрими, але я знаю, що в дитинстві вони ображалися, що мама працює поза домом. Дві небезпеки підстерігають тих із нас, хто з'явився як нова самостійна держава: по-перше, небезпека засидітися в минулому; по-друге, ілюзія, що політична незалежність негайно розв'яже всі наші проблеми. Навіть у надзвичайному стані потрібно виконувати повсякденну роботу. Людей легше змусити плакати чи охати, ніж думати. Раціональніше припустити, що це не Бог обрав євреїв, а євреї стали першим народом, котрий обрав Бога. Першим народом в історії, який здійснив справді революційний учинок, і саме тому вони унікальні. У конфлікті між обов'язками та прагненнями обов'язки для мене беруть гору. Я полюбила кібуц, а кібуц полюбив мене цього не приховував. Кожен сам вирішує, що реалістичне, а що ні. Якщо ви прагнете побудувати країну, куди повертатимуться її сини та доньки, якщо ви хочете побудувати країну, з якої виїжджатимуть лише в сезон відпусток, якщо ви хочете побудувати країну, в якій не буде страху за майбутнє, то зробіть усього два кроки: прирівняйте корупцію до державної зради, а корупціонерів до зрадників, до сьомого коліна. Зробіть три професії найбільш шанованими та високо­оплачуваними. Це військові, вчителі та лікарі. І найголовніше працюйте, працюйте, працюйте, тому що ніхто, крім вас, не захистить та не нагодує вас, і ваша країна потрібна тільки вам і нікому більше. Песимізм це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити. Лише перемога дасть нам змогу вижити. Усі дрібниці, розбіжності від нас відлетіли; ми стали однією сім'єю, яка твердо вирішила: ні кроку назад. Доля маленьких країн завжди залежить від наддержав, а ті завжди захищають передовсім свої інтереси. Бути чи не бути це не питання компромісу. Або вам бути, або не бути. Розмір нашої армії непорівнянний із військом країн, які воюють проти нас. У нас немає таких запасів зброї та амуніції, як у них. Зате є дві речі, що дають нам перевагу: ми не хочемо воювати й ми не хочемо помирати. Життя це найважливіше, важливіше навіть за Йом-­Кіпур. Тож загроза для життя виправдовує відступ від релігійних приписів. Лондон і Вашингтон висловлюють співчуття і занепокоєння, але не готові до дій. Ми лишилися самі в найбуквальнішому значенні цих страшних слів. Ми завжди вважали себе частинкою західного світу, а той нас вислухав, почув, що ми перебуваємо у страшній небезпеці, й відмовився допомагати. Немає жодної різниці між убивством людини та прийняттям рішення, в результаті якого цю людину вб'ють інші. Це те саме, якщо не гірше. Кожен народ знаходить власний, найкращий саме для нього спосіб вшановувати своїх героїв. Неможливо домовлятися про мир із тими, хто прийшов тебе вбивати. Неможливо домовлятися про мир із тими, хто прийшов тебе вбивати Ми здобули блискучу перемогу не лише тому, що не мали вибору, а й тому, що в глибині душі ми сподівалися на такий повний успіх, що воювати більше не доведеться. Політичний лідер, який не вагається, перш ніж втягнути свій народ у війну, не має права бути лідером. Коли цокання годинника відмірює винищення твого народу, то гріх скаржитися на кількість роботи. Ти або робиш усе правильно, або взагалі нічого не робиш. Я не належу до жодного гурту чи фракції в партії. Я можу порадитися з гуртом на одну особу із самою собою. У цьому житті я хочу побачити лише одне день, коли мій народ більше не потребуватиме співчуття. На запитання: "Бути чи не бути?" кожен народ має дати власну відповідь у свій спосіб. Матеріал укладено на основі автобіографічної книжки Ґолди Меїр "Моє життя" Передплатити журнал "Країна"

Треба готуватися до найгіршого примусу до втрати територій і частини суверенітету та заборони доступу до американської зброї, каже Олександр Хара, експерт Центру оборонних стратегій На виборах президента у Сполучених Штатах Америки переміг Дональд Трамп. Як це вплине на західний світ, яких змін слід чекати? &еnsр;Феномен Трампа є реакцією на глибинні проблеми в політичному й економічному житті США. Період бурхливого розвитку глобалізації, поштовх якому дав розвал СРСР, завершився. Лише невелика частина американського суспільства, передусім еліта, мала зиск із цього. Натомість перенесення виробництва в Азію в рамках глобалізації вдарило по робітничому класу електорату демократів. Також питання толерантності було доведене до екстремального рівня, приклад коли в Конгресі троє ректорів найпрестижніших університетів були неспроможні засудити заклики до геноциду ізраїльтян. Крайні ліві настрої підштовхнули невдоволених ними, передусім білих чоловіків середнього віку та консервативних поглядів, голосувати за Трампа. Також для консервативної частини американців було неприйнятним обрати жінку змішаного походження, що є провідницею ідей толерантності. Значна кількість трампістів критично ставиться до підтримки України. Росію вони вважають консервативною країною, яку Байден спровокував напасти, підштовхуючи Україну до НАТО. Що зміниться, залежить від того, який кабінет збере Дональд Трамп. Із можливих позитивних призначень на держсекретаря висунули Марко Рубіо, на радника з питань національної безпеки Майка Волца. Це консервативні люди з чітким світоглядом і негативним ставленням до авторитарних режимів. Серед негативних на посаду генпрокурора висунуто Метта Гетца, який погрожує переслідуванням держслужбовців, задіяних у розслідуванні можливих злочинів Трампа та його команди. На керівника національної розвідки пропонують Тулсі Габбард, яка в лютому 2022-го казала, що Зеленський має обійняти Путіна й відмовитися від НАТО. Але реальні призначення на посади відбудуться не раніше 20 січня 2025-го, після інавгурації Трампа. Новий президент зніме обмеження на видобуток нафти й інших енергоресурсів, щоб пожвавити економіку. Спробує з метою знизити ціну на нафту й гарантувати безпеку стратегічному союзнику Ізраїлю покращити відносини із Саудівською Аравією, що погіршилися за каденції Байдена через війну в Ємені. Будуть торговельні війни з Китаєм, ЄС. Колишній радник Трампа з питань нацбезпеки Джон Болтон казав, що той кілька разів збирався виходити з Альянсу. Імовірно, американці підштовхуватимуть європейців більше платити за власну безпеку та зменшити свої зобов'язання, що вплине, зокрема, й на українців. Тобто Трамп прагне зосередитися на внутрішніх проблемах? Чи означає це, що США йдуть у тінь і можуть втратити роль глобального лідера? &еnsр;Це можливо, якщо його урядування призведе до хаосу. Попри велику кількість ізоляціоністів серед виборців Трампа, навряд чи Вашингтон поступиться своїми економічно вигідними позиціями. У 1990-х, після розпаду СРСР, США були єдиною надпотугою. І хоча для Трампа внутрішні проблеми на першому плані, він не обмежиться ними. Є загроза з боку Китаю найбільшого виробника синтетичної наркотичної речовини фентонілу. Також інтереси США й КНР перетинаються в Індо-Тихоокеанському регіоні, зокрема щодо ­Тайваню. Нерозв'язані північнокорейська та російсько-українська проблеми. Трамп не зможе відвернутися від урегулювання геостратегічних питань у відносинах з іншими країнами. Період бурхливого розвитку глобалізації завершився Перемога Трампа призвела до падіння курсу євро, а його обіцянки запровадити торгові мита можуть суттєво нашкодити європейській економіці. Чи можуть економічні проблеми порушити політичну єдність Заходу? &еnsр;Неортодоксальний підхід Трампа до дипломатії вже спричиняв невдоволення в Європі. Але іншого союзника для європейців немає. Їхні уряди здебільшого центричні чи лівоцентричні. Політики розуміють: треба докладати більше зусиль, щоб США лишилися в Європі як гарант безпеки. Євросоюз відстоюватиме свої економічні інтереси, але так, щоб не погіршити відносин із Вашингтоном. Європейцям доведеться збільшувати видатки на оборону 2/3 членів НАТО витрачають на неї лише 2 відсотки бюджету. Європа має інвестувати у власний оборонний комплекс, бо розуміє, що такі конфлікти, як між Росією і Україною, вимагають шаленої кількості ресурсів. Вона ж до такого конфлікту не готова, не виробляє в достатній кількості снарядів і ракет. Це потрібно Трампу, оскільки деякі види боє­припасів європейці купуватимуть у США. Тому ЄС балансуватиме між захистом власних інтересів і збереженням нормальних відносин із новою американською адміністрацією. В адміністрації Джо Байдена заявили про необхідність передати Україні 6 мільярдів доларів безпекової допомоги до інавгурації Трампа. Це сигнал про подальше згортання допомоги з боку США? &еnsр;Байден і його уряд розраховували, що Камала Гарріс стане президентом. Але після перемоги Трампа стало очевидно, що ці гроші треба якнайшвидше використати на користь України. Деякі кошти підуть на фінансування нашого оборонного комплексу або купівлю зброї і техніки в інших країнах. Тепер адміністрація Байдена в цейтноті, бо є велика ймовірність, що першими кроками Трампа з "дипломатичного врегулювання української кризи", як він її називає, буде урізання допомоги Україні. Він ніколи не казав про "завершення війни" чи "українську перемогу" лише: "Треба припинити вбивства". Ми залежимо від Заходу на дев'яносто відсотків Цим він нагадує одного українського політика, який казав: "Треба просто перестати стріляти". &еnsр;Вони схожі. Хоча мені Трамп за способом мислення і поведінкою більше нагадує Януковича. Він також може спровокувати таку кризу. Є побоювання, що він намагатиметься забетонувати владу республіканців через зміни до законодавства. Поки що це лише страшилки демократів, але їх підживлюють висловлювання Трампа на зразок: "Я буду диктатором на один день". У традиціях американської політики такі слова недо­зволені: президент перебуває нижче Конституції, норм і принципів права. У Трампа буде спокуса розв'язати конфлікт, тиснучи на слабку ланку, якою є Україна, бо ми залежимо від Заходу на 90 відсотків. Мається на увазі фінансова та безпекова допомога. Тому логічно запропонувати Путіну й Зеленському якусь формулу компромісу, щоб потім припинити надавати допомогу Україні. І це буде той тиск, що може змусити президента України погодитися на переговори. Тому європейська єдність критично важлива для нас щоб вони, якщо не збільшували допомогу, то надавали її вчасно. Завдяки цьому ми купимо собі час на пів року, щоб витримати перший "ковбойський наскок" Трампа на вирішення російсько-­української проблеми. Щоб він опинився в ситуації, коли має ухвалені інші рішення, ніж очікують у Москві. Сподіваюся, в Марко Рубіо, який ненавидить авторитарні режими, вистачить дипломатичного таланту переконати Трампа, що здача України буде поразкою для США й особисто для нього. Звісно, багато залежить від нас ми маємо показати, що здатні продовжувати боротьбу й не боїмося тиску, пояснити європейцям, що в їхніх інтересах і надалі нам допомагати й що не на часі будь-яка дипломатія з РФ. Треба виходити також на оточення Трампа, бо серед республіканців чимало тих, хто нас підтримує, і працювати з його електоратом: США демократична країна, що дослухається до думки своїх громадян. У США також відбулися вибори до обох палат Конгресу сенату та палати представників, над якими Республіканська партія здобула контроль. Як це вплине на Україну? &еnsр;Будуть два лакмусові папірці: голосування за кандидатуру Метта Гетца на генпрокурора й Тулсі Габбард на керівника національної розвідки. Республіканська більшість у сенаті хитка 52 відсотки проти 48. Уже двоє сенаторів-республіканців заявили, що не голосуватимуть за цих кандидатів. Результати голосувань за ці посади будуть показником, чи поглинув Трамп Республіканську партію. Для ухвалення ключових рішень потрібно щонайменше дві третини голосів, що неможливо, бо сенат і палата представників поділені майже навпіл. Тому Трамп не абсолютно вільний у своїх діях він може багато чого зробити, але системи стримувань і противаг поки що не порушено. Німецький канцлер Олаф Шольц уперше за два роки вийшов на прямий зв'язок із Путіним. Його дії підтримав канадський прем'єр Джастін Трюдо. Чи пов'язані ці спроби встановити контакт із російським лідером із результатами виборів у США? Чи є вони виявом слабкості, готовністю Заходу йти на компроміси? &еnsр;Трамп не раз висловлювався за добрі відносини з РФ і переговори з Путіним. Олаф Шольц діяв у цьому руслі. Це хибне мислення, що базується на нерозумінні менталітету росіян, коли їх сприймають як "інших європейців". Ми ж знаємо, що це азійщина ХVІ століття, орда. Європейці ж вважають, що з ними можна порозумітися через дипломатію, і в цьому їхня глобальна помилка. Маємо активно діяти у кримському напрямку Одна з причин нинішньої урядової кризи в Німеччині питання допомоги Україні. Адже, коли виділяють кошти на допомогу іншій країні, треба затягувати паски. Для політиків це тяжко потрібно своїм громадянам, які звикли до умовного бутерброда з ікрою, пояснити, що ікри буде вдвічі менше, бо треба допомагати Україні, де триває війна, і якщо вона програє воювати з Росією доведеться їм. Німці, які прийняли мільйон біженців, розуміють, що відбувається в нас, але не готові далі обмежувати свій добробут. Економічна модель країни базувалася на виробництві високоякісної техніки за рахунок дешевого російського газу, яку вони продавали на російський і китайський ринки. Тепер з РФ не можна торгувати й купувати газ. Політика подальшої підтримки України вимагатиме жертв, на які Шольц не хоче йти. У Франції нині також криза і проблеми в економіці. Це й підштовхує їх до прямих переговорів із Росією. Торгувати чужими землями завжди легше. 1938 року дозволили розірвати Чехословаччину, але Гітлера це не спинило. На жаль, європейці не зробили висновків. Джастін Трюдо мене здивував. Усім хочеться зберегти хороші відносини з Трампом, але такі заяви не додають перспектив миру в Україні та не посилюють Заходу. Після оголошення результатів виборів у США активізувалися обстріли українських територій. Чи зможе нова хвиля російської агресії змінити позицію Трампа щодо війни із замирювальної на більш рішучу? &еnsр;До Трампа має бути особливий підхід. Він хоче видаватися вдалим переговорником, що посилює США, тому не йде на невигідні їм поступки. Найперше, він дослухатиметься до думки пересічних американців, а не своїх союзників у Європі. Якщо Путін робитиме щось таке, що виставить слабкими США загалом і Трампа зокрема, це може змінити його позицію. Він не буде такий чутливий, як Байден чи Обама, до злочинів Росії, які підштовхували наших партнерів щось робити. Після анексії Криму проти РФ запровадили надто м'які санкції. І лише збиття малайзійського Боїнга ­МН-17 спричинило перші серйозні антиросійські санкції. Те саме ми спостерігали 2022 року, коли розблокували допомогу Україні. Буча й Ірпінь стали поштовхом, після якого партнери почали нам постачати артилерію та іншу військову техніку. І постійно, коли відбувалися якісь жахіття, ми отримували нову допомогу. Адміністрація Байдена, зціпивши зуби, надала Україні касетні боєприпаси, бо бачила, що на сході критична ситуація. Їх постійно підштовхувало до дій, коли ми опинялися на межі відчутної поразки. Вони намагалися вирівняти ситуацію, щоб Україна із сильнішими позиціями сіла за стіл переговорів. Курська операція конвертація воєнного інструменту в політичний Дозвіл, який нам дали на використання оперативно-­тактичних ракет по Курській області, пов'язаний із тим, що, по-перше, треба відреагувати на появу там північнокорейських солдатів, а по-друге допомогти Україні втримати Курщину, щоб, коли Трамп наполягатиме на переговорах із Росією, мати цей козир. Але це одна з кількох провальних стратегій Байдена. Перша з них збагнути Росію. Це провалений урок усього дипломатично-розвідувального класу США. Друга стримати РФ спершу 2021-го, а потім 2022 року. Третя неохоче збільшення допомоги Україні 2022-го, втрачені можливості: через побоювання ядерної ескалації нам не надали потрібного. Якби адміністрація Байдена зробила ставку на перемогу України, ситуація 2023-го була б інша. Але стратегічної мети поразки Росії та звільнення Україною всіх окупованих територій адміністрація Байдена, на жаль, не переслідувала. Наскільки дозвіл бити американськими далекобійними ракетами по території РФ посилить позиції України? Чи є ризик, що його можуть скасувати після інавгурації Трампа? &еnsр;Такий ризик є. Дональд Трамп-молодший відреагував на цей дозвіл Байдена, заявивши, що це крок до Третьої світової війни. Імовірно, таке мислення притаманне і Трампу-старшому. Тому наші військові мають використати цю зброю з максимальним ефектом. Є достатня кількість важливих цілей на території РФ, які можна вразити. Свого часу Валерій Залужний писав, що, враховуючи асиметрію в ресурсах, Україна має отримати технологічну перевагу. Тобто ворога треба знищувати дистанційно. Для цього потрібні потужні технологічні системи, завдяки яким ми можемо зменшити втрати серед наших військових і мирного населення. Завдяки дозволу на застосування далекобійних ракет нашим силам у Курській області буде трохи легше, більша кількість бійців залишиться живими. І ми ще більше підірвемо спроможність РФ на гнучкі дії. Заборона ударів по російській території західною зброєю це був повітряний щит над РФ. Ми просили закрити небо хоча б над Заходом України, натомість Байден із 2022 року закривав його над Росією. Тепер, після дозволу бити ракетами, росіянам доведеться свої склади й командні пункти тримати поза зоною ураження, їм важче буде накопичити сили на кордоні. Це додаткове навантаження на й без того неефективну систему управління в їхніх збройних силах. Можливий розкол НАТО Росіяни розконсервували радянські запаси танків і бронетехніки, що значно менш ефективна й легше знищується. Сподіваюся, ми дотиснемо німців і зможемо пожвавити курортний сезон у Криму, бо знищення Керченського мосту важливе. І найголовніше Курська операція є першою з 2022-го конвертацією воєнного інструменту в політичний. Ми показали партнерам свою здатність до активних дій навіть з обмеженими ресурсами. Водночас Путіну довелося проковтнути це вторгнення він не оголосив війни Україні та загальної мобілізації. Будь-яка авторитарна модель базується на мовчазній згоді плебсу з політикою фюрера. Але одна річ, коли покидьки з депресивних регіонів РФ ідуть убивати українців за гроші, а інша коли мажори Москви, Петербурга й інших великих міст будуть вимушені йти вбивати за копійки. Курська операція показала, що Росія має обмежені ресурси, тому й підтягнула солдатів із КНДР. Маємо активно діяти у кримському напрямку фізично увійти туди нині не можемо, але знищення інфраструктури, що дає змогу тримати на півострові велике угруповання ворожих сил і засобів, буде додатковим політичним тиском на Кремль. Чи є ризик того, що просування України в ЄС і НАТО загальмується чи буде поставлене на паузу? &еnsр;Це може статися, якщо США почнуть тиснути, щоб Україна змирилася з вимогами Путіна не долучатися до будь-яких оборонних чи політичних структур. Я не вірю, що Зеленський може на це погодитися, бо українське суспільство цього не сприйме. Щодо НАТО, то його можуть використати як розмінну фішку для встановлення хиткого миру чи припинення вогню. Але євроатлантичну інтеграцію не буде поставлено на паузу. Ми маємо проводити реформи, які роблять нас більш боєздатними. Треба йти фінським шляхом швидкий вступ Фінляндії в НАТО був обумовлений не лише геостратегічними розрахунками й політичною волею, а й готовністю фінів. Тому ми так само маємо посилювати себе. НАТО також може бути під загрозою: я вже казав, що Трамп збирався виходити з Альянсу. Принаймні він може передислокувати сили в Індо-Тихоокеанський регіон, але це дасть поштовх європейцям. У французького лідера Макрона була ідея стратегічної автономії, щоб витіснити американців з Європейського континенту. Можливий розкол НАТО, оскільки моделі ухвалення рішень там застарілі Угорщина досі блокує співпрацю Києва й Альянсу. Можливо, буде нова безпекова структура на базі країн, що розуміють загрозу з боку Росії. Як Україні поводитися в цій ситуації? &еnsр;Ми доросла нація, тому треба готуватися до найгіршого. Найгіршим є примус до втрати територій і частини суверенітету, а також заборона доступу до американської зброї. Щоб цього не сталося, маємо працювати з адміністрацією президента США, з Конгресом, із громадськістю. Європейці мають втримати єдність, сформовану 2022-го, й виконувати обіцяне нам. Для України найважливіша національна єдність. Вона врятувала нас на початку повномасштабної війни, коли нація об'єдналася перед смертельним викликом, а політичні чвари відійшли на другий план. Передплатити журнал "Країна"

Голод в Україні штучний. Це результат радянської політики щодо знищення приватного господарства й заміщення його колективним, де земля та худоба були спільні, тобто нічиї. Земля, хліб, корова, свобода ці чотири слова описують менталітет селянина. Скільки разів я чув від них: "Хочу свою землю. Як я можу бути щасливий, якщо в мене немає своєї землі? Навіщо мені працювати, якщо я не маю своєї землі?" Хліб друга домінанта в їхній свідомості. Місяць тому один українець із захопленням сказав: "Мені байдуже, чи я працюю на поміщика, чи на комуніста, чи на поляка, аби тільки він давав мені достатньо хліба". Колгоспи асоціюються у свідомості селянина з вилученням зерна й відсутністю хліба. Корова це багатство й щастя в ментальності селянина. Вступ до колгоспу здебільшого означав відмову від корови на користь спільного блага. Люди обурювалися: "Чому я повинен віддавати свою корову іншим? Чому п'яниці й нікчеми повинні користуватися моєю коровою?" Коли уряд намагався силою змусити їх віддати корів, селяни у відповідь вирізали худобу та з'їдали. Свобода ще одна провідна сила для селянина. Він постає проти того, щоб молоді комуністи з міст силою заганяли його в колгосп. Ця сила призвела до того, що шість чи сім мільйонів "куркулів" колишніх заможних селян вирвали з корінням і відправили на заслання з варварством, яке зовнішній світ не може усвідомити. Колгосп імені Сталіна перебував у районі суцільної колективізації. Із 1929 року, коли він був заснований у селі, перебував у хаосі класової війни, але тепер, восени 1931-го, все знову було спокійно. Голова сільради, палкий, енергійний молодий комуніст, якому старші селяни низько вклонялися і перед яким шанобливо схиляли голови, з гордістю пояснював, як їм вдалося досягти єдності в селі. "У нас було 40 куркульських родин, і ми всіх їх вислали. Вислати тільки чоловіків було недостатньо. Треба було вирвати з корінням усі куркульські елементи. Тому ми вислали і жінок, і дітей на Соловки або в Сибір рубати ліс, або працювати на залізницях. За шість років, якщо вони покажуть себе на нашому боці, їм дозволять повернутися. Нині боротьба з куркулями закінчилася нашою перемогою, бо останній куркуль пішов місяць тому". Земля, хліб, корова, свобода ці чотири слова описують менталітет селянина Розкуркулення енергійно проводили по всій країні. Коли пароплав, на якому я подорожував, спускався вниз Волгою, можна було побачити сотню селян, чоловіків, жінок і дітей, з усім їхнім майном, які нерухомо сиділи на березі, дивлячись на річку в безнадійному відчаї. Жінка з паро­плава обернулася до мене й тихо сказала: "Бачиш їх? Це куркулі, їх висилають тільки за те, що вони все життя тяжко працювали". Селян тисячами висилали на голодну смерть. Це жахливо, як із ними поводилися. Їм не давали хлібних карток, нічого. Велику кількість відправили до Ташкента й залишили розгублених на міській площі. Вони не знали, що робити, й багато з них померло від голоду. На сталінській фермі селянки отримують 10 фунтів чорного хліба на місяць і капустяний суп, а ті, які залишаються вдома, не отримують нічого. В Україні в одному колективі пайок становив 20 фунтів. Селяни скаржаться: "Подивіться на зерно, гниле зерно ось що вони нам залишають. Усе найкраще зерно відправляють до найближчого міста на експорт, а нам не вистачає на їжу". У деяких селах вилучення урядом зерна призвело до збройних сутичок між селянами та комуністичною владою. Уряд тут найжорстокіший з усіх можливих у світі. Селяни ненавидять комуністів. Тисячі й тисячі найкращих чоловіків заслано в Сибір і на безлюдний острів Соловки. Тож однією з причин, які змусили мене полишити Юзівку, було те, що з усього, що там було, я міг їсти лише шматок хліба і це все, чим я харчувався протягом 7 годин. Багато хто занадто слабкий, щоб працювати. Мільйони людей помирають від голоду. Суд над британськими інженерами є лише доповненням до недавнього розстрілу 35 видатних працівників сільського господарства, зокрема віцекомісара міністерства сільського господарства, і є спробою перевірити народний гнів проти голоду, який переслідує кожен район Радянського Союзу. Я ходив пішки від села до села, спав на твердій підлозі селянських хат, розмовляв із пересічними людьми, справжнім народом. Моє взуття зносилося. Кожен наступний крок хлюпав снігом або коловся камінцями крізь підошву, однак мене тримало бажання розв'язати це завдання: звідки в одній із найбагатших зерном країні взявся голод? Люди, не соромлячись, викладали мені своє горе. Я про­й­шов через безліч сіл і 12 колгоспів. Скрізь я чув плач. Голод майже всюди. Мільйони помирають від нього. Я мандрував кілька днів Україною, і там не було хліба. У дітей боліли животи, всі коні й корови виздихали, люди вмирали з голоду. Терор був нечуваних масштабів. Більшість офіційних осіб заперечує існування будь-якого голоду, але за кілька хвилин після одного такого заперечення в потягу я насмілився кинути на підлогу шматок зчерствілого хліба. Селянин, наче куля, кинувся до нього та проковтнув його. Те саме повторилося зі шкуринкою апельсина. Голод називають браком продовольства Одного вечора до хати зайшли двоє солдатів, які прийшли заарештувати злодія, винного в убивстві. Він пішов красти картоплю з хати іншого селянина. Господар, почувши шум, вийшов, щоб схопити злодія, і той ударив його ножем у серце. Солдати розповіли, що крадіжки значно почастішали, а інший червоноармієць, який прийшов наступного ранку, попередив мене: "Не подорожуйте вночі. Занадто багато диких, некультурних людей, які хочуть їсти і красти". Поводир провів мене далі через кілька сіл, і я опинився в Україні. Дорогою я зайшов до школи, де висіло оголошення: "Радянська школа найкраща з усіх шкіл світу". Я залишився на ніч у селі, де колись було 200 волів, а тепер залишилося шість. Селяни їли корм для худоби, і в них залишився лише місячний запас. Вони розповіли мені, що багато хто вже помер від голоду. Двоє солдатів прийшли заарештувати злодія. Вони застерегли мене від поїздок уночі, оскільки було багато голодних відчайдухів. Уздовж дороги я часто помічав ділянки, де з-під снігу визирали сухі торішні бур'яни. Старий українець сумно вказав на поля. "У старі часи це була суцільна золота маса. А тепер там одні бур'яни. Колись у нас були коні, корови, свині та кури. Тепер ми вмираємо з голоду. Колись ми годували весь світ. Тепер у нас забрали все, що ми мали. Раніше я міг вас почастувати курятиною, яйцями, молоком і білим хлібом як свого гостя. Тепер у нас немає хліба. Вони нас убивають". "А де ваші коні?" запитував я в кожному селі, яке відвідував. Кінь нині це питання життя і смерті, бо як без коня орати й сіяти під наступний урожай. Якщо ж не сіяти, то смерть єдина перспектива в майбутньому. І чув у відповідь: "Більшість наших коней здохла, а ті що залишилися, всі обшарпані та хворі". Тракторів не вистачало, щоб компенсувати загибель коней. Один мудрий селянин лаконічно сформулював проблему: "Кінь кращий за трактор. Трактор їде й зупиняється, а кінь іде весь час. Трактор можна використовувати лише в певні сезони, а коня весь рік. Трактор не може дати гній, а кінь може". Картоплі не вистачало, щоб якось дотягти до нового врожаю. Коли я поділився шматком свого білого хліба і маслом, одна жінка сказала: "Тепер я з'їла щось таке добре, що можу помирати спокійно". З усіх боків у селі лунав стогін: "Ми помремо!" Чимало людей також казало: "Тут жахливо, багато людей помирає, але далі на півдні набагато гірше. Поїдьте в Полтаву, й ви побачите сотні порожніх хат. У селі на 300 хат лише в сотні будуть люди, решта померла, дехто таки виїхав, але більшість померла від голоду". В одній сільській хаті, де я зупинився, ми спали вдев'ятьох у одній кімнаті. Було жахливо бачити, що у двох із трьох дітей боліли животи. Усе, що можна було з'їсти, брудний суп, у якому плавали 12 шматочки картоплі. І це все, що їла вся родина, зокрема і я, дерев'яними ложками. Страх смерті оповив хату. В Україні спостерігається голод. Колгоспи зазнали повного краху, і тепер із них відбувається міграція. У багатьох колективах просто нічого не залишилося, і багато селян з півдня, аж до Бессарабського кордону, попрямувало до Москви в пошуках хліба. Навіть армія відчуває брак продовольства, і в ній панує серйозне невдоволення. Русифікація та централізація новий вердикт останнього місяця. Скрипник, комісар, який відповідав за освіту, був за українські права. Але його звинуватили в українізації і зняли на початку березня. Перші свідчення про голод я отримав від іноземних спостерігачів. Обговорював російську ситуацію з 2030 консулами й дипломатичними представниками різних країн, і їхні свідчення підтверджують мою точку зору. Але їм не дозволено висловлювати свої погляди у пресі, і тому вони мовчать. Журналістам дозволено писати, але цензура перетворила їх на майстрів евфемізмів і недомовленостей. Тому голод вони називають браком продовольства, а голодну смерть пом'якшують до масової смертності від хвороб, спричинених недоїданням. У приватних розмовах консули не такі стримані. Друге моє свідчення ґрунтується на розмовах із селянами, які мігрували до міст із різних куточків Росії. Селяни з найбагатших районів приїжджали до міст по хліб. Їхні розповіді про смерть від голоду в їхніх селах, про загибель більшої частини худоби і коней були трагічні, й кожна наступна розмова підтверджувала попередню. По-третє, мої докази ґрунтувалися на листах, написаних німецькими колоністами в Росії, які зверталися по допомогу до співвітчизників у Німеччині. "Четверо дітей мого брата померли від голоду". "Ми вже пів року не маємо хліба". "Якщо ми не отримаємо допомоги з-за кордону, нам нічого не залишається, як померти з голоду". Це типові уривки з цих листів. У нас немає хліба. Нас убивають По-четверте, я зібрав свідчення журналістів і технічних експертів, які побували в сільській місцевості. У газеті "Манчестер Гардіан", яка надзвичайно прихильно ставилася до радянського режиму, 25, 27 і 28 березня з'явилася чудова серія статей на тему "Радянська влада і селянство" (яка не була подана до цензури). Кореспондент, який побував на Північному Кавказі та в Україні, стверджує: "Сказати, що в деяких "найродючіших" частинах Росії є голод, значить, сказати набагато менше, ніж правду: там не тільки голод, але принаймні у випадку Північного Кавказу стан війни, військова окупація". Про Україну він пише: "Населення голодує". Мої остаточні свідчення ґрунтуються на розмовах із сотнями селян. Це були не "куркулі" ці міфічні цапи-відбувайла за голод, а звичайні селяни. Я розмовляв із ними наодинці російською мовою і записував їхні розмови, які є беззаперечним звинуваченням радянської аграрної політики. Селяни категорично заявляли, що голод гірший, ніж 1921 року, і що їхні односельці померли або помирають. Радянська політика колективізації зіткнулася з менталітетом селянина, і його пасивний опір переміг. Додайте до цього катастрофічне падіння світових цін, яке змусило радянський уряд експортувати все більше й більше зерна, масла й інших продуктів, щоб виконати свої зобов'язання за кордоном, і ви отримаєте загальне уявлення про те, чому в СРСР нині голод. З 1928-го по 1933 рік більшовики намагалися викорчувати селянство, й результатом стала катастрофа. Матеріал укладено на основі газетних публікацій та записів у щоденниках Ґарета Джонса під час його перебування в СРСР, зокрема таємно в Харківській області

Якщо не зможемо здолати ворога нині, то будемо приречені на повторення історії 1930-х, каже історикиня Наталя Романець Усе більше країн визнає Голодомор 19321933 років геноцидом українців. Чи можна вважати, що так світ усвідомлює свою часткову провину, що допустив таку трагедію? &еnsр;У питанні визнання Голодомору геноцидом у світі відбувся значний прорив. Велику роль у цьому зіграла нинішня війна. Та я не сказала б, що країни цивілізованого світу усвідомили й визнали помилки. Якби це сталося, то було б інше ставлення до протистояння з Росією. Багато подій із нашої історії Заходові важко зрозуміти. Іще наприкінці 1980-х на початку 1990-х радянські поети й письменники Євген Євтушенко, Андрій Вознесенський та Віталій Коротич читали за кордоном лекції і згадували в них про Великий терор у СРСР. Часто слухачі запитували їх: "Чому люди не викликали поліцію?" Вони не розуміли, що радянська таємна поліція ці репресії і здійснювала. У працях західних дослідників бачу, що вони інколи не розуміють радянських документів, особливо періоду колективізації, Голодомору та репресій. Сприймають усе, що написано в них, буквально, а папери ГПУ та партійних органів потрібно аналізувати, добре знаючи контексти того періоду. Нам необхідно докласти ще багато зусиль, щоб на Заході сформувалося розуміння подій в Україні радянського періоду, аби знали, що таке більшовицький російський окупацій­ний режим. Тоді вони усвідомлять, що нинішня війна це не той випадок, коли можна домовитися. Це війна за наше існування. Якщо не зможемо здолати ворога, то приречені на повторення трагічних подій кінця 19201930 років. Чому теми Голодомору багато десятиліть не висвітлювали в західних виданнях? &еnsр;Радянський Союз докладав багато зусиль для замовчування теми Голодомору. У газеті "Зоря", яку видавали в Дніпропетровській області в 19321933 роках, я бачила на одній сторінці список сіл, занесених на чорну дошку, й поруч інформацію про важке й голодне становище селян на Заході. Це верх цинізму. Люди масово виготовляли собі труни Також роль зіграв прихід до влади в Німеччині нацистського режиму. Нацисти активно використовували у своїй антикомуністичній пропаганді факт голоду в Україні. На нашій території жило багато німців, і вони отримували допомогу, яку в радянській пресі називали гітлерівською. Вона надходила від різноманітних благодійних організацій та приватних осіб із Німеччини, Швейцарії, Польщі, Литви, Латвії і навіть Ватикану. Використання нацистами в антикомуністичній пропаганді факту голоду в Україні призвело до того, що ця тема серед частини західних інтелектуалів була дискредитована. Цьому сприяла також популярність на Заході лівих прорадянських переконань. Там вважали, що в СРСР формується нове, щасливе, суспільство робітників і селян. Іще частину прихильників СРСР фінансували з Москви, тому вони писали те, чого від них очікували. Що стало причиною Голодомору? &еnsр;Протягом кількох років перед Голодомором влада проводила суцільну колективізацію, яка повністю дезорганізувала ситуацію в аграрному секторі. Першу спробу комунізувати українське село здійснили в 19191921 роках. Тоді селянський спротив змусив більшовиків відмовитися від задумів. З початком примусової колективізації частина заможних селян "саморозкуркулювалася" розпродувала майно. Коли це стало неможливим ламали та здавали на брухт навіть новітню техніку. Також масово вирізали худобу. Це призвело до значного скорочення поголів'я худоби та птиці. Ці збитки не можна було швидко компенсувати. Та влада вважала, що з появою колгоспів, таких собі соціалістичних фабрик із виробництва сільськогосподарської продукції, зможе без проблем отримати потрібну кількість зерна, м'яса та молока. Але сільське господарство залежить від природних умов, специфічних знань і навичок людей. Коли селян загнали до колгоспів, вони там працювати не хотіли. Це було щось нове в українському селі, де люди протягом сезону з ранку до вечора працювали на полі. Від цього залежали урожай та існування родин. Бригадири ходили по хатах і виганяли на роботу колгоспників. Це позначалося на стані полів та ферм. Передумовою Голодомору була також система хлібозаготівельних планів. Колгоспи зернових районів мали здавати державі від 1/4 до 1/3 валового збору зерна. Рахували цю частину від урожаю, який був на полі. Це набагато більше від того, що довозили до комори. Втрати збіжжя під час збору і транспортування тоді доходили до 40 відсотків урожаю. З Москви спускали цифри, які не враховували цих втрат та реальної врожайності. Тому в 19311932 роках села отримували заготівельні плани, які не могли виконати. Особ­ливо це було поширено 1932-го, коли керівництво багатьох колгоспів і районів УСРР чинило спротив прийняттю хлібозаготівельних планів. Під час тодішньої хлібозаготівельної кампанії влада кілька разів зменшувала план для України. Тобто в Москві теж фактично визнавали його нереальним. У марксистській концепції не було місця для селянства З кінця листопада 1932 року посилилися репресії, які набули тотального характеру, та почалися масові обшуки селян як колгоспників, так і одноосібників. Кремль вимагав, щоб заготівельні плани виконали за рахунок так званих невидимих припасів хліба, тобто вилучення в селян "розкраденого, незаконно розданого і прихованого" зерна. У січні 1933-го охочих залишити Україну почали арештовувати. Частину відправляли до концтаборів або в заслання. Більшість селян повертали назад, фактично прирікаючи на голодну смерть. Під час тотальних обшуків у селян вилучали не тільки зерно, а всю їжу. Українська дослідниця Анна Капустян опрацьовувала спогади очевидців тих подій з території України та Росії. В українців забирали все і майже в кожній родині хтось помер від голоду. Коли росіян питали, скільки в них у сім'ї людей померло від голоду, то ті дивувалися: чому хтось мав помирати? У них залишалися овочі, й вони мали що їсти. Чому важливе визнання Голодомору геноцидом? &еnsр;Передусім це потрібно для вшанування пам'яті людей, які померли від голоду. У них не було навіть нормальних поховань. У 19341935 роках в Україні був новий голод, спричинений великою посухою в південних областях. Органи НКВД, які фіксували настрої населення, відзначали, що селяни в окремих регіонах України почали масово собі виготовляти труни. Не хотіли, щоб їхні тіла звалювали на купи у великих ямах, як під час Голодомору. Сучасні події доводять, що ми не засвоїли уроків історії. Тому все повторюється. За 30 років ми належним чином не змогли добитися від світової спільноти визнання Голодомору геноцидом. Лише коли почалася широкомасштабна російсько-українська війна й дії окупантів мали відверто геноцидний характер, то на Заході почали проводити аналогії з Голодомором. Голод як зброю російська влада нині активно використовує на окупованих територіях. Звільнені з російського полону розповідають, що тортури голодом для них були найжахливіші. Смерть від голоду настає поступово, з муками. Історик Вахтанг Кіпіані розповідав про запис інтерв'ю з очевидцем Голодомору в Канаді. Чоловік мав досить добрий вигляд, як на свої роки. Та коли почали розмову про 19321933-ті, він перетворився на "шмаття", почав плакати, його трусило. Інтерв'ю записати не вдалося. Хоча той чоловік тривалий час успішно жив за кордоном, спогади про найстрашніший період його життя так на нього вплинули. У 20132016 роках на курсах підвищення кваліфікації я читала лекції для вчителів про Голодомор і Великий терор. Учителі старшого покоління на мене дивилися так, ніби готові були поставити мене до стінки й розстріляти. Люди, які ненавиділи все українське, викладали у школах. Це дало свої результати. Зокрема, як проголосували 73 відсотки українців 2019 року. Не можна просто перестати стріляти. У 1920-х теж втомилися від війни й перестали стріляти. Потім українські селяни отримали колективізацію, розкуркулення й у муках помирали під час Голодомору. Більшість ваших досліджень стосується кінця 1920-х початку 1930 років? &еnsр;Період мого навчання в університеті припав на час перебудови й відновлення незалежності України. Тоді зріс інтерес до історії радянської доби. З'являлися публікації на заборонені раніше теми. Виник цілий напрям, що зосередився на вивченні ставлення селян до аграрної політики більшовиків, їхніх настроїв під час колективізації та Голодомору, форм спротиву. Про це були лише згадки в партійних документах, але мені завжди було цікаво відшукати подробиці. Як-от про "куркульське" повстання на території трьох районів Дніпропетровського округу 1930 року відоме нині як Павлоградське повстання. Його учасники не підпадали під закон "Про реабілітацію жертв політичних репресій" 1990 року. Реабілітовували тих, хто проти радянської влади нічого не робив. Учасники Павлоградського повстання відкрито знищували активістів, які брали участь у колективізації. Отримати їхню справу було важко, але мені вдалося, і я реконструювала події повстання. Після розправи над учасниками цього виступу справа не закінчилася. Чекісти продовжували шукати тих, хто негативно ставився до радянської влади. Масово фальсифікували справи "контрреволюційних організацій". Їх підв'язували до Павлоградського повстання. Постійні зачистки, зокрема серед керівництва колгоспів, мали негативні наслідки. Павлоградський район опинився серед тих, які найбільше постраждали під час Голодомору. Чи були якісь особливості Голодомору в таких регіонах, як Дніпропетровщина, яку ви мали змогу досліджували найбільше і яка на початок 1930 років видавалася досить індустріалізованою? &еnsр;Тоді до Дніпропетровської області входили також сучасна Запорізька, частини Кіровоградської, Миколаївської та Херсонської. Виділяли лише чотири приміські райони, а 45 були сільські. Частина з них була далеко від залізниць і доріг. Це погіршувало ситуацію з продовольством під час Голодомору. Навесні 1933-го люди масово вимирали через відсутність їжі. Навіть коли влада почала виділяти якусь допомогу для колгоспників, то завести її до тих районів було важко. Ґрунтові дороги не повисихали й були непрохідні. Навіть коні не могли пересуватися. Дніпропетровщина це степ, і способів для порятунку селян тут було набагато менше, ніж у лісовій місцевості. Виняток узбережжя Азовського моря та річок, де виживали за рахунок риби. На масштаби голоду на Дніпропетровщині вплинуло те, що саме ця область була одним з основних виробників товарного збіжжя в межах СРСР. Тому регіон став полігоном для репресій. Тут найбільше сіл занесли на чорну дошку. На відміну від, наприклад, Чернігівської області, в Дніпропетровській до серпня 1931-го провели суцільну колективізацію. Великого одноосібного сектора не залишилося, колгоспи були неспроможні забезпечити необхідну кількість збіжжя, тому саме в нашій області було найбільше репресовано селян за розкрадання колгоспного хліба. Це звучить дивно, але хлібозаготівлю проводили не лише в селах, обшуки в пошуках збіжжя здійснювали й у містах. Серед працівників підприємств було багато колишніх селян. До них із сіл тікали родичі та знайомі. Водночас намагалися якесь збіжжя приховати. Чекісти шукали в будинках, де бачили приїжджих селян або якщо хтось із мешканців їздив до села і щось привозив. До міст і заводів у пошуках їжі сходилися люди із сіл. Вони ставали безпритульними, і більшість помирала. На заводі імені Петровського в Дніпропетровську (нині Дніпро. Країна) трупи робітників лежали в цехах по декілька днів. Але керівництво це не турбувало, воно більше переймалося контрреволюційними чутками, що ширилися через смерті від голоду. Також у містах іще 1932-го знизилася якість хліба, туди почали додавати все більше домішок різних бур'янів. Це призводило до масових отруєнь і непотрібних для влади розмов. 2 квітня 1933-го з Дніпропетровського обкому КП(б)У звітували до Кремля: "За последние 23 года сельского населения во многих районах нашей области значительно поубавилось". От так просто. Далі йшлося про брак робочих рук і додавалася довідка про те, скільки до області потрібно переселити людей із Росії. У той час голод іще не досяг піку, найвища смертність була у травні-червні 1933-го. Багатьох людей можна було врятувати, надавши продовольство. Та місцева влада просила не допомогу, а російських колгоспників. У листі чітко вказано кількість домогосподарств, які потрібно заселити: Криворізький район 300, Апостоловський 500 і т. ін. Таке переселення провели у 19331934 роках. 3040 від­сотків повернулися назад, бо вони потрапили на голод 19341935 років. Та й місцеві їх недобре приймали. Чи можна вважати колективізацію та Голодомор піком наступу радянської влади на українське село? &еnsр;Це було глобальне протистояння, оскільки в марксистській концепції не було місця для селянства. Пролетарська революція мала відбутись у промислово розвинених країнах, а не у відсталій аграрній Російській імперії. Більшовики зіткнулися з великим селянським морем. Протистояння з ним спочатку закінчилося перемогою селян 1922 року прийняли новий земельний кодекс Російської Федерації, який закріпив чорний переділ поділ землі за трудовими нормами й можливість обирати форму землекористування. Та більшовики прагнули втілити в життя концепцію Маркса. Відновлення війни було неминуче. Росіяни нині використовують методи Сталіна Певний період були сподівання на світову революцію, але наприкінці 1920-х стало зрозуміло, що її не буде. Тоді з'явилася сталінська концепція побудови соціалізму в окремо взятій країні в "умовах ворожого оточення". Більшовикам вдалося загнати селян до колгоспів і отримати перемогу. Використовуючи Голодомор, більшовики примусили українських селян змиритися з колгоспною системою господарювання. Науковці, які збирали спогади очевидців Голодомору, звернули увагу, що спочатку люди розповідають про жахи 19321933 років, а потім кажуть: "Згодом було добре у колгоспі нас годували". Таке от перевиховання голодом, люди були змушені працювати, щоб вижити. Вони не вимагали нормальних умов та гідної платні. Та повністю змінити українського селянина не вдалося. Після Голодомору селяни зосередилися на роботі на присадибних ділянках. Влада активно боролась із цим, вимагала більше віддаватися колгоспам. Напад Росії на Україну 2014-го це продовження війни з українцями, яку вів Кремль в 19321933 роках? &еnsр;Нині росіяни використовують багато методів, якими діяв Сталін. Вони використовують голод як зброю, знищують порти й судна зі збіжжям. Важливо, що не лише в нас, а й на Заході серед частини суспільства виникає усвідомлення цього. Фінансування добудови Національного музею Голодомору в Києві включено в безпекову угоду між Україною та Канадою, яку підписали 24 лютого 2024 року. Канадський уряд виділив $15 млн на завершення будівництва. Про що це свідчить? &еnsр;Цей значущий проєкт попри все потрібно завершити. За роки незалежності в Україні збудували не так багато нових музеїв. У нас навіть вшанування жертв Голодомору тривалий час відбувалося як громадська ініціатива. Добре, що маємо впливову українську громаду у США й Канаді. За їхньої підтримки тривалий час виділялися гранти і здійснювалося фінансування наукових досліджень Голодомору. На території Ізраїля не живуть нащадки тих, хто знищував євреїв під час Голокосту. В Україні живуть онуки та правнуки тих, хто втілював політику Голодомору. Слід про це пам'ятати й розуміти, що це вплинуло на процес дослідження Голодомору.

Ілон Маск пожартував над Володимиром Зеленським. Коментуючи у своїй мережі Х слова українського президента про те, що Україна є незалежною державою, з якою не можна говорити у зверхньому тоні ("сядь і слухай"), американський мультимільярдер, зауважив, що в Зеленського&hеllір; чудове почуття гумору. І поставив веселий смайлик. Невідомо, наскільки цей прилюдний ляпас не лише самолюбству Зеленського, але й гідності цілої країни був санкціонований майбутнім босом Маска новообраним президентом Сполучених Штатів Америки Дональдом Трампом. Невідомо, чи відображає ця репліка безпосереднього учасника недавніх телефонних переговорів Трампа із Зеленським майбутній курс США щодо підтримки України й наміру Трампа "завершити війну за 24 години". Але очевидно, що "межі дозволеного" Україні в контексті збереження американської підтримки, життєво необхідної нам в умовах війни, суттєво звужуються. Ми звикли, що спротив України викликає в наших партнерів захоп­лення, а страждання українців щире співчуття. Однак захоплення і співчуття в сучасному світі є надто мінливим і рідкісним проявом, щоб до нього можна було звикати. Ця розкіш дісталася нам дорогою ціною, і можливо, на тлі нашого колективного шоку ми не встигли її як слід оцінити. Та в кожному разі сьогодні можна констатувати, що стихійні емоції й щирі почуття наших друзів залишилися в історії. Сьогодні на їхнє місце усе частіше приходять скепсис і роздратування. У певний момент моральна атмо­сфера навколо нашої війни змінилася навіть на Заході, не кажучи про ісламський світ, Африку чи Латинську Америку. Багатьом подобається, як Путін "гне свою лінію", а нашу демонстрацію власних ран і втрат, апеляцію до співчуття, спроби демонізувати всіх без винятку росіян і викреслити з ужитку російську культуру сприймають як прояви афекту, нав'язливого стану, тривалість якого стає надмірною. Тому з Україною і українцями вже починають говорити іншою мовою. Польський міністр виставляє нам рахунок у євро за милосердя, виявлене поляками до втікачів у перші тижні нападу РФ. Наші "саміти миру" і "плани перемоги" зустрічають у західних столицях холодною байдужістю. Над нашою згадкою про незалежність починають сміятися в оточенні майбутнього президента США. Викликаючи водночас професійні ревнощі у кремлівських пропагандистів, які можуть лише позаздрити настільки вдалій спробі національного приниження українців. Не можна сказати, що цей момент настав неочікувано. Він прийшов закономірно, але ми й самі не вжили певних запобіжних заходів. Українська інформаційна активність не змогла пристосуватися до мінливої міжнародної адженди. У нашій пропаганді й дипломатії ми, вочевидь, перебираємо з пафосом і національним егоцентризмом. У нашій зовнішній політиці ми зробили ставки, які можуть програти. Але найголовніше ми самі не сформували адекватної та реалістичної візії нашої майбутньої перемоги і глобальної перемоги справедливості в цій війні. Тому за нами не йдуть. А оскільки Україну західні уряди не можуть поки що покинути напризволяще, то нас починають тягнути в тому напрямку, який зовні видається логічним. До миру ціною поступок. І тільки тому, що Путіну наших потенційних поступок увесь час здається замало, цей шлях на національну Голгофу поки що лишається непройденим. Але Маск скинув маску й одним реченням усе нам пояснив. І ми насправді маємо бути вдячні йому за це. Тут є цілком доречною аналогія з Путіним, з яким, подейкують, у Ілона складаються досить довірливі взаємини. Своїм підступним нападом 24 лютого 2022-го російський диктатор розірвав павутину ілюзій, які сторіччями снували імперські ідеологія і пропаганда, присипляючи національну свідомість українців казочками то про "історичну єдність", то про "братерство народів", то про "спільну мету комунізм". Машкара дбайливо гаптованих ідеологічних декорацій впала, й мільйони українців побачили те, що раніше було ясно лише одиницям пробуджених. Побачили, власне, ворога у справжньому світлі. Так само треба бачити у справжньому світлі і друзів. Маємо нарешті прокинутися від солодких снів про щиросердне співчуття і безкорисливу допомогу наших західних партнерів. А також про "захист демократії", "критерії і стандарти НАТО", "повагу до рішення українського народу" і т. д. Маск повертає нас до реальності, й це хороший поворот у цьому драматичному сюжеті. Правда має зробити нас сильнішими. Правда про Голодомор зробила більш усвідомленим наш вибір націо­нального самовизначення. Правда про фальсифікації на виборах 2004 року змінила хід історії й відвернула Україну від шляху пострадянських автократій. Правда лютого 2022-го помножила сили й рішучість для спротиву. Сьогодні розуміння того, як мислять наші союзники, не повинно нас розчаровувати та знецінювати ту допомогу й участь, яку вони нам надають. Літописець Білого Дому Боб Вудворд щойно видав книжку, в якій розкриває закулісну політику команди Джозефа Байдена щодо війни в Україні. Якщо коротко, то американська адміністрація приблизно з осені 2021 року вже напевно знала про план нападу, чесно попереджала про це союзників (які їй не повірили), водночас сама не вірила в здатність України вистояти. А надалі була зосереджена на одному-єдиному пріоритеті не допустити прямого зіткнення США з Росією. Звичайно, про це все добре знали й у Москві. Тому почували себе вільно. Тепер із Трампом і Маском у Білому домі вони, схоже, почувають себе ще вільніше, про що свідчить масштабна ракетна атака 17 листопада. Що змінюється сьогодні, коли ми нарешті усвідомлюємо, що нашого розуміння перемоги над Росією як єдино можливого шляху до справедливості наші головні союзники, м'яко кажучи, не поділяють? Нічого, крім яснішого розуміння наших цілей і засобів. Просто тепер і те, й те потрібно визначити більш прагматично й реалістично. Для початку треба зафіксувати одну, нібито очевидну, але від того не до кінця ще усвідомлену нами й нашими партнерами істину. А саме: перемога України означає поразку Росії. І навпаки: поразка України означає перемогу Путіна. Ця проста сентенція має лягти в основу наших нових прагматичних відносин із циніками на зразок Маска й ідеалістами на зразок Шольца. Можна пробувати зацікавити їх перспективами, які відкриваються в разі перемоги України. Але значно продуктивніше буде показати їм, чим загрожує вільному світу й безпеці їхніх власних країн і капіталів перемога Путіна. Щоб вони боялися цієї перемоги світової осі зла більше, ніж сьогодні бояться можливої воєнної поразки Росії. Бо інакше історія зіграє з ними по-справжньому злий жарт.

Як і все сьогодні в нашому житті, молодіжний форум був сповнений болем і скорботою. Російська війна проти України забрала найкращих молодих, активних, цілеспрямованих. У ці дні з нами мали бути ті, хто віддав життя, боронячи нашу державу. Але є емоція, яка живе в серці нашої команди, це вдячність. Вдячність кожному з наших ровесників за те, що ви тут, в Україні. Вдячність за те, що боретеся, кожен на своєму місці на передовій, в університетах, волонтерських штабах, медіа. Ми часто кажемо: молодь це наше майбутнє. Але я хочу підкреслити, що ви, молоді лідери, і є наше сьогодення. Ви ті, на кому тримається наша країна. Ви голос нашої незламності. Тому сьогодні ми відчуваємо гордість за покоління, яке в найважчий для нашої України час обирає не страх, а дію. Гордість за покоління, яке настільки палко любить свою землю, наскільки й готове захищати її. це не про війну. це про волю, гідність та свободу, яку ми ніколи й нікому не дамо забрати.

Данило Лубківський, директор Київського безпекового форуму Молодіжні форуми мають для нас принципово важливе значення, адже це є невіддільна складова великого Київського безпекового форуму. Такі форуми це можливість комунікації з новим поколінням, можливість контакту і співпраці. Багато хто з учасників молодіжних форумів згодом ставали нашими постійними учасниками. До того ж вони ставали державними діячами, йшли в політику, бізнес, економіку. Так розвивається велика мережа спілкування і співпраці, яка для нас є особливо цінною. Відмінність між попередніми й цьогорічним форумами для молоді разюча. Насамперед вона полягає в моментальному подорослішанні та зрілості учасників. Сам захід зрілий, глибокий і серйозний. Він нічим не відрізняється за важливістю від проблематики та тематик великого безпекового форуму. Це зробила війна вона обікрала нас усіх. Вкрала наше життя, багато моментів, які були в мирний час. І в когось вона вкрала молодість. Але російська війна проти України не зуміла вкрасти в нас силу та здатність вірити, а отже, перемогти. Сьогодні молодь в Україні це пасіонарні люди, гострі, небайдужі й люблячі. Виступи молодих лідерів на форумі змушують глибоко замислитися про майбутнє. Знаменником багатьох виступів стала теза про мілітаризацію демократії це, мабуть, головний висновок цього форуму. Це означає, що всі ми усвідомлюємо: на десятиліття вперед нам доведеться жити в умовах постійної мілітарної загрози. І водночас зберігати свою природну внутрішню демократію, яка відповідає українському національному світогляду та нашому характеру. Тобто це має бути демократія, що шанує наші права та людську гідність, але й здатна ефективно оборонятися. А ще в багатьох розмовах на форумі я відчув, що серед молодих людей незмінною залишається віра в українське майбутнє. І це головний ключ до розуміння того, навіщо ми проводимо молодіжний форум.

За підсумками двох днів роботи на форумі молоді лідери підготували два документи: звернення до прем'єр-міністра України Дениса Шмигаля та Генерального секретаря НАТО Марка Рютте. В них акумульовано думки, що має зробити український уряд для прискорення нашого вступу до Євросоюзу, й аргументи, чому вступ до НАТО потрібен не лише Україні, а й Європі та світові. Одразу після оголошення цих тез на них відгукнулися заступниця голови Верховної Ради України Олена Кондратюк і посол ЄС в Україні Катаріна Матернова, присутні на форумі Прем'єр-міністрові України п. Д. Шмигалю Вельмишановний прем'єр-міністре України! Ми молодь України, покоління, загартоване війною, звертаємося до вас із глибоким усвідомленням нашої місії. 2022 року, коли ворог розпочав повномасштабний наступ на нашу землю, ми зробили стратегічний вибір подали заявку на вступ до Європейського Союзу. Звіт Європейської комісії, опублікований 30 жовтня 2024 року, підкреслює наші прагнення, готовність країни та досягнутий прогрес на шляху до членства в ЄС, своєю чергою є дорожньою картою великого європейського майбутнього України. Ми чітко усвідомлюємо, який шлях пройшла наша країна, але ми все ще потребуємо системних змін. Зокрема, набуття статусу повноправного членства в Європейському Союзі вимагає гармонізації законодавства відповідно до стандартів ЄС. Ми закликаємо продовжувати створювати надійний механізм розслідування корупційних справ на найвищому рівні та забезпечити об'єктивність інформаційного простору та медіасвободу. Також хочемо наголосити на проведенні інституційних реформ у визначених часових інтервалах, зокрема, реформи децентралізації, підвищення ефективності публічної служби, посилення незалежності судочинства та боротьби з організованою злочинністю. Ми покоління змін, покоління воїнів та переможців. Для нас Європа це не лише географія. Це система цінностей, де кожен і кожна має право на гідне життя, само­реалізацію та є рівними у своїх правах незалежно від статі, раси, етнічної приналежності та релігійних переконань. Настав час дій. Ми продовжуємо доводити свою стійкість на полі бою і тепер маємо нагоду довести свою спроможність до впровадження європейських стандартів. З вірою в майбутнє, молодь України! Генеральному секретареві НАТО п. М. Рютте Ваша Високоповажносте! Маємо честь звернутися до вас від імені української молоді, яка зібралася на Київський безпековий форум. У ці наріжні часи для нашої країни, для нашого суспільства ми хочемо висловити наше абсолютне переконання, що майбутнє України в НАТО. Ми розробили новий досвід і експертні знання, нові підходи й модернові стратегії. Наш розвиток у безпілотних технологіях, у тактичних інноваціях довів свою ефективність на полі бою. Цей досвід допоможе гарантувати загальну безпеку всього Альянсу, посилити колективну безпеку та захист усього світу. Наше членство в НАТО спрямує важливий сигнал міжнародним інвесторам щодо стабільності в нашій країні, і це докладеться до значного підвищення прямих іноземних інвестицій, які підтримують нашу економіку, та посилить європейську стабільність. Україна може стати надійним партнером, який готовий докластися до спільного виробництва і технологічного потенціалу цілого Альянсу. Історія доводить, що Україна має легітимне право на членство в НАТО в межах своїх історично визнаних кордонів. Коли приєдналася Німеччина, чи була вона єдина? Ні, вона приєдналася спочатку як Західна Німеччина, а потім приєднала до себе решту Німеччини. Тож у нас також може бути така можливість. Українська молодь зробила рішучий вибір. Ми бачимо своє майбутнє в НАТО як наше майбутнє, що визначається волею, безпекою та єдністю. Ми обрали цінності демократії, безпеки й колективного захисту не лише для того, щоб захистити наші власні кордони, а й для того, щоб підтримати мир та стабільність у світі. Прийміть наші запевнення в нашій повазі та наших спільних намаганнях побудувати стабільне майбутнє разом із НАТО. Молодь має впливати на владу Заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк Коли ми говоримо про вступ до НАТО і ЄС, це абсолютно, виключно наша стратегічна мета. Європейський Союз це те, в якій системі координат ми повинні жити, в демократичній системі координат. А НАТО наша безпека й наша можливість завершити цю кляту війну. Я переконана, що НАТО єдина система координат, яка дасть нам систему гарантій. Тому всі можливі й неможливі наші кроки повинні бути спрямовані саме на це, щоб здобути ці гарантії. Також, коли ми говоримо про вступ до Європейського Союзу й НАТО, нам треба всім розуміти, що це дуже й дуже бюрократичні системи. Нам здавалося, що величезна несправедливість сьогодні, коли Україна боронить не тільки себе, а і східний фронт країн НАТО і країн Європейського Союзу, чути, що ми повинні мати витримку, запас міцності. Але це реальність бюрократична система, яка існує у країнах ЄС і в інституціях ЄС, зокрема в НАТО. Тому ми справді повинні мати не лише план дій, а й оцю міцність, яка в нас є, мати стійкість і витримку. Так склалося, що світ побудований не для війн, світ побудований у системі координат комфортності. І їм важко вийти з неї. Тож для нас важливо використати механізми, всі, які можемо, щоб переконувати ваших однолітків, всіх, з ким спілкуєтеся за кордоном, з ким можете обмінюватися думками, в тому, що Україна заслужила бути членом Європейського Союзу й НАТО. І звісно, важливо, що вступ до ЄС та НАТО це наша інституційність. Ми про це заявили не тільки на словах, а прийняли відповідні зміни до Конституції. І тому наш напрям є вже незмінний. Нам не треба проводити референдуми, як проводили, наприклад, у Молдові. Ви бачили, наскільки непросто це було. Ми ж пройшли цей етап, і нам далі треба докладати максимально зусиль до реформування і демократизації. Надважливо й те, що молодь в Україні розділяє абсолютно всі європейські цінності. Це нульова толерантність до корупції. Це толерантність до людей з інвалідністю, різного кольору шкіри, віросповідання. Це настільки прогресивно, що ви можете і маєте впливати на владу, роботу політичних партій, громадських організацій, ветеранських рухів. Повстанський дух завжди допомагатиме українцям Посол ЄС в Україні Катаріна Матернова Під час дискусії в Чернівецькому університеті один студент запитав мене: "Як ми відрізняємося від європейських студентів?" Ви ніяк не відрізняєтеся. Але ви інші, тому що ви знаєте, що таке свобода, за яку доводиться воювати. І в цьому ваша сила. Ви вже є поколінням воїнів і переможців. І це саме те, що може привести вас до НАТО і Європейського Союзу. Недавній звіт про розширення свідчить, що Україна стоїть на правильному шляху, і вона тепер набагато ближча до членства в ЄС, ніж рік тому. В цьому звіті, за винятком однієї специфічної сфери, сказано, що прогрес досягнуто скрізь, ніде немає відкочування назад. І це робить цей звіт видатним. Бо водночас ви боретеся, ведете екзистенційну боротьбу за національний суверенітет, свободу, територіальну цілісність і водночас змінюєте свою країну. Продовжуйте цю добру роботу, тому що цифровізація, безпека, економічний потенціал, який має Україна, все це є важливими ресурсами, активами для вступу в ЄС. Але фундаментальним аспектом усього цього є люди. Той факт, що молоді люди і взагалі народ України поділяють європейські цінності. І я вважаю, що це фундаментальний вектор, який рухає вас уперед. Я не намагаюся сказати, що проблем не буде. Але наполегливість, стійкість і дещо історичне, як-от повстанський дух, який українці мають, завжди вам допомагатимуть. Чи готовий Європейський Союз? Нам варто бути готовими, тому що потрібно, щоб Україна була сильною разом із нами. І я думаю, що аргументи на користь розширення сильні. Ми вже пропустили історичну можливість розширення, коли йшлося про Балкани. І багато хто усвідомлює, чого коштує неприйняття рішень. Тож сьогодні ми знаємо, яка ціна є очевидною. Є відмінність у ціні бездіяльності і, навпаки, у прийнятті рішень. Я вважаю, що ми повинні це зробити. Не бачу Європи, Європейського Союзу без України, і Україна буде в ЄС.