Ukrainians news about Оцінки

Результат війни в Україні визначальний для всієї архітектури європейської безпеки У своїх інавгураційних промовах новий канцлер Німеччини Фрідріх Мерц чітко заявляє, що Європа змінюється і змушена дбати про власну безпеку. Розповідає про нову безпекову політику, можливості, перспективи, зокрема й у контексті війни між Україною та Росією. Чи зможемо ми остаточно переорієнтуватися? І чи зможе це зробити Європа? З початку лютого цього року Європейський Союз опинився у вкрай складному становищі. Європейські держави передали свої безпекові питання до відання Сполучених Штатів ще з другої половини ХХ століття. І весь розвиток ЄС був тісно пов'язаний саме з наявністю цієї парасольки з боку Вашингтона. Нині все змінилося. По-перше, американці та європейці мають геть різні погляди на війну в Україні. Трамп намагається будь-що закінчити її якнайшвидше і з якнайбільшою користю для себе. Для Європи, яка межує з Росією і може бути безпосередньо залучена в цю війну, такий варіант уже зовсім неприйнятний. Бо ніхто не знає і не може дати гарантії, що Путін не нападе знову. Тож стратегія ЄС полягає насамперед у тому, щоб підготувати Європу до можливого великого конфлікту з Росією в майбутньому. Найчастіше згадується період у п'ять-десять років. Саме тому, як зазначають європейські експерти, війну в Україні принципово не можна завершувати здаванням територій Путіну та будь-якою формою капітуляції. Така позиція може нас обурювати, але стратегічно вона зрозуміла. Уже тепер росіяни будують залізниці, склади зброї тощо на кордонах із Польщею (у Калінінграді), Норвегією, Фінляндією, Естонією та Литвою. Саме балтійські і скандинавські політики найрішучіше вимагають змін в оборонній політиці ЄС. По-друге, відносини Європи із США вже тепер є ускладненими як із погляду військового, так і економічного. Запровадження нових тарифів для країн ЄС та подальша тарифна війна, цілком можливо, призведуть до закриття американського ринку для європейців і навпаки. До того ж Трамп досі мріє про Гренландію, яка належить Данії, а отже є частиною ЄС. Будь-які дії Сполучених Штатів із залученням війська в такому разі можуть призвести до кінця НАТО в тому вигляді, в якому ми його знаємо. І найголовніше США Дональда Трампа перестали дивитися на Європу як на екзистенційного союзника, який завжди за будь-яких умов значно ближчий, ніж просто партнер. Для нової американської влади, яка орієнтується на більш-менш рівний розподіл світу між різними центрами тяжіння з Китаєм, Росією тощо, Європейський Союз не лише не розглядається як партнер, а й є прямим конкурентом, якого потрібно максимально ослабити. Зрозуміло, що це змусило Європу потроху прокинутися. Оскільки небезпека війни нікуди не поділася, а місце "нацистів" у російському дискурсі замість американців посіли європейці. Мало не всі наші сусіди розпочали перевірку своїх можливостей. Німеччина проводить інвентаризацію укриттів та будує нові. Бундестаґ звернувся до великих німецьких компаній із проханням забезпечити можливе розгортання військ і техніки на східному кордоні НАТО. Протягом місяця після початку можливих бойових дій німці готові доправити туди до 35 тисяч солдатів і понад 200 літаків і кораблів. Франція перевіряє стратегічні сили стримування. Велика Британія оцінює ризики масованого нападу росіян та проблеми з реакцією на нього в режимі комп'ютерної симуляції. Латвія будує завод із виробництва великих боєприпасів, Литва розробляє плани евакуації та розширює дороги й логістику. Разом із Фінляндією, Естонією та Польщею розробляють проєкт "Стіна дронів". Проте найважливішою в захисті Європи була заява президента Франції. Емманюель Макрон запропонував, щоб Франція як ядерна держава гарантувала безпеку інших держав ЄС. Це може передбачати розміщення французької ядерної зброї в інших країнах, зокрема Німеччині. Адже самі німці не можуть володіти власною ядерною зброєю. Це передбачено Договором про остаточне врегулювання щодо Німеччини, укладеним під час возз'єднання країни 1990 року. Та розроблення ядерного потенціалу цілком можливе під парасолькою ЄС, і це зовсім не порушить зобов'язання, адже не Німеччина його розробляє. Незрозуміло, чи готова Європа виконувати роль США щодо війни в Україні. Попри всі "коаліції рішучих", європейці не готові ухвалювати серйозні рішення в цьому питанні. Знов-таки, є надія на нового канцлера Німеччини, проте спадок, який йому залишено, не надто оптимістичний. Водночас зрозуміло, що результат війни в Україні визначальний для всієї архітектури європейської безпеки. І саме він буде головним чинником, який зумовить розвиток Європи на багато десятиліть наперед. Є сильна підозра, що нова американська влада, не кажучи вже про російську, активно працюватиме над розвалом ЄС. Адже після цього всі угоди ЄС щодо безпеки та НАТО автоматично стануть нечинними, а великі держави отримають палітру невеликих країн замість одного сильного конкурента. Альтернативою в усіх цих проблемах могло би стати створення єдиної європейської армії, яка в перспективі цілком здатна впоратися з будь-якою російською загрозою. Проте це створює низку проблем. По-перше, незрозуміло, що буде з НАТО. І чи здатен Альянс захистити своїх членів у Європі. Навіть якщо нині відповідь позитивна, незрозуміло, чи не може статися так, що Трамп виведе Сполучені Штати з НАТО. Створення ж європейської армії без урахування чинника НАТО перетворює її по суті на конкурента Альянсу. Бо не можна планувати будь-які військові питання без конкретики щодо цього тільки через припущення, що НАТО немає і потрібно захищатися без нього. Україна має вступити в ЄС Єдина армія мусить мати згоду всіх країн ЄС, зокрема на єдине командування, єдиний штаб, підрозділи військ у різних регіонах тощо. Це вже наднаціональне питання, яке передбачає вторинність національного керівництва різних країн. Тому воно зіткнеться із запеклим опором у багатьох країнах ЄС. І сказати прямо, цей опір нині подолати не видається можливим. Бо хоч-не-хоч, Європейський Союз не держава. Навіть не конфедерація. Тому всі питання досі розв'язують національні уряди. Проте окремі країни не здатні воювати з Росією, а спільну армію ці країни очевидно заблокують. Тому це замкнуте коло. З другого боку, в європейських країнах дедалі більше говорять про "деамериканізацію Європи". Складають великі переліки товарів і послуг, брендів, які можна замінити європейськими. Враховуючи, що торговельний баланс між ЄС та США виразно на користь першого понад $150 млрд різниці, намагання американців підвищити тарифи або в інший спосіб штучно вплинути на цей процес призводить до карколомної відмови від американських товарів та їх бойкоту у країнах ЄС. Що знов-таки нищить американську торгівлю. У перспективі така політика з обох боків може стати вкрай корисною, знищивши СОТ і глобалізацію торгівлі загалом. Американці купуватимуть американське, європейці європейське, китайці китайське. Винятки здебільшого охоплюватимуть групи товарів, які або не виробляють у конкретному регіоні, або є сировинними, як-от нафта, газ, метали тощо. Тобто загалом це повернення до післявоєнних часів. Не факт, що саме так і буде, але тенденція простежується цілком зрозуміла. Тут варто поставити логічне запитання: чи українці вважають себе частиною Європи і чи готові купувати європейські товари як альтернативу американським і китайським? З мого досвіду спілкування, це вкрай сумнівно. Легко здогадатися про відповідь, якщо згадати, в якій валюті, крім гривні, українці здебільшого тримають заощадження у доларах чи євро. Навіть попри очевидне падіння долара останнього місяця баланс виразно не на користь європейської валюти. І от коли ми кажемо про "європейців" і "європейське", то тут ідеться і про українців. Україна принципово мусить якнайшвидше і якнайрадикальніше оформити свій вступ у ЄС. Річ у тім, що Україна в кожному разі змушена буде обирати блок, до якого належатиме. Бо лише в такому випадку ми забезпечимо універсальність можливої війни, а отже більшу безпеку для себе. Нині маємо лише три варіанти, два з яких умовно неприйнятні: ЄС, союз із Росією і союз із США. Союз із Росією за визначенням непри­йнят­ний, тому нема сенсу його розглядати. Союз зі Сполученими Штатами в нашому географічному розташуванні й теперішніх відносинах із Трампом видається неможливим. Теоретично союзником американців може бути хіба Велика Британія, яка, як здається, досі не визначилася зі своїм геополітичним майбутнім. Єдиний можливий варіант Європейський Союз. Або ми самі. Зрештою, ніхто з великих гравців, включно з Росією, не проти нашого вступу до ЄС. І цілком можливо, що розвиток єдиної оборонної політики ЄС може обхідним шляхом привести нас у перспективі до військового блоку. Тому, попри те, що ЄС досі розрізнений, Україна мусить зробити все від неї залежне, щоб приєднатися до Союзу і сприяти якнайглибшій інтеграції європейських країн. Відкриття першого кластера є життєво важливим для нас, як і детальна дорожня мапа процесу вступу. Очевидно, нам доведеться змагатися з теперішньою владою Угорщини та Словаччини, проте воно того варте. Попри всі проблеми, ЄС як альтернатива Трампу стає дедалі популярнішим серед інших країн. Ісландія буквально кілька днів тому закликала поновити переговори про вступ у ЄС. За інформацією обізнаних джерел, Туреччина навіть готова відправити миротворців в Україну в обмін на подальшу інтеграцію країни в ЄС. І це може бути рятівним колом для Європи, бо у випадку Туреччини військова потужність значно важливіша в цей період часу, ніж дотримання демократичних принципів усере­дині країни. Саме Туреччина в перспективі здатна "роз'яснити" Угорщині потребу вступу України. Ба навіть у Канаді розглядають можливе членство в ЄС, поки що неофіційно. Але сам факт цього фантастичний. Єдина Європа, яка охоплювала б території від Канади до Каспійського моря, а можливо, й Північної Африки, цілком могла би стати потужним гравцем на світовій арені. Але знов-таки це питання до рішучості європейських політиків і чітке дотримання стратегії. А отже, на нас чекає або ситуація, коли ЄС під сильним тиском США, Росії та Китаю розвалиться на низку держав орбанівського типу, або ж, навпаки, перетвориться на сильний політичний блок країн із потужною оборонною складовою. І тоді наш кордон із Росією буде кордоном Європи, який захищатимуть геть усі європейці. Передплатити журнал "Країна"

Трампу плювати на червоні лінії Києва, але не на спільну позицію України та Західної Європи, каже Олексій ПАНИЧ, філософ, культуролог, перекладач Як оцінюєте перші 100 днів президентства Дональда Трампа? &еnsр;Трамп намагався у своєму специфічному стилі рухатися від "перемоги" до "перемоги". Є приказка: в носорога поганий зір, але з його вагою це не його проблема. Для Трампа як бізнесмена це звичний стиль. Він не політик, який сім разів відміряє і один раз відріже. Його стратегія почати щось робити, а далі буде видно. Його специфічний стиль імпровізувати нагадує наш бізнес 1990-х. Спочатку наїзд із розрахунку, що інша сторона з переляку одразу поступиться. Якщо Трампа одразу не злякалися, він починає втілювати погрози. А далі від нього надходить пропозиція: якщо хочете, щоб я цього не робив, запропонуйте щось, я готовий домовлятися. Я вже порушив статус-кво. Але який буде новий? Тут можуть бути відступи, маневри, але важливий кінцевий результат, а не фонтан публічних декларацій. Це видно по договору між Вашингтоном та Києвом щодо надр і ресурсів. Усе остаточно! Але якщо ви продовжуєте опиратись і можете довести, що для мене не так і вигідно чіплятися за цю версію як остаточну, запропонуйте щось, може, й домовимося. Такий приблизно алгоритм дій за перші 100 днів президентства Трампа. Думаю, так триватиме наступні півтора року, тобто до парламентських виборів у США, коли зміниться частина Конгресу. Тоді, найімовірніше, там сформується демократична більшість. А доти ми приречені бачити такого Трампа. Зливання "мирного плану", де США визнають Крим російським. Чим це небезпечно? &еnsр;Трампу не хочеться тиснути на Путіна та псувати з ним стосунки, бо там проєкти бізнесові на порядки вигідніші, ніж те, що може запропонувати Україна. Для Путіна піддатися на тиск це втратити обличчя, практично стати на міліметр від втрати влади або якогось сумного фіналу свого президентства. Тому Трампу найпростіше для пристойності трошки на нього підтиснути, але кулуарно. Послухати пропозиції Путіна і викотити їх Україні з мінімальними поправками. Якщо Київ погодиться "прокатіло". Якщо ні "нє прокатіло". У принципі Трамп міг би й переступити через Україну, але тут є небезпека західні союзники. Чому це небезпека? &еnsр;По-перше: коли президент Володимир Зеленський написав, що Україна ніколи не визнає Крим російським, Трамп потім вибухнув, що це заважає переговорам, адже Зеленського ніхто не змушує визнавати Крим російським. І всі думають: а в чому ж тоді проблема? А вона в тому, що коли США визнають Крим російським, то зроблять це або з мовчазної згоди України, або попри декларовану незгоду України. І це велика відмінність. Якщо Україна промовчить, Москва та Вашингтон, наприклад, можуть внести резолюцію в Радбез ООН, де є мирне врегулювання і згадується російський Крим. І після того виникає ситуація, коли Європа Крим російським не визнає, але велика частина країн неєвропейських має величезну спокусу сказати: якщо США та Росія визнали, то ми теж. Це розкол світового співтовариства, якого категорично не хоче ЄС. Путін це розуміє, а для Трампа аби тепер мати успіх, а далі хоч трава не рости. Важливий кінцевий результат, а не фонтан публічних декларацій По-друге: для Білого дому важливі відносини із Західною Європою. На червоні лінії Києва Трампу плювати, але не на спільну позицію України та ЄС. Вашингтону потрібні союзники проти Китаю. Його головна ідея це глобальна боротьба проти КНР, яка хакнула систему світового порядку і торгівлі. У правовому полі, що створено після Другої світової війни, Пекін навчився так зловживати правилами, що це важко довести юридично. Повертаємося до Криму: якщо Трамп посвариться із Західною Європою, то це автоматично спричинить її певне зближення з КНР. Чого Пекін і прагне? &еnsр;КНР нині це та сумнозвісна мудра мавпа, що сидить і дивиться на боротьбу двох тигрів у долині. Тому Трампу не можна залишатися з Китаєм сам на сам, посварившись із рештою світу. У Західній Європі все одно найближчі геополітичні союзники США. Трамп мусить враховувати їхні позиції. Відповідно, пропозиції Путіна Трампу щодо України мають пройти фільтр, чи не буде спільного жорсткого вето в найбільших держав Європи Франції, Німеччини. США має ідею "з Росією проти Китаю", що Москва може допомогти Вашингтону у протистоянні з КНР. Чому є американці, які в це вірять? &еnsр;Цей наратив у США дивує наївністю. В Україні важко уявити, як мало можуть знати про Росію американські політики й аналітики. Трампісти, зациклені на своїх ідеях, як-от ­"ре­несанс християнської цивілізації", вбачають у Росії оплот релігійної ортодоксії. Для них РФ православна країна, яка має бути їхнім союзником. Для нас це дико звучить, бо Росія це країна, де релігію вже щонайменше 300 років повністю підпорядковано державі, але у США цього не розуміють. Я вперше приїхав у Штати у 19992000 роках, побував у провідних університетах Атлантичного узбережжя: Гарвард, Єль, Прінстон, Колумбія. Там багато разів чув розмови про російську "православну цивілізацію". Ніхто навіть не ставив цієї тези під сумнів, це було щось наче самозрозуміле. Впливовим був а для багатьох і досі є Самуель Хантінгтон, який прямим текстом пише, що Росія це "православна цивілізація" (1996-го Хантінгтон написав книжку "Зіткнення цивілізацій і перетворення світового ладу", де, зокрема, розглядав Україну як цивілізаційно "розколоту країну". Країна). Сполученим Штатам Америки потрібні союзники проти Китаю Американцям треба пояснювати, що, по-перше, православ'я це не тільки РФ. По-друге, Росія від часів Петра І це світський монарх на чолі духовної влади якщо не формально, то фактично. Американці знають викривлену картинку. Керуючись цими уявленнями, вони постійно перезавантажують стосунки з Москвою. Думають, що це не дуже правильна, але все ж таки християнська і європейська країна, яка духовно споріднена з ними, а не Китаєм. Це не так? &еnsр;Насправді все навпаки. В основі Російської імперії лежить тип політичної і правової культури, який прийшов до Великого князівства Московського від Орди. А в Золотої Орди звідки? З Китаю. Чингізиди створили гігантську імперію і раптом отримали проблему: а як цим величезним простором керувати? Власних управлінських практик у них не було; єдине, що вони могли зробити, це взяти китайський досвід і у спрощеному вигляді його адаптувати до своїх умов. А що таке китайський досвід? Ставимо намісника на територію, від якого вимагаємо дві речі підтримувати порядок і збирати податки. В усьому іншому хай робить, що хоче. Хіба це не "представник президента РФ у федеральному округу"? Але донести це трампістам важко. Різниця в нашому та їхньому баченні Росії це провалля, яке практично неможливо подолати в один стрибок. А в два й більше стрибків провалля не долають. Крім того, американцям важко дається думка, що хтось з якоїсь там України може щось знати про Росію, чого вони не знають. Наведу приклад. За всієї моєї поваги до Тімоті Снайдера й усього, що він робить для України, мушу зазначити: якщо заговорити з ним про розпад Росії, він або припиняє розмову, або ухиляється від прямої відповіді. Тут у нього ментальний блок. Звідки? &еnsр;На мій погляд, від його вчителя Хантінгтона, бо, за його теорією, Росія це "окрема цивілізація", а втрата окремої цивілізації це неповторна втрата для людства. Тому можна бачити злочини Росії в минулому чи теперішньому, але у "прекрасну Росію майбутнього" треба вірити. Це глибоко сидить в американців. Але ж навіть історія Сталіна та перезапуск РПЦ під час Другої світової це інструментальне використання бренду православ'я, щоб пояснити американцям лендліз для СРСР. Може, вони не хочуть це так бачити? &еnsр;Вони щиро бояться того, що прийде на заміну Росії. Для них немислимо уявити цю гігантську зону без жорсткого контролю з Москви. Бо тоді, мовляв, там буде страшний хаос, який закінчиться невідомо чим. Але той факт, що американці мислять у межах дихотомії "або авторитарна Москва, або хаос" це вже плід російського впливу. Про Сталіна можу сказати, що в нього перезапуск РПЦ був не лише для американців. Він почав трохи раніше загравати. На початку радянсько-німецької війни своє перше звернення він почав із "братів та сестер", а не з "товаришів". Це класичне звернення до релігійної громади, а не до атеїстів. І це було зорієнтовано на всі релігійні спільноти, загравали з усіма. Тоді на певний час мобілізували всіх, а щойно небезпека відійшла, почали закручувати гайки. Крім цивілізаційної теорії, є ще концепції "Центрально-Східної Європи". Там у провідних теоретиків угорець Єно Сюч, поляк Оскар Галецький Україна, за винятком Східної Галичини і з натяжкою Правобережної України, не входить у Центрально-Східну Європу. Ці дві популярні серед інтелектуалів США та Європи концепції на ментальній мапі залишають Україну поза НАТО і поза Європою, але в пакеті з Росією. Чи не є ці інтелектуальні концепції прикладною політичною отрутою для України, втіленням чого був, скажімо, відомий візит старшого Буша до Києва, де американський президент фактично агітував українців за новий союзний договір СРСР? &еnsр;Ця проблема походить від запитання "Де закінчується Європа?" На кожному етапі історичного розвитку ХХ століття відповідь на це запитання змінювалася, але кожна відповідь подавалася як остаточна. Ще за Гітлера німці вважали, і це була офіційна ідеологія нацистської Німеччини, що вони не належать до "гнилого Заходу". Вони, якщо й Європа, то принципово новий лад Європи, бо західніше "гнилі" ліберали, а східніше більшовицькі "орди". Після Другої світової "межі Європи" провели по лінії між НАТО та радянською зоною. Думали, що це назавжди, тоді Мілан Кундера ображався, що це "забута" Європа (Мілан Кундера чесько-французький письменник, свої погляди висловив в есе 1984 року "Трагедія Центральної Європи". Країна). У 1990-х Семюель Хантінгтон проводить кордон по Дніпру і каже, що Україна штучна країна, бо належить двом цивілізаціям. Лівий берег належить "православній цивілізації", тобто Росії, а правий берег із натяжкою, але належить Європі. Єдина країна за умов "цивілізаційного розколу" не дуже життєздатна. Україна ж нині пересуває кордон Європи від Карпат через Дніпро до своїх східних кордонів. Змиритися з цим одні можуть легко, як-от французький філософ Бернар Анрі-Леві, а комусь у Польщі, Словаччині чи Угорщині це важко. Для Віктора Орбана взагалі неприйнятно. Йому потрібна слабка й нейтральна Україна, якою можна по-хижацькому живитися. Та 2022 рік показав принаймні "контрольному пакету" країн ЄС, що Україна це справді Європа. Чимось ці дві теорії можна підважувати, щоб на Заході тези "Україна це Європа" не сприймали зі спротивом? Скажімо, модернізаційна теорія чи інший контрнаратив? &еnsр;Модернізаційний наратив це двосічна зброя, бо він може говорити, що Росія може модернізуватися і нормалізуватися як країна. Це небезпечно для нас, бо нам тоді скажуть, що разом із вашими "братами" й модернізуйтеся. А так не станеться, бо в одному пакеті треба брати культуру, історію та економіку. Тут варто розділяти країни, як це робить Олександр Еткінд в останній своїй книжці, на ті, що залежать від трудових здобутків своїх громадян, і ті, що паразитують на природних ресурсах. Бо це принципово інший лад життя, політична система, стосунки в суспільстві (Олександр Еткінд, британський та американський культуролог, у книжці Nаturе's Еvіl: А Сulturаl Ніstоry оf Nаturаl Rеsоurсеs досліджує зв'язок між природними ресурсами, державою та ідеями зла в історії. Країна). Росія останні п'ятдесят років це "бензоколонка з ракетами" Якщо не почати з того, що Росія останні 50 років це "бензоколонка з ракетами", то не зрозуміємо, чого від неї можна очікувати. Якщо РФ не збанкрутує через непомірні витрати, які навіть нафтою і газом не зможе покрити, вона ще певний час протримається як авторитарна хижацька держава. Доки у світі не відбудеться зелений перехід, стрімке зниження попиту на викопне паливо. За прогнозами, це років 1520. Росія останні 400 років торгувала зі світом сировиною, обмінюючи її на технологічну продукцію. І доки вона торгує сировиною, доти там буде авторитарна влада. Чому? &еnsр;Влада концентрується в тих, хто видобуває сировину, охороняє і контролює її продаж. На вершині цієї піраміди безпекові структури, які гарантують нафтогазовому сектору безпеку. Тому на чолі цієї ієрархії ФСБ і Путін особисто, а під ними банки, транспорт, термінали, видобуток. І ці кілька відсотків російського населення контролюють левову частку державних доходів. Така система збережеться найближчі 20 років, якщо не лусне від надмірних витрат. Якщо колеги на Заході хочуть її зберегти, треба мати на увазі, що мирна вона не буде. Адже доходи діляться нерівномірно, більшість людей там утриманці держави, але їх треба чимось зайняти, бо як утриманці вони дуріють, але в жодній іншій ролі вони цій державі насправді непотрібні. Тому Росії в нинішньому вигляді потрібна війна. Можна зайти з другого боку: доводити, що Росія це особливого типу колоніальна імперія. На цю тему є дослідження. Вони не є мейнстримом на Заході, але їх треба показувати партнерам, ширше й докладніше обговорювати. Заходу треба доводити, що краще й безпечніше нині виходити на контрольований демонтаж цієї структури, а не чекати, доки вона вибухне. Передплатити журнал "Країна"

В угоді про мінерали не прописано екологічної складової. Треба створювати власні замкнені технологічні цикли видобутку копалин, каже економіст Борис Кушнірук. Україна і Сполучені Штати Америки підписали угоду про мінерали, тобто угоду щодо економічного співробітництва та створення Фонду інвестицій у відновлення України. Чим це для нас корисно? &еnsр;Ідеться про спробу знайти модель співпраці з новою адміністрацією США, яка вимагає інших підходів, ніж президентства Джо Байдена. У нас є претензії до попередньої команди Білого дому. Вони не хотіли поразки України, та водночас не хотіли й поразки Росії. Тож давали нам зброю в обмежених обсягах і не завжди ту, якої ми потребували. Але давали безкоштовно. З адміністрацією президента Дональда Трампа все складніше. Їм потрібно, щоб принаймні зовні все відбувалося не так, як за Байдена. Тому нова адміністрація Білого дому намагається вибудовувати інакшу зовнішню політику. Наша пропозиція, щоб США брали участь у розробленні й видобуванні рідкісноземельних металів, була продиктована бажанням розпочати співпрацю. Але український уряд і президент припустилися помилки вони запропонували ідею, не наповнивши її змістом. Відповідно, склалася ситуація, коли американці почали наповнювати її змістом, який нас абсолютно не влаштовував, і це створювало напруженість. Також ми хотіли обміняти цю угоду на гарантії безпеки з боку США, але Штати цього не планували. І як показує час, жодні підписані угоди нічого не гарантують. Якщо укладається угода про безпеку, а сторона її не виконує, що тоді робити? Кому скаржитися, якщо на вас нападе Росія, а Вашингтон умиє руки? На жаль, безпекові складові нині формуються не так, як це було протягом багатьох десятиліть. Угода про мінерали створила формальний фон, що ми тепер не просто отримуємо від Штатів допомогу, а і США натомість отримують доступ до наших родовищ. Це ключова відмінність від співпраці, що була за адміністрації Байдена. Якщо розглядати угоду по пунктах, то вона точно не порушує української Конституції, не порушує Угоди про асоціацію, тому не є для нас проблемою в юридичному плані. Власне, копалини, що лежать у землі, не варті нічого. Щоб вони отримали якусь ціну, треба організувати розроблення, побудувати інфраструктуру, забезпечити видобуток, провести збагачення, а тоді вже виставити на продаж. І це реальні витрати. У розроблення корисних копалин треба вкладати великі кошти. Тому, коли говорять, як багато ресурсів у нашій землі, це доволі ілюзорні твердження. Кажуть: надра належать народу. Насправді народу належить лише різниця між доходом від продажу копалин і витратами, пов'язаними з їхнім видобутком. Ця різниця передається народу у вигляді так званих рентних платежів до держбюджету. Запропонували ідею, не наповнивши її змістом Слід зазначити, що угода із США про Інвестиційний фонд відбудови не передбачає, що вони мають щось брати з наявних родовищ, там ідеться лише про нові розробки. І тут ми підходимо до цікавої цифри: із наявних родовищ ми отримуємо рентні платежі від видобутку копалин це стаття держбюджету за цей рік 52 мільярди гривень. Якщо поділити цю суму навпіл буде 26 мільярдів. З точки зору США, ця сума мізерна. Це та сума, яку на рік могли б переказати в цей фонд. Якщо говоримо про нові родовища, на розроблення яких треба витратити купу коштів, то це ще дорожча справа. Якщо стосовно наявних родовищ усі основні витрати на видобуток уже зроблено, лишилися тільки витрати поточні, то нові родовища треба розробляти з нуля, а первинні витрати для фізичного видобутку найбільш суттєві. Спершу треба провести розвідку, потім пробні занурення чи справді в надрах є те, що вам потрібне, і чи достатній обсяг. Тільки після цього починається будівництво інфраструктури, щоб видобувати копалини, і якщо потрібно збагачувати. У чому суть процедури збагачення? Залізну руду видобувають не в чистому вигляді, а з домішками, що можуть становити до половини маси видобутого. Везти все це на металургійний комбінат безглуздо. Тому спочатку проводять збагачення, коли прибирають непотрібні домішки. Так само з рідкісноземельними металами. Вони не так рідкісноземельні, як розпорошені по великій кількості родовищ. Щоб їх відокремити й отримати в концентрованому вигляді, потрібні значні фінансові витрати. Притому деякі види копалин під час розроблення потребують складних хімічних процесів. І тут постає проблема екології. Чому Китай є одним із найбільших експортерів рідкісноземельних металів? Бо там нікого не цікавить громадська думка. Вирішили видобувати, а яка буде екологія на території видобутку цих металів, нікого не цікавить. Хоча хімічні процеси, що супроводжують цей видобуток, можуть обернутися хімічною катастрофою. В Європі і Штатах рідкісноземельних металів часто не видобувають не тому, що їх немає, а через можливі протести населення. Недоліком укладеної нами угоди про копалини є те, що в частині видобутку рідкісноземельних металів не прописано екологічної складової. А вона необхідна, особливо у плані дотримання українського законодавства. Важливо, щоб видобуток рідкісноземельних металів не створював екологічних загроз. Бо він може бути справді корисний для України. Наприклад, літій для створення акумуляторів, уранова руда для створення замкненого циклу виробництва ядерного палива, яке нам потрібне, щоб не залежати від зовнішніх факторів і забезпечувати паливом власні атомні станції. Раніше ми повністю залежали від "Рос­атома", тепер залежимо від "Вестінхауза" (японсько-американська електротехнічна та ядерно-енергетична компанія. Країна). Залежність від інших країн завжди проблематична. Нам треба створити власні замкнені цикли. А для цього слід не лише видобувати уранову руду в нас це роблять у Жовтих Водах, а на місці створити весь технологічний цикл, враховуючи екологічний фактор. А яку вигоду від цієї угоди отримають Сполучені Штати? &еnsр;У США особливих вигод від цієї угоди немає, крім того, що вони вчинили не так, як робив Байден. Мовляв, за його каденції Штати допомагали Україні, але нічого не мали натомість. А от тепер почнуть отримувати. Хоча особливих профітів у найближчому майбутньому очікувати не варто. Але ми вже тепер можемо формувати відповідні процедури, щоб визначати пріоритети, залучати американських фахівців-технологів для ефективнішої роботи. Замкнений цикл виробництва ядерного палива високотехнологічна річ, якої на коліні не зробиш. Тому з цієї точки зору Україні ця угода вигідна. Також у ній досить обмежено, але прописано, чим для нас важливі США зброєю. Краще, коли ми її отримуємо безоплатно, але якщо ні, то хоча б на платній основі, щоб наші європейські партнери могли купувати чи давати нам гроші на купівлю американського озброєння, щоб його постачання не зупинилося. Бо на сьогодні європейські компанії неспроможні забезпечити нас усім тим, що давали американці. Це найперше стосується протиповітряної оборони. Закладена в угоді норма, що надання зброї може вважатися внеском у фінансування Фонду відбудови України, для нас великий плюс. Коли Фонд заробить багато грошей, тоді ми зможемо повертати кошти, внесені США. Але це буде в далекій перспективі. А те, що ми знову отримуватимемо зброю, добра новина для України. Чи можна сказати, що ця угода поновлює військову допомогу США і наближає мир в Україні? &еnsр;Ні, вона не наближає миру напряму. Вона створює перед­умови для співпраці України із США. Якщо ця спів­праця відбуватиметься й у плані постачання зброї добре. Ще нещодавно у протрампівських американських ЗМІ лаяли Україну, але тепер усе змінилося: Україна тепер союзник, а Росія погана. Така зміна меседжів може опосередковано впливати на досягнення миру. Трамп припустився помилки, бажаючи якомога швидшого завершення війни, він виклав свої козирі Росії на стіл іще до початку переговорів. Саме через це в Путіна немає інтересу до припинення війни. Тому Кремль вестиме війну всю весну, літо й осінь. Коли він досягне чи не досягне певних результатів на кінець осені, тоді ми зможемо розпочати якийсь переговорний процес, бо Путін зрозуміє, що далі воювати не зможе. Особливо якщо Штати продовжуватимуть постачати зброю Україні. Лише в такому контексті ця угода наближає нас до миру. Щодо військової допомоги якщо раніше нам часто постачали зброю, яка нам була непотрібна, то тепер купуватимемо у Вашингтона найнеобхідніше, чого не зможемо купити дешевше в інших країн. І значно відповідальніше ставитимемося до того, що хочемо отримати від США. Як Кремль реагує на підписання цієї угоди між Києвом і Вашингтоном? &еnsр;У Москви знову змінилася концепція. Раніше США були ворогом, потім, коли прийшов Трамп, настала "вічна дружба", а тепер знову починається розворот до концепції "Америка найбільший ворог". Путін розраховує на те, що Трампу набридне займатися Європою Але Путін розраховує на те, що Трампу набридне займатися Європою. І тоді Росія завдасть їй воєнної поразки. Європейці відверто кажуть, що припинення бойових дій в Україні може створити ­передумови для нападу Росії на Європу. Воювати на два фронти Росія не наважиться, тому якщо вона завдасть поразки Україні або зупинить війну проти неї, то за деякий час спробує атакувати країни Балтії, найперше Сувальський коридор, пов'язаний із доступом до Калінінграда. Який вплив ця угода матиме на українську економіку? &еnsр;Деякі розроблення надр ми можемо розпочинати просто тепер, не чекаючи завершення бойових дій. Якщо ми щось починаємо фінансувати, то таким чином запускаємо технологічний цикл: гроші податки робоча сила. За цим стоїть вигода для України загалом. У цьому плані угода може мати позитивний вплив найближчим часом. Усе інше залежить від того, коли, на яких умовах і на якій точці завершаться бойові дії. Щоб ми знали, де можемо видобувати, де ні. Я вже казав про важливість виробництва ядерного палива, але запустити його можливо лише після завершення воєнних дій. Хоча певні кроки можна робити вже тепер. Те саме стосується видобутку літію для акумуляторів маємо створити їх виробництво в Україні, але в умовах війни це неможливо. Щоб налагодити виробництво літієвих акумуляторів, знадобиться 10 років. А за такий час вони можуть перестати бути найбільш ефективними. Уже почалося розроблення графенових акумуляторів графену у природі значно більше, ніж літію, видобувати його легше. Потреба в літії не зникне, але як складова акумуляторів він не матиме попиту. Проте нині літій актуальний, особливо для виробництва електромобілів. Передплатити журнал "Країна"

Навіть тепер не вважаю себе дорослим. Можемо їхати з дружиною в авто, я посигналю і привітаюся з незнайомою людиною. Катерина запитує: "Хто це?" Поняття не маю, відповідаю. Перший спогад: мені 7 років і я вже курю. З велосипеда ми, малеча, викрутили дзеркальце й поміняли у старшаків на сім червоних "Прилук". Біля будинку ріс бузок. Ми дітьми гралися в різні ігри. Хто програвав, розраховувався бузковим листям. Бабуся по батьковій лінії жила в Латвії. Я сідав на велосипед "Зайчик" і "їхав" до неї в гості. Доїжджав до свого друга Грицька отже, уже в "Латвії". Батько добре заробляв, доки не почав пити. Закінчив трагічно. Відморозив руки й ноги. Відрізали. Не скажу, що на мене це якось вплинуло, ми були далекі один від одного. Батьки розлучилися, коли мені було 7. Сприйняв це спокійно, жодних комплексів не мав. Мати жодного разу мене не карала. Хоча міг завіятися так, що рідні сестри до ночі шукали. Тому радий, що я найменший у сім'ї. Мав би молодшого брата, довелося б відповідати за нього. І він доношував би мої речі. Добре, що я не доношував. Сестри знущалися в дитинстві любили мені губи фарбувати. 2002-го приїхала бабуся з Латвії. Дала мені 5 доларів. Старша сестра попросила позичити. Не віддала досі. За фактичної відсутності батька виховував мене дід колишній прапорщик, учасник Другої світової. Аби нацисти не забрали його в Німеччину, пішов із партизанами в ліс. Завжди чекав мене на обід. Я з'являвся через раз. Дід ніколи не ображався. Перехиляв три чарчини по 50. Закушував салом. І тільки потім брався до основ­ної страви. Помер 87-річним. У школі улюбленими предметами були "Основи здоров'я", "Я і природа". У старших класах фізкультура. Ненавидів хімію. Мав трійку за дванадцятибальною системою. Учитель бігав за нами кількома проблемними учнями, які зривали дисципліну, кидався стільцями. Після хімії йшов урок "Основи здоров'я". Його вела класна керівничка. Замість заняття був "розбір польотів". Пісочила нас. Таким чином два уроки випадали. Це й була наша стратегія: один урок зірвано, на іншому наслідки. Мати жодного разу не карала Після дев'ятого класу директорка вручила мені свідоцтво і сказала йти на всі чотири сторони. Оцінки були нормальні, але поведінка охнути. Пішов в училище на маляра-штукатура. Заробляти почав із 10 років. Ходив на будівництво. Складав цеглу. Це ніхто не хотів робити. За 3 години мав 10 гривень. Ще були гроші, які дарували на день народження, а до того ходив колядувати, щедрувати та посівати. Купував мобільні телефони. Тепер терпіти їх не можу, бо постійно мушу бути на зв'язку. Коли у відпустці, їду в місце, де зв'язок не ловить, кайфую. Мріяв бути професійним футболістом. До ДЮСШ №11 пішов у 8 років. У "Металісті" сказали, що треба міцне фінансування екіпірування, роз'їзди. Прийняли в "Арсенал". Там теж треба було платити, але менше. Займався рік. Тренер нормальний дядько був. Скорочували бюджет, він подався в команду Харківського тракторного заводу. Можна було піти з ним, але ХТЗ найпринциповіший суперник ДЮСШ №11. Хоча пізніше займався у школі "Сходу" теж конкуренти "одинадцятих". Жалкую. Там тренер ідіот. Я зламав гомілку. Каже: продовжуй, після тренування підеш до лікаря. Закінчилося тим, що вісім місяців був у гіпсі. "Манчестер Юнайтед" клуб з історією, не те що "Манчестер Сіті". 1999-го МЮ виграв усі трофеї. Цього бачити у прямому ефірі не міг був надто малий. Але в записі неодноразово передивлявся головні матчі того сезону. Перший поєдинок наживо подивився 9-річним. МЮ грав у Мідлсбро (29 жовтня 2005 року. "Країна"). Горіли 0:4, коли за манкуніанців забив Роналду. Головою. Я ще подумав: "Який Роналдо? Він же в "Реалі" грає". Згодом дійшло, що то португальська майбутня зірка, а не колишня бразильська. 2010-го відкрив музичну студію. Записували там реп. Після того як не вийшло стати футболістом, хотів бути музикантом. Знову промах. Бо реп треба начитувати, виходячи із життєвого досвіду. А який він міг бути в мене 18-річного? Коли ностальгійний настрій, можу переслухати кілька пісень, які записували у студії. Хочу ще раз стати батьком Після училища пішов служити. Підписав річний контракт. Потрапив у 92-гу окрему штурмову бригаду. Там знайшов майбутнього кума. Отримував 2300 гривень. Паралельно халтурив як штукатур. За кілька днів роботи міг мати 5 тисяч гривень. Інститут танкових військ порадив чоловік сестри. 2020-го його закінчив і пішов у 59-ту бригаду. Спочатку був командиром взводу, згодом роти. ­2021-го її визнали найкращою в батальйоні, кубок дали. Усі військові відчували подих великої війни, обговорювали її. За три дні до повномасштабного вторгнення перебував у Кам'янці-Подільському на Хмельниччині. Займалися бойовою підготовкою з частиною роти. Інша була в Олешках Херсонської області. У планах мали навчання з канадськими інструкторами. 21 лютого заокеанських військових уже не було поїхали. Нам прийшло розпорядження терміново переїжджати до Олешків. 23 лютого наказали обдзвонити свій оперативний резерв тих, хто звільнився упродовж року. Їх треба було призвати найпершими. Увечері того дня я пив найсмачніше пиво у своєму житті. Вночі прокинувся в казармі. Навколо метушня. Чую: "Харків обстріляли "Градами". Думаю: "Що за дурня? Провокація?" Зателефонував мамі та старшій сестрі: "Виїжджайте з міста", кажу. Дружина з дитиною вже жили в Гайсині на Вінничині. Дзвонить колега, який був в Олешках, і каже: "Тут пек­ло, потрапили в оточення". Я відповів: "Старайтеся зберегти людей, зброю, техніку". Дочекався своїх, які вийшли з оточення, і почали збиратися на Миколаїв. Прибули в пункт постійної дислокації там отримав димові гранати. 5 березня був у Миколаєві. Імовірно, розминулися з ворожою колоною. Це добре, бо нам тоді не було чим навіть відстрілюватися. Найбільш напружений момент великої війни 6 квітня 2022 року. Поставили завдання: зайти в села Таврійське й Нова Зоря на Миколаївщині і тримати оборону. На другий день тут були сильні прильоти з арти ворога. Вважаю, тоді вдруге народився. Найбільший біль загибель побратима "Тарета" восени 2023-го, під час наступу ворога на Авдіївку Донецької області. 25 років. Перший двохсотий з мого підрозділу. Важке дитинство сирота. Але почуття гумору не втрачав. "Тарет" міг залишатися в "тиловій" зоні, але вирішив понести боєприпаси на бойову. Його дістав FРV-дрон. Похований у Кам'янському. Коли проїжджаю повз це місто, завжди сигналю. Коли запитують про смерть, перша думка: шкода, бо все тільки починається. У 18 ішов до армії, не маючи сім'ї. Тепер ситуація інша і страх більший. Друг це той, хто готовий допомогти, коли ти йому телефонуєш опівночі. Якщо пропонує перенести розмову на ранок не мій варіант. Не хочу звикати до людей. Бо вони помирають, зраджують, ідуть. Нині в мене не друзі побратими. Бо коли підемо в цивільне життя, де я митиму вікна, а він пастиме корів, то все припиниться. Не матимемо спільних завдань і тем для обговорення. З Катею разом учились у школі. Але стосунки зав'язалися, коли закінчив дев'ятий клас. Перше побачення мені 16. Написав пісню, узяв квіти й іграшкову білочку. Закинув її на дерево. Увімкнув пісню й поліз за білочкою. Вона оцінила, але очі були великі: пришелепкуватий чи що? Найбільше вдячний дружині, що терпить. Бо вдома я не живу. Навіть коли був курсантом пішов ще затемна, прийшов уже темно. Не скажу, що не докоряє. Цьогоріч на мій день народження приїхала Катя. Дарує шампунь і три пари білих шкарпеток. Я не те щоб образився, але здивувався. Краще нічого не дарувала б. І тут вона каже: "У тебе ніж негострий. Сходи в мою машину, візьми нормальний у бардачку". Я відкриваю бардачок, а там годинник за 8 тисяч гривень. От хитрюга! Дружину намагаюся балувати. Але в подарунку має бути сенс. Наприклад, кулончик із символом безкінечності аби бути разом до кінця. Купили частину будинку. Хочу його добудувати. Процес без мене йде повільніше, ніж хотілося б. Хочеться приїжджати в комфорт, бо нинішня квартира маленька. Жити у 30-тисячному містечку після мільйонника Харкова комфортно. Усе одно перевагами міста театрами, пафосними клубами не користувався. Уляна народилася в Харкові. Узяв її на руки й відчув: це той згорточок, за який ти тепер відповідаєш. Хочу, щоб донька була сильна й самостійна. Добре, якщо тато вирішить питання. Але краще без цього. Не дивлюся новин, у яких розповідають про загибель дітей. Не витримую. Хочу ще раз стати батьком. Але боюся: раптом дитина народиться з якоюсь болячкою? До грошей легко ставитися можна тоді, коли вони є. Не скнара, але на свій день народження не ставитиму дорогого віскі. Але якщо матеріальне стосується комфорту та сімейного побуту, не шкодуватиму. Краще купити якісну річ, ніж узяти фуфло. Щастя це будиночок біля моря, спокійна старість, човен, сітка. До окупації Щасливцевого (Генічеський район Херсонщини. Країна) любив відпочивати там. 2021-го навіть набрав піску звідти. Війна показала людей нутро кожного Люблю історичні оповідання Карлоса Руїса Сафона (іспанський письменник, помер 2020 року. Країна). Недавно купив "Лонтано" Жана-Крістофа Ґранже (французький автор, спеціалізується на детективах. Країна). Але читати ще не почав. Війна показала людей нутро кожного. Ношу хрестик, що його подарував воїн, який 2014-го вийшов з оточення в районі Луганська. До початку повномасштабної війни цей хрестик лежав. Із 24 лютого 2022-го він у мене на шиї. Хочу вірити, що існує той світ. Але, коли перейду в нього, боюся бути покараним через жарти на межі фолу. Коли бачу, що хлопці розбирають боєприпаси, перехрещую їх. Що таке перемога, дізнаємося тільки після закінчення війни. Нам точно не треба заходити у столицю тероросії, свого вистачає. Звалили б ці чорти з нашої землі і все було би прекрасно. Мені 29. За 10 років хочу жити й мати дві руки та дві ноги.

Ворог націлений убивати нашу мотивацію, каже юрист і військовий Сергій Горбатюк Як на ситуацію на фронті та моральний стан військових вплинула перерва в наданні військової допомоги? &еnsр;На низових ланках війська це майже не позначилося. Однак без допомоги США буде складно. Найперше це стосується протиповітряної оборони та захисту міст. Щодо настроїв військових зневіри не було. Було розуміння, що є обіцянка президента США Дональда Трампа прийти до миру й немає чіткого плану, як це має відбуватися. Ніхто не хоче бачити, що мир тільки за рахунок України. Частина бійців категорична щодо продовження бойових дій, частина вважає, що через недостатнє укомплектування та забезпечення потрібне перемир'я. Все залежить від подальших кроків Білого дому. Серед військових є небажання, щоб припинилося постачання американської зброї. Європейські лідери обговорюють забезпечення української армії зброєю. Це дає моральну підтримку. Тому панічних настроїв немає. Чи вистачить допомоги від Європи для продовження повноцінних бойових дій? &еnsр;Є напрямки, де використовують тільки американську зброю і боєприпаси. Лідери ЄС начебто готові максимально забезпечити нас. Водночас європейська допомога не рівнозначна американській. Важлива не тільки безпосередня підтримка зброєю, а й продовження санкцій проти Росії та протидія спробам обійти їх. Тому важливо, щоб була комплексна діяльність і Європи, і Штатів. Чого найбільше потребує наша армія артилерійських снарядів, ракет, дронів? &еnsр;Армія потребує всього в комплексі. Сучасна війна це найперше використання дронів, повітряних і наземних. Але й без стрілецької та артилерійської зброї воювати неможливо. Тут важлива реакція керівництва країни та Збройних сил. Наприклад, дрони постійно вдосконалюють, бо це потреба й виконання бойового завдання, й виживання. Поліпшення відбуваються через допомогу волонтерів, через підприємства й організації, але це не завжди одразу підхоп­люють Міноборони й вище командування. Важливо, щоб військові частини могли доносити свої потреби й до них дослухалися. Панічних настроїв немає Війна 2025 року це вже не війна 2022-го. Те, наскільки швидко ЗСУ вдосконалюватимуть методи ведення бойових дій і застосовуватимуть нові види зброї, буде вирішальним на полі бою. У чому війна 2025 року відрізняється від війни 2022-го? &еnsр;Найперше використання дронів із розвідувальною метою та для ураження ворога. Це впливає і на бойові статути. Сьогодні в них зазначено, що кожен батальйон повинен мати командно-спостережний пункт на відстані 23 кілометри, з якого командир повинен бачити поле бою. Розвідувальні ж дрони цілодобово моніторять передову, тому перебування командного пункту на зазначеній відстані може призвести до втрат серед командування. Зміни до нормативних документів не встигають за розвитком подій. Нинішню війну називають війною дронів. Однак багато хто з військових каже, що саме через брак піхоти ми втрачаємо позиції. &еnsр;Дрони дають змогу певною мірою нівелювати перевагу ворога в живій силі. Але без піхоти, без бійців на передовій воювати неможливо. Командуванню необхідно берегти солдатів. Війна несе щоденну небезпеку їхнім життям. Але належним чином організоване управління може мінімізувати невиправдані втрати військових. Їм потрібне відчуття, що командування не кинуло їх напризволяще, думає, як зберегти їхні життя, аналізує можливості для виконання бойових завдань. Із цим пов'язане створення РЕБ-захисту, забезпечення розвідданими, зведення інженерно-захисних споруд. Суттєвий фактор, що викликає в багатьох небажання йти до війська, це розповіді військовослужбовців, коли вони не розуміли, для чого виконують завдання. Не можна недооцінювати ворога Усі розуміють, що війна це небезпека для життя і здоров'я, але коли давати людям відчуття, що тебе не покинуть, допоможуть і з навчанням, і з організацією захисту, і з розумінням, для чого й куди ти йдеш, то це суттєво вплинуло б на стан мобілізації. Коли я був у стрілецькому батальйоні, де ворог обстрілював майже щодня і вдавався до штурмових дій, ми не мали жодного загиблого й було небагато поранених. Найгірше, з точки зору війни, вбивається мотивація, казали ви в одному інтерв'ю. Чому так сталося? &еnsр;Я казав це на прикладі ситуації в батальйоні, де служив. Він складався з добровольців, які в лютому 2022-го стали до лав ЗСУ і два з половиною роки виконували бойові завдання без нарікань. Але нелогічні й невиправдані дії командування, яке хотіло використати батальйон для приховування своїх прорахунків, коли не доповідали про втрату позицій, призвели до великої кількості загиблих і поранених та небоєздатного стану батальйону. На початку 2022-го, попри раптовість вторгнення і відсутність достатнього озброєння, наступ відбили з незначними втратами території. Бо бійці були мотивовані захищати свою країну. Був фундамент, що дає Україні змогу триматися донині. Ворог теж аналізує ситуацію і робить висновки. Він націлений убивати нашу мотивацію. Командування ЗСУ має не давати жодного шансу, щоб це відбувалося. Потрібна реакція на протиправні дії командирів. Я жодного разу не чув, щоб командира, чиї накази призвели до невиправданих втрат, притягнули до відповідальності. Звісно, армія це ієрархія і дисципліна. Але вона тримається на конкретних військовослужбовцях. Головнокомандувач ЗСУ в липні 2024 року започаткував програму "Збереження життя військовослужбовців". На сайті Генштабу зазначили, що, коли є можливість зберегти життя військових, навіть втративши невелику позицію, командир має обирати цей варіант. Той, хто ставить бойові завдання, повинен створити умови для їх виконання. А інколи ставлять завдання, які у принципі неможливо виконати. Крім людських втрат, це також призводить до втрати мотивації, бійці не розуміють, за що гинуть. Про це дізнаються їхні родичі й друзі в тилу, які мали б іти в мобілізаційні пункти їм на допомогу. Велика кількість СЗЧ також пов'язана із втратою мотивації? &еnsр;Так. Я бачив, як військові, що прийшли добровольцями на початку війни, отримують наказ із незрозумілою метою, через який гинуть їхні побратими, і тоді самовільно залишають частини. Не страх, а бажання не загинути ні за цапову душу підштовхнуло до такого рішення. Згодом ці бійці просяться в іншу частину, бо не довіряють командуванню, але хочуть далі захищати країну. Звісно, є люди, які не бажають служити, тікають від мобілізації. Важливо розбирати кожен конкретний випадок. Але цього немає. В системі "Армія+" дозволили писати рапорти на переведення в інші частини. І є така підстава для переведення, як недовіра командиру. Було б важливо з'ясовувати, якщо в частині є випадки, коли військовий просить про переведення саме через недовіру командиру. В таких випадках військове командування мало б з'ясовувати, що сталося. Якщо є частини, де половина чи третина особового складу вдалася до СЗЧ або дезертирства, то треба розслідувати, чому люди тікають. Також мають бути реакція і відповідні перевірки в разі великої кількості загиблих під час виконання завдань. Безумовно, є завдання, коли ситуація на ділянці фронту призводить до втрат. Але це нескладно з'ясувати, вивчаючи бойові дії конкретного підрозділу. Якщо ухвалюватимуть рішення щодо командирів залежно від кількості СЗЧ і втрат, то це впливатиме і на якість бойових дій, і на кількість самовільного залишення частин. Розроблено програму з повернення після СЗЧ, але вона недосконала. По-перше, Державне бюро розслідувань недостатньо робить для притягнення до відповідальності реальних дезертирів не реєструють кримінальних проваджень, не оголошують у розшук. По-друге, всіх міряють однією міркою тих, хто залишив частину вимушено і хто цілеспрямовано. Коли хтось утік, а його повертають і закривають кримінальну справу, він тікає вдруге і втретє. А хто бажає повернутись і воювати в іншій частині, не може це зробити, бо постійно змінюються правила повернення. Людину можуть повернути в ту частину, яку вона залишила. Механізму ротації досі не вироблено. Чимало військових перебуває на передовій уже три роки. В якому стані вони нині? &еnsр;За стандартами НАТО, виконання бойових обов'язків має не перевищувати 45 діб. Ці стандарти ґрунтуються на наукових дослідженнях і практичному досвіді. У нас же військові мають лише відпустку по 15 діб двічі на рік. Бувають ситуації, коли військовий два з половиною роки виконував бойові завдання і потім зникає і пише: "Все, більше не можу". Відсутність відпочинку загострює наявні хвороби. А служать і 4060-річні. Найперше страждає хребет від носіння бронежилета. Люди вигоряють. Попри велику кількість складних ділянок фронту та недостатню укомплектованість, ротацію можна було б організувати хай і не на тривалий період. Знов-таки на прикладі свого батальйону я бачив: немає ротації тривалий час, на іншій ділянці фронту виникає критична ситуація, і виявляється, що можна зняти батальйон і перевести туди. Але цього не відбувається. А як щодо юридичної захищеності військових? Чи є механізм протидії некомпетентним наказам командирів? &еnsр;Я стикався із ситуацією, коли чітко зрозуміло, які є порушення під час віддання наказів, хто їх віддав і які наслідки вони мали. Вище керівництво, що ознайомлюється зі скаргами на командира, мало б одразу вживати заходів для притягнення його до відповідальності та зняття з посади. Я тривалий час пропрацював слідчим і не бачу реакції та навіть бажання розібратися в цій ситуації. Немає ідеальних людей, командири також помиляються. Систему характеризують не помилки, а реакція на них. А саме її немає. Навіть у таких моментах, як оскарження дій свого командира перед вищим начальством. Солдати не знають е-мейлів вищого командування, не мають куди відправити скаргу. Тому звертаються на гарячу лінію Міноборони. А звідти звернення тривалий час ідуть до тих, хто їх розглядає. Часто звернення розглядають ті, на кого скаржаться. І ті, на кого скаржаться, мають можливість помститися. Навіть додаток "Армія+", що суттєво спрощує подання рапортів, не може бути використаний для написання скарги, бо треба вводити ІD командира, якого не знають нижчі підрозділи. Тому подати рапорт зі скаргою на порушення прав військовослужбовця неможливо. Систему характеризують не помилки, а реакція на них На низових ланках є розуміння ведення бойових дій, яким неможливо поділитися. Міноборони створило пробний сайт для надання пропозицій військовими. Я туди наді­слав три пропозиції стосовно бюрократії та мотивації через нагородження не отримав жодної реакції. Багато ініціатив, покликаних захистити військового, використовують для заспокоєння суспільства й не застосовують на практиці. Залучення солдатів із КНДР, використання ослів на фронті це ознака виснаження російської армії? &еnsр;Не можна недооцінювати ворога. Так, у нього меншає техніки, це бачимо і з офіційних зведень Генштабу, і безпосередньо на лінії зіткнення. Це знову відповідь на запитання, чим війна 2025 року відрізняється від війни 2022-го. Наявну техніку ворог намагається мінімально використовувати, бо що ближче вона до передових рубежів, то більший ризик її втратити. У використанні тих самих ослів насправді немає нічого смішного. Це означає, що росіяни використовують усі можливості для продовження бойових дій ослів, мотоцикли, велосипеди. Бажання захоплювати нашу територію в них не зникає. Як, на вашу думку, розвиватимуться події 2025 року? &еnsр;Не треба бути пророком, варто проаналізувати попередні дії керівництва РФ і конкретно Путіна. У них усе будується на брехні та бажанні знищити Україну. Вони розуміють, що президент США хоче зупинити цю війну і протидіяти йому в цьому не можна. Тому ведуть переговори, вдають, що зацікавлені. Але, хоч би що вони говорили, хоч би яке враження створювали, бажання припинити знищувати Україну й українців у них немає. Сподіваюся, що керівни­цтво США це зрозуміє і зробить відповідні висновки: треба посилювати санкційний тиск, давати зброю і всіляко сприяти перемозі України. Звісно, є величезна втома й у військовослужбовців, і в суспільства. Багато хто підсвідомо бажає, щоб гаряча фаза війни припинилася. Керівництву країни й командуванню важливо найперше зрозуміти: ми маємо сподіватися на допомогу Європи і США та вести переговори, але водночас розраховувати на себе, вдосконалюватися. Будь-яке припинення вогню гратиме на користь Росії, особливо якщо почнуть послаблювати санкції. Наполягання Кремля на знятті обмежень щодо постачання добрив пояснюється тим, що складники добрив використовують для виготовлення вибухівки. Тобто Москва має намір воювати далі. Важливо, щоб адміністрація президента США зрозуміла: немає і не може бути віри Кремлю. Він робить усе, щоб роз'єднати західний світ і знищити Україну.

Викликів більше, ніж позитиву Перспективи українського експорту-2025, на жаль, невизначені. І річ не тільки у воєнних викликах. За­вдяки Силам оборони, що забезпечують роботу морського коридору, та налагодженню альтернативних логістичних маршрутів, нашим виробникам і трейдерам вдається ці виклики мінімізувати. Невпевненості додають геополітичні ризики. Передовсім те, що в Європі більшає прибічників відмови від продовження торговельних преференцій для української агропродукції після 5 червня, коли завершується дія попередніх домовленостей. А дехто навіть вимагає відмовитися від вільної торгівлі з Україною. Також почастішали заклики до секторальних обмежень для імпорту в Європу низки товарних груп, які не потрапляють під дію аграрних квот. Адже фермери в ЄС бояться конкуренції з боку потужних українських агрохолдингів, а чимало тамтешніх політиків із правого та лівого спектрів прагне заробити електоральні дивіденди, підтримуючи такі вимоги. І на тлі закликів, застережень, вимог та ультиматумів на адресу Європейської комісії, уповноваженої ухвалювати відповідні рішення, вряди-годи лунають лише поодинокі раціональні заяви, що підтверджують зацікавленість європейського споживача в постачанні продовольства з України. Враховуючи баланс сил, Єврокомісія, за даними Rеutеrs, планує обмежити імпорт українського цукру, після того як європейські виробники поскаржилися, що великі обсяги його постачання призвели до обвалу цін. Тож тамтешні фермери й переробники не витримують цінової конкуренції з українськими. Особливо чутлива ця тема для Франції лідерки європейського цукровиробництва. Торік обсяги експорту цукру з України досягли історичного максимуму понад 746 тис. т, за що виручили майже $420 млн. Але частка постачань у європейському напрямку, відверто кажучи, незначна. Проте навіть це налякало тамтешніх виробників. Про повну заборону постачання з нашої країни наразі не йдеться. Але, за словами комісара Єврокомісії з питань сільського господарства Крістофа Гансена, невдовзі обсяги імпорту стануть значно меншими. Також він підтвердив плани переглянути інші види імпорту з України, зокрема й постачання зернових. Євросоюз 2022 року надав Україні вільний доступ до своїх агроринків, щоб підтримати наш експорт в умовах великої війни та блокування Росією морських перевезень з українських портів. Деякий час постачання агропродукції в Європу взагалі не квотували та не обмежували. Проте під тиском європейських фермерів, особливо в сусідніх країнах, які вдалися до акцій протесту, Єврокомісія почала впроваджувати обмеження і запобіжники від можливого збільшення імпорту агротоварів з України. Тому вже торік збереження пільгового режиму торгівлі було під сумнівом. Європейці змогли домовитися про продовження преференцій до 5 червня 2025-го із щорічною пролонгацією, лише передбачивши додаткові запобіжники на вимогу противників вільного доступу української агропродукції на ринки ЄС. Поміж захисних механізмів обов'язок Єврокомісії запроваджувати квоти, щойно імпорт м'яса птиці, яєць, цукру, вівса, кукурудзи, крупів та меду з України перевищить обсяги постачань у попередні періоди. І ЄК у підсумку вдалася до квотування більшості з цих видів нашої агропродукції. Окремі країни Європи тим часом упроваджують власні обмеження на постачання агротоварів з України. Приміром, Польща, Угорщина, Словаччина та Болгарія максимально обмежили імпорт зернових. Чи не найменше загроз для української кукурудзи. Через її постійний дефіцит на європейських ринках у Євроспільноті відсутні мита на імпорт цієї культури, каже заступник міністра економіки, торговий представник України Тарас Качка. &еnsр;Європейський Союз імпортує більше кукурудзи, ніж ми можемо фізично експортувати. Водночас Україна в режимі автономних торговельних заходів дотримується обмежень на постачання кукурудзи до низки країн ЄС, що є парадоксальним і свідчить: це більше питання політики, ніж торгівлі, пояснює посадовець. Попри спроби обмежень агроімпорту з України в ЄС, торік обсяги взаємної торгівлі сільгосппродукцією зросли до $17 млрд. Частка нашого експорту $13 млрд. Це найвищий показник за час дії Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Але з початку 2025-го, коли держави члени ЄС поновили переговори про продовження дії автономних торговельних заходів у відносинах з Україною, виникли побоювання, що скасування безмитної торгівлі вже за два місяці може стати реальністю. Хоча якраз брак часу для підготовки нової угоди, а рішення європейці мають ухвалити щонайпізніше в середині травня, може зіграти нам на користь. Аналітики вважають найімовірнішим сценарієм тимчасове продовження чинних правил. Та чи надовго? Адже на тлі цього ключового для українського агроекспорту виклику маємо й позитивні очікування, пов'язані зі збільшенням порівняно з торішніми показниками врожаю основних сільськогосподарських культур, а отже, з покращенням експортного потенціалу наступного маркетингового сезону з 1 липня 2025-го до 30 червня 2026 року. І це може ще більше налякати європейських фермерів та політиків лобістів їхніх інтересів. Цьогоріч обсяги виробництва сільгосппродукції можуть принаймні на 3% перевершити показники 2024-го, за оцінками Інституту аграрної економіки. Продукції рослинництва буде на 3,4% більше, ніж торік. Передовсім завдяки розширенню посівних площ під олійні, очікуваному збільшенню врожайності кукурудзи та покращенню агротехнологій. Але й тут усе, як мовиться, вилами по воді писано. Жодних погодних катаклізмів наприкінці 2024-го й на початку 2025 року не було, й озимина перезимувала добре левова частка посівів перебуває в хорошому стані. Та вже взимку аграрії й експерти звертали увагу на брак вологи для весняного пробудження рослин і для насіння, яке ляже в ґрунт під час посівної яровини. Березневе бездощів'я і заморозки на початку квітня лише посилили побоювання. Тому виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин радить з обережністю оцінювати плани на врожай. &еnsр;У березні Україна потерпала від посухи. Якщо й улітку буде аномальна спека, то про якесь покращення порівняно з украй невдалим для рослинництва попереднім роком ітися не може. Ми повернулися на традиційні ринки, але через поганий врожай 2024-го мали там не надто велике представництво. Однозначно сказати, що наступного маркетингового сезону ситуація покращиться, не можна. Тим паче, на тлі невизначеності з продовженням дії пільгового режиму торгівлі з ЄС, говорить Пендзин. Окремо звертає увагу на проблеми, пов'язані з напрямами нашого експорту. Хоча постачання Чорним морем здійснюють доволі активно, виробникам і трейдерам доводиться неабияк переплачувати за страхування безпекових ризиків. Це негативно впливає на прибутки аграріїв і обсяги експортної виручки для держави. Озимина перезимувала добре Економіст нагадує, що до активної фази бойових дій частка агроекспорту з України становила 35%, ще 40% показник металургії. Тепер же аграрний експорт це 67% нашого постачання за кордон. &еnsр;Не тому, що стало більше сільськогосподарської продукції, а тому що показники металургії стрімко впали. І з огляду на це маємо ще один негативний чинник велике від'ємне сальдо торговельного балансу. Ми надто залежні від імпорту, завозимо у 2,5 разу більше, ніж вивозимо. Тож ситуація в зовнішній торгівлі для України вкрай складна, додає Пендзин. Постачання металів і залізорудної сировини справді одна з ключових статей українського експорту. За цим напрямом теж варто говорити більше про виклики, ніж про здобутки. Адже через війну країна втратила левову частку потужностей. Багато з них повністю знищено, чимало підприємств опинилося в тимчасовій окупації. З приємного те, що на початку року металургійні підприємства на підконтрольній території наростили випуск сталі й чавуну. Скажімо, в січні-лютому чавуну виробили 1,14 млн т 108,4% проти показника перших двох місяців 2024-го, сталі 1,18 млн т, 109,9%, прокату 0,96 млн т, 106,3%. Більшість виробленого, як і видобутої руди, традиційно йде на експорт. Загалом 2024 року з України експортували майже 6 млн т чорних металів, на 22,6% більше, ніж 2023-го. Експорт напівфабрикатів зріс на 56,7%, сталевого прокату на 28,4%. Натомість експортні продажі металургійної сировини скоротилися на 6,3%. Надходження валютної виручки від постачання чорних металів за кордон перевищили $3 млрд це на 16,9% більше, ніж на рік раніше. Пожвавився й експорт залізорудної сировини. Обсяги постачання зросли із 17,7 до 33,7 млн т. Основні покупці Китай, Словаччина й Туреччина. Добрі новини про поліпшення виробничих показників підприємств галузі, певно, мають додати оптимізму й у питаннях експорту й експортної виручки. Так, після різкого падіння на початку великої війни нинішнє відновлення мізер, ми не зможемо завалити металургійною й залізорудною продукцією всю Європу чи пів Китаю. Але й кілька сотень мільйонів додатково зароблених на цьому доларів не будуть зайві. Проте й тут маємо додатковий виклик. На відміну від ринків агротоварів, ціни на більшість видів яких у світі стабільно високі, заробітки на продукції металургії критично залежать від кон'юнктури світових ринків. А там через розв'язані новою адміністрацією Білого дому торговельні війни ще та турбулентність. Та й інших проблем ніхто не скасовував. Олег Пендзин коментує: &еnsр;Тепер начебто відновлюється експорт залізної руди в Китай, але тут дається взнаки питання логістики. До війни майже весь металургійний експорт ішов через Маріуполь. Нині місто в окупації. А портову інфраструктуру на підконтрольних територіях методично обстрілює ворог. Плюс обстріли залізниці, видобувних підприємств. Та й загальна ситуація в економіці не додає оптимізму.

Підтримку України Сполучені Штати Америки перекладатимуть на Європу й зосередяться на Китаї з Іраном Дії президента США Дональда Трампа майже в усіх сферах зо­внішньої та внутрішньої політики сприймають у Штатах і поза ними як хаос. Під час виборів він говорив, що зупинить російсько-українську війну за 24 години. Звісно, це було неможливо, але він знав, що хочуть чути його виборці. Та серйозно не задумувався, яким чином це досягти. Тепер у Трампа є бажання закінчити війну, але немає жодного плану щодо цього. У діях його команди бачимо ознаку відсутності планування, немає навіть приблизної дорожньої карти. Він лише розуміє, що повинен змусити Україну та Росію зупинити бойові дії. Бо його виборці хочуть закінчення війни. Також немає стратегії Білого дому й у відносинах із Канадою, Гренландією, Данією. Є якісь ідеї, емоційні зрушення. А як це все реалізувати? Це все породжує хаос скрізь. Це й добре, й погано. Погано це через те, що тривають якісь переговори в Саудівській Аравії, відбуваються поїздки представників Трампа до Москви та Києва, але які там угоди є? І чи є якісь угоди? А якщо є, то які гарантії будуть? Цього ніхто не може зрозуміти. А добрим є те, що цей хаос стосується не лише України, а і Європи загалом. І це означає, що ніякого особ­ливого плану проти України Трамп не має. Просто його президентство розпочалося з процесів, до яких він не був готовий, але все одно розпочав. Наполеон казав, що потрібно вплутатися в бій, а там видно буде. Трамп нині перебуває на цьому етапі. Тому тривають дискусії щодо угод про надра, рідкісноземельні метали, родовища нафти чи газу, українські атомні електростанції. Усі хочуть демонструвати конструктивний підхід, але історія змін суті розмови в цій угоді між США й Україною свідчить, що Трамп не знає, про що домовлятися з Києвом. Це дії без плану. Це дії без плану Часто чую, зокрема з України, що це якась змова, що Трамп хоче допомогти Росії, Володимиру Путіну. Я з цим не згоден. Якби він хотів допомогти Росії, то зробив би це, але тихіше. Усе, що ми бачимо, це хаос, бо менеджмент президента США погано працює. Якщо читати, про що говорять у Білому домі, то усвідомлюємо, що там теж не розуміють, як їм діяти. Їхні заяви часто суперечать одна одній. Один спікер каже одне, другий інше. Це показує, що організація роботи Білого дому слабка. Водночас Трамп має багато амбіцій реалізувати реформи, про які говорив під час передвиборчої кампанії. Бо скоро буде 100 днів президентства і немає результатів. Якщо відштовхуватися від досвіду попереднього президентського терміну Трампа, то хаос триватиме ще якийсь час. Згодом відбудеться певна стабілізація політики. Не через те, що Дональд зміниться. Річ у тім, що економічна ситуація у США дедалі проблематичніша для нього. Інфляція турбує всіх. Виборці хочуть жити краще, а не бачити зростання цін. Гренландією увагу американців не відвернути, бо вони не розуміють, навіщо вона їм. Для американського громадянина важливі ціни на продукти, бензин, послуги. Тому хоч Трамп нині й фонтанує ідеями, йому доведеться сконцентруватися на тому, що цікаво пересічним американцям, які хочуть жити краще. Ні Гренландія, ні перейменування Мексиканської затоки на Американську великою мірою їх не цікавлять. Кому при здоровому глузді потрібні ці ігри зі змінами назв? Добре, хай буде Американська затока, але як покращилося моє життя? От це проблема. Тому рейтинг Трампа поволі падає. Соцопитування показують, що навіть МАGА (політичний рух, виник у США під час першої президентської кампанії Трампа 2016 року. Назва походить від передвиборчого гасла Маkе Аmеrіса Grеаt Аgаіn "Зробімо Америку знову великою". Країна), його електоральне ядро, досі підтримує Трампа, але не підтримує того, як він це все реалізовує. У президента є серйозні проблеми всередині США. Це відвертатиме його увагу від України та російсько-української війни. Думаю, що стосунки між президентами Зеленським і Трампом та віцепрезидентом США Джей Ді Венсом справді складні. Між ними із самого початку візиту була напруженість, тому так швидко виникла сварка. Шкода, що вони не зустрілися без преси. Бо якщо політики хочуть жорстко говорити між собою, це можна зрозуміти, але не треба робити це перед медіа. Нині здається, що Білий дім втягується у протистояння з усіма, але головний опонент і конкурент незмінний Китай. Його економічна сила наблизилася до американської, а за кількістю населення він більший за Штати. Зростання китайської економічної потуги турбує Вашингтон. Ще за президентства Барака Обами в плануванні Пентагона Китай, а не Росія, був визначений як головний потенційний ворог. Проблеми з Росією це європейська проблема. З погляду США, саме європейці мають контролювати і стримувати РФ. Водночас європейці не можуть бути тут помічниками США в питанні контролю за Китаєм, бо Європа далеко від КНР, у країн ЄС немає потужного військово-морського флоту. А у США є бази в Тихому океані. Ми ближче до КНР політико-­географічно. Тому Китай для Вашингтона головний пріоритет. Трамп про це говорить уже років 30. Однак нічого не зробив, окрім підвищення мита на китайські товари. Другий пріоритет Іран та Близький Схід. Тегеран фінансує терористичні угруповання, і це є проблемою для США. Крім того, Іран головний ворог Ізраїлю, а американці традиційно підтримують Єврейську державу. Тому підтримку України США перекладатимуть на країни Європи, а самі зосередяться на Китаї з Іраном. Хоча китайці уважно за всім спостерігають і відсутність американської підтримки України можуть трактувати як слабкість США. Але Трамп, на жаль, так не думає. Білий дім втягується у протистояння з усіма Ще одна річ нафта. Хоча Трамп говорить про зниження цін на нафту й нафтопродукти, але парадокс у тому, що нині у США ціни ще вищі. Він говорить про нові санкції проти Венесуели (заявив, що запровадить 25-відсоткові мита проти будь-якої країни, яка купує нафту й газ у Венесуели, а згодом повторив подібну погрозу щодо Росії, якщо вона не зупинить бойових дій проти України. Країна). Але чи не буде це все працювати на високі ціни на нафту й бензин? Те, що Трамп робить для припинення війни Росії проти України, щодо санкцій і тарифів проти Канади, Гренландії й обмеження проти Венесуели, які погрожують збільшити вартість бензину у США, це все працює проти нього. Рейтинг падає. Тому думаю, що скоро ми побачимо зміни в його політиці. Безлад іще кілька місяців спостерігатимемо, але довго він не може тривати. Бо вже наступного року відбудуться вибори до парламенту й республіканцям сподіватися на успіх у теперішньому темпі й без змін буде важко.

"Наша баба Оксана померла", почув у слухавці сумний жіночий голос із німецького мобільного номера&hеllір; Я не одразу пригадав тривожне літо 2023-го, коли майже цілодобово приймали людей, які тікали від війни Здебільшого біженці мовчазні, бо стомлені й закриті в собі. Їхні думки ще серед неспокою, переляку, образ, люті та зневаги. Привітавшись кивками голів, поскладали клунки в багажний відсік, і бусик повіз родину з Мелітополя ще заспаними селами в Чортків. &еnsр;Наша мама пече найкращий хліб на весь Мелітополь, почувся голос серед сонної невагомості. На обличчі літньої жінки кволо розплющилося одне око. &еnsр;Розкажіть про свій хліб. Бабця плеснула в долоні й голосно засміялася. &еnsр;Та стидно мені розказувать осьо при людях! Мене отдали замуж у 15 год. Я його страшенно не хотіла. Йому було 19 год навіщо мені таке старе, думала собі. А свекруха була розумна. Ото каже, за кілька днів, якщо хочеш, можеш іти додому. Боже, я мало не розплакалася від щастя! Ступаю на подвір'я, а батько питають, чому прийшла? Я як почну плакать і батькові в ноги. Умоляю, щоби не одганяв, бо втоплюся. Коли ж я вже була в хаті обережний стук. Заходить мій чоловік, а за ним свекруха з величезним клунком і каже: "Ваша дочка сказала, що не може в нас жить. То я зібрала Василеві дещо з пожитків хай поживуть у вас". Батько голову опустили й кажуть: нехай. А в мене душа в п'ятки: це ж шо я наробила? У нас у хаті без мене четверо дітей, а тепер получається, що я татові ще одного привела і він вже має шістьох? Я як заору переляканим голосом: "Ні! Ми будемо спать у тебе!" Він починає взуваться, скручує пожитки і повертаємося до нього на хутір. Потом наші мандри все життя пригадували. Все запитували: "Ти туди чи абратно?" або "Де твої перини?" Бо він туди йшов із перинами і назад вертався з перинами. &еnsр;Мама, та про хліб розкажи! Бабуся милосердно дала нам відреготатися, а потім продовжила, перебираючи худими жилавими пальцями ворсинки на хустці: &еnsр;Каже свекруха, що вони всі йдуть у поле, бо тода совхоз був. А я маю спекти хліба. Лише пам'ятала, як мама наливали в ночви воду. Підігріла відро води. Ну мені ж 15 год. Набила туди з десяток яєць. Притягнула серед хати мішок з борошном і давай вбухувать. Пол мішка туди пашло. А тут заходить тьотя Катя. Сусідка свекрухи. Глянула так подозрітєльно і каже: "Ну нічо, будете мати надовго хліба". Не знаю, звідки в мене стало здоров'я все те місити. Побігла помити обличчя від муки й тіста, забігаю, а воно в ночвах подушкою і приготувалося втікать. Весь день пішов на те, що я ледь встигала тістові не дати випасти. Приходять свекор зі свекрухою. Стали у дверях. А я їм кажу: говорила тьотя Катя, що хліба надовго стане. Ми зі свекрухою дивимося одна на одну. Я тоді не витримала, хапаю хустину і, плачучи, біжу додому. Розповіла мамі, сидимо й ревемо обидві. Чуємо тато з кимось розмовля. І заходить мій чоловік. З тією ж периною. Спали в нас. Зранку мене прикликала баба Настя. Наша сусідка. Вона була молодша од моєї мами. Жила одна. І її називали чомусь баба Настя. Осьо в баби Насті я і навчилася пекти хліб. &еnsр;Нам секрети баби Насті розкажете? &еnsр;Чого ж не розказать? Баба Настя брала літру води, вливала туди пів криночки олії, сипала дві жмені цукру, пів жмені солі й ложку оцту. Усе то мало закипіть. Як остигало, то розбавляла п'ять ложок тієї води з пів кринки закваски. Коли підходило всипала борошна. &еnsр;Білого? &еnsр;Різного. Яке було, теє і брала. Вимішувала й лишала. Потім розкладала у форми. Ще пів годинки чекала. І закладала на годинку в піч. Я, бува, замість цукру меду давала. А олію в нас б'ють запашну. Ото спечу хліб, діти голодні зі школи поприходять, а він ще теплий. Поки приношу ніж, а вони хліб повлупали і їдять з молоком. Чоловік не раз казав: ти мені свого хліба не підсовуй. Намащував масла, в нас три корови було, ми щороку здавали щось на м'ясо. Чотири дівчини в хаті росло, нада було придане копить. Поїсть масла. А борщем потім я свиней гостю. Бабуся киває рукою, ніби просить почекати. Ми автоматично почали сміятися за нею, а вона замахала рукою, що не треба. &еnsр;Ото розпочалася война. У мене вже Оксанці 1 год. Приїхала на косовицю грузова, й забрали чоловіків до воєнкомату. Я плачу. 17 год, у тебе немовля на руках і одбирають чоловіка. На другий день дізналася, що сплять они на полу, бо чекають відправлення. Схопила перину й пішки понесла до району. Принесла до воєнкомату й кажу постовому, що тут десь мій чоловік чека потяга і спить на полу. Он послухав і кудись побіг. Приходить четверо солдатов і офіцер. Офіцер каже: "Дєвушка, беріть свою періну і бєгітє с нєй далеко-далєко, пока ніхто не увідєл, кому ви періну прінєслі. С нього буде вся армія сміяться". Я возращаюсь і плачу. Чотири года чоловік отвоєвал. Без двух пальцев вернувся. Ой, я потому і нєнавіжу Путіна. Он нє відсидиться в своєму бункері. Сколько бєди надєлал&hеllір; Все йому повернеться! У сусідньому селі согнали до школи дітей, наказали одягнуть пілоткі і сказали, що ани тепер рускіє. Так спеціально роблять, шоб відбити в дітей пам'ять. Да у нас рускіє єслі кагда і билі, то в канавах п'яниє блєвалі. Ось такі рускіє. Хочуть вирубати наше коріння, як то роблять з деревами. Щоби росли лише їхні будяки. І тоді скажуть, що то їхня земля. Нікада так не буде! Поки ми їхали, то адаптовували з донькою її перепис. Бабуся відійшла, але залишила по собі прекрасний рецепт хліба. І подумалося, було би добре, якби в нас з'явився хліб "Мелітопольський" пшенично-житній, вологий, з апетитними дірками в м'якуші.

Як Росія виховує нових агресорів Для будь-якої держави її громадяни є беззаперечною цінністю. Росія намагається не бути винятком, тому на рівні конституції фіксує головною метою своєї політики "створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини". Тлумачення цієї норми за умов диктатури відбувається довільно, а втілення суто номінально. Утім у соціальних мережах і чат-рулетці російські користувачі вважають свої права найбільш захищеними у світі, хоча кожного можуть арештувати за самотній пікет із чистим аркушем паперу. Зазвичай за це на них чекає штраф, але за серйозніших проступків шанси зберегти свободу залишаються мізерними. Наприклад, тому що частка виправдальних вироків у російських судах менша за половину відсотка, а адвокати не встигають ознайомитися з доказами обвинувачення. Водночас ув'язнення лякає більше за ймовірну загибель, тому навіть блогери з антивоєнною позицією погоджуються підписати контракт, але в підсумку все одно збільшують кількість російських ­200-х. М'ясні штурми, каліч-полки, банзай-атаки, "верблюди", знімачі "дзвіночків", командири-живодери, кинуті на забій солдати строкової служби й решта зразків російського воєнного мистецтва підкреслюють байдужість Кремля до живої сили. Проте найгіршим її проявом є не ставлення до дорослих, які усвідомлено йдуть на загарбницьку війну, а мілітаристське виховання дітей. Військово-патріотичне виховання дітей і молоді З 2022 року російська система освіти перестала виконувати суто навчальну функцію, обернувшись інструментом для ідеологічного обробляння дітей. За два роки у школах відбулося відродження типових радянських практик піонерії ("Большая перемена", "Движение первых"), політінформації ("Разговоры о важном"), безальтернативного викладу історії та літератури, заохочення взаємних доносів у системі "учні вчителі батьки". Надмірна ідеологізація спускається й на рівень дошкільних закладів у жовтні президент Путін санкціо­нував поширення "Разговоров о важном" на дитячі садочки. У грудні докшільнятам почали розповідати про конфронтацію із Заходом на прикладі перемоги Діда Мороза над Спайдерменом і Джеком Горобцем. А вже в січні Вологда стала першим містом, де політзаняття пройшли в усіх 78 дитсадках. Згідно з навчальними планами, 2025 року вчителі й вихователі приділятимуть пропаганді майже 15% усієї роботи з дітьми. Дошкільнятам почали розповідати про конфронтацію із Заходом на прикладі перемоги Діда Мороза над Спайдерменом Для створення нових поколінь відданих солдатів і лояльних до режиму Путіна виборців пристосовано програму патріотичного виховання. Витрати на неї істотно збільшилися саме під час повномасштабного вторгнення в Україну. Протягом 20222024 років витратили 91 млрд руб., тоді як 2021-го і більшої частини 2022-го 4,9 млрд руб. "Юнармия" 2024 року влітку замість участі у традиційних мовних, наукових, творчих чи туристичних таборах сотні тисяч російських дітей метали ножі, здійснювали марш-кидки, займалися рукопашним боєм, стріляли по мішенях, розбирали автомат Калашникова, стріляли з нього та карабінів, стрибали з парашутом. Поводження зі зброєю навчають навіть підлітків, які стоять на профілактичному обліку в інспекції у справах неповнолітніх. Загалом різні організації з військово-патріотичного виховання дітей та молоді по всій Росії за два роки витратили майже 1 млрд руб. тільки на харчування вихованців, закупівлю прапорів, атрибутики та сувенірної продукції. Значна частина видатків на патріо­тичні акції лягає на регіональні бюджети чи відбувається за спонсорські кошти. За неофіційною статистикою, співвідношення між витратами держави й бізнесу на акції "Юнармии" становлять приблизно 1 до 3. Певні напрями фінансують за засекреченими програмами міністерства оборони. Тож реальне фінансування може бути великим, залишаючись у тіні. Водночас регіональні відділення організації можуть витрачати кошти як на згадану вище канцелярську чи сувенірну продукцію, так і на закупівлі відверто мілітаристського призначення. Наприклад, у Калінінграді купили 75 повнорозмірних макетів автомата Калашникова, обладнання для військово-тактичної гри з імітацією бойових дій, навчальні набої та світлошумові гранати. У Криму придбали тактико-вогневий комплекс імітації стрільби. Організація декларує, що з 2016 року об'єднала понад 1,7 млн дітей і має 89 регіональних штабів. Для вступу до неї достатньо заповнення анкети в мобільному застосунку. З жовтня 2024-го в "Юнармию" можуть вступити діти до 6 років. Рух декларує своєю метою "прищеплювання любові до збройних сил РФ", але фактично займається підготовкою підлітків до служби в армії й участі в бойових діях. Головний штаб "Юнармии" заявляє, що понад 5,5 тис. вихідців з організації вже бере участь у війні проти України. Існує чітка кореляція між активністю регіону в мобілізаційній кампанії й чисельністю "Юнармии" на його території. Татарстан став єдиним регіоном, де її відділення відкрили в усіх муніципальних районах. Загалом до лав організації вступило 54 тис. малолітніх і неповнолітніх жителів республіки. Подібні результати демонструють Башкортостан 51 тис., Краснодарський край 65 тис. На представників цих регіонів припадає й найбільша кількість підтверджених втрат ЗС РФ. На українських територіях "Юнармия" впроваджує мілітаристську ідеологію і в Україні, на тимчасово окупованих територіях. 2016-го її активна діяльність охопила Крим, де до січня 2022 року поширилася на 29 тис. дітей. Окремі з них після повномасштабного вторгнення Росії взяли до рук зброю. Найвідомішим прикладом є артилерист, 23-річний Ілля Зозульський. Приєднавшись до "Юнармии" 2016-го як учасник, він тепер є одним із 50 наставників руху, які воюють проти України. Існує кореляція між активністю в мобілізаційній кампанії й чисельністю "Юнармии" Кримське відділення "Юнармии" розробляє спеціальні програми відпочинку для дітей у літніх таборах, у яких діти проходять фактичну підготовку до служби в армії. З 2023 року в них організовують так звані патріотичні зміни, лекторами в яких є військові Чорноморського флоту та викладачі Чорноморського вищого військово-морського училища ім. П. С. Нахімова. На Сході України штаби ­"Юнармии" з'явилися після 2022 року, проте до цього в так званих Л/ДНР її функції виконувала організація прикриття "Військово-патріотичний рух "Молодая гвардия Юнармия". У травні 2019-го першими її членами стали 77 підлітків, станом на листопад 2024-го, їх уже майже 5 тис. 2023 року в Донецьку та Луганську відкрили "доми" "Юнармии" обладнані приміщення для вогневої та спортивної підготовки на території шкіл. Технічну допомогу для них час від часу надає Донецький офіс Червоного Хреста. На захоплених територіях у Херсонській і Запорізькій областях російські табори патріотичного виховання з'явилися в листопаді 2022-го. Перший "дім" "Юнармии" в ­Херсонській області відкрили в жовтні 2023 року в окупованому Генічеську. Відтоді організовують різні мілітарні навчання. Крім того, регіональні відділення "Юнармии" на окупованих територіях причетні до незаконної депортації та примусового переміщення українських дітей у РФ. У Запорізькій області активним учасником викрадення є керівник штабу "Юнармии", уродженець Уфи Фідаїль Бікбулатов. Він же організував тренування вихованців регіонального відділення російськими військовими з добровольчого батальйону ім. Судоплатова "Барс-32". Інші проєкти "Юнармия" є найбільш медійним проєктом військово-патріотичного виховання школярів і студентів, який володіє найбільшою фінансовою і матеріальною базою, пропонує найширшу програму мілітаризації дітей і молоді. Проте російська влада активно застосовує десятки аналогічних рухів та ініціатив. Окрім парасолькових організацій типу Російського центру громадянського й патріотичного виховання дітей і молоді ("Роспат­риотцентр"), президентського фонду "Защитники отечества", ДОСААФ Росії, військово-патріотичного центру "Вымпел" і Пошукового руху Росії, існують Центри "Воин" та "Авангард", мережі військово-історичних клубів, регіональні пошукові загони. Всі вони орієнтуються на дітей і молодь як мобілізаційний ресурс і тісно спів­працюють із російською громадською організацією ветеранів локальних війн і воєнних конфліктів "Боевое братство" (пов'язана з ГРУ), Росгвардією та Військовим університетом Міністерства оборони ім. Олександра Невського. Кожен із приблизно 700 наявних військово-патріотичних клубів має партнерство з підрозділами ЗС РФ, які проводять тренування зі зброєю для дітей та виконують інші тренерські й менторські функції. Це дає підстави всерйоз розглядати російський молодіжний і дитячий військово-патріотичний рух як сучасний аналог Гітлер'югенду. Окремої уваги потребує Центр військово-спортивної підготовки й патріотичного виховання молоді "Воин", створений у травні 2023 року за дорученням Путіна. У програмі занять: управління БПЛА, організація зв'язку, навички надання першої допомоги, основи вогневої, тактичної та інженерної підготовки. Інструкторами є учасники бойових дій усього майже 400 осіб. Попри те що центр орієнтований на молодь віком 1435 років, основну масу його учасників становлять старшокласники 1517 років. Головними форматами діяльності центру є військово-спортивна підготовка тривалістю три місяці та літні військово-патріотичні зміни по три 3 тижні. Резерв у 50 тисяч є серйозним підсиленням режиму Центр активно розвивається: спочатку функціонувало 12 філій, а станом на грудень 2024 року 21. На початку серпня 2024-го Путін доручив уряду РФ залучити учасників війни до розбудови філій центру в усіх регіонах. 2023-го підготували понад 15 тис. курсантів, протягом 2024 року вже 26 тис. із 35 тис. запланованих. Враховуючи, що ви­пускники центру прагнуть реалізувати себе не тільки в армії, але й у решті силових структур, резерв у 50 тис. є серйозним підсиленням режиму в майбутньому. Центр є партнером "Движения первых" у проведенні військово-патріотичної командної гри "Зарница 2.0" (реанімація радянського досвіду) з елементами початкової військової підготовки та симуляції виживання в екстремальній ситуації. Гра популярна в дітей віком до 17 років. Крім того, її проведення підтримує адміністрація президента РФ в особі Сергія Кирієнка, а Путін доручив "простягнути її до кожної школи". 2024-го "Зарница" вперше відбулася практично по всій Росії за участі понад 800 тис. школярів і 5 тис. наставників, серед яких майже 500 осіб ветерани війни проти України. Прикметно, що в кожній із команд визначено ролі відповідно до воєнної тактики ЗС РФ: окрім типових командира, радиста, сапера, медика і штурмовиків, є воєнкор, фахівець із кібербезпеки (він же політрук) і два оператори дронів. Загрозливі перспективи 20 грудня в Росії відзначають День ФСБ. Торік заходи "святкового" характеру буквально охопили і старого, і малого, відбувшись усюди від башт Кремля до дитячих садків. Така увага до чекістів у поліцейській державі закономірна, але й вона має свої особливості: якщо режим відверто насаджує захоплення силовиками, то воно не може поширюватися винятково на армію для боротьби із внутрішнім ворогом також потрібні ідеологічно затяті молоді люди. За програмою-максимум усі ці маси змалечку тренованих уже за кілька років можна легально й легітимно використовувати проти тих, хто постійно "надуває" Росію. Якщо ж не вдасться, їх завжди можна використати для консолідації влади й повчання всіх незгодних. То ж під час згаданого вище "свята" у школі №4 міста Донецька, яка тепер називається кадетським корпусом ім. глави "ДНР" Олександра Захарченка, декламували вірші про користь ВЧК, а також лунала пісня "Пусть ватником зовут и колорадом". Передплатити журнал "Країна"

Хто наживається на оборонних спорудах Мріючи про мир, Україна й сьогодні, й завтра має захищатися від агресивного сусіда. Одним з елементів цієї безпеки є оборонні споруди. Зокрема й так звані зуби дракона, які мають зупинити танкові підрозділи ворога. Держава витрачає на це сотні мільйонів гривень. Тож важливо знати, наскільки ці зуби міцні, а кошти виправдані. "Країна" переконалася, що проблеми з цим досить серйозні, й відстежила, хто та як на цьому заробляє На початку березня військова частина з Чернігова оголосила два тендери на 274 млн грн для виготовлення та постачання конструкційних матеріалів. За умовами першого тендера на 96 млн грн, до одного з міст Харківської області до кінця травня мають доправити майже 54 тис. захисних споруд у вигляді залізобетонних пірамід. Саме тих, які зазвичай називають зубами дракона. За умовами другого тендера на 178 млн грн, 125 тис. залізобетонних пірамід трьома партіями мають доправити на Дніпропетровщину. На перший тендер відгукнулися п'ять компаній три заводи залізобетонних виробів із різних регіонів України та два товариства з обмеженою відповідальністю з харківською пропискою. Кого обирає військова частина? Поки що збережемо інтригу. Із заводами все більш-менш зрозуміло, тож розкажемо про два згадані ТОВ, щоб читач краще уявив усіх дійових осіб та виконавців. Добре бути третьою особою Перша фірма ТОВ "АСКБ", зареєстрована майже 10 років тому. Але ­2024-го її доходи зросли двадцятикратно порівняно з попереднім роком. А все завдяки тому, що компанія, як кажуть, сіла на бюджет, почавши заробляти саме на виготовленні оборонних споруд на замовлення державних установ. "Заробляння" одразу привернуло увагу правоохоронних органів: у червні Головне управління Нацполіції в Донецькій області зареєструвало кримінальне провадження через зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки. У поле зору поліції потрапили шість договорів ТОВ "АСКБ" на 31,8 млн грн, підписаних 2024-го з однією з військових адміністрацій, декількома міськрадами та двома комунальними автопідприємствами Донецької області. Під час досудового розслідування встановили, що посадові особи держустанов Донеччини й допустили згадане "зловживання службовим становищем" в інтересах третіх осіб, тобто ТОВ "АСКБ". Ідеться про те, що фортифікаційні споруди закуповували без торгів через систему Рrоzоrrо. Замовники укладали договори з підприємцями і вже потім оприлюднювали інформацію. Досудове слідство, зокрема, відстежило, що купували зуби дракона за завищеними цінами. Тому Заводський районний суд Кам'янського у вересні заарештував частину майна компанії, а саме декілька захисних споруд, які правоохоронці вважають неякісними, та відправив на судову будівельно-технічну експертизу. Рішення в цій справі ще немає, і "АСКБ" теоретично може брати участь у тендерах. Але військові мали б задуматися: чи не ризиковано їм мати справу з таким виробником оборонних споруд? Друга фірма ТОВ "Буд-Техпром", зареєстрована в лютому 2024-го. В її штаті 13 працівників. Дмитро Косотухін і директор, і бухгалтер, і власник. Із тендерних документів випливає, що "Буд-Техпром" збирається виготовляти зуби дракона фактично просто неба як виробничий майданчик заявлено старий цех та автостоянку будкомпанії. Філігранна робота обійти конкурента на одну гривню Повернімося до наших тендерів. У першому перемогло ТОВ "Буд-Техпром", у другому ТОВ "АСКБ". І цікаво, як це відбулося. У першому тендері харківські товариства зіграли в демпінг та спаринг. Що наштовхує на цей висновок? Якщо заводи з виготовлення залізобетону знизили ціну замовлення в межах кількох відсотків від стартової, то два ТОВ знизили ціну майже на третину і зробили це практично синхронно до 64 млн грн. Можете зауважити: хіба це погано, коли ціна відчутно знижується, а держава економить? Звісно, якщо йдеться справді про економію. І немає ризику, що під загрозою буде якість робіт, та ще й у такій критично чутливій сфері, як захист держави. "Країна" запитала у представників двох із трьох заводів-виробників: чи можна виготовити якісну продукцію за таку ціну? На що отримала чітку відповідь: "Ми за таке ніколи не взялися б. Це нереально й безвідповідально". Це якщо про демпінг. Тепер про спаринг. Уявляєте, при тому, що ціна впала із 96 до 64 млн грн, різниця в ціні між пропозицією "Буд-Техпром" і "АСКБ" становить аж&hеllір; 1 грн. Хіба не магія, коли уявити, що фірми ніяк не узгоджують своїх дій і ось так, з точністю до копійок, конкурують та змагаються? Але от факт, що ставить під сумнів магію і свідчить про дещо інше: в березні 2024-го та сама військова частина оголошувала тендер на ті самі зуби дракона на 78,7 млн грн. Переможця так само обрали з двох фірм, і різниця в їхніх пропозиціях становила так само 1 грн. І знаєте, хто став переможцем? ТОВ "Буд-Техпром". Його ціна становила 78&thіnsр;796&thіnsр;799 грн. Хто програв? Так, ТОВ "АСКБ", з ціною 78&thіnsр;796&thіnsр;800 грн. Ну хіба не філігранно зіграно? Є ще одна промовиста подробиця: "Буд-Техпром" виграв цей тендер уже за місяць після реєстрації. "Буд-Техпром" і "зуби" на Харківщині Тепер детальніше про другий тендер. Якщо в першому не перемагає жодне з профільних підприємств, а стає переможцем скромне ТОВ "Буд-Техпром", то на тендер з удвічі більшою сумою, 178,7 млн грн, заходить тільки один учасник ТОВ "АСКБ". І зрозуміло, перемагає. Перемагає той, кому треба Чи не дивно, що жоден із потужних заводів учасників першого тендера, наприклад відомий у країні Завод залізобетонних конструкцій імені Ковальської, не відгукнувся на це замовлення? Адже залізобетон це, так би мовити, їхній хліб, єдиний спосіб заробітку. Тож хоча б у одного з трьох заводів міг виникнути інтерес, тим паче документи в усіх були готові. Як бачимо, не виник. "Країна" поговорила з виробниками, й усі вони назвали причиною своєї відмови неможливість за два тижні якісно виготовити й доправити першу партію 41 тис. захисних споруд і наступні партії в такому ж темпі. Але "АСКБ" це, бачимо, аніскільки не збентежило. У кращому разі, можливо, у фірми вже є виготовлені захисні споруди. Адже основним видом діяльності "АСКБ" вказано гуртову торгівлю будматеріалами. А в гіршому? Під серйозним сумнівом за умови двотижневого терміну буде слово "якісно", на якому наголошували ті, хто спеціалізується на залізобетоні. Такою от банально знайомою видається в підсумку картина: в одному тендері маєш спаринг-партнера, який програє тобі 1 грн, в іншому відходиш убік і перемагає той, кому треба. Додамо, що "Буд-Техпром" має свій бекграунд в історії з виготовленням залізобетонних конструкцій для захисту української землі. У січні 2025-го екскомандувача Сил територіальної оборони та двох його підлеглих затримали за підозрою в недбалості, через яку ворог зміг захопити частину Харківщини у травні 2024 року. Арешт викликав хвилю обурення серед військових, які вважають підозри необґрунтованими і кажуть, що причина в катастрофічному браку бійців, а головне в неготовності укріплень на Харківщині. Але до чого тут "Буд-Техпром"? Просування російських окупантів у перші дні травневого наступу 2024-го відбулося стрімко, незважаючи на нібито готові фортифікації. Лише за кілька тижнів ЗСУ кривавими зусиллями вдалося стабілізувати фронт, тоді й розпочався "розбір польотів". Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради з вивчення ситуації зі зведення фортифікацій на Харківщині з'ясувала багато цікавого. Зокрема те, що з початку 2024 року Харківська обласна військова адміністрація без проведення тендерів уклала договори на будівництво фортифікаційних споруд на понад 4,5 млрд грн. 29 договорів на 545 млн грн у лютому-квітні 2024-го з мало кому знайомим ТОВ "Тех-Інком". Компанія має юридичну адресу, але невідомо, де її виробничий майданчик. А ще важливіше: хто нею володіє. На той час підприємством володіла цивільна дружина віцемера Харкова з питань забезпечення життєдіяльності міста й депутата Харківської міськради Андрія Руденка. А основною компанією, через яку гроші за договорами з "Тех-Інком" ішли куди треба, стало вже знайоме нам ТОВ "Буд-Техпром". 29 березня 2024 року компанія отримує статус платника податків, відкриває рахунок у банку й одразу отримує на нього майже 4 млн грн авансу. Головне управління ДПС у Харківській області відмовилося реєструвати податкову накладну на цей платіж: податківці запідозрили недійсність і нікчемність укладених договорів, за якими перерахували кошти. Але довести це не змогли, бо податківці чомусь у суд не прийшли й не надали "доказів наявності ознак фіктивності в діяльності ТОВ "Буд-Техпром". Такий от не зовсім хепіенд, якщо йдеться про безпеку країни й витрачання бюджетних коштів. "Тех-Інком" сховав власників після гучного скандалу цивільна дружина віцемера вже не володіє фірмою. А "Буд-Техпром" продовжує успішно освоювати сотні мільйонів бюджетних коштів. Тож військовим командирам, людям, які захищають країну, судові процеси, а тим, хто "косить бабло", можливості косити його й далі? Р. S. Аналіз судових документів показує: зловживання на тендерах на виготовлення захисних споруд є не тільки на Харківщині. Кримінальні справи є по оборонних спорудах у багатьох регіонах. У більшості випадків у зв'язку з державною таєм­ницею, назви компанії, які недобросовісно виконують замовлення, не оприлюднюються. Тим важливі­ше досліджувати тих, чия праця на захист держави є сумнівною. Передплатити журнал "Країна"

"Безповоротну допомогу від народу Сполучених Штатів Америки, надану через конгресове рішення, адміністрація Трампа конвертує в борг України, який підлягає поверненню. Це неприпустимо", каже експерт з енергетики Михайло Гончар Угода про надра України постійно змінюється, як і риторика президента США Дональда Трампа. Як поясните процеси довкола неї? &еnsр;Нині можна говорити тільки про підходи й загальні принципи таких угод. Тому що нинішній варіант уже не є угодою про мінерали, про що на початках говорив Трамп. Ідеться вже про надра загалом, про інфраструктуру, зокрема енергетичну, транспорт, порти. Утім, повний і остаточний перелік складових предмета цієї угоди невідомий. По-перше, треба звернути увагу на дискримінаційний підхід із боку США нашого, поки що, формального стратегічного партнера. Безповоротну допомогу від народу Сполучених Штатів, надану через конгресове рішення, тепер адміністрація Трампа заднім числом конвертує в борг України, який підлягає поверненню. Це неприпустимо ні з позиції ділової етики, ні з позиції міжнародного права. По-друге, створення нібито інвестиційного фонду. Найімовірніше, інвестиціями там і не пахне. Це буде механізм висмоктування фінансових результатів, які отримуються в Україні в контексті використання предметів угоди. Це чи рідкісноземельні метали, чи в ширшому контексті мінерально-сировинні й енергетичні ресурси, чи йдеться про використання енергетичної інфраструктури, ГТС, АЕС, портів, залізниці. Організація, яка цим займатиметься, корпоративний суб'єкт з американською реєстрацією, що діятиме за законами США, в органах управління матиме американську більшість. Українська сторона буде позбавлена прав і можливостей впливати на рішення і діяльність такої організації. Інвестиціями там і не пахне По-третє, за підходів, де українська сторона десуверенізована і лише присутня, є ризик, що партнер може передати управління фондом третій стороні. Ясно, що нею, хай навіть замасковано, буде Росія. Така угода може бути в межах розподілу сфер впливу між РФ та США. Вашингтон може легко маневрувати, отримавши натомість від Кремля певні вигоди чи інтереси. Чому четвертий пункт Плану перемоги президента Володимира Зеленського містить пропозицію партнерства з розроблення надр? &еnsр;Україна пропонувала США та ЄС укласти спеціальну угоду щодо спільного захисту наявних покладів критичної мінеральної сировини та спільного інвестування й використання потенціалу українських надр. Очевидно, розрахунок був на те, що співпраця відбуватиметься на партнерських і паритетних засадах. Освоєння українських надр у частині критичної мінеральної сировини може забезпечити додатковий фінансовий потік, необхідний для розвитку нашого ОПК і не тільки. Але масштабні проєкти з освоєння надр за участі інвесторів із США та ЄС потребують гарантій безпеки для України. А тут про гарантії безпеки не йдеться, американська сторона відкинула це. Спочатку був меморандум на дві сторінки, а тепер проєкт на 58 сторінок. Тому він підлягає ретельному аналізу. Британський професор права Алан Райлі, старший науковий співробітник Аtlаntіс Соunсіl, викладач Лондонського університету, проаналізував цей проєкт угоди й охарактеризував його як "документ про експропріацію". Українська влада веде дипломатичні маневри з уточнення позицій, галузевих аспектів, процедурних нюансів. Але якщо підхід американської сторони та дух цієї угоди залишаться незмінними, підписувати нічого не можна. Якщо визнати борг перед США, то країни ЄС, за прецедентом, можуть також почати вимагати визнати борг? &еnsр;Так. І треба пам'ятати, що сьогодні в європейських країнах здебільшого прихильні до України уряди, та після виборів там ситуація може змінитися, як у Словаччині, до влади можуть приходити проросійські сили. Створювати такий прецедент небезпечно. В європейській пресі циркулюють вкиди про поновлення роботи гілки "Північних потоків". Чи є небезпека поновлення цієї німецько-російської співпраці щодо газу? &еnsр;Якщо є нитка й вона у функціональному стані, то ризик є. Про небезпеку я не говорив би, бо з німецького боку є тверда позиція щодо неможливості використання "Північних потоків". Вкиди в медіа це системна робота, з одного боку, росіян через європейські джерела, з другого боку активізувалося німецьке проросійське газове лобі. Відверто діє партнер Путіна Маттіас Варніґ. Також з'явилася американська складова такий собі інвестор Стівен Лінч хоче відновити пошкоджену нитку другого "Північного потоку", а не лише запустити вцілілу. Триває системна кампанія, і так чи так це російський інтерес повернутися на європейський газовий ринок. Атомні електростанції це наша енергетична безпека Путінська політика "повороту на схід", на китайський ринок, провалилася. Та якби й запрацювала, то там довше логістичне плече, на тому кінці труби лише один споживач Китай. Це незіставно з логістично близьким ринком Європи, де багато споживачів, конкуренція, ними можна маніпулювати. Пекін не Берлін, з ним фокуси Кремля не проходять. Стало зрозуміло, що у прямому вигляді повернутися не ви­йде, тому й розробили стратегію прихованого повернення. Звідси були задумки з "азербайджанським" газом транзитом через Україну. І щодо "Північного потоку" схема подібна. Поява американського інвестора передбачає, що на компресорній станції "Славянская", відправній точці ПП2 на російському узбережжі Балтики, відбудеться акт перетворення газу від Газпрому на "американський", який далі прокачуватимуть до німецького Грайфсвальда. Ця схема успішно спрацювала з перетворенням російської нафти на "угорську" на білорусько-українському кордоні. Та є одне "але". Такий схематоз суперечить інтересам американських компаній, які експортують на європейський ринок свій скраплений природний газ. Якщо запустити вцілілу нитку "Потоку" на 27,5 мільярда кубів щорічно, то для Газпрому це свято. Нині вони можуть прокачувати не більш як 16 мільярдів кубів за рік другою ниткою "Турецького потоку". А тут одразу майже вдвічі більше можна прокачати, що означає одразу мінус для американського постачання. Європейський ринок може прийняти й американський, і російський газ? &еnsр;Особливістю європейського ринку є те, що він досить інтенсивно стискається. Якщо 2010-го споживання газу на ринку ЄС-27 становило 545 мільярдів кубометрів на рік, то 2024-го лише 332 мільярди кубів. Нагадаю, на піку російського газового експорту до ЄС-27&thіnsр;2021 року його обсяг становив 155 мільярдів кубометрів. У рамках політики декарбонізації, попри відсутність газового санкційного пакета проти РФ, в Євросоюзі з року в рік триває скорочення обсягів споживання газу. За цих обставин важко уявити, що серйозний інвестор зі США робитиме ставку на російський проєкт в умовах стиснення європейського ринку газу. Звісно, росіяни хочуть повернутися на ринок ЄС, поновити експорт газової корупції й маніпулювання політиками. Ми ж бачимо, як це працює у випадку з Угорщиною, Словаччиною, Сербією. Як працювало в Болгарії. Та й росіяни були близькі до тотального успіху в Німеччині до повномасштабної війни. Одні країни змогли вибратися з цих "солодких" газових і нафтових пасток Кремля, а хтось, як-от Угорщина, потонув і вважає, що це ідеальний засіб для політичного довголіття. Припускаю, що ми ще побачимо продовження серіалу на тему "українці підірвали "Північні потоки". На жаль, цим і в нас люблять похвалитися. Водночас забувають, що у світі постправди на нас можуть легко це повісити з вимогою десятків мільярдів доларів компенсації за заподіяну шкоду європейському бізнесу. Що таке "угорська схема по нафті"? &еnsр;Коли 2022 року Європейський Союз приймав шостий санкційний пакет щодо нафти, Угорщина погрожувала заблокувати його прийняття, якщо не буде збережено транзит російської нафти нафтопроводом "Дружба" через територію Білорусі й України. Мовляв, Угорщина не має можливості отримувати нафту в інший спосіб і не може переробляти іншу нафту, крім російського сорту Urаls. Єврокомісія пішла назустріч Угорщині, щоб хоч і в урізаному вигляді, але санкційний пакет прийняти. Бо основна російська експортна нафта морська. Вона йде через нафтоперевалку на Балтиці та в Чорному морі. Для угорців зробили виняток, але не назавжди. Ті сказали, що їм потрібно два-три роки, щоб переналаштуватися на інший сорт нафти. Це був обман. Угорці й не збиралися виконувати свої обіцянки. Але торік Україна запровадила санкції проти компанії "Лукойл". І угорці зрозуміли, що може бути кепсько, якщо Україна запровадить санкції загалом проти російської нафти. І вони задіяли схему, придуману росіянами: змінювати на папері в пункті передавання російську нафту на угорську. І в нас теж зраділи, бо немає необхідності оголошувати санкції проти російської нафти загалом: ми тепер не маємо справ із російською нафтою взагалі, бо йде угорська. На папері то вона угорська, а фактично російська та ще й за спец­ціною для режиму Віктора Орбана. Урядова логіка приблизно така: транзит газу зупинили, бо закінчився термін дії угоди й був залізний привід не продовжувати. А мовляв, щодо нафти ми так зробити не можемо, бо діє чинний договір (до 2030 року. Країна). Це хибна логіка. Можемо зупинити. Тільки цього року транзитом "угорської" нафти Україна вже надала РФ можливість заробити приблизно 1,5 мільярда доларів доходу, які підуть на дрони, ракети, КАБи, що летять на Україну. А Будапешт нам "дякує" черговим блокуванням у ЄС допомоги Україні, переговорів про вступ у ЄС та відмовою продовжувати санкції проти агресора. Трамп і Зеленський говорили про повне поновлення роботи Запорізької атомної електростанції та роль США в цьому. З українського боку говорять про інвестиції, а з американського про перехід АЕС під їхній контроль. Росіяни кажуть, що нічого не передаватимуть. Що відбувається? &еnsр;Російська позиція зрозуміла: "Усе наше, і Запорізька область теж". Однак нині для них ЗАЕС, як валіза без ручки. Станція не генерує й не збуває електроенергію. Але, виходячи з воєнних реалій, вони ставлять на збереження статус-кво, пропозиції США для них неприйнятні. Адміністрація Трампа не заглиблюється в суть справ і бездумно пропонує ідеї. Припускаю, що вони вже зрозуміли: щодо окремо взятої АЕС досягнути прориву не вдасться, бо цього не хоче Кремль, який вони чомусь вважають договороздатним. Тому американська позиція змістилася на те, щоб узяти під контроль наявні в Україні АЕС, бо США, мовляв, мають досвід управління. Ніякого досвіду управління такими АЕС з енергоблоками ВВЕР радянської/російської конструкції вони не мають. Тут та ж небезпека, що й в угоді про надра. Бо якщо ми погодимося на американське управління, то ніщо не перешкоджатиме їм передати його умовній третій стороні з досвідом роботи з енергоблоками ВВЕР. Ця третя сторона може виявитися "Росатомом", замаскованим під формально незалежну компанію з управління активами. Що нині важать атомні електростанції для енергетики та виживання України? &еnsр;АЕС це наша енергетична безпека. Атомна генерація це 56 відсотків усієї електроенергії, що генерується. Очевидно, нам теж потрібні гарантії безпеки. Захист цих об'єктів потребує розміщення протиповітряних і протиракетних систем типу Раtrіоt і ТНААD (протиракетний комплекс рухомого наземного базування для висотного заатмосферного перехоплення балістичних ракет середньої дальності. Країна) та ескадрильї винищувачів F-35. Але теми гарантій безпеки Україні наш формально все ще стратегічний партнер США жахається, як нечиста сила ладану. Тоді й для нас немає предмета розмови. Як ставитеся до енергетичного перемир'я? Є заяви, але жодного документа. &еnsр;Є джентльменські обіцянки, але між росіянами і США та нами й Білим домом. Відомо: з поки що нашого боку був наказ не завдавати ударів по російській енергетичній інфраструктурі. От уже квітень, і ми їх не бачимо. Росіяни розповідають брехню про наші удари по нафтопере­качувальній станції "Кропоткінська", яка не має стосунку до системи транспортування їхньої нафти, а є елементом нафтопроводу Тенгіз Новоросійськ Каспійського трубопровідного консорціуму, оператором якого є "Транс­нефть". До речі, офіційно вони формулюють обережно, бо цією трубою іде головно нафта американських компаній, видобута в Казахстані, й ті бачать, що насправді відбувається. Росіяни пишуть, що "дрон, который летел в направлении&hеllір;", а прямо не кажуть, що "Кропоткінська" була об'єктом атаки. Бо вона й не була, але вигідно поширити через пропаганду дискредитацію України як порушника енергетичного перемир'я. Ворог відпрацьовує нову тактику ройове застосування дронів Ми в односторонньому порядку дотримуємося "угоди". РФ вважає, що тільки вона її дотримується. Росіяни тепер не б'ють по підстанціях Укренерго, по газотранспортній інфра­структурі, але б'ють по об'єктах обленерго, тобто по розподілу. Вважають, що це не є порушенням. А загалом це квазіперемир'я. Ворог відпрацьовує нову тактику на цивільній інфраструктурі міст ройове застосування дронів. Ніщо їм не заважає повернутися до ударів по енергетичній інфраструктурі, а привід придумати нескладно. Передплатити журнал "Країна"

Минулого тижня сталася шокувальна, але очікувана подія. Адміністрація Трампа закрила бюджетне фінансування Vоісе оf Аmеrіса та "Радіо Свобода". У журналістському середовищі мало таємниць, але ми до останнього вірили, що Голос та Свобода вистоять. Адже їх було створено в часи найгостріших протистоянь між демократичним світом і тоталітарними режимами. Вони стали потужними інформаційними ресурсами, які протистояли цензурі, пропаганді та дезінформації Як усе почалося? "Голос Америки" з'явився 1942 року під час Другої світової війни. Спершу він був частиною Офісу воєнної інформації Сполучених Штатів Америки, а його перша трансляція вийшла німецькою мовою. Мета доносити правдиві новини до країн, де існувала жорстка цензура. Згодом, під час холодної війни, VОА почав віщати й іншими мовами. Українською зазвучав із 1949 року. Уявіть тільки: в ті часи репресій, гонінь та переслідувань можна було піймати радіохвилю свободи. Скількох українських патріотів та хвиля тримала на плаву? "Радіо Свобода" з'явилося 1950-го, спеціально для мовлення у країни, що перебували за залізною завісою. Його створення ініціював Конгрес США, підтвердив Гаррі Трумен 33-й президент США, а припинив 47-й президент Дональд Трамп. Та чомусь мені здається, що це його безславна сторінка історії. Обидва мовники тоді стали голосами свободи для мільйонів людей, які жили в умовах комуністичних і диктаторських режимів. Як усе продовжилося для нас? Три роки тому теж сталася шокувальна подія. Повномасштабна війна Росії проти України. Покадрово пам'ятаю перші воєнні ефіри на 5-му каналі: порожня столиця, повітряні тривоги та блокпости, обстріли та суцільний біль і страх. Доки наші колеги з інших каналів їхали з валізами до Львова, ми робили свою роботу: розповідали про події, боролися тією зброєю, яку мали голос в ефірі. Ми не стояли у пробках на виїзд із міста. Наша дорога була вільна. Саме ми показали атаку на Гостомель, колони російської бронетехніки під Києвом, ми робили включення з Херсона й показували, як українці зупиняють російські танки голими руками. У наших ефірах звучали оголошення: як допомогти теробороні, як можна евакуюватися з небезпечних місць, куди підвезти хліб та пальне. Саме в нашому ефірі Хливнюк на порожній Софійській площі заспівав "Червону калину". Однак. За два дні після того, як українські військові вигнали росіян із-під Києва, без попереджень та пояснень влада відключила 5-й канал із цифрового ефіру Т2. Це сталося 4 квітня 2022 року і триває й досі. З того часу 5-й канал оскаржує відключення в судовому порядку, намагаючись визнати бездіяльність відповідних державних органів протиправною. Проте судові засідання постійно переносять, що затягує процес поновлення мовлення. Але це в жодному разі нас не зламало. Просто нагадаю: ми це канал революцій та змін диктаторських систем. У період Помаранчевої революції 2004 року канал активно висвітлював демонстрації, давав слово протестувальникам і висвітлював події з перших уст. Це допомогло сформувати критичне ставлення до старих систем цензури та пропаганди. Під час Євромайдану 5-й канал транслював живі репортажі з центру подій, надаючи можливість громадськості бачити реальний стан справ. Мої колеги з місць подій розповідали про боротьбу за гідність, свободу та європейські цінності, що стало каталізатором для масштабних змін у країні. Ми правдиво висвітлюватимемо й наступні зміни в Україні. Нас не можна не помічати. Аудиторія 5-го каналу це переважно свідомі та критично мислячі українці, які шукають правдиву та незалежну інформацію. Серед глядачів каналу: молодь, яка активно цікавиться політичними подіями та реформами, знаходить у каналі надійне джерело новин; громадські діячі й інтелігенція, що цінують аналітичний підхід і глибокий аналіз подій. Незалежний характер контенту приваблює аудиторію не лише з великих міст та регіонів України, а й із-за кордону. Українці, які нині живуть у всіх куточках світу, хочуть знати правду про свою країну. Їх не влаштовує пропаганда "Єдиного марафону", яка вихваляє єдину "потужну позицію". Я довго чекала, доки колеги з усіх відділень "Радіо Свобода" та "Голосу Америки" почнуть протест, покажуть характер, скажуть своє вбивчо-гостре слово, почнуть пікет чи голодування, звернуться до своєї мільйонної аудиторії. Усі ці інструменти журналісти 5-го каналу в різні часи переслідувань використовували на повну. Але цього разу з голосом та свободою не сталося. Можливо, тому, що стабільне бюджетне фінансування та соціальний пакет зменшує бажання йти на барикади? А можливо, й тому, що наступний, 48-й, президент Америки зробить голос та свободу ще сильнішими? Просто треба почекати. Однак в Україні, незважаючи на зростання політичного тиску та спроби обмеження свободи слова, 5-й канал продовжує боротися за незалежну журналістику. Сьогодні він використовує сучасні технології: Інтернет-платформи та соціальні мережі. Завдяки активній присутності в онлайні канал має можливість оперативно доносити новини, проводити інтер­активні ефіри та залучати нову аудиторію. Мобільні репортажі та живі трансляції. Репортери на місцях подій регулярно публікують актуальні матеріали, що дає глядачам змогу отримувати інформацію прямо з епіцентру подій. Розслідувальна журналістика. Незалежні розслідування та аналітичні матеріали допомагають розкривати сутність подій, протистояти офіційним маніпуляціям і пропаганді. 5-й канал залишається символом свободи слова й незалежності української медіасфери. Його історія, відданість правді та постійна боротьба за демократичні цінності надихають багатьох українців і мене вже багато років. Горда бути частиною цього ефіру.

Я така екстравагантна, що й заміж виходила екстравагантно. У мене було четверо чоловіків. Двоє, на жаль, померли. Із першим чоловіком художником Остапом Патиком перед тим як одружитися, лише раз ходили в кіно. Мені було 17. Вони якось у майстерні з друзями цілу ніч сиділи й під ранок вирішили, що йому пора женитися. Вбрали вишиванки, прийшли до мене та й давай про куницю і дівицю говорити. А я погодилася, бо подумала, що стану старою дівою, як відмовлю. У нас було три весілля. Перше в українських строях, з кіньми, в Шевченківському гаю. На друге ми в загс приїхали в джинсах на мотоциклах. Третя забава була в лісі. Стріляли з козацької гармати. Після розлучення не змінювала прізвища на дівоче, бо треба було переробляти велику кількість документів. Тепер воно стало особистим брендом. Спілкуємося і з колишнім чоловіком, і з його теперішньою дружиною. Образ ідеального чоловіка для мене образ мого тата. Він перша скрипка і в оркестрі, і в житті: і зірка, і сім'янин, і все вміє в хаті зробити, і вчудити теж уміє. Мама його називає порядним батяром. На мотоциклі "Ява" вони з мамою, вагітною мною, їздили у Крим і назад. Вдячна батькові, що прийняв моє рішення не грати на скрипці після 18 років навчання музики. Відчувала, що підприємництво мені вдається краще. За відчуттям, мені 38. Я вся про енергію. Енергія нова валюта. Стараюся, щоб її рівень не понижувався в тілі нижче за 70 відсотків. Якщо нижче треба відпочивати. Бо нічого не можу створювати. Колись я виграла грін-карту й мала можливість жити в Америці. Пробула там неповних два роки і зрозуміла, що хочу бути в енергетичному полі України. Бракувало мого богемного оточення. З одного боку, українці за кордоном гуртуються, а з іншого усвідомлюють, що їхні діти, вже народжені там або які приїхали туди в малому віці, асимілюються. Щоб бути успішною у США і я мала б асимілюватися. У 24 роки мала відчуття перегною, який удобрює американську землю. 1996 року я не мала можливості дзвонити зі Штатів додому по відеозв'язку, тож у телефонних будках залишала 300 доларів на місяць тоді, як за житло платила 600. Енергія нова валюта Коли почалася війна, я придбала стареньку хатину на околиці села Буковець на Закарпатті, де вовки на подвір'я приходять. Ця земля і гори відновлюють мою енергію за 2 години. Із найменшою дитиною не біжимо в укриття під час повіт­ряної тривоги, бо його в нас немає поблизу. Ховаємося за диван. Допомагає психологічно. До третьої річниці повномасштабного вторгнення ми з командою "Зерна" привезли в Бельгію прем'єру перформансу, створеного за участю американських музикантів. Поєднує українську класику, народні пісні та колискові в сучасному аранжуванні зі звучанням електроніки та скрипки, а також відеоряд із кадрами наслідків війни. 24 лютого презентували в Європарламенті. Це моя культурна дипломатія. Люди поділяються на споживачів і творців. Перші прийшли в цей світ, щоб заробити гроші й щось за них купити. Другі мають мету бути кимось, а не мати щось. Неlісорtеr Vіеw це коли піднімаєшся над проблемою, над своїм життям. Мене перезавантажує, коли ходжу в гори й бачу горизонт. Це як живеш на першому поверсі й бачиш мало, але на 25-му вже бачиш більше. Так само працює і наш розум. Варто розширювати масштаби. Відколи Трамп став президентом, є фрустрація, ніби за нас вирішують нашу долю. Людина діє за певними патернами, сценаріями, які в неї утворилися в голові, і має той самий результат. Треба змінювати підсвідоме. Найкращу пораду в житті мені дала найстарша донька Устина піти в терапію. Це сталося у 48 років. Ухвалюю рішення, слухаючи своє тіло. Коли починає крутити живіт або не можу вдихнути, голова розболілася, отже щось відбувається не так. Навчилася говорити "Ні". Я в тих роках, коли ще сповнена енергії, але вже не можу витрачати час на непотрібне. Можу вимкнути фільм на третій хвилині або припинити спілкуватися з неприємною людиною. Між моєю старшою і молодшою дитиною різниця в 20 років. Я рано народила першу, і вона отримала від мене менше проявленої любові. Менше казала: "Я тебе люблю", "Ти найкраща у світі". Тепер шкодую про це. З молодшими все було по-іншому. За такої невизначеності у світі маємо перебувати у спокої, рівновазі, балансі, ресурсі і ще щось створювати. Важливий момент у вихованні прийняття. Треба, щоб дитина розуміла, що її ніхто не засудить за будь-який вибір, навіть якщо він буде невдалий. Я виросла в чудовій галицькій родині, але мої батьки з повоєнного покоління і передали мені переконання, з якими працюю в терапії. Наприклад, релігійне ставлення до грошей. Досить почути, що легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство небесне, і все, гроші заробляти не треба, бо страшно, що Бог тебе не буде любити. Я несвідомо боялася заробляти. Коли винесла це на рівень свідомості, то зрозуміла, що гроші це ресурс, завдяки якому можу реалізувати багато добрих справ. Інше переконання з дитинства не проявлятися. Тато казав про українську інтелігенцію і Розстріляне відродження: "Голови понаставляли, їх постинали". В юності я собі шкодила тим, що бунтарка. Мама вчила мене економити, бо вона не знала, як навчити більше заробляти. А я, ніби на зло, була марнотратка. Навчилася ніжно говорити сама із собою. Кажу: "Слухай, ти така молодець. Христя, ти все зможеш". Бо якщо ти себе постійно критикуєш і кажеш, що ти безнадійна, то так воно й буде. У мене хороші стосунки з Богом. Це точно не бородатий старець, який мені щось дозволяє чи забороняє. Розумію свою віру в Бога на рівні енергії. Є купа наукових досліджень, що в різних емоцій можна поміряти рівень вібрацій. І найвищі вони в енергіях вдячності, любові божественних емоціях. А от у заздрості, безпорадності найнижчі. Вірю в концепцію структурованої води, що через медитацію, молитву, дихальні вправи можна врегулювати свій психоемоційний стан, свою воду всередині, з якої складаємося приблизно на 80 відсотків. Недарма кажуть, із рознервованої людини аж дим іде. Умію бути вдячна й навчила того своїх дітей. Наймолодша каже: "Мам, я вдячна за кожну фісташку". Це не тому, що нам їх важко купити, а тому, що розуміє, часи бувають різні. Фісташка це як образ чогось, що не купувалося щодня в гірші часи, а купували лише необхідне. Бідність чи достаток відчуваю не через кількість грошей, а через спроможність їх заробити. Нині не можу похвалитися великими статками, але почуваюся спроможною. У своїй компанії запровадила систему додаткової мотивації: внутрішню валюту такі круглі медальки з написами "Я молодець". 1 "молодець" 100 гривень. Наприкінці місяця співробітники міняють "молодці" на гроші. Токсичні люди не працюють у моїй команді. Не дозволяю, щоб забирали енергію в мене чи інших працівників. Не буває конструктивної критики. Вся критика руйнує тебе, якщо ти не просила про зворотний зв'язок і не готова її почути. Як прийде час, то вмру, треба тримати всі справи в порядку. В усіх українців нині є шанс померти не у старості чи від хвороби, а героями. Третій свій спортивний мотоцикл я продала, коли завагітніла третьою дитиною. Це вже про відповідальність і за дітей, і за колег, які зі мною працюють. Переживаю, щоб зі мною нічого не сталося. З тих же причин не йшла в соло-похід у гори. Розуміла, що розплодилося багато вовків, узяла провідника. Критика руйнує, якщо ти про неї не просила У нас живуть різні сутності: і жадібність, і гординя, і різні ображалки. Якщо цього не висловлювати, воно гнитиме всередині і шкодитиме. Юрій Покальчук колись казав: "Любов це "на", а не "дай". Ця фраза запала мені в душу. Якщо людина не вміє любити себе, то не вміє любити й когось. Буде упирем у стосунках. Стосунки це як поєднання двох перснів. Є спільний простір, але з обох боків кільця є і особистий. Важливо дати людині можливість бути собою і мати своїх друзів чи час побути самому. Любов це всепроникна сутність, яка наповнює все: простір, погляди, слова, тембр, голос. Це й відсутність страху втратити чи бути неприйнятим. Даю собі право на агресію. Але швидко відходжу. Просто кажу: "Міняю одну емоцію на другу". І дітей своїх так учу. Якщо тебе щось зачіпає із тебе щось стирчить. Значить, його можна якось облагородити, підстригти цей кущ, працювати над ним усе життя. Колись подивилася фільм "Лессі" про те, як собака через усю Шотландію біг до свого господаря, і відтоді мріяла про такого пса. Купила коллі у 48. За кілька місяців мене попросили взяти ще одного коллі, бо його господар виїхав за кордон. Третього собаку папільйона я купила наймолодшій доньці Вероніці на закінчення першого класу. Потім узяла собаку з Авдіївки, в якої від обстрілу відірвало ногу. Її прооперували й тепер бігає. П'ятий пес мого бойфренда наполовину лайка й наполовину вівчарка. Господар живе в Канаді, а собака зі мною. Нашу пару внук називає "бабця і її хлопець". У нас стосунки на відстані. Усе почалося рік тому, як приїхав до Львова й випадково зайшов до мене в шоурум сорочку купити. Для побудови гармонійних стосунків важливі спільні проєкти. Нині мій бойфренд скрипаль у спільному міжнародному перформансі. У батьків є кантичка (нотний зошит. Країна), яку почала писати ще моя бабця, а потім продовжив тато. Він зібрав туди ноти і слова всіх відомих у нашій родині українських колядок. Це наш великий скарб. На великі свята розгортаємо і співаємо.

Україна втрачає просвітницьку частину медіа й надію на незалежні засоби масової інформації Сполучені Штати скорочують "Голос Америки" та "Радіо Свобода" президент Дональд Трамп видав наказ про реорганізацію Агенції США з глобальних медіа. Ця агенція займається п'ятьма медіакорпораціями, що мовлять 49 мовами: "Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода", "Голос Америки", "Радіо Вільна Азія" (RFА), Офіс мовлення на Кубу. Ці медіа вважають важливим інструментом дипломатії, а рішення про їх скорочення називають зрадою демократії та подарунком ворогам Америки. Значення "Радіо Свобода" та "Голосу Америки" для демократичних і недемократичних країн різне. Для України до 1991 року вони мали одне значення, а після розпаду Радянського Союзу інше. Я росла, коли "Голос Америки", "Радіо Свобода" та ВВС справді були голосами свободи і слухати їх було злочином. Та люди збиралися навколо радіо­приймача і слухали. Це залишиться великою частиною бренду цих радіостанцій. Створювали їх як інструменти контр­пропаганди. "Голос Америки" запрацював 1942 року на противагу німецьким пропагандистським каналам, які теж активно запускали по всьому світу, зокрема й у Латинській Америці. У повному сенсі ці ресурси не були пропагандою, бо будувалися як медіа. Тоді вважали, що найкращий спосіб рекламувати свободу показувати, як вона діє. Тому вони не вихваляли американського лідерства, а інформували, давали культурний контент. Їм дозволяли критикувати урядові рішення. Це вражало. Сказати, що ці медіа працювали бездоганно, не можна. Туди активно інфільтрували агентів СРСР. Плюс історично склалося так, що американські станції хилилися в лівий бік. Особ­ливо "Голос Америки", тоді як "Радіо Свобода" була більш новинна. Для СРСР це були ворожі голоси, а вони себе називали голосами свободи. Власне, в недемократичних державах, як-от країни Центральної Азії, Африки, вони таку саму роль грають і досі. Там вони перебувають в опозиції до авторитарної чи тоталітарної влади. В Україні ці медіа давно грають іншу роль. Вони швидше не залежний ні від олігархів, ні від політиків голос. Вони були маяком для журналістських стандартів. Лише один проєкт "Схеми" від "Радіо Свобода" чого вартий. Завдяки фінансуванню ці медіа мали можливість навчати й розвивати журналістів, формувати прошарок добре вишколених фахівців, прокачаних певними здібностями своєї професії. Цього бракуватиме. В Україні не бачу інших гравців, окрім міжнародних донорів, які були б зацікавлені повністю фінансувати незалежні медіа. В нас немає гравців, наділених відповідними ресурсами, щоб підтримувати такі медіа. Зі зникненням цих двох медійних майданчиків та інших проєктів, які фінансував, зокрема, уряд США, ми втрачаємо велику частку проєктів, які забезпечували присутність ідеалів незалежної журналістики в Україні. Вони не були ідеальні, але прагнули показувати, що журналістські стандарти існують, намагалися всіх підштовхувати до їх дотримання. А коли вони перестануть це робити, то залишаться тільки європейські проєкти. Однак між європейськими й американськими медіа та підходами є відмінність. В Європі стандарти трохи інші. Європа не дуже добре вміє працювати з незалежним, позапартійним впливом і контентом. Її медіа завжди мали ідеологічне, партійне забарвлення. У США цього вдавалося довго уникати, тоді як у Європі та Британії були традиційно трохи ліві чи праві медіа. Втрата "Голосу" і "Свободи" в недемократичних країнах відчуватиметься інакше, там суттєво зменшиться доступ до джерел незалежної інформації. Навіть якщо вони не мали там великої частки ринку, але були незалежним джерелом інформації. Україна ж втрачає просвітницьку частину медіа, надію на незалежні засоби масової інформації. Мотивацію Трампа у процесі закриття цих медіа, зокрема й загалом у міжнародній допомозі, на мій погляд, треба розуміти крізь призму його оточення, груп впливу навколо нього. Одна з таких груп лібертаріани. Вони хочуть зменшення ролі держави, більше свободи місцевому самоврядуванню. Республіканці рейганівського спрямування, але радикальніші. Друга група представники та прихильники Ілона Маска. Це люди з високотехнологічного великого бізнесу. Вони хочуть запобігти будь-якому регулюванню, потенційним обмеженням для їхнього бізнесу. Попередня влада демократів намагалася ввести більше регулювання, модерації на їхніх цифрових майданчиках, щоб вони брали на себе відповідальність за наслідки своєї роботи для суспільства. Зокрема йдеться про соціальні медіа. Починаючи від маніпуляції результатами виборів через приховану рекламу та фейковий контент і до самогубств підлітків. Є дослідження, що соціальні мережі погано впливають на ментальне здоров'я, зокрема підлітків. Порядок денний цієї групи певною мірою збігається з першою групою, яка хоче запобігти державному регулюванню та втручанню. Також вони хочуть знизити податки, особливо для корпорацій та фізичних осіб із високим доходом. Відповідно, це призводить до загрози наростання дефіциту бюджету США. І тому виникає запит порізати федеральні витрати, що цілком відповідає ідеології лібертаріанства, скорочення держави по максимуму. Третя група християнські консерватори. Якщо перші дві групи дають гроші, то третя голоси. Це найбільша група серед республіканців. Саме цей сегмент гарантував Трампу переконливу перемогу на праймериз. Ці люди проти лівої ідеології, вони проти політики рівності, інклюзії, різноманіття, ЛГБТ, гендерної політики. І от ці три сегменти перетинаються і відбувається скорочення державних витрат, які працюють на умовну ліву ідеологію. Тому очікувано, що міжнародна допомога перше, що зрізатимуть. Серед команди Трампа, респуб­ліканців Конгресу тут є консенсус. Помірковані республіканці переважно тепер мовчать. Тому й відбувається зрізання бюджетів міжнародної допомоги і зрізання фінансування каналів впливу, які про демократію та свободу. Це одна з перших статей бюджету, які Трамп намагається зменшити. Чи може тепер Єврокомісія перехопити фінансування? Не знаю, яка в них політика щодо цього питання. В Україні Єврокомісія інакше завжди працювала. На початках вони активно фінансували грантами хіба що "Європейську правду", яка пропагувала євроінтеграцію. Але "Європейська правда" давно з цих штанців виросла і стала повноцінним медіа про міжнародну політику. Решту вони підтримували у вигляді окремих грантових програм, які розподіляли між наявними медійними майданчиками. Нині вони можуть нарощувати такі гранти, але чи зможуть замістити "Радіо Свобода" та "Голос Америки"? Не думаю, що вони відроджуватимуть американські пропагандистські ресурси, які з'явилися 90 років тому. Щодо роботи з продукування фейків, боротьби з ними, як формувати медіа­освіченість молоді, то тут потрібно починати з дитячого садка і школи. Ми ж навчилися жити зі швидкісними дорогами, так само навчимося жити в сучасному інформаційному суспільстві, але не одразу. Це буде важко. Але я переконана, що медіа­освіченість неможлива у відриві від загальної компетенції та базових шкільних знань. Це аналітичне, критичне мислення, знання основ наук та здоровий глузд, накладені на медійну сферу. Без добре навчених школярів буде важко. Ключ у базовій освіті й відповідальному споживанні інформації. Хто цього не дотримується, страждатимуть, їх ошукуватимуть, вони переграватимуть політично й економічно. Це дещо схоже на інформаційний дарвінізм, але простих рішень тут немає. І "Радіо Свобода" та "Голос Америки" в цій сфері були не панацеєю, вони теж мали помилки. Але так склалося, що їхня діяльність збігалася з інтересами нашої держави на цьому етапі. США витрачали на всі закордонні проєкти майже $800 млн на рік. РФ витрачає вдвічі більше. Щодо КНР чітких даних ніде не бачила, але оцінно це до $2 млрд. Інформаційна війна у світі триватиме. Штати вирішили відступити. Можливо, це елемент їхньої прагматичності, коли вони хочуть стабільного світу, поділеного між трьома полюсами. Тому Вашингтон не проти китайського домінування в Азії, Росії, в Європі, а собі забере Гренландію й решту світу. Світ буде триполярний. Словом, де у США нині немає бажання боротися, там вони закривають ресурси. Так само в них немає бажання підтримувати Україну. От і шукають приводи, щоб не витрачати на неї своїх грошей.

Україна втратила контроль над 18% своєї території. Лише наполовину ми забезпечуємо фінансові потреби держави з власних джерел. Кілька мільйонів громадян виїхало з країни в західному напрямку. І ще пара мільйонів у східному. В сучасній Україні найнижчий у світі показник народжуваності й один із найвищих показник смертності. Наші професори отримують зарплату на рівні прибиральниць у супермаркеті, а штат академічних інститутів складається наполовину з пенсіонерів, а інша його частина з вакансій. Країна, з якою в нас найдовший кордон, відмовляє нам у праві називатися нацією і мати власну державу. А інша країна, що є гарантом безпеки північноатлантичного співтовариства, офіційно відмовляється гарантувати нам захист у майбутньому. Україна балансує на межі життя і смерті, чіпляючись за ілюзорні обіцянки геополітичного хижака більше не нападати й геополітичного лузера захищати свої майбутні "інвестиції". Чи доречно за цих умов говорити про якусь національну місію? Гегель говорив, що кожний народ має свою національну ідею і що всі ці національні ідеї є нічим іншим, як щаблями зростання Світового Духу, котрий у цих національних формах реалізовує універсальний зміст і спрямовує цивілізацію до ідеалу. Власне, наявність національної ідеї як специфічного ідейного внеску в історію цивілізації й відрізняє в гегелівській концепції "історичні" народи від "неісторичних". До числа останніх німецький філософ початку ХІХ ст. зараховував абсолютну більшість слов'янських народів, оскільки на той час у їхньому існуванні важко було збагнути якусь ідейну основу. Втім, із часів Гегеля багато що змінилося, на історичну арену вийшло багато народів, про яких у старій Європі до певного часу не чули й навіть не підозрювали про їх існування. Наприклад, повернулася з небуття польська державність. У часи Гегеля поляки досить драматично переживали свою втрату незалежності й утілювали власне розуміння націо­нальної ідеї не лише в повстання шляхти (1830-й, 1848-й, 1863 рік), але й у яскраві поетичні та філософські форми. Польська світова місія у візіях Бродзінського, Товянського, поезіях Адама Міцкевича, Юліуша Словацького уявлялася то за аналогією з Марією Магдалиною, що спокутує власні гріхи, то з самим Ісусом Христом, що терпить страждання за гріхи всього людства. Щоправда, після відновлення справжньої незалежності, яка стала можливою лише після розпаду соціалістичного табору, польська самобутність знайшла собі нове річище реалізації переважно у сфері дрібної комерції та трудової міграції у країни розвинутого Заходу. Але сьогодні перед лицем російської загрози і кризових явищ всередині європейського співтовариства Польща отримала шанс на лідерство в безпековій сфері та бере активну участь в оновленні принципів функціонування ЄС. От такий приклад для нас, як дочекатись і не змарнувати свого шансу. Українська ідея сьогодні гучно заявлена у світі як право нації бути, але поки що туманно відповідає на запитання: ким бути? Історія привела нас до ролі форпосту в захисті цінностей Вільного Світу від неоімперських зазіхань Москви. Ця місія конкретна й гостро актуальна, але її реалізація обумовлена багатьма ситуативними чинниками. По-перше, імперські амбіції та реваншизм сучасної Росії й нині багатьма в Європі сприймається досить скептично. Не кажучи вже про Америку. Росія у війні 20222025 років показала свою слабкість і сьогодні розглядається ключовими світовими гравцями, приблизно як Османська імперія другої половини ХІХ ст. початку ХХ ст.: "Хвора людина Європи". По-друге, нинішня ситуація може кардинально змінитися. Найімовірніше, стримування Росії залишиться важливим викликом для Європи в найближчі десятиріччя, і Україна гратиме в цьому важливу роль. Але не можна виключати також спроби "перезавантажень" у відносинах між Європою та Росією, а також можливість нової "перебудови" в самій Росії. Тому українську ідею, наше розуміння власної цивілізаційної місії треба будувати на більш тривкій світоглядній основі та глибшій історичній перспективі. А це означає, що для виконання свого призначення українці мають дати приклад не лише того, як героїчно захищати власний дім від зовнішнього нападника, але й того, як мудро облаштувати цей дім відповідно до власних уявлень про добро, розвиток і справедливість. Хоч би якою фантастичною здавалася ця перспектива "з окопів", саме вона надає сенсу всьому, що ми як нація силкуємося зробити й довести світові сьогодні.

Унікальний об'єкт у столиці занепадає, але збагачує групу людей У багатьох європейських столицях ринки є культовими атракціями та місцями паломництва туристів, як-от Маrсh&еасutе; Ваstіllе у Парижі чи Lа Воquеrіа в Барселоні. У Києві теж могло би бути таке місце Житній ринок. Він пережив зі столицею всі злети й падіння, сотні років був економічним центром і найвелелюднішим місцем Подолу. На честь 1500-ліття Києва 1980-го з'явилася нова будівля ринку. Він найстаріший ринок столиці, що продовжує діяти, та найбільший критий ринок у Європі. Але, замість того щоб стати гордістю міста, сьогодні він радше його ганьба. І столиця ніяк не може визначитися з його подальшою долею. "Країна" розбиралася чому Здається, більш занедбаного та непривабливого місця у столиці не знайти. "Шанхай МАФів, стеля тече, брудні вікна, високі ціни, зграї голубів, дешевий китайський одяг, так описує Житній ринок голова ГО "Рада з урбаністики Києва" Віталій Селик. Бетонні конструкції стелі руйнуються, з них крапає. Щоб підійти до продавчині, треба перестрибнути калюжу. Приміщення погано освітлене й холодне. Третина торгових місць на першому й на другому поверхах порожня. Третій поверх закритий: небезпечно. Чому унікальний об'єкт так занепав? Він не те що не приносить доходів, а генерує збитки. Як пояснити це? Приватизувати не можна орендувати Здається, столична влада готова була забути про Житній, але він періодично виринає в медіа, бо є відчайдухи, які намагаються вдихнути в ринок життя. Так сталося і 2024-го. Кухар Євген Клопотенко провів улітку й на початку осені кілька благодійних заходів на Житньому, збираючи кошти на ремонт даху. Організував громадські обговорення під девізом "Житній має жити". Подія була резонансна та спонукала КМДА створити робочу групу "з пошуку шляхів приведення будівлі критого ринку до належного технічного стану". До неї ввійшли четверо депутатів від фракції УДАР, 11 керівників департаментів КМДА, гендиректор КП "Житній ринок", інші фахівці та "аж" один представник громадськості Євген Клопотенко. Очолив групу Валентин Мондриївський, депутат від УДАРУ та заступник голови КМДА. Клопотенко розповів "Країні", що презентував на засіданні групи своє бачення майбутнього ринку, яке передбачає його порятунок шляхом державно-приватного партнерства, за аналогією з успішним відродженням Національного комплексу "Експо­центр України" колишньої ВДНГ. Але кухар опинився в меншості, група запропонувала меру столиці Віталієві Кличку рішенням Київради передати Житній у довгострокову оренду. Водночас з'явилась і альтернативна пропозиція від постійної комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та інвестиційної діяльності Київради на чолі з Тарасом Козаком про приватизацію ринку. На сьогодні є два проєкти рішення Київради про приватизацію та про передання ринку Житнього в оренду "концепція Клопотенка" й "варіант Козака". На пленарному засіданні Київрада наприкінці січня мала би поставити кому у фразі "приватизувати не можна орендувати". Але не поставила: мер Віталій Кличко заявив, що ринок залишиться ринком, і на тому депутати розійшлися. На пленарному засіданні 13 березня це питання навіть не значилося в порядку денному. Коли ж столична влада нарешті ухвалить рішення? І який варіант обере? Поки що не відомо. Хоча прихильники обох пропозицій не сидять склавши руки. Битва концепцій У разі передання в оренду врятувати Житній могли б інвестиції. Такий план як стратегію розвитку ринку ще 2018-го представив кандидат на посаду директора комунального підприємства Андрій Мукан. Директором він не став, але концепція розвитку середовища на основі європейських прикладів реконструкції ринків у Барселоні, Лондоні, Роттердамі та Валенсії досі є на сайті Київради. План розвитку "Житній має жити" від Євгена Клопотенка багато в чому повторює цей документ. Ключове: ринок залишається у власності міста, але в партнерстві з приватним бізнесом, так би мовити, за концепцією wіn-wіn. Прихильники цієї ідеї апелюють до того, що саме така схема допомогла вдихнути життя в ту саму ВДНГ і перетворити її на успішний комерційний проєкт. Столична влада тягне з рішенням Прихильники приватизації зробили свій хід наприкінці лютого. Інвестиційний фонд Іnzhur, яким володіє Андрій Журжій, із помпою представив свою концепцію. Яскрава презентація з картинками оновленого ринку, де є ідеальна чистота, інсталяції на стелі, фудкорт і кафе по периметру. Який варіант переможе? Оренда видається перспективнішою: ринок гарантовано залишається у власності міста, немає ризику знесення об'єкта та зведення на його місці чергової висотки, як це сталося із Сінним ринком. Однак ключовою проблемою для успішної реалізації цього варіанта є потреба в інвестуванні шалених грошей. Андрій Журжій на презентації зауважив: "Для відновлення Житнього ринку потрібно щонайменше 700 мільйонів гривень. Жоден орендар не буде вкладати гроші в об'єкт, який йому не належить". Такої ж думки і Ганна Бондар, народна депутатка, в. о. головного архітектора Києва у 20152016 роках: "Якщо мета зберегти і функцію, і унікальну будівлю, то оренда цього не гарантує". Як приклад вона наводить історію Сінного ринку, який здавали в оренду, а потім зруйнували та звели на його місці висотки. Архітекторка пропонує спочатку відремонтувати ринок за рахунок міста, а потім передати комусь із репутацією: "Це громадська будівля в комунальній власності. У міста є гроші". Це правда: в бюджеті Києва на кінець 2024 року невикористаними залишалися 29 млрд грн, повідомив на засіданні Київради голова постійної комісії Київради з питань бюджету Андрій Вітренко. Столична влада тягне з рішенням. І Житній продовжує працювати за найгіршим варіантом класичної оренди, занепадаючи з кожним роком. Чому цей варіант є таким? Бо в каламутній воді ловити комерційну рибку-вигоду значно цікавіше. А те, що вода ця каламутна, доводить історія багаторічної оренди, яка і є історією занепаду Житнього. Мусимо її розповісти. Договір оренди на непридатні приміщення Історія почалася в листопаді 2021-го. Київська міськдержадміністрація та комунальне підприємство "Житній ринок" провели відкритий аукціон на передання в оренду частини будівлі ринку. Перемогло ТОВ "Тан­джерін", яке володіє ресторанами під торговою маркою Таrаntіnо fаmіly. Однією з умов договору для орендаря було зобов'язання власним коштом провести капітальний ремонт будівлі та прилеглих територій. Сума оренди 1,2 млн грн на місяць. У травні 2022-го підписали договір на 15 років. На 4000 кв. м мали розміститися ресторани, продуктові магазини, ательє з ремонту одягу, хімчистка та багато іншого. Але повномасштабна війна внесла корективи. За постановою Кабміну з підтримки бізнесу, до серпня підприємство звільнили від орендної плати, а із серпня 2022-го на період дії воєнного стану оренду обмежили на 50%. Але "Танджерін" не сплатив жодного відсотка, бо вже з липня 2022 року не міг користуватися орендованим майном на Житньому ринку. Експлуатація приміщень була зупинена на виконання рішення Окружного адмінсуду Києва. Цьому передувала епопея за участю Держ­служби з надзвичайних ситуацій, яка встановила, що ринок експлуатується "з порушенням правил та норм пожежної і техногенної безпеки, які створюють загрозу життю та здоров'ю людей". Згодом комунальники звітували, що всі зауваження ліквідовано, але на ринку раптом сталася пожежа. У підсумку вже згаданий суд у травні 2022-го зупинив експлуатацію приміщень. Це був той самий травень, коли влада столиці уклала договір оренди з ТОВ "Танджерін", знаючи, що приміщення не придатні для оренди. Далі ще краще. У липні 2023-го КП "Житній ринок", незважаючи на те, що ринок не експлуатувався, звертається до Госпсуду Києва з позовом про стягнення з "Танджеріну" заборгованості орендної плати. Разом зі штрафними санкціями це 4,3 млн грн. Підприємці відповіли, що вважають себе звільненими від орендної плати через рішення суду. На що представник КП "Житній ринок" не знайшов кращого аргументу, ніж похвалитися тим, що не виконав рішення суду й не зупинив роботи ринку та й досі піддає життя людей ризику. Прогнозовано суд не задовольнив позову комунальників, встояло рішення і в апеляції. Тож на кінець лютого 2025 року договору між КП "Житній ринок" і ТОВ "Тан­джерін" не розірвано. Тим часом робоча група вирішує передати ринок в оренду і департамент промисловості та розвитку підприємництва КМДА в січні 2025-го видає проєкт рішення, яким рекомендує депутатам Київради передати вже всю будівлю Житнього ринку в оренду. Ключова умова для орендаря усунути згадані порушення пожежної безпеки. Іншою умовою, яка дивує, стало зобов'язання орендаря перевести всіх працівників підприємства до своєї юридичної особи зі збереженням посади та середнього заробітку. Погляньмо, наскільки ризикованим є перекидання комунального підприємства на плечі орендаря. Трохи про комунальний менеджмент За останні вісім років у КП "Житній ринок" змінилося вісім керівників. Нині ним керує Ігор Цеханський. Він, так би мовити, трикратний директор. 2014-го його звинуватили в отриманні хабаря і звільнили. Та прокуратура Подільського району довести це не змогла: касирка дала свідчення, що передані директором гроші вона хотіла покласти в касу, але завадила поліція. Цеханського виправдали й виплатили 250 тис. грн "морального відшкодування", а вимагав 2 млн грн. Він повернувся на посаду. У березні 2022-го стався другий скандал: депутат Київради вимагав $30 тис. хабаря під час "співбесіди" в одного з кандидатів на посаду заступника директора Житнього. Ігор Цеханський звільнився, перечекав скандал і наприкінці 2023-го знову повернувся на посаду. Навіть коли оперативники департаменту стратегічних розслідувань Нацполіції встановили, що на території Житнього павільйони та магазини продають контрафактний алкоголь, директор ринку в суді за обвинуваченням виробників підробленого алкоголю за статтею "Шахрайство" отримав статус&hеllір; потерпілого. Справа слухається в Печерському суді вже сім років. За вісім років змінилося вісім керівників Про те, як хазяйнують комунальники на Житньому, свідчить історія іншого директора КП "Житній ринок" ­Моламова Амана Мансура Огли. Він звільнився з посади у травні 2018-го. І саме того року з Житнього зникло майно на чверть мільйона гривень: дивани, комп'ютери, відеокамери, принтери і факси, холодильні вітрини та побутові холодильники, насоси майже 100 найменувань. Це зафіксували в жовтні 2018-го під час інвентаризації. У розтраті майна звинуватили заступника головного бухгалтера КП "Житній ринок". Щоправда, ніхто не задумався, куди поділося це майно. Далі була епопея, коли Подільський райсуд повертав обвинувальний акт Київській місцевій прокуратурі, прокуратура оскаржувала це в судах, доки заступника головного бухгалтера КП "Житній ринок" не звільнили від кримінальної відповідальності&hеllір; за строком давності. За зникнення майна на Житньому ніхто не відповів. Із листопада 2022-го Моламов як керівник іншого комунального підприємства разом із п'ятьма спільниками перебуває на лаві підсудних у справі про одержання 1,3 млн грн неправомірної вигоди за розміщення у столиці точок сезонної пересувної торгівлі. Давайте спробуємо скласти цей пазл. Ринок, який мав би приносити місту доходи, роками генерує для нього мінус: останні три роки КП "Житній ринок" закінчувало з мільйонними збитками. 2024-го вони сягнули 2,3 млн грн. Підприємство витрачає втричі більше, ніж заробляє: дохід за 2024 рік становив трохи більш як 9 млн грн, а на закупівлю послуг зі столичного бюджету витратили 24 млн грн. Майже 1 млн грн столичному бюджету коштували 10 охоронців від ТОВ "Кремень НП". Зарплата директора комунального підприємства, здавалось би, також скромна 19 тис. грн. І якщо врахувати, що в тій же справі про хабар за посаду заступника директора ринку фігурували 30 тисяч зелених, пазл розвалюється. Але, за декларацією, Ігор Цеханський 2023 року придбав квартиру за 1 млн грн і того ж року його батько-пенсіонер подарував сину автомобіль "Лексус" за пів мільйона гривень, то пазл непогано складається. Стає зрозуміло, чому Житній занепадає: те, що вбиває ринок і робить його ганьбою столиці, вигідно конкретним людям. Допоки? Замість післямови "Внаслідок зволікання керівництвом КП "Житній ринок" із реконструкцією будівлі ринку протягом 20172018 років не були освоєні кошти, передбачені Програмою економічного і соціального розвитку м. Києва, у розмірі 2,7 млн грн", йдеться у звіті аудиторів КМДА. Не освоїли і 1,5 млн грн 2024 року. В лютому 2025-го комунальники нарешті замовили ремонт покрівлі за 2 млн грн. Чому так пізно і так дешево: на 560 кв. м покрівлі 2 млн грн? Бо ж плити покрівлі містять азбест, який викликає особ­ливий вид раку легенів азбестоз. Коли пошкоджені плити скидатимуть із покрівлі ринку, азбестовий пил розлетиться по всьому Подолу. Нагадаю, в Україні в рамках узгодження законодавства з Євросоюзом, азбест заборонено з 2022-го. А це означає, що покрівлю на Житньому ринку треба не ремонтувати, а повністю замінити. "Житній має жити!" звертається до громадськості Євген Клопотенко. "Кияни, несіть свої кошти до нас, ставайте співвласниками Житнього ринку, і ми відродимо його славу!" закликає власник інвестиційного фонду Андрій Журжій. Уже майже три тисячі киян внесли на цю справу до фонду понад 30 млн грн. Але все це марні мрії, бо жодних прав на Житній у фонду немає, як і у відомого кухаря. Права є у столичної влади. Тож реальним вершителем долі Житнього залишається директор комунального підприємства, який під'їжджає до ринку "Лексусом", подарованим йому батьком-пенсіонером&hеllір; Передплатити журнал "Країна"

"Шість винищувачів Rаfаlе із ракетами Меtеоr відженуть російські бомбардувальники від лінії бойового зіткнення", каже авіаційний експерт Костянтин Криволап Україна від початку роботи над авіаційною коаліцією робила ставку на американські винищувачі F-16. Однак зовнішньополітична ситуація у світі змінилася. Чи означає це, що треба швидко переорієнтуватися на інший тип літаків? &еnsр;Американці контролюють ринок озброєнь так званою м'якою силою. Вони вкладаються в будь-яку серйозну військову розробку. І коли вони вкладаються в щось понад 10 відсотків, то в разі продажу виробу продавець має отримати дозвіл від американського Держдепу. І тільки Франція не підпадає під американські обмеження, бо ще за президента Шарля де Голля вони розробили стратегію військової незалежності. Мають власну ядерну зброю, свої літаки. Коли була спроба об'єднати найбільші європейські компанії в розробку й виготовлення літака Еurоfіghtеr, французи спочатку увійшли до спільного проєкту, але швидко вийшли, мотивуючи це тим, що їм потрібен інший літак. Хоча насправді Еurоfіghtеr і Rаfаlе вийшли схожими. Якщо нам нині треба буде сучасніший літак, то в Еurоfіghtеr багато американських комплектуючих, і можливо, доведеться просити ліцензію. А з французькими літаками така умова не потрібна. Якщо говорити про технічний бік, то рішення створити авіаційну коаліцію саме на базі винищувача F-16 було правильне. Це якісний літак із великою можливістю використання різних видів зброї. У комплектації Блок-7072 він мало чим поступається винищувачу 5-го покоління F-35. Якби політична ситуація у США не змінилася, то ніхто слова не сказав би. Тепер маємо дивитися в бік французького Rаfаlе. А це дорога машина і примхлива в обслуговуванні. Якщо підсумувати, то нам треба такі літаки, які виконуватимуть актуальне завдання. І не якісь теоретично потім, а практично зараз. От у Катару є ескадрилья Міrаgе, які мають можливість запускати ракети класу "повітря повітря" Меtеоr. Це ракета з прямоточними, а не твердопаливними двигунами, здатна летіти на максимальній швидкості на відстань 200300 кілометрів. Якби нам таку ракету, ми забули би про російські КАБи, якими вони бомблять передову. Нам би таку одну ескадрилью й питання можна вирішити. От такі літаки з таким озброєнням нам нині треба. Україні передали літаки F-16 в європейській версії МLU. В американській класифікації вона чому відповідає? &еnsр;Це Блок-1520. Це перші машини, які почали вироб­ляти наприкінці 1970-х на початку 1980-х у Нідерландах і Бельгії. Одночасно йшла робота над майбутньою модернізацією. Цей процес назвали МLU. Він розвивався паралельно розвитку F-16. Здається, у версії МLU 7.2 літак доводили до стану Блок-50. Експерти у своїх мріях розраховували саме на таку версію, бо це найбільша за кількістю F-16 версія у світі. Тобто ми маємо Блок-20, який у певній частині модернізовано до Блок-50. Літак оновлювали блоками. Можна зі старої версії Блок-15 витягнути начиння і, як у конструкторі лего, вставити найновіші блоки і ти вже маєш найновішу версію Блок 7072. Франція не підпадає під американські обмеження Що можуть наші літаки в цій версії? &еnsр;Нам треба вирішити основне питання відкидання російських носіїв керованих авіабомб на відстань більш як 100 кілометрів від лінії бойового зіткнення. Як навчають пілотів F-16? Спочатку це польоти вдень, потім уночі. Згодом вони вчаться літати за приладами. Коли ти вмієш керувати літаком, можеш називатися пілотом, але не винищувачем. А вже потім починається робота зі зброєю. Перший рівень збиття безпілотників і крилатих ракет. Тобто найпростіша справа функція ППО. Потім іде підтримка наземних операцій, і лише після неї патрулювання, де ти мусиш бути готовий включитися в найскладнішу операцію. Спочатку наші F-16 були налаштовані на збиття крилатих ракет і "шахедів". Потім почали підтримувати польоти наших МіГ-29 із французькими КАБами. Це було торік, коли розбивали понтони на річці Сейм у Курській області. Фактично вони підлітали до Сумщини на пристойній висоті й змушували росіян гасити свої радіолокаційні станції, бо мають на озброєнні протирадіолокаційні ракети. Після пуску КАБа МіГ-29 спускався на малу висоту й повертався додому. У цей час F-16 робив кілька невеличких кіл і прикривав від можливого удару МіГ-29. Тепер уже є підтримка сухопутних операцій зі знищенням об'єктів на землі, тобто бомбометання. Скільки іноземних літаків ми маємо? &еnsр;Нині є 17 машин F-16 і шість Міrаgе. Останніх до кінця року має бути 18 (19 березня президент Зеленський заявив про появу в Україні ще однієї партії F-16. Країна). До кінця березня Франція має завершити передання перших літаків Міrаgе-20005F. Вони повинні замінити як носії ракет Stоrm Shаdоw застарілі радянські бомбардувальники Су-24. У чому їх перевага? &еnsр;Ракети Stоrm Shаdоw можна програмувати на землі, а можна в повітрі. Коли до Су-24 причепили пілон для кріплення цих ракет, це вже було подвигом. Це як причепити реактивний двигун до "Запорожця". Тому ракета могла летіти лише туди, куди її запрограмували на землі. З появою Міrаgе з'явилася можливість наведення на ціль безпосередньо з кабіни. Чи можемо ми отримати ракети Меtеоr? &еnsр;Цих ракет вироблено не так багато, і їх іще не використовували. Очевидно, про це йтиметься. Нині основна ракета Міrаgе МІКА летить на 80 кілометрів. Радари на F-16, Міrаgе і МіГ-29 не відрізняються між собою. Французький радар Міrаgе трохи виграє за рахунок кращого оброблення сигналу та кращої розподільчої здатності на екрані. Тож він ліпше ідентифікує цілі, але залишається питання дальності від 90 до 120 кілометрів. Які радари мають літаки наших Повітряних сил? І які має ворог? &еnsр;У того ж МіГ-29 радар бачить на 6070 кілометрів. У Міrаgе та F-16 максимум 120 кілометрів. Є ще таке поняття, як радіопомітність. У F-16 це 23 метри, в Міrаgе від 4 до 5. У російського Су-35 23,5 метра залежно від кута випромінювання. Вся родина літаків Сухого Су-30, Су-34, Су-35 і навіть Су-57 має однакову платформу Су-27. Ще один нюанс: у літаків родини Су є спільна ознака широка морда. За рахунок цього росіяни ставлять у ці літаки великий за габаритами радар що він більший, то далі бачить. У літаків родини Су є спільна ознака широка морда У ворога стоїть радар "Ірбіс-2", і за рахунок свого великого розміру він бачить на 250 кілометрів, а в окремих випадках і на 300. Хоча якість зображення не дуже висока. Особливої переваги росіяни не мають. Та ж ракета "повітря повітря" Р-37М, яка здатна летіти на 200300 кілометрів, водночас не є швидкою. Вона страшна для повільних військових літаків бомбардувальників, транспортників. Якщо її вчасно виявить винищувач, то втече від неї на форсажі або на протиракетному маневрі. За лояльнішого президента Байдена нам давали літаки Fаlсоn без системи передання даних лінк-16. До того ж у старій модифікації й із застарілими ракетами. Тепер, очевидно, краще не буде. Виходить, F-16 за нинішньої ситуації здатні лише на функцію ППО? &еnsр;Це ганьба для американського керівництва. Що таке лінк-16? Це протокол обміну даними між приладами на борту. З 1980 року американці почали збирати все, що вони мали до цього з точки зору обміну інформацією між окремими військовими об'єктами: оптика супутників, літаки далекого радіолокаційного виявлення, наземні локаційні станції, дані радіотехнічної розвідки, дані на землі навіть від танків Аbrаms та бронетранспортерів Вrаdlеy. Цей обмін створює єдине інформаційне поле. Неоціненна якість цієї системи в тому, що вона може передавати інформацію як у вертикальному розрізі від найменших носіїв до найбільших, так і в горизонтальному рівні F-16 пролітає над якоюсь територією, а його система фіксує ворожу техніку. Командир взводу сухопутних військ бачить на своєму планшеті, що до нього наближається ворожий танк, і віддає команду артилеристам вразити його. Повертаючись до питання, скажу, що я навіть не уявляв, що таке можливо. Це ніби вам видали планшет Аррlе з крутим інтернетом, але забрали функцію простого зв'язку й ти мусиш передавати інформацію через дисковий телефон. Ця натовська система надавала пілоту великі повноваження, бо він бачив те, що бачать у штабі, й мав можливість самостійно вирішувати. В українських Повітряних силах донедавна пілот це руки й ноги центру керування, тобто вишки. Вони йому кажуть: лети на азимут такий-то, ешелон такий-то і приготуватися до використання певного озброєння. А американському пілоту кажуть: там є ціль і її треба вразити. Я трохи спрощую, щоб була зрозуміла система керування польотами. Пам'ятаєте, як минулої зими наш пілот F-16 збив чотири ракети, а потім додав іще дві, довівши кількість до шести? І всі були в захваті! А чому? Бо цей пілот ухвалив самостійне рішення. Тому відсутність системи, яка дає тобі інформаційну обізнаність та змогу стикуватися з іншими родами військ, іншими пілотами, отримувати від них інформацію, це великий мінус. За яких обставин ми втратили літак F-16? &еnsр;Під упливом радіоелектронної боротьби в системі ППО відбувся збій у програмі "свій чужий". Як мені пояснювали, в таких випадках мала б увімкнутися система обізнаності лінк-16 і тебе впізнають як свого. А цього не сталося, й ППО збило свого ж пілота. Досі не було жодного випадку знищення російських літаків винищувачами західного зразка. Коли очікувати на перші успіхи? &еnsр;Вони працюють, як і ми. Якщо Су-35 на великій висоті побачить випромінювання нашого локатора, то він запустить ракету Х-31П, яка погасить його раніше, ніж літак опиниться в зоні досяжності нашої ракети. А сам про всяк випадок увімкне форсаж і на швидкості вийде із зони ураження. Доки ми не матимемо ракети, яка летить на відстань 160180 кілометрів (та ж АІМ-120 у сучасних версіях), доти збиття не буде. Ми навіть підставлятимемо наших пілотів. А щоб мати можливість запуститися на 160180 кіломет­рів, треба відповідний радар. Ті, що в нас є на 90120 кілометрів, такого цілевказання не дадуть. Найновіші, 83-ї серії, які мають F-16 у версії Блок 7072 та F-35, коштують 2,5 мільйона доларів. Якби в нас були літаки дальнього радіолокаційного виявлення SААВ-340 АСS-890, які пообіцяла Швеція, то ракета з F-16 отримала б цілевказання. А без цього ніяк. Чи є в нас узагалі шанси, якщо противник має ракети "повітря повітря", які летять на відстань до 300 кілометрів? Узимку наш Су-27 збили з великої відстані. &еnsр;Так, наш літак збили з відстані 232 кілометри ракетою Р-37М. Я не думаю, що ці ракети справді летять на 300 кілометрів, як заявляють росіяни, але точно на понад 200. В нас немає належного зв'язку з радіотехнічною розвідкою, військами ППО й пілотами. Льотчик не бачив цієї ракети. Радар розташовано в передній напівсфері, й пілот не бачить, що діється позаду нього. Від цієї ракети можна втекти, бо вона не дуже швидка. Але це якщо її бачити. У F-16 стоїть система, яка бачить і передню, і задню напівсфери, й у разі перебування машини під випромінюванням автоматично може поставити теплові пастки або створити радіотехнічні перешкоди. У Су-27 нічого такого немає. Європейські лідери натякають, що можуть зняти всі обмеження на продаж зброї Україні, за винятком ядерної. Чи матимемо ми шанси отримати найновіший французький винищувач Rаfаlе? &еnsр;До всього треба дорости. Навіть не пілотам, а інфраструктурі, системі керування військами. Тоді можна собі дозволити Rаfаlе. Якщо цей винищувач буде з ракетою Меtеоr, то шести літаків нам цілком вистачить, щоби відігнати російські Су-34 і Су-35 від лінії бойового зіткнення. Те саме можуть зробити й Міrаgе. Росіяни боятимуться, бо їхні літаки збиватимуть. Три двійки Rаfаlе можуть організувати фактично цілодобове патрулювання неба. Наскільки Rаfаlе гідний суперник для того ж російського Су-35? &еnsр;Якщо з ракетою Меtеоr, то на дальніх дистанціях він легко зробить Су-35. Завдання росіян підібратися до нього якомога ближче, бо їхній СУ-35 більш маневровий літак. Якщо він підбереться до французького винищувача, то тоді зможе працювати швидкісними ракетами, а не Р-37М. Тобто на середніх і дальніх відстанях краще працюватиме Rаfаlе, а на короткій Су-35. Але я не думаю, що серед російських льотчиків знайдуться камікадзе, які спробують підібратися до Rаfаlе на коротку відстань. Швеція ще у травні пообіцяла надати нам два літаки дальнього радіолокаційного виявлення. Чи можуть вони змінити ситуацію в небі на нашу користь? &еnsр;Нам пообіцяли два літаки, Байден наполягав на одному. Зрештою зупинилися на двох. У жовтні були повідомлення, що наші фахівці почнуть навчання на цих літаках. Там нічого складного в керуванні немає, вони мало відрізняються від цивільних бортів. Думаю, наші за пів року вивчили б систему керування радіолокаційними засобами цих літаків. Інша річ, що без лінк-16 пілоти літака ДРЛВ телефонуватимуть пілотам F-16 й у режимі: "Вася, праворуч від тебе російський літак", даватимуть цілевказання. Тобто ці літаки не панацея. Повинно бути ухвалене комплексне стратегічне рішення про лінк-16, і тоді ми зробимо величезний крок уперед. Наш літак збили з відстані 232 кілометри Восени торік Швеція передала нам запчастини й обладнання для 14 винищувачів Grіреn. А в чому ці літаки гірші за F-16? &еnsр;Grіреn необхідний, щоб запускати ракети Таurus. Також має можливість працювати ракетою Меtеоr, але для цього потрібно отримати ці винищувачі в найновішій версії С або D. Grіреn вважається літаком покоління 4+, а Rаfаlе 4++. Якщо Rаfаlе коштує 120 мільйонів доларів, то Grіреn приблизно 60. Літак простий в обслуговуванні: приїхали хлопці, 20 хвилин попрацювали і він готовий до вильоту. Grіреn значно менше створює проблем, аніж той же Міrаgе. Але в разі поломки або регламентних робіт його треба буде везти на завод. Це, з одного боку, добре, бо не треба створювати інфраструктуру, як із F-16, а з іншого довга логістика. Але якщо оцінювати, то в моєму персональному рейтингу Grіреn №2 після F-16. Якщо раптом нам доведеться відмовитися від Fаlсоn, то, безумовно, на користь Grіреn. Хоч він і обмежений у використанні всього асортименту озброєння, яке є в F-16. Бо якщо викласти на землі все озброєння з F-16, то це буде половина футбольного поля понад 100 видів озброєння. А в Grіреn карний майданчик. Однак нам усього озброєння американського винищувача й не треба. Якщо Grіреn матиме ракету Меtеоr, то це вже буде половина справи. Нині маємо ледь не всі види західної артилерії й танків. Свого часу робилися спроби уникнути "різношерстя" в авіації. Однак вони, схоже, провалилися. Це добре чи погано? &еnsр;Думаю, це не так і погано. Коли в нашій свідомості почало ламатися ставлення до весільних дронів, бо вони, як виявилося, можуть бути бойовими, багато хто хотів мати одну уніфіковану модель. Щоб одні пропелери, одні двигуни, логістика легко працювала. Я закликав кістьми лягати, аби цього не допустити. На цьому етапі, коли лише відпрацьовують схеми, різноманіття найкращий подарунок. На лінії бойового зіткнення частоти змінюються тричі на день. Що швидше ти відреагуєш і випустиш потрібний дрон то краще. Потім будемо все уніфікувати. Різноманіття в авіації це диверсифікація. У бізнесі ти повинен мати не менш як трьох постачальників та трьох перевірених покупців. А закони бізнесу також написано кров'ю, як і військові статути. Якщо матимемо три літаки нехай будуть три. Чи здатна Україна виготовити бодай штурмовик власного виробництва? &еnsр;На таке запитання відповідаю просто: а ми маємо школу конструювання штурмовиків? У Радянському Союзі була школа Мікояна й Гуревича. Також Мясищева, Лавочкіна, Туполєва, Антонова. Кожна з цих шкіл спеціалізувалася зазвичай на чомусь вузькому. Якщо в тебе немає школи, то треба пройти весь той шлях, які проходили інші конструкторські бюро. Наша київська школа це транспортні літаки. Якщо ти починаєш розроб­ляти літак, то треба одночасно розвивати свою дилерську мережу, склади й логістику. Воює, як і раніше, дух Що таке штурмовик? Це не винищувач, це зовсім інші критерії. Це чотири-п'ять систем дублювання, бронювання, зовсім інші матеріали. Американський штурмовик А-10 до цього часу не постачають на експорт. Там цікава система сотового заповнення всіх місць, де можливе ураження. Його розбивають, роблять решето, але ця система дає йому змогу жити. І терміни його використання продовжують знову й знову. Так само досі літає Су-25. Я бачив, як після влучання в дірку можна засовувати руку, а літак живий. Йому розбивають один двигун, він на іншому долітає. Тому це інша школа. Звісно, якщо поставити завдання, то можна зробити. Там немає нічого феноменального. Роль авіації в цій війні. Її переоцінено чи недооцінено? &еnsр;У росіян була концепція домінування. Вони думали, що знищили українську авіацію першого дня війни. Але за 3040 хвилин до нападу всі наші літаки, навіть ті, які довго не літали, піднялися в повітря й були там доти, доки було пальне. А вороги тим часом бомбили майже всі аеродроми. Те саме було з ППО: всі стаціонарні станції були знищені. Мобільні поїхали. Тому ми зберегли зенітно-ракетні комплекси, зберегли авіацію. У перші дні росіяни вважали, що можуть літати безкарно. Але коли наш МіГ-29 збивав російський Су-35, це було щось неймовірне. І це знову до питання, який літак кращий? Якщо ти воюєш за себе, за свою родину та країну це одне. Якщо ти чужак, то летиш переляканим, бо боїшся, що тебе зіб'ють, інше. Маємо різні рівні мотивації. Воює, як і раніше, дух. Передплатити журнал "Країна"

У "новому світі без порядку" немає союзів і союзників, є лише великі сильні країни, які беруть те, що їм хочеться, і маленькі слабкі, які стають жертвами такої політики, каже викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар Дії президента США Дональда Трампа свідчать про зміни світового порядку. Куди рухатиметься світ і хто вказуватиме напрям? &еnsр;Традиційний світовий порядок, заснований на правилах і багатосторонніх домовленостях, закінчився. І це не примха однієї людини, а наслідок дії довгострокових трендів. У "новому світі без порядку" США не захищатимуть своїх союзників. У цьому світі немає взаємних зобов'язань, а старі договори можуть бути переглянуті в односторонньому порядку. Є лише великі сильні країни, які беруть те, що їм хочеться, і маленькі слабкі, які стають жерт­вами такої політики. Нові Сполучені Штати не хочуть стежити за порядком у світі. Вони не захищатимуть демократії, не поширюватимуть освіти, не розвиватимуть інституцій тощо. Нова Америка вірить у право сильного в мультиполярному світі. Ви кажете, що причина змін у світовій політиці не в особистості Трампа, а в американському суспільстві. Які зміни відбулися всередині США? &еnsр;Президент Дональд Трамп не є випадковістю. Він втілення трендів, що наростали багато років. Американці обрали Трампа, бо ці тренди їх реально зачепили. Ось лише кілька основних: &еnsр;ненависть до інституцій та істеблішменту, які відчуваються зверхніми, корумпованими, зосередженими на власних інтересах; &еnsр;ненависть до постмодерного порядку денного з його пріоритетами політкоректності, інклюзивності, прав меншин, "політики ідентичності", кліматичних змін тощо, що викликає відчуття руйнування традиційних соціальних структур; Трамп є втіленням трендів, що наростали багато років &еnsр;відчуття загрози через тиск технологічних змін, втрата орієнтиру американської мрії, соціальна фрустрація; &еnsр;антиглобалізм, прагнення повернути робочі місця до США; &еnsр;ізоляціонізм небажання бути в ролі світового захисника цінностей, витрачати гроші на це, незважаючи на те, що вільна захищена торгівля є основою процвітання США; &еnsр;експансіонізм у Західній півкулі, звідси всі ці претензії до Канади, Мексики, Панами, Гренландії; &еnsр;ненависть до Європи, Канади й Австралії, які примуд­ряються досягати вищого рівня життя: відчуття, що всі живуть за американський рахунок через незбалансовану торгівлю та менші витрати на безпеку; &еnsр;зростання впливу великих корпорацій на політику через фінансування та лобіювання; &еnsр;зміна ставлення до науки в умовах поширення альтернативних поглядів на світ та конспірологічних теорій. Нині вони прорвалися всі разом. Маємо справу з об'єктивною реальністю, а не із суб'єктивними вибриками. Персона лідера визначає конкретну форму проявів, але суть визначають тренди. Вони невблаганні. За ними стоять багатомільйонні організації й інтереси сотень мільйонів людей. Трамп робить рухи до зближення з Путіним. Чи можливе воно після того, як російська пропаганда роками ліпила із США ворога №1? &еnsр;Російська пропаганда може продати своєму населенню що завгодно. Це блискуче описав Орвелл у "1984": ніхто не пам'ятає, з ким воювала його країна раніше, бо всі вважають, що вона завжди воювала з тим, із ким нині. Чи готова Європа протидіяти російській агресії? &еnsр;Європа швидко прокидається. Рішення про створення й фінансування оборонного союзу, про відмову від закупівлі американських озброєнь ухвалюють так швидко, що за лічені тижні відбувся більший зсув, ніж за роки. Україна тривалий час намагалася пояснити ситуацію європейцям, але віцепрезиденту США у виступі на Мюнхенській безпековій конференції це вдалося за годину. Україна купила для Європи три роки, оплачені кров'ю, але та не скористалася цим подарунком. Це прикро, але важливіше те, що буде далі. Нами торгуватимуть Як у разі зближення США і РФ поведеться Китай? &еnsр;Китай, з одного боку, втілює одну з основних цілей своєї політики відірвати Європу від Америки. З іншого боку, нинішні зміни невигідні Китаю. Ідеться про торговельні війни, мілітаризацію Європи, про очевидні загрози режиму нерозповсюдження ядерної зброї адже тепер кожна країна, що має агресивного сусіда, думатиме, що лише ядерна зброя захистить її від вторгнення. Бажання перезавантажити відносини з Росією на початку каденції характеризує політику кожної нової американської адміністрації демократичної чи респуб­ліканської в останні понад 20 років. Жодного разу це не вдалося, відносини лише погіршувалися, але знов і знов робиться та сама помилка. Ще більшою американською помилкою є намагання відірвати РФ від Китаю, щоб зблизити із Заходом і використати проти Китаю. Такий собі "зворотний Ніксон", що нагадує вдалу спробу експрезидента США Річарда Ніксона відірвати Китай від СРСР, але ж тоді відносини між Пекіном і Москвою вже були напружені. Нині маємо протилежну ситуацію: Китай та РФ нерозривно пов'язані й нинішня війна призводить до суттєвого поглиб­лення російської залежності. Рівень інтеграції такий, що відірвати вже нічого не вдасться. У цих умовах пропозицію "хабарів" керівництва РФ Америці у вигляді великих економічних вигід від експлуатації російських ресурсів Китай розглядатиме як спробу васала втекти від пана. Наслідком буде подальша прискорена інтеграція, щоб такі втечі були неможливі. Як ви оцінюєте результати зустрічі української та американської делегацій у Саудівській Аравії? &еnsр;Україна та США повернулися в дипломатичне русло переговорів та зробили перший крок до миру, притому Київ не поступився щодо своїх червоних ліній (юридичне визнання окупованих територій російськими, демілітаризація у вигляді обмеження розміру та озброєнь ЗСУ, "денацифікація" у вигляді повернення російських агентів в український інформаційний та політичний простір. Країна). Америка також виграла: вона видається миротворцем та лідером процесу. Натомість Москва тепер у дипломатичному шпагаті, на момент цього інтерв'ю ще не зрозуміло, як воно далі буде. Погано те, що США все ще розглядають Україну як частину великої всеохопної угоди з РФ, тож нами торгуватимуть. Якого миру прагне Трамп? &еnsр;Будь-якого, аби якнайшвидше. Його влаштує і нетривале перемир'я, аби лише він видавався великим переговорником і миротворцем. Попервах здавалося, що капітуляція України на умовах Путіна повністю влаштовує американську адміністрацію. Але стійка позиція українського політичного керівництва й українського суспільства показала, що це неможливо. Тут треба зазначити, що Україну та її прагнення досить слабко розуміють на Заході. Чимало людей не може втямити, навіщо Україна віддає життя своїх кращих синів і дочок за зруйновані, сплюндровані території. Захід досить слабко розуміє прагнення України Це відображає повне нерозуміння Заходом цілей війни з обох боків. Чимало аналітиків, дипломатів, політичних лідерів упевнені, що РФ воює за території, які вважає своїми. Віддати їм ці території, та й кінець війні. Вони не розуміють, що мета Кремля не території, а знищення української державності й ідентичності. Вони не розуміють, що РФ не зупиниться, рушить далі на захід. До заяв Путіна про відновлення світового порядку часів СРСР ніхто не ставиться серйозно. Лише тепер найближчі до РФ та, відповідно, найбільш загрожені країни Центральної та Північної Європи починають розуміти, що все серйозно. Відповідно, мета війни для України збереження держави й нації. Капітуляція для нас не вихід, бо означає смерть. Чимало західних лідерів має перед очима приклад Другої світової війни, коли Париж капітулював, щоб зберегти життя французів. Але ж метою нацистського райху було виведення Франції з війни й отримання контролю над її промисловістю, а не знищення всіх французів чи перетворення їх на німців. Смерть чигала лише на французьких євреїв, решта могла залишатися живою та бути собою. Російсько-українська війна має екзистенційний характер. Тут більше підходить інша історична аналогія, відоб­ражена в цитаті ізраїльської прем'єрки Ґолди Меїр: "Ми маємо намір залишитися живими. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це не те питання, яке залишає багато можливостей для компромісу". Що буде з НАТО в разі виходу з нього США? Чи зможе в такому разі об'єднана Європа створити нову ефективну систему безпеки? &еnsр;Так чи так Європі потрібен оборонний союз, і його перші обриси ми вже бачимо. Європейська економіка має достатньо ресурсів для власної безпеки, включаючи можливості виробництва. Водночас дві країни ЄС мають ядерну зброю, а для Німеччини її створення не є значною проблемою. Україна нарешті усвідомлює, що її головні союзники в Європі. Але і Європі час усвідомити, що їй потрібна Україна як щит. Ми маємо найбільшу армію на континенті, єдину армію, яка може стримувати РФ, яка вміє вести сучасну високотехнологічну війну. Європа потрібна Україні як тил, як джерело фінансової підтримки, зброї, технологій, інвестицій, політичної та моральної підтримки. Ми приречені бути разом. Європа без України не виживе. Україна не виживе без Європи. Ми в одному човні або разом випливемо, або разом потонемо. Чому Вашингтон проти вступу України в НАТО? &еnsр;Річ не в тому, що США скептичні щодо України, а в тому, що вони скептичні щодо НАТО. Ніхто не каже вголос, але всі підозрюють, що НАТО не працює. Очевидно, Альянс працює як військовий механізм: уміння десятків національних армій і флотів співпрацювати на рівні штабів та підрозділів є унікальною спроможністю, яку неможливо переоцінити. Водночас НАТО як політичний механізм викликає чимало підозр: чи не буде єдиною реакцією на напад на Європу "велике занепокоєння" США? Тому я не ставився би серйозно нині до заборони Україні вступати в НАТО. Подивимося, що буде за кілька років. Чому адміністрація Трампа вважає Україну перепоною для досягнення ідей США? &еnsр;Україна нині заважає США досягти двох важливих стратегічних цілей. По-перше, ослабити Європу, щоб вона стала роз'єднаною, не перетворилася на центр сили. Адже у світі права сильного що менше центрів сили, то краще. По-друге, посилити РФ, щоб вона не розвалилася й можна було використати її проти Китаю. Тож Україна є прикрою перешкодою, яка має бути покарана. Нам доведеться докласти чимало зусиль, щоб довести хибність цієї картини. І якщо першу з двох помилок варто залишити європейцям, то друга переважно наше завдання. Мусимо довести, що знаємо РФ краще за американців, які спираються на свої багатолітні "російські студії", що дають сильно викривлену москвоцентричну картину. Мусимо довести, що РФ ­колоніальна імперія, яка не має іншого майбутнього, крім агресивних воєн чи розпаду. Бо демократичний розвиток в імперії неможливий. Ми розуміємо, що будь-який мир із РФ тимчасовий, доки вона зберігає спроможність воювати. Імперія повертатиметься знову, усунувши попередні помилки, щоб остаточно вирішити "українське питання". Але це буде згодом, а тим часом Трамп може отримати Нобелівську премію й увійти в історію як великий миротворець. Такі випадки, коли лаври діставалися за короткочасне припинення війн, непоодинокі в історії ХХ століття. Який має бути вихід із цієї війни, щоб Україна збереглась і була в безпеці? &еnsр;Відповідь на це запитання дає Маніфест сталого миру, укладений десятками українських філософів, дипломатів, військових, економістів тощо на початку 2023 року. Україна буде в безпеці лише тоді, коли імперія припинить своє існування. Сьогодні це здається фантастикою, але імперії не вічні. Ще 100 років тому світ складався переважно з імперій, а нині більшості не існує. Можна сказати, що РФ остання велика імперія, такий собі останній динозавр, який живиться кров'ю інших, щоб подовжити своє нікчемне життя. Європі потрібна Україна як щит. Європа потрібна Україні як тил Російська імперія розпадалася двічі в ХХ столітті 1917 року, коли отримали свободу Польща й Фінляндія, та ненадовго країни Балтії, а також 1991 року. Розпадеться і втретє, адже війна надзвичайно ослаблює всі імперські "скрєпи". Це передусім економічні механізми перерозподілу бюджетів, страх перед силовиками, а також спільна ідентичність, спільна ідеологія, кар'єрний шлях регіональних чиновників тощо. Коли зв'язки послаблюються, потрібна лише якась ключова подія, щоб почався швидкий розпад. Це не обов'язково буде скоро, але це невідворотно. Як кажуть, імперія розпадається повільно, а потім раптово. Згадайте розпад СРСР протягом лише одного 1991 року або нещодавнє падіння режиму Асадів у Сирії 53-річне правління завершилося менш ніж за два тижні. Розуміючи ключову вразливість РФ її імперський характер, ми з друзями ще в перші дні повномасштабної війни створили рух, який нині оформлений як громадська організація "Деколонізація". Наша мета прискорити процес розпаду РФ, а отже, настання сталого миру. Ідея деколонізації РФ за три роки, зокрема й нашими зусиллями, але передусім зусиллями ЗСУ, перетворилася з маргінальної на мейнстрим, основний потік міжнародної політики. Жодна велика міжнародна конференція не обходиться тепер без обговорення деколонізації РФ, жоден серйозний аналітичний центр не може обійти цю тему. У першій половині 2024-го резолюції Європарламенту, ПАРЄ, Парламентської асамблеї ОБСЄ визначили, що деколонізація, деімперіалізація РФ є єдиним шляхом до демократичного розвитку та сталого миру. Це довгий шлях, але процес набув незворотності. Водночас важливо, яка Україна буде після війни. Чи вдасться повністю відновити здобутки демократії, згорнуті під час воєнного стану, та ще й у світі, в якому демократія вже не видається для багатьох великою цінністю? Чи вдасться відновити й примножити людський капітал основу для існування української нації й економіки? Відповіддю на ці й інші запитання є прискорена європейська інтеграція, яка вимагає демократичних реформ та економічної свободи. Хоч би яке буде майбутнє ЄС, ми залишаємося європейцями, і цей вибір обіцяє нам утілення наших прагнень. Передплатити журнал "Країна"

Рішення суддів близьке Розмови про можливе повернення Володимира Кличка періодично спливають у медіа та серед фанатів боксу. Нині чергова хвиля. Основна інтрига чи зможе 49-річний українець побити рекорд американця Джорджа Формана, який у 45 років став найстаршим чемпіоном світу в надважкій вазі? Або чи бодай зробить спробу замахнутися на рекорд? Зважаючи на актуальну фізичну форму Кличка-молодшого, його досвід і стиль ведення бою, теоретично він міг би зробити камбек. Але ризики величезні. Найбільш робочі варіанти для бою-повернення: 1) чемпіон ІВF, британець Даніель Дюбуа, 2) володар "регулярного" пояса WВА, болгарин Кубрат Пулєв, якого Володимир яскраво нокаутував понад 10 років тому; 34) володарі "тимчасових" титулів за версіями WВС і WВО, відповідно, німець Агіт Кабаєл і новозеландець Джозеф Паркер. З кожним із цих бійців у Володимира були б шанси на перемогу. Вихід на короля дивізіону й найкращого боксера світу незалежно від вагової категорії Олександра Усика залишмо за рамками аналізу в такого сценарію вкрай примарна ймовірність. Як і примарні перспективи у старшого з учасників такого бою. А от оцінити шанси на перемогу в гіпотетичному поєдинку праймових років Володимира Кличка й Олександра Усика варіант, що має більше сенсу. Праймові роки Володимира Кличка: 20062014. Пік кар'єри Володимира припав на часи, коли він домінував у хевівейті під керівництвом Емануеля Стюарда. Після смерті американського тренера в жовтні 2012-го Кличко провів п'ять успішних захистів, перемігши, зокрема, росіянина Повєткіна і згаданого вже Пулєва. Його стиль контроль дистанції за рахунок джеба, добра робота на ногах, потужний правий прямий, клінчі для уникнення ближнього бою і нівелювання темпу суперників. Володимир має один із найкращих джебів у історії хевівейту, відмінну фізичну форму й дисципліну. Праймові роки Олександра Усика: 2018 дотепер. Стиль Олександра побудовано на високому боксерському ІQ, роботі ніг, високому темпі та феноменальній витривалості. Усик майже не пропускає ударів, а його захист базується на постійному русі, нахилах і блоках. Уродженець Сімферополя по двічі перемагав елітних британців Ентоні Джошуа й Тайсона Ф'юрі. Кличко ж поступався обом. Але Володимир програв Ф'юрі та Джошуа вже на спаді кар'єри в 39 і 41 рік. Це вже був не той Кличко, який домінував у 2000-х. Та й у боксі твердження "А побив Б, а Б програв В, значить А сильніший за В" далеко не завжди працює. Усик і Кличко мають абсолютно різні стилі боксу. Олександр більш маневрений і технічний боксер. Тоді як Володимир славиться своєю силою удару й домінуванням за рахунок зросту та розмаху рук. Результат бою залежав би від того, чи зміг би Усик нейтралізувати переваги Кличка. Або ж Кличко зміг би використати свою силу й габарити для перемоги. Сценарій бою Перші раунди (14) Кличко зі старту бою намагається контролювати дистанцію своїм джебом. Він постійно працює лівою рукою, щоб не дати Усику наблизитися. Тактика Володимира спрацьовує тримати дальню дистанцію, пробивати джеб і, коли Усик наближається, клінчувати, навалюючись вагою. Усик розпочав бій з активного руху, уникаючи жорстких ударів, працює під різними кутами, щоб змусити Кличка промахуватися. Тактика Олександра використовувати обманні рухи, змушувати Кличка працювати з незручних позицій, атакувати швидкими серіями. До восьмого раунду у Володимира почали проявлятися перші ознаки втоми Невисокий темп дає певну перевагу Кличку на старті бою 39:37 на його користь. Середні раунди (58) Темп у поєдинку зростає. Усик починає краще підбирати дистанцію та пробивати комбінації. Кличко намагається стримати суперника за рахунок жорстких ударів правою, зловити Усика на контратаці, проте Олександр ухиляється і працює з різних кутів. Володимир намагається клінчувати, щоб сповільнити темп, заданий Олександром, тоді він найнебезпечніший. До восьмого раунду в Кличка почали проявлятися перші ознаки втоми через постійний рух Усика й багато промахів. Усик кращий у середині бою 39:37 на його користь. Після восьмого раунду рівновага на картках суддів 76:76. Пізні раунди (912) У Кличка відкривається друге дихання. На останніх хвилинах він ризикує, іде на фінішний штурм, щоб донести свій акцентований нокаутувальний удар правою. Але Усик витримує натиск і сам переграє Володимира за рахунок комбінацій, кутів, змушуючи того відступати і втрачати контроль над боєм. Останні раунди проходять під диктування Усика він швидший, мобільніший і має кращу витривалість. Володимир небезпечний до самого фінального гонга, але по-справжньому донести свою праву гармату йому не вдається. Усик забирає три чемпіонські раунди і весь бій 115:113. Кличко на піку форми був майже непереможний із винятковим контролем дистанції і потужною правою рукою. Це був би важкий бій для обох. Розмах рук, сила і клінчі могли би створити Усику серйозні проблеми. Але здатність Усика нівелювати недоліки габаритів і адаптуватися до будь-якого стилю, його високий ІQ, швидкість, робота ніг, захист і витривалість відкрили б йому шлях до перемоги за рішенням суддів. Близьким рішенням суддів.

Ми недооцінюємо руйнівного впливу соціальних мереж. Правильно їх було б називати "антисоціальні мережі". Вони виривають людину з реального суспільного життя і поміщають у "бульбашку", в якій вона перестає адекватно розуміти і сприймати світ. Наслідки повального перебування в соцмережах бачимо в політичному житті багатьох країн до влади приходять неадекватні люди. Користі від соцмереж значно менше, ніж шкоди. Демократії не можуть ними так оперувати, як це роблять диктатури. І Китай, і Росія навчилися успішно їх використовувати. Те, що їм не подобається, блокують на своїх територіях. Натомість на чужі землі запускають потрібне їм. Воєнний стан це ситуація з багатьма обмеженнями прав і свобод, але я був вільний і залишаюся вільним у тому, що стосується моєї творчості. Найголовніше нині не відновлення всіх свобод, а завершення війни. Вірю, що Україна досі має цей невичерпаний ресурс опору. Проблема буде в тому, де ми знайдемо суспільний консенсус щодо розуміння, що таке перемога. Є правильний бік історії і неправильний. Упевнений, що Україна на правильному. Я до фізичного болю пережив момент перемоги Дональда Трампа. Здається, ця брутальна, абсолютно архаїчна людина може нам тільки нашкодити. Людина це передусім свідомість, частка тієї Свідомості високої, яка над нами всіма. Важливо цю свідомість використати правильно, тобто пізнати себе. Напевно, людина народжується для самопізнання. Маю ще сім разів народитися і померти, щоб остаточно все осягнути. Я лише п'ятий раз живу. Нам дається 12 життів. Намагаюся спілкуватися з Творцем, але в мене немає якихось конкретних конфесійних образів. Вистачає думати про Нього в якихось філософських категоріях як про абсолют, вічний початок, те, що над усіма нами. Кожне віровчення зі своєю конкретикою не здається мені достатнім. Але, оскільки живу у країні, яка вважає себе християнською, то не заперечую, що наша традиційна ментальність близька до християнства. Бог це якийсь ідеальний комп'ютер із безмежною пам'яттю. Але ще і з любов'ю. За самовідчуттям наближаюся за віком до 50 років. До цього часу вже звільняєшся від залежностей, які забирали твій комфорт роками. Це й некомфортні люди, і їжа, і музика. 20 років тому перестав курити, хоч деколи хочеться, але стримуюся. Стараюся підтримувати тіло в життєздатному тонусі, щоб не загнивало, не полюбило лінощі. Коли письменник спить, то не зовсім відпочиває. Сновидіння це частина його роботи. Уві сні мені вдається побачити багато з того, що потім відтворюю в текстах. Письменництво для мене не зовсім професія. Це радше спосіб життя. Коли я закінчував школу, один старший чоловік радив мені вступати на філологічний до Львівського університету. Але я вирішив піти в Поліграфічний інститут, на журналістику. Найбільше остерігався університету через те, що всі його випускники мають ставати вчителями. Ми недооцінюємо руйнівного впливу соціальних мереж Нормальне родинне життя де дітям присвячуєш рівно стільки уваги, скільки можеш присвятити, й водночас не намагаєшся їм нічого нав'язувати. Треба відмовитися від будь-яких виховних методів і тоді буде хороше виховання. Нуль фізичного насильства це те, що я від своїх батьків передав своїм дітям. На мене, звісно, покрикували, але заслужено. Я вважав себе вокзальним хлопцем. Ми жили неподалік вокзалу. В'їлися в пам'ять запахи повних вагонів антрациту чи коксівного вугілля, розпечених сонцем шпал і рейок у літню спеку, диких квітів. У 8 років я вирішив випробувати силу свого удару ребром долоні. Вдарив сусідського хлопчика. Називали його в компанії Володька Малий, бо був низький зростом. Влучив в адамове яблуко, і він ніби задихатися почав. Я побіг по дорослих, думав, що він помре. Моя мама дала йому газованого напою з малиновим соком і йому стало краще. Може, симулював, але мені досі соромно за цей вчинок. Уперше поїхав за кордон 1968 року з мамою до родичів у Прагу, на шкільних канікулах. Я ніколи не бачив у нас хлопців із таким довгим волоссям, дівчат у таких мініспідницях, такої неймовірної архітектури. Люди дихали там повітрям свободи. Але за кілька тижнів туди поїхали радянські танки і я свідомо зненавидів країну, в якій народився і жив, Радянський Союз. Батьки брали книжки в бібліотеці на 10 днів, як дозволялося. Позмінно читали вголос, щоб встигнути прочитати обом. Це були романи Джека Лондона, Теодора Драйзера, Еріха Марії Ремарка. А з Тарасом Шевченком і Лесею Українкою мене більше знайомила бабуся, яка жила з нами. Мій батько більшу частину життя пропрацював як інженер-лісівник. Був фанат цієї справи. Міг отримати посаду лісничого, і це було б матеріально краще для нас. Але для цього треба було жити не в місті, а хоча б у районному центрі. Мама не хотіла залишати Станіслав (назва міста Івано-Франківськ до 1962 року. Країна), і я їй вдячний за це. Я не перехвалював би свого міста, але тут мій родовід, який я відстежив до часів прадіда, й усі лінії мого походження перетинаються тут. Це місце, де я працюю і відпочиваю. У дитячому віці на мене найбільше вплинула вже згадувана Прага, в дорослому Берлін. Колись усіма силами боровся, щоб після закінчення інституту залишитись у Львові. Але бюрократія працювала так, що не міг залишитися без прописки. Її отримати мав після того, як матиму роботу. А роботи не отримував, бо мав за півтора місяці йти до армії. Повернення до Франківська здавалося катастрофою, здавалося, нічого не досягнув за п'ять років навчання. Але все ж повернувся сюди вже з вагітною дружиною. Отримав роботу в друкарні і вже з літа почав працювати випусковим редактором. 17 листопада 1982 року в мене народилася донька Софія. А ще того дня був похорон генерального секретаря Брежнєва. Газета мала вийти з усіма некрологами і фотографіями. Мав перспективу служби в армії, тож надіявся, що народяться двійнята і це звільнить від служби. Із пологового подзвонили і сказали, що в мене дочка. А я питаю: "Скільки?" Відповідають здивовано: "Та одна". Виправдався, що мав на увазі, скільки важить. Любов єдина сила, що якось утримує все на плаву. Без неї життя втрачає не тільки сенс, а й перспективу. Егоцентризм притаманний усім. А любов це можливість вийти з цієї капсули, розірвати її. Тобто, коли долаєш своє его заради когось іншого, ламається залізобетонна конструкція в'язниці власного Я. І від цього збільшуються серце, об'єм грудей, ми стаємо більшими, ніж є. Фредерік Беґбедер вважає, що кохання живе три роки. У мене в романі "12 обручів" Артур Пепа вважає, що 12 років. Але, погодьтеся, тривалість кохання це насправді дурниця. Суспільні тренди працюють. Виник тренд на бездітність, і будуть такі пари, які всюди підкреслюватимуть своє чайлдфрі. Так влаштований світ, що люди різні й роб­лять різний вибір. Завдання політичної системи забезпечити можливість цього вибору всім. Крім злочинців, звісно. Маю ще сім разів народитися і померти, щоб остаточно все осягнути Культура це постійна робота над виправленням і вдосконаленням чогось. Там, де закінчується робота, наприклад над деревами в саду, починається занепад цього саду. Є навіть таке близьке слово культивування. Може бути культура садівництва, може бути культура мови, може бути культура гри у футбол. Важливо не зупинятися, а весь час розвивати й покращувати те, чим займаємося. Усвідомлюю, що скупердяй платить двічі, але не можу себе охарактеризувати як марнотратного. Хоча б тому, що фінанси обмежені. Але можу обережно сказати, що маю достаток у тому, що мені потрібно. У дитинстві розумів, що ми насправді доволі бідно живемо. Був період, коли ходив у тісному взутті, мусив перетерпіти, бо нову пару батьки не мали за що купити. Було відчуття несправедливості цього світу. Бідність коли ти змушений із тижня в тиждень, із місяця в місяць жити цією думкою: де взяти гроші. Відчуття звільнення почало виникати після перших публікацій, коли отримав гонорар за надруковані чотири-п'ять віршів. У радянський час бідність була захована, затушована начебто всі однакові, всі рівні, але, ближче придивившись, ти бачив, що навіть серед однокласників є багатші. Коли побував у когось в гостях і запитували потім: а що в них у хаті є, а телевізор якої марки? Мені важливі контакти з горами. Коли маю змогу, їду до Микуличина за 70 кілометрів від дому. Там прогулююся, дивлюся на лінію гір і намагаюся запам'ятати кожен такий момент.