Search trend "викривлення до"

У межах дослідження новинних онлайн ресурсів, що поширюють російську пропаганду та наративи в Європі, "Еспресо" проаналізувало ці угорські медіа, які активно просувають російський порядок денний, демонізують Україну та Європейський Союз і повторюють кремлівські наративи щодо війни в Україні.Маgyаr Nеmzеt, Оrіgо і Маndіnеr мають найбільшу частку переглядів щомісяця серед усіх проросійських сайтів в Угорщині:Оrіgо — 14 млнМаndіnеr — 12 млнМаgyаr Nеmzеt — 8 млнОсобливістю угорського медіапростору є те, що частка аудиторії проросійських медіа тут вища, ніж у більшості інших європейських країн. Наш аналіз також виявив існування транснаціональної мережі, що поєднує ці вебсайти з іншими медіа в країнах ЄС, які поширюють подібні російські наративи. Вони активно обмінюються контентом, цитують одне одного, що відображено на інфографіці нижче. Вплив проурядових ЗМІВ Угорщині близько 40% усього обсягу новинного контенту контролюється Кözéр-Еuróраі Sаjtó és Мédіа Аlарítvány, або просто КЕSМА. Цей конгломерат є основним інструментом поширення урядової пропаганди та проурядових (пропартійних) повідомлень.КЕSМА була створена бізнесменами, тісно пов'язаними з прем'єр-міністром Віктором Орбаном і партією "Фідес". Сьогодні КЕSМА контролює приблизно 470–500 медіа, включаючи телебачення, радіо, друковані та онлайн-платформи. Не всі ці медіа поширюють дезінформацію — багато з них публікують матеріали на теми місцевих новин, спорту, культури тощо.Маgyаr Nеmzеt, Оrіgо та Маndіnеr входять до складу КЕSМА і систематично публікують матеріали з проросійськими наративами. Попри те, що ці видання можуть публікувати збалансовані новини на різні теми, коли йдеться про Україну, Росію чи європейську політику, вони послідовно просувають основні меседжі кремлівської пропаганди.Вплив російських та проросійських ЗМІ в УгорщиніАналітичні дані показують, що навіть попри санкції ЄС, деякі російські державні пропагандистські сайти мають досить велику аудиторію в Угорщині. За даними SіmіlаrWеb, сайт lеntа.ru має приблизно 67 000 переглядів на місяць, іz.ru — 16 000, rіа.ru — 46 000, а rt.соm — 20 000. Ці цифри відображають середні показники за останні шість місяців.Крім того, три словацькі прокремлівські новинні сайти hlаvnеsрrаvy.sk, hlаvnydеnnіk.sk та іnfоvоjnа.bz щомісяця отримують близько 20 000 переглядів з Угорщини. Це можна пояснити тим, що в країні проживає словацька меншина, яка потрапляє під вплив цих джерел. А швейцарський сайт wеltwосhе.сh, що також поширює проросійські наративи, має 32 000 угорських переглядів на місяць.Позитивним моментом, який показують дані вебаналітики щодо Угорщини, є те, що лідерами медіаринку залишаються авторитетні та незалежні ЗМІ — tеlех.hu, іndех.hu, 24.hu та 444.hu. Саме вони входять до четвірки найпопулярніших новинних сайтів країни.Маgyаr NеmzеtМаgyаr Nеmzеt вважається основним рупором уряду Орбана, який ретранслює його позицію та активно поширює проросійські наративи. На сайті регулярно публікуються матеріали з антизахідною, антибрюссельською та антиукраїнською риторикою.Типові наративи, що повторюються у публікаціях:Україна подається як загроза для Європи;Росія зображується як миротворець, а Захід — як агресор;Війна описується як штучний конфлікт, спровокований США та НАТО.Крім того, Маgyаr Nеmzеt регулярно посилається на російські державні установи та медіа, зокрема на підсанкційні.Приклад маніпуляції: спотворення цитати Вадима ДзюбинськогоМаgyаr Nеmzеt опублікував новину, у якій стверджує, що Вадим Дзюбинський, начальник департаменту кримінального розшуку Національної поліції України, нібито визнав, що 593 000 одиниць європейської зброї, поставленої в Україну, вже опинилися на чорному ринку.Це твердження — викривлення реальних слів українського посадовця.Що насправді сказав Дзюбинський:"Уся втрачена та викрадена зброя, яка наразі налічує 593 000 одиниць, облікована, пронумерована, і наші європейські партнери знають про цю зброю. Якщо така зброя з’явиться в будь-якій країні Європи чи світу, ми відразу зрозуміємо, що це підробка і фейк, що це робота російських спецслужб для дезінформації та [створення] наративів про Україну".Що опублікував сайт Маgyаr Nеmzеt:"За словами Вадима Дзюбинського, керівника департаменту кримінального розшуку Національної поліції України, уся втрачена або викрадена зброя — наразі це 593 000 одиниць — задокументована й облікована, а наші європейські партнери про неї поінформовані. Якщо якась із цієї зброї з’явиться в якійсь європейській країні або будь-де у світі, ми одразу дізнаємось про це".Таким чином, Маgyаr Nеmzеt опускає ключовий контекст. Тобто, що наразі немає доказів того, що західна зброя, надана Україні, потрапляє на чорний ринок чи опиняється в руках злочинних угруповань в Європі. Незаконний обіг зброї в Україні є незначним та здебільшого обмежений невеликою кількістю стрілецької зброї ще радянського виробництва, каже Дзюбинський.Маgyаr Nеmzеt також поширює конспірологічні теорії, стверджуючи, що війну в Україні спровокувала не агресія Росії, а "американська глобалістська мережа в Україні, яка мала на меті знищити російські інтереси та замінити їх американськими".Маgyаr Nеmzеt також поширив один із відомих російських пропагандистських наративів — твердження, що масове вбивство в Бучі було інсценованим. У статті йдеться: "За деякими повідомленнями, відео з Бучі можуть свідчити про те, що вони були зняті з пропагандистською метою. Нереальність масових вбивств підтверджується кількома факторами".Маgyаr Nеmzеt регулярно намагається дискредитувати президента України Володимира Зеленського, зображуючи його головною перешкодою на шляху до миру. Видання публікує статті з такими заголовками: "Рішення Зеленського продовжити війну", "Зеленський наказав своїм західним союзникам збільшити виробництво зброї", "Як зупинити Зеленського", "Зеленський втягне Європу у війну — ось подробиці".Сайт також активно звинувачує Європу, особливо Брюссель, у продовженні війни, тим самим перекладаючи відповідальність із Росії на Захід. Зокрема, він стверджує, що "Брюссель поширює воєнний психоз".ОrіgоСайт Оrіgо також входить до складу конгломерату КЕSМА. Вебсайт підтримує Віктора Орбана та партію "Фідес", просуває євроскептичні та антиукраїнські наративи й часто подає новини з прокремлівської точки зору.Оrіgо має спеціальні рубрики, наприклад, "Російсько-українська війна" та "Голосування за членство України в ЄС", у яких подача інформації відповідає російській пропагандистській риториці.Крім того, Оrіgо веде кампанію з дискредитації політичного опонента Орбана — Петера Мадяра — та його союзників через спеціальну рубрику під назвою "Угорський Петер".Оrіgо звинувачує Європейський Союз в ескалації війни, перекладаючи відповідальність із Росії. Вебсайт заявляє: "Військовий психоз Європи лише посилюється і все більше наближає нас до Третьої світової війни".На цьому вебсайті, посилаючись на заяви російських та угорських урядовців, стверджується, що вступ України до НАТО прирівнюється до початку Третьої світової війни. Наприклад: "Високопоставлений представник Міністерства закордонних справ Росії Олексій Поліщук попередив міжнародну спільноту, що вступ України до НАТО за нинішніх обставин зробить неможливим політичне та дипломатичне врегулювання конфлікту. У заяві для російського інформаційного агентства РІА "Новости" Поліщук відповів на слова міністра закордонних справ Угорщини Петера Сіярто, який заявив, що членство України в НАТО спричинить початок Третьої світової війни. Поліщук також підкреслив, що повна відповідальність за це лежить на західних прихильниках київського режиму".Вебсайт посилається на прокремлівські джерела в ЄС, які або заборонені, або неодноразово викриті у поширенні російської пропаганди та звинуваченнях Європи у війні. Наприклад, посилаючись на такі джерела, він стверджував, що "Брюссель ескалуватиме війну подальшими поставками зброї".МаndіnеrМаndіnеr — частина проурядового медіаконгломерату КЕSМА. Новинний сайт регулярно цитує російські державні ЗМІ та прокремлівські платформи в Європі, наприклад Рrаvdа.Статті та заголовки Маndіnеr маніпулятивні, клікбейтні й відверто проросійські, зображають Росію як непереможну силу. Крім того, Маndіnеr часто використовується як джерело іншими угорськими прокремлівськими сайтами.Маndіnеr писав про "військовий психоз в Європі", намагаючись показати європейських лідерів одержимими війною і спонсорами смерті. Новинний сайт також поширює конспірологічні теорії, зокрема стверджує, що "імперія Сороса покинула Європу, але залишилася тут".Маndіnеr часто цитує відомих прокремлівських пропагандистів, зокрема Скотта Ріттера. Наприклад, в одній зі статей йдеться: "За словами Скотта Ріттера, українці отримали танки безкоштовно, але якщо вони не вміють ними користуватися, це безглуздо. Він підкреслив, що якщо ці американські танки керують досвідчені солдати, вони стають смертельною зброєю. Натомість, якщо екіпаж складається з українців з базовою підготовкою, "Абрамс" — це не більше ніж смертельна пастка, рухома сталева труна для чотирьох людей всередині".Маndіnеr також подає Росію як державу, що прагне миру. В одній зі статей йдеться: "Росія надіслала світу сигнал: "Ми хочемо миру, а не перемир’я". Москва заявляє, що Захід хоче диктувати ультиматуми замість справжніх мирних переговорів, проте Росія відмовляється поступатися".ВисновкиНа відміну від інших європейських країн, ЗМІ, що відкрито поширюють російську пропаганду в Угорщині, займають значно більшу частку медіаринку та отримують значно більше переглядів. На відміну від інших країн ЄС, де ми виявили та проаналізували прокремлівські новинні сайти, в Угорщині поширення цієї пропаганди збігається з проурядовою пропагандою.Дослідження було проведено нашими експертами у співпраці з Іnsіght Nеws Меdіа.

Спікер Держдуми РФ В'ячеслав Володін поскаржився німецьким парламентарям на канцлера Фрідріха Мерца, який нібито під час візиту до президента США викривлював історію

Уявіть собі двох титанів сучасної фізики: загальну теорію відносності (ОТО) Ейнштейна, яка велично описує гравітацію як викривлення самого простору-часу, і квантову механіку, химерний, але неймовірно точний світ елементарних частинок та їх взаємодій. Ось уже майже сторіччя вчені б’ються над тим, щоб «подружити» цих гігантів, створивши єдину теорію квантової гравітації. Навіщо? Тому що без неї ми не можемо до кінця зрозуміти ні народження нашого Всесвіту у Великому вибуху, ні загадкові глибини чорних дірок. Довгий час це завдання здавалося суто теоретичним, а експериментальна перевірка — чимось із галузі фантастики. Але часи змінюються, і сьогодні фізики з новою зухвалістю штурмують цю, начебто, неприступну […]

Про це 25 квітня заявив речник МЗС України Георгій Тихий, передає LІGА.nеt.Він наголосив, що ці військові не мають стосунку до перемоги над нацизмом, а саме дійство є маніпуляцією і спробою викривлення історичної правди. Особливе застереження було висловлене щодо участі сербських військових."Будь-які іноземні військові, які планують брати участь у цьому параді, мають бути свідомими того, що вони цілком вірогідно будуть маршувати пліч-о-пліч з людьми, які вчиняли воєнні злочини в Україні. Нічого спільного з ушануванням подвигу переможців над нацизмом, а це, до речі, не лише росіяни, це не має", - висловився дипломат.Також він нагадав про величезний внесок українців у перемогу в Другій світовій війні та про мільйони українських жертв, підкреслюючи, що Росія намагається применшити цю роль."Будь-хто – я передусім маю на увазі Росію, – хто вирішить применшити роль України як однієї з країн та одного з народів, які вибороли перемогу над нацизмом, цинічно маніпулює та викривлює історичну правду", - сказав Тихий.Раніше цього місяця словацький прем'єр Роберт Фіцо заявив про намір відвідати парад у Москві 9 травня.Водночас український уряд запросив лідерів ЄС 9 травня до Києва на знак демонстрації дипломатичної сили проти щорічного військового параду очільника Кремля Володимира Путіна в Москві.

У цій версії подій — митні війни, загравання з Путіним, тиск на ЄС і навіть спроби миру з РФ — це не прояв хаотичної чи егоцентричної політики, а продумана стратегія "надпереможця". Але проблема в тому, що ця "гра" існує лише у фантазіях її авторів, а віра в неї є хибною і небезпечною. Дональд Трамп — не стратег. Як і Путін, він діє як популіст і політичний тактик. Але більш імпульсивно, емоційно, егоцентрично. Його рішення першого терміну були реактивними. Наприклад, вихід з ядерної угоди з Іраном був чисто емоційним — лише тому, що її уклав Обама. І зараз, через роки, він повернувся в ту саму точку, з якої все починалося. Те саме з торговельними війнами, з переговорами з Мексикою й Канадою. Іронія в тому, що угоду, яку він зараз критикує, уклав він сам.Трамп — радикальний популіст. Але його популізм — не про надії, а про агресивний ресентимент. Він мислить категоріями коротких, гучних перемог. Він як типовий український мер, який любить проєкти, де можна швидко перерізати стрічку. Неважливо, чи вони ефективні — головне, щоб їх побачили його виборці.Читайте також: Чому психує Трамп?"Хитра" тарифна політика? Його митні війни нібито мали на меті змінити структуру світової економіки. Але більшість мит були або скасовані, або зведені нанівець. Чому? Бо вони просто не працювали. Бізнес-інтереси, виробничі ланцюги, логістика — все це почало сипатися.Корпорації, як Аррlе, просто змусили Трампа відмовитись від деяких тарифів, бо це загрожувало мільярдними збитками. Навіть Республіканська партія забороняла своїм представникам їздити в ті регіони, які страждали від мит. Це не стратегія. Це хаос, ПОКИ ЩО стриманий бізнесом.Ідея створити митну зону з Європою (в цій картині світу "митний шантаж" - інструмент перемовин) — ще одна фантазія. Щоб погодитися на спільну економічну зону, Європа мала б повністю змінити свою податкову систему. Це неможливо. Європа просто не довіряє Трампу після його відмов від попередніх угод. Реально Трамп своїми діями лише підштовхує Європу до ширшої співпраці з Китаєм, Індією та іншими ринками. І навпаки.А як щодо Росії? Трамп мріє перетягнути Росію у союз проти Китаю. Але це неможливо. Росія надто залежна від Китаю економічно, і ніяка ресурсна угода не компенсує Росії цей ринок. Європа не готова знову купувати російські ресурси (а без цього компенсувати ресурсну ренту з Китаю неможливо) — через війну й відсутність довіри. І це тільки економічна складова, а є ще й політична.Читайте також: Розкол у команді Трампа. Колонка Віталія ПортниковаТобто не буде великої угоди США й Росії, яка б працювала так, як хоче Трамп. І так з усіма іншими складовими "великої гри". Вони ілюзорні та фрагментарні. Чому взагалі люди шукають хитрі плани в діях Трампа? Бо так легше. Їм здається, що якщо хтось має владу у такій країні, то в нього обов’язково є план. Це типове когнітивне викривлення — намагатися штучно впорядкувати хаос. На цьому вся конспірологія і СПГС тримаються. Але Трамп діє імпульсивно — на основі твітів, лайків і власного его. Трамп — просто реактивний медіазалежний популіст. З яскраво вираженими симпатіями до диктаторів і людожерів.Що робити Україні? Україна не може бути частиною "великої гри Трампа", бо гри немає. А намагатися "стати частиною" того, чого не існує — заганяти себе у полон небезпечних ілюзій. Тому наш шлях в тому, щоб мінімізувати ризики; диверсифікувати постачання зброї; тягнути час і готуватись до моменту, коли Росія буде готова до реальних переговорів або до краху. І так, ми — як і вся Європа — маємо уникати участі у політичних і військових авантюрах, які будуть покликані "рятувати" Донні і Ко. Так, важко усвідомити, що ми живемо у світі, де рішення приймає хаотичний дід із фрагментарним мисленням. Це неприємно, але саме визнання цієї реальності дозволяє ухвалювати адекватні рішення.ДжерелоПро автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політикиРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Клодія Ґолдін, Лоуренс Кац Перегони між освітою та технологіями. -  К.: Наш Формат, 2025В контексті сьогоднішньої петиції вчителів проти законопроєкту про закриття сільських шкіл ця книжка прозвучить вагомим аргументом. Адже фундаментальна праця Клодії Ґолдін і Лоуренса Каца "Перегони між освітою та технологіями" - про одне з найважливіших питань нашого часу, тобто про те, як суспільство може використати освіту та технології, щоб забезпечити стійке економічне зростання і знизити нерівність. Автори проводять нас унікальною історією освіти в США і висвітлює її тісний зв’язок з економічним розвитком, доходячи висновків, які є актуальними не лише для Сполучених Штатів, а й для України та інших країн, що прагнуть побудувати стійкі економіки в умовах швидких технологічних змін. "Інвестуйте в освіту, отримуйте вищий рівень технологій і продуктивності, - закликають нас, - і досягайте швидких темпів економічного зростання і вищого стандарту життя". Хай там як в Україні зі школами, але в цій книжці представлено розгорнуту наукову та статистичну аргументацію на користь головного висновку, що саме американська система освіти та її глобальне лідерство обумовили становлення США найпотужнішою країною світу. І зокрема це дало змогу запропонувати шлях розв’язання сучасних проблем економічного зростання, подолання бідності, зменшення нерівності в доходах та соціальної нерівності, який передбачає акселерацію інвестицій у людський капітал і розвиток масової освіти всіх рівнів. "Три головні теми цієї книжки — нагадують нам, - технологічні зміни, освіта й нерівність — нерозривно пов’язані своєрідними "перегонами". У перші три чверті ХХ століття зростання пропозиції освічених робітників перевищувало попит, спричинений технологічним прогресом. Вищі реальні доходи супроводжувались меншою нерівністю. Але за останні 20 років ХХ століття спостерігалось протилежне явище — нерівність різко зростала. Іншими словами, у першій половині століття освіта випереджала технології, але потім технології випередили рівень досягнення освіти. Упродовж століття орієнтованість технологій на кваліфікацію, як і їхні темпи, не надто змінилися. Радше різке зростання нерівності здебільшого було спричинене спадом в освіті".Анастасія Євдокимова. Що воно таке? Українська література. – Х.: Ранок, 2025Ця книжка — майне енциклопедія. Чому "майже"? Бо це ніби й енциклопедія, тобто довідкове видання з певної галузі знань, а ніби й розважальна книжка про інші книжки, яка може розповісти нове, надихнути на читання, здивувати, розсмішити. Важливо, що приклади у цій книжці — передовсім з української літератури, але так само є в ній і згадки літератур усіх часів і народів. Таким чином, авторка — літературознавиця, культурна менеджерка, а в минулому вчителька укрліт — розповідає про жанри, форми, твори й долі митців без сухих фактів і малозрозумілих дат. Натомість показує, як будь-що у світі (навіть погода, час доби і страви в меню) впливає на те, що писали й пишуть наші письменники. Гумор, індивідуальний підхід, незвичні акценти, а водночас максимальна інформативність — так про українську літературу дітям ще не розповідав ніхто. Наприклад, що таке класика? З чого складається детектив? Як читати комікс? Або, скажімо, вуса української літератури. "Великі й тоненькі, пишні й козацькі, - розповідає авторка. - Вуса — не просто шар волосся у чоловіків, а й ознака ідентичності, бо українські письменники (особливо в ХІХ столітті) позиціювати себе нащадками козаків. Знаєш співомовку "Запорожці у короля" Степана Руданського? Радимо почитати! Це розповідь про хоробрих козаків, у яких "вуса прездорові", тобто не просто великі, а величе-е-езні. Хоча у самого Степана Руданського вуса були дуже скромні. Українські письменники мали вуса, вусики, професорські борідки, закручені на французький манір чи у формі молодого місяця. Зачинатель моди на вуса — Тарас Шевченко. На юнацькому автопортреті немає навіть натяку на ті вусища, які ми побачимо на найвідомішому зображенні "старого діда" у смушевій шапці й кожусі. Наявність чи відсутність вусів — це не лише про стиль, але й про позицію (народницьку чи модерну)". Так само ця нижка пояснює поняття з літератури на прикладах українських творів. А кожна сторінка тут — ніби захопливий мультфільм, адже ілюстрації створила художниця-мультиплікаторка Софія Мельник.Жоель Поммер. Возз’єднання двох Корей. – К.: Видавництво Анетти Антоненко, 2024Незвична і неформатна п’єса цього автора примушує зайвий раз замислитися над головними питаннями життя. Загалом у п’єсі Жоеля Поммера "Возз’єднання двох Корей" немає класичних структурних частин: вступу, кульмінації, розв’язки. Кожна сцена — окрема оповідь, радше окрема світлина з потоку життя, підсвічена автором і перекладена мовою театру. Часом у сценах бере участь більша кількість персонажів — але всюди головною темою є розуміння любові: від буфонадного до піднесеного. Наприклад, таке. "ЖІНОЧИЙ ГОЛОС: Ви вже сказали чоловікові, що плануєте розлучитися? ЖІНКА: Так, звісно. П'ятнадцять років тому! Я ще тоді сказала йому, що не хочу більше з ним жити, тому що між нами немає любові. Він чудово зрозумів. Тільки попросив зачекати, поки виростуть діти. Тепер вони всі троє стали дорослими і залишили дім. А отже, я нарешті можу розлучитися. ЖІНОЧИЙ ГОЛОС: Що на це каже ваш чоловік? ЖІНКА: Попросив іще подумати. Сотні разів він мене перепитував, що між нами не так. Я відповідала: неможливо продовжувати жити разом без любові. Тоді він запитав, у чому ця любов полягає. А я... я відповіла, що абсолютно не знаю, позаяк неможливо описати річ, з якою не знайома. ЖІНОЧИЙ ГОЛОС: Який жах". Загалом автор не робить висновків, не моралізує, він пропонує нам "вихоплені" з соціального чи внутрішнього життя нариси, а далі це вже наша справа — відчути, проаналізувати, замислитися. До речі, автор книжки - один із небагатьох французьких режисерів, кожна нова постановка якого протягом останніх років викликає незмінний інтерес. Його головна відмінна риса від інших побратимів по цеху в тому, що він ставить лише п'єси за своїми творами. Авторський театр Поммера – це завжди надзвичайно актуальне висловлювання про сучасний світ, вбране у відповідну до цього висловлювання оригінальну художню форму.Саша Кладбіщє. Складно. Слова війни та любові. – Івано-Франківськ: Маґура, 2025Як відомо, існує поезія споглядання, рефлексії й поезія дії, чину, а наразі ще й помсти. А як ще назвати ці вірші, які, на думку, видавців творять нову культурну реальність? "В світі із браком віри і справедливості, / віри й надії / лишається тільки / помста", - нагадують у цій збірці. Крім того, зауважують видавці, "ми не матимемо іншого часу, аби бути собою й робити те, що вважаємо за потрібне". І справді, саме в період найвищої напруги – у слові та в наших справах – випадає нагода і дається шанс не на ліричне промовляння, заклинання, завивання, а на слово конкретної дії. Як у збірці Саші Кладбіще "Складно. Слова війни та любові": "О, так, поплачте. Плачте і схиліться / перед героїв легендарних міццю, / ридайте біля кожної труни / за тих, хто віддає за нас останнє. / А після встаньте, злі та невблаганні, і завершіть, що почали вони". І, так само як за часів "Оstмодерну", за яким після розпаду української радянської системи мав загомоніти кожен – український – регіон, видавці книжки прагнуть надати право голосу своїм місцевим авторам. Вірячи, що культура – і зокрема поезія! - є невіддільною частиною опору перед агресором. І, так само як у всі часи, коли право на слово і чин нарешті отримують патріоти (далі воно скасовується чиновниками), не буде іншого часу, аби бути собою й робити те, що вважаєш за потрібне. Про що й мова у цій книжці. "Історія, безжальна та невпинна, / мотає нас на колесо війни. / Давно сирена не тривожить сни, / ракета долетіти не повинна. / Сьогодні не зачепить, пронесе.. / Ми всі давно вже мертві, мої любі. / Як там було в Бійцівському, у Клубі, - / лише коли ти втратиш геть усе, / тоді відчуєш істинну свободу. / Стікає час, як кров тече у воду, / та лютий на годиннику завмер. / Історіє, твої ми потерчата. / Нема чого боятись / і втрачати, / крім люті і ненависті тепер".Олег Хомяк. Перетворюй проблеми на рішення. – К.: Колесо життя, 2024У цій книжці автор зібрав відповіді на більш ніж 150 запитань, які виникають чи можуть виникнути у кожної людини. Чи здатна людина змінити своє життя? А може їй просто упокоритися та плисти за течією? Хай там як, але "Перетворюй проблеми на рішення" Олега Хомяка - для тих, хто здатен взяти на себе відповідальність і стати автором, творцем свого життєвого шляху. У чому унікальність, практичність і важливість цієї книжки? По-перше, як ми вже казали, книга побудована за принципом питання-відповідь (на найважливіші питання), по-друге, у книзі представлені шість практичних вправ, які можуть допомогти змінити своє мислення і стати творцем власного життя. Нарешті, всі матеріали книги були протестовані великою бізнес-командою з погляду розуміння та практичності інформації.  Автор книжки – політичний психолог та консультант з лідерства і психології мас – багато років досліджує викривлення у мисленні людей, які заважають їм створити те життя, до якого вони прагнуть. Ці люди – різного віку, різної статі, соціального статусу, професії тощо. Таким чином, перед очима автора та за його підтримки пройшли трансформацію сотні людей. Ну й, зрозуміло, перетворень проблем на рішення, про що мова у нашій добірці новодруків.

Про це повідомляє видання Dеlо, журналісти якого розрахували втрати бюджету та масштаб тіньових схем у секторі, спираючись на порівняння даних про ритейл із відкритих джерел і оцінок галузевих аналітичних агенцій."За оцінками експертів, загальний обсяг роздрібної торгівлі в Україні перевищує 2 трлн грн на рік. Водночас частка десяти найбільших мереж — серед яких "АТБ", "Сільпо", "Аврора", "Фора", Rоzеtkа, Nоvus, Меtrо, "Руш" (ЕVА), "Омега" (Vаrus) і "Фудком" ("Велика кишеня") — становить лише 529,2 млрд грн, або трохи більше ніж чверть цього обсягу. Це свідчить про значну присутність малого та середнього ритейлу, частина якого працює в тіні", — йдеться в статті.Аналітики NАІ Ukrаіnе підтверджують: у 2024 році частка тіньового сегмента ринку зросла. Якщо до повномасштабної війни тінізацію оцінювали на рівні 30%, то вже у 2025 році вона може перевищити 45%.Це вражаючий масштаб, оскільки такі кошти щороку проходять повз фіскальну систему. "Наслідки очевидні: майже трильйон гривень обороту проходить повз систему оподаткування, що призводить до значних втрат бюджету — як через пряме ухилення, так і через використання сірого інструментарію мінімізації податків", — зазначають журналісти.Найбільш поширеними тіньовими практиками в ритейлі залишаються:неофіційне працевлаштування — зарплати "в конвертах" дозволяють занижувати фонд оплати праці й уникати сплати ЄСВ;торгівля без РРО/ПРРО, особливо коли ритейлер має спокусу та можливість, щоб готівка оминула офіційну касу;формальне дроблення торгівців різного масштабу на ФОПів, котрі зловживають перевагами нижчих ставок оподаткування для його оптимізації;"сірий" імпорт і контрабанда та контрафакт — передусім щодо підакцизних товарів та у сегменті продукції, що має високий попит: побутова хімія, алкоголь, тютюн тощо."Тінізація в роздрібному ритейлі є не лише етичною проблемою, але й серйозним економічним викликом. За оцінками експертів, лише недоотримані податки від зарплат, що виплачують "у конвертах", становлять десятки мільярдів гривень на рік. Крім того, втрати бюджету зумовлені несплаченим ПДВ, єдиним податком, митними платежами й акцизами. Ці ресурси могли б бути спрямовані на підтримку армії, розвиток інфраструктури або соціальні програми", — пише Dеlо.На цьому тлі легальний бізнес, який працює офіційно, дедалі частіше зіштовхується з ціновим демпінгом і витісненням із локальних ринків внаслідок викривлення конкуренції через податкових ухилянтів. За даними GТ Раrtnеrs Ukrаіnе, 82% продовольчих ритейлерів в Україні — локальні гравці, і саме серед них фіксується найбільше порушень.Водночас останні приклади детінізації інших ринків (як-от АЗС, телеком чи тютюнова та горілчана галузі) демонструють ефективність системного підходу. Там після очищення від подібних схем податкові надходження зростають у рази.Фінансисти й аналітики переконані: встановлення однакових правил гри в ритейлі — це не лише питання справедливості, але й потенційне джерело стабільного наповнення бюджету. Ініціативи можуть охопити як законодавчі зміни щодо обмеження застосування ФОПів для ухилення від податків, так і галузеве саморегулювання за прикладом банківського сектору.Україна не може далі толерувати "сіру" економіку, коли йдеться про трильйони. "В умовах, коли частина бізнесу працює за правилами, а інша їх ігнорує, не може бути здорової конкуренції. У таких умовах виграють не ефективні "білі" підприємства, а "чорні" та "сірі" гравці. Держава ж зазнає втрат", — резюмує Dеlо у своєму дослідженні.

Нині в ЗСУ є дві ключові проблеми, з якими доводиться боротися військовій омбудсменці, серед яких викривлення інформації, що йде від підрозділів до командування, і брак поваги до солдатів.

Нині в ЗСУ існує дві ключові проблеми, з якими доводиться боротися військовій омбудсменці, серед яких викривлення інформації, що йде від підрозділів до командування, і брак поваги до солдатів.

За словами експерта, серед громадян не було ознак того, що вони хочуть бути під російським прапором.

Штучний інтелект не досконалий. Він схильний до галюцинацій, вигадування фактів, викривлення реальності та інших численних неточностей, оскільки по-справжньому не розуміє, де правда, а де брехня. ШІ опирається на компіляцію завчених даних, тож якщо ви 100 разів "згодуєте" йому інформацію про пласку Землю, він вважатиме її пласкою. Але що станеться, якщо ви вкажете йому на помилку? Повний текст новини

Про це він розповів в етері "Еспресо". "Я, власне, зараз знаходжуся на одному заході в Організації безпеки та співробітництва в Європі. До європейських колег, власне, постійно від імені комітету звертаюся з пропозицією, щоб європейці перебрали на себе фінансування принаймні "Радіо Свобода". Дуже сподіваюся, що таке рішення приймуть. Якщо ж будуть зупинені "Радіо Свобода" і "Голос Америки"... У сфері незалежних медіа зі збалансованим поданням матеріалу, зокрема і про критичні напрями, наприклад студії “Крим Реалії” чи “Донбас Реалії” - це були, я сподіваюсь, і будуть одні з найякісніших матеріалів про окуповані території, де робота в принципі є надзвичайно складна", - сказав він.Ярослав Юрчишин вважає, що закриття медіа буде величезною втратою одного з лідерів незалежного мовлення в Україні. Він зауважив, що в Україні є інші засоби інформації, які зможуть заповнити цю нішу, але все ж скорочення агенції буде негативним сигналом. "Втрата якості, що найголовніше - для наших доморощених послідовників намагатися контролювати ЗМІ це буде дуже негативний сигнал. Зараз ми розуміємо, що викривлення інформаційної картинки через ведення Єдиного марафону, яке постійно критикується, раніше критикувалося і Штатами, і досі критикується Європейським Союзом, наші представники влади можуть сказати: ну, дивіться, Сполучені Штати, лідери демократичного світу, обмежують свободу слова в себе, а ми ж не обмежуємо, ми тільки спрямовуємо.Тому це іміджево буде великим ударом по цінності свободи слова загалом. Робимо все, від комітету звернулись до міжнародних партнерів, в першу чергу європейців, з проханням підтримати "Радіо Свобода", як свого часу "Радіо Свобода" підтримала демократію за залізною завісою, будучи чи не єдиним джерелом в Східній Європі, власне, інформації з вільного світу", - додав народний депутат.Президент США Дональд Трамп у п'ятницю, 14 березня 2025 року, підписав указ про скорочення семи незалежних федеральних агенцій, серед них "Радіо Свобода".17 березня в Брюсселі міністри закордонних справ ЄС обговорили питання функціонування "Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода" у зв’язку з припиненням фінансування з боку США. 

Сон - це цілющий стан і час, коли оновлюється організм та поповнюється для оптимального здоров'я та функціонування. Це також час, коли ви відчуваєте себе повністю комфортно, розслаблено та відсторонені від навколишнього світу. Але все одно можна прокинутися наступного дня з болями - навіть травмою - через усі рухи, які ви робите, або через особливе положення, у якому ви спите, пише Rеаlsіmрlе. Клінічний викладач сну Лаурі Лідлі каже, що найпоширенішими травмами уві сні можуть бути ригідність шиї, біль у плечах або біль у спині. Менш поширені, але більш серйозні, можуть включати опуклий диск або зміщене ребро, які вона пояснює різними видами пози сну. Які пози під час сну можуть спричинити болі Сон з рукою над головою або на плечі протягом тривалого періоду часу може призвести до болючих травм. "Сон із подушкою, яка дозволяє вашій шиї відпочивати під незвичайними кутами, або сон з піднятими ногами також може призвести до незручних ситуацій", - каже вона. Навіть сон у вертикальному положенні може призвести до травм голови та шиї. Ще одним проблемним положенням є сон на животі, якого, за словами Лідлі, слід уникати, якщо це можливо. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Забудете про безсоння та болі в шиї: як правильно обрати і розташувати подушку під час сну "Сон на животі може спричинити навантаження на спину та шию, а також може спричинити більше обертання та занепокоєння протягом ночі", - каже вона. Положення у формі ембріона також не рекомендується, оскільки сильне викривлення хребта може спричинити дискомфорт у шиї та спині, а щільне згортання може також обмежити дихання. Яка найкраща поза для сну, щоб уникнути болю Добре спробувати заснути, лежачи на спині. "Спіть у прямому положенні, опустивши руки з боків і лежачи на спині, якщо можете", - каже вона. Тоді у вас менша ймовірність потягнути м'яз або змістити ребро, якщо ви не витягнуті. Сон на спині також допомагає полегшити біль у шиї, плечах і спині. Інша хороша поза для сну - на боці, але знову ж таки, не так, щоб вона була дуже туго згорнута калачиком у позі ембріона. Це дозволяє хребту залишатися в нейтральному положенні та допомагає при болях у шиї, плечах і спині. Подушки для тіла також можуть допомогти в цьому, а також зменшити хитання під час сну. Подушки, призначені для тих, хто спить на боці, є ще одним хорошим вибором, якщо це ваша перевага для сну. Яке б положення ви не вибрали, вам слід придбати найкращі подушки, які зможуть підтримувати вашу голову та шию в нейтральному положенні. Ранковий дискомфорт у спині, шиї чи стегнах може бути наслідком неправильної пози для сну. Поза, в якій ви звикли засинати, здатна суттєво вплинути на стан вашого хребта та м'язів, а сон на животі, наприклад, створює додатковий тиск, що може викликати болі та втому протягом дня. Якщо спите на животі, підкладіть подушку під живіт, щоб підтримати хребет у правильному положенні. Для цього вам буде достатньо однієї подушки. При цьому ви можете не використовувати подушку під голову, залежно від того, як вам зручніше. Однак, важливо, щоб спина залишалась рівною та не перенапружувалась.

Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" - це серія розмов з українськими та західними інтелектуалами, письменниками, митцями, правозахисниками, де обговорюються, з одного боку, події та суспільні явища сьогодення, а з іншого – історичний контекст, який ці явища сформував.  Проєкт спільно створюють український ПЕН та телеканал "Еспресо". Пригадуєте оці Шевченкові рядки: "Якби то ти, Богдане, п'яний, тепер на Україну глянув"? Це про Богдана Хмельницького, українського гетьмана, якому кілька місяців тому вже виповнилося 430 років, але і досі серед українців продовжуються, тривають суперечки: Так хто ж це Богдан Хмельницький? Це великий стратег і державник, який передбачив майбутнє, чи навпаки зрадник, який віддав Україну Московії? Про це сьогодні будемо говорити. У мене в гостях Віктор Горобець, історик, доктор історичних наук. Пане Вікторе, я почну відразу з дуже загального запитання. От ви, як історик, якби треба було пояснити іноземцям або людині, яка нічого не знає про історію українську, хто такий Богдан Хмельницький. Як би ви в одному абзаці пояснили?Богдан Хмельницький. Портрет роботи Наталі Павлусенко Історики - такі істоти, які починають шукати різні плани, різні, скажімо так, нашарування, впливи, фактори і так далі. Очевидно, що, якщо говорити про одне речення, то це потрібно звертатися до міфів у гарному сенсі цього слова, бо, власне, міф якраз є те, що коротко і доступно пояснює надзвичайно складні речі. Тоді поясніть міфом, тому що, наприклад, давайте уявимо ситуацію, коли ви летите в літаку, і вас про це запитує якийсь іноземець. От як би ви пояснили? Може ж така ситуація з істориком і академічним вченим статися?Я скажу, що дивіться у глибину віків. І я можу назвати точну дату, коли, скажімо, виникає міф про Богдана Хмельницького. Це ранок 17 грудня 1648 року, коли Богдан, після успішних тих походів на Львів, на Замостя, повертається з військом до Києва. Тут у Києві біля Золотих воріт його зустрічає тогочасна інтелігенція, вершки суспільства, викладачі Києво-Могилянської академії, спудеї, і спудеї декламують вірш, де називають Богдана Хмельницького не інакше, як Мойсей Руський. Тобто така аналогія зі Старим Заповітом. Мойсей, який визволив народ єврейський з неволі, так само і Богдан Хмельницький визволив народ руський з неволі.Ось це, власне, отой міф, який пізніше, скажімо так, масштабувався, вкладався у різні, але він є визначальний, якщо ми говоримо про українську візію образу Богдана Хмельницького. Бо якщо ми поїдемо, скажімо, у Варшаву і там у Королівський палац зайдемо, то погляд з Варшави на Хмельницький буде, як на зрадника, який зруйнував, чи власне, почав руйнувати Річ Посполиту. І врешті-решт його зусилля увінчалися тим, що ми знаємо в кінці ХVІІІ століття, коли Польщу поділили, і Польща зникла з мапи Європи.Якщо ми пройдемо ще кілька сотень метрів по Варшаві, і там є такий чудовий музей, музей історії єврейства у Речі Посполитій, називається "Полін". І там дуже модерновий сучасний музей, гарні експозиції, така інтерактивність кругом. І от переходячи з одного залу, де розповідається, як євреї прийшли в Польщу і як їм це все сподобалося, як вони стали розвивати тут промисли, торгівлю, збагачувати край. І потім приходиш уже в інший зал, і ось між цими залами такий коридор, коридор темний, стіни пофарбовані в такі криваво-чорні кольори. На стінах висить портрет Богдана Хмельницького і Іслам-Гірея, його союзника Кримського хана. І тут ти чуєш і скрежет возів, тупіт коней, вибухи, ґвалти і таке інше. Це зал, який представляє, власне, візію тогочасного єврейського хроніста Натана Ганновера, як глибоке болото, де він описує те нищення, яке козаки під проводом Богдана Хмельницького чинили над єврейським народом.Фрагмент картини Ян Матейко "Богдан Хмельницький з Тугай-беєм під Львовом", 1885 рік І чимало єврейських істориків трактують це як перший голокост, не менше і не більше, тобто таке. А це свідчення Натана Ганновера для усіх істориків? Тобто є якийсь консенсус щодо правдивості оцих свідчень?Щодо істориків і польських, і в тому числі єврейських є, скажімо так, солідарність у тому, що це метафоричне зображення того лиха, яке впало на євреїв. Воно дуже гіперболізоване. Цифри, які там називаються, вони просто не відповідають реальним демографічним показникам. Цифри жертв під час 48-го року, початок 49-го, 48-й рік такий був страшний. Тобто тут є, що це просто метафоричне представлення тих подій, яке було опубліковане відразу ж у Європі, у Венеції, і воно поширилося і створило, власне, певний образ. Бо, скажімо, літописи Величка чи Самовидця, чи Грабянки не користувались таким попитом, вони не були представлені на книжкових полицях європейських читачів. І тому цю версію не знають. А візія Ганновера дістала поширення. Тобто я про те, що міф - це така форма, скажімо, яку людство вигадало вже дуже давно, і це форма доступного пояснення складних речей, але, як завжди, просте, доступне хибує на істину. І тому це викривлення певного ракурсу.І якщо дивитись з різних місць, ці ракурси будуть інші. Але з іншого боку, ну власне, коли можна на одну постать дивитися з різних ракурсів і бачити абсолютно різну людину, то очевидно це вже є свідченням того, що постать справді є титанічною. Постать, яка заслуговує на увагу, яка кидає тінь у різні боки. Її можна сприймати, як об'ємну, а не як пласку, як одномірну.Ось я і пропоную тепер поговорити про вимір його походження. Тому що це походження було шляхетське. Я розумію, що його батько був управителем, я правильно це формулюю, управителем Чигирина, так? Чи як це називалося тоді? Там посада офіційно називалася підстароста Чигиринський.  Тарас Шевченко. Богданова церква в Суботові. 1845 рік А, підстароста Чигиринський. Тобто він отримує, я маю на увазі Богдан Михайлович отримує добру освіту, і, наскільки я пригадую, вони в добрих стосунках тоді з поляками, з Владиславом ІV, який потім стане королем. Як сталося так, що все перевернулося, і що Богдан Хмельницький став у такій опозиції щодо короля і щодо польської шляхти? Давайте повернемося до того, що я тільки що говорив про міф, бо міфи ми сприймаємо певною мірою у негативному світлі, але міф є продуктивний за своєю основою.Якщо ми говоримо про міф, який народився 17 грудня 48-го року, коли Богдану розповіли, що він є Мойсей, що він є спаситель, що він є, власне, монарх. І це підтвердили не лише студенти, але і, скажімо, східні церковні ієрархи, які дивним чином, так сталося, були в цей час у Києві і зустрічали Богдана. І потім у Софії його вінчали на царство. Це справляє на нього таке враження, що, власне, людина, яка боролася, скоріше за все, якщо ми говоримо про початкову цю стадію цієї козацької революції, 48-й рік, боролася за станові права козацтва, розуміє, що його покликання значно більше.І от починаючи від грудня до лютого, є цікаві документи, які нам дозволяють от таку хронологію, таймінг вибудувати, бо у грудні відбувається оця зустріч, переговори з патріархами. Тобто у грудні відбувається в'їзд його вже до Києва після трьох перемог, після того, як він фактично знищив військо Речі Посполитої.Богдан Хмельницький на Поділлі, Віктор Полтавець, 1987р. Так, але при цьому він знову ж таки воює, він говорить, що: "Проти короля ми нічого не маємо по суті". Він воює за те, аби козацтво володіло своїми старовинними привілеями, аби воно було пошановане так, як годиться шанувати, врахувавши їхній сплачений податок кров'ю.Тобто шляхта чим відрізнялася від простолюду? Тим, що вона не сплачувала податки на хліб, на дрова, на ще щось, але вона сплачувала податок кров'ю. Тобто вона захищала зброєю, захищала своїм життям, своїм здоров'ям захищала вітчизну. І за це користувалася тими привілеями, власне, такої привілейованої верстви.Козацтво виступало з тих позицій, що: "Ми також воюємо, ми захищаємо Річ Посполиту, ми проливаємо свою кров, і ми гідні того, аби нам також визнали наші права, як і шляхти". Тобто розумні речі, але ще раз кажу, це все розмова, такий діалог точиться в межах оцієї політичної конструкції Речі Посполитої. Бо Річ Посполита, ми говоримо про державу ранньомодерної доби, державу ХVІІ століття. Це не є держава, якою ми її зараз уявляємо, що вона строго, так би мовити, бюрократизована, абсолютизована, все однаково, вертикаль влади. Для Речі Посполитої це абсурдне поняття - вертикаль влади, бо є різні частини, які, скажімо так, легітимність короля визнають, і за це вони отримують свої права і вольності.І от військо Запорозьке якраз хотіло стати однією з таких саме частин тієї ж Речі Посполитої. Але ці всі речі, про які ми говоримо, про цей міф, який подає саме як визволителя руського народу, він призводить до того, що в лютому 49-го року, тобто буквально за два місяці, до Переяслава приїжджає Адам Кисіль, воєвода Київський, також православний руський шляхтич, але сенаторського достоїнства, високий, який представляє інтереси новообраного короля Яна ІІ Казимира з тим, аби домовитися про те, як військо Запорозьке буде включене в цю Річ Посполиту.І на цих перемовинах в лютому 49-го року Богдан Хмельницький заявляє, що йому йдеться про те, аби визволити народ руський з неволі, щоб тут не було ані магнатів, ані шляхти, а от козаки панували на цій території. Тобто от ми ми говоримо про такий міф, який ось так стрімко, власне, очевидно, що це не лише один міф, що якісь були інтенції у самого Богдана, але оце от таким чином складається, що Богдан Хмельницький уже доходить до усвідомлення такої, по суті грандіозної ідеї. Тобто його особиста історія спочатку трапляється, потім саме життя його вже виносить на місію, на відчуття цієї місії, правильно я розумію? Це був син шляхтича. Існують різні версії, що, можливо, шляхтич, який був підданий процедурі інфамії, тобто за якийсь проступок він був підданий процедурі безчестя так званого. Ну, ще була баніція, яка передбачала взагалі, що мають вигнати шляхтича з держави. Тут була легша форма, і він переноситься, бо він, власне, їхні корені були там, в Жовкві, біля Жовкви, на заході теперішньої України. Він переноситься на наддніпрянщину, стає тим, що називалося осадчим Чигирина, тобто людиною, якій доручають заснувати місто, організувати життя в цьому місті. Ну, а пізніше він стає і підстаростою Чигиринським. І це доволі впливова посада в тому сенсі, що, звичайно, ці староства, які були у великій кількості, вони були на Київщині, на Південній Київщині, передавалися людям, які все життя майже проводили у Варшаві, вони були офіційно старостами Чигиринськими. Але реальна влада належала саме підстарості.Тобто підстароста Хмельницький - це доволі-таки впливовий, якщо ми говоримо про локальний оцей зріз влади. І свою відданість Речі Посполитої батько доводить неодноразово, у тому числі доводить своєю героїчною смертю коли разом із Жолкевським, гетьманом коронним, він іде проти Османів воювати на Цецору в 1620 році. Разом з ним іде його молодий син Богдан.Батько загинув, Богдан потрапив у полон до Османів і там декілька років провів у полоні. Тобто ми говоримо про людину, яка бачила себе частиною цієї Речі Посполитої, яка була за своїм походженням, пов'язаним зі шляхетським станом, але за своїм способом життя вона була пов'язана із козацтвом. Бо до козацтва не можна підходити, що це якась однорідна в соціальному відношенні, чи в національному відношенні група. Тут були активні люди, з різних країв прибували. Так само і шляхта козакувала, а якщо раніше говорити, то і навіть князі козакували, бо це був спосіб виявлення своєї кипучої енергії.І ось, коли цієї енергії було уже в такій мірі, що військо Запорозьке усвідомлює себе як певна самостійна одиниця - і соціальна, і політична, - яка може вимагати певних прав для себе, яка може виступати на захист, скажімо, православної церкви, коли ідуть утиски. Оце та ситуація, яка готує оте козацьке повстання 1648 року. А випадок із Чаплінським, ну це бачите, це такий штрих, який ілюструє, що собою являла влада, якщо ми говоримо на периферії Речі Посполитої.Ми пам'ятаємо, очевидно, в фільмі Єжи Гофмана "Огнєм і мечем", коли оця сцена, діалог Хмельницького з польським шляхтичем, коли він йому каже: "Ти за приватну свою образу пішов проти Речі Посполитої" і Богдан відповідає: "Якби це була моя приватна образа, то за мною пішло б 2 тисячі, але не 50 тисяч, не 100 тисяч". Тобто це лише невеличкий фрагмент, який, можливо, став поштовхом до вияву непокори. Але скільки таких було поштовхів упродовж усієї історії. Мова йде про те, що якась накопичилась у козацтва сила, з іншого боку шляхта, ну, зараз не зовсім модно казати, що із почуття такого станового егоїзму, шляхта володіла всім набором прав. Переважно це навіть не дрібна шляхта, а середня, велика шляхта, і тому козацтву в цій картині світу місця не було. І тому Хмельницький починає своє повстання, власне, в межах практик, які існують для Речі Посполитої. Тобто лицарство, військо має право заявити про свої права і підтвердити свої заяви зброєю. Але це відбувається саме в тих межах, що не йдеться про сепарування від тіла Речі Посполитої. Але ось уже на переломі 48-49 року якраз Хмельницький ставить питання про те, щоб відірвати оцю частину, Україну відірвати від Речі Посполитої і збудувати тут свою державу, козацьке панство, яке буде на відміну від решти Речі Посполитої справедливим, буде шанувати православну церкву, козацтво і так далі. Повернуся до в'їзду до Києва знову. Картинка перед очима, яка стоїть, це, звичайно, картина Івасюка "В’їзд Богдана Хмельницького до Києва у грудні 1648". І пафос цього цієї картини - це, звичайно, величезний тріумф. І є відчуття цього тріумфу. І там зображений ось цей патріарх Єрусалимський Паїсій, який за легендою, зараз запитаю вас, чи це правда чи ні, розгрішив Богдана Хмельницького за теперішній і майбутні гріхи і титулував його титулом князя. Чи це справді так, чи це легенда? Ну, джерела підтверджують, що це справді так. При чому ця сама процедура, про яку ви говорили, це розгрішення за уже вчинені і за майбутнє, ну це є ознакою саме тією, яку для монарха прикладали. Тобто це не для простого смертного, не для простого шляхтича, чи дворянина, чи барона, а це якраз саме для монарха. Така формула в Європі вживається.І тому вже цією формулою він показував неординарність постаті Богдана і глибину його можливих претензій, політичних претензій. І так він його титулує і князем руським. І, власне, очевидно, оцей пафос патріарха також відіграв велику роль у тому переосмисленні Богданом Хмельницьким свого місця, своєї ролі в усій цій історії.Ну, для патріарха ми можемо зрозуміти його мотиви, бо коли Константинополь уже багато років є Стамбулом, коли під владою султана патріарх не зазнає таких переслідувань, як це ми можемо уявити після наших шалених ХХ століття, там все було все-таки набагато толерантніше. І це вже наша трошки неправильна оптика, коли ми намагаємося жахи наші переносити на попередні віки. Але в будь-якому разі йшлося про те, аби підняти авторитет православної церкви з Константинопольського патріархату. Україна є частиною на той час Константинопольського патріархату. А чи це правда, чому він був у Києві? Може це не так? Ви розкажіть, будь ласка. Але я читала, що він був проїздом у Києві, тому що він мандрував до Москви для того, щоб просити в Московії грошей на щось. Тобто, що він був проїздом.Це такий саме битий шлях від Константинополя до Москви, тому що московський цар десь виношував, хоч це була дуже молода по суті патріархія московська, яку тривалий час ніхто не визнавав. Але це була патріархія, яка тісно зрослася зі світською владою. І тому це патріархія, яка могла мати гроші, якщо навіть не свої, то гроші царської скарбниці. І тому Вселенський патріарх не лише із Константинополя, але і Антіохійський, і Єрусалимський, бідні ті патріархи, вони їздили в Москву, отримували гроші, ну і відповідним чином представляли інтереси Москви.Чимало є прикладів, коли те ж низове духовенство виступало в ролі таких собі саморозвідників, коли доносили, що там твориться в Османській імперії. Тобто така практика справді мала місце, і цього разу також саме патріарх Паїсій їхав вже ж до Москви. І, до речі, саме з патріархом Паїсієм вперше до Москви було відправлено козацького посланця. Це став Силуян Мужиловський. Це теж така доволі цікава постать, тому що він був сином відомого богослова Андрія Мужеловського, який свого часу, після смерті Іова Борецького, навіть був кандидатом на те, аби його обрали митрополитом Київським.І тому його батько підтримував зв'язки з Москвою, і тому Хмельницький, зрозуміло, що обираючи полковника Мужеловського послом, таким чином у Москві натякав на добре ставлення русинів, козаків до Москви. Ну і, власне, розраховував на військову допомогу Москви у відстоюванні отих козацьких прав. Скільки тривала оця козацька війна Богдана Хмельницького?Ну, бачите, вона пережила Богдана Хмельницького. Богдан Хмельницький помер, війна ж продовжувалася. І війна продовжувалась, вона міняла форми, вона перетікала в інші війни, коли до цього конфлікту козацько-шляхетського долучилися вже, власне, категорії якісь територіальні. Коли після того ж Берестечка вже здавалося, що немає шляху до повернення, абсолютно нема, бо коли після кампанії 1649 року ми знаємо, що було підписано Зборівську угоду. І за тією Зборівською угодою, яка була компромісного характеру, король визнав ті претензії війська Запорозького на свою державність, але це було автономне державне утворення, яке було під владою короля.Але вже після Берестечка, після 1651 року, після тих жертв, ну тут було дуже мало місця для компромісу, бо жертви козацькі в 51-му році, навесні 52-го року битва під Батогом, коли козаки вже демонстрували просто оцей свій праведний гнів від відплати, коли навіть шляхтичі, з яких можна було отримати викуп, великі гроші, вони були знищені, саме пам'ятаючи про ту кривду, яка була роком перед цим. Це щодо тіней, які кидає постать ця Богдана Хмельницького. Це правда, що під Батогом тоді були тисячі полонених за його наказом знищенні?Коли ми говоримо про батозький цей погром, там важлива навіть не кількість, бо ми, знову ж кажу, ми збочені, вибачте мені на слові, жертвами Першої світової, Другої війни, коли мільйони, мільйони, мільйони. Коли говоримо новий час, там не були такі армії великі. Але в чому була особливість цих подій під Батогом, що там були знищені представники аристократичних родів. Там був цвіт шляхетської корони польської, він був винищений.В принципі чому коронне військо, чому воно висунулося під Батіг, щоб перегородити шлях сину Богдана Хмельницького, котрий їхав у Молдавію одружуватися на доньці молдавського господаря. Доньку молдавського господаря Василя Лупу було уже перед цим зговорено за коронного шляхтича. І тому це подавалося як романтичний похід для того, аби показати холопам їхнє місце, показати козакам, що вони не гідні цього. І тому там багато було саме таких представників молодих, запальних, але аристократів, справді, дуже впливових.А для чого Богданові був цей шлюб із князівною молдавською його сина? Тобто для чого йому було це потрібно? Історики тут солідарні в тому, що йшлося не про посаг, йшлося не про кошти, хоча казали, що Лупу дуже заможний і все, але йшлося зовсім про інше. Коли ми згадували ці події перелому 48-49 дев'ятих років, оце виникнення ідеї князівства руського, зрозуміло, що це автоматично тягне за собою, що має бути династія правляча. Як можна було Хмельницьких зробити такими династами? Хмельницький, до речі, у 48-му році намагався притягти на свій бік Ізяславського, із Вишневецьким тут було набагато гірше, тих людей, які мали князівський титул, щоб вони стали номінально зверхниками цієї Русі. Ну, але з того нічого не вийшло, і пізніше він утверджується, очевидно, в тому, що треба свою династію започаткувати.І оцей шлюб якраз був найкоротшим шляхом для того, аби увійти  в той монарший клуб Європи, щоб створити саму династію і таким чином говорити про Князівство Руське. Як це корелювалося із козацьким поняттям рівності? Ну, не дуже, бо козаки дивилися все-таки на Богдана, як на першого серед рівних, але аж ніяк не над собою.Ну, але такі плани були, і тому, коли врешті-решт в 53-му році Тиміш Хмельницький загинув, це був значний удар не лише особистий по Хмельницькому, але і по політичних амбіціях Хмельницького. Тому що Тимоша він давно вводив уже в справи, він вже очолював військові походи, він брав участь у прийомі різних дипломатичних місій. Тобто він його готував саме до такого статусу високого. Ну і що ж, підійшли ми впритул до Переяславської угоди чи Переяславських угод. Я знаю, що російська історія, російський міф, принаймні так було в радянській школі, так вчили нас в радянській школі, вони це трактували, як якийсь логічний процес і логічне закінчення ніби возз'єднання двох братніх народів. Тому моє питання: чи міг Богдан Хмельницький в тій історичній точці і ситуації не піти на ці угоди? Я знаю, що історики не люблять казати, чи міг, що би було, але чи була можливість не йти на союз з Московським царством? Давайте скажемо так, те, що було, щоб було академічно, давайте поговоримо про альтернативи. Якщо говорити, чи були альтернативи, то, безумовно, були, вони відбиті в джерелах, вони добре описані, бо паралельно із оцим треком московським Богдан Хмельницький провадив постійно перемовини із османським падишахом. Бо, власне, то не султан був, а падишах, він суміщав світську і духовну владу.Важко сказати, коли оця була точка, коли Богдан Хмельницький утвердився в тому, що московський більш привабливий. Бо переговори ці тривали довго. Важко погодитися із російськими тими істориками, які кажуть, що вже 8 червня 1648 року, коли Богдан Хмельницький написав перший лист до московського царя, що це він тут уже висловив побажання бути під владою царя. Ну, але там риторика цього листа вказує на зовсім інші мотиви. А на що вона вказує? Починається козацьке повстання, у травні відбуваються ці знаменні перемоги під Жовтими водами, під Корсунем. В цей час помирає Владислав ІV - це одна позиція. Друга позиція: двома роками перед цим Московське царство укладає із Варшавою таємну угоду. І ця таємна угода передбачала, що, якщо Кримські татари нападають на московські землі, Річ Посполита повинна надати допомогу Москві. Якщо Кримські татари нападають на Річ Посполиту, то Москва повинна надати допомогу. І тепер ситуація, що в таборі Богдана Хмельницького разом з Богданом Хмельницьким навесні 48-го року з'являється орда під керівництвом Перекопського бея Тугай-Бея. І тому автоматично має вступити в дію оця таємна угода між Варшавою і Москвою.І якраз Варшава сигналізує в Москву, що московський цар надав допомогу у відбитті наступу. Збереглося листування, і збереглися навіть накази, коли московський цар справді віддав мобілізаційний наказ, щоб воєводи, які близько біля кордону з Україною, підготувалися до виступу в похід. І тому один із цих листів перехоплюють козаки, і він стає відомий Богдану Хмельницькому.Відповідним чином 8 червня Хмельницький пише у Москву лист, в якому пояснює, що: "Ми є православні, що ми не є ворогами Москви" і так далі, і тому подібне. Про ті утиски, які коронна влада чинить. І відповідно просить не вести проти них війну. З іншого боку, звертаю увагу на те, що в Речі Посполитій помер король. І зараз цілком легально розпочалася виборча боротьба. Сторони висувають кандидатів на зайняття варшавського престолу польського короля. І от гетьман пропонує Олексію Михайловичу, царю московському, висунути свою кандидатуру.І це була абсолютно нормальна ідея, бо перед цим Владислав, король, який помер, був царевичем московським, був навіть проголошений царем і навіть вступав, правда, ненадовго. Тобто ось така була фабула тих цих подій. А пізніше це можна, звичайно, вже інтерпретувати, говорити навіть, коли ж там в середині минулого століття говорили про возз'єднання. Насправді мова йшла про ось такі моменти.Коли того ж посилає Мужиловського в посольство до Москви, мова там із листування, очевидно, що йде про військову допомогу. І пізніше, коли після Берестечка, справді, становище України було дуже складне, Хмельницький розглядає різні моменти, навіть доходить до того, що на випадок, якщо не вдасться стримати коронну армію, щоб цар дозволив відійти на землі з Московщини, щоб просто зберегти людей. І такі речі були, бо просто такі умови диктували події. Навіть після Берестейської битви, як програма максимум, йшлося про те, що він готовий відправити до Москви посланця, аби говорити про статті, на яких військо Запорозьке перейде під владу царя.Тобто автономне утворення, яке на певних умовах має визнати владу, чи протекцію московського царя, а цар буде надавати військову допомогу, політичну допомогу. Але паралельно з цим також йдуть перемовини із султаном. І коли Москва боялася, бо, дивіться, пройшло ну зовсім мало 1633-34, коли Смоленська війна, коли Москва зазнала страшенного розгрому від Речі Посполитої, і тому вона не відчувала себе готовою. І тому Хмельницький начебто просить допомогу. Цар і обіцяє, але врешті-решт не приходить ані під Зборів російське військо чи московське військо, ані під Берестечком не було. І тому паралельно розвивається оцей османський трек, і в травні 1653 року саме із Стамбула прибуває посол від султана і привозить атрибути васально-залежного господаря і говорить про готовність султана прийняти Україну під свою протекцію. Травень 53-го року. І тут такі дивні обставини відбуваються, що начебто Виговський таємно цю інформацію передав Москві, чи царським воєводам, які несли прикордонну службу. Ті доносять цю звістку до Москви. Це відбувається 20 червня 1653 року. І вже буквально 22 червня цар віддає наказ війську про те, що воно готувалося до війни. В Україну посилається гінець з тим, що цар готовий прийняти військо Запорозьке під свою протекцію. Ага, бо до того цар не був охочий дуже?Не був охочий, боявся, але тепер острах того, що Україна перейде. Можливо, це певною мірою спекуляція, але виправдана спекуляція, що очевидно, що оцей витік інформації був саме від Богдана Хмельницького. Аби спровокувати московського царя на такі дії. Чому Хмельницький не прийняв протекцію турецького султана? Бо ми знаємо з історії, що той же ж його похресник чи принаймні молодший товариш Петро Дорошенко, той перейшов під протекцію царя.Очевидно, що тут бралися до уваги не релігійні обставини, бо найпростіше пояснити тим, що тут були православні, а там іслам був. Очевидно, брався до уваги той факт, що Османська порта в цей час веде війну, таку виснажливу війну із маленькою Венецією, але Венецію, яка є заможна, яка має потужний флот і всі сили Османської імперії скеровані на цю, на Кандійську війну, вона називалась.І тому із листа, який прислав султан Хмельницькому, було очевидно, що допомогу будуть надавати лише Кримські татари. Ну, але Богдан уже бачив, що цієї сили мало, і знову ж таки Кримський хан має також свої інтереси. Це не є такий слухняний васал султана. Ну і тому був, власне, обраний оцей варіант із Москвою, як таким протектором, який, власне, мав щось змінити в цій ситуації. Але минає всього два роки, і московський цар порушує, іде на домовленості таємні із польською владою і порушує, власне, цю угоду Переяславську. Я правильно розумію? Це було просто перемир'я, підписане у Вільно, у польському Немежа, це село біля Вільно. Але так традиційно в польській історіографії називається Немежське перемир'я, в російській і в українській називається Віленське. В чому тут, скажімо так, не те, щоб таємність, але сепаратність часто можна вживати. Тому що Хмельницький, по-перше, був проти цього перемир'я, є листи, коли він намагається царя переконати в тому, що це помилковий крок, тому що потрібно досягнути перемоги над Річчю Посполитою. А для Московського царя йшлося про те, аби замиритися з Річчю Посполитою і разом піти проти Швеції, шведського королівства.У цей час Шведське королівство є союзником Богдана Хмельницького, поки що потенційним, але ведеться листування, і, власне, налагоджуються такі союзницькі стосунки. Врешті решт вони були такі втілені в життя, цей союз. І тому Хмельницький виступає проти цього. До його аргументів не прислуховуються, Хмельницький посилає свого посланця, але не в Абу Дабі (сміється), посилає у Вільно. Але цього посланця не було допущено за стіл перемовин. Тобто мова іде про Україну, але без України. Ну, тобто це зрада, якщо вже аналогія сьогоднішнім днем, то в принципі це зрада, правильно?Ну, скажімо так, зрада, яка не відбулася, тому що врешті-решт це перемир'я було мертвонародженим проєктом. Бо там йшлося про те, що поляки погоджувалися, ну, власне, не лише поляки, але і литовці погоджувались на те, що після смерті Яна ІІ Казимира, він був бездітним королем і вже дітей, очевидно, не могло бути, що або Олексій Михайлович, або його син буде обраний на королівство. Але перед цим повинен перейти на католицизм, перед цим повинен третє-десяте, і врешті-решт це ні до чого не призвело.Але такий, класифікується як американський дослідник, ну але це російського походження, Джордж Вернадський, чи російсько-українського походження, писав, що оце Вільно завершило медовий місяць царської вірності для Хмельницького. Тобто, якщо він до цього часу намагався враховувати оці інтереси, то після Вільно він уже почувався, справді, обманутим. Він зрозумів, що його оця ставка на карту московську, лише на неї, вона не спрацює. І тому він продовжує стосунки із Шведським королівством. На хвилиночку московський царь, московське королівство оголошує війну Швеції. А Хмельницький в цей час розвиває союзницькі стосунки. До формальної угоди за життя Хмельницького справа не дійшла. Але фактично Хмельницький посилає на допомогу шведському королю козацькі війська, корпус полковника Ждановича, в 57-му році вони там разом воюють і доходять до Варшави. Тобто ось така картина, якщо говорити не формально, то так, зрада, але якщо говорити формально з правової точки зору, то зради не відбулося, але, як кажуть, осад залишився. Я закінчуватиму тим, з чого почала. Я почала з рядків Шевченка. В нього багато гіркоти в його текстах, багато гіркоти щодо Богдана: "І стоїть в селі Суботові, на горі високій Домовина України, широка, глибока. Ото церков Богданова, там-то він молився, щоб москаль добром і лихом з козаком ділився". Є ще пісня, яку я хочу процитувати, це пісня теж написана в середині ХІХ століття. Це пісня, яка стала народною, вона називається "А вже 200 років як козак в неволі". Вона має автора, автор Анатолій Свидницький, але насправді ця пісня стала народною вже. І там є такі слова: "Ой, пане Богдане, нерозумний сину, занапастив нарід, ще й неньку Вкраїну. Занапастив, зруйнував, бо в голові розуму мало мав". Як Ви думаєте, ось таке ставлення до Богдана, як до історичного діяча, як до діяча державного, от у фольклорі і у Шевченка, як воно сформувалося? Що ви про це думаєте, як історик?Бачите, можна навести очевидно набагато більше прикладів, коли в піснях навпаки прославляється як визволитель, як збавитель. Але крім цієї ми теж пам'ятаємо, що “Бодай Богдана перша куля не минула”, це також доволі таки промовисто ілюструє ставлення. Але це був такий процес, давайте ми не будемо царину цієї пісенної культури, бо очевидно, що це була вже вторинна. Поговоримо про первинні. Від Шевченка.Навіть не від Шевченка, для Шевченка авторитетом в історії був, очевидно, Куліш. Куліш, який писав "Чорну Раду", і який читав її, збереглися відомості, читав Шевченку. Шевченку це дуже подобалось, він захоплювався, він любив історію, але саме переважно через Куліша. І от в Куліша теж, коли ми почитаємо "Чорну Раду", а якщо ми візьмемо ще навіть не просто “Чорну Раду”, яка була опублікована, а ті списки, перші списки, то там взагалі Богдан показаний, як сонце козаків, яке висвітлює їм шлях в темряві, яке збавляє їх від лиходіїв і так далі, і тому подібне.І в тому варіанті, який опублікований, ну також Богдан для раннього Куліша - це є ота золота доба. І він пише, ну, не своїми словами, а словами своїх героїв, пише, що лише погано те, що ця доба минулася, а вже ті, хто прийшли за Богданом…Бачили наслідок фатальної помилки. Так, і так само у Шевченка, Ви цитували, це уже середина 1840-х років, кінець 1850-х років, справді там про Богдана п'яницю і таке інше. Але візьміть ранні речі. Ті ж "Гайдамаки", якщо не помиляюся, в 1842 році написано. Ну то там Богдан у нього в гарному світі.Так оце ж моє питання полягає в тому, чого ж таке різночитання? Чому весь час такі різні оцінки? Чому немає якоїсь єдиної думки?Постать титанічна, вчинків багато. І саме про те, що ми з вами говорили, оця Переяславська історія, вона також відбивається. Саме Шевченко, я так розумію, що він все це оцінював, дивлячись на те, до чого призвів перехід України під царську владу.

Кілька років поспіль УКУ — лідер рейтингу ІТ-університетів DОU. Айтівці, які тут вчилися, можуть претендувати на високі зарплати й добре знають англійську. Серед переваг вишу вони називають також спільноту, коло друзів та однодумців. Ми дізнавалися, чим живе зараз факультет прикладних наук УКУ та як отримати тут стипендію, чому можуть попрощатися з викладачем посеред семестру та як мотивувати талановитих учнів не виїжджати за кордон, а ще — як вдається залучати на технологічні програми 50% дівчат. Про це і не тільки в інтервʼю для DОU розповів Ярослав Притула, декан-засновник факультету прикладних наук, перший проректор УКУ. Про факультетФакультет прикладних наук створили у 2015 році. Він наразі об’єднує бакалаврські програми ‘’Комп’ютерні науки’’, ‘’ІТ та бізнес-аналітика’’, магістерську програму ‘’Науки про дані’’, сертифікаційне навчання з ІТ, а також РhD-програму з інтелектуальних систем. «Ми не в тій позиції, коли можемо делегувати все школам» — УКУ вже кілька років лідирує у рейтингу ІТ-вишів DОU. У чому ваші сильні сторони? Ми з самого початку зробили акцент на якість і дотримуємося цього. Мова не лише про вступні показники чи прохідний бал студентів. Це і якість процесів та рівень викладачів. Ще робимо так, щоб у нас навчалися різні студенти — діти з міст і сіл. Шкільна освіта в селах суттєво відстає від міської. Тож через стипендії, додаткове навчання намагаємося дати їм більше можливостей, більше впевненості в собі, щоб пробували вступати до нас. І впевненість у собі — це теж показник якості. Ми його не можемо виміряти кількісно, але можемо за цими процесами спостерігати. Перший курс — це певне руйнування стереотипів у студентів. Дуже часто до нас приходять абітурієнти з високими балами, які у своїх класах були номером один. В УКУ вони розуміють, що тут є багато лідерів. І стається певний злам, рефлексія і потім усвідомлення, що ти маєш бути номером один для себе. Так вони набувають впевненості в собі. І знають, що роблять і чого хочуть досягнути — не лише особисто, але і як громадяни України, як представники ІТ-галузі. — Якщо говорити про підготовку студентів, то як оцінюєте ситуацію зі шкільною освітою загалом? Нам треба більше звертати увагу на шкільну освіту. І тут мова про залученість батьків. Ми не в тій позиції, коли можемо делегувати все школам. Фінансування обмежене, у пріоритетах країни — потреби фронту. Школи не мають достатньо вчителів, а вчителі не отримують підвищення кваліфікації. Це проблема загальноукраїнська, суспільна, а не лише Міністерства освіти. Якщо ви хочете, щоб з ваших дітей виросли суперлюди, то маєте ними опікуватися і вкладатися в їхню освіту, у тому числі й фінансово. На мою думку, основа закладається в молодшій та середній школі — до 5-6 класу. Батьки можуть разом з дітьми читати, розвʼязувати задачі, грати в ігри, які розвивають тощо. Можна піти з дітьми в книгарню чи бібліотеку, музей чи театр. Дуже важливе спілкування та особистий приклад. Зараз триває реформа освіти, яку дехто критикує, але вона змінює правила гри. Певною мірою вона потребує більше відповідальності від школярів, надає більше вибірковості, більше свободи. Така освіта буде подібною до американської, де є менший акцент на математику, точні науки, зате більший акцент на світогляд і комунікацію. Я, як математик, вболіваю за те, щоб усі добре знали математику. Але також розумію, що в школі не отримав достатньо навичок спілкування з однолітками, нагод виступати публічно. Тож ці підходи важливо змінювати. — 42% учнів в Україні не знають математику на базовому рівні. Це результати дослідження Програми міжнародного оцінювання учнів (РІSА) у 2022 році. На вашу думку, чому вони є такими? Це відбиває нашу реальність — спершу ковід, тепер війна. У суспільстві панує тривожність, і змусити себе вчитися — доволі непросто, особливо дітям. Маю надію, що старші діти зможуть тут більше собі зарадити. Ми студентам не потураємо. Кажемо: «Ти маєш вчитися. Якщо в тебе є тривожність — у нас є психологічна порадня». Якщо вони не можуть впоратися, то радимо зробити перерву і відновити навчання згодом. Завдання вчителів у школах — навчити всіх. Відповідно вони часто орієнтуються не на найкращих учнів, а на середніх. Інколи й на тих, хто є нижче середнього рівня, і це тягне увесь клас донизу. — А куди ми прямуємо як країна, якщо такі результати будуть і надалі? Як це вплине на наше майбутнє? Після цього результату РІSА в нас відбулася величезна міграція, між різними містами всередині країни і за її межі. Так, ми втрачаємо величезний людський капітал. Чи ці люди повернуться? Ми не знаємо. Прогнози щодо цього змінюються, залежно від ситуації на фронті. Від колег за кордоном, які навчають наших школярів, я чую, що вони дуже добре вчаться, порівняно з європейськими учнями. Тому загалом наша освіта дає добрий результат. Щодо таких досліджень, як робить РІSА, то є кілька нюансів. Зокрема, це умови, в яких діти писали тести. В Україні вони не такі комфортні, як, наприклад, в американських школярів, які навчаються без повітряних тривог. Також треба дивитися на конкретні завдання. Я детально аналізував результати РІSА чотири роки тому. Там наші школярі показали добрі знання з математики, за винятком однієї частини. Йдеться про задачі з невідомістю. «Наша школа добре вчить розв’язувати рівняння 2х+3=15. Але ми слабші, коли йдеться про невизначеність» Маю надію, що Нова українська школа допоможе учням стати сильнішими в ситуаціях, коли є ця невизначеність. Наскільки знаю, реформа спрямована на підсилення креативності та соціальних навичок школярів, на критичне мислення, вміння практично застосовувати знання. Саме такі навички потрібні в ситуації невизначеності. — На конференції DОU Dаy Єгор Стадний з Київської школи економіки сказав, що вони особисто знають кожного переможця Всеукраїнської олімпіади з математики, бо в певному сенсі полюють на них. Чи близька вам ця теза? Як УКУ залучає талановитих учнів до себе? Щонайперше ми дивимося на мотивацію студента і бажання вчитися саме в нас. Якщо ти суперкласний олімпіадист, але не хочеш в нас вчитися, то не варто марнувати свої роки тут. У нас були випадки, коли золоті медалісти не знаходили себе в УКУ, йшли в інший університет, це нормально. Ми не женемося за високим балом. Це приблизно так само, як гнатися за щастям. Якщо лише женешся, то ніколи його не досягнеш. Водночас середній бал у нас виходить доволі високим, ми щасливі з цього, але не робимо це нашою самоціллю. Важливіше, щоб студенти були мотивовані тут вчитися. Інколи шкодуємо, що не можемо взяти деяких студентів з нижчим балом, в яких ми точно бачимо бажання вчитися. «Першу вищу освіту досить часто обирають батьки, а не діти» — У якому віці, за вашими спостереженнями, проявляються здібності до математики? І чи ви взагалі ділите людей на гуманітаріїв і технарів? Особисто я не ділю. Але це, мабуть, тому, що я завжди перетинаюся з тими, хто добре знає математику. У мене в сім’ї всі або математики, або медики, але з математикою дружать. Багато досвідчених педагогів кажуть, що здібності проявляються у 5-6 класі, це перші сигнали. Тобто якщо дитині в цей час подобається математика, то далі вона вже сама зорієнтується. Важливими є любов до цього і відсутність страху. До речі, створення факультету прикладних наук — це і моя персональна історія, адже я хотів, щоб тут вчився мій син. І він сюди вступав. Але під час останньої хвилі набору був 52-м чи 53-м у переліку, а ми беремо 50. Йому пощастило, бо хтось не подав документи і він пройшов на програму останнім у списку. Я йому тоді одразу сказав: «Я тебе вітаю, але статистика каже, що 50-й ніколи далі першого курсу в нас не витримує. Ти можеш змінити цю історію». І він закінчив 15-м у рейтингу. Зараз в Тартуському університеті в Естонії вчиться на магістратурі, дистанційно наразі, бо не має можливості поїхати. Також там працює в лабораторії. — Ще одне недавнє дослідження показало, що дівчата, які добре знають математику, часто вступають на філологію. Хлопці ж обирають технічні спеціальності. Чи помічали ви таку закономірність? Якими є її причини, на вашу думку? Я спостерігаю, що першу вищу освіту досить часто обирають батьки, а не діти. Тож тут відіграє свою роль чималий вплив родини. «Хочемо зробити так, щоб перший рік навчання був аналогічним на різних факультетах УКУ» І щоб лише після цього студент міг робити остаточний вибір: чи він залишається на обраній програмі, чи переходить на споріднену. Наприклад, політологія — соціологія, психологія — соціальна робота. У нас є досвід такого підходу на гуманітарному факультеті, де маємо споріднені програми з історії, культурології та філології. Подібно вибудовуємо на факультеті прикладних наук програми з комп’ютерних наук, системного аналізу та робототехніки. До речі, бакалаврську програму «Робототехніка» запускаємо з наступного вересня. Її очолить наш викладач Олег Фаренюк. Наразі маємо спеціалізацію з робототехніки, торік збільшили набір на 20 студентів. Є вже охочі навчатися в цьому напрямі. Готуємо додаткові лабораторії, наймаємо викладачів. Робимо все, щоб це була найкраща програма в Україні. Загалом хочемо рухатися до того, щоб можна було вступити в УКУ й не залежати від факультету. Тобто після першого семестру вирішити, у якому напрямі рухатися далі. Наразі це не дозволяє закон про вищу освіту. Водночас є механізми, які дозволяють втілювати міждисциплінарні бакалаврські програми, тож принаймні на рівні факультету намагаємося це робити. — А як ви залучаєте дівчат на ІТ-спеціальності? Маємо таку гіпотезу: коли щось нове відкривається, то дівчата пробують туди потрапити, бо на початках конкуренція зазвичай є меншою. І вони проходять, займають своє достойне місце, а наступне покоління вже бачить: «Ага, там багато дівчат, отже, і я зможу». У нас є чудова команда з робототехніки. Це дівчата, які в лабораторії працюють з електричною зваркою, створюють роботів. Нещодавно було змагання з робосумо в Могилянці. Наші першокурсники вибороли три призові місця. І половина цієї команди — дівчата. Заняття з робототехніки Загалом в УКУ 50 на 50 дівчат і хлопців, і ми цим дуже пишаємося. Університет з самого початку робив акцент на різноманітності, щоб у нас навчалося багато дівчат. Також ми хочемо бачити різну географію і щоб були студенти різного віку. Ми їх залучаємо передусім через рекомендації наших студентів. Вони пишаються тим, що навчаються тут, і готові про це багато розповідати. Ми просимо: «Коли ви їдете додому, прийдіть у свою школу, розкажіть, що ви тут робите. Зробіть маленьку олімпіаду чи конкурс». Це допомагає формувати спільноту. Пропонуємо студентам проводити літні школи для учнів. Вони придумують ідею, планують бюджет, а університет долучається операційно, оплачує гонорари за викладання. Таким чином вдається залучати учнів з тих шкіл, звідки в нас ще не було випускників. «Іменні стипендії — це добра згадка, своєрідне піклування про близьких» — Студенти платять 129 тис. грн/рік за бакалаврат. Ця вартість покриває повністю витрати на навчання чи ви залучаєте додаткові кошти? Щоб навчати одного студента упродовж року, потрібно орієнтовно $4200, що становить понад 180 тисяч гривень. Оплата за навчання покриває насправді 30-40% витрат університету. Все решта — це кошти, залучені від жертводавців, гранти або гроші, які ми отримуємо від надання послуг. Нас активно підтримують ІТ-компанії, які надають стипендії на навчання, покривають професорські чи викладацькі стипендії, замовляють або спонсорують наші дослідження. Наприклад, компанія ЕLЕКS надає стипендію імені Олексія Скрипника молодшого одному аспіранту. Вона покриває повністю вартість його навчання і передбачає певні кошти на дослідження. Фандрейзингом займається відділ розвитку УКУ. Часто буває, що до них приходять люди, сімʼї і пропонують іменну стипендію на честь когось зі своїх рідних. Це добра згадка, своєрідне піклування про близьких. У нас є і родинні стипендії — професорська стипендія родини Кицмеїв, професорська стипендія родини Любінців та інші. Був ще один гарний випадок: американець-волонтер, який торік приїхав викладати на літню англомовну школу, дуже потоваришував з нашими студентами. Після від’їзду він дав десять стипендій в пам’ять своєї дружини. Нині ми заснували іменні сталі стипендіальні фонди у памʼять про загиблих героїв, які вчились в УКУ. Ціль кожного фонду — зібрати $100 тисяч, аби щороку надавати стипендійну підтримку студентам. — А скільки студентів можуть претендувати на ці стипендії і наскільки складно їх отримати? Наші стипендії спрямовані на студентів, які через певні причини не можуть оплатити своє навчання. Є різні соціальні виплати, які покривають 100%, 75%, 50% чи 25% навчання. Торік такі стипендії мали 55% вступників. Щоб отримати її, треба подати документи, аргументувати, чому ви потребуєте допомоги, пройти співбесіду. І далі стипендійна комісія на рівні факультету, а також відділ рекрутингу спільно ухвалюють рішення щодо розподілу. Додатково до стипендій ми пропонуємо безвідсоткові позики, щоб студент міг частину оплати повернути нам після завершення навчання. Зараз цією опцією користується орієнтовно 4% студентів УКУ. Ми б хотіли, щоб це були двозначні числа. Торік держава запропонувала державні гранти на навчання тим студентам, які мають високий бал з НМТ. Таких в УКУ виявилося 93% під час вступу. Там були певні умови, і, наскільки я пригадую, 85% таки цей грант отримали. Він покриває орієнтовно 20% від вартості навчання. Окрім того, на кожній програмі перші пʼять студентів у рейтингу отримують стипендію від університету. Яка становить 50% від вартості навчання. За результатами успішності щороку ці стипендії переглядаються і їх можуть отримати вже інші люди, залежно від рейтингу. «Ми змінювали викладача посередині семестру. Оскільки студенти сказали, що він не відповідає на їхні запитання» — Ви раніше згадали Тараса Кицмея і Ярослава Любінця із SоftSеrvе. Я бачила їх так само серед запрошених спікерів. Наскільки важко залучати таких людей до викладання і чи легко вони погоджуються? На конференцію чи на виступ перед студентами всі погоджуються. Адже тут цікава і приємна аудиторія, яка вдячно слухає, ставить питання. Залучати до викладання повноцінного курсу складніше, бо це значні обов’язки. Тут наші студенти вже не такі вдячні, вони вимогливі. «Тобто не можна просто прийти й розповідати з голови історії» Треба готуватися, давати найновіший матеріал. Студенти часто паралельно до університетського курсу беруть подібний на Соursеrа, самостійно досліджують тему, ставлять складні запитання. У нас були випадки, коли ми змінювали викладача посередині семестру. Оскільки студенти сказали, що він не відповідає на їхні запитання. Я, наприклад, багато часу витрачаю на підготовку до свого курсу «Економічний аналіз» на програмі «ІТ та бізнес-аналітика». Це перші пари щопонеділка, тож майже всю неділю я готуюся. У нас є з кого брати приклад, є яскраві викладачі, які вкладають душу в студентів. Наприклад, професор Ростислав Гринів. Він є одним з найкращих математиків України, навіть світу. Він провідний фахівець у функціональному аналізі й лінійній алгебрі. Створив, на мою думку, один з найкращих у світі курсів лінійної алгебри для Dаtа Sсіеntіst. Наші випускники приходять, щоб повторно його прослухати. — Як у вас будується взаємодія студент-викладач? Чи є субординація? У нас все демократично. Наприклад, декан Олесь Добосевич каже студентам звертатися до нього на «ти». І сам він до всіх на «ти» говорить. Але все ще окрім мене, за що я з ним сварюся. На першому курсі, крім обов’язкових лекцій і практичних, ми в розкладі ставимо консультації. Викладач на них присутній обовʼязково, а студенти приходять за бажанням. Це дуже важливий елемент: коли студент може прийти і поставити запитання, які соромиться поставити при всіх. Також консультації — це нагода поговорити ширше, ніж тематика курсу. Часто студенти радяться з викладачами щодо різних життєвих ситуацій. — Чи буває так, що інші заклади освіти переманюють ваших викладачів? Чи є конкуренція за викладачів? Ядро нашої команди залишилося таким самим, що й 10 років тому. Ми розвиваємося, наймаємо нових викладачів. Є багато постійних, і є ті, які приходять викладати якийсь один курс — працюють і в університеті, і в бізнесі. Ми за те, щоб інші університети теж розвивалися. Однак уявіть собі, якщо один університет забере до себе всіх найкращих викладачів. Це послабить позиції інших вишів. Тобто один університет може виграти, але загалом Україна програє. Ми підтримуємо співконкуренцію: щоб спершу нарощувати спроможність вищої освіти, а вже після цього конкурувати за викладачів чи студентів. Тут співпраця є дуже важливою. «Ми залежимо від студента, адже відповідаємо перед компанією за успіх проєкту» — На сайті факультету зазначено, що ви співпрацюєте з ІВМ і Gооglе. Як ця співпраця відбувається? Нині ми більше співпрацюємо з Меtа. У нас вже була низка проєктів, які компанія спонсорувала, ми робили для неї дослідження. Частина з них пов’язані з шоломами віртуальної реальності Осulus. Наприклад, треба було вирішити проблему в обробці зображень, адже коли ви дивитеся через лінзу, кути стають кривими. Це неприпустимо в технологіях: ти маєш в окулярах бачити так само, як без них. Як швидко виправляти оці викривлення на краях — це було одне із завдань, яке наші науковці розв’язували. У нас є лабораторія машинного навчання, де якраз це все відбувається. До роботи залучаємо і викладачів, і студентів. Лабораторії машинного навчання, робототехніки дають студентам можливість одразу й працювати там. Тобто компанії дають замовлення, ми оголошуємо конкурс, наймаємо студентів. І це часто їхня перша робота. Як правило, ми хочемо, щоб це було вже з третього курсу. Інколи є студенти, які вже з другого курсу починають. Зазвичай на другому курсі ми даємо пробне завдання, щоб вони себе показали. Другий курс у нас доволі складний в навчанні, і поєднувати це з роботою непросто. А третій і четвертий, коли вже більше простору й чимало курсів на вибір, якраз більше підходять для старту в карʼєрі. Робота в лабораторіях — повноцінна, з контрактом і оплатою. Ми так само вчимо студентів етики праці, що ти мусиш виконувати завдання, є певні дедлайни. Це велика відповідальність. Зрозуміло, що ми залежимо від студента, адже відповідаємо перед компанією за успіх проєкту. Але схоже, нам вдається, бо кількість таких замовлень зростає. Зараз є така співпраця з ЕLЕКS і SоftSеrvе, з німецькою Іnfіnеоn тощо. Фото з дня відкритих дверей на факультеті — Як реагуєте, якщо студент знаходить роботу ще на першому курсі? Ми не маємо нічого проти, але й не робимо жодних поблажок у цьому випадку. Якщо студент може встигнути, то чудово. Але ось нещодавно в мене було те, що називається «талон 2» (це другий та останній шанс успішно завершити курс і отримати кредити). Одна студентка не склала іспит за другим талоном і сказала: «Шкода. Це через те, що я пішла працювати. Видно, не змогла поєднати добре одне з іншим». У нас багато випадків, коли студенти йдуть на роботу, попрацюють рік-два і повертаються на навчання. Це часто залежить від багатьох обставин: чи можуть батьки підтримати коштами, чи є фінансова подушка. Ми дуже радимо концентруватися на навчанні, бо час поза УКУ — це не те саме, що проведений в УКУ час. Ви чимало втрачаєте, у навчанні й у спілкуванні. Також ми хочемо, щоб студенти розуміли, чому вони йдуть на роботу, щоб це не була робота лише для того, щоб похвалитися перед друзями. «Часто перша робота дає студентам-айтівцям більшу зарплату, ніж у їхніх батьків. І цей момент інколи на них впливає не найкращим чином» Багатьом здається, що вони зловили жар-птицю за хвіст і що так буде завжди. ІТ-ринок дуже конкурентний. І те, що ти на хорошому проєкті зараз, не означає, що наступний проєкт буде таким самим. І цілком можливо, що тебе згодом замінять тим, хто провчився довше. Тому якщо ти хочеш бути в ІТ, не варто ніколи зупинятися у навчанні. — Як ще ви допомагаєте шукати роботу студентам і випускникам? У нас багато викладачів з індустрії. І часто цього достатньо, щоб студент знайшов роботу. Ти себе проявляєш на курсі, отримуєш візитки на ІТ-зустрічах, які ми проводимо щотижня. Добре поставлене запитання може забезпечити стажування або навіть і працевлаштування. Я не раз бачив ситуацію, коли після цікавого питання спікер підходив і давав конкретному студенту візитку, щоб він написав для подальшої розмови. З іншого боку, індустрійні викладачі теж мають свою мотивацію в нас працювати. Вони бачать студентів і можуть запросити їх до себе в компанію або ж запропонувати стати партнерами для стартапу. Це чи не найкращий вибір, адже вони спостерігають за студентами в реальності, а не на короткій співбесіді, разом проводять семестр, слухають їхні питання, допомагають зростати. — А як ви відстежуєте подальше працевлаштування випускників? Який відсоток із них знаходить роботу? Завдяки LіnkеdІn це стає робити все легше. До того ж наші студенти написали спеціальну програму, яка збирає ці дані, аналізує і видає статистику. Із працевлаштуванням проблем немає взагалі, але я розповім трохи розлогіше. Коли ми стартували у 2015-му, то ставили собі ціль — 100% працевлаштування. Через рік чи два ми почали сміятися з цієї цілі, бо зрозуміли, що її виконати дуже легко. Як ми це зрозуміли? «Побачили, що кількох наших студентів, які покинули виш на першому чи другому курсі, ІТ-школи брали як викладачів Рythоn» Зауважу, що 2015 рік — це був початок великого зростання ІТ, роботу було знайти легко. Трішки подумавши, ми сформували нову ціль. Тепер надихаємо студентів на створення робочих місць. Тобто наш випускник має не просто знайти собі робоче місце, він має створити робочі місця. Наприклад, заснувати стартап, який дасть роботу іншим, зробити новий продукт чи розвинути новий напрям у компанії. Або він може йти далі в науку й викладати студентам, що також розвиває майбутніх працівників і творців робочих місць. Це і є та ціль, яку ставимо зараз. Знайти роботу — це занадто легко. Наскільки мені відомо, понад 5% стають фаундерами стартапів. Також 40%+ випускників залучені до продуктових розробок в різних компаніях, які також є частиною стартап-індустрії. Раніше більшість випускників обирала сервісні компанії. Зараз спостерігаємо, що більшість ідуть в продукт або стартапи, адже ці сфери активно розвиваються. Зрозуміло, ми дуже горді за тих випускників, які пішли і в освітню сферу. Наприклад, наша випускниця Олександра Конопацька керує програмою «Штучний інтелект» в Київській школі економіки, наш випускник Андрій Курочкін керує напрямом у Могилянці, а Руслан Парцей став керівником нашої магістерської програми з Dаtа Sсіеnсе, яку він завершив. «Коли ми робили перший набір, то під час першої зимової сесії попрощалися з 25% студентів» — На вашу думку, в якому стані українська ІТ-індустрія і чи доречно будувати свою кар’єру в цій галузі саме зараз, коли здебільшого складно знайти роботу? Точно доречно, адже ми бачимо, як ІТ допомагає фронту. Без цього ми не змогли б оборонятися, і ми точно не зможемо перемогти без технологій. ІТ допомагає також економічно: робити бізнес, заробляти гроші й відбудовувати Україну. Тому і в оборонному напрямі, і в цивільному технології ставатимуть все важливішими для країни. — Чи є у ваших студентів побоювання, що для них не знайдеться місце в ІТ, чи просто це місце займе хтось інший? Конкретно для наших студентів такої проблеми немає. У нас серйозні вимоги, далеко не всі завершують навчання через чотири роки після вступу. Коли ми робили перший набір, то під час першої зимової сесії попрощалися з 25% студентів. Це було одне з найскладніших рішень, які я ухвалював у житті, однак вважаю, що й одне з найправильніших. Після цього таких ситуацій не виникало. Ми чітко зрозуміли правила гри, і студенти зрозуміли, нам було важливо тримати планку. Темп складний, і студенти мають встигати. Якщо не встигаєш, ми кажемо: «Давай повільніше. Зроби перерву в навчанні, потім знову прийдеш до нас». Є приклади, коли студенти робили паузу, а потім поверталися і добре завершували навчання. Бувало, що і батьки приходили та говорили: «Дякуємо за те, що ви відрахували мою доньку. Після цього вона стала прекрасно вчитися, відповідально ставитися до навчання». Діти дорослішають після таких ситуацій. Заняття з математичного аналізу — Якими є найболючіші питання для УКУ? Виїзд українських талантів за кордон. Тут йдеться і про абітурієнтів, і про викладачів. Можна зрозуміти кожну людину, яка шукає кращої долі та кращих нагод. Зараз, очевидно, такі нагоди є вигіднішими за кордоном. Але як суспільство ми багато втрачаємо від цього. Ще одна складність — вартість навчання. Ми розуміємо, що нині багатьом родинам не по кишені оплата якісного навчання. Тому постійно шукаємо кошти для покриття повної чи часткової вартості навчання наших студентів. — А як мотивувати талановитих учнів не виїжджати за кордон, а навчатися тут? Чи можливо вплинути на ці процеси? Ми можемо повертати таланти якісною освітою. Є приклади, вже під час великої війни, коли вступники після навчання за кордоном поверталися в УКУ. Вони порівняли українську освіту з польською, німецькою і зрозуміли, що ми навчаємо краще. Звісно, є ті, що після першого курсу вирішують поїхати за кордон, поки їм ще не виповнилося 18 років. Їх можна зрозуміти, вони переживають, є невідомість. Батьки теж часто впливають на це рішення. Але багато хто й лишається, навіть йде часом на конфлікт із батьками, бо хоче навчатися в Україні. Це саме ті люди, на яких ми можемо спиратися.

Датування середньовічних документів — важке завдання, адже часто призводить до помилок й непорозумінь. Так сталося з листом Оттона І, неправильне датування якого призвело до викривлення суті документа.

Росіяни примушують дітей, які відпочивають в захопленому центрі відпочинку "Артек", щонайменше шість годин на тиждень займатися виробництвом допомоги для російської армії. "Артеківці" нещодавно зібрали 223 кілограми оливок, які були відправлені окупантам, повідомив Центр національного спротиву. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зрадники чи ні: історії українців, які живуть на окупованих територіях Такі "волонтерські" акції місцеві колаборанти проводять регулярно. "Практика залучення населення до підтримки армії Путіна дуже поширена на тимчасово окупованих територій України. Головною метою є викривлення правди про мету вторгнення Росії в Україну та виховання лояльності у молодого покоління до окупантів", - йдеться в повідомленні. Відповідно до чинного російського закону "Про освіту", школярів заборонено залучати "до праці, не передбаченої освітньою програмою". Однак після початку повномасштабного вторгнення в Україну ця норма фактично перестала бути обов'язковою. З осені 2022 року учнів щонайменше 160 шкіл і технікумів почали у добровільно-примусовому порядку залучати до пошиття одягу та плетіння маскувальних сіток для російської армії. Учням і батькам пояснювали, що це є частиною федеральної програми навчання або впроваджене наказом міністерства освіти нововведення. Незгідних залякували можливістю відрахування.

Штучний голод був частиною геноциду, бо одночасно тривали й репресії проти української інтелігенції, політичної еліти й церкви, каже історикиня Дарія Маттінглі Захід довгий час ігнорував чи не найбільший злочин Радянського Союзу Голодомор 19321933 років, який забрав мільйони життів українців. Нині ситуація змінюється все більше країн визнає його геноцидом. Які події спонукають Захід до цього? &еnsр;Війна, що триває з 2014 року, і повномасштабне вторг­нення Росії в Україну спонукають Захід бачити Голодомор тим, чим він був насправді, геноцидом. Під час колективізації в СРСР найбільший опір їй чинили саме українці. Голодомор був не першою спробою упокорення України відлік можна вести від Батуринської різанини чи війни Івана Виговського. Це відносини між імперією та країнами, які вона хоче підкорити. У 1930-ті Росія вдалася до геноцидних практик штучного голоду на території радянської України. Нинішня російсько-українська війна висвітлила те, що тривало протягом кількох століть. Підтримка України зробила неможливим не називати речі своїми іменами. Але ж іще в 1930-ті були спроби сказати світу правду. Британський журналіст Ґарет Джонс першим у західній пресі заявив про Голодомор в Україні. Американський історик Джеймс Мейс автор звіту комісії Конгресу США з вивчення Голодомору закликав до визнання геноциду українського народу. Чому Захід тоді не реагував на цю трагедію? &еnsр;Тут багато політичних причин. Навіть під час Голодомору звістки про голод і його штучний характер перетинали український кордон. Відомості надавали консули різних країн. Останні дослідження свідчать, що про Голодомор були добре поінформовані не лише політики в Канаді, США і Британії чи країн-сусідів СРСР, а й навіть в Іспанії обговорювали цю трагедію. Тож про Голодомор у 1930-ті світ знав. Але це не стало темою широких обговорень у пресі й серед політиків. По-перше тому, що більша частина України була у складі СРСР, у якого були непрості відносини зі світом. До того ж ставлення до людського життя в Європі на той час відрізнялося від сучасного. Сьогодні ми дивуємося: як так, чому вони не хотіли допомагати? Але тоді більшість виборців не знала, що таке Україна. Замовчування факту Голодомору також зіграло свою роль. По-друге, в західних академічних колах ніхто не хотів досліджувати Голодомор, бо було мало матеріалів, свідчень очевидців. У часи холодної війни західні політики більше хотіли знати про Росію, що була ворогом і потенційним загарбником. Пентагон та наукові заклади виділяли кошти на вивчення саме російської, а не української історії. Такі дослідники, як Джеймс Мейс, були сміливі вони ризикували кар'єрою, вивчаючи непопулярні теми. І Мейс, і Роберт Конквест були найперші серед західних академіків і довели те, що пізніше підтвердили архіви: голод був, і він був штучний, померли мільйони. Ці дослідники наражали себе на нищівну критику ревізіоністів, що обстоювали відбілювання радянської історії. Вони не вважали за потрібне бачити мільйони жертв та штучний характер Голодомору, не кажучи про те, щоб визнати його геноцидом. Під час холодної війни були періоди пом'якшення, коли Захід був ладен щось пробачати, тому не вважав за потрібне порушувати тему Голодомору. Усі зусилля щодо вивчення штучного голоду докладали лише окремі люди, як-от Мейс і Конквест, або українська діаспора. Коли під час "гласності й перебудови" ситуація змінилася, стали можливими дослідження Голодомору. Як радянській владі вдавалося приховувати смерті мільйонів людей жертв Голодомору? &еnsр;Спроби розповісти про голод 1933 року були навіть серед радянських письменників. Про нього писали Аркадій Любченко, Іван Кириленко, Юрій Яновський, пізніше згадували Михайло Стельмах, Василь Земляк. Звісно, вони вбачили інші причини бачили цей голод лише на місцях, не сприймали його як наслідок цілеспрямованої політики, розповідали про нього обережно, бо активно працювала цензура. Росія вдалася до геноцидних практик На початку 1960-х голод 1933 року згадували в історичних працях як "продовольчі труднощі". Однак на Заході всі згадки про голод ретельно блокували. Багатьом відома історія Ґарета Джонса плеяда західних журналістів, які працювали в Москві, виступила проти нього, заявивши, що він усе вигадав. Так, голод був, але масово люди не вмирали. Радянський режим активно використовував своїх агентів впливу серед західної медіаспільноти. Був терор із боку держави, коли людей, які намагалися щось заявити, переслідували. За не­з'ясованих обставин загинув Віктор Кравченко, який був одним із виконавців Голодомору на місцях. Емігрувавши на Захід, він намагався донести правду про штучний голод, депортації, ГУЛАГ. Комуністи Франції, підбурювані СРСР, подали на нього позов до суду, однак Кравченко виграв судовий процес, символічно отримавши 1 франк як компенсаційну виплату. Була ще одна стратегія, крім замовчування теми Голодомору всередині країни та використання західної журналістської спільноти для дискредитації. Під час німецької окупації скасували заборону вшановувати загиблих. Це використали як привід для дискредитації самих згадок про Голодомор їх пов'язували з нацизмом. І тепер деякі історики-ревізіоністи в Росії й на Заході стверджують, що Голодомор став частиною нацистської пропаганди. Радянські злочини, звісно, згадували у пропаганді Третього Рейху, але це не означає, що їх не було. Просто для нацистів це стало виправданням їхніх дій на окупованій території. Навіть у рецензіях на книжку американської дослідниці Енн Епплбаум "Червоний голод: війна Сталіна проти України" кілька критиків закидало їй, що це була нацистська пропаганда. Свідків Голодомору в діаспорі намагалися очорнити, виставити колаборантами. Замовчування всередині й дискредитація за кордоном були основними методами приховування факту Голодомору. Якими методами тоталітарна радянська система упокорювала українців? &еnsр;На думку Романа Сербина й багатьох інших дослідників, Голодомор був лише частиною геноциду, оскільки одночасно відбувалися репресії проти української інтелігенції, політичної еліти й церкви. На відміну від голоду в інших республіках СРСР, ми маємо послідовне підкорення української нації. Станіслав Косіор та Йосип Сталін у листуванні зазначали, що українські куркулі відрізняються від російських тим, що вони культурні. Також згадувалися Визвольні змагання як "петлюрівський спротив" тобто в українських селян було розуміння того, що вони можуть спротивом чогось досягти. Більше того, вони мали власні політичні цілі під час виборів до Установчих зборів наприкінці 1917 року на Полтавщині, Харківщині, Київщині більшість голосувала за есерів, за українські національні партії, підтримка більшовиків була найменша. І саме ці регіони найбільше постраждали від голоду 19321933 років. Голод і доступ до ресурсів виявилися ефективними методами контролю населення, коли влада вирішувала, хто їсть, а хто голодує. Під доступом до ресурсів мається на увазі також доступність освіти й можливість обіймати певну посаду бухгалтера чи куховарки в колгоспі. Цей доступ упокорював людей. Коли людину зводять до базових інстинктів виживання під час голоду, то вона стане готова до покори, навіть не будучи лояльною до держави. Розпад СРСР продемонстрував, що лояльності серед українського населення не було ніхто не вийшов на вулиці захищати радянський режим. Навпаки, українці, як і литовці, латиші, естонці, наприкінці 1980-х виходили на протести, ставали в ланцюги солідарності. Голодомор так і не досяг своєї цілі повного упокорення народу. Одночасно з Голодомором радянські політики також вдавалися до таких методів, як обмеження пересування людей, закриття кордонів України, припинення українізації спочатку в Російській Федерації, а тоді і в Україні. Одночасно з репресивними практиками хлібозаготівлі в листопаді 1932 року почали практикувати м'ясозаготівлі в разі невиконання селянами плану зі здавання хліба була реквізиція м'яса. У селян, які не могли здати зерно, забирали корів, чим також прирікали людей на голодну смерть. Це була послідовна політика знищення частки населення заради упокорення більшості. Чи можна назвати Голодомор 1930-х елементом гібридної війни проти українців? &еnsр;Абсолютно. Того, хто наважувався називати речі своїми іменами, змушували замовкнути. Докія Гуменна чесно писала про колгоспи та колективізацію і її по­збавили членства у Спілці письменників, що означало також закриття доступу до карток і їдалень. Із 1934-го почалися репресії проти священників, їх усували від служби та знищували. Загалом колективізація була не засобом модернізації, а навпаки. Італійський історик Андреа Ґраціозі зазначав, що Голодомор і колективізація створили "новий старий режим", де доступ до ресурсів визначали не грошові, ринкові відносини, а членство в партії чи відносини з номенклатурою. Попри те, що ліквідували неписьменність, проводили вакцинацію, розгорнули будівництво, знищили багато нерадянського: культурні традиції, релігійні практики, архітектурні пам'ятки. Натомість створювали типові колгоспи. Це також геноцидна практика, оскільки знищували національну спадщину. Колгоспні клуби, сільради всюди були однакові, й Україна почала мало відрізнятися від сільської місцевості європейської частини Росії. Яких змін, з точки зору історії, зазнала українська ментальність через масове знищення голодом? &еnsр;Є ґрунтовна збірка свідчень про зміни українського громадянського суспільства під час колективізації, укладена американським дослідником Вільямом Ноллом. Він збирав ці свідчення у 19921993 роках. Нолл був музикознавець, він приїхав в Україну збирати матеріал про зміни у традиційній музиці. Але його співрозмовники свідки Голодомору хотіли розповідати саме про голод. Вони згадували життя до колективізації як іншу реальність. Суспільство вже зазнавало впливів модернізації, воно могло перейти на новий етап розвитку без колективізації західний досвід свідчить, що для модернізації не обов'язково потрібні жертви. Травма Голодомору виробила в багатьох людей стокгольмський синдром вони розповідали, як їх врятували в яслах або дитячому садку. Але хто врятував? Ті самі люди, які відбирали хліб у батьків, а потім давали його дітям. Неможливість оплакувати загиблих, вшановувати їхню пам'ять усе це позначилося на українській ідентичності. Але люди пам'ятали, переповідали родинні історії, тому під час гласності все це спливло на поверхню. Також змінилися відносини між громадянами й державою. Доступ до освіти, роботи в місті, членство в партії сприймалися як гарантія виживання. Сільська праця не вважалася престижною, пенсії були мізерні. Тому, коли в 1970-х провели паспортизацію, люди не захотіли залишатися в селі. Через це виник брак робочих рук, до посівних і збиральних кампаній залучали студентів і робітників. Загалом зміни в ментальності це предмет окремого дослідження. Влада вирішувала, хто їсть, а хто голодує Ви згадували національне піднесення кінця 1980-х, ланцюги солідарності. Але на перших президентських виборах більшість проголосувала не за дисидента В'ячеслава Чорновола, а за партійця Леоніда Кравчука. Це результат ментальних змін, про які ми говорили? &еnsр;І так, і ні. Кравчук родом із Волині, Голодомор не зачепив його родини. Натомість Чорновіл походить із Черкаської області. Тут ми знову повертаємося до геополітичної ситуації. Навіть американці під час розпаду СРСР не підтримували прагнення України до незалежності. Тому не лише для місцевих еліт, а й для Заходу незалежність була несподіванкою, вони прагнули мінімізувати ризики. Кравчук мав досвід керування на різних посадах, належав до політичної еліти. Ніхто не вірив, що дисидент Чорновіл прийде до влади. Прагнули обрати відомого політика, який знав, як працювати з партійними босами, що лишилися при владі. Тенденція "не розхитувати човен" була як зовні, так і всередині України. Суспільство тоді було інертне. Це позначилося й на результатах виборів у програмі Чорновола була побудова іншої України, а в Кравчука усталена система. Складно сказати, чи можливою була перемога Чорновола за тодішніх обставин. Чи є нинішня війна продовженням спроби Росії знищити наш народ у 1930-х? &еnsр;Жодних сумнівів. Бачимо всі геноцидні практики на окупованих територіях знищення освіти, культурних пам'яток, утиски української мови, заперечення історії та руйнування пам'ятних знаків Голодомору, терор проти активістів, навіть перевірка на наявність патріотичного контенту в телефонах або татуювань. Діє контроль ресурсів бачимо, хто має доступ до гуманітарної допомоги на окупованих територіях. В інформаційному полі так само є замовчування або викривлення реальності, діють як корисні ідіоти, так і медійники, що працюють на російську пропаганду. Як Волтер Дюранті (американський журналіст, у 19201930 роках очолював московське бюро газети Тhе Nеw Yоrk Тіmеs. Країна) свого часу заперечував Голодомор, так тепер Ґрем Філіпс (британський журналіст, активно співпрацює з російськими телеканалами. Країна) заперечує російські злочини. Ті самі практики й та сама мета упокорення України, знищення її еліти й активістів, зведення людей до базових інстинктів виживання, коли вони фізично залежать від окупаційної влади. Як і під час будь-яких війн, є колаборанти. Але політика на окупованих територіях свідчить, що в Москві розуміють: Україна існує, і послідовно намагаються її знищити. Путінська Росія сьогодні наслідує СРСР сталінської доби. У цьому світлі визнання Голодомору геноцидом стає частиною інформаційної війни. Треба, щоб масове знищення українців в 19321933 роках асоціювалося у світу з сучасною Росією. Хто найперше має займатися таким просвітництвом Українська держава, науковці, діаспора? &еnsр;Якби в Української держави було більше ресурсів, то в ідеалі цим мала б займатися вона. Демократична держава є виразником сподівань і прагнень населення. Розуміння Голодомору, поширення знань, висвітлення його геноцидної природи має іти від науковців, українського громадянського суспільства, діаспори. Їхні зусилля мають об'єднатися, саме так можна донести правду до світу. Багато зусиль до цього докладалося ще в період гласності, з кінця 1980-х. І світ усе краще розуміє суть Голодомору, особливо під час війни, коли увага прикута до України. Шкода, що люди дізнаються правду саме завдяки війні, але маємо те, що маємо. Світ досі часто не поінформований про штучний характер голоду і про його наслідки кілька мільйонів загиблих. Якщо про винищення євреїв Голокост відомо в усьому світі, то слово Голодомор мало що каже пересічному європейцю чи американцю. &еnsр;Найперша причина Голодомор не вивчають у загальноосвітніх школах так, як Голокост. Інформації про нього не вводять до культурного дискурсу, де Голокост розглядають як геноцид, злочин, що не має повторитися. Проте навіть в американських школах є діти, які нічого не чули про Голокост. Що вже казати про Голодомор, якого навіть немає у шкільній програмі. Так само фільми, присвячені темі голоду, не стали на Заході частиною пам'яті про минуле. Нині через війну поширення знань про Голодомор відбувається швидше, але попереду ще багато роботи і для Української держави, і для діаспори. Змінилися відносини між громадянами й державою Яке значення для України має визнання світом Голодомору геноцидом нашого народу? &еnsр;Це відновлення історичної правди, визнання злочину. Ідеться не про компенсацію чи покарання виконавців Голодомору, вони всі вже померли. Під час свого дослідження 2014 року я робила інтерв'ю з одним колишнім комсомольцем, що брав участь у хлібозаготівлях. За два місяці після цього він помер. Але для жертв того злочину його визнання є встановленням символічної справедливості. Мільйони людей загинули, ще мільйони зазнали страждань, що змінили їхнє ставлення до життя, все це вже неможливо відшкодувати. Але злочин потрібно назвати злочином, щоб це був урок на майбутнє. Те, що Голокост визнали геноцидом, запобігло іншим геноцидам. Визнання геноциду українців унеможливить повторення злочинів окупаційної влади проти населення та допоможе згуртувати західну спільноту проти імперії, якою Росія залишається. Воно спричинить зміни навіть і в самій Росії. Це переосмислення, рефлексія над минулим. Тому важливо, щоб світова спільнота визнала, що нас скривдили, що це не має по­вторитися і кривдник має бути засуджений. Це важливо для нашого подальшого життя не як жертв, а як борців, які досягли справедливості. Передплатити журнал "Країна"

Більшовицький переворот відбувся 7 листопада 1917 року у Петрограді - тепер Санкт-Петербург. У СРСР цей день відзначали, як державне свято. У підручниках переворот називали Велика Жовтнева соціалістична революція. За старим календарним стилем подія відбулася 25 жовтня - тому Жовтнева. Причини Жовтневого перевороту На початку 17-го року Російська імперія потрапила у смугу криз. Практично весь бюджет перекинули на армію. Промисловість працювала на потреби фронту. Людям бракувало найнеобхіднішого. Багато працівників заводів, селян, інтелігенцію мобілізували в армію. Від царя Миколи ІІ вимагали змін. Він їх ігнорував. Прихильники лівих ідей були переконані, що допоможе державі лише революція. Провідні партії не сприймали серйозно більшовиків. Але вони завдяки популістським гаслам восени 1917 року здобули підтримку людей. Вони захопили резиденцію Тимчасового уряду Зимовий палац та всі стратегічні пункти Петрограду. На з'їзді Рад лідер більшовиків Володимир Ленін заявив про перехід влади у Росії до його політсили. Більшовики проголосили "Декрет про мир" і пообіцяли домовитись про завершення війни з німцями. Заявили, що уся поміщицька земля буде розділена між селянами. Питання України В Україні діяли політичні сили, які не могли домовитися між собою щодо подальшого розвитку - Українська Центральна Рада, Рада робітничих і селянських депутатів - пробільшовицьке утворення та Штаб Київського військового округу - прихильники Тимчасового уряду. Більшовицька партія в українських містах не мала більшості, але 17 листопада 1917 року вони підняли повстання проти військового штабу у Києві. Використовували робітників заводу "Арсенал". Центральна Рада не втручалась, а потім стала їм допомагати. Представники Тимчасового уряду залишили місто. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На харківському вокзалі прощались з більшовиками Центральна Рада видала ІІІ Універсал - проголосила Українську Народну Республіку. Більшовики були проти цього. Ленін висунув ультиматум, який у Києві не задовольнили. Почалася війна. За три роки протистоянь перемогу здобули більшовики Наслідки більшовицького перевороту Воєнний комунізм у 1919-1921 роках - терор проти приватних власників різних рівнів та українського селянства. Розстріляне відродження - знищення української інтелігенції у 1920-1930-х роках. Цензура, переслідування та арешти письменників та митців тривали й протягом 1950-70-х років. Знищували національну культуру і традиції. Голодомор - геноцид українського народу у 1932-33 роках. Його створили штучно. Забрав життя 7 млн селян. Психічні травми і страх голоду досі передається українцям на генетичному рівні. Гоніння церкви відбувалося протягом всього періоду існування СРСР. Існувала лише православна церква московського патріархату, яку контролювали спецслужби. У храмах влаштовували склади і клуби. Начиння грабували, а священиків репресували. Вбивство видатних української діячів Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Степана Бандери. Фальсифікації та викривлення історичних фактів. Нехтування родинними традиціями і повагою до минулого. 5 вересня 1918-го в Україні почався "червоний терор" - злочинна репресивна політика комуністичного режиму. 100 років тому радянський уряд ухвалив Декрет про "червоний терор", мета якого - боротьба з контрреволюцією. Радянська політична пропаганда висвітлювала "червоний терор", як відповідь на "білий терор". Вбивства, репресії та насильства були узаконені й обгрунтовані на державному рівні - 30 серпня 1918-го на Леніна скоїли замах, а голову Петроградської ЧК Моїсея Урицького вбито.

Чотири опозиційні партії Грузії здобули першу перемогу після низки вуличних протестів відразу після виборів. Це удача чи ефективність нового підходу, - досліджувала Gаzеtа.uа. У вівторок, 5 листопада, стало відомо про рішення Окружого суду Грузії щодо скасування результатів голосування на 30 дільницях. Причина - порушення таємниці волевиявлення. Зокрема, досудова перевірка показала, що на зворотному боці бюлетеня були відмітки маркером проти певної партії. Відтак кожен перехожий повз рахувальну машину міг точно дізнатися, за кого віддав голос той чи інший виборець. Це прецедент для правової системи Грузії, тому шанси на те, що ЦВК країни оскаржить рішення суду, мінімальні. Але опозиція не задоволена. Як стверджують в Асоціації молодих юристів Грузії, насправді порушення, котрі могли викривити результати голосувань, зафіксовані більш ніж на 2 тисячах виборчих дільниць, однак переважна більшість судів (зокрема, столичний та в інших містах) не взяли позови і скарги до роботи. Нарада і три складові Схоже, грузинська опозиція розробила план подальших дій і презентувала його на мітингу у понеділок, 4 листопада. За словами члена партії "Сильна Грузія" Левана Цуцкірідзе, передбачається активно діяти за двома напрямками: показувати, пояснювати, доводити маніпуляції, фальсифікації та інші викривлення, а також роль РФ у цьому, закликати демократичний світ не визнавати результати цих виборів. Причому важливим залишаються вуличні протести, котрі, зазначив Цуцкірідзе, мають бути всюди по країні, а не лише у Тбілісі на одній вулиці. Вони наочно демонструють протистояння й активність громадянського суспільства. Активізувати громадянський рух прибула до Грузії всесвітньо відома екологиня Грета Тунберг. "Влаштували істерику" На стратегічні маневри опозиції звернули увагу у чинній владі Грузії. Голова парламенту Шалва Папуашвілі розкритикував опонентів за "істерику через порушення таємниці голосування". Папуашвілі нагадав, що голоси рахувалися за допомогою електронних пристроїв шість виборів підряд "і претензій не було". Він зазначив, що в опозиції просто немає інших аргументів, тому і вхопилася за таємницю голосування. Однак західний соціологічний інститут Еdіsоn Rеsеаrсh звертає увагу на розрив у 13% між офіційними результатами і даними екзитполів. За підрахунками експертів інституту, правляча "Грузинська мрія" мала б отримати 40,9%, опозиційні партії загалом 51,9%. Хто з ким і проти кого Реакція Папуашвілі видається нервовою, хоча Росія мало не кожного дня підтримує "Грузинську мрію". Міністр закордонних справ країни-агресорки Сергій Лавров в інтерв'ю РІА "Новости" 5 листопада звинуватив США у "відвертій брехні" у заявах про втручання РФ у парламентські вибори в Грузії. На його думку, США та ЄС штучно намагаються представити виборчий процес як вибір між Росією і Заходом. Цікаво, що тільки 5 листопада прем'єра Іраклія Кобахідзе привітав президент Ірану Масуд Пезешкіан. А Держдеп США заявив про чітку підтримку євро- та атлантичної інтеграції Грузії, причому натякнув на "додаткові заходи", з якими, якщо виникне потреба, зволікати не стане. Натомість "пряник" від РФ виглядає як "нормалізація відносин між двома країнами" (з 2008 року Грузія та Росія розірвали дипвідносини). На даний момент, Кобахідзе і "ГМ" привітали Китай, Туреччина, Азербайджан, Угорщина (але не від ЄС). Швеція і Канада анонсували перегляд відносин із Грузією. Загроза для України Грузинська опозиція націлена на результат, для цього їй потрібно "підняти маси". Але "Грузинська мрія" продовжує залякувати війною в Україні, щоб обмежити цей ресурс. Натомість у Росії є своя мета, котра безпосередньо стосується нашої країни, вважає член політради "Єдиного національного руху Грузії" Дмитро Шашкін. За його словами, у Кремля є інтерес у контролі над трьома ключовими портами Грузії: Батумі, Поті, Лазика. Якщо це Путіну вдасться, він отримає широкий сухопутний коридор до Європи і зможе перекидати великі обсяги ресурсів, у тому числі, на війну в Україні. А також - обходити санкції. Глухий кут На даний момент, ситуація нагадує глухий кут. Захід стежитиме за розвитком подій у Грузії, це стримуватиме "Грузинську мрію" від різких рухів. Водночас опозиція може загрузнути у судах і втратити час, а силові акції навряд чи матимуть підтримку на кшталт "Революції троянд". Проте і у Кобахідзе з Іванішвілі не так все чудово, як вони малюють. По-перше, у правлячої партії немає парламентської більшості. Відтак оголосити імпічмент президентці Саломе Зурабішвілі "Грузинська мрія" на даний момент нездатна. По-друге, репутаційно втратили і влада, і опозиція. У відповідь на звинувачення у порушенні таємниці голосування виконавчий секретар "ГМ" Мамука Мдінарадзе озвучив нібито наявність фактів про викрадення голосів "Національним рухом" на свою користь у "Грузинської мрії". За його словами, є 81 факт, а опозиція не співпрацює зі слідством. По-третє, влада не збирається відкликати закон про іноагентів, а отже, відносини з ЄС поставлені на паузу. І якщо у містах Грузії виборці за євроінтеграцію, то у глибинці більше переймаються наявністю їжі на кожен день. Кобахідзе, на додачу, обіцяє нормалізацію з Євросоюзом за кілька місяців. І це може спрацювати проти опозиції. Тож несподіваний поворот ще можливий.