Дзеркало Тижня

Нині в Україні тривають суперечки довкола майбутнього Нової української школи щодо того, чи варто зупиняти реформу? Однак дискусія точиться в основному щодо мережі ліцеїв старшої школи, але важливе питання якості освіти часто залишається поза увагою Від якості освіти залежить відповідь — чи потрібна нашій країні ця реформа. ZN.UА вдалося отримати дані Всеукраїнського експерименту, який був проведений на початку впровадження НУШ (2017 – 2022 рр.). Ці дані не оприлюднювалися офіційно. Редакторка відділу освіти і науки ZN.UА Оксана Онищенко у статті "НУШ: велика освітня ілюзія?" проаналізувала результати цього дослідження. 
Авторка статті наголошує, що під час експерименту порівнювали рівень знань учнів, які навчалися в Новій українській школі в експериментальних класах, та школярів, які вчилися за старим стандартом освіти (контрольні класи) з 2017 до 2021 року.
Табл.1. Результати з мови


ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Лісовий обласним керівникам освіти: Не буде НУШ — не буде фінансування від міжнародних партнерів



Онищенко наголошує, що дані у звіті експерименту демонструють, що учні, які навчалися за стандартом НУШ, за рівнем знань не відрізнялися від тих дітей, які навчалися за старим стандартом.
У 2024 році результати моніторингу якості початкової освіти, в якому брали участь випускники НУШ, продемонстрували аналогічну ситуацію. 
Табл.2. Результати з математики

 "На жаль, не відбулося й істотного покращення навчальних досягнень випускників початкової школи, якого можна було б очікувати з огляду на впровадження в початковій ланці освіти нових підходів, що відповідають ідеям НУШ", — зазначено у звіті Українського центру оцінювання якості освіти, який проводив цей моніторинг.
У жовтні 2022 року педагогів, які прийняли випускників початкової школи НУШ у 5-й клас, опитали про рівень знань учнів. Учителі вказували, що учні мали проблеми з обчисленнями (погано знали таблицю множення), недостатньо сформовані навички письма та недостатньо розвинену просторову уяву".
Онищенко зазначає, що результати цього експерименту так і не набули розголосу та не стали предметом широкого суспільного обговорення.
"Розголос результатів експерименту міг би стати основою для широкої професійної та суспільної дискусії — із залученням незалежних експертів, науковців, учителів, громад. Не «причесаних» презентацій і правильних меседжів від пресслужб, а реальної розмови про те, що в реформі працює, а що — ні, і що варто було б змінити", — вказує авторка статті. 
ZN.UА неодноразово наголошувало на тому, що реформу мережі ліцеїв потрібно ретельно готувати, є чимало проблем, які потребують вирішення до старту реформи. Але всі ці проблеми так і залишилися. Детальніше про реформу мережі ліцеїв читайте у статті Оксани Онищенко "Реформа старшої школи: влада знайшла спосіб скоротити кількість ліцеїв. Початковій школі приготуватися?".

Зупиняти чи не зупиняти реформу «Нова українська школа» (НУШ)? І якщо залишати — то заради чого? Це питання вже давно перестало бути темою вузьких педагогічних дискусій. Реформа вперлася в реальний спротив громад, батьків і вчителів — особливо там, де йдеться про старшу профільну школу та мережу ліцеїв.Але майже всі дискусії про НУШ ведуться в теоретичній площині й навколо красивого майбутнього. Вони — про світле «завтра». Натомість майже не звучить просте питання: а що країна отримує від реформи вже сьогодні?НУШ триває вісім років. Це достатній строк, аби говорити про конкретні результати. Не про нові меблі, ремонти чи обладнання, а про головне: чи змінилась якість освіти? Чи дала реформа той прорив (чи хоча б його ознаки), заради якого її запускали?Проблема в тому, що дані, які могли б дати відповідь на ці питання, фактично залишалися під грифом мовчання. Хоча саме вони мали б стати основою великої суспільної дискусії про те, зупиняти чи не зупиняти НУШ.І тут ZN.UА є що сказати. У розпал гарячих суперечок про реформу нам вдалося отримати дані про експеримент, пов’язаний із нею. Вони проливають світло на якість реформи, і ми готові їх оприлюднити. Втім, про все по порядку.

Як тестували реформу НУШ

Нагадаю, що НУШ запускали без серйозного дослідження реального стану української освіти й без широкої дискусії про те, які саме зміни потрібні школі. Суспільству фактично принесли готову реформу — ось нова українська школа, вірте в неї.Але формального порядку впровадження освітніх інновацій усе-таки дотрималися: НУШ спочатку стартувала як всеукраїнський експеримент. Про це був відповідний наказ Лілії Гриневич. Як і належить у таких випадках, експеримент мав завершитись аналізом, публічним обговоренням і коригуванням реформи.Масово НУШ стартувала в школах України 2018 року. А за рік до того у 100 школах у різних регіонах запустили тест-драйв — відкрили експериментальні класи для першокласників, які мали навчатися за стандартом НУШ. Пізніше до експерименту долучилися ще 47 закладів освіти. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ НУШ є важливою передумовою руху до ЄС, як і судова чи економічна реформи – Лісовий До четвертого класу ці учні вчилися за новими реформаторськими підходами. Поруч із ними протягом усього цього часу навчались однолітки за старим доНУШівським стандартом освіти. На виході з четвертого класу (в травні 2021 року) у 50 школах-учасницях експерименту було проведено діагностичний тест. Він тривав один урок, і проводив його інструктор у присутності вчителя. Тест виконували учні як експериментальних, так і контрольних класів.До аналізу результатів цього дослідження були залучені представники ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти» (ІМЗО) і НАПНУ.  Висновки експерименту  в грудні 2021 року розглядала колегія МОН. Вони детально описані і в «Звіті про завершення всеукраїнського експерименту за темою «Розроблення і  впровадження навчально-методичного забезпечення початкової освіти в умовах реалізації нового Державного стандарту початкової загальної  середньої освіти» на базі загальноосвітніх навчальних закладів», затвердженому наказом МОН № 1178 від 27.12. 2022Як видно з документів, за підсумками навіть було надано певні рекомендації у внутрішній освітній кухні: вчителям, авторам підручників і методичок, тим, хто готує вчителів… Але публічно нічого не висвітлювали й не обговорювали. Навіть на офіційних сайтах немає даних про це дослідження.А тим часом його оприлюднення важливе не лише з погляду прозорості державних рішень щодо однієї з найбільших реформ країни. Розголос результатів експерименту міг би стати основою для широкої професійної та суспільної дискусії — із залученням незалежних експертів, науковців, учителів, громад. Не «причесаних» презентацій і правильних меседжів від пресслужб, а реальної розмови про те, що в реформі працює, а що — ні, і що варто було б змінити. А як суспільству подають реформу й наскільки вона є відкритою до критики та альтернативних оцінок — ми вже бачили в історії з «темниками» МОН.Отже, повернімося до результатів експерименту. На наш запит нинішнє МОН надало нам матеріали міністерської колегії, яка їх розглядала, та звіт експерименту, затверджений наказом міністра освіти Сергія Шкарлета.

Що показав експеримент НУШ

Що показав тест, який писали учні контрольних та експериментальних класів? Із порівняльних даних, наведених у звіті, чітко видно: учні, що навчалися за стандартом НУШ, не відрізняються за рівнем знань від тих, хто навчався за старим стандартом. Ба більше — вони часто показували нижчі результати навіть у завданнях, які перевіряли компетенції. А компетентісний підхід — це якраз одна з фішок НУШ. Також експеримент іще раз засвідчив те, що ми бачимо регулярно на вітчизняних моніторингах і НМТ: якість освіти залишається великою проблемою.Ось цікаві приклади дослідження з мови й математики. Тут і далі "НУШ"- це результати експериментальних класів, що навчалися за освітнім стандартом нової української школи. А  "неНУШ"- результати контрольних класів, що навчалися за старим стандратом освіти.Табл.1. Результати з мовиУ висновках до дослідження окремо йдеться про недолік, який і зараз часто закидають НУШ: «важливо приділяти належну увагу формуванню знаннєвого компонента предметної компетентності». Тобто без знань далеко не поїдеш.Табл.2. Результати з математикиЦікаво, що коли НУШ вийшла з пілоту в масову школу і її перші учні перейшли до п’ятого класу, в жовтні 2022 року вчителів старшої школи опитали, наскільки ці діти готові до навчання.Педагоги звертали увагу на недостатню сформованість навичок письма, проблеми з обчисленнями — зокрема з таблицею множення — та недостатньо розвинену просторову уяву. Про це прямо сказано в доповідній записці директора Інституту модернізації змісту освіти Євгена Баженкова на імя заступниці міністра освіти Віри Рогової. Ми отрмали цей документ з власних джерел.   ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Реформа старшої школи: заради грантів чи заради дітей? Картину, схожу на результати експерименту, демонструють і моніторинги якості початкової освіти, які раз на три роки проводить УЦОЯО. Особливо моніторинг 2024 року — перший, у якому брали участь лише учні НУШ. Він відбувся вже після завершення експерименту в початковій школі.Ось результати з математики.ZN.UАЯк видно з даних, рівень сформованості математичної  компетентності суттєво не змінився. Одна з головних ідей НУШ — навчити дітей не просто відтворювати правила, а застосовувати знання на практиці. Але зі звіту УЦОЯО за 2024 рік видно: саме з цим є проблеми. Як зазначають експерти, «значна частина учнів обирала спосіб розв’язування задач випадковим чином з набору готових схем, які вони «пройшли» в курсі математики, розглядаючи задачу як вправу «на додавання», «на множення», «на віднімання», «на ділення», узагальнено — як вправу «на виконання деякого готового правила (схеми, алгоритму)» замість усвідомленого вибору способу рішення».ZN.UАТа сама проблема — з читанням: суттєвих відмінностей у рівні сформованості  читацької компетенції між учнями НУШ і неНУШ немає.  Як зазначено у звіті, головні труднощі виникають із завданнями, де залучено складніші аспекти читацької діяльності — аналіз, оцінювання, інтеграцію й інтерпретацію інформації.

Експеримент закінчився, незручні питання — ні

Зрозуміло, що становлення реформи НУШ припало на складний період: пандемія, повномасштабне вторгнення. Війна вплинула на психоемоційний стан дітей і опосередковано — на результати моніторингу. Але й контрольні, й експериментальні класи були в однакових умовах, різнилися лише підходи до навчання. Однак ця різниця в підходах не позначилася на якості знань. Натомість дуже добре проявилися системні проблеми, яких реформа так і не розв’язала.Ось що прямо пише у звіті Український центр оцінювання якості освіти: «Попри всі виклики, з якими довелося зіткнутися учнівству й учительству після початку повномасштабної війни, дані моніторингу якості початкової освіти-2024 засвідчують, що драматичного падіння успішності молодшого школярства в цих кризових умовах не відбулося. Так само, як, на жаль, не відбулося й істотного покращення навчальних досягнень випускників початкової школи, якого можна було б очікувати з огляду на впровадження в початковій ланці освіти нових підходів, що відповідають ідеям НУШ». ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Петиція щодо призупинення реформи НУШ набрала понад 25 тисяч підписів: чого вимагають батьки Насправді відсутність прориву є передбачуваною. Бо реформа не привнесла в українську школу чогось принципово нового. В експерименті порівнювали класи НУШ, які вчилися за новим освітнім стандартом 2018 року, й контрольні класи, які навчалися за старим стандартом 2011 року. Але насправді обидва ці стандарти — про компетентнісний підхід у навчанні. Його запроваджують в Україні ще з часів Помаранчевої революції. Як і інші фішки НУШ: принцип педагогічного партнерства — з 1993 року, особистісно орієнтовану освіту — з 2002-го. Яких проривів ми очікуємо?Формально експеримент завершився згідно з графіком 2022 року — відповідний наказ свого часу підписав міністр Сергій Шкарлет. У підсумкових звітах бадьоро зазначено: за результатами дослідження «підготовлено та видано серію навчальних і методичних посібників». Це, звісно, чудово, але цього недостатньо. Реформа НУШ переживає вже п’ятого міністра освіти, а чесної розмови про помилки у ній і роботу над ними немає.Навіть у рішенні колегії МОН, на якій ще й у грудні 2021 року розглядали результати експериментального тесту, записано лише дуже політкоректну фразу: «У цілому результати дослідження засвідчили, що проблеми в опануванні навчальних програм виявлені в обох групах учасників дослідження (контрольній та експериментальній)». І зазначено, що щось узято до уваги й актуалізовано.Реформа НУШ давно існує у двох паралельних реальностях: глянцевій і справжній. І це видно навіть із документів щодо результатів експерименту, поданих на колегію МОН. З одного боку — результати тесту і доповідна директора ІМЗО Євгена Баженкова, де прямо написано, що впровадженню інновацій заважала низка системних причин. Учителів ґрунтовно не підготували й не мотивували до змін. Формувалася негативна суспільна думка про вчителя. Закордонні практики було скопійовано без урахування особливостей української освіти. Не було цілісного бачення змісту навчання, методик і оцінювання. Освітні стандарти виявилися розмитими. А школа й учитель опинилися під управлінським впливом різних інституцій (МОН, Команда реформ, Україно-фінський проєкт, ДУ «Український інститут розвитку освіти», Державна служба якості освіти, інститути післядипломної освіти тощо), «кожна з яких з власної позиції зорієнтувала дії педагогічних колективів».З  іншого боку — ще один звіт, про моніторинг стану реалізації НУШ у пілотних закладах освіти, який відбувався також із 2017 до 2022 року. Його провів Інститут освітньої аналітики спільно з МОН, ІМЗО, командою підтримки реформ МОН України та Всеукраїнським фондом «Крок за кроком». В його межах опитували вчителів, директорів шкіл, батьків. І там уже — значно позитивніша картина. Ось, наприклад, яскрава цитата: «Ключовою зміною, що відбулася в закладі освіти в контексті реалізації реформи НУШ, за відповідями 75% учителів і 68% директорів, є урізноманітнення методів та підходів до навчання учнів. Майже всі директори (99,3%) вказали, що учителі закладу освіти сприймають і застосовують нові підходи до навчання учнів». ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Три причини, чому реформа НУШ ризикує закінчитися крахом — думка доктора педагогічних наук  У підсумку рішення колегії було таким: Інституту модернізаціїзмісту освіти доручено «продовжити моніторинг». Ну а що тут іще скажеш?

НУШ без права на сумнів

Нинішню кризу НУШ і спротив, який реформа викликає в громадах, навряд чи можна вважати випадковістю. І річ тут не лише в конфлікті навколо старшої профільної школи. Проблеми накопичувалися роками — просто тепер вони стали занадто очевидними. За вісім років НУШ так і не стала повноцінною реформою. Натомість, на моє переконання, вона була і є політичним та піар-проєктом.Реформу навіть не апробували як слід: експеримент іще тривав у початковій школі, його учні ще не завершили повного циклу навчання, а НУШ уже масово запускали по всій країні. Інтервал між пілотом і повномасштабним стартом — лише рік. Що можна встигнути серйозно проаналізувати, переглянути чи виправити за такий час? Але якщо експеримент проводили тільки для галочки, тоді все ок.Мені незрозуміло, чому зараз, коли реформу дедалі активніше критикують, суспільству нав’язують альтернативу: або НУШ, або повернення до старої радянської системи освіти. Адже є й третій шлях — відмовитися не від реформи взагалі, а від концепції НУШ у тому вигляді, в якому вона є зараз. Нам потрібне нове сучасне бачення й нова сильна команда реформаторів, здатних мислити стратегічно.Україна мала рідкісний шанс здійснити справжній прорив у освіті — з міжнародною підтримкою, ресурсами й увагою світу. Але ми не скористалися цією нагодою. Підходи, які ми десятиліттями намагаємося втілити як освітні інновації, вже застарівають. Світ переходить до значно складнішої розмови — про персоналізоване навчання, інтегроване з передовими технологіями (штучний інтелект, інтернет речей, робототехніка), про підготовку молоді до професій, яких іще навіть не існує. Це так звана   «освіта 5.0», пов’язана з шаленим розвитком технологій. А в кого є технології, за тим і майбутнє. Українська ж освітня система ще навіть не подолала етапу «освіта 4.0» — із  акцентом на SТЕМ і цифрових навичках.Реформа НУШ дедалі більше нагадує мені чорну діру, в яку безслідно провалюються мільйони доларів грантових коштів і програм. Безслідно для системи освіти. А ці кошти можна було б використати для справжніх змін.

Із початку вересня цього року вивчення англійської мови в комунальних дитячих садках буде обов’язковим для дітей віком 5–6 років. Таке нововведення є вимогою законів "Про дошкільну освіту" та "Про застосування англійської мови в Україні", наголошує голова ГО "Батьки SОS" Олена Парфьонова у статті "Неllо" за чверть ставки: що стоїть за обов’язковою англійською в садочках".
Авторка статті нагадує, що раніше за викладання англійської мови для дошкільнят батьки мали сплачувати від 300 до 800 гривень щомісяця  залежно від регіону та садочка. Вона додає, що така сума була непосильною для малозабезпечених сімей. Нині ж держава буде сплачувати за це. Період 4–7 років також є "золотим вікном" для опанування дітьми іноземної мови.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Чи може Україна заговорити англійською?



Парфьонова називає можливість дітей із невеликих сіл чи спальних районів вивчати безкоштовно англійську мову не лише "європейською інтеграцією", але й соціальною справедливістю. 
Однак вона підкреслює, що ця новація має "крихкий фундамент" через кадровий дефіцит та низьку оплату вчителів іноземної мови. Держава вводить посаду вчителя англійської у дошкільних навчальних закладах із розрахунку 0,25 ставки на кожну старшу групу. Учитель отримуватиме після відрахування податків близько 3500–5500 гривень щомісяця, залежно від області, надбавок та його стажу.  Парфьонова наголошує, що за таку оплату праці кваліфіковані вчителі будуть обирати приватні дитсадки, онлайн-курси. 
Авторка статті також вказує, що кошти на заробітні плати вчителів англійської виділятимуть не за рахунок освітньої субвенції із держбюджету, а з місцевих бюджетів, які й так вже мають  колосальне навантаження. 
Парфьонова наголошує, що для того, щоб вивчення англійської мови в комунальних дитсадках не стало лише формальністю, державі потрібно збільшити ставку вчителя мінімум до 0,5, а також надати громадам кошти на оплату праці цих вчителів. 

Із 1 вересня 2026 року англійська мова стає обов’язковою для вивчення в старших групах комунальних дитячих садочків (тобто для дітей 5–6 років). Це не просто ініціатива, а вимога законів «Про застосування англійської мови в Україні» та «Про дошкільну освіту». В теорії все виглядає сучасно та по-європейськи: ігровий формат, візуальні матеріали, розучування пісень, навчання без оцінок і граматичних правил. Навіть вводиться посада вчителя англійської. Однак проаналізуймо цю новацію з погляду реальності, що чекає на сотні тисяч українських дітей.

Позитив, який не можна применшувати

Раніше у багатьох комунальних садочках англійську вже викладали, але батьки змушені були доплачувати за неї з власної кишені — від 300 до 800 грн на місяць залежно від регіону й садочка. Для малозабезпечених сімей це була непосильна сума. Тепер держава бере цю функцію на себе. Дитина з невеликого села чи спального району отримає доступ до базових навичок міжнародної мови безплатно. Це не просто «європейська інтеграція» — це соціальна справедливість.Окрім соціального аспекту, є й науковий: період 4–7 років вважається «золотим вікном» для засвоєння іноземної мови. Про це свідчать дослідження нейропсихологів. Дитина сприймає фонетику природно, без акценту, а ігрова форма не створює додаткового стресу. Дослідження 2026 року про нейропластичність і мовний розвиток прямо зазначають, що ранній розвиток мовлення (включно з другою мовою) безпосередньо пов’язаний з інтелектом у старшому дошкільному віці. Це не просто вивчення мови, а структурна перебудова мозку та ключовий предиктор ІQ. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Чи може Україна заговорити англійською? Плюс методичні рекомендації для вихователів з навчання дошкільнят англійської мови розроблено Міністерством освіти і науки спільно з компанією «Лінгвіст» і Командою підтримки відновлення і реформ МОН. Окрім того, для педагогів працює національна онлайн-платформа з матеріалами для раннього вивчення мов. Її створило МОН разом із міжнародними партнерами — Британською Радою та Саmbrіdgе Unіvеrsіty Рrеss & Аssеssmеnt.Третій аспект: довгостроковий ефект для країни. Україна прагне до ЄС, розвиває ІТ-сектор і міжнародне партнерство. Раннє володіння англійською — це не примха, а конкурентна перевага для цілого покоління.

Крихкий фундамент: 0,25 ставки та дефіцитний бюджет

Проте вся конструкція тримається на надзвичайно крихкому фундаменті: посаду вчителя англійської в дитсадку вводять із розрахунку 0,25 штатної одиниці на кожну старшу групу (наказ МОН №844 від 12 червня 2025 року). З урахуванням підвищення окладів 2026 року це становить приблизно 3500–5500 грн «на руки» на місяць залежно від регіону, стажу та надбавок. Чи реально за ці кошти залучити фахівця з рівнем не нижчим за В2, особливо в селах і невеликих містечках? Відповідь очевидна: кваліфіковані кадри оберуть приватний сектор, онлайн-курси чи школи з вищим навантаженням і оплатою.Чому саме рівень В2 є вимогою до вихователя дитсадка? В рекомендаціях Європейської комісії Еаrly Lаnguаgе Lеаrnіng Наndbооk (2011) прямо зазначено, що персонал дошкільних закладів, який працює з іноземною мовою, в ідеалі має володіти нею щонайменше на рівні В2 за СЕFR. Для дошкільнят (5–6 років) заняття — це не академічна граматика, а мовна купіль через ігри, пісні, руханки, казки та щоденні фрази. Якщо вчитель сам «плаває» (рівень В1 і нижче), діти перейматимуть помилки у вимові, граматиці й обмежений словниковий запас, що практично зведе якість програми нанівець. В Україні поставили рекорд на найтриваліший урок англійської мови онлайн - 96 годин Іще одна проблема — брак фінансування. Річ у тім, що оплата праці вихователів дитсадка (а тепер і вчителів англійської) у комунальних садочках здійснюється не за рахунок освітньої субвенції з державного бюджету, а безпосередньо з місцевих бюджетів. Ці бюджети й так несуть колосальне навантаження: утримання закладів, комунальні послуги, ремонт, харчування, логопеди, психологи та інші обов’язкові видатки. Додаткова посада навіть на чверть ставки означає нові витрати, які громадам доведеться або перерозподіляти (знімаючи кошти з інших статей), або шукати додаткові джерела. У бідних і дотаційних ОТГ це може призвести до реального дефіциту.

Ризики: від логопедичних проблем до «галочкової» освіти

Проблема розвитку зв’язного мовлення залишається однією з ключових у старших групах закладів дошкільної освіти. Значна частина дітей має труднощі зі звуковимовою, переказом та побудовою зв’язних висловлювань. Водночас у комунальних ЗДО гостро відчувається кадровий дефіцит логопедів — через це багато дітей не отримують вчасної корекційної допомоги.Коли строки підготовки до реалізації нововведення вкрай стислі (до старту залишилося менш як п’ять місяців), є кадровий дефіцит, а фінансування — ефемерне, найімовірнішим сценарієм стає «виконання для галочки». Кілька пісень на тиждень, hеllо і gооdbyе, гарні звіти для департаменту освіти — ось і всі новації. Діти не отримають реального результату, а навантаження на вихователів лише зросте.

Що потрібно зробити для успішної реалізації

Щоб реформа спрацювала, а не стала черговим розчаруванням, необхідно терміново:Переглянути ставку вчителя іноземної мови в дитсадку і збільшити її щонайменше до 0,5: тобто один вихователь на дві групи. Або ввести істотні цільові доплати з державного бюджету для викладачів англійської.Надати громадам цільове фінансування саме під ці посади, щоб не вимивати кошти з і без того напружених місцевих бюджетів.Забезпечити контроль якості: встановити чіткі кваліфікаційні вимоги до вчителів іноземної мови в дитсадку та подбати про їхнє реальне навчання й професійний розвиток. Для кваліфікованих учителів обов’язковою вимогою має бути підвищення кваліфікації з урахуванням особливостей викладання в дитячому садку.Запустити пілотні проєкти в різних типах громад (велике місто, середнє, село) і лише після аналізу результатів ухвалювати рішення про повсюдне впровадження новації.Паралельно посилити логопедичну роботу. Батьки справедливо питають: чому б спочатку не забезпечити кожному садочку достатню допомогу логопедів та якісну роботу з рідною мовою?Ідея зробити англійську доступною — правильна та своєчасна. Але якщо впроваджувати її «наскоком» і за копійки, ризикуємо отримати чергову імітацію, яка не принесе дітям користі, але остаточно виснажить педагогів.

Уряд на засіданні 20 квітня вперше виділив з державного бюджету понад 972 млн гривень на облаштування та будівництво укриттів у дитячих садках. Про це повідомив міністр освіти та науки Оксен Лісовий у Fасеbооk.
За його словами, кошти передбачені на 18 укриттів у дитсадках в 9 областях: Одеська, Вінницька, Миколаївська, Київська, Одеська, Сумська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька.
Загалом у бюджеті на цей рік передбачено 6 млрд грн на облаштування укриттів в освітніх закладах: це 113 укриттів в 22 областях.
На сьогоднішньому засіданні уряд розподілив  2,73 млрд гривень на 61 проєкт.
"Безпека дітей — це пріоритет роботи Міносвіти та базова умова для того, щоб освіта могла відбуватися очно", - наголосив Лісовий.
Про те, як модульні школи змінюють життя в громадах - читайте у статті на сайті.

Українці, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон та бажають повернутися в Україну, щоб здобути вищу освіту, можуть податися на грант Соmе Васk Ноmе. Його запускає Київська школа економіки (КSЕ Unіvеrsіty) спільно із Саrnеgіе Соrроrаtіоn оf Nеw Yоrk. Цей грант покриває навчання для 50 студентів у 2026–2027 навчальному році терміном на один рік з можливістю продовження, розповіли в КSЕ .Грант також передбачає медичне страхування, стартову стипендію, психологічну підтримку та доступ до стажувань і працевлаштування у провідних компаніях. У кампусі Київської школи економіки є обладнане укриття та власне електропостачання."Ми даємо спеціальну фінансову підтримку для тих, хто виїхав через війну. Ми хочемо, щоб вони повернулись і вчились у нашому університеті, щоб у них були можливості розвиватися тут та будувати кращу країну. Якщо хтось планує виїхати, ми даємо їм можливість залишитись і вчитись у найкращих умовах і мати перспективу в Україні", — наголосив ректор університету Тимофій Брік.Київська школа економіки

Хто може податися на грант Соmе Васk Ноmе 

Для участі у програмі можуть подати заявки: 

люди, які були вимушені виїхати за кордон після початку повномасштабної війни та хочуть повернутися в Україну для навчання в КSЕ Unіvеrsіty;люди, які подавали заявки на навчання в іноземні заклади вищої освіти, однак прийняли рішення залишитися навчатися в Україні.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Вступ до ЗВО: кількість можливих заяв для абітурієнтів може зменшитися Студенти на бакалаврському рівні вищої освіти зможуть вивчати: дельта інженерію, бізнес-економіку, право, фізичну математику, економіку і великі дані, програмну інженерію, психологію, прикладну математику, кібербезпеку та штучний інтелект.На магістерському рівні студенти зможуть опанувати такі навчальні курси, як: біоінформатика та аналіз біомедичних даних, економіка бізнесу та фінансів, математика, економічний аналіз, дослідження пам'яті та публічна історія, соціальна психологія, публічна політика та врядування, мікро- та наноелектроніка, безпілотні літальні апарати, урбаністика та повоєнна відбудова,Відбір передбачає чотири етапи: 

подання заявки з мотиваційним листом на сайті Київської школи економіки;онлайн-співбесіда з грантовим комітетом;складання вступних випробувань;подання документів до закладу вищої освіти.

В Українському центрі оцінювання якості освіти розповіли, коли в цьому році проводитимуть НМТ та вступні іспити до магістратури, аспірантури.

Попри тривоги, обстріли й безсонні ночі, школа живе своїм життям. Діти сміються, галасують, радіють перервам через повітряні тривоги. І дорослі роблять із цього висновок: із ними все гаразд, вони адаптувалися до реалій війни.Ця оптика зрозуміла — дорослим потрібні ознаки нормальності. Але вона хибна. І що гірше — вона вже суперечить наявним даним досліджень.Поведінка дитини на перерві не завжди відображає її справжній психічний стан. Веселість не заперечує травми. Вона часто є її маскою. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Кожен п’ятий підліток із прифронтових і постраждалих регіонів має ознаки психологічного неблагополуччя — дослідження Психіка дитини справді пластична. Вона здатна адаптуватися до тривалого стресу, сирен, вибухів, нестабільності, втрат. Але адаптація не означає відсутність наслідків. Це означає лише те, що наслідки можуть бути відкладеними, менш очевидними — і саме тому небезпечнішими.Сьогодні ми вже маємо достатньо даних, аби говорити про це не на рівні відчуттів, а на рівні фактів. Дослідження показують: наслідки травматичного досвіду війни у дітей — не поодинокі випадки, а системне явище.За результатами досліджень, представлених на Конгресі Європейської психіатричної асоціації 2024 року (на базі українських клінічних спостережень), у дітей, які пережили травматичний досвід війни, розлади поведінки діагностуються у 15–18% випадків уже за 6–12 місяців після подій. Майже третина дітей (30,8%) має клінічно значущі симптоми тривоги, а прояви, пов’язані з дефіцитом уваги та гіперактивністю, зросли до 12,6%.Дані UNІСЕF підтверджують масштаб проблеми: сотні тисяч українських дітей перебувають у зоні ризику розвитку психічних розладів, а більш як 1,5 мільйона вже демонструють симптоми тривоги, депресії або поведінкових порушень. Водночас батьки зазначають, що їхні діти через війну не мають доступу до належної психосоціальної підтримки в освітньому середовищі.Тобто ми маємо ситуацію, коли проблема не лише є — її вже зафіксовано, виміряно й підтверджено. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Помилки в зошиті та поганий почерк — не завжди про неуважність

Чому освітяни «заперечують» проблему?

Освітяни не «не бачать» травми дітей — вони живуть у системі, де її визнання автоматично означає додаткову відповідальність без жодного додаткового ресурсу.Визнати, що значна частина дітей у класі має симптоми тривоги, втрати, посттравматичного стресу, — означає поставити перед собою питання: що я з цим роблю? А відповідь чесна й болюча: майже нічого. Не тому що байдуже. А тому що система не дала інструментів.Сьогодні вчитель — це не лише про урок. Це про укриття під час тривоги. Про відповідальність за життя дітей. Про постійний стрес. Про власну втому, яку нема куди подіти. Й у цій реальності додати ще й роль психотерапевта — це не підсилення системи, а її остаточне виснаження.Шкільних психологів бракує. Ті, що є, перевантажені. Доступ до якісної психосоціальної підтримки — фрагментарний. І водночас суспільство вже готове поставити питання: чому школа «не справляється»?Тому що школа — це не лікарня. А вчитель — не терапевт. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Коли читання дається важко: як розпізнати дислексію і що з цим робити Впевнена, заперечення в цій ситуації — не про байдужість. Це про захисний механізм. Бо якщо чесно подивитися на масштаб проблеми, доведеться визнати ще одну правду: система залишила і дітей, і вчителів сам на сам із наслідками війни.А зовнішня «нормальність» справді дезорієнтує. Дитина може сміятися — й водночас жити в хронічному стресі. Може жартувати з однокласниками — й не мати базового відчуття безпеки. Може бігати на перерві — й не спати ночами через тривоги.Емоційна реакція в конкретний момент не дорівнює загальному психічному стану.Сучасні нейропсихологічні дослідження чітко пояснюють, чому ця «видима нормальність» є оманливою. Під впливом тривалого стресу змінюється робота префронтальної кори — ділянки мозку, що відповідає за самоконтроль, концентрацію, планування та регуляцію емоцій. Коли дитина постійно перебуває в умовах загрози, мозок переходить у режим виживання й ресурси перерозподіляються: на перший план виходять реакції швидкого реагування, а не навчання та саморегуляція.Це означає, що агресія, неуважність, імпульсивність — не «погана поведінка», а нейрофізіологічний наслідок стресу. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Нейробіка: вправи, які перезавантажують мозок і знімають стрес У міжнародній науковій літературі, зокрема в дослідженнях, опублікованих на базі Nаtіоnаl Іnstіtutеs оf Неаlth, чітко зафіксовано: вплив насильства й травматичного середовища в дитинстві послідовно пов’язаний зі зростанням так званих ехtеrnаlіzіng bеhаvіоrs — агресії, імпульсивності та порушень поведінки. І досвід інших країн, що переживали воєнні конфлікти, показує: рівень такої поведінки у дітей зростає у 2–4 рази. Україна не є винятком — вона просто долає той самий шлях у реальному часі.Ще один важливий аспект, який системно недооцінюють в освітньому середовищі, — це вплив стресу на когнітивні функції. Дитина, яка не висипається через нічні тривоги, живе в постійній напрузі й невизначеності, фізично не здатна ефективно засвоювати інформацію. У неї порушується пам’ять, знижується концентрація, погіршується здатність до навчання.І в цій ситуації школа часто обирає хибну стратегію — «наздогнати програму».Форсування навчання в умовах виснаження не дає результату — лише посилює відчуття неуспішності й тривоги. Дитина, яка не справляється, отримує ярлик «ледача», «проблемна», «неорганізована». Хоча насправді вона функціонує на межі своїх можливостей. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ На Закарпатті учень на уроці вистрелив в однокласника Паралельно ми спостерігаємо ще один тривожний сигнал — зростання агресії. І тут важливо розуміти: агресія в умовах війни — це не девіація, тобто не «відхилення від норми», а адаптація. Якщо середовище небезпечне, психіка обирає стратегію випередження: атакувати, щоб захиститися.Саме тому бійки, конфлікти, порушення правил — це не просто дисциплінарна проблема. Це форма комунікації. Сигнал про перевантаження системи.Ігнорування цього сигналу не вирішує проблеми, а лише відкладає її — й посилює.Сьогодні ми вже бачимо перші наслідки впливу війни на дітей — у статистиці, в їхній поведінці, у запитах батьків і фахівців. Але найбільший ризик полягає в тому, що довгострокові ефекти цього досвіду неможливо повністю спрогнозувати. Ми не знаємо, яким буде вплив тривалого дитячого стресу на доросле життя цього покоління. Але можемо припустити: йдеться про підвищені ризики хронічних захворювань, психічних розладів, труднощів із соціальною адаптацією.І саме тому сьогоднішнє «заперечення» проблеми виглядає не просто як помилка, а як стратегічна сліпота. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Вчитель про критику цьогорічних олімпіад для учнів: «Проблема не в них» Освітяни — це ті, хто щодня перебуває поруч із дітьми. І саме вони мають бути першими, хто визнає: війна впливає. Впливає глибоко, системно й довготривало. Незалежно від того, сміється дитина на перерві чи ні. Втім, важливо говорити чесно: самі освітяни також потребують підтримки, щоб це побачити й витримати.Бо вчитель — не психолог і не психотерапевт. Його не вчили працювати з травмою, розпізнавати складні стани психіки чи супроводжувати дитину в кризі. Але саме вчитель сьогодні опиняється на цій передовій — без достатньої підготовки, без ресурсу й часто без системної підтримки.Тому проблему має бути визнано не лише на рівні школи, а й на рівні держави. Міністерство освіти і науки України має не просто декларувати важливість психічного здоров’я дітей, а запропонувати системні рішення: збільшити присутність фахівців у школах, зробити психологічну допомогу реально доступною, впровадити зрозумілі механізми підтримки як для дітей, так і для самих освітян, а також переглянути стратегію подолання освітніх втрат.Особливу увагу слід приділити підтримці вчителів. Зокрема варто запровадити регулярні психологічні тренінги для педагогів, які допоможуть їм краще розуміти, як працювати з дітьми, що пережили травматичний досвід, розпізнавати ознаки стресу й тривоги та правильно реагувати на них у навчальному процесі. Такі тренінги мають бути практичними, доступними й орієнтованими на реальні виклики, з якими вчителі стикаються щодня. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Після 24 лютого: як Київ утримав освіту під обстрілами

Що з цим робити — і на що звертати увагу вже зараз

Як психологиня я вважаю критично важливим зміщення фокусу з оцінювання поведінки на розуміння стану.Є кілька чітких маркерів, які дорослі не повинні ігнорувати.Зміни в поведінці. Дитина різко стала агресивнішою або, навпаки, замкнутою. Часті конфлікти, дратівливість, сльози без очевидної причини — це не «характер», а перевантаження нервової системи.Труднощі з концентрацією й навчанням. Якщо дитина «не чує», відволікається, нічого не запам’ятовує — це дуже часто не про мотивацію, а про виснаження.Тілесні сигнали: головні болі, біль у животі, порушення сну, втома. Дитяча психіка часто говорить через тіло.Зміни в емоційних реакціях: різкі спалахи гніву або, навпаки, емоційне завмирання, байдужість.І головне — важливо дивитися не на одиничний прояв поведінки, а на її динаміку, тобто на те, як вона змінюється з часом. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Реформа старшої школи: заради грантів чи заради дітей?

Що реально допомагає зменшувати накопичення травми

Найбільша помилка дорослих — намагатися «виправити поведінку» дітей. Насправді передусім потрібно допомогти їм відновити ресурс — емоційний, психологічний, відчуття безпеки.Та це не означає, що поведінка неважлива. Вона має значення — просто не є відправною точкою. Тут потрібен баланс між підтримкою й межами.Як психологиня я бачу: коли діти приходять після тривог і обстрілів, школа має залишатися для них місцем стабільності. Простором зі зрозумілими ритуалами, звичними правилами, передбачуваністю — своєрідною точкою опори. І саме це допомагає їм поступово повертатися до навчання та взаємодії. Коли оцінка стає тиском: як шкільна реформа знецінює довіру Водночас ця стабільність не має бути жорсткою. Школа має залишатися гнучкою — здатною враховувати стан дитини тут і зараз, помічати її потреби й адаптувати вимоги без втрати базових орієнтирів.Безпека. Не декларативна, а відчутна. Чіткі правила, передбачуваність, пояснення того, що відбувається.Контакт. Дитині критично важливо мати дорослого, який не оцінює, а підтримує. Який може почути навіть складні емоції — страх, злість, агресію — без осуду.Нормалізація станів. Фраза «заспокойся» не працює. Працює: «я бачу, що тобі складно», «що дає тобі змогу розслабитись», «що полегшує твою внутрішню напругу».Навчання регуляції станів. Учителі мають опанувати базові навички допомоги дітям у регуляції психологічних станів. Ідеться про прості практичні інструменти: як допомогти заспокоїтися через дихання, м’яко переключити увагу, безпечно прожити злість — через рух, спорт, малювання чи проговорювання емоцій. І це не про заміну психологів, а про щоденну підтримку, яку педагог може надати дитині просто в класі.Зниження навчального тиску. У ситуації хронічного стресу вчитель не має вимагати від дитини постійної високої успішності та бездоганних результатів. Натомість важливо орієнтуватися на можливості дитини тут і зараз — дозволяти їй робити стільки, скільки вона реально може, без додаткового тиску й порівнянь. Це про підтримку, а не про вимогу «відповідати стандарту» за всяку ціну. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Майже половина українців мають проблеми з психічним здоровʼям через війну — ВООЗ Варто пам’ятати: справжній стан дитини вимірюється не її поведінкою в моменті, а тим, як функціонує її психіка в умовах постійної небезпеки.І якщо ми й далі оцінюватимемо дітей за зовнішніми ознаками «нормальності», то ризикуємо пропустити головне — момент, коли їм іще можна ефективно допомогти.Сьогодні стоїть питання не про дисципліну чи успішність, а про психічне здоров’я покоління.І відповідь на нього починається з простого, але принципового кроку — визнання реальності.

Міністерство освіти та науки України не буде змінювати формат проведення Національного мультипредметного тесту в 2026 році. Вступники і далі будуть складати тестування із чотирьох предметів в один день, заявив заступник міністра освіти і науки Микола Трофименко в ефірі телемарафону.
"Цей формат довів свою ефективність, прозорість упродовж кількох років повномасштабної війни й забезпечив рівні умови для вступу абсолютно для всіх здобувачів вищої освіти", — вказав заступник глави МОН. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Звільнення від НМТ вступників з прифронтових територій – це не про допомогу, а про нову несправедливість



Трофименко зазначив, що під час цьогорічної вступної кампанії заклади вищої освіти України прийняли на 5% більше вступників, ніж у минулому році. Він додав, що парламентарі мають ухвалити проєкт закону № 13650 щодо особливості вступної кампанії 2026 року та ДПА.
НМТ дедалі більше відходить від початкової реформи ЗНО і не в кращий бік. Зокрема, тестування із точного мірила знань перетворюється на політичний інструмент — тести НМТ спрощуються, пороговий бал та оцінки встановлюються інакше, пише редакторка відділу освіти і науки ZN.UА  Оксана Онищенко у статті "ЗНО в заручниках популізму: як політичні рішення розхитують систему".

Предметні олімпіади для учнів цього навчального року сильно критикують. Завдання були складними, а учасники отримали низькі результати. Олімпіади не є причиною напруги, яку сьогодні відчувають українські школи, оскільки справжнє джерело проблем криється не в інтелектуальних змаганнях, заявляє математик і учитель Олександр Триліс у статті  "Олімпіади під час війни: про що забувають критики" для ZN.UА.
Він називає кілька причин цього: слабка підготовка учнів, війна та спричинені нею втома й стрес, некомпетентність журі олімпіад, учителів та управлінців. Триліс наголосив, що вищеперераховані речі завдають шкоди, а не самі олімпіади.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Ліфт для талантів. Як Міносвіти хоче змінити правила проведення олімпіад



 "Якщо слабкий учень виявився призером і є підозра на корупційний складник — треба з’ясовувати конкретну ситуацію, називати імена, проводити розслідування. Якщо, перевіряючи кілька тисяч робіт, журі помилилося й "зарізало" гарну роботу — треба підвищувати якість журі, долучаючись до нього", — радить автор статті.
Математик перерахував позитивні сторони від участі учнів в олімпіадах: вони дають дітям можливість позмагатися, знайти "тусовку однодумців", вийти за межі шкільного рівня й навіть отримати "соціальний ліфт".
Водночас Триліс наголосив, що на практиці організація потребує потужного журі, якісних завдань і продуманої логістики. Він зазначає, що цього під час проведення цьогорічних олімпіад часто бракувало.
"Математики перегнули зі складністю. Фізики… дали завдання рівня НМТ, не зовсім олімпіадні", — визнає він.
На думку Триліса, головне завдання першого етапу олімпіад —  надихнути учасників, а не "відібрати найсильніших".
"Чи вдалося досягти цього наразі? Схоже, що ні", — вказує вчитель.

Учнівські олімпіади завжди обговорюють активно. Тим більше — після цьогорічної хвилі критики від учителів і батьків. І зараз, коли відшумів перший етап Всеукраїнських учнівських олімпіад, відшурхотіли величезними стосами робіт комісії, що перевіряли розв’язки, відтремтіли від хвилювання учасники, які чекали на результати, відсвяткували призові місця переможці, — можна підбити певні підсумки та загалом поміркувати про олімпіадний рух.Стогін знесилених вчителів чути і наживо, і в освітянських групах в Інтернеті: «Забезпечте спочатку нормальні умови роботи, відчепіться зі своїми олімпіадами. Тут і так працюєш практично задарма, мусиш за свої гроші купляти обладнання для навчання, то ще якихось олімпіад та конкурсів понапридумували!»Такі емоції зрозумілі, але спрямовані, як мені здається, не на ту ціль. Не олімпіадний рух є причиною додаткового безглуздого навантаження на вчителів, які й так працюють на межі можливостей. Злий директор, завуч, управлінець каже вчителю: «Вам цього року атестуватися, так от, щоб були в наявності призери олімпіад і переможці конкурсу, присвяченого інтеграції математики та біології «Склади котика з цифр»!» Злий учитель іде до учнів: «Хочеш оцінку «12»? Іди на олімпіаду, бо інакше не поставлю!» Злий учень іде на олімпіаду — якщо може, списує, а як немає такої можливості — встає і йде додому за першої нагоди. Злий член журі роздратовано дивиться на нерозбірливо нашкрябану роботу й ставить нуль. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Ліфт для талантів. Як Міносвіти хоче змінити правила проведення олімпіад Звідки беруться «злі» люди? Засвідчую, що не олімпіада робить їх такими. От із цим треба розібратися — звідки дратівливість, недоброчесність, взаємні звинувачення, заздрість. Гадаю, на те є причини:

війна, пов’язані з нею втома, стрес;некомпетентність (управлінців, учителів, журі олімпіад);слабка підготовка учнів.

Ось речі, що завдають шкоди, а не олімпіади як такі. Якщо слабкий учень виявився призером і є підозра на корупційний складник — треба з’ясовувати конкретну ситуацію, називати імена, проводити розслідування. Якщо, перевіряючи кілька тисяч робіт, журі помилилося й «зарізало» гарну роботу — треба підвищувати якість журі, долучаючись до нього. Якщо вас образила людина в окулярах — не потрібно вимагати заборони окулярів.

Можливості й обмеження

Олімпіада — це можливість для учнів проявити себе, інструмент для виявлення талановитої молоді. Її плюси:

Створення тусовки однодумців. Це дуже важливо, бо, наприклад, у Києві серед кількох десятків тисяч учнів на паралелі є кілька сотень активно зацікавлених у предметі. Тобто один на сто. Як їм знайти одне одного, як об’єднатися? До речі, для вчителів, журі, організаторів олімпіад це теж безцінно.Можливість позмагатися. Багатьох дітей (не всіх) змагання мотивує. Чому б не надати їм таку можливість?Цікаві завдання. Після гарних олімпіад завдання згадують і обговорюють роками. Це когнітивна діяльність високого рівня, яка просто робить людей кращими. Так ми дізнаємося, що від того, щоб «порішати» цікаву задачку, задоволення може бути більшим, аніж «порішати» корупційні варіанти.Мотивація до вивчення предмета.Можливість вийти за межі шкільного рівня.Соціальний ліфт. Так розумні талановиті діти та дорослі, які можуть дати їм подальший розвиток і перспективу, дізнаються одне про одного.Формування команди для презентації країни на міжнародному рівні.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Без одного етапу: в Україні скасували шкільні предметні олімпіади Є, звісно, в олімпіад і певні мінуси чи, краще сказати, обмеження:

Більшість олімпіад індивідуальні, й дух суперництва тут розвивається більшою мірою, ніж співпраця.На олімпіадах діє жорстке часове обмеження, від чого страждають «мислителі» — учні, які думають глибоко, але повільно. Ще від формату олімпіад можуть постраждати «енциклопедисти» — зацікавлені й освічені учні, які багато знають, але задачки — це просто не їхнє.Завдання на олімпіаді мають чітко окреслені умови, й набір прийомів, якими їх пропонують розв’язувати, «штучний». Це трохи не відповідає реальним проблемам, які можуть трапитися в житті.Завдання заскладні, недоступні для більшості учнів.

Практика проти теорії

Отже, посилюємо плюси, нейтралізуємо мінуси — й уперед, до прекрасного майбутнього? Насправді так. Але на практиці провести олімпіаду непросто.Де взяти компетентне журі? Хто підготує цікаві завдання рівня складності «такий, як треба»? Як організувати велику масу дітей, котрі, як і всі діти, не можуть із першого разу зрозуміти, куди прийти — що взяти із собою — як оформлювати — куди здавати — де туалет?Зазвичай традиції проведення олімпіад формуються десятиліттями. А що ми бачили цього року?Організатори з МАН провернули це в новому форматі вперше — й одразу в національному масштабі. І справді, були проблеми, що спричинили багато справедливої критики. Математики перегнули зі складністю. Фізики (я про Київ) дали завдання рівня НМТ, не зовсім олімпіадні. У підсумку вчителі та учні залишилися незадоволені. Сподіваюся, наступного року буде краще, а за рік — іще краще.Учасників першого етапу було дуже багато, і я вважаю це величезним успіхом. А от чи прийдуть вони на олімпіаду вдруге? Вважаю, що основне завдання першого етапу — щоб якнайбільше учасників вийшли з олімпіадних аудиторій окриленими. Щоб хотілося ще. Не перевірити знання, не відібрати найсильніших — це на наступних етапах, а дати поштовх, запалити. Чи вдалося досягти цього наразі? Схоже, що ні. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Профспілка: Пропозиція ВРУ збільшити навантаження вчителів призведе до скорочення освітніх працівників на 70 тисяч Гадаю, не потрібно сварити організаторів, хоча конструктивна критика буває цінною. А що можна — то це урізноманітнювати олімпіадний рух локальними, місцевими, затишними, «ламповими» олімпіадами. Справді, навчальний заклад і навіть окремий учитель може провести олімпіаду імені себе. Заявити про себе, розповісти в такий спосіб, що для нього є цінним, що він може та вміє. Охопити невелике коло учнів. Та якщо раптом справа піде, то можна розширюватися, масштабуватися, передавати досвід.Так відбулося в школі «Базис»: із бажання запросити на свою шкільну олімпіаду учнів з інших шкіл виросла олімпіада ВаsіsОреn, у якій наразі учасників уже більш як півтори сотні, причому з різних міст України — Львова, Одеси, Чернігова та інших. А з бажання відродити командну олімпіаду з фізичного експерименту ЕхРhО, яку проводили на базі КНУ, виникла ЕхРhОВаsіs у співробітництві з Київським академічним університетом та Київським авіаційним інститутом.

Про рейтинги та пріоритети

У суспільстві часто критикують рейтинги шкіл за олімпіадними успіхами. Причин такої критики я не розумію. Що заважає створювати рейтинги за будь-яким параметром — площею території, кількістю рудих учителів чи відстанню до найближчої річки? Кому цікаво — цей параметр врахує, кому нецікаво — промине. Олімпіадні успіхи — один із показників роботи вчителя чи навчального закладу. Є й багато інших: підвищення успішності учнів, їхній подальший життєвий шлях, рівень психічного та фізичного здоров’я, обладнання лабораторій, рівень профорієнтації.Зараз війна, й проведення олімпіад може здатися недоречним і легковажним. Не всі можуть належно підготуватися до них, багато наших міст зруйновано, а навчання проводять у сховищах. Однак наймотивованіші та найздібніші учні — це наше майбутнє, маємо надати їм цю можливість.Можна стверджувати, що олімпіади критично важливі для обороноздатності країни, оскільки саме на них найкращі учні часто усвідомлюють себе як майбутні професіонали, вирішують пов’язати своє життя з певною сферою знань. Що важливіше для обороноздатності України — один ЗРК Раtrіоt чи одна Всеукраїнська учнівська олімпіада? Не дам однозначної відповіді. Раtrіоt потрібен зараз, а талановиті діти проявлять себе в майбутньому.

Міністерство освіти і науки України підготувало детальні поради для шкіл щодо організації навчального процесу в умовах можливих масштабних перебоїв з електропостачанням. Відповідний лист МОН із рекомендаціями було направлено керівникам місцевих департаментів освіти.У документі йдеться про необхідність переглянути графік роботи закладів освіти та адаптувати його до нових умов. Зокрема, міністерство пропонує збільшити навчальне навантаження, запровадити навчання у дві зміни та перейти на шестиденний розклад занять. Також допускається продовження зимових канікул або перенесення частини навчальних днів із зимових місяців на червень — за винятком випускних класів. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Дошкільна освіта як козир, або Чому похвала Єврокомісії не означає успіху реформ У МОН наголошують, що заклади освіти можуть обирати найоптимальнішу модель роботи:

перехід на шестиденний тиждень,організація навчання у дві зміни, з урахуванням довшого світлового дня,використання асинхронних форматів та дистанційних інструментів.

Школи також отримали рекомендації активно застосовувати сучасні онлайн-платформи. Вчителі мають заздалегідь завантажити навчальні матеріали на період із листопада по лютий. На випадок повної відсутності мобільного зв’язку МОН радить дублювати важливу інформацію на інформаційних стендах при входах до навчальних закладів, а також налагодити системи оповіщення через батьківські та учнівські чати або SМS-повідомлення.Окрему увагу рекомендується приділити забезпеченню учнів паперовими підручниками, щоб вони мали доступ до матеріалів під час блекаутів. Крім того, школам радять створити єдиний канал комунікації для адміністрації, педагогів та учнів.У листі також містяться рекомендації щодо безпеки: навчальні заклади повинні мати запас питної води та продуктів тривалого зберігання, щоб у разі надзвичайної ситуації забезпечити перебування дітей щонайменше протягом 48 годин. МОН також підкреслює важливість надання психологічної підтримки учням і педагогам у період стресу та вимушених змін у навчальному процесі.Нагадаємо, зимові канікули у школах Києва заплановані з 25 грудня по 11 січня.

У Києві 35% опитаних старшокласників повідомили, що вдома переважно розмовляють російською. Це формує звичку, яку не компенсують навіть шкільні уроки та україномовний простір у школі, наголосив голова Державної служби якості освіти Руслан Гурак у статті "Цифри, яких не помітили: що ще показав моніторинг української мови в школах". 
За його словами, не менш значущим бар’єром для спілкування українською є невпевненість у власній мовній компетентності: 30% підлітків зізналися, що уникають української через недостатній рівень володіння. Ще 20% вважають завадою "байдуже або упереджене" ставлення оточення до української мови.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Державна мова в освітньому процесі все ж зміцнює позиції — дослідження



Гурак звертає увагу на те, що в Києві картина ще контрастніша. У столиці лише 29% батьків говорять удома виключно українською, що безпосередньо впливає на мовну поведінку дітей.
"Варто врахувати, що ситуація в Києві певною мірою відображає загальну по країні, адже від початку війни столиця стала прихистком для родин переселенців", —  додав він. 
Результати моніторингу свідчать, що саме сімейне середовище та мовні практики батьків лишаються ключовими для формування звички говорити українською поза школою.
Вагому роль також відіграє мова контенту в соціальних мережах. Дослідження стану дотримання мовного законодавства в школах показало зниження рівня споживання україномовного контенту в інтернеті: лише 54% учнів вказали, що користуються переважно або виключно лише україномовними ресурсами. Хоча два роки тому на аналогічному опитуванні таких було 71%.
Раніше заступник керівника Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови Сергій Сиротенко повідомляв, що в Києві у школах під час перерв 82% учнів та 40% учителів спілкуються недержавною мовою. Водночас Гурак вказав, що в Україні 59% опитаних старшокласників заявили, що хочуть підвищити свій рівень володіння державною мовою, а серед батьків таких 72%.

Цьогорічне моніторингове дослідження стану дотримання мовного законодавства в школах показало потужний запит на опанування української мови, вказує голова Державної служби якості освіти Руслан Гурак у статті "Цифри, яких не помітили: що ще показав моніторинг української мови в школах". 
Він наголосив, що в Україні 59% опитаних старшокласників заявили, що хочуть підвищити свій рівень володіння державною мовою, а серед батьків таких 72%.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Державна мова в освітньому процесі все ж зміцнює позиції — дослідження



Автор статті вказує, що вчителі також підтримують розширення мовних можливостей —  83% педагогів підтримують розвиток курсів, позашкільних занять та онлайн-платформ для вивчення української мови.
Гурак зазначає, що українських школярів також запитали щодо їхнього  ставлення до україномовного дубляжу фільмів. Згідно з результатами опитування, 63% ставляться до нього позитивно й вважають україномовний дубляж важливим для розвитку української мови.
Голова Державної служби якості освіти підкреслює, що загалом по країні українська мова зміцнює свої позиції. Так, 32% учителів, 47% батьків та 43% школярів вказують, що почали частіше використовувати українську в повсякденному житті.
Він також зазначає, що хоча раніше дані опитування по Києву викликали суспільний резонанс, однак були й позитивні тенденції, які залишилися непоміченими:
"За гучними заголовками у ЗМІ загубився той факт, що саме в Києві зафіксовано найпомітніші позитивні зміни у бік активнішого використання української мови: майже половина опитаних старшокласників відповіли, що почали частіше спілкуватися українською", — заявив Гурак.
Він також пояснив, що на результати опитування по Києву вплинув той факт, що від початку війни столиця стала прихистком для родин переселенців.
Раніше заступник керівника Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови Сергій Сиротенко повідомляв, що в Києві у школах під час перерв 82% учнів та 40% учителів спілкуються недержавною мовою.

Результати моніторингового дослідження стану дотримання мовного законодавства в школах спричинили значний резонанс — від сумнівів до різних трактувань показників. І це зрозуміло з огляду на чутливість теми. Але варто просто пройтися містом, зайти на дитячий майданчик, до столичного супермаркету, кав’ярні, державної чи комунальної установи, щоб почути, якою мовою спілкуються між собою люди, й зрозуміти — проблема справді є.Особливо активно обговорюють у суспільстві дані по Києву. У медіа розійшлася цифра: лише 18% дітей у столиці на перервах спілкуються виключно українською. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Фіксувати, а не скаржитися: як учителі у Британії обмінюються спостереженнями про учнів і що це змінює Так, про проблеми слід говорити й шукати шляхи їх розв’язання. Однак не менш важливо акцентувати увагу й на позитивних тенденціях. А вони залишилися майже непоміченими — наприклад, за гучними заголовками у ЗМІ загубився той факт, що саме в Києві зафіксовано найпомітніші позитивні зміни у бік активнішого використання української мови: майже половина опитаних старшокласників відповіли, що почали частіше спілкуватися українською. До речі, по Україні цей показник нижчий на 6%.У цій статті я хотів би показати ті зміни, які дають надію, але й не оминути тривожних сигналів, що вимагають уваги, — бо тільки в поєднанні вони дають повну картину.Це дослідження — не випадкові спостереження, а репрезентативні дані, що відображають реальну мовну ситуацію в українських школах. Нинішній моніторинг — черговий у серії щорічних досліджень, які проводяться вже чотири роки поспіль (2021/2022, 2022/2023, 2023/2024). Така послідовність дає змогу не лише оцінювати стан мовної ситуації сьогодні, а й відстежувати тенденції — як змінюється ставлення учасників освітнього процесу до державної мови.

Що змінюється в школах

Використання української в школі стабільно зростає. І Київ, як уже зазначалося, демонструє вищі за середні темпи змін. За даними останнього моніторингу, 49% учнів, 63% батьків і 48% учителів у столиці почали частіше спілкуватися українською. Це найвищі показники серед усіх регіонів. Варто врахувати, що ситуація в Києві певною мірою відображає загальну по країні, адже від початку війни столиця стала прихистком для родин переселенців. Загалом українська мова зміцнює свої позиції по всій країні: 43% учнів, 47% батьків і 32% учителів почали частіше використовувати її в повсякденному житті.Зростає й упевненість батьків у тому, що освітній процес у школі справді україномовний: оцінки щодо цього підвищилися на 1–2% порівняно з минулим роком. Близько 94% батьків переконані, що вчителі їхніх дітей ведуть уроки виключно українською мовою. Опитування самих учителів продемонструвало вищий показник — 97%.Порівняно з минулим роком особливо помітні позитивні зміни на користь уживання української мови в неформальному спілкуванні спостерігаються у Східному, Центральному та Південному регіонах: за оцінками учнів, частка вчителів, які спілкуються українською не лише на уроках, зросла на 16–17%. Хоча в Києві, на жаль, цього року зафіксовано зниження цього показника на 7%.Як свідчить дослідження, на 11% зросла частка педагогів, які спілкуються українською з рідними та друзями, на 8% побільшало тих, хто переходить на українську в спілкуванні з колегами поза школою.Для дітей це має велике значення. Коли вони бачать, що українською спілкуються й учителі, й батьки, мова стає частиною природного середовища. Саме це середовище формує нову норму — краще за будь-які інструкції. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Коли оцінка стає тиском: як шкільна реформа знецінює довіру

Запит на українську мову

Дані моніторингу засвідчують стабільний і досить потужний запит на покращення володіння українською мовою. Так, 59% учнів бажають підвищити свій рівень української. Серед батьків цей показник іще вищий — 72%.Є запит на створення умов для вивчення мови: близько 83% учителів вважають за необхідне розвивати курси української, а 82% батьків підтримують розширення доступних програм вивчення мови — курсів, гуртків, онлайн-платформ, позашкільних занять.У межах цьогорічного дослідження учням уперше поставили пряме запитання: «Як ти ставишся до дубляжу фільмів українською мовою?» Відповіді виявилися показовими: 63% школярів позитивно сприймають україномовний дубляж і вважають його важливим для розвитку державної мови. Таку позицію поділяють і дорослі: 70% педагогів і 59% батьків.Як свідчать результати моніторингу, активне використання української мови старшокласниками більш притаманне шкільному середовищу, тоді як поза його межами частка спілкування державною мовою зменшується. Серед чинників, що стримують використання української в повсякденному житті, респонденти найчастіше називали мовну ситуацію в родині — 35% старшокласників зазначили, що вдома переважає спілкування російською. Ще 30% вважають бар’єром недостатнє володіння українською, а 20% — упереджене або байдуже ставлення до державної мови з боку оточення. Свою роль відіграє й мова контенту в соцмережах, адже саме там сьогодні формується значна частина мовних звичок підлітків.Тривожним сигналом є й зниження рівня споживання україномовного інтернет-контенту: лише 54% школярів зазначили, що здебільшого або виключно користуються україномовними ресурсами проти 71% два роки тому.Багато що залежить від родини. Моніторинг ситуації в Києві показав, що лише 29% батьків спілкуються вдома виключно українською мовою й лише 33% використовують виключно українську мову на роботі. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Як МОН реформує підвищення кваліфікації вчителів. Ходіння по граблях

Як і для чого проводили дослідження

Дослідження проводили у квітні-травні 2025 року онлайн-анкетуванням учнів 8–11 (12) класів, батьків і вчителів. Участь у ньому взяли 35 716 респондентів зі шкіл усіх регіонів України. Вибірку формували фахівці Інституту освітньої аналітики, окремо виділивши п’ять макрорегіонів і місто Київ.Цей моніторинг — не про покарання й не про пошук «винних». Його завдання — показати, де є проблеми, й допомогти тим, хто формує мовне середовище, — учителям, директорам, батькам. Маємо чесно визнати, що проблема є, й думати, як її подолати. Це питання не лише до школи — це завдання для всього суспільства. І воно потребує комплексу дій: від освітніх і просвітницьких до регуляторних.Мова — це не лише про граматику чи лексику. Це про право українців формувати власний культурний простір. Тому сьогодні вона стала символом нашого спротиву та єдності. І саме тому так важливо створювати умови, за яких українська мова звучатиме всюди — в школі, вдома, на вулиці, в Інтернеті. І, зрештою, найкращим показником успіху буде не таблиця у звіті, а звичайна шкільна перерва, на якій діти спілкуються українською. Бо саме так звучить майбутнє.

У школі з дитиною працює багато дорослих — учителів, вихователів, психологів та інших фахівців. Кожен із них бачить її лише протягом години на уроці. Тому часто для розуміння її поведінки або успішності бракує контексту: що відбувається вдома? що змінилося в житті дитини останнім часом? які тривожні сигнали стають помітними? Якби всі дорослі, які працюють із дитиною, могли скласти разом свої спостереження — це однозначно пішло б їй на користь. У британській системі освіти я побачила, як школа може організувати таку систему взаємодії. У цьому тексті — мій досвід того, як працює така система і що може стати в пригоді українським школам.Коли я працювала вчителькою в українських школах, мала одну звичку, яка мені реально псувала життя. Я емоційна людина. І після кожного уроку мене просто розпирало: хотілося комусь розповісти, що на ньому сталося. Вийшов класний урок чи ми з дітьми щось таке глибоке прожили, «слабачок» раптом показав крутий прогрес чи трапилося щось погане між мною й учнем або між учнями: цим хотілося поділитись і «випустити пару». Перерви між уроками — 10–15 хвилин. Мене ще після попереднього не відпустило, а вже заходиш до нового класу. Звичка ж моя проявлялась у тому, що коли я бігла до вчительської міняти журнал, то могла зустріти першу-ліпшу «жертву» й вилити їй на голову скарги чи захват. Найбільше не щастило класним керівникам «того» учня. То хай, може, з батьками поговорить чи ще якось… «вирішить»? Хіба він / вона не має на кожну дитину спеціальної теки? Що мене зупиняло, то це погляди класних керівників — безнадія загнаних коней. А я просто кладу на їхні плечі ще одну цеглину чи вбиваю ще один цвях... Відверто кажучи, я сприймала ту звичку як власний непрофесіоналізм і намагалася втримати це всередині. Але це мені давалося важко, бо десь думала про те, що: ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Домашні завдання без перевантажень для дорослих і дітей: британський досвід — Батькам потрібен ковток свіжого повітря, яким може бути навіть маленький прогрес їхньої дитини. Й окрім мене, його, може, ніхто не побачив і не побачить. Батьки — мої партнери, і я маю робити перший крок, адже змінити щось може тільки школа разом із сім’єю.— Будь-який конфлікт із учнем може бути не тільки в мене, а й в іншого вчителя. Досвідченіший вчитель вже міг підібрати «ключик» і поділитися зі мною.— Мої спостереження можуть бути не «лише здалось», а ланцюжком у тому, що відбувається з дитиною. Можна було б побачити ширшу картину, якщо збирати інформацію від усіх.— За поведінкою дітей може стояти щось більше, про що знає лише той, хто має контакт із сім’єю: діагноз, тиск однолітків, сімейна драма.— Я не хочу потім виправдовуватись і згадувати деталі, якщо конфлікт загостриться. Пам’ять втомлюється. А правда часто залежить від того, хто говорить останнім.— Кожна дитина унікальна, і її історія пишеться щодня на моїх уроках, а не лише в грамотах і атестатах.— Що не кажіть, а «навчання — це все про стосунки» (фраза мого британського начальника), які зшиваються з непомітних стороннім дрібниць.— І, зрештою, хтось має зупинити того учня! Хто той «хтось»? ВАС ЗАЦІКАВИТЬ «Ти мене не чуєш!». Як навчати дітей зі РДУГ без втрат для всіх Робота учителем у британській освіті, наразі в коледжі, геть перевернула уявлення про мою слабкість. Виявляється, спостерігати та фіксувати — це не тільки перевага британського учителя, а й обов’язок. Учень приходить із червоними очима й тобі здалося, що це про наркотики, — ти маєш про це написати. Це не призведе ні до чого, але раптом інший працівник помітить те саме, й служба безпеки складе пазли. Але то вже не твоя справа. Учень не залишився після уроку на розмову? Відмовлявся виконувати інструкції на уроці? Проявляє неповагу? Залишив клас без дозволу? Має низьку відвідуваність твоїх уроків чи систематично запізнюється? Має проблему в сім’ї, про яку ти дізнався в розмові з батьками чи з учнем? І в тебе як у вчителя є «занепокоєння» стосовно його / її результатів екзаменів, стосунків з іншими чи атмосфери в класі? Ти маєш про це писати. І не щоб поскаржитись, а щоб захистити учня. І себе. І клас.Твої нотатки бачать інші вчителі, група підтримки поведінки, група інтенсивної підтримки, служба безпеки закладу. Система сама шукає закономірності, визначає, що робити, кого підключити, до яких кроків вдатися. Але то інші люди за це отримують зарплату. А ти робиш добре свою справу.«У Марійки тато з мамою в судовому конфлікті, не дозволяйте татові зустрічатись із дитиною, якщо раптом прийде на територію коледжу». Під цим повідомленням із десяток «Узяв до уваги» від інших співучасників процесу. «У Матвія вчора помер тато, будьте обережні, врахуйте це в роботі». «Учора дзвонила мамі Сергія, вона просила тримати в курсі щодо…». «Друг Артема вчинив спробу суїциду, Артем важко це переживає, врахуйте це в роботі». «Спілкувалась із Анютою, вона вважає, що в неї немає друзів. Організуйте роботу на уроці так, щоб вона їх знайшла». «У мене на уроці Оленка була нестримана…» — «У мене аналогічно. Я з нею поспілкуюсь…» Потік зауважень не йде суцільним чатом, а одразу відсортований за учнями. Ти можеш прочитати тоді, коли є час. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Коли оцінка стає тиском: як шкільна реформа знецінює довіру Усі ці короткі звіти, спостереження разом із позитивними відгуками автоматично зберігаються в профілі дитини. Там само зберігається інформація про ментальні стани, діагнози дітей, а також додаткові навчальні потреби. Вони відкриті для ВСІХ працівників закладу, бо це питання безпеки дитини. Кожен працівник, навіть той, який не був учасником повідомлення, може прочитати весь «послужний список» учня.За цими звітами ти бачиш не тільки дітей. Ти бачиш, як виглядає реальна командна робота вчителів і фахівців із підтримки. Хтось телефонує батькам і ділиться результатами розмови. Хтось пише «листа занепокоєння» й викладає в чат відповіді від батьків. Комусь вдалося поспілкуватися з дитиною і знайти її «точку болю». Хтось організовує допомогу сім’ї або закриває фінансові потреби учня.Так розподіляються ресурси. Так народжується вдячність і повага до колег. Так зникають взаємні звинувачення, упередження й страх опинитися «сам на сам» із проблемою.Іще легше з похвалою. Вона зберігається у профілі учня, а також автоматично надходить батькам. Маленька дія, але великий крок до стосунків довіри. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Ілюзія інклюзії: експерт пояснив, чому рекомендації МОН не працюють у школі І тут хтось може сказати: «Та це й в Україні є». Я дедалі більше переконуюся: в Україні є все. Та водночас нічого немає. Але «є» — це коли така система становить 99% щоденної рутинної роботи закладу, а не працює на ентузіазмі окремих «одиноких героїв» і на особистих домовленостях. «Є» — це коли норма, а не «комусь пощастило з директором».Іще один можливий аргумент проти того, що таке можливо в Україні, — «в нас такого не буде, бо треба гроші». Так, програмне забезпечення тут справді допомагає. Але можна почати й без грошей.Наприклад:

створіть Gооglе-форму під кожен клас;додайте випадні списки учнів і працівників, поле для короткої нотатки, дати й час повідомлення збережуться автоматично;створіть QR-код на форму й вклейте його в класний журнал, щоб завжди був під рукою вчителів;організуйте хоча б класним керівникам доступ до відповідей (вони вже автоматично зібрані в таблицю й дають змогу аналізувати відповіді за фільтрами). Ще краще — займіть нарешті шкільного психолога аналітичною роботою.Якщо все перелічене знайоме, розробіть класифікацію повідомлень, аби легше їх аналізувати.

І нехай там тихо пишеться історія кожної дитини. Це вже привід для осмислених розмов із батьками, спосіб не «випускати пари» в учительській і можливість нарешті ухвалювати рішення не за допомогою інтуїції, а на основі реальних спостережень за конкретною дитиною.А що ж емоції? Емоції абсорбує Сhаt GРТ, який із моїх «а-а-а-а-а-а» робить охайне, офіційне, рівне повідомлення. І я нарешті можу просто видихнути й спати з легкістю на душі.Така взаємодія вчителів — не про складні звіти. Це про щоденну звичку бути уважним і ділитися — не емоцією, а інформацією. Щоб учителі не залишалися наодинці з проблемами. Щоб батьки отримували зворотний зв’язок не тільки в критичних ситуаціях. Щоб кожна дитина мала навколо себе дорослих, які бачать трохи далі за свою ділянку. І діють не на рівні відчуттів, а осмислено разом.

На тлі викликів повномасштабної війни українська наука продовжує шукати стійкі рішення для розвитку. Одне з них — розвиток дослідницької інфраструктури як інструменту для прориву.Рік тому Національний фонд досліджень України (НФДУ) запустив конкурс проєктів, які науковці між собою називають «інфраструктурними». Переможці отримали по 30 млн грн (загальний бюджет — 300 млн грн) на розвиток національної дослідницької інфраструктури. Йдеться не лише про публікації чи патенти, а й про створення платформи, яка працюватиме роками: обладнані лабораторії, сучасні центри, техніка та кластери, здатні підтримувати дослідження на рівні світових стандартів. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Українські кристали для Великого адронного колайдера: коли наука сильніша за війну Один із таких проєктів реалізують у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка — центр високопродуктивних обчислень і машинного навчання, який має стати одним із найпотужніших у країні. Та головне — інфраструктуру не буде зосереджено лише в столиці. Йдеться про мережу наукових центрів у різних містах країни.Чи на часі такі витрати в умовах війни та подальшої відбудови країни? Історія свідчить: саме наука забезпечувала державам прорив у найскрутніші періоди. Наприклад, 1953 року, в умовах повоєнної скрути, уряд ФРН відновив науковий фонд Александера фон Гумбольдта для підтримки міжнародного співробітництва. Досить швидко цей фонд став однією з ключових організацій, які підтримують наукові дослідження та створення наукоємних технологій у Німеччині. І це те, що необхідно зараз і Україні.

Центри колективного користування: інструмент для прориву

Наступним кроком у справі створення національної дослідницької інфраструктури має стати організація наукової інфраструктури як ресурсу центрів колективного користування науковим обладнанням (ЦККНО), доступного за певних умов для всіх, хто має ідеї та потребу в обладнанні — від дослідників до підприємців. Такий підхід давно й ефективно працює в розвинених країнах. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ “Академічне мародерство”: аналітики зафіксували масовий плагіат з українських робіт у російських наукових журналах До повномасштабної війни автори статті мали змогу відвідати Центр Макса Дельбрюка в Берліні. Тамтешня Технологічна платформа ефективно поєднує сучасне обладнання, методологічну підтримку та сервіси, доступні як для німецьких, так і для іноземних дослідників. Напрямів багато: мікроскопія, геноміка, біоінформатика, аналіз органоїдів, протеоміка, трансгенні моделі тварин, високопродуктивна аналітика. Створення таких центрів колективного користування науковим обладнанням і технологіями має стати пріоритетним завданням усіх зацікавлених інституцій в Україні.Щоб це стало реальністю, державні управлінці, науковці та бізнес мають відповісти на ключові запитання. Якою має бути роль ЦККНО в розвитку науки, інновацій, партнерства з бізнесом? Які є моделі ефективної роботи без зайвої бюрократії? Що потрібно змінити на рівні державної політики? Чи можуть українські ЦККНО стати частиною інноваційної екосистеми ЄС і що для цього потрібно змінити в їхньому управлінні або фінансуванні?Для обговорення цих питань наприкінці жовтня в КНУ імені Тараса Шевченка було організовано панельну дискусію «Наука — бізнес — держава: як створити ефективну екосистему спільного користування науковим обладнанням?». Її ключові тези стали основою для подальших міркувань, які ми пропонуємо до уваги читачів. Українські вчені отримали безкоштовний доступ до провідних наукових ресурсів світу Голова Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, провідна наукова співробітниця Інституту математики НАН України Олександра Антонюк зазначила: в Україні немає чітких правових механізмів для функціонування ЦККНО, а суперечності в законодавстві створюють ризики для державних установ.«Наше законодавство не передбачає жодної бізнес-моделі для таких центрів, — зауважила науковиця. — Немає безпечного способу це реалізувати, тож завжди є можливість стверджувати, що все зроблено неправильно».Керівник хабу Європейського інституту інновацій і технологій (ЕІТ) в Україні, засновник і перший керівник Українського фонду стартапів Ігор Маркевич наголосив: через брак чіткої нормативно-правової бази інноваційна сфера в Україні змушена працювати в шпагаті, одночасно намагаючись дотримуватися законодавства і все ж таки робити реальні кроки вперед. Проте в нинішніх умовах війни й економічних викликів важливо підтримувати ініціативи, що запускають інноваційні проєкти, навіть попри недосконале правове поле. ВАС ЗАЦІКАВИТЬ Експерт: механічне скорочення кількості університетів у відповідь на кризу не врятує освіту Ключовим для бізнесу, стартапів і скейлапів (тобто компаній, що вже вийшли за межі початкової фази й масштабуються) є наявність зрозумілих інструкцій та оnе-stор-shор сервісів, де можна дізнатись, як користуватись інфраструктурою, скільки це коштує та як подолати шлях від прототипу до мінімально життєздатного продукту.Як приклад європейського підходу Маркевич навів проєкт ЕІТ Іnfrаbооstеr, що навчає університети комерціалізації та монетизації наукової інфраструктури. Ця ініціатива, на думку експерта, може допомогти стандартизувати й упорядкувати українські практики, — і вже п’ять університетів України опанували цю програму.Ігор Маркевич наголошує, що вже найближчими місяцями українські університети мають бути готові приймати стартапи, які отримають фінансування від європейських програм і потребуватимуть лабораторної інфраструктури для розвитку своїх проєктів.Директор і засновник ТОВ «Новації» Дмитро Меленевський вважає нинішню систему ЦККНО неефективною й такою, що потребує кардинального переосмислення моделі та масштабу. На думку експерта, центри мають бути великими, комплексними та багатопрофільними, з повноцінною інфраструктурою, від кімнат пробопідготовки до робочих офісів для дослідників. Дмитро Меленевський наголосив, що потрібно змінювати культуру навчання й ставлення студентів до підприємництва, стимулювати їх створювати власні компанії. Наука без молоді: чи витримає Україна дозвіл студентам виїжджати за кордон Доцентка НТУ «Дніпровська політехніка», учасниця ініціативи Сеntrаl Ukrаіnіаn ЕDІН та керівниця стартап-програм університету Тетяна Булана окреслила три основні напрями взаємодії закладу освіти з бізнесом і наукою.Перший — освітній: участь у спільних програмах із Європейським інститутом інновацій і технологій, завдяки яким понад тисячу студентів і викладачів із різних країн навчалися інновацій та підприємництва. Другий напрям — науковий: участь у міжнародних проєктах, зокрема ОрtіQ (розроблення квантових обчислень у співпраці зі Шльонською політехнікою) та ЕDІН (Еurореаn Dіgіtаl Іnnоvаtіоn Нub, який розвиває співпрацю університетів із бізнесом).І третій напрям — інвестиційно-інфраструктурний: це створення умов для tеst bеfоrе іnvеst, де стартапи можуть тестувати свої ідеї на обладнанні університету, що уможливлює доступ до високотехнологічних ресурсів без великих витрат.

Чотири моделі — чотири вектори змін

У підсумку дискусії було сформовано чотири моделі функціонування ЦККНО, які, попри описовий характер, можуть стати основою для подальшого опрацювання та впровадження.Модель для науковців. Її основа — баланс чотирьох складників: сучасного обладнання, ресурсів, мотивованих фахівців і чіткого законодавчого регулювання. Центр має бути окремим підрозділом університету з власним штатом, фінансуванням і прозорими правилами співпраці. Ключовими елементами моделі є фінансування роботи центру за рахунок грантів або коштів зовнішніх користувачів, прозора система оплати праці персоналу, мінімум бюрократії.Модель для інноваційної екосистеми. В основі цієї моделі — студенти, викладачі та дослідники, об’єднані в інкубаторах і акселераторах. ЦККНО має стати місцем практичного розвитку ідей і частиною стартап-інфраструктури. Ключовий елемент — активна співпраця науки з бізнесом та ІТ-ком’юніті. Важливо також створити умови для tеst bеfоrе іnvеst. Така модель формує внутрішню екосистему інновацій, але потребує законодавчого врегулювання інвестицій у стартапи.Модель партнерства з бізнесом. В основі цієї моделі — ЦККНО як сервісні підрозділи університетів, університетські компанії, консорціуми або учасники державно-приватного партнерства. Головне — гнучкість, прозорі тарифи й чіткі механізми відповідальності. Бізнес інвестує лише тоді, коли бачить конкретну вигоду й надійність.Можливі чотири варіанти реалізації цієї моделі:— внутрішній сервісний підрозділ — центр доходів / витрат у складі ЗВО;— університетська компанія / науковий парк (ТОВ) — гнучка структура, яка може наймати, встановлювати тарифи, генерувати прибуток;— консорціум університетів — спільна мережа центрів із єдиною системою бронювання й тарифами;— Рublіс-Рrіvаtе Раrtnеrshір (РРР) — центром керує приватний оператор за контрактом із університетом.4. Модель інноваційного центру тренінгів і комерційних послуг. Університет у ній виступає не лише як освітній, а й як експертно-комерційний центр, що поєднує наукові дослідження з бізнес-практиками. Основні складники: регулярні події для бізнесу (конференції, воркшопи, демонстрації технологій), прозора комерційна пропозиція (чітка вартість годин роботи, аналітичних послуг, доступу до обладнання), побудова довіри через відповідальність і відкритість процесів, розвиток внутрішніх стартапів і сервісів для бізнесу.Формування ефективної системи ЦККНО — це шанс не лише осучаснити науку, а й зробити її драйвером відновлення та розвитку країни. Важливо не втратити цієї можливості.

Подібну пропозицію освітній комітет подав до другого читання держбюджет на наступний рік.

Викладачі обурені фінансовою пропозицією.

Невирішеними досі залишаються реальні виклики системи дошкільної освіти.