Дзеркало Тижня

Уявімо дитину, яка пізно ввечері бере телефон і пише чатботу: «Мені погано. Я не знаю, з ким поговорити». Вона не телефонує мамі, не йде до тата, не шукає шкільного психолога. Вона звертається до штучного інтелекту.Чому? Невже алгоритм справді може зрозуміти дитину краще за людину? І чи не перебільшуємо ми небезпеку, коли говоримо про те, що діти шукають емоційної підтримки в чатботах?На мою думку, головне питання тут не в тому, чи здатен штучний інтелект замінити психолога. Не здатен. Важливіше зрозуміти, чому дитина взагалі обирає його співрозмовником у момент, коли їй потрібна підтримка.Іноді відповідь значно складніша за звичне пояснення про надмірне використання гаджетів. Дитина може звертатися до ШІ не тому, що не хоче говорити з дорослими, а тому, що не знає, до кого можна прийти зі своїми переживаннями без страху бути висміяною, покараною чи знеціненою.

ШІ вже став співрозмовником для частини підлітків

Міжнародні дослідження показують, що підлітки використовують чатботи не лише для навчання, пошуку інформації чи розваг, а й для емоційної підтримки.ШІ в українських школах: понад 80% учнів уже використовують СhаtGРТЗа даними Реw Rеsеаrсh Сеntеr, оприлюдненими в лютому 2026 року, 12% американських підлітків віком 13–17 років повідомили, що використовували чатботи для емоційної підтримки або отримання порад.Інше дослідження, опубліковане в червні 2026 року в журналі JАМА Реdіаtrісs, засвідчило, що 2025 року 19,2% американців віком 12–21 рік зверталися до чатботів по поради щодо психічного здоров’я. Серед тих, хто використовував ШІ з цією метою, майже дві третини нікому не розповідали про це.Цих цифр не можна автоматично переносити на українських дітей: ми не маємо підстав вважати, що масштаби явища в Україні такі самі. Проте міжнародні дані підтверджують важливу тенденцію: штучний інтелект уже входить у простір, де молоді люди шукають відповіді на особисті й емоційно складні запитання.Тож замість того, щоб запитувати лише, як обмежити використання чатботів, нам варто з’ясувати, яку потребу вони задовольняють.

Коли дорослий не чує, дитина шукає того, хто відповість

Дитина не завжди може сказати, що їй страшно, самотньо, соромно або що вона не справляється з тим, що відбувається. Часто вона сама ще не розуміє, що саме відчуває. Їй потрібен хтось, хто допоможе назвати ці почуття, розкласти їх на зрозумілі частини й не змусить соромитися власних переживань.Однак що відбувається, коли у відповідь дитина чує: «Не вигадуй», «У тебе немає справжніх проблем», «Іншим набагато гірше», «Перестань драматизувати»?Для дорослого це може бути невдала спроба заспокоїти, бажання швидко розв’язати проблему або навіть спосіб підбадьорити. Для дитини — сигнал, що її почуття неважливі, а відвертість не приносить полегшення.Штучний інтелект у школі: загроза для вчителів чи шанс для освіти?Особливо болісно, коли так реагують найближчі люди — ті, від яких дитина залежить і до яких мала б звертатися по захист. Якщо її неодноразово критикували за сльози, карали за відвертість, висміювали страхи чи використовували особисті зізнання проти неї, довіра не виникає лише тому, що дорослий називає себе турботливим.Довіра формується через досвід. Дитина має переконатися, що може розповісти про складне й не втратити через це поваги, підтримки та відчуття безпеки.Тому іноді їй легше написати чатботу. Він доступний у будь-який час, а розмову можна почати з одного речення — без необхідності дивитися комусь в очі й одразу пояснювати все, що відбувається всередині. Доброзичлива відповідь може створити відчуття, що дитину вислухали, і дати їй простір, щоб сформулювати власні переживання.Для дитини, яка боїться осуду, це може здаватися безпечнішим способом зробити перший крок.Проте важливо не плутати відчуття безпеки під час розмови з реальною безпекою. Чатбот не знає всього контексту життя дитини й не може взяти на себе відповідальності за її добробут.

Коли війна перепрошиває дитинство, а допомоги бракує

В Україні розмови про дитячу психологічну підтримку неможливо відокремити від повномасштабної війни. Діти переживають втрату близьких, розлуку з батьками, вимушене переміщення, зміну шкіл і звичного середовища. Хтось навчається за кордоном і сумує за домом, хтось живе під постійними повітряними тривогами, а хтось намагається адаптуватися після окупації або втрати відчуття безпеки. Навіть коли дитина зовні справляється з повсякденними справами, це не означає, що їй не потрібна підтримка.Водночас доступ до професійної допомоги нерівномірний. Не в кожній школі є психолог, який має достатньо часу для індивідуальної роботи з дітьми. У громадах можливості отримати безоплатну психологічну допомогу різняться, а приватні консультації доступні не всім родинам. Дорослі теж можуть бути виснаженими війною, переживати власні втрати й не завжди мати сили помітити, що дитині важко. За таких обставин чатбот може здаватися найпростішим і найдоступнішим способом поговорити про те, що болить.Як працює штучний інтелект і чому він лише вдає, що нас розумієЦе не означає, що всі діти, які звертаються до ШІ, самотні або позбавлені підтримки. Однак війна робить особливо важливим питання про те, чи має кожна дитина доступ до надійного дорослого й фахової допомоги, коли вони їй потрібні.

Чому дитина може не звертатися по допомогу

Було б помилкою пояснювати звернення дітей до ШІ винятково проблемами у стосунках із батьками. Причин може бути кілька.Перша — стигма навколо психологічної допомоги. У деяких родинах досі вважають, що звертатися до психолога потрібно лише тоді, коли ситуація вже критична. Переживання дитини можуть сприймати як примхи, слабкість або небажання впоратися самостійно.Друга — доступність послуг. Не кожна родина може оплачувати регулярні консультації. Безоплатна допомога існує, приміром, у рамках проєкту «Обійми», який наш центр психологічної допомоги «Конфіденс» реалізує в Сумській та Харківській областях. Наші фахівці працюють і онлайн, але покривати всі громади країни безоплатною психологічною допомогою громадський сектор також не в змозі.Третя — залежність дитини від рішень дорослих. Особливо це відчутно в молодшому віці: щоб отримати професійну допомогу, дитині часто потрібно, аби хтось із дорослих визнав проблему й допоміг організувати звернення. Якщо саме дорослий заперечує труднощі, шлях до фахівця ускладнюється.Четверта — потреба в негайній відповіді. Підліток не завжди готовий чекати консультації або наважується попросити про неї. Натомість чатбот відповідає відразу. Іноді дитина приходить до нього не з очікуванням, що він розв’яже проблему, а з потребою хоча б сформулювати те, про що складно говорити вголос.Для частини дітей ШІ може стати доступною альтернативою допомозі, якої вони не отримали від людей. І саме такий випадок потребує особливої уваги дорослих.

ШІ може допомогти сформулювати переживання, але не замінить психолога

Штучний інтелект може запропонувати запитання для саморефлексії, пояснити поширені емоційні реакції або підказати, як почати непросту розмову з дорослим. Для деяких дітей це може стати першим кроком до усвідомлення власних переживань.Проте доброзичлива тональність не гарантує достовірності відповіді. Чатбот може неправильно витлумачити ситуацію, запропонувати невдале рішення або не розпізнати, що дитині потрібна допомога фахівця. Відчуття, що тебе розуміють, не завжди означає, що ситуацію справді зрозуміли.Оновлений СhаtGРТ-5 частіше видає небезпечні відповіді, ніж попередня версіяЄ і питання приватності, про яке особливо важливо говорити з дітьми.Розмова з чатботом не є конфіденційною так само, як консультація з психологом. Залежно від сервісу та його налаштувань, повідомлення можуть зберігатися, використовуватися для навчання моделей або передаватися третім сторонам. Тому не варто писати чатботу повного імені, домашньої адреси, назви школи разом з іншими ідентифікаційними подробицями, інформації про інших людей або деталей, за якими можна встановити особу дитини.Важливо пояснювати це без залякування: цифровий інструмент може бути корисним для загальних запитань, але особисті дані й чутливі подробиці потребують особливої обережності.Найбільший ризик виникає тоді, коли ШІ стає єдиним співрозмовником, до якого дитина звертається в складні моменти, а реальні дорослі залишаються поза її колом довіри.

Коли дитині потрібна допомога дорослого

Є ситуації, в яких розмови з чатботом недостатньо. Якщо дитина розповідає про насильство, погрози, булінг або іншу небезпеку, потрібні не лише слова підтримки, а й конкретні дії, які допоможуть її захистити.У таких випадках важливо залучити надійного дорослого, який не звинувачуватиме дитину, поставиться до її слів серйозно та допоможе знайти необхідну підтримку. Залежно від ситуації, це можуть бути батьки або інші близькі люди, шкільний психолог, адміністрація закладу освіти, служба у справах дітей чи медичні фахівці.Не варто обіцяти дитині абсолютної таємниці, якщо йдеться про загрозу її безпеці. Краще пояснити, що інформацією ділитимуться лише настільки, наскільки це потрібно, щоб допомогти їй і захистити її права.Школа також має відігравати активну роль. Дитина має знати, до кого звернутися, якщо їй страшно, самотньо або небезпечно, і бути впевненою, що її не висміють і не покарають за відвертість. Водночас педагогам важливо розуміти межі власної компетенції та знати, коли необхідно залучити фахівців.

Що можуть зробити батьки, школа й громада

Коли батьки дізнаються, що дитина обговорює свої переживання зі штучним інтелектом, першою реакцією може бути бажання забрати телефон, заборонити чатботи або вимагати пояснень. Однак якщо дитина вже боїться осуду, така реакція може лише посилити її небажання говорити про особисте.Штучний інтелект в освіті: деградація мислення чи революція в навчанні?Набагато важливіше почати розмову без звинувачень. Не з «Навіщо ти це робиш?» і не з «Ти що, не можеш поговорити зі мною?», а, наприклад, із простого: «Я хочу зрозуміти, що тебе турбує. Тобі не обов’язково розповідати все одразу, але я готовий / готова тебе вислухати».І далі — справді слухати. Не перебивати, не поспішати з порадами, не порівнювати переживань дитини з проблемами інших людей і не намагатися негайно переконати її, що вона неправильно все зрозуміла. Інколи першою потребою є не розв’язання проблеми, а можливість розповісти про те, що болить.Важливо також не вимагати негайної відвертості. Довіра не виникає за одну розмову, особливо якщо попередній досвід навчив дитину приховувати почуття. Дорослому доведеться доводити власну надійність послідовними діями.Школам потрібно пояснювати учням, де можна отримати психологічну підтримку, як звернутися до фахівця та що відбуватиметься під час консультації. Важливо створювати середовище, в якому дитина може попросити про допомогу без сорому й страху покарання.Батькам — учитися помічати емоційні потреби дітей, цікавитися їхнім досвідом і не знецінювати переживань лише тому, що дорослому вони здаються незначними.Громадам — робити інформацію про безоплатну психологічну допомогу доступною, підтримувати фахівців, які працюють із дітьми, та допомагати родинам знаходити потрібні послуги незалежно від місця проживання чи фінансових можливостей.А фахівцям важливо враховувати, що цифрові інструменти вже стали частиною життя підлітків, і говорити про них без моралізаторства. Заборона сама по собі не навчить дитину критично оцінювати відповіді ШІ та не створить довіри до дорослих.

Питання не лише до технологій, а й до дорослих

Я не вважаю, що штучний інтелект потрібно романтизувати як нового друга дітей. Він не замінить живих стосунків, відповідальності дорослого чи професійної психологічної допомоги. Однак я також не вважаю правильним зводити все до страху перед технологіями.Коли дитина звертається до ШІ з особистим запитанням, ми маємо право цікавитися тим, як працює цей інструмент, які ризики він створює і як захистити дитину. Проте не менш важливо запитати себе: чи є в її житті людина, до якої дитина може прийти з тим самим запитанням?Штучний інтелект відмовляється вимикатись на вимогу тестерівЧи знає дитина, що її не висміють за страх, не покарають за відвертість і не знецінять її болю лише тому, що дорослому він здається незначним? Чи вміємо ми витримувати дитячі емоції, навіть коли вони незручні, незрозумілі або не вкладаються в наші уявлення про те, що має турбувати дитину її віку?Можливо, найважливіше питання звучить так: що має змінитися у взаємодії дорослих із дітьми аби дитині не доводилося шукати безпечного співрозмовника лише в алгоритмі?Відповідь не в тому, щоб змагатися зі штучним інтелектом у швидкості відповідей або вдавати, що технологій не існує. Вона — у створенні стосунків, у яких дитина не мусить заслужити права на увагу, доводити серйозність власних переживань або приховувати те, що їй болить.ШІ може дати дитині відповідь. Проте дорослі мають зробити так, щоб у її житті була людина, якій можна поставити запитання без страху все ж таки отримати відповідь.

Парламентський комітет з питань освіти, науки та інновацій під час засідання 28 жовтня ухвалив рішення рекомендувати Верховній Раді зберегти поточну структуру національного мультипредметного тесту на 2027 рік. Попри це остаточну модель іспиту ще не затверджено, адже під час розгляду в сесійній залі може розгорнутися гостра політична боротьба довкола скасування обов’язкового складання математики та загального скорочення кількості дисциплін, пише Оксана Онищенко у статті для ZN.UА «НМТ-2027: математику залишили обов'язковою. Поки що. Чого чекати від парламенту?»Наразі у парламентських колах точаться активні дискусії стосовно трьох основних моделей проведення підсумкового тестування:

Модель «3 1 предмет» (підтримана комітетом): передбачає збереження чинного порядку, де обов’язковими залишаються українська мова, історія України та математика, а четверту дисципліну вступник обирає самостійно. Відповідний законопроєкт подав голова профільного комітету Сергій Бабак разом із колегами.Модель «2 1 предмет»: передбачає скасування обов’язкової математики. За цієї схеми обов’язковими залишаються лише українська мова та історія України, а також один предмет на вибір. Цю ініціативу висунула Юлія Гришина з іншими народними депутатами у межах альтернативного законопроєкту, який наразі відправили на доопрацювання.«Консенсусна» модель: передбачає скорочення всієї структури іспиту до трьох обов’язкових дисциплін для всіх абітурієнтів (українська мова, історія України та математика) без права вибору четвертого предмета.

НМТ у 2027 році можуть дозволити складати двічі: Зеленський анонсував реформуОглядачі наголошують, що відмова від обов’язкового тесту з математики або перехід до варіанта із трьома фіксованими предметами негативно вплине як на шкільне навчання, так і на якість вищої освіти в Україні (школа традиційно орієнтується на вимоги підсумкового тестування і навчає саме того, що вимагає іспит).Авторка наголошує, що, якщо всі старшокласники складатимуть однаковий набір із трьох предметів, університети фактично втратять можливість бачити спеціалізовані знання вступників. У результаті на будь-які спеціальності — від медичних та інженерних до філологічних — вступатиме «універсальний абітурієнт», що підвищує ризики відбору випадкових людей, які згодом не зможуть стати якісними фахівцями.Головним ризиком для самих абітурієнтів залишається затягування законотворчого процесу. Якщо розгляд документа у Верховній Раді розтягнеться на два читання, остаточне рішення можуть ухвалити вже наступного року, що стане несподіванкою для старшокласників, які вже розпочали підготовку за чинними програмами.За словами голови освітнього комітету Сергія Бабака, окремі народні депутати намагаються спрямувати процес за процедурою двох читань, аби за допомогою правок вилучити математику із переліку обов’язкових дисциплін або змінити загальний формат тесту.Раніше повідомлялося, що народні депутати України хочуть змінити формат національного мультипредметного тесту на 2027 рік. 50 парламентарів  (ініціатори законопроєкту: Юлія Гришина, Олександр Мережко, Валерій Зуб, Любов Шпак, В'ячеслав Медяник) зареєстрували проєкт закону № 15254-1, який пропонує зменшити кількість обов'язкових предметів на НМТ до трьох. 

Свіже засідання парламентського комітету з питань освіти й науки, що відбулося 28 жовтня, викликало неабиякий ажіотаж, бо на ньому розглядали наболіле питання — що робити з НМТ у вступній кампанії-2027? Залишати його таким, як і минулого року, чи змінити? Комітет мав ухвалити стратегічне рішення: які предмети будуть обов'язковими, а які — за вибором. Усі інші технічні питання — скільки буде сесій НМТ, чи дозволять перескладати тестування, якщо абітурієнт незадоволений результатом, — вирішуватиме вже МОН.Оскільки НМТ — це іспит високих ставок, то і пристрасті навколо нього завжди розпалюються не на жарт. Бо від того, наскільки високою буде планка вимог тесту, залежить кількість тих, хто її здолає. А значить, залежить мрія абітурієнтів про вступ та мрія вишів набрати студентів і отримати фінансування. Тому НМТ — вдячна тема для популізму: обіцянка «почути кожного» і спростити вступ знаходить відгук у величезної аудиторії.Зазвичай спроби «приборкати» НМТ (так, щоб воно нібито й було, але й не дуже заважало) відбуваються трьома способами: а) спростити завдання (це вже робиться), б) прибрати з переліку обов'язкових «проблемні предмети», які абітурієнти зазвичай складають погано (математику), і в) скоротити кількість предметів, які мають складати вступники. І на засіданні комітету ми теж їх побачили.Розглядали два законопроєкти. Перший — Сергія Бабака та його колег, який пропонував залишити НМТ таким, як минулого року: три обов'язкові предмети (українська мова, історія України та математика) і один за вибором. Другий законопроєкт — Юлії Гришиної та інших, який намагається змінити структуру тесту: залишити лише два обов'язкові предмети НМТ (історія та українська мова), а третій — дозволити обирати. Тобто математика лагідно випадає з пулу обов'язкових.Комітет підтримав законопроєкт Сергія Бабака — цей варіант і внесуть до парламенту. Рішення комітету ухвалили з перевагою в один голос: шість проти п’яти. А законопроєкт Юлії Гришиної відправили на доопрацювання.НМТ у 2027 році можуть дозволити складати двічі: Зеленський анонсував реформуІ тут би можна було видихнути і вважати, що НМТ нічого не загрожує. Проте ні. Попереду — парламентські слухання. «Уже бачу, що деякі депутати хочуть затягнути процес і піти у два читання, щоб спробувати правками прибрати математику або щось інше…», — прокоментував засідання комітету Сергій Бабак. І зауважив, що якщо розгляд закону розтягнеться на два читання, його ухвалять уже наступного року. І це пізно, адже абітурієнти вже зараз готуються до вступу.Які ідеї вигулькнуть у парламенті — достеменно не відомо. Однак, судячи з обговорень на комітеті, — можемо передбачити.

Загрози НМТ

Оскільки спроби викреслити математику з обов'язкових предметів викликали суспільний резонанс (проти цієї ідеї виступили міністри освіти — нинішній і його попередники Оксен Лісовий та Лілія Гриневич, деякі депутати, науковці, освітяни), на засіданні комітету Юлія Гришина запропонувала інший, «консенсусний» варіант рішення.Вона озвучила ідею зменшити кількість предметів НМТ до трьох замість нинішніх чотирьох. Однак щоб усі три були обов'язковими: мова, історія України та математика. Проте ця невинна на вигляд ідея насправді може завдати великої шкоди системі освіти.Уявімо, що всі абітурієнти України мали б складати три однакові предмети. Це означатиме, що до університетів вступатиме один універсальний солдат на будь-яку спеціальність — хоч на лікаря, хоч на інженера, хоч на філолога. Тобто виші майже наосліп шукатимуть свого вступника. Отже, зростатиме ризик відбору випадкових людей, які стануть потім такими ж «випадковими» фахівцями або поповнять ринок безробітних.Це вплине й на якість навчання: виші ризикують отримати першокурсників із величезними прогалинами у фундаментальних дисциплінах. Тих дисциплінах, на яких базується їхній майбутній фах (наприклад, фізиці, хімії, біології). Такі прогалини є і тепер, але все ж до вишів зараз заходять люди, які хоча б намагалися вчити основні предмети, що потрібні для майбутньої спеціалізації. У майбутньому й цього може не бути.Бабак розповів, хто чинить тиск із вимогою обмежити НМТ при вступіУдарить ця ідея і по шкільній освіті: школа орієнтується на НМТ: що вимагає тест, те в школі і вчать. Тобто школа зосередиться на трьох предметах, усе інше можна викреслити. У нас і так падає якість освіти, тепер ми її хочемо добити?Низька якість освіти — це, до речі, один із аргументів у дискусіях, чи спрощувати НМТ. «Ну нема зараз освіти, — сказала Юлія Гришина. — Ми маємо бути свідомі. Ми ж народні депутати, представники народу. Ми їздимо в округи. Нема, на жаль, процесу».На це влучно відповів її колега Роман Грищук: «Якщо немає освіти, то що ж, не робитимемо НМТ, не даватимемо вищої освіти — усім видамо дипломи? Потім ми дивуватимемося, чому в нас проблеми з ОПК, чому ми програємо в інноваційній війні, чому діти їдуть за кордон».

Популізм проти вимог

Ніхто не заперечує, що в умовах обстрілів й тривог і готуватися, і складати тест нелегко. Проте не можна розв'язувати проблем безпеки коштом примітивізації вступної кампанії.Треба думати, як можна доповнити умови проведення тестів, наприклад, можливістю перенести участь у тестуванні після ночі обстрілів або припинити тест під час тривоги й прийти іншим разом (така можливість є і зараз, до речі).Однак перевантаження і стрес — не єдині аргументи прихильників змін до НМТ — законопроєкту Юлії Гришиної. Пропоную вам невелику добірку яскравих коментарів: «що більше предметів на НМТ, то більше репетиторів», «дослухаймося до пропозиції депутаток-мам — у них діти в школі навчаються», «жодної притомної відповіді ні від міністерства, ні від УЦОЯО щодо того, чому саме чотири предмети так важливі в НМТ в умовах війни на п'ятий рік», «є купа європейських країн, які приймають наших дітей на базі одного англійського тесту».Звісно, це все — точні торкання до найболючіших мозолів кожної української родини. Чудова філігранна основа для популізму. Однак це не схоже на аргументацію для стратегічних державних рішень.Читати, рахувати, мислити: які слабкі місця шкільної освіти оголив НМТ-2026До речі, про англійський тест. Якось я їхала в потязі з групою українських старшокласників, які поверталися з Молдови, де складали міжнародний іспит з англійської. Цей іспит був їм потрібен для вступу в престижні закордонні виші. Більшість — склали, попри навчання під час тривог. Бо дуже хотіли стати студентами й знали, що ніхто не послаблюватиме для них вимог.Зниження вимог до вступу заради утримання молоді в Україні — це згубна ілюзія. Вступники їдуть за кордон не через математику чи складний НМТ.  Вони їдуть за якісною освітою, безпекою та  перспективами на майбутнє. Знижуючи освітню планку, ми не затримуємо вмотивованих — ми лише посилаємо їм чіткий сигнал: якість освіти в Україні більше не в пріоритеті.Коли державний іспит перетворюється на формальність, а вища освіта — на компроміс із неуцтвом, український диплом  втрачає цінність у очах роботодавців. Їм не потрібні фахівці без знань. Не знайшовши кваліфікованої та гідно оплачуваної роботи в Україні, частина молоді все одно з часом виїде за кордон — але вже не як інтелектуальна еліта, здатна конкурувати, а як працівники для збирання полуниці чи миття посуду.

Для чого нам НМТ?

«Я хочу вам нагадати, якою є мета НМТ, — сказала Юлія Гришина. — Мета НМТ — зробити конкурсний відбір реальним, прозорим. І я впевнена, що в умовах війни, впровадивши три предмети, ми абсолютно спокійно зможемо забезпечити цей конкурсний відбір». НМТ можуть перевести на дводенну модель з можливістю перескладання — директорка УЦОЯООднак насправді незалежне тестування (ЗНО, а тепер його наступник НМТ) запроваджували не лише для чесного вступу, а й для вимірювання якості знань та впливу на освітню політику. Нагадаю, що у нас у країні навіть ухвалили концепцію освітніх вимірювань за допомогою ЗНО (НМТ).Тестування — це ювелірний інструмент, а не просто пристрій для сортування вступників. І тому його треба розуміти й берегти, а не відламувати від нього деталі, призначення яких комусь незрозуміле.Звісно, вирішувати проблему якості освіти шляхом зниження вимог і спрощення НМТ — найлегше. Замість того, щоб підняти освіту, краще опустимо планку іспитів. Набагато складніше — зробити стратегічні кроки, які реально захистять якість освіти і які давно мала зробити держава: побудувати підземні школи-бункери, забезпечити цифровізацію навчання і підтримку вчителів, дати чіткі інструкції (не рекомендації!) школам, як працювати залежно від безпекової ситуації. Є освітні втрати — дайте вчителям програми з їх подолання. Не гасла, не загальні обіцянки, а програми. І це ще далеко не повний список того, що мала б зробити держава. Про кожну з цих проблем у ZN.UА ми писали не раз.Спрощення НМТ — це не лише про кількість предметів, це про наш ціннісний вибір. Нам пропонують тихий, непомітний компроміс із відсутністю перспектив. І той, хто сьогодні підписує капітуляцію перед якістю знань, має чесно зізнатися собі: він підписує вирок нашому завтрашньому дню.

У цьому навчальному році, згідно з даними системи АІКОМ, в українських закладах загальної середньої освіти навчаються 3 380 863 учні. Цього року школи мають на 20% менше дітей (кількість школярів скоротилася на 849 137), ніж у 2021/2022-му навчальному році, розповіла директорка департаменту освіти та науки Київської міської державної адміністрації Олена Фіданян. 
За її словами, порівняно з 2025 роком у цьому навчальному році кількість учнів зменшилася на 95 573. 
Освіта під час війни: як школи втрачають учнів, а університети — вступників
 Фіданян наголосила, що в Києві навчається найбільше учнів — 302,4 тис. (8,9% від загальної кількості учнів по всій Україні). Друге місце посідає ​Дніпропетровська область — 8% від загальної кількості школярів, третє — ​Львівська (7,9%), четверте — ​Одеська (6,8%) та п'яте — ​Київська (6,6%). 
Демографічна криза: в Україні різко зменшується кількість дітей дошкільного віку
В Україні середня наповнюваність класів становить 15,7 учня, однак у різних регіонах ці цифри суттєво відрізняються. Висока наповнюваність класів у Києві та області спричинена концентрацією населення та високим попитом на місця у школах. Чому велика кількість учнів у класах не завжди означає сприятливу ситуацію, пише голова ГО "Батьки SОS" Олена Парфьонова у статті "Як демографія змінює систему освіти України".

Міністерство освіти і науки України ініціює розробку спеціального законопроєкту, який встановить критерії для укрупнення закладів вищої освіти. Необхідність законодавчого врегулювання виникла через неоднозначну судову практику та численні звернення університетів до судів, заявив міністр освіти і науки Андрій Бутенко на засіданні комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій, передає «Інтерфакс-Україна».«По вищій освіті по укрупненню. Якщо ви звернете увагу на наш план дій уряду, там є ця частина, вона прямо записана, що "продовжити систему укрупнення закладів вищої освіти". Але механічне укрупнення нічого не дає, якщо немає системи», — наголосив Бутенко.Експерт: механічне скорочення кількості університетів у відповідь на кризу не врятує освітуМіністр підкреслив, що запропонований законопроєкт має остаточно врегулювати спірні питання та зробити процес реорганізації зрозумілим для академічної спільноти.

Потреба в нових критеріях

Оновлена система укрупнення вишів покликана усунути правові прогалини, через які реформа стикалася з перешкодами. Головними передумовами для законодавчої ініціативи стали такі фактори:

Заклади вищої освіти масово зверталися до судових інстанцій через незгоду з рішеннями про реорганізацію.Судова практика під час реалізації попередніх хвиль укрупнень виявилася суперечливою та неоднозначною.Керівники та колективи університетів наразі не мають чіткого розуміння, за яких саме показників їхній заклад потрапляє в зону ризику.

За словами очільника Міносвіти, чітко прописані норми закону дозволять заздалегідь визначати ефективність роботи навчальних закладів і позбавляти процес суб'єктивних чинників.Демографія й війна б’ють по вищій освіті. Українські університети виживають замість розвиватися. Але скорочення університетів — не єдиний вихід із кризи, адже заклади вищої освіти — це ще й осередки науки. Тому не всім "слабким" університетам треба зачиняти двері, деяким важливо дати шанс. Вони можуть стати точками зростання країни, як у Німеччині. Про німецький досвід розвитку науки в університетах читайте в статті "Реформа науки в університетах: від виживання — до співтворення майбутнього" науковця Андрія Шевченка.

Україна декларує розвиток природничо-математичної та інженерної освіти як пріоритет для технологічного майбутнього. Проте створити умови у школі — це лише початок. Справжній виклик починається за межами школи: чи знайде випускник лабораторію, наставника й команду для розробки реального продукту або ж буде змушений шукати їх за кордоном?Освіта програє гонитву із технологіями: експерт пояснив, чому школа не зможе заборонити всі гаджети школярамЗа даними Національного інституту стратегічних досліджень, основними причинами виїзду молоді за кордон є не лише безпекові ризики та пошук якісної освіти, а й пошук перспектив працевлаштування.Тому створення безперервної системи підтримки молоді — це питання виживання країни. Цікавий тут досвід Туреччини: він демонструє, як держава може побудувати цілісну систему — конвеєр, що виявляє молоді таланти й веде їх від першого шкільного захоплення до роботи у високотехнологічній індустрії.

Технологічне майбутнє на очах у мільйонів

Наочним прикладом того, як поєднати освіту з технологічним розвитком, є фестиваль авіації, космосу та інженерії ТЕКNОFЕSТ, що відбувається в Туреччині. Його організатори — Фонд команди технологій Туреччини (Т3 Fоundаtіоn), який опікується підтримкою людського капіталу країни, і Міністерство промисловості та технологій. Якраз нещодавно, на початку жовтня, відбувся 15-й фестиваль ТЕКNОFЕSТ. Адже в Туреччині він уже став традицією.Цей фестиваль є частиною урядової концепції Міllî Теknоlоjі Наmlеsі («Національний технологічний прорив»), яка має на меті розвивати власне високотехнологічне виробництво. Стратегія промислового й технологічного розвитку Туреччини до 2030 року називає серед пріоритетів штучний інтелект, напівпровідники, космічні технології, оборону та високотехнологічне виробництво. У такій картині майбутнього інженер, програміст чи дослідниця можуть побачити, де знадобляться їхні знання.ТЕКNОFЕSТ якраз і дає таку можливість. Учасники (а це науковці, інженери, військові та школярі) представляють власні розробки, спілкуються з фахівцями, а участь у фестивалі з власною ідеєю може стати кроком до подальшого навчання чи стажування. На технологічні конкурси фестивалю подали заявки понад 1,6 мільйона учасників із 99 країн у складі більш як 730 тисяч команд. До фіналу змагань потрапили понад 14 тисяч молодих винахідників, які й презентували свої розробки наживо на майданчику ТЕКNОFЕSТ.Утім, атмосферу фестивалю важко звести суто до технологій — загалом він нагадує велетенський азійський базар ідей: гомінкий, яскравий, сповнений руху, суперництва й зустрічей. Тут замість краму пропонують прототипи, ідеї та амбіції; кожен проєкт демонструє власний варіант майбутнього. Майданчиком фестивалю став аеропорт GАР, розташований приблизно за 35 кілометрів від центру міста Шанлиурфа на південному сході Туреччини. На одній території тут сусідили літаки й безпілотники, учнівські проєкти та робототехнічні майстерні. За даними організаторів, за п’ять днів фестиваль відвідали близько 1,5 мільйона людей.Поступки заради ЄС: Рада перепише закон про освіту під вимоги УгорщиниСюди приходять цілими родинами. Кожен має можливість не просто подивитися на сучасні технологічні розробки, а й торкнутися їх. Дуже зворушливо спостерігати, як малюки у візочках намагаються дотягнутися до великого літака. Можливо, вони ще не знають слова «інженер», але вже бачать, що за ним стоїть.На платформі ТЕКNОFЕSТ Саrееr публікують вакансії та пропозиції стажувань; організатори також передбачають практику для учасників у технологічних установах.

Від зацікавлення до професійного шляху

Фестиваль може запалити інтерес, але сам по собі не перетворює його на освіту й професію. Він є лише однією зі сходинок безперервної драбини, де кожен наступний крок логічно продовжує попередній і підхоплює зацікавлену молодь.Наступний крок після фестивалю пропонують майстерні DЕNЕYАР. Для участі в цих майстернях школярі мають пройти конкурсний відбір. Вони безоплатно навчаються тут упродовж 36 місяців за 11 напрямами — від робототехніки й програмування до штучного інтелекту, енергетики та матеріалознавства. Такі майстерні діють у 81 провінції країни за підтримки Міністерства молоді та спорту й Т3 Fоundаtіоn.Навколо майстерень DЕNЕYАР функціонує ширша державна екосистема, ключовим координатором і донором якої є ТÜВİТАК (Рада з наукових і технологічних досліджень Туреччини). Вона не лише фінансує фундаментальні та прикладні розробки науковців, а й опікується мережею з понад 40 інтерактивних наукових центрів (bіlіm mеrkеzlеrі), на базі яких діють ці майстерні. Завдяки такій співпраці ТÜВİТАК, Т3 Fоundаtіоn, університетів та приватного бізнесу забезпечується наскрізний зв’язок усіх етапів залучення молоді до технологій: перше шкільне зацікавлення ➔ систематичне навчання в DЕNЕYАР ➔ університетські гранти від ТÜВİТАК ➔ дослідницька робота чи працевлаштування в індустрії.Цей конвеєр талантів працює тому, що турецька технологічна освіта розвивається не у вакуумі, а тісно пов'язана з реальним виробництвом.За даними статистики, витрати Туреччини на дослідження й розробки (R&D) становлять 1,46% ВВП. Причому головним замовником і рушієм науки став приватний бізнес: підприємства самі фінансують понад 53% усіх наукових витрат у країні й виконують майже 65% усіх досліджень. Отже, бізнес масово купує нові технології та фінансує лабораторії, тому молодий фахівець чітко бачить, що професія інженера чи дослідника забезпечить його реальною роботою з високою зарплатою всередині країниПротезування та біомедична інженерія: КПІ відкрив безоплатну магістерську програму для ветеранів

Не кожен талант має стати інженером

Для України, яка веде війну, розвиток власних оборонних технологій також має життєве значення. Та якщо весь освітній наратив зводиться до підготовки кадрів для технологічних компаній і оборонної промисловості, з нього випадають інші важливі шляхи. Країні потрібні інженери, а також математики, фізики, біологи, фахівці з фундаментальних досліджень і люди, які ще не знають, до якої професії їх приведе цікавість. Математика важлива не тільки як інструмент для створення алгоритму чи розрахунку траєкторії БпЛА. Вона вчить доводити, ставити запитання й працювати з абстрактними ідеями, тобто набувати навичок, практичне застосування яких може стати зрозумілим значно пізніше.Щоб підтримувати інтерес до науки, не завжди потрібна пряма дорога від шкільного проєкту до технологічної компанії. Існують простори, де можна вивчати математику й природничі науки заради самого пізнання — без вимоги негайно перетворити знання на професію чи продукт. Такий приклад у Туреччині — це Математичне село Несіна поблизу Шириндже.Воно засноване 2007 року Фондом відомого математика Несіна за пожертви та завдяки волонтерській праці. Ідея села — досліджувати математику як частину культури, мистецтва та вільної думки в спільноті школярів, студентів і професорів. Переживши суперечки з владою через те, що його хотіли знищити за планами містобудування, село стало символом незалежного простору, де математику й науку можна плекати вільно, своєрідним храмом знання, що нагадує середньовічні осередки вченості.Поруч із Математичним селом розвиваються й інші локальні осередки: Математичний музей в Орхангазі при університеті, SUМ Маtеmаtіk Мüzеsі в Анталії та проєкт Маtеmаtіğіn Реşіndе у Стамбулі.Ці простори виникають у співпраці університетів, муніципалітетів і громадських команд. Вони надзвичайно промовисті на тлі досліджень про обмеження інституційної автономії вишів і політичний тиск на академічне життя в Туреччині: незалежні осередки стають прихистком для тих, хто прагне вільно обирати зміст і спосіб навчання, плекаючи математику як частину загальної культури, а не лише як майбутню професію.Міністерство освіти і науки створює Агенцію прикладних досліджень: чим вона займатиметься

Що потрібно Україні

Турецький досвід не дає готових шаблонів, адже Україна будує свою систему в умовах повномасштабної війни та руйнувань. Проте головний урок полягає в системності й наскрізності.Україна вже рухається в цьому напрямі. Прикладом є проєкт «Інженерне майбутнє України», який об’єднує Малу академію наук, університети та високотехнологічний бізнес за моделлю «школа — університет — інженерний центр — індустрія».Важливо розвивати такі ініціативи, забезпечуючи:

системну взаємодію різних ланок: поєднувати освіту, науку та бізнес, щоб перспективні розробки отримували подальший розвиток;баланс пріоритетів: підтримувати оборонні технології, не жертвуючи фундаментальною математичною та природничою освітою;можливості для молоді: забезпечувати доступ до обладнання, наставників, стажувань і грантів.

Річ не в тому, щоб утримати кожного випускника всередині країни силою. Важливо створити середовище, в якому зростати, досліджувати й створювати технології в Україні буде престижно, ефективно та доцільно, а для тих, хто виїхав, існуватимуть реальні можливості для повернення та професійної інтеграції.

Кабінет Міністрів України змінив правила використання укриттів у закладах освіти. Під час очного навчання користуватися ними в школах можуть лише учні й учителі, а в дитсадках – тільки діти й персонал. Інших людей до сховищ у школах допускатимуть за окремим рішенням місцевої влади, повідомляє урядовий портал.
Перед цим потрібно оцінити, чи можливе спільне перебування дітей і відвідувачів, та визначити порядок доступу. У сховищі мають розділити зони для школярів та інших людей, звести до мінімуму перетин їхніх маршрутів і облаштувати окремі санвузли для учасників освітнього процесу. Безпека дітей має бути гарантована.
Інформацію про шкільні сховища, куди пускають сторонніх, час роботи й правила перебування мають публікувати на сайтах закладів або їхніх засновників.
У МВС заявили, що після навчального дня шкільні укриття залишатимуться відкритими для населення. Під час уроків пріоритетний доступ до них матимуть учні й учителі.
Очне, комбіноване чи дистанційне: МОН рекомендує школам три моделі навчання
Міністр освіти і науки України Андрій Бутенко у серпні зазначав, що укриттями охоплено 80% школярів, але частину укриттів потрібно посилювати.
Київські укриття, за даними міської влади, розраховані приблизно на 59% киян, а в Деснянському районі — лише на 39%.
Про те, як місткість укриття визначає розклад уроків і як це поєднується з цілодобовим доступом мешканців мікрорайону, у статті «Між тривогами й вимогами: як працюють школи майже прифронтового Києва» пише директорка ліцею №179 м. Києва Ірина Чернілевська-Бойко.

Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти здобуло повноправне членство в Європейській асоціації із забезпечення якості вищої освіти (ЕNQА) та увійшло до Європейського реєстру (ЕQАR), що остаточно закріпило відповідність українських університетів європейським освітнім стандартам, повідомили міністр освіти і науки Андрій Бутенко та пресслужба Національного агентства.

Що це дає

Історичне рішення Правління ЕNQА, ухвалене 21 жовтня 2026 року та офіційно оголошене на Генеральній Асамблеї 22 жовтня, відкриває принципово нові можливості для вітчизняної системи вищої освіти. Цей статус означає повну довіру європейських партнерів до українських дипломів та процедур акредитації.Війни в українській освіті: чотири сценаріїОсновними перевагами для освітньої галузі стали:

інформація про освітні програми українських університетів та їхню акредитацію буде внесена до загальноєвропейської бази даних;українські заклади вищої освіти отримують ширші можливості для реалізації спільних освітніх програм з провідними європейськими університетами;Україна успішно виконала одне з ключових зобов'язань у Європейському просторі вищої освіти (ЕНЕА) та тепер бере участь у формуванні європейської політики у сфері якості освіти.

Шлях до визнання

За цим результатом стоїть масштабна трансформація, яку агентство спільно з міністерством і парламентарями реалізовувало протягом останніх років. Зокрема, було розроблено нову правову основу, вибудувано ефективну систему підготовки експертів та вперше в Європі переведено процес акредитації в повністю цифровий формат.Попри початок повномасштабної війни, процедури не зупинялися — агентство оперативно адаптувало роботу до умов воєнного стану, зберігши захист інтересів здобувачів освіти. Це підтвердила міжнародна експертна група, яка відзначила прозорість процесів та відповідність практики стандартам ЕSG-2015 (сукупності узгоджених на європейському рівні стандартів і рекомендацій для забезпечення якості).

Передісторія питання

Процес європейської інтеграції української системи забезпечення якості тривав кілька років. Для набуття повноправного членства Національне агентство з квітня 2025 року проходило повний цикл незалежного зовнішнього оцінювання, що включало самооцінювання, роботу міжнародних експертів та аналіз практик за участю широкого кола зацікавлених сторін, зокрема роботодавців і студентів. Завдяки наполегливій роботі команди, викладачів та студентського самоврядування Україна подолала цей шлях успішно та в найкоротші терміни порівняно з іншими європейськими країнами.

Організація навчального процесу в закладах загальної середньої освіти столиці під час тривалих повітряних тривог та масових вимкнень електроенергії потребує негайних нормативних рішень на державному рівні. Звичайних рекомендацій від профільного міністерства для розв'язання накопичених проблем недостатньо. Про це пише директорка київського ліцею Ірина Чернілевська-Бойко у своїй статті для ZN.UА «Між тривогами й вимогами: як працюють школи майже прифронтового Києва».За словами керівниці закладу, загальні поради не враховують реальних умов, у яких опинилися педагогічні колективи, учні та їхні батьки в умовах воєнного стану.Відключення світла та перебої з водою: як працюватимуть київські школи

Навчання в укриттях

Головним викликом для забезпечення безперервного очного навчання залишається фізична відсутність укриттів необхідної місткості. Навіть за наявності захисних споруд у закладах освіти вони не здатні вмістити всіх школярів для повноцінного проведення уроків.«У нашому ліцеї 54 класи, проте в підвальних приміщеннях ми змогли пристосувати під уроки лише 14 кімнат, тобто 14 класів. Пробували посадити більше, займали коридори, але так уроків не організуєш», — наголошує Чернілевська-Бойко.Особливо гостро постає питання викладання дисциплін, які потребують спеціального обладнання. Зокрема, повноцінне вивчення інформатики в підвальних приміщеннях без відповідного технічного забезпечення є неможливим. Водночас дистанційний формат також створює перешкоди, адже необхідне спеціальне програмне забезпечення більшість батьків не мають змоги безкоштовно встановити на домашні планшети чи ноутбуки.

Дистанційка та бюрократія

Крім технічних ускладнень, освітяни стикаються з відсутністю належного правового захисту під час війни. Чинне законодавство України розроблялося в мирний час і не містить чітких норм щодо розмежування відповідальності адміністрації шкіл та вчителів під час дистанційного навчання в умовах воєнних загроз.

Відсутність спеціальних норм: законодавство не регулює межі відповідальності педагогів під час онлайн-уроків у разі виникнення надзвичайних ситуацій чи надзвичайних подій.Юридичні ризики: директори та вчителі ризикують бути притягнутими до відповідальності, якщо під час навчання станеться надзвичайна подія.Звернення до уряду: Асоціація директорів шкіл столиці вже направила офіційне прохання до Міністерства освіти і науки України щодо термінового врегулювання цього питання.

Рекомендацій МОН недостатньо, потрібні конкретні рішення: директорка столичного ліцею розповіла, як працюють школи під час тривог і блекаутів

Харчування школярів під час знеструмлень

Не менш важливим питанням залишається забезпечення школярів гарячим харчуванням під час тривалих відключень світла. Керівники навчальних закладів закликають розробити та затвердити адаптовані стандарти та інструкції для шкільних їдалень.

Аварійне меню: пропонується запровадити швидке у приготуванні меню (наприклад, кускус, м'ясні консерви, фрукти), яке можна підготувати протягом однієї години паралельно з освітнім процесом.Стандарти зберігання продуктів: відсутні чіткі офіційні роз'яснення щодо допустимих термінів зберігання продуктів харчування у холодильних та морозильних камерах під час відключень електроенергії на 10, 12 або 20 годин.

Описана ситуація свідчить про те, що, попри розробку навчальними закладами власних внутрішніх сценаріїв роботи, ключові безпекові, юридичні та організаційні питання потребують системних рішень з боку держави.Нагадаємо, що Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про організацію освітнього процесу під час тривалих повітряних тривог. Громади мають допомогти закладам освіти та розглянути можливість проводити заняття в інших облаштованих укриттях. Кожен заклад сам вибирає модель занять залежно від безпекової ситуації та місткості укриття.

Для того, щоб школи могли продовжувати працювати під час повітряних тривог і блекаутів, їм потрібні конкретні державні рішення. Не всі проблеми можна розв’язати силами закладів освіти або рекомендаціями МОН. Про це пише директорка київського ліцею Ірина Чернілевська-Бойко у статті для ZN.UА «Між тривогами й вимогами: як працюють школи майже прифронтового Києва».
«Минулого тижня школи отримали рекомендації МОН. Проте це лише поради, які, м’яко кажучи, не здаються реалістичними. Без чітких рішень держави школа залишається з цими викликами сам на сам», — зазначає Чернілевська-Бойко.
Відключення світла та перебої з водою: як працюватимуть київські школи
Ці проблеми пов’язані з наявністю укриттів та їх місткістю(не всі уроки можна проводити в укритті), безпекою учнів, харчуванням. Окремо директорка закликає зменшити бюрократичне навантаження. Паралельно з навчанням під обстрілами школи мають регулярно заповнювати численні звіти й таблиці.
«Дайте нам зберегти вчителя, щоб він мав сили зайти до дітей у цих страшних умовах. До тих, хто не доспав, але прийшов учитися чи сів перед камерою ноутбука вдома», — звертається вона до органів влади. Вона зауважила, що Асоціація директорів шкіл столиці передала до МОН прохання врегулювати ці питання.
Разом з тим під час години запитань до Уряду 16 жовтня міністр освіти повідомив про направлення Державної служби якості освіти до Києва для перевірки виконання рішень столичних органів управління освітою.
«Ми розробили сценарії, ми запропонували, як це може бути. Якщо школа блокує рішення, давайте будемо розбиратися з кожною школою», — заявив міністр.
Водночас описаний директоркою досвід показує: організація навчання залежить і від питань, які сама держава досі не врегулювала.
Нагадаємо, що Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про організацію освітнього процесу під час тривалих повітряних тривог. Громади мають допомогти закладам освіти та розглянути можливість проводити заняття в інших облаштованих укриттях. Кожен заклад сам вибирає модель занять залежно від безпекової ситуації та місткості укриття.

Київ сьогодні — це фактично прифронтове місто, яке живе під постійними ударами, блекаутами й тривогами. У цих умовах кожен директор столичної школи щодня здійснює надлюдський маневр — намагається звести двох велетенських слонів: абсолютну фізичну безпеку дітей та їхню критичну потребу навчатися очно.Минулого тижня школи отримали рекомендації МОН. Проте це лише поради, які, м’яко кажучи, не здаються реалістичними. Без чітких рішень держави школа залишається з цими викликами сам на сам.Щоб зрозуміти, чому рекомендацій замало, достатньо прожити з нами один шкільний день.

Розклад уроків залежить від укриття

«Пляшкове горлечко» можливостей кожної школи — це укриття. Навіть якщо школа має велику будівлю та багато вчителів, місткість і влаштування сховища стають головним вузьким місцем, бо від них залежить, чи спроможна школа організувати очні уроки навіть під час тривог.Перетворення сховища на класи вимагає навчальних місць, світла, резервного живлення, інтернету, санітарних умов. Ми все це зробили разом з управлінням освіти й батьківською громадою: в нашому укритті є освітлення, притокова вентиляція, нормальний температурний режим, інтернет, плазми й проєктори. Але проблеми нестачі місця вирішити не можемо — і досі існують санітарні норми, за якими укриття школи вважається достатнім, якщо на дитину припадає 0,5 кв. м. До того ж в укриття мають цілодобовий доступ жителі мікрорайону.Уряд визначив, як працюватимуть школи під час тривалих повітряних тривогУ нашому ліцеї 54 класи, проте в підвальних приміщеннях ми змогли пристосувати під уроки лише 14 кімнат, тобто 14 класів. Пробували посадити більше, займали коридори, але так уроків не організуєш.Через безпекові умови більшу частину дня ми з дітьми проводимо в сховищі. Якщо вдається провести лише 2–3 уроки під землею, а решту в класах — це вже вважається суперуспішним днем.Щодня до школи приходять 600–700 учнів — вони навчаються очно. Оскільки всіх уроків провести під землею неможливо, ми вибудували власну систему пріоритетів. Очно насамперед викладаємо найскладніші базові дисципліни, які викликають у дітей найбільших труднощів: математику, українську мову, історію, фізику, географію та біологію. Інші предмети — в асинхронному режимі (тобто з переглядом відеозаписів уроків чи виконанням завдань на онлайн-платформах) або онлайн.Найбільший виклик — це інформатика. Проводити її в укритті без комп'ютерів неможливо, а на дистанційці теж складно, тому що потрібні для навчання програми батьки не можуть безкоштовно встановити на свої планшети чи ноутбуки.

Як учителю дістатися до дітей

Щоб вести уроки очно, учитель має доїхати на роботу. У Києві під час тривог це залежить від мостів, роботи електротранспорту й метро. І ми просимо вчителів, щоб вони приходили на уроки, незважаючи на тривоги. Тобто ставимо їх перед непростим вибором. Це поза правилами. І люди можуть погодитися тільки добровільно.Відключення світла та перебої з водою: як працюватимуть київські школиІз наших 119 педагогів 46 приходять незалежно від тривог і проводять очні уроки. Приходять заради дітей, чиї батьки теж ухвалили непросте рішення — привезти їх до школи попри тривогу. Я повторюю: це все поза межами правил. Ми йдемо на це, бо розуміємо цінність часу, який діти мають для життя й навчання.І коли я бачу, як мої колеги швидко спускаються з дітьми в укриття й проводять уроки під землею, я думаю, що це подвиг.

Хто відповідає за життя дитини під час дистанційки?

Хто несе відповідальність за життя і здоров'я дитини, що з дому приєднується до уроку? Ми беремо з батьків заяву, в якій вони дозволяють працювати з дітьми під час повітряних тривог і запевняють, що дитина перебуває в безпечному місці. Але вчитель фізично не може цього перевірити.Водночас за Цивільним кодексом відповідальність за життя і здоров'я дітей під час освітнього процесу несе освітня установа і, зокрема директор. У законодавстві, яке писалося в мирний час, немає прямої спеціальної норми, яка б регулювала межі цієї відповідальності під час війни за дистанційного навчання. Тож ми, педагоги й директори, ризикуємо бути притягнутими до відповідальності, якщо станеться трагедія.Через Асоціацію директорів шкіл столиці ми передали до Міносвіти прохання врегулювати це питання.

Кого і як нагодувати

Наші кухарі — це супергероїчні люди. У нашій школі вони лише один раз вийшли в укриття, коли так бахнуло поряд зі школою, що посипалися уламки, а будівля затремтіла. Хоча вони працюють у КП «Шкільне харчування», а не в штаті школи.Аби погодувати першу зміну в 200–250 дітей, вони стають до роботи о 6-й ранку, адже приготування їжі без напівфабрикатів займає до трьох годин. А щоб запустити шкільний генератор для важких кухонних плит, потрібно витратити пальне — це 27 літрів дизелю на одну годину. А в школі ж ще немає дітей, і нам потрібен буде генератор (і пальне для нього) для організації навчання!Школа в «беззвучному режимі»: чи варто забороняти мобільні телефони під час війни?Було б добре, якби було аварійне меню, яке можна приготувати за годину: наприклад, кускус і м'ясні консерви, фрукти, ще щось. Приготування такого сніданку може відбуватися швидко й одночасно з освітнім процесом.Ми котрий рік запитуємо чиновників: скажіть, скільки часу можуть зберігатися продукти в морозильній камері чи холодильнику, коли світло вимикають на 10, 12, а може, й на 20 годин? Ніхто не наважується дати чіткі рекомендації. Усі вдають, начебто таких проблем немає. А ми йдемо в цей період такої невизначеної зими й озвірілого агресора, який цілеспрямовано б'є по енергетиці.Водночас є й позитивний момент. Дітям дуже подобається їсти в школі, особливо старшокласникам. Ми якось стали ближчими одне до одного, ми сидимо поруч. Хоча вчителі не їдять у їдальні. А якщо їдять, то за власні кошти. Для них харчування не передбачено.Є ще один виклик, який розриває серце. Протягом дня до шкільного укриття можуть прийти учні, які навчаються дистанційно, але не мають безпечних умов навчання або не хочуть залишатися вдома самі. Такий варіант навчання передбачений і рекомендаціями МОН. Але за нормами харчування передбачене лише для тих, хто вчиться очно. І от, уявляєте, ці діти сидять зі мною в укритті три години, я годую «очників», а їм маю відмовити в обідах? Це якось не по-людськи. І цю проблему теж потрібно врегулювати на рівні уряду.

Бюрократичний тиск

Комітет Ради підтримав законопроєкт, який дасть можливість учням 10–11 класів завершити навчання в рідній школіНе менше, ніж блекаути й тривоги, вчителів і адміністрацію школи виснажує безперервний бюрократичний тиск. Існує безліч інстанцій, які закидають нас вимогами заповнити то таблиці, то звіти про все, чим живе школа. Для Міносвіти ми щомісяця до 5-го числа заповнюємо форму про готовність старшої профільної школи за 36 маркерами! А скільки даних ми маємо вносити в систему АІКОМ — постійно з'являються нові розділи звітності: укриття, енергоживлення, інша інформація, яку ми також маємо поновлювати щомісяця. Я так розумію, що десь у кабінетах сидить людина, якій треба виправдовувати свою зарплату регулярним збиранням цієї інформації.А ще ж ідуть олімпіади, конкурси, квести. Окрім навчального процесу, зараз розгортаються пункти обігріву, пункти незламності. І в них працюватимуть вчителі.Тому я б хотіла звернутися до всіх інстанцій: припиніть нас кошмарити цими звітами, таблицями, конкурсами… Дайте нам зберегти вчителя, щоб він мав сили зайти до дітей у цих страшних умовах. До тих, хто не доспав, але прийшов учитися чи сів перед камерою ноутбука вдома.Я б дуже хотіла, щоб сьогодні максимально скинули зі шкіл те, без чого можна обійтись. Те, що не є таким важливим і головним. Ми вже живемо просто в прифронтовому місті, варто це усвідомлювати. Дайте нам побачити дітей.

Слово вчителя проти темряви

Попри все, наш ліцей працює щодня до 20:00. Дитинство не можна поставити на паузу чи відкласти до перемоги.Тож ми у нашій школі зберегли гуртки, спортсекції та хореографію. Діти розсувають парти в укриттях і танцюють під землею. Ми прихистили у себе дитячий хор «Ластівка», бо в їхньому закладі немає сховища. Уже прораховуємо можливість буріння власної свердловини для автономного водопостачання. Спалили 270 літрів дизельного пального, але тримаємо освітній процес.Очне, комбіноване чи дистанційне: МОН рекомендує школам три моделі навчанняЯ ніколи не пробачу ворогу цього вкраденого дитинства наших дітей. Але наші діти — герої, наші вчителі — герої, і батьки — герої. Ми триматимемо освітній фронт до останнього — поки в укритті залишиться вчитель із крейдою, з ліхтарем та своїм непохитним учительським словом. Але дайте нам змогу просто робити свою справу.

Поки у Норвегії уряд планує запровадити певну заборону на використання окулярів із штучним інтелектом у школах, в Україні досі тривають суперечки про обмеження використання учнями смартфонів. Водночас постійне розширення заборонених технологій піде лише на шкоду освіті, вважає освітній експерт та викладач бізнес-шкіл Володимир Страшко. 
У статті «Що школа заборонятиме після смартфонів?» він зазначає, що з окулярами, здатними записувати все навколо, є конкретна проблема — люди навколо можуть не знати, що їх знімають. Однак надалі, імовірно, окуляри, навушники, годинники, цифрові помічники ставатимуть дедалі звичними та буденними, а їхні можливості розширюватимуться. 
«Чи збирається школа щоразу додавати новий пункт до переліку забороненого? І скільки часу вона зможе працювати за правилами, що тримаються на відсутності доступу до технологій?», - пише експерт та додає, що це породжує інше питання — чи витримають такі правила появу наступного покоління пристроїв, перелік яких, ймовірно, лише зростатиме. 
«Ситуація вже зайшла досить далеко»: Снайдер закликав обмежити використання ШІ в освіті
Автор зауважує, що зовсім не підтримує автоматичний дозвіл на користування будь-якими новітніми гаджетами, особливо школярами, оскільки безконтрольне використання пристроїв під час уроку заважає роботі. Однак питання того, як діти користуватимуться цими пристроями поза класом, є дуже актуальним. 
«Мене непокоїть, що в цій дискусії школа нерідко зосереджується на збереженні звичного порядку. Є усталені уроки, завдання, способи перевірки. Технологія порушує цю конструкцію, і виникає спокуса просто усунути її. На деякий час це може полегшити життя. Однак без перегляду методів навчання відстань між школою і світом за вікном зростатиме. Дитина все одно користуватиметься новими інструментами вдома, а згодом у роботі. Якщо школа не допоможе розібратися з ними, вона поступово втрачатиме переконливу відповідь на питання учня: навіщо мені все це?», - пише Страшко. 
Експерт вказує, що освіта і її зміст постійно трансформувались згідно з вимогами часу і умовами життя. При цьому навички самостійно мислити, розуміти прочитане й перевіряти інформацію залишаються необхідними — з цифровим помічником чи без нього. Натомість якщо школа продовжуватиме готувати дітей до життя в світі, якого вже немає, то жоден перелік заборонених пристроїв не поверне їй авторитету. Тому школа має змінюватися — змінювати методи навчання, перевірки знань та вчити дітей цьому, у тому числі з використанням гаджетів.
Чи допоможуть заборони на гаджети дітям краще вчитися і як бути з безпекою під час війни? Це питання аналізувала  засновниця ГО «Батьки SОS» Олена Парфьонова у статті «Школа в «беззвучному режимі»: чи варто забороняти мобільні телефони під час війни?». 

Уряд Норвегії планує запровадити тимчасову заборону на використання окулярів із штучним інтелектом у деяких публічних місцях. Серед можливих місць обмеження є школи. Поки що йдеться про намір підготувати законопроєкт, а головне занепокоєння стосується зйомки та запису людей без їхнього відома.З окулярами, здатними записувати навколишнє, є цілком конкретна проблема. Учні та учителі можуть не знати, що їх знімають. Помилка біля дошки або невдала репліка ризикують перетворитися на відео для чужої розваги. Школа має захищати людей від такого використання технологій. При цьому правила запису мають враховувати ситуації, коли фіксація потрібна для захисту від насильства чи булінгу. Механічне «знімати заборонено» може захищати також того, хто порушує чужі права.Для України, де тривають суперечки про обмеження смартфонів у школах, ця новина ставить додаткове питання: чи витримають запропоновані правила появу наступного покоління пристроїв? Ми досі не домовилися, що робити з телефонами, а вже доводиться вирішувати, як поводитися з окулярами.Школа в «беззвучному режимі»: чи варто забороняти мобільні телефони під час війни?І хоча захист від прихованої зйомки та використання цифрових підказок на уроці — різні проблеми, нові пристрої змушують школу відповідати на обидві. Потрібно визначити, які способи їх використання слід обмежувати, а яких — навчати.

Чи можна заборонити все?

Можна припустити, що ця черга лише зростатиме. Окуляри, навушники, годинники, цифрові помічники ставатимуть звичнішими, а їхні можливості розширюватимуться. Чи збирається школа щоразу додавати новий пункт до переліку забороненого? І скільки часу вона зможе працювати за правилами, що тримаються на відсутності доступу до технологій?Я пам'ятаю шкільні суперечки про калькулятори. Дорослих непокоїло, що дитина перестане рахувати самостійно. У цьому була логіка: щоб зрозуміти математику, потрібно опанувати базові операції. Однак із доступністю калькулятора нікуди не зникла потреба розуміти, що саме ти обчислюєш і чи має результат сенс. Сьогодні схожі питання виникають уже щодо текстів, зображень, пояснень і готових розв'язків.Це не означає, що будь-який гаджет потрібно негайно впустити до класу. Безконтрольне використання пристроїв під час уроку заважає роботі. У вчителя має бути право визначати, коли і для чого ними користуються. Але загальна заборона всього нового залишає без відповіді питання, як навчити дитину жити з цими інструментами після закінчення уроків.Мікронавчання: модний тренд чи справді ефективні короткі уроки зі смартфона?Так само не варто захоплюватися пристроєм лише тому, що він новий. У віртуальній реальності можна провести симуляцію або дослідити простір, до якого учні фізично не дістануться. Проте захоплення незвичним досвідом ще не свідчить про засвоєння матеріалу. Після такого заняття потрібно розуміти, що дитина може пояснити або зробити краще. І пам'ятати, що школа потрібна також для спілкування, суперечок, спільної роботи. Якщо всі просто вдягнули гарнітури, соціалізація сама собою не станеться.

Що насправді перевіряє контрольна

Для мене найцікавіше починається там, де нові можливості змушують переглянути саме завдання. Якщо його можна повністю виконати за допомогою ШІ, що ми оцінюємо, коли отримуємо готову роботу?Якщо йдеться про домашнє завдання — повернення до зошита цього питання не знімає. Згенеровану відповідь можна переписати від руки. Учитель отримає охайний текст, але все одно не знатиме, чи розуміє його автор написане. А коли доступ до цифрового помічника стає менш помітним, дедалі більше сил доведеться витрачати на пошук способів контролю.Тому частину оцінювання варто переносити в розмову. Учень презентує рішення, пояснює вибір, відповідає на уточнення. Йому можна запропонувати змінити одну умову задачі й пояснити, як це вплине на результат. Такі запитання дають учителю більше інформації про розуміння, ніж сам завершений текст. Звісно, це потребує часу й перегляду організації роботи. Було б нечесно вимагати від учителя нових підходів, залишивши йому все попереднє навантаження.Інша частина завдань може прямо передбачати використання ШІ. Тоді оцінювати потрібно й процес: як учень поставив завдання, які дані надав, що перевірив, яку помилку помітив і чому відкинув запропоновану відповідь. Уміння отримати переконливий текст і здатність визначити, чи він правдивий, можуть дуже відрізнятися.«Цифровізація освіти: інтерактивні підручники, захист НМТ, більше гаджетів і технологій у школах»У роботі зі студентами я бачив, наскільки примітивним буває використання ШІ людьми, яких заведено вважати технологічно обізнаними. Вони не пояснюють мети, не задають умов, не уточнюють результату. Потім отримують посередню відповідь, яка їх самих не влаштовує. Звичка користуватися застосунками ще не означає вміння працювати з інформацією.Навчати цього доведеться разом із базовими знаннями. Без них дитині просто нічим перевіряти правдоподібну нісенітницю. Потрібні й вправи без цифрової допомоги, й робота з нею. Учень має розуміти мету кожного формату та знати межі дозволеного до початку завдання.

До якого світу готує школа

Мене непокоїть, що в цій дискусії школа нерідко зосереджується на збереженні звичного порядку. Є усталені уроки, завдання, способи перевірки. Технологія порушує цю конструкцію, і виникає спокуса просто усунути її. На деякий час це може полегшити життя. Однак без перегляду методів навчання відстань між школою і світом за вікном зростатиме.Дитина все одно користуватиметься новими інструментами вдома, а згодом у роботі. Якщо школа не допоможе розібратися з ними, вона поступово втрачатиме переконливу відповідь на питання учня: навіщо мені все це?ШІ в українських школах: понад 80% учнів уже використовують СhаtGРТМи не перевіряємо на іспитах, як зняти шкуру з мамонта, хоча колись від такого вміння залежало виживання. Зміст освіти змінюється разом із життям. Водночас уміння самостійно мислити, розуміти прочитане й перевіряти інформацію залишаються необхідними — з цифровим помічником чи без нього. Коли школа й далі готуватиме дітей до світу, якого вже немає, жоден перелік заборонених пристроїв не поверне їй авторитету.

Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про організацію освітнього процесу під час тривалих повітряних тривог. Громади мають допомогти закладам освіти та розглянути можливість проводити заняття в інших облаштованих укриттях. Кожен заклад сам вибирає модель занятьзалежно від безпекової ситуації та місткості укриття, повідомляється на урядовому порталі.
Уроки можуть проходити в класах, в укритті або поєднувати очний і дистанційний формат. Батьки мають заздалегідь знати, як проходитиме навчання, щоб планувати свій день. Розклади повинні бути гнучкими, а формати — прогнозованими.
Якщо укриття не дає змоги провести всі заняття очно, пріоритет мають математична, природнича, мовно-літературна, громадянська та історична освітні галузі. Інші предмети за потреби можна вивчати дистанційно.
Укриття шкіл, які працюють очно, мають бути придатними для тривалого перебування дітей: з навчальними місцями, освітленням, резервним живленням, інтернетом і належними санітарними умовами. Міністерство освіти і науки України щомісяця відстежуватиме виконання рішення.
Безпека дітей і педагогів залишається головною умовою. Під час повітряної тривоги перебування в укритті обов'язкове.
Очно чи онлайн: як навчати дітей у школах в умовах атак балістики?
Київські школи вже змінюють формат залежно від умов: у понеділок Київська міська державна адміністрація пояснила, що без світла чи води учнів переводитимуть на дистанційне навчання до відновлення необхідних умов. Раніше столичним закладам запропонували набір рішень на випадок обстрілів: кожен директор сам створює модель із урахуванням місткості укриття, кадрів і очікувань батьків.
Про те, з якими проблемами стикаються київські школи, що намагаються зберегти очне навчання, у статті «Підземна субмарина: як школи Києва рятують очне навчання під тривогами» розповідає редакторка відділу освіти та науки ZN.UА Оксана Онищенко.

У Франції кілька тижнів тривають протести, які розпочали не учні, а вчителі школи в бідному передмісті Парижа — Кретеї. Педагоги вийшли на протести, оскільки в їхньому освітньому закладі не було достатньо вчителів та бракувало фінансування. Наступного дня до освітян приєдналися й учні, а вже згодом рух охопив старшокласників з інших міст. Нині ж вчителі підтримують протести та поруч із учнями стоять на барикадах і прикривають їх від кийків правоохоронців, зазначає редакторка відділу освіти й науки Оксана Онищенко у статті "Більше ніж бунт: чому протестують школярі у Франції і що це означає для України".
"Це дещо відрізняється від новинної картинки — підлітки на барикадах, сутички з поліцією, зачинені школи, поранені. Вона підказує просте пояснення: перед нами черговий бунт юнацького максималізму. Але за нею губиться головне — зміст самого протесту", —  пояснює авторка статті. 
НУШ: велика освітня ілюзія?
Онищенко наголошує, що протест у Франції особливий тим, що там є солідарність учнів та вчителів. Вона додає, що під час протестів частина репетиторів та вчителів у соцмережах викладає навчальні матеріали, а студенти-волонтери організовують тьюторство в ТіkТоk та Dіsсоrd, щоб учні не відставали від освітньої програми.
Профспілкова лідерка вчителів Каролін Шеве вказує, що учні та вчителі бачать аналогічну реальність і вони розлючені.
Як Європа бореться з кризою в системі освіти. Висновки для України
Науковиця звертає увагу на ще дві особливості французьких протестів. Старшокласники вимагають не просто кращих умов навчання, а й рівного права на освіту, незалежно від фінансового становища родини. Онищенко наголошує, що школярі, які вийшли на протести, — це покоління Z, підлітковий вік якого припав на часи ковідних локдаунів. Вона вказує, що ці діти нині зростають під стресом новин про війни, економічну кризу, кліматичні загрози та переживають за оцінки й підготовку до вступу до вищих освітніх закладів. Вони також бояться, що їхнє майбутнє буде гіршим, ніж життя батьків. Це покоління не довіряє державі, яка не виконує соціального договору — гарантування якісної освіти, незалежно від статків. 
Онищенко зіставляє досвід протестів у Франції з українським: "Можемо порівняти, як реагує суспільство на проблеми освіти та як накопичується вибух".
Авторка статті зазначає, що нині у світі спостерігається криза старої системи освіти. Не лише у Франції, а й в інших країнах, зокрема в Україні, освіта повинна трансформуватися, щоб відповідати потребам високотехнологічного та динамічного світу. 
Наприкінці вересня у Франції розпочалися протести через нестачу вчителів, погане фінансування шкіл та переповнені класи. Протести охопили понад 1200 ліцеїв. Правоохоронці застосовують проти підлітків сльозогінний газ та гумові кулі. Відомо про затримання понад п'ять тисяч людей.На початку жовтня у країні повністю або частково зупинили навчання у 400–500 ліцеях. Французький уряд анонсував розв'язання проблем із нестачею вчителів і фінансуванням шкіл.
Учні франкомовної частини Бельгії також долучилися до протестів та виступили проти скорочення бюджету на освіту. 

Уже майже місяць у Франції тривають шкільні протести, які поширилися і на франкомовну Бельгію. На барикадах поруч зі старшокласниками стоять учителі й персонал шкіл і прикривають дітей від кийків поліції та сльозогінного газу. А між акціями протесту учні надолужують пропущене: частина вчителів і репетиторів викладають у соцмережі та на онлайн-платформи навчальні матеріали. Студенти-волонтери організовують онлайн-тьюторство у Dіsсоrd і ТіkТоk.Це дещо відрізняється від новинної картинки — підлітки на барикадах, сутички з поліцією, зачинені школи, поранені. Вона підказує просте пояснення: перед нами черговий бунт юнацького максималізму. Але за нею губиться головне — зміст самого протесту.Зазвичай обговорюють три причини заворушень, і саме їх називають насамперед лідери учнівських профспілок: нестача вчителів, переповнені класи, погане фінансування шкіл. Проте насправді протестувальники висувають більше вимог — на вебсайті учнівських профспілок їх десять: від шкільних проблем і до справедливої системи вступу до університету.Акції школярів спалахнули не на порожньому місці — паралельно з ними вчителі разом з іншими бюджетниками протестують проти урядових планів скоротити видатки бюджету і заморозити зарплати.Напередодні президентських виборів суспільство поляризується, і влада звинувачує опозицію в підбурюванні шкільних протестів, а опозиція владу — у жорстокості дій поліції.Та якщо відкинути політичний шум і романтизацію барикад, можемо побачити, що частина проблем освіти, що привели французьких школярів на вулиці, знайома й нашому суспільству. Тож для нас цей досвід цікавий. Це не про заклики на барикади — у країні, що зараз виборює своє право на існування, внутрішні барикади неприпустимі. Але ми можемо порівняти, як реагує суспільство на проблеми освіти та як накопичується вибух.У французькому досвіді є три цікаві моменти.Як Європа бореться з кризою в системі освіти. Висновки для України

1. Солідарність учителів і учнів

Насправді протестний рух почали не учні, а викладачі однієї школи в бідному передмісті Парижа — Кретеї. Вони вийшли на акцію протесту, бо в їхній школі бракувало вчителів і фінансування.А потім до них приєдналися учні. «Ми сказали собі: наступного дня теж спробуймо, ми дамо себе почути та спробуємо щось змінити», — розповіли старшокласники в коментарі Rаdіоfrаnсе… — Ми не просимо розкоші, ми просто просимо найнеобхіднішого, насправді».Учні заблокували вхід до школи сміттєвими баками та почали поширювати в соцмережах відео про свою школу й протест. У відповідь старшокласники з інших шкіл і міст Франції стали робити те саме.«Вони (учні) бачать ту саму реальність, що й ми, і вони розлючені», — пояснила Тhе Guаrdіаn профспілкова лідерка вчителів Каролін Шеве.Чи можна уявити ситуацію в Україні, коли на протесті вчителів поруч з ними стоятимуть учні? Це звучить фантастично, але це реально — за умови, що самі вчителі рішуче відстоюватимуть свої права. Поки що з цим проблеми: окремі сміливці є, але більшість звикла терпіти й мовчати.Свіжий приклад: сьогодні я читала дискусію вчителів у соцмережах з приводу того, що в деяких громадах їх примушують писати заяви за свій рахунок на осінні канікули. «Я написав, а хто ще з таким стикався?» — читаю пост. Відповіді тих, хто стикався, були в дусі «ну а що робити, мушу», «один у полі не воїн». І був тільки один коментар із запитанням «А може, просто не погоджуватися?».Вчитель та військовий розкритикував НУШ за "грантову тусовку" та відрив від шкільного життяРік тому, напередодні ухвалення державного бюджету, освітянські профспілки організували флешмоб у соцмережах проти звуження прав педагогів і за підвищення їм зарплатні. Учителям пропонували зробити фото на робочому місці, а студентів, батьків і «всіх небайдужих» просили підтримати. Але флешмоб не став трендом серед учнів: підлітків неможливо схилити до підтримки за вказівкою зверху — детонують лише теми, де є драйв і спільна ідея.Є й друга причина ізольованості вчительських протестів: проблеми школи та учительських зарплат у нас звикли вважати справою самих учителів. Батьки не бачать прямого зв'язку між майбутнім дитини і становищем її вчителя. А якщо з чимось не згодні чи незадоволені, беруть репетитора або скидаються грішми на потреби школи.Тим часом на нинішніх протестах школярів у Бельгії одна з ключових вимог — перегляд або скасування освітньої реформи, яка збільшує навантаження на вчителя без підвищення йому зарплати.

2. Освіта для всіх, а не для обраних

Протест французьких школярів, який спалахнув як бажання покращити умови навчання, швидко набув соціального виміру. Недофінансування зачіпає всі школи, але найсильніше — у бідних районах зі строкатою етнічною та мігрантською картою.«Усі казали нам, що школа зрівнює шанси. Але сьогодні це зовсім не так, — каже в коментарі Тhе Guаrdіаn 16-річна Ізабелла. — Підліток із передмістя Парижа ніколи не матиме таких можливостей, як учень із центру міста. Саме тому ми сьогодні тут».Рівне право на освіту для всіх, незалежно від адреси і статків родини, — одна з ключових вимог школярів. Освіту вони сприймають як спільне благо і стартову лінію: від неї залежить, із чим людина піде в життя. Тому поруч із підлітками з депресивних околиць на барикадах стоять учні заможних паризьких ліцеїв. Учитель престижного ліцею Софі-Жермен, який підтримує протестувальників, розповів Тhе Guаrdіаn, що учні з центру Парижа виявили велику солідарність із ровесниками з передмість, і це суперечить думці, що ми живемо в епоху егоїзму.Освіта на понтонах. Чому стратегії «європейського майбутнього» вищої освіти тонуть у реальності війниФормула «епохи егоїзму» зараз у Франції часто лунає — тут широко обговорюють нову книжку соціолога Каміля Пеньї «Тріумф егоїзмів. Новий соціальний примус». Окрему увагу автор приділив освіті — він стверджує: коли, попри риторику про «рівний доступ до освіти», держава самоусувається від вирівнювання соціальних умов, жорстока конкуренція за майбутній соціальний статус переміщується у шкільні класи. У цій боротьбі заможні верстви й середній клас конвертують статки та зв'язки в освітні переваги своїх дітей, а сам «егоїзм» перестає бути особистим вибором — він перетворюється на примусову стратегію виживання у суспільстві без гарантій. Кожен за себе.Виходом із цієї ситуації Пеньї вважає «етику гідності»: визнання того, що кожна людина має право на гідне життя, а забезпечення цієї гідності — спільна турбота суспільства, а не приватна справа окремої родини. І саме в цьому сенсі солідарні протести вчителів, школярів і батьків у Франції можна сприймати як надію на те, що це можливо.У цьому контексті стає зрозумілим, чому серед вимог школярів — не лише матеріальне забезпечення шкіл, а й справедлива система вступу до університетів. Протестувальники вважають її непрозорою і несправедливою, оскільки вона дає преференції дітям із престижних шкіл.Україні нерівність в освіті теж знайома. Розрив у результатах міських і сільських школярів фіксують і ЗНО-НМТ, і національні моніторинги, і РІSА. Ми постійно дискутуємо про те, якою має бути справедлива вступна кампанія, чи маємо давати преференції під час вступу певним групам абітурієнтів.З огляду на те, що люди і таланти — це головний капітал країни, яка веде боротьбу за своє існування, а за кордон їде молодь переважно з міст, — школярі з маленьких містечок і сіл незабаром стануть головним ресурсом країни. Завдання підняти освіту там має стати пріоритетом держави. Це й раніше було важливим, а зараз є критичним.Євроінтеграція в освіті очима 190 тисяч учителів, батьків і управлінців

3. Повстання покоління Z

Підлітки, які сьогодні вийшли на протести у Франції і Бельгії, народилися у 2008–2010 роках. Це діти, які входили у свій найчутливіший підлітковий вік у часи ковідних локдаунів. Зростають вони під тиском тривожних новин про воєнні конфлікти — і дехто знає про це з власного досвіду чи досвіду близьких (протести, нагадаю, почалися в бідних мультикультурних районах із великою часткою мігрантів). Додайте сюди новини про кліматичні загрози, економічну кризу і протести у рідній країні. Школярі бояться, що їхнє майбутнє буде гіршим за життя їхніх батьків.У коментарях ЗМІ протестувальники розповідають, як стресують через оцінки, результати іспитів і неможливість підготуватися до вступу через відсутність учителів. Вони не хочуть миритися з принципом «терпи, бо так заведено в країні, де ти живеш», а жорстка реакція поліції поглиблює недовіру до держави, що не виконує соціального договору. На плакатах, які тримають школярі, написано: «Держава, що труїть газом учнів старших класів, є слабкою державою», «Ми тут не для того, щоб влаштовувати заворушення».Ще одна особливість цього покоління — воно на «ти» з технологіями. Для самоорганізації йому не потрібна координація зверху — воно самоорганізується горизонтально, через соцмережі.Експерт назвав дві ключові проблеми шкільної реформиБагато вимог школярів дорослі визнають справедливими. Але до початку дитячих протестів їх не виконували. Наприклад, у парламенті з лютого лежить законопроєкт про заміну системи вступу, але лише зараз прем'єр-міністр Себастьян Лекорню пообіцяв зробити її прозорішою. Уряд зараз визнає, що частина вимог учнів є «цілком обґрунтованою», й анонсує розв'язання проблем із нестачею вчителів і фінансуванням шкіл. А раніше міністр освіти Едуар Жефре публічно заявляв, що брак учителів у школах не буде надто відчутним.І це хороший урок, зокрема й для українського уряду, який традиційно подавав суспільству глянцеву картинку реформ в освіті, не проговорюючи вголос реальних проблем.Є й ширший контекст: ми спостерігаємо кризу старої системи освіти, яка досі намагається працювати як індустріальний конвеєр для «штампування» кадрів під ринок праці. Тоді як до цієї системи зайшло покоління, що живе у високотехнологічному та динамічному світі. Освіта мусить трансформуватися, і це завдання для всіх країн.

Вересень 2026 року змусив усіх нас по-новому думати про безпеку дітей у школах. Війна вже не просто десь поруч із закладом освіти — російські дрони безпосередньо влучають у школи. У Києві від початку війни постраждав кожен третій навчальний заклад. Напевно, вся країна бачила кадри влучання російського «шахеда» у школу №12 Солом’янського району Києва просто посеред навчального дня. На щастя, діти та працівники встигли перейти до укриття.На тлі цієї реальності особливо гостро звучить стара дискусія про заборону мобільних телефонів у школах, яку зараз знову порушують експерти та батьки. А в парламенті готують відповідний законопроєкт. Питання вічне: обмежувати мобілки, забороняти повністю чи взагалі не чіпати? Головний аргумент: телефон відволікає від навчання. Але де проходить межа між дисципліною і безпекою дитини?Мікронавчання: модний тренд чи справді ефективні короткі уроки зі смартфона?

Аргументи за і проти

Сама ідея заборони гаджетів у школі далеко не нова. Аргументи на її користь — ті самі: смартфони відволікають, знижують концентрацію, провокують списування і заважають дітям спілкуватися. До цього сьогодні додаються кібербулінг, неконтрольоване використання дітьми соцмереж та ігор. А ще — фото- й відеозйомка під час уроків, коли діти або вчителі можуть потрапити в кадр без згоди, а записи — опинитися в соцмережах та стати підставою для цькування. Такі випадки, на жаль, траплялися.Але також є дуже вагомі аргументи проти заборони мобілок у школі. Смартфон — це не лише розваги, він може слугувати навчальним інструментом: для пошуку інформації, доступу до освітніх платформ і застосунків, перекладачем, калькулятором. Зважаючи на те, що наші школи не забезпечені комп’ютерами чи планшетами для кожного учня, особистий гаджет може фактично компенсувати цю нестачу й дати дитині доступ до цифрових навчальних ресурсів.Для окремих дітей телефон необхідний і за медичними показаннями — наприклад для використання застосунків, пов’язаних із контролем стану здоров’я чи медичними пристроями. А інколи — для зв’язку з мамою.Очне навчання під час обстрілів: з якими викликами стикаються школи КиєваТа найбільше зв’язок з батьками важливий з безпекових міркувань. Під час тривог і обстрілів для дитини це можливість бути на зв’язку, повідомити про своє місцеперебування в критичній ситуації та врешті-решт отримати підтримку. Погодьтеся, якщо навколо пожежа чи завали, навряд чи хтось із працівників школи чи самих дітей зможе оперативно відшукати ту коробочку, де лежать усі зібрані гаджети. І саме цей безпековий контекст відрізняє українську дискусію про гаджети у школі від дискусій у країнах, які все ж таки їх забороняють.

Заборони в Україні

Ідея таких заборон в Україні не нова, це радше ходіння по колу: МОН спочатку видало наказ про заборону телефонів (2007), а через сім років його скасувало (2014). Як зазначено в міністерському наказі, гаджети знову дозволили «з метою поширення використання інформаційно-комунікаційних технологій під час навчально-виховного процесу».Однак у регіонах таки намагалися запроваджувати м’які, тобто не категоричні заборони на смартфони у школі: десь — неофіційно, десь — у вигляді офіційних рекомендацій для шкіл «обмежити» гаджети. Наприклад, у Львові такі рекомендації діють з вересня 2023 року. Спочатку начальник управління освіти Львівської міськради Андрій Закалюк заявляв, що з 1 вересня 2023 року Львів ініціює обмеження використання мобільних телефонів у школах. Але вже після обговорення позицію уточнили: кожна школа мала самостійно визначити правила користування телефонами.Окреме питання — як саме обмеження працюють на практиці. Не користуватися телефоном під час уроку і здати його в «коробочку» на зберігання — не одне й те саме. Наприклад, у нових рекомендаціях Львівської ОВА щодо гаджетів у школах смартфони не заборонені. Але під час уроку телефон слід перевести в беззвучний режим і залишити в рюкзаку чи сумці, а дістати його можна лише з дозволу вчителя для навчальних цілей. Також заборонено робити відео- та аудіофіксацію уроку.І хоча в рекомендаціях немає вимоги здавати телефони працівнику школи на зберігання, батьки зауважують, що саме так і відбувається: коробочка стоїть на столі у вчителя, і всі учні примусово мають скласти в неї мобільні телефони. Але хто відповідає за збереження телефону, якщо його пошкодили або загубили? Чи має школа право вилучати річ, яка є власністю дитини чи її родини? І як учень отримає доступ до телефону в разі нагальної потреби?На це звертає увагу й Служба освітнього омбудсмена: в Україні немає законодавчої заборони учням мати мобільні телефони в закладі освіти, а практика «коробочок» створює питання відповідальності за їхнє збереження.Прямо під час занять: росіяни вдарили «шахедом» по університету в центрі КиєваНе всі вчителі підтримують обмеження використання телефонів. У дискусії в соцмережах на сторінці нашої ГО «Батьки SОS» є коментар учителя пана Сергія, який назвав рекомендації з обмеження мобілок у школі «сумнівними» і зауважив, що, навпаки, заохочує своїх учнів до використання сучасних технологій. Але це потребує значно більшої відповідальності учнів і батьків. На його думку, самих заборон і рекомендацій недостатньо — важливо формувати навички ефективного використання технологій сучасної комунікації.Як компроміс між безпекою та дисципліною, деякі батьки й освітяни пропонують альтернативу: замінити смартфони на прості кнопкові телефони. Мовляв, так дитина завжди буде на зв’язку з рідними, але не відволікатиметься на ТіkТоk чи сповіщення з соцмереж. Утім, на кнопкових пристроях діти так само чудово знаходять спосіб обмінюватися повідомленнями та грати в примітивні ігри просто під час уроків.

Новий законопроєкт про телефони

Поки на місцях пишуть правила для «коробочок», у Верховній Раді намагаються зробити обмеження телефонів законодавчою нормою. Законопроєкт депутата від «Слуги народу» Георгія Мазурашу пропонує внести зміни до закону «Про освіту» і зобов’язати учнів не використовувати під час уроків телефони, планшети та смартгодинники, крім випадків, коли вони потрібні для освітніх або медичних потреб. Судячи з пояснювальної записки, мета цієї законодавчої ініціативи — «оптимізація освітнього процесу та підвищення рівня поваги до викладачів».Уряд, як і Головне науково-експертне управління ВР, загалом підтримав ідею. Але до законопроєкту надійшли зауваження від МОН, Мінцифри, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, НАПНУ та освітнього омбудсмена.«Цифровізація освіти: інтерактивні підручники, захист НМТ, більше гаджетів і технологій у школах»Якщо узагальнити критику, відображену у висновках профільного парламентського комітету щодо документа, вона стосується трьох головних напрямків:

прав людини: наскільки держава взагалі може законодавчо обмежувати використання особистих пристроїв і чи не створює це ризиків для прав учнів;автономії шкіл: МОН наголошує, що заклади освіти вже мають право самостійно встановлювати правила користування гаджетами, а жорстке регулювання на рівні закону може звузити їхню автономію та академічну свободу педагогів.практичної реалізації і безпеки: хто вирішуватиме, коли телефон потрібен з освітніх чи медичних причин, чи можна його вилучати, хто відповідатиме за збереження і як дитина отримає до нього доступ у разі небезпеки. Освітянські профспілки зауважили, що зберігання телефонів під час уроків стане додатковим навантаженням на вчителів та може спровокувати різні конфліктні ситуації.

Мінцифри окремо наголосило, що жорсткі обмеження можуть шкодити розвитку цифрових компетентностей учнів і не враховують потреб дітей з інвалідністю та особливими освітніми потребами. МОН акцентувало, що у законодавстві України не визначено поняття «урок» (а використання гаджетів заборонено саме на уроках).Тож профільний комітет рекомендував повернути законопроєкт автору на доопрацювання. Попри це, у вересні документ включили до порядку денного Верховної Ради, але рішення щодо нього немає. Тим часом у комітеті з питань освіти напрацьовують новий, ширший законопроєкт про гаджети, який, за словами депутатки Наталії Піпи, дозволить школам самим визначати правила у своїх статутах.

Чи працюють заборони

А що показує досвід інших країн, де телефони справді заборонили, а не лише обмежили? Один із найповніших на сьогодні оглядів досліджень на цю тему — Еvіdеnсе fоr аnd аgаіnst bаnnіng mоbіlе рhоnеs іn sсhооls («Докази за і проти заборони мобільних телефонів у школах») — опублікувала у 2024 році група австралійських дослідників. Автори проаналізували понад 1300 публікацій і відібрали 22 дослідження з 12 країн, у яких вивчали, як обмеження мобільних телефонів у школах впливають на навчання, добробут дітей і кібербулінг. Результати виявилися неоднозначними.ШІ в українських школах: понад 80% учнів уже використовують СhаtGРТГоловний висновок: немає достатньо надійних доказів, що заборона мобільних телефонів впливає на результати навчання. Частина досліджень показала позитивний ефект заборон, але інші не виявили зв’язку між обмеженням телефонів і навчальними результатами.Не дає проста заборона й гарантованого рішення проблеми кібербулінгу. В одному з досліджень, включених до огляду, у школах з обмеженнями на мобільні телефони частіше фіксували випадки онлайн-цькування та інших форм агресії щодо дітей в інтернеті. Це не доводить, що заборона спричиняє кібербулінг, але показує, що аргумент «заборони автоматично вирішують проблему булінгу» також некоректний.Варто пам'ятати одну річ: діти відволікалися на уроках задовго до появи смартфонів. Був «морський бій», були анкети, які нишком передавали по рядах, записки, якими обмінювалися, тетріс і «Ну, постривай!», які ховали за книжкою й вдавали, що уважно слухають учителя. Гаджети, безумовно, зробили цю конкуренцію за дитячу увагу значно жорсткішою.Але сама заборона не робить урок цікавим і не додає мотивації вчитися. Є вчителі, які викладають навчальний контент у ТіkТоk і збирають мільйонні перегляди, їхні учні із задоволенням виконують творчі завдання, зокрема й з використанням смартфонів. А є ті, у кого на уроці муха не пролетить, хто тримає залізну дисципліну, але діти від цього не мають вищих результатів навчання.Тому дискусія про телефони насправді ширша, ніж питання, де має лежати гаджет — у рюкзаку чи в «коробочці». Вона ще й про те, якою ми бачимо сучасну школу: школою заборон чи школою, яка вчить дитину керувати своєю увагою, відповідально користуватися технологіями й розуміти межі.

Через російські удари по енергетиці України та загрозу блекаутів українські заклади вищої освіти повинні мати два плани навчального календаря. Йдеться про звичайний та кризовий варіанти. Останній має передбачати перенесення, в разі необхідності, частини занять із зимових місяців на травень — серпень. Університети також можуть впроваджувати додаткові літні семестри, розповів проректор Українського католицького університету та член Управлінської групи Альянсу українських університетів Дмитро Шеренговський у статті "Скасувати канікули чи вчити швидше? Як мають змінитися українські університети під час війни".
За його словами, нині університети мають вирішувати два завдання: надолужувати освітні втрати, які виникли ще до повномасштабного російського вторгнення в Україну, та прискорити темп перетворення освіти на продуктивний людський капітал. Особливо це стосується підготовки фахівців для  критично важливих спеціальностей.
Не лише дисертація: навіщо Україні змінювати аспірантуру
Автор статті наводить приклад роботи університетів Сполучених Штатів Америки в період Другої світової війни. Студенти у цій країні навчалися цілий рік, а літні канікули скорочували. Шеренговський зазначив, що українським університетам для того, щоб перейти на навчання влітку, не потрібно чекати дозволу від Міністерства освіти та науки. Законодавством передбачено, що студенти мають право на не менше як вісім тижнів канікул на рік, однак це не вимагає обов'язкових канікул саме в літній період. 
Науковець додає, що питання не в дозволі міністерства, а у здатності ЗВО перепроєктувати свій освітній процес. Шеренговський наголошує, що навчання влітку є важливим і для соціалізації молоді. 
ІТ-освіта в еру штучного інтелекту: як університетам устигати за викликами ринку
"Найперше — це соціалізація в літніх школах і таборах, коли вимушені гібридні формати навчання чи заняття онлайн значно посилюють соціальну дезінтеграцію молоді. Мені доводилося бачити у літніх кемпах студентів із прифронтових територій, які навчалися в одній групі в університеті, але фізично побачилися вперше за кілька років у Львові", — пояснив експерт. 
У серпні редакторка відділу освіти та науки ZN.UА Оксана Онищенко у статті "Очно чи онлайн: як навчати дітей у школах в умовах атак балістики?" писала про стан укриттів та навчання дітей під загрозою російських ударів. Через масовані удари РФ студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 29 вересня навчаються дистанційно. 

П'ятий рік повномасштабної війни, протистояння з Росією стає дедалі жорсткішим. Як за таких умов мають працювати українські університети? Одне очевидно: так, як до війни, уже неможливо.Перший проректор УКУ Ярослав Притула нещодавно запропонував подивитися на це питання через категорію швидкості: наскільки швидко університети дають країні підготовлених фахівців. Він наводить приклад університетів США, які під час Другої світової війни переходили на цілорічне навчання — додавали літні семестри, скорочували канікули.А що в Україні — чи може наша вища освіта й далі жити за академічним календарем, сформованим для довоєнного часу?Питання надзвичайно влучне, якщо врахувати, що ми маємо одночасно вирішувати два майже протилежні завдання. Перше — надолужувати освітні втрати, які почалися ще до повномасштабної війни: за даними РІSА-2025, українські підлітки відстають від своїх однолітків із країн ОЕСР на 1,5–2 роки навчання. Тобто щоб досягти середніх показників РІSА-2025, українським учням потрібно кілька додаткових років навчання. Внутрішній розрив ще більший — відмінність між результатами учнів з українського міста і села становить три роки навчання. Звісно, ці цифри треба трактувати обережно, бо дослідження РІSА-2025 охопило лише частину територій, але масштаб проблеми вони добре показують.Полковник США з найкращого техуніверситету світу вчитиме українських студентів робити зброю для гарячих потреб ЗСУДруге завдання — нам потрібно у прискореному темпі перетворювати освіту на продуктивний людський капітал, так необхідний країні для того, щоб вистояти. Дефіцит кадрів є одним із ключових обмежень української економіки — через мобілізацію, зовнішню й внутрішню міграцію та зростання попиту на кадри у критичних секторах. Тому нам доведеться вигравати продуктивністю, технологіями і якістю людського капіталу — будувати економіку талантів, у якій відносно невелика кількість людей створює непропорційно високу економічну, технологічну й оборонну спроможність. Саме в цьому аспекті я пропоную розуміти та формувати освітню політику як частину довгострокової стратегії протидії РФ.

Коли університет стає частиною воєнної машини

Книга Вірґуса Рея Кардозьє «Коледжі та університети у Другій світовій війні», на яку покликається Ярослав, описує масштабну перебудову вищої освіти США. Але трансформація торкнулася не лише канікул.Університети фактично перетворилися на технологічний та кадровий тил армії США. Вони змінювали програми під потреби війни, приймали на навчання військові навчальні підрозділи, працювали на оборонні дослідження, втрачали студентів через мобілізацію і ставали частиною державної мобілізаційної системи.Як пояснює інший дослідник Роджер Ґайґер у книзі «Американська вища освіта після Другої світової війни», після Перл-Гарбора та зниження призовного віку до 18 років у листопаді 1942-го уряд побачив проблему: якщо забрати з університетів усіх придатних до служби 18–20-річних, невдовзі армія та воєнна економіка залишаться без інженерів, медиків, кваліфікованих офіцерів і технічних спеціалістів. Постав вибір: або знижувати освітні вимоги до майбутніх фахівців і випустити прискореними темпами на ринок праці та в армію недостатньо кваліфіковані кадри, або дати перспективним кандидатам можливість отримати університетську освіту, одночасно утримуючи їх в армійській екосистемі (мобілізувати, але надати відстрочку, щоб опанувати потрібні державі спеціальності).Реформа науки в університетах: від виживання — до співтворення майбутньогоОбрали друге. Замість того щоб «полегшувати» програми навчання, США зберегли високі стандарти підготовки, але створили спеціальні програми на базі університетів. Так виникла програма V-12, яка з липня 1943 року запрацювала у 131 американському університеті та коледжі. До завершення у 1946 році вона дала Військово-морським силам США близько 60 тисяч кваліфікованих офіцерів.Університети перестали бути просто осередком мобілізаційного ресурсу — вони самі стали його виробниками. Для одного студента це могло означати швидше закінчення бакалаврату. Для іншого — навпаки, отримання відстрочки і продовження навчання медицини чи інженерії. Для третього — мобілізацію і розподіл на фронт.Спеціалізована програма підготовки для армії (англ. — Аrmy Sресіаlіzеd Тrаіnіng Рrоgrаm) добре ілюструє цей підхід. На початку 1944 року там навчалося близько 140 тисяч військовослужбовців. Коли перед висадкою в Європі командуванню знадобилося більше людей, програму радикально скоротили до 30 тисяч. Однак залишили насамперед медиків, ветеринарів, інженерів, перекладачів тощо — інакше кажучи, тих фахівців, повноцінна підготовка котрих була важливішою, ніж їх дострокова мобілізація. Тобто уряд зважував співвідношення між негайною потребою у військовослужбовцях і майбутньою цінністю спеціалістів у випадку тривалої тотальної війни.Однак американські університети були не лише кузнею кадрів, а й частиною американської оборонно-технологічної системи. Гарвард у 1942 році називали «арсеналом Конанта» за ім’ям тодішнього президента університету Джеймса Конанта. Його науковці працювали над засобами радіоелектронної боротьби та протидії радарам, технологіями нічного бачення, розвідкою, вибуховими речовинами, медичними технологіями та препаратами, криптоаналізом, а також долучилися до досліджень, пов’язаних із Мангеттенським проєктом і створенням атомної зброї. До речі, вже до 1945 року доходи Гарварду від державних контрактів досягли 33,5 млн дол. — третього показника серед американських університетів.Без власних технологій не вистояти. Як українська наука працює для фронту — і змінюється сама

Яким має бути український університет воєнного часу?

Український університет має стати інституцією, яка безпосередньо працює на технологічну стійкість країни. Певні елементи такої моделі вже з’явилися. Оборонний кластер Вrаvе1 разом із МОН запустив напрям Вrаvе Studеnts, де студентські команди працюють над реальними інженерними завданнями для безпілотних і роботизованих систем.У 2026 році відбувся Unіvеrsіty Dеfеnsе Тесh Fоrum, де університетські команди презентували власні розробки, а МОН окреслило ширшу рамку — університетські центри передового досвіду, стартап-школи, інкубатори, акселератори, наукові парки і глибшу співпрацю з Вrаvе1. Однак залишається відкритим питання: стануть ці практики новою моделлю університету чи залишаться набором успішних ініціатив?Американський досвід показує, що справжня зміна ролі університету відбувається тоді, коли він системно вбудований у цикл «дослідження — прототип — випробування — виробництво — підготовка кваліфікованих кадрів».

Проблема не в канікулах

Українські університети: як привабити й утримати таланти?Варто обережніше ставитися до думки, що вузьке місце української освіти — довгі канікули. Є дослідження, які показують, що просте переформатування календаря не створює освітнього дива. Наприклад, у Каліфорнії на початку 2000-х діяла найбільша у США система цілорічного шкільного навчання (multі-trасk yеаr-rоund). Навчальний рік розподіляли на кілька циклів із короткими перервами замість одного довгого літа. Дослідження економістки Дженніфер Ґрейвс на основі даних понад 800 тисяч учнів не виявило жодних переваг такої моделі саме для освітніх цілей. Інший приклад — Нідерланди, де літні канікули тривають лише 6 тижнів, а решту часу займають літні школи. Аналіз показав, що позитивний ефект від таких інтенсивів є, але він досить помірний.Проте сьогодні для України «заповнене літо» є вкрай важливим з причин, не зовсім пов'язаних з освітою. Найперше — це соціалізація в літніх школах і таборах, коли вимушені гібридні формати навчання чи заняття онлайн значно посилюють соціальну дезінтеграцію молоді. Мені доводилося бачити у літніх кемпах студентів із прифронтових територій, які навчалися в одній групі в університеті, але фізично побачилися вперше за кілька років у Львові.Друга причина використання «заповненого літа» — стійкість. Для України воно може бути резервом на випадок складної зими. Росія намагається перетворити холод на зброю, завдаючи ударів по енергетиці, а місцеві адміністрації вже говорять про можливі обмеження навчання взимку. Тому університетам варто мати два календарі — звичайний і кризовий, який дасть змогу за потреби перенести частину навчального навантаження (проєкти, практичні, лабораторні роботи, інтенсивні курси) із зимових місяців на травень–серпень. Чинне законодавство залишає для цього чималий простір — студент має право на не менш як 8 календарних тижнів канікул на навчальний рік, але це не означає обов'язкових трьох місяців літа. Тож питання не в дозволі МОН, а в спроможності університетів перепроєктувати власний освітній процес.Українські студенти за кордоном: втрачене покоління чи ресурс відновлення країни?Ще один важливий висновок — не варто будувати одну модель для всіх. Для окремих програм можна впроваджувати прискорення навчального процесу: інтенсивні модулі, літні семестри, швидше визнавати результати навчання, отримані на роботі чи в проєктах, раніше інтегрувати студентів у бізнес і державні програми. Але для мілтеху, складної інженерії, енергетики, медицини, реабілітації, ШІ чи дослідницьких SТЕМ-напрямів може бути правильним протилежне — утримати студентів в університеті й залучити до дослідницьких завдань від оборонного сектору.Тому одним із головних показників ефективності освітньої політики під час війни мало б стати скорочення «часу до спроможності» — періоду від початку навчання до моменту, коли знання й навички людини починають реально працювати на економіку, армію, науку чи громаду. Саме цей шлях фактично намагалися скоротити американці.Інакше кажучи, нам потрібна відповідь на складне питання: якого саме фахівця, якого рівня підготовки і в який момент має отримати країна. І вже залежно від цього визначати тривалість та формат навчання. Можливо, саме так варто розуміти «асиметричну швидкість» в освіті: не намагатися навчати всіх швидше, а швидше отримувати потрібний країні результат. І цим результатом може бути не лише дипломований фахівець, а й дослідження, технологія чи готове до впровадження рішення, як це було в «арсеналі Конанта».

Від сьогодні, 29 вересня, та по 16 жовтня включно студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка навчатимуться дистанційно. Університет ухвалив таке рішення  через погіршення безпекової ситуації у столиці, зокрема російські масовані удари, інформує пресслужба КНУ. 
 "Освітній процес відбуватиметься з використанням інформаційно-комунікаційних технологій відповідно до затверджених розкладів", — йдеться в повідомленні.
Удар по Академії наук: генсек Ради Європи закликав покарати Росію
Керівники навчальних підрозділів ухвалюватимуть рішення щодо проведення практичних, лабораторних та контрольних занять з урахуванням безпекової ситуації. Майже всі співробітники КНУ дистанційно працюватимуть, окрім тих, чиї обов’язки неможливо виконувати дистанційно.
Прямо під час занять: росіяни вдарили «шахедом» по університету в центрі Києва
Студенти матимуть цілодобовий доступ до укриттів у гуртожитках та корпусах університету. 
Вчора російські війська атакували реактивним "Шахедом" будівлю Національної академії наук України, яка розташована через дорогу від головного корпусу КНУ. Унаслідок удару по президії НАНУ на вулиці Володимирській загинули двоє науковців, серед них —помічниця колишнього секретаря РНБО Володимира Горбуліна.
У серпні редакторка відділу освіти та науки ZN.UА Оксана Онищенко у статті "Очно чи онлайн: як навчати дітей у школах в умовах атак балістики?" писала про стан укриттів та навчання дітей під загрозою російських ударів.