News about Art

Sign up, for leave a comments and likes
Interests: Art
Також, Ви можете змінити вподобання в налаштуваннях Стрічки
Фокус on we.ua
У понеділок, 12 жовтня, французька прокуратура розкрила деталі нахабного пограбування музею, звідки група злодіїв поцупила дві картина Огюста Ренуара. Мова йде про полотна «Портрет мадам Колонна Романо» та "Молода жінка біля колодязя».
Go to focus.ua
ТСН on we.ua
12 жовтня — Всесвітній день економіста та День економіста в Україні. Не забудье привітати своїх рідних, друзів та знайомих з їхнім професійним святом.
Go to tsn.ua
Суспільне on we.ua
Понад 10 тисяч людей відвідали виставку «Династія» в обласному краєзнавчому музеї Житомира за два з половиною роки. На ній представлені 25 робіт семи художників із родини Жегунових-Гуєцьких: портрети, натюрморти, графіка та ескізи до лялькових вистав.Про це Суспільному розповів директор музею Ярослав Яворський.За його словами, на виставці представлені 25 робіт художників з родини Жегунових-Гуєцьких. Усі твори краєзнавчому музею упродовж 1980-х–2000-х років подарував житомирський художник Олександр Жегунов.За словами Олександра Жегунова, на виставці представлені його роботи, а також його дру...
Go to suspilne.media
Букви on we.ua
Джерело: The Art Newspaper Британський музикант Пол Маккартні долучився до благодійного мистецького проєкту Sound & Vision, кошти від якого спрямують на допомогу дітям, які постраждали від війн, зокрема в Україні. Він обрав рядок зі своєї пісні “Band on the Run” за мотивами якого понад 60 художників створять роботи для виставки та аукціону в Лондоні. Для проєкту Маккартні обрав рядок із пісні “Band on the Run”, що увійшла до однойменного альбому, який музикант випустив у 1973 році разом із гуртом Wings: “І дощ вибухнув оглушливим гуркотом, коли ми падали назустріч сонцю”. Саме ці слова стан...
 on we.ua
ТСН on we.ua
Щороку у другу неділю жовтня в Україні святкують День художника. 2026 року професійне свято митців припадає на 11 жовтня.
Go to tsn.ua
Укрінформ on we.ua
Архів Війни презентував документальний фільм «Діти. Як Росія вчить воювати» режисера Романа Синчука про мілітаризацію українських дітей на тимчасово захоплених РФ територіях.
Go to ukrinform.ua
New Voice on we.ua
Понад 60 відомих художників пожертвували свої нові роботи для лондонської благодійної виставки та аукціону War Child. Вони створили картини, натхненні піснею Пола Маккартні Band on the Run 1973 року.
Go to nv.ua
ШоТам on we.ua
The post Який український вірш писали про вас? (ТЕСТ) appeared first on #ШОТАМ. Можливо, вірш, що нагадує вашу історію, написали ще в минулому столітті, а може — зовсім нещодавно. Дайте відповідь на кілька простих запитань у тесті #ШОТАМ — і дізнайтеся, який поет міг би описати саме вас. Головне правило: не думайте занадто довго — обирайте інтуїтивно, за першим відчуттям.
Go to shotam.info
24 Канал on we.ua
Після майже трьох місяців канікул школа знову повертається в наше життя – разом із ранніми підйомами, новими зошитами та урочистим настроєм, який у кожного проявляється по-різному. Але незалежно від того, чи дитина вперше переступає шкільний поріг, чи вже добре знає, де стоїть її парта, 1 вересня залишається хорошим моментом, щоб сказати важливі слова. Повний текст новини
 on we.ua
КоментаріUA on we.ua
Коли за вікном дощ, час влаштуватися зручніше і вибрати фільм з особливою атмосферою. Осінь у кіно - це золоте листя, прохолодні вулиці, затишні кафе, кохання та легка ностальгія. Зібрали три картини, які особливо добре підходять для такого вечора. "Коли Гаррі зустрів Саллі" (1989) Романтична комедія Роба Райнера з Мег Раян та Біллі Крісталом – справжній гімн осінньому Нью-Йорку. Гаррі та Саллі знайомляться ще молодими, а потім багато років знову і знову перетинаються. Центральний парк, золоте листя, затишні кафе та розмови про кохання створюють ідеальну атмосферу для осіннього перегляду. "Вам лист" (1998) Ще один фільм із Мег Раян, який неможливо уявити без осіннього Нью-Йорка. Героїня володіє невеликою книгарнею і починає романтичне листування з невідомим чоловіком. У реальному житті її віртуальний співрозмовник виявляється конкурентом. Книгарні, кав'ярні, прогулянки містом та історія несподіваного кохання роблять фільм чудовим вибором для затишного вечора. "Спілка мертвих поетів" (1989) Якщо хочеться серйознішого кіно, варто вибрати драму Пітера Віра з Робіном Вільямсом. Його герой - вчитель Джон Кітінг, який навчає учнів самостійно мислити, цінувати літературу та не боятися власного вибору. Стара школа, осінні пейзажі та початок навчального року створюють особливий настрій. Однак фільм емоційно важкий, тому він підійде не для кожного вечірнього перегляду. Якщо хочеться легкої романтики, вибирайте "Коли Гаррі зустрів Саллі" чи "Вам лист". А "Спілку мертвих поетів" варто залишити для вечора, коли хочеться не лише дивитися кіно, а й трохи поміркувати. Нагадаємо, раніше портал "Коментарі" писав про фільми - переможці "Оскара-2005", які варто подивитися сьогодні.
Go to life.comments.ua
КоментаріUA on we.ua
У горах Баварії височіє замок Нойшванштайн - місце, яке виглядає так, наче зійшло зі сторінок казки. Саме його силует пов'язують із замками Disney, зокрема із замком Сплячої красуні. Але історія цієї будівлі розпочалася з мрії короля Баварії Людвіга ІІ. Будівництво почалося 1869 року. Людвіг II хотів створити не звичайну середньовічну фортецю, а романтичний замок, присвячений легендам та творчості композитора Ріхарда Вагнера, яким король захоплювався. Проєкт підготував театральний художник Крістіан Янк, тому будівля справді нагадує величезну декорацію. В інтер'єрах знайшли відображення сюжети з творів Вагнера та середньовічних легенд. На стінах з'явилися сцени, пов'язані з "Лоенгріном", "Тангейзером", "Парсифалем", "Трістаном та Ізольдою". При цьому Вагнер так і не відвідав замок.Зал співців у замку Нойшванштайн. Фото: Wikimedia Commons Нойшванштайн виявився незвичайним не лише зовні. Під час будівництва використовували передові для ХІХ століття технології: електрику, водопровід та сучасні інженерні рішення. У 1884 році Людвіг II зміг оселитися в ще не завершеній будівлі, проте повністю готовим замок за його життя так і не став. У 1886 році король був оголошений психічно хворим і відсторонений від влади. Незабаром Людвіга II знайшли мертвим в озері разом із державним комісаром, який брав участь у його усуненні. Обставини смерті досі викликають інтерес істориків. Після смерті короля замок відкрили для публіки. Під час Другої світової війни Нойшванштайн використовували для збереження творів мистецтва, награбованих нацистами. Наприкінці війни існував план знищити замок, щоб заховані там цінності не дісталися союзникам, але його не реалізували. Сьогодні Нойшванштайн вважається одним із найвідоміших замків Європи та щорічно приваблює величезну кількість туристів. Те, що колись було особистою мрією Людвіга II, у результаті перетворилося на архітектурний символ казкового світу. Нагадаємо, раніше портал "Коментарі" писав, чому Міст Диявола в Німеччині виглядає як ідеальне кам'яне коло.
Go to travel.comments.ua
Український тиждень on we.ua
Звичайний росіянин будь-якого стану, спільноти, освіти, віку досі такий, яким його показав майже двісті років тому Володимир Даль в образі денщика Яківа.
Для Яківа світ поділявся на «ми» і не «ми». «Ми» – це були його пан, рота, батальйон, полк і далі, аж до самого царя-батюшки. У цій частині світу він вважав за належне поводитись більш-менш по-людськи. А там, де «не ми», від його людяності не залишалось і сліду.
Таким у Даля був і уральський козак Проклятов. Калмики, киргизи й казахи, з якими йому доводилося мати справу, для нього не були людьми. А «мати справу» означало передусім грабувати. Йому було шкода вбити свого старого пса, але коли він захопив пару киргизьких верблюдів і почув, що у в’юках щось жалібно пищить, то «не призадумавшись, выкинул двух голых ребятишек на снег и спокойно, без оглядки отправился своим путём».
Примітно, що за це його все ж вилаяв офіцер, але лише «для порядку». «Ничего, ваше благородие, – отвечал казак. – Ничего: уснули».
Курсивом слово «уснули» виділив Даль.
Це той Володимир Даль, або «Казак Луганский», який залишив після себе «Толковый словарь живого великорусского языка». Мандруючи Росією, він зібрав понад 200 тисяч її слів, а заодно вивчив росіян так, як ніхто ні до нього, ні після нього. Свої нариси про них він, лікар за фахом, називав «фізіологічними» – іншими словами, такими, що претендують на наукову точність. Його шанував Пушкін, з ним дружив Шевченко, залишив його акварельний портрет.
Саме Даль був тим лікарем, який сидів біля Пушкіна до останньої хвилини його життя. Збирався створити і словник живої української, заготовив гору відповідної сировини для цього заміру, який мав показати, що українська – така ж самостійна, як російська і решта слов’янських. Це добро пішло в подарунок Борису Грінченку. Так з’явився його «Словник української мови».
За всім тим… Навіщо згадувати сьогодні якогось росіянина Яківа, коли точно знаєш, що хтось вже готовий розказати тобі про українця Сірка, та не якогось денщика, а справжнього отамана? І отамана теж козаків, тільки не уральських, а запорізьких. Як він наказав молодятам свого загону зарубати біля Чорної могили цілий гурт українців з жінками і дітьми… За що? Та за те, що вони передумали повертатись на Гетьманщину після років під кримськими татарами. Близько трьох тисяч колишніх православних душ, всіх до одного…
Коли наказ було виконано, він встав над трупами і, якщо вірити «Літопису Самійла Величка», звернувся до них з промовою: «Простіть нас, брати, а самі спіть тут до страшного суду Господнього, ніж би мали розмножуватися в Криму між бусурманами на наші християнські молодецькі голови і на свою вічну безхрещенну погибель».
А згадав я все це, щоб зайвий раз показати собі, що тодішні «ми» і «не ми» були такими на Дніпрі, як і на Уралі – і щоб краще усвідомити сучасну різницю. Сьогодні перед нами два світи. Російський – усе той самий. Як тоді він вважав, що «не ми» – це насамперед «англичанка», яка споконвіку «нам гадит» і саме від неї всі «наши» негаразди, так і зараз. З ранку до вечора це чуєш, а вірити важко. Ті ж самі слова, що в часи Пушкіна, Шевченка і Даля, та ж сама люта і гірка, або навпаки, приречено спокійна впевненість, що їм всі на світі заважають жити, а заважають тому, що заздрять, а заздрять тому, що вони, росіяни, кращі за всіх.
«Мы – русские. Какой восторг!». – «Наша матушка Расея всему свету га-ла-ва». – «Удручённый ношей крестной/ всю тебя, земля родная/ в рабском виде Царь Небесный/ исходил благословляя». Вірша Тютчева з цією строфою Шевченко схвально переніс у свій «Щоденник». Встояти байдужим перед справжньою поезією нелегко, та й чи варто?
Люди-то руські, і їхній захват собою не роблений, та чомусь ніяк вони не можуть дати собі ради. «Идут года, текут века, вот как река, как облака», а вони (не «облака», а «люди русские») досі не налагодили своє існування так, щоб нікому не заздрити і не шукати винних у своїй неспроможності, а точніше – недосконалості.
А що з українським сучасним «не ми»? Що за країни і племена в цьому переліку? Строго кажучи, там одна Росію, та й то тільки по її натяку 2014 року. Ось як воно склалось, пане отамане. До суду Господнього ще не дійшло, а на голови ваших нащадків у вас не вистачило б шабель.
«Загадка сия велика есть».
Чому «великорусским» настроєм не перейнялись українці? Чому вони не втішаються і не страждають від усвідомлення своєї величі, яку світ ніяк не спроможеться визнати? Стільки всього безцінного внесли в російську культуру, історію, долю, а головного – руської схильності до туги і пихи чомусь не перейняли. Чому?!
Відповідей стільки, що кортить зупинитись на одній: тому що вони українці. Вони мабуть не випадково величають один одного панами. Хто б ти не був, київський старшина чи охтирський сантехнік, ти – пан. Сьогодні, до речі, сантехніку шани більше. А якщо ти змалечку пан і навкруги тебе тільки пані і пани, то у тебе не може виникнути підозри, що хтось десь тебе і твій рід недостатньо цінує і має бути покараний.
Набалакати можна ще багато чого навіть розумного і переконливого, а то й дотепного, щоб врешті-решті залишитись на тому ж: з українцями все так, як є, бо вони українці. По-російському впадати від цього у восторг, а значить і в схожу тугу-печаль – не панське діло.
Go to tyzhden.ua
Telegraf on we.ua
В цьому тесті важливо не надто напружувати зір та відповісти швидко
Go to news.telegraf.com.ua
Український тиждень on we.ua

1985 року Ніл Постман випустив книгу «Розважаємося до смерті», у якій писав так: «Американці більше не розмовляють один з одним, вони розважають один одного. Вони не обмінюються ідеями, а обмінюються образами. Вони сперечаються не за допомогою аргументів, а за допомогою зовнішності, знаменитостей і реклами». Нагадаю очевидне: 1985-го інтернет ще не був загальнодоступним, і соцмереж як таких не існувало, але Постман доволі точно описав нашу сучасність, при тому глобалізація відтоді так поширилася, що його думка вже не стосується тільки американців. Нескінченні розваги, цілодобовий обмін мемами-картинками, суперечки через зовнішній вигляд зірок — усе це наша рутина в інтернеті. І все це з певною умовністю можна назвати Післяписемною добою — принаймні так у 1962 році пропонував називати гіпотетичне суспільство майбутнього Маршалл Маклюен у своїй визначальний праці «Галактика Гутенберга». Що ж, вітаю — ми живемо в цьому майбутньому, у часі, коли читання книжок поступово стає втраченим мистецтвом.

Звісно, коли, як учора, 28 серпня 2026 року, у Києві пролунали рекордні 13 повітряних тривог на добу, незворушно читати за таких умов можна лише або під антидепресантами, або з нездоровим пофігізмом, що, зрештою, декому вдається. Та загалом більше ідеться про те, що у світі поступово читачі книжок стають дедалі меншою соціальною групою. Адам Ґірш у статті для The Atlantic формулював це так: «Якщо ви прочитаєте книгу в 2025 році — бодай одну — ви належите до виду, що перебуває під загрозою зникнення. Подібно до медоносних бджіл і червоних вовків, чисельність американських читачів, Lector americanus, скорочується вже впродовж десятиліть. Найсвіжіше дослідження «Опитування щодо участі громадськості в мистецтві» за 2022 рік показало, що менше половини американців прочитали бодай одну книгу за останні 12 місяців; лише 38 % прочитали роман або оповідання. Нещодавнє дослідження, проведене Університетом Флориди й Університетським коледжем Лондона, показало, що кількість американців, які щодня читають для задоволення, з 2003 по 2023 рік щороку зменшувалася на 3 %». Гаразд, це знову про Америку, але й в Україні подібна ситуація, хоча наче напозір дещо краща. Український тиждень писав про те, що в 2022 року 65 % респондентів казали, що вони прочитали бодай одну книгу на рік, а в 2025-му 45 % опитаних агенцією Research.ua українців прочитали більше трьох книг, а 15 % не прочитали жодної. І хоч директор Research.ua Володимир Кутюк оптимістично заявляє, що 80 % українців залучені до практик читання, однак певен, що в реальності ситуація значно сумніша. Варто бодай подивитися на наклади наших книжок (середній — 1500-3000) і кількість населення (натепер — орієнтовно 30 млн). Якщо зважити на кількість проданих бестселерів в Україні, стає зрозуміло, що 80 % читачів — це дуже завищена кількість. Так Олеся Бойко в Читомо подавала такі цифри за 2025 рік, і серед них лише кілька видань, які продали кількістю понад 40 тисяч примірників:

  • Бріанна Вест «Тією горою є ви. Як перетворити самосаботаж на самовдосконалення» — 58 584;
  • Ребекка Яррос «Оніксова буря. Емпіреї. Книга 3» — 45 тис.;
  • Сьєрра Сімоне «Священник. Книга 1» — 44 тис.;
  • Ліз Томфорд «Вище неба. Місто вітрів. Книга 1» — 40 тис.

Тож важко не погодитися з Майклом Себастіаном з Esquire, який пише про те, що рівень грамотності зараз найвищий за всю історію людства, але при цьому грамотні майже не читають книжки, і писемність перебуває в занепаді: «Сьогодні, мабуть, ви частіше чуєте, як люди рекомендують подкасти, аніж книги. Найпопулярніші політичні коментатори — це не письменники і навіть не телезірки: вони ведуть відеоподкасти та шоу в прямому ефірі на Twitch. Сучасний Томас Пейн — не письменник, а інфлюенсер». І він слушно додає: це не означає, що треба відмовлятися від подкастів, ігнорувати відео на телефоні чи видаляти всі додатки соціальних мереж (хоча трохи самообмеження нам не завадило б), та зниження рівня читання повинне турбувати нас усіх.

Цікаво, що книга Ніла Постмана «Розважаємося до смерті» надзвичайно вплинула на Девіда Фостера Воллеса, який переосмислив її ідеї у своєму культовому романі «Нескінченний жарт» (1996), буквально показавши, що розваги можуть убивати. Роман Девіда Фостера Воллеса не так давно вийшов українською і став абсолютним рекордсменом «Видавництва Жупанського» під час передпродажу — розійшлася понад половина накладу (тисяча примірників), при тому що ціна за двотомник була відносно немаленька — 1400 грн. Звісно, «Нескінченний жарт» — це непросте читво, і накладів Бріанни Вест, Ребекки Яррос чи Ілларіона Павлюка у нього ніколи не буде, але і так це доволі знакова подія: можна сказати, що ця тисяча людей, спраглих прочитати Воллеса, — це умовна майже вся кількість активних українських читачів, які не тільки хочуть читати складну літературу, а і здатні підтримувати її гривнею. І цьогоріч заплановане ще одне випробування для цієї незламної тисячі: у жовтні видавництво «Богдан» обіцяє видати понадтисячосторінковий «Криптономікон» Ніла Стівенсона.

Як скоро вимре читач книжок як вид — час покаже, але вже нинішня тенденція досить загрозлива. Хоча поки в сумних українських обставинах можливих відключень світла книга як об’єкт є надійнішою за гаджети, залежні від електропостачання. Тож, хай як парадоксально, війна у нас дещо віддаляє настання Післяписемної доби, хоч, зрозуміло, водночас не надто сприяє спокійному дозвіллю наодинці із книгою. І важливіше, як на мене, не забувати, що книга може бути не лише розвагою, а і роботою, адже Постман і Воллес уже переконливо показали нам, до чого може призвести нескінченне розважання без мінімальних інтелектуальних зусиль.

 

 on we.ua
New Voice on we.ua
Сьогодні, 27 серпня, виповнюється 170 років від дня народження поета, прозаїка, драматурга, науковця Івана Франка. З нагоди цієї дати співак і композитор Павло Табаков представив пісню на його вірш Де я не йду, що не почну.
Go to nv.ua
Детектор медіа on we.ua
Героями сезону стали люди, які реалізували себе в музиці, живописі, архітектурі, театрі, танці, моделінгу, кіно та народному мистецтві.
Go to detector.media
ШоТам on we.ua
The post Відома європейська перформерка приїхала в Україну та провела ексклюзивні воркшопи (ФОТО) appeared first on #ШОТАМ.
Відома європейська хореографка та перформерка Флорентіна Гользінгер приїхала до України та провела у Києві унікальні воркшопи. Про це редакції #ШОТАМ повідомили в ГО KЇ PLATFORMA, яка допомогла організувати поїздку. Флорентіна Гользінгер — одна з найвідоміших сучасних хореографок Європи. Вона створює унікальні вистави, які поєднують танець, оперу, театр та візуальне мистецтво. У 2026 році мисткиня представляє […]
Go to shotam.info
Рубрика on we.ua
Жителька Нетішина Хмельницької області Оксана Жураковська, яка створила авторську колекцію Гербів України, встановила рекорд Європи в категорії "Мистецтво". Її досягнення — "Найбільша авторська серія мистецьких Державних Гербів України, виконаних у єдиній художній концепції".
Про це повідомив виконавчий комітет Нетішинської міської ради, передає Рубрика.
Рекорд офіційно зафіксували в Києві під час зустрічі світового українства, де вперше публічно представили мистецький проєкт "Сила в єдності" авторства Оксани Жураковської.
"У Києві під час зустрічі світового українства відбулося перше публічне представлення мистецького проєкту "Сила в єдності" авторства нетішинки Оксани Жураковської.
Тоді й було офіційно зафіксовано її європейський рекорд у категорії "Мистецтво" – "Найбільша авторська серія мистецьких Державних Гербів України, виконаних у єдиній художній концепції"", – йдеться у повідомленні міськради.
Фото: Виконавчий комітет Нетішинської міської ради
Унікальна серія складається з:
25 металевих гербів розміром 10×10×15 см,
одного центрального дерев'яного Герба України заввишки 110 см.
Кожен із гербів має власний орнамент української регіональної вишивки. Вироби також оздоблені природними каменями та мінералами, що є частиною авторської художньої концепції серії.
Загалом майстриня використала понад 60 видів природних мінералів і кам'яних матеріалів. Серед них:
кварц, гірський кришталь, аметист, цитрин, рожевий кварц, пірит, топаз, гранат, амазоніт, флюорит, лазурит, хризопраз, кальцит, турмалін, танзаніт, сапфір, опал, малахіт і бурштин.
Фото: Виконавчий комітет Нетішинської міської ради
Таким чином, авторська серія поєднує державну символіку України з орнаментами регіональної вишивки та природними матеріалами. Центральним елементом композиції є дерев'яний Герб України заввишки 110 см, тоді як решта 25 гербів виконані з металу та мають однаковий розмір – 10×10×15 см.
Для Оксани Жураковської це не перше досягнення, пов'язане з мистецькими роботами. Раніше майстриня встановила рекорд України "Найбільша серія картин, виконаних із натурального українського каміння та мінералів з елементами національної вишивки".
Новий проєкт "Сила в єдності" став наступною авторською роботою Жураковської, у якій вона поєднала природне каміння та мінерали з елементами української вишивки й державною символікою. Під час його першого публічного представлення в Києві серію офіційно зафіксували як рекорд Європи в категорії "Мистецтво".
Нагадаємо, велетенський герб України на площі 60 000 м2 висіяли на полігоні аграрних інновацій Digital Field. Сучасні інноваційні технології точного землеробства перетворили звичайне поле на витвір мистецтва.
Також повідомлялось, що в селі Серединка, що на Вінниччині, фермери створили величезний герб із гірчиці. Спочатку цією культурою засіяли усе поле, а потім національний символ обмолотили комбайном.
↓Читайте також





В Україні визначили переможця конкурсу на кращий ескіз Великого Державного Герба України: що далі



The post 25 металевих гербів та понад 60 видів мінералів: майстриня з Хмельниччини встановила рекорд Європи appeared first on Рубрика.
Go to rubryka.com
ШоТам on we.ua
The post Перший проєкт такого масштабу: в Ізраїлі видадуть антологію української поезії івритом appeared first on #ШОТАМ. Ізраїльське видавництво Pardes готує до друку майже 400-сторінкову збірку віршів від п’ятдесяти українських авторів. Це перший масштабний перекладацький проєкт, який знайомить івритомовних читачів із багатомовною поезією України різних поколінь. Про це повідомив упорядник і перекладач антології Олександр Авербух та розповіли в «Читомо». До антології потрапили твори 50 авторів — від старшого покоління до наймолодших сучасних […]
Go to shotam.info
24 Канал on we.ua
У 1930-х роках, коли Європа лише наближалася до прірви Другої світової війни, на просторах Радянського Союзу вже палали моторошні вогнища. Проте у них горіли не лише люди, чиї долі перемелював маховик Великого терору. Червоні знищували саму пам'ять – картини, рукописи, театральні ескізи, монументальні фрески та стародавні ікони. Повний текст новини
Go to 24tv.ua

Join to the Platform

Captcha code

By clicking the "Register" button, you agree with the Public Offer and our Vision of the Rules

Back to authorization

Last comments

What is wrong with this post?