Search trend "24 січня"

Sign up, for leave a comments and likes
News filter
These news items are translated using machine learning and machine translation technologies. We apologize for any inaccuracies or errors in the text. Switch to the Ukrainian language to read the news in the original.
The argument is not to rebuild the Ukraine as described in 1970, it is necessary to build Ukraine as an example of 2030, a public actor in Beijing
Ми говоритимемо про перспективи та бачення відбудови України: як вона має відбуватися загалом, як її пропонуємо світові ми і як світ, можливо, пропонує нам наше майбутнє амплуа. Я б хотіла звернутися зараз до ваших, зокрема, праць. У березні минулого року ви писали про так званий інерційний сценарій для України, не найкраща траєкторія нашого руху після війни в разі, якщо ми не вдамося до росту навіть через кризу, якщо ми не будемо продовжувати боротися з корупцією, долати недоліки наших державних інституцій. Просто не продовжуємо реформуватися і змінювати щось в головах суспільства. Пройшло менш як рік, і як думаєте, імовірність цього сценарію зросла чи навпаки зменшилася?  Я б почав із того, що другу річницю великого вторгнення українське суспільство зустрічає не в найкращому стані. Скоріше навпаки - в такій найнижчій емоційній точці. Це викликано завищеними очікуваннями від 2023 року, які виявилися марними. Зараз на цих американських гірках ми хитнулися в інший бік - зараз низька емоційна точка, а з іншого боку, об'єктивно мало чим можна похвалитися, тому що і ситуація на фронті складна, і в економіці все не дуже добре, і українські державні інституції продовжують занепадати, і західна підтримка під питанням. Це все ставить перед нами питання, чи загалом варто говорити зараз про відновлення. Тут треба сказати кілька речей. По-перше, ми люди: ми втомлюємося, ми вигораємо, і для того щоб далі нормально жити, працювати та боротися, нам потрібна картинка майбутнього. Без картинки майбутнього дуже важко, і саме картинка майбутнього об'єднує людей, дає їм силу. По-друге, найбільшою проблемою України після війни буде людський капітал - не відомо, чи повернуться люди, які виїхали. Вони будуть вирішувати, виходячи з того, якою буде Україна на той момент, і нам дуже важливо зараз дати їм цю картинку майбутнього, щоби вона приваблювала їх повернутися сюди. По-третє, наші іноземні партнери фінансують, по суті, нашу війну, вони фінансують наші реформи та вони хочуть розуміти, яку країну ми побудуємо на їхні гроші. А четвертий фактор полягає в тому, що вікно можливостей завжди дуже коротке і нам треба добре підготуватися до того, щоб в той момент, коли воно відкриється, ми були готові.         Ось чотири причини, чому говорити про відновлення треба просто зараз, попри те що нам здається, що відновлення десь далеко. Є ще п'ятий фактор: є такі речі, без яких ми просто не зможемо перемогти, тому що є дороги, мости, енергетика, які треба відновлювати негайно.         І тут я б ще поговорив трошечки про слова, слова важливі. Почалося все зі слова "відбудова". І це слово не є оптимальним, тому що воно скоріше асоціюється з тим, щоби побудувати назад все те, що зруйнували російські окупанти. Саме через це вже у 2022 році з'явився англійський вислів, який можна перекласти як "побудувати краще, ніж було" або "відбудувати краще, ніж було". На це українські інтелектуали, наприклад Роман Зінченко, сказали: а чому побудувати краще, ніж було минуле? Будуймо вперед, а не назад. Отже, вже через пів року після початку роботи над планами відбудови стало зрозуміло, що правильне слово це не відбудова, а відновлення, бо воно поєднує в собі і побудувати те, що було зруйновано, але побудувати його краще, ніж було, і побудувати те, чого немає. Нам не треба відбудовувати Україну зразка 1970–1980-х років, нам треба побудувати Україну зразка 2030 року. Нарешті є ще третє, дуже важливе слово - модернізація. Потрібно перевести країну на наступний щабель розвитку. Не просто відновитися, а зробити крок вгору. Тут треба сказати, що війна завжди створює шанс на якісний економічний стрибок. Хоча війна - це завжди кров, смерть, руйнація і страждання, самою своєю природою вона створює шанс на стрибок. Є країни та нації, які цей шанс використали. Є країни та нації, які цей шанс змарнували. Варто подивитися на те, що об'єднує успішні історії та що об'єднує неуспішні історії. Країни, які використали, які не змарнували шанс на якісний економічний стрибок, об'єднані одними й тими ж, значною мірою післявоєнними факторами, але на них треба дивитися вже зараз.     Перший фактор - це парасолька безпеки. Хтось має розкрити над країною парасольку безпеки, як розкрив НАТО, а по суті США, над західною Європою після 1945 року; як розкрилася парасолька безпеки над Південною Кореєю після корейської війни. Якщо немає парасольки безпеки, країна витрачає на власну безпеку всі свої ресурси, а на відновлення, розвиток та модернізацію нічого не залишається.     І тут дуже добре, що Україна почала, не очікуючи прийому в НАТО, укладати двосторонні угоди. Скажу відверто: всі, хто має якісь ілюзії стосовно того, що дуже швидко нам світить НАТО, - навряд чи. Головна задача НАТО - це відвернути велику війну між західною цивілізацією та іншими, а отже, поки війна не завершилася, нам немає чого чекати. Ми можемо бути інтегровані в НАТО повністю, але не бути членом Альянсу, тобто на нас не буде розповсюджуватися їхнє правило про захист. Тому прекрасно, що Україна почала підписувати двосторонні угоди, так ми будемо дивитися на цю годину і розуміти, хто є справжній наш союзник. Ми дуже чітко розуміємо, що наш союзник номер один - це Велика Британія, яка сьогодні у світі фактично є інтелектуальним лідером в питаннях підтримки демократії та міжнародного порядку. З нею була укладена перша угода. Тепер ще є Німеччина.     Сподіваюся, що далі ми побачимо угоди з такими важливими для нас країнами Скандинавії. Наприклад, Норвегія має величезні кошти, які можуть бути витрачені на модернізацію України, звичайно, з користю для Норвегії та норвезьких інвесторів. Швеція, наприклад, виробляє всі види озброєнь, а Фінляндія, наприклад, не боїться Росії. Отже, нам дуже важливо, щоби такі країни були нашими союзниками. Тут хочеться трошечки додати негативу, тому що в нас поки що немає послів у Британії, Норвегії, Чехії, які є нашими важливими союзникам. Сподіваємося, що це все скоро виправиться.  Тож перше - парасолька безпеки. Друге - верховенство права. Воно є нашим безперечним ключем до євроінтеграції, до НАТО, до будь-яких сценаріїв розвитку. Тут ситуація поганенька - Україна просувається по шляху запровадження, набирає якісь позитивні бали, але падає в рейтингах. Наприклад, за минулий рік ми впали на 11 позицій: з 78-го на 89-те місце. Тут варто згадати "Алісу в країні див", бо у цій книзі була фраза: "Є такі місця, де треба дуже швидко бігти, щоб стояти на місці. І треба ще швидше бігти для того, щоб рухатися вперед". Ми кудись рухаємося, але весь світ рухається ще швидше, тому ми падаємо.   Третій фактор - економічна свобода. Тут ситуація достатньо неприємна, оскільки станом на 1 січня 2022 року ми посідали жахливе 130-те місце у світовому рейтингу економічної свободи. Це означає, що ми не тільки не потрапляємо на жодні радари якихось достойних людей, а в принципі перебуваємо десь там, в країнах третього-четвертого світу. 130-те місце у світі в рейтингу економічної свободи означає, що країна не має шансів з такими результатами ні на відновлення, ні не перемогу - ні на що. Хороша новина - уряд це добре розуміє і планує заходи, які кардинально покращать цю ситуацію. Погана новина - не уряд ухвалює рішення стосовно того, що з ними буде. Рішення ухвалюють, як зараз кажуть, "п'ять-шість ефективних менеджерів" десь там за зачиненими дверима, куди урядовців не запрошують. Отже, нам треба кардинально покращити економічну свободу і верховенство права. Це ті речі, які ми не тільки можемо, а мусимо робити зараз під час війни. Без економічної свободи ми не переможемо, у нас просто не вистачить ресурсів для того, щоб досягти нашої перемоги. Для перемоги нам потрібно більше грошей в державному бюджеті, а для цього потрібна більша економіка. Нам потрібно сильно збільшити нашу економічну спроможність, для того щоб збирати більше грошей в державний бюджет, для того щоб профінансувати такі, наприклад, важливі речі, як мобілізація. Всі говорять про мобілізацію, але розглядають її виключно як військовий інструмент, проте це також економічний інструмент, бо на мобілізацію потрібні також гроші, які наша економіка не здатна забезпечити. Нагадаю, що наші союзники та партнери оплачують нам цивільні рахунки, а війну ми ведемо на свої власні гроші, на гроші платників податків. Їх має бути більше: не таким способом, щоб різати курку, яка несе золоті яйця, або общипувати гусей, як у нас певні державні діячі намагаються, а таким, щоб збільшити економіку. Для цього нам потрібна економічна свобода. Тут і зараз - у 2024 році, бо інакше може статися так, що економіка не доживе до перемоги.    Четвертий фактор - це демократія. Чи може бути економічне зростання без демократії? Очевидно, може. Є численні приклади таких країн: та сама Південна Корея, Чилі, Туреччина. Але це зростання, по-перше, нетривке і не стійке, а, по-друге, ми ж говоримо не про абстрактну країну в якийсь абстрактний момент її існування, ми говоримо про Україну тут і зараз. Україна давно індустріалізована, Україна давно урбанізована, тобто міста сформовані. Україна вже давно сучасна модерна індустріальна країна, яка вже у себе розвинула частково і постіндустріальну економіку, в якій головним джерелом доданої цінності, а значить, доданої вартості є вільна творча людина. Якщо зараз, наприклад, зникне така серйозна галузь української економіки, як інформаційні технології, то ми побачимо достатньо жалюгідні економічні результати, оскільки талановиті люди - це та частина нашої економіки, яка найшвидше зростає і найбільш стійка до воєнних потрясінь, попри всі негаразди. Якби тут були колеги з цієї індустрії, вони б сказали, що і на них війна дуже сильно впливає, але все-таки менше, ніж, наприклад, на агросектор або металургію. Отже, якщо основою економіки є вільні творчі люди, без демократії ніяк не обійтися.     Останній фактор - це людський капітал, це люди, які є найбільшою проблемою України після війни. І ось нарешті, коли у вас є це все: парасолька безпеки, верховенство права, економічна свобода, демократія і людський капітал, - тоді приходить найголовніше слово - інвестиції. Часто кажуть, що от, є активи Росії, але чи вистачить їх на відновлення? Чи дадуть нам наші західні партнери грошей на відновлення? Чи буде план Маршалла? До речі, що цікаво, дотепер ми у своєму спілкуванні та журналісти в публікаціях називають відбудову іменем давно-давно померлого американського державного діяча. Це означає, що поки що немає ніякого плану Маршалла, бо якби він був, то з'явилося б реальне прізвище живої людини, чоловіка чи жінки, нинішнього активного державного діяча чи діячки. Коли воно з'явиться, ми будемо розуміти, що план вже є.     Так от, план Маршалла насправді дав західноєвропейським економікам не дуже великі кошти для їхнього відновлення, іноді кажуть, від 4% до 7% необхідних сум. Понад 90% коштів, які потрібні для відновлення будь-якої країни після будь-якої війни - це інвестиції, це приватні інвестиції, зовнішні та внутрішні інвестиції. А чого хочуть інвестори? Вони хочуть усе вищеперелічене: парасольку безпеки, економічну свободу, верховенство права, людський капітал. Це відповідь на багато наших запитань.       Ви зараз по пунктах фактично зауважили, що є важливим для відновлення і модернізації нашої країни. Але деякі з цих пунктів напряму залежать від військової, безпекової ситуації в країні. Але чи можемо ми взагалі говорити про відновлення та модернізацію, проводити форуми з нашими партнерами, формувати якісь візії, поки ми не розуміємо, що власне для нас буде перемогою у війні? Знову ж таки точиться дискусія і люди по-різному бачать це: хтось каже, що вихід на кордони 1991 року - це те, що нам потрібно. Але це не виключає ситуації з безпекою, коли Російська Федерація продовжує ракетні обстріли наших територій. Хтось каже, що, в принципі, припинення активних бойових дій можна б було назвати завершенням цієї фази нашої довгої війни з Росією. Чи можемо ми в такому разі розпочинати відновлення? Фог Расмуссен, данський політик, колишній Генсек НАТО висунув можливість парасольки НАТО над нами, але не над всією територією. Тобто є різні формати, про які можна говорити і поки ми з ними не розберемося, хіба можна говорити про відновлення і модернізацію?            Я вам дуже вдячний за це запитання, тому що, схоже, що станом на сьогодні, на 24 лютого 2024 року - це є найголовніше запитання в Україні. А дійсно, що вважати перемогою? Розмови про кордон 1991 року, будемо відверті, наші партнери сміються над цим. Всередині країни це викликає не найкращі емоції, тому що всі прекрасно розуміють, що, по-перше, ЗСУ вже виходили на кордон 1991 року - це було в серпні 2014 року, проте війна продовжувалася і ще десь 10 років після того триває.            По-друге, критичні речі: обстріли українських міст, блокування портів, тобто експорту, та й власне зіткнення на фронті можуть тривати навіть після того. Тому нам здоровий глузд не допоможе зрозуміти, що таке перемога. Для цього нам потрібна класика стратегії. Один із класиків стратегії 20 століття сер Безіл Ліддел Гарт дуже чітко визначив, що перемога - це мир, кращий за попередній. Якщо війна триває, очевидно, це не мир, кращий за попередній - це загалом не мир. Якщо війна завершилася, але шаленими темпами почалася підготовка до наступної фази війни, а такий сценарій можливий, - це не мир, кращий за попередній. Якщо Україна втратила значну частину свого людського ресурсу, території, економічного потенціалу - це не мир, кращий за попередній. А що ж тоді мир, кращий за попередній? Відповідь дуже проста: мир, кращий за попередній - це тоді, коли війна завершилася надовго, це сталий мир, це тоді, коли Росія ніколи більше не загрожує Україні. Це є власне відповідь на ваше запитання. Щось внаслідок дій Збройних Сил України, наших союзників, міжнародних санкцій, зміни політичної ситуації всередині Росії, внаслідок дії різних суб'єктів, і нарешті реалізація міжнародної стратегії завершення війни. Щось має таке статися, що унеможливило б подальшу загрозу з російського боку Україні.            Хоча тут насправді відповідь дуже проста: поки Росія є імперією, вона не є федерацією, як ми розуміємо, тож поки Росія є імперією, Україна буде в небезпеці. Росія мусить припинити бути імперією і є різні варіанти, як це може статися. Найкращий для нас варіант називається деімперіалізація або деколонізація, тобто формування нових незалежних держав корінних поневолених народів. Я тут використовую термін, який вже фактично запроваджується в українське законодавство - корінні поневолені народи. Тому, коли Росія таким чином трансформується, вона вже не буде загрожувати Україні ніколи.        До речі, значна частина тих нових незалежних держав, будуть і політичними, і економічними союзниками України. Сьогодні певна їхня кількість значною мірою орієнтується на Україну, як на зразок того, як можна вистрибнути та стати успішною країною. Це ми всередині оцінюємо Україну, як загалом не дуже успішну країну і на сьогодні ми знаємо, величезна кількість українців і українок переконані, що все йде не туди куди треба. Але з погляду людей, які живуть, наприклад, в Якутії, Україна достатньо успішний приклад постімперської, постколоніальної, ліберальної демократичної трансформації. Отже, перемога - це коли Росія ніколи більше не загрожує Україні.       Але очевидно, що між тотальною перемогою і тотальною поразкою є певний спектр різних рішень. Сьогодні українському суспільству страшенно не вистачає відкритої публічної дискусії стосовно того, де є межа, де є червона лінія? Що прийнятно для України на цьому етапі, що не прийнятно? Тобто між поразкою і перемогою є ще купа інших різноманітних варіантів, в яких ми на сьогодні абсолютно не розібралися. У нас немає публічної дискусії про це. Я особливо вдячний окремим журналістам, які тільки починають про це говорити, але нам потрібна широка публічна дискусія, в тому числі за участю політичних лідерів, які безперечно мають висловити свою позицію; в тому числі за участю військових, ветеранів, публічних інтелектуалів, університетів і так далі. Наведу приклад: зараз на заході звучать думки про те, щоби Україні запропонувати щось на кшталт німецького сценарію після Другої світової війни: східна Україна та західна Україна, які потім через кілька поколінь якось об'єднаються або ні. Корейський сценарій, коли проводиться якась демаркаційна лінія і з однієї сторони розквіт, НАТО, Євросоюз, а з іншої - чорна діра. Хорватський сценарій, коли якісь території заморожені, а потім через ціле покоління вони повертаються, коли матінка Україна збільшила свою спроможність їх повернути та може провести відповідну операцію. Часом під цими словами ховаються якісь не дуже прийнятні для нас пропозиції. Нам про це все треба говорити, тому що очевидно, що так швидко ми на кордони не вийдемо. А навіть коли вийдемо, то отримаємо купу інших проблем.     Для того, щоб, наприклад, відновити Донбас потрібні астрономічні кошти: агресори зруйнували там майже все. Також дуже важливий Крим і яке його майбутнє. Всі ці речі треба публічно обговорювати, щоб суспільство нарешті для себе прийняло, що це добре, це можна прийняти на якийсь час, а оце червона лінія, яку ми не можемо перетинати і кожен політик, який запропонує нам те, що за червоною лінією, буде неприйнятний для українського суспільства, а отут ми можемо ввести переговори. Ми ж розуміємо, що українське суспільство таким чином влаштоване, що жоден український політик не зможе втілити жодне рішення, яке українське суспільство не прийме. І це є добре. Це прекрасно, хоча іноді трошки болісно всі ці речі відбуваються. Але це добре, тому що це все відрізняє нас від Росії, де про такі речі, не багато людей, але дехто лише б мріяв. Дивіться, ви сказали про Донбас, про відновлення економічного потенціалу Донеччини та Луганщини: чи можемо ми про це говорити, враховуючи, по-перше, знищенність, а, по-друге, чи потрібне повернення до тих практик, які там були насправді десятиліттями до широкомасштабного вторгнення?     Коли українська делегація відправляється на будь-які форуми, на яких йде мова про відновлення України, вже відбуваються підрахунки, скільки це коштуватиме, знову ж таки, на чому ми базуємося? Чи є у нас розуміння: потрібен нам індустріальний Донбас чи ми відступаємо від цього і даємо йому шанс на трошки іншу долю? Чи опрацьовуються ці всі стратегії та шляхи?   Я вважаю, що нам потрібен широкий суспільний діалог стосовно майбутнього і всієї України, і конкретно Донецької та Луганської областей, Криму, півдня. Уже зрозуміло, що український південь ніколи не буде таким, як раніше. І схід таким, як раніше не буде.      Нам також потрібна широка дискусія про Крим. Нагадаю, що під час форсайту, проведеного в межах Кримської платформи у 2021 році, було вироблено універсальну, але парадоксальну формулу, яка зараз багатьом здається дивною, а комусь навіть неприйнятною. Звучить вона так: Крим може бути українським лише тоді, коли він буде кримськотатарським. Але він може бути кримськотатарським лише тоді, коли він буде українським. Цей парадокс усвідомили не всі. І це означає, що ті або інші політичні рішення будуть гальмуватися, а це означає, що ми продовжимо тримати в голові картинку Криму таку, яка була раніше.     Ви сказали про практики, які існували на тих або інших територіях. Я би сказав, що нам не тільки в Донецьку треба практики міняти, нам в Києві треба. У Києві ті практики, які були раніше, вже неприйнятні. Я б сказав так: величезний страх, який в українському суспільстві пронизує всі соціальні групи, це страх того, що після війни все буде так, як до війни. Бо це тоді означає, що всі страждання, вся кров, вся смерть і всі руйнації були марними, і ми повернулися в ту точку, з якої ми вийшли.    Щоб трошечки додати гумору, розкажу жарт, який часом доводиться чути: "Український національний вид спорту - це біатлон. Не влучив у мішень і побіг зайве коло". От ми раз за разом біжимо це зайве коло і нам точно не треба повертатися в ту точку, де ми були раніше. Нам треба виходити в наступну точку. Тож, якщо ми говоримо про відновлення Донецької та Луганської областей, що наразі здається дуже далеким, хоча ніхто передбачити не може, то очевидно, що треба відновити не те що було. Не треба відновлювати економічні практики та технологічні цикли 50-річної давнини. Очевидно, що треба робити щось наступного покоління і дивитися на ті технології, які є.     "Україна має величезні ресурси, величезний потенціал", - фразу про український величезний потенціал я чую приблизно 32 роки. Проте, за цей час він слабенько реалізувався, бо ми залишалися пострадянською країною і, в принципі, залишаємося нею. От власне наш шанс на економічний стрибок. Але ми все ще достатньо бідна на сьогодні країна: бідна країна означає не тільки низькі зарплати та пенсії, бідна країна означає, що ми дуже мало грошей можемо виділяти на освіту, охорону здоров'я, культуру - всі ті речі, без яких ми не можемо жити у 21 столітті.         Хочу зараз поговорити про людський потенціал, на якому ми, як мені здалося, трохи спедалювали, коли ви описували фактори відновлення. Є така думка, що нам не вистачатиме людей. Демографічна катастрофа нашої країни полягає не лише в тому, що зараз гинуть люди, не лише в тому, що їх мало народжуються в нашій країні, але й в тому, що це запускає ланцюгову реакцію, яку ми будемо розгрібати десятиліттями. Є різні бачення, як можна вийти з цієї проблеми. Одне із них - це залучення мігрантів, людей з інших країн, які можуть знаходити себе в Україні та ставати у нас робочою силою або інтелектом. Як ви думаєте чи подужає українське суспільство в нинішньому складі таку новинку, такий підхід, враховуючи певну консервативність та традиціоналізм і так далі?     Демографічна проблема складається з кількох компонентів: очевидно, що тут є компонент еміграції та компонент імміграції. Імміграція - це повернення тих, хто виїхав. На сьогодні переважна більшість тих, хто виїхав, планує повернутися, але їхні плани наразі мало що важать, тому що важливо, що вони будуть думати в той момент, коли це рішення будуть ухвалюватись. Ми маємо розуміти, що ті, хто виїхав, наприклад, з дітьми, вони мислять не календарним роками, а навчальними роками і кожен рік зменшує ймовірність їхнього повернення.     Якщо розглядати сумний сценарій, то після української перемоги не жінки з дітьми повернуться в Україну, а чоловіки виїдуть до своїх сімей. Тоді країна ще більше знелюдниться. Чомусь, коли говорять про демографічну стратегію, зазвичай думають про народжуваність. Умовно, якщо всі одразу будуть шалено кохатися, це не вплине на ринок праці в найближчі 15 років. Отже, йдеться про максимальні зусилля для повернення людей.       Тут мають значення три ключові фактори. Перший - безпековий. Якщо люди виїхали через небезпеку, то вони повернуться, коли буде безпека. Другий фактор - це інфраструктура, тобто житло, дороги, школи, садочки, лікарні і так далі. Третій - це економічний фактор. Чи буде можливість працювати або створити власний бізнес? Чи буде достойна оплата праці? Тут ми повертаємося до економічної свободи, про яку вже говорили.     До речі, уряд зараз розробляє демографічну стратегію і я вітаю той факт, що цей документ, ця політика розробляється інклюзивно, тобто з широким залученням науковців, експертів, представників різних зацікавлених сторін. На жаль, у нас в уряді буває практика, коли багато документів розробляються за зачиненими дверима і тоді їхня якість викликає сумніви та вони стикаються з шаленою критикою від громадянського суспільства та інших зацікавлених сторін.         Отже, тепер повертаючись до імміграції: дійсно, за різними оцінками, від двох до чотирьох мільйонів людей уже не вистачає, тому що в нас давно перевернута демографічна піраміда, у нас давно старіє населення, тобто старших людей більше, ніж молоді. На кожного працівника припадає більше людей, яких він чи вона має утримувати і так далі.     Так чи інакше, якщо країна почне відновлюватися, вона стане привабливою для мігрантів. Теоретично, було б непогано, якби це були люди максимально схожі на нас. Але тут є одне але: такі люди є лише одні - це етнічні українці з російськими паспортами. І коли Росія буде розвалюватися, вони сюди всі тікатимуть з криками: "братики-сестрички, дайте хлібчика, бо їсти хочеться". Українське суспільство на сьогодні не готове прийняти цих людей - це дуже чітко показує соціологія. Українське суспільство вважає цих людей такими, що несуть свою частку колективної відповідальності за всі злочини війни. Ми ж не знаємо абсолютно точно, що у них в голові насправді, бо вони сформовані путінською пропагандою.      Однак, люди дійсно будуть приїжджати, різної мови, культури, раси, релігії. Наразі консервативна частина українського суспільства цього не приймає, але ситуація буде напружуватися, робочих рук не вистачатиме. Штучний інтелект тут не врятує, бо він здатний замінити якусь інтелектуальну роботу, але, наприклад, догляд за старими, яких все більше і більше - це здебільшого все-таки ручна робота. В Україні дуже багато ручної роботи. Та сама Нова Пошта потребує молодих та енергійних хлопців та дівчат, які не лише здатні щось зробити в інформаційній системі, а й можуть взяти руками велику коробку і кудись перенести з одного місця на інше. Це такий приклад з абсолютно нової економіки.      Отже, уявіть собі, що в Україну намагатимуться приїхати люди іншої раси, релігії чи культури. Тут є два великих питання: перше - це питання потужності української мови та культури, тому що нам необхідно, щоб ці люди стали новими українцями. Українська нація - це дуже специфічне утворення, бо, звичайно, українцем треба народитися, але все-таки українцем можна стати, якщо дуже захотіти. Таких прикладів є багато. Саме потужність української мови та культури дає шанс новоприбулим з узбеків, філіппінців, арабів африканців перетворитися на афроукраїнців, арабоукраїнців, узбекоукраїнців і так далі. Без потужної української мови культури, без нашої власної соціальної бульбашки, в яку хочеться, яка є модною, так щоб, грубо кажучи, узбеки ще в Ташкенті сидячи складали екзамен з української мови та культури, а сюди вже приїжджали із сертифікатом, без цього ніяка українізація цих людей і набуття ними українськості неможливе.       Друге питання - це те, чи достатньо відкрийте та інклюзивне українське суспільство для того, щоб прийняти цих людей як нових українців. Скажемо одразу, якщо українське суспільство буде настільки відкритим і інклюзивним, що буде готове приймати цих людей без набуття ними українськості - це погано, бо це означає, що ці люди приїдуть сюди та залишиться тими хто є.       Ми уже бачимо на прикладі європейських країн, що мультикультуризм провалюється. Якщо турки приїжджають в Німеччину і залишаються турками, не стаючи при цьому німцями, не набувши німецькості, - це означає гетто, це означає конфлікти, це означає масу проблем для майбутнього України, зростання правого популізму і всі наслідки, які тільки можна собі уявити. Так само і американський плавильний казан щось дуже погано плавить. Він плавив нормально сотні років поки в цей казан приїжджали такі люди, як німці, шведи, шотландці, євреї, українці поляки, італійці. А коли туди стали приїжджати мексиканці, щось пішло не так.         Чи можлива у нас в Україні ця нова система ідентичності? Так, можлива, бо Україна ніколи не була імперію. Тут немає цих бар'єрів, але водночас, приймаючи людей без набуття ними українськості, ми створюємо собі і їм проблеми, а значить ми мусимо приймати тих людей, які хочуть і можуть набувати українськості.       Наступне питання вже в тому, чи готове буде наше суспільство тоді їх прийняти? На щастя, у нас ще є багато років, щоб побудувати цю систему, бо це не проблема завтрашнього дня, це проблема післязавтрашнього дня, але думати про неї треба вже сьогодні, тому що якщо ми сьогодні не будемо інвестувати в мову та культуру, завтра ми їх просто не матимемо й у нас не вийде зробити Україну магнітом для талантів з усього світу. Ким стане Україна? Тут варто знову повернутися до економічної свободи, бо вона як павук у центрі павутини і пов'язує все з усім. Економічна свобода визначає наші шанси на достойне життя, шанси наших дітей і онуків на достойне життя чи відсутність таких шансів. Теоретично, вже можемо сказати, що не кожна країна після кожної війни обов'язково відновлюється - є країни, які лежать у руїнах довго. Я можу навести дуже кричущий приклад: Ірак був місцем розташування найпотужніших, найбільш передових світових цивілізацій протягом тисячоліть, але після навали монголів, яка сталася понад 700 років тому, Ірак більше ніколи не відновився. Дивлячись на сучасний Ірак, ми сильно сумніваємося, що він здатен знову стати місцем розвитку великих цивілізацій. Отже, бувають місця, які ніколи не відновлюються і не хочеться стати таким місцем.           Тож, повертаючись до економічної свободи, економічна свобода визначає чи наша економіка є економікою з великою доданою вартістю - тоді ми магніт для талантів з усього світу. А якщо наша економіка є економікою з низькою доданою вартістю, то ми тоді зливний бачок для невдах усього світу. Тут власне криється відповідь на запитання, кого ми хочемо та мусимо приймати. Ще раз кажу - це проблема після післязавтрашнього дня, над якою ми мусимо думати вже зараз, бо коли кажуть, що культура не на часі сьогодні, вона вже завтра зранку буде на часі. Це означає, що сьогодні треба туди вкладатися. Серед пунктів, які ми з вами сьогодні обговорюємо є ті, які можна реалізовувати вже зараз: якщо там з безпекою і так далі велика невизначеність, то правоохоронна система, яка функціонує як сервіси, яка забезпечує справді дотримання прав всіх в цій країні, це те до чого можна прагнути та прямувати вже зараз. Але для цього потрібно, як часто кажуть, і політична воля. Можете сказати, якщо в Україні стануться зміни у політичній площині, обіцяні президентом, то чи думаєте ви, що ми зробимо інтенсивнішим рух щодо впровадження тих пунктів, які можна реалізовувати вже сьогодні? Я не бачу поки що змін в політичному керівництві, якщо ви маєте на увазі зміни в уряді.      А ніхто не знає: президент сказав, що це буде, а що це буде, ми не знаємо.        Єдине чого насправді варто очікувати, це відставки п'яти-шести ефективних менеджерів, які сьогодні перебрали на себе функції уряду, парламенту, правоохоронних органів, судів і всіх, хто по суті сконцентрував величезну владу в умовах тотальної безвідповідальності. Цих людей ніхто не обирав, за них ніхто не голосував, а вони підміняють собою конституційні органи України. Ця відставка навряд чи станеться, тому що є враження, що наразі президент вважає, що його співпраця з ними є успішною і що вони є його надійною підтримкою та опорою, тож їх міняти не можна. Але саме цього прагне сьогодні суспільство: щоби люди, які ніким не обрані і безвідповідально та антиконституційного, будемо відверто казати, керують усім в країні, щоб вони якимось чином зникли з політичної системи, щоб уряд відновив свою повноцінну спроможність ухвалювати ключові економічні рішення.  Це буде дуже добре, бо, як я вже сказав, уряд має потужні напрацювання у сфері збільшення економічної свободи, що є критичним. Водночас парламент є критично важливим у формуванні державної політики в багатьох сферах, де нас є прогалини в законодавстві. Український парламентаризм мусить повністю бути відновленим. Я нагадаю, що саме парламент в усі найважчі часи для України, був тією державною інституцією, яка рятувала Україну і відновлювала спроможність української держави далі розвиватися стабільно і передбачувано. В тому числі він був джерелом легітимності як для українських громадян, так і для всіх наших міжнародних партнерів.   Далі - судова реформа. Поки вона керується з Офісу президента, вона навряд чи буде успішною, бо успішна судова реформа - це судова реформа, в якій ключову роль грає українське суспільство і міжнародні партнери. Це власне ті політичні зміни, які прагне побачити українське суспільство.       Я не беруся оцінювати їхню ймовірність, бо здаються вони не дуже можливими поки що. Але буду радий помилитися. Якщо дійсно ці політичні зміни стануться і ми відновимо в Україні спроможність уряду і парламенту повноцінно працювати, відповідно до конституційних норм, це буде, скоріш за все, найбільше щастя, яке можна порівняти хіба що з величезними успіхами ЗСУ на полі бою. Це буде великий і потужний крок у майбутнє.
we.ua - The argument is not to rebuild the Ukraine as described in 1970, it is necessary to build Ukraine as an example of 2030, a public actor in Beijing
The IMF has been commented with the capacity to confiscate Russian assets
She reported it during the briefing. It says that what to do with frozen assets depends on the countries holding them and discussions between them. "From our view, it is important that any action has sufficient legal background to avoid potential risks. They have the risk of trial, the risk of concessions and risks for the international currency system, "said Kozak. According to the confiscation of Russian assets, November 30, the United States has presented a bill of confiscation of Russian assets. On January 11, Bayden's administration supported the confiscation of RF's assets to transfer Ukraine. Meanwhile, Europe has a plan to attract 15 billion euros from Russia's frozen assets to send them as financial assistance for Ukraine. At the same time, Russia estimated that the West could lose assets and investment at least $288 billion if it confiscates frozen Russian assets to help restore Ukraine, and said that Moscow would succeed. On 23 January, Ambassador Belgium to the United States of the United States, Jean-Arthur Regio announced that Western countries need to make a collective decision about confiscating the frozen Russian assets, most of which are held in the state of the Euroclar. On January 24th, the United States Senate Committee approved a bill for confiscating Russian assets and transferring them to Ukraine. On January 30, the Committee of the political questions of Parliament has adopted a resonant proposal which aims to confiscate the frozen Russian assets and provide a new foundation to restore Ukraine. In Europe we have 191 out of 260 billion foreign assets of Russia, a profit from which in 2023 was 4.4 billion euros that want to be transferred to Ukraine. The countries of the Great Seven and the EU are discussing the plans to use the frozen assets of the Russian Central Bank for over US $250 billion as collateral to finance Ukraine's recovery. The EU's 12-year-old Council has decided to regulate the future mechanism using revenue from frozen Russian assets in the EU's favor of Ukraine
we.ua - The IMF has been commented with the capacity to confiscate Russian assets
The "I thought the occupation wouldn't last. But it's been 10 years. "
"Чалівське ядро" В окупації Криму, за різними оцінками, брали участь понад 70 тисяч російських силовиків. За даними представника ГУР МО (української розвідки) Вадима Скібіцького, кадрових військовослужбовців було не менше ніж 12 тисяч, але більшу частину склали співробітники МВС, ФСБ, МНС та інших силових структур. У лютому 2014 року в Криму перебувало понад 20 тисяч українських військовослужбовців (дані за книжкою "Крим за завісою. Путівник зоною окупації" у pdf). У законодавстві України зафіксовано дату початку російської агресії - 20 лютого 2014 року. Ця ж дата зазначена на російських медалях "за повернення Криму" (на фото нижче).  І хоча всі ключові події відбувалися пізніше, у Сімферополі, де російські спецслужби намагалися встановити контроль над кримським парламентом, перші проросійські мітинги почалися в Севастополі. Саме в цьому місті мітингувальники "проголосували" за призначення севастопольського бізнесмена, громадянина Росії Олексія Чалого на посаду "народного мера" Севастополя. "Заколотники оголосили про намір установити контроль над правоохоронними органами влади в місті, закликали на допомогу Росію, розпочали запис добровольців у "загони самооборони"", - згадують автори книжки "Крим за завісою. Путівник зоною окупації". Журналістка видання "Проект" із Севастополя Катерина Рєзнікова в цих мітингах участі не брала — у професію прийшла вже після початку російської агресії і перебувала в декреті з двома маленькими дітьми, але впевнена, що Чалий інвестував багато зусиль у те, щоб Крим став російським. "Його знали як власника компанії "Таврида-Електрик". Його знали як мецената, як людину, яка багато робить для міста. Чесно скажу, до 2014 року це взагалі не відчувалося як якась токсична історія, як просування якихось кремлівських наративів. Але він із натхненням прийняв анексію Криму і вивів на площі людей, які пішли за ним абсолютно щиро. Безумовно, був і кістяк людей, які отримували за це гроші", — повертається в пам'яті до лютневих подій Резнікова. За її словами, у Севастополі у багатьох людей було російське громадянство і всі вони готові були фінансувати необхідні Москві спецоперації. Вона згадує про інтерв'ю з Олександром Аненковим — колишнім заступником міністра транспорту Росії, який оселився в Криму, володів земельними ділянками, готелем і поромною переправою. У ньому політик зізнавався, як безкоштовно возив поромною переправою військових для захоплення Криму. "Спілкуючись пізніше з людьми, які оточували Чалого, я з'ясувала, що активні збори його організації почали проводити ще у вересні-жовтні 2013 року. І в цій організації були явні "прокремлівські заводили" на кшталт російського політичного діяча Ольги Тимофєєвої", — розповідає журналістка. Фото: Катерина Рєзнікова. Фото Андрія Григор'єва "Чалівське ядро" сформувалося з особистих і ділових контактів призначеного мера Севастополя, впевнена Резнікова. Ці люди працювали на нього на "Тавриді", співпрацювали з ним в інших бізнес-проєктах (В'ячеслав Горєлов, Михайло Чалий, Ігор Соловйов), брали участь у його музейних і краєзнавчих проєктах (Катерина Алтабаєва, Тетяна Щербакова), або в медіа, яке фінансує Чалий, — як Сергій Кажанов. Так, перед захопленням парламенту Криму Кажанов запропонував соратникам "зідзвонюватися з усіма проросійськими організаціями" і "організувати спільну акцію з російськими прапорами". "А на місці виробимо план дій. Сімферополь живе окремим життям. Вони республіка. А наші соплежуї звикли кланятися Києву. Потрібно зробити величезний плакат — "Севастополь увійшов до складу Росії". І з ним вийти на Нахімова", — пропонував Кажанов у листуванні, яке має у своєму розпорядженні Еспресо. Ольга Тимофєєва у відповідь запропонувала йому звернутися по допомогу до Лаврова і Путіна: "Ми повинні переходити в наступ". Наприкінці січня 2014 року Чалий створив громадську організацію "Республіка Севастополь". В інтерв'ю російському державному агентству ТАСС за три роки після анексії Криму Чалий розповів про своє звернення до депутатів і президента України, яке назвав "Лист 69" — через кількість однодумців, які підписалися. У ньому він вимагав відмовитися від створення асоціації з ЄС. "Я розумів, що вони [українські політики] не поступляться, але я думав, що ми таким чином дамо шанс Російській Федерації розіграти свою карту", — відверто говорив "народний мер". Правозахисник Володимир Чекригін теж застав початок окупації в Севастополі. На анонс мітингу 23 лютого він спочатку "навіть не звернув уваги". "[На порядок денний] ставили якесь дурнувате питання. Не було такого: "Приходьте, будемо вирішувати долю міста" або щось глобальне. Просто черговий мітинг, які проводили десятки разів. А потім дізнаєшся, що в місті обрали народного мера — Чалого. Я про нього до цих подій дуже мало чув", — розповідав Чекригін. Активіст зазначив, що на проросійський мітинг він не ходив і був упевнений, що нелегітимні вибори мера в Криму і в столиці України ніхто не визнає. Тим більше, що в Севастополі не була передбачена посада мера, а був голова адміністрації. "Вони [сепаратисти] скористалися цим. Сказали: "Давайте відновимо справедливість! Чому Україна завжди позбавляла нас можливості вибрати мера?", — поділився Чекригін. Він також намагався підтримувати контакти з українськими військовими. З іншими активістами Євромайдану, які жили в Криму, вони намагалися оперативно реагувати на новини про захоплення військових частин, щоб стати там живим щитом. "Була ілюзія, що військові не будуть стріляти в цивільних. Але коли сталося захоплення штабу Чорноморського флоту, вони [сепаратисти] нагнали багато цивільних людей, по яких було видно, що це якісь козаки, байкери. Стало зрозуміло, що військові нас чіпати не будуть, а нас, під виглядом місцевого населення, розірвуть незрозумілі люди", — згадує правозахисник. 26 лютого Поки в Києві боролися за повалення Віктора Януковича, а в Севастополі вже проходили проросійські мітинги, у Сімферополі не припинялися мітинги на підтримку територіальної цілісності України. Наймасштабніший був 26 лютого, коли кримські депутати планували проголосувати за відділення Криму від України. Фото: Ельвіна Сейтбуллаєва. Фото надано автором Журналістка Ельвіна Сейтбуллаєва знімала ці події. У лютому 2014 року вона працювала журналістом на кримськотатарському телеканалі ATR і паралельно співпрацювала з центральними українськими каналами. "Я приїхала до парламенту. Там уже був мій колега Шевкет Наматуллаєв. Виходив у прямий ефір і розповідав, що відбувалося. За кілька годин біля Верховної ради Криму зібралося понад 10 тисяч кримських татар, приєдналися українці. У руках тримали українські та кримськотатарські прапори. Лунали гасла "Крим — це Україна". Атмосфера була неймовірна", — згадує журналістка. Коли стало відомо, що не зібрався кворум і депутати не провели сесію, всі учасники мітингу розійшлися, але пізно ввечері Ельвіні повідомили, що танки з триколорами їдуть у бік Сімферополя. Для підтвердження надіслали фотографії. До ранку кримський парламент і Радмін було захоплено, і вони перебували під повним контролем російського спецназу. "Ми приїхали на роботу в Сімферополь. Нас зібрали в редакції, дали всім завдання. Я поїхала висвітлювати захоплення Ради Міністрів. Над будівлею вже висів російський триколор, усередині перебували російські військові, але вона була оточена кримською поліцією. Серед поліцейських був знайомий із мого села. Він заборонив наближатися до будівлі — військові можуть відкрити вогонь. Було відчуття ніби знімають фільм, а ми — глядачі", — згадує Ельвіна. Мітинг біля будівлі Верховної Ради Криму журналіст Осман Пашаєв спостерігав у режимі онлайн по телевізору. У лютому 2014 року він був редактором корпункту кримськотатарського телеканалу ATR у Туреччині і знімав для телеканалу та інших медіаподії на Майдані. За його словами, вся увага тоді була прикута до загиблих на Майдані, але у людей "зріло передчуття чогось дуже нехорошого" в Криму. Він розповідає, що "легітимні" спроби захопити кримський парламент у Сімферополі були двічі: 21 і 26 лютого, але під тиском проукраїнських сил у Верховній Раді та Меджлісі кримських татар потрібні Москві політичні рішення не ухвалювалися. "Здавалося, що вже тоді, 26 лютого, було потиснуто руки і надійшла гарантія, що ніхто не буде проводити незаконний референдум. Вночі, о 5-й ранку, мені зателефонували мої керівники телеканалу ATR із Криму. Повідомили, що захопили Раду міністрів, Верховну Раду", - згадує Осман. 27 лютого журналіст на добу прилетів до Криму. Привіз бронежилети для журналістів одного британського телеканалу, яким допомагала його колега — Еміне Джеппар. "Поки їхав у бік Мар'їно в Сімферопольському районі — додому, до родичів, на мене нахлинули підліткові спогади, коли я бачив схожі події в Гудермесі та інших чеченських містах. І хоча в Сімферополі начебто не було війни, але ось це нагнітаюче відчуття мороку від міста мені запам'яталося. 28-го я встиг вилетіти до Києва — до того, як аеропорт Сімферополя, як і будівлі Верховної Ради та Радміну, захопили "зелені чоловічки"", - зазначив Осман. 28 лютого 2014 року в Києві відбулося засідання РНБО України у зв'язку з початком російської агресії в Криму. Тодішній голова СБУ Валентин Наливайченко повідомив керівництву України про те, що Сергій Аксьонов і Володимир Константинов взаємодіють із військовими Чорноморського флоту РФ, а військовослужбовці та правоохоронні органи порушують присягу Україні. Аеропорти і транспортна інфраструктура півострова були заблоковані переодягненими російськими військовими. Фото: Російські окупанти без опізнавальних знаків у Криму у 2014 році. Фото надано автором Наступного разу Осман Пашаєв потрапив до Криму за тиждень — 5 березня. Тоді літаки ще літали, але рейси часто скасовували. Осман прилетів літаком української авіакомпанії. Зняв квартиру поруч із будівлею Ради Міністрів, зібрав невелику команду, заснував медіапроєкт Crimea Open Channel і планував висвітлювати події в Криму. Усі, з ким Пашаєв спілкувався раніше, кого знав особисто — прес-секретарів чиновників, представників місцевих ЗМІ, колишніх однокурсників, — несподівано стали змінюватися, і він хотів це задокументувати. "Цей страшний перехід поступово відбувався в тому числі серед тих, хто серцем був проти Януковича. Мене стали звинувачувати, що я займаюся українською нацистською пропагандою", — зазначив Осман. Коли Осману відмовили в оренді квартири, де вони працювали, журналісти поїхали в готель знайомих у Ялті. Там вони перебували у квітні та на початку травня. "Української армії в Криму вже не було, кримські татари продовжували влаштовувати публічні акції вздовж доріг. Найдовше український прапор висів на будівлі Меджлісу кримських татар на вулиці Шмідта", - каже Осман. Журналістка Ельвіна Сейтбуллаєва вперше бачила російських військових та їхню техніку, але роботу вирішила не кидати. Разом зі знімальною групою їздила у військові частини — спершу в селі Перевальному Сімферопольського району, а потім у Новофедорівку в Сакському районі. Журналістів туди не пускали. "За словами військових, більша частина перейшла на бік Росії, тому що їх заманювали хорошими зарплатами і лякали подіями на Майдані. Ті, хто відмовлявся і зберіг вірність своїй державі, змушені були їхати", — переказує вона розмови з військовими. Під час зйомок одного з бліц-опитувань населення Ельвіну схопили люди у військовій формі разом з оператором і хотіли вести в "штаб самооборони". Журналісти показали прескарти, і їх відпустили. "Страху не було. Було редакційне завдання, і його потрібно було виконати. Паралельно з основною роботою ми ділилися матеріалами з колегами з центральних каналів, щоб донести інформацію, що Крим захоплюють озброєні росіяни", — розповіла Ельвіна. Фото: Акція кримчан проти окупації. Фото надано автором "Референдум" 1 березня Сергій Аксьонов звернувся до президента РФ Володимира Путіна і попросив сприяння "в забезпеченні миру і спокою на території півострова". 6 березня 2014 року Верховна Рада Криму, яку контролювали російські спецслужби і спецназ, звернулася до Путіна з проханням включити Крим до складу Росії як її суб'єкт. Ще через десять днів — 16 березня на півострові провели загальнокримський "референдум". Журналістка Ельвіна Сейтбуллаєва поїхала працювати в Бахчисарай і проїхалася зі знімальною групою кількома виборчими дільницями. На вході до кожної будівлі стояли озброєні люди. "Референдум проходив під дулами автоматів. Людей майже немає, у приміщенні так звана комісія з бюлетенями. Будь-хто міг прийти і проголосувати стільки, скільки він цього хотів, не було обмежень. Хтось забув паспорт. Члени комісії говорили: "Нічого, ми віримо вам на слово". Усі ці порушення відбувалися на наших очах", — розповідає Ельвіна. Меджліс кримських татар закликав увесь народ бойкотувати референдум. Жінки та чоловіки зібралися того дня в мечетях і голосувати не пішли. Володимир Чекригін із Севастополя теж не планував голосувати, але прийшов на виборчу дільницю заради інтересу. Він був останнім, хто прийшов по бюлетень на дільницю. У Чекригіна не було з собою паспорта, але виборчу комісію це не збентежило: йому видали бюлетень на підставі посвідчення з заводу, де він працював. Не стали перевіряти і прописку. "Я написав на бюлетені: "Слава Україні, смерть ворогам!". А потім мене по виходу з-за ширми зустрічає делегація і каже: "Це ж історичний момент! Ну покажіть, що ви за Росію!". І я ось думаю: "[Що буде,] якщо я зараз розгорну ось це все?". Запитав: "Що?" і поклав бюлетень в урну", — сміється Чекригін. Фото: Бюлетень із надписом "Слава Україні" на фейковому референдумі в Криму в 2014 році. Фото надано автором Офіс комуністичної партії Журналіст Осман Пашаєв зміг пропрацювати в Криму недовго. 18 травня 2014 року його і всіх журналістів проекту Crimea Open Channel затримали на площі Леніна в Сімферополі кілька озброєних людей із загонів самооборони. Про затримання вони встигли повідомити колег. "Найстрашніше, що через мене затримали ще кількох людей, які пішли за мною в клоаку аксьоновської самооборони на Кірова, 26. Це був офіс комуністичної партії. Мене не дуже сильно били, тільки кілька разів по ногах", — згадує Пашаєв. Осман вважає, що від тортур у будівлі на вулиці Кірова його врятувала миттєва реакція українських журналістів і політиків. "Я стояв обличчям до стіни більше чотирьох годин і чув по голосу, що дивитися на нас приходив Дмитро Полонський — він потім став міністром інформації Криму. З нами працював бойовик Самвел Мартоян і його люди, які тоді виконували брудну роботу. Але нас передали далі - у тимчасовий на той момент відділ поліції на Футболістів. Це була динамічна шоу-програма, знаєте, три години з тобою розмовляє один, потім інший. Змінюються вони, міняють тебе по кімнатах, хтось починає кричати і залякувати, хтось вмикає доброго поліцейського з посмішками і м'яким голосом", — розповідає Осман. Під час цього затримання журналіст і його команда позбулися всієї особистої та робочої техніки. Захищати його приїхали адвокати Еміль Курбедінов і Тейфук Гафаров, але від послуг останнього Пашаєв відмовився. "В офісі компартії, а потім у так званому відділі поліції в нас відібрали все: мобільні телефони, роутери, планшети, з яких ми стрімили, дві відеокамери. Одна належала телеканалу "Інтер", одна наша — мені її колега віддав для роботи", — перераховує Пашаєв. Формальним приводом для вилучення стали фотографії в одному з телефонів Пашаєва вбитих людей на Майдані. Він жив поруч — на Михайлівській, тож випадково виявився одним із перших журналістів, який ці тіла побачив. "Через ці фотографії Османа хотіли притягнути як свідка у кримінальній справі про "вбивство Беркута на Майдані". Журналісту видали повістку і відпустили. Фото: Осман Пашаєв. Фото Громадського радіо "Повістку я не підписав, але вони викликали понятих. Наступного дня я мав з'явитися до Слідчого комітету РФ на вулиці Треньова — як свідок. Я розумів, що в мене невеликий часовий люфт. Ми вп'ятьох сіли в машину і поїхали в бік адмінкордону. Адвокат Еміль Курбедінов чекав нас біля СК. До червня у росіян не було електронної системи на кордоні і такого контролю, як зараз, можливо тому нас швидко випустили. Коли я опинився в Херсонській області — видихнув. Подзвонив Емілю, що ми поїхали, і все", — розповідає Пашаєв. Пізніше він відкрив інше медіа про Крим і назвав його UA South. "Крим повністю окупований" До травня 2014 року ООН згорнула багато своїх проектів у Криму і зафіксувала, що майже 10 тис. жителів Криму виїхали в інші частини України, здебільшого в центральну і західну частини. Серед них були журналісти і правозахисники. "Влітку вже вимальовувалася картина, що Крим повністю окупований. Не було українських військових, не було українських медіа. На півострові йшла масова примусова паспортизація. Київський час перевели на московський", - розповідає Ельвіна. Російські документи журналістка вирішила не брати і прийняла рішення виїхати до Києва. Влаштувалася на український центральний телеканал "Інтер". Їй запропонували поїхати ближче до Криму — до Маріуполя, недалеко від міста йшли воєнні дії. "Тоді мені хотілося розповісти, що воюють усі і зокрема кримчани. Тому, коли приходила до військових, завжди запитувала, а хто тут із Криму? Так познайомилася з морпіхами з Криму, з військовим із Перевального. Я не була вдома з 23 серпня 2014 року. На той момент я думала, що окупація не триватиме роками. Але вона триває вже 10 років", — із сумом констатує Сейтбуллаєва. Правозахисник Павло Чекригін виїхав із Криму у вересні 2014 року і став співпрацювати з "Кримською правозахисною групою". За словами Чекригіна, якби на момент початку окупації люди з проукраїнськими поглядами в Криму змогли б об'єднатися, "все могло б скластися по-іншому", але подальше його перебування на півострові було небезпечним. Катерина Резнікова залишалася в Криму набагато довше за своїх колег — її робота, більшою мірою, була непублічною. "Я знала, що мій телефон прослуховують, що деякі мої кроки відстежують. За кілька місяців до повномасштабного вторгнення в місцевих телеграм-каналах з'явилися публікації, де називалося моє ім'я, де писали про те, ким я працюю. Я розуміла, що це загроза, але прийняла рішення залишатися в Криму", — пояснює журналістка. Однак плани змінилися 24 лютого 2022 року. Катерина прокинулася о четвертій годині ранку від шуму літаків, що злітали з місцевого аеродрому: "Аеродром розташований далеко від мого будинку, але, коли злітають штурмовики, цей гуркіт поширюється на все місто. Я дочекалася, поки мої рідні спокійно виспляться — це був останній такий ранок у Криму. І усвідомила, що, коли спецслужби та місцеві проросійські активісти оговтаються від шоку початку повномасштабної війни (ніхто до кінця в неї не вірив), вони будуть ще активніше працювати з такими, як я. Ми протягом кількох хвилин ухвалили рішення покинути Крим".
we.ua - The
In February of 2022, if our community survived, this war was over in a week or two, Paul
Інтерв'ю взято для проєкту "Донбас Реалії" ("Радіо Свобода") і продемонстровано в ефірі телеканалу Еспресо. Сайт Espreso.TV пропонує його текстову версію. На момент запису розмови генерал-лейтенант Павлюк обіймав посаду першого заступника міністра оборони. На момент початку повномасштабної війни Росії з Україною - очолював Операцію об'єднаних сил (ООС). 11 лютого 2024 року він був призначений командувачем Сухопутних військ ЗСУ. Із Павлюком розмову провів кореспондент "Радіо Свобода" Роман Пагулич. Фото: facebook/General.Pavlyuk   Ви два роки тому очолювали штаб Операції об’єднаних сил (ООС). Коли вам стало відомо, що повномасштабна війна невідворотна? Це була якась телеграма чи інша комунікація, як це було? Командувачем ООС я був призначений ще в липні 2021 року і, провівши аналіз, вже восени ми зрозуміли велику ймовірність повномасштабної війни. Масштаби війни тоді важко було зрозуміти, але було очевидно, що вона захопить території Луганської та Донецької областей. Ми аналізували дії противника, його превентивні заходи, розвідувальні функції, які вони виконували вздовж кордону. Всі ознаки були, що ми зустрінемо ворога не тільки з так званих ДНР та ЛНР, а і з території Росії. Тому, починаючи з осені, ми взялися до виконання певних дій для того, щоб успішно зустріти та завдати загарбнику максимального ураження. Розуміли, що співвідношення сил та зобів було і буде не на нашу користь, але у нас варіантів не було, ми повинні були вистояти, тому що за нами була вся Україна. Протягом п'яти місяців ми готувалися до відбиття повномасштабної агресії. Вже у січні-лютому 2022 року ми отримували телеграми від ГУР, передбачалося, що такий варіант можливий. На лютий було зроблено, я думаю, максимально все, щоб гідно зустріти ворога. Всі позиції були посилені, прораховані та програні всі можливі варіанти дій, переміщені всі резерви, як мінімум два рази проводилися повномасштабні тренування напередодні вторгнення попри те, що локальних тренувань було проведено багато – це зіграло вирішальну роль. Бо у перший день, коли був завданий удар по всіх командних центрах, пунктах управління, місцях, де мали б бути скупчення наших військ та склади, ці удари пішли в пусте місце. У перші дні Генштаб повідомляв, що на територію України зайшли 90 батальйоно-тактичних груп, а яка частина цих ворожих сил була задіяна у вашій зоні відповідальності? Точно не скажу. Крім 1-го та 2-го армійського корпусу "ЛНР", "ДНР", ще були підрозділи 1-ї танкової армії, 20-ї танкової армії та 8-ї загальновійськової армії противника, тобто перевага була величезна. Фото: reuters   Є інформація з відкритих джерел, що угруповання 1-го та 2-го армійських корпусів складало десь 35 тис. особового складу, а по факту за вашими оцінками, скільки десятків тисяч військових армії РФ було проти вас на той момент? Якщо брати тільки угруповання 1-го та 2-го корпусу, то 35 тисяч було до початку мобілізації. Десь приблизно стільки ж вони й призвали, які потім пішли на посилення переднього краю, щоб скувати наші дії. А все, що було у противника боєздатне протягом 8 років бойових дій, стало кістяком тих угруповань, які вдарили по Луганській області та в напрямку між Волновахою та Маріуполем. Однак ці корпуси не виправдали тієї довіри, яка на них покладалася російськими окупаційними військами. Навіть при посиленні цих корпусів російськими штатними підрозділами, вони не змогли виконати всі поставлені перед ними задачі. Але воювали вони все-таки досить потужно. Я скажу, що непросто було, враховуючи величезну перевагу противника та повний його контроль повітря, втримати лінію оборони, коли тебе луплять зі всіх сторін, це дуже непросто. Наші люди зробили диво, це дійсно подвиг, тому що ніхто не очікував, що в такому стані, при такій перевазі, ми зможемо вистояти та багато чого до цього часу тримаємо того, що було у нас до початку війни. Найнебезпечніше було в Луганській частині нашої оборони, бо противник наступав і з півночі, і з півдня, і зі сходу. Бригади потрапляли в оточення, тому що сил та засобів, щоб зупинити навалу з трьох сторін, не було. Але ті резерви, які були, ми висунули по рубежу Щастя - Старобільськ - Біловодськ, вони зіграли свою роль, зупинили темпи, що нам дало можливість перегрупувати свої сили, засоби та зайняти рубіж, який ми й далі утримували. Ми зупинили навалу. За три дні вороже угруповання, яке йшло першочерговим, ми настільки його пошматували, що реально вже йшли мобілізовані. Мобілізованих було дуже багато. Вже 16 лютого було видно, що буде війна, тому що пішли заходи мобілізації на окупованих територіях. Всі бригади, які стояли по лінії зіткнення, тобто люди, які мали досвід, виводилися, формувалися ударні групи. Мобілізовані заводилися на передній край для того, щоб сковувати та стримувати наші дії. Нам вдалося їх зупинити, бо основні удари на Луганському напрямку та в напрямку Маріуполя в перші дні були відбиті. Як ви сприймали зіткнення планів, які були напрацьовані на картах та паперах, та реальності, коли це відбулося насправді? На папері ми розігрували дуже багато ситуацій. Найнебезпечніша для нас була та, що ми могли потрапити в оточення. Тому ми все робили, аби не допустити цього, щоб мати коридор, яким би постачалися боєприпаси, ресурси, евакуювалися поранені. І нам це вдалося. Ми не дали противнику раптово вийти на рубіж, який би не дав нам маневру. Я скажу, що і противник не очікував такої зустрічі, тому російські підрозділи, які йшли через Луганську область, зіткнувшись з нашими резервами, були зупинені. Загарбники зайнялись переплановуванням своїх дій, обходили наші підрозділи, намагалися їх брати в оточення. Один наш батальйон у Біловодську потрапив в оточення, але завдяки вмілим діям зміг знищити противника. Чотири опорних пункти ворога вони знищили відразу, і потім наші бійці вийшли до своїх основних сил. Решту підрозділів ми відвели та зайняли суцільну лінію оборони. Тому, в принципі, ми вгадали всі варіанти дій противника. Фото: GeneralStaff.ua Ми розуміли, що перший напрямок дій ворога буде від Луганська у бік Щастя. Другий – Маріупольський напрямок, щоб розсікти та оточити наше угруповання. В основному всі резерви я зосередив на цих напрямках, вони й спрацювали. Якби це не було розроблено, то на другий-третій день ми були б вже в глибокому оточенні, а далі було б тяжко приймати якісь рішення. А так ми зуміли не тільки розгромити те угруповання ворога, яке йшло безпосередньо на наші сили, а й стягнути на себе ворожі сили, які були в Харківській області та на півдні України. За яку зону ви відповідали станом на 24.02.2024, яка була протяжність лінії зіткнення? Зоною відповідальності угруповання ООС була Донецька та Луганська області. Протяжність на лінії зіткнення з противником становила до 400 км, але крім цього ще був кордон Луганської області безпосередньо з РФ, тому загроза була від 1-го та 2-го армійського корпусу противника, також працював підрозділ 8-го армійського корпусу. Зі сторони Луганської області була 1-ша танкова армія ворога, яка наступала в напрямку Куп'янська, а також підрозділи 20-ї армії, які наступали в напрямку Старобільська. Напрямки головних ударів противника були спрямовані на Луганському напрямку по рубежу Щастя і Трьохізбенка, щоб вийти на Сєверодонецьк, Луганськ, аби зайти у тил наших військ. Також був удар, який проходив по рубежу Волноваха - Маріуполь, щоб оточити Маріуполь і знову ж таки вийти в тил нашим військам. Крім цього, було ще декілька ударів, серед них на Попасну, Старобільськ та в напрямку Горлівки. По рубежу Сватове - Старобільськ - Біловодськ нами були створені відповідні буферні зони, це опорні пункти, які не допустили раптового проходу противника. Він був зупинений, почав перегруповуватися, оцінювати задачі, намагався обійти наші війська. Ми вийшли на рубіж Кремінна - Рубіжне - Старобільськ, щоб зімкнути лінію, зробити суцільну лінію оборони та вже однозначно утримати противника на цьому рубежі. Враховуючи наші сили та засоби, це була єдина можливість утримати ворога, стабілізувати ситуацію, перегрупуватися та вести далі бойові дії. Люди відпрацювали на всі 100 з тим, що нас тут було три батальйони, а наступали, ви самі розумієте, які російські угруповання. І це вороже угруповання було зупинено, бо маршем вони хотіли вийти нам в тил у напрямку Слов'янська, Краматорська, аби повністю замкнути кільце. Тоді це був би крах всього угруповання та й в принципі всієї України, тому що основні сили були там, а це половина ЗСУ, яка сконцентровувалася тоді на тій території. На початок війни ми мали 22 бригади, половина з яких виконувала задачі на лінії зіткнення, а половина відновлювала боєздатність. Всі наші бригади на відмінно виконали свої завдання, на долю деяких прийшлося більше. Так, 54-та бригада разом з 36-ю знищила до дивізії противника у перші дні. Це величезні цифри. Для розуміння наслідків, зазначу:якби наше угруповання потрапило в оточення, як планував ворог, то що б лишалося Україні, мені тяжко прогнозувати. Завершення цієї війни було б за тиждень-два. Що відбувалось у штабі ООС у перші дні? Чи була загроза втрати керованості? Що було в пунктах управління на вашому напрямку? Перші ракети якраз і прийшли на командний пункт, йшли вони точно в ціль, але стіни витримали. Весь особовий склад з вечора був розміщений у підземних укриттях, що й врятувало всім життя. Удар був дуже потужний, на невеликий час ми втратили зв'язок, це було не більш пів години. Втратили світло, але резервні джерела були ввімкнені, також працювали резервні джерела зв'язку, тому втрати управління не було. Ми мали постійний зв'язок і керували військами з першого дня. Особливо напруженими були перші три дні.  Це була цілодобова робота, напружена ситуація, де ми не розуміли скільки нам вистачить яких сил та засобів, відбувалися постійні авіаційні удари. Ми тоді були вимушені завдати удари по території противника, по аеродрому Міллерово (військовий аеродром у Ростовській області РФ), бо повна перевага ворога у повітрі не давала нашим військам підняти голову. Удари по аеродромах на території противника змусили його зробити паузу, перемістити свої літаки на інші аеродроми, що дало нам можливість розібратись та зосередитись,  надалі ми вже більш ефективно працювали по російських засобах повітряного напрямку. Фото: facebook/General.Pavlyuk   Це була ризикована операція, переміщати точки вперед, коли змінюється лінія зіткнення? Точки були переміщені буквально на лінію зіткнення з противником якраз коли йшла активна боротьба між підрозділами, які оборонялися і що наступали. І у тому хаосі було тяжко зрозуміти, де і який підрозділ. Артилеристи – молодці, вони чітко спрацювали. Паніка серед росіян була величезна, ніхто не очікував, що по території Росії завдадуть удар у перший же день війни. Це був превентивний удар, ми були вимушені це зробити, тому що варіанту іншого не було. У перший же день ми знищили сім літаків, багато літаків було знищено на російських аеродромах. Я думаю, що Росія тоді зрозуміла, що не все так буде просто, не буде два-три дні, попереду жорстока боротьба. Так два роки вже і є. Ви казали, що перші три дні були критичними. Поясніть це цивільним людям, що це дало? Російська армія зупинилась? Після трьох днів ми зупинили основні сили противника, завдали їм досить потужне ураження. Ми побачили, що у бій вже кидаються мобілізовані. Ми вибудували чітку лінію оборони. І, головне, пройшла хвиля паніки, бо застосування такої потужної кількості вогневих засобів, авіаційних засобів, у нас ще не було. Війна, починаючи з 2014 року по 2022 рік, проходила без застосування авіації, тому звикнути до моменту, що тебе постійно атакує повітряний противник, бути до цього готовим, відбивати ці напади – це теж треба мати певний досвід та певну практику. І буквально за три дні ми зуміли це подолати, розібратися як і що робити далі. Люди почали збивати повітряні цілі противника, у нього вже не було того нахабства, яке було у перші дні. Вже після третього-четвертого дня ворожі пілоти відстрілювалися на відстані, в основному не вражаючи цілі, і це нам дало можливості чітко виконати певні задачі. Фото: kpszsu   Як вдавалося людей мотивувати? Не таємниця, що бувають випадки, коли люди відходять з позиції. Цього явища вдалося уникнути? Ви знаєте, цього явища вдалося уникнути. Не було жодного випадку, коли люди кидали позицію, відступали, тому що, можливо, в першу чергу на позиціях стояли люди з бойовим досвідом, які не перший рік були на війні, всі були звичні до пострілів, до обстрілів, до смертей, до поранень. Всі вони пройшли досить хороший вишкіл. "Починаючи з 16 лютого та по 24 лютого у десятки разів збільшилась кількість обстрілів, тобто наші позиції утюжили дуже потужно, провокуючи, щоб ми завдали ураження по житлових об'єктах та населених пунктах за лінією зіткнення, і противник мав би привід для ведення повномасштабної війни" Наші артилеристи досить професійно знищували цілі, не обстрілюючи населені пункти, попри те, що інколи росіяни ставили гармати між різними будинками й звідти обстрілювали нас. Ми розуміли, якщо ми дамо привід, то це для світової спільноти буде виправдання РФ для того, щоб розпочати війну проти нас. Маю запитати про Маріуполь, місце, де відбувся прорив. Чи можете розповісти, як так сталось? Що пішло не так? Вдалося вийти, тому що ми отримали удар з заходу. Пройшовши перешийок, потужне угруповання противника вийшло в тил нашим підрозділам. Ми зуміли перегрупуватися, але все одно ті наші сили та засоби нездатні були зупинити таку армаду, яка пішла на нас. Вони перерізали основну дорогу й наше угруповання залишилось в оточенні. Ми негайно почали проводити заходи для створення угруповання, щоб пробити коридор. Я вивів 95-ту бригаду, зробивши перегрупування, і почав її готовити для проведення контрудару, але ми чітко бачили: три доби безперестанно йшли ворожі війська з заходу, щоб створити таку лінію, аби ми нічого не могли зробити. Те наше угруповання, яке було в Маріуполі, скувало напевно все, що було у ворога здатне воювати та йти далі. Маріупольське угруповання врятувало південь від повного відрізання України від Чорного моря. Удар ми не змогли зробити, тому що пішло інше угруповання зі сторони Харківської області. Знову противник перегрупувався, зосередився і через Ізюм завдав нам новий удар у спину. Я був вимушений цією бригадою закрити й цю щілину, яку вони знайшли для того, щоб ударити нам спину. Я скажу, що бригада чудово впоралася. Харківське вороже угруповання, яке йшло, було зупинено. Противник, зазнавши втрат, зупинився. Десь з середини березня ми перейшли вже до позиції, стабілізували лінію та перейшли до позиційної оборони, і вже ніяких проривів таких великих не було. Це дало змогу провести перегрупування, доукомплектувати свої війська та далі тримати цю лінію. Саме головне, це дало нам можливість скувати величезні сили противника навколо східного угрупування військ. Чи можливо було, на вашу думку, тими наявними силами та засобами, які були у вашому підпорядкуванні, врятувати місто у тій ситуації протистояння? Це було неможливо, тому що перевага противника була десь 7-10-кратна. Для прориву потрібно було як мінімум 3-4 бригади, щоб провести контрударну операцію, а у мене була одна бригада і та неповна, яку я зняв з переднього краю. Враховуючи удар з півночі, мені потрібно було врятувати бійців, тому що, якщо б вони не виконали свою задачу, то знову ж таки 10 бригад були б оточені. Я розумію, що речі непорівнянні, але, якщо порівнювати: на вашу думку, коли важче було, тоді чи зараз? Перші дні, перший тиждень було дуже важко, тому що вперше неможливо було оцінити все, що буде, не було розуміння, чи ми зможемо вистояти. Все-таки був страх, чи зможемо вистояти, бо нападник - величезна країна, величезна армія. Перші три дні показали, що можемо не тільки вистояти, а можемо вбивати ворога. Перші перемелені ворожі дивізії та бригади показали, що ми можемо стояти. З'явилася впевненість, що ми можемо не тільки оборонятися, а й наступати. Була проведена атака 95-ї бригади, у перші дні ми зайшли у Горлівку, але через те, що не було сил та засобів розвивати цей наступ, я дав команду це діло зупинити, тому що ця бригада потрібна була в якості резерву. Про Волноваху дуже мало інформації, її то відбивали, то ворог знову витискав. Протягом тижня місто щоденно переходило з рук в руки, його просто зрівняли землею. Волноваха була ключовим пунктом, з якого ми могли провести контрудар у бік Маріуполя. Противник зробив все для того, щоб її зруйнувати та вивести наші війська. Десь тиждень, до 10 днів, тривав бій саме за Волноваху, але все-таки величезна перевага у ворожих силах та засобах змогла дати їм можливість тримати Волноваху. Фото: getttyimages   Які бої, за які населені пункти, у ці перші дні були визначальними для утримування оборони? Перший бій - за міст у Щасті, там був замінований міст, який противник зумів подолати. Зайшов ворожий батальйон і танки, БМП, враховуючи, що я передбачав, що ДРГ противника можуть зробити, щоб міст не вибухнув. Було поставлено два потужних артилерійських дивізіони великого калібру, які просто розмололи ці ворожі батальйони. Після цього росіяни були вибиті, а міст вже підірваний. Загарбники тоді поміняли напрямок на Трьохізбенку, де дві доби йшли дуже жорстокі бої. За перший день там було знищено також два батальйони противника, але вони йшли, як сарана, тому і мали певний успіх на цьому напрямку. 97-ма бригада попадала у повне оточення, тому було прийнято рішення про її вивід, хоча командир дуже не хотів. Ми вийшли буквально вже перед закриттям коридору, залишалася година-дві, коли противник з півночі вже закривав останнім дорогу. Вийшовши на рубіж Старобільська, комбриг тут же організував контрудар і вийшов знову на рубіж Новоайдар, де протягом тижня йшли динамічні дії. Ми і наступали, і відходили, у окупантів був шок напевно, тому що ми клали їх пачками. Ми дуже тут активно попрацювали, також активно працював і 15-й батальйон, який став на напрямок Кремінна - Сватове, і не тільки вбивав противника, а й проводив відповідні активні дії аж до Сватового. Однак ще раз кажу, що величезна перевага ворога у кількості сил та засобів нам давала один шанс - зайняти суцільну позиційну оборону і тримати її. Ми це зробили. Ворог зі Сватового йшов на Кремінну, а те угруповання, яке було в районі Харкова, пішло через Ізюм. Ми підірвали всі мости, не дали противнику можливості перейти та відразу вийти на Лиман. Єдине, окупанти в лісі зробили переправу через річку Оскіл і по ній спробували переправитися. І тут були основні бої за цю переправу. Хоча це не була зона відповідальності ООС, але я вимушений був перекинути резерв. Однак противник обійшов сили, які були виставлені по північній околиці Ізюма, і зайшов через ліси. Ворога провели місцеві лісники й він зайшов нам у тил. Ми встигли зреагувати та вийти на рубіж р. Оскіл. Північна частина міста трималася десь тиждень поки не була зрівняна землею літаками. Протягом тижня противник просто методично рівняв наші позиції. Ви казали, що приблизно в середині березня стабілізувалась лінія фронту, ви вже були переведені в Київ, а на момент вашого переведення, чи було розуміння, що російські війська можуть залишити Київщину та загалом північ України? Якраз коли я приїхав у Київ, була дуже небезпечна ситуація. Противник захопив плацдарм у районі Мощун (село у Бучанському районі Київської області), була дуже велика небезпека виходу на околиці та прориву їх до міста. Завдяки потужній обороні та стійкості наших військ, нам вдалося підірвати дамбу і змити всі переправи, які вони налаштували для переведення основних сил через річку Ірпінь. Нам вдалося відрізати те угруповання, яке пройшло річку та закріпилося, знищити його і далі вимотувати сили та засоби ворога на іншому березі, які були як кістяк для наступу на Київ. Важко було зрозуміти, що вони мають і як далі будуть діяти. Десь вже ближче до кінця березня, коли ми зрозуміли, що свіжі підкріплення до противника не надходять, були проведені ряд заходів, щоб перерізати ворожі логістичні шляхи надходження резерву, тому спробували оточити. І з початком цієї операції, яку проводив генерал Сирський, ворог панічно почав тікати, тому що більшість підрозділів за цей місяць боїв були настільки вимотані, що залишалось від них по 30- 40%. Для вас було несподіванкою, що противник відійшов? Для нас у першу чергу було несподіванкою, тому що ми думали, що ворог буде йти до кінця. Не було кроку по виводу російських військ, а була панічна втеча з нашої території. На мою думку, проаналізувавши сили та засоби, які у них були на той момент, їм треба було обирати, що робити далі: чи закінчувати операцію на сході, чи концентрувати все на Києві. Але через те, що на сході вони не могли закінчити, бо це була основна їхня ціль, як вони заявляли про звільнення Луганської та Донецької областей, тому всі ресурси були кинуті саме туди. І ті підрозділи ворога, які вивели з Київської області, після перегрупування та доукомплектування також пішли на той напрямок. У вас було розрахункове розуміння, скільки часу ви зможете протримати оборону, враховуючи наявні припаси? Ми розуміли, що повномасштабне вторгнення дуже вірогідне і при активних бойових діях декілька місяців можна було триматися. Так воно і вийшло. Десь на травень місяць у нас почали вже закінчуватися боєприпаси радянського зразка, які були на той час у наших запасах. Ми сподівалися, що допомога Заходу прийде дуже швидко. На жаль, це було не так, і ми втратили багато найбільш підготовлених хлопців, які своїм життям тримали ворога при недостатній кількості боєприпасів. Якби ми отримали боєприпаси своєчасно, то ці втрати були набагато менше. Оскільки і зараз, коли ми знову маємо певну проблему боєприпасах. Кожний день, коли нам надходить менше допомоги - це день, коли ми втрачаємо наших героїв. Керівництво держави все робить для того, щоб максимально забезпечити, зробити все можливе, аби наші війська отримали боєприпаси. Якщо подивитися на армії, які є в Європі, то я не думаю, що вони здатні вести подібні дії проти такої армії, всі мають надію на колективну безпеку в системі НАТО. Тому і забезпечення нашої країни стало перед такою проблемою, що немає такої кількості боєприпасів, яка нам потрібна, коли мільйони боєприпасів потребує українська армія, щоб стримувати ворога, а ще більше, щоб вести відповідні наступальні дії. Щодо потреби у боєприпасах, ви багато спілкуєтесь з закордонними представниками, а що вони говорять, чи є у них розуміння необхідності такої підтримки й чи готові вони це забезпечити? Ми спілкуємося і з військовими, і з цивільними, і розуміння всіх партнерів є у тому, що Україні потрібно допомагати, що в Україні вирішується доля всього цивілізованого світу. І від того, як закінчиться ця війна, залежить і майбутнє життя Європи, і майбутній світоустрій. Тому є бачення, що Україні треба допомагати. Друге питання – спроможності, це вже інше. Наскільки є спроможності, наскільки є відповідний необхідний ресурс - це питання вирішується, ми працюємо по всьому світу для того, щоб знайти той ресурс, який потрібен нашій армії. Чи можете приблизно сказати, коли на передовій стане легше, враховуючи брак боєприпасів? На жаль, я сам хотів би отримати таку відповідь. Це не від нас залежить. Війна переходить в іншу фазу, де воюють безпілотні засоби. Без людини не буде ніякого успіху, не буде ніяких реальних дій без солдата, який не виконав свою задачу, не зайшов на позицію противника, не знищив його там. Поки є безпілотні засоби, вони можуть максимально сприяти. Відсоток знищення противника дуже відрізняється від того, що був на початку війни та за останні місяці. Відсоток знищення безпілотними засобами в загальному становить десь 70% цілей. Але знову ж таки сама велика проблематика залишається – боєприпаси, крім засобів протиповітряної оборони й техніки, особливо артилерії. Фото: OperationalCommandSouth   Дуже багато запитів, враховуючи, що ми створюємо нові підрозділи, відповідно, повинні постійно доукомплектовувати ті підрозділи, які ведуть бойові дії. Запитів дуже багато, на жаль, не все ми можемо забезпечити, це можливості навіть не тільки нашої країни, а й наших партнерів. Чи є запаси, щоб забезпечити кількасот тисяч людей спорядженням, обладнанням, зброєю та іншим? Міноборони працює над цим питанням, я думаю, ні один мобілізований не піде в зону бойових дій неекіпірований, непідготовлений, незабезпечений. До підготовки особового складу ми дуже прискіпливо ставимося, особливо зараз. Людина, яка йде на війну, повинна отримати досвід, практику, щоб бути готовою до дій. Питання по екіпіровці, зброї зовсім не стоїть, тому, на мою думку, це ми вирішимо. Друге питання - по техніці та боєприпасах великого калібру, це ми вивчаємо, над цим працюємо.
we.ua - In February of 2022, if our community survived, this war was over in a week or two, Paul
Volunteer initiatives of Natalia Yusupova

Nataliya Yusupova, a well-known volunteer and public figure, has been cooperating with the Main Military Hospital of Ukraine since 2014.

Since the beginning of the full-scale invasion of the Russian Federation in 2022, it has been conducting regular fundraisers to help the Armed Forces purchase the most necessary equipment that brings our victory closer and saves the lives of our soldiers.

More information about Natalia: https://www.patreon.com/nyusupova, https://www.facebook.com/nataliya.vetvitskaya.

We ask the community to help and raise funds for the Ukrainian Armed Forces: https://send.monobank.ua/jar/62bAtM3t8z

we.ua - Volunteer initiatives of Natalia Yusupova
CBU has confirmed the use of Russia by North Korean missiles to hit Ukraine
And what they're talking about here is they're giving you the contestant of the SBU. We're talking about ballistic missiles like Hwasong-11 (KN-23 / 24) produced in the PRC territory. The police have established that the Russian troops released more than 20 North Korean missiles in Ukraine. As a result of that, at least 24 citizens died, more than 100 civilians, suffered severe injuries. "One of the first factors of applying XNDR ballistics is covering December 30th, 2023 during Zaporizozhye. The next hit of the North Korean occupants was done at the beginning of January this year at the apartment house in Kyiv, "is a message. Also, the occupants were struck by the KNDR ballistics on living houses by five front-door settlers, which led to the dead of 17 peaceful citizens. The invaders also released North Korean missiles on private residents of Kharkiv, resulting in three Ukrainians. More than 60 dogmas have suffered severe injuries. The SBU has documented these facts within the criminal trial for two years of the Criminal Code of Ukraine: A professional. 111-2 (possession-aggression); A professional. 438 (law violations and war customs). Russia shoots Ukraine with weapons from KNDR 16 February General General Inspector Andrew Consten announced that Russia was used at least 24 ballistic missiles in North Korean production. Recently, a member of the GDR Vaius Squicki announced that North Korea had already passed Russia about a million artillery projectiles around 122 mm and 152 mm. An independent research organization called Confidential Research (CAR) found that the missile that Russia hit on Ukrainian Hark 2 January was produced in North Korea. The head of the GED Cyril Budden later announced that RF is going to make a deal with the PRC about increased gun supply, the biggest need for ammunition. The United States prime minister at UN Robert Wed announced that Russia at least nine times started in the territory of Ukraine by the ballistic missiles of North Koreans
we.ua - CBU has confirmed the use of Russia by North Korean missiles to hit Ukraine
Bayden supports the prime minister of the Rutt for NATO's Gensiac, Politicco
According to this, it says Polyico with a link to the US official representative. Bayden support is likely to have more allies support for Rita's candidate after a few months of fighting for him and several other European leaders. In the past, Polytico has reported that two-thirds of the NATO countries support Rita's candidate as part of the military alliance. It is stated that the term for the current head of NATO Yentberg, who runs the military political block since 2014, ends in October of 2014. "The path of Rantt to the post of the General Secretary puts him on a confrontation with Russia, because the alliance is ready to counter the aggression of Vladimir Puttin two years after the full-blown invasion of Ukraine," is a message. On December 16th, the Minister of Defense of Germany, Boris, of the European Union, has declared that the European Union should ensure better defense, because by the end of the decade, new military threats may appear. On January 19th, NATO called civilian citizens of the West to prepare for war with RF. On January 24th, the head of the Great Britain of Patrick Sanders announced that if war with Russia, citizens must be prepared to serve in the army. The fifth German Secretary of the National Defense of Poland, the Cosmo-Kamisch, announced that the situation in the world is quite tense, the country suggests the probability of Russia attacked the NATO country, including Poland
we.ua - Bayden supports the prime minister of the Rutt for NATO's Gensiac, Politicco
Experts have assured that the theft of frozen RF assets will not contradict international law
According to Bloomberg, a reference to a group of international specialists from the G7 countries. About 300 billion dollars were frozen after the sanctions introduced due to Russia's aggression in Ukraine. The World Bank provided the cost of post-war recovery and reconstruction of Ukraine increased to 486 billion dollars. With the "criminal violation" of legal order set after World War Il, the international law allows you to enter "legal counter action" in order to convince the country to "stop their contradictory behavior," said experts. In the letter, the assets are offered to be used for compensation of the losses that "evolved directly as a result of illegal Russian operations." There are exceptions to 10 experts from the International Rights of Belgium, the United Kingdom, Germany, Netherlands, France, Japan. One of them is Professor and former Foreign Secretary of Yale University, Harold Hospe Kochus, and also attorney and diplomat Philip Zielinski at the Huver Institute. The main part of Russian assets, such as the Central Bank, is now frozen in the European Union. According to the confiscation of Russian assets, November 30, the United States has presented a bill of confiscation of Russian assets. On January 11, Bayden's administration supported the confiscation of RF's assets to transfer Ukraine. Meanwhile, Europe has a plan to attract 15 billion euros from Russia's frozen assets to send them as financial assistance for Ukraine. At the same time, Russia estimated that the West could lose assets and investment at least $288 billion if it confiscates frozen Russian assets to help restore Ukraine, and said that Moscow would succeed. On 23 January, Ambassador Belgium to the United States of the United States, Jean-Arthur Regio announced that Western countries need to make a collective decision about confiscating the frozen Russian assets, most of which are held in the state of the Euroclar. On January 24th, the United States Senate Committee approved a bill for confiscating Russian assets and transferring them to Ukraine. On January 30, the Committee of the political questions of Parliament has adopted a resonant proposal which aims to confiscate the frozen Russian assets and provide a new foundation to restore Ukraine. In Europe we have 191 out of 260 billion foreign assets of Russia, a profit from which in 2023 was 4.4 billion euros that want to be transferred to Ukraine. The countries of the Great Seven and the EU are discussing the plans to use the frozen assets of the Russian Central Bank for over US $250 billion as collateral to finance Ukraine's recovery. The EU's 12-year-old Council has decided to regulate the future mechanism using revenue from frozen Russian assets in the EU's favor of Ukraine
we.ua - Experts have assured that the theft of frozen RF assets will not contradict international law
Maintainer: We know about the Vampore missile systems hunting Russian drones
Pope Espresso is talking about "vampires" hunting for drones, their technical features and their tip about what's in the text: What is the Vampre gain of the Vampire complex, which is an APWS Technotical characteristics of the Vampire missiles in Ukraine, which is the Vampire VAMPIRE, which is a benevolent rocket complex for the U.S. company of L3Harris, designed for the battle of Bepel. A portable set based on 4 rockets can be installed on most of the cargo vehicles (eg; on the SUV). The system was designed to fit into the cousin's powder. The VAMPIRE missile complex uses high-quality sensors to track threats, like drones, and then intercepts them with laser ammunition. The system uses modified 70-mm USWS rockets. Photo: l3harriss.com itself is a new development. His trials have only started in 2021, and in the summer of 2022, the system itself is a symptom of a controlled laser system using the 70-mm USWS missiles that are built by adding up to the Hudra app of a special block. Behind detection and override the missile target corresponds to the WESCAM MX-10 RSTA station connecting the television camera and the heat camera, as well as the laser highlight system and the laser spectrum. Let's say that the other version of the station is MX-15 applied to Bayrakar TB2, "explains the design of a rocket complex in the Depress. A basic optical set involves a warm camera, a infrared night device with a color improvement system, an optical tooth, a laser distance collar, an R-marker target, an inert measuring block, an internal stabilization system, a Serpance penetration system and so on. "The fire control system (CW) produced by a shell machine based on a protected computer. With a remote operator, the operator can look around and look for goals, and then perform fractures. The technical features of the SEV and the complex are generally allowed to work in the "ground" and "earth" modes, which is the Armian Inform material. The power source is a 24-volt car generator for a variable current. His capacity is enough for the machine itself, and for the power of the optical system, and ultimately, to launch the rocket. The advantage of the Vampire Vampre complex is a tracking sensor module and a empty device into four small rockets that can be installed, for example, on normal pipelines, by turning even civil missile vehicles into moving rocket launchers (but most frequently installed on Humvee - army hammers). The system itself is modular, and so it has many variations of decoration. "As a system to protect from rogue intelligence, the Vampre on the pickup has that unique advantage that it can quickly be delivered to where it is needed. For example, to protect our own mobile artillery from hostile intelligence, "says ArmiyInform, and the Vampre can also handle one person who is at the same time a driver, whereas for most other systems, a prepared crew from a few people. Experts and journalists suggest another way to use a system that's not spoken by vampire manufacturers. The compiler is different from laser analog by a small size and grid with sensors coming out like teloscopic antennas on radios. Spant allows fire from any shelter, but thanks to the laser field, you can not just attack flying targets. These benefits allow you to use the Vampire as well for the diversified operations. l3harriss.com "only needs to mount the installation on a trailer or on the bottom and probing. The large object isn't going to destroy five kilograms of explosives, but the arrow elements that are striking are able to hurt the enemy and its objects, write Armian Inform. "Midsummer" suggests that Hydra missile with an APclS system was regarded as sea arms for the future Ukrainian Carters Mark VI. So vampires can potentially be used as a Coast Defense tool. If we're talking about the basic Vampre function, destroying enemy drones -- this is an important advantage of a relatively small price of attack for vampires. The CEO of the Informative Consultant Express Sergeac believes that the destruction of the Lumpre system changes the economic balance to Ukraine. "In fact, this rocket has a cost less than 40,000 dollars, it's three times cheaper than" chess. " So it's about one of the most effective means of destroying chess in a ingredient, efficiency, cost, etc. When we hit the chess missile, it wasn't quite rational. Using these systems completely changes the economic balance to our benefit, "said the Signator in the eater of Espresso. What is an APKWS rocket for trying to hit the Vampre targets use 70-mm APKWS rockets or other laser rockets. But the base of the complex is still controlled by the 70-mm APKWS missile, production of the BAE Systems company, based on a remote decoder to intercept the air targets. The number of spare traps depends only on the size of the purchase transport tool to load them. APKCS Abbreviation for Advanced Precsion Kill System - Advanced high-profile system. This is the laser pointer system that is being set into uncontrolled hydra aircraft 70, turning them into high-quality ammunition. Photo: nv.ui "by the rating of the rocket developers demonstrated universality and the ability to destroy a wide range of goals: armored equipment, equipment and living power. In testing targets, they were struck at a considerable distance. And the rocket ran a massive broccoli, and it was writing about these missiles, which was the Mitonic portal. The manufacturer's managers were emphasizing that APKS provide non-road, light, simple for unfolding the ability to hit the broiled and unbroken targets. The battle part of the missile consists of three parts: fluorescent, cumulative, and disruptive. The BF explosion is possible at defined target distance by the established L3Harris Technologies company. You don't need to capture targets before rocket launch. The signal from four optical microwave transmissions is passed to the laser transport system. The targets are highlighted by laser-highlighting distant healers of the earth. A circular blast of a rocket is less than half a meter. At first, these missiles in Hydra-70 revisions were used in helicopters and airplanes. In the first case, the urination was 5 kilometers, and the second one was about 11 km. There's no official information about the heat of fire from the car platform. The military expert of Serger Espresso was talking about destroying vampire targets at a distance of 8 kilometers and guaranteed the ability to destroy within 5 kilometers. APKS Length - 1.87 m, diameter - 70 mm, Wg-15 kilos, Speed 1000 m / s, Danity - 1 - 5 km in a helicopter, 2-11 km from the plane, Left - half-weight laser, Boyra - Hydra 70. Vampire in Ukraine has promised Ukraine to convey a system of combat against the VAMPIRE drones on her day of independence, 24 August 2022, in terms of a large packet of help for 3 billion dollars. Within a few months, the U.S. Peet Rader announced that the Vladimir will be transferred to Ukraine in mid 2023 -- nine months after signing the supply contract. The counteract of the Pentagon for shipping for Ukraine 14 missile plants at the base of the US Pawk company called L3Harris Technologies received in January of 2023. The L3Harris company promised to put the first four systems up to the middle, and the rest of the 10 systems until the end of the year, the first RPA Vampre appeared in Ukraine without official messages. By the end of the summer, the ZW used vampire vampires to fight enemy blacks, and it was written by Bloomberg. In December of 2023, Espresso reported the arrival of 14 Vomire in Ukraine. On February 11, 2024, the ZW military force published a video of the PO warfare. You can see how Ukrainian sensors first take the enemy "Shajd" to the bombsight using an optimically-electronic station, and then a Russian drone hits a jet projectile, "Chajd" turns into a spike and falls. OSINT analytics have suggested that this is the first emergence in public access to the frame of the Wampre missile equipment. The Ministry of Express watches such assumptions as logical, given the characteristics of "vampires." They also think that damage to the Rashish Chajda with a political mass of 240 kilos is a significant achievement and they call the Vampire high-tech and at the same time a relatively cheap contraction by the enemy of the Flash-campus
we.ua - Maintainer: We know about the Vampore missile systems hunting Russian drones
In Kyiv, there will be an exhibition about the history of 40 Ukrainian students whose lives have taken Russia
reported by the organizer of the event. In the walls of the Kyiv City Academy, there will be a discovery of the international Unissued DraiplTomas show celebrating the memory of 40 Ukrainian students who have taken Russia. The expo is coming from March 23rd, inclusive. The Unissuoned PiplTomas object was launched by the NKMA students in January of 2023 when they were at the University of Toronto. They tell the personal stories of students dying to tell the world about the value of Ukrainian freedom. 22 stories of students helped prepare the Memorial Memory platform. Dmitri had to get a degree from the National University of I.T. Cheschenka, but he got a badge for courage. Lydia wanted to open the air, but her life was taken by Russian death. Valentina loved the fight at the boxing ring, but he died fighting the Donchess fight. The hobby of Lyi was never unknown because Mariavka had taken her family's life, "is the description of the show. Unissued DiplTomas is an object made in the memory of Ukrainian students whose dreams and lives have taken the full scale of Russian invasion. The exhibition reveals 40 stories of people who chose courage and freedom but died of arrows or in battle. Hundreds of ideas and plans for the future remain unfinished, and diplomats are innocent. Given the development agencies within the first wave of the experiment last year until the first year of full-blown invasion, 110 shows were conducted in 24 countries. Then the world saw 36 innocent diplomas translated into 7 languages, a digital version from audagogy English and Japanese, looked over a hundred stories in the media. Guests became an artist and inflation Frank Wilde, former Prime Minister of Great Britain Boris Johnson, Prime Minister of Norway, Canada, Croatia, Latvia, Pery, France, the EU in Australia, the delegation of the Polish Council of Ukraine in Australia. The exhibition also mentioned the Prime Minister of Canada Justin Trido. This year, the expo team plans for over 200 locations around the world. We're implementing this experiment in memory about our peers who could study with us at the university, but their lives took Russia. The most important thing we can do now is keep track of them. Their lost dreams, education and life, is the highest price that we pay in this freedom fight, "divided by the Danina Forkday, one of the founders of the Unissued DiplTomas Lane. To learn and to tell you about the dreams of 22 people who died in the background helped the Memorial Memory platform. Since March 2022, its team is focused on saving the most valuable, memories of the fallen warriors and civilian victims of Russian aggression. Like Unissued PiplTomas, they want to show the world that the freedom and every free area of Ukrainian land are the personal stories of people, with whom until recently we could meet in one public room, opening the Unissued DiplTomas exhibition in Kyiv will be 23 February at 15: 5: 00 at the Kuturno-Art Center at NUKMA
we.ua - In Kyiv, there will be an exhibition about the history of 40 Ukrainian students whose lives have taken Russia
loan, but it's also a super problem. What really means safe deals for Ukraine
Про що у тексті: Рекордна підтримка у 2024, зброя та покарання за воєнні злочини РФ. Про що угода України та Німеччини Зміцнення військового потенціалу й оборонки та відповідальність РФ. Що в угоді України та Франції "Це як напівповна або напівпорожня склянка". Що означають безпекові угоди для України Після саміту НАТО у липні 2023 року країни-члени Альянсу зобов'язалися розробити та прийняти двосторонні договори, які почали називати гарантіями безпеки для України. Часто ці зобов'язання порівнювали з тими, що має Ізраїль від США. 12 січня 2024 року Україна уклала першу угоду з Великою Британією. Далі, 16 лютого, були Німеччина та Франція. Ще низка держав ведуть перемовини щодо підписання подібних документів. Після оприлюднення самих документів стало зрозуміло, що вони аж ніяк не є гарантіями безпеки для країни, яка другий рік живе в повномасштабній війні проти РФ. Але, попри відсутність фундаментальних речей, у цих угодах вбачають також і позитив.  Рекордна підтримка у 2024-му, зброя та покарання за воєнні злочини РФ. Про що угода України та Німеччини Отож, 16 лютого у Берліні Україна підписала двосторонню угоду про співпрацю у сфері безпеки з Німеччиною. Ці домовленості стали другими, після укладеного 12 січня аналогічного договору з Великою Британією.  Як йдеться у документі, Берлін має намір надавати непохитну підтримку Києву стільки, скільки буде потрібно для того, щоб допомогти Україні захистити себе, відновити територіальну цілісність у межах її міжнародно визнаних кордонів, забезпечити її вільне та демократичне майбутнє, а також дозволити Україні продовжувати надавати послуги своєму народові, підтримувати українську економіку та стримувати майбутню російську агресію.  Фото: reuters Водночас Україна зобов'язується продовжувати реалізацію амбітної програми реформ, а Німеччина віддана підтримці зусиль України на шляху реформ. Це є ключовим у контексті її європейських прагнень та прагнень до НАТО.  Далі коротко розказуємо про головні аспекти двосторонньої співпраці України та Німеччини. Безпекова та військова допомога Отож, Німеччина з початку повномасштабного вторгнення РФ є одним з найбільших постачальників військової допомоги Україні, підкреслюється в документі, та має намір надавати довгострокову військову підтримку українській армії задля повного відновлення та повернення територій України до кордонів 1991 року. Також підтримуватиме оснащення і тренування ЗСУ, щоб підсилити їхні спроможності у стримуванні та захисті від майбутніх нападів і тиску, продовжить сприяти спільним закупівлям та іншим формам співпраці у сфері озброєнь разом з європейськими та міжнародними партнерами.  Берлін поділяє мету створення сучасних, оперативно сумісних і стійких Сил оборони України. Обидві країни поділяють думку про необхідність уникнення незаконного перенаправлення військової продукції, яка надаватиметься Україні. "Учасники працюватимуть разом над забезпеченням стійких сил, здатних захищати Україну зараз і стримувати агресію в майбутньому, шляхом продовження надання допомоги у сфері безпеки та сучасного військового обладнання в сухопутній, повітряній, морській, космічній та кіберсфері, надаючи пріоритет протиповітряній обороні, артилерії, бронетехніці, включаючи боєприпаси, та іншим ключовим спроможностям, а також сприяючи підвищенню рівня оперативної сумісності з євроатлантичними партнерами", – сказано в угоді.  Німці прагнуть забезпечити індивідуальне та колективне навчання для українських військових. Також, на вимогу, навчання і тренування для інструкторів правоохоронних органів, таких як Національна гвардія України та Державна прикордонна служба України. Також Німеччина продовжить надавати матеріальну підтримку партнерським відомствам у правоохоронній сфері.  Разом з тим, Німеччина вивчатиме шляхи заохочення та сприяння залученню своєї оборонної промисловості до розвитку оборонно-промислової бази України, у тому числі шляхом здійснення німецьких промислових інвестицій та створення відповідних стимулів для інвестування. Обидві країни посилюватимуть співробітництво у сфері розвідки, зокрема, але не обмежуючись, шляхом обміну розвідувальною інформацією та співробітництва, у тому числі у сфері контррозвідки.   Зазначимо, що у 2022-2023 роках Німеччина надала Україні військову допомогу на загальну суму 6,7 млрд євро. У 2024 році планується рекордний рівень підтримки у розмірі 7,1 млрд євро. Додається, що з 2022 року було надано додаткові дозволи на ухвалення зобов'язань на наступні роки на суму в кілька мільярдів євро.  Невійськова допомога та покарання воєнних злочинців РФ Невійськовий блок співпраці включає не лише поглиблення економічного співробітництва та фінансово-технічну підтримку, а й підтримку стійкості енергетичної та іншої критичної інфраструктури, посилення співпраці у сферах інформаційної безпеки та боротьби з організованою злочинністю. Як обіцяється у документі домовленостей, Німеччина продовжуватиме підтримувати Україну на її шляху від швидкого до довгострокового відновлення. "Учасники підтверджують, що Російська Федерація має бути притягнута до відповідальності за збитки, завдані на території України. Російські суверенні активи повинні залишатися замороженими доти, доки Російська Федерація не заплатить за шкоду, яку вона завдала Україні", – наголошується в угоді. Крім того, Україна і Німеччина визнають необхідність створення міжнародного компенсаційного механізму для надання компенсації за збитки, втрати або шкоди, спричинені російською агресією. Обидві країни підкреслюють тверду відданість притягненню до відповідальності осіб, винних у воєнних злочинах та інших звірствах, скоєних у зв'язку з агресивною війною Росії проти України. Німеччина також продовжуватиме підтримувати Україну на її шляху до членства в ЄС та надавати практичні вказівки.  Гарантії безпеки та дії у разі нового нападу Росії на Україну У випадку майбутнього збройного нападу Росії на Україну на вимогу будь-якого з учасників угоди країни проведуть консультації упродовж 24 годин для визначення відповідних подальших кроків.  Тож Німеччина підтверджує, що за таких обставин надасть Україні за необхідності швидку та сталу допомогу у сфері безпеки, сучасну військову техніку в усіх необхідних сферах, а також економічну допомогу, шукатиме згоди в ЄС щодо накладення на Росію економічних та інших витрат.  Як і угода з Великою Британією, німецько-українські домовленості розраховані на 10 років. Документ набирає чинності з моменту його підписання. Учасники можуть спільно прийняти рішення про продовження строку цієї угоди, або будь-яка з країн-підписантів може у будь-який час припинити дію договору, попередивши про це іншу сторону.  Разом з тим, відповідно до спільної декларації лідерів G7 від липня 2023 року, двостороння угода про співпрацю у сфері безпеки між державами не перешкоджає шляху України до майбутнього членства в НАТО.  Зміцнення військового потенціалу й оборонки та відповідальність РФ. Що в угоді України та Франції  Того ж 16 лютого, після підписання угоди про співпрацю у сфері безпеки України та Німеччини, відбулося підписання Зеленським та Макроном аналогічного документа у Франції.   Чи не основний меседж угоди – Франція має намір допомогти Україні створити армію, що здатна повністю відновити територіальну цілісність країни у кордонах 1991 року. Наголошується, що безпека України є невід'ємною частиною євроатлантичної та світової безпеки. Тому Київ та Париж координуватимуть та посилюватимуть спільні зусилля для підтримки вступу України до Північноатлантичного Альянсу.  Фото: reuters   Основою довгострокових безпекових зобов'язань, що Франція бере на себе, є три пункти: – надання всебічної допомоги Україні для захисту та відновлення її територіальної цілісності в її міжнародно визнаних кордонах, а також економічного відновлення та відбудови; – запобігання, активне стримування та заходи, які мають бути вжиті стосовно будь-якої нової агресії з боку Росії; – підтримка інтеграції України до європейських та євроатлантичних інституцій, зокрема шляхом підтримки вступу України до ЄС та оперативної сумісності з НАТО. Відтак, у сфері безпеки Франція сприятиме зміцненню військового потенціалу, стійкості та економічної стабільності України з метою стримування будь-якої майбутньої агресії.  Французи допоможуть у напрямку стратегічної комунікації та боротьбі з іноземним втручанням та маніпулюванням інформацією, протидії пропаганді РФ у світі, що агресорка активно використовує у своїй війні проти України.  Допоможе Франція також посилити кіберзахист, щоб Україна могла виявляти, стримувати та перешкоджати будь-якій кіберагресії, кібершпигунству, зокрема посиливши кіберстійкість та захист критичної інфраструктури від кібератак.  Разом з тим, Париж сприятиме розвитку спроможностей захисту критичної інфраструктури України, у тому числі військовими засобами, надаючи пріоритет, але не обмежуючись сучасними засобами протиповітряної оборони.  Країни продовжуватимуть та прагнуть поглиблювати свою співпрацю у сфері розвідки та контррозвідки, також вживатимуть заходи у боротьбі з небезпечною організованою злочинністю. Військова допомога та дії у разі нового нападу РФ на Україну В угоді, зокрема, наголошується, що будь-яке нове вторгнення Росії серйозно підірвало б євроатлантичну безпеку, включно з безпекою Франції. У разі майбутнього збройного нападу на Україну, Париж та Київ упродовж 24 годин проведуть консультації для подальшої протидії або стримування агресії.  Франція надасть швидку та тривалу допомогу у сфері безпеки, сучасну військову техніку та економічну допомогу. Також накладатиме на Росію витрати, зокрема економічні, й консультуватиметься з Україною щодо її потреб у здійсненні її права на самооборону (ст. 51 Статуту ООН).  Стосовно співпраці у військовій галузі та оборонці, Україна та Франція працюватимуть над забезпеченням здатності української армії повністю відновити територіальну цілісність України до кордонів 1991 року, а також підвищенням здатності України відбивати майбутні напади.  "Учасники працюватимуть разом над створенням стійких сил, здатних захищати Україну сьогодні й стримувати російську агресію в майбутньому, шляхом послідовного надання допомоги у сфері безпеки та сучасного військового обладнання в сухопутній, повітряній, морській, космічній та кіберсферах, надаючи пріоритет, але не обмежуючись, протиповітряній обороні, артилерії, далекобійним засобам ураження, бронетехніці, спроможностям Повітряних сил та іншим критично важливим спроможностям", – цитується у документі.  Франція допомагатиме зміцнювати українське військо та сприятиме посиленню сумісності з НАТО. Це включає розвиток сучасного українського оборонного сектору та шлях до майбутнього вступу в Альянс.  Згідно з угодою, французи допомагатимуть Україні розвивати всебічний військовий потенціал у різних сферах, які не є вичерпними.  З-поміж низки аспектів, перше, про що йдеться – військова техніка, у тому числі шляхом промислового співробітництва, насамперед у сферах артилерії та протиповітряної оборони, а також у сферах бронетехніки, морської безпеки, військово-медичного забезпечення, інформаційних технологій та розмінування.  Друге – це навчальна підготовка українських сил безпеки та оборони як на національному рівні, так і у європейських рамках, включаючи програму підготовки інструкторів, спеціалізовану підготовку в таких сферах, як артилерія, протиповітряна оборона, бронетехніка, повітряні сили й морська безпека, нові технології та розмінування. Ще один пункт – структурна підтримка реформування оборонного сектора.  Разом з тим, Париж сприятиме розвитку оборонно-промислової бази України, зокрема шляхом залучення французьких інвестицій, локалізації виробництва на території України та спільного виробництва для виготовлення пріоритетних видів озброєння та боєприпасів. Обидві країни сприятимуть створенню спільних підприємств, зокрема з обслуговування й ремонту озброєння та військової техніки.  Держави обмінюватимуться інформацією про оборонні дослідження та розробки один одного задля реалізації спільних проєктів та програм, що спрямовані на розробку нових озброєнь та техніки.  Резюмуючи, зазначимо, що Франція підтримуватиме зусилля України щодо інтеграції її оборонної промисловості в систему безпеки та оборони НАТО та ЄС.  Варто додати, що у 2022-2023 роках Париж надав військову допомогу Києву на загальну суму 3,8 млрд євро. Цьогоріч країна-союзник планує виділити ще близько 3 млрд євро додаткової допомоги.  "Учасники прагнуть, щоб військовий потенціал України був на такому рівні, який гарантуватиме у разі зовнішньої військової агресії проти Франції здатність України надати ефективну військову допомогу. Умови, формат та обсяг такої допомоги визначатимуться Учасниками.  Французький учасник продовжуватиме надавати підтримку Україні впродовж десяти років дії цієї Угоди", – йдеться у двосторонніх домовленостях.  Підтримка у цивільній сфері та відповідальність РФ Франція надалі надаватиме гуманітарну допомогу українцям, також разом з партнерами сприятиме економічному відновленню, відбудові та модернізації України. Париж повністю підтримує вступ України до Євросоюзу та початок переговорів на цьому шляху, також прагне продовжити підтримку Києва у реалізації амбітної програми реформ.  Крім того, як сказано в угоді, Росія має заплатити за довгострокову відбудову України. Згідно з французькою правовою системою, суверенні російські активи, що перебувають під юрисдикцією Франції, залишаються замороженими, допоки РФ не заплатить за збитки, яких вона завдала Україні. Париж у співпраці з партнерами продовжить вивчати всі правові шляхи, за допомогою яких російські активи могли б бути використані для підтримки України.  Франція залишатиметься рішуче налаштованою застосовувати у європейському контексті суворі санкції проти секторів російської економіки, а також проти тих, хто на території РФ та за її межами підтримує війну або отримує вигоду від неї, або хто допомагає обійти санкції в третіх країнах. "Учасники підтверджують, що не повинно бути безкарності за воєнні злочини та інші звірства і що Російська Федерація повинна нести юридичну відповідальність за них, включаючи відшкодування будь-якої шкоди, завданої такими діяннями, що також допоможе стримати майбутні напади та підтримати стійкість України", – наголошується в угоді. Тут зазначається, що Франція та Україна прагнутимуть притягнути до відповідальності осіб, відповідальних за воєнні злочини та інші міжнародні злочини, скоєні в Україні або проти неї в контексті агресивної війни Росії. Нагадаємо, що двостороння угода у сфері безпеки між Україною та Францією є чинною упродовж 10 років з дати підписання. У разі набуття членства Україною в НАТО до закінчення строку угоди, країни-підписанти ухвалять рішення щодо подальшого статусу домовленостей.  "Це як напівповна або напівпорожня склянка". Що означають безпекові угоди для України Якщо ми говоримо про значення та начинку безпекових договорів, слід зазначити, що під час підписання Будапештського меморандуму у 1994 році йшлося про безстрокові запевнення, англійською security gurances, а в українському варіанті документа було написано гарантії безпеки. Це абсолютно неприпустима річ, тоді було зроблено помилку, трактує у коментарі Еспресо аналітик Центру досліджень "Детектор медіа" Єгор Брайлян. Зараз же підписуються двосторонні угоди про безпеку у співпраці, тобто інші держави зобов'язуються надалі підтримувати Україну та надавати безпекову допомогу. Вони середньострокові, на 10 років, з огляду на те, що діятимуть до вступу України в НАТО. Натомість гарантії безпеки Україна може отримати, лише ставши членом Альянсу, додає експерт.  "Ці угоди я розглядаю як проміжний етап. Після 24 лютого 2022-го Україна розпочала співпрацю з різними країнами НАТО – ці країни надають нам озброєння, вони тренують наших військових, так само триває обмін розвідувальними даними, тобто ці угоди – це як додатковий імпульс до спільних оборонних проєктів тощо. Адже щонайменше до 2014 року Україна лише продавала зброю по світу, а потім почала думати, що треба вступати в НАТО.  Фото: gettyimages Це не угоди про гарантії безпеки, це абсолютно неправильне трактування. Це угоди про безпекові зобов'язання, тобто інші країни кажуть: от ми будемо вам надавати далі військову допомогу, будемо далі тренувати ваших військових, будемо допомагати вам з підтримкою розвитку критичної інфраструктури, тобто країни зобов'язуються це робити. По суті я б не назвав, що це односторонні зобов'язання, тому що все одно ми таким чином виходимо на двосторонню співпрацю", – пояснює Єгор Брайлян.  Оборонні комплекси НАТО насправді виявилися не готовими до такого масштабу воєнних дій, і зараз Україна опинилася в ситуації, коли повинна розбудовувати власну військову економіку за підтримки партнерів. Безсумнівно, не йдеться про високотехнологічну зброю, а все ж виготовляти, наприклад артилерійські боєприпаси, дрони, навіть медичне обладнання Україна може.  Ще один важливий аспект угод – розуміти, у яких сферах Україна хоче співпрацювати з кожною країною, що є пріоритетним. Але не слід забувати, що в кожної з держав НАТО різні цифри витрат на оборону, відсоток від державного ВВП. При тому, наприклад ВВП США та ВВП Естонії – це не співмірні цифри. Аналітик зазначає, що кожна з держав так само має свої інтереси, і нам варто їх враховувати. Донедавна Україна не мала подібних договорів з іншими країнами, а тепер ми говоримо про співпрацю, й очікується, що до кінця цього року буде підписано угоди зі ще низкою держав, щонайменше з G7.  "Ці безпекові угоди, які зараз підписує Україна, стосуються всього, що стосується безпеки та оборони, крім прямої участі цих держав у війні. Ніхто з держав не спрямує своїх військ до України, і ніхто не буде оголошувати війну Росії. Але все, окрім цього, буде.  Це дуже важливий крок, і я думаю, що якби ми мали подібні угоди у 2021 році, а можливо ще у 2014 році, ці країни нам допомагали б. Не всі надавали б нам танки чи літаки, але якби мали подібні угоди, то я думаю, що це сприяло би ситуації", – вважає Єгор Брайлян.  До речі, раніше ми пояснювали, чим особливі домовленості про співпрацю у сфері безпеки України та Великої Британії. Більше можете прочитати тут.  Все ж сказати однозначно, що безпекові угоди, вже підписані й ті, що будуть укладені, мають позитивне або негативне значення – неможливо. Залежно від погляду, це напівпуста або напівповна склянка, коментує Еспресо ексміністр закордонних справ України, дипломат Павло Клімкін. Оскільки є кілька важливих позитивних моментів, але є низка моментів, чому ці угоди не є відповіддю на виклики, які стоять перед Україною.  "По-перше, це найбільш комплексні безпекові домовленості, які є у нас з часу Незалежності. Те, що повномасштабне вторгнення призвело до їх можливості – само собою дійсно нова реальність, це справді якісний крок. По-друге, угоди хоча й не гарантують продовження допомоги, але створюють рамку для того, щоб допомога продовжувалася. Ми б хотіли вірити в наших партнерів, (а) проте бачимо, що відбувається у Штатах, розуміємо, що може змінитися політична реальність у країнах Європи. Ці угоди забезпечують певну проєкцію допомоги нам у майбутньому. Третій важливий момент – це у нас створюється мережа таких угод, жива взаємодоповнювальна реальність, оскільки наші партнери мають координуватися та балансувати ці документи", – пояснює дипломат.  Водночас Павло Клімкін наводить три суперпроблемні та фундаментальні аспекти в безпекових угодах. Перший важливий нюанс – йдеться про безпекові зобов'язання, але не безпекові гарантії. У нинішніх умовах, коли діє російський режим, Україні все одно потрібно працювати над безпековими гарантіями. Так, під час війни партнери не нададуть їх, але українцям не треба полишати дискусію, при тому вона має бути не емоційною, а раціональною та структурованою, чому ці гарантії для нас так само потрібні Заходу. Модель безпеки для України – це модель безпеки для Заходу.  Фото: gettyimages Ще один момент – ці домовленості не ратифікуються парламентами тих держав, що підписують. А це означає, зауважує дипломат, що вони є політичними домовленостями, все в них прописане вимагає подальших політичних рішень. Можливо, ці рішення будуть прийматися теперішніми лідерами, можливо, іншими парламентами.  Третій нюанс, за словами Клімкіна, це те, що на відміну від ізраїльської моделі, у нас не прописана концепція так званої якісної військової переваги. Тобто Америка допомагає Ізраїлю тримати якісну військову перевагу, і допомагає йому так, щоб ця перевага далі дотримувалася, а в наших угодах немає концепції бодай достатнього втримування, достатньої нашої військової якості, для того, щоб ми могли разом з нашими партнерами визначити, що нам потрібно і коли нам дають.  "Фактично цієї концепції немає і нам можуть давати відповідно до політичних рішень те, що вони можуть давати, і коли вони можуть, а не відповідно до певного погодженого спільного стратегічного рівня, щоб зробити нас або частиною концепції стратегічного стримування Росії, або дати нам достатній рівень для стратегічного стримування", – додає дипломат. На сьогодні маємо три підписані договори, також ведуться перемовини з низкою країн – Канадою, США, Японією та Польщею. Позитивно, що мережа цих домовленостей охоплюватиме значну частину Заходу, не лише країни G7. Водночас країни, угоди, їх виконання – це все питання на майбутнє.  "Насправді це важлива позитивна історія, вона нам допомагає, але не дає відповіді на фундаментальні виклики нашої безпеки. Якщо в нас питають, чи створює для нас це кращу реальність? Так, однозначно, і це важливо. Чи створює це для нас безпечну реальність? Однозначно ні", – резюмує ексміністр закордонних справ, диплома Павло Клімкін. 
we.ua - loan, but it's also a super problem. What really means safe deals for Ukraine
Friday 23 February

8

°

Хмарно

7° - 8°

81 %

1003 mm

7.1 m/s

  • 19:00

    8°
  • 22:00

    8°
  • 01:00

    8°
  • 04:00

    7°
  • 07:00

    8°

What is wrong with this post?

Forgot password?
Captcha code

By clicking the "Register" button, you agree with the Public Offer and our Vision of the Rules