Search trend "Немає цензури"

Про це на форумі в Києві сказав офіцер Головного управління комунікацій Збройних сил України Дмитро Лиховій, передає Укрінформ."Найуспішніші операції Збройних сил України були ті, які проходили в умовах інформаційної тиші. Це Харківська наступальна операція, Курська наступальна операція минулого року. Коли про них найменше знали, вони виявилися найуспішнішими", - заявив він.Лиховій зазначив, що попри воєнний стан в Україні військової цензури немає, а інформаційний простір залишається демократичним і відкритим. Він підкреслив, що з початку повномасштабної війни було видано близько 40 тис. прескарт, що свідчить про високий рівень прозорості.За його словами, кількість іноземних журналістів з акредитацією майже зрівнялася з українськими, що демонструє безпрецедентну відкритість для медіа.Також ЗСУ не обмежують спілкування військовослужбовців із пресою, визнаючи, що це може створювати виклики, але водночас відображає свободу українського суспільства."Фактично в нас майже порівну й українських медіа, і західних медіа представлено. Відкритість безпрецедентна, цензури немає. Акредитацій дуже багато, ми відкриті до коментарів. Ми не обмежуємо комунікацію кожного окремого військовослужбовця, тому що це вільні люди, які мобілізовані, й вони є зрізом нашого суспільства, хоча теж це несе багато викликів і ризиків", - сказав Лиховій.У лютому президент Володимир Зеленський заявляв, що Курська операція стане важливою частиною переговорного процесу щодо закінчення війни в Україні. 

Про це повідомляє кореспондентка Еспресо Наталя Стареправо.Колегія суду постановила перенести засідання суду через те, щоб був відсутній представник концерну РРТ.Гендиректор телекомпанії NВМ Володимир Мжельський зазначив: "Сьогодні ухвалено вікопомне рішення. Ми вийшли зі стадії попереднього засідання і на 29 травня призначено перше засідання по суті. Це прорив і ми нарешті зможемо розглядати нашу справу так, як її мають розглядати, не тягнутися три роки у підготовках, донесенні якихось матеріалів, залученні ще чогось додаткового".Він зауважив, що вважає це дуже хорошим рішенням на сьогодні. За його словами, йому дуже імпонує - що телекомпанія отримала підтвердження дати, а саме через місяць - у травні.Читайте також: За наявності незалежної судової системи телеканал "Еспресо" вже давно відновив би мовлення в цифровому ефірі Т2, - нардеп ЮрчишинПопереднє засідання було в кінці осені 2024 року. Тоді воно закінчилося тим, що представник третьої сторони - концерну - сказав, що в них є бажання розглянути рішення паралельне, яке було винесене щодо компанії "Голдберрі", тобто щодо Еспресо, і з цим рішенням вони хотіли прийти паралельно проговорити нашу майбутню історію в суді, додав Мжельський."Але сьогодні представники концерну взагалі не з'явилися і суддя абсолютно логічно сказав, що це вони можуть піднести вже під час безпосереднього розгляду справи. Сподіваюся, що будемо рухатися швидко", - прокоментував гендиректор телекомпанії NВМ.Щодо третьої річниці вимкнення телеканалів з Т2 Мжельський зазначив наступне:"Особисто вважаю, що це беззаконня, яке зараз перетворюється на формат цензури на всьому українському телевізійному мовленні. Тому що мінімум 40% людей позбавлені з 2022 року змоги вчасно дивитися телеканали й розуміти, що відбувається. Я сьогодні говорив, що якби ми брали сумарно історію відключення й людей, яких відключили, то це було б навіть не 40%, а 60%. Тому що багато кабельників брали безпосередньо сигнал із супутників, і в той день, коли нас відключили з Т2, нас відключили і зі супутників. Супутники ми відновили. Ми зараз працюємо класно, накопичили багато енергії. Ми підняли ютуб, соцмережі, в нас прекрасно працюють сайти. Але ми реально втратили дуже багато, і це навряд чи можна буде повернути з тим рішенням, яке буде", - сказав він.Історія відключенняДеякі чиновники назвали приводом для відключення каналу рішення РНБО від 18 березня 2022 щодо реалізації єдиної інформаційної політики в умовах воєнного стану. У рішенні йшлося про створення інформаційного марафону "шляхом об’єднання усіх загальнонаціональних телеканалів". Утім того, яким чином забезпечувати таку "інформаційну політику" і чи слід для цього вимикати якісь канали, ані глава держави, ані РНБО, ані Нацрада не роз’яснили."Ще 21 березня, відразу після рішення РНБО, телеканал "Еспресо" надіслав офіційні листи в усі уповноважені державні органи, в тому числі до Офісу президента, РНБО, Нацради щодо того, що 50% свого ефірного часу телеканал "Еспресо" за власної ініціативи транслює марафон "Єдині новини". Також телеканал просив надати роз’яснення, в який спосіб має бути виконано указ президента і рішення РНБО, оскільки ці документи такої деталізації не містять. Ми не отримали жодної відповіді, а 4 квітня побачили, що телеканал відключили, попри те, що наша ліцензія чинна", – відзначають у пресслужбі телеканалу "Еспресо. За їхніми словами, на нові листи з проханням пояснити ситуацію телеканал також не отримав жодної відповіді."Відключення трансляції наших телеканалів є незаконним, оскільки не існує жодного чинного документа, який давав би законні підстави Концерну РРТ відключати нас від мовлення", – йшлося у відкритому листі колективів трьох українських інформаційних телеканалів, який вони надіслали голові представництва Європейського Союзу в Україні у квітні.Хто натиснув на кнопку?У травні на засіданні комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики намагалися розібратися, хто ж усе-таки та за чиєю вказівкою відключив канал "Еспресо".Національна рада з питань телебачення і радіомовлення заявила, що до відключення телеканалів не має жодного стосунку, це не їхня функція і вони займаються лише моніторингом, а також, що на Т2 транслюється не тільки єдиний телемарафон.Міністерство культури заявило, що також не ухвалювало рішень про відключення каналів, бо це не їхня компетенція.Представник Держспецзв’язку заявив, що відімкнення – це нібито "перемикання каналів" і рішення приймала РНБО. Це заперечив представник РНБО, який заявив, що в рішенні РНБО немає нічого про відімкнення чи перемикання каналів."Рішення РНБО публічно відкрите і в ньому немає нічого про відключення каналів. Коли апарат РНБО отримав звернення від телекомпанії "Еспресо" щодо ситуації, яка склалася, ми скерували цей запит до Нацради, яка уповноважена приймати відповідні рішення…" – зазначив керівник управління інформаційного забезпечення апарату РНБО Володимир Звєрєв.15 серпня 2022 Рада бізнес-омбудсмана повідомила, що рішень про припинення трансляції телеканалів "Еспресо", "Прямого" і "5 каналу" не існує."Ми дізнались багато речей, які мене особисто здивували. Зокрема, що ті, хто мав би робити марафон, його не роблять. Їх не залучили, а зараз позбавили змоги мовити на платформі Т2. І навпаки, марафон роблять ті, хто наче й не мав би цього робити згідно з рішенням РНБО. На мій погляд, рішення РНБО й указ президента не виконуються належним чином", – відзначив голова комітету, депутат від "Слуги Народу" Микита Потураєв за підсумками розгляду питання. Зачароване коло безвідповідальності не вдалося розірвати. Винного не знайдено. Втім позиція влади очевидна, адже телеканали досі не повернули в ефір. "Медіарух" і Комісія журналістської етики закликали президента України Володимира Зеленського втрутитися в ситуацію з вимкненням інформаційних каналів з цифрового ефіру та пояснити причини таких дій концерну РРТ. Окрім того, на підтримку телеканалів до президента Зеленського звернулися понад 150 представників української наукової та культурної інтелігенції і навіть депутати польського сейму та сенатори Польщі.У липні на сайті Кабінету Міністрів України була зареєстрована петиція про повернення в цифровий етер Еспресо, 5 каналу та Прямого, яка за місяць набрала необхідні для розгляду 25 тисяч голосів. 15 серпня уряд переадресував порушені у петиції питання Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації, а також Міністерству культури та інформаційної політики. Представники каналу "Еспресо" висловили обурення у відповідь на таке рішення уряду: "Ми обурені відповіддю Кабінету Міністрів на петицію про повернення телеканалу "Еспресо" у цифровий ефір. У ній немає жодних пояснень, з яких причин телеканал був відключений.  І найголовніше – у відповіді КМУ не йдеться про те, коли сигнал "Еспресо" буде повернений у Т2". Тим часом пояснення представників влади у відповідь на прямі запитання чому канали було відключено і коли їх повернуть в ефір, усе більше стали нагадувати знущання зі здорового глузду. Так, радник голови Офісу президента Михайло Подоляк заявляв, мовляв, канали вимкнули тому, що частково вони транслювали Порошенка.Відверто "орвелівською" була відповідь міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка 5 жовтня: він назвав відсутність у телемарафоні каналів "Еспресо", "5 каналу" та "Прямого" "різноманітністю в телепросторі". 

Про це світові лідери написали на своїх сторінках у соцмережі Х.Реакція ЛитвиПрезидент Литви Гітанас Науседа заявив, що те, що відбувається в Білорусі в неділю, не можна назвати президентськими виборами. За його словами, Олександр Лукашенко не був і не буде легітимним президентом Білорусі. "Нехай буде абсолютно зрозуміло: те, що відбувається сьогодні в Білорусі, не можна назвати виборами. Олександр Лукашенко вкотре використовує атрибути демократії, щоб залишитися при владі. Але він не є - і після сьогоднішніх подій  - не буде  легітимним президентом Білорусі", - наголосив він. Lеt's mаkе іt реrfесtly сlеаr: whаt іs hарреnіng іn Веlаrus tоdаy саnnоt bе саllеd еlесtіоns. Оnсе аgаіn, Аlyаksаndr Lukаshеnkа іs usіng ехtеrnаl аttrіbutеs оf dеmосrасy tо stаy іn роwеr. Вut hе іs nоt – аnd wіll nоt bе аftеr tоdаy's еvеnt – а lеgіtіmаtе рrеsіdеnt оf Веlаrus.— Gіtаnаs Nаusėdа (@GіtаnаsNаusеdа) Jаnuаry 26, 2025 Реакція ЄСВерховна представниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас заявила, що вважає голосування на фіктивних президентських виборах у Білорусі відвертою наругою над демократією. Читайте також: Білорусь, як і Україну, не можна залишити на поталу Путіну: ексклюзивне інтерв'ю Еспресо зі Світланою Тихановською"Лукашенко тримається при владі 30 років. Завтра він знову призначить себе на чергових фіктивних виборах. Це відверта наруга над демократією. У Лукашенка немає жодної легітимності", - зауважила вона. Lukаshеnkо hаs сlung tо роwеr fоr 30 yеаrs. Тоmоrrоw, hе’ll rеарроіnt hіmsеlf іn yеt аnоthеr shаm еlесtіоn.Тhіs іs а blаtаnt аffrоnt tо dеmосrасy.Lukаshеnkо dоеsn’t hаvе аny lеgіtіmасy.— Каjа Каllаs (@kаjаkаllаs) Jаnuаry 25, 2025 Реакція Німеччини Міністерка закордонних справ Німеччини також відреагувала на псевдовибори Лукашенка в Білорусі, назвавши їх "гірким днем для всіх, хто прагне свободи та демократії в цій країні". "У народу Білорусі не було вибору. Це гіркий день для всіх, хто прагне свободи та демократії в цій країні. Замість вільних і чесних виборів та життя без страху і свавілля, вони щодня стикаються з гнобленням, репресіями та порушеннями прав людини", - написала Бербок. Вона закликала Лукашенка звільнити усіх політичних в'язнів та припинити репресії.Dіе Меnsсhеn іn #Веlаrus hаttеn kеіnе Wаhl. Еs іst еіn bіttеrеr Таg für аll jеnе, dіе sісh dоrt nасh Frеіhеіt &аmр; Dеmоkrаtіе sеhnеn. Stаtt frеіеn &аmр; fаіrеn Wаhlеn und еіnеm Lеbеn оhnе Аngst &аmр; Wіllkür, еrlеbеn sіе täglісh Untеrdrüсkung, Rерrеssіоn &аmр; Меnsсhеnrесhtsvеrlеtzungеn. 1/3— Аußеnmіnіstеrіn Аnnаlеnа Ваеrbосk (@АВаеrbосk) Jаnuаry 26, 2025 "Вибори" у Білорусі: що відомо26 січня 2025 року в Білорусі відбуваються президентські "вибори", на яких Олександр Лукашенко, що незмінно перебуває при владі з 1994 року, балотується на сьомий поспіль термін правління. Напередодні виборів Лукашенко погрожував повним відключенням інтернету, якщо ситуація повториться, як у 2020 році, коли після президентських виборів почалися масові протести.  Тоді для їхнього придушення було введено обмеження на доступ до інтернету, що тривали кілька діб. Наразі ж користувачі масово скаржаться на блокування VРN-сервісів, необхідних для обходу цензури, а також на суттєві обмеження закордонного трафіку.

Голод в Україні штучний. Це результат радянської політики щодо знищення приватного господарства й заміщення його колективним, де земля та худоба були спільні, тобто нічиї. Земля, хліб, корова, свобода ці чотири слова описують менталітет селянина. Скільки разів я чув від них: "Хочу свою землю. Як я можу бути щасливий, якщо в мене немає своєї землі? Навіщо мені працювати, якщо я не маю своєї землі?" Хліб друга домінанта в їхній свідомості. Місяць тому один українець із захопленням сказав: "Мені байдуже, чи я працюю на поміщика, чи на комуніста, чи на поляка, аби тільки він давав мені достатньо хліба". Колгоспи асоціюються у свідомості селянина з вилученням зерна й відсутністю хліба. Корова це багатство й щастя в ментальності селянина. Вступ до колгоспу здебільшого означав відмову від корови на користь спільного блага. Люди обурювалися: "Чому я повинен віддавати свою корову іншим? Чому п'яниці й нікчеми повинні користуватися моєю коровою?" Коли уряд намагався силою змусити їх віддати корів, селяни у відповідь вирізали худобу та з'їдали. Свобода ще одна провідна сила для селянина. Він постає проти того, щоб молоді комуністи з міст силою заганяли його в колгосп. Ця сила призвела до того, що шість чи сім мільйонів "куркулів" колишніх заможних селян вирвали з корінням і відправили на заслання з варварством, яке зовнішній світ не може усвідомити. Колгосп імені Сталіна перебував у районі суцільної колективізації. Із 1929 року, коли він був заснований у селі, перебував у хаосі класової війни, але тепер, восени 1931-го, все знову було спокійно. Голова сільради, палкий, енергійний молодий комуніст, якому старші селяни низько вклонялися і перед яким шанобливо схиляли голови, з гордістю пояснював, як їм вдалося досягти єдності в селі. "У нас було 40 куркульських родин, і ми всіх їх вислали. Вислати тільки чоловіків було недостатньо. Треба було вирвати з корінням усі куркульські елементи. Тому ми вислали і жінок, і дітей на Соловки або в Сибір рубати ліс, або працювати на залізницях. За шість років, якщо вони покажуть себе на нашому боці, їм дозволять повернутися. Нині боротьба з куркулями закінчилася нашою перемогою, бо останній куркуль пішов місяць тому". Земля, хліб, корова, свобода ці чотири слова описують менталітет селянина Розкуркулення енергійно проводили по всій країні. Коли пароплав, на якому я подорожував, спускався вниз Волгою, можна було побачити сотню селян, чоловіків, жінок і дітей, з усім їхнім майном, які нерухомо сиділи на березі, дивлячись на річку в безнадійному відчаї. Жінка з паро­плава обернулася до мене й тихо сказала: "Бачиш їх? Це куркулі, їх висилають тільки за те, що вони все життя тяжко працювали". Селян тисячами висилали на голодну смерть. Це жахливо, як із ними поводилися. Їм не давали хлібних карток, нічого. Велику кількість відправили до Ташкента й залишили розгублених на міській площі. Вони не знали, що робити, й багато з них померло від голоду. На сталінській фермі селянки отримують 10 фунтів чорного хліба на місяць і капустяний суп, а ті, які залишаються вдома, не отримують нічого. В Україні в одному колективі пайок становив 20 фунтів. Селяни скаржаться: "Подивіться на зерно, гниле зерно ось що вони нам залишають. Усе найкраще зерно відправляють до найближчого міста на експорт, а нам не вистачає на їжу". У деяких селах вилучення урядом зерна призвело до збройних сутичок між селянами та комуністичною владою. Уряд тут найжорстокіший з усіх можливих у світі. Селяни ненавидять комуністів. Тисячі й тисячі найкращих чоловіків заслано в Сибір і на безлюдний острів Соловки. Тож однією з причин, які змусили мене полишити Юзівку, було те, що з усього, що там було, я міг їсти лише шматок хліба і це все, чим я харчувався протягом 7 годин. Багато хто занадто слабкий, щоб працювати. Мільйони людей помирають від голоду. Суд над британськими інженерами є лише доповненням до недавнього розстрілу 35 видатних працівників сільського господарства, зокрема віцекомісара міністерства сільського господарства, і є спробою перевірити народний гнів проти голоду, який переслідує кожен район Радянського Союзу. Я ходив пішки від села до села, спав на твердій підлозі селянських хат, розмовляв із пересічними людьми, справжнім народом. Моє взуття зносилося. Кожен наступний крок хлюпав снігом або коловся камінцями крізь підошву, однак мене тримало бажання розв'язати це завдання: звідки в одній із найбагатших зерном країні взявся голод? Люди, не соромлячись, викладали мені своє горе. Я про­й­шов через безліч сіл і 12 колгоспів. Скрізь я чув плач. Голод майже всюди. Мільйони помирають від нього. Я мандрував кілька днів Україною, і там не було хліба. У дітей боліли животи, всі коні й корови виздихали, люди вмирали з голоду. Терор був нечуваних масштабів. Більшість офіційних осіб заперечує існування будь-якого голоду, але за кілька хвилин після одного такого заперечення в потягу я насмілився кинути на підлогу шматок зчерствілого хліба. Селянин, наче куля, кинувся до нього та проковтнув його. Те саме повторилося зі шкуринкою апельсина. Голод називають браком продовольства Одного вечора до хати зайшли двоє солдатів, які прийшли заарештувати злодія, винного в убивстві. Він пішов красти картоплю з хати іншого селянина. Господар, почувши шум, вийшов, щоб схопити злодія, і той ударив його ножем у серце. Солдати розповіли, що крадіжки значно почастішали, а інший червоноармієць, який прийшов наступного ранку, попередив мене: "Не подорожуйте вночі. Занадто багато диких, некультурних людей, які хочуть їсти і красти". Поводир провів мене далі через кілька сіл, і я опинився в Україні. Дорогою я зайшов до школи, де висіло оголошення: "Радянська школа найкраща з усіх шкіл світу". Я залишився на ніч у селі, де колись було 200 волів, а тепер залишилося шість. Селяни їли корм для худоби, і в них залишився лише місячний запас. Вони розповіли мені, що багато хто вже помер від голоду. Двоє солдатів прийшли заарештувати злодія. Вони застерегли мене від поїздок уночі, оскільки було багато голодних відчайдухів. Уздовж дороги я часто помічав ділянки, де з-під снігу визирали сухі торішні бур'яни. Старий українець сумно вказав на поля. "У старі часи це була суцільна золота маса. А тепер там одні бур'яни. Колись у нас були коні, корови, свині та кури. Тепер ми вмираємо з голоду. Колись ми годували весь світ. Тепер у нас забрали все, що ми мали. Раніше я міг вас почастувати курятиною, яйцями, молоком і білим хлібом як свого гостя. Тепер у нас немає хліба. Вони нас убивають". "А де ваші коні?" запитував я в кожному селі, яке відвідував. Кінь нині це питання життя і смерті, бо як без коня орати й сіяти під наступний урожай. Якщо ж не сіяти, то смерть єдина перспектива в майбутньому. І чув у відповідь: "Більшість наших коней здохла, а ті що залишилися, всі обшарпані та хворі". Тракторів не вистачало, щоб компенсувати загибель коней. Один мудрий селянин лаконічно сформулював проблему: "Кінь кращий за трактор. Трактор їде й зупиняється, а кінь іде весь час. Трактор можна використовувати лише в певні сезони, а коня весь рік. Трактор не може дати гній, а кінь може". Картоплі не вистачало, щоб якось дотягти до нового врожаю. Коли я поділився шматком свого білого хліба і маслом, одна жінка сказала: "Тепер я з'їла щось таке добре, що можу помирати спокійно". З усіх боків у селі лунав стогін: "Ми помремо!" Чимало людей також казало: "Тут жахливо, багато людей помирає, але далі на півдні набагато гірше. Поїдьте в Полтаву, й ви побачите сотні порожніх хат. У селі на 300 хат лише в сотні будуть люди, решта померла, дехто таки виїхав, але більшість померла від голоду". В одній сільській хаті, де я зупинився, ми спали вдев'ятьох у одній кімнаті. Було жахливо бачити, що у двох із трьох дітей боліли животи. Усе, що можна було з'їсти, брудний суп, у якому плавали 12 шматочки картоплі. І це все, що їла вся родина, зокрема і я, дерев'яними ложками. Страх смерті оповив хату. В Україні спостерігається голод. Колгоспи зазнали повного краху, і тепер із них відбувається міграція. У багатьох колективах просто нічого не залишилося, і багато селян з півдня, аж до Бессарабського кордону, попрямувало до Москви в пошуках хліба. Навіть армія відчуває брак продовольства, і в ній панує серйозне невдоволення. Русифікація та централізація новий вердикт останнього місяця. Скрипник, комісар, який відповідав за освіту, був за українські права. Але його звинуватили в українізації і зняли на початку березня. Перші свідчення про голод я отримав від іноземних спостерігачів. Обговорював російську ситуацію з 2030 консулами й дипломатичними представниками різних країн, і їхні свідчення підтверджують мою точку зору. Але їм не дозволено висловлювати свої погляди у пресі, і тому вони мовчать. Журналістам дозволено писати, але цензура перетворила їх на майстрів евфемізмів і недомовленостей. Тому голод вони називають браком продовольства, а голодну смерть пом'якшують до масової смертності від хвороб, спричинених недоїданням. У приватних розмовах консули не такі стримані. Друге моє свідчення ґрунтується на розмовах із селянами, які мігрували до міст із різних куточків Росії. Селяни з найбагатших районів приїжджали до міст по хліб. Їхні розповіді про смерть від голоду в їхніх селах, про загибель більшої частини худоби і коней були трагічні, й кожна наступна розмова підтверджувала попередню. По-третє, мої докази ґрунтувалися на листах, написаних німецькими колоністами в Росії, які зверталися по допомогу до співвітчизників у Німеччині. "Четверо дітей мого брата померли від голоду". "Ми вже пів року не маємо хліба". "Якщо ми не отримаємо допомоги з-за кордону, нам нічого не залишається, як померти з голоду". Це типові уривки з цих листів. У нас немає хліба. Нас убивають По-четверте, я зібрав свідчення журналістів і технічних експертів, які побували в сільській місцевості. У газеті "Манчестер Гардіан", яка надзвичайно прихильно ставилася до радянського режиму, 25, 27 і 28 березня з'явилася чудова серія статей на тему "Радянська влада і селянство" (яка не була подана до цензури). Кореспондент, який побував на Північному Кавказі та в Україні, стверджує: "Сказати, що в деяких "найродючіших" частинах Росії є голод, значить, сказати набагато менше, ніж правду: там не тільки голод, але принаймні у випадку Північного Кавказу стан війни, військова окупація". Про Україну він пише: "Населення голодує". Мої остаточні свідчення ґрунтуються на розмовах із сотнями селян. Це були не "куркулі" ці міфічні цапи-відбувайла за голод, а звичайні селяни. Я розмовляв із ними наодинці російською мовою і записував їхні розмови, які є беззаперечним звинуваченням радянської аграрної політики. Селяни категорично заявляли, що голод гірший, ніж 1921 року, і що їхні односельці померли або помирають. Радянська політика колективізації зіткнулася з менталітетом селянина, і його пасивний опір переміг. Додайте до цього катастрофічне падіння світових цін, яке змусило радянський уряд експортувати все більше й більше зерна, масла й інших продуктів, щоб виконати свої зобов'язання за кордоном, і ви отримаєте загальне уявлення про те, чому в СРСР нині голод. З 1928-го по 1933 рік більшовики намагалися викорчувати селянство, й результатом стала катастрофа. Матеріал укладено на основі газетних публікацій та записів у щоденниках Ґарета Джонса під час його перебування в СРСР, зокрема таємно в Харківській області

Рятувала від надважких поранень у найпекельніших умовах, і найкритичніших ситуаціях.  Її саму врятувати не змогли. Дівчині було 28 років. Як сама писала – вела свою особисту війну зі смертю, за життя кожного зі своїх. Не врятували й коханого хлопця Валентини – Данила Ляшкевича з позивним Берсерк. Він загинув від російського КАБу. Воював з окупантами з 2014 року, боронив Київ під час повномасштабного вторгнення. Пара загинула 1 листопада внаслідок удару ворожої авіабомби.Про загибель пари військових повідомили у медслужбі 3-ї Окремої штурмової бригади.Що відомо про Валентину НагорнуВалентина Нагорна до ЗСУ долучилась на початку повномасштабної війни. Любила Донбас, обожнювала котів, закликала допомагати війську і сподівалась, що Схід України назавжди звільниться від окупантів. Була чемпіонкою України з паверліфтингу у своїй ваговій категорії."Хто б що не казав, але Донбас для мене став, як другий дім. Терикони, поля, природа - настільки неймовірні для мене, що я кожен раз дивлюся на них і насолоджуюсь, як маленька дитина. З кожним днем я закохуюсь у цей край все більше і більше. І я маю надію, що Схід буде Українським, без гнид та орків", – писала Валькірія.У своїх дописах закликала ставати донорами крові, писала про безмежну любов до роботи. "Звичайно, краще б її взагалі у нас не було, але ми @аb3.mеdsеrvісе викладаємося на всю, аби боротися зі смертю".За таку відданість медичній справі на фронті президент України Володимир Зеленський нагородив Валентину Нагорну медаллю "За врятоване життя" у грудні минулого року.Спогади про ВалькіріюПобратими та посестри Валькірії пригадують її у світлих спогадах, як люблячу і мужню воїтельку, яка знала ціну життя і смерті."У травні 2022 на півдні ти переконувала, що не зможеш заснути, коли хтось хропе, але чудово спала під огидну сирену, яка вила всередині приміщення. Під хропіння ти теж спала. В підвалах, бліндажах, кімнатах і ямах. Зі всім моїм скепсисом щодо відсутності медичної освіти у тебе, у 2022 році ти довела, що можеш і будеш. Біотехнолог і майстер манікюру, яка, як ніхто, знала ціну життя і смерті. Тобі підкорялися штанга і життя людей на стабі. За кілька днів до переведення з медроти, ми говорили про смертність бойових медиків. І ти жартома сказала мені, що колись може і ти станеш однією з них", — писала керівниця медслужби 3-ї Окремої штурмової бригади  Вікторія Ковач. Валентина Нагорна надала медичну допомогу величезній кількості поранених, але ніколи цим не вихвалялась."Ти любила чорне в одязі й світле в людях. Ти була неординарною в усьому — від килима в передпокої, якого лякався кіт, до "понюхай, які прикольні парфуми". Ми говорили про ножі й людський біль, про помсту за загиблих і про людську любов. Ти читала книги та любила довгі вії. Ти вміла любити й відчувати життя — з театром у вільний вечір у столиці й навчанням у медакадемії"."Ти та з небагатьох, які завжди мене підтримували, попри свої труднощі, не те місце і не той час. Я радію нашому знайомству, нашій співпраці й нашій дружбі. Я пишаюсь, що маю у своєму житті таку людину, яка є прикладом легкості, радості та щирості, відповідальності й відваги. Валькірія, ти гідна людина, ти класна людина, ти справжня. Твій слід в моєму серці", – писала військова Оксана Оверченко.З початком Великої війни Валентина приєдналася до ТрО "Азов" Київ. Рятувала поранених в складі екіпажів медичної евакуації та на стабілізаційному пункті Третьої штурмової."Валькірія була прикладом гідності та сили. Завжди прагнула вдосконалювати свої навички, щоб ще ефективніше допомагати тим, хто цього потребував. Її шлях для усіх нас є прикладом — шляхом відваги, рішучості та постійного руху вперед. Її чин надихатиме інших торувати свій шлях. Валькірія назавжди залишиться частиною родини медичної служби 3 ОШБр", – написали у бригаді.Що відомо про Данила Ляшкевича Берсерка Великою втратою для Збройних сил України й для побратимів стала загибель хлопця Валентини – Данила Берсерка Ляшкевича. Він знав що таке війна ще з 2014 року. “Разом воювали, разом кохали, разом "на щиті"… Хай ваші душі будуть завжди разом. Навіки в строю! Валькірія та Берсерк" — написала волонтерка Лілія Матвєєва.Побратим із 3-ї штурмової бригади Роман Трохимець зазначив, що Данило був багато разів поранений, але щоразу повертався в бій. "Тебе не долали ні снаряди, ні кулі. Лише КАБом, запущеним з літака, вороги змогли знищити твоє фізичне тіло. Знаю, що ти не боявся смерті та сприймав її гідно, як чоловік і як воїн. Познайомились в перші дні повномасштабної війни. Він вже тоді мав великий досвід боїв з 2014 року Між битвами за Київ навчав всіх медицині. Жорстко, без цензури, і з витонченим гумором. Так, що всім доходило, як рятуватись і рятувати", –  написав Трохимець.Він розповідає, що Берсерк врятував багато тварин, маючи на диво добре серце і майстерні навички ветеринара. Але ще більше Данило прославився порятунком людей. "Воїн, який витяг з того світу безліч людей, військових і цивільних. Завдяки знанням, якими ти щедро з усіма ділився, я і сам рятував життя людей на фронті й декілька разів в тилу. Коли ти був на позиціях, всі раділи, бо не було страху, паніки та заціпеніння. Панували жарти, авантюра і військовий драйв", – згадує Ляшкевича побратим. Подруга Валентини – Даша Кохан – написала, що дізнавшись про загибель Берсерка, писала їй слова підтримки, ще не знаючи, що дівчини також уже нема серед живих."Писала тобі сьогодні, коли дізналась про загибель Берсерка, ще не знаючи, що ти пішла разом з ним. І що моє повідомлення вже ніколи не буде прочитане. Ти мала прийти в зал. Ми мали за традицією випити каву. А коли я раптово побачила вас на побаченні, ми обіймались з тобою хвилин 5, поки Берсерк стояв поруч і сміявся з нас. Обіймались так міцно, наче востаннє. Я сумуватиму за тобою. Дуже. І усім розповідатиму, хто така Валькірія. Але для мене ти назавжди Валюшка.Валюшка, з паралельного класу, близька людина для нашої сімʼї, яка ходила в зал, була чемпіонкою України з паверліфтингу у своїй ваговій категорії і яка до нестями обожнювала котів. Тепер ви у кращих світах. Вдвох. Разом", – написала жінка.Берсерк про війнуВійськова, волонтерка і блогерка Олена Білозерська намалювала портрет загиблої пари військових. Вона також додала, що за кілька днів до загибелі Валькірія перевелася бойовим медиком у розвідвзвод. "Щоб зрозуміти, якою людиною був Данило  "Берсерк", варто прочитати його спогад про один з боїв під Авдіївкою:"Спробуйте збагнути, ви перебуваєте в одному з найвмотивованіших підрозділів Збройних Сил, який пройшов, як йому здавалось пізд*чку сторіччя (Бахмутська кампанія), і от барабанний дріб і тобі кажуть: "Тулим на Авдос, пацани"Той, хто на війні не перший день, зрозумів все й одразу. Прибувши на локації, як це буває в більшості випадків, почався збір оперативної обстановки і все стало зрозуміло навіть тим, хто до цього не встиг відкрити очі. Щобільше, ми зрозуміли (я сказав: "пацики, Бахмут 2.0 пАнеслась!"), що часу на теревеньки вже просто немає, забили магазини і висунулись. Прибувши на точку та розгорнувши старлінк, ми зрозуміли, що ЛБЗ змінюється щосекундно, часу на роздуми не було. Атака, оборона, відхід, підхід, за день можна було змінити позицію 3-4 рази.Так от, до чого я тут. Я не побачив жодного бійця зі своєї бригади зі страхом на обличчі, з якимось розчаруванням, трьохсоті реально благали, щоб їм дозволили продовжити бій, командири хапали зброю і зустрічали ворога, в якийсь момент мені здалось, що навіть двохсоті продовжують бій. Я вдячний кожному хто є і хто  був, боротьба триває…".У Данила залишилось двоє дітей від попередніх шлюбів", – написала Білозерська.

Кілька тижнів тому українців непозбувно збентежила новина про те, що Віктор Пінчук профінансує роботу команди істориків під керівництвом Тімоті Снайдера, які напишуть нам історію України. Або, як уже пояснив в інтерв'ю "Бабелю" сам Снайдер, "історію території", на якій розташована Україна, бо цей ласкавий пан заперечує навіть дотичність племені полян до сучасних українців (енібаді, провезіть пана С. одним днем по тисячолітніх селах Київщини, Витачів там, Стайки і Ржищів, це не індіанські стійбища у преріях, усі поляни чекають на пана дослідника на тих же полях, що й тисячу років тому). Найбільше українців обурило, що, схоже, історію "території" знову збираються писати без них. З 90 запрошених людей, українців, дай Боже, п'ятеро, і двоє з них діаспорні. Особливо тішить, що історію українсько-польських відносин писатиме поляк одноосібно, а історію ХХ століття три спеціалісти з Голокосту й жодного з українських визвольних змагань. На виході цього проєкту обіцяють багатотомник на 3 мільйони слів. Тим часом колективна праця десь на 1 мільйон знаків, 480 сторінок, написана виключно українськими істориками і "примкнувшим к нім" Олексієм Мустафіним, уже існує. Це "Український мультифронтир. Нова схема історії України (неоліт початок ХХ століття)" харківського видавництва "Фабула" за редакцією Сергія Громенка. На відміну від інтерв'ю Снайдера, вже втілений проєкт, який поставив собі амбітну мету торпедувати гранднаратив Грушевського, залишився майже непоміченим. Ну, бо книжка товста й без картинок. Утім і науковою її назвати важко, бо відсутній апарат посилань, якого так вимагали борчині за доброчесність від Віталія Огієнка після "плагіатного" скандалу з його науково-популярною книжкою "Голодомор. Історія неусвідомленої травми". Хоча він і давав посилання в кінці розділу. Скажу одразу, що принципова відсутність академічних посилань відобразилася на читабельності книжки Громенка у кращий бік. Хіба що Ярослава "Згадати Всіх" Верменич традиційно пише свої розділи з цитуванням усіх, іноді геть антагоністичних істориків. Її розділи це і є купа цитат від Толочка до Тойнбі з невиразною позицією самої авторки. Бо історик це не позиція, а факти. Позиція в публіцистів. Але все ж почнімо з визначення жанру цієї колективної праці. Анекдоти нас учать, що коли чоловіка, який повернувся з відрядження, з порога зустрічають заявою: "Це не те, що ти думаєш", то це якраз те, що він подумав. Тому, якщо на першій же сторінці товстої книжки її упорядник пише, що це НЕ колективна монографія і НЕ підручник, а збірка статей без наукового редактора, бувалий читач одразу розуміє, що це якраз колективна монографія і претензія на заміну старих нецікавих підручників, упорядник просто соромиться назватися редактором і залишає на совісті авторів усе, що вони понаписують. Чим не забарився скористатися вже згаданий пан Мустафін, якому дістався розділ про половців, вони ж кипчаки, вони ж кумани. Це скромних п'ять сторінок тексту, в якому Мустафін, утім, примудрився покришити батон на Володимира Мономаха. Мовляв, непереконливо той половців переміг, то все розпіарені літописцями перемоги. Так, пам'ятається (не зі статті Мустафіна), літописець у захваті писав, що самі половці бачили, що на боці Русі б'ються янголи в сонячних обладунках. Цитує свідчення потерпілих. Де ж тут піар? Я чекав, що хоч історики не переноситимуть сучасних реалій на середньовіччя, де рукописна книжка коштувала, як село із селянами, і була доступна настільки обраним одиницям, що про жодну масовість не йшлося нормальний засіб "масової" інформації, що вже там, для князів і монахів. Літописці все ж аж ніяк не ТБ-продюсери, а князі не власники ТБ-каналів, для побудови сумнівних паралелей із сучасністю в нас є автори історичних романів. Бувалий читач одразу розуміє, що це колективна монографія Взагалі книжці бракує представлення всіх її авторів хоча б абзацом тексту з Вікіпедії (і фото). До творчого колективу входять: Сергій Громенко, Євген Синиця, Евеліна Кравченко, Андрій Домановський, Ярослава Верменич, Мирослав Волощук, Олексій Мустафін, Андрій Галушка, Віктор Брехуненко, Дмитро Вирський, Світлана Каюк, Ігор Гирич, Ігор Чорновол. 13 чоловік на мульти­фронтир, йохохо, і пляшечка контабасу. Другий розділ несподівано винахідливий це "конспект" праць істориків ХХ століття, які трактували Україну саме як фронтир, Стефана Томашівського (1919), Степана Рудницького (1921), Омеляна Терлецького (1930), Василя Дубровського (1946), Лева Окіншевича (1952), Бориса Крупницького (1955), Івана Лисяка-Рудницького (1966), Омеляна Пріцака (1990), Ярослава Дашкевича (1991), Ігоря Шевченка (1992). Це добрий конспект, все зайве, що не працює на ідею "Україна між Сходом і Заходом", акуратно скорочено редактором, "якого не було". Я порівняв би це з хорошою хрестоматією з теми пограниччя цивілізацій, однак Сергій Громенко каже, що це не підручник, тому порівняю це з іншим жанром. Коли амазон тільки-но почав продавати електронні книжки, знайшлися спритники, які гуглили все, що є в мережі, по слову, скажімо, "Маджонг". Верстали електронну книжку-реферат, продавали її на цьому сайті за демократичні гроші й заробляли тисячі долярів. Зазвичай усе робилося роботом і "автор" навіть не читав, що він там напарсив. Перший розділ цієї "нехрестоматії" це ніби така зверстана роботом книжка по ключовому слову "фронтир", тільки шукав "нередактор" не в гуглі, а у скопусі. Саме час пояснити концепцію цієї немонографії. Є така доволі давня (1893) теорія американця Фредерика Тернера, що "риси американського суспільства, як-от демократизм та індивідуалізм, сформувалися внаслідок руху європейських переселенців неозорими просторами Дикого Заходу". Фронтир це "лінія зіткнення "цивілізованих" європейців із "варварами" індіанцями". Ще для цієї теорії важливими є терміни: &еnsр;"Хартленд" (осердя) центральна частина держави зі сталими інституціями і нормами поведінки населення. &еnsр;"Гінтерланд" (внутрішня земля, запілля) периферійна частина держави, проміжна між центром і фронтиром, на яку формально поширюються правила центру, але фактично рулить фронтир. Чомусь пояснювач теорій Сергій Громенко й більшість авторів, що вживають далі ці терміни, бачать хартлендом як не Варшаву, так Москву або Стамбул. Можливо, це комусь видається логічним, але мені це дивна "схема історії" України, де хартленд не Київ Чернігів Переяслав, цей трикутник, власне, й називався Русь. І коли 1187 року на Посуллі, під Переяславом, загинув князь Володимир Глібович, за ним плакала "вся Україна". Теорія Тернера вийшла така файна, що її негайно спробували застосувати до інших зон активних контактів і протистоянь цивілізацій із мусульманським Сходом, з роздертим на шматки Китаєм ХІХ століття тощо. До України її вперше застосував Стефан Томашівський уже 1919 року (нередактор звертає увагу, що це не так уже й далеко від дати публікації "Історії України-Руси" Грушевського, яку публікували з 1898-го по 1936 рік, тобто ця "фронтирна схема історії" була запропонована майже одночасно з нашим "гранднаративом"). У вступному слові нередактора подано обширну бібліо­графію історичних праць українських істориків, які підтримали цю концепцію, останні книжки доволі свіжі 20222023 роки, про Донбас. Мабуть-таки, модна теорія. Подальший набір текстів поєднує не тільки хронологія всі вони шукають і знаходять фронтири на нашій території, починаючи з неоліту до кінця "довгого ХІХ століття" тобто до Першої світової. Деякі автори забувають вживати слово "фронтир", а деякі дописують його в останній момент, але все одно виходить концептуально. Все ж таки "кут зору" це краще, ніж просто хронологія. Тексти статей, як і буває в збірках, нерівні. Хтось уміє писати цікаво про свій улюблений період, а хтось ні. Відчувається, що він любить його настільки, що запалюється й забуває про читача: &еnsр;Ви думаєте, це палеантроп? Ні, це неоантроп! &еnsр;"Щоправда, немає підстав відкидати й те, що "трипільці"&hеllір; принаймні спорадично мали необхідності боронитися від іншокультурних агресорів, насамперед мешканців степової зони". Це трохи нагадує мову армійських рапортів Василя Шандра. Трипільці "здійснювали заходи", що неясно? Було б незле авторові записатися на лекцію директора музею Вікентія Хвойки в селі ­Халеп'я Василя Трубая, щоб переконатися, що про трипільців можна розповідати цікаво. Думаю, вся справа в інтерактивності автори, які багато пишуть для сайтів і блогів, тобто мають негайний зворотний відгук на свою писанину, якось усе ж навчилися тримати увагу аудиторії, сповіщаючи цікаві факти простою мовою. Хіба зможе залишити байдужим когось із львів'ян, особливо яхтсменів, зауваження Ігоря Чорновола, що в середині ХІХ століття одним із традиційних галицьких промислів було&hеllір; суднобудування. Галери будували на берегах Дністра і сплавляли до Білгорода-Дністровського, за сезон у лимані продавали до 600 галицьких галер. Уся справа в інтерактивності Взагалі цей розділ про Галичину взірцевий інфотейнмент, навіть попри таблички й цифри, може, тому, що мене не дуже вчили ні у школі, ні в університеті про "український П'ємонт". Але все ж таки я грішу на те, що автор просто пише цікаво, бо знайти несподіваний факт, який оживить нудний історичний текст, особливий дар історика, як учить нас Норман Дейвіс. Так само не відірватись було від "непопулярних" в інтернетах тем Задунайської Січі й Кубані (Світлана Каюк), Слобожанської України (Ярослава Верменич), Кримського ханства (Андрій Галушка). Так, зауваження автора про інтерактивність викликав саме пан Андрій, керівник онлайн-проєкту "Історичний Лікбез". Отак узяв, за кілька підходів, розклав по поличках усю історію Кримського юрту в династійному аспекті, що читається як заготовка для "Гри престолів" Джорджа Мартіна, жодного разу при цьому нікого не зацитувавши й ні на кого не пославшися. Все з голови. Але такої лаконічної й повної історії Кримського ханства ще пошукайте в популярній літературі. Мене особисто ж потішило, що пан Андрій нарешті почав писати українською, а не "конешно же, на русском" "для російських колег", як це практикувалося в нього на згаданому "Лікбезі". Уже за це Сергієві Громенку варто виписати подяку. І Земля не налетіла на небесну вісь, і російські колеги обійдуться. Правда, пан Галушка продовжує відмінювати числівники за російською парадигмою (п'ятидесятью), але це зауваження не для нього, а для коректора харківського видавництва "Фабула", якщо він сам відмінює числівники інакше. Але це дрібниця, Галушка окраса цієї збірки. Вміє проїхатися аудиторії по вухах. Зело інтерактивний. Найважче, мабуть, було Дмитрові Вирському й Вікторові Брехуненку вони писали про добре відомі й повні стереотипів період і події Річ Посполиту й Козаччину. Але нетрадиційний кут зору, через фронтирність, і тут дає новизну. На Вирського я ще радив би підписатися у фейс­буку. Там у нього ще зручніший формат одна цікавинка з ранньомодерного життя України, щось про Муравський шлях, яким налітали татари, на абзац і йди собі далі лаятися у фейсбуку про лагідну шляхту на рожевих поні. До речі, до неабияких переваг цієї збірки слід зарахувати те, що жоден автор теорій про лагідну шляхту не просуває. У післямові нередактор пише, чим не є ця книжка, ще раз: "Мультифронтир&hеllір; є питомо українським феноменом, а не натягуванням модної заокеанської концепції на вітчизняні реалії". Я збирався закінчити рецензію саме на критичній ноті, натякнувши, що за бортом цього феномена чомусь опинився власне Київ. Так, наш Хартленд Київ, а не Москва чи Варшава. Що Мономах піарився в літописах, знайшлося кому нам повідомити, а що він сам написав літературну перлину всіх часів "Повчання дітям" Володимира Мономаха, вже й не знайшлося кому. Бо не було "спеціаліста з хартленду". Тут немає нічого розлогого про центр нашого всесвіту: ні про Софійський собор, ні про його графіті, яке легко парирує всі закидони заїжджих лекторів. Я не знаю, чи українці поляни, але прізвище мого начальника відділу Сліпка було нашкрябане на стінах Софії в ХІІ столітті. Хтось уміє писати цікаво про свій улюблений період, а хтось ні Хотілось би направити цей потужний колектив авторів не на полеміку з Грушевським, а на щось сучасніше, благо, приводів і шкідливих теорій завжди багато. А заперечити гранднаратив Грушевського можна тільки своїм гранднаративом, а не срачами у фейсбуку, відосиками на ютубі, статтями на історичних сайтах й колективними монографіями. Треба брати м'яч, і&hеllір; 12 томів фронтирної теорії. Успіхів. Так, я збирався закінчити цей есей критично, але випадково почитав іще інтерв'ю Громенка якомусь медіа. Уся моя критика й усі мої зауваження та прискіпування це десята частина того, що Громенко самокритично наговорив про цей проєкт сам. І війна завадила, і всі роз'їхалися по європах, а хтось у війську, а Харків обстрілюють, і все не так, не тому, не з тим нічого не вийшло, книжка залишилася збірником окремих статей. Ой, всьо. Сергію, так ви мультифронтира не продасте. Повторюйте за мною: це чудова книжка, яка фіксує багатоголосся українських істориків початку ХХІ століття, без жодних утисків цензури, з повною свободою вираження своїх поглядів на історію України, редакції (так, вона була і її заслуги безсумнівні) вдалося поєднати різних дослідників, не залишити лакун в історичних періодах, показати тяглість української історії та скласти в читача несуперечливе уявлення про останні 30 тисяч років між лісом, степом і морем, де ми всі досі й побутуємо. Цією об'єднавчою методою стала теорія фронтира. Є думка, що саме вона найкраще пояснює, чому українці саме такі, які вони є. Так склалося історично. Авторський колектив набув важливого досвіду, яким обов'язково скористається ще на благо України й історії.