Search trend "Кореспондент"

Їх можна було побачити на вході до храмового комплексу, а також вздовж проїжджої частини, розповідає кореспондент Еспресо Артем Лагутенко."Люди, яким не до свята. У центрі Києва на Софійській площі десятки киян і гостей столиці вийшли на підтримку українських військовополонених, котрі перебувають у російському полоні", - зазначив журналіст.Читайте також: Епіфаній: перед воскресінням Ісуса його учням здавалося, що надії нема, сподівання зруйновані, а зло тріумфуєУчасники акції тримали в руках фото полонених родичів, плакати з їхніми іменами та назвами підрозділів ЗСУ і Нацгвардії, а також із закликами до влади й суспільства не забувати та не замовчувати проблему українських полонених і зниклих безвісти воїнів.Зокрема, на плакатах можна було прочитати:"Великдень без тебе, як небо без світла";"В полоні немає свят, маминої паски, дитячого сміху, обіймів коханої";"Зниклий безвісти не означає забутий".

Кореспондент ВВС повідомляє про рішення чемпіона

Про це передає кореспондент Еспресо Артем Лагутенко."Якщо президент може позбавити свого політичного опонента права брати участь у виборах, арештувати все його майно, позбавити його державних нагород … Кабмін може просто написати, що "ми не зобов’язані це обґрунтовувати, бо це превентивні заходи", і суд буде розглядати ці питання в закритому режимі, то це означає, що в принципі можна все. Що ані судового контролю, ані контролю з боку суспільства більше не існує. Тому очевидно, що ми проти цього заперечуємо", - зазначив адвокат Ілля Новіков. Він також висловив думку, що навіть формальні підстави для цього досить слабкі."Бо єдиною підставою, у справі зараз нема державної таємниці, хоча, щось мені підказує, що може бути спроба її туди вкинути", - пояснив адвокат. Порошенко про справуПід час виступу в судовому засіданні Порошенко стверджував, що рішення РНБО й указ президента стосовно введення санкцій проти нього були сфальсифікованими й такі обмеження запроваджені без будь-яких правових підстав, передає пресслужба "Європейської солідарності"."Вони хочуть заборонити вам знати причину санкцій, якої не було. Санкції є неконституційні. Не можна застосовувати санкції не те що до п’ятого президента, а до громадян України, які знаходяться на підконтрольній території. Ні президент Зеленський, ні інші за більш як два місяці не змогли пояснити суспільству причину запровадження санкцій. Що саме зробив Порошенко. І тільки у відповідь на рішення суду ми прочитали, що, виявляється, санкції, це напряму заявив президент у своїй відповіді, носять превентивний характер. В нас тепер з’явилася норма, на думку президента, у вигляді "мислезлочину", - заявив колишній президент України.Також він вважає, що влада хоче заблокувати допомогу ЗСУ й політичну діяльність опозиції шляхом введення санкцій."Перше: позбавити мене права брати участь у виборах як лідера опозиції, лідера найбільшої опозиційної фракції в парламенті і політичної сили. Ви в який Європейський Союз після цього збираєтеся йти? Як ви збираєтеся аргументувати членство в Євросоюзі? Як пані Стефанішина і пані Свириденко їздять, проводять переговори, коли вони ставлять підпис під фальсифікацією?" - додав Порошенко.Геращенко щодо розгляду справи Народна депутатка Ірина Геращенко прокоментувала початок розгляду справи щодо санкцій проти Порошенка. Про це стало відомо із трансляції, яку проводив нардеп Олексій Гончаренко із Верховної Ради. "Коли ми маємо допомагати і дітям війни, і в першу чергу ЗСУ, і нашим регіонам, і у нас величезні проблеми з податками, санкціями, введеними у позасудовий спосіб Радою нацбезпеки і оборони, яка вже собою підмінила у державі суди, прокуратуру, правоохоронні органи, Петру Олексійовичу навіть заборонено сплачувати податки. В ці хвилини мова іде про те, щоб призупинити рішення РНБО в частині права президенту сплатити податки, щоб ці кошти пішли на підтримку ЗСУ", - зазначила Геращенко. Вона також висловила думку, що через подібні рішення РНБО "Україна провалює шанс швидко наблизитися до Європейського союзу, тому що РНБО просто блокує це". "Але найцікавіше – РНБО відмовилася представити свого представника у суді і заявила, що уся відповідальність за це рішення на Зеленському. Адже це був указ президента, а РНБО має його тільки виконувати", - додала нардепка.   Що передувалоПрезидент України Володимир Зеленський 13 лютого ввів у дію рішення Ради національної безпеки та оборони про санкції проти п'ятого президента України Петра Порошенка, Ігоря Коломойського, Костянтина Жеваго, Геннадія Боголюбова та Віктора Медведчука. Порошенко назвав рішення РНБО "антиконституційним та політично вмотивованим".  Депутати "Євросолідарності" 13 і 14 лютого заблокували трибуну ВР на знак протесту проти політичних репресій.Офіс генерального прокурора 14 лютого повідомив, що здійснює процесуальне керівництво у низці кримінальних проваджень щодо відомих бізнесменів і колишніх високопосадовців, щодо яких були застосовані персональні санкції за рішенням РНБО.Адвокат Ілля Новіков заявив, що рішення РНБО про санкції проти Петра Порошенка нібито було сфальсифіковане. Порошенко розповів, що в Офісі президента йому пропонували певну умову, згідно з якою він не мав би проблем із санкціями.21 лютого адвокат п'ятого президента України Петра Порошенка Ілля Новіков заявив, що чинний президент Володимир Зеленський унеможливив участь у виборах його підзахисного. 

Речник МЗС Георгій Тихий повідомив, що Росія понад 30 разів завдала ударів по енергетичній інфраструктурі України, незважаючи на оголошений режим "енергетичного перемир'я", який діє з 25 березня. Джерело: кореспондент "Укрінформу" з посиланням на слова Тихого під час брифінгу 16 квітня Пряма мова: "Всього за час цього "енергетичного перемирʼя" Росія порушила (його) - те, що стосується саме обʼєктів енергетики, - понад 30 разів.

Так, у ці запитання-“чомучки” досить часто додається виразна довколавоєнна та мілітарна складова. Щоб відповіді батьків були змістовними, а діти отримували просту...

Іван Любиш-Кірдей – оператор, фотограф і воєнний кореспондент Rеutеrs. Під час відрядження до Краматорська у серпні 2024 року був поранений через російський обстріл, пробув у комі кілька місяців і зараз проходить відновлення.У 2015 отримав щорічну німецьку премію для теле- та кінооператорів Dеutsсhеr Каmеrарrеіs у номінації "кращий новинний сюжет із зони воєнних дій" за телефільм "Втеча з Іловайська", знятий для німецького телеканалу АRD. Ольга Руденко – головна редакторка та співзасновниця Тhе Кyіv Іndереndеnt – провідного англомовного видання про Україну. Видання у 2021 році заснували 30 із 50 звільнених співробітників редакції Кyіv Роst. Ольга також була фіналісткою Премії імені Георгія Ґонґадзе 2024 року.Руденко писала для світових видань і була стипендіаткою Сhісаgо Вооth Sсhооl оf Вusіnеss. У травні 2022 року була зображена на обкладинці журналу Тіmе як одна з лідерок наступного покоління. А в грудні 2022 року отримала нагороду "Жінки Європи" в категорії "Жінка в дії".Михайло Ткач – журналіст-розслідувач, з 2021 року очолює відділ розслідувань "Української правди". За цей час було опубліковано десятки резонансних матеріалів, які викривають корупцію і зловживання владою, сприяють підвищенню прозорості й відповідальності влади перед суспільством, впливаючи на позитивні зміни в країні.До УП 6 років працював у програмі "Схеми: корупція в деталях", спільному проєкті "Радіо Свобода" та телеканалу "UА:Перший", 5 років у програмі розслідувань "Гроші" на каналі "1+1".За що вручають Премію ҐонґадзеЗа умовами Премії, журналістів, які можуть претендувати на отримання відзнаки, мають право номінувати лише члени Капітули. Шляхом голосування з довгого списку обирають трьох фіналістів. Під час Церемонії, 21 травня, оголошують, хто з фіналістів отримує звання Лауреата.Претенденти, яких висувають члени Капітули, повинні відповідати критеріям: відданість принципам та цінностям незалежної журналістики; інноваційність; суттєвий внесок у розвиток окремого жанру чи медіасередовища в цілому; створення матеріалів, що призвели до вирішення або розуміння певних проблем у суспільстві та змін у країні.Претендувати на Премію можуть лише журналісти, які працюють в Україні і які протягом останніх 5 років лишалися в професії.Члени Капітули у 2025 році: журналістка, громадська діячка, дружина Георгія Ґонґадзе Мирослава Ґонґадзе; філософ, головний редактор UkrаіnеWоrld, президент Українського ПЕН Володимир Єрмоленко; головна редакторка Української правди Севгіль Мусаєва; журналістка, громадська діячка, представниця kmbs, членкиня Комісії з журналістської етики Діана Дуцик; підприємець, засновник волонтерського центру допомоги Україні в Австрії, представник Спільноти меценатів Премії Томас Бруннер; медіаменеджерка, журналістка, лауреатка Премії 2024 року Тетяна Трощинська; правозахисник, журналіст, громадський діяч, офіцер ЗСУ Максим Буткевич; журналіст, громадський діяч, директор Інституту фронтиру Євген Глібовицький; директор Національного демократичного інституту (НДІ) в Україні Марчін Валецький.До складу Капітули завжди входять представники сім’ї Георгія Ґонґадзе, Українського ПЕН, "Української правди", Києво-Могилянської Бізнес-Школи та спільноти меценатів Премії, а також лауреат(-ка) Премії попереднього року. Шестеро постійних представників запрошують ще трьох додаткових членів, яких обирають серед українських медіаекспертів, медіаменеджерів, моральних авторитетів та провідних інтелектуалів.Еспресо - інформаційний партнер церемонії. Премія імені Георгія Ґонґадзе заснована у 2019 році Українським ПЕН у партнерстві з родиною Георгія Ґонґадзе, Києво-Могилянською Бізнес-школою та її випускниками, а також виданням "Українська правда". Лауреатами Премії в попередні роки стали: Вахтанґ Кіпіані (2019), Павло Казарін (2020), Мирослава Барчук (2021), Мстислав Чернов і Євген Малолєтка (2022), Богдан Логвиненко (2023), Тетяна Трощинська (2024). У 2022 році також Спецвідзнаку посмертно отримав фотожурналіст Макс Левін.Премія імені Георгія Ґонґадзе вручається завдяки підтримці меценатів та меценаток, які забезпечують її сталість та розвиток. Меценатами є виключно випускники Києво-Могилянської Бізнес-Школи, які підтримують цінності Премії та прагнуть змінювати українське суспільство через якісну професійну журналістику.Меценатами Премії у 2025 році є: Микола Вікнянський, Микола Сушко, Томас Бруннер, Оксана Просоленко, Антон Артеменко, Максим Дядик, Микола Демченко, Ольга Велика.  

Чи буде наступ на Суми/Чернігів/Київ/Харків прямо зараз, як це то лякають деякі експерти? Військовий кореспондент Богдан Мірошников розбирає один напрямок за іншим — і ніде не знаходить можливості для серйозного удару з боку росіян.

У ніч проти 14 квітня РФ атакувала цивільну інфраструктуру Одеси ударними безпілотниками. Наслідки обстрілу бачив кореспондент Суспільного.

Організатори оголосили короткий список номінантів на здобуття Премії імені Георгія Ґонґадзе за 2025 рік. Про це повідомляють на сайті премії, пише Рубрика. "Серед претендентів фотограф і воєнний кореспондент Rеutеrs Іван Любиш-Кірдей, головна редакторка та співзасновниця видання Тhе Кyіv Іndереndеnt Ольга Руденко, керівник відділу розслідувань "Української правди" Михайло Ткач", – ідеться у повідомленні. Іван Любиш-Кірдей — оператор, […] Тhе роst Оголосили список номінантів премії імені Ґонґадзе 2025 року арреаrеd fіrst оn Рубрика.

Виступ Олега Борисова відбувся у рамках слухань &lаquо;Журналісти мають значення: необхідність активізувати зусилля зі звільнення українських журналістів, утримуваних Російською Федерацією&rаquо;.

«Найкращий торговець в історії». Так Дональд Трамп якось назвав Володимира Зеленського через велику допомогу, яку США надали Україні, пише кореспондент ВВС в Україні Джеймс Вотергаус. NV публікує матеріал про президента України у межах інформаційного партнерства.

Український воєнний кореспондент Андрій Цаплієнко звернув увагу, що на міжнародній космічній станції другий день працює американсько-російський екіпаж, в складі якого колишній український пілот Олексій Зубрицький, який в 2014 році в Криму зрадив присязі та перейшов на бік ворога.

Торецьк втрачено, визнає військовий кореспондент Богдан Мірошников, але дався він ворогові великою кров'ю. Автор промальовує подальші можливі вектори просування росіян на фронті — те, що випливає з логіки подій та їхньої мети захопити Донецьку область повністю.

Кореспондент Суспільного провів день з екіпажем безпілотника GОR — українського розвідувального літака, який бійці 34-ки використовують для виявлення ворожих позицій на лівобережжі Дніпра. Розповідаємо детальніше

Агенція оборонних закупівель (АОЗ) Міноборони України за два місяці законтрактувала 1,5 мільйона FРV-дронів. Загалом у цьому році планують закупити 2,3 млн. Про це повідомив директор АОЗ Арсен Жумаділов під час спілкування з журналістами у середу, 9 квітня, передає кореспондент NV.

Білий дім офіційно оголосив про набуття чинності додаткових тарифів проти Китаю. Нові мита у 104% запроваджено через те, що Пекін не скасував свої заходи у відповідь на обмеження з боку США. Про це повідомив кореспондент Fох Nеws у Білому домі Едвард Лоуренс. 7 квітня президент США Дональд Трамп попередив, що у разі, якщо Китай не скасує підвищення мит на 34% до наступного дня, Вашингтон відповість жорсткішими заходами. Як наслідок, США запровадили додаткові тарифи в розмірі 50%. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тарифна війна: США звинуватили Китай у самоізоляції Раніше Трамп розкритикував рішення Пекіна про введення з 10 квітня дзеркальних 34-відсоткових мит на весь американський імпорт. Він назвав це серйозною помилкою Китаю. У Китаї розкритикували нові тарифи США на імпорт і назвали їх економічним шантажем. Там вкотре заявили, що захищатимуть власні інтереси. Підвищення тарифів США для всіх торгівельних партнерів, включно з Китаєм, під різними приводами, серйозно порушують законні права та інтереси країн, правила СОТ, підривають засновану на правилах багатосторонню торгівельну систему і дестабілізують світовий економічний порядок. Китайський уряд рішуче засуджує та категорично відкидає такі дії. Те, що роблять США - це типовий прояв односторонності, протекціонізму й економічного залякування. Це зашкодить і самим США, й іншим країнам, заявляє Пекін.

Про це повідомляє кореспондент Fох Nеws Едвард Лоуренс із посиланням на речницю Білого дому Керолайн Левітт.Зазначено, що посилені американські мита на Китай наберуть чинності з 9 квітня.Таким чином Вашингтон підвищив тарифи проти Пекіна з 54% до 104%, оскільки раніше КНР відмовилася скасувати дзеркальні тарифи проти Штатів.Що передувало2 квітня Трамп оголосив про впровадження мит у розмірі щонайменше 10% майже на всі товари, які імпортуються до США. Тарифи набудуть чинності 9 квітня.Китай заявив, що починаючи з 10 квітня запровадить додаткові мита у розмірі 34% на всі американські товари. Дональд Трамп відреагував на таке рішення, заявивши, що Пекін "зіграв неправильно".Згодом Трамп оголосив, що у разі, якщо Китай не скасує свої тарифи у розмірі 34% до 8 квітня, США введуть нові, ще більші мита на китайські товари. Натомість у Китаї назвали це "типовим кроком економічного залякування".

Ситуація на фронті - Білгородський напрямокПочну з напрямку, про який Генштаб у своїх зведеннях не згадує, - Білгородщина, де вже три тижні діють наші військові. Цей напрямок важливий тим, що там проводяться заходи з виснаження та сковування російських сил. Йдеться про ті підрозділи, які ворог накопичив на Курщині після того, як йому вдалося витіснити наші війська з цього регіону. Однак там залишаються ділянки площею близько 95 кв. км, які продовжують контролювати наші військові, зокрема в зоні Гуєвого. Ворог намагався або планував перекинути частину своїх сил на інші напрямки - Курахівський, Торецький чи Запорізький, але йому це не вдалося. Адже зараз Білгородщина горить, і ворог змушений спрямовувати свої сили саме туди.На карті позначено дві ділянки на Білгородщині, які зображені блакитним кольором в нижній частині мапи. Це селища Демидівка і Попівка, де відбулися атаки наших військ. Вчора, 6 квітня, російські воєнкори активно писали про те, що 155-та російська бригада морської піхоти, яка була перекинута з Курщини, начебто змогла заблокувати частину наших підрозділів. Однак це - брехня. Була показова реакція від нашого 255-го штурмового полку, який зараз воює на Білгородському напрямку. Наші військові відреагували: "Клоуни, ви не змогли навіть своїх офіцерів вивезти, а вони хочуть жити й допомагають нам". Ймовірно, йдеться про захоплення російських офіцерів у полон. Тобто рейдові дії на території Білгородської області продовжуються, і ми повинні взяти з Курської операції лише найкращі висновки, орієнтуючись на наші сильні сторони.Лиманський напрямокВодночас ворог активізувався майже на всіх напрямках. Одним з таких є Лиманський. Тут окупаційні війська намагаються пробити нашу оборону на ділянках Нове - Катеринівка - Невське, яке зараз перейменовано у Балку Журавку. Ці населені пункти розташовані на межі Луганської та Донецької областей, на західному березі річки Жеребець. Аналітики оцінюють ситуацію на цьому напрямку по-різному, але загалом вона виглядає тривожно.Зокрема, DеерStаtе сьогодні, 7 квітня, повідомив, що противник намагається проводити штурмові дії в районі Невського і продовжує тиск на Катеринівку, використовуючи перевагу в живій силі та можливостях ураження. Це висновки аналітиків, але наші воїни на місцях знають ситуацію набагато краще.Максим Білоусов, начальник відділення комунікацій 60-ї окремої механізованої бригади з Лиманського напрямку, розповів, що на початку 2024 року спостерігалися активні та потужні ворожі механізовані штурми, коли використовувалося близько 10–15 одиниць техніки одночасно. Росіяни застосовували "цар - РЕБи" і "цар - мангали", коли на одному танку було встановлено величезну кількість РЕБів. Але нам вдалося нейтралізувати цю техніку. А літо було більш спокійним, відбувалась так звана штовханина. Однак з осені знову відновилися механізовані штурми, які вже не були настільки потужними, як на початку 2024 року, проте все ж таки завдавали чимало клопоту.Офіцер продовжив, зауваживши, що десь з початку нового року механізовані штурми ворога стали менш активними. Загарбник використовує приблизно по одному БМП, БМД чи БТРів, а також мотоцикли або адаптовані легкові автомобілі. Противник намагається доставити піхоту якомога ближче до наших вогневих позицій. Адже  їхнє основне завдання – малими групами або за допомогою механізованої техніки наблизити десант до наших позицій. Після цього цей десант має штурмувати позиції ЗСУ. Окрім піхоти, у ворога активно працює артилерія, РСЗВ, дрони, FРV-дрони, ударні дрони "Блискавка", а також скиди з повітря. Крім цього, працює авіація, яка завдає ударів майже щодня, як по полю бою, так і по тилу.Начальник відділення комунікацій 60-ї ОМБр навів аналогію, що військові його бригади - ніби дамба, яку ворог намагається постійно продавити, шукаючи слабкі місця. Але ми тримаємо стрій, працюють усі підрозділи. Ми постійно відстежуємо ситуацію на полі бою, активно працює наша аеророзвідка та піхота. Тобто ситуація складна і важка, але нам вдається стримувати просування противника в нашій зоні відповідальності. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб максимально уповільнити його просування і розробляємо плани для його відкидання назад. Наразі географія сприяє нашій обороні, ландшафт допомагає працювати підрозділам безпілотних систем. Однак нам також потрібно й ховатися, адже ворог активно використовує аеророзвідку. Окупанти постійно залучають Suреrсаm та інші розвідувальні безпілотні системи. Тому нам необхідно вправно маскуватися, щоб згори не було видно наших позицій. Крім того, використовуючи ландшафт, нам потрібно якомога швидше знаходити ворожі екіпажі безпілотних систем, які запускають FРV по нас, а також дрони "Блискавка", які можуть нести як термобаричні заряди, так і протитанкові міни.Військовослужбовець зазначив, що стрілкові бої виникають час від часу через велику кількість ворожої живої сили. Противник постійно кидає на "м'ясні штурми" свою піхоту: спочатку можуть йти менш навчені російські військові, а за ними більш професійні та краще екіпіровані, які побачать, де була прихована вогнева точка і по ній потім будуть працювати. Звісно, ті, що йшли попереду, загинуть. Для цього українські оборонці використовують ударні дрони, які окупанти називають "Баба-Яга", і вночі мінують всі шляхи, якими росіяни можуть скористатися на підходах до позицій наших підрозділів. Вже неодноразово ворожі танки та БМП підривалися на залишених для них мінах. Але основна проблема – кількість особового складу противника і те, що його не жаліють.Білоусов додав, що українські дронарі та артилеристи цілодобово знищують ворожу силу. Наприклад, є дані роти розвідки, що були опубліковані на сторінці бригади, і внаслідок тільки скидів гранат за місяць ліквідовується близько 30 військових армії РФ. І це лише показники від роти розвідки, а щодо загальних цифр, то втрати ворога є величезними. Про роботу нашої артилерії можна навести приклад про скупчення противника, тобто коли вже зафіксовано накопичення до 10-15 осіб, тоді працює наша артилерія. Якраз у такому випадку артилерія ефективніша за скиди. Слід сказати, що бригада проводить рекрутингову кампанію і шукає операторів FРV, скидів, ударних дронів, але є вакансії для стрільців, мінометників, гранатометників, медиків, психологів, водіїв, кухарів – всі посади потрібні.Німецькі безпілотники для ЗСУДалі поговоримо про техніку, а саме німецькі дрони, які не мають китайських комплетуючих, виготовлені з дерева, але з програмним штучним інтелектом (ШІ). Ці дрони постачаються ЗСУ і знищують ворогів попри всі потужності російського РЕБу.Восени минулого року Німеччина повідомила, що планує передати Україні 4000 неназваних баражуючих боєприпасів. Згодом стало відомо, що йдеться про ударні дрони НF-1 від німецької оборонної компанії Неlsіng, яка відома в царині ШІ, програмного забезпечення. Ця компанія почала такі елементи додавати до потенціалу дронів.Є відео журналу Віld, де кореспондент видання побував в Силах спеціальних операцій, які використовують дрони НF-1 в Сумській області. Військові розказують, що цей літачок може перебувати в повітрі близько години, а за цей час пілот знаходить ціль. Дрон НF-1 застосовується проти різних цілей, від броньованої техніки до систем ППО. Дальність такого дрона - до 150 км, але де-факто використовується на 40-50 км, тому що це відстань для більш оптимального пошуку та знищення ворожих цілей.У чому родзинка цієї розробки? Цей дрон зроблений з фанери, дерев'яний, відповідно, дешевий з погляду матеріалів, які входять до його складу. Але ефективність НF-1 висока саме за рахунок програмного забезпечення. Коли цей дрон потрапляє під засоби російського РЕБ, то це не впливає на його ефективність, тому що компанія Неlsіng забезпечила НF-1 програмними рішеннями, що забезпечують донаведення баражуючого боєприпасу до цілі, навіть якщо зникає сигнал управління чи GРS. Камера дрона захоплює ту чи іншу ціль і за рахунок обробки зображення, ШІ донаводить засіб, відповідно, ціль знищується. Якщо РЕБ захопив цей літачок десь на середині польоту, то дрон не падає, заходить в траєкторію перебування, доки вплив російського РЕБу не пропаде, а потім оператор може далі керувати НF-1. Йдеться про те, що Україна вже отримала понад тисячу таких зразків, які й далі будуть постачатися.Але цікаво, що компанія Неlsіng готує постачання до ЗСУ і більш сучасні зразки дронів – НХ-2, про які стало відомо лише наприкінці 2024 року. НХ-2 мають більшу вагу і дальність застосування – десь 150 км. Вони побудовані по іншій аеродинамічній схемі, також облаштовані програмним забезпеченням, яке дозволяє діяти в умовах російського РЕБу. Також має функцію донаведення по ворожих цілях.Загалом компанія Неlsіng планує поставити десь 10 тис. і перших, і других версій цих дронів, що виготовляються у Німеччині виключно з європейських комплектуючих. Звісно, ці комплектуючі є дорожчими, але такі постачання вкрай важливі, бо дозволяють посилити потенціал наших Сил оборони для знищення тих цілей, які ворог намагається прикривати засобами РЕБ. Німеччина постачає нам технологічні зразки озброєнь у цьому важливому інноваційному напрямку. 

Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" - це серія розмов з українськими та західними інтелектуалами, письменниками, митцями, правозахисниками, де обговорюються, з одного боку, події та суспільні явища сьогодення, а з іншого – історичний контекст, який ці явища сформував.Сьогодні говоримо про Миколу Зерова - це ключова постать, як на мене, національно-культурного відродження, національно-культурного Ренесансу 20-х років. І я кажу саме поговоримо, а не розповімо, тому що за 45 хвилин неможливо розказати про Миколу Зерова все, тому ми будемо говорити просто про свої враження і про якісь факти з його життя, які, можливо, вам невідомі. Мій гість сьогодні Ростислав Семків, літературознавець. Микола ЗеровУ мене в руках книжка чудова, моя улюблена, це найкраще, мені здається, що так, що написано про Миколу Зерова, це книжка Володимира Панченка “Повість про Миколу Зерова”. І я її коли прочитала, повністю змінила своє уявлення про цю людину. У мене в свідомості Микола Зеров - це людина у великих окулярах з великими шкельцями. Це такий якийсь сухар, який пише ці свої сухарі, як він казав. Це людина, яку дружина зраджувала із Віктором Петровим. Але коли ти читаєш оце, постає зовсім інша людина, постає жартівник, надзвичайно дотепний, надзвичайно блискучий лектор, в якого закохувалися жінки, зокрема студентки його.Це людина, яка там зовні є нібито ніби трішки закрита, а всередині, як казали про нього, живе срібло. Тобто це людина жвава і дуже світла, і якась із відбитком таланту величезного, про який всі говорять. От як ви уявляєте собі, коли чуєте Микола Зеров?Насправді обидві іпостасі правдиві, тобто він, справді, був академічним вченим дуже високого рівня. Він свого часу був у семінарії Перетца, до речі, як і Віктор Петров (Домонтович). Тобто це був елітний семінар при Київському університеті. Він не так довго протривав, але якраз в той час, коли вони там навчалися. Це був семінар, де займалися вивченням давніх текстів, але наскільки це було можливо, так чи так десь крізь призму української культури, бо це ж час, семінар існував десь 1906-14 роки. Потім Перетц, Володимир Перетц, переїхав у Петербург, і туди теж перемістився семінар. Але він починався у Києві і так чи так там була така українська оптика. І цей стереотип, що, мовляв, культура давньої Русі не київська, а якась інша, то там якраз це підважило. Словом Зеров був академічним вченим абсолютно.В цьому сенсі він мені дуже нагадує, можна це потім розвинути, Томаса Стернза Еліота. Так от Еліот - американо-англійський науковець, він буквально на два роки старший за Зерова, я спеціально перевірив, Еліот народився в 1888, а Зеров у 1890. В принципі однолітки, і це десь так на одній хвилі.Тобто з одного боку, це, дійсно, енциклопедичних знань, цю метафору застосуємо, людина. Дуже широкий погляд на літературу, він міг дозволити собі, тут десь він рідниться з Франком, зробити зріз в літературі, що відбулося, наприклад, 23-го року, є його стаття. Тобто це, справді, академічний вчений, але він явно жвавий. От саме це і робило його таким блискучим лектором. Бо це ж далеко не про всіх науковців говорять чи викладачів, що вони дуже добрі лектори.У книжці Володимира Євгеновича Панченка це відновлено, цю справедливість. Тобто, що він так само міг пожартувати, якийсь сонет про хворі зуби, чи ще щось. Тобто це якісь речі, які вказували на те, що в нього є почуття гумору. Що він грайливий, бо цей сонет надзвичайно грайливий. Чи я можу це цитувати, тому що коли ми кажемо, бачите, в мене тут закладочка, ми мислимо з вами в унісон, тому що в мене закладочка…І це саме той сонет?Так, тому що він мені страшенно сподобався. Отже, це сонет 1911 року він пише до Софії Зерової, але тоді її прізвище було Лобода. Він знайомиться з Софією Лободою, яка ще не є дружиною, але яка стане його дружиною. І він 26 жовтня пише такий довжелезний текст, який, власне, присвячений зубові. Прощай, навік прощай моє кохання!Позбувся зуба я… Щербатий і сумний,Я понесу в могилу сподівання На усміх твій рожево-золотий. Проклятий сир. І добрий, і твердий,Зламав без жалю зуб пломбірований мій. І я шепчу, шепчу на розставання.Прощай на вік, кохання, - до свідання.З'являється оптимізм: Ні-ні, я вставлю зуб, не хочу буть щербатимНе хочу, ні, позбутися тебе. Віддать мій рай кацапчукам проклятим, З доріг твого життя усунути себе. Ні, я хочу жить, щоб бути коло тебе. Кінець позитивний:Я вставив зуб із золота й фарфору, І не боюсь тепер кацапових інтриг. І певен я, що правда візьме гору,І що в бурні, я, власне, переміг. Я дуже раджу почитати, я просто реготала, коли читала цей сонет. Тому для того, щоб була зрозуміла його ця грайливість, про яку ми говоримо.Ну, власне, це навіть іроікомічна поема виходить. Тобто це насправді знову ж такий давній класицистичний жанр. Бо є бурлеск, коли про щось високе говорить дуже простосердно, як Котляревський про Олімпійських богів. А є зворотній бік, коли про щось дуже просте, наприклад, про зуб пишуть якось піднесено. Але це людині, яка це пише, 21 рік, це ще дуже юна людина насправді. Так, і відповідно це налаштування на життя таке іронічне. Справжні інтелектуали вочевидь іронічні, мали би бути іронічні, бо розуміють складність феноменів. Тобто життя не є таким простим. Ми можемо бачити його з різних боків, і це схиляє до певного іронічного погляду. От я би схарактеризував, мені так уявляється Зеров, він іронічний. Просто іронія може набувати дуже різних відтінків. Вона може бути веселою, грайливою, може бути гіркою. І якщо ми будемо читати його тексти вже 20-х, бо він, як людина справді інтелектуальна, яка осмислювала процеси, не міг не розуміти, куди все рухається. І його, наприклад, "Страсний четвер", його сонети ці дальші вже просякнуті такою гіркою іронією. Такі злі часи настають, і це певна відповідь їм, осмислення. Навіть коли він міркує загалом про поезію, то багато що з його текстів можна десь сприймати іронічно. Тобто ми маємо цю інерцію, визнаний класик, неокласик, і ми ніби маємо ставитися серйозно до його текстів. Але ми можемо припустити завжди, що десь там так само з'являється й іронія.І от це, звісно, робить його особистість в нашому сприйнятті багатшою. Тобто це справді було дуже добре коло неокласиків. Воно ширше, ніж оце гроно п'ятірне, до якого ми звикли. І це дійсно було дуже витончене розуміння мистецтва, науки, літератури загалом. І дуже шкода, що так воно було перервано, бо це справді було таке багате середовище. Я чула вашу розмову з Вірою Агеєвою, де ви говорите про українство Зерова. Його батько був російськомовним, він походив з Брянщини. І він тяжко сприймав навіть україномовність своїх дітей. Його батька дратувала навіть літера "І" і "ї", тому що треба було відривати перо при письмі. І ця українізація людей цього покоління для мене теж дуже цікавий феномен. Розкажіть про це, де він, власне, найбільше українізувався? Я думаю, що насправді тут ми мали би говорити навіть не про вибір ідентичності, а про повернення до ідентичності. Тому що ця інерція, вона вже якийсь час існувала, не інерція, а імпульс до такої зміни. Ми можемо подумати, скажімо, про Тадея Рильського, батько Максима Рильського. Тоді він належав до цього кола, їх так зневажливо називали, або вони себе трактували більш поважно, тобто тут подвійне прочитання, от "хлопомани".Тобто це з польського, від початку ніби польські роди і їхні нащадки навіть не те, що з польської переходять ідентичності в українську. Вони повертаються до української ідентичності, розуміючи, що на якомусь етапі їхні предки були сполонізовані. І вони повертаються, вони тепер вже належать до української культури. Це свідомий вибір, але це відновлення.Микола Зеров з дружиною і синомІ десь так само можна говорити і в цьому ключі, бо мати була з козацького роду десь, Зерова, але це вже було дворянство, вона десь намагалася віднайти оці корені, але ж від початку це був козацький рід. І відповідно Зіньків, Полтавщина, тобто ось це середовище довкола було питомо українське. Там він, коли в школі вчився, в одному класі з Остапом Вишнею був. Ми розуміємо, яке питоме українство низове, в сенсі, як є низові козаки, от так само низове розуміння цієї національної стихії в Остапа Вишні.У тому ж самому середовищі виростав і Зеров. Тобто насправді я думаю, що це відчувалося, що це зросійщення є штучним. І тоді за певних обставин, я думаю, що це вже, власне, з Києвом пов'язано, із приїздом в Київ. Університет Святого Володимира, який потім став Інститутом народної освіти, після того Національним університетом, то він ніколи до кінця не був таким повністю зрусифікованим. Тобто там існували якісь підводні течії, певна навіть традиція такого латентного дисидентства внутрішнього. І я думаю, що коли він потрапив у це середовище, бо це Київ, де ще триває Київська громада, як певний імпульс. Тобто є там Максим Рильський, там вони знайомляться.Косачі, Лисенко.Так, вони і далі собі є тут, тобто є висока українська культура. І я думаю, що ось цей перетин між питомо українським середовищем вдома і далі вже таким культурним середовищем у Києві дає свої наслідки.Мене зацікавили спогади Олександра Шульгина, його однокласника в першій Київській гімназії, це ще перед університетом. Олександр Шульгин, який потім стане міністром закордонних справ УНР, він згадує, власне, про те, що він був у собі, Микола Зеров, і що по ньому не можна було сказати, що відбуваються якісь внутрішні процеси. Якщо я правильно розумію, то українізації сприяв і, власне, Олександр Шульгин і його родина. Бо його батько був викладачем, і Олександр Шульгин наводить, власне, дуже цікаву фразу, яку написав Микола Зеров, таку нібито жартівливо, на своїй фотографії, коли вони закінчили гімназію. Це 1908 рік, Зеров пише Шульгіну: "Борцу и оратору от абсолютной беспринципности".Що це означає, як ви прочитуєте цей допис? Бо от Володимир Панченко пише, що цей запис повний гіркоти. А для мене це не повний гіркоти. Мені видається, він іронічним В будь-якому випадку видно, що він переживає якусь ситуацію критичного самоосмислення, це автоіронія вочевидь. Тобто він іронічно до себе ставиться в будь-якому випадку. І я думаю, що це насправді десь його супроводжувало. Тобто він був достатньо розумним, щоб осмислювати себе, щоб бути скромним в самооцінці. Я переконаний, що, власне, так і відбувалося, бо ми розуміємо, що є поети, він особливий поет в цьому сенсі.Є поети, які своє его страшенно підносять і всіляко рекламують. Наприклад, Семенко. От Семенко тільки з'явився, в якого енергії цілий ешелон, і він над цим працює, і він всюди, і кіно він знімає, і поезоопери пише. Тобто він вірші ці, збірки видає, якісь організації створює. Кобзаря палить. Кобзаря палить, тобто він от такий, він Семенко, він Михайль, Михайль, Михайль. Він просто от такий абсолютно самопіарний. Ну і на тлі цього є іронічний Зеров, який і до себе ставиться скромно, і відповідно до ось таких жестів також.Інтелектуал фактично.Так, і тому тут, власне, також може трохи іронічне оце “борцю”, тобто є ті, які…Людина з позицією якоюсь громадянською.Максим Рильський, Микола Зеров і Павло ФилиповичТак, ну і є Зеров насправді дуже добре, що от такі скептики чи автоіроніки, є така постать, тому що це робить процес об'ємним. Тобто добре, що є і такі, як Семенко, тому що він авангардист, тобто у нас є авангард. От є Семенко, є Шкурупій, є авангард, є неоромантика як Хвильовий, чи там з експресіоністичними нотками. А є от неокласик. Це неокласики, це така десь самоназва. Це показує весь спектр, є весь спектр різного бачення поезії, різного бачення літератури.Хтось від літератури хоче прокламацій, і це теж у певні моменти дуже правильно. А хтось намагається знайти рівновагу. Мистецтво рівноваги. Оце от Зеров. А рівновага ця все рівно дає цей момент іронії, тому що баланс.Я правильно розумію, що ще задовго до цієї літературної дискусії 1925 року, яку ми всі знали, вивчаємо, і це вже дуже все вивчено і відоме. Ще задовго до цього вже були дискусії всередині середовища українських інтелектуалів, про те, якою повинна бути культура. Була між Сергієм Єфремовим і Миколою Євшаном гостра дуже суперечка про те, чи це повинна бути патріархальна література і культура, чи це повинно бути щось, що пов'язане зі світовим культурним досвідом? Ще задовго до цього. І тоді Зеров стояв на позиції Євшана. Правильно я розумію? Так, тобто це, скажемо так, сугестори проти естетів або можна сказати етична проти естетичної функція. І це ще можна навіть раніше побачити, скажімо, у полеміці Франка і Молодої Музи. Тобто це від початку століття. Це така мітка визрівання вже певної зрілості літератури. Тому що все ХІХ сторіччя, ті, хто вирішували писати, писали українською, вони розуміли, що якщо вони вже говорять, якщо література вже говорить, то вона має говорити про якісь ґрунтовні речі, про буття нації, про якісь важливі вибори. Тобто це націєборонна функція.Оскільки є час бездержавності, то принаймні в слові, в літературі, от молодший брат Миколи Зерова - Михайло Зеров, Михайло-Орест, у нього є збірка “Держава слова”. Тобто якщо держави немає так, то її можна витворити у слові. Це відповідально. Отут є моменти відповідальності. І на тлі оцієї відповідальності за те, щоб культура трималася, за те, щоб національне осмислення тривало, кривди нації, перемоги нації. Оце все має бути національно українського, це все має бути наголошено і література має займатися перш за все цим.І на тлі цього якісь естетичні експерименти, гра формою: "Дивіться, як елегантно сказано", - воно виглядало якось не дуже відповідально. І саме це Франко закидав молодомузівцям, а Пачовський йому відповідав: "Все є штука, я не пхаю тут ідею".Те саме далі є Єфремов, який знову пише історію українського письменства, і вона у нього знову ж націєцентрична, що література може зробити для нації, для народу, от для оцього поступу. А є з іншого боку українська хата, де ось цей момент естетизму, пошук краси також проходить. І Зеров на боці цих модерністів. Він естет, безперечно, і знову ж це не означає, що це якось підважує національну культуру. Ні, навпаки, він же ж вибирає національну культуру. Це просто робить її багатшою, різноманітнішою. Цей розлам існував і далі, але потім, коли от Єфремов, просвітяни… Знову ж таки просвітянський імпульс, який вимагає від літератури, щоб вона слугувала просвіті, широкі маси, якомога більше письменників, письменники, які від плуга від станка, вони можуть стати письменниками, писати.Ну і на тлі цього, звичайно, Хвильовий, якого в принципі Зеров інфікував своїми ідеями, бо вони в 23-му році познайомилися. І Хвильовий в принципі стає рупором ідей, ну і своїх, звичайно, теж, вони співпадають просто поглядами. По суті це ідеї Миколи Зерова, які Хвильовий озвучував на маси.Є такий момент, просто снобізм - погане слово, але є момент елітарності. Проти культурної провінційності. Так, не все, що пишуть, є добра література. Має бути певний критерій. Багато хто сприймає цю ідею, що от він сьогодні селянин, потім він сільський кореспондент, а далі він вже письменник. Може так бути, але треба відповідати певному рівневі, і це така рафінована позиція. Тобто не все доростає до певного рівня, не все написане.Ну, знову ж неокласичність, в чому взагалі класицизм як такий. Існують певні зразки, от є певні зразки, чому Зеров багато перекладає римську поезію. Ось вам зразки. Ось зразки високого рівня. Він працює над своїми сонетами. Треба, щоб текст дійсно був збалансованим, естетичним, рафінованим. У нього більшість доробку сонети, і сонет має певну форму, тобто тут просто так не напишеш сонет, треба робити вже якісь зусилля. І от це певний рівень. Доростаємо до цього рівня, значить, це дійсно література.Не доростаємо - значить просто щось таке масове. Я просто хочу знову ж сказати, що в принципі це не є хороший і поганий підходи. Тобто просвітянство саме по собі не є поганим підходом. У нього інша мета, якраз добра література, коли є і елітарні зразки, і оце більш популярне мистецтво. Просто тут момент кітчу, коли щось не до кінця рафіноване, не до кінця естетичне, намагається видати себе за високий рівень. Це небезпечний момент. Так, і це справді не дуже вартує. Інша справа, що цю полеміку використали пізніше для фактично руйнування всього організму літературного. Тобто радянська влада навмисне використовувала цю дискусію, правильно?Так, вона використала цю дискусію, бо дуже легко тих, які виступають за, бо так виходить, що їх можна звинуватити, що от вони не хочуть, щоб робітники-селяни йшли в літературу. Це вже буржуазний ухил, якщо вони не хочуть, щоб пролетарі писали. Бо виходить так, що вони не хочуть, щоб пролетарі писали, бо вони кажуть, що для того, щоб пролетарі писали, треба вийти на певний рівень, треба освічуватися.Власне, дотягуватися, а не можна просто так сісти і написати, і це вже зразу літературний текст. Ну і виходить, що це буржуазний погляд, за який можна звинуватити в снобізмі, елітаризмі на тлі от цієї егалітарності, рівності, яку пропагували. Це й використали.Чи я правильно розумію, що Зеров був досить байдужий до революції, і йому це не було цікаво, що він далі продовжував працювати як справжній митець, як поет? Іін не сильно переймався революцією?Я думаю, це така стоїчна позиція, знову ж продиктована взоруванням на давніх, на давню філософію, на античну філософію. Оце мистецтво рівноваги та вміння зберігати рівновагу за всіх обставин. Тобто Зеров на Соловках продовжував перекладати Енеїду Вергілія. Він це вміє робити, там на початках є спогади, як він потрапив на Соловки, і спочатку його, як всіх, відправили якісь сосни пиляти чи що. Але він не став цього робити, тобто бачили, що він це не робить. Він прийшов, сів і читає якусь книжку. Він не боявся покарання, ще чогось.От він просто був на цій своїй хвилі і не буде робити то. Його перевели пізніше десь в бібліотеку, була своя бібліотека, і він там, не знаю, видавав книги, тобто там, де він може бути. І він там продовжив оце от перекладати, очевидно вона втрачена, або десь, можливо, ще десь випливе цей переклад Вергілія.Це базується на уявленні про те, що література, мистецтво - це про вічність. І тут є якісь повсякденні речі, і на них не дуже відволікаються. Тобто це так само, як і якісь побутові справи, він не дуже на цьому застановлявся. Тому що він має справу з вічними матеріями.Хочу повернутися до, власне, ось цих буремних подій української революції, і що сталося після них. Вони опиняються, він і ще кілька людей, яких ми називаємо, групу цю, неокласики, а вони опиняються в Баришівці. Розкажіть, будь ласка, що це за Баришівський період, чому вони всі там опинилися, і я так розумію, що саме це 19-й рік, правильно я розумію? Ні, це 20-й, 23-й, десь так. Тобто вони там три роки були. Ну, то його просто запрошують викладати в цю Баришівську школу. Бо в Києві голод, там ці роки, що вже нема боїв, якийсь 18-й, 19-й, вже радянська влада, але вона не може ще забезпечити взагалі, країна ще в розрусі. І от якийсь час не функціонує ще нічого, і в Києві це просто голодні роки. Відповідно з'являється ця нагода запрошувати Зарова, там опиняється так само Домонтович, Филипович, Бургардт, Якубський і Рильський, там тільки Драй-Хмари не було, є відома фотографія з Баришівки.І вони там викладають, хтось там історію, хтось латину, вочевидь Зеров латину викладає. Ця громада, там хтось багатший з господарів, от вони вирішують, що от вони запросять цих київських науковців викладати. І ці викладають, фактично це таке продовольче викладання, тобто вони там можуть вберегтися від голоду. І там, власне, формується оце середовище, бо це не група, правильно? А це середовище було неокласиків.Ну, це середовище, так. Там воно, дійсно, формується, бо це не було ніколи формальним, а вони так здружуються. Вочевидь, роман Домонтовича і Софії Зерової теж там починається. Тобто це тривалі такі взаємини між ними всіма, які довгий час тривають. І знову ж це про те, як Зеров ставиться до обставин, бо я переконаний, ми потім бачимо з "Болотяної Лукрози", що це осмислюється як певна можливість, можна сказати, як резиденція, сучасним лексиконом, така резиденція. Вони поїхали на таку багаторічну резиденцію. Кругом бідність, але от вони дістають таку можливість, і вони собі там викладають.Я переконаний, що для Зерова це було щось на зразок цієї касталії з гри в бісер, такий десь елітний клуб, вони точно мають про що поговорити. Їм там разом цікаво. І це якийсь спосіб подолати всі ці злигодні довкола і ці всі наслідки після світової війни, революції і тих важких обставин, в яких ціла спільнота опинилася. Це ніби такий вихід поза межі, такий ретрит або резиденція.Це був його найбільш плідний час, чи це пізніше прийде?Ну, щодо поезії, так. Тобто "Камена" з'являється, от закінчилася Баришівка, і в Києві після того в 24-му році з'являється оця його збірка єдина "Камена". Там трохи є перекладів, і там його всі ці основні сонети. Вже далі пізніше буде видавати аж Михайло-Орест, пізніше вже на еміграції. Він там видасть кілька книжок ще Зерова, а прижиттєва оця збірка одна, тобто це точно найбільш поетичний період. Ну, а дослідження, статті, він і до того писав, і після того писав ще, аж до арешту в 35-му році. Так що, напевно, найбільш поетичний період.Я знаю, що Зеров виступав як свідок на процесі СВУ 30-го року. Тоді його ніби це зачепило так несильно. Він виступав як свідок. І от зараз я запитаю вас так само, про що він і як свідчив. І це знову ж таки, це чудово описано у Володимира Панченка в повісті про Миколу Зерова. Закликаю вас прочитати цю чудову книжку. Але цього було мало для радянської влади. І, власне, моє наступне питання буде: за що формально, яку претензію до нього мала радянська влада? Якщо можна, почнімо, будь ласка, з процесу СВУ.Читайте також: "Ніякої Спілки визволення України не існувало - це витвір чекістів": розмова з істориком Мараєвим про перший процес проти української інтелігенціїУ процесі СВУ його змусили фактично свідчити, і його уявлення було завжди і пізніше, коли арештували в 35-му році, що хіба більше говорити про себе, ніж про когось. Але це ситуація, коли його справді штовхають до якихось отаких викриттів. Звичайно, він намагався якомога менше зашкодити. Але ситуація була отака, сумна ситуація, тут таке осмислення в нього, що це надумані всі звинувачення. Ще до СВУ, так, процесу СВУ?Так, тобто він чітко розуміє, що це все надумано, що змушують давати свідчення.І він пише, здається, комусь про це, так? Так, так, тобто це насправді усвідомлення от такої приреченості десь цілої епохи, брехливості цієї епохи. Але я кажу знову ж про такий стоїцизм. Вочевидь він цей принцип: "Що я можу змінити, що я не можу змінити". І якраз те, що він не вдався до активного конформізму, або радянській владі треба було на той час продемонструвати супер лояльність, і то це все нічого особливо не могло гарантувати, бо, наприклад, Семенко був дуже лояльний, але його, тим не менше, також розстріляли. Тут для Зерова це був певний жест не написати якісь речі про Сталіна, я не знаю, про вождя, про партію. Тобто це був свідомий вибір його? Я думаю, що так. Це просто свідоме ігнорування. Тобто це не те, з чим він буде солідаризуватися, і в цьому сенсі радянська влада, власне, дуже добре розуміла, що це нехай така глуха, але це опозиція. Ну, і загалом вони були надто розумні для того часу, тому що людина, яка начитана, яка інтелектуал, вона так чи так буде потенційно небезпечна для злочинної влади, для авторитарної влади, яка стає тоталітарною владою. Тоталітарна влада, це якраз от ті роки, від 30-х років ми можемо казати, що дуже пришвидшено формується цей тоталітарний уклад спільноти. А тоталітарна влада потребує цієї загальної рівності, загального схвалення, загальної підтримки. І тому вона буде винищувати тих, хто можуть мати, мають іншу думку.А ці, добре, вони не висловлювали це полум'яно, як Хвильовий. Але вони мали іншу думку. Звичайно, вони мали іншу думку і це владі, звісно, не підходило. Так що це не якась випадковість чи бездіяльність, тобто це є потенційна опозиція, яка так чи так ніколи не прийме їхніх постулатів, їхніх догм, ну і в тих роках ці люди підлягали знищенню.Я згадала зараз про, здається, в Домонтовича був цей принцип другої парти, коли ти і не сильно за першою партою, але і не сильно вислужуєшся. І принцип другої парти ніби де можна заховатися, то виходить, що Зеров не був, це все ж таки перша парта, і радянська влада усвідомлювала, що це перша парта. Ні, перша парта - це все-таки Хвильовий, так, тобто Хвильовий, який пише памфлети, який пише прямим текстом. і він настільки впливовий і настільки його постулати дієві, що Сталін починає особисто писати, що товариш Хвильовий помиляється і так далі.Але цей, можливо, був першою партою в сенсі свого значення і світогляду.В сенсі впливу на літературне середовище, тому що, звичайно, були письменники, яких знали більше, тобто Остап Вишня. Його справді всі знали, що є Остап Вишня, він пише ці кумедні штуки, і всі все кидали і йшли слухати радіо.Або Рильський, наприклад.Сосюра, якщо брати таких супер відомих, то це от Сосюра, які відомі, просто дістають таку загальну відомість. Там десь Головко. Потім відомі в літературних колах, отут вже тоді Рильський, все. А Зеров, він генерал такий літератури на той час. Тобто він моральний авторитет, естетичний авторитет, інтелектуальний авторитет. Тобто це був певний такий вплив.Можна сказати, що на відміну від просвітян, які намагалися все суспільство навчити, переконати і так далі, ці працювали на літературу. Тобто для того, щоб витворити жваве літературне середовище. І тут Зерев дійсно був такою центральною постаттю. Домантович також високого рівня інтелектуал. Але Домонтович все-таки, дійсно, десь перебував трошки в затінку, бо тут ще знову ж треба розуміти, що Зеров лектор, все-таки лектор - це певною мірою нарцистична позиція. І хоча він скептично десь, може, чи іронічно ставився до себе, але тим не менше… Я пригадую, як його дружина писала про те, який він піднесений повертався з лекції, де він отримував визнання. Так, навіть знову ж я кажу про його таку скромність щодо своєї особи, але це є певна велика втіха, коли якісь ідеї, якісь, знання, які ти транслюєш, працюють, тобто людям цікаво. Люди захоплено щось далі йдуть читати і щось осмислювати. От це захоплення, я думаю, це те, що його окрилювало, і це справді такий феномен.Робило дуже видимим його. Так, це справді такий феномен. Моє останнє питання буде про його арешт, і це сталося в Москві. Це була втеча до Москви свідома, так?Ну, він спробував, я думаю, заховатися, може, бо в Україні вже все було зрозуміло, що всіх, хто має власний голос будуть арештовувати. Хвилиному це стало зрозуміло після арешту Ялового і так далі. Тобто стало зрозуміло, що влада буде знищувати всіх яскравих. Тобто це так. Безвідносно, значить, наскільки вони відверто ворожі, невідверто ворожі, вона буде знищувати всіх яскравих, і треба було в якийсь спосіб десь спробувати врятуватися.Рильському пощастило, Бажану пощастило, Тичина дуже-дуже прийняв правила гри. Тобто їх всіх мало не репресували, так само, як і Сосюру, але от їм пощастило. Остапу Вишні пощастило наполовину, тому що все-таки він потрапив на заслання, на 10 років Сибір, але вижив. От Зеров спробував, напевно, заховатися, бо так теж могло трапитися. Наприклад, коли Багряний після арешту фактично тікає звідти і приїжджає в Київ, його другий раз арештовують, але за який час відпускають, бо не можуть зрозуміти хто це і так далі. Тобто якби це трапилось десь на далекому сході, це було би інакше. Так що, я думаю, що він намагався розчинитися десь, заховатися.Ну, але вже відповідно стежили, оця система стеження вже була достатньо сильною до 35-го року. Знову ж якось так виходить, і з Багряним так само, що тих, кого раніше арештували, вони встигли вже повернутися до 37-го і навіть, якщо їх другий раз арештували, то вони не встигли потрапити туди на Соловки, в цей табір смерті. Це сумна історія, бо насправді вони там і на Соловках мали ще якусь ілюзію, що так, вони будуть сидіти якийсь час і все, але оце ж 20 років октябрьскої революції, і їх тоді розстрілюють. Бо Курбас ставить вистави ще на Соловках. Зеров має великі плани щодо перекладів, він пише дружині. Так, тобто вони насправді не думали, що так трапиться. І взагалі, може, ніхто не думав. Просто тоталітарна країна - це там, де все залежить від волі однієї людини і відповідно якогось кола. І от вони вирішили отак відсвяткувати цей свій переворот.І це дуже сумний день, ну, там кілька днів, але оце особливо 3 листопада 37-го року, коли в один день розстріляно дуже-дуже багатьох талановитих людей. Я взагалі не знаю, чи є десь в історії ще такий день.І така трагедія, катастрофа, я би сказала, з національною культурою. Ростиславе, дякую вам за цю розмову. Я ще раз покажу цю книжку чудову Володимира Панченка про Миколу Зерова. Це не лише про Миколу Зерова, а взагалі це про той час національного, культурного українського ренесансу 20-х років, 30-х років. Прочитайте це. Ви знайдете дуже багато того, про що ви не знали раніше, і ви впізнаєте тут, можливо, багато фактів з нашої з вами біографії, з нашої українізації 90-х років, і багато паралелей з'явиться. 

Про це інформує кореспондент Еспресо Артем Лагутенко.Підозрюваного з каністрою в руках затримав співробітник перукарні. Чоловік визнав свою провину, а вчинок пояснив тим, що його образила вивіска хімчистки. Водночас у ДСНС уточнюють: загорівся легковий автомобіль Nіssаn у дворі 6-поверхового житлового будинку. Пожежу ліквідували о 10:30, жертв і постраждалих немає.Фото: Артем Лагутенко / ЕспресоФото: Артем Лагутенко / ЕспресоФото: Артем Лагутенко / Еспресо