Search trend "КРАЇНИ І ЛЮДИ 24"

Відбулася серія ударів по ТЦК: 7 липня росіяни били по військкоматах Запоріжжя і Харкова, 6 липня - по ТЦК в місті Кременчук, 3 липня – в Полтаві, 30 червня - у Кривому Розі. Начальник управління комунікацій командування Сухопутних військ Віталій Саранцев заявив про те, що в такий спосіб росіяни хочуть зірвати процес мобілізації в Україні. Але мене в цій ситуації вражає, що є частина українського суспільства, яка цьому радіє. Це вперше за час повномасштабної війни, коли російські обстріли не викликають у людей обурення, агресію, гнів, а навпаки - радість. На вашу думку, чому росіяни зараз почали активно бити по ТЦК? Як ви ставитесь до такої реакції українців?Насправді це є складним питанням тих глибинних проблем, про які я постійно говорив, що це, на жаль, погіршується і загострюється. Тут не слід говорити про всіх українців, не потрібно узагальнювати. Я б вживав термінологію щодо окремих громадян. І все ж таки я оптимістична людина і вважаю, що в нас більшість людей абсолютно адекватні й патріотичні, захищають або підтримують країну. В іншому випадку, якби я помилявся, то у нас з вами не було б країни. Але справді є цей відсоток, про який ви говорите, і це болюча тема.Тут дуже багато факторів. Перше питання - чому б'ють? До слова, це є порушенням міжнародного законодавства, всіх міжнародних правил, норм, звичаїв ведення війни. Власне кажучи, ті люди, яких привозять у ТЦК. Там, по-перше, дуже багато цивільних працює, які не беруть участь в бойових діях. А найголовніше - люди, яких туди привозять, ще не прийняли присягу. За всіма міжнародними правилами вони не є військовими. Відповідно це не може бути військовим об'єктом, бо основна кількість людей, яка там перебуває, не є військовими.За міжнародним законодавством такі об'єкти в містах, як армійські центри комплектування та надання послуг, не можуть бути військовою ціллю.Але Росія вчергове нехтує міжнародним законодавством, тому тут немає навіть про що говорити. А за логікою росіян це десь є логічним, прагматичним, тому що в майбутньому ці рекрути стають військовослужбовцями на різних посадах, відповідно, це і є ці скупчення.фото: gеttyіmаgеsЧотири роки не велася робота і знову клюнув півень у слабке місце. Здавалось би, де у нас є скупчення цих людей? Знову ж таки - ігнорування повітряних тривог, неготовність та жахливий стан укриттів, нема дисципліни. Вдумайтесь, уже у військовому підрозділі Міністерства оборони, де є командування Сухопутних військ, нема дисципліни. Ну, немає. Не ходить там ніхто в укриття, ніхто не займається облаштуванням укриттів. Це такий приклад ми даємо нашим майбутнім військовим, які бачать кругом оцю безладність, що призводить, на жаль, до трагічних речей?Щодо реакції окремої групи людей, які, можливо, себе пробують називати українцями, то жахливе явище - радіти смертям військових.Дуже багато поранених служить у Центрах комплектування. Якщо дійсно хтось цьому радіє, то для мене це точно ті люди, з якими - інші цінності, інша країна. Я волів би, щоб таких людей не було в нашій країні, хто справді цьому радіє.фото: gеttyіmаgеsНа мою думку, загалом набагато більше - не сприймають ТЦК. Хтось, можливо, на емоціях таку дурість говорить та зловтішається. Ви просто подумайте, чому ви зловтішаєтесь? Якщо ці люди добре подумають, то зрозуміють, що їх просто не туди несе.Але в цілому це загальна проблема в країні, яка є, про яку я постійно говорю, - несприйняття мобілізаційних процесів і роботи ТЦК.Тому, відповідно, така реакція, тут нема особливо нічого дивного, хоча це бридко, тому що абсолютно провалена робота. Робота ця провалена, до речі, навіть не через методи роботи, чого дуже багато ми бачимо, та ще й російська ІПСО додає, але в цілому вистачає вибірки по всій Україні, щоб сказати, що у нас ТЦК далекі від адекватної роботи, від того, щоб українці їх поважали. І це правда. Однак основна проблема не в цьому, і це треба відчувати. Я як ветеран, як людина, яка добровільно мобілізувалася у 2022 році у віці 24 роки, то я цю проблему гостро відчуваю і розумію в чому вона - це несправедливість.Загалом процес мобілізації побудований у кращих традиціях несправедливості, а це і за класовою нерівністю, і економічними бронюваннями, і просто схематозами. Коли служба в піхоті перетворилася на те, що "ти не відмазався, значить, грошей, можливо, в тебе нема". Тобто зараз отак у нас піхоту сприймають та й в принципі службу в армії - нема грошей, значить, нема впливової якоїсь роботи, тому ти, дурень, і служиш.Ми все це бачимо. Бачимо і золоту молодь, яка присутня в ресторанах, і Буковель, і зараз Одесу, де цвітуть і пахнуть ці лоби. І це все бачать прості українці. Як ви думаєте, яке буде сприйняття від цього? Покажіть мені чиновників, з якими є вже купа всяких історій, де діти за кордоном, заброньовані або просто йому в 30 років чомусь не приходить повістка. От, так "не щастить" комусь з дітей топпосадовців, щоб їм приходила повістка. Це все накопичується, накопичується, і в результаті - призвело до несприйняття у людей за рівнем справедливості.Навіть, якщо ми подивимося на принцип роботи. Наприклад, куди у нас витрачаються сили ТЦК? Знаю, що відбувається в Києві та Київській області: рейди по заводах, блокпости на виїзді з міста і так далі. Я не кажу, що це непотрібний елемент. Але поки їх систематично не буде в найдорожчих клубах Києва, поки біля мажорів на ВМW, які дрифтують у столиці, не буде працівників ТЦК, то люди не сприйматимуть такі заходи. Це ж очевидно, як ясний день.Бачимо, як проводиться зараз мобілізація, також бачимо, як деякі артисти мобілізовуються в якісь ансамблі. Ми бачимо на що перетворюють службу в армії, а простим людям говорять: "Давайте". Відповідно, рівності цієї нема.Я не дуже люблю когось ставити за приклад, особливо мене дратує, що ми занадто загострені на прикладі Ізраїлю. У нас дуже багато своїх прикладів. Але ви подивіться по мобілізаційних процесах, скільки родичів чи дітей топпосадовців та чиновників служило в армії Ізраїлю. І візьміть наш приклад. Тому у нас і несприйняття.І тому ми зараз говоримо про те, що є люмпени, антисоціальні елементи, які радіють зі смертей у ТЦК. Я вам більше скажу, що це є, і воно наростає. Ми бачимо, що відбувається в соціальних мережах. Тільки чомусь українська влада думає, що це від того, що ми знімаємо погані рекламні ролики чи соціальні якісь фільми та серіали. Проблема не в цьому. Вони зараз не відчувають глибини проблеми, навпаки - лізуть ще більше, хочуть зробити відверту економію, так зване економічне бронювання, щоб за гроші можна було легально взагалі відмазатись від армії. Але, хочу нагадати, що це війна, а не просто незручна служба в армії, де ти не будеш бачити родину. Ти там життям ризикуєш, захищаючи свою країну, бо це війна. Поки війна не стане для всіх верств населення, класових елементів, ми далеко не заїдемо.Війна дуже масштабна, нам потрібно, на жаль, дуже багато людей на цю війну. У нас дуже ресурсний ворог. І один з найбільших ресурсів противника – людський, якби важко це не було. Це не конфлікт, це не війна проти якихось племен на Ближньому Сході, а серйозна, велика, повномасштабна війна, якої не було тут з часів Другої світової війни. І це треба розуміти.ЗСУ, фото: GеnеrаlStаff.uаЯ думаю, що зараз не треба розповідати лекції про те, що буває на тих територіях і з тим населенням, куди приходить Росія. Відповідно, це війна на виживання. Не війна за якогось депутата чи суддю, а війна на виживання. Але щоб нам вижити, має бути державна політика в мобілізаційних процесах. Мають бути люди, зокрема в піхоті.Ми бачимо низький рівень фінансового забезпечення, фінансової мотивації. Забирають 20 000 грн заробітної плати у піхотинця, коли він приїжджає після бойових дій і не може свою другу половинку зводити на каву. Це приниження українського військового.Ми бачимо досі незрозумілі речі в командуванні: відсутність впливу на це командування, іноді безглузді їхні накази. Бачимо, як командирів, які виходять в публічну площину і говорять абсолютно здраві речі, коли не хочуть скласти свій підрозділ, і як їх швиденько знімають з посад.Люди бачать всі ці речі, не треба думати, що населення, вибачте, тупе. Зараз у всіх вас в армії є друзі, родичі. І ми всі це обговорюємо. Адже ваш родич або друг рано чи пізно приїжджає у відпустку, і ви чітко знаєте, що відбувається в армії.Проблема української влади, що вона хоче удавати, що нічого не відбувається. Таке несприйняття, що всі живуть ось так і що всі, мовляв, проблеми від того, що у нас ТЦК погано працює, використовує такі методи. Якби ж проблема була тільки в методах, то ми б зараз з вами поговорили про те, як набрати якісний персонал у ТЦК, щоб вони не били людей на вулицях.Проблема ж набагато глибша, вона класова. Це дуже страшна проблема, запущена, чотири роки кинута напризволяще. Ще два-три роки тому я говорив про неї абсолютно по-іншому, зазначав, що це дуже небезпечно. Я бачив, як її просто відпускали в плавання.А ви вважаєте, що ми вже пройшли точку неповернення в цьому процесі? Чи ми ще можемо якось змінити ставлення суспільства до проблем мобілізації, якщо дійсно у влади буде бажання знайти інший підхід? Чи вже настільки багато часу пройшло і всього утекло, що це вже неможливо зробити?Я не думаю, що це точка неповернення, адже більшість людей захищають країну та підтримують військо. Насправді я оптиміст по життю, але за чотири роки - це величезна проблема. Тут потрібні відповідні державницькі рішення, до яких я не бачу зараз політичної волі у нинішньої української влади. Ми про це говоримо, а вони говорять про перейменування, чорт забирай, як з ВЛК було. Тобто вони серйозно думають, що нам просто не подобається ТЦК, але проблема є глибинною.Щобільше, з рекрутингу ми не вивеземо, на жаль. Я кажу ще раз, на жаль. Тому що це велика війна, а на війні нема нічого хорошого. Ми від мобілізації не відмовимося. Відповідно, треба цей мобілізаційний процес адаптовувати. У нас є парламентарі, представники монобільшості "Слуга Народу", української влади, які всім чим завгодно займаються в парламенті, але нереальними державницькими рішеннями, не підняттям мотивації.Ви знаєте, що в їхніх помічників у міністерствах, у нардепів зарплати виросли з 2022 року? Знаєте, у кого зарплата зменшилася? В українського піхотинця, солдата. Він у 2022 році, перебуваючи на ППД (пункт постійної дислокації), а не в бойових діях, отримував 40 000 грн, а зараз - 20 000 грн. Це ось таке от "дякую" за захист країни. Ми ж говоримо з вами про мотивацію.Потрібні жорсткі, швидкі, різкі рішення, тому що війна. Війна не пробачає такі соплі, не пробачає цієї бездіяльності. Подивіться на світових лідерів в історії, які приймали жорсткі, швидкі рішення. Вони були на коні й вигравали. Ось, є такі сопляки, імпотенти. А такими імпотентами війни не виграють. Я зараз бачу абсолютну імпотентність.Ми зараз реально могли б з вами поговорити: "Ой, ТЦК, знаєте, погане, люди не сприйняли". Ну, і добре - крапка. Однак, по-перше, треба щось робити, а друге - треба дивитись в глибину проблеми. Я її чітко відчуваю. Українська влада для своєї зручності хоче вдати, що нічого не відбувається, тому що кожен другий, третій ухилянт - це є куми. Тоді ж армію доведеться фінансувати та урізати свої безглузді витрати.Вони хочуть перетворити й вже потихеньку перетворюють цю війну все ж таки на АТО, їм це більше подобається.Щоб були некритичні видатки з міських бюджетів, щоб досі наші хапуги ставили лавочки з плиточкою. Адже це ще досі відбувається, у 2025 році, бо їм так зручно. Від їхнього "зручно", від їхнього небажання щось змінювати, ми маємо ось таку ситуацію, про яку з вами говоримо. Вона болюча та неприємна.Можете зрозуміти, що в цих ТЦК гинуть в тому числі учасники бойових дій? Це жахливі речі. Але, як є, і це результат їхньої роботи.Виправити ще можна. Ми зараз сидимо переважно на шиях у добровольців з 2014 року та здебільшого з 2022 року. Точка неповернення буде тоді, коли в армії не буде людей. Зараз в армії дуже сильно бракує людей, особливо на бойових посадах. Точка неповернення буде тоді, коли оці люди, у яких сидимо на шиях, закінчаться. Вони вже закінчуються.А проблема тієї точки неповернення буде в тому, що, можливо, буде пізно щось змінювати. А війна - це така річ, тому я й казав про необхідність прийняття швидких рішень. Війна не пробачає, коли пізно. Ми дуже часто починаємо думати про нашу оборону та як красиво було б побудувати фортифікації, коли вже пізно, коли територія втрачена. Це щось схоже з ТЦК.Чесно вам скажу, я втомився про це говорити, адже це очевидні речі, я просто бачу небажання. Не думайте про тупість, що вони не розуміють, про що я говорю. Я кажу очевидні речі максимально доступною мовою. Але їм так зручно. Ціна цієї зручності - страждальний український народ, який вигрібає і в окопах, і українські родини: українська мама, українська дружина – всі вигрібають результати цих товаришів.фото: аrmyіnfоrmНа вашу думку, чи вдасться росіянам такими ударами по ТЦК паралізувати процес мобілізації і які це буде мати наслідки? Вже навіть в деяких регіонах розосереджують особовий склад працівників ТЦК, посилюють заходи безпеки для того, щоб мінімізувати наслідки таких можливих атак. Крім того, ми розуміємо, що ціла мережа ботів працює для того, аби виявляти адреси місць, де проводять мобілізаційні заходи. Я не думаю, що це критична проблема при всій сукупності, що ми бачимо. Розосередження та укриття проблему закриють. У нас є стратегічні органи виконавчої влади, ви не повірите, вони розосереджені з перших днів. За чотири роки не постраждало жодне міністерство і жодний представник органів вищої виконавчої влади.Були прийняті абсолютно правильні, адекватні рішення щодо розосередження. Коли це своя дупа, можна здогадатися про розосередження, знайти приміщення, забезпечити роботу і так далі. ТЦК - той приклад, коли не своя дупа, моя хата з краю, і ось результат.Але це все фікситься, це не ракетну програму будувати. Приміщення знайдуться, вони існують по всій Україні, є укриття. Їх треба справді буде розосередити, поділити, можливо, я навіть думаю, по районах. Подивімося на специфіку - ці приміщення є, їх просто треба використовувати, забирати, а правовий режим воєнного стану це дозволяє. Я думаю, ми питання закриємо щодо скупчення людей, і все.Коли перебуватиме по 10-15 людей і таких точок буде 5-10 в області, то вони не будуть на це витрачати ракети та "шахеди". Зараз вже загальновідомий факт, я можу про це вже говорити, що навіть ледачий знає з ТікТоку про те, куди в обласному центрі та в області звозять резервістів, які перебувають на цих розподільчих пунктах від 2-3 днів до тижня. І їх там, як у казармі, вибачте, до біса. Це адекватно на четвертому році війни? Це неадекватно!Ба більше, люди, які відповідають за це в Сухопутних військах, мають понести відповідальність. Є накази ще з 2022 року про недопустимість таких скупчень, про відповідні заходи, коли оголошується сигнал повітряної тривоги. Я ж знаю, що ця робота абсолютно провалена, завалена, всім чхати було на неї. Але я думаю, що це можна буде вирішити. Якщо поставити собі за мету, то по часу за місяць ми про цю проблему можемо не говорити. Питання - якщо поставлять. Адже насправді у нас ті, хто керують центрами комплектування, хоча там є нормальні люди та й в керівництві теж, але здебільшого це такі вороваті полковники, яким абсолютно чхати, бо ж вони дома ночують. У нас війна на дворі, більшість бойових підрозділів навіть не потрапляє на положення, коли ніхто додому не їздить. У нас, я ж знаю, керівництво центрів комплектування дома ночує. Чи їм є різниця, як і куди "шахед" буде заїжджати? Я ж кажу, трошки АТО. Такий от гнилий запах. Якщо прийняти відповідні управлінські рішення і нагадати, що у нас війна, провести відповідні заходи, то навіть не буде додаткових витрат. Я вам серйозно говорю. Ми з бойовими частинами це зробили, з ППД частин це зробили. Ви помітили щодо проблем, наприклад, з полігонами, що там є скупчення, відкритість? У нас на ППД дуже низький рівень уражень. Прийняли відповідні рішення. Не буду говорити які, це працює навіть в тих частинах, де є громіздке озброєння, як артилерія і тому подібне. Ми знайшли вихід з цього. А щодо ТЦК, не можна знайти? Це в чергове – просто профнепридатність, і все.

Еспресо наводить переклад статті Wybоrсzа.6 червня урядова Комісія в справах вивчення російського і білоруського впливу на внутрішню безпеку і справи Республіки Польщі в 2004-2024 рр. підвела підсумки річної діяльності. Тихо – оголошення на сайті Міністерства юстиції, яке відповідало за її організацію і діяльність, з’явилося через 4 дні і без феєрверків.Відповідно до оголошення Комісія, яка складається з 11 експертів під керівництвом генерала Ярослава Стружика, керівника Служби Військової Контррозвідки, обговорила тайний рапорт, який 7 квітня передала прем’єру Дональду Туску. Тематика аналізу – це питання безпеки, зовнішньої політики, дезінформації та економіки. Як висновок представлено 50 рекомендацій, які "повинні слугувати укріпленню супротиву країни російським впливам".Дональд Туск, фото: з відкритих джерел Генерал Стружик нагадав, що Комісія направила в прокуратуру клопотання про порушення розслідування проти Антоні Мачеревіча (звинувачення в дипломатичній зраді) і полковника Пьотра Погоновського, колишнього керівника Агентства внутрішньої безпеки (ліквідація 10 з 15 делегувань).Міністр юстиції Адам Боднар підсумував: "В умовах сучасних геополітичних викликів, які в даний час є причиною найсерйозніших загроз безпеці Польщі, висновки та рекомендовані заходи, представлені Комісією, а також висновки, подані до прокуратури, є важливим внеском у покращення безпеки Польщі".Це лише декларації. Міністри, присутні на засіданні, - крім Боднара, це міністр внутрішніх справ та координатор спеціальних служб Томаш Шемоняк та міністр культури Ганна Врублевська - та члени Комісії повністю пропустили те, що двома днями раніше було викинуто до кошику аналіз впливу Росії на польсько-українські відносини.За ініціативою ПСЛ уряд (один депутат утримався) та опозиція проголосували за Закон про створення нового державного свята: 11 липня поляки відзначатимуть Національний день пам’яті для поляків - жертв геноциду ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки.Направленого - визначає акт - у 1939-1946 роках "на польське населення" "українськими націоналістами з організації українських націоналістів (ОУН), української повстанської армії (УПА) та іншими українськими націоналістичними утвореннями, що діяли на східних землях Другої Польської Республіки (воєводства Волинське, Тарнопольське, Станіславівське, Львівське, Поліське), а також сучасних воєводств Люблінського і Підкарпатського".Чому немає свята 17 вересня 1939 року, ані дня Катині, але є свято волинської бійніЦе відкрито антиукраїнські дії, оскільки немає державного дня пам'яті ані 17 вересня (вторгнення СРСР до Другої Польської Республіки в 1939 р.), ані 5 квітня (рішення радянського політбюро 1940 р. про вбивство польських офіцерів у Катині), ані також 11 серпня (наказ 00485 від 1937 р. керівника НКВС Миколи Єжова в справі так званої польської операції в СРСР, в результаті якої розстріляно 111 000 осіб).Натомість вже в 2016 році Сейм і Сенат проголосували за рішення про створення 11 липня Національного дня пам’яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами щодо громадян Республіки Польщі.А оскільки закон мовчить про скасування резолюції, то 11 липня поляки відзначатимуть з того ж приводу і Національне свято і Національний день пам’яті. Абсурд? Не єдиний.В законі також немає згадки про те, що в 2018 році до Закону про Інститут національної пам’яті - на додаток до "єврейських" поправок, які передбачають покарання за приписування польському народу чи польській державі відповідальності за злочини, вчинені нацистською Німеччиною – введено також "українські" поправки. Згідно з ними злочини українських націоналістів були прирівняні до комуністичних та нацистських злочинів, визначено, що вони тривали в період 1925-1950 років, також встановлено штрафи за заперечення їх.Президент Анджей Дуда та Адам Боднар, тогочасний речник Громадянських Прав, засудили використання фрази "українські націоналісти" та "Східна Малопольща".Трибунал погодився з їхніми застереженнями та видалив обидва терміни з закону.фото: з відкритих джерел Виконання судових рішень Конституційного трибуналу - це зобов'язання законодавчих та виконавчих органів влади, але протягом 6 років ані влада ПіС, ані нинішня не зробили нічого. Тобто закон зобов’язує, але без визначення того, хто вчинив злочин проти поляків у 1925-1950 роках та на якій території.У грудні парламентський клуб ПіС приніс проєкт, в якому було зазначено, що злочин було вчинено 2 членами та співробітниками ОУН - Бандера (ОUN -В) і УПА та іншими українськими формуваннями, що співпрацюють з Третім Німецьким Рейхом". І що мова йде про вчинки 1921-1950 років. Перше читання проєкту відбулося в Сеймі 6 лютого, після чого він опинився в комітеті.Також проводиться підрахунок кількості польських жертв. У законі, прийнятому 4 червня, мова йде про 100 тисяч осіб, Інститут національної пам’яті стверджує, що їх було 120 тисяч, а Пшемислав Чарнек, який представляв проєкт ПіСу, - 200 тисяч.У випадку польсько-українських історичних відносин немає ані норм, ані здорового глузду, оскільки все можна сказати і прийняти.Партія "Право і справедливість", фото: gеttyіmаgеs Зовсім не Інститут національної пам’яті. Де розташований "центр Путіна" в ПольщіЩо стосується проєкту Народної партії, уряд не зайняв позиції, оскільки, як заявив заступник міністра культури Мачей Врубел під час парламентської дискусії, "наразі вже нічого не стоїть на шляху урочистого святкування 11 липня, але Міністерство культури та національної спадщини, звичайно, не вносить поправок до цього парламентського законопроекту". Чому, можна запитати, очевидно, що влада вмила руки? Зрештою, у випадку обговорених історичних законів ми маємо справу з показовою присутністю московських фахівців."Українські" поправки до Закону про Інститут національної пам’яті були написані в інтересах Росії та її спеціальних служб. Не інакше є щодо закону, внесеного ПСЛ (Польською Селянською Партією). Войцех Чухновский заявив у "Газеті Виборчій", що в лютому комісія генерала Стружика надіслала список з 25 імен людей, що розповсюджують пропаганду Кремля в Агентстві Внутрішньої Безпеки.Зі слів його співрозмовника та члена Комісії, найважливішим джерелом пропаганди Кремля в Польщі є середовище, зосереджене навколо Видавничого Дому "Польська Думка" - "головний центр" для проросійських ініціатив у Польщі."Польська думка", перерахував співрозмовник Чухновського, має власне інтернет-телебачення, просуває там Гжегожа Брауна, закликає українців, які живуть у Польщі, щоб "поверталися додому", і розповсюджує фальшиві новини про прихильність до українців у черзі до лікаря, їх злочин і гроші, які вони отримують від держави і за які вони "не виражають вдячності".У своєму підході Європейський Союз є "тоталітарним творінням", Україна це "бандерівсько - фашистська держава", а "спеціальна операція в Україні" була спровокована американцями.Крім телеканалу "Польської думки", комісія в листі до Агентства внутрішньої безпеки назвала інші портали: Nаtіоnаlіsts.nеt, Nаtіоnаl.іnfо, krеsy.іnfо. Анонімний член Комісії заявив, що загальними цілями публікації цих ЗМІ є:• зменшення довіри до польського уряду (як попереднього, так і теперішнього);• розпад Європейського Союзу;• послаблення Заходу в цілому;• посварити Польщу з Україною.І він зробив висновок: "Цими порталами як джерелами користуються сторінки в соціальних мережах, які заражають польський публічний простір. Вони значною мірою обслуговуються спеціальними підрозділами російської армії, призначеними для підтримки фейкових сторінок".Після таких висновків експертів з російської дезінформації повинні включитися всі контрольні лампи в структурах, які дбають про безпеку держави.Вони не включилися. Навпаки, лампи, що застерігають від "центрів Путіна", згасли, натомість включилися лампи, що попереджають про "небезпеку" від України.Ексгумації йдуть добре, і ПСЛ обирає дипломата з ПНР та кореспондента з МосквиПредставником для звітності по Закону від 4 червня обрали депутата Тадеуша Самборського. У 1977 році він захистив докторську дисертацію в університеті імені Ломоносова в Москві, в 1970 -х та 1980 -х роках він був першим секретарем посольства Польської Народної Республіки у В’єтнамі та Лаосі, а потім був московським кореспондентом "Зеленого Прапора", органу Об’єднаної народної партії – партії-сателіта Польської об’єднаної робітничої партії на початку існування Польської Народної Республіки.Він двічі засідав у Сеймі від імені ПСЛ (1993-1997, 2001-2005), у 2023 році він отримав мандат від списків партії "Третій Шлях", був президентом фонду "Допомога полякам на Сході", до 2017 року він належав до керівництва Товариства "Польща - Схід" - до 1990 року Товариства польсько-радянської дружби.Самборський є постійним автором "Польських думок", він часто пише про злочини ОУН-УПА, у 2023 році він опублікував збірку своїх текстів у її видавничому будинку. "Польська Думка" - це медіа-покровитель його фестивалю.Майкл Олшевський, керівник закордонного департаменту "Виборчої", - один із небагатьох журналістів, який критично писав про закон, заявив, що "заявники з ПСЛ і "Третього Шляху" побачили шанс в антиукраїнських настроях і - як практично весь наш політичний клас - стали заручниками антиукраїнської риторики".Послідовність подій показує, що мова йде не лише про перегони, хто першим досягне союзу з Конфедерацією та Брауном. Наприкінці листопада міністри закордонних справ Польщі та України, Радослав Сікорський та Андрій Сибіга підписали декларацію, яка розблокувала питання про ексгумацію польських жертв в Україні та українських жертв у Польщі.Робоча група почала працювати під егідою міністерства культури. 24 квітня, завдяки особистому залученню прем’єр -міністра Дональда Туска та президента Володимира Зеленського, ексгумаційні роботи розпочалися в Пужниках на Тернопольщинні, завершилися в травні виявленням останків 42 поляків, убитих УПА. Прем'єр-міністр назвав цю подію "проривом".У відповідь Чарнек сказав, що прориву немає. Він стверджував, що після її прийняття "неможливо буде в Польщі під загрозою покарання прославляти УПА, бандеревців, всіх тих українських націоналістів, які вбивали наших співвітчизників 80 років тому"."Закон також покладе край цим ганебним переговорам Міністерства культури та національної спадщини з українською державою щодо можливих подальших пам’ятників УПА в Польщі", - додав він, представляючи поправку від ПіС до Закону про Інститут національної пам’яті.Здавалося б, усі розуміють, що "в нас є довоєнні часи", як зазначає Туск, і що якщо Україна потрапить під удари росіян і зраду американців, ми будемо сусідами з Росією Путіна не на ділянці 628 кілометрів (Кролівець, у російській номенклатурі Калінінград плюс Білорусь), а 1163. Можливість ведення Москвою гібридної війни від дезінформації та радіоелектронної боротьби до регулярного саботажу радикально зросте.Здоровий глузд вимагає мінімізувати все, що розділяє поляків та українців. Москва навіть не приховує, що однією з її цілей є конфлікт наших націй. Але це не так - Україна також є ворогом для численних польських політиків.Чи полегшує РSL завдання БраунуСвій проєкт Польська селянська партія (РSL) подала до маршалківської палати 25 квітня, тобто на другий день після початку ексгумації у Пужниках.Тими ж днями невідомі особи на поруйнованій могилі 62 вояків УПА на горі Монастир – також відомій як Монастир – у ґміні Горинець-Здруй встановили табличку з написом: "Спільна могила українців, членів УПА, відповідальних за терор і геноцид беззахисного польського, українського та єврейського населення. Господи Боже, змилуйся над ними і не зараховуй їм тих страшних вчинків, яких вони допустилися супроти своїх братів. "Прощення не означає забуття, але – зцілення болю"".Міністерства культури Польщі та України у спільній заяві назвали цей інцидент "свідомою провокацією, що слугує інтересам держави-агресора Росії  і має на меті зірвати конструктивний діалог, який останніми місяцями розвивається між нашими країнами".Табличку демонтували, тож Браун не зміг урочисто "відкрити" її 2 травня, як це собі планував.І можна було б відзначити невеликий поступ у розплутуванні польсько-українського вузла, якби не РSL і той спосіб, у який народники домоглися ухвалення свого проєкту.Генерал Стружик передав прем’єрові закритий звіт комісії 7 квітня, у якому містилася оцінка видання "Мyśl Роlskа" ("Польська думка") як "осередку Путіна" в Польщі, а також 50 рекомендацій щодо обмеження російського та білоруського впливу.фото: jаgіеllоnіа.оrg Чи передав глава уряду звіт Владиславу Косіняку-Камишу? Ми не знаємо, хоча це було фактично непотрібно, адже віцепрем’єр і міністр оборони делегував до комісії професора Ґжеґожа Мотику – керівника Військового історичного бюро та відомого дослідника польсько-українських відносин. Генерал Стружик кілька разів доповідав про результати роботи комісії на засіданнях уряду.Спочатку доповідачем проєкту, який підписав Косіняк-Камиш, мав стати віцеспікер Сейму Пьотр Зґожельський, який змагається у радикалізмі з Брауном щодо стигматизації українських націоналістів. Однак народний політик виявився недостатньо принциповим, і 30 травня його замінили на Самборського.Це трапилося перед другим туром президентських виборів, коли РSL сподівався на перемогу Рафала Тшасковського.Метою внесення на розгляд і проштовхування законопроєкту була не лише боротьба з антиукраїнським радикалізмом і зрив ексгумації. Йшлося також про те, щоб показати, що з "хабом Путіна" не може статися нічого поганого, незалежно від висновків комісії генерала Стружика та поточної політичної констеляції. До речі, представник "хабу" був делегований для того, щоб переконатися, що в антиукраїнському котлі під коаліцією, яка називає себе демократичною, не бракує політичних дров.Символічно, що закон про антиукраїнське національне свято був прийнятий 4 червня, в День свободи і прав людини, який відзначається в пам'ять про вибори 1989 року,  які призвели до краху комунізму в нашій країні (єдиний, хто помітив цей збіг, був Владислав Фрасинюк на шпальтах Nеwswееk) та ініціювали зміни в усьому регіоні, що незабаром привели до розпаду СРСР і становлення 15 його республік, зокрема й України, як незалежних держав.Донедавна польська влада представляла безперервність повстань за свободу і демократію в нашому регіоні як підставу для польської слави і політичної величі. Від польського Жовтня 1956 року та Угорського національного повстання, через Празьку весну, Солідарність 4 червня та Осінь народів 1989-го року до українських Майданів 2004-го та 2013-2014 років і нинішньої боротьби українців проти російських окупантів.А коли День волонтерів, які допомагають біженцям з УкраїниРозуміння цієї традиції могло б підштовхнути до заснування Дня польського волонтера в пам'ять про неймовірну солідарність, виявлену мільйонам українців після 24 лютого 2022 року. Тоді величезна частина польського населення показала здивованій Європі, що таке людська щедрість і серце і в чому проявляється дух старого континенту та його цінності.Натомість політики надірвали польську солідарність щодо України, додавши ще один ком у могилу знаменитої "лінії Ґедройця" у польській східній політиці.Інституції, такі як комісія генерала Стружика, мають пройти два випробування, щоб оцінити їхню реальну користь для безпеки держави.Першим є виявлення ворожих впливів серед попередньої влади. З цим, як видається, комісія справляється.Друге – виявлення російських та білоруських впливів серед своїх. А цим керівники держави знехтували. І менш важливо – чому: чи через підтримку коаліції заради голосів народників, чи змагання у антиукраїнстві з правими, чи відверті докори "невдячним українцям", які "не хочуть знати правду про Волинь".Значення має результат – те, що в польсько-українських відносинах ми зайшли в глухий кут.Українці вчинили мудро, коли надали кілька нових дозволів на ексгумацію, попри ворожий крок Польщі.А оскільки мости не спалено, варто шукати шляхи виходу з нинішньої ситуації.Починати варто із найголовнішого, тобто з громадської думки. Під час ексгумаційних робіт у Пужниках Кароліна Левицька в ефірі ТОК FМ розмовляла з професором Мотикою. Вона зазначила, що причиною запровадження Україною у 2017 році ембарго на ексгумаційні роботи було те, що їх проведення виявило б "ще більше полів, братських могил, наповнених кістками жертв з-поміж цивільного населення. І Києву рано чи пізно довелося б зіткнутися з цією дуже складною і темною сторінкою своєї історії".Вона додала, що, зрештою, зруйновані у 2015-2017 роках "невідомими зловмисниками" українські могили та меморіали, були незаконними.Брак знань не повинен звільняти від журналістської етики. Насправді частину руйнувань здійснили місцеві органи влади, тоді як російська агентура діяла відкрито, розміщуючи відео зі своїх дій на порталах так званої Донецької Народної Республіки. Могила на горі Монастир була впорядкована на підставі угоди Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва зі Спілкою українців у Польщі.Після кількарічних складних переговорів було домовлено, що на табличці з іменами з’явиться напис "загинули за вільну Україну". Головою Ради тоді був Станіслав Бронєвський, керівником "Сірих шеренг", у переговорах брав участь Світовий союз солдатів АК, зокрема середовище 27-ї Волинської дивізії.Ці люди знали події Другої світової війни з власного досвіду, їхні близькі загинули від рук українців, вони самі брали участь у польсько-українських боях. І все ж вони підтримали угоду Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва (RОРWіМ) зі Спілкою українців у Польщі (ЗUwР), вбачаючи в ній елемент ширшого порозуміння між поляками та українцями.Ось чому Росія та її агентура, а також проросійські та ендеківські сили роблять усе можливе, щоб могили на горі Монастир не відновили у погодженому вигляді. Кремль зацікавлений, щоб поляки і українці показали, що не здатні осмислити драматичне минуле і думати про спільне майбутнє.Дослідження професора Галагіди та неприємні факти для польських істориківКілька зауваг щодо істориків. У польській правовій системі відбувається жонглювання датами, назвами українських формувань і такими термінами, як "українські націоналісти", а також кількістю жертв. Це означає, що роль дослідників зведена до нуля, бо польська держава не зважає на їхні дискусії та висновки, проголошуючи "правду" залежно від політичних потреб.І це в контексті ситуації, коли під час підготовки до ексгумаційних робіт з'ясувалося кілька не дуже приємних для польської держави фактів.Підтвердилося, що єдині комплексні дослідження щодо ідентифікації жертв польсько-українського конфлікту 1940-х років проводить команда професора Ігоря Галагіди в Українському католицькому університеті у Львові. За 7 років роботи дослідники встановили імена понад 22 тисяч українських жертв і визначили їхню загальну кількість - понад 30 тисяч. Наразі вони працюють над ідентифікацією польських жертв.Завдяки цьому українська сторона змогла представити список із 200 населених пунктів у Польщі, у яких загинуло щонайменше 5 цивільних осіб української національності.Такого комплексного переліку для населених пунктів на території України не змогли представити ні Інститут національної пам’яті (ІРN), ні жодна з численних установ, що займаються історичною політикою.Те саме стосується кількості польських жертв і встановлення якомога більшої кількості імен.Також з'ясувалося, що, всупереч твердженням деяких істориків, політиків і журналістів, ексгумація не є способом встановлення кількості жертв та їхньої ідентифікації. Стосовно конкретних населених пунктів – це ефективний і необхідний метод, але не для всієї території, на якій у 1940-х роках розгорталася польсько-українська драма.А тому історики повинні виконати свою роботу, і село за селом, місто за містом намагатися встановити імена жертв, щоб порахувати їх з відносною точністю. Це єдиний і найнадійніший спосіб дізнатися реальну картину минулого і віддати данину пам'яті тим, хто був убитий.     В ефірі ТОК FМ професор Мотика назвав дослідників, які ставлять під сумнів польську цифру 100 тисяч, "науковими антивакцинаторами". Тому що ніхто не ставив під сумнів польські дослідження, які називають таку цифру. Слова професора мають державну вагу, адже він є найважливішою посадовою особою в історичній політиці нинішньої влади. Окрім того, що він очолює ВБГ і є членом комісії генерала Стружика, він також входить до Колегії ІНП.   Але польська історіографія досі оперує оцінками, за якими кількість розстріляних обчислюється десятками тисяч людей, хоча минуло достатньо часу для ретельного дослідження цього питання.Маючи певні знання про літературу на цю тему, польські, українські, радянські та німецькі документи, а також про часткові результати ідентифікації польських жертв, я можу дати дружню пораду. Історики зроблять суспільству послугу, коли почнуть готувати громадян до сприйняття інформації про те, що польських жертв було незрівнянно менше, ніж загальноприйняті 100 тисяч.Що не применшує значення того факту, що жертв було десятки тисяч, і що кожна з них заслуговує на поховання, відновлення імені й прізвища і пам'ять.І на завершення кілька слів до службовців із ліквідації загроз для безпеки Польщі. У гучному інтерв'ю Донати Субботко "Росія вже тут" генерал Пьотр Питель, голова Служби військової контррозвідки у 2014-2015 роках, заявив, що "все, що сталося в Польщі після 2015 року, відповідає російським інтересам". І що польські служби залишили державу "голою і незахищеною" перед обличчям російської загрози.Через півтора року після того, як колеги генерала повернулися до виконання службових обов'язків, доводиться констатувати, що у сфері впливу Росії на польсько-українські відносини такий стан справ зберігається і сьогодні.

Про це третій президент сказав у розмові з продюсером документальних фільмів, співавтором шкільних підручників з історії Акімом Галімовим."Одна із розмов, а у нас такі зустрічі часті були, одна із розмов - я йому так подаю А4 і кажу: "Владімір Владімірович, напишіть які 10-12 позицій в Україні у цьому році ви б хотіли поставити на порядок дня, обговорити і подивитися з точки зору перспектив їх реалізації". А в мене залишився такий же самий аркуш А4. І я сам напишу зі зворотнього боку, що я хочу", - пригадав Ющенко.Пункт №1 зі списку ПутінаПершим у переліку завдань Путіна на українському напрямку, які він, за словами Ющенка, передав йому під час їхньої особистої бесіди, була підготовка до спільної участі у святкуванні 300-річчя Полтавської битви у 2009 році."Починаючи зі 300-річчя Полтавської битви. Бо це перший день квазіімперії російської. Це перший день календаря їхнього", - зазначив експрезидент України.У відповідь Ющенко запропонував керівникові РФ аналогічним чином вшанувати жертв Батуринської трагедії, коли Петро І наказав вирізати та спалити гетьманську столицю Батурин."Я кажу: Владімір Владімірович, ось для того щоб тема полтавська поставлена була в порядок дня, нам треба поставити тему батуринську. Перша думка, яку він після цього сказав: "А что такоє Батурін?", - продовжив третій президент України."Я йому пояснював - це "дєла давно мінуших днєй", мене не було, вас не було. Ви хочете святкувати "300-лєтіє", бо з цього формально перший раз Росія прозвучала. Мені ж з'являтися на полі Полтавської битви буде дуже  дивно", - поділився своїми спогадами Ющенко.Як наслідок, він категорично відмовився святкувати "їхню перемогу і нашу поразку".Як Ющенко намагався пояснити Путіну для чого українцям знати свою історію й шанувати власних Героїв"У нього постійно виникало запитання - чому я так багато уваги приділяю питанню національної політики", - додав президент України у 2005-2010 роках.Розтлумачити це Путіну тогочасний глава держави намагався, "відповідаючи на запитання, чому Україні так потрібні національні герої" й чому важливо "щоб пам'ять воскресла, щоб вони (герої - ред.) були на вулицях, на площах, у фільмах".Читайте також: "Чому ви не в окопах?" - Труханов пояснив, з якої причини не зносить пам'ятник Пушкіну в ОдесіПершою такою історичною постаттю, що, як пригадує Ющенко, стала предметом їхнього спільного обговорення з Путіним став гетьман Іван Мазепа."Для мене, кажу, національний герой - це та людина, яка присвятила себе боротьбі за незалежність, суверенітет України і за волю нації. Ось, будь ласка, підставляйте сюди будь-яке прізвище - якщо воно відповідає цим двом параметрам, поділяєте ви цю точку зору чи ні, чи ці люди в Україні живуть, чи деінде - мене це менше цікавить. Якщо ці люди прислужилися таким чином Україні, це мої національні герої", - навів подробиці їхньої бесіди Ющенко.Зокрема, керівник України намагався пояснити Путіну, що є дві ознаки успішної країни - "вирішене національне питання, де вони кучні, цільні" і "демократія та свобода", себто наявність демократичних прав та свобод.Читайте також: В інтерв'ю Путіна з'явився термін "українська частина російського народу"Тобто успішна країна повинна мати національну самосвідомість та національних героїв, наполягав Ющенко у спілкуванні з Путіним."Це я у випадку про Бандеру йому пояснював", - уточнив експрезидент.При цьому Ющенка не обходило те, чи є певні постаті, пам'ять про які відроджувалася за його президентства, зручними або не зручними для РФ."Ні, я не про Росію думаю, я думаю про Україну. А ви, будь ласка, реагуйте на це, що це наше національне питання і ми його вирішуємо лише для того щоб дати відповідь на нашу цільність, на наш внутрішній національний діалог", - казів він російському правителю.Як реагував Путін"Ніколи не казав "Ні", що дивно. Навіть дивно аж до сьогоднішнього дня. Думаю, що у нього дуже багато аморальності, що дозволяє потім підключати безпринципність", - зазначив Ющенко.В інтерв'ю своєму симпатику, американському режисеру Оліверу Стоуну, текст якого 2019 року було оприлюднено на офіційному сайті Кремля, Путін називав "російськими" місто Київ та Київську область.24 лютого 2022 року Київ та Київщина стали одним з першочергових напрямків російського повномасштабного вторгнення. Російський десант висаджувався в аепортах Гостомеля та Василькова й безуспішного намагався забезпечити посадку великих вантажних літаків з військовою технікою, що мала йти колонами на штурм Києва.

Як Україна отримала другий шанс для "прориву" На початку травня Україна та Сполучені Штати Америки підписали угоду про створення інвестиційного фонду партнерства у сфері корисних копалин. Це шанс, зокрема для "стратегічного" металу титану. Саме так його охарактеризував президент Володимир Зеленський у своєму указі 2021 року. Проте шанс буде змарновано, якщо не врахувати помилок Що маємо та як видобуваємо Титанова галузь України стратегічно важливий сектор економіки. Маємо майже 20 тис. родовищ титанових руд, які сукупно оцінюють у $7,5 трлн. Частка України в розвіданих запасах титанової руди у світовому масштабі досягає 20%. &еnsр;Титанова сировина не рідкість у світі, пояснює академік, почесний директор Інституту металофізики Академії наук Орест Івасишин. Це четвертий показник за запасами руд серед металів: залізо, алюміній, марганець і титан. Але дійти до чистого титану складно. Завдання відокремити всі корисні елементи й далі відновити титан у чистому вигляді, без кисню. Більшу частину концентрату титанових руд споживає хімічна галузь, яка виробляє пігменти й фарби, і майже 67% використовують у металургії. Але саме титан як метал має стратегічне значення. Держави, які вміли виготовити метал із титану й використати його для авіації та космосу, об'єдналися в Міжнародний титановий комітет. У ХХ ст. таких було шість: США, Франція, Німеччина, Японія, Велика Британія та СРСР тобто Україна, бо саме на її території є найбільші поклади ільменіту й рутилу, з яких отримують титан. Володіючи такими запасами, Україна має потужні підприємства з видобутку. Наймасштабніші Іршанський гірничозбагачувальний комбінат у Житомирській області та Вільногірський гірничо-металургійний комбінат на Дніпропетровщині. Хребет нашої титанової галузі Запорізький титаномагнієвий комбінат єдиний у Європі виробник титанової губки. Його побудували ближче до сировини та доступної електроенергії Дніпровської ГЕС. ЗТМК як хребет титанової промисловості На початку 2000-х для ЗТМК постала нагальна проблема реконструкція. Але держава як власниця підприємства була неспроможна вкладати в це кошти. Спочатку погляд звернули на Захід. Першими приїхали представники німецької компанії "Дойче Титан". У них не було металургії, але вже були вироби з титану. Вони намагалися домовитися з українськими урядовцями. Але відповіді від Міністерства промислової політики не дочекалися. Друга спроба відбулася 2005 року. Її намагалися реалізувати представники компанії Воеіng. Адже авіація є найбільшим споживачем титану він є у двигунах, шасі, інших деталях. Академік Івасишин, який супроводжував гостей до Запоріжжя, розповідає: Держава не підготувала завод до співпраці з Воеіng &еnsр;Я запропонував метод порошкової металургії. Інколи це вигідніше, ніж плавити зливок. Але нікому не вдавалося досягти високої якості виробу з порошку. Я винайшов унікальний варіант, за якого можна використовувати порошок гідриду титану. Стверджували, що цього не може бути, бо водень вважається найбільшим ворогом титану. Але ми використовуємо його тільки на початковій стадії, а на останній операції він зникає. Ми це довели, запатентували, знайшли союзників у США в особі корпорації Воеіng. 2009 року вони перевірили й заявили про готовність щорічно закуповувати майже 15 тисяч тонн порошку гідриду титану у ЗТМК і зробити комбінат своїм базовим виробництвом. Але держава не змогла підготувати підприємство до співпраці. Контракту не підписали. Воеіng налагодив співпрацю з Росією. Тим часом "хребет української титанової галузі" почувався все більш хворим. Держава мала рятувати ЗТМК. Порятунок побачили у приватизації. Титановий Фірташ, або Приватизація без хепіенду Історію приватизації Запорізького титаномагнієвого комбінату можна описувати як драму, детектив і ще в десяткові жанрів. Але в усіх варіантах головним персонажем буде український олігарх Дмитро Фірташ. 2012-го компанія "Толексіс Трейдінг Лімітед", що належить Grоuр DF, перемогла в конкурсі з відбору недержавних учасників ТОВ "Запорізький титаномагнієвий комбінат". 51% акцій став належати державі, а 49% олігарху, бенефіціару "Толексіс Трейдінг Лімітед". За ці відсотки компанія мала внести до статутного капіталу ЗТМК майже 720 млн грн та майже 160 млн як фінансове забезпечення технічної модернізації виробництва. Мав би бути хепіенд. Новий співвласник Дмитро Фірташ добився, що комбінатом керував його менеджмент, пообіцяв мільярди, щоб зробити підприємство технологічнішим. Але згодом все пішло не за планом. Що ж завадило? Насамперед електроенергія. Держава не готова була знизити ціни на електроенергію. Тож реконструкція була неможлива, вважають експерти. Інститут титану, який готовий був розробити цю реконструкцію, теж не дочекався грошей. Європа продовжує закуповувати титан у Росії Про другу причину "Країні" розповіло джерело, знайоме із ситуацією. Фірташа переконали, що для випуску титанової губки досить модернізувати тільки перший етап виробництва. Академік Івасишин відмову від повної реконструкції вважає помилкою, бо комбінат втратив те, за що його в Україні і Європі цінували, титанову губку. Протягом усього періоду управління ЗТМК групою Фірташа виробництво гідриду титану зупинили, обсяг виробництва титанової губки впав більш як удвічі. Але і шлак, який кинувся продавати комбінат, не пішов. Не додавали ентузіазму і кримінальні справи. "Країна" з'ясувала, що директора ЗТМК Володимира Сивака ­2016-го САП звинуватила у зловживанні службовим становищем і розтраті коштів на 492 млн грн. Справа тягнулася вісім років. За цей час Сивака виправдали у справі про розтрату всієї суми майже в пів мільйона грн, але звинуватили у зловживанні службовим становищем на 18 млн грн. Судиться із ЗТМК і Фірташ після того як держава звинуватила його в ­невиконанні інвестиційних зобов'язань та ініціювала повернення комбінату в державну власність. Представники олігарха звинувачують нове керівництво заводу в тому, що вони під час ковіду продавали продукцію за зниженими цінами, чим продукували збитки. У травні 2022-го Касаційний цивільний суд визнав законними рішення судів про розірвання договору зі створення ЗТМК, до статутного фонду якого держава внесла цілісний майновий комплекс комбінату. Фактично це означало повернення унікального підприємства у власність держави. Але процес цей триває досі. З початком повномасштабної російсько-української війни ЗТМК зупинив випуск титанової губки через брак хлору, що є основним компонентом виробництва. За даними аналітичної системи Опендатабот, 2024 рік підприємство закінчило з 212,5 млн грн збитків. Україна видобуває, а Росія заробляє Зазначимо, що успішний запуск ЗТМК сприяв розширенню виробництва титану в СРСР. Так з'явився титановий комбінат на Уралі. Верхнєсалдинське металургійне виробниче об'єднання, яке з 1957-го по 1990 рік було найбільшим постачальником напівфабрикатів із титану для аерокосмічної та військової промисловості, суднобудування в СРСР. Запроєктований комбінат був Інститутом титану із Запоріжжя. Під час проєктування усунули недосконалості ЗТМК. У чому недосконалість? З кожним новим етапом збільшувався об'єм титанового зливка. А економіка виробництва залежить саме від цього. ЗТМК був налаштований на реторти вагою 1 т. А росіяни видають за один цикл 10 т. Тож сьогодні РФ має фінальну частину виробництва готової продукції зі сплавів титану для світового аерокосмічного комплексу. Сучасні літаки Воеіng-787 Drеаmlіnеr та Аіrbus-380 не можуть обійтися без продукції з Уралу. Обидві компанії отримали аванс на замовлення понад 2000 літаків. Тож важко уявити, як діятимуть ці виробники в разі зриву постачання з Уралу. У Воеіng залежність від постачань із РФ становить 45%, у ЕАDS близько 60%, Воmbаrdіеr, Еmbrаyеr, РrаttWhіtnеy, RоllsRоyсе майже 100%. Така залежність виникла протягом останніх 10 років, відколи СП Воеіng Urаls Маnufасturіng розпочало відвантажувати продукцію на експорт. За даними експерта, з яким поговорила "Країна", 30% шасі для літаків Воеіng отримує з РФ. І змінити це важко, бо виробництво зав'язане на патент росіян. До речі, українці були дотичні до цього патенту, але втілити його на виробництві вдалося не нам. На початку березня 2022-го Воеіng призупинив закупівлю титану з Росії. Робота на основному устаткуванні неможлива, оскільки використання цих верстатів "обмежено експортними ліцензіями від уряду США та Японії". Експерт вважає, що інформація не зо­всім відповідає дійсності. США могли зупинити співпрацю в рамках СП, але заміну російському титану знайти нелегко. Тому він досі не під санкціями. Російський титан і санкції З початку великої війни 27 держав ЄС запровадили 17 пакетів санкцій проти РФ. Діють обмеження на торгівлю нафтою, вугіллям, деревиною та багатьма іншими ресурсами. Однак титан Європа продовжує закуповувати в Росії. 2022-го російський титан нарешті внес­ли в санкційні списки. Але це рішення заблокували Франція та інші країни члени ЄС: через залежність від російського титану найбільшого виробника літаків Аіrbus. У вересні 2023-го Бюро промисловості та безпеки міністерства торгівлі США внесло корпорацію "ВСМПО-Авісма" до так званого Еntіty Lіst як виробника зброї. Але ці обмеження не передбачають блокування діяльності компанії й зупинки придбання титану. Тож, як каже генеральний директор ТОВ ВКФ "Велта" Андрій Бродський, внесення російської компанії до Еntіty Lіst не заважає їм отримувати прибутки від титанової галузі. Півтора року під час війни титанову сировину вивозили до РФ У жовтні 2024-го американці під час зустрічі заступників міністрів фінансів країн G7 таки звернулися до союзників, аби розглянути запровадження санкцій проти російського паладію і титану. Але питання зависло. Звісно, в разі санкцій проти експорту титану з Росії більше уваги було б до українського титану. Але, щоб Воеіng зайшов на наш ринок після підписання з американцями угоди про корисні копалини, потрібні суттєві зрушення, а експерти оцінюють їх досить песимістично. &еnsр;Щоб Україна стала для Воеіng на місце Росії це не можна зробити за один день. У нас немає нічого, крім сировини, каже академік Орест Івасишин. Москва тримає їх на гачку, бо свого часу розробила сплав, що має унікальні властивості. Ніхто, крім Росії, не може виготовити великогабаритні деталі потрібної міцності. Нам іти до цього ще далеко, у кращому разі років 10. Титан у ланцюгу війни Але в основі багатьох досягнень росіян українська руда. Тож Україна під час війни зробила все, щоб заблокувати постачання титану в Росію. Це вдалося не одразу. Ось один з епізодів цієї боротьби. 24 лютого 2022 року в Україну вторг­лася не тільки армія РФ. Того ж дня до Дніпра приїхав Олександр Федосеєв, радник гендиректора російської металургійної корпорації "ВСМПО-­Авісма". Права рука власника ТОВ "Демурінський гірничозбагачувальний комбінат" Михайла Шелкова. Федосеєв мав організувати схему прихованого вивезення з України в РФ титанової сировини. І це йому вдалося. Півтора року схема працювала. У червні 2023-го СБУ заарештувала Федосеєва, пізніше ДБР встановить, що було створено злочинну організовану групу, до складу якої увійшли колишній директор ТОВ "Демурінський гірничо­збагачувальний комбінат", бенефіціар і директорка австрійської компанії й один із топменеджерів комбінату. Вищий антикорупційний суд ухвалить рішення про конфіскацію ТОВ "Демурінський гірничозбагачувальний комбінат". Але в Росію встигли переправити майже 11 т мінералів на майже $2 млн за даними СБУ. Ще один епізод допомоги ворогу стосується компанії "Мотор Січ". У березні цьогоріч Солом'янський районний суд Києва виніс вирок Олегу Дзюбі, заступнику директора зовнішньоторговельного департаменту АТ "Мотор Січ". Слідство встановило, що, отримавши вказівку від президента АТ "Мотор Січ" В'ячеслава Богуслаєва, саме Олег Дзюба налагодив через китайську компанію Сніnа Таly Аvіаtіоn Тесhnоlоgіеs Соrр постачання "запасних частин для ремонту двигунів літаків та гелікоптерів російського ЗАТ "Двигатели Владимир Климов Мотор Сич". За даними російського реєстру, 20% компанії належить АТ "Мотор Січ", а 50% російській корпорації "МіГ". Було поставлено запчастин, зокрема з титану, на понад 71 млн грн. Діяли також схеми, за якими частину концентрату експортували до європейських компаній у Польщі, Угорщині, Чехії та Словаччині, зареєстрованих росіянами, щоб зрештою надійти до російських металургійних підприємств, зокрема VSМРО-Аvіsmа. Але на сьогодні даних про такі постачання немає. А що з наукою? Війна вплинула і ще на одну структуру, пов'язану з титановим виробництвом, АТ "Інститут титану". Інститут, що проєктував титанове виробництво в Україні, РФ, Казахстані, Китаї, Ізраїлі й навіть Гватемалі, держава вирішила приватизувати. 2024-го Фонд держмайна двічі виставляв його на аукціон і не знайшов покупця. Вартість лота 76 млн грн. Не допомогло і зниження ціни вдвічі. Бо важко знайти покупця, якому знадобилася база відпочинку на березі Дніпра й пів сотні проєктувальників. "Країна" з'ясувала, що потенційних власників також стримують борги з виплати заробітної плати й незакриті договірні зобов'язання на чималі гроші. &еnsр;Цінність становить будівля в центрі міста й науково-технічна продукція у вигляді архівів, досліджень, сертифікатів, ліцензій, патентів, розповів "Країні" доктор технічних наук, професор Олександр Овчинніков. Уже під час війни Інститут титану підписав меморандум на проєктування титаномагнієвого комбінату у В'єтнамі. Ціна 3 млн євро. Науковці створили проєкт, але його не реалізували, бо замовнику потрібні були державні гарантії, яких інститут надати не міг. А держава вкотре схибила. Але, на щастя України, не схибили люди. Які роблять усе, щоб зберегти титанову індустрію у країні. Додає оптимізму й Інститут металофізики НАНУ, який співпрацює з колегами з Німеччини. &еnsр;Ми нині працюємо над упроваджен­ням технології методу МІМ (метал інжекшн-молдінг) для виготовлення деталей для двигунів безпілотників, розповідає почесний директор інституту Орест Івасишин. Ідея в тому, щоб зробити деталь, яка не вимагала б жодної додаткової механічної обробки. Коли процес дійде до промислового виробництва, це зменшить вартість деталей двигуна безпілотника. Також науковці з Інституту металофізики працюють над розробкою порошку для титанових імплантів. Це покращить наявні імпланти на 50 відсотків. Як вивести титанову галузь із кризи Угода із США про корисні копалини не панацея, але дає певні можливості для порятунку галузі та виведення її в лідери. Україна має сировинні ресурси, виробництво, науку та досвід. Потрібні інноваційні рішення, сучасний менеджмент та інфраструктура. Експерти кажуть, що насамперед необхідно провести повноцінну реконструкцію ЗТМК поновити виробництво титанової губки, впровадити сучасні технології. Маємо знайти рішення проблеми з електроенергією. Очищення від корупції та прозоре управління ще дві необхідні умови. І нарешті нам потрібні серйозні зусилля у сфері дипломатії та міжнародні зусилля в лобіюванні санкцій на російський титан. Констатуємо: Україна мала всі шанси стати світовим титановим гравцем іще в 2000-х. Але через байдужість держави, невмілу приватизацію, корупцію та прорахунки в менеджменті втратила їх. І ось тепер, попри війну, маємо нові можливості. Але цього разу шанс треба використати.

Ми не знаємо, чи розпочалася вже Третя світова війна, чи триває одна з її фаз, коли говоримо про ірано-ізраїльську війну, а у поєднанні з російсько-українською війною це дає загальний контур дестабілізації всієї світової системи. Чи нема у вас відчуття, що Путін зараз буде намагатися виторгувати україно-російський кейс у Дональда Трампа в обмін на іранський? Адже недарма після звірячих бомбардувань Києва та інших  українських міст, розмова Трампа з Путіним  відразу перейшла до іранської проблеми?По-перше, дійсно те, що відбувається, схоже на таку специфічну світову війну, яка розподілена, точкова і, скоріш за все, на жаль, дуже затяжна. Головна проблема цієї Третьої світової війни полягає в тому, що провідна держава Західного вільного світу, так би мовити, пішла на "лікарняний". І це відбулося завдяки тому, що волею 77 млн громадян США на чолі цієї наймогутнішої країни опинилася дуже специфічна людина на ім'я Дональд Трамп. Ця людина позбавлена хоч якихось ознак компетентності для того, щоб керувати абиякою країною, вже не кажучи про США. Людина, яка нічого не знає, ні в чому не розбирається, нічого не хоче знати та не збирається приймати якісь рішення щодо найважливіших питань.У відповідь на питання, чи знає він про жорстокіший удар по Києву, по Україні, то Трамп сказав:"А що там? Щось вдарило по чомусь? Я поки не знаю, не розбирався, не в курсі". Тобто це людина, яка дійсно зараз по факту грає на боці диктаторських, терористичних режимів, таких як Росія та Іран.Напевно ви бачили, що протягом всього минулого тижня до того, як Ізраїль завдав удару по Ірану, попри те, що було пряме попередження експертів МАГАТЕ, що Іран готовий запустити створення ядерної зброї, то Трамп говорив: "Не треба бити, ви все зіпсуєте. У нас тут угода готується". Це відбувалося буквально напередодні удару Ізраїлю по Ірану.Теж саме – останні події, коли Трамп пішов з саміту G7, по суті перетворивши його у доволі безсилу "шестірку". Він відмовився не тільки зустрічатися із Зеленським, але й брати якусь участь у напрацюванні спільного рішення щодо санкцій проти Росії. По факту, Трамп витягує, рятує Путіна і рятує Алі Хаменеї, бо він наклав вето на ліквідацію верховного правителя Ірану, також прикриває своєю спиною Путіна і так само прикриває терористичне керівництво Ірану. Безумовно, Путін користується цим.Щодо вашої гіпотези, що Путін намагається розміняти Іран на безпеку стосовно якихось ударів по своїй економіці з боку Заходу, то тут достатньо сказати, що Трамп вийшов з ініціативою, щоб Путін був посередником між Іраном та Ізраїлем. Це настільки божевільна пропозиція, взагалі - пропозиція, яку неможливо собі уявити. Напевно з таким же успіхом можна було собі уявити Північну Корею, Кім Чен Ина як посередника між Україною та Росією.Іран має угоду з Росією, вони є військовими союзниками. Відповідно, яким чином Росія, тим більше Путін, який є міжнародним злочинцем, може бути посередником між Іраном та Ізраїлем? Це божевільна ідея, яка, звичайно, немає жодних шансів на втілення. Путін не мав би шансів при нормальній ситуації, якби на місці Трампа була притомна людина. Які ресурси у Путіна стосовно цього конфлікту між Іраном та Ізраїлем? Яким чином він може щось зробити?Путін відомий тим, що він ніколи нікому не допомагає. Він не допоміг жодному зі своїх союзників. Я зараз не розглядаю правову сторону військового конфлікту між Азербайджаном та Вірменією, але у Путіна з Вірменією була угода. Адже Вірменія є членом військового союзу ОДКБ. Путін не прийшов на допомогу Вірменії, коли вона програвала війну з Азербайджаном. Путін нічим не допоміг режиму Асада, з яким він був пов'язаний союзницькими відносинами. І таким же чином Путін нічим не допоможе Ірану.Єдине, що він може зробити, - це поповнити свою колекцію диктаторів, яку він зберігає у сухому, темному місці. Серед них є Янукович. Зараз в цій же кунсткамері перебуває Асад. Цілком можливо, що сюди приєднається аятола Алі Хаменеї. Це єдине, чим може Ірану допомогти Путін.Говорячи улюбленим виразом Трампа - у Путіна "нема жодних карт", за допомогою яких він зможе щось розміняти, окрім однієї – єдиної, але козирної. Я б сказав, що ця карта називається "Джокер на ім`я Дональд Трамп".Ще одна карта – ядерна зброя та нестримне бажання проводити агресивну кампанію проти України. Зараз ми увійшли в літню кампанію, виглядає так, що вона буде надзвичайно важкою і вже упроводжується звірячими бомбордуваннями цивільних міст. Яке ваше відчуття щодо траєкторії літньої, можливо, літньо-осінньої кампанії? Адже бачимо, що протягом трьох останніх років Росія стрімко фашизіє, а це означає, що Путін хоче залучати якомога більше ресурсу. Мова йде не лише про військову економіку, а й про людей.Я не думаю, що Путіна є ті карти, про які ви говорите. Щодо ядерної зброї, то це та карта, яка не може бути використана, і Путін це прекрасно розуміє. Так що ймовірність, що ця карта буде викладена на стіл та якось використана, дуже близька до нуля, а точніша рівна йому.Щодо мобілізаційного ресурсу, то це уявна карта. Дійсно, Росія має величезний людський потенціал, це як мінімум 20 млн людей, які теоретично можуть бути кинуті на фронт, але жодних шансів на те, що вони захочуть туди йти. Згадаємо про часткову мобілізацію восени 2022 року, коли на фронт було кинуто 320 тисяч. Тоді одномоментно мільйон виїхав за кордон, рятуючись від мобілізації, і як мінімум 5 млн ховалися всередині країни. Не дуже хочуть воювати ті люди, які формально підтримують війну.Друге – це те, що теоретично можна зібрати декілька сотень тисяч у якісь військові табори, але це стадо, яке не може бути використано на війні. Для того, щоб таке стадо перетворити у військові підрозділи, необхідні офіцери. На цей умовний мільйон людей, який теоретично якимось чином можна було б зібрати, потрібно декілька десятків тисяч офіцерів середнього та молодшої ланки. Але їх просто нема. І це те обмеження, яке повністю обнуляє всі людські ресурси Путіна. Так що, нема у Путіна жодних карт.Щодо літнього та осіннього наступу, то, власне, він вже йде. Не потрібно говорити про якесь майбутнє, наступ вже йде. Те, що зараз відбувається, коли за кожне мікроскопічне селище, яке вже зруйновано, доводиться укладати в український чорнозем десятки та сотні тисяч російських солдатів, так це йтиме і далі, ніяких інших можливостей у Путіна немає.Так, у Путіна зараз є можливість вбивати українських громадян, знищувати мирні міста, бомбардувати Київ, Одесу. Є такі можливості. Це жахливе злодіяння, яке жодним чином не наближає воєнну перемогу. Це вбивство мирних громадян ніяким чином не конвертується у воєнну перемогу, це тільки згуртовує український народ та змушує ЗСУ, СБУ, ГУР винаходити все нові й нові способи знищувати російський військовий потенціал. Нічим суттєвим, позитивним для Путіна цей наступ не закінчиться. Нічим! Нема жодних карт у Путіна, жодних козирів, жодних можливостей переломити війну на свою користь.Путін кілька днів тому дав розпорядження кратно збільшити кількість особового складу сухопутних військ РФ. Можливо, йдеться і про можливе розширення лінії фронту? Знову представники російського МЗС повторили щодо демілітаризації Естонії, Литви та Латвії, можливо, Фінляндії, а це означає, що Путін може готуватися до затяжної, довгої війни.Ви праві у тому, що Путін готується до затяжної та довгої війни. Його влаштовує довга та затяжна війна. 24 лютого 2022 року Путін перевів Росію в режим, коли війна - це єдина можлива форма існування цієї країни. Тобто нема війни – нема Росії. Ось, така формула зараз діє.Щодо кратного збільшення збройних сил РФ, то це утопія. Я вже це пояснив, бо у Путіна нема ресурсів для такого кратного збільшення збройних сил. Їх просто не існує. Це фантазії.Ще більш безглузде ствердження МЗС РФ про те, що необхідна демілітаризація країн Балтії, Фінляндії й так далі. Це така ж дуріть та безглуздість, як і вимога російської переговорної делегації на чолі з Мединським, щоб Україна добровільна пішла з тих територій, які Росія не може завойовувати. Або, наприклад, чудова пропозиція, яку висловив той самий Мединський, що Україна має сама ліквідувати ту зброю, яка у неї є. Тобто перемогти не можуть, тому пропонують: "Давайте, хлопці, самі.. самі….самі. Ми не можемо вас перемогти, тому самі знищіть свою зброю, самі йдіть з власних територій. Та й взагалі – самі вбийтеся об стіну". Це абсолютно абсурдна заява, яка передусім розрахована на внутрішню аудиторію.Приблизно те саме – вимога демілітаризації західних країн. Це такі ж безглузді заяви, як про те, що Україна виробляє якихось бойових комарів. Це все в стилі театру абсурду, яким займається російська пропаганда та міністерство іноземних справ, яке давно вже не є дипломатією, а стало частиною російської пропаганди. У вас є відчуття, що Путін розуміє, як він хоче розгортати ситуацію? Після зустріч із Сі Цзіньпіном 9 травня Путін почав стрімко видавати різні сигнали буцімто про готовність до певних перемовин. Однак за пару днів у нього вже відбулися в голові якісь зміни й він відправив технічну групу на чолі з Мединським. З якою метою Путін затягує час? Щодо переговорного Стамбульського процесу між Росією та Україною, то це процес, який має характер вистави на замовлення одного єдиного глядача.Давайте розберемося, чи потрібен цей псевдопереговорний процес Україні? Звісно, ні. Міністр оборони України, який сидить навпроти клоуна на прізвище Мединський, думаю, що більшого приниження уявити собі складно. Дивитися протягом години, навіть 40 хвилин в пусті, брехливі очі Мединського та вдавати, що можна про щось з ним домовлятися, - це повний абсурд. Відповідно, Україні це абсолютно не потрібно, особливо враховуючи характер переговорників. Та й взагалі, про що можна говорити з військовими злочинцями, їх треба знищувати або судити. Тому Україні це точно не потрібно.В принципі, цей переговорний процес не дуже потрібен і Росії. Єдиний, кому це потрібно, - Трамп. Оскільки він та людина, яка дійсно нічого не розуміє, окрім, можливо, гольфу. І Трамп вбив собі в голову, що може бути миротворцем та зупинити цю війну. Спочатку за 24 години, потім давав собі ще якісь терміни, а зараз він вигадав цей переговорний процес. Трамп волею долі, а точніше волею 77 млн американських громадян, очолює найбільш могутню країну на планеті, то заперечувати йому не дуже хочуть ні Україна, ні Росія, бо невигідно та не дуже цікаво, враховуючи наслідки. Тому вони й влаштовують оцей цирк.Єдиний корисний момент – обмін полоненими. Це, звичайно, не той захід, завдяки якому досягається обмін полоненими. Тому всі інше – це вистава, яка позбавлена жодного сенсу. Путін цим прикривається, насправді він і Трамп грають кожний у свою гру. Путін – вчиняє вбивства, а Трамп прикриває його цим переговорним процесом. Він же заявляв на цій Сімці, коли ще не втік звідти, що не потрібно ніяких санкцій проти Росії, тому що зараз йдуть переговори, мовляв, не заважайте домовлятися. Про що? З ким? Не зрозуміло. Це така ось гра, цей тандем, я б сказав, організований злочинною групою, яка складається із Путіна і Трампа - коли Путін вбиває, а Трамп прикриває.А чому Мединський? Чому, наприклад, не Дугін?У театрі абсурду, в якому ми перебуваємо, теоретично можна було б і Дугіна відправити. Але все-таки Мединський закінчив МДІМВ (МГИМО), а також, попри свою клоунську фактуру, перебуває у системі державних координат. Дугін, навіть з формально, не перебуває на державній службі. Однак, враховуючи театр абсурду, можна було відправити й Дугіна, але це неможливо собі уявити з точки зору табеля про ранги. Дугін не є державним службовцем і немає жодного відношення до дипломатії та переговорного процесу.Крім того, я маю сказати, що роль Дугіна дещо перебільшена. Він сам себе призначив головним філософом Путіна. Звичайно, його роль та вплив на Путіна дуже перебільшені. Я вважаю, що роль Дугіна значною мірою роздута, у тому числі західними експертами та медіа, бо він такий фактурний, такий бородатий. Коли потрібно показати такого російського мракобіса, то Дугін дуже підходить. Обличчя у нього дуже підхоже. Та й маячня, яку він несе, також дуже фактурна і викликає деяку гру уяви: "Дивіться, яке опудало виросло в Росії!".На мою думку, значною мірою це фігура дута.Однак папаша Ілона Маска відвідав цей Дугінський шабаш. Розуміємо, що син за батька не відповідає, але – чому вони затягнули батька Маска і чому він туди поїхав?Тут все достатньо просто. Еррол Маск, батько Ілона Маска, нічого собою не являє, окрім того, що він також, як і син, притримується протофашистських або квазіфашистських, або постфашистських поглядів. Це відомо. І один, і другий – різновид різного сорту фашизму. А те, що він приїхав на цей Дугінський шабаш, є більш-менш зрозумілим. Я вважаю, що тут нічого дивного немає.Інша справа - поведінка та фігура батька Ілона Маска мене не дуже цікавить. Мені здалося дуже кумедним те, що головною подією на цьому шабаші була присутність саме Еррола Маска. Хоча там був і Лавров, що називається "аж цілий міністр закордонних справ", але головною фігурою, яка висвітлювалася та надавала більшого розголосу цьому заходу, був батько Ілона Маска. Не сам Ілон Маск, а його батько.На мою думку, це потужний індикатор страшенного комплексу меншовартості. Ця американофобія, західнофобія, що пов'язана з великим комплексом меншовартості. Тобто - "До нас приїхав поважний американець, дивіться, які ми молодці", "Аж цілий батько Ілона Маска приїхав". Я думаю, якби приїхав сам Ілон Маск, то російське телебачення взагалі розірвало б від ажіотажу. І це показник другорядності. Всі ці патріоти, що б'ють себе п'яткою в груди та кажуть: "ми - найперші", "ми - найскрепніші", - вони насправді вторинні, хочуть хоч найменшого схвалення з боку Заходу - "Захід нас схвалив", "до нас приїхав" якийсь другосортний артист чи спортсмен, який вийшов в тираж вже давним-давно. І це подається, як головний доказ могутності Росії.Вся велич Росії сяє відбитим світлом. Всі чутки та розмови про якусь самостійність російської цивілізації - це абсолютна нісенітниця. Російське суспільство – глибоко другорядне, глибоко периферійне та повністю перебуває на задвірках європейської цивілізації. Нічого самостійного тут немає.Хотів би уточнити, чи європейської, чи китайської цивілізації? Особливо враховуючи те, наскільки Сі Цзіньпін активно використовує як інструмент або як торпеду Кремль. Розуміємо, що Китай зараз чекає, коли почнуть падати структури глобальної безпеки, зокрема це питання і до євроатлантичної безпеки, адже Дональд Трамп грає не лише пропутінську історію. Китай напоготові, останнє повідомлення від Сі Цзіньпіна свідчить, що китайці готові взяти на себе відповідальність - витіснити американців.Тут є два моменти. З одного боку – Росія, звісно, жодного відношення ніколи не мала, не має і не матиме до китайської цивілізації. Це просто мрії Путіна та його холуїв, які кажуть про те, що ми відвертаємося від Європи та повертаємося до Сходу, до Азії. Це повна маячня.А пельмені?О, так. Звісно, пельмені. Можна знайти багато причин та примазатися до китайської цивілізації, але не вдається. Окрім пельменів, ви навряд чи знайдете в Росії, що б якимось чином об'єднувало російську та китайську цивілізації.  Триває зовсім інший процес – йде перетравлення Китаєм Росії. Це не означає, що Росія стає частиною китайської цивілізації. Розумієте, кролик, якого з'їдає удав, не стає удавом, він просто перестає бути кроликом. Тому йде перетравлення Росії Китаєм. Знаєте, як у павуків – зовнішнє травлення. Цей процес триває: Китай, безумовно, використовує Росію. Звісно, Росія жодного відношення не має до китайської цивілізації, навіть близько не має. Це були, є і будуть глибокі задвірки європейської цивілізації, до тих пір поки Росія зберігається в цих кордонах. А що далі буде, то після розпаду імперії відбуваються зовсім інші процеси, куди заглядати дуже складно. Китай, звісно, використовує Росію по повній програмі - і як "торпеду" у своєму протистоянні з Заходом, і  як харчовий ресурс. Тобто у міжнародному харчовому ланцюгу Китай займає місце над Росією, а Росія займає нижчу сходинку. Мені здається, тут все зрозуміло та очевидно.А Путін також використовує Китай як ресурс, бо Китай  об'єктивно зараз є союзником Путіна у війні проти України, передусім використовуючи свої проксі – КНДР. Звісно, якби Китай хотів припинити війну, то почав би з того, що заборонив би Кім Чен Ину допомагати Путіну. Але цього не відбувається. Китай, звісно, просто використовує Путіна як харчовий ресурс і як "торпеду" у протистоянні із Заходом. 

The Mission of «Sprava Hromad»is the support of our army. The key to victory at the front is the support of the army in the rear! Now again, as in 2014, the army needs our unity in matters of aid!Starting with basic things like clothing, and ending with high-precision equipment, such as optical-radio-electronic surveillance complexes, our community buys and supplies the troops with everything they need, which forms a new, more advanced army! In this process, we, Public Affairs, take over all the routine processes from "understanding what the military needs to beat the enemy" and ending with handing him the keys to the dream equipment! However, we can overcome this path only under one condition: only together with you!

Свобода це те, що об'єднує українців. Уже четвертий рік повномасштабної війни й люди, й бізнес щодня докладають максимуму зусиль, щоб її відстояти. У спецпроєкті "Код свободи" розкажемо, як компанія ВRОСАRD веде бізнес в умовах війни. Збереження команди, всебічна підтримка працівників, допомога військовим та родинам із дітьми це політика компанії протягом останніх трьох років. Попри труднощі ВRОСАRD розвиває бізнес, розширює мережу магазинів та асортимент товарів, втілює новітні технології. Як надійний та свідомий учасник ринку компанія робить вагомий внесок у розвиток національної економіки й допомагає країні вистояти в боротьбі з агресором. Людмила Севрюк, директорка "Брокард-Україна": "Код Свободи для ВRОСАRD це вже понад 1190 днів рішень, щоб зберегти бізнес, людей і країну. Це підтримка команди, яка попри все тримає свій фронт. Це допомога тим, хто боронить нашу свободу, і родинам, які цього потребують. Це відповідальність перед державою, яку ми глибоко усвідомлюємо. Ми маємо свободу діяти рішуче там, де це справді важливо. І саме вона закодована в кожному нашому кроці. Хоч би яким був виклик". Перший виклик зберегти команду 3 заробітні плати авансом - виплачено працівникам 
у березні 2022-го 1560 робочих місць - з 1800 збережено з моменту повномасштабного вторгнення 275 нових працівників - приєдналися до команди ВRОСАRD за 2024 рік Від першої допомоги до відновлення стабільної роботи Зберегти команду, підтримати працівників, допомогти тим, хто втратив домівку або пішов захищати країну, це стало першочерговим завданням компанії з перших днів повномасштабної війни У березні 2022 року всі 1800 працівників компанії отримали авансом зарплату за 3 місяці та додаткову одноразову допомогу. Це дало людям змогу вистояти в хаосі перших тижнів війни. Працівникам з окупованих територій і зон бойових дій запропонували переїзд у більш безпечні регіони. Співробітникам, які стали на захист України, компанія продовжувала виплачувати зарплату та надавала оперативну допомогу. Колектив постійно збирав кошти на амуніцію та лікування. Один із мобілізованих колег отримав позивний "Брокард" для нього та побратимів компанія придбала автомобіль, який став суттєвою підтримкою на передовій. "Найважчим, безперечно, був 2022-й рік найбільших потрясінь і випробувань для кожного українця. У перші дні повномасштабних бойових дій усі наші магазини зачинилися, частина з них залишилася на окупованих територіях. Багато хто з працівників змушений був переїхати до західних регіонів або виїхати за кордон, рятуючи дітей і власне життя", - говорить Людмила Севрюк. Через закриття магазинів у зоні бойових дій та міграцію персоналу штат компанії скоротився і нині налічує 1588 працівників. Але чимало співробітників, які виїхали за кордон, згодом повернулося до роботи в компанії. Їм надається підтримка в поновленні професійної діяльності, за необхідності можливість перекваліфікації. ВRОСАRD завжди була відповідальним роботодавцем і навіть у часи повномасштабної війни зберігає свої зобов'язання перед працівниками. Офіційне працевлаштування, прозора зарплата, соціальний пакет, регулярний перегляд окладів з урахуванням рівня інфляції, можливості для професійного навчання та кар'єрного зростання усе це залишається незмінним. ЛЮДИ НАЙБІЛЬША ЦІННІСТЬ ВRОСАRD. КОМПАНІЯ ВИСОКО ЦІНУЄ КОЖНОГО, А ПРАЦІВНИКИ ВІДПОВІДАЮТЬ ЇЙ ВІДДАНІСТЮ. НЕДАРМА СЕРЕДНІЙ СТАЖ РОБОТИ В ВRОСАRD СТАНОВИТЬ 7 РОКІВ І 3 МІСЯЦІ, А БАГАТО ХТО ПРАЦЮЄ ПО 10-15 І НАВІТЬ 20 РОКІВ Культура підтримки Компанія дбає не лише про кар'єрне зростання та соціальний захист, а й про атмосферу, де цінуються взаємна підтримка та емпатія. Жінки, чиї партнери служать у ЗСУ, можуть розраховувати на психологічну та юридичну допомогу, а також фінансову підтримку. Чоловіки, мобілізовані до Сил оборони, щомісяця отримують компенсацію на рівні середньої зарплати, а їхні робочі місця зберігаються. Після повернення до цивільного життя компанія допомагає їм пройти шлях адаптації. Працює Програма адаптації ветеранів, створено Сервіс психологічної допомоги, який об'єднує фахівців із психології, психотерапії та коучингу. Така підтримка важлива для всіх, хто шукає внутрішню опору у складні часи, особливо для постраждалих від війни та тих, хто повернувся з фронту. Втім, поняття підтримки у ВRОСАRD виходить далеко за межі сервісів і програм. Велику роль відіграє корпоративна культура жива, емоційна, об'єднувальна. У ВRОСАRD є внутрішній Теlеgrаm-канал, який став не просто джерелом новин компанії, а платформою для взаємодії, порад, підтримки та обміну досвідом між колегами. А ще регулярні онлайн-чаювання з директором це можливість напряму поспілкуватися з керівництвом, поставити запитання, поділитися ідеєю та переконатися, що в ВRОСАRD справді чують кожного. Катерина Гуленок, керівниця РR-департаменту "Брокард-Україна": "Єдність команди це не лише про спільну роботу та досягнення цілей. Це про емоційний зв'язок, натхнення й моменти, що по-справжньому об'єднують. Ми вміємо радіти дрібницям, підтримувати, ділитися ідеями й створювати відчуття, що ти не сам у цьому складному й нестабільному світі. Щоденне спілкування у Теlеgrаm, корпоративні забіги, креативні флешмоби не просто традиції для нас, а спосіб бути ближчими один до одного. Саме така взаємодія формує атмосферу тепла, довіри й згуртованості, яка є серцем культури ВRОСАRD. Бо ми щиро віримо: справжня команда тримається не лише на професіоналізмі, а й на людяності". Другий виклик зміцнити бізнес 66 магазинів - продовжують працювати 
у 22 містах України 3 нових магазини - ВRОСАRD відкрилися 2023 року 3 млн українців - є учасниками програми лояльності ВRОСАRD 121 новий бренд - з'явився у портфоліо ВRОСАRD торік, зокрема 29 українських 5,66 млрд грн - сягнув загальний обіг мережі 2024 року 798 млн грн - податків сплачено за 2024 рік та понад 2 млрд за три роки повномасштабної війни Не просто зберегти, а й розвивати мережу На 24 лютого 2022 року мережа ВRОСАRD налічувала 97 магазинів у 26 містах України. Однак після початку повномасштабного вторгнення третину магазинів було втрачено через бойові дії та окупацію територій. На деякий час роботу компанії та складу було зупинено логістичні ланцюги розірвано, а господарську діяльність паралізовано. Проте компанії вдалося оперативно поновити роботу та зберегти мережу, адаптуючись до нових реалій. "Ми не просто повернули бізнес до життя, а й відкрили нові магазини. Попри обстріли, блекаути та тимчасові зупинки роботи, наші колеги почали повертатися додому й виходити на роботу. Магазини ВRОСАRD стали місцем, що нагадує про довоєнне життя та дарує радість навіть у складні часи", - каже Людмила Севрюк. Протягом останніх років компанія змогла забезпечити економічну стійкість бізнесу та розширити мережу. Зокрема, відкрилися три нові магазини в Луцьку, Івано-Франківську та Вінниці. Також було оновлено формат двох магазинів. Сьогодні мережа ВRОСАRD налічує 66 магазинів у 22 містах України і продовжує надихати, дарувати красу й підтримку. Але зупинятися на досягнутому не планує. 2025 року відкриються щонайменше чотири магазини, зокрема унікальний торговий простір нового формату, що не має аналогів на українському ринку парфумерії та косметики. Крім того, відновлюється розвиток концепції бутиків нішової парфумерії ВRОСАRD NІСНЕ ВАR. Команда й технології секрет успіху в часи нестабільності та змін У ВRОСАRD упевнені: поєднання професійної команди та технологічних інновацій допомогло не лише вистояти під час війни, а й вивести бізнес на інший рівень Наприкінці 2023 року був запущений мобільний застосунок ВRОСАRD, який став зручною платформою для клієнтів, щоб знайомитися з новинками, отримувати консультації та здійснювати купівлю. Застосунок уже завантажило майже 800 тисяч користувачів, які зробили більш ніж 360 тисяч замовлень. Торік у магазинах мережі ВRОСАRD з'явилася інноваційна система діагностики шкіри Zеmіts Skіn Аnаlysіs Systеm на основі штучного інтелекту. Апарат дає змогу швидко й точно визначити реальні потреби шкіри та легко дібрати клієнту косметичні продукти, які ідеально підходять для догляду. 2024 року 12 363 гостей мережі ВRОСАRD скористалися новою послугою та отримали персоналізовані поради від б'юті-експертів. Третій виклик підтримати армію і тих, хто цього найбільш потребує 1 млн грн - ВRОСАRD перерахувала ЗСУ на третій день повномасштабного 
вторгнення До 30 млн грн - зросла допомога 
від ВRОСАRD на потреби армії, станом на 7 березня 2022 року 12 тис. товарів - на 4 млн грн передано військовим навесні 2022-го 282 млн грн - направила компанія 
Силам оборони 5 млн грн - спрямовано у фонд "Повернись живим" для проєкту "Довгі руки ТРО" 32 працівники ВRОСАRD - служать у лавах 
Сил оборони України Співпраця з Головним управлінням розвідки З перших днів війни компанія почала активно вибудовувати стратегію допомоги Силам оборони України, намагаючись, щоб кожен внесок був максимально ефективний. Торік ВRОСАRD увійшла до переліку 30 українських компаній, які надали найбільше фінансування на потреби армії. Загалом на підтримку захисників уже спрямовано понад 282 мільйони гривень. Юрій Гаткін, співзасновник та керуючий бізнесом мережі ВRОСАRD: "Особливу увагу компанія приділяє співпраці з Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України. Розвідка це очі й вуха армії, точність і оперативність оборони. Від її роботи залежить ефективність бойового планування та знешкодження потенційних загроз. Ми прагнемо посилити цей фронт, тому підтримка ГУР для нас пріоритет". ВRОСАRD регулярно перераховує Головному управлінню розвідки частину свого обороту: "Більше заробляємо більше допомагаємо", кажуть у компанії. На ці кошти Міноборони екіпірує розвідників усім необхідним. Керівник ГУР Кирило Буданов високо оцінив внесок ВRОСАRD у зміцнення обороноздатності країни, вручивши подяку за значну матеріальну підтримку. Підтримка родин із дітьми ВRОСАRD разом із парфумеркою Ольгою Юрченко започаткували благодійну ініціативу на підтримку спецпроєкту #Вониневинні благодійного фонду "Я буду твоїм тилом". Ольга створила унікальний аромат "Соул оф Юкрейн" (Sоul оf Ukrаіnе), весь прибуток від продажу якого в магазинах і на сайті ВRОСАRD.UА направляється фонду на закупівлю необхідних речей для сімей із дітьми з Херсонщини, Маріуполя, Запорізької та Харківської областей. Завдяки цій ініціативі вже вдалося підтримати сотні родин. Ілона, мама двох дітей, якій надали допомогу: "Я не люблю, коли допомагають мені, я сама завжди допомагала іншим. Але війна змінила багато чого. Допомога, яку надає ВRОСАRD, дуже гріє. Саме усвідомлення: я не сама. Є люди й волонтери, які поруч. Це схоже на подарунок від когось, кого ти навіть не знаєш. Але ти відчуваєш: тебе бачать". ВRОСАRD ЗНАХОДИТЬ БАЛАНС МІЖ БІЗНЕС-ЦІЛЯМИ Й СОЦІАЛЬНОЮ МІСІЄЮ, КЕРУЮЧИСЬ СВОЇМИ ЦІННОСТЯМИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ТА ЧЕСНІСТЮ ПЕРЕД КРАЇНОЮ, НАДІЙНІСТЮ ТА ПОВАГОЮ ДО КОМАНДИ, ЕМПАТІЄЮ ТА ПІДТРИМКОЮ ТИХ, ХТО ЦЬОГО НАЙБІЛЬШЕ ПОТРЕБУЄ

Ситуація з безпекою у світі погіршуватиметься, каже Роман Безсмертний, політик і дипломат 2025 року відбулися значні зміни в міжнародній політиці: новий президент у Сполучених Штатах Америки, новий уряд у Німеччині, новий Папа у Ватикані. Як ці зміни впливають на Україну? Чи не витісняють вони питання українсько-російської війни з порядку денного? &еnsр;Війна все більше вражає інші держави й поширює свій вплив на людство. Теми російської агресії та близькосхідної війни стають невіддільними складовими міжнародних відносин і диктують зовнішню політику багатьох країн. Ці два вогнища однієї війни війни між віссю зла та несформованою коаліцією свободи й демократії визначають поведінку держав та їхніх лідерів. І це показник того, що ситуація з безпекою у світі погіршуватиметься. Без адекватних рішень людство впевненими темпами рухатиметься до континентальної та глобальної війни. Ще недавно принципом Німеччини було "триматися подалі від мілітаризму", а тепер вона збільшує фінансування армії та посилює підготовку війська. Британія також змінює свою військову доктрину. Європа готується до війни з Росією? &еnsр;Вона довго очікувала, що агресію Росії вдасться вгамувати іншим способом, але в лютому 2022 року Рубікон було перейдено. Країни ЄС нині на етапі швидкого зростання оборонно-промислового комплексу, пере­оснащення збройних сил у рамках НАТО. Це підготовка до протидії агресії Кремля, про яку необхідно говорити. Це гібридна війна, що йде проти переважної більшості європейських держав. РФ виношує плани ударів по країнах НАТО. Є різноманітні варіанти, найімовірніші з них відпрацьовують на навчаннях у районі Балтики. Ті, хто розуміє цю загрозу, починають швидкими темпами посилювати підготовку та збільшувати допомогу Україні. Бо ЗСУ сьогодні забезпечують час, вкрай необхідний європейським державам, щоб підготуватися до високо­ймовірної агресії Москви. Щодо можливих варіантів прояву такої агресії, то Євро­па нині сконцентрована на Балтиці, бо напруженість там зростає. У цієї напруженості є два вогнища. Перше для Росії це одне з джерел формування її мілітаристського бюджету, бо Балтика є ключовим каналом для постачання на чорний ринок тіньовим флотом нафти й нафтопродуктів. Друге нарощування сил у районі Балтики з боку Росії, що є повторенням ситуації, яка відбувалася на українсько-російському кордоні впродовж 20192021 років. Чи можна сподіватися, що згадувана вами "несформована коаліція свободи й демократії" оформиться в реальний антиросійський союз? &еnsр;Коаліція свободи й демократії має серйозне підґрунтя, щоб бути оформленою. Таким підґрунтям є формат "Рамштайн", що діє в межах технологічних необхідностей. Йому варто тільки доповнити вищий воєнно-політичний рівень, утворити об'єднаний штаб і сформувати відповідні підрозділи під його командуванням, а також спільний оборонно-промисловий комплекс. Чи є необхідність у формуванні окремих європейських збройних сил? Переконаний, що складовою коаліції мають бути спеціальні сили оборони Європи, невіддільною частиною яких повинні стати Збройні сили України. Балаканина про вступ України в НАТО втратить сенс Росія продовжує реалізовувати свій план зі знищення України та відновлення імперії. Важливо, щоб сили оборони Європи почали активно взаємодіяти між собою. За рік ми зрозуміємо, що вся балаканина про вступ України в НАТО втратить сенс. Ситуація може бути така, що Альянс запрошуватиме Україну до вступу. До цього все йде балачки президента США Дональда Трампа створюють серйозну загрозу для Європи. Тому європейцям треба всіляко дбати, щоб реалізувати те, про що каже посол України у Великій Британії, генерал Валерій Залужний, утворення оборонного альянсу Європи, в який увійшла б Україна, і формування на основі європейських армій сили протидії Росії. Виборчий цикл у сусідніх з Україною державах показав, що недружні до Києва політсили набирають вагу. Як зупинити радикалізацію європейського суспільства? &еnsр;За останні 1015 років кожна європейська країна проходила випробування і лівими, як Греція, і правими, як Нідерланди, радикальними силами. Європа це електоральна демократія, яка передбачає можливість приходу до влади різних сил у конституційних рамках. Тому вона допускає такі речі, як вихід у фінал президентських виборів Джордже Сіміона в Румунії або обрання сподіваюся, востаннє Віктора Орбана в Угорщині та повернення в політику Словаччини Роберта Фіцо після гучних звинувачень проти нього. Також слід пам'ятати, що є різні праві. Новий німецький канцлер Фрідріх Мерц належить до правоконсервативного крила, як і голова італійського уряду Джорджа Мелоні. Водночас і вони дотримуються єврооптимістичної позиції, хоча Мерц значно правіший за Ангелу Меркель. Важливо, щоб праві політичні сили не підігрували ні Путіну, як це роблять Орбан із Фіцо, ні Трампу. Бо ми бачили, як періодично Орбан кидається то виконувати доручення Москви й паскудити Україні, то виконувати доручення Трампа й руйнувати Європейський Союз. Чи є загроза тотального формування антиукраїнських сил? Ніколи не кажи "ніколи". З огляду на результати виборів у Польщі перемоги Кароля Навроцького з його особливими поглядами щодо України треба готуватися до гіршого варіанта, але сподіватися на краще. Маємо розуміти, що сповідувати певні погляди право кожного європейця. Інша річ наскільки ці погляди стають офіційними. У Молдові, Румунії, Португалії, Німеччині на останніх виборах перемогли здебільшого правоконсервативні сили, але не антиукраїнські. Власне, часто в людей на виборах одна поведінка, і зовсім інша біля керма. Вибори часом здіймають таку піну, і на ній стільки сміття підіймається, що за ним не бачиш істини. Треба відстежувати, яку політику провадить той чи той обранець. Якщо виходити з балансу держав членів ЄС, то ситуація сприятлива для України. Проти двох прихильників Москви Орбана й Фіцо маємо абсолютну більшість прихильників України. Путін розглядає переговори як засіб ведення війни Як можете прокоментувати перемогу Кароля Навроцького на президентських виборах у Польщі? &еnsр;Колишній мер Варшави Рафал Тшасковський мав серйозні шанси перемогти, кількість прихильників у нього й Навроцького була приблизно однакова. Польща розколота навпіл: половина за ліберально-консервативний шлях, половина за традиціоналістсько-консервативний. Перевага визначилася кількістю тих, хто прийшов на вибори. Якби активність молоді була вища переміг би Тшасковський. Функції президента Польщі чималі, але вони не визначають внутрішньої та зовнішньої політики. Тому виборці й поводяться досить флегматично. У Польщі політично активніша молодь, але дисципліна на виборах краща в людей старшого віку. Загалом же в Європі скрізь видно зростання популярності правих сил. 510 років тому цей правий ухил спостерігався на Півночі, а нині він скотився до Центральної Європи й, очевидно, покотиться далі на Південь, де нещодавно повністю домінували ліві. Це маятник електоральної демократії. Перевага Європи в тому, що вона об'єднана спільним інтересом громадян її держав. ЄС ухвалив 17-й пакет антиросійських санкцій, спрямований, зокрема, проти тіньового флоту РФ. Урсула фон дер Ляєн заявила про підготовку 18-го пакета, який вдарить по найбільших російських газопроводах. Чи можуть ці санкції зупинити агресора? &еnsр;Санкції підривають економіку ворога. Чи є вони визначальними? Ні. Санкційна політика неочікувана. Чи могли ми 2020 року уявити, що 2024-го російським банкам заборонять використання системи SWІFТ, не кажучи про енергетичні санкції, визначення ціни на сиру нафту? Санкції мають проміжний характер, але вони діють. Не говоритиму про їхню ефективність, бо винятки із санкцій створюють обхідні маневри для ворога. Фривольне дотримання санкцій багатьма європейськими столицями дає рашистській системі змогу уникати обмежень. Інакше як потрапляють європейські комплектуючі в РФ? А їх можна знайти в більшості ракет, які прилітають в Україну. Потрібні не тільки санкції, а й дисципліна їх виконання та покарання за недотримання. Тож санкції мають вплив, але не є визначальним фактором перемоги над ворогом. У Стамбулі відбулися переговори між РФ та Україною. Чи виправдали вони очікування Києва? Чи можна перемогти Росію за столом переговорів? &еnsр;Кремль не вважає міжнародні відносини й дипломатію інструментом вирішення питань. Він розглядає переговори як засоби ведення війни, мета якої відновлення контролю над Центральною та Східною Європою. Росія висловила дві тези, яких не чують у Вашингтоні. Перша теза: "Законні територіальні інтереси РФ" а це кордон впливу до 1991 року, тобто східний кордон колишньої Федеративної Республіки Німеччина. Друга теза: "Виведення військ НАТО зі Східної та Центральної Європи" тобто повернення Альянсу до кордонів 1991 року, виведення з Європи американських військ і ракетних комплексів. Москва трактує вступ України в НАТО як небезпеку для себе. Росія це чорна діра, що продукує війну і кров Ми входимо в декілька років, які потребуватимуть чітких і жорстких рішень, спрямованих на формування коаліції свободи і демократії, щоб подолати російську агресію і відновити світовий порядок. Чи створити новий порядок, що базуватиметься на нормах міжнародного права і статуті ООН. Або ж закласти нові інституції, які забезпечували б дотримання норм міжнародного права. Щодо подальших переговорів українська сторона має продумувати свою інформаційну політику, яка обслуговувала б цей процес. Після попередніх раундів в Ер-Ріяді, Джидді і Стамбулі інформаційний простір був забитий рашистськими наративами. До ведення переговорів, особливо їхнього інформаційного забезпечення, треба серйозно готуватися зосереджуватися не тільки на матерії переговорів, а й на інформуванні всього світу про їх перебіг. Очевидно, що приховування змісту документів із російського боку є бажанням подиктувати наративи. Коли наша сторона прибуває на переговори, вона не знає, що обговорюватиме. Можу запропонувати такі варіанти поведінки. Перший подякувати за надані матеріали та взяти паузу для ознайомлення з ними. Другий розцінювання запізнілого надання документів як крок до зриву переговорів і заява про це. Третій із російського боку на переговори приїздить склад, що може виконувати роль стенографістів або диверсантів і не відповідає рівню події. Україна ж представлена особами, що уповноважені ухвалювати рішення, бо обтя­жені політичною відповідальністю. Зробити заяву про непродуктивність російської делегації в цій ситуації абсолютно коректно. Щодо переговорної тактики має бути відпрацьована спільна позиція української делегації та європейських партнерів. Коли відбулася перша зустріч у Стамбулі, мене здивувало, що з українського боку ніхто не сказав про резолюції, ухвалені Генеральною асамблеєю ООН після початку так званої СВО. У них дано чітку оцінку російській агресії з 2014 року та рекомендації як світу реагувати на це. Зокрема є вказівки на необхідність надання допомоги Україні, додержання принципу територіальної цілісності й суверенітету. Шкода, що представники української делегації забули про це. Ми всі заскочені думками про безсилля ООН, але не вказувати ворогу на пряме порушення цих резолюцій підігрування тим, хто хоче імпотентності Генасамб­леї. Рашистські делегати останнім часом навіть підтримують нікчемні резолюції Вашингтона. Це свідчить про небезпечну ситуацію в Раді Безпеки ООН. Але резолюції Генасамблеї не можна ігнорувати й не використовувати як аргумент для відстоювання інтересів України. 15 червня в Канаді відбудеться саміт G7, 24 червня заплановано саміт НАТО в Гаазі. Чого можна очікувати Україні від цих заходів? &еnsр;До цих подій я додав би ще червневу зустріч Європейської ради. Всі вони дадуть відповідь на запитання: як розвиватиметься ситуація далі (розмовляємо з Романом Безсмертним на початку червня Країна)? Якщо "Велика сімка" й НАТО ухвалять резолюції, що стосуватимуться об'єднання сил і збільшення допомоги Україні, буде один варіант розвитку. Якщо ж ізоляціоністські підходи Вашингтона підіграють Кремлю, восени ми станемо свідками агресивних дій Кремля в районі Балтики. Москва затягує переговори у Стамбулі, щоб отримати сигнал: що буде на зібранні "сімки" й саміті НАТО. Від цього залежатиме її поведінка посилення чи гальмування агресії. Якщо "сімка" й НАТО продемонструють єдність у підтримці України та формування нової моделі глобальної безпеки, це означатиме, що московський фюрер завів себе у капкан йому доведеться катастрофу видавати за перемогу. Дональд Трамп на початку своєї каденції робив реверанси в бік Кремля, однак після масованих травневих атак по Україні заявив, що розчарувався в Путіні. Чи означає це, що Трамп дозрів до рішучих дій? &еnsр;Розраховувати можна лише на те, що в результаті зміни кадрів до керівництва США прийдуть фахові, підготовлені люди. Не вірю, що сам Трамп може радикально змінити позицію. Він не бачить себе в системі координат, які передбачають сильну дію разом з європейськими партнерами. З його відносин із Беньяміном Нетаньягу видно, що союзництво для нього не існує як цінність. Трампа цікавлять не так державні, як особисті інтереси. Що ж до дієвої допомоги Україні вона буде, якщо в результаті кадрових змін з'являться люди, які візьмуть на себе цю роботу, як це було під час першої каденції Трампа. Я довго не розумів, як Трамп прийняв рішення про надання допомоги "джавелінами". Але згодом дізнався, що він до цього не має стосунку. Що ж до спільних дій, то активність Хакана Фідана (міністр закордонних справ Туреччини. Країна) це прояв того, що Трамп передоручає Реджепу Ердогану частину своїх функцій. У процес вступає Туреччина, яка періодично дружить то з Мос­квою, то з Києвом. Мої політичні вчителі казали: "Ніколи не довіряйте людині, яка не усміхається". А Ердоган якраз не усміхається. Тому треба бути обережним, тим паче, що для Трампа кумирами є Ердоган, Путін і Кім Чен Ин. Захід усе ще вважає РФ демократичною країною, а масові випуски ракет по українських містах непорозумінням. Як можна змінити ставлення Заходу до країни-агресора й зняти з нього рожеві окуляри? &еnsр;Починаючи з ХVІІ століття Захід сприймав Росію як тоталітарну державу. В геополітичному розкладі це чорна діра, що продукує війну і кров. Вона завжди полювала на європейські держави. Настільки низькоінтелектуальне суспільство не може бути демократичне. Захід помиляється в тому, що конкурентне середовище в Росії можливе. І перехід від розвалу Радянського Союзу до ринкової моделі сприйняли як перехід на західну модель суспільних відносин. Тому й виникла ця ідея: Росія така, як ми, з нею можна говорити. У цю гру Америка не Захід! грала від Джорджа Буша-старшого з його промовою "Котлета по-київськи". Далі був Білл Клінтон ядерне роззброєння, Джордж Буш-­молодший спершу атака на Кремль, потім пом'якшення після 11 вересня, Барак Обама перезавантаження відносин. Джо Байден і Дональд Трамп спочатку хотіли "зустрітися й вирішити", але це зазнало краху. Але то все США, не колективний Захід. Президент Володимир Зеленський заявив, що сподівається на завершення війни в червні 2026 року. Чи є у президента реальні підстави говорити про конкретні терміни завершення війни? &еnsр;Я так зрозумів, що президент спирався на дані української розвідки. Є певні дії, в результаті яких війна може завершитись і в червні наступного року, і в інший час. Усе залежатиме від ключових акторів міжнародної політики. Якщо коаліція свободи й демократії буде сформована, це прискорить перемогу над тоталітаризмом. Якщо ні розтягуватиме війну в часі, утворюватиме її нові вогнища. Будь-який конфлікт ставатиме міжнародним. 2025 року російські втрати сягнуть мільйона осіб це в Європі. Кричущий, неприпустимий факт. Такі речі мають лягти в основу дій лідерів і Європи, і США. Цю війну не можна заморозити, вона не охолоджується. Якщо знизити напруженість по лінії Москва Київ, то напруженість по лінії Москва Брюссель буде така, що запалить і Київ. Якщо погасити напруженість по цій лінії, то лінія Москва Вашингтон запалить усю Європу. Цього не розуміють у багатьох столицях світу. І це впливає на часові рамки. Ще треба згадати небувалий технологічний стрибок у площині зброї цієї війни. Вона показує війну майбутнього. І це також впливає на часові рамки. Тому визначати ці рамки можна залежно від того, як світ реагуватиме на рашистську агресію. Якщо зволікатиме з реакцією, війна набере континентального, а тоді й глобального характеру. Політика стає заручницею призначених осіб Суспільству нав'язали модель двох думок офісно-президентської і неправильної. Ворожим ІПСО називають усе, що відрізняється від позиції влади. Чи справді це так? &еnsр;Причина цього слабкість політичної системи, яка за часів Віктора Януковича була зруйнована й не відродилася. Слабкість системи призводить до слабкості політичних партій, а це призводить до відсутності в політиці професіоналів. Їх відсутність веде до заміни функції представництва в державних органах, де замість політиків з'являються мародери й рекетири. Політика стає заручницею призначених осіб. Не треба жалітися на поведінку президента, коли у країні знищено політичну систему. Через це метастази розростаються по всьому державному організму. Спроба пояснити це війною змушує мене сказати: "Не знаєте, що робити, дивіться в Конституції". Але певні особи трактують Конституцію як хочуть. Це лягає на ґрунт низької правової культури. У результаті маємо, з одного боку, громаду людей, які прикривають свої дії війною, з іншого тих, кому нав'язують монополію на істину від влади. Але немає тих, хто фахово заявив би, що цього робити не можна незалежно від того, є стан війни чи немає, бо так прописано в Конституції. Це стосується не лише тиску на певних людей та інституції, а й усіх подій, що відбуваються в державі в бізнесі, економіці, фінансовій сфері. Передплатити журнал "Країна"

Президент Володимир Зеленський заявив, що Україна здатна мобілізувати близько 27 тис. людей на місяць, тоді як Росія - до 50 тис., оскільки зазнає більших втрат на фронті. Про це глава держави сказав в інтерв'ю угорському виданню V&аасutе;lаsz Оnlіnе. "Мобілізація - це виклик для кожної країни, яка веде війну. Україна - не виняток. Люди втомлюються, але ми змушені продовжувати опір. У нас мобілізація відбувається відповідно до умов воєнного стану. Росія може мобілізувати більше, бо втрачає більше", - зазначив Зеленський. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський відреагував на один із найбільших ударів РФ по Києву Він також прокоментував заклики деяких західних лідерів щодо призову з 18 років. Президент не вважає такий крок доцільним і наголосив, що операція "Павутина" довела, що вирішальними є не кількість людей, а технології, зброя, фінансування й санкційний тиск. Зеленський додав, що частина партнерів виправдовує нерішучість щодо санкцій тим, що Україна нібито не мобілізувала молодь. "Ми відкрили можливість служити добровільно для молоді 18-24 років за контрактом. Але суть не в цьому - на передовій тисячі воюють без належного озброєння. Ось де справжня проблема", - підсумував він. Міністерство оборони України офіційно оголосило про старт ініціативи "Контракт 18-24", яка дозволяє громадянам віком від 18 до 24 років добровільно долучитися до лав Збройних Сил України на один рік. Учасники програми отримають гідну фінансову винагороду, професійну підготовку за стандартами НАТО та широкий соціальний пакет. Гарантований фінансовий пакет у 1 мільйон гривень. Зокрема, 200 тисяч гривень виплачуються одразу, решта - упродовж служби.

В Україні 4 червня вшановують пам'ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Росії проти України. Щорічно саме 4 червня відзначається Міжнародний день дітей - безневинних жертв агресії, заснований Генеральною асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 9 серпня 1982 року. За час повномасштабного вторгнення Росія вбила в Україні 631 дитину. Ще понад 1975 були скалічені, зникли безвісти - 2244. Ці цифри, станом на 26 травня, не остаточні. Адже важко встановити кількість загиблих та поранених в зоні ведення бойових дій, а також на окупованих територіях. Найбільше постраждало дітей у таких областях: Донецькій - 645, Харківській - 492, Херсонській - 208, Дніпропетровській - 242, Київській - 146, Запорізькій - 181, Миколаївській - 119, Сумській - 139. Лише 25 травня під час масованої атаки внаслідок обстрілу міста Коростишів Житомирської області загинули троє дітей: два хлопчики віком 8 та 17 років, дівчинка віком 12 років, а також травмовано 14-річного хлопчика. У Харкові постраждав 14-річний хлопчик. Під час обстрілу населених пунктів Київської області травмовано вісім дітей: дівчатка віком 10, 13, 17 років, хлопчики віком 8, 10, 11, 13 років. У Миколаєві травмовано 17-річного хлопця. Gаzеtа.uа розповідає 15 історій дітей, яких убили російські окупанти. Роман, Тамара та Станіслав Мартинюки були відмінниками У будинок сімʼї Мартинюків 25 травня вночі влучила російська ракета під час масованої атаки на Україну. Тато Ігор і мама Олена втратили трьох дітей - 17-річного Романа, 12-річну Тамару та 8-річного Станіслава. Самі ж батьки отримали травми. Жінка знаходиться в лікарні у важкому стані. Під час прощання директор ліцею № 1, де навчалися діти, описує їх як таких, що "прагнули досконалості у всьому", але не походили повз тих, хто потребував допомоги. Роман був випускником, готувався до НМТ і палко захоплювався історією України. Він доводив свою думку. Поряд з історією у нього була фізика. Казав, що вона легка. Тамара приводила за руку на заняття молодшого брата. Діти вчилися грати на домрі, були відмінниками. Для маленької Томи була заготовлена грамота за відмінні успіхи в навчанні. Як і мама, дівчинка хотіла бути вчителем математики. А Станіслав такий слухняний та розумний був. Все умів за своїм віком. Данило Худя обожнював футбол Вночі 24 квітня російські терористи під час атаки на Київ знищили ракетою будинок, в якому на першому поверсі жив 17-річний Данило Худя з Києва. Хлопець загинув разом з батьком Олегом та мамою Вікторією. Друзі хлопця цілий день сподівалися побачити Данила живим, проте цього не сталось. Данило був студентом Київського авіаційного фахового коледжу Навчався на спеціальності "Авіаційна та ракетно-космічна техніка". Завжди був на позитиві, постійно грав футбол на стадіоні 185-ї школи. У Данила залишились дві сестри і старший брат. З родиною Худя російськими терористами були убиті ще 9 їхніх сусідів. Маргарита Тітаренко любила математику, співи та танці 29 квітня 2025 року росіяни убили 12-річну Маргариту Тітаренко Губиниха Самарського району Дніпропетровщини. Росіяни вдарили дроном по її приватному будинку. Дівчинка спала у кімнаті на першому поверсі будинку. Коли рятувальники дістали її з-під завалів, вона була ще живою. Її шестирічна сестра отримала травми. Ще з дитсадка дівчинка росла вихованою, товариською та талановитою. Займалася співом та танцями. Найбільше любила математику і українську мову. В ліцеї перемагала на різних творчих конкурсах і предметних олімпіадах. Дівчинка прийшла уві сні й попрощалася - у білій сукні та з німбом над головою Сонячна Ліза йшла до логопеда Сонячній Лізі Дмитрієвій із Вінниці було 4 роки, коли її вбила російська ракета. Це сталося 14 липня 2022 року. Це був один з найкривавіших днів. Тоді Росія скинула на Вінницю чотири ракети - загинули 28 людей, понад 200 поранених. В момент влучання ракети мама Ірина везла доньку у візку до логопеда. Дівчинка загинула одразу. Її мама отримала численні травми. З її тіла дістали два десятки уламків ракет. Від неї якийсь час приховували, що донька загинула. Жінка каже, що дівчинка прийшла до неї уві сні й попрощалася - у білій сукні та з німбом над головою. Ірина сім місяців перебувала на реабілітації за кордоном. Тепер заново вчиться жити. Ірина вела блог в соцмережі. Постійно знімала відео та розповідала свою історію та історії про свою доньку. Вона писала, що є мамою особливої дівчинки, яка має синдром Дауна. Останнє відео мама дівчинки записала і виклала в інтернет за 1,5 години до влучання в місто ракети. На ньому вони з усміхненою та життєрадісною дівчинкою йдуть по тротуару на заняття. Ліза знімалася в різдвяному ролику Олени Зеленської 2021 року. В той день перша леді країни виклала відеоролик на своїй сторінці і попросила подивитись на дівчинку, якою вона була за життя. Ярослава Камєнєва убила ракета "Іскандер" перед евакуацією 9-річний Ярослав Камєнєв жив у місті Селідове Курахівського району Донецької області. Напередодні чергового обстрілу міста планував з мамою Наталією евакуйовуватись до Кривого Рогу. Там у гуртожитку одного з інститутів їм підготували кімнату. Але у хлопчика піднялась температура під 40&dеg;С. Його госпіталізували. Лежав під крапельницями. Саме в цю лікарню і поцілила ракета росіян 14 лютого 2024 року. Дитина з мамою загинули на місці. Також тоді загинула 38-річна вагітна жінка, яка перебувала в закладі на збереженні. Померла на руках у матері 7-річна Богдана Косаченко з містечка Середина-Буда на Сумщині сиділа в машині з вітчимом, коли позаду "Ниви" прилетіла ракета 28 листопада 2023 року. В той час її мама Галина саме пішла в магазин "Аврора". Чоловік і дитина отримали тяжкі поранення. Галина та інші люди, які були в магазині, вибігли. Занесли поранених усередину. Богдана померла на руках у матері. Богдана Косаченко навчалася у другому класі місцевої школи. Добре навчалася, гарно малювала, обожнювала тварин. Родина збиралась виїжджати з міста, бо життя тут ставало нестерпним. Не встиг загадати новорічне бажання Для 11-річного Гліба Федюка з Херсона 2023 рік став останнім у його житті. 31 грудня він був на вулиці, коли окупанти обстріляли Корабельний район. Гліб не встиг загадати новорічне бажання. Хлопець міг вирости видатним піаністом, бо навчався у музичній школі. Гліб був учнем п'ятого класу фортепіанного відділу школи мистецтв №1 міста Херсон. За два дні до смерті відсвяткував день народження Станіславу Нагорному із села Багатир Великоновосілківської громади Волноваського району Донеччини тепер назавжди 11 років. 12 жовтня 2023 року російська армія атакувала село із реактивної артилерії. Було дев'ять прильотів у житловому секторі. За два дні до трагедії хлопчик відзначив свій останній день народження. Його згадують здібним учнем, веселим і кмітливим хлопчиком. Був душею компанії, завжди енергійний та усміхнений. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вбивство росіянами родини з дітьми у Волновасі: в мережі повідомили нові подробиці злочину У вогняній пастці 7-річний Олексій Путятін з братами 4-річним Михайлом та 10-місячним Павлом згоріли живцем разом з батьками у власному будинку. 9 лютого 2024 року сімʼя опинилася у вогняній пастці внаслідок обстрілу Немишлянського району Харкова. Російські дрони поцілили у нафтобазу. Стався витік палива, яке розтеклося вниз по вулиці Котельна, на якій жила сім'я Путяніних. Вулиця перетворилася на пекельну лаву. На подвірʼя увірвалося полумʼя і вони не змогли вибратися на вулицю. Жінка тримала дітей в обіймах Зазвичай, Григорій та Ольга Путятіни з дітьми ховалися у підвалі. Але цього разу всі стали заручниками полум'я. Попередньо встановили, що старший та молодший хлопчики були біля мами. Вони намагалися врятуватися у ванній. Жінка тримала дітей в обіймах. Кістки і тіло немовляти перетворилися на попіл. Доводилось проводити експертизу ДНК. Середній Михайло завжди бігав за татом. Чоловік ймовірно, знепритомнів першим, а малий - забився в куток, сам в кухні. Саме там його і знайшли. Ользі Путятіній було 35 років. Працювала прокурором Вовчанського відділу Чугуївської окружної прокуратури. На цей час перебувала у декретній відпустці. Родина на деякий час виїжджала з Харкова. Зрештою повернулися додому. Їх знали і любили сусіди. Сім'ю поховали у Харкові. Найменшого синочка ховали в одній труні з мамою. Завалило підвал з бетонним перекриттям 6-річного Назара Грицкова із села Новодмитрівка на Херсонщині Росія вбила 14 вересня 2023 року. Його будинок попав під обстріл окупантів. 15 вересня родина планувала виїжджати на Миколаївщину, де знайшла уже собі новий будинок. Останніми словами Назара було: "Мамо, ми завтра поїдемо". Коли почався обстріл фугасними снарядами, саме Назар попросив, щоб сім'я спустилася до підвалу. Вони ніколи раніше цього не робили. Назар дуже наполягав. Почав істерити. Щоб його заспокоїти, родина спустилася до підвалу з бетонним перекриттям. Але воно не витримало і підвал завалило. Весь удар припав на те місце, де сидів Назар з братом Богданом, який отримав важкі травми. Назар Грицков був роботящим хлопчиком. Вставав о шостій ранку і йшов поратись по господарству. Він дуже хотів учитись. Говорив, що виросте і буде моряком, як і старший брат. Нині батько із середнім сином орендує квартиру в Миколаєві, а мама Анастасія з 13-річним сином у лікарні на заході України. Від атаки загинули 52 людей. Ваня - наймолодший 8-річний Іван Козир із села Максимівка, що на Харківщині, загинув 5 жовтня 2023 року у кафе в селі Гроза. Люди зібрались на поминки на честь військового Андрія Козиря родича Вані по татовій лінії. Разом із хлопчиком там були його тато, мама, тітка і дідусь. Від тієї атаки загинули 52 людини, Ваня наймолодший. Його мама Ксенія вижила під час ракетного удару. Проходить лікування в Австрії. Вона вже потроху починає спілкуватись із рідними. Ваня був єдиною дитиною у родині Ігоря та Ксенії Козирів. Його згадують дуже товариським, позитивним і непосидючим. Любив ходити в гості до сусідів, кататись на велосипеді та рибалити. Навчався у першому класі. Мріяла служити в ЗСУ 12-річна Єва Лисенко з міста Костянтинівка Донецької області 24 липня 2023 року саме відпочивала з мамою Тетяною та молодшою сестрою Діаною на березі, коли російські окупанти обстріляли місто касетними боєприпасами. Також поцілили у місцеву водойму. Жінку з дітьми завезли у лікарню Дніпра. але наступного дня через осколкове поранення голови серце Єви зупинилося. Дівчинка навчалася у місцевій школі №5 в сьомому класі. Була дуже товариською, відкритою та щирою і мала багато друзів. Любила життя та своїх рідних. Займалася танцями. Мріяла стати поліцейською або піти служити у лави ЗСУ. Йшов до церкви освячувати великодній кошик 17-річний В'ячеслав Гіщак із села Павлівка Снігурівської громади, що на Миколаївщині, загинув від російської ракети 16 квітня 2023-го, на Великдень. В'ячеслав із 18-річною подругою Вікторією Воткаленко йшли освячувати великодній кошик до церкви у селі Василівка. Ворожий снаряд влучив у зруйнований магазин, де вони мали зустрітися з друзями. Хлопець і дівчина загинули. В'ячеслав Гіщак був 11-класником. Мріяв після школи навчатися на автомеханіка. Був невибагливими, дуже добрим, слухняним, не конфліктним. До всього ставився з гумором. В Україні за два роки повномасштабного вторгнення Росії загинули щонайменше 10&thіnsр;582 цивільних людей, ще 19&thіnsр;875 були поранені. Зокрема, 587 загиблих і 1298 поранених - це діти. Реальна кількість жертв серед цивільного населення значно вища, бо багато випадків залишаються досі непідтвердженими. Збройний напад Росії на Україну, який скоро триватиме вже третій рік і якому не видно кінця, продовжує спричиняти серйозні й масові порушення прав людини, знищуючи життя і засоби для існування", - зазначив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк. За приблизними підрахунками української влади, тільки в Маріуполі за перші три місяці повномасштабної війни загинули щонайменше 22 тис. людей.

На вашу думку, що собою являє неготовність росіян сформулювати свою частину меморандуму? Уже не з одної європейської столиці ми чуємо про те, що росіяни досі не представили своє бачення того, про що вони обіцяли домовитись у Стамбулі. Розуміємо, що Стамбул значною мірою - імітаційний процес. Росіяни його усіляко хотіли зривати, принижуючи статус представництва, але навіть не утруднили себе сформулювати цей офіційний документ. Як ви думаєте, чому і що туди може входити?Мушу вас розчарувати, як і наших шановних читачів, - нічого нового ми там не прочитаємо. Те, що зараз зливається в пресі, черговий раз підтверджує, що Росія буде гратись у переговори.Ви знаєте, що мене в цьому контексті страшно дивує в позиції наших західних партнерів, в тому числі й американців, - мабуть, у першу чергу те, що вони чомусь вважають: якщо ми сядемо за стіл переговорів, то щось відбудеться. Треба або зовсім не розуміти, що таке Росія, або розуміти й продовжувати гратися.Уявіть собі, що зараз, чи завтра, чи післязавтра, чи через тиждень - це не має значення - делегації знову зберуться в Стамбулі, чи в Женеві, чи в Куала-Лумпурі, чи де завгодно і покладуть на стіл свої позиції. От, можна вважати, що переговори почалися. А що вони матимуть, як результат? Я вам скажу що - 0,0. Це, власне, і всі переговори.Питання не в тому, що переговори почнуться, а в тому, яку позицію на цих переговорах займатиме РФ і чи змусимо ми Росію зрозуміти, що продовження війни для неї матиме фатальні наслідки. Ось про що має йти мова. А ми обговорюємо місце проведення цього заходу, те, що там вони напишуть чи не напишуть. Слухайте, це все гра в дитсадок. Чесно кажучи, я спостерігаю за цим і весь час дивуюся, чи це насправді підігрування тому, що робить Путін, чи це якась дивовижна дитяча наївність з боку деяких наших західних партнерів. Переговори самі по собі нічого не означають. На мою думку, з цього треба спокійно, навіть цинічно виходити, бо не треба себе обманювати якимись проєктами, які насправді не відбудуться.Це означатиме, що Росія буде продовжувати війну і буде намагатись нарощувати тиск не лише на Україну, а й на наших західних партнерів. Наскільки я розумію, німецький канцлер Фрідріх Мерц ухилився від підтвердження своєї старої обіцянки щодо надання Україні далекобійних ракет ТАURUS, а пообіцяв налагодити виробництво. Коли говорять "виробництво" замість того, щоб дати ракети, - це переведення дискусії в іншу площину. А щодо реакції західних партнерів, то вони все знають і розуміють, але не готові на симетричні дії, які вимагає російське вторгнення і погрози продовжувати цю війну. Вони хочуть уникнути вступу у війну.Я б не був настільки категоричний щодо Мерца. Він доволі розумно і мудро ще раніше сказав, що ми більше не будемо інформувати нікого про те, що постачатимемо Україні. Це, я вважаю, мудра, розумна і правильна позиція. А те, що відбувалося за пана Шольца, при всій величезній повазі й подяці за те, що Німеччина зробила для нас, було оголошеннями, які з задоволенням читали в Кремлі. Адже військові спеціалісти прекрасно знають: якщо постачається те-то, то воно буде застосовано там-то, якщо буде 10 000 штук, то, значить, така-то загроза, а якщо 20 000 - інша загроза. Тобто все це спеціалістами зчитується дуже швидко. Зараз, слава Богові, цього більше не буде. Якщо виходити з того, що підтвердили в Німеччині, і ми це почули з багатьох інших столиць про те, що жодних проблем з постачанням далекобійної зброї не буде, то я це читаю: питання лише в часі постачання цих озброєнь. Хоча дехто припускає, що, можливо, вони вже і є. Не будемо зараз спекулювати на цю тему. Я думаю, що ми дізнаємося про те, що вони є, від російських Z-блогерів, які будуть розповідати, що черговий військовий об'єкт/ завод/аеродром припинив своє існування. Це дуже потужні далекобійні речі, які теоретично по прямій можуть долетіти до Москви. Але я думаю, що питання не в тому, щоб розбомбити Старий Арбат, а в тому, щоб знищити російську логістику, яка дозволяє їм поки що перекидати й особовий склад, і техніку, і все те, що їм необхідно, для боротьби на фронті. От, власне, про що йдеться. Тому, давайте трошки почекаємо.Мені здається, що візит Зеленського до Німеччини є вельми успішним. Оголошено про допомогу на 5 млрд євро. Оголошено про те, що ми будемо спільно виробляти й дуже швидко те, що нам потрібно. Думаю, що загальний фон в цій конкретній ситуації є доволі непоганий. Як це відіб'ється на загальній позиції європейців - це питання.А фон непоганий, тому що вже зараз, буквально кілька хвилин тому, у РФ заявили: якщо  Німеччина буде бити по Москві, то ми тоді будемо бити по Берліну. Чому? Бо українці не можуть писати польотні завдання на ці ТАURUS. Їх можуть писати тільки німецькі військові. Отже, якщо німці будуть бити німецькою зброєю по Москві, то ми будемо бити по Берліну. А це означає, що там серйозно хвилюються, а якщо вони хвилюються, це нам на користь, значить, усе буде добре.А ви розглядаєте таку можливість, що Росія справді може завдати той чи інший гібридний удар? Я не знаю, чи по Берліну, чи по Таллінну, чи по Вільнюсу? Відправить кілька дронів з вибуховою речовиною, а потім скаже, що вони, мовляв, загубилися. Можуть вони погрожувати?Щодо якихось провокацій, то цілком можливо. Ми вже бачимо, що ці провокації відбуваються майже регулярно. Дуже шкода, що НАТО на це продовжує закривати очі, удає, що це не дрон, не літак, який залетів у повітряний простір, не корабель, який супроводжує оцей тіньовий флот із нафтою. Це поки що, на жаль, НАТО ковтає.Якщо у ваш повітряний простір залітає ворожий військовий літак, то це небезпека: через кілька секунд може бути атака по якихось об'єктах на вашій території. Що повинна в таких ситуаціях робити сторона, на території якої є такий військовий об'єкт? Вона повинна негайно дати команду силам протиповітряної оборони його знищити.Поки що, на превеликий жаль, наші європейські партнери, я не знаю, чи сподіваються на якийсь здоровий глузд, хоча це повна маячня, чи бояться робити те, що вони повинні зробити. У всякому разі реакції поки що немає.  Я думаю, що серйозна атака на країни НАТО для Москви стане, мабуть, останнім чи передостаннім днем її існування. Якщо говорити про країни Балтії, то до Свято-Ленінграда, як дехто його називає, 3-4 хвилини підльоту від фінської території. Думаю, що ризикувати таким чином - собі ж дорожче.Як ви гадаєте, наскільки зараз трансформувалася позиція Трампа? Чи почне він зараз жорсткіше артикулювати, регулювати свої претензії до Путіна, розуміючи, що його не просто водили за носа, як дехто припускає, а що відверто знущалися? На вашу думку, чи надійде якась жорсткіша реакція від американського президента?Ми повинні тут враховувати, мені здається, два аспекти. Перший - особистість самого Трампа. Якщо це його зачепить за живе, якщо він реально зрозуміє, що Путін його крутить, як дурень сонцем, то це цілком реалістично. Хоча, з іншого боку, ми розуміємо, скільки разів на день змінюється настрій Трампа, і те, що він говорить вранці, зовсім не обов'язково може бути підтверджено ввечері. Так що, як кажуть, бабка надвоє гадала - або виживе, або помре. Тому, тут складніше. Мені все-таки більше до вподоби те, що зараз відбувається в американському сенаті, а це є свідченням того, що або Трамп вирішив через сенат робити те, що йому не хочеться особисто робити - тиснути на Росію, або це ініціатива адекватної частини американського політикуму. Давайте не мазати все однією чорною фарбою, адже там були й будуть адекватні, нормальні люди. Вони ж дивляться, що показують опитування громадської думки у США, коли понад 60% американців підтримують продовження військової допомоги Україні. Тож треба бути останнім, вибачте, дурнем в політиці, щоб не реагувати на настрої суспільства. І республіканці в першу чергу це розуміють. Тобто вони ж так само можуть пояснити своєму лідеру, що гратися в іншу гру - це програти не тільки свою особисту популярність, але програти популярність Америки і її роль як лідера поки що демократичного світу.Тому я не думаю, що це випадкова річ. Мені здається, що всі ці фактори разом змусять Трампа щонайменше розвертатися від Путіна. Не знаю, як швидко і на скільки градусів, хотілося б, щоб відразу й на всі 180. Це, мабуть, поки що наївна історія, не будемо себе надто заколисувати такими оптимістичними прогнозами, але те, що зараз формується тенденція, вже видно неозброєним оком. А ми повинні, щоб ця тенденція зміцнилася, і в нас зараз є всі необхідні для цього можливості та важелі впливу.Трамп схарактеризував Путіна як абсолютно божевільного - аbsоlutеly сrаzy. Трампу, наскільки я розумію, не подобається те, що Путін і надалі намагається регулярно вбивати цивільних українців. Я спілкувався з представником Українського конгресового комітету США, який сказав мені, що в Америці надзвичайно гостро зреагували на масований нальот російсько-іранських БПЛА, зокрема, на Київ.Це правда, я дотримуюсь тієї самої думки. Поки що американська громадськість повинна відіграти в цьому плані свою роль. Коли я казав, що в нас є багато інструментів, то мав на увазі в тому числі й роль американської громадськості, роль української діаспори в США - це те, що ми повинні використовувати.Але більше я б тут думав також і про роль американського військово-промислового комплексу. Адже щонайменше припинення з боку США допомоги Україні є і припиненням для американського ВПК заробляння великих мільярдів, про що Трамп говорить щодня і щогодини.Я б говорив про те, що свою роль тут мають відіграти наші європейські партнери, тому що вони прекрасно розуміють, що означає, якщо вони будуть об'єднані зі США в цьому плані. Вони дуже бояться, щоб Трамп розвернувся в бік Путіна, прекрасно розуміючи, що той його дурить розмовами про якесь міфічно-космічне економічне співробітництво, якого не буде найближчими роками. Це абсолютна маячня, яка нічим не завершиться. Трампу не потрібні практичні результати, він - король популізму, тому йому потрібні заяви про майбутні результати, яких ніколи не буде, але це вже хай розбирається наступний президент.Тут багато речей, які, на жаль, взаємозаперечують одна одній, і спрогнозувати, що ж нарешті відбудеться, який із цих векторів буде сильніше тиснути на Трампа, поки що важко.  Є певні ознаки того, що і Трамп, і його оточення починають поступово відходити від тієї лінії "дружби та любові з Путіним", тому що все більше і більше переконуються, що це насправді не лідер, з яким можна говорити, а це маніяк-убивця, якого можна зупиняти тільки силовим методом.На вашу думку, як довго може ще тривати російська агресія, враховуючи не лише кровожерні наміри Путіна, а й наявний ресурс? Що у нашого противника з ресурсами в теперішній ситуації, крім ще живої сили та отих дивних публікацій в Тhе Есоnоmіst, де було описано про якусь захмарну кількість іранських БПЛА, які вони випускають? Яким ви бачите горизонт війни з урахуванням російського ресурсу?Тут знову треба говорити про дві складові. Перше - наш військовий ресурс і те, що нам нагально і негайно потрібно тут і зараз. Якщо цей ресурс нам буде наданий, якщо це буде високотехнологічний ресурс, бо сьогодні ми не візьмемо Росію числом мобілізованих чи кількістю старих танків - ми можемо взяти сьогодні Росію лише новітньою технологією, яка буде щонайменше йти на крок уперед. Тобто, щоб не ми їх наздоганяли, а щоб вони не могли наздогнати нас. Мені здається, це є ключовим у наших спроможностях.Повертаючись до Німеччини, до Європи, то дуже добре, що над цим зараз працюють наші спеціалісти, щоб максимально пришвидшити налагодження високотехнологічного виробництва, якого в Росії вже скоро не буде. Це, на мою думку, надзвичайно важливий елемент.Другий момент - внутрішні спроможності Росії, які з кожним наступним місяцем стають меншими. Чому? Тут знову треба говорити про два фактори. Уявімо, що буде ще 18-й жорсткий додатковий пакет санкцій Європейського Союзу та санкційний пакет від США, коли Китай та Індія отримають "червону картку". Якщо говорити чесно, дивлячись правді в очі, то Індія і Китай сьогодні допомагають Росії вести цю геноцидну війну проти України. Уявімо собі, що Китай проігнорує це попередження. Може бути, я не виключаю, що ідеологічна єдність Москви та Пекіна буде вище за багато інших більш тверезих речей, тут ідеологія може взяти верх. Але навіть те, що могла б відпасти Індія, то це вже величезний подарунок нам, тому що Індія сьогодні є другим донором Росії в боротьбі проти України. Це вже був би позитив.Наступний момент - внутрішня ситуація в російській економіці. Уже не один економіст і не перший місяць говорить про те, що російські резерви та ресурси вичерпуються. Цілі галузі російської економіки починають "ставати з чотирьох копит на два". Візьміть, наприклад, такий акумулюючий напрямок, як будівництво житла, то сьогодні навіть у Москві говорять, що ця галузь економіки практично припинила давати результати. По-перше, там іде скорочення, зменшення купівлі цього набудованого житла, а це має надзвичайно негативний наслідок для забудовників, які не можуть повернути банкам кредити, які вони брали на це будівництво. Відповідним чином ланцюжок іде далі, банки можуть отримати величезний мінус у підсумку. Уже на кінець цього року прогнозують, що четверта частина забудовників у Росії себе може оголосити банкрутами. Про це говорили раніше і це зараз стає реалістичним.Візьміть вугільну галузь, яка сьогодні стагнує, починає працювати в мінус. Візьміть Газпром, який колись російському бюджету приносив "золоті яйця", - виходить на тотальний мінус.Візьміть російську залізницю, яка має перевозити вантажі по російській території, -  просить в уряду, щоб їй виділили дотації. Уряд скрегочучи зубами це робить, але, скоріш за все, далі цього не буде. Візьміть авіаперевезення, автомобілебудування і так далі за списком. До речі, Китай сьогодні дуже добре використовує цю ситуацію в економіці РФ і фактично перетворив Росію з придатка до західних економік на придаток до своєї власної економіки. Він почне дуже скоро керувати тим, що відбуватиметься у великих російських регіонах.Я вже не кажу про те, що в Росії нема кому працювати, бо всі трудові ресурси переїхали у ВПК, який накачується грошима, бо він єдиний дає якісь плюси в розвитку, але за рахунок того, що страждає цивільна частина економіки. Також не забувайте, що демографічна криза в Росії досягає вже своєї межі. Дійшло до того, що деякі депутати цієї так званої держдуми, хоча це скоріше держдура, пропонують видавати спеціальні грошові виплати дівчатам шкільного віку, старшим школяркам для того, щоб вони народжували. Це вже, по-моєму, за межею здорового глузду, але це офіційні пропозиції деяких депутатів державної думи. Вони розуміють, що пройде якихось 20-30 років і Росія з так званої слов'янської перетвориться на мусульманську з усіма наслідками для цієї країни. Хоча, я думаю, що так довго ця недоімперія не протягне.Хотів би розпитати про внутрішню логіку процесу російської агресії проти нас. Ви абсолютно правильно відзначили, що росіяни не володіють тим ресурсом, про який заявляють. Є величезна криза всередині Росії, але водночас за допомогою війни та агресії проти України вони хочуть вирішити дуже багато інших питань всередині своєї країни. Це один момент. Однак вони ухиляються від ведення перемовин, заганяючи в такий спосіб свою ж державу у прірву. Міністр закордонних справ РФ Лавров заявив, що Росія підготувала якусь там частину свого меморандуму і пропонує 2 червня провести зустріч у Стамбулі. Ви бачите якісь перспективи того, що вони підуть на компроміс?Звичайно, ні. Тут питання не в Лаврові, не в Мединському, не в Шойгу, не в Медведєві - ні в кому. Це абсолютна монархія, де все вирішує одна людина, де всі інші є його васалами. Це він визначає, що буде, як буде, коли буде і чи буде взагалі. Тому треба виходити з його оцінок того, що відбувається навколо.Тепер давайте сядемо на його місце і подивимося, що для нього означає припинення війни. А це означає, що йому навіть своєму зазомбованому, дикому піплу, народонаселенню потрібно буде пояснити, чого він досяг, поклавши мільйон життів і просунувшись у дві області, навіть повністю їх не захопивши. Чи він демілітаризував Україну? Чи він вирішив питання нашої нейтральності? Чи він вирішив питання щодо застосування російської мови в Україні? Звичайно, ні. І я дуже сподіваюся, що на ці всі заманушки у нас буде чітка і спокійна зважена відповідь: ні. А з чим він тоді звернеться до свого оцього народу? Як він пояснить те, що його голосна заява в ніч на 24 лютого 2022 року виявилася просто пшиком, порожнім звуком?І дивіться, що теж треба брати до уваги, - як він зараз, після зупинки війни, зможе переорієнтувати цю свою дику російську економіку знову на цивільні рейки. Ви людина дуже молода, і думаю, що не пригадуєте того, що відбувалося після розпаду СРСР з військово-промисловим комплексом країн, які утворилися. Це була катастрофа, тому що військові об'єкти в один момент виявилися непотрібними, тому що вже не треба було випускати те, що не можна було використовувати.Дивіться, зараз випустили 1000 дронів, їх знищили, відповідно, завтра потрібні нові. А що буде робити це підприємство, коли не буде потрібно випускати щодня 1000 дронів? Воно просто закриється. А що ви будете робити з тими людьми, які звільняться? Куди вони підуть? Це один момент.А що ви будете робити з головорізами, які повернуться назад в Росію і будуть вбивати вже не українців, а своїх односельців? Я недавно подивився одне відео, від якого у мене досі в очах стоїть жах, коли двох, як вони кажуть, отказніков стимулювали іти в м'ясний штурм. Це варварська, дика, звіряча система. І ця система повернеться дуже швидко туди всередину і почне жити за цими своїми звірячими законами.А що робити Путіну? У нього є можливості цьому запобігти? А якщо завтра помре Кадиров, то що відбудеться з цією територією? А може, вона оголосить незалежність від Москви? Чи спробує Москва там щось зробити? Та нічого вона там уже не зробить.  Допоки є війна, є можливість, бодай якось, але управляти тим, що називається Російська Федерація. Війна закінчується - і ризики кратно зростають, як зовнішні, так і внутрішні. Чому зростають зовнішні ризики? Тому що ніхто ж не збирається знімати санкції з Росії. Ніхто ж не збирається кидати Україну напризволяще. Це те, що Путін матиме ще дуже-дуже довго, я думаю, що роками, якщо ще, звичайно, Росія до цього часу збережеться.Звісно, буде і внутрішній розбрат, який і теоретично, і практично може негайно початися. Для Путіна війна - запорука продовження його існування як пахана зони, на яку вже перетворилася практично вся РФ. Нема війни - загроз купа. І тому Путіну потрібно продовження війни під будь-яким соусом, обдурюючи Трампа, розповідаючи про те, що це Україна не хоче домовлятися.Власне, те, що ми можемо очікувати в Стамбулі 2 червня чи 10 червня, це не має значення, - просто вони приїдуть з тими вимогами, які є абсолютно неприйнятними. 

Про це в ефірі Еспресо сказав заступник міністра освіти та науки України Михайло Винницький."Питання щодо виїзду чоловіків віком 18–24 років дійсно буде розглядатися у ВР, можливі певні зміни. Однак на рівні Міністерства освіти ми ще два роки тому впровадили можливість для студентів віком 18–22 років брати участь у так званій академічній мобільності.Тобто наші університети укладають договори з європейськими, що дозволяє студентам навчатися один семестр у закладах вищої освіти Європи. Це успішна програма", - зазначив Винницький.За словами заступника міністра освіти та науки України, на сьогодні переважна більшість студентів, які беруть участь у програмі, а це молодь віком 18–22 років, бакалаври, до 90% студентів повертаються вчасно та відповідно до правил. Тому це не є небезпекою, що люди виїжджають."Чи є в нас проблема з тим, що мами вивозять своїх синів до 17 років? Так, така проблема існує. Але ми не маємо точної статистики. Після виїзду за кордон діти часто складають національний мультипредметний тест (НМТ) вже за межами України й вступають до українських вишів, маючи на той час 18–19 років. Це тенденція, яку ми зараз активно відстежуємо.Цього року, як і торік, понад 20 тисяч дітей складатимуть НМТ за кордоном. Загальна кількість тих, хто цього року складає вступний іспит, становить 312 тисяч. З них близько 20–21 тисячі робитимуть це в тестових центрах, розташованих у 34 країнах світу, де створено умови для вступу до українських закладів освіти", - зауважив Винницький.Заступник міністра освіти та науки України наголосив, що є певна тенденція - матері вивозять дітей за кордон. Діти там живуть рік-два, знайомляться з якістю освіти та рівнем життя, а потім вступають до українських вишів."У цьому немає нічого поганого. Навпаки - це добре, коли молодь бачить інші країни та інші системи. Україна - не тюрма. Проте, в умовах воєнного стану існують обмеження. Це логічно, бо потрібно підтримувати як економіку, так і нашу обороноздатність.З іншого боку, важливо зберігати можливості для учнів та студентів виїздити з освітньою метою, щоб розширювати світогляд і формувати українські цінності навіть за межами країни", - додав Винницький.Член комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський заявив, що Верховна Рада працює над тим, щоб підвищити до 23-24 років межу для дозволу на виїзд чоловіків за кордон. 

Надзвичайно тривожні й драматичні сигнали ми отримуємо зі Сполучених Штатів. Україна, а також Східна й Центральна Європа розуміють, що росіяни готуються до подальших дій. Можливо, вони будуть розширювати периметр війни. У теперішній ситуації найслабшою ланкою виявився американський президент Дональд Трамп. Ми цього не чекали. Я просив би вас оцінити теперішній драматичний момент.Мені надзвичайно приємно бути з вами. Я щойно провів тиждень в Україні — це був мій сьомий візит від початку повномасштабної війни. Новий етап європейської та світової історії розпочався 24 лютого 2022 року з повномасштабного вторгнення. Спершу ми пережили шок від самого факту вторгнення. Згодом прийшов шок від усвідомлення, що такі країни, як Китай, Індія, Туреччина, Бразилія та Південна Африка, не на нашому боці. І тепер ми стикаємося з третім великим потрясінням — шоком Трампа, можливо, найзначнішим з усіх: із відкриттям того, що Дональд Трамп, імовірно, почуває себе ближчим до Владіміра Путіна, ніж до Володимира Зеленського.Добра новина полягає в тому, що, як на мене, Україна нині майже здатна утримувати території, які вона контролює, за умови суттєвого посилення підтримки з боку Європи й за наявності критично необхідного мінімуму допомоги з боку Сполучених Штатів. Цей мінімум включає три ключові речі: розвідувальну інформацію, ракети-перехоплювачі Раtrіоt і 155-міліметрові боєприпаси.Це суттєва підтримка з боку Сполучених Штатів. А сьогодні, як свідчить реакція Європи — візити Фрідріха Мерца, Емманюеля Макрона, Кіра Стармера, Дональда Туска до Києва, приїзд усіх міністрів закордонних справ до Львова — існує реальна політична воля підтримувати Україну.Ми справді перебуваємо в надзвичайно складній ситуації — через поєднання чинників, пов’язаних із Путіним, Сі Цзіньпіном і Дональдом Трампом. Та я переконаний: Україна разом із Європою все ще здатні вистояти й впоратися з цією загрозою.Зараз не час простої дипломатії - зараз відбувається підготовка Росії до ще, можливо, масштабнішої війни, і цей процес буде тільки розгортатися. Чи встигнуть Дональд Туск, Емманюель Макрон, британський прем'єр та інші вдатися до сміливих, чесних і, можливо, жорстких і небезпечних кроків? У певному сенсі найнебезпечнішим було б, якби Путін просто погодився на припинення вогню. У такому разі Трамп міг би посилити тиск на Україну, можливо, знову припинивши військову підтримку. Наразі абсолютно очевидно, що саме Путін і Росія залишаються головною перепоною для будь-яких переговорів щодо припинення вогню, не кажучи вже про досягнення тривалого миру.І, як не дивно, в цьому є певний позитив — адже це означає, що Україна й надалі отримуватиме щонайменше мінімально необхідну підтримку з боку Сполучених Штатів. Відповідаючи на ваше запитання, скажу: так, я переконаний, що європейські лідери усвідомлюють, наскільки складною є ситуація. Якщо Росія розпочне новий наступ, можливо, доведеться ухвалювати надзвичайно складні рішення. Усе залежатиме від того, де саме відбудеться наступ і як він розгортатиметься.Проте я впевнений, що політична воля є. І якщо врахувати спільні зусилля,  зокрема Норвегії, Великої Британії, а також визначну ініціативу Чехії на чолі з президентом Петром Павелом щодо постачання Україні додаткових боєприпасів, ми маємо всі необхідні ресурси та потенціал, щоб протистояти цій загрозі.Архітектура Центральної Європи будувалася після Другої світової війни. Перша спроба після Першої світової війни закінчилася трагічно – Другою світовою. Яку роль може відіграти Центральна Європа і яке місце України в цьому теперішньому процесі?Існує проблема. Північно-Східна Європа, зокрема країни Балтії, Польща, Скандинавія та Фінляндія, з огляду на свій історичний досвід взаємодії з Російською імперією, рішуче підтримує Україну. Вони не лише на вашому боці, а й самі відчувають пряму загрозу.Ситуація може ускладнитися, якщо 1 червня пана Навроцького буде обрано президентом Польщі, адже тоді Польща буде глибоко занурена у власні внутрішні проблеми. Як відомо, серед польських правих політичних сил існують антиукраїнські настрої. Водночас загалом Північно-Східна Європа залишається солідарною з Україною та непохитною у своїй підтримці.Натомість проблему становлять Угорщина Віктора Орбана і Словаччина Роберта Фіцо, дві країни Південно-Східної Європи, а також Болгарія і Греція, які демонструють значно меншу стабільність та послідовність у підтримці України. На щастя, президентські вибори в Румунії пройшли у конструктивному ключі. Втім, у Східній Європі чітко відчувається розлом між Північчю та Півднем.Є два ключові аспекти. Перший — оборона України, адже саме з неї починається захист Східної Європи. Другий — безпосередня оборона самих європейських країн. Слід чітко усвідомлювати, що путінська Росія вже веде гібридну війну.Йдеться не про прямий збройний наступ, а про підпали, кібератаки, пошкодження підводних кабелів, спроби дестабілізувати політичні процеси через масштабні дезінформаційні кампанії, як це було під час виборів у Румунії. Тож завдання полягає не лише у стримуванні Росії, а й у перемозі в цій гібридній війні, яка охоплює всі країни регіону.Для Путіна політика — це продовження війни іншими засобами.Кілька тижнів тому я спілкувався з моїм сердечним другом Адамом Міхніком, відомим польським дисидентом, засновником "Газети виборчої". Він був надзвичайно стривожений - відчуває, що в Центральній Європі прокидається дух націоналізму, який може її дезінтегрувати. Путін також буде розраховувати на подібні сценарії для того, щоб Центральна Європа дезінтегрувалася зсередини.З іншого боку, сто років тому президент Вільсон запевняв Європу в тому, що ми будемо жити в новому світі - ми будемо жити згідно з планом Вільсона. Але план тоді не був затверджений американським конгресом - і архітектура європейської безпеки посипалась. Я з вами погоджуюсь: оцей імпульс, який зараз дав Дональд Трамп, є надзвичайно небезпечним, тому що розмикається євроатлантичний зв'язок. А євроатлантичний зв'язок - це про безпеку континенту, і для Путіна це аргумент атакувати.Ситуація, що склалась у Західній Європі після 1945 року, а в Центрально-Східній Європі — після 1989-го, є абсолютно винятковою в усій європейській історії. Протягом цього часу Сполучені Штати фактично виконували роль гаранта безпеки, створюючи захисний щит для європейської оборони. Це стосувалося спершу Західної Європи до падіння Берлінського муру і завершення холодної війни, а згодом і Центрально-Східної Європи. Проте, на жаль, це не охопило Україну, Молдову та Грузію.Паралельно ми стали свідками безпрецедентного рівня європейської інтеграції. В обох цих вимірах сучасна Європа не має історичних аналогів. Але саме тут і виникає проблема.У сучасній, більш інтегрованій Європі, як зауважує мій друг Адам Міхнік, ми спостерігаємо стрімке зростання впливу антиліберальних, націоналістичних і популістських сил дезінтеграції. І це явище вже давно не обмежується лише Східною Європою. Ці рухи набирають силу у Франції з Марін Ле Пен, у Німеччині з "Альтернативою для Німеччини", у Великій Британії з "Реформістською Британією", а також у Нідерландах та Італії.Ми стикаємося з внутрішніми загрозами європейській єдності в той момент, коли Сполучені Штати, на чию ядерну парасолю та безпекові гарантії ми довгий час покладалися, вже не є стабільною опорою. Що ще тривожніше — адміністрація Трампа, подібно до путінської Росії, відкрито підтримує ці самі антидемократичні та деструктивні сили.Це надзвичайно небезпечний момент для Європи, яку ми будували протягом останніх восьми десятиліть — Європи, що стала більш єдиною, вільною, заможною, демократичною і, в найкращому сенсі, ліберальною.Сьогодні нам як ніколи потрібен український дух, щоб захистити й нашу власну волю.Але водночас має бути точка політичної збірки, тобто пункт, або людина, яка зможе взяти на себе відповідальність. Не на словах - бути готовою дати конкретну військову відповідь Путіну.Путін намагається нас залякувати, демонструючи свою готовність вести так звану перманентну війну. Свого часу Лев Троцький запропонував концепцію перманентної революції, а Путін зараз використовує концепцію погрози перманентної війни, яка може пульсувати, точитися роками і десятиліттями.Хто може стати лідером і з якою концепцією? Це не про теорію, не про слова, не про голосування в Європейському парламенті - той із лідерів, можливо Кір Стармер, хто скаже: якщо ви нападете на Естонію, шановні російські противники, ми вступимо в війну.Перш за все, надзвичайно важливо усвідомити: у найближчому майбутньому Росія продовжуватиме війну проти Заходу. Це стало центральною ідеєю та сенсом існування режиму Путіна, навіть більшою мірою, ніж раніше.Йдеться не лише про російський реваншизм чи спробу відновити імперський контроль над Україною. Мова про постійну, перманентну війну проти Заходу, що ведеться різними засобами. Це не лише збройна агресія. І саме тому опір має бути багатовимірним, охоплюючи не лише військову, а й інформаційну, економічну та інституційну сфери.Що ж до європейського лідерства, то воно ніколи не зосереджуватиметься в руках однієї людини, як і не буде виходити виключно від Європейського Союзу.Ми стали свідками символічної миті в Києві, коли четверо лідерів стояли поруч із Володимиром Зеленським під банером із написом "Коаліція охочих". І головне питання зараз — чи буде в Європі достатньо країн і лідерів, частково серед держав-членів і поза межами ЄС, частково в європейських інституціях і в більш згуртованому НАТО, щоб зробити стримування Росії переконливим і дієвим.Це і є ключове питання. Відповідь на нього не залежатиме від однієї чи двох осіб, вона залежатиме від спільної волі багатьох. Європа ніколи не говорить одним голосом, це завжди спільна розмова.Я хотів би вам подякувати за те, що ви з Україною, за те, що приїжджаєте в Україну. Не лише ви - наприклад, мій приятель Генрі Марш, британець, регулярно приїжджає в Україну для того, щоб робити добрі справи, а ще й підтримати своєю присутністю, полковник британської армії у відставці Глен Ґрант також. Дуже багато людей, зокрема з Британії, приїжджають. Я хотів би, щоб ви поділилися власним досвідом, власним відчуттям ситуації, що вас вражає в Україні і які ви бачите виклики чи загрози, для нас тут, в Україні.Передусім варто сказати, що Генрі Марш справді видатна особистість, а перебування в Україні завжди є глибоко зворушливим, тривожним, натхненним і сповненим сенсу. Україна — це головна європейська історія нашого часу. Ми багато говорили про виклики, які несе війна, але те, що мене особливо вразило минулого тижня, це усвідомлення того, що нам слід замислитися і над викликами миру, або бодай часткового миру. Під час мого останнього візиту в Україну я відчув, наскільки глибоко людей турбує перспектива розколів у суспільстві та політичному житті, які можуть виникнути в момент укладання тривалого перемир’я.Українське суспільство сьогодні складається з дуже різних груп. Є мільйони, що переживають страшні страждання на окупованих територіях. Є внутрішньо переміщені особи. Є ті, хто живе у відносно безпечних регіонах України. Є українці за кордоном. І є ветерани, які повертаються з фронту. Ці досвіди різні за глибиною та болем, неминуче перетинатимуться, а подекуди й вступатимуть у конфлікт. І це серйозний виклик на шляху до мирного майбутнього.Об’єднати ці досвіди буде непросто. А коли повернеться повноцінне політичне життя, наприклад, якщо країна дійде до проведення виборів у належних умовах, із вільним медіапростором, повним виборчим реєстром і реальними можливостями для кожного громадянина проголосувати, політика повернеться з повною силою.Перед Україною стоїть серйозне завдання: зберегти єдність, якої вона змогла досягти в умовах війни, у час часткового миру або у період, коли активні бойові дії будуть припинені. Для мене і для багатьох людей, які підтримують Україну, викликом стане збереження високого рівня європейської підтримки. Коли гаряча фаза війни завершиться, навіть якщо тимчасово, на кілька місяців чи років, на Заході, зокрема в Європі, з’явиться сильна спокуса сказати: "Все, війна закінчилася. У нас є щось на кшталт миру. Маємо інші проблеми, давайте зосередимось на них". Саме це сталося з Боснією після 1995 року.Я не порівнюю Боснію та Україну в жодному іншому аспекті, окрім одного: існує реальна загроза втратити внутрішню єдність і водночас увагу та солідарність решти Європи.Я хотів би вас розпитати про вашу віру в перспективи дипломатичних перемовин і мирних конференцій. Віра в дипломатію в теперішній ситуації є небезпечною. Але ця віра лишається, тому що перспектива нескінченної війни з Російською Федерацією на нашій землі дуже багатьох може деморалізувати.З іншого боку, дипломатичний процес фактично стоїть на місці. І Дональд Трамп робить усе, щоб вийти з дипломатичного процесу й розповідати всьому світові, що нехай Україна та Росія домовляються за посередництва Ватикану. Це блюзнірство, наруга, цинізм, але такою теперішня ситуація є. Ми розуміємо, що світ утомився від російської агресії.Світ хотів би якось унормувати ситуацію, хоча повернутись до стану антебеллум (перед війною, - ред.) неможливо. Яким є ваше бачення ширших мирних конференцій? Адже ще є Китай зі своїм баченням, і є інші гравці.Уважаю за необхідне наголосити: навіть коли гарячі бойові дії завершаться, у найближчому майбутньому миру не буде — ані в Україні, ані в Європі.Ми опинимось у складному проміжному стані, коли це буде не війна, але і не мир. Буде щось на кшталт нової форми холодної війни. Така реальність тривала, складна й незручна для багатьох. Остаточні мирні домовленості після Другої світової були укладені лише у 1990 році, коли відбулося возз’єднання Німеччини. Минуло 45 років. А Корейський півострів досі не має такої мирної угоди.Очікувати на велику мирну конференцію найближчим часом не варто. Це малоймовірно. Проте можливе перемир’я. Його передумовою стане усвідомлення Росією поразки та відчуття болючих наслідків війни.У такому разі сценарій, ймовірно, нагадуватиме повоєнне відновлення Західної Європи у 1940–1950-х роках. Україна буде послідовно зміцнюватися, інтегруючись у західний простір і стаючи частиною системи колективної безпеки. Так створюються незворотні факти на місцях, які з часом можуть привести до справжнього миру. Ось на що ми найбільше сподіваємося.Та є серйозна загроза. Щойно буде досягнуто перемир’я, багато хто у світі скаже: ось вам і мир. Увага світу розсіється, напруга спаде, і Захід зосередиться на інших глобальних викликах. У цей момент Україна ризикує опинитися між історичним шансом і новою вразливістю.Коли ми говоримо про такі драматичні моменти, ми не можемо не розглядати роль тієї чи іншої особи в історії. Але ми говоримо не про Наполеона, Аттілу чи Гітлера. Ідеться про Путіна. Що ним рухає? Це психопатологічна історіософія чи це просто бажання повернутися в якийсь нікому не відомий світ першопричин, про які він регулярно говорить? Важливо наголосити: це і війна Путіна, і війна Росії. Імперії ніколи не здавалися без спротиву. Тому було ілюзією вважати, що Російська імперія, яка зникла на перший погляд раптово в період з 1989 по 1991 рік, не спробує відповісти ударом.Я переконаний, що незалежно від того, хто сидів би у Кремлі, ризик відновлення імперського проєкту з боку Росії завжди залишався високим. Але маємо ще й особистість Путіна. Як я пишу у своїй книжці, я познайомився з ним у 1994 році, коли він був маловідомим заступником мера Санкт-Петербурга. Уже тоді він говорив про території, які, за його словами, завжди були російськими, і наголошував, що Росія повинна їх або захищати, або повернути. Він прямо згадував Крим. Одержимість Путіна полягає не у відновленні Радянського Союзу. Його не цікавить радянське минуле як таке. Його ціль полягає у створенні російського союзу, і це чітко видно ще з 1990-х років.На мою думку, під час пандемії коронавірусу одержимість Путіна набула патологічної форми. Відтоді його політичне виживання стало прямо пов’язаним із продовженням війни. Він сформував економіку, орієнтовану на війну, і суспільство, якому нав’язується уявлення, що це останнє протистояння із Заходом.Це не просто політика, а неминучий реваншизм імперської Росії. Це соціальна психологія і викривлене історичне бачення, в яке вірить Путін. І сьогодні це вже не тільки його ідея — це внутрішній механізм його режиму.Він не зупиниться сам. Його потрібно зупинити.Як ви гадаєте, якою може бути потенційна нова "Ялта", до якої закликає Путін? Коли почалося повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну, я був трішки оптимістичніший, тому що в Путіна не було жодного помітного асистента, який міг би підставити йому плече, можливо, крім китайців.Але зараз ми бачимо, що Дональд Трамп хоче використовувати російську агресію проти України загалом для потужних змін у всьому глобальному світі, йому війна потрібна, щоб досягати своїх політичних успіхів. Я не кажу, що вони збігаються з путінськими, це різні речі. Але Путін має свій фантомний біль за Україною і так намагається вписати себе в історичний процес.Домовленості досягнуть троє людей - Путін, Трамп і Сі Цзіньпін. Звісно, це все буде прикриватися дуже високопарними словами. Розповідатимуть про реформування Організації Об'єднаних Націй тощо. Але дуже багато речей не потрапляють в історичні протоколи - ми пам'ятаємо, що Сталін, Рузвельт і Черчилль визначили долю тої самої Польщі. Тоді Черчилль був бідним родичем. А тут ми бідного родича не бачимо - ми бачимо певну симфонію автократій: Путін, Сі Цзіньпін і, можливо, Трамп, який буде вдавати, що нічого не бачить.Ви маєте рацію: ця трійка сильних на їхній погляд лідерів прагне бачити світ саме таким. Великі держави збираються разом, якщо не в Ялті, то будь-де, щоб укладати угоди й ділити світ на сфери впливу.У Трампа простежується своєрідна одержимість Західною півкулею. Його ідеї щодо Гренландії, Канади, Панами та Мексики, уявлення про США як про домінуючу силу, такого гегемона в регіоні, доповнюються баченням Китаю в Азії і, можливо, Росії в Євразії. Такий спосіб мислення справді існує. Але саме тут криється принципова різниця.Європа сьогодні зовсім не така, якою була в 1945 році, коли в Ялті відбулася знаменита зустріч. Тоді континент лежав у руїнах, виснажений і безсилий. Сьогодні ж ми маємо найбільш об’єднану, найбагатшу і багато в чому найвпливовішу Європу за всю її історію. Сукупно економіки країн Європейського Союзу перевищують російську щонайменше в дванадцять разів.Ми справді витрачаємо значні ресурси на оборону. І якщо Європа матиме достатньо політичної волі, саме вона здатна запобігти реалізації такого сценарію. Водночас варто зауважити: Путін фактично одноосібно контролює Росію, тоді як Трамп не має аналогічної влади у Сполучених Штатах. Навіть у межах його власної Республіканської партії є чимало тих, хто не підтримує подібний підхід, не кажучи вже про представників інших політичних сил.Тож так, загроза існує. Ці троє лідерів хотіли б, щоб такий світ став реальністю, але ми маємо всі підстави й можливості цьому завадити.У мене відчуття, що ми повернулися в ті жахливі часи - просто мало хто наважується їх описати й охарактеризувати, - коли, наприклад, Сталін разом із польськими комуністами могли депортувати сотні тисяч людей, мільйони людей, коли депортовували німців із Чехії, поляків з України, коли українців, які мешкали на території теперішньої Польщі, розпорошували. Ще у Біблії було це описано як Екзодус.І зараз є відчуття, що ми повертаємось до тих страшних часів. Але, можливо, є певні червоні лінії, які можуть спрацювати? І недарма ми говоримо, зокрема, про Трампа. Трамп - це привід для багатьох, щоби сказати: ми не можемо змінити ситуацію, бачите, який Трамп. Хоча те, що Трамп виходить із континенту, подвоює - чи навіть потроює - російську загрозу.Минулого тижня я спілкувався з людьми, які були змушені тікати з Маріуполя, Мелітополя, Криму та Нової Каховки. Ми бачимо у вашій країні масштабні вимушені переміщення, що супроводжуються величезними людськими стражданнями — такими, яких Європа не знала з 1945 року.Водночас Трамп фактично дає згоду на те, щоб Ізраїль здійснював подібні дії проти двох мільйонів палестинців у Газі. Ми знову опинилися у світі не лише великих держав, які прагнуть перерозподілу глобального впливу, а й мільйонів простих людей, які стають жертвами цих процесів і зазнають неймовірних страждань. Боюся, що саме з цією реальністю ми сьогодні маємо справу.Саме тому, якщо дозволите, я хочу знову повернутися до України і підкреслити, наскільки важливо усвідомити, що сьогодні поставлено на карту. Зараз я готую коментар для "Гардіан". Протягом останніх тижнів багато журналістів і ведучих говорили: "Для України буде якась угода. Можливо, це означатиме кінець війни. Можливо, Україна поступиться частиною території." Вони використовують формулювання на кшталт "земля в обмін на мир".Потрібно постійно нагадувати: йдеться не лише про землю. Так, територія має значення. Проте передусім це — домівки, життя, особисті історії, родини, засоби до існування мільйонів людей.Ми не маємо права забувати про справжній масштаб людської трагедії, спричиненої тією самою геополітикою, яку колись щиро сподівалися залишити в минулому європейської історії.Шановний пане професоре, я хотів би вас розпитати про ідеологію нового світу. Я не знаю, хто будує цей новий світ, що собою являє ця "торгова фірма" МАГА, розуміємо, що йдеться про американський ізоляціонізм, про спробу перерозподілити загалом впливи у світі.Є певне середовище людей, і хоча офіційно публічний вплив Ілона Маска на американську політику немовби зменшується, але зрозуміло, що ми зайшли в цифрову добу. Так, цифровий контроль, намагання впливати на величезні маси населення за допомогою онлайн-придатків, адже всі люди зараз з мобільними телефонами.Свого часу Джордж Оруел доволі незле описав це в романі "1984". А яке ваше відчуття, що зараз будується? Дональд Трамп не просто самородок, який підкорив американських виборців. Ні, Дональд Трамп - це була ціла система людей, система впливів, грошей і, можливо, є певна ціль і ідеологія. Яку ви відчуваєте ціль того середовища, що будує зараз новий світ?Джордж Орвелл — один із моїх інтелектуальних і літературних героїв. Для мене він є абсолютним взірцем. Те, що ми переживаємо сьогодні, — це не "1984". Це інша реальність. Тож, мабуть справді нам потрібен новий Орвелл. Як на мене, сучасна епоха визначається трьома ключовими елементами. Перший — націоналізм, особливо великодержавний, який проявляється всюди, куди не глянути. Ми вже це обговорювали.Другий — зростання антилібералізму. Згадайте Ілона Маска чи Джей Ді Венса — вони підтримують націоналістичні популістські рухи як сили, що протистоять ліберальним цінностям і ведуть до реакційних змін.Третій — безпрецедентна цифрова революція, яку світ пережив у сфері інформації та комунікацій за останні сорок років. У результаті ми дедалі частіше не можемо відрізнити правду від брехні, факти від фейків.Це, безумовно, вигідно як Владіміру Путіну, так і Дональду Трампу, адже тоді йдеться вже не про те, що є правдою, а що — брехнею, а про те, чий наратив візьме гору.Гадаю, ми опинилися в новій, не менш небезпечній реальності. Це не один авторитарний режим, а світ, у якому під загрозою опинилася сама ліберальна демократія — система, яку ми крок за кроком вибудовували впродовж останніх десятиліть і яка тримається на спільному розумінні фактів, навіть за наявності різних поглядів і тлумачень.Можливо, сьогодні нам потрібен новий автор, здатний написати роман, який точно зафіксує суть цієї сучасної антиутопії.Якщо говорити про режим контролю, як би це мало виглядати, коли ми говоримо про окупаційні адміністрації з боку Росії чи системи керування? Тобто це було б так, що керує конкретний генерал НКВД? Чи все-таки вони шукали б формати, пов'язані з тими чи іншими генералами Ярузельськими, як свого часу було за комуністичної Польщі? Чи це взагалі може бути щось принципово інше?Не думаю, що йдеться про систему контролю в стилі генерала Ярузельського, який утримував Польщу під радянським впливом у 1980-х, або про модель Квіслінга, що забезпечував підпорядкування Норвегії нацистській Німеччині. Сценарій, про який ідеться зараз, навряд чи буде подібним.Здається, Путін мислить інакше — його мета не контроль над окремими територіями, а дестабілізація Заходу. У його уявленні Захід має бути слабким, роз'єднаним і дезорієнтованим, тоді як великі держави зберігають силу й контроль. Тобто мова не про встановлення неформального колоніального контролю, а про системне руйнування західної єдності зсередини.Китай — це зовсім інша історія. Китай Сі Цзіньпіна став головним вигодонабувачем глобалізації, вільної торгівлі та світової економіки. На відміну від Росії, Китай зацікавлений у збереженні базового міжнародного економічного порядку, який гарантує стабільність. Пекін не шукає політичних союзників, йому потрібні зручні партнери, тобто країни, які постачають ресурси і купують китайські товари. Їхній політичний устрій для Китаю не має значення. Важливе лише їхнє ставлення до Китаю.Отже, ми маємо справу з двома абсолютно різними типами геополітичних гравців.  

Що про нього відомо, та які має плани на посаді, читайте в огляді Еспресо.Коротка біографічна довідкаІгор Оболенський закінчив Військовий інститут ракетних військ та артилерії імені Богдана Хмельницького в Сумах. Магістр із правознавства та агрономії. Працював на керівних та менеджерських посадах бізнес-компаній.Коли почалась війна з Росією, у 2014 році служив в артилерійській бригаді Збройних сил України та спецпідрозділі "Омега". У 2015 році призначений командиром 1-го батальйону 4-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України.Впродовж цього часу брав участь у бойових діях за Краматорськ і Слов'янськ.2019 року звільнився з військової служби і повернувся у бізнес. Однак вже перед повномасштабним вторгненням, пригадує, розумів, що повномасштабної війни Україні не уникнути."На момент лютого 2022 року я працював у бізнесі. Все було супер у моєму житті, все мені було до вподоби. Але десь за місяць до повномасштабного вторгнення ми вже розуміли, що це рано чи пізно відбудеться.Я вивіз дружину і дітей до Іспанії, а сам 22 лютого повернувся. На 24 число в мене були зворотні квитки – я дуже сподівався, що помиляюся, тож планував, що родина повернеться додому…", – розповідав у інтерв'ю Армія іnfоrm Оболенський.24 лютого він разом із побратимами зі зброєю в руках пішов відстоювати країну."Оці люди з погонами підполковників, полковників бігали, як звичайна піхота…", – пригадував він.Повномасштабна війна і бригада "Хартія" Ігор Оболенський, Фото: рrаvdа.соm.uа З початком широкомасштабного російського вторгнення в Україну знову на фронті Ігор Оболенський очолив добровільне формування територіальної громади "Хартія", на базі якого утворена 13-та бригада оперативного призначення НГУ "Хартія". У 2023 році його призначили комбригом.Добровільне формування територіальної громади (ДФТГ) "Хартія" виникло у Харкові і повністю складалось з добровольців. Вони пройшли бойовий шлях у боротьбі за Харківщину, Бахмут, а навесні 2023-го підрозділ був переформатований у бригаду оперативного призначення "Хартія".Оболенський почав активно застосовувати у військовій справі бізнес-підхід, а також управління за стандартами НАТО."Саме слово "хартія" означає договір між людьми без особливих зобов’язань. І, оскільки вищезгадані події відбувалися в Харкові, на Слобожанщині, де здавна проживають вільні люди; оскільки договір про створення нашого ДФТГ теж був укладений на умовах того, що всі ми збираємося до кінця війни для захисту країни, і як тільки війна закінчиться, ми "розходимося по своїх хуторах далі обробляти землі" – так з’явилася ця назва", – розповідав він.Бригада "Хартія" вела бої у Серебрянському лісництві на Луганщині, але через певний час їх перевели тримати оборону на харківському напрямку."Ми перейшли на Харківщину за 12 годин, під обстрілами. А зупинка наступу росіян там – одне із досягнень бригади "Хартія". Перші два чи три дні ми вели бої лише піхотою. Противник йшов дуже нахабно і думав, що на Харківщину зайде дуже легко", – розповідав командир Оболенський у інтерв'ю для "Української правди". Ігор Оболенський, Фото: fоrbеs.uа Ігор Оболенський про війнуІгор Оболенський зазначав, що найважчим є завоювати довіру людей. "Для мене важливі люди і люди це розуміють. Ми у Лимані створювали автоматизовану лінію фронту. Противник думав, що ми там сидимо, двічі намагався атакувати цю лінію оборони, навіть заходив на ці окопи. Ми їх знищували і вони відходили. Передову лінію фронту тримали роботи".Воїн зізнається, що пишається операціями, де брав участь разом з побратимами."Харківська операція – там цілі роти потрапляли в полоні, трофеї були – танкові батареї. І це було круто. Херсонська операція – це круто. Моральний дух війська залежить від нас всіх", – розповідав військовослужбовець."Завдяки поєднанню бойового досвіду і практики роботи у великих компаніях він є фантастичним організатором бойової роботи. Це справжня знахідка для національної гвардії та ЗСУ. Я впевнений, якби таких комбригів було п'ятдесят відсотків, ми б уже виграли війну!", – казав про командира "Хартії" військовослужбовець і банкір Андрій Оністрат.Серед інших військових, каже Оболенський, захоплюється 3-ю штурмовою бригадою і її командуванням, Кирилом Вересом (батальйон К2), Мадяр – "Птахи мадяра", 92 та 100 бригада.У бригаді, ділиться Оболенський, також є жінки, які керують БПЛА, медики. Також є такі, які хочуть у піхоту. "Дівчата на війні більш уважні. Якщо працюють з дронами, то я спокійний за заходи безпеки. Якщо хлопці часом можуть щось недодивитись, то тут дівчатам нема рівних".На питання, чого ворог боїться, Оболенський відповів, що, мабуть, себе. Як приклад навів Курську операцію. "Уявіть такий прецедент, коли неядерна держава окупувала ядерну. Думаю цей страх всередині, що це скоро розвалиться, дуже сильно впливає на мотивацію війська противника. Від "Київ за три дні", до –  три роки війни. При цьому явних перемог у них нема, повно втрат", –  розповідав Оболенський.ДовідковоСили оборони України переходять на корпусну систему управління. Вона дасть можливість воювати масштабнішими формуваннями, створеними довкола найефективніших бригад і командирів. 

Переговори Трампа з ПутінимЦей тиждень стане ключовим у переговорах, що стосуються України - так заявляють окремі закордонні політики. Проте, як на мене, це певне перебільшення. Не думаю, що ми почуємо щось принципово нове після телефонних перемовин Трампа з Путіним, під час яких Трамп має запитати головного агресора, чи той серйозно налаштований на досягнення миру в Україні. Ми поки що не знаємо підсумків цих перемовин, але велика ймовірність, що Путін і далі буде жонглювати цією "готовністю до переговорів", уникати довгострокового припинення вогню і продовжувати використовувати погрози та ракетно-дроновий терор.З огляду на перевагу в чисельності особового складу, Путін, ймовірно, сподівається продавити нашу оборону - мовляв, вона "тріщатиме" раніше, ніж у Росії вичерпаються можливості для продовження кривавого наступу, і навіть вдасться захопити чотири області. Такі хворобливі мрії також підхоплюють західні видання на кшталт Вlооmbеrg.Про спроби росіян запустити ядерну ракету "Ярс"Що ж до ракетно-дронового терору та залякувань, тут є декілька нових подробиць. Почну з ракети "Ярс". Головне управління розвідки Міноборони України попереджало, що в ніч на понеділок, 19 травня, Росія планує здійснити демонстративний навчально-бойовий запуск міжконтинентальної балістичної ракети РС-24 "Ярс".  "Ярс" - це глибока модернізація комплексу "Тополь", ця ракета використовується як у шахтних, так і в мобільних пускових установках.Будь-які запуски ракет з боку Росії в сучасному контексті - це завжди спроба залякати і українців, і насамперед наших партнерів. Навіть якщо запуск відбувається на російських полігонах, а не, як "Орешник", по Україні. Такі дії викликають тривогу в головах європейських і американських політиків, які бояться, що буде, якщо раптом "Ярс" буде використаний проти них.Звісно, це страшно. Але на цю годину, попри наміри, запуск міжконтинентальної балістичної ракети РС-24 "Ярс" так і не відбувся. Чому саме - достеменно невідомо. Одна з версій полягає в тому, що у ворога щось пішло не так. Чому такий висновок? Кремль навряд чи зацікавлений у тому, щоб перед переговорами Путіна з Трампом демонструвати неспроможність своїх ядерних сил стримування. Але не виключено, що сталася нештатна ситуація під час передстартової підготовки.РС-24 "Ярс" вважається відпрацьованою ракетою, але у 2023 році щонайменше двічі поспіль не вдалося здійснити її штатний запуск - ракета відхилялася від курсу. Думаю, що й цього разу могли виникнути подібні "сюрпризи" для російських ядерних сил.Тож чекаємо подробиць. Хоча є ще одна версія - ці навчально-бойові пуски просто відкладено до завершення самих переговорів із Трампом, щоб після них визначити, чи доцільно знову використовувати ядерні погрози для тиску на американців чи європейців.Дронова атака по Україні 18 травняА тим часом ворог продовжує активно використовувати безпілотники у межах своєї стратегії терору проти цивільного населення, намагаючись зламати стійкість до опору і створити умови тиску на українську владу. Саме так, на думку противника, працює терор - через збільшення кількості атак.Зокрема, 18 травня було запущено значно більше "шахедів", ніж у попередніх атаках. Не буду називати точну кількість, але зверну увагу на важливий підсумок: командування Сил безпілотних систем заявило, що щонайменше 100 "шахедів" та дронів-імітаторів були збиті нашими дронами протиповітряної оборони. Це технологічний прорив: за допомогою дронів-перехоплювачів, які коштують близько $5 тис., збиваються ворожі дрони, які набагато дорожчі. Це виклики, які вирішуються саме технологічним шляхом. Ситуація на фронтіСаме так працюють наші найефективніші бойові підрозділи, які використовують у своїх арсеналах безпілотники для різного призначення. Зокрема, цей шлях пройшов і 429-й полк безпілотних систем "Ахіллес".Юрій Федоренко, командир 429-го окремого полку безпілотних систем "Ахіллес", наголосив, що наміри та дії Росії щодо України залишаються незмінними. Противник прагне знищити Українську державу - йдеться не лише про чотири області, а про повне її знищення. Важливо розуміти, що держава - це передусім люди, тому РФ намагається знищити українців і вигнати нас із нашої країни. Постійний терор, обстріли цивільного населення, удари ракетами та дронами типу "Шахед" - усе це спрямовано на те, щоб змусити українців залишити свою землю. Адже саме народ чинить спротив та зберігає в собі генофонд української нації. Тобто Путін намагається знищити нас як народ.Куп'янський напрямокКомандир 429-го окремого полку безпілотних систем "Ахіллес" розповів, що наразі противник наростив спроможності з виробництва безпілотників типу "шахед", обманок, а також провів модернізацію. Росія проводить мобілізацію всередині своєї країни, зокрема фінансово мотивовану. Підприємства військово-оборонного комплексу й ті, що його обслуговують, перейшли на роботу в три зміни, працівникам підвищили заробітну плату. Російські сім'ї можуть відправляти своїх чоловіків на війну проти України, отримуючи за це підйомні, а в разі загибелі - ще й компенсацію. Тобто навіть коли ми знищуємо противника і він гине на українській землі, держава-агресор виплачує родині загиблого гроші.Офіцер зауважив, у РФ найближчий період планують домобілізовувати 150 тис. військовослужбовців. А це означає, що протягом 3-4 місяців 100 тис. російських вояків дозовано будуть з'являтися на полі бою. Відповідно, ударні штурмові дії ворога на більшості відтинків фронту будуть ставати інтенсивнішими. Слід сказати, що весняно-літній наступ противника вже почався і буде тільки нарощуватися. Окупанти зараз активно проводять підготовку свого дешевого ресурсу, живої сили, на виконання завдань, використовуючи такі ж дешеві ресурси, як китайські двоколісні мотоцикли. За вартість одного танка, який коштує від $3 млн, можна купити два вагони чи дві фури цих китайських двоколісних мотоциклів. З такою тактикою наприкінці 2024 року загарбник здобув тактичну перевагу. Але на поточний момент українські оборонці навчилися створювати kіll zоnе та здійснювати відповідні підготовки поля бою, щоб менше ворожого транспорту доїжджало до лінії зіткнення.Військовослужбовець розповів, що кожного дня на Куп'янщину прилітає понад 10 КАБів, а може бути такий день, коли прилетить і 30. Хаотично стирається, аж до самої землі, правобережний Куп'янськ. У напрямку населеного пункту Кругляківка на поточний момент у противника успіху немає, він блокований Силами оборони України. Хоча слід нагадати, що ворог ще у 2024 році розрізав там наше угруповання на дві частини, залишивши на полі бою тисячі своїх солдатів і сотні одиниць техніки.Окупанти не можуть розширити свої дії ні до Загризового, ні до напрямку Куп'янська-Вузлового. Без змін ситуація у лівобережному Куп'янському та Куп'янську-Вузловому: постійні штурмові дії, мотоцикли, броня, комбіновані атаки – це все не приносить успіху противнику. У напрямку Дворічної ворог займає певну частину правого берега, також він намагався утворити надійний, підготовлений правобережний плацдарм, навести понтонні переправи, але українським захисникам вдається бити загарбників на випередження. За останні місяці інтенсивність бойових дій зросла.Федоренко зазначив, що, проаналізувавши останні три місяці ефективності застосування дронів, можна сказати, що в середньому результат становить 68%. Тобто з 10 дронів до цілей долітає 6,5-7. Загалом вважається нормальною статистикою і 30%, коли з 10 долетіло до цілі 3 дрони. Такий результат досягається за рахунок підготовки та оптимізації процесів. До того часу, доки розвиваються технології, штучний інтелект, автоматичне донаведення і так далі, ми маємо пам'ятати, коли говоримо про дронну війну, що це не машини, бо за кожним дроном стоїть жива людина, яка пройшла загально військовий вишкіл, спеціалізовану підготовку. Кожний командир прагне посадити пілотів якомога далі від лінії бойового зіткнення. Однак це можливо лише тоді, коли технології будуть доведені до певного прогресу, над чим активно зараз йде робота.

Процес перемовин для РФ важливіший за результатСьогодні пройшли перемовини у Стамбулі між делегаціями РФ та України. Що в підсумку? Міністр оборони України Рустем Умєров сказав, що метою було припинення вогню, обмін полоненими ймовірно "тисяча на тисячу". Також йшлося на підготовку ймовірної зустрічі між Володимиром Зеленським та Володимиром Путіним. Як повідомили окремі ЗМІ, Росія висунула неприйнятні й нереалістичні умови для припинення вогню. Зокрема рашисти хотіли виведення українських військ з тих територій, які утримуються нашими військами для того, щоб можна було оголосити перемир’я. Звісно, це не реалістичні вимоги. Не можна було очікувати іншого від країни-агресора. Росія далі маніпулює, блефує і бреше. Саме процес для росіян важливіший, ніж будь-який результат – бо дипломатична, димова завіса. Як вчора заявив головком Сирський на Раді Україна-НАТО, ми розраховуємо на досягнення справедливого миру, але активні бойові дії тривають на фронті протяжністю 1100 км і Москва перевела агресію у війну на виснаження. Зараз вона для цього використовує до 640 тис. військових на всі.Ситуація на фронті: Куп'янщина (Харківська область)Сьогодні розповімо більше про Куп’янський напрямок на Харківщині. Офіцер 3-ї окремої танкової Залізної бригади Ігор Романенко розповів, що ситуація стабільно напружена. Є постійна загроза, зокрема спроби штурмів. Він додав, що може працювати багато різних підрозділів на одній ділянці фронті, тому відбувається постійна взаємодія. Ворог же намагається постійно збирати сили й атакувати. Змін особливих в тактиці росіян немає – спроба проникнути малими і мікроскопічними групами, накопичення військ в окремих локаціях і потім спроба атак. За останні місяці і тижні, на смузі нашої бригади рідко з’являється бронетехніка. В основному ворог використовує цивільну автотехніку, щоб доставити бойовий склад на лінію боєзіткнення – мотоцикли й багі. А бронетехніки менше.Як впливає зміна погодиОфіцер заявив, що поява зелені і листя на деревах значно ускладнює виявлення малих штурмових груп та транспорту. Але з іншого боку, це й допомагає нам маскувати нашу техніку. Частина бійців бригади тримає оборону в напрямку річки Оскіл і ворогу простіше зараз переправлятися. Військові спостерігають постійні спроби перетнути річку і закріпитися на правому березі річки Оскіл.Застосування танків та важкої технікиЗа словами офіцера, танки в більшості випадків використовуються, як артилерія – вогонь із закритих позицій – 8-9 км до цілі. Це підтримка їхніх та суміжних підрозділів. Дуже рідко трапляється класичне використання танків, але це дійсно унікальні випадки. Одного разу була спроба прориву ворога у суміжних підрозділів і танки були використані прямо в полі, щоб ліквідувати це.За словами Романенка, ворог намагається в основному перетнути річку плавзасобами - човни, щоб переправити піхоту. Можливо, вони хочуть захопити більші плацдарми, щоб потім спробувати переправити важку техніку.Рекрутинг в бригадуЩодо програми "18-24",  Романенко сказав, що людей різного віку постійно не вистачає. Вони дуже задоволені, що бригада долучилась до цієї програми – тут люди місяць знайомляться з життям бригади, їх тестують, з ними проходять співбесіди. Через місяць вони підписують контракт і йдуть у навчальний центр на 1,5 місяця. Одразу після підписання контракту вони отримують свій бонус у 200 тис. грн, після навчального центру ще 300 тис. і ще через пів року півмільйона. Процес іде непросто, але активно – десятки заявок. Поки заявок багато, але підписаних контрактів мало. Позавчора прийшла людина, яка була в ЗСУ, потрапила в полон і знову йде на війну. Такі приклади заслуговують на похвалу.Бронемашина ОnсіllаДалі будемо говорити про зброю, зокрема від наших партнерів. Зброю від наших партнерів, зброю, яка створюється нами і нашими польськими партнерами. Будемо говорити про бронемашину  Оnсіllа. У яких версіях вона зараз постачається до ЗСУ, як вона використовується, який досвід набувають польські виробники, як він враховується далі – під час використання оновлених версій цієї машини. Кілька днів назад був великий захід в Польщі, де показували різні версії Оnсіllа, знаємо, що вона має українське коріння від БТР "Дозор". Насправді тепер вони схожі лише зовнішнім виглядом. Усередині польська версія – це зовсім інший зразок озброєння, який виправив усі недоліки "Дозора". Зараз Оnсіllа використовується в Нацгвардії, ССО, підрозділах ГУР МО. Щонайменше 200 машин було доставлено Силам безпеки та оборони. Вони забезпечують саме мобільність наших підрозділів, захист від уламків снарядів противника. Є низка машин, які підірвалися на вибухових пристроях, але екіпаж лишився живим. Також ця машина використовувалася в бойових діях на Курщини, де показала себе як гарний мобільний засіб.Директор з розвитку компанії "МІSТА"  Олександр Лещенко, яка виготовляє Оnсіllа, заявив, що компанія реалізовує довгострокову стратегію постачання техніки. Вони зацікавлені у супроводженні машин до переднього краю, забезпечення запасними машинами, проведенні ремонтів на території України. Для цього є партнерська компанія КБ "Берил". Постійна спланована робота з кінцевим користувачем дозволяє оперативно реагувати на потреби під час бойового застосування наших машин. Йде постійний зв’язок з військовими та керівниками технічних підрозділів – їх побажання, зауваження та застереження реалізуються в максимально короткий час. Це дозволяє Оnсіllа вдосконалюватися і відповідати вимогам на полі бою. Відео: МілітарнийЛещенко заявив, що було декілька випадків підриву техніки на мінах і вибухових пристроях. Не було втрат, були лише поранені. В цілому конструкція машини та рівень захисту дозволили вберегти життя наших військових. У компанії раді, що їхні рішення дозволили це зробити. Лещенко додав, що компанія може дуже швидко збільшити обсяги виробництва. Є також машини, які виготовляються в Україні – тож виробництво може тривати в обох країнах – Польщі та Україні. Щодо обсягів, компанія може виготовляти більшу кількість машин разом з українськими партнерами, якщо будуть замовлення. Оnсіllа може виготовлятися в Україні і компанія готова до того сценарію, щоб підтримати мету України щодо локалізації виробництва військової техніки на своїй території. Інші проєкти компаніїКомпанія організувала співробітництво з приватними військово-науковими закладами Польщі та виробниками у Польщі та Україні, щоб організувати виробництво, розробку та розвиток наземних роботизованих комплексів. Йде тісна співпраця, зокрема і з кінцевим замовником командуванням Сил безпілотних систем ЗСУ і сподіваємося за  короткий час надати для випробувань наші нові зразки безпілотних наземних роботизованих комплексів. Також компанія працює над створенням систем SНОRАD – тобто ППО ближнього радіуса дії. І йде робота за кількома напрямками для швидкого створення ефективних, перевірених та доступних систем боротьби з повітряними загрозами на коротких дистанціях. Лещенко заявив, що сподівається на те, що скоро ці розробки будуть тестуватися на полі бою.

До початку повномасштабної війни частина українців готувалися заздалегідь, розуміючи справжні наміри держави-агресорки. Серед них був Олександр Жубржицький з позивним "Штіль". Вранці 24 лютого 2022-го він разом із побратимами прибув на визначене місце в Хмельницькому. У нього було чітке розуміння, що і як робити. Саме такі чоловіки та жінки першими прийняли виклик та стали на захист України. За три роки спецпризначинець пройшов шлях від солдата до офіцера 6-го полку ССО "Рейнджер". Одночасно із завданнями на службі Олександр в ролі амбасадора олучається до заходів рекрутингу ССО і на власному прикладі доводить актуальність гасла: "Можливо, ССО це ти?!" Gаzеtа.uа публікує інтерв'ю зі "Штілем". До 2022 року ви були доволі успішною людиною в Хмельницькому, мали власний бізнес. Коли вирішили приєднатися до тероборони? Війна для мене почалася ще у 2014-му, коли став волонтером. Це зараз налагоджено забезпечення підрозділів, а тоді було потрібне все від одягу і харчів до палива та бронежилетів. Часто бував поблизу лінії фронту, допомагаючи знайомим військовим. Одного разу опинився за Дебальцевим на блокпості "Балу", коли ворожі танки почали його атакувати. Ми ледве встигли втекти. Адреналін був ще той! До речі, багато хлопців, які тоді служили та набували бойового досвіду, зараз мають солідні звання і є військовою елітою країни. Разом із двома друзями, нині вони мої куми, стали волонтерською командою нас навіть жартома називали "Три гада". Вивчали потреби, шукали кошти, закривали потреби підрозділів. Іноді працювали як пошта передавали на передову речі від родичів. Запам'яталося, як попросили перевезти на Донеччину вантаж доволі важкий короб жовтого кольору з якимись металевими частинами. Як виявилось, до армії мобілізувався колишній танкіст і в нього "полетів" механізм для перезаряджання зарядів. Запасного не було, тож його дружина самотужки взялася за пошуки. Не знаю, де і яким чином вона його "намутила" - ми займалися транспортуванням. Це один із прикладів, як десять років тому формувалася нова армія. Ближче до 2019 року стало менше потреб, я зосередився на своїй роботі, одночасно ставши в Хмельницькому до резерву 106-ї бригади ТРО. Ми відчували, що війна на порозі, жодних ілюзій не мали Як це бути в резерві? У вільний час опановували військову справу, проходили навчання? Так, ми регулярно виїжджали на полігони. Одного разу в змаганнях серед підрозділів ТрО навіть посіли третє місце. В місті базується відомий на всю країну 8-й полк спецпризначення, його бійці іноді виступали інструкторами і ділилися реальним бойовим досвідом. Ми відчували, що війна на порозі, жодних ілюзій не мали. Справа була лише в даті сьогодні, завтра чи через місяць. 24 лютого зателефонував командиру, а вже за півгодини наша група з десяти осіб була у строю. Я сам мисливець, мав рушницю, пістолет з гумовими набоями. Спочатку було завдання охороняти частину, а потім важливі об'єкти в області. Наприкінці 2022 року отримали наказ висуватись на схід у складі роти контрдиверсійної боротьби. Чи стала вам у пригоді під час війни фахова спеціальність? Народився в Кам'янець-Подільському і закінчив Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича, за фахом еколог лісового господарства та заповідних зон. Це наше спадкове батько та старший брат довгий час працювали в цій галузі. Певний час перебував у держлісгоспі, а згодом став приватним підприємцем дилером техніки для лісу, саду та городу компанії ТОВ "Андреас Штіль". Кажу це одразу, бо зазвичай запитують, чому мій позивний "Штіль". До речі, в березні 22-го знадобилися зв'язки з лісничими. Надійшла інформація, що з півночі колона танків йде на аеропорт в Старокостянтинові. Нашому підрозділу дали наказ виявити ворога і висунутися на перехоплення. З озброєння мали лише штатну стрілецьку зброю та декілька РПК, вже навіть не кажу про будь-який досвід ведення бою. Колону техніки чутно за кілометри, тож вирішив продзвонити лісників з північного напрямку. Але виявилося, що це дезінформація. Втім, для тих місяців то було нормою. Бойове хрещення відбулося біля населеного пункту Підгороднє Перше бойове хрещення запам'ятовується назавжди. Яким воно було у вас? Бойовий досвід набув у бригаді ТРО. Спершу солдатом, потім старшим солдатом у роті контрдиверсійної боротьби. Нас навчали інструктори ССО: як заходити у посадки, пересуватися по ним, як робити засідки, зачистку та утримувати будівлі. Бойове хрещення відбулося біля населеного пункту Підгороднє на околиці міста Бахмут. Мали утримати від перерізання важливу дорогу на Соледар. Потім перекинули на Сумщину, їздив до підрозділів у Куп'янськ, Лиман, був відряджений на Запорізький напрямок. У листопаді-грудні 2022 року біля Бахмута в ході виконання завдання мали утримати взводний опорний пункт "Валет". Про нього тоді в медіа багато говорили. Росіяни кинули на його захоплення шалені сили, і подекуди, після артобстрілів, прямий контакт із ворогом доходив до кількох десятків метрів. Ми разом із суміжним підрозділом декілька днів оборонялись, знищили багато кацапів. Але, на жаль, і в нас теж були втрати. Та попри всі складнощі, завдання виконали. Один із нашої волонтерської когорти "Три гада" й досі вважається зниклим безвісти. Я мав контузію й до сьогодні одне вухо не чує. Хто знає, чи розмовляли б ми зараз, якби тоді не врятували побратими. Під руки вели крізь мінні поля близько семи кілометрів, до найближчого пункту евакуації. А потім повернулися на завдання. Залізні люди! Чому маючи таке поранення ви не демобілізувалися, а навпаки вирішили піти далі, долучившись до елітного роду військ ССО? Після лікування продовжив службу в ТРО, але вже на іншій посаді. Маючи вищу освіту, отримав первинне офіцерське звання, а згодом тимчасово виконував обов'язки заступника командира бригади з морально-психологічного забезпечення. Знаючи про реформування МПЗ у Збройних Силах України, вступив до Хмельницького інституту соціальних технологій університету "Україна", напрямок психологія, де здобув другу вищу освіту. Врешті, у бригаді розпочалися зміни і мені захотілося нових викликів. Відгукнувся на пропозицію друзів долучитися до ССО. Якраз формувався новий полк, відкривалися гарні можливості з "нуля" почати роботу та дати результати. Зараз у військових питання щодо забезпечення специфічні До повномасштабної війни у вас був доволі успішний бізнес. Судячи з активності, яку проявляєте в ССО, здобуті навички знадобилися. Нині я офіцер 6-го полку ССО "Рейнджер". На мені забезпечення потреб полку по "неармійській лінії". Співпрацюю з різними фондами, волонтерами, розповідаю їм про наші потреби та пропоную долучитися до допомоги. Ще один важливий напрямок співпраця з місцевими громадами. У багатьох із них закладені субвенції на допомогу ЗСУ. Відправляємо відповідні листи, аргументуємо важливість завдань, які стоять перед ССО. Зараз у військових питання щодо забезпечення специфічні. Держава в достатньому обсязі забезпечує харчуванням, одягом, взуттям, засобами захисту, медициною&hеllір; Все те, що ми як волонтери десять років тому купляли та розвозили по підрозділам, нині постачається чітко та централізовано. Теж саме стосується зброї вона вся у нас стандартів НАТО, переважно від західних партнерів. Коли новачки питають "чи дадуть мені АК?", жартома відповідаю: "Хіба трофейний". Інша справа позашляховики, евакуаційні авто, БПЛА&hеllір; В цьому маємо велику потребу та радо дякуємо всім, хто допомагає. 6-й полк сформований рік тому і вже має потужні бойові результати. Бачите в них і свою частку заслуги? Займаюся цією справою більше півроку. За цей час забезпечили підрозділ не одним десятком автівок різної конфігурації, а також автобусами, вантажівками та іншим. Люди, які розуміються на реаліях сучасної війни, погодяться, що транспорт на передовій витратний матеріал. Також нашою частиною отримано значну кількість автівок швидкої допомоги від різних фондів. В одну із таких автівок нещодавно влучив FРV. Вона згоріла, але особовий склад живий. У супротивника перевага в БПЛА різного типу, починаючи від розвідників і закінчуючи FРV-дронами на оптоволоконному кабелі. Все це треба аналізувати, робити висновки. Маємо свої сильні сторони, втрати в живій силі та в техніці у ворога шалені. Це бачать всі, і це вже позначається на їхній боєздатності. Окрема подяка волонтерам! Я сам із цього середовища і розумію, як нині важко знаходити усе необхідне. Ось нещодавно нам запропонували ручні кулемети Мінімі (FN Міnіmі ручний кулемет калібру 5,56&tіmеs;45 мм. Gаzеtа.uа) бельгійського виробництва. Звісно, від такого не відмовляються. Зараз усе в стадії опрацювання. Ми повністю забезпечуємо всім необхідним Що має придбати зараз молода людина, яка приймає рішення служити в ССО? Ми повністю забезпечуємо всім необхідним. Речова служба одягне і взує новобранця, видадуть медицину, засоби захисту. Все те, що три роки тому ми купляли за власні кошти, а потім отримуючи першу армійську зарплату чи бойові нині забезпечується підрозділом. Від людини в першу чергу потрібна мотивація та бажання вчитися. Нової інформації багато, вона різна, і всю її треба засвоїти. В цьому контексті радив би проявити ініціативу та самому обрати напрямок служби. Нині в ССО створено рекрутинговий центр, де рекрутери з бойовим досвідом підберуть посади, допоможуть обрати підрозділ, відправлять на навчання. Досвід підказує, що ця війна швидко не закінчиться. Раджу тим, хто ще не служить не зволікайте. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ми навчилися якісно вбивати ворога" - легендарний "Мадяр" розповів про свою бригаду і бої Як знаходите мотивацію служити далі? У чому бачите нові виклики? Мене мотивують побратими, які кожного дня дивують хоробрістю та силою волі, мотивує наше незламне суспільство. А найбільша радість родина. Від початку війни моїм бізнесом керує дружина, і в неї це гарно виходить. Старший син навчається в університеті в Києві, молодший ще школяр. Тому головна мотивація перемогою завершити цю війну, щоб мої діти ніколи не бачили те, що довелося за останні роки побачити мені. 5 центр рекрутингу ССО Наші контакти: Сайт Телеграм Телеграм-бот Фейсбук Інстаграм Вакансії Телефон: 0800357174 Адреси: м. Київ, Оболонська набережна, 7, корпус 1 м. Дніпро, проспект Олександра Поля, 2 м. Хмельницький, вулиця Соборна, 16 м. Кропивницький, вул. Віктора Чміленка, 53/35

Вишиванка пасує кожному і доречна всюди - на вулиці, дитячому святі, роботі, у волонтерському центрі, на фронті. Це не просто вбрання - у ній наш характер, історія, воля. У вишиванці закодовано те, чого не зітреш ні часом, ні війною. Вона нагадує, хто ми, поєднує традицію із сучасністю, говорить мовою кольору, орнаменту, історії. Героїв спецпроєкту Gаzеtа.uа та Благодійного фонду "МХП-Громаді" об'єднує любов до вишивки, бажання зберегти традиції та передати їх наступним поколінням. А ще вони переможці конкурсу бізнес-ідей "Роби своє", який став можливістю реалізувати власні ініціативи та рухатися вперед. Також розкажемо про досвід громади на Київщині, що прагне зберегти і відтворити традиційний одяг, взуття, головні убори та прикраси в межах унікального проєкту "СПАДОК. Одяг Миронівщини". Реліквії моєї родини дарують радість "Я дуже часто ношу вишиванки. Маю їх багато. Серед улюблених синьо-жовта сорочка та сукня з біло-рожевою вишивкою на синій тканині. А ще зберігаю справжню сімейну реліквію мамину сорочку. Моя бабуся мала чотирьох доньок і всім вишила довгі сорочки. Це була складна робота: техніка кручена, візерунки дуже дрібні. Мамину сорочку я постійно вдягала у школі на виступи. Тепер її часто просять у мене напрокат. Якось тітка побачила, що на мамину сорочку такий попит, і подарувала мені ще і свою. Реліквії моєї родини дарують радість іншим. Це дуже ексклюзивні речі: домоткане полотно, ручна робота їх важко повторити", розповідає вінничанка Тетяна Панасенко, авторка проєкту "Пошиття одягу з елементами національної вишивки" і переможниця конкурсу "Роби своє" 2023 року. Тетяна багато років займається пошиттям і прокатом карнавальних костюмів. Планувала розширити асортимент і створювати одяг з елементами вишивки, але через війну та фінансові труднощі не могла самостійно придбати вишивальну машину. "Про конкурс "Роби своє" від Благодійного фонду "МХП-Громаді" дізналась із соцмереж і вирішила спробувати. Уже 20 років офіційно працюю як підприємець, сплачую податки це була одна з умов участі. Єдине, що лякало, я ніколи не писала бізнес-плану. Але допоміг син. Потім разом освоювали комп'ютерну вишивальну машину, яку придбала за грантові кошти. Завдяки перемозі вдалося суттєво розширити асортимент. Вишивка нині дуже актуальна отримую багато замовлень на національний одяг. Клієнти поділилися на два напрями: одні хочуть етновишивку, інші в сучасному стилі. Дехто замовляє вишивку бісером. Серед найпопулярніших кольорів чорно-червоні та синьо-жовті", ділиться підприємиця. Національний одяг у Тетяни часто замовляють до Дня вишиванки, Дня матері, Дня Конституції. Серед її клієнтів багато вчителів, які шукають сукні для Першого вересня, шкільних вечорниць, вистав. "Нещодавно один хлопчик-співак виграв пісенний конкурс в Україні, і його запросили виступити за кордоном. Я шила для нього жупан із полотна, козацьку шапку з брошкою та пір'ям у гетьманському стилі. Костюм викликав справжній фурор. Тепер він мій постійний клієнт. А ще одному хлопчині також співаку шила костюм січового козака", додає переможниця конкурсу бізнес-ідей "Роби своє". 548 бізнес-ідей на 38 млн грн підтримав Благодійний фонд "МХП-Громаді" У вишиванках намагаюся втілити мрії людей "Мої клієнти найбільше люблять вишивку гладдю вона гарно лягає на полотно. Кожен обирає свою символіку: орнаменти, колоски, що нині в моді, ластівок. Для себе ще до війни я вишила сукню з білими ліліями на синьому тлі. Виготовляю також футболки для хлопців на фронт із написами, що зігрівають душу: "Молимося за тебе", "Чекаємо вдома". Була одна футболка від родини бійця: "Любимо тебе, татку. Твої дівчатка", розповідає Наталія Михальчук із села Четвертня Волинської області, переможниця конкурсу "Роби своє" 2023 року з проєктом "Одяг має значення". Наталія закінчила швейне училище в Луцьку. Спочатку займалася ремонтом одягу, шила пальта й куртки. Згодом освоїла вишивку. "Назбирала грошей купила маленьку побутову вишивальну машинку. Попит був великий, хотіла розвиватися. Мріяла створити власну лінію вишитого одягу, запатентувати бренд. Навіть планували з чоловіком збудувати для мене майстерню біля дому. Але не склалося", пригадує майстриня. Про конкурс Наталія дізналася від знайомої. З поданням заявки допомогла односельчанка Оксана Леонідівна. "І от одного дня чую: "Вітаємо!" Мурашки по шкірі. Ми з чоловіком не вірили, поки не побачили мого прізвища серед переможців. Отримала 100 тисяч гривень гранту. Придбала комп'ютерну вишивальну машинку, промисловий оверлок і парогенератор. Думала брати кредит на оренду приміщення, але чоловік подарував свій гараж і допоміг зробити ремонт. 24 листопада ми відкрилися. Тепер кажу всім: якщо людина має мету все обов'язково вийде. Головне не боятися", ділиться Наталія. За її словами, тепер працювати непросто: війна, високі податки. Але вона вірить у майбутнє мріє запатентувати власний бренд і найняти помічницю. Нині допомагають донька й чоловік. "У своїх вишиванках я втілюю мрії людей. Усі роботи - ексклюзивні, не повторюються. Частину ідей вигадую сама, частину знаходжу в інтернеті або купую в дизайнерки. Мала замовлення від родини, яка їхала до дітей у США: вишивала одяг для зятя, доньки та двох дівчаток. Мої вишиванки вже є в Нідерландах, Німеччині", підсумовує Наталія Михальчук. За орнаментом можна впізнати регіон В'ячеслав Горегляд, власник студії "Черешня" з міста Липовець на Вінниччині, до повномасштабної війни разом із дружиною вів невеликий бізнес ательє з ремонту одягу та магазин поруч. На Новий рік перед вторгненням подружжя придбало просту вишивальну машинку й почало виготовляти крижми та рушники. "З першого дня повномасштабної війни я пішов на фронт. Демобілізувався наприкінці 2023 року. Все здавалося гнітючим. Потрібно було знайти себе, зайнятися чимось важливим. Конкурс бізнес-ідей "Роби своє" допоміг мені реалізуватися. Участь запропонував знайомий. Я пройшов пітчинг, захистив бізнес-ідею. Однією з умов було співфінансування: переможець отримував 100 тисяч гривень гранту й мав додати ще стільки ж. Разом із дружиною ми інвестували 200 тисяч у потужну вишивальну машину та витратні матеріали", розповідає В'ячеслав. За його словами, вишиванки були популярні ще до війни, а нині попит значно зріс. "Орнамент часто підказує, з якого регіону людина. Наприклад, троянди характерні для Донеччини, на Вінниччині поширена сніжинка-хрестик. У нас великий вибір тканин і ниток. Як на мене, найкраща вишиванка це чорне з червоним на білому тлі. Сам ношу сорочку з боковим орнаментом, вишитим зеленими нитками. А з дружиною маємо сімейний лук із подільським орнаментом з пташками. На 20-річчя шлюбу запросили друзів усі прийшли у вишиванках. Так святкуємо й дні народження, і річниці", ділиться підприємець. Студія "Черешня" працює виключно з індивідуальними замовленнями, створюючи унікальні дизайни. "Син мого побратима випускався зі школи, ми пошили для всієї родини святкове вбрання - батькам, випускнику й маленькій сестричці. Кажуть, на святі всі захоплювалися їхніми образами. А нещодавно жінка замовила рушник і дві вишиванки для доньки й онуки, які живуть в Ізраїлі", додає В'ячеслав. Він зазначає, що раніше популярними були класичні вишиванки, а тепер усе більше клієнтів обирає асиметричну вишивку з елементами з боку чи візерунками, що виходять зі складки. "Якось клієнтка замовила вишиванку білими нитками на білому полотні. Коли побачила результат, сказала: "Я в неї закохалася", згадує переможець конкурсу "Роби своє" 2023 року. Просять відтворити вишиванки бабусь і прабабусь "За фахом я юристка. Але доля склалася інакше: вже понад вісім років займаюся вишивкою. Починала з картин і постільної білизни. Люди захоплювалися моїми роботами, просили продати. Тоді і придбала побутову вишивальну машинку, але вона не дає такого результату, як промислова. Завдяки участі в конкурсі "Роби своє" мені вдалося вийти на професійний рівень", ділиться Світлана Гудима з міста Рудки на Львівщині, власниця "Майстерні вишиванок" і переможниця конкурсу "Роби своє" 2024 року. Світлана працює зі старовинними вишивками, фасонами та тканинами, приділяючи увагу найменшим деталям. Вона цінує довіру клієнтів і віддана своїй справі. "Дуже люблю те, що роблю. Якось знайома виграла конкурс "Роби своє", і це надихнуло мене спробувати. Хоча довго вагалася бізнес-план у мене був, але не вистачало рішучості. Саме тоді мій син дуже прагнув на фронт. Просила його зачекати, та він усе ж пішов. Через хвилювання я навіть забула, що подала заявку. А тоді до магазину зайшла знайома та привітала з перемогою. Емоції були неймовірні важко передати словами", пригадує Світлана. Майстриня мріє створити повноцінну колекцію вишиванок Львівщини. "У нас надзвичайне розмаїття візерунків. Сокальська вишивка лише чорними нитками по білому полотну, яворівська яскрава, кольорова. На Городоччині в кожному селі свої елементи: десь квіточка, десь ромбики. Вишивка це код нації. У кожному візерунку наша доля, боротьба, любов, перемоги". З особливою ніжністю Світлана розповідає про вишиванку своєї бабусі. "Після її смерті у скрині знайшла сорочку зберігала в паперовому пакеті з лавровим листом, щоб не з'їла міль. Я зрозуміла: це її дівоча сорочка. Поставила собі за мету відтворити. Тепер у мене є і оригінал, і моя версія", ділиться майстриня. За словами Світлани, клієнти часто приносять вишиванки своїх бабусь чи прабабусь, просять відтворити їх максимально автентично. "Сьогодні особливо популярна саме давня вишивка", зазначає власниця "Майстерні вишиванок". Спадок для майбутніх поколінь Зберегти традиційний український одяг для майбутніх поколінь таку мету поставили в Миронівській громаді на Київщині. Торік учасники виїзних етнографічних експедицій у межах проєкту "СПАДОК. Одяг Миронівщини" зібрали 39 зразків народного одягу та 51 інтер'єрний предмет із 20 сіл громади. Проєкт реалізовано за підтримки Благодійного фонду "МХП-Громаді". Під час експедицій представники Миронівського краєзнавчого музею спілкувалися зі старожилами, які ділилися унікальними знаннями та спогадами про культурну спадщину рідного краю. "Мета проєкту дослідити, відтворити й оцифрувати традиційний одяг Миронівщини кінця ХІХ - першої половини ХХ століття, який зберігся в музеях, школах, будинках культури та приватних колекціях. Ми вже мали досвід співпраці з Фондом: 2022 року реалізували проєкт "Відродження", присвячений традиційному ткацтву. Тоді вперше торкнулися й теми народного одягу. Адже традиційний костюм це обличчя не лише країни, а й кожного регіону. Саме тому обрали його темою наступного дослідження", розповідає Інна Савсюк, директорка Миронівського краєзнавчого музею. Проєкт "СПАДОК. Одяг Миронівщини" стартував у липні 2023 року та складався з кількох етапів. Перший етап експедиції Команда здійснила 20 поїздок у села громади. До роботи долучилися провідні фахівці - Володимир Щибря, директор Центру фольклору та етнографії Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка, та Наталія Телегей, етнологиня з Державного наукового центру захисту культурної спадщини. Усі поїздки зафіксували на відео. На основі матеріалів створили ютуб-канал, де публікують інтерв'ю з очевидцями. Другий етап оцифрування 118 автентичних експонатів, зокрема з музейних фондів, завантажено на міжнародний музейний портал musеum-dіgіtаl: Ukrаіnе. Завдяки цьому колекцію можуть побачити поціновувачі традиційного одягу в усьому світі. Третій етап відтворення Обрали зразки одягу та архівні фотографії, які були оцифровані й використані як основа для реконструкції. Одяг, головні убори, прикраси та взуття виготовляли фахівці майстерень Неrіtаgе аnd Тrаdіtіоn, "ВидимоНевидимо" та Сhоrnе. На сьогодні Миронівський краєзнавчий музей має шість комплектів традиційного вбрання Миронівщини чотири жіночі й два чоловічі. Їх використовуватимуть для виставок, реконструкцій, фотосесій та культурно-просвітницьких заходів. "Тепер ми можемо показати, який вигляд мали миронівці 100 і більше років тому. Для нашого регіону характерна вишивка в чорно-червоній гамі, з орнаментами у вигляді квітів, ягід полуниць, вишень, винограду. Найпоширеніша техніка - хрестик, але трапляється й гладь", підсумувала Інна Савсюк. Тест: Що ти знаєш про вишиванки Традиційно третього четверга травня в Україні святкують День вишиванки. Цього року він припадає на 15 травня. Вишиванка - це не просто одяг, а ознака національної ідентичності. Українці одягають традиційне вбрання, щоб продемонструвати єдність і любов до своєї країни. Пропонуємо пройти тест і перевірити свої знання про вишиванки. Якого року вперше відзначили День вишиванки? 1) 2006 Правильно. Перше святкування відбулося за ініціативи студентів. 2) 1991 Це рік проголошення незалежності України, а День вишиванки виник значно пізніше. 3) 2014 Важливий для сучасної історії рік, але День вишиванки існував раніше. Яке місто стало батьківщиною Дня вишиванки? 1) Київ Столиця активно святкує День вишиванки, але свято започаткували в іншому місті України. 2) Чернівці Правильно, саме в Чернівцях студенти та викладачі Національного університету імені Юрія Федьковича обрали один день і всі разом одягнули вишиванки. Згодом ця традиція стала всеукраїнською. 3) Львів Місто має давні традиції, але не є ініціатором свята. Якими кольорами вишила мати сорочку у відомій пісні "Два кольори"? 1) Червоний і чорний Правильно. "Два кольори мої, два кольори: червоне то любов, а чорне то журба" - співається в пісні на слова Дмитра Павличка. 2) Синій і жовтий Це кольори прапора України. Також їх часто використовують у вишиванках. 3) Зелений і білий Популярні кольори для вишиванок, але не згадуються в цій пісні. Скільки видів і технічних прийомів вишивки налічують в Україні? 1) 10 Значно більше. Також для кожного регіону характерні свої орнаменти. 2) 50 Їх більше. Наприклад, у решетилівській вишивці білим по білому, внесеній до спадщини ЮНЕСКО, поєднують 5-7 технік одночасно. 3) Близько 100 Правильно. Популярні техніки - гладь, хрестик, мережка, низь, бігунець тощо. Кожен символ на вишиванці має своє значення. Нині часто використовують зображення колосків пшениці. Що вони означають? 1) Сімейне щастя, благополуччя Символом цього на вишиванках є виноград. 2) Багатство, достаток, здоровʼя Правильно, це древній символ. Такі вишиванки вважаються ще й оберегами. 3) Любов, краса, материнство Символом є калина. Результати тесту: 12 правильні відповіді Твій шлях тільки починається. Але вже сьогодні ти знаєш більше про вишиванки, ніж учора! 34 правильні відповіді: Чудовий результат. Вишиванка тобі пасує і зовні, і внутрішньо! 5 правильних відповідей: Ти знаєш багато і цінуєш традиції. Вишиванка для тебе не просто одяг. Це мова, якою українці передають історію, любов і силу.

Ця подія, яка має шанс стати історичною, є продовженням складної попередньої історії переговорів, що розпочалися ще у 2022 році майже одразу після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Еспресо нагадає, як виникли переговори у Стамбулі, їх розвиток, причини зриву та відновлення діалогу після повернення Трампа до влади у США.Початок переговорів: Білорусь як невдалий майданчикПереговори у Білорусі за участі  голови фракції "Слуги народу" у ВР Давида Арахамії та помічника президента РФ Володимира МединськогоПереговори між Україною та Росією розпочалися невдовзі після початку повномасштабного вторгнення. Перші три раунди відбулися наприкінці лютого та на початку березня 2022 року на території Білорусі, неподалік українського кордону. Однак українська сторона з самого початку ставила під сумнів доцільність такого формату, оскільки Білорусь фактично брала участь у війні на боці Росії, надаючи свою територію для наступу, й не могла виступати як нейтральний майданчик.Попри це, після телефонної розмови президента Володимира Зеленського з Олександром Лукашенком було досягнуто домовленості про зустріч без попередніх умов. Українська делегація складалася з представників політичного керівництва, зокрема голови фракції "Слуги народу" у ВР Давида Арахамії. Росію представляли урядовці на чолі з помічником президента РФ Володимиром Мединським.Цікаво, що під час цих переговорів вбили одного з українських учасників (як згодом казали в Офісі президента – неофіційного консультанта) – банкіра та шпигуна Дениса Кірєєва, який мав завдання від ГУР затягнути процес для посилення української оборони. Однак на початку березня його застрелили представники СБУ, які звинуватили Кірєєва у держраді. Хоча очільник ГУР Кирило Буданов має іншу думку, у 2023 році він сказав WSJ, що "якби не пан Кірєєв, швидше за все, Київ був би взятий", бо саме він попередив про основне місце атаки за кілька годин до нападу. Хай там як, видимим результатом початкових раундів переговорів стало узгодження гуманітарних коридорів для евакуації цивільного населення з зон активних бойових дій. Водночас у питанні припинення війни сторони залишилися на протилежних позиціях. Росія висувала максималістські вимоги: так звану денацифікацію, демілітаризацію, визнання окупованих територій та скасування санкцій. Україна ж наполягала на виведенні російських військ та відновленні територіальної цілісності. Через це переговори на білоруському майданчику зайшли в глухий кут, і сторони почали шукати інше місце для можливого продовження діалогу.Перехід до Стамбула: Туреччина як нейтральний посередникУчасники української делегації у Стамбулі: Олександр Чалий, Давид Арахамія, Мустафа Джемілєв, Михайло Подоляк та Рустем УмєровУкраїна з самого початку наполягала на зміні локації для переговорів, вказуючи, що Білорусь не може виступати нейтральним посередником через активну підтримку російської агресії. У відповідь Туреччина – на чолі з президентом Реджепом Таїпом Ердоганом, який має хороші стосунки як з Києвом, так і з Москвою – запропонувала свою територію для продовження перемовин.Першим кроком до перенесення майданчика стала тристороння зустріч міністрів закордонних справ України, Росії та Туреччини – Дмитра Кулеби, Сергія Лаврова й Мевлюта Чавушоглу, яка відбулася 10 березня 2022 року в Анталії на полях дипломатичного форуму. Хоча тоді суттєвих результатів досягнуто не було, ця зустріч відкрила шлях до повноформатних переговорів у Туреччині.Ключовий раунд пройшов 29 березня 2022 року в Стамбулі, у палаці османських султанів Долмабахче. Перед його початком президент Ердоган закликав сторони до компромісу та наголосив на історичній відповідальності, яка лежить на делегаціях. Особливу увагу ЗМІ привернула присутність ізраїльсько-російського бізнесмена Романа Абрамовича, якого турецька сторона назвала учасником російської делегації. Його участь у процесі трактували як спробу налагодити неформальні комунікації.У підсумку українська сторона представила проєкт мирної угоди, в якому запропонувала закріпити нейтральний статус держави (відмову від вступу до НАТО) в обмін на юридично зобов’язальні міжнародні гарантії безпеки з боку провідних держав, зокрема, США, Великої Британії, Франції, Китаю, Туреччини. Також у пропозиції фігурували умови щодо повернення до кордонів станом на 23 лютого 2022 року, зобов’язання західних партнерів допомогти у разі нового нападу, а питання Криму пропонувалося врегулювати дипломатичним шляхом протягом наступного десятиліття. Стосовно Донбасу, питання не було також узгоджене. Росія ж продовжувала вимагати фактичної капітуляції – визнання анексії Криму, "незалежності" для "ЛНР" і "ДНР", і традиційно "демілітаризації" й "денацифікації" України. Також не даючи гарантій безпеки. Тому всі ці вимоги були для Києва неприйнятними, адже означали б втрату суверенітету та незалежності. Попри ці діаметрально протилежні думки, сторони демонстрували ознаки готовності шукати компроміси. Насамперед це стосується України. Натомість Росія оголосила про нібито "зниження військової активності" на київському та чернігівському напрямках, що вона назвала "жестом доброї волі". Проте, як згодом з’ясувалося, це було радше визнанням факту: українські війська на той момент вже перехопили ініціативу й витісняли окупаційні сили з півночі країни.Жодних обов’язкових рішень у Стамбулі ухвалено не було. Як зазначив Дмитро Кулеба, сторони лише окреслили позиції, але не підписували юридично зобов’язальних документів. Тому це були розмови без наслідків. А заяви Росії про те, що Україна начебто погодилася на більшість її вимог, Київ одразу спростував.Чому зірвалися переговори у Стамбулі жертви російських окупантів у Бучі, Фото: rеutеrs Попри початковий прогрес, переговори різко зупинилися. Останній раунд переговорів у Стамбулі відбувся 15 квітня.Причинами стали все нові вимоги Росії, від територій до визнання російської мови другою державною в Україні, скасування санкцій та припинення судових позовів проти Росії. Та найважливіше, що після виявлення звірств у Бучі та інших містах, українське суспільство втратило довіру до можливості домовитися з агресором, розуміючи, що це екзистенційна війна за виживання українців як нації. Тим більше, що квітень ознаменувався значним досягненням – звільненням півночі України від окупантів, що додало наснаги битися до перемоги. "Українське суспільство зараз зі значно більшим негативом відноситься до будь-якої переговорної концепції, що стосується РФ", - заявив тоді радник президента Михайло Подоляк та учасник української делегації про зміну емоційного фону переговорів. Тобто в цей період морально-психологічний стан суспільства був таким, що компроміси з ворогом вважалися неприйнятними. Президент Зеленський чітко це усвідомлював, тому продовжив гуртувати українців та світових лідерів довкола ідеї перемоги, тобто поразки Росії на полі бою. Хоча і не відкидав ідеї переговорів. "Складно, емоційно складно. … бо ніхто не хоче домовлятися з людьми, які катували твій народ. …. Ми маємо не упускати можливостей, якщо вони будуть у нас, дипломатичного вирішення цього питання. … Люди приймуть мир у будь-якому разі, тому що люди хочуть, щоб ця війна закінчилася. На наших умовах - умовах незалежності України, але тим не менш. Кожна сім'я щось втратила, є люди, які втратили дітей, і я не думаю, що їх задовольнить будь-який мир на будь-яких умовах і в будь-який час, бо це велика рана та трагедія - втратити близьких та рідних людей", - сказав глава держави в інтерв’ю АР в середині квітня. Натомість росіяни люблять повторювати, що вся справа була в одній персоні – тодішньому прем’єр-міністру Великої Британії Борису Джонсону, який у квітні 2022 року відвідав Україну та нібито переконав Київ не поспішати з угодою і боротися далі. Російська пропаганда особливо наголошує, що таким чином країни НАТО нібито хотіли послабити російську військову міць. Хоча офіційний Київ, Лондон та Вашингтон безліч разів заперечували це, наполягаючи на тому, що Україна сама вирішує свою долю. Та варто відзначити, що після початкового успіху ЗСУ, підтримка Заходу дійсно моментально посилилася (відбувся перший "Рамштайн" та координація військової допомоги), що безумовно додало впевненості українському керівництву та військовим у продовженні боротьби. Таким чином до червня 2022 року переговори остаточно припинилися. А у вересні 2022 року, після оголошення Росією анексії чотирьох українських регіонів, президент Зеленський ввід у дії рішення РНБО та підписав указ, який забороняв будь-які переговори з Кремлем. У листопаді того ж року Україна представила "формулу миру" з 10 пунктів, що передбачала повне виведення російських військ, повернення всіх окупованих територій, включно з Кримом, і притягнення винних у воєнних злочинах до відповідальності. Тобто висловила свої максималістські умови для завершення війни, які, звісно, не влаштовували Путіна, що перейшов від тактики "Київ за три дні" до війни на виснаження, яка триває і до сьогодні.Цікаво те, що указ Зеленського від 30 вересня 2022 року офіційно закріпив неможливість переговорів із Путіним, хоча діалог із Росією як державою теоретично залишався можливим. Це відбувалося, зокрема, стосовно обміну полоненими. Хоча, як нещодавно заявив нардеп Олексій Гончаренко, прямі переговори між Україною та Росією відбувалися регулярно протягом трьох років. "Делегації були на дуже високому рівні. Зустрічі проходили на Аравійському півострові", - відзначив Гончаренко, однак не надав відповідних доказів. Відновлення переговорів за президентства ТрампаЗустріч Зеленського з Трампом на похороні Папи Франциска (Ватикан, 26.04.2025), Фото: Офіс президента України Після повернення до Білого дому Дональд Трамп зробив завершення війни в Україні одним із ключових пріоритетів своєї зовнішньої політики. Його риторика, яка ще під час передвиборчої кампанії обіцяла "припинити війну за 24 години", трансформувалася в активний тиск на Україну та Росію (більшою мірою на Київ та лиш натяки в адресу Москви) для відновлення переговорів. Потенційна нова зустріч у Стамбулі наразі є кульмінацією цих зусиль.Ще у лютому в Ер-Ріяді (Саудівська Аравія) відбулися перші офіційні переговори між американськими та російськими делегаціями. Хоча вони не принесли ясності, а лише додали спекуляцій і занепокоєння в Європі, де побоювалися, що Трамп може укласти угоду без участі України, вигідну Росії. Тим більше що в останній день лютого стався дипломатичний скандал у Білому домі, коли президента Зеленського, фактично, показово вигнали з Вашингтона, бо говорив не те, що хотів чути Трамп. Після був прямий тиск на Київ, коли розвіддані та поставки зброї були на паузі. Однак ситуацію вдалося врегулювати спільними зусиллями європейських лідерів і вже у березні відбулася зустріч в Саудівській Аравії між американськими та українськими делегаціями. Як результат – Україна та Росія погодили 30-денне енергетичне перемир’я та тишу у морі, але на практиці цього так і не було досягнуто. Надалі Україна розробила разом з європейськими партнерами ідею 30-денного всеосяжного перемир’я, щоб розпочати після цього мирні переговори та для безпеки розмістити європейський контингент. США також підтримали ініціативу, натомість Кремль не погодився, говорячи, що досягнення миру можливе лише шляхом "усунення першопричин конфлікту" і знову згадуючи про демілітаризацію та денацифікацію. Однак, щоб підтримати свій імідж та пропагандистську риторику, як того хто хоче миру більше, ніж Зеленський, Путін спершу оголосив одноденне перемир’я на Великдень (на фронті гармати не стихали), а потім – триденне для свого параду на 9 травня (теж бойові дії тривали). Тим часом українська влада посилила свою риторику, коли залучила лідерів Європи до Києва, які поставили Кремлю ультиматум – або 30-денне перемир’я і переговори, або будуть найбільші можливі санкції, які створять економічні проблеми режиму та у будь-якому разі заставлять його припинити війну. Тож Володимир Путін вирішив зробити зустрічний хід і запросив Україну на прямі переговорив в Стамбул, посилаючись на "перервані домовленості" 2022 року. Однак він відхилив пропозицію про 30-денне перемир’я, що викликало критику з боку України та Заходу. Зеленський заявив, що Україна готова до переговорів у будь-якому форматі, але лише після забезпечення припинення вогню. Трамп, зі свого боку, публічно закликав Україну погодитися на переговори 15 травня в Стамбулі, висловлюючи розчарування у відсутності прогресу та звинувачуючи Путіна в затягуванні часу. Таким чином, Володимир Зеленський, щоб не втратити підтримку Дональда Трампа, підняв ставки ще вище, коли запросив Путіна особисто на переговори в Стамбул. Що кажуть експерти про "Стамбул-2"Нова зустріч у Стамбулі може стати ключовою подією у цій війні. Однак наразі немає ясності, хто буде, відповідно, чи буде результат.  Володимир Зеленський точно відвідає Туреччину, оскільки планує зробити робочий візит до президента Ердогана. Натомість у РФ поки офіційно не повідомляють, хто буде у Стамбулі. Речник Кремля сказав, що про це оголосять тоді, коли "Путін визнає це за потрібне". Що є натяком на продумування диктатором, як в черговий раз обхитрити всіх та виграти ще більше часу для продовження війни. Є інформація, що замість Путіна в Туреччину швидше за все полетить міністр закордонних справ Лаврова та помічник президента Ушаков, хоча рішення стосовно поїздки Путіна може змінитися в будь-який момент. Тим часом Дональд Трамп, який зараз з робочим візитом у Саудівській Аравії, також висловив зацікавлення у відвідинах Туреччини та зустрічі на можливих мирних переговорах. Однак, як пояснив спецпредставник Трампа Джозеф Келлог, президент США буде лише у випадку, якщо Путін прилетить на переговори до Стамбула.У випадку, якщо Путіна не буде, президент Зеленський не планує зустрічатися ні з ким від російської делегації. Також на брифінгу він додав, що "собі нічого не забороняв" стосовно мораторію на переговори указом від вересня 2022 року. Зеленський пояснив, що указ РНБО про заборону переговорів із Путіним мав на меті запобігти несанкціонованим перемовинам за участі третіх осіб, які могли б видавати себе за представників України. Натомість він, як президент, має повне право вести такі переговори, відповідаючи за зовнішню політику та дотримання Конституції."Я вважаю, що неприїзд Путіна, а знову ігри – це фінальна точка його демонстрацій, що вони не готові до закінчення війни. А значить, усі обіцянки, тверезі й чіткі обіцянки США, Європи, лідерів інших країн повинні бути виконані. … Значить будуть санкції", - сказав Зеленський. Більшість аналітиків не вірить, що Путін таки наважиться приїхати на зустріч з Зеленським та Трампом. Зокрема, на думку експертів з Інституту вивчення війни, "Путін навряд чи поїде в Стамбул на прямі переговори з Україною". Вони вважають, що у Москві опрацьовують умови для відмови Путіна від цієї поїздки.Старший науковий співробітник Фінського інституту міжнародних відносин Маргарита Завадська, упевнена, що все складається таким чином, що Путін справді шукає способів не прилетіти. За її словами, це було б логічно, тому що Путін не має інтересу завершувати війну:"Ця війна йому вигідна, це джерело легітимації, і це джерело демонстрації сили".Політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва, експерт з питань зовнішньої та внутрішньої політики України Володимир Горбач каже, що для Путіна поїздка до Стамбула означала б втрату ініціативи. "Путін всіма цими маневрами бореться за те, щоб володіти ініціативою, зокрема в перемовному процесі й не відпускати її з рук. Путін буде далі намагатися розхитувати єдність та згуртованість нашої коаліції й буде намагатися далі висувати новіші ініціативи. Я не виключаю, що навіть в силовий спосіб – через демонстрацію нових уявних чи недорозроблених військових спроможностей, та лякати західних партнерів, щоб вони більше тисли на Україну і йшли на виконання російських умов та ультиматумів. Бо це все насправді війна ультиматумів – цей обмін може бути вічним. Ультиматум на ультиматум – всі ухиляються від прямої відповіді й гра продовжується. І це погана гра. Я думаю, що ця кривава війна триватиме ще мінімум до осені", - вважає Горбач.Керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко зазначив в етері Еспресо, що наразі немає передумов для переговорів."У голові Путіна це виглядає так: він може натиснути - і, можливо, влітку наш фронт посунеться або навіть посиплеться. Вони сподіваються просунутися до Запоріжжя й далі в напрямку Дніпра. Це, на їхню думку, дозволить їм восени опинитися в набагато вигідніших перемовних позиціях. З нашого боку ситуація зрозуміла: ми прагнемо миру, але водночас готові до розвитку подій за російським сценарієм. Імовірно, цей сценарій провалиться, і тоді саме ми матимемо кращі переговорні позиції восени. Зараз немає точки дотику - ані з нашого боку, ані з боку Росії", - зауважив Андрющенко.Політолог Сергій Таран в етері Еспресо заявив, що задача мінімум для Трампа – посадити за один стіл перемовин Зеленського та Путіна і у випадку неуспіху відійти від процесу переговорів. Тому важливим стане питання, що буде після того, як Путін не приїде і 30-денного перемир’я не станеться? Чи дійсно Європа та США введуть ще більше санкції проти країни, яка і так має світове лідерство в цьому питанні і навчилася їх обходити? Політолог Віктор Шлінчак в ефірі Еспресо сказав, що це принципове питання. "У європейських політиків немає іншого сценарію, ніж реалізувати те, про що вони заявили. Якщо вони не реалізують посилення санкцій, це означатиме, що Путін правий. Що цінність слова європейських політиків нульова, що з ними можна говорити лише елементами сили і що залякування Путіна дає результат", - зазначив він.Він додав, що Путін хоче провести літню наступальну кампанію і він до неї готувався останні три-чотири місяці, тому не планує міняти планів. "Очевидно, що нове вікно можливостей для потенційного діалогу з РФ може наступити не раніше осені. Але всі грають у цікаву гру - кожен хоче показати, що він за мир і продемонструвати, що він більше за мир, ніж супротивник", - підсумував політолог.Читайте також: Підготовка до війни чи стратегічний тиск: Росія розширює військові бази біля кордонів НАТО. Пояснюємо

Контекст 9 травня в Україні та Росії9 травня в Україні та світі відзначається День Європи і в цьому контексті вкрай важливо, що сьогодні високий представник ЄС та очільники МЗС 35 країн союзу підписали у Львові заяву про наміри передати Україні 1 млрд євро коштом прибутку від заморожених активів РФ. За ці гроші підписанти закуплять українську зброю для ЗСУ, про це заявив прем’єр Денис Шмигаль. Згодом було деталізовано, що загалом ЄС за цією схемою через європейський фонд миру передасть Україні більшу суму. Йдеться про майже 1,9 млрд євро. 1 млрд на закупівлю зброї, 600 млн євро на артилерію та боєприпаси і понад 200 млн на посилення системи ППО. Також найближчим часом буде затверджений фінансовий інструмент, який дозволить Україні брати участь у спільних закупівлях необхідної оборонної продукції разом з державами-членами ЄС, як на європейському ринку, так і в українських виробників. На зустрічі міністра оборони України Рустема Умєрова з комісаром ЄЄ з питань оборони та космосу Андрюсом Кубілюсом йшлося про найбільш актуальні питання та закупівлі – дронів та боєприпасів, які вкрай потрібні на лінії фронту. Ці дві складові в руках наших військових є найбільш важливими для знищення ворога. А в Росії пройшов парад "пабєдобесія". Злочинець Путін зробив низку заяв, де вкотре брехню видавав за правду, а ще демонстрував зброю масового терору, якою руйнуються наші заводи, міста та села і вбивають наших людей. Зокрема, по Червоній площі протягнули "шахеди", які масово використовуються щодоби. Так, атак на 8 і 9 травня не було, аби замилити очі світу заявами про одностороннє припинення вогню, але наші ПС повідомили, що ворог активно застосовував КАБи зі своїх літаків, а зведення Генштабу заявляють про російські атаки по всій лінії фронту.Йти на повне припинення вогню ворог не збирається, бо й далі сподівається, що зможе знищити Україну як самостійну державу і означає, що лідери тих країн, що приїхали на парад до диктатора виглядають його спільниками. Звісно, найбільш символічним та тривожним є візит до Москви керівника Китаю. Сі заявив на зустрічі з Путіним, що дві країни мають стати "друзями зі сталі". Хоча раніше Китай заявив, що він не надає військову допомогу жодній зі сторін війни. Зараз є факти, що динаміка співпраці Китаю та РФ  поширюється  - не лише артилерія, боєприпаси і порох. Буквально сьогодні з’явилася інформація про те, що, ймовірно, Китай починає продавати свої комплекси ППО Росії. Власне, дивно, що на рашистському  параді не було північнокорейського диктатора і по площі не їхали балістичні ракети КN-23 або гаубиці "Коксан", які також цілять по наших мирних містах. Без артилерії та боєприпасів КНДР, Росія відчуває суттєві обмеження. Зараз корейські боєприпаси – це від 30% до 40% всього снарядного арсеналу росіян. Все це яскраво фіксує, що протистояння між автократіями та демократіями набирає обертів. Зараз найгарячіша та найстрашніша лінія цього системного протистояння проходить по нашій Україні. Ситуація на Великомихайлівському напрямкуВійськовослужбовець 31 окремої механізованої бригади з позивним Магнат розповів, що на Великомихайлівському напрямку ніякого припинення вогню, яке анонсувала РФ немає. Противник продовжує штурмові наступальні дії. 9 травня була застосована бронетехніка, автотехніка, піхотні групи. Це, за словами, Магната, був звичайний день на фронті, але ще й з штурмовими діями. Обстріли, удари авіацією теж були, як завжди. Ворог скористався поганою погодою, тим що, військові не змогли побачити техніку заздалегідь і пустив її в хід. Навіть колісну техніку застосували в штурмах. Вся вона була знищена разом з піхотою, додає боєць. Протягом останніх кількох тижнів помітили тенденцію, що росіяни використовують якісь нові термоплащі у більшій кількості. Вони набагато якісніші. Ворога складно помітити з "мавіка", навіть з термального і вони цим користаються. Проте, ми їх бачимо та знищуємо, зазначає Магнат. Ці термоплащі краще використовувати тоді, коли лише стемніло, бо земля нагріта і Маvіс "бачить" все тепло і тому не може розпізнати якісь особливості. Але у ворога світиться зброя і ноги – то наші досвічені пілоти знають, що на рух треба звернути особливу увагу і таким чином навчаються їх бачити.  Магнат наголосив, що артилерія та дрони зараз найефективніші способи враження ворога. Є намагання бачити росіян через дрони та дальні розвідувальні засоби – потім йде виліт і спроба уразити на дальніх підступах. Противник намагається використовувати "накати" -  є один, через певний час інший "накат", потім є пауза на евакуацію 200-х та 300-х. Інтенсивність дуже щільна, все відбувається дуже постійно, є противник, ми його бачимо, постійно вражаємо, не розслабляємося взагалі, додає боєць.Дрони: типи, полювання на пілотів. підготовка бойової частиниВорог наростив використання ударних БПЛА (FРV, скиди з "мавіка"), але ми ще їх переважаємо. Також і оптоволоконні FРV у нас дуже часто фіксуються. Щодо КАБів – стала кількість, вони постійні. Намагаються руйнувати наші позиції – як передні, так і тилові. Ця кількість КАБів суттєво не зменшувалася. Вони щодня стабільно прилітають, навіть буває в той самий час. В цілому ситуація з ними стала.Ми успішно розвиваємо галузь дронів на оптоволокні. Вже навіть сьогодні була перша підбита техніка на напрямку за допомогою цих дронів, бо була дуже погана погода. Звичайному дрону було б важко це все зафіксувати, а ці БПЛА з цим впорались.Щодо полювання на російських операторів БПЛА, Магнат сказав, що це досить реально, але для цього треба задіяти багато ресурсів. Якщо була виявлена "точка злету", то її ще треба підловити, щоб знайти замасковані технічні засоби. Ми над цим працюємо, але враховуючи інтенсивність штурмів противника, досить складно розпорошувати ресурси на такі речі. Хоча ми намагаємось це робити, додає Магнат, є окремий план щодо таких цілей. Робота йде, але через штурми цифри такої роботи зменшились.Магнат додав, що майже всі дрони, які видає держава, потребують доопрацювання. На кожен дрон витрачається від 1,5 тис. до 4 тис. грн, щоб він полетів в умовах РЕБ. Щодо закупок, Магнат каже, що є свої постачальники, яким замовляють все під бажані характеристики – частоти, управління та інше. Там уже є готовий продукт.Щодо бойових частин для дрона, Магнат сказав, що кожен інженер, який готує БК для дрона – "творча людина". Кожен хоче досягти максимальної ефективності боєприпасу, тому використовувати штатні боєприпаси мало хто хоче – бо вони застарілі. У майже кожному підрозділі є люди, які виробляють з нуля, додають, переробляють БК і це проблемна історія, бо однакового боєкомплекту на всіх немає. Все одно, штатний БК покращують та допрацьовують, щоб був максимальний результат.Щодо операторів дронів, Магнат сказав, що не вистачає кваліфікованих кадрів. Щоб зробити зі звичайного військовослужбовця – пілота Маvіс (розвідка) потрібно три місяці. Це найпростіша історія. Якщо робити досвідченого пілота FРV – тут уже потрібно мінімум пів року. Навчання і багато практики. Трошки не вистачає пілотів, але в нас люди постійно перебувають у навчальних центрах. Також постійно триває рекрутинг, просимо людей долучатися саме на тему БПЛА, щоб ставати пілотами.  Найстаршому пілоту – 59 років, а наймолодшому – 22 чи 24. Дуже різний вік. Є досвідчені дядьки, які з початку війни літають – вони вже в віці, але свою роботу роблять.

На футбольному полі в столиці Гани - Аккре 9 травня 2001-го через тисняву загинули 126 вболівальників. На стадіоні проходив поєдинок двох найтитулованіших команд країни - Ассrа Неаrts оf Оаk і Аsаntе Коtоkо. Чиновники очікували заворушення на трибунах, тому залучили додаткові наряди правоохоронців. Господарі поля - Ассrа Неаrts оf Оаk забили два голи і перемогли з рахунком 2:1. Фанати гостей почали закидати поле пляшками, уламками сидінь, шматками бетону. Поліція застосувала сльозогінний газ і світлошумові гранати. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Капітан корабля в момент аварії дивився футбол Вболівальники заспокоїлися, але поліція продовжувала стріляти в натовп гумовими кулями. Глядачі розбіглися в різні боки, на трибунах почалася паніка і тиснява. Люди скупчилися біля вузького виходу зі стадіону. Вийти заважав двометровий паркан із колючою сіткою. 116 фанатів загинули від задухи і ще 10 померли від отриманих травм. На момент трагедії медичний персонал вже покинув стадіон. Людей відвозили одразу в морг. Вболівальника Абдулу Мохаммеда рятувальники порахували мертвим і відправили в морг. Хлопець просто був непритомним, бо надихався сльозогінного газу. Тіла склали просто на підлогу моргу. Від болі він прийшов до тями, його врятували. Президент Гани оголосив триденний траур. Футбольні матчі в країні припинили на місяць. На стадіоні в Лімі під час футбольного матчу Перу-Аргентина 24 травня 1964-го загинуло більше 300 людей. Тиснява на Національному стадіоні сталася в столиці Перу Лімі в кінці матчу. Грали в рамках відбіркового турніру до ХVІІІ літніх Олімпійських ігор.