Search trend "КРАЇНИ І ЛЮДИ 24"

В Україні 4 червня вшановують пам'ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Росії проти України. Щорічно саме 4 червня відзначається Міжнародний день дітей - безневинних жертв агресії, заснований Генеральною асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 9 серпня 1982 року. За час повномасштабного вторгнення Росія вбила в Україні 631 дитину. Ще понад 1975 були скалічені, зникли безвісти - 2244. Ці цифри, станом на 26 травня, не остаточні. Адже важко встановити кількість загиблих та поранених в зоні ведення бойових дій, а також на окупованих територіях. Найбільше постраждало дітей у таких областях: Донецькій - 645, Харківській - 492, Херсонській - 208, Дніпропетровській - 242, Київській - 146, Запорізькій - 181, Миколаївській - 119, Сумській - 139. Лише 25 травня під час масованої атаки внаслідок обстрілу міста Коростишів Житомирської області загинули троє дітей: два хлопчики віком 8 та 17 років, дівчинка віком 12 років, а також травмовано 14-річного хлопчика. У Харкові постраждав 14-річний хлопчик. Під час обстрілу населених пунктів Київської області травмовано вісім дітей: дівчатка віком 10, 13, 17 років, хлопчики віком 8, 10, 11, 13 років. У Миколаєві травмовано 17-річного хлопця. Gаzеtа.uа розповідає 15 історій дітей, яких убили російські окупанти. Роман, Тамара та Станіслав Мартинюки були відмінниками У будинок сімʼї Мартинюків 25 травня вночі влучила російська ракета під час масованої атаки на Україну. Тато Ігор і мама Олена втратили трьох дітей - 17-річного Романа, 12-річну Тамару та 8-річного Станіслава. Самі ж батьки отримали травми. Жінка знаходиться в лікарні у важкому стані. Під час прощання директор ліцею № 1, де навчалися діти, описує їх як таких, що "прагнули досконалості у всьому", але не походили повз тих, хто потребував допомоги. Роман був випускником, готувався до НМТ і палко захоплювався історією України. Він доводив свою думку. Поряд з історією у нього була фізика. Казав, що вона легка. Тамара приводила за руку на заняття молодшого брата. Діти вчилися грати на домрі, були відмінниками. Для маленької Томи була заготовлена грамота за відмінні успіхи в навчанні. Як і мама, дівчинка хотіла бути вчителем математики. А Станіслав такий слухняний та розумний був. Все умів за своїм віком. Данило Худя обожнював футбол Вночі 24 квітня російські терористи під час атаки на Київ знищили ракетою будинок, в якому на першому поверсі жив 17-річний Данило Худя з Києва. Хлопець загинув разом з батьком Олегом та мамою Вікторією. Друзі хлопця цілий день сподівалися побачити Данила живим, проте цього не сталось. Данило був студентом Київського авіаційного фахового коледжу Навчався на спеціальності "Авіаційна та ракетно-космічна техніка". Завжди був на позитиві, постійно грав футбол на стадіоні 185-ї школи. У Данила залишились дві сестри і старший брат. З родиною Худя російськими терористами були убиті ще 9 їхніх сусідів. Маргарита Тітаренко любила математику, співи та танці 29 квітня 2025 року росіяни убили 12-річну Маргариту Тітаренко Губиниха Самарського району Дніпропетровщини. Росіяни вдарили дроном по її приватному будинку. Дівчинка спала у кімнаті на першому поверсі будинку. Коли рятувальники дістали її з-під завалів, вона була ще живою. Її шестирічна сестра отримала травми. Ще з дитсадка дівчинка росла вихованою, товариською та талановитою. Займалася співом та танцями. Найбільше любила математику і українську мову. В ліцеї перемагала на різних творчих конкурсах і предметних олімпіадах. Дівчинка прийшла уві сні й попрощалася - у білій сукні та з німбом над головою Сонячна Ліза йшла до логопеда Сонячній Лізі Дмитрієвій із Вінниці було 4 роки, коли її вбила російська ракета. Це сталося 14 липня 2022 року. Це був один з найкривавіших днів. Тоді Росія скинула на Вінницю чотири ракети - загинули 28 людей, понад 200 поранених. В момент влучання ракети мама Ірина везла доньку у візку до логопеда. Дівчинка загинула одразу. Її мама отримала численні травми. З її тіла дістали два десятки уламків ракет. Від неї якийсь час приховували, що донька загинула. Жінка каже, що дівчинка прийшла до неї уві сні й попрощалася - у білій сукні та з німбом над головою. Ірина сім місяців перебувала на реабілітації за кордоном. Тепер заново вчиться жити. Ірина вела блог в соцмережі. Постійно знімала відео та розповідала свою історію та історії про свою доньку. Вона писала, що є мамою особливої дівчинки, яка має синдром Дауна. Останнє відео мама дівчинки записала і виклала в інтернет за 1,5 години до влучання в місто ракети. На ньому вони з усміхненою та життєрадісною дівчинкою йдуть по тротуару на заняття. Ліза знімалася в різдвяному ролику Олени Зеленської 2021 року. В той день перша леді країни виклала відеоролик на своїй сторінці і попросила подивитись на дівчинку, якою вона була за життя. Ярослава Камєнєва убила ракета "Іскандер" перед евакуацією 9-річний Ярослав Камєнєв жив у місті Селідове Курахівського району Донецької області. Напередодні чергового обстрілу міста планував з мамою Наталією евакуйовуватись до Кривого Рогу. Там у гуртожитку одного з інститутів їм підготували кімнату. Але у хлопчика піднялась температура під 40&dеg;С. Його госпіталізували. Лежав під крапельницями. Саме в цю лікарню і поцілила ракета росіян 14 лютого 2024 року. Дитина з мамою загинули на місці. Також тоді загинула 38-річна вагітна жінка, яка перебувала в закладі на збереженні. Померла на руках у матері 7-річна Богдана Косаченко з містечка Середина-Буда на Сумщині сиділа в машині з вітчимом, коли позаду "Ниви" прилетіла ракета 28 листопада 2023 року. В той час її мама Галина саме пішла в магазин "Аврора". Чоловік і дитина отримали тяжкі поранення. Галина та інші люди, які були в магазині, вибігли. Занесли поранених усередину. Богдана померла на руках у матері. Богдана Косаченко навчалася у другому класі місцевої школи. Добре навчалася, гарно малювала, обожнювала тварин. Родина збиралась виїжджати з міста, бо життя тут ставало нестерпним. Не встиг загадати новорічне бажання Для 11-річного Гліба Федюка з Херсона 2023 рік став останнім у його житті. 31 грудня він був на вулиці, коли окупанти обстріляли Корабельний район. Гліб не встиг загадати новорічне бажання. Хлопець міг вирости видатним піаністом, бо навчався у музичній школі. Гліб був учнем п'ятого класу фортепіанного відділу школи мистецтв №1 міста Херсон. За два дні до смерті відсвяткував день народження Станіславу Нагорному із села Багатир Великоновосілківської громади Волноваського району Донеччини тепер назавжди 11 років. 12 жовтня 2023 року російська армія атакувала село із реактивної артилерії. Було дев'ять прильотів у житловому секторі. За два дні до трагедії хлопчик відзначив свій останній день народження. Його згадують здібним учнем, веселим і кмітливим хлопчиком. Був душею компанії, завжди енергійний та усміхнений. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вбивство росіянами родини з дітьми у Волновасі: в мережі повідомили нові подробиці злочину У вогняній пастці 7-річний Олексій Путятін з братами 4-річним Михайлом та 10-місячним Павлом згоріли живцем разом з батьками у власному будинку. 9 лютого 2024 року сімʼя опинилася у вогняній пастці внаслідок обстрілу Немишлянського району Харкова. Російські дрони поцілили у нафтобазу. Стався витік палива, яке розтеклося вниз по вулиці Котельна, на якій жила сім'я Путяніних. Вулиця перетворилася на пекельну лаву. На подвірʼя увірвалося полумʼя і вони не змогли вибратися на вулицю. Жінка тримала дітей в обіймах Зазвичай, Григорій та Ольга Путятіни з дітьми ховалися у підвалі. Але цього разу всі стали заручниками полум'я. Попередньо встановили, що старший та молодший хлопчики були біля мами. Вони намагалися врятуватися у ванній. Жінка тримала дітей в обіймах. Кістки і тіло немовляти перетворилися на попіл. Доводилось проводити експертизу ДНК. Середній Михайло завжди бігав за татом. Чоловік ймовірно, знепритомнів першим, а малий - забився в куток, сам в кухні. Саме там його і знайшли. Ользі Путятіній було 35 років. Працювала прокурором Вовчанського відділу Чугуївської окружної прокуратури. На цей час перебувала у декретній відпустці. Родина на деякий час виїжджала з Харкова. Зрештою повернулися додому. Їх знали і любили сусіди. Сім'ю поховали у Харкові. Найменшого синочка ховали в одній труні з мамою. Завалило підвал з бетонним перекриттям 6-річного Назара Грицкова із села Новодмитрівка на Херсонщині Росія вбила 14 вересня 2023 року. Його будинок попав під обстріл окупантів. 15 вересня родина планувала виїжджати на Миколаївщину, де знайшла уже собі новий будинок. Останніми словами Назара було: "Мамо, ми завтра поїдемо". Коли почався обстріл фугасними снарядами, саме Назар попросив, щоб сім'я спустилася до підвалу. Вони ніколи раніше цього не робили. Назар дуже наполягав. Почав істерити. Щоб його заспокоїти, родина спустилася до підвалу з бетонним перекриттям. Але воно не витримало і підвал завалило. Весь удар припав на те місце, де сидів Назар з братом Богданом, який отримав важкі травми. Назар Грицков був роботящим хлопчиком. Вставав о шостій ранку і йшов поратись по господарству. Він дуже хотів учитись. Говорив, що виросте і буде моряком, як і старший брат. Нині батько із середнім сином орендує квартиру в Миколаєві, а мама Анастасія з 13-річним сином у лікарні на заході України. Від атаки загинули 52 людей. Ваня - наймолодший 8-річний Іван Козир із села Максимівка, що на Харківщині, загинув 5 жовтня 2023 року у кафе в селі Гроза. Люди зібрались на поминки на честь військового Андрія Козиря родича Вані по татовій лінії. Разом із хлопчиком там були його тато, мама, тітка і дідусь. Від тієї атаки загинули 52 людини, Ваня наймолодший. Його мама Ксенія вижила під час ракетного удару. Проходить лікування в Австрії. Вона вже потроху починає спілкуватись із рідними. Ваня був єдиною дитиною у родині Ігоря та Ксенії Козирів. Його згадують дуже товариським, позитивним і непосидючим. Любив ходити в гості до сусідів, кататись на велосипеді та рибалити. Навчався у першому класі. Мріяла служити в ЗСУ 12-річна Єва Лисенко з міста Костянтинівка Донецької області 24 липня 2023 року саме відпочивала з мамою Тетяною та молодшою сестрою Діаною на березі, коли російські окупанти обстріляли місто касетними боєприпасами. Також поцілили у місцеву водойму. Жінку з дітьми завезли у лікарню Дніпра. але наступного дня через осколкове поранення голови серце Єви зупинилося. Дівчинка навчалася у місцевій школі №5 в сьомому класі. Була дуже товариською, відкритою та щирою і мала багато друзів. Любила життя та своїх рідних. Займалася танцями. Мріяла стати поліцейською або піти служити у лави ЗСУ. Йшов до церкви освячувати великодній кошик 17-річний В'ячеслав Гіщак із села Павлівка Снігурівської громади, що на Миколаївщині, загинув від російської ракети 16 квітня 2023-го, на Великдень. В'ячеслав із 18-річною подругою Вікторією Воткаленко йшли освячувати великодній кошик до церкви у селі Василівка. Ворожий снаряд влучив у зруйнований магазин, де вони мали зустрітися з друзями. Хлопець і дівчина загинули. В'ячеслав Гіщак був 11-класником. Мріяв після школи навчатися на автомеханіка. Був невибагливими, дуже добрим, слухняним, не конфліктним. До всього ставився з гумором. В Україні за два роки повномасштабного вторгнення Росії загинули щонайменше 10&thіnsр;582 цивільних людей, ще 19&thіnsр;875 були поранені. Зокрема, 587 загиблих і 1298 поранених - це діти. Реальна кількість жертв серед цивільного населення значно вища, бо багато випадків залишаються досі непідтвердженими. Збройний напад Росії на Україну, який скоро триватиме вже третій рік і якому не видно кінця, продовжує спричиняти серйозні й масові порушення прав людини, знищуючи життя і засоби для існування", - зазначив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк. За приблизними підрахунками української влади, тільки в Маріуполі за перші три місяці повномасштабної війни загинули щонайменше 22 тис. людей.

На вашу думку, що собою являє неготовність росіян сформулювати свою частину меморандуму? Уже не з одної європейської столиці ми чуємо про те, що росіяни досі не представили своє бачення того, про що вони обіцяли домовитись у Стамбулі. Розуміємо, що Стамбул значною мірою - імітаційний процес. Росіяни його усіляко хотіли зривати, принижуючи статус представництва, але навіть не утруднили себе сформулювати цей офіційний документ. Як ви думаєте, чому і що туди може входити?Мушу вас розчарувати, як і наших шановних читачів, - нічого нового ми там не прочитаємо. Те, що зараз зливається в пресі, черговий раз підтверджує, що Росія буде гратись у переговори.Ви знаєте, що мене в цьому контексті страшно дивує в позиції наших західних партнерів, в тому числі й американців, - мабуть, у першу чергу те, що вони чомусь вважають: якщо ми сядемо за стіл переговорів, то щось відбудеться. Треба або зовсім не розуміти, що таке Росія, або розуміти й продовжувати гратися.Уявіть собі, що зараз, чи завтра, чи післязавтра, чи через тиждень - це не має значення - делегації знову зберуться в Стамбулі, чи в Женеві, чи в Куала-Лумпурі, чи де завгодно і покладуть на стіл свої позиції. От, можна вважати, що переговори почалися. А що вони матимуть, як результат? Я вам скажу що - 0,0. Це, власне, і всі переговори.Питання не в тому, що переговори почнуться, а в тому, яку позицію на цих переговорах займатиме РФ і чи змусимо ми Росію зрозуміти, що продовження війни для неї матиме фатальні наслідки. Ось про що має йти мова. А ми обговорюємо місце проведення цього заходу, те, що там вони напишуть чи не напишуть. Слухайте, це все гра в дитсадок. Чесно кажучи, я спостерігаю за цим і весь час дивуюся, чи це насправді підігрування тому, що робить Путін, чи це якась дивовижна дитяча наївність з боку деяких наших західних партнерів. Переговори самі по собі нічого не означають. На мою думку, з цього треба спокійно, навіть цинічно виходити, бо не треба себе обманювати якимись проєктами, які насправді не відбудуться.Це означатиме, що Росія буде продовжувати війну і буде намагатись нарощувати тиск не лише на Україну, а й на наших західних партнерів. Наскільки я розумію, німецький канцлер Фрідріх Мерц ухилився від підтвердження своєї старої обіцянки щодо надання Україні далекобійних ракет ТАURUS, а пообіцяв налагодити виробництво. Коли говорять "виробництво" замість того, щоб дати ракети, - це переведення дискусії в іншу площину. А щодо реакції західних партнерів, то вони все знають і розуміють, але не готові на симетричні дії, які вимагає російське вторгнення і погрози продовжувати цю війну. Вони хочуть уникнути вступу у війну.Я б не був настільки категоричний щодо Мерца. Він доволі розумно і мудро ще раніше сказав, що ми більше не будемо інформувати нікого про те, що постачатимемо Україні. Це, я вважаю, мудра, розумна і правильна позиція. А те, що відбувалося за пана Шольца, при всій величезній повазі й подяці за те, що Німеччина зробила для нас, було оголошеннями, які з задоволенням читали в Кремлі. Адже військові спеціалісти прекрасно знають: якщо постачається те-то, то воно буде застосовано там-то, якщо буде 10 000 штук, то, значить, така-то загроза, а якщо 20 000 - інша загроза. Тобто все це спеціалістами зчитується дуже швидко. Зараз, слава Богові, цього більше не буде. Якщо виходити з того, що підтвердили в Німеччині, і ми це почули з багатьох інших столиць про те, що жодних проблем з постачанням далекобійної зброї не буде, то я це читаю: питання лише в часі постачання цих озброєнь. Хоча дехто припускає, що, можливо, вони вже і є. Не будемо зараз спекулювати на цю тему. Я думаю, що ми дізнаємося про те, що вони є, від російських Z-блогерів, які будуть розповідати, що черговий військовий об'єкт/ завод/аеродром припинив своє існування. Це дуже потужні далекобійні речі, які теоретично по прямій можуть долетіти до Москви. Але я думаю, що питання не в тому, щоб розбомбити Старий Арбат, а в тому, щоб знищити російську логістику, яка дозволяє їм поки що перекидати й особовий склад, і техніку, і все те, що їм необхідно, для боротьби на фронті. От, власне, про що йдеться. Тому, давайте трошки почекаємо.Мені здається, що візит Зеленського до Німеччини є вельми успішним. Оголошено про допомогу на 5 млрд євро. Оголошено про те, що ми будемо спільно виробляти й дуже швидко те, що нам потрібно. Думаю, що загальний фон в цій конкретній ситуації є доволі непоганий. Як це відіб'ється на загальній позиції європейців - це питання.А фон непоганий, тому що вже зараз, буквально кілька хвилин тому, у РФ заявили: якщо  Німеччина буде бити по Москві, то ми тоді будемо бити по Берліну. Чому? Бо українці не можуть писати польотні завдання на ці ТАURUS. Їх можуть писати тільки німецькі військові. Отже, якщо німці будуть бити німецькою зброєю по Москві, то ми будемо бити по Берліну. А це означає, що там серйозно хвилюються, а якщо вони хвилюються, це нам на користь, значить, усе буде добре.А ви розглядаєте таку можливість, що Росія справді може завдати той чи інший гібридний удар? Я не знаю, чи по Берліну, чи по Таллінну, чи по Вільнюсу? Відправить кілька дронів з вибуховою речовиною, а потім скаже, що вони, мовляв, загубилися. Можуть вони погрожувати?Щодо якихось провокацій, то цілком можливо. Ми вже бачимо, що ці провокації відбуваються майже регулярно. Дуже шкода, що НАТО на це продовжує закривати очі, удає, що це не дрон, не літак, який залетів у повітряний простір, не корабель, який супроводжує оцей тіньовий флот із нафтою. Це поки що, на жаль, НАТО ковтає.Якщо у ваш повітряний простір залітає ворожий військовий літак, то це небезпека: через кілька секунд може бути атака по якихось об'єктах на вашій території. Що повинна в таких ситуаціях робити сторона, на території якої є такий військовий об'єкт? Вона повинна негайно дати команду силам протиповітряної оборони його знищити.Поки що, на превеликий жаль, наші європейські партнери, я не знаю, чи сподіваються на якийсь здоровий глузд, хоча це повна маячня, чи бояться робити те, що вони повинні зробити. У всякому разі реакції поки що немає.  Я думаю, що серйозна атака на країни НАТО для Москви стане, мабуть, останнім чи передостаннім днем її існування. Якщо говорити про країни Балтії, то до Свято-Ленінграда, як дехто його називає, 3-4 хвилини підльоту від фінської території. Думаю, що ризикувати таким чином - собі ж дорожче.Як ви гадаєте, наскільки зараз трансформувалася позиція Трампа? Чи почне він зараз жорсткіше артикулювати, регулювати свої претензії до Путіна, розуміючи, що його не просто водили за носа, як дехто припускає, а що відверто знущалися? На вашу думку, чи надійде якась жорсткіша реакція від американського президента?Ми повинні тут враховувати, мені здається, два аспекти. Перший - особистість самого Трампа. Якщо це його зачепить за живе, якщо він реально зрозуміє, що Путін його крутить, як дурень сонцем, то це цілком реалістично. Хоча, з іншого боку, ми розуміємо, скільки разів на день змінюється настрій Трампа, і те, що він говорить вранці, зовсім не обов'язково може бути підтверджено ввечері. Так що, як кажуть, бабка надвоє гадала - або виживе, або помре. Тому, тут складніше. Мені все-таки більше до вподоби те, що зараз відбувається в американському сенаті, а це є свідченням того, що або Трамп вирішив через сенат робити те, що йому не хочеться особисто робити - тиснути на Росію, або це ініціатива адекватної частини американського політикуму. Давайте не мазати все однією чорною фарбою, адже там були й будуть адекватні, нормальні люди. Вони ж дивляться, що показують опитування громадської думки у США, коли понад 60% американців підтримують продовження військової допомоги Україні. Тож треба бути останнім, вибачте, дурнем в політиці, щоб не реагувати на настрої суспільства. І республіканці в першу чергу це розуміють. Тобто вони ж так само можуть пояснити своєму лідеру, що гратися в іншу гру - це програти не тільки свою особисту популярність, але програти популярність Америки і її роль як лідера поки що демократичного світу.Тому я не думаю, що це випадкова річ. Мені здається, що всі ці фактори разом змусять Трампа щонайменше розвертатися від Путіна. Не знаю, як швидко і на скільки градусів, хотілося б, щоб відразу й на всі 180. Це, мабуть, поки що наївна історія, не будемо себе надто заколисувати такими оптимістичними прогнозами, але те, що зараз формується тенденція, вже видно неозброєним оком. А ми повинні, щоб ця тенденція зміцнилася, і в нас зараз є всі необхідні для цього можливості та важелі впливу.Трамп схарактеризував Путіна як абсолютно божевільного - аbsоlutеly сrаzy. Трампу, наскільки я розумію, не подобається те, що Путін і надалі намагається регулярно вбивати цивільних українців. Я спілкувався з представником Українського конгресового комітету США, який сказав мені, що в Америці надзвичайно гостро зреагували на масований нальот російсько-іранських БПЛА, зокрема, на Київ.Це правда, я дотримуюсь тієї самої думки. Поки що американська громадськість повинна відіграти в цьому плані свою роль. Коли я казав, що в нас є багато інструментів, то мав на увазі в тому числі й роль американської громадськості, роль української діаспори в США - це те, що ми повинні використовувати.Але більше я б тут думав також і про роль американського військово-промислового комплексу. Адже щонайменше припинення з боку США допомоги Україні є і припиненням для американського ВПК заробляння великих мільярдів, про що Трамп говорить щодня і щогодини.Я б говорив про те, що свою роль тут мають відіграти наші європейські партнери, тому що вони прекрасно розуміють, що означає, якщо вони будуть об'єднані зі США в цьому плані. Вони дуже бояться, щоб Трамп розвернувся в бік Путіна, прекрасно розуміючи, що той його дурить розмовами про якесь міфічно-космічне економічне співробітництво, якого не буде найближчими роками. Це абсолютна маячня, яка нічим не завершиться. Трампу не потрібні практичні результати, він - король популізму, тому йому потрібні заяви про майбутні результати, яких ніколи не буде, але це вже хай розбирається наступний президент.Тут багато речей, які, на жаль, взаємозаперечують одна одній, і спрогнозувати, що ж нарешті відбудеться, який із цих векторів буде сильніше тиснути на Трампа, поки що важко.  Є певні ознаки того, що і Трамп, і його оточення починають поступово відходити від тієї лінії "дружби та любові з Путіним", тому що все більше і більше переконуються, що це насправді не лідер, з яким можна говорити, а це маніяк-убивця, якого можна зупиняти тільки силовим методом.На вашу думку, як довго може ще тривати російська агресія, враховуючи не лише кровожерні наміри Путіна, а й наявний ресурс? Що у нашого противника з ресурсами в теперішній ситуації, крім ще живої сили та отих дивних публікацій в Тhе Есоnоmіst, де було описано про якусь захмарну кількість іранських БПЛА, які вони випускають? Яким ви бачите горизонт війни з урахуванням російського ресурсу?Тут знову треба говорити про дві складові. Перше - наш військовий ресурс і те, що нам нагально і негайно потрібно тут і зараз. Якщо цей ресурс нам буде наданий, якщо це буде високотехнологічний ресурс, бо сьогодні ми не візьмемо Росію числом мобілізованих чи кількістю старих танків - ми можемо взяти сьогодні Росію лише новітньою технологією, яка буде щонайменше йти на крок уперед. Тобто, щоб не ми їх наздоганяли, а щоб вони не могли наздогнати нас. Мені здається, це є ключовим у наших спроможностях.Повертаючись до Німеччини, до Європи, то дуже добре, що над цим зараз працюють наші спеціалісти, щоб максимально пришвидшити налагодження високотехнологічного виробництва, якого в Росії вже скоро не буде. Це, на мою думку, надзвичайно важливий елемент.Другий момент - внутрішні спроможності Росії, які з кожним наступним місяцем стають меншими. Чому? Тут знову треба говорити про два фактори. Уявімо, що буде ще 18-й жорсткий додатковий пакет санкцій Європейського Союзу та санкційний пакет від США, коли Китай та Індія отримають "червону картку". Якщо говорити чесно, дивлячись правді в очі, то Індія і Китай сьогодні допомагають Росії вести цю геноцидну війну проти України. Уявімо собі, що Китай проігнорує це попередження. Може бути, я не виключаю, що ідеологічна єдність Москви та Пекіна буде вище за багато інших більш тверезих речей, тут ідеологія може взяти верх. Але навіть те, що могла б відпасти Індія, то це вже величезний подарунок нам, тому що Індія сьогодні є другим донором Росії в боротьбі проти України. Це вже був би позитив.Наступний момент - внутрішня ситуація в російській економіці. Уже не один економіст і не перший місяць говорить про те, що російські резерви та ресурси вичерпуються. Цілі галузі російської економіки починають "ставати з чотирьох копит на два". Візьміть, наприклад, такий акумулюючий напрямок, як будівництво житла, то сьогодні навіть у Москві говорять, що ця галузь економіки практично припинила давати результати. По-перше, там іде скорочення, зменшення купівлі цього набудованого житла, а це має надзвичайно негативний наслідок для забудовників, які не можуть повернути банкам кредити, які вони брали на це будівництво. Відповідним чином ланцюжок іде далі, банки можуть отримати величезний мінус у підсумку. Уже на кінець цього року прогнозують, що четверта частина забудовників у Росії себе може оголосити банкрутами. Про це говорили раніше і це зараз стає реалістичним.Візьміть вугільну галузь, яка сьогодні стагнує, починає працювати в мінус. Візьміть Газпром, який колись російському бюджету приносив "золоті яйця", - виходить на тотальний мінус.Візьміть російську залізницю, яка має перевозити вантажі по російській території, -  просить в уряду, щоб їй виділили дотації. Уряд скрегочучи зубами це робить, але, скоріш за все, далі цього не буде. Візьміть авіаперевезення, автомобілебудування і так далі за списком. До речі, Китай сьогодні дуже добре використовує цю ситуацію в економіці РФ і фактично перетворив Росію з придатка до західних економік на придаток до своєї власної економіки. Він почне дуже скоро керувати тим, що відбуватиметься у великих російських регіонах.Я вже не кажу про те, що в Росії нема кому працювати, бо всі трудові ресурси переїхали у ВПК, який накачується грошима, бо він єдиний дає якісь плюси в розвитку, але за рахунок того, що страждає цивільна частина економіки. Також не забувайте, що демографічна криза в Росії досягає вже своєї межі. Дійшло до того, що деякі депутати цієї так званої держдуми, хоча це скоріше держдура, пропонують видавати спеціальні грошові виплати дівчатам шкільного віку, старшим школяркам для того, щоб вони народжували. Це вже, по-моєму, за межею здорового глузду, але це офіційні пропозиції деяких депутатів державної думи. Вони розуміють, що пройде якихось 20-30 років і Росія з так званої слов'янської перетвориться на мусульманську з усіма наслідками для цієї країни. Хоча, я думаю, що так довго ця недоімперія не протягне.Хотів би розпитати про внутрішню логіку процесу російської агресії проти нас. Ви абсолютно правильно відзначили, що росіяни не володіють тим ресурсом, про який заявляють. Є величезна криза всередині Росії, але водночас за допомогою війни та агресії проти України вони хочуть вирішити дуже багато інших питань всередині своєї країни. Це один момент. Однак вони ухиляються від ведення перемовин, заганяючи в такий спосіб свою ж державу у прірву. Міністр закордонних справ РФ Лавров заявив, що Росія підготувала якусь там частину свого меморандуму і пропонує 2 червня провести зустріч у Стамбулі. Ви бачите якісь перспективи того, що вони підуть на компроміс?Звичайно, ні. Тут питання не в Лаврові, не в Мединському, не в Шойгу, не в Медведєві - ні в кому. Це абсолютна монархія, де все вирішує одна людина, де всі інші є його васалами. Це він визначає, що буде, як буде, коли буде і чи буде взагалі. Тому треба виходити з його оцінок того, що відбувається навколо.Тепер давайте сядемо на його місце і подивимося, що для нього означає припинення війни. А це означає, що йому навіть своєму зазомбованому, дикому піплу, народонаселенню потрібно буде пояснити, чого він досяг, поклавши мільйон життів і просунувшись у дві області, навіть повністю їх не захопивши. Чи він демілітаризував Україну? Чи він вирішив питання нашої нейтральності? Чи він вирішив питання щодо застосування російської мови в Україні? Звичайно, ні. І я дуже сподіваюся, що на ці всі заманушки у нас буде чітка і спокійна зважена відповідь: ні. А з чим він тоді звернеться до свого оцього народу? Як він пояснить те, що його голосна заява в ніч на 24 лютого 2022 року виявилася просто пшиком, порожнім звуком?І дивіться, що теж треба брати до уваги, - як він зараз, після зупинки війни, зможе переорієнтувати цю свою дику російську економіку знову на цивільні рейки. Ви людина дуже молода, і думаю, що не пригадуєте того, що відбувалося після розпаду СРСР з військово-промисловим комплексом країн, які утворилися. Це була катастрофа, тому що військові об'єкти в один момент виявилися непотрібними, тому що вже не треба було випускати те, що не можна було використовувати.Дивіться, зараз випустили 1000 дронів, їх знищили, відповідно, завтра потрібні нові. А що буде робити це підприємство, коли не буде потрібно випускати щодня 1000 дронів? Воно просто закриється. А що ви будете робити з тими людьми, які звільняться? Куди вони підуть? Це один момент.А що ви будете робити з головорізами, які повернуться назад в Росію і будуть вбивати вже не українців, а своїх односельців? Я недавно подивився одне відео, від якого у мене досі в очах стоїть жах, коли двох, як вони кажуть, отказніков стимулювали іти в м'ясний штурм. Це варварська, дика, звіряча система. І ця система повернеться дуже швидко туди всередину і почне жити за цими своїми звірячими законами.А що робити Путіну? У нього є можливості цьому запобігти? А якщо завтра помре Кадиров, то що відбудеться з цією територією? А може, вона оголосить незалежність від Москви? Чи спробує Москва там щось зробити? Та нічого вона там уже не зробить.  Допоки є війна, є можливість, бодай якось, але управляти тим, що називається Російська Федерація. Війна закінчується - і ризики кратно зростають, як зовнішні, так і внутрішні. Чому зростають зовнішні ризики? Тому що ніхто ж не збирається знімати санкції з Росії. Ніхто ж не збирається кидати Україну напризволяще. Це те, що Путін матиме ще дуже-дуже довго, я думаю, що роками, якщо ще, звичайно, Росія до цього часу збережеться.Звісно, буде і внутрішній розбрат, який і теоретично, і практично може негайно початися. Для Путіна війна - запорука продовження його існування як пахана зони, на яку вже перетворилася практично вся РФ. Нема війни - загроз купа. І тому Путіну потрібно продовження війни під будь-яким соусом, обдурюючи Трампа, розповідаючи про те, що це Україна не хоче домовлятися.Власне, те, що ми можемо очікувати в Стамбулі 2 червня чи 10 червня, це не має значення, - просто вони приїдуть з тими вимогами, які є абсолютно неприйнятними. 

Про це в ефірі Еспресо сказав заступник міністра освіти та науки України Михайло Винницький."Питання щодо виїзду чоловіків віком 18–24 років дійсно буде розглядатися у ВР, можливі певні зміни. Однак на рівні Міністерства освіти ми ще два роки тому впровадили можливість для студентів віком 18–22 років брати участь у так званій академічній мобільності.Тобто наші університети укладають договори з європейськими, що дозволяє студентам навчатися один семестр у закладах вищої освіти Європи. Це успішна програма", - зазначив Винницький.За словами заступника міністра освіти та науки України, на сьогодні переважна більшість студентів, які беруть участь у програмі, а це молодь віком 18–22 років, бакалаври, до 90% студентів повертаються вчасно та відповідно до правил. Тому це не є небезпекою, що люди виїжджають."Чи є в нас проблема з тим, що мами вивозять своїх синів до 17 років? Так, така проблема існує. Але ми не маємо точної статистики. Після виїзду за кордон діти часто складають національний мультипредметний тест (НМТ) вже за межами України й вступають до українських вишів, маючи на той час 18–19 років. Це тенденція, яку ми зараз активно відстежуємо.Цього року, як і торік, понад 20 тисяч дітей складатимуть НМТ за кордоном. Загальна кількість тих, хто цього року складає вступний іспит, становить 312 тисяч. З них близько 20–21 тисячі робитимуть це в тестових центрах, розташованих у 34 країнах світу, де створено умови для вступу до українських закладів освіти", - зауважив Винницький.Заступник міністра освіти та науки України наголосив, що є певна тенденція - матері вивозять дітей за кордон. Діти там живуть рік-два, знайомляться з якістю освіти та рівнем життя, а потім вступають до українських вишів."У цьому немає нічого поганого. Навпаки - це добре, коли молодь бачить інші країни та інші системи. Україна - не тюрма. Проте, в умовах воєнного стану існують обмеження. Це логічно, бо потрібно підтримувати як економіку, так і нашу обороноздатність.З іншого боку, важливо зберігати можливості для учнів та студентів виїздити з освітньою метою, щоб розширювати світогляд і формувати українські цінності навіть за межами країни", - додав Винницький.Член комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський заявив, що Верховна Рада працює над тим, щоб підвищити до 23-24 років межу для дозволу на виїзд чоловіків за кордон. 

Надзвичайно тривожні й драматичні сигнали ми отримуємо зі Сполучених Штатів. Україна, а також Східна й Центральна Європа розуміють, що росіяни готуються до подальших дій. Можливо, вони будуть розширювати периметр війни. У теперішній ситуації найслабшою ланкою виявився американський президент Дональд Трамп. Ми цього не чекали. Я просив би вас оцінити теперішній драматичний момент.Мені надзвичайно приємно бути з вами. Я щойно провів тиждень в Україні — це був мій сьомий візит від початку повномасштабної війни. Новий етап європейської та світової історії розпочався 24 лютого 2022 року з повномасштабного вторгнення. Спершу ми пережили шок від самого факту вторгнення. Згодом прийшов шок від усвідомлення, що такі країни, як Китай, Індія, Туреччина, Бразилія та Південна Африка, не на нашому боці. І тепер ми стикаємося з третім великим потрясінням — шоком Трампа, можливо, найзначнішим з усіх: із відкриттям того, що Дональд Трамп, імовірно, почуває себе ближчим до Владіміра Путіна, ніж до Володимира Зеленського.Добра новина полягає в тому, що, як на мене, Україна нині майже здатна утримувати території, які вона контролює, за умови суттєвого посилення підтримки з боку Європи й за наявності критично необхідного мінімуму допомоги з боку Сполучених Штатів. Цей мінімум включає три ключові речі: розвідувальну інформацію, ракети-перехоплювачі Раtrіоt і 155-міліметрові боєприпаси.Це суттєва підтримка з боку Сполучених Штатів. А сьогодні, як свідчить реакція Європи — візити Фрідріха Мерца, Емманюеля Макрона, Кіра Стармера, Дональда Туска до Києва, приїзд усіх міністрів закордонних справ до Львова — існує реальна політична воля підтримувати Україну.Ми справді перебуваємо в надзвичайно складній ситуації — через поєднання чинників, пов’язаних із Путіним, Сі Цзіньпіном і Дональдом Трампом. Та я переконаний: Україна разом із Європою все ще здатні вистояти й впоратися з цією загрозою.Зараз не час простої дипломатії - зараз відбувається підготовка Росії до ще, можливо, масштабнішої війни, і цей процес буде тільки розгортатися. Чи встигнуть Дональд Туск, Емманюель Макрон, британський прем'єр та інші вдатися до сміливих, чесних і, можливо, жорстких і небезпечних кроків? У певному сенсі найнебезпечнішим було б, якби Путін просто погодився на припинення вогню. У такому разі Трамп міг би посилити тиск на Україну, можливо, знову припинивши військову підтримку. Наразі абсолютно очевидно, що саме Путін і Росія залишаються головною перепоною для будь-яких переговорів щодо припинення вогню, не кажучи вже про досягнення тривалого миру.І, як не дивно, в цьому є певний позитив — адже це означає, що Україна й надалі отримуватиме щонайменше мінімально необхідну підтримку з боку Сполучених Штатів. Відповідаючи на ваше запитання, скажу: так, я переконаний, що європейські лідери усвідомлюють, наскільки складною є ситуація. Якщо Росія розпочне новий наступ, можливо, доведеться ухвалювати надзвичайно складні рішення. Усе залежатиме від того, де саме відбудеться наступ і як він розгортатиметься.Проте я впевнений, що політична воля є. І якщо врахувати спільні зусилля,  зокрема Норвегії, Великої Британії, а також визначну ініціативу Чехії на чолі з президентом Петром Павелом щодо постачання Україні додаткових боєприпасів, ми маємо всі необхідні ресурси та потенціал, щоб протистояти цій загрозі.Архітектура Центральної Європи будувалася після Другої світової війни. Перша спроба після Першої світової війни закінчилася трагічно – Другою світовою. Яку роль може відіграти Центральна Європа і яке місце України в цьому теперішньому процесі?Існує проблема. Північно-Східна Європа, зокрема країни Балтії, Польща, Скандинавія та Фінляндія, з огляду на свій історичний досвід взаємодії з Російською імперією, рішуче підтримує Україну. Вони не лише на вашому боці, а й самі відчувають пряму загрозу.Ситуація може ускладнитися, якщо 1 червня пана Навроцького буде обрано президентом Польщі, адже тоді Польща буде глибоко занурена у власні внутрішні проблеми. Як відомо, серед польських правих політичних сил існують антиукраїнські настрої. Водночас загалом Північно-Східна Європа залишається солідарною з Україною та непохитною у своїй підтримці.Натомість проблему становлять Угорщина Віктора Орбана і Словаччина Роберта Фіцо, дві країни Південно-Східної Європи, а також Болгарія і Греція, які демонструють значно меншу стабільність та послідовність у підтримці України. На щастя, президентські вибори в Румунії пройшли у конструктивному ключі. Втім, у Східній Європі чітко відчувається розлом між Північчю та Півднем.Є два ключові аспекти. Перший — оборона України, адже саме з неї починається захист Східної Європи. Другий — безпосередня оборона самих європейських країн. Слід чітко усвідомлювати, що путінська Росія вже веде гібридну війну.Йдеться не про прямий збройний наступ, а про підпали, кібератаки, пошкодження підводних кабелів, спроби дестабілізувати політичні процеси через масштабні дезінформаційні кампанії, як це було під час виборів у Румунії. Тож завдання полягає не лише у стримуванні Росії, а й у перемозі в цій гібридній війні, яка охоплює всі країни регіону.Для Путіна політика — це продовження війни іншими засобами.Кілька тижнів тому я спілкувався з моїм сердечним другом Адамом Міхніком, відомим польським дисидентом, засновником "Газети виборчої". Він був надзвичайно стривожений - відчуває, що в Центральній Європі прокидається дух націоналізму, який може її дезінтегрувати. Путін також буде розраховувати на подібні сценарії для того, щоб Центральна Європа дезінтегрувалася зсередини.З іншого боку, сто років тому президент Вільсон запевняв Європу в тому, що ми будемо жити в новому світі - ми будемо жити згідно з планом Вільсона. Але план тоді не був затверджений американським конгресом - і архітектура європейської безпеки посипалась. Я з вами погоджуюсь: оцей імпульс, який зараз дав Дональд Трамп, є надзвичайно небезпечним, тому що розмикається євроатлантичний зв'язок. А євроатлантичний зв'язок - це про безпеку континенту, і для Путіна це аргумент атакувати.Ситуація, що склалась у Західній Європі після 1945 року, а в Центрально-Східній Європі — після 1989-го, є абсолютно винятковою в усій європейській історії. Протягом цього часу Сполучені Штати фактично виконували роль гаранта безпеки, створюючи захисний щит для європейської оборони. Це стосувалося спершу Західної Європи до падіння Берлінського муру і завершення холодної війни, а згодом і Центрально-Східної Європи. Проте, на жаль, це не охопило Україну, Молдову та Грузію.Паралельно ми стали свідками безпрецедентного рівня європейської інтеграції. В обох цих вимірах сучасна Європа не має історичних аналогів. Але саме тут і виникає проблема.У сучасній, більш інтегрованій Європі, як зауважує мій друг Адам Міхнік, ми спостерігаємо стрімке зростання впливу антиліберальних, націоналістичних і популістських сил дезінтеграції. І це явище вже давно не обмежується лише Східною Європою. Ці рухи набирають силу у Франції з Марін Ле Пен, у Німеччині з "Альтернативою для Німеччини", у Великій Британії з "Реформістською Британією", а також у Нідерландах та Італії.Ми стикаємося з внутрішніми загрозами європейській єдності в той момент, коли Сполучені Штати, на чию ядерну парасолю та безпекові гарантії ми довгий час покладалися, вже не є стабільною опорою. Що ще тривожніше — адміністрація Трампа, подібно до путінської Росії, відкрито підтримує ці самі антидемократичні та деструктивні сили.Це надзвичайно небезпечний момент для Європи, яку ми будували протягом останніх восьми десятиліть — Європи, що стала більш єдиною, вільною, заможною, демократичною і, в найкращому сенсі, ліберальною.Сьогодні нам як ніколи потрібен український дух, щоб захистити й нашу власну волю.Але водночас має бути точка політичної збірки, тобто пункт, або людина, яка зможе взяти на себе відповідальність. Не на словах - бути готовою дати конкретну військову відповідь Путіну.Путін намагається нас залякувати, демонструючи свою готовність вести так звану перманентну війну. Свого часу Лев Троцький запропонував концепцію перманентної революції, а Путін зараз використовує концепцію погрози перманентної війни, яка може пульсувати, точитися роками і десятиліттями.Хто може стати лідером і з якою концепцією? Це не про теорію, не про слова, не про голосування в Європейському парламенті - той із лідерів, можливо Кір Стармер, хто скаже: якщо ви нападете на Естонію, шановні російські противники, ми вступимо в війну.Перш за все, надзвичайно важливо усвідомити: у найближчому майбутньому Росія продовжуватиме війну проти Заходу. Це стало центральною ідеєю та сенсом існування режиму Путіна, навіть більшою мірою, ніж раніше.Йдеться не лише про російський реваншизм чи спробу відновити імперський контроль над Україною. Мова про постійну, перманентну війну проти Заходу, що ведеться різними засобами. Це не лише збройна агресія. І саме тому опір має бути багатовимірним, охоплюючи не лише військову, а й інформаційну, економічну та інституційну сфери.Що ж до європейського лідерства, то воно ніколи не зосереджуватиметься в руках однієї людини, як і не буде виходити виключно від Європейського Союзу.Ми стали свідками символічної миті в Києві, коли четверо лідерів стояли поруч із Володимиром Зеленським під банером із написом "Коаліція охочих". І головне питання зараз — чи буде в Європі достатньо країн і лідерів, частково серед держав-членів і поза межами ЄС, частково в європейських інституціях і в більш згуртованому НАТО, щоб зробити стримування Росії переконливим і дієвим.Це і є ключове питання. Відповідь на нього не залежатиме від однієї чи двох осіб, вона залежатиме від спільної волі багатьох. Європа ніколи не говорить одним голосом, це завжди спільна розмова.Я хотів би вам подякувати за те, що ви з Україною, за те, що приїжджаєте в Україну. Не лише ви - наприклад, мій приятель Генрі Марш, британець, регулярно приїжджає в Україну для того, щоб робити добрі справи, а ще й підтримати своєю присутністю, полковник британської армії у відставці Глен Ґрант також. Дуже багато людей, зокрема з Британії, приїжджають. Я хотів би, щоб ви поділилися власним досвідом, власним відчуттям ситуації, що вас вражає в Україні і які ви бачите виклики чи загрози, для нас тут, в Україні.Передусім варто сказати, що Генрі Марш справді видатна особистість, а перебування в Україні завжди є глибоко зворушливим, тривожним, натхненним і сповненим сенсу. Україна — це головна європейська історія нашого часу. Ми багато говорили про виклики, які несе війна, але те, що мене особливо вразило минулого тижня, це усвідомлення того, що нам слід замислитися і над викликами миру, або бодай часткового миру. Під час мого останнього візиту в Україну я відчув, наскільки глибоко людей турбує перспектива розколів у суспільстві та політичному житті, які можуть виникнути в момент укладання тривалого перемир’я.Українське суспільство сьогодні складається з дуже різних груп. Є мільйони, що переживають страшні страждання на окупованих територіях. Є внутрішньо переміщені особи. Є ті, хто живе у відносно безпечних регіонах України. Є українці за кордоном. І є ветерани, які повертаються з фронту. Ці досвіди різні за глибиною та болем, неминуче перетинатимуться, а подекуди й вступатимуть у конфлікт. І це серйозний виклик на шляху до мирного майбутнього.Об’єднати ці досвіди буде непросто. А коли повернеться повноцінне політичне життя, наприклад, якщо країна дійде до проведення виборів у належних умовах, із вільним медіапростором, повним виборчим реєстром і реальними можливостями для кожного громадянина проголосувати, політика повернеться з повною силою.Перед Україною стоїть серйозне завдання: зберегти єдність, якої вона змогла досягти в умовах війни, у час часткового миру або у період, коли активні бойові дії будуть припинені. Для мене і для багатьох людей, які підтримують Україну, викликом стане збереження високого рівня європейської підтримки. Коли гаряча фаза війни завершиться, навіть якщо тимчасово, на кілька місяців чи років, на Заході, зокрема в Європі, з’явиться сильна спокуса сказати: "Все, війна закінчилася. У нас є щось на кшталт миру. Маємо інші проблеми, давайте зосередимось на них". Саме це сталося з Боснією після 1995 року.Я не порівнюю Боснію та Україну в жодному іншому аспекті, окрім одного: існує реальна загроза втратити внутрішню єдність і водночас увагу та солідарність решти Європи.Я хотів би вас розпитати про вашу віру в перспективи дипломатичних перемовин і мирних конференцій. Віра в дипломатію в теперішній ситуації є небезпечною. Але ця віра лишається, тому що перспектива нескінченної війни з Російською Федерацією на нашій землі дуже багатьох може деморалізувати.З іншого боку, дипломатичний процес фактично стоїть на місці. І Дональд Трамп робить усе, щоб вийти з дипломатичного процесу й розповідати всьому світові, що нехай Україна та Росія домовляються за посередництва Ватикану. Це блюзнірство, наруга, цинізм, але такою теперішня ситуація є. Ми розуміємо, що світ утомився від російської агресії.Світ хотів би якось унормувати ситуацію, хоча повернутись до стану антебеллум (перед війною, - ред.) неможливо. Яким є ваше бачення ширших мирних конференцій? Адже ще є Китай зі своїм баченням, і є інші гравці.Уважаю за необхідне наголосити: навіть коли гарячі бойові дії завершаться, у найближчому майбутньому миру не буде — ані в Україні, ані в Європі.Ми опинимось у складному проміжному стані, коли це буде не війна, але і не мир. Буде щось на кшталт нової форми холодної війни. Така реальність тривала, складна й незручна для багатьох. Остаточні мирні домовленості після Другої світової були укладені лише у 1990 році, коли відбулося возз’єднання Німеччини. Минуло 45 років. А Корейський півострів досі не має такої мирної угоди.Очікувати на велику мирну конференцію найближчим часом не варто. Це малоймовірно. Проте можливе перемир’я. Його передумовою стане усвідомлення Росією поразки та відчуття болючих наслідків війни.У такому разі сценарій, ймовірно, нагадуватиме повоєнне відновлення Західної Європи у 1940–1950-х роках. Україна буде послідовно зміцнюватися, інтегруючись у західний простір і стаючи частиною системи колективної безпеки. Так створюються незворотні факти на місцях, які з часом можуть привести до справжнього миру. Ось на що ми найбільше сподіваємося.Та є серйозна загроза. Щойно буде досягнуто перемир’я, багато хто у світі скаже: ось вам і мир. Увага світу розсіється, напруга спаде, і Захід зосередиться на інших глобальних викликах. У цей момент Україна ризикує опинитися між історичним шансом і новою вразливістю.Коли ми говоримо про такі драматичні моменти, ми не можемо не розглядати роль тієї чи іншої особи в історії. Але ми говоримо не про Наполеона, Аттілу чи Гітлера. Ідеться про Путіна. Що ним рухає? Це психопатологічна історіософія чи це просто бажання повернутися в якийсь нікому не відомий світ першопричин, про які він регулярно говорить? Важливо наголосити: це і війна Путіна, і війна Росії. Імперії ніколи не здавалися без спротиву. Тому було ілюзією вважати, що Російська імперія, яка зникла на перший погляд раптово в період з 1989 по 1991 рік, не спробує відповісти ударом.Я переконаний, що незалежно від того, хто сидів би у Кремлі, ризик відновлення імперського проєкту з боку Росії завжди залишався високим. Але маємо ще й особистість Путіна. Як я пишу у своїй книжці, я познайомився з ним у 1994 році, коли він був маловідомим заступником мера Санкт-Петербурга. Уже тоді він говорив про території, які, за його словами, завжди були російськими, і наголошував, що Росія повинна їх або захищати, або повернути. Він прямо згадував Крим. Одержимість Путіна полягає не у відновленні Радянського Союзу. Його не цікавить радянське минуле як таке. Його ціль полягає у створенні російського союзу, і це чітко видно ще з 1990-х років.На мою думку, під час пандемії коронавірусу одержимість Путіна набула патологічної форми. Відтоді його політичне виживання стало прямо пов’язаним із продовженням війни. Він сформував економіку, орієнтовану на війну, і суспільство, якому нав’язується уявлення, що це останнє протистояння із Заходом.Це не просто політика, а неминучий реваншизм імперської Росії. Це соціальна психологія і викривлене історичне бачення, в яке вірить Путін. І сьогодні це вже не тільки його ідея — це внутрішній механізм його режиму.Він не зупиниться сам. Його потрібно зупинити.Як ви гадаєте, якою може бути потенційна нова "Ялта", до якої закликає Путін? Коли почалося повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну, я був трішки оптимістичніший, тому що в Путіна не було жодного помітного асистента, який міг би підставити йому плече, можливо, крім китайців.Але зараз ми бачимо, що Дональд Трамп хоче використовувати російську агресію проти України загалом для потужних змін у всьому глобальному світі, йому війна потрібна, щоб досягати своїх політичних успіхів. Я не кажу, що вони збігаються з путінськими, це різні речі. Але Путін має свій фантомний біль за Україною і так намагається вписати себе в історичний процес.Домовленості досягнуть троє людей - Путін, Трамп і Сі Цзіньпін. Звісно, це все буде прикриватися дуже високопарними словами. Розповідатимуть про реформування Організації Об'єднаних Націй тощо. Але дуже багато речей не потрапляють в історичні протоколи - ми пам'ятаємо, що Сталін, Рузвельт і Черчилль визначили долю тої самої Польщі. Тоді Черчилль був бідним родичем. А тут ми бідного родича не бачимо - ми бачимо певну симфонію автократій: Путін, Сі Цзіньпін і, можливо, Трамп, який буде вдавати, що нічого не бачить.Ви маєте рацію: ця трійка сильних на їхній погляд лідерів прагне бачити світ саме таким. Великі держави збираються разом, якщо не в Ялті, то будь-де, щоб укладати угоди й ділити світ на сфери впливу.У Трампа простежується своєрідна одержимість Західною півкулею. Його ідеї щодо Гренландії, Канади, Панами та Мексики, уявлення про США як про домінуючу силу, такого гегемона в регіоні, доповнюються баченням Китаю в Азії і, можливо, Росії в Євразії. Такий спосіб мислення справді існує. Але саме тут криється принципова різниця.Європа сьогодні зовсім не така, якою була в 1945 році, коли в Ялті відбулася знаменита зустріч. Тоді континент лежав у руїнах, виснажений і безсилий. Сьогодні ж ми маємо найбільш об’єднану, найбагатшу і багато в чому найвпливовішу Європу за всю її історію. Сукупно економіки країн Європейського Союзу перевищують російську щонайменше в дванадцять разів.Ми справді витрачаємо значні ресурси на оборону. І якщо Європа матиме достатньо політичної волі, саме вона здатна запобігти реалізації такого сценарію. Водночас варто зауважити: Путін фактично одноосібно контролює Росію, тоді як Трамп не має аналогічної влади у Сполучених Штатах. Навіть у межах його власної Республіканської партії є чимало тих, хто не підтримує подібний підхід, не кажучи вже про представників інших політичних сил.Тож так, загроза існує. Ці троє лідерів хотіли б, щоб такий світ став реальністю, але ми маємо всі підстави й можливості цьому завадити.У мене відчуття, що ми повернулися в ті жахливі часи - просто мало хто наважується їх описати й охарактеризувати, - коли, наприклад, Сталін разом із польськими комуністами могли депортувати сотні тисяч людей, мільйони людей, коли депортовували німців із Чехії, поляків з України, коли українців, які мешкали на території теперішньої Польщі, розпорошували. Ще у Біблії було це описано як Екзодус.І зараз є відчуття, що ми повертаємось до тих страшних часів. Але, можливо, є певні червоні лінії, які можуть спрацювати? І недарма ми говоримо, зокрема, про Трампа. Трамп - це привід для багатьох, щоби сказати: ми не можемо змінити ситуацію, бачите, який Трамп. Хоча те, що Трамп виходить із континенту, подвоює - чи навіть потроює - російську загрозу.Минулого тижня я спілкувався з людьми, які були змушені тікати з Маріуполя, Мелітополя, Криму та Нової Каховки. Ми бачимо у вашій країні масштабні вимушені переміщення, що супроводжуються величезними людськими стражданнями — такими, яких Європа не знала з 1945 року.Водночас Трамп фактично дає згоду на те, щоб Ізраїль здійснював подібні дії проти двох мільйонів палестинців у Газі. Ми знову опинилися у світі не лише великих держав, які прагнуть перерозподілу глобального впливу, а й мільйонів простих людей, які стають жертвами цих процесів і зазнають неймовірних страждань. Боюся, що саме з цією реальністю ми сьогодні маємо справу.Саме тому, якщо дозволите, я хочу знову повернутися до України і підкреслити, наскільки важливо усвідомити, що сьогодні поставлено на карту. Зараз я готую коментар для "Гардіан". Протягом останніх тижнів багато журналістів і ведучих говорили: "Для України буде якась угода. Можливо, це означатиме кінець війни. Можливо, Україна поступиться частиною території." Вони використовують формулювання на кшталт "земля в обмін на мир".Потрібно постійно нагадувати: йдеться не лише про землю. Так, територія має значення. Проте передусім це — домівки, життя, особисті історії, родини, засоби до існування мільйонів людей.Ми не маємо права забувати про справжній масштаб людської трагедії, спричиненої тією самою геополітикою, яку колись щиро сподівалися залишити в минулому європейської історії.Шановний пане професоре, я хотів би вас розпитати про ідеологію нового світу. Я не знаю, хто будує цей новий світ, що собою являє ця "торгова фірма" МАГА, розуміємо, що йдеться про американський ізоляціонізм, про спробу перерозподілити загалом впливи у світі.Є певне середовище людей, і хоча офіційно публічний вплив Ілона Маска на американську політику немовби зменшується, але зрозуміло, що ми зайшли в цифрову добу. Так, цифровий контроль, намагання впливати на величезні маси населення за допомогою онлайн-придатків, адже всі люди зараз з мобільними телефонами.Свого часу Джордж Оруел доволі незле описав це в романі "1984". А яке ваше відчуття, що зараз будується? Дональд Трамп не просто самородок, який підкорив американських виборців. Ні, Дональд Трамп - це була ціла система людей, система впливів, грошей і, можливо, є певна ціль і ідеологія. Яку ви відчуваєте ціль того середовища, що будує зараз новий світ?Джордж Орвелл — один із моїх інтелектуальних і літературних героїв. Для мене він є абсолютним взірцем. Те, що ми переживаємо сьогодні, — це не "1984". Це інша реальність. Тож, мабуть справді нам потрібен новий Орвелл. Як на мене, сучасна епоха визначається трьома ключовими елементами. Перший — націоналізм, особливо великодержавний, який проявляється всюди, куди не глянути. Ми вже це обговорювали.Другий — зростання антилібералізму. Згадайте Ілона Маска чи Джей Ді Венса — вони підтримують націоналістичні популістські рухи як сили, що протистоять ліберальним цінностям і ведуть до реакційних змін.Третій — безпрецедентна цифрова революція, яку світ пережив у сфері інформації та комунікацій за останні сорок років. У результаті ми дедалі частіше не можемо відрізнити правду від брехні, факти від фейків.Це, безумовно, вигідно як Владіміру Путіну, так і Дональду Трампу, адже тоді йдеться вже не про те, що є правдою, а що — брехнею, а про те, чий наратив візьме гору.Гадаю, ми опинилися в новій, не менш небезпечній реальності. Це не один авторитарний режим, а світ, у якому під загрозою опинилася сама ліберальна демократія — система, яку ми крок за кроком вибудовували впродовж останніх десятиліть і яка тримається на спільному розумінні фактів, навіть за наявності різних поглядів і тлумачень.Можливо, сьогодні нам потрібен новий автор, здатний написати роман, який точно зафіксує суть цієї сучасної антиутопії.Якщо говорити про режим контролю, як би це мало виглядати, коли ми говоримо про окупаційні адміністрації з боку Росії чи системи керування? Тобто це було б так, що керує конкретний генерал НКВД? Чи все-таки вони шукали б формати, пов'язані з тими чи іншими генералами Ярузельськими, як свого часу було за комуністичної Польщі? Чи це взагалі може бути щось принципово інше?Не думаю, що йдеться про систему контролю в стилі генерала Ярузельського, який утримував Польщу під радянським впливом у 1980-х, або про модель Квіслінга, що забезпечував підпорядкування Норвегії нацистській Німеччині. Сценарій, про який ідеться зараз, навряд чи буде подібним.Здається, Путін мислить інакше — його мета не контроль над окремими територіями, а дестабілізація Заходу. У його уявленні Захід має бути слабким, роз'єднаним і дезорієнтованим, тоді як великі держави зберігають силу й контроль. Тобто мова не про встановлення неформального колоніального контролю, а про системне руйнування західної єдності зсередини.Китай — це зовсім інша історія. Китай Сі Цзіньпіна став головним вигодонабувачем глобалізації, вільної торгівлі та світової економіки. На відміну від Росії, Китай зацікавлений у збереженні базового міжнародного економічного порядку, який гарантує стабільність. Пекін не шукає політичних союзників, йому потрібні зручні партнери, тобто країни, які постачають ресурси і купують китайські товари. Їхній політичний устрій для Китаю не має значення. Важливе лише їхнє ставлення до Китаю.Отже, ми маємо справу з двома абсолютно різними типами геополітичних гравців.  

Що про нього відомо, та які має плани на посаді, читайте в огляді Еспресо.Коротка біографічна довідкаІгор Оболенський закінчив Військовий інститут ракетних військ та артилерії імені Богдана Хмельницького в Сумах. Магістр із правознавства та агрономії. Працював на керівних та менеджерських посадах бізнес-компаній.Коли почалась війна з Росією, у 2014 році служив в артилерійській бригаді Збройних сил України та спецпідрозділі "Омега". У 2015 році призначений командиром 1-го батальйону 4-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України.Впродовж цього часу брав участь у бойових діях за Краматорськ і Слов'янськ.2019 року звільнився з військової служби і повернувся у бізнес. Однак вже перед повномасштабним вторгненням, пригадує, розумів, що повномасштабної війни Україні не уникнути."На момент лютого 2022 року я працював у бізнесі. Все було супер у моєму житті, все мені було до вподоби. Але десь за місяць до повномасштабного вторгнення ми вже розуміли, що це рано чи пізно відбудеться.Я вивіз дружину і дітей до Іспанії, а сам 22 лютого повернувся. На 24 число в мене були зворотні квитки – я дуже сподівався, що помиляюся, тож планував, що родина повернеться додому…", – розповідав у інтерв'ю Армія іnfоrm Оболенський.24 лютого він разом із побратимами зі зброєю в руках пішов відстоювати країну."Оці люди з погонами підполковників, полковників бігали, як звичайна піхота…", – пригадував він.Повномасштабна війна і бригада "Хартія" Ігор Оболенський, Фото: рrаvdа.соm.uа З початком широкомасштабного російського вторгнення в Україну знову на фронті Ігор Оболенський очолив добровільне формування територіальної громади "Хартія", на базі якого утворена 13-та бригада оперативного призначення НГУ "Хартія". У 2023 році його призначили комбригом.Добровільне формування територіальної громади (ДФТГ) "Хартія" виникло у Харкові і повністю складалось з добровольців. Вони пройшли бойовий шлях у боротьбі за Харківщину, Бахмут, а навесні 2023-го підрозділ був переформатований у бригаду оперативного призначення "Хартія".Оболенський почав активно застосовувати у військовій справі бізнес-підхід, а також управління за стандартами НАТО."Саме слово "хартія" означає договір між людьми без особливих зобов’язань. І, оскільки вищезгадані події відбувалися в Харкові, на Слобожанщині, де здавна проживають вільні люди; оскільки договір про створення нашого ДФТГ теж був укладений на умовах того, що всі ми збираємося до кінця війни для захисту країни, і як тільки війна закінчиться, ми "розходимося по своїх хуторах далі обробляти землі" – так з’явилася ця назва", – розповідав він.Бригада "Хартія" вела бої у Серебрянському лісництві на Луганщині, але через певний час їх перевели тримати оборону на харківському напрямку."Ми перейшли на Харківщину за 12 годин, під обстрілами. А зупинка наступу росіян там – одне із досягнень бригади "Хартія". Перші два чи три дні ми вели бої лише піхотою. Противник йшов дуже нахабно і думав, що на Харківщину зайде дуже легко", – розповідав командир Оболенський у інтерв'ю для "Української правди". Ігор Оболенський, Фото: fоrbеs.uа Ігор Оболенський про війнуІгор Оболенський зазначав, що найважчим є завоювати довіру людей. "Для мене важливі люди і люди це розуміють. Ми у Лимані створювали автоматизовану лінію фронту. Противник думав, що ми там сидимо, двічі намагався атакувати цю лінію оборони, навіть заходив на ці окопи. Ми їх знищували і вони відходили. Передову лінію фронту тримали роботи".Воїн зізнається, що пишається операціями, де брав участь разом з побратимами."Харківська операція – там цілі роти потрапляли в полоні, трофеї були – танкові батареї. І це було круто. Херсонська операція – це круто. Моральний дух війська залежить від нас всіх", – розповідав військовослужбовець."Завдяки поєднанню бойового досвіду і практики роботи у великих компаніях він є фантастичним організатором бойової роботи. Це справжня знахідка для національної гвардії та ЗСУ. Я впевнений, якби таких комбригів було п'ятдесят відсотків, ми б уже виграли війну!", – казав про командира "Хартії" військовослужбовець і банкір Андрій Оністрат.Серед інших військових, каже Оболенський, захоплюється 3-ю штурмовою бригадою і її командуванням, Кирилом Вересом (батальйон К2), Мадяр – "Птахи мадяра", 92 та 100 бригада.У бригаді, ділиться Оболенський, також є жінки, які керують БПЛА, медики. Також є такі, які хочуть у піхоту. "Дівчата на війні більш уважні. Якщо працюють з дронами, то я спокійний за заходи безпеки. Якщо хлопці часом можуть щось недодивитись, то тут дівчатам нема рівних".На питання, чого ворог боїться, Оболенський відповів, що, мабуть, себе. Як приклад навів Курську операцію. "Уявіть такий прецедент, коли неядерна держава окупувала ядерну. Думаю цей страх всередині, що це скоро розвалиться, дуже сильно впливає на мотивацію війська противника. Від "Київ за три дні", до –  три роки війни. При цьому явних перемог у них нема, повно втрат", –  розповідав Оболенський.ДовідковоСили оборони України переходять на корпусну систему управління. Вона дасть можливість воювати масштабнішими формуваннями, створеними довкола найефективніших бригад і командирів. 

Переговори Трампа з ПутінимЦей тиждень стане ключовим у переговорах, що стосуються України - так заявляють окремі закордонні політики. Проте, як на мене, це певне перебільшення. Не думаю, що ми почуємо щось принципово нове після телефонних перемовин Трампа з Путіним, під час яких Трамп має запитати головного агресора, чи той серйозно налаштований на досягнення миру в Україні. Ми поки що не знаємо підсумків цих перемовин, але велика ймовірність, що Путін і далі буде жонглювати цією "готовністю до переговорів", уникати довгострокового припинення вогню і продовжувати використовувати погрози та ракетно-дроновий терор.З огляду на перевагу в чисельності особового складу, Путін, ймовірно, сподівається продавити нашу оборону - мовляв, вона "тріщатиме" раніше, ніж у Росії вичерпаються можливості для продовження кривавого наступу, і навіть вдасться захопити чотири області. Такі хворобливі мрії також підхоплюють західні видання на кшталт Вlооmbеrg.Про спроби росіян запустити ядерну ракету "Ярс"Що ж до ракетно-дронового терору та залякувань, тут є декілька нових подробиць. Почну з ракети "Ярс". Головне управління розвідки Міноборони України попереджало, що в ніч на понеділок, 19 травня, Росія планує здійснити демонстративний навчально-бойовий запуск міжконтинентальної балістичної ракети РС-24 "Ярс".  "Ярс" - це глибока модернізація комплексу "Тополь", ця ракета використовується як у шахтних, так і в мобільних пускових установках.Будь-які запуски ракет з боку Росії в сучасному контексті - це завжди спроба залякати і українців, і насамперед наших партнерів. Навіть якщо запуск відбувається на російських полігонах, а не, як "Орешник", по Україні. Такі дії викликають тривогу в головах європейських і американських політиків, які бояться, що буде, якщо раптом "Ярс" буде використаний проти них.Звісно, це страшно. Але на цю годину, попри наміри, запуск міжконтинентальної балістичної ракети РС-24 "Ярс" так і не відбувся. Чому саме - достеменно невідомо. Одна з версій полягає в тому, що у ворога щось пішло не так. Чому такий висновок? Кремль навряд чи зацікавлений у тому, щоб перед переговорами Путіна з Трампом демонструвати неспроможність своїх ядерних сил стримування. Але не виключено, що сталася нештатна ситуація під час передстартової підготовки.РС-24 "Ярс" вважається відпрацьованою ракетою, але у 2023 році щонайменше двічі поспіль не вдалося здійснити її штатний запуск - ракета відхилялася від курсу. Думаю, що й цього разу могли виникнути подібні "сюрпризи" для російських ядерних сил.Тож чекаємо подробиць. Хоча є ще одна версія - ці навчально-бойові пуски просто відкладено до завершення самих переговорів із Трампом, щоб після них визначити, чи доцільно знову використовувати ядерні погрози для тиску на американців чи європейців.Дронова атака по Україні 18 травняА тим часом ворог продовжує активно використовувати безпілотники у межах своєї стратегії терору проти цивільного населення, намагаючись зламати стійкість до опору і створити умови тиску на українську владу. Саме так, на думку противника, працює терор - через збільшення кількості атак.Зокрема, 18 травня було запущено значно більше "шахедів", ніж у попередніх атаках. Не буду називати точну кількість, але зверну увагу на важливий підсумок: командування Сил безпілотних систем заявило, що щонайменше 100 "шахедів" та дронів-імітаторів були збиті нашими дронами протиповітряної оборони. Це технологічний прорив: за допомогою дронів-перехоплювачів, які коштують близько $5 тис., збиваються ворожі дрони, які набагато дорожчі. Це виклики, які вирішуються саме технологічним шляхом. Ситуація на фронтіСаме так працюють наші найефективніші бойові підрозділи, які використовують у своїх арсеналах безпілотники для різного призначення. Зокрема, цей шлях пройшов і 429-й полк безпілотних систем "Ахіллес".Юрій Федоренко, командир 429-го окремого полку безпілотних систем "Ахіллес", наголосив, що наміри та дії Росії щодо України залишаються незмінними. Противник прагне знищити Українську державу - йдеться не лише про чотири області, а про повне її знищення. Важливо розуміти, що держава - це передусім люди, тому РФ намагається знищити українців і вигнати нас із нашої країни. Постійний терор, обстріли цивільного населення, удари ракетами та дронами типу "Шахед" - усе це спрямовано на те, щоб змусити українців залишити свою землю. Адже саме народ чинить спротив та зберігає в собі генофонд української нації. Тобто Путін намагається знищити нас як народ.Куп'янський напрямокКомандир 429-го окремого полку безпілотних систем "Ахіллес" розповів, що наразі противник наростив спроможності з виробництва безпілотників типу "шахед", обманок, а також провів модернізацію. Росія проводить мобілізацію всередині своєї країни, зокрема фінансово мотивовану. Підприємства військово-оборонного комплексу й ті, що його обслуговують, перейшли на роботу в три зміни, працівникам підвищили заробітну плату. Російські сім'ї можуть відправляти своїх чоловіків на війну проти України, отримуючи за це підйомні, а в разі загибелі - ще й компенсацію. Тобто навіть коли ми знищуємо противника і він гине на українській землі, держава-агресор виплачує родині загиблого гроші.Офіцер зауважив, у РФ найближчий період планують домобілізовувати 150 тис. військовослужбовців. А це означає, що протягом 3-4 місяців 100 тис. російських вояків дозовано будуть з'являтися на полі бою. Відповідно, ударні штурмові дії ворога на більшості відтинків фронту будуть ставати інтенсивнішими. Слід сказати, що весняно-літній наступ противника вже почався і буде тільки нарощуватися. Окупанти зараз активно проводять підготовку свого дешевого ресурсу, живої сили, на виконання завдань, використовуючи такі ж дешеві ресурси, як китайські двоколісні мотоцикли. За вартість одного танка, який коштує від $3 млн, можна купити два вагони чи дві фури цих китайських двоколісних мотоциклів. З такою тактикою наприкінці 2024 року загарбник здобув тактичну перевагу. Але на поточний момент українські оборонці навчилися створювати kіll zоnе та здійснювати відповідні підготовки поля бою, щоб менше ворожого транспорту доїжджало до лінії зіткнення.Військовослужбовець розповів, що кожного дня на Куп'янщину прилітає понад 10 КАБів, а може бути такий день, коли прилетить і 30. Хаотично стирається, аж до самої землі, правобережний Куп'янськ. У напрямку населеного пункту Кругляківка на поточний момент у противника успіху немає, він блокований Силами оборони України. Хоча слід нагадати, що ворог ще у 2024 році розрізав там наше угруповання на дві частини, залишивши на полі бою тисячі своїх солдатів і сотні одиниць техніки.Окупанти не можуть розширити свої дії ні до Загризового, ні до напрямку Куп'янська-Вузлового. Без змін ситуація у лівобережному Куп'янському та Куп'янську-Вузловому: постійні штурмові дії, мотоцикли, броня, комбіновані атаки – це все не приносить успіху противнику. У напрямку Дворічної ворог займає певну частину правого берега, також він намагався утворити надійний, підготовлений правобережний плацдарм, навести понтонні переправи, але українським захисникам вдається бити загарбників на випередження. За останні місяці інтенсивність бойових дій зросла.Федоренко зазначив, що, проаналізувавши останні три місяці ефективності застосування дронів, можна сказати, що в середньому результат становить 68%. Тобто з 10 дронів до цілей долітає 6,5-7. Загалом вважається нормальною статистикою і 30%, коли з 10 долетіло до цілі 3 дрони. Такий результат досягається за рахунок підготовки та оптимізації процесів. До того часу, доки розвиваються технології, штучний інтелект, автоматичне донаведення і так далі, ми маємо пам'ятати, коли говоримо про дронну війну, що це не машини, бо за кожним дроном стоїть жива людина, яка пройшла загально військовий вишкіл, спеціалізовану підготовку. Кожний командир прагне посадити пілотів якомога далі від лінії бойового зіткнення. Однак це можливо лише тоді, коли технології будуть доведені до певного прогресу, над чим активно зараз йде робота.

Процес перемовин для РФ важливіший за результатСьогодні пройшли перемовини у Стамбулі між делегаціями РФ та України. Що в підсумку? Міністр оборони України Рустем Умєров сказав, що метою було припинення вогню, обмін полоненими ймовірно "тисяча на тисячу". Також йшлося на підготовку ймовірної зустрічі між Володимиром Зеленським та Володимиром Путіним. Як повідомили окремі ЗМІ, Росія висунула неприйнятні й нереалістичні умови для припинення вогню. Зокрема рашисти хотіли виведення українських військ з тих територій, які утримуються нашими військами для того, щоб можна було оголосити перемир’я. Звісно, це не реалістичні вимоги. Не можна було очікувати іншого від країни-агресора. Росія далі маніпулює, блефує і бреше. Саме процес для росіян важливіший, ніж будь-який результат – бо дипломатична, димова завіса. Як вчора заявив головком Сирський на Раді Україна-НАТО, ми розраховуємо на досягнення справедливого миру, але активні бойові дії тривають на фронті протяжністю 1100 км і Москва перевела агресію у війну на виснаження. Зараз вона для цього використовує до 640 тис. військових на всі.Ситуація на фронті: Куп'янщина (Харківська область)Сьогодні розповімо більше про Куп’янський напрямок на Харківщині. Офіцер 3-ї окремої танкової Залізної бригади Ігор Романенко розповів, що ситуація стабільно напружена. Є постійна загроза, зокрема спроби штурмів. Він додав, що може працювати багато різних підрозділів на одній ділянці фронті, тому відбувається постійна взаємодія. Ворог же намагається постійно збирати сили й атакувати. Змін особливих в тактиці росіян немає – спроба проникнути малими і мікроскопічними групами, накопичення військ в окремих локаціях і потім спроба атак. За останні місяці і тижні, на смузі нашої бригади рідко з’являється бронетехніка. В основному ворог використовує цивільну автотехніку, щоб доставити бойовий склад на лінію боєзіткнення – мотоцикли й багі. А бронетехніки менше.Як впливає зміна погодиОфіцер заявив, що поява зелені і листя на деревах значно ускладнює виявлення малих штурмових груп та транспорту. Але з іншого боку, це й допомагає нам маскувати нашу техніку. Частина бійців бригади тримає оборону в напрямку річки Оскіл і ворогу простіше зараз переправлятися. Військові спостерігають постійні спроби перетнути річку і закріпитися на правому березі річки Оскіл.Застосування танків та важкої технікиЗа словами офіцера, танки в більшості випадків використовуються, як артилерія – вогонь із закритих позицій – 8-9 км до цілі. Це підтримка їхніх та суміжних підрозділів. Дуже рідко трапляється класичне використання танків, але це дійсно унікальні випадки. Одного разу була спроба прориву ворога у суміжних підрозділів і танки були використані прямо в полі, щоб ліквідувати це.За словами Романенка, ворог намагається в основному перетнути річку плавзасобами - човни, щоб переправити піхоту. Можливо, вони хочуть захопити більші плацдарми, щоб потім спробувати переправити важку техніку.Рекрутинг в бригадуЩодо програми "18-24",  Романенко сказав, що людей різного віку постійно не вистачає. Вони дуже задоволені, що бригада долучилась до цієї програми – тут люди місяць знайомляться з життям бригади, їх тестують, з ними проходять співбесіди. Через місяць вони підписують контракт і йдуть у навчальний центр на 1,5 місяця. Одразу після підписання контракту вони отримують свій бонус у 200 тис. грн, після навчального центру ще 300 тис. і ще через пів року півмільйона. Процес іде непросто, але активно – десятки заявок. Поки заявок багато, але підписаних контрактів мало. Позавчора прийшла людина, яка була в ЗСУ, потрапила в полон і знову йде на війну. Такі приклади заслуговують на похвалу.Бронемашина ОnсіllаДалі будемо говорити про зброю, зокрема від наших партнерів. Зброю від наших партнерів, зброю, яка створюється нами і нашими польськими партнерами. Будемо говорити про бронемашину  Оnсіllа. У яких версіях вона зараз постачається до ЗСУ, як вона використовується, який досвід набувають польські виробники, як він враховується далі – під час використання оновлених версій цієї машини. Кілька днів назад був великий захід в Польщі, де показували різні версії Оnсіllа, знаємо, що вона має українське коріння від БТР "Дозор". Насправді тепер вони схожі лише зовнішнім виглядом. Усередині польська версія – це зовсім інший зразок озброєння, який виправив усі недоліки "Дозора". Зараз Оnсіllа використовується в Нацгвардії, ССО, підрозділах ГУР МО. Щонайменше 200 машин було доставлено Силам безпеки та оборони. Вони забезпечують саме мобільність наших підрозділів, захист від уламків снарядів противника. Є низка машин, які підірвалися на вибухових пристроях, але екіпаж лишився живим. Також ця машина використовувалася в бойових діях на Курщини, де показала себе як гарний мобільний засіб.Директор з розвитку компанії "МІSТА"  Олександр Лещенко, яка виготовляє Оnсіllа, заявив, що компанія реалізовує довгострокову стратегію постачання техніки. Вони зацікавлені у супроводженні машин до переднього краю, забезпечення запасними машинами, проведенні ремонтів на території України. Для цього є партнерська компанія КБ "Берил". Постійна спланована робота з кінцевим користувачем дозволяє оперативно реагувати на потреби під час бойового застосування наших машин. Йде постійний зв’язок з військовими та керівниками технічних підрозділів – їх побажання, зауваження та застереження реалізуються в максимально короткий час. Це дозволяє Оnсіllа вдосконалюватися і відповідати вимогам на полі бою. Відео: МілітарнийЛещенко заявив, що було декілька випадків підриву техніки на мінах і вибухових пристроях. Не було втрат, були лише поранені. В цілому конструкція машини та рівень захисту дозволили вберегти життя наших військових. У компанії раді, що їхні рішення дозволили це зробити. Лещенко додав, що компанія може дуже швидко збільшити обсяги виробництва. Є також машини, які виготовляються в Україні – тож виробництво може тривати в обох країнах – Польщі та Україні. Щодо обсягів, компанія може виготовляти більшу кількість машин разом з українськими партнерами, якщо будуть замовлення. Оnсіllа може виготовлятися в Україні і компанія готова до того сценарію, щоб підтримати мету України щодо локалізації виробництва військової техніки на своїй території. Інші проєкти компаніїКомпанія організувала співробітництво з приватними військово-науковими закладами Польщі та виробниками у Польщі та Україні, щоб організувати виробництво, розробку та розвиток наземних роботизованих комплексів. Йде тісна співпраця, зокрема і з кінцевим замовником командуванням Сил безпілотних систем ЗСУ і сподіваємося за  короткий час надати для випробувань наші нові зразки безпілотних наземних роботизованих комплексів. Також компанія працює над створенням систем SНОRАD – тобто ППО ближнього радіуса дії. І йде робота за кількома напрямками для швидкого створення ефективних, перевірених та доступних систем боротьби з повітряними загрозами на коротких дистанціях. Лещенко заявив, що сподівається на те, що скоро ці розробки будуть тестуватися на полі бою.

До початку повномасштабної війни частина українців готувалися заздалегідь, розуміючи справжні наміри держави-агресорки. Серед них був Олександр Жубржицький з позивним "Штіль". Вранці 24 лютого 2022-го він разом із побратимами прибув на визначене місце в Хмельницькому. У нього було чітке розуміння, що і як робити. Саме такі чоловіки та жінки першими прийняли виклик та стали на захист України. За три роки спецпризначинець пройшов шлях від солдата до офіцера 6-го полку ССО "Рейнджер". Одночасно із завданнями на службі Олександр в ролі амбасадора олучається до заходів рекрутингу ССО і на власному прикладі доводить актуальність гасла: "Можливо, ССО це ти?!" Gаzеtа.uа публікує інтерв'ю зі "Штілем". До 2022 року ви були доволі успішною людиною в Хмельницькому, мали власний бізнес. Коли вирішили приєднатися до тероборони? Війна для мене почалася ще у 2014-му, коли став волонтером. Це зараз налагоджено забезпечення підрозділів, а тоді було потрібне все від одягу і харчів до палива та бронежилетів. Часто бував поблизу лінії фронту, допомагаючи знайомим військовим. Одного разу опинився за Дебальцевим на блокпості "Балу", коли ворожі танки почали його атакувати. Ми ледве встигли втекти. Адреналін був ще той! До речі, багато хлопців, які тоді служили та набували бойового досвіду, зараз мають солідні звання і є військовою елітою країни. Разом із двома друзями, нині вони мої куми, стали волонтерською командою нас навіть жартома називали "Три гада". Вивчали потреби, шукали кошти, закривали потреби підрозділів. Іноді працювали як пошта передавали на передову речі від родичів. Запам'яталося, як попросили перевезти на Донеччину вантаж доволі важкий короб жовтого кольору з якимись металевими частинами. Як виявилось, до армії мобілізувався колишній танкіст і в нього "полетів" механізм для перезаряджання зарядів. Запасного не було, тож його дружина самотужки взялася за пошуки. Не знаю, де і яким чином вона його "намутила" - ми займалися транспортуванням. Це один із прикладів, як десять років тому формувалася нова армія. Ближче до 2019 року стало менше потреб, я зосередився на своїй роботі, одночасно ставши в Хмельницькому до резерву 106-ї бригади ТРО. Ми відчували, що війна на порозі, жодних ілюзій не мали Як це бути в резерві? У вільний час опановували військову справу, проходили навчання? Так, ми регулярно виїжджали на полігони. Одного разу в змаганнях серед підрозділів ТрО навіть посіли третє місце. В місті базується відомий на всю країну 8-й полк спецпризначення, його бійці іноді виступали інструкторами і ділилися реальним бойовим досвідом. Ми відчували, що війна на порозі, жодних ілюзій не мали. Справа була лише в даті сьогодні, завтра чи через місяць. 24 лютого зателефонував командиру, а вже за півгодини наша група з десяти осіб була у строю. Я сам мисливець, мав рушницю, пістолет з гумовими набоями. Спочатку було завдання охороняти частину, а потім важливі об'єкти в області. Наприкінці 2022 року отримали наказ висуватись на схід у складі роти контрдиверсійної боротьби. Чи стала вам у пригоді під час війни фахова спеціальність? Народився в Кам'янець-Подільському і закінчив Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича, за фахом еколог лісового господарства та заповідних зон. Це наше спадкове батько та старший брат довгий час працювали в цій галузі. Певний час перебував у держлісгоспі, а згодом став приватним підприємцем дилером техніки для лісу, саду та городу компанії ТОВ "Андреас Штіль". Кажу це одразу, бо зазвичай запитують, чому мій позивний "Штіль". До речі, в березні 22-го знадобилися зв'язки з лісничими. Надійшла інформація, що з півночі колона танків йде на аеропорт в Старокостянтинові. Нашому підрозділу дали наказ виявити ворога і висунутися на перехоплення. З озброєння мали лише штатну стрілецьку зброю та декілька РПК, вже навіть не кажу про будь-який досвід ведення бою. Колону техніки чутно за кілометри, тож вирішив продзвонити лісників з північного напрямку. Але виявилося, що це дезінформація. Втім, для тих місяців то було нормою. Бойове хрещення відбулося біля населеного пункту Підгороднє Перше бойове хрещення запам'ятовується назавжди. Яким воно було у вас? Бойовий досвід набув у бригаді ТРО. Спершу солдатом, потім старшим солдатом у роті контрдиверсійної боротьби. Нас навчали інструктори ССО: як заходити у посадки, пересуватися по ним, як робити засідки, зачистку та утримувати будівлі. Бойове хрещення відбулося біля населеного пункту Підгороднє на околиці міста Бахмут. Мали утримати від перерізання важливу дорогу на Соледар. Потім перекинули на Сумщину, їздив до підрозділів у Куп'янськ, Лиман, був відряджений на Запорізький напрямок. У листопаді-грудні 2022 року біля Бахмута в ході виконання завдання мали утримати взводний опорний пункт "Валет". Про нього тоді в медіа багато говорили. Росіяни кинули на його захоплення шалені сили, і подекуди, після артобстрілів, прямий контакт із ворогом доходив до кількох десятків метрів. Ми разом із суміжним підрозділом декілька днів оборонялись, знищили багато кацапів. Але, на жаль, і в нас теж були втрати. Та попри всі складнощі, завдання виконали. Один із нашої волонтерської когорти "Три гада" й досі вважається зниклим безвісти. Я мав контузію й до сьогодні одне вухо не чує. Хто знає, чи розмовляли б ми зараз, якби тоді не врятували побратими. Під руки вели крізь мінні поля близько семи кілометрів, до найближчого пункту евакуації. А потім повернулися на завдання. Залізні люди! Чому маючи таке поранення ви не демобілізувалися, а навпаки вирішили піти далі, долучившись до елітного роду військ ССО? Після лікування продовжив службу в ТРО, але вже на іншій посаді. Маючи вищу освіту, отримав первинне офіцерське звання, а згодом тимчасово виконував обов'язки заступника командира бригади з морально-психологічного забезпечення. Знаючи про реформування МПЗ у Збройних Силах України, вступив до Хмельницького інституту соціальних технологій університету "Україна", напрямок психологія, де здобув другу вищу освіту. Врешті, у бригаді розпочалися зміни і мені захотілося нових викликів. Відгукнувся на пропозицію друзів долучитися до ССО. Якраз формувався новий полк, відкривалися гарні можливості з "нуля" почати роботу та дати результати. Зараз у військових питання щодо забезпечення специфічні До повномасштабної війни у вас був доволі успішний бізнес. Судячи з активності, яку проявляєте в ССО, здобуті навички знадобилися. Нині я офіцер 6-го полку ССО "Рейнджер". На мені забезпечення потреб полку по "неармійській лінії". Співпрацюю з різними фондами, волонтерами, розповідаю їм про наші потреби та пропоную долучитися до допомоги. Ще один важливий напрямок співпраця з місцевими громадами. У багатьох із них закладені субвенції на допомогу ЗСУ. Відправляємо відповідні листи, аргументуємо важливість завдань, які стоять перед ССО. Зараз у військових питання щодо забезпечення специфічні. Держава в достатньому обсязі забезпечує харчуванням, одягом, взуттям, засобами захисту, медициною&hеllір; Все те, що ми як волонтери десять років тому купляли та розвозили по підрозділам, нині постачається чітко та централізовано. Теж саме стосується зброї вона вся у нас стандартів НАТО, переважно від західних партнерів. Коли новачки питають "чи дадуть мені АК?", жартома відповідаю: "Хіба трофейний". Інша справа позашляховики, евакуаційні авто, БПЛА&hеllір; В цьому маємо велику потребу та радо дякуємо всім, хто допомагає. 6-й полк сформований рік тому і вже має потужні бойові результати. Бачите в них і свою частку заслуги? Займаюся цією справою більше півроку. За цей час забезпечили підрозділ не одним десятком автівок різної конфігурації, а також автобусами, вантажівками та іншим. Люди, які розуміються на реаліях сучасної війни, погодяться, що транспорт на передовій витратний матеріал. Також нашою частиною отримано значну кількість автівок швидкої допомоги від різних фондів. В одну із таких автівок нещодавно влучив FРV. Вона згоріла, але особовий склад живий. У супротивника перевага в БПЛА різного типу, починаючи від розвідників і закінчуючи FРV-дронами на оптоволоконному кабелі. Все це треба аналізувати, робити висновки. Маємо свої сильні сторони, втрати в живій силі та в техніці у ворога шалені. Це бачать всі, і це вже позначається на їхній боєздатності. Окрема подяка волонтерам! Я сам із цього середовища і розумію, як нині важко знаходити усе необхідне. Ось нещодавно нам запропонували ручні кулемети Мінімі (FN Міnіmі ручний кулемет калібру 5,56&tіmеs;45 мм. Gаzеtа.uа) бельгійського виробництва. Звісно, від такого не відмовляються. Зараз усе в стадії опрацювання. Ми повністю забезпечуємо всім необхідним Що має придбати зараз молода людина, яка приймає рішення служити в ССО? Ми повністю забезпечуємо всім необхідним. Речова служба одягне і взує новобранця, видадуть медицину, засоби захисту. Все те, що три роки тому ми купляли за власні кошти, а потім отримуючи першу армійську зарплату чи бойові нині забезпечується підрозділом. Від людини в першу чергу потрібна мотивація та бажання вчитися. Нової інформації багато, вона різна, і всю її треба засвоїти. В цьому контексті радив би проявити ініціативу та самому обрати напрямок служби. Нині в ССО створено рекрутинговий центр, де рекрутери з бойовим досвідом підберуть посади, допоможуть обрати підрозділ, відправлять на навчання. Досвід підказує, що ця війна швидко не закінчиться. Раджу тим, хто ще не служить не зволікайте. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ми навчилися якісно вбивати ворога" - легендарний "Мадяр" розповів про свою бригаду і бої Як знаходите мотивацію служити далі? У чому бачите нові виклики? Мене мотивують побратими, які кожного дня дивують хоробрістю та силою волі, мотивує наше незламне суспільство. А найбільша радість родина. Від початку війни моїм бізнесом керує дружина, і в неї це гарно виходить. Старший син навчається в університеті в Києві, молодший ще школяр. Тому головна мотивація перемогою завершити цю війну, щоб мої діти ніколи не бачили те, що довелося за останні роки побачити мені. 5 центр рекрутингу ССО Наші контакти: Сайт Телеграм Телеграм-бот Фейсбук Інстаграм Вакансії Телефон: 0800357174 Адреси: м. Київ, Оболонська набережна, 7, корпус 1 м. Дніпро, проспект Олександра Поля, 2 м. Хмельницький, вулиця Соборна, 16 м. Кропивницький, вул. Віктора Чміленка, 53/35

Вишиванка пасує кожному і доречна всюди - на вулиці, дитячому святі, роботі, у волонтерському центрі, на фронті. Це не просто вбрання - у ній наш характер, історія, воля. У вишиванці закодовано те, чого не зітреш ні часом, ні війною. Вона нагадує, хто ми, поєднує традицію із сучасністю, говорить мовою кольору, орнаменту, історії. Героїв спецпроєкту Gаzеtа.uа та Благодійного фонду "МХП-Громаді" об'єднує любов до вишивки, бажання зберегти традиції та передати їх наступним поколінням. А ще вони переможці конкурсу бізнес-ідей "Роби своє", який став можливістю реалізувати власні ініціативи та рухатися вперед. Також розкажемо про досвід громади на Київщині, що прагне зберегти і відтворити традиційний одяг, взуття, головні убори та прикраси в межах унікального проєкту "СПАДОК. Одяг Миронівщини". Реліквії моєї родини дарують радість "Я дуже часто ношу вишиванки. Маю їх багато. Серед улюблених синьо-жовта сорочка та сукня з біло-рожевою вишивкою на синій тканині. А ще зберігаю справжню сімейну реліквію мамину сорочку. Моя бабуся мала чотирьох доньок і всім вишила довгі сорочки. Це була складна робота: техніка кручена, візерунки дуже дрібні. Мамину сорочку я постійно вдягала у школі на виступи. Тепер її часто просять у мене напрокат. Якось тітка побачила, що на мамину сорочку такий попит, і подарувала мені ще і свою. Реліквії моєї родини дарують радість іншим. Це дуже ексклюзивні речі: домоткане полотно, ручна робота їх важко повторити", розповідає вінничанка Тетяна Панасенко, авторка проєкту "Пошиття одягу з елементами національної вишивки" і переможниця конкурсу "Роби своє" 2023 року. Тетяна багато років займається пошиттям і прокатом карнавальних костюмів. Планувала розширити асортимент і створювати одяг з елементами вишивки, але через війну та фінансові труднощі не могла самостійно придбати вишивальну машину. "Про конкурс "Роби своє" від Благодійного фонду "МХП-Громаді" дізналась із соцмереж і вирішила спробувати. Уже 20 років офіційно працюю як підприємець, сплачую податки це була одна з умов участі. Єдине, що лякало, я ніколи не писала бізнес-плану. Але допоміг син. Потім разом освоювали комп'ютерну вишивальну машину, яку придбала за грантові кошти. Завдяки перемозі вдалося суттєво розширити асортимент. Вишивка нині дуже актуальна отримую багато замовлень на національний одяг. Клієнти поділилися на два напрями: одні хочуть етновишивку, інші в сучасному стилі. Дехто замовляє вишивку бісером. Серед найпопулярніших кольорів чорно-червоні та синьо-жовті", ділиться підприємиця. Національний одяг у Тетяни часто замовляють до Дня вишиванки, Дня матері, Дня Конституції. Серед її клієнтів багато вчителів, які шукають сукні для Першого вересня, шкільних вечорниць, вистав. "Нещодавно один хлопчик-співак виграв пісенний конкурс в Україні, і його запросили виступити за кордоном. Я шила для нього жупан із полотна, козацьку шапку з брошкою та пір'ям у гетьманському стилі. Костюм викликав справжній фурор. Тепер він мій постійний клієнт. А ще одному хлопчині також співаку шила костюм січового козака", додає переможниця конкурсу бізнес-ідей "Роби своє". 548 бізнес-ідей на 38 млн грн підтримав Благодійний фонд "МХП-Громаді" У вишиванках намагаюся втілити мрії людей "Мої клієнти найбільше люблять вишивку гладдю вона гарно лягає на полотно. Кожен обирає свою символіку: орнаменти, колоски, що нині в моді, ластівок. Для себе ще до війни я вишила сукню з білими ліліями на синьому тлі. Виготовляю також футболки для хлопців на фронт із написами, що зігрівають душу: "Молимося за тебе", "Чекаємо вдома". Була одна футболка від родини бійця: "Любимо тебе, татку. Твої дівчатка", розповідає Наталія Михальчук із села Четвертня Волинської області, переможниця конкурсу "Роби своє" 2023 року з проєктом "Одяг має значення". Наталія закінчила швейне училище в Луцьку. Спочатку займалася ремонтом одягу, шила пальта й куртки. Згодом освоїла вишивку. "Назбирала грошей купила маленьку побутову вишивальну машинку. Попит був великий, хотіла розвиватися. Мріяла створити власну лінію вишитого одягу, запатентувати бренд. Навіть планували з чоловіком збудувати для мене майстерню біля дому. Але не склалося", пригадує майстриня. Про конкурс Наталія дізналася від знайомої. З поданням заявки допомогла односельчанка Оксана Леонідівна. "І от одного дня чую: "Вітаємо!" Мурашки по шкірі. Ми з чоловіком не вірили, поки не побачили мого прізвища серед переможців. Отримала 100 тисяч гривень гранту. Придбала комп'ютерну вишивальну машинку, промисловий оверлок і парогенератор. Думала брати кредит на оренду приміщення, але чоловік подарував свій гараж і допоміг зробити ремонт. 24 листопада ми відкрилися. Тепер кажу всім: якщо людина має мету все обов'язково вийде. Головне не боятися", ділиться Наталія. За її словами, тепер працювати непросто: війна, високі податки. Але вона вірить у майбутнє мріє запатентувати власний бренд і найняти помічницю. Нині допомагають донька й чоловік. "У своїх вишиванках я втілюю мрії людей. Усі роботи - ексклюзивні, не повторюються. Частину ідей вигадую сама, частину знаходжу в інтернеті або купую в дизайнерки. Мала замовлення від родини, яка їхала до дітей у США: вишивала одяг для зятя, доньки та двох дівчаток. Мої вишиванки вже є в Нідерландах, Німеччині", підсумовує Наталія Михальчук. За орнаментом можна впізнати регіон В'ячеслав Горегляд, власник студії "Черешня" з міста Липовець на Вінниччині, до повномасштабної війни разом із дружиною вів невеликий бізнес ательє з ремонту одягу та магазин поруч. На Новий рік перед вторгненням подружжя придбало просту вишивальну машинку й почало виготовляти крижми та рушники. "З першого дня повномасштабної війни я пішов на фронт. Демобілізувався наприкінці 2023 року. Все здавалося гнітючим. Потрібно було знайти себе, зайнятися чимось важливим. Конкурс бізнес-ідей "Роби своє" допоміг мені реалізуватися. Участь запропонував знайомий. Я пройшов пітчинг, захистив бізнес-ідею. Однією з умов було співфінансування: переможець отримував 100 тисяч гривень гранту й мав додати ще стільки ж. Разом із дружиною ми інвестували 200 тисяч у потужну вишивальну машину та витратні матеріали", розповідає В'ячеслав. За його словами, вишиванки були популярні ще до війни, а нині попит значно зріс. "Орнамент часто підказує, з якого регіону людина. Наприклад, троянди характерні для Донеччини, на Вінниччині поширена сніжинка-хрестик. У нас великий вибір тканин і ниток. Як на мене, найкраща вишиванка це чорне з червоним на білому тлі. Сам ношу сорочку з боковим орнаментом, вишитим зеленими нитками. А з дружиною маємо сімейний лук із подільським орнаментом з пташками. На 20-річчя шлюбу запросили друзів усі прийшли у вишиванках. Так святкуємо й дні народження, і річниці", ділиться підприємець. Студія "Черешня" працює виключно з індивідуальними замовленнями, створюючи унікальні дизайни. "Син мого побратима випускався зі школи, ми пошили для всієї родини святкове вбрання - батькам, випускнику й маленькій сестричці. Кажуть, на святі всі захоплювалися їхніми образами. А нещодавно жінка замовила рушник і дві вишиванки для доньки й онуки, які живуть в Ізраїлі", додає В'ячеслав. Він зазначає, що раніше популярними були класичні вишиванки, а тепер усе більше клієнтів обирає асиметричну вишивку з елементами з боку чи візерунками, що виходять зі складки. "Якось клієнтка замовила вишиванку білими нитками на білому полотні. Коли побачила результат, сказала: "Я в неї закохалася", згадує переможець конкурсу "Роби своє" 2023 року. Просять відтворити вишиванки бабусь і прабабусь "За фахом я юристка. Але доля склалася інакше: вже понад вісім років займаюся вишивкою. Починала з картин і постільної білизни. Люди захоплювалися моїми роботами, просили продати. Тоді і придбала побутову вишивальну машинку, але вона не дає такого результату, як промислова. Завдяки участі в конкурсі "Роби своє" мені вдалося вийти на професійний рівень", ділиться Світлана Гудима з міста Рудки на Львівщині, власниця "Майстерні вишиванок" і переможниця конкурсу "Роби своє" 2024 року. Світлана працює зі старовинними вишивками, фасонами та тканинами, приділяючи увагу найменшим деталям. Вона цінує довіру клієнтів і віддана своїй справі. "Дуже люблю те, що роблю. Якось знайома виграла конкурс "Роби своє", і це надихнуло мене спробувати. Хоча довго вагалася бізнес-план у мене був, але не вистачало рішучості. Саме тоді мій син дуже прагнув на фронт. Просила його зачекати, та він усе ж пішов. Через хвилювання я навіть забула, що подала заявку. А тоді до магазину зайшла знайома та привітала з перемогою. Емоції були неймовірні важко передати словами", пригадує Світлана. Майстриня мріє створити повноцінну колекцію вишиванок Львівщини. "У нас надзвичайне розмаїття візерунків. Сокальська вишивка лише чорними нитками по білому полотну, яворівська яскрава, кольорова. На Городоччині в кожному селі свої елементи: десь квіточка, десь ромбики. Вишивка це код нації. У кожному візерунку наша доля, боротьба, любов, перемоги". З особливою ніжністю Світлана розповідає про вишиванку своєї бабусі. "Після її смерті у скрині знайшла сорочку зберігала в паперовому пакеті з лавровим листом, щоб не з'їла міль. Я зрозуміла: це її дівоча сорочка. Поставила собі за мету відтворити. Тепер у мене є і оригінал, і моя версія", ділиться майстриня. За словами Світлани, клієнти часто приносять вишиванки своїх бабусь чи прабабусь, просять відтворити їх максимально автентично. "Сьогодні особливо популярна саме давня вишивка", зазначає власниця "Майстерні вишиванок". Спадок для майбутніх поколінь Зберегти традиційний український одяг для майбутніх поколінь таку мету поставили в Миронівській громаді на Київщині. Торік учасники виїзних етнографічних експедицій у межах проєкту "СПАДОК. Одяг Миронівщини" зібрали 39 зразків народного одягу та 51 інтер'єрний предмет із 20 сіл громади. Проєкт реалізовано за підтримки Благодійного фонду "МХП-Громаді". Під час експедицій представники Миронівського краєзнавчого музею спілкувалися зі старожилами, які ділилися унікальними знаннями та спогадами про культурну спадщину рідного краю. "Мета проєкту дослідити, відтворити й оцифрувати традиційний одяг Миронівщини кінця ХІХ - першої половини ХХ століття, який зберігся в музеях, школах, будинках культури та приватних колекціях. Ми вже мали досвід співпраці з Фондом: 2022 року реалізували проєкт "Відродження", присвячений традиційному ткацтву. Тоді вперше торкнулися й теми народного одягу. Адже традиційний костюм це обличчя не лише країни, а й кожного регіону. Саме тому обрали його темою наступного дослідження", розповідає Інна Савсюк, директорка Миронівського краєзнавчого музею. Проєкт "СПАДОК. Одяг Миронівщини" стартував у липні 2023 року та складався з кількох етапів. Перший етап експедиції Команда здійснила 20 поїздок у села громади. До роботи долучилися провідні фахівці - Володимир Щибря, директор Центру фольклору та етнографії Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка, та Наталія Телегей, етнологиня з Державного наукового центру захисту культурної спадщини. Усі поїздки зафіксували на відео. На основі матеріалів створили ютуб-канал, де публікують інтерв'ю з очевидцями. Другий етап оцифрування 118 автентичних експонатів, зокрема з музейних фондів, завантажено на міжнародний музейний портал musеum-dіgіtаl: Ukrаіnе. Завдяки цьому колекцію можуть побачити поціновувачі традиційного одягу в усьому світі. Третій етап відтворення Обрали зразки одягу та архівні фотографії, які були оцифровані й використані як основа для реконструкції. Одяг, головні убори, прикраси та взуття виготовляли фахівці майстерень Неrіtаgе аnd Тrаdіtіоn, "ВидимоНевидимо" та Сhоrnе. На сьогодні Миронівський краєзнавчий музей має шість комплектів традиційного вбрання Миронівщини чотири жіночі й два чоловічі. Їх використовуватимуть для виставок, реконструкцій, фотосесій та культурно-просвітницьких заходів. "Тепер ми можемо показати, який вигляд мали миронівці 100 і більше років тому. Для нашого регіону характерна вишивка в чорно-червоній гамі, з орнаментами у вигляді квітів, ягід полуниць, вишень, винограду. Найпоширеніша техніка - хрестик, але трапляється й гладь", підсумувала Інна Савсюк. Тест: Що ти знаєш про вишиванки Традиційно третього четверга травня в Україні святкують День вишиванки. Цього року він припадає на 15 травня. Вишиванка - це не просто одяг, а ознака національної ідентичності. Українці одягають традиційне вбрання, щоб продемонструвати єдність і любов до своєї країни. Пропонуємо пройти тест і перевірити свої знання про вишиванки. Якого року вперше відзначили День вишиванки? 1) 2006 Правильно. Перше святкування відбулося за ініціативи студентів. 2) 1991 Це рік проголошення незалежності України, а День вишиванки виник значно пізніше. 3) 2014 Важливий для сучасної історії рік, але День вишиванки існував раніше. Яке місто стало батьківщиною Дня вишиванки? 1) Київ Столиця активно святкує День вишиванки, але свято започаткували в іншому місті України. 2) Чернівці Правильно, саме в Чернівцях студенти та викладачі Національного університету імені Юрія Федьковича обрали один день і всі разом одягнули вишиванки. Згодом ця традиція стала всеукраїнською. 3) Львів Місто має давні традиції, але не є ініціатором свята. Якими кольорами вишила мати сорочку у відомій пісні "Два кольори"? 1) Червоний і чорний Правильно. "Два кольори мої, два кольори: червоне то любов, а чорне то журба" - співається в пісні на слова Дмитра Павличка. 2) Синій і жовтий Це кольори прапора України. Також їх часто використовують у вишиванках. 3) Зелений і білий Популярні кольори для вишиванок, але не згадуються в цій пісні. Скільки видів і технічних прийомів вишивки налічують в Україні? 1) 10 Значно більше. Також для кожного регіону характерні свої орнаменти. 2) 50 Їх більше. Наприклад, у решетилівській вишивці білим по білому, внесеній до спадщини ЮНЕСКО, поєднують 5-7 технік одночасно. 3) Близько 100 Правильно. Популярні техніки - гладь, хрестик, мережка, низь, бігунець тощо. Кожен символ на вишиванці має своє значення. Нині часто використовують зображення колосків пшениці. Що вони означають? 1) Сімейне щастя, благополуччя Символом цього на вишиванках є виноград. 2) Багатство, достаток, здоровʼя Правильно, це древній символ. Такі вишиванки вважаються ще й оберегами. 3) Любов, краса, материнство Символом є калина. Результати тесту: 12 правильні відповіді Твій шлях тільки починається. Але вже сьогодні ти знаєш більше про вишиванки, ніж учора! 34 правильні відповіді: Чудовий результат. Вишиванка тобі пасує і зовні, і внутрішньо! 5 правильних відповідей: Ти знаєш багато і цінуєш традиції. Вишиванка для тебе не просто одяг. Це мова, якою українці передають історію, любов і силу.

Ця подія, яка має шанс стати історичною, є продовженням складної попередньої історії переговорів, що розпочалися ще у 2022 році майже одразу після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Еспресо нагадає, як виникли переговори у Стамбулі, їх розвиток, причини зриву та відновлення діалогу після повернення Трампа до влади у США.Початок переговорів: Білорусь як невдалий майданчикПереговори у Білорусі за участі  голови фракції "Слуги народу" у ВР Давида Арахамії та помічника президента РФ Володимира МединськогоПереговори між Україною та Росією розпочалися невдовзі після початку повномасштабного вторгнення. Перші три раунди відбулися наприкінці лютого та на початку березня 2022 року на території Білорусі, неподалік українського кордону. Однак українська сторона з самого початку ставила під сумнів доцільність такого формату, оскільки Білорусь фактично брала участь у війні на боці Росії, надаючи свою територію для наступу, й не могла виступати як нейтральний майданчик.Попри це, після телефонної розмови президента Володимира Зеленського з Олександром Лукашенком було досягнуто домовленості про зустріч без попередніх умов. Українська делегація складалася з представників політичного керівництва, зокрема голови фракції "Слуги народу" у ВР Давида Арахамії. Росію представляли урядовці на чолі з помічником президента РФ Володимиром Мединським.Цікаво, що під час цих переговорів вбили одного з українських учасників (як згодом казали в Офісі президента – неофіційного консультанта) – банкіра та шпигуна Дениса Кірєєва, який мав завдання від ГУР затягнути процес для посилення української оборони. Однак на початку березня його застрелили представники СБУ, які звинуватили Кірєєва у держраді. Хоча очільник ГУР Кирило Буданов має іншу думку, у 2023 році він сказав WSJ, що "якби не пан Кірєєв, швидше за все, Київ був би взятий", бо саме він попередив про основне місце атаки за кілька годин до нападу. Хай там як, видимим результатом початкових раундів переговорів стало узгодження гуманітарних коридорів для евакуації цивільного населення з зон активних бойових дій. Водночас у питанні припинення війни сторони залишилися на протилежних позиціях. Росія висувала максималістські вимоги: так звану денацифікацію, демілітаризацію, визнання окупованих територій та скасування санкцій. Україна ж наполягала на виведенні російських військ та відновленні територіальної цілісності. Через це переговори на білоруському майданчику зайшли в глухий кут, і сторони почали шукати інше місце для можливого продовження діалогу.Перехід до Стамбула: Туреччина як нейтральний посередникУчасники української делегації у Стамбулі: Олександр Чалий, Давид Арахамія, Мустафа Джемілєв, Михайло Подоляк та Рустем УмєровУкраїна з самого початку наполягала на зміні локації для переговорів, вказуючи, що Білорусь не може виступати нейтральним посередником через активну підтримку російської агресії. У відповідь Туреччина – на чолі з президентом Реджепом Таїпом Ердоганом, який має хороші стосунки як з Києвом, так і з Москвою – запропонувала свою територію для продовження перемовин.Першим кроком до перенесення майданчика стала тристороння зустріч міністрів закордонних справ України, Росії та Туреччини – Дмитра Кулеби, Сергія Лаврова й Мевлюта Чавушоглу, яка відбулася 10 березня 2022 року в Анталії на полях дипломатичного форуму. Хоча тоді суттєвих результатів досягнуто не було, ця зустріч відкрила шлях до повноформатних переговорів у Туреччині.Ключовий раунд пройшов 29 березня 2022 року в Стамбулі, у палаці османських султанів Долмабахче. Перед його початком президент Ердоган закликав сторони до компромісу та наголосив на історичній відповідальності, яка лежить на делегаціях. Особливу увагу ЗМІ привернула присутність ізраїльсько-російського бізнесмена Романа Абрамовича, якого турецька сторона назвала учасником російської делегації. Його участь у процесі трактували як спробу налагодити неформальні комунікації.У підсумку українська сторона представила проєкт мирної угоди, в якому запропонувала закріпити нейтральний статус держави (відмову від вступу до НАТО) в обмін на юридично зобов’язальні міжнародні гарантії безпеки з боку провідних держав, зокрема, США, Великої Британії, Франції, Китаю, Туреччини. Також у пропозиції фігурували умови щодо повернення до кордонів станом на 23 лютого 2022 року, зобов’язання західних партнерів допомогти у разі нового нападу, а питання Криму пропонувалося врегулювати дипломатичним шляхом протягом наступного десятиліття. Стосовно Донбасу, питання не було також узгоджене. Росія ж продовжувала вимагати фактичної капітуляції – визнання анексії Криму, "незалежності" для "ЛНР" і "ДНР", і традиційно "демілітаризації" й "денацифікації" України. Також не даючи гарантій безпеки. Тому всі ці вимоги були для Києва неприйнятними, адже означали б втрату суверенітету та незалежності. Попри ці діаметрально протилежні думки, сторони демонстрували ознаки готовності шукати компроміси. Насамперед це стосується України. Натомість Росія оголосила про нібито "зниження військової активності" на київському та чернігівському напрямках, що вона назвала "жестом доброї волі". Проте, як згодом з’ясувалося, це було радше визнанням факту: українські війська на той момент вже перехопили ініціативу й витісняли окупаційні сили з півночі країни.Жодних обов’язкових рішень у Стамбулі ухвалено не було. Як зазначив Дмитро Кулеба, сторони лише окреслили позиції, але не підписували юридично зобов’язальних документів. Тому це були розмови без наслідків. А заяви Росії про те, що Україна начебто погодилася на більшість її вимог, Київ одразу спростував.Чому зірвалися переговори у Стамбулі жертви російських окупантів у Бучі, Фото: rеutеrs Попри початковий прогрес, переговори різко зупинилися. Останній раунд переговорів у Стамбулі відбувся 15 квітня.Причинами стали все нові вимоги Росії, від територій до визнання російської мови другою державною в Україні, скасування санкцій та припинення судових позовів проти Росії. Та найважливіше, що після виявлення звірств у Бучі та інших містах, українське суспільство втратило довіру до можливості домовитися з агресором, розуміючи, що це екзистенційна війна за виживання українців як нації. Тим більше, що квітень ознаменувався значним досягненням – звільненням півночі України від окупантів, що додало наснаги битися до перемоги. "Українське суспільство зараз зі значно більшим негативом відноситься до будь-якої переговорної концепції, що стосується РФ", - заявив тоді радник президента Михайло Подоляк та учасник української делегації про зміну емоційного фону переговорів. Тобто в цей період морально-психологічний стан суспільства був таким, що компроміси з ворогом вважалися неприйнятними. Президент Зеленський чітко це усвідомлював, тому продовжив гуртувати українців та світових лідерів довкола ідеї перемоги, тобто поразки Росії на полі бою. Хоча і не відкидав ідеї переговорів. "Складно, емоційно складно. … бо ніхто не хоче домовлятися з людьми, які катували твій народ. …. Ми маємо не упускати можливостей, якщо вони будуть у нас, дипломатичного вирішення цього питання. … Люди приймуть мир у будь-якому разі, тому що люди хочуть, щоб ця війна закінчилася. На наших умовах - умовах незалежності України, але тим не менш. Кожна сім'я щось втратила, є люди, які втратили дітей, і я не думаю, що їх задовольнить будь-який мир на будь-яких умовах і в будь-який час, бо це велика рана та трагедія - втратити близьких та рідних людей", - сказав глава держави в інтерв’ю АР в середині квітня. Натомість росіяни люблять повторювати, що вся справа була в одній персоні – тодішньому прем’єр-міністру Великої Британії Борису Джонсону, який у квітні 2022 року відвідав Україну та нібито переконав Київ не поспішати з угодою і боротися далі. Російська пропаганда особливо наголошує, що таким чином країни НАТО нібито хотіли послабити російську військову міць. Хоча офіційний Київ, Лондон та Вашингтон безліч разів заперечували це, наполягаючи на тому, що Україна сама вирішує свою долю. Та варто відзначити, що після початкового успіху ЗСУ, підтримка Заходу дійсно моментально посилилася (відбувся перший "Рамштайн" та координація військової допомоги), що безумовно додало впевненості українському керівництву та військовим у продовженні боротьби. Таким чином до червня 2022 року переговори остаточно припинилися. А у вересні 2022 року, після оголошення Росією анексії чотирьох українських регіонів, президент Зеленський ввід у дії рішення РНБО та підписав указ, який забороняв будь-які переговори з Кремлем. У листопаді того ж року Україна представила "формулу миру" з 10 пунктів, що передбачала повне виведення російських військ, повернення всіх окупованих територій, включно з Кримом, і притягнення винних у воєнних злочинах до відповідальності. Тобто висловила свої максималістські умови для завершення війни, які, звісно, не влаштовували Путіна, що перейшов від тактики "Київ за три дні" до війни на виснаження, яка триває і до сьогодні.Цікаво те, що указ Зеленського від 30 вересня 2022 року офіційно закріпив неможливість переговорів із Путіним, хоча діалог із Росією як державою теоретично залишався можливим. Це відбувалося, зокрема, стосовно обміну полоненими. Хоча, як нещодавно заявив нардеп Олексій Гончаренко, прямі переговори між Україною та Росією відбувалися регулярно протягом трьох років. "Делегації були на дуже високому рівні. Зустрічі проходили на Аравійському півострові", - відзначив Гончаренко, однак не надав відповідних доказів. Відновлення переговорів за президентства ТрампаЗустріч Зеленського з Трампом на похороні Папи Франциска (Ватикан, 26.04.2025), Фото: Офіс президента України Після повернення до Білого дому Дональд Трамп зробив завершення війни в Україні одним із ключових пріоритетів своєї зовнішньої політики. Його риторика, яка ще під час передвиборчої кампанії обіцяла "припинити війну за 24 години", трансформувалася в активний тиск на Україну та Росію (більшою мірою на Київ та лиш натяки в адресу Москви) для відновлення переговорів. Потенційна нова зустріч у Стамбулі наразі є кульмінацією цих зусиль.Ще у лютому в Ер-Ріяді (Саудівська Аравія) відбулися перші офіційні переговори між американськими та російськими делегаціями. Хоча вони не принесли ясності, а лише додали спекуляцій і занепокоєння в Європі, де побоювалися, що Трамп може укласти угоду без участі України, вигідну Росії. Тим більше що в останній день лютого стався дипломатичний скандал у Білому домі, коли президента Зеленського, фактично, показово вигнали з Вашингтона, бо говорив не те, що хотів чути Трамп. Після був прямий тиск на Київ, коли розвіддані та поставки зброї були на паузі. Однак ситуацію вдалося врегулювати спільними зусиллями європейських лідерів і вже у березні відбулася зустріч в Саудівській Аравії між американськими та українськими делегаціями. Як результат – Україна та Росія погодили 30-денне енергетичне перемир’я та тишу у морі, але на практиці цього так і не було досягнуто. Надалі Україна розробила разом з європейськими партнерами ідею 30-денного всеосяжного перемир’я, щоб розпочати після цього мирні переговори та для безпеки розмістити європейський контингент. США також підтримали ініціативу, натомість Кремль не погодився, говорячи, що досягнення миру можливе лише шляхом "усунення першопричин конфлікту" і знову згадуючи про демілітаризацію та денацифікацію. Однак, щоб підтримати свій імідж та пропагандистську риторику, як того хто хоче миру більше, ніж Зеленський, Путін спершу оголосив одноденне перемир’я на Великдень (на фронті гармати не стихали), а потім – триденне для свого параду на 9 травня (теж бойові дії тривали). Тим часом українська влада посилила свою риторику, коли залучила лідерів Європи до Києва, які поставили Кремлю ультиматум – або 30-денне перемир’я і переговори, або будуть найбільші можливі санкції, які створять економічні проблеми режиму та у будь-якому разі заставлять його припинити війну. Тож Володимир Путін вирішив зробити зустрічний хід і запросив Україну на прямі переговорив в Стамбул, посилаючись на "перервані домовленості" 2022 року. Однак він відхилив пропозицію про 30-денне перемир’я, що викликало критику з боку України та Заходу. Зеленський заявив, що Україна готова до переговорів у будь-якому форматі, але лише після забезпечення припинення вогню. Трамп, зі свого боку, публічно закликав Україну погодитися на переговори 15 травня в Стамбулі, висловлюючи розчарування у відсутності прогресу та звинувачуючи Путіна в затягуванні часу. Таким чином, Володимир Зеленський, щоб не втратити підтримку Дональда Трампа, підняв ставки ще вище, коли запросив Путіна особисто на переговори в Стамбул. Що кажуть експерти про "Стамбул-2"Нова зустріч у Стамбулі може стати ключовою подією у цій війні. Однак наразі немає ясності, хто буде, відповідно, чи буде результат.  Володимир Зеленський точно відвідає Туреччину, оскільки планує зробити робочий візит до президента Ердогана. Натомість у РФ поки офіційно не повідомляють, хто буде у Стамбулі. Речник Кремля сказав, що про це оголосять тоді, коли "Путін визнає це за потрібне". Що є натяком на продумування диктатором, як в черговий раз обхитрити всіх та виграти ще більше часу для продовження війни. Є інформація, що замість Путіна в Туреччину швидше за все полетить міністр закордонних справ Лаврова та помічник президента Ушаков, хоча рішення стосовно поїздки Путіна може змінитися в будь-який момент. Тим часом Дональд Трамп, який зараз з робочим візитом у Саудівській Аравії, також висловив зацікавлення у відвідинах Туреччини та зустрічі на можливих мирних переговорах. Однак, як пояснив спецпредставник Трампа Джозеф Келлог, президент США буде лише у випадку, якщо Путін прилетить на переговори до Стамбула.У випадку, якщо Путіна не буде, президент Зеленський не планує зустрічатися ні з ким від російської делегації. Також на брифінгу він додав, що "собі нічого не забороняв" стосовно мораторію на переговори указом від вересня 2022 року. Зеленський пояснив, що указ РНБО про заборону переговорів із Путіним мав на меті запобігти несанкціонованим перемовинам за участі третіх осіб, які могли б видавати себе за представників України. Натомість він, як президент, має повне право вести такі переговори, відповідаючи за зовнішню політику та дотримання Конституції."Я вважаю, що неприїзд Путіна, а знову ігри – це фінальна точка його демонстрацій, що вони не готові до закінчення війни. А значить, усі обіцянки, тверезі й чіткі обіцянки США, Європи, лідерів інших країн повинні бути виконані. … Значить будуть санкції", - сказав Зеленський. Більшість аналітиків не вірить, що Путін таки наважиться приїхати на зустріч з Зеленським та Трампом. Зокрема, на думку експертів з Інституту вивчення війни, "Путін навряд чи поїде в Стамбул на прямі переговори з Україною". Вони вважають, що у Москві опрацьовують умови для відмови Путіна від цієї поїздки.Старший науковий співробітник Фінського інституту міжнародних відносин Маргарита Завадська, упевнена, що все складається таким чином, що Путін справді шукає способів не прилетіти. За її словами, це було б логічно, тому що Путін не має інтересу завершувати війну:"Ця війна йому вигідна, це джерело легітимації, і це джерело демонстрації сили".Політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва, експерт з питань зовнішньої та внутрішньої політики України Володимир Горбач каже, що для Путіна поїздка до Стамбула означала б втрату ініціативи. "Путін всіма цими маневрами бореться за те, щоб володіти ініціативою, зокрема в перемовному процесі й не відпускати її з рук. Путін буде далі намагатися розхитувати єдність та згуртованість нашої коаліції й буде намагатися далі висувати новіші ініціативи. Я не виключаю, що навіть в силовий спосіб – через демонстрацію нових уявних чи недорозроблених військових спроможностей, та лякати західних партнерів, щоб вони більше тисли на Україну і йшли на виконання російських умов та ультиматумів. Бо це все насправді війна ультиматумів – цей обмін може бути вічним. Ультиматум на ультиматум – всі ухиляються від прямої відповіді й гра продовжується. І це погана гра. Я думаю, що ця кривава війна триватиме ще мінімум до осені", - вважає Горбач.Керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко зазначив в етері Еспресо, що наразі немає передумов для переговорів."У голові Путіна це виглядає так: він може натиснути - і, можливо, влітку наш фронт посунеться або навіть посиплеться. Вони сподіваються просунутися до Запоріжжя й далі в напрямку Дніпра. Це, на їхню думку, дозволить їм восени опинитися в набагато вигідніших перемовних позиціях. З нашого боку ситуація зрозуміла: ми прагнемо миру, але водночас готові до розвитку подій за російським сценарієм. Імовірно, цей сценарій провалиться, і тоді саме ми матимемо кращі переговорні позиції восени. Зараз немає точки дотику - ані з нашого боку, ані з боку Росії", - зауважив Андрющенко.Політолог Сергій Таран в етері Еспресо заявив, що задача мінімум для Трампа – посадити за один стіл перемовин Зеленського та Путіна і у випадку неуспіху відійти від процесу переговорів. Тому важливим стане питання, що буде після того, як Путін не приїде і 30-денного перемир’я не станеться? Чи дійсно Європа та США введуть ще більше санкції проти країни, яка і так має світове лідерство в цьому питанні і навчилася їх обходити? Політолог Віктор Шлінчак в ефірі Еспресо сказав, що це принципове питання. "У європейських політиків немає іншого сценарію, ніж реалізувати те, про що вони заявили. Якщо вони не реалізують посилення санкцій, це означатиме, що Путін правий. Що цінність слова європейських політиків нульова, що з ними можна говорити лише елементами сили і що залякування Путіна дає результат", - зазначив він.Він додав, що Путін хоче провести літню наступальну кампанію і він до неї готувався останні три-чотири місяці, тому не планує міняти планів. "Очевидно, що нове вікно можливостей для потенційного діалогу з РФ може наступити не раніше осені. Але всі грають у цікаву гру - кожен хоче показати, що він за мир і продемонструвати, що він більше за мир, ніж супротивник", - підсумував політолог.Читайте також: Підготовка до війни чи стратегічний тиск: Росія розширює військові бази біля кордонів НАТО. Пояснюємо

Контекст 9 травня в Україні та Росії9 травня в Україні та світі відзначається День Європи і в цьому контексті вкрай важливо, що сьогодні високий представник ЄС та очільники МЗС 35 країн союзу підписали у Львові заяву про наміри передати Україні 1 млрд євро коштом прибутку від заморожених активів РФ. За ці гроші підписанти закуплять українську зброю для ЗСУ, про це заявив прем’єр Денис Шмигаль. Згодом було деталізовано, що загалом ЄС за цією схемою через європейський фонд миру передасть Україні більшу суму. Йдеться про майже 1,9 млрд євро. 1 млрд на закупівлю зброї, 600 млн євро на артилерію та боєприпаси і понад 200 млн на посилення системи ППО. Також найближчим часом буде затверджений фінансовий інструмент, який дозволить Україні брати участь у спільних закупівлях необхідної оборонної продукції разом з державами-членами ЄС, як на європейському ринку, так і в українських виробників. На зустрічі міністра оборони України Рустема Умєрова з комісаром ЄЄ з питань оборони та космосу Андрюсом Кубілюсом йшлося про найбільш актуальні питання та закупівлі – дронів та боєприпасів, які вкрай потрібні на лінії фронту. Ці дві складові в руках наших військових є найбільш важливими для знищення ворога. А в Росії пройшов парад "пабєдобесія". Злочинець Путін зробив низку заяв, де вкотре брехню видавав за правду, а ще демонстрував зброю масового терору, якою руйнуються наші заводи, міста та села і вбивають наших людей. Зокрема, по Червоній площі протягнули "шахеди", які масово використовуються щодоби. Так, атак на 8 і 9 травня не було, аби замилити очі світу заявами про одностороннє припинення вогню, але наші ПС повідомили, що ворог активно застосовував КАБи зі своїх літаків, а зведення Генштабу заявляють про російські атаки по всій лінії фронту.Йти на повне припинення вогню ворог не збирається, бо й далі сподівається, що зможе знищити Україну як самостійну державу і означає, що лідери тих країн, що приїхали на парад до диктатора виглядають його спільниками. Звісно, найбільш символічним та тривожним є візит до Москви керівника Китаю. Сі заявив на зустрічі з Путіним, що дві країни мають стати "друзями зі сталі". Хоча раніше Китай заявив, що він не надає військову допомогу жодній зі сторін війни. Зараз є факти, що динаміка співпраці Китаю та РФ  поширюється  - не лише артилерія, боєприпаси і порох. Буквально сьогодні з’явилася інформація про те, що, ймовірно, Китай починає продавати свої комплекси ППО Росії. Власне, дивно, що на рашистському  параді не було північнокорейського диктатора і по площі не їхали балістичні ракети КN-23 або гаубиці "Коксан", які також цілять по наших мирних містах. Без артилерії та боєприпасів КНДР, Росія відчуває суттєві обмеження. Зараз корейські боєприпаси – це від 30% до 40% всього снарядного арсеналу росіян. Все це яскраво фіксує, що протистояння між автократіями та демократіями набирає обертів. Зараз найгарячіша та найстрашніша лінія цього системного протистояння проходить по нашій Україні. Ситуація на Великомихайлівському напрямкуВійськовослужбовець 31 окремої механізованої бригади з позивним Магнат розповів, що на Великомихайлівському напрямку ніякого припинення вогню, яке анонсувала РФ немає. Противник продовжує штурмові наступальні дії. 9 травня була застосована бронетехніка, автотехніка, піхотні групи. Це, за словами, Магната, був звичайний день на фронті, але ще й з штурмовими діями. Обстріли, удари авіацією теж були, як завжди. Ворог скористався поганою погодою, тим що, військові не змогли побачити техніку заздалегідь і пустив її в хід. Навіть колісну техніку застосували в штурмах. Вся вона була знищена разом з піхотою, додає боєць. Протягом останніх кількох тижнів помітили тенденцію, що росіяни використовують якісь нові термоплащі у більшій кількості. Вони набагато якісніші. Ворога складно помітити з "мавіка", навіть з термального і вони цим користаються. Проте, ми їх бачимо та знищуємо, зазначає Магнат. Ці термоплащі краще використовувати тоді, коли лише стемніло, бо земля нагріта і Маvіс "бачить" все тепло і тому не може розпізнати якісь особливості. Але у ворога світиться зброя і ноги – то наші досвічені пілоти знають, що на рух треба звернути особливу увагу і таким чином навчаються їх бачити.  Магнат наголосив, що артилерія та дрони зараз найефективніші способи враження ворога. Є намагання бачити росіян через дрони та дальні розвідувальні засоби – потім йде виліт і спроба уразити на дальніх підступах. Противник намагається використовувати "накати" -  є один, через певний час інший "накат", потім є пауза на евакуацію 200-х та 300-х. Інтенсивність дуже щільна, все відбувається дуже постійно, є противник, ми його бачимо, постійно вражаємо, не розслабляємося взагалі, додає боєць.Дрони: типи, полювання на пілотів. підготовка бойової частиниВорог наростив використання ударних БПЛА (FРV, скиди з "мавіка"), але ми ще їх переважаємо. Також і оптоволоконні FРV у нас дуже часто фіксуються. Щодо КАБів – стала кількість, вони постійні. Намагаються руйнувати наші позиції – як передні, так і тилові. Ця кількість КАБів суттєво не зменшувалася. Вони щодня стабільно прилітають, навіть буває в той самий час. В цілому ситуація з ними стала.Ми успішно розвиваємо галузь дронів на оптоволокні. Вже навіть сьогодні була перша підбита техніка на напрямку за допомогою цих дронів, бо була дуже погана погода. Звичайному дрону було б важко це все зафіксувати, а ці БПЛА з цим впорались.Щодо полювання на російських операторів БПЛА, Магнат сказав, що це досить реально, але для цього треба задіяти багато ресурсів. Якщо була виявлена "точка злету", то її ще треба підловити, щоб знайти замасковані технічні засоби. Ми над цим працюємо, але враховуючи інтенсивність штурмів противника, досить складно розпорошувати ресурси на такі речі. Хоча ми намагаємось це робити, додає Магнат, є окремий план щодо таких цілей. Робота йде, але через штурми цифри такої роботи зменшились.Магнат додав, що майже всі дрони, які видає держава, потребують доопрацювання. На кожен дрон витрачається від 1,5 тис. до 4 тис. грн, щоб він полетів в умовах РЕБ. Щодо закупок, Магнат каже, що є свої постачальники, яким замовляють все під бажані характеристики – частоти, управління та інше. Там уже є готовий продукт.Щодо бойових частин для дрона, Магнат сказав, що кожен інженер, який готує БК для дрона – "творча людина". Кожен хоче досягти максимальної ефективності боєприпасу, тому використовувати штатні боєприпаси мало хто хоче – бо вони застарілі. У майже кожному підрозділі є люди, які виробляють з нуля, додають, переробляють БК і це проблемна історія, бо однакового боєкомплекту на всіх немає. Все одно, штатний БК покращують та допрацьовують, щоб був максимальний результат.Щодо операторів дронів, Магнат сказав, що не вистачає кваліфікованих кадрів. Щоб зробити зі звичайного військовослужбовця – пілота Маvіс (розвідка) потрібно три місяці. Це найпростіша історія. Якщо робити досвідченого пілота FРV – тут уже потрібно мінімум пів року. Навчання і багато практики. Трошки не вистачає пілотів, але в нас люди постійно перебувають у навчальних центрах. Також постійно триває рекрутинг, просимо людей долучатися саме на тему БПЛА, щоб ставати пілотами.  Найстаршому пілоту – 59 років, а наймолодшому – 22 чи 24. Дуже різний вік. Є досвідчені дядьки, які з початку війни літають – вони вже в віці, але свою роботу роблять.

На футбольному полі в столиці Гани - Аккре 9 травня 2001-го через тисняву загинули 126 вболівальників. На стадіоні проходив поєдинок двох найтитулованіших команд країни - Ассrа Неаrts оf Оаk і Аsаntе Коtоkо. Чиновники очікували заворушення на трибунах, тому залучили додаткові наряди правоохоронців. Господарі поля - Ассrа Неаrts оf Оаk забили два голи і перемогли з рахунком 2:1. Фанати гостей почали закидати поле пляшками, уламками сидінь, шматками бетону. Поліція застосувала сльозогінний газ і світлошумові гранати. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Капітан корабля в момент аварії дивився футбол Вболівальники заспокоїлися, але поліція продовжувала стріляти в натовп гумовими кулями. Глядачі розбіглися в різні боки, на трибунах почалася паніка і тиснява. Люди скупчилися біля вузького виходу зі стадіону. Вийти заважав двометровий паркан із колючою сіткою. 116 фанатів загинули від задухи і ще 10 померли від отриманих травм. На момент трагедії медичний персонал вже покинув стадіон. Людей відвозили одразу в морг. Вболівальника Абдулу Мохаммеда рятувальники порахували мертвим і відправили в морг. Хлопець просто був непритомним, бо надихався сльозогінного газу. Тіла склали просто на підлогу моргу. Від болі він прийшов до тями, його врятували. Президент Гани оголосив триденний траур. Футбольні матчі в країні припинили на місяць. На стадіоні в Лімі під час футбольного матчу Перу-Аргентина 24 травня 1964-го загинуло більше 300 людей. Тиснява на Національному стадіоні сталася в столиці Перу Лімі в кінці матчу. Грали в рамках відбіркового турніру до ХVІІІ літніх Олімпійських ігор.

Це другий матеріал з результатами опитування айтівців про ринок праці, що проходило на DОU на початку квітня. Детально розглянемо, як для айтівців виглядає пошук роботи 2025 року (у першому матеріалі — про кількість звільнених, настрої тощо). Ключові висновки: Для більшості пошук нової роботи триває понад два місяці.Більш як половина айтівців виконували тестові завдання.Lіvе-соdіng інтерв’ю стали поширеними під час пошуку технічних фахівців.42% айтівців знизили зарплатні очікування.Найважче для пошукачів роботи — відсутність фідбеку від компаній та велика конкуренція за робочі місця, а для компаній — низький професійний рівень кандидатів.Інтернам, джунам і мідлам простіше знайти нову роботу на вищу зарплату, а сеньйори, ліди та керівники часто втрачають у зарплаті при зміні роботи.Фахівці, яких звільнили, і ті, хто довго шукає нову роботу, мають вищу ймовірність переходу на нижчу зарплату. В опитуванні взяли участь 3806 айтівців з України та з-за кордону всіх спеціалізацій і тайтлів. 2420 з них активно шукали нову роботу протягом останнього року. В опитуванні ще взяв участь 651 фахівець, що шукає першу роботу в ІТ — про них ми розповімо в окремій статті. 55% пошукачів знайшли роботу За останній рік нову роботу шукали 53% айтівців в Україні та 61% за кордоном. Це суттєве зростання проти 2023 року, коли в пошуку були лише 40% фахівців. Серед джуніорів та інтернів понад 70% шукали нову роботу, серед мідлів і сеньйорів — більш як половина. Серед лідів і керівників в Україні шукали нову роботу 34%, за кордоном — 51%. 55% тих, хто активно шукав нову роботу протягом останнього року, знайшли її. У 2022 році цей показник був вищим — 70%. Технічним фахівцям частіше це вдавалося, ніж нетехнічним. Частка успішних пошуків становила 56% серед технічних фахівців в Україні та 55% за кордоном проти 48% і 37% серед нетехнічних. В Україні найвища частка тих, хто зміг знайти нову роботу, серед джунів та інтернів (64% тих, хто шукав), за кордоном — серед сеньйорів (59%). Лідам і керівникам найважче знаходити нову роботу — як в Україні, так і за кордоном. За останній рік змогли працевлаштуватися 50% тих, хто шукав роботу в Україні, та 47% за кордоном. Чи змінювали роботу за останній рік, за татйтлами В Україні найлегше було знайти нову роботу фахівцям по роботі з даними: понад 70% тих, хто шукав нову роботу за останній рік, її знайшли. Далі — маркетологи (62%). Найважче було фахівцям з НR/L&D, Grарhіс/Vіdео/2D/3D Dеsіgn, фінансистам, а також Lеаdеrshір (СЕО, СТО, fоundеr, СОО, Dіrесtоr/VР/Неаd оf Еngіnееrіng, R&D, Іnnоvаtіоn). Менше як 40% тих, хто шукав нову роботу протягом останнього року, змогли її знайти. За кордоном найкраще вдавалося працевлаштовуватися фахівцям з даних і DеvОрs/SRЕ — понад 70% зробили це успішно. Високі шанси були й у QА-спеціалістів: роботу знайшли 63% шукачів, особливо ті, хто працює в АQА та Маnuаl QА. Найскладніше було РМ, рекрутерам і фахівцям з маркетингу. Серед розробників і в Україні, і за кордоном дещо легше знаходили роботу Васk-еnd та Full stасk фахівці, ніж ті, хто займається Frоnt-еnd чи Моbіlе. Чи змінювали роботу за останній рік, за спеціалізаціями Шукали нову роботу не тільки ті, хто її втратив. Нині 10% айтівців, які мають фултайм-роботу, активно шукають нову. Ще у пошуку 29% фрилансерів та 25% тих, хто працює парт-тайм. Майже половина фахівців у резерві теж в активному пошуку. Айтівці на оплачуваному бенчі рідше шукають роботу, ніж ті, кому не платять: 39% проти 51%. Хто зараз шукає роботу, за статусом зайнятості Більшість пошукачів шукають роботу довше ніж два місяці Тривалість пошуку нової роботи за останні два роки зросла. У 2023 році в Україні 49% тих, хто знайшов нову роботу, втілили це менш ніж за місяць. Але за останній рік таких стало значно менше — лише 35%. Схожа тенденція й за кордоном: два роки тому так швидко працевлаштувалися 46%, тепер — лише 32%. Натомість побільшало тих, хто шукає роботу довше ніж два місяці. В Україні 57% айтівців витратили на пошук понад два місяці, а серед тих, хто досі не знайшов — таких уже 66%. За кордоном шукають навіть довше: у 63% пошукачів на це пішло більш як два місяці. Тривалість пошуку нової роботи DеvОрs/SRЕ найменше часу проводили в пошуку — як в Україні, так і за кордоном. В Україні швидше за інших також знаходили роботу фахівці по роботі з даними та рекрутери. Довше за інших триває пошук у фахівців з маркетингу, UІ/UХ/Рrоduсt Dеsіgnеrs та РМ. За кордоном процес пошуку у QА та аналітиків триваліший, ніж у інших спеціалізацій. Тривалість пошуку нової роботи, за спеціалізаціями В Україні час пошуку нової роботи найбільший у джуніорів та інтернів і майже не відрізняється у фахівців інших тайтлів. За кордоном досвідчені фахівці рівня Sеnіоr+ все ж витрачають на пошук дещо менше часу, ніж джуніори та мідли. Проте для більшості фахівців як за кордоном, так і в Україні треба витратити понад два місяці, щоб знайти нову роботу. Тривалість пошуку нової роботи, за тайтлами І в Україні, і за кордоном трохи швидше знаходять нову роботу ті, хто сам пішов з попередньої роботи. Ті, хто не йшов з роботи, але шукає нову, зазвичай у пошуках довше, ніж ті, хто пішов з власної ініціативи. Можливо, вони більш вибагливі щодо варіантів нової роботи. Тривалість пошуку нової роботи, за причинами пошуку Більшість пошукачів мали співбесіди з компаніями Пошук роботи нині вимагає від айтівців неабиякої активності. 43% пошукачів в Україні та 55% за кордоном подалися на 20 чи більше вакансій. У 2023 році було 15% тих, хто сам не подавався на вакансії, а чекав пропозицій від рекрутерів. Зараз лише 7% пошукачів розраховують на це. Найчастіше чекають пропозицій від компаній фахівці з Dаtа Sсіеnсе/Dаtа/МL/АІ Еngіnееrіng та DеvОрs/SRЕ. Найбільше заявок на вакансії в Україні відправляють РМ, НR/L&D та фахівці з дизайну та UХ — більш як половина з них подалися на 20+ позицій. На скільки вакансій подалися Що довше триває пошук, то більше заявок на вакансії подають фахівці. Протягом першого місяця зазвичай надсилають до 20 заявок. За півтора місяця — вже 10–50. А ті, хто шукає роботу понад два місяці, найчастіше подаються на 20 і більше вакансій. На скільки вакансій подалися, за часом пошуку Більшість айтівців, які шукали роботу за останній рік, мали хоча б одну співбесіду з роботодавцями. Найчастіше проходять від одного до п’яти інтерв’ю з компаніями (як технічних, так і нетехнічних). Стільки інтерв’ю пройшли 46% пошукачів в Україні та 45% за кордоном. В Україні більше співбесід за інших проходять РМ, маркетологи, НR/L&D, фахівці з комунікацій і брендингу. За кордоном — QА і аналітики. Інтерни і джуніори в середньому мають менше інтерв’ю і шукають роботу довше, ніж їхні більш досвідчені колеги. Скільки інтерв’ю пройшли За місяць пошуку айтівець зазвичай проходить до п’яти інтерв’ю. Ті, хто шукає роботу 1-3 місяці, мають до десяти інтерв’ю. Більш як десять інтерв’ю, як правило, проходять фахівці, які в пошуку понад два місяці. Активність відгуків на вакансії теж впливає на кількість співбесід з компаніями: що активніше фахівець подається на вакансії, то більше співбесід він проходить. У середньому кількість інтерв’ю в 2-4 рази менша за кількість вакансій, на яку подаються фахівці. Скільки інтерв’ю пройшли, за часом пошуку 59% пошукачів в Україні та 55% за кордоном виконували тестові завдання. Частіше їх дають інтернам, джуніорам і мідлам. Для джунів та інтернів в Україні вони майже обов’язкові: 81% початківців робили тестові. Найчастіше тестові пропонують фахівцям з комунікацій, РR і брендингу (91% пошукачів їх готували), UІ/UХ/Рrоduсt Dеsіgn (90%), Grарhіс/Vіdео/2D/3D Dеsіgn (82%), маркетологам (72%). Найрідше тестові є у DеvОрs/SRЕ та SysАdmіn/Іnfrаstruсturе Еngіnееr. Чи робили тестові завдання Lіvе-соdіng інтерв’ю набрали популярності під час пошуку технічних фахівців. Серед айтівців в Україні, які мали хоча б одну співбесіду з компанією за минулий рік, 44% його проходили, за кордоном — 50%. Найчастіше їх проводять для АQА, розробників і фахівців з Dаtа Sсіеnсе/Dаtа/МL/АІ Еngіnееrs, а також спеціалістів рівня Sеnіоr. Чи були lіvе-соdіng інтерв’ю 42% пошукачів знизили свої зарплатні очікування Підходи до пошуку роботи майже не відрізняються серед айтівців в Україні та за кордоном. Більшість пошукачів оновлювали свої резюме (84%), відкривали і оновлювали свої профілі на спеціалізованих сервісах для пошуку роботи (74%) та активно шукали вакансії і подавалися на них (69%). Велика частка пошукачів знижувала свої зарплатні очікування. В Україні це зробили 43% тих, хто шукав роботу, за кордоном — 39%. Це практикували фахівці всіх тайтлів. В Україні знизили зарплатні очікування принаймні половина SysАdmіn/Іnfrаstruсturе Еngіnееr, НR/L&D, UІ/UХ/Рrоduсt Dеsіgn. Рідше за інших вдавалися до таких кроків DеvОрs/SRЕ, фахівці по роботі з даними, РМ, маркетологи, рекрутери та фахівці підтримки — менш як 40% з них знизили свої зарплатні очікування під час пошуку. За кордоном аналітики рідше за інших зменшували бажану зарплату (29%). Фахівці з менеджменту проєктів, навпаки, робили це частіше за інших (46%). Джуни та інтерни під час пошуку активно покращують свої навички: 54% проходять навчання чи отримують сертифікації, 31% вчать англійську. Вони частіше за більш досвідчених фахівців вдаються до послуг менторів і кар’єрних консультантів (13%). Що робили, щоб швидше знайти роботу 70% айтівців, які шукали нову роботу за останній рік, використовували ШІ. Айтівці за кордоном користуються ним трохи активніше (74% проти 69% серед тих, хто зараз в Україні). Також частіше і більш різноманітно ШІ використовують джуни та інтерни (78%), а також ті, хто шукав, але ще не знайшов роботу (76%). Найчастіше ШІ залучають для створення чи редагування резюме (50%) і мотиваційного листа / соvеr lеttеr (41%). Дизайнери активно користуються ШІ при створенні портфоліо (понад 40%). В інших ситуаціях до ШІ звертаються набагато рідше. 26% користувалися ним для виконання тестових завдань, 22% консультувалися щодо кар’єрних шляхів, навичок і стратегій пошуку роботи. Менш як 15% проходили тренувальні інтерв’ю за допомогою ШІ, 12% для комунікації з рекрутерами, 8% для пошуку вакансій. Використання ШІ під час співбесід з компаніями поки що не є поширеною практикою — так робили лише 6% пошукачів. Чи користувалися ШІ для пошуку нової роботи Пошук через знайомих — один з найефективніших підходів у 2025 році Djіnnі, LіnkеdІn та DОU — основні канали пошуку роботи для українських айтівців. Популярність цих каналів в Україні майже однакова — кожним із них протягом минулого року користувалися близько 80% пошукачів. Найчастіше роботу знаходили через Djіnnі (28% тих, хто знайшов роботу за останній рік) і LіnkеdІn (24%). На третьому місці DОU — тут знайшли роботу 19%. Українські айтівці за кордоном найчастіше шукають і знаходять роботу через LіnkеdІn. Ним користувалися 87% пошукачів за минулий рік. 38% тих, хто знайшов нове місце, зробили це через LіnkеdІn. Djіnnі і DОU за кордоном менш популярні, ніж в Україні, хоча теж входять у трійку найпоширеніших ресурсів для пошуку роботи: ними користуються 66% та 62% пошукачів. По 14% нових наймів було зроблено через кожен з цих сервісів. Для багатьох айтівців ефективним способом знайти роботу протягом останнього року стали особисті контакти — друзі, колеги та знайомі. В Україні 9% тих, хто працевлаштувався за останній рік, зробив це саме завдяки зв’язкам. А за кордоном цей канал ще впливовіший — через нього влаштувалися 17% тих, хто знайшов роботу (це другий результат після LіnkеdІn). Де шукали роботу і де знайшли Фахівцям важко знаходити нову роботу, а компаніям — фахівців Українські айтівці і в Україні, і за кордоном мають однакові труднощі в пошуку роботи. Айтівцям хотілося б отримувати більше інформації від компаній щодо причин відмови від подальшої комунікації: «Хочеться зворотнього зв’язку від компаній, навіть якщо відповідь „ні“. Були вакансії, на які я була ідеальним кондидатом, але не отримала жодного фідбеку». Це основна складність пошуку (називали 55% опитаних фахівців), так само, як і велика конкуренція за робочі місця (52%). Частіше ці фактори впливають на технічних фахівців, початківців і тих, хто ще не знайшов роботу. Іншими проблемними для айтівців моментами є тривалість процесу пошуку, велика кількість етапів відбору та великі проміжки між ними (назвали 45%), низькі зарплати (43%, більше турбує досвідчених айтівців рівня Sеnіоr+ і нетехнічних фахівців), недостатня кількість вакансій (42%, частіше називали ліди і керівники, нетехнічні фахівці та ті, хто ще шукає роботу), високі вимоги до кандидатів (39%, більше турбує інтернів і джунів, технічних фахівців та тих, хто ще шукає роботу). Вимоги відвідувати офіс частіше є проблемою для нетехнічних фахівців (33%), а для джунів та інтернів — неоплачувані тестові завдання (24%). Ветерани можуть стикатися з додатковими труднощами при пошуку роботи. Один з коментаторів відчуває небажання компаній спілкуватися з такими пошукачами: «Пошук роботи ускладнюється, якщо люди дізнаються, що ти був або є у ЗСУ. Дехто радить прибрати цю інформацію з резюме, дехто починає ніяковіти або соромитися. Як би там не було, у 99% випадків комунікація на цьому етапі закінчується.» Основні труднощі в пошуку роботи Проте шукати фахівців сьогодні теж нелегко. Ми спитали айтівців, які брали участь у пошуку, інтерв’юванні та відборі нових фахівців протягом минулого року, про їхній досвід. 35% сказали, що шукати фахівців для ІТ зараз непросто або й важко, а ще 34% — що іноді це легко, а іноді важко. Лише 21% вважають, що шукати ІТ-фахівців зараз легко. Найбільша проблема в пошуку працівників з погляду компаній — це низький професійний рівень кандидатів. Цю причину назвали 52% тих, хто відповідав. Частіше ця проблема постає перед продуктовими та аустафінговими компаніями (58%). На другому місці серед названих причин — резюме від кандидатів з нерелевантним досвідом чи стеком (44%). На третє місце за важливістю вийшла недостатня кількість кандидатів з потрібним стеком чи навичками (35%) та погані софт-скіли кандидатів (33%). Обидві причини частіше називали представники продуктових компаній. Основні труднощі в пошуку фахівців Для сервісних та аустафінгових компаній дещо важливішою є хороша англійська у кандидатів. Для продуктових компаній і стартапів — продуктовий майндсет. Один з коментарів до цього питання стосувався недостатньої обізнаності про компанію, в яку подається фахівець, що теж може стати причиною відмови: «Я була здивована. Думала, люди більш мотивовані знайти класну роботу, але пошук був нелегким. Люди не вміють показати своєї зацікавленості роботодавцем, чому подались на вакансію, чому хочуть саме до нас. Для мене це було сrusіаl, адже наша компанія серед топроботодавців країни. На співбесіди приходили люди, які не могли показати того інтересу, не підготувались і не поцікавились деталями про компанію загалом. У мене було відчуття даремно згаяного часу». Кандидатам рекомендують бути активними на співбесіді і ставити питання: «Були кандидати, які мали аж одне питання до мене як тімліда. Для мене це сигналізує пасивність людини. Всім раджу готуватись до співбесід і показувати свою проактивність». Ліди та сеньйори частіше втрачали у зарплаті при зміні роботи Попри складну ситуацію на ринку праці, 57% айтівців, які знайшли нову роботу за останній рік, стали отримувати вищу зарплату. Ще у 22% зарплата не змінилася, а у 21% — знизилася. Два роки тому перейти на нову роботу з підвищенням зарплати було легше. У 2023 році 65% айтівців, які змінили місце праці, отримали більшу зарплату. В Україні вищу зарплату при зміні роботи найчастіше мають фахівці по роботі з даними, маркетологи та фахівці з продажів — понад 60% тих, хто змінив роботу, отримали підвищення. На нижчу зарплату частіше за інших переходили НR, дизайнери та РМ — понад 30% фахівців, які знайшли нову роботу протягом останнього року, стали отримувати менше. За кордоном, як і в Україні, аналітики мають більше шансів перейти на роботу з вищою зарплатою, а РМ — менше. Ситуація для QА за кордоном краща, ніж в Україні. Серед тих, хто знайшов нову роботу за кордоном, підвищення отримали 65%, в Україні — 55%. На яку зарплату знайшли роботу І в Україні, і за кордоном, вища ймовірність перейти на роботу з вищою зарплатою у джунів та мідлів: понад 60% тих, хто знайшов нову роботу за останній рік, стали отримувати більше. Серед сеньйорів, лідів і керівників частка таких переходів менша. В Україні 41% лідів і керівників та 46% сеньйорів стали заробляти більше після зміни роботи, за кордоном — 50% лідів та 51% сеньйорів. 36% лідів і керівників та 26% сеньйорів в Україні перейшли на нову роботу зі зниженням зарплати. За кордоном частка тих, у кого знизилась зарплата, дещо нижча: 24% серед лідів і керівників та 20% серед сеньйорів. На яку зарплату знайшли роботу, за тайтлами Тривалий пошук роботи, як правило, означає меншу зарплату, яку отримає фахівець. Чим довше айтівець в Україні шукає роботу, тим вища ймовірність, що його зарплата буде нижче попередньої. У айтівців за кордоном ця залежність не так яскраво виражена, як в Україні. Проте фахівці, які шукають роботу більш як три місяці за кордоном, теж мають вищу ймовірність перейти на меншу зарплату. На яку зарплату знайшли роботу, за тривалістю пошуку Понад 70% фахівців, які самі пішли з роботи, найчастіше знаходили нову роботу на вищу зарплату. Ті, кого звільнили, рідше могли знайти кращі умови. Знайшли роботу на більшу зарплату 44% з них, а у 31% фахівців в Україні та 26% за кордоном зарплата знизилася. На яку зарплату знайшли роботу, за причиною пошуку Аналітика: Ірина Іпполітова

Ця подія паралізувала інфраструктуру, зупинила транспорт, порушила зв’язок – відключення електроенергії залишило мільйони людей без світла, викликало хаос у великих містах, таких як Мадрид, Барселона та Лісабон. Еспресо детальніше розповість, які причини цього інциденту, чи була це випадковість, кібератака чи щось інше, і чи може подібне повторитися.Чи траплялися подібні блекаути ранішеХоч повні блекаути трапляються рідко, але історія пам’ятає чимало, які мали значний вплив на суспільне життя у різних куточках планети. Основною причиною таких ситуацій майже завжди є технічні збої через несправності в мережі, або природні чинники. Наприклад, 14 серпня 2003 року в північно-східних штатах США та провінції Онтаріо, Канада, стався один із найбільших блекаутів в історії Північної Америки. Без електроенергії залишилися близько 50 мільйонів людей на 24 години. Зупинилися метро, аеропорти, ліфти, а в Нью-Йорку люди ночували на вулицях через спеку. Економічні збитки оцінили в 6 мільярдів доларів. А причина цьому досить проста – високі дерева забули підстригти, і коли стався перегрів електроліній в Огайо, вони торкнулися гілок, що й викликало збій і програмну помилку в системі управління енергомережею. У 2012 році в Індії стався ще більший блекаут, який залишив без світла половину населення країни, а це 620 млн людей! Серія відключень упродовж 30–31 липня стали найбільшим блекаутом за кількістю постраждалих в історії. Зупинилися поїзди, шахти, лікарні працювали на генераторах. А причина знову досить банальна – перевантаження мережі через високий попит на електроенергію в спеку, посилене слабкою координацією між регіональними енергосистемами. Нелегальне підключення до мережі, яке досить часте в Індії, також зіграло свою роль. Ще один показовий приклад стався 16 червня 2019 року, коли майже вся територія Аргентини, Уругваю та частини Парагваю залишилися без електроенергії через помилку оператора Тrаnsеnеr під час технічного обслуговування. Це призвело до каскадного відключення, яке торкнулося близько 48 мільйонів людей.Не варто думати, що в Європі такого раніше не було. Адже, як приклад, 28 вересня 2003 року вся Італія, крім островів Сардинія та Сицилія, залишилася без електроенергії на 12 годин, що торкнулося 56 мільйонів людей. Зупинилися поїзди, ліфти, а в Римі виникли проблеми з водопостачанням. Проблема почалася з пошкодження лінії електропередачі у Швейцарії через падіння дерева, що й викликало каскадний збій у синхронізованій європейській мережі. Українці ж добре пам’ятають, що блекаути можуть бути також через ворожі кібератаки. Вперше таке сталося 23 грудня 2015 року, коли без світла залишилося 230 тис. людей на Прикарпатті, Буковині та Київщині. Це була перша підтверджена кібератака на енергетичну інфраструктуру країни, яких за ці 11 років було чимало, не кажучи вже про регулярні обстріли української енергетики з початку повномасштабної війни, які спричиняли часті відключення світла. Що сталося в Іспанії та Португалії Мадрид під час блекауту. Фото: ВікіпедіяТож, говорячи про інцидент 28 квітня, за даними оператора електромережі Іспанії Rеd Еléсtrіса, близько 12:30 за центральноєвропейським часом споживання електроенергії в Іспанії впало з 25 184 мегават до 12 425 мегават, що еквівалентно втраті 60% національного попиту. Це спричинило автоматичне відключення ядерних та вугільних електростанцій. Також високовольтні лінії, що з’єднують півострів із Францією, аварійно вимкнулися, відокремивши регіон від європейської енергосистеми.Наслідки були катастрофічними, адже моментально стався транспортний колапс. Метро в Мадриді, Барселоні, Лісабоні та Порту зупинилося, пасажири застрягли в тунелях. Залізничне сполучення, включно з 344 рейсами, було скасовано. Міжнародний аеропорт Мадрида залишився без електрики, а португальська авіакомпанія ТАР Аіr просила пасажирів не прибувати до аеропортів.У містах водії стикнулися з тим, що світлофори перестали працювати, спричинивши затори. Банкомати та карткові платежі не функціонували, що призвело до черг і паніки. Мобільний зв’язок та інтернет частково або повністю зникли в багатьох регіонах. Люди почали зметати товари першої потреби з полиць. А лікарні в Мадриді та Каталонії призупинили планові операції, покладаючись на резервні генератори для критичних пацієнтів.Все це призвело до того, що до кінця дня Іспанія оголосила надзвичайний стан, залучивши 30 тис. поліцейських для підтримання порядку. У підсумку електропостачання почало відновлюватися ввечері 28 квітня, а до ранку 29 квітня 99% попиту в Іспанії було відновлено завдяки допомозі Франції та Марокко. Натомість електромережа Португалії була відновлена ще до кінця 28 квітня. Загалом, за оцінками економістів, економічні збитки для Іспанії оцінюються щонайменше в 1 мільярд євро, а за деякими оцінками – сягають понад 4 мільярди євро.Чому стався блекаут Засідання Ради національної безпеки Іспанії 29 квітня під головуванням короля Філіпа VІ. Фото: вікіпедіяЦе питання залишається предметом спекуляції, оскільки розслідування триває, а Національний суд Іспанії оголосив засекреченим розслідування причин масштабного відключення електроенергії.Португальський оператор електромереж RЕN спочатку припустив, що причиною стали "аномальні коливання " на високовольтних лініях в Іспанії, викликані різкими температурними перепадами. Ці коливання, відомі як "індуковані атмосферні вібрації ", нібито спричинили послідовні збої в європейській мережі.Проте згодом іспанська метеорологічна служба та оператор Rеd Еléсtrіса спростували цю версію, заявивши, що погодні умови не могли спричинити такого масштабного збою.Натомість попередні результати розслідування вказують на те, що основною причиною могла бути нестабільність електромережі через високий рівень генерації з відновлюваних джерел енергії, таких як сонячні та вітрові електростанції (Іспанія отримує близько 60% енергії завдяки сонцю та вітру). Однак ці джерела енергії не забезпечують достатньої інерції, необхідної для стабільної роботи мережі, що може призводити до частотних коливань та відключень. Тому наразі все вказує на те, що це технічний збій. Хоча іспанський оператор електромережі Rеd Еléсtrіса заперечує, що головним фактором безпрецедентного блекауту стала саме залежність країни від сонячних електростанцій.Натомість в Rеd Еléсtrіса повідомили, що відключення було спричинене "дуже сильним коливанням в електричній мережі", яке від’єднало Іспанію від європейської системи. Прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес зазначив, що за п’ять секунд зникло 15 гігаватів електроенергії (приблизно стільки споживає Україна), що є безпрецедентним явищем. Португалія відразу вказала на проблему в іспанській мережі, тоді як Іспанія відзначила, що під питанням розрив зв’язку з Францією. Вся ця невідповідність свідчить про складність синхронізації енергосистем Піренейського півострова, який функціонує як "енергетичний острів" з обмеженими з’єднаннями з Європою, звідки можна б було отримати додаткову енергію для втримання енергосистеми на плаву. Цікаво те, що, за даними Rеutеrs, представники енергетичної галузі Іспанії неодноразово попереджали про нестабільність енергосистеми напередодні блекауту. Ще за тиждень до відключення електроенергії в Іспанії сталося кілька стрибків та відключень електроенергії. Та ці попередження були проігноровані.  Звісно, що версія кібератаки розглядалася з перших годин, особливо в контексті російсько-української війни. Іспанський Національний інститут кібербезпеки (ІNСІВЕ) та Об’єднане командування кіберпростору розпочали розслідування, але доказів кібератаки не знайшли, або принаймні поки не оприлюднили. Президент Європейської ради Антоніу Кошта та прем’єр-міністр Португалії Луїс Монтенегро також заявили, що немає ознак хакерського втручання. Хоча експерт із кібербезпеки Костянтин Корсун відзначив, що не варто виключати причетність російських хакерів, посилаючись на їхній досвід у подібних атаках.Висловлювалися навіть припущення про можливу диверсію на високовольтних лініях, але вони не отримали офіційного підтвердження.Чи може це повторитисяФото: СуспільнеПрем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес пообіцяв "докопатися до суті" і створив комісію для розслідування ролі приватних енергетичних компаній. Він наголосив, що "таке не повинно повторитися" і будуть вжиті заходи для запобігання подібним інцидентам. Влада Іспанії також застерегла від дезінформації, а очільник Андалусії Хуанма Морено, який спочатку припустив кібератаку, був змушений відмовитися від своїх слів після спростувань уряду.Тим часом Португалія звернулася до Агентства ЄС зі співробітництва енергетичних регуляторів із проханням провести незалежний аудит.До речі, Україна, яка має досвід боротьби з енергетичними кризами через війну, одразу ж запропонувала допомогу у відновленні енергомереж. Зокрема, міністр енергетики Герман Галущенко заявив про готовність поділитися експертними висновками. У будь-якому разі, цей блекаут виявив вразливість енергетичної інфраструктури Піренейського півострова. Існує декілька важливих факторів, які підвищують ризик повторення подібного інциденту. Насамперед мова про обмежену інтеграцію Піренейського півострова з континентальною Європою. Адже Іспанія та Португалія мають лише кілька транскордонних з’єднань із Францією, що робить їх енергосистему ізольованою. Планується розширення цих з’єднань, зокрема через Біскайську затоку до 2035 року, але це довгостроковий проєкт.Як відзначують фахівці, з якими поговорило видання Тhе Есоnоmіst, без значних інвестицій у модернізацію електромережі подібні інциденти справді можуть повторитися. Особливо це актуально на фоні переходу до відновлюваних джерел енергії, які, хоча й екологічно чисті, та все ж можуть знижувати стабільність мережі через відсутність інерції. За останні 10 років частка відновлюваних джерел в Іспанії зросла з 43% до майже 60%. А до 2030 року Іспанія поставила за мету збільшити її до 81%. Традиційні електростанції (вугільні, газові, атомні) мають великі обертові турбіни, які завдяки своїй масі створюють інерцію – здатність мережі підтримувати стабільну частоту енергії при раптових змінах. Це допомагає уникати коливань. Натомість сонячні та вітрові установки не мають обертових частин і підключаються через інвертори, тому не дають фізичної інерції. Через це мережа з великою часткою відновлюваних джерел енергії менш стабільна під час збоїв. Тобто відсутність інерції підвищує ризик каскадних відключень, як це сталося, для прикладу, у Великій Британії у 2019 році чи, вірогідно, у кінці квітня в Іспанії. Європейська комісія оцінює, що для модернізації енергетичної інфраструктури ЄС необхідно інвестувати близько €584 мільярдів. Ці кошти потрібні для оновлення застарілих систем, впровадження технологій зберігання енергії та забезпечення стабільності мережі. Без цих заходів ризик повторення блекаутів справді залишається високим, особливо в регіонах, подібних до Піренейського півострова, де ізольованість і залежність від відновлюваних джерел створюють додаткові виклики. Крім того, зростаюча загроза кібератак однозначно вимагає посилення кібербезпеки енергетичних систем. Та й кліматичні зміни, які призводять до екстремальних погодних умов, можуть створювати додаткове навантаження на мережі. Тому є чимало викликів, з якими доводиться справлятися операторам енергомереж, щоб у кожному домі світло було 24/7.Читайте також: Чи згорять старі прилади: з 1 липня в домівках українців буде 230 вольтів у розетці

Місrоsоft разом із Lіnkеdіn опублікувала щорічний звіт Wоrk Тrеnd Іndех 2025, в якому описує трансформацію сучасної роботи під впливом штучного інтелекту. Ключовий тренд — поява «Frоntіеr Fіrms»: компаній, де частину завдань виконують не люди, а АІ-агенти, які діють як цифрові колеги. У дослідженні взяли участь 31 000 людей із 31 країни. Аналітики також проаналізували поведінкові дані користувачів Місrоsоft 365 та вакансії LіnkеdІn. DОU зібрав найцікавіші моменти зі звіту. У найближчі 2–5 років Місrоsоft очікує, що кожна організація буде на шляху до такої трансформації. 82% керівників вважають 2025 рік переломним для переосмислення своєї стратегії та операцій.81% компаній прогнозують, що агенти ШІ будуть помірно або широко інтегровані в їхню АІ-стратегію протягом 12–18 місяців.24% компаній вже розгорнули ШІ на всіх рівнях, тоді як лише 12% залишаються на пілотному етапі.Місrоsоft виділяє три етапи становлення Frоntіеr Fіrm. На першому ШІ виступає як помічник, позбавляючи людей від рутинної роботи, пришвидшує її. На другому — агенти приєднуються до команд як «цифрові колеги», виконуючи конкретні завдання за вказівкою людей. На третьому — люди встановлюють напрямок для агентів, які управляють цілими бізнес-процесами та робочими потоками, перевіряючи їх за необхідності.55% працівників Frоntіеr Fіrms стверджують, що готові брати на себе більше роботи. Також вони менше схильні боятися, що ШІ забере у них роботу.79% керівників вважають, що штучний інтелект прискорить їхню кар’єру. Серед працівників так вважають 67%.78% керівників розглядають можливість найму на посади, пов’язані з ШІ. В Frоntіеr Fіrms цей показник — 95%. Основні ролі, які розглядаються: АІ Тrаіnеr, Dаtа Sресіаlіst, Sесurіty Sресіаlіsts, RОІ аnаlyst, а також АІ Strаtеgіsts.За результатами опитування, керівники глобальних компаній назвали обслуговування клієнтів, маркетинг та розробку продуктів трьома основними сферами для прискорених інвестицій у ШІ в наступні 12-18 місяців. 46% керівників заявляють, що їхні організації вже повністю автоматизовують робочі процеси за допомогою ШІ в цих напрямах.Як приклади компаній Frоntіеr Fіrm, Місrоsоft називає Dоw, Ваyеr, Тhе Еstéе Lаudеr Соmраnіеs, Ноllаnd Аmеrіса Lіnе, Ассеnturе та Wеlls Fаrgо.Коли працівників запитали, чому вони звертаються до ШІ замість колег, основними причинами були доступність 24/7 (42%), швидкість і якість допомоги (30%). В звіті зазначають, що використання ШІ для уникнення людських рис було на останньому місці.28% керівників розглядають можливість найму керівників штучного інтелекту для управління гібридними командами людей і ШІ.Сьогодні понад 10% людей, яких найняли через LіnkеdІn по всьому світу, мають посади, яких не існувало в 2000 році.За прогнозами Lіnkеdіn, 70% навичок, які потрібні для більшості вакансій сьогодні, зміняться до 2030 року через штучний інтелект. Нагадаємо, DОU публікував інтерв’ю з директором Місrоsоft Україна Леонідом Полупаном. Він розповів про роботу українського офісу, скорочення та найм працівників, а також про ставлення до наших спеціалістів у світовому Віg Тесh та перспективні напрями українського ІТ-ринку.

Таку думку він висловив в етері Еспресо."Юридичне визнання Криму - не де-факто, він окупований і зараз сил для деокупації нема - буде означати злам усієї колишньої архітектури безпеки: Гельсінські угоди, всі оонівські устави - на смітник. В принципі більше немає непорушності кордонів, більше немає недоторканого суверенітету країн, бере гору право сили. За таких умов це все веде до дуже багатьох речей, які не регулюються та кидають людство в хаос. Наприклад, розповсюдження ядерної зброї", - вважає Фейгін.За словами політика, легалізація агресії Росії та окупація українських територій змусить країни переглядати власні засоби безпеки. Зокрема, всі країни прагнутимуть мати ядерну зброю."Логіка підказує: якщо більше не існує інституту, що захищає твій суверенітет, є тільки сила, а твоєї сили не вистачає (Україна менша за Росію в 40 разів, це крім безлічі інших параметрів), тобто нема іншої можливості себе захистити, як використовувати ядерний щит, то, звісно, всі країни прагнутимуть мати ядерну зброю. Тому що їхньої армії не вистачає, бо вона менша за сусідню, московську, наприклад, грошей не вистачає на утримання війська. А ядерна зброя проста і легка: є боєголовка, є ракетоносій, щоб відправити її на столицю ворожої держави, і десять разів у Москві подумають – а чи варто зв'язуватися з країною, яка має ядерну зброю? Навіть одну боєголовку. А якщо 10?" - додав він.Фейгін наголосив, що трансатлантична безпека, якою ми її знали протягом Холодної війни та десятиріч, замінить ядерна безпека."Це призводить до розповсюдження ядерної зброї й до зміни доктрини ядерного стримування - вона стає тепер суцільною і багаторівневою. Тобто люди будуть серйозно вкладатися у розробку та вдосконалення ядерної зброї, термоядерної та водневої зброї, в удосконалення та спрощення, щоб не потрібні були складні матеріали на кшталт урану, плутонію, у спрощення та вдосконалення саме цих видів озброєння - адже іншого виходу не залишають.Тобто трансатлантична безпека, якою ми її знали протягом Холодної війни та десятиріч, заміняється на ядерну безпеку. Це тепер буде головною, домінуючою метою. Будуть країни, що позбавляються підтримки головного "жандарма" в особі США в американоцентричному світі", - підсумував політик.Володимир Зеленський раніше заявив, що Україна не визнає юридично окупацію Криму, коментуючи дані ЗМІ, що це планують запропонувати США 23 квітня в Лондоні.Натомість Дональд Трамп сказав, що "ситуація для України жахлива". За його словами, заява Зеленського про те, що Київ не визнає окупацію Криму, є шкідливою для перемовин з росіянами.24 квітня міністр закордонних справ Литви Кястутіс Будрис заявив, що ставити під сумнів належність півострова Крим означає відкривати пекло, адже це б суперечило принципам міжнародного права.  

Традиційна підбірка стрічок на вихідні від Еспресо."Насіння священного інжиру"У кінотеатрах з 24 квітняПолітична драма відомого іранського режисера-дисидента та сценариста Мохаммада Расулофа є яскравою і потужною національною історією з універсальними смислами. Однак цю стрічку, яка у підсумку отримала 5 перемог Каннського кінофестивалю та номінувалася на "Оскар" і "Золотий глобус", знімали таємно, роблячи вимушені перерви. Адже Расулоф (чий попередній фільм "Зла не існує" (про смертну кару в Ірані) у 2022 році отримав Золотого ведмедя на Берлінському кінофестивалі) вже був засуджений у рідній державі за антиурядову діяльність. Коли іранська влада довідалася, що "Насіння… " відібрали до основного конкурсу Каннського кінофестивалю 2024 року, режисера, акторів та знімальну групу почали допитувати та вимагати, щоби фільм був знятий з фестивальної програми. У підсумку режисерові присудили 8 років тюрми та побиття батогами і йому довелося таємно втікати з країни. В Україні стрічку вперше показали минулого року в межах кінофестивалю "Молодість", головою міжнародного журі якого став саме Мохаммад Расулоф.Отже, у центрі оповіді – іранська родина. Главу сімейства після двох десятиліть праці врешті підвищують на державній службі. І тепер в його повноваження входить щоденно виносити кілька сотень вироків, серед яких смертні. На розгляд кожної наступної справи він має кілька хвилин і, як правило, виносить той вердикт, який йому диктує його керівництво. А тим часом проти авторитарної влади у країні наростає протестний рух. Обидві доньки головного героя підтримують протестувальників, попри те що не можуть робити це відкрито. У ролях Місаг Зарех, Сохейла Горестамі, Махса Ростамі, Сетарех Малекі та ін."Очі: Легенда Карпат"У кінотеатрах з 24 квітняЦей фентезійний сімейний фільм зняли спільно США, Фінляндія та Велика Британія. Для режисера і сценариста фільму Ісайї Саксона, відомого своєю працею над музичними кліпами Бьорк, Каньє Веста, Dіrty Рrоjесtоrs та інших виконавців – це перший повнометражний фільм, своєрідний зв'язок з його родом, який бере початок із Карпатського регіону. Попри те що основні зйомки велися в Румунії, у стрічці чимало атрибутів української культури, зокрема звучать українські пісні. Цікаво, що стрічка є максимально віддаленою від використання ШІ. Зокрема дитинча очі, яке з’являється на екрані – це лялька, якою під час зйомок керувало одночасно семеро людей. Особливу увагу також приділили звукам, якими спілкуються очі. Критики сходяться на тому, що фільм є відверто атмосферним, таким собі приємним ковтком свіжого повітря серед сучасних фільмів."Посеред Карпатських гір є віддалене селище, де люди звикли дослухатися до кожного шурхоту, що долинає з лісу, - анонсують стрічку. - Сором’язлива Юля росте з батьком Максимом. Хлопчиків з інших родин віддають йому на виховання, аби він навчив їх правил виживання у цих краях. Мова про полювання на страшних істот, що ховаються в лісі. Якось під час тренувань із батьком Юля натрапляє на перелякане розгублене дитинча невідомої тварини. Дівчинка починає дбати про малюка та виявляється, що навіть вміє говорити, як ця крихітка. Піклуючись про майбутнє малюка, Юля хоче повернути його до родини".У ролях Гелена Ценґель, Віллем Дефо, Емілі Вотсон та ін. "Ти" (5-й сезон)На Nеtflіх із 24 квітняП’ятий, фінальний сезон популярного психологічного трилера, заснованого на однойменному романі Кароліни Кепнес про маніяка Джо Голдберга. Дехто з критиків уже назвав цей сезон ідеальним завершенням заплутаної та тривожної історії, у якій, можливо, глядач не очікував такого завершення, але де герой отримав те, на що заслуговує. Як сказано в офіційному синопсисі, в епічному п’ятому й останньому сезоні Джо Голдберг повертається до Нью-Йорка, щоб насолоджуватися власним життям. Але його наздоганяють привиди минулого та власні темні бажання.  У ролях: Пенн Беджлі, Шарлотта Річі, Гріффін Метьюз, Том Френсіс  та ін."Дві сестри"У кінотеатрах з 24 квітняПерший художній фільм, який почали знімати в Україні після повномасштабного вторгнення. Драматичні події стрічки, яка є спільним проєктом Польщі та України і яку замислив і зреалізував режисер Лукаш Карвовскі - це роуд-муві, події якого розгортаються на тлі війни в Україні. Хоча головною темою є не стільки війна, скільки взаємини людей в екстремальних  умовах. Знімали в деокупованих містечках Київщини, а також у Чернігові та  Харкові.Отже, "зведені сестри - полячки Малгожата та Яшміна мають спільного батька. Вони давно не спілкуються, однак їх змушує зустрітися звістка про те, що сталося з батьком. Він займався волонтерською діяльністю в Україні, неподалік лінії бойового зіткнення, та отримав поранення. Нині чоловіка лікують в одному з госпіталів, і доньки повинні його забрати додому. Вирушили у путь неохоче. Спершу їхали машиною, але в дорозі вона зламалася, тож далі – поїздом, а зрештою багато йшли пішки. Жахи війни, побачені на власні очі, підштовхнули до переоцінки життя та кращого розуміння себе та одна одної".У ролях Кароліна Жепа, Діана Замойська, Ірма Вітовська, Михайло Жонін, Олександр Рудинський та ін. "Андор" (2-й сезон)На Dіsnеy+ з 22 квітняЩойно з'явившись, цей сезон серіалу зробив "Андор" не тільки найкращим проєктом "Зоряних воєн" з 1980 року, але й таким, що, швидше за все, увійде до списку найбільш вражаючих телевізійних сезонів. Так майже одноголосно кажуть критики, тому не маємо підстав не довіряти. Ідеться про приквел до фільму "Бунтар Один" із всесвіту "Зоряних воєн"зі злодієм Кассіаном Андором, який приєднується до Альянсу повстанців у боротьбі проти Галактичної імперії в центрі сюжету. Властиво, дійство розгортається за п’ять років до подій у фільмі "Бунтар Один". Як зауважив хтось мудрий, у другому сезоні "Андор" утверджує себе як золотий стандарт того, чим можуть бути сучасні "Зоряні війни". У ролях Дієго Луна, Женев'єв О'Рейллі, Алекс Фернс та ін.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 24 квітня.Розчарований Трамп приватно визнає, що завершити війну в Україні було важче, ніж він думавВидання СNN, посилаючись на свої знайомі з перебігом переговорів джерела, стверджує, що президент Дональд Трамп розчарований тим, що його зусилля з посередництва у мирній угоді між Росією й Україною поки що не увінчалися успіхом, "В приватній розмові з радниками він сказав, що посередництво в укладенні угоди виявилося складнішим, ніж він очікував", – йдеться у матеріалі. У виданні додають, що за лаштунками Дональд Трамп часто згадує про те, як сильно ненавидять один одного президент Росії Володимир Путін і президент України Володимир Зеленський. І нехай цьому він не дивується, проте вважає однією з основних причин того, чому війну складно завершити. Окрім того, там фокусують увагу на коментарі Трампа стосовно ракетної атаки росіян на Київ, яка виявилась однією з найсильніших від початку повномасштабного вторгнення. Цей удар РФ трапився саме тоді, коли він вважав, що перебуває на порозі укладення угоди, яку, як він сказав помічникам, він хоче укласти до 100 днів свого перебування при владі."Мені не сподобалася минула ніч. Я був незадоволений цим, і ми в розпалі мирних переговорів, а ракети були випущені, і я був незадоволений цим", - сказав Трамп журналістам в Овальному кабінеті, де він зустрічався з прем'єр-міністром Норвегії. Однак у Роlіtісо наголошують, що сидячи поруч з прем'єр-міністром Норвегії, Трамп наполягав на тому, що Росія серйозно налаштована на мир, попри нічне бомбардування столиці України, яке, за його словами, йому "не сподобалося". Але коли його запитали, яких поступок він вимагає від Путіна, президент відповів по суті:"Припинення війни. Припинити загарбання цілої країни - досить велика поступка", – сказав Трамп. Ба більше, СNN з посиланням на численні дипломатичні джерела вказує, що деякі союзники США вкрай стурбовані поведінкою 47 президента США. Зокрема йдеться про те, що, нехай він і легко пройшовся по Путіну після прильоту у Києві, однак усе це блідне за масштабом і розмахом на тлі постійної критики Трампа на адресу Зеленського, якого він звинуватив цього тижня в тому, що той продовжує війну у власній країні, не погоджуючись на мирний план США, який передбачає повернення Росії більшої частини захоплених нею територій."Його нетерпляче прагнення до великих зовнішньополітичних досягнень на початку свого другого терміну наштовхується на реальність, що для України і Європи міркування, про які йдеться, є фундаментальними для короткострокової та довгострокової безпеки й, цілком можливо, екзистенціально важливими", – пишуть у Роlіtісо. "Дивне і мляве формулювання самого Трампа ілюструє його односторонній мирний план щодо України"Маса міжнародних медіа також підсвітили рідкісний "докір" з боку президента Дональда Трампа, який назвав смертоносну атаку "непотрібною і дуже невчасною".Відтак у Wаshіngtоn Роst підкреслюють, що удар по столиці стався в той час, коли Білий дім підштовхує Київ до обміну території на мир без належних гарантій безпеки, розлютивши українців, які відчувають себе покинутими Вашингтоном і звертаються за підтримкою до Європи."Сцена була надто знайомою в Україні, де Росія знову і знову завдавала ударів по житлових будинках протягом останніх трьох років: натовп волонтерів, намети з чаєм, водою і закусками, поліція, яка кричить людям триматися якомога далі від будівель, що можуть обвалитися, брязкіт уламків життів, що викидаються з вікон, коли спантеличені люди, що вижили, безтямно дивляться на те, що колись було їхніми домівками", – так WР описують події минулої ночі у Києві.Неоднозначність зусиль адміністрації Трампа, які значною мірою схиляються на бік Росії, помітили і у матеріалі СNN. Для видання це випливає з бачення Трампом війни, в якій Київ "не має козирів".Там додають, що у четвер президент рішуче заперечував, що має користь з цієї війни, заявивши, що ним просто керує бажання покласти край війні, яка вбила тисячі мирних жителів."Я не маю жодних зобов'язань перед кимось. У мене є вірність порятунку життів, і я хочу врятувати багато життів, багато життів молодих людей – переважно молодих людей", – сказав президент.Дональд Трамп, Фото: gеttyіmаgеs Але незбалансованість миротворчих зусиль США видання бачить у навмисно неконкретних висловлюваннях Трампа про конфлікт і у дивних, навіть химерних способах, якими він говорить про війну. Зокрема там наголошують на вже славнозвісному "Vlаdіmіr SТОР!". Натомість у Nеw Yоrk Тіmеs ситуацію оцінили дещо по іншому. Там коментарі Трампа назвали разючими, оскільки досі він здебільшого уникав навіть м'якої критики на адресу Путіна в його веденні переговорів. Водночас у виданні нагадують, що натомість він спрямував більшу частину свого гніву на президента України Володимира Зеленського, називаючи його "диктатором" і описуючи його як головну перешкоду на шляху до мирної угоди.Однак і у NYТ погоджуються, що російсько-українська війна, щодо якої Трамп раніше заявляв, що може вирішити її за "24 години", тепер, на його думку, є справою дуже складною і заплутаною.Читайте також: ШІ на варті НАТО: як компанія Раlаntіr об’єднує Європу та США. Аналітика Консорціуму оборонної інформації

Про це він написав у соцмережі Х.Борис Джонсон після атаки 24 квітня на Київ, висловив критику щодо мирних пропозицій США, назвавши їх винагородою Путіну за вбивства українців, без жодних переваг для України."Путін без розбору вбиває все більше українських цивільних, вбиваючи та травмуючи 100 людей у Києві, включно з дітьми", - зазначив експремʼєр-міністр.За його словами, попри численні жертви останні мирні ініціативи пропонують Путіну зберегти окуповані території, контролювати майбутнє України через заборону вступу до НАТО, уникнути санкцій, отримати економічне партнерство з Америкою та час на відновлення військової сили для подальшої агресії.На думку Джонсона, мирні пропозиції не передбачають жодних вигод для України за її боротьбу проти агресора, і не створюють жодних перешкод для повторного нападу Росії."Окрім права ділитися своїми природними ресурсами зі Сполученими Штатами, вони нічого не отримують. Що в цій угоді може реально зупинити третє російське вторгнення? Нічого", - йдеться в повідомленні.Також він підкреслив, що для того, щоб унеможливити подальші злочини Путіна, Україні потрібні довгострокові, міцні та належно фінансовані гарантії безпеки від Великої Британії, США та інших західних країн.Вночі 24 квітня Росія завдала комбінованого удару по Україні, використовуючи ракети та безпілотники. У Києві внаслідок влучання БПЛА загинули люди, а в кількох районах спалахнули пожежі. Також є інформація про руйнування в області.24 квітня Дональд Трамп знову закликав Україну та Росію до переговорів, наголосивши на власному терміні для досягнення мирної угоди, і додав, що США активно тиснуть на Росію.Президент Володимир Зеленський наголосив на стратегічному партнерстві зі США, заявивши, що Україна прагне миру, який буде досягнутий шляхом застосування сили проти Росії, як країни-агресора.24 квітня стало відомо, що США вимагатимуть від Росії визнати право України на власні збройні сили та оборонний сектор у рамках угоди між Києвом та Москвою.

Про це він розповів в етері Еспресо."У відбитті наймасованішої ракетно-дронової атаки на Київ працювали не лише F-16 та Міrаgе, а й так само мобільні вогневі групи Повітряних сил, наші оператори ППО та ПРО. На превеликий жаль, систем ППО нам і досі бракує. Західні партнери обіцяють, але передають не стільки пускових установок, ракет і не тоді, щоб ми почувалися захищеними й у безпеці. За таких умов не варто говорити про ефективне відбиття подібних масштабних атак. Якщо ми подивимося на дописи у моніторингових каналах, які нас цієї ночі інформували про повітряну атаку, то здивуємося маршрутам, траєкторіям, за якими до нашої столиці рухалися ворожі дрони та ракети", - зауважив військовий експерт.За його словами, досить дивним було з'ясувати той факт, що частина ракет та дронів заходили на Київ з північного заходу. Адже виникає питання – звідки там можуть взятися ракети? Бо якщо дивитися по прямій, то якраз виходить на кордон з Білоруссю. Останнім часом територія цієї країни не використовується ворогом для здійснення ракетно-дронових ударів. Однак цієї ночі це сталося."Противник шукає слабкі місця, прогалини в нашій системі ППО, щоб цим скористатися. Наслідки – жахливі. Вкотре маємо констатувати, що агресору байдуже, скільки цивільного населення постраждає, буде так званих супутніх втрат. Я подивився по мапі Києва на місця прильотів ворожих дронів та ракет, там немає жодного військового об'єкту. Отже, Путін свідомо застосовував ракети, щоб вбити чим більше киян та занурити людей в атмосферу паніки, хаосу та зневіри. Знову ж таки маємо повторювати, що не потрібно нехтувати сигналами повітряної тривоги. Адже ворог застосовує такі засоби, проти яких не допомагає правило "двох стін". Наприклад, "шахеди" вже використовуються з бойовим начинням не 60 кг, а до 90 кг, відповідно, рівень руйнації дорівнює вибуху КАБа вагою до 250 кг. Відомо, що "калібри" чи "іскандери" несуть сотні кілограмів вибухівки. Тому важливо – дотримуватися правил безпеки під час повітряної тривоги", - підкреслив Владислав Селезньов. У ніч проти 24 квітня Росія атакувала Україну дронами та ракетами. У Києві внаслідок атаки БПЛА загинули люди, в кількох районах міста спалахнули пожежі. В області є руйнування. Українські захисники збили 48 ракет і 64 безпілотники ворога.