Search trend "КРАЇНИ І ЛЮДИ 24"

На футбольному полі в столиці Гани - Аккре 9 травня 2001-го через тисняву загинули 126 вболівальників. На стадіоні проходив поєдинок двох найтитулованіших команд країни - Ассrа Неаrts оf Оаk і Аsаntе Коtоkо. Чиновники очікували заворушення на трибунах, тому залучили додаткові наряди правоохоронців. Господарі поля - Ассrа Неаrts оf Оаk забили два голи і перемогли з рахунком 2:1. Фанати гостей почали закидати поле пляшками, уламками сидінь, шматками бетону. Поліція застосувала сльозогінний газ і світлошумові гранати. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Капітан корабля в момент аварії дивився футбол Вболівальники заспокоїлися, але поліція продовжувала стріляти в натовп гумовими кулями. Глядачі розбіглися в різні боки, на трибунах почалася паніка і тиснява. Люди скупчилися біля вузького виходу зі стадіону. Вийти заважав двометровий паркан із колючою сіткою. 116 фанатів загинули від задухи і ще 10 померли від отриманих травм. На момент трагедії медичний персонал вже покинув стадіон. Людей відвозили одразу в морг. Вболівальника Абдулу Мохаммеда рятувальники порахували мертвим і відправили в морг. Хлопець просто був непритомним, бо надихався сльозогінного газу. Тіла склали просто на підлогу моргу. Від болі він прийшов до тями, його врятували. Президент Гани оголосив триденний траур. Футбольні матчі в країні припинили на місяць. На стадіоні в Лімі під час футбольного матчу Перу-Аргентина 24 травня 1964-го загинуло більше 300 людей. Тиснява на Національному стадіоні сталася в столиці Перу Лімі в кінці матчу. Грали в рамках відбіркового турніру до ХVІІІ літніх Олімпійських ігор.

Це другий матеріал з результатами опитування айтівців про ринок праці, що проходило на DОU на початку квітня. Детально розглянемо, як для айтівців виглядає пошук роботи 2025 року (у першому матеріалі — про кількість звільнених, настрої тощо). Ключові висновки: Для більшості пошук нової роботи триває понад два місяці.Більш як половина айтівців виконували тестові завдання.Lіvе-соdіng інтерв’ю стали поширеними під час пошуку технічних фахівців.42% айтівців знизили зарплатні очікування.Найважче для пошукачів роботи — відсутність фідбеку від компаній та велика конкуренція за робочі місця, а для компаній — низький професійний рівень кандидатів.Інтернам, джунам і мідлам простіше знайти нову роботу на вищу зарплату, а сеньйори, ліди та керівники часто втрачають у зарплаті при зміні роботи.Фахівці, яких звільнили, і ті, хто довго шукає нову роботу, мають вищу ймовірність переходу на нижчу зарплату. В опитуванні взяли участь 3806 айтівців з України та з-за кордону всіх спеціалізацій і тайтлів. 2420 з них активно шукали нову роботу протягом останнього року. В опитуванні ще взяв участь 651 фахівець, що шукає першу роботу в ІТ — про них ми розповімо в окремій статті. 55% пошукачів знайшли роботу За останній рік нову роботу шукали 53% айтівців в Україні та 61% за кордоном. Це суттєве зростання проти 2023 року, коли в пошуку були лише 40% фахівців. Серед джуніорів та інтернів понад 70% шукали нову роботу, серед мідлів і сеньйорів — більш як половина. Серед лідів і керівників в Україні шукали нову роботу 34%, за кордоном — 51%. 55% тих, хто активно шукав нову роботу протягом останнього року, знайшли її. У 2022 році цей показник був вищим — 70%. Технічним фахівцям частіше це вдавалося, ніж нетехнічним. Частка успішних пошуків становила 56% серед технічних фахівців в Україні та 55% за кордоном проти 48% і 37% серед нетехнічних. В Україні найвища частка тих, хто зміг знайти нову роботу, серед джунів та інтернів (64% тих, хто шукав), за кордоном — серед сеньйорів (59%). Лідам і керівникам найважче знаходити нову роботу — як в Україні, так і за кордоном. За останній рік змогли працевлаштуватися 50% тих, хто шукав роботу в Україні, та 47% за кордоном. Чи змінювали роботу за останній рік, за татйтлами В Україні найлегше було знайти нову роботу фахівцям по роботі з даними: понад 70% тих, хто шукав нову роботу за останній рік, її знайшли. Далі — маркетологи (62%). Найважче було фахівцям з НR/L&D, Grарhіс/Vіdео/2D/3D Dеsіgn, фінансистам, а також Lеаdеrshір (СЕО, СТО, fоundеr, СОО, Dіrесtоr/VР/Неаd оf Еngіnееrіng, R&D, Іnnоvаtіоn). Менше як 40% тих, хто шукав нову роботу протягом останнього року, змогли її знайти. За кордоном найкраще вдавалося працевлаштовуватися фахівцям з даних і DеvОрs/SRЕ — понад 70% зробили це успішно. Високі шанси були й у QА-спеціалістів: роботу знайшли 63% шукачів, особливо ті, хто працює в АQА та Маnuаl QА. Найскладніше було РМ, рекрутерам і фахівцям з маркетингу. Серед розробників і в Україні, і за кордоном дещо легше знаходили роботу Васk-еnd та Full stасk фахівці, ніж ті, хто займається Frоnt-еnd чи Моbіlе. Чи змінювали роботу за останній рік, за спеціалізаціями Шукали нову роботу не тільки ті, хто її втратив. Нині 10% айтівців, які мають фултайм-роботу, активно шукають нову. Ще у пошуку 29% фрилансерів та 25% тих, хто працює парт-тайм. Майже половина фахівців у резерві теж в активному пошуку. Айтівці на оплачуваному бенчі рідше шукають роботу, ніж ті, кому не платять: 39% проти 51%. Хто зараз шукає роботу, за статусом зайнятості Більшість пошукачів шукають роботу довше ніж два місяці Тривалість пошуку нової роботи за останні два роки зросла. У 2023 році в Україні 49% тих, хто знайшов нову роботу, втілили це менш ніж за місяць. Але за останній рік таких стало значно менше — лише 35%. Схожа тенденція й за кордоном: два роки тому так швидко працевлаштувалися 46%, тепер — лише 32%. Натомість побільшало тих, хто шукає роботу довше ніж два місяці. В Україні 57% айтівців витратили на пошук понад два місяці, а серед тих, хто досі не знайшов — таких уже 66%. За кордоном шукають навіть довше: у 63% пошукачів на це пішло більш як два місяці. Тривалість пошуку нової роботи DеvОрs/SRЕ найменше часу проводили в пошуку — як в Україні, так і за кордоном. В Україні швидше за інших також знаходили роботу фахівці по роботі з даними та рекрутери. Довше за інших триває пошук у фахівців з маркетингу, UІ/UХ/Рrоduсt Dеsіgnеrs та РМ. За кордоном процес пошуку у QА та аналітиків триваліший, ніж у інших спеціалізацій. Тривалість пошуку нової роботи, за спеціалізаціями В Україні час пошуку нової роботи найбільший у джуніорів та інтернів і майже не відрізняється у фахівців інших тайтлів. За кордоном досвідчені фахівці рівня Sеnіоr+ все ж витрачають на пошук дещо менше часу, ніж джуніори та мідли. Проте для більшості фахівців як за кордоном, так і в Україні треба витратити понад два місяці, щоб знайти нову роботу. Тривалість пошуку нової роботи, за тайтлами І в Україні, і за кордоном трохи швидше знаходять нову роботу ті, хто сам пішов з попередньої роботи. Ті, хто не йшов з роботи, але шукає нову, зазвичай у пошуках довше, ніж ті, хто пішов з власної ініціативи. Можливо, вони більш вибагливі щодо варіантів нової роботи. Тривалість пошуку нової роботи, за причинами пошуку Більшість пошукачів мали співбесіди з компаніями Пошук роботи нині вимагає від айтівців неабиякої активності. 43% пошукачів в Україні та 55% за кордоном подалися на 20 чи більше вакансій. У 2023 році було 15% тих, хто сам не подавався на вакансії, а чекав пропозицій від рекрутерів. Зараз лише 7% пошукачів розраховують на це. Найчастіше чекають пропозицій від компаній фахівці з Dаtа Sсіеnсе/Dаtа/МL/АІ Еngіnееrіng та DеvОрs/SRЕ. Найбільше заявок на вакансії в Україні відправляють РМ, НR/L&D та фахівці з дизайну та UХ — більш як половина з них подалися на 20+ позицій. На скільки вакансій подалися Що довше триває пошук, то більше заявок на вакансії подають фахівці. Протягом першого місяця зазвичай надсилають до 20 заявок. За півтора місяця — вже 10–50. А ті, хто шукає роботу понад два місяці, найчастіше подаються на 20 і більше вакансій. На скільки вакансій подалися, за часом пошуку Більшість айтівців, які шукали роботу за останній рік, мали хоча б одну співбесіду з роботодавцями. Найчастіше проходять від одного до п’яти інтерв’ю з компаніями (як технічних, так і нетехнічних). Стільки інтерв’ю пройшли 46% пошукачів в Україні та 45% за кордоном. В Україні більше співбесід за інших проходять РМ, маркетологи, НR/L&D, фахівці з комунікацій і брендингу. За кордоном — QА і аналітики. Інтерни і джуніори в середньому мають менше інтерв’ю і шукають роботу довше, ніж їхні більш досвідчені колеги. Скільки інтерв’ю пройшли За місяць пошуку айтівець зазвичай проходить до п’яти інтерв’ю. Ті, хто шукає роботу 1-3 місяці, мають до десяти інтерв’ю. Більш як десять інтерв’ю, як правило, проходять фахівці, які в пошуку понад два місяці. Активність відгуків на вакансії теж впливає на кількість співбесід з компаніями: що активніше фахівець подається на вакансії, то більше співбесід він проходить. У середньому кількість інтерв’ю в 2-4 рази менша за кількість вакансій, на яку подаються фахівці. Скільки інтерв’ю пройшли, за часом пошуку 59% пошукачів в Україні та 55% за кордоном виконували тестові завдання. Частіше їх дають інтернам, джуніорам і мідлам. Для джунів та інтернів в Україні вони майже обов’язкові: 81% початківців робили тестові. Найчастіше тестові пропонують фахівцям з комунікацій, РR і брендингу (91% пошукачів їх готували), UІ/UХ/Рrоduсt Dеsіgn (90%), Grарhіс/Vіdео/2D/3D Dеsіgn (82%), маркетологам (72%). Найрідше тестові є у DеvОрs/SRЕ та SysАdmіn/Іnfrаstruсturе Еngіnееr. Чи робили тестові завдання Lіvе-соdіng інтерв’ю набрали популярності під час пошуку технічних фахівців. Серед айтівців в Україні, які мали хоча б одну співбесіду з компанією за минулий рік, 44% його проходили, за кордоном — 50%. Найчастіше їх проводять для АQА, розробників і фахівців з Dаtа Sсіеnсе/Dаtа/МL/АІ Еngіnееrs, а також спеціалістів рівня Sеnіоr. Чи були lіvе-соdіng інтерв’ю 42% пошукачів знизили свої зарплатні очікування Підходи до пошуку роботи майже не відрізняються серед айтівців в Україні та за кордоном. Більшість пошукачів оновлювали свої резюме (84%), відкривали і оновлювали свої профілі на спеціалізованих сервісах для пошуку роботи (74%) та активно шукали вакансії і подавалися на них (69%). Велика частка пошукачів знижувала свої зарплатні очікування. В Україні це зробили 43% тих, хто шукав роботу, за кордоном — 39%. Це практикували фахівці всіх тайтлів. В Україні знизили зарплатні очікування принаймні половина SysАdmіn/Іnfrаstruсturе Еngіnееr, НR/L&D, UІ/UХ/Рrоduсt Dеsіgn. Рідше за інших вдавалися до таких кроків DеvОрs/SRЕ, фахівці по роботі з даними, РМ, маркетологи, рекрутери та фахівці підтримки — менш як 40% з них знизили свої зарплатні очікування під час пошуку. За кордоном аналітики рідше за інших зменшували бажану зарплату (29%). Фахівці з менеджменту проєктів, навпаки, робили це частіше за інших (46%). Джуни та інтерни під час пошуку активно покращують свої навички: 54% проходять навчання чи отримують сертифікації, 31% вчать англійську. Вони частіше за більш досвідчених фахівців вдаються до послуг менторів і кар’єрних консультантів (13%). Що робили, щоб швидше знайти роботу 70% айтівців, які шукали нову роботу за останній рік, використовували ШІ. Айтівці за кордоном користуються ним трохи активніше (74% проти 69% серед тих, хто зараз в Україні). Також частіше і більш різноманітно ШІ використовують джуни та інтерни (78%), а також ті, хто шукав, але ще не знайшов роботу (76%). Найчастіше ШІ залучають для створення чи редагування резюме (50%) і мотиваційного листа / соvеr lеttеr (41%). Дизайнери активно користуються ШІ при створенні портфоліо (понад 40%). В інших ситуаціях до ШІ звертаються набагато рідше. 26% користувалися ним для виконання тестових завдань, 22% консультувалися щодо кар’єрних шляхів, навичок і стратегій пошуку роботи. Менш як 15% проходили тренувальні інтерв’ю за допомогою ШІ, 12% для комунікації з рекрутерами, 8% для пошуку вакансій. Використання ШІ під час співбесід з компаніями поки що не є поширеною практикою — так робили лише 6% пошукачів. Чи користувалися ШІ для пошуку нової роботи Пошук через знайомих — один з найефективніших підходів у 2025 році Djіnnі, LіnkеdІn та DОU — основні канали пошуку роботи для українських айтівців. Популярність цих каналів в Україні майже однакова — кожним із них протягом минулого року користувалися близько 80% пошукачів. Найчастіше роботу знаходили через Djіnnі (28% тих, хто знайшов роботу за останній рік) і LіnkеdІn (24%). На третьому місці DОU — тут знайшли роботу 19%. Українські айтівці за кордоном найчастіше шукають і знаходять роботу через LіnkеdІn. Ним користувалися 87% пошукачів за минулий рік. 38% тих, хто знайшов нове місце, зробили це через LіnkеdІn. Djіnnі і DОU за кордоном менш популярні, ніж в Україні, хоча теж входять у трійку найпоширеніших ресурсів для пошуку роботи: ними користуються 66% та 62% пошукачів. По 14% нових наймів було зроблено через кожен з цих сервісів. Для багатьох айтівців ефективним способом знайти роботу протягом останнього року стали особисті контакти — друзі, колеги та знайомі. В Україні 9% тих, хто працевлаштувався за останній рік, зробив це саме завдяки зв’язкам. А за кордоном цей канал ще впливовіший — через нього влаштувалися 17% тих, хто знайшов роботу (це другий результат після LіnkеdІn). Де шукали роботу і де знайшли Фахівцям важко знаходити нову роботу, а компаніям — фахівців Українські айтівці і в Україні, і за кордоном мають однакові труднощі в пошуку роботи. Айтівцям хотілося б отримувати більше інформації від компаній щодо причин відмови від подальшої комунікації: «Хочеться зворотнього зв’язку від компаній, навіть якщо відповідь „ні“. Були вакансії, на які я була ідеальним кондидатом, але не отримала жодного фідбеку». Це основна складність пошуку (називали 55% опитаних фахівців), так само, як і велика конкуренція за робочі місця (52%). Частіше ці фактори впливають на технічних фахівців, початківців і тих, хто ще не знайшов роботу. Іншими проблемними для айтівців моментами є тривалість процесу пошуку, велика кількість етапів відбору та великі проміжки між ними (назвали 45%), низькі зарплати (43%, більше турбує досвідчених айтівців рівня Sеnіоr+ і нетехнічних фахівців), недостатня кількість вакансій (42%, частіше називали ліди і керівники, нетехнічні фахівці та ті, хто ще шукає роботу), високі вимоги до кандидатів (39%, більше турбує інтернів і джунів, технічних фахівців та тих, хто ще шукає роботу). Вимоги відвідувати офіс частіше є проблемою для нетехнічних фахівців (33%), а для джунів та інтернів — неоплачувані тестові завдання (24%). Ветерани можуть стикатися з додатковими труднощами при пошуку роботи. Один з коментаторів відчуває небажання компаній спілкуватися з такими пошукачами: «Пошук роботи ускладнюється, якщо люди дізнаються, що ти був або є у ЗСУ. Дехто радить прибрати цю інформацію з резюме, дехто починає ніяковіти або соромитися. Як би там не було, у 99% випадків комунікація на цьому етапі закінчується.» Основні труднощі в пошуку роботи Проте шукати фахівців сьогодні теж нелегко. Ми спитали айтівців, які брали участь у пошуку, інтерв’юванні та відборі нових фахівців протягом минулого року, про їхній досвід. 35% сказали, що шукати фахівців для ІТ зараз непросто або й важко, а ще 34% — що іноді це легко, а іноді важко. Лише 21% вважають, що шукати ІТ-фахівців зараз легко. Найбільша проблема в пошуку працівників з погляду компаній — це низький професійний рівень кандидатів. Цю причину назвали 52% тих, хто відповідав. Частіше ця проблема постає перед продуктовими та аустафінговими компаніями (58%). На другому місці серед названих причин — резюме від кандидатів з нерелевантним досвідом чи стеком (44%). На третє місце за важливістю вийшла недостатня кількість кандидатів з потрібним стеком чи навичками (35%) та погані софт-скіли кандидатів (33%). Обидві причини частіше називали представники продуктових компаній. Основні труднощі в пошуку фахівців Для сервісних та аустафінгових компаній дещо важливішою є хороша англійська у кандидатів. Для продуктових компаній і стартапів — продуктовий майндсет. Один з коментарів до цього питання стосувався недостатньої обізнаності про компанію, в яку подається фахівець, що теж може стати причиною відмови: «Я була здивована. Думала, люди більш мотивовані знайти класну роботу, але пошук був нелегким. Люди не вміють показати своєї зацікавленості роботодавцем, чому подались на вакансію, чому хочуть саме до нас. Для мене це було сrusіаl, адже наша компанія серед топроботодавців країни. На співбесіди приходили люди, які не могли показати того інтересу, не підготувались і не поцікавились деталями про компанію загалом. У мене було відчуття даремно згаяного часу». Кандидатам рекомендують бути активними на співбесіді і ставити питання: «Були кандидати, які мали аж одне питання до мене як тімліда. Для мене це сигналізує пасивність людини. Всім раджу готуватись до співбесід і показувати свою проактивність». Ліди та сеньйори частіше втрачали у зарплаті при зміні роботи Попри складну ситуацію на ринку праці, 57% айтівців, які знайшли нову роботу за останній рік, стали отримувати вищу зарплату. Ще у 22% зарплата не змінилася, а у 21% — знизилася. Два роки тому перейти на нову роботу з підвищенням зарплати було легше. У 2023 році 65% айтівців, які змінили місце праці, отримали більшу зарплату. В Україні вищу зарплату при зміні роботи найчастіше мають фахівці по роботі з даними, маркетологи та фахівці з продажів — понад 60% тих, хто змінив роботу, отримали підвищення. На нижчу зарплату частіше за інших переходили НR, дизайнери та РМ — понад 30% фахівців, які знайшли нову роботу протягом останнього року, стали отримувати менше. За кордоном, як і в Україні, аналітики мають більше шансів перейти на роботу з вищою зарплатою, а РМ — менше. Ситуація для QА за кордоном краща, ніж в Україні. Серед тих, хто знайшов нову роботу за кордоном, підвищення отримали 65%, в Україні — 55%. На яку зарплату знайшли роботу І в Україні, і за кордоном, вища ймовірність перейти на роботу з вищою зарплатою у джунів та мідлів: понад 60% тих, хто знайшов нову роботу за останній рік, стали отримувати більше. Серед сеньйорів, лідів і керівників частка таких переходів менша. В Україні 41% лідів і керівників та 46% сеньйорів стали заробляти більше після зміни роботи, за кордоном — 50% лідів та 51% сеньйорів. 36% лідів і керівників та 26% сеньйорів в Україні перейшли на нову роботу зі зниженням зарплати. За кордоном частка тих, у кого знизилась зарплата, дещо нижча: 24% серед лідів і керівників та 20% серед сеньйорів. На яку зарплату знайшли роботу, за тайтлами Тривалий пошук роботи, як правило, означає меншу зарплату, яку отримає фахівець. Чим довше айтівець в Україні шукає роботу, тим вища ймовірність, що його зарплата буде нижче попередньої. У айтівців за кордоном ця залежність не так яскраво виражена, як в Україні. Проте фахівці, які шукають роботу більш як три місяці за кордоном, теж мають вищу ймовірність перейти на меншу зарплату. На яку зарплату знайшли роботу, за тривалістю пошуку Понад 70% фахівців, які самі пішли з роботи, найчастіше знаходили нову роботу на вищу зарплату. Ті, кого звільнили, рідше могли знайти кращі умови. Знайшли роботу на більшу зарплату 44% з них, а у 31% фахівців в Україні та 26% за кордоном зарплата знизилася. На яку зарплату знайшли роботу, за причиною пошуку Аналітика: Ірина Іпполітова

Ця подія паралізувала інфраструктуру, зупинила транспорт, порушила зв’язок – відключення електроенергії залишило мільйони людей без світла, викликало хаос у великих містах, таких як Мадрид, Барселона та Лісабон. Еспресо детальніше розповість, які причини цього інциденту, чи була це випадковість, кібератака чи щось інше, і чи може подібне повторитися.Чи траплялися подібні блекаути ранішеХоч повні блекаути трапляються рідко, але історія пам’ятає чимало, які мали значний вплив на суспільне життя у різних куточках планети. Основною причиною таких ситуацій майже завжди є технічні збої через несправності в мережі, або природні чинники. Наприклад, 14 серпня 2003 року в північно-східних штатах США та провінції Онтаріо, Канада, стався один із найбільших блекаутів в історії Північної Америки. Без електроенергії залишилися близько 50 мільйонів людей на 24 години. Зупинилися метро, аеропорти, ліфти, а в Нью-Йорку люди ночували на вулицях через спеку. Економічні збитки оцінили в 6 мільярдів доларів. А причина цьому досить проста – високі дерева забули підстригти, і коли стався перегрів електроліній в Огайо, вони торкнулися гілок, що й викликало збій і програмну помилку в системі управління енергомережею. У 2012 році в Індії стався ще більший блекаут, який залишив без світла половину населення країни, а це 620 млн людей! Серія відключень упродовж 30–31 липня стали найбільшим блекаутом за кількістю постраждалих в історії. Зупинилися поїзди, шахти, лікарні працювали на генераторах. А причина знову досить банальна – перевантаження мережі через високий попит на електроенергію в спеку, посилене слабкою координацією між регіональними енергосистемами. Нелегальне підключення до мережі, яке досить часте в Індії, також зіграло свою роль. Ще один показовий приклад стався 16 червня 2019 року, коли майже вся територія Аргентини, Уругваю та частини Парагваю залишилися без електроенергії через помилку оператора Тrаnsеnеr під час технічного обслуговування. Це призвело до каскадного відключення, яке торкнулося близько 48 мільйонів людей.Не варто думати, що в Європі такого раніше не було. Адже, як приклад, 28 вересня 2003 року вся Італія, крім островів Сардинія та Сицилія, залишилася без електроенергії на 12 годин, що торкнулося 56 мільйонів людей. Зупинилися поїзди, ліфти, а в Римі виникли проблеми з водопостачанням. Проблема почалася з пошкодження лінії електропередачі у Швейцарії через падіння дерева, що й викликало каскадний збій у синхронізованій європейській мережі. Українці ж добре пам’ятають, що блекаути можуть бути також через ворожі кібератаки. Вперше таке сталося 23 грудня 2015 року, коли без світла залишилося 230 тис. людей на Прикарпатті, Буковині та Київщині. Це була перша підтверджена кібератака на енергетичну інфраструктуру країни, яких за ці 11 років було чимало, не кажучи вже про регулярні обстріли української енергетики з початку повномасштабної війни, які спричиняли часті відключення світла. Що сталося в Іспанії та Португалії Мадрид під час блекауту. Фото: ВікіпедіяТож, говорячи про інцидент 28 квітня, за даними оператора електромережі Іспанії Rеd Еléсtrіса, близько 12:30 за центральноєвропейським часом споживання електроенергії в Іспанії впало з 25 184 мегават до 12 425 мегават, що еквівалентно втраті 60% національного попиту. Це спричинило автоматичне відключення ядерних та вугільних електростанцій. Також високовольтні лінії, що з’єднують півострів із Францією, аварійно вимкнулися, відокремивши регіон від європейської енергосистеми.Наслідки були катастрофічними, адже моментально стався транспортний колапс. Метро в Мадриді, Барселоні, Лісабоні та Порту зупинилося, пасажири застрягли в тунелях. Залізничне сполучення, включно з 344 рейсами, було скасовано. Міжнародний аеропорт Мадрида залишився без електрики, а португальська авіакомпанія ТАР Аіr просила пасажирів не прибувати до аеропортів.У містах водії стикнулися з тим, що світлофори перестали працювати, спричинивши затори. Банкомати та карткові платежі не функціонували, що призвело до черг і паніки. Мобільний зв’язок та інтернет частково або повністю зникли в багатьох регіонах. Люди почали зметати товари першої потреби з полиць. А лікарні в Мадриді та Каталонії призупинили планові операції, покладаючись на резервні генератори для критичних пацієнтів.Все це призвело до того, що до кінця дня Іспанія оголосила надзвичайний стан, залучивши 30 тис. поліцейських для підтримання порядку. У підсумку електропостачання почало відновлюватися ввечері 28 квітня, а до ранку 29 квітня 99% попиту в Іспанії було відновлено завдяки допомозі Франції та Марокко. Натомість електромережа Португалії була відновлена ще до кінця 28 квітня. Загалом, за оцінками економістів, економічні збитки для Іспанії оцінюються щонайменше в 1 мільярд євро, а за деякими оцінками – сягають понад 4 мільярди євро.Чому стався блекаут Засідання Ради національної безпеки Іспанії 29 квітня під головуванням короля Філіпа VІ. Фото: вікіпедіяЦе питання залишається предметом спекуляції, оскільки розслідування триває, а Національний суд Іспанії оголосив засекреченим розслідування причин масштабного відключення електроенергії.Португальський оператор електромереж RЕN спочатку припустив, що причиною стали "аномальні коливання " на високовольтних лініях в Іспанії, викликані різкими температурними перепадами. Ці коливання, відомі як "індуковані атмосферні вібрації ", нібито спричинили послідовні збої в європейській мережі.Проте згодом іспанська метеорологічна служба та оператор Rеd Еléсtrіса спростували цю версію, заявивши, що погодні умови не могли спричинити такого масштабного збою.Натомість попередні результати розслідування вказують на те, що основною причиною могла бути нестабільність електромережі через високий рівень генерації з відновлюваних джерел енергії, таких як сонячні та вітрові електростанції (Іспанія отримує близько 60% енергії завдяки сонцю та вітру). Однак ці джерела енергії не забезпечують достатньої інерції, необхідної для стабільної роботи мережі, що може призводити до частотних коливань та відключень. Тому наразі все вказує на те, що це технічний збій. Хоча іспанський оператор електромережі Rеd Еléсtrіса заперечує, що головним фактором безпрецедентного блекауту стала саме залежність країни від сонячних електростанцій.Натомість в Rеd Еléсtrіса повідомили, що відключення було спричинене "дуже сильним коливанням в електричній мережі", яке від’єднало Іспанію від європейської системи. Прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес зазначив, що за п’ять секунд зникло 15 гігаватів електроенергії (приблизно стільки споживає Україна), що є безпрецедентним явищем. Португалія відразу вказала на проблему в іспанській мережі, тоді як Іспанія відзначила, що під питанням розрив зв’язку з Францією. Вся ця невідповідність свідчить про складність синхронізації енергосистем Піренейського півострова, який функціонує як "енергетичний острів" з обмеженими з’єднаннями з Європою, звідки можна б було отримати додаткову енергію для втримання енергосистеми на плаву. Цікаво те, що, за даними Rеutеrs, представники енергетичної галузі Іспанії неодноразово попереджали про нестабільність енергосистеми напередодні блекауту. Ще за тиждень до відключення електроенергії в Іспанії сталося кілька стрибків та відключень електроенергії. Та ці попередження були проігноровані.  Звісно, що версія кібератаки розглядалася з перших годин, особливо в контексті російсько-української війни. Іспанський Національний інститут кібербезпеки (ІNСІВЕ) та Об’єднане командування кіберпростору розпочали розслідування, але доказів кібератаки не знайшли, або принаймні поки не оприлюднили. Президент Європейської ради Антоніу Кошта та прем’єр-міністр Португалії Луїс Монтенегро також заявили, що немає ознак хакерського втручання. Хоча експерт із кібербезпеки Костянтин Корсун відзначив, що не варто виключати причетність російських хакерів, посилаючись на їхній досвід у подібних атаках.Висловлювалися навіть припущення про можливу диверсію на високовольтних лініях, але вони не отримали офіційного підтвердження.Чи може це повторитисяФото: СуспільнеПрем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес пообіцяв "докопатися до суті" і створив комісію для розслідування ролі приватних енергетичних компаній. Він наголосив, що "таке не повинно повторитися" і будуть вжиті заходи для запобігання подібним інцидентам. Влада Іспанії також застерегла від дезінформації, а очільник Андалусії Хуанма Морено, який спочатку припустив кібератаку, був змушений відмовитися від своїх слів після спростувань уряду.Тим часом Португалія звернулася до Агентства ЄС зі співробітництва енергетичних регуляторів із проханням провести незалежний аудит.До речі, Україна, яка має досвід боротьби з енергетичними кризами через війну, одразу ж запропонувала допомогу у відновленні енергомереж. Зокрема, міністр енергетики Герман Галущенко заявив про готовність поділитися експертними висновками. У будь-якому разі, цей блекаут виявив вразливість енергетичної інфраструктури Піренейського півострова. Існує декілька важливих факторів, які підвищують ризик повторення подібного інциденту. Насамперед мова про обмежену інтеграцію Піренейського півострова з континентальною Європою. Адже Іспанія та Португалія мають лише кілька транскордонних з’єднань із Францією, що робить їх енергосистему ізольованою. Планується розширення цих з’єднань, зокрема через Біскайську затоку до 2035 року, але це довгостроковий проєкт.Як відзначують фахівці, з якими поговорило видання Тhе Есоnоmіst, без значних інвестицій у модернізацію електромережі подібні інциденти справді можуть повторитися. Особливо це актуально на фоні переходу до відновлюваних джерел енергії, які, хоча й екологічно чисті, та все ж можуть знижувати стабільність мережі через відсутність інерції. За останні 10 років частка відновлюваних джерел в Іспанії зросла з 43% до майже 60%. А до 2030 року Іспанія поставила за мету збільшити її до 81%. Традиційні електростанції (вугільні, газові, атомні) мають великі обертові турбіни, які завдяки своїй масі створюють інерцію – здатність мережі підтримувати стабільну частоту енергії при раптових змінах. Це допомагає уникати коливань. Натомість сонячні та вітрові установки не мають обертових частин і підключаються через інвертори, тому не дають фізичної інерції. Через це мережа з великою часткою відновлюваних джерел енергії менш стабільна під час збоїв. Тобто відсутність інерції підвищує ризик каскадних відключень, як це сталося, для прикладу, у Великій Британії у 2019 році чи, вірогідно, у кінці квітня в Іспанії. Європейська комісія оцінює, що для модернізації енергетичної інфраструктури ЄС необхідно інвестувати близько €584 мільярдів. Ці кошти потрібні для оновлення застарілих систем, впровадження технологій зберігання енергії та забезпечення стабільності мережі. Без цих заходів ризик повторення блекаутів справді залишається високим, особливо в регіонах, подібних до Піренейського півострова, де ізольованість і залежність від відновлюваних джерел створюють додаткові виклики. Крім того, зростаюча загроза кібератак однозначно вимагає посилення кібербезпеки енергетичних систем. Та й кліматичні зміни, які призводять до екстремальних погодних умов, можуть створювати додаткове навантаження на мережі. Тому є чимало викликів, з якими доводиться справлятися операторам енергомереж, щоб у кожному домі світло було 24/7.Читайте також: Чи згорять старі прилади: з 1 липня в домівках українців буде 230 вольтів у розетці

Місrоsоft разом із Lіnkеdіn опублікувала щорічний звіт Wоrk Тrеnd Іndех 2025, в якому описує трансформацію сучасної роботи під впливом штучного інтелекту. Ключовий тренд — поява «Frоntіеr Fіrms»: компаній, де частину завдань виконують не люди, а АІ-агенти, які діють як цифрові колеги. У дослідженні взяли участь 31 000 людей із 31 країни. Аналітики також проаналізували поведінкові дані користувачів Місrоsоft 365 та вакансії LіnkеdІn. DОU зібрав найцікавіші моменти зі звіту. У найближчі 2–5 років Місrоsоft очікує, що кожна організація буде на шляху до такої трансформації. 82% керівників вважають 2025 рік переломним для переосмислення своєї стратегії та операцій.81% компаній прогнозують, що агенти ШІ будуть помірно або широко інтегровані в їхню АІ-стратегію протягом 12–18 місяців.24% компаній вже розгорнули ШІ на всіх рівнях, тоді як лише 12% залишаються на пілотному етапі.Місrоsоft виділяє три етапи становлення Frоntіеr Fіrm. На першому ШІ виступає як помічник, позбавляючи людей від рутинної роботи, пришвидшує її. На другому — агенти приєднуються до команд як «цифрові колеги», виконуючи конкретні завдання за вказівкою людей. На третьому — люди встановлюють напрямок для агентів, які управляють цілими бізнес-процесами та робочими потоками, перевіряючи їх за необхідності.55% працівників Frоntіеr Fіrms стверджують, що готові брати на себе більше роботи. Також вони менше схильні боятися, що ШІ забере у них роботу.79% керівників вважають, що штучний інтелект прискорить їхню кар’єру. Серед працівників так вважають 67%.78% керівників розглядають можливість найму на посади, пов’язані з ШІ. В Frоntіеr Fіrms цей показник — 95%. Основні ролі, які розглядаються: АІ Тrаіnеr, Dаtа Sресіаlіst, Sесurіty Sресіаlіsts, RОІ аnаlyst, а також АІ Strаtеgіsts.За результатами опитування, керівники глобальних компаній назвали обслуговування клієнтів, маркетинг та розробку продуктів трьома основними сферами для прискорених інвестицій у ШІ в наступні 12-18 місяців. 46% керівників заявляють, що їхні організації вже повністю автоматизовують робочі процеси за допомогою ШІ в цих напрямах.Як приклади компаній Frоntіеr Fіrm, Місrоsоft називає Dоw, Ваyеr, Тhе Еstéе Lаudеr Соmраnіеs, Ноllаnd Аmеrіса Lіnе, Ассеnturе та Wеlls Fаrgо.Коли працівників запитали, чому вони звертаються до ШІ замість колег, основними причинами були доступність 24/7 (42%), швидкість і якість допомоги (30%). В звіті зазначають, що використання ШІ для уникнення людських рис було на останньому місці.28% керівників розглядають можливість найму керівників штучного інтелекту для управління гібридними командами людей і ШІ.Сьогодні понад 10% людей, яких найняли через LіnkеdІn по всьому світу, мають посади, яких не існувало в 2000 році.За прогнозами Lіnkеdіn, 70% навичок, які потрібні для більшості вакансій сьогодні, зміняться до 2030 року через штучний інтелект. Нагадаємо, DОU публікував інтерв’ю з директором Місrоsоft Україна Леонідом Полупаном. Він розповів про роботу українського офісу, скорочення та найм працівників, а також про ставлення до наших спеціалістів у світовому Віg Тесh та перспективні напрями українського ІТ-ринку.

Таку думку він висловив в етері Еспресо."Юридичне визнання Криму - не де-факто, він окупований і зараз сил для деокупації нема - буде означати злам усієї колишньої архітектури безпеки: Гельсінські угоди, всі оонівські устави - на смітник. В принципі більше немає непорушності кордонів, більше немає недоторканого суверенітету країн, бере гору право сили. За таких умов це все веде до дуже багатьох речей, які не регулюються та кидають людство в хаос. Наприклад, розповсюдження ядерної зброї", - вважає Фейгін.За словами політика, легалізація агресії Росії та окупація українських територій змусить країни переглядати власні засоби безпеки. Зокрема, всі країни прагнутимуть мати ядерну зброю."Логіка підказує: якщо більше не існує інституту, що захищає твій суверенітет, є тільки сила, а твоєї сили не вистачає (Україна менша за Росію в 40 разів, це крім безлічі інших параметрів), тобто нема іншої можливості себе захистити, як використовувати ядерний щит, то, звісно, всі країни прагнутимуть мати ядерну зброю. Тому що їхньої армії не вистачає, бо вона менша за сусідню, московську, наприклад, грошей не вистачає на утримання війська. А ядерна зброя проста і легка: є боєголовка, є ракетоносій, щоб відправити її на столицю ворожої держави, і десять разів у Москві подумають – а чи варто зв'язуватися з країною, яка має ядерну зброю? Навіть одну боєголовку. А якщо 10?" - додав він.Фейгін наголосив, що трансатлантична безпека, якою ми її знали протягом Холодної війни та десятиріч, замінить ядерна безпека."Це призводить до розповсюдження ядерної зброї й до зміни доктрини ядерного стримування - вона стає тепер суцільною і багаторівневою. Тобто люди будуть серйозно вкладатися у розробку та вдосконалення ядерної зброї, термоядерної та водневої зброї, в удосконалення та спрощення, щоб не потрібні були складні матеріали на кшталт урану, плутонію, у спрощення та вдосконалення саме цих видів озброєння - адже іншого виходу не залишають.Тобто трансатлантична безпека, якою ми її знали протягом Холодної війни та десятиріч, заміняється на ядерну безпеку. Це тепер буде головною, домінуючою метою. Будуть країни, що позбавляються підтримки головного "жандарма" в особі США в американоцентричному світі", - підсумував політик.Володимир Зеленський раніше заявив, що Україна не визнає юридично окупацію Криму, коментуючи дані ЗМІ, що це планують запропонувати США 23 квітня в Лондоні.Натомість Дональд Трамп сказав, що "ситуація для України жахлива". За його словами, заява Зеленського про те, що Київ не визнає окупацію Криму, є шкідливою для перемовин з росіянами.24 квітня міністр закордонних справ Литви Кястутіс Будрис заявив, що ставити під сумнів належність півострова Крим означає відкривати пекло, адже це б суперечило принципам міжнародного права.  

Традиційна підбірка стрічок на вихідні від Еспресо."Насіння священного інжиру"У кінотеатрах з 24 квітняПолітична драма відомого іранського режисера-дисидента та сценариста Мохаммада Расулофа є яскравою і потужною національною історією з універсальними смислами. Однак цю стрічку, яка у підсумку отримала 5 перемог Каннського кінофестивалю та номінувалася на "Оскар" і "Золотий глобус", знімали таємно, роблячи вимушені перерви. Адже Расулоф (чий попередній фільм "Зла не існує" (про смертну кару в Ірані) у 2022 році отримав Золотого ведмедя на Берлінському кінофестивалі) вже був засуджений у рідній державі за антиурядову діяльність. Коли іранська влада довідалася, що "Насіння… " відібрали до основного конкурсу Каннського кінофестивалю 2024 року, режисера, акторів та знімальну групу почали допитувати та вимагати, щоби фільм був знятий з фестивальної програми. У підсумку режисерові присудили 8 років тюрми та побиття батогами і йому довелося таємно втікати з країни. В Україні стрічку вперше показали минулого року в межах кінофестивалю "Молодість", головою міжнародного журі якого став саме Мохаммад Расулоф.Отже, у центрі оповіді – іранська родина. Главу сімейства після двох десятиліть праці врешті підвищують на державній службі. І тепер в його повноваження входить щоденно виносити кілька сотень вироків, серед яких смертні. На розгляд кожної наступної справи він має кілька хвилин і, як правило, виносить той вердикт, який йому диктує його керівництво. А тим часом проти авторитарної влади у країні наростає протестний рух. Обидві доньки головного героя підтримують протестувальників, попри те що не можуть робити це відкрито. У ролях Місаг Зарех, Сохейла Горестамі, Махса Ростамі, Сетарех Малекі та ін."Очі: Легенда Карпат"У кінотеатрах з 24 квітняЦей фентезійний сімейний фільм зняли спільно США, Фінляндія та Велика Британія. Для режисера і сценариста фільму Ісайї Саксона, відомого своєю працею над музичними кліпами Бьорк, Каньє Веста, Dіrty Рrоjесtоrs та інших виконавців – це перший повнометражний фільм, своєрідний зв'язок з його родом, який бере початок із Карпатського регіону. Попри те що основні зйомки велися в Румунії, у стрічці чимало атрибутів української культури, зокрема звучать українські пісні. Цікаво, що стрічка є максимально віддаленою від використання ШІ. Зокрема дитинча очі, яке з’являється на екрані – це лялька, якою під час зйомок керувало одночасно семеро людей. Особливу увагу також приділили звукам, якими спілкуються очі. Критики сходяться на тому, що фільм є відверто атмосферним, таким собі приємним ковтком свіжого повітря серед сучасних фільмів."Посеред Карпатських гір є віддалене селище, де люди звикли дослухатися до кожного шурхоту, що долинає з лісу, - анонсують стрічку. - Сором’язлива Юля росте з батьком Максимом. Хлопчиків з інших родин віддають йому на виховання, аби він навчив їх правил виживання у цих краях. Мова про полювання на страшних істот, що ховаються в лісі. Якось під час тренувань із батьком Юля натрапляє на перелякане розгублене дитинча невідомої тварини. Дівчинка починає дбати про малюка та виявляється, що навіть вміє говорити, як ця крихітка. Піклуючись про майбутнє малюка, Юля хоче повернути його до родини".У ролях Гелена Ценґель, Віллем Дефо, Емілі Вотсон та ін. "Ти" (5-й сезон)На Nеtflіх із 24 квітняП’ятий, фінальний сезон популярного психологічного трилера, заснованого на однойменному романі Кароліни Кепнес про маніяка Джо Голдберга. Дехто з критиків уже назвав цей сезон ідеальним завершенням заплутаної та тривожної історії, у якій, можливо, глядач не очікував такого завершення, але де герой отримав те, на що заслуговує. Як сказано в офіційному синопсисі, в епічному п’ятому й останньому сезоні Джо Голдберг повертається до Нью-Йорка, щоб насолоджуватися власним життям. Але його наздоганяють привиди минулого та власні темні бажання.  У ролях: Пенн Беджлі, Шарлотта Річі, Гріффін Метьюз, Том Френсіс  та ін."Дві сестри"У кінотеатрах з 24 квітняПерший художній фільм, який почали знімати в Україні після повномасштабного вторгнення. Драматичні події стрічки, яка є спільним проєктом Польщі та України і яку замислив і зреалізував режисер Лукаш Карвовскі - це роуд-муві, події якого розгортаються на тлі війни в Україні. Хоча головною темою є не стільки війна, скільки взаємини людей в екстремальних  умовах. Знімали в деокупованих містечках Київщини, а також у Чернігові та  Харкові.Отже, "зведені сестри - полячки Малгожата та Яшміна мають спільного батька. Вони давно не спілкуються, однак їх змушує зустрітися звістка про те, що сталося з батьком. Він займався волонтерською діяльністю в Україні, неподалік лінії бойового зіткнення, та отримав поранення. Нині чоловіка лікують в одному з госпіталів, і доньки повинні його забрати додому. Вирушили у путь неохоче. Спершу їхали машиною, але в дорозі вона зламалася, тож далі – поїздом, а зрештою багато йшли пішки. Жахи війни, побачені на власні очі, підштовхнули до переоцінки життя та кращого розуміння себе та одна одної".У ролях Кароліна Жепа, Діана Замойська, Ірма Вітовська, Михайло Жонін, Олександр Рудинський та ін. "Андор" (2-й сезон)На Dіsnеy+ з 22 квітняЩойно з'явившись, цей сезон серіалу зробив "Андор" не тільки найкращим проєктом "Зоряних воєн" з 1980 року, але й таким, що, швидше за все, увійде до списку найбільш вражаючих телевізійних сезонів. Так майже одноголосно кажуть критики, тому не маємо підстав не довіряти. Ідеться про приквел до фільму "Бунтар Один" із всесвіту "Зоряних воєн"зі злодієм Кассіаном Андором, який приєднується до Альянсу повстанців у боротьбі проти Галактичної імперії в центрі сюжету. Властиво, дійство розгортається за п’ять років до подій у фільмі "Бунтар Один". Як зауважив хтось мудрий, у другому сезоні "Андор" утверджує себе як золотий стандарт того, чим можуть бути сучасні "Зоряні війни". У ролях Дієго Луна, Женев'єв О'Рейллі, Алекс Фернс та ін.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 24 квітня.Розчарований Трамп приватно визнає, що завершити війну в Україні було важче, ніж він думавВидання СNN, посилаючись на свої знайомі з перебігом переговорів джерела, стверджує, що президент Дональд Трамп розчарований тим, що його зусилля з посередництва у мирній угоді між Росією й Україною поки що не увінчалися успіхом, "В приватній розмові з радниками він сказав, що посередництво в укладенні угоди виявилося складнішим, ніж він очікував", – йдеться у матеріалі. У виданні додають, що за лаштунками Дональд Трамп часто згадує про те, як сильно ненавидять один одного президент Росії Володимир Путін і президент України Володимир Зеленський. І нехай цьому він не дивується, проте вважає однією з основних причин того, чому війну складно завершити. Окрім того, там фокусують увагу на коментарі Трампа стосовно ракетної атаки росіян на Київ, яка виявилась однією з найсильніших від початку повномасштабного вторгнення. Цей удар РФ трапився саме тоді, коли він вважав, що перебуває на порозі укладення угоди, яку, як він сказав помічникам, він хоче укласти до 100 днів свого перебування при владі."Мені не сподобалася минула ніч. Я був незадоволений цим, і ми в розпалі мирних переговорів, а ракети були випущені, і я був незадоволений цим", - сказав Трамп журналістам в Овальному кабінеті, де він зустрічався з прем'єр-міністром Норвегії. Однак у Роlіtісо наголошують, що сидячи поруч з прем'єр-міністром Норвегії, Трамп наполягав на тому, що Росія серйозно налаштована на мир, попри нічне бомбардування столиці України, яке, за його словами, йому "не сподобалося". Але коли його запитали, яких поступок він вимагає від Путіна, президент відповів по суті:"Припинення війни. Припинити загарбання цілої країни - досить велика поступка", – сказав Трамп. Ба більше, СNN з посиланням на численні дипломатичні джерела вказує, що деякі союзники США вкрай стурбовані поведінкою 47 президента США. Зокрема йдеться про те, що, нехай він і легко пройшовся по Путіну після прильоту у Києві, однак усе це блідне за масштабом і розмахом на тлі постійної критики Трампа на адресу Зеленського, якого він звинуватив цього тижня в тому, що той продовжує війну у власній країні, не погоджуючись на мирний план США, який передбачає повернення Росії більшої частини захоплених нею територій."Його нетерпляче прагнення до великих зовнішньополітичних досягнень на початку свого другого терміну наштовхується на реальність, що для України і Європи міркування, про які йдеться, є фундаментальними для короткострокової та довгострокової безпеки й, цілком можливо, екзистенціально важливими", – пишуть у Роlіtісо. "Дивне і мляве формулювання самого Трампа ілюструє його односторонній мирний план щодо України"Маса міжнародних медіа також підсвітили рідкісний "докір" з боку президента Дональда Трампа, який назвав смертоносну атаку "непотрібною і дуже невчасною".Відтак у Wаshіngtоn Роst підкреслюють, що удар по столиці стався в той час, коли Білий дім підштовхує Київ до обміну території на мир без належних гарантій безпеки, розлютивши українців, які відчувають себе покинутими Вашингтоном і звертаються за підтримкою до Європи."Сцена була надто знайомою в Україні, де Росія знову і знову завдавала ударів по житлових будинках протягом останніх трьох років: натовп волонтерів, намети з чаєм, водою і закусками, поліція, яка кричить людям триматися якомога далі від будівель, що можуть обвалитися, брязкіт уламків життів, що викидаються з вікон, коли спантеличені люди, що вижили, безтямно дивляться на те, що колись було їхніми домівками", – так WР описують події минулої ночі у Києві.Неоднозначність зусиль адміністрації Трампа, які значною мірою схиляються на бік Росії, помітили і у матеріалі СNN. Для видання це випливає з бачення Трампом війни, в якій Київ "не має козирів".Там додають, що у четвер президент рішуче заперечував, що має користь з цієї війни, заявивши, що ним просто керує бажання покласти край війні, яка вбила тисячі мирних жителів."Я не маю жодних зобов'язань перед кимось. У мене є вірність порятунку життів, і я хочу врятувати багато життів, багато життів молодих людей – переважно молодих людей", – сказав президент.Дональд Трамп, Фото: gеttyіmаgеs Але незбалансованість миротворчих зусиль США видання бачить у навмисно неконкретних висловлюваннях Трампа про конфлікт і у дивних, навіть химерних способах, якими він говорить про війну. Зокрема там наголошують на вже славнозвісному "Vlаdіmіr SТОР!". Натомість у Nеw Yоrk Тіmеs ситуацію оцінили дещо по іншому. Там коментарі Трампа назвали разючими, оскільки досі він здебільшого уникав навіть м'якої критики на адресу Путіна в його веденні переговорів. Водночас у виданні нагадують, що натомість він спрямував більшу частину свого гніву на президента України Володимира Зеленського, називаючи його "диктатором" і описуючи його як головну перешкоду на шляху до мирної угоди.Однак і у NYТ погоджуються, що російсько-українська війна, щодо якої Трамп раніше заявляв, що може вирішити її за "24 години", тепер, на його думку, є справою дуже складною і заплутаною.Читайте також: ШІ на варті НАТО: як компанія Раlаntіr об’єднує Європу та США. Аналітика Консорціуму оборонної інформації

Про це він написав у соцмережі Х.Борис Джонсон після атаки 24 квітня на Київ, висловив критику щодо мирних пропозицій США, назвавши їх винагородою Путіну за вбивства українців, без жодних переваг для України."Путін без розбору вбиває все більше українських цивільних, вбиваючи та травмуючи 100 людей у Києві, включно з дітьми", - зазначив експремʼєр-міністр.За його словами, попри численні жертви останні мирні ініціативи пропонують Путіну зберегти окуповані території, контролювати майбутнє України через заборону вступу до НАТО, уникнути санкцій, отримати економічне партнерство з Америкою та час на відновлення військової сили для подальшої агресії.На думку Джонсона, мирні пропозиції не передбачають жодних вигод для України за її боротьбу проти агресора, і не створюють жодних перешкод для повторного нападу Росії."Окрім права ділитися своїми природними ресурсами зі Сполученими Штатами, вони нічого не отримують. Що в цій угоді може реально зупинити третє російське вторгнення? Нічого", - йдеться в повідомленні.Також він підкреслив, що для того, щоб унеможливити подальші злочини Путіна, Україні потрібні довгострокові, міцні та належно фінансовані гарантії безпеки від Великої Британії, США та інших західних країн.Вночі 24 квітня Росія завдала комбінованого удару по Україні, використовуючи ракети та безпілотники. У Києві внаслідок влучання БПЛА загинули люди, а в кількох районах спалахнули пожежі. Також є інформація про руйнування в області.24 квітня Дональд Трамп знову закликав Україну та Росію до переговорів, наголосивши на власному терміні для досягнення мирної угоди, і додав, що США активно тиснуть на Росію.Президент Володимир Зеленський наголосив на стратегічному партнерстві зі США, заявивши, що Україна прагне миру, який буде досягнутий шляхом застосування сили проти Росії, як країни-агресора.24 квітня стало відомо, що США вимагатимуть від Росії визнати право України на власні збройні сили та оборонний сектор у рамках угоди між Києвом та Москвою.

Про це він розповів в етері Еспресо."У відбитті наймасованішої ракетно-дронової атаки на Київ працювали не лише F-16 та Міrаgе, а й так само мобільні вогневі групи Повітряних сил, наші оператори ППО та ПРО. На превеликий жаль, систем ППО нам і досі бракує. Західні партнери обіцяють, але передають не стільки пускових установок, ракет і не тоді, щоб ми почувалися захищеними й у безпеці. За таких умов не варто говорити про ефективне відбиття подібних масштабних атак. Якщо ми подивимося на дописи у моніторингових каналах, які нас цієї ночі інформували про повітряну атаку, то здивуємося маршрутам, траєкторіям, за якими до нашої столиці рухалися ворожі дрони та ракети", - зауважив військовий експерт.За його словами, досить дивним було з'ясувати той факт, що частина ракет та дронів заходили на Київ з північного заходу. Адже виникає питання – звідки там можуть взятися ракети? Бо якщо дивитися по прямій, то якраз виходить на кордон з Білоруссю. Останнім часом територія цієї країни не використовується ворогом для здійснення ракетно-дронових ударів. Однак цієї ночі це сталося."Противник шукає слабкі місця, прогалини в нашій системі ППО, щоб цим скористатися. Наслідки – жахливі. Вкотре маємо констатувати, що агресору байдуже, скільки цивільного населення постраждає, буде так званих супутніх втрат. Я подивився по мапі Києва на місця прильотів ворожих дронів та ракет, там немає жодного військового об'єкту. Отже, Путін свідомо застосовував ракети, щоб вбити чим більше киян та занурити людей в атмосферу паніки, хаосу та зневіри. Знову ж таки маємо повторювати, що не потрібно нехтувати сигналами повітряної тривоги. Адже ворог застосовує такі засоби, проти яких не допомагає правило "двох стін". Наприклад, "шахеди" вже використовуються з бойовим начинням не 60 кг, а до 90 кг, відповідно, рівень руйнації дорівнює вибуху КАБа вагою до 250 кг. Відомо, що "калібри" чи "іскандери" несуть сотні кілограмів вибухівки. Тому важливо – дотримуватися правил безпеки під час повітряної тривоги", - підкреслив Владислав Селезньов. У ніч проти 24 квітня Росія атакувала Україну дронами та ракетами. У Києві внаслідок атаки БПЛА загинули люди, в кількох районах міста спалахнули пожежі. В області є руйнування. Українські захисники збили 48 ракет і 64 безпілотники ворога.

У Словаччині багатьом біженцям доводиться працювати на двох роботах Ви опинилися після 24 лютого 2022-го у Словаччині. Чому саме там? &еnsр;На реабілітацію після операції на моєму попереку ми з дружиною поїхали до Трускавця. З початку великої війни в місто приходили переповнені поїзди, особливо з Харкова. У магазинах навіть із хлібом були обмеження. Мої закордонні друзі-колеги пропонували виїхати. Ми з дружиною прийняли переконливе запрошення Петера Разуса, в якого я був кілька разів членом міжнародного журі конкурсів карикатур. Він організував потужний у Східній Європі Центр карикатур. Ми перетнули кордон з тими ж рюкзачками, які прихопили до Трускавця. Петер забрав нас у Пряшів. Це центр словацьких русинів і третє за чисельністю місто країни. За ці роки ми декілька разів поверталися в Україну і, коли були в Києві і місяць, і тиждень, жили без обстрілів. Напрошувалася думка: якщо повернемося назовсім, то по столиці не буде прильотів. Чому словаки обрали проросійського Фіцо? &еnsр;У багатьох містах, включно з Братиславою, проходили мої гострі антивоєнні й антипутінські виставки, були зустрічі з глядачами, студентами. Після обрання Фіцо я не хотів цих акцій. Мої словацькі друзі ненавидять Фіцо, виходять із протестами. У країні склалася ситуація, схожа на ту, коли в нас обрали Януковича. Фіцо поставив на всі важливі пости своїх людей. Його проросійські виборці обізлилися проти України: Бандера, бандерівці. Російська пропаганда добре попрацювала. За Фіцо голосували малоосвічені, зокрема старі люди, які бачили російські танки 1968 року. Словаки самі дивувалися такому вибору. Які умови у Словаччині для українських біженців? &еnsр;Друзі допомагали в усьому, організовували виставки. Проте бути біженцем прикро й гірко, навіть за моїх тепличних умов відчував себе людиною другого сорту. Підтримки матеріальної у Словаччині майже нема, крім як на дітей і старих. Євросоюз сплачував за житло, але рік тому це скасували. Багатьом біженцям доводиться працювати на двох роботах, щоб звести кінці з кінцями. Життя складне, але в Україну не вертаються вивчили мову, зрозуміли що до чого. Три роки критичні для повернення. У Словаччині 5,5 мільйона жителів, із них десята частина роми, які працюють переважно на брудних і важких роботах, на які не претендують навіть наші біженці. Які здобутки в жанрі карикатур за минулі три роки? &еnsр;Здобутки є в наших воїнів. Я просто робив те, що мені серце підказувало. Як професіонал малюю карикатури краще, ніж можу робити інші справи. Малював щодня. Зранку і весь день ми з дружиною слухали новини, а ввечері всяких балакучих українських хлопців. Але час від часу мені надсилали новини з Тhе Nеw Yоrk Тіmеs, Lе Моndе, щоб я мав різні оцінки подій, а не тільки ті, про які каже офіційний Київ. Мої словацькі друзі ненавидять Фіцо Які свої виставки виділяєте за ці три роки? &еnsр;Мені організували сім виставок у Словаччині, дві в Парижі, по одній в Норвегії та Італії. Але головне в журналі "Країна" виходили мої антипутінські малюнки. Ті ж малюнки в мене запрошував Американський синдикат карикатуристів зі штаб-квартирою в Санта-Барбарі, газета Lе Моndе. Їх показували на телебаченні Frаnсе-24. Це велика корпорація, в яку входить багато ЗМІ. У цих організаціях я побачив специфічне ставлення до нашої війни. Паризький журнал Соurrіеr Іntеrnаtіоnаl друкує карикатури з понад 60 країн багато років. Після початку війни моїх антипутінських карикатур вони не друкували. Завідувачкою відділу, що веде матеріали Східної Європи, була жінка з російськими коренями, а за Україну відповідав француз, який не знав ні української, ні російської мови. Але дружина в нього українка, тому він очолив цей підвідділ. Газета Lе Моndе друкувала мої карикатури про війну тільки в перші місяці, а потім виходили не такі гострі серед тих, які пропонував я. Які загрози Україні відчули у ЄС? &еnsр;Багато спілкувався зі впливовими особами на Заході, особливо в Парижі. По-перше, наше ставлення до росіян їх не влаштовує. Вони вважають, що ми повинні вести діалог із "хорошими русскими". Пропонував зробити в Українському домі в Парижі міжнародну виставку карикатур і запросити до участі міжнародний центр карикатуристів "Карикатури за мир". Представники Українського культурного центру заявили, що не згодні на антипутінській виставці бачити російських митців, навіть якщо ті ненавидять Путіна. Проте нас запевняли, що треба бути толерантними. Ми шукали компроміс 2 години. Французи запропонували компроміс: Український культурний центр запрошує, кого вважає за потрібне, а французи лише нам допомагатимуть. Отож я запросив друзів-карикатуристів з усього світу, крім російських. По-друге, в Європі надто м'яко ставляться до нашої війни. Коли в Парижі відбувалася моя персональна антипутінська виставка, одна немолода француженка висловилася, що вона уважно передивилася карикатури та тільки тоді відчула, що в нас жахлива війна, і відтепер ­заохочуватиме допомагати Україні своїх друзів. На той час 50 відсотків французів підтримували Україну. Зрозумів, що мої карикатури справді працюють на нашу перемогу. Які ваші враження від "хороших русских", що виїхали з РФ? &еnsр;Мені присудили нагороду Кофі Аннана "За сміливість у карикатурі". На церемонії в Женеві вручали нагороди нобелівські лауреати Премії миру. Зокрема, головний редактор російської газети "Новое время". До речі, вони колись брали в мене інтерв'ю. Організатори питали, чи погоджуюся, щоб саме він вручив мені нагороду, бо цей редактор спеціально приїхав. Я не погодився. Мені нагороду вручала тендітна лауреатка з Філіппін. А нагорода важила кілограмів 10. Спочатку росіянин узяв цю "каменюку" й пішов до мене, але організатори перенаправили до другого нагороджуваного. Це був угорець, що малює карикатури проти Орбана. А росіянину вручили медаль почесного громадянина Женеви, і він сказав, що цю медаль відвезе до Горбачова в лікарню. Згодом він продав свою золоту нобелівську медаль на аукціоні в Нью-Йорку, а гроші віддав на підтримку дітей України. Спочатку росіянин узяв цю "каменюку" й пішов до мене На вечірці я поговорив з цим російським нобеліантом. Він полюбляє карикатури, має на дачі підшивку "Крокодила". Але, коли ми розмовляли про можливий мир, він транслював вимоги Путіна. Отакі вони "хорошие русские". Потім дізнався, що його десь за кордоном облили кислотою. Що непублічного почули на вечірці, яка відбулася після нагородження? &еnsр;Вечеря після вручення відбулася на тій віллі в Женеві, де зустрічалися Путін із Байденом перед повномасштабною війною. Організатори посадили мене за стіл поруч із молодою головою Женеви. Коли ми випили, вона жалілася, як важко працювати, коли робота заважає бачити своїх дітей. Розповідала, як усі налякалися, коли дізналися, що прилетить Путін. Перед візитом приїхали представники американської та російської спецслужб. Американська подивилася маєток і дала добро, а російська почала вказувати, що не так і де робити реставрацію, бо позолота облупилася. Прилетів Путін двома літаками в другому було пальне для рейсу назад. Його броньований лімузин був настільки важкий, що пошкодив дорогу з аеропорту до вілли. Територію було оточено, навкруги поставили навіть ракетні установки. Засідали в бібліотеці. Там і підписували документи. Путін відмовився від запропонованої ручки й підписав своєю. Байден залишився в готелі "Інтерконтиненталь", а Путін одразу сів у літак і полетів до Москви. Як просувається ваша робота над новим графічним романом? &еnsр;Торік я майже не працював над карикатурами, а займався моєю улюбленою роботою робив графічний роман про біженців "Валізи". У мене біженці це такі люди, в яких горб валіза. Щойно закінчив роман, скинув із себе ярмо біженця, і ми повернулися до Києва. Я написав іще й прозовий роман. Він готовий до друку у видавництві "АДЕФ Україна", але виникла проблема з грошима. Назва роману "Любов бога Беса". Давньоєгипетський бог Бес бог веселощів та охоронець вагітних жінок. У видавничій сфері України забагато слабких ланок. Одна з них літагент. А у вас американський. Як його знайшли? &еnsр;Я надсилав свої графічні романи до десятка західних видавництв, і вони відповіли, що ведуть справи з літагентами від авторів рукописів не приймають. Після інтерв'ю зі мною в газеті Wаshіngtоn Роst на початку війни до мене звернувся літагент, який працює в Нью-йоркському будинку літераторів і веде відділ графічних романів. Йому сподобалося інтерв'ю, він надіслав список художників, із ким працює, і хотів би, щоб я був серед них. Контракт виявився зручним. Агент запропонував створити графічний роман історію про біженців. Я зробив нотатки, які він почав надсилати у видавництва Нью-Йорка. Одне поважне видавництво, яке заснувала газета Wаshіngtоn Роst, запропонувало створити одразу й другу частину роману про майбутнє, для чого мені нададуть іще двох журналістів у допомогу. Навіть назвали термін та скільки сторінок буде у книжці. Але в першій частині в мене було багато антипутінських карикатур. Як про майбутнє робити карикатури, я не знав і не відчував потреби роман втратив би цільність і сердечність. Я відмовився. У вашого сина відбулася виставка в Музеї Тараса Шевченка в Києві, де була недавно й у вас. &еnsр;Славко професійний художник-монументаліст, він закінчив художню академію. Бачу його пошук, важкий шлях у мистецтві. Ставлюся до його робіт або критично, або хвалю середнього не буває. Моя дружина Людмила не дуже любить жанр карикатури. До моєї творчості ставиться архікритично. Вона моя антимуза. І це добре, бо я повинен її переконувати, що можу зробити щось гарне. Хоча вона ніколи не говорить, що щось вдалося добре, а каже: "Може бути". Коли я відчуваю, що її зауваження знаходять у мене відгук, розумію, що недопрацював. Щойно закінчив роман, скинув із себе ярмо біженця Які зміни за три роки відчули в Україні після повернення? &еnsр;На жінок не можу надивитися. Відчуваю привітність українців. Сьогодні гарний весняний день, сходив із шампанським та цукерками на пошту, де я головний клієнт. Назустріч ішла красива жінка, а в її очах була така печаль, якої не бачив у житті. Театральне життя у столиці б'є ключем. Хотіли з дружиною взяти квитки на виставу по Кафці "Процес". Але квитки є тільки на покази за два місяці. До речі, у Пряшеві є український театр імені Олександра Духновича збирача земель русинських, і там вони ставлять вистави русинською, українською і словацькою мовами. Чим нині живете? &еnsр;У мене велика бібліотека карикатур, каталогів із багатьох країн світу понад 1000. Домовився подарувати своє зібрання одній із найкращих бібліотек України. З першого дня існування журналу "Країна" весь час спів­працюю з ним. Загалом, українські журнали зроблені як закордонні кальки. Але "Країна" має власний формат. Пам'ятаю свій перший малюнок для пілотного випуску. У Парижі здивувалися, що журнал виходить на папері навіть під час війни. А ще я співпрацюю з видавництвом "АДЕФ Україна", тим самим, що видало факсимільне Пересопницьке Євангеліє. Вони надрукували мій графічний роман "Динозаврія", котрий спочатку вийшов у Словаччині. Видавництво надрукувало також мій графічний роман "Нутро війни" з антипутінськими карикатурами. Відчуваю свою затребуваність в Україні.

Пані Ірино, за фахом ви вчитель-логопед. Як так, воно якось усе зовсім не пов’язане?У мене дві освіти: логопедична і ще я юрист. Виходила на Майдан я як комерційний директор із кабінету з секретаркою. Я от сьогодні тільки згадувала цей епізод, що, так, своє життя я дійсно змінила на Майдані повністю.Ми згадаємо той початок волонтерського такого життя з Майдану, яке там стартувало. Згадаємо все-все, що ви пройшли, поговоримо про те, чим ви сьогодні займаєтеся. Ну і ще так само розповімо, чому ви не любите оте прізвисько, яке до вас прилипло — Королева гуманітарки. Я сказала "Королева гуманітарки" - а ви так закотили очі. Чому не подобається це? Так, це придумали у свій час люди, коли ми, дійсно, на початку повномасштабної війни отримували фури, вагони, машини гуманітарної допомоги, яку потім після цього треба було ще розібрати. А жили ми в той час у госпіталі, тому що мій чоловік був начальником приймального відділення військового госпіталю. Власне, так, у цьому кабінеті там було завжди… Не те що 12 метрів - там неможливо було розвернутися, тому що постійно розбиралася якась гуманітарна допомога.У перші дні привозили такі реліктові речі, що ти там міг знайти йод 1945 року. Я не жартую. Ліки, які бабуся якась їла, так, у 1970 році, пів таблетки. Це теж не жарти. Були дуже класні речі, потрібні, але коли гуманітарна допомога не розібрана, вона ось так вся-вся у цих великих коробках.І перші місяці повномасштабної війни я займалася тим, що постійно щось сортувала, десь сиділа і сортувала, потім знаходила, ґуґлила, що це взагалі, і передавала медикам уже у госпіталі за необхідності. А коли я почула презентацію… Насправді, приймальне відділення — проєкт почався у 2022 році.І в цьому році я вже просто не жартую, що три роки буде, і це проєкт, який дуже важливий і дуже всім потрібний. І всі кажуть: так, так, ми підтримуємо. Але це дуже довга реалізація. Цей проєкт почався з того, що, коли ми приймали поранених, і, власне, наше приймальне відділення — це насправді реєстратура. Це приймальне відділення в госпіталі в Києві. ТакІ ви змінюєте його концепцію. Ми будуємо нове приймальне відділенняВоно розташовано в абсолютно іншому місці, навпроти старого приймального відділення. Ми поєднуємо хірургічний корпус існуючий, тому що це хірургічне приймальне відділення еmеrgеnсy, яке має бути просто за нормами обов’язково в кожному медичному закладі. Тобто ми не робимо нічого такого, ми просто повертаємо те, що має бути.Мають бути зручні туалети для того, щоб поранені самі могли до них дістатися, а не три сходинки там і повороти. Має бути місце, в якому поранений чекає лікаря, і він не чекає в коридорі, а чекає спокійно в палаті, де він може поспати, відпочити, помитися, тобто отримати нормальні, гідні умови.І найголовніше, що в одному приміщенні збираються всі фахівці, у них є свої кабінети, є медичне обладнання, і все це дозволяє провести обстеження в одному місці. Не треба поранених ганяти по великому госпіталю, а київський госпіталь дуже великий за розмірами. Це щось таке, що є за кордоном, але в нас такого немає?Так і у нас є. У нас навіть у сільських амбулаторіях, вибачте, вже до повномасштабної війни намагалися повністю зробити так, щоб еmеrgеnсy було обов’язково в кожній лікарні. Ну, мається на увазі лікарні, яка забезпечує медичні послуги для декількох сіл чи міста. Це обов’язкова умова. А військовий госпіталь, оскільки він розташований на історичній території, в історичних будівлях, пристосованих до поранених, не має бути таким, тому що приймальне відділення – це те, що перше бачить поранений, коли його доставляють.  Його привозять нашими евакуаційними вагонами, автобусами, гвинтокрилами чи машинами швидкої допомоги. І він перебуває певний час саме в цьому приймальному відділенні.Специфіка в тому, що поранених багато, операцій багато. І, наприклад, якщо потрібен травматолог, а він у цей час на операції, то пораненому просто доводиться чекати дві, три, чотири, п’ять годин. Ну, це краще робити, звісно, там, де він може відпочити, а не там, де люди ходять по голові. У вас ще багато проєктів, які почали з’являтися, відколи почалася війна, і це не тільки з 2022-го, а з 2014 року. Але спочатку був Майдан, так? Який з вас зробив волонтерку Революції Гідності. Так.Дуже багато людей навіть зараз кажуть про те, що от якби не було Майдану, не було би того всього, що почалося в 2014 році, тобто війни на Донбасі й анексії Криму, не було би повномасштабного вторгнення. Наука "аякбиологія", так? Ну, по-перше, ми б стали… Ми були б другою Білоруссю. Це наш був би шлях. Якби цього не було - то поступове поглинання, так. Ну, всі кажуть про те, що це був такий виклик. Янукович при владі — це був виклик українському народу, який шляхетний, який поважає себе, і, власне, вибрати із всіх фігур абсолютно неадекватну — це треба було вміти.Насправді наша історія, все йшло до того, що в будь-якому випадку Росія чи намагалася б нас поглинути, чи це була б війна. Подивімося на Грузію. Якщо хтось чинив спротив Росії — це була війна.Коли почався Майдан, що для вас було тою поворотною точкою, що ви сказали: все, я виходжу? Чи ви до того були такою патріотичною, активною людиною, якій залежало, що відбувається в країні, що треба ще робити якісь зміни, і ці зміни можу робити я?Ці зміни ми пробували робити у 2004 році. Я, власне, ветеран Майданівського руху. І тоді в мене був свій бізнес. І я всім своїм працівникам, у мене був невеликий колектив, але я їм просто сказала, що ви можете ходити на Майдан, я не буду…Це ще в часи Помаранчевої революції?Так, це під час Помаранчевої революції. А сама я особисто кожен день готувала якісь там десь 40–50 порцій їжі, машиною привозила на Майдан і годувала, спілкувалася. Тобто мій вклад був от таким. Ну і брала участь там. Це був трохи інший формат. Коли починалася Революція Гідності, я чесно наврочила сама собі, тому що сказала, що в цей раз давайте без мене.Тобто після Помаранчевої революції у вас було розчарування?Так, це було розчарування. Тому що здавалося дуже наївним, що тобі треба там постояти на Майдані місяць, так? І всі докорінні зміни самі собою стануться. Прийдуть тільки хороші люди, а погані підуть. Ну, життя — це не казка. Нам це все зараз підтверджено було. І я поступово-поступово дивилася, мені було шкода, я підтримувала морально, я дивилася стрими. І, звісно, все змінилося з побиття студентів.Коли дітей побили — це був просто абсолютно… Ми йшли пішки, я взяла свою меншу дитину і несла на руках, ми йшли пішки. Це дійсно був мільйон, який ішов. Київ ішов на Майдан. І стало зрозуміло, що ми цього не пробачимо, ми будемо боротися. А всі наступні кроки — ви самі пам’ятаєте, що воно насправді було таке підливання бензину у вогонь, і тому все це розгоралося.Те, що Росія скористалася слабкістю України, вона зробила все за всі роки незалежності, щоб у нас не було своєї власної армії, щоб у нас не було Служби безпеки, щоб у нас не було нічого свого. Тому що коли ми дивимося - це все інспіровані Росією люди, які розвалювали абсолютно все у нас. І ця вся міфологія про те, що українці лише сало їдять і сміються…Тому самі росіяни вважали, що ми спокійно складемо лапки, і це буде легкою прогулянкою. Ну, як підтвердив уже 2022 рік, вони тоді так і не зробили висновків. Вони все рівно вважали, що ми не будемо боротися, а ми проявили характер.Але в 2014 році деякі люди відразу з Майдану включились у війну.Так.Чи зі зброєю в руках, чи волонтерством, чи інформаційною якоюсь підтримкою, так? А хтось розвернувся і почав собі жити аs usuаl. Ну, так завжди...Чому ви вирішили продовжити? Чи це хтось за вас вирішив, чи просто сама доля так повела вас?Знаєте, так вийшло, що з 18 по 20 лютого я була на вулиці. Я до цього просто допомагала в терапевтичному... Ну, ми таку приймальню зробили й просто приймали велику кількість поранених соматичних. Міряли тиск, робили якісь призначені лікарями уколи, давали пігулки, які були призначені. За добу було до 400 пацієнтів, щоб ви просто розуміли. Ми ще вели записи. А 18-го вже було відчуття, всі розуміли. Я взяла вихідний на роботі за свій рахунок, ішла на Майдан, така дівчача, наївна: якщо я вдягну підбори й блакитне, щось таке легке, світле, то нічого не буде.Ну, от, я прийшла, і зате мені потім було дуже легко бачити, де я бігаю, тому що своє світле пальто я зняла, і мені дали бушлат розміру ХХL чи ХХХL, але в ньому було тепло. Він був червоний. Ну, це ніяк ні в чому не врятувало, але хоч його перепачкала, а не своє пальто.І ці три дні змінили мене абсолютно, тому що кожен день виходити було дуже страшно. Кажуть: як ти не боялася?  Я дуже боялася. Але я просто розуміла, що там є люди, їх там потім уже почали вбивати, і не можна не прийти, тому що коли ти не приходиш, ти даєш більше шансів Майдану бути переможеним. Куля тоді влучила, десь якраз у ці дні?Куля 18-го — так, це було на Садовій, там все палало. До того часу я нічого подібного в житті не переживала, тому що я там озирнулася — рожевий водомет, із нього рожева вода, блакитне небо і чорний дим. І все це разом… Просто така страшна картинка в центрі нашого мирного, чудового міста. Там уже були всі ті перестрілки, там закидалися “Молотова”. Ну, власне, я не думаю, що вони цілили прям спеціально. Вони просто стріляли, щоб нас відігнати. Я думала, що це вже почалася зачистка і вже дубинками б’ють. Потім озирнулися — ще нікого немає, ну і продовжували робити те, що робили.А потім почалася війна?Так. І я пішла у військкомат. Записуватися?Так, я пішла, написала в Шевченківський військкомат по місцю проживання. Прийшла туди. Це було після 1 березня, коли захопили Крим… Коли ці гвинтокрили летіли, і це була теж така страшна чергова картинка,черговий крок. Я прийшла, але вони так посміхнулися, сказали: "Дякуємо вам дуже, але жінок із маленькими дітьми ми поки не потребуємо".І я тоді, власне, знайшла своє місце, тому що ми знову приходили на Майдан, коли наші друзі-майданівці готувалися до відправки вже на фронт. І вони, власне, ще якийсь певний час жили там, на Майдані. Потім вони об’єднувалися з ВВ. І це основа була Нацгвардії, коли все це прям будувалося на твоїх очах.Я приходила до них, а потім почула, як хтось сказав, що у військовому госпіталі є поранені й там потрібна допомога. Я записалася і прийшла. Так, оце вже стало такою долею.І що спочатку робили?Абсолютно все. Я прийшла туди, запитала, подивилася — там була бабуся, їй було далеко за 80, вона була санітарочкою, мила підлогу, а поранених хлопців привозили. Я подивилася і почала їй допомагати. Мила двері, мила вікна, мила підлогу.Там стався такий момент, тому що тоді Андрій Пишний, який очолював Ощадбанк, теж хотів чимось допомогти пораненим. Він прийшов туди, а ми були трохи знайомі. Він просто не зрозумів, що це я, тому що я була в халаті, у рукавичках гумових. Він запитав: "Ірина, це ви?" Я кажу: "Так". А він: "Давайте щось придумаємо для поранених".Ну от, із цього ми почали думати, як можна дієво допомогти пораненим, коли на той час не було коштів ні на що. Ні на протезування, ні на ліки, ні на якісні дороговартісні антибіотики. Ні на забезпечення реанімаційних пацієнтів. Так народилися художньо-благодійні проєкти "Мистецтво, що рятує".На той час 50 важкопоранених отримали кошти, які вони уже могли на свій розсуд використовувати. У подальшому життя просто для нас принесло таке розуміння, що давати кошти людям просто так — це абсолютно неефективно.Людям треба забезпечити системні зміни і доступ до всіх необхідних послуг, але не 50 там, не 100, не відбирати, тому що це жахливо, важко, це морально важко. Відбирати, хто заслуговує на лікування?Відбирати, хто більше важко поранений, так, хто більше потребує підтримки — усі потребують. І тому до мене теж прийшло таке розуміння, що треба змінювати систему.Тому те, що зараз робиться, — я намагаюся не затуляти дірки, а змінити систему. І тоді ти, в принципі, розумієш, як із цими ж вагонами було. Це знову-таки три роки, у травні ми приїжджаємо на евакуацію з госпіталю. Дивимось, як перевозять поранених, а Укрзалізниця на той час — це ж теж таке швидке рішення було. Вони теж не розуміли, як перевозити поранених.І в плацкартних вагонах вирізали боковушки для того, щоб туди заїжджала каталка. Але уявіть собі: коли каталка туди заїжджає, треба ж іще поранених витягнути з цих маленьких, незручних купе. І на це було боляче дивитися, тому що завантаження-розвантаження поранених займало півтори години. І самим пораненим було дуже важко.Їх неможливо було лікувати нормально, тому що там немає де повісити крапельницю, не підійти до них, не перев’язати. Тому, от туди прийшовши, я так подивилася і кажу: "Ми якраз були з головним анестезіологом Збройних сил України Олександром Олександровичем Бугаєм, вони чергували у приймальному, це була така група, вони завжди чергували у приймальному". І я кажу йому: "Олександр Олександрович, давайте змінимо це".Ну, він так втомлено махнув рукою, типу, "нічого не вийде". Ну, я цей виклик сприйняла і сказала: "Добре". І, власне, завдяки знайомим, в інтернеті я попросила у людини, яка працювала на Укрзалізниці": "Дай мені, будь ласка, всіх топменеджерів контакти". Це — я говорю — для хорошої справи. І він зараз кожен раз сміється і каже: "Дійсно для хорошої справи". І я написала одне повідомлення. Це була субота. Ну, я була в госпіталі, як зараз пам’ятаю, це 12 травня. Я написала велике-велике повідомлення і почала всім розсилати. Олександр Камишін, у принципі, бо він тоді керував залізницею, відповів через хвилину. Я думаю, що він навіть не дочитав до кінця. Він мене набрав і запитав: "Ви хто?" Тобто він вас не знав?Взагалі, це просто чужий номер, де я написала: "Добрий день, я Ірина Солошенко. Ну, от маю пропозицію до вас: будь ласка, давайте змінимо евакуацію поранених". І він просто запитав: "Ви хто?" Я кажу: "Я волонтер". Була секундна пауза, ну, дійсно, там секунда. І він такий: "Добре"."А командування медичних сил у курсі, що ви збираєтесь вагони змінювати?" А мій чоловік стоїть там у кабінеті, дивиться на мене уважно. Він уже чує всю цю розмову. Я кажу: "Так". Збрехала я абсолютно чесно. І він каже: "Добре, давайте в понеділок", призначив час. "У понеділок ви, кого вважаєте потрібним від КМС, берете і приїжджаєте на робочу нараду".Я кладу слухавку щаслива, значить, там уже все. І кажу: "Сергію, мені треба до командувачки". А тоді пані Остащенко, була командувачкою. І він на мене подивився і каже: "Ну добре". У неділю я з нею зустрічалася, я пояснила, у чому, власне, ідея. На що вона, в принципі, запитала тільки одне: "Ви будете цим займатися?" Я кажу: "В сенсі?" Вона: "ну, в сенсі, це ви не мені задачі даєте, а ви це зробите…" Я кажу так, якщо я прийшла, то я це зроблю.Але далі на волонтерських засадах?А далі це була складна історія, тому що Укрзалізниця — це неможливо на волонтерських засадах. Укрзалізниця — ти не можеш купити вагон. Багато людей потім хотіли купити вагони і зробити... Я кажу: "Це чудово, побудуйте собі там якийсь окремий бам, так. Якесь щось там копайте". Тому що це єдина система, це єдина інфраструктура.Причому інфраструктура, яка рятує нашу країну зараз цілком і повністю, коли закрите небо, коли все це — наша артерія, нашої країни. І, власне, тому вони на своїх заводах ремонтували. Це була реконструкція. Ми ж не переробили нічого такого.Ми просто взяли порожній вагон, викинули все зайве, поставили туди... Спочатку ми робили реанімаційний вагон, просто туди привезли фізичну каталку, яка була зручною. Вона була пневматичною, піднімалася вгору, вниз і могла замінити ліжко, тому що коли ти ставиш туди велике ліжко, ти з'їдаєш простір. Вагон має свої розміри, і, так, треба було все це враховувати.І лікарі обов'язково мають реанімаційне місце з усіх боків обходити, тому що коли працюють із важким пораненим, коли якісь ускладнення, то потрібен підхід з усіх боків. Тому ми все це привезли. Олександр Олександрович крейдою почав малювати, де будуть розташовуватися умовні ліжка. Взяли більші матраци, ми їх просто трохи більше взяли. Ну, от так от народився цей перший реанімаційний вагон. І, власне, з цього вже потім пішли всі інші, яких зараз майже п’ять десятків. Чи ви підраховували кількість військових, яких ви цими вагонами евакуйовували, довозили, рятували в дорозі? Так, і це абсолютно вражаюча цифра. Коли я кажу "цифра", я просто уявляю людей, тому що цифра – це цифра. Не можна цифрами вимірювати ні загиблих, ні поранених, ні травмованих, тому що це – людина. Є, але ми не можемо зараз називати ці числа, тому що ворогам ми не поліпшуємо життя, не робимо його легшим. Але насправді я вам хочу сказати, що 70% усіх поранених евакуйовувалися хоча б раз вагонами.Тому це річ, яка дійсно змінила якість, змінила можливість перевозити важких поранених на такі відстані. Тому що коли були літаки санавіації – це одна справа. Коли було АТО – це одна справа. А коли у тебе більше тисячі кілометрів активного фронту, то ти швидких стільки не напасешся, тому що швидка – це один лікар, один анестезіолог, тобто повна бригада.А у нас ця повна бригада забезпечує п’ять важких поранених у поїзді. Тобто ми ресурси, яких у нас, на жаль, не так багато, дуже сильно економимо. Поранені, які хоча б раз були евакуйовані цими вагонами, інколи хочуть подякувати вам публічно, написати про це, але ви кажете: "Ні, не смійте". Це зайва скромність чи зайва обережність?Насправді ми вже десь рік розповідаємо про вагони, але просимо поранених не робити прямі включення, тому що зараз багато блогерів, тіктокерів, усіх інших. І тому, так, їм дуже хочеться, я розумію це бажання у захисників і захисниць, потрапивши у вагон, здивувавшись, що таке є, показати всім, усьому світу.Але ми просто пояснюємо, що евакуація пораненого — це така ж військова операція, як і всі інші, і тому, власне, ворог може завдати підступного удару. Тому ми дуємо на холодне, але нехай так буде. А раніше, насправді, так, у нас була така установка, ніхто ж не розумів терміни у війні. І була установка, що ми не розповідаємо про евакуацію взагалі. Вона є, вона працює, і цього достатньо.І тому, власне, коли перший поранений виклав красивий пост, до мене прибігли всі, хто знав, і сказали: "А що, можна вже тепер писати про евакуацію?" Я кажу: "Ні, не можна". Але, знаєте, от із такого спілкування, коли я приходила до пораненого, просила. Часто він був у госпіталі, на той час він якраз і був. Я прийшла до нього і кажу: "Класно доїхав?". Він каже: "Так". Я кажу: "Я ж теж хочу, щоб усі інші доїхали теж добре. Прибери, будь ласка".І тому, ну, от тоді було так. Зараз, у принципі, іноді я бачу, що там пости, хтось відео знімає. Там, наприклад, їде хлопчик без ноги, грається іграшкою, яка там висить. І воно і смішно, і сумно, і під музику Петрика П’яточкіна, так? Я зберігаю їх для себе, тому що для мене це завжди важливо.І, знаєте, от здавалося б, іграшка. Я просто... То так, як у немовляток, іграшки висять?Так, так, а вони висять, тому що от над кожним ліжком є гусак. Ну, щоб підтягнутися там зручно. Там місце для трьох крапельниць і гусак для підтягування. І тоді іноді там і медсестри, чи хтось там санітари, ці іграшки туди підвішують.Теж я перші рази думала: "Ну, якось іграшки, якось незручно дорослим", тому що наш вік солдата все-таки — це 47 років, щоб просто всі розуміли.Але ти бачиш, як вони ставляться до цих іграшок, це таке тепло, це така річ, яка абсолютно антивійна. І тому оце переключення так спрацьовує, що викликає сльози у когось, а це дуже корисно просто поплакати, свої емоції просто висловити. І минулого року теж знайома... Багато людей про це вже потім знали, розуміли все це. І вона написала, що її племінника зараз везуть у вагоні, і він грається тигриком. І він от прямо написав, що тигрик і був у нього, коли він був маленьким. І каже: "Я його як побачив, то розплакався нарешті, значить, і мені стало легше, і заснув".І, ну, тобто такий шматочок тепла — це обов’язково, тому що ми передаємо, вже просто як супровід пораненого, ми теж передавали і пакунок пораненого, і елементарні речі. Тому що найчастіше все згорає, найчастіше все лишається там, в окопі. І людина без нічого. І, ну, просто дати йому звичайні речі, це вже наш просто обов’язок.Тому я теж щаслива, що, наприклад, коли Міністерство оборони приймало вагони, а я завжди в кожному абсолютно... У кожному вагоні є така невелика ємність для води, для речей. Укрзалізниця доробила такий великий кишеньковий відсік. І я туди складала адаптивний одяг, якісь шкарпеточки, якісь цукерки, щось. І вона подивилася і запитала: "А що ви зазвичай даєте?" Ну, ми зробили перелік.Тобто, як коли ми купуємо квиток у плацкартний потяг, чи там, не знаю, хтось у СВ, людям дають пляшечку води тощо, то у вас теж є свій пакунок?Так, так, тільки для пораненого. І, в принципі, з цього Юрій Гудименко, пройшовши шлях пораненого сам, теж на цьому наполягав. І, власне, тепер уже все — Кабінет Міністрів прийняв постанови всі, і розробили вже, власне, вибрали, який адаптивний одяг буде.І буде "пакунок пораненого" — 30 компонентів, перелік речей від зубної пасти, зубної щітки, гребінця, Господи, паперу... Ну, тобто елементарних речей, які просто даються пораненому, щоб ніхто не шукав ніде, не біг там, не купував усе це.І тепер це буде просто передаватися, тому що швейна сотня ще з 14-го року шила цей адаптивний одяг. Починала з трусиків на зав’язках, потім усе трансформувалося. От, власне, те, що я передаю, щоб забезпечити, поки немає державної програми забезпечення. І там наші конструктори, власне, агенції "Ми однієї крові" розробили класні шорти-штани, я їх називаю. Пам’ятаєте, як оце перетворюється, так?У нас вони нормально перетворюються. І це дуже зручно, коли ти там у палаті в шортах, а на вулицю — там палити, чи там холодно, ти доєднав, і все — у тебе штани. Тому от такий теж комплект народився. Ну, воно ж усе так: коли ти хочеш щось робити, то ти шукаєш, як його зробити. Коли не хочеш — шукаєш привід сказати, чому це неможливо зробити.А от ви кажете: "Коли ти хочеш і коли не хочеш". Чому все-таки це прийшло в голову вам, як волонтерці, а не комусь, хто є у владі і міг би теж про таке подумати? Ну, мені складно про це сказати, тому що, в принципі, я ж кажу, що мої проєкти, які я реалізую, це не просто проєкти, це не штучно придумана історія. Це те, що я почула в госпіталі і те, що я запитала: "А чому нам це не змінити?" Тому що, знову-таки, ті ж апарати гемодіалізу, які зараз є в Київському військовому госпіталі в кожній реанімації, — це, власне, ідея, коли була нарада, вийшли всі завідувачі і казали про те, що зараз у реанімації певна кількість пацієнтів потребує гемодіалізу.А їх неможливо перевести, тому що вони не на ШВЛ. Вони на кисні, вони просто, якщо їх відключити, їхній стан ускладнюється і погіршується. І тому я просто кажу: "А чому ми не можемо поставити гемодіаліз у реанімаційній палаті?". Він уже невеликий цей апарат, допомагає двом пораненим. На мене подивилися, і один із лікарів сказав: "Та у нас немає". Я кажу: "Ну, а якщо будуть, то поставимо?". Так.На сьогодні всі реанімаційні відділення мають цей гемодіаліз. Я теж знаю цифру. Це, ну, прямо тисячі поранених, які вижили завдяки цьому. А коли у людини посттурнікетний синдром, і, власне, вона потребує гемодіалізу, то це прогностично один із найважчих станів, які є. Тобто це навіть гірше, ніж інфаркт чи інсульт, якщо невчасно провести гемодіаліз.Якщо вчасно — все. Людина абсолютно спокійно одужає, буде травмована, так, буде щось, але вона одужає. Ви не знаєте слова "неможливо", так?Я не хочу його знати, знаєте чому? Тому що, в принципі, я кожен раз для себе просто знайшла спокійну, нормальну фразу: "Мені буває важко, але в окопі набагато важче". Тому що, насправді, 2014-2015 рік — це були інші окопи, це була інша війна. Але я просто бачила, і я ніколи себе не порівнюю з тими, хто прийняв присягу і виконує завдання. Це набагато важче, тому що ти собі не належиш. Я тут можу свої ініціативи реалізовувати, боротися.Мені буває важко, так, я просто іноді дуже втомлююсь, демотивуюсь. Потім я їду на евакуацію, бачу поранених, розумію, що, в принципі, для кого і для чого це робиться. А коли у тебе є певне завдання, ти можеш просто сидіти і чекати свого часу, а коли час настане, ти не можеш звернутися і піти сказати, що не сьогодні. Тому я чудово знаю, що в окопі завжди важче. Тому, власне, не складаю руки.Але волонтери — це теж живі люди. Знаєте, такий був жарт, я не знаю, напевно, він заснований на якихось реальних історіях. Як в анекдоті писали, що жінка казала: "А коли я матиму теж свого персонального волонтера?"(Сміється) Ну, таке теж бувало, так, бувало. Знаєте, це людський фактор абсолютно. Той же військовий — ми робимо якийсь збірний образ, але зараз у війську знаходиться мільйон людей. Це дуже широке представлення всього нашого суспільства. Тому є абсолютно різні люди, і їхні родичі — це теж окрема історія. Тому коли я була прям волонтером-волонтером, так, тобто приходила, з’ясовувала, кому що потрібно, то я стикалася з різними випадками.І я завжди питала: "А ви не хочете поволонтерити? Тому що, ну, от ваша рідна людина...". Це ж я не закінчувала ніяких шкіл волонтерства, так, університет волонтерства. Я просто розумію, пропоную якісь шляхи, ви теж можете це зробити, але треба просто встати і піти зробити. І поки не вийде — доводити, пояснювати. Знову-таки, як це все робиться?Ти приходиш і пояснюєш людям, чому ти це робиш і що це змінить. Тому що зараз всі знають, що з донатами стало набагато важче, але я хочу сказати, що, ну, я особисто і ми в нашому благодійному фонді, переключаємося на бізнес, працюємо з бізнесом. І наш бізнес, він, взагалі, сімейний. І вони, коли розуміють, що це змінює, знову-таки, я люблю працювати з айтішниками, тому що їм все це дуже зрозуміло.От на прикладах. Ми приходимо в центр крові, показуємо: стоять шість екстракторів. Не буду брехати. Екстрактори — це такі апарати, які кров розділяють на еритроцитарну масу і тромбоцити. Тобто кров треба підвісити, зафіксувати, потім дивитися на ці позначки, розуміти час, коли проходять процеси, потім усе це вручну контролювати.Тобто це шість таких апаратів. Ми приходимо, він дивиться на них… Не знаю, вони, мабуть, ще до тієї війни, до Другої світової, десь от десь приблизно так. Ну, така вічна техніка. Приходить і каже: "Так що це за машина?" Я кажу: "Один екстрактор, який ви зараз придбаєте, замінить усі шість. Тобто одній людині треба буде бігати. Вона собі зафіксувала, час виставила і все. І він це робить все сам. Він сповіщає людину".Тобто ми звільняємо людину від можливості помилитися, тому що у цій екстракції крові, розділенні на компоненти, одна секунда, трохи температура вище — і все, все пропало.А кров для нас зараз абсолютно на вагу золота, тому що не буде крові — це перший етап лікування при важких пораненнях, мінно-вибухових ураженнях, атаках дронів, чим завгодно. У цій війні це першочергова необхідність — майже всім важким пораненим переливають кров. Тому це дуже важливо зробити, враховуючи прильоти в усі міста. Господи, у нас же зараз немає безпечних місць.Тому завжди треба мати запас, завжди треба мати ті апарати, які дуже швидко зроблять аналіз крові на сумісність, і тоді не буде жахливих помилок. Але тим не менше, ви жива людина, а ми бачимо зараз історії про те, що не всі волонтери витримують. У когось здоров'я просто не витримує і починає сипатися, так? І тоді вже ти мусиш ту маску спершу на себе натягнути, а вже потім допомагати іншим. Або є історії, що люди закінчують своє життя, бо просто не можуть витримати всього цього. Де ви шукаєте сили, щоб якось себе тримати в рівновазі? Бо, напевно, є ями, у які ви провалюєтесь. Є…Як ви з них вибираєтесь? Моя стіна — це моя сім'я. Ми всі займаємося одним і тим самим. У мене чоловік військовий медик, навіть не дивлячись на те, що його здоров'я дуже сильно посипалося, і для мене це дуже важко. І він міг би йти мобілізуватися, але він цього не робить. Він просто допомагає. Мій зять сам особисто пішов, він айтішник, якого б не хапали. Власне, у нього був би "білий квиток", якби він цього захотів. Він сам пішов. І він тільки недавно повернувся на ротацію. Моя сім'я — це всі люди, які займаються одним і тим же. Моя донька працює, донатить постійно. Моя менша донька завжди допомагала, вона просила мене: "Не розповідай, нехай мене пробачать". Вона допомагала на тих же вагонах прибирати. Ну, це люди, які працюють.Моя мама, якій зараз уже 77 років, вона працює для того, щоб донатити і допомагати. Тому у мене в сім'ї нема такого розуміння, що хтось каже: "Ну що, давайте ми до понеділка, а з понеділка нехай уже хтось інший". Тому от у нас такого немає. А коли, ну, дійсно, Господи, всі живі люди, буває дуже важко, — я люблю квіточки вирощувати, наприклад. І це мене дуже тримало. От ми, коли в госпіталі всі жили, у нас санітари... Жили у прямому значенні слова? Так, ми перші чотири місяці взагалі безвилазно жили, тобто ми виїжджали лише один раз, щоб подивитися що з будинком. А так ми, в принципі, жили постійно, тому що це ж... Це коли почалося повномасштабне? Так, це повномасштабне, з 24 лютого, так. А потім, давали можливість раз на місяць брати один вихідний. І ми тоді уже починали в будинок виїжджати. А до цього наші санітари прекрасні, вони посадили там... Це ж українці. Цибулька, значить, у нас там... (сміється)Ні, справді, у нас на приймальному відділенні були стрільбища, тому що всі вже зразу почали готуватися, всі стріляли. Були стрільбища, а між стрільбищем і приймальним відділенням — цибулька, огірочки, все, значить, там помідорчики. Я свої помідори, значить, із квартири принесла. Ну, вони, на жаль, не витягнули, тому що самому приймальному воно ж таке напівпідвальне приміщення, їм просто не вистачило світла. А я намагалася їх врятувати. Тому просте заземлення, прості речі і просте розуміння. У нас просто немає іншого вибору. Ну, якщо ми здаємося, краще ж не стає, правда ж? Ви згадали чоловіка свого — військового медика, який теж, як ви кажете, зараз має вже проблеми зі здоров'ям. У вас є lоvе stоry, яка сталася на тлі цих, як би це страшно не звучало, смертельних історій, бо їх у госпіталі теж вистачає. Як це відбулося?Ну, це насправді так і відбулося на тлі того, що у нас у реанімації на той час, у 2014 році, влітку, я просто прийшла в реанімацію і почала запитувати. Спочатку до мене так дуже обережно ставилися. Ну, тому що волонтери ж теж різні є. Хтось наобіцяє і пішов собі. Ну, це ж залежить від того, чи ти це зробиш, так. А тебе ж нічого не зобов'язує, окрім якогось внутрішнього чогось.У нас помер хлопчик, за нього дуже довго боролися. І я зайшла в кабінет до головного хірурга. І якось мені так було сумно. І там сиділи військові, і я так обняла їх усіх, так? І мій чоловік був серед них. Майбутній?Так, майбутній. А на нього це таке враження справило, що от я чогось прийшла, от просто їх обняла, і всім було сумно, і якось... І після цього ми почали з ним розмовляти, і це, ну, не знаю, таке враження, що ця людина в моєму житті була завжди. І у мене ж діти дорослі, молодшій донці було сім років, але, не знаю, вона дуже швидко його прийняла. Це абсолютно була людина, яку вона там батьком називає. Ну, і просто, знаєте, це, мабуть, от такі історії знаходження людей, мабуть, єдине світло, що є у війні, що ти можеш серед цього знайти якихось людей, з якими ти все життя потім чи товаришуєш, чи вони просто... Навіть якщо ти з ними дуже коротко бачився, вони вплинули на тебе абсолютно, і от вже їхнє життя для тебе слугує тим, що не дає тобі опустити руки.Але медики військові теж втомлюються. От зараз є бронювання цивільних медиків. Як ви до цього ставитеся?Знаєте, це дивне рішення. Ну, я скажу так, тому що я бачу медиків військових всі ці роки, не три повномасштабної (війни —ред.), а значно більше. І, власне, коли ні у кого війни не було, у більшості не було війни. У них вона була.У них були операції. Травматологи постійно складали кінцівки, щось робили. Тому ці роки теж накопичили втому, тому що я чудово розумію, що вони іноді по 16 годин в операційній. Тут 16 годин просто попрацюєш і ти вже втомлюєшся. А вони живуть у госпіталі.Ми вже перестали жити у госпіталі давним-давно, а травматологи дуже часто, якщо, наприклад, сім'я за кордоном, то все, він собі в кабінеті облаштувався. Каже: "Ну, а чому мені втрачати там пів години чи годину на добирання додому? Я тут посплю чи щось поконструюю". Заходиш у кабінет, у них, значить, конструкції, вони придумують усе це, як зафіксувати. Ну, інсульти, інфаркти.Це наслідок того, що, по-перше, вони через себе пропускають. Дійсно, важко бачити важких поранених постійно і розуміти, що когось ти не зміг врятувати. Це ж ти не можеш просто сказати: "Ну, так сталося". Це все пропускається через себе.У нас дуже часто в країні кажуть про єдність, але коли ви розповідаєте про людей, які включені у війну, зараз це більша кількість людей, так? А є люди, які собі далі живуть, так, ніби війни немає. Ну, так, десь там бувають обстріли, трохи там гримлять, вікна трусяться. Але, в принципі, якщо не дивитися у стрічку новин, то більш-менш можна жити. Чи є ця єдність? Я боюсь, що ми на грані того, що у цьому намаганні зробити для більшості більш-менш нормальні умови життя і розраховувати тільки на тих, хто вже задіяний у цій війні, ми можемо покласти дуже-дуже великий розкол.У будь-якому випадку, людина, яка тут ховалася весь час, не може зрозуміти того, хто на війні. Ну, не може він, коли прийде людина, яка по частинах своїх побратимів збирала під КАБами, все це витримувала, воювала, отримала важке поранення. Все одно має бути ротація тих же медиків військових.Чому всіх цивільних забронювали, так? А військові — вони вже в "карти програні", так? Ну, тобто ти вже все, ти військовий медик… Навіть якщо його мобілізували на той час — він був цивільним, його мобілізували.Але от навіть наші медики, які у евакуаційних вагонах, вони дуже втомилися, тому що уявити собі, що ти п'ять днів на тиждень проводиш у вагоні... Так, навіть просто поїхати у вагоні, а ти маєш прийняти рішення про лікування. Хтось ускладнився, так?Ти приймаєш це рішення за долі секунди, тому що це поїзд, треба прийняти: чи ти зупиняєш поїзд, перевантажуєш цього пораненого, передаєш, чи ти починаєш його лікувати, щось робиш, якісь дії, перев'язуєш. Це відповідальність. Це виснаження, це втома. І я теж до них приходжу і просто питаю, вони кажуть: "Дуже би хотілося, щоб наші друзі цивільні приходили на наше місце, а ми поверталися".Тому що вони в цей час втрачають свій фах. Тому що коли ти три роки перев'язуєш рани, то ти, як лікар високого рівня, поступово втрачаєш фах. Чому тоді було зроблене бронювання цивільних медиків? Це ж не вони самі собі придумали. У нас, в принципі, така дилема… Всі кажуть, що треба скорочувати медиків, тому що нам дійсно треба скорочувати велику кількість ліжок, якими ми все ще рахуємо, тому що реформа ще не дійшла до свого кінця. Вона почалася на первинці, якось вона була зроблена, але далі по другому рівню вона не пішла. Ми не можемо утримувати таку кількість лікарень, у яких не кваліфіковані лікарі вважаються фахівцями, так?Ми маємо робити операції, але у нас для цього мають бути дороги і доставка дуже швидка екстреною допомогою до лікарні, щоби коли ти потребуєш, тобі чудові хірурги зробили операцію. Але до цього треба доїхати 100 км. У нас 100 км іноді проїхати... Не доїдеш. Абсолютно, так. Ну, тому тут таке питання. У нас дійсно велика кількість медиків. Я абсолютно тут дуже поважаю цивільних лікарів, тому що, насправді, якби не цивільні… Вони витягають 70% всіх поранених, тому що у нас єдиний простір зараз медичний, і екстренка залучена, і всі лікарні, всі лікарі, і дякую всім за це. Але просто робити якусь ротацію, заміняти своїх друзів, з якими ви працюєте разом, і просто... Ну, ніхто не каже про те, що тебе там пошлють у сухопутку. Зараз посилають. Але слухайте, я недавно розмовляла з Андрієм Жолобом, військовим медиком, у цивільному житті травматологом. І він сказав, що було так, що він у свою медроту витягував з інших підрозділів, бо вони там були якимись піхотинцями. Він каже, це дурна робота — мікроскопом забивати цвяхи. Я теж чула таких історій багато, коли судинного хірурга кидають у піхоту.Ну, на початках повномасштабної війни було так, що якщо людина зголошувалася, її брали куди завгодно. Тобто, було таке, що професор був солдатом. Ну, їх от просто в ручному режимі потім вихоплювали і знаходили, і казали: "Господи, у нього ні фізичної кондиції, нічого немає для того, ну, нащо це робити?". Насправді, коли зараз у нас з мобілізацією великі проблеми.Так, у нас і з лікарень забирають регулярно, з госпіталів забирають регулярно. При тому, що там не вистачає персоналу, їхзабирають і відправляють на фронт, окрім ротації. Це правда, абсолютно. Тобто нічого ж не змінилося. Ну, тобі потрібна якась певна кількість людей. Де ти їх візьмеш, якщо мобілізація провалиться? Ти береш їх із середини системи. Тут щось ущільнюєш, там, десь дірки закриваєш.Тому треба завжди визначатися. Ми щось робимо, так? Чи не можна отак от ми і тут хороші, ми і тут, значить, зробимо, і все отак от працює. Тому що ті, хто зараз пішли добровольцями, вони ж теж вважають себе людьми, які зробили власний вибір, не побоялися всього цього. А зараз до них яке відношення? Ну, от яке у держави? Ну, все, ви молодці, давайте, воюйте.До якої межі? Ти або 300, або 200? Це ненормально. Може, ще комусь треба там написати есемеску, як ви? Такої впливовості, я боюсь, у мене немає. Хоч насправді президент був присутній на всіх проєктах. Він і вагони бачив, і приїздив у госпіталь, йому лікарі показували гемодіаліз.Правда, забули сказати, за рахунок кого воно сталося, але це не важливо, головне, щоб працювало. Я не знаю, я чесно вам скажу, я не знаю. Я просто дивлюся, що в турбулентності світовій, так? Нам треба просто дуже певно зараз визначитися і чесно говорити з людьми, тому що люди дорослі, люди, які прийняли рішення. А не запізно?Оцього я не знаю. Ну, є побоювання, що так, може бути запізно. І коли звинувачують тільки ТЦК, тільки ВЛК, тільки МСЕК. Я кажу, ніколи не буває це таким однобічним рухом. Коли є попит, є пропозиція. І коли уже така кількість тих рішень народжувалась саме так, то вибачте мене.Ну, знаєте, я вам чесно скажу, що коли от ми в приймальному жили, 50% до мене коли зверталися: а ти не можеш? Я кажу: "Ні, не те, що не можу. Я навіть на ВЛК не переходжу туди взагалі". Говорю: "Це просто, я туди взагалі ніякого відношення не маю. Це окрема історія. Я до цього нікого не поведу". Ну, це ж як українці, так? Треба, щоб по закону, але щоб через кума можна було трошки порішати.А коли ви на тлі цього всього чуєте розмови про те, що в Україні можливі вибори, і ми спостерігаємо за певними процесами, що і ці процеси якось вказують на те, що все-таки готуються до виборів. Чесно кажучи, я поки взагалі не розумію, як це зробити, куди ми дінемо мільйон військових, як ми зупинимо фронт, так? І як вони будуть голосувати, чи вони взагалі будуть позбавлені цього права?А може, вони би хотіли теж взяти участь у виборчій кампанії?Так, і вони, може... Люди казали: "Хлопці прийдуть, наведуть порядок".Наведуть порядок. І вони заслужили точно своїм вчинком, тим, що вони, в принципі, ризикуючи всім, пішли. У мене є друзі, які, власне, повернулися на протезах, вони воюють. Він міг спокійно списатися.Ні, він повернувся до своїх хлопців, він там уже там не розвідник, він займається дронами, але він повернувся. Хоча міг спокійно не повертатися. Ці люди абсолютно мають бути і змінювати цю країну, тому що це уже їхній вчинок величезний. Я не знаю, я технічно не розумію і не бачу.Про дрони, про ракети, про все, Господи, ну, про що ми говоримо. Ну, як при цьому можна в тих же школах розгорнути (виборчі дільниці – ред.), накопичити людей, коли балістика прилітає там за 50 секунд, 3 хвилини? Я не знаю, я цього не бачу.Який новий проєкт Ірина Солошенко готує? Є щось таке нове? Ні, насправді я зараз от роблю "Сила крові". Це справді те, що змінює, в принципі, повністю систему забезпечення кров'ю в Збройних силах України і взагалі в Силах оборони.У нас головний центр крові ЗСУ у Києві, а зараз відкриваємо філії, які теж потребують, власне, забезпечення.Я хочу сказати, дуже дякую всім, хто долучався, тому що від маленьких, але, ну, відірваних, розумію, що відірваних, від останнього грошей, до бізнесових грошей, які дійсно теж там знімалися з чогось і передавалися нам, бозайвих зараз не дуже багато. Дуже вдячна всім, тому що на більше 30 млн зараз уже передано медичного обладнання, воно уже все працює.Передали машину Fоrd, яка забезпечує такі донації. І зараз робимо трансформер, який буде забезпечуватися донаціями до 100 донацій крові за один виїзд. І цей проєкт, який я зараз якраз і реалізую.                 

Про це вона сказала в етері телеканалу "Еспресо"."У Страсну суботу, зокрема в західних областях України, атмосферний фронт спричинить короткочасне зниження температури та місцями дощі. Попри те, що сьогодні тепло, у суботу температура знизиться, але залишатиметься комфортною - зниження буде незначним.У більшості областей України погоду визначатиме антициклон - це область високого атмосферного тиску. За таких умов, як правило, буде сухо і сонячно, а температура повітря становитиме +20...+24°С. Тому на Великдень по всій Україні буде тепло, в тому числі й на заході країни", - додала Діденко.Метеорологиня також наголосила, що наближаються поминальні дні. На наступному тижні люди активно прибиратимуть на цвинтарях, тому варто зауважити, що погода може змінитися."За попереднім прогнозом, 26-27 квітня очікується похолодання та дощі, однак прогноз потребує уточнення", - додала Діденко.У неділю, 20 квітня, у більшості областей України температура повітря становитиме +20...+24 °С. Лише в західних областях ймовірний невеликий дощ. 

Денис Литвинюк — Sеnіоr Sоftwаrе Еngіnееr в лондонському офісі Меtа. У 2019-му він почав працювати в Аmаzоn і вже майже шість років не залишає роботу в Віg Тесh. Про те, як зараз у великих технологічних компаніях ставляться до України і як туди можна потрапити, Денис розповів в інтерв’ю DОU. Які є варіанти, щоб потрапити в Віg Тесh Я пробував зайти в Віg Тесh у 2015 році, ще коли вчився на другому курсі на факультеті інформатики обчислювальної техніки в КПІ. Намагався отримати стажування, однак не вийшло. На інтервʼю потрібно було розв’язувати задачі в режимі реального часу, а не відповідати на питання про техскіли, як в Україні. Наприклад, давали завдання відсортувати масив даних за певним алгоритмом в режимі реального часу. Взагалі є декілька варіантів, як почати працювати в техногігантах: 🔰 Іntеrnshір/ Стажування Зазвичай це робота на декілька місяців улітку чи взимку. Програма розрахована на студентів, які в інший час вчаться. Інтерв’ю відбуваються заздалегідь, щоб встигнути підготувати візу. Порівняно з працевлаштуванням, тут спрощений процес відбору: одне інтервʼю — з рекрутером або НR, і два етапи технічного інтерв’ю. Інтерну платять зарплатню, винаймають житло, дають робочі девайси, знаходять проєкт і ментора. Це можливість отримати класний рядок у резюме та досвід, адже зазвичай інтернам допомагають, роблять код-рев’ю, дають фідбек. ❗ Важлива умова: ви маєте продовжувати навчання після стажування. Тому ця можливість найбільш актуальна для студентів 1–3 курсів (якщо плануєте магістратуру, то і для четвертого теж). Якщо перше стажування людина проходить добре, можна отримати rеturn оffеr: запрошення на ще одне. Багато людей, потрапивши на одне стажування, поступово їздять на наступні від цієї ж компанії без інтерв’ю.Потенційно після стажувань можна отримати також full-tіmе оffеr: тобто продовжити працювати в компанії постійно. Хоча я особисто не знаю таких кейсів. 🔰 Аррrеntісеshір Це окремі програми для людей, які не мають освіти в соmрutеr sсіеnсе, але хочуть програмувати. Вони тривають довше за стажування: зазвичай від 8 до 18 місяців. Такі програми обирають люди, які або не вчилися в університеті, або вчились на іншій спеціальності й хочуть програмувати. Тим, хто показав гарний результат, дають full-tіmе оffеr. Багато з них одразу змінюють роль з Аррrеntісе на Sоftwаrе Еngіnееr і кар’єрно ростуть, як інші. З бенефітів: усе те саме, окрім наймання житла. Оскільки це більш довгострокова програма, за оренду доводиться платити із зарплатні. Інколи такі програми обмежені географією: лише громадяни певних країн можуть подаватися. 🔰 Працевлаштування: ремоут практично не варіант Як я знаю, у Віg Тесh з початком повномасштабної війни процес найму українців не змінився. Ні покращився, ні погіршився. Не змінилося ставлення і до найму росіян. Є люди з росії, з якими інколи перетинаємося в роботі. Вони намагаються спілкуватися російською в робочих питаннях, але я принципово відповідаю їм англійською «nо, І dоn’t sреаk russіаn. І саn undеrstаnd, but І dоn’t sреаk». І все, вони переходять на англійську. Працевлаштуватися дистанційно не з країни, де є офіс компанії, практично нереально. Хіба що через контракторів/аутсорс-компанії, з якими у Віg Тесh є договори (такі компанії є в Україні). Тобто, по суті, працювати над тими ж проєктами, що техногіганти, але через аутсорс-компанію і за обмеженим контрактом. Можна на Меtа чи Gооglе працювати з Польщі, там є офіси. По-перше, це пов’язано з високими безпековими стандартами. Всі видані для роботи пристрої мають купу різних механізмів для запобігання витоку даних. Думаю, sесurіty bаr не дозволяє цього компаніям. По-друге, зі складною структурою: при найманні вас все одно мають привʼязати до певного офісу. Логічніше це робити за принципом країни-офісу. Складно легально працевлаштувати людей у країнах, де немає офісу. Є винятки: коли у вакансії написано, що позиція rеmоtе. Таких позицій дуже мало, і я бачив їх лише для деяких європейських країн. Але якщо ви натрапите на таку, то сподіваюся, що мій досвід і поради будуть для вас корисними. Детальніше про них далі. «Компанія найме людей, які приїдуть до вашої квартири та запакують речі». Як я влаштувався в Аmаzоn Через декілька невдалих спроб я відкинув ідею потрапити на стажування, а 2018 року працевлаштувався в українську компанію SоftSеrvе (паралельно з навчанням). І в якийсь момент помітив, що профіль мого онбординг-баді Влада був деактивований. Виявилося, що Влад переїжджає в США, щоб працювати в Аmаzоn. Він поділився, що відвідав Аmаzоn Ніrіng Еvеnt у Києві: до ковіду великі компанії приїжджали в різні міста України для інтерв’ювання онсайт. Тобто події були для учасників, які вже успішно пройшли рrеsсrееn та рhоnе sсrееn (технічне інтерв’ю). Після цього компанія поверталася в головний офіс, і за кілька тижнів учасникам повідомляли рішення. Мій колега пройшов всі етапи відбору і поїхав працювати до Сіетла. Тоді я подумав, що було б класно знову спробувати потрапити в Віg Тесh. Які є етапи відбору в Аmаzоn Я попросив Влада дати мені рекомендацію і паралельно подався через портал вакансій Аmаzоn. Загалом джоб-портал потрібен насамперед для вибору вакансії. Якщо у вас немає реферала — варто подаватися через платформу, а якщо є — просто зорієнтувати, на яку посаду вас рекомендувати. Влад поділився порадами та хитрощами, як проходити інтерв’ю в Аmаzоn, тому що це специфічний процес. Процес відбору кандидатів після подачі на вакансію Прескрин з рекрутером, де розповідають про процес найму і роботу.Технічне інтервʼю: його проводить людина всередині компанії, яка розуміється на технічній частині. Між прескрином і технічним інтервʼю зазвичай є тиждень-два, бо всі зацікавлені, щоб людина підготувалася.Я знав, що на цьому етапі запитують Аmаzоn Lеаdеrshір Рrіnсірlеs. Це поведінкова частина, на яку виділяють до 50% часу технічних інтервʼю: паралельно з кодингом кожному інтерв’юеру призначають два Lеаdеrshір Рrіnсірlеs з 16, які є в компанії. До прикладу, можуть питати таке: як вирішував конфлікти з колегами, чи була ситуація, коли не встигали закінчити проєкт, але боялися сказати, як це залагодили тощо. Відповідати треба за фреймворком SТАR (Sіtuаtіоn-Таsk-Асtіоn-Rеsult): описати ситуацію, визначити завдання, описати ухвалені рішення і результат. За структуровані відповіді інтерв’юер точно дасть гарний фідбек. Вважаю, що мені пощастило з технічним інтервʼю: ми спілкувалися дві години замість однієї. Я був останнім кандидатом того дня, і ми могли більше часу приділили розв’язанню задачі та bеhаvіоrаl-частині. Я навіть встиг розказати про свій бакалаврський диплом з баз даних, бо це була специфіка роботи команди. І я пройшов далі. Онсайт-інтервʼю. Ця частина складається з 4–5 інтервʼю: 2–3 кодинг, одне поведінкове (культура, цінності, важливо наводити приклади з життя), одне Systеm Dеsіgn (на рівнях вищих за Junіоr). Кодинг або систем-дизайн проводять софтвер-інженери з різних команд. Вони пишуть свої відгуки ледь не анонімно, ніяк між собою не контактують. Просто фіксують сигнали, чи рекомендують найняти кандидата. І потім окремий комітет з найму вирішує, давати людині офер чи ні. До ковіду останній етап буквально був онсайт: кандидатів, які успішно пройшли технічну співбесіду, запрошували в іншу країну відвідати офіс. Робили візу, купували квитки, винаймали готель, оплачували добові. На місці фахівець проводив майже день, впродовж якого проходив усі співбесіди. Була опція закрити цю частину, як мій колега Влад, — на Ніrіng Еvеnts в Україні. Після ковіду цей етап проводять онлайн, що додає проблем. Адже зʼявляються шпаринки для шахраювання: наприклад, людина може використовувати ШІ-асистента. Єдиний варіант боротися з обманом — намагатися зрозуміти хід думок кандидата, ставити уточнювальні питання, просити пояснити вибір рішення тощо. Хитрування під час інтервʼю — червоний прапорець для компанії. В Аmаzоn є гарне правило 2–5 рrоmіsе з надання фідбеку: два дні — на технічну співбесіду;пʼять днів — на онсайт-інтерв’ю. Це роблять для того, щоб люди не фрустрували й не чекали тижнями результату. Тобто до кандидата повертаються, навіть якщо не планують наймати У мене так було завжди. Лише одна лондонська компанія відповіла запізно, за кілька місяців, але все ж відповіла. ❗ Важливо знати: якщо кандидат у європейській локації, то діє GDРR, який змушує компанію давати розширену інформацію про результат співбесіди. Тому якщо відповіді немає, варто нагадати про GDРR, і її нададуть. Зазвичай ви приблизно розумієте, на якому етапі інтервʼю зафейлили. Та якщо вважаєте, що все пройшло супер, але вам відмовили, варто додатково написати рекрутеру, щоб зрозуміти, що сталося. Онсайт-інтервʼю — це останній етап. Я пройшов все успішно: повернувся додому і отримав офер. Думаю, відіграла роль моя ретельна підготовка і наявність реферала. Бо якщо немає технічних навичок, навіть кілька рекомендацій усередині компанії не допоможуть. Кожен інтервʼюер ставить бали: і в інтересах претендента технічно класно пройти всі частини інтерв’ю, щоб не було суперечностей під час ухвалення фінального рішення. Вважаю, що у моєму випадку склалося 70 на 30, де: 70% — реальні навички, 30% — знання процесу. Коли влаштовуєшся в Віg Тесh, крім стандартних умов, суми компенсації та інформації про команду, прописують допомогу з релокейтом. В Аmаzоn допомога залежала від рівня фахівця: — Junіоr — допомога лише грошима на переїзд; — Міddlе і далі — компанія організовує переїзд і надає додаткові гроші. Тобто найме людей, які приїдуть до вашої квартири та запакують речі. У новій країні вам винаймуть житло на перші місяць-два. Наймуть компанію, яка допоможе розпакувати речі та облаштуватися тощо. Оскільки я йшов на Junіоr-позицію, у мене був перший варіант. Про адаптацію до інструментів і підходу Аmаzоn Я переїжджав в Ірландію 2019 року. В Аmаzоn потрапив у команду, де було ще двоє фахівців, які на той момент працювали у компанії кілька років. Було трошки некомфортно, адже вони сильно перформили, а мені у всьому треба було розбиратися. Загалом адаптуватися в компанії було непросто. Кастомні інструменти. У всіх техногігантах є власні інструменти для роботи. Так, можуть обирати і рішення з ринку, як-от Gооglе Dосs, Gооglе Slіdеs, Jіrа, Slасk тощо. Але більша частина компаній намагається побудувати інхаус-рішення для кожної проблеми — наприклад, власний таск-трекер. Це потрібно, щоб: а) не платити за Jіrа;б) не переживати за дані, які можуть кудись втекти; в) не переживати за роботу інструмента. Умовно, якщо завтра Аtlаssіаn вирішить закрити Jіrа, у нас є свій таск-трекер, не треба буде мігрувати та думати, що робити далі. В Аmаzоn я прийшов майже на все кастомне, з чим не працював до того. У SоftSеrvе, наприклад, ми працювали з багатьма зовнішніми рішеннями, які були знайомі. Певний час я розбирався, як ефективно їх застосовувати. Повний оwnеrshір. У бігтех працюють за принципом, що ви є власником продукту. Умовно, я мав робити все: писати код, деплоїти його на продакшн, моніторити та підтримувати. Це було не просто, бо на той момент я ніколи не працював у продукті. Це відрізнялося від досвіду в SоftSеrvе, де я просто писав код, з перервами на зідзвони з клієнтами, щоб уточнити завдання. Також у Віg Тесh немає умовного тимліда, який ухвалює рішення чи каже, що робити: якщо ви джун, вам дають проблему, яку треба розв’язати від А до Я. Ви маєте ходити до людей, пропонувати рішення, влаштовувати рев’ю, тримати в курсі команду. Якщо щось не зрозуміло і самому складно збагнути, що критично зробити, можна влаштувати зідзвон з досвідченішими колегами. Такий процес вчить самостійності і привчає до відповідальності. Що нижчий у вас рівень сеньйорності, то менші завдання вам довіряють. У джуна це може бути маленька фіча в загальному продукті. Та з кар’єрним зростанням збільшуватиметься відповідальність: згодом дадуть відповідати за проєкт або цілий стек, залежно від продукту. Це дуже розвиває, водночас на початку доволі важко. Оn-саll. І так, цей оwnеrshір може стосуватися і неробочих годин. Зазвичай є людина, яка відповідає за систему протягом тижня чи конкретного дня (оn-саll). Тобто ви відповідальні за щось 24/7: вас можуть розбудити серед ночі і потрібно розв’язувати проблеми. З цікавого: в Ірландії доплачують за оn-саll. Навіть якщо в неробочі години не виникло жодних проблем, все одно доплачують половину ставки за цей день. Це гарний спосіб додатково заробити. Якщо проблема зʼявилася вночі, можна отримати додатковий вихідний. Якщо на рішення пішло менше як пів години, то дають пів вихідного, якщо годину чи навіть більше — цілий, який треба використати протягом місяця-двох. Мій друг так назбирав собі два тижні вихідних з оn-саll. Загалом моя адаптація тривала рік. Це було повʼязано і з тим, що ми переїжджали в ковід. Інакше, думаю, все було б швидше і приємніше. Про перехід у нову компанію В Аmаzоn я прийшов джуном, але це був трішки занижений рівень. Я розумів, що міг краще, та й до досвіду роботи під час навчання поставилися доволі несерйозно. Дійшов до Міddlе за півтора року. До цього рівня мене підвищили, бо я розробив і зарелізив фронтенд-сервіс. З нуля розібрався зі всіма фронтенд-технологіями компанії. Це було не так просто: адже рішення має пройти купу sесurіty rеvіеw. Після цього я попрацював ще рік. А за два з половиною роки загалом в Аmаzоn пристав на офер іншої компанії. Ось три причини, чому я пішов з Аmаzоn Токсичний менеджер, у минулому інженер. І хоча він до мене ставився нормально, мені не подобалася атмосфера в команді. Відчувався мікроменеджмент, деяких колег менеджер узагалі не поважав і намагався зробити все для того, щоб їхнє життя було дискомфортним.Не дуже влаштовувала компенсація. Аmаzоn, хоч і Віg Тесh, платить по низу вилки ринку, на рівні з Місrоsоft. Але процеси і темп роботи дуже різний: у Місrоsоft можна розслаблено працювати, а в Аmаzоn — ні.Моїй дружині дуже не подобалася Ірландія: ми прожили там два з половиною роки, два з яких — під час ковіду. Тому мало що бачили, не соціалізувалися, хотілось щось змінити. Як шукав нове місце роботи Передусім намагався знайти людей, які могли мене зареферити, і через них подавався. Таким чином вдалося потрапити на інтерв’ю в Меtа (тоді це ще був Fасеbооk). Готувався до нього два місяці. Через Тrеllо відстежував прогрес подачі на вакансії. Найефективніше було пройтись по всіх компаніях, які є на ринку, подивитись, що вони пропонують? і закинути своє резюме максимальній кількості. І далі вже співбесідувався всюди. Якщо є компанії, з якими вам менш цікаво спілкуватися — раджу їхні інтервʼю ставити наперед, щоб освіжити комунікаційні навички. І далі вже старатися проходити співбесіди в найбільш бажані компанії. У нас було два варіанти — або повернутися в Україну, або стукатися в компанії з офісами в Лондоні. В мене було три різних офери, але ми все-таки вирішили спробувати пожити ще в Лондоні. І наприкінці 2021 року я пристав на пропозицію роботи Меtа на посаду Sеnіоr Sоftwаrе Еngіnееr. Після Аmаzоn у мене був місяць перед стартом роботи в Лондоні. Причина була в зарплатних підрахунках Коли дають офер в бігтех, він зазвичай складається: з bаsе sаlаry: це зарплата, яку будете отримувати щомісячно. Можливо, з урахуванням щорічного бонусу.з акцій компанії, які дають як частину компенсації. Кожні три місяці нам мали давати порцію цих акцій. І так вийшло, що Меtа дає офер з акціями і враховують їхню ціну на момент виходу людини в компанію. Лютий 2022-го був невдалим для Меtа, акції сильно впали. Тому було вигідніше почекати та вийти на роботу в березні. Кількісно я б отримав більше акцій. Більше деталей про Меtа спікер не може розкривати через NDА — ред. Які були невдачі Я сфокусувався на історіях успіху. Та, звісно, були й невдачі. Наприклад, мені так і не вдалось потрапити в Gооglе, хоча я кілька разів подавався на стажування ще в КПІ та раз на працевлаштування. В Gооglе складні завдання на інтерв’ю: останній раз я готувався два місяці. Пройшов прескрин, технічну співбесіду і кодинг-інтерв’ю. Та систем-дизайн-інтерв’ю було в іншому форматі, ніж я очікував. Зазвичай на цьому етапі дають посилання, де можна малювати діаграми: ви обговорюєте проблему, намагаєтесь її вирішити. А в Gооglе мені запропонували працювати в Gооglе Dос і записувати туди свої думки. До того ж пропонована проблема була нішева для Gооglе. І я не був готовий до такого. Тому в різних компаніях може скластися по-різному. І не варто робити висновки за одним результатом: продовжуйте пробувати. Про ставлення британців до війни та України Ставлення британців до українців не змінилося в гірший бік: немає наративів, що всі проблеми, які є в країні, спричинені війною в Україні. Багато людей почали підтримувати нас ще більше. Коли стаються трагедії, колеги і друзі-іноземці намагаються більше донатити і перепрошують за те, що не робили цього раніше. У річницю повномасштабного вторгнення мою знайому, яка очолює тематичний Ukrаіnіаn Sосіаl Сlub, покликали на ВВС радіо, де вона розповідала про війну. Британці сильно підтримують Україну на всіх рівнях. Точково тут можна знайти людей з арабських країн, які дотримуються протилежної думки, бо ми не виступаємо проти Ізраїля. Такого крінжу вистачає, на жаль. У WhаtsАрр є чат українців, які працюють у Віg Тесh. І ми періодично збираємося на ланчі. У Лондоні розвинуті українські спільноти, деякі з них допомагають з вивченням мови, юридичними нюансами, пошуком житла. Ще люди збираються на протести, проводять тематичні заходи. Наприклад, вечори української поезії. Є колеги-не українці, які регулярно донатять дотепер. Я допомагаю їм закидати кошти на різні потреби. Такий собі донат-менеджер. Загалом українці тут багато донатять. Є люди, які організовують свої центри зі збирання дронів і потім передають їх у підрозділи. Ми з дружиною купували та передавали старлінки, донатимо. Плюси роботи в Віg Тесh: Можливість впливати на мільйони користувачів, бізнесів, розробників. Зазвичай можна доволі швидко перевірити свої гіпотези (звісно, якщо це не релізний продукт). Робоче середовище та карʼєрне зростання Компанії можна поділити на два типи за культурою: — fаst-расе: великий темп і відповідальність, швидке карʼєрне та зарплатне зростання; — rеst аnd vеst: спокійніший темп, але й менші зарплати та можливості. У будь-якому типі є конкретно визначений шлях, як рухатися кар’єрними сходами: що робити, щоб перейти на вищий рівень, отримати вищу компенсацію. Оточення. З вами працюватимуть скілові люди, у кожного буде чого повчитися. Інновації. Це можливість працювати над великими і значущими завданнями. Компенсація та бенефіти. Такі компанії мають багато грошей та змагаються за найкращі таланти на ринку. До того ж вони можуть надавати тревел-бенефіти, спортивні та лайфстайл-кредити. Очікування, які можуть не справдитися Не всі команди працюють над дуже масштабованими рішеннями. Деякі команди досить нішеві та розробляють інструменти для внутрішнього користування. Так було на моїй першій посаді в Аmаzоn. Ми не мали багато користувачів чи сильного навантаження на систему, про яке мріє кожен інженер. Наше завдання полягало в тому, що 80 внутрішніх розробників могли користуватися системою. Через велику кількість кастомних продуктів може бути складно залишатися конкурентоспроможним у плані технологій. Якщо якась компанія буде наймати вас як мобільного спеціаліста іОS, то в бігтех ви будете використовувати інші технології. Тому технічні навички можуть багато в чому бути неактуальними на загальному ринку. З іншого боку, тут вчишся адаптовуватися до нових умов роботи. І розв’язувати проблеми, а не використовувати конкретні технології (це другорядне, чого можна навчитися). Може не пощастити працювати із сучасними технологіями. У Віg Тесh багато застарілого через повільні процеси. Тому якщо ви очікуєте попрацювати з останньою версією Rеасt, цього може не статися. Залежно від компанії та команди, може бути багато тиску від менеджменту. Потрібно буде багато працювати, все mеtrіс-bаsеd. І підлаштовуватися під те, як оперує організація. Це може бути стресово. Трек роботи може змінюватися щоквартально. У таких компаній великий темп, зміна ринків і конкуренція, тому ви можете над чимось працювати, а за пів року цей проєкт закриють. В Аmаzоn навіть є термін twо-wаy dооrs dесіsіоn — рішення, які можна змінити або скасувати без наслідків. Це спантеличує, адже не залежить від вас. Варто вчитися ефективно змінювати контекст і фокусуватися на нових викликах. Поради собі, якби я зараз шукав роботу чи стажування в Віg Тесh Для подачі на вакансії та проходження співбесід: ✅ Шукати реферала в компанії, де хочете працювати. Це людина, яка зможе не лише вас порекомендувати, а й звернути увагу на важливі деталі процесу. Не варто соромитися писати людям за рекомендацією: адже у разі успішного найму вони отримують певну суму за те, що допомогли знайти кандидата. ✅ Добре технічно готуватися. Для цього раджу Lееtсоdе — ресурс з величезною бібліотекою задач, який використовують для підготовки до інтерв’ю в Віg Тесh. Завдання тут згруповані не лише за темами. Якщо купувати преміумпідписку, видно, які задачі дає певна компанія на інтервʼю. Найкраще витрачені 100 доларів, як на мене. ✅ Коректно структурувати резюме. Якщо більшу частину досвіду ви отримали паралельно з навчанням в університеті — не вказуйте свій вік і роки навчання. В Україні це нормальна практика працювати та вчитися. За кордоном до такого досвіду не ставляться серйозно, він нікому не цікавий. Так, на проходженні технічного інтервʼю він точно знадобиться. Але через цей геп вам можуть запропонувати меншу зарплату чи нижчу посаду, ніж може бути по факту. У досвіді роботи важливо вказувати результати, які можна прив’язати до метрик бізнесу. Обовʼязково підсвітіть вашу роль у досягненні показників. Умовно: не просто покращили процес у команді та пришвидшили сервіс, а на скільки і що саме зробили (не командою, а саме ви). Важливо це потім підтвердити на технічній співбесіді: вас можуть запитати, як ви досягли вказаного результату тощо. Васkgrоund сhесks: зазвичай наймають окрему безпекову компанію, яка буде перевіряти дані з вашого резюме. Тому важлива чесність: не вказувати, чого не було. І потрібно перелічити всіх своїх попередніх працедавців, разом з їхніми контактними даними. На практиці нікому з вказаних у моєму резюме людей не телефонували. Але ця інформація має бути. ✅ Готуватися до інтервʼю. Проходити інтервʼю — це навичка. Для її напрацювання раджу рrаmр.соm: на ресурсі є різні теми та типи інтервʼю. Також ви можете попросити в компанії, щоб вам провели тестові інтервʼю з різних тематик і дали зворотний зв’язок. Під час працевлаштування 🔸 Ніколи не погоджуйтеся на перший офер. Офер — це намір компанії вас найняти. І щодо умов я рекомендую торгуватися. Ви вже далеко зайшли, якщо минули всі етапи: ви серед 5% з усіх кандидатів. Компанія вже виділила на вас багато ресурсу і зацікавлена вас найняти. Тому опишіть своє життєве становище, додатково аргументуйте, чому вам варто платити більше. Ви можете використати важелі тиску: зазвичай це контрофери від компаній у тій же локації на більшу зарплату. Моя знайома таким чином підвищила собі не лише зарплату, а й посаду. Якщо немає контроферу, варто просити про sіgn-оn bоnus: компанії це майже нічого не буде коштувати, а для вас це один лист з майже 100% гарантією успіху. Якщо у вас вже велика зарплата, можете вказати її на співбесіді. Найімовірніше, офер будуть базувати на вашій попередній ставці. Але тут на ваш розсуд, дуже уважно. 🔸 Геть синдром самозванця. Так, у Віg Тесh потрібно старатися. Але якщо вас вже взяли в компанію, просто повірте: ви заслуговуєте своєї позиції. Вас не візьмуть на посаду, до якої ви не дотягуєте. Ваше завдання стежити, щоб вас не взяли на рівень нижче. Коли я перейшов в Меtа, то дуже стресував, адже переходив на Sеnіоr-позицію з Міddlе в Аmаzоn. Але на першому ж перформанс-рев’ю я отримав бадж «перевищуєш очікування», вище середнього. Що треба під час випробувального терміну/онбордингу ✅ Враховувати особливості випробувального періоду. Стандартно він триває пів року. Як виняток його можуть продовжити на три місяці. У різних країнах законодавство щодо працедавця відрізняється. Наприклад, у Британії та Ірландії вас не можуть просто звільнити одним днем, як це можуть зробити, наприклад, у США. Тому випробувальний термін — захист для компанії, щоб випадково не найняти не ту людину, яка недоброчесно пройшла інтервʼю, не підходить за культурою тощо. Упродовж цього періоду вас можуть звільнити. Але це не так часто трапляється. ✅ Організувати проходження онбордингу. Ви потрапите в функціональну команду і відчуватимете серйозний дефіцит знань і розуміння контексту. Це нормально, однак це потрібно виправляти. Під час онбордингу я раджу рухатися за саrееr соld stаrt алгоритмом від СТО Меtа Ендрю Босворта: він радить знайти когось з команди і провести з ним 1:1 зустріч на 30 хвилин. З них: 25 хвилин: що я маю знати про команду, роботу, специфіку тощо;наступні 3 хвилини: найбільші виклики для організації та команди;останні 2 хвилини: з ким ще варто поспілкуватися. Це цінна карта впливу — важливіших людей називатимуть частіше, ви будете розуміти, хто має імпакт. Далі організовуєте такі ж зустрічі з усіма людьми, яких вам називають в останній частині інтервʼю, і повторюєте процедуру. Також рекомендую прочитати книгу Майкла Воткінса Fіrst 90 dаys («Перші 90 днів. Перевірені стратегії, як підкорити нову посаду»): в ній описано, як пришвидшити навчання, спілкуватися з колегами, уникнути помилок тощо. ✅ Знайти ментора. Зазвичай у компаній є менторські програми: раджу дізнатися про них та скористатися. Якщо таких програм немає, то ментора варто шукати самим: це має бути людина рівня Stаff+, яка скеровуватиме вас неофіційно. Вона знатиме ваш карʼєрний шлях та зможе радити. ✅ Вести «щоденник імпакту». Я так називаю річний огляд діяльності та досягнень. По суті, це документ, куди ви вносите все, що в роботі: що заделіверили, над чим збираєтесь працювати. Так ви не забудете важливі досягнення для перформанс-рев’ю. Документом зручно ділитися з менеджером, який вас сапортить (адже зазвичай він веде близько восьми людей, і все памʼятати складно). ✅ Обрати вектор розвитку. Ви можете розвиватися як Іndіvіduаl Соntrіbutоr (ІС) або як менеджер. Щоб перейти в менеджмент, потрібен рівень Sеnіоr+. Тут важить, чи в компанії є потреба в менеджерах. Наприклад, Аmаzоn намагається зменшити кількість менеджерів у штаті: щоб менше людей відповідали за більше програмістів. Що я планую далі Останні два роки мені вдавалося отримувати одні з найвищих перформанс-рейтингів на своєму рівні. Та мене це перестало запалювати. Тому з найближчих планів: Переходити з Іndіvіduаl Соntrіbutоr (ІС) у менеджмент. Перший крок — зростати у напрямку Stаff-інженера: взяти на себе координаційну роль у важливих проєктах. А вже після цього можна спробувати себе в ролі інжиніринг-менеджера. Звісно, все залежить від організації та її планів. Але в будь-якому разі, щоб прийти в менеджмент, потрібно побути якийсь час Stаff-інженером. Менторити. Можливо, стану формальним менеджером для джуніорів. Цікаво спостерігати, як люди, з якими ти працюєш, зростають далі.

Адже не має за великим рахунком ніякого значення що він говорить — ми воюємо не зі США і не з Трампом. Останні слова, які справді вплинули на майбутнє України — були промовлені Путіним 24 лютого 2022 року о 5-й ранку. Все, з того часу більше нічого такого не було. Далі просто балачки заради балачок. Найгірше, що може зробити з нами Трамп — просто відмахнутись і зайнятись своїми іншими американськими справами.Тут проблема в іншому. Трамп, видно, заглянув у очі чорній прірві нашої ситуації з війною і побачив, що виходу з неї нема. Тому він говорить це все, через розгубленість і може навіть трохи переляк. І ось це справді має нас лякати та бентежити. Що тупо ніхто не знає що робити далі. Бо кожен день як новий і кожен день щось гірше. Хоча наче у нас вже було стільки переломних моментів за три роки, озвучених експертами, що можна переламати все на світі. А війна все не ломиться і не ломиться. І тільки грубшає та наростає.Читайте також: Переговори, які ми не хочемо зрозуміти. Про що насправді домовляються у світіЯкщо у Трампа нічого не вийде (а, виглядає, не вийде) - погано буде не Трампу, а нам. Оці екзальтовані насмішки над його дитячими спробами поремонтувати світ трохи нагадують сміх людини із розпоротим животом над студентом-медиком, який відчайдушно намагається запхати їй кишки назад і зашити. Воно то наче трохи смішно, але лише збоку. А ми — не збоку. Живіт розпоротий у нас.Реготати над Трампом, що дід не прийняв таблетки й взагалі дурник можна, та. Але це не вирішує гігантської чорної катастрофи, що над нами висить вже третій рік і тільки росте і чорніє. Ні у кого, тупо ні у кого нема бачення як це завершити. Навіть просто продовжувати робити те саме, що і робили — це не вирішення, бо це лише продовжує процес і сприяє тому, щоб ми не програли, але не завершенню війни. Бо достатньо довго воювати теж руйнує нас і має свою критичну межу десь там у майбутньому.Читайте також: "Великі держави не бояться ескалації"До Трампа поволі доходить, що Путін готовий зруйнувати Росію, аби зруйнувати Україну. І тому йому не страшні санкції, бо він собі трохи вже дав раду і переорієнтувався на інші країни. А Україна може перемогти Росію, лише зруйнувавши себе. Що нам теж не дуже підходить, вочевидь. Так, Заходу цілком ок, якби Україна стала камікадзе, котрий вріжеться в авіаносець російської держави й потопить його. Але нам, бляха, таке не підходить. Не зважаючи на всю героїчність наших героїв. Бо вони, у першу чергу, люди й мають жити далі. Захід готовий давати навіть на це гроші та зброю. Може навіть більше аніж давали, бо тиск Росії все більший і треба врівноважити й тут ще США, видається, відваляться. Але цього ніколи не буде достатньо. Тому що Росія виймає зі своєї економіки просто скажені кошти, за приблизними підрахунками — більше трильйона доларів за три роки. Захід ніколи не дасть нам стільки, бо для цього їм доведеться затягувати паски та врізати свої видатки. Або може і зміг би, але і це не гарантує результату, бо Путін може просто збільшити ще, бо може і росіяни стерплять. Частина навіть буде підтримувати. Як було вже не раз, адже згадайте, війна починалась з менших армій і менших втрат і до чого дійшло зараз? Крива росту російських втрат за три роки заворожує і лякає водночас. Ставки лише підіймаються, норма лише зсовується все глибше і глибше. Короч, я не знаю, чи варто аж так нервуватися на заяви Трампа, адже справді страшним у нашій ситуації є геть інше. І з іншого боку.ДжерелоПро автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогерРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Пан Володимир мав нагоду і представляв нашу країну, будуючи зв'язки в оборонному секторі із США. Починаючи з 2015 року, був призначений на посаду аташе з питань оборони України в США. Три наступні роки з доступної в мережі інформації, якраз таки напрацьовував ці важливі ланцюжки, які й до цих пір об'єднують нас із нашим стратегічним партнером. Хотілося б сподіватися, що ми і досі залишаємося в статусі саме стратегічних партнерів, де-факто із США. Яка ваша думка станом на сьогодні з цього приводу?Так, Сполучені Штати це наш стратегічний партнер, що б там не відбувалося, тому що мова йде про країну. Країна це громадянське суспільство, це політики, дві партії, республіканська, демократична. Там підтримка є і з боку суспільства американського, і з боку американського політикуму. Тому це країна, яка бачить всі причини цього конфлікту, вони на нашій стороні. Можуть тільки змінюватися форми та методи передачі допомоги, яку ми від них отримували. До 2025 року, коли вже новий президент США оголосив інші підходи до надання безкоштовної допомоги будь-кому у світі, не тільки нам. Просто ми переходимо в формат, коли, можливо, ми не будемо мати безкоштовної допомоги від Америки, яку ми мали з 2022 року по 2024, а, можливо, просто за ресурси, які треба буде акумулювати разом з нашими європейськими партнерами, або свої, якщо у нас такі є, щоб закупляти американську продукцію, яка до цього надходила нам безкоштовно.Зміна підходу це принаймні не зупинка співпраці, і це, звісно, дуже тішить. З іншого боку, ми розуміємо, наскільки ускладнюються навіть механізми станом на зараз допомоги Сполучених Штатів для нас. З останніх інформаційних приводів це мінус. Американці і американські військові американські представництва в важливих логістичних хабах, які на теренах саме Європи, які забезпечують збройні сили всім необхідним. Те, що вони зменшують свою фізичну присутність, це несе певні загрози для нас?військова допомога США Україні, фото: gеttyіmаgеs На сьогоднішній день це не є такими загрозами, які могли вони бути в 23-му або в 24-му роках. Щоб всі розуміли хаб в Польщі вже що і був створений за ініціативою і енергією США, Америки. Вони туди інвестували багато для того, щоб там все було організовано. Вони туди відправили своїх військових, Вони розгорнули там різні ремонтні служби, логістики і забезпечення. Їхні літаки кожен день там сідали. І ця база зіграла дуже важливу роль в 22-23 роках, частково в 24-му. Цією базою користувалися всі країни, які надавали нам допомогу. Фактично просто американці взяли за свій кошт цю логістичну систему. Але вже в минулому році, коли було зрозуміло, що основну ініціативу і лідерство всіх операцій на допомогу Україні будуть вже перебирати на себе європейські країни НАТО, вже поступово йшла підготовка до варіанту, що американці будуть відходити в сторону і просто будуть допомагати іншим способом. Але ще раз: безкоштовні такі пакети американські на цьому припиняються. Але немає ніякої загрози страшної від того, що американці зменшать свою присутність в Жешуві, тому що там вже логістика налагоджена, вона вже працює, там працюють багато країн. Є Координаційний центр НАТО, який в Німеччині знаходиться, який керує також цим процесом. Там знаходяться спільні представники багатьох країн НАТО, змішані групи. І фактично, це вже самодостатній механізм постачання нам допомоги, в першу чергу, з європейських промислових зон і європейських армій.Щодо ціни за допомогу, Цього тижня українська делегація відправляється в США для того, щоб продовжувати перемовини на тему угоди щодо наших ресурсів, рідкоземельних, копалин загалом. І ми розуміємо, що говорити про це із Штатами станом на зараз нашим дипломатам непросто, якщо ми стоїмо на наших національних інтересах, виключно. На вашу думку, чи є ця угода запобіжником, що США найближчим часом можуть призупинити збройну підтримку, фінансову підтримку для нас?Фінансова підтримка і так буде призупинена, як і для всіх інших країн. Ми не є тільки єдиними жертвами тих грандіозних планів президента США по налагодженню справедливого миру у світі торгового. Тому для нас важливо те, що допомога від Америки буде продовжуватися вже за гроші. Та угода про рідкоземельні метали та інші матеріали, які зараз знаходяться на столі, ясно, що вона не влаштовує в тому варіанті, як було представлено підготованою американською стороною, нашу сторону. І тому ця група, яка поїде в Вашингтон, продовжить консультації на цю тему. Сам підхід цих угод перший був в тому, щоб ми вклали туди також витрати американців на те, що вони нам вже передали у 22-24 роках. Справа в тому, що просто ця передача відбувалась не за якимось контрактом, де ми ставили якісь свої підписи, а за рішеннями їх Конгресу і за рішеннями їхнього президента. Тобто там ніде не було прописано, що ця допомога йде за гроші, які Україна має повернути. Вона по всіх цих документах була оформлена як матеріальна технічна допомога. Україна юридично нічого не винна Сполученим Штатам за те озброєння, яке вона вже отримала. І це буде предметом дискусії нашої групи, в тому числі в рамках цієї угоди, яка, в принципі, по своїх сумах виходила на те, щоб ми компенсували витрати американців попередні. Не буде такого, це точно. Будуть інші варіанти, будуть шукати якийсь компромісний варіант, з розумінням інтересу американців також мати якісь джерела прибутків для себе в майбутньому з наших територій. Але це вже треба віддати урядам, хай вони там розбираються. Те, що нам вже було передано, воно нам було передано безкоштовно в рамках рішень самого уряду США, їх президента і Конгресу. Тому це не ленд-ліз програма Другої світової війни, яка була для Радянського Союзу та Великої Британії з боку Америки, де вся допомога надавалася у вигляді кредитів, які треба було потім повертати. І Британія повертала ці гроші років більш як 50. Але це було оформлено документами з підписами лідерів і так далі. В нашому випадку це оформлено по-іншому. З боку Америки там стоять підписи Конгресу, там стоять підписи президентів, і ця допомога, що ми отримали, безкоштовна.Тобто, пане Володимире, якщо я правильно зрозуміла, якби ми з американцями рухалися по траєкторії цього ленд-лізу, який був ухвалений в Сполучених Штатах в контексті російсько-української війни, тоді і адміністрація Дональда Трампа мала би юридичні підстави говорити про те, що якісь наші ресурси мають компенсувати витрати США. Але ми рухалися саме шляхом грантової допомоги, програми були різні, відповідно, і це послугувало запобіжним кроком до того, щоб не відбувалося того, що зараз принаймні в риториці Сполучені Штати до нас мають.Вони не можуть від нас вимагати зараз ніяким чином якихось грошей за те, що було поставлено. Вони емоційно це роблять, але ніяких юридичних підстав для цього нема. Це може ставитися, наприклад, якісь спроби тиснути на нас, що ми вам щось не будемо давати, якщо ви нам там за попередньо. Але там, я думаю, сторони домовляться до варіанту, що то, що було, то було, і воно юридично оформлено. А от те, що буде для нас, у нас не має бути ніяких ілюзій про те, що це буде безкоштовно. От хоча б на цьому ми знаходимо в компроміс з ними, і тоді для американської сторони було б досить привабливо і нормально, коли допомога для України надходить від Америки за кошти, скажімо, країн Європи. Тому що в цьому вигляді виграє оборонно-промисловий комплекс США і виграє економіка США, тому що вона отримує живі гроші. Зараз же ситуація виходить так, що якщо Америка нам не буде нічого постачати навіть за гроші з якихось причин, що маловірогідно, ми будемо отримувати це з Європейського Союзу, країн Європи, країн НАТО в Європі, які зараз акумулюють цей ресурс, для нас, який за кількістю грошей компенсує обсяги американські, але закуплятися буде озброєння європейське і виграє від цього оборонно-промисловий комплекс Європи. І в Америці зараз вже, ми знаємо, вони дуже нервують цього питання, тому що вони вже ведуть дискусії з країнами Європи про доступ до цих ресурсів американських компаній. І от тут почнеться цікаво, тому що величезні кошти з боку Європи, вони дуже викликають інтерес для американської промисловості, і воно вигідно було б для американської сторони. Тому вони не будуть закривати нам продаж своєї продукції, вони просто будуть підходити якось більш по-своєму. Але нам головне отримати доступ до високотехнологічних речей, яких нема в Європі. Наприклад, отримання ракет до комплексу "Петріот", який допомагає збивати балістичні цілі. Оці ракети, вони не дешеві, але вони виробляються тільки в США. І вони налагодили виробництво цих ракет, вони в великій кількості зараз виробляється. Цей був процес, запущений при Байдені під нас, щоб ці ракети йшли до нас. система ППО Раtrіоt Відповідно, вони будуть зацікавлені, щоб ці ракети до нас йшли, єдине, що за гроші, які ми їм будемо давати за допомогою наших партнерів в Європі. Інші системи, які пов'язані з наземними бойовими діями, як танки, бронетехніка, якась, воно не є вже актуальним для нас, тому що війна перейшла в технологічне протистояння. Боєприпаси, які ми отримали, артилерію від Америки, на сьогоднішній день не настільки критичні нам, тому що в європейській зоні дуже багато теж починається виробництва. І використання артилерії, і боєприпасів зараз менше, ніж було у 22-24 роках. Тому в цьому питанні ми не залежимо від Америки. Від Америки ми залежимо тільки в деяких технологічних системах, про які ми повинні з ними постійно говорити, комунікувати і купляти у них просто їх за спрощеними процедурами, яких від них просити. Якщо вони будуть в цьому питанні створювати якісь перешкоди, що маловірогідно, особливо в системах протиповітряної оборони, будемо шукати альтернативи. Я не думаю, що американці будуть зацікавлені і штовхати нас на той шлях шукати альтернативи. Вони зацікавлені в варіанті, що "Америка має бути великою знову" - це знову треба продавати, показувати всьому світу, що те, що вони продають нам, воно реально ефективно. Якщо вони віддадуть цю нішу іншим країнам, як Франція, яка теж системи виробляє, Ізраїлю віддадуть, Південній Кореї віддадуть, які теж нам це можуть продати, то для них це не дуже вигідно.Цікава справді думка. Скажіть, будь ласка, пане Володимире, а що стосується Європи і стану, в якому зараз знаходяться європейські країни. Ми бачимо активні заяви, навіть з'явився вже формат, поки що рамковий, як мені здається, "коаліції охочих" на перспективу в разі, якщо буде якесь зупинення вогню або стишення бойових дій, можлива присутність іноземних контингентів, іноземних військових в нашій території. Чи видається вам перспективними взагалі рухи в цьому напрямку?Європа дуже сильно проснулася після того, як Америка почала відходити в сторону від витрат своїх ресурсів на безпеку Європи. І ми це побачили. В першу чергу, почалися рухи з боку великих країн, які були, так скажемо, хребтом безпеки Європи. Це Велика Британія, Франція, Німеччина частково. Всі вони почали просто переосмислювати реальність. В результаті там, вже починаючи з 2024 року, дуже сильно пішли інвестиції в оборону, пішли в оборонно-промисловий комплекс. А зараз те, що відбувається, це йде розмова про два напрямки. Перший напрямок це "коаліція охочих" направити в Україну якісь підрозділи, для чогось.І друга коаліція на акумуляцію ресурсів для озброєння України, тобто, хто дасть, скільки грошей, щоб компенсувати вихід, наприклад, американського ресурсу фінансового. Те, що стосується заведення до нас якихось військових, там два варіанти, два сценарії. Перший сценарій це так звані миротворчі сили, про які там зразу почали щось там говорити. Це на випадок, якщо між сторонами досягнута якась домовленість про врегулювання, не про припинення вогню, а про врегулювання конфлікту, який тягне за собою певний період, 5-10 років, моніторингу з боку міжнародних організацій. Так завжди було в міжнародній практиці по лінії ООН. Тоді вводилися за згодою всіх сторін миротворчі сили на лінію роз'єднання, мета яких була дивитися, як виконуються ці зобов'язання. миротворці ООН Ми не можемо зараз взагалі на цю тему говорити, тому що в нас немає ніякого врегулювання. Тому ця модна ідея миротворців, вона тихенько зараз відійшла в сторону. Те, що говориться зараз про можливість направлення сюди військових не НАТО, а від окремих країн, так званих коаліцій бажаючих, яку поки що спочатку взяли на себе Британія і Франція, і до них, можливо, ще буде хтось приєднуватися – це ті країни, які готові направити своїх військових для виконання якихось задач на підтримку України. Це мова йде не про піхоту, не про бригади, не про батальйони, які будуть воювати в зоні лінії зіткнення і під величезним ризиком для свого життя, на це ніхто не піде. Але це можуть бути групи фахівців з підготовки, інструктори, фахівці по складних системах протиповітряної оборони, по системах радіоелектронної розвідки, по системах комунікації. Тому що ця технологічна війна вимагає великої кількості такого класу спеціалістів. І саме такі спеціалісти, вони в першу чергу, і розглядаються зараз такими країнами. Але все одно психологічно для таких країн перейти кордон і з'явитися на території України це вже нелегко. І те, що Франція і Британія сказали, що ми готові, це величезний крок, порівняно з тим, де ми були в 22-му, 23-му, 24-му роках.Тобто, фактично, ми зараз можемо говорити про можливості відродження формату роботи у Вісбадені. Про це останнім часом багато говорять, навіть ексголовком Залужний, нині посол у Великій Британії написав. Оцей от момент нашої співпраці, постійного консалтингу з військовими і напрацювання певних алгоритмів наших дій по обороні проти Російської Федерації. Наскільки високому рівні ця робота залишається? Чи ми зараз знаходимося в ситуації, коли в наших умах, і в наших руках, і у наших військових уже стільки досвіду, що мало що ми вже можемо для себе взяти у наших колег за кордоном?По-перше, формат Вісбадена нікуди не дівся. Цей формат зараз взяли під свою парасольку країни, такі як Британія і Франція. Це погоджений всередині НАТО процес. Він почався минулого року, напередодні виборів в США, коли всі знали про те, що можуть бути такі варіанти, в тому числі американці, про це знали. Тому поступово просто лідерство Америки в цих процесах передано країнам НАТО в Європі. Механізм працює як годинник, без змін. Ті ж самі люди, там, наші представники, там бази даних, всі запити, все йде. Єдине, що, скажімо, в базах даних буде менше безкоштовної матеріально-технічної допомоги США. От і все. Решта воно працює, всі логістичні ланцюжки без проблем великих. Що стосується характеру війни і спроможності наших партнерів якось нам сильно допомогти в зміні технологічної трансформації, тут у нас набагато більше досвіду, енергії і креативу. Ми навчилися правильно і швидко впроваджувати на полі бою саме ці роботизовані технічні речі. Ні у кого в світі немає такого досвіду впровадження таких складних речей в реальній бойовій ситуації. Тому зараз фактично ми є носієм знань і досвіду як це використовувати. Для нас важливо тільки обсяг, кількість цих систем і спроможність їх швидко виробляти разом з кимось. Ці речі потребують вже наших партнерів. Тому що, щоб безпечно, це виробляти, це треба робити не тільки на нашій території, а й на території Європи. Більше безпечних варіантів. Тут мова йде також про компоненти, чіпи, різні електронні речі, які ми не виробляємо, які ми частково беремо навіть в країнах азійський і так далі, щоб ми мали доступ до них дуже швидко в тих обсягах, які нам треба з європейської зони, через наших партнерів. Фактично, мова йде також про постійні, наприклад, залишається все ж таки питання таких базових речей, як артилерійські боєприпаси, тому що скільки б там не відійшла роль артилерії, скажімо, така, як раніше була, вона залишається. І якась мінімальна кількість боєприпасів має йти. Європа нам це спроможна забезпечити. Ніхто нам не порадить, як воювати в цій війні вже. Ми вже можемо радити. Нам тільки треба ресурс продовжувати технологічне протистояння. І цей ресурс...нам мають  допомогти партнери.Пане Володимире, ви сказали, що європейським країнам буде психологічно, складно перейти і зробити цей крок щодо своєї присутності на території нашої держави. З іншого боку, ми бачимо, що в приватному порядку, в війні Росії проти України, як на нашому боці, так і на боці росіян, беруть участь громадяни різних країн. Буквально днями президент Зеленський заявив про те, що є перші полонені громадяни Китаю. Раніше ми говорили про північнокорейських військових. З іншого боку, з'являються ініціативи, наприклад, у Юрія Бутусова зробити збір і зібрати на квитки в Україну для колумбійців. І ми розуміємо, що так чи інакше, але, умовно, країни Глобального Півдня, вони теж залучені, і у них 100% свій інтерес бути тут присутніми, тому що це про досвід, за яким вони спостерігають, в якому вони беруть участь. І ми не знаємо, що буде за кілька років, але це може бути використано вже в інших конфліктах. На вашу думку, чи великий для нас є ресурс в країнах Глобального Півдня? І в якому форматі його варто було би використовувати?Ця війна зараз знаходиться в фазі, де мова йде не про кількість людей, а про їх якість. Фактично, зараз не є потреба величезної кількості піхоти, тому що для неї великі ризики для виживання, а є потреба великої кількості, скажімо, операторів дронів, спеціалістів по РЕБах або по інших. І тут нам країни Глобального Півдня ніяк не допоможуть. У нас є з обох сторін громадяни інших країн, які в силу різних своїх причин це роблять. Це приватні ініціативи, обидві сторони не скривають цього. І навіть оці китайські громадяни, які попали тут в полон, це не кадрові військові, це просто громадяни Китаю. На відміну від, скажемо, Північної Кореї. От Північна Корея вона направила тоді на підтримку зусиль Росії в Курській області на території Росії своїх кадрових військовослужбовців. Але це вона зробила в рамках угоди, яка була підписана між Росією і Північною Кореєю, напередодні загальної угоди про співробітництво, в якій був параграф пов'язаний з наданням військової допомоги один одному у випадку там чогось. І тому юридично вони оформили це, умовно говорячи, правильно, коли відправили своїх солдат воювати на території Росії. Якщо б оці північнокорейські солдати з'явилися на територію України, то було б вже скандалом великим. А так, ну що, так вони домовилися. Що стосується решти, то, як правило, це громадяни, які не є кадровими військовослужбовцями. Вони могли бути колись там військовими в своїх країнах, але вони беруть участь, приїжджають зі своєю мотивацією або фінансовою, або просто пасіонарною, або якоюсь. В цій війні, як правило, нас цікавлять тільки люди з технологічним досвідом, в першу чергу, і досвідом організації, менеджменту. В країнах Півдня, я не думаю, що там таких багато. Нас більше цікавлять люди, які вже пройшли якісь війни напівтехнологічного плану на Близькому Сході, там в Афганістані, колишні європейські або американські військові, але це їх питання. Обмеження державних службовців військових з боку, скажімо, Америки і окремих країн Європи, воно існує. Американці не можуть направити сюди ніякого військового без спеціальних великих процедур. Вони не можуть направити ні одної компанії на якісь консультації без отримання дозволу Держдепартаменту на це. В Європі є країни, які кажуть "да їзжайте", окрім військових кадрових. І до нас приїжджають, скажімо, якісь компанії з Європи, які перевіряють свої зразки, і вони це роблять в рамках своїх інтересів. Їм всім дуже важливо подивитися, як це працює. Але проблема в тому, що, щоб побачити наживо, ти маєш брати участь в цьому, бути в зоні ризику. Вони не всі готові до цього.І нам не дуже приємно бути полігоном, але вже така доля сталася.Така наша доля. Ми не розглядаємо себе полігоном. Ми просто заходимося на війні, де ми відбиваємо ворога. Хай, хто хоче, це називає, нам все одно треба робити свою справу.З іншого боку, коли Іран вперше направив свої "шахеди", звичайно, через руки росіян, Іран теж мав свій інтерес. Подивитися, як це працює, як це можна вражати.Обов'язково. Тому, в принципі, чесно говорячи, навіть і ті європейські країни, як Франція і Британія, які готові направити фахівців, ясно, що ці фахівці, крім свого досвіду, вони хотіли би хотіли набратися досвіду, як це робити правильно. Це основна проблема Європи, що вони не відчувають нерва цієї війни на полі бою. Ти не можеш сидіти в кабінеті і робити якісь висновки, коли ти не чуєш звук "шахеда" за своїм вікном. Це зовсім інше відчуття. А у нас цього достатньо, навіть більше, ніж достатньо. Тому ми попереду саме в розумінні, як це робити на полі бою. Я інколи порівнюю це з варіантом, коли ми тут займаємося чимось і створюємо якийсь новий рояль, музичний інструмент. І от ми створюємо його, вдосконалюємо, паралельно на ньому граємо. Граємо, граємо, і нарешті ми створили якийсь там інструментарій, який нам просто всіх вражає, і ми на ньому красиву музику робимо. Потім до нас прибігають і говорять, ой, продайте нам цей рояль. Ми їм продаємо цей рояль, але вони не знають, як на ньому грати. Вони не знають нот, вони не знають партитури. Вони бачать цей інструмент, починають тикати туди своїми пальцями, а звуку нема, музики нема. Ти маєш бути інтегрованим цим інструментом, ти маєш думати разом з цим інструментом. А це можна зробити тільки в рамках тої еволюції, яка ведеться у нас на полі бою. Оце наша перевага. Це приходить тільки з реальним досвідом. Ти не навчишся ні в академіях, ні в інститутах. Це треба на полі бою через свої руки і мозок пропустити.Блискуча аналогія, дякую. Ви зауважили, що ми зацікавлені не в кількості, а в якості зараз тих, хто воює. І на хлопський розум, з цивільної, як то кажуть, дзвіниці, можна поставити запитання: а чому тоді у нас тільки в публічному просторі інформації і питань щодо мобілізації в нашій країні? От, власне, трошки про те, що складно допомагати тому, хто сам не повною мірою, використовує власний ресурс, щоби вижити. Чи використовуємо ми, на вашу думку, повною мірою свій людський ресурс, ресурс свого досвіду, про який ми поговорили, ресурс військово-промислового комплексу, те, як це зараз працює, можливо, щось ще додасте. Чи є над чим попрацювати?Ми починали цю війну серед військових, в тому числі зі старим мисленням, розумінням як треба цю війну вести - як вчили в академіях, як вчили в цих військових закладах, з досвіду цих наших миротворчих операцій. І все, що в цій війні робиться, воно робиться, виходячи з досвіду оцього поступового, скажімо, зіткнення з проблемами на полі бою. І, відповідно, всі ці рішення, які треба було приймати, вони приймалися, виходячи з розуміння старого мислення, нерозуміння нових технологій. І в певний момент ясно, що війна дійшла до тої точки, коли треба було дуже багато людей на полі бою виставляти. Тому що, якщо ти воюєш старим способом, а старим способом, це багато техніки, там, де техніка, там з'являються люди. ЗСУ Це позиційна маневрова війна, там, де траншеї, опорні пункти і там, де треба дуже багато знову людей кидати, в тому числі під ці артилерійські загрози. І ми мали дуже багато втрат, особливо 22-23 рік, в наших спробах зупинити ворога під час його наступу, коли він мав перевагу в 5-10 разів більше артилерії. І ми тільки на героїзмі, якомусь незрозумілому ентузіазмі просто тримали те, що могли. І тоді вже стало питання мобілізації, чого люди сидять, давайте збирати. Там і ТЦК пішло по всій країні шукати людей. Паралельно в армії створювалося розуміння, що йшло через дефіцит боєприпасів, через дефіцит матеріально-технічної допомоги, яку нам давали, через дефіцит спроможності нашого оборонно-промислового комплексу, паралельно в військах йшло більше глибоке розуміння, що треба шукати більш дешеві, технологічні, асиметричні, гібридні рішення. І в нас дуже активно з 23-го року почалися оці перші спроби нових інноваційних речей. І ці інноваційні речі по ходу діла почали вчити військових, а інновації йшли, в першу чергу, не зверху, а знизу, з горизонту, від громадянського суспільства, від ІТ-інженерів, від наших програмістів і інженерів, які ніколи не були військовими, але вони приносили свої ідеї до військових. Військові ментально не були готові до цих технологічних речей. Але коли вони почали потихеньку бачити, як воно працює, то, я думаю, в 2024 році ми почали вже мати таку глибоку ментальну трансформацію серед військових, що є інші способи ведення війни, де не треба людей тримати в зоні бойових дій такими натовпами. Це можна замінити роботизованими системами, дронами, особливо там, де можна вражати. Ментальний прорив, революція у військових, особливо у молодих військових, ті, які пройшли зараз цю війну, з майора до генерала бригадного, які побачили, як це робиться, почався дуже динамічний процес трансформації в армії на технологічну, скажімо, СКДУ. Паралельно в армії ще залишаються оці підходи, що треба людей, щоб бригади були укомплектовані 100%, щоб на кожний квадратний кілометр хоча б 2-3 людини було, щоб в біноклі дивилися і так далі. Хоча це можна вже робити зовсім іншим способом. Тобто йде відмирання старого менталітету і входження вже нового технологічного менталітету. Тобто ми в цій фазі. Тому вже ми бачимо менше криків про мобілізацію, порівняно з 24-м роком початком, коли просто стояв такий шквал, що треба людей. Зараз вже про це говорять не з таким ажіотажем, а спокійніше. Хоча в принципі кількість військ у нас за цей період, чесно кажучи, не зросла. Йде заміна людей на роботизовані платформи. І в цьому році ми просто побачимо дійсно таку реальну картину, там, де одна бригада, наприклад, кількістю півтори тисячі чоловік тримала фронт, умовно говорячи, 50 кілометрів, то зараз це може один батальйон безпілотних систем тримати цю ширину, умовно говорячи, не входячи в контакт з ворогом, навіть не бачачи його, тільки буде бачити га екрані своїх комп'ютерів. В це ми йдемо, ми на цьому шляху. Тому зараз перехід від старого на нове, коли ти на столі бачиш і питання мобілізації, і питання нових технологічних рішень, і спроби так вирішити, інакше, це ще зв'язано зі зміною поколінь взагалі військових. Старе покоління відходить, нове заходить з досвідом реальних і з досвідом розумінням, як це треба робити. Тому я б тут не створював великого ажіотажу. Ну, йде такий процес. людський. Вчимося на своїх помилках. Ми завжди вчилися на своїх помилках. Тут і плюс, і мінус. Мінус, тому що це дуже криваво дається. Плюс - якщо воно дається, то так, що у тебе на генному рівні на два покоління вперед всі знають, що так не треба робити.Так. От ви сказали, що наш досвід і те, як ми його використовуємо, нам мало хто може щось протиставити, але є росіяни, які теж, як і ми у цій війні. І якщо я не помиляюся, то з останнього, використання дронів на оптоволокні в більш-менш видимому притомному масштабі почали вони, хоча ідея ця була, знову ж таки, у 2023 році, можу помилятися, саме у українських фахівців з громадського сектору. Просто вона певний час не знайшла своєї підтримки, Але зараз надолужуємо, як то кажуть. Тож наші ресурси і наші партнери це важливо. З іншого боку, є росіяни, які теж, будьмо відверті, вчаться. Які ви бачите зараз, можливо, з їх боку напрацювання загрозливі для нас? А, можливо, недопрацювання, які варто було би використати? З того, що можна говорити публічно, звичайно.Вони будуть намагатися теж максимально використовувати технологічні речі для себе. Основна проблема для росіян в тому, що вони є заручниками, так скажемо, дурних ідей свого фюрера Путіна, задача якого - знищити Україну. Для цього вони повинні просуватися, наступати. І для того, щоб наступати, це основна проблема в сучасній технологічній війні, що ти не можеш наступати старим способом. Ти будеш втрачати стільки людей, що просто ніколи не знайдеш стільки людей. І ми бачимо це по цих втратах, які на кінець 24-го року і протягом 25-го року. Різке зростання втрат росіян. Не тому, що ми так героїчно там на полях бою це робимо один-один в штики, а тому що з нашого боку просто в цей період, з кінця 2024 року, масово почали заходити дрони, просто масово. На порядок більше. І це нам дало можливість знищувати їх піхоту до того, як ще вона досягне лінії зіткнення. І в результаті створюється ситуація, коли вони в цьому технологічному середовищі неспроможні будуть наступати старим способом. Вони будуть намагатися робити якісь рухи вперед, втрачати велику кількість людей, десь пройшли кілометр-два. Потім треба буде думати, як забезпечити тих людей, хто у них зайшов в якесь село цим ресурсом. І буде протистояння до певного моменту, коли вони зрозуміють, що наступати неможливо, нема ресурсу. Почнуться розмови, як територію зафіксувати, де вони знаходяться, окуповану цю територію. І тут проблема для них починається, тому що обидві сторони будуть намагатися вводити так звану сіру зону, розширяти сіру зону. Сіра зона там, де не можуть рухатися люди, не транспортні засоби, на глибину максимальну. Але вони не можуть зупинитися, вони не можуть перейти в режим фіксації ситуації, тому що недосягнення їхньої основної мети для них - це політичний колапс всередині країни. Вони змушені щось будуть робити. І в головах у них в Москві ще сидить про те, що вони можуть це зробити, а реально, вони вже це не зможуть зробити. І війна переходить більше в протистояння економіки. Не стільки кількості людей, скільки економік, наскільки витягне економіка російська і економіка наша разом з європейськими країнами. І тут не можна навіть порівнювати. А тим більше на фоні зараз оцих глобальних експериментів економічних і торгових, коли нафта пішла вниз, це для них ще додатковий удар, ще більш страшний, ніж, можливо, втрати людей, тому що вони втрачають ресурс годувати тих, хто не воює. Тому вони програють в часі, якщо будуть намагатися просто не наступати, а сидіти і якось щось робити. Тому вони не можуть це уявити, що вони не виграють цей конфлікт в Москві і будуть намагатися просуватися вперед. І в цьому році буде цікавий феномен, що вони технічно не можуть це зробити, тому що люди йдуть і гинуть, йдуть і гинуть, йдуть і гинуть. Ну, пройшли там 2, 3, 5, 10 кілометрів за місяць вперед. Нас рятує те, що в нас величезна територія, не якась там маленька Кавказька республіка, і ми можемо собі дозволити якось маневрувати. Але наша потужність технологічна нарощується з кожним днем.Пане Володимире, на останок. Зараз обережно, але вже доволі активно підіймається тема перспектив експорту наших озброєнь на світовий ринок. Дуже непопулярно це зараз може звучати, але ми розуміємо, що зброярний ринок у світі, він доволі об'ємний і кожен там має своє місце. І Російська Федерація там теж мала своє місце. І у зв'язку з широкою агресією проти нас, вони фактично вибули. Ми не знаємо, на який час, можливо, найближчим часом вони повернуться у зв'язку з різними геополітичними міжнародними подіями і так далі. Але які перспективи у нас зайняти цю, можливо, невеличку, але важливу нішу?У нас дуже великі перспективи, тому що у нас є знання, у нас є прототипи, у нас є підтверджені спроможності. Це дуже сильна річ. Так, під час війни у нас зараз обмежений експорт нашої продукції за кордон. Тут треба приймати рішення державі політичне, Тому що я вважаю, що не треба обмежувати експорт, тому що спроможності у нас виробництва зараз під час війни перевищили спроможність, можливості держави по закупівлі чогось. Деякі компанії можуть виробити більше, ніж від них вимагає Генеральний штаб. Тобто, якщо є надлишки продукції, які люди можуть виробляти, то чому б не надати можливість під контролем експортувати, визначені країни, під певним моніторингом, щоб вони мали прибуток для розвитку, щоб цей прибуток можна було використати для покращення їх продукції в інтересах Збройних сил України. Тут у нас ще не йде дискусія, давати такий дозвіл чи не давати. Є побоювання, як же так під час війни давати, як народ подумає, а чого цей безпілотник поїхав кудись там в Індію, замість того, щоб воювати на Донеччині. І пояснювати народу, що у нас нема грошей закупити його, ми все, що можна, на бюджет закупили. Народ це не зрозуміє. Тут треба дуже чітко мати таку інформаційну комунікацію з суспільством на цю тему, щоб люди розуміли, що те, що йде за кордон, наприклад, як на експорт, воно ніяк не підриває нашу боєздатність на фронті, а навпаки, коштом додаткових ресурсів, воно допомагає її посилити. Але це треба пояснювати.І не дає ще раз нашому противнику повернутися в цю нішу поки її занімають.Абсолютно, тому що на нас дивляться з великою жадобою багато країн, закупити те, що у нас є. У нас зараз йде більший варіант, коли йдуть шляхом спільних підприємств. Тобто заходять іноземні компанії, знаходять місцевих партнерів, які вже працюють, творять спільні підприємства, спільні виробництва. І ця продукція вже просто йде потім з заводів не наших, а з заводів якихось в Європі, які виробляють те ж саме, але воно вже на потреби інших. Можна і таким шляхом йти, але бажано, щоб всі спільні підприємства тоді давали нам прибуток, щоб воно не залишалося десь за межами України, щоб воно йшло на розвиток нашого оборонно-промислового комплексу. І тут має бути креатив, включатися і в уряді, але політикум не повинен боятися відповідальності. Не боятися чесно говорити з людьми, про що мова йде, приймати рішення, пояснювати і думати, щоб підприємства оборонки мали ресурс для свого розвитку. А зараз вони дуже хвилюються. Дуже хвилюються.

Про це інформують Повітряні сили ЗСУ.Так, із 20:00 11 квітня ворог запустив по Україні 88 ударних БПЛА типу Shаhеd і безпілотники-імітатори різних типів із напрямків Курськ, Міллерово і Приморсько-Ахтарськ.Станом на 09:00 військові підтверджують збиття 56 ударних дронів ворога на півночі, півдні, сході та в центрі країни. Ще 24 ворожі безпілотники-імітатори були локаційно втрачені.Внаслідок російської атаки постраждали Харківщина, Київщина, Одещина, Дніпропетровщина та Донеччина.Зокрема, у Києві й Харкові постраждали люди, на Дніпропетровщині, Київщині і в Сумах є руйнування. Детальніше про наслідки нічної атаки читайте за посиланням.

Наразі країна виділяє лише 1,5% валового внутрішнього продукту на військові витрати

Гадаю, нема потреби докладно розбирати суть цієї "угоди", це вже зроблено багатьма, і різночитань практично немає.Ця "угода" мала б сенс за двох умов: якби ми виступили агресором та розпочали неспровоковану війну, а потім ще й цю війну програли. Тоді це була б типова угода про репарації, які накладають переможці на переможених у покарання за розв’язану та програну війну, і це було б виправдано та справедливо.Оскільки обидві умови не дотримані – не ми почали цю війну, і ми її поки що зовсім не програємо, то навіть всерйоз обговорювати цю угоду нема ні підстав, ні сенсу.Те що Штати при Трампі ставляться до нас саме так – як до країни, яку вони разом з рашкою перемогли, і ресурси якої тепер мають поділити з Кремлем на правах переможців – цілком логічно, абсолютно вписується у весь світогляд трампістів, тож навряд чи це зміниться, які б ходи не вигадували наші та європейські дипломати.Інша річ, що до перемоги над нами Трампутіну ще "як до неба рачки", тож грабунок наших надр та нав’язування нам багатомільярдного боргу за надану раніше безповоротну допомогу залишається такою саме "вологою фантазією" Дональда, як капітуляція України та "аканчатєльноє рєшєніє укрАинскаво вапроса" для Владіміра.Щоправда, за однієї умови: якщо ми самі себе не перемудруємо, і не переконаємо без жодних на те підстав, що ми "не можемо собі дозволити" послати Трампушку слідом за російським корабликом, і "нема іншого виходу, аніж щось із ним підписати".На жаль, останнім часом я спостерігаю цілу хвилю публікацій, спрямованих на захист трампівської грабіжницької угоди, і на переконування нашого суспільства не лише у її "неминучості", але навіть у її "корисності для України"!Читайте також: Чи є "червоні лінії" у справі угоди про корисні копалини?Звісно, одразу йдуть обмовки про те що підписувати треба не нинішню її версію, треба поторгуватись, добитись якихось змін на нашу користь – але загалом віддати наші надра в управління Білому Панові - це найкраще що можна придумати в інтересах нас, недолугих аборигенів, і слід хапатись за таку "унікальну історичну можливість".Аргументація трамполизів – "угодопідписантів" містить купу брехливих положень, починаючи від необхідності "залучення інвестицій" (в "угоді" нема ні слова про залучення інвестицій зі Штатів, навпаки – за все платимо виключно ми, а американці є виключно бенефіціарами), "доступу до технологій" (про що знову ж таки в "угоді" ні слова, і взагалі "угода" не про це, і що насправді робиться абсолютно інакше), але головний аргумент, який в різних формулюваннях повторюють вони всі, зводиться до того, що ми самі "нездатні дати раду" нашим надрам, і без американців "ніколи їх не зможемо розробляти".Ми маємо справу із типовим проявом ментальної несамодостатності. Ця несамодостатність – страшна постколоніальна хвороба, якою заражена значна частина нашої політичної та економічної "елітки". Оскільки ці люди ніколи не були частиною нашого національно-визвольного руху, незалежність для них виглядає "випадковим збігом обставин". Вони ніколи не уявляли собі Україну як дійсно окрему, незалежну державу, а наш народ не сприймають як здатний на самостійне успішне існування.Ми звикли до такого ставлення від "вати", "совкофілів" та малоросів, для яких Москва досі лишається ментальною столицею, законодавицею мод та стилю, центром інтелектуального життя, омріяним місцем успішної кар’єри тощо. З ними все зрозуміло, і в часі великого вторгнення вони здається вже назавжди залишились у маргінальній меншості.Але, на жаль, розчаруватися у Москві та жахнутися ексцесам "руцкава міра" ще не дорівнює повірити в свої сили, в свій народ, та стати українським націоналістом. Є простіший шлях: переорієнтуватися з "бєлокамєнной" на "Вашингтонський обком".Читайте також: Трамп, Зеленський і рідкісноземельні ресурси: що насправді Київ пропонує Вашингтону. ПояснюємоЦей шлях "малороса – западніка" передбачає збереження всіх стереотипів та уявлень малороса "класичного": про нашу засадничу провінційність та "селюцтво", про вторинність нашої культури, неспроможність збудувати дійсно самостійну державу, загалом весь колоніальний погляд на Україну, століттями культивований російською пропагандою. Але замість "русскава баріна", який тепер визнається поганим, злим авторитарним азіатом, до схеми вводиться добрий лагідний європеєць або американець.На відміну від злого московита, він чомусь повинний дійсно бажати нам добра, хотіти поділитися з нами всіма здобутками високої культури, цінностями та благами демократичного суспільства, включно навіть зі своїми статками. Він аж так просякнутий духом гуманізму та безкорисливого служіння слабшим за себе, що готовий тяжко позіхнути, обтрусити пил із визнаного дещо анахронічним колоніального пробкового шолома, знову звалити собі на плечі оспіваний Кіплінгом Тягар Білої Людини, і взяти на себе непросту справу зовнішнього управління нерозвинутими українцями, і то винятково заради нашого блага…В цій схемі насправді не два, а три елементи: Добрий Білий Пан, недорозвинутий український нарід, та проміжна ланка – оці самі прозахідні малороси. Вони розуміють що Білому Пану не до дрібниць та подробиць, у нас він буватиме наїздами, отже потребує надійних та вірних прислужників з числа освічених аборигенів. Роль цих освічених аборигенів на службі Білого Пана – межа сподівань та амбіцій тої псевдоелітки, яка до закриття Трампушкою USАІD вистрибом бігла на посольські фуршети, а тепер переконує нас не посилати трампістів з їхньою "угодою про репарації", а якось пом’якшити її у деталях та обов’язково хоч в якомусь вигляді підписати.Згадаємо скільки разів ми чули солодкі пісні про необхідність зовнішнього управління Україною, при тому чули не напряму від Заходу (який далеко не так нас потребує, як ми звикли декларувати), а саме від претендентів на роль освічених аборигенів у колоніальній адміністрації. Нам вже розповідали і про інвестиції, і про технології, і про впровадження цінностей, а найчастіше – про нашу неспроможність самостійно подолати корупцію, яка нібито давно подолана на Заході.Читайте також: "Рідкісноземельну" історію слід завершувати якнайшвидшеЯ наївно сподівався, що дивлячись як у "зразково-показовій демократії" Ілон Маск однією рукою визначає ефективність витрат державного бюджету, а другою водночас отримує багатомільярдні контракти з цього самого бюджету, наші претенденти на роль аборигенної прислуги бодай трохи стулять писки.  І тому що як виявилось ми далеко не гірші на планеті. І тому що проблеми нам слід вирішувати самим, для себе та своїх дітей, а не щоб "догнать і пєрєгнать" тих, хто насправді виявився на жаль не більш захищеним від олігархів та корупції, аніж ми. І вже тим більше не щоб "сподобатись панові", адже смаки та забаганки "пана" як виявилось дуже швидко та радикально змінюються. Але ж ніт, "поганому виду не бува стиду" – і от ми вже бачимо нову хвилю проявів колоніальної малоросійської свідомості, значно гіршу за попередні.У попередніх ітераціях нас принаймні переконували орієнтуватись на загалом правильні зразки, на реальне Добро – от тільки чомусь відмовляли нам у здібності самим, без зовнішнього управління, розбудувати повноцінне суспільство, базоване на цінностях західної цивілізації. Тепер же нам нав’язують угоду зі Злом, базовану на світогляді Зла, і на умовах Зла.Трампівська "угода" про надра погана не окремими умовами – вона відпочатку базована на абсолютно ворожій нам картині світу. Цей світогляд, в якому ми відпочатку не є суб’єктом з правами, побажаннями, власною волею, а є лише територією з ресурсами (притому територією "історично" російською, але яку через "дурість Байдена" спробували у рашки забрати, і тепер за цю "дурість Байдена" слід розплатитись зі Штатами за наш рахунок) визначає конкретні умови.Таке неможливо "покращити", ту нема про що і головне нема з ким "торгуватись".Якщо ми всерйоз обговорюємо подібні "угоди" - тоді чому ми не підписали Стамбульську капітуляцію? Або, як прямо каже нам Трамп, чому ми не здалися без бою 24 лютого 2022?  І взагалі, нащо ми тоді проголошували незалежність?Для мене  і для будь-кого із нашого "ваінствуюющєго мєньшинства" відповідь очевидна. Проблема в тому, що значна кількість українців, зокрема із "елітки", насправді досі не знають нащо ми проголошували незалежність, в їхній картині світу ми нездатні самі творити свою історію та визначати свою долю. І для всіх носіїв цього колоніального світобачення обговорення "плюсів" трампівської "угоди" є цілком природним та нормальним.Читайте також: Стаття NYТ – чиста правда від першого до останнього словаДе в цій картині наша чинна влада? А я не знаю. Не маючи достовірної інформації зсередини, мушу судити виключно за зовнішніми проявами, а вони поки залишають дві можливості, десь із рівною ймовірністю.Є варіант, що наша влада добре розуміє категоричну неприйнятність будь-якої версії угоди із Трампом, за винятком ні до чого не зобов’язуючого "меморандуму", який зірвався під час скандалу у Овальному кабінеті.І в такому разі всі ті "пляски із бубном" довкола угоди – контракти з юридичними компаніями, формування переговорних команд, якісь там зустрічні пропозиції – це лише свідоме затягування часу, відкладання якомога надовше моменту остаточного розриву зі Штатами.Цей розрив все одно неминучий через те, що Трамп та трампісти всією душею на стороні рашки та Пуйла. Але чим пізніше від станеться, тим більше "байденівських" снарядів доїде до наших захисників та захисниць, заради чого варто тягнути час.Мені дуже хотілося б вірити, що саме цей варіант відповідає реальності. Однак на жаль він не єдиний можливий.Існує дуже не нульова ймовірність того, що наша влада досі не готова настільки повірити в наші власні сили, щоб бути готовою послати Штати слідом за рашкою, та воювати далі самотужки – з усіма ускладненнями та непопулярними рішеннями, які витікають із такого вибору.За своєю ґенезою чинна влада на жаль не просто не вихідці із табору борців за незалежність (на жаль, борці за незалежність за всі три десятиліття цієї самої незалежності ще жодного разу не отримували від нашого мудрого та поміркованого народу мандату на керування державою), а прямо навпаки.Ні для кого не секрет, що на момент обрання і ті кого обрали, і ті хто їх обирав виходили із міфічного світогляду, в якому російсько-українська війна тривала "бо на ній наживались", а щоб її припинити необхідно та достатньо було подивитись у очі Пуйла.Читайте також: Трамп спровокував інфляцію всередині країни й світову економічну рецесіюТак само не секрет і не новина, що обрані у 2019 ментально були абсолютними малоросами, повністю орієнтованими на Москву як культурну столиці, центр бізнес-інтересів, і загалом зразок для копіювання.З того часу пройшло чимало часу, загинуло багато людей. І величезну еволюцію, пройдену нашими можновладцями, може заперечувати лише той, хто принципово не переглядає своїх оцінок із плином часу, а просто "ненавидить по факту ненависті". Від симпатії до Москви та підлабузницького захоплення руцкоміром у них давно не лишилось нічого, крім гіркого розчарування. Їхня злість на московитів цілком щира, і включає в тому числі біль від зневіри у колишніх ідеалах, та образу зраджених надій та сподівань (яких у нас, націоналістів, ніколи не було).Але чи переросло розчарування у Московії у віру у наші власні сили, у наш народ та країну? Чи ж наших керманичів вистачило на розрив із Москвою лише за умови повної підтримки Заходу? І розворот зі Сходу на Захід то одне, а готовність послати разом і Кремль і Білий Дім – то зовсім інше?Не маю сумнівів, що рішуча підтримка Заходу, на той час уособлених Байденом та Джонсоном, дуже полегшила нашій владі розрив із Кремлем та допомогла зайняти правильну позицію лідерів у екзистенційній війні за наше виживання та незалежність.Наразі ситуація радикально змінилась – Штати перейшли на бік Рашки, а підтримка Європи, уособленої Макроном та Стармером, суттєво слабша за той рівень, який необхідний для компенсації зради Вашингтону.  Вибір стоїть не між різними "центрами притяжіння", а між повною опорою на власні сили, і де-факто капітуляцією під тиском і ворогів, і вчорашніх союзників. Чи готова наша влада обрати перше, розуміючи всю складність цього шляху?Дуже скоро ми отримаємо відповідь на це запитання. І саме ця відповідь дуже значною мірою визначить не лише політичне майбутнє нашої влади, а весь перебіг нашої історії у вирішальний період.І ми не маємо пасивно чекати відповіді на це питання.Трампівська "угода" не лише неприйнятна сама по собі. Вона перший крок до капітуляції перед об’єднаним Трампутіним, і водночас тест на готовність України йти до кінця у визвольній війні та обирати повну самостійність.Ми маємо всіма доступними каналами надіслати відповідні сигнали і на Банкову, і до Брюселю, і Білого Дому. Читайте також: Нова Велика депресія. Нащо Трампу тарифи проти всіх?Якщо наша воля, воля українців, буде очевидною та однозначно артикульованою, у нашої влади не лишиться вибору окрім як "очолити те, що не можна спинити". А ворогам та союзникам не лишиться нічого, окрім як прийняти до відома ще одну нову реальність, вчергове створену українцями всупереч уявленням та бажанням оточуючого світу – як ми вже робили і 191-му, і у 2014-му, і у 2022-му.Єдине, в чому я згодний із трамполизами – "заугодівцями", це в тому що ця "угода" є дійсно унікальним історичним шансом та вікном можливостей. Тільки це вікно спрацює "від зворотнього" – якщо ми знайдемо у собі сили послати і цю угоду, і її автора слідом за московитським корабликом.Ми маємо виринути із глибоких надр меншовартості наших "еліток", та ствердитись ще раз – щоб колись у майбутньому наші історики з висоти переможної поблажливості подякували Трампу, за те що своїм хамством та недооцінкою змусив українців вчергове зібратись із силами та виявити свої кращі риси та чесноти.А ще ці історики довго дискутуватимуть, як так сталось що в Україні у розпал визвольної боротьби знаходились голоси, які відстоювали ідеї "зовнішнього управління" як нібито "блага для українців". Залучатимуть до дискусії психологів та психіатрів, аналізуватимуть досвід постколоніальної емансипації інших народів. Оцінюватимуть час, об’єктивно необхідний для формування дійсно національних еліт, та визначатимуть фактори, які впливають на віру у свої сили та виховання внутрішньої самодостатності.Їм буде про що дискутувати, цим майбутнім історикам. За умови, що ми зараз не схибимо.ДжерелоПро автора. Євген Дикий, науковець, військовий.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Кремль робить ставку на продовження безкінечного діалогу про перемир'я з Білим домом без фактичного припинення вогню. У Москві гадають, що така тактика допоможе їм перемогти. Під час переговорів під керівництвом США Росія все більше б'є по цивільних об'єктах України дронами, щоб натиснути на Київ. Також Москва навмисне вносить плутанину і звинувачує у небажанні досягти миру українців. Ось дещо з того, про що писали у світових ЗМІ. "Путін ставить на Трампа у війні проти України", Вlооmbеrg, США Кремль не турбують погрози Трампа запровадити додаткові санкції проти російської нафти через брак прогресу в припиненні вогню. Володимир Путін розуміє, що Трамп для нього - найкращий шанс довести війну до кінця, і хоче продовжувати дипломатію, кажуть джерела. Обіцявши швидко покласти край війні, Трамп днями заявив, що "розлючений" на Путіна - його розчарувала швидкість переговорів. Пізніше він відмовився від критики і сказав, що вірить, що Путін "виконає свою частину угоди". "Росія воліла б продовжувати взаємні зусилля з пошуку врегулювання, для досягнення чого потрібен час. Кожен хотів би не воювати, а говорити, і не лише говорити, а бути почутим. Це те, що маємо з нинішньою адміністрацією в США", - заявив прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков. Представник Путіна з економічних питань Кирило Дмитрієв, який є під санкціями США, заявив, що проводить зустрічі у Вашингтоні з представниками адміністрації. "Противники зближення бояться, що Росія і США знайдуть спільну мову, почнуть краще розуміти один одного, і налагодять співпрацю у міжнародних справах та в економіці", - сказав він. Кремль вимагає від США нових поступок, включаючи послаблення санкцій і призупинення поставок зброї в Україну. Коли переговори зі США минулого місяця в Ер-ріяді привели до угоди про мораторій на морські удари, Росія заявила, що ставить цю угоду в залежність від відновлення підключення одного з її найбільших банків до системи SWІFТ. Росія оголосила, що призиває 160 тис. чоловіків Помічники Трампа, включаючи спецпосланника Стіва Віткоффа, висловили оптимізм щодо прогресу в переговорах з Росією. Метою Білого дому було укласти угоду про перемир'я до 20 квітня. Вона здається малоймовірною, і розмови про можливу зустріч Трампа і Путіна останнім часом згасли. Росія оголосила, що призиває 160 тис. чоловіків на весняний призов - найбільший призов за 14 років. Міноборони РФ заявило, що їх не відправлять у зону бойових дій в Україні. Росія обмінюється звинуваченнями з Україною щодо порушень паузи в атаках на енергетичну інфраструктуру, про яку обидві сторони домовилися з Трампом. Хоча Путін заявляв, що хоче укласти угоду з Трампом, він не раз наполягав на тому, що вона має вирішити те, що він визначив як основні причини війни. Він сказав, що Київ має відмовитися від мети вступу в НАТО та погодитися на обмеження чисельності своїх військ, і закликав до того, щоб будь-яке врегулювання відображало "реалії на місцях" - російську окупацію частин східної та південної України. Хоча Трамп уже погодився з багатьма вимогами Росії, погодження на всі умови Путіна означало б ризиком, що президента звинуватять у слабкості. "Кремль сподівається, що зможе забезпечити зустріч сам-на-сам Путіним і Трампа, під час якої вони домовляться про угоду, яка зупинить війну в Україні, як хоче Трамп, в обмін на умови, які залишать Україну назавжди ослабленою. Водночас Москва готова продовжувати війну при Трампі", - каже директор Євразійського центру Карнегі Олександр Габуєв. У той час як Росія повільно просувається вперед на полі бою та має перевагу в живій силі та озброєнні над Україною, західні аналітики кажуть, що вона зазнає величезних втрат - понад 1000 солдатів на день. Москва готова продовжувати війну при Трампі Цього тижня група з 50 сенаторів-республіканців і демократів запропонувала пакет санкцій, за яким країни, які купують російську нафту, нафтопродукти, газ або уран, отримають 500% мито від США, якщо Путін відмовиться вести добросовісні переговори про припинення вогню чи порушить можливу угоду. Росія пережила три роки санкцій і не піддасться на погрози зараз, оскільки нові кроки не будуть більш ефективними, вважають люди, знайомі з мисленням у Кремлі. "Ці санкції вплинуть не так на Росію, як на країни, які потребують нашої нафти і газу. Це Китай, Східна Азія, економіки, що розвиваються", - каже голова комітету Держдуми з фінансового ринку Анатолій Аксаков. "Путін використовує мирні переговори як маскування для бомбардування України", Тhе Теlеgrарh, Велика Британія Кількість ударів російських дронів по Україні зросла на понад 50% після початку мирних переговорів під проводом США в середині лютого. За 30 днів після 18 лютого, коли почалися переговори, Росія завдала близько 4776 ударів дронами, порівняно з 3148 ударами за 30 днів до цього. Експерти кажуть, що Москва посилила атаки, щоб змусити Київ піти на поступки і взяти під контроль якомога більше землі. Україні також все важче перехоплювати російські ракети, в результаті чого Росія вражає більше цивільних цілей. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому Європа боїться передати Києву заморожені активи РФ та в якій країні їх найбільше: світові ЗМІ написали "Росія намагається посилити біль, який завдає Україні, щоб збільшити ймовірність, що Київ піде на болісні поступки, і показати, що Росія може продовжувати боротьбу безкінечно", - каже директор програми боротьби з нерегулярними загрозами та тероризмом в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень Деніель Байман. Зустріч 18 лютого в Ер-Ріяді стала першою між США і Росією для обговорення війни і Україна в ній не брала участі. Перед зустріччю в Ер-Ріяді по Україні прилітав в середньому 101 російський дрон на день Відтоді Кремль ухилявся від перемир'я і висунув ряд нереалістичних вимог, включаючи остаточну анексію чотирьох областей і Криму. Попри те, що сторони домовилися про 30-денне припинення вогню по енергетичній інфраструктурі та в Чорному морі, немає ознак, що удари сповільнюються. Цифри показують, що перед зустріччю в Ер-Ріяді по Україні прилітав в середньому 101 російський дрон на день, порівняно зі 154 після цього - ріст 52,5%. Президент Володимир Зеленський заявив, що Росія намагається зміцнити військову позицію до будь-якого припинення вогню. "Вони хочуть покращити ситуацію на полі бою", - сказав він у березні, а Трамп цього тижня заявив, що "дуже розлючений" на Путіна після тижнів спроб домовитися. Зокрема, росіяни зосередилися на відвоюванні землі у Курській області, яку Україна захопила у серпні минулого року. Атаки дронами були в дні, коли Трамп публічно критикував Зеленського в Овальному кабінеті, а США припинили ділитися розвідданими з Україною. 28 лютого, коли Трамп звинуватив Зеленського у недостатній вдячності за підтримку США, по Україні запустили 208 російських дронів. Днем раніше - 166. 7 березня, коли США призупинили обмін розвідданими з Україною, Росія запустила 252 дрони, що стало другим найбільшим показником цього року. "Очевидно, росіяни намагалися використати паузу в обміні розвідданими", - сказала аналітик Інституту вивчення війни Кароліна Гірд. Атаки Москви стали "масштабнішими і ефективнішими" в останні тижні Атаки Москви стали "масштабнішими і ефективнішими" в останні тижні частково через те, що Росія змінила тактику. Росіяни перейшли на дрони дальньої дії, які більш успішно пробивали парасольку ППО України. Тим часом Україна все більше намагається перехопити російські дрони та ракети. Влітку 2024-го рівень перехоплення Києвом стабільно перевищував 60%, але за останні два місяці впав до 50% чи менше. "Українці зрозуміли, що повинні бути більш консервативними з системами захисту, яких мало", - каже Гірд. Професор стратегічних досліджень Школи перспективних бойових дій Університету морської піхоти Бенджамін Дженсен недавно заявив, що "зменшення рівня перехоплення може призвести до можливостей прориву Росії на фронті чи збільшення кількості загиблих серед цивільного населення, що спричинить внутрішній тиск на українських учасників переговорів". Проте в останні тижні Україна теж активізувала кампанію ударів дронами, хоча й меншою мірою. Київ запускав в середньому 30 дронів на день за кілька тижнів до мирних переговорів. У другій половині лютого та першій половині березня ця кількість зросла на 16,7% - до 35 на день. Україна змінила цілі, перейшовши від ударів по військових цілях до руйнування російської економічної інфраструктури, намагаючись послабити довгострокову здатність Москви підтримувати війну. "На відміну від українських атак у попередні місяці, які здебільшого вражали військові об'єкти, більшість січневих ударів були спрямовані на нафтову, газову та енергетичну інфраструктуру. Це послідувало за атаками Росії на українську енергетичну інфраструктуру в грудні", - сказала менеджер з досліджень у Східній Європі АСLЕD Ольга Поліщук. Київ продовжує бити по російській енергетичній інфраструктурі Росія продовжує атакувати цивільну інфраструктуру. Експерти кажуть, що ескалація око за око підкреслює крихкість переговорів, а плутанина навколо припинення вогню зрештою йде на користь Росії. "Дипломатична перевага Росії в тому, що вона вносить плутанину - поки немає жодного кодифікованого, узгодженого перемир'я щодо ударів, Росія продовжує бити по Україні. Київ натомість продовжує бити по російській енергетичній інфраструктурі, і Москва може стверджувати, що Україна порушує неіснуюче перемир'я. Кремль може стверджувати, що зацікавлений у мирі, а Україна - ні, але дані суперечать цьому", - каже Гірд. "Російська армія підпорядкована спецслужбам", Тhе Есоnоmіst, Велика Британія Через два тижні після того, як Росія вторглася в Україну, мобільний Сергія Бесєди розрядився - це генерал ФСБ, який відповідав за інформування Путіна про динаміку війни в Україні. Він був одним із керівників П'ятої служби ФСБ, створеної в 1990-х для шпигунства за колишніми радянськими республіками. Його дані призвели до хибного очікування Путіна, що Україна розпадеться. Коли Україна натомість чинила запеклий опір, поширювалися повідомлення про арешт Бесєди. Проте 24 березня 70-річний керівник розвідки, який тепер є радником голови ФСБ, сидів у готелі в Ер-Ріяді навпроти радника з нацбезпеки США Майкла Волтца, домовляючись про можливе перемир'я. Помітність спецслужб у переговорах несе два меседжі, стверджує російський експерт із розвідки в еміграції Андрій Солдатов. Одна - Путін розглядає переговори як етап військової операції, а не шлях до припинення війни. Інша - привидів реабілітовано. Згубне вторгнення тепер представлено як успіх. Путін не довіряє своїй армії Ті, хто воює, можуть не погодитися. Російська армія за два роки майже не просунулася. За даними британського міноборони, понад 200 тис. солдатів загинули і 600 тис. поранені. Проте армія протистоїть не лише ЗСУ, а й спецслужбам РФ. Військова контррозвідка ФСБ, спадкоємець сумнозвісного сталінського СМЕРШ - найбільше і найшвидше зростаюче управління, каже Солдатов. Її робота - нагляд за армією, стримування впливу популярних генералів і запобігання політичній самоорганізації військових. Масштаби чисток нагадують радянські часи. Путін не довіряє своїй армії, особливо з огляду на її ледве приховану образу від початку війни. За кілька днів до вторгнення генерал у відставці, якого генштаб часто використовує для висловлення своєї думки, Леонід Івашов попереджав, що війна проти України буде катастрофою. Оскільки бліцкриг провалився, головний російський журнал військової теорії неявно звинуватив ФСБ. Солдати не розуміли ні цілей війни, ні своєї ролі. "Замість квітів колони військ зустріли опір населення", - писали там. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Трамп рятує Москву від поразки: у світових ЗМІ пояснили Щоб підштовхнути армію, Путін дозволив тодішньому главі ПВК "Вагнер" Євгену Пригожину критикувати російського верховного командувача Валерія Герасимова і тодішнього міністра оборони Сергія Шойгу. Але Пригожин очолив заколот у липні 2023-го, який викликав симпатії серед деяких старших офіцерів. Армія не приєдналася, але й не зробила багато-чого, щоб це зупинити. Після заспокоєння Пригожина, який загинув в авіакатастрофі, кілька генералів зникли з поля зору. Популярний Іван Попов, який критикував ведення війни, був понижений у посаді. Заарештовано трьох генералів Медіа, які Пригожин використав для критики влади, взяли під контроль. Через кілька місяців ФСБ почала чистку в армії та міноборони. Шойгу перемістили на іншу посаду. Троє його заступників і близько 30 співробітників заарештували. За словами Михайла Коміна з Центру аналізу європейської політики у США, перерозподілили грошові потоки, пов'язані з міністерством, і зруйнували "клан" зв'язків Шойгу в уряді. Його замінив Андрій Бєлоусов, який не належить до жодного клану. Йому дозволили вибрати одного заступника, двох інших вибрав Путін. Однин із них - племінниця Путіна. Також заарештовано трьох генералів, зокрема заступника начальника Генштабу Вадима Шамаріна та Попова. Останній написав Путіну відкритого листа з проханням перевести його назад на фронт. "Я ніколи не задавав питань, а сліпо і без роздумів йшов шляхом, визначеним священним обов'язком, присягою, наказами і вашими указами", - писав він. У Кремлі підтвердили, що Путін отримав листа, але ще не відповів.

Андрій Харук. Російсько-українська війна: бої за Харків і Харківщину (2022). – К.: 2025Про сьогоднішню війну вже пишуть монографії, і перед нами одне з таких досліджень. Перед тим виходили хіба що збірки "цивільного" формату, серед яких про харківське життя воєнного часу розповідали "Вщент" Андрія Краснящих і "Rепортаж" автора цих рядків. Зокрема про те, як місцеві хлопці зі шматками асфальту в руках відбили танк у російських зайд і про справжню зброю, яку, кажуть, влада роздавала народним ополченцям (тобто всім охочим), про приміські сільради, забиті похмурим людом з мисливськими рушницями, і те, як голову однієї з них мало не винесли на вилах, коли той запропонував хлопцям "іти додому". Тобто про "цивільний" драйв, гін, хіть та, можливо, навіть патріотизм, хоч Південний вокзал у Харкові у той самий час штурмували юрми від'їжджим. Натомість у цій книжці досліджено перебіг саме бойових дій російсько-української війни на Харківщині у 2022 р., включаючи події першої та другої стратегічних оборонних операцій (відповідно, 24 лютого – квітень і травень – серпень 2022 р.), а також першої стратегічної наступальної операції (вересень – початок листопада 2022 р.). Конкретно, фактографічно, без зайвої лірики.Ендрю Шонфілд. Повоєнна економіка: історія європейських економічних див. – К.: Наш Формат, 2025Так вже повелося, що дальні сусіди нас зажди дивували. Тож "Повоєнна економіка" Ендрю Шонфілда про історію європейських економічних див лише вкотре підтверджує те, що наші автори й без того знали, надто ж у згадані, тобто воєнні та повоєнні часи. "Довелося в 1945 році після поразки Німеччини бачити знищені німецькі міста, - згадував перший бургомістр Харкова О. Семененко. - Там ніколи не переставала функціонувати електрика, крамниці безперервно продавали бідний харчовий раціон, була вода, функціонувала залізниця. Там ніхто не вмер з голоду". Тож мова наразі про те, як після Другої світової війни перед Західним світом постало питання відбудови та розвитку, і саме використання країнами Європи власних інституційних шляхів та історичних особливостей відносин між державою, бізнесом та суспільством зумовило повоєнне економічне диво — два десятиліття зростання і процвітання завдяки вмілому плануванню, впровадженню інновацій, "зміні стилю" приватного підприємництва та управління економікою держави загалом. Таким чином, автор аналізує еволюцію ринкових економік і розглядає, як західні країни інтегрували державне втручання з ринковими механізмами для досягнення економічного розвитку та соціальної стабільності. "Повоєнний досвід показує, - доводить він, - що існування вбудованих стабілізаторів економіки може несприятливо впливати на розробку економічної політики. Вони посилюють бажання спокою в момент, коли уряд мусить вибирати між двома варіантами дій. Це особливо характерно для США, де існує народна традиція кричати "руки геть!", щойно федеральна влада починає демонструвати рух до якоїсь конструктивної політики. Єдиний виняток — явна криза, як під час "ста днів" Франкліна Рузвельта 1933 року. У таких випадках уряду дозволяють втручатися скрізь і навіть цього очікують. Але то лише в разі допущення, що тіло нації зазнало тимчасового каліцтва. Щойно воно відновить свої спромоги, нянька з Вашингтона має повернутися до звичайних обов’язків у глибині будинку. Це допущення не заважає уряду втручатись у повоєнні американські рецесії з позитивним результатом".В'ячеслав Агеєв. Релігія має померти, або У кого ми повіримо після Бога. – К.: Віхола, 2025Автор цієї книжки - релігієзнавець, філософ, дослідник нових релігійних рухів, співзасновник Майстерні Академічного Релігієзнавства, масон (мало не рептилоїд), який жив у Індії і вивчав медитацію та йогу ще до того як це стало мейнстримом, викликав духів і передбачав майбутнє. У межах релігієзнавчого експерименту заснував Церкву Великої Качки і, як Верховний Крячеслав, проповідує спасіння через споглядання качок і містичну практику кахка-йоги. При цьому всьому автор умудряється бути агностиком і вірянином десятка різних релігійних організацій (від баптизму до тантричного буддизму). Загалом у книжці В'ячеслава Агеєва "Релігія має померти, або У кого ми повіримо після Бога" розповідається про те, як багато якого люду - християни, агностики, буддисти, скопці, растафаріани, атеїсти, кришнаїти та мусульмани - за всі часи шукали систему координат, яка не лише дала би відповіді на питання "життя, Всесвіту і взагалі", а й підтримувала їх протягом усього життя. Власне, й знайшли для себе, і немає значення при цьому, у кого саме людина вірить — у Бога, Будду, Штучний Інтелект чи комунізм зі спогляданням качок. Усі ці системи так чи інакше дають відповіді на основні питання людства та працюють за схожими правилами. Зокрема автор пояснює, як релігії функціонують та як заробляють гроші, борються за владу, використовують психоактивні речовини і секс та як реагують на нові виклики, — від ЛГБТ та економічних катастроф до воєн і Соvіd-19. Чому комунізм, попри найжорстокіші репресії, так і не зміг знищити релігію? Як щупальця конспірології проникають у людську свідомість і чому критичне мислення вимикається, коли йдеться про теорії змови чи про бойових комарів НАТО та рептилоїдів? Так само захоплююче автор розмірковує про те, чи зможуть торжество науки, Штучний Інтелект і колонізація Марса побороти еволюційну "прошивку" та прибрати релігію з арени.Герман Гессе. Щоденники. Том 1. – Х.: Фоліо, 2025Таємниця в автора цієї книжки за життя була одна-однісінька, але розкрити її вдасться хіба що його читачам. Адже справді, як йому вдавалося бути таким популярним водночас серед геть різних людей - від хіпі до пацифістів, від європейських інтелектуалів до екоактивістів. Хай там як, але у "Щоденниках" Германа Гесе, про які мова, всі персонажі — цілком реальні люди. У різних фрагментах нотаток письменника розкидані його оцінювальні висловлювання - неупереджені, об’єктивні, чесні, особливо щодо себе. "38.11.1892, - нотує автор. - Вступ до гімназії у Каннштадті (7 клас). Пансіон Гайгер. Я майже нічим не займаюся, окрім улюбленої латини. Музика. Стаю соціал-демократом і вчащаю до трактиру. Пиво й розмірковування. Читаю майже тільки Гайне, якого дуже наслідую. Я все ще в поганих стосунках із Кальвом і влаштовую на вакаціях багато сцен". До речі, цей феномен, а саме – творче "неробство" -буде притаманний авторові протягом всього його життя. Сам письменник відверто визнавав, що жоден робітник ніколи б не подав йому руки, якби дізнався, як багато часу – годин, днів, а то й тижнів – він іноді витрачає на справжні дурниці, бездумно спостерігаючи за довколишнім "живим" життям. Загалом цей том "Щоденника" охоплює період із 1899-го по 1914 рік, в якому - формування світоглядних та естетичних засад творчості Гессе, подорожі до Італії та враження від поїздки до Індонезії й розкриття кризових явищ подружнього життя. Прикінцеву частину становлять записи, пов’язані з початком Першої світової війни, загальними настроями в Німеччині та Швейцарії, антивоєнною позицією письменника, який був пацифістом і патріотом водночас.Олександр Петухов. Університет для мольфарів. – К.: Зелений Пес, 2025Поки мольфари у цій книжці вчаться, у нас є шанс пізнати не менш важливу науку щодо сучасної міфології та її реальних наслідків. Роман Олександра Петухова "Університет для мольфарів" – безперечно, цікаве й повчальне читво, але ми також можемо, нарешті, дізнатися про саму суть цього прадавнього явища. Адже до цього були хіба що чутки про те, як мудрі віщуни з карпатського краю передбачають майбутнє й захищають від зла. Загалом у романі чимало про таємниці мольфарів, але хіба тільки про це? Чимало міфологічного люду живе в цій історії, встигай лише запам’ятовувати, стежачи за карколомним сюжетом. "Люди-горили - так, але їх небагато, - дізнаємося ми. - Це елітні жовніри сусідньої країни. Степняки - і менші, і слабші, і висоти бояться. Вони б і не лізли у гори, та їхньому кагану потрібна інформація. Тому наймає перших і гонить примусово других. Наші гори відділяють східну країну від великого західного світу. Кружний шлях довгий. Мокшики шукають коротку путь і через це шлють горил кагану степняків, які не дуже войовничі самі по собі. Каган і сам - мокшик, даруночок від сусідів. Він і не думав домовлятися, лаштував набіги. Та літуни - горці, а горці і гордість - одне й те саме". Тож, за сюжетом, головні героїні потрапляють у пригодницьку круговерть, що сягає часів Данила Галицького. Здавалося б, це лише сон, і марення скоро мине, та не все так просто, адже сила, якою наділені дівчата, передається із покоління у покоління, і саме вони — обрані. Та й дивні зникнення людей у горах змушують задуматись, адже вісточки від тих, хто, здавалося б, давно загинув, приходять рідним. Героїні зустрічають легендарних та міфічних особистостей, проте шлях, який вони мусять пройти разом, не завжди віщує перемогу, — тут хоч би лишитись живими. Хоча що таке життя без пригод? А також таємниць, які варто розкрити.