Search trend "КРАЇНИ І ЛЮДИ 24"

Тодішній президент РФ Дмитро Медведєв та прем'єр-міністр Володимир Путін ввели війська на територію Грузії, виправдовуючи це "захистом громадян Росії" і називаючи агресивну війну "змушення до миру". Війна тривала всього 5 днів, а її наслідком стала  втрата контролю владою Грузії над Абхазією та Південною Осетією.Передумови війниУ 1991 році Грузія проголосила незалежність, що спричинило конфлікти з сепаратистами в Південній Осетії та Абхазії, яких підтримувала Росія. Після кількох воєн та заморожених конфліктів, у регіоні були розміщені російські так звані "миротворчі сили".Напруженість між Росією і Грузією загострилася після прозахідної революції в Тбілісі у 2003 році. У серпні 2008 року бойові дії спалахнули з новою силою: 1 серпня сепаратисти обстріляли грузинські села, а 7 серпня Грузія почала операцію в Південній Осетії, з метою відновити конституційний лад на частині території Грузії, взявши під контроль Цхінвалі.У відповідь Росія 8 серпня розпочала повномасштабне вторгнення під приводом "примусу до миру", атакуючи як Південну Осетію, так і інші території Грузії, Блокада Чорного моря, кібератаки й інформаційна війна супроводжували бойові дії. Конфлікт завершився 12 серпня після втручання президента Франції Ніколя Саркозі, який домовився про припинення вогню.Еспресо поговорив з грузинським журналістом, який у ті дні висвітлював війну  – Темуром Кігурадзе. У перший день збройного протистояння він працював у епіцентрі подій – Цхінвалі. Там російські бойовики на очах Темо убили двох його колег. Сам він був поранений, а згодом полонений."Росіяни 24 години на добу поширювали брехню про грузинські танки, що чавлять дітей"Чи розуміли особисто ви, що підвішений стан, у якому перебувають Абхазія та Осетія з початку 90-их, з так званими "російськими миротворцями" рано чи пізно призведе до війни?Звичайно, всі знали, що заморожені конфлікти рано чи пізно вибухнуть.Ні в кого в Грузії не було жодних ілюзій того, що так звані російські "миротворці", під якою б там егідою вони не були, СНД чи ООН зможуть запобігти конфлікту і щоб території були повернуті під юрисдикцію Грузії. Періодично напруження на кордонах цих регіонів, Цхінвальського регіону (так у Грузії називають Південну Осетію – ред.) та Абхазії загострювалося, з того моменту, як війна і закінчилася начебто формально.  І наприкінці дев'яностих, і на початку двохтисячних теж був невеликі конфлікти.І вже навіть у 2006 році, ситуація стала напружуватися дедалі більше, коли Грузія чітко і ясно дала зрозуміти Москві, що ми обираємо прозахідну політичну орієнтацію, вступ в НАТО, вступ до Євросоюзу.Було накачування зброєю, накачування артилерійськими системами, бронетехнікою, живою силою російських військових, щоб проводити військову підготовку з осетинскими збройними формуваннями. "Миротворці" ж не робили нічого, щоб присікти, а навпаки сприяли цим процесам. Ведуть дискусії, в який саме день почалась війна – 7 чи 8 серпня, то все ж коли?2 серпня у Північній Осетії закінчилися великомасштабні російські навчання "Кавказ 2008" і Росія залишає війська, які нібито були стягнуті для навчань біля входу до Рокського тунелю, що з'єднує Північну та Південну Осетію. 6 серпня з баз Чорноморського флоту тепер уже в тимчасово окупованому Криму, у бік Грузії висувається військово-морський флот Росії, зокрема десантні кораблі. Отже, ми навіть не говоримо про 7 серпня, а за кілька днів до цього.За іншою інформацією вже 5 та 6 серпня через гірські перевали до Південної Осетії перекинуто російські артилерійські системи. Розпочинається в'їзд добровольців на територію Цхінвальського регіону. Це ми говоримо знову ж таки до 7 серпня. Тому, коли мене запитують сьомого чи восьмого серпня розпочалась війна, я кажу – за кілька днів до цього розпочалася активна фаза конфлікту. А власне сам вогонь було відкрито в ніч з 7 на 8 серпня.Наскільки ретельно РФ готувала цю війну? Якими були ознаки невідворотності?За кілька днів до початку конфлікту, на території Цхінвальського регіону було розпочато евакуацію мирних жителів. За різними оцінками, від 40 до 60 тисяч. Це дуже маленький регіон і велика частина цього цивільного населення була вивезена спеціальними автобусами, що знову ж таки доводить, що Росія готувалася там до військової операції.Але виїхали не всі цивільні. Ми побачили, що в місті залишається частина цивільного населення, яка не змогла, або ж не захотіла їхати. обстріл російськими ракетами колони грузинських військ, фото: gettyimagesВи, власне, були свідком початку війни, бачили все на власні очі. Розкажіть про поїздку в Цхінвалі, які тоді були емоції?Я тоді був ще зовсім молодим репортером, працював у щоденній газеті у Тбілісі. Коли ми дізнались, що почалась війна, то на автівці поїхали у бік Цхінвалі. Нас було четверо – двоє грузинів, українець і американець. Заїхали в саме місто, де вже була чутна робота арти і виднілись сліди боїв.Попри те, що у нас були маркування "Преса", російські військові двох моїх колег розстріляли. Вони по нас просто відкрили кулеметний вогонь. Мене поранили і забрали в полон. Приблизно за два тижні, після зусиль журналістів і міжнародних організацій, включаючи Червоний Хрест, мені вдалося виїхати.За межами Південної Осетії було захоплено кілька грузинських сіл і міст, військові бази, на яких також були і грабежі, і мародерство, і ці знамениті кадри, коли в буквальному сенсі туалети знімали з різних установ і забирали з собою. Такий відомий випадок був, коли російські солдати викрадали кондиціонери, але не знали, що кондиціонери складаються з двох блоків внутрішнього та зовнішнього і крали лише те, що всередині.Російську грузинську війну ще називають першою війною, в якій паралельно йшла кібервійна, атака хакерів, блокування сайтів. Що можете про це розповісти? Чи справді так було?Це перша війна гібридного типу, напевно, в історії людства. Принаймні така повномасштабна агресія, коли використовувалися інформаційні, цифрові технології. Це та війна, коли вже були телеканали на кшталт "Росії 24", які передавали пропаганду 24 години на добу. Коли вони відкритим текстом заявляли про те, що грузини нібито вбили в Південній Осетії понад 2 тисячі мирних жителів за пару днів, чавили дітей танками, а вони були змушені були втрутитися. Звісно,  це була абсолютна брехня, яка не підтвердилась ні міжнародною спільнотою, ні навіть згодом росіянами.Росія випробовувала нові технології на прикладі Грузії, тоді у 2008 році, що й допомогло потім їм готувати напад на Україну в 2014 році."Війна в Грузії стала репетицією вторгнення в Україну"Якраз маю питання, чи можна вважати взагалі війну в Грузії репетицією війни в Україні? Я абсолютно певен, що так і є. Серпень 2008 року був полігоном тестування власних сил для Росії. Військових сил, пропагандистських сил, власних сил впливу в пострадянському просторі, а також, що дуже важливо, це була перевірка реакції західної спільноти. Чи буде відповідь на те, що Росія робить ось у такому маленькому регіоні? На жаль, як ми побачили у 2008 році на російську агресію не було адекватної відповіді ні з боку Сполучених Штатів Америки, ні з боку європейської спільноти. Були засудження, підтримка, особливо з країн Східної Європи, маю на увазі країни Балтії, Польщу, Україну, звичайно, але не було санкцій проти Росії. Не було жодної військової відповіді. Навпаки, вже через кілька місяців президент Обама а, вірніше, держсекретар США Гілларі Клінтон і міністр закордонних справ Росії Лавров запускають так зване перезавантаження відносин США і Росії.Тоді грузинське вище керівництво кричало – наступною буде Україна, а далі Молдова. Однак тоді, у прямому значенні, з цих застережень сміялись.Які, власне, уроки грузинської війни мали б почерпнути українці і навпаки уроки з теперішньої російсько-української війни можуть собі взяти грузини? Російські солдати встановлюють російський прапор на своєму танку в місті Цхінвалі 11 серпня 2008 року, фото: gettyimages Це настільки зараз важке питання… Уроки, думаю, швидше за все, повинен був весь світ винести. Адже не має значення – маленька чи велика країна, коли відбувається несправедливість, коли відбувається військова агресія, реакція має бути жорсткою та негайною від усіх країн, які вважають себе цивілізованими. На жаль, цього не сталося.Ми тоді отримали величезну підтримку від України, підтримки на рівні міжнародного співтовариства. Це залишило великий слід на українсько-грузинських відносинах.І ви зараз знаєте, що величезна кількість добровольців, грузинів, воюють у ЗСУ.Усіма цими військовими рухає лише одне – це бажання воювати проти нашого спільного ворога. Росія показала своє обличчя і ще раз довела, це ворог грузинів,  українців, молдаван, жителів країн Балтії. Хоча в однієї країни, з якою межує Росія, від Фінляндії, до Японії, з ким у Росії не було війни? І ця історія повторюватиметься.А як так сталося, що після таких болючих подій у Грузії таки прийшли до влади проросійські сили? Вони не прийшли одного дня. Саакашвілі залишив дуже багато людей у Грузії скривдженими, злими. Була якась несправедливість за його правління і люди вирішили обрати собі іншу владу. А особливо коли й побачили, що міжнародна реакція на агресію Росії проти Грузії не була такою жорсткою, як нам хотілося б.У 2012 році пройшли парламентські вибори, де обрано партію "Грузинська мрія", яка в жодному разі не позиціонувала себе як проросійську партію, навпаки. Вони позиціонували себе (і досі, до речі, так кажуть), як партію, яка приведе Грузію до Євросоюзу.Але вони говорили про прагматичний підхід, про те, що ми повинні мати хороші відносини із Заходом і не допустити війни з Росією. І народу, який розумів, що наступні війни проти Росії вже не витримає, принаймні частині населення така позиція імпонувала. З кожним роком "Грузинська мрія" ставала дедалі більше проросійською партією. З партії почали виходити прозахідні люди, які були її членами. Це тривало десь десятиліття, і вже після пандемії, після 2020-го, а особливо 2023-го року, грузинський уряд складався з проросійськи орієнтованих політичних діячів. І вони вирішили фактично повністю зараз привести Грузію під негласний контроль Росії, який зміцнюється російськими інвестиціями та торгівлею з Росією. Населення якось цього не помічало, але зараз частина протестує, зокрема воюючи з тією ж Росією у складі українських Збройних сил. Ситуація дуже і дуже важка. Російський солдат пробігає повз тіло грузинського солдата на околиці Цхінвалі 11 серпня 2008 року, фото: gettyimagesЗважаючи на ці всі нюанси, яким бачите майбутнє Грузії?Думаю, що все буде погано. У найближчий, принаймні, рік на Грузію чекають дуже великі потрясіння та події. Нікуди не зникне та напруга, і нікуди ця влада не піде за власним бажанням. Ми залежимо від того, що станеться в Україні.Якщо ця війна закінчиться справедливо і Росія понесе заслужене покарання за свою агресію, злочини в Україні  – це позначиться і на Грузії. Якщо Росія вийде сухою з цієї води, якщо зусилля Трампа не призведуть до справедливого вирішення цього конфлікту, то я не думаю, що Грузію чекає на світле майбутнє в найближчій перспективі. У далекій перспективі я абсолютно впевнений, що все буде добре. Грузинській державі 2500 років. Ми пережили і монголів, і арабський халіфат, переживемо, звісно ж, і це. Але в короткій перспективі, на жаль, у мене тривожний настрій.

Верховна Рада ухвалила законопроєкт №13533, який повертає незалежність Національному антикорупційному бюро та Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі. У вівторок, 31 липня, за документ проголосували 331 депутат. Закон частково скасовує положення попереднього - №12414, ухваленого тижнем раніше. Він суттєво розширив повноваження Генерального прокурора і поставив антикорупційні органи під його контроль. Закон №12414, підписаний президентом Володимиром Зеленським 22 липня, викликав хвилю обурення серед громадськості та різку критику з боку міжнародних партнерів. Його називали кроком назад у боротьбі з корупцією та загрозою для євроінтеграції. У відповідь на суспільний тиск глава держави подав новий законопроєкт, який мав відновити автономію НАБУ та САП. У день голосування під стінами парламенту зібралися сотні протестувальників - активістів, правозахисників, представників громадських організацій. Вони вимагали підтримати президентську ініціативу та не допустити демонтажу незалежних антикорупційних органів. Уперше з початку повномасштабної війни засідання Верховної Ради транслювалося наживо на YouTube - як відповідь на вимогу громадськості щодо прозорості процесу. Уже за кілька годин після голосування президент підписав закон. Кореспондентка Gazeta.ua побувала на акції протесту під Верховною Радою. ПРОБЛЕМИ З ЄВРОІНТЕГРАЦІЄЮ Біля Верховної Ради близько 11:00 збираються учасники акції протесту. Люди стоять групами вздовж огорожі Маріїнського парку поблизу парламенту. Частина тримає картонки з гаслами на підтримку незалежності НАБУ і САП. Час від часу хтось викрикує гасла: "Голосуйте! Голосуйте! Голосуйте", "Стояли, стоїмо - і будемо стояти", "Руки геть від НАБУ і САП". Серед присутніх - громадські активісти, представники антикорупційних організацій, журналісти. Територію довкола парламенту перекрито колючим дротом і огорожею, чергують поліцейські. Акція відбувається спокійно. У цей час у сесійній залі депутати готуються до розгляду президентського законопроєкту №13533. Поряд із групою студентів стоїть літня жінка, загорнута в український прапор. У руках - саморобний плакат і дудка. Звати Галина, їй 71 рік. Каже, що прийшла на акцію, бо не змогла залишитись осторонь. - Я надіюся. Я дуже надіюся і дуже хочу, щоб це щось змінило. Але Зеленському я не довіряла і не довіряю. Мені хватило ще тоді, як він ішов у президенти. Його спитали: хто для вас на першому місці? А він сказав - сім'я. Ти ж батько України. Мав сказати: сім'я і Україна. А не просто - сім'я. Зеленському я не довіряла і не довіряю Галина реагує емоційно й на звинувачення, які звучать у соцмережах - що на подібні акції начебто приходять за гроші. - Та я, мабуть, уже свої два мільйони получила за те, що сюди вийшла, - каже з іронією. - Я вийшла бастувати проти них, а не за них. Голосуйте! Мітингувальники прийшли до парламенту з дітьми. Більшість уже не вперше бере участь в акції проти скандального закону. Час від часу у гучномовець активісти викрикують нові гасла. - Слава Україні! - вигукує чоловік в жилеті. - Героям Слава! - відповідає натовп. Далі люди кладуть руки на серце й співають хором державний гімн. Якщо ми не приймемо цього закону, то очевидно будемо мати проблеми з фінансуванням На підході до парламенту журналісти зупиняють народного депутата Миколу Княжицького. Йде швидко, але погоджується відповісти. - Нас помічають західні країни. Якщо ми не приймемо цього закону, то очевидно будемо мати проблеми з фінансуванням, з європейською інтеграцією, а отже - і з нашою безпекою, наголошує нардеп. - Для того, щоб вижити, ми повинні його ухвалити. Очевидно, будемо голосувати "за". На запитання, чи вистачить голосів, відповідає: - Я сподіваюся. Бо якщо ні - це буде другий постріл політичної еліти собі в ногу. І по Україні теж. ТЦК І "ВЕРХОВНА ЗРАДА" Одна з дівчат тримає картонний плакат з написом "Маєш мандат - май совість". Поруч інша - з номером антикорупційної гарячої лінії. Обидві стоять попереду натовпу й вигукують гасла в такт до ритмічних оплесків. Хлопець у темно-синій кофтині прикладає руку до грудей, говорить щось урочисто. Поруч - дівчина з намальованим на щоці жовто-блакитним прапором. У когось із протестувальників - картонка з фразою "Інституції - не рояль". Хтось приніс дитяче піаніно. За півгодини до початку засідання учасники акції формують колону й рушають углиб парку, ближче до будівлі парламенту. Ідуть спокійно, розтягнувшись між деревами - у руках плакати, на плечах рюкзаки й прапори. Колона зупиняється навпроти металевої огорожі, перед якою чергують правоохоронці. Люди стають обличчям до поліцейських і колючого дроту. Ближче до полудня на акції оголошують хвилину мовчання. Люди стають навколішки, нахиляють голови. У натовпі стихає навіть шурхіт - ніхто не говорить, не рухається. Попереду - синьо-жовтий і червоно-чорний прапори, поруч - портрети загиблих. Усі мовчки вшановують тих, хто віддав життя за Україну. Хтось тримає руку на серці, хтось заплющує очі. Не доля України вирішується, а доля влади На галявині трохи осторонь від натовпу стоїть жінка з картонною табличкою, на якій написано: "Ручка для підписання #1161". Її звати Ангеліна Шостак. Вона депутатка Краматорської міської ради, з початку повномасштабного вторгнення переїхала до Києва з Бахмута. - Це не перша акція, на яку я приходжу. Сьогодні - особлива, бо не доля України вирішується, а доля влади, - говорить Ангеліна. - Бо або вона з народом, або з тими, хто має золоті унітази, але з собою їх усе одно не понесе. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рада повернула незалежність НАБУ та САП. За - 331 голос Закон №12414 остаточно знищив довіру до влади. І навіть якщо сьогодні ухвалять новий законопроєкт, це не забирає відповідальність за підпис попереднього, каже. - Я не розумію, як так можна поводитись із власним народом? Порушувати закон, прикривати своїх друзів-корупціонерів, коли на фронті щодня гинуть люди. Я з Бахмута. Я втратила дім. У мене син на фронті з 24 лютого 2022-го, - додає. - У нього народився син, а він досі не може отримати відпустку - нема кому замінити. І от замість того, щоб чесно сказати, що потрібна мобілізація, - влада проводить свідомі провокації, які тільки відштовхують людей. Люди топляться в Тисі, але не йдуть служити. І президент не викликає тієї довіри, щоб за нього йшли воювати. Президент привів цих людей до влади - і він несе повну відповідальність за кожен їхній голос Згадує, що разом із чоловіком була на Євромайдані. Відстоювали цінності, за які народ вийшов на вулиці й зараз. Каже - це її позиція, і вона її не змінить. - Не розумію, як можна було підписати той ганебний закон, а потім подавати альтернативний? Це не так працює, - говорить Шостак. - Треба було розглядати відразу всі варіанти - і від "Голосу", і від "Європейської Солідарності". А зараз Верховна Рада - це не Рада, а Зрада. Народ обрав депутатів, делегував їм повноваження. І кожен із них відповідає перед людьми. Президент привів цих людей до влади - і він несе повну відповідальність за кожен їхній голос. У глибині парку хтось несе картонну фігуру з величезними очима, обвішану дрібними плакатами. Люди сміються, фотографують, хтось читає вголос написи. ФОРМА ЗАХИСТУ Трансляцію засідання Верховної Ради вмикають на невеликому планшеті. Пристрій ставлять ближче до центру, виводять звук на максимум. Люди присідають просто на бруківку, утворюючи півколо - так, щоб усім було видно і чутно. Реагують на виступи депутатів: час від часу чути сміх або обурення. - Ганьба! - кричать мітингувальники, коли за трибуною виступає Юлія Тимошенко. - Не перебивайте актрису, дайте послухати! - каже чоловік у військовій формі з прапором у руках. Натовп заходиться сміхом. На траві з подругою сидить жінка у джинсовці й з плакатом "Виправляйте. Голосуйте". Звати її Наталя Ховерко, їй 34 роки. - Сьогодні важливий день. Розглядають закон, який, ми сподіваємось, таки ухвалять. Я не скажу, що він ідеальний, але якщо він повертає незалежність антикорупційним органам - уже добре. Бо саме це зараз ключове і для внутрішньої довіри, і для підтримки від наших партнерів. У них чітка умова: НАБУ і САП мають бути незалежними. Я була в шоці, коли минулого вівторка ухвалили той закон Каже, що покладається на голосування, але впевненою бути не може - попередній тиждень показав, як швидко можуть знехтувати думкою суспільства. - Я була в шоці, коли минулого вівторка ухвалили той закон. Це сталося настільки раптово, що я навіть спочатку не зрозуміла, що трапилось. Але протест зібрався дуже швидко, й це мене приємно здивувало, - розповідає Наталя. - Тоді стало зрозуміло: людей це хвилює, і влада змушена реагувати. Саме через це ми сьогодні тут - бо протест має дію. Вона обурюється, що скандальний законопроєкт подали під виглядом поправок до закону про зниклих безвісти. - Це було цинічно. Протягти такий закон під прикриттям - блискавично, приховано - це зневага, - додає. - Ще й аргументували нібито проросійськими людьми в НАБУ. Але ж сам закон проштовхували ті, хто роками асоціювався з проросійськими силами. Це просто насмішка. Я не була великою прихильницею президента і не мала завищених очікувань. Але підписання того закону стало дуже неприємним здивуванням. Думаю, що повної довіри вже не буде. Було б добре, якби хоч частково її повернули - бо зараз дуже важкий час. Нас вбивають - а влада ще й добиває нас зсередини. Щодо вибачень депутатів, які голосували за скандальний закон, Наталя каже, що не дуже їм вірить - але вважає сам факт реакції важливим. - Можливо, не щиро. Але добре, що взагалі озвались. Це означає, що вони бачать - суспільство не мовчить. Завжди знаходяться ті, хто каже, що це за гроші. Це просто шаблон На закиди в мережі, що на акції виходять переважно студенти, які не розуміють суть або "проплачені", реагує з усмішкою: - Мені 34. Я давно не студентка. І щоразу, коли виходиш на протест - завжди знаходяться ті, хто каже, що це за гроші. Це просто шаблон, - знизує плечима. - Було би краще, якби не доводилося протестувати. Але коли немає вибору - протест стає єдиною формою захисту. Це небезпечно, це важко. Але це потрібно, на жаль. РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО Напруга зростає, коли доходить до голосування. У натовпі западає тиша - чути лише звук відліку у залі засідань. На екрані планшета з'являються результати - "за" 331. Натовп одразу вибухає оплесками. Лунають вигуки. Люди аплодують, піднімають руки, хтось обіймається. Коли перші емоції стихають, у натовпі лунає нова хвиля вигуків: "Влада - це народ!". Разом з усіма аплодує радісно чоловік, загорнутий в український прапор. 41-річний Євген стоїть серед людей, які ще не розходяться після голосування. Каже, що ухвалення закону - це добре, але сам факт, що довелося виходити на вулицю, вже є поразкою для влади. - Дуже шкода, що взагалі довелося виходити. Це був репутаційний удар - не стільки по владі, як по державі, - наголошує він. - Але, як кажуть, немає худа без добра. Ми трохи провчили владу. Показали депутатам, хто тут головний. Тепер сподіваємось, що цей урок засвоїли. І що люди не забудуть 263 прізвища - тих, хто голосував "за" той ганебний закон. На виборах це має мати наслідки. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський підписав закон про НАБУ та САП Якщо НАБУ і САП підтримали, значить, не все погано Про новий закон каже обережно - не читав повністю, але слідкував за тим, як його оцінюють фахівці. - Якщо НАБУ і САП підтримали, значить, не все погано. Там є якісь моменти, як от поліграф. Мене трохи насторожує, що в НАБУ і САП досі немає повноважень на прослуховування. Але загалом я задоволений. Влада змушена була відкотити назад. Після голосування люди не розходяться. Частина залишається біля парламенту, обговорює результати, обіймається, дякує одне одному. Хтось знову вмикає гучномовець, звучать гасла. Кажуть: це не фінал. Попереду - вимога ухвалити решту антикорупційних законів. Однак сьогодні більшість святкуватимуть, кажуть.

Верховна Рада ухвалила законопроєкт №13533, який повертає незалежність Національному антикорупційному бюро та Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі. У вівторок, 31 липня, за документ проголосували 331 депутат. Закон частково скасовує положення попереднього - №12414, ухваленого тижнем раніше. Він суттєво розширив повноваження Генерального прокурора і поставив антикорупційні органи під його контроль. Закон №12414, підписаний президентом Володимиром Зеленським 22 липня, викликав хвилю обурення серед громадськості та різку критику з боку міжнародних партнерів. Його називали кроком назад у боротьбі з корупцією та загрозою для євроінтеграції. У відповідь на суспільний тиск глава держави подав новий законопроєкт, який мав відновити автономію НАБУ та САП. У день голосування під стінами парламенту зібралися сотні протестувальників - активістів, правозахисників, представників громадських організацій. Вони вимагали підтримати президентську ініціативу та не допустити демонтажу незалежних антикорупційних органів. Уперше з початку повномасштабної війни засідання Верховної Ради транслювалося наживо на YouTube - як відповідь на вимогу громадськості щодо прозорості процесу. Уже за кілька годин після голосування президент підписав закон. Кореспондентка Gazeta.ua побувала на акції протесту під Верховною Радою. ПРОБЛЕМИ З ЄВРОІНТЕГРАЦІЄЮ Біля Верховної Ради близько 11:00 збираються учасники акції протесту. Люди стоять групами вздовж огорожі Маріїнського парку поблизу парламенту. Частина тримає картонки з гаслами на підтримку незалежності НАБУ і САП. Час від часу хтось викрикує гасла: "Голосуйте! Голосуйте! Голосуйте", "Стояли, стоїмо - і будемо стояти", "Руки геть від НАБУ і САП". Серед присутніх - громадські активісти, представники антикорупційних організацій, журналісти. Територію довкола парламенту перекрито колючим дротом і огорожею, чергують поліцейські. Акція відбувається спокійно. У цей час у сесійній залі депутати готуються до розгляду президентського законопроєкту №13533. Поряд із групою студентів стоїть літня жінка, загорнута в український прапор. У руках - саморобний плакат і дудка. Звати Галина, їй 71 рік. Каже, що прийшла на акцію, бо не змогла залишитись осторонь. - Я надіюся. Я дуже надіюся і дуже хочу, щоб це щось змінило. Але Зеленському я не довіряла і не довіряю. Мені хватило ще тоді, як він ішов у президенти. Його спитали: хто для вас на першому місці? А він сказав - сім'я. Ти ж батько України. Мав сказати: сім'я і Україна. А не просто - сім'я. Зеленському я не довіряла і не довіряю Галина реагує емоційно й на звинувачення, які звучать у соцмережах - що на подібні акції начебто приходять за гроші. - Та я, мабуть, уже свої два мільйони получила за те, що сюди вийшла, - каже з іронією. - Я вийшла бастувати проти них, а не за них. Голосуйте! Мітингувальники прийшли до парламенту з дітьми. Більшість уже не вперше бере участь в акції проти скандального закону. Час від часу у гучномовець активісти викрикують нові гасла. - Слава Україні! - вигукує чоловік в жилеті. - Героям Слава! - відповідає натовп. Далі люди кладуть руки на серце й співають хором державний гімн. Якщо ми не приймемо цього закону, то очевидно будемо мати проблеми з фінансуванням На підході до парламенту журналісти зупиняють народного депутата Миколу Княжицького. Йде швидко, але погоджується відповісти. - Нас помічають західні країни. Якщо ми не приймемо цього закону, то очевидно будемо мати проблеми з фінансуванням, з європейською інтеграцією, а отже - і з нашою безпекою, наголошує нардеп. - Для того, щоб вижити, ми повинні його ухвалити. Очевидно, будемо голосувати "за". На запитання, чи вистачить голосів, відповідає: - Я сподіваюся. Бо якщо ні - це буде другий постріл політичної еліти собі в ногу. І по Україні теж. ТЦК І "ВЕРХОВНА ЗРАДА" Одна з дівчат тримає картонний плакат з написом "Маєш мандат - май совість". Поруч інша - з номером антикорупційної гарячої лінії. Обидві стоять попереду натовпу й вигукують гасла в такт до ритмічних оплесків. Хлопець у темно-синій кофтині прикладає руку до грудей, говорить щось урочисто. Поруч - дівчина з намальованим на щоці жовто-блакитним прапором. У когось із протестувальників - картонка з фразою "Інституції - не рояль". Хтось приніс дитяче піаніно. За півгодини до початку засідання учасники акції формують колону й рушають углиб парку, ближче до будівлі парламенту. Ідуть спокійно, розтягнувшись між деревами - у руках плакати, на плечах рюкзаки й прапори. Колона зупиняється навпроти металевої огорожі, перед якою чергують правоохоронці. Люди стають обличчям до поліцейських і колючого дроту. Ближче до полудня на акції оголошують хвилину мовчання. Люди стають навколішки, нахиляють голови. У натовпі стихає навіть шурхіт - ніхто не говорить, не рухається. Попереду - синьо-жовтий і червоно-чорний прапори, поруч - портрети загиблих. Усі мовчки вшановують тих, хто віддав життя за Україну. Хтось тримає руку на серці, хтось заплющує очі. Не доля України вирішується, а доля влади На галявині трохи осторонь від натовпу стоїть жінка з картонною табличкою, на якій написано: "Ручка для підписання #1161". Її звати Ангеліна Шостак. Вона депутатка Краматорської міської ради, з початку повномасштабного вторгнення переїхала до Києва з Бахмута. - Це не перша акція, на яку я приходжу. Сьогодні - особлива, бо не доля України вирішується, а доля влади, - говорить Ангеліна. - Бо або вона з народом, або з тими, хто має золоті унітази, але з собою їх усе одно не понесе. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рада повернула незалежність НАБУ та САП. За - 331 голос Закон №12414 остаточно знищив довіру до влади. І навіть якщо сьогодні ухвалять новий законопроєкт, це не забирає відповідальність за підпис попереднього, каже. - Я не розумію, як так можна поводитись із власним народом? Порушувати закон, прикривати своїх друзів-корупціонерів, коли на фронті щодня гинуть люди. Я з Бахмута. Я втратила дім. У мене син на фронті з 24 лютого 2022-го, - додає. - У нього народився син, а він досі не може отримати відпустку - нема кому замінити. І от замість того, щоб чесно сказати, що потрібна мобілізація, - влада проводить свідомі провокації, які тільки відштовхують людей. Люди топляться в Тисі, але не йдуть служити. І президент не викликає тієї довіри, щоб за нього йшли воювати. Президент привів цих людей до влади - і він несе повну відповідальність за кожен їхній голос Згадує, що разом із чоловіком була на Євромайдані. Відстоювали цінності, за які народ вийшов на вулиці й зараз. Каже - це її позиція, і вона її не змінить. - Не розумію, як можна було підписати той ганебний закон, а потім подавати альтернативний? Це не так працює, - говорить Шостак. - Треба було розглядати відразу всі варіанти - і від "Голосу", і від "Європейської Солідарності". А зараз Верховна Рада - це не Рада, а Зрада. Народ обрав депутатів, делегував їм повноваження. І кожен із них відповідає перед людьми. Президент привів цих людей до влади - і він несе повну відповідальність за кожен їхній голос. У глибині парку хтось несе картонну фігуру з величезними очима, обвішану дрібними плакатами. Люди сміються, фотографують, хтось читає вголос написи. ФОРМА ЗАХИСТУ Трансляцію засідання Верховної Ради вмикають на невеликому планшеті. Пристрій ставлять ближче до центру, виводять звук на максимум. Люди присідають просто на бруківку, утворюючи півколо - так, щоб усім було видно і чутно. Реагують на виступи депутатів: час від часу чути сміх або обурення. - Ганьба! - кричать мітингувальники, коли за трибуною виступає Юлія Тимошенко. - Не перебивайте актрису, дайте послухати! - каже чоловік у військовій формі з прапором у руках. Натовп заходиться сміхом. На траві з подругою сидить жінка у джинсовці й з плакатом "Виправляйте. Голосуйте". Звати її Наталя Ховерко, їй 34 роки. - Сьогодні важливий день. Розглядають закон, який, ми сподіваємось, таки ухвалять. Я не скажу, що він ідеальний, але якщо він повертає незалежність антикорупційним органам - уже добре. Бо саме це зараз ключове і для внутрішньої довіри, і для підтримки від наших партнерів. У них чітка умова: НАБУ і САП мають бути незалежними. Я була в шоці, коли минулого вівторка ухвалили той закон Каже, що покладається на голосування, але впевненою бути не може - попередній тиждень показав, як швидко можуть знехтувати думкою суспільства. - Я була в шоці, коли минулого вівторка ухвалили той закон. Це сталося настільки раптово, що я навіть спочатку не зрозуміла, що трапилось. Але протест зібрався дуже швидко, й це мене приємно здивувало, - розповідає Наталя. - Тоді стало зрозуміло: людей це хвилює, і влада змушена реагувати. Саме через це ми сьогодні тут - бо протест має дію. Вона обурюється, що скандальний законопроєкт подали під виглядом поправок до закону про зниклих безвісти. - Це було цинічно. Протягти такий закон під прикриттям - блискавично, приховано - це зневага, - додає. - Ще й аргументували нібито проросійськими людьми в НАБУ. Але ж сам закон проштовхували ті, хто роками асоціювався з проросійськими силами. Це просто насмішка. Я не була великою прихильницею президента і не мала завищених очікувань. Але підписання того закону стало дуже неприємним здивуванням. Думаю, що повної довіри вже не буде. Було б добре, якби хоч частково її повернули - бо зараз дуже важкий час. Нас вбивають - а влада ще й добиває нас зсередини. Щодо вибачень депутатів, які голосували за скандальний закон, Наталя каже, що не дуже їм вірить - але вважає сам факт реакції важливим. - Можливо, не щиро. Але добре, що взагалі озвались. Це означає, що вони бачать - суспільство не мовчить. Завжди знаходяться ті, хто каже, що це за гроші. Це просто шаблон На закиди в мережі, що на акції виходять переважно студенти, які не розуміють суть або "проплачені", реагує з усмішкою: - Мені 34. Я давно не студентка. І щоразу, коли виходиш на протест - завжди знаходяться ті, хто каже, що це за гроші. Це просто шаблон, - знизує плечима. - Було би краще, якби не доводилося протестувати. Але коли немає вибору - протест стає єдиною формою захисту. Це небезпечно, це важко. Але це потрібно, на жаль. РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО Напруга зростає, коли доходить до голосування. У натовпі западає тиша - чути лише звук відліку у залі засідань. На екрані планшета з'являються результати - "за" 331. Натовп одразу вибухає оплесками. Лунають вигуки. Люди аплодують, піднімають руки, хтось обіймається. Коли перші емоції стихають, у натовпі лунає нова хвиля вигуків: "Влада - це народ!". Разом з усіма аплодує радісно чоловік, загорнутий в український прапор. 41-річний Євген стоїть серед людей, які ще не розходяться після голосування. Каже, що ухвалення закону - це добре, але сам факт, що довелося виходити на вулицю, вже є поразкою для влади. - Дуже шкода, що взагалі довелося виходити. Це був репутаційний удар - не стільки по владі, як по державі, - наголошує він. - Але, як кажуть, немає худа без добра. Ми трохи провчили владу. Показали депутатам, хто тут головний. Тепер сподіваємось, що цей урок засвоїли. І що люди не забудуть 263 прізвища - тих, хто голосував "за" той ганебний закон. На виборах це має мати наслідки. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський підписав закон про НАБУ та САП Якщо НАБУ і САП підтримали, значить, не все погано Про новий закон каже обережно - не читав повністю, але слідкував за тим, як його оцінюють фахівці. - Якщо НАБУ і САП підтримали, значить, не все погано. Там є якісь моменти, як от поліграф. Мене трохи насторожує, що в НАБУ і САП досі немає повноважень на прослуховування. Але загалом я задоволений. Влада змушена була відкотити назад. Після голосування люди не розходяться. Частина залишається біля парламенту, обговорює результати, обіймається, дякує одне одному. Хтось знову вмикає гучномовець, звучать гасла. Кажуть: це не фінал. Попереду - вимога ухвалити решту антикорупційних законів. Однак сьогодні більшість святкуватимуть, кажуть.

Про це інформує кореспондентка Еспресо Катерина Галко. Біля блокпоста Верховної Ради України зібралося близько сотні людей, які прагнуть підписання законопроєкту №13533 щодо відновлення незалежності НАБУ й САП. Вони скандують: "Голосуйте!", "Незалежність для НАБУ і САП". Мітингувальники очікують від влади виправлення своїх помилок шляхом прийняття нового законопроєкту.Біля мітингувальників також помітили народних депутатів України Володимира Вʼятровича і Миколу Княжицького. Вʼятрович зазначив, що очікує, що за законопроєкт №13533  проголосують. Втім, за його словами, наразі вимогу щодо трансляції з цього засідання не задовольнили з міркувань безпеки. "Мені здається, що це черговий приклад того, знаєте, коли війною, на жаль, прикриваються дуже ганебні речі. От і я не бачу жодних виправдань щодо того, щоб люди, які тут люди, які по всій Україні настільки стурбовані тим, що сталося з ухваленням цього ганебного закону, не мали права бачити, як він ухвалювався", - сказав нардеп.Він вважає, що акції за незалежність НАБУ і САП, які пройшли по усій Україні важливі, оскільки показують, що людям не байдуже, що відбувається в країні. Крім того, вони впливають на те, як сприймають Україну у світі. Княжицький теж підкреслив, що протести впливають на те, що Україну помічають західні країни. "Якщо ми не приймемо цього закону, то очевидно, що ми будемо мати проблеми з фінансуванням і з європейською інтеграцією, а отже, з нашою безпекою. Тому для того, щоб вижити, ми повинні очевидно цей закон ухвалити й прийняти. Тож будемо голосувати за це", - прокоментував він.Що передувало22 липня президент Володимир Зеленський підписав законопроєкт, прийнятий на засіданні Верховної Ради, деякі пункти якого обмежують повноваження Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та підпорядковують їхню діяльність генпрокурору. Дані в картці законопроєкту тричі змінювали: спочатку закон повернули з підписом президента, згодом помітка зникла, а за деякий час у картці знову зʼявився підпис Володимира Зеленського.Після голосування у Верховній Раді тисячі українців у великих містах вийшли на мирні протести, вимагаючи накласти президентське вето на закон, що значно обмежує повноваження  антикорупційних органів.Європейський Союз висловив серйозне занепокоєння ухваленням українського закону № 12414 про обмеження незалежності НАБУ і САП. За словами речника Єврокомісії Ґійома Мерсьє, ці структури є ключовими для антикорупційних реформ і мають діяти автономно, щоб підтримувати довіру громадськості та просувати євроінтеграцію.Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн особисто звернулася до президента Зеленського з вимогою пояснень, наголошуючи на неприпустимості компромісу щодо принципів верховенства права — особливо у контексті кандидатства України в ЄС.Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос заявила, що втрата незалежності НАБУ є "серйозним кроком назад" та може підірвати шанси України на вступ до ЄС. Представники Франції та Німеччини також висловили занепокоєння, закликавши Київ переглянути закон і зберегти інституційні запобіжники незалежності цих органів.24 липня нардепи зареєстрували в Раді свій законопроєкт, який має повернути незалежність НАБУ й САП.Натомість Зеленський 24 липня погодив текст іншого законопроєкту, який зміцнить систему правопорядку й гарантуватиме незалежність антикорупційних органів. Цього ж дня згодом він вніс у Верховну Раду законопроєкт про посилення повноважень НАБУ й САП. У відомствах повідомили, що брали участь у розробці, законопроєкт відновлює всі процесуальні повноваження та гарантії.  Антикорупційний комітет ВР і комітет з питань правоохоронної діяльності підтримали законопроєкт президента Володимира Зеленського щодо відновлення незалежності НАБУ й САП.Верховна Рада України розгляне президентський законопроєкт щодо посилення повноважень Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури 31 липня.

Таку думку в етері Еспресо висловив народний депутат України Володимир Вʼятрович."Є 263 прізвища людей, які не просто не зробили свою роботу, а свідомо робили шкідливу роботу. Зараз лунають з боку них якісь вибачення, але я не вірю, що хтось не розібрався. Сам процес ухвалення цього закону був максимально екстремальним, але вже це могло насторожити тих  депутатів, які раптом вирішили голосувати. Чому за день до голосування з'являється законопроєкт, який не мав би розглядатися?", - зауважив Володимир Вʼятрович.За його словами, ще в понеділок, 21 липня, всі були впевнені, що у вівторок збираються у сесійній залі, щоб проголосувати, як казали представники влади, дуже важливе звернення до конгресу та сенату США."Чому так нашвидкоруч без голови комітету проходить цей законопроєкт через комітет? Чому в залі не відбувається жодного обговорення, а представники опозиції блокують трибуну, заявляючи, що цей законопроєкт може зупинити нашу європейську інтеграцію? Тобто не почути в парламенті цих зауважень було просто неможливо. З усім тим, ці політики вирішили, що проявити лояльність до влади для них є важливішим. А коли зараз кажуть, що протести, які були викликані ухваленням цього закону, шкідливі для країни, то я категорично з цим не згоден", - підкреслив нардеп.На його думку, ці протести до певної міри реабілітують Україну в цілому. На Заході сприймають як одне ціле українську владу та Україну, адже влада на переговорах представляє всю країну. Влада зробила злочинний крок щодо держави, ухваливши цей закон, тому треба було показати, що є інша Україна."Дуже добре, що люди вийшли на протест, показали, що є інша Україна. Я впевнений, що цей протест частково реабілітує Україну. Мені прикро та гидко читати цю інформаційну хвилю, яка свідомо запускається провладними медійними інструментами, що нібито втрати у півтора мільярда є результатом протестів. Тобто все перевернули з ніг на голову, виявляється, що винними є ті люди, які вийшли на протести проти владного безпрєдєла, а не влада, яка вчинила його", - резюмував Вʼятрович. Що передувало22 липня президент Володимир Зеленський підписав законопроєкт, прийнятий на засіданні Верховної Ради, деякі пункти якого обмежують повноваження Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та підпорядковують їхню діяльність генпрокурору. Дані в картці законопроєкту тричі змінювали: спочатку закон повернули з підписом президента, згодом помітка зникла, а за деякий час у картці знову зʼявився підпис Володимира Зеленського.Окрім президентської фрації "Слуга Народу", даний закон також підтримала "Батьківщина" і ще деякі народні депутати.Після голосування у Верховній Раді тисячі українців у великих містах вийшли на мирні протести, вимагаючи накласти президентське вето на закон, що значно обмежує повноваження  антикорупційних органів.Європейський Союз висловив серйозне занепокоєння ухваленням українського закону № 12414 про обмеження незалежності НАБУ і САП. За словами речника Єврокомісії Ґійома Мерсьє, ці структури є ключовими для антикорупційних реформ і мають діяти автономно, щоб підтримувати довіру громадськості та просувати євроінтеграцію.Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн особисто звернулася до президента Зеленського з вимогою пояснень, наголошуючи на неприпустимості компромісу щодо принципів верховенства права — особливо у контексті кандидатства України в ЄС.Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос заявила, що втрата незалежності НАБУ є "серйозним кроком назад" та може підірвати шанси України на вступ до ЄС. Представники Франції та Німеччини також висловили занепокоєння, закликавши Київ переглянути закон і зберегти інституційні запобіжники незалежності цих органів.Загалом у Брюсселі вважають: цей закон ставить під загрозу інституційну стійкість України, її демократичний курс і підтримку з боку західних партнерів, особливо враховуючи військовий контекст та євроінтеграційні плани.24 липня нардепи зареєстрували в Раді свій законопроєкт, який має повернути незалежність НАБУ й САП.Натомість Зеленський 24 липня погодив текст іншого законопроєкту, який зміцнить систему правопорядку й гарантуватиме незалежність антикорупційних органів. Цього ж дня згодом він вніс у Верховну Раду законопроєкт про посилення повноважень НАБУ й САП. У відомствах повідомили, що брали участь у розробці, законопроєкт відновлює всі процесуальні повноваження та гарантії.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Таку думку висловила лідерка партії "Батьківщина", прем'єр-міністерка України (2005, 2007—2010) Юлія Тимошенко під час спілкування з Віталієм Портниковим в етері Еспресо. "11 років і останні в тому числі 5 років з корупцією в країні бореться якраз НАБУ, САП і Антикорупційний суд. Результати вся країна знає. Я навіть розповідати їх не буду, що зараз у нас з корупцією. І тому, важливо, щоб антикорупційні органи були реально незалежні від всіх. Погано, коли вони залежні від президента, від уряду, від Генерального прокурора, ну, так само погано, коли вони залежать від іноземних громадян, мету яких ми взагалі в Україні не знаємо. Тому вони мусять бути насправді незалежними. І тому ми подумали, як команда, за тим, а як їх зробити незалежними? Як їх призначати так, щоби вони нікому, власне кажучи, не підпорядковувались із тих, хто має доступ до грошей, фінансів, бюджету і всього іншого. І тому ми вносимо альтернативний законопроєкт, який, на наш погляд, може цю ситуацію виправити", - сказала вона.Юлія Тимошенко вважає, що необхідно створити Національну асамблею, у яку ввійдуть Герої України, які й обиратимуть керівництво антикорупційних органів. "Міжнародна дорадча рада - це не конституційний орган, вона призначає оці всі антикорупційні органи, іноземні громадяни призначають антикорупційні органи. І ми подумали: а чого б нам не створити Національну асамблею, яка би, наприклад, могла бути створена з Героїв України, (людей, - ред.) які отримали Героя України за участь в бойових діях. У нас їх живих сьогодні 211. Я не говорю контролювали, а я говорю призначали керівництво НАБУ. І це дуже важлива історія і важлива пропозиція. Тому що, по-перше, це абсолютні моральні авторитети країни. 211 живих наших Героїв України. Це люди, які, можливо, ближче за всіх стикнулись із корупцією. Тільки ті, хто брали участь в бойових діях. Вони реальні моральні авторитети", - зазначила вона. Читайте і дивіться також: Для нас цей закон не про НАБУ і не про САП, - Юлія ТимошенкоКрім того, це люди, які дуже близько стикнулись із корупцією під час служби, вважає лідерка партії "Батьківщина"."Коли через корупцію не вистачає зброї, не вистачає боєприпасів, жахлива їжа на фронті, немає нормального одягу. Це все корупція. І вони з цим стикнулися. І от на добровільній основі, безумовно, непримусова історія. Але ті, хто хочуть увійти, вони могли би про це дати знати і парламент міг би створити таку Національну асамблею. І це було би дуже сильно. І дати їм можливість замість цієї Міжнародної дорадчої ради, яка нікому не зрозуміла, зараз перезавантажити НАБУ, САП, Антикорупційний суд і щоб вони голосуванням, послухавши всіх кандидатів, вибрали найдостойнішого, а може і з числа Героїв України. Тому що я можу вам сказати, я вивчала це питання. Серед Героїв України, які пішли воювати, є люди, які мають дві-три освіти, які мають вчені ступені, які реально всім всім своїм характером вони б могли би змінити ситуацію в Україні", - вважає Юлія Тимошенко.Що передувало22 липня президент Володимир Зеленський підписав законопроєкт, прийнятий на засіданні Верховної Ради, деякі пункти якого обмежують повноваження Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та підпорядковують їхню діяльність генпрокурору. Дані в картці законопроєкту тричі змінювали: спочатку закон повернули з підписом президента, згодом помітка зникла, а за деякий час у картці знову зʼявився підпис Володимира Зеленського.Після голосування у Верховній Раді тисячі українців у великих містах вийшли на мирні протести, вимагаючи накласти президентське вето на закон, що значно обмежує повноваження  антикорупційних органів.Європейський Союз висловив серйозне занепокоєння ухваленням українського закону № 12414 про обмеження незалежності НАБУ і САП. За словами речника Єврокомісії Ґійома Мерсьє, ці структури є ключовими для антикорупційних реформ і мають діяти автономно, щоб підтримувати довіру громадськості та просувати євроінтеграцію.Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн особисто звернулася до президента Зеленського з вимогою пояснень, наголошуючи на неприпустимості компромісу щодо принципів верховенства права — особливо у контексті кандидатства України в ЄС.Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос заявила, що втрата незалежності НАБУ є "серйозним кроком назад" та може підірвати шанси України на вступ до ЄС. Представники Франції та Німеччини також висловили занепокоєння, закликавши Київ переглянути закон і зберегти інституційні запобіжники незалежності цих органів.Загалом у Брюсселі вважають: цей закон ставить під загрозу інституційну стійкість України, її демократичний курс і підтримку з боку західних партнерів, особливо враховуючи військовий контекст та євроінтеграційні плани.24 липня нардепи зареєстрували в Раді свій законопроєкт, який має повернути незалежність НАБУ й САП.Натомість Зеленський 24 липня погодив текст іншого законопроєкту, який зміцнить систему правопорядку й гарантуватиме незалежність антикорупційних органів. Цього ж дня згодом він вніс у Верховну Раду законопроєкт про посилення повноважень НАБУ й САП. У відомствах повідомили, що брали участь у розробці, законопроєкт відновлює всі процесуальні повноваження та гарантії.

Про це в ефірі Еспресо сказав журналіст Віталій Портников."В українців боротьба з корупцією та корупція - це фетиш. Вони саме на корупцію покладають всі свої розуміння, чому ситуація не так розвивається, як їм хотілося б. Це відбувається десятиріччя поспіль", - додав він.За його словами, коли ти якраз починаєш боротися з боротьбою з корупцією, ти отримуєш такий результат за всіх влад. "І це абсолютно необов'язково, що треба знати, що таке НАБУ і САП. Треба, щоб хтось сказав: "Ти знаєш, вони хочуть знищити антикорупцію, тих, хто бореться з корупцією". Підпорядкувати собі, щоб закрити всі справи своїх друзів. Не має значення, чи це відбувається насправді, чи ні. Має значення, що люди вважають, що хтось має боротися з чиновницькою корупцією. Тому що в країні горизонтальної корупції, якою є Україна, ненависть до вертикальної корупції є дуже сильною. Чим більш серйозною є горизонтальна корупція, яка фактично пронизує все суспільство, тим більше є ненависть до вертикальної корупції", - зазначив Портников.Журналіст вважає, це норма життя в такому суспільстві."Саме тому люди можуть виправдовувати участь у горизонтальній корупції, що вони ненавидять вертикальну. І це один момент, а ще ж є момент. Це момент теж того, що це фетишизували наші європейські партнери. Вони ж весь час хочуть знайти якийсь інструмент боротьби з корупцією в таких країнах, як Україна, як Румунія, які дозволили б їм приймати ці країни до Європейського Союзу, попри великий рівень корумпованості суспільства і держави. Як дійсно прийняти таку країну, як Румунія було до Європейського Союзу в той час. А Україну як прийняти?", - додав він.Портников зазначив, які розмови можуть бути про це."Кожний тобі скаже: "Слухайте, а ви взагалі що робите? Ви що здуріли приймати Україну? Це ж абсолютно корумпована країна. Куди ви її берете? Це ж просто буде ракова пухлина, вона роз'їсть Європу". І так вам скаже Дональд Трамп чи Віктор Орбан. Що вони мають відповісти: "А чого таке говорите? Та от там є незалежні антикорупційні структури, вже ми створили. Ми примусили їх створити. Ці структури не контролюються владою. Вони шукають корупціонерів в найвищих ланках влади. Можуть навіть до президента в Офіс зайти", - наголосив журналіст.За його словами, це фактично та сама модель управління, яку свого часу застосували в Боснії і Герцеговині, де оця антикорупційна структура може заарештувати навіть голову президії в Боснії і Герцеговині, якщо він скорумпований. "Воно у нас все працює. Чого не можна Україну приймати в Європейський Союз? Що ви вигадуєте? Все воно буде подолано так поступово. Вони погодилися на таку модель. І тут їм кажуть: "Та слухайте, ну що ви тут дурня клеїте?" Та вона вже повністю під контролем Генерального прокурора України, який своєю чергою під контролем президента. Що ви вигадуєте? Вони повністю все це контролюють. Вони їм лапшу навішали. Нема чим крити, немає, як то кажуть, у Трампа карт. А це ще ж була умова безвізу. Створення цих незалежних антикорупційних органів було умовою безвізу", - сказав Портников.Він вважає, що влада подумала, що партнери це приймуть."І чомусь вони там вирішили в Офісі президента чи десь ще, чи сам президент, тому що я вважаю, що в Офісі нічого не вирішують. Це неправда, вирішує сам президент, і знову-таки це персоналістська влада, що це всі все проковтнуть. От всі говорять, якби не люди, які вийшли, наші союзники б це проковтнули, не проковтнули. Вони не можуть це інституційно ковтнути. Тому що на цьому базується дуже багато джентльменських домовленостей з Україною", - наголосив журналіст.На його думку, вже якісь рішення, які були ухвалені, можуть вже бути, як би вам сказати, невідворотними."Ось в цих умовах, скажімо, неповернення до перемовного треку з Україною щодо вступу до Євросоюзу, воно може бути реальним. Чого нам боротися тут з вето з Угорщини, коли можна просто зараз роз'єднати Україну з Молдовою, дати можливість президентці Майї Санду показати результат перед парламентськими виборами, ніж тримати Молдову в передпокої, коли Зеленський таке робить. Навіщо? Ну все одно, ну колись повернемося до перемовин з Україною, в принципі, всі розуміють, що поки війна не закінчиться, ніякої європейської інтеграції реально не буде, війна не закінчиться", - підсумував Портников.Що передувало22 липня Президент Володимир Зеленський підписав законопроєкт, який обмежує повноваження НАБУ та САП, підпорядковуючи їх генпрокурору. Після цього тисячі українців у великих містах вийшли на мирні протести, вимагаючи вето на цей закон. Європейський Союз, зокрема речник Єврокомісії Гійом Мерсьє, висловив серйозне занепокоєння, наголосивши на важливості автономності цих структур для антикорупційних реформ та євроінтеграції.Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн особисто звернулася до Зеленського з вимогою пояснень, підкресливши неприпустимість компромісів щодо верховенства права. Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос назвала втрату незалежності НАБУ "серйозним кроком назад", що може підірвати шанси України на вступ до ЄС. Франція та Німеччина також закликали Київ переглянути закон.У відповідь на суспільний тиск, 24 липня нардепи зареєстрували законопроєкт для повернення незалежності НАБУ та САП. Цього ж дня Зеленський погодив текст іншого законопроєкту, який, за словами відомств, відновлює всі процесуальні повноваження та гарантії антикорупційних органів. Верховна Рада розгляне президентський законопроєкт 31 липня.25 липня люди четвертий день поспіль продовжували протестувати в столиці, вимагаючи від Верховної Ради вийти з канікул та ухвалити закон про незалежність НАБУ та САП.У суботу, 26 липня, У Києві в рамках акції проти закону щодо антикорупційних органів було організовано публічну дискусію про те, як працюють НАБУ і САП. 

Про це в ефірі Еспресо сказав політик, капітан ЗСУ Юрій Луценко."Хочу підкреслити, що особливо цинічно всі ці спроби підм'яти під себе НАБУ і САП виглядають на тлі тих жахливих атак, які ми бачили з Харкова, з Одеси, з усієї лінії фронту, з усіх міст, які перебувають під ударами російських фашистів.І саме в цей момент у Верховного Головнокомандувача знаходиться час ініціювати зміну незалежного статусу НАБУ та САП. Звісно ж, щось мало статися. І воно сталося. Річ у тім, що Офіс президента кілька тижнів тому дізнався, що квартира співвласника "Кварталу 95", пана Міндіча, перебувала під оперативним та законним прослуховуванням НАБУ.У цій квартирі збиралися люди, які найближчі до чинного президента. У цій квартирі обговорювалися і політичні, і бізнесові питання. Пан Міндіч - це великий бізнесмен, який займається й енергетикою, і багатьма іншими речами, зокрема торгівлею зброєю на мільярди. І коли в Офісі зрозуміли, що все це зафіксовано, почалася бліцатака на НАБУ", - зазначив Луценко.За словами політика, щоб підтвердити це, достатньо відкрити текст прийнятого під тиском Банкової закону про НАБУ і прочитати одну новелу, яку мало хто помітив. Згідно з цим законом, підозру керівнику Офісу президента та його заступникам тепер може вносити лише Генпрокурор, якого він же і призначив."Зрозуміло, кого захищав цей закон. Тому й спробували здійснити атаку, яка зводилась до одного простого: Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру фактично підпорядкували Генпрокурору. Таким чином Генпрокурор сам міг би визначати, хто з прокурорів розслідуватиме справу. Ба більше, він мав би доступ до всіх справ. Окрім цього, йому ще додали суперповноваження - забирати справу і передавати її в будь-які правоохоронні органи.Це вже було. Бо на початку свого керівництва керівник НАБУ пан Кривонос посприяв тому, що справа проти пана Татарова, заступника Єрмака, була забрана з НАБУ й передана, як у нас кажуть, "на поховання" до СБУ. Там її й закрили.Тобто забрати ризикову для політичного керівництва країни справу по корупції з НАБУ і передати її в будь-які інші, підконтрольні Офісу президента органи можна було саме за допомогою цього нового закону. Все дуже просто", - зауважив Луценко.Політик також зазначив, що мета цього закону - встановити контроль над діяльністю НАБУ, аби запобігти розслідуванням, які могли б торкнутися оточення президента."Ніхто не помітив, що пан Міндіч виїхав і не повернувся. Тобто цей закон мав за мету зупинити дії детективів НАБУ щодо оголошення підозри та подальших процесуальних дій стосовно корупційних дій найближчого оточення пана Єрмака і пана Зеленського", - наголосив Луценко.Що передувало22 липня президент Володимир Зеленський підписав законопроєкт, прийнятий на засіданні Верховної Ради, деякі пункти якого обмежують повноваження Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та підпорядковують їхню діяльність генпрокурору. Дані у картці законопроєкту тричі змінювали: спочатку закон повернули з підписом президента, згодом помітка зникла, а за деякий час у картці знову зʼявився підпис Володимира Зеленського.Після голосування у Верховній Раді тисячі українців у великих містах вийшли на мирні протести, вимагаючи накласти президентське вето на закон, що значно обмежує повноваження  антикорупційних органів.Європейський Союз висловив серйозне занепокоєння ухваленням українського закону № 12414 про обмеження незалежності НАБУ і САП. За словами речника Єврокомісії Ґійома Мерсьє, ці структури є ключовими для антикорупційних реформ і мають діяти автономно, щоб підтримувати довіру громадськості та просувати євроінтеграцію.Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн особисто звернулася до президента Зеленського з вимогою пояснень, наголошуючи на неприпустимості компромісу з принципів верховенства права — особливо у контексті кандидатства України в ЄС.Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос заявила, що втрата незалежності НАБУ є "серйозним кроком назад" та може підірвати шанси України на вступ до ЄС. Представники Франції та Німеччини також висловили занепокоєння, закликавши Київ переглянути закон і зберегти інституційні запобіжники незалежності цих органів. Загалом у Брюсселі вважають: цей закон ставить під загрозу інституційну стійкість України, її демократичний курс і підтримку з боку західних партнерів, особливо враховуючи військовий контекст та євроінтеграційні плани.24 липня нардепи зареєстрували в Раді свій законопроєкт, який має повернути незалежність НАБУ й САП.Натомість Зеленський 24 липня погодив текст іншого законопроєкту, який зміцнить систему правопорядку й гарантуватиме незалежність антикорупційних органів. Цього ж дня згодом він вніс у Верховну Раду законопроєкт про посилення повноважень НАБУ й САП. У відомствах повідомили, що брали участь у розробці, законопроєкт відновлює усі процесуальні повноваження та гарантії.  

9 липня коаліція інвесторів та підприємців Darkstar створила європейський фонд на 25 мільйонів євро. З них 15 мільйонів залучили в рамках першого раунду. DOU поговорив зі співзасновником фонду Рагнаром Сассом про те, які стартапи вони шукають, що особливого в українських командах, чи є в них шанс стати «єдинорогами» та як це зробити. В інтерв’ю Рагнар також розповів про роль IT в українському і європейському DefTech, необхідність експорту та чому європейські компанії відкривають офіси в Україні. «Ніде у світі команди не розробляють продукти так швидко, як в Україні». Інвестиційний фокус та переваги — Скільки українських deftech-стартапів ви підтримали? Ми офіційно підтримали дві українські компанії — Farsight Vision та Deftak. Також плануємо цього року закрити угоди ще зі щонайменше п’ятьма. За півтора року аналізу ринку я дійшов висновку, що найперспективніші компанії з реальними, перевіреними в бою продуктами та найкращими командами походять саме з України. Особливо у сферах дронів, комунікацій, засобів РЕБ. Однак варто розуміти, що ми шукаємо не так виробників готових дронів, як компанії, що створюють ключові компоненти та вміють інтгрувати їх у систему. Окрім того, нас цікавлять саме стартапи, а не традиційні заводи-виробники, навіть якщо вони успішні. Ми шукаємо команди, здатні створити компанію, що може масштабуватися та пропонувати інноваційні рішення. Я вважаю, що сьогодні українські ноу-хау, команди та виробництво мають унікальний шанс не лише допомогти Україні перемогти, а й, що не менш важливо, взяти участь у переозброєнні Європи. Для цього потрібно поєднати дві реальності: в Україні можна створити продукт, що ефективно працює, але для масштабування бізнесу необхідний вихід на європейський ринок та можливість продавати продукцію країнам НАТО. Без цього побудувати велику компанію складно. — Що саме приваблює вас в українських компаніях? Для мене є два ключові елементи. Перший — це самі люди. Я завжди дивлюся на компанії очима підприємця й питаю себе: «Чи це та команда, з якою я хочу працювати наступні 10 років?». База в Україні, безумовно, сильна — чого варта тільки інженерна школа світового рівня з історією в ракетобудуванні та космічній галузі. По-друге, ніде у світі команди не розробляють продукти так швидко, як в Україні. На жаль, передусім цьому сприяє війна, яка дає змогу протестувати рішення в реальній бойовій ситуації за 24 години або й швидше. Ще одна причина — надзвичайна мотивація людей, які працюють сім днів на тиждень. Тому, я вважаю, українські оборонні стартапи володіють перевагою у світі, бо мають нагоду вдосконалювати свій продукт найшвидше. Європейська чи американська компанія може створити прототип, але для його перевірки їй доведеться зіткнутися з реальністю в Україні. Багато хто зазнав невдачі саме на цьому етапі. «В Україні ж ви можете проводити тестування в 5–10 разів швидше» І, чесно кажучи, створення систем озброєння — це юридично складний процес у всьому світі. Але є різниця: в Україні — реалії воєнного часу, а в решті світу — мирного. — Як ви знаходите українські проєкти для інвестування? Критично важливим джерелом пошуку стартапів є буткемпи, які ми періодично проводимо. Але використовуємо й інші канали. Зараз усе більше команд дізнаються про нас і звертаються напряму. Ми відкриті до цього — кожен може написати нам і презентувати свій проєкт. Далі ми тісно співпрацюємо, щоб зрозуміти, чи підходимо одне одному. Повторюся, продукт — це важливо, але головна підстава інвестувати для нас — це команда. Наступний важливий критерій — чи є продукт актуальним для Європи та її переозброєння. Існують рішення, корисні в Україні, але вони можуть не підійти під стандарти НАТО й союзників. Ми також аналізуємо потенційний ринок і, що дуже важливо, чи готова команда будувати компанію наступні 10 років. Оскільки Darkstar — це команда підприємців, ми оцінюємо, чи бачать себе ці люди в оборонній сфері в довгостроковій перспективі. Іноді я уявляю керівників цих стартапів на посадах директорів великих світових компаній, наприклад Bolt, аби зрозуміти, чи варто мені телефонувати керівнику інновацій в армії Фінляндії, щоб показати їхній продукт. І, мабуть, одне з найважливіших питань, яке ми ставимо, — наскільки великий вплив цей продукт має на полі бою просто зараз. Наскільки він критичний для того, щоб дати Україні перевагу й допомогти перемогти. — Як для вас виглядає ідеальний проєкт? Ідеальний проєкт — це насамперед команда. Зазвичай це два-чотири засновники з глибоким технічним бекграундом. Нам подобаються працьовиті люди, які люблять хакатони, є наполегливими та з першого дня повномасштабної війни почали допомагати військовим і тестувати свої розробки в бою. Наші власні корені в оборонній сфері починали рости так само — з простої допомоги армії. Лише згодом ми зрозуміли, що потрібно робити більше. І звісно, знання англійської мови. Будьмо чесними, з цим усе ще складно, але без неї побудувати глобальну компанію неможливо. Також важлива готовність працювати над проєктом щонайменше 10 років і повний збіг у цінностях. А наші цінності прості — перемога України та переозброєння Європи. — Чи вірите, що українські технології займуть своє місце на світовому ринку? Я впевнений на 200%. Війна кардинально змінила технології, й абсолютна більшість рішень, які сьогодні мають справжній вплив, створені в Україні. Звісно, є світові компанії на кшталт Quantum Systems, але Україна перемагає у двох аспектах: її продукти перевірені в бою, а їхня ціна ідеально підходить для європейських армій. Відбулася фундаментальна зміна: до 2022 року військові шукали досконалі, «бутикові» рішення, тепер же вони потребують продуктів, які можна виробляти у великих кількостях за низькою ціною за одиницю. І саме це пропонує Україна. Команда Darkstar «Україна має потенціал для створення 4–5 оборонних „єдинорогів“ у найближчі 5–10 років». — Які головні виклики та особливості інвестування в український Defence Tech? Головна відмінність від традиційного IT — у юридичних аспектах та регулюванні. Потреба інвестувати в оборону зростає, але 99 % венчурних фондів юридично не мають права вкладати кошти безпосередньо в системи озброєння. Саме тому ми й створили Darkstar. Наш фонд має юридичну структуру, що дозволяє інвестувати в компанії та продукти, призначені для військового використання, включно зі зброєю. Водночас у цій сфері є специфічні ризики. По-перше, це банківський сектор та набагато жорсткіше регулювання. По-друге — надзвичайно ретельна перевірка (due diligence), особливо в Україні, де критично важливо переконатися у відсутності будь-яких зв’язків засновників із ворогом. Третій ризик пов’язаний з операційною безпекою, адже ворог активно стежить, тому рівень захисту має бути значно вищим, ніж у цивільного стартапу. Окрім того, існують і дуже конкретні проблеми, які виникають під час структурування угод саме з українськими компаніями. Юридичні аспекти. Ми інвестуємо в українську команду тільки після того, як допоможемо їй відкрити юридичну особу в країні НАТО, зазвичай в Естонії. Там ми допомагаємо з інтеграцією в місцеву оборонну екосистему.Банкінг. Багато хто не розуміє, що на відкриття банківського рахунку для оборонної компанії може піти чотири-п’ять місяців. Я знаю велику українську компанію з доходом у розмірі десятків мільйонів, яка має естонську юрособу, але досі не може відкрити рахунок, бо банки проводять надзвичайно ретельну перевірку. Ключ до успіху тут — абсолютна прозорість.Продажі. Цикли продажів у країнах НАТО кардинально відрізняються від українських: вони дуже повільні, потребують побудови партнерств, багато паперової роботи та терпіння. — Тобто модель «іноземна юридична особа + R&D в Україні» є для вас основною? Так, це і є наш підхід. Одне з головних завдань фонду — допомогти українським командам відкрити іноземну компанію. Завдяки таким інструментам, як e-Residency, та доступу до найкращих юристів, цей процес налагоджений. Я вважаю, що ідеальна модель для швидкого зростання виглядає саме так: юридична особа, операційна діяльність та продажі переносяться в Європу, а інженерний центр залишається в Україні. Це є вашою ключовою перевагою. Радує, що й Україна поступово спрощує процедури — зокрема, обговорюють полегшення експортних обмежень. Ми вже пройшли такий шлях з двома нашими портфельними компаніями, Farsight та Deftak. І це працює. Наприклад, розробки Farsight цієї весною вже використовували на великих військових навчаннях в Естонії. Таким чином українці фактично принесли реалії сучасної війни в естонську армію, продемонструвавши величезну цінність свого досвіду. Ознайомче відео компанії Farsight Vision. — Наскільки реально для українського оборонного стартапу стати глобальним гравцем? Скажу відверто: це дуже складно. Так само складно, як і для естонської чи фінської компанії. Але претенденти точно є. Мені одразу на думку спадає HIMERA. Зараз ситуація в оборонній сфері змінюється. Будьмо реалістами. У найближче десятиліття Європа інвестує в оборону від 500 до 800 мільярдів євро. Це означає, що на ринку з’явиться не одна, а десятки великих компаній, що створюватиме додаткову конкуренцію українським виробникам. Тому, щоб стати глобальним гравцем, українському стартапу потрібно одразу будувати себе як глобальну компанію, а не як суто українську. Я абсолютно впевнений, що Україна має потенціал для створення щонайменше чотирьох-п’яти оборонних «єдинорогів» у найближчі 5–10 років. І я вірю, що в нашому портфелі буде принаймні один-два з них. — Що потрібно зробити українській компанії, щоб стати «єдинорогом»? Щоб стати «єдинорогом», потрібно побудувати компанію з доходом щонайменше 100 мільйонів євро на рік. Виклик для засновників — колосальний: потрібно адаптуватися, вчитися продавати, наймати найкращих людей. Україна чудово вміє створювати продукти, тут питань немає. Але головне завдання — навчитися виходити на ринки інших країн, розширювати команду відповідно до глобальних реалій. Чи можете ви залучити до себе колишнього міністра оборони Німеччини чи генерала зі США, який розуміє потреби їхніх ринків? Це найбільший виклик. Сюди ж належить і залучення фінансування. Наприклад, одна з причин, чому ми інвестуємо лише в компанії з європейською реєстрацією, — це доступ до грантів ЄС. Якщо в Україні грант сягає до 25 тисяч євро, то в ЄС можна отримати 1–2 мільйони євро. Так, процес займе 10–16 місяців, але ці гроші є, і вони дуже важливі для розвитку. — Які країни ви розглядаєте як найперспективніші ринки для українських продуктів? Найшвидше рухаються країни Балтії (Естонія, Латвія, Литва), Польща та країни Скандинавії (Данія, Фінляндія, Швеція, Норвегія). Вони дуже відкриті до співпраці. Варто відзначити і ринок Великої Британії. Німеччина та Чехія також досліджують можливості, але повільніше. Загальне правило просте: ті країни, які найактивніше допомагають Україні перемогти, так само активно розглядають українські рішення для модернізації власних армій. — Наскільки важливий експорт для українських компаній? Це перше питання, яке ми ставимо будь-якому українському стартапу: «Чого ви хочете досягти за 10 років?». Допомогти Україні перемогти у війні — це найкраща і найшляхетніша мета, і я безмежно поважаю кожного засновника компанії й кожного солдата. Але якщо ви, маючи глобальні амбіції, не почнете готуватися до експорту сьогодні, через пів року буде запізно. «Компанія, яка не експортує, не зможе стати глобальною. Крапка» У Європі вже підіймається хвиля нових оборонних компаній. Деякі з них дуже перспективні. Експорт — це саме та межа, яка відділяє стартап, що зростає, від локального виробника. Це два абсолютно різні шляхи. — Чому, на вашу думку, експорт з України досі обмежений? Це питання скоріше до української влади. Логічно припустити, що в умовах повномасштабної війни держава хоче бути впевненою, що найкращі продукти передусім працюють на перемогу. Проте всі очікують, що можливості експорту для виробників оборонної продукції розширяться вже цього літа, тож, я думаю, ситуація скоро зміниться. «Ніхто більше не хоче купувати „тупий метал“, як у часи Другої світової». Про роль IT в Defence Tech — Скільки людей з IT-сфери сьогодні залучені до оборонної індустрії? Ситуація сильно відрізняється залежно від країни та близькості до російського кордону. В Україні Defence Tech — це, мабуть, сектор номер один, де залучені десятки тисяч айтівців. Далі йдуть країни Балтії та Польща. Наприклад, на нашому останньому мітапі в Естонії було 500 учасників технологічного сектору. У країнах Балтії в цій сфері також працюють тисячі. Далі йдуть скандинавські країни. Якщо ж дивитися на Європу загалом, ми легко можемо досягнути показника в 50–100 тисяч спеціалістів, залучених у Defence Tech. Ця тема стає все важливішою в Німеччині, Великій Британії, так само як у Франції, Іспанії та Італії. Вони поки що не мають такої гострої потреби, але й там присутність IT-сектору зросла в три-п’ять разів за останні роки. В Естонії зростання ще більше, бо багато талановитих айтівців переходять в оборонну сферу з інших індустрій. Роль IT нині є ключовою в Defence Tech. Ніхто більше не хоче купувати «тупий метал», як у часи Другої світової. Ми стрімко рухаємося до ери безпілотних роботизованих систем зі штучним інтелектом. Майбутнє війни — за повністю автономними системами. Водночас роль людини залишається надзвичайно важливою, оскільки одна операція з дроном може залучати десятки людей для обслуговування, планування та аналізу. — Чи здатні IT та стартапи прискорити розвиток оборонних технологій? Безумовно. Причина очевидна: Україна перебуває в стані гарячої війни. Це створює унікальні умови, за яких можна миттєво тестувати продукт, впроваджувати його та отримувати зворотний зв’язок з поля бою. Без війни цей цикл набагато повільніший. Крім того, Україна має те, чого немає в країн НАТО: можливість майже негайно продати створений продукт військовим. У Європі процес закупівлі триває один-два роки. Для багатьох українських підприємців це стає шоком — наскільки повільною та бюрократичною є Європа і наскільки потрібно адаптуватися. Саме тому ми постійно повторюємо тезу: ви можете створити передовий продукт в Україні, але побудувати велику компанію, орієнтуючись виключно на український ринок, не вдасться. Для масштабування потрібен вихід на Захід. — Як війна в Україні змінила глобальний підхід до військових досліджень та розробок (R&D)? Вона змінила його докорінно. Кожна армія світу тепер повинна модифікувати свою структуру. Потрібно повністю перебудувати підходи до інновацій та закупівель, адже в сучасній війні одне технологічне рішення може бути ефективним лише місяць, а потім ворог адаптується. Старі системи не допоможуть боротися з новими загрозами. Ми маємо розуміти, що загроза тепер походить не лише від армій. Терористи можуть використовувати FPV-дрони проти аеропортів чи цивільних об’єктів. Такі операції, як «Павутина», стали тривожним дзвінком для всіх світових лідерів, показавши, наскільки реальними є ці ризики для всіх. — Тож це війна дронів і війна стартапів? Я б сказав, що це війна технологічних рішень. І ми говоримо вже не просто про дрони, а про безпілотні системи. Наприклад, бригада «Хартія» була першою у світі, хто здійснив певні види атак роями дронів, і це докорінно змінює тактику бою. Змінюється все. Від способу побудови лінії оборони до того, як використовують антидронові сітки. Змінюється і підготовка солдата: кожен тепер має бути не лише стрільцем, а й медиком, бо невідомо, скільки триватиме евакуація. Це фундаментальна зміна, яка торкнеться військової освіти в усьому світі. — Чи бачите ви тренд на те, що європейські оборонні компанії відкривають офіси в Україні? Наскільки важлива для таких компаній фізична присутність? Цей тренд є, і він дуже важливий. Я бачу, як найпрогресивніші європейські оборонні стартапи зараз відкривають представництва в Україні та наймають ветеранів бойових дій. Наприклад, KrattWorks — естонський оборонний стартап. Чому вони успішні? Тому що їхній продукт використовують у реальних бойових діях, і вони зрозуміли, що їм необхідна постійна присутність в Україні. Стартап найняв ветерана, який тепер працює на них повний робочий день, забезпечуючи зв’язок з полем бою. І сьогодні цим шляхом іде все більше компаній. Присутність іноземних оборонних стартапів в Україні посилить і спроможності української армії, і місцеву deftech-екосистему. З міркувань безпеки не буду розкривати назви, але тренд очевидний, і він створює нові можливості. Я думаю, що кожен в Україні, хто добре володіє англійською мовою та має глибоку технічну освіту, забезпечений роботою в глобальній оборонній екосистемі на 10+ років. Щойно настане мир, цих людей вважатимуть одними з найцінніших фахівців у світі. «Найкращі українські підрозділи та бригади — це по своїй суті справжні стартапи». Про Darkstar та зв’язок з фронтом — Чи бачите ви потенціал для інтеграції українських рішень в екосистему НАТО? Абсолютно. Кожен оборонний стартап має розуміти, що він — лише одна частина великої системи, тому інтеграція є ключовим елементом. І ми вже бачимо приклади. Я говорю про систему ситуаційної обізнаності, яку використовує Україна, — Delta. Її вже активно розглядають у НАТО. Це унікальний і важливий продукт. Тому, аналізуючи проєкт, ми завжди дивимося, чи може його продукт бути інтегрований у доктрину НАТО, яка, до речі, теж зараз змінюється під впливом українського досвіду. Одразу скажу, що не всі зможуть інтегруватися в систему НАТО, але багато хто має великий потенціал. — Яка мета вашого фонду? Два тижні тому ми запустили фонд на 25 мільйонів євро. Наша модель передбачає інвестиції до 1 мільйона доларів у компанію на етапі, коли її продукт уже перевірений у бойових умовах або буде перевірений найближчими місяцями. Ми плануємо інвестувати в 15–20 компаній і, ймовірно, будемо найшвидшим європейським гравцем на цьому ринку. Ми не єдині тут. В Україні, на щастя, вже є фонд D3 та інші гравці, але Darkstar може відрізнятися розміром інвестицій. Ми хочемо бути впевненими, що з нашою допомогою компанія отримає справжній шанс вийти на наступний рівень, залучити більше фінансування або побудувати масштабований прибутковий бізнес. — Чи бачите ви реальний зв’язок між стартапами та потребами на передовій? Я вражений тим, наскільки цей зв’язок прямий в Україні. Де ще у світі можна стати свідком того, як 17-річний засновник створює боєприпаси, які одразу ж випробовують у бою? І я ніколи не бачив, щоб українські військові так швидко адаптувалися. Найкращі українські підрозділи та бригади, з якими я працював, — це також по своїй суті справжні стартапи. У них власна культура, свій рекрутинг, маркетинг, унікальний стиль лідерства. Вони — найпрогресивніші організації у світі. Якщо розповісти про це людям зі «старої Європи», вони будуть шоковані. Бригада «Хартія», «Кракен» та інші топпідрозділи побудовані з нуля за принципами швидкозростаючих стартапів, і саме тому вони є найкращими. — Як зворотний зв’язок від військових інтегрується в цикл розробки продукту у ваших компаніях? Ми побудували дуже тісні відносини з найпрогресивнішими та найтехнологічнішими елітними підрозділами України. Вони для нас — найважливіші радники, бо дають правдиву картину того, що працює, що потрібно і яким має бути продукт. Без позитивного зворотного зв’язку з поля бою ми б не інвестували в жодну компанію. Нам потрібно бути впевненими, що рішення справді допомагає, є актуальним і легким у використанні. Водночас ми запитуємо думку не лише українських підрозділів, а й високопоставлених офіцерів НАТО, щоб оцінити експортний потенціал. — Яким ви бачите український оборонний сектор через п’ять років? Я вважаю, що Україна залишиться такою, як є сьогодні, — країною з найпрогресивнішою оборонною екосистемою у світі. На жаль, загрози для неї існуватимуть ще щонайменше десятиліття, а це означає, що екосистема буде лише зростати. Вона стане структурованішою, схожою на ізраїльську. З’являтимуться нові гравці. США, безумовно, нині найбільший гравець, але вони повільні. У цьому й полягає ключова відмінність і перевага України. Вона має величезний потенціал стати головним оборонним хабом Європи. Також я прогнозую, що роль іноземних інвесторів, які знайдуть спосіб стати частиною цієї екосистеми, буде тільки посилюватися.

Cин експрезидента США Хантер Байден у телеефірі лаявся на політику Дональда Трампа. Той відповів. Та так, що у медійні розбірки втягнув навіть Барака Обаму. Не змовчав і Обама. Хантер Байден розкритикував міграційну політику Дональда Трампа. Дісталося навіть однопартійцям його батька. "Хіба я не маю співчувати? Невже буду як усі ці демократи, котрі кажуть, так, треба говорили про це та усвідомлювати, що люди справді засмучені нелегальною міграцією? Йдіть до біса! Як, по-вашому, прибирають ваш номер у готелі? Звідки на столі їжа? Хто, по-твоєму, займається твоїм, б…ь, садом?! Завдяки одній лише бісовій упертості та волі вони знайшли спосіб дібратися сюди, бо вирішили, що так у них та в їхніх сімей буде більше шансів. Як ми, на вашу думку, залучаємо найрозумніших людей світу в США? Завдяки міграції", - заявив Байден-молодший. "Біла лють" На це Білий дім відповів історією про розстріл агента Митно-прикордонної служби США. Прессекретарка адміністрації Трампа Ебігейл Джексон звинуватила у цьому "злочинців, котрих Джо Байден впустив до країни. Та Хантера більше непокоїть, хто прибиратиме його номер у готелі після пияцтва". А Дональд Трамп звинуватив експрезидента Барака Обаму. Той, мовляв, поширював фейки про втручання Росії в американські вибори 2016 року. "Шахрайка Хілларі (Клінтон. Gazeta.ua), Сонний Джо (Джо Байден. Gazeta.ua) та багато хто ще брав участь у цьому злочині століття! Неспростовні докази. Головна загроза нашій країні!!!", - написав Трамп у соцмережі Truth Social. Резонанс, якого прагнуть у Білому домі щоби перебити увагу до справи педофіла Джеффрі Епштейна Барак Обама не змовчав у його офісі різко спростувавли заяву Трампа, назвали нісенітницею і заявили, що чинний президент намагається відвести увагу. Очевидно, що резонанс, якого прагнуть у Білому домі щоби перебити увагу до справи педофіла Джеффрі Епштейна, до якої, ймовірно, має стосунок Трамп. Підхопити падаючий рейтинг До нової спроби перемогти республіканців Демпартію могли спонукати низькі поточні рейтинги чинного президента США. Згідно з останніми опитуваннями The Economist та YouGov у липні 2025 року, діяльність Дональда Трампа як президента схвалює 41% респондентів, а 55% дотримуються протилежної думки. Для порівняння, у середині червня показники опитування RealClearPolitics дали 46,5% схвалення і 51% не схвалення, а на початку першого місяця літа показники складали 45,7% і 49,7% відповідно. Злам у настроях американців соціологи помітили після ухвали "Єдиного великого і гарного законопроєкту" Справа Епштейна у цьому сенсі лише посилює тренд, оскільки злам у настроях американців соціологи помітили після ухвали "Єдиного великого і гарного законопроєкту" про податкові зміни. За липневий тиждень його підтримка впала на 1,6%. За дослідженням The Economist, зараз американців найбільше хвилює економіка. "Єдиний великий і гарний законопроєкт", попри обіцянки, економічних проблем поки не вирішив. Чинному президенту США нічого не залишається, як критикувати попередника. Та зараз ця критика рикошетить по самому Трампу. "Війна Трампа" Інтерв'ю Хантера Байдена стало для Трампа таким дошкульним, що посту у Truth Social виявилося замало і він заради відвернення уваги ухвалив чергове гучне рішення - про вихід США з ЮНЕСКО. Тим часом, реальною проблемою для чинного президента США, як і для його попередника може стати Україна. Агенція Bloomberg цитує колишнього посла США в Україні Джона Гербста: "Трамп керує політикою США майже пів року, і війна триває, і вона спрямована проти Трампа. Він розуміє, що може серйозно постраждати, якщо Путін переможе при ньому". У разі передачі чи продажу нам наступальної зброї чинний президент США ризикує загрузнути у війні, завершити яку обіцяв за 24 години після свого обрання, розповів агенції прореспубліканський активіст Стів Беннон. "Це стане "війною Трампа", - пояснив він. Відгомін політичного шторму Зараз чинний президент Сполучених Штатів грає виключно на внутрішній електорат, розповів Gazeta.ua експерт АЦ "Об'єднана Україна" Богдан Попов. "Обидві сторони намагаються отримати політичні вигоди із ситуації. Трамп критикує попередників, щоб підкреслити свої здобутки, а демократи через Хантера Байдена намагаються дискредитувати і провокувати його" - вважає експерт. Відтак для України ця виключно внутрішньополітична гра не матиме жодних наслідків, переконаний він. Іншої думки старший науковий співробітник Інституту історії НАН України Андрій Мартинов. За його словами, розгортається новий раунд боротьби за владу, адже, попри шок від перемоги Трампа, демократи сподіваються взяти реванш на виборах до Конгресу. "Перемога республіканців на них не гарантована. Поразка зробить Трампа кульгавою качкою достроково", - пояснив експерт. Не на його користь нинішні сварки у MAGA, у тому числі, через незадоволення постачанням зброї Україні. "Тому - так - ця історія (з інтерв'ю Хантера Байдена) може викликати зміну у настрої Трампа, а це впливає на Україну. На часі - бюджетні дебати, котрі стартують першого жовтня. Можна чекати на неприємні сюрпризи", - прогнозує експерт.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 22 липня.В ЄС пропонують співпрацювати з лівійцями, щоб зупинити Росіюфото: reutersЄврокомісар з питань міграції Магнус Бруннер говорить про те, що співпрацювати з лівійцями, щоб зупинити Путіна, який використовує мігрантів як зброю. Про це він розповів в інтерв'ю Politico.Європейський Союз повинен залишатися готовим до переговорів з лівійським лідером Халіфою Хафтаром, який підтримує Росію, щоб запобігти подальшому використанню Путіним міграції як зброї, переконаний комісар ЄС."Той факт, що Росія посилює свій вплив у Лівії, викликає у нас занепокоєння, і саме тому ми також повинні взаємодіяти з Лівією, – сказав він. – Безумовно, існує небезпека, що Росія буде використовувати мігрантів і міграційне питання в цілому як зброю проти Європи. Ця мілітаризація відбувається, і, звичайно, ми також побоюємося, що Росія має намір зробити те ж саме з Лівією".Тут видання зауважує, що коментарі Бруннера з'явилися всього через кілька тижнів після того, як Хафтар принизив Брюссель, вигнавши комісара з питань міграції з Бенгазі під час візиту до країни міністрів Італії, Греції та Мальти, які намагаються стримати потік мігрантів, що прибувають до їхніх країн з Північної Африки.За даними Politico, лівійські чиновники тоді оголосили Бруннера "персоною нон-грата", оскільки він та інші члени європейської дипломатичної делегації, побоюючись бути сприйнятими як такі, що легітимізують адміністрацію, яку не визнає більшість країн світу, відмовилися фотографуватися під час зустрічі з міністрами Хафтара.Коментарі Бруннера свідчать про те, що ЄС має намір відновити переговори з Хафтаром, попри застереження європейських лідерів щодо роботи з цим ними. Хафтар контролює Лівійську національну армію і керує східною Лівією як військова диктатура, одночасно посилюючи співпрацю з Путіним."У Бенгазі ми не знали, хто були люди, які сиділи навпроти нас, – зазначив Бруннер і додав: – Це було не зовсім зрозуміло з точки зору процесу. І саме тому, врешті-решт, переговори не відбулися. Але ми, звичайно, готові продовжити ці переговори в будь-який час. На мій погляд, це вкрай необхідно".Європа діє, відчуваючи дедалі більшу нагальність, оскільки Італія та Греція б'ють на сполох через зростання кількості шукачів притулку, які прибувають на човнах з Лівії.У відповідь на сплеск кількості шукачів притулку з Лівії грецький уряд призупинив розгляд заяв про надання притулку тим мігрантам, які прибувають до Греції морем з Північної Африки, на початковий період у три місяці. Цей крок різко розкритикували правозахисні організації.В основі занепокоєння ЄС лежать побоювання, що Путін зробить з Лівією те, що він вже намагався зробити в деяких частинах Східної Європи, де він веде, як кажуть офіційні особи ЄС, гібридну війну проти блоку, яка охоплює використання міграції як зброї.За словами Бруннера, небезпека впливу Путіна в Лівії не залишає Європі іншого вибору, окрім як провести переговори з Хафтаром і "викласти на стіл наші пропозиції, коли мова йде про міграційну дипломатію". Це означатиме поєднання міграційних переговорів з такими питаннями, як допомога в розвитку Лівії або спрощення отримання лівійцями європейських віз.Очікується, що міністри внутрішніх справ ЄС розглянуть питання про те, як поводитися з Лівією, під час неформального саміту в Копенгагені, в якому бере участь Бруннер.Як нагадує Politico, на саміті з питань міграції, який відбувся 18 липня у Німеччини, міністри внутрішніх справ намагалися узгодити спільні пропозиції щодо посилення європейських міграційних правил, досягнувши консенсусу щодо низки заходів, зокрема створення центрів повернення для шукачів притулку, яким було відмовлено в наданні притулку за межами ЄС, і уможливлення депортації до Сирії та Афганістану. Саміт був спільно організований Німеччиною і Францією, і в ньому взяли участь інші країни ЄС з жорсткою міграційною позицією, такі як Польща і Данія.Путін байдужий до погроз ТрампаТрамп і Путін, фото: gettyimagesВигоди від покращення відносин з США поступаються максималістським цілям російського лідера у війні, кажуть інсайдери та аналітики, пише The Guardian.Володимир Путін виглядає незворушним після першого відчутного розриву Дональда Трампа з Москвою – це ознака того, кажуть аналітики та інсайдери Кремля, що російський лідер давно очікував погіршення відносин після очевидного поліпшення на початку другого терміну Трампа.Президент США різко змінив тон минулого тижня, коли оголосив про угоду щодо озброєння України і пригрозив масованими санкціями проти Росії. Хоча Москва вважає погіршення відносин з Трампом прикрим, джерела стверджують, що Путін завжди збирався ставити війну на перше місце. Він, як і раніше, впевнений, що російські сили набирають обертів і що опір України незабаром може бути зломлений."Москва розчарована і засмучена тим, що у неї нічого не вийшло з Трампом, – сказав колишній високопоставлений кремлівський чиновник на умовах анонімності. – Але які б очікування Путін не покладав на хороші відносини з Трампом, вони завжди будуть на другому плані після його максималістських цілей в Україні. Для Путіна вторгнення в Україну має екзистенційний характер".Коли Трамп повернувся до Білого дому на початку цього року, швидко відновивши зусилля з налагодження відносин з Москвою і повторивши свою передвиборчу обіцянку вирішити конфлікт в Україні всього за 24 години, це на короткий час здавалося стратегічним відкриттям для Путіна. Драматичне зіткнення в Овальному кабінеті з українським президентом Володимиром Зеленським лише посилило відчуття того, що позиція Вашингтона може змінитися.Для Кремля президентство Трампа вже давно є потенційним геополітичним потрясінням: шансом підірвати єдність НАТО і посіяти сумніви щодо довгострокових зобов'язань Заходу щодо України.Але, зауважує The Gurdian, медовий місяць, схоже, закінчився минулого тижня, коли Трамп публічно висловив своє розчарування через відмову Путіна погодитися на припинення вогню. Після цього він надав Україні новий пакет військової допомоги, зокрема допомагає Києву придбати системи протиповітряної оборони Patriot - і пригрозив масованими санкціями проти Росії та її торгових партнерів, якщо мирна угода не буде досягнута протягом 50 днів.Трамп, схоже, був особливо розчарований тим, що його особисті контакти з Путіним, включаючи шість телефонних дзвінків, нічого не дали, що сприймається як особиста образа для лідера, відомого своїм марнославством.Високопоставлений колишній кремлівський чиновник назвав, здавалося б, демонстративні бомбардування українських міст після дзвінків двох лідерів "стратегічною помилкою", стверджуючи, що Путін неправильно зрозумів реакцію Трампа.Однак, багато російських чиновників і провоєнні блогери, схоже, зітхнули з полегшенням минулого тижня, відкинувши погрози Трампа як більш м'які, ніж очікувалося, і представивши їх як фактичне надання Путіну 50-денної свободи дій.Наразі Москва має намір посилити свій наступ в Україні. Її невпинне використання тактики рою безпілотників, запуск тисяч безпілотників щоночі дедалі більше виснажує українську оборону. За останні місяці Кремль також значно активізував свої повітряні атаки на українські міста, причому Київ зазнає частих нападів. На полі бою його війська повільно, але послідовно просуваються вперед, наближаючись до стратегічно важливого східного міста Покровськ.Ті, хто знайомий з мисленням Путіна, кажуть, що 50-денний ультиматум Трампа, ймовірно, змусить його подвоїти свої військові зусилля. Колишнє офіційне джерело в Кремлі заявило, що Путін "одержимий" тим, щоб не виглядати слабким, і малоймовірно, що він пом'якшить свою позицію перед обличчям погроз Трампа.Це погана новина для невеликої і все більш ізольованої фракції російської еліти, яка покладала свої надії на зближення з Вашингтоном – і потенційний економічний підйом, який воно може принести.Для тих, хто уважно стежив за Путіним, не стало несподіванкою те, що він відкинув мирні умови Трампа, натомість підтвердивши свої масштабні вимоги, спрямовані на знищення суверенітету України. Його умови миру включають юридично зобов'язуючу обіцянку, що НАТО не буде розширюватися на схід, нейтралітет України та обмеження чисельності збройних сил країни, захист російськомовного населення, яке проживає в Україні, та визнання територіальних надбань Росії."Не забувайте: ми розглядаємо США не як нейтрального арбітра, а як учасника війни проти нас в Україні. Ви постачаєте зброю, яка дозволяє нашим ворогам продовжувати воювати. Тож так, США воюють з нами", – написав у Telegram ультраправий російський ідеолог Олександр Дугін.

Речник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко, фото: armyinform.com.ua Червень для України був складним, але маємо і позитивні новини - повернення великої кількості наших додому. Українські військовослужбовці, які були важко поранені або перебували у поганому стані, молоді люди до 25 років - це те, чого вдалося добитися в контексті перемовин у Стамбулі, які стали можливими не в останню чергу через ініціативу президента США Дональда Трампа. В Україні вважають, що це єдиний профіт, який ми отримали з тих перемовин. Зараз контекст трошки змінюється, буквально цими днями американська адміністрація декларує підтримку Україні. Чи міняє це щось в контексті підготовки чергових обмінів? Чи не зупинила Російська Федерація ці процеси?Треба розуміти, що робота з підготовки обмінів, а це й тих, які відбулися, та ті, сподіваюсь, що будуть відбуватися, стала можливою завдяки тому, що ми, як Координаційний штаб, за дорученням президента України, проводимо дуже велику роботу. Ми збираємо інформацію, знаходимо відомості про наших людей, які перебувають в полоні та в неволі, якщо йдеться про цивільних. Частина цих обмінів відбулася б у будь-якому випадку, тому що вже цього року, ще до домовленостей у Стамбулі, обміни були. Але завдяки цим домовленостям вдалося справді звільнити велику кількість людей, і цей процес триває.Всі органи, які залучені до організації процесу обміну, працюють і будуть далі працювати, щоб не відбувалося. У нас є обмінний фонд. Зараз поширене питання, яке ставлять нам родичі: чи вистачить у вас ще російських полонених для того, щоб їх міняти?фото: Getty Images Зараз діє п'ять таборів для утримання російських військовополонених. Згідно з Третьою Женевською конвенцією вони там утримуються. І в нас достатній обмінний фонд для того, щоб продовжувати ці обміни та повертати наших людей із тих жахливих умов.До якого моменту Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими супроводжує тих, хто повертається в Україну? З яких етапів складається цей шлях вже на території України?Це процес реабілітації, і не тільки фізичної, а це і реінтеграція в суспільство, тому що, по-перше, люди, які повертаються після двох, а часом і трьох років полону, навіть після року, для них в перші миті дуже важко усвідомити, що взагалі відбулося.Нещодавно я їхав в автобусі з нашими хлопцями з 80-ї та 24-ї бригад, ми спілкувалися цілу годину поки їхали з кордону до місця, де відбувається медичний огляд, де вони отримують речі першої потреби, де їх зустрічають рідні. Таке спілкування від Координаційного штабу не дає хлопцям залишатися сам на сам. Є інформація, яку ми їм надаємо, є те, про що вони хочуть запитати.А потім вони вже побачили у вікно, що їх зустрічають рідні й просто українці з прапорами, які їх чекають годинами на сонці вздовж дороги. Це надзвичайно зворушує, але навіть після цього дехто з них не вірить, що вони вже вільні.Потрібен певний час для того, щоб ці люди прийшли до тями, відіспалися, отримали належне харчування. І все це починається з того, що на кордоні вони отримують тепло і любов. Вони розуміють, що їх чекають, що все то пропаганда, яка виливалася на їхні голови, бо їм говорили, що України нема, ви нікому не потрібні, в Україні немає ні світла, ні газу, ні води. Оскільки вони були повністю інформаційно ізольовані, то, звісно, що їм потрібен певний час для того, щоб усвідомити та зрозуміти, що вони потрібні, що їх люблять та чекають.фото: Getty Images Потім їх забезпечують речами, бо в них немає нічого. Це люди, які повернулися без документів, без банківських карток, без елементарних шкарпеток, шльопанців і спортивних костюмів. І все це їм надається відразу після того, як вони прибувають на точку, де отримують і харчування, можуть поїсти щось дієтичне. Також там отримують наплічники від Національного інформаційного бюро, де є все по сезону: чим помитися, що вдягнути на себе, тому що поки будуть відновлюватися їхні документи, банківські картки, їм потрібно щось мати, в щось вдягатися, адже вони не будуть ходити в тому, в чому їх звільнено.Доступу до рідних та сімей вони ще певний час не мають?Вони можуть мати доступ майже відразу. Кожен обмін - це ризик, адже може відбутися перенесення цього обміну, чи ця людина може бути не доставлена. Кожен обмін - це спецоперація, кожен обмін - це ризик. Тому Координаційний штаб інформує кожну родину лише після того, як відбувся факт перетину автобусом кордону. З'являється людина на волі, і відразу ж родина отримує SMS-повідомлення, в нас є інформаційна система, і все це автоматизовано.Інформаційна система через "Дію" надсилає повідомлення. Якщо родина в цей момент перебуває в медичному закладі, в який мають привезти їхню рідну людину з полону, то це надзвичайна подія. Ми чуємо вигуки, люди радіють, буває таке, що люди встигають приїхати, наприклад, з Києва, як тільки вони отримали ці повідомлення. Є продзвон, тому деякі родини можуть знати. Якщо сім’я перебуває далеко, то вона зі своїм рідним може зустрітися трошечки пізніше, вже на місці реабілітації.Реабілітація - тривалий процес, на жаль, ми розуміємо, що в декого він буде тривати фактично ціле життя, тому що це і фізичні травми. Лікарі кажуть, що наслідки якихось фізичних ушкоджень, наслідки тортур виліковуються, але є й психологічні травми. Тому люди потребують значно більш тривалого лікування, реабілітації. Є програми, за три роки вже є фахівці , які знають, що і як робити. Відпрацьована централізована програма щодо того, який обсяг медичної допомоги мають отримати наші хлопці. Якщо там є жінки, це так само. Тобто військові медичні заклади знають, що робити.Ми зараз намагаємося також працювати з цивільними медичними закладами, тому що за короткий час маємо велику кількість звільнених, відповідно, система має правильно з ними працювати. Кожен, хто звільнений, повинен отримати фіксований набір медичних послуг і знати, що далі робити після того, як вони пройдуть військово-лікарську комісію.Координаційний штаб опікується до моменту, коли ці люди проходять реабілітацію, далі проходять ВЛК, а потім вони можуть вирішити - або ще продовжувати службу, або згідно з законодавством вже не служити, а йти, наприклад, займатися тою діяльністю, якої вони хочуть.Всі ми спостерігаємо за тим, як величезна кількість людей з прапорами та портретами своїх рідних зустрічає наших звільнених полонених в надії знайти якусь інформацію про своїх рідних. Саме їхні свідчення є цінним джерелом інформації для вас по ідентифікації людей, які можуть бути в російському полоні. А людей, які повертаються, здебільшого підтримує така зустріч чи, навпаки, травмує?Як я вже казав, що треба розуміти цих людей, які повертаються, - вони в стані стресу, дуже погано можуть сприймати інформацію. І так само можна зрозуміти родини, які приходять на точку зустрічі для того, щоб показати обличчя своїх рідних, бо для них це надія, таке своєрідне паломництво.Були випадки, коли нам родина каже, що звільнений із полону впізнав мого чоловіка, візьміть це до уваги. А коли фахівці звертаються до цього звільненого, то він каже: "Розумієте, мені стало так шкода цю жінку, тому я це сказав, щоб їй було легше". А насправді не легше, та й ми розуміємо, що це не ті обставини, які дозволяють якісно провести цю роботу.У нас є фахівці, які проводять так звані дебрифінги. Це психологи з великим досвідом, які в спокійній обстановці, коли вже людина, яка звільнена з полону, відіспалася, відпочила, тоді вони спокійно проводять бесіди. Ми надаємо спеціальні блокноти, де можна записувати свої спогади, тому що ми розуміємо, що пам'ять фрагментована і людина не може відразу все згадати. Має пройти певний період часу, поки людина зрозуміє, де вона, що з нею, тоді виринають спогади того, що було. Тобто це має бути процес, який правильно облаштований, правильно зроблений, коли в спокійній обстановці фахівці Координаційного штабу ретельно збирають інформацію про все, що бачила та чи інша людина в полоні, кого бачила, де бачила і так далі.Тоді ж ми можемо і показати спокійно фотографії, потім всі ці дані потрапляють до унікальної інформаційної системи Координаційного штабу, яка агрегує дані з різних джерел. І одне з дуже важливих джерел - це свідчення тих, хто звільнений.А щодо можливих намагань Російської Федерації інкорпорувати в списки своїх агентів? Ми розуміємо, що умови утримання багатьох наших могли бути такими, що люди часом залишалися без вибору і могли піти на співпрацю. Є свідчення того, що в списку були звільнені люди, які співпрацювали з окупантами, брали участь у катуванні своїх побратимів. А є знову ж таки багато дорікань державній системі щодо того, як складаються списки на обмін? Чому повертаються одні та не повертаються інші? Якщо можна, хоча б поверхнево, чому саме так?Це ж не через наше небажання забрати всіх. Це, напевно, певний план Російської Федерації - віддавати тих, кого вони вважають за можливе зараз віддати. Треба розуміти, що, перебуваючи тут, ми не можемо зробити висновки про винуватість чи невинуватість людини, яка перебуває у російській неволі. У будь-якому випадку ці люди - громадяни України. А якщо це громадянин України, ми зобов'язані, як державна організація, його повернути. І потім вже тут перевіряти всі свідчення, збирати їх, а далі судова система може визначити, чи заслуговує ця людина на покарання та на яке саме. Тому забираємо всіх українців, всі повинні мати шанси та можливість бути звільненими з неволі.Були випадки, коли російська сторона могла сказати, що та чи інша людина, приміром, не хоче повертатись. Але ж ми не можемо це перевірити. І коли ця людина все-таки за наполяганням української сторони повертається, вона каже: "Мене навіть не питали". Тому в будь-якому випадку Україна рятує всіх.І повірте, якщо були факти колаборації, то ми так само розуміємо, що факти можуть бути різні. У вересні 2022 року було повернення британця Ейдена Асліна, якого росіяни змушували записувати пропагандистські відео. Основне завдання солдата-офіцера в полоні - зберегти своє життя і здоров'я. Часто вони не можуть відмовитись від тих речей, до яких їх змушують. І звісно, що за таке ніхто карати не буде. Каратимуть за колаборацію, за зраду Батьківщини, за участь у катуваннях. Це ми можемо припустити, якщо це буде доведено, бо не завжди є свідки, відомості.Координаційний штаб є підрозділом ГУР під керівництвом Кирила Буданова. Відповідно, в нас є різні джерела інформації, в тому числі й конфіденційні. І якщо справді були факти зради, то ми про це будемо знати. Відповідно, вся ця інформація буде передана компетентним органам, і той, хто порушив закон, хто працював на користь агресора, хто зрадив своїх побратимів, – це все буде відомо, і така людина за законом отримає своє покарання.Щодо теми репатріації тіл, Росія час від часу робила це предметом певних спекуляцій в інформаційному полі. Але репатріація за всіма конвенціями та усталеними правилами має відбуватися безумовно. На жаль, це стає предметом не тільки спекуляцій, але й відвертого шахрайства. Наскільки часто наші люди стають жертвами шахрайства з боку росіян, а можливо, не тільки росіян?Коли у 2022 році починав працювати Координаційний штаб, ми зіткнулись із тим, що люди не знали куди звертатися, щоб знайти будь-яку інформацію. Перше, що людина думала, - куди звертатися? Нам всім відомо: коли сталася пожежа - 101, швидка -103 і так далі. А що робити, коли рідна людина зникла чи перебуває в полоні? Про це ніхто не знав. До військових частин зверталися.Зверталися до військових частин. А ці військові частини, наприклад, воюють і не можуть з об'єктивних причин відповісти, відсутня з ними комунікація. Зараз вся комунікація з військовою частиною працює через РТЦК та СП.По-друге, ми провели інформаційну компанію про те, щоб люди не викладали дані в Інтернет: facebook, telegram, viber - це не ті речі, де є люди, які вам допоможуть. Ніхто не буде для вас шукати вашого рідного в Інтернеті.А якщо це шахраї, то для них ви робите подарунок - надаєте певні дані. Наша кампанія пояснювала, як це працює, тому ми змогли уникнути дуже багатьох випадків шахрайства. Але, на жаль, все одно вони є, тому що люди згорьовані, хочуть знайти допомогу. І тут раптом з'являється хтось, хто цю допомогу намагається надати або за гроші, або це можуть бути російські спецслужби, які, наприклад, дозволять поговорити з рідним, а натомість - просять дати локацію, де стоїть ППО. І, на жаль, ми розуміємо, що родини в дуже вразливому стані й часто не знають, що робити в такій ситуації. А це ще, мабуть, гірше, ніж, умовно кажучи, попасти на гроші.Тому ми завжди радимо родинам об'єднуватися. Об'єднання родин - завжди краще, коли є група родичів, які довіряють одне одному, мають спільні питання, спільні проблеми. Вони можуть звернутись до громадських приймалень Координаційного штабу, прийти порадитися з нашими фахівцями та консультантами, щиро розказати: "Сталась така історія. Що нам робити, куди нам йти, як нам вчинити в тій чи іншій ситуації?"Є фахівці, які знають, що робити, як вийти з такої ситуації, як не потрапити на гачок, як не втратити гроші та як не опинитися за ґратами за зраду Батьківщини. Тому що може бути й така ситуація - повертається рідний з полону, а мама, наприклад, розказала, що десь спалила шафу на залізниці, бо їй так сказали. Ми маємо позитивні кейси, коли повертаються рідні тих, кого шантажували. Тому дуже важливо - не мовчати, розказувати, звертатись до офіційних структур.Бувають випадки такого шахрайства, коли шахраї удають, що вони належать до міжнародних організацій, наприклад, Червоний Хрест. Тут важливо розуміти, що без вашого звернення з вами ніхто не буде контактувати. Якщо до вас пише людина, наприклад, в месенджер: "Я представник Червоного Хреста чи якоїсь благодійної організації", - то, по-перше, не полінуйтеся і подзвоніть в цю організацію, запитайте, чи справді їхні представники з вами зв'язуються та що вони хочуть від вас. А можливо, вони хочуть просто зібрати інформацію.Росіяни так само створили дуже багато сайтів, сторінок в соцмережах, в яких вони дають якусь інформацію під виглядом блогерів, але там є фотографії з місць утримання. Жоден блогер не може отримати доступу в місце утримання і просто пофотографувати полонених. Ми розуміємо, що це роблять російські спецслужби.Вони це роблять для того, щоб зібрати інформацію, а саме контакти полонених, а потім на них та їхні родини впливати, ними маніпулювати. Треба бути дуже уважним в цьому питанні.Наскільки зараз є усталеною комунікація української держави, Координаційного штабу з Міжнародним комітетом Червоного Хреста, який нібито брав на себе певні зобов'язання, наприклад, коли Маріупольський гарнізон виходив в полон? Чи все це зараз на якійсь паузі?Ми постійно співпрацюємо з Міжнародним Червоним Хрестом (МКЧХ) і з Національним Червоним Хрестом. Співпраця триває, але є величезний дисонанс і дисбаланс в тому, який доступ має Червоний Хрест на території України до місць утримання, де перебувають російські полонені, і тим доступом, який має Червоний Хрест на території країни-агресорки.Знаємо, що у РФ це одиничні випадки допуску Червоного Хреста, там функціонує понад 180 місць утримання, а в нас п'ять. Саме така величезна відмінність. Щодо цих 180 місць, то вони непристосовані, а це і в'язниці, і СІЗО, і підвали, в яких не дотримується жодне правило Третьої Женевської конвенції.Ми б хотіли очікувати й бачити вже на четвертому році російської агресії, що є якийсь прогрес в доступі міжнародних спостерігачів. МКЧХ - єдина організація, яка має міжнародний мандат до цих місць утримання. Або, якщо ви не маєте такої можливості, то, на мою думку, мали б якось про це проартикулювати. Тому що наші люди повинні мати такі самі умови, як і росіяни, які утримуються в наших таборах.Доволі цікава новина мені зустрілася декілька останніх місяців тому, що одна міжнародна правозахисна організація під час моніторингу наших місць утримання військовополонених росіян, дорікнула, що, мовляв, чи то їх змушують о 09:00 ранку слухати Гімн України, чи то якось не так їх нібито змушують дивитися? Тобто було присікування до того, як ми утримуємо цих військовополонених. Часто це буває?Слід сказати, що в неформальному спілкуванні представники МКЧХ висловлюють підтримку і розуміння. Але вони говорять: "Дивіться, якщо Україна  дотримується навіть 90% всіх правил міжнародного гуманітарного права поводження з військовополоненим, а Росія не дотримується 90%, а лише, приміром, 10%, то в наших звітах все одно буде, що ні та, ні та сторона не дотримуються".А чим вони це аргументують?Не на 100%. Треба розуміти, що міжнародні організації проводять свою політику й у своїх звітах намагаються цю відмінність свідомо чи несвідомо згладити. І тому виходить, що десь у нас вони мають доступ до місць утримання, відповідно, можуть мати якісь зауваження, а у РФ доступу вони не мають такого доступу, тому і зауважень у них немає. І тут дуже важлива відмінність, що такі організації мали б розказувати на міжнародному рівні про факт відсутності доступу і на цьому наголошувати. Але цього, на жаль, на четвертому році нема. Але в будь-якому випадку ми співпрацюємо.Міжнародний Червоний Хрест суттєво допомагає й Україні, і є програми для підтримки цивільних. Але в цьому моменті ми хочемо, щоб Червоний Хрест так само домагався і докладав більших зусиль до того, щоб отримати доступ і можливість передачі посилок, наприклад, до місць, де утримуються українці.Російська Федерація нам не надає жодних офіційних даних, хто, де, скільки перебуває. І Червоний Хрест залишається фактично єдиним офіційним способом підтвердження полону. фото: Getty Images Через Червоний хрест ідуть запити на міністерство оборони РФ, яке і дає підтвердження, що людина перебуває в полоні. За процедурою представник МКЧХ мав би приїхати прямо на місце, де перебувають полонені, побачити їх увіч і описати стан здоров'я, тому що документ і папір нічого не означає. Адже ця людина може бути важко пораненою або важко хворою, або може бути загиблою, але ні ми, ні вони про це не знаємо.Тому так важко йде процес перемовин та ці всі домовленості, яких важко дотриматися, тому що ми не можемо знати, хто, де і в якому стані перебуває. В нас є інформація, яка часто дуже допомагає, коли, наприклад, російська сторона каже, що такої людини в них нема. А у нас є інформація - не тільки де ця людина є, а й в якому бараці, на якому поверсі та в якій камері її утримують.Відповідно, це допомагає для звільнення, що є дуже важливим. Це унікальна робота, в якій десятки людей з багатьох організацій над цим постійно, без вихідних працюють.Окрема болюча тема - повернення наших людей, які були ув'язнені у Російській Федерації до 2022 року. І в основному це не військові, а цивільні. Відомо, що існує програма "Хочу до своїх", за якою ідейно близькі до росіян українці, громадяни нашої країни, можуть виявити бажання і заявити: "Я хочу в Росію". І якщо Росія погоджується, то вона їх забирає. Це відкриває нам вікно можливостей - забрати когось з наших цивільних, які там є ув'язненими, дуже часто за політичними причинами. А наскільки зараз є об'ємною ця програма? По-перше, ми маємо приблизні дані, скільки українців на окупованих територіях нахапала Російська Федерація. І, по-друге, а чи вистачить тоді у нас, скажімо так, колаборантів, яких ми можемо віддати туди?Це люди, які засуджені та отримали судові вироки, тобто ми не вирішуємо, чи вони винні, бо це вирішує суд. Йдеться не про той суд, який у РФ засуджує наших людей з окупованих територій, бо ж їх фактично піддали такому виду тортур, як так званий російський суд. І це є бутафорія, тому що це не можна назвати судом, а так звані оці процеси, а це і додаткові катування наших цивільних людей, військових, їхніх родин.У нас тривалий час Координаційний штаб шукав механізм, як можна вплинути на російську сторону, щоб отримати з неволі наших  цивільних. Цивільні в дуже складному становищі. Згідно з міжнародним гуманітарним правом ці люди взагалі не повинні бути ув'язнені. Навіть за російським правом - іноземці, які схоплені на території чужої країни, то немає жодних підстав їх тримати в неволі. І ми не можемо, згідно з міжнародним гуманітарним правом, обміняти їх на російських військових, тому що це спричинить те, що росіяни схоплять нових людей на тимчасово окупованій території.Ми в досить патовій ситуації, але не сидимо, склавши руки, тому один з проєктів, який придумав Координаційний штаб, - "Хочу к своим". Для чого ми будемо утримувати колаборанта у в'язниці, який спить і бачить, умовно кажучи, себе в Росії, в тій країні, для якої він служив, якщо ця людина добровільно готова йти на той бік. Відповідно, ми можемо забрати нашу людину, яка незаконно утримується і перебуває в жахливих умовах, як і наші військовополонені.Понад 500 колаборантів підписали згоди брати участь у цьому проєкті, з них понад 270 погодилося на те, щоб їхні особи були публічними. Інформація про них є на сайті, а це і їхні фотографії, і згоди, і документи, і історії. І ці люди чекають на те, що Росія забере їх з тюрми.А Росія зараз охоче дивиться на цю ініціативу? Бо ж довго не погоджувалася, але, очевидно, щось сталося.Росія не хоче забирати власних поранених, тривалий час не хотіла. Росія не хоче забирати тих військовослужбовців, які полонені. Так відбувалося тривалий час ще до цих перемовин та відповідної роботи, але ми бачимо, що крига скресла.Проєкт був заснований минулого літа, минув рік, і тільки зараз під час обміну тисяча на тисячу, частина з цих колаборантів була передана російській стороні. Це не обмін, скажімо так, це взаємне повернення. Але ми маємо надію, що все-таки російська сторона зверне увагу на людей, які їй вірно служили і забере їх. Нам потрібні наші люди, які люблять і вірять в Україну, які страждають в неволі.Разом з тим, є запит на справедливість. Ми отримуємо дуже часто людей, які ні в чому невинні і були ув'язнені в РФ за надуманими звинуваченнями, а віддаємо реальних злочинців, яких було б добре притягнути до відповідальності за те, що вони скоїли, бо їхні дії дуже часто призводили до смерті не одного українця.Насправді є різні випадки. Наприклад, росіяни тримають тих, хто колись воював в АТО, але звільнився з армії, або колишніх поліцейських. Тобто вони розцінюють цих людей, як військовополонених, хоча де-факто це цивільні. І цих людей теж потрібно звільняти, їх потрібно забирати. Україна підходить дуже ретельно до кожного випадку і старається враховувати всі моменти.Ще один момент, можливо, проясните ситуацію та механізм дій. Днями правозахисники висвітлювали повернення на батьківщину Андрія Коломійця, який багато років тому був засуджений в Криму російською окупаційною владою. Він певний час утримувався в спеціальному таборі перед тим, як був депортований з Російської Федерації. І по прибуттю в Україну першим ділом відправився в ТЦК. Я б хотіла, щоб ви, можливо, пояснили, чому це нормальний хід, нормальний процес для людей, які, перебуваючи часто у важкому психологічному та фізичному стані, повертаються без документів, без будь-яких там облікових речей. Чому це нормально?Це трошки інша ситуація - людина була в депортаційному центрі і Російська Федерація її повернула. Тут Координаційний штаб задіяний не був. Але в будь-якій ситуації треба ставитись до людей по-людськи, дати їм можливість вдихнути повітря, прийти до тями.Певний час людина буде відновлювати документи, якщо їх нема, також людині потрібно допомогти реінтегруватися в суспільство. Їй треба десь жити, десь знайти роботу, відновити документи, а вже потім можна вимагати від неї виконання громадянських обов'язків. Але знову ж таки це інша ситуація - поза межами нашої сфери відповідальності.

Їхні ролі знає не одне покоління. А сцена для них - не просто робота, а спосіб бути з країною в найскладніші моменти. Вони партнери в житті і мистецтві. Сьогодні ми говоримо з акторами Наталією Сумською і Анатолієм Хостікоєвим, які в нас у гостях. Я дуже рада вас бачити. І я вам скажу такі свої враження з дитинства, що коли бачила на екрані Наталію Сумську, десь там якась Наталка Полтавка, яка співала. Я так дивилася в дзеркало і думала: "Може я на неї подібна, може в мене такий брова або ніс, або, не знаю, зачіска така. А згадую так само Анатолія Хостікоєва і неймовірний фільм "Перехресні стежки", де ви граєте адвоката. І це, я підозрюю, що дуже багато жінок і дівчаток задивлялися і думали: "Це секс-символ України". Ви сумуєте за тими часами? Сумська: Ні, з радістю, з приємністю їх згадуємо, що це було насамперед в нашому житті. І було непогано, було щиро. І були добрі, цікаві, професійні люди біля нас, які теж залишили слід в історії українського театру, кіно, мистецтва загалом. Тому є на кого послатися, згадати. Хостікоєв: Я скажу відверто, що я сумую саме за друзями, яких вже немає. Ну, друзі, безумовно, якісь є в мене, ну, не друзі, а колеги. А товариша близького в мене немає. І тому у мене і товариш, і дружина. Я думала, зараз ви образитеся, скажете: "Як же ж, я не товариш, чи що?" Хостікоєв: І тому за тими часами нема сенсу сумувати, тому що вони були, вони пройшли. Як каже Зорба, якого я граю вже багато років, він каже про те, що: "Я не хочу згадувати минуле. Мене не цікавить майбутнє. Мене цікавить те, що відбувається зараз, у цю секунду. А що зараз? Іде Наталія Сумська, якщо я говорю зараз про кіно, з'являється в кіно. Де Анатолій Хостікоєв? Які ролі їм пропонують? Сумська: Зараз пропонують не те, щоби нам так сподобалося, бо, звісно, нам би личили якісь масштабні ролі, щоб якусь зіграти там Галшку Гулевичівну, скажімо, бо за нею стоїть якась глибока історія, історичний сюжет.І, на жаль, взагалі воно не знімається. Знімаються якісь побутові більше, можливо, навіть. Але там мами, просто мами - мені це не дуже цікаво. І кілька разів, я дякую, але не те, що я очікую якоїсь, я просто живу, нам є, що робити. Ми заповнені театром, друзями, дітьми. Хостікоєв: З кіно в мене давно вже немає ніяких контактів. Очевидно, це закономірно, тому що я вважаю себе актором театру.І я більшість, от ті ролі, які я грав у театрі і граю досі, я звідти отримую енергію і мене це влаштовує. Хоча кіно, звичайно, це дуже цікава історія. Знаєте, я пробувався у багато фільмів, у яких я б із задоволенням зіграв, але не вийшло. Але в моїй біографії творчій, я маю на увазі кінобіографії, є такі ролі, як, скажімо, вона невеличка ця роль, але у Івана Миколайчука "Вавилон ХХ". Це була потрясаюча людина і делікатна, він актор. От уявляєте собі, у нас були проби, я пробувався на головну роль, ту роль, яку зіграв потім Лесь Сердюк. І я не пройшов ті проби, тому що спочатку я пробувався на цю роль, а потім попробувався Лесь Сердюк. Він пробувався з Поліщук, да, а я з іншою актрисою. І потім Миколайчук зібрав нас в проглядовій залі і сказав: "Знаєте, що, хлопці, ми зараз вирішимо, хто з вас буде грати цю роль, хто краще. Показали мої проби. Я дивлюсь на себе, а я молодий був, я дивлюся і думаю: "Ох, як класно я зіграв". Думаю, очевидно я буду грати. А потім я побачив Сердюка. І я зрозумів, що, звичайно, це роль його. Звичайно, мені було шкода, боляче трошки, але Миколайчук, як актор, він сказав: "Що ти скажеш?" Я кажу: "Звичайно, це Лесь". І Лесь каже: "Звичайно, це моя роль". А Миколайчук каже: "Анатолій, але ти все одно будеш в моїй картині". І він дав мені цього Володю Яворського, якого я зіграв у цій червоній сорочці. Така робота в мене була дуже хороша. Ну, я вже не кажу про "Камінна душа", Стас Клименко, такий потрясаючий був режисер, який взяв... Розумієте, проби - це завжди стрес для актора. Анатолій Хостікоєв та Наталія Сумська, фото: suspilne.mediaОт я, власне, хотіла спитатися про проби. От приходиш ти, Наталія Сумська, народна артистка України. Я перепрошую, що я так сказала: "Ти". І тут ти наряду з якимись іншими актрисами. Можливо, вони теж з іменами, а є хтось і без імен. І раптом тобі кажуть: "Ми тебе не затверджуємо на цю роль".Сумська: Тоді ще не було звань, не було такого нічого, ніхто ніякої допомоги, якоїсь підтримки. Така, як є, молода зовсім і Стас Клименко, світла йому пам'ять, унікальний український, суто український кінорежисер, як Анатолія взяв без кінопроб, так і мене без кінопроб на роль Христини в кінофільмі "Дударики". І це був такий розквіт актриси, коли не пробують, а довіряють одразу: "На, роби роль!" І все. А акторському вияву немає межі. Це наскільки я сама собі там подобаюся, як актриса. Отакі ситуації дуже корисні акторові. Просто можна позаздрити трохи, коли є в акторів такий режисер, який отак він бачить їх у всіх своїх ролях, там веде. Ну, за все треба дякувати за все, що сталося в нашому житті, в нашій біографії творчій. Ви згадали ту епоху, совєтську епоху. Згадали Миколайчука, якого совєтська влада, як ми знаємо, недолюблювала, якщо так можна сказати. Не випустили його за кордон, хоча ним захоплювалися, ми знаємо, цей епізод з Бельмондо, який казав, не розуміючи української, але сказав, що це неймовірний…Сумська: Його би зараз у цю ситуацію. Ох, він би розподав би цю ситуацію українську. Йому ж не давали. І все спасибі, хоч так воно проросло, що він все одно ота основа, відлік від якої зараз ведеться українського кінемафотографу. Власне, ми і їдемо, щокожного червня 15 числа його пам'яті в Чорториїв, на його батьківщину, в Чернівці. І він живе фактично. Він заробив своїм життям, своїм подвигом, хоч йому було дуже важко, щоби піти так рано. Ну, руки в'яжуть, тоді це було, як і зараз, але ми воюємо, ми стоїмо.Нещодавно, буквально нещодавно, соцмережа TikTok, хтось виклав відео, де молодий Миколайчук у фільмі "Пропала грамота" співає "Танцювала риба з раком". І воно настільки завірусилося, що навіть молодь десь там в Польщі під цю пісню якісь відео знімала. Це треба було стільки, щоб років пройшло, щоб тепер всі згадали ось цю "Пропалу грамоту". Сумська: Або мій невеличкий епізод із фільму "Така довга тепла осінь", де я танцюю з ним, ревную, що приїхала американка і він, хоч уже зрілий чоловік, він поглядає на ту чужинку. А я з ним танцюю і там дорікаю йому, теж багато цих вірусів. Що: "Чого ти ходиш голошиїй? Що, немає чим?" - "Та я виправ усі сорочки, та немає чим".І видно, що це він природній, він з тих країв. Я також. Тому і воно там, де природньо, воно вражає глядача, там де щиро. А він любив це дуже. Хостікоєв: Ну, таке ставлення було, звичайно, до українських акторів, кіноакторів, таке принизливе-принизливе. Про це дуже багато говорять ті актори, які, ну, знімалися. Вони знімали своїх акторів крупняки такі, а в мене одна з головних ролей, я там грав.Я молодий дуже був, 85-й рік, то мене знімали, ну, зовсім інший ракурс, загальний план, таке принизливе становище було. І потім у нас же на кіностудії Довженка потрясаючі актори були, які там просто гинули через те, що брак роботи. Я вже казав, щоб знищити актора багато не потрібно, просто не давати ролі. І тому на головні ролі запрошували звідти, з совєтов. Розумієте, а українські актори змушені були спиватися без роботи. Це така проблема. Сумська: Але все одно ж проросло, все одно залишилося. А те відпало, як непотрібне. І ті всі фільми, де сунули сюди, нав'язували російських акторів, воно зараз немає абсолютно цінності. Хостікоєв: У нас була вистава Швейк, яку ми грали з Богданом (Бенюком, - ред.) дуже багато років у театрі. А наступного дня були гастролі театру, Лєнком, здається. І там дві актриси знамениті, молоді, яких знав весь світ, Союз, скажімо. І ми з Бодею зіграли виставу. І раптом Іван Миколайович, наш адміндиректор, він заводить тих двох актрис, які мали завтра грати вистави.І вони кажуть: "Дорогие, как мы завтра сможем выйти на эту сцену?" - "після вас", мається на увазі, розумієте? А вони приїжджають, беруть у нас два стільчика, беруть стіл і вони грають ці свої інтерепризи. І наші люди платили хороші гроші, щоб подивитися на цих зірок. І немалі гроші.Хостікоєв: Розумієте, маючи таких акторів, які у нас є в театрах зараз, ми ж маємо зараз такий приклад, бум, який зараз відбувається. Наші вистави театру Івана Франка, вони ж по всьому світу їздять. Сумська: Ніби як надолужуємо ту прогалину, яка була.Хостікоєв: Можна буду нескромним? Треба!Хостікоєв: Є такий фестиваль, який називається "Конфронтація" у Польщі. Польща, ви ж розумієте, це така театральна країна. І там "Конфронтація" - це фестиваль найкращих європейських прем'єр сезону. Ми туди привезли виставу, яка називалась "Кармен і Швейк". І от коли ми відіграли в перший день фестивалю, а там не було ніяких нагород, ми відіграли цю виставу, а закінчувався фестиваль, там 10 днів. Протягом 10 днів йшли вистави, вистави, вистави, але Гран-прі отримали ми, як кращі. Так от, є в мене відео таке. Ну, я раніше казав, що, мовляв, преса польська казала, що таких акторів в Польщі немає. Ні, вони не так казали. Вони казали: "Такого актора, як Анатолій Хостікоєв, в Польщі немає". У мене є відеоматеріал. В мене це є. Я ніколи про це не казав. Звичайно, це приємно. Звичайно, я розумію, що не я такий один. Я знаю, що дуже багато акторів, але нас не знали, не хотіли знати, але ми є.Ось цей бум з тим, що люди через різні платформи перекуповують квитки. Те, що люди, наприклад, можуть поїхати з Києва десь до Львова, куди ви приїжджаєте з гастролями, бо там є ще квитки і вони можуть їх купити. Те, що люди в якісь черги стають, б'ються або пишуть в соцмережах: "Я ніяк не можу потрапити на ось цю виставу, чи на ось цю виставу" Нема у вас такого відчуття, я розумію, що радість є, але відчуття смутку: чому тільки тепер, я маю на увазі саме вас, коли вже ви в тому театрі і в тому кіно дуже багато років, то йдеться, власне, про увагу саме до українського театру як явища. Хостікоєв: А нас нікуди не вивозили. Ми нікуди не їздили. Нас не знали.Сумська: А зараз нарешті у нас нове керівництво. І я градулюю йому, Євгенові Нищуку, що зараз він робить все для того, щоб Національний театр Франка гастролював за кордоном. Тому що, бувало, запрошують на День Незалежності, там, де черговий президент дає, значить, банкет і підходять якісь посли: "Ой, пані Наталю, а чому ж одні російські актори за кордоном?" Так кажу: "То це ж ваше якраз повноваження, щоб започаткувати, запропонувати". І воно так гасне.Вже мали їхати ми в Литву, і воно якось так осідає. Тому це прекрасно, що має бажання, зв'язки, можливості Євген Нищук зробити ці гастролі, які зараз тури по всій Європі і аж Америка, Канада. Тому що український простір має поширюватися, особливо тепер. Браво.Анатолій Хостікоєв і Наталія Сумська, фото: sensatsiya.comБраво, але я думаю, що зараз якась частина глядачів скаже: "Боже, в країні війна, а вони тут розказують про якісь гастролі".Сумська: Якщо ми плакатимемо, то ми загинемо. Не можна. Це вже говорили всі. Треба жити. Треба жити, вижити. Хостікоєв: Коли лунає сирена, у нас повний зал, люди виходять, і чекають, поки закінчиться ця сирена. Ідуть, скажімо, в метро, там є на Хрещатику. І що цікаво, от, скажімо, сирена 45 хвилин, і всі повертаються глядачі. Були такі моменти, що десь годину була сирена і нам вже сказали, що вистава навряд чи буде, давай, розходьтесь акторам. Сумська: А вони пішли по квіти.Хостікоєв: І ми вже виходимо, а глядачі повертаються з квітами і кажуть: "Як? Ми хочемо подивитися". Отже, людям потрібна ця історія. Отже, не ми не можемо відмовити в цьому і собі, і глядачам. Адже у нас є вистави і драматичні, є трагедії, але є й комедії. І іноді я дозволяю собі, я ж бачу, як глядач реагує. Я ставлю питання, кажу: "Нам часто говорять, що навряд чи нам потрібно грати комедію. Скажіть, ви вважаєте, потрібно нам комедію зараз?" І зал відповідає, що: "Так, нам це необхідно".Сумська: Мій знайомець каже: "Там немає квитків, у мене є людина, ти йому телефонуєш, він тобі, там і не дуже дорого переплатив, будь-який квиток на столичну будь-яку виставу". Хостікоєв: Професія унікальна, звичайно, акторська. Вона дуже залежна від всіх, особливо актори залежать від всіх: продюсер, режисер, монтувальники, але вона така жадана. Я коли був ще молодим актором, до речі, у Львові, і я першу свою виставу зіграв, і я іду Львовом, і тут до мене підходить якийсь такий чоловік, а я зайшов в "Українську книжку", в магазин. Дивлюсь і відчуваю, що хтось дивиться на мене. І я так дивлюсь, і він каже: "Пробачте, будь ласка, це я вас впізнав. Ви актор?" А я молодий актор: "Так". "Пішли я вас нагодую", - і він так щиро це сказав, бо він не знав, що мені запропонувати, як до мене. Тому що він поважає, треба актора годувати, виявляється, він так…Сумська: Може, гірка річ, зараз згадаю, нещодавно відійшов від нас знову актор, яких дуже багато на фронті, які і пішли від нас, і які продовжують захищати Україну. Коли побратими тим його у військовій формі, приїхав його проводжати, сказав: "Найкращі військові - актори". Це так боляче було чути. А чому? Він мав на увазі, звісно, можливо, виключну ситуацію, він не мав на увазі тільки, але разом з тим вони щирі, вони геть самовіддані, вони жертовні, бо актори вірять в обставини, а тут вони просто довіряють цьому.Їх люблять, акторів військових, дуже люблять на передовій. Можливо, зараз доречно буде на спомин їх сказати згадати вірш Богдана Томенчука, поета з Івано-Франківщини. Згорбився місяця півсилует, Всілися круги на браму.Вишийте, мамо, бронежилет.Чорне по чорному, мамо.Білим по білому, мамо, снігиПід закривавленим сонцем, Де перестріли нас ворогиЗ ангелом-охоронцем. Нас було двоє… Неміряно їх, А в патронташі - ні грама.Ангела я захистити устиг,Ангел не встиг мене, мамо…Птаха – розпластаний ваш силует.Сину… Дитино… Синочку…Вишийте, мамо, бронежилет, Немов празнечну сорочку... Це ви згадали, напевно, Юрія Філіпенка.Сумська: Так, Юрія Філіпенка, з яким ми зустрічалися. Його знають. Він сирота, проводжали його всім театром на Подолі. Це із таких останніх втрат акторських.Його дружина, молода дружина, на цьому прощанні сказала такі дуже і дуже важливі слова. Крізь сльози, але вона сказала: "Вбийте в собі все російське. Чому ми тут зібралися в цьому залі, коли проводжаємо мого чоловіка. Це тому, що ми залежні від тієї Росії були, і вона намагається нас окупувати". І це золоті слова, але я не знаю чи вже чують ті люди ці слова, ці звернення, цей крик душі на прощанні з коханою людиною, яка загинула від російської кулі, російського снаряду. Ті, хто далі або знову ж таки, переживши шок, повертаються до російської мови. Сумська: Мабуть, ні. Бо ж коли я чую інформацію про те, що зараз виховують на окупованих територіях дітей, вчать стріляти, зовсім маленьких дітей. То тут годі що й говорити. А ті, хто прихильні до цього - тим більше.Чому, можливо, ви не помічаєте його, я принаймні чую якийсь такий відкат з російською мовою, де ти йдеш по вулиці, де мама з дітьми розмовляє російською. Ти сідаєш в кафе поснідати, а поруч молода дівчина, і вона провадить якийсь онлайн урок і цей урок російською. Де сидить в парку старший чоловік, який розповідає щось там про кофє, і він говорить такою… Таке враження, що він з Москви приїхав, та російська. Чому так?Сумська: Дуже примітивно це. Хостікоєв: Хтось не усвідомлює взагалі. Буває таке в мене відчуття, що люди не розуміють, що це дуже серйозне. Сумська: Це планетарного масштабу трагедію. Хостікоєв: Ми переживаємо трагедію зараз. І це може закінчитися будь-коли, якщо ми віддамо те, що належить нам: мову, землю, людей. Просто не усвідомлюють. Очевидно, що не торкнулись безпосередньо людей, тому що ті, які відчули цю біль, очевидно, вони починають розуміти. Сумська: Їм байдуже до історії, байдуже до того, що ця країна старша набагато, що це історія багатьох тисячоліть. Їм байдуже на це.Хостікоєв: І, звичайно, пропаганда, у них дуже сильна пропаганда, вони, мені здається перемагають, нас у цьому, вони підготували все, цю війну підготували крок за кроком, що ми вторинні, що такої нації немає. Сумська: Оце є відповідь, мабуть, найточніша, що маніпуляція свідомістю, вона найсильнішою зброєю є, тому нам тут треба випереджати.Анатолій Хостікоєв і Наталія Сумська у виставі "Грек Зорба", фото: wikipedia/AnatolyPmВ одному інтерв'ю Ви розповідали, пане Анатолію, що Ваш батько осетин, але закохався в українку. І вирішив, що має говорити українською мовою. Сумська: Це ще з тієї війни, адже свекор, якого я не бачила, лише застала свекруху, маму. Я знаю про цю велику любов. Хостікоєв: Адже я народився у Києві. І я українець, але ще в моїх жилах тече осетинська кров. І мені дуже боляче, що зараз осетини воюють проти України. Але я усвідомлюю, що в Україні є осетини, такі як, скажімо, Артур Дзігасов. Він тренер збірної України з боротьби, коли почалася повномасштабна війна, він нікуди не виїхав з Києва, тому що з ним були його діти-спортсмени. Розумієте? І тому я в жодному разі не комплексую з цього приводу, що осетини воюють проти українців. Тому що і там в мене мої брати, хоча народився в Києві. Справді, коли батько закохався в маму, він розумів, що, аби висловити свої почуття, він же не міг говорити з мамою осетинською мовою, він почав вчити…Але міг говорити російською. Хостікоєв: Так, але він говорив українською і читав газету "Вечірній Київ", читав вірші, "Заповіт", ми його просили, щоб він читав "Заповіт" українською. І бабуся в мене 2 метри 5 сантиметрів, вона каже: "Георгій, ну прочитайте". Він каже: "У, татаро-монгольське нашестя". Батько читав вірші. Тому я вважаю, що тільки через любов, якщо ти відчуваєш до цієї країни, до нашої країни, до України, якщо ти відчуваєш любов, то ти ж мусиш зрозуміти, що треба звертатися до коханої тією мовою, де ти живеш. Багато часу в нього пішло на те, щоб вивчити українську, щоб читати вірші, щоб читати газету і щоб зізнаватися в коханні?Хостікоєв: Ну, я не знаю, багато чи небагато, але він прагнув. Я ж народився в російському, вірніше, я в Києві жив, це ж російське середовище, російськомовне середовище. Але дякуючи тому, що бабуся віддала мене в український дитячий садок, українсько-англійський. Не українсько-російський, українсько-англійський. Я вчився в українській школі, українсько-англійській. Звичайно, тому я мову знаю, слава Богу. І тому я розумію, що це все починається з дитинства. І тому ті випадки, коли зараз мами виходять, вони з Наталею, зі мною розмовляють українською, а потім з дітьми російською, це дуже небезпечно. Небезпечно, тому що покоління потім буде страждати. Не цькували Вас у Вашому київському дитинстві? Я знаю, що Ви до 10 років прожили у Львові, то трохи, може, була інша ситуація, але за те, чому розмовляєш українською? Хостікоєв: Ну, казали, що жлоби, когутьйом називали ж нас. Сумська: Я коли поїхали до Запоріжжя, тато і мама переїхали в інший театр обласний. Я була просто єдиною, і коли в школі вчитель української мови: "Сумська, до дошки". Бо більш ніхто прочитати вірш, процитувати прозу, шматочок написати. Ну, вони не дорікали. Просто знали, що я така і знали, що батьки працюють в українському театрі. То і все на цьому. Хостікоєв: Ну, в метро до мене підходили якось, бач, молода пара, ну вони ж знають, що ми працюємо в українському театрі, спілкуємося. Вони так: "Пане Хостікієв, з Новим ріком". Але це хоча би спроба. Хостікоєв: Я про це і кажу. Це класно. З Новим ріком, хай кажуть "З Новим ріком".Але не "С Новим годом".Хостікоєв: Да, з Новим годом…Чи ви робите зауваження, якщо чуєте..Сумська: Хочеться. Мене тягне, мені свербить, але боюся, що їм це не сподобається, якщо часто це робити. Я часом пишу інкогніто на інший канал, там, де роблять помилки. Найчастіше - це зі спиною. Найчастіше - це в рекламі, де пропонують ліки, всякі вправи. СпинА (каже з наголосом на останній склад, - ред.). Та ні ж бо, в жодному разі. СпИна, і тільки спИною, по спИні і таке інше. І ще багато таких. Треба певний консультант. Я згодна безкоштовно це робити, аби допомогти нашим каналам бути досконалими. Як ви виховували своїх дітей, які також зростали у Києві.Сумська: Виключно українською мовою, коли наш малий, тепер уже великий. І тепер це окупається тим, що він є одним з найпопулярніших акторів, які займаються дубляжем. І всіх американських зірок, молодих цих виконавців, різних. Боже, настільки палітра в нього різна, він дублює і якою мовою - українською, щирою. І в той же час так він швидко це робить. Це ж треба опанувати, це окрема професія. А не було цькування?Сумська: Ні-ні, на щастя, це вже 90-ті роки. Вже перевалило. Вже ж були революція перша на граніті. І вже потім було пізно, вже не догнали вони, вже все. І українська школа, звісно, не буду казати яка, щоб не свербіло москалям. Там багато виховувалося акторів, дітей їхніх, ціле покоління. Хостікоєв: Ступка Остап вчився.Сумська: Так, Ступки, ще багато ведучих відомих, актрис, співаків. Ну, це в центрі, але не будемо казати де. Більше, як 60 років цій школі.Ви спеціально, цільово віддали в українську школу?Сумська: Щоб ближче до роботи, тому що ми їхали вранці, поверталися вже після вистави. І щоб дитина, я не перша і не остання, так само в наших актрис діти вчать уроки в гримерних наших. Уже по двоє, по троє в наших актрис, колег моїх, діточок. Чи були пропозиції Наталії Сумській, Анатолію Хостікоєву грати російською мовою? Сумська: Були пропозиції залишитися у Відні працювати. В 91-му році після наших гастролей рок-опери "Біла ворона". Але ми не розглядали взагалі таких питань. Це ще не було актуально. Це зараз можна якийсь ангажемент мати там, гастролі. А тоді ні, взагалі було дивно. Звичайно, ми повернулись додому. Було смішно, коли один з наших акторів, Віктор Петрович Цимбаліст, корифей наш, ми були, значить, це ж Європа все ж таки, це тоді ще початки були наших гастролей, перформансів за кордоном. Ми вертаємося до готелю і нас приймали, був бенкет в театрі. І швейцар просить: "Бітте (будь ласка, - ред.), який номер вашого номеру?" І наш актор не зрозумів і автограф замість номеру. Хостікоєв: Ви знаєте, потрясаючі у нас актори, от я згадую покоління, ми вже найстарші. А от ті актори, які були перед нами, там такі персонажі, там стільки всього. От можете собі уявити, коли ми поїхали на гастролі, у нас був такий актор Сиротенко Яків Степанович. І він до молодших акторів на Ви. А я молодий актор, ми були в Луцьку, здається, там річка тече. І він каже: "Шановний Анатолію, давайте ми наловимо риби, - а гастролі ж були по місяцю, от ми в Луцьку місяць, -  і зваримо юшку для наших колег, а вони зіграють". А ми були не зайняті. "Давайте, - я кажу, - ну гаразд".Але ж тоді де можна було зварити? Не можна було ці плитки. Я кажу: "Добре". Ми пішли на річку, наловили тої риби, прийшли і розрахували таким чином, що коли вже актори будуть повертатися, він все розрахував. А там така ванна кімната, тут же туалет, раковина і ванна. І він каже: "Анатолію, помийте раковину цю". А вона така об'ємна. Добре, я помив ту раковину, унітаз, кришку накрили. Він наливає туди води, закриває пробку і туди кипятильник. Вода закипає, і туди інгредієнти: картопля, почищену рибу, і він варить в цьому, в цій штуці варить юшку.А я збігав, купив вино, чомусь ми тоді пили вино якесь таке дуже смачне, солодке якесь, горілку чомусь не пили. А, "Лідія", дуже смачне вино. І повертається Богдан Ступка, Ростальний, Женя Шах, і ще хтось, і ми їх зустрічаємо. А запах такий по всьому готелі. І він каже: "Хлопці, заходьте, заходьте до нас". Вони: "Боже, як це ви, як це ви примудрились". І так сіли хлопці навколо цього, я їм наливаю по склянці, випиваєм ту "Лідію". І Яків Степанович: "Пригощайтесь, пригощайтесь". І по черзі сьорбають, ще раз випали. За третім секретар партійної організації Ростальний, зачіпає ланцюжок, разом із ланцюжком виймає, і вся та юшка в раковину. І він так руками: "Сьорбайте, хлопці, сьорбайте, сьорбайте".Гастролі, театральні гастролі, про це можна знімати кіно, про це можна писати, тому що такі були… І вони всі, я маю на увазі, те покоління, вони зберігали таку якусь чистоту до професії, із дисципліною у них було настільки все виважено, вони… ну, одним словом: корифеї.Але все-таки до Росії жодного разу не кликали бути? Сумська: Кликали мене. "Жизнь Клима Самгина" сериал. Це було дуже давно, після інститутських років. І якого біса я туди приїхала, коли мені почали: "Ой, ви знаєте, у нее какой-то слішком виражений такой українізм в ліце". Чого ж ви тоді кличете? Українізм в ліце?Сумська: Так, так, значить, і добре, так добре, що я ніде не залишила слід по собі ні в якому російському ні кіно, ні в серіалі.Хостікоєв: Я товаришував з актором, ну, він український актор, Олексій Петренко, якщо знаєте "Агонія" фільм. Такий великий актор. Він з Чернігівської області, він працював там. І він мене засватав в театр на Малій Бронній до Ефроса. Вірніше, Ефрос перейшов в театр На Таганке. І Петренко мені передзвонив, каже: "Слухай, ти приїжджай, як там у тебе в Києві?" Я кажу: "Ну, нормально. "Ну, що ти там сидиш? Давай, значить туди". А Ефрос перейшов у театр На Таганке і там вже такі були такі стосунки. А я жив у квартирі у Петренка, він дав мені ключі і каже: "Завтра тебе чекає Ефрос, ти маєш прийти до нього, потім закриєш кімнату і віддаси там ключі". І от я приходжу до Ефроса туди. І він говорить: "Що ви граєте? Мені розповів Олексій про вас. Що ви грали в театрі". І я називаю: "Енеїда", так, начебто він знає, Коломійця такі ролі. Він каже: "М-м-м" і так заскучав: "А що із класичного репертуару?" І раптом я згадав, що я репетирував Лопахіна, "Вишневий сад". Я кажу: "Лопахіна, ту роль, яку грав Висоцький". Він: "О, знаєте що, давайте от я вас спробую з моїми хуліганами, щоб ви зіграли з Алой Дімідовою на репетиції". І добре, ми вирішили, що через тиждень я маю приїхати туди. Але я зрозумів, що я не зможу це зробити. Не зможу хоча б через те, що коли я закривав ці великі такі вікна, у них були. І я розбив вазу таку здоровенну Олексія Васильовича Петренка. Я зрозумів, що це хороший знак, що треба бути на своєму місці, треба робити свою справу, чомусь їхати в Москву. Чого? Заради чого? Але кар'єра, слава. Сумська: Ні. Власне, як і моєму татові свого часу театр гастролював, тоді звітні гастролі.Звітні гастролі - це коли наші театри їздили до Москви? І щоб показати, що там на периферії?Сумська: Так. І театр сатири пропонували ролі, значить, навіть квартиру і тато сказав: "Ні, я український актор, я залишу". Ну як в ньому спрацювало? Більш того, його подавали на звання народного артиста Радянського Союзу, він відмовився: "Я залишуся народним артистом України".Хостікоєв: Ми ж виступали в Кремлівському дворце, показували Енеїду, і Козловський вийшов на сцену, став навколішки і каже: "Боже мій, мої хахли, земляки". І подарував величезну коробку цукерок з лікером. І коли ми прийшли в готель, ми розкриваємо, а там їм років 150.В плісняві?Хостікоєв: Так, так, так, стільки ж років, як Козловському. Сумська: Та до лампочки нам вже їхнє життя. У нас є інші критерії, інші шанувальники. На щастя, один з наших молодих акторів зараз отримав премію Бафта, Олександр Рудинський, молодий. Невеличка стрічка, але до нього підійшла Кейт Вінслет. Подякували йому за українську позицію, за нас взагалі, за Україну. Наша теж одна з улюблених закордонних актрис.Про закордонних актрис, але які мають українське походження. Є така, наприклад, актриса Віра Фарміга. Нащадок тих українців, які були змушені звідти втікати через Другу світову війну і через совєтську армію, тому що інакше можна було би загриміти на десь якісь табори. Або десь просто бути розстріляним чи згнити в якихось тюрмах, навіть не дочекавшись якогось там вироку. І вона постійно підтримує Україну, вона розмовляє українською навіть, звичайно, з акцентом. Американська акторка, відома. І, наприклад, є багато-багато акторів, можна пальці загинати, які народилися в Україні, які виросли тут, які опинилися в Росії і тепер вони "поддерживают СВО" і так далі, і розказують, що це все правильно. І більше того, їхню малу Батьківщину можуть рівняти з землею російська артилерія, російські дрони, "шахеди" і так далі, але вони кажуть, що все це правильно. Чому так відбувається? Чому в Америці людина пам'ятає про своє українське походження, а в Росії…Сумська: Нема пропаганди там. На щастя, є такі люди, які це розуміють. От, скажімо, дочка того ж таки одного з москальських режисерів, одного з провідних театрів, доня Маша, не буду рекламувати прізвище. Вона ж дорікає батькові, як так? А він то не розуміє. Він так і вмре, не розуміючи. Ну, так воно і буде, але, на щастя, будемо більш позитивні приклади згадувати. Є ті актори.Спасибі все-таки, що є той безвіз, що в нас відкритий кордон, що ми можемо нарешті їхати, спілкуватися з ними і вже не боятися, що це великі зірки. Так, вони більш оплачувані. Але ми вже на рівних можемо. І ті, що походженням українським, вони донатять, вони визнають. Джек Ніколсон який молодець, як він брутально це все, але правдиво говорить.Хостікоєв: Я не знаю, це висловлювання таке, що хороший рускій. Я не знаю, як до цього ставитися, але у мене є мій дуже близький товариш. Ми з ним в такі походи ходили. Я не хочу називати прізвище, щоб там не було у нього неприємностей. Він відомий журналіст. І коли почалася війна, він подзвонив мені і каже: "Я не можу зараз із тобою спілкуватися, тому що я не знаю, що тобі сказати, як вибачитися перед тобою. Мені соромно. Я не можу тобі нічого сказати.Ми з ним спілкувались таким чином, а потім врешті-решт він сказав: "Давай не будемо спілкуватися, це ні до чого не прийде". Він не може зробити те, що він хотів би, тому що він боїться, а весь час вибачатися переді мною він теж не може, я його розумію. Я не знаю, чи хороший він рускій, чи поганий.Сумська: Але болить. Хостікоєв: Болить, очевидно, у мене болить, я не знаю, чи болить у нього по-справжньому.На початку повномасштабного вторгнення, я не знаю, чи багато у вас друзів в Росії.Сумська: Немає. Добре, що немає. Я така рада цьому. Хостікоєв: Ні, немає у нас друзів у Росії. Сумська: Немає. Добре, що зараз наш вектор все-таки більше на Захід. І дай Господи, щоб це відбулося, щоб нам не заважали і в Євросоюз вступити, і в НАТО. Хоча НАТО може переформуватися, це може бути зовсім другий альянс. Це було би правдивіше і правильніше.Хостікоєв: Перед початком війни ми ходили з Наташею на полігон. У мене є зброя, ну, зафіксована. І ми стріляли там по мішенях. Перед початком війни. До початку повномасштабного вторгнення? Хостікоєв: Так. Тобто ви готувалися? Хостікоєв: Я не знав, коли вже 24-те число і теж я не вірив. Я не готувався, але просто я ходив, у мене є зброя, треба ж стріляти вміти. І ми ходили, стріляли, я не писав про те, що: "Шановні українці, якщо ви не хочете, щоб до вас зайшов Моторола чи Гіві, бігом на стрільбище і вчіться стріляти" до війни. Так мені сказали, що я мілітарист. Так, що я мілітарист.А тепер що кажуть? Сумська: Тепер уже всі вчаться. Воно недешево коштує навчатися, але треба. Треба вміти і допомогу першу надати, хто постраждав. Тобто всі ми маємо... Так, як через море Чорне сусіди, вони ж теж мають проблеми. У нас немає, не вистачає достатньо зброї, БК, але це найперша армія, найдосвідченіша. Вона може стільки вселяти гордість за це. Але ми маємо всі допомагати їм. Ми донатимо, ми робимо вистави. Ми заробили 1 мільйон доларів своїми аукційними виставами. Ми заробили 63 мільйони гривень своїми додатковими виставами, аукціонами, Театр імені Франка.Хостікоєв: Театр Франка мається на увазі. Сумська: Тому зараз ми визнані на всіх цих презентаційних акціях, наш доробок і продовжуємо. Знову донати, знову аукціони, веземо, веземо гроші на морський дрон, хороший такий, міцний. Потім десь ми там в новинах прочитаємо, як той морський дрон спрацював. А як, до речі, просто по-людськи, бо крім того, що ви актори і ви знаєте, як вмикати в собі ось цей режим на сцені, грати попри все, навіть якщо, не дай Боже, втратив близьку людину, то ти все одно, якщо є розписана вистава, виходиш. І навіть якщо в тебе комедійна роль, то мусиш цю роль зіграти.В мене подруга розповідала, як в її мами помер батько, а вона того ж дня мала грати якусь там любовну сцену і їй сльози котилися, але вона ось цю посмішку тримала на обличчі. Сумська: Мабуть, ми не перші, не останні, у мене теж було, що коли мала вийти Марусі Кайдашихи, а там більше комедія. Ну і все одно трохи перемкнуло, звичайно, було дуже важко і якихось кілька хвилин. Але я опанувала себе, дуже шкодувала, що тато таки не побачив мене в національній ролі. Мені дуже важливо було його враження. Бо він час від часу заїжджав, бувавши на якихось пару годин в Києві, стояв у проході, в партері, подивився трохи: "Доця, я поїхав", - бо в нього робота, багато ролей. Але його фотографія з Наталки Полтавки, це є його авторське фото, яке мережею ходить, де я стою з відрами, це саме тато. Він дуже любив фотографувати. У нього все було чіплено фотографіями. Він їх сам робив, друкував у ванні під червоне світло. В нас багато альбомів акторських, тому я йому дуже вдячна. Але після того, як цілу ніч дзижчать "шахеди", свистять ось ці ракети, а у вас, наприклад, ввечері вистава. Де ви берете сили? Сумська: Ми ж не можемо спати по пів дня, як хтось, бува, думає собі (сміється). Хостікоєв: Ні, це виснажливо, безумовно. Ми можемо намагатися говорити так бравурно, але це виснажило. Вони ж не дарма бомблять саме вночі, коли організм хоче відпочити, а ми на 13-му поверсі і починаємо туди-сюди, сюди-туди. Не тільки ми, всі, хто там живе. Сумська: Це ж КДБ, вони вміють, знають коли. Хостікоєв: Але в нас така професія. У мене якраз, коли почалася війна, у мене з ногою, робили меніск, я в лікарні, потрясаюча лікарня, не буду називати, де вона знаходиться. І там зробили мені операцію. І тут налітають ці чортові "шахеди". А на третьому поверсі, і всіх бідачки на милицях, хто як, кого спускають вниз, а там якийсь підвал прямо в цьому в медичному центрі. Людей повно, дихати нема чим, там бу-бух, бу-бух. Всі сидять, так дихають. І я вирішив розповідати історії, а в мене їх дуже багато. А хтось лишився на горі. Я почав розповідати історії, не анекдоти, а байки, значить, ці наші театральні.Стоїть такий регіт внизу, люди сміються, а я ще більше відчуваю кайф, потрібні глядачі актору. Розповідаю, вже закінчилося. Півтори години я розповідав всякі історії. Унікальна в нас професія, потрясаюча, і ми ж ховаємось за професію. Буває так, що три години, якби не ці за три години, наприклад, ти граєш виставу, три години - ніхто не може тобі завадити тільки оці "шахеди". А так ніщо. І ти ховаєшся, це таке блаженство, коли ти там, в цьому середовищі, в цьому театрі, ти затягуєш туди глядачів, глядачі і плачуть, сміються.Сумська: Саме за це вони й дякують, що вони мають унікальну можливість забути ці страхіття на оці дві-три години.Хостікоєв: І ті емоції, які ти віддаєш, тобі ж повертаються через оплески. І глядачі дуже вдячні. Сумська: Як один актор досвідчений каже, під час того, коли оплески, овації навіть лунають і дуже довго: "Дихайте, дихайте, дихайте цим".Колись із психотерапевтом розмовляла, і він казав, що театр під час війни - це дуже важливо, бо він, власне, витягує людей трохи з того всього пекла, в якому доводиться жити. Так що ви робите таку важливу місію, хоча інколи людям здається: "Та що вони там роблять? Скачуть по сцені, а в нас тут війна". Чи є ролі, які би вам ще хотілося зіграти? Можливо, фільми, в яких би вам хотілося зіграти? Про що мріє Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв?Сумська: У мене такі ролі, які я зіграла, вже є світовою класикою. Це та сама Еліза Дулітл, це та сама Жанна Д'арк. Тобто я вже зіграла те, про що, можливо, і не мріяла. А далі, зараз війна, обираємо, хто класику, хто трагедії, але я більше люблю комедії. Хостікоєв: Ви розумієте, річ у тім, що з роками горизонти звужуються. Мені ж не 25 уже, і навіть не 55, і вже не 65, ну, туди далі. Ну що ти можеш зіграти? Я знаю роль, яку я можу зіграти, я маю надію, що я її зіграю. І я хочу зіграти її. Але мене бояться. Не бійтеся мене, шановні режисери. Бояться, тому що вони думають, що, мовляв, я буду займатися режисурою. Ні, мені хочеться, мені потрібен хороший режисер, такий, як Малахов, якого, на жаль, зараз немає. Унікальна професія у нас, потрясаюча. А театр - це те місце, де людина може себе відчути хоч на ті три години, відключитися і віддатися, віддатися повністю, віддатися оцим ілюзіям. Театр - це емоції, театр - це ілюзії. Театр - це життя. Наталія Сумська і Анатолій Хостікоєв, фото: sensatsiya.comЯ знаю, що ви прийшли до нас з гітарою, а то як з рушницею, якщо вона є в кімнаті, має вистрелити. Ця гітара тут не просто так. Ви нам щось приготували.Хостікоєв: Це не моя гітара, вона виникла випадково, як завжди в кущах рояль. В мене немає такої гарної. Це не моя гітара. Але я хочу заспівати пісню, пісню, яку я вважаю, ми вдвох заспіваємо з Наталею, яку вважаю найкращою піснею століття, для мене. Я знаю дуже багато пісень, очевидно так, як і всі глядачі, у кожного своя пісня. Але ця пісня для мене особлива, хоча б через те, що я її вперше почув, коли мені було 21 в театрі Марії Заньковецької. І от на досі з нами. Повторю, ми не готувалися, ми не співаки, я спробую зараз відтворити те, що… Ми її не співаємо часто.Співають:Не забудь, яка стрімкаЛюдської пам’яті ріка...Не забудь, яка гіркаЛюбов між нами –В самоті блука,В далині зникаПоміж берегами. Не забудь моїх очейВ тужливій темряві ночей.Не мовчи, о, не мовчи –Моє ім’я тиВічно шепочи,Вічно шепочи,Щоб не забувати. Не забудь – сніги впадуть,Літа з водою одпливуть...Хоч в думках зі мною будь.Не забудь, не забудь.Вирує пам’ять, як ріка поміж дібров, –Пливе, не тоне в тій річці моя любов. Одізвись мені колись,Луною в серці одізвись,Чи приснись, бодай приснисьДощем травневим,Зіркою в очах,Птахом в небесах,Цвітом яблуневим. Пам’ятай, що з летом днівВиходить пам’ять з берегів,Залива усе довкілВогнем любові,Греблі часу рве,Як життя живе,Як весняна повінь. Не забудь – сніги впадуть,Літа з водою одпливуть...Хоч в думках зі мною будь –Не забудь, не забудь!Вирує пам’ять, як ріка поміж дібров, –Пливе, не тоне в тій річці моя любов. Не забудь, яка стрімкаЛюдської пам’яті ріка. –Там любов моя гіркаНе зника, не зника.Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв і слова і музика?Хостікоєв: Богдан Янівський, Богдан Стельмах "Не забудь". 

Про сьогоднішню дату в історії сучасної Білорусі нагадує білоруський опозиційний ТГ-канал Nexta."31 рік тому Лукашенко провів свою першу інавгурацію — і досі не може піти з неї. 20 липня 1994 року Олександр Лукашенко офіційно обійняв посаду президента Білорусі. Обіцяв порядок, справедливість та чесність. Натомість через 31 рік у Білорусі — диктатура, політв'язні та шлях у нікуди", - йдеться у повідомленні.Читайте і дивіться також: Лукашенко каже білорусам як харчуватися: "Цукру насиплеш, водою побризкаєш" Казав, що "без нього все розвалиться", але з ним теж розвалилося, зазначає Nexta."Президентом став за живої Конституції — і сам її не раз поховав. Поховав і економіку. За Лукашенка в країні закінчилася навіть картопля. А головний експорт країни — люди, які тікають від нього", - підсумував білоруський опозиційний ресурс.Слід наголосити, що Лукашенком також послідовно втілюється курс на повну денаціоналізацію Білорусів та білорусів, що не володіють своєю мовою, не знають свою історію, не мають своєї національної церкви. Чимало білорусів цілковито ототожнюю себе з РФ та росіянами, адже за Лукашенка постала "Союзна держава Росії та Білорусі".Лукашенко також став співучасником збройного вторгнення РФ до України 24 лютого 2022 року, пропустивши через свою нібито суверенну територію війська Путіна, що рухалися на Київ та Чернігів, а також забезпечивши їх місцями для дислокації та медобслуговуванням. Крім того, у наступні роки Білорусь постійно забезпечувала російську армію боєприпасами.Кодове ім'я "Валет" та праця наглядачем на зоні2022 року міжнародний OSINT-проєкт InformNapalm оприлюднив документ про працевлаштування Лукашенка до КДБ СРСР під агентурним псевдо Валет.У датованій 1987 роком характеристиці зазначається, що Лукашенка слід використовувати обережно, адже той є "надзвичайно хитрим". Також наводилася така його риса, як нібито небайдужість до жінок, зокрема неповнолітніх.Перед тим, у 1983-1985 роках, член КПРС з 1979-го Лукашенко працював заступником директора Шкловського комбінату будівельних матеріалів виправної установи УЖ 15-17, тобто у колонії. Це виправна колонія №17 міста Шклова. Його обов'язки фактично дорівнювали функціями наглядача.На думку білоруської опозиції, саме зв'язок Лукашенка з КДБ-ФСБ став визначальним для Кремля під час затвердження його кандидатури на роль маріонеткового правителя Республіки Білорусь, покликаного не дати розвиватися їй як незалежній державі, а набуті у колонії навички професійного наглядача справили визначальний вплив на його характер та звички.

Відбулася серія ударів по ТЦК: 7 липня росіяни били по військкоматах Запоріжжя і Харкова, 6 липня - по ТЦК в місті Кременчук, 3 липня – в Полтаві, 30 червня - у Кривому Розі. Начальник управління комунікацій командування Сухопутних військ Віталій Саранцев заявив про те, що в такий спосіб росіяни хочуть зірвати процес мобілізації в Україні. Але мене в цій ситуації вражає, що є частина українського суспільства, яка цьому радіє. Це вперше за час повномасштабної війни, коли російські обстріли не викликають у людей обурення, агресію, гнів, а навпаки - радість. На вашу думку, чому росіяни зараз почали активно бити по ТЦК? Як ви ставитесь до такої реакції українців?Насправді це є складним питанням тих глибинних проблем, про які я постійно говорив, що це, на жаль, погіршується і загострюється. Тут не слід говорити про всіх українців, не потрібно узагальнювати. Я б вживав термінологію щодо окремих громадян. І все ж таки я оптимістична людина і вважаю, що в нас більшість людей абсолютно адекватні й патріотичні, захищають або підтримують країну. В іншому випадку, якби я помилявся, то у нас з вами не було б країни. Але справді є цей відсоток, про який ви говорите, і це болюча тема.Тут дуже багато факторів. Перше питання - чому б'ють? До слова, це є порушенням міжнародного законодавства, всіх міжнародних правил, норм, звичаїв ведення війни. Власне кажучи, ті люди, яких привозять у ТЦК. Там, по-перше, дуже багато цивільних працює, які не беруть участь в бойових діях. А найголовніше - люди, яких туди привозять, ще не прийняли присягу. За всіма міжнародними правилами вони не є військовими. Відповідно це не може бути військовим об'єктом, бо основна кількість людей, яка там перебуває, не є військовими.За міжнародним законодавством такі об'єкти в містах, як армійські центри комплектування та надання послуг, не можуть бути військовою ціллю.Але Росія вчергове нехтує міжнародним законодавством, тому тут немає навіть про що говорити. А за логікою росіян це десь є логічним, прагматичним, тому що в майбутньому ці рекрути стають військовослужбовцями на різних посадах, відповідно, це і є ці скупчення.фото: gettyimagesЧотири роки не велася робота і знову клюнув півень у слабке місце. Здавалось би, де у нас є скупчення цих людей? Знову ж таки - ігнорування повітряних тривог, неготовність та жахливий стан укриттів, нема дисципліни. Вдумайтесь, уже у військовому підрозділі Міністерства оборони, де є командування Сухопутних військ, нема дисципліни. Ну, немає. Не ходить там ніхто в укриття, ніхто не займається облаштуванням укриттів. Це такий приклад ми даємо нашим майбутнім військовим, які бачать кругом оцю безладність, що призводить, на жаль, до трагічних речей?Щодо реакції окремої групи людей, які, можливо, себе пробують називати українцями, то жахливе явище - радіти смертям військових.Дуже багато поранених служить у Центрах комплектування. Якщо дійсно хтось цьому радіє, то для мене це точно ті люди, з якими - інші цінності, інша країна. Я волів би, щоб таких людей не було в нашій країні, хто справді цьому радіє.фото: gettyimagesНа мою думку, загалом набагато більше - не сприймають ТЦК. Хтось, можливо, на емоціях таку дурість говорить та зловтішається. Ви просто подумайте, чому ви зловтішаєтесь? Якщо ці люди добре подумають, то зрозуміють, що їх просто не туди несе.Але в цілому це загальна проблема в країні, яка є, про яку я постійно говорю, - несприйняття мобілізаційних процесів і роботи ТЦК.Тому, відповідно, така реакція, тут нема особливо нічого дивного, хоча це бридко, тому що абсолютно провалена робота. Робота ця провалена, до речі, навіть не через методи роботи, чого дуже багато ми бачимо, та ще й російська ІПСО додає, але в цілому вистачає вибірки по всій Україні, щоб сказати, що у нас ТЦК далекі від адекватної роботи, від того, щоб українці їх поважали. І це правда. Однак основна проблема не в цьому, і це треба відчувати. Я як ветеран, як людина, яка добровільно мобілізувалася у 2022 році у віці 24 роки, то я цю проблему гостро відчуваю і розумію в чому вона - це несправедливість.Загалом процес мобілізації побудований у кращих традиціях несправедливості, а це і за класовою нерівністю, і економічними бронюваннями, і просто схематозами. Коли служба в піхоті перетворилася на те, що "ти не відмазався, значить, грошей, можливо, в тебе нема". Тобто зараз отак у нас піхоту сприймають та й в принципі службу в армії - нема грошей, значить, нема впливової якоїсь роботи, тому ти, дурень, і служиш.Ми все це бачимо. Бачимо і золоту молодь, яка присутня в ресторанах, і Буковель, і зараз Одесу, де цвітуть і пахнуть ці лоби. І це все бачать прості українці. Як ви думаєте, яке буде сприйняття від цього? Покажіть мені чиновників, з якими є вже купа всяких історій, де діти за кордоном, заброньовані або просто йому в 30 років чомусь не приходить повістка. От, так "не щастить" комусь з дітей топпосадовців, щоб їм приходила повістка. Це все накопичується, накопичується, і в результаті - призвело до несприйняття у людей за рівнем справедливості.Навіть, якщо ми подивимося на принцип роботи. Наприклад, куди у нас витрачаються сили ТЦК? Знаю, що відбувається в Києві та Київській області: рейди по заводах, блокпости на виїзді з міста і так далі. Я не кажу, що це непотрібний елемент. Але поки їх систематично не буде в найдорожчих клубах Києва, поки біля мажорів на BMW, які дрифтують у столиці, не буде працівників ТЦК, то люди не сприйматимуть такі заходи. Це ж очевидно, як ясний день.Бачимо, як проводиться зараз мобілізація, також бачимо, як деякі артисти мобілізовуються в якісь ансамблі. Ми бачимо на що перетворюють службу в армії, а простим людям говорять: "Давайте". Відповідно, рівності цієї нема.Я не дуже люблю когось ставити за приклад, особливо мене дратує, що ми занадто загострені на прикладі Ізраїлю. У нас дуже багато своїх прикладів. Але ви подивіться по мобілізаційних процесах, скільки родичів чи дітей топпосадовців та чиновників служило в армії Ізраїлю. І візьміть наш приклад. Тому у нас і несприйняття.І тому ми зараз говоримо про те, що є люмпени, антисоціальні елементи, які радіють зі смертей у ТЦК. Я вам більше скажу, що це є, і воно наростає. Ми бачимо, що відбувається в соціальних мережах. Тільки чомусь українська влада думає, що це від того, що ми знімаємо погані рекламні ролики чи соціальні якісь фільми та серіали. Проблема не в цьому. Вони зараз не відчувають глибини проблеми, навпаки - лізуть ще більше, хочуть зробити відверту економію, так зване економічне бронювання, щоб за гроші можна було легально взагалі відмазатись від армії. Але, хочу нагадати, що це війна, а не просто незручна служба в армії, де ти не будеш бачити родину. Ти там життям ризикуєш, захищаючи свою країну, бо це війна. Поки війна не стане для всіх верств населення, класових елементів, ми далеко не заїдемо.Війна дуже масштабна, нам потрібно, на жаль, дуже багато людей на цю війну. У нас дуже ресурсний ворог. І один з найбільших ресурсів противника – людський, якби важко це не було. Це не конфлікт, це не війна проти якихось племен на Ближньому Сході, а серйозна, велика, повномасштабна війна, якої не було тут з часів Другої світової війни. І це треба розуміти.ЗСУ, фото: GeneralStaff.uaЯ думаю, що зараз не треба розповідати лекції про те, що буває на тих територіях і з тим населенням, куди приходить Росія. Відповідно, це війна на виживання. Не війна за якогось депутата чи суддю, а війна на виживання. Але щоб нам вижити, має бути державна політика в мобілізаційних процесах. Мають бути люди, зокрема в піхоті.Ми бачимо низький рівень фінансового забезпечення, фінансової мотивації. Забирають 20 000 грн заробітної плати у піхотинця, коли він приїжджає після бойових дій і не може свою другу половинку зводити на каву. Це приниження українського військового.Ми бачимо досі незрозумілі речі в командуванні: відсутність впливу на це командування, іноді безглузді їхні накази. Бачимо, як командирів, які виходять в публічну площину і говорять абсолютно здраві речі, коли не хочуть скласти свій підрозділ, і як їх швиденько знімають з посад.Люди бачать всі ці речі, не треба думати, що населення, вибачте, тупе. Зараз у всіх вас в армії є друзі, родичі. І ми всі це обговорюємо. Адже ваш родич або друг рано чи пізно приїжджає у відпустку, і ви чітко знаєте, що відбувається в армії.Проблема української влади, що вона хоче удавати, що нічого не відбувається. Таке несприйняття, що всі живуть ось так і що всі, мовляв, проблеми від того, що у нас ТЦК погано працює, використовує такі методи. Якби ж проблема була тільки в методах, то ми б зараз з вами поговорили про те, як набрати якісний персонал у ТЦК, щоб вони не били людей на вулицях.Проблема ж набагато глибша, вона класова. Це дуже страшна проблема, запущена, чотири роки кинута напризволяще. Ще два-три роки тому я говорив про неї абсолютно по-іншому, зазначав, що це дуже небезпечно. Я бачив, як її просто відпускали в плавання.А ви вважаєте, що ми вже пройшли точку неповернення в цьому процесі? Чи ми ще можемо якось змінити ставлення суспільства до проблем мобілізації, якщо дійсно у влади буде бажання знайти інший підхід? Чи вже настільки багато часу пройшло і всього утекло, що це вже неможливо зробити?Я не думаю, що це точка неповернення, адже більшість людей захищають країну та підтримують військо. Насправді я оптиміст по життю, але за чотири роки - це величезна проблема. Тут потрібні відповідні державницькі рішення, до яких я не бачу зараз політичної волі у нинішньої української влади. Ми про це говоримо, а вони говорять про перейменування, чорт забирай, як з ВЛК було. Тобто вони серйозно думають, що нам просто не подобається ТЦК, але проблема є глибинною.Щобільше, з рекрутингу ми не вивеземо, на жаль. Я кажу ще раз, на жаль. Тому що це велика війна, а на війні нема нічого хорошого. Ми від мобілізації не відмовимося. Відповідно, треба цей мобілізаційний процес адаптовувати. У нас є парламентарі, представники монобільшості "Слуга Народу", української влади, які всім чим завгодно займаються в парламенті, але нереальними державницькими рішеннями, не підняттям мотивації.Ви знаєте, що в їхніх помічників у міністерствах, у нардепів зарплати виросли з 2022 року? Знаєте, у кого зарплата зменшилася? В українського піхотинця, солдата. Він у 2022 році, перебуваючи на ППД (пункт постійної дислокації), а не в бойових діях, отримував 40 000 грн, а зараз - 20 000 грн. Це ось таке от "дякую" за захист країни. Ми ж говоримо з вами про мотивацію.Потрібні жорсткі, швидкі, різкі рішення, тому що війна. Війна не пробачає такі соплі, не пробачає цієї бездіяльності. Подивіться на світових лідерів в історії, які приймали жорсткі, швидкі рішення. Вони були на коні й вигравали. Ось, є такі сопляки, імпотенти. А такими імпотентами війни не виграють. Я зараз бачу абсолютну імпотентність.Ми зараз реально могли б з вами поговорити: "Ой, ТЦК, знаєте, погане, люди не сприйняли". Ну, і добре - крапка. Однак, по-перше, треба щось робити, а друге - треба дивитись в глибину проблеми. Я її чітко відчуваю. Українська влада для своєї зручності хоче вдати, що нічого не відбувається, тому що кожен другий, третій ухилянт - це є куми. Тоді ж армію доведеться фінансувати та урізати свої безглузді витрати.Вони хочуть перетворити й вже потихеньку перетворюють цю війну все ж таки на АТО, їм це більше подобається.Щоб були некритичні видатки з міських бюджетів, щоб досі наші хапуги ставили лавочки з плиточкою. Адже це ще досі відбувається, у 2025 році, бо їм так зручно. Від їхнього "зручно", від їхнього небажання щось змінювати, ми маємо ось таку ситуацію, про яку з вами говоримо. Вона болюча та неприємна.Можете зрозуміти, що в цих ТЦК гинуть в тому числі учасники бойових дій? Це жахливі речі. Але, як є, і це результат їхньої роботи.Виправити ще можна. Ми зараз сидимо переважно на шиях у добровольців з 2014 року та здебільшого з 2022 року. Точка неповернення буде тоді, коли в армії не буде людей. Зараз в армії дуже сильно бракує людей, особливо на бойових посадах. Точка неповернення буде тоді, коли оці люди, у яких сидимо на шиях, закінчаться. Вони вже закінчуються.А проблема тієї точки неповернення буде в тому, що, можливо, буде пізно щось змінювати. А війна - це така річ, тому я й казав про необхідність прийняття швидких рішень. Війна не пробачає, коли пізно. Ми дуже часто починаємо думати про нашу оборону та як красиво було б побудувати фортифікації, коли вже пізно, коли територія втрачена. Це щось схоже з ТЦК.Чесно вам скажу, я втомився про це говорити, адже це очевидні речі, я просто бачу небажання. Не думайте про тупість, що вони не розуміють, про що я говорю. Я кажу очевидні речі максимально доступною мовою. Але їм так зручно. Ціна цієї зручності - страждальний український народ, який вигрібає і в окопах, і українські родини: українська мама, українська дружина – всі вигрібають результати цих товаришів.фото: armyinformНа вашу думку, чи вдасться росіянам такими ударами по ТЦК паралізувати процес мобілізації і які це буде мати наслідки? Вже навіть в деяких регіонах розосереджують особовий склад працівників ТЦК, посилюють заходи безпеки для того, щоб мінімізувати наслідки таких можливих атак. Крім того, ми розуміємо, що ціла мережа ботів працює для того, аби виявляти адреси місць, де проводять мобілізаційні заходи. Я не думаю, що це критична проблема при всій сукупності, що ми бачимо. Розосередження та укриття проблему закриють. У нас є стратегічні органи виконавчої влади, ви не повірите, вони розосереджені з перших днів. За чотири роки не постраждало жодне міністерство і жодний представник органів вищої виконавчої влади.Були прийняті абсолютно правильні, адекватні рішення щодо розосередження. Коли це своя дупа, можна здогадатися про розосередження, знайти приміщення, забезпечити роботу і так далі. ТЦК - той приклад, коли не своя дупа, моя хата з краю, і ось результат.Але це все фікситься, це не ракетну програму будувати. Приміщення знайдуться, вони існують по всій Україні, є укриття. Їх треба справді буде розосередити, поділити, можливо, я навіть думаю, по районах. Подивімося на специфіку - ці приміщення є, їх просто треба використовувати, забирати, а правовий режим воєнного стану це дозволяє. Я думаю, ми питання закриємо щодо скупчення людей, і все.Коли перебуватиме по 10-15 людей і таких точок буде 5-10 в області, то вони не будуть на це витрачати ракети та "шахеди". Зараз вже загальновідомий факт, я можу про це вже говорити, що навіть ледачий знає з ТікТоку про те, куди в обласному центрі та в області звозять резервістів, які перебувають на цих розподільчих пунктах від 2-3 днів до тижня. І їх там, як у казармі, вибачте, до біса. Це адекватно на четвертому році війни? Це неадекватно!Ба більше, люди, які відповідають за це в Сухопутних військах, мають понести відповідальність. Є накази ще з 2022 року про недопустимість таких скупчень, про відповідні заходи, коли оголошується сигнал повітряної тривоги. Я ж знаю, що ця робота абсолютно провалена, завалена, всім чхати було на неї. Але я думаю, що це можна буде вирішити. Якщо поставити собі за мету, то по часу за місяць ми про цю проблему можемо не говорити. Питання - якщо поставлять. Адже насправді у нас ті, хто керують центрами комплектування, хоча там є нормальні люди та й в керівництві теж, але здебільшого це такі вороваті полковники, яким абсолютно чхати, бо ж вони дома ночують. У нас війна на дворі, більшість бойових підрозділів навіть не потрапляє на положення, коли ніхто додому не їздить. У нас, я ж знаю, керівництво центрів комплектування дома ночує. Чи їм є різниця, як і куди "шахед" буде заїжджати? Я ж кажу, трошки АТО. Такий от гнилий запах. Якщо прийняти відповідні управлінські рішення і нагадати, що у нас війна, провести відповідні заходи, то навіть не буде додаткових витрат. Я вам серйозно говорю. Ми з бойовими частинами це зробили, з ППД частин це зробили. Ви помітили щодо проблем, наприклад, з полігонами, що там є скупчення, відкритість? У нас на ППД дуже низький рівень уражень. Прийняли відповідні рішення. Не буду говорити які, це працює навіть в тих частинах, де є громіздке озброєння, як артилерія і тому подібне. Ми знайшли вихід з цього. А щодо ТЦК, не можна знайти? Це в чергове – просто профнепридатність, і все.

Еспресо наводить переклад статті Wyborcza.6 червня урядова Комісія в справах вивчення російського і білоруського впливу на внутрішню безпеку і справи Республіки Польщі в 2004-2024 рр. підвела підсумки річної діяльності. Тихо – оголошення на сайті Міністерства юстиції, яке відповідало за її організацію і діяльність, з’явилося через 4 дні і без феєрверків.Відповідно до оголошення Комісія, яка складається з 11 експертів під керівництвом генерала Ярослава Стружика, керівника Служби Військової Контррозвідки, обговорила тайний рапорт, який 7 квітня передала прем’єру Дональду Туску. Тематика аналізу – це питання безпеки, зовнішньої політики, дезінформації та економіки. Як висновок представлено 50 рекомендацій, які "повинні слугувати укріпленню супротиву країни російським впливам".Дональд Туск, фото: з відкритих джерел Генерал Стружик нагадав, що Комісія направила в прокуратуру клопотання про порушення розслідування проти Антоні Мачеревіча (звинувачення в дипломатичній зраді) і полковника Пьотра Погоновського, колишнього керівника Агентства внутрішньої безпеки (ліквідація 10 з 15 делегувань).Міністр юстиції Адам Боднар підсумував: "В умовах сучасних геополітичних викликів, які в даний час є причиною найсерйозніших загроз безпеці Польщі, висновки та рекомендовані заходи, представлені Комісією, а також висновки, подані до прокуратури, є важливим внеском у покращення безпеки Польщі".Це лише декларації. Міністри, присутні на засіданні, - крім Боднара, це міністр внутрішніх справ та координатор спеціальних служб Томаш Шемоняк та міністр культури Ганна Врублевська - та члени Комісії повністю пропустили те, що двома днями раніше було викинуто до кошику аналіз впливу Росії на польсько-українські відносини.За ініціативою ПСЛ уряд (один депутат утримався) та опозиція проголосували за Закон про створення нового державного свята: 11 липня поляки відзначатимуть Національний день пам’яті для поляків - жертв геноциду ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки.Направленого - визначає акт - у 1939-1946 роках "на польське населення" "українськими націоналістами з організації українських націоналістів (ОУН), української повстанської армії (УПА) та іншими українськими націоналістичними утвореннями, що діяли на східних землях Другої Польської Республіки (воєводства Волинське, Тарнопольське, Станіславівське, Львівське, Поліське), а також сучасних воєводств Люблінського і Підкарпатського".Чому немає свята 17 вересня 1939 року, ані дня Катині, але є свято волинської бійніЦе відкрито антиукраїнські дії, оскільки немає державного дня пам'яті ані 17 вересня (вторгнення СРСР до Другої Польської Республіки в 1939 р.), ані 5 квітня (рішення радянського політбюро 1940 р. про вбивство польських офіцерів у Катині), ані також 11 серпня (наказ 00485 від 1937 р. керівника НКВС Миколи Єжова в справі так званої польської операції в СРСР, в результаті якої розстріляно 111 000 осіб).Натомість вже в 2016 році Сейм і Сенат проголосували за рішення про створення 11 липня Національного дня пам’яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами щодо громадян Республіки Польщі.А оскільки закон мовчить про скасування резолюції, то 11 липня поляки відзначатимуть з того ж приводу і Національне свято і Національний день пам’яті. Абсурд? Не єдиний.В законі також немає згадки про те, що в 2018 році до Закону про Інститут національної пам’яті - на додаток до "єврейських" поправок, які передбачають покарання за приписування польському народу чи польській державі відповідальності за злочини, вчинені нацистською Німеччиною – введено також "українські" поправки. Згідно з ними злочини українських націоналістів були прирівняні до комуністичних та нацистських злочинів, визначено, що вони тривали в період 1925-1950 років, також встановлено штрафи за заперечення їх.Президент Анджей Дуда та Адам Боднар, тогочасний речник Громадянських Прав, засудили використання фрази "українські націоналісти" та "Східна Малопольща".Трибунал погодився з їхніми застереженнями та видалив обидва терміни з закону.фото: з відкритих джерел Виконання судових рішень Конституційного трибуналу - це зобов'язання законодавчих та виконавчих органів влади, але протягом 6 років ані влада ПіС, ані нинішня не зробили нічого. Тобто закон зобов’язує, але без визначення того, хто вчинив злочин проти поляків у 1925-1950 роках та на якій території.У грудні парламентський клуб ПіС приніс проєкт, в якому було зазначено, що злочин було вчинено 2 членами та співробітниками ОУН - Бандера (OUN -B) і УПА та іншими українськими формуваннями, що співпрацюють з Третім Німецьким Рейхом". І що мова йде про вчинки 1921-1950 років. Перше читання проєкту відбулося в Сеймі 6 лютого, після чого він опинився в комітеті.Також проводиться підрахунок кількості польських жертв. У законі, прийнятому 4 червня, мова йде про 100 тисяч осіб, Інститут національної пам’яті стверджує, що їх було 120 тисяч, а Пшемислав Чарнек, який представляв проєкт ПіСу, - 200 тисяч.У випадку польсько-українських історичних відносин немає ані норм, ані здорового глузду, оскільки все можна сказати і прийняти.Партія "Право і справедливість", фото: gettyimages Зовсім не Інститут національної пам’яті. Де розташований "центр Путіна" в ПольщіЩо стосується проєкту Народної партії, уряд не зайняв позиції, оскільки, як заявив заступник міністра культури Мачей Врубел під час парламентської дискусії, "наразі вже нічого не стоїть на шляху урочистого святкування 11 липня, але Міністерство культури та національної спадщини, звичайно, не вносить поправок до цього парламентського законопроекту". Чому, можна запитати, очевидно, що влада вмила руки? Зрештою, у випадку обговорених історичних законів ми маємо справу з показовою присутністю московських фахівців."Українські" поправки до Закону про Інститут національної пам’яті були написані в інтересах Росії та її спеціальних служб. Не інакше є щодо закону, внесеного ПСЛ (Польською Селянською Партією). Войцех Чухновский заявив у "Газеті Виборчій", що в лютому комісія генерала Стружика надіслала список з 25 імен людей, що розповсюджують пропаганду Кремля в Агентстві Внутрішньої Безпеки.Зі слів його співрозмовника та члена Комісії, найважливішим джерелом пропаганди Кремля в Польщі є середовище, зосереджене навколо Видавничого Дому "Польська Думка" - "головний центр" для проросійських ініціатив у Польщі."Польська думка", перерахував співрозмовник Чухновського, має власне інтернет-телебачення, просуває там Гжегожа Брауна, закликає українців, які живуть у Польщі, щоб "поверталися додому", і розповсюджує фальшиві новини про прихильність до українців у черзі до лікаря, їх злочин і гроші, які вони отримують від держави і за які вони "не виражають вдячності".У своєму підході Європейський Союз є "тоталітарним творінням", Україна це "бандерівсько - фашистська держава", а "спеціальна операція в Україні" була спровокована американцями.Крім телеканалу "Польської думки", комісія в листі до Агентства внутрішньої безпеки назвала інші портали: Nationalists.net, National.info, kresy.info. Анонімний член Комісії заявив, що загальними цілями публікації цих ЗМІ є:• зменшення довіри до польського уряду (як попереднього, так і теперішнього);• розпад Європейського Союзу;• послаблення Заходу в цілому;• посварити Польщу з Україною.І він зробив висновок: "Цими порталами як джерелами користуються сторінки в соціальних мережах, які заражають польський публічний простір. Вони значною мірою обслуговуються спеціальними підрозділами російської армії, призначеними для підтримки фейкових сторінок".Після таких висновків експертів з російської дезінформації повинні включитися всі контрольні лампи в структурах, які дбають про безпеку держави.Вони не включилися. Навпаки, лампи, що застерігають від "центрів Путіна", згасли, натомість включилися лампи, що попереджають про "небезпеку" від України.Ексгумації йдуть добре, і ПСЛ обирає дипломата з ПНР та кореспондента з МосквиПредставником для звітності по Закону від 4 червня обрали депутата Тадеуша Самборського. У 1977 році він захистив докторську дисертацію в університеті імені Ломоносова в Москві, в 1970 -х та 1980 -х роках він був першим секретарем посольства Польської Народної Республіки у В’єтнамі та Лаосі, а потім був московським кореспондентом "Зеленого Прапора", органу Об’єднаної народної партії – партії-сателіта Польської об’єднаної робітничої партії на початку існування Польської Народної Республіки.Він двічі засідав у Сеймі від імені ПСЛ (1993-1997, 2001-2005), у 2023 році він отримав мандат від списків партії "Третій Шлях", був президентом фонду "Допомога полякам на Сході", до 2017 року він належав до керівництва Товариства "Польща - Схід" - до 1990 року Товариства польсько-радянської дружби.Самборський є постійним автором "Польських думок", він часто пише про злочини ОУН-УПА, у 2023 році він опублікував збірку своїх текстів у її видавничому будинку. "Польська Думка" - це медіа-покровитель його фестивалю.Майкл Олшевський, керівник закордонного департаменту "Виборчої", - один із небагатьох журналістів, який критично писав про закон, заявив, що "заявники з ПСЛ і "Третього Шляху" побачили шанс в антиукраїнських настроях і - як практично весь наш політичний клас - стали заручниками антиукраїнської риторики".Послідовність подій показує, що мова йде не лише про перегони, хто першим досягне союзу з Конфедерацією та Брауном. Наприкінці листопада міністри закордонних справ Польщі та України, Радослав Сікорський та Андрій Сибіга підписали декларацію, яка розблокувала питання про ексгумацію польських жертв в Україні та українських жертв у Польщі.Робоча група почала працювати під егідою міністерства культури. 24 квітня, завдяки особистому залученню прем’єр -міністра Дональда Туcка та президента Володимира Зеленського, ексгумаційні роботи розпочалися в Пужниках на Тернопольщинні, завершилися в травні виявленням останків 42 поляків, убитих УПА. Прем'єр-міністр назвав цю подію "проривом".У відповідь Чарнек сказав, що прориву немає. Він стверджував, що після її прийняття "неможливо буде в Польщі під загрозою покарання прославляти УПА, бандеревців, всіх тих українських націоналістів, які вбивали наших співвітчизників 80 років тому"."Закон також покладе край цим ганебним переговорам Міністерства культури та національної спадщини з українською державою щодо можливих подальших пам’ятників УПА в Польщі", - додав він, представляючи поправку від ПіС до Закону про Інститут національної пам’яті.Здавалося б, усі розуміють, що "в нас є довоєнні часи", як зазначає Туск, і що якщо Україна потрапить під удари росіян і зраду американців, ми будемо сусідами з Росією Путіна не на ділянці 628 кілометрів (Кролівець, у російській номенклатурі Калінінград плюс Білорусь), а 1163. Можливість ведення Москвою гібридної війни від дезінформації та радіоелектронної боротьби до регулярного саботажу радикально зросте.Здоровий глузд вимагає мінімізувати все, що розділяє поляків та українців. Москва навіть не приховує, що однією з її цілей є конфлікт наших націй. Але це не так - Україна також є ворогом для численних польських політиків.Чи полегшує PSL завдання БраунуСвій проєкт Польська селянська партія (PSL) подала до маршалківської палати 25 квітня, тобто на другий день після початку ексгумації у Пужниках.Тими ж днями невідомі особи на поруйнованій могилі 62 вояків УПА на горі Монастир – також відомій як Монастир – у ґміні Горинець-Здруй встановили табличку з написом: "Спільна могила українців, членів УПА, відповідальних за терор і геноцид беззахисного польського, українського та єврейського населення. Господи Боже, змилуйся над ними і не зараховуй їм тих страшних вчинків, яких вони допустилися супроти своїх братів. "Прощення не означає забуття, але – зцілення болю"".Міністерства культури Польщі та України у спільній заяві назвали цей інцидент "свідомою провокацією, що слугує інтересам держави-агресора Росії  і має на меті зірвати конструктивний діалог, який останніми місяцями розвивається між нашими країнами".Табличку демонтували, тож Браун не зміг урочисто "відкрити" її 2 травня, як це собі планував.І можна було б відзначити невеликий поступ у розплутуванні польсько-українського вузла, якби не PSL і той спосіб, у який народники домоглися ухвалення свого проєкту.Генерал Стружик передав прем’єрові закритий звіт комісії 7 квітня, у якому містилася оцінка видання "Myśl Polska" ("Польська думка") як "осередку Путіна" в Польщі, а також 50 рекомендацій щодо обмеження російського та білоруського впливу.фото: jagiellonia.org Чи передав глава уряду звіт Владиславу Косіняку-Камишу? Ми не знаємо, хоча це було фактично непотрібно, адже віцепрем’єр і міністр оборони делегував до комісії професора Ґжеґожа Мотику – керівника Військового історичного бюро та відомого дослідника польсько-українських відносин. Генерал Стружик кілька разів доповідав про результати роботи комісії на засіданнях уряду.Спочатку доповідачем проєкту, який підписав Косіняк-Камиш, мав стати віцеспікер Сейму Пьотр Зґожельський, який змагається у радикалізмі з Брауном щодо стигматизації українських націоналістів. Однак народний політик виявився недостатньо принциповим, і 30 травня його замінили на Самборського.Це трапилося перед другим туром президентських виборів, коли PSL сподівався на перемогу Рафала Тшасковського.Метою внесення на розгляд і проштовхування законопроєкту була не лише боротьба з антиукраїнським радикалізмом і зрив ексгумації. Йшлося також про те, щоб показати, що з "хабом Путіна" не може статися нічого поганого, незалежно від висновків комісії генерала Стружика та поточної політичної констеляції. До речі, представник "хабу" був делегований для того, щоб переконатися, що в антиукраїнському котлі під коаліцією, яка називає себе демократичною, не бракує політичних дров.Символічно, що закон про антиукраїнське національне свято був прийнятий 4 червня, в День свободи і прав людини, який відзначається в пам'ять про вибори 1989 року,  які призвели до краху комунізму в нашій країні (єдиний, хто помітив цей збіг, був Владислав Фрасинюк на шпальтах Newsweek) та ініціювали зміни в усьому регіоні, що незабаром привели до розпаду СРСР і становлення 15 його республік, зокрема й України, як незалежних держав.Донедавна польська влада представляла безперервність повстань за свободу і демократію в нашому регіоні як підставу для польської слави і політичної величі. Від польського Жовтня 1956 року та Угорського національного повстання, через Празьку весну, Солідарність 4 червня та Осінь народів 1989-го року до українських Майданів 2004-го та 2013-2014 років і нинішньої боротьби українців проти російських окупантів.А коли День волонтерів, які допомагають біженцям з УкраїниРозуміння цієї традиції могло б підштовхнути до заснування Дня польського волонтера в пам'ять про неймовірну солідарність, виявлену мільйонам українців після 24 лютого 2022 року. Тоді величезна частина польського населення показала здивованій Європі, що таке людська щедрість і серце і в чому проявляється дух старого континенту та його цінності.Натомість політики надірвали польську солідарність щодо України, додавши ще один ком у могилу знаменитої "лінії Ґедройця" у польській східній політиці.Інституції, такі як комісія генерала Стружика, мають пройти два випробування, щоб оцінити їхню реальну користь для безпеки держави.Першим є виявлення ворожих впливів серед попередньої влади. З цим, як видається, комісія справляється.Друге – виявлення російських та білоруських впливів серед своїх. А цим керівники держави знехтували. І менш важливо – чому: чи через підтримку коаліції заради голосів народників, чи змагання у антиукраїнстві з правими, чи відверті докори "невдячним українцям", які "не хочуть знати правду про Волинь".Значення має результат – те, що в польсько-українських відносинах ми зайшли в глухий кут.Українці вчинили мудро, коли надали кілька нових дозволів на ексгумацію, попри ворожий крок Польщі.А оскільки мости не спалено, варто шукати шляхи виходу з нинішньої ситуації.Починати варто із найголовнішого, тобто з громадської думки. Під час ексгумаційних робіт у Пужниках Кароліна Левицька в ефірі TOK FM розмовляла з професором Мотикою. Вона зазначила, що причиною запровадження Україною у 2017 році ембарго на ексгумаційні роботи було те, що їх проведення виявило б "ще більше полів, братських могил, наповнених кістками жертв з-поміж цивільного населення. І Києву рано чи пізно довелося б зіткнутися з цією дуже складною і темною сторінкою своєї історії".Вона додала, що, зрештою, зруйновані у 2015-2017 роках "невідомими зловмисниками" українські могили та меморіали, були незаконними.Брак знань не повинен звільняти від журналістської етики. Насправді частину руйнувань здійснили місцеві органи влади, тоді як російська агентура діяла відкрито, розміщуючи відео зі своїх дій на порталах так званої Донецької Народної Республіки. Могила на горі Монастир була впорядкована на підставі угоди Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва зі Спілкою українців у Польщі.Після кількарічних складних переговорів було домовлено, що на табличці з іменами з’явиться напис "загинули за вільну Україну". Головою Ради тоді був Станіслав Бронєвський, керівником "Сірих шеренг", у переговорах брав участь Світовий союз солдатів АК, зокрема середовище 27-ї Волинської дивізії.Ці люди знали події Другої світової війни з власного досвіду, їхні близькі загинули від рук українців, вони самі брали участь у польсько-українських боях. І все ж вони підтримали угоду Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва (ROPWiM) зі Спілкою українців у Польщі (ЗUwP), вбачаючи в ній елемент ширшого порозуміння між поляками та українцями.Ось чому Росія та її агентура, а також проросійські та ендеківські сили роблять усе можливе, щоб могили на горі Монастир не відновили у погодженому вигляді. Кремль зацікавлений, щоб поляки і українці показали, що не здатні осмислити драматичне минуле і думати про спільне майбутнє.Дослідження професора Галагіди та неприємні факти для польських істориківКілька зауваг щодо істориків. У польській правовій системі відбувається жонглювання датами, назвами українських формувань і такими термінами, як "українські націоналісти", а також кількістю жертв. Це означає, що роль дослідників зведена до нуля, бо польська держава не зважає на їхні дискусії та висновки, проголошуючи "правду" залежно від політичних потреб.І це в контексті ситуації, коли під час підготовки до ексгумаційних робіт з'ясувалося кілька не дуже приємних для польської держави фактів.Підтвердилося, що єдині комплексні дослідження щодо ідентифікації жертв польсько-українського конфлікту 1940-х років проводить команда професора Ігоря Галагіди в Українському католицькому університеті у Львові. За 7 років роботи дослідники встановили імена понад 22 тисяч українських жертв і визначили їхню загальну кількість - понад 30 тисяч. Наразі вони працюють над ідентифікацією польських жертв.Завдяки цьому українська сторона змогла представити список із 200 населених пунктів у Польщі, у яких загинуло щонайменше 5 цивільних осіб української національності.Такого комплексного переліку для населених пунктів на території України не змогли представити ні Інститут національної пам’яті (IPN), ні жодна з численних установ, що займаються історичною політикою.Те саме стосується кількості польських жертв і встановлення якомога більшої кількості імен.Також з'ясувалося, що, всупереч твердженням деяких істориків, політиків і журналістів, ексгумація не є способом встановлення кількості жертв та їхньої ідентифікації. Стосовно конкретних населених пунктів – це ефективний і необхідний метод, але не для всієї території, на якій у 1940-х роках розгорталася польсько-українська драма.А тому історики повинні виконати свою роботу, і село за селом, місто за містом намагатися встановити імена жертв, щоб порахувати їх з відносною точністю. Це єдиний і найнадійніший спосіб дізнатися реальну картину минулого і віддати данину пам'яті тим, хто був убитий.     В ефірі TOK FM професор Мотика назвав дослідників, які ставлять під сумнів польську цифру 100 тисяч, "науковими антивакцинаторами". Тому що ніхто не ставив під сумнів польські дослідження, які називають таку цифру. Слова професора мають державну вагу, адже він є найважливішою посадовою особою в історичній політиці нинішньої влади. Окрім того, що він очолює ВБГ і є членом комісії генерала Стружика, він також входить до Колегії ІНП.   Але польська історіографія досі оперує оцінками, за якими кількість розстріляних обчислюється десятками тисяч людей, хоча минуло достатньо часу для ретельного дослідження цього питання.Маючи певні знання про літературу на цю тему, польські, українські, радянські та німецькі документи, а також про часткові результати ідентифікації польських жертв, я можу дати дружню пораду. Історики зроблять суспільству послугу, коли почнуть готувати громадян до сприйняття інформації про те, що польських жертв було незрівнянно менше, ніж загальноприйняті 100 тисяч.Що не применшує значення того факту, що жертв було десятки тисяч, і що кожна з них заслуговує на поховання, відновлення імені й прізвища і пам'ять.І на завершення кілька слів до службовців із ліквідації загроз для безпеки Польщі. У гучному інтерв'ю Донати Субботко "Росія вже тут" генерал Пьотр Питель, голова Служби військової контррозвідки у 2014-2015 роках, заявив, що "все, що сталося в Польщі після 2015 року, відповідає російським інтересам". І що польські служби залишили державу "голою і незахищеною" перед обличчям російської загрози.Через півтора року після того, як колеги генерала повернулися до виконання службових обов'язків, доводиться констатувати, що у сфері впливу Росії на польсько-українські відносини такий стан справ зберігається і сьогодні.

Про це третій президент сказав у розмові з продюсером документальних фільмів, співавтором шкільних підручників з історії Акімом Галімовим."Одна із розмов, а у нас такі зустрічі часті були, одна із розмов - я йому так подаю А4 і кажу: "Владімір Владімірович, напишіть які 10-12 позицій в Україні у цьому році ви б хотіли поставити на порядок дня, обговорити і подивитися з точки зору перспектив їх реалізації". А в мене залишився такий же самий аркуш A4. І я сам напишу зі зворотнього боку, що я хочу", - пригадав Ющенко.Пункт №1 зі списку ПутінаПершим у переліку завдань Путіна на українському напрямку, які він, за словами Ющенка, передав йому під час їхньої особистої бесіди, була підготовка до спільної участі у святкуванні 300-річчя Полтавської битви у 2009 році."Починаючи зі 300-річчя Полтавської битви. Бо це перший день квазіімперії російської. Це перший день календаря їхнього", - зазначив експрезидент України.У відповідь Ющенко запропонував керівникові РФ аналогічним чином вшанувати жертв Батуринської трагедії, коли Петро I наказав вирізати та спалити гетьманську столицю Батурин."Я кажу: Владімір Владімірович, ось для того щоб тема полтавська поставлена була в порядок дня, нам треба поставити тему батуринську. Перша думка, яку він після цього сказав: "А что такоє Батурін?", - продовжив третій президент України."Я йому пояснював - це "дєла давно мінуших днєй", мене не було, вас не було. Ви хочете святкувати "300-лєтіє", бо з цього формально перший раз Росія прозвучала. Мені ж з'являтися на полі Полтавської битви буде дуже  дивно", - поділився своїми спогадами Ющенко.Як наслідок, він категорично відмовився святкувати "їхню перемогу і нашу поразку".Як Ющенко намагався пояснити Путіну для чого українцям знати свою історію й шанувати власних Героїв"У нього постійно виникало запитання - чому я так багато уваги приділяю питанню національної політики", - додав президент України у 2005-2010 роках.Розтлумачити це Путіну тогочасний глава держави намагався, "відповідаючи на запитання, чому Україні так потрібні національні герої" й чому важливо "щоб пам'ять воскресла, щоб вони (герої - ред.) були на вулицях, на площах, у фільмах".Читайте також: "Чому ви не в окопах?" - Труханов пояснив, з якої причини не зносить пам'ятник Пушкіну в ОдесіПершою такою історичною постаттю, що, як пригадує Ющенко, стала предметом їхнього спільного обговорення з Путіним став гетьман Іван Мазепа."Для мене, кажу, національний герой - це та людина, яка присвятила себе боротьбі за незалежність, суверенітет України і за волю нації. Ось, будь ласка, підставляйте сюди будь-яке прізвище - якщо воно відповідає цим двом параметрам, поділяєте ви цю точку зору чи ні, чи ці люди в Україні живуть, чи деінде - мене це менше цікавить. Якщо ці люди прислужилися таким чином Україні, це мої національні герої", - навів подробиці їхньої бесіди Ющенко.Зокрема, керівник України намагався пояснити Путіну, що є дві ознаки успішної країни - "вирішене національне питання, де вони кучні, цільні" і "демократія та свобода", себто наявність демократичних прав та свобод.Читайте також: В інтерв'ю Путіна з'явився термін "українська частина російського народу"Тобто успішна країна повинна мати національну самосвідомість та національних героїв, наполягав Ющенко у спілкуванні з Путіним."Це я у випадку про Бандеру йому пояснював", - уточнив експрезидент.При цьому Ющенка не обходило те, чи є певні постаті, пам'ять про які відроджувалася за його президентства, зручними або не зручними для РФ."Ні, я не про Росію думаю, я думаю про Україну. А ви, будь ласка, реагуйте на це, що це наше національне питання і ми його вирішуємо лише для того щоб дати відповідь на нашу цільність, на наш внутрішній національний діалог", - казів він російському правителю.Як реагував Путін"Ніколи не казав "Ні", що дивно. Навіть дивно аж до сьогоднішнього дня. Думаю, що у нього дуже багато аморальності, що дозволяє потім підключати безпринципність", - зазначив Ющенко.В інтерв'ю своєму симпатику, американському режисеру Оліверу Стоуну, текст якого 2019 року було оприлюднено на офіційному сайті Кремля, Путін називав "російськими" місто Київ та Київську область.24 лютого 2022 року Київ та Київщина стали одним з першочергових напрямків російського повномасштабного вторгнення. Російський десант висаджувався в аепортах Гостомеля та Василькова й безуспішного намагався забезпечити посадку великих вантажних літаків з військовою технікою, що мала йти колонами на штурм Києва.

Як Україна отримала другий шанс для "прориву" На початку травня Україна та Сполучені Штати Америки підписали угоду про створення інвестиційного фонду партнерства у сфері корисних копалин. Це шанс, зокрема для "стратегічного" металу титану. Саме так його охарактеризував президент Володимир Зеленський у своєму указі 2021 року. Проте шанс буде змарновано, якщо не врахувати помилок Що маємо та як видобуваємо Титанова галузь України стратегічно важливий сектор економіки. Маємо майже 20 тис. родовищ титанових руд, які сукупно оцінюють у $7,5 трлн. Частка України в розвіданих запасах титанової руди у світовому масштабі досягає 20%.  Титанова сировина не рідкість у світі, пояснює академік, почесний директор Інституту металофізики Академії наук Орест Івасишин. Це четвертий показник за запасами руд серед металів: залізо, алюміній, марганець і титан. Але дійти до чистого титану складно. Завдання відокремити всі корисні елементи й далі відновити титан у чистому вигляді, без кисню. Більшу частину концентрату титанових руд споживає хімічна галузь, яка виробляє пігменти й фарби, і майже 67% використовують у металургії. Але саме титан як метал має стратегічне значення. Держави, які вміли виготовити метал із титану й використати його для авіації та космосу, об'єдналися в Міжнародний титановий комітет. У ХХ ст. таких було шість: США, Франція, Німеччина, Японія, Велика Британія та СРСР тобто Україна, бо саме на її території є найбільші поклади ільменіту й рутилу, з яких отримують титан. Володіючи такими запасами, Україна має потужні підприємства з видобутку. Наймасштабніші Іршанський гірничозбагачувальний комбінат у Житомирській області та Вільногірський гірничо-металургійний комбінат на Дніпропетровщині. Хребет нашої титанової галузі Запорізький титаномагнієвий комбінат єдиний у Європі виробник титанової губки. Його побудували ближче до сировини та доступної електроенергії Дніпровської ГЕС. ЗТМК як хребет титанової промисловості На початку 2000-х для ЗТМК постала нагальна проблема реконструкція. Але держава як власниця підприємства була неспроможна вкладати в це кошти. Спочатку погляд звернули на Захід. Першими приїхали представники німецької компанії "Дойче Титан". У них не було металургії, але вже були вироби з титану. Вони намагалися домовитися з українськими урядовцями. Але відповіді від Міністерства промислової політики не дочекалися. Друга спроба відбулася 2005 року. Її намагалися реалізувати представники компанії Boeing. Адже авіація є найбільшим споживачем титану він є у двигунах, шасі, інших деталях. Академік Івасишин, який супроводжував гостей до Запоріжжя, розповідає: Держава не підготувала завод до співпраці з Boeing  Я запропонував метод порошкової металургії. Інколи це вигідніше, ніж плавити зливок. Але нікому не вдавалося досягти високої якості виробу з порошку. Я винайшов унікальний варіант, за якого можна використовувати порошок гідриду титану. Стверджували, що цього не може бути, бо водень вважається найбільшим ворогом титану. Але ми використовуємо його тільки на початковій стадії, а на останній операції він зникає. Ми це довели, запатентували, знайшли союзників у США в особі корпорації Boeing. 2009 року вони перевірили й заявили про готовність щорічно закуповувати майже 15 тисяч тонн порошку гідриду титану у ЗТМК і зробити комбінат своїм базовим виробництвом. Але держава не змогла підготувати підприємство до співпраці. Контракту не підписали. Boeing налагодив співпрацю з Росією. Тим часом "хребет української титанової галузі" почувався все більш хворим. Держава мала рятувати ЗТМК. Порятунок побачили у приватизації. Титановий Фірташ, або Приватизація без хепіенду Історію приватизації Запорізького титаномагнієвого комбінату можна описувати як драму, детектив і ще в десяткові жанрів. Але в усіх варіантах головним персонажем буде український олігарх Дмитро Фірташ. 2012-го компанія "Толексіс Трейдінг Лімітед", що належить Group DF, перемогла в конкурсі з відбору недержавних учасників ТОВ "Запорізький титаномагнієвий комбінат". 51% акцій став належати державі, а 49% олігарху, бенефіціару "Толексіс Трейдінг Лімітед". За ці відсотки компанія мала внести до статутного капіталу ЗТМК майже 720 млн грн та майже 160 млн як фінансове забезпечення технічної модернізації виробництва. Мав би бути хепіенд. Новий співвласник Дмитро Фірташ добився, що комбінатом керував його менеджмент, пообіцяв мільярди, щоб зробити підприємство технологічнішим. Але згодом все пішло не за планом. Що ж завадило? Насамперед електроенергія. Держава не готова була знизити ціни на електроенергію. Тож реконструкція була неможлива, вважають експерти. Інститут титану, який готовий був розробити цю реконструкцію, теж не дочекався грошей. Європа продовжує закуповувати титан у Росії Про другу причину "Країні" розповіло джерело, знайоме із ситуацією. Фірташа переконали, що для випуску титанової губки досить модернізувати тільки перший етап виробництва. Академік Івасишин відмову від повної реконструкції вважає помилкою, бо комбінат втратив те, за що його в Україні і Європі цінували, титанову губку. Протягом усього періоду управління ЗТМК групою Фірташа виробництво гідриду титану зупинили, обсяг виробництва титанової губки впав більш як удвічі. Але і шлак, який кинувся продавати комбінат, не пішов. Не додавали ентузіазму і кримінальні справи. "Країна" з'ясувала, що директора ЗТМК Володимира Сивака ­2016-го САП звинуватила у зловживанні службовим становищем і розтраті коштів на 492 млн грн. Справа тягнулася вісім років. За цей час Сивака виправдали у справі про розтрату всієї суми майже в пів мільйона грн, але звинуватили у зловживанні службовим становищем на 18 млн грн. Судиться із ЗТМК і Фірташ після того як держава звинуватила його в ­невиконанні інвестиційних зобов'язань та ініціювала повернення комбінату в державну власність. Представники олігарха звинувачують нове керівництво заводу в тому, що вони під час ковіду продавали продукцію за зниженими цінами, чим продукували збитки. У травні 2022-го Касаційний цивільний суд визнав законними рішення судів про розірвання договору зі створення ЗТМК, до статутного фонду якого держава внесла цілісний майновий комплекс комбінату. Фактично це означало повернення унікального підприємства у власність держави. Але процес цей триває досі. З початком повномасштабної російсько-української війни ЗТМК зупинив випуск титанової губки через брак хлору, що є основним компонентом виробництва. За даними аналітичної системи Опендатабот, 2024 рік підприємство закінчило з 212,5 млн грн збитків. Україна видобуває, а Росія заробляє Зазначимо, що успішний запуск ЗТМК сприяв розширенню виробництва титану в СРСР. Так з'явився титановий комбінат на Уралі. Верхнєсалдинське металургійне виробниче об'єднання, яке з 1957-го по 1990 рік було найбільшим постачальником напівфабрикатів із титану для аерокосмічної та військової промисловості, суднобудування в СРСР. Запроєктований комбінат був Інститутом титану із Запоріжжя. Під час проєктування усунули недосконалості ЗТМК. У чому недосконалість? З кожним новим етапом збільшувався об'єм титанового зливка. А економіка виробництва залежить саме від цього. ЗТМК був налаштований на реторти вагою 1 т. А росіяни видають за один цикл 10 т. Тож сьогодні РФ має фінальну частину виробництва готової продукції зі сплавів титану для світового аерокосмічного комплексу. Сучасні літаки Boeing-787 Dreamliner та Airbus-380 не можуть обійтися без продукції з Уралу. Обидві компанії отримали аванс на замовлення понад 2000 літаків. Тож важко уявити, як діятимуть ці виробники в разі зриву постачання з Уралу. У Boeing залежність від постачань із РФ становить 45%, у EADS близько 60%, Bombardier, Embrayer, PrattWhitney, RollsRoyce майже 100%. Така залежність виникла протягом останніх 10 років, відколи СП Boeing Urals Manufacturing розпочало відвантажувати продукцію на експорт. За даними експерта, з яким поговорила "Країна", 30% шасі для літаків Boeing отримує з РФ. І змінити це важко, бо виробництво зав'язане на патент росіян. До речі, українці були дотичні до цього патенту, але втілити його на виробництві вдалося не нам. На початку березня 2022-го Boeing призупинив закупівлю титану з Росії. Робота на основному устаткуванні неможлива, оскільки використання цих верстатів "обмежено експортними ліцензіями від уряду США та Японії". Експерт вважає, що інформація не зо­всім відповідає дійсності. США могли зупинити співпрацю в рамках СП, але заміну російському титану знайти нелегко. Тому він досі не під санкціями. Російський титан і санкції З початку великої війни 27 держав ЄС запровадили 17 пакетів санкцій проти РФ. Діють обмеження на торгівлю нафтою, вугіллям, деревиною та багатьма іншими ресурсами. Однак титан Європа продовжує закуповувати в Росії. 2022-го російський титан нарешті внес­ли в санкційні списки. Але це рішення заблокували Франція та інші країни члени ЄС: через залежність від російського титану найбільшого виробника літаків Airbus. У вересні 2023-го Бюро промисловості та безпеки міністерства торгівлі США внесло корпорацію "ВСМПО-Авісма" до так званого Entity List як виробника зброї. Але ці обмеження не передбачають блокування діяльності компанії й зупинки придбання титану. Тож, як каже генеральний директор ТОВ ВКФ "Велта" Андрій Бродський, внесення російської компанії до Entity List не заважає їм отримувати прибутки від титанової галузі. Півтора року під час війни титанову сировину вивозили до РФ У жовтні 2024-го американці під час зустрічі заступників міністрів фінансів країн G7 таки звернулися до союзників, аби розглянути запровадження санкцій проти російського паладію і титану. Але питання зависло. Звісно, в разі санкцій проти експорту титану з Росії більше уваги було б до українського титану. Але, щоб Boeing зайшов на наш ринок після підписання з американцями угоди про корисні копалини, потрібні суттєві зрушення, а експерти оцінюють їх досить песимістично.  Щоб Україна стала для Boeing на місце Росії це не можна зробити за один день. У нас немає нічого, крім сировини, каже академік Орест Івасишин. Москва тримає їх на гачку, бо свого часу розробила сплав, що має унікальні властивості. Ніхто, крім Росії, не може виготовити великогабаритні деталі потрібної міцності. Нам іти до цього ще далеко, у кращому разі років 10. Титан у ланцюгу війни Але в основі багатьох досягнень росіян українська руда. Тож Україна під час війни зробила все, щоб заблокувати постачання титану в Росію. Це вдалося не одразу. Ось один з епізодів цієї боротьби. 24 лютого 2022 року в Україну вторг­лася не тільки армія РФ. Того ж дня до Дніпра приїхав Олександр Федосеєв, радник гендиректора російської металургійної корпорації "ВСМПО-­Авісма". Права рука власника ТОВ "Демурінський гірничозбагачувальний комбінат" Михайла Шелкова. Федосеєв мав організувати схему прихованого вивезення з України в РФ титанової сировини. І це йому вдалося. Півтора року схема працювала. У червні 2023-го СБУ заарештувала Федосеєва, пізніше ДБР встановить, що було створено злочинну організовану групу, до складу якої увійшли колишній директор ТОВ "Демурінський гірничо­збагачувальний комбінат", бенефіціар і директорка австрійської компанії й один із топменеджерів комбінату. Вищий антикорупційний суд ухвалить рішення про конфіскацію ТОВ "Демурінський гірничозбагачувальний комбінат". Але в Росію встигли переправити майже 11 т мінералів на майже $2 млн за даними СБУ. Ще один епізод допомоги ворогу стосується компанії "Мотор Січ". У березні цьогоріч Солом'янський районний суд Києва виніс вирок Олегу Дзюбі, заступнику директора зовнішньоторговельного департаменту АТ "Мотор Січ". Слідство встановило, що, отримавши вказівку від президента АТ "Мотор Січ" В'ячеслава Богуслаєва, саме Олег Дзюба налагодив через китайську компанію Cнina Taly Aviation Technologies Corp постачання "запасних частин для ремонту двигунів літаків та гелікоптерів російського ЗАТ "Двигатели Владимир Климов Мотор Сич". За даними російського реєстру, 20% компанії належить АТ "Мотор Січ", а 50% російській корпорації "МіГ". Було поставлено запчастин, зокрема з титану, на понад 71 млн грн. Діяли також схеми, за якими частину концентрату експортували до європейських компаній у Польщі, Угорщині, Чехії та Словаччині, зареєстрованих росіянами, щоб зрештою надійти до російських металургійних підприємств, зокрема VSMPO-Avisma. Але на сьогодні даних про такі постачання немає. А що з наукою? Війна вплинула і ще на одну структуру, пов'язану з титановим виробництвом, АТ "Інститут титану". Інститут, що проєктував титанове виробництво в Україні, РФ, Казахстані, Китаї, Ізраїлі й навіть Гватемалі, держава вирішила приватизувати. 2024-го Фонд держмайна двічі виставляв його на аукціон і не знайшов покупця. Вартість лота 76 млн грн. Не допомогло і зниження ціни вдвічі. Бо важко знайти покупця, якому знадобилася база відпочинку на березі Дніпра й пів сотні проєктувальників. "Країна" з'ясувала, що потенційних власників також стримують борги з виплати заробітної плати й незакриті договірні зобов'язання на чималі гроші.  Цінність становить будівля в центрі міста й науково-технічна продукція у вигляді архівів, досліджень, сертифікатів, ліцензій, патентів, розповів "Країні" доктор технічних наук, професор Олександр Овчинніков. Уже під час війни Інститут титану підписав меморандум на проєктування титаномагнієвого комбінату у В'єтнамі. Ціна 3 млн євро. Науковці створили проєкт, але його не реалізували, бо замовнику потрібні були державні гарантії, яких інститут надати не міг. А держава вкотре схибила. Але, на щастя України, не схибили люди. Які роблять усе, щоб зберегти титанову індустрію у країні. Додає оптимізму й Інститут металофізики НАНУ, який співпрацює з колегами з Німеччини.  Ми нині працюємо над упроваджен­ням технології методу МІМ (метал інжекшн-молдінг) для виготовлення деталей для двигунів безпілотників, розповідає почесний директор інституту Орест Івасишин. Ідея в тому, щоб зробити деталь, яка не вимагала б жодної додаткової механічної обробки. Коли процес дійде до промислового виробництва, це зменшить вартість деталей двигуна безпілотника. Також науковці з Інституту металофізики працюють над розробкою порошку для титанових імплантів. Це покращить наявні імпланти на 50 відсотків. Як вивести титанову галузь із кризи Угода із США про корисні копалини не панацея, але дає певні можливості для порятунку галузі та виведення її в лідери. Україна має сировинні ресурси, виробництво, науку та досвід. Потрібні інноваційні рішення, сучасний менеджмент та інфраструктура. Експерти кажуть, що насамперед необхідно провести повноцінну реконструкцію ЗТМК поновити виробництво титанової губки, впровадити сучасні технології. Маємо знайти рішення проблеми з електроенергією. Очищення від корупції та прозоре управління ще дві необхідні умови. І нарешті нам потрібні серйозні зусилля у сфері дипломатії та міжнародні зусилля в лобіюванні санкцій на російський титан. Констатуємо: Україна мала всі шанси стати світовим титановим гравцем іще в 2000-х. Але через байдужість держави, невмілу приватизацію, корупцію та прорахунки в менеджменті втратила їх. І ось тепер, попри війну, маємо нові можливості. Але цього разу шанс треба використати.

Ми не знаємо, чи розпочалася вже Третя світова війна, чи триває одна з її фаз, коли говоримо про ірано-ізраїльську війну, а у поєднанні з російсько-українською війною це дає загальний контур дестабілізації всієї світової системи. Чи нема у вас відчуття, що Путін зараз буде намагатися виторгувати україно-російський кейс у Дональда Трампа в обмін на іранський? Адже недарма після звірячих бомбардувань Києва та інших  українських міст, розмова Трампа з Путіним  відразу перейшла до іранської проблеми?По-перше, дійсно те, що відбувається, схоже на таку специфічну світову війну, яка розподілена, точкова і, скоріш за все, на жаль, дуже затяжна. Головна проблема цієї Третьої світової війни полягає в тому, що провідна держава Західного вільного світу, так би мовити, пішла на "лікарняний". І це відбулося завдяки тому, що волею 77 млн громадян США на чолі цієї наймогутнішої країни опинилася дуже специфічна людина на ім'я Дональд Трамп. Ця людина позбавлена хоч якихось ознак компетентності для того, щоб керувати абиякою країною, вже не кажучи про США. Людина, яка нічого не знає, ні в чому не розбирається, нічого не хоче знати та не збирається приймати якісь рішення щодо найважливіших питань.У відповідь на питання, чи знає він про жорстокіший удар по Києву, по Україні, то Трамп сказав:"А що там? Щось вдарило по чомусь? Я поки не знаю, не розбирався, не в курсі". Тобто це людина, яка дійсно зараз по факту грає на боці диктаторських, терористичних режимів, таких як Росія та Іран.Напевно ви бачили, що протягом всього минулого тижня до того, як Ізраїль завдав удару по Ірану, попри те, що було пряме попередження експертів МАГАТЕ, що Іран готовий запустити створення ядерної зброї, то Трамп говорив: "Не треба бити, ви все зіпсуєте. У нас тут угода готується". Це відбувалося буквально напередодні удару Ізраїлю по Ірану.Теж саме – останні події, коли Трамп пішов з саміту G7, по суті перетворивши його у доволі безсилу "шестірку". Він відмовився не тільки зустрічатися із Зеленським, але й брати якусь участь у напрацюванні спільного рішення щодо санкцій проти Росії. По факту, Трамп витягує, рятує Путіна і рятує Алі Хаменеї, бо він наклав вето на ліквідацію верховного правителя Ірану, також прикриває своєю спиною Путіна і так само прикриває терористичне керівництво Ірану. Безумовно, Путін користується цим.Щодо вашої гіпотези, що Путін намагається розміняти Іран на безпеку стосовно якихось ударів по своїй економіці з боку Заходу, то тут достатньо сказати, що Трамп вийшов з ініціативою, щоб Путін був посередником між Іраном та Ізраїлем. Це настільки божевільна пропозиція, взагалі - пропозиція, яку неможливо собі уявити. Напевно з таким же успіхом можна було собі уявити Північну Корею, Кім Чен Ина як посередника між Україною та Росією.Іран має угоду з Росією, вони є військовими союзниками. Відповідно, яким чином Росія, тим більше Путін, який є міжнародним злочинцем, може бути посередником між Іраном та Ізраїлем? Це божевільна ідея, яка, звичайно, немає жодних шансів на втілення. Путін не мав би шансів при нормальній ситуації, якби на місці Трампа була притомна людина. Які ресурси у Путіна стосовно цього конфлікту між Іраном та Ізраїлем? Яким чином він може щось зробити?Путін відомий тим, що він ніколи нікому не допомагає. Він не допоміг жодному зі своїх союзників. Я зараз не розглядаю правову сторону військового конфлікту між Азербайджаном та Вірменією, але у Путіна з Вірменією була угода. Адже Вірменія є членом військового союзу ОДКБ. Путін не прийшов на допомогу Вірменії, коли вона програвала війну з Азербайджаном. Путін нічим не допоміг режиму Асада, з яким він був пов'язаний союзницькими відносинами. І таким же чином Путін нічим не допоможе Ірану.Єдине, що він може зробити, - це поповнити свою колекцію диктаторів, яку він зберігає у сухому, темному місці. Серед них є Янукович. Зараз в цій же кунсткамері перебуває Асад. Цілком можливо, що сюди приєднається аятола Алі Хаменеї. Це єдине, чим може Ірану допомогти Путін.Говорячи улюбленим виразом Трампа - у Путіна "нема жодних карт", за допомогою яких він зможе щось розміняти, окрім однієї – єдиної, але козирної. Я б сказав, що ця карта називається "Джокер на ім`я Дональд Трамп".Ще одна карта – ядерна зброя та нестримне бажання проводити агресивну кампанію проти України. Зараз ми увійшли в літню кампанію, виглядає так, що вона буде надзвичайно важкою і вже упроводжується звірячими бомбордуваннями цивільних міст. Яке ваше відчуття щодо траєкторії літньої, можливо, літньо-осінньої кампанії? Адже бачимо, що протягом трьох останніх років Росія стрімко фашизіє, а це означає, що Путін хоче залучати якомога більше ресурсу. Мова йде не лише про військову економіку, а й про людей.Я не думаю, що Путіна є ті карти, про які ви говорите. Щодо ядерної зброї, то це та карта, яка не може бути використана, і Путін це прекрасно розуміє. Так що ймовірність, що ця карта буде викладена на стіл та якось використана, дуже близька до нуля, а точніша рівна йому.Щодо мобілізаційного ресурсу, то це уявна карта. Дійсно, Росія має величезний людський потенціал, це як мінімум 20 млн людей, які теоретично можуть бути кинуті на фронт, але жодних шансів на те, що вони захочуть туди йти. Згадаємо про часткову мобілізацію восени 2022 року, коли на фронт було кинуто 320 тисяч. Тоді одномоментно мільйон виїхав за кордон, рятуючись від мобілізації, і як мінімум 5 млн ховалися всередині країни. Не дуже хочуть воювати ті люди, які формально підтримують війну.Друге – це те, що теоретично можна зібрати декілька сотень тисяч у якісь військові табори, але це стадо, яке не може бути використано на війні. Для того, щоб таке стадо перетворити у військові підрозділи, необхідні офіцери. На цей умовний мільйон людей, який теоретично якимось чином можна було б зібрати, потрібно декілька десятків тисяч офіцерів середнього та молодшої ланки. Але їх просто нема. І це те обмеження, яке повністю обнуляє всі людські ресурси Путіна. Так що, нема у Путіна жодних карт.Щодо літнього та осіннього наступу, то, власне, він вже йде. Не потрібно говорити про якесь майбутнє, наступ вже йде. Те, що зараз відбувається, коли за кожне мікроскопічне селище, яке вже зруйновано, доводиться укладати в український чорнозем десятки та сотні тисяч російських солдатів, так це йтиме і далі, ніяких інших можливостей у Путіна немає.Так, у Путіна зараз є можливість вбивати українських громадян, знищувати мирні міста, бомбардувати Київ, Одесу. Є такі можливості. Це жахливе злодіяння, яке жодним чином не наближає воєнну перемогу. Це вбивство мирних громадян ніяким чином не конвертується у воєнну перемогу, це тільки згуртовує український народ та змушує ЗСУ, СБУ, ГУР винаходити все нові й нові способи знищувати російський військовий потенціал. Нічим суттєвим, позитивним для Путіна цей наступ не закінчиться. Нічим! Нема жодних карт у Путіна, жодних козирів, жодних можливостей переломити війну на свою користь.Путін кілька днів тому дав розпорядження кратно збільшити кількість особового складу сухопутних військ РФ. Можливо, йдеться і про можливе розширення лінії фронту? Знову представники російського МЗС повторили щодо демілітаризації Естонії, Литви та Латвії, можливо, Фінляндії, а це означає, що Путін може готуватися до затяжної, довгої війни.Ви праві у тому, що Путін готується до затяжної та довгої війни. Його влаштовує довга та затяжна війна. 24 лютого 2022 року Путін перевів Росію в режим, коли війна - це єдина можлива форма існування цієї країни. Тобто нема війни – нема Росії. Ось, така формула зараз діє.Щодо кратного збільшення збройних сил РФ, то це утопія. Я вже це пояснив, бо у Путіна нема ресурсів для такого кратного збільшення збройних сил. Їх просто не існує. Це фантазії.Ще більш безглузде ствердження МЗС РФ про те, що необхідна демілітаризація країн Балтії, Фінляндії й так далі. Це така ж дуріть та безглуздість, як і вимога російської переговорної делегації на чолі з Мединським, щоб Україна добровільна пішла з тих територій, які Росія не може завойовувати. Або, наприклад, чудова пропозиція, яку висловив той самий Мединський, що Україна має сама ліквідувати ту зброю, яка у неї є. Тобто перемогти не можуть, тому пропонують: "Давайте, хлопці, самі.. самі….самі. Ми не можемо вас перемогти, тому самі знищіть свою зброю, самі йдіть з власних територій. Та й взагалі – самі вбийтеся об стіну". Це абсолютно абсурдна заява, яка передусім розрахована на внутрішню аудиторію.Приблизно те саме – вимога демілітаризації західних країн. Це такі ж безглузді заяви, як про те, що Україна виробляє якихось бойових комарів. Це все в стилі театру абсурду, яким займається російська пропаганда та міністерство іноземних справ, яке давно вже не є дипломатією, а стало частиною російської пропаганди. У вас є відчуття, що Путін розуміє, як він хоче розгортати ситуацію? Після зустріч із Сі Цзіньпіном 9 травня Путін почав стрімко видавати різні сигнали буцімто про готовність до певних перемовин. Однак за пару днів у нього вже відбулися в голові якісь зміни й він відправив технічну групу на чолі з Мединським. З якою метою Путін затягує час? Щодо переговорного Стамбульського процесу між Росією та Україною, то це процес, який має характер вистави на замовлення одного єдиного глядача.Давайте розберемося, чи потрібен цей псевдопереговорний процес Україні? Звісно, ні. Міністр оборони України, який сидить навпроти клоуна на прізвище Мединський, думаю, що більшого приниження уявити собі складно. Дивитися протягом години, навіть 40 хвилин в пусті, брехливі очі Мединського та вдавати, що можна про щось з ним домовлятися, - це повний абсурд. Відповідно, Україні це абсолютно не потрібно, особливо враховуючи характер переговорників. Та й взагалі, про що можна говорити з військовими злочинцями, їх треба знищувати або судити. Тому Україні це точно не потрібно.В принципі, цей переговорний процес не дуже потрібен і Росії. Єдиний, кому це потрібно, - Трамп. Оскільки він та людина, яка дійсно нічого не розуміє, окрім, можливо, гольфу. І Трамп вбив собі в голову, що може бути миротворцем та зупинити цю війну. Спочатку за 24 години, потім давав собі ще якісь терміни, а зараз він вигадав цей переговорний процес. Трамп волею долі, а точніше волею 77 млн американських громадян, очолює найбільш могутню країну на планеті, то заперечувати йому не дуже хочуть ні Україна, ні Росія, бо невигідно та не дуже цікаво, враховуючи наслідки. Тому вони й влаштовують оцей цирк.Єдиний корисний момент – обмін полоненими. Це, звичайно, не той захід, завдяки якому досягається обмін полоненими. Тому всі інше – це вистава, яка позбавлена жодного сенсу. Путін цим прикривається, насправді він і Трамп грають кожний у свою гру. Путін – вчиняє вбивства, а Трамп прикриває його цим переговорним процесом. Він же заявляв на цій Сімці, коли ще не втік звідти, що не потрібно ніяких санкцій проти Росії, тому що зараз йдуть переговори, мовляв, не заважайте домовлятися. Про що? З ким? Не зрозуміло. Це така ось гра, цей тандем, я б сказав, організований злочинною групою, яка складається із Путіна і Трампа - коли Путін вбиває, а Трамп прикриває.А чому Мединський? Чому, наприклад, не Дугін?У театрі абсурду, в якому ми перебуваємо, теоретично можна було б і Дугіна відправити. Але все-таки Мединський закінчив МДІМВ (МГИМО), а також, попри свою клоунську фактуру, перебуває у системі державних координат. Дугін, навіть з формально, не перебуває на державній службі. Однак, враховуючи театр абсурду, можна було відправити й Дугіна, але це неможливо собі уявити з точки зору табеля про ранги. Дугін не є державним службовцем і немає жодного відношення до дипломатії та переговорного процесу.Крім того, я маю сказати, що роль Дугіна дещо перебільшена. Він сам себе призначив головним філософом Путіна. Звичайно, його роль та вплив на Путіна дуже перебільшені. Я вважаю, що роль Дугіна значною мірою роздута, у тому числі західними експертами та медіа, бо він такий фактурний, такий бородатий. Коли потрібно показати такого російського мракобіса, то Дугін дуже підходить. Обличчя у нього дуже підхоже. Та й маячня, яку він несе, також дуже фактурна і викликає деяку гру уяви: "Дивіться, яке опудало виросло в Росії!".На мою думку, значною мірою це фігура дута.Однак папаша Ілона Маска відвідав цей Дугінський шабаш. Розуміємо, що син за батька не відповідає, але – чому вони затягнули батька Маска і чому він туди поїхав?Тут все достатньо просто. Еррол Маск, батько Ілона Маска, нічого собою не являє, окрім того, що він також, як і син, притримується протофашистських або квазіфашистських, або постфашистських поглядів. Це відомо. І один, і другий – різновид різного сорту фашизму. А те, що він приїхав на цей Дугінський шабаш, є більш-менш зрозумілим. Я вважаю, що тут нічого дивного немає.Інша справа - поведінка та фігура батька Ілона Маска мене не дуже цікавить. Мені здалося дуже кумедним те, що головною подією на цьому шабаші була присутність саме Еррола Маска. Хоча там був і Лавров, що називається "аж цілий міністр закордонних справ", але головною фігурою, яка висвітлювалася та надавала більшого розголосу цьому заходу, був батько Ілона Маска. Не сам Ілон Маск, а його батько.На мою думку, це потужний індикатор страшенного комплексу меншовартості. Ця американофобія, західнофобія, що пов'язана з великим комплексом меншовартості. Тобто - "До нас приїхав поважний американець, дивіться, які ми молодці", "Аж цілий батько Ілона Маска приїхав". Я думаю, якби приїхав сам Ілон Маск, то російське телебачення взагалі розірвало б від ажіотажу. І це показник другорядності. Всі ці патріоти, що б'ють себе п'яткою в груди та кажуть: "ми - найперші", "ми - найскрепніші", - вони насправді вторинні, хочуть хоч найменшого схвалення з боку Заходу - "Захід нас схвалив", "до нас приїхав" якийсь другосортний артист чи спортсмен, який вийшов в тираж вже давним-давно. І це подається, як головний доказ могутності Росії.Вся велич Росії сяє відбитим світлом. Всі чутки та розмови про якусь самостійність російської цивілізації - це абсолютна нісенітниця. Російське суспільство – глибоко другорядне, глибоко периферійне та повністю перебуває на задвірках європейської цивілізації. Нічого самостійного тут немає.Хотів би уточнити, чи європейської, чи китайської цивілізації? Особливо враховуючи те, наскільки Сі Цзіньпін активно використовує як інструмент або як торпеду Кремль. Розуміємо, що Китай зараз чекає, коли почнуть падати структури глобальної безпеки, зокрема це питання і до євроатлантичної безпеки, адже Дональд Трамп грає не лише пропутінську історію. Китай напоготові, останнє повідомлення від Сі Цзіньпіна свідчить, що китайці готові взяти на себе відповідальність - витіснити американців.Тут є два моменти. З одного боку – Росія, звісно, жодного відношення ніколи не мала, не має і не матиме до китайської цивілізації. Це просто мрії Путіна та його холуїв, які кажуть про те, що ми відвертаємося від Європи та повертаємося до Сходу, до Азії. Це повна маячня.А пельмені?О, так. Звісно, пельмені. Можна знайти багато причин та примазатися до китайської цивілізації, але не вдається. Окрім пельменів, ви навряд чи знайдете в Росії, що б якимось чином об'єднувало російську та китайську цивілізації.  Триває зовсім інший процес – йде перетравлення Китаєм Росії. Це не означає, що Росія стає частиною китайської цивілізації. Розумієте, кролик, якого з'їдає удав, не стає удавом, він просто перестає бути кроликом. Тому йде перетравлення Росії Китаєм. Знаєте, як у павуків – зовнішнє травлення. Цей процес триває: Китай, безумовно, використовує Росію. Звісно, Росія жодного відношення не має до китайської цивілізації, навіть близько не має. Це були, є і будуть глибокі задвірки європейської цивілізації, до тих пір поки Росія зберігається в цих кордонах. А що далі буде, то після розпаду імперії відбуваються зовсім інші процеси, куди заглядати дуже складно. Китай, звісно, використовує Росію по повній програмі - і як "торпеду" у своєму протистоянні з Заходом, і  як харчовий ресурс. Тобто у міжнародному харчовому ланцюгу Китай займає місце над Росією, а Росія займає нижчу сходинку. Мені здається, тут все зрозуміло та очевидно.А Путін також використовує Китай як ресурс, бо Китай  об'єктивно зараз є союзником Путіна у війні проти України, передусім використовуючи свої проксі – КНДР. Звісно, якби Китай хотів припинити війну, то почав би з того, що заборонив би Кім Чен Ину допомагати Путіну. Але цього не відбувається. Китай, звісно, просто використовує Путіна як харчовий ресурс і як "торпеду" у протистоянні із Заходом. 

Свобода це те, що об'єднує українців. Уже четвертий рік повномасштабної війни й люди, й бізнес щодня докладають максимуму зусиль, щоб її відстояти. У спецпроєкті "Код свободи" розкажемо, як компанія BROCARD веде бізнес в умовах війни. Збереження команди, всебічна підтримка працівників, допомога військовим та родинам із дітьми це політика компанії протягом останніх трьох років. Попри труднощі BROCARD розвиває бізнес, розширює мережу магазинів та асортимент товарів, втілює новітні технології. Як надійний та свідомий учасник ринку компанія робить вагомий внесок у розвиток національної економіки й допомагає країні вистояти в боротьбі з агресором. Людмила Севрюк, директорка "Брокард-Україна": "Код Свободи для BROCARD це вже понад 1190 днів рішень, щоб зберегти бізнес, людей і країну. Це підтримка команди, яка попри все тримає свій фронт. Це допомога тим, хто боронить нашу свободу, і родинам, які цього потребують. Це відповідальність перед державою, яку ми глибоко усвідомлюємо. Ми маємо свободу діяти рішуче там, де це справді важливо. І саме вона закодована в кожному нашому кроці. Хоч би яким був виклик". Перший виклик зберегти команду 3 заробітні плати авансом - виплачено працівникам 
у березні 2022-го 1560 робочих місць - з 1800 збережено з моменту повномасштабного вторгнення 275 нових працівників - приєдналися до команди BROCARD за 2024 рік Від першої допомоги до відновлення стабільної роботи Зберегти команду, підтримати працівників, допомогти тим, хто втратив домівку або пішов захищати країну, це стало першочерговим завданням компанії з перших днів повномасштабної війни У березні 2022 року всі 1800 працівників компанії отримали авансом зарплату за 3 місяці та додаткову одноразову допомогу. Це дало людям змогу вистояти в хаосі перших тижнів війни. Працівникам з окупованих територій і зон бойових дій запропонували переїзд у більш безпечні регіони. Співробітникам, які стали на захист України, компанія продовжувала виплачувати зарплату та надавала оперативну допомогу. Колектив постійно збирав кошти на амуніцію та лікування. Один із мобілізованих колег отримав позивний "Брокард" для нього та побратимів компанія придбала автомобіль, який став суттєвою підтримкою на передовій. "Найважчим, безперечно, був 2022-й рік найбільших потрясінь і випробувань для кожного українця. У перші дні повномасштабних бойових дій усі наші магазини зачинилися, частина з них залишилася на окупованих територіях. Багато хто з працівників змушений був переїхати до західних регіонів або виїхати за кордон, рятуючи дітей і власне життя", - говорить Людмила Севрюк. Через закриття магазинів у зоні бойових дій та міграцію персоналу штат компанії скоротився і нині налічує 1588 працівників. Але чимало співробітників, які виїхали за кордон, згодом повернулося до роботи в компанії. Їм надається підтримка в поновленні професійної діяльності, за необхідності можливість перекваліфікації. BROCARD завжди була відповідальним роботодавцем і навіть у часи повномасштабної війни зберігає свої зобов'язання перед працівниками. Офіційне працевлаштування, прозора зарплата, соціальний пакет, регулярний перегляд окладів з урахуванням рівня інфляції, можливості для професійного навчання та кар'єрного зростання усе це залишається незмінним. ЛЮДИ НАЙБІЛЬША ЦІННІСТЬ BROCARD. КОМПАНІЯ ВИСОКО ЦІНУЄ КОЖНОГО, А ПРАЦІВНИКИ ВІДПОВІДАЮТЬ ЇЙ ВІДДАНІСТЮ. НЕДАРМА СЕРЕДНІЙ СТАЖ РОБОТИ В BROCARD СТАНОВИТЬ 7 РОКІВ І 3 МІСЯЦІ, А БАГАТО ХТО ПРАЦЮЄ ПО 10-15 І НАВІТЬ 20 РОКІВ Культура підтримки Компанія дбає не лише про кар'єрне зростання та соціальний захист, а й про атмосферу, де цінуються взаємна підтримка та емпатія. Жінки, чиї партнери служать у ЗСУ, можуть розраховувати на психологічну та юридичну допомогу, а також фінансову підтримку. Чоловіки, мобілізовані до Сил оборони, щомісяця отримують компенсацію на рівні середньої зарплати, а їхні робочі місця зберігаються. Після повернення до цивільного життя компанія допомагає їм пройти шлях адаптації. Працює Програма адаптації ветеранів, створено Сервіс психологічної допомоги, який об'єднує фахівців із психології, психотерапії та коучингу. Така підтримка важлива для всіх, хто шукає внутрішню опору у складні часи, особливо для постраждалих від війни та тих, хто повернувся з фронту. Втім, поняття підтримки у BROCARD виходить далеко за межі сервісів і програм. Велику роль відіграє корпоративна культура жива, емоційна, об'єднувальна. У BROCARD є внутрішній Telegram-канал, який став не просто джерелом новин компанії, а платформою для взаємодії, порад, підтримки та обміну досвідом між колегами. А ще регулярні онлайн-чаювання з директором це можливість напряму поспілкуватися з керівництвом, поставити запитання, поділитися ідеєю та переконатися, що в BROCARD справді чують кожного. Катерина Гуленок, керівниця PR-департаменту "Брокард-Україна": "Єдність команди це не лише про спільну роботу та досягнення цілей. Це про емоційний зв'язок, натхнення й моменти, що по-справжньому об'єднують. Ми вміємо радіти дрібницям, підтримувати, ділитися ідеями й створювати відчуття, що ти не сам у цьому складному й нестабільному світі. Щоденне спілкування у Telegram, корпоративні забіги, креативні флешмоби не просто традиції для нас, а спосіб бути ближчими один до одного. Саме така взаємодія формує атмосферу тепла, довіри й згуртованості, яка є серцем культури BROCARD. Бо ми щиро віримо: справжня команда тримається не лише на професіоналізмі, а й на людяності". Другий виклик зміцнити бізнес 66 магазинів - продовжують працювати 
у 22 містах України 3 нових магазини - BROCARD відкрилися 2023 року 3 млн українців - є учасниками програми лояльності BROCARD 121 новий бренд - з'явився у портфоліо BROCARD торік, зокрема 29 українських 5,66 млрд грн - сягнув загальний обіг мережі 2024 року 798 млн грн - податків сплачено за 2024 рік та понад 2 млрд за три роки повномасштабної війни Не просто зберегти, а й розвивати мережу На 24 лютого 2022 року мережа BROCARD налічувала 97 магазинів у 26 містах України. Однак після початку повномасштабного вторгнення третину магазинів було втрачено через бойові дії та окупацію територій. На деякий час роботу компанії та складу було зупинено логістичні ланцюги розірвано, а господарську діяльність паралізовано. Проте компанії вдалося оперативно поновити роботу та зберегти мережу, адаптуючись до нових реалій. "Ми не просто повернули бізнес до життя, а й відкрили нові магазини. Попри обстріли, блекаути та тимчасові зупинки роботи, наші колеги почали повертатися додому й виходити на роботу. Магазини BROCARD стали місцем, що нагадує про довоєнне життя та дарує радість навіть у складні часи", - каже Людмила Севрюк. Протягом останніх років компанія змогла забезпечити економічну стійкість бізнесу та розширити мережу. Зокрема, відкрилися три нові магазини в Луцьку, Івано-Франківську та Вінниці. Також було оновлено формат двох магазинів. Сьогодні мережа BROCARD налічує 66 магазинів у 22 містах України і продовжує надихати, дарувати красу й підтримку. Але зупинятися на досягнутому не планує. 2025 року відкриються щонайменше чотири магазини, зокрема унікальний торговий простір нового формату, що не має аналогів на українському ринку парфумерії та косметики. Крім того, відновлюється розвиток концепції бутиків нішової парфумерії BROCARD NICHE BAR. Команда й технології секрет успіху в часи нестабільності та змін У BROCARD упевнені: поєднання професійної команди та технологічних інновацій допомогло не лише вистояти під час війни, а й вивести бізнес на інший рівень Наприкінці 2023 року був запущений мобільний застосунок BROCARD, який став зручною платформою для клієнтів, щоб знайомитися з новинками, отримувати консультації та здійснювати купівлю. Застосунок уже завантажило майже 800 тисяч користувачів, які зробили більш ніж 360 тисяч замовлень. Торік у магазинах мережі BROCARD з'явилася інноваційна система діагностики шкіри Zemits Skin Analysis System на основі штучного інтелекту. Апарат дає змогу швидко й точно визначити реальні потреби шкіри та легко дібрати клієнту косметичні продукти, які ідеально підходять для догляду. 2024 року 12 363 гостей мережі BROCARD скористалися новою послугою та отримали персоналізовані поради від б'юті-експертів. Третій виклик підтримати армію і тих, хто цього найбільш потребує 1 млн грн - BROCARD перерахувала ЗСУ на третій день повномасштабного 
вторгнення До 30 млн грн - зросла допомога 
від BROCARD на потреби армії, станом на 7 березня 2022 року 12 тис. товарів - на 4 млн грн передано військовим навесні 2022-го 282 млн грн - направила компанія 
Силам оборони 5 млн грн - спрямовано у фонд "Повернись живим" для проєкту "Довгі руки ТРО" 32 працівники BROCARD - служать у лавах 
Сил оборони України Співпраця з Головним управлінням розвідки З перших днів війни компанія почала активно вибудовувати стратегію допомоги Силам оборони України, намагаючись, щоб кожен внесок був максимально ефективний. Торік BROCARD увійшла до переліку 30 українських компаній, які надали найбільше фінансування на потреби армії. Загалом на підтримку захисників уже спрямовано понад 282 мільйони гривень. Юрій Гаткін, співзасновник та керуючий бізнесом мережі BROCARD: "Особливу увагу компанія приділяє співпраці з Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України. Розвідка це очі й вуха армії, точність і оперативність оборони. Від її роботи залежить ефективність бойового планування та знешкодження потенційних загроз. Ми прагнемо посилити цей фронт, тому підтримка ГУР для нас пріоритет". BROCARD регулярно перераховує Головному управлінню розвідки частину свого обороту: "Більше заробляємо більше допомагаємо", кажуть у компанії. На ці кошти Міноборони екіпірує розвідників усім необхідним. Керівник ГУР Кирило Буданов високо оцінив внесок BROCARD у зміцнення обороноздатності країни, вручивши подяку за значну матеріальну підтримку. Підтримка родин із дітьми BROCARD разом із парфумеркою Ольгою Юрченко започаткували благодійну ініціативу на підтримку спецпроєкту #Вониневинні благодійного фонду "Я буду твоїм тилом". Ольга створила унікальний аромат "Соул оф Юкрейн" (Soul of Ukraine), весь прибуток від продажу якого в магазинах і на сайті BROCARD.UA направляється фонду на закупівлю необхідних речей для сімей із дітьми з Херсонщини, Маріуполя, Запорізької та Харківської областей. Завдяки цій ініціативі вже вдалося підтримати сотні родин. Ілона, мама двох дітей, якій надали допомогу: "Я не люблю, коли допомагають мені, я сама завжди допомагала іншим. Але війна змінила багато чого. Допомога, яку надає BROCARD, дуже гріє. Саме усвідомлення: я не сама. Є люди й волонтери, які поруч. Це схоже на подарунок від когось, кого ти навіть не знаєш. Але ти відчуваєш: тебе бачать". BROCARD ЗНАХОДИТЬ БАЛАНС МІЖ БІЗНЕС-ЦІЛЯМИ Й СОЦІАЛЬНОЮ МІСІЄЮ, КЕРУЮЧИСЬ СВОЇМИ ЦІННОСТЯМИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ТА ЧЕСНІСТЮ ПЕРЕД КРАЇНОЮ, НАДІЙНІСТЮ ТА ПОВАГОЮ ДО КОМАНДИ, ЕМПАТІЄЮ ТА ПІДТРИМКОЮ ТИХ, ХТО ЦЬОГО НАЙБІЛЬШЕ ПОТРЕБУЄ