Search trend "Україна Має Талант 2026"

Форвард Копенгагена Юссуфа Мукоко продовжить кар'єру в чемпіонаті Туреччини. Юссуфа Мукоко перейде із Копенгагена до турецького Чорума, інформує інсайдер Фабріціо Романо.
Ліверпуль домовився про несподіваний трансфер на наступне літо – заплатять майже в 9 разів більше
Сам німецький форвард камерунського походження уже дав згоду на перехід та має пройти медичний огляд у Туреччині. Варто додати, що Мукоко свого часу був одним із найяскравіших талантів у Європі, зокрема, був наймолодшим дебютантом Ліги чемпіонів (16 років та 18 днів).
Втім, з того часу кар'єра Юссуфа пішла на спад – була оренда до французької Ніцци та трансфер до Копенгагена минулого літа за 5 мільйонів євро. Цікаво, що лише в 2024-му Мукоко оцінювався у 22 мільйони. В Копенгагені загалом нападник провів 46 матчів, записавши до свого активу 18 голів та 3 результативні передачі.
Найяскравіший період кар'єри Мукоко провів у складі команди Борусії Д U-17 – 90 голів та 16 асистів у 56 іграх. На дорослому рівні все куди скромніше – 18 забитих м'ячів та 8 результативних передач у 99 поєдинках.
Додамо, що Чорум лише цього літа піднявся до турецької Суперліги, а зараз має в активі лише 1 бал після двох зіграних матчів.
Літнє трансферне вікно 2026 зачиняється: коли дедлайн в Україні, Англії, Іспанії та інших чемпіонатах
Футбол 24
Футбол 24

Українська співачка Джамала відмовилася від крісла музичного продюсера Національного відбору на "Євробачення-2027".
Про це артистка розповіла в Instagram, відповідаючи на запитання фоловерів. Підписники з надією поцікавилися, чи планує вона знову очолити музичну частину конкурсу. Джамала відповіла, що цього року вирішила відмовитися від участі в будь-яких талант-шоу та зосередитися на власній музиці.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Анна Саліванчук приміряла костюм на голе тіло для ефектної фотосесії
"Ні, цього року я відмовила всім талант-шоу. Але дякую. Я справді дуже багато вкладаю і віддаю, коли берусь за щось таке. Може, навіть більше, ніж треба", - написала співачка.
Після власної перемоги на "Євробаченні-2016" Джамала протягом багатьох років залишалася тісно пов'язаною з проєктом і неодноразово входила до складу журі Нацвідбору. У 2026 році вона вперше випробувала себе в ролі музичної продюсерки шоу: активно працювала з конкурсантами, відвідувала репетиції та показувала залаштунки підготовки.
Після перемоги LELÉKA на Нацвідборі 2026 Джамала продовжила підтримувати артистку. Співачка вирушила разом із нею до Відня, де допомагала готуватися до виступу на міжнародній сцені, була присутня на репетиціях та підтримувала представницю України.
Раніше Джамала відсвяткувала день народження. Цього року артистці виповнилося 43 роки. Gazeta.ua зібрала цікаві факти з життя Джамали та пропонує дізнатися більше про її творчий шлях. Справжнє ім'я виконавиці - Сусана Алімівна Джамаладінова. Вона народилася 27 серпня 1983 року в Киргизькій РСР, куди її родина була змушена виїхати після депортації кримських татар. Батько Джамали - кримський татарин, мати - вірменка.

Студенти кампусу Університету Британської Колумбії у Ванкувері під час першого тижня занять у Ванкувері, Британська Колумбія, Канада, у 2022 році. Taehoon Kim/Bloomberg/Getty Images.

Поки американські університети стикаються з тиском, канадська влада робить ставку на міжнародні таланти та академічну свободу.
Канада залучила 64 науковців, чимало з яких до цього працювали в університетах Сполучених Штатів. Нова програма стартувала на тлі жорсткішої політики адміністрації президента США Дональда Трампа щодо фінансування провідних американських закладів вищої освіти.
Як стало відомо з CNN
Міністерка промисловості Канади Мелані Жолі заявила, що на підтримку дослідників упродовж восьми років спрямують понад 500 мільйонів канадських доларів, або більш як 350 мільйонів доларів США. Запрошені фахівці працюватимуть у кількох університетах країни.
Серед 64 науковців 48 переїдуть із США. Раніше вони працювали, зокрема, в Гарвардському університеті, Корнелльському університеті та Массачусетському технологічному інституті. Їхні дослідження стосуються медицини, інженерії та кліматології.
Канада інвестує в залучення дослідників
Фінансування виділяють у межах ініціативи “Глобальний вплив ”, спрямованої на залучення дослідницьких талантів. Загальний бюджет цієї програми становить 1,7 мільярда канадських доларів, що перевищує 1,2 мільярда доларів США.
Поки окремі країни скорочують дослідження та відвертаються від академічної свободи, ми подвоюємо ставку на науку й дослідження.
– Мелані Жолі
Відповідаючи на запитання про можливу реакцію Вашингтона та ризик загострення торговельного протистояння, Жолі наголосила, що Канада самостійно визначає свою політику. Вона також привітала переїзд нових професорів до канадських університетів.
Університет Британської Колумбії запросив дев’ятьох дослідників, а Університет Торонто – шістьох. Президент і віцеканцлер Університету Британської Колумбії Бенуа-Антуан Бекон зазначив, що заклад очікує на фахівців, чиї дослідження можуть мати відчутний практичний ефект.
Академічна свобода стала одним із чинників переїзду
Після повернення Дональда Трампа до влади його адміністрація обмежувала доступ престижних американських коледжів і університетів до федеральних коштів. Деякі дослідники також заявляли про занепокоєння посиленням впливу Білого дому на розподіл грантів для науки.
Дослідник біології РНК Массачусетського університету Філіп Замор пояснив радіостанції ВБУР, партнеру Національного громадського радіо, що вирішив залишити заклад через складнощі із залученням кваліфікованих фахівців.
Я не можу виконувати свою найкращу роботу в Америці. Я не можу залучити найкращих людей, які допомагали б мені в цьому, і не можу гарантувати їм середовище, де вони почуватимуться в безпеці.
– Філіп Замор
Дослідник медіа Ітан Цукерман переходить із Массачусетського університету в Амгерсті до Університету Макгілла. Він назвав переїзд можливістю долучитися до команди, яка займається новаторськими дослідженнями.
Цукерман також наголосив, що підтримка науки в Канаді має важливе значення для протидії комерційному й політичному тиску на демократію в умовах поширення авторитарних тенденцій у світі.
Не пропустіть інші новини:
Новосибірський суд визнав двох фізиків винними у держзраді та призначив по 12,5 років кожному, подробиці звинувачень не розкриваються.
Уряд запускає програму співфінансування прикладних досліджень для технологічного бізнесу. У 2026 році на розробки спрямують 100 млн грн.
The post Канада залучила 64 науковців, 48 із них переїдуть зі США first appeared on Межа. Новини України..

Джон Гальяно має всі шанси стати лише третім живим дизайнером, якому присвятять персональну виставку в Інституті костюма Метрополітен-музею — більш ніж через десятиліття після того, як його антисемітські висловлювання перевернули його життя та кар’єру. Ремі де ла Мовіньєр/AP

Ретроспектива ще не відкрилася, але вже змушує музей відповідати на незручне питання про межі мистецького визнання.

Як вказує CNN

Метрополітен-музей у Нью-Йорку готує виставку “John Galliano: Horizons”, присвячену чотирьом десятиліттям творчості John Galliano. Експозиція Інституту костюма має відкритися навесні 2027 року одночасно з традиційним Met Gala, який відбудеться у перший понеділок травня.

Ще до відкриття проєкт викликав гостру дискусію. У 2011 році John Galliano звільнили з Dior після появи відео з його антисемітськими висловлюваннями, записаного роком раніше в паризькому барі. Скандал також завершився кримінальним вироком і фактичним виключенням дизайнера зі світу моди.

На той момент Galliano був одним із найвпливовіших британських дизайнерів. Його роботи для Givenchy та Dior змінили уявлення про театральність, історичні образи й емоційність у високій моді.

У 2014 році Maison Margiela запросив дизайнера на посаду креативного директора. Galliano поступово повернувся до активної роботи, а його нові колекції знову стали важливою частиною модної індустрії. Водночас ретроспектива в Метрополітен-музеї порушує непросте питання: чи можна визнавати мистецький талант, не применшуючи шкоди, завданої людиною.

Виставка John Galliano у Метрополітен-музеї та складне минуле дизайнера

У музеї підкреслили, що “John Galliano: Horizons” не оминатиме антисемітські та расистські коментарі дизайнера. Виставка має показати не лише його вплив на мову моди, а й зв’язок між творчістю, особистими вчинками та етичною відповідальністю.

Andrew Bolton, який куруватиме проєкт, зазначив, що експозиція розглядатиме зміну сприйняття творчості Galliano під впливом його поведінки, її наслідків та нових культурних орієнтирів.

Виставка розглядає і те, як Galliano переосмислив світ через моду, і те, як його поведінка, її наслідки та зміна культурних цінностей змінили наше розуміння його роботи.

– Andrew Bolton

Під час підготовки експозиції команда проєкту зустрічалася з рабинами та єврейськими лідерами. Nate Wolfson із Nexus Project зауважив, що частина американської єврейської громади може сприйняти таку виставку болісно, зокрема через нові антисемітські напади у США та інших країнах.

Як John Galliano повернувся до модної індустрії

У документальному фільмі 2023 року “High & Low: John Galliano” дизайнер назвав свої висловлювання огидним учинком. Він також пов’язав той період життя з алкогольною та наркотичною залежністю.

Після скандалу Galliano пройшов реабілітацію в Аризоні, повернувся до Парижа та постав перед судом за публічні образи на релігійному, расовому чи етнічному ґрунті. Йому призначили умовні штрафи на загальну суму 6 тисяч євро.

Згодом дизайнер вивчав історію антисемітизму й Голокосту під керівництвом Rabbi Barry Marcus та зустрічався з людиною, яка пережила концентраційний табір. У 2013 році Abe Foxman з Anti-Defamation League заявив, що Galliano доклав значних зусиль для переосмислення своїх поглядів і вивчення небезпеки антисемітизму та упереджень.

John Galliano стане третім живим модельєром, якому Метрополітен-музей присвятить окрему ретроспективу. Раніше таку виставку отримали:

• Rei Kawakubo – у 2017 році;
• Yves Saint Laurent – у 1983 році.

Вплив Galliano на сучасну моду важко заперечити. Його творчість асоціюють із драматичними показами, історичними алюзіями та складною роботою з образом. У Maison Margiela дизайнер створював резонансні колекції вже в іншій, значно стриманішій публічній ролі.

Чи здатна ретроспектива поєднати талант і відповідальність

Dana Thomas, авторка подвійної біографії “Gods and Kings” про Galliano та Alexander McQueen, вважає, що професійний доробок дизайнера заслуговує на визнання. Водночас моральний бік такого музейного вшанування, на її думку, неминуче залишатиметься суперечливим.

На думку Thomas, виставка має говорити не тільки про розкішні сукні, майстерність крою та видовищні подіуми. Вона також повинна порушувати питання культури, суспільства й меж прийнятного.

Дискусію посилює досвід попередніх музейних проєктів. Виставку Karl Lagerfeld у Метрополітен-музеї 2023 року критикували за те, що вона майже не торкнулася суперечливих висловлювань дизайнера. Подібні зауваження лунали і щодо експозицій про Coco Channel та Edgar Degas, де їхнє антисемітське минуле, на думку критиків, було висвітлено недостатньо повно.

Не існує чіткого поділу між мистецтвом і соціальною, культурною історією. Треба бачити все. Треба бачити все як цілісність.

– Christopher Benfey

Nate Wolfson переконаний, що Інститут костюма не має пом’якшувати історію John Galliano заради зручної оповіді. Виставка повинна прямо показати темні сторони його минулого, наслідки вчинків, спроби примирення та особисті зміни.

Саме чесність цього підходу визначить, чи стане “John Galliano: Horizons” звичайною ретроспективою про відомого дизайнера, чи змістовною розмовою про мистецтво, пам’ять, відповідальність і межі публічного визнання.

Схожі новини для вас:

• Metropolitan Museum у Нью-Йорку готує ретроспективу John Galliano, яка охопить 40 років його творчості та порушить питання антисемітизму, відповідальності й мистецького визнання.
• Met Gala 2026 представить тему «Мистецтво костюма» з виставкою у нових галереях Condé Nast у Метрополітен-музеї, що триватиме до січня 2027 року.
• CNN запустив щотижневу розсилку Big Style, що досліджує моду через культуру, інтерв’ю і есе; матеріали поєднають гумор, критичність і натхнення для читачів.

The post Метрополітен-музей готує ретроспективу John Galliano на тлі суперечок про його минуле first appeared on Межа. Новини України..

Новий сезон Бундесліги знову стартує з очевидним фаворитом. Баварія після двох майже бездоганних років на внутрішній арені виглядає головним претендентом на чергове чемпіонство, тоді як Боруссія Дортмунд, РБ Лейпциг та Баєр спробують нав'язати мюнхенцям боротьбу.

Але німецький чемпіонат — це не лише боротьба за титул. Цікаво буде стежити за новачками ліги, амбіціями середняків та українським слідом у Бундеслізі."Чемпіон" розбирає головні команди, трансфери та інтриги сезону, а також дає власні прогнози на підсумкову таблицю.
Баварія: домінація як на полі, так і у менеджменті
Два роки тому Баєр з Хабі Алонсо сенсаційно виграв Бундеслігу, чим змусив Баварію шукати нові шляхи, щоб повернути собі корону німецького футболу. І мюнхенці швидко ці шляхи знайшли.

Під керівництвом Венсана Компані "рекордмайстери" буквально знищують всіх на внутрішній арені. Скепсису щодо призначення бельгійця було вдосталь, бо все ж людина перед цим вилетіла з АПЛ разом з Бернлі. Але декількох місяців екскапітану Ман Сіті вистачило, щоб довести – він тренер топ-рівня.

За два сезони Баварія програла лише 3 матчі у Бундеслізі та 12 разів зіграла внічию. Божевільні цифри.

Чи зміниться щось у новому сезоні? Аж ніяк. Все вказує на те, що на Баварію чекає чергове доволі легке чемпіонство. Нудно? Так. Але цілком закономірно.

Тому, як Баварія працює влітку на трансферному ринку, можуть позаздрити всі топ-клуби. Поки Ліверпуль шукає заміну Салаху, Барса намагається підписати Альвареса, Реал думає над підписанням Кіса Сміта та когось у центр захисту, Ман Сіті торгує Енцо – Баварія вже повністю укомплектована. І вже доволі давно.

Ще під час чемпіонату світу-2026 Баварія підписала нову зірку збірної Марокко Ісмаїла Сайбарі. Чудовий технічний футболіст, який здатен зіграти як на фланзі, так і в центрі під нападником. А якщо дуже треба, то може вийти й у ролі центрфорварда, як це було, власне, на мундіалі. У команді Компані Сайбарі на початку буде заміняти травмованих Сержа Гнабрі та Леннарта Карла, а згодом має всі шанси пробитися в основу.

Другим гравцем, якого підписала Баварія, є лівий захисник Натаніель Браун. І цим трансфером мюнхенці посилили найбільш проблемну позицію. Минулого сезону ліворуч у захисті Альфонсо Девіса міняли Йосип Станішич та Конрад Лаймер, але для жодного з них це не є профільною позицією. Браун у складі Айнтрахта став найкращим лівим захисником сезону в Бундеслізі, пробився в основу збірної Німеччини, і абсолютно точно готовий зробити крок вперед.





Erstes Spiel in der Allianz Arena, erstes Tor für Nene Brown! ⚽️✅😎 pic.twitter.com/RYNDZUN3nP— FC Bayern München (@FCBayern) August 15, 2026





Ще у липні спортдир Баварії Макс Еберль сказав, що команда укомплектована, тож нових трансферів очікувати не варто. Мюнхенська машина вже завелася і готова нищити всіх на своєму шляху.

Проте єдина проблема зі складом несподівано виникла у Баварії цього місяця. Двічі під час товариських матчів Джамал Мусіала втратив свідомість прямо на полі. Спочатку це пояснили сонячним ударом, але після другого випадку стало очевидно, що проблема значно глибша. Виявилося, що Джамал страждає від неврологічних абсансів – коротких епілептичних нападів. І в клубі про цю проблему знають вже давно. Тут або медики знайдуть ліки, або подальша кар'єра одного з найбільших талантів покоління буде під великим питанням. Проте поки що Баварія зберігає спокій.

Головна інтрига щодо Баварії цього сезону: скільки голів на двох оформлять Кейн та Олісе?

Але очевидно, що на цей сезон головна мета Баварії – Ліга чемпіонів. Турнір, в якому вона була серед найбільших фаворитів минулого сезону, але мрії розбилися об неймовірно організовану команду Луїса Енріке.
Боруссія Дортмунд: з двох ніг на ті самі граблі
Новий сезон, а проблеми ті самі. Боруссія Дортмунд знову бачить перед собою ті самі граблі, а потім з розгону стрибає на них. По лобі ще не отримала, але через декілька місяців відчує нестримний головний біль.

До старту сезону залишилося декілька днів, але жодна людина у світі не може сказати, яким буде стартовий склад джмелів.

Влітку Боруссія Дортмунд втратила Каріма Адеємі, який поїхав підкорювати Ла Лігу в складі Барселони, а Юліан Брандт пішов в Аякс вільним агентом.

Кого підписали натомість? З Генка приїхав 18-річний вінгер Константінос Карецас, а з ПАОК нещодавно підписали Янніса Константеліаса (так, того самого, який знущався над обороною Динамо Київ). І от ці люди, разом із Серу Гірассі, будуть становити собою атаку Боруссії Д. А ще є молодий італієць Самуеле Іначіо. Безперечно талановитий. Проте ще сирий. Чи здатна ця атака конкурувати на дистанції з Кейном, Олісе та Діасом? Питання риторичне.





Giannis Konstantelias spielt in Zukunft für Schwarzgelb! 🇬🇷Der 23-Jährige Mittelfeldspieler wechselt vom griechischen Erstligisten PAOK Thessaloniki nach Dortmund und hat einen Vertrag bis zum 30. Juni 2031 unterschrieben. 🤝Zur Meldung:➡️ https://t.co/1kfdBCQHw3 pic.twitter.com/Ipbl0DZm7b— Borussia Dortmund (@BVB) August 17, 2026





Боруссія Дортмунд знову збирає дуже молоду команду, і робить це за лічені тижні до старту сезону. Жодного часу на те, щоб зігратися, напрацювати схеми – немає.

Натомість потужно виглядає центр поля джмелів. Фелікс Нмеча станом на зараз є найкращим німецьким центрхавом після Йозуа Кімміха (привіт Нагельсманну, який ставив його на ЧС правим захисником). Також дуже сильно додав за останні місяці Джоб Беллінгем, а із ПСВ приїхав Джої Верман, який зробив 8 14 за попередній сезон Ередівізі.

Проблеми із захистом Дортмунд так і не вирішив. Замість Нікласа Зюле підписали 19-річного Жана Гаду, але досі в основі гратиме Рамі Бенсебаїні, який у попередні сезони регулярно привозив у найбільш відповідальні моменти.

Навряд цей сезон буде для Боруссії Д тотально провальним, але за чемпіонство боротися вона ще не здатна. І матч за Суперкубок Німеччини це підтвердив.
РБ Лейпциг: новий курс під керівництвом легенди
Боси Лейпцига відверто дуже здивували. Минулого сезону командою керував Оле Вернер, який до цього добре проявив себе у Вердері. Після сезону без єврокубків бики фінішували третіми, тож назвати сезон провальним точно не можна. Ще й до того ж розкрили Яна Діоманде, якого продали в Реал за величезні гроші. Але що далі? Лейпциг – клуб з амбіціями. І в принципі було очевидно, що з Оле Вернером стрибнути вище буде майже неможливо.

Ну а далі РБ Лейпциг спробував зробити косплей на Баварію. Новим головним тренером призначили легендарного ексзахисника Мартіна Демічеліса. Минулого сезону він у березні очолив Мальорку, але не зміг врятувати її від вильоту з Ла Ліги. До цього мав непоганий, проте не дуже переконливий період на батьківщині. Нагадує чимось Венсана Компані, еге ж?





Fitness statt Feinschliff – worauf Micho jetzt wert legt 🎙️Nach 120 Minuten gegen #Ingolstadt spricht der #RBL-Coach über schwere Beine und macht den Fans ein Versprechen: 🔗 https://t.co/Z20HEsLt0u pic.twitter.com/8QCwLrrgLh— RB Leipzig (@RBLeipzig) July 25, 2026





Насправді Мальорка Демічеліса не виглядала безнадійною, але як на зло всі її конкуренти, окрім Жирони, почали набирати очки. Демічеліс – сучасний тренер, який першочергово вимагає інтенсивності та дисципліни. І такого тренера Лейпцигу насправді не вистачало з часів Юліана Нагельсманна.

Проте трансферну кампанію Лейпциг поки що провалює. Після продажу Діоманде він намагався підписати зірку Гоффенгайма Фісніка Асслані, але той не пройшов медогляд. Тож поки єдиними трансферами залишаються центрбек Максим Естев з Бернлі та Рокко Райтц з Гладбаха.

Останні дні трансферного вікна для Лейпцига будуть гарячими. Ось-ось має з Мілана приїхати старий знайомий Крістофер Нкунку, а з Лілля – нападник Матіас Фернандес-Прадо.

Вперше за всю історію своїх виступів у Бундеслізі РБ Лейпциг йде у сезон з новим основним голкіпером. Петер Гулачі, який роками обіймав цю позицію, поїхав у Вільярреал. Тож тепер його замінить бельгієць Маартен Вандервоордт, який свого часу вважався ледь не головним талантом країни. І ось настав його час це доводити. Також Лейпциг повернув до команди Оскара Нюланда. Так, того самого ветерана, який відіграв чудовий ЧС-2026 за Норвегію.

Чи є Лейпциг зараз прямим конкурентом Баварії? Навряд. Але ця команда здатна здивувати.
Баєр: чи є життя майже без чемпіонів?
Два роки пройшли з історичного чемпіонства Баєра, а від тієї команди майже вже нічого не залишилося. Влітку пішов Алехандро Грімальдо, який фактично був останньою зіркою тієї команди, хто залишалася в клубі. Досі є Патрік Шик, Едмонд Тапсоба, Есек'єль Паласіос та Роберт Андріх, але глобально – це вже геть нова команда.

І вести цю команду у новому сезоні буде молодий іспанець – Карлес Мартінес. Леверкузену сподобалося працювати з іспанцями, тож вибір цілком передбачуваний.





Willkommen in Leverkusen! ⚫️🔴Carles Martinez Novell (42) ist unser neuer Cheftrainer und hat einen Vertrag bis 2028 unterschrieben. ✍️ pic.twitter.com/LIChkUdVzt— Bayer 04 Leverkusen (@bayer04fussball) June 4, 2026





До Баєра 42-річний Карлес Мартінес 4 роки очолював Тулузу, з якою у сезоні-2022/23 сенсаційно виграв Кубок Франції. І за ці роки роботи Мартінес зарекомендував себе як спеціаліст, який чудово вміє розкривати таланти. А це саме те, що й потрібно Баєру.

Влітку в Леверкузені придбали у Марселя фіналіста ЧС Факундо Медіну, а на заміну Грімальдо приїхав інший іспанець – Мігель Гутьєррес з Наполі. Ще доволі цікаво виглядає трансфер португальського вінгера Афонсо Морейри з Ліона.

Загалом, Баєр перебуває у процесі перебудови, але навіть така команда має фінішувати у топ-4, що їй не вдалося минулого року.
А що у середняків?
Дуже суттєво до Ліги чемпіонів підготувався Штутгарт. Вперше за багато років Шваби зберегли в команді всіх лідерів, включно з Денізом Ундавом та Анжело Штіллером. Єдина проблема – позиція голкіпера. Викупити Александера Нюбеля не вдалося, але його має замінити 20-річний Денніс Займен. І за цим голкіпером рекомендую слідкувати особливо.

Команда Себастьяна Генесса виглядає солідно для боротьби за топ-4, але їй знову не вистачає глибини для боротьби на три фронти.

Те саме стосується Гоффенгайма, якому вдалося зберегти навіть Фісніка Асслані, попри домовленість з РБ Лейпциг. Лишень вінгер Базумана Туре перейшов за 50 мільйонів євро в Ньюкасл. Натомість Гоффе зробив декілька класних підписань, з яких особливо виділяється вундеркінд Натан де Кат з Андерлехта.





𝘽𝙚𝙝𝙞𝙣𝙙 𝙩𝙝𝙚 𝙨𝙘𝙚𝙣𝙚𝙨 👀 Die Ankunft von Nathan De Cat 🎬Zum kompletten Video: https://t.co/W1PgbCtOaW 👈 pic.twitter.com/DvfdQb7rWz— TSG Hoffenheim (@tsghoffenheim) July 10, 2026





Все вказує на те, що й цього сезону Гоффенгайм буде серйозним гравцем у боротьбі за місце в єврокубках. Та й в самій Лізі Європи ця команда здатна дійти доволі далеко.

Фрайбург, який минулого сезону дістався фіналу ЛЄ, йде у сезон без свого основного голкіпера Ноа Атуболу та головної зірки Йоанна Манзамбі. Перший от-от перейде в Айнтрахт, а другий – вже в Астон Віллі. Це доволі бідний клуб, тож заміну Атуболу знайшли у Вердері, підписавши Міо Бакгауза, а у центр поля прийшов Ріїто Ямамото із Сінт-Трейдена.

Як і завжди, Фрайбург не ставить перед собою високих цілей. Але фінішувати у першій половині таблиці ця команда зобов'язана.

До Айнтрахта цього літа повернувся Аді Гюттер, який успішно його тренував з 2018 по 2021 рік. Але клуб несподівано пасивний на трансферному ринку. Після продажу Натаніеля Брауна в Баварію Айнтрахт досі не підписав йому адекватну заміну, а єдиним суттєвим зимовим новачком є опорник Рафаель Оньєдіка з Брюгге.

Айнтрахту не вистачає індивідуальної якості в усіх лініях, але Аді Гюттер – досвідчений тренер, який вміє будувати команду навіть в таких умовах. Цього сезону Орлам не доведеться грати на трьох фронтах, і це є перевагою перед конкурентами. Тому прогнозую, що у зону єврокубків Франкфурт зможе повернутися.
А що там у новачків ліги?Цього року у Бундеслізі три нові команди, що є доволі незвичним, оскільки зазвичай представники еліти переграють третю команду Другої Бундесліги у перехідних матчах. Але цього разу Вольфсбург несподівано зазнав поразки від Падерборна.
І саме Падерборн є головним кандидатом на виліт цього сезону. Біло-сині двічі за свою історію грали у Бундеслізі, і обидва рази посідали останнє місце. Загалом за два сезони цей клуб виграв 10 матчів в еліті. У складі Падерборна немає гравців, які були б відомі широкому загалу, а клубний бюджет не дозволяє якісно посилюватися. Навіть 17 місце для цієї команди вже буде дивом.

Куди цікавіше буде спостерігати за абсолютним дебютантом Бундесліги – Ельферсбергом. Це крихітне містечко на півдні Німеччини, з населенням близько 12 000. Але цей клуб планомірно йшов до того, щоб дебютувати в еліті. Ще позаминулого сезону Ельферсберг лише на останніх хвилинах програв у перехідних матчах Гайденгайму, але тепер вийшов з другого місця.

Будував цю дуже цікаву команду спортивний директор Оле Бук. І його робота вийшла настільки якісною, що навесні він перейшов до Боруссії Дортмунд. Попри це, Ельферсберг не зійшов з курсу, і влітку підписав декількох цікавих молодих гравців. Зокрема, з Баєра перейшов центрхав Френсіс Оньєка, а з Дортмунда вінгер Коул Кемпбелл.

Так, на Ельферсберг чекає боротьба за виживання, але цій команді цілком до снаги зберегти своє місце в еліті.

Ну а третій новачок взагалі не сприймається у цьому статусі. Все ж всі звикли бачити Шальке не просто в еліті німецького футболу, а й на його верхівці. Австрійський тренер Мірон Муслич дійсно побудував в Гельзенкірхені якісну команду, яка відносно легко виграла Другу Бундеслігу. І цього сезону точно збирається закріпитися в Бундеслізі.

Ще й за іменами у Шальке склад дуже цікавий. Чого лише варті Лоріс Каріус та Едін Джеко! Так-так, саме Каріус буде основним голкіпером Шальке. Минулий сезон у нього був чудовий. А Джеко, як приїхав до Шальке взимку, забив 6 голів за 11 матчів. Цього пана ніколи не варто списувати з рахунків. Ще й влітку Шальке підписав досвідченого Робіна Госенса з Фіорентини.

Цього сезону у Шальке є все, щоб взагалі уникнути боротьби за виживання.
Український слід
Ще донедавна у Бундеслізі було два представники України, але Уніон віддав Дмитра Богданова в оренду в Енергі Котбус. Тож залишився лише Юхим Конопля.



Юхим Конопля


Getty Images




Вочевидь, Боруссія Менхенгладбах підписувала правого захисника збірної України в якості основного гравця, але, на жаль, вже у другому матчі під час передсезонки Юхим отримав пошкодження коліна. І поки що ніхто навіть не називає строків відновлення. Одразу після цього Жеребці придбали японського правого захисника Даїчі Хасіоку у Славії. Але його розглядають саме як бекап для Коноплі.
Тож коли Конопля відновиться, точно має отримати свій ігровий час. Але у Боруссії М такий безлад в управлінні, що доведеться йому вести боротьбу за виживання.
Де дивитися Бундеслігу
Транслятором Бундесліги в Україні, як і у попередні роки, є Setanta Sports. Окремі трансляції доступні на самому телеканалі, а абсолютно всі ігри – на платформі.

Як і зазвичай, один матч на тиждень виносять на п'ятницю, на 21:30. Більшість матчів відбувається о 16:30 в суботу, а центральна гра туру – о 19:30. На неділю виносять 2-3 гри за участю команд, що грають у Лізі Європи та Лізі конференцій.
Прогноз на сезон
Баварія оформить чемпіонство за 4-5 турів до фінішу сезону.

Гаррі Кейн знову заб'є понад 30 голів за сезон.

Самуеле Іначіо з Дортмунда стане головним відкриттям сезону та дебютує за збірну Італії.

Ельферсберг – новий Гайденгайм. Не вилетить з Бундесліги та буде близьким до середини таблиці.

Саїд Ель Мала витягне Кельн у першу половину таблиці.

Юхим Конопля закріпиться в основі Боруссії Менхегладбах.

Едін Джеко заб'є більше 7 голів за сезон.

Боруссія Д, РБ Лейпциг та Баєр фінішують у топ-4.

Айнтрахт повернеться до єврокубків.

Аугсбург занадто пасивний на трансферному ринку, а склад команди поступається за рівнем майже всім конкурентам. Цього разу вони вилетять або будуть у перехідних матчах.

На Гамбург чекає "синдром другого сезону". Боротьба за виживання для нього буде дуже важкою.

Усередині Meta готували найрадикальніший сценарій перебудови за всю історію компанії. Та реальні показники AI і гнів працівників змусили керівництво відступити.
На січневій щорічній зустрічі керівництва Meta на Гаваях Марк Цукерберг і його найближчі соратники обговорили масштабну перебудову компанії для епохи штучного інтелекту. План передбачав, що значну частину щоденних завдань тисяч працівників виконуватимуть системи AI, а за їхньою роботою стежитимуть компактніші команди фахівців.
Як зазначає Reuters
Ініціатива мала кодову назву проєкт OT – скорочено від “трансформація організації”. У внутрішніх сценаріях розглядали можливість скоротити окремі команди Meta на 60%. Частині співробітників планували запропонувати нові посади, інших – звільнити, не заповнювати відкриті вакансії або визнати недостатньо ефективними.
Реорганізацію хотіли провести двома етапами: перший мав стартувати у травні, а другий – у листопаді. За одним із розрахунків, масштаби скорочень могли зрівнятися або перевищити звільнення приблизно чверті персоналу Meta наприкінці 2022-го та на початку 2023 року.
Штучний інтелект мав перебрати значну частину щоденної роботи, яку виконують тисячі працівників. За віртуальними працівниками мали наглядати менші команди людей із високою концентрацією досвіду та навичок.
Однак увечері 19 травня, за кілька годин до початку першої хвилі, Цукерберг відмовився від подальшого плану. Наступного дня Meta скоротила близько 10% штату, але підготовку до листопадньої хвилі звільнень скасувала.
На той момент у компанії вже наростало невдоволення. Працівники вважали, що програма впровадження AI частково спрямована на заміну людей автоматизованими системами. Водночас внутрішні показники вказували, що автономні AI-агенти не забезпечують очікуваного зростання продуктивності, а інвестори дедалі уважніше оцінювали величезні витрати Meta на штучний інтелект.
У Meta підтвердили існування проєкту OT. У компанії пояснили, що він був розрахований на рік і стосувався скорочення витрат, перегляду структури команд та переведення співробітників на пріоритетні напрями, зокрема на створення навчальних даних для моделей AI.
Під час реструктуризації компанії на початку цього року деякі команди отримали завдання опрацювати сценарії можливого впливу переведень працівників, закриття вакансій і скорочень. У підсумку тисячі співробітників перейшли на пріоритетну роботу в кількох новостворених командах. Ми не реалізували кожен зі сценаріїв, і від початку не припускали, що це станеться.
– Meta
Як Meta хотіла стати компанією, створеною навколо AI
Після появи ChatGPT наприкінці 2022 року технологічні компанії почали шукати способи радикально змінити організацію праці завдяки генеративному штучному інтелекту. Особливу увагу привернули AI-агенти – системи, які повинні не лише відповідати на запити, а й самостійно виконувати дії: бронювати поїздки, купувати товари, створювати застосунки або працювати з клієнтами.
Керівники Meta зацікавилися підходом, за якого AI не просто додають до наявних процесів, а будують компанію навколо нього. У внутрішніх матеріалах цей принцип описували як середовище, де інструменти та агенти AI взаємодіють між собою, робочі процеси автоматизовані, а нові продукти від початку створюють із пріоритетом для штучного інтелекту.
Минулого року Алекс Шульц і Наомі Глейт відвідали Азію, де звернули увагу на стартапи, що вже формували свої організаційні структури навколо AI. Meta також досліджувала моделі роботи таких компаній і запускала внутрішні експерименти, щоб визначити, як цей підхід можна застосувати у власних командах.
Одним із перших тестових проєктів стала робота невеликих технічних груп. Іме Арчібонг описував цей підхід через аналогію з баскетболом: замість довгих циклів планування команди мали швидко створювати прототипи, перевіряти більше ідей та оперативніше переходити до наступних етапів розробки.
У баскетболі швидкий прорив дає змогу робити більше кидків і обирати кращі моменти для них. Ми очікуємо такого самого ефекту від інструментів AI: вони дозволять перевіряти більше ідей із меншими витратами та вищою точністю. Це не лише цікавіше – в епоху, де першочерговим є AI, ми вважаємо такий підхід переможним.
– Іме Арчібонг
У межах експерименту створили п’ять невеликих груп, до яких входили по двоє або троє інженерів і дизайнер. Замість фіксованого шестимісячного планування вони мали розробляти прототипи короткими чотиритижневими циклами.
Пізніше в Meta підготували ширші правила для команд, які переходили до нового формату. Традиційний поділ на дизайнерів продукту та інженерів передбачали замінити універсальною роллю “розробник”. Середні управлінські ланки планували скорочувати, а невеликі команди підпорядковувати безпосередньо керівникам великих підрозділів. Щоденні пріоритети мали допомагати визначати системи аналізу з підтримкою AI.
На початку року Цукерберг активізував проєкт OT і доручив керівникам почати змінювати управлінські структури. До червня щонайменше 11 підрозділів, зокрема інженерні та дослідницькі команди, вже запровадили формат малих груп.
У деяких підрозділах Meta перейшла до так званого “підходу села”. Оцінювання працівників і рішення щодо підвищень мали ухвалювати керівники організацій за підтримки кадрових спеціалістів та AI-систем. Один такий керівник міг відповідати за 30–50 людей, тоді як очільники малих груп координували щоденну роботу, але не отримували офіційних управлінських повноважень.
Новий порядок викликав плутанину. Один із працівників, якому доручили координувати групу, зазначав на внутрішньому форумі, що не проходить навчання для менеджерів і не має доступу до інструментів оцінювання персоналу. Meta наголосила, що рішення щодо оцінок і підвищень ухвалювали та продовжують ухвалювати люди, а не AI.
Паралельно компанія запустила кадровий інструмент для виявлення “незамінних талантів”. У документах згадувався умовний “виконавець 10X” – фахівець, який здатний виконувати обсяг роботи, співмірний із роботою десятьох людей. Частину коштів, зекономлених через скорочення, Meta планувала спрямовувати на великі компенсаційні пакети для залучення й утримання особливо сильних інженерів AI.
Невдоволення працівників і проблеми з продуктивністю
У березні інформація про можливі звільнення, які могли зачепити 20% або більше персоналу, викликала тривогу серед працівників. Багато співробітників дізналися про ймовірні масштаби скорочень раніше, ніж керівники встигли пояснити їм зміст майбутніх змін.
Керівництво намагалося запевнити команди, що їхні ролі просто “еволюціонуватимуть” під впливом AI. Але у квітні стало зрозуміло, що перша хвиля скорочень 20 травня торкнеться приблизно 10% штату, а в другій половині року можливі додаткові рішення.
Частину інженерів перевели до нового підрозділу прикладної інженерії AI. Його завданням було створювати завдання з програмування, які використовували б як навчальні дані для покращення здатності моделей Meta писати код. Деякі працівники називали цю роботу одноманітною та нецікавою.
До кінця травня чисельність окремих інженерних підрозділів скоротилася до 30% через поєднання переведень і звільнень. Компанія заявляла, що дані, створені новою інженерною командою, допомогли навчити одну з моделей AI, представлену в липні.
Особливе обурення викликала вимога встановити на пристрої працівників у США програмне забезпечення для фіксації натискань клавіш і рухів миші. Ці дані планували використати для навчання AI-агентів взаємодіяти з комп’ютером так само, як це роблять люди. Частина співробітників вирішила, що фактично навчає системи, які згодом можуть їх замінити.
На внутрішній платформі Workplace працівники залишали гнівні коментарі, жарти про звільнення та зображення слонів як символ очевидної, але замовчуваної проблеми. Деякі співробітники сперечалися з Ендрю Босвортом, який відповідав за технологічний напрям і захищав трансформацію.
Внутрішній індекс настроїв працівників упав із 74% до 55% позитивних оцінок. Паралельно активізувалися спроби працівників організовуватися для захисту своїх інтересів.
Водночас дані свідчили, що ставка на AI не дає очікуваного результату. Кількість змін у внутрішньому коді та інфраструктурі зросла на 220% у річному вимірі, однак кількість оновлень, які призвели до появи нових або вдосконалених функцій для користувачів, збільшилася лише на 36%.
Інфраструктурні команди ще в березні попереджали про ознаки проблем із надійністю через різке зростання обсягу коду, створеного за допомогою AI. У квітні інші внутрішні повідомлення вказували, що неконтрольовані агенти виконують масштабні та руйнівні дії, на які люди навряд чи пішли б самостійно.
Кількість великих технічних і безпекових інцидентів, зокрема перебоїв у роботі сервісів та потенційних витоків даних, зросла на 40% порівняно з попереднім роком. Час, який працівники витрачали на усунення таких проблем, зріс на 70%.
На початку червня проблеми стали помітними і поза межами компанії: зловмисники використали нового чат-бота підтримки Meta на основі AI, щоб отримати доступ до кількох відомих облікових записів Instagram, зокрема до неактивної сторінки Білого дому часів Барака Обами.
Цукерберг згорнув другу хвилю скорочень
Перед початком травневих звільнень Цукерберг провів додаткову нараду з ключовими керівниками та скасував листопадню хвилю реструктуризації. Вранці 20 травня Meta все ж скоротила близько 10% персоналу, але після розсилання повідомлень керівник компанії заявив працівникам, що не очікує інших загальнокорпоративних звільнень упродовж року та хоче забезпечити команді більше стабільності.
Після цього керівники намагалися відновити довіру всередині компанії. Вони закликали очільників підрозділів визнавати тривогу працівників, призупинили програму відстеження дій на комп’ютерах, дозволили деяким фахівцям нової інженерної команди AI повернутися до попередніх підрозділів і пообіцяли покращити офісні умови, витрати на поїздки та внутрішні заходи.
На внутрішній зустрічі в липні Цукерберг визнав, що компанія помилилася в оцінці темпів розвитку AI-агентів. За його словами, технологія не прискорилася так швидко, як він очікував, хоча найближчими трьома-шістьма місяцями він розраховував побачити відчутніші результати.
Публічна ставка на людей
Після згортання найрадикальніших кроків Meta почала активніше наголошувати на тому, що її стратегія нібито зосереджена на людях. У рекламній кампанії компанія заявила, що “робить ставку на людей”, а Цукерберг у своїх публічних виступах акцентував на прагненні зробити створення AI-агентів доступнішим для користувачів.
Ми єдина велика компанія, яка зосереджується на розширенні можливостей людей і наданні сили цієї нової технології мільярдам людей у всіх наших продуктах, а не передусім на автоматизації праці.
– Марк Цукерберг
Водночас формулювання Цукерберга про відсутність “загальнокорпоративних” звільнень саме “цього року” залишили простір для нових скорочень у межах окремих команд або через оцінювання результативності. Працівники також не виключають, що масштабніші рішення можуть відкласти на наступний рік.
Тиск на Meta посилюють витрати на AI. Компанія планує інвестувати щонайменше 130 мільярдів доларів у чипи для штучного інтелекту та іншу інфраструктуру протягом року. За оцінками аналітиків, ці вкладення можуть поглинути операційний грошовий потік Meta у 2026 році.
Цукерберг припускає, що в майбутньому робочих місць може стати більше, хоча самі компанії можуть мати менше працівників. Історія проєкту OT показала, що перехід до такої моделі виявився для Meta значно складнішим, ніж початково уявлялося: технологічні обіцянки зіткнулися з проблемами безпеки, сумнівною продуктивністю та гострим опором усередині компанії.
Можливо, вам буде цікаво:
Керівник Instagram Адам Моссері визнав, що до автоматичного ввімкнення функцією «Зроби перерву» користувалися лише кілька відсотків підлітків.
Німецькі компанії дедалі частіше пов’язують кібератаки з іноземними спецслужбами. Китай і Росія залишаються головними підозрюваними, а штучний інтелект посилює загрози для бізнесу.
Warp представила Warp Factories – платформу для створення AI-фабрик програмного забезпечення, яка допомагає командам автоматизувати розробку, тестування та перевірку коду.
The post Meta могла скоротити до 60% окремих команд через AI, але Цукерберг скасував другу хвилю first appeared on Межа. Новини України..

Угода відкриває доступ до унікальних українських даних, здатних змінити підходи до розробки технологій для сучасного поля бою.
Про це повідомляє уряд Великої Британії.
24 серпня Україна та Велика Британія уклали стратегічну угоду про співробітництво у сфері штучного інтелекту. Партнерство спрямоване на створення нових оборонних можливостей, розвиток технологій майбутнього та застосування ШІ-рішень для потреб безпеки.
Документ у Києві підписали Президент Володимир Зеленський і прем’єр-міністр Енді Бернем. Уряд Великої Британії заявив, що домовленість забезпечить Україні доступ до британських університетів, науковців, технологічних компаній і однієї з найбільших у світі екосистем штучного інтелекту.
Британія також має стати першим міжнародним партнером із доступом до українських лабораторій штучного інтелекту “Месники”. Очікується, що така співпраця допоможе швидше створювати інструменти ШІ для використання на полі бою.
Поєднуючи провідну у світі британську екосистему штучного інтелекту з оперативним досвідом, інженерним талантом та технологічними інноваціями України, нова угода, підписана сьогодні в Україні президентом Володимиром Зеленським та прем’єр-міністром Енді Бернемом, забезпечить доступ до цінної бази даних Avengers AI Labs України
– йдеться у повідомленні уряду Великої Британії
Як Avengers AI Labs використовує дані з поля бою
Платформа Avengers AI Labs накопичує перевірені дані та аналітику, необхідні для навчання моделей штучного інтелекту. Інформацію збирають тисячі денних камер та інфрачервоних сенсорів, розгорнутих у районах бойових дій в Україні.
Обладнання фіксує мільйони об’єктів на полі бою. Серед них – танки, артилерійські системи, засоби протиповітряної оборони, піхота й повітряні цілі, включно з дронами “Шахед” та розвідувальними безпілотниками. Зібрані матеріали надходять до Avengers Lab, де їх використовують для розробки нових моделей ШІ.
Поза межами взаємодії з лабораторіями “Месники” Київ і Лондон розглядатимуть інші напрями технологічного партнерства. Україна зможе залучити британський досвід для пошуку рішень у відповідь на актуальні виклики, а українські напрацювання та масиви даних, отримані під час війни, можуть стати підґрунтям для технологій, важливих для обох держав.
Це революційне партнерство об’єднає неперевершений бойовий досвід України з британською екосистемою штучного інтелекту світового класу, надавши нам можливість розробляти технології майбутнього, які змінять життя тут, у Британії, та врятують життя на полі бою в Україні
– Енді Бернем
Енді Бернем підкреслив, що Україна увійшла до числа світових лідерів у сфері оборонних технологій завдяки мужності, винахідливості та практичному досвіду, здобутому в умовах війни. Угода має посилити обмін технологіями між Києвом і Лондоном та сприяти появі нових рішень у сфері штучного інтелекту.
Можливо, вам буде цікаво:
Коваленко зустрівся з директором урядових комунікацій Великої Британії, щоб узгодити практичні кроки реалізації 100-річної угоди та посилити двосторонню інформаційну безпеку.
TechCrunch Disrupt 2026 продовжив пільговий період: до 25 серпня учасники можуть заощадити до $300 на квитку та скористатися груповими тарифами.
Латвія та Україна розпочали реалізацію Drone Deal: домовляються про зелений коридор для оборонних компаній, спільне виробництво дронів і посилення антидронового захисту.
The post Україна та Велика Британія уклали угоду про розвиток оборонного ШІ first appeared on Межа. Новини України..

До Дня Незалежності DOU підготував великий подкаст про те, що чекає українське ІТ в найближчі 5 років. Для цього ми поговорили з Ярославом Ажнюком, засновником компанії «Четвертий закон», та Олександром Соловйовим, СТО «Хрущ». Розмову вела Владислава Зацаринна, СЕО DOU.
Яким стало українське ІТ та які напрями в ньому зараз перспективні? Для чого будувати компанію в сучасній Україні? Чому лише 1–3% із 300 тисяч українських айтівців працюють у defence tech? І чи стала вже Україна тією самою «оборонною долиною», куди, як колись у Кремнієву долину, тепер їде по досвід і гроші весь світ? Повну розмову дивіться на YouTube-каналі DOU. Нижче — її стисла текстова версія.
Про сучасне українське ІТ та навіщо айтівцям іти в мілтек
Ярослав. У нас приблизно 300 тисяч айтівців. Геть невеликий відсоток із них (один-три) працює в мілтеку або дефтеку. Загалом у таких компаніях працюють тисячі людей різних спеціальностей: багато хто паяє, збирає, складає коробки, возить, вантажить, облітує дрони. ІТ порівняно з ними — все ще невелика фракція.
Водночас не можна сказати, що за останні 30 років в продуктовому ІТ нічого не було і всі працювали в аутсорсі. У нас був Ajax, Petcube, космічна компанія «Ноосфера» Полякова, яку потім у нього «віджали». Була аутсорсингова команда у Boeing із понад 800 людей, вихідців з українського «Антонова». Є речі, про які знає не так багато людей, але цей хардверний дух десь існував.
Олександр. Є чимало розумних розробників, які б могли піти в мілтек, але мілтек не вміє їх наймати. З їхнього боку позиція така: покажіть досвід розробки чогось під дрон. Бо начебто як іще оцінити, що кандидат буде хорошим працівником. А людина весь час робила щось інше — і не може показати саме такий досвід. Розробники звикли, що їх наймають без особливих зусиль з їхнього боку.
У мене чимало знайомих, які писали: «А що ж робити?». Та багато чого, починаючи від того, щоб у вільний час самому залізом займатися.
Ярослав. Річ не в тому, що мілтек не вміє наймати софтверних розробників. Мало які компанії в мілтеку мають софтверне ДНК. Велика частина компаній мілтеку вийшла з масового виробництва.
У нас софтверне ДНК, ми вміємо наймати софтверних інженерів. Інша річ — як зробити систему, яка допоможе людям, які звикли писати фронтенд, але які толкові, класні, — перейти й швидко адаптуватися до того, щоб писати речі хоча б на рівні Linux-платформи. Ми не говоримо про те, щоб копати кудись глибше. І ми над цим працюємо.
У дефенсі поєднується все: математика, фізика, електроніка, хімія — чи то про двигуни, чи про роботу батареї, чи про ті ж напівпровідники. І в тебе обмежений бортовий комп’ютер — ти не можеш просто написати код і забити на те, з якою ефективністю цей алгоритм працює. Тут усі рівні складності, все треба на вчора. І якщо ти робиш щось погано — хтось буквально помирає.
Олександр. Ще постає питання: а навіщо розробникам на Java йти в мілтек? Я б тут говорив про вигоряння.
Вигоряння виникає від того, що твоя робота нікому не потрібна
А в мілтеку відчуття самореалізації — шалене. Вже не кажучи про користь.
Ярослав. Я не розумію, як слід мислити, щоб у 2026 році в Україні не горіти бажанням піти в мілтек. Світ перевертається догори дриґом. І єдиний вихід у реальності, яка змінюється, — це триматися за щось стабільне.
Що є стабільним? Що не буде змінюватись? Що ми точно знаємо про напрямок руху на найближчі 10—15—20 років? Зрозуміло, що весь світ переозброюється з фокусом на дрони. Дрон у центрі всього. Ні смерть Путіна, ні перемир’я, ні будь-що інше не змінять цього факту.
Крім того, повністю змінюється геополітика й логістика. Відбувається те, що ми називаємо федералізацією ланцюжків постачання. З’являються окремі ринки: росія, Китай, окремо Європа, окремо США. Європа не хоче залежати не тільки від китайських компонентів, а й від американських. Це означає, що всюди доведеться заново будувати виробничі спроможності за всіма ключовими компонентами. Це величезний шмат роботи, який теж нікуди не дінеться.
І ще одна величезна складова — штучний інтелект і робототехніка як наступна велика хвиля розвитку ШІ. Вони, своєю чергою, вимагатимуть ще більше тих самих компонентів, які тепер не можна буде просто купити в Китаї. Отже, більше чипів, сенсорів, моторів, заліза. Самі виробничі спроможності стають цінністю.
Раніше вважали, що Китай усе зробить, що немає сенсу інвестувати в хардвер. Хардверні компанії мали маленькі мультиплікатори. Але зараз люди розуміють: спроможність виробляти — це те, що збільшує капіталізацію. І коли скласти ці фактори докупи, розумієш: наступні 10–20 років автономні роботизовані системи змінять з десяток багатотрильйонних індустрій. Оборонка — тільки одна з них.
Про те, чому великі дефтек-компанії наймають мало розробників
Олександр. Це певною мірою проблема курки і яйця. Розробники їм потрібні, але вони цього до кінця не усвідомлюють. Індустрії потрібна величезна кількість софтверних компаній, які були б постачальниками для тих компаній, що вже збирають дрони. Не кожна компанія має збирати дрони самостійно, немає такої потреби. Але кількість софту, яка має бути під це, — величезна.
Ярослав. У принципі те, що відбувається з українським дефтеком, — це супераномальне зростання. Є така книжка Blitzscaling Ріда Хоффмана, засновника LinkedIn, — про те, як у Кремнієвій долині окрема компанія стає легендою, виростаючи з нуля до тисяч співробітників за два-три роки. В Україні зараз є зо два десятки таких компаній, які фактично за два роки виросли з нуля до тисячі людей, а деякі — до кількох сотень.
Так само в Україні є низка військових підрозділів, які з невеличких, взводного рівня груп виросли до бригад. Подібні процеси відбувалися в Міністерстві оборони й у низці інших міністерств.
«Просто роби щось — і тебе помітять». Про інвестиції в мілтек
Ярослав. Варто розрізняти інвестиції і гроші. Український мілтек розквітнув, бо тут більше грошей, ніж інвестицій деінде у компаніях.
Тому що є компанії, які створюють цінність, які продають — бо є величезний попит на різні дрони, і вони заробляють серйозні гроші. Є компанії, які матимуть сотні мільйонів доларів ревеню цього року. Якби я зараз був підприємцем, який намагається побудувати стартап, я б пішов до своїх друзів-військових.
Питаєш, які у них є виклики, що потрібно. Народжуєш продуктові гіпотези, берешся за одну з них, починаєш робити демку. За кілька тижнів приносиш цю демку друзям-військовим, щоб дали фідбек. Тоді йдеш на Brave1, подаєшся на грант, за місяць-другий отримуєш його.
Олександр. Коли ти перебуваєш осторонь, то бачиш лише вершечок айсберга: людей, які ходять виступати на конференціях, трохи маркетингу, десь гучні цифри. І це лише маленька частинка з того, що насправді відбувається.
А коли сам починаєш цим займатися (навіть якщо робиш щось мінімальне у мілтеку), — раптом виявляється, що є неймовірна кількість людей, готових з тобою познайомитися, подивитися на твою роботу, запросити, інвестувати. Швидкість поширення інформації тут доволі висока, а глибина цього айсберга — величезна. Але специфіка така, що більшість людей не готові виступати публічно. Тому просто роби щось — і тебе помітять.
Про те, чому варто будувати технологічну компанію в Україні у 2026–2027 роках
Олександр. Передусім це найцікавіший челендж. Що може бути цікавіше, ніж захистити цивілізацію? До речі, проживши чотири роки не в Україні, я можу стверджувати, що це суперкомфортна країна для життя. Звісно, за винятком шахедів, балістики. Все інше в Україні — нереально приємне. Люди поводяться одне з одним бережно, делікатніше, ніж у тих країнах, де я бував.
Ярослав. Україна розуміє важливість оборони для майбутнього. Більшість світу ще до кінця цього не усвідомлює. Тож це надзвичайно хороша інвестиція часу й енергії — бо цінність здобутого тут досвіду зростатиме непропорційно сильніше, ніж цінність майже будь-якого іншого досвіду. Тому що все інше вже всім зрозуміло, включно з ШІ.
Колись я думав, що немає нічого важливішого зараз в історії цивілізації, ніж ШI. Як колись казав Сем Альтман: ШI захоплює весь конус майбутніх економічних можливостей. Розвиваючи ШІ, ти розвиваєш усе на світі: медицину, комп’ютерні науки, фізику, науку загалом. Але потім прилетіло кілька іранських шахедів по амазонівських дата-центрах на Близькому Сході. І всім стало зрозуміло: якщо не розвивати оборонку, то й ШІ теж не розвинеш.
З людини, яку можна було назвати ШI-фахівцем, я став дефенс-фахівцем. Я з’їв оборонну пігулку. І це насправді дуже зрозуміло. Це ж піраміда Маслоу — безпека на першому місці.
Про Оборонну долину
Ярослав. У яке кафе в Києві не зайди, за сусіднім столиком обговорюватимуть щось для оборони. Це мені дуже нагадує Долину: там так само хтось щось завжди пітчить. Ми можемо стати, або вже частково стали, номером один у світі в чомусь. І світ у певному метафізичному сенсі нас потребує.
Так само, як Тайвань потрібен світу з чипами, як Голлівуд потрібен із кіно. І наше завдання зараз — усіх активних людей у суспільстві, нашої влади — вичавити з цього максимум. Створити найбільш сприятливе середовище, щоб ми дійсно активно торгували оборонними технологіями зі світом, отримували максимум грошей і дивідендів.
Грошей у країні недостатньо для такої величезної війни. Я вважаю, що станом на наступний рік в українську оборонку є куди проінвестувати від двох до п’яти мільярдів доларів. Це дуже багато. За минулий рік у неї вклали 100 мільйонів.
Торік було понад 10 мільярдів доларів внутрішніх закупівель в оборонці. Цього року буде в півтора-два рази більше. І якщо взяти умовних 20% від цього як чистого прибутку — це вже порівнювано з обсягом інвестицій. Навіть цікавіше за них.
Коли в тебе є живе ревеню — це кращий сигнал, ніж інвестиції. Це знак того, що твій продукт комусь реально потрібен, що в тебе є машина, яка створює цінність. А інвестиції — це лише знак того, що хтось вірить, що ти зможеш таку машину побудувати.
Про те, як великим дефтек-компаніям залучати інвестиції
Ярослав. Для таких компаній, як, наприклад, UFORCE або наша, інвестиції — це не лише про гроші. Це, зокрема, спосіб поставити свій прапор в одному ряду зі світовими оборонними технологічними компаніями, працювати разом із ними та конкурувати за закупівельні бюджети Бундесверу, Пентагону.
Не менш важливо те, що разом із капіталом ти отримуєш глобальних інвесторів і партнерів, які з часом можуть відкрити доступ до значно більших ресурсів, ринків і можливостей. А це потрібно для того, щоб українські оборонні компанії були довгостроково життєздатними й не залежали від того, чи перебуваємо ми зараз у гарячій фазі війни з Росією, чи ні. Вони мають бути здатними гарантувати безпеку нам і нашим дітям у наступні десятиліття — а можливо і століття.
Але тут є кілька проблем. По-перше, певний рівень неготовності західних інвесторів до українського ринку. По-друге, у самих українських компаній поки що бракує досвіду залучення такого капіталу. І, по-третє, є певний дискомфорт, який створює українське регуляторне середовище. Усе це разом призводить до того, що ми поки не бачимо тих мільярдів інвестицій, про які я говорю. Але рано чи пізно вони з’являться.
Олександр. Коли або потреба переможе страх і дискомфорт, або бажання дати гроші переможе ці страждання і дискомфорт. Коли щось із цього переможе — тоді вони й прийдуть. Але зараз справді є відчуття, що вкласти гроші в Україну — це геморой.
Чи є в нас глибина в оборонці
Олександр. Не можна сказати, що українські оборонні технології вже зараз неймовірно глибокі. І водночас у Європі ніхто не може просто взяти й повторити навіть те, що ми вже робимо. Тому що немає усвідомлення, що навіть не суперглибока технологія може бути саме тим, що потрібно.
Ярослав. Це приблизно те саме, що сказати: «McDonald’s — не супертехнологічна компанія», «IKEA — не дуже технологічна» або «LEGO — така собі компанія, подумаєш, із пластику щось роблять». А насправді це супертехнологічні речі. Бо це ще й про здатність робити щось масово, швидко, стабільно та в потрібному масштабі.
Подивіться на масштаби. Той самий Олексій Бабенко з Vyriy розповідає, як за кілька тижнів вони перенесли виробництво й вийшли на десятки тисяч дронів. Хто ще здатен зробити таке в країні, яка воює, де потрібно знайти площі, організувати логістику, людей?
Або той самий Fire Point — подивіться, скільки FPV-дронів вони виробляють, або «Фламінго».
Я вважаю, що глибина є — зокрема, продуктова. Це, по суті, продакт-менеджмент у дефенсі: як зрозуміти потреби кінцевого користувача, відчути динаміку розвитку технологій і спрогнозувати, що буде актуальним через пів року, дев’ять місяців — саме тоді, коли я зможу завершити свій R&D-цикл і вивести продукт на ринок. Це крутий скіл, і він теж надзвичайно глибокий.
Олександр. У більшості наших мілтек-компаній головний конкурентний рів не обов’язково полягає в технологічній складності самого продукту. Секрет у тому, щоб заскейлити виробництво у вдалий час і мати дуже точне продуктове бачення. Має значення ще й розуміння ситуації навколо.
У Rheinmetall немає такого продуктового бачення, і в них занадто високі витрати. Настільки високі, що вони не можуть почати виробляти дрони на конкурентному рівні. Чому Vyriy найефективніший? Тому що в них настільки низька собівартість, що вони можуть дозволити собі продавати ці дрони дешевше.
Як акумулювати оборонну експертизу в Україні
Ярослав. У мене є низка пропозицій на цю тему. Ідея в тому, щоб створити формат корпорацій із країнами, з якими є Drone Deal: оборонні корпорації, які платили б половину податку на прибуток в Україну, а половину — в країну, де вони інкорпоровані. І український регулятор мав би право вето на продаж технологій чи продуктів цієї компанії будь-якій третій стороні.
Це дозволило б нам мати українську корпорацію в будь-якій юрисдикції, зрозумілій для глобального ринку. А отже, ми могли б залучати глобальний капітал і глобальні таланти, що не менш важливо: глобальні таланти не підуть працювати в компанію, де їхні частки власності не захищені.
І водночас Україна мала б повний суверенітет і отримувала б більше податків, бо компанії були б більшими й успішнішими, ніж якби вони залишалися суто в Україні. Це повна утопія — вірити, що міжнародні інвестори інвестуватимуть в українські ТОВки. Цього не буде, доки в Україні не буде хоча б 20 років прецеденту якісного верховенства права. А в нас його немає.
Які оборонні технології можуть вирости або масштабуватися? Дипстрайки, мідлстрайки, розвідувальні дрони, РЕБ. Дрони, які злітають.
Це розвиток авіації: коли летить група бомбардувальників, їх прикриває група винищувачів. Дрони на дронах, дрони, які збирають дрони, ремонтують дрони, прокладають трубопроводи для дронів. Підземні дрони, реактивні дрони, симулятори, тренажери — все на світі.
У компонентній базі теж іще непочатий край роботи. Вона потребує і напівпровідників, і компонентів для напівпровідників, і машин для намотки моторів, і машин для створення компонентів. Чимало інновацій нас чекає.

"Містяни" домовилися з Ліллем щодо переходу 18-річного півзахисника збірної Марокко Айюба Буадді.
Манчестер Сіті завершує один із найдорожчих трансферів літа, посиливши центр поля талантом Лілля Айюбом Буадді. Як повідомляє інсайдер Фабріціо Романо, англійський клуб досяг повної домовленості з Ліллем щодо переходу 18-річного хавбека.
Холанд радикально змінив імідж перед стартом Ман Сіті в АПЛ – Ерлінга тепер не впізнати (ВІДЕО)
Загальна сума угоди з урахуванням бонусів може сягнути 100 мільйонів євро. Французький клуб уже дав зелене світло на продаж свого футболіста. Сам Буадді погодив умови контракту з Манчестер Сіті ще в липні, тому після завершення переговорів між клубами перешкод для трансферу не залишилося.
Минулого сезону молодий півзахисник провів 42 матчі за Лілль у всіх турнірах та віддав одну результативну передачу. Ще більше уваги Буадді привернув уже на чемпіонаті світу-2026, куди вирушив у складі збірної Марокко.
18-річний хавбек зіграв у всіх п'яти матчах своєї команди на Мундіалі та допоміг "атлаським левам" дістатися чвертьфіналу, де вони поступилися Франції з рахунком 0:2.
Цікаво, що незадовго до початку ЧС-2026 Буадді змінив футбольне громадянство. Хавбек мав можливість представляти Францію, але зробив вибір на користь збірної Марокко.
Мудрик повертається, а інша зірка збірної України лякає – АПЛ не готова до цієї гольової машини, криза грандів
Футбол 24
Футбол 24

Джон Гальяно, ймовірно, стане лише третім дизайнером за всю історію, який нині живе й отримає персональну виставку в Інституті костюма Метрополітен-музею — більш ніж через десятиліття після того, як антисемітські висловлювання зруйнували його життя та кар’єру. Remy de la Mauviniere/AP

За блиском театральних колекцій ховається історія, яку музею доведеться розповісти без замовчування. Саме це може визначити реакцію відвідувачів.
Як інформує CNN
Метрополітен-музей у Нью-Йорку готує виставку “John Galliano: Horizons”, присвячену 40 рокам творчості John Galliano. Експозиція Costume Institute розповідатиме про вплив дизайнера на сучасну моду, але водночас порушить питання його відповідальності за антисемітські та расистські висловлювання.
John Galliano працював із Givenchy і Dior та став відомим завдяки театральним, масштабним і візуально впізнаваним колекціям. Його кар’єра різко змінилася у 2011 році, коли з’явилося відео з антисемітською тирадою дизайнера. Після цього Galliano звільнили з Dior.
Суд визнав дизайнера винним у публічних образах на релігійному, расовому чи етнічному ґрунті. Йому призначили умовний штраф у розмірі €6 тисяч.
Це була огидна, мерзотна річ, яку я зробив.
– John Galliano, документальний фільм “High & Low: John Galliano”
Повернення John Galliano в індустрію моди
Після лікування від залежностей Galliano почав вивчати історію антисемітизму та Голокосту. Він зустрічався з Rabbi Barry Marcus, а також із людиною, яка пережила концтабір.
У 2014 році John Galliano став креативним директором Maison Margiela і повернувся до активної роботи у світі моди. Втім, це повернення не скасувало наслідків його висловлювань і не прибрало запитань щодо того, як індустрія та музеї мають говорити про його спадщину.
Чому виставка John Galliano у Met викликає суперечки
Комунікаційний директор Nexus Project Nate Wolfson наголосив, що виставка може викликати складну реакцію в американської єврейської громади. На його думку, музей має чесно показати не лише творчі досягнення дизайнера, а й шкоду, завдану його словами, а також його подальші спроби переосмислення та примирення.
Сподіваємося лише, що це не будуть прикрашати заради зручності. Натомість із цим справді боротимуться й винесуть на передній план, щоб люди розуміли тривожне минуле та спробу примирення і зростання.
– Nate Wolfson
Куратор Andrew Bolton планує приділити переломному моменту в біографії Galliano важливе місце у вступній частині експозиції. Саме цей підхід може визначити сприйняття проєкту: чи стане “John Galliano: Horizons” чесною розмовою про талант, відповідальність і наслідки, чи зведеться до вшанування дизайнера без належного осмислення його минулого.
Виставка буде лише третьою ретроспективою нині живого дизайнера в Met після Rei Kawakubo у 2017 році та Yves Saint Laurent у 1983 році. Для музею це можливість показати, що розповідь про значущу постать моди не повинна оминати найболючіші сторінки її історії.
Читайте також:
Met Gala 2026 представить тему «Мистецтво костюма» з виставкою у нових галереях Condé Nast у Метрополітен-музеї, що триватиме до січня 2027 року.
Adidas Tang куртка стала символом сучасного китайського стилю, поєднуючи традиції династії Цін із сучасною модою та культурними трендами серед молоді по всьому світу.
The post Метрополітен-музей готує виставку Джона Гальяно, яка покаже його талант і суперечливу спадщину first appeared on Межа. Новини України..

Після дев'яти поспіль чемпіонських титулів Ювентуса Серія А знову стала цікавою.
Чемпіон змінюється шість років: Інтер, Мілан, Наполі, Інтер, Наполі, Інтер.
Сподіваючись не дати "нерадзуррі" захистити титул, Наполі запросив володаря шести скудетто Массіміліано Аллеґрі, Мілан влаштував революцію в керівництві, а Рома і Ювентус інвестували понад 100 мільйонів євро в новачків.Артем Довбик переїхав до Болоньї, Комо дебютує в Лізі чемпіонів, Аталанта вперше за десять років не гратиме в три захисники, Фіорентина витрачає так багато, як ніколи.
Про все це – в передмові нового сезону Серії А.










Читайте також :


Відео
Фото
Родрі розбрату, золота клітка Хуліана і зубожіння середняків: прев’ю сезону іспанської Ла Ліги






***
"Оцінка сезону? Я ставлю команді "десять". "Десять з плюсом, усім і кожному". Наступного року амбіції будуть ще більші". Влітку 2025-го призначення Крістіана Ківу головним тренером Інтера зустріло скепсис серед експертів та вболівальників. Після розгромної поразки у фіналі Ліги чемпіонів команда видавалася занадто пригніченою, занадто розбитою, і багато хто вважав, що місце Сімоне Індзаґі має зайняти досвідчений переможець. Ківу натомість з досвіду мав пів року на чолі Парми та багато сезонів роботи з дітьми та юнаками – ставити під сумнів його здатність зібрати до купи зірок та чемпіонів було цілком логічно.
Минув рік, Інтер виграв чемпіонат і Коппу, а всі гравці називають румуна одним з найкращих тренерів, з якими їм доводилося працювати. "Він – друг, брат, батько, – пояснює Хакан Чалханоґлу. – Він може знайти підхід до кожного, бачить, насамперед, людину, а вже потім футболіста".


Крістіан Ківу


Getty Images



Президент Інтера Беппе Маротта вчергове це зробив – вклав мінімум, а отримав максимум. Ківу підписав контракт на зарплату 2.5 млн євро за сезон – сьому серед тренерів, що починали сезон Серії А. Іґора Тудора та Стефано Піолі, що отримували більше (по 3 млн) звільнили протягом чемпіонату. Цього літа Крістіан підписав з Інтером нову угоду, і Маротта знову поводиться, як ідеальний бізнесмен – докинув 500 тисяч на рік, залишаючи Ківу найменш оплачуваним серед тих, хто керує командами, що виступатимуть в єврокубках.
Крістіана, втім, все влаштовує. Він голодний до перемог, а не до грошей. "Ми виграли два трофеї, могли краще виступити в Лізі чемпіонів, і в нас попереду майбутнє, яке дозволяє підійти до наступного сезону спокійніше, але з усвідомленням, що амбіції завжди високі", – казав тренер наприкінці сезону 2026/27.
Команда-чемпіон не потребує революції, але потребує змін. Інтер подякував ветеранам та відпустив вільними агентами Яна Зоммера, Франческо Ачербі, Стефана де Врея і Маттео Дарміана. Реал активував клаусулу Дензела Дюмфріса, Давіде Фраттезі в прагненні грати частіше, ніж сидіти в запасі, перейшов до Лаціо. Якщо подивитися на ігровий час минулого сезону, то в топ-11 серед всіх, хто залишив нерадзуррі, був лише Зоммер. Був би і Дюмфріс, проте багато пропустив через травми, тож частково до його відходу вже були готові.
Новачки Інтера говорять здебільшого англійською. Джон Стоунз може розповісти про те, як шість разів виграв АПЛ, а Джед Спенс – як з гравця, що три роки тому приїжджав в оренду до Дженоа, стати таким, що коштує 30 млн євро. Ще дорожче Інтеру обійдеться півзахисник Ліверпуля Кертіс Джонс – про нього Ківу мріяв ще взимку.








Тож кардинальних змін немає, а є плавне омолодження складу (ну так, Стоунзу 32, але ж Ачербі 38), в якому не з'явилося помітних прогалин. Не всіх цілей досягли – Марко Палестра гратиме за Челсі – проте Ківу абсолютно спокійний. "Ми не боїмося нікого, лише ми самі можемо собі завадити", – каже румун. Букмекери згодні. Інтер – великий фаворит на перемогу в чемпіонаті. ***
Антоніо Конте, здавалося, залишає Наполі заради збірної Італії, але виявилося, що він пішов в нікуди. Після скудетто неаполітанці фінішували другими й, на думку Конте, вперлися в стелю, спробувати пробити яку він не захотів. Типовий Антоніо – досяг успіху, зробив крок убік. Массіміліано Аллеґрі замість нього – це вже теж було.
Аллеґрі майстерно створив ілюзію шансів Мілана на скудетто, але в останню мить команда гучно вивалилася з зони Ліги чемпіонів. В Мілані вирішили, що за таке варто звільнити, в Неаполі побачили, що титулований тренер вільний. У президента Ауреліо Де Лаурентіса та Массіміліано давно приятельські стосунки, тож Аллеґрі на чолі адзуррі – то була справа часу.
"З президентом Де Лаурентісом Наполі за 17 років лише один сезон не грав у єврокубках: провів 10 років у Лізі чемпіонів і 6 – у Лізі Європи. Я успадковую команду, яка, безумовно, звикла працювати. Мені пощастило – це вже вдруге, коли мені трапляється приходити після Антоніо Конте. Сподіваюся, це добрий знак. Мати удачу в житті важливо", – говорив Аллеґрі на пресконференції. І зазначив – завдання на сезон можна буде поставити вже після закриття трансферного вікна.


Массіміліано Аллегрі


Getty Images



Бо й справді – Наполі досі не є активним на ринку. Викупили орендованих Расмуса Гойлунна та Аліссона, продали Ромелу Лукаку, який вирішив, що боротися за місце в старті Фенербахче з Ведатом Муручі легше, ніж намагатися повернути статус основного в Наполі. Новачки під основу ще будуть – в центр захисту беруть Бенуа Бадіашиля з Челсі, під ротацію теж – інсайдери обіцяють нападника з АПЛ. Але загалом зміни мінімальні, тож поки не зовсім зрозуміло, завдяки чому ця команда Аллеґрі має показати кращий результат за команду Конте. Хіба що справді удача?
***Спрацювало! Паулу Фонсека, Жозе Моурінью, Даніеле Де Россі, Іван Юрич, Клаудіо Раньєрі – шість років Рома шукала тренера, що поверне команду до Ліги чемпіонів, і нарешті знайшла. З Джан П'єро Гасперіні "джаллороссі" фінішували третіми, показавши найкращий результат з 2017-го.
Втім, влітку Гасп здебільшого похмурий. Навесні він поставив керівництву ультиматум і досяг звільнення Клаудіо Раньєрі та спортивного директора Фредеріка Массари. Джан П'єро не був задоволений роботою Массари на ринку, але ж – оце несподіванка – йому не до вподоби й те, що робить новий спортдир Тоні Д'Аміко."Ми просто нічого не робимо", -  жалівся Гасперіні на початку серпня.


Джан П'єро Гасперіні


Getty Images



Він хотів конкретних вінгерів, але Мейсон Грінвуд у Фенербахче, а Крісенсіо Саммервілл у Саудівській Аравії. Вінгерів досі немає, проте є центральний нападник Сантьяго Кастро з Болоньї, атакувальний півзахисник Родрігу Мора з Порту, вінгбек Науель Моліна за Атлетико, центральний захисник Константінос Кулієракіс з Вольфсбурга. Викупили й улюбленця Гасперіні Доніелла Малена, що забив 14 голів, приєднавшись до команди в січні. Джан П'єро багато разів повторював – якби нідерландець прийшов раніше, сезон склався би для Роми ще краще.
Чи означає така статистика Малена, що він заб'є 30 за повний чемпіонат? Навряд. Тому трансфер Кастро видається дуже своєчасним – нарешті у Гаспа є два нападники, які пасують його ідеї футболу.








Є думка, що на старті сезону, поки тренеру не підвезуть жаданих вінгерів, Доніелл та Санті можуть навіть грати разом. А загалом у Малена з'являється дуже якісний бекап, якого – що головне – Гасперіні бачить на полі, а не виключно в запасі, як було з Артемом Довбиком.
В дебютному сезоні Джан П'єро неодноразово підкреслював – так, результату досягли, але це ще не його Рома. Наразі клуб ніби рухається до мети – зробити так, щоб Гасперіні був задоволений, але це відбувається дуже повільно. І можна бути на 100 відсотків впевненими, що скаже Гасп при перших невдачах – от якби отримали всіх гравців, яких він хотів…
***
Вихід до Ліги чемпіонів коштував Комо 300 млн євро. Саме стільки клуб витратив на трансфери з літа 2024-го, коли повернувся до Серії А. Фінансова потужність – великий козир для Сеска Фабрегаса, проте іспанець постійно підкреслює, що його, насамперед, турбують розвиток гравців і прогрес команди в рамках його футбольної філософії. А результати – то другорядне.
Цього літа Комо поводить себе на ринку так, ніби Ліга чемпіонів – то дійсно другорядне. 19-річний півзахисник із Серії Б, його одноліток з дубля Барселони, 31-річний півзахисник Хетафе – хіба це трансфери під дебют у турнірі найкращих? Ну добре, є ще Трево Чалоба, Ян Коуту та Каїкі, можливо, Фіорентина погодиться продати Мойзе Кіна. Втім, хіба Комо не міг дозволити собі таких новачків і без ЛЧ?
Тож виходить, що найважливіший трансферний хід – той, який, власне, не відбувся. Всі були впевнені, що Ніко Паса в новому сезоні не буде в Комо, але аргентинець залишається. Ба більше – за нього заплатили Реалу 66 млн євро. Колись ФФП візьметься за Комо, але президент Мірван Суварсо – безстрашний: "Якщо нас мають штрафувати – нехай штрафують. Це перешкода, яку ми маємо подолати. Нормальні наслідки роботи".










Читайте також :


Відео
Фото
Легенда Барси, талант Реала та улюблене озеро селебріті: як в Італії будують новий футбольний гранд






Тож Комо модернізує стадіон і готується до нового етапу історії – єврокубкового. У Фабрегаса, як завжди, є елементарне пояснення на випадок невдач – молода команда, без досвіду, не відмовляється від свого стилю, ідеї важливіші за рахунок. Але у випадку Комо є впевненість – в клубі чітко розуміють, що і як робити, аби стати краще, сильніше, прибутковіше. Тут не говорять більше, ніж роблять.
***Джеррі Кардінале звільнив усіх: тренера, спортивного директора, CEO, головного скаута. "Ми хочемо мати організацію світового рівня. Ми маємо створити базу для стабільних перемог, а не просто виграти один раз. Мілан – певно найскладніше, за що я брався. Але я – боєць. Я не відступлюся, поки не виграю. Я завжди вигравав. Смішно припускати, що я можу взятися за щось без мети бути номером один", – заявив власник Мілана.
"Россонері" протягом усього сезону йшли в четвірці, але фінішували п'ятими, втративши місце в Лізі чемпіонів в останньому турі. Замість того, щоб покращити проєкт, який мав потенціал, – повний перезапуск. Керують процесом, власне, сам Кардінале та його радник, Златан Ібрагімович.
Массіміліано Аллеґрі звільнили наприкінці травня. За декілька днів всі інсайдери запевняли – команду очолить Андоні Іраола, ексменеджер Борнмута. Цього не сталося, і на початку липня новим тренером Мілана ось-ось мав стати переможець Ліги конференцій з Крістал Пелас Олівер Гласнер, а спортивним директором – Маркус Крьоше з Айнтрахта. Втім, 16-го липня россонері підписали контракт з Рубеном Аморімом, а згодом виявилося, що спортивного директора в клубі не буде.


Рубен Аморім


ФК Манчестер Юнайтед



Зате будуть гендир Массімо Кальвеллі, екстенісист і CEO ATP, директор з торгівлі гравцями Гендрік Альмштадт, що в Мілані ще з часів Івана Газідіса, директор з футбольної розвідки Боббі Гардінер, 32-річний дата-аналітик. Інноваційний підхід.Але в тому, що Мілан робить на ринку, немає нічого інноваційного. Витрачено 150 млн євро на трьох гравців. Два з них – клієнти Жорже Мендеша. Навряд чи потрібні дата-аналітики та футбольна розвідка, щоб заплатити 70 млн за Гонсалу Рамуша та 50 млн за Дієго Морейру.
Втім, говорити про перспективи Мілана зарано. До завершення трансферного вікна відбудеться ще дуже багато подій. Аморім визначив, що в його команді не має бути Фікайо Томорі, Юсуфа Фофана, Крістофера Нкунку, Рафи Леау. Жорже Мендеш днями був в Італії, пропонував варіанти.








Тож першого вересня це буде інша команда – можливо, більш збалансована, ніж зараз, коли вінгбека грає Семюел Чуквуезе, а позиції під нападниками закривають Рубен Лофтус-Чік і 19-річний Альфаджо Сіссе, який в минулому сезоні грав за Катандзаро.
"Я чудово розумію, що це виклик. Це той тип виклику, який мені подобається приймати. Я щасливий. Я буду щасливий уже від того, що спробував, навіть якщо ця спроба не принесе результатів", – говорив Аморім під час презентації. Що ж, дуже оптимістично.
***Ювентус вивалився з четвірки трохи раніше за Мілан – в передостанньому турі. Втім, до Лучано Спаллетті претензій ніхто не мав – він прийшов вже протягом сезону, виправляти помилки Ігора Тудора. Чи помилки керівництва, яке не змінило тренера ще влітку, чомусь повіривши в хорвата.
Спаллетті зробив Ювентус кращим, але не вистачило фінальних штрихів – ефективнішої реалізації, надійнішого захисту, якіснішої роботи в перехідних фазах. Все це туринці мали відпрацювати влітку, отримавши підсилення складу там, де його потребував тренер. Юве починає сезон з новим воротарем (гульєльмо Вікаріо з Тоттенгема), новим центральним захисником (Джоном Лукумі з Болоньї), новим правим захисником (Зекі Челіком з Роми), новим нападником (Рандалем Коло Муані з ПСЖ).








32 млн євро віддали за 18-річного вінгера Баєра Керіма Алайбеговича, що засвітився на чемпіонаті світу, 16 млн – за нападника молодіжної збірної Італії Джеффа Ехатора, а в центрі поля несподівано з'явився Дуглас Луїс, що повернувся з оренд і сподобався Спаллетті.
"Я задоволений трансферами, ми стали сильніші. Дуже добре, що ми підписали саме тих, за ким слідкували, ми знаємо цих гравців", – каже Лучано. Питання, втім, залишаються. Чи стане Коло Муані бомбардиром, яким не змогли стати Джонатан Девід і Луї Опенда? Чи Вікаріо не повторить шлях Мікеле Ді Грегоріо, який не зміг показати той самий рівень, що в Монці, потрапивши до "великої команди"? Чи вже готовий Алайбегович? Втім, є дуже велика перевага в порівнянні з минулим сезоном – Спаллетті працює зі старту, знає команду, вже встиг багато що пофіксити. Тож далі має бути лише краще.
***
"Минулий сезон у Ромі був складний. Після літніх зборів мені сказали, що я маю піти, але часу було обмаль. Тож я залишився, намагаючись переконати тренера, що заслуговую грати більше. Втім, мені дали зрозуміти, що я запасний. Я готувався до сезону на перших ролях, було складно усвідомити, що цього не буде. Я грав все менше, а потім отримав травму. Зараз я хочу просто грати та насолоджуватися полем".
Артем Довбик каже, що єдине, про що він запитав директора Болоньї Марко Ді Вайо – чи дійсно він потрібний команді, чи впевнені в ньому, чи довірятимуть йому. Після розчарування в Римі Довбику потрібні гарантії, він хоче бути в центрі проєкту.


Артем Довбик


Getty images



А ще Артем сподівається, що тиску буде менше: "В Ромі помилятися не можна. Можливо, я мав один момент за матч, не забивав, і це все – кінець". Публіка в столиці дійсно вибаглива, аж занадто, в Болоньї має бути легше, але ж не варто очікувати, що зовсім легко.
Невдовзі після Довбика Болонья орендувала у Фіорентини Роберто Пікколі. 25-річний нападник має 166 матчів у Серії А, і медіа підкреслюють, що "він краще знає чемпіонат". Пікколі – не дублер, а конкурент, ба більше – є ймовірність, що саме він починатиме сезон в старті, бо наразі краще готовий фізично. Тож новий тренер Болоньї Доменіко Тедеско ще не визначився – боротьба за місце в основі почнеться цими вихідними.








Щодо перспектив Болоньї загалом – гравці хвалять Тедеско, задоволені тренуваннями, атмосфера позитивна. Але в Шальке, РБ, збірній Бельгії, Фенербахче все завершувалося звільненням – це навряд чи випадковість.
***Про решту команд – двома реченнями.
Аталанта – еталон схеми в три захисники – тепер грає 4-3-3, адже її очолив Мауріціо Саррі. В Лаціо йому було важко – занадто токсично, в Бергамо, з дійсно гарним складом, до Саррі може повернутися натхнення.
А Лаціо призначив тренером Дженнаро Гаттузо. Підніматися вгору після дев'ятого місця в клубі не хочуть.
Удінезе продав ключових гравців: Артюра Атта та Томаса Крістенсена. Втім, тренер Коста Руньїяч залишився, атака теж не змінилася, Ніколо Дзаньйоло та Кейнан Девіс у складі – тож можна спробувати закріпитися десь на околицях першої десятки.
У Сассуоло все ще є Доменіко Берарді, але поки що немає центру захисту. Якщо встигнуть вирішити цю проблему, Альберто Аквілані, що дебютує в Серії А як тренер, може розраховувати на спокійний сезон.








Торіно знову сподівається на щось. Цього разу – з Іньяціо Абате, він теж дебютує.
Тренер Парми Карлос Куеста образився на тих, кому не сподобалося, що команда залишилася в Серії А, забивши 28 голів. Тепер 4-3-3, але пішли Матео Пеллегріно, Зіон Сузукі та Алессандро Чіркаті, тож може бути непросто.
Кальярі втратив Марко Палестру, втратить Себу Еспозіто, набрав рандомних гравців і сподівається, що Даніель Мальдіні може робити різницю. Здається, дарма.
Фіорентина витратила на трансфери рекордні для себе 123 млн євро. Фабіо Паратічі – директор, Фабіо Гроссо – тренер, це найцікавіший проєкт старту сезону.
Дженоа зберегла основу, пішов лише Руслан Малиновський. Але є відчуття, що цього замало, бо потрібне було підсилення.
Лечче тепер без свого трансферного гуру Пантелео Корвіно. Але в молодіжці є цікаві гравці, а хтось з ноунеймів-новачків обов'язково вистрілить.
Венеція виходить в Серію А і тричі б'є трансферний рекорд. Не залишитися в вищому дивізіоні буде трагедією.Фрозіноне запрошує цікавих гравців, але тренер Массіміліано Альвіні каже, що вони зі спортивним директором не знають, звідки ті беруться. Дуже здорова атмосфера.Монца просто має слабкий склад, навіть попри присутність Патріка Кутроне й Андреа Кольпані, які мали бути зірками.Де дивитися Серію А
В Україні – на MEGOGO Футбол. Звичайний тур Серії триває з п'ятниці до понеділка, початок матчів – від 13:30 до 21:00. Втім, до середини вересня не стартуватимуть раніше 16:00.
Міланські дербі заплановані на перше листопада та 15 лютого, римські – на 13 грудня та 18 квітня.










Читайте також :


Відео
Фото
Фартовий старт, квиток у фінал ЛЧ та фаєр в Діду: Андрій Шевченко – король міланських дербі






Дербі Італії між Інтером та Ювентусом – десятого грудня та 16-го травня, а з Наполі Інтер зіграє 6 вересня та 31-го грудня. Паралельно з зустрічами команд, що стали першою і другою в минулому чемпіонаті, гратимуть Мілан проти Юве.
Мідвіків у Серії А-2026/27 буде лише два, проте є три паузи на матчі збірних.
З Суперкоппою ще не визначилися, це ж італійці. Відомо лише, що в Саудівській Аравії не гратимуть.
Фінал Коппи – на римському "Олімпіко", 19 травня.
Прогноз
Інтер має все, щоб захистити титул, тож будь-який інший результат можна буде вважати несподіванкою.Конкурентами "нерадзуррі" мають бути Наполі, Ювентус, Рома, але поки важко сказати, що хтось з них став суттєво сильнішим.
Мілан – головний претендент на те, щоб зробити крок назад, бо хаос має мати наслідки. Аталанта та Фіорентина зроблять крок уперед, а якщо ні, то це, здається, буде втрачена можливість.
Рубен Аморім, Доменіко Тедеско, Ріно Гаттузо, здається, вже ризикують втратити роботу,
З новачків залишиться лише Венеція. До Серії Б дуже хоче Кальярі.

«Без повного зібрання творів не можна прочитати поета вповні»
Віра Агеєва: Ми нарешті матимемо повне зібрання Василя Стуса. З одного боку, треба радіти, з іншого боку, те, що його досі немає, — це діагноз нашій культурі, тому що це означає, що Василь Стус досі не є у свідомості нації. Василь Стус не лише дисидент, борець за Україну, жертовний і самозречений герой. Він найбільший український поет другої половини ХХ століття.
Богдана Романцова: У колі шістдесятників він точно найглибший, найбільш інтелектуальний та інтертекстуальний. І мені здається, що іноді велич постаті Стуса, його майже христологічний чин, дещо затуляє Стуса як митця. 
Людям ніби страшно доторкнутися до нього, вони забувають, що він вправний літературознавець, прекрасний перекладач і людина, яка ввела нас у коло європейської поезії на високому рівні.
Те, що з’являються його тексти, — для мене прекрасний знак. Мені дещо шкода, що класики, які пішли від нас, тільки зараз до нас приходять. Процес почався, але трохи запізно.
Перший том «Повного зібрання творів Василя Стуса» виданий завдяки компанії МХП і Благодійному фонду «МХП-Громаді», у партнерстві з видавництвом «Смолоскип» і СтусЦентром.
Руслана Брянська: За словами сина поета, Дмитра Стуса, твори його батька сьогодні не надто впливають на літературний процес в Україні, тому що вони є недосконало пізнаними українським народом. Чи це так, на вашу думку?  
Віра Агеєва: Це не так. Принаймні від 1989 року було кілька видань, були добрі інтерпретації Михайлини Коцюбинської, яка знала Стуса та була з ним у Київському клубі творчої молоді. 
Стус — канонізований класик: хронологічно це останнє ім’я, яке абсолютно канонізоване. Я люблю жартувати, що в українців найлітературніші у світі гроші [зображення Василя Стуса буде розміщено на новій банкноті номіналом 2000 гривень, яку НБУ планує ввести в обіг 4 вересня 2026 року — ред.].
Навіть якби Стус не мав героїчної біографії, він присутній своїми текстами. Річ у тім, що без повного зібрання творів не можна прочитати поета вповні. У нас із повними зібраннями творів просто катастрофа. Навіть якщо є радянські видання, то вони, як правило, цензуровані. Коли я була тісно долучена до видання 14-томника Лесі Українки, я відчувала намацально, який бруд інтерпретації ми з неї зчищали, якою вона інакшою поставала.  
У першому томі «Повного зібрання творів» ми бачимо формування Стуса. Багато текстів взагалі ніколи не публікувалися з різних причин. Я теж багато що прочитала вперше. Вражає, як рано він мав цю ідентичність, розуміння себе поза епохою, своєї недолученості до цієї епохи. Ми любимо говорити: «60-ті, відлига, свобода». Це була дуже ілюзорна свобода, вона була на короткому повідку, буквально 2-3 роки, — ідеологія ж нікуди не дівалася. 
До речі, у ранніх речах Стус дуже іронічний, саркастичний. Є там вірш про те, що: «О партія моя, люблю тебе без меж, за те, що ти нівроку дихать не даєш». Стус це розумів від початків. Він справді пішов на Голгофу, люди не обирають це як бажаний шлях. Історія поставання Василя Стуса, як ніяк, у місті Сталіно, це історія про те, що пам’ять не можна знищити. Українську культурну пам’ять зачистити не вдалося, попри всі розстріли та Сандармох [лісове урочище в Республіці Карелія, де у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей — ред.]. 
«Стус боявся обовванення в радянській ситуації»
Богдана Романцова: Я бачу пряму спадкоємність Стуса від Шевченка, а чи пов’язане з постановленням Стуса вшанування Леся Курбаса, Миколи Куліша, яке вони влаштовували пізніше? Чи завжди ось ця лінія 20-тих була настільки важлива для нього?  
Віра Агеєва: Мені подобається один сатиричний вірш: ліричний герой ніби веде Шевченка, показує йому Україну — це очевидно діалог радянського голосу з голосом Шевченка. «Ось Україна квітне, в нас у 40 разів збільшилось виробництво сталі, у нас збудовано в 100 разів більше тощо. Ось Донецьк, дивіться, як тут все гарно. Ви український поет, тільки скажіть, що ви ж російську ще не забули, ви в Ленінграді жили, ви краще скажіть російською». Врешті Шевченко ніби відповідає: «Іди ти до бісової матері». Це добра ілюстрація того, як почувався зовсім молодий Василь Стус.
Повертаюся до питання про значення 20-х років, і не лише для Стуса. Шістдесятники — по-своєму обділене покоління, вони піднялися на краю культурної прірви. За ними — Сандермох. Що вчив Стус на філфаці у Сталіно в 50-ті роки? Основним текстом із теорії літератури була стаття Леніна, партійна література, можливо, якісь статті Маркса. Причому ця біда стосувалась не лише української літератури, а й зарубіжної літератури, тому що все цензурувалось.  
Тичина знищений — потім Стус напише знаменитий «Феномен доби», де характеризує Тичину, який занепадає, для нього це дзеркало, в яке він сам дивиться, він не хоче стати таким. Це страх стати радянським бовваном.
Є також Рильський, є Бажан. Бажан за поетикою ближче Стусові. Ці двоє поетів були для них всіх дуже важливими. Стус не був біографічно близьким до когось, але текстово — так.
Богдана Романцова: Бажан і Рильський змогли повернутися, а Тичина не зміг.
Віра Агеєва: Не зміг, тому що він себе знищив як поета. Тому що, з моєї точки зору, Тичина щиро хотів бути голосом українського радянського народу. І він себе зламав. Стус про це й пише у «Феномені доби». Коли Тичина почав говорити від імені народу, він почав говорити з порожнечі, з нічого. 
Бажан і Рильський пристосовувалися, писали «відчіпного». Коли Максим Рильський писав «Боротьба за цукровий буряк. Варта більш, як борня з вітряками» або «На сонці мертві та бліді. Твої ієрогліфи-тайни, Хвала залізу і руді. Живіть і радуйтесь, комбайни». Це абсолютний стьоб. 
Для Стуса потрібні були так само літературні батьки, як для всіх.  І ось є постійний клуб «Творча молодість» і знаменитий КТМ [Клуб творчої молоді — ред.] на Інститутській в тодішньому Жовтневому палаці. У тому самому Жовтневому палаці, у підвалах якого розстрілювали українських письменників, де утримували Підмогильного, катували Куліша. І ось вони збираються, починають відновлювати зв’язок з 20-ими.
А що в них було? У них був соцреалізм, була епіграма «Тож хай живе соцреалізм»  Любомира Дмитерка. Народжені в 10-ті із несамовитою люттю накинулись на шістдесятників. Найбільшим гріхом вважався гріх формалізму, тому що «для народу треба по-простому, а ви пишете складно». Молодь цих «батьків» зневажає. 
У Клубі творчої молоді Стус був дуже активний. Вечір Курбаса, вечір Куліша — це вечори, які перетворювалися в національні маніфестації.
Богдана Романцова: Тоді література завжди була політичною, навіть якщо ти хотів писати якось «безсторонньо», це було неможливо.
Стус не став «агітковим», він лишився дуже глибоким. Мене у Стусі найбільше дивує, що він з одного боку абсолютний класик і представляє «голос народу», а з другого боку він ніде не спрощує, не намагається загравати з читачем.  
Віра Агеєва: Мені трошки страшно від словосполучення «поет — голос народу». 
Богдана Романцова: Так, звучить завжди, ніби поет має виголошувати низку дуже «безпечних» істин.
Віра Агеєва: Давайте краще говорити «голос нації».
Руслана Брянська: Думаю, у моменті поети і письменники не розуміють, що вони голос нації, це швидше зрозуміють вже нащадки.
Віра Агеєва: Стус розумів. У нас є тільки двоє поетів такого ґатунку: це Шевченко і Стус. Схожі за біографією, схожі багато в чому.
«Поезію Стуса в тюрмі живлять тільки спогади»
Віра Агеєва: Стус мав визнання, принаймні в колі ровесників. Він був аспірантом інституту літератури — це дуже високий статус, це благополучна кар’єра, це можливість працювати з літературою. Це могло бути тихе культурництво на маргінесі.
Стус цього всього зрікається. Коли він повертається після першого ув’язнення, вже зрозуміло, що він у тюремній камері почувається вільнішим, ніж у Києві. Він повертається додому, це 1980 рік. І він каже: «Нерідна чужина». «Краще нерідна чужина, ніж рідна чужина. Яка нестерпна рідна чужина».
У цьому ж році накладає на себе руки Григір Тютюнник. У зошиті Стуса є запис: «Я розумію, чому він це зробив. Але я такий вибір не зроблю. Треба стояти до кінця». Що далі, то легше говорити про героїзм, але цей героїзм має зворотний бік, який Стус дуже пильно прописав. Він розуміє свою вину перед матір’ю, батьком, сестрою, сином, дружиною.
Богдана Романцова: У них із дружиною стосунки майже повністю в листах. Він каже: «Моя Попелюшко, тримай голову високо». Але скільки вони були разом насправді…
Віра Агеєва: Він лишає родину. Він відчуває цей гріх перед ними. Сина намагається виховувати в листах. 
У Стусовій поезії дуже проникливо це написано. У якийсь момент він із дружиною бачиться один раз на рік на кілька хвилин. І ось він розуміє, що вже не пам’ятає обличчя дружини, сина. 
Є його вірші з етапів: «А навколо тьма і тьмуща, тільки чорна водь і чорна пуща». Його поезію в тюрмі живлять тільки спогади. Але ці спогади виблякають, втрачають барви, об’ємність.
Стус не знає, що буде з його віршами. Їх завчають на пам’ять. Їх на папері дрібненько переписують і кидають за колючий дріт. Він же не знає, що Шевельов видає в Нью-Йорку «Палімпсести» [п’ята збірка поезій Василя Стуса, яка вийшла у 1986 році в Нью-Йорку, вже по смерті автора — ред.].
У нього мусив бути розпач, що все марно, що це все ніхто ніколи не прочитає. І попри це він пише і пише, щодалі краще і краще.
Богдана Романцова, Руслана Брянська та Віра Агеєва. Фото: Громадське радіо
Руслана Брянська: Що для Стуса було найважливішим? Протистояти системі чи все ж таки його поезія?  
Богдана Романцова: Мені здається, що поезія безумовно. Він мислить себе в поетичному світі. Понад те, він шукає собі співрозмовників у поетичному світі.
Мені здається, для нього це був спосіб проговорювати, спосіб мислити, а головне спосіб шукати у світі — де їх маленька щопта — голоси з різних епох, щоб продовжити цей великий полілог. І він постійно в цьому процесі створення. Бо якби поезія не була для нього аж настільки важливою, він справді б не писав, не знаючи, чи він буде виданий, чи він отримає визнання. Для нього це був якийсь самоцінний чин із достатньо раннього віку.  
Віра Агеєва: Насправді ваше питання важливе і неправильне. Стус був поетом, який не міг реалізувати себе, пишучи те, що вимагала система. Звичайно, для нього поезія була найважливішою. Він не політичний діяч, йому не про політику йдеться. Однак всі його ровесники, які лишилися на волі, так чи інакшесплатили за цю свободу, віддавши частину свого таланту.
Пристосуванство — це говорити не своїм голосом. Поет може стати великим лише тоді, коли він говорить від себе. Стус зберіг талант, обравши тюремну камеру. Тобто немає розмежування, що було важливіше. Такий поет не міг відбутися в Києві зсередини радянської системи.  
Для Стуса поезія — це свобода. Київ такої свободи не давав. На відміну від Уренгоя [на будівництві дороги «Салехард — Ігарка» біля смт Уренгой у 1949-1953 роках працювало кілька тисяч ув’язнених — ред.].
«Донбас — простір, куди втікали від несвободи»
Богдана Романцова: Я знаєте, про що хотіла поговорити: часто незаслужено оминають батьків Стуса. Говорять про дружину, про сина. Але ж батьки, ймовірно, теж справили вплив. Бо це родина, яка переїхала з Вінниччини, опинилася в новому середовищі, яка уникла завдяки цьому колгоспізації.  
У багатьох листах потім Стус пише: «як казала моя мама», «як кажуть на Вінниччині». Дуже багато ще й на рівні лексики і традицій цього потягу до коріння. Який вплив батьки мали на нього?
Віра Агеєва: Не знаю, наскільки це можна простежити. У листах видно ось цю втечу. Донбас як простір, куди втікали від несвободи. Нам це зараз дивно чути, зважаючи на те, що з Донбасом зараз і було попередні 30 років. Однак туди втікали. У середовищі шістдесятників дуже багато, як я кажу, «донецьких пацанів». Дзюба, Стус, Світличний, Надійка Світлична.  
Стус формувався в цьому середовищі. Очевидно, що у родини мала бути українська застановленість, зв’язок з Україною, зв’язок із Вінниччиною. Сестра його самовіддано намагається полегшити його долю, а отже, поділяє його погляди. 
Для мене Стус дуже гарно вміє передати кольористику навколо. У нього є вірш про дитинство — повоєнне, сіре, злиденне дитинство. Донбаські терикони, сірий краєвид. І єдиною яскравою барвою було яблуко «Циганка». Яскраво-червоне яблуко, яке можна було тримати в руках. Це побачено очима дитини, майбутнього поета. Ось це яскраво-червоне яблуко як виклик цьому сірому всьому довкола. 
Богдана Романцова: Він урбаністичний поет, абсолютно міський автор. Думаю, це якоюсь мірою впливає.  
Віра Агеєва: Шістдесятники назагал плекали урбанізм. Хоча більшість з них народжені в селі, у них сільське дитинство. Коли Стус орієнтується на Рильського чи Бажана, він орієнтується на урбаністичну поезію.  
Богдана Романцова: Справді щасливим, здається, Стус став у Києві, коли знайшов своє невеличке коло, якого тримався. 
Віра Агеєва: Звичайно. Це невеличка щопта, яка дуже затишна для нього. До 1965-го, коли почалися арешти, 4 чи 5 років були найщасливішими роками Стуса.
І це ще той ранній Стус, який вірить, що «нам воздасться в славі». Він говорить від імені «ми». Далі він буде говорити «я». У Києві Стус нарешті має доступ до бібліотеки, є спілкування. Це зараз здається, що літературні вечори — це щось абсолютно буденне. Літературні вечори в Клубі творчої молоді були маніфестаціями. Це поети, які збирали великі зали. Це поезія, яка звучала.
Тоді ще тінь Голгофи не висіла, тому що була ще віра в те, що щось змінюється.
Богдана Романцова: Це й інші митці, не лише поети. Там Алла Горська, Опанас Заливаха, які творять визначні речі. Алла Горська стала для Стуса таким milestone, і його вірш на похороні [вірш «Ярій, душе. Ярій, а не ридай…», присвячений Аллі Горській — ред.] вже звучить як дуже добре артикульована позиція.
Віра Агеєва: Так, якраз позиція у них у всіх була. І вони ще вірили, що зможуть. Врешті, ці всі соцреалісти були такими сірими, нікчемними і ніякими. До 1965 року ж репресій не було, вони ще вірять, що можна щось змінити. Тоді ж починає виходити том Миколи Зерова, Євгена Плужника. Це було культурне диво.
На цю надію вказує, як на мене, «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби, який він адресував владі. Хрущов сказав на 20-му з’їзді, що зі сталінізмом покінчено. Вони і повірили Хрущову. 
Звісно, старші розуміли, що повернення може бути. Молоді вірили, що вони зможуть переконати: «Це наша Україна, це наша влада, це народна влада». І, ймовірно, що якраз під час акції в кінотеатрі «Україна» на прем’єрі «Тіні забутих предків», заздалегідь спланованої, коли вони вийшли на сцену і сказали: «Ми проти арештів, хто проти арештів, встаньте», — ось це момент, коли ілюзії почали зникати. Це вже пряме протистояння системі. І потім смерть Алли Горської, яка була абсолютним потрясінням для них. Тоді кожен у певний момент робив вибір, і Стус зробив найрадикальніший.  
Богдана Романцова: Я була дуже здивована, коли дізналася з книжки Радомира Мокрика [мова про його «Бунт проти імперії» — ред.], що Стус не був посвячений у цей план. І коли він після Чорновола встає і проговорює цю фразу, це була абсолютна імпровізація. Це був порох природний. 
Віра Агеєва: Стус завжди був протестним, як згадують про нього вже на зоні. Він ніколи не змовчував, завжди йшов на пролом.
Руслана Брянська: Він був на похороні Горської, коли всім казали не йти туди. Він знав, що туди йти не можна, але пішов.
Богдана Романцова: Він сказав: «Сьогодні ти, а завтра я».
Віра Агеєва: Стус весь час себе ставив як мішень. Це був його вибір. Оце героїзм, оце чин. Такі люди є. Врешті героєм не може бути кожен. Це той, який має подвійне народження: людське і божественне. Стус таким був, Стус таким себе зробив.
Є люди, на яких можна лише рівнятися. Таким був Шевченко. У Стуса, до речі, Шевченківських алюзій достатньо багато. Очевидно, що він, шукаючи для себе суто життєвого взірця, обирав Шевченка. Шевченко ж теж міг лишитися: він був успішним художником, добре заробляв як портретист. Він міг добре жити в Петербурзі і не мати клопотів, малювати українські сюжети. І ще при цьому відчувати себе українцем, як багато хто відчував. Але Шевченко обирає те, що він обрав.
У Стуса вибір схожий. Врешті він міг свою українську спрагу втамувати скромно, видаючи класиків літератури, пишучи якісь там невеликі твори, перекладаючи. Однак він максималіст. Він йде на такий чин.
Може це для того, щоб ми бачили взірці. Не знаю. Я боюся завжди говорити про таку долю. Завжди дуже боїшся фальшу. Дуже боїшся пафосу, який відторгує.
Поет не повинен підтверджувати свою поезію долею, але Стус це зробив. Це поезія підтверджена долею. «Своїм життям до себе дорівнятися» [рядок з «Лісової пісні» Лесі Українки — ред.].
Стус і Шевченко. Нікого третього ми не поставимо аж так високо. Багато поетів і митців платили так чи так, щоб зберегти дар.
«Поет не повинен підтверджувати свою поезію долею, але Стус це зробив»
Віра Агеєва: Чим важливий перший том «Повного зібрання творів Василя Стуса»: він дає побачити, з одного боку, як швидко поет формувався, а з іншого боку, побачити ці етапи. Він не одразу постав тим генієм і героєм. Він формується. Стус не міг би бути таким, як він був, якби не знаходився в середовищі шістдесятництва. Якби не Клуб творчої молоді. Якби не прочитані в ньому тексти. У нього були літературні батьки, літературне середовище.  
Стус перекладає Рільке, хоча міг перекладати когось простішого. Стус не ставить перед собою простих завдань. Для нього Рільке важливий як форма творення.
Богдана Романцова: Стус дуже модерний поет. Він багато виписувався в цих перекладах. Видно, як він шукає. Видно слова, які він знаходить. Стусів словник поетичний.
Віра Агеєва: Так. І одна з ознак великого поета — це те, що він міняє поетичну мову. Як на мене, у нас після Бажана поетичну мову змінив саме Стус. Він дуже складний. Не лише в сенсі метафорики і того, як він бачить світ, а і в тому, що  він свідомо виборсується з клітки соцреалізму.
Соцреалізм — це така зараза, яка погана не лише тим, що не дає щось зробити, загрожує тюрмою, але він ще й дає модель дуже спрощеного письма.  Соцреалізм — це про те, щоб говорити просто від імені влади до народу, ось чому формалізм так лякав літературних батьків.
Стус свідомо плекає складність. Він вишукує словникові слова.  
Богдана Романцова: Він не боїться неологізмів.
Віра Агеєва: Він розрубує слова, розрубує рядки. Він дуже ускладнює синтаксис. Він свідомо позбувається цієї простоти, яка для нього гріховна. Бо ця простота — це гріх проти поезії.
Богдана Романцова: Для мене отака складність, інтелектуалізм, пошук, — це радше про 80-ті, ніж про 60-ті. Коли ти свідомо заглиблюєшся, дуже нашаровуєш багато всього. Стус при цьому належить до шістдесятників.
Віра Агеєва: Стус формально ближче до Римарука, ніж до Драча чи Павличка.
Богдана Романцова: Чому тоді ми називаємо його шістдесятником? Суто через хронологію? Мені завжди здавалося, що ця система не дуже досконала.
Віра Агеєва: Вона взагалі недосконала. Цей поділ на десятиліття… У якийсь момент сама мова збунтувалася: коли вийшли дев’яностики, долгоносики, там вже стало очевидно, що вже сама мова не дозволяє цього робити. Стус трохи молодший, він трохи пізніше, і не так яскраво ніби дебютує. 
Усесвіт — не спить. Він ворушиться, во-
втузиться, тузаний хвацько під боки
мороками спогадів. Луняться кроки,
це, Господи, сяєво. Це — торжество […].
Ось цей синтаксис, який абсолютно заворожує, — це не ямб, і не хорей, це зовсім інший синтаксис. 
Руслана Брянська: І звернення до Бога, як і в Шевченка.
Віра Агеєва: Стус — релігійний поет. Ми про це мало говоримо, але це так. Чи це християнський Бог, не знаю. Знов-таки, коли він каже про Київ, як про «нестерпну рідну чужину», — це місто під небом зі шкла і бетону. Це безнебий світ.  
У Стуса багато апеляцій до трансцендентного. І це ще одне, чого не могло бути: у будь-якому київському видавництві слово «бог» викреслили б на етапі першого редагування. Велика поезія не може не бути трансцендентною поезією. Це ще один рівень свободи, який він отримав у камері.
Руслана Брянська: Насамкінець хочу запитати саме про перший том «Повного зібрання творів Василя Стуса». Тут всі твори поета не відредаговані, вони написані так, як їх писав Стус. Є навіть незавершена редакція тексту за чорновим автографом. 
Віра Агеєва: Треба подивитися на формат видання: це повне зібрання творів, тут немає слова академічне. Я розумію чому. Академічне видання передбачає коментування і публікацію всіх редакцій.
У поета є багато редакцій, багато варіантів, для того, щоб зрозуміти, як рухалася поетична дуга і глибоко заглибитися в поезію, потрібні всі варіації. Це те, що зроблено у першому томі «Повного зібрання творів Василя Стуса». Ці варіанти — це безцінно. У культурах, які вже змогли це собі дозволити, кожен рядок, кожне слово, написане генієм, зберігається, воно мусить бути архівоване. 
У збірці є коментарі, однак видавці скромно написали, що це просто повне зібрання. Насправді це полегшений стандарт академічного видання, і це дуже добре, що воно є.
Богдана Романцова: Абсолютно підтримую. У таких випадках я думаю про те, що частина віршів Стуса дійшли тому, що його колеги по нещастю, співкамерники, їх просто завчали. І ми не знаємо, наскільки точно вони все відтворили, наскільки він сам точно потім це згадав. Тому цей образ палімпсестів, мені здається, ключовий для розуміння Стуса і в цьому томі, і в усіх наступних.
Видання 1 тому «Повного зібрання творів Василя Стуса» реалізоване завдяки компанії МХП та Благодійному фонду «МХП-Громаді» у партнерстві з видавництвом «Смолоскип» та СтусЦентром.
 
Запис «Нарешті ми матимемо повне зібрання творів Стуса»: літературні критикині про перший том, який вийшов завдяки МХП  спершу з'явиться на Громадське радіо.

Фотоколаж: Альберто Мієр для CNN/Getty Images

Ще недавно він тренувався у США, а тепер готується до дебюту в Мадриді під тиском рекордного цінника. За стрімким злетом стоять важкі випробування та особиста трагедія.

Як вказує CNN

19-річний вінгер Yan Diomandé став гравцем Real Madrid і встановив трансферний рекорд для африканських футболістів. Мадридський клуб уклав із представником збірної Кот-д’Івуару семирічну угоду, а вартість переходу, за наявними даними, склала 144,3 млн доларів.

Новий сезон у складі Los Blancos Yan Diomandé має відкрити матчем проти Espanyol у суботу. Ще нещодавно футболіст проходив підготовку в юнацькій академії США, а тепер приєднався до одного з найвідоміших клубів світового футболу.

Yan Diomandé народився в Абіджані, Кот-д’Івуар. У дитинстві він грав на ґрунтових полях у білих сандалях. Через потужний удар м’яча хлопець отримав прізвисько на честь бразильця Roberto Carlos. Пізніше він почав тренуватися в місцевій команді та говорив друзям, що хоче стати наступним Cristiano Ronaldo.

Перші кроки Yan Diomandé у США

У 15-річному віці Diomandé помітили скаути під час турніру U-17 у Гані. Завдяки мережі партнерств між Африкою та США він отримав можливість навчатися й тренуватися в DME Academy у Дейтона-Біч, штат Флорида.

Переїзд до США мав допомогти юному вінгеру адаптуватися до професійних вимог і дочекатися віку, коли він зможе підписати професійний контракт. В академії він поєднував освіту з тренуваннями, які проходили до шести разів на тиждень, вивчав англійську та звикав до життя далеко від родини.

Директор футбольного напряму DME Academy Todd Eason розповідав, що здібності Diomandé були помітними вже на перших заняттях.

Коли я побачив його, то подумав: “Це зовсім інший рівень порівняно з тим, що я маю, і буде цікаво”. Дивитися на гру Diomandé було інакше в усьому. Для хлопців поруч із ним це була велика можливість, адже різниця з іншими була відчутною.

– Todd Eason

Дебют у професійному футболі в Іспанії

У листопаді 2024 року Yan Diomandé уклав контракт із Club Deportivo Leganés. Спочатку він грав за академію та резервну команду клубу, однак невдовзі отримав шанс проявити себе в основному складі.

Професійний дебют вінгера відбувся в матчі проти Real Madrid: Diomandé вийшов на поле на 85-й хвилині. Хоча Leganés поступився з рахунком 2:3, молодий футболіст привернув увагу своєю грою.

Того ж року Yan Diomandé пережив втрату сестри Roxane, яка померла після того, як на вечірці їй підмішали речовину в напій. У відкритому листі він назвав її своєю найбільшою прихильницею та присвятив їй виступи у футболі.

Усе, що я роблю на футбольному полі, – для тебе. Я навіть не сприймаю це як гру. Я сприймаю це як сцену. Це мій шанс показати всьому світу те, що ти бачила в мені. Щоразу, коли забиватиму, я подбаю, щоб усі знали твоє ім’я. Я подбаю, щоб тебе не забули.

– Yan Diomandé, у листі до Roxane

Трансфер з RB Leipzig до Real Madrid

Після переходу Diomandé до RB Leipzig клуб Leganés зберіг частку від суми можливого майбутнього продажу гравця. Успішний сезон у Німеччині та результативний виступ на чемпіонаті світу цього літа привернули до вінгера увагу провідних клубів.

Зрештою Real Madrid оформив трансфер футболіста, попри юридичні суперечки, пов’язані з представниками Yan Diomandé на різних етапах його кар’єри. Перехід за 144,3 млн доларів зробив 19-річного гравця найдорожчим африканським футболістом в історії.

У Real Madrid на Diomandé чекають високий рівень конкуренції, значна увага медіа та робота під керівництвом José Mourinho. Todd Eason вважає, що талант і конкурентний характер допоможуть молодому вінгеру впоратися з новими вимогами та продовжити стрімкий розвиток кар’єри.

Корисне для прочитання:

• Український баскетболіст Олексій Лень встановив новий рекорд результативності за Real Madrid у матчі Євроліги проти Панатінаїкоса, набравши 18 очок.
• Кудрівка підписала досвідченого центрального захисника Дмитра Семенова, який має 159 поєдинків та 8 голів і може також зіграти опорного півзахисника.
• Ерлінг Холанд забив вирішальний гол на 86-й хвилині, приніс Норвегії перемогу 2:1 над Кот-д’Івуаром і забезпечив вихід у 1/8 фіналу чемпіонату світу 2026.

The post Real Madrid підписав Yan Diomandé за рекордні 144,3 млн доларів first appeared on Межа. Новини України..

21 серпня розпочнеться чемпіонат Франції сезону-2026/27.
Фаворит Ліги 1 так добре усім відомий, що може здатися, ніби це нудьга, не варта уваги.
Повірте, все не так.
Чемпіонат Франції багатий на сильних середняків, які, може, і не кидають виклик ПСЖ на дистанції, проте здатні обіграти його в конкретно взятому матчі.
До всього, ніде більше в Європі ви не знайдете такої концентрації молодих талантів, які завтра виступатимуть у найбільших клубах світу.
Вам стало трішки цікавіше?
Ну, тоді поїхали.
ПСЖ: гегемонія, якій нічого не загрожує
Без варіантів. Ми бачимо розквіт ери шейхів у Парижі.
12 виграних чемпіонатів з останніх 14; 2 поспіль виграні Ліги чемпіонів – здається, ефективніше не буває.
Дійшло до того, що минулу Лігу 1 ПСЖ виграв фактично другим складом. Поки Дембеле, Кварацхелія, Маркіньйос, Хакімі перемагали в Європі, Забарний, Лі Кан Ін, Барколя, Гонсалу Рамуш кували титул вдома.
І в обох складів усе склалося!
Забарний завершив чемпіонат-2025/26 лідером за зіграними хвилинами в Лізі 1, на секунду.
Зв'язним же між основою та резервом був Вітінья – глибинний плеймейкер, який грав в обох складах, гарантуючи стиль футболу Луїса Енріке.
Довго шейхи до цього йшли, еге ж?
Навіть 850 млн євро у бюджеті довго було замало. 








Все змінилося з приходом Луїша Кампуша на пост директора та Луїса Енріке – в тренерське крісло. Мало того, що ці двоє великі профі, так ще й дружать; бачать футбол однаково. Страшне комбо для конкурентів.
Зараз ПСЖ на рівні, коли чи не половина основи за певних обставин могла б претендувати на Золотий м'яч. У 2025-му його отримав Усман Дембеле; цьогоріч серед фаворитів вже Хвіча Кварацхелія. Не дивно, що клуб влітку не підсилював старт, а лише тасував резерв.
Лі Кан Ін та Рамуш поїхали – натомість приїхали технарі Міка Годтс і Магнес Акліуш.
Ще вдалося за 43 млн сплавили непотрібного Рандаля Коло Муані.
Також, кажуть, поїде Барколя, який хоче більше повноважень.
Все це косметичні зміни, які не відміняють головного – ПСЖ на світлові роки випереджає решту клубів Ліги 1.




Bring Luis Enrique and Luis Campos to Manchester United for next season. pic.twitter.com/EyncIZRQxR— UtdActive (@UtdActive) January 6, 2026



Ліон і Марсель: в режимі економії
Споконвічні гранди Ліги 1 у непростому становищі.
Для Ліона це вже не новина – влітку 2025-го їх навіть виганяли з еліти за борги; ситуацію ледь владнали.
Відтоді "Ткачі" швидко одужують під наглядом президентки Мішель Канг, гендира Міхаеля Герлінгера, спортдира Матьє Луї-Жана та тренера Паулу Фонсеки.
Запам'ятайте їхні імена! Ці люди, а ще Корентен Толіссо, Павел Шульц, Ейнслі Мейтленд-Найлз творять історію. 








Ліон не програв супербагатому нині Фенербахче у Стамбулі та знаходиться на відстані однієї перемоги від ЛЧ.
При тому за літо клуб скупився лише на 29 млн, які отримав від Баєра за Афонсу Морейру, котрого, в свою чергу, придбав рік назад за 2 млн. Оце бізнес! Оце хист!
Марсель наразі тільки вчиться цьому. У 2022-25 клуб накопичив 157 млн чистих збитків попри угоду з УЄФА, яка забороняла дефіцит понад 60 млн.
Американський власник Френк Маккорт і гадки не мав, як все погано. Коли ж став розбиратися, директори Пабло Лонгорія та Медхі Бенатья чкурнули світ за очі, і тепер старий, що спалив 120 млн лише за останні пів року на "Велодромі", починає все з нуля.
У Марселя новий менеджемент, а за тренера – Брюно Женезьо, якому важко. Від складу на 485 млн лишилося тільки 225.
Все так кепсько, що Маккорт домовився про продаж П'єра-Еміля Гейб'єрга до Ньюкасла за 15 млн, а коли той відмовився йти, наказав забрати в данця капітанську пов'язку.
"Якщо бути з вами чесним, а я намагаюся таким бути, то я з цим незгідний", – Женезьо хоче зберегти контакт з гравцями. 




Переглянути цей допис в Instagram Допис, поширений OM | Olympique de Marseille (@olympiquedemarseille)



На "Велодромі" ще лишаються Амін Гуїрі, Тімоті Веа, Амін Аріт, Ігор Пайшао, Жофрей Кондогб'я. Грати – особливо атакувати – є ким. Але кожного можуть продати ще до вересня.
Монако, Ланс, Лілль: у кожного своя перебудова"Правда в тому, що проєкт з Погба не спрацював так, як ми розраховували. Коли ми починали, очікування були іншими", – зізнався директор Монако Тьяго Скуро.
Еге ж, ніхто не чекав 115 "сміттєвих" хвилин за рік.
Поль виявився "хроніком", тож його виставили за двері. Ще Монако продав Магнеса Акліуша до ПСЖ за 50 млн і от-от відпустить Фоларіна Балогуна до Тоттенгема за 60. В цьому весь клуб – завжди живе за схемою "купи-продай".
У новому сезоні монегаски, схоже, розкручуватимуть пару форвардів Б'єрет – Аблін. 
Ну, і Ламіна Камара в опорній зоні.
Ерік Даєр – за дядька-наставника, Ансу Фаті – за "нового Погба", і тренером Філіпе Луїс, який після тріумфу Фламенго хоче спробувати Європи. Непогано. 




Переглянути цей допис в Instagram Допис, поширений ge (@ge.globo)



У Ліллі все менш однозначно – там тренером призначили Давіде Анчелотті, сина Карло, який раніше йому асистував, а тоді невдало з'їздив сам до Ботафого. Хто знає, тренер він чи лише прізвище?
Із козирів у "Догів" – Бенталеб і Андре в центрі поля, які перекушують все живе, і талановитий Фернандес-Пардо в нападі.
Ще допоможе Олів'є Жиру – ментальний лідер роздягальні і просто найстарший гравець чемпіонату, якому 30 вересня виповниться 40. 








Ну, і десятки мільйонів за Аюба Буадді, якого на 99,9% продадуть до Ман Сіті на днях.
Що ж до Ланса, то, мабуть, ви вже бачили Суперкубок, де хлопці Діно Топмеллера здолали ПСЖ.
І це не диво, а важка праця досить талановитої групи.
Нехай ветерани Фульжіні, Сен-Максімен, Томассон, Саїд поїхали на більші гроші, у Ланса залишилися Матьє Юдоль, Одсонн Едуар, а головне – Флоріан Товен, у якого найбільше голів у Лізі 1 серед чинних її гравців (97):
"Я не можу дочекатися, коли поб'ю цю позначку. Для мене це величезне джерело гордості. Так я лишу свій слід".








Найбільша "біда" Лансу – вихід в ЛЧ, необхідність грати на два фронти. Втім, приходи Торгана Азара і Франьо Івановича показують, що білого прапора не буде. Вони спробують битися скрізь.
Париж і Ренн: у найбагатших своя реальність
Статки сім'ї Арно, що володіє ФК Париж, сягають 150 млрд євро. На їхньому тлі Хелаїфі – просто базарний жлоб.
І знаєте, що?
"Перший етап ми пройшли, тепер вступаємо в другий. Ми націлюємось на місця від 7-го по 10-те. Єврокубки поки що не є метою. Якщо вийдемо – добре, ні – то ні", – каже гендир Жан-Марк Галло.
При тому заради "7-10 місця" Париж вже призначив тренером Ліама Росеньйора і вкинув 79 млн євро у талановиту молодь – Патріка Забі, Дієго Копполу, Луку Колеошо.  




Переглянути цей допис в Instagram Допис, поширений користувачем @eventsforyouu_photographer



Паралельно сім'я Піно зі статками у 30 млрд, що володіє Ренном, відвалила Сандерленду 22 млн за Еліезера Маєнду. 21-річний нападник забив 8 голів в 45 матчах Чемпіоншипу.
З одного боку, після продажу Жеремі Жаке до Ліверпулю за 63 млн, бретонці можуть розкидатися грішми, як хочуть. Але з іншого – яка у них взагалі мета? Куди рухається клуб?
У Ренна є Самба на воротах, Ронж'є і Томассон в центрі поля; найкращий снайпер минулої Ліги 1 Естебан Леполь на вістрі. Вони можуть боротися за місце в ЛЧ, але Піно ніколи про це не говорить. Подібно до Арно, чоловіку Сальми Хаєк завжди досить просто місця десь в серединці. 




Переглянути цей допис в Instagram Допис, поширений HOLA! USA (@holausa)



Страсбур: мультиклубна модель працює
Ще й як працює!
За літо-2026 Страсбур продав Дієго Морейру в Мілан за 50 млн; Хуліо Енсісо й Абдула Ваттара – в Іпсвіч за 30 та 20 млн відповідно.
Ще клуб підготував для Челсі Валентіна Барко й Еммануеля Емега. 
Після всього ельзасці набрали майже десяток нових юнаків за 5-10 млн, яких будуть намагатися розкрутити, як попередніх.
Тренуватиме їх колишній бос Фамалікао Угу Олівейра, у нього багатий досвід з молоддю.








Ну так, Страсбур пролетів повз єврокубки, і ельзаські фани в розпачі через статус "фарма", але у екосистемі BlueCo така у клубу роль – він має працювати на флагманський проєкт, на Челсі. Це й відбувається.
Головний тренд: зміни тренерів
12 з 18 – це вам не жарти.
І якщо Хабіб Беє у Марселі провалився, а П'єр Саж поїхав з Ланса до Англії на підвищення, то Еріка Руа дуже шкода. Тренер Бреста, якого поважало все місто, помер влітку від раку.
Найбільш ризикована ставка? Давіде Анчелотті, звісно.
Найбільш перспективна? Філіпе Луїс, що прибув до Монако після 5 трофеїв за рік із Фламенго. Цей, кажуть, мріє колись замінити Сімеоне в майже рідному Атлетико.
Найбільша проблема: дешеві ТБ-трансляції
Так-так, Ліга 1 досі не знайшла транслятора.
Усі матчі французької еліти показує телеканал Ліга 1 , який заснувала та наповнює сама ліга. Продакшн, камери, огляди – все на ній.
Ну, і гроші від того мізерні. 
Цьогоріч "куш" на всіх складе 120-140 млн євро, що менше, ніж у нідерландській Ередівізі, можете уявити?
ПСЖ, якщо виграє Лігу 1, отримає за домашні ТБ-права 25-30 млн.
Команда, що фінішує останньою, – лише 3,5 млн.
Це сльози. 








Ще 8-10 років тому дохід від продажу внутрішніх ТБ-прав у Франції сягав 500-600 млн євро на рік, а Canal та beIN Sports за них майже билися.
При тому іспанці, італійці, німці заробляють на ТБ-ринку в 7-8 разів більше, що для французів означає одне – треба вигідно продавати гравців і заповнювати стадіони. Марсель-от вже продав 49 тисяч абонементів на "Велодром".
Ліга талантів: Меслуб, Детурбе, Імбер та інші
16-річному Мезьяну Меслубу з Ланса знадобилося секунд 15, щоб забити перший гол в Лізі 1 у ворота Нанта.
Великий талант! Влітку його активно торгувала Бенфіка, але Ланс відбив атаки і хоче розкрутити його власноруч. Не дивно! У цього хава і бачення, і пас, і удар – все, крім фізики, бо ж іще підліток. 








19-річний Матіс Детурбе вже належить Ман Сіті, але гратиме за Монако на правах оренди. Перспективний лівий вінгер типажу Кварацхелії – не спринтер, а дриблер, якому важливо саме зараз підвищити якість рішень перед воротами.
У Ніцці підростає 17-річний Ксав'є Мандза – центрхав із величезним потенціалом і важким характером. Такий собі Денис Гармаш, за яким вже бігає Юве.
Ремі Імбер у свої 18 – найбільша перлина знаменитої школи Ліону. Може зіграти зліва, по центру, у відтяжці – як забажаєте. І всюди створює голи. 








У Страсбурі запевняють, що 17-річний Тайріз Нубіссі має капітанські задатки вже зараз. Могутній центрхав із потужним ударом і ще потужнішим підкатом. Типовий європеєць 2020-х, він може грати за 4 збірні – Франції, Англії, Камеруну й Шотландії.
Ну, і Айзека Коссьє із Лілля скаути пастимуть весь сезон. Лівоногий центрбек, що домінує у повітрі зі зростом 193 см, і при тому легко виходить з-під пресингу – це дуже дорогий типаж. Якщо Анчелотті не запоре, то можуть і 50-60 млн зрубати з якихось англійців.
Український слід: Забарному не здолати Маркіньйоса
Навіть близько не той рівень.
Коли виходить Маркіньйос – ПСЖ виграє трофеї, коли Ілля – буває отаке. 




Zabarnyi….. pic.twitter.com/Ffmmtjaco1— t7psg (@t7psg_) August 5, 2026



Мабуть, якби парижани не грали фактично двома складами, то українця вже б кудись сплавили, а так – навіщо? Найімовірніше він грітиме лавку в ЛЧ і виходитиме в Лізі 1 – все як минулого сезону.
Дуже шкода, що не справдилися чутки про Ліверпуль. Там в підсумку обрали Рональда Араухо – ще більш спірний трансфер, ніж міг би бути Забарний.
Де і коли дивитися Лігу 1
В Україні всі матчі транслюються на каналах MEGOGO Футбол.
Традиційно тур у Франції починається в п'ятницю ввечері, продовжується двома матчами в суботу, а основна програма припадає на неділю – причому центральний поєдинок грають в останньому слоті, о 21:45.
Позаяк команд у Лізі 1 лише 18, то й турів 34, і мідвіків цього сезону не буде взагалі.
Натомість передбачена "різдвяна" пауза – із 13 грудня до 3 січня.
Традиційно найпопулярнішими в країні є матчі ПСЖ й Марселя, як називають "Ле Класік". У сезоні-2026/27 провансальці приймуть чемпіона на "Велодромі" 20 вересня, а матч на "Парк де Пренс" пройде 7 лютого 2027-го. 








Боротьбу за Кубок Франції еліта розпочне наприкінці грудня. Фінал – 15 травня, за 2 тижні до завершення чемпіонату.
Прогноз
ПСЖ комфортно здобуде чемпіонство.
Боротьба за зону ЛЧ буде запеклою. Фаворити у ній – Ліон та Монако.
Брюно Женезьо звільнять до кінця сезону. Надто вже різні у всіх вимоги: власник хоче економити, місто – вигравати, а гравці Марселя взагалі дивляться, куди б дременути.
Ланс чекає спад ближче до нового року – у них все ще замало сил для ЛЧ і Ліги 1.
ФК Париж вперше вийде у єврокубки.
Із новачків Труа традиційно вилетить одразу після підйому, а от Ле-Ман затримається. Багаті бразильські власники підсилять команду якщо не зараз, то взимку. 








Забарний і Сафонов перетинатимуться у матчах нечасто, а на тренуваннях триматимуться по окремості, але "привіт" чи воротарське "я!" ніхто не відміняв, тож папараці це ловитимуть, і хейту в Україні Ілля отримає предостатньо.
Ну, і для Олів'є Жиру цей сезон стане останнім в кар'єрі – і Франція обов'язково проведе легенду красиво; і за Монпельє-2011, і за 57 голів за "Ле Бле".
Телеграм-канал автора: Футбольні історії

Венчурний гігант більше не вимагає переїзду до Америки: локальні клієнти, таланти й міжнародні зв’язки стають новою перевагою для AI-команд.
Як стало відомо з Techcrunch
Інвестиційна компанія Andreessen Horowitz, відома як a16z, посилює пошук перспективних AI-стартапів за межами Сполучених Штатів. За даними Gabriel Vasquez, 44% інвестицій фондів Apps Fund One та Apps Fund Two були спрямовані в компанії, де серед засновників є іноземці.
Разом з Angela Strange він розвиває мережу Borderless Founder, орієнтовану на підтримку іммігрантів і підприємців з різних країн. У a16z переконані, що для засновників компаній у сфері штучного інтелекту робота одночасно на локальному ринку та у Кремнієвій долині може стати важливою перевагою.
Тепер перевагу дає можливість тримати одну ногу у своїй країні, а іншу – у Кремнієвій долині.
– Angela Strange і Gabriel Vasquez
Gabriel Vasquez розповів TechCrunch, що a16z використала понад мільйон авіамиль, шукаючи угоди з міжнародними командами. Інвестор більше не вважає переїзд до США обов’язковою умовою для кожного перспективного стартапу. Багато AI-компаній уже можуть працювати з великими замовниками у своїх країнах і розвивати бізнес без повного перенесення команди до Америки.
Ще кілька років тому великі компанії за межами США повільніше впроваджували програмне забезпечення та обережніше ставилися до значних витрат на технології. Проте за останні три-п’ять років ситуація суттєво змінилася: стартапи на ранніх стадіях із різних регіонів уже укладають контракти з корпораціями зі списку Fortune 500.
AI-стартапи отримують перевагу завдяки локальному ринку
У Європі великі корпорації раніше зазвичай контактували зі стартапами через акселератори, пілотні програми та ініціативи відкритих інновацій. Повноцінними платними клієнтами вони ставали значно рідше. Vasquez вважає, що саме активний розвиток штучного інтелекту змінив цю модель: традиційному бізнесу доводиться купувати зовнішні технологічні продукти, щоб зберігати конкурентні позиції.
Подібна тенденція помітна і в Латинській Америці. Раніше поширення звичайного програмного забезпечення там стримувала відносно доступна робоча сила. Однак AI-агенти, здатні працювати цілодобово та поступово покращувати точність виконання завдань, уже використовуються в клієнтській підтримці та інших процесах компаній.
На корпоративному рівні є величезний попит на AI з боку компаній у всьому світі, але американські стартапи поки не мають швидкості, щоб із першого дня охопити весь ринок, тому вони закономірно надають пріоритет клієнтам у США.
– Gabriel Vasquez
За таких умов засновники з різних країн можуть просувати AI-рішення серед місцевих компаній, водночас будуючи зв’язки зі США. Vasquez зазначив, що класичне розуміння штаб-квартири поступово втрачає жорсткі межі: міжнародна команда може зберігати присутність на домашньому ринку та працювати з американськими партнерами.
Приклад ElevenLabs і значення локальних талантів
Як приклад Vasquez назвав ElevenLabs, що входить до портфеля a16z. AI-стартап має дочірню структуру в Польщі та співпрацює з InPost і LOT Polish Airlines. Засновники Piotr Dąbkowski та Mateusz Staniszewski представляють польську AI-екосистему, яка також має помітну присутність в OpenAI.
Одним із головних чинників для міжнародних AI-команд залишається доступ до кваліфікованих спеціалістів. У Кремнієвій долині стартапи змагаються за сильних працівників із Anthropic та OpenAI, які залучили мільярди доларів інвестицій. Водночас засновники з інших країн здатні залучати фахівців у потужних локальних кадрових центрах.
Саме такі осередки талантів спонукають a16z придивлятися до Стокгольма та інших європейських міст. Значна частина перспективних AI-компаній у Європі виникла на основі академічних проєктів, а венчурні інвестори дедалі активніше конкурують за можливість підтримати ці команди на ранніх етапах розвитку.
Для a16z розвиток штучного інтелекту змінює географію венчурного ринку: сильні компанії можуть з’являтися та масштабуватися далеко від Кремнієвої долини, використовуючи близькість до локальних клієнтів, фахівців і галузевої експертизи.
Можливо, вам буде цікаво:
Міністерство юстиції США майже рік перевіряє Andreessen Horowitz через участь її партнерів у радах директорів Databricks і Fivetran, які почали конкурувати на спільному ринку.
Reach Capital залучила 265 млн доларів для п’ятого фонду, який інвестуватиме в AI-стартапи у сферах освіти, охорони здоров’я та праці.
Миколаїв виграв національний конкурс Мінрегіону і представить досвід відновлення на Ukraine Recovery Conference 2026 у Гданську, шукаючи інвестиції та міжнародні партнерства для реконструкції інфраструктури.
The post a16z розширює пошук AI-стартапів за межами США та змінює венчурний ринок first appeared on Межа. Новини України..

На останньому великому підготовчому турнірі до US Open – серії WTA 1000 у Цинциннаті – настав час матчів 1/8 фіналу. До цієї стадії змагань вдруге в кар'єрі пройшла українка Марта Костюк.
Суперниця нашій тенісистці дісталася дуже принципова. Так звана "нейтральність" Мірри Андрєєвої сама по собі слугувала б серйозним подразником. Окрім цього, опонентки вже вчетверте зійдуться на корті протягом поточного сезону, і кожна має в активі важливі перемоги.










Читайте також :


Фото
пояснюємо
Гейм, сет і матч: вчимося краще розуміти великий теніс






У кого більше шансів перемогти зараз, спробуємо розібратися.
Марта Костюк, 11 ракетка світу, 24 роки
Марта проводить дуже якісний тенісний рік, протягом якого встигла здобути два титули WTA – вдвічі більше, ніж за всю кар'єру до цього.
Костюк розпочала сезон у Брісбені, де тричі поспіль перемогла представниць топ-10 і дійшла до фіналу. На Australian Open її спіткала травма ноги, яка вивела тенісистку з ладу на півтора місяці.
Остаточно набрати форму вдалося до початку ґрунтового сезону. У квітні-травні Марта здобула 17 перемог поспіль, завоювавши титул на турнірі WTA 250 в Руані та на "тисячнику" в Мадриді. Успіх у столиці Іспанії дозволив Костюк стати другою представницею України після Еліни Світоліної, хто тріумфував на змаганнях WTA 1000.
У фіналі Марта обіграла якраз Андрєєву, однак "нейтралка" взяла реванш у півфіналі Ролан Гаррос, обірвавши серію перемог нашої тенісистки. Про ці матчі ми поговоримо нижче.
Перед Вімблдоном Костюк знову зазнала пошкодження, яке не завадило їй вперше в кар'єрі яскраво виступити на траві. Українка дійшла до півфіналу, де поступилася майбутній тріумфаторці турніру, чешці Носковій.


Марта Костюк на Вімблдоні


Getty Images



Успішні результати призвели до того, що Марта стоїть на порозі входження до топ-10 світового рейтингу й претендує на дебютне потрапляння на Підсумковий турнір у листопаді, знаходячись лише на сходинку нижче від вісімки тенісисток, які туди кваліфікуються за регламентом Чемпіонської гонки.
Втім, другу половину сезону Костюк завжди проводила слабше за першу. Чи зміниться ситуація у її найкращому році в кар'єрі?
Північноамериканську серію хардових турнірів українка розпочала на "тисячнику" в Торонто. В її активі розгром зовсім непростої американки Кіз та поразка в трьох сетах від Іги Швьонтек в 1/8 фіналу.
Полька після програної першої партії стала подавати і грати загалом більш гостро, а змінити, у свою чергу, свій теніс Костюк не змогла.
У Цинциннаті Марта провела два матчі проти американських екс-чемпіонок турнірів Grand Slam. І Софія Кенін, і Слоан Стівенс зараз перебувають поза межами топ-100 світового рейтингу, однак обидві дали серйозний бій українці.
Невисокий відсоток першої подачі (трохи вище за 50%) та занадто пасивна гра з великою кількістю коротких ударів на хавкорт давали можливість суперницям для атакувальної гри, чим ті залюбки користалися. Все ж, вищий клас та більша різноманітність тенісу Марти дозволили їй святкувати перемоги.








Наступна опонентка є набагато небезпечнішою.
Зазначимо, що одразу після завершення матчу проти Андрєєвої Костюк за розкладом має провести поєдинок другого кола парного розряду. Разом із американкою Пейтон Стернс українка гратиме проти третього сіяного дуету Го Ханьюй (Китай)/Крістіна Младенович Франція). Чи вийде Марта на цю зустріч, залежатиме від її фізичного стану після одиночного матчу.
Мірра Андрєєва, 19 років, 6 ракетка світу
Андрєєва увірвалася до світової еліти ще 17-річною, коли минулого сезону виграла два поспіль турніри серії WTA 1000: у Дубаї та Індіан-Веллсі. З того часу "нейтралка" не залишає межі топ-10 рейтингу.
Поточного сезону в активі Мірри 3 титули. У січні вона стала переможницею змагання WTA 500 в Аделаїді, а у квітні виграла турнір аналогічної категорії в Лінці.
Найбільший же успіх до неї прийшов на Ролан Гаррос. Андрєєвій серйозно пощастило з сіткою, адже їй не довелося грати проти жодної представниці топ-10. Найнебезпечнішою її суперницею "на папері" була саме Костюк у півфіналі, однак Марта не впоралася з емоціями й конкуренції скласти не змогла. Тож Мірра стала чемпіонкою найбільшого турніру в кар'єрі.


Мірра Андрєєва


Getty Images



Далі "нейтралка" успіхів не мала. Трав'яний сезон для неї завершився дуже швидко, адже це специфічне покриття, для успіхів на якому потрібен певний досвід виступів.
А у Торонто на початку серпня вже на харді Андрєєва без шансів поступилася у третьому колі канадійці Фернандес.
У Цинциннаті в другому раунді, з якого стартують на "тисячниках" усі сіяні тенісистки, жереб звів росіянку з українкою Олександрою Олійниковою. Хард не є улюбленим покриттям киянки, тож боротьбу суперниці вона нав'язати не змогла, взявши лише один гейм.
Далі Андрєєва впоралася у двох партіях з індонезійкою Тджен і вийшла на Костюк.








Мірра будує свою гру від потужної першої подачі, яку вона здатна виконувати з відсотком влучань, вищим за 60%. За перші два поєдинки в Цинциннаті її суперниці не зробили жодного брейку, а це серйозний показник для жіночого тенісу.
В розіграшах Андрєєва, на відміну від переважної більшості представниць російської школи тенісу, не намагається виграти очко за мінімальну кількість ударів. Вона вміє тримати м'яч у грі та готувати атаку з улюбленого бекхенду. Удар зліва, особливо по лінії, є її "коронкою" й за його якістю "нейтралка" є однією з найкращих у Турі.
Зате форхенд у Андрєєвої проблемний, і цим можна користатися, як зробила Еліна Світоліна в 1/8 фіналу Australian Open-2026, по повній завантаживши праву руку суперниці й завдяки цьому отримавши купу подарунків від неї та загальну перемогу.
Очні зустрічі
Суперниці протягом поточного сезону тричі грали між собою. Дві перемоги в активі українки, але найважливіший матч залишився за Андрєєвою.
На харді в січні у чвертьфіналі Брісбена Марта мала невелику перевагу над суперницею й перемогла у двох партіях. Це був лише початок шляху Костюк до успіхів 2026-го, тому її звитяга виглядала певною несподіванкою.
В фіналі у Мадриді Марта дуже якісно провела першу партію, а на початку другої яскравий сплеск видала Андрєєва. Українці довелося докласти максимум зусиль, щоб відіграти два сет-пойнти за рахунку 4:5 і зрештою схилити шальки терезів на свій бік.
У півфіналі Ролан Гаррос, на жаль, боротьби не вийшло, хоч Костюк вважалася невеликою фавориткою протистояння. Наша тенісистка емоційно перегоріла і не зуміла досягти найбільшого успіху в історії українського тенісу.
Прогноз букмекерів
Тепер фавориткою з невеликою перевагою букмекерські контори ставлять Андрєєву. На її перемогу можна поставити з коефіцієнтом 1.76. На успіх Марти пропонується цифра 2.12.
Обидві тенісистки мають великий талант, однак Андрєєва, попри юний вік, уже має серйозні успіхи на харді, тож зрозуміло, чому до матчу їй дають більше шансів на перемогу.
За попередніми матчами в Цинциннаті можна сказати, що обидві тенісистки не перебувають в оптимальній формі. Трохи краще виглядала Андрєєва, але це навряд матиме велике значення. На принциповий поєдинок обидві спробують зібратися і продемонструвати найкращий теніс. У кого це вийде краще, спрогнозувати важко.


Марта Костюк


Getty Images



Дуже важливим для Марти буде покращити власну подачу і не дозволяти суперниці вирватися вперед із брейком. Адже проти Андрєєвої з її стабільною небезпечною подачею великої кількості зворотних брейків на харді зробити не вийде. Лінда Носкова обіграла Костюк у півфіналі Вімблдона найперше завдяки якіснішому введенню м'яча в гру.
В розіграшах же Марта більш різноманітна за Андрєєву і тому здатна її перегравати. Українці варто постійно пам'ятати, що форхенд "нейтралки" є значно слабшим за її бекхенд і використовувати це під час комбінацій.
Де дивитися матч Костюк – Андрєєва
Поєдинок 1/8 фіналу турніру серії WTA 1000 в Цинциннаті відбудеться 19 серпня орієнтовно о 20:00 за київським часом на корті Champion`s Court тенісного комплексу Lindner Family Tennis Center другим запуском після парного поєдинку Кемпен/Панова – Даніліна/Крунич.
В Україні дивитися онлайн матчі турніру можна на каналі Setanta Sports Premium та ОТТ-платформі Setanta Sports.

У 1999 році український радіофізик Олександр Філіпов разом із колегою зробив те, що вважалося складним технічним викликом: створив перший у світі настільний рентгенофлуоресцентний аналізатор, якому більше не потрібні були громіздкі бочки з рідким азотом. Сьогодні його компанія Elvatech продає високоточне обладнання у 70 країн світу, а її прилади допомагають не лише ювелірам та металургам, а й екологам, які очищують українські землі від наслідків бойових дій.
Ми поспілкувалися з Олександром про шлях від підробітків у 90-х, брак кадрів у deeptech та азарт винахідника, який не згасає вже майже пів століття.
Прогуляв хоч тиждень — все, «на виліт». Як ми вчились і заробляли на столичне життя
Любов до техніки, до радіоаматорства мені прищепив батько. Він був доктором технічних наук, на роботі досліджував методи електророзігрівання бетонних сумішей, а вдома навчав мене працювати з електроприладами — ремонтувати телевізори, збирати радіоприймачі. Розповідав мені малому про свої дослідження.
Потім під час навчання в фізико-математичній школі в Луганську мені пощастило з учителем фізики. Він так цікаво викладав свій предмет, що я вирішив: фізика — це моє. Я старанно вчився, брав участь в олімпіадах, а після школи в 1977 році вступив на радіофізичний факультет Київського державного [зараз національного, — ред.] університету імені Шевченка.
Навчання було дуже складним та інтенсивним. До прогулів ставились суворо: пропустив тиждень — все, «на виліт». Десь працювати паралельно з навчанням було неможливо. Але більшість наших студентів були з небагатих сімей, з сіл або маленьких містечок, тож ми все одно знаходили способи підзаробити на столичне життя. По ночах розвантажували вагони, на канікулах працювали будівельниками та провідниками на залізниці. Також нам платили 75 карбованців стипендії — непогані на той час гроші, враховуючи, що більшість студентів на інших факультетах отримували 50 карбованців. Тобто наш факультет вважався престижним, нас дійсно цінували, як перспективних фахівців.
Університет дав мені дуже багато. Тут я знайшов своє кохання — і не тільки до науки. На третьому році навчання я одружився зі своєю однокурсницею Анною, яка стала моїм натхненням і підтримкою. На п’ятому курсі ми вже писали диплом разом із донькою. Мала повзала по конспектах, перегортала для нас сторінки. Дружина не пішла в декрет — успішно поєднувала материнство з навчанням, а потім і з роботою.
Як розробляли спектрометри самотужки
Після випуску в 1982 році більшість людей з нашого потоку пішли працювати на тодішні мілітарні підприємства, такі як «Сатурн», «Оріон», «Арсенал», «Квазар» тощо. Ще дехто залишився викладати на кафедрі. Я і моя дружина влаштувались в Інститут металофізики Академії наук, згодом до нас приєднався однокурсник Віктор Мартинюк. Ми робили наукові дослідження в галузі фізики металевих поверхонь методами електронної спектрометрії в надвисокому вакуумі, захищали дисертації, всі троє стали кандидатами фізико-математичних наук.
Обладнання для наших наукових експериментів в готовому вигляді не було, купити його було неможливо. Я і Віктор розробляли спектрометри самотужки. Виявилось, що така техніка потрібна не тільки нам, а й колегам-дослідникам. В нас з’явилась бізнес-ідея: робити обладнання на замовлення і продавати в різні інститути, лабораторії тощо. Треба сказати, що на той момент індивідуальне підприємництво в Союзі ще було заборонене, але вже було зрозуміло, що скоро це зміниться. В 1987 році, щойно набрав чинності закон «Про індивідуальну трудову діяльність громадян», ми з Віктором зареєстрували власне «Конструкторське бюро № 1» на базі київського Центру науково-технічної творчості молоді «Прогрес».
Такі центри тоді брали розробників на борт і допомагали шукати замовників. Цей наш перший досвід бізнесу був надзвичайно цікавим:
Ми не штампували однакову техніку, а робили «індивідуальний пошив» під кожну наукову задачу
Потім Союз розвалився, фінансування науки заглухло, і наші послуги перестали бути потрібними.
Втім ми вже відчули, як це круто — мати свій бізнес, і не сумнівались, що зможемо його перезапустити. В 1991 році зареєстрували компанію Elvatech — це скорочення від «електронно-вакуумна техніка». Зараз ми вже давно не працюємо з вакуумом, але назва залишилась. Дружину більше цікавила фундаментальна наука, ніж бізнес, тож вона продовжила працювати в Інституті металофізики, а нам допомагала як позаштатна експертка.
Віктор Мартинюк і Олександр Філіпов. Інститут металофізики, 1989 рік
Про азарт винахідника
Компанію ми зареєстрували, але замовників на складні наукові прилади знайти не могли. Тим часом треба було годувати сімʼю: підростала донька, в 1992 році народився син. Довелось імпровізувати. Чим ми тільки не займались на початку 90-х! Наприклад, був період, коли в магазинах неможливо було придбати акумулятори для автомобіля — звичайні свинцево-кислотні, які зараз на кожному кроці. Ми збагнули, що можна їх робити з неліквідних срібно-цинкових акумуляторів для гелікоптерів. Їздили по всій країні, скупали ці неліквіди по різних заводах і підприємствах.
Потім збирали з них батареї, вони получались такі маленькі, легенькі. Продавали в Києві на ринку «Петрівка». Відкриваємо капот «жигуля», витягаємо стандартний акумулятор, ставимо цю нашу «іграшку». Люди дивляться, кажуть: «Вона ж маленька, як вона працюватиме?». Аж тут — тррр! — двигун заводиться. Давали людям свої контакти, гарантію, — все працювало.
Також робили розетки і вимикачі світла зі світлодіодною підсвіткою і продавали їх в магазині «Киянка» на Печерську [популярному магазині господарських товарів, який закрився в 2006 році, — ред].
Отак ми виживали в складні роки, але не втрачали надії робити щось справді вагоме. І наступним кроком неочікувано стала розробка ядерного спектрометра.
Після Чорнобильської катастрофи було дуже актуальним вимірювання радіоактивного фону ґрунтів, води, сільськогосподарської продукції тощо. Ми познайомились із двома київськими компаніями, дотичними до цієї сфери, і отримали від них задачу зробити маленький прилад, який можна підключити до детекторів іонізуючого випромінювання і визначати спектри ізотопів, якими забруднена та чи інша речовина або тіло людини. Ми сиділи над цим проєктом в лабораторії днями і ночами, вдома я майже не бував. Досі вдячний своїй дружині, що вона ставилась до цього з повним розумінням, поділяла мій азарт винахідника і часом вірила в успіх навіть більше, ніж я сам.
Олександр з дружиною, донькою Олею та сином Іллею, 1995 рік
В результаті за рік ми зробили перший прототип, замовникам він сподобався і ми стали співпрацювати. Детектори і все супутнє обладнання вони закупали за кордоном, а спектрометр використовували наш. Це виявилось досить хороше рішення, зокрема для українських атомних електростанцій.
Далі до нас звернулася компанії, які займались аналізом елементного складу речовин методом рентгенофлуоресцентного аналізу. Вони запропонували нам модифікувати ядерний спектрометр до рентгенівського. А рентгенофлуоресцентний аналіз — це, в принципі, та сама реєстрація іонізуючого випромінювання, тільки не гамма-випромінювання, як від радіоактивних відходів, а рентгенівського. З точки зору фізики механізм аналогічний.
Ми успішно виконали замовлення і подумали, що можемо робити не тільки спектрометри, а повністю готові рентгенофлуоресцентні аналізатори, тобто кінцевий продукт із найвищою доданою вартістю.
Без бочок з азотом. Як винайшли перший настільний рентгенофлуоресцентний аналізатор
У 1995 році ми разом з фахівцями кафедри ядерної фізики Київського державного університету зробили такий продукт і навіть продали декілька одиниць по Україні, зокрема на митницю і в Одеський порт. Це вже було готове рішення під ключ, але недосконале. На той момент наш рентгенофлуоресцентний аналізатор був громіздкою стаціонарною машиною.
Сам детектор стояв у посудині Дьюара — контейнері з рідким азотом для охолодження. Азот поступово випаровувався, його треба було постійно оновлювати. Якщо не зробити цього вчасно, пристрій виходив з ладу і полагодити його було неможливо. А рідкий азот — товар дефіцитний, тож люди не могли ефективно користуватись такими системами. Ми думали, як позбутись залежності від азоту, вивчали питання.
Врешті дізнались, що американська компанія Moxtek придумала напівпровідниковий детектор із термоелектричним охолодженням, для якого азот не потрібен. Охолодження відбувається завдяки ефекту Пельтьє — виникненню різниці температур при протіканні електричного струму. Це було саме те, що треба.
Я поїхав у США, запропонував ідею, як адаптувати їхній детектор для рентгеноспектрометрії (Moxtek розробив його для інших завдань). Виграв грант U.S. Civilian Research and Development Foundation (CRDF) у розмірі $3000. В 1999 році в нас уже був робочий прототип ElvaX — першого в світі настільного рентгенофлуоресцентного аналізатора з мініатюрною малопотужною рентгенівською трубкою. Він не потребує ні бочок з азотом, ні додаткового обладнання. Просто ставиш апарат на стіл, вмикаєш у розетку — все працює. Береш зразки матеріалів і вимірюєш усе, що треба.
Ми розуміли, що зробили дуже класну штуку, але не знали, як її продавати
Тут нам знов пощастило. До Moxtek звернулась індійська компанія-постачальник ювелірного обладнання, яку цікавили технології визначення елементного складу дорогоцінних металів. Американські колеги порадили зв’язатись із нами і в Elvatech зʼявився перший дилер в Індії.
Це була визначна угода, після якої наш бізнес злетів. Паралельно ми почали співпрацювати з Пробірною палатою України. Впродовж року досліджували сотні ювелірних виробів, які приносили на клеймування, порівнювали їх зі стандартними зразками, що мають сертифікований склад, обчислювати похибки. З 2001 року всі українські казенні підприємства пробірного контролю працюють на наших приладах.
З дружиною і сином, 2000 рік. На задньому плані — одна із перших моделей ElvaX
З 2010 року Elvatech випускає не тільки настільні, а й ручні аналізатори. Варто зазначити, що першу портативну модель ще в 1994 році розробила американська компанія Niton, але вона була ефективна лише для вимірювання свинцю у фарбах. Також вона не мала рентгенівської трубки: збудження зразка відбувалося за рахунок випромінювання радіоактивного джерела — ізотопа кадмію Cd-109, період напіврозпаду якого становить близько 462 днів. Через це потужність джерела досить швидко падала.
Крім того, прилад не був безпечним для здоров’я, бо випромінював радіацію безперервно, навіть у вимкненому стані
Натомість рентгенівські трубки не містять постійно діючого радіоактивного джерела, мають низьку потужність випромінювання і можуть стабільно працювати хоч десять років, визначаючи всі елементи періодичної таблиці в діапазоні від натрію до урану.
У 2018 році ми випустили модель ProSpector 3, що досі залишається найменшим, найлегшим (всього 1,05 кілограма разом із батареєю) і найшвидшим ручним РФА-апаратом. Швидкість реєстрації рентгенівських квантів становить понад 500 000 імпульсів на секунду — це в чотири рази більше, ніж у будь-яких інших аналізаторів.
В офісі Elvatech, 2016 рік
Скануємо зразок ґрунту — бачимо елементний склад. Як РФА допомагає очистити наші ґрунти після бойових дій
Зараз у нашій компанії майже 80 людей, третину з них становлять технічні фахівці — це R&D, сервіс, лабораторія, інженери виробництва. Десять років тому до Elvatech офіційно приєдналась і моя дружина. Сказала, що фундаментальної науки з неї досить, пішла з Інституту металофізики, почала вивчати маркетинг і взялась за просування нашого бренду. В результаті сьогодні наші продукти продаються в 70 країнах.
На першому місці США, на другому — Індія, далі — Бразилія, Китай, Україна, Чехія. Ювелірна індустрія досі залишається найбільшим ринком Elvatech, але наші технології затребувані майже в усіх галузях, де необхідно визначати склад матеріалів: у металургії, геології, сортуванні металобрухту, нафтопереробці. Навіть в мистецтвознавстві і археології: РФА діє на атомному рівні і не пошкоджує зразки, тож йому можна довіряти унікальні артефакти.
В Україні ми охоплюємо 90% ринку РФА-аналізаторів. Наші прилади використовує DTEK, «Нафтогаз», Національний банк, криміналістичні лабораторії Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України.
З оборонними компаніями поки що контрактів не маємо, але бачимо, що наші прилади замовляють військові частини. Навіщо — не кажуть, а ми й не питаємо.
Багато співпрацюємо з екологами, які досліджують забруднення ґрунтів на звільнених від загарбників землях. Зокрема наші аналізатори використовують науковці Національного ботанічного саду ім. Гришка, Інституту ботаніки заповідника «Асканія-Нова» [заповідник перебуває в окупації, його команда релокована в Одеську область — ред].
Фахівці картографують ділянку, беруть зразки ґрунту, а наш апарат за декілька секунд визначає повний елементний склад, зокрема концентрацію свинцю, кадмію, ртуті та інших токсичних елементів, залишків вибухових речовин.
Науковець заповідника «Асканія-Нова» сканує ґрунт на місці вирви від вибуху, 2026 рік
Як це працює? В приладі є трубка з рентгенівським випромінюванням. Це випромінювання потрапляє на атом матеріалу, який ми хочемо дослідити, і збуджує, тобто іонізує цей атом, вибиваючи з нього найближчий до ядра електрон. Збуджений стан для атома є неприродним, він тяжіє до стабілізації, тож знаходить електрон на периферії зовнішніх оболонок, який падає вниз і стає на місце вибитого електрона. Цей перехід електрона з верхньої оболонки на глибоку супроводжується випромінюванням рентгенівського кванта.
Причому його енергія строго дорівнює різниці енергії між зовнішньою і внутрішньою оболонками. І для кожного елемента періодичної системи ця енергія є фіксованою, вона ні від чого не залежить. Що робить далі аналізатор? В нього є детектор, який вловлює вже це вторинне рентгенівське випромінювання. За енергією квантів він визначає, які елементи присутні в матеріалі, а за кількістю квантів — концентрацію конкретного елемента.
Потім, залежно від характеру і ступеню забрудненості ґрунту, фахівці визначають методи його оздоровлення. Це може бути культивація спеціальних рослин, які витягують із землі важкі метали, підсаджування корисних бактерій тощо. Для контролю теж застосовують наші аналізатори. Пишаємось, що можемо долучитись до корисної справи.
Програмне забезпечення для аналізаторів, до речі, в нас власної розробки. Зараз впроваджуємо елементи штучного інтелекту та machine learning. За роки роботи накопичились величезні масиви даних про різні матеріали, і тепер треба навчити нейронні моделі автоматично розпізнавати їхні спектри.
Поки що ні в кого в світі таких технологій немає, ми сподіваємось стати першими
Оце бажання — зробити більше, краще, швидше за інших — неймовірно драйвить і не дає засумувати. Мені 66 років, з них майже 50 займаюсь улюбленою справою і досі не вигорів. Про те, щоб вийти на пенсію, навіть не думаю. Азарт не відпускає.
Напихують студентам голови формулами, а навіщо — не кажуть. Як поєднати високі матерії з реаліями життя
Єдина проблема в нашій галузі — дефіцит фахівців. Вони або захищають країну у війську, або обирають deftech-компанії з бронюванням. Маю багато знайомих технарів, яких переманили оборонні підприємства. Мене поки що не хантять, втім залишати свій я бізнес я все одно не планую.
А загалом зараз світчинг у deftech — буденна ситуація, причому як на рівні окремих фахівців, так і на рівні компаній. Навіть серед наших колишніх постачальників комплектуючих є ті, що пішли з цивільного сектору в оборонний. Для Elvatech такий варіант не розглядаємо. Ми зараз робимо те, що любимо, наш продукт важливий і затребуваний — немає сенсу змінювати стратегію, яка працює. Багато людей виїхали за кордон.
Нам теж часто радять релокувати бізнес, але ми не хочемо
Така в нас позиція: прагнемо робити український продукт в Україні. Тож шукаємо фахівців тут, вдома. Використовуємо LinkedIn, всі відомі сайти з пошуку роботи, особисті рекомендації, навіть партнерські програми для працівників у вигляді «приведи друга і отримай бонус». І все одно деякі технічні вакансії ми не могли закрити впродовж шести місяців. Навіть ті, де не потрібна радіофізична освіта, — наприклад, embedded-програміста чи схемотехніка.
Направду, я не знаю, що ми можемо зробити в умовах війни з кадровим голодом в deeptech-індустрії, окрім як вирощувати собі майбутніх працівників з сьогоднішніх студентів. Потроху рухаємось у цьому напрямку, шукаємо таланти серед студентів факультетів радіофізики та прикладної фізики Київського політехнічного інститута та КНУ імені Шевченка. Вони в нас проходять практику, пишуть дипломні роботи, працюють на виробництві і в лабораторії, зокрема з калібруванням приладів, розробкою методів аналізу. Надаємо їм обладнання для досліджень. Дехто потім залишається працювати в Elvatech, дехто знаходить себе в інших компаніях. Якщо студент добре вчився, увійти в deeptech для нього не проблема:
Зараз однаково затребувані як радіофізики з десятирічним досвідом, так і вчорашні випускники
Загалом я бачу, що фундаментальна технічна освіта в Україні була і є дуже потужна, вона не поступається західній школі. Мені є з чим порівняти, бо я знайомий з науковцями і керівниками бізнесів різних країн, буваю на міжнародних виставках і конференціях в США, Індії, Німеччині. Бачу випускників Оксфордського університету та Каліфорнійського технологічного інституту різних поколінь. База, яку дають, наприклад, у наших КПІ та КНУ, точно не гірша. Тож в Україні, безперечно, є величезний потенціал для створення класних технологічних стартапів.
Виставка технологій вторинної переробки матеріалів ReMA в Лас-Вегасі, 2026 рік
Чого нам бракує, то це поєднання високих наукових матерій з реаліями. Як і моєму поколінню, сучасним студентам напихують голови формулами, інтегралами так, що аж пара з вух валить. Але ніхто не пояснює, що з цією теорією робити. В результаті студент усе знає, але не знає, навіщо. І швидко забуває. Бо все, що не застосовується для конкретних задач одразу, по гарячих слідах, витісняється вглиб свідомості і там губиться. Я сам із таким стикався і під час експериментів в Інституті металофізики, і під час розробок для Elvatech.
Бувало, ламаєш голову над якимось рішенням, а потім згадуєш: «О, так ми ж це на третьому курсі вивчали!»
Що з цим робити? Наприклад, університети могли б створювати спільні проєкти з технологічними компаніями. Щоб студенти бачили, як із теорії може народитись ідея продукту, як працює R&D, як створюється прототип, як запускається і маштабується виробництво. Але тут би не завадила і допомога держави. Я бачу таку формулу: університет дає фундаментальні знання, бізнес — ідеї та обладнання, а держава виділяє на ці проєкти гроші.
Також треба працювати над тим, щоб студенти технічних факультетів отримували бодай базові знання з business administration: що таке фінансова модель, маркетинг, продажі, організаційна структура. Наше покоління цього ніхто не вчив. Я і сам пройшов бізнес-курси аж в 2020 році, до того Elvatech зростав органічно — нам пощастило вчасно зробити крутий продукт і зустріти потрібних людей. В сучасному світі просто зробити «красиву штучку», не цікавитись бізнесовими механізмами і сподіватись на успіх, на жаль, неможливо.

6 серпня 2026 року. Абу-Дабі, Обʼєднані Арабські Емірати. Фінал чемпіонату світу з джиу-джитсу.
Український майстер, військовослужбовець-прикордонник Богдан Мочульський, впевненою ходою вийшов на спортивну арену – за своїм пʼятим титулом чемпіона світу.
Напроти нього, усього за кілька метрів, стрибав з ноги на ногу його суперник Роман Комаров, так званий "нейтральний атлет". Якщо точніше – росіянин з Рязані, якого разом з іншими такими ж "нейтралами" милістю міжнародної федерації допустили до змагань.
"Абсолютно неприємно бачити їх на спортивних аренах, на змаганнях, перетинатися з ними. Звісно, якщо ми виходимо на один майданчик, у нас просто немає іншого вибору: ми повинні вкластися повністю, показати усі свої найсильніші сторони й намагатися 100 відсотків перемогти. Показати їм, що Україна була, є і буде. Що ми – найкращі", – казав після перемоги наш спортсмен.




З особистого архіву



Чи були при такому розкладі у когось сумніви щодо підсумку поєдинку? Один короткий погляд на візаві – і до роботи. Яку Богдан Мочульський вкотре виконав на відмінно і продовжив свою гегемонію у ваговій категорії до 62 кг.
В активі українця тепер 5 перемог на чемпіонатах світу, 2 – на чемпіонатах Європи і 3 – на Всесвітніх іграх, змаганнях найвищого рівня для представників неолімпійських видів спорту.
"Кожна перемога відчувається по-різному, – говорить мультичемпіон. – Це вимірюється не кількістю, а тим, що відбувається навколо нас, зусиллями, докладеними для перемоги.
Цей чемпіонат світу став трішки неочікуваним для мене. Точніше, дата його проведення. Він мав відбутися в листопаді в Італії, але все швидко змінилося, тому довелося підлаштовуватися і адаптуватися.
Найважче було зрозуміти, чи їду я на нього чи пропускаю, адже є певні процеси та процедури, від яких багато залежить. Є багато роботи поза змаганнями та спортзалом, не менш важливої. Тому найважче налаштовуватися на змагання, не знаючи до останнього чи поїдеш".




З особистого архіву



Після перемоги – радість і спокій, що не підвів команду, людей, які завжди допомагають Богдану в досягненні результату:
"Джиу-джитсу – це індивідуальний вид спорту, але, на мою думку, без команди та підтримки неможливо досягнути успіху. Як я казав раніше, є багато роботи та процесів які мають виконуватися поза татамі. Тому для мене це спільна перемога".
Чемпіонський дубль
Вже за кілька годин Богдан знову був поруч з ареною – як завжди, уболівав за Дарʼю Гончаренко, свого тренера і… свою другу половинку.
Наречена не підвела: здобула перемогу у фіналі вагової категорії до 52 кг і стала дворазовою чемпіонкою світу.
"Цей чемпіонат світу був дуже відповідальним. Насамперед перед собою. Також перед людьми, які вкладають свій час та ресурс в мій розвиток", – зізнається Дарʼя.




З особистого архіву



Ще більшої відповідальності, каже, додала присутність в її категорії "нейтральних атлетів":
"На жаль, їх допускають до змагань, і ми змушені перебувати з ними в одному залі, стояти на пʼєдесталі… Хоча, звісно, було приємно, що ми змогли двічі включити гімн України на світовій арені й "нейтральні" мусили його слухати.
Я рада, що мені вдалося вдруге здобути такий престижний титул – чемпіонки світу. Що весь шлях, яким йду я і який розділяють зі мною близькі, – це все не даремно.
Медалі для мене – це відзнака за виконану роботу, її визнання. Це дуже приємно, цінно, але набагато важливіше – те, що відбувається до отримання цієї медалі. Люди, які вболівають за тебе навіть тоді, коли ти програєш, і роблять все від себе залежне, щоб ти стояв на пʼєдесталі".
Вони разом вже 4 роки. Хоча знайомі значно довше – з 2014 року. Але з того часу, як стали парою, щойно є можливість, завжди намагаються проводити час разом.
Так само – разом – вони відповідали на питання цього інтервʼю.




З особистого архіву



– Як війна вплинула на вашу спортивну карʼєру?
Богдан: З 2024 року я офіційно на службі. Тут насправді все просто. Це питання пріоритетів. Поки триває велика війна, ми маємо робити все, щоб зберегти нашу країну, незалежність і свободу. А спорт поки що – це як ще один додатковий інструмент.
Дарʼя: Я думаю, повномасштабне вторгнення змінило життя кожного громадянина України. Я жила 8 місяців в Німеччині, але потім повернулась, бо хотіла додому. Де б я не була, в яких країнах би не змагалася – я завжди хочу повертатись в Україну.
Під час великої війни я волонтерила в реабілітаційному центрі для військових, допомагала зробити для них бібліотеку. Також проводила психологічні сесії, адже закінчила магістратуру за напрямком "психологія". Звісно, доначу на різноманітні збори, але думаю, що це роблять усі свідомі громадяни своєї країни й про це не варто навіть казати.
Ті люди, з ким я могла б зараз тренуватися, здебільшого залучені до сил оборони, або дотичні до допомоги пораненим військовим. Тому я підлаштовуюсь, шукаю можливості та спільними зусиллями, всупереч основній роботі наразі, ми тренуємось та готуємось до змагань.
– Що в тобі сильніше: талант, характер чи впертість?
Богдан: Талант!
Дарʼя: Я думаю, що талант і трошки характеру.




З особистого архіву



– Яка риса твого характеру тобі не подобається – але саме вона допомагає перемагати?
Богдан: Мені здається, це лінь. Через неї я намагаюся працювати менше, але якісніше. Максимально ефективно використовувати час на тренуваннях.
Дарʼя: Те, що я нию. Нию, що мені важко, що складно зараз знайти можливість тренуватись. Що все, що ми робимо – всупереч. Але саме це дає зрозуміти, що навіть в цих непростих умовах ми можемо показувати результат. І саме через війну – відчувається нереальна відповідальність за свої виступи, дії та тренування.
– Скільки разів хотілося все кинути?
Богдан: Подумки – не один і не два рази. Але насправді процес тренувань, підготовки та атмосфера змагань дуже подобаються. Тому – тільки десь в думках, коли дуже втомлювався.
Дарʼя: Кілька разів, коли все складалося не так, як планувалось, а роботи й ресурсу було вкладено багато. Моральний стан тоді, мʼяко кажучи, подавлений. Ти шукаєш найлегший шлях, але тут таких немає. Ти або збираєш себе до купи і йдеш до цілі, або не займаєшся цим взагалі й живеш іншим.
– Що ти робиш після поразки, коли ніхто не бачить?
Богдан: Аналізую, що робив добре, а що потрібно змінити. Насправді, будь-які змагання – це великий процес. Якщо узагальнити, я розділяю на 3 етапи: підготовка, змагання, аналіз. Основна робота виконується перед змаганнями та після них. Не важливо, виграв чи програв. 3 етапи в будь-якому випадку потрібно пропрацювати.
Дарʼя: Можу поплакати, але потім відходжу і намагаюсь зрозуміти, що зробила не так і що можна покращити, що зробити в процесі підготовки, що змінити, на чому акцентувати. Але насправді треба розуміти, що змагання і підготовка до них – це великий процес, де на кожному етапі треба викладатись, думати та підходити до всього відштовхуючись від роботи над помилками після кожних змагань.
– Яка поразка стала для тебе найбільш болючою?
Богдан: Такої немає. Це процес. На мою думку, головне не зациклюватися на поразках чи перемогах. Атлети – це також люди. Всі помиляються. У всіх є життя поза змаганнями. Це все впливає на результат. Головне, зробити правильний аналіз і рухатися дальше.
Дарʼя: Кожна поразка – це, свого роду, урок. Який ти можеш взяти до уваги, а можеш пропустити й залишитись на місці. Це як піт-стоп для машин на заїзді. Треба зупинитись і щось змінити, щоб краще рухатись далі. Так, це неприємно. Так, вигравати подобається всім, але без поразок не буває перемог. Кожен атлет, навіть найтитулованіший, колись помилявся. Помилятись не страшно. Страшно після цього лишатись на місці.




З особистого архіву



– Яку перемогу згадуєш найчастіше? І чому саме її?
Богдан: Не можу виділити якусь одну. Всі головні перемоги ще попереду.
Дарʼя: Усі перемоги для мене важливі і є частиною мого шляху, який я сама обрала багато років тому. Свобода вибору – найкраще, що ми можемо мати.
– Є щось, чого чемпіон світу не може собі дозволити?
Богдан: Бути обмеженим тільки спортом.
Дарʼя: Зневажливо ставитись до оточення і до чужої роботи, яка надважлива в інших сферах.
– Яку приховану ціну мають твої перемоги?
Богдан: Час і ресурс, який кожен з команди витрачає для перемоги.
Дарʼя: Коли треба відновлюватись після травм і йти далі через біль та значний відкат назад у фізичних показниках. Памʼятаю, як в мене було вивихнуте плече і я виступала в такому стані на змаганнях до операції приблизно два роки, бо не було часу і можливості гарно реабілітуватись. Потім реабілітація, тренування і страх повторної травми. Професійний спорт – це не зовсім про здоров'я.




З особистого архіву



– Коли стоїш на п'єдесталі – ти щасливий чи просто нарешті видихаєш?
Богдан: Я видихаю. Щасливим мене робить процес. Змагання чи перемога – це дуже мало часу. Те, що відбувається поза змагальною ареною, – значно більше.
Дарʼя: Я щаслива, що нарешті дійшла до тієї точки, з якої почну рухатись в цьому напрямку знову. Коли стоїш на пʼєдесталі, розумієш, що ти зробив від себе все залежне на цей момент і це принесло результат у вигляді нагороди за цю роботу.
– Що більше лякає: програти фінал чи виграти його і зрозуміти, що тепер від тебе чекатимуть ще більшого?
Богдан: Страшніше втратити задоволення від процесу. Перемога чи програш – це тільки результат виконаної роботи. Завжди можна аналізувати, виправляти, робити краще, більше, ефективніше.
Дарʼя: Для мене мій виграш чи програш – моя відповідальність. Це нормально, коли від спортсмена хочуть і очікують найкращих результатів. Тим більше від спортсмена, який представляє свою країну на міжнародній арені. Головне, що є простір для розвитку і для руху вперед.
– Кому телефонуєш насамперед після великої перемоги?
Богдан: Я – чекаю великої перемоги…
Дарʼя: Великої перемоги ми всі чекаємо. А після своїх перемог я відписую в різні месенджери близьким, бо не дуже люблю говорити телефоном.




З особистого архіву



– Хто з вас важче переживає поразку?
Богдан: Дарʼя. Мабуть, через більшу відповідальність.
Дарʼя: Однозначно я. Бодя до поразок в спорті ставиться просто. Але потім багато працює.
– Хто більш упертий?
Богдан: Я. Є так, як я думаю, і є неправильно.
Дарʼя: Бодя.
– Хто першим визнає, що неправий?
Богдан: Даша. Вона частіше не права. Майже завжди. Я б сказав, в рідкісних випадках можу бути не правим я, але я одразу це визнаю.
Дарʼя: Залежить від ситуації. Але ми не відразу говоримо, бо Боді треба час, щоб проаналізувати ситуацію і потім почати конструктивний діалог, щоб вирішити, хто ж був не правий.




З особистого архіву



– Хто першим помириться після сварки?
Богдан: Той, хто не правий.
Дарʼя: Я.
– Хто більше нервує перед змаганнями? І хто це краще приховує?
Богдан: Я майже не нервую. Думаю, що основна робота виконується до виходу на татамі. Там уже наше завдання показати найкращу версію себе. Виходиш, робиш роботу і все. Але відчуття відповідальності присутнє. Особливо зараз.
Дарʼя: Нервую більше я. Мене прям може почати нудити перед сутичками через переживання, а Бодя ззовні виглядає дуже спокійним. Каже, що теж момент хвилювання присутній через відчуття відповідальності, але якби я його не знала і побачила на змаганнях – ніколи б не подумала, що він нервує. Спокійний метелик.
– Складно дивитися, коли змагається інший?
Богдан: Для мене 100% по відчуттях складніше бути тренером, який секундує. Можливо у мене ще не вистачає досвіду, але я дуже втомлююсь цим процесом. Я б сказав, не подобається мені. Тому, по відчуттях, я переживаю більше, коли Дарʼя на татамі, ніж коли дивиться мої поєдинки з тренерського кута.
Дарʼя: Третя поспіль перемога Богдана на Всесвітніх іграх була для мене якоюсь особливо зворушливою, важливою та історичною. Довела до сліз щастя. Я знаю, скільки за цією медаллю стоїть. Знаю, що він кожного дня робить для цих перемог, і гордість, звичайно, переповнює.




З особистого архіву



– Чи буває так, що ти дивишся на кохану людину на татамі й думаєш: "Я знаю, через що вона зараз проходить"?
Богдан: Я розумію зсередини всі процеси, знаю як це бути атлетом на такому рівні. Але в плані психології, емоцій і ставлення ми усі дуже індивідуальні. Тому певною мірою ми розуміємо один одного, але у кожного досвід різний.
Дарʼя: Так, мене не залишає це відчуття з моменту початку великої війни й моменту дотичності Богдана до військової справи. Я знаю, скільки часу, ресурсу та сил забирає в нього служба, але він продовжує знаходити можливість та час для тренувань, попри втому та обставини. І коли він здобуває чергову перемогу на міжнародній арені – я знаю, чого це вартує.
– Чи були моменти, коли спорт забирав у ваших стосунків більше, ніж давав?
Богдан: Однозначно – ні. Зараз спорт дає нам час побути разом.
Дарʼя: Ні. Я знаю Богдана з 2014 року. У стосунках ми вже 4 роки. За цей час – тільки класні спогади, повʼязані зі спортом.
– Коли ви вперше зрозуміли, що це вже не просто симпатія?
Богдан: Це відбулося дуже природньо, ніби так мало бути. Ніби так було завжди.
Дарʼя: Не можу пригадати, якось відразу почала відчувати, що це моя рідна людина.




З особистого архіву



– Хто закохався першим?
Богдан: Даша. Вона приїхала на мої перші Всесвітні ігри вболівати. Думаю, вона вже тоді щось планувала. А можливо, і раніше!
Дарʼя: Думаю, що я.
– Хто зробив перший крок?
Богдан: Це ніби крокувати поруч.
Дарʼя: Це був крок назустріч один одному і нашій спільній історії.
– Який момент ваших стосунків був найважчим?
Богдан: Найважчих не було. Є якісь моменти, які не подобаються, але ми приймаємо, адаптуємося і продовжуємо рухатися.
Дарʼя: Початок війни, нерозуміння, куди рухатись далі. Богдан завжди шукав варіант стати до лав оборонців, а я довго не могла це прийняти, бо боялась. Але я розуміла, що це його вибір, який я маю підтримати й пишатись.




З особистого архіву



– Що кожен із вас змінив в іншому?
Богдан: Даша – це про енергію, активність та рух.
Дарʼя: Завдяки Богдану я стаю відповідальнішою, зібранішою та спокійніше ставлюсь до речей, які називаю проблемами.
– Яка риса вашої другої половинки робить його/її чемпіоном, але водночас – може іноді робити нестерпним?
Богдан: Відповідальність. Вона вміє зосередитися на меті й рухатися до неї. Але буває нестерпно, що вона може забути за "менш важливі" речі.
Дарʼя: Те, що б Богдан не робив – він робить на максимум. Намагається зробити якнайкраще. А що робить його нестерпним – впертість. Йому іноді дуже важко щось довести, якщо він вже ухвалив рішення або зробив висновок.




З особистого архіву



– За що ви любите один одного?
Богдан: Це більше про відчуття. Відчув, що моє.
Дарʼя: Просто люблю за те, що він є. І дуже рада, що люблю саме цю людину.
– Чи складно кохати людину, яка теж хоче бути першою?
Богдан: Ні. Навпаки, ми краще можемо зрозуміти один одного. Навіть у побуті чи під час підготовки до змагань ми розуміємо, чому в певний момент на певну подію була така чи інша реакція. Можемо в потрібний момент допомогти один одному, можемо десь піти на зустріч, взяти на себе відповідальність. Тому я вважаю це перевагою.
Дарʼя: Ні, кохати не складно. Кохати – це прекрасно. Я вдячна, що ми можемо розділити цей спортивний шлях і дякую, що поруч зі мною саме ця людина. Ми обидва хочемо, щоб кожен з нас був першим.
– Що твій партнер ніколи не пробачить тобі?
Богдан: Це краще у Даші запитати.
Дарʼя: Досі не може пробачити, що я зʼїла сама два інжири й не залишила йому.




З особистого архіву



– Якби через багато років ви відкрили цей матеріал і прочитали його знову, що б ви хотіли згадати про 2026 рік?
Богдан і Дарʼя: Що, не дивлячись ні на що, ми намагались жити й робити все можливе, щоб це життя покращити.
Роксана Касумова, спеціально для Чемпіона

Триденна програма допоможе компаніям та організаціям посилити корпоративне управління, ESG-підходи, розвиток людського капіталу та відповідність європейським стандартам ведення бізнесу
Сучасний український бізнес працює в умовах повномасштабної війни, що супроводжується безпековими ризиками, кадровим дефіцитом і необхідністю постійно адаптуватися до нових викликів. У такому контексті якість управління, здатність залучати й утримувати фахівців, прозорість внутрішніх політик і відповідальність перед працівниками, партнерами та громадами стають не менш важливими за продукт, сервіс чи фінансові показники. Для компаній, які прагнуть розвиватися, співпрацювати з міжнародними партнерами, брати участь у глобальних ланцюгах постачання та відповідати європейським стандартам ведення бізнесу, принципи рівних можливостей поступово стають частиною практичного управлінського інструментарію.
З 12 по 14 вересня 2026 року відбудеться триденне практичне Навчання з впровадження Принципів розширення прав та можливостей жінок (WEPs) від ООН Жінки в Україні. Програма орієнтована на компанії та організації, які прагнуть системно впроваджувати принципи гендерної рівності, недискримінації, відповідального корпоративного управління, ESG-підходів і розвитку людського капіталу у свою щоденну діяльність.
До участі запрошуються:
представники та представниці державних та приватних компаній, які потенційно можуть стати підписантами WEPs;
представники та представниці бізнес-асоціацій, які потенційно можуть стати підписантами WEPs;
представники та представниці нових компаній-підписантів WEPs;
представники та представниці компаній-підписантів WEPs, у яких змінилися відповідальні особи.
Навчання відкрите для представників і представниць бізнесу та бізнес-асоціацій Чернігівської області, а також сусідніх регіонів, зокрема Житомирської, Київської, Сумської та Харківської областей.
Чому впровадження WEPs є корисним для компаній?
Посилення конкурентоспроможності та якості управління. WEPs пропонують бізнесу практичну рамку для просування гендерної рівності й розширення прав та можливостей жінок у робочому середовищі, на ринку та у взаємодії з громадами. Для компаній це можливість перейти від загальних декларацій до конкретних управлінських рішень: внутрішніх політик, процедур, індикаторів і звітування.
Залучення й утримання талантів. В умовах трансформації ринку праці компаніям важливо створювати середовище, у якому працівники й працівниці мають рівний доступ до професійного розвитку, кар’єрного зростання, безпечних умов праці та справедливої винагороди. У Future of Jobs Report 2025 Всесвітній економічний форум зазначає, що серед стратегій роботодавців на 2025–2030 роки — цільові ініціативи з рекрутингу, утримання та кар’єрного просування персоналу, а також зростання уваги до цілей різноманіття, рівності та інклюзії.
Підтримка професійного розвитку жінок і зменшення бар’єрів у кар’єрі. За даними Deloitte Women Work 2025: A Global Outlook, серед ключових чинників, які впливають на утримання жінок на робочому місці, — можливості професійного розвитку, баланс між роботою та особистим життям, гнучкість, а також належна оплата й бенефіти. Саме ці питання безпосередньо пов’язані з впровадженням WEPs у HR-політики, управління командами та внутрішні процедури компаній.
Відповідність європейським стандартам ведення бізнесу. Для українських компаній, які працюють із міжнародними партнерами або планують вихід на європейські ринки, питання прозорої оплати праці, недискримінації, внутрішніх політик і звітності поступово стають частиною практичних вимог до бізнесу. Європейська комісія у 2026 році пояснила нові правила ЄС щодо прозорості оплати праці, які посилюють вимоги до забезпечення рівної оплати за рівну працю або працю рівної цінності.
Довіра у ланцюгах постачання та партнерствах. Гендерна рівність дедалі частіше розглядається не лише як внутрішня політика компанії, а як частина відповідального ведення бізнесу у всьому ланцюгу створення вартості. WEPs допомагають компаніям структурувати роботу з постачальниками, партнерами, громадами та зовнішніми стейкхолдерами на основі прозорості, відповідальності та поваги до прав людини.
Системне вимірювання прогресу. WEPs передбачають не лише приєднання до Принципів, а й подальшу роботу з самооцінкою, індикаторами, внутрішніми змінами та звітуванням. Це допомагає компаніям бачити реальний стан своїх політик і процесів, визначати пріоритети для вдосконалення та послідовно впроваджувати зміни.
«Для бізнесу стійкість сьогодні — це не лише здатність продовжувати працювати в умовах війни. Це також наявність талантів і персоналу, необхідних для адаптації, конкуренції та розвитку. В умовах дефіциту робочої сили та тривалої невизначеності бізнес не може дозволити собі ігнорувати потенціал людей або втрачати цінних працівників і працівниць. Саме тому гендерна рівність і недискримінація — це не додаткові зобов’язання для бізнесу, а дедалі важливіша частина ефективного управління. WEPs надають компаніям практичні інструменти для посилення процесів найму, утримання персоналу й розвитку кар’єри, забезпечення рівної оплати праці та створення інклюзивного робочого середовища, у якому працівники та працівниці хочуть залишатися та можуть працювати з максимальною віддачею. Зрештою, йдеться про конкурентоспроможність бізнесу та його кращу підготовленість до майбутнього», — зазначила Асліхан Озкан, спеціалістка ООН Жінки з питань партнерств, в.о. керівниці програми розширення економічних можливостей жінок.
Програма навчання охоплюватиме ключові аспекти впровадження WEPs, зокрема корпоративне лідерство, забезпечення рівного й недискримінаційного ставлення до жінок і чоловіків на робочому місці, здоров’я, добробут і безпеку працівників і працівниць, освіту, професійний розвиток і кар’єрне зростання, розвиток бізнесу, відповідальні ланцюги постачання та маркетингові практики, підтримку громадських ініціатив, адвокацію, а також оцінювання прогресу й звітування.
Для бізнесу участь у навчанні — це можливість:
отримати практичне розуміння WEPs та їх застосування в бізнес-практиці;
оцінити внутрішні політики й організаційні процеси з позиції рівних можливостей;
посилити HR-підходи, корпоративну культуру, комунікації та управління командами;
інтегрувати принципи недискримінації, безпеки та рівного доступу до розвитку у внутрішні процедури;
підготуватися до підписання WEPs або посилити вже наявні зобов’язання компанії;
краще відповідати очікуванням міжнародних партнерів, інвесторів і програм підтримки бізнесу щодо ESG, прозорості та відповідального управління.
 
Участь у навчанні є безоплатною. Перевага надаватиметься вмотивованим учасникам й учасницям на основі конкурсного відбору.
Дати проведення: 12 – 14 вересня 2026 року
Місто: Чернігів
Формат: офлайн
Реєстрація триває до 31 серпня за посиланням: https://forms.gle/66asS4GD8vWUt61F9
Контактна особа для медіа: Ірина Титарчук / iryna.tytarchuk@unwomen.org
Навчання з впровадження WEPs реалізується в рамках Стратегічної ноти ООН Жінки в Україні (2025–2029 рр.) за фінансової підтримки урядів Австрії, Данії, Норвегії, Польщі, Фінляндії, Франції та Швеції.
 
 
Запис Економіка рівних можливостей: бізнес запрошують на навчання з впровадження WEPs від ООН Жінки в Україні спершу з'явиться на Громадське радіо.

«Рудий генератор ідей» — так Юлію Здановську називала одна з однокласниць. Юлія не раз перемагала на всеукраїнських і міжнародних олімпіадах з інформатики й математики, отримала срібло на Європейській математичній олімпіаді серед дівчат. Вчителька, математикиня, волонтерка, яка мріяла стати реформаторкою освіти.
Третього березня 2022 року життя 21-річної Юлії обірвала російська ракета. У пам’ять Юлі проводять олімпіаду, започатковують премії та стипендії. Massachusetts Institute of Technology ще у 2022 році запустив програму Julia`s Dream для підтримки талановитих українських старшокласників.
Смілива, рішуча, яскрава, нестандартна — так її описують рідні, колеги і друзі. Ми поспілкувалися з ними, щоб розповісти історію Юлії.
Фото: Василина Борисюк
Дівчинка-сонечко
Юля народилася в Харкові. Її тато займається ІТ-розробкою банківських систем, мама з 2014 року волонтерила, а зараз очолює благодійний фонд «Станція Харків».
За словами Яна Здановського, доньці з дитинства все було цікаво. Змалку проявилась її незалежність і впертість: Юлю складно було до чогось примусити.
«У нас різниця 15 років, — розповідає старша сестра Ольга Винник. — Я не сприймала її як сестру, для мене це моя „перша дитина“. Вона багато в чому відрізнялася від інших. Років із п’яти ми з нею обговорювали такі теми, як кохання, смерть — речі, які зазвичай не цікавлять маленьку дитину».
Юлія Здановська привертала увагу зовнішністю: вогняно-руде волосся, блакитні очі. Її відразу помічали та запам’ятовували.
«Вона була така дівчинка-сонечко: і ззовні, і всередині», — розповідає батько Юлі, Ян Здановський.
«Передусім вражала її зовнішність, — ділиться спогадами Богдан Рубльов, професор КНУ та голова Всеукраїнської олімпіади з математики. — Вона була різноманітною, я навіть не наважуся це описати: при кожній зустрічі ти наче бачиш нову людину. А далі відкрився її глибокий внутрішній світ. Нестандартність думок, прагнення боротися з несправедливістю і неправильними речами, розмаїття інтересів і захоплень».
Юля з батьками
Навіть коротке спілкування з Юлею залишало глибокий слід. Віктор Іванов — учитель класичної гітари. Дівчина прийшла до його класу у 2012 році та провчилася місяць, потім він звільнився з музичної школи. Але навіть через 14 років він вирізняє її серед десятків своїх учнів:
«Я пам’ятаю її як вкрай порядну, педантичну, дисципліновану людину. За 8–9 уроків вона з нуля опанувала стільки, скільки деякі за рік. Мені вона нагадувала спорткар, який за три секунди розганяється до ста кілометрів на годину. Буває, що 45 хвилин уроку марудно тягнуться, здається, що час зупиняється. З Юлею було зовсім не так, відчувалася віддача, резонанс».
Дівчина багато чим захоплювалася: малювала, щось створювала руками, з дитинства любила дивитися фільми, читати.
«Це у нас спільне, — розповідає сестра. — Читаємо запоєм. При чому книжки різні: детективи, сучасна література. Пам’ятаю, як ми збирали сестрі першу колекцію — „Гаррі Поттер“ і подібне дитяче фентезі».
У 14 років переїхала з Харкова до Києва заради інформатики
Як згадує Ольга, сестру змалечку цифри цікавили більше, ніж літери. Вона навіть ліпила їх із пластиліну. Але в перший клас пішла в ліцей мистецтв.
«Вплинуло те, що там навчалися дружина і старша донька, — розповідає Ян Здановський. — Юля там таки зіграла якусь лисичку в спектаклі. Але сказати, що їй це особливо подобалося, не можу. Одночасно вона стала ходити до математичного клубу „Еврика“. І тут Юля дійсно була в захваті й показувала серйозні результати.
Після початкової школи у 2010 році ми перевели її в фізико-математичний ліцей № 27, відомий і за межами Харкова. Юля завзято займалася математикою, трохи менше фізикою. Коли почалась інформатика, донька нею зацікавилась і швидко переросла рівень, який їй могли дати в ліцеї».
Якось до школи завітала тренерка зі спортивного орієнтування та запросила охочих до гуртка. Це стало захопленням Юлі на чотири роки. Вони виїжджали кожні канікули, влітку — на збори та змагання. Як вважає батько, ця звичка кудись їздити, бути окремо від родини й дбати про себе самотужки підготувала доньку до самостійного життя. Тож коли її запросили навчатися в Українському фізико-математичному ліцеї в Києві, перспектива жити в чужому місті Юлю не злякала.
«Ліцей моніторить учасників олімпіад, — коментує Ян Здановський. — І ось після одного зі змагань Юля отримала неочікуваний паперовий лист із запрошенням на навчання. Чесно скажу, я не був у захваті від ідеї, щоб донька в 14 років жила в іншому місті. Але примусити Юлю щось зробити, не переконавши, було неможливо. Ми домовились з’їздити, а потім вирішувати.
Там явно здивувались, що ми приїхали з 27 ліцею. Саму співбесіду проводила дуже сильна вчителька інформатики. І Юля побачила, що тут отримає інформатику, якої в Харкові в неї не буде. Думаю, це сильно вплинуло на її рішення. Коли я ввечері сказав: „Ну, давайте ще все зважимо, подумаємо“, Юля відповіла: „Що тут зважувати?“».
Саме в ліцеї Юля познайомилася з Аліною Ян.
«Була шкільна олімпіада, на якій я отримала перше місце, а Юля — друге, бо остання найскладніша задача була з геометрії, а Юля її не любила. У мене було навпаки з комбінаторикою, тож коли ми почали дружити, то Юля вчила мені комбінаториці, а я її — геометрії. Щодо самої зустрічі: вона підійшла познайомитись зі мною, бо їй було цікаво, хто її обігнав.
Я щодалі більше цінувала наше спілкування. Був довгий період, коли я погоджувалася піти в супермаркет за компанію та купувала смаколики, щоб просто використати можливість пройтися разом.
Усі, хто вчився в УФМЛ, обожнюють його за те, що це гуртожиток. Юля порівнювала його з Гоґвортсом. А також через спеціалізацію школи на конкретних предметах. Ще й той лист-запрошення на навчання був єдиним паперовим у житті Юлі. Вона говорила, що це така рідкість — наче цей лист принесла сова.
Водночас у ліцеї було багато суворих, безглуздих правил, і Юля постійно боролася за справедливість, намагалася всіх захистити. Наприклад, одна вчителька наказала її однокласниці зняти куртку. У приміщенні було холодно, бо опалення було слабким чи взагалі не працювало. Юля почала сперечатися і довела, що вчителька не може цього вимагати. Таких історій було багато».
Олімпіади та міжнародні змагання
Навчання в УФМЛ виправдало очікування Юлі. Вона брала участь в олімпіадному русі.
«Не пройти на всеукраїнський рівень з математики — це було б просто дивно», — коментує Ян Здановський.
Юля й Аліна їздили на змагання з математики й інформатики у Чернівці, Запоріжжя, Чернігів, Хмельницький, Рівне, Вінницю, Дніпро.
«Можливо, це false memory, — розказує подруга, — але на одну олімпіаду в Конча-Заспі нас везли в мікроавтобусі. Місць не вистачало, запитали, чи є дві людини, згодні їхати в багажнику, і ми з Юлею погодились.
Юля довго хотіла павербанк. Зазвичай на олімпіадах його дають за друге місце (за перше — телефон чи планшет, за третє — флешку). І от вона весь час посідала або перше, або третє місця. Батьки купили їй потужний павербанк, який навіть міг заряджатися від сонця, але той зламався на третій день. Юля зрозуміла, що вона має його саме виграти. Але на наступній олімпіаді знов посіла перше місце. Тоді вона знайшла хлопця, який посів друге, й обміняла планшет на павербанк. Це вже їй „зарахувалося“, бо той павербанк не ламався».
Як згадує Аліна, Юля любила свій ноутбук і відмовлялась виходити без нього навіть до крамниці по сусідству. Кілька разів вона таки вмовила подругу залишити ноутбук вдома.
«Але саме тоді нам закортіло сісти на галявині та дивитися серіал. Наступного разу раптово з’явилося вікно, коли можна було б зробити домашнє завдання. Після цього я назавжди втратила голос у питанні ноутбука», — розповідає Аліна.
Бували дівчата й на міжнародних змаганнях. Юля двічі виступала на European Girls’ Mathematical Olympiad.
«Ми з Юлею познайомилися перед її першою поїздкою в Румунію на EGMO у 2016 році, — згадує керівниця команди Юлія Кравченко. — Вона була однією з наших наймолодших учасниць на той час. Яскрава і трошки сором’язлива. Наступного року ми знов зустрілись на EGMO, тепер у Швейцарії. Відчувалося, що за цей час Юля стала сильнішою. Олімпіада складається з двох турів (днів), у кожен із яких треба розв’язати три задачі за чотири з половиною години. Можна багато років учитися розв’язувати такі задачі, але під час змагання перехвилюватись. Тому важливим є розуміння, як налаштувати себе. У Юлі воно було».
EGMO-2017, поруч з Юлею Аліна Ян
«Коли ми їздили на змагання, в нас ніколи не було очікувань, що команда переможе. — коментує Андрій Анікушин, ще один керівник команди. — І того року ми сподівалися на нормальний виступ, аж ніяк не на боротьбу за перше місце. Неочікувано для нас дівчата виступили блискуче: дві харків’янки взяли золоті медалі, а Юля з Аліною — срібні.
На EGMO є так звана координація: після змагань роботи незалежно читають і керівники команд, і міжнародні координатори, а потім за 15–20 хвилин сторони мають дійти згоди щодо оцінок за кожну задачу. Команд близько сорока, тому координація займає цілий день. Результати відразу з’являються на офіційному сайті, тож можна онлайн стежити за процесом. Коли ми відкоординували чотири задачі, то побачили, що Україна йде на першому чи другому місці — дуже щільно з командою росії. Втрата кожного бала могла стати критичною».
У той рік Україна таки перемогла у командному заліку.
«Бали нашої команди відрізнялись від балів російської рівно на один бал. — додає Юлія Кравченко. — А ще мені запам’ятався момент із тієї поїздки: ми були на екскурсії на вершині швейцарської гори, там було прохолодно, всі трошки примерзли, але Юлі було комфортно у футболці. Всі вмовляли її одягнутися тепліше. Юля дуже чемно, але непохитно відмовляла і робила так, як їй було краще».
Нагородження на EGMO-2017
Справедливість для Юлі була важливіша за медалі
Андрій Анікушин був не тільки керівником команди України на EGMO, але й Юлиним викладачем математики в 11 класі.
«У Юлі Здановської було багато вчителів. Математичний шлях вона починала в Харкові, там свої неймовірно круті вчителі. А в УФМЛ до одинадцятого класу в Юлі математику викладав Віктор Вишенський — людина, яка виховала не одне покоління призерів математичних олімпіад.
Того самого року, коли команда перемогла на EGMO, Юля, Аліна і Денис — троє учнів із мого класу — брали участь у фінальному етапі Всеукраїнської олімпіади з математики. Це не тільки вершина національної лінійки олімпіад: серед одинадцятикласників відбирають дванадцятьох найкращих на відбірково-тренувальні збори до Міжнародної математичної олімпіади (IMO). Потрапити на IMO є головною метою тих, хто серйозно займається шкільної олімпіадною матиматикою. Денис на відбір потрапив. Юля була дванадцятою і проходила далі, а Аліна — тринадцятою і не проходила».
Після змагання передбачена апеляція, коли учасник може спробувати переконати журі, що його робота варта більшої кількості балів.
«На тій олімпіаді вийшло навпаки. Юля прийшла на апеляцію та сказала, що за одну із задач їй поставили більше балів, ніж вона заслуговує. Я впевнений, що 99 людей зі 100 в такій ситуації сиділи б тихенько та мовчки раділи б цим додатковим двом-трьом балам. Якби Юля не прийшла, ніхто б нічого не помітив: результат лишився би, вона була б дванадцятою і потрапила б на відбори.
Журі переглянули роботу, погодилися, що сталася помилка, й оцінку знизили. Аліна піднялася на дванадцяте місце — вони помінялись місцями. На фіналах Всеукраїнської олімпіади я не пригадую таких випадків — тим паче від людини, для якої на кону стояли відбори. Аліна поїхала на збори, а Юля залишилася призеркою Всеукраїнської олімпіади. Ця історія, як на мене, каже про її характер більше, ніж будь-яка медаль».
Навчання в КНУ і робота в Samsung
Після ліцею у Юлі були різні варіанти для вступу. Рідні пропонували подумати про повернення до Харкова й навчання в місцевому університеті. Але Юля обрала мехмат у КНУ імені Тараса Шевченка. Туди ж вступила Аліна.
«Як і в школі, Юля активно слухала на лекціях, ставила питання сама й відповідала на всі питання викладачів, також допомагала їм завершити думку, якщо вони не могли щось пригадати, — розповідає подруга. — Вона надзвичайно швидко вчилася, прослуховувала складні технічні лекції на швидкості 2x. Одного разу Юля дивилася відео на сайті якогось університету, де їх можна було прискорити 4x. Вона дуже цьому раділа та почала шкодувати, що максимум на YouTube — це 2x».
Амстердам, січень 2020 року. Фото: Василина Борисюк
До великої війни механіко-математичний факультет КНУ співпрацював із Samsung R&D Institute Ukraine. Близько сто студентів другого і третього курсів щороку проходили там практику під менторством майже двадцяти працівників. Тим, хто показував найкращі результати, рекомендували податися на подальше стажування і працевлаштування.
«Там був серйозний відбір із різними типами співбесід, — розповідає деканка факультету Оксана Безущак. — Оскільки це дослідницький центр, його працівник має не лише вміти програмувати, а й мати сильну математичну підготовку, вміти алгоритмічно мислити тощо. І Юля була єдиною студенткою факультету, якій це вдалося. Для нас це було дуже промовисто, хоча нікого не здивувало. За своїм потенціалом Юля могла будувати карʼєру в науці, у великій технологічній компанії чи у провідному університеті. Будь-де».
За словами Яна Здановського, деякий час Юля таки працювала трейні в Samsung. «Якось я її спитав: „Чим ти займаєшся? Мені ж цікаво як батьку й професіоналу“. — „Папа, NDA“. Все, — згадує він. — Але врешті-решт Юлі не вдалося суміщати роботу з навчанням. У неї були знайомі, які працювали фултайм десь в ІТ, а в університеті з’являлися перед сесією. Донька так не хотіла. Якось вона прийшла та сказала: „Ні, я звільняюся. Якщо я вже вчуся, то хочу вчитися“».
В університеті Юля також боролася за справедливість.
«На семінарі викладач почав кричати на дівчину через те, що вона його не розуміла, — пригадує Аліна. — Юля покликала його в коридор, зробила зауваження, сказала, що він має заспокоїтися і пояснити ще раз — повільніше та ясніше. Оскільки Юля завжди уважно його слухала і швидко все розв’язувала, він її поважав, тому дослухався. Коли вони повернулися до класу, він усе чітко й повільно пояснив, і та дівчина його зрозуміла».
«Було сильне враження, ніби в її очах усі справді рівні, — додає подруга Василина Борисюк. — Вона вела розмови як з учнями, так і з керівниками на більш-менш одному рівні, не намагаючись ні на кого тиснути і сама не стискаючись перед чужим авторитетом. Усе по ділу, з цікавістю до людей, спільної справи, без оцих нависаючих соціальних умовностей. Юля була альтруїстичною. Коли комусь щиро цікаві люди і радує чужий добробут, це помітно».
У 10 класі стала асистенткою вчителя
Юля з дитинства їздила в літні математичні табори. Саме там її вперше зустрів Андрій Анікушин. Школа «Мудрамакітра» проходила десь у лісі, тож «аудиторією» ставало що завгодно.
«Група, у якій була Юля, — наймолодші діти — займалась у дерев’яній альтанці без стін, — розповідає Андрій. — Там усі стільці стояли за периметром, а в одному з кутків — дошка. Юля сиділа впритул до неї — для мене це аналог першої парти. І потім уже в школі вона теж завжди сідала десь спереду. Учні часто соромляться щось казати викладачеві. Якщо ж Юля з чимось не погоджувалася або чогось не розуміла, вона про це казала. І вже на тому першому занятті була найактивнішою».
Коли Юлі було 16, саме в цьому таборі вона вперше спробувала викладати сама. Як згадує Ян Здановський, тоді керівник сказав їй: «Ні, ученицею я тебе більше не візьму. Будеш асистенткою вчителя».
«У цьому таборі в дітей багато домашніх завдань, які вони розвʼязують 24/7, — розповідає подруга Аліна. — А коли вирішать, то приходять до будь-якого викладача для перевірки. Діти самі обирають, до кого йти. І торік коли порахували, до кого з викладачів ходили найчастіше, в Юлі було друге місце при тому, що вона була лише десятикласницею».
На одному із занять не працював проєктор, але Юля знайшла вихід і показувала матеріали на ноутбуці
«Кванта» — освітній проєкт, який у 2016 році започаткували при університеті Шевченка брати Арсеній і Андрій Ніколаєви. Перший рік це були заняття з математики. Наступного року в одному з літніх таборів Андрій познайомився з Юлею. І коли з’явився задум зробити у «Кванті» напрям програмування, цим стала опікуватись вона.
«Юля прийшла з цією ідеєю ще на першому курсі, — згадує деканка мехмату Оксана Безущак. — До кабінету зайшла рудоволоса дівчина з рюкзаком на спині й майже з порогу сказала: „Ми хочемо на мехматі започаткувати гурток з програмування для школярів. Дозволите?“ Було відчуття, що саме команда Юлі зможе це зробити, бо вже тоді вона не просто вірила — вона знала, що все вийде. Це було символічно: першокурсниця, яка сама тільки почала університетське навчання, думала, як створити середовище для дітей. У Юлі вже було розуміння, як зробити математику й програмування не формальними, а живими, цікавими, захопливими».
Юля склала програму занять, які й вела сама в першій групі. Коли дітей запросили на наступний навчальний рік, потрібно було розробляти складнішу.
«Так у нас виникли три рівні програмування: „Електроніки“, „Кіборги“, „Термінатори“, — коментує Андрій Ніколаєв. — Такі назви за ними закріплені й сьогодні. Серед учнів, яких вчила Юля, деякі потім доходили до найвищого рівня олімпіадного програмування — International Olympiad in Informatics».
Юлія Здановська також займалася підбором викладачів до гуртка. Серед них був і Денис Щербак.
«Юля стала для нас керівничкою, а згодом і подругою, — розповідає Денис. — Значна частина нашого спілкування була пов’язана з веденням спільних проєктів: гуртка, таборів із програмування. До того, як „Кванта“ закупила кілька ноутбуків для дітей, які їх не мали, викладачі часто давали дітям свої на заняття, і Юля була першою в цьому».
«Людина-викладачка»
У Юлії Здановської був неабиякий хист до викладання. За словами співзасновника «Кванти» Андрія Ніколаєва, саме на заняттях Юлія розкривалася повністю; учні її обожнювали.
«Їй було щиро весело з дітьми, — коментує Василина. — Багато хто з нас травмований вчителями, які не любили, втомлювались або просто не були готові до взаємодії зі справжніми, голосними, хаотичними дітьми. Тому приємно було бачити Юлю, яка серед них була на своєму місці».
Юлія відповідально ставилася до викладання. За спогадами Василини, за кілька років вони посварились єдиний раз, коли вона не підготувала завдання для спільного гуртка з програмування.
«Юля була трохи розсіяною, забудькуватою — риси, якими подекуди доводиться платити за талант до математики й абстрактне мислення, — розказує Денис. — Вона могла забути поїсти чи поспати, але завжди робила все, щоб це не впливало на її учнів, які для неї були в пріоритеті: дописувала ночами завдання на завтрашні заняття, щоб зранку піти слухати власні пари, заправившись енергетиками. Інколи подібний режим роботи виснажував, і Юля, закінчивши всі справи, могла випасти на день, впадаючи в сплячку, щоб потім вийти з неї та почати все наново».
На занятті з Денисом Щербаком, 2019 рік
Аліна Ян пригадує, як якось уночі подруга генерувала тести для завдання з інформатики:
«Вона так втомилася, що заснула в одязі і з ноутбуком на ліжку. Згодом я чую незадоволене „Мммм! Мммм!“ Я думала, що вона прокинулася, і спитала: „Що сталося?“ — „Тести не генеруються!!!“ Я почала питати далі і відповіді не почула. Так я зрозуміла, що вона все ще спить, й уві сні намагається нагенерувати тести.
До речі, Юля постійно пробувала якісь трюки, щоб посилити чи перевірити заохочення дітей. Наприклад, у тексті лекції, який давала прочитати як домашнє завдання, додавала речення „Якщо ти це дійсно читаєш, напиши Юлі в особисті повідомлення слово „котлета““».
Андрій Ніколаєв згадує: показовим було те, що багато учнів Юлі не хотіли завершувати урок. І після заняття продовжували працювати над задачами, щоб показати їх викладачці наступного разу.
«Дітям було легко з нею, вони не боялися запитувати, — розповідає Андрій. — Юля для них ставала найкращою подругою, у них з’являлися спільні жарти. Водночас учні поважали її за те, що вона гарно знає матеріал. Це була „хімія“, коли Юля відразу була для них і подружкою, і менторкою, лідеркою. Її харизма створювала таку атмосферу в класі, яка дозволяла всім бути і розслабленими, і зацікавленими. Однозначно Юля була „людиною-викладачкою“».
Вчителювання в селищній школі
Після бакалаврату Юля вирішила не продовжувати навчання. Хоча батьки пропонували варіанти, крім КНУ.
«В одному з вишів, — чи то Київській школі економіки, чи Могилянці, — відкривали спільну магістратуру з престижним іноземним вишем», — пригадує батько.
Подруга Аліна також розповідає, що Юлія Здановська їздила до Норвегії працювати над математичними ідеями до професора Андрія Бондаренка. Але всі ці можливості не привабили дівчину.
У 2021 році дівчина подалася на програму від громадської організації «Навчай для України». Її учасники на 1–2 роки переїжджають у село або невелике місто і працюють вчителями.
Збори в «Навчай для України»
У мотиваційному листі Юлія написала, що ще зі школи завжди хотіла стати вчителькою. І саме в невеликому місті чи селі.
«...діти у великих містах мають купу можливостей: гуртки, репетитори, спеціалізовані школи/ліцеї всіх напрямків. А в маленькому містечку/селі таких можливостей менше. Тому для них те, що я можу дати (скажімо, цікавий гурток з програмування), буде важливішим і кориснішим». Із мотиваційного листа Юлії Здановської на програму «Навчай».
Як розповідає команда ГО «Навчай для України», під час наступних етапів відбору Юлія проявила себе як ініціативна, уважна до деталей і впевнена учасниця. Вони відзначили її природний контакт із аудиторією і вміння втримувати клас:
«Вона говорила динамічно, з живою, приємною інтонацією, яка передавала її захоплення темою. Особливо запам’яталося, як вона реагувала на всіх учнів, залучала їх до роботи і повертала увагу через цікаві запитання».
Юлі випало викладати математику й інформатику у селищі Юр’ївка Дніпропетровської області. Директорка школи згадує, що нова вчителька приїхала на два тижні раніше, ніж було потрібно.
«Ознайомилася з кабінетом, перевірила всі комп’ютери, склала список, що треба замінити або полагодити. Сама зайнялася інтернетом, протестувала сигнал у кожному класі та по суті налагодила його в усіх кутках школи», — розповідає команда ГО.
1 вересня в Юр’ївській школі, з колегою Адріаною
Звісно, не все було безхмарним, вистачало труднощів. Батько Юлі пригадує один із випадків:
«До кабінету інформатики привезли нові комп’ютери. Донька їх вмикати, а там нема операційної системи. Керівництво відправило її до якогось відділу технічної забезпечення обласного департаменту освіти. Юля дзвонить, а їй: „А ви хто?“ — „Вчителька інформатики“ — „Це не рівень. От хай мені зателефонує ваш директор чи, як мінімум, завуч, я розкажу, як написати заявку“. Оце вибішувало її страшенно».
Попри всі перепони Юлі вдалося зробити багато за трохи більш ніж пів року. Вже за місяць вона запропонувала вчителям перейти на Google Classroom для дистанційних уроків. Допомогла створити всім онлайн-кабінети й навчила, як ними користуватися.
«Разом із ще однією учасницею „Навчай“ Адріаною вони зробили акцію збору монет 25 копійок, які вийшли з обігу, але їх ще міг прийняти банк. Зібрані гроші вони передали онкохворим дітям. Також вони ініціювали участь у конкурсі, завдяки якому школа отримала в подарунок спеціальні пластикові контейнери для сортування сміття», — розповідає команда ГО «Навчай для України».
На одній із нарад з’ясувалося, що багато учнів приходять до школи голодними. Юлія знайшла спонсорів, готових оплачувати обіди дітям, які не могли собі дозволити купувати їжу. Вже коли Юлі не стало, колеги знайшли в її столі з десяток навушників, які вона купила власним коштом, щоб діти використовували їх для навчання.
«Одному хлопцю віддала свій старий телефон, тому що в нього взагалі нічого не було, щоб займатись дистанційно, а собі купила новий, — згадує Ян Здановський. — Школа, в яку її розподілили, за якимось грантом була гарно оздобленою. Був тенісний стіл, але він просто стояв. І Юля за свої гроші купила ракетки, м’ячики, сітку. Шоком для учнів було те, що вона періодично сама ставала грати з ними».
Юля вела математичний гурток і мріяла створити у школі повноцінний кабінет робототехніки.
«Вона сама вчилася користуватися 3D-принтером, опрацьовувала різні схеми друку, чекала на кожен новий елемент обладнання. Остання партія надійшла за півтора тижні до 24 лютого 2022 року», — розповідає команда ГО «Навчай для України».
«Дякую, але я лишаюсь у Харкові до перемоги»
Хоча Юля з 14 років жила не вдома, вона досить часто приїжджала до рідних у Харків. Так було й під час канікул у Юр’ївській школі у лютому 2022 року. Сестра Ольга згадує розмову про ситуацію, що гнітила Юлію:
«В неї була учениця, відмінниця, залякана батьками настільки, що займалася самоушкодженням. Коли Юля пішла до керівництва з цією проблемою, їй відповіли: „Батьки заробляють, не п’ють, а в інше не треба лізти“. Це питання так і залишилось невирішеним».
Юля побула вдома кілька днів, коли почалося повномасштабне вторгнення.
«Ти обрала наймирнішу професію на землі — шкільної вчительки. І коли почалася війна, ти два дні буквально металася по дому, тому що хотіла захищати свою країну і свій рідний Харків. Але це, мабуть, єдине, чого ти не вміла — користуватись зброєю». Із допису Олени Винник, мами Юлії
Батьки вмовляли доньку повернутись до Юр’ївки, де було безпечніше. Друзям, які пропонували виїхати, дівчина відповіла: «Дякую, але я лишаюсь у Харкові до перемоги».
Вся сім’я Юлі волонтерила. Сама дівчина теж допомагала. Ще з 2015 року вона допомагала проводити свята для дітей-переселенців і викладала математику у фонді «Станція Харків».
«У перші дні повномасштабної війни всі в родині намагалися зрозуміти, що відбувається, до кого долучитися, — згадує сестра Ольга. — Ми в основному почали допомагати цивільним, а в Юлі було бачення, що в першу чергу треба допомогти військовим».
«...на третій день війни ти побачила оголошення, що штабу оборони Харківщини потрібні не тільки військові, а й волонтери. Як і завжди, намагатись вплинути на твоє рішення не мало ніякого сенсу». Із допису Олени Винник, мами Юлії
Транспорт не ходив, тож Юля вирушила до центру міста пішки. Перші кілька днів поверталась до батьків ночувати. 28 лютого волонтерів поставили перед вибором: або піти додому й більше не приходити, або залишатися в штабі цілодобово. Юля обрала друге.
«Я спитав: «Ти добре подумала?» — «Подумала». Були деякі спроби запропонувати їй інше волонтерство. Але на все вона відповіла:"О, давайте я вам пораджу знайомих" або «Я пошукаю тих, хто може цим зайнятися»«, — згадує Ян Здановський.
Загибель
1 березня 2022 року по центру Харкова поцілили дві російські ракети. Влучили в будівлю обласної адміністрації, де базувався штаб оборони. За даними прокуратури, у той день загинула 31 людина.
Як згадує батько Юлі, буквально за кілька хвилин після вибуху донька написала: «Зі мною все норм».
Юля біля ХОДА після обстрілу 1 березня. Джерело
«Нам вона постійно говорила, що в обладміністрації базувалися і цивільні волонтери (серед яких була вона). А „ті, хто зі зброєю“, нібито були окремо, — каже Ян Здановський. — Потім частина цих людей перетворилися на „Кракен“. Коли вже Юлі не стало, одна з подруг показала їхнє листування. Виявляється, що серед цивільних волонтерів була черга на те, щоб доєднатися до збройного спротиву. Після того першого ракетного удару подруга їй написала: „Слухай, це вже стає зовсім небезпечно! Може, ти все-таки звідти з’їдеш? Підеш кудись в інше місце волонтерити?“ А Юля відповіла: „Ти нічого не розумієш! Після цього прильоту багато людей пішли. І таким чином я дуже сильно просунулася в черзі на отримання зброї. Куди ж я піду, коли такі шанси?“».
У ті дні Юля зазвичай обов’язково писала рідним зранку, а ввечері — вже за можливості, оскільки ночували вони в підвалі, де могло не бути зв’язку. Третього березня о 18:41 дівчина написала подрузі, що в неї все супер і вона волонтерить. А о 18:43 у місті пролунав сильний вибух.
«При тому, що це було далеченько, наш дім трухануло. І я написав доньці в Telegram „пінг“... Зазвичай, коли вона бачила, то відповідала мені „понг“. Отак цей „пінг“ останнім повідомленням і залишився...» — розповідає батько Юлії.
Інформацію, що це був ракетний удар, спочатку ніде не опублікували. Вже потім з’ясувалося, що ракета розірвалася поруч із обласною адміністрацією. До наступного дня родина не панікувала, оскільки чекала на ранкову звістку від Юлі.
«4 березня за нами з батьком приїхав мій чоловік, сказав, що зараз ми їдемо возити іноземного журналіста, — розповідає сестра Ольга. — На той момент у нас вже була дружня тероборона, яка погодилась йому показати деякі місця, але потрібен був перекладач. Поки ми моталися, батьки постійно намагалися додзвонитися до кураторів штабу, де була закріплена Юля. Близько третьої-четвертої години дня ми зрозуміли, що треба їхати на місце. Коли я почула про приліт ракети, зрозуміла, що Юлі немає. В мене не було очікувань, що ми знайдемо її живою. Батьки сподівалися. До останньої хвилини».
Наступного дня в приміщенні, де ночували волонтери, знайшли Юлин наплічник.
«Після цього надії фактично не залишилося, — ділиться Ян Здановський. — Але весь цей час у штабі не мали інформації про те, куди відвезли тіла загиблих. Зараз я розумію, що наша дитина також могла опинитися в тій траншеї (у 2022 році на 18 кладовищі у Харкові виявили масові поховання понад 1000 людей — ред.), якби не одна знайома, яка якимось дивом знайшла контакти в морзі. Вона подзвонила нам наступного дня і сказала, що є неопізнане тіло з примітним перснем».
7 березня Юлю впізнали рідні за фотографіями.
«Важливо, що 15 березня ми забрали Юлю. Те, що я побачив у той день, — просто пекло. Співробітники моргу по 10 хвилин ходять подвір’ям у пошуках потрібного тіла, перекладають мішки з місця на місце, поки родичі чекають», — говорить Ян.
За словами мами Юлі Олени Винник, вони хотіли б, щоб була вшанована пам’ять усіх волонтерів, які загинули третього березня. Поки що встановлені імена тільки сімох людей із приблизно десяти.
Алея пам’яті волонтерів у Харкові
Не хотіла в Гарвард, хотіла стати міністеркою освіти в Україні
Коли на врученні дипломів Юлі побажали стати професоркою Гарварду, вона відповіла: «Не хочу бути професоркою і не хочу до Гарварду, а от міністеркою освіти в Україні стати згодна». В інтерв’ю напередодні від’їзду до Юр’ївки дівчина говорила, що хоче сприяти змінам на глобальному рівні.
«...я бачу системні проблеми зі шкільною освітою в Україні. (...) Але щоб розв’язувати проблеми українських шкіл, треба спочатку добре в них розібратися, уявляти, як виглядає школа „зсередини“, з якими труднощами стикаються вчителі в своїй роботі. І найкращій спосіб це зробити — попрацювати декілька років у школі». Із мотиваційного листа Юлії Здановської на програму «Навчай»
За життя Юля вміла вести людей за собою. Сила й яскравість її особистості продовжує надихати і сьогодні.
За чотири місяці після загибелі Юлії українська математикиня Марина Вязовська отримувала медаль Філдса. В своїй промові вона згадала Юлію Здановську:
«Вона була людиною, сповненою світлом, і її великою мрією було викладати математику дітям в Україні».
У пам’ять про дівчину Massachusetts Institute of Technology заснував освітній проєкт Yulia’s Dream для талановитих старшокласників із України, а Ягеллонський університет — стипендію для студентів факультету математики та інформатики. В Україні проходить олімпіада для 5–7 класів імені Юлії Здановської.
Із 2022 року у Києві є вулиця Юлії Здановської (колишня Ломоносова).
«Це тама сама вулиця, на яку вони з ліцею бігали по смаколики, і де розташований гуртожиток КНУ. Юля ходила цією вулицею сім років — третину свого життя, тепер нею ходять нові покоління студентів КНУ», — додає Олена Винник.
Фото: Василина Борисюк
Спогади
«Мене навіть не здивувала ідея Юлі піти волонтерити в Харківську ОДА. Я не намагалась її відмовити, бо український опір, особливо тоді, тримався на людях, які безстрашно йдуть і просто роблять те, що треба робити. Напевне, ми обидві розуміли, що вона — одна з цих людей, і відмовляти її зараз контрпродуктивно. Загалом, я боюсь забагато чого, вона — боялась замало і була єдиною людиною, яку я постійно просила звідкись злізти, бо мені аж фізично страшно за неї. А вона не злазила». Василина Борисюк, подруга й колега
«Це була людина, яка боролася за справедливість, постійно крок за кроком змінювала світ. Це складно пояснити, треба було бачити на власні очі її енергію, кожен конкретний випадок. Як вона тягла нагору важкі речі бабусям у переході, як спонтанно залишалася після занять на кілька годин, почувши від однокурсниці, з якою перед тим ніколи не спілкувалася: „Я не розумію, як програмувати на Python“». Аліна Ян, подруга
«Юля була надзвичайно доброю, чуйною і турботливою. Завжди готовою до пригод, з гарним, хоч і трохи специфічним, почуттям гумору.
Мій найбільш яскравий спогад про неї — традиція викладачів „Кванти“ ходити ввечері після занять на дитячий майданчик неподалік, купувати морозиво і обговорювати все на світі, сидячи по краях пісочниці. Секцію з програмування, яку Юля розбудувала з нуля, вона згодом передала мені. Звісно, програма змінюється, але в основі, особливо для наймолодших груп, досі всі завдання, придумані нею. Вірю, що колись друзі, колеги й учні Юлі зможуть втілити її мрії в життя» Денис Щербак, друг і колега
«Юля була світлою, фантастично чесною і живою людиною, вона випромінювала енергію. За її відкритістю стояли принциповість, глибина і справжня, не по-юнацьки доросла відповідальність.
Про Юлю дуже важко говорити в минулому часі. Бо коли згадуєш її, передусім думаєш не лише про втрату, а й про масштаб можливого майбутнього. Вона могла стати сильною науковицею чи програмісткою. Але вона обрала шлях організаторки освітніх змін. Вона була як сонечко — рудоволоса, яскрава, натхненна. Її загибель — це наш невимовний біль.
Найкраще, що ми можемо робити сьогодні, — це продовжувати ті речі, які були для неї важливими: підтримувати талановиту молодь, розвивати математичну освіту, давати дітям із різних міст і сіл можливість отримати сильні знання, берегти чесність і свободу. Саме за таку Україну Юля жила. І саме таку Україну вона хотіла бачити». Оксана Безущак, деканка механіко-математичного факультету КНУ
«Світ її бачить як математикиню, а я її бачу як людину. Для мене математика — це просто її частина. Якщо ж таки говорити про глобальний контекст, як на мене, ключовим було саме бажання змін. Це могла бути математика, фізика, українська мова — не має значення.
Я особисто нею захоплювалася, бачила в ній приклад того покоління, яке ми чекали: сучасного, сміливого, готового боротися за свої права. Вони першими пішли до лав Сил оборони, частина загинула. Але багато все одно залишилися, і це покоління, на мою думку, має сили, наснагу та розуміння, як зрушити цей світ у правильному напрямку». Ольга Винник, сестра
«В тебе було все: безмежна щирість і неймовірної широти душа, частинки якої ти щедро роздавала всім навколо тебе. Розум, якого я навіть побоювалась, бо розуміла не більш як третину, коли ти розповідала, чого навчаєшся і які математичні задачі розв’язуєш. І просто дівоча краса. (...) Твоє життя було коротким і яскравим. Я впевнена, що цей спалах буде і далі світити багатьом людям». Олена Винник, мама Юлії
4 травня 2026 року мама Юлі написала у фейсбуці:
«...Знов квітне твоя магнолія... Але ти не загадаєш бажання і не задуєш 26 на торті, як мало б бути. З Днем народження, наше золоте руде сонечко Юлія».