Search trend "10 Вересня Свято"

У Харкові новий навчальний рік розпочали у десятій підземній школі міста. Її відкрили в Немишлянському районі, де на лінійці зібралися учні, батьки та вчителі. Міський голова Ігор Терехов передав директору закладу ключ від школи. Тепер захищені простори для навчання є в кожному районі Харкова, а діти можуть навчатися очно у безпечнішому середовищі.

Про це повідомляє журналістка Новини.LIVE Вероніка Марченко.

Нова школа

У Харкові 1 вересня відкрили нову підземну школу в Немишлянському районі. Вона стала десятою підземною школою в місті. Відтепер такі заклади працюють у кожному районі Харкова. Під час святкової лінійки Ігор Терехов передав директору школи ключ від нового закладу. На відкритті були учні, батьки та педагоги.

Терехов передає ключ від школи. Фото: Новини.LIVE/Вероніка Марченко

Для школярів цей день став особливим, адже вони розпочинають навчання у просторі, який дає змогу проводити уроки під землею та бути захищеними під час повітряних загроз.

Діти на першому дзвонику. Фото: Новини.LIVE/Вероніка Марченко

Міський голова звернувся до першокласників, випускників, учителів і батьків. Він наголосив, що цьогорічний День знань знову проходить в умовах війни, але діти продовжують навчатися та залишатися в Харкові.

"Сьогодні свято для тих, хто перший раз пішов до першого класу, хто перший раз сяде за парти в такому безпечному просторі", — сказав Терехов.

Мер Харкова виступив перед учнями. Фото: Новини.LIVE/Вероніка Марченко

Привітання школярів та вчителів

Окремо мер звернувся до старшокласників, для яких цей навчальний рік стане останнім у школі. Він подякував їм за те, що вони залишаються в Харкові попри війну.

"Попереду у вас чудове життя, незважаючи на те, що сьогодні йде війна, ви залишилися в Харкові і моя велика подяка вам за це", — подякував мер Харкова.

Терехов спілкується зі школярами. Фото: Новини.LIVE/Вероніка Марченко

Не оминув Терехов і педагогів. Він подякував учителям за щоденну роботу з дітьми та за те, що вони продовжують навчати школярів у складних умовах.

"Щирі слова подяки вам за те, що ви робите, за те, що ви ховаєте наших дітей, вкладаєте в них душу, частину серця свого, даєте їм знання", — заявив Ігор Терехов.

Навчання на Харківщині

Новий навчальний рік на Харківщині розпочинають понад 317 тисяч дітей, учнів і студентів. Серед них — близько 10 тисяч першокласників та майже 9 тисяч першокурсників, які навчатимуться за державним замовленням.

Учні за партами. Фото: Новини.LIVE/Вероніка Марченко

В області вже працюють 17 підземних шкіл. Із 1 вересня відкриваються нові заклади у громадах Лозівського, Берестинського та Чугуївського районів. До кінця року планують відкрити ще 19 підземних шкіл. Очікується, що це дасть змогу охопити офлайн або змішаним навчанням близько 100 тисяч учнів. Цього року також придбали 56 шкільних автобусів. Ще 21 автобус планують поставити до кінця року. На Харківщині продовжують розвивати й безпечну дошкільну освіту. Влітку в Пісочині запрацював перший в Україні підземний дитячий садок. Ще два такі заклади планують створити у Дергачівській та Харківській громадах.

Їдальня в школі. Фото: Новини.LIVE/Вероніка Марченко

Окремо працюють над харчуванням школярів. У Лозовій із 2 вересня фабрика-кухня забезпечуватиме безкоштовним комплексним харчуванням понад 5 тисяч школярів із чотирьох громад. Це друга така фабрика в Україні.

Для родин першокласників діє ініціатива "Пакунок школяра". Батьки можуть отримати 5 тисяч гривень на необхідні речі для школи. Станом на 1 вересня подали майже 7 996 заяв, а 5 217 родин уже отримали виплати на загальну суму понад 26 мільйонів гривень.

Екран на стіні. Фото: Новини.LIVE/Вероніка Марченко

Як повідомляли Новини.LIVE, міський голова Ігор Терехов заявив, що бюджету Харкова недостатньо для одночасного фінансування відбудови, соціальних програм і будівництва підземних шкіл. Харків не отримував від держави субвенцій на відновлення та відбудову міста. 

Також Новини.LIVE писали, що мер Харкова Ігор Терехов заявляв, що підземні школи міста влітку не простоювали. В цей період ці об'єкти даюли дітям можливість бути у шкільних таборах.

В Одесі 1 вересня школярі почали новий навчальний рік в умовах війни. Замість звичного подвір’я свято провели в укритті, щоб діти залишалися в безпеці. Першокласники та випускники разом почули перший дзвоник і змогли відчути святкову атмосферу попри тривоги та зміни в останній момент. Для багатьох це стало особливим початком.
Журналісти Новини.LIVE побували в одному із ліцеїв Одеси та зафільмували свято 1 дзвоника.
Свято змінили
В одному з одеських ліцеїв до 1 вересня готувалися заздалегідь. Планували провести урочистості в актовій залі, прикрасили приміщення та підготували виступи дітей. Однак через погіршення безпекової ситуації план довелося змінити буквально напередодні. Директорка ліцею Галина Андрійшина розповіла, що остаточне рішення провести свято в укритті ухвалили в останній момент. Окремої репетиції в такому форматі не було, тому частину заходу організовували вже на місці.
"До 1 вересня ми намагалися готуватися, як завжди, щоб максимально діти отримали свою частку щастя, отримали трошечки свята в цей день. Проте такі тривоги, які почастішили, внесли корективи, і ми вимушені були трошечки переформатувати. Спочатку ми вирішили, що відмовляємося від свята на вулиці взагалі, щоб якомога більше забезпечити нашим дітям спокійне проведення у зв’язку з безпековими умовами", — зазначила директорка.
Директорка про зміни. Фото: Новини.LIVE
Першокласники біля школи. Фото: Новини.LIVE
Цього року на свято запросили не всіх учнів. Участь взяли чотири перші класи та три одинадцяті. Для першачків це був перший крок у шкільне життя, а для випускників — один із останніх перших дзвоників у школі.
Діти на вулиці. Фото: Новини.LIVE
Учні в укритті. Фото: Новини.LIVE
Перший клас
Учителі також готували для дітей звичне святкування, але повітряні тривоги внесли свої корективи. Попри це, педагогиня каже, що головним завданням залишалося подарувати першокласникам позитивні емоції. Вчителька першого класу Катерина Олегівна зазначила, що діти дуже чекали на цей день. За її словами, навіть в укритті хотілося зберегти для них відчуття справжнього свята.
"Ми взагалі планували наше свято в актовій залі. Актова зала була вже прикрашена, дітки всі готували номери, ми готували танець. Але тривога вносить свої корективи і, на жаль, свято таке, як ми планували, не вдалося", — розповіла Катерина Олегівна.
Вчителька про підготовку. Фото: Новини.LIVE
Танцювальний номер. Фото: Новини.LIVE
Очікування батьків
Для батьків цей день також став важливою подією. Попри організаційні моменти та зміну формату святкування, мама одного з першокласників каже, що хвилюватися часу майже не було. Вона привітала дітей та їхніх батьків із початком нового етапу і зазначила, що всі чекали на цей день із радістю.
"Хочу привітати всіх першокласників, їхніх батьків з цим радісним етапом у житті. На жаль, сьогодні було перше вересня в укритті, було спекотно, але свято прийшло і всі дуже раді, що цей момент настав. Ніхто не хвилювався, всі були заклопотані різними організаційними питаннями, але всі раді, ніхто не встиг хвилюватися", — сказала Оксана.
Мама привітала дітей. Фото: Новини.LIVE
Школярі за партами. Фото: Новини.LIVE
Перші враження
Для першокласників цей день став особливим. Хтось напередодні хвилювався, хтось зовсім не боявся школи, а дехто більше переживав через ранній підйом. Діти розповіли, як готувалися до свого першого 1 вересня та з яким настроєм прийшли до ліцею.
Батьки з дітками. Фото: Новини.LIVE
Учні на сходах. Фото: Новини.LIVE
Сава зізнався, що перед початком навчання трохи переживав. До школи хлопчику допомагали збиратися батьки, але сам він теж долучався до підготовки. Приходити до ліцею йому було не страшно.
"Так, переживав перед цим днем. До школи збирався з допомогою батьків. Мені не було страшно приходити", — розповів першокласник Сава.
Сава про хвилювання. Фото: Новини.LIVE
Макс до першого дня у школі поставився значно спокійніше. Хлопчик каже, що не хвилювався перед початком навчання та з радістю прийшов до ліцею. Страху перед новим етапом у нього не було.
"Добре збирався до школи. Не переживав. Не страшно. Я радий до школи ходити", — сказав першокласник Макс.
Макс про підготовку. Фото: Новини.LIVE
Марго розповіла, що її ранок перед школою виявився трохи напруженим. Дівчинка хвилювалася, бо вони поспішали, а ще їй доведеться звикнути до нового режиму. Вставати рано щодня вона поки що не дуже готова.
"Я трохи переживала. Я готувалася, ми трохи спізнювалися, я хвилювалася. Мене мама розбудила. До того, щоб так рано вставати кожен день, я ще не дуже готова", — розповіла першокласниця Марго.
Марго про підйом до школи. Фото: Новини.LIVE
Олівія, навпаки, чекала на школу з гарним настроєм. Дівчинка заздалегідь підготувала необхідні речі та зовсім не боялася першого дня. Вона впевнена, що в школі буде цікаво, і вже готова до ранніх підйомів.
"Дуже класно збиралася до школи. Я хотіла в школу, бо думала, що буде класно. Взагалі не боялася, не переживала. Рюкзак, речі, ручки — все купили. І рано вставати кожен день я готова", — поділилася першокласниця Олівія.
Олівія про очікування. Фото: Новини.LIVE
Новий навчальний рік
Загалом сьогодні, 1 вересня, в Одесі розпочали роботу 116 зі 120 шкіл. Учні закладів, які не мають власних укриттів, тимчасово навчатимуться на базі інших міських шкіл.
Діти в укритті. Фото: Новини.LIVE
Вчителька спілкується з дітьми. Фото: Новини.LIVE
За рішенням уряду, новий навчальний рік починається без традиційних масових заходів. Усі формати першого дня мають відповідати безпековій ситуації, а заходи можна проводити лише з урахуванням місткості укриттів.
Батьки та учні в школі. Фото: Новини.LIVE
В Одесі цього року навчатимуться понад 84 тисячі школярів. Із них близько 32 тисяч обрали очний формат, приблизно 40,5 тисячі — змішаний, ще майже 10 тисяч навчатимуться дистанційно.
Діти на першому дзвонику. Фото: Новини.LIVE
Для 5,5 тисячі першокласників цей день став початком шкільного життя. Попри війну та повітряні тривоги, одеські школи знову наповнилися дитячими голосами.
Першокласники на святі. Фото: Новини.LIVE
Святковий клас. Фото: Новини.LIVE
Як повідомляли Новини.LIVE, в одеських школах змінили підхід до їжі, проте питання якості залишається відкритим. Окрім масштабної модернізації їдалень, навчальні заклади змушені підлаштовуватися під реалії війни та впроваджувати нові формати харчування навіть в укриттях. При цьому кожен випадок неякісної роботи постачальників має завершуватися жорсткою реакцією та розірванням контрактів.
Також Новини.LIVE писали, що в окупованому Криму росіяни шукають нових кандидатів для служби за контрактом серед студентів та абітурієнтів. Від керівників коледжів та вишів вимагають передати дані молодих чоловіків, які можуть бути відраховані, а також тих, хто цього року не склав вступні випробування.

Одним з найпопулярніших залізничних міжнародних напрямків Укрзалізниці для українців залишається Польща. З найбільших польських міст зручно летіти до більшості курортів. З України до Європи курсують вагони габариту RIC із 3-ярусними купе.
Новини.LIVE розкажуть, скільки коштують квитки на потяг Укрзалізниці з Києва до Варшави у вересні 2026 року.
Скільки доведеться віддати за квитки на потяг Київ-Варшава
Придбати квитки Укрзалізниці до Польщі нині можна лише онлайн — через мобільний застосунок чи офіційний сайт перевізника. Крім того, кожен пасажир має підтвердити особу через Дія.Підпис — відповідні вимоги були запроваджені для боротьби із перекупами.
Між столицями України та Польща щодня курсує прямий потяг 067 К. Рейс відправляється з Києва о 19:29 та зупиняється в Хелмі о 06:18. Поїзд прямує до станції Варшава Західна, куди прибуває о 10:20 наступного дня. Дорога займає 15 годин 43 хвилини. Проте пасажирам варто закладати час із запасом, адже можливі затримки на кордоні, особливо перед вихідними та святами. 
За одне місце в RIC купе пасажиру доведеться віддати 5 964 грн. Посадкові талони краще купувати якомога раніше. Квитки стають доступними в додатку та на сайті перевізника за 20 календарних днів до дати відправлення о 09:00. 
Купівля квитків на потяг Київ — Варшава. Фото: скриншот
З Києва до Варшави курсує потяг із вагонами RIC, вони трохи вужчі за звичні нам, адже відповідають стандартам Регламенту міжнародного залізничного транспорту (RIC, нім. Regolamento Internazionale delle Carrozze — Ред.). Відповідні вагони курсують євроколією, шириною 1435 мм. В той час ширина української колії складає 1520 мм.
В таких вагонах 3 місця, замість 4 звичних нам. Всі полиці розташовані з одного боку. Крім невеликого столика для пасажирів, в кожному купе також є раковина. 
Раніше Новини.LIVE розповідали, у які потяги Укрзалізниці не пустять без роздрукованих квитків. Пасажирам, які мандрують внутрішніми рейсами, достатньо показати провіднику під час посадки лише електронний формат квитка. Проте на деяких міжнародних маршрутах ситуація кардинально інша.
Також Новини.LIVE писали, що Укрзалізниця додала в застосунку та на сайті спеціальну позначку. Тепер під час купівлі квитків система показує пасажирів, які подорожують із домашніми тваринами. Значок лапки буде допомагати орієнтуватися під час бронювання місць. Зокрема, це буде корисно для тих, хто має алергію на шерсть.
Ваша пробная версия Premium закончилась

Щороку тисячі вірян приїжджають на святкування Рош га-Шана в Умані. Це єврейський Новий рік, одна з найважливіших релігійних подій в юдаїзмі. Очевидно, людям потрібно десь жити протягом кількох днів. Вони орендують квартири в новобудовах і старому фонді, приватні будинки, апартаменти, вілли тощо. А ціни на Рош га-Шана зростають в рази.
Сайт Новини.LIVE розповідає, скільки коштує орендувати житло в Умані на Рош га-Шана.
Оренда житла в Умані на Рош га-Шана
У 2026 році святкування єврейського Нового ріку почнеться у п’ятницю, 11 вересня, і триватиме до вечора неділі, 13 вересня. Люди з досвідом знають, що бронювати житло необхідно за кілька місяців до події, оскільки безпосередньо перед святом знайти вільну кімнату чи навіть ліжко буде майже нереально.
Ми проаналізували доступні варіанти на Booking. За поселення на чотири доби — з 10 по 14 вересня — потрібно віддати мінімум 60 000 грн. Стільки коштує проживання у покращеному номері з двоспальним ліжком одного з місцевих комплексів.
Вартість оренди житла в Умані. Фото: скриншот
За 80 000 грн на чотири дні можна орендувати апартаменти на п’ять ліжок. Найдорожчим варіантом буде проживання в будинку, де є чотири односпальні ліжка, три двоспальні, одне широке двоспальне та два дивани-ліжка. Потрібно заплатити 408 000 грн за чотири доби.
Вартість оренди житла в Умані. Фото: скриншот
Як заощадити на оренди житла
Якщо бронювати квартиру чи кімнату за кілька днів до Рош га-Шана, заощадити ніяк не вийде, оскільки містяни піднімають ціни для хасидів. Як результат — варіантів залишається дуже мало і доводиться погоджуватися на першу-ліпшу пропозицію, аби не опинитися на вулиці.
Трохи зекономити вдасться, якщо орендувати житло через OLX або схожі портали з оголошеннями. Водночас не всі власники погоджуються здавати нерухомість іноземцям, які приїхали на святкування Рош га-Шана, маючи упередження стосовно хасидів.
Найкращий варіант — шукати квартиру чи будинок із кількома кімнатами і багатьма ліжками. Подорожуючи в компанії, можна розділити витрати на проживання. Чимало власників спеціально роблять ремонти до єврейського Нового року, чекаючи напливу вірян.
Що ще варто знати українцям
Раніше Новини.LIVE писали, що власник квартири може зареєструвати у житлі людину без її присутності в ЦНАПі. Для цього потрібна нотаріальна довіреність із відповідними повноваженнями. Але наявність прописки не дає особі права власності на квартиру.
Також Новини.LIVE розповідали, що в Польщі будують житло неймовірними темпами, орієнтуючись на зростання чисельності населення. Однак демографічна статистика свідчить про зменшення народжуваності щороку. Це може призвести до кризи на ринку нерухомості.

У перший місяць осені є кілька пам'ятних дат та державних свят, які є важливими для українців.
Саме у вересні відзначаємо День знань, День українського кіно, День танкових військ. Вітаємо рятувальників, програмістів та вихователів.
Gazeta.ua публікує календар міжнародних та державних свят, а також памʼятних дат, які вшановуємо на початку осені. Зберігайте, щоб завжди мати під рукою.
Державні свята в вересні
1 вересня - День знань;
2 вересня - День нотаріату;
6 вересня - День підприємця;
8 вересня - Міжнародний день грамотності; Міжнародний день солідарності журналістів;
9 вересня - Міжнародний день краси; День тестувальника; День дизайнера-графіка;
10 вересня - Всесвітній день запобігання самогубствам;
12 вересня - День українського кіно; День фізкультури і спорту;
13 вересня - День працівників нафтової, газової тa нафтопереробної промисловості; День програміста;
14 вересня - День танкових військ;
15 вересня - Міжнародний день демократії;
16 вересня - День HR-менеджера; Міжнaродний день охорони озонового шару;
17 вересня - День рятувальника;
19 вересня - День винахідника і раціоналізатора; День фармацевтичного працівника;
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Усікновення глави Іоанна Предтечі: про які особливі заборони слід памʼятати в цей день
20 вересня - День рекрутера; День працівника лісу;
21 вересня - День миру; Міжнародний день миру;
22 вересня - День партизанської слави;
27 вересня - День машинобудівника; День туризму; День вихователя і всіx дошкільних працівників;
30 вересня - День всиновлення; Міжнародний день перекладача; Всеукраїнский день бібліотек.
Вихідні та робочі дні у вересні
У вересні 2026 року налічується 30 календарних днів. З них 22 робочих і 8 днів припадають на традиційні вихідні - суботи та неділі.
Робочими днями будуть 1-4, 7-11, 14-18, 21-25 та 28-30 вересня. Відпочиватимуть українці 5, 6, 12, 13, 19,20, 25, 27 вересня.
Під час дії воєнного стану додаткових вихідних ене передбачено.
Понад половина українців називають День Незалежності серед своїх улюблених державних свят. У загальному рейтингу симпатій він поступається лише Великодню та Різдву.
За роки повномасштабної війни День Незалежності набув для українців значно більшого значення. Абсолютна більшість українців (не менше 90%) підтримує незалежність України. За об'єднання з Росією виступає лише 1%.

Чинний президент США Дональд Трамп не скерував своїх переговорників до Києва на цьогорічний День Незалежності, як очікував президент України Володимир Зеленський. Натомість процеси за океаном надають підстави для оптимізму і без показових візитів Віткоффа-Кушнера.
Чому - розбиралася Gazeta.ua.
Приїдуть лише за результатом
Спецпредставники президента США Дональда Трампа по Україні Стів Віткофф і Джаред Кушнер не відвідали Київ 24 серпня 2026 року. До української столиці, як і до Москви, вони поїдуть, якщо побачать "реальні можливості мати результат", пояснив президент Фінляндії Александр Стубб. І додав - ініціатива нині на боці Росії, яка не хоче миру.
Фіни робитимуть дрони для України
Російські пропагандистські пабліки тим часом акцентували на намірі Стубба віддавати нам 90% дронів, вироблених спільно: фіни робитимуть дрони для України.
Сигнали Держдепу про мир та економіку
Незрозуміло, говорив Стубб сам від себе чи цитував когось із Білого дому. Офіційно держсекретар США Марко Рубіо привітав нас зі святом і наголосив:
Штати сприяють і сприятимуть врегулюванню російсько-української війни "шляхом переговорів, які встановлять міцний і довготривалий мир",
США підтверджують відданість "розвитку економічних зв'язків та зв'язків у сфері безпеки", а також прокладанню шляху до миру і процвітання "для обох наших країн".
Тобто чинна адміністрація говорить перш за все про економічні питання, а війна - на дуже задньому плані, згадується акуратно як "зв'язки у сфері безпеки". Складається враження, Штати обмежують підтримку Україні, як, можливо, Трамп пообіцяв російському диктатору Володимиру Путіну в Анкориджі.
Випробування тиском від Вашингтона
Така офіційна заява Держдепу повністю узгоджується з останніми сигналами від самого президента США: економічна війна проти Ірану замість бойових дій та - аналогічні дії проти Канади.
Прем'єр-міністр Канади Марк Карні охарактеризував дії США як напад
Обидві теми є продовженням нової тактики Трампа, яку він уперше під час чинної своєї каденції застосував 17 серпня 2026 року, коли розкритикував спільні навчання "Щит свободи Ульчі" з Південною Кореєю, та не скасував їх. Навчання були лише скорочені після того, як Північна Корея обстріляла море 10 балістичними ракетами. Отже, він нібито йде на поступки, але під тиском контрагентів та так, щоб можна було "відіграти" назад у будь-який момент.
З Канадою ще карколомніше. Прем'єр-міністр Канади Марк Карні охарактеризував дії США як напад: в останній момент американці висунули умови, які обмежують свободу канадців укладати угоди з деякими країнами та по деяких напрямках.
Мільярдні мита та ризик ескалації
"Це війна", - заявив Марк Карні.
У президента США переконані, Карні повернеться до переговорів. Міністр транспорту США Шон Даффі назвав мрії канадців перемогти в економічній війні зі Штатами "безглуздими".
Наразі близько 70% канадського експорту припадає на США. Трамп запровадив мито у 50% на деякі канадські товари (5,5% з усього експорту), від чого Карні втратить близько $20 млрд. Канада пообіцяла дзеркальні мита (зокрема, на молочну продукцію та сталь) з 8 вересня.
Близько 70% канадського експорту припадає на США
Справді, попри грізні слова з обох боків, перемовини можливі. Адже ні президент США , ні прем'єр-міністр Канади не увімкнули тарифи на повну.
Тому Іран, проти якого Штати 24 серпня розпочали "найбільший фінансовий наступ в історії", також спромігся на погрозу.
Економічний десант у стилі "Дня Д"
Секретар Вищої ради нацбезпеки Ірану Мохсен Резаї попередив про "зупинку судноплавства у регіоні", маючи на увазі насамперед Ормузьку протоку, якщо "будь-які країни" спробують задушити іранську економіку.
Міністр фінансів США Скотт Бессент не розкрив деталей, але порівняв економічний наступ із висадкою союзників у Нормандії під час Другої світової війни (операція "День Д"). Тоді висадка зумовила перемогу союзників. Нині, можливо, до Штатів приєднаються і країни Європи.
Тіньові переговори через Пакистан
В Ірані США випробовують міць Китаю - чи зможе голова КНР Сі Цзіньпін утримати країну від економічного краху? Водночас Тегерану дана можливість продовжити переговори. Адже, як повідомляють ЗМІ, минулого тижня Трамп телефонував головкому армії Пакистану Асіму Муніру щодо повернення іранців до перемовин. Асім Мунір на той час якраз був в Ірані.
Занепокоєння у Кремлі
У Росії настільки стривожилися, що повернули речника президента РФ Дмитра Пєскова. Він 24 серпня озвучив: удари ЗСУ по комерційних об'єктах не вплинуть "на динаміку на фронтах".
Російському диктатору Володимиру Путіну є чого нервувати. Економічна війна робить безглуздою будь-яку збройну перевагу. Наприклад, через війну з Канадою Дональд Трамп може зробити самопроголошеному президенту Білорусі Олександру Лукашенку як виробнику калійних добрив такі пропозиції, від яких той не зможе відмовитися. Це підсічка під західний фланг Росії.
Путіну є чого нервувати
У такі невидимі тенета президент Трамп розраховує впіймати Путіна.
Простір для маневру України
Кожен з них залишає простір для іншого, доки триває оголошена Трампом економічна війна. Нам Білий дім надає простір для маневру. І це найбільше турбує Путіна.
Журналіст "Радіо Свобода" Алекс Рауфоглу надав версію-лайт відсутності у Києві спецпредставників Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера: візит "не скасовано".
США сигналять Путіну - Україна у дипломатичній та економічній грі
Більше того. До Києва прибули сенатори від Демократичної партії США Річард Блюменталь та від Республіканської партії США Джеймс Ленкфорд, які на зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським обговорили ліцензію на виробництво ракет для ППО, спільні проєкти та безпеку. Цього ж дня приступив до роботи тимчасовий повірений у справах США Пол Х'юстон.
Х'юстон є кадровим дипломатом, до України працював у Нігері, а до того - у дипломатичній розвідці.
Цим США сигналять Путіну - Україна у дипломатичній та економічній грі, яка може бути набагато важчою для чинного господаря Кремля за "гру в солдатики".
І - у нас є вибір.

Відбулися матчі 1/32 фіналу розіграшу Кубка України сезону-2026/27. Цього року елітні клуби поставилися до турніру з повною відповідальністю, виставивши навіть проти аматорських колективів основні склади.
Тож на цій стадії було зафіксовано небагато несподіваних результатів. Втім, не обійшлося без кількох гучних сенсацій, ефектних голів та драматичних розв'язок.
"Чемпіон" відібрав найцікавіші моменти 1/32 фіналу Кубку України, які точно варті уваги.
Результати всіх матчів 1/32 фіналу Кубку України
Четвер, 20 серпня
Діназ (Вишгород) – Фенікс-Маріуполь (Маріуполь) 0:6
П'ятниця, 21 серпня
Брацлав (Вінницька область) – Олександрія 0:2
Ребел (Київ) – Агробізнес (Волочиськ) 0:4
Дружба-Козаки (Ніжин) – Базис (Кочубіївка, Черкаська область) 3:5
Поділля (Хмельницький) – Вікторія (Суми) 1:3
Локомотив (Київ) – Пробій (Городенка) 1:3
Субота, 22 серпня
То4ка (Одеса) – Епіцентр (Кам'янець-Подільський) 1:2
Авангард (Лозова) – Кудрівка 1:6
ЮКСА (Тарасівка) – Колос (Ковалівка) 0:3
Скала 1911 (Стрий) – Зоря (Луганськ) 0:6
Маяк (Сарни) – СК Полтава 0:0 (по пен. 4:2)
Решетилівка (Полтавська область) – Прикарпаття-Благо (Івано-Франківськ) 1:4
Рокита (Полтавська область) – Кривбас (Кривий Ріг) 0:3
Колос (Полонне) – Тростянець 1:2
Калинівка (Київська область) – Харків 0:9
Інгулець (Петрове) – Верес (Рівне) 1:4
Дністер (Заліщики) – Лівий Берег (Київ) 0:3
Нива (Тернопіль) – Буковина (Чернівці) 0:4
Нива (Вінниця) – Рух (Львів) 2:2 (по пен. 4:3)
Карпати (Львів) – Оболонь (Київ) 2:0
Неділя, 23 серпня
Пальміра (Одеса) – Куликів-Білка (Куликів) 1:2
Агротех (Тишківка, Кіровоградська область) – Вільхівці (Івано-Франківська область) 2:1
Пенуел (Кривий Ріг) – Металіст (Харків) 0:1
Покуття (Коломия, Івано-Франківська область) – Карбон (Черкаси) 0:1
Олімпія (Савинці, Полтавська область) – Металург (Запоріжжя) 2:1
Новий Розділ (Львівська область) – Атлет (Київ) 2:1
Вільхівці (Закарпатська область) – Чорноморець (Одеса) 1:0
Луцьксантехмонтаж №536 (Луцьк) – ФК Чернігів 1:2
Неймовірний гол не врятував Локомотив
У минулому сезоні київський Локомотив став одним з відкриттів розіграшу Кубку України. "Залізничники", які тоді виступали в Другій лізі, зуміли вибити двох представників УПЛ – Колос і Верес, та дійти до чвертьфіналу.




ФК Локомотив



У протистоянні з Пробоєм Локомотив вважався незначним фаворитом, враховуючи успішну кубкову історію. Проте представник Івано-Франківщини, який лише у 2024 році отримав професійний статус, зумів здобути путівку до 1/16 фіналу.
Поєдинок у Києві запам'ятався неймовірним голом зі своєї половини поля у виконанні "залізничника" Олексія Сахненка. Цей гол став справжньою окрасою цієї стадії Кубку України, хоча й не врятував Локомотив від вильоту.

Відеоогляд матчу Локомотив – Пробій







Вісім голів та два шедеври від аматорів
Справжнє свято футболу влаштували аматорські команди Дружба-Козаки та Базис. Суперники забили вісім голів, серед яких було місце й шедеврам.
На 24-й хвилині поєдинку гравець Базису Едуард Суханов ударом бісіклетою відправив м'яч у сітку воріт суперника.




ФК Базис



Наступний гол команди з Черкащини виявився не менш красивим. На 43-й хвилині Тимофій Брижчук ударом із гострого кута змусив згадати неймовірний гол Андрія Шевченка в матчі Мілана проти Ювентуса у грудні 2001 року.
У гольовій перестрілці влучнішими виявилися гравці Базису, які вивели команду в наступний раунд. Неймовірний поєдинок довів, що на аматорському рівні достатньо самородків, які нічим не поступаються професіоналам.

Відеоогляд матчу Дружба-Козаки – Базис







Паненка відбита лежачи або як команда Кулача вибила Полтаву
Однією з головних несподіванок 1/32 фіналу Кубку України став підсумок матчу між Полтавою, яка ще минулого сезону грала в УПЛ, та аматорським Маяком Сарни.


Владислав Кулач


ФК Маяк



Команду з Рівненщини напередодні кубкового протистояння очолив найкращий бомбардир УПЛ сезону-2020/21 Владислав Кулач. Новий головний тренер не відсиджувався на лаві запасних, а вийшов на поле разом із колишніми зірками елітного дивізіону – Андрієм Тотовицьким, Михайлом Сергійчуком та Юрієм Романюком.
Основний час поєдинку завершився нульовою нічиєю. Переможець визначився у серії одинадцятиметрових ударів, героєм якої став воротар Маяка Андрій Тимошицький. 31-річний капітан, уже лежачи на газоні, зумів відбити удар паненкою у виконанні Дмитра Касімова та вивести свою команду в 1/16 фіналу.

Відеоогляд матчу Маяк – Полтава







Гол Гладкого не допоміг Авангарду проти Кудрівки
У складі Авангарду Лозова на матч проти Кудрівки вийшли ексгравці збірної України – Олександр Гладкий та Євген Селін. Обидва ветерани українського футболу відзначилися у матчі, щоправда, по-різному: захисник зрізав м'яч у власні ворота, подвоївши перевагу Кудрівки, а зірковий форвард скоротив розрив у рахунку, ефектно реалізувавши гольовий момент.




Переглянути цей допис в Instagram Допис, поширений Кубок України з футболу (@ua_kubok)



Ще до перерви Кудрівка зробила рахунок 3:1 на свою користь, а у другому таймі відвантажила ще три м'ячі ексголкіперу Дніпра-1 Валерію Юрчуку. Команда УПЛ впевнено довела матч до перемоги та продовжить боротьбу за трофей.

Відеоогляд матчу Авангард – Кудрівка







Харків встановив рекорд турніру
З 1994 року рекорд результативності Кубку України належав донецькому Шахтарю, який у 1/8 фіналу розгромив Ворсклу (8:0). Повторити досягнення "гірників" згодом вдавалося харківському Арсеналу, Динамо та Карпатам, а от перевершити цей результат зумів лише Харків.




ФК Харків



Команда Младена Бартуловича розгромила аматорську Калинівку з рахунком 9:0 і таким чином побила 32-річний рекорд донеччан. При цьому всі дев'ять голів Харкова забили різні футболісти.

Відеоогляд матчу Калинівка – Харків







Команда із Закарпаття створила найбільшу сенсацію
У більшості поєдинків за участю команд УПЛ перемоги здобули представники елітного дивізіону. Винятком став матч за участю Чорноморця.
Справжню сенсацію створили Вільхівці. Завдяки голу екснападника Вереса Михайла Шестакова команда Другої ліги зуміла залишити поза Кубком України його дворазового переможця – Чорноморець.




ФК Чорноморець



Серед інших результатів варто виокремити перемогу Карпат над Оболонню в битві команд УПЛ. Зоря, Колос, Кривбас, Верес, Буковина та Лівий Берег розгромили своїх суперників із нижчих дивізіонів. А от Епіцентр з мінімальним рахунком обіграв аматорську То4ка, ворота якої захищав ексголкіпер Динамо Артур Рудько.
Фіналіст Кубка України Чернігів не без проблем обіграв Луцьксантехмонтаж №536 та сподівається повторити минулорічний успіх.
Хто вийшов до 1/16 фіналу Кубку України
За підсумками матчів 1/32 фіналу Кубку України визначилися 28 учасників наступного раунду. До них на цій стадії приєднаються чотири команди, які представляють або представляли Україну в єврокубках: Шахтар, ЛНЗ, Полісся і Динамо.
Тож боротьбу за трофей продовжать 14 із 16 команд УПЛ: Шахтар, ЛНЗ, Полісся, Динамо, Харків, Колос, Кривбас, Зоря, Карпати, Епіцентр, Верес, Кудрівка, Буковина та Лівий Берег.




ФК Лівий Берег



З 14 команд Першої ліги продовжать участь в турнірі 9: Вікторія, Фенікс-Маріуполь, Олександрія, Агробізнес, Пробій, Прикарпаття-Благо, Куликів-Білка, Металіст та Чернігів.
Чотири представники Другої ліги продовжать боротьбу в 1/16 фіналу: вінницька Нива, Вільхівці, Тростянець та Карбон. Зазначимо, що у Кубку України не беруть участь резервні команди: Колос-2, Полісся-2, Олександрія-2, Самбір-Нива-2, Полтава-2.
Із 15 представників аматорського футболу у стадії 1/16 фіналу зіграють 5: Базис, Маяк, Агротех, Новий Розділ і Олімпія.
Точну дату жеребкування 1/16 фіналу Кубку України мають оголосити найближчим часом. Базові дати матчів на цій стадії: 8-10 вересня 2026 року.




УАФ



Найкращі бомбардири Кубку України сезону-2026/27
Жодному з футболістів наразі не вдалося одноосібно очолити список бомбардирів Кубка України. Натомість одразу 10 гравців мають на своєму рахунку по два голи.
Олександр Беляєв (Кудрівка) – 2 голи (1 матч)
Едуард Суханов (Базис) – 2 голи (2 матчі)
Ігор Горбач (Зоря) – 2 голи (1 матч)
Сергій Кисленко (Фенікс-Маріуполь) – 2 голи (1 матч)
Валерій Кучеров (Фенікс-Маріуполь) – 2 голи (1 матч)
Владислав Катинов (Дружба-Козаки) – 2 голи (1 матч)
Максим Чеглов (Тростянець) – 2 голи (1 матч)
Артем Сьомка (Агробізнес) – 2 голи (1 матч)
Артем Федушко (Рух) – 2 голи (1 матч)
Максим Грабан (Прикарпаття-Благо) – 2 голи (1 матч)










Читайте також :


Кубок України 2026/27: розклад, трансляції та результати матчів

Подорожувати на потязі всередині країни та за її межами можна не лише з комфортом, а й додатковою вигодою. Пасажири можуть добре зекономити на квитках Укрзалізниці. Заощаджені кошти можна буде використати на подарунки чи нові емоції.
Про ціноутворення квитків йдеться у відповідному наказі Міністерства розвитку громад та територій України, передає Новини.LIVE.
Як не переплачувати за квитки УЗ
На вартість поїздки в потязі впливає низка факторів: день тижня, сезонність, а також заповненість вагона.
Найвигідніше пасажирам купувати квитки за 20 днів до відправлення рейсу, тоді застосовується коефіцієнт 1. Чим менше часу залишається до запланованої поїздки — тим зростає вартість посадкових талонів:
за 15–19 діб до відправлення — на 15%;
за 10–14 діб — на 17%;
за 5–9 діб — на 20%;
за 1–4 доби — на 25%;
протягом доби до відправлення — на 30%.
Зокрема, якщо квиток УЗ за 20 днів до відправлення коштував 1 000 грн, за менше ніж за добу поїздки пасажиру доведеться віддати вже 1 300 грн.
Не останню роль у вартості квитків відіграє сезонність. Зокрема, з 11 червня до кінця серпня застосовується найвищий сезонний коефіцієнт ,2. Тобто вартість квитків зростає на літо на 20%.
У непіковий період — з 10 до 31 січня застосовується коефіцієнт 0,85. Тобто ціна на квитки після новорічних свят падає на 15%.
На вартість квитків також впливає заповненість вагонів. В залежності від кількості пустих місць коефіцієнт коливається від 0,8 до 1,2. Тобто якщо вагон заповнений — ціна зростає до 20%, якщо майже пустий — вартість навпаки знижується на 20 %.
На потяги "Інтерсіті " нині діє знижка у розмірі 10%, якщо ви одразу купуєте квитки туди-назад. Проте вона не діє на вагони 1 класу.
Раніше Новини.LIVE розповідали про те, як варто купувати квитки Укрзалізниці у пікові періоди. Зокрема, можна скористатися автовикупом і система придбає потрібні місця за вас. Проте він доступний не на усіх напрямках.
Також Новини.LIVE писали, чому українці не можуть придбати квитки на частину потягів після 1 вересня. Перевізник проводить планове коригування графіка руху на осінній період, адже змінюється сезонний пасажиропотік. В УЗ порекомендували пасажирам поставити сповіщення в додатку.

До 1 вересня залишилося менше двох тижнів, а отже для батьків стартував традиційний шкільний квест — зібрати дитину й нічого не забути. Рюкзак, одяг, взуття, канцелярія, спортивний костюм і вишиванка — список чималий. Тож поки учні ще насолоджуються останніми днями літа, дорослі вже активно готуються до нового навчального року.
Журналісти Новини.LIVE пройшлися ринком 7 км і з’ясували, скільки загалом доведеться витратити на одного школяра.
Рюкзаки до школи
Без рюкзака шкільні збори точно не обходяться — і тут важливо, щоб він був не лише гарним, а й зручним для дитини. Цього року ціни на шкільні ранці майже не змінилися: ортопедичні моделі коштують близько 1700 гривень. Оскільки товар привозять із Китаю, вартість може коливатись через курс долара. Нова колекція цього сезону розійшлась досить швидко, але продавці запевняють, що пропозиції ще є.
"Асортимент з 1 по 4 клас весь ортопедичний. Вибираємо, приміряємо, кому яка спинка підходить. Якість повинна бути гарна, бо діти з 1 по 4 клас вже повинні носити рюкзачки", — пояснює продавчиня Тетяна.
Продавчиня Тетяна про рюкзаки. Фото: Новини.LIVE
При виборі рюкзака варто звертати увагу насамперед на його вагу, посадку на спині та ширину лямок. Важливо, щоб він не був завеликим для дитини, щільно прилягав до спини, а лямки можна було відрегулювати за зростом. Також варто перевірити міцність швів і застібок, якість та вологостійкість матеріалу, адже саме від цього залежить, чи зможе він прослужити дитині 3–4 роки навчання.
Рюкзаки на ринку "7 км". Фото: Новини.LIVE
Шкільний одяг
Окремо батькам доведеться витратитися і на одяг до школи. Тут вибір великий: для хлопців беруть сорочки, брюки та кардигани, для дівчат — блузки, сарафани й сукні. Але порівняно з минулим роком усе стало трохи дорожчим — продавці кажуть, що ціни в середньому зросли приблизно на 200 гривень. Базовий комплект для дівчинки — сарафан і блузка — обійдеться приблизно у 2 тисячі гривень. Хлопчика одягнути трохи дешевше: комплект із брюк та сорочки коштуватиме орієнтовно на 200 гривень менше. Проте продавці помічають, що перед початком цього навчального року покупців на ринку стало менше.
"Багато людей, я так розумію, повиїжджало. Я думаю, що і війна теж на це вплинула. Покупців стало трохи менше, але сподіваємося, що все буде добре", — ділиться продавчиня Олена.
Продавчиня Олена про шкільний одяг. Фото: Новини.LIVE
Вартість шкільної форми
сорочки для хлопчиків — 600-800 грн;
брюки для хлопчиків — 1000-1400 грн;
блузки для дівчаток — від 600 грн;
сарафани та сукні — від 1000 грн;
Шкільна форма на ринку "7 км". Фото: Новини.LIVE
Вартість канцелярії
Ще одна обов’язкова частина шкільних зборів — канцтовари, і тут список довший, ніж здається. Зошити, ручки, олівці, пенал, лінійки, ножиці, обкладинки, атласи та контурні карти — усе залежить від класу й вимог конкретної школи. Продавці кажуть, що цього року канцтовари подорожчали приблизно на 30%, тому батьки частіше шукають бюджетніші варіанти й обирають лише те, що справді потрібно. Для першокласників окремо радять звертати увагу на ручки з гумовою вставкою, щоб пальці не ковзали, а також на безпечні ножиці із затупленими кінцями. Водночас навіть базовий набір можна зібрати на різний бюджет
"Якщо, дивіться, на перший клас, то виходить приблизно 1000-1200 гривень. Все залежить від того, що батьки підбирають. Бо в школі може бути вимога, якщо немає умов, то вибирають більш бюджетно. Це може коштувати і 800 гривень", — каже продавчиня Інна.
Продавчиня Інна про канцелярію. Фото: Новини.LIVE
Ціни на канцелярію
Пенали — від 100 грн
Пенал на два відділення — 375 грн
Зошити "Школярик" — 10 грн
Зошити "Перше вересня" — 8 грн
Фонові зошити — 7 грн
Кольорові олівці, 6 кольорів — 40 грн
Кольорові олівці, 12 кольорів — 95 грн
Ручка "10 км" — 45 грн
Бюджетні ручки — від 5 до 25 грн
Атлас для 7 класу — 260 грн
Контурна карта — 90 грн
Щоденники Kite — від 150 грн
Щоденник без малюнку — 30 грн
Канцелярія на ринку "7 км". Фото: Новини.LIVE
Вартість взуття
З новою одежею зазвичай купують і нове взуття. Якщо раніше найчастіше шукали класичні туфлі, то зараз вибір став значно ширшим. Молодшим школярам батьки частіше обирають стримані моделі, а підлітки віддають перевагу кедам, кросівкам і лоферам, які можна поєднувати і зі шкільним, і з повсякденним одягом. Продавці кажуть, що особливо популярне універсальне взуття, яке дитина зможе носити не лише на уроки.
"Змінилися ціни, звичайно, дуже змінилися. У нас, по-перше, оренду сильно підняли, також налоги піднялися. І, ну, все росте", — розповідає продавчиня Олена.
Продавчиня Олена про взуття. Фото: Новини.LIVE
Ціни на взуття
Взуття — від 1300 грн
Турецьке взуття з натуральної шкіри — 2600 грн
Легкі кеди/кросівки — 1000–1100 грн
Моделі з минулого сезону зі знижкою — від 800 грн
Преміальні моделі — до 2000–2600 грн
Взуття на ринку "7 км". Фото: Новини.LIVE
Спортивний одяг
Для уроків фізкультури батьки також шукають окремий комплект. Найчастіше обирають костюми, які підійдуть не лише для уроків фізкультури, а й на щодень. У продажу є моделі для хлопців і дівчат різного віку, а вартість залежить від виробника та розміру. У середньому спортивний костюм зараз коштує від 1,5 до 2,5 тисяч гривень. 
"Я дуже розумію батьків, які вдягають не одну дитину, а кількох. Стало дорого перевозити товар, також є проблеми з логістикою і тому ціна змінилась. Не можу сказати на скільки відсотків, але це відчувається", — коментує продавчиня Міла.
Продавчиня Міла про спортивний одяг. Фото: Новини.LIVE
Спортивні костюми на ринку "7 км". Фото: Новини.LIVE
Вартість вишиванок
Ну, і річ без якої не може відбутись жодне свято — вишиванка. Сучасні, класичні, з різними орнаментами та кольорами — вибір сьогодні є як для хлопчиків, так і для дівчаток. Вартість залежить насамперед від тканини, способу оздоблення та складності роботи, тож підібрати варіант можна під різний бюджет.
"Ціни не змінюєм. Зараз мало дуже покупців, тому ціни в нас стабільні. Перед 1 вересня трошки беруть, але всі хочуть дешевше", — говорить продавчиня Катерина.
Продавчиня Катерина про вишиванки. Фото: Новини.LIVE
Ціни на вишиванки
Вишиванки — від 400 грн
Вишиванки ручної роботи  — 750 грн
Вишиванки нашивочки — від 350 грн
Набір зі спідничкою та вишиванкою — 450 грн
Вишиванки на ринку "7 км". Фото: Новини.LIVE
Кошик школяра
Якщо скласти все докупи, то сума виходить доволі відчутною. Рюкзак, одяг, канцелярія, взуття, спортивний костюм і вишиванка потягнуть приблизно на 7700 гривень. І це ще без додаткових покупок та з найдешевшими варіантами. Тож якщо обирати за якістю, сума дуже легко переходить за 10 тисяч гривень на одну дитину.
Покупці купують канцелярію на ринку. Фото: Новини.LIVE
Тож головна порада перед 1 вересня — написати список потрібного і розставити пріорітети. Так буде легше нічого не забути, спокійно порівняти різні варіанти та обрати те, що справді підійде дитині. А головне — не відкладати все на останній момент, бо перед самим стартом навчання вибір уже менший, а метушні — значно більше.
Також Новини.LIVE повідомляли, що у 2026 році на муніципальні виплати працівникам освітньої галузі в Одесі передбачили понад 165 мільйонів гривень. Окремі педагоги можуть отримувати місцеві надбавки, а з 1 вересня зарплати освітян в Україні мають зрости ще на 20%.
Раніше Новини.LIVE дізналися, скільки одесити витрачають на підготовку дітей до школи у 2026 році. За словами батьків, витрати на одну дитину можуть перевищувати 5 тисяч гривень, а якщо школярів у родині двоє — сума сягає близько 12 тисяч.

«Рудий генератор ідей» — так Юлію Здановську називала одна з однокласниць. Юлія не раз перемагала на всеукраїнських і міжнародних олімпіадах з інформатики й математики, отримала срібло на Європейській математичній олімпіаді серед дівчат. Вчителька, математикиня, волонтерка, яка мріяла стати реформаторкою освіти.
Третього березня 2022 року життя 21-річної Юлії обірвала російська ракета. У пам’ять Юлі проводять олімпіаду, започатковують премії та стипендії. Massachusetts Institute of Technology ще у 2022 році запустив програму Julia`s Dream для підтримки талановитих українських старшокласників.
Смілива, рішуча, яскрава, нестандартна — так її описують рідні, колеги і друзі. Ми поспілкувалися з ними, щоб розповісти історію Юлії.
Фото: Василина Борисюк
Дівчинка-сонечко
Юля народилася в Харкові. Її тато займається ІТ-розробкою банківських систем, мама з 2014 року волонтерила, а зараз очолює благодійний фонд «Станція Харків».
За словами Яна Здановського, доньці з дитинства все було цікаво. Змалку проявилась її незалежність і впертість: Юлю складно було до чогось примусити.
«У нас різниця 15 років, — розповідає старша сестра Ольга Винник. — Я не сприймала її як сестру, для мене це моя „перша дитина“. Вона багато в чому відрізнялася від інших. Років із п’яти ми з нею обговорювали такі теми, як кохання, смерть — речі, які зазвичай не цікавлять маленьку дитину».
Юлія Здановська привертала увагу зовнішністю: вогняно-руде волосся, блакитні очі. Її відразу помічали та запам’ятовували.
«Вона була така дівчинка-сонечко: і ззовні, і всередині», — розповідає батько Юлі, Ян Здановський.
«Передусім вражала її зовнішність, — ділиться спогадами Богдан Рубльов, професор КНУ та голова Всеукраїнської олімпіади з математики. — Вона була різноманітною, я навіть не наважуся це описати: при кожній зустрічі ти наче бачиш нову людину. А далі відкрився її глибокий внутрішній світ. Нестандартність думок, прагнення боротися з несправедливістю і неправильними речами, розмаїття інтересів і захоплень».
Юля з батьками
Навіть коротке спілкування з Юлею залишало глибокий слід. Віктор Іванов — учитель класичної гітари. Дівчина прийшла до його класу у 2012 році та провчилася місяць, потім він звільнився з музичної школи. Але навіть через 14 років він вирізняє її серед десятків своїх учнів:
«Я пам’ятаю її як вкрай порядну, педантичну, дисципліновану людину. За 8–9 уроків вона з нуля опанувала стільки, скільки деякі за рік. Мені вона нагадувала спорткар, який за три секунди розганяється до ста кілометрів на годину. Буває, що 45 хвилин уроку марудно тягнуться, здається, що час зупиняється. З Юлею було зовсім не так, відчувалася віддача, резонанс».
Дівчина багато чим захоплювалася: малювала, щось створювала руками, з дитинства любила дивитися фільми, читати.
«Це у нас спільне, — розповідає сестра. — Читаємо запоєм. При чому книжки різні: детективи, сучасна література. Пам’ятаю, як ми збирали сестрі першу колекцію — „Гаррі Поттер“ і подібне дитяче фентезі».
У 14 років переїхала з Харкова до Києва заради інформатики
Як згадує Ольга, сестру змалечку цифри цікавили більше, ніж літери. Вона навіть ліпила їх із пластиліну. Але в перший клас пішла в ліцей мистецтв.
«Вплинуло те, що там навчалися дружина і старша донька, — розповідає Ян Здановський. — Юля там таки зіграла якусь лисичку в спектаклі. Але сказати, що їй це особливо подобалося, не можу. Одночасно вона стала ходити до математичного клубу „Еврика“. І тут Юля дійсно була в захваті й показувала серйозні результати.
Після початкової школи у 2010 році ми перевели її в фізико-математичний ліцей № 27, відомий і за межами Харкова. Юля завзято займалася математикою, трохи менше фізикою. Коли почалась інформатика, донька нею зацікавилась і швидко переросла рівень, який їй могли дати в ліцеї».
Якось до школи завітала тренерка зі спортивного орієнтування та запросила охочих до гуртка. Це стало захопленням Юлі на чотири роки. Вони виїжджали кожні канікули, влітку — на збори та змагання. Як вважає батько, ця звичка кудись їздити, бути окремо від родини й дбати про себе самотужки підготувала доньку до самостійного життя. Тож коли її запросили навчатися в Українському фізико-математичному ліцеї в Києві, перспектива жити в чужому місті Юлю не злякала.
«Ліцей моніторить учасників олімпіад, — коментує Ян Здановський. — І ось після одного зі змагань Юля отримала неочікуваний паперовий лист із запрошенням на навчання. Чесно скажу, я не був у захваті від ідеї, щоб донька в 14 років жила в іншому місті. Але примусити Юлю щось зробити, не переконавши, було неможливо. Ми домовились з’їздити, а потім вирішувати.
Там явно здивувались, що ми приїхали з 27 ліцею. Саму співбесіду проводила дуже сильна вчителька інформатики. І Юля побачила, що тут отримає інформатику, якої в Харкові в неї не буде. Думаю, це сильно вплинуло на її рішення. Коли я ввечері сказав: „Ну, давайте ще все зважимо, подумаємо“, Юля відповіла: „Що тут зважувати?“».
Саме в ліцеї Юля познайомилася з Аліною Ян.
«Була шкільна олімпіада, на якій я отримала перше місце, а Юля — друге, бо остання найскладніша задача була з геометрії, а Юля її не любила. У мене було навпаки з комбінаторикою, тож коли ми почали дружити, то Юля вчила мені комбінаториці, а я її — геометрії. Щодо самої зустрічі: вона підійшла познайомитись зі мною, бо їй було цікаво, хто її обігнав.
Я щодалі більше цінувала наше спілкування. Був довгий період, коли я погоджувалася піти в супермаркет за компанію та купувала смаколики, щоб просто використати можливість пройтися разом.
Усі, хто вчився в УФМЛ, обожнюють його за те, що це гуртожиток. Юля порівнювала його з Гоґвортсом. А також через спеціалізацію школи на конкретних предметах. Ще й той лист-запрошення на навчання був єдиним паперовим у житті Юлі. Вона говорила, що це така рідкість — наче цей лист принесла сова.
Водночас у ліцеї було багато суворих, безглуздих правил, і Юля постійно боролася за справедливість, намагалася всіх захистити. Наприклад, одна вчителька наказала її однокласниці зняти куртку. У приміщенні було холодно, бо опалення було слабким чи взагалі не працювало. Юля почала сперечатися і довела, що вчителька не може цього вимагати. Таких історій було багато».
Олімпіади та міжнародні змагання
Навчання в УФМЛ виправдало очікування Юлі. Вона брала участь в олімпіадному русі.
«Не пройти на всеукраїнський рівень з математики — це було б просто дивно», — коментує Ян Здановський.
Юля й Аліна їздили на змагання з математики й інформатики у Чернівці, Запоріжжя, Чернігів, Хмельницький, Рівне, Вінницю, Дніпро.
«Можливо, це false memory, — розказує подруга, — але на одну олімпіаду в Конча-Заспі нас везли в мікроавтобусі. Місць не вистачало, запитали, чи є дві людини, згодні їхати в багажнику, і ми з Юлею погодились.
Юля довго хотіла павербанк. Зазвичай на олімпіадах його дають за друге місце (за перше — телефон чи планшет, за третє — флешку). І от вона весь час посідала або перше, або третє місця. Батьки купили їй потужний павербанк, який навіть міг заряджатися від сонця, але той зламався на третій день. Юля зрозуміла, що вона має його саме виграти. Але на наступній олімпіаді знов посіла перше місце. Тоді вона знайшла хлопця, який посів друге, й обміняла планшет на павербанк. Це вже їй „зарахувалося“, бо той павербанк не ламався».
Як згадує Аліна, Юля любила свій ноутбук і відмовлялась виходити без нього навіть до крамниці по сусідству. Кілька разів вона таки вмовила подругу залишити ноутбук вдома.
«Але саме тоді нам закортіло сісти на галявині та дивитися серіал. Наступного разу раптово з’явилося вікно, коли можна було б зробити домашнє завдання. Після цього я назавжди втратила голос у питанні ноутбука», — розповідає Аліна.
Бували дівчата й на міжнародних змаганнях. Юля двічі виступала на European Girls’ Mathematical Olympiad.
«Ми з Юлею познайомилися перед її першою поїздкою в Румунію на EGMO у 2016 році, — згадує керівниця команди Юлія Кравченко. — Вона була однією з наших наймолодших учасниць на той час. Яскрава і трошки сором’язлива. Наступного року ми знов зустрілись на EGMO, тепер у Швейцарії. Відчувалося, що за цей час Юля стала сильнішою. Олімпіада складається з двох турів (днів), у кожен із яких треба розв’язати три задачі за чотири з половиною години. Можна багато років учитися розв’язувати такі задачі, але під час змагання перехвилюватись. Тому важливим є розуміння, як налаштувати себе. У Юлі воно було».
EGMO-2017, поруч з Юлею Аліна Ян
«Коли ми їздили на змагання, в нас ніколи не було очікувань, що команда переможе. — коментує Андрій Анікушин, ще один керівник команди. — І того року ми сподівалися на нормальний виступ, аж ніяк не на боротьбу за перше місце. Неочікувано для нас дівчата виступили блискуче: дві харків’янки взяли золоті медалі, а Юля з Аліною — срібні.
На EGMO є так звана координація: після змагань роботи незалежно читають і керівники команд, і міжнародні координатори, а потім за 15–20 хвилин сторони мають дійти згоди щодо оцінок за кожну задачу. Команд близько сорока, тому координація займає цілий день. Результати відразу з’являються на офіційному сайті, тож можна онлайн стежити за процесом. Коли ми відкоординували чотири задачі, то побачили, що Україна йде на першому чи другому місці — дуже щільно з командою росії. Втрата кожного бала могла стати критичною».
У той рік Україна таки перемогла у командному заліку.
«Бали нашої команди відрізнялись від балів російської рівно на один бал. — додає Юлія Кравченко. — А ще мені запам’ятався момент із тієї поїздки: ми були на екскурсії на вершині швейцарської гори, там було прохолодно, всі трошки примерзли, але Юлі було комфортно у футболці. Всі вмовляли її одягнутися тепліше. Юля дуже чемно, але непохитно відмовляла і робила так, як їй було краще».
Нагородження на EGMO-2017
Справедливість для Юлі була важливіша за медалі
Андрій Анікушин був не тільки керівником команди України на EGMO, але й Юлиним викладачем математики в 11 класі.
«У Юлі Здановської було багато вчителів. Математичний шлях вона починала в Харкові, там свої неймовірно круті вчителі. А в УФМЛ до одинадцятого класу в Юлі математику викладав Віктор Вишенський — людина, яка виховала не одне покоління призерів математичних олімпіад.
Того самого року, коли команда перемогла на EGMO, Юля, Аліна і Денис — троє учнів із мого класу — брали участь у фінальному етапі Всеукраїнської олімпіади з математики. Це не тільки вершина національної лінійки олімпіад: серед одинадцятикласників відбирають дванадцятьох найкращих на відбірково-тренувальні збори до Міжнародної математичної олімпіади (IMO). Потрапити на IMO є головною метою тих, хто серйозно займається шкільної олімпіадною матиматикою. Денис на відбір потрапив. Юля була дванадцятою і проходила далі, а Аліна — тринадцятою і не проходила».
Після змагання передбачена апеляція, коли учасник може спробувати переконати журі, що його робота варта більшої кількості балів.
«На тій олімпіаді вийшло навпаки. Юля прийшла на апеляцію та сказала, що за одну із задач їй поставили більше балів, ніж вона заслуговує. Я впевнений, що 99 людей зі 100 в такій ситуації сиділи б тихенько та мовчки раділи б цим додатковим двом-трьом балам. Якби Юля не прийшла, ніхто б нічого не помітив: результат лишився би, вона була б дванадцятою і потрапила б на відбори.
Журі переглянули роботу, погодилися, що сталася помилка, й оцінку знизили. Аліна піднялася на дванадцяте місце — вони помінялись місцями. На фіналах Всеукраїнської олімпіади я не пригадую таких випадків — тим паче від людини, для якої на кону стояли відбори. Аліна поїхала на збори, а Юля залишилася призеркою Всеукраїнської олімпіади. Ця історія, як на мене, каже про її характер більше, ніж будь-яка медаль».
Навчання в КНУ і робота в Samsung
Після ліцею у Юлі були різні варіанти для вступу. Рідні пропонували подумати про повернення до Харкова й навчання в місцевому університеті. Але Юля обрала мехмат у КНУ імені Тараса Шевченка. Туди ж вступила Аліна.
«Як і в школі, Юля активно слухала на лекціях, ставила питання сама й відповідала на всі питання викладачів, також допомагала їм завершити думку, якщо вони не могли щось пригадати, — розповідає подруга. — Вона надзвичайно швидко вчилася, прослуховувала складні технічні лекції на швидкості 2x. Одного разу Юля дивилася відео на сайті якогось університету, де їх можна було прискорити 4x. Вона дуже цьому раділа та почала шкодувати, що максимум на YouTube — це 2x».
Амстердам, січень 2020 року. Фото: Василина Борисюк
До великої війни механіко-математичний факультет КНУ співпрацював із Samsung R&D Institute Ukraine. Близько сто студентів другого і третього курсів щороку проходили там практику під менторством майже двадцяти працівників. Тим, хто показував найкращі результати, рекомендували податися на подальше стажування і працевлаштування.
«Там був серйозний відбір із різними типами співбесід, — розповідає деканка факультету Оксана Безущак. — Оскільки це дослідницький центр, його працівник має не лише вміти програмувати, а й мати сильну математичну підготовку, вміти алгоритмічно мислити тощо. І Юля була єдиною студенткою факультету, якій це вдалося. Для нас це було дуже промовисто, хоча нікого не здивувало. За своїм потенціалом Юля могла будувати карʼєру в науці, у великій технологічній компанії чи у провідному університеті. Будь-де».
За словами Яна Здановського, деякий час Юля таки працювала трейні в Samsung. «Якось я її спитав: „Чим ти займаєшся? Мені ж цікаво як батьку й професіоналу“. — „Папа, NDA“. Все, — згадує він. — Але врешті-решт Юлі не вдалося суміщати роботу з навчанням. У неї були знайомі, які працювали фултайм десь в ІТ, а в університеті з’являлися перед сесією. Донька так не хотіла. Якось вона прийшла та сказала: „Ні, я звільняюся. Якщо я вже вчуся, то хочу вчитися“».
В університеті Юля також боролася за справедливість.
«На семінарі викладач почав кричати на дівчину через те, що вона його не розуміла, — пригадує Аліна. — Юля покликала його в коридор, зробила зауваження, сказала, що він має заспокоїтися і пояснити ще раз — повільніше та ясніше. Оскільки Юля завжди уважно його слухала і швидко все розв’язувала, він її поважав, тому дослухався. Коли вони повернулися до класу, він усе чітко й повільно пояснив, і та дівчина його зрозуміла».
«Було сильне враження, ніби в її очах усі справді рівні, — додає подруга Василина Борисюк. — Вона вела розмови як з учнями, так і з керівниками на більш-менш одному рівні, не намагаючись ні на кого тиснути і сама не стискаючись перед чужим авторитетом. Усе по ділу, з цікавістю до людей, спільної справи, без оцих нависаючих соціальних умовностей. Юля була альтруїстичною. Коли комусь щиро цікаві люди і радує чужий добробут, це помітно».
У 10 класі стала асистенткою вчителя
Юля з дитинства їздила в літні математичні табори. Саме там її вперше зустрів Андрій Анікушин. Школа «Мудрамакітра» проходила десь у лісі, тож «аудиторією» ставало що завгодно.
«Група, у якій була Юля, — наймолодші діти — займалась у дерев’яній альтанці без стін, — розповідає Андрій. — Там усі стільці стояли за периметром, а в одному з кутків — дошка. Юля сиділа впритул до неї — для мене це аналог першої парти. І потім уже в школі вона теж завжди сідала десь спереду. Учні часто соромляться щось казати викладачеві. Якщо ж Юля з чимось не погоджувалася або чогось не розуміла, вона про це казала. І вже на тому першому занятті була найактивнішою».
Коли Юлі було 16, саме в цьому таборі вона вперше спробувала викладати сама. Як згадує Ян Здановський, тоді керівник сказав їй: «Ні, ученицею я тебе більше не візьму. Будеш асистенткою вчителя».
«У цьому таборі в дітей багато домашніх завдань, які вони розвʼязують 24/7, — розповідає подруга Аліна. — А коли вирішать, то приходять до будь-якого викладача для перевірки. Діти самі обирають, до кого йти. І торік коли порахували, до кого з викладачів ходили найчастіше, в Юлі було друге місце при тому, що вона була лише десятикласницею».
На одному із занять не працював проєктор, але Юля знайшла вихід і показувала матеріали на ноутбуці
«Кванта» — освітній проєкт, який у 2016 році започаткували при університеті Шевченка брати Арсеній і Андрій Ніколаєви. Перший рік це були заняття з математики. Наступного року в одному з літніх таборів Андрій познайомився з Юлею. І коли з’явився задум зробити у «Кванті» напрям програмування, цим стала опікуватись вона.
«Юля прийшла з цією ідеєю ще на першому курсі, — згадує деканка мехмату Оксана Безущак. — До кабінету зайшла рудоволоса дівчина з рюкзаком на спині й майже з порогу сказала: „Ми хочемо на мехматі започаткувати гурток з програмування для школярів. Дозволите?“ Було відчуття, що саме команда Юлі зможе це зробити, бо вже тоді вона не просто вірила — вона знала, що все вийде. Це було символічно: першокурсниця, яка сама тільки почала університетське навчання, думала, як створити середовище для дітей. У Юлі вже було розуміння, як зробити математику й програмування не формальними, а живими, цікавими, захопливими».
Юля склала програму занять, які й вела сама в першій групі. Коли дітей запросили на наступний навчальний рік, потрібно було розробляти складнішу.
«Так у нас виникли три рівні програмування: „Електроніки“, „Кіборги“, „Термінатори“, — коментує Андрій Ніколаєв. — Такі назви за ними закріплені й сьогодні. Серед учнів, яких вчила Юля, деякі потім доходили до найвищого рівня олімпіадного програмування — International Olympiad in Informatics».
Юлія Здановська також займалася підбором викладачів до гуртка. Серед них був і Денис Щербак.
«Юля стала для нас керівничкою, а згодом і подругою, — розповідає Денис. — Значна частина нашого спілкування була пов’язана з веденням спільних проєктів: гуртка, таборів із програмування. До того, як „Кванта“ закупила кілька ноутбуків для дітей, які їх не мали, викладачі часто давали дітям свої на заняття, і Юля була першою в цьому».
«Людина-викладачка»
У Юлії Здановської був неабиякий хист до викладання. За словами співзасновника «Кванти» Андрія Ніколаєва, саме на заняттях Юлія розкривалася повністю; учні її обожнювали.
«Їй було щиро весело з дітьми, — коментує Василина. — Багато хто з нас травмований вчителями, які не любили, втомлювались або просто не були готові до взаємодії зі справжніми, голосними, хаотичними дітьми. Тому приємно було бачити Юлю, яка серед них була на своєму місці».
Юлія відповідально ставилася до викладання. За спогадами Василини, за кілька років вони посварились єдиний раз, коли вона не підготувала завдання для спільного гуртка з програмування.
«Юля була трохи розсіяною, забудькуватою — риси, якими подекуди доводиться платити за талант до математики й абстрактне мислення, — розказує Денис. — Вона могла забути поїсти чи поспати, але завжди робила все, щоб це не впливало на її учнів, які для неї були в пріоритеті: дописувала ночами завдання на завтрашні заняття, щоб зранку піти слухати власні пари, заправившись енергетиками. Інколи подібний режим роботи виснажував, і Юля, закінчивши всі справи, могла випасти на день, впадаючи в сплячку, щоб потім вийти з неї та почати все наново».
На занятті з Денисом Щербаком, 2019 рік
Аліна Ян пригадує, як якось уночі подруга генерувала тести для завдання з інформатики:
«Вона так втомилася, що заснула в одязі і з ноутбуком на ліжку. Згодом я чую незадоволене „Мммм! Мммм!“ Я думала, що вона прокинулася, і спитала: „Що сталося?“ — „Тести не генеруються!!!“ Я почала питати далі і відповіді не почула. Так я зрозуміла, що вона все ще спить, й уві сні намагається нагенерувати тести.
До речі, Юля постійно пробувала якісь трюки, щоб посилити чи перевірити заохочення дітей. Наприклад, у тексті лекції, який давала прочитати як домашнє завдання, додавала речення „Якщо ти це дійсно читаєш, напиши Юлі в особисті повідомлення слово „котлета““».
Андрій Ніколаєв згадує: показовим було те, що багато учнів Юлі не хотіли завершувати урок. І після заняття продовжували працювати над задачами, щоб показати їх викладачці наступного разу.
«Дітям було легко з нею, вони не боялися запитувати, — розповідає Андрій. — Юля для них ставала найкращою подругою, у них з’являлися спільні жарти. Водночас учні поважали її за те, що вона гарно знає матеріал. Це була „хімія“, коли Юля відразу була для них і подружкою, і менторкою, лідеркою. Її харизма створювала таку атмосферу в класі, яка дозволяла всім бути і розслабленими, і зацікавленими. Однозначно Юля була „людиною-викладачкою“».
Вчителювання в селищній школі
Після бакалаврату Юля вирішила не продовжувати навчання. Хоча батьки пропонували варіанти, крім КНУ.
«В одному з вишів, — чи то Київській школі економіки, чи Могилянці, — відкривали спільну магістратуру з престижним іноземним вишем», — пригадує батько.
Подруга Аліна також розповідає, що Юлія Здановська їздила до Норвегії працювати над математичними ідеями до професора Андрія Бондаренка. Але всі ці можливості не привабили дівчину.
У 2021 році дівчина подалася на програму від громадської організації «Навчай для України». Її учасники на 1–2 роки переїжджають у село або невелике місто і працюють вчителями.
Збори в «Навчай для України»
У мотиваційному листі Юлія написала, що ще зі школи завжди хотіла стати вчителькою. І саме в невеликому місті чи селі.
«...діти у великих містах мають купу можливостей: гуртки, репетитори, спеціалізовані школи/ліцеї всіх напрямків. А в маленькому містечку/селі таких можливостей менше. Тому для них те, що я можу дати (скажімо, цікавий гурток з програмування), буде важливішим і кориснішим». Із мотиваційного листа Юлії Здановської на програму «Навчай».
Як розповідає команда ГО «Навчай для України», під час наступних етапів відбору Юлія проявила себе як ініціативна, уважна до деталей і впевнена учасниця. Вони відзначили її природний контакт із аудиторією і вміння втримувати клас:
«Вона говорила динамічно, з живою, приємною інтонацією, яка передавала її захоплення темою. Особливо запам’яталося, як вона реагувала на всіх учнів, залучала їх до роботи і повертала увагу через цікаві запитання».
Юлі випало викладати математику й інформатику у селищі Юр’ївка Дніпропетровської області. Директорка школи згадує, що нова вчителька приїхала на два тижні раніше, ніж було потрібно.
«Ознайомилася з кабінетом, перевірила всі комп’ютери, склала список, що треба замінити або полагодити. Сама зайнялася інтернетом, протестувала сигнал у кожному класі та по суті налагодила його в усіх кутках школи», — розповідає команда ГО.
1 вересня в Юр’ївській школі, з колегою Адріаною
Звісно, не все було безхмарним, вистачало труднощів. Батько Юлі пригадує один із випадків:
«До кабінету інформатики привезли нові комп’ютери. Донька їх вмикати, а там нема операційної системи. Керівництво відправило її до якогось відділу технічної забезпечення обласного департаменту освіти. Юля дзвонить, а їй: „А ви хто?“ — „Вчителька інформатики“ — „Це не рівень. От хай мені зателефонує ваш директор чи, як мінімум, завуч, я розкажу, як написати заявку“. Оце вибішувало її страшенно».
Попри всі перепони Юлі вдалося зробити багато за трохи більш ніж пів року. Вже за місяць вона запропонувала вчителям перейти на Google Classroom для дистанційних уроків. Допомогла створити всім онлайн-кабінети й навчила, як ними користуватися.
«Разом із ще однією учасницею „Навчай“ Адріаною вони зробили акцію збору монет 25 копійок, які вийшли з обігу, але їх ще міг прийняти банк. Зібрані гроші вони передали онкохворим дітям. Також вони ініціювали участь у конкурсі, завдяки якому школа отримала в подарунок спеціальні пластикові контейнери для сортування сміття», — розповідає команда ГО «Навчай для України».
На одній із нарад з’ясувалося, що багато учнів приходять до школи голодними. Юлія знайшла спонсорів, готових оплачувати обіди дітям, які не могли собі дозволити купувати їжу. Вже коли Юлі не стало, колеги знайшли в її столі з десяток навушників, які вона купила власним коштом, щоб діти використовували їх для навчання.
«Одному хлопцю віддала свій старий телефон, тому що в нього взагалі нічого не було, щоб займатись дистанційно, а собі купила новий, — згадує Ян Здановський. — Школа, в яку її розподілили, за якимось грантом була гарно оздобленою. Був тенісний стіл, але він просто стояв. І Юля за свої гроші купила ракетки, м’ячики, сітку. Шоком для учнів було те, що вона періодично сама ставала грати з ними».
Юля вела математичний гурток і мріяла створити у школі повноцінний кабінет робототехніки.
«Вона сама вчилася користуватися 3D-принтером, опрацьовувала різні схеми друку, чекала на кожен новий елемент обладнання. Остання партія надійшла за півтора тижні до 24 лютого 2022 року», — розповідає команда ГО «Навчай для України».
«Дякую, але я лишаюсь у Харкові до перемоги»
Хоча Юля з 14 років жила не вдома, вона досить часто приїжджала до рідних у Харків. Так було й під час канікул у Юр’ївській школі у лютому 2022 року. Сестра Ольга згадує розмову про ситуацію, що гнітила Юлію:
«В неї була учениця, відмінниця, залякана батьками настільки, що займалася самоушкодженням. Коли Юля пішла до керівництва з цією проблемою, їй відповіли: „Батьки заробляють, не п’ють, а в інше не треба лізти“. Це питання так і залишилось невирішеним».
Юля побула вдома кілька днів, коли почалося повномасштабне вторгнення.
«Ти обрала наймирнішу професію на землі — шкільної вчительки. І коли почалася війна, ти два дні буквально металася по дому, тому що хотіла захищати свою країну і свій рідний Харків. Але це, мабуть, єдине, чого ти не вміла — користуватись зброєю». Із допису Олени Винник, мами Юлії
Батьки вмовляли доньку повернутись до Юр’ївки, де було безпечніше. Друзям, які пропонували виїхати, дівчина відповіла: «Дякую, але я лишаюсь у Харкові до перемоги».
Вся сім’я Юлі волонтерила. Сама дівчина теж допомагала. Ще з 2015 року вона допомагала проводити свята для дітей-переселенців і викладала математику у фонді «Станція Харків».
«У перші дні повномасштабної війни всі в родині намагалися зрозуміти, що відбувається, до кого долучитися, — згадує сестра Ольга. — Ми в основному почали допомагати цивільним, а в Юлі було бачення, що в першу чергу треба допомогти військовим».
«...на третій день війни ти побачила оголошення, що штабу оборони Харківщини потрібні не тільки військові, а й волонтери. Як і завжди, намагатись вплинути на твоє рішення не мало ніякого сенсу». Із допису Олени Винник, мами Юлії
Транспорт не ходив, тож Юля вирушила до центру міста пішки. Перші кілька днів поверталась до батьків ночувати. 28 лютого волонтерів поставили перед вибором: або піти додому й більше не приходити, або залишатися в штабі цілодобово. Юля обрала друге.
«Я спитав: «Ти добре подумала?» — «Подумала». Були деякі спроби запропонувати їй інше волонтерство. Але на все вона відповіла:"О, давайте я вам пораджу знайомих" або «Я пошукаю тих, хто може цим зайнятися»«, — згадує Ян Здановський.
Загибель
1 березня 2022 року по центру Харкова поцілили дві російські ракети. Влучили в будівлю обласної адміністрації, де базувався штаб оборони. За даними прокуратури, у той день загинула 31 людина.
Як згадує батько Юлі, буквально за кілька хвилин після вибуху донька написала: «Зі мною все норм».
Юля біля ХОДА після обстрілу 1 березня. Джерело
«Нам вона постійно говорила, що в обладміністрації базувалися і цивільні волонтери (серед яких була вона). А „ті, хто зі зброєю“, нібито були окремо, — каже Ян Здановський. — Потім частина цих людей перетворилися на „Кракен“. Коли вже Юлі не стало, одна з подруг показала їхнє листування. Виявляється, що серед цивільних волонтерів була черга на те, щоб доєднатися до збройного спротиву. Після того першого ракетного удару подруга їй написала: „Слухай, це вже стає зовсім небезпечно! Може, ти все-таки звідти з’їдеш? Підеш кудись в інше місце волонтерити?“ А Юля відповіла: „Ти нічого не розумієш! Після цього прильоту багато людей пішли. І таким чином я дуже сильно просунулася в черзі на отримання зброї. Куди ж я піду, коли такі шанси?“».
У ті дні Юля зазвичай обов’язково писала рідним зранку, а ввечері — вже за можливості, оскільки ночували вони в підвалі, де могло не бути зв’язку. Третього березня о 18:41 дівчина написала подрузі, що в неї все супер і вона волонтерить. А о 18:43 у місті пролунав сильний вибух.
«При тому, що це було далеченько, наш дім трухануло. І я написав доньці в Telegram „пінг“... Зазвичай, коли вона бачила, то відповідала мені „понг“. Отак цей „пінг“ останнім повідомленням і залишився...» — розповідає батько Юлії.
Інформацію, що це був ракетний удар, спочатку ніде не опублікували. Вже потім з’ясувалося, що ракета розірвалася поруч із обласною адміністрацією. До наступного дня родина не панікувала, оскільки чекала на ранкову звістку від Юлі.
«4 березня за нами з батьком приїхав мій чоловік, сказав, що зараз ми їдемо возити іноземного журналіста, — розповідає сестра Ольга. — На той момент у нас вже була дружня тероборона, яка погодилась йому показати деякі місця, але потрібен був перекладач. Поки ми моталися, батьки постійно намагалися додзвонитися до кураторів штабу, де була закріплена Юля. Близько третьої-четвертої години дня ми зрозуміли, що треба їхати на місце. Коли я почула про приліт ракети, зрозуміла, що Юлі немає. В мене не було очікувань, що ми знайдемо її живою. Батьки сподівалися. До останньої хвилини».
Наступного дня в приміщенні, де ночували волонтери, знайшли Юлин наплічник.
«Після цього надії фактично не залишилося, — ділиться Ян Здановський. — Але весь цей час у штабі не мали інформації про те, куди відвезли тіла загиблих. Зараз я розумію, що наша дитина також могла опинитися в тій траншеї (у 2022 році на 18 кладовищі у Харкові виявили масові поховання понад 1000 людей — ред.), якби не одна знайома, яка якимось дивом знайшла контакти в морзі. Вона подзвонила нам наступного дня і сказала, що є неопізнане тіло з примітним перснем».
7 березня Юлю впізнали рідні за фотографіями.
«Важливо, що 15 березня ми забрали Юлю. Те, що я побачив у той день, — просто пекло. Співробітники моргу по 10 хвилин ходять подвір’ям у пошуках потрібного тіла, перекладають мішки з місця на місце, поки родичі чекають», — говорить Ян.
За словами мами Юлі Олени Винник, вони хотіли б, щоб була вшанована пам’ять усіх волонтерів, які загинули третього березня. Поки що встановлені імена тільки сімох людей із приблизно десяти.
Алея пам’яті волонтерів у Харкові
Не хотіла в Гарвард, хотіла стати міністеркою освіти в Україні
Коли на врученні дипломів Юлі побажали стати професоркою Гарварду, вона відповіла: «Не хочу бути професоркою і не хочу до Гарварду, а от міністеркою освіти в Україні стати згодна». В інтерв’ю напередодні від’їзду до Юр’ївки дівчина говорила, що хоче сприяти змінам на глобальному рівні.
«...я бачу системні проблеми зі шкільною освітою в Україні. (...) Але щоб розв’язувати проблеми українських шкіл, треба спочатку добре в них розібратися, уявляти, як виглядає школа „зсередини“, з якими труднощами стикаються вчителі в своїй роботі. І найкращій спосіб це зробити — попрацювати декілька років у школі». Із мотиваційного листа Юлії Здановської на програму «Навчай»
За життя Юля вміла вести людей за собою. Сила й яскравість її особистості продовжує надихати і сьогодні.
За чотири місяці після загибелі Юлії українська математикиня Марина Вязовська отримувала медаль Філдса. В своїй промові вона згадала Юлію Здановську:
«Вона була людиною, сповненою світлом, і її великою мрією було викладати математику дітям в Україні».
У пам’ять про дівчину Massachusetts Institute of Technology заснував освітній проєкт Yulia’s Dream для талановитих старшокласників із України, а Ягеллонський університет — стипендію для студентів факультету математики та інформатики. В Україні проходить олімпіада для 5–7 класів імені Юлії Здановської.
Із 2022 року у Києві є вулиця Юлії Здановської (колишня Ломоносова).
«Це тама сама вулиця, на яку вони з ліцею бігали по смаколики, і де розташований гуртожиток КНУ. Юля ходила цією вулицею сім років — третину свого життя, тепер нею ходять нові покоління студентів КНУ», — додає Олена Винник.
Фото: Василина Борисюк
Спогади
«Мене навіть не здивувала ідея Юлі піти волонтерити в Харківську ОДА. Я не намагалась її відмовити, бо український опір, особливо тоді, тримався на людях, які безстрашно йдуть і просто роблять те, що треба робити. Напевне, ми обидві розуміли, що вона — одна з цих людей, і відмовляти її зараз контрпродуктивно. Загалом, я боюсь забагато чого, вона — боялась замало і була єдиною людиною, яку я постійно просила звідкись злізти, бо мені аж фізично страшно за неї. А вона не злазила». Василина Борисюк, подруга й колега
«Це була людина, яка боролася за справедливість, постійно крок за кроком змінювала світ. Це складно пояснити, треба було бачити на власні очі її енергію, кожен конкретний випадок. Як вона тягла нагору важкі речі бабусям у переході, як спонтанно залишалася після занять на кілька годин, почувши від однокурсниці, з якою перед тим ніколи не спілкувалася: „Я не розумію, як програмувати на Python“». Аліна Ян, подруга
«Юля була надзвичайно доброю, чуйною і турботливою. Завжди готовою до пригод, з гарним, хоч і трохи специфічним, почуттям гумору.
Мій найбільш яскравий спогад про неї — традиція викладачів „Кванти“ ходити ввечері після занять на дитячий майданчик неподалік, купувати морозиво і обговорювати все на світі, сидячи по краях пісочниці. Секцію з програмування, яку Юля розбудувала з нуля, вона згодом передала мені. Звісно, програма змінюється, але в основі, особливо для наймолодших груп, досі всі завдання, придумані нею. Вірю, що колись друзі, колеги й учні Юлі зможуть втілити її мрії в життя» Денис Щербак, друг і колега
«Юля була світлою, фантастично чесною і живою людиною, вона випромінювала енергію. За її відкритістю стояли принциповість, глибина і справжня, не по-юнацьки доросла відповідальність.
Про Юлю дуже важко говорити в минулому часі. Бо коли згадуєш її, передусім думаєш не лише про втрату, а й про масштаб можливого майбутнього. Вона могла стати сильною науковицею чи програмісткою. Але вона обрала шлях організаторки освітніх змін. Вона була як сонечко — рудоволоса, яскрава, натхненна. Її загибель — це наш невимовний біль.
Найкраще, що ми можемо робити сьогодні, — це продовжувати ті речі, які були для неї важливими: підтримувати талановиту молодь, розвивати математичну освіту, давати дітям із різних міст і сіл можливість отримати сильні знання, берегти чесність і свободу. Саме за таку Україну Юля жила. І саме таку Україну вона хотіла бачити». Оксана Безущак, деканка механіко-математичного факультету КНУ
«Світ її бачить як математикиню, а я її бачу як людину. Для мене математика — це просто її частина. Якщо ж таки говорити про глобальний контекст, як на мене, ключовим було саме бажання змін. Це могла бути математика, фізика, українська мова — не має значення.
Я особисто нею захоплювалася, бачила в ній приклад того покоління, яке ми чекали: сучасного, сміливого, готового боротися за свої права. Вони першими пішли до лав Сил оборони, частина загинула. Але багато все одно залишилися, і це покоління, на мою думку, має сили, наснагу та розуміння, як зрушити цей світ у правильному напрямку». Ольга Винник, сестра
«В тебе було все: безмежна щирість і неймовірної широти душа, частинки якої ти щедро роздавала всім навколо тебе. Розум, якого я навіть побоювалась, бо розуміла не більш як третину, коли ти розповідала, чого навчаєшся і які математичні задачі розв’язуєш. І просто дівоча краса. (...) Твоє життя було коротким і яскравим. Я впевнена, що цей спалах буде і далі світити багатьом людям». Олена Винник, мама Юлії
4 травня 2026 року мама Юлі написала у фейсбуці:
«...Знов квітне твоя магнолія... Але ти не загадаєш бажання і не задуєш 26 на торті, як мало б бути. З Днем народження, наше золоте руде сонечко Юлія».

15 серпня 2026 року Варшава влаштувала найбільший військовий парад у своїй сучасній історії: тисячі військових, сотні одиниць техніки, літаки й кораблі. Не вистачало тільки одного – нащадків тих, без кого свято взагалі не існувало б. Більше про цей польський парадокс розповість Еспресо. Парад без запрошенняДень Війська Польського 15 серпня 2026 року, фото: Kancelaria Prezydenta RP15 серпня Польща відзначала День Війська Польського – річницю Варшавської битви 1920 року, тієї самої, яку історики й публіцисти охрестили "Дивом на Віслі". Цього року святкування вийшло справді небувалим: у Варшаві на Віслостраді пройшли близько двох тисяч військових, понад 300 одиниць наземної техніки, понад 60 літаків і гелікоптерів. У Гдині та Гданську паралельно відбувся морський парад – понад 20 кораблів, а безпеку заходу забезпечували ще близько 9 тисяч військовослужбовців. Президент Кароль Навроцький того дня встиг присвоїти генеральські й адміральські звання 21 офіцеру, а прем'єр Дональд Туск говорив про прагнення Польщі уникнути війни.До параду долучилися військові США, Канади, Австралії, Литви, Естонії, Швеції, Румунії – а найчисельніший іноземний контингент представила Франція, зокрема підрозділ Іноземного легіону.Українців серед них не було. Міністерство оборони України ще за кілька днів до цього офіційно підтвердило: запрошення на парад Київ не отримував. Пресслужба Міноборони Польщі пояснила це буденно – усталених правил щодо переліку гостей немає, а окремі підрозділи ЗСУ не брали участі у варшавській дефіляді ні у 2022-му, ні у 2023-му, ні у 2024-му, ні у 2025-му, бо, за логікою Варшави, під час війни українським військовим краще виконувати бойові завдання, ніж марширувати парадами за кордоном. Аргумент по-своєму логічний. Проблема лише в тому, що саме цей парад – історично не байдужий для українців. Бо це свято річниці події, в якій українська зброя була не масовкою, а однією з причин перемоги."Диво", яке починалося зі спільного походу на КиївПольсько-український парад на Хрещатику, 9 травня 1920, фото: ВікіпедіяЩоб зрозуміти іронію ситуації, варто повернутися на сто шість років назад. Навесні 1920 року Юзеф Пілсудський і Симон Петлюра підписали союзницьку угоду – так звані Варшавські угоди, які були суперечливим, та все ж: Польща визнавала УНР, натомість Україна погоджувалася на польський контроль над частиною Галичини й Волині. Разом польсько-українські війська рушили на схід, і вже 7 травня 1920-го спільними зусиллями звільнили Київ від більшовиків, відкинувши Червону армію за Дніпро.Однак цей тріумф виявився недовгим. Уже за місяць, 6 червня, союзники залишили Київ і почали відступ – Червона армія перейшла в контрнаступ і покотилася на захід через Полісся, Поділля й Галичину аж до польської території. У липні більшовицькі війська прорвалися до Львова, а армія Тухачевського розгорнула наступ на Варшаву. Над самим існуванням молодої польської держави, яка щойно відродилася після 123 років поділів, нависла реальна загроза знову канути в Лету. Замостя: дванадцять днів, які виграли ВаршавуМарко Безручко (другий зліва на передньому плані) й Симон Петлюра (крайній справа) під час військового параду в Києві 9 травня 1920 року, фото: з фондів Centralne Archiwum WojskoweСаме тоді на історичну сцену виходить постать, про яку в самій Польщі сьогодні згадують значно рідше, ніж вона того заслуговує, а часом і применшують, кажучи, що поляки самі справилися. Тож, його ім’я – полковник, згодом генерал-хорунжий Армії УНР Марко Безручко.Поки польське командування готувало контрудар під Варшавою, більшовицьке командування кинуло в обхід, у тил польському фронту, 1-шу Кінну армію Семена Будьонного – близько 20-25 тисяч шабель, кінні тачанки з кулеметами, десятки гармат. Завдання Будьонного було прорватися через Замостя й Люблін і вийти на Варшаву з тилу, замкнувши оточення. Зупинити цю лавину мав гарнізон Замостя – 6-та Січова стрілецька дивізія Безручка разом із польським 31-м полком, загалом трохи більш як 3 тисячі багнетів проти майже 25-тисячного кінного корпусу.Дванадцять днів облоги – з середини серпня до початку вересня 1920 року – гарнізон Замостя утримував місто, не даючи кінноті Будьонного вийти на оперативний простір і з'єднатися з рештою більшовицьких сил. Саме в ці дні під Варшавою розгорнувся успішний польський контрнаступ – армія Тухачевського зазнала поразки, а трохи згодом, на початку вересня, під Комаровом уже сама кіннота Будьонного була розбита польськими кавалерійськими та піхотними частинами. Штурм Замостя, під яким Будьонний поніс важкі втрати, фактично зламав ударну силу його армії й позбавив більшовиків шансів дотягнутися до польської столиці з півдня. За цю операцію Безручко та його заступник Всеволод Змієнко 5 жовтня 1920 року отримали звання генерал-хорунжих.Простіше кажучи: поки поляки перегруповувалися й били Тухачевського під Варшавою, українські воїни цих кілька вирішальних днів тримали фронт у Замості й не пускали до польської столиці другий кулак більшовицького наступу. Без цього "диво" на Віслі цілком могло не відбутися. Принаймні, так трактують українські історики героїчну постать Безручка.Подяка по-варшавськомуФінал цієї спільної кампанії виявився менш зворушливим, ніж її середина. Восени 1920-го Польща сіла за стіл перемовин із більшовицькою Росією – і в жовтні уклала перемир'я, а в березні 1921-го підписала Ризький мирний договір, за яким територію Правобережної України фактично поділили між Польщею та більшовицькою Росією, а про союзника УНР – просто "забули". 35-тисячне українське військо, яке ще вчора билося пліч-о-пліч із поляками, було роззброєне й інтерноване в польських таборах.Варшавський договір 1920 року, який мав стати основою польсько-української державності, на практиці виявився разовим використанням українських армій проти спільного і значно сильнішого ворога – з подальшим списанням союзника з рахунків, щойно він виконав свою функцію. Формулювання жорстке, але саме так це сьогодні у більшості описують українські історики, коли говорять про долю армії УНР після 1920 року.Свято, яке заснував брат митрополитаГенерал, граф Станіслав Шептицький, фото: radiosvobodaА тепер – деталь, яка цього серпня набуває особливої іронії. Дату 15 серпня як офіційний День Війська Польського запровадив зовсім не Пілсудський. Це зробив генерал Станіслав Шептицький – рідний брат глави Української греко-католицької церкви митрополита Андрея Шептицького. У 1923 році, обіймаючи посаду міністра військових справ Польщі, Станіслав Шептицький своїм наказом №126 від 4 серпня 1923 року встановив 15 серпня як "День Вояка"– на честь річниці "пам'ятної поразки більшовицької навали під Варшавою". Саме цей наказ і започаткував традицію, яку сьогодні продовжує сучасне польське Свято Війська Польського.Виходить доволі цікава картина. Адже свято, яке цього року відбулося без українців, започаткував чоловік, чий рідний брат очолював Українську греко-католицьку церкву і чиє прізвище в Україні асоціюється насамперед із митрополитом Андреєм та УГКЦ – чи не найбільш проукраїнською церквою. Як святкували разом – і як забули заразУ міжвоєнній Польщі про українську складову перемоги 1920 року, м'яко кажучи, воліли не наголошувати. Політика щодо українських земель у складі II Речі Посполитої в ті роки була далекою від союзницької риторики часів походу на Київ. Після Другої світової війни саме свято на кілька десятиліть узагалі зникло з календаря – у соціалістичній Польщі "буржуазну" перемогу над Червоною армією не відзначали.Повернулося воно вже після 1989 року, а тема спільної польсько-української боротьби проти більшовиків почала повертатися в публічний простір ще пізніше – переважно після падіння СРСР, коли з'явилася змога говорити не лише про болючі сторінки взаємних міжетнічних трагедій, а й про сторінки, які поляків та українців об'єднують, а не роз'єднують.У 2007 році у Польщі відбувся перший великий сучасний парад, тоді Україна участі не брала. Однак вже у 2008 році українські військові вперше взяли участь у параді до Дня Війська Польського. Тим самим польська влада визнала вагомий внесок українців у цій перемозі. У 2010-х ця тенденція стала помітнішою на офіційному рівні, особливо після анексії Росією Криму та початку АТО. Зокрема, була інформація, що у 2016 році український підрозділ брав участь. А у 2017 році не лише українські воїни були присутні, а також тодішнього міністра оборони України Степана Полторака прийняли у Варшаві з неабиякою теплотою: він провів переговори з польським колегою Антонієм Мацеревичем, а разом вони поклали вінки до могил вояків Армії УНР на варшавському православному кладовищі "Воля". У 2023 році, вже під час повномасштабної війни, президент Анджей Дуда під час святкових заходів вшанував пам'ять воїнів УНР, які загинули в боях проти більшовиків, і в промові прямо казав про те, що незалежні Україна й Білорусь життєво важливі для безпеки самої Польщі, тим самим засвідчуючи живучість доктрини Ґедройця.Тобто ще кілька років тому пам'ять про 1920-й працювала як місток, що поєднував два народи. Але останні два роки з приходом до влади Карла Навроцького, цей місток чомусь виявився не потрібен.2026-й: наймасштабніший парад і найпомітніша відсутністьДень Війська Польського 15 серпня 2026 року, фото: Kancelaria Prezydenta RPФормально в польському Міноборони наполягають, що відсутність українського підрозділу – не жест неповаги. Речник відомства Януш Сеймей пояснював, що Україну на святкуванні представляли дипломати й військові аташе, а самих військових не запрошують, бо в країні триває війна. Аналітик Польського інституту міжнародних справ (PISM) Даніель Шеліговський додав до цього ширший контекст: окремі підрозділи ЗСУ не брали участі у варшавському параді жодного разу з 2022 року, а на сам захід традиційно запрошують лише кілька іноземних контингентів – більшість союзників Польщі в параді взагалі не бере участі.Пояснення логічне саме доти, доки не згадати, з якої саме нагоди цей парад проводиться. Частина польських публіцистів і громадських діячів це й підкреслила. Громадський діяч із Komitet Obrony Demokracji Пшемислав Вішнєвський публічно закликав польську владу включити до параду почесний підрозділ ЗСУ як символ польсько-українського союзу – і як відповідь на російську пропаганду. Цей допис зібрав 10 тисяч коментарів. Журналіст Єжи Вуйцік у коментарі порталу "Наш вибір" сформулював цю думку ще показовіш. За його словами, Україна з початку повномасштабного вторгнення фактично захищає й територію Польщі, а сама відсутність українського підрозділу на параді – це ще одна межа, яку перейшла польська сторона на тлі загального погіршення двосторонніх відносин. Він також нагадав, що лише за місяць до цього, 14 липня, українські військові пройшли парадом на Єлисейських Полях у Парижі – з нагоди Дня взяття Бастилії, як почесні гості поряд із президентом Макроном і за особистої присутності Володимира Зеленського, а українські пілоти пілотували французькі Mirage 2000.Український історик Олександр Зінченко відреагував на ситуацію ще коротше й точніше –написав, що цього року Польща "вдруге зрадила солдатів генерала Марка Безручка, посмертно".Володимир Зеленський тим часом, попри відсутність запрошення, публічно привітав Польщу зі 106-ю річницею Варшавської битви й нагадав про спільну боротьбу проти більшовицького наступу. Тим самим нагадуючи і показуючи польській стороні, з ким насправді велася тоді і зараз боротьба поляків. День Війська Польського 15 серпня 2026 року, фото: Kancelaria Prezydenta RPДо речі, варто згадати, що у соцмережах миттєво з’явилися "сенсації" про те, що на військовій машині президента Карла Навроцького, якою він їхав під час параду, були "українські" номери UA. Ці букви то були, але в них інше розшифрування. Це фейк старий, бо польські військові номери починаються з літери U, а UA – один із кодів для певних типів техніки. Те саме писали ще про Дуду у 2023-му. Російський сегмент любить такі збіги. Показово, що і цю дрібницю встигли перетворити на привід посперечатися про Україну – притому що йдеться про звичайну службову абревіатуру.Контекст, у якому все це відбуваєтьсяПарад без українців стався не у вакуумі. Усього за кілька тижнів до нього, у червні 2026-го, президент Кароль Навроцький позбавив Володимира Зеленського найвищої державної нагороди Польщі – ордена Білого Орла, який той отримав ще від Анджея Дуди. Формальним приводом став український указ про присвоєння одному з військових підрозділів імені Героїв УПА, хоча й сам Зеленський, і незалежні спостерігачі вказували на реальну причину – наближення парламентських виборів у Польщі та бажання Навроцького заробити електоральні бали на тлі непростих стосунків між президентом і урядом Дональда Туска. У відповідь низка українських політиків – від Кирила Буданова до Леоніда Кучми, Віктора Ющенка й Петра Порошенка – оголосили про відмову від власних польських нагород. У липні Навроцький під час заходів пам'яті Волинської трагедії закликав парламент заборонити в Польщі використання червоно-чорного прапора, а Варшава дедалі наполегливіше буквально кричить про визнання Волинської трагедії геноцидом, а всю тему ОУН-УПА ставить таким боком, що або забудьте їх , або ми Україну не пустимо до ЄС.Тобто на всьому цьому антиукраїнському тлі відсутність українського підрозділу на параді виглядає не випадковістю, а ще одним, цілком системним епізодом у ряду жестів, у яких актуальна польська національна політика воліє наголошувати на болючих сторінках спільної історії – і воліє не помічати сторінок, де поляки й українці билися за одну справу й перемагали разом.Але іронія цієї історії в тому, що якби не українська зброя під Замостям у ті дванадцять серпневих днів 1920 року, міжвоєнна Польща цілком могла не відбутися в тому вигляді, у якому ми її знаємо, а разом з нею, можливо, і сама традиція Дня Війська Польського. Сто шість років по тому Польща провела найбільший парад в історії своєї сучасної армії – на тлі війни, у якій Україна знову, як і тоді, стримує спільного ворога, тільки цього разу сама з фронтом завдовжки в тисячу кілометрів. І знову, як і тоді, подяка виявилася вибірковою.Читайте також: Від Катині до Волині: російський слід в еволюції польської історичної травми