Search trend "2 травня Одеса"

&lаquо;Сістерс&rаquо; (Одеса) сьогодні, 2 травня, пробилися до півфіналу Кубка України

У місті діють посилені заходи безпеки задля уникнення заворушень та провокацій

Одеса вночі 1 травня зазнала масштабної атаки російських "Шахедів". На жаль не минулося без жертв та постраждалих. Повний текст новини

З 2 травня до 15 червня Тур гурту "Курган Аgrеgаt" із презентацією альбому "Поле каніфолі"Третій повноформатний альбом хіп-хоп-гурту "Курган Аgrеgаt" "Поле каніфолі" вийшов у лютому. До складу гурту входять Євгеній Володченко та Аміл і Раміл Насірови. З 2014-го тріо робить іронічний реп із використанням суржику та слобожанського говору.- Просто запрошуємо вас на концерти, в які ні слухачі, ні музичні критики, та й сам гурт не вірив. Уже скоро ви від залу почуєте відповідь на важливе питання: "Уходиш?", - кажуть брати Насірови. - Прикатуйте і разом будем тусуватись під "Оркестр абізян" і зізнаватись у коханні під "Світлячки". Зберемо ще більше донатів на Сили оборони України. Але головне - знайте, що "Сєльську драку" і "Лове" по-любому почуєте. Черкаси, Житомир, Дніпро, Запоріжжя, Полтава, Чернігів, Миколаїв, Одеса, Львів, Рівне, Луцьк, Тернопіль, Чернівці, Київ, Харків, Івано-Франківськ, Хмельницький, Вінниця З 3 травня до 21 червняТур "Нескорені" гурту "Жадан і Собаки" У лютому-березні панк-рок гурт "Жадан і Собаки" провів "Хартія Тур", а у травні вирушає в наступний - "Нескорені". Відвідає 13 міст. Окрім хітів, колектив зіграє пісні зі свого сьомого альбому "Злий", який вийшов минулого серпня.- Завжди хотілося грати саме таку музику - чесну, злу та максимально приватну, - говорить фронтмен гурту Сергій Жадан про платівку "Злий". - Вийшов такий собі щоденник людини, яка добре знає, в якій кишені в неї Біблія, а в якій віскі. Хотілося б зіграти цей тур у мирній країні. Проте війна триває. І для нас це ще один привід зібратися разом і зробити добру справу. Зібрати кошти на військо та влаштувати перекличку, за якою безпомилково упізнаєш своїх - нарваних, юних і запеклих. Львів, Ужгород, Київ, Вінниця, Хмельницький, Житомир, Рівне, Луцьк, Одеса, Дніпро, Полтава, Чернівці, Івано-Франківськ З 8 травняПрокат фільму "Сентиментальна подорож до планети Параджанова", режисер Тарас ТоменкоНе класичне документальне кіно про особистість, а мультивізуальний есей і театралізоване дійство про життя видатного режисера. Так описує "Сентиментальну подорож до планети Параджанова" кінокритик Ігор Кромф.Світова прем'єра відбулась у жовтні 2024 року на Варшавському кінофестивалі. Режисер фільмів "Будинок "Слово" та "Будинок "Слово". Нескінчений роман" Тарас Томенко зняв стрічку з нагоди 100-річчя від дня народження Сергія Параджанова. Для розповіді про митця поєднав архівні матеріали із сюрреалістичною ляльковою анімацією.Художник-постановник Шевкет Сейдаметов створював ляльки Сергія Параджанова та інших героїв стрічки з підручних матеріалів, як-от тканини, дерево, картон, каміння, квіти.- Це екскурс особистістю з акцентом на безжальний причинно-наслідковий зв'язок часів радянської окупації: ось вільний митець висміює недолугу систему, а ось він ув'язнений у таборах за сфабрикованою справою, - говорить співпродюсер Лук'ян Галкін. 11 травняКонцерт "Донеччина. Симфонія життя"Два музичні колективи з Донеччини зіграють програму переважно з творів донецьких композиторів. Оркестр "Ренесанс" Маріупольської камерної філармонії та камерний оркестр домристів "Лик домер" із Донецька виступлять разом у межах проєкту "Філармонія нескорених".До програми концерту увійшло 15 творів. Серед них - роботи Валерія Івка, Євгена Мілки, Євгена Петриченка, Олександра Некрасова. Також оркестри представлять спільне виконання гімну-реквієму Золтана Алмаші "Місто Марії", який автор 2022 року присвятив Маріуполю.- "Ренесанс" і "Лик домер" піднесли на всеукраїнський рівень музичну спадщину та історію музичної думки Донеччини. Колективи були вимушені покинути рідний край через воєнну агресію Росії. Зазнали реорганізації та відновили творчу діяльність у Києві, - розповідає солістка та концертмейстерка оркестру "Ренесанс", скрипалька Наталя Ляшенко.19:00, Київ, Національна філармонія України, вул. Володимирський узвіз, 2 14 травняКонцерт Джамали з альбомом QіrіmСпівачка Джамала торік стала лауреаткою Шевченківської премії за свій сьомий альбом Qіrіm. Платівка 2023 року поєднує 14 старовинних кримськотатарських пісень. Кожна композиція представляє місто чи селище півострова.Перший після презентації столичний концерт з альбомом Qіrіm Джамала відіграє в супроводі Національного симфонічного оркестру України. Подію присвятить роковинам депортації кримських татар.Qіrіm став альбомом 2023 року за версією провідного європейського видання Вееhyре та два роки поспіль підкорює Wоrld Мusіс Сhаrts Еurоре.19:00, Київ, Міжнародний центр культури і мистецтв, вул. Алея Героїв Небесної Сотні, 1 18 травняОпера-кабаре "ТГШ. Подорож у часі", композитор Золтан Алмаші"Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченка" Ґео Шкурупія поклали в основу опери-кабаре "ТГШ. Подорож у часі". Прем'єра відбулася цього квітня. За сюжетом, Тарас Шевченко слухає мелодію мазурки та намагається згадати, де він її чув.- Давно мріяв розповісти про Кобзаря як людину з плоті та крові, - говорить режисер Армен Калоян. - Багато обговорював цю тему з музикантом Міськом Барбарою. Читали вголос незавершений роман письменника Розстріляного відродження Ґео Шкурупія. На жаль, Місько Барбара не дожив до цього дня, але його ідеї допомогли в підготовці проєкту.Перед автором музики Золтаном Алмаші була поставлена мета створити щось нетривіальне на кшталт рок-опери "Ісус Христос - суперзірка". Дійство на сцені об'єднує оркестр, який стає повноцінним персонажем.- У мене таке відчуття, що маємо дописати роман Ґео Шкурупія. Ця історія повинна бути розказана зараз. І це той Шевченко - богемний митець, бешкетник, академік гравюри, в якого закохувалися жінки та який морочив їм голову, - додає авторка лібрето Олена Павлова.16:00, Харків, Харківський національний театр опери та балету імені Миколи Лисенка/Схід Опера, вул. Сумська, 25 18 травняКонцерт гурту ТvоrсhіДует саундпродюсера Андрія Гуцуляка та вокаліста Джеффрі Кенні Тvоrсh має п'ять нагород національної музичної премії Yunа, а 2023 року посів шосте місце на Євробаченні з піснею Неаrt оf Stееl.На концерті Тvоrсhі виконають пісні зі свого п'ятого альбому Рlаnеt Х, який вийшов у вересні 2024-го. Складається з 14 англомовних та українськомовних треків. Серед них - фіти зі співачкою Кlаvdіа Реtrіvnа, гуртом Тhе Наrdkіss і проєктом Тhе Маnеkеn. Концепція платівки - життя в паралельному всесвіті, який музиканти створили під впливом емоцій за останні три роки. - Рlаnеt Х створена з осциляторів і хвиль, багата звуками та словами. Планета сповнена таємниць, футуристична й навіть трохи апокаліптична, бо ніхто не знає, що буде далі, - кажуть Андрій Гуцуляк і Джеффрі Кенні.На концерті також звучатимуть хіти, як-от Воnfіrе, Веlіеvе, "Іди сюда", "Не танцюю", "Мова тіла". Крім того, можна буде почути трек "Мила моя" - римейк пісні Володимира Івасюка "Я піду в далекі гори".18:00, Київ, культурний простір "В'ява", просп. Академіка Глушкова, 1 18, 25 травняВистава "І в горі, і в радості", режисер Олексій Гладушевський- Коли мене запросили створювати Театр ветеранів, я й не думав, що писатиму. Тоді був максимально спустошеним - повна дезорієнтація та крах довіри. Але завдяки підтримці поступово повертався до життя, - розповідає актор і військовий Максим Девізоров. В основу своєї дебютної п'єси він поклав особисту історію стосунків. Прем'єра постановки відбулася в лютому в межах проєкту "Театр ветеранів".За сюжетом, ліричний герой Максима Девізорова, який нещодавно знайшов свою любов, вступає до лав Сил територіальної оборони. Він робить коханій пропозицію. Незабаром у пари народиться дитина. Однак допоки герой намагається перевестися в інший підрозділ, все змінюється.- Писати слід про те, що не можеш більше носити в собі. Тому вирішив зробити п'єсу, щоб відпустити біль, якого завдала зрада, - продовжує автор.19:00, Київ, Театр драматургів, вул. Петра Сагайдачного, 25г З 18 травня до 4 червняТур гурту "ДахаБраха"20 років на сцені святкував гурт "ДахаБраха" 2024-го. Цього квітня музиканти завершили свій 28-й тур Північною Америкою, а тепер дадуть 12 концертів у дев'яти містах України. "ДахаБраха" грає у стилі етнохаос. У творчості поєднує виконання народних пісень в автентичній манері з елементами сучасної музики та звучанням інструментів інших народів. - Після довгих і плідних світових гастролей щасливі нарешті зустрітися з рідною публікою, - каже фронтмен колективу Марко Галаневич. - Музику "ДахаБрахи" слухають у всьому світі. Торік ми встигли побувати майже скрізь від Нової Зеландії до Ісландії та Канади.Житомир, Вінниця, Рівне, Івано-Франківськ, Чернівці, Львів, Дніпро, Київ, Одеса 24 травняКонцерт "Рекорди. 20 років" гурту "Друга ріка"У квітні 2005 року вийшов третій із семи альбомів рок-гурту "Друга ріка" "Рекорди". Музиканти вважають його одним із найуспішніших у своїй дискографії. Наголошують, що саме з "Рекордів" почав формуватися фірмовий саунд гурту.Виступ до 20-річчя релізу відкриє новий концертний сезон у столичному артпросторі "Курені".- Для нас "Рекорди" - це переломний момент у творчості гурту. Став тим самим етапом, коли музика "Другої ріки" почала формувати тренди, а не наслідувати їх, - говорить лідер колективу Валерій Харчишин. - У цьому альбомі немає випадкових чи штучних історій - кожна пісня пержита. Ми записали його на одному диханні, й навіть ті композиції, які не потрапили до фінального трек-листа, знайшли своє місце на наступних платівках.19:00, Київ, артпростір "Курені", вул. Паркова дорога, 4 До 30 листопадаВиставка "Терещенківська, 9"Першу після подолання наслідків російської ракетної атаки 10 жовтня 2022 року експозицію в історичних інтер'єрах Київської картинної галереї відкрили у квітні. Виставка "Терещенківська, 9" присвячена будівлі музею та його мешканцям.Проєкт відтворює хроніку створення споруди, історію родини підприємців і меценатів Терещенків та їхньої мистецької колекції. Через старовинні фотографії, автентичні меблі та документи розповідає про ключові події у стінах маєтку кінця ХІХ - початку ХХ століття. Від проєктування будівлі у 1870-х до функціонування тут дипломатичної служби УНР та Української держави, а також відкриття музею 1922-го. Серед експонатів - картина Івана Айвазовського "Сцена з каїрського життя і загальна панорама міста", мармурова композиція "Амури, що б'ються за серце" за моделлю Франсуа-Жозефа Ле Клерка та печатки Міністерства закордонних справ УНР і винокурного заводу Терещенків.Київ, Національний музей "Київська картинна галерея", вул. Терещенківська, 9

Еспресо наводить переклад великого матеріалу Тhе Nеw Yоrk Тіmеs.Весняного ранку через два місяці після того, як війська Володимира Путіна вторглись в Україну, конвой без розпізнавальних знаків під’їхав до одного з київських перехресть і забрав двох чоловіків середнього віку в цивільному одязі.Залишивши місто, конвой, у складі британських командос — без форми, але сильно озброєних — попрямував 400 миль на захід, до польського кордону. Перехід був безперешкодним, за дипломатичними паспортами. Далі вони доїхали до аеропорту Жешув-Ясьонка, де на стоянці вже чекав вантажний літак С-130.Це були найвищі українські генерали. Їхньою метою був Клей Казерне — штаб-квартира Сухопутних військ США в Європі та Африці — у Вісбадені, Німеччина. Їхньою місією було допомогти створити одну з найкраще збережених таємниць війни в Україні.Один з чоловіків, генерал-лейтенант Михайло Забродський, згадує, як його вели сходами на пішохідний місток, з якого відкривався вигляд на просторий головний зал казарми у Тоні Басі. До війни це був спортивний зал, де проводили загальні збори, виступи армійського оркестру та змагання скаутів. Тепер генерал Забродський спостерігав за офіцерами з країн коаліції, що працювали в лабіринті тимчасових кабінетів, організовуючи перші західні поставки в Україну батарей артилерії М777 та 155-мм снарядів.Потім Забродського провели в кабінет генерал-лейтенанта Крістофера Т. Донаг'ю, командира 18-го Повітряно-десантного корпусу, який запропонував партнерство.Розвиток та внутрішня робота Центру були відомі лише обмеженому колу американських та союзницьких чиновників, але це партнерство в галузі розвідки, стратегії, планування та технологій стало таємною зброєю в тому, що адміністрація Байдена назвала своєю метою — як врятувати Україну, так і захистити загрозливий порядок після Другої світової війни.Сьогодні цей порядок — разом із захистом України — перебуває на волосині, оскільки президент Трамп шукає примирення з паном Путіним і обіцяє завершити війну. Для українців ознаки не надто втішні. В умовах боротьби великих держав за безпеку та вплив після розпаду Радянського Союзу новоутворена незалежна Україна стала державою, що опинилася в центрі, її нахил на Захід усе більше лякав Москву. Тепер, коли розпочались переговори, американський президент безпідставно звинувачує українців у початку війни, тисне на них, щоб вони поступилися значною частиною своїх мінеральних багатств, і просить українців погодитися на припинення вогню без обіцянки конкретних американських гарантій безпеки — мир без впевненості у тривалості миру.Дональд Трамп, фото: gеttyіmаgеs Пан Трамп вже почав згортати елементи партнерства, яке було укладене у Вісбадені навесні 2022 року. Але щоб зрозуміти його історію, потрібно краще усвідомити як українці змогли пережити три довгі роки війни, зіткнувшися з набагато більшим і потужнішим ворогом. Це також дає змогу побачити через таємне віконце як війна призвела до сьогоднішнього крихкого стану.З дивовижною прозорістю Пентагон надав публічний список озброєнь на суму 66,5 мільярда доларів, що поставили Україні — включаючи, за останніми підрахунками, понад півмільярда патронів та гранат для стрілецької зброї, 10 000 протитанкових комплексів Jаvеlіn, 3000 систем ППО Stіngеr, 272 гаубиці, 76 танків, 40 систем високої мобільності артилерійських ракет, 20 вертольотів Мі-17 та три батареї ППО Раtrіоt.Але розслідування Nеw Yоrk Тіmеs показує, що Америка була залучена до війни значно ближче та ширше, ніж було відомо раніше. У критичні моменти партнерство стало опорою для українських військових операцій, які, за підрахунками США, призвели до загибелі або поранення понад 700 000 російських солдатів. (Україна оцінює свої втрати в 435 000.) Пліч-о-пліч у командному центрі місії у Вісбадені американські та українські офіцери планували контрнаступи Києва. Масштабна розвідувальна діяльність США як керувала стратегічними бойовими діями, так і передавала точні дані для цілевказівників українським солдатам на полі бою.Один з європейських розвідувальних керівників згадував, як був здивований, дізнавшись, наскільки глибоко його колеги з НАТО були залучені до українських операцій. "Вони тепер частина ланцюга знищення", — сказав він.Основною ідеєю партнерства було те, що ця тісна співпраця може дозволити українцям досягти найнеймовірнішого досягнення — завдати нищівного удару російським загарбникам. І в результаті ударів після успішних атак у перші тижні війни — завдяки відвазі та майстерності українців, але й через некомпетентність росіян — ця амбіція аутсайдера все більше ставала реальністю.Одним із перших доказів концепції стало наступальне знищення однієї з найстрашніших російських бойових груп — 58-ї об’єднаної армії. У середині 2022 року, використовуючи американську розвідку та цілевказівники, українці здійснили ракетний обстріл по штаб-квартирі 58-ї армії в Херсонській області, вбивши генералів та офіцерів штабу. Знову і знову група перебазовувалась на нову позицію; кожного разу американці знаходили її, а українці знищували.Далі на південь партнери націлилися на кримський порт Севастополь, де російський Чорноморський флот завантажував ракети, призначені для українських цілей, на бойові кораблі та підводні човни. На піку контрнаступу України у 2022 році, в передранкову пору, рій морських дронів за підтримки Центрального розвідувального управління атакував порт, пошкодивши кілька бойових кораблів і змусив росіян почати їхнє відведення.Але врешті-решт партнерство ослабло, а хід війни змінився через суперечки, неприязнь і розбіжності в імперативах і цілях.Українці інколи вважали американців надмірно нав'язливими та контролюючими — типовими патерналістами. Американці, у свою чергу, не завжди розуміли, чому українці не приймають хороші поради.Американці зосереджувалися на вимірюваних, досяжних цілях, тоді як українці постійно прагнули великої перемоги, яскравої, блискучої нагороди. Українці, в свою чергу, часто вважали, що американці їм заважають. Вони прагнули виграти війну повністю. Попри те, що американці поділяли цю надію, вони намагалися гарантувати, щоб українці не програли її.З часом, отримавши більшу автономію в партнерстві, українці все більше приховували свої наміри. Вони постійно обурювались тим, що американці не могли або не хотіли надати їм всі бажані види зброї та інше обладнання. Американці, в свою чергу, обурювались, сприймаючи вимоги українців як необґрунтовані, а також через їхню неохоту робити політично ризиковані кроки для зміцнення своїх значно менших сил.Тактичний рівень партнерства приносив один успіх за іншим. Однак у найважливіший момент війни — в середині 2023 року, коли українці почали контрнаступ, щоб набрати переможний імпульс після успіхів першого року — стратегія, розроблена у Вісбадені, стала жертвою внутрішньої політики України: президент Володимир Зеленський проти його військового керівника (і потенційного політичного суперника), а військовий керівник — проти свого впертого підлеглого-командувача. Коли пан Зеленський став на бік підлеглого, українці витратили величезні ресурси і людські сили на зрештою безплідну кампанію з відновлення зруйнованого міста Бахмут. За кілька місяців весь контрнаступ завершився безрезультатною поразкою.Партнерство функціонувало в тіні найглибших геополітичних страхів — того, що пан Путін може розглядати це як порушення червоної лінії військового втручання і здійснити свої часто озвучувані ядерні погрози. Історія цього партнерства показує, як близько американці та їхні союзники інколи підходили до цієї червоної лінії, як дедалі серйозніші події змусили їх — як стверджують деякі, занадто повільно — просунути її на більш небезпечні позиції і як вони ретельно розробляли протоколи, щоб залишатись на безпечній стороні цієї лінії.Знову і знову адміністрація Байдена дозволяла таємні операції, які раніше забороняла. Американські військові радники були відправлені до Києва і пізніше отримали дозвіл наближатися до лінії фронту. Військові та офіцери ЦРУ у Вісбадені допомагали планувати та підтримувати кампанію українських ударів в анексованому Росією Криму. Зрештою, військовим, а потім і ЦРУ, дали зелене світло для точкових ударів глибоко всередині самої Росії.У деяких аспектах Україна була, на ширшій картині, реваншем у довгій історії проксі-військових конфліктів між США та Росією — В’єтнам у 1960-х, Афганістан у 1980-х, Сирія три десятиліття потому.Це також був грандіозний експеримент у веденні війни, який мав не лише допомогти українцям, а й принести американцям уроки для будь-якої майбутньої війни.Під час війн проти Талібану та Аль-Каїди в Афганістані та проти Ісламської держави в Іраку і Сирії американські війська проводили власні наземні операції і підтримували операції своїх місцевих партнерів. В Україні, на відміну від цього, американським військовим не було дозволено направляти своїх солдатів на поле бою, і їм доводилось допомагати віддалено.Чи буде точне цілевказування, відточене проти терористичних груп, ефективним у конфлікті з однією з найбільших армій світу? Чи будуть українські артилеристи без вагань стріляти зі своїх гаубиць по координатах, надісланих американськими офіцерами, що знаходяться у штабі за 1300 миль? Чи будуть українські командири на основі розвідки, переданої безликим американським голосом, який благав: "Там нікого немає — вперед", віддавати наказ піхотинцям увійти до села, розташованого за лінією фронту?Відповіді на ці питання — насправді вся траєкторія партнерства — залежали від того, наскільки добре американські та українські офіцери зможуть довіряти один одному."Я ніколи не буду тобі брехати. Якщо ти мені збрешеш — все, ми закінчили", — згадував генерал Забродський, як генерал Донаг'ю сказав йому на їхній першій зустрічі. "Я відчуваю те саме", — відповів українець.Частина 1. Створення довіри — і вбивчої машиниСередина квітня 2022 року, приблизно за два тижні до зустрічі у Вісбадені. Американські та українські військово-морські офіцери проводили рутинний телефонний дзвінок для обміну розвідданими, коли на їхніх радарах з'явилося несподіване. За словами колишнього високопосадовця США, "американці кажуть: 'О, це ж Москва!' Українці відповідають: 'О, Боже. Дуже дякуємо. Па-па.'"Москва була флагманом Чорноморського флоту Росії. Українці потопили її. Це було сигналом тріумфу — проявом української майстерності і російської некомпетентності. Але цей епізод також відображав розрізнене становище українсько-американських відносин у перші тижні війни.У американців викликало гнів те, що українці навіть не попередили їх; стало несподіванкою те, що Україна мала ракети, здатні дістати до корабля; і викликало паніку, оскільки адміністрація Байдена не мала наміру дозволити українцям атакувати такий потужний символ російської сили.Українці, зі свого боку, виходили з глибоко вкоріненого скептицизму.Їхня війна, як вони її бачили, почалась у 2014 році, коли пан Путін захопив Крим і розпалив сепаратистські повстання на сході України. Президент Барак Обама засудив захоплення і наклав санкції на Росію. Однак, боячись, що втручання США може спровокувати повномасштабне вторгнення, він дозволив лише обмежений обмін розвідданими і відмовився надати оборонні озброєння. "Ковдри та окуляри нічного бачення важливі, але війни не виграють за допомогою ковдр", — скаржився тодішній президент України Петро Порошенко. Згодом пан Обама дещо послабив обмеження на розвідку, а пан Трамп у своєму першому терміні ще більше послабив їх і надав Україні перші протитанкові ракети Jаvеlіn.Перед найважливішими подіями повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року адміністрація Байдена закрила посольство в Києві та вивела всіх військових з країни. (Маленька група офіцерів ЦРУ залишилася). Українці побачили, як старший американський військовий офіцер сказав їм: "Росіяни йдуть — побачимось".Коли американські генерали запропонували допомогу після вторгнення, вони стикнулися з муром недовіри. "Ми боремося з росіянами, ви — ні. Чому нам слухати вас?" — сказав український командувач сухопутних сил, генерал-лейтенант Олександр Сирський, під час першої зустрічі з американцями.Генерал Сирський швидко змінив свою думку: американці могли надати той тип розвідки, якого його люди не могли отримати.У перші дні війни це означало, що генерал Донаг'ю та кілька його помічників, маючи лише свої телефони, передавали інформацію про рухи російських військ генералу Сирському та його штабу. Однак навіть така спонтанна організація викликала конкуренцію всередині української армії, між генералом Сирським і його керівником, командувачем Збройними Силами генералом Валерієм Залужним. На думку лоялістів Залужного генерал Сирський вже використовував цю співпрацю для здобуття переваги.Додатково ускладнювала ситуацію напружена взаємодія генерала Залужного з його американським колегою генералом Марком Міллі, головою Об'єднаного комітету начальників штабів.Під час телефонних розмов генерал Міллі інколи сумнівався в запитах українців на обладнання. Він міг давати поради щодо ведення бою, спираючись на супутникову розвідку, яку бачив у своєму кабінеті в Пентагоні. Потім наставала незручна тиша, перед тим, як генерал Залужний обривав розмову. Іноді він просто ігнорував дзвінки американців.Щоб не допустити припинення комунікації, Пентагон ініціював складну телефонну мережу: помічник Міллі телефонував майору генералу Девіду С. Болдвіну, командувачу Національної гвардії Каліфорнії, який дзвонив багатому виробнику дирижаблів з Лос-Анджелеса Ігорю Пастернаку, який виріс у Львові разом з Олексієм Резніковим, тодішнім міністром оборони України. Пан Резніков знаходив генерала Залужного і , за словами генерала Болдвіна, говорив йому: "Я знаю, що ти злий на Міллі, але ти повинен йому зателефонувати."Проте в результаті цього хаотичного союзу виникла співпраця через низку швидких подій.У березні, коли наступ росіян на Київ застопорився, росіяни змінили свої амбіції і стратегію, перемістивши додаткові сили на схід і південь — логістичне досягнення, яке на думку американців мало потребувати місяців. Це зайняло два з половиною тижні.Якщо коаліція не перегляне своїх амбіцій, вважали генерал Донаг'ю і командувач військ США в Європі та Африці генерал Крістофер Г. Каволі, українці, які були катастрофічно менші за чисельністю та озброєнням, програють війну. Тобто коаліція повинна була почати надавати важке наступальне озброєння — артилерійські батареї М777 і снаряди.Адміністрація Байдена вже організувала екстрені поставки протиповітряних та протитанкових озброєнь. Але М777 були чимось зовсім іншим — першим великим кроком на підтримку великої наземної війни.Міністр оборони Ллойд Дж. Остін ІІІ і генерал Міллі поставили 18-ту повітряну армію відповідальною за доставку озброєнь і консультування українців щодо їхнього використання. Коли президент Джо Байден погодився на поставки М777, Тоні Басс Аудиторіум став повноцінним штабом.Польський генерал став заступником генерала Донаг'ю. Британський генерал очолив логістичний хаб на колишньому баскетбольному майданчику. Канадієць відповідав за навчання.Підвал аудиторії став тим, що відомо як "центр злиття", який створював розвіддані про позиції, рухи та наміри російських військ. Там, за словами розвідників, офіцери ЦРУ, Національного агентства безпеки, Агентства оборонної розвідки та Національного геопросторового розвідувального агентства працювали разом з розвідниками коаліції.18-та повітряна армія відома як "Драконівський корпус"; нова операція отримала назву "Завдання Дракон" (Таsk Fоrсе Drаgоn). Все, що було потрібно для об'єднання цих частин — це вагання українського вищого командування.На міжнародній конференції 26 квітня на авіабазі Рамштайн у Німеччині генерал Міллі представив пана Резнікова і заступника Залужного генералам Каволі і Донаг'ю. "Ось ваші люди", — сказав генерал Міллі, додавши: "Вам треба працювати з ними. Вони вам допоможуть."Така взаємна довіра тільки почала формуватися. Пан Резніков погодився поговорити з генералом Залужним. "Ми організували склад делегації для поїздки до Вісбадена, — сказав пан Резніков.  - І так все почалося".У центрі партнерства були два генерали — українець Забродський, і американець Донаг'ю.Генерал Забродський був головним українським контактом у Вісбадені, хоч і неофіційно, оскільки він працював у парламенті. В іншому ж він був ідеальним кандидатом.Як і багато його ровесників в українській армії, генерал Забродський добре знав ворога. У 1990-х роках він навчався у військовій академії в Санкт-Петербурзі і служив п’ять років у російській армії.Він також знав американців: з 2005 по 2006 рік він навчався в Армійському коледжі командування та генерального штабу у Форт-Лівенворсі, штат Канзас. За вісім років по тому генерал Забродський очолив небезпечну місію за лініями проросійських сил на сході України, яка частково була модельована за однією з операцій, яку він вивчав у Форт-Лівенворсі — відомою розвідувальною місією генерала конфедератів Дж.Е.Б. Стюарта навколо армії генерала Джорджа Макклеллана в кампанії при Пітсбурзі. Це привернуло увагу впливових людей у Пентагоні: вони відчули, що цей генерал є тим лідером, з яким можна працювати.Генерал Забродський згадує перший день у Вісбадені: "Моя місія полягала в тому, щоб дізнатися: хто цей генерал Донаг'ю? Яка його влада? Скільки він може зробити для нас?"Генерал Донаг'ю був зіркою в таємничому світі спеціальних сил. Разом з командами вбивць ЦРУ та місцевими партнерами він полював на терористичних лідерів у тінях Іраку, Сирії, Лівії та Афганістану. Як лідер елітних сил Dеltа Fоrсе, він допоміг побудувати партнерство з курдськими бійцями для боротьби з "Ісламською державою" в Сирії. Генерал Каволі одного разу порівняв його з "героєм коміксів".Тепер він показував генералу Забродському та його супутнику, генерал-майору Олександру Кириленку, карту обложеного сходу та півдня їхньої країни, де російські сили значно перевершували українські. Згадуючи їхнє гасло "Слава Україні", він поставив їм виклик: "Можете скільки завгодно кричати 'Слава Україні' з іншими людьми. Мене не цікавить, які ви сміливі. Подивіться на цифри". Потім він провів їх через план, як здобути перевагу на полі бою до осені, згадує генерал Забродський.Перша стадія вже була у процесі — навчання українських артилеристів на нових М777. Таsk Fоrсе Drаgоn допомагала їм використовувати ці артилерійські системи для того, щоб зупинити російський наступ. Потім українцям потрібно було здійснити контрнаступ.Того вечора генерал Забродський написав своїм начальникам у Києві."Знаєте, багато країн хотіли підтримати Україну, — згадує він.  — Але хтось мав бути координатором, організувати все, вирішити поточні проблеми та зрозуміти, що нам потрібно в майбутньому. Я сказав головнокомандувачу: Ми знайшли нашого партнера".Присутність українських офіцерів у Вісбадені стала вирішальним моментом у зусиллях війни. Ці офіцери працювали в тісній координації з американцями, кожного дня переглядаючи дані, складали карти російських сил і аналізували найбільш стратегічні цілі. Інтеграція української та американської військової експертизи дозволила точніше і ефективніше визначати ключові цілі. Основною метою було забезпечити, щоб українці могли точно вражати російські позиції, використовуючи оперативну розвідку, що збиралася та аналізувалася спільними командами.Однак ця співпраця також спричинила цікаву та делікатну термінологічну дискусію в європейському командуванні США. Справа полягала в тому, як називати цілі, що були визначені для можливих ударів. Деякі офіцери вважали, що термін "цілі" є доречним, оскільки він чітко і прямо відображав мету визначення цих ворожих позицій для атаки. Інші, однак, вважали цей термін занадто провокативним, адже він міг надати співпраці між військами вигляд більш активного втручання, ніж було насправді.Ця дискусія призвела до використання нейтральнішого терміну: "пункти інтересу". Логіка полягала в тому, щоб зберегти певну невизначеність, що дозволяло б офіційним особам уникати прямої відповідальності чи підзвітності за будь-які конкретні дії, вжиті українцями. Також для повітряних загроз використовувався термін "сліди інтересу", що дозволяло більш гнучко обмінюватися розвідданими без провокації російської відповіді.Майор генерал Тімоті Д. Браун, керівник розвідки європейського командування США, відіграв важливу роль у встановленні цих мовних протоколів для захисту США та їхніх союзників від можливих дипломатичних наслідків. Різниця була тонка, але важлива, особливо коли йшлося про чутливі протоколи обміну розвідданими.Важливо, що існувало чітке правило: жодна розвідка не передавалася українцям щодо цілей на території Росії. Це обмеження було ключовим елементом угоди, створеним для запобігання ескалації за межі кордонів України та уникнення прямого зіткнення між силами НАТО та Росією. Якщо українські командири вирішували завдати ударів по цілях у Росії, їм доводилося покладатися на власну розвідку та можливості, зокрема використовуючи національні системи озброєнь.Основним принципом, як пояснив один високопосадовець США, було те, що війна повинна залишатись у межах території України. Ця стратегія була спрямована на мінімізацію ризику того, що НАТО буде безпосередньо втягнуто в конфлікт, гарантуючи, що підтримка України залишатиметься в межах розвідки та матеріальної допомоги без переходу критичних червоних ліній, які могли б призвести до більш масштабного конфлікту.Тонке формулювання і суворі правила взаємодії підкреслювали нестабільний баланс, який США та їхні союзники намагалися підтримувати — підтримуючи Україну, не ескалуючи війну до повномасштабного конфлікту з Росією. Це напруження було постійним тлом цієї партнерської співпраці, що вимагало уважних переговорів і чіткої комунікації для управління як військовими цілями, так і геополітичними реаліями.Білий дім також заборонив обмінюватися розвідкою про місцезнаходження "стратегічних" російських лідерів, таких як начальник генерального штабу, генерал Валерій Герасимов. "Уявіть, як ми відреагували б, якби дізналися, що росіяни допомогли іншій країні вбити нашого головнокомандувача", — сказав один з високопосадовців США. — Ми б оголосили війну". Так само Таsk Fоrсе Drаgоn не могла ділитися розвідкою, яка вказувала б місця перебування окремих росіян.Система працювала таким чином: Таsk Fоrсе Drаgоn повідомляла українцям, де перебувають росіяни. Однак, щоб захистити джерела та методи розвідки від російських шпигунів, не уточнювалося, як вони дізналися про це. Українці бачили лише ланцюжки координат, поділені на категорії: Пріоритет 1, Пріоритет 2 тощо. Як пам'ятає генерал Забродський, коли українці запитували, чому вони мають довіряти цій розвідці, генерал Донаг'ю відповідав: "Не турбуйтеся, як ми це дізналися. Просто довіртеся, що коли ви стріляєте, ви влучите в ціль, і вам сподобаються результати. А якщо вам не сподобаються результати, скажіть нам, ми все виправимо."Система запрацювала у травні. Першою метою став броньований радарний транспортний засіб, відомий як "Зоопарк", який росіяни могли використовувати для виявлення таких систем озброєнь, як українські М777. Центр обробки інформації виявив "Зоопарк" біля окупованого росіянами Донецька на сході України.Українці вирішили поставити пастку: спочатку вони відкривають вогонь по російських позиціях. Коли росіяни увімкнуть "Зоопарк", щоб відстежити вогонь, центр обробки інформації визначить координати "Зоопарка" для майбутнього удару.У визначений день, згадує генерал Забродський, генерал Донаг'ю зателефонував командиру батальйону з настановою: "Як почуваєшся?" — запитав він. "Почуваюся чудово", — відповів український офіцер. Генерал Донаг'ю перевірив супутникові знімки, щоб переконатися, що мета і М777 правильно розташовані. Лише після цього артилерист відкрив вогонь, знищивши "Зоопарк". "Всі сказали: Ми можемо це зробити!", — згадує один з американських посадовців.Але залишалося критичне питання: чи зможуть партнери застосувати цю систему проти кількох цілей під час великої кінетичної битви?Це мала бути битва під Сєвєродонецьком, на північ від Донецька, де росіяни планували побудувати понтонний міст через річку, а потім оточити й захопити місто. Генерал Забродський назвав це "пекельною ціллю".Бій, який відбувся, широко висвітлювався як рання і важлива перемога України. Понтони стали пастками смерті; за оцінками України, загинуло щонайменше 400 росіян. Неозвученим залишалося те, що американці надали "точки інтересу", які допомогли зірвати російську атаку.У ці перші місяці бої були здебільшого зосереджені на сході України. Але американська розвідка також стежила за рухами росіян на півдні, особливо за великим зосередженням військ поблизу міста Херсон. Незабаром кілька команд М777 були перепризначені, і Таsk Fоrсе Drаgоn почала передавати точки інтересу для ураження російських позицій там.З практикою Таsk Fоrсе Drаgоn стала швидше виявляти точки інтересу, а українці швидше по них стріляли. Чим більше вони демонстрували свою ефективність з М777 та подібними системами, тим більше коаліція постачала нові — і все більше точок інтересу надходило від Вісбадену."Знаєте, коли ми почали вірити? — згадує генерал Забродський. — Коли Донаг'ю сказав: Ось список позицій. Ми перевірили список і сказали: Ці 100 позицій хороші, але нам потрібно ще 50. І вони надіслали ще 50".М777 стали робочими конями української армії. Але оскільки вони зазвичай не могли запускати свої снаряди калібру 155 міліметрів більше ніж на 15 миль, вони не могли конкурувати з величезною перевагою росіян у чисельності та техніці.Щоб дати українцям компенсаторні переваги в точності, швидкості і дальності, генерали Каволі та Донаг'ю незабаром запропонували значний крок уперед — надання мобільних артилерійських ракетних систем Ніgh Моbіlіty Аrtіllеry Rосkеt Systеms, відомих як НІМАRS, які використовують супутникові ракети для завдання ударів на відстань до 50 миль.Подальші дебати відображали еволюцію мислення американців.Офіційні особи Пентагону чинили опір, не бажаючи витрачати обмежені запаси НІМАRS. Але у травні генерал Каволі відвідав Вашингтон і обґрунтував своє прохання, що зрештою переконало їх.Целеста Воллендер, тодішня заступниця міністра оборони з міжнародних справ безпеки, згадала: "Міллі завжди говорив: У вас є маленька російська армія, яка воює з великою російською армією, і вони воюють однаково, і українці ніколи не переможуть. Аргумент Каволі був, що з НІМАRS вони можуть воювати, як ми, і саме так вони почнуть перемагати росіян".У Білому домі радники та президент Байден зважували цей аргумент з побоюваннями, що тиск на росіян може лише змусити Путіна впасти в паніку і розширити війну. Коли генерали попросили НІМАRS, один з офіційних осіб згадував, що це було схоже на "стояти на лінії і думати: якщо зробиш крок уперед, чи не розпочнеться Третя світова війна?" І коли Білий дім зробив цей крок уперед, за словами офіційного джерела, Таsk Fоrсе Drаgоn став "повним тилом війни."Вісбаден здійснював нагляд за кожним ударом НІМАRS. Генерал Донаг'ю та його помічники перевіряли списки цілей українців і давали поради щодо розташування пускових установок і часу для ударів. Українці повинні були використовувати лише координати, надані американцями. Для запуску боєголовки оператори НІМАRS потребували спеціальної електронної картки, яку американці могли деактивувати в будь-який час.Удари НІМАRS, які призводили до 100 і більше загиблих чи поранених росіян, стали майже щотижневими. Російські війська залишалися збентеженими та розгубленими. Їхній моральний дух падав, а разом із ним і їхня воля до боротьби. І з ростом арсеналу НІМАRS з 8 до 38 одиниць та вдосконаленням українських операторів, за словами одного з американських посадовців, втрати зросли в п'ять разів."Ми стали маленькою частиною, може, не найкращою частиною, але маленькою частиною вашої системи," — пояснив генерал Забродський, додаючи: "Більшість країн робили це протягом 10, 20, 30 років. А ми були змушені зробити це за кілька тижнів."Разом партнери відточували вбивчу машину.Частина 2. Коли ви переможете Росію — ви станете частиною насПід час першої зустрічі Генерал Донаг'ю  показав Генералу Забродському кольорову карту, де сили НАТО та США позначені синім, російські сили — червоним, а українські сили — зеленим. Ця тонка символіка кольору. Зокрема коли генерал Забродський запитав, чому Україна позначена зеленим, а не синім,що ілюструє прагнення України бути повністю інтегрованою в Західний альянс, генерал Донаг'ю відповів: "Коли ви переможете Росію, ми зробимо вас синіми назавжди". Це мало глибоке значення. Йшлося не лише про військову стратегію, а й про ширший геополітичний зсув, який закріпить інтеграцію України в НАТО і Захід, якщо їм вдасться відкинути російські сили.Було три місяці з початку вторгнення, і карти розповідали таку історію війни:На півдні України українці зупинили наступ росіян на чорноморський суднобудівний центр у Миколаєві. Але росіяни контролювали Херсон, і корпус, що налічував близько 25 000 солдатів, окупував територію на захід від Дніпра. На сході росіяни були зупинені під Ізюмом, але вони утримували територію між Ізюмом і кордоном, зокрема стратегічно важливу долину річки Оскіл.Стратегія росіян змінилася з намагання скинути режим у Києві — безрезультатної спроби захопити столицю — до повільної стратегії придушення. Українці повинні були перейти в контрнаступ.Їхній головнокомандувач, генерал Залужний, разом з британцями підтримував найбільш амбіційний варіант — наступ з району Запоріжжя на південний схід до окупованого Мелітополя. Цей маневр, на їхню думку, мав би перервати сухопутні шляхи постачання російських сил до Криму.Генерал Донаг'ю  теоретично погоджувався. Однак, за словами його колег, він вважав, що наступ на Мелітополь був би неможливим, враховуючи стан українських військ і обмежену здатність коаліції постачати М777 без ослаблення боєздатності США. Щоб довести свою точку зору він під час військових ігор взяв на себе роль російського командира. Кожного разу, коли українці намагалися просуватися, генерал Донаг'ю знищував їх з переважною бойовою силою.Врешті-решт вони погодилися на двофазовий наступ, щоб заплутати російських командирів, які, за даними американської розвідки, вважали, що українці мають достатньо солдатів і техніки лише для одного наступу.Основною метою було повернути Херсон і убезпечити західний берег Дніпра, щоб запобігти просуванню російських сил до портового міста Одеса та створенню нової загрози для Києва.Генерал Донаг'ю  підтримував варіант другого фронту на сході, від Харківської області до долини річки Оскіл. Але українці замість цього запропонували менший відволікаючий маневр, щоб привернути російські сили на схід і полегшити наступ на Херсон.Це мало відбутись у перші числа вересня. Українці мали розпочати двотижневі артилерійські обстріли, щоб ослабити російські сили на півдні. Лише після цього, 18 вересня, вони мали перейти до наступу на Херсон.А якщо боєприпасів вистачить, вони планували перетнути Дніпро. Генерал Забродський згадує, як генерал Донаг'ю сказав: "Якщо ви хочете переправитися через річку і дістатися до кримського перешийка, тоді йдіть за планом".Це був план, поки він не змінився.Іноді пан Зеленський безпосередньо спілкувався з регіональними командирами, і після однієї такої розмови американці дізналися, що порядок ведення бойових дій змінився.Херсон тепер мав бути взятий швидше і першочергово — 29 серпня.Генерал Донаг'ю повідомив генералу Залужному, що для підготовки до Херсона потрібно більше часу; зміна планів, сказав він, ставить під загрозу контрнаступ і всю країну. Пізніше американці дізналися, що сталося:Пан Зеленський сподівався відвідати засідання Генеральної Асамблеї ООН у середині вересня. Демонстрація результатів на полі бою, на його думку, зміцнила б його позицію для отримання додаткової військової допомоги. Тому на останньому етапі змінили план — це стало передвісником фундаментальної невідповідності, яка дедалі більше впливала на хід війни.Наслідки були не такими, як планувалося.Росіяни відповіли, переміщаючи підкріплення зі сходу до Херсона. Тепер генерал Залужний зрозумів, що ослаблені російські сили на сході можуть дозволити українцям реалізувати те, що пропонував генерал Донаг'ю — дістатися до долини річки Оскіл. "Йдіть, йдіть, йдіть — у вас є шанс", — сказав генерал Донаг'ю українському командувачу на сході генералу Сирському, як пригадує один європейський офіційний представник.Російські війська розпалися навіть швидше, ніж передбачалося, залишивши своє спорядження під час втечі. Українське командування не очікувало, що їхні сили досягнуть західного берега Осколу, і коли це сталося, авторитет генерала Сирського в очах президента різко зріс.На півдні американська розвідка повідомила, що корпус на західному березі Дніпра має серйозні проблеми з їжею та боєприпасами.Українці вагалися. Генерал Донаг'ю благав польового командира, генерал-майора Андрія Ковальчука, рухатися вперед. Незабаром вищі керівники США, генерали Каволі та Міллі, підняли це питання у генерала Залужного.Але це також не спрацювало.Міністр оборони Великої Британії Бен Уоллес запитав у генерала Донаг'ю, що б він зробив, якби генерал Ковальчук був його підлеглим."Він уже був би звільнений", — відповів генерал Донаг'ю ."Я це вирішу", — сказав пан Уоллес. Британська армія мала значний вплив на Київ; на відміну від американців, вони розмістили невеликі групи офіцерів в Україні після вторгнення. Тепер міністр оборони скористався цим впливом і вимагав від українців звільнити командира.Мабуть, жоден клаптик української землі не був ціннішим для пана Путіна, ніж Крим. Оскільки українці повільно просувалися до Дніпра, сподіваючись переправитися через нього та рухатися до півострова, це породило те, що один з посадовців Пентагону назвав "основною напругою":Щоб дати російському президенту стимул для переговорів, пояснив офіційний представник, українці повинні були тиснути на Крим. Однак це, ймовірно, могло змусити Путіна задуматися про вчинення "чогось відчайдушного".Українці вже здійснювали тиск на землі. І адміністрація Байдена дозволила допомогти українцям розробити, виробляти та впроваджувати новий флот морських дронів для атак на Чорноморський флот Росії. (Американці надали українцям ранній прототип, призначений для протидії китайському морському нападу на Тайвань.) Спочатку ВМС дозволили передавати українцям точки інтересу щодо російських військових кораблів за межами територіальних вод Криму. У жовтні, з дозволом діяти всередині Криму, ЦРУ таємно почало підтримувати удари дронів по порту Севастополя.Того ж місяця американська розвідка перехопила розмову російського командувача військами в Україні, генерала Сергія Суровікіна, який справді розмірковував над тим, щоб зробити щось відчайдушне: використати тактичну ядерну зброю, щоб зупинити українців від переходу через Дніпро і прямування до Криму.До того моменту американські розвідувальні агентства оцінювали ймовірність використання Росією ядерної зброї в Україні на рівні 5–10 відсотків. Тепер вони сказали, що якщо лінії російських військ на південь зламаються, ймовірність сягатиме 50 відсотків.Ця основна напруга, здавалось, наближалася до свого піку.У Європі генерали Каволі та Донаг'ю благали бригадного генерала Олександра Тарнавського, який замінив генерала Ковальчука, просунути свої бригади вперед, розгромити корпус на західному березі Дніпра та захопити його спорядження.У Вашингтоні старші радники пана Байдена з тривогою озмірковували над протилежним — чи потрібно тиснути  на українців, щоб сповільнити їхній наступ.Момент, ймовірно, був найкращим шансом для українців завдати революційного удару по росіянах. Він також міг бути найкращим шансом для спалаху більш широкої війни.Зрештою, у своєрідній великій невизначеності, момент так і не настав.Щоб захистити свої відступаючі війська, російські командири залишали маленькі відділення солдатів. Генерал Донаг'ю порадив генералу Тарнавському знищити або обійти їх і зосередитись на основній меті — корпусі. Але щоразу, коли українці натрапляли на таке відділення, вони зупинялися, припускаючи, що на них чекає більша сила.Генерал Донаг'ю сказав йому, що супутникові знімки показали, що українські війська, за словами представників Пентагону, заблоковані лише одним або двома російськими танками. Але не маючи змоги побачити ці знімки, український командир вагався, остерігаючись відправити свої сили вперед.Щоб змусити українців рухатися, Таsk Fоrсе Drаgоn передав їм точки інтересу, а оператори М777 знищували танки за допомогою ракет Ехсаlіbur — часозатратні кроки, які повторювалися щоразу, коли українці натрапляли на російське відділення.Українці все ж таки відвоювали Херсон і очистили західний берег Дніпра. Але наступ зупинився на цьому етапі. Українці, у яких закінчувалися боєприпаси, не перейшли через Дніпро. Вони не просувалися до Криму, як сподівалися українці та як боялися росіяни.І поки росіяни втекли через річку, далі на захоплену територію, величезні машини рвали землю, прокладаючи довгі, глибокі траншеї на своєму шляху.Проте українці залишались у святковому настрої, і під час своєї наступної поїздки до Вісбадена генерал Забродський презентував генералу Донаг'ю "бойовий сувенір": тактичний жилет, що належав російському солдату, чиї товариші вже марширували на схід до місця, яке стане горнилом 2023 року — місця, яке називалося Бахмут.Частина 3. Найкращі планиПланування на 2023 рік розпочалося одразу, на тому етапі, коли, як тепер видно, панувала певна необґрунтована ейфорія.Україна контролювала західні береги річок Оскіл та Дніпро. В межах коаліції існувала загальна думка, що контрнаступ 2023 року стане останнім етапом війни: українці або здобудуть остаточну перемогу, або пану Путіну доведеться шукати мир."Ми виграємо всю цю війну", — сказав пан Зеленський членам коаліції, як пригадує старший американський чиновник.Для цього, як пояснив генерал Забродський, коли партнери зібрались у Вісбадені пізньої осені, генерал Залужний знову наполягав на тому, щоб основний наступ був спрямований на Мелітополь, щоб перекрити російські сили в Криму — те, що він вважав великою, але втраченою можливістю завдати ворогу нищівного удару ще у 2022 році.І знову деякі американські генерали виступали за обережність.У Пентагоні чиновники хвилювалися щодо своєї здатності забезпечити достатню кількість зброї для контрнаступу; можливо, українцям, перебуваючи у найсильнішій позиції, слід було подумати про укладення угоди. Коли голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Міллі висловив таку ідею у промові, багато прихильників України (включаючи республіканців у Конгресі, які тоді майже одноголосно підтримували війну) звинуватили його в потуранні.У Вісбадені, під час приватних розмов з генералом Забродським та британцями, генерал Донаг'ю вказував на російські окопи, які вони рили для захисту півдня. Він також звертав увагу на повільний наступ українців до Дніпра всього за кілька тижнів до цього. "Вони риють окопи, хлопці, — сказав він їм. — Як ви плануєте перетнути це?"Замість цього, як згадує генерал Забродський та європейський чиновник, він запропонував паузу: якщо українці витратять наступний рік, якщо не більше, на створення нових бригад та їхнє навчання, то вони будуть значно краще готові для наступу на Мелітополь.Британці, своєю чергою, аргументували, якщо українці все ж підуть в наступ, коаліція повинна їх підтримати. Вони не повинні бути такими ж хорошими, як британці та американці, казав генерал Каволі, вони просто повинні бути кращими за росіян.Але паузи не буде. Генерал Забродський сказав генералу Залужному: "Донаг’ю правий". Але він також визнав, що "ніхто не любив рекомендацій Донаг’ю окрім мене".До того ж, генерал Донаг'ю вже був на виході.Розгортання 18-ї повітряно-десантної дивізії було тимчасовим. Тепер у Вісбадені з'явиться постійна організація — Група безпекової допомоги—Україна, позивний Еребус — уособлення темряви у грецькій міфології.Того осіннього дня, коли завершилася планувальна сесія і їхній час разом, генерал Донаг'ю провів генерала Забродського до аеродрому Клей-Касерне. Там він вручив йому декоративний щит — емблему 18-ї повітряно-десантної дивізії з дракончиком, оточеним п'ятьма зірками.Західна зірка представляла Вісбаден, трохи на схід — аеропорт Ряшів-Ясьонка. Інші зірки символізували Київ, Херсон і Харків — для генерала Залужного та командувачів на південь і схід.А під зірками — "Дякуємо"."Я запитав його: Чому ти дякуєш мені? — згадує генерал Забродський. — Я повинен сказати дякую"Генерал Донаг'ю пояснив, що українці — це ті, хто воює і гине, випробовує американське обладнання та тактику і ділиться отриманими уроками. "Завдяки вам, — сказав він, — ми створили все це, чого ніколи не змогли б".Кричачи через вітер і шум аеродрому, вони продовжували сперечатися, хто з них заслуговує більше на подяку. Потім вони потиснули один одному руки, і генерал Забродський зник у літаку С-130."Новий хлопець у кімнаті" — це був генерал-лейтенант Антоніо А. Агутто-молодший. Він був командувачем іншого типу, з іншою місією.Генерал Донаг'ю був ризикованим лідером. Генерал Агутто здобув репутацію людини, яка вирізняється обережністю та майстерністю у навчанні й великих операціях. Після захоплення Криму у 2014 році адміністрація Обами розширила програму навчання українців, зокрема на базі на заході країни; генерал Агутто курував цю програму. У Вісбадені його головним завданням стала підготовка нових бригад. "Вам потрібно підготувати їх до бою", — сказав йому міністр оборони Ллойд Остін.Це означало більшу автономію для українців і перерозподіл відносин: спочатку Вісбаден докладав чимало зусиль, щоб здобути довіру українців. Тепер українці просили довіри від Вісбадена.Невдовзі з'явилася можливість.Українська розвідка виявила саморобний російський казармений блок в окупованій Макіївці. "Довіртеся нам у цьому", — сказав генерал Забродський генералу Агутто. Американець погодився, і, як пригадує український командувач, "ми здійснили повний процес таргетування абсолютно самостійно". Роль Вісбадена полягала в наданні лише координат.У цій новій фазі партнерства американські та українські офіцери все ще зустрічалися щодня для визначення пріоритетів, які центр злиття перетворював на точки інтересу. Але тепер українські командири мали більшу свободу дій, використовуючи НІМАRS для ударів по додаткових цілях, отриманих завдяки їхній власній розвідці — якщо це відповідало узгодженим пріоритетам."Ми відступимо і будемо спостерігати, слідкуючи за вами, щоб переконатися, що ви не робите нічого безрозсудного", — сказав генерал Агутто українцям. "Основна мета, — додав він, — це дати вам змогу діяти самостійно в якийсь момент".Відгукуючись на події 2022 року, військові ігри січня 2023 року призвели до двоетапного плану.Другорядний наступ, який мав бути здійснений силами генерала Сирського на сході, зосереджувався на Бахмуті — де бої тривали кілька місяців — з відволікаючим маневром у бік Луганської області, території, анексованої Путіним у 2022 році. Такий маневр, як вважалося, мав прив’язати російські сили на сході та сприяти основній меті — наступу на Мелітополь, де російські укріплення вже починали гнити й руйнуватися під впливом зимових холодів і дощів.Але проблеми іншого роду вже почали поступово нищити новий план.Хоча генерал Залужний і був Головнокомандувачем ЗСУ, його позиція все більше ускладнювалася через конкуренцію з генералом Сирським. За словами українських чиновників, суперництво виникло після того, як у 2021 році президент Зеленський вирішив підвищити генерала Залужного, перемістивши його на посаду замість колишнього керівника — генерала Сирського. Суперництво загострилося після вторгнення, коли командири змагалися за обмежену кількість батарей НІМАRS. Генерал Сирський народився в Росії та служив у її армії. До того як почав працювати над удосконаленням української мови, зазвичай він говорив російською на нарадах. Генерал Залужний іноді зневажливо називав його "тим російським генералом".Американці знали, що генерал Сирський незадоволений тим, що йому відводиться роль допоміжного командувача у контрнаступі. Коли генерал Агутто зателефонував, щоб упевнитися, що він зрозумів план, Сирський відповів: "Я не згоден, але маю свої накази".Контрнаступ мав початися 1 травня. Між тим українці витратили місяці на тренування. Генерал Сирський надав би чотири бригади, що пройшли бойове хрещення — кожна з яких налічувала від 3000 до 5000 солдатів — для навчання в Європі. До них приєднаються чотири нові бригади рекрутів.Але генерал Сирський мав інші плани.У Бахмуті росіяни розміщували і втрачали величезні сили. Генерал Сирський побачив можливість оточити їх і спровокувати розкол у їхніх лавах. "Візьміть усіх новобранців" для Мелітополя, — сказав він генералу Агутто, за словами американських офіційних осіб. І коли Зеленський став на його бік, незважаючи на протести як власного головнокомандувача, так і американців, важлива складова контрнаступу була фактично зірвана.Тепер українці відправили б лише чотири недосвідчені бригади за кордон для тренувань. (Вони готували ще вісім всередині України). Крім того, нові рекрути були переважно літніми — в основному їм було 40-50 років. Коли вони приїхали до Європи, як згадує старший американський чиновник, "ми все думали, що це не дуже добре".Вік призову в Україні був 27 років. Генерал Каволі, підвищений до посади верховного союзного командувача для Європи, закликав генерала Залужного "ввести своїх 18-річних у гру". Але американці зрозуміли, що ані президент, ані генерал не зважаться на таке політично чутливе рішення.Аналогічна динаміка мала місце і на американській стороні.Минулого року росіяни не дуже розумно розмістили командні пункти, склади боєприпасів і логістичні центри в радіусі 50 миль від лінії фронту. Але нова розвідка показала, що росіяни тепер перенесли критичні об'єкти за межі досяжності НІМАRS. Тому генерали Каволі і Агутто рекомендували наступний крок — передати українцям тактичні ракетні системи армії (АТАСМS) — ракети, які можуть досягати 190 миль, щоб ускладнити росіянам можливість допомагати в обороні Мелітополя.АТАСМS стали особливо болючою темою для адміністрації Байдена. Російський військовий керівник, генерал Герасимов, опосередковано згадував про них ще у травні, коли попереджав генерала Міллі, що будь-яка ракета, яка долає 190 миль, порушить "червону лінію". Також виникло питання про постачання: Пентагон вже попереджав, що не матиме достатньо АТАСМS, якщо США доведеться воювати самостійно.Повідомлення було чітким: перестаньте просити АТАСМS.Основні припущення були перевернуті. Тим не менш, американці бачили шлях до перемоги, хоч і він став все вужчим. Ключовим моментом для досягнення цього було почати контрнаступ згідно з планом, 1 травня, до того, як росіяни відремонтують свої укріплення і перекинуть більше військ для підкріплення Мелітополя.Але критична дата пройшла. Деякі обіцяні постачання боєприпасів та обладнання були затримані, і, незважаючи на запевнення генерала Агутто, що наявних запасів достатньо для початку, українці не наважилися розпочати, поки не отримають все.У якийсь момент, коли напруга зростала, генерал Каволі звернувся до генерала Забродського і сказав: "Міша, я люблю вашу країну. Але якщо ви не зробите це, ви програєте війну"."Моя відповідь була: Я розумію, що ви говорите, Крістофер. Але, будь ласка, зрозумійте мене. Я не головнокомандувач. І я не президент України", — згадував генерал Забродський, додаючи: "Мабуть, я мав би плакати так само, як і він".У Пентагоні почали відчувати, що між союзниками виникають серйозні тріщини. Генерал Забродський згадував, як генерал Міллі запитав: "Скажіть мені правду. Ви змінили план?""Ні, ні, ні, —  відповів він. — Ми не змінили план і не будемо цього робити."Коли він вимовив ці слова, він дійсно вірив, що каже правду.Наприкінці травня розвідка показала, що росіяни швидко формують нові бригади. Українці не мали всього, чого хотіли, але мали те, що, на їхню думку, їм було потрібно. Тепер їм доведеться діяти.Генерал Залужний виклав остаточний план на засіданні Ставки — урядового органу, що займається військовими питаннями. Генерал Тарнавський отримав 12 бригад і більшу частину боєприпасів для основного наступу на Мелітополь. Командувач морської піхоти, генерал-лейтенант Юрій Содоль, мав зробити маневр у напрямку Маріуполя, зруйнованого портового міста, яке було захоплено росіянами після виснажливої облоги рік тому. Генерал Сирський очолив підтримуючий наступ на сході навколо Бахмута, нещодавно втраченого після місяців окопної війни.Тоді виступив генерал Сирський. За словами українських чиновників, генерал заявив, що хоче відійти від плану і здійснити повномасштабну атаку, щоб вигнати росіян з Бахмута. Потім він планував просунутися на схід до Луганської області. Для цього йому, звісно, були потрібні додаткові люди та боєприпаси.Американцям не повідомили результат засідання. Але незабаром розвідка США помітила переміщення українських військ та боєприпасів у напрямках, що не відповідали узгодженому плану.Невдовзі після цього, на терміновій зустрічі на польському кордоні, генерал Залужний визнав перед генералами Каволі та Агутто, що українці насправді вирішили здійснити наступи одночасно в трьох напрямках."Це не план!" — вигукнув генерал Каволі.Що сталося за словами українських чиновників: після засідання Ставки, президент Зеленський наказав розподілити боєприпаси коаліції порівну між генералом Сирським і генералом Тарнавським. Генерал Сирський також отримав п’ять з новонавчених бригад, залишаючи сім для боротьби за Мелітополь."Це було як спостерігати за загибеллю наступу на Мелітополь ще до того, як він був розпочатий", — зазначив один з українських посадовців.Після п’ятнадцяти місяців війни все дійшло до цього критичного моменту."Ми повинні були відійти", — сказав старший американський чиновник.Але вони не пішли."Ці рішення, що стосуються життя і смерті і того, яку територію ви цінуєте більше, а яку менше, — це фундаментально суверенні рішення, — пояснив високопосадовець адміністрації Байдена. — Все, що ми могли зробити, це дати їм пораду".Лідер штурму Маріуполя, генерал Содоль, охоче приймав поради від генерала Агутто. Ця співпраця принесла один з найбільших успіхів контрнаступу: після того, як американська розвідка виявила слабке місце в російських лініях, війська генерала Содоля, використовуючи координати з Вісбадена, відвоювали село Старомайорське та майже вісім квадратних миль території.Для українців ця перемога поставила питання: чи може боротьба за Маріуполь бути більш перспективною, ніж наступ на Мелітополь? Але атака застопорилася через брак людських ресурсів.Проблема була чітко позначена на карті бойових дій в офісі генерала Агутто: наступ генерала Сирського на Бахмут виснажував українську армію.Генерал Агутто закликав його направити бригади та боєприпаси на південь для наступу на Мелітополь. Але генерал Сирський, за словами американських та українських офіційних осіб, не змінив свого рішення. Він не змінив своєї позиції навіть після того, як Євгеній Пригожин, чиї найманці з ПВК Вагнера допомогли росіянам захопити Бахмут, повстав проти військового керівництва Путіна та відправив свої сили в бік Москви.Розвідка США оцінювала, що заколот може підірвати бойовий дух і єдність росіян; перехоплені повідомлення показали, що російські командири були здивовані тим, що українці не тиснуть сильніше на слабо захищений Мелітополь, сказав один з американських розвідників.Але для генерала Сирського повстання було підтвердженням його стратегії — розпалювати розбрат серед росіян, затягуючи їх у Бахмут. Надсилати частину своїх сил на південь означало б підривати це. "Я був правий, Агутто, ти був не правий", — згадує один з американських офіційних осіб слова генерала Сирського, який додав: "Ми досягнемо Луганська".Президент Зеленський охарактеризував Бахмут як "фортецю нашого морального духу". Врешті-решт, це стало кривавою демонстрацією тяжкої ситуації українців, яких було значно менше.Хоча оцінки втрат варіюються, немає сумнівів, що російські втрати — в десятках тисяч — значно перевищували українські. Однак генерал Сирський так і не відвоював Бахмут і не просунувся до Луганська. А поки росіяни відновлювали свої бригади і продовжували боротися на сході, українці не мали такого джерела нових призовників. (Пригожин відвів свої війська назад, так і не дійшовши до Москви, а два місяці по тому він загинув у авіакатастрофі, яку американська розвідка вважала результатом замаху, ймовірно, організованого Кремлем.)Що залишалося — це Мелітополь.Основною перевагою машини Вісбадена була швидкість — скорочення часу від точки інтересу до українського удару. Але ця перевага, а разом з нею й наступ на Мелітополь, була підірвана зміною у тому, як український командувач на тому напрямку використовував ці точки інтересу. Він мав значно менше боєприпасів, ніж планувалося; замість того, щоб просто відкрити вогонь, він тепер спочатку використовував дрони для підтвердження розвідданих.Цей виснажливий процес, підсилений також обережністю і дефіцитом довіри, досяг свого апогею, коли, після тижнів повільного руху через мінні поля і обстріли з гелікоптерів, українські війська підійшли до захопленого села Роботине.Американські офіційні особи розповідали про подальшу битву. Українці сильно обстрілювали росіян артилерією; американська розвідка вказала, що вони відступають."Займіть землю зараз!" — сказав генерал Агутто генералу Тарнавському.Але українці помітили групу росіян на вершині пагорба.У Вісбадені супутникові знімки показали те, що виглядало як російський взвод, від 20 до 50 солдатів — для генерала Агутто це не було достатньою підставою для затримки наступу.Однак генерал Тарнавський не захотів рухатися, поки загроза не буде ліквідована. Тож Вісбаден надіслав координати росіян і порадив одночасно відкривати вогонь і просуватися вперед.Натомість, щоб підтвердити розвіддані, генерал Тарнавський запустив дрони для розвідки над пагорбом.Це зайняло час. Лише після цього він віддав наказ своїм підрозділам відкрити вогонь.А після удару він знову надіслав дрони, щоб підтвердити, що пагорб справді чистий. Потім він наказав своїм силам зайти в Роботине, яке вони захопили 28 серпня.Це взаємне підтвердження коштувало від 24 до 48 годин, оцінили офіцери. І за цей час на південь від Роботиного росіяни почали будувати нові бар'єри, закладати міни та надсилати підкріплення, щоб зупинити український наступ. "Ситуація змінилася кардинально", — сказав генерал Забродський.Фрустрація і напруга між терміновістю місії та реальністю на місці чітко відображаються в цьому уривку. Наполягання генерала Агутто продовжувати наступ у поєднанні з обережним підходом генерала Тарнавського підкреслює складний баланс між швидкими діями та необхідністю ретельної перевірки під час бою. Ситуація зі взводом на пагорбі показує, як невеликі тактичні затримки — наприклад, очікування підтвердження за допомогою дронів або ротація підрозділів — можуть мати непропорційно великі наслідки в умовах високої напруги на полі бою.Розчарування американців через цю затримку, підкреслене коментарем про те, як "чортів взвод зупинив контрнаступ", підкреслює важливість підтримки темпу у таких нестабільних і швидкоплинних умовах конфлікту. Здається, дрібне рішення — чи атакувати негайно, чи чекати на додаткову перевірку — може змінити хід більшої стратегії. Це показує, як навіть невеликий, добре розташований підрозділ може порушити плани, що включають набагато більші сили, уповільнивши більшу мету й витративши дорогоцінний час, поки росіяни адаптуються та укріплюють свої позиції.У більш широкому сенсі, цей момент відображає труднощі, з якими стикаються військові операції, де необхідно досягти швидкості, зберігаючи точність, а також керувати непередбачуваністю бойових рішень на полі бою.Українці не змогли досягти Мелітополя. Їм довелося скоротити свої амбіції. Тепер їхньою метою стало маленьке окуповане місто Токмак, розташоване приблизно на півдорозі до Мелітополя, поруч із критичними залізничними лініями та дорогами.Генерал Агутто надав українцям більшу автономію. Але тепер він розробив детальний артилерійський план —  Операцію "Роллінг Тандер", — у якому, за словами американських та українських офіційних осіб, прописував куди саме українці повинні стріляти, чим і в якому порядку. Однак генерал Тарнавський заперечив проти деяких цілей, наполягав на використанні дронів для перевірки точок інтересу, і Операція "Роллінг Тандер" припинила свій хід.У зв'язку з тим, що спроби зберегти контрнаступ зазнали невдачі, Білий дім санкціонував секретний транспорт невеликої кількості касетних боєприпасів з дальністю близько 100 миль, і генерал Агутто разом із генералом Забродським розробили операцію проти російських атакувальних вертольотів, що загрожували силам генерала Тарнавського. Щонайменше 10 вертольотів було знищено, і росіяни відвели всю свою авіацію до Криму або на материк. Однак українці все одно не змогли просунутися вперед.Остання рекомендація американців полягала в тому, щоб генерал Сирський взяв на себе бойові дії за Токмак. Це було відхилено. Потім вони запропонували, щоб генерал Содоль надіслав своїх морпіхів до Роботиного та прорвав російську лінію. Однак генерал Залужний наказав відправити морпіхів до Херсона, щоб відкрити новий фронт в операції, яку американці вважали приреченою на невдачу — спробі перейти через Дніпро і просуватися до Криму. Морпіхи переправилися через річку на початку листопада, але вичерпали свої сили та боєприпаси. Контрнаступ мав стати вирішальним ударом. Натомість він закінчився ганебно.Генерал Сирський відмовився відповідати на питання щодо своїх взаємодій з американськими генералами, але прес-секретар Збройних Сил України заявив: "Ми сподіваємося, що настане час, і після перемоги України українські та американські генерали, яких ви згадали, можливо, спільно розповідатимуть нам про їхні робочі та дружні переговори під час боротьби з російською агресією".Андрій Єрмак, керівник Офісу президента України і, ймовірно, друга найбільш впливова особа в країні, заявив виданню Тhе Тіmеs, що контрнаступ був "переважно згладжений" політичною "невизначеністю" союзників і "постійними" затримками у поставках зброї.Але для іншого високопосадовця з України "справжньою причиною нашої невдачі було те, що для виконання плану було призначено недостатню кількість сил".У будь-якому разі, для партнерів катастрофічний результат контрнаступу залишив після себе образу з обох сторін. "Важливі стосунки були збережені," — сказала пані Уолландер, представник Пентагону. — Але це вже не було тим натхненним і довірливим братерством 2022 року та початку 2023-го."Частина 4. Порушення довіри та кордонівНапередодні Різдва пан Зеленський проїхав через ворота Вісбадена під час свого першого візиту в секретний центр партнерства.При вході в аудиторію Тоні Баса, його проводили повз трофеї спільної боротьби — перекручені уламки російських транспортних засобів, ракет і літаків. Коли він піднявся на галерею над колишнім баскетбольним майданчиком — як це робив генерал Забродський в перший день 2022 року — офіцери, що працювали внизу, вибухнули аплодисментами.Однак президент не приїхав до Вісбадена для святкування. У тіні невдалого контрнаступу, з наближенням третьої важкої зимової кампанії, передвісники лише ставали темнішими. Щоб використати свою нову перевагу, росіяни масово відправляли війська на Схід. У США пан Трамп, скептик щодо України, переживав політичне відродження; деякі республіканці в Конгресі вже починали обурюватися через фінансування.Рік тому коаліція говорила про перемогу. Але, коли 2024 рік настав і тривав, адміністрація Байдена змушена була знову і знову переходити свої власні червоні лінії, щоб просто тримати українців на плаву.Але спочатку було нагальне питання у Вісбадені: генерали Каволі та Агутто пояснили, що не бачать реального шляху до відновлення значних територій у 2024 році. Коаліція просто не могла надати все необхідне обладнання для великого контрнаступу. Також українці не могли створити армію достатнього розміру, щоб провести його.Українці повинні були знизити свої очікування, зосередившись на досяжних цілях, щоб залишатись у боротьбі, поки будуватимуть бойову потужність для можливого контрнаступу в 2025 році: їм потрібно було звести оборонні лінії на сході, щоб не дати росіянам захопити ще більші території. Також необхідно було відновити існуючі бригади та сформувати нові, які коаліція допоможе тренувати і оснащувати.Пан Зеленський висловив свою підтримку.Однак американці знали, що він зробив це неохоче. Знову і знову пан Зеленський давав зрозуміти, що йому потрібно і хочеться великої перемоги, щоб підняти моральний дух вдома і зміцнити підтримку Заходу.Лише кілька тижнів тому президент наказав генералу Залужному відкинути росіян до кордонів України 1991 року до осені 2024 року. Генерал шокував американців, представивши план, який вимагав п’яти мільйонів снарядів і одного мільйона дронів. На що генерал Каволі відповів, володіючи російською: “Откуда?!”Через кілька тижнів, на зустрічі в Києві, український головнокомандувач замкнув генерала Каволі на кухні Міністерства оборони і, з лютим використанням вейпа, зробив останню безнадійну спробу. "Він був між двох вогнів: перший — президент, другий — партнери", — сказав один з його помічників.Як компроміс, американці тепер запропонували пану Зеленському те, що вони вважали б заявленою перемогою — авіаудар, за допомогою далекобійних ракет і дронів, щоб змусити росіян вивести свою військову інфраструктуру з Криму до Росії. Операція отримала кодову назву “Лунний Грім”.До цього часу українці, за допомогою ЦРУ та ВМС США і Великої Британії, використовували морські дрони разом з британськими ракетами Stоrm Shаdоw і французькими SСАLР для ударів по Чорноморському флоту. Вісбаден надавав розвіддані.Але для проведення ширшої кампанії проти Криму українці потребували набагато більше ракет. Їм були потрібні сотні АТАСМS.У Пентагоні старі перестороги ще не зникли. Але після того, як генерал Агутто доповів пану Остіну про все, чого можна досягти за допомогою "Лунного Грому", один із помічників згадує, як він сказав: "Окей, тут є справді переконлива стратегічна мета. Це не просто про завдавання ударів".Пан Зеленський отримає свої довгоочікувані АТАСМS. Проте, за словами однієї американської офіційної особи, "ми знали, що в глибині душі він все ще хоче зробити щось інше, щось більше."Генерал Забродський перебував у командному центрі Вісбадена наприкінці січня, коли отримав термінове повідомлення і вийшов на вулицю.Повернувшись, блідий як привид, він повів генерала Агутто на балкон і, запаливши Luсky Strіkе, сказав йому, що боротьба за керівництво в Україні досягла своєї кульмінації: генерала Залужного звільняють. Ставки були на його конкурента, генерала Сирського, як на наступного керівника.Американці не були здивовані; вони вже чули багато чуток про невдоволення президента. Українці пояснювали це політикою, страхом, що популярний генерал Залужний може кинути виклик пану Зеленському на президентських виборах. Також була зустріч у Ставці, на якій президент фактично підкосив генерала Залужного, і подальше рішення генерала опублікувати статтю в Тhе Есоnоmіst, де він заявляв, що війна зайшла в глухий кут, а українці потребують технологічного прориву. Це все відбувалося, коли його президент закликав до повної перемоги."Генерал Залужний, — сказав один з американських офіційних осіб, — був мертвий чоловік, що йде".Призначення генерала Сирського принесло змішане полегшення. Американці вважали, що тепер у них буде партнер, який матиме довіру та вухо президента; вони сподівалися, що процес ухвалення рішень стане більш послідовним.Генерал Сирський також був відомою фігурою.Частина цієї відомості, звісно, була пов'язана з пам'яттю 2023 року, шрамом Бахмута — тим, як іноді генерал ігнорував їхні рекомендації, навіть намагався підривати їх. Тим не менше, колеги кажуть, що генерали Каволі та Агутто відчували, що розуміють його особливості; принаймні він їх вислуховував, і на відміну від деяких командирів, він цінував і зазвичай довіряв інформації, яку вони надавали.Для генерала Забродського ж зміна була особистим ударом і стратегічною невизначеністю. Він вважав генерала Залужного другом і відмовився від свого парламентського місця, щоб стати його заступником з планів і операцій. (Невдовзі його вивели з цієї посади та з ролі у Вісбадені. Коли генерал Агутто дізнався про це, він зателефонував і запросив до свого будинку на пляжі в Північній Кароліні —  генерали могли б поплавати на човні. "Може, в наступному житті," — відповів генерал Забродський).А зміна охорони відбулася в особливо невизначений момент для партнерства: підштовхувані паном Трампом, республіканці в Конгресі затримували 61 мільярд доларів на нову військову допомогу. Під час бою за Мелітополь командувач наполягав на використанні дронів для верифікації кожної точки інтересу. Тепер, з набагато меншим запасом ракет і снарядів, командири на фронті прийняли той самий протокол. Вісбаден все ще виробляв точки інтересу, але українці ледь їх використовували."Нам це зараз не потрібно", — сказав генерал Забродський американцям.Червоні лінії продовжували рухатися.Були АТАСМS, які таємно прибули на початку весни, щоб росіяни не зрозуміли, що Україна тепер може завдати ударів по Криму.І були малі команди експертів. Кілька місяців тому генералу Агутто дозволили відправити невелику групу, близько дюжини офіцерів, до Києва, послабивши заборону на перебування американських військових на українській землі. Щоб не викликати спогадів про американських військових радників, відправлених до Південного В'єтнаму в процесі ескалації війни, їх називали "експертами з певних питань". Після зміни українського керівництва, щоб побудувати довіру і координацію, адміністрація більше ніж потроїла кількість офіцерів у Києві — до близько тридцяти; тепер їх вже можна було прямо називати радниками, хоча вони й залишались обмеженими Київською областю.Однак, мабуть, найскладнішою червоною лінією був російський кордон. Незабаром і ця лінія також була переглянута.У квітні, після довгого затору з фінансуванням, були розв'язані питання, і 180 додаткових АТАСМS, десятки броньованих машин і 85 000 снарядів калібру 155 міліметрів почали надходити з Польщі.Але розвідка коаліції виявила інший рух: компоненти нової російської формації, 44-го армійського корпусу, рухались до Білгорода, на північ від українського кордону. Росіяни, бачачи обмежену можливість, поки українці чекали на американську допомогу, готувалися відкрити новий фронт на півночі України.Українці вважали, що росіяни сподіваються досягти важливого шляху навколо Харкова, що дозволить їм обстрілювати місто, друге за величиною в країні, артилерійським вогнем, загрожуючи життю понад мільйона людей.Російський наступ виявив основну асиметрію: росіяни могли підтримувати свої війська артилерією прямо через кордон, тоді як українці не могли відповісти, використовуючи американське обладнання або розвідку.Але разом із небезпекою з'являлася можливість. Росіяни були спокійні щодо безпеки, вважаючи, що американці ніколи не дозволять українцям стріляти по території Росії. Цілі підрозділи з їхнім спорядженням сиділи незахищеними, в основному без оборони, на відкритих полях.Українці попросили дозволу використовувати американську зброю на території Росії. Більше того, генерали Каволі та Агутто запропонували, щоб Вісбаден допомагав коригувати ці удари, як це робилося по Україні та в Криму — надаючи точки інтересу та точні координати.Білий дім ще обговорював ці питання, коли 10 травня росіяни здійснили атаку.Це стало моментом, коли адміністрація Байдена змінила правила гри. Генералам Каволі та Агутто було поставлено завдання створити "операційну зону" — територію на російській землі, де українці могли б використовувати американську зброю, а Вісбаден міг би підтримувати їхні удари.Спочатку вони пропонували розширену зону, щоб охопити ще одну загрозу: бомби-глайдери (КАБи, - ред.) — примітивні радянські бомби, перетворені на високоточну зброю з крилами та хвостами — тероризували Харків. Зона, що простягалася на 190 миль, дозволила б українцям використовувати нові АТАСМS для ударів по полям з бомбами-глайдерами та іншим цілям глибоко в Росії. Але пан Остін розцінив це як відхилення від місії: він не хотів відволікати АТАСМS від операції Lunаr Наіl.Натомість генералам було наказано підготувати два варіанти: один, що простягався на близько 50 миль у Росію, стандартна дальність НІМАRS, і один майже вдвічі глибший. Зрештою, проти рекомендацій генералів, пан Байден і його радники вибрали найобмеженіший варіант — але для захисту Сум і Харкова він йшов уздовж більшої частини північного кордону країни, охоплюючи територію, що була майже такою ж за розміром, як штат Нью-Джерсі. Також було дозволено, щоб ЦРУ направило офіцерів до Харківської області для допомоги українським колегам у проведенні операцій в межах цієї зони.Зона запрацювала наприкінці травня. Росіяни були непідготовлені: за допомогою точок інтересу та координат від Вісбадена, а також власної розвідки українців, удари НІМАRS по операційній зоні допомогли захистити Харків. Росіяни зазнали одні з найбільших втрат за всю війну.Немислиме стало реальністю. Сполучені Штати тепер стали частиною вбивства російських солдатів на суверенній російській території.Літо 2024 року: армії України на півночі та сході були на межі. Проте генерал Сирський продовжував говорити американцям: "Мені потрібна перемога".Передбаченням цього став випадок у березні, коли американці виявили, що українська військова розвідка, ГУР, таємно планувала наземну операцію на південний захід Росії. Керівник осередку ЦРУ в Києві стикнувся з командувачем ГУР, генералом Кирилом Будановим: якщо він перейде кордон з Росією, то зробить це без підтримки американських зброї або розвідки. Він це зробив, але був змушений відступити.У такі моменти чиновники адміністрації Байдена жартували, що вони більше знають про те, що планують росіяни, шпигуючи за ними, ніж про те, що планують їхні українські партнери.Але для українців "не питати, не говорити" було "краще, ніж питати і зупиняти", пояснив генерал-лейтенант Валерій Кондратюк, колишній командувач військової розвідки України. Він додав: "Ми союзники, але у нас різні цілі. Ми захищаємо нашу країну, а ви захищаєте свої фантомні страхи з часів холодної війни".В серпні у Вісбадені закінчувався термін перебування генерала Агутто. Він залишив посаду 9 серпня. Того ж дня українці залишили загадкове посилання на щось, що відбувалося на півночі.10 серпня керівник осередку ЦРУ також покинув свою посаду і поїхав до головного офісу. В результаті змін в командуванні генерал Сирський зробив свій крок — відправив війська через південно-західний російський кордон, до Курська.Для американців ця інтервенція стала значним порушенням довіри. Справа була не лише в тому, що українці знову тримали їх у темряві; вони таємно перетнули взаємно погоджену лінію, взявши коаліційне обладнання і потрапивши на російську територію в межах операційної зони, порушуючи правила, встановлені під час її створення.Зона була створена для того, щоб запобігти гуманітарній катастрофі в Харкові, а не для того, щоб українці могли використати її для захоплення російської землі. "Це було не просто майже шантаж, а саме шантаж", — сказав один зі старших офіційних осіб Пентагону.Американці могли б скасувати операційну зону. Але вони знали, що це, як пояснив один з адміністративних чиновників, "може призвести до катастрофи": українські солдати у Курську загинули б, залишившись без ракет НІМАRS і без підтримки розвідки США.Курськ, як зрозуміли американці, був тією перемогою, на яку президент Зеленський натякав від самого початку. Це також було свідченням його розрахунків: він все ще говорив про повну перемогу. Але одна з цілей операції, як він пояснив американцям, полягала в тому, щоб захопити і утримувати російську землю, яку можна буде обміняти на українську землю під час майбутніх переговорів.Провокаційні операції, які раніше були заборонені, тепер дозволялись.До того як генерал Забродський був відсторонений, він та генерал Агутто вибрали цілі для операції Lunаr Наіl. Кампанія вимагала рівня координації, не баченої від часів генерала Донаг'ю. Американські та британські офіцери курували практично кожен аспект кожного удару, починаючи від визначення координат і закінчуючи розрахунками траєкторій ракет.Однією з приблизно 100 цілей у Криму була найважливіша — Керченський міст, що з’єднує півострів з російським материком. Путін вважав міст потужним фізичним доказом зв'язку Криму з Росією. Зруйнування цього символу президента Росії стало одержимістю президента України.Це також була червона лінія для Сполучених Штатів. У 2022 році адміністрація Байдена заборонила допомагати українцям націлюватися на цей міст; навіть підходи з кримського боку мали вважатися суверенною російською територією. (Українські розвідслужби намагалися атакувати його самостійно, завдавши певних пошкоджень.)Але після того, як партнери погодили Lunаr Наіl, Білий дім дозволив військовим і ЦРУ таємно працювати з українцями та британцями над планом атаки на міст: АТАСМS мали ослабити вразливі точки на мосту, а морські дрони — підірвати їх біля стійок.Однак поки готувались дрони, росіяни посилили оборону навколо стійок.Українці запропонували атакувати лише АТАСМS. Генерали Каволі та Агутто заперечили: АТАСМS самі не зроблять справу, українці мали б почекати поки дрони будуть готові, або скасувати удар.Зрештою, американці відступили, і в середині серпня, з невеликою допомогою від Вісбадена, українці випустили залп АТАСМS по мосту. Він не обрушився; удар залишив деякі "ямки", які росіяни відремонтували, — сказав один із американських офіційних осіб, додавши: "Іноді їм потрібно спробувати і зазнати невдачі, щоб побачити, що ми праві".Епізод з Керченським мостом, незважаючи на це, показав значний успіх співпраці в межах Lunаr Наіl. Російські військові кораблі, літаки, командні пункти, склади озброєнь і ремонтні бази були знищені або переміщені на материкову частину Росії, щоб уникнути ударів.Для адміністрації Байдена невдача в атаці на Керченський міст, разом з нестачею АТАСМS, підкреслила важливість допомоги українцям у використанні їхнього флоту довгострокових ударних дронів. Основним викликом було ухилення від російських протиповітряних оборонних систем і точне визначення цілей.Довготривала політика забороняла ЦРУ надавати розвіддані щодо цілей на російській території. Тому адміністрація дозволяла ЦРУ подавати запити на "винятки", тобто дозволи, які дозволяли розвідці допомагати в ударах по території Росії для досягнення конкретних цілей.Розвідка виявила величезний склад боєприпасів у містечку Торопець, розташованому приблизно за 290 миль на північ від українського кордону, який постачав зброю російським військам на Харківщині та Курщині. Адміністрація схвалила цей виняток. Торопець став тестом для концепції.Офіцери ЦРУ поділились розвідкою щодо боєприпасів на складі та їхніх уразливих точок, а також російських оборонних систем на шляху до Торопця. Вони розрахували, скільки дронів знадобиться для операції, та побудували їхні складні траєкторії.18 вересня великий рій дронів вдарив по складу боєприпасів. Вибух, такої сили, що нагадував маленький землетрус, відкрив кратер шириною з американський футбольний стадіон. Відео показали величезні кулі полум'я та стовпи диму, що підіймались над озером.Як і з операцією на Керченському мосту, співпраця у сфері дронів вказувала на стратегічну дисонансність.Американці пропонували зосередити удари дронів на стратегічно важливих військових цілях — це була та сама аргументація, яку вони безуспішно наводили, пропонуючи фокусуватися на Мелітополі під час контрнаступу 2023 року. Але українці наполягали на атаках більш широкого спектра цілей, включаючи нафтові й газові об'єкти та політично чутливі об'єкти в Москві та її околицях (хоча вони робили це без допомоги ЦРУ)."Громадська думка в Росії повернеться проти Путіна, — сказав пан Зеленський американському державному секретарю Ентоні Блінкену в Києві у вересні. — Ви помиляєтесь. Ми знаємо росіян."Пан Остін та генерал Каволі приїхали до Києва в жовтні. Рік за роком адміністрація Байдена постачала українцям дедалі більш складну зброю, перетинаючи свої червоні лінії. Проте міністр оборони та генерал переживали через послання, яке мало бути написане в умовах послабленої ситуації на фронті.Росіяни повільно, але вперто просувалися проти виснажених українських сил на сході, до міста Покровськ — їхня "велика мета", як сказав один з американських офіційних осіб. Вони також повертали частину території в Курську. Так, втрати росіян різко зросли, до 1000–1500 на день. Але вони продовжували наступ.Пан Остін пізніше згадував, як він розмірковував над цим дисбалансом людських ресурсів, коли дивився з вікна свого броньованого позашляховика, який петляв вулицями Києва. Він був вражений, сказав він помічникам, кількістю молодих чоловіків у віці 20-30 років, майже жоден з яких не був в уніформі. У країні, яка перебуває у війні, пояснив він, чоловіки цього віку зазвичай знаходяться на фронті.Це було одне з важких повідомлень, яке американці привезли в Київ, коли викладали те, що вони можуть і чого не можуть зробити для України у 2025 році.Пан Зеленський уже зробив маленький крок, знизивши вік призову до 25 років. Однак українці не змогли заповнити існуючі бригади, не кажучи вже про створення нових.Пан Остін наполягав на тому, щоб пан Зеленський зробив більш сміливий крок і почав призивати 18-річних. На що пан Зеленський відповів, за словами одного з офіційних осіб, який був присутній, "Навіщо мені призивати більше людей? У нас немає спорядження, щоб їх забезпечити.""А ваші генерали повідомляють, що ваші підрозділи недоукомплектовані, — відповів пан Остін. - У них недостатньо солдатів для того спорядження, яке у них є."Це була постійна суперечка:З погляду українців, американці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти їм перемогти.З погляду американців, українці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти собі перемогти.Пан Зеленський часто казав у відповідь на питання про призов, що його країна бореться за своє майбутнє, що 18-25-річні — це батьки цього майбутнього.Однак для одного з американських офіційних осіб це "не є екзистенційною війною, якщо вони не змусили своїх людей боротися."Генерал Болдуїн, який на самому початку допоміг налагодити зв'язки між командирами партнерів, відвідав Київ у вересні 2023 року. Контрнаступ застряг, наближалися вибори в США, і українці все питали про Афганістан.Українці, згадує він, були налякані тим, що їх теж можуть покинути. Вони постійно дзвонили, і хотіли знати, чи залишиться Америка на своїй позиції, запитуючи: "Що буде, якщо республіканці виграють Конгрес? Що станеться, якщо президентом знову стане Трамп?"Він завжди казав їм залишатися оптимістами, але додавав: "Я ховав пальці за спиною, бо насправді не знав більше."Трамп виграв, і страх знову охопив їх.У свої останні тижні на посаді Байден зробив низку кроків, щоб продовжити підтримку, принаймні на цей момент, і зміцнити свою програму щодо України.Він перетнув свою останню червону лінію — розширивши оперативну зону для використання АТАСМS і британських ракет Stоrm Shаdоw по Росії — після того як Північна Корея надіслала тисячі військових, щоб допомогти росіянам вибити українців з Курська. Один з перших ударів, підтриманих США, влучив у північнокорейського командира, генерал-лейтенанта Кім Йон Бока, коли він зустрічався з російськими колегами в командному бункері.Адміністрація також дозволила Вісбадену та ЦРУ підтримати дальні ракетні та дронові удари по частині південного російського регіону, який використовувався як база для наступу на Покровськ, і дозволила військовим радникам покинути Київ і вирушити до командних пунктів ближче до лінії фронту.У грудні генерал Донаг’ю  отримав свою четверту зірку і повернувся до Вісбадена як командувач армією США в Європі та Африці. Він був останнім американським солдатом, який залишив Афганістан під час хаотичного відходу. Тепер йому доведеться орієнтуватися в новому, невизначеному майбутньому України.Так багато змінилося з того часу, як генерал Донаг’ю покинув Вісбаден два роки тому. Але коли йшлося про суто територіальне питання, не так багато змінилося. У перший рік війни, за допомогою Вісбадена, українці здобули перевагу, відновивши більше ніж половину території, втраченої після вторгнення 2022 року. Тепер вони боролися за маленькі ділянки землі на сході та в Курську.Однією з основних цілей генерала Донаг’ю у Вісбадені, за словами представника Пентагону, було укріпити братерство і вдихнути нове життя в машину — зупинити, а можливо, навіть відкинути російський наступ. (У наступні тижні, за допомогою Вісбадена, який надавав координати і точні точки, російський наступ на Покровськ сповільнився, а в деяких районах на сході українці здобули перемоги. Але на південному заході Росії, коли адміністрація Трампа зменшила підтримку, українці втратили більшість своїх важелів торгу, зокрема Курськ).На початку січня генерали Донаг’ю та Каволі відвідали Київ, щоб зустрітися з генералом Сирським і переконатися, що він погоджує плани щодо поповнення українських бригад і зміцнення їхніх ліній, розповів представник Пентагону. Звідти вони вирушили на авіабазу Рамштайн, де зустрілися з паном Остіном для останньої зустрічі оборонних лідерів коаліції перед тим, як все змінилося.Коли двері були зачинені для преси і публіки, колеги пана Остіна назвали його хрещеним батьком і архітектором партнерства, яке, попри всі порушення довіри і зради, підтримувало спротив та надію українців, що почалася в той весняний день 2022 року, коли генерали Донаг’ю та Забродський вперше зустрілися у Вісбадені.Пан Остін — надійний і стійкий чоловік, але, повертаючи компліменти, його голос перехопило."Замість того, щоб прощатися, дозвольте сказати дякую", — сказав він, стримуючи сльози. А потім додав: "Бажаю вам успіху, мужності і рішучості. Пані та панове, рухайтеся вперед."

Отже, довго і нудно працювали в Ер-Ріяді, у різних форматах та з різними персонажами. Цьому передували закриті перемовини через спеціальні канали, Віткофф ще подарував портрет Трампа. Але все це анулював кремлівський очільник, який заявив: "Ні, ми працюватимемо в межах зернового коридору і Чорноморської безпеки". Можливо, не будуть завдавати ударів по енергетичних об’єктах, хоча багато хто сподівався, що буде закладено певні параметри справедливої угоди. Проте будь-які інші моменти перекреслили заяви Захарової та Лаврова, які продовжують свою звичну риторику. На вашу думку, це були технічні перемовини в Ер-Ріяді чи все-таки відбулися переговори, що закінчилися паліативом, бо нічим іншим і не могли закінчитися? Або нас готують до певних сюрпризів, які можуть настати на Великдень чи 9 травня?Ні, ні, ні. Я б сформулював, що це переговори про переговори, це в кращому випадку. При тому, що вони залишаються удаваними, не справжніми навіть переговори про переговори. Чому? Тому що якщо вважати це формальним проявом волі двох президентів, Трампа і Путіна, які між собою спілкуються і безпосередньо, і опосередковано, то на такі консультації та переговори не приїжджають представники нижнього поверху російської влади - колишній заступник міністра Карасін і генерал Бєсєда, який є радником глави ФСБ Росії, навіть не керівником у відповідному напрямку.Це однозначно сигнал про те, що Москва несерйозно ставиться і не збирається домовлятися ні про що принципово важливе.Але навіть те, про що йшли розмови, вони теж загалом нікчемні. Тому що те, що стосується об'єктів енергетичної інфраструктури та заборони ударів по них на 30 днів, припинення вогню, то це більше в інтересах Росії. Це на їхню користь, вони викручують на себе, представили список: НПЗ, нафтопроводи, газопроводи і так далі. Найчутливіші українські енергооб'єкти, по-перше, постраждали і все-таки прикриті засобами ППО. У Москви з цим гірше. У Росії з цим гірше.Але, якщо говорити навіть так, то вже йдуть припирання і про терміни: А чому з сімнадцятого числа від моменту розмови Трампа і Путіна потрібно відраховувати, а не з двадцять четвертого, коли про це була офіційна заява? Все і піде у ці деталі. Ця угода формально діятиме, але її легко порушувати.Щодо Чорноморського басейну - взагалі смішно. Головне в ньому - це насамперед скасування санкцій і можливість, на чому Москва наполягає для Россільгоспбанку, провезення російської продукції морськими шляхами, бо судна наражаються на атаки. Тобто йдеться про небезпеку судноплавства для Росії, а це є наслідком війни, і нічого іншого.Я все чекаю, коли вони скажуть, що ці чорноморські угоди щодо заборони ударів передбачають і неможливість ударів по Кримському мосту. Я ось все чекаю, коли вони позначаться у цьому питанні, тому що для них це теж гранично чутлива історія. Адже формально в Чорному морі стоїть міст, тому вони, напевно, виходять із того, що і цей об'єкт не буде піддаватися атакам української сторони.Хоча я впевнений, що це обговорювалося і явно українська сторона противилася. Взагалі подібного роду об'єкт, він - нерухомий, незважаючи на те, що міст.   Наприклад, якщо поставити генератор, то, в принципі, його можуть натягнути і на це формулювання. Знаєте, це така гірка іронія.Вони можуть якісь понтони поставити або одягнути на міст рятувальні жилети.  І скажуть, що це плавучий міст, тому його не чіпати, бо він плаває туди-сюди. Всі ці переговори в Ер-Ріяді - це настільки все не серйозно, вони взагалі не впливають на головне питання щодо війни і миру, взагалі ніяк.Звичайно, якби було б досягнуто перемир'я на умовах тридцятиденного абсолютного скрізь, яке простіше тестувати, навіть простіше дотримуватися, якщо хочете. Тому що 30 днів вогонь припиняється скрізь, зупиняється рух військ. І це легко перевірити. А  щодо ударів по енергетичному об'єкту - ти йди доведи, що ми вдарили. Це уламки вашої протиракети впали на вашу  атомну станцію або електричну підстанцію, або на що-небудь ще. Те саме, українська сторона скаже: "Слухайте, ви дрон збили, і він упав на ваш НПЗ. Ми тут до чого? Дрон цей в інше місце летів". Зрозуміло ж, що через дорогу по енергетичному об'єкту вдарити не можна, а по житловому будинку, де люди живуть, кажуть: "Можна". Ну, смішно ж виглядає та несерйозно. І Москва розуміє всю несерйозність і удаваність цих переговорів, перших кроків - "ось зближуються", "прогрес". Сам Трамп заявив, це опубліковано скрізь, про те, що він вважає, що Москва ніби хоче миру, але затягує переговори.Вибачте мені, вона не просто затягує, вона їх торпедує. В особистій бесіді Путін відмовився від умови безумовного припинення вогню, запропонованої Трампом, не Зеленським, а Трампом! Якщо ти відмовився, що ще можна обговорювати? Все інше – несерйозно, потрібно було включити санкції. Поки ми далеко від генерала Бєсєди не від'їхали, може, він просто виконував свою оперативну чи іншу функцію? Як би там до нього не ставитися,  але в Кремлі, напевно, йому в деяких речах довіряють, знають, що він виконає ті чи інші завдання, зокрема, передасть певні вимоги, відповідно, потім поверне відповідь. Можливо, він нічого і не мав такого спеціального вирішувати. Але говорили довго, спілкувалися понад 12 годин. Розуміємо, що говорили не тільки про російсько-українську війну, могли обговорювати низку потенційно нових параметрів, де вони не будуть одне одному заважати. Можливо, це звучить як конспірологія, але Карлсон свого часу приїздив брати інтерв'ю в Кремль і були закономірні підозри, що, можливо, він ще щось передавав із тими документами. А тут відрядили Бєсєду, розуміючи, що електронними засобами зв'язку Путін користуватися не любить, тому вирішили йти таким шляхом. Можливо, це конспірологія. Але ж не було видно Бєсєди останні пару років, тільки чутки про нього доходили. А навіщо потрібен генерал Бєсєда, якщо теж особистий представник, девелопер Віткофф їздить до Путіна, і вони годинами все обговорюють? Навіщо потрібно вниз спускати якісь питання, коли можна особисто все вирішити? Вирішити принципово найголовніші питання, а деталі - взагалі другорядні. Це може вирішити хто завгодно.А якщо принципово домовилися, а Віткофф - це особистий посланник Трампа, і він доповідає йому особисто і особисто, начебто, вони розмовляють. Навіщо потрібен Бєсєда? Бєсєда - це, вибачте мені, відліт кудись на пенсіонерський поверх. Ні, мені здається, Бєсєду послали, хоча він довірена і надійна особа, показати та представити як публічну фігуру. Могли ж обмежитися – послати заступника міністра закордонних справ або ще кого-небудь. Але  послали радника глави ФСБ, колишнього начальника п'ятого управління, який відомий ще по Майдану. Тобто це свідчить про те, що потрібно було показати всю несерйозність цих переговорів. Бєсєда - відставний пенсіонер, по-моєму, вже за 70 років,  за вислугою років  міг піти вже 10 разів. І те саме, Карасін у дев'ятнадцятому році припинив роботу в міністерстві закордонних справ як заступник міністра, і в Раді Федерації відсиджує свою пенсію.Хоч він там і голова комітету. А Рада Федерації - це на рівні прибиральниці, такої технічки. Те ж саме і  Бєсєда. Я не думаю, що він там оперативні завдання якісь вирішував. Мені здається, що так нашпиговано у цьому Ер-Ріяді, що якихось спеціальних функцій доручати Бєсєді немає сенсу. Москва з Вашингтоном і так щільно працюють, навіть якнайщільніше працюють. Їм у цих  публічних фігурах, як послати Бєсєду вирішувати оперативні завдання,  нема потреби. Можна приїхати просто в Москву з неоголошеним візитом, що і відбувається.  Тому що сам Трамп підтвердив, а потім Москва за ним, що розмов між ними телефоном з Путіним було більше двох. Тобто вони там дещо більше, м'яко кажучи, спілкувалися телефоном. Просто про це не повідомляли. А чому Віткофф двічі їздив до Путіна? Перший раз за Фогелем, тоді тричі з Путіним розмовляв, другий раз - в день пресконференції Путіна розмовляв з ним. То чому він не міг приїхати ще п'ять разів або його представник, або син Трампа, або ще хтось? І ми про це б не дізналися. Чому це неможливо? Тому, щось публічно обговорювати, оголошувати -  немає ніякого сенсу. Якщо треба, вирішать і без Бєсєди. Наскільки можуть вони вирішувати, яким об'ємом та як щільно можуть працювати? Зараз публічно проявилася хімія відносин, що Віткофф і підтвердив. До речі, він чесно розповів, що зараз відбувається у стосунках між Москвою і Вашингтоном, зокрема, між Путіним і Трампом. Ми в Україні не можемо не погодитися на ту маячню, яку читали в тих чи інших одкровеннях Віткоффа. Адже він значно більше, ніж якась політична функція, бо це і про гроші, і про впливи, і про новий місточок між Москвою і Вашингтоном. Щодо хімії – осцей хокейний матч, портрет Нікоса Сафронова, помолився. До речі сказати, безбожна людина молиться за Трампа, звісно, він не молився. Я думаю, що Путін і "Отче наш" не знає, він навряд чи є такою побожною людиною. Вже очевидно, що це на показ робиться. До речі, Віткофф в інтерв'ю Такеру Карлсону - це також на показ. Ось ми приймаємо і реципіруємо цю увагу до нас, ці людські стосунки, щоб взаємно привернути. І головне - це не портрет, не хокейний матч, не помолився, коли на Трампа був замах, а те, про що вони говорять у бізнесі, мені здається, це їм ближче. І Путіну також у певному сенсі, тому що він залежить зараз від відносин із Трампом і його оточенням.Для Трампа і Віткоффа точно важливіше - вирішити питання по грошах, по всякого роду проєктах, по газотранспортній мережі, як про це пише преса, що мало не збираються пиляти європейський Північний потік. Ось це обговорюється, і це головне. А хокейні клюшки, портрети для Трампа і осіб близьких йому, таких як Віткофф, - це не більше, ніж знак уваги. Путін  холоднокровніше тут діє, ось у чому вся історія. Він же не розповідає, що я портрет подарував. Це Віткофф розповідає. Путін же не розповідає, що помолився за Трампа. Це він передає, щоб там чули. А ті такою увагою готові поділитися, розповісти публічно. Для чого? Щоб що? Показати теплі стосунки Путіна і Трампа, показати, що у них там хімія і обмін. Ну, будь ласка, хоча це грає в мінус якраз американській стороні.А Путіну  що? Путін і зіграти може у все це: у теплоту, у стосунки - у все. Знаєте, як хтось правильно сказав, по-моєму Саакашвілі, про те, що Путін ніколи не веде переговорів, він весь час займається вербуванням - з кращим результатом або з гіршим. От він і вербує. Просто можна це не розуміти буквально, але по суті це так, вербує то Віткоффа, то Трампа. І з цим Путін справляється: якщо потрібно підлестити, сказати "який ти гладенький, солоденький", портрет подарувати, запропонувати в хокей зіграти – це все, заради Бога, хоч 20 разів. Це взагалі для Путіна не має значення, а для цих людей навпаки - їм треба показати цю значущість. Для Трампа ж має значення його нарцистичне самозамилування,  коли про нього говорять у перебільшених виразах, навіть такі, як Путін. Тобто він не цурається жодної уваги. Інші йому скажуть: "Блін, це западло, це ж людожер похвалив".А тут це навпаки - приймається і говориться: "А що ж, сам Путін мене генієм вважає". Тому, я б сказав, що це не вирішально, але та сторона, яка цим хизується, вона і програє. Загалом, зрозуміло, що її завербовано, я маю на увазі, політично ангажована. А ось бізнес-проєкти – так. У Путіна є нескінченні можливості, він багатший за Трампів і Віткоффих у мільйони разів, тому що в нього головний актив - країна Росія з підневільним населенням із ресурсами 1/9 суші на землі. І він може розпоряджатися нею, як завгодно: хочу мільярд подарую, хочу 100. Для нього гроші зараз арифметичного сенсу не мають, а для Трампа мають, і для Віткоффа мають. Є такий персонаж - Кирило Дмитрієв, думаю, що  він працював і раніше, але у сфері так, би мовити, великих грошей та великих інвестицій. Його зараз витягли як учасника переговорного процесу. Розуміємо, що він мав би забезпечити ті чи інші оферти з боку Кремля до американських капіталістів: запропонували працювати у сфері копалин, російської енергетики і так далі. Але єдиний момент – чи це означає, що треба зняти з держави-агресорки американські санкції? Як ви думаєте, наскільки у Дмитрієва, якщо відсунули Абрамовича, буде потужний функціонал?Абсолютно очевидно, Дмитрієв - керівник фонду прямих інвестицій, одружений з подругою дочки Путіна. Він уже давно в цій системі, кажуть, що дуже близький до Служби зовнішньої розвідки. Я думаю, так воно і є. Найімовірніше, Дмитрієв якось із ними пов'язаний не просто по бізнесу. Він є гаманцем Путіна, його консильєрі, підлеглим консильєрі, він не політик.Ось дивіться - якщо Путін із Трампом будуть відверто обговорювати, а їхні розмови записуються, що треба зняти санкції - скільки це коштує. То це якось не айс. А якщо Дмитрієв, наприклад, буде з Віткоффом  обговорювати - якщо зняти ось ці санкції, то за кавун знімете? а за 10 мільярдів знімете? Ось це – дуже, ніби, функціонал Дмитрієва, який якраз може цим займатися. Він довірена особа і все одно залишається по бізнесу, він не в публічній політиці і ніяким наступником не буде. А навіщо? Для чого? Він займається своїм, а це, вибачте, - перевертає сотні мільярдів доларів. І це не жартівливий масштаб. Безумовно, Абрамович - це людина, яка все-таки на себе працює. Навіть незважаючи на те, що він сильно довірена особа Путіна. Взагалі на початку їхніх справ дійсно виконував якісь спеціальні доручення. А Дмитрієв - пряма підлегла людина.Усе-таки у того ж Абрамовича є певний ступінь автономії, він узяв і поїхав. Величезні статки дають йому змогу жити в будь-якій точці світу. Зараз він між Ізраїлем і Стамбулом, він у Росію приїжджає наїздами, взагалі кажуть, що не приїжджає, але це неважливо. Дмитрієв - це просто підлегла людина. Тобто, це як ви бухгалтера взяли і він при вас. Це довірена особа, з ним можна відверто про все говорити, він - свій. Я думаю, що там може і якийсь тісніший зв'язок: усе-таки донька туди-сюди, діти дружать. Але, загалом, сенс у тому, що він виконує прикладну, утилітарну функцію, ніякої політичної ролі не відіграє. Дмитрієв - ніхто. Для таких чутливих справ потрібна саме така людина, яка не є самостійною фігурою, а просто йому доручили і він робить. Абрамович все-таки з фантазією. У нього весь час трошки свій гішефт: а ще ось з цього навару я живу. Це як в анекдоті варять яйця. А Дмитрієв - ні, цей не буде, у цього є зарплата багато мільйонна чи мільярдна, неважливо. Він - виконавець. А Абрамович усе-таки, повторюю, у нього - "а тут я ще трохи шию". Так, тому  він обговорює чутливі питання. Корупційні питання обговорює. А що? У такому масштабі це вже не корупція, а державна політика, як мені хтось сказав.  Якщо Путін буде робити оферти, то йтиметься про великі мільярдні впливи і акції. Ключова історія - наскільки зараз будуть твердими США.  Адже ідеться про велику форматну угоду між Росією і Сполученими Штатами, і головне питання - наскільки США будуть готові чи не готові поступатись українськими інтересами? Як ви думаєте, які будуть виводити параметри у великій форматній угоді? Йде великий перерозподіл світу, а яке у цьому місце України? Якщо ми говоримо про Трампа, то він готовий Україною пожертвувати. Ми бачимо цьому підтвердження раз за разом: його особисте ставлення до Зеленського та й загалом до України як до зайвого ресурсу, від якого можна позбутися - якщо вдасться продати за дуже вигідною ціною цей негідний, неліквідний актив. Якщо говорити його мовою. А щодо його адміністрації - що можна сказати по Венсу, чи дорога йому Україна, чи готовий він справді захищати українські інтереси? Якось мені зовсім так не здається.Інша справа, що американська політика не вичерпується лише адміністрацією Трампа. Зовсім не вичерпується. І там оглядаються на те, як це буде сприйнято, якщо під час президентства Трампа Україна буде втрачена, здана. А що мені за це буде? Ось, республіканці це відчувають. Послухайте, що говорить Ліндсі Грем та деякі інші. Це ж впливові республіканські сенатори. Вони хочуть залишити для себе люфт, якщо щось трапиться, якщо Україна не витримає, зламається. "Це не я, я тут ні до чого, це все Трамп. А я що? А мені що?"Все одно у підсвідомості американська демократія побудована на стримуванні, противагах, правилах, традиціях, доктринах. А Москва в цій доктрині — це, безумовно, противник. І просто так дарувати Москві актив, відштовхуючи від себе всіх союзників, — це, знаєте, політика, яка загрожує серйозними наслідками. Чотири роки закінчаться, а хто відповідатиме за всі наслідки? Дуже зручно буде потім усе звалити на Трампа і сказати: "Ось, старий, якому до кінця терміну буде 83 роки, у всьому винен". Ніхто не хоче залишитися без "стільчика" в цій грі.Саме тому я хочу сказати, що тут може виникнути певний баланс. У наступному році, в листопаді 2026 року, у США відбудуться проміжні вибори до Палати представників — нижньої палати Конгресу. Якщо там переможуть демократи й отримають більшість (зараз її мають республіканці), що буде? А вони можуть розпочати процедуру імпічменту. Я думаю, що матеріал накопичується. Тут питання інструментів. Знаєте, скільки матеріалу свого часу назбирали на Віктора Федоровича Януковича? Але він не піддавався і заяву добровільно не писав про відставку. Правильно, цього не буде. Трамп теж не напише заяву про відставку добровільно, але не забувайте, що це його другий і останній термін. Усі розмови про те, що Трамп хоче йти на третій термін і змінити конституцію — це все казки. Там її не змінити. Я ось в Америці зараз перебуваю, спеціально вивчав це питання — це марно. Усі штати мають висловитися, там потрібні такі рішення, що конституцію просто так змінити не вийде, щоб залишитися на третій термін. В Америці - це проблема. Тим більше, коли тобі скоро вже дев'ятий десяток. Ні-ні-ні. Але що буде потім, після цих чотирьох років, то за це теж доведеться відповідати.Що стосується Нетаньягу і його поїздок — по-перше, він уже їздив на 9 травня. Це не вперше. Ви пам’ятаєте, він навіть у "Безсмертному полку" йшов разом з портретом чи  діда, чи з якогось родича, я вже не знаю, з ким він там йшов. Але Нетаньягу себе виправдає. Він скаже: "А я захищаю інтереси Ізраїлю: на Близькому Сході Москва продовжує впливати на певні сили, які протистоять Ізраїлю, і ми їх таким чином стримуємо. Ми з Москвою домовляємося, вирішуємо питання. А що нам ще робити? Хто це вирішить? Україна нам це не вирішить. А Москва — ось вона яка, бачите, навіть Трамп з нею розмовляє".Він себе виправдовує, хоча, як на мене, стратегічно Ізраїль від цього тільки програє. Тому що, вибачте, саме через "хороші відносини" з Путіним і сталося 7 жовтня 2023 року в Південному Ізраїлі - ХАМАС здійснив військово-терористичну атаку на південь Ізраїлю, на кібуци.І я не здивуюсь, якщо щось подібне повториться через ці "теплі" відносини з Путіним. Бо Путін створює ілюзію, надію на союзництво, нехай навіть неявне, не публічне з Ізраїлем, яке знову і знову себе не виправдовує.А Нетаньягу, як правий політик, знаходить для цього пояснення, виправдання. Коли його біографія, що називається "висіла на соплях" після подій 7 жовтня, він поводився інакше — був більш стриманим і навіть критично ставився до Москви. Принаймні члени уряду, хоч і коаліційного, раз за разом про це говорили. Вони наголошували, що Москва теж несе певну відповідальність, хай і не всю, за те, що сталося на Близькому Сході. Але тепер ситуація змінилася, його становище стабілізувалося. І він може собі дозволити навіть ось таку своєрідну стратегію: "Я поїду і з Путіним 9-го травня про все поговорю". В ізраїльській пресі звучить багато різних пояснень та виправдань.Але я повторюю ще раз - як для Трампа, як для Нетаньягу, так і для всіх інших, хто намагається грати з Путіним у подібні ігри, це завжди закінчується погано. Завжди! Просто вони можуть цього не усвідомлювати, але результат буде не на їхню користь.  Які ви бачите зараз параметри – що може пропонувати Трамп Путіну та навпаки – Путін Трампу з огляду на російсько-українську війну? Путін нічого не пропонує Трампу. Він пропонує прийняти його умови, як єдиний варіант миру. Дійсно, Путін не проти миру, але тільки на своїх умовах. Він не приймає всіх інших варіантів миру, тобто вважає, що його вимоги повинні бути виконані. Саме Трамп має стати челноком в бік Києва і переконувати Київ прийняти умови, які вже прийняті.  Умови про капітуляціюТак, капітуляції – віддай чотири області. А що на кордоні з чотирма областями і юридичним визнанням їх, разом з Кримом маю на увазі, - Херсон, Запоріжжя, Луганськ, Донецьк?  Ні, ні, ні. Я навіть не кажу про чергові територіальні вимоги, вони неминуче з'являться - і Одеса, і Миколаїв, тобто все чорноморське узбережжя  рано чи пізно вони вимагатимуть, щоб України звільнила. Але й щодо самої України, її суверенітету, їхні вимоги нікуди не зникають. І щодо армії у 50 000, і щодо другої державної російської мови, і про нові вибори, і про відмову від репарацій - це все також буде звучати. Тобто Москва лише ставить це як попередню умову. Як, до речі, і будь-які санкції. Попередні, як це було перед Бюргенштоком, коли називалися Путіним три умови перед Самітом миру минулого року наприкінці червня. А далі підуть основні умови. Ось, зараз щодо припинення вогню -  це ті умови, які ви приймаєте: виведіть свої війська з Донецька, просто в Луганську дуже мало, про них менше йдеться, також Запоріжжя, Херсонська область, Херсон - віддайте правий берег. І тоді ми запропонуємо вам нові умови для тривалого остаточного миру, який виключає джерела відновлення війни і так далі. Знаємо ми їх.Путін буде вимагати цього від Трампа, щоб Трамп міг виконувати його функціонал - вимагав від України прийняти божевільні вимоги Москви. В іншій якості він не бачить Трампа щодо українського питання. А заманювати  його будуть економічними проєктами, бізнес-інтересами, різними плюшками, що повернемося до ядерного роззброєння. Це теж, до речі, на користь Москви, щоб всі розуміли.Це те, що вони рефлекторно обговорюють разом з Трампом про ядерну безпеку і нерозповсюдження - це також виключно на користь Москви. Це після того, як Макрон, президент Франції, сказав: "Ви знаєте, ми можемо мати ядерну безпеку  без Сполучених Штатів. У нас 300 боєголовок, ми можемо їх поставити в Польщу". І відразу сказав, що ми це вже обговорюємо. Москву дуже це напружило, дуже сильно. А уявіть собі, що в Литві будуть стояти боєголовки з підльотом ракет за 2 хвилини до Москви. Звичайно, напружилась Москва. І вони хочуть використовувати Трампа, і для цього теж, щоб він тиснув на європейців, щоб вони не пішли цим шляхом, зокрема Макрон. Нічого не пропонуючи взамін на паралельне розміщення ядерної зброї на території Білорусі. Так працює Москва. І поки їй по лапах не дадуть, все буде продовжуватися. Тому ніяких цікавих пропозицій по Україні у Путіна немає для Трампа. Їх нема.

На Дем'яна Ганула неодноразово здійснювали напади: у 2020 році спалили його авто, у 2023-му він повідомляв про замовне побиття. У 2024 році його особисті дані з'явилися на російських ресурсах із "нагородою" за вбивство. Також його заочно заарештували в РФ за звинуваченнями у підпалі Будинку профспілок, пише Суспільне. Ганул був учасником Революції гідності, брав участь у подіях 2 травня 2014 року в Одесі. Заснував ГО "Вуличний фронт", займався боротьбою проти незаконної забудови, підтримував знесення імперських пам'ятників, активно волонтерив у прифронтових зонах. Після повномасштабного вторгнення знімав відео на підтримку української мови та армії. У листопаді 2020 року автівку Ганула побили битами та підпалили. Він заявляв про погрози вбивством, тому задля безпеки переїхав в Київ. Вважав, що знищення авто організувала приватна охоронна фірма "Зевс", щоб помститися Ганулу за участь у протестах проти однієї з одеських забудов. У фірмі спростували свою причетність. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Назвали ім'я чоловіка, який вбив Ганула 3 травня 2023 року Ганул повідомив, що на нього скоїли замовний напад і виставив в соцмережі своє фото зі скривавленим обличчям. Він писав, що до нього перед бійкою під'їхали люди, які представилися військовими та попросили допомогу на фронт. Дем'ян висловив припущення, що напад організував Олександр Подобєдов його ж причетним до нападу на себе 24 травня 2018-го вважає і активіст Сергій Стерненко. 9 серпня 2024 року у своєму телеграм-каналі Ганул заявив, що його особисті дані та дані його близьких зʼявилися на російських інформаційних ресурсах, де нібито виставили суму "нагороди" за нього від $5000 до $10 000. Крім того, він писав про погрози щодо себе та родини і просив у СБУ та поліції про захист. Правоохоронці тоді відкрили кримінальне провадження за статтею "погроза вбивством". Журналісти, активісти та політики висловили співчуття й закликали до справедливого розслідування. Військовий та нардеп Роман Лозинський припустив причетність російських агентів. Президент Зеленський доручив МВС, СБУ та Офісу генпрокурора докласти всіх зусиль для встановлення істини. Вбивство Ганула викликало широкий резонанс, а його боротьбу за українську Одесу та незалежність згадують як ключову частину його життя. 14 березня в Одесі застрелили громадського діяча, волонтера та націоналіста Дем'яна Ганула. Його вбили близько 10:30 біля обласних управлінь МВС та СБУ. Поліція відкрила справу за статтею "умисне вбивство на замовлення", а підозрюваного затримали через кілька годин. Розслідування перебуває під особистим контролем міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка. Момент вбивства активіста 31-річного Дем'яна Ганула в Одесі потрапив на камери спостереження.

У центрі Одеси 14 березня невідомий застрелив чоловіка в Приморському районі міста. Потерпілий загинув. Стрілець з місця злочину втік, повідомляє Нацполіція. Жертвою став активіст 31-річний Дем'ян Ганул. "Повідомлення про те, що невідомий чоловік вистрілив у перехожого в Приморському районі міста надійшло на спецлінію 102 сьогодні близько 10:30. Наразі правоохоронці встановлюють обставини цього інциденту", - йдеться у повідомленні. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Одеській області розстріляли машину з активістом Глава МВС Ігор Клименко відреагував на вбивство активіста Ганула в Одесі. Він заявив, що бере розслідування вбивства під особистий контроль. "Щодо вбивства громадянина Ганула в місті Одеса. З центральним апаратом Нацполіції сформована слідчо-оперативна група з кращих працівників, вона вже вирушила до Одеси. Також до міста Одеса направлено полк Національної поліції. Я беру під особистий контроль розслідування, розкриття цього злочину", - сказав він під час години запитань до уряду у Верховній Раді. До Одеси для розслідування резонансного вбивства виїхала слідчо-оперативна група та криміналісти Центрального апарату Національної поліції на чолі з головою Нацполіції Іваном Вигівським. "Мені доповіли інформацію, яку вдалося зібрати станом на зараз. Є конкретні зачіпки. Оперативники та слідчі поліції працюють над встановленням особи стрільця та його затримання. Додатково зауважу, що інформація про те, що стрілець був одягнути у військову форму НЕ відповідає дійсності. Прохання користуватися лише інформацією з офіційних джерел", - наголосив Клименко. Місцеві ЗМІ повідомляють, що в місті оголошено план "Перехват". Раніше одеський активіст просив СБУ про захист. У своєму Теlеgrаm він писав, що побоюється замаху на себе або своїх близьких. За словами активіста, після останніх акцій із захисту честі військових, він почав отримувати погрози. Російські ресурси "злили" в мережу особисту інформацію про його рідних і призначили за напад на нього нагороду до $10 тис. "Я впродовж свого свідомого життя відстоюю українську державу, займаюся волонтерською діяльністю, захищаю мову, відстоюю честь і гідність українських військових. Зараз я потребую допомоги держави, я хочу мати змогу захистити себе і своїх рідних", - написав активіст. Поліція уже розпочала кримінальне провадження за фактом вбивства одеського громадського діяча. Подію кваліфіковано як умисне вбивство, вчинене на замовлення. У Ганула залишилась 4-місячна донька та дружина. Дем'ян Вадимович Ганул - український громадський діяч, волонтер, блогер, зоо- та екозахисник, засновник і керівник ГО "Вуличний фронт", учасник Революції гідності та протистояння в Одесі 2 травня проти проросійських сил. Екскерівник силового блоку Правого Сектору в Одесі (2014-2016). Демʼян Ганул боровся за українську мову та українську Одесу.

Яку спеціальність обрати та які бали потрібно мати, щоб потрапити на бюджет? З якими ІТ-компаніями співпрацюють українські університети? Які професії найчастіше здобувають студенти? Щоб дізнатися більше про ІТ-освіту в Україні, ми звернулися до 20 найбільших українських ІТ-вишів з рейтингу DОU. Ділимося інформацією від університетів, які погодилися надати дані про навчання майбутніх айтівців. Інформація про кількість місць, прохідні бали, можливості та ініціативи зібрана на 2024-2025 навчальний рік. ✅ Які ІТ-спеціальності можна обрати в українських вишах Найчастіше серед ІТ-спеціальностей трапляються «Комп’ютерні науки», «Інженерія програмного забезпечення» та «Комп’ютерна інженерія». Університет ІТ-спеціальності УКУ Бакалаврат: «Комп’ютерні науки» (додаткова спеціалізація «Робототехніка»), «ІТ та бізнес-аналітика», Магістратура: Програма з наук про даніДокторантура: РhD програма з інтелектуальних системСертифікатні програми: Інженерія даних, Аналітика даних, Продуктова аналітика, Сучасний С++ ХНЕУ 051 «Економіка (Економічна кібернетика)», 121 «Інженерія програмного забезпечення», 122 «Комп’ютерні науки», 124 «Системний аналіз (Управління складними системами)», 125 «Кібербезпека та захист інформації», 126 «Інформаційні системи та технології», 186 «Видавництво та поліграфія» КНУ ім. Шевченка «Прикладна математика», «Інженерія програмного забезпечення», «Системний аналіз та наука про дані» НаУКМА «Прикладна математика», «Комп’ютерні науки», «Інженерія програмного забезпечення», «Аналіз вразливостей інформаційних систем (кібербезпека)», «Автоматизація, комп’ютерно-інтегровані технології та робототехніка» ОНУ ім. Мечникова Галузь 12 «Інформаційні технології»: 122 «Комп’ютерні науки», 123 «Комп’ютерна інженерія», 126 «Інформаційні системи та технології» СумДУ Бакалаврат: «Прикладна математика», «Комп’ютерні науки», «Кібербезпека та захист інформації» Магістратура: «Прикладна математика», «Комп’ютерні науки» НТУУ «КПІ ім. І. Сікорського» F1 «Прикладна математика», F2 «Інженерія програмного забезпечення», F3 «Комп’ютерні науки», F4 «Системний аналіз та наука про дані», F5 «Кібербезпека та захист інформації», F6 «Інформаційні системи і технології», F7 «Комп’ютерна інженерія» ХНУРЕ 121 «Інженерія програмного забезпечення», 122 «Комп’ютерні науки», 123 «Комп’ютерна інженерія», 124 «Системний аналіз», 125 «Кібербезпека та захист інформації», 126 «Інформаційні системи та технології» НУ «Львівська політехніка» «Інженерія програмного забезпечення», «Комп’ютерні науки», «Комп’ютерні інженерія», «Системний аналіз», «Кібербезпека», «Інформаційні технології» ХНУ[м.Хмельницький] 121 «Інженерія програмного забезпечення», 122 «Комп’ютерні науки», 123 «Комп’ютерна інженерія», 125 «Кібербезпека та захист інформації», 126 «Інформаційні системи та технології», 174 «Автоматизація, комп’ютерно-інтегровані технології та робототехніка» ХАІ «Інженерія програмного забезпечення», «Комп’ютерні науки», «Комп’ютерна інженерія», «Системний аналіз», «Кібербезпека та захист інформації», «Інформаційні системи та технології» ХНУ ім. Каразіна 122 «Комп’ютерні науки», 123 «Комп’ютерна інженерія», 125 «Кібербезпека та захист інформації», 126 «Інформаційні системи та технології», 174 «Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології та робототехніка», 176 «Мікро- та наносистемна техніка», 113 «Прикладна математика», 104 «Фізика та астрономія» НТУ «ХПІ» 121 «Інженерія програмного забезпечення», 122 «Комп’ютерні науки» (3 освітні програми), 123 «Комп’ютерна інженерія» (2 освітні програми), 124 «Системний аналіз», 125 «Кібербезпека», 126 «Інформаційні системи та технології», 113 «Прикладна математика», 186 «Видавництво та поліграфія» ✅ Умови вступу та кількість місць Щоб вступити на бакалаврат, обов’язково потрібно скласти НМТ (національний мультипредметний тест) з трьох дисциплін — української мови, математики та історії України. Четвертий предмет абітурієнти обирають самостійно. Це може бути іноземна мова, фізика, хімія, біологія, українська література або географія. Нижче наводимо прохідні бали, загальну кількість місць і форми навчання за ІТ-спеціальностями університетів. Ми розглядали вступ на бюджетну форму бакалаврату 2024 року. УКУ Прохідний бал — 150 Загалом є 120 місць. УКУ є приватним університетом і не має державних місць. Однак для студентів діє система стипендійної підтримки. Навчання відбувається офлайн, проте залежно від обставин можливий змішаний формат. ХНЕУ Прохідний бал — 160 Загалом є 550 місць, з них бюджетних — 150. Навчання відбувається онлайн. КНУ ім. Шевченка Прохідний бал — 152,5 Загалом є 420 місць, з них бюджетних — 292. Навчання відбувається у змішаному форматі. НаУКМА Прохідний бал — 154,7 Загалом є 246 місць, з них бюджетних — 143. Молодші курси (1 і 2) навчаються офлайн, старші — у змішаному форматі. ОНУ ім. Мечникова Прохідний бал — 152,8 Загалом є 65 місць, з них бюджетних — 14. Навчання відбувається у змішаному форматі. СумДУ Прохідний бал — 158,8 Загалом є 397 місць, з них бюджетних — 226. Переважно навчання відбувається онлайн. Офлайн навчаються студенти, які працюють з обладнанням або специфічним ПЗ. НТУУ «КПІ ім. І. Сікорського» Прохідний бал — 158,5 Загалом є 2650 місць, з них бюджетних — 1752 Навчання відбувається у змішаному форматі. ХНУРЕ Прохідний бал — 145 Загалом є 5660 місць, з них бюджетних — 1250 Навчання відбувається у змішаному форматі. НУ «Львівська політехніка» Прохідний бал — 158,6 Загалом є 2970 місць, з них бюджетних — 1485. Навчання відбувається онлайн. ХНУ [м. Хмельницький] Прохідний бал — 159,2 Загалом є 191 місце. Бюджетні місця визначаються за конкурсом на основі рейтингового списку. Навчання відбувається очно. ХАІ Прохідний бал — 158 Загалом є 970 місць, з них бюджетних — 271. Навчання відбувається онлайн, синхронно й асинхронно. ХНУ ім. Каразіна Прохідний бал — 150,3 Загалом є 400 місць, з них бюджетних — 102. Навчання відбувається у змішаному форматі. НТУ «ХПІ» Прохідний бал — 135,9 Загалом є 1050 місць, з них бюджетних — 567. Навчання відбувається онлайн. Бали та кількість місць за окремими спеціальностями можна знайти на сайті ЄДЕБО. ✅ Можливості для студентів Більшість опитаних університетів розповіли, що їхні студенти мають змогу стажуватися в українських ІТ-компаніях. А також проходити практику за кордоном, навчатися за обміном. Український католицький університет Стажування та практика. В УКУ третьокурсники повинні обов’язково пройти літню практику в компаніях-партнерах. Серед них Sіgmа Sоftwаrе, Іntеllіаs, N-іХ, Аvеngа та інші. У Sоftsеrvе та Еlеks випускники мають можливість співпрацювати з R&D-відділами. Минулого навчального року таке стажування пройшло 17 студентів. Студентські ініціативи, лабораторії, хакатони. В УКУ є лабораторія машинного навчання МLLаb. Там студенти працюють над алгоритмами машинного навчання і глибокого навчання. В університеті діє Лінукс-клуб, який ініціювали і проводять студенти. Незабаром стартує клуб з робототехніки, який очолять представники 3 та 4 курсів. За активну участь у цих ІТ-ініціативах студенти самі дбають про невеликі нагороди — книжки, дрібну техніку тощо. В УКУ діє і математичний клуб, який відвідує близько 50 людей. Його організатори проводять командні змагання серед студентів та міжуніверситетські турніри, до них зазвичай долучається більше учасників — 70-80 осіб. Студенти та викладачі готують семінари й лекції з математики. До прикладу, цього літа в кампусі УКУ відбулася міжнародна школа «Імовірність, геометрія і машинне навчання», яку організував ІСМU (Міжнародний центр математики в Україні) у співпраці з Факультетом прикладних наук УКУ. Це була міжнародна школа, участь брали студенти та науковці з усієї України. Викладали в тому числі науковці з-за кордону. Крім того, на факультеті є літні школи, зокрема у напрямах Dаtа Sсіеnсе, Масhіnе Lеаrnіng, бізнес-аналітики, ШІ, продакт-менеджменту та інших. Харківський національний економічний університет ім. Семена Кузнеця Стажування та практика. У Харківському національному економічному університеті студенти проходять практику в ІТ-компаніях Харкова — ЕРАМ, NІХ Sоlutіоns, Sіgmа Sоftwаrе, SоftSеrvе, Аkvеlоn, Сrеdіt Аgrісоlе Ваnk, Рrоgrаm Асе. Фахівці цих компаній проводять лекції та практичні заняття в університеті. Студентські ініціативи, лабораторії, хакатони. Студенти ХНЕУ беруть участь в програмі Місrоsоft ІТ Асаdеmy, де навчаються будувати майбутню кар’єру. В Академії проводять тренінги викладачі кафедри інформаційних систем — сертифіковані тренери Місrоsоft. Також в університеті діє ІВМ Сеntrе оf Іnnоvаtіvе Кnоwlеdgе — студентам читають дисципліни, зміст яких узгоджений з фахівцями ІВМ, і надали доступ до продуктів моделювання компанії. Ті, хто успішно склав дисципліну, отримує сертифікат. Студенти мають доступ до віртуального інклюзивного кампусу VІС, FАВLАВ з 3D-принтерами та станками з ЧПУ (числового програмного управління), SТЕАМ LАВ для експериментів і коворкінгу. Команди студентів стають призерами етапів Чемпіонату світу з програмування і представляють Україну в Південно-східному європейському регіоні (SЕЕRС). До повномасштабного вторгнення студенти ХНЕУ мали більше можливостей для участі у хакатонах з програмування. Розробляли проєкти від Місrоsоft, долучалися до ініціатив Дівчата SТЕМ та ShеВuіlds Ukrаіnе. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка Стажування та практика. Університет Шевченка співпрацює із Sаmsung Україна, ЛУН, Rеvеnuе Grіd, GlоbаlLоgіс, SоftSеrvе, Міddlеwаrе, Lіmеstоnе Dіgіtаl, Іnfоsоft Glоbаl тощо, де студенти можуть проходити виробничу на науково-дослідну практику. Для бакалаврів спеціальності «Інформатика» є опція здобувати дуальну освіту спільно з SоftSеrvе. Магістерська програма «Математичні методи штучного інтелекту» сформована спільно з фахівцями компаній-партнерів університету. У ній міститься більше практики, а також є елементи дуальної освіти. Студентські ініціативи, лабораторії, хакатони. В КНУ ім. Шевченка співробітники факультету Комп’ютерних наук і кібернетики проводять хакатони для студентів. Також можна взяти участь у міждисциплінарних командних проєктах. Вони відбуваються щосеместру п’ятий рік поспіль. Цьогоріч запрошують студентів 3 та 4 курсів обрати теми з напряму «Теорія та технологія програмування». Крім того, в університеті є коворкінг ЧИТАЛКА, де влаштовують події. Наприклад, зустрічі зі спеціалістами з ІТ-компаній чи лекції від професорів інших вишів. Національний університет «Києво-Могилянська академія» Стажування та практика. В університеті є спільні дисципліни разом з ІТ-партнерами — ЕРАМ, SоftSеrvе, NеtСrасkеr, GlоbаlLоgіс, Gеnеsіs, ІnfоРulsе, Sіgmа Sоftwаrе, NІХ, Uklоn, Аjах тощо. Студенти можуть самостійно обрати опції стажування та практики серед тих, які пропонують ІТ-компанії. Студентські ініціативи. У НаУКМА є студентська організація FІDО, яка щотижня проводить конкурси, хакатони, освітні ініціативи. А також запрошує фахівців з ІТ-індустрії проводити лекції. Наприклад, останньою була лекція з деанонімізації зловмисників за допомогою ОSІNТ. Учасники FІDО розробляють ПЗ для університету, зокрема сайту вишу та факультетів, систем документообігу та звітування викладачів. В університеті є лабораторія факультету інформатики та гурток, що працює з FРV-дронами. Наприкінці року університет планує відкрити дві нові навчальні лабораторії — з електроніки та 3D-друку. Одеський національний університет ім. Мечникова Стажування та практика. ОНУ ім. Мечникова співпрацює з Управлінням кіберполіції та запрошує фахівців проводити профорієнтаційні лекції. У співпраці з ГО «Одеса ІТ Fаmіly» студенти брали участь в акселераторі стартапів. Студентські ініціативи, лабораторії, хакатони. На факультеті математики, фізики та інформаційних технологій є гуртки з програмування. А також навчально-науковий центр «РЕКС» — робототехніки, електроніки та комп’ютерних систем. Крім того, в університеті діє математична школа, проводять олімпіади з програмування. Наприклад, 26 жовтня цього року відбулася Міжнародна олімпіада зі спортивного програмування Рrоggy-Вuggy Соntеst від DаtаАrt. Сумський державний університет Стажування та практика. СумДУ співпрацює з ЕРАМ, МіndК, Аррtіmіzеd, РоrtаОnе, СРСS, Вrосоdеrs, SоftSеrvе, АМСВrіdgе, GlоbаlLоgіс і Харківським ІТ-кластером. Студенти університету відвідують лекції та воркшопи від фахівців цих компаній. Лекції можуть відбуватися в стінах університету або в самій компанії. Також ІТ-компанії проводять безплатно курси для студентів університету та організовують виробничу та переддипломну практику для них. Щорічно університет проводить «День кар’єри в ІТ», в якій беруть участь ІТ-компанії. Студентські ініціативи, лабораторії, хакатони. У СумДУ на кафедрі комп’ютеризованих систем управління створили відкритий майданчик для студентів усіх спеціальностей, де практикуються у напрямах електроніки, робототехніки, програмування мікроконтролерів, програмування промислових контролерів, 3D-друку та моделювання. Кафедра інформаційних технологій проводить курси для школярів старших класів ІТ4Тееns. Також у СумДУ діє стартап-центр Nеw Gеnеrаtіоn у складі Центру комп’ютерних технологій. Тут студенти можуть отримати інформаційну, організаційну, навчальну, технічну підтримку, якщо мають конкретний задум. Студенти факультету електроніки та інформаційних технологій розробили хелпдеск-систему, яка тепер впроваджена на рівні університету. За допомогою неї студенти звертають увагу адміністрації на проблеми, координуються. Кожен студент зі свого особистого кабінету може створити звернення-тикет, щоб розв’язати проблему або поставити запитання. Адміністратор розподіляє тикети по компетентних особах. НТУУ «КПІ ім. І. Сікорського» Стажування та практика. Київський політехнічний укладає договори з багатьма установами та організаціями, і студенти можуть у них проходити практику. Серед установ — Київський і Харківський ІТ-кластери, ЕРАМ, Sіgmа Sоftwаrе. Студенти також можуть самостійно обирати компанію для практики та погодити її з кафедрою. В університеті працює відділ профорієнтації — Центр розвитку кар’єри, де створили кар’єрний путівник з бажаними хард і софт-скілами. Студентські ініціативи, лабораторії, хакатони. Серед студентських ініціатив КПІ — артпростір «Вежа КПІ», де представлені художні твори студентів. Веlkа Sрасе — об’єднання студентів, аспірантів і молодих вчених. Відкрита лабораторія електроніки «Лампа», де студенти безплатно користуються обладнанням, щоб вивчати напрями сучасної електроніки. «Радіо КПІ», що звучить у студмістечку університету, та інші ініціативи. Студенти залучені до навчального та наукового процесу різноманітних лабораторій. Вони є на кожній кафедрі відповідно до тематик наукових робіт. Щорічно проводять кілька хакатонів спільно з українськими ІТ-компаніями, переможці отримують від компаній призи. Харківський національний університет радіоелектроніки Стажування та практика. У ХНУРЕ всі освітні ІТ-програми погоджені з компаніями-партнерами, серед яких ЕРАМ, GlоbаlLоgіс, SоftSеrvе, NІХ, Sіgmа Sоftwаrе й інші. Студенти можуть стажуватися в українських компаніях і за кордоном, а також взяти участь у програмах подвійних дипломів і Еrаsmus+. Хлопці-студенти до 22 років можуть долучитися до академічного стажування за кордоном на термін до одного семестру. Якщо мають належно оформлені військово-облікові документи. Усього за рік за програмами академічної мобільності виїжджали за кордон 171 студент ХНУРЕ. В українських компаніях-партнерах ХНУРЕ студенти 3 та 4 курсів бакалаврату й 2 курсу магістратури проходять практику, де залучаються до командних завдань, де вчаться працювати в колективі. Студентів ХНУРЕ запрошують у GL ВаsеСаmр від GlоbаlLоgіс з можливістю подальшого працевлаштування. Також можна пройти безплатну інтернатуру за напрямом Jаvа у компанії ТеаmDеv. У ХНУРЕ працює «Центр-Кар’єра», який проводить ярмарки вакансій і «Місяць професійного зростання», де учасники вчаться складати резюме та готуватися до співбесід на тренінгах. Студентські ініціативи, лабораторії, хакатони. Студенти ХНУРЕ беруть участь у міжнародному ігровому хакатоні Glоbаl Gаmе Jаm 2024 (у партнерстві з Харківським ІТ-кластером та Gаmеlоft), а також у Wіntеr ІТ Саmр від DаtаАrt. Університет проводить щорічну міжнародну олімпіаду зі спортивного програмування Іntеrnаtіоnаl Рrоgrаmmіng Рrоggy-Вuggy Тоwеl Соntеst. Та АІ Маrаthоn спільно з компанією GlоbаlLоgіс. Національний університет «Львівська політехніка» Стажування та практика. Студенти Львівської політехніки працюють над проєктами рrооf оf соnсерt від ІТ-компаній. Наприклад, для GlоbаlLоgіс. У політехніці є вісім освітніх програм, розроблених за підтримки Львівського ІТ-кластеру. Студенти цих програм мають додаткові умови до стажування в ІТ-компаніях, тобто їх супроводжують ментори від бізнесу. Стажування пройшло понад 100 студентів ІТ-спеціальностей цього року. На магістратурі є змога отримати два дипломи (диплом політехніки та закордонного університету Німеччини або Польщі). Зокрема, освітні магістерські програми спеціальності «Комп’ютерні науки» цьогоріч пройшли міжнародну акредитацію німецькою компанією Zеvа. Ця акредитація свідчить, що навчання відповідає вимогам європейської освіти. Також це стосується навчальних матеріалів і матеріальної бази. За програмою Еrаsmus+ студенти можуть семестрово навчатися в університетах Швеції, Фінляндії, Німеччини, Польщі, Великої Британії, Канади, Японії. Ці університети щорічно запрошують близько 50 студентів політехніки долучитися до міжнародних обмінів. Студентські ініціативи, лабораторії, хакатони. Львівська політехніка проводить навчання зі спортивного програмування для учнів та студентів зі всієї країни — АlgоLеоСаmр. Кафедра автоматизованих систем управління організовує для всіх охочих навчання з етичного використання ШІ та захисту персональних даних. Також у політехніці відбуваються олімпіади АСМ-ІСРС, школи з машинного навчання, комп’ютерного зору, bіg dаtа тощо. Цього літа студенти брали участь у Каgglе-змаганнях від ЕРАМ та хакатоні АІ fоr Dеfеnсе від Мінцифри та Вrаvе1. Щороку в університеті відбувається 10 змагань. Крім навчальних ініціатив, профком студентів Львівської політехніки проводить універсіади «Весна політехніки». Хмельницький національний університет Стажування та практика. ХНУ співпрацює з Хмельницьким ІТ-кластером, компаніями ЕРАМ, SоftSеrvе, Sіgmа Sоftwаrе, АМС Вrіfgе, SоftВіstrо, ЕLОGІС, Stfаlсоn.соm, ПАТ Укртелеком тощо. А також з департаментом кіберполіції Національної поліції України, науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України. У цих компаніях студенти ІТ-спеціальностей можуть пройти стажування та практику. Студентські ініціативи, лабораторії, хакатони. Студенти ХНУ беруть участь у хакатонах, організованих Хмельницьким ІТ-кластером. Наприклад, 12-13 жовтня відбувся хакатон з кібербезпеки. Також команда з факультету перемогла у хакатоні «Інновації для перемоги» 18-19 травня 2024 року. Харківський авіаційний інститут Стажування та практика. ІТ-кафедри ХАІ мають спільні освітні й науково-технологічні проєкти з Харківським ІТ-кластером та українськими компаніями Sіgmа Sоftwаrе, SоftSеrvе, ЕРАМ, NІХ, DіstrіbutеdLаb, ІІТ, «Вестрон», «Радій» тощо. Студенти можуть стажуватися в цих ІТ-компаніях та брати участь у міжнародних проєктах. А також проходити тренінги в університетах Швейцарії, Італії, Фінляндії, Австрії, Японії та Німеччини. Понад 120 студентів пройшли стажування і взяли участь у міжнародних проєктах. Близько 30% студентів ХАІ на перших курсах і 70% на старших курсах працюють і навчаються одночасно. Студентські ініціативи, лабораторії, хакатони. У Харківському авіаційному проходять Чемпіонат з інформаційних технологій для школярів ХАІ ІТ Сuр та ініціатива «Стань ІТ-студентом на один день», в межах якої старшокласники можуть відвідати пари на ІТ-кафедрах. Ще в університеті відбувається світовий ігровий хакатон Glоbаl Gаmіng Jаm. В ХАІ є лабораторії DеvОрs, кібербезпеки, індустріального інтернету речей та смартсистем, доповненої та віртуальної реальності тощо. У межах неформальної освіти впродовж восьми років на базі ХАІ постійно діє спеціальний освітній проєкт школа РrоfІТ. Проєкт має на меті зменшити різницю між академічною ІТ-освітою та вимогами ІТ-індустрії до спеціалістів. З 2016 року провели понад 300 заходів. Відкриті лекції проводили представники світових технологічних компаній, зокрема Gооglе, Аmаzоn, Fасеbооk, Аррlе. Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна Стажування та практика. Студенти Каразінського університету проходять обов’язкову практику в ІТ-компаніях, банківських установах або на підприємствах. Університет офіційно співпрацює з компанією NІХ. Фахівці компанії аналізують навчальні матеріали за спеціальністю «Комп’ютерні науки» і допомагають оновлювати їх. Стажуватися студенти також можуть в ЕРАМ, SоftSеrvе, Sіgmа Sоftwаrе. Університет працює над спільними проєктами з кібербезпеки з компанією Сhесk Роіnt Sоftwаrе Тесhnоlоgіеs і DАІ Glоbаl LLС. Навчально-науковий інститут комп’ютерних наук і штучного інтелекту має міжнародну програму обміну з Альпійсько-адріатичним університетом м. Клагенфурт, Австрія. Цього семестру одна студентка навчається в цьому університеті. Студентські ініціативи, лабораторії, хакатони. Для студентів ХНУ ім. Каразіна організовують ярмарки вакансій і зустрічі з представниками ІТ-компаній. У прифронтовому Харкові Каразінський університет продовжує працювати у змішаному форматі — очно та онлайн. Для студентів є безпечні простори, де можна проводити практичні заняття, зустрічі, майстер-класи, школи та хакатони. НТУ «Харківський політехнічний інститут» Стажування та практика. Харківський політехнічний співпрацює з ЕРАМ Systеms, GlоbаlLоgіс, SоftSеrvе, Luхоft, NІХ Sоlutіоns, Sіgmа Sоftwаrе, DаtаАrt. Тож студенти можуть проходити практику в цих компаніях. В Інституті комп’ютерних наук працює Інноваційний кампус, де студенти виконують спільні проєкти з елементами гейміфікації. 3 та 4 курси Інституту комп’ютерного моделювання виконують командні проєкти від компаній-партнерів (їхніх потенційних роботодавців). Також університет має власний Центр кар’єри. Студенти можуть стажуватися за кордоном за програмами Еrаsmus+, DААD та в університетах RWТН Аасhеn Unіvеrsіty, Оttо-vоn-Guеrісkе Unіvеrsіty Маgdеburg. Останній пропонує програму подвійних дипломів. Студентські ініціативи, лабораторії, хакатони. Виш проводить щорічний конкурс стартап-проєктів з незалежними експертами. Вони оцінюють інноваційність і комерційну привабливість робіт студентів. Група проєктів, що пройшла конкурсний відбір отримує грантове фінансування від Фонду Черновецького в межах освітньо-стипендіальної програми СІG R&D LАВ. Це дає можливість командам реалізувати ідеї на ранніх етапах, пройти через фазу розробки МVР та протестувати рішення на ринку. ✅ Які професії обирають випускники Університети, які відстежують працевлаштування студентів, розповіли, що найчастіше випускники ІТ-спеціальностей стають розробниками, тестувальниками, дата-аналітиками, проєктними менеджерами та фахівцями з кібербезпеки. Проте є й інші напрями. Наприклад, в КПІ випускники найчастіше обирають штучний інтелект та робототехніку. А в УКУ більш популярними є дизайн та Dаtа Sсіеnсе. Також колишні студенти засновують власні компанії. Випускники ХНЕУ загалом заснували ХОRUN.ІО, S-Раrk, @DАТАТОGО, WЕЕТЕАМ Grоuр, НІТРАЛАБС. У Львівській політехніці поділились, що їхні випускники мають компанії Sсаlаmаndrа, ВlасkТhrоn.АІ, «Соматік», Lіnkuр Studіо, Еmbrох Sоlutіоn, LіоnWооdSоftwаrе, Теtаlаb, ЕХТЕLА аnd Еntrерrеnеur. Раніше ми проаналізували вступну кампанію в українські університети та виокремили найцікавіші тенденції про дотичні до ІТ спеціальності.