Search trend "День Повітряних Сил збройних Сил України"

В останній місяць літа на українців чекає багато важливих державних та професійних свят. У серпні відзначаємо День прапора, День Незалежності, День Повітряних сил Збройних Сил України, День молоді. Що святкуємо у серпні: календар на кожний день 1 серпня - День інкасатора, Медовий спас (Винесення чесних древ животворящого Хреста Господнього) 2 серпня - День пам'яті загиблих десантників ЗСУ 3 серпня День сестер, День Повітряних сил Збройних Сил України 5 серпня - Міжнародний день світлофора 6 серпня - Яблучний спас (Преображення Господнє) 8 серпня - День військ зв'язку ЗСУ 9 серпня - День (міжнародний) корінних народів світу, День (всесвітній) любителів книг 10 серпня - День будівельника, День працівників ветеринарної медицини 12 серпня - День молоді в Україні 15 серпня - День археолога, День міста в Тернополі, Успіння Пресвятої Богородиці 16 серпня - Горіховий Спас (Перенесення з Едеси до Константинополя нерукотворного образу Ісуса Христа) 19 серпня - День пасічника 23 серпня - День прапора України, День міста в Харкові 24 серпня - День Незалежності України ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Із Днем Незалежності: гарні вітання у віршах, прозі та картинках 26 серпня - Міжнародний день собак 27 серпня - День українського сала 29 серпня- День пам'яті захисників України 30 серпня - День авіації України 31 серпня - День далекобійника, День шахтаря, День міста в Рівному та Донецьку Вихідні в серпні Працювати будемо 21 день, а вихідними будуть - 10 днів. Додаткових вихідних не передбачається, поки триває воєнний стан. 15 серпня віряни відзначають Успіння Пресвятої Богородиці. Це свято присвячене Діві Марії - матері Ісуса Христа. Народна назва свята - Перша Пречиста. Цього дня завершується Успенський піст, тому дозволялося влаштовувати святкову трапезу. Але на свято слід утриматися від вживання алкогольних напоїв. Віряни перед святом відвідують у церквах Всеношну службу. У центр храму виносять Плащаницю, на якій зображено обличчя Діви Марії. В церквах освячують колоски, різні хлібні вироби.

3 липня в Україні відзначають День зенітних ракетних військ Повітряних Сил Збройних Сил України. Українські зенітники з перших хвилин повномасштабного вторгнення вступили в бій з окупаційною армією. На їхньому рахунку - тисячі збитих ворожих ракет, дронів, літаків та вертольотів противника. Сучасні українські зенітні ракетні війська поєднують високий технологічний рівень новітніх систем із безпрецедентним у сучасній історії бойовим досвідом. Вони пильнують і захищають українське небо 24/7, збивають ворожі ракети, дрони, авіацію і цим рятують життя тисячам українців. Gаzеtа.uа підготувала добірку світлин потужної і ефектної роботи воїнів зенітно-ракетних військ. які тримають українське небо. Погляньте в очі тих, хто не дозволяє ворогу панувати у небі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пухнасті антидепресанти: військові показали зворушливі фото з фронту Воїни-зенітники - ракетний щит нашої країни. Завдяки їхньому професіоналізму та витримці ворог так і не зміг захопити українське небо. Вічна слава кожному воїну-зенітнику, який загинув під час захисту України та українців. Зенітний ракетний комплекс ІRІS-Т, переданий Україні Німеччиною, продемонстрував вражаючу ефективність у бою: всього за 30 сек. українські військові знищили вісім російських крилатих ракет, що були спрямовані на об'єкт критичної інфраструктури. Командир стартової батареї зенітної ракетної бригади повітряного командування "Захід" розповів, що під час однієї з масованих атак росіян пускова установка ІRІS-Т була повністю використана - всі вісім зенітних керованих ракет були випущені по ворогу з абсолютною точністю.

В Україні 3 липня відзначають День зенітних ракетних військ Повітряних сил Збройних сил України.

Сьогодні, 3 липня, відзначається День зенітних ракетних військ Повітряних сил Збройних Сил України. Свято було встановлено у 2011 році наказом Міністерства оборони України. Повний текст новини

Плюс нечувана щедрість для підкупу агентів та  інформаторів.  І зауважте, ізраїльські оперативники ці гроші не розікрали на шляху до пункту призначення. В результаті у перші ж дні атаки Ізраїля по Ірану було вбито усе військове керівництво – як армійське, так і КВІРівське. Фізично знищені були усі ключові фігури іранської ядерної програми. Усі керівники усіх розвідок. Усе керівництво військово-повітряних сил.Начальника Генштабу Ірану також вбили у перший же день. На заміну одразу призначили нового – але і нового ліквідували вже за три дні. Це перший та поки єдиний у світовій історії прецедент: ліквідація керівника Генштабу під час війни. А потім ще одного. А ще найкоротша в історії кар’єра начальника Генштабу.Всього ж за 12 днів війни було вбито 30 генералів. І це ще один світовий рекорд.Тобто завдяки корупції ізраїльською агентурою була просякнута кожна серветка, кожен гаджет і кожен ґудзик на кожному піджаку в Ірані. Що з корупцією у сучасній Україні – усім нам відомо. Особливо у найвищих ешелонах влади. Вже добираються до віцепрем'єр-міністрів. Федоров, спиш? Складається враження, що НАБУ не арештовують Прем’єр-міністра та Президента лише тому, щоб не паралізувати управління країною під час війни.Читайте також: Іран-Ізраїль: підсумки дивної війниАрмія та технологіїГроші на армію Ірану розкрадалися роками й нещадно. А коли армія таки знадобилася – виявилося, що по суті її нема, лише її пуста оболонка. Крихітний Ізраїль за кілька днів виніс іранську армію "в одні ворота", як то кажуть. Американські GВU-57 з Томагавками лише добили іранську ядерну програму.Як з 2019 року руйнувалася українська армія – ми теж усі пам’ятаємо. Пам’ятаємо ж? "Армія дронів", потім "Стіна дронів", "Мобілізація 500 тисяч – не бачу підстав", "3 тисячі українських ракет" - де все це?Абсолютна перевага Ізраїлю у небі, за півтори тисячі кілометрів від кордону країни – це вражає. У перший день була винищена уся іранська ППО й усі військово-повітряні сили. У небі над ісламською республікою вільно літали не тільки винищувачі, але і товсті повільні транспортники. Звісно, всілякі дрони. Усе це негайно знищувало будь-які залишки спротиву на землі.Нагадаю, в Україні з 2019 року почалося згортання усіх технологічних розробок для Збройних Сил. Замість цього проводилося розмінування, відвід військ, побудова доріг та інше "велике крадівництво". Та навіть на поточних екстрених розробках крадуть так, "наче завтра не настане".Одночасно трирівнева система ППО Ізраїлю – "Залізний купол", Аrrоw-3, ТААD – дозволила дуже добре витримати супермасовані атаки Ірану по густонаселених районах великих міст Ізраїлю. Понад 400 балістичних ракет було випущено Іраном, з них долетіло кілька, які вбили 28 цивільних осіб, жодної військової цілі не уражено. Тобто захист спрацював на відмінно.Україна у 2019 році, вже після 5 років війни проти Росії – не була підготовлена до відбиття масованих повітряних атак — навіть точно знаючи про сили та засоби противника. А ще менше була не готова у 2022-му.Читайте також: Путін не Трамп, а Україна не Іран. Чому не можна виправдовувати дії Росії діями США в ІраніЗамість того найвищі посадовці країни запевняли громадян, що іноземні ЗМІ та розвідки союзників "залякують інвесторів", що вони "хуже скабєєвой" і загалом рекомендували готуватися до травневих шашликів.КомунікаціїІзраїльська комунікація – це взагалі щось фантастичне для сучасної України. Мільйони переглядів речника ЦАХАЛ в Інстаграмі – причому на фарсі, рідною мовою іранців.  Завчасні попередження мешканців Тегерану з рекомендацією завчасно залишити місто. "Стук по даху" – це взагалі давня вигадка ізраїльтян. Служба тилу – беззаперечний авторитет в Ізраїлі, усі виконують її вказівки. Мабуть, тому, що у війську служать усі, і діти міністрів – також. Оце і є "єдність суспільства". А не те, що у вашому "єдиному марафоні"Ну і головне: виявляється, вибити зуби кривавому режиму людожерів дуже кльово виходить саме силою. Не дипломатією, не санкціями, не глибоким занепокоєнням – лише давши покидькам у всього розмаху по пиці, по с*аці, по яйцях і добивши боковим у щелепу. Так щоб криваві бризки, щоб мізки на стіні. Отаке вони розуміють. Отак вони одразу поводяться чемно та погоджуються з розумними пропозиціями.Усі довгі роки поки США та усі інші боялися "великого та страшного Ірану", який був "віссю зла" для Близького Сходу та всього Світу з їхніми балістичними ракетами – насправді боялися розмальованого опудала. Яке дуже лячно розмахувало своїм лахміттям та торохтіло консервними банками. Навіть кіно та серіали знімали про катастрофічну близькість війни США з Іраном. А виявилося, що боятися не було особливо чого.Ізраїль переміг не тільки через багаторічну багатомільярдну підтримку США – а також тому, що має суспільну алергію на корупцію. І є демократією.На відміну від Зла.А зі Злом неможливо — та і немає сенсу — домовлятися.Тільки знищувати.ДжерелоПро автора. Костянтин Корсун, експерт з кібербезпекиРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів. 

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 26 травня.Трамп "не задоволений тим, що робить Путін"На перших шпальтах багатьох провідних медіа з’явилася заява президента Дональда Трампа про те, що "Путін - божевільний". У СNN написали, що Трамп сказав у неділю, що Володимир Путін "зовсім збожеволів" і що він "не задоволений тим, що робить Путін" після того, як Москва здійснила одну з найбільших повітряних атак по Україні за час війни."У мене завжди були дуже добрі стосунки з Володимиром Путіним, президентом Росії, але з ним щось сталося. Він зовсім збожеволів! Він без потреби вбиває багато людей, і я говорю не лише про солдатів. Ракети та безпілотники запускають по містах України без жодної причини", – написав Трамп на Тruth Sосіаl через кілька годин після того, як сказав журналістам: "Я не задоволений тим, що робить Путін. Він вбиває багато людей, і я не знаю, що, чорт забирай, сталося з Путіним".У своєму дописі Трамп також звернув увагу на президента України Володимира Зеленського, який у неділю вранці заявив, що "мовчання Америки" заохочує Путіна продовжувати наступ."Так само президент Зеленський не робить послуг своїй країні, говорячи так, як він це робить", – написав Трамп. "Все, що він говорить, створює проблеми, мені це не подобається, і краще це припинити".У Тhе Wаshіngtоn Роst додають, що Трамп також пригрозив новими санкціями проти Москви після того, як Росія здійснила чергову масштабну ракетну атаку та атаку безпілотниками по всій Україні вночі, адже це ставить під сумнів наміри Москви в і без того хиткому мирному процесі започаткованому адміністрацією Трампа. На запитання журналістів, чи розгляне Трамп посилення санкцій проти Росії, президент США відповів: "Безумовно"."Напади на цивільне населення демонструють, як Росія розширила свою війну проти України, спираючись на зброю, що постачається країнами, ворожими до Заходу. Тим часом партнери України ще не гарантували продовження надання вкрай необхідних засобів протиповітряної оборони, які могли б допомогти захиститися від таких атак, включаючи системи Раtrіоt американського виробництва. Попри отримання деяких систем від західних партнерів, Україна ніколи не мала достатньо поставок для захисту всієї країни, що змушувало її регулярно переміщувати свої обмежені системи між містами, намагаючись передбачити наступні атаки. В результаті щоночі більша частина населення залишається вразливою до російських атак", - пишуть у Тhе Wаshіngtоn Роst.У Тhе Nеw Yоrk Тіmеs відзначили, що президент Трамп, який значною мірою зосереджувався на торгівлі та інших вигодах для Росії, якщо вона припинить війну проти України, також написав, що продовження вторгнення Путіна може мати жахливі наслідки для РФ."Я завжди казав, що він хоче всю Україну, а не лише її шматок, і, можливо, це виявиться правдою, але якщо він це зробить, це призведе до падіння Росії!" – написав він.Зараз найсприятливіший час для посилення тиску на Кремль У Тhе Wаshіngtоn Роst написали статтю, що за словами високопосадовців США та Європи, а також військових експертів, бойова міць Росії в Україні почала зменшуватися, і до наступного року вона може зіткнутися з серйозною нестачею людських ресурсів та озброєння. Тому зараз дуже сприятливий час для тиску на Москву. "За відсутності переговорного врегулювання або "потужної" допомоги Заходу, війна "ймовірно, продовжуватиме повільно розвиватися на користь Росії до 2025 року", згідно з оцінкою Розвідувального управління оборони США. Але російські здобутки "сповільнюються і продовжують відбуватися за рахунок значних втрат особового складу та техніки". З моменту вторгнення в лютому 2022 року Росія "втратила щонайменше 10 000 наземних бойових машин, включаючи понад 3000 танків, а також майже 250 літаків і гелікоптерів і понад 10 військово-морських суден". За останній рік Росія захопила лише 0,6% додаткової території України, що призвело до 1500 вбитих або поранених їхніх солдат на день", - пишуть у Тhе Wаshіngtоn Роst. Як відзначив Річард Барронс, колишній голова Об’єднаних сил Великої Британії, Росія "дуже поступово захоплює частини території, але за неприйнятно високу ціну".Джек Вотлінг, старший науковий співробітник з питань сухопутної війни Королівського інституту об'єднаних збройних сил у Лондоні, стверджує, що цього року Кремль залучив рекордну кількість новобранців, хоча багатьох заманили грошовими виплатами та очікуваннями швидкого закінчення війни."Однак темпи просування Росії на землі майже повністю зупинилися, частково через укріплення Україною 16-кілометрової оборонної зони, всіяної мінами та окопами, а також використання безпілотників малої дальності для атаки будь-якого підходу росіян до лінії фронту ", - каже Вотлінг.Хоча Росія здатна виробляти щонайменше 200 нових танків на рік, вона значною мірою залежить від відновлення законсервованих радянських танків, запас яких на початку війни становив приблизно 13 000 танків, і за оцінками західних експертів, цей запас, ймовірно, вичерпається протягом наступних кількох місяців."Росіяни можуть продовжувати боротьбу, але… з часом сили будуть дедалі більше демеханізуватися, і це встановлює часові рамки того, як довго вони зможуть підтримувати нинішній спосіб дії", – сказав Вотлінг. Якщо не буде домовлено про припинення вогню, Росія, ймовірно, використає своє вікно переваги, що звужується, щоб посилити атаки протягом літа, намагаючись прорватися крізь виснажені ряди України, кажуть експерти. Але це може бути "останнім шансом Москви"."Росія фактично досягає кульмінації у своїй здатності проводити наступ", – сказав Барронс. "Зараз дуже малоймовірно, що російські військові мають обладнання, людей, підготовку та логістику для початку наступу, щоб прорвати українську лінію".За словами Дари Массікот, старшого наукового співробітника Центру Росія Євразія Карнегі, навіть якщо Росії вдасться отримати більше українських територій, Кремль навряд чи досягне заявленої мети – захоплення повного контролю над чотирма регіонами, які він незаконно анексував.Поки економіка України біднішає, її сусіди на підйомі У Вlооmbеrg написали, що "невловимий мир б'є по українських облігаціях, тоді як ринки сусідніх країн стрімко зростають". У виданні відзначають, що доларові облігації України втратили понад 10% у 2025 році, що є найгіршим показником серед ринків, що розвиваються, та прикордонних ринків, оскільки надії на мирну угоду зменшуються. Тому інвестори пом'якшують свій оптимізм, одні віддають перевагу корпоративним облігаціям, а інші попереджають про "ризики зниження", оскільки боротьба триває вже четвертий рік.Але цікаво те, що попри труднощі України, східноєвропейські ринки продемонстрували значне зростання, а фондові індекси у Варшаві, Празі та Будапешті цього року зросли понад 30% у доларовому еквіваленті."Можливість скорочення Трампом військової підтримки Європи та відходу від мирного процесу спонукала Німеччину та інші уряди до дій. Сотні мільярдів євро, які вони пообіцяли витратити на оборону, підняли ринки по всій Східній Європі завдяки ставкам на те, що їхні економіки виграють", - пояснюють у виданні. Читайте також: Міф чи правда про "чудо-зброю" Кремля: як Путін використовує МБР для політичного тиску. Пояснюємо

День піхоти ЗСУСьогодні, 6 травня, - День піхоти ЗСУ. "Поки стоїть піхота, стоїть і Україна", - це слова з привітання командувача Сухопутних військ генерала Михайла Драпатого до Дня піхоти. Додам до цього, що поки стоїть піхота, стоїть і весь цивілізований світ, який сьогодні веде відлік свого існування в кілометрах до "нуля", крайньої лінії, яку зараз утримують українські піхотинці, стримуючи російську навалу.Саме піхота несе на собі основний тягар цієї надзвичайно важкої війни. Піхотинці - вони й перші, і останні. Саме піхотинець останнім залишає позиції й першим їх займає. Якими б технологічними не ставали наші Збройні Сили та Сили оборони, стрижнем завжди залишатиметься піхотинець. Тож сьогодні ми маємо вшанувати всіх, хто служить у піхоті. Завдяки їм ми можемо жити, працювати, робити свою справу.З Днем піхоти!Ситуація на лінії фронтуВже третій день поспіль активність бойових дій залишається надзвичайно високою. Кількість бойових зіткнень перевищує 200 на добу. За минулу добу, 5 травня, на Покровському напрямку зафіксовано 78 зіткнень, і це чи не найбільший показник за весь рік атак, які ми відбили на цій ділянці. Сьогодні головнокомандувач ЗСУ генерал Сирський зазначив, що на Покровському напрямку вдалося стабілізувати ситуацію і подекуди навіть перехопити тактичну ініціативу.Також Збройні Сили України зараз нав'язують свої правила гри ворогу на Курщині. Українські військові намагаються ізолювати підрозділи російської армії поблизу селища Тьоткіне та в усьому Глушківському районі Курської області. Такий висновок сьогодні зробили фахівці ІSW, американського інституту вивчення війни. Думаю, що це певне перебільшення, але частка правди в таких оцінках є.Що ми знаємо сьогодні на другий день бойових дій? Відомо, що вчора, 5 травня, відбулися атакувальні дії наших Збройних Сил за кількома напрямками: з півночі й півдня від Тьоткіного у напрямку Курської області, а також у районі населеного пункту Новий Путь. Є відео з російських каналів, на якому видно, як наші підрозділи та інженерна техніка просуваються через фортифікації, збудовані росіянами, а потім - як діють наші піхотинці, заглиблюючись у тил російської території.Знаємо, що нещодавно наші Збройні Сили завдали удару по мосту через річку Сейм. Це був міст, який противник використовував для логістики. Ймовірно, обмеження цієї логістики стало підставою для американських експертів зробити висновок, що Збройні Сили України намагаються ізолювати російські підрозділи в Глушківському районі.Також відомо, що за допомогою авіації було уражено пункт управління безпілотних розрахунків РФ у самому Тьоткиному. Унаслідок удару загинули 20 російських військових. Усі ці дії справді формують нове тло у протистоянні з Росією.Виникає питання - якою є мета цієї операції, рейду чи атакувальних дій? Я б назвав три причини, які пов'язані з цим - як військові, так і політичні. Щодо військових причин, то варто нагадати, що після того, як наші війська залишили Курську область, ворог намагається проводити наступальні дії та сформувати плацдарм - буфер безпеки в Сумській області. Зараз відомо, що російські сили контролюють Журавку, Веселівку, Новеньке, Басівку. Також вони намагаються просунутися у напрямку населеного пункту Юнаківка, який розташований на трасі між Суджею та Сумами й має важливе логістичне значення.Можна припустити, що ворог справді зосереджений на створенні буферної зони. З нашого боку можливі як фронтальні контратакувальні дії, так і більш ефективні удари, які стають для противника несподіванкою. Саме так діяли наші військові в Білгородській області, змусивши окупантів перекидати туди сили.Тепер, після дій у Білгородській області, відкрилася нова сторінка на Курщині. Ми розуміємо, що противник змушений буде розпорошувати свої сили, його плани порушено. І це справді може зменшити ефективність намірів та спроможностей РФ закріпитися на низці територій, що межують із Сумами.Друга причина - можливе оголошення перемир'я напередодні дня побєдобєсія у РФ, хоча українська сторона на це не погоджувалася. Йдеться про уникнення можливості, коли росіяни могли б скористатися перемир'ям для перекидання своїх підрозділів із Курської області на інші ділянки фронту. Це могло б бути реалізовано під прикриттям саме такого перемир'я.Також важливою є інформаційно-політична складова. Її суть - показати, що в день російського побєдобєсія та парадів на Красній площі,  Росія насправді неспроможна захищати власну територію. Заяви про те, що РФ повністю витіснила українські війська з Курщини, є брехнею. Це ляпас у бік усього військово-політичного керівництва Росії. Втім, основними все ж залишаються військові цілі цієї операції.Ми розуміємо, що потенціал для наступальних дій буде реалізований лише за умови наявності достатньої кількості сил і засобів. На цій ділянці фронту й надалі відбуватимуться бойові дії. Наразі ми маємо обмежену кількість інформації, що не дозволяє робити певні висновки. Думаю, за день-два ситуація стане зрозумілішою.Тренажери та симулятору для ЗСУДалі будемо говорити про українську військову техніку, а саме про системи, які забезпечують ефективне використання як вітчизняної, так і закордонної техніки, спираючись на потенціал тренажерів та симуляторів. Долучимо до розмови представника компанії РSS by Lоgісs7, яка розробляє симулятори та тренажери для Сил оборони України.Едуард Бразас, менеджер з впровадження тренінгових систем РSS by Lоgісs7, розповів, що компанія працює з 2018 року, а з 2022 року цей напрямок став основним завданням. Мета, яка була поставлена, - оцифрувати все стрілецьке та гранатометне озброєння, яке є в піхотних підрозділах. Адже велике різноманіття озброєння почало надходити від іноземних партнерів, відповідно, постала проблема щодо навчання особового складу. На сьогодні компанія досягла цієї мети. Наступний крок – новітні озброєння, які з'являлись в період активних бойових дій: зенітні кулемети, переносні зенітні ракетні системи, ПТРК системи й так далі. Є шоурум, в якому військові безплатно можуть працювати на тренажерах. Також фахівці компанії проводять виїзні тренування. Однак підготовка та тренування – сталий процес, тому здебільшого підрозділи рівня бригад закуповують тренажерні системи для своїх навчальних центрів.Менеджер РSS by Lоgісs7 зауважив, що ніякий симулятор чи тренажер ніколи не замінить справжню зброю. Тренажерна підготовка – частина бойової підготовки. Але слід сказати щодо гранатометного обладнання особливо іноземного виробництва, то навряд чи на полігонах чи навчаннях бійцям доводилося стріляти з іноземних гранатометів, тому що вартість одного пострілу коштує приблизно $10 000 або $30 000. Тобто не факт, що у навчальному процесі дадуть здійснити необхідну кількість пострілів з такої зброї. Показовим може бути приклад – тренажер зенітного кулемета для мобільних вогневих груп або тренажер систем ПЗРК. Щоб людина опанувала ПЗРК, потрібно здійснити 40-50 навчальних пусків. Відповідно, враховуючи вартість цих комплексів, то ніяких "живих" навчальних пусків наші бійці не роблять, а працюють з такими комплексами у вигляді тренажерів.Бразас зазначив, що наступний крок компанії – важка техніка. Наприклад, до ЗСУ надходять Gераrd, а тренажерів до них немає. Це складна техніка, тому треба повною мірою відпрацьовувати алгоритми дії. Не секрет, що надаються нашими партнерами й старі зразки озброєння, тому фахівці РSS by Lоgісs7 можуть залучити свою експертизу та створювати такі тренажери. Загальна мета компанії – створити простір, в якому можна буде відтреновувати індивідуальну підготовку підрозділів, тактичну взаємодію в межах виконання тих чи інших місій. Тренажери РSS by Lоgісs7 вже дозволяють працювати в складі груп або піхотного відділення, або в складі мобільної вогневої групи – це реалізовано. А тепер компанія дивиться у бік повного розширення, щоб в межах віртуального простору могли поєднати будь-кого з будь-ким та відпрацювати взаємодію.Новий зразок озброєння у 3-й ОШБрЗараз з'являються і нові рішення внаслідок взаємодії й самих військових, і компаній, які співпрацюють напряму з військовими частинами. Буквально вчора, 5 травня, 3-тя ОБШр оприлюднила відео, де показується новий зразок ЗРК ближньої дії, який створений на базі Нummеr з використанням ракет Р73. Цей комплекс має назву "Drаgоn Н73", в ньому використовується дві ракети з тепловізійними головками самонаведеннями. До речі, головки самонаведення до ракет Р73 виготовлялися у Києві, відповідно, маємо запас. Якраз цей проєкт скерований на те, аби підрозділи мали мобільний комплекс, який дозволяє збивати й крилаті ракети, і "шахеди" та який працює і вдень, і вночі. Приклад 3-ї штурмової демонструє поєднання ініціативи, спроможностей, технологій у пошуку рішень, які зараз вкрай потрібні на полі бою.Якщо практика використання цього нового ЗРК ближньої дії доведе свою результативність, думаю, що слід ставити питання щодо масштабування таких зразків, щоб це озброєння мали й інші наші бригади. Адже сьогодні захист від повітряних загроз є нагальним викликом, який не можна вирішити лише потужними ЗРК, до яких часто може бракувати боєкомплекту. А такі рішення дозволяють прикрити надійною "парасолькою" українські підрозділи, які ведуть бойові дії безпосередньо в зоні зіткнення з противником. Ця гарна ініціатива створила новий зразок озброєння, який вже працює у 3-й штурмовій бригаді.  

У День української піхоти з російського полону звільнили ще 205 українських військових. Серед звільнених три офіцери та 202 солдати й сержанти. Про це повідомили в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими. До України повертаються військовослужбовці Збройних сил, зокрема Військово-морських, Повітряних, Десантно-штурмових сил, Сил територіальної оборони, а також представники Національної гвардії та Державної прикордонної служби. […] Тhе роst З російського полону повернули 205 українських захисників (ФОТО) арреаrеd fіrst оn ШоТам.

Українські військові візьмуть участь у параді у Великій Британії. Захід присвячений 80-й річниці перемоги над нацизмом в Європі, повідомляє "Радіо Свобода". Міністр оборони Британії Джон Гілі заявив, що участь ЗСУ є символічною. "У розпал першої повномасштабної війни в Європі з часів Другої світової цілком доречно, що Збройні сили України, які зараз воюють на передовій свободи, будуть представлені на заході", - сказав він. Парад відбудеться у понеділок, 5 травня. До нього долучаться українські військові та 1300 британських солдатів. Захід почнеться опівдні на Парламентській площі. Під час церемонії актор зачитає уривки з відомої промови Вінстона Черчилля, виголошеної у День Перемоги. Після цього заплановане передання Смолоскипа миру. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Велика Британія передумала відправляти війська в Україну - Тhе Тіmеs Процесію очолять кавалерійський полк та кінна артилерія. Вони рушать від площі до Букінгемського палацу. За ними пройдуть представники трьох видів збройних сил Великої Британії. У складі - військовослужбовці флоту, морської піхоти, армії та повітряних сил. Прем'єр-міністр Великої Британії разом із ветеранами спостерігатиме за парадом з окремого подіуму. Підтримку їм надасть Королівський британський легіон. Завершиться хода прольотом військових літаків. Подію покажуть у прямому ефірі. У Вестмінстерському абатстві також пройде служба. На вечір заплановано концерт. Відомі актори і музиканти розкажуть історію завершення війни. По всій країні також відбудеться фестиваль їжі. Велика Британія поширила плани зі створення європейськими країнами "наднаціонального інституту", який спільно закуповує військову техніку, накопичує зброю і допомагає фінансувати масштабне переозброєння по всьому континенту. Потенційні закупівлі включають запасні частини для військової техніки, такої як танки та літаки, артилерійські снаряди, боєприпаси ППО, вибухові речовини та логістичні літаки, такі як вертольоти й авіаносці.

Про це повідомляє Вlооmbеrg.За словами міністра оборони Великої Британії Джона Хілі та його французького колеги Себастьєна Лекорню, протягом наступних двох тижнів військові лідери обох країн планують узгодити деталі того, як "коаліція охочих" під керівництвом Європи зможе допомогти Україні забезпечити безпеку її повітряного простору, берегової лінії та території, а також сприяння відновленню збройних сил.Джерела видання зазначили, що це, як вони сподіваються, продемонструє, що Європа серйозно налаштована інвестувати власні ресурси в післявоєнне майбутнє України, і переконає президента США надати "підтримку" у вигляді повітряних сил, прикордонної охорони й розвідки.Лекорню підкреслив, що 30 учасників Коаліції, до якої також входять неєвропейські країни, такі як Канада, Австралія, Японія і Нова Зеландія, попросили відповісти письмово до кінця наступного тижня на питання про те, який внесок вони готові зробити.Зокрема, 15 країн вже запропонували ввести війська, включаючи літаки та військові кораблі.Однак Трамп залишається скептичним щодо надання гарантій безпеки Україні, попри те, що два місяці тому вперше було озвучено план створення "сил стримування" під керівництвом Європи. Міністр оборони США Піт Хеггет зазначив, що, хоча він вітає зростання підтримки України з боку Європи, позиція адміністрації Трампа залишається незмінною."Для того, щоб США дійсно брали в цьому участь, вони повинні бачити, що ми багато робимо, - заявив міністр оборони Литви Довіле Сакаліене у штаб-квартирі НАТО в п'ятницю. - Однією з найважливіших ролей для США є спостереження за припиненням вогню".За словами міністра оборони Нідерландів Рубена Брекельманса, рівень залучення США залежатиме від рівня ризику, з яким стикаються сили. Він зазначив, що "чим вищий ризик конфронтації, тим важливіше, щоб США брали активну участь".Миротворчі війська в Україні: що відомоНаприкінці січня Володимир Зеленський заявив, що для убезпечення України після зупинки бойових дій знадобиться щонайменше 200 тис. миротворців. Пізніше президент уточнив, що серед миротворчих сил в Україні мають бути військові США.11 лютого NYТ повідомив, що в Європі немає 200 тис. миротворців, яких можна було б відправити в Україну. Це майже втричі більше, ніж уся британська армія. У цей же день Зеленський сказав, що місія запрацює за умови розміщення 100-150 тис. європейських військ. За інформацією АР, група європейських країн конфіденційно розробляє план відправлення військ в Україну.Президент США Дональд Трамп підтримав розміщення європейських миротворчих військ в Україні, але зазначив, що США не братимуть в цьому участі. За словами речника МЗС Франції Крістофа Лемонда, європейські країни наразі обговорюють лише саму можливість відправлення своїх військових до України, а не їхню кількість.Водночас німецький концерн Rhеіnmеtаll заявив про готовність озброїти миротворців в Україні.16 березня заступник голови ради безпеки Росії Дмитро Медведєв заявив, що Кремль сприйме відправлення західних миротворців в Україну як оголошення війни з НАТО.

Дані показують, що Росія, попри свою обіцянку миру, збільшила кількість атак по Україні. Кількість ударів російських безпілотників по Україні зросла більш ніж на 50% з моменту початку мирних переговорів під проводом США в середині лютого, як показав аналіз, проведений газетою Тhе Теlеgrарh. У період після 18 лютого коли розпочалися мирні переговори, Росія здійснила 4776 ударів безпілотників, порівняно з 3148 ударами за 30 днів до цього, згідно з останніми даними командування Повітряних сил Збройних сил України. Експерти пояснили, що Москва посилила свої атаки, щоб змусити Київ піти на поступки й взяти під контроль якомога більшу територію, оскільки Дональд Трамп пообіцяв швидко припинити бойові дії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Втрати росіян під Покровськом зросли втричі "Росія намагається посилити біль, який вона завдає Україні, щоб підвищити ймовірність того, що Київ піде на болючі поступки, і показати, що вона може продовжувати боротьбу до нескінченності", сказав Деніел Байман, директор Програми з питань війни, нестандартних загроз і тероризму Центру стратегічних і міжнародних досліджень (СSІS). Аналіз Тhе Теlеgrарh також показав, що кількість атак зросла в дні, коли Трамп публічно розкритикував Зеленського в Овальному кабінеті, а США припинили обмін розвідданими з Україною. Дані свідчать, що до зустрічі в Ер-Ріяді Україна зазнавала в середньому 101 атаки дронів на день, тоді як після неї цей показник зріс до 154, що означає збільшення на 52,5%, зазначається в газеті. 28 лютого, коли президент США звинуватив свого українського колегу в тому, що він недостатньо вдячний за американську підтримку, над Україною було запущено 208 російських безпілотників порівняно зі 166 напередодні. 7 березня, коли США призупинили обмін розвідувальною інформацією з Україною, Росія запустила 252 безпілотники по Україні, що є другим найвищим показником цього року. Росіяни продовжують активно штурмувати в зоні відповідальності 66 ОМБр ім. князя М. Хороброго вигадуючи все нові методи. Ворожа піхота тягає з собою протитанкові міни класу ТМ, намагаючись донести до наших позицій та зруйнувати укриття.

Еспресо наводить переклад великого матеріалу Тhе Nеw Yоrk Тіmеs.Весняного ранку через два місяці після того, як війська Володимира Путіна вторглись в Україну, конвой без розпізнавальних знаків під’їхав до одного з київських перехресть і забрав двох чоловіків середнього віку в цивільному одязі.Залишивши місто, конвой, у складі британських командос — без форми, але сильно озброєних — попрямував 400 миль на захід, до польського кордону. Перехід був безперешкодним, за дипломатичними паспортами. Далі вони доїхали до аеропорту Жешув-Ясьонка, де на стоянці вже чекав вантажний літак С-130.Це були найвищі українські генерали. Їхньою метою був Клей Казерне — штаб-квартира Сухопутних військ США в Європі та Африці — у Вісбадені, Німеччина. Їхньою місією було допомогти створити одну з найкраще збережених таємниць війни в Україні.Один з чоловіків, генерал-лейтенант Михайло Забродський, згадує, як його вели сходами на пішохідний місток, з якого відкривався вигляд на просторий головний зал казарми у Тоні Басі. До війни це був спортивний зал, де проводили загальні збори, виступи армійського оркестру та змагання скаутів. Тепер генерал Забродський спостерігав за офіцерами з країн коаліції, що працювали в лабіринті тимчасових кабінетів, організовуючи перші західні поставки в Україну батарей артилерії М777 та 155-мм снарядів.Потім Забродського провели в кабінет генерал-лейтенанта Крістофера Т. Донаг'ю, командира 18-го Повітряно-десантного корпусу, який запропонував партнерство.Розвиток та внутрішня робота Центру були відомі лише обмеженому колу американських та союзницьких чиновників, але це партнерство в галузі розвідки, стратегії, планування та технологій стало таємною зброєю в тому, що адміністрація Байдена назвала своєю метою — як врятувати Україну, так і захистити загрозливий порядок після Другої світової війни.Сьогодні цей порядок — разом із захистом України — перебуває на волосині, оскільки президент Трамп шукає примирення з паном Путіним і обіцяє завершити війну. Для українців ознаки не надто втішні. В умовах боротьби великих держав за безпеку та вплив після розпаду Радянського Союзу новоутворена незалежна Україна стала державою, що опинилася в центрі, її нахил на Захід усе більше лякав Москву. Тепер, коли розпочались переговори, американський президент безпідставно звинувачує українців у початку війни, тисне на них, щоб вони поступилися значною частиною своїх мінеральних багатств, і просить українців погодитися на припинення вогню без обіцянки конкретних американських гарантій безпеки — мир без впевненості у тривалості миру.Дональд Трамп, фото: gеttyіmаgеs Пан Трамп вже почав згортати елементи партнерства, яке було укладене у Вісбадені навесні 2022 року. Але щоб зрозуміти його історію, потрібно краще усвідомити як українці змогли пережити три довгі роки війни, зіткнувшися з набагато більшим і потужнішим ворогом. Це також дає змогу побачити через таємне віконце як війна призвела до сьогоднішнього крихкого стану.З дивовижною прозорістю Пентагон надав публічний список озброєнь на суму 66,5 мільярда доларів, що поставили Україні — включаючи, за останніми підрахунками, понад півмільярда патронів та гранат для стрілецької зброї, 10 000 протитанкових комплексів Jаvеlіn, 3000 систем ППО Stіngеr, 272 гаубиці, 76 танків, 40 систем високої мобільності артилерійських ракет, 20 вертольотів Мі-17 та три батареї ППО Раtrіоt.Але розслідування Nеw Yоrk Тіmеs показує, що Америка була залучена до війни значно ближче та ширше, ніж було відомо раніше. У критичні моменти партнерство стало опорою для українських військових операцій, які, за підрахунками США, призвели до загибелі або поранення понад 700 000 російських солдатів. (Україна оцінює свої втрати в 435 000.) Пліч-о-пліч у командному центрі місії у Вісбадені американські та українські офіцери планували контрнаступи Києва. Масштабна розвідувальна діяльність США як керувала стратегічними бойовими діями, так і передавала точні дані для цілевказівників українським солдатам на полі бою.Один з європейських розвідувальних керівників згадував, як був здивований, дізнавшись, наскільки глибоко його колеги з НАТО були залучені до українських операцій. "Вони тепер частина ланцюга знищення", — сказав він.Основною ідеєю партнерства було те, що ця тісна співпраця може дозволити українцям досягти найнеймовірнішого досягнення — завдати нищівного удару російським загарбникам. І в результаті ударів після успішних атак у перші тижні війни — завдяки відвазі та майстерності українців, але й через некомпетентність росіян — ця амбіція аутсайдера все більше ставала реальністю.Одним із перших доказів концепції стало наступальне знищення однієї з найстрашніших російських бойових груп — 58-ї об’єднаної армії. У середині 2022 року, використовуючи американську розвідку та цілевказівники, українці здійснили ракетний обстріл по штаб-квартирі 58-ї армії в Херсонській області, вбивши генералів та офіцерів штабу. Знову і знову група перебазовувалась на нову позицію; кожного разу американці знаходили її, а українці знищували.Далі на південь партнери націлилися на кримський порт Севастополь, де російський Чорноморський флот завантажував ракети, призначені для українських цілей, на бойові кораблі та підводні човни. На піку контрнаступу України у 2022 році, в передранкову пору, рій морських дронів за підтримки Центрального розвідувального управління атакував порт, пошкодивши кілька бойових кораблів і змусив росіян почати їхнє відведення.Але врешті-решт партнерство ослабло, а хід війни змінився через суперечки, неприязнь і розбіжності в імперативах і цілях.Українці інколи вважали американців надмірно нав'язливими та контролюючими — типовими патерналістами. Американці, у свою чергу, не завжди розуміли, чому українці не приймають хороші поради.Американці зосереджувалися на вимірюваних, досяжних цілях, тоді як українці постійно прагнули великої перемоги, яскравої, блискучої нагороди. Українці, в свою чергу, часто вважали, що американці їм заважають. Вони прагнули виграти війну повністю. Попри те, що американці поділяли цю надію, вони намагалися гарантувати, щоб українці не програли її.З часом, отримавши більшу автономію в партнерстві, українці все більше приховували свої наміри. Вони постійно обурювались тим, що американці не могли або не хотіли надати їм всі бажані види зброї та інше обладнання. Американці, в свою чергу, обурювались, сприймаючи вимоги українців як необґрунтовані, а також через їхню неохоту робити політично ризиковані кроки для зміцнення своїх значно менших сил.Тактичний рівень партнерства приносив один успіх за іншим. Однак у найважливіший момент війни — в середині 2023 року, коли українці почали контрнаступ, щоб набрати переможний імпульс після успіхів першого року — стратегія, розроблена у Вісбадені, стала жертвою внутрішньої політики України: президент Володимир Зеленський проти його військового керівника (і потенційного політичного суперника), а військовий керівник — проти свого впертого підлеглого-командувача. Коли пан Зеленський став на бік підлеглого, українці витратили величезні ресурси і людські сили на зрештою безплідну кампанію з відновлення зруйнованого міста Бахмут. За кілька місяців весь контрнаступ завершився безрезультатною поразкою.Партнерство функціонувало в тіні найглибших геополітичних страхів — того, що пан Путін може розглядати це як порушення червоної лінії військового втручання і здійснити свої часто озвучувані ядерні погрози. Історія цього партнерства показує, як близько американці та їхні союзники інколи підходили до цієї червоної лінії, як дедалі серйозніші події змусили їх — як стверджують деякі, занадто повільно — просунути її на більш небезпечні позиції і як вони ретельно розробляли протоколи, щоб залишатись на безпечній стороні цієї лінії.Знову і знову адміністрація Байдена дозволяла таємні операції, які раніше забороняла. Американські військові радники були відправлені до Києва і пізніше отримали дозвіл наближатися до лінії фронту. Військові та офіцери ЦРУ у Вісбадені допомагали планувати та підтримувати кампанію українських ударів в анексованому Росією Криму. Зрештою, військовим, а потім і ЦРУ, дали зелене світло для точкових ударів глибоко всередині самої Росії.У деяких аспектах Україна була, на ширшій картині, реваншем у довгій історії проксі-військових конфліктів між США та Росією — В’єтнам у 1960-х, Афганістан у 1980-х, Сирія три десятиліття потому.Це також був грандіозний експеримент у веденні війни, який мав не лише допомогти українцям, а й принести американцям уроки для будь-якої майбутньої війни.Під час війн проти Талібану та Аль-Каїди в Афганістані та проти Ісламської держави в Іраку і Сирії американські війська проводили власні наземні операції і підтримували операції своїх місцевих партнерів. В Україні, на відміну від цього, американським військовим не було дозволено направляти своїх солдатів на поле бою, і їм доводилось допомагати віддалено.Чи буде точне цілевказування, відточене проти терористичних груп, ефективним у конфлікті з однією з найбільших армій світу? Чи будуть українські артилеристи без вагань стріляти зі своїх гаубиць по координатах, надісланих американськими офіцерами, що знаходяться у штабі за 1300 миль? Чи будуть українські командири на основі розвідки, переданої безликим американським голосом, який благав: "Там нікого немає — вперед", віддавати наказ піхотинцям увійти до села, розташованого за лінією фронту?Відповіді на ці питання — насправді вся траєкторія партнерства — залежали від того, наскільки добре американські та українські офіцери зможуть довіряти один одному."Я ніколи не буду тобі брехати. Якщо ти мені збрешеш — все, ми закінчили", — згадував генерал Забродський, як генерал Донаг'ю сказав йому на їхній першій зустрічі. "Я відчуваю те саме", — відповів українець.Частина 1. Створення довіри — і вбивчої машиниСередина квітня 2022 року, приблизно за два тижні до зустрічі у Вісбадені. Американські та українські військово-морські офіцери проводили рутинний телефонний дзвінок для обміну розвідданими, коли на їхніх радарах з'явилося несподіване. За словами колишнього високопосадовця США, "американці кажуть: 'О, це ж Москва!' Українці відповідають: 'О, Боже. Дуже дякуємо. Па-па.'"Москва була флагманом Чорноморського флоту Росії. Українці потопили її. Це було сигналом тріумфу — проявом української майстерності і російської некомпетентності. Але цей епізод також відображав розрізнене становище українсько-американських відносин у перші тижні війни.У американців викликало гнів те, що українці навіть не попередили їх; стало несподіванкою те, що Україна мала ракети, здатні дістати до корабля; і викликало паніку, оскільки адміністрація Байдена не мала наміру дозволити українцям атакувати такий потужний символ російської сили.Українці, зі свого боку, виходили з глибоко вкоріненого скептицизму.Їхня війна, як вони її бачили, почалась у 2014 році, коли пан Путін захопив Крим і розпалив сепаратистські повстання на сході України. Президент Барак Обама засудив захоплення і наклав санкції на Росію. Однак, боячись, що втручання США може спровокувати повномасштабне вторгнення, він дозволив лише обмежений обмін розвідданими і відмовився надати оборонні озброєння. "Ковдри та окуляри нічного бачення важливі, але війни не виграють за допомогою ковдр", — скаржився тодішній президент України Петро Порошенко. Згодом пан Обама дещо послабив обмеження на розвідку, а пан Трамп у своєму першому терміні ще більше послабив їх і надав Україні перші протитанкові ракети Jаvеlіn.Перед найважливішими подіями повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року адміністрація Байдена закрила посольство в Києві та вивела всіх військових з країни. (Маленька група офіцерів ЦРУ залишилася). Українці побачили, як старший американський військовий офіцер сказав їм: "Росіяни йдуть — побачимось".Коли американські генерали запропонували допомогу після вторгнення, вони стикнулися з муром недовіри. "Ми боремося з росіянами, ви — ні. Чому нам слухати вас?" — сказав український командувач сухопутних сил, генерал-лейтенант Олександр Сирський, під час першої зустрічі з американцями.Генерал Сирський швидко змінив свою думку: американці могли надати той тип розвідки, якого його люди не могли отримати.У перші дні війни це означало, що генерал Донаг'ю та кілька його помічників, маючи лише свої телефони, передавали інформацію про рухи російських військ генералу Сирському та його штабу. Однак навіть така спонтанна організація викликала конкуренцію всередині української армії, між генералом Сирським і його керівником, командувачем Збройними Силами генералом Валерієм Залужним. На думку лоялістів Залужного генерал Сирський вже використовував цю співпрацю для здобуття переваги.Додатково ускладнювала ситуацію напружена взаємодія генерала Залужного з його американським колегою генералом Марком Міллі, головою Об'єднаного комітету начальників штабів.Під час телефонних розмов генерал Міллі інколи сумнівався в запитах українців на обладнання. Він міг давати поради щодо ведення бою, спираючись на супутникову розвідку, яку бачив у своєму кабінеті в Пентагоні. Потім наставала незручна тиша, перед тим, як генерал Залужний обривав розмову. Іноді він просто ігнорував дзвінки американців.Щоб не допустити припинення комунікації, Пентагон ініціював складну телефонну мережу: помічник Міллі телефонував майору генералу Девіду С. Болдвіну, командувачу Національної гвардії Каліфорнії, який дзвонив багатому виробнику дирижаблів з Лос-Анджелеса Ігорю Пастернаку, який виріс у Львові разом з Олексієм Резніковим, тодішнім міністром оборони України. Пан Резніков знаходив генерала Залужного і , за словами генерала Болдвіна, говорив йому: "Я знаю, що ти злий на Міллі, але ти повинен йому зателефонувати."Проте в результаті цього хаотичного союзу виникла співпраця через низку швидких подій.У березні, коли наступ росіян на Київ застопорився, росіяни змінили свої амбіції і стратегію, перемістивши додаткові сили на схід і південь — логістичне досягнення, яке на думку американців мало потребувати місяців. Це зайняло два з половиною тижні.Якщо коаліція не перегляне своїх амбіцій, вважали генерал Донаг'ю і командувач військ США в Європі та Африці генерал Крістофер Г. Каволі, українці, які були катастрофічно менші за чисельністю та озброєнням, програють війну. Тобто коаліція повинна була почати надавати важке наступальне озброєння — артилерійські батареї М777 і снаряди.Адміністрація Байдена вже організувала екстрені поставки протиповітряних та протитанкових озброєнь. Але М777 були чимось зовсім іншим — першим великим кроком на підтримку великої наземної війни.Міністр оборони Ллойд Дж. Остін ІІІ і генерал Міллі поставили 18-ту повітряну армію відповідальною за доставку озброєнь і консультування українців щодо їхнього використання. Коли президент Джо Байден погодився на поставки М777, Тоні Басс Аудиторіум став повноцінним штабом.Польський генерал став заступником генерала Донаг'ю. Британський генерал очолив логістичний хаб на колишньому баскетбольному майданчику. Канадієць відповідав за навчання.Підвал аудиторії став тим, що відомо як "центр злиття", який створював розвіддані про позиції, рухи та наміри російських військ. Там, за словами розвідників, офіцери ЦРУ, Національного агентства безпеки, Агентства оборонної розвідки та Національного геопросторового розвідувального агентства працювали разом з розвідниками коаліції.18-та повітряна армія відома як "Драконівський корпус"; нова операція отримала назву "Завдання Дракон" (Таsk Fоrсе Drаgоn). Все, що було потрібно для об'єднання цих частин — це вагання українського вищого командування.На міжнародній конференції 26 квітня на авіабазі Рамштайн у Німеччині генерал Міллі представив пана Резнікова і заступника Залужного генералам Каволі і Донаг'ю. "Ось ваші люди", — сказав генерал Міллі, додавши: "Вам треба працювати з ними. Вони вам допоможуть."Така взаємна довіра тільки почала формуватися. Пан Резніков погодився поговорити з генералом Залужним. "Ми організували склад делегації для поїздки до Вісбадена, — сказав пан Резніков.  - І так все почалося".У центрі партнерства були два генерали — українець Забродський, і американець Донаг'ю.Генерал Забродський був головним українським контактом у Вісбадені, хоч і неофіційно, оскільки він працював у парламенті. В іншому ж він був ідеальним кандидатом.Як і багато його ровесників в українській армії, генерал Забродський добре знав ворога. У 1990-х роках він навчався у військовій академії в Санкт-Петербурзі і служив п’ять років у російській армії.Він також знав американців: з 2005 по 2006 рік він навчався в Армійському коледжі командування та генерального штабу у Форт-Лівенворсі, штат Канзас. За вісім років по тому генерал Забродський очолив небезпечну місію за лініями проросійських сил на сході України, яка частково була модельована за однією з операцій, яку він вивчав у Форт-Лівенворсі — відомою розвідувальною місією генерала конфедератів Дж.Е.Б. Стюарта навколо армії генерала Джорджа Макклеллана в кампанії при Пітсбурзі. Це привернуло увагу впливових людей у Пентагоні: вони відчули, що цей генерал є тим лідером, з яким можна працювати.Генерал Забродський згадує перший день у Вісбадені: "Моя місія полягала в тому, щоб дізнатися: хто цей генерал Донаг'ю? Яка його влада? Скільки він може зробити для нас?"Генерал Донаг'ю був зіркою в таємничому світі спеціальних сил. Разом з командами вбивць ЦРУ та місцевими партнерами він полював на терористичних лідерів у тінях Іраку, Сирії, Лівії та Афганістану. Як лідер елітних сил Dеltа Fоrсе, він допоміг побудувати партнерство з курдськими бійцями для боротьби з "Ісламською державою" в Сирії. Генерал Каволі одного разу порівняв його з "героєм коміксів".Тепер він показував генералу Забродському та його супутнику, генерал-майору Олександру Кириленку, карту обложеного сходу та півдня їхньої країни, де російські сили значно перевершували українські. Згадуючи їхнє гасло "Слава Україні", він поставив їм виклик: "Можете скільки завгодно кричати 'Слава Україні' з іншими людьми. Мене не цікавить, які ви сміливі. Подивіться на цифри". Потім він провів їх через план, як здобути перевагу на полі бою до осені, згадує генерал Забродський.Перша стадія вже була у процесі — навчання українських артилеристів на нових М777. Таsk Fоrсе Drаgоn допомагала їм використовувати ці артилерійські системи для того, щоб зупинити російський наступ. Потім українцям потрібно було здійснити контрнаступ.Того вечора генерал Забродський написав своїм начальникам у Києві."Знаєте, багато країн хотіли підтримати Україну, — згадує він.  — Але хтось мав бути координатором, організувати все, вирішити поточні проблеми та зрозуміти, що нам потрібно в майбутньому. Я сказав головнокомандувачу: Ми знайшли нашого партнера".Присутність українських офіцерів у Вісбадені стала вирішальним моментом у зусиллях війни. Ці офіцери працювали в тісній координації з американцями, кожного дня переглядаючи дані, складали карти російських сил і аналізували найбільш стратегічні цілі. Інтеграція української та американської військової експертизи дозволила точніше і ефективніше визначати ключові цілі. Основною метою було забезпечити, щоб українці могли точно вражати російські позиції, використовуючи оперативну розвідку, що збиралася та аналізувалася спільними командами.Однак ця співпраця також спричинила цікаву та делікатну термінологічну дискусію в європейському командуванні США. Справа полягала в тому, як називати цілі, що були визначені для можливих ударів. Деякі офіцери вважали, що термін "цілі" є доречним, оскільки він чітко і прямо відображав мету визначення цих ворожих позицій для атаки. Інші, однак, вважали цей термін занадто провокативним, адже він міг надати співпраці між військами вигляд більш активного втручання, ніж було насправді.Ця дискусія призвела до використання нейтральнішого терміну: "пункти інтересу". Логіка полягала в тому, щоб зберегти певну невизначеність, що дозволяло б офіційним особам уникати прямої відповідальності чи підзвітності за будь-які конкретні дії, вжиті українцями. Також для повітряних загроз використовувався термін "сліди інтересу", що дозволяло більш гнучко обмінюватися розвідданими без провокації російської відповіді.Майор генерал Тімоті Д. Браун, керівник розвідки європейського командування США, відіграв важливу роль у встановленні цих мовних протоколів для захисту США та їхніх союзників від можливих дипломатичних наслідків. Різниця була тонка, але важлива, особливо коли йшлося про чутливі протоколи обміну розвідданими.Важливо, що існувало чітке правило: жодна розвідка не передавалася українцям щодо цілей на території Росії. Це обмеження було ключовим елементом угоди, створеним для запобігання ескалації за межі кордонів України та уникнення прямого зіткнення між силами НАТО та Росією. Якщо українські командири вирішували завдати ударів по цілях у Росії, їм доводилося покладатися на власну розвідку та можливості, зокрема використовуючи національні системи озброєнь.Основним принципом, як пояснив один високопосадовець США, було те, що війна повинна залишатись у межах території України. Ця стратегія була спрямована на мінімізацію ризику того, що НАТО буде безпосередньо втягнуто в конфлікт, гарантуючи, що підтримка України залишатиметься в межах розвідки та матеріальної допомоги без переходу критичних червоних ліній, які могли б призвести до більш масштабного конфлікту.Тонке формулювання і суворі правила взаємодії підкреслювали нестабільний баланс, який США та їхні союзники намагалися підтримувати — підтримуючи Україну, не ескалуючи війну до повномасштабного конфлікту з Росією. Це напруження було постійним тлом цієї партнерської співпраці, що вимагало уважних переговорів і чіткої комунікації для управління як військовими цілями, так і геополітичними реаліями.Білий дім також заборонив обмінюватися розвідкою про місцезнаходження "стратегічних" російських лідерів, таких як начальник генерального штабу, генерал Валерій Герасимов. "Уявіть, як ми відреагували б, якби дізналися, що росіяни допомогли іншій країні вбити нашого головнокомандувача", — сказав один з високопосадовців США. — Ми б оголосили війну". Так само Таsk Fоrсе Drаgоn не могла ділитися розвідкою, яка вказувала б місця перебування окремих росіян.Система працювала таким чином: Таsk Fоrсе Drаgоn повідомляла українцям, де перебувають росіяни. Однак, щоб захистити джерела та методи розвідки від російських шпигунів, не уточнювалося, як вони дізналися про це. Українці бачили лише ланцюжки координат, поділені на категорії: Пріоритет 1, Пріоритет 2 тощо. Як пам'ятає генерал Забродський, коли українці запитували, чому вони мають довіряти цій розвідці, генерал Донаг'ю відповідав: "Не турбуйтеся, як ми це дізналися. Просто довіртеся, що коли ви стріляєте, ви влучите в ціль, і вам сподобаються результати. А якщо вам не сподобаються результати, скажіть нам, ми все виправимо."Система запрацювала у травні. Першою метою став броньований радарний транспортний засіб, відомий як "Зоопарк", який росіяни могли використовувати для виявлення таких систем озброєнь, як українські М777. Центр обробки інформації виявив "Зоопарк" біля окупованого росіянами Донецька на сході України.Українці вирішили поставити пастку: спочатку вони відкривають вогонь по російських позиціях. Коли росіяни увімкнуть "Зоопарк", щоб відстежити вогонь, центр обробки інформації визначить координати "Зоопарка" для майбутнього удару.У визначений день, згадує генерал Забродський, генерал Донаг'ю зателефонував командиру батальйону з настановою: "Як почуваєшся?" — запитав він. "Почуваюся чудово", — відповів український офіцер. Генерал Донаг'ю перевірив супутникові знімки, щоб переконатися, що мета і М777 правильно розташовані. Лише після цього артилерист відкрив вогонь, знищивши "Зоопарк". "Всі сказали: Ми можемо це зробити!", — згадує один з американських посадовців.Але залишалося критичне питання: чи зможуть партнери застосувати цю систему проти кількох цілей під час великої кінетичної битви?Це мала бути битва під Сєвєродонецьком, на північ від Донецька, де росіяни планували побудувати понтонний міст через річку, а потім оточити й захопити місто. Генерал Забродський назвав це "пекельною ціллю".Бій, який відбувся, широко висвітлювався як рання і важлива перемога України. Понтони стали пастками смерті; за оцінками України, загинуло щонайменше 400 росіян. Неозвученим залишалося те, що американці надали "точки інтересу", які допомогли зірвати російську атаку.У ці перші місяці бої були здебільшого зосереджені на сході України. Але американська розвідка також стежила за рухами росіян на півдні, особливо за великим зосередженням військ поблизу міста Херсон. Незабаром кілька команд М777 були перепризначені, і Таsk Fоrсе Drаgоn почала передавати точки інтересу для ураження російських позицій там.З практикою Таsk Fоrсе Drаgоn стала швидше виявляти точки інтересу, а українці швидше по них стріляли. Чим більше вони демонстрували свою ефективність з М777 та подібними системами, тим більше коаліція постачала нові — і все більше точок інтересу надходило від Вісбадену."Знаєте, коли ми почали вірити? — згадує генерал Забродський. — Коли Донаг'ю сказав: Ось список позицій. Ми перевірили список і сказали: Ці 100 позицій хороші, але нам потрібно ще 50. І вони надіслали ще 50".М777 стали робочими конями української армії. Але оскільки вони зазвичай не могли запускати свої снаряди калібру 155 міліметрів більше ніж на 15 миль, вони не могли конкурувати з величезною перевагою росіян у чисельності та техніці.Щоб дати українцям компенсаторні переваги в точності, швидкості і дальності, генерали Каволі та Донаг'ю незабаром запропонували значний крок уперед — надання мобільних артилерійських ракетних систем Ніgh Моbіlіty Аrtіllеry Rосkеt Systеms, відомих як НІМАRS, які використовують супутникові ракети для завдання ударів на відстань до 50 миль.Подальші дебати відображали еволюцію мислення американців.Офіційні особи Пентагону чинили опір, не бажаючи витрачати обмежені запаси НІМАRS. Але у травні генерал Каволі відвідав Вашингтон і обґрунтував своє прохання, що зрештою переконало їх.Целеста Воллендер, тодішня заступниця міністра оборони з міжнародних справ безпеки, згадала: "Міллі завжди говорив: У вас є маленька російська армія, яка воює з великою російською армією, і вони воюють однаково, і українці ніколи не переможуть. Аргумент Каволі був, що з НІМАRS вони можуть воювати, як ми, і саме так вони почнуть перемагати росіян".У Білому домі радники та президент Байден зважували цей аргумент з побоюваннями, що тиск на росіян може лише змусити Путіна впасти в паніку і розширити війну. Коли генерали попросили НІМАRS, один з офіційних осіб згадував, що це було схоже на "стояти на лінії і думати: якщо зробиш крок уперед, чи не розпочнеться Третя світова війна?" І коли Білий дім зробив цей крок уперед, за словами офіційного джерела, Таsk Fоrсе Drаgоn став "повним тилом війни."Вісбаден здійснював нагляд за кожним ударом НІМАRS. Генерал Донаг'ю та його помічники перевіряли списки цілей українців і давали поради щодо розташування пускових установок і часу для ударів. Українці повинні були використовувати лише координати, надані американцями. Для запуску боєголовки оператори НІМАRS потребували спеціальної електронної картки, яку американці могли деактивувати в будь-який час.Удари НІМАRS, які призводили до 100 і більше загиблих чи поранених росіян, стали майже щотижневими. Російські війська залишалися збентеженими та розгубленими. Їхній моральний дух падав, а разом із ним і їхня воля до боротьби. І з ростом арсеналу НІМАRS з 8 до 38 одиниць та вдосконаленням українських операторів, за словами одного з американських посадовців, втрати зросли в п'ять разів."Ми стали маленькою частиною, може, не найкращою частиною, але маленькою частиною вашої системи," — пояснив генерал Забродський, додаючи: "Більшість країн робили це протягом 10, 20, 30 років. А ми були змушені зробити це за кілька тижнів."Разом партнери відточували вбивчу машину.Частина 2. Коли ви переможете Росію — ви станете частиною насПід час першої зустрічі Генерал Донаг'ю  показав Генералу Забродському кольорову карту, де сили НАТО та США позначені синім, російські сили — червоним, а українські сили — зеленим. Ця тонка символіка кольору. Зокрема коли генерал Забродський запитав, чому Україна позначена зеленим, а не синім,що ілюструє прагнення України бути повністю інтегрованою в Західний альянс, генерал Донаг'ю відповів: "Коли ви переможете Росію, ми зробимо вас синіми назавжди". Це мало глибоке значення. Йшлося не лише про військову стратегію, а й про ширший геополітичний зсув, який закріпить інтеграцію України в НАТО і Захід, якщо їм вдасться відкинути російські сили.Було три місяці з початку вторгнення, і карти розповідали таку історію війни:На півдні України українці зупинили наступ росіян на чорноморський суднобудівний центр у Миколаєві. Але росіяни контролювали Херсон, і корпус, що налічував близько 25 000 солдатів, окупував територію на захід від Дніпра. На сході росіяни були зупинені під Ізюмом, але вони утримували територію між Ізюмом і кордоном, зокрема стратегічно важливу долину річки Оскіл.Стратегія росіян змінилася з намагання скинути режим у Києві — безрезультатної спроби захопити столицю — до повільної стратегії придушення. Українці повинні були перейти в контрнаступ.Їхній головнокомандувач, генерал Залужний, разом з британцями підтримував найбільш амбіційний варіант — наступ з району Запоріжжя на південний схід до окупованого Мелітополя. Цей маневр, на їхню думку, мав би перервати сухопутні шляхи постачання російських сил до Криму.Генерал Донаг'ю  теоретично погоджувався. Однак, за словами його колег, він вважав, що наступ на Мелітополь був би неможливим, враховуючи стан українських військ і обмежену здатність коаліції постачати М777 без ослаблення боєздатності США. Щоб довести свою точку зору він під час військових ігор взяв на себе роль російського командира. Кожного разу, коли українці намагалися просуватися, генерал Донаг'ю знищував їх з переважною бойовою силою.Врешті-решт вони погодилися на двофазовий наступ, щоб заплутати російських командирів, які, за даними американської розвідки, вважали, що українці мають достатньо солдатів і техніки лише для одного наступу.Основною метою було повернути Херсон і убезпечити західний берег Дніпра, щоб запобігти просуванню російських сил до портового міста Одеса та створенню нової загрози для Києва.Генерал Донаг'ю  підтримував варіант другого фронту на сході, від Харківської області до долини річки Оскіл. Але українці замість цього запропонували менший відволікаючий маневр, щоб привернути російські сили на схід і полегшити наступ на Херсон.Це мало відбутись у перші числа вересня. Українці мали розпочати двотижневі артилерійські обстріли, щоб ослабити російські сили на півдні. Лише після цього, 18 вересня, вони мали перейти до наступу на Херсон.А якщо боєприпасів вистачить, вони планували перетнути Дніпро. Генерал Забродський згадує, як генерал Донаг'ю сказав: "Якщо ви хочете переправитися через річку і дістатися до кримського перешийка, тоді йдіть за планом".Це був план, поки він не змінився.Іноді пан Зеленський безпосередньо спілкувався з регіональними командирами, і після однієї такої розмови американці дізналися, що порядок ведення бойових дій змінився.Херсон тепер мав бути взятий швидше і першочергово — 29 серпня.Генерал Донаг'ю повідомив генералу Залужному, що для підготовки до Херсона потрібно більше часу; зміна планів, сказав він, ставить під загрозу контрнаступ і всю країну. Пізніше американці дізналися, що сталося:Пан Зеленський сподівався відвідати засідання Генеральної Асамблеї ООН у середині вересня. Демонстрація результатів на полі бою, на його думку, зміцнила б його позицію для отримання додаткової військової допомоги. Тому на останньому етапі змінили план — це стало передвісником фундаментальної невідповідності, яка дедалі більше впливала на хід війни.Наслідки були не такими, як планувалося.Росіяни відповіли, переміщаючи підкріплення зі сходу до Херсона. Тепер генерал Залужний зрозумів, що ослаблені російські сили на сході можуть дозволити українцям реалізувати те, що пропонував генерал Донаг'ю — дістатися до долини річки Оскіл. "Йдіть, йдіть, йдіть — у вас є шанс", — сказав генерал Донаг'ю українському командувачу на сході генералу Сирському, як пригадує один європейський офіційний представник.Російські війська розпалися навіть швидше, ніж передбачалося, залишивши своє спорядження під час втечі. Українське командування не очікувало, що їхні сили досягнуть західного берега Осколу, і коли це сталося, авторитет генерала Сирського в очах президента різко зріс.На півдні американська розвідка повідомила, що корпус на західному березі Дніпра має серйозні проблеми з їжею та боєприпасами.Українці вагалися. Генерал Донаг'ю благав польового командира, генерал-майора Андрія Ковальчука, рухатися вперед. Незабаром вищі керівники США, генерали Каволі та Міллі, підняли це питання у генерала Залужного.Але це також не спрацювало.Міністр оборони Великої Британії Бен Уоллес запитав у генерала Донаг'ю, що б він зробив, якби генерал Ковальчук був його підлеглим."Він уже був би звільнений", — відповів генерал Донаг'ю ."Я це вирішу", — сказав пан Уоллес. Британська армія мала значний вплив на Київ; на відміну від американців, вони розмістили невеликі групи офіцерів в Україні після вторгнення. Тепер міністр оборони скористався цим впливом і вимагав від українців звільнити командира.Мабуть, жоден клаптик української землі не був ціннішим для пана Путіна, ніж Крим. Оскільки українці повільно просувалися до Дніпра, сподіваючись переправитися через нього та рухатися до півострова, це породило те, що один з посадовців Пентагону назвав "основною напругою":Щоб дати російському президенту стимул для переговорів, пояснив офіційний представник, українці повинні були тиснути на Крим. Однак це, ймовірно, могло змусити Путіна задуматися про вчинення "чогось відчайдушного".Українці вже здійснювали тиск на землі. І адміністрація Байдена дозволила допомогти українцям розробити, виробляти та впроваджувати новий флот морських дронів для атак на Чорноморський флот Росії. (Американці надали українцям ранній прототип, призначений для протидії китайському морському нападу на Тайвань.) Спочатку ВМС дозволили передавати українцям точки інтересу щодо російських військових кораблів за межами територіальних вод Криму. У жовтні, з дозволом діяти всередині Криму, ЦРУ таємно почало підтримувати удари дронів по порту Севастополя.Того ж місяця американська розвідка перехопила розмову російського командувача військами в Україні, генерала Сергія Суровікіна, який справді розмірковував над тим, щоб зробити щось відчайдушне: використати тактичну ядерну зброю, щоб зупинити українців від переходу через Дніпро і прямування до Криму.До того моменту американські розвідувальні агентства оцінювали ймовірність використання Росією ядерної зброї в Україні на рівні 5–10 відсотків. Тепер вони сказали, що якщо лінії російських військ на південь зламаються, ймовірність сягатиме 50 відсотків.Ця основна напруга, здавалось, наближалася до свого піку.У Європі генерали Каволі та Донаг'ю благали бригадного генерала Олександра Тарнавського, який замінив генерала Ковальчука, просунути свої бригади вперед, розгромити корпус на західному березі Дніпра та захопити його спорядження.У Вашингтоні старші радники пана Байдена з тривогою озмірковували над протилежним — чи потрібно тиснути  на українців, щоб сповільнити їхній наступ.Момент, ймовірно, був найкращим шансом для українців завдати революційного удару по росіянах. Він також міг бути найкращим шансом для спалаху більш широкої війни.Зрештою, у своєрідній великій невизначеності, момент так і не настав.Щоб захистити свої відступаючі війська, російські командири залишали маленькі відділення солдатів. Генерал Донаг'ю порадив генералу Тарнавському знищити або обійти їх і зосередитись на основній меті — корпусі. Але щоразу, коли українці натрапляли на таке відділення, вони зупинялися, припускаючи, що на них чекає більша сила.Генерал Донаг'ю сказав йому, що супутникові знімки показали, що українські війська, за словами представників Пентагону, заблоковані лише одним або двома російськими танками. Але не маючи змоги побачити ці знімки, український командир вагався, остерігаючись відправити свої сили вперед.Щоб змусити українців рухатися, Таsk Fоrсе Drаgоn передав їм точки інтересу, а оператори М777 знищували танки за допомогою ракет Ехсаlіbur — часозатратні кроки, які повторювалися щоразу, коли українці натрапляли на російське відділення.Українці все ж таки відвоювали Херсон і очистили західний берег Дніпра. Але наступ зупинився на цьому етапі. Українці, у яких закінчувалися боєприпаси, не перейшли через Дніпро. Вони не просувалися до Криму, як сподівалися українці та як боялися росіяни.І поки росіяни втекли через річку, далі на захоплену територію, величезні машини рвали землю, прокладаючи довгі, глибокі траншеї на своєму шляху.Проте українці залишались у святковому настрої, і під час своєї наступної поїздки до Вісбадена генерал Забродський презентував генералу Донаг'ю "бойовий сувенір": тактичний жилет, що належав російському солдату, чиї товариші вже марширували на схід до місця, яке стане горнилом 2023 року — місця, яке називалося Бахмут.Частина 3. Найкращі планиПланування на 2023 рік розпочалося одразу, на тому етапі, коли, як тепер видно, панувала певна необґрунтована ейфорія.Україна контролювала західні береги річок Оскіл та Дніпро. В межах коаліції існувала загальна думка, що контрнаступ 2023 року стане останнім етапом війни: українці або здобудуть остаточну перемогу, або пану Путіну доведеться шукати мир."Ми виграємо всю цю війну", — сказав пан Зеленський членам коаліції, як пригадує старший американський чиновник.Для цього, як пояснив генерал Забродський, коли партнери зібрались у Вісбадені пізньої осені, генерал Залужний знову наполягав на тому, щоб основний наступ був спрямований на Мелітополь, щоб перекрити російські сили в Криму — те, що він вважав великою, але втраченою можливістю завдати ворогу нищівного удару ще у 2022 році.І знову деякі американські генерали виступали за обережність.У Пентагоні чиновники хвилювалися щодо своєї здатності забезпечити достатню кількість зброї для контрнаступу; можливо, українцям, перебуваючи у найсильнішій позиції, слід було подумати про укладення угоди. Коли голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Міллі висловив таку ідею у промові, багато прихильників України (включаючи республіканців у Конгресі, які тоді майже одноголосно підтримували війну) звинуватили його в потуранні.У Вісбадені, під час приватних розмов з генералом Забродським та британцями, генерал Донаг'ю вказував на російські окопи, які вони рили для захисту півдня. Він також звертав увагу на повільний наступ українців до Дніпра всього за кілька тижнів до цього. "Вони риють окопи, хлопці, — сказав він їм. — Як ви плануєте перетнути це?"Замість цього, як згадує генерал Забродський та європейський чиновник, він запропонував паузу: якщо українці витратять наступний рік, якщо не більше, на створення нових бригад та їхнє навчання, то вони будуть значно краще готові для наступу на Мелітополь.Британці, своєю чергою, аргументували, якщо українці все ж підуть в наступ, коаліція повинна їх підтримати. Вони не повинні бути такими ж хорошими, як британці та американці, казав генерал Каволі, вони просто повинні бути кращими за росіян.Але паузи не буде. Генерал Забродський сказав генералу Залужному: "Донаг’ю правий". Але він також визнав, що "ніхто не любив рекомендацій Донаг’ю окрім мене".До того ж, генерал Донаг'ю вже був на виході.Розгортання 18-ї повітряно-десантної дивізії було тимчасовим. Тепер у Вісбадені з'явиться постійна організація — Група безпекової допомоги—Україна, позивний Еребус — уособлення темряви у грецькій міфології.Того осіннього дня, коли завершилася планувальна сесія і їхній час разом, генерал Донаг'ю провів генерала Забродського до аеродрому Клей-Касерне. Там він вручив йому декоративний щит — емблему 18-ї повітряно-десантної дивізії з дракончиком, оточеним п'ятьма зірками.Західна зірка представляла Вісбаден, трохи на схід — аеропорт Ряшів-Ясьонка. Інші зірки символізували Київ, Херсон і Харків — для генерала Залужного та командувачів на південь і схід.А під зірками — "Дякуємо"."Я запитав його: Чому ти дякуєш мені? — згадує генерал Забродський. — Я повинен сказати дякую"Генерал Донаг'ю пояснив, що українці — це ті, хто воює і гине, випробовує американське обладнання та тактику і ділиться отриманими уроками. "Завдяки вам, — сказав він, — ми створили все це, чого ніколи не змогли б".Кричачи через вітер і шум аеродрому, вони продовжували сперечатися, хто з них заслуговує більше на подяку. Потім вони потиснули один одному руки, і генерал Забродський зник у літаку С-130."Новий хлопець у кімнаті" — це був генерал-лейтенант Антоніо А. Агутто-молодший. Він був командувачем іншого типу, з іншою місією.Генерал Донаг'ю був ризикованим лідером. Генерал Агутто здобув репутацію людини, яка вирізняється обережністю та майстерністю у навчанні й великих операціях. Після захоплення Криму у 2014 році адміністрація Обами розширила програму навчання українців, зокрема на базі на заході країни; генерал Агутто курував цю програму. У Вісбадені його головним завданням стала підготовка нових бригад. "Вам потрібно підготувати їх до бою", — сказав йому міністр оборони Ллойд Остін.Це означало більшу автономію для українців і перерозподіл відносин: спочатку Вісбаден докладав чимало зусиль, щоб здобути довіру українців. Тепер українці просили довіри від Вісбадена.Невдовзі з'явилася можливість.Українська розвідка виявила саморобний російський казармений блок в окупованій Макіївці. "Довіртеся нам у цьому", — сказав генерал Забродський генералу Агутто. Американець погодився, і, як пригадує український командувач, "ми здійснили повний процес таргетування абсолютно самостійно". Роль Вісбадена полягала в наданні лише координат.У цій новій фазі партнерства американські та українські офіцери все ще зустрічалися щодня для визначення пріоритетів, які центр злиття перетворював на точки інтересу. Але тепер українські командири мали більшу свободу дій, використовуючи НІМАRS для ударів по додаткових цілях, отриманих завдяки їхній власній розвідці — якщо це відповідало узгодженим пріоритетам."Ми відступимо і будемо спостерігати, слідкуючи за вами, щоб переконатися, що ви не робите нічого безрозсудного", — сказав генерал Агутто українцям. "Основна мета, — додав він, — це дати вам змогу діяти самостійно в якийсь момент".Відгукуючись на події 2022 року, військові ігри січня 2023 року призвели до двоетапного плану.Другорядний наступ, який мав бути здійснений силами генерала Сирського на сході, зосереджувався на Бахмуті — де бої тривали кілька місяців — з відволікаючим маневром у бік Луганської області, території, анексованої Путіним у 2022 році. Такий маневр, як вважалося, мав прив’язати російські сили на сході та сприяти основній меті — наступу на Мелітополь, де російські укріплення вже починали гнити й руйнуватися під впливом зимових холодів і дощів.Але проблеми іншого роду вже почали поступово нищити новий план.Хоча генерал Залужний і був Головнокомандувачем ЗСУ, його позиція все більше ускладнювалася через конкуренцію з генералом Сирським. За словами українських чиновників, суперництво виникло після того, як у 2021 році президент Зеленський вирішив підвищити генерала Залужного, перемістивши його на посаду замість колишнього керівника — генерала Сирського. Суперництво загострилося після вторгнення, коли командири змагалися за обмежену кількість батарей НІМАRS. Генерал Сирський народився в Росії та служив у її армії. До того як почав працювати над удосконаленням української мови, зазвичай він говорив російською на нарадах. Генерал Залужний іноді зневажливо називав його "тим російським генералом".Американці знали, що генерал Сирський незадоволений тим, що йому відводиться роль допоміжного командувача у контрнаступі. Коли генерал Агутто зателефонував, щоб упевнитися, що він зрозумів план, Сирський відповів: "Я не згоден, але маю свої накази".Контрнаступ мав початися 1 травня. Між тим українці витратили місяці на тренування. Генерал Сирський надав би чотири бригади, що пройшли бойове хрещення — кожна з яких налічувала від 3000 до 5000 солдатів — для навчання в Європі. До них приєднаються чотири нові бригади рекрутів.Але генерал Сирський мав інші плани.У Бахмуті росіяни розміщували і втрачали величезні сили. Генерал Сирський побачив можливість оточити їх і спровокувати розкол у їхніх лавах. "Візьміть усіх новобранців" для Мелітополя, — сказав він генералу Агутто, за словами американських офіційних осіб. І коли Зеленський став на його бік, незважаючи на протести як власного головнокомандувача, так і американців, важлива складова контрнаступу була фактично зірвана.Тепер українці відправили б лише чотири недосвідчені бригади за кордон для тренувань. (Вони готували ще вісім всередині України). Крім того, нові рекрути були переважно літніми — в основному їм було 40-50 років. Коли вони приїхали до Європи, як згадує старший американський чиновник, "ми все думали, що це не дуже добре".Вік призову в Україні був 27 років. Генерал Каволі, підвищений до посади верховного союзного командувача для Європи, закликав генерала Залужного "ввести своїх 18-річних у гру". Але американці зрозуміли, що ані президент, ані генерал не зважаться на таке політично чутливе рішення.Аналогічна динаміка мала місце і на американській стороні.Минулого року росіяни не дуже розумно розмістили командні пункти, склади боєприпасів і логістичні центри в радіусі 50 миль від лінії фронту. Але нова розвідка показала, що росіяни тепер перенесли критичні об'єкти за межі досяжності НІМАRS. Тому генерали Каволі і Агутто рекомендували наступний крок — передати українцям тактичні ракетні системи армії (АТАСМS) — ракети, які можуть досягати 190 миль, щоб ускладнити росіянам можливість допомагати в обороні Мелітополя.АТАСМS стали особливо болючою темою для адміністрації Байдена. Російський військовий керівник, генерал Герасимов, опосередковано згадував про них ще у травні, коли попереджав генерала Міллі, що будь-яка ракета, яка долає 190 миль, порушить "червону лінію". Також виникло питання про постачання: Пентагон вже попереджав, що не матиме достатньо АТАСМS, якщо США доведеться воювати самостійно.Повідомлення було чітким: перестаньте просити АТАСМS.Основні припущення були перевернуті. Тим не менш, американці бачили шлях до перемоги, хоч і він став все вужчим. Ключовим моментом для досягнення цього було почати контрнаступ згідно з планом, 1 травня, до того, як росіяни відремонтують свої укріплення і перекинуть більше військ для підкріплення Мелітополя.Але критична дата пройшла. Деякі обіцяні постачання боєприпасів та обладнання були затримані, і, незважаючи на запевнення генерала Агутто, що наявних запасів достатньо для початку, українці не наважилися розпочати, поки не отримають все.У якийсь момент, коли напруга зростала, генерал Каволі звернувся до генерала Забродського і сказав: "Міша, я люблю вашу країну. Але якщо ви не зробите це, ви програєте війну"."Моя відповідь була: Я розумію, що ви говорите, Крістофер. Але, будь ласка, зрозумійте мене. Я не головнокомандувач. І я не президент України", — згадував генерал Забродський, додаючи: "Мабуть, я мав би плакати так само, як і він".У Пентагоні почали відчувати, що між союзниками виникають серйозні тріщини. Генерал Забродський згадував, як генерал Міллі запитав: "Скажіть мені правду. Ви змінили план?""Ні, ні, ні, —  відповів він. — Ми не змінили план і не будемо цього робити."Коли він вимовив ці слова, він дійсно вірив, що каже правду.Наприкінці травня розвідка показала, що росіяни швидко формують нові бригади. Українці не мали всього, чого хотіли, але мали те, що, на їхню думку, їм було потрібно. Тепер їм доведеться діяти.Генерал Залужний виклав остаточний план на засіданні Ставки — урядового органу, що займається військовими питаннями. Генерал Тарнавський отримав 12 бригад і більшу частину боєприпасів для основного наступу на Мелітополь. Командувач морської піхоти, генерал-лейтенант Юрій Содоль, мав зробити маневр у напрямку Маріуполя, зруйнованого портового міста, яке було захоплено росіянами після виснажливої облоги рік тому. Генерал Сирський очолив підтримуючий наступ на сході навколо Бахмута, нещодавно втраченого після місяців окопної війни.Тоді виступив генерал Сирський. За словами українських чиновників, генерал заявив, що хоче відійти від плану і здійснити повномасштабну атаку, щоб вигнати росіян з Бахмута. Потім він планував просунутися на схід до Луганської області. Для цього йому, звісно, були потрібні додаткові люди та боєприпаси.Американцям не повідомили результат засідання. Але незабаром розвідка США помітила переміщення українських військ та боєприпасів у напрямках, що не відповідали узгодженому плану.Невдовзі після цього, на терміновій зустрічі на польському кордоні, генерал Залужний визнав перед генералами Каволі та Агутто, що українці насправді вирішили здійснити наступи одночасно в трьох напрямках."Це не план!" — вигукнув генерал Каволі.Що сталося за словами українських чиновників: після засідання Ставки, президент Зеленський наказав розподілити боєприпаси коаліції порівну між генералом Сирським і генералом Тарнавським. Генерал Сирський також отримав п’ять з новонавчених бригад, залишаючи сім для боротьби за Мелітополь."Це було як спостерігати за загибеллю наступу на Мелітополь ще до того, як він був розпочатий", — зазначив один з українських посадовців.Після п’ятнадцяти місяців війни все дійшло до цього критичного моменту."Ми повинні були відійти", — сказав старший американський чиновник.Але вони не пішли."Ці рішення, що стосуються життя і смерті і того, яку територію ви цінуєте більше, а яку менше, — це фундаментально суверенні рішення, — пояснив високопосадовець адміністрації Байдена. — Все, що ми могли зробити, це дати їм пораду".Лідер штурму Маріуполя, генерал Содоль, охоче приймав поради від генерала Агутто. Ця співпраця принесла один з найбільших успіхів контрнаступу: після того, як американська розвідка виявила слабке місце в російських лініях, війська генерала Содоля, використовуючи координати з Вісбадена, відвоювали село Старомайорське та майже вісім квадратних миль території.Для українців ця перемога поставила питання: чи може боротьба за Маріуполь бути більш перспективною, ніж наступ на Мелітополь? Але атака застопорилася через брак людських ресурсів.Проблема була чітко позначена на карті бойових дій в офісі генерала Агутто: наступ генерала Сирського на Бахмут виснажував українську армію.Генерал Агутто закликав його направити бригади та боєприпаси на південь для наступу на Мелітополь. Але генерал Сирський, за словами американських та українських офіційних осіб, не змінив свого рішення. Він не змінив своєї позиції навіть після того, як Євгеній Пригожин, чиї найманці з ПВК Вагнера допомогли росіянам захопити Бахмут, повстав проти військового керівництва Путіна та відправив свої сили в бік Москви.Розвідка США оцінювала, що заколот може підірвати бойовий дух і єдність росіян; перехоплені повідомлення показали, що російські командири були здивовані тим, що українці не тиснуть сильніше на слабо захищений Мелітополь, сказав один з американських розвідників.Але для генерала Сирського повстання було підтвердженням його стратегії — розпалювати розбрат серед росіян, затягуючи їх у Бахмут. Надсилати частину своїх сил на південь означало б підривати це. "Я був правий, Агутто, ти був не правий", — згадує один з американських офіційних осіб слова генерала Сирського, який додав: "Ми досягнемо Луганська".Президент Зеленський охарактеризував Бахмут як "фортецю нашого морального духу". Врешті-решт, це стало кривавою демонстрацією тяжкої ситуації українців, яких було значно менше.Хоча оцінки втрат варіюються, немає сумнівів, що російські втрати — в десятках тисяч — значно перевищували українські. Однак генерал Сирський так і не відвоював Бахмут і не просунувся до Луганська. А поки росіяни відновлювали свої бригади і продовжували боротися на сході, українці не мали такого джерела нових призовників. (Пригожин відвів свої війська назад, так і не дійшовши до Москви, а два місяці по тому він загинув у авіакатастрофі, яку американська розвідка вважала результатом замаху, ймовірно, організованого Кремлем.)Що залишалося — це Мелітополь.Основною перевагою машини Вісбадена була швидкість — скорочення часу від точки інтересу до українського удару. Але ця перевага, а разом з нею й наступ на Мелітополь, була підірвана зміною у тому, як український командувач на тому напрямку використовував ці точки інтересу. Він мав значно менше боєприпасів, ніж планувалося; замість того, щоб просто відкрити вогонь, він тепер спочатку використовував дрони для підтвердження розвідданих.Цей виснажливий процес, підсилений також обережністю і дефіцитом довіри, досяг свого апогею, коли, після тижнів повільного руху через мінні поля і обстріли з гелікоптерів, українські війська підійшли до захопленого села Роботине.Американські офіційні особи розповідали про подальшу битву. Українці сильно обстрілювали росіян артилерією; американська розвідка вказала, що вони відступають."Займіть землю зараз!" — сказав генерал Агутто генералу Тарнавському.Але українці помітили групу росіян на вершині пагорба.У Вісбадені супутникові знімки показали те, що виглядало як російський взвод, від 20 до 50 солдатів — для генерала Агутто це не було достатньою підставою для затримки наступу.Однак генерал Тарнавський не захотів рухатися, поки загроза не буде ліквідована. Тож Вісбаден надіслав координати росіян і порадив одночасно відкривати вогонь і просуватися вперед.Натомість, щоб підтвердити розвіддані, генерал Тарнавський запустив дрони для розвідки над пагорбом.Це зайняло час. Лише після цього він віддав наказ своїм підрозділам відкрити вогонь.А після удару він знову надіслав дрони, щоб підтвердити, що пагорб справді чистий. Потім він наказав своїм силам зайти в Роботине, яке вони захопили 28 серпня.Це взаємне підтвердження коштувало від 24 до 48 годин, оцінили офіцери. І за цей час на південь від Роботиного росіяни почали будувати нові бар'єри, закладати міни та надсилати підкріплення, щоб зупинити український наступ. "Ситуація змінилася кардинально", — сказав генерал Забродський.Фрустрація і напруга між терміновістю місії та реальністю на місці чітко відображаються в цьому уривку. Наполягання генерала Агутто продовжувати наступ у поєднанні з обережним підходом генерала Тарнавського підкреслює складний баланс між швидкими діями та необхідністю ретельної перевірки під час бою. Ситуація зі взводом на пагорбі показує, як невеликі тактичні затримки — наприклад, очікування підтвердження за допомогою дронів або ротація підрозділів — можуть мати непропорційно великі наслідки в умовах високої напруги на полі бою.Розчарування американців через цю затримку, підкреслене коментарем про те, як "чортів взвод зупинив контрнаступ", підкреслює важливість підтримки темпу у таких нестабільних і швидкоплинних умовах конфлікту. Здається, дрібне рішення — чи атакувати негайно, чи чекати на додаткову перевірку — може змінити хід більшої стратегії. Це показує, як навіть невеликий, добре розташований підрозділ може порушити плани, що включають набагато більші сили, уповільнивши більшу мету й витративши дорогоцінний час, поки росіяни адаптуються та укріплюють свої позиції.У більш широкому сенсі, цей момент відображає труднощі, з якими стикаються військові операції, де необхідно досягти швидкості, зберігаючи точність, а також керувати непередбачуваністю бойових рішень на полі бою.Українці не змогли досягти Мелітополя. Їм довелося скоротити свої амбіції. Тепер їхньою метою стало маленьке окуповане місто Токмак, розташоване приблизно на півдорозі до Мелітополя, поруч із критичними залізничними лініями та дорогами.Генерал Агутто надав українцям більшу автономію. Але тепер він розробив детальний артилерійський план —  Операцію "Роллінг Тандер", — у якому, за словами американських та українських офіційних осіб, прописував куди саме українці повинні стріляти, чим і в якому порядку. Однак генерал Тарнавський заперечив проти деяких цілей, наполягав на використанні дронів для перевірки точок інтересу, і Операція "Роллінг Тандер" припинила свій хід.У зв'язку з тим, що спроби зберегти контрнаступ зазнали невдачі, Білий дім санкціонував секретний транспорт невеликої кількості касетних боєприпасів з дальністю близько 100 миль, і генерал Агутто разом із генералом Забродським розробили операцію проти російських атакувальних вертольотів, що загрожували силам генерала Тарнавського. Щонайменше 10 вертольотів було знищено, і росіяни відвели всю свою авіацію до Криму або на материк. Однак українці все одно не змогли просунутися вперед.Остання рекомендація американців полягала в тому, щоб генерал Сирський взяв на себе бойові дії за Токмак. Це було відхилено. Потім вони запропонували, щоб генерал Содоль надіслав своїх морпіхів до Роботиного та прорвав російську лінію. Однак генерал Залужний наказав відправити морпіхів до Херсона, щоб відкрити новий фронт в операції, яку американці вважали приреченою на невдачу — спробі перейти через Дніпро і просуватися до Криму. Морпіхи переправилися через річку на початку листопада, але вичерпали свої сили та боєприпаси. Контрнаступ мав стати вирішальним ударом. Натомість він закінчився ганебно.Генерал Сирський відмовився відповідати на питання щодо своїх взаємодій з американськими генералами, але прес-секретар Збройних Сил України заявив: "Ми сподіваємося, що настане час, і після перемоги України українські та американські генерали, яких ви згадали, можливо, спільно розповідатимуть нам про їхні робочі та дружні переговори під час боротьби з російською агресією".Андрій Єрмак, керівник Офісу президента України і, ймовірно, друга найбільш впливова особа в країні, заявив виданню Тhе Тіmеs, що контрнаступ був "переважно згладжений" політичною "невизначеністю" союзників і "постійними" затримками у поставках зброї.Але для іншого високопосадовця з України "справжньою причиною нашої невдачі було те, що для виконання плану було призначено недостатню кількість сил".У будь-якому разі, для партнерів катастрофічний результат контрнаступу залишив після себе образу з обох сторін. "Важливі стосунки були збережені," — сказала пані Уолландер, представник Пентагону. — Але це вже не було тим натхненним і довірливим братерством 2022 року та початку 2023-го."Частина 4. Порушення довіри та кордонівНапередодні Різдва пан Зеленський проїхав через ворота Вісбадена під час свого першого візиту в секретний центр партнерства.При вході в аудиторію Тоні Баса, його проводили повз трофеї спільної боротьби — перекручені уламки російських транспортних засобів, ракет і літаків. Коли він піднявся на галерею над колишнім баскетбольним майданчиком — як це робив генерал Забродський в перший день 2022 року — офіцери, що працювали внизу, вибухнули аплодисментами.Однак президент не приїхав до Вісбадена для святкування. У тіні невдалого контрнаступу, з наближенням третьої важкої зимової кампанії, передвісники лише ставали темнішими. Щоб використати свою нову перевагу, росіяни масово відправляли війська на Схід. У США пан Трамп, скептик щодо України, переживав політичне відродження; деякі республіканці в Конгресі вже починали обурюватися через фінансування.Рік тому коаліція говорила про перемогу. Але, коли 2024 рік настав і тривав, адміністрація Байдена змушена була знову і знову переходити свої власні червоні лінії, щоб просто тримати українців на плаву.Але спочатку було нагальне питання у Вісбадені: генерали Каволі та Агутто пояснили, що не бачать реального шляху до відновлення значних територій у 2024 році. Коаліція просто не могла надати все необхідне обладнання для великого контрнаступу. Також українці не могли створити армію достатнього розміру, щоб провести його.Українці повинні були знизити свої очікування, зосередившись на досяжних цілях, щоб залишатись у боротьбі, поки будуватимуть бойову потужність для можливого контрнаступу в 2025 році: їм потрібно було звести оборонні лінії на сході, щоб не дати росіянам захопити ще більші території. Також необхідно було відновити існуючі бригади та сформувати нові, які коаліція допоможе тренувати і оснащувати.Пан Зеленський висловив свою підтримку.Однак американці знали, що він зробив це неохоче. Знову і знову пан Зеленський давав зрозуміти, що йому потрібно і хочеться великої перемоги, щоб підняти моральний дух вдома і зміцнити підтримку Заходу.Лише кілька тижнів тому президент наказав генералу Залужному відкинути росіян до кордонів України 1991 року до осені 2024 року. Генерал шокував американців, представивши план, який вимагав п’яти мільйонів снарядів і одного мільйона дронів. На що генерал Каволі відповів, володіючи російською: “Откуда?!”Через кілька тижнів, на зустрічі в Києві, український головнокомандувач замкнув генерала Каволі на кухні Міністерства оборони і, з лютим використанням вейпа, зробив останню безнадійну спробу. "Він був між двох вогнів: перший — президент, другий — партнери", — сказав один з його помічників.Як компроміс, американці тепер запропонували пану Зеленському те, що вони вважали б заявленою перемогою — авіаудар, за допомогою далекобійних ракет і дронів, щоб змусити росіян вивести свою військову інфраструктуру з Криму до Росії. Операція отримала кодову назву “Лунний Грім”.До цього часу українці, за допомогою ЦРУ та ВМС США і Великої Британії, використовували морські дрони разом з британськими ракетами Stоrm Shаdоw і французькими SСАLР для ударів по Чорноморському флоту. Вісбаден надавав розвіддані.Але для проведення ширшої кампанії проти Криму українці потребували набагато більше ракет. Їм були потрібні сотні АТАСМS.У Пентагоні старі перестороги ще не зникли. Але після того, як генерал Агутто доповів пану Остіну про все, чого можна досягти за допомогою "Лунного Грому", один із помічників згадує, як він сказав: "Окей, тут є справді переконлива стратегічна мета. Це не просто про завдавання ударів".Пан Зеленський отримає свої довгоочікувані АТАСМS. Проте, за словами однієї американської офіційної особи, "ми знали, що в глибині душі він все ще хоче зробити щось інше, щось більше."Генерал Забродський перебував у командному центрі Вісбадена наприкінці січня, коли отримав термінове повідомлення і вийшов на вулицю.Повернувшись, блідий як привид, він повів генерала Агутто на балкон і, запаливши Luсky Strіkе, сказав йому, що боротьба за керівництво в Україні досягла своєї кульмінації: генерала Залужного звільняють. Ставки були на його конкурента, генерала Сирського, як на наступного керівника.Американці не були здивовані; вони вже чули багато чуток про невдоволення президента. Українці пояснювали це політикою, страхом, що популярний генерал Залужний може кинути виклик пану Зеленському на президентських виборах. Також була зустріч у Ставці, на якій президент фактично підкосив генерала Залужного, і подальше рішення генерала опублікувати статтю в Тhе Есоnоmіst, де він заявляв, що війна зайшла в глухий кут, а українці потребують технологічного прориву. Це все відбувалося, коли його президент закликав до повної перемоги."Генерал Залужний, — сказав один з американських офіційних осіб, — був мертвий чоловік, що йде".Призначення генерала Сирського принесло змішане полегшення. Американці вважали, що тепер у них буде партнер, який матиме довіру та вухо президента; вони сподівалися, що процес ухвалення рішень стане більш послідовним.Генерал Сирський також був відомою фігурою.Частина цієї відомості, звісно, була пов'язана з пам'яттю 2023 року, шрамом Бахмута — тим, як іноді генерал ігнорував їхні рекомендації, навіть намагався підривати їх. Тим не менше, колеги кажуть, що генерали Каволі та Агутто відчували, що розуміють його особливості; принаймні він їх вислуховував, і на відміну від деяких командирів, він цінував і зазвичай довіряв інформації, яку вони надавали.Для генерала Забродського ж зміна була особистим ударом і стратегічною невизначеністю. Він вважав генерала Залужного другом і відмовився від свого парламентського місця, щоб стати його заступником з планів і операцій. (Невдовзі його вивели з цієї посади та з ролі у Вісбадені. Коли генерал Агутто дізнався про це, він зателефонував і запросив до свого будинку на пляжі в Північній Кароліні —  генерали могли б поплавати на човні. "Може, в наступному житті," — відповів генерал Забродський).А зміна охорони відбулася в особливо невизначений момент для партнерства: підштовхувані паном Трампом, республіканці в Конгресі затримували 61 мільярд доларів на нову військову допомогу. Під час бою за Мелітополь командувач наполягав на використанні дронів для верифікації кожної точки інтересу. Тепер, з набагато меншим запасом ракет і снарядів, командири на фронті прийняли той самий протокол. Вісбаден все ще виробляв точки інтересу, але українці ледь їх використовували."Нам це зараз не потрібно", — сказав генерал Забродський американцям.Червоні лінії продовжували рухатися.Були АТАСМS, які таємно прибули на початку весни, щоб росіяни не зрозуміли, що Україна тепер може завдати ударів по Криму.І були малі команди експертів. Кілька місяців тому генералу Агутто дозволили відправити невелику групу, близько дюжини офіцерів, до Києва, послабивши заборону на перебування американських військових на українській землі. Щоб не викликати спогадів про американських військових радників, відправлених до Південного В'єтнаму в процесі ескалації війни, їх називали "експертами з певних питань". Після зміни українського керівництва, щоб побудувати довіру і координацію, адміністрація більше ніж потроїла кількість офіцерів у Києві — до близько тридцяти; тепер їх вже можна було прямо називати радниками, хоча вони й залишались обмеженими Київською областю.Однак, мабуть, найскладнішою червоною лінією був російський кордон. Незабаром і ця лінія також була переглянута.У квітні, після довгого затору з фінансуванням, були розв'язані питання, і 180 додаткових АТАСМS, десятки броньованих машин і 85 000 снарядів калібру 155 міліметрів почали надходити з Польщі.Але розвідка коаліції виявила інший рух: компоненти нової російської формації, 44-го армійського корпусу, рухались до Білгорода, на північ від українського кордону. Росіяни, бачачи обмежену можливість, поки українці чекали на американську допомогу, готувалися відкрити новий фронт на півночі України.Українці вважали, що росіяни сподіваються досягти важливого шляху навколо Харкова, що дозволить їм обстрілювати місто, друге за величиною в країні, артилерійським вогнем, загрожуючи життю понад мільйона людей.Російський наступ виявив основну асиметрію: росіяни могли підтримувати свої війська артилерією прямо через кордон, тоді як українці не могли відповісти, використовуючи американське обладнання або розвідку.Але разом із небезпекою з'являлася можливість. Росіяни були спокійні щодо безпеки, вважаючи, що американці ніколи не дозволять українцям стріляти по території Росії. Цілі підрозділи з їхнім спорядженням сиділи незахищеними, в основному без оборони, на відкритих полях.Українці попросили дозволу використовувати американську зброю на території Росії. Більше того, генерали Каволі та Агутто запропонували, щоб Вісбаден допомагав коригувати ці удари, як це робилося по Україні та в Криму — надаючи точки інтересу та точні координати.Білий дім ще обговорював ці питання, коли 10 травня росіяни здійснили атаку.Це стало моментом, коли адміністрація Байдена змінила правила гри. Генералам Каволі та Агутто було поставлено завдання створити "операційну зону" — територію на російській землі, де українці могли б використовувати американську зброю, а Вісбаден міг би підтримувати їхні удари.Спочатку вони пропонували розширену зону, щоб охопити ще одну загрозу: бомби-глайдери (КАБи, - ред.) — примітивні радянські бомби, перетворені на високоточну зброю з крилами та хвостами — тероризували Харків. Зона, що простягалася на 190 миль, дозволила б українцям використовувати нові АТАСМS для ударів по полям з бомбами-глайдерами та іншим цілям глибоко в Росії. Але пан Остін розцінив це як відхилення від місії: він не хотів відволікати АТАСМS від операції Lunаr Наіl.Натомість генералам було наказано підготувати два варіанти: один, що простягався на близько 50 миль у Росію, стандартна дальність НІМАRS, і один майже вдвічі глибший. Зрештою, проти рекомендацій генералів, пан Байден і його радники вибрали найобмеженіший варіант — але для захисту Сум і Харкова він йшов уздовж більшої частини північного кордону країни, охоплюючи територію, що була майже такою ж за розміром, як штат Нью-Джерсі. Також було дозволено, щоб ЦРУ направило офіцерів до Харківської області для допомоги українським колегам у проведенні операцій в межах цієї зони.Зона запрацювала наприкінці травня. Росіяни були непідготовлені: за допомогою точок інтересу та координат від Вісбадена, а також власної розвідки українців, удари НІМАRS по операційній зоні допомогли захистити Харків. Росіяни зазнали одні з найбільших втрат за всю війну.Немислиме стало реальністю. Сполучені Штати тепер стали частиною вбивства російських солдатів на суверенній російській території.Літо 2024 року: армії України на півночі та сході були на межі. Проте генерал Сирський продовжував говорити американцям: "Мені потрібна перемога".Передбаченням цього став випадок у березні, коли американці виявили, що українська військова розвідка, ГУР, таємно планувала наземну операцію на південний захід Росії. Керівник осередку ЦРУ в Києві стикнувся з командувачем ГУР, генералом Кирилом Будановим: якщо він перейде кордон з Росією, то зробить це без підтримки американських зброї або розвідки. Він це зробив, але був змушений відступити.У такі моменти чиновники адміністрації Байдена жартували, що вони більше знають про те, що планують росіяни, шпигуючи за ними, ніж про те, що планують їхні українські партнери.Але для українців "не питати, не говорити" було "краще, ніж питати і зупиняти", пояснив генерал-лейтенант Валерій Кондратюк, колишній командувач військової розвідки України. Він додав: "Ми союзники, але у нас різні цілі. Ми захищаємо нашу країну, а ви захищаєте свої фантомні страхи з часів холодної війни".В серпні у Вісбадені закінчувався термін перебування генерала Агутто. Він залишив посаду 9 серпня. Того ж дня українці залишили загадкове посилання на щось, що відбувалося на півночі.10 серпня керівник осередку ЦРУ також покинув свою посаду і поїхав до головного офісу. В результаті змін в командуванні генерал Сирський зробив свій крок — відправив війська через південно-західний російський кордон, до Курська.Для американців ця інтервенція стала значним порушенням довіри. Справа була не лише в тому, що українці знову тримали їх у темряві; вони таємно перетнули взаємно погоджену лінію, взявши коаліційне обладнання і потрапивши на російську територію в межах операційної зони, порушуючи правила, встановлені під час її створення.Зона була створена для того, щоб запобігти гуманітарній катастрофі в Харкові, а не для того, щоб українці могли використати її для захоплення російської землі. "Це було не просто майже шантаж, а саме шантаж", — сказав один зі старших офіційних осіб Пентагону.Американці могли б скасувати операційну зону. Але вони знали, що це, як пояснив один з адміністративних чиновників, "може призвести до катастрофи": українські солдати у Курську загинули б, залишившись без ракет НІМАRS і без підтримки розвідки США.Курськ, як зрозуміли американці, був тією перемогою, на яку президент Зеленський натякав від самого початку. Це також було свідченням його розрахунків: він все ще говорив про повну перемогу. Але одна з цілей операції, як він пояснив американцям, полягала в тому, щоб захопити і утримувати російську землю, яку можна буде обміняти на українську землю під час майбутніх переговорів.Провокаційні операції, які раніше були заборонені, тепер дозволялись.До того як генерал Забродський був відсторонений, він та генерал Агутто вибрали цілі для операції Lunаr Наіl. Кампанія вимагала рівня координації, не баченої від часів генерала Донаг'ю. Американські та британські офіцери курували практично кожен аспект кожного удару, починаючи від визначення координат і закінчуючи розрахунками траєкторій ракет.Однією з приблизно 100 цілей у Криму була найважливіша — Керченський міст, що з’єднує півострів з російським материком. Путін вважав міст потужним фізичним доказом зв'язку Криму з Росією. Зруйнування цього символу президента Росії стало одержимістю президента України.Це також була червона лінія для Сполучених Штатів. У 2022 році адміністрація Байдена заборонила допомагати українцям націлюватися на цей міст; навіть підходи з кримського боку мали вважатися суверенною російською територією. (Українські розвідслужби намагалися атакувати його самостійно, завдавши певних пошкоджень.)Але після того, як партнери погодили Lunаr Наіl, Білий дім дозволив військовим і ЦРУ таємно працювати з українцями та британцями над планом атаки на міст: АТАСМS мали ослабити вразливі точки на мосту, а морські дрони — підірвати їх біля стійок.Однак поки готувались дрони, росіяни посилили оборону навколо стійок.Українці запропонували атакувати лише АТАСМS. Генерали Каволі та Агутто заперечили: АТАСМS самі не зроблять справу, українці мали б почекати поки дрони будуть готові, або скасувати удар.Зрештою, американці відступили, і в середині серпня, з невеликою допомогою від Вісбадена, українці випустили залп АТАСМS по мосту. Він не обрушився; удар залишив деякі "ямки", які росіяни відремонтували, — сказав один із американських офіційних осіб, додавши: "Іноді їм потрібно спробувати і зазнати невдачі, щоб побачити, що ми праві".Епізод з Керченським мостом, незважаючи на це, показав значний успіх співпраці в межах Lunаr Наіl. Російські військові кораблі, літаки, командні пункти, склади озброєнь і ремонтні бази були знищені або переміщені на материкову частину Росії, щоб уникнути ударів.Для адміністрації Байдена невдача в атаці на Керченський міст, разом з нестачею АТАСМS, підкреслила важливість допомоги українцям у використанні їхнього флоту довгострокових ударних дронів. Основним викликом було ухилення від російських протиповітряних оборонних систем і точне визначення цілей.Довготривала політика забороняла ЦРУ надавати розвіддані щодо цілей на російській території. Тому адміністрація дозволяла ЦРУ подавати запити на "винятки", тобто дозволи, які дозволяли розвідці допомагати в ударах по території Росії для досягнення конкретних цілей.Розвідка виявила величезний склад боєприпасів у містечку Торопець, розташованому приблизно за 290 миль на північ від українського кордону, який постачав зброю російським військам на Харківщині та Курщині. Адміністрація схвалила цей виняток. Торопець став тестом для концепції.Офіцери ЦРУ поділились розвідкою щодо боєприпасів на складі та їхніх уразливих точок, а також російських оборонних систем на шляху до Торопця. Вони розрахували, скільки дронів знадобиться для операції, та побудували їхні складні траєкторії.18 вересня великий рій дронів вдарив по складу боєприпасів. Вибух, такої сили, що нагадував маленький землетрус, відкрив кратер шириною з американський футбольний стадіон. Відео показали величезні кулі полум'я та стовпи диму, що підіймались над озером.Як і з операцією на Керченському мосту, співпраця у сфері дронів вказувала на стратегічну дисонансність.Американці пропонували зосередити удари дронів на стратегічно важливих військових цілях — це була та сама аргументація, яку вони безуспішно наводили, пропонуючи фокусуватися на Мелітополі під час контрнаступу 2023 року. Але українці наполягали на атаках більш широкого спектра цілей, включаючи нафтові й газові об'єкти та політично чутливі об'єкти в Москві та її околицях (хоча вони робили це без допомоги ЦРУ)."Громадська думка в Росії повернеться проти Путіна, — сказав пан Зеленський американському державному секретарю Ентоні Блінкену в Києві у вересні. — Ви помиляєтесь. Ми знаємо росіян."Пан Остін та генерал Каволі приїхали до Києва в жовтні. Рік за роком адміністрація Байдена постачала українцям дедалі більш складну зброю, перетинаючи свої червоні лінії. Проте міністр оборони та генерал переживали через послання, яке мало бути написане в умовах послабленої ситуації на фронті.Росіяни повільно, але вперто просувалися проти виснажених українських сил на сході, до міста Покровськ — їхня "велика мета", як сказав один з американських офіційних осіб. Вони також повертали частину території в Курську. Так, втрати росіян різко зросли, до 1000–1500 на день. Але вони продовжували наступ.Пан Остін пізніше згадував, як він розмірковував над цим дисбалансом людських ресурсів, коли дивився з вікна свого броньованого позашляховика, який петляв вулицями Києва. Він був вражений, сказав він помічникам, кількістю молодих чоловіків у віці 20-30 років, майже жоден з яких не був в уніформі. У країні, яка перебуває у війні, пояснив він, чоловіки цього віку зазвичай знаходяться на фронті.Це було одне з важких повідомлень, яке американці привезли в Київ, коли викладали те, що вони можуть і чого не можуть зробити для України у 2025 році.Пан Зеленський уже зробив маленький крок, знизивши вік призову до 25 років. Однак українці не змогли заповнити існуючі бригади, не кажучи вже про створення нових.Пан Остін наполягав на тому, щоб пан Зеленський зробив більш сміливий крок і почав призивати 18-річних. На що пан Зеленський відповів, за словами одного з офіційних осіб, який був присутній, "Навіщо мені призивати більше людей? У нас немає спорядження, щоб їх забезпечити.""А ваші генерали повідомляють, що ваші підрозділи недоукомплектовані, — відповів пан Остін. - У них недостатньо солдатів для того спорядження, яке у них є."Це була постійна суперечка:З погляду українців, американці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти їм перемогти.З погляду американців, українці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти собі перемогти.Пан Зеленський часто казав у відповідь на питання про призов, що його країна бореться за своє майбутнє, що 18-25-річні — це батьки цього майбутнього.Однак для одного з американських офіційних осіб це "не є екзистенційною війною, якщо вони не змусили своїх людей боротися."Генерал Болдуїн, який на самому початку допоміг налагодити зв'язки між командирами партнерів, відвідав Київ у вересні 2023 року. Контрнаступ застряг, наближалися вибори в США, і українці все питали про Афганістан.Українці, згадує він, були налякані тим, що їх теж можуть покинути. Вони постійно дзвонили, і хотіли знати, чи залишиться Америка на своїй позиції, запитуючи: "Що буде, якщо республіканці виграють Конгрес? Що станеться, якщо президентом знову стане Трамп?"Він завжди казав їм залишатися оптимістами, але додавав: "Я ховав пальці за спиною, бо насправді не знав більше."Трамп виграв, і страх знову охопив їх.У свої останні тижні на посаді Байден зробив низку кроків, щоб продовжити підтримку, принаймні на цей момент, і зміцнити свою програму щодо України.Він перетнув свою останню червону лінію — розширивши оперативну зону для використання АТАСМS і британських ракет Stоrm Shаdоw по Росії — після того як Північна Корея надіслала тисячі військових, щоб допомогти росіянам вибити українців з Курська. Один з перших ударів, підтриманих США, влучив у північнокорейського командира, генерал-лейтенанта Кім Йон Бока, коли він зустрічався з російськими колегами в командному бункері.Адміністрація також дозволила Вісбадену та ЦРУ підтримати дальні ракетні та дронові удари по частині південного російського регіону, який використовувався як база для наступу на Покровськ, і дозволила військовим радникам покинути Київ і вирушити до командних пунктів ближче до лінії фронту.У грудні генерал Донаг’ю  отримав свою четверту зірку і повернувся до Вісбадена як командувач армією США в Європі та Африці. Він був останнім американським солдатом, який залишив Афганістан під час хаотичного відходу. Тепер йому доведеться орієнтуватися в новому, невизначеному майбутньому України.Так багато змінилося з того часу, як генерал Донаг’ю покинув Вісбаден два роки тому. Але коли йшлося про суто територіальне питання, не так багато змінилося. У перший рік війни, за допомогою Вісбадена, українці здобули перевагу, відновивши більше ніж половину території, втраченої після вторгнення 2022 року. Тепер вони боролися за маленькі ділянки землі на сході та в Курську.Однією з основних цілей генерала Донаг’ю у Вісбадені, за словами представника Пентагону, було укріпити братерство і вдихнути нове життя в машину — зупинити, а можливо, навіть відкинути російський наступ. (У наступні тижні, за допомогою Вісбадена, який надавав координати і точні точки, російський наступ на Покровськ сповільнився, а в деяких районах на сході українці здобули перемоги. Але на південному заході Росії, коли адміністрація Трампа зменшила підтримку, українці втратили більшість своїх важелів торгу, зокрема Курськ).На початку січня генерали Донаг’ю та Каволі відвідали Київ, щоб зустрітися з генералом Сирським і переконатися, що він погоджує плани щодо поповнення українських бригад і зміцнення їхніх ліній, розповів представник Пентагону. Звідти вони вирушили на авіабазу Рамштайн, де зустрілися з паном Остіном для останньої зустрічі оборонних лідерів коаліції перед тим, як все змінилося.Коли двері були зачинені для преси і публіки, колеги пана Остіна назвали його хрещеним батьком і архітектором партнерства, яке, попри всі порушення довіри і зради, підтримувало спротив та надію українців, що почалася в той весняний день 2022 року, коли генерали Донаг’ю та Забродський вперше зустрілися у Вісбадені.Пан Остін — надійний і стійкий чоловік, але, повертаючи компліменти, його голос перехопило."Замість того, щоб прощатися, дозвольте сказати дякую", — сказав він, стримуючи сльози. А потім додав: "Бажаю вам успіху, мужності і рішучості. Пані та панове, рухайтеся вперед."

Російські загарбники у ніч на 23 березня атакували Україну 147 безпілотними літальними апаратами типу Shаhеd й дронами-імітаторами. Збити вдалося 97 ударних дронів. Про це повідомляє Рубрика з посиланням на Теlеgrаm Повітряних сил Збройних сил України (ЗСУ). Як зауважили військові, цієї ночі російські загарбники застосували більшу кількість саме ударних БпЛА (щонайменше 122 одиниці), а дронів-імітаторів, відповідно — 25. Загалом під час […] Тhе роst Українські сили ППО вже третій день поспіль збивають близько 100 ворожих безпілотників арреаrеd fіrst оn Рубрика.

Серед найголовніших факторів, які будуть впливати на перебіг бойових дій у 2025 році, що б ви в першу чергу виділили?Ольга Лень, фото: dеtесtоr.mеdіа Я б виділив декілька ключових факторів. Насправді дякую вам за можливість висловитися стосовно цих надзвичайно важливих аспектів російсько-української війни. Як ми бачимо, Україна знову перебуває на перших шпальтах світових газет. Ми знову в заголовках усіх світових медіа. Це пов'язано з початком консультацій - так вони називаються правильно - між Сполученими Штатами і Російською Федерацією. Україна через вибір цих двох країн участі в консультаціях не бере.Звідси перше ключове питання: чи збереже Україна в тій самій формі політичну підтримку наших союзників, в першу чергу нашого головного стратегічного союзника, Сполучених Штатів Америки, так, як це було до 20 січня - моменту вступу на посаду 47-го президента США Дональда Трампа?Друге: чи збережуться і чи збільшаться обсяги надання воєнної допомоги Збройним Силам України у 2025 році? Тому що армія - це величезна машина, армія налічує сотні тисяч людей, які потребують відповідного матеріального забезпечення. І це не те, що можна надати завтра, - воно потрібно тут і сьогодні. Тому що якщо вам не надходить потрібна кількість БК, ви не отримуєте необхідну кількість пального, не отримуєте потрібну кількість FРV-дронів, це обертається втратою життів наших військовослужбовців. На жаль, така є ціна війни.Саміт "Підтримай Україну", 24 лютого 2025 р., фото: Gеtty Іmаgеs Третє питання, я би сказав, ключове, і воно багато в чому буде визначальне не тільки для 2025 року, але й для долі завершення цієї війни, - це питання мобілізації. Те, як триває мобілізація на сьогоднішній день, безперечно, не може задовольнити потреби Збройних Сил України. І не може відповідати тому характеру війни, яку веде проти нас наш противник, хоч він має серйозні проблеми насправді, і вони нагромаджуються, і очевидно, що ці проблеми ставатимуть у нього все більшими, тому що противник не враховує очевидних помилок своїх власних хронічних.Але давайте говорити про нашу ситуацію. Ситуація з мобілізацією очевидно не може вважатися задовільною. І 2023-й, і 2024-й роки показують, що ми не добираємо потрібної нам кількості військовослужбовців. І цю інформацію, оскільки ми демократична країна, відверто повідомляють і політики, і наші командувачі.Четверте питання - це питання підготовки і мотивації того складу підрозділів Збройних Сил, який уже є, який мобілізований або який знаходиться за контрактом. Ми бачили приклади, коли новостворені бригади з різним ступенем готовності демонстрували і свою бойову виучку, і злагодженість, і, найголовніше, готовність виконувати завдання. Питання моральної готовності і професійної готовності виходить сьогодні на перший план, тому що ми входимо в четвертий рік повномасштабної війни, а для багатьох наших побратимів це вже буде 12-й рік війни. І в мене є багато таких побратимів, які в лавах Збройних Сил з 2014 року - уявіть собі.І нарешті п'яте питання - це готовність самого українського суспільства продовжувати підтримувати. Тому що армія - вона виконує бойові завдання на фронті, вона виконує бойові завдання в тилу, в тому числі де відбувається відновлення, ротація, перепідготовка особового складу. Але ми бачимо дуже серйозні проблеми всередині суспільства - посилюються, на жаль, конфлікти, штучні віруси, які закидає нам противник, успішно приживаються в тілі українського суспільства.І вся ця колотнеча, в тому числі політична, обговорення можливої тематики виборів - усе це, звичайно, не сприяє мобілізації. І мобілізації, в тому числі внутрішньої, наших Збройних Сил.От давайте з цього кінця і почнемо - просто з оцих настроїв, які є. Як взагалі настрої з оцим, що "от, зараз може хтось про щось домовитися, потім вибори"? Як вони взагалі впливають на тих людей, які на фронті? І, якщо ширше, - як вони впливають на можливість мобілізувати додаткові сили для війни?Я думаю, що про це можуть краще розповісти цивільні експерти. Як людина військова, я можу сказати, що, за великим рахунком, у 2022 році політичні питання і питання внутрішньополітичного життя взагалі не порушувались. І не тому, що вони не існували, - вони існували й тоді. Але було не до того, ми були в гарячій фазі бойових дій. У нас відбулися дві успішні контрнаступальні операції - одна з них Харківська, інша - Херсонська. В обох, до речі, взяли участь підрозділи славетної 1-ї бригади спеціального призначення, в якій я починав свою службу у 2022 році.2023-й - це був рік українського контрнаступу який дав обмежені результати, і це був теж рік мобілізації. А далі починається 2024 рік - певне розхолодження, починаються політичні розмови. Давайте говорити відверто: вперше розмови про те, що вибори можуть відбутися, почалися ще наприкінці 2023 року. 2024 рік - вони вже обговорювалися абсолютно відкрито, у 2025-й ми входимо - і в нас просто іде злива цієї інформації.ЗСУ, Донецька область, 22 лютого 2025 р. Фото: Gеtty Іmаgеs Як це може не впливати на внутрішнє самопочуття військових? Звичайно, всі ми люди, ми всі спілкуємося. У нас є рідні, у нас є друзі, багато наших побратимів списані, тому що вони важко поранені. І зрозуміло, що, коли вони входять в цивільне життя, стикаються з реальними проблемами адаптації, нерозумінням суспільства, невідповідністю дій місцевих органів влади на їхні потреби. Звичайно, для них постає питання, в тому числі, - що відбувається?Усе це має різний вплив, але здебільшого деструктивний, на психіку військовослужбовців. Тому що там, де починається оця внутрішня політика і ворожнеча, - там починаються серйозні проблеми у людей, які й так відчувають постійно умови бойового стресу.Як вам здається, які є способи подолати це? Тому що не одні ми в історії світу проходили через ці моменти. Прямо скажемо, будь-яка велика війна в будь-кого тягне якісь спади, якесь розчарування. Із неї просто треба виходити. Якими методами?Це цікаве питання. Давайте почнемо все-таки з того, як можна впоратися з наслідками бойового стресу. Давайте казати відверто: достатньої кількості підготовлених фахівців, психоаналітиків, психологів, які працювали б з нашими військовослужбовцями, не було ні в 2022 році, їх нема і в 2025-му.Для фактично мільйонної армії потрібно мати як мінімум десятки тисяч. Я не можу сказати, скільки здатен обслуговувати постійно й тримати в полі зору професійний психоаналітик. Але я думаю, що ми говоримо про кількість щонайменше 20-30 тисяч спеціалістів. Їх не було тоді, їх нема і сьогодні.Більшість випадків, коли військовослужбовці звертаються до подібної допомоги в рамках своїх підрозділів, - вони не можуть отримати відповідної реакції, тому що люди, які повинні цим займатися, не мають найчастіше відповідної освіти. Тоді починається пошук інших речей. Найкращий психоаналітик - це завжди твій побратим, той, хто тебе зрозуміє найкраще, той, хто розуміє, що тобі потрібно. І ця допомога насправді є найбільш ефективною.Ми найчастіше обговорюємо всі ці проблеми у своєму колі. Не тому, що ми не хочемо ними ділитися, а тому, що в більшості випадків ми знаємо, що нас не зрозуміють. Цей розрив відбувається не те що з чужими людьми - навіть із близькими. Тому що військовослужбовці стикаються з цим, повертаючись хто на лікування, хто у відпустку, повертаючись до своїх родин, зустрічаючись… А в багатьох родини навіть не в Україні досі. Так, частина змогла повернутися, але дуже багато родин наших військовослужбовців досі перебувають за кордоном.Ці зустрічі дуже рідкі. Це може бути навіть не кожен рік, це може бути раз на два роки. І віддаляються, звичайно, люди. Ну і найголовніше, що ті сім'ї, які виїхали на початку війни, вже адаптувалися до нового життя. Вони забули, що таке війна. Вони не розуміють, що таке щоденні нальоти, які ми спостерігаємо в наших містах, ворожих дронів, удари крилатими балістичними ракетами. І тому від цього починається непорозуміння, конфлікти і як результат - розлучення, розбиті сім'ї, люди розходяться.Тут потрібна допомога в першу чергу самої держави. Держава, органи місцевої влади повинні були б реагувати на це, наймати в тому числі додаткових - так, ми знаємо, що міжнародні різні організації і фонди фінансують діяльність тисяч подібних психоаналітиків. Вони успішно працюють над подоланням наслідків психологічних травм, яких зазнали наші громадяни. В першу чергу це злочини сексуального характеру, тортури. Я спілкувався, коли ми заходили на наші щойно звільнені території, ми чули жахливі історії від наших людей, що вони пережили, у першу чергу жінки.Харківщина, Херсонщина - я, чесно кажучи, наслухався таких історій, що розумію, що все це має стати предметом серйозних міжнародних розслідувань. І якщо з ними хоч якось працюють усі ці міжнародні організації - вони відмовляються працювати з військовими, вони чітко ставлять бар'єр, кажуть: якщо це цивільні - так, ми будемо допомагати; військові – все, ми з ними працювати не будемо і не хочемо. Це їм прямо заборонено.Ну, це дивно, але в нас, з іншого боку, є такі можливості для партнерства. Наприклад, з Хорватією. Я знаю, що в Хорватії якраз військовою психологічною реабілітацією займається людина, яка сама пройшла бойові дії. І, можливо, у цьому відповідь: більше тих людей, які вже з якоїсь причини не можуть воювати, - намагатися їм надати можливість саме як психологам реалізуватися. У нас, якщо подивитись на армію, багато є людей, які, непогано підготовлені у своїй базі, грамотні люди. Вони не можуть працювати на якихось інших роботах, вони не можуть воювати, але вони могли б працювати в тому ж цивільно-військовому співробітництві як психологи для військових.Так. Але, знаєте, це дуже специфічна історія. Я можу поділитися своїм досвідом. Я стикнувся з наслідками бойового стресу, в першу чергу через те, що я брав участь кілька днів в ексгумації тіл убитих українців і закатованих військових. Це було в Ізюмському лісі, і кілька днів я буквально з ранку до вечора перебував у цьому місці, де все це відбувалося. Там була потрібна моя присутність, насамперед тому що працювали співробітники іноземних медіа й потрібно було забезпечувати їхню безпеку.Я скажу, що для мене це стало дуже великою психологічною травмою, з наслідками якої я борюся до сьогоднішнього дня. Зрозумійте, що будь-яка людина, тим більше цивільна, навіть на той момент я вже мав досвід участі в бойових діях, але коли ти бачиш, як перед тобою витягують тіло дитини, в якої відсутня половина голови, або 20 плюс тіл наших військовослужбовців, в яких за спиною зав'язані руки колючим дротом і всі вони вбиті в стилі НКВД пострілом у потилицю… Потім ми заходимо в місцеву таємну в'язницю, де знаходимо засоби тортур: електричні стільці, молотки, ножі і купу ганчір'я в крові, яке лежало просто скрізь в їхніх камерах.І зрозумійте, що для будь-якої людини це може стати дуже серйозно. Так от, я, маючи досвід цієї історії, звернувся до психоаналітиків - це було на комерційній основі - і стикнувся з повним нерозумінням того, що відбувається. Тобто ті поради, які там дають, - вони сміхотворні. І, відверто кажучи, всі історії, майже 100 відсотків випадків, я чую те саме від своїх товаришів. На жаль.Ще раз повторю: усі ці історії будуть мати дуже серйозні наслідки через роки і десятиліття наперед. І ми не знаємо, як все це відгукнеться. Давайте подивимося на досвід навіть Сполучених Штатів, де подібна система створена й функціонує десятками років. Я пам'ятаю, коли свого часу я відвідав Вашингтон - тоді ми створили одну з перших правозахисних організацій Frее Сrіmеа, яка займалася дослідженням російських злочинів, порушень прав людини в окупованому Криму, - і статистика, яку нам повідомляли американські військові, теж була жахлива: у них фактично кожен 50-й військовослужбовець не повертається в сім'ю. Вони стають антисоціальними елементами, тобто йдуть на вулицю, маючи величезну пенсію. Тобто тут навіть не тільки питання в тому, що тобі можуть забезпечити. З усіма їхніми соціальними гарантіями у людей відбуваються незворотні зміни в психіці й в організмі. І тут одними грошима ви ситуацію не вирішите.Ну, мова не йде тільки про гроші. Я ж кажу, треба дивитися на досвід країн, які мали саме таку вітчизняну війну. От Хорватія тут хороший приклад, тому що в них було дуже велике залучення людей, у них дуже багато ветеранів. Повторюю: в них саме ветерани бойових дій працюють у тих структурах, з відповідною освітою, де це важливо.Ви розказуєте про речі, які об'єктивно, тобто зі сторони як подивитися, лякають, вони, звичайно, у тої людини, яку ми закликаємо долучитись до війська, не викликають прямо скажемо, позитивного відгуку. І що б мало тоді спонукати зараз людей долучатися до війська? Нам це необхідно, нам треба вибудовувати цю систему.Ну, дивіться, в першу чергу це не має виглядати таким чином. От ви кажете, що це виглядає лякаюче. Ну, послухайте, це війна. Війна - це не історія, де пахне фіалками, на жаль. Це історія, де пахне порохом, де є запах смерті, де є страх завжди.І ніхто з тих людей, які вам розповідають, що там не страшно і що все було так добре, ми все пройшли і ми поводилися настільки сміливо, це в першу чергу або відверті шахраї, або люди, які ніколи там не були. Давайте казати відверто.Тим не менше, за три роки фактично вже з моменту повномасштабного російського вторгнення, ми стали однією з найсильніших армій не тільки Європейського континенту, але й світу. У нас дуже багато професійних, підготовлених підрозділів. У нас абсолютно іде сьогодні нова генерація наших командирів - молодих командирів, дуже часто віком від 25 до 40 років. Це люди, які не тільки самі мають величезний досвід, але й успішно ним діляться.Тому перебування в складі Збройних Сил у першу чергу дає можливість не тільки матеріального заохочення, достатньо непоганого. Давайте казати відверто: перші місяці й роки ми трималися виключно на патріотизмі. Ніхто не ставив питання, скільки я отримаю, чи мені заплатять бойові і таке інше. Зрозуміло, що це питання важливе, тому що в усіх є сім'ї. Дуже багато - сім'ї за кордоном, їх потрібно підтримувати. Тому соціальні виплати і грошове забезпечення, які отримують регулярно, без затримок, усі підрозділи Збройних Сил України, надзвичайно важливо. І у нас дуже багато військовослужбовців, які ніколи в житті не заробляли таких грошей.Я пам'ятаю, перші місяці для багатьох було шоком, коли солдат міг отримувати на картку 100 000 + на місяць, тому що було грошове забезпечення солдата 30 000, які на той момент виплачувались, плюс бойові виплати. І у нас люди, які перебували постійно в зоні бойових дій, отримували регулярно 100 000 +. Плюс знищена техніка, плюс бонуси і додаткові виплати.І тому ця система зазнає певних коригувань і іншого, але тим не менше це є важливий фактор на сьогоднішній день. Тому що це забезпечена робота, в тому числі і пільги, якими забезпечується і військовослужбовець після завершення війни, і якими буде забезпечуватися його сім'я.Друге питання, яке дуже часто кажуть, - що, перебуваючи в складі Збройних Сил України, у вас набагато більше шансів інколи вижити, ніж якщо ви є цивільною особою і знаходитеся в прифронтовій полосі.Костянтинівка, Україна 23 лютого 2025 р. Фото: Gеtty Іmаgеs По-перше, засоби захисту, вміння зберігати життя своє і свого побратима на кілька порядків вище у військовослужбовців, ніж у цивільної людини. І тому, коли в результаті ворожих обстрілів ми бачимо неспівмірну загибель цивільних людей, військових у цей момент загине набагато менше, в рази менше, тому що вони привчені зберігати своє життя і життя своїх товаришів на полі бою. Це теж дуже важливо.Ще один важливий аспект полягає в тому, що, на жаль, ті наші громадяни, які не виконали свій обов'язок або ховалися відверто від мобілізації в прифронтових регіонах, після цієї окупації не мали такого вибору. І ми пам'ятаємо слізливі пости, які були перші місяці, ДНР-ЛНР так звані, плюс, на жаль, наші окуповані регіони - Херсонська, Запорізька області, де людей ніхто не питав. І більшості цих людей, наших громадян, яких насильно забрали в збройні формування Російської Федерації, уже немає в живих. Або вони отримали фатальні поранення без жодних виплат, без жодної надії на те, що хтось коли-небудь буде все це компенсувати.Тому набагато краще завжди воювати в армії своєї країни, розуміючи, за що ти воюєш, і, по-друге, маючи всі ці гарантії і забезпечення.Знаєте, що ще найгірше? У нас, на жаль, силами ворога були створені і проведені успішні операції психологічного впливу, так звані ІПСО, в результаті яких був створений імідж наших ТЦК ледве не як карателів, людей, які вживають ті чи інші заходи. Так, на жаль, є конкретні випадки порушення законодавства, перевищення їхніх службових обов'язків. Про все це завжди чесно говорить Генеральний штаб Збройних Сил України. Усі ці випадки розслідуються - на відміну від Росії. І для людей настає конкретна правова відповідальність. Більше того, вона зараз буде посилюватися, як ми бачимо.Тому, коли ми говоримо питання, потрібно воювати чи ні, - ну, знаєте, якщо людина за своєю психологією, давайте казати відверто, не готова захищати свою країну і є ухилянтом, вона готова платити десятки тисяч доларів за те, аби уникнути виконання цього обов'язку або взагалі незаконно втекти з цієї країни, нам такі люди очевидно не потрібні в Збройних Силах України. Нам потрібні люди, які розуміють, що вони там роблять і для чого.ЗСУ, фото: www.fасеbооk.соm/GеnеrаlStаff.uа Хоча і тут є винятки. Є зараз багато прикладів того, коли люди ухилялися від виконання обов'язків, потім вони були мобілізовані, часто попри їхню волю, і вони стали прекрасними успішними воїнами. Ваші колеги з видання НВ нещодавно писали про один із таких випадків, коли подібний ухилянт - використаємо оцю розмовну лексику - став суперуспішним оператором БПЛА і зараз прекрасно воює. І він нікуди не тікає.Тому що насправді такі "ідейні ухилянти" - це мізерна частка людей.Згоден.Інші просто йдуть, куди їм дозволяє йти більшість і коли створюється певна атмосфера в суспільстві. Зараз вона не зовсім здорова місцями. До 2023 року була просто здорова атмосфера, коли люди захищають свою країну і в принципі розуміють, що це треба.Зараз внаслідок, як ви сказали, і атак інформаційних, і психологічних атак, багатьох інших процесів ця атмосфера зламалася. Але тут таке питання: чи можемо, як ви вважаєте, ми далі розраховувати на те, що ми будемо йти тільки шляхом набору добровольців і тих людей, які добровільно готові йти? Чи мають бути якісь способи все ж таки примусу? Ну, 6 мільйонів ще не стали просто на облік - щось із цим треба робити. І не всі з цих 6 млн є ухилянтами, просто думають: можна не стати – я не стану.Ну, давайте казати відверто. Є фраза банальна, я її повторю: закон один для всіх. І люди, які не стали на облік, вони не виконали обов'язок, який покладений на них державою, законодавством, - вони є порушниками цього закону. Це абсолютна аксіома. Я навіть не хочу обговорювати питання того, що, як у відомому скетчі, "понять і простіть" - тільки за те, що хтось, якась мамина "квіточка" або "черешенька" каже, що "я не створена для війни", "я краще тут собі поп'ю рав-каву" або "позаписую собі якісь там рілзи для своєї дівчини".Ви розумієте, питання в тому, що людина за своєю психологічною суттю не створена для війни. Тому що вбивати живу істоту, вбивати людину - це є проти людської природи. Я скажу, що для багатьох наших людей, для багатьох наших побратимів на початку було важко психологічно, коли ти цілишся в людину її вбити. Але все це минає, все це проходить, тому що у тебе є банальне питання: або ти вбиваєш, або вбивають тебе.І давайте казати відверто - психологія українського військовослужбовця, українського воїна виявилася набагато стійкішою, ніж психологія більшості, абсолютної більшості наших західних європейських сусідів. Скільки вже було сказано, скільки протрималася б середньостатистична європейська армія?Давайте не будемо ображати, я не буду називати національності. Але уявімо якусь достатньо велику сусідню центральноєвропейську країну. Ті опитування, які відбувалися в багатьох цих країнах, чітко показують: понад 50% молодих людей віком до 35 років, а в деяких випадках це 70% плюс, вони в принципі не готові до захисту своєї країни. Навіть якщо буде йтися про те, що ворог буде окуповувати, зайде в їхню домівку, вибачте, вчинить сексуальні злочини по відношенню до їхніх близьких і інших, - вони не готові, вони будуть тікати і виїжджати.Я був у відпустці минулого року, в законній відпустці, в одній центральноєвропейській країні, в якій живуть мої друзі університетські. Вони місцеві, не українці, ми вчились в університеті Шевченка. І він мені каже: ти знаєш, така цікава історія - у нас величезний потік моїх співгромадян зараз купують вілли в Іспанії або житло і виїжджають. А чому? Кажуть, бояться мобілізації, бо якщо почнеться війна, його можуть загрести. І він розуміє, що в Іспанії шанси попасти в армію набагато менші, ніж тут. І він собі тихенько виїжджає туди. Тобто вони вже зараз до цього готуються.І тому я кажу, що стійкість українського воїна - вона є фантастичною. Вона здивувала не тільки росіян (росіян в першу чергу), - вона здивувала й шокувала весь світ. Тому що воювати, давайте так казати, 11 років плюс і три роки повномасштабного вторгнення - хто собі може дозволити? Я маю на увазі, з точки зору психологічної стійкості. І ця відданість у першу чергу, і жертовність, і професіоналізм, який ми продемонстрували, вони ставлять українські Збройні Сили в топ. Так, ціна, яку ми платимо, безперечно, є страшною.Але наші підрозділи розуміють, за що вони борються, - вони борються за те, щоби люди мали можливість жити – мирним життям жити зараз ніде не можете, ви знаєте, що прилетіти може скрізь, навіть у Мукачево, - умовно мирним життям, принаймні їсти сніданок спокійно. У вас часто є світло, у вас часто є гаряча вода.Що відбувається на фронті, ви розумієте? Там побутові умови далеко від ідеальних. Хоча хазяйновитість наших українських воїнів - вона є легендарною. І вони можуть собі влаштувати і баню, і випратись - у нас ніхто не ходить брудний. Коли там дивуються і кажуть: та це ж якісь там інста-воїни, вони там фотографуються, вони чисті - вони не на фронті. Люди думають, що вони мають бути такі замазюкані.Ні, вибачте, у нас люди, які навіть сидять на нулі, вони виходять - да, він може бути там кілька днів, да, в нього немає можливості помінятись, але завжди тягне з собою один запасний комплект. Навіть якщо він іде на нуль, він завжди з собою тягне чисті речі. Розумієте, в чому річ? А коли людина знаходиться там, вона вийшла на відведення - вона завжди чиста, випрана, прекрасно виглядає.Да, є, звичайно, окремі організми, які цього не дотримуються, але вони в абсолютній меншості, тому що все ж таки армія - це дисципліна, а дисципліна - це порядок.Ну, бачите, не тільки в нашій одній умовній центральноєвропейській країні молодь якось немотивована - у нас також довелося приймати рішення, щоб додатково мотивувати саме молодь, тому що, хто б що не казав, молодим людям чисто фізично легше воювати очевидно.Мені цікаво, як ви прогнозуєте – чи це дасть можливість дійсно виконати ті завдання, які намагаються рішенням про додаткове фінансове стимулювання людей від 18 до 20 років? Чи буде зворотний ефект?Давайте відверто: усі мої діди воювали в складі Червоної армії в Другій світовій війні. Один мій дід був зв'язківцем, і він закінчив у званні старшого лейтенанта, другий був артилеристом, і він закінчив у званні майора. Обидва.У мене аж три, навіть чотири, з усіх боків, тобто і рідні, і двоюрідні, і це було, коли їм було десь 21, 22, 18.Мамин батько, він був зв'язківцем, закінчив війну в Берліні. А другий дід, з Миргорода родом, - він закінчив війну в Дрездені. І я завжди пам'ятаю, що коли будь-які розмови починалися, що ж там було на фронті, я хотів почути якісь героїчні історії, вони завжди казали: ти знаєш, малий, давай краще про це не будемо. Вони не хотіли навіть про це говорити.І не хотіли говорити зі зрозумілих причин. Вони починали в молодому віці. І я завжди пам'ятаю те небагато, що вони казали, - скільки молоді поклали тоді комісари, скільки багато українців. Згадайте, коли відбувалося звільнення правобережної України, товариш Жуков понабирав 16-річних українських парубків і, навіть не одягаючи їх у військову форму, кинув їх сотнями тисяч на штурм Києва і правобережної України. І поклав їх тут фактично.Це я веду до того… Знаєте, я не політик, я можу собі дозволити говорити непопулярні речі. Коли нам починають казати, в тому числі окремі наші союзники, що ми маємо знизити вік до 18-річного, я вам скажу, що 18-річні солдати бувають прекрасні. Але, за великим рахунком, у нинішніх умовах це не військовий, який був мобілізований в 1939-му, 1941 році. Тоді 18-річна людина вже могла завести сім'ю і мати вже не одну дитину.Сьогодні це підліток, це не доросла людина. Він не може, він не здатен здебільшого. Ще раз повторю, є винятки. Але я кажу про те, що мобілізувати 17-річних - це є злочином і проти нашого майбутнього, і проти логіки. Має бути добровільно: так, якщо людина хоче долучитися, у 18 років їй має бути надано право і - після проходження БЗВП в обов'язковому порядку - вона може це зробити.Але, якщо ми говоримо про зниження мобілізаційного віку, воно має мати певну логіку. Ну, до 23 років знизити ще є сенс. Нижче - я не бачу сенсу, у першу чергу тому, що цих молодих людей, відверто кажучи, не так багато. Потрібно зберігати їх. І в першу чергу, ще раз повторю, через психологічну здатність усе ж таки краще, щоб це були вже трошки старші хлопці і дівчата.Давайте ще просто обговоримо якусь таку більшу рамку того, що відбувається. Ми всі бачили, з чого почався рік, з яких заяв наших союзників деяких. І це все поставило перед нами таке питання: а чим і як воювати нам доведеться в цьому році? Тому що деяка допомога поки не проглядається нова, деяка доїхала. Ну і, цікаво, що в нас є і які тут перспективи.Що в нас є - я вам не скажу, ви розумієте, з яких міркувань. Я скажу так, що ми маємо на сьогоднішній день велику кількість надійних союзників, які здатні задовольнити значну частину потреб Збройних Сил України.Крім того, український ВПК в умовах війни показує шалені темпи зростання, як по виробництву продукції, так і по кількості зразків, які проходять дуже швидко етап від дослідних до уже тих, які вводяться в серію. Це і українська артилерія, скажімо, "Богдана".Я пам'ятаю ті перші "Богдани" в мізерній кількості. Я вам розкрию таємницю - я побачив тільки аж одну "Богдану" на півдні України, яку дуже ретельно ховали, бо їх було декілька, але конкретно на напрямку була одна. Зараз у нас "Богданами" обладнані, точніше озброєні, підрозділи в кількості багато-багато одиниць в кожному.І те, як воно виглядало на початку, ті механізми зарядження, які використовувалися, ті снаряди, які використовувалися, і потім, що нам почало приходити вже від чехів, від наших партнерів, - це небо і земля. І результати цієї роботи ми бачили. Тобто ми багато разів брали участь у бойових стрільбах, і те, як вони працюють у польових умовах, - це просто фантастика: і результативність, і точність стрільби.Українські системи FРV-дронів - скільки ми зараз виробляємо прекрасних власних систем, які наш ворог не здатен зробити. Українські прекрасні морські дрони "Магура", які досягають фантастичних результатів, які загнали під плінтус рештки, підкреслю, рештки Чорноморського флоту противника. Понад 30% їхнього плавскладу було виведено назавжди зі строю або дуже суттєво пошкоджено. Це все результати.Тому, ще раз повторю, для нас ключове питання - збереження цієї підтримки на належному рівні або її відповідне нарощення. На щастя, останні заяви, які були зроблені нашими союзниками, зокрема свіжа заява президента Франції Емманюеля Макрона, який провів аж дві екстрені зустрічі в Парижі, запросивши союзників, і який на днях відбуває до Сполучених Штатів для переговорів разом із британським прем'єром Кіром Стармером, - це якраз-таки про військову допомогу, про озброєння.І я думаю, і сподіваюсь, і розраховую на те, що наші союзники виконають свої зобов'язання. Ну, і наш ВПК так само, звичайно.Я так розумію, що найбільш вузьке місце - це системи ППО. І це пов'язано з цивільним населенням. Мабуть, цей рік буде для цивільного населення не такий безпечний, як були попередні роки. Вони були небезпечні й ті, але…Не можу це коментувати зі зрозумілих причин, але ще раз скажу: наші системи захисту протиповітряної оборони теж не стоять на місці. Я пам'ятаю ті системи "Бук", системи "Ігла", "Стріла", які були на початку, і нечисленні "Стінгери", і те, що ми маємо на сьогоднішній день, у тому числі на батальйонному і ротному рівнях. Ті системи ПЗРК, які ми маємо, ті системи зенітно-ракетних комплексів у тій кількості, які надійшли, і те, наскільки фантастично зріс рівень.От питання: хто краще підготовлений до ведення дій - умовно кажучи, оператор румунської ППО чи навіть американської ППО, який бере участь тільки в навчальних стрільбах три-чотири рази на рік, або український пепеошник - да, у нього є зміни, є відпочинок, - який знищує інколи до кількох десятків цілей на місяць, навіть не на рік? Тобто - про що ми говоримо?Тому навіть з обмеженою кількістю систем ППО наші системи Повітряних сил здатні просто робити неможливе. Тому я би сказав так, що нема підстав зараз говорити про те, що буде гірше, що є приводи для занепокоєння. На сьогоднішній день і на завтра ми можемо дивитись достатньо впевнено, що все буде під контролем.З огляду на ці ваші слова, чи варто нам зараз буквально іти таким шляхом, щоб прагнути зупинити бойові дії за будь-яких умов, за будь-якого тиску, просто тому, щоб зупинити заради того, щоб зупинити? Це кому треба - більше нам чи більше Росії зараз, зрештою?Це питання до політиків, до дипломатів, які мають самі визначати умови. Але умови для початку цих переговорів відомі. Про це говорить українське політичне керівництво, про це говорять президент України Володимир Зеленський і наші партнери. Якщо складуться умови ведення переговорів з позиції сили - це буде момент для початку цих переговорів. Коли вони складуться, яким чином - це робота, яка має бути забезпечена як політиками, так і партнерами, так і Збройними Силами України. Коли все це станеться, коли все це складеться, тоді ці переговори мають початись.Я хочу наголосити: офіційна позиція, яка була виголошена урядом Сполучених Штатів, зокрема державним секретарем Марко Рубіо, який пояснив, чому переговори відбувалися в форматі американці – росіяни, - тому що там обговорювались на 90 з чимось відсотків питання двосторонніх відносин Америки і Росії. Питання війни, яку Путін розв'язав проти України, обговорювалось, але воно не було мейнстримом.Тому це пояснює, що наші союзники тим самим сигналізують, що вони почали попередні консультації, але це ще не мирні переговори.А які тоді умови мають скластися, зрештою, для того щоб це були мирні переговори, а не шантаж?Дивіться, ситуація в Російській Федерації, скільки б не намагалася приховувати пропаганда, дуже далеко від ідеалістичної. Вони намагаються повсякчас нам навіяти враження про те, що їхня економіка втрималася в режимі санкцій, що російські збройні сили мають достатній мобілізаційний підготовлений резерв, що російська армія має надійних союзників в особі Ірану, Північної Кореї і Китаю. І тому, мовляв, "ми здатні і готові воювати до побєдного конца" - до польської і румунської границі. Це те, що вони постійно нам розказують.Але давайте подивимося навіть на їхню внутрішню аналітику. Нещодавно були оприлюднені дані економічного центру, який очолює рідний брат міністра оборони Російської Федерації Бєлоусова. До речі, він має рідну племінницю в Києві. Так, у нього є рідна племінниця: у нього був старший брат, і оцей старший брат, він уже помер, - він у Києві жив. І його племінниця родом з Києва, вона киянка. Так от скількись місяців тому була гучна історія - вона просто принизила, записала до нього відеозвернення і пояснила: "Дядя, вот приедь і посмотри, кто кого обстреливает и что летит сюда на наш город Киев, в который ты сам приезжал к моему отцу". Ну, тобто все це було.І тому оцей центр, який очолює, я так розумію, ще один брат, очевидно молодший, пана Бєлоусова, оприлюднив за замовленням російського уряду достатньо невтішні оцінки стосовно ситуації на російському ринку, і фондовому в тому числі. І ми бачили, як росіяни раділи навіть початку цих переговорів. У них починають злітати ринки. Чому? Вони виключені.Оцей останній пакет санкцій, який запровадив президент Байден, 180 кораблів їхнього тіньового нафтового флоту - все це просто підрізало їм крила. І не тільки про гроші. Китай і Індія починають переключатись на інші країни. Що для них найгірше, розумієте? Питання мобілізаційного ресурсу - так, він поки працює, але вони змушені постійно задирати планку. Вони вже платять 40 000 доларів на нос мобілізованому. Скільки вони будуть платити - за 100 000?Ну, уже цю ціну вони не зможуть витягти. Крім того, наявність ресурсу вони починають закривати іноземцями. Звідси північні корейці, звідси жителі країн Африки, жителі Азії і таке подібне. І тому я ще раз кажу, що для них теж, щоб вони не говорили, ситуація складається гірше, гірше й гірше. І вони теж будуть поспішати з цими переговорами. Вони Путіну так само потрібні.Інша річ - що Путін, звичайно, буде дивитись на нашу ситуацію. Якщо у нас нерозумні люди почнуть розкачувати всю цю історію, робити внутрішню колотнечу, - звичайно, Путін буде цим користатись. І він цим користається. Я ще раз кажу, що ключове питання - це збереження внутрішньої єдності, тієї, яку ми продемонстрували всьому світу у 2022 році.Від цього залежить, які умови будуть цього всього - припинення, неприпинення, тимчасове зупинення. Тобто як не кажи, але це важливо в першу чергу. Чи буде це те, що дозволить укріпитися Путіну, чи це буде те, що не дозволить йому далі воювати зрештою.Так, безперечно, тому що плани Путіна - і про це каже відверто і українська військова розвідка, і про це каже президент Зеленський - плани Путіна не обмежуються Україною. Він думає про захоплення держав Балтії, він думає про захоплення Польщі. Більше того, плани створення 15 додаткових дивізій на західному фланзі Росії - це про що? Про Україну? Ні. Вибачте, вони проти кого будуть розвернуті? А Сувальський коридор - вибачте, вся ця історія з воєнної точки зору для НАТО може обернутися дуже серйозними наслідками. Вони зараз стикнулись з тим, що виведення армії Сполучених Штатів вимагає від них зараз розгортання.От останні цифри НАТО, вони підрахували. Знаєте, скільки їм потрібно ресурсу? Я зразу скажу, цього ресурсу в них нема, - 300 000 особового складу, додатково призваного, в країнах у всій Європі. Де вони будуть шукати, з урахуванням тих тенденцій, які ми вже обговорили? 2000 танків і 1400 бронемашин їм потрібно виробити. З їхніми темпами виробництва, а все це - забезпечення, робочі місця, підготовлені екіпажі, БК до всіх цих танків і бронеавтомобілів - це ж не рік, не два, не три, це не п'ять років навіть.У них темпи виробництва такі, що вони це будуть виробляти дуже довго. А Путін не буде чекати 5 і 10 років, розумієте? Він може - якраз-таки на своїх криворуких станках, вивезених із Німеччини в 1945 році, це ж досі ці станки, які працюють там. Вони вкрадені. Там "подшаманенные", "подкрученные Ваней под две банки спирта где-то" відремонтовані.І коли починають наші окремі блогери чи так звані військові експерти глумитись - ну, вони вивели танки 1960-х, 1970-х, - вибачте, всі ці танки їздять, вони стріляють, вони вбивають. Якщо ти такий розумний, іди й мобілізуйся в підрозділ ЗСУ. Хай це не буде передовою лінією. Навіть у підрозділ РЕБ кудись там піди. І спробуй посидіти під обстрілами російського танка. Я вас запевняю, що це задоволення незабутнє просто буде. Навіть якщо це буде танк, вироблений в 1950-х роках.

Більше про "бавовну" в Росії та на тимчасово окупованих територіях – у тижневому огляді Еспресо.Липецьк під атакою дронів, знищені два новітні радіолокаційні комплекси біля Москви, уражена нафтоперекачувальна станція "Андреаполь" та пожежа на території промислового підприємства у Калузькій областіУ ніч проти 13 лютого у Липецьку поскаржилися на атаку безпілотників. Вибухи пролунали в районі промислової зони, нібито є постраждала. Близько 04:20 (за місцевим часом) губернатор області написав про "масований наліт БПЛА і про можливу роботу ППО російської армії. За кілька хвилин він додав, що в кількох районах Липецька зникло світло. Тим часом російські канали повідомляли про нібито 12 вибухів у промисловій частині Липецька. Зазначалося, що безпілотники, ймовірно, атакували Новолипецький металургійний комбінат. Крім цього, він стверджував, що через падіння уламків БПЛА на території Липецької станції аерації постраждала працівниця підприємства.  Тим часом російське міністерство оборони заявило, що у ніч на 13 лютого нібито знищили 83 безпілотники. Серед них над Білгородською областю було збито 37 БПЛА, по 12 – над Курською та Липецькою, дев'ять – над Тверською, по три – над Білгородською, Калузькою, Смоленською та Воронезькою, один – над Ростовською областями.Також 13 лютого стало відомо, що трохи раніше, 7 лютого, у Московській області вибухівка знищила два російських радіолокаційних комплекси "Валдай", призначених для цілодобового автоматичного виявлення та протидії БПЛА. Це новітня розробка російського військово-промислового комплексу - перший зразок у своєму класі, прийнятий на озброєння армії держави-агресора. А сам вибух стався на території в/ч 52116 у місті Долгопрудний під Москвою. Ця частина відповідає за безпеку повітряного простору над столицею РФ.А дрони Служби безпеки України уразили нафтоперекачувальну станцію "Андреаполь" у Росії, що є частиною Балтійської трубопровідної системи – 2.За даними джерел, після атаки загорівся склад котельного обладнання та закритий розподільний пристрій. Відтак унаслідок атаки безпілотниками тимчасово зупинилося перекачування нафти. "Кожен день простою цієї нафтоперекачувальної станції приносить Росії десятки мільйонів доларів збитків, адже вона є частиною трубопроводу, яким нафта постачається в термінал "Усть-Луга" на Балтійському морі. Дронові санкції СБУ проти російського нафтового комплексу триватимуть і надалі", – повідомило джерело.Також у четвер, 13 лютого, Повітряні сили Збройних Сил України атакували взводний опорний пункт 28-го стрілецького батальйону 60-ї окремої мотострілецької бригади збройних сил Російської Федерації на Курщині, звідки росіяни запускали безпілотники по Сумській області. У Генштабі зазначили, що ця операція стала частиною комплексних заходів українських військових, спрямованих на нейтралізацію загроз та послаблення військового потенціалу ворога.І вже у ніч на суботу, 15 лютого, росіяни поскаржилися на атаку невідомих дронів і заявили про збиття 40 повітряних цілей. Зокрема, стверджували, що пожежа спалахнула на території промислового підприємства у Калузькій області. Губернатор області написав, що уламки збитого дрона буцімто впали на території промислового підприємства у Дзержинському районі. Внаслідок цього сталося займання однієї з будівель. За попередньою інформацією, постраждалих немає. Окрім того, про вибухи повідомляли місцеві жителі у Волгограді, а також під Саратовом і Тулою. Російські ЗМІ повідомляли, що у Волгограді дрон влучив у багатоповерхівку. Начебто минулося без постраждалих.За словами росіян, суботньої ночі їхні засоби ППО також знищили 17 дронів над територією Волгоградської області, 12 БПЛА – над Калузькою областю, 9 – над Ростовщиною і ще два невідомих дрони над територією Саратовської області.Думки експертівВійськовий експерт, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss Валерій Рябих зазначив, що ГУР завдає ударів по найбільш чутливих точках РФ."ГУР, окрім здобування інформації, також широко долучається до відчутних ударів по території противника, знищуючи виробничий, промисловий та інтелектуальний потенціал, завдаючи ураження по найбільш чутливих точках російської економіки, зокрема в такій сфері, як розробка нових засобів озброєнь", – каже він.Експерт також відзначив, що два потужних комплекси "Валдай", які росіяни не використали для прикриття своїх військ, є доволі важливим результатом."І ще більш важливо те, що ці комплекси ще не були поставлені на озброєння, вони тільки проходили необхідні процедури. Тож сподіваємось, що найближчим часом противник не отримає ці комплекси на озброєння", – наголосив Валерій Рябих.

Стаття була опублікована 10.02.2025 на сайті wybоrсzа.рl. Автор - Мирослав Чех, журналіст, політичний аналітик, колишній радник української влади, ексдепутат Сейму від Демократичного союзу. Еспресо наводить переклад.За потоком інформації про зупинення вогню в Україні та мирні переговори (про які найбільше говорять Дональд Трамп і його оточення), а також про підготовку до зустрічі президента США з Володимиром Зеленським (має відбутися незабаром) і Володимиром Путіним (більш віддалена перспектива, вони вже мали розмовляти телефоном), суто військові питання вислизають з нашої уваги.А саме вони визначать момент, коли Кремль буде змушений вести переговори про припинення війни.Вже відомо, що Захід – зокрема США – не покине Україну, хоча тягар допомоги ляже на плечі європейців. У середу, 12 лютого, на американській авіабазі в німецькому Рамштайні відбудеться чергове засідання групи підтримки України (50 країн), яке скликав міністр оборони Великої Британії Джон Гілі, а не міністр оборони США Піт Гегсет.Джон Гілі, фото: gеttyіmаgеsПріоритетом Вашингтона є "дипломатичні зусилля" для припинення війни, а не переозброєння української армії, заявив Гегсет. Британці ж вважають, що без посилення українців війна затягнеться на довгі роки.Путін і його генеральний штаб переконані, що військові операції відбуваються за планом і що перемога вже має бути поряд.У такому варіанті їх запевняють військові експерти та журналісти західних країн, які ще з середини 2023 року говорять про неминучий крах української армії. На той момент провалився контрнаступ, який мав відкрити українцям шлях до повернення Чорноморського узбережжя і виходу на Перекопський перешийок – єдиний сухопутний зв'язок з Кримським півостровом.Якби план був успішним, кінець війни був би неминучим. Однак він не був реалізований через низку причин, про які ми поговоримо далі. З вересня 2023 року українські військові проводять "стратегічну оборонну операцію", тобто росіяни нападають, українці захищаються. І війна перейшла у фазу конфлікту на виснаження.Стратегія українського Генштабу передбачає тверду оборону, допускаючи залишення окремих населених пунктів, які стало неможливо утримувати через знищення позицій або через помилки командування і хаос в армії. І те, й інше трапляється.Українська армія відступає, зазнає втрат у людях і техніці, хоча і значно менших, ніж російська.Її великою проблемою є недостатня кількість мобілізованих і навчених солдатів (у 2024 році було мобілізовано 200 тисяч чоловіків), дезертирство і недостатня кількість зброї та боєприпасів.У росіян закінчуються танки, а українці отримують Міrаgе 2000Ситуація почала ставати критичною на кількох ділянках фронту, головним чином на Донбасі (бої точаться в центрі Торецька та  Часового Яру), а також на відвойованій влітку 2023 року частині Запорізької області (втрачена Велика Новосілка).Для стабілізації ситуації командувач Сухопутних військ генерал Михайло Драпатий прийняв командування ключовим угрупованням військ "Хортиця". Він є одним з наймолодших (народився 1982 року) і найздібніших командирів стратегічного рівня, брав участь у звільненні правобережної частини Херсонської області (осінь 2022 року) та зупинці російського наступу на Харків (квітень 2024 року).Завдяки такому призначенню з фронту надходять новини про значне поліпшення морального духу військових та стабілізацію фронту на підступах до Покровська.Український план передбачає оборону, а разом із тим і завдання максимальних втрат. Росіяни втрачають від 1300 до 2000 вбитими і пораненими щодня. Західні медіа повідомляють про виснаження запасів танків і бойових машин піхоти радянських часів (нові виробляються в невеликій кількості), а також про проблеми з літаками і гелікоптерами, яких давно не було на передовій.Знищений російський танк. Фото: gеttyіmаgеsДля своїх атак росіяни використовують піхоту (звідси і назва "м'ясні атаки"), яка пересувається на мотоциклах, автомобілях і машинах для гольфу.Північнокорейські солдати, 10 тисяч з яких були залучені, щоб допомогти вибити українські війська з Курської області, не впоралися з завданням, зазнавши таких великих втрат, що були відведені з лінії фронту на три тижні.Для повітряних атак Росія зараз здебільшого використовує безпілотники, оскільки ефективність ракетних ударів - масованих минулої зими - значно знизилася після того, як українська протиповітряна оборона отримала вісім батарей Раtrіоt, німецькі протиракетні комплекси ІRІS-Т SLМ та зенітні комплекси з інших країн.Від 1300 до 2000 вбитими і пораненими щоденно втрачають росіяни.Україна також почала використовувати для боротьби з ракетами винищувачі F-16, отримані від Данії та Нідерландів, які довели свою ефективність у виконанні цього завдання. А перші винищувачі Міrаgе 2000-5F щойно прибули з Франції.Мобілізація в Україні. Лише один рік за контрактом"Війни не виграють в обороні", – заявив два тижні тому головнокомандувач Збройних Сил України генерал Олександр Сирський. Водночас він підкреслив важливість успіху операції в Курській області, яка показала, що військо все ще має наступальний потенціал.Це важлива заява, оскільки одним із фундаментальних викликів для оборони країни стали проблеми в системі військового керівництва після звільнення генерала Валерія Залужного рік тому.Разом із ним були звільнені з військової служби ще декілька інших генералів, і ця втрата не була виправлена досі. Це має змінити новий заступник міністра оборони. Генерал Євген Мойсюк, заступник Залужного у 2021–2024 роках, відповідає за мобілізацію та підготовку військовослужбовців.Організаційна система армії має базуватися на корпусах, а не на бригадах та оперативних групах, що дозволить забезпечити краще командування та поступове залучення новостворених бригад до бойових дій.Корпус складатиметься з 3-5 постійних бригад (досі "роздроблених" для проведення конкретних операцій), що допоможе забезпечити єдине управління військами на конкретних ділянках фронту.І завдяки цьому новосформовані підрозділи будуть поетапно залучатися до бойових дій, що дозволить уникнути масового дезертирства, як це сталося з тренованою у Франції 155-ю бригадою.Чоловіки віком 18–24 років зможуть служити в армії – оскільки американці наполягають на їх призові – але лише за однорічним контрактом. Це суттєва зміна, оскільки раніше мобілізації підлягали чоловіки віком від 25 років. Через демографічну структуру населення - тих, хто народився навколо 2000 року, є найменше, і це також питання можливості наймолодших чоловіків створювати сім'ї та мати дітей, оскільки війна та масові міграції за кордон і всередині країни спричинили катастрофічне скорочення народжуваності.Головною проблемою системи мобілізації та підготовки призовників стала "бусифікація" (від bus – автобус, бус в який завантажували призовників, на яких натрапляли на шляху) та короткий термін підготовки солдатів. У суспільстві поширилася думка, що призов до армії, а особливо до піхоти, означає неминучу смерть.Основне завдання генерала Мойсюка – змінити це. Якщо йому вдасться, ситуація на фронті може суттєво змінитися. Тим паче, що національна оборонна промисловість вже виробляє третину боєприпасів та озброєння, особливо безпілотників, необхідних для армії.Словом, українці вчаться на прикладі нинішньої ситуації на фронті, вчаться на власних помилках і планують на кілька років вперед.Конфлікт з американцями та штучний інтелект. Причини відставки Залужного"Залізний генерал", як називають Залужного, став національною легендою і залишається найпопулярнішою постаттю в країні. Зараз він є послом України у Великій Британії, що набуло додаткового значення в контексті змін у форматі "Рамштайн".Тим паче, що в жовтні, після кількох місяців мовчання, він розпочав активну публічну діяльність. Опублікував свій перший том спогадів і роздумів "Моя війна", пише статті, а його виступ у найважливішому зовнішньополітичному аналітичному центрі Великої Британії Сhаthаm Ноusе мав чималий резонанс.У ньому Залужний дозволив трохи зазирнути за лаштунки невдалого контрнаступу влітку 2023 року, відкрито розповівши про конфлікт з американським генералітетом. Після кількох тижнів запеклих боїв він наказав змінити узгоджений з американцями спосіб прориву російських оборонних ліній. Припинив використання цілих бригад, оснащених західними танками і бойовими машинами, і наказав перейти до використання невеликих штурмових груп, підтримуваних лише важкою технікою.У Києві ходять легенди про те, як він сперечався з американським командуванням про продовження операції попри втрати, щоб відбити Токмак - мету літнього наступу.Він сказав їм, що війна в Україні нагадує найбільшу бронетанкову битву Другої світової війни на Курській дузі в 1943 році, а не операції в Афганістані та Іраку. У відповідь йому сказали, щоб він не був таким самовпевненим, бо "ще нічого не виграв".У Сhаthаm Ноusе він також натякнув на розбіжності щодо подальшого ходу війни, говорив про мінливий характер війни і уроки, які мають засвоїти з неї стратеги НАТО.Саме ці теми свого часу й прискорили його відставку.1 листопада 2023 року Верховний Головнокомандувач опублікував у виданні Тhе Есоnоmіst три тексти, в яких виклав свій аналіз перебігу війни та перспективи її завершення. Він стверджував, що вона зайшла в глухий кут позиційної фази і що Україна не в змозі виграти війну на виснаження.Виходом, на його думку, є радикальні зміни на полі бою, тобто якісний стрибок у технічних можливостях української армії завдяки використанню досягнень новітніх технологій та штучного інтелекту.Публікація була узгоджена з офісом президента Зеленського, але її погане сприйняття українцями (суспільство вірило у швидку перемогу, а тут раптом "глухий кут") й адміністрацією Джо Байдена та її генералітетом ("ми не будемо слухати лекції того, хто ще нічого не виграв") зрушили лавину, яка призвела до відставки.Валерій ЗалужнийВ оточенні Зеленського відчули, що настав вдалий час позбутися популярного командира і потенційного політика напередодні – як здавалося – президентських виборів. Дійсно, будувалися плани провести їх навесні 2024 року, у визначений Конституцією термін, попри те що країна перебуває у стані кровопролитної війни, з мільйонами біженців усередині країни та за її межами.Від цієї ідеї врешті відмовилися, зокрема й через те, що Москва наполягала і продовжує наполягати на проведенні виборів. Путін незмінно стверджує, що Зеленський втратив легітимність влади, а отже можливі мирні переговори можуть вестися лише зі спікером парламенту, оскільки саме він зараз є главою держави.Лише нещодавно в Кремлі змінили свою думку ("зрештою, ми можемо домовитися з позбавленим легітимності Зеленським"), оскільки після перших дій адміністрації Трампа відчули, що ситуація розвивається всупереч їхнім планам.Розчарування висловив не прямо, але виразно міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, коли 4 лютого заявив, що корпоративне гасло президента США "Маkе Аmеrіса Grеаt Аgаіn" нагадує гасло Гітлера "Dеutsсhlаnd übеr аllеs" ("Німеччина понад усе").Морські дрони та наступ роботів без участі солдатівХоча для більшості українців найважливішим було те, що Залужний хотів зберегти життя солдатів і домігся великого успіху, відкривши для країни "зерновий коридор", вигнавши російський флот із західної частини Чорного моря (в чому йому допомогли британці), його звинувачували в провалі наступу.Ба більше, були також спроби поставити під сумнів мобілізацію кількох сотень тисяч призовників, хоча така необхідність була очевидною для будь-кого, хто хоч трохи знайомий з реаліями війни на виснаження.Перебіг подій підтвердив прогнози та оцінки колишнього головнокомандувача. Хоча б сказане востаннє в листопаді те, що Третя світова війна вже триває - з коаліцією авторитарних режимів Росії, Північної Кореї, Ірану та Китаю з одного боку, а спільнотою демократичних держав – з іншого. Лише останні намагаються не сприймати серйозність виклику і тому досі не готові до такого протистояння.У Сhаthаm Ноusе Залужний повторив свої слова прямо і твердо: "Західна преса і генерали сміялися наді мною. У 2024 році в бойових діях беруть участь передові технології, оснащені штучним інтелектом. З мене вже ніхто не сміється".Слова про зміну характеру війни і закінчення влітку 2023 року епохи збройних конфліктів на кшталт Корейської війни 1950-1953 років перегукуються з його дискусією з американським командуванням щодо невдалого наступу.Висновки Залужного про вирішальну роль технологій, зокрема штучного інтелекту, є дуже далекосяжними.Валерій Залужний. Фото: gеttyіmаgеsЧи є – поставив він риторичне запитання – винищувачі, авіаносці та супердорогі ракети основою глобальної безпеки?"Я вас трохи розчарую. На жаль, не є".Як доказ слушності свого висновку він може навести Битву за Чорне море, як називали боротьбу за витіснення російського Чорноморського флоту із західної частини басейну, виграну завдяки українським морським безпілотникам. Здатних не лише топити кораблі, а й збивати гелікоптери та літаки.Своєю чергою повітряні безпілотники завдають ударів по російських нафтопереробних заводах, логістичних центрах і складах боєприпасів у кількох сотнях кілометрів за лінією фронту. А місяць тому українська армія провела штурм, використовуючи лише роботів.Штучний інтелект в армії США. Ілон Маск виправить "помилку Байдена"Презентація китайською лабораторією моделі "міркування" R1 DеерSееk, яку можна порівняти з моделями відомих ОреnАІ, Аnthrоріс та Меtа, викликала справжній шок у США. Адже китайський продукт коштував лише невелику частину того, що витратили американські гіганти Кремнієвої долини.У світлі цієї сенсації нове керівництво Пентагону розпорядилося переглянути плани постачання озброєнь з метою ширшого використання сучасних технологій, штучного інтелекту і безпілотників.Тому що плани наприкінці правління Байдена занадто мало враховують нові технологічні реалії.У п'ятницю, 7 лютого, Трамп оголосив, що доручив Ілону Маску "переглянути витрати" в Пентагоні, щоб скоротити "марнотратство" і подивитися на структуру коштів. Сам мультимільярдер оголосив, що йдеться передусім про збільшення витрат на високі технології та штучний інтелект, оскільки США не виграють наступну війну зі своїм нинішнім озброєнням.Ілон Маск і Дональд Трамп. Фото: gеttyіmаgеsСправді, вже нікому не до сміху.За оцінками Залужного, технологічний прорив в озброєнні армії варто очікувати у 2027 році, коли поточна революція досягне критичної точки, а моделі, що розробляються зараз, будуть використовуватися впродовж десятиліть.До наступного технологічного прориву."Голодомор і Буча унеможливлюють будь-яке співіснування з Росією"Виступ посла Залужного у Сhаthаm НоusеПередовсім я хотів би подякувати вам за запрошення до цього чудового місця. Для мене велика честь бути тут і серед вас – людей мудрих і відомих.Вже стало традицією, що кожну зустріч з друзями та партнерами я починаю і закінчую словами подяки за підтримку. Дякую за те, що ви вистояли, продовжуєте боротьбу і, сподіваюся, будете боротися до перемоги. Незалежно від слабкості політиків. Не тільки для України, але й для всього цивілізованого світу ми переможемо чуму, яка прийшла до нас у ХХІ столітті.Я хочу, щоб наша розмова була максимально відвертою, бо тільки через відвертість ми зможемо правильно прочитати процеси, свідками яких є. Я наведу деякі факти про реальність, які можуть претендувати на емпіричні твердження. Наскільки вони є науковими, ви зможете вирішити самі.Перший факт – це існування "колективного Заходу", з чим ви напевне погодитеся. Він дійсно існує, під ним ми розуміємо групу розвинених західних країн з високорозвиненою економікою і демократією та власною системою безпеки - такою, як НАТО.Існує також низка авторитарних країн з високою концентрацією влади в одних руках. Це країни без демократії. Їхня економіка базується на викопних запасах або централізованому плануванні і покликана служити інтересам лідера, партії чи руху.Є країни, які в результаті історичних подій або прагнень власного народу зуміли вирватися з-під влади авторитарних імперій чи режимів. Деякі з них приєдналися до колективного Заходу. Інші, здебільшого через перешкоди з боку авторитарних імперій, продовжують боротьбу за приєднання до цивілізованого світу, але небезпека втрати незалежності зберігається.Частина країн, таких як Грузія та Білорусь, втратили свою формальну незалежність. Україна, в результаті шаленого опору Росії та власної нерішучості щодо напряму своєї зовнішньої та безпекової політики, перебуває в стані війни за незалежність від авторитарної імперії.Це дуже важлива заувага для розуміння війни в Україні. На відміну від Білорусі та Грузії, які втратили свою незалежність майже без кровопролиття, Україна вже 10 років бореться за свою незалежність зі зброєю в руках. Масштабна війна триває вже майже три роки, в ній загинули понад 30 тисяч людей і сотні тисяч отримали поранення. Проте ми продовжуємо боротьбу.Це головний доказ того, що ми хочемо жити в цивілізованому західному світі. І, попри численні труднощі, ми зберігаємо право на власне майбутнє.Валерій Залужний. Фото: gеttyіmаgеsВорог, топчучи наші бажання, ставить під сумнів нашу історію та культуру, прагне знищити наш народ. Це підтверджують не лише події минулого століття, такі як Голодомор, Великий голод 1932–1933 років, але й нещодавні події в Бучі, Гостомелі та на окупованих територіях.Цей факт унеможливлює будь-яке співіснування з Росією у майбутньому і не дозволяє розглядати припинення війни на підставі будь-яких листів про наміри щодо взаємної безпеки, таких як домовленості України з іншими державами про так звані гарантії.Те, що зараз відбувається в Україні, є логічним наслідком небажання колективного Заходу впливати на глобальну систему безпеки.Використовуючи слабкість Заходу, зокрема США, Росія почала розширювати власний "безпековий простір" у 2008 році. Потім у 2014 році за мовчазної згоди колективного Заходу вона розпочала війну проти України, яка перетворилася на найкривавішу війну ХХІ століття в центрі Європи.Щоб Захід і далі боявся, Путін говорить про червоні лінії і ядерну зброю. Західні політики, стаючи заручниками своїх виборців, щораз частіше промовляють молитву про необхідність уникнення ескалації. Повторюю, я говорю про факт реального світу. Чи обмежиться апетит Путіна виключно війною проти України – це те, на що західні політики повинні відповісти своїм виборцям.Колективний Захід не вірив в Україну. І саме тому західна преса, боячись Путіна, дала Україні спочатку три години, а потім три дні. Пізніше, коли прибіг на допомогу Україні, Захід - побоюючись чи то ядерної зброї, чи то ескалації – не зміг надати Україні необхідну кількість зброї.Тому 2023 року ми не змогли досягти значних успіхів у розгромі Росії. І опинилися у стані війни на виснаження, з якої, схоже, наразі немає виходу. Я не збираюся це обговорювати, сподіваюся, ви читали мої статті. Зрештою, я писав їх для вас. Зазначу лише, що саме тоді ми втратили можливість закінчити війну самостійно.Ще один факт стосується всіх нас у цій залі. Скажіть, хіба це секрет, що навколо Росії об’єднуються Китай, Північна Корея та Іран? Хтось вірить, що вони об'єдналися проти України?Якщо так, то я буду першим, хто висловить свої сумніви - в тому сенсі, що більшість людей в цих країнах навіть не знають, де розташована Україна. З іншого боку, до такої організації, як БРІКС  [спочатку неформальний блок нових, відроджених і майбутніх держав, що об'єднує Бразилію, Росію, Китай, Індію та Південну Африку, який зараз розширюється завдяки країнам колишнього так званого третього світу і стає чимось на зразок антизахідного альянсу на чолі з Китаєм і Росією], і, зокрема до її перспектив, варто придивитися уважніше.Вона розширюватиметься – і що з цього приводу каже колективний Захід? Все ще побоюється ескалації?Іншим важливим фактом є еволюція війни як явища. Хочете ви цього чи ні, хочуть цього ваші виробники зброї з контрактами в руках чи ні – війна, на жаль, змінилася. Такої війни, як у 1953 році, вже не буде, вона закінчилася в Україні влітку 2023 року, в той момент, коли на поле бою вийшли роботи.Коли я говорив про це в той момент, західна преса і генерали сміялися з мене.У 2024 році вже є загальновідомим, що в битвах беруть участь передові технології, зокрема й ті, якими керує штучний інтелект.З мене більше ніхто не сміється. Навіть у Великій Британії змінюється стратегія національної безпеки.А НАТО мовчить. То що ж відбувається з глобальною безпекою? Вона все ще базується на винищувачах, авіаносцях і супердорогих ракетах? Я вас трохи розчарую. На жаль, це не так. Я не буду розвивати цю тему. Сподіваюся, ви прочитали те, що я для вас написав.Ми, українці, вже 10 років боремося за свою свободу. І свою перемогу бачимо дуже просто. Ми повинні здобути три основні відчуття.Відчуття безпеки. Ми повинні бути впевнені, що навіть через 100 років ніхто не нападе на Україну.Ми хочемо безпеки для себе і своїх дітей. Цього можна досягти дуже швидко і просто. Україна повинна стати членом НАТО.Хоча військові можливості Альянсу залишаються дискусійним питанням, наразі альтернативи НАТО немає.Кожен житель України повинен отримати відчуття необмежених можливостей для розвитку.Ці питання часто обговорюють на Заході. Чи можливо досягти цієї мети без безпеки? Чи буде готовий інвестор вкладати свої кошти в країну, де завтра знову може початися війна?Знову ж таки, я вас розчарую. Ні, не буде готовий. Без безпеки апріорі немає довгострокових перспектив.Кожен українець повинен відчувати, що він удома. Там, де він народився і виріс, де поховані його батьки, де живуть його діти. У мирі та спокої.Я прийшов до вас не для того, щоб критикувати Захід чи НАТО. Я прекрасно розумію, що навіть за Будапештським меморандумом [документ, підписаний у 1994 році Україною, США, Великобританією та Росією про відмову Києва від ядерної зброї] нам ніхто нічим не зобов'язаний. Але кожен день Україна бореться за виживання.Хотілося б тільки, щоб Джордж Сантаяна [автор вислову, що "хто не пам'ятає свого минулого, той приречений пережити його знову"] помилявся. Щоб ми, як людство, тримаючи у руках долю ХХІ століття, стали мудрішими і пам'ятали своє минуле, аби не переживати його в майбутньому.Виступ генерала Валерія Залужного, Головнокомандувача Збройних Сил України протягом перших двох років війни, а тепер Посла України у Великій Британії, в Сhаtmаn Ноusе – провідному аналітичному центрі Великої Британії – 17 жовтня 2024 року.

На фронті з початку доби 16 січня і до вечора вже відбулося 131 бойове зіткнення. Найбільша кількість боїв відбувалася на Покровському напрямку, де ворог втратив близько 300 своїх солдатів за день, та в Курській області. Російські окупанти завдали під час атак 1 ракетний удар та 30 авіаційних ударів, залучивши для обстрілів 1 ракету та скинувши 47 керованих авіаційних бомб. Крім цього, противник для ударів також залучив 882 дрони-камікадзе та здійснив понад 4300 обстрілів по позиціях Сил оборони України і населених пунктах, повідомляє Генштаб у Теlеgrаm. На Харківському напрямку російські загарбники активних дій не проводили. На Куп'янському напрямку ворог атакував поблизу Петропавлівки, Голубівки, Дворічної, Загризового та Піщаного. Було завершено 5 боїв, ще 1 ворожа атака триває. На Лиманському напрямку противник штурмував позиції ЗСУ поблизу н.п. Копанки, Новосергіївка, Греківка, Зелений Гай, Макіївка, Торське, Новоплатонівка, Терни та Зарічне. Українські захисники зупинили 11 атак ворога, ще 2 бої тривають. На Сіверському напрямку окупанти 5 разів штурмував позиції ЗСУ поблизу Верхньокам'янського та Білогорівки. Зараз точиться 1 бій поблизу Івано-Дар'ївки. На Краматорському напрямку загарбники 7 разів атакували в районах Привілля, Білої Гори, Григорівки та Часового Яру. Усі спроби окупантів просунутися вперед були припинені українськими захисниками. На Торецькому напрямку противник здійснив 12 штурмових дій, атакуючі біля Кримського, Леонідівки, Торецька та Щербинівки. На Покровському напрямку ворог 47 разів атакував у районах н.п. Зелене Поле, Єлизаветівка, Миролюбівка, Промінь, Лисівка, Новий Труд, Покровськ, Шевченко, Звірове, Котлине, Успенівка, Удачне, Слов'янка, Петропавлівка, Андріївка, Улакли, Курахове, Дачне та Янтарне. На цьому напрямку досі тривають 9 боїв. "За наявними на цей час даними, втрати ворога, на даному напрямку, за сьогодні склали 300 військовослужбовців вбитими та пораненими, знищено чотири автомобілі, крім того, суттєво пошкоджено ворожий танк, міномет та один автомобіль противника", - розповіли в Генштабі. На Новопавлівському напрямку окупанти 10 разів атакували поблизу Костянтинополя, Великої Новосілки та Времівки. 5 штурмів ворога були відбиті, бої тривають. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 67-ма бригада ЗСУ успішно зупинила спробу прориву росіян у Сумську область У Генштабі додали, що ворог завдав авіаційних ударів керованими бомбами по районах н.п. Новопіль та Костянтинопіль. На Гуляйпільському напрямку українські захисники відбили 2 ворожі атаки поблизу Новосілки та Темирівки, окупанти успіху не мали. На Оріхівському напрямку росармія без успіху атакувала н.п. Новоданилівка. На Придніпровському напрямку воїни ЗСУ зупинили 4 ворожі штурми. На Курському напрямку Сили оборони України відбили 13 ворожих атак, ще 6 боїв досі тривають. У Повітряних силах ЗСУ створили спеціальну комісію, яка вивчає стан справ стосовно переведення військовослужбовців дефіцитних спеціальностей в інші роди та види Збройних сил.

Удар по Україні 15 січняВранці 15 січня Росія завдала ракетного удару по Україні. Росіяни цим ударом цілили по українській газовій інфраструктурі на Харківщині, а також на Львівщині й Івано-Франківщині. Станом на зараз інформації щодо критичних пошкоджень немає. Президент Володимир Зеленський заявив сьогодні, що завдяки протиповітряній обороні та всім задіяним підрозділам вдалося зберегти роботу української енергосистеми. На цій мапі зображено, з яких напрямків ворог використовував ракетне озброєння для ударів по нашій енергетиці. Нагадаю, що перед тим найбільш масовий удар з використанням ракет у противника був у листопаді минулого року, тоді було застосовано 263 ракети. У сьогоднішній атаці ворог використав 117 засобів ракетного повітряного нападу, з яких ракет було 43 одиниці. Тобто можна прогнозувати, що з огляду на накопичення російських ракет найближчим часом не виключено ще  такі удари, якраз у час збільшення морозів. Які ракети використовував противник: знаємо, що були балістична ракета "Іскандер" або корейська ракета - одна одиниця, сім ракет Х-22, які важко збивати, чотири крилаті ракети морського базування "Калібр". Також були керовані ракети. Серед крилатих ракет було 27 - це якраз Х-101, досить відомі і Х-55СМ. Х-55СМ - це ракета, яка також використовується з бомбардувальника ТУ-95, але ці ракети були із залізними болванками замість бойових частин. Тому що це ракети, які, власне, використовуються противником для стратегічних ядерних сил, вони є носіями ядерної зброї. Ці зразки з макетами бойових частин використовуються якраз для того, аби відволікати увагу і можливості нашої протиповітряної оборони, тому що в будь-якому разі їх треба збивати, що, власне, і було зроблено. Загалом збили 80% ракет і майже всі "шахеди" та імітатори безпілотників (останніх - 74), що говорить про достатньо високу ефективність протиповітряної оборони. Хоча Володимир Зеленський у своєму коментарі до російської ракетної атаки, знову згадав про те, що на зустрічі в Рамштайні наші партнери обіцяли більше засобів протиповітряної оборони, не всі вони ще передані. Також тоді йшлося про те, аби забезпечити виробництво в Україні за ліцензією їхніх систем ППО і ракет для засобів протиповітряної оборони. Це напрямок вкрай складний, але робити його все рівно потрібно. І сподіваємося на допомогу наших партнерів. Агенція оборонних закупівель пояснила контрактування мін часів Другої світовоїА далі про зброю, але дещо в іншому вимірі. Ми вчора писали, багато говорили про контракт на закупівлю Агенції оборонних закупівель - це державне підприємство Міністерства оборони - через болгарську компанію-посередника кількасот тисяч протитанкових мін. Дійсно, протитанкові міни нам вкрай потрібні, але це вперше, коли для Збройних Сил планується закупити, а не отримати як допомогу саме міни, яким понад 80 років. За цим контрактом Агенція оборонних закупівель готова закупити сотні тисяч протитанкових мін з індексом М6А2 з підривниками. Вартість кожної міни десь під 600 євро за одиницю. Рік виготовлення мін, як зафіксовано в документі, 1941 рік плюс. Тобто в середньому якраз ці міни виготовлялися десь із 44-го до 45-го року. Вони потім були зняті з озброєння американської армії як такі, що не зовсім відповідають вимогам боротьби з танками. Але головне питання, яке тоді ми ставили у своїх публікаціях, чи є ці міни насправді придатними для використання, якщо вони 80 років були на зберіганні? Що відбувається з тротилом, що відбувається з підривачами? Ну і звісно, ціна на ці міни. Болгарський посередник в контракті фіксував, що гарантує - товар є придатним для експлуатації. От після цієї інформації вчора був поширений такий офіційний коментар від державного підприємства Агенція оборонних закупівель.  В якому було розкрито деякі деталі цього процесу, що, як на мене, досить позитивно, що така реакція відбулася. І Агенція зазначає, що контракт на закупівлю мін укладений без фінансових зобов'язань. Як наголошує Агенція, цей контракт з болгарським посередником дозволяє забронювати товар на складах, не ризикуючи грошима. А закупівля цих мін залежить від позитивного висновку технічної інспекції всіх виробів за участю кінцевого споживача - представників Генерального штабу тощо, включно з проведенням полігонних випробувань кожної партії товарів цього виробництва. Але тут все-таки варто уточнити певні деталі, які Агенція, напевно, згодом прокоментує - щодо бронювання товару, про який говорить ця Агенція. Такого насправді немає, це перебільшення, тому що посередники знають, що лише Україна готова придбати ці міни з таким часовим лагом зберігання, і питання, на яких умовах Україна буде це купляти, як на це зреагує Україна. І от той контракт, який ймовірно укладений, передбачає, що Україна оплачує 10% авансу, а сума контракту становить декілька сотень мільйонів євро, але технічна інспекція, про яку говорить Агенція, відбувається лише перед відправкою замовленої партії і перед оплатою решти 90% суми.І щодо технічної інспекції, як ми сьогодні написали на сайті, то виявляється, що постачальник-посередник висунув умови, що у складі української комісії має бути не більше трьох осіб, і ця інспекція має тривати не більше трьох днів. Сподіваюся, що Агенція зможе відстояти якісь більш адекватні умови для проведення інспекції на території держави, де зберігаються ці міни. Ну і друга деталь стосується ціни на ці засоби знищення противника. Фактично Агенція не коментує цінові параметри, але є така деталь. Нагадаю, що ті ж самі міни, які зараз законтрактувала агенція по ціні 590 євро за штуку, буквально декілька місяців перед тим інша компанія-посередник пропонувала Україні по ціні десь 250 євро. Але тоді ця ціна вважалася неадекватною. Зараз, через певний час, після того як було змінено компанію-посередника, вартість зросла до 590 євро за міну, і такий контракт Агенцією укладено. Так що, думаю, ці деталі наштовхують на певні роздуми. Що ж до протитанкових мін, то, дійсно, наші військові використають і старі міни, і нові міни. Вони знайдуть, як їх застосувати на полі бою, але питання в тому, що ціна має відповідати ризику. І, власне, ми розуміємо, що питання ціни товару якраз зараз виглядає найбільш непростим в оцінці цього контракту, укладеного з болгарським посередником. Він може бути реалізований, якщо в Міністерстві оборони знайдуться гроші на закупівлю цих протитанкових мін. Так що є й інші подробиці цього контракту, будемо тоді очікувати, яким чином буде розвиватися ця ситуація, будемо додавати інші подробиць до взаємодії з Агенцією оборонних закупівель. Проблеми з мобілізацією Цього тижня вийшов крайній номер "Рефлексій". Це аналітичний продукт, який видається Консорціумом оборонної інформації. Там є перший матеріал під назвою "Що найбільше турбує експертну спільноту України у сфері війни та обороноздатності держави". Там є шість проблемних напрямків. Я хотів починати саме з цих проблемних напрямків, але бачу, що саме перший напрямок стосується мобілізації, проблем з мобілізацією, пошуку варіантів посилення лінії фронту. І це якраз наклалося на ці резонансні події, які стосуються того, що авіатехніків з Повітряних сил зараз намагаються перекидати в піхоту. Були заяви і Генерального штабу, і президента України, і пілотів, що це треба робити не зовсім так, як пропонує Генштаб. Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, воєнний аналітик, співзасновник Консорціуму оборонної інформації, яка об'єднує низку аналітичних організацій України, оцінив цю ситуацію в контексті викликів, пов'язаних з проведенням мобілізації у нашій країні. "Давайте визнаємо, що якщо є сама інформація, сам посил про те, що фахівців Повітряних сил намагаються перекидати в піхоту, то це передусім свідчення про критичний дефіцит у Збройних Силах особового складу. І це означає, що проблема мобілізації до кінця не розв'язана. Вірніше, не просто до кінця не розв'язана, а що вона взагалі не розв'язана, що ця проблема набула екзистенційного значення. І, на мій погляд, треба рухатися одразу в кількох напрямках. Один з напрямків - це все ж таки зробити владі кроки у напрямку, щоб суспільство зрозуміло і побачило, що є ознаки того, що мобілізація стає більш справедливою. Саме в цьому зараз найбільші проблеми - несправедливість мобілізації і намагання з одного боку мобілізувати людей для війни, з іншого боку - на тлі цього роздутий апарат влади вдвічі або втричі, ніж потрібно", - сказав він. Військовий аналітик також звернув увагу на велику кількість масштабних корупційних проявів, коли зводиться до того, що корупціонери лишаються безкарними. "Є ознаки розділення суспільства взагалі, і це так само наслідок того підходу до мобілізації, який існує. Треба терміново, негайно міняти ситуацію у бік того, щоб скоротити апарат влади, скоротити вдвічі, втричі. І думати не про 18-річних, щоб їх мобілізовувати, а оті загашники, вибачте за таке слово, з влади спрямовувати у військо. Зробити перегляд, ревізію оцих бронювань, коли ми бачимо, як і раніше, нічого не змінилося в Епіцентрах, в різних Макдональдсах і таке інше. Ми бачимо багато молодих людей, які могли б поповнити ряди лав Збройних Сил і так далі. Поруч з цим у нас пішло начебто питання рекрутингу, але воно до кінця не вирішується. Зокрема, не використовуються можливості, які б ми могли використати. Логістика рекрутингу. Тобто не тільки може йти питання про те, щоб зарахувати людей у Збройні Сили, а треба забезпечити логістику, тобто доставку цих людей, роботу з посередниками. За все це потрібно сплачувати ресурси і передбачити такі ресурси", - зауважив він. Валентин Бадрак зазначив, що є приватні військові компанії, які здатні упродовж 60 діб завезти в Україну 5 тисяч людей: "І це не просто люди непідготовлені, це вояки різних фахів, різних спеціальностей, які мають величезний досвід і відпрацьовані навички. Це не використовується". "Це дуже проблематично, і коли кажуть, що це великий ресурс, держава має попіклуватися про ці напрямки. Тому що можна знайти гроші, відібрати від інших напрямків, не пов'язаних на пряму з війною. Це починаючи з телемарафонів і завершуючи відбудовами різних доріг і таке інше. Все це ми багато разів говорили. Ще один момент, який пов'язаний не на пряму, але вплине на мобілізацію і може стабілізувати ситуацію. Це термінові рішення щодо масштабування ефективних успішних бригад і переведення їх шляхом модернізації організаційно-штатної структури від бригад до дивізій. При цьому треба передбачити підпорядкування ефективним бригадам ті підрозділи, неуспішні бригади, батальйони. І здійснювати перехід на дивізію в такий спосіб, коли перше - буде власний рекрутинг цих бригад. Друге - це повне підпорядкування їм неуспішних бригад, а також бригад територіальної оборони", - вважає він. Потрібно "припинити практику воювати приданими підрозділами"На його думку, практика, коли на найгарячіші напрямки кидають придатні підрозділи, відлякує від мобілізації. "Взагалі припинити практику воювати приданими підрозділами, бо це стало вже негативним трендом війни і відлякує просто людей для того, щоб мобілізуватися. Бо придані підрозділи просто бездумно і зухвало кидають на найгарячіші напрямки, практично з тим, щоб шанси на виживання були мінімальними. І це фактично б'є по мобілізації, б'є по суспільству і робить ситуацію дуже критичною вже на сьогоднішній день. Тому повний перегляд, повна ревізія, і все це треба робити терміново. Тому що, наприклад, ми знаємо, що наприкінці листопада Генеральний штаб ЗСУ прийняв рішення перейти на організаційно-штатну структуру корпус-бригада, але при цьому це питання ще буде вивчатися начебто, і питання буде досліджуватися", - сказав воєнний аналітик. Він наголосив, що наразі немає часу зараз для таких ретельних досліджень, адже на ситуацію зараз впливає кожен день і кожна година."І аргументи Генерального штабу про те, що перехід на організаційно-штатну структуру корпус-дивізія занадто коштовний, занадто ресурсний, проблематичний - я, наприклад, не приймаю ці аргументи. Зараз усе треба підпорядкувати питанню згуртування і виживання нації, збільшенню стійкості в цій війні. І всі ресурси, все необхідне треба застосовувати саме для цього. На жаль, тил живе за мирним часом, а армія, і ті, хто на фронті, живуть за воєнним часом. І саме це відставання тилу робить ситуацію такою, що відбувається розділення суспільства", - вважає Валентин Бадрак. Він наголосив, що додає негативу і забезпечення армії. Зокрема згадав нещодавній скандал із бракованими мінами. "Наприклад, якщо брати ті ж міни, то ми бачимо сьогодні, що непрофесійне, недолуге оперування і недолугий, непрофесійний менеджмент в державному секторі оборонної промисловості призвів до ситуації, коли була практично нанесена шкода, і можна навіть казати про зрив мінної програми. Бо якщо йдеться вже про 100 тисяч мін, то це точно вже можна чітко казати про зрив. Хто в цьому винен? Сьогодні хочуть зробити винними керівників підприємств. Скажімо, влітку замінили керівника заводу “Зірка”, зараз готується заміна керівника заводу “Артем”, але все це намагання перевести стрілки тих, хто за це має нести відповідальність. А нести відповідальність мають ті, хто в час, коли розгорталося мінне виробництво, мінна програма, ті, хто керували Укроборонпромом і Мінстратегпромом. Ось ці люди мають нести пряму відповідальність, бо це в зоні їх відповідальності. І є свідчення про порушення технологічного циклу при виробництві мін.Хто за це відповідає? Директори підприємств свідчать, що їм надавалися вказівки голосом або телефоном, і у такий спосіб навіть здійснювалося порушення Мінстратегпромом тим, що відбувалося пряме втручання у господарську діяльність підприємств. Тоді як Мінстратегпром може розраховувати тільки на регуляторну функцію Міністерства. Отже ціла низка цих проблем, ціла низка цих зловживань залишається без відповідальності. І найгірше, коли люди, які знаходяться поза межами Конституції в зоні прийняття рішень, я маю на увазі ці п'ять-шість ефективних менеджерів Зеленського, і які не несуть жодної відповідальності за прийняті рішення і за свої помилки, це ситуація ганебна, яка б'є по всіх фронтах цієї війни", - зауважив військовий експерт, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.

Еспресо розповість про ракету-дрон "Пекло", яка демонструє не лише технічні можливості українських інженерів, а й стратегічний підхід до сучасної війни, де безпілотні технології відіграють ключову роль.Чому заговорили про "Пекло"У п’ятницю, 6 грудня, відзначали День Збройних сил України. Саме в цю символічну дату Силам оборони передали нові ракети-дрони "Пекло", які український виробник, як кажуть, створив у рекордні терміни – за рік. Читайте також: Армія, яка захищає свободу й незалежність: День Збройних Сил УкраїниПрезидент України Володимир Зеленський повідомив, що дрон-ракета "Пекло" має вже підтверджене бойове застосування, а тепер завдання – "нарощувати виробництво та застосування". За даними "Укрінформ", вже є пʼять успішних застосувань ракет-дронів "Пекло".Очільник Мінстратегпрому Герман Сметанін відзначив, що ЗСУ отримали першу партію, а саме "кілька десятків одиниць" цих ракет-дронів."Це результат винахідливості та наполегливої праці українських зброярів. Новий тип зброї, перший у своєму класі – ракета-дрон", – зазначив він.Що таке ракета-дронДрон-ракета — це зброя, яка поєднує властивості безпілотного літального апарата (дрона) і ракети. Вона здатна здійснювати автономний політ, уражати цілі на великій відстані та нести боєзаряд. Дрон-ракета відрізняється від традиційних ракет своєю здатністю змінювати курс, обминати перешкоди й діяти в умовах протидії електронним системам. Хоча в англомовній літературі немає терміну "дрон-ракета", найближче до цього визначення "lоіtеrіng munіtіоn", тобто "бродячий боєприпас", або як ми кажемо дрон-камікадзе. Вперше про появу "нового класу зброї", тобто ракет-дронів, заговорив президент України 24 серпня цього року, коли повідомив про успішне застосування "Паляниці". Тобто знову таки це сталося у символічний день, що може натякати не лише про їхнє військове, але й суспільно-політичне значення. Не тільки мотивація для громадськості, гордість за вітчизняний оборонно-промисловий комплекс, але й месидж для Кремля, що Україна активно розвиває нову зброю, яка може все далі сильніше й точніше уражати противника."Традиційно, вже після "Паляниці", цей виріб чомусь класифікували, як "дрон-ракета". Хоча на фото – звичайна крилата ракета, але у відносно малих габаритах", - кажуть у dеfеnсе-uа.Справді, доволі важко знайти відмінності між сучасними ракетами, дронами та їх варіаціями. Адже, по суті, всі ці розробки є продовженням перших літаків-снарядів, виготовлених німцями ще в часи Другої світової війни, тобто Фау-1. Безперечно, що теперішній прогрес технологій, а саме супутникової навігації та штучного інтелекту зробив ракети, дрони та ракети-дрони геть іншими, ніж колись, тому вони стали ключовим інструментом у сучасних війнах.Розробка таких нових систем мотивована необхідністю точного ураження цілей, мінімізації ризиків для військових та зниженням вартості порівняно з традиційними засобами. Сучасні дрони-ракети мають автономність, здатність обходити системи ППО та адаптуватися до різних завдань завдяки модульній конструкції.Які характеристики ракети-дрона "Пекло"Найперше варто сказати, що точних даних про цю зброю не надають, адже в умовах війни з Росією, важливо мати будь-які козирі в рукаві. Однак, як заявив очільник Мінстратегпрому, відомо, що "Пекло" летить зі швидкістю 700 км/год на відстань до 700 км.Говорячи про розміри, то за оцінками аналітиків, орієнтовна довжина та розмах крила "Пекла" схоже складає до 2 метрів, а вага бойової частини – не більше 40-50 кг.З опублікованих фото видно, що ця зброя має малогабаритний турбореактивний двигун. Крила та інші деталі "Пекла" кажуть, що воно створене за аеродинамічною схемою з інерційною системою навігації, що дозволяє максимально уникати засобів радіоелектронної боротьби й протиповітряної оборони."На носу ракети - приймач повітряного тиску, який необхідний для вимірювання швидкості. Це також дає відповідь на питання щодо систем навігації "Пекла" - інерціальна, супутникова та можливо ТЕRСОМ чи DЕSМАС з порівнянням рельєфу або зображення місцевості з еталоном", - відзначають у dеfеnсе-uа. Цікава деталь є на верхній частині фюзеляжу ракети-дрона, де видно конструкцію кріплення, яка може говорити про те, що вона запускається не з землі, а з повітряних носіїв, тобто винищувачів."Якщо це дійсно так, то перед нами принципово новий підхід до запуску БПЛА, який раніше не застосовувався під час російсько-української війни. Таким чином можна стверджувати, що дрон-ракета "Пекло" ближча до крилатих ракет, ніж власне до безпілотників. Також вона має схожість з високоточними західними плануючими авіабомбами типу французької ААSМ (НАММЕR), на якій теж встановлюється ракетний прискорювач і система навігації", - відзначають у ВВС.Хоча не всі експерти погоджуються з цим, дехто вважає, що ці дрон-ракети запускають з землі й для них потрібен прискорювач, як радянський дрон Ту-141 "Стриж", яким ЗСУ ще у 2022 році вражали російські аеродроми.Аналітики також відзначають, що цей дрон-ракета дуже схожий на представлений раніше реактивний дрон "Паляниця". Однак той не має зовнішнього двигуна та обладнаний рухомими хвостовими рулями та запускається, згідно із заявами, саме зі спеціальної платформи.Раніше міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров заявив, що нова українська ракета-дрон "Паляниця" коштує менше ніж $1 млн. Враховуючи, що "Пекло" має кращі характеристики, відповідно, ціна, напевно, понад $1 млн. Значення для війни та як оцінюють нову зброю експерти Технологічна перевага у сучасній війні є вирішальною. Українські інженери все більше створюють зброю, здатну ефективно протидіяти сучасним викликам - від ударів по інфраструктурі до високоточного ураження в умовах електронного придушення. Нові розробки демонструють прогрес країни навіть у складних умовах війни. До того ж Україна поступово стає все більше технологічно незалежною у виробництві зброї, що знижує залежність від міжнародної допомоги. Якщо "Пекло" буде здатне ефективно завдавати ударів по критичних об'єктах ворога в тилу, це зробить цю зброю стратегічно важливою для послаблення ресурсної бази російської армії.Читайте також: Шлях до перемоги: як український ОПК долає історичні труднощі та залучає міжнародні компанії. ПояснюємоВійськовий експерт, полковник ЗСУ, речник Генерального штабу ЗСУ (2014-2017) Владислав Селезньов в етері Еспресо відзначив, що одної такої ракети-дрона вистачить, щоб "перетворити на купу згорілого металолому один з сучасних літаків російської армії", який може перебувати на відстані досяжності зброї."Можливо, саме тому росіяни поспіхом почали будувати захисні споруди на території своїх летовищ, щоб убезпечити свої літаки та іншу цінну техніку та озброєння від впливу наших ракет. Хоч бойова частина ракети-дрона "Пекло" не надто велика, однак швидкість 700 км/год і дальність 700 км – це цифри, які мають жахати росіян. Якщо ми зможемо масштабувати її виготовлення, ця відносно невелика за розмірами ракета-дрон може створити справжнє пекло для російських сил та засобів", - вважає Селезньов.Військовий оглядач Денис Попович в ефірі Rаdіо NV зауважив, що "Пекло" може долетіти до Москви, що вже має хвилювати росіян."До Москви це "Пекло" долетить. Якщо цієї зброї буде багато, то і в Москві буде гаряче. Подивимося, яким чином воно буде використовуватися", - сказав експерт і додав, що, на його думку, все ж для пусків будуть використовуватися не винищувачі, а "якась пускова установка з землі". На думку головного редактора Dеfеnsе Ехрrеss Олега Каткова, яку він висловив у коментарі Суспільному, ця розробка –  про масове промислове виробництво, адже використані прагматичні матеріали, зокрема, авіаційний алюміній, а він поширений, дешевий і фюзеляж ракет з нього роблять вже десятиріччями."Імовірне призначення "Пекла" — ураження стаціонарних наземних цілей з відомими координатами. Система її наведення може бути схожою на дрон "Лютий", яким Україна атакує, наприклад, російські нафтопереробні заводи", - каже Катков. Експерт додає, що у "Пеклі" має бути дієва автономна система навігації, а також потужна супутникова навігація.Головний сержант роти ударних БПЛА Єгор Фірсов в ефірі Новини.LІVЕ відзначив, що "Пекло" має далекобійність, яка дозволяє діставати також до таких цілей, як Ростов, Курськ і Таганрог. Він вважає, що така зброя допомагатиме знищувати ворожі логістичні вузли, склади та підприємства, які займаються виготовленням боєприпасів.Читайте також: Десятки БПЛА над різними областями РФ, вибухи у Курську, Курчатові і Таганрозі та диверсія біля Москви: де в росіян вибухало та палало цього тижня

Сьогодні, 30 листопада, День радіотехнічних військ Повітряних Сил Збройних Сил України. Віряни вшановують пам'ять святого апостола Андрія Первозванного. До Нового року залишився 31 день.