Search trend "Параметри перемир'я"

Спеціальний посланник США Стів Віткофф і російський представник Дмитрієв зустрілися в середу та четвер у Вашингтоні

До Вашингтона терміново полетів новий фаворит Путіна - російський бізнесмен та голова Російського фонду прямих інвестицій Кирило Дмитрієв. Заради поїздки у Білому домі з нього навіть тимчасово зняли санкції. Кирило Дмитрієв брав участь у перших перемовинах США та Росії у Саудівській Аравії 11 березня. Він єдиний з російської делегації, хто позитивно оцінював результати перемовин двох сторін. Зараз у Дмитрієва зустріч зі спецпредставником президента США на Близькому Сході та одночасно головою американської переговорної групи по Україні Стівом Віткоффом. А першого квітня в Україні був улюбленець президента США, пастор Марк Бернс. Навряд чи цей збіг є випадковим. Ми припускали, що обговорюються надзвичайно важливі параметри угоди між США та Україною, а Марк Бернс є посланцем із новою пропозицією Дональда Трампа. Опосередковано зміст пропозиції Бернса офіційному Києву можна зрозуміти з коментарів президента Володимира Зеленського зранку 2 березня. "Не треба чекати 11 квітня" Він звернув увагу на російський обстріл авіабомбами Сумщини у ніч на 2 квітня на наголосив на системності ударів Москви. Володимир Зеленський закликав не чекати 11 квітня, коли виповниться один місяць російському "ні" на американську пропозицію припинення вогню на 30 діб. На його думку, Кремль, продовжуючи обстріли української інфраструктури, "зневажає дипломатичні зусилля партнерів. Навіть часткового припинення вогню Путін не хоче забезпечити". На думку президента України, "потрібен новий і відчутний тиск на Росію, щоб поставити цю війну на курс до завершення. Потрібно діяти якнайшвидше". Під час відвідин Дніпропетровщини, де спілкувався з бійцями і пораненими воїнами, Володимир Зеленський повторив тезу про відмову Росії від припинення вогню: "Ми не ставимо будь-яких умов, і "рускіє" не мають права ставити будь-які умови". Зі сказаного можна зробити кілька висновків: йде дискусія про те хто порушив інфраструктурне перемир'я (обидві сторони надали США перелік обстрілів), Вашингтон готовий пом'якшити антиросійські санкції, до 11 квітня триватимуть консультації та узгодження. "Смотрящий" за каналом зв'язку Реакція Дональда Трампа на заяви української сторони багато в чому залежатиме від переговорів Дмитрієва і Віткоффа. Він має підстави довіряти обом. Адже Кирило Дмитрієв був першим російським представником, котрий у 2017 році зустрівся з радником Дональда Трампа Ентоні Скарамуччі на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. У тому ж 2017 році Скарамуччі керував у Білому домі зв'язками зі ЗМІ, та недовго. Нині він є бізнесменом і публіцистом, критикує Трампа. За деякою інформацією, Кирило Дмитрієв був, мінімум, співавтором російської пропозиції про рідкісноземельні ресурси. За проєкти, котрі зацікавили американську сторону 11 березня, він був призначений спеціальним представником президента Росії з інвестиційно-економічному співробітництву з зарубіжними країнами. За даними Тhе Wаshіngtоn Роst, у 2017 році Дмитрієв за посередництва Саудівської Аравії на Сейшельських островах мав зустріч зі власником приватної військової компанії Вlасkwаtеr Еріком Прінсом. Саме там було встановлено секретний і постійний канал зв'язку між Путіним і Трампом. На слуханнях у Конгресі Прінс спростував, що говорив із Дмитрієвим про "постійний канал зв'язку між США та РФ". "Особисте послання" У Дмитрієва є непогані зв'язки з американськими університетами, що дозволило йому підтримувати неформальні контакти з контрагентами у США, попри санкції, накладені 28 лютого 2022 року за підтримку російської агресії проти України. Саме ці санкції тимчасово зняв Мінфін США, щоб Дмитрієв міг прибути до країни. І, здається, він єдиний, хто може налагодити відносини, якщо на офіційному рівні вони значно погіршилися. Ознаки цього є: президент США днями заявив, що "злий" на Путіна, і пригрозив вторинними санкціями на російську нафту. З іншого боку, у Кремлі висловили пропозицію про зовнішнє управління в Україні, котру Білий дім публічно відкинув, як до того офіційний Київ. За даними одного з російських телеграм-каналів, Кирило Дмитрієв має ділові пропозиції для американців, а щодо України - привіз у США "особисте послання Путіна". Також актуальною є тема Ірану. Усі вони є пунктами до зустрічі делегацій двох країн у Саудівській Аравії, котра очікується найближчими тижнями. Незалежно від змісту розмови Українській стороні не варто зациклюватися на деталях розмови Віткоффа і Дмитрієва, оскільки реальний її зміст не буде озвучений, а випливе пізніше, в окремих рішеннях і заявах Трампа і Путіна. З огляду на ситуацію, чітко можна сказати наступне: 1. Путін поєднанням економічних і політичних питань затягує переговори за алгоритмом 2014-2016 років ("Мінські угоди"), 2. Маркером ставлення Трампа до України є антиросійські санкції, про що відкрито заявив Зеленський. "Людина-угода" проти "Майстра заморожувань" Дональд Трамп одночасно з переговорами з РФ тисне на Європу, звернула увагу професорка Інституту політичного аналізу Північно-Західного університету штату Іллінойс Ольга Каменчук. За її словами, чинний американський президент досі хоче показати себе "Людиною-угодою", котра здатна вирішувати складні проблеми. "Йому протистоїть "Майстер заморожувань". Ми бачимо, Путін висуває вимоги, по деяких із них Трамп не може ухвалити рішень одноосібно. Ще і Європа відіграє значну роль, особливо якщо йдеться про відновлення "Північного потоку-2". А от президент Зеленський демонструє інший підхід - через публічну дипломатію, робить ставку на мобілізацію світової підтримки і у нього це добре виходить", - пояснила вона. Різні цілі Коментуючи ідею посилення санкційного тиску на РФ, Ольга Каменчук зауважила - їх так багато, що навіть вторинні обмеження продажу нафти не лякають російську сторону. "Насправді важелів впливу у США залишилося не так багато. Думаю, у Росії це розуміють, однак погрозу сприймають серйозно. У них у всіх різні зацікавленості у даному перемир'ї. Найзацікавленішим є не Зеленський чи Путін, а Дональд Трамп. Путін хоче зафіксувати контроль над Чорним морем, зняти частково санкції та "заморозити" конфлікт на вигідних для себе умовах. У повному виводі військ він не зацікавлений, як і у переговорах із Зеленським особисто. У свою чергу, Зеленський зацікавлений у відновленні контролю над територіями і у збереженні міжнародної підтримки, у розвідданих і в енергоперемир'ї. На поступки Росії він не піде", - вважає експертка.

Росіяни атакували Україну "шахедами"Те, що в ніч на 1 квітня ворог за тривалий час уперше не використовував "шахеди" для ударів по Україні, як і очікувалось, було винятком. І цей виняток був спричинений, скоріш, складними погодними умовами, а не бажанням ворога дотримуватись енергетичного чи будь-якого іншого перемир'я. Бо сьогодні командування Повітряних сил Збройних Сил України повідомило, що в ніч на 2 квітня російські окупанти атакували Україну і "шахедами", і безпілотниками-імітаторами різних типів. Цього разу було запущено 74 БПЛА, з яких 41 дрон вдалося знищити на півночі, півдні, сході країни. 20 ворожих безпілотників локаційно втрачені без негативних наслідків. Для відбиття ворожої атаки використовувалися і мобільні вогневі групи, і підрозділи РЕБ, зенітно-ракетні війська і винищувальна авіація.Так от з приводу винищувальної авіації також сьогодні командування Повітряних сил подало цікаве відео, де показана робота винищувача МіГ-29 зі збиття "шахедів". І український пілот МіГ-29 з позивним DЕNFІХ розповідає про увесь цей бойовий алгоритм. Що після заходу "шахедів" у наш повітряний простір Повітряні сили піднімають чергові літаки, далі пілот отримує інформацію про параметри цілі, швидкість, висоту і напрямок польоту, потім пошук цілі, фіксування її в прицілі і знищення за допомогою ракети. Пілот пояснює, що збити повільний ударний дрон ракетним озброєнням зі швидкісного літака насправді не так просто, як здається. Всі складнощі він не пояснює, але від себе додам, що радар літака МіГ-29 не завжди дозволяє вирізнити оцю ціль на тлі поверхні землі, тож потрібна тісна взаємодія з наземними РЛС, які здійснюють контроль повітряного простору. Також впливає суттєва різниця у швидкості. Якщо не помиляюсь, швидкість "шахеда" десь 180 кілометрів на годину, а МіГ-29 у поверхні землі має швидкість десь 1500 кілометрів на годину. І також, до речі, існують ризики того, що уламки "шахеда" можуть влучити в сам літак, так що складнощів більш ніж достатньо. Але на бойовому рахунку пілота винищувача МіГ-29 DЕNFІХ вже понад два десятки знищених крилатих ракет і безпілотників.І при цьому за березень ворог запустив по Україні понад 4 тисячі "шахедів" й інших дронів. Це, до речі, найбільший показник з часу, коли ворог почав використовувати ці засоби нападу. Понад 4 тисячі дронів на місяць - це найбільший показник за весь цей період. За минулий рік, ми знаємо, ворог спромігся виробити десь 10 тисяч "шахедів", чи "гераней-2".Цього року є дані від нашої розвідки, що противник хоче збільшити цей показник до 15 тисяч на рік. Тобто часом аж до 2 тисяч на місяць. Наскільки це буде даватися противнику - це ще питання, але також знаємо, що зараз ворог намагається якимось чином захищати свої “шахеди” від наших засобів радіоелектронних боротьби.З початку року чи не кожного місяця в уламках цих "шахедів", чи "гераней", є докази постійного оновлення антенних модулів "Комета" для прийому сигналу супутникової системи. Тому ворог намагається їх постійно модифікувати, аби зменшити вплив наших засобів РЕБ.Але нагадаю, що крім систем РЕБ, авіаційних систем, ЗРК і такого іншого, зараз Сили безпілотних систем, до речі, вже мають вітчизняні дрони-перехоплювачі "шахедів". Були повідомлення про їхнє вдале використання для знищення цих засобів нападу противника, причому вартість оцих дронів-перехоплювачів становить десь в межах 5 тисяч доларів за один зразок. Що з точки зору ефективності є, як на мене, найбільш оптимальним напрямом для перехоплення "шахедів", кожен з яких коштує десь понад 200 тисяч доларів.Так що в будь-якому разі зараз триває і далі технологічна гонитва між нашим оборонним комплексом і Російською Федерацією. Кожна сторона зараз опрацьовує кращі тактики для боротьби в повітрі. Сподіваємося, що наші військові, дійсно, будуть тримати лідерство у цій війні.Військовий космос А далі ми поговоримо про воєнний чи, скоріше, військовий космос. Пам'ятаєте історію з припиненням доступу до американських супутникових знімків? Це було десь на початку березня. І тоді всі зрозуміли, наскільки важливим є отримання оперативної інформації з використанням супутникових систем і визначення і стану цілей на полі бою, і наслідків влучання в ці цілі.Пам'ятаємо, зокрема, історію з "Енгельс-2", коли супутникові знімки показали, наскільки ефективним був удар наших засобів ураження, наших безпілотників, які знищили 96 російських крилатих ракет якраз на аеродромі "Енгельс-2", який використовується противником для базування стратегічних бомбардувальників і для запасів оцих ракет типу Х-101.Також ми знаємо про загрози припинення роботи Stаrlіnk, а від Stаrlіnk зараз у нас залежить скерованість управління військами. Значною мірою зараз шукається певне альтернативне рішення, аби не потрапити в цю пастку. І так сталося, випадково чи ні, що Міністерство оборони України декілька днів тому оголосило про створення у складі оборонного відомства нового управління.Це Управління космічної політики. Головна мета такої структури - об'єднати внутрішні і зовнішні можливості для розвитку українського військового космосу. І вже до 2030 року Міністерство оборони планує мати національні супутники для оборонних цілей, а також нову систему сповіщення про повітряні тривоги і системи для контролю космічного простору. Про всі ці цілі, плани і можливості ми поговорили з Валентином Бадраком, директором Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, а також співзасновником Консорціуму оборонної інформації, який об'єднує низку аналітичних організацій України. Пару днів тому відбувся форум Sрасе fоr Ukrаіnе, пан Валентин був одним із учасників цього форуму, а Консорціум оборонної інформації готував аналітичні дані для учасників форуму. Він розповів про те, щодо яких цілей у космічних напрямах зараз йдеться та чи відповідають ці нові цілі можливостям нашої країни. "По-перше, я хочу сказати, що це надзвичайно важливе рішення, тому що зараз війна йде до того, щоб мати мультидоменні операції. І космічний простір, безумовно, буде тут використовуватися, і небезпека від Росії є величезна. Нагадаю, 2022 року за три тижні до широкомасштабного вторгнення було запущено супутник, який, за висновками американських аналітиків, розвідки, може використовувати ядерну зброю, матеріали для того, щоб знищувати інші космічні угруповання цілі. Тому це дуже важливо. Чому саме зараз - тому що Європа після багатьох демаршів нової адміністрації президента Трампа усвідомила, що треба будувати самостійну обороноздатність. І це треба будувати разом з Україною. І надзвичайно важливо, що Україна взялася за космічний домен. Я вважаю, дуже важливо, що Міністерство оборони наважилося заявити про лідерство тут. Це важливо, тому що має бути лідер. І ще тому, що - тепер трішечки про сумне, про те, що Україна з 2018 року не має Національної космічної програми. А космічне агентство знаходиться всередині Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості, яке, на мій погляд, провалило повністю космічну діяльність і космічну програму", - зазначив він.І тому слід надолужувати усе втрачене. Для цього потрібно змінити парадигму управління. Насамперед, вважає Валентин Бадрак, необхідно вивести Космічне агентство з Мінстратегпрому, щоб воно знаходилося безпосередньо в Кабінеті Міністрів, як центральний орган виконавчої влади."І жодним чином, а такі наміри були, вивести деякі підприємства і їх втиснути в управління Укроборонпромом. Це взагалі, як "Антонов", би знищило космос, тому що, нагадаю, "Антонов", який з 2014 року знаходиться в Укроборонпромі, не виробив з того часу жодного літака. І це дуже важливо - щоб такого не сталося з космосом.Про форум. Надзвичайна увага і надзвичайна зацікавленість іноземних, в тому числі комерційних, компаній. Навіть я хочу сказати, що ще до форуму з'явилася інформація про те, що Україна таки почала створювати угруповання космічне, і це почало відбуватися з Чехією. І є таке рішення, сьогодні з'явилася інформація, що перший розвідувальний супутник Чехії, який був запущений, власне кажучи, на початку цього року, запрацював і почав надавати знімки. Це дуже символічно", - сказав експерт.Він зауважив, що є значні перспективи співпраці з Францією. "Тут треба, щоб Міністерство оборони України співпрацювало, йдеться про співпрацю на рівні приватних компаній, але це дуже потужні компанії, сучасні мікросупутники. Йдеться про те, що справді можна вийти на річне виведення на орбіту трьох-п'яти мікросупутників і мати потім десь до 30 таких супутників угруповання до 2030 року, як це все задекларувало Міністерство оборони. Треба спрацювати, щоб надати зелене світло саме приватним компаніям, а тут від України може виступити альянс "Нова Енергія України", а від Франції компанія "Прометей", дуже відома, потужна компанія. І це може надати величезний поштовх у Європі для того, щоб саме з Україною будувати далі цю оборонну самодостатність", - вважає Валентин Бадрак.Вона має включати не тільки космічну навігацію, розвідку та попередження про ракетний напад, а і будівництво, спільне створення ракет."Ракетного щита і ракетного меча. Україна має певні напрацювання в балістичних ракетах, і це може справді бути таким активом для Європи по створенню і розбудові ракет. Тому що, як стало відомо, Європа не має далекобійних ракет власного виробництва, орієнтувалася на американців. І зараз американці, до речі, дуже стурбовані. Rеutеrs подало інформацію сьогодні про те, що Марк Рубіо нещодавно кільком міністрам закордонних справ сказав, що Вашингтон дуже негативно сприйматиме, якщо американські компанії будуть викидати, умовно кажучи, з тендерів у Євросоюзі. І дуже хочуть, щоб купували американську зброю. Деякі американські компанії вже перестраховуються і йдуть самі в Європу", - розповів він.Водночас щодо форуму Sрасе fоr Ukrаіnе Валентин Бадрак зазначив, що на ньому не були присутні представники Генерального штабу України. "Власне кажучи, я не бачив представників Генштабу (на форумі, - ред.), але логіка, напевно, полягає в тому, що наступним кроком для України має бути створення у структурі Генштабу командування Космічними військами, або командування Космічних сил. Це логічно, тим більше, що Росія ще в 2015 році це зробила, а зараз такі космічні командування мають навіть такі країни, як Перу, Єгипет, ну і там багато країн, десь до 15 країн. Для України це дуже важливо - перейти до створення командування Космічних сил. Це дасть поштовх, власне кажучи, у плануванні, у спільних діях. Тому що під час форуму виступали командувачі космічних сил Франції, Великої Британії. І серед іншого вони розглядають Україну як потужного, повноцінного партнера і, безумовно, країну, яка має перейти до мультидоменних операцій, в тому числі проти такого потужного ворога, яким є Росія. Тому ось і так це виглядає", - сказав він.Експерт вважає, що це поки момент перегрупування українського військового відомства і українських військових у цьому питанні. Тому що окрім супутників треба вирішити ще багато питань."Наземна інфраструктура, засоби РЕБ, засоби ураження наземні, в тому числі, які мають лазерні пристрої, електромагнітні пристрої, і все це має бути ув'язано в єдину систему. І насправді до цього йде, і європейці, що дуже важливо, готові допомагати, бо, як я казав про ймовірність роботи з Францією, йдеться про можливість використання фінансових фондів Європейського Союзу. І підключення саме європейських фінансових ресурсів і технологічних ресурсів до розв'язання цих проблем.Важливо, що це треба зробити дуже швидко. Адже якщо війна буде заморожена або зупинена в цьому році, то для Росії буде дуже швидкою можливість перезарядити рушницю свою і готуватися до нападу на НАТО. Я вважаю, що він може відбутися вже на рівні 2027 року, а не так, як вважають. Наприклад, керівник німецької розвідки сказав нещодавно, що до 2030 року. Я гадаю, що Росія може перегрупуватися набагато раніше. Небезпека дуже велика, і той момент, як швидко ми зможемо з Європою спільно працювати у цих трьох питаннях: космос, ракети, особовий склад. Ну, там є ще одне питання -ядерна зброя, але поки не буду торкатися цього", - зауважив він.Крім того він прокоментував фінансову сторону питання. Звідки брати кошти для здійснення таких амбітних цілей. "Кошти тут дуже великі. Якщо взяти, наприклад, відкриту інформацію щодо американців, як вони використовують, то, наприклад, на потреби NАSА, на мирний космос було витрачено в останній рік фінансовий 24 мільярди, а на космічне командування аж 29 мільярдів доларів. Це дорівнює усьому бюджету Польщі, оце тільки на військовий космос. А Польща є лідером у свою чергу витрат НАТО по рівню ВВП, аж 4,8% ВВП. Ну або можна порівняти з Ізраїлем. Ізраїль 50 мільярдів доларів приблизно витрачає, а США на космос більше, виходить, по факту витрачає. Тому я вважаю, що тут є можливість, і європейці так само готові до цього. Це якраз гроші Європейського Союзу. І, можливо, це якраз гроші в рамках отих 800 мільярдів євро, про які нам кілька разів уже казала Урсула фон дер Ляєн. Що Європа може знайти саме такі ресурси і найближчі 4-6 років сама оперуватиме таким ресурсом", - нагадав він.Валентин Бадрак наголосив, що Європа почала розглядати Україну як частину власної архітектури безпеки, і без України конструкція гарантування безпеки Європи не буде працювати. "Це розуміють і тому на це будуть витрачати гроші. Тут будуть спільні проєкти. І другий момент - це інвестиції, коммерціалізація, тому що ми знаємо, що, скажімо, ті 7086 космічних апаратів компанії SрасеХ Ілона Маска - це комерційний проєкт, але він працює на безпеку і оборону. І, власне кажучи, після демаршів Маска, після його небезпечних висловлювань Європа зараз дуже зосередилась, згрупувалася і разом з Україною готова долати ці відстані. Ну, тому що ми знаємо, що європейський найбільший проєкт - це Еutеlsаt ОnеWеb має лише близько 700 космічних апаратів комерційних, які можуть використовуватися й у військових цілях.Тому, власне, є про що говорити, це великі гроші, але великі і здобутки. І великі інвестиції можуть бути у зв'язку з цим. Якщо ми отримаємо такі інвестиції, то це спільні бізнеси з Європою. Це дуже важливий етап для України, для становлення українського майбутнього і забезпечення сталої безпеки на майбутнє десятиліття", - вважає військовий експерт, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.

Дональд Трамп зізнався, що президент України і кремлівський диктатор нібито розлютили його. За словами президента США, Володимир Зеленський хоче відмовитися від угоди про надра. Новий варіант документу український уряд отримав минулого тижня. "Якщо він це зробить, у нього будуть великі, великі проблеми. Він хоче стати членом нАТО, але він ніколи не стане членом НАТО. Він це розуміє". Та Путіну Трамп заявив, що був "злий і оскаженілий" після того, як диктатор висунув забаганку про тимчасове зовнішнє управління Україною. Суть зовнішнього управління Путін запропонував управління Україною під егідою ООН. Мотивував це нібито нелегітимністю української влади, чиї повноваження пролонговані режимом воєнного стану. У світовій історії було кілька прецедентів зовнішнього управління. Перший раз - у західній частині острова Нова Гвінея у 1962 році. Після здобуття незалежності від Нідерландів на цю територію претендувала Індонезія. Ці країни вступили у збройний конфлікт, але підписали угоду з ООН про зовнішнє управління із введенням на територію Західної Гвінеї миротворчого контингенту. Після референдуму територія відійшла Індонезії, а тимчасова влада ООН склала повноваження. Інша два випадки: Східний Тимор і колишня Югославія, 1999 рік. У Східному Тиморі ситуація нагадувала гвінейську: західна частина острова Тимор належала Індонезії, східна - Португалії. Коли Португалія пішла звідти, прибічники та противники незалежності Східного Тимору почали громадянську війну, що дало можливість Індонезії окупувати його територію. Однак на референдумі 1999 року східні тиморці висловилися за незалежність від Індонезії, котра визнала результати плебісциту і покинула окуповану територію. Натомість була створена Тимчасова адміністрація ООН у Східному Тиморі, завдяки якій до 2002 року вдалося сформувати органи влади і місцевого самоврядування. У тому ж році Східний Тимор вступив до ООН. У колишній Югославії формально зовнішнє управління ООН діє досі - Місія у справах тимчасової адміністрації в Косово (Тимчасова адміністрація). Нагадаємо, Косово прагне незалежності від Сербії, у складі якої є. Тодішня сербська влада спробувала придушити збройні протести за допомогою не лише поліції, але і військових. У відповідь західні союзники здійснили обстріли Косова на захист албанського населення Косово. Щоб запобігти масштабуванню конфлікту, до Сербії були введені миротворці ООН та Сили НАТО для Косово, а Тимчасова адміністрація ООН залучала до вирішення низки питань ЄС, ОБСЄ та Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Однак у лютому 2008 року албанці оголосили про незалежність Косово. Тимчасова адміністрація діє там досі, наглядає за дотриманням прав людини і сприяє діалогу Сербії та Косово. У 1996-1998 роках для врегулювання конфлікту між хорватським урядом і сербами, котрі проживали у Східній Славонії, Барані та у Західному Сремі була створена Тимчасова адміністрація ООН. Річний мандат Тимчасової адміністрації було продовжено у 1997 році. Нині за дотриманням прав хорватів і сербів наглядають близько 100 поліцейських цивільної місії ООН. Спільна риса тимчасових адміністрацій ООН У діяльності всіх тимчасових адміністрацій ООН є спільна риса: цивільне зовнішнє управління завжди підкріплене збройним миротворчим контингентом. Чи це бійці миротворчих сил ООН, чи спеціально створених місій НАТО, вони взаємодіють і зазвичай домагаються припинення вогню. США втратять значну частку свого впливу на події в ній, натомість будуть посилені позиції європейців Якщо зовнішнє тимчасове управління ООН буде реалізовано в Україні, то США втратять значну частку свого впливу на події в ній, натомість будуть посилені позиції європейців. Можна зрозуміти, як це вигідно Путіну, якщо він хоче загальмувати переговори, і як вкрай невигідно Трампу. Механізм запровадження Росіяни вважають, що для початку потрібна згода всіх сторін конфлікту. Далі - звернення до ООН від них чи від посередника. На підставі цього Радбез ООН розглядає пропозицію. Якщо більшість членів Радбезу її схвалює, то Генсек ООН отримує доручення розробити параметри такої адміністрації (функціонал, штат, бюджет, інші деталі) та доповісти Радбезу. І тільки після його доповіді Радбез ухвалює рішення створити тимчасову адміністрацію ООН чи ні. Реакція США Таке нове керівництво Україною означає, що у нас ще довго не буде угоди, пояснив Дональд Трамп свою бурхливу реакцію. І пригрозив: якщо переговори зірвуться "і я вважатиму, з вини РФ", будуть введені вторинні мита на всю нафту, котра надходить від Росії. Офіційних реакцій, крім висловлювань Дональда Трампа, немає. Один із членів Радбезу США повідомив агенції Rеutеrs, що система управління в Україні визначається Конституцією і народом країни. У країні-агресорці дивно відрефлексували на емоції господаря Білого дому. Речник Путіна Дмитро Пєсков, сказав, що медіа перекрутили слова Трампа. Але Путін нібито готовий до переговорів із Трампом. "Наративи військового злочинця" А от у Єврокомісії нагадали, що Путін є військовим злочинцем, а відповідно і його висловлювання треба сприймати як пропаганду. Про це заявила представниця ЄК Аніта Гіппер. Радниця президентки ЄК Паула Піньо наголосила: Зеленський обраний легітимно, тому лише український народ має право робити запити на зміну влади. В українському МЗС запропонували тимчасову адміністрацію ООН для Росії. Речник відомства Георгій Тихий у соцмережі Х розмістив фото убогої вулиці у російській глибинці і зазначив, що місцеві виграли б від будь-якого уряду, крім Путіна, "котрий витрачає мільярди доларів на злочинну війну проти України". Пропозиція Путіна мала дивний відгомін у Китаї. Офіційний представник МЗС КНР Го Цзякунь наголосив: позиція китайської сторони по українському питанню "послідовна і ясна". Що він мав на увазі, не уточнив. Зрештою, генсек ООН заявив: Україна має легітимну владу, котру "треба поважати". Хто кого контролює Після емоційної реакції Дональда Трампа на пропозицію Путіна у Кремлі додали аргументації. Мовляв, нелегітимна українська влада не у повній мірі контролює ЗСУ, тому і стаються порушення мораторію на удари по об'єктах інфраструктури. Путін це розуміє і сподівається виграти час для літньої кампанії в Україні На цьому зауважив політолог Вадим Денисенко. Він вважає, що президент США не готовий до ескалації, Путін це розуміє і сподівається виграти час для літньої кампанії в Україні. До того ж, пропозиція про зовнішнє управління звужує їм обом простір для маневру. Тому, припустив експерт, Трамп і посилив риторику на адресу Ірану, щоб зберегти ширші позиційні можливості. Натомість росіяни якийсь час повторюватимуть наратив про тимчасову адміністрацію ООН в Україні, оскільки, крім іншого, вона подає РФ як миротворицю. "Це тупа ідея, котру не сприйме навіть Іран", - припустив Вадим Денисенко. Він вважає, що українській стороні треба активно протидіяти такому наративу росіян, оскільки Україна є одним із головних напрямків цієї інформвійни. Знадобляться десятки ударів Росія справді використовує ідею про зовнішнє управління для затягування переговорів, оскільки для неї війна в Україні не має екзистенційного значення, припустив політтехнолог Олексій Голобуцький. "Якщо Трамп дійсно настільки сильно хоче отримати найближчим часом це перемир'я, ситуація може зрушити з "мертвої точки". Але в такому разі однією нафтою Трампу не обійтись. Знадобляться одночасно десятки ударів по позиціях Росії, щоб домогтись відмови від вимог і готовності хоча би припинити вогонь", - припускає він. Росіяни намагатимуться знищувати українську суб'єктність через ці міжнародні структури, застерігає український дипломат і колишній посол України у США Валерій Чалий. "Вони вноситимуть до ООН, до Радбезу ООН і питання зовнішнього управління, і питання визнання російськими тимчасово окупованих територій", - каже експерт. Процес і результат Станом на сьогодні можна констатувати, що Дональд Трамп не готовий долучати когось третього до свого спілкування з Путіним, навіть, членів Радбезу ООН. Це означає, що у співрозмовників є таємниці, котрі вже поєднали їх. Тому заяви господарів Кремля і Білого дому нагадують танго, а не двобій. Україна не є головною темою, вона розглядається як одне з переліку питань. Наразі жодна зі сторін не готова здати саму можливість впливу на внутрішні українські справи. З іншого боку, отримує пояснення європейська дискусія щодо союзницького миротворчого контингенту в Україні, котрий є логічним продовженням Тимчасової адміністрації ООН, якщо ключова мета - зупинка бойових дій. А саме на цьому постійно акцентує Трамп, тоді як Путін апелює до "першопричин конфлікту". Різниця у баченнях зумовлює і різні пропозиції: для президента США головним є результат, для чинного господаря Кремля - процес. Бо якби російська сторона справді хотіла миру, то що їй заважало раніше звернутися до ООН з пропозицією про Тимчасову адміністрацію для України?

Отже, довго і нудно працювали в Ер-Ріяді, у різних форматах та з різними персонажами. Цьому передували закриті перемовини через спеціальні канали, Віткофф ще подарував портрет Трампа. Але все це анулював кремлівський очільник, який заявив: "Ні, ми працюватимемо в межах зернового коридору і Чорноморської безпеки". Можливо, не будуть завдавати ударів по енергетичних об’єктах, хоча багато хто сподівався, що буде закладено певні параметри справедливої угоди. Проте будь-які інші моменти перекреслили заяви Захарової та Лаврова, які продовжують свою звичну риторику. На вашу думку, це були технічні перемовини в Ер-Ріяді чи все-таки відбулися переговори, що закінчилися паліативом, бо нічим іншим і не могли закінчитися? Або нас готують до певних сюрпризів, які можуть настати на Великдень чи 9 травня?Ні, ні, ні. Я б сформулював, що це переговори про переговори, це в кращому випадку. При тому, що вони залишаються удаваними, не справжніми навіть переговори про переговори. Чому? Тому що якщо вважати це формальним проявом волі двох президентів, Трампа і Путіна, які між собою спілкуються і безпосередньо, і опосередковано, то на такі консультації та переговори не приїжджають представники нижнього поверху російської влади - колишній заступник міністра Карасін і генерал Бєсєда, який є радником глави ФСБ Росії, навіть не керівником у відповідному напрямку.Це однозначно сигнал про те, що Москва несерйозно ставиться і не збирається домовлятися ні про що принципово важливе.Але навіть те, про що йшли розмови, вони теж загалом нікчемні. Тому що те, що стосується об'єктів енергетичної інфраструктури та заборони ударів по них на 30 днів, припинення вогню, то це більше в інтересах Росії. Це на їхню користь, вони викручують на себе, представили список: НПЗ, нафтопроводи, газопроводи і так далі. Найчутливіші українські енергооб'єкти, по-перше, постраждали і все-таки прикриті засобами ППО. У Москви з цим гірше. У Росії з цим гірше.Але, якщо говорити навіть так, то вже йдуть припирання і про терміни: А чому з сімнадцятого числа від моменту розмови Трампа і Путіна потрібно відраховувати, а не з двадцять четвертого, коли про це була офіційна заява? Все і піде у ці деталі. Ця угода формально діятиме, але її легко порушувати.Щодо Чорноморського басейну - взагалі смішно. Головне в ньому - це насамперед скасування санкцій і можливість, на чому Москва наполягає для Россільгоспбанку, провезення російської продукції морськими шляхами, бо судна наражаються на атаки. Тобто йдеться про небезпеку судноплавства для Росії, а це є наслідком війни, і нічого іншого.Я все чекаю, коли вони скажуть, що ці чорноморські угоди щодо заборони ударів передбачають і неможливість ударів по Кримському мосту. Я ось все чекаю, коли вони позначаться у цьому питанні, тому що для них це теж гранично чутлива історія. Адже формально в Чорному морі стоїть міст, тому вони, напевно, виходять із того, що і цей об'єкт не буде піддаватися атакам української сторони.Хоча я впевнений, що це обговорювалося і явно українська сторона противилася. Взагалі подібного роду об'єкт, він - нерухомий, незважаючи на те, що міст.   Наприклад, якщо поставити генератор, то, в принципі, його можуть натягнути і на це формулювання. Знаєте, це така гірка іронія.Вони можуть якісь понтони поставити або одягнути на міст рятувальні жилети.  І скажуть, що це плавучий міст, тому його не чіпати, бо він плаває туди-сюди. Всі ці переговори в Ер-Ріяді - це настільки все не серйозно, вони взагалі не впливають на головне питання щодо війни і миру, взагалі ніяк.Звичайно, якби було б досягнуто перемир'я на умовах тридцятиденного абсолютного скрізь, яке простіше тестувати, навіть простіше дотримуватися, якщо хочете. Тому що 30 днів вогонь припиняється скрізь, зупиняється рух військ. І це легко перевірити. А  щодо ударів по енергетичному об'єкту - ти йди доведи, що ми вдарили. Це уламки вашої протиракети впали на вашу  атомну станцію або електричну підстанцію, або на що-небудь ще. Те саме, українська сторона скаже: "Слухайте, ви дрон збили, і він упав на ваш НПЗ. Ми тут до чого? Дрон цей в інше місце летів". Зрозуміло ж, що через дорогу по енергетичному об'єкту вдарити не можна, а по житловому будинку, де люди живуть, кажуть: "Можна". Ну, смішно ж виглядає та несерйозно. І Москва розуміє всю несерйозність і удаваність цих переговорів, перших кроків - "ось зближуються", "прогрес". Сам Трамп заявив, це опубліковано скрізь, про те, що він вважає, що Москва ніби хоче миру, але затягує переговори.Вибачте мені, вона не просто затягує, вона їх торпедує. В особистій бесіді Путін відмовився від умови безумовного припинення вогню, запропонованої Трампом, не Зеленським, а Трампом! Якщо ти відмовився, що ще можна обговорювати? Все інше – несерйозно, потрібно було включити санкції. Поки ми далеко від генерала Бєсєди не від'їхали, може, він просто виконував свою оперативну чи іншу функцію? Як би там до нього не ставитися,  але в Кремлі, напевно, йому в деяких речах довіряють, знають, що він виконає ті чи інші завдання, зокрема, передасть певні вимоги, відповідно, потім поверне відповідь. Можливо, він нічого і не мав такого спеціального вирішувати. Але говорили довго, спілкувалися понад 12 годин. Розуміємо, що говорили не тільки про російсько-українську війну, могли обговорювати низку потенційно нових параметрів, де вони не будуть одне одному заважати. Можливо, це звучить як конспірологія, але Карлсон свого часу приїздив брати інтерв'ю в Кремль і були закономірні підозри, що, можливо, він ще щось передавав із тими документами. А тут відрядили Бєсєду, розуміючи, що електронними засобами зв'язку Путін користуватися не любить, тому вирішили йти таким шляхом. Можливо, це конспірологія. Але ж не було видно Бєсєди останні пару років, тільки чутки про нього доходили. А навіщо потрібен генерал Бєсєда, якщо теж особистий представник, девелопер Віткофф їздить до Путіна, і вони годинами все обговорюють? Навіщо потрібно вниз спускати якісь питання, коли можна особисто все вирішити? Вирішити принципово найголовніші питання, а деталі - взагалі другорядні. Це може вирішити хто завгодно.А якщо принципово домовилися, а Віткофф - це особистий посланник Трампа, і він доповідає йому особисто і особисто, начебто, вони розмовляють. Навіщо потрібен Бєсєда? Бєсєда - це, вибачте мені, відліт кудись на пенсіонерський поверх. Ні, мені здається, Бєсєду послали, хоча він довірена і надійна особа, показати та представити як публічну фігуру. Могли ж обмежитися – послати заступника міністра закордонних справ або ще кого-небудь. Але  послали радника глави ФСБ, колишнього начальника п'ятого управління, який відомий ще по Майдану. Тобто це свідчить про те, що потрібно було показати всю несерйозність цих переговорів. Бєсєда - відставний пенсіонер, по-моєму, вже за 70 років,  за вислугою років  міг піти вже 10 разів. І те саме, Карасін у дев'ятнадцятому році припинив роботу в міністерстві закордонних справ як заступник міністра, і в Раді Федерації відсиджує свою пенсію.Хоч він там і голова комітету. А Рада Федерації - це на рівні прибиральниці, такої технічки. Те ж саме і  Бєсєда. Я не думаю, що він там оперативні завдання якісь вирішував. Мені здається, що так нашпиговано у цьому Ер-Ріяді, що якихось спеціальних функцій доручати Бєсєді немає сенсу. Москва з Вашингтоном і так щільно працюють, навіть якнайщільніше працюють. Їм у цих  публічних фігурах, як послати Бєсєду вирішувати оперативні завдання,  нема потреби. Можна приїхати просто в Москву з неоголошеним візитом, що і відбувається.  Тому що сам Трамп підтвердив, а потім Москва за ним, що розмов між ними телефоном з Путіним було більше двох. Тобто вони там дещо більше, м'яко кажучи, спілкувалися телефоном. Просто про це не повідомляли. А чому Віткофф двічі їздив до Путіна? Перший раз за Фогелем, тоді тричі з Путіним розмовляв, другий раз - в день пресконференції Путіна розмовляв з ним. То чому він не міг приїхати ще п'ять разів або його представник, або син Трампа, або ще хтось? І ми про це б не дізналися. Чому це неможливо? Тому, щось публічно обговорювати, оголошувати -  немає ніякого сенсу. Якщо треба, вирішать і без Бєсєди. Наскільки можуть вони вирішувати, яким об'ємом та як щільно можуть працювати? Зараз публічно проявилася хімія відносин, що Віткофф і підтвердив. До речі, він чесно розповів, що зараз відбувається у стосунках між Москвою і Вашингтоном, зокрема, між Путіним і Трампом. Ми в Україні не можемо не погодитися на ту маячню, яку читали в тих чи інших одкровеннях Віткоффа. Адже він значно більше, ніж якась політична функція, бо це і про гроші, і про впливи, і про новий місточок між Москвою і Вашингтоном. Щодо хімії – осцей хокейний матч, портрет Нікоса Сафронова, помолився. До речі сказати, безбожна людина молиться за Трампа, звісно, він не молився. Я думаю, що Путін і "Отче наш" не знає, він навряд чи є такою побожною людиною. Вже очевидно, що це на показ робиться. До речі, Віткофф в інтерв'ю Такеру Карлсону - це також на показ. Ось ми приймаємо і реципіруємо цю увагу до нас, ці людські стосунки, щоб взаємно привернути. І головне - це не портрет, не хокейний матч, не помолився, коли на Трампа був замах, а те, про що вони говорять у бізнесі, мені здається, це їм ближче. І Путіну також у певному сенсі, тому що він залежить зараз від відносин із Трампом і його оточенням.Для Трампа і Віткоффа точно важливіше - вирішити питання по грошах, по всякого роду проєктах, по газотранспортній мережі, як про це пише преса, що мало не збираються пиляти європейський Північний потік. Ось це обговорюється, і це головне. А хокейні клюшки, портрети для Трампа і осіб близьких йому, таких як Віткофф, - це не більше, ніж знак уваги. Путін  холоднокровніше тут діє, ось у чому вся історія. Він же не розповідає, що я портрет подарував. Це Віткофф розповідає. Путін же не розповідає, що помолився за Трампа. Це він передає, щоб там чули. А ті такою увагою готові поділитися, розповісти публічно. Для чого? Щоб що? Показати теплі стосунки Путіна і Трампа, показати, що у них там хімія і обмін. Ну, будь ласка, хоча це грає в мінус якраз американській стороні.А Путіну  що? Путін і зіграти може у все це: у теплоту, у стосунки - у все. Знаєте, як хтось правильно сказав, по-моєму Саакашвілі, про те, що Путін ніколи не веде переговорів, він весь час займається вербуванням - з кращим результатом або з гіршим. От він і вербує. Просто можна це не розуміти буквально, але по суті це так, вербує то Віткоффа, то Трампа. І з цим Путін справляється: якщо потрібно підлестити, сказати "який ти гладенький, солоденький", портрет подарувати, запропонувати в хокей зіграти – це все, заради Бога, хоч 20 разів. Це взагалі для Путіна не має значення, а для цих людей навпаки - їм треба показати цю значущість. Для Трампа ж має значення його нарцистичне самозамилування,  коли про нього говорять у перебільшених виразах, навіть такі, як Путін. Тобто він не цурається жодної уваги. Інші йому скажуть: "Блін, це западло, це ж людожер похвалив".А тут це навпаки - приймається і говориться: "А що ж, сам Путін мене генієм вважає". Тому, я б сказав, що це не вирішально, але та сторона, яка цим хизується, вона і програє. Загалом, зрозуміло, що її завербовано, я маю на увазі, політично ангажована. А ось бізнес-проєкти – так. У Путіна є нескінченні можливості, він багатший за Трампів і Віткоффих у мільйони разів, тому що в нього головний актив - країна Росія з підневільним населенням із ресурсами 1/9 суші на землі. І він може розпоряджатися нею, як завгодно: хочу мільярд подарую, хочу 100. Для нього гроші зараз арифметичного сенсу не мають, а для Трампа мають, і для Віткоффа мають. Є такий персонаж - Кирило Дмитрієв, думаю, що  він працював і раніше, але у сфері так, би мовити, великих грошей та великих інвестицій. Його зараз витягли як учасника переговорного процесу. Розуміємо, що він мав би забезпечити ті чи інші оферти з боку Кремля до американських капіталістів: запропонували працювати у сфері копалин, російської енергетики і так далі. Але єдиний момент – чи це означає, що треба зняти з держави-агресорки американські санкції? Як ви думаєте, наскільки у Дмитрієва, якщо відсунули Абрамовича, буде потужний функціонал?Абсолютно очевидно, Дмитрієв - керівник фонду прямих інвестицій, одружений з подругою дочки Путіна. Він уже давно в цій системі, кажуть, що дуже близький до Служби зовнішньої розвідки. Я думаю, так воно і є. Найімовірніше, Дмитрієв якось із ними пов'язаний не просто по бізнесу. Він є гаманцем Путіна, його консильєрі, підлеглим консильєрі, він не політик.Ось дивіться - якщо Путін із Трампом будуть відверто обговорювати, а їхні розмови записуються, що треба зняти санкції - скільки це коштує. То це якось не айс. А якщо Дмитрієв, наприклад, буде з Віткоффом  обговорювати - якщо зняти ось ці санкції, то за кавун знімете? а за 10 мільярдів знімете? Ось це – дуже, ніби, функціонал Дмитрієва, який якраз може цим займатися. Він довірена особа і все одно залишається по бізнесу, він не в публічній політиці і ніяким наступником не буде. А навіщо? Для чого? Він займається своїм, а це, вибачте, - перевертає сотні мільярдів доларів. І це не жартівливий масштаб. Безумовно, Абрамович - це людина, яка все-таки на себе працює. Навіть незважаючи на те, що він сильно довірена особа Путіна. Взагалі на початку їхніх справ дійсно виконував якісь спеціальні доручення. А Дмитрієв - пряма підлегла людина.Усе-таки у того ж Абрамовича є певний ступінь автономії, він узяв і поїхав. Величезні статки дають йому змогу жити в будь-якій точці світу. Зараз він між Ізраїлем і Стамбулом, він у Росію приїжджає наїздами, взагалі кажуть, що не приїжджає, але це неважливо. Дмитрієв - це просто підлегла людина. Тобто, це як ви бухгалтера взяли і він при вас. Це довірена особа, з ним можна відверто про все говорити, він - свій. Я думаю, що там може і якийсь тісніший зв'язок: усе-таки донька туди-сюди, діти дружать. Але, загалом, сенс у тому, що він виконує прикладну, утилітарну функцію, ніякої політичної ролі не відіграє. Дмитрієв - ніхто. Для таких чутливих справ потрібна саме така людина, яка не є самостійною фігурою, а просто йому доручили і він робить. Абрамович все-таки з фантазією. У нього весь час трошки свій гішефт: а ще ось з цього навару я живу. Це як в анекдоті варять яйця. А Дмитрієв - ні, цей не буде, у цього є зарплата багато мільйонна чи мільярдна, неважливо. Він - виконавець. А Абрамович усе-таки, повторюю, у нього - "а тут я ще трохи шию". Так, тому  він обговорює чутливі питання. Корупційні питання обговорює. А що? У такому масштабі це вже не корупція, а державна політика, як мені хтось сказав.  Якщо Путін буде робити оферти, то йтиметься про великі мільярдні впливи і акції. Ключова історія - наскільки зараз будуть твердими США.  Адже ідеться про велику форматну угоду між Росією і Сполученими Штатами, і головне питання - наскільки США будуть готові чи не готові поступатись українськими інтересами? Як ви думаєте, які будуть виводити параметри у великій форматній угоді? Йде великий перерозподіл світу, а яке у цьому місце України? Якщо ми говоримо про Трампа, то він готовий Україною пожертвувати. Ми бачимо цьому підтвердження раз за разом: його особисте ставлення до Зеленського та й загалом до України як до зайвого ресурсу, від якого можна позбутися - якщо вдасться продати за дуже вигідною ціною цей негідний, неліквідний актив. Якщо говорити його мовою. А щодо його адміністрації - що можна сказати по Венсу, чи дорога йому Україна, чи готовий він справді захищати українські інтереси? Якось мені зовсім так не здається.Інша справа, що американська політика не вичерпується лише адміністрацією Трампа. Зовсім не вичерпується. І там оглядаються на те, як це буде сприйнято, якщо під час президентства Трампа Україна буде втрачена, здана. А що мені за це буде? Ось, республіканці це відчувають. Послухайте, що говорить Ліндсі Грем та деякі інші. Це ж впливові республіканські сенатори. Вони хочуть залишити для себе люфт, якщо щось трапиться, якщо Україна не витримає, зламається. "Це не я, я тут ні до чого, це все Трамп. А я що? А мені що?"Все одно у підсвідомості американська демократія побудована на стримуванні, противагах, правилах, традиціях, доктринах. А Москва в цій доктрині — це, безумовно, противник. І просто так дарувати Москві актив, відштовхуючи від себе всіх союзників, — це, знаєте, політика, яка загрожує серйозними наслідками. Чотири роки закінчаться, а хто відповідатиме за всі наслідки? Дуже зручно буде потім усе звалити на Трампа і сказати: "Ось, старий, якому до кінця терміну буде 83 роки, у всьому винен". Ніхто не хоче залишитися без "стільчика" в цій грі.Саме тому я хочу сказати, що тут може виникнути певний баланс. У наступному році, в листопаді 2026 року, у США відбудуться проміжні вибори до Палати представників — нижньої палати Конгресу. Якщо там переможуть демократи й отримають більшість (зараз її мають республіканці), що буде? А вони можуть розпочати процедуру імпічменту. Я думаю, що матеріал накопичується. Тут питання інструментів. Знаєте, скільки матеріалу свого часу назбирали на Віктора Федоровича Януковича? Але він не піддавався і заяву добровільно не писав про відставку. Правильно, цього не буде. Трамп теж не напише заяву про відставку добровільно, але не забувайте, що це його другий і останній термін. Усі розмови про те, що Трамп хоче йти на третій термін і змінити конституцію — це все казки. Там її не змінити. Я ось в Америці зараз перебуваю, спеціально вивчав це питання — це марно. Усі штати мають висловитися, там потрібні такі рішення, що конституцію просто так змінити не вийде, щоб залишитися на третій термін. В Америці - це проблема. Тим більше, коли тобі скоро вже дев'ятий десяток. Ні-ні-ні. Але що буде потім, після цих чотирьох років, то за це теж доведеться відповідати.Що стосується Нетаньягу і його поїздок — по-перше, він уже їздив на 9 травня. Це не вперше. Ви пам’ятаєте, він навіть у "Безсмертному полку" йшов разом з портретом чи  діда, чи з якогось родича, я вже не знаю, з ким він там йшов. Але Нетаньягу себе виправдає. Він скаже: "А я захищаю інтереси Ізраїлю: на Близькому Сході Москва продовжує впливати на певні сили, які протистоять Ізраїлю, і ми їх таким чином стримуємо. Ми з Москвою домовляємося, вирішуємо питання. А що нам ще робити? Хто це вирішить? Україна нам це не вирішить. А Москва — ось вона яка, бачите, навіть Трамп з нею розмовляє".Він себе виправдовує, хоча, як на мене, стратегічно Ізраїль від цього тільки програє. Тому що, вибачте, саме через "хороші відносини" з Путіним і сталося 7 жовтня 2023 року в Південному Ізраїлі - ХАМАС здійснив військово-терористичну атаку на південь Ізраїлю, на кібуци.І я не здивуюсь, якщо щось подібне повториться через ці "теплі" відносини з Путіним. Бо Путін створює ілюзію, надію на союзництво, нехай навіть неявне, не публічне з Ізраїлем, яке знову і знову себе не виправдовує.А Нетаньягу, як правий політик, знаходить для цього пояснення, виправдання. Коли його біографія, що називається "висіла на соплях" після подій 7 жовтня, він поводився інакше — був більш стриманим і навіть критично ставився до Москви. Принаймні члени уряду, хоч і коаліційного, раз за разом про це говорили. Вони наголошували, що Москва теж несе певну відповідальність, хай і не всю, за те, що сталося на Близькому Сході. Але тепер ситуація змінилася, його становище стабілізувалося. І він може собі дозволити навіть ось таку своєрідну стратегію: "Я поїду і з Путіним 9-го травня про все поговорю". В ізраїльській пресі звучить багато різних пояснень та виправдань.Але я повторюю ще раз - як для Трампа, як для Нетаньягу, так і для всіх інших, хто намагається грати з Путіним у подібні ігри, це завжди закінчується погано. Завжди! Просто вони можуть цього не усвідомлювати, але результат буде не на їхню користь.  Які ви бачите зараз параметри – що може пропонувати Трамп Путіну та навпаки – Путін Трампу з огляду на російсько-українську війну? Путін нічого не пропонує Трампу. Він пропонує прийняти його умови, як єдиний варіант миру. Дійсно, Путін не проти миру, але тільки на своїх умовах. Він не приймає всіх інших варіантів миру, тобто вважає, що його вимоги повинні бути виконані. Саме Трамп має стати челноком в бік Києва і переконувати Київ прийняти умови, які вже прийняті.  Умови про капітуляціюТак, капітуляції – віддай чотири області. А що на кордоні з чотирма областями і юридичним визнанням їх, разом з Кримом маю на увазі, - Херсон, Запоріжжя, Луганськ, Донецьк?  Ні, ні, ні. Я навіть не кажу про чергові територіальні вимоги, вони неминуче з'являться - і Одеса, і Миколаїв, тобто все чорноморське узбережжя  рано чи пізно вони вимагатимуть, щоб України звільнила. Але й щодо самої України, її суверенітету, їхні вимоги нікуди не зникають. І щодо армії у 50 000, і щодо другої державної російської мови, і про нові вибори, і про відмову від репарацій - це все також буде звучати. Тобто Москва лише ставить це як попередню умову. Як, до речі, і будь-які санкції. Попередні, як це було перед Бюргенштоком, коли називалися Путіним три умови перед Самітом миру минулого року наприкінці червня. А далі підуть основні умови. Ось, зараз щодо припинення вогню -  це ті умови, які ви приймаєте: виведіть свої війська з Донецька, просто в Луганську дуже мало, про них менше йдеться, також Запоріжжя, Херсонська область, Херсон - віддайте правий берег. І тоді ми запропонуємо вам нові умови для тривалого остаточного миру, який виключає джерела відновлення війни і так далі. Знаємо ми їх.Путін буде вимагати цього від Трампа, щоб Трамп міг виконувати його функціонал - вимагав від України прийняти божевільні вимоги Москви. В іншій якості він не бачить Трампа щодо українського питання. А заманювати  його будуть економічними проєктами, бізнес-інтересами, різними плюшками, що повернемося до ядерного роззброєння. Це теж, до речі, на користь Москви, щоб всі розуміли.Це те, що вони рефлекторно обговорюють разом з Трампом про ядерну безпеку і нерозповсюдження - це також виключно на користь Москви. Це після того, як Макрон, президент Франції, сказав: "Ви знаєте, ми можемо мати ядерну безпеку  без Сполучених Штатів. У нас 300 боєголовок, ми можемо їх поставити в Польщу". І відразу сказав, що ми це вже обговорюємо. Москву дуже це напружило, дуже сильно. А уявіть собі, що в Литві будуть стояти боєголовки з підльотом ракет за 2 хвилини до Москви. Звичайно, напружилась Москва. І вони хочуть використовувати Трампа, і для цього теж, щоб він тиснув на європейців, щоб вони не пішли цим шляхом, зокрема Макрон. Нічого не пропонуючи взамін на паралельне розміщення ядерної зброї на території Білорусі. Так працює Москва. І поки їй по лапах не дадуть, все буде продовжуватися. Тому ніяких цікавих пропозицій по Україні у Путіна немає для Трампа. Їх нема.

Про це йдеться у звіті ІSW.Представники США, України та Росії досягли певних домовленостей щодо тимчасового припинення вогню в Чорному морі та по об'єктах енергетичної інфраструктури. Однак офіційних підписаних документів, які б чітко визначали параметри угоди, поки що немає.  Аналітики ІSW, проаналізувавши заяви міністра оборони України Рустема Умєрова та офіційних представників Кремля, дійшли висновку, що сторони не дійшли згоди щодо того, чи набуло перемир’я чинності станом на 25 березня.  Роль Путіна та Трампа у перемовинах  За даними ІSW, очільник Кремля Володимир Путін відмовляється приймати запропоноване президентом США Дональдом Трампом і президентом України Володимиром Зеленським тимчасове припинення вогню на лінії фронту, хоча й погодився на часткове перемир’я, що стосується енергетичних об'єктів та Чорного моря.  Аналітики наголошують, що Путін зволікає та демонструє непоступливість, що ускладнює зусилля Трампа з досягнення тривалого мирного врегулювання.  Питання санкцій та реакція Кремля  ІSW також наголошує, що США не надали Росії послаблення санкцій, як це було під час укладання "зернової угоди" в липні 2022 року. В інституті вважають, що для відновлення доступу Росії до міжнародних ринків сільськогосподарської продукції та добрив Сполученим Штатам, ймовірно, доведеться співпрацювати з Європейським Союзом щодо зняття деяких обмежень.  Президент США Дональд Трамп підтвердив, що США розглядають можливість скасування частини санкцій проти Росії.  Проте ІSW наголошує, що ні "зернова угода", ні перемир’я в Чорному морі не потребують попереднього послаблення санкцій.  Розбіжності в офіційних заявах Кремля, США та України  Аналітики звернули увагу на те, що офіційні заяви Кремля є розмитими та містять вимоги щодо припинення вогню, які не згадуються у заявах США та України.  Зокрема, у російських комюніке не вказано, які саме санкції Кремль хоче скасувати, які фінансові організації та компанії мають бути виключені з-під санкційного тиску, хто контролюватиме процес зняття санкцій і стежитиме за його дотриманням.  Зеленський підтвердив, що Україна, Росія та США опублікували окремі заяви, оскільки на американсько-українських переговорах не обговорювалися можливі поступки Москві щодо економічних обмежень.  ІSW підсумовує, що відсутність прозорих домовленостей і розмитість позицій Кремля можуть ускладнити виконання досягнутих угод і спричинити нові розбіжності між залученими сторонами.У вівторок, 25 березня, в Ер-Ріяді, столиці Саудівської Аравії, відбувся новий раунд перемовин між українською та американською делегаціями. Київ, Вашингтон і Москва погодилися забезпечити безпечне судноплавство в Чорному морі.Президент України Володимир Зеленський повідомив, що вже сьогодні, 25 березня, може бути запроваджено режим припинення вогню щодо енергетичної інфраструктури, і це питання узгоджено зі Сполученими Штатами.

Наші - в Джедду, американці - в Джедду, Віткофф - до Москви. Усі перемовляються. Але найбільше бентежить у теперішній геополітично-дипломатичній ситуації, що ми надзвичайно мало розуміємо, до чого можуть дійти. Як загалом формуються ті чи інші лінії компромісу? Ми розуміємо, точиться війна, війна кривава. Ворог сильний, ворог потужний. Адміністрація Трампа генерує регулярні повідомлення, але ми в Україні також хотіли б бути учасниками чи бодай розуміти, про що можуть домовлятися і якою є формула справедливого миру.І коли ми доходимо до того, що може називатися підписанням чи певною торгово-дипломатичною пропозицією, яка буде надходити до Сполучених Штатів, а Сполучені Штати вже б якось так намагалися це все діло розподілити по дипломатичних каналах, все одно хотілося б відчувати, що ми також при ділі, що ми розуміємо, що відбувається. Якщо говорити про параметри подібних угод, протокольна частина - це одне (хоча ми її до кінця також не розуміємо, що може бути прописано в офіційній частині). А є ще й частина кулуарна?Я сиджу зараз в автомобілі на території Польщі й по польському радіо почув заклик президента Польщі Дуди дати Трампу шанс. Мовляв, ніхто не міг зупинити війну. Давайте дамо Трампу шанс. Тому я хочу підтримати президента Дуду і, оскільки я через два тижні буду в США на міжнародній конференції (там Міжнародний університет Флориди, який за 20 км від резиденції Трампа), то ще раз хочу прогнутися, і підтримати, і шанс дати президенту Трампу теж.Але якщо серйозно трошки відрефлексувати те, що відбулось у Джедді, насправді для нас це повернення в точку початкової стадії ведення переговорів. Нас із вами дуже сильно гойдає вгору-вниз. Трамп то нас дуже любить, то називає останніми словами, але на сьогодні більше нервують росіяни, тому що так уже сподобались результати зустрічі, але нас це, звичайно, насторожує. Кожен раз, коли люди, яким ми не дуже довіряємо, говорять про те, що щось сподобалось, ми відчуваємо підвох. І це стосується і американської сторони, і української влади так само. Наприклад, те, що відбувається в Суджі. Є великі підстави думати, що все-таки та інформація, як ви говорите, кулуарна, та інформація, яка просочувалася, що частиною або умовою росіян приступити до переговорів принципово по безпеці було виведення українських військ із Суджі. Я не військовий експерт, але зрозуміло, що багато було інформації, і що українським військам уже потрібно було виходити з Суджі, бо там були загрози оточення. Але хай це коментують військові експерти.З політичної точки зору ми розуміємо, що в України, в принципі, іншого варіанту, ніж погодитись на американську пропозицію про оці 30 днів, фактично не було. Хоча ми спочатку думали й досі вважаємо, що перемир'я буде слугувати тільки росіянам, а росіяни стверджують, що перемир'ям скористаються українці, бо нас із вами зараз американці завалять зброєю, - з обох сторін іде така інформаційна хвиля невдоволення, але зрозуміло, що в нас не було іншого варіанту.Після отої ситуації в Овальному кабінеті, українська делегація не мала права зараз не піти на цей контакт. І тому ми дуже вдячні президенту Трампу, під його мудрим керівництвом ми зробили свій крок. Тепер президент Трамп і його команда говорять про те, що Україна вже знову згодна на мирні переговори.Але речниця президента Трампа… Цікаво, що американські журналісти просто дуже уважно відслідковують все, що відбувається, і в адміністрації Трампа немає шансів якось там видати бажане за дійсне. От вони запитували: а що буде, якщо Росія порушить ці перемовини? А українці просто отак-от руками розводять: а що, буває так, що росіяни не порушують свої домовленості?Мало того, у них навіть публікації йдуть, що зараз міжнародну угоду треба укладати так, щоб знайти можливість, обов'язково зберегти можливість Росії вийти й порушити цю угоду, бо - мені це не подобається - росіяни кажуть, що, бачте, вони вже обпеклися на Мінських угодах.І це цікава тема. Коли Меркель заявила про те, що, виявляється, тільки заради нашої безпеки, заради того, щоб дати нам можливість відбитися, вона спочатку нам заблокувала вхід у НАТО, а потім проштовхувала ці Мінські угоди, які очевидно були вигідні Росії, в яких була очевидна формула Штайнмаєра. Штайнмаєр не українець, і його формула була дуже небезпечна. Я пам'ятаю ті моменти. І тепер, коли Меркель, по-перше, не попросила пробачення і не покаялась, на відміну від президента Клінтона, а стверджує, що це було спеціально зроблено, щоб, мовляв, дати паузу Україні, росіяни вхопилися за цю тему. І тепер у них мантра така - "нас уже більше не обманути". Ну всі ж дурять цих довірливих росіян, вони завжди виконують свої зобов'язання - а їх усі дурять.  Так, був Мінськ, був Мінськ-2. Був Стамбул, зараз може бути Джидда і може бути ще невідомо що. Був такий прогресивний "женевський формат", але чомусь американці захотіли прилетіти в Саудівську Аравію, замість того щоб на фазенді Рубіо у робочій атмосфері зустрітися. Це трошки дивно, тому що ми не потребуємо зустрічі на нейтральній території, адже довіряємо нашим американським друзям і партнерам і готові відрядити весь найцінніший український політикум - Єрмака, Умєрова, Сибігу. Ну немає в нас секретів і застережень перед американцями. Чому Саудівська Аравія?Чому Джедда? Ну, напевно, тому що Саудівська Аравія – "намолене" місце, вони вже там провели ряд успішних переговорів. Може, там уже є дисконти в готелях, їх там приймають нормально… Плюс там температура краща…Серйозно - не знаю. Я думаю, що американці у дивній ситуації, бо ми спочатку думали, що вони наш партнер. Ну а партнер - це значить, що ми разом виступаємо на переговорній позиції. Потім почали говорити, що вони ж насправді медіатор, тобто посередині. Ну, добре, посередині. Я це сприймаю. Але коли ми зараз чуємо про те, що вони відновили, дякувати Богу, - от уже в Жешуві працює аеропорт, бо говорили, що там уже плити бетонні розібрали, зброя пішла, допомога пішла, розвіддані пішли. Посередник не може допомагати одній стороні. Мало того, там держсекретар сказав, що вони не будуть надавати військову й фінансову допомогу Росії. Ну, слава Богу, а то був би вже повний абсурд.Вони трохи заплутались у цих ролях, але вони всі заручники Трампа. Трамп сказав, що буде посередині, - і от вони займають цю точку зору, хоча вона не витримує критики, коли ти починаєш аналізувати якісь ознаки, що таке, власне, посередник. Бо посередник не може давати зброю одній зі сторін конфлікту, або війни, або агресії. У нас уже був «Мінськ-1», «Мінськ-2», далі «Стамбул» був - абсолютно неприйнятний і відрізнявся від «Мінська» тим, що передбачав демілітаризацію, денацифікацію і так далі. Що можуть зараз вимагати росіяни? І що можуть намагатися пропхнути наші союзники-партнери-посередники, які десь збоку? І взагалі невідомо, що завтра напише у своєму твіттері президент Трамп.Ну, ми дуже вдячні і цінуємо Трампа за те, що він узяв на себе цю відповідальність і мудро веде нас до миру. Але так, попередній досвід нам говорить про те, що нам не варто зараз уже знову вважати, що Трамп партнер і Сполучені Штати - партнери. Усе, довіра порушена, не потрібно мати якихось надзвичайних очікувань, бо нас трохи кидає, нас свідомо розхитують ментально - то перемога, то зрада. І особливо ненадійний настрій і стан Трампа.Але Трамп сказав - я хочу повторити, бо я дивився цю цитату і вона мене дуже вразила - Трамп сказав, що він знає бачення Росією миру. Але це бачення розуміє тільки він, воно є тільки в голові у нього, у Трампа, і більше ніхто у світі не спроможний це зрозуміти. Ну от, нам треба в оцю мантру Трампа вірити. Але ми ж розуміємо чудово, що Трамп нарветься. Ми ж розуміємо, що Росія ніколи не виконувала міжнародних угод.Коли прессекретарку Трампа прямо запитали про це, вона зійшла з теми: вона не відповіла і сказала, що це ще зарано. Тому ми зараз у ситуації, коли черговий шанс американського президента перезавантажити стосунки з Росією і Росія до таких сценаріїв готова. Зараз перед Росією виклик. Ми прийняли цей мирний план, причому це мирний план американської адміністрації - оці 30 днів перемир'я. Росія каже, що ні-ні-ні. А потім Пєсков каже: ну, треба подивитися, ми ще офіційно не отримали. Але зрозуміло, що, скоріше за все, Росія буде використовувати тактику, де вони вже набили руку дуже сильно, - вони будуть тягнути час. Їм потрібно зробити так, щоб винуватою завжди була Україна.  Ми розуміємо, що основна задача Путіна - це немовби про щось домовитись із Трампом і знайти винного у зриві всіх домовленостей, звісно, нас із вами, Україну, а після того продовжити агресію. Хочеться вірити в мудрість Трампа, що він не поведеться на це.Але є ще крайній граничний сценарій. Можливо, ми бачимо лише пазли надзвичайно великої угоди й насправді все найважливіше вже відбулося, коли ми говоримо про розмови між американцями та росіянами, адже їхні делегації вже зустрічалися і Трамп міг отримати від росіян, наприклад, пропозицію «ви собі берете Арктику, а наші інтереси в Україні ви будете толерувати». Але це тільки просто може бути трошки розтягнутим у часі - на пів року, на рік і так далі.І не тільки Арктику, ми, росіяни, дамо вам певні африканські країни, ви хочете метали рідкісноземельні - ми запропонуємо вам свої, можете видобувати рідкісноземельні метали на тих територіях, які ми зараз окупували. Для мене нема жодного сумніву, що це є основна тактика Росії, розуміючи, що Трамп дуже ведеться на бізнес, на ці мільярди та трильйони якихось міфічних прибутків. І те, що основний переговорник зараз не Рубіо, а Віткофф, і з російського боку Дмитрієв, такий собі олігарх, член родини, - оці два, Віткофф і Дмитрієв, насправді домовляються і, можливо, вже й домовились про реальні речі.Тобто, зрозуміло, ми не можемо конкурувати, ми не можемо запропонувати Трампу більше, ніж може йому запропонувати Росія. Якби він міг тільки економічними інтересами керуватися, у нас би не було шансів, але є інші речі, зокрема є політичні речі, геополітичні. І реакція Європейського Союзу нам дуже була помічною. Треба сказати, що якби не така швидка, миттєва і дипломатична реакція, підтримка України Європейським Союзом, якби не зусилля Британії, президента Макрона, прем'єрки Італії, то, напевне, нам би не вдалося зараз вирулити з цієї ситуації, яка відбулася у Джедді. Там точно попрацювали європейці.І от, як ми з вами зараз говоримо, європейці вже зараз розглядають і форсують оцей план того, що терміново надати Україні, і вони, враховуючи їхні нормальні темпи, зараз розвили просто реактивну швидкість у згуртуванні. І, звичайно, на Трампа це впливає, тому що там є геополітичні інтереси в Трампа, він хоче з Китаєм якось там тягатися. Зараз уже пишуть відверто, що Китай переграє Америку вже технологічно, і якщо взяти об'єднані ринки Європейського Союзу і Китаю, то Америці нема що робити.Європейський Союз уже відповів адекватно на тарифи рівно на таку суму, на скільки Америка ввела тарифи на європейські товари. Але Трамп не пустив в Овальний кабінет Каю Каллас - міністра закордонних справ Європейського Союзу, людину, яка репрезентує собою зовнішню політику об'єднаної Європи. Не пустили її в урядовий кабінет, сказали: ми зайняті, обідаємо. Це скандал, який можна порівнювати з розмовою Зеленського з Трампом в Овальному кабінеті, це небачена історія у світовій дипломатії за останні роки, принаймні у стосунках між Америкою і Європою. Але це сталося, і Трамп теж демонструє свою готовність їхати далі тим курсом.Трамп демонстрував цю готовність поки Європа ще не роздуплилася. Він і президента Дуду, а Польща - це найбільший партнер… Згадайте, Байден скільки разів був у Польщі, він не був під час війни у жодній іншій країні, він окремо дякував полякам, бо поляки зробили дуже багато, вони - хаб для постачання зброї, ми знаємо всю цю історію. І протримати президента Польщі ледве не півтори години, а потім дати йому 10-15 хвилин аудієнції - це не менш знущальне дипломатичне приниження.Але, бачите, Дуда все рівно хоче дати Трампу шанс. І Європейський Союз, у принципі, все розуміє. Але, розуміючи, що зараз просто повністю порвати стосунки зі США неможливо, намагаються Штати втримати.Підкреслю: я думаю, що дипломати вже собі занотували, що не потрібно на майбутнє просто кидатись у підписання збройних контрактів зі США, тому що можуть бути сюрпризи і з літаками, і з дозволами. У доктрині безпеки, я думаю, ЄС точно врахує ризики, пов'язані з тим, що якщо ви дуже залежите від Сполучених Штатів, то ви будете заручниками того, хто буде там при владі. Ну, поки там буде Трамп. А якщо після Трампа буде Венс, то це набагато веселіше. А якщо після Венса буде Маск? Розуміємо, що в них міняється концепція, але якщо ми постійно будемо однією з розмінних карт, це попросту страшно. І тут ключова історія не в тому, чи ми будемо отримувати або не отримувати американську допомогу. Ми справді віримо в наших європейських союзників, але ми розуміємо, що американці можуть бути доволі мстивими і вони можуть бути послідовними у своїх діях, спрямованих проти нас. Наприклад, знову випустять на арену шановну конгресменку Вікторію Спарц з нашої сонячної Чернігівщини, і вона з папкою документів вийде, і звернеться до американського народу, і поіменно буде перелічувати всіх тих, кого вона вважатиме розкрадачем американської допомоги. І потім американське ДБР, і американський же ж Татаров, так би мовити, візьмуться за оті всі можливі зловживання, які чинилися в окремо взятих колгоспах Української Республіки.Якось так може бути. І після того можуть бути ще й санкції. Не дай Боже, звісно, але я не виключаю, коли Маск прозоро натякнув і пригрозив деяким найвидатнішим українським політикам: виїжджайте, мовляв, у нейтральну країну з амністією, нічого вам за це не буде. Ми розуміємо, що вони і так можуть - наші дорогі американські партнери.Як людина, яка займалася вступом України в Міжнародний валютний фонд, у Світовий банк, я вам скажу, що там найбільша загроза. Тому що американці - це ключовий акціонер валютного фонду Світового банку. У нас така дивовижна програма співпраці з валютним фондом: ми зазвичай підписуємо програму, і там у ній є, допустимо, 10 траншів, 10 переглядів. Ми десь на другому чи на третьому перериваємо цю програму і починаємо нову з нового стартапу. Зараз ми пройшли там найдовшу дистанцію з валютним фондом.Але рішення приймає рада директорів: підтримати чи не підтримати Україну, виконала чи не виконала Україна свої зобов'язання. І якщо валютний фонд не продовжить програму співпраці, це миттєво відіб’ється на поведінці інших кредиторів і на вартості запозичень і всього іншого. Я вже мовчу про програми Світового банку. Поки що там американці зупинили багато мільйонів. Я не знаю, між іншим, чи вони відновили програму відновлення енергоструктури, але в них дійсно є можливості тиснути, і причому не треба там виходити на окремих українських олігархів - треба просто сказати, що країна не виконує.І дуже часто у нас є підстави для того, щоб нас звинувачували в невиконанні. Якщо взяти під мікроскопом подивитися, які ми робимо реформи і як ми там боремося з корупцією, то ми з вами знаємо. Але мова зараз про інші речі, значно більші, геополітичні. З точки зору геополітичної у нас просто іншого шляху немає, ніж бути абсолютно монолітним із цим клубом охочих, які вже були відважні, - там зараз десь 37 країн. Це формується така коаліція неформальна Європейського Союзу, яка навіть розглядає можливість надати Україні своїх - не люблю слово «миротворці», бо миротворці у нас асоціюються з солдатами в білих шоломах, які ні на що не впливають, а то військові, які мали б зробити неможливим порушення Росією мирної угоди. І європейці, дуже швидкими темпами, зараз уже проводять чергову зустріч і вже проговорюють якісь деталі. Ми чули про закрите небо, ми чули багато речей. Тобто Україна зараз тільки має шанс вистояти, якщо ми будемо дуже цінувати оці стосунки з ЄС.І те, що Трамп там зробив по відношенню до головної дипломатки Європейського Союзу, - для нас це тільки свідчення того, що ЄС не на словах, а справді проявляє солідарність. У мене таке враження, що зараз треба тиснути на гальма. Зараз треба дати дошкою два на чотири по носу Маска, бо він просто псує зовнішню політику. Трамп що там - «Теслу» його рекомендував біля Білого дому? Ну, ми знаємо, як упали акції Білого дому, але бог з ними, з акціями. З точки зору технологій Маск реально непересічна людина, але давати йому можливість втручатися і так коментувати безпардонно політику… Він робить величезні проблеми для Трампа.Тепер Канада показала палець неповаги. Гренландія вчора провела вибори, переможець виборів показав палець неповаги. Китай показав більше пальців неповаги і зустрічні тарифи. Європейський Союз дає зустрічні тарифи. Просто економічно, я думаю, Трампу вже пояснять, що тут треба гальмувати, і всі економічні серйозні видання про це говорять.Тому далі просто йти оцим буром проти всіх одночасно, м'яко кажучи, з не зовсім професійною і компетентною командою, допускати таких людей, як Маск, до публічних заяв і до можливості робити політичні заяви та втручатися в справи інших країн - це реальна катастрофа. Стільки проблем створити за 50 днів - це треба зуміти. Значно більше проблем створено, ніж досягнень. Це ще не проблеми, це лише квіточки, ягідки почнуться трошки згодом. Ми знаємо, як американські капіталісти, не побоюся цього соціалістичного слівця, можуть купувати - вони люблять купувати, коли все дешево. А коли щось дороге, то вони його хочуть здешевити. Ну і от, чи не можуть вони взяти й обвалити наші зовнішні акції? Чи обвалити курс гривні до курсу 150 000 гривень за один гватемальський болівар? Після того можуть спокійно у дестабілізовану в соціально-економічному плані країну зайти зі своїми пропозиціями й за один долар скуповувати по 150 га наших родючих чорноземів і так далі.Коротка відповідь: без валютного фонду цього неможливо зробити. Бо саме основна задача валютного фонду - це організація, яка слідкує за тим, щоб країни-члени цієї організації були економічно спроможними повернути в тому числі і кредити, і борги, і виконати свої зобов'язання. Гіпотетично, дуже гіпотетично, для якогось там серіалу на «Нетфліксі» цей сценарій може бути. Але загалом немає особливого сенсу, бо в американських інвесторів, які підтримали Трампа, був списочок - скільки хто. Там, по-моєму, Маск лідер, він заслуговує десь 150 млрд.Вдумайтесь у суми: втратити за 50 днів президентства свого соратника Трампа 150 млрд - це треба бути геніальним інвестором. І там далі перелік американських мільярдерів, які втратили тільки на тому, що підтримали Трампа, бо зараз упав ринок крипти. Криптани ж святкували, що Трамп - це їхній чувак, вони вже там просто рахували ці прибутки.Вихолощений ринок капіталу, американський фондовий ринок знову в червоному, вони втрачають трильйони. І тому на цьому фоні Україна не є для них з точки зору там якихось пріоритетів важливою. Якщо не поставити на місце Росію, то яка різниця, що ти там будеш купувати, якщо нестабільний буде ринок.По-перше, та структура економіки, яка в нас була, - ми вже не будемо видобувати руду, експортувати ліс, у нас буде зовсім інша структура економіки. І вигідніше американцям зараз разом з європейцями зробити ринок України безпечним, а потім тут можна заробляти - ми ж не проти. Такого ринку відбудови України зараз в Європі точно немає. Це найбільший проєкт. Чому так шаленіють інвестори? Чому зараз інвестори, я не перебільшую, стоять у чергу і розглядають - я знаю від розмов зі своїми друзями, що вони стоять у чергу, вони хочуть взяти участь у відбудові України. І Ердоган там, і Китай навіть. Усі думають, що, подивіться, така величезна країна, її треба буде з нуля відбудувати. Це дуже привабливо. Для того щоб була успішна відбудова, потрібно, щоб тут були стабільні правила і щоб тут була безпека. Так, усі це розуміють, але, можливо, росіяни хотіли б контролювати якраз оцю точку входу іноземних інвесторів і пропускати це через путінського близького соратничка, пана Кирила Дмитрієва, уродженця, до речі, Києва. Ви про нього теж згадували. І загалом, якщо говорити про оферту, яка може надійти від Кремля, - так розуміємо, що вони готові. І Путін, і Дмитрієв говорили про те, що вони готові знову відновити їхню прекрасну економічну співпрацю з американцями - дуже продуктивну, взаємовигідну.Знаєте, у бегемота оттака пащека величезна - але там пролазять тільки яблучка. Росіяни могли б хотіти проковтнути, але зараз їм буде не до того. У росіян, у тому числі й у Путіна, виникають реально колосальні структурні економічні проблеми. Чому вони зараз скидають тему, що до 2026 року перемир'я не може бути, - тому що вони розуміють, що якщо зараз вони не підуть на пропозицію Трампа…Тут треба процитувати мого «улюбленця» Ліндсі Грема. Я кажу дуже іронічно «улюбленця», тому що це така дивовижна суміш популізму, недалекоглядності й у той же час особистої відданості Трампу. Але він зараз озвучує, цитую, що в нього вже готовий законопроєкт, який введе проти Росії «санкції, що переламають Росії всі кістки», от саме такі «кістколомні санкції», що там живого місця в Росії не залишиться, і цей проєкт готовий. Якщо тільки Путін каже, що він не погоджується, - то все. І Грем каже, що в нього є двопартійна підтримка. Я вірю, що депутати-демократи такий законопроєкт підтримають і будуть «ламати кістки» російської економіки.Я не знаю, скільки там правди, але ситуація така, що зараз поле маневру для Росії складніше. Скоріше за все, ми знаємо, що скажуть «да, но нет». У принципі погодяться і почнуть там накидати свої вимоги, які вони публікують щоденно, нічого там нового немає. Але ситуація для Путіна загрозлива.І коли ситуація досягає того рівня, що виникає загроза вже особисто для Владіміра Владімірича, - то він просто переплутав піжаму і вдягнув на себе вже військову форму і прийшов у Курськ. Усі кажуть, що це такого не було - у військовій формі його не бачили, ну, років 15, а тут так приперло.Я розумію, що Курськ, скоріше за все, тільки підтверджує: були домовленості, що наші будуть виходити з Курська. І йому ж треба продемонструвати, який він крутий перець, і він туди пішов, на передову. Але в них задача 9 Мая, 80 лєт… …перемоги над нацизмом. І вони хочуть, так би мовити, пришити капітуляцію. Якої не буде, тому що ні ми, ні американці також, не можемо погодитися на те, щоб хтось називав нашу перемогу нашою капітуляцію. І це також не лягає, особливо з урахуванням того, що частина нашого політичного істеблішменту збирається продовжувати свою політичну кар'єру.Принаймні штаби, попри оце от усе, на низькому старті. Тимчасова зупинка вогню може бути певним моментом, після того стається переформатування воєнного стану в стан надзвичайний чи ще якийсь, що дозволив би згідно з нашою Конституцією проводити це. Рішення ще має бути Дональда Трампа, можливо, він когось уже побачив іншого на посаді. Чи, наприклад, вони бачать іншу конфігурацію Верховної Ради.Вертаючись до благодатних часів, пам'ятаєте великі дискусії стосовно широкої коаліції - Юлія Володимирівна, Віктор Андрійович, Партія регіонів і так далі? Ну і, можливо, вони збираються зліпити таку Верховну Раду, яка б влаштовувала всіх і могла б блокувати будь-які рішення президента.Дуже добре пам'ятаю. Я годинами був змушений вислуховувати. РНБО, їхній секретар, радник з питань безпеки, Держдеп - на мобільний телефон. Добре пам'ятаю, що я не знав, як, якими словами їм пояснювати, що таке українська політика. А вони дуже хотіли зробити таку картинку широкої коаліції. І в мене було багато брифінгів їм потім про те, чому це неможливо, але я думаю, що вони так і досі не розуміють. У мене були вже після відставки регулярні контакти з Держдепом, і я звернув увагу на те, як вони взагалі, навіть ті чиновники, які дуже підтримували «помаранчеву» коаліцію або якісь наші атлантичні прагнення, наскільки вони у своєму світогляді близькі до русскіх у сенсі впливів.Чому я не любив «Голос Америки» і програму «Порівняння» з ВВС або радянську пропаганду - тому що «Голос Америки» у ті часи холодної війни дуже схожий був на радянську пропаганду. Говорили штампами, з не дуже глибоким аналізом, на відміну від «Німецької хвилі», чи «Радіо Свобода», чи ВВС. У них такий менталітет є, але вони дуже далекі від розуміння того, що відбувається. І ці розмови про те, що вони там проводили консультації, - ну проводьте собі консультації з українською опозицією.Вони ж самі - це ж не росіяни, не Путін. Ви маєте розуміти природу українських майданів, ви маєте розуміти, що таке українське суспільство, ви маєте розуміти, що, хто там не замінить Зеленського (чи не замінить - це не має значення), - жоден український президент не зможе ігнорувати громадську думку. Оце слово, яке вони так люблять - vіbrаnt сіvіl sосіеty, таке vіbrаnt, вібруюче, повне енергії громадянське суспільство. Вони це кліше створили, говорять - ото як невіруючі Отченаш, не розуміючи про що воно, - але не розуміють його природу. Через два тижні буду знову пояснювати - на конференції у Флориді, 20 кілометрів до Мар-а-Лаго, резиденції Трампа. Ну, я туди не поїду… Не кажіть гоп, що не поїдете. Можливо, вони наведуть такі аргументи, що все-таки вам доведеться з ними повечеряти.Там будуть багато республіканців на цій конференції. Жарти жартами, але для американців дуже важливо зрозуміти. Вони настільки стандартно повторювали речі класичні про демократію, що коли вони стикаються зі справжньою демократією, їм у голову не приходить, що це може бути, що це реально - Майдани ніким не організовані. Вони впевнені, і про це Трамп відверто сказав, це мене дуже здивувало: якби не ми, мовляв, то вас би вже не було б. «Джавеліни» «джавелінами» - та хіба це «джавеліни» зупинили російську навалу? Російську навалу зупиняв отой дядько, який стояв біля й руками упирався в танк. І ті люди, бабулі, які кидали коктейлі Молотова на російську техніку. І ми не знаємо, скільки росіян були протикнуті вилами десь там по лісах. Але вони цього не розуміють.Вони дійсно думають, що можна керувати, можна ставити своїх людей, можна змушувати керівництво країни приймати якісь рішення, які в них там у голові склалися, і при цьому повністю ігнорувати те, що відчувають українці. Вони, з одного боку, говорять нам ці стандартні компліменти - які ми мужні, які ми дивовижні, які ми стійкі. І потім, коли ми там ледве не голими руками вигнали Януковича з його гвардією, потім наші добровольчі батальйони зупинили першу навалу Росії… Ми уже давно вигнали б росіян, якби не оцей основний підхід американської політики демократів і республіканців - не допустити розвалу спочатку Радянського Союзу, а тепер Російської Федерації.Ми говоримо, що Китай - основний ворог. Але для американської зовнішньої політики, для дотримання національної безпеки їм дуже важливо, вони вбачають, що Росія має бути отакою, яка вона є, не складатися з незал­ежних національних утворень, бо там більше 100 національностей в Росії. Вони страшенно, як чорт ладану, бояться саме розпаду Росії. І тому кожен раз, коли ми приходимо до­ того, що ми можемо зараз погнати або розгромити росіян, вони включають ці інструменти для того, щоб цього не допустити.

Очільник Кремля Володимир Путін, ймовірно, погодиться на 30-денне припинення вогню, але спробує домогтися найбільш вигідних для себе умов. Водночас він тягнутиме час, вимагаючи найбільш вигідних для себе умов. Про це у середу, 12 березня, повідомляє агентство Вlооmbеrg з посиланням на джерела. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Єрмак заявив про готовність України вести переговори для досягнення миру з Росією Як повідомили співрозмовники журналістів, російський диктатор хоче заздалегідь переконатися, що його власні умови будуть включені до умов припинення вогню. Російські посадовці, як інформує агенція з посиланням на джерела, не обговорювали з американськими посадовцями конкретну угоду, яку українська делегація погодила 11 березня у Саудівській Аравії, та вважає її неприйнятною. Вlооmbеrg додає, що домовленість про 30-денне перемир'я не передбачає виконання жодної з тих вимог, про які Росія раніше заявляла. Зокрема, йдеться про "чіткі параметри довгострокового врегулювання війни". Кремль також може вимагати припинення постачання зброї Україні як умову для припинення вогню, повідомило одне з джерел, наближених до Кремля. "Путін не дасть чіткої відповіді так чи ні&hеllір;Навіть у фантастичній ситуації, коли Путін зробить якісь кроки назустріч перемир'ю, воно все одно буде тимчасовим і супроводжуватиметься жорсткими умовами", заявила старша наукова співробітниця Саrnеgіе Russіа Еurаsіа Сеntеr Тетяна Станова. 11 березня делегації США та України провели зустріч у Джидді. Команди України та США зробили спільну заяву за результатами зустрічі в Саудівській Аравії: США відновлюють військову допомогу, з РФ обговорять можливість припинення вогню на 30 днів.

Адміністрація Дональда Трампа обрала один з найдієвіших інструментів - тиск на слабшого. В цьому випадку, на превеликий жаль, ми залежимо від адміністрації Трампа, а не вона від нас. З другого боку - тривають величезні торги й лінія напруги випнулась навіть за межі здорового глузду. Дуже тяжко прогнозувати, що може згенерувати американська адміністрація в найближчі пару днів. Але ми в Україні розуміємо, наскільки жорстко можуть грати теперішні американські діячі. Яке ваше бачення поточної ситуації? Чим була зумовлена заморозка в постачанні не лише військового спорядження, але й, що не менш важливо, розвідувальної інформації?Ми неодноразово говорили, що необхідно розділяти інформацію і реальний перебіг подій. І перше, що я хочу сказати, що це постп'ятничні події (зустріч 28 лютого у Білому домі президента України Володимира Зеленського з президентом США Дональдом Трампом): інформація про зупинку постачання, яка частково підтверджена, про те, що обмін розвідданими зупинено.Щодо питання постачання обладнання, боєприпасів, техніки, то я намагаюся зараз в оригінальних базах Пентагону, Білого дому, Держдепу знайти якісь рішення і не знаходжу жодного, яке б спричинило такі дії. Можливо, я не можу добратися до такого документа.Одна справа - інформація, зовсім інше - конкретні накази та дії. Якщо подивитися на аналогічні ситуації, то такі документи є в базі й видаються терміново. На сьогодні таких документів немає. Але це не означає, що не відбулося такої зупинки, тому що той же самий Дональд Туск (прем'єр-міністр Польщі) підтвердив певну зупинку.Як відомо, ця допомога йде різними каналами й не через одне джерело. Плюс до того я не знайшов жодного документа, який би підтверджував, що ці $3 млрд, про які йде мова, трошки більше як $3 млрд, лишилися, що вони не виплачуються тим підприємствам, які поставили чи постачають продукцію, адже там ціла низка сум має компенсаційний характер. За цим всім стоять контракти. А як будуть розвиватися тут дії, то я б менш емоційно реагував на цю частину, бо, ще раз кажу, можливо, я чогось не знаю.Тепер ще одна річ: комплекс обміну розвідувальною інформацією розвідслужб України та наших партнерів, таких як Франція, Німеччина, Велика Британія, США, та Сполучені Штати, діють в рамках так званих п'яти сестер - Велика Британія, Канада, США, Нова Зеландія, Австралія. Між ними всіма йде обмін інформації.Як ви пам'ятаєте, за тиждень до подій, які зараз оголошені, Велика Британія заявила, що буде приймати рішення, чи належить їй обмінюватися інформацією зі США. Тобто питання, яке вперше порушено, - доля обміну інформацією в рамках "п'яти сестер", що з точки зору розвідувальних служб було недопустимо. Тому що те, що насправді мають США, - наслідок отримання інформації з джерел, про які я сказав, а також додайте сюди ще Німеччину, Францію, Італію, Японію, Південну Корею.Україна продовжує в рамках співтовариства розвідувальних служб співпрацювати з іноземними розвідками. А щодо США, то це лише частина інформації, яку отримують розвідслужби України. Ба більше, якщо подивитися за останні роки, то обсяги інформації, які надходили від України до Сполучених Штатів і навпаки, приблизно однакові. По якості можна сперечатися в кожному окремому випадку. Важливо, що те, що мають на сьогодні Франція та Німеччина, має дуже високоякісний характер.На мою думку, щодо розвідувальної інформації, то я був би спокійний, тому що на сьогодні її наявність та присутність є достатньо високоякісною та у великих об'ємах, але найслабше місце - аналітична обробка цієї інформації, вихід на контрдії та реагування, особливо те, що стосується кіберрозвідки та контррозвідки, ситуації на лінії фронту. Також це і моніторинг передислокації сил і не тільки на лінії фронту, а і в тилу, маневри, що пов'язані з комплектацією військ.З одного боку - це так, з іншого боку, ще раз підкреслю, - на сьогодні за ці роки, а система відпрацьована достатньо добре, набагато тісніше співпрацювала Україна з розвідками Великої Британії, Німеччини, особливо Франції в останні роки, ніж це було раніше. У цій царині потребує дуже ретельного опрацювання тема постачання озброєння, боєприпасів. Якщо взяти адміністрацію Дональда Трампа, то тут внесок нульовий. Коли йшли постачання, то це було ще постачання в рамках тих рішень, які приймалися адміністрацією Джо Байдена. Обсяги цих постачань на момент, на Новий рік, наголошую, на 1 січня, фактично покрив потреби України 2026 року 1 січня, тобто це закритий весь 2025 рік.Тепер ще одна річ: я всіх прошу дуже обережно ставитися до розмов про те, що пройде місяць-три чи пів року - і більш нічого не буде. Ми ж чудово розуміємо, що відповідь на це питання знає тільки певне обмежене коло керівництва, і то ця інформація дуже дозована, порційна. Коли я вчергове читаю, що залишилося на два тижні чи на два місяці, то ставте собі питання - а звідки ця інформація береться і для чого вона вкидається? Тому в цьому відношенні теж треба розуміти, що не все так.Я дуже часто чую без кінця фрази, що "тільки це", і "тільки так", і "тільки від Сполучених Штатів Америки". Подивімось: система Раtrіоt, хоча б одна надійшла від США? Ні, не надійшла. А звідки вони надходили? З Європи! Звідки надходили постріли для них? З Європи! А США компенсували ці речі, постачаючи та поновлюючи запаси європейських країн.Ця схема поновлення запасів діяла як щодо зброярень в США, так і в Європі. Всі чудово розуміють, що військова техніка, особливо боєприпаси, не може перебувати нескінченний період на складі. Щобільше, та система ніколи на склад не працювала, бо повсюдно застосовувалась і продовжує застосовуватися система заміщення. Тому і в цьому відношенні треба думати, коли здіймається ґвалт з приводу того, що все, пуповину перерізали, завтра настане катастрофа.Завтра катастрофа не настане, але траєкторія насправді драматична. Ми розуміємо, що адміністрація Трампа також вживає неспортивних заходів тиску - це один момент. Також бачимо, як заметушилося багато політиків не лише в ЄС, але й в Україні, і ще бачимо, наскільки необережно грає команда Трампа на світовій арені: Канада, Мексика, стосунки з Китаєм.Щодо команди Трампа, про неї поговоримо. Я перейду зараз до того, що Європа свою програму напрацювала в рамках Версальської програми, яка діє з березня 2022 року. У ці хвилини, що ми з вами спілкуємося, вона продовжує завершення праці над проєктом озброєння і розвитку оборонно-промислового комплексу Європи, план під назвою RеАrm Еurоре рlаn (план "Переозброєння Європи").Мова йде про фактично кардинальне нарощування боєзапасу, розвиток ОПК на суму 800 млрд євро в рамках найближчих чотирьох років. З цих 800 млрд 150 млрд - термінові потреби на покриття допомоги Україні в таких напрямах, як системи ППО та ПРО, артилерія, авіація, бронетехніка і безпілотні системи, а також системи боротьби з безпілотними модифікаціями різних типів. Ба більше, в рамках інших проєктів, які передбачають спільний випуск по типу "данський проєкт", "чеський проєкт", також передбачені ресурси, щоб оплатити виробництво боєприпасів і запасних частин.Ще одна річ, яку мушу роз'яснити. Ми дуже часто говоримо, що є тільки в США, які розвивали свою систему в рамках НАТО. Всі системи, які відомі на сьогодні, готувалися, розроблялись на основі конкурсу між американськими і європейськими виробниками. Наприклад, є танк Аbrаms, але є й такої ж потужності модель танка Lеораrd 1, 2, 2М, 2МА і так далі. І таке спаринг-змагання було абсолютно по всіх видах озброєння, особливо в ППО та ПРО.Ще що дуже важливо - ми всі говоримо зараз про тему ППО та ПРО. Нагадаю, що європейська система під назвою "Іджис" (Аеgіs) діє в рамках Європи, США та Канади, фактично моніторить ситуацію до Уралу. Ця система працює на основі озброєнь, які розроблялися і випускаються сьогодні у Сполучених Штатах, Франції, Великій Британії, Італії, Іспанії, Німеччині.Якщо хтось не полінується й у Gооglе позначить "Іджис Прометей", то побачить, як працює ця система. Вона працює на основі 5-6 компонентів, які складені з різних держав, причому вони взаємозамінні.Ми лише сьогодні фрагментарно в ході цієї війни споживаємо частину з засобів тактичного характеру, такі, як крилаті ракети, системи ураження в момент злету, виходу на орбіту та ураження балістичних ракет, але лише це фрагментарно.У цьому відношенні має бути близькість співпраці з європейськими партнерами. А щоб сьогодні Україні отримати подібні речі, то це буде пов'язано з ліцензіями, аби європейці змогли наростити потужність виробництва таких озброєнь, пострілів, боєприпасів. Насправді і Європа, і США в цьому відношенні давним-давно в рамках НАТО дуже тісно співпрацювали.Це ще не все, що я розумію та знаю в цьому відношенні, бо вважаю за необхідне зупинитися в тому, щоб поглиблювати інформацію. Адже, на мою думку, в такої інформації завжди має бути межа. Але при нинішньому бажанні Європи й позиції США, якщо "король Доні" буде далі загострювати цю ситуацію, Європа буде нарощувати об'єми автономізації щодо системи безпеки. І коли міністр оборони США Піт Геґсет на засіданні у форматі "Рамштайн" сказав, що Сполучені Штати залишатимуться з Європою, то йому поставили питання: наскільки ця фраза відповідає реалії?Нинішня ситуація, чергова з загостренням, з так званою митною війною, може спричинити те, про що сказав у своєму виступі Емманюель Макрон. Він невипадково торкнувся двох ключових речей: ядерна парасолька над Європою та окремі об'єднані сили Європи. І в цьому відношенні також зрозуміло, що Макрон послав меседж в тому числі й "королю Доні": "Будеш далі?" Бо Трамп одне говорив Макрону під час зустрічі, а потім почав діяти в зовсім іншому напрямі. Тому Макрон дав зрозуміти: будеш діяти так, Європа буде відповідати таким чином.Чому важливо, що це було сказано з Парижу? Тому що Вашингтон своєрідно ставиться до різних держав Європи, вважаючи своїм залізобетонним союзником Велику Британію і прямим конкурентом Францію з Німеччиною. Тому те, що належало послати, було сказано.А ще щастя "великого Доні" в тому, що "в кабінеті пральної машинки", так називається офіс канцлера Німеччини, відсутній Мерц. Бо при тому розвитку подій з початку нинішнього тижня, якби був присутній Мерц, то Доні отримав би набагато гострішу відповідь.Адміністрація Трампа намагається продавити певне рішення. Хочеться вірити, що ця формула є чи вона буде ще доукомплектовуватись під час торгів з росіянами, але тривають торги, і американці тиснуть. Вони зараз тиснуть доволі м'яко, адже в них є інструменти жорсткого тиску на українську адміністрацію чи на українську владу. Ми розуміємо, що вони в будь-який момент можуть вивести чи Вікторію Спарц, чи якогось іншого конгресмена, який почне розповідати, як все вкрали та наскільки українці погані. А в теперішню добу медіатехнологій це може досягнути певного ефекту, принаймні всередині США. Але ми навіть не розуміємо, що Путін через Трампа чи за допомогою певних середовищ навколо Трампа хоче нав'язати Україні. Які параметри того, що росіяни хочуть втискати за допомогою тих чи інших не надто розумних або занадто хитрих американців?Пане Антіне, не давайте таких легких пасів, бо ваша палубна артилерія зараз вся перевернеться у воду. Якщо бажати зрозуміти, що робить зараз Вашингтон, треба простежити за двома речами. Перше - це американський дипломат Річард Холбрук і його переговори по Боснії та Косово: як ця модель вибудовувалася, хто вів переговори, кого до них включали?Щоб зрозуміти, яку роль може відіграти "великий Доні", то треба вернутися до Кемп-девідських угод, роль Картера у підписанні угоди між президентом Єгипту Анваром Садатом і прем'єр-міністром Ізраїлю Менахемом Беґіном.Нагадаю сюжет, щоб нас зрозуміли читачі. Річард Холбрук, власне, це та людина, яка приносила ультиматум Мілошевичу (президент Сербії та Союзної Республіки Югославія), яка одноособово вела переговори з усіма учасниками, боснійцями, сербами, потім косоварами. Все це на 99% було зроблено Річардом Холбруком.Європейці в рамках так званого квадроцикла, а це США, Німеччина, Велика Британія та Франція, лише отримували інформацію. Хоча всі вважали, що переговори ведуться в рамках цього "квадроциклу". На жаль, Річард Холбрук помер, тому деталі можна було б дізнатися, але в його спогадах не дуже докладно описано, як ішов обмін інформацією між європейськими столицями й Холбруком, який одноосібно вів цю розмову.Такою моделлю приблизно й сьогодні ведеться робота в цій ситуації переговорного кола. Але тут важливо, щоб комунікації між усіма учасниками були настільки важливі та відкриті, щоб вони довіряли один одному. Поки що до цього механізму навіть не дійшли, тому Європа розробляє свій план підходів. У США тикають пальцем в небо через те, що "великий Доні" не вміє мислити стратегічно, і в цьому є проблема. Але цю модель можна проглянути по тому, як вів переговори Річард Холбрук.Тепер стосовно того, чому я згадав Кемп-девідські угоди, - тому що переговори, як відомо, велися кілька років і були абсолютно непродуктивними. А Джиммі Картер (39-й президент США) був свого роду посередником, саме за його участі Беґін із Садатом вели діалог і в результаті вийшли на рішення, але недосконале. Рішення грішило багатьма недоліками, але воно відкрило дорогу і застабілізувало на певний час ситуацію.Те, що відбувається зараз, потребує дуже ретельного опрацювання, сталевих нервів, мінімум рефлексування на емоційному рівні й продуманої реакції з точки зору взаємодії з партнерами та союзниками.Крайні повідомлення від президента України Володимира Зеленського, коли він звертався до Трампа перед його виступом у конгресі, тоді сказав про визнання лідерства президента США на шляху до миру. Президент Зеленський і його команда підтримують ініціативи Трампа. Але я не знаю, про які ініціативи йдеться і в чому буде полягати лідерство. Це дуже складна історія, коли ми намагаємось відкрити цей мішок, в якому перебуває щось надзвичайно важливе.Згадайте, коли прем'єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера запитали: "Чи довіряєте ви Дональду Трампу?" - він сказав: "Так, я Дональду Трампу довіряю в його бажанні забезпечити мир". Це дуже серйозна річ, і британці, хто б вони не були, лейбористи чи консерватори, мені ближчі консерватори, але вони словами не розкидаються.Важлива і позиція Емманюеля Макрона у цій ситуації, бо вони вдвох зустрічалися і мають певні фідбеки від Дональда Трампа. Також важливо, що Стармер і Макрон говорять про те, що ніякої капітуляції України неможливо і вона недопустима - це позиція Європи.Щобільше, після недільного саміту, 2 березня, європейці зайняли чітку позицію, яка доведена Дональду Трампу. Вона звучить так: Європа буде розробляти план і невдовзі прем'єр-міністр Великої Британії та президент Франції мають ознайомити Дональда Трампа з цим планом.Я кажу не речі, які кимось говорилися, журналістами чи особами, які забажали бути невказаними, а це слова, які озвучені прем'єр-міністром Великої Британії й президентом Франції. Посередництво в цих речах на себе взяла оця пані у білому костюмі, прем'єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні. Як відомо, на саміті 2 березня дуже багато часу було затрачено в трійці Стармер - Макрон - Мелоні для того, щоб порозумітися, бо була суперечка - а хто ж буде на зв'язку з "великим Доні"?Вирішили таким чином: Макрон працює зі штабами, невипадково днями відбудеться зібрання начальників генштабів європейських держав, де буде опрацьовуватися технологічна складова, тобто наявність військ, озброєння, дислокація системи комунікацій, а Кір Стармер працює по розробці плану, який стосується досягнення фази перемир'я, - тобто припинення вогню, хід переговірного процесу та перехід до мирної угоди.Невипадково в Лондоні на зустрічі був міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан, тому що від нього прозвучала ініціатива, що Туреччина може представити майданчик, коли будуть підготовлені всі необхідні підходи, а також буде ознайомлено президента США, тоді можна розпочати цей процес діалогу.Зрозуміло, що з іншого боку ведеться гра "в Дональда Трампа", яку дуже активно веде Москва. На цю гру рефлексує Вашингтон, роблячи іноді дуже грубі помилки. Зокрема, як фраза держсекретаря Марко Рубіо з приводу проксі-війни між Росією і США. Вони просто поки що не розуміють, а хто в цій ситуації проксі. І тут причина - недосвідченість Марко Рубіо, особливо в питаннях міжнародних відносин, та й у сьогоднішній ситуації в нього неглибоке розуміння нинішньої ролі, яку відіграють всі учасники цього процесу, і саме Москва.Поступово, взаємодіючи з європейськими партнерами, я на цьому акцентую, адже постійно кажу, що треба звертати увагу на європейський вектор, який кардинально міняє свою роль у цій ситуації. Чому складається враження, що Доні інформаційно домінує? Бо інтелектуальна Європа – високопродуктивна, вона не поспішає, тому що європейці, на відміну від Доні, розуміють цінність євроатлантичної моделі безпеки й співпраці між Європою і США, що не цінує "великий Доні". Але "великий Доні" тимчасовий, буде він два, три роки. Чи невідомо скільки, бо зараз прямує до свого імпічменту. Лише 4% американців, як показує опитування Rеutеrs, підтримують його риторику і дії щодо України, 70% виступають проти.Сьогодні його баланс підтримки в Сполучених Штатах нульовий, тому що підтримують 47% і проти нього 47%. Це при тому, що в більшості європейських політиків, в тому числі президента України, цей баланс плюсовий, якраз через тему розуміння, яку роль відіграє Росія в нинішній ситуації. Тому Доні мусив відігравати цей концерт зі зверненням, щоб стабілізувати свою ситуацію.Відтак очевидно, що зараз тривожний час, я погоджуюся, він непростий, дуже жорстокий щодо Європи та України, але тут важливим є партнерство України з Європою і взаємодія у наступних питаннях. Перше - компенсувати допомогу Україні, якщо США будуть далі губку крутити, не розуміючи, хто така Росія. Друге - в ході переговорного процесу Європа та Україна мають зайняти спільну позицію. І якщо на те пішло, то в певний час сказати Вашингтону: "Можете допомагати зброєю? Допомагайте! Можете продавати зброю? Продавайте нам! Не можете? Залиште собі! "Тому даний момент з одного боку загострив ситуацію, а з іншого - дуже чітко акцентував всі моменти й позицію сторін. На мій погляд, зараз позиція європейських партнерів заслуговує на найвищу оцінку.А щодо США, то необхідно коректно, терпеливо, розважливо, розуміючи цінність євроатлантичного партнерства, подовжувати співпрацювати. Але так же коректно сказати в певний час: це рішення не буде реалізовано, тому що ми категорично проти цього. Коректно, без ґвалту і крику.Є ще позиція держави-агресорки Російської Федерації, яка веде активну комунікацію з людьми Трампа - як на офіційних посадах, так працюють і в кулуарах. На всіх публічних майданчиках представники Кремля повторювали свою ультимативну мантру: окупація ще незахоплених українських територій, також щодо втручання у внутрішню політику України, можливо, економічні справи суверенної держави. Тобто апетити Кремля не зменшились. Як вони будуть намагатися просувати ту чи іншу формулу? До речі, і Лукашенко оживився, пропонуючи знову Мінськ.Для Путіна нинішня ситуація, яка називається "гра в Трампа", - спробувати використати Трампа для того, щоб тиснути на Україну. Ось у чому сюжет, якщо брати інформаційну лінію, вона так і реалізується: підіграючи Дональду Трампу, насправді грати на паралелях інформаційних повідомлень.Разом із тим ми з вами чудово розуміємо, що головною метою Путіна є знищення Української держави та української нації, тобто позиція Москви – не має існувати України, українців. Все, це повинно бути зачищеним полем, а народ має називатися ті ж самими русскімі - чи як вони обзивають?Малороси.Це ще гірше. Нам зрозуміла мета Путіна та його інструмент, використовуючи Дональда Трампа.Тепер треба розуміти, що наше завдання в цій ситуації полягає в тому, що Україна, наші партнери у світі, і це блискавично показало голосування в Раді Генеральної Асамблеї ООН, принципово не визнають захоплення території України. Ба більше, на сьогодні лише чотири чи п'ять держав визнали Крим як територію Російської Федерації. Тобто зрозуміло, що ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра ні США, ні будь-хто ні за якого перебігу подій не визнають окуповані території України територією РФ. Нам це зрозуміло.Відтак давайте розглядати подальше просування: Рубіо, Трамп говорять про компроміси, виходячи з нинішньої ситуації. Які це компроміси? Ні Трамп, ні Рубіо,ні ми з вами не уявляємо, не представляємо і, я чесно скажу, не допускаю, бо прекрасно розумію, що за цим може бути - що ніяких територіальних речей з точки зору карти світу в цій ситуації не відбудеться.Чому Путін та його лапотники оперують ситуацією на землі? Бо вони здійснюють так званий, з точки зору міжнародного права, ефективний контроль, тим самим визнають, що несуть відповідальність за всі проблеми, які є на цій території: за всі трагедії, біди, соціальні питання і так далі. Але це не означає, що світ визнає їхню суб'єктність над цими територіями. Світ це не визнає.Яка тепер позиція? Розв'язати це питання дипломатичним способом.  Я відповідаю на це питання тим, хто хоче це казати чи не хоче цього казати - з Росією розв'язувати це питання дипломатичним способом неможливо. Кажу вам як людина, яка з ними довготривало вела переговори. Неможливо!Насправді в дії має бути підхід "мир через силу", коли повернули територію або досягли такої сили, що можемо диктувати за столом переговорів. Вашингтонський Доні каже: "Ні, припиняйте вогонь, сідайте за стіл". Що це таке? Макрон відповідає: "Мінськ -3". Виникає глухий кут у цій ситуації.Але Доні каже: "Треба припинити вбивство, тому що гине 2000 молодих людей щотижня". Статистика правильна, висновок - абсолютно безглуздий. Поясню чому. Бо ми всі прекрасно знаємо, що мир іноді буває гірший, ніж війна. Коли мені кажуть, що після Другої світової війни запанував мир і Україна прожила в мирі, то запитую: це хто у мирі прожив - Левко Лук'яненко, який відсидів понад 25 років, чи Горинь, який відсидів понад 10 років, чи інші в'язні радянських концтаборів? Це в них було легке життя? В українців було легке життя, коли їм забороняли говорити рідною мовою? Ми добре розуміємо, що мир буває гірший за війну, і ми це пройшли. Тому європейці кажуть: "Слухайте, що кажуть українці". Завдання сьогодні, об'єднавши зусилля з європейцями, - привести до тями цю молоду, необстріляну команду Дональда Трампа. Чому я так акцентую увагу? Бо добре проаналізував склад команди Дональда Трампа "першого пришестя", коли там були Болтон, 1948 року народження, Тіллерсон був з 1952 року, навіть міністр оборони, здається, 1954 року.Тепер подивіться зараз: Рубіо, Венс та інші -1980 рік, 1975 рік народження і так далі. Сини це, діти, бо вони ровесники синів Трампа. А це свідчення того, що вони, по-перше, не розуміють моделі післявоєнної безпеки, бо вже підручники спалили, в яких було розуміння того, що таке система безпеки, і їм її ще треба усвідомити. А людей, які це знали, вони витіснили.Відтак нескінченне блудіння в їхніх мізках і породжує оці наслідки. Але я закликаю до того, що треба терпеливо, без емоцій, спокійно все це пояснювати, співпрацюючи з європейцями, вирішувати питання потреб в озброєнні.А те, що стосується США, разом з європейцями, знову ж терпеливо пояснювати, починаючи від Доні, який загруз, адже всі знають прекрасно, що він співпрацював ще в радянські часи з кримінальними авторитетами Радянського Союзу. Потім він співпрацював зі спецслужбами, після чого працював з кримінальним світом нинішньої імперської Росії, з кримінальним оточенням Путіна. Про це сьогодні інформації більш ніж достатньо.Уявімо собі, що поступово ця інформація буде заповнювати США. Поступово Доні буде розуміти, де він перебуває. У цій ситуації тільки одна трагедія - те, що Україна за це платить кров'ю. Однак за таких умов допомога Європи має бути якомога потужніша та якомога активніша.Сьогодні ситуація світу вирішується не у Вашингтоні. Вашингтон, завдяки тому, що американці обрали того, кого обрали, почав хворіти на ізоляціонізм. Інша справа, що він починає діяти в манері Річарда Холбрука, але до того ситуація ще не дійшла. Бо, по-перше, Україна не в ролі Мілошевича, в ролі Мілошевича - Путін. Україна - в ролі жертви цієї агресії. Тому тут подібна гра і подібна модель має колосальні проколи й недоліки. Я вже не кажу про модель Садата і Беґіна.Я навів цей приклад як оптимальний варіант для малюнку, що така ситуація можлива. Але чи можлива вона у випадку з Україною і Росією? Ні, тому що великою мірою ця ситуація залежить від волі певної особи. Якщо Путін може розпоряджатися долею мільйонів людей, то президент Зеленський цього не зробить. І він це вже показав, коли відбувся цей вибух емоцій у п'ятницю, 28 лютого.Зверніть увагу, що б хто не казав, але риторика і Венса, і Трампа змінилася. Венс підбирав слова, точнісінько так шукав слова і виступаючий Дональд Трамп після цієї суперечки. Я не уявляю, що Зеленський за будь-яких умов може підписати документ, який стосується капітуляції України чи торгівлі територією.Тому треба зрозуміти: якщо ми говоримо про президента Чехословаччини Бенеша, згадуючи 1938 рік, то його Європа покинула. Він залишався сам на сам з ворогом і з безпомічною Європою. Сьогодні Європа - на боці України, тому, на мою думку, необхідно ці комунікації забезпечувати, об'єднувати, відпрацьовувати відповідний діалог з Вашингтоном, якщо хочете, то необхідно відпрацьовувати й тиск на Вашингтон у цій ситуації, забезпечувати повний комплекс обороноздатності Європи.

Міністр оборони Великої Британії Джон Гілі наступного тижня відвідає Вашингтон. Він планує зустрітися з американським колегою Пітом Гегсетом. Головні теми переговорів - європейський план миру для України та можливе відновлення військової допомоги Києву. Про це повідомляє Fіnаnсіаl Тіmеs із посиланням на власні джерела. Один із ключових пунктів плану - угода між США та Україною щодо постачання корисних копалин. Президент Володимир Зеленський уже заявив про готовність її підписати. Лондон і Париж розглядають цей крок як початок масштабнішого плану, який вони планують представити президенту США Дональду Трампу. Український лідер також підтримав ініціативу Франції щодо поступового припинення війни. Її перший етап - встановлення перемир'я, що має зупинити авіаційні та морські удари. Наступним кроком може стати розміщення європейських військ, щоб гарантувати повне припинення бойових дій. Напередодні візиту Гілі британські офіційні особи підтвердили, що деталі плану ще не фіналізовані. Водночас основні параметри вже окреслені. Міністр оборони Британії прагне переконати Вашингтон у необхідності підтримати європейські сили. Він вважає, що без допомоги США стримати російську агресію буде складніше. Дональд Трамп поки що уникав таких зобов'язань. "Це робота в процесі", - прокоментував ситуацію один із британських чиновників. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Стармер допоміг переконати Зеленського піти на переговори з Трампом - Тhе Теlеgrарh Окрім цього, Гілі закликатиме Сполучені Штати відновити військову допомогу Україні. Він наполягатиме на тому, що Київ має отримати максимальну підтримку перед можливими переговорами з Москвою. Прем'єр Великої Британії Кір Стармер і президент Франції Еммануель Макрон готові офіційно представити план Трампу. Коли саме Стармер повернеться до Вашингтона для переговорів, поки невідомо. Даунінг-стріт утримується від коментарів, але визнає, що адміністрація США уважно стежить за висловлюваннями британського уряду щодо України, зокрема в соцмережах. Перед візитом до Вашингтона Гілі запевнив, що партнерство Британії та США залишається міцним. Він наголосив, що обидві країни єдині у прагненні захищати свободу та демократію. Міністр оборони Британії також підкреслив, що Європа має активніше брати на себе відповідальність за власну безпеку. За його словами, Лондон уже працює над цим у відповідь на зростаючі глобальні загрози. "Ми зміцнюємо наші зв'язки як союзники по НАТО. Це робиться для гарантування національної безпеки та економічної стабільності", - підсумував він. 28 лютого президент Володимир Зеленськийпід час візиту до Білого домупосперечався при телекамерах із президентом Дональдом Трампом та віцепрезидентомДжей Ді Венсом. Трамп заявив, що Зеленський "не готовий до миру". Після цього заплановане підписання угоди між США та Україною щодо видобутку корисних копалин було скасоване, так само як і спільна пресконференція двох лідерів.

Дуже просто і водночас дуже складно виміряти російську траєкторію. Путін устами Лаврова, Рябкова і Ко починає повторювати той самий де-факто ультиматум, який він ставив перед початком повномасштабного вторгнення. Але, я думаю, є свої відмінності, особливо з урахуванням того, що діалог з адміністрацією Трампа є.Ми не знаємо, як довго він триватиме, що може стати каменем спотикання або наскільки сильно вони можуть задружитися. Але Кремль і надалі намагається продавлювати свою лінію. І тут не йдеться про світове глобальне лідерство. У Путіна і його команди є ідея-фікс - це Україна, українська державність і український суверенітет. Як ви відчуваєте ситуацію і про що говорять зараз у Сполучених Штатах ваші знайомі, ваші партнери? Я зараз у Сполучених Штатах і періодично спілкуюся з різними людьми, з якими давно контактую, можу ставити питання, цікавитися, що там відбувається. От дивіться, як складається картина. Дійсно, можна вже точно сказати, що зв’язок між новою адміністрацією США і Кремлем є досить стійким. Пам’ятаєте дискусію щодо того, коли перші дзвінки розпочалися, коли почали спілкуватися Трамп і Путін, Маск і Путін? Тепер уже зрозуміло, що це почалося набагато раніше. Це сталося не після виборів у США 5 листопада 2024 року, на яких переміг Трамп, а ще до них.І от ті питання, які нам видаються несподіваними за 4-5 тижнів після інавгурації Трампа, які виникли під час обмінів, дискусій і стосунків Кремля, були підготовлені давно. Для нас це 4-5 тижнів, а для Трампа і його оточення — це досить тривалий період спроб узгодження, врегулювання, пошуку спільних інтересів із Кремлем і Путіним.Розумієте, у чому вся справа? І тому ми трохи помиляємося, коли вважаємо, що це спонтанна дія адміністрації Трампа, що вони за 5 тижнів такий проробили трек до Ер-Ріяда, домовленості про відновлення роботи посольств, параметрів співробітництва щодо України і питань, які стосуються безпеки Європи. Мені здається, що мають рацію ті, хто вважають, що це почалося набагато раніше. Про це писав Вудворд у своїй книзі «Війна».Ми сприймали це як просто контакти. І Маск не заперечував, що спілкується телефоном із Путіним. Ми вважали, що американські спецслужби контролюють ці контакти і знають про деякі майбутні домовленості та їхні параметри. Але виявилося, що це не зовсім так. Ймовірно, ґрунт був підготовлений доволі давно. Тому що зазвичай перші 5 тижнів вважаються стартовими - всі займаються організаційними, адміністративними питаннями. А тут уже обговорюють мало не розробку Арктики та переділ ресурсної бази України.Це вже дуже далеко - не кажучи вже про ООН, де узгоджують резолюції, не кажучи вже про якісь антиєвропейські плани щодо Євросоюзу і його економічної суб'єктності та ще багато про що. І ми бачимо скрізь уже тісний взаємозв'язок американської адміністрації та Кремля.Я вважаю, що Трамп іде максимально далеко туди, куди йому дозволить американський істеблішмент, - ось у чому проблема. А свого слова «глибинна держава», конгрес і всі інші не сказали. А в чому їхнє слово? Якщо вони мовчатимуть, Трамп рухатиметься далі. Ось це дуже важливо зрозуміти, тому що ми бачимо цю динаміку. Що може цьому завадити? Ось перші ознаки сигналу вже є. Вони які? Ви правильно говорите: всі різні.Наприклад, Лавров. Він повторює по п'ять разів на день про те, що людською мовою перекладається як «здача, капітуляція України», «передайте її нам». Він каже: ми не згодні на демілітаризовану зону з європейськими контингентами. Він учора сказав: «Нас не питали». До цього він говорив «ну, просто не згодні», тепер каже «нас не питали про те, щоб ці контингенти були». А Путін, за словами Трампа, у телефонній розмові сказав, що він загалом  не проти цих європейських контингентів. Ви розумієте, як ця розводка працює?Ба більше, публічно повторює: ні, каже, потрібні чотири області з неокупованими частинами Херсонської, Запорізької, Луганської, Донецької, які повинні ЗСУ звільнити. А Трамп, якщо ви чули, говорить про те, що, ну, ми сподіваємося, що Путін піде на угоду з огляду на те, що йому доведеться якимись територіями поступитися, -  це взаємні поступки будуть. Хто-небудь чув публічно про те, що Москва збирається хоч чимось поступатися?Навпаки, вона вимагає більшого - за рахунок переговорів, а не війни. А не поступатися збирається. Якщо він припускає розмін шматочка Харківської області на Курську область, то це не поступка - це баш на баш у кращому випадку, причому співвідношення інше арифметичне. Це програш для України - такий розмін ділянки плацдарму до Вовчанська, яку займають російські війська, на 400 з гаком квадратних кілометрів у Курській області.Я думаю, Трамп все-таки виходить з того, що він якісь території поверне саме по лінії фронту основній, 1300 км на території України. А от Москва йому сигналізує публічно - не конфіденційно, не через слухавки, не через розмови Путіна і Трампа телефоном - про те, що цього не буде, ми хочемо все.І Трамп зараз стоїть перед дилемою - ось, як я це бачу останні день-два. Йому повторили це вже кілька разів публічно, що з приводу України це однозначно так звані Стамбульські угоди - демілітаризація, денацифікація та три вимоги перед Бюргенштоком, які Путін заявив, - про чотири області, скасування санкцій та про позаблоковий, поза НАТО, статус України.І ось тут зараз відбувається певний рух у бік того, що «а що як, дійсно, ми так багато справ наробили, ми так багато поступилися - вивели з дипломатичної ізоляції Москву?». Путін явно має вигляд переможця в цій дипломатичній грі. І в ці п'ять тижнів публічних до нього зателефонували, з ним домовляються, відновлюють дипломатичні відносини зі США, в ООН йому допомагають, у пас грають, у піддавки - резолюцію намагаються протягнути. Ну, вийшло чи не вийшло - це вже інше питання.А що натомість Путін віддав? Путін нічого не віддав. Він навіть не пообіцяв нічого. Ви розумієте, що відбувається?Ба більше, ті заяви, які лунають, - вони лунають не просто двозначно, а й відверто провокаційно з боку Москви, стосовно цих угод щодо ресурсів та решти. Я вже не кажу щодо виборів, легітимності Зеленського - гаразд, це можна ще обговорювати окремо. Адже він каже: ми теж пропонуємо ресурси на всій конституційній території Російської Федерації. Тобто що вони мають на увазі - ви там укладайте з Зеленським угоду, укладайте, про рідкісноземельні метали, умовно, хоча там ідеться і про порти, і про нафту сланцеву, до речі в Донецькій області, - а ми будемо цим розпоряджатися. Це ми будемо реалізовувати Трампа з Зеленським угоду, оскільки це будуть наші території. Тому ви з нами будете ще додатково про це домовлятися. І ми з вами готові на конституційній концесійній основі це все реалізовувати.Тобто прокидання йде в бік того, що ці території, в принципі, будуть московськими, і ця угода буде реалізовуватися на підконтрольній Москві території. Тобто, можливо, до Трампа і його адміністрації десь акуратно дійде, що насправді Путін нічого натомість не пропонує. Він хоче забрати все те, що Трамп виламує з Європи, з України, від інших союзників.Тобто Трамп втрачає відносини із союзниками стратегічними, союзниками, які забезпечують трансатлантичну безпеку. Ну, як - євроатлантичне партнерство: Європа, Америка тощо. Він від них відмовляється. Він каже, що і ЄС створений, ви чули, для того щоб нашкодити Америці. Так, власне, гра Трампа, навпаки, зараз посилює Путіна, і це теж є надзвичайно ризиковано. До речі, про Організацію Об'єднаних Націй і «дивний збіг» обставин: Сполучені Штати і держава Ізраїль проголосували проти. Так от, ми ж розуміємо, що буде Путін ще «продавати» Трампу і державі Ізраїль - іранську ядерну програму. Я не сумніваюся, що Путін продасть донедавна своїх друзів-аятол з потрохами.І це серйозна ціна, тому що держава Ізраїль розуміє, що може за собою нести іранська ядерна програма. І знаємо, як Трамп це буде продавати у Сполучених Штатах. Але ми живемо в Україні і, звісно, ми в Україні занепокоєні з того всього.По-перше, Путін його розводить із цим. Лавров дійсно поїде в Іран. Чи вже був – я не відстежив найближчі днів зо два. Він у Катар збирався, ще кудись. Зараз вони у Стамбулі (розмова з Марком Фейгіним була записана 27 лютого, - Ред) , мабуть, будуть зустрічатися - якісь групи представників США і Москви. Ви ж розумієте: продають знову повітря. Домовленість з Іраном - це повітря, це як ядерна угода, укладена за допомогою МАГАТЕ, скасована зараз, за якою Іран продовжував виробляти, намагатися створити ядерну зброю. Обіцянка Путіна, обіцянка Ірану, врешті-решт навіть ось ця спроба відірвати Москву від Китаю - це брехні Москви.Вони обманюють. Я впевнений, що вони з Іраном готові здати кого завгодно з потрохами, це теж зрозуміло. Але вони скажуть: послухайте, та ви підпишіть. А будете ви виконувати чи не будете - це вже таке, ви весь час щось підписуєте й ніколи не виконуєте. Виходить, між військовим рішенням і спробами домовитися Трамп наполягає на мирній спробі домовитися, без гарантії, що ці домовленості будуть виконуватися, так само як, до речі, і Москвою - хто вірить у те, що Москва, взявши на себе зобов'язання, буде їх виконувати? Тобто, йому потрібен посередник в особі Москви, який із цією віссю зла, із цими дивними ізгоями, які становлять і регіональну, а десь і глобальну загрозу, він намагається домовитися шляхом слів - не шляхом сили. Він же сказав: «Мир через силу».А ми знаємо, що таке мир через силу. Ну то й що - розбомбив би Ізраїль разом зі Сполученими Штатами якісь там десятки два ядерних об'єктів. І це набагато надійніша була б гарантія від створення ядерної зброї Іраном. А тут спробують щось і дати натомість. Дати можливість зняти частину санкцій з Ірану, щоб він продовжив торгувати нафтою, щоб він вийшов із режиму ембарго. Напевно, це вимагатиме Іран взамін за свої зобов'язання не створювати ядерну зброю, не створювати загрози регіональній безпеці, не здійснювати атак на Ізраїль тощо. Ну, ми навряд чи уявимо собі, що Іран раптом встановить дипломатичні відносини з Ізраїлем чи визнає факт існування ізраїльської держави. Напевно, жодна наївна людина в таке не вірить.Тобто все інше - це те, що вже було. Трамп може спробувати за посередництва Москви домогтися того, що вже було. Ну, Ізраїль - що там від нього чекати? Він іде зараз у кільватері політики Трампа. Тому що ситуація така, що виснажений цією війною народ Ізраїлю, заручники, яких ще не всіх звільнили, - вони вичікують. Трамп вимагає від них голосувати, саме з огляду на ці причини - інтереси нейтралізації Ірану. І - такі ось дикі резолюції в ООН.Для Ізраїлю це, звісно, помилка велика, на мій погляд. Але вони можуть говорити, що «а щодо антиізраїльських резолюцій Україна теж голосувала за». Ну, а яка різниця, враховуючи, що ООН не існує, ООН - це організація філателістів. Це невелика ціна - десь утриматися або проти проголосувати, це ні про що. Можуть себе так заспокоювати, можуть себе так утішати, так? Але насправді це, ще раз хочу підкреслити, гра в одні ворота.Від цих відносин виграє тільки Москва і більше ніхто, Америка нічого не отримає. Ці наївні уявлення про те, що ми будемо використовувати як човник Лаврова або Путіна, який буде що з Сі Цзіньпінем вирішувати, що з аятолами іранськими, - це самообман думати, що з такими країнами домовленості, які ґрунтуються на взаємному інтересі або якихось взаємовідносинах триваліших, довших, можуть забезпечувати стабільний результат. Це не так. Цього жодного разу не вийшло.Стабільний результат виникав там, де військова сила вирішувала це питання. Візьміть «Хезболлу», візьміть Сирію, візьміть сектор Гази - військовою силою досягалися ці речі, аж ніяк не мирними угодами. Якраз добивати проблему потрібно було, використовуючи військову силу, використовуючи цей трамплін у вигляді успіхів ізраїльської армії на Близькому Сході. І це дуже коротка дистанція.А Трамп декларує свою миротворчість, що він схильний розв'язувати проблеми миром, - виглядає і звучить красиво.  Ми в Європі надзвичайно сильно напружились. Це стосується всіх без винятку, водночас особливо напружились в Естонії, Литві, Латвії, Польщі, Чехії, Словаччині і Румунії. В Україні це буде окрема історія.Якщо намагатись виміряти агресивність траєкторії Путіна: зараз в Кремлі не просто так відкрили шампанське. Але розуміємо, що це «продати» не можна, тому що є Європа і є позиція України, - саме тому і Лавров, і Рябков повторюють оту мантру. Бракує лише покійного Жириновського.Так, ми стоїмо далі на своїх позиціях. Про перемир'я мови бути не може до реалізації великого, євроатлантично-російського договору, де буде окремо прописані демілітаризація України і підготовка до можливих актів демонтажу. З другого боку, ми також в Україні свідомі, що ми потребуємо чіткої доброї комунікації з Вашингтоном, тому що це про нашу безпеку, це про наше виживання.Ми зараз в Україні розуміємо, що відчувають мешканці того самого Єрусалиму, Тель-Авіва й інших міст у державі Ізраїль: є загроза, загроза нікуди не дівається, треба укладати певні безкомпромісні варіанти, бо від них залежить наше виживання. Тому що Путін збирається їхати далі, наскільки ми бачимо.Ні, він не збирається зупинятися взагалі. І більше того - вони публічно, ще раз підкреслюю, декларують це. Вони вже не приховують, що їх цікавить уся Україна. Ну, по суті, крім того, що це і без того втручання, серйозне втручання в суверенітет український, обмеження щодо блокової участі і в НАТО, і в ЄС теж, хоча це економічний союз. Ми ж розуміємо, чому вони чинять опір цьому, - щоб, не дай боже, Україна, хоча б і економічно, не набула самостійності і зв'язків із Заходом настільки, що це закриє можливість реінтеграції в бік Москви. А вона на це розраховує - щоб назад втягнути в Росію, в усі свої смердючі ОДКБ, у всі ці брязкальця московські.І тому - що економічно, хоч навіть до якихось спілок філателістів європейських - це неприпустимо, тому що ця інтеграція багато до чого зобов'язує. Зараз розірвані всі зв'язки між Москвою та Україною, просто всі. І відновити їх просто так на рівному місці не вдасться за один день. Їм для цього потрібно провести глибоке втручання в політичну систему України - за допомогою виборів. Вони ж хочуть ще й втрутитися у вибори. Як вони кажуть, Зеленський - такий-сякий, а Залужний хороший. Так вони хочуть зіштовхувати лобами всередині України і грати потім на протилежностях.Це не означає, що йому Залужний подобається, - ні, йому потрібен хаос, під час якого не буде легітимної влади як такої. Узагалі виборів може не бути. Тому що вже розмова про те, що він може сфальсифікувати. Це прямий текст Путіна, він каже: «Ну, звичайно, Зеленський може залишитися при владі, тільки сфальсифікувавши вибори». Це говорить людина, яка в жодних виборах участі не брала, у Росії не було просто жодних виборів.Це хіба не втручання у суверенітет України: спроба, точніше яка там спроба - вимога встановити певну владу в Україні з обмеженнями і повноваженнями, які визначає Москва. Ну, звісно ж, саме для цього це і робилося. Вийде - не вийде, вони завжди постфактум це питання оцінюють. Але зараз набагато важливіше внести цей хаос, вимагати проведення негайних виборів. А як їх проводити в умовах війни? Вони ж кажуть, Лавров сказав: ми не збираємося зупинятися, жодних обмежень, поки лінія зіткнення чомусь не є предметом обговорення, на якій треба зупинитися. А зупинятися вони не збираються. А як проводити вибори, якщо тривають військові дії? А може, це торгова позиція така? Чи ви не вірите в такі торгові позиції? Ми кілька разів з вами намагалися спрогнозувати подібні сценарії. Але Путін зараз не збирається перевертатися в повітрі?Я вважаю, що ніякого припинення вогню не буде. Він діє зараз із позиції сили, для нього немає мотиву зараз зупинятися. Тобто він, хоч і повільно, витрачаючи величезні ресурси і живу силу, рухається на локальних ділянках, дуже чутливих, на Донеччині, на Курщині, десь на Харківщині - рухається всередину, в глиб України. Це дуже повільне просування, воно знизило темпи. Це правда. І Покровськ не взяли, головну атаку на Покровськ було відбито.Але це зовсім не означає, що Путін вважає, що якщо він зупиниться, то це дає йому додаткові якісь шанси, додаткові якісь можливості. Ні, вони якраз переконані, що (має бути, - ред.) невпинний рух, враховуючи, що над ними, як то кажуть, не капає, вони можуть витрачати і живий ресурс, вони можуть витрачати економічний ресурс, що залишився, сподіваючись, що переламають психологічні ситуації.Адже подивіться - атмосфера така, нібито війська російські стоять уже під Києвом. І постійно на Київ тиснуть: та ви програєте, та ви вже програли, швидше домовляйтеся.Я подивився виступ Джеффрі Сакса в Європі – ну, це просто вражає. Я не знаю, бачили ви це чи ні, - він розмовляє мовою Кремля. Джеффрі Сакс, який МВФ очолював, був економістом, одним із головних глобалістів взагалі, займався програмами поширення західного впливу. І він заявляє: треба вивчити інтереси Росії, покінчити з русофобією, Україна - це лузер.Це що за терміни - «лузер», «не лузер»? І дивовижна річ - лузер тому, що протистоїть сусідові, відстоює свій суверенітет. А не лузер - це хто? Просто здати Україну, стати частиною Москви - це не лузер, це успішна гра хіба суверенної України? Це просто звучить як повний ідіотизм, як кретинізм найостаннішого ґатунку, якщо не ангажемент із боку Москви. Кирило Дмитрієв замінив собою Абрамовича чи він починає оперувати тими ресурсами, які йому доручили використовувати в Кремлі для певних оборудок чи з Трампом, чи ще з якимись  глобальними силами (вже не хочеться випоминати того Маска)?Ні, це, абсолютно точно, консильєрі Путіна, особистий консильєрі, який відає його активами, у нього є право в широкому сенсі розпоряджатися активами Путіна. А що таке активи Путіна - це вся Росія, це все, що там є. Тому яка різниця? Де різниця між активами Путіна і активами, які називаються Росією, - де межа? Ну, так, йому доручили. Але оскільки з того боку є Віткофф, свояк і довірена особа Трампа, я гадаю, що його направили для того, щоб забезпечити бізнес-інтереси оточення самого Трампа. Мені здається, для цього. Для того щоб вести переговори про економічні проєкти на рівні спроб домовленості двох сторін немає потреби в Дмитрієві та Віткоффі. Навіщо, якщо ви хочете домовлятися про гроші, взаємну економічну вигоду Москви і США, - чесно кажучи, не дуже собі уявляю, як це можна зробити. Усі ці розмови про якийсь там алюміній, рідкісноземельні метали в Росії, газотранспортну мережу в Європі, про дослідження Арктики щодо копалин – але ж це все з Росією. Це все тільки витратами загрожує, тому що з початком війни, я нагадаю, Торгово-промислова палата США оголосила, що бізнес, який пішов із Москви, втратив своїх активів від 100 до 200 мільярдів доларів. Вони називали на момент лютого – березня, трохи пізніше, протягом пів року, - 105 мільярдів, але цифра зростала. Там просто всі активи залишено, їх було передано російським довіреним особам самого Путіна, його компаніям, транснаціональним корпораціям, акціонерним товариствам тощо.Тобто завжди наприкінці це буде збиток, а не прибуток, розумієте? Путін заманює цим, і Дмитрієв дуже підходяща для цього фігура. А політичні питання і політичні рішення він уповноважений передавати? Келлога не ввели в ту групу, натомість там є Віткофф і є Дмитрієв. Яким є функціонал Дмитрієва? Це не Абрамович, хоча свого часу Абрамович намагався брати активну участь.Я думаю, що все одно всі політичні рішення ухвалює особисто Путін, це ж очевидно. Ні Ушаков, ні Наришкін, ні Лавров. Ну, це смішно було б - вважати, що він комусь передоручить ухвалювати рішення. Але як передавальну ланку безпосередньо Путіну йому краще використовувати Дмитрієва, щоб інформація не йшла далі. Отже, він йому дуже довіряє. Цей Дмитрієв сам пов'язаний зі спецслужбами, зі службою зовнішньої розвідки, як ось пише багато хто. Він, зрозуміло, чоловік особистої подруги Тихонової, дочки Путіна. Мабуть, там якийсь зв'язок.Я не виключаю, до речі, що він родич якийсь Путіна. Коли-небудь це з'ясується. Ми до кінця не розуміємо - він же теж із Санкт-Петербурга, коріння його з Санкт-Петербурга, потім його сім'я переїхала до Києва, цього Дмитрієва. А звідки ми знаємо, що там росте, які ноги, - потім з'ясується. Але йому важливі й політичні, а особливо економічні рішення. Якщо Путін припускає купити Трампа, давайте прямо говорити, то йому потрібен для цього не Лавров, не Наришкін, не Ушаков - йому потрібна зовсім інша людина.А яка різниця, що купується - політичні речі, чи економічні, чи інтерес матеріальний просто родини Трампа? Це Трамп може відреагувати чи ні, сприймати це так чи по-іншому. А ось те, що Путін хоче купити Трампа, у цьому в мене немає взагалі жодного сумніву: ось тобі якась там кількість десятків мільярдів, можливо сотень мільярдів, - я не готовий арифметично це питання оцінювати, - але я тебе куплю, а ти купися. Що я за це прошу? Я прошу здати мені всю Україну, я прошу відновити відносини і дати мені можливість реалізувати мій меморандум від грудня 2021 року щодо Європи, щоб Європа залишилася голою, щоб Східна Європа, яка була частиною Східного блоку ще радянського, опинилася в зоні мого впливу, як це було за совєтів.А далі він буде реалізовувати у два стрибки план відновлення якихось частин Радянського Союзу, зокрема Грузія, Вірменія, Молдова перебувають на піку його інтересу, він їх точно анексує, якщо все піде так, як зараз іде. Ну, а далі вже країни Балтії, Польща, Фінляндія – думаю, там теж розробляють якісь плани. Свого часу, пам'ятаєте, були з середніх часів люди з функціоналом, який називався «адвокат диявола». А якщо, навпаки, це хочуть купити Путіна? Тобто «велика угода», симетрично обернута. Умовно кажучи, вони говорять: послухай, Путін, ось твої 300 мільярдів, які лежать заморожені. Вся Арктика і вся північ російська падають без реалізації, тому що немає жодного проєктно-наукового рішення і технологій у вас немає. І китайці не факт, що дадуть їх, і так далі, і так далі.Можливо, так вони збираються? Мовляв, тобі, Путін, ми повернемо, наприклад, впливи в Африці. Чи подаруємо тобі впливи в Африці.Ні. На таке розвести Путіна неможливо. Чому? По-перше, його весь актив, як я вище вже сказав, - уся Росія. Це не питання цифр. Розумієте? От починають рахувати: у Путіна 100 мільярдів чи трильйон? Ви що - серйозно? У нього вся Росія! Він може використовувати її всю. Просто так, за хабар, щоб він на шкоду собі уклав якісь домовленості - відпустив Україну, наприклад, припинив провокувати Європу, відступився від якихось стосунків із Китаєм? Це неможливо, немає такої цифри. У нього все одно буде більше.Тут іншу версію обговорюють, що, можливо, це такий хитрий план Трампа – поступатися Путіну, діяти в піддавки? Тобто все, що він робить, - це заманити Путіна в якісь домовленості, які реалізувати потім із вигодою для Сполучених Штатів передусім, ну, можливо, частково для України, для Європи? Не розведете ви Путіна.Путіна розвести на таке не можна з кількох причин. Перше, у нього інша школа, він викладав там, де ви вчилися. Кадебешника розвести, та ще й того, хто 25 років перебуває при вищій владі, неможливо, він чудово ці трюки знає. Він на таке не підпишеться, розумієте? Він же сам постійно говорить: надули, мене надули, тут нас надули. Тобто нам хтось у туалеті повідомив, що НАТО не буде розширятися - Горбачову навіть, не йому, де ти був, коли наприкінці 1980-х щось там Горбачову говорилося. А цим апелюють, і тому це засіб відштовхування. Вони ніколи не підуть на шкоду собі на жодні домовленості - формальні, неформальні чи інші, тільки на свою користь.І тому навіть якщо уявити, що один зі ста шансів, що Трамп справді намагається розіграти якусь комбінацію, за якої він намагається втягнути в стосунки Путіна і тим самим його розрадити, утихомирити, заколисати тощо, так, щоб він перестав бути агресивним щодо України та інших союзників Заходу, - цього не вийде. Це самообман.Якщо вже ви хочете обдурити Путіна, то його треба обдурити зовсім іншим - йому потрібно продавати таке саме повітря, яке продає він: потрібно погрожувати, потрібно озброюватися, потрібно вести «мир через силу». І в якийсь момент досягти піку і сказати: ну, ми можемо ще далі піти, але можемо й відкотити назад. Продавайте потенційне, а не реальне - ось максимум, за яким має діяти американська адміністрація.А вони віддають реальне. Зараз це вже справи, це не просто слова - що Путін мудрий політик, розумний, як сказав Трамп, що він в інтересах своєї країни її захищає, я його диктатором, каже, називати не буду. Ні, є і справи. Резолюція в ООН - це що? Це вже справи. Розумієте? Трамп заявляє: ми зупиняємо постачання озброєнь в Україну. Але він так сказав, що не зрозумієш, чи йдуть ці поставки. Тому що з України, з Верховної Ради, звучить, що нібито поставки припинено.Ми не знаємо, можливо, це те, що до 2026 року Байден виділив, продовжує йти, не до кінця зрозуміло, нехай офіційна влада України щось із цього приводу скаже. Але це вже ж справи. Навіть такі заяви щодо поставок і погрози їхнього скасування військових поставок в Україну - це вже справи. Це не слова. А торгувати треба словами, обманювати треба тільки через слова. Не роблячи нічого на користь Москви. А ми вже бачимо справи, у цьому біда, у цьому проблема.Тому я б сказав, що адміністрація Трампа діє гранично незграбно. Він почав добре, 20 січня Трамп на своїй інавгурації і ввечері в інтерв'ю «Фоксу» зі свого овального кабінету заявив: я даю Путіну шанс вийти з цього божевілля; Зеленський готовий, він підтверджує свою готовність до переговорів, а Путіну я даю шанс, «ми здобудемо мир через силу». Він сказав, що ми можемо ввести ембарго, можемо ввести нові санкції.Він не говорив про військові поставки «томагавків» в Україну як засіб загрози, але він говорив багато чого. І раптом потім перевертається - і виявляється, що насправді війна через Україну, через Зеленського, що 3 роки нічого не робили, могли домовитися, а Зеленський - комік, диктатор, і взагалі 4% має. Як це перевернулося все з одного боку в інший? Причому не продовжив тиск на Путіна, а почав цей тиск на Україну.Це вражає. Вибравши слабкого, ти вважаєш, що домовишся з Путіним, тим самим продовжуючи на нього тиснути, неважливо - рідкісноземельних металів це стосується чи втрати території України. А що натомість? Ще раз повторю, що взамін? Простий лакмус, елементарний: а де план Трампа? Де його план? Оголошували, Келлог говорив, що в Мюнхені буде заявлено план Трампа по Україні щодо врегулювання з Москвою. Так Джей Ді Венс його й озвучив, на превеликий жаль. І говорив про все, що завгодно, крім російської агресії проти України. І це теж надзвичайно важливий маркер.

Надзвичайно тривожні новини надходять з Білого дому та з Європи, куди відправився Піт Гегсет, новий шеф Пентагону. Ми і наші європейські партнери стурбовані почутим, тим більше що американський ізоляціонізм виявився зовсім не абстракцією, а конкретною безпековою конструкцією, яка руйнується у нас на очах. Є побоювання, що і Україна, і Литва, Естонія, Латвія, можливо, Польща стануть заручниками російської агресії.Ми починаємо бачити, як адміністрація Трампа формує чітку стратегію щодо України. Трамп провів переговори як з Володимиром Путіним, так і з президентом України Володимиром Зеленським. Міністр оборони США Піт Гегсет, виступаючи на саміті НАТО, представив основні положення нового плану Трампа щодо України. Серед них — припинення вогню, гарантії безпеки для України, які забезпечуватимуть європейські, а не американські війська, а також відсутність питання членства України в НАТО у переговорах з Росією. Багато українців критично сприйняли заяви міністра оборони Гегсета. Втім, при детальнішому аналізі вони можуть виявитися менш загрозливими, ніж здавалися спочатку. Чинне перемир'я означає, що Україна не зможе повернути окуповані Росією території, але це було очевидним і раніше.Хоч у найближчій перспективі Україна не зможе повернути окуповані території, я не чув, щоб США вимагали від України відмовитися від законних претензій на свою територію в межах міжнародно визнаних кордонів 1991 року. У заявах американських представників цього точно не було. Крім того, Гегсет зазначив, що за забезпечення миру відповідатимуть європейські війська, проте він не виключив можливості американської підтримки цих сил, зокрема із залученням військово-повітряних військ. Відомо, що адміністрація Трампа наполягає на розгортанні європейських військ на місцях. Однак європейські країни навряд чи погодяться на це без американської підтримки, і Гегсет зрештою не виключив такої підтримки, що є ключовим моментом. Загалом викладені Гегсетом положення залишають простір для потенційно прийнятного результату: припинення вогню, членство України в НАТО, яке не є предметом переговорів, але, сподіваємось, залишається у стратегічному порядку денному, а також сили для моніторингу лінії зіткнення. Безперечно, у європейських країн виникне багато запитань щодо реалізації цих положень.Я розумію критику щодо того, що президент Трамп спочатку зателефонував Путіну, а не Зеленському. На мою думку, правильніше було б зробити навпаки. Крім того, Трамп міг би висловитися чіткіше й однозначно заявити, що Росія є агресором. Попри певні недоліки, варто враховувати, що ми поки не бачимо повної картини пропозицій адміністрації США. Ситуація не така критична, як може здаватися. Тому я підходжу до цього питання з обережним оптимізмом. Водночас, вважаю, що український уряд і президент Зеленський діють максимально правильно. Зеленський демонструє послідовно конструктивну та позитивну риторику, що є найбільш ефективним підходом у взаємодії з адміністрацією Трампа. Подивимося, як далі розвиватимуться події. Не роблю передчасних висновків, втім занепокоєння, яке висловлюють дехто з моїх українських друзів, цілком зрозуміле. Проте, принаймні на цьому етапі, воно не обов’язково виправдане. А якщо деталізувати перемовини стосовно України між Дональдом Трампом і Путіним? Адже мова не лише про прямі розмови між ними – з’явився ще пан Віткофф, який забирав американського громадянина з Москви, отже, є додаткові треки комунікації. Відбувається не скажу непоправне, але дуже небезпечне, коли Україна до кінця не розуміє, які будуть параметри того, що Трамп називає bіg dеаl.Безперечно, Путін намагатиметься маніпулювати Трампом. Не варто очікувати, що він вестиме переговори в дусі доброї совісті. Те, що колись говорили про Радянський Союз, цілком актуальне й щодо Путіна: він не сприймає логіку розуму, але реагує на логіку сили. Саме тому Сполучені Штати та Європа повинні зберігати й посилювати тиск на Росію – і деякі представники адміністрації Трампа це усвідомлюють. Цілком зрозуміло, що українці будуть перейматися кожною зустріччю між Трампом і Путіним без участі України. Це цілком природно. Однак багато залежить від деталей. Якщо Путін проявить надмірну жадібність, стане надто агресивним або висуне нереалістичні вимоги, цілком можливо, що Трамп відмовиться від подальших поступок. Він не бажає виглядати слабким перед Путіним або втратити імідж сильного лідера. Якщо Трамп поступиться вимогам Путіна або дозволить йому маніпулювати ситуацією, це зробить його слабким в очах громадськості – а цього він точно не хоче. Мені зрозуміле занепокоєння України. Зустріч президента Зеленського із віцепрезидентом Венсом у Мюнхені - це правильний крок. Україна має можливості впливати на підхід адміністрації Трампа. Попереду дуже інтенсивний етап переговорів, але в України є важливі стратегічні переваги. Вона не лише ефективно стримує російські збройні сили, а й контролює частину Курської області. Попри значний тиск, українські військові демонструють стійкість, гнучкість і креативність у протидії російській агресії. Зараз США стоять перед важливим вибором, і є надія, що він буде правильним. Три роки тому, напередодні повномасштабного російського вторгнення, я спілкувався з багатьма людьми. Зокрема, один з відомих політологів сказав, що не питання, буде повномасштабне вторгнення чи ні, – питання в тому, буде воно з концтаборами чи без. То що хоче Путін – це буде з концтаборами за два місяці, чи за пів року, чи за рік? Чи це буде намагання просто послабити Україну в «цивілізаційно прийнятних» межах?Путін відкрито заявив про свої військові цілі: знищення української державності та перетворення України на частину Росії або, у "кращому" випадку, на її сателіта. Попри три роки війни, йому не вдалося цього досягти, і він не зможе здобути перемогу на полі бою. Якщо Трамп відмовиться від підтримки України, це відкриє Путіну шлях до реалізації його політичних амбіцій. Однак я не вважаю, що Трамп піде на такий крок, адже він не захоче брати на себе відповідальність за катастрофічні наслідки. Якби він це зробив, його звинуватили б у слабкості – а для нього це абсолютно неприйнятно. Ми всі чудово розуміємо, які цілі переслідує Путін щодо України. Якби він зміг окупувати країну, то знищив би її унікальну культуру, розпочав масові репресії та арешти. Радянська окупація Балтійських країн, що супроводжувалася масовими депортаціями, є історичним прецедентом, і немає сумнівів, що Путін керуватиметься тією ж жорстокою логікою.Я не можу стверджувати напевно, але історія показує, що росіяни, як і радянська влада до них, використовували масові репресії, концентраційні табори, заслання та інші форми терору для знищення політичної ідентичності України. І українцям не потрібен такий американець як я, щоб нагадувати їм про це, вони знають це краще за всіх. Проте не обов’язково, що Путін досягне своєї мети. Він не зміг завоювати всю Україну. Йому вдалося окупувати лише 20% її території, але навіть там триває активний опір. Українці не припиняють боротьбу, і Росія не має повного контролю над захопленими регіонами. Російські війська перебувають під величезним військовим та економічним тиском. Хоча на окремих ділянках фронту Росія може досягати певних успіхів, вона не наближається до стратегічної перемоги. Разом з тим Путін може відчувати необхідність завершити війну на найвигідніших для себе умовах. Сполучені Штати повинні допомогти Україні досягти найкращого можливого результату, що означає недопущення визнання окупованих територій частиною Росії, збереження перспективи членства України в НАТО і активний контроль за дотриманням лінії розмежування, а не пасивне спостереження. Повернення до Мінських угод не має бути варіантом. Чи вдасться досягти цього — поки невідомо, але це цілком можливо. Вже найближчими тижнями чи місяцями стане зрозуміло, в якому напрямку рухається ситуація. Не знаю, що відбуватиметься в Ер-Ріяді, наскільки детально прописуватимуть певні речі й узагалі чи там щось відбудеться, чи Путін не зірве певні домовленості. Ми повинні дивитися на руки і на документи, які підписуватимуть, адже потім може повторитися чехословацький сценарій 1938 року, коли президенту Бенешу сказали: а тепер ти маєш поставити підпис на цьому. Зрозуміло, що тиск буде шалений. На що насамперед потрібно звертати увагу з того, що Путін намагатиметься "продати" Трампу, щоб той тиснув на Україну?Україна не повинна підписувати жодних документів, які визнають анексію будь-якої її території Росією. Так само і Сполученим Штатам не варто приймати це як умову. Адміністрація Трампа говорила про припинення вогню та завершення війни, але це не повинно означати поступок, які закріплюють територіальні втрати України. Для України цілком логічно погодитися на припинення вогню, навіть якщо воно де-факто відображає поточну лінію фронту. Це означатиме, що Росія продовжує окупацію частини української території, але Україна не буде зобов’язана визнавати цю окупацію постійною. Історія знає достатньо подібних прецедентів. Західна Німеччина ніколи не визнавала Східну Німеччину, наполягаючи, що саме її уряд є єдиним законним урядом усієї країни. Попри те, що багато хто вважав возз’єднання неможливим, воно зрештою стало реальністю.Принципова і виважена позиція України, яка підтримує припинення вогню, але відмовляється визнавати російську анексію української території, є найкращим шляхом уперед. Втім, не має значення, що думаю я. Українці не зобов’язані дослухатися до моєї думки, але так як ви поставили це питання – то я відповідаю. Існує суттєва різниця між згодою на припинення вогню вздовж нинішньої лінії зіткнення та прийняттям російських територіальних завоювань. Перше було б стратегічно виправданим кроком. Друге стало б серйозною помилкою. Сподіваюсь, адміністрація Трампа не піде на поступки перед Росією, оскільки це було б катастрофічною позицією для Сполучених Штатів. Крім того, це суперечило б заявленій політиці самої адміністрації Трампа. Держсекретар Помпео чітко заявив, що Сполучені Штати ніколи не визнають легітимність російської окупації чи анексії Криму. Адміністрація Трампа вже офіційно відкинула ідею радянського чи російського територіального привласнення українських земель, і я сподіваюся, що ця позиція залишиться незмінною. Трамп хоче зняти з себе відповідальність, зокрема, коли він говорить про зняття зі США відповідальності за гарантії для України й покладення її на Європу. Ситуація дуже погана. Що нам, на вашу думку, треба робити - часу мало, тиск шалений? Трамп продемонстрував, що він може робити – він може не давати грошей і не давати зброю, USАІD тому приклад. Ми чуємо бридкі голоси у США, які стверджують, що половина грошей, які надавалися Україні, були розкрадені, зброя продана мексиканським наркокартелям. Але зрозуміло, що це лише гра проти України, щоб ухвалити погане рішення.Як на мене, український уряд вибудував співпрацю з адміністрацією Трампа набагато ефективніше, ніж цього можна було очікувати. Нещодавно Трамп заявив, що прагне забезпечити доступ Сполучених Штатів до українських родовищ корисних копалин, що дозволило б американським компаніям займатися їх видобутком. Він припустив, що такий доступ міг би, певною мірою, компенсувати військову допомогу, яку США надавали Україні. В свою чергу український уряд погодився на це. Основна перевага такого порозуміння полягає в тому, що Трамп фактично визнав, що вільна й суверенна Україна відповідає інтересам США. Адже він прагне, щоб саме американці, а не росіяни, отримали доступ до цих ресурсів. Це не ті формулювання, якими б я оперував, але важливим є сам принцип.Якщо така аргументація переконує Трампа, що підтримка України відповідає інтересам Америки, то її можна прийняти як робочий підхід. Український уряд повинен і надалі проявляти, скажімо так, креативність у взаємодії з адміністрацією Трампа.Цей процес буде непростим у багатьох аспектах, проте є реальна ймовірність, що Трамп відкине вимоги Путіна і зрештою підтримає Україну. Він може дійти висновку, що незалежна і процвітаюча Україна відповідає стратегічним інтересам США. Така можливість залишається відкритою.Вкрай важливо, щоб Україна залишалася партнером, з яким американці можуть працювати, особливо якщо Путін спробує ввести Трампа в оману — а він, найімовірніше, саме це і зробить. Наскільки були б готові підтримати нас у теперішній ситуації Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії та Туреччина? Все основне увиразниться впродовж місяця, можливо, до 9 травня, як хотів би Путін. Але Україна має бути підстрахована додатково навіть за поганих сценаріїв.Я вважаю, що європейські країни вже кілька місяців усвідомлюють, що Сполучені Штати очікуватимуть від них більшої відповідальності за безпеку України. Західноєвропейські держави, зокрема Франція, обговорюють можливість розгортання військ в Україні у межах узгодженого припинення вогню. Їм, ймовірно, доведеться це зробити, але без підтримки США вони навряд чи зможуть, а можливо, й не повинні брати на себе цю відповідальність самостійно.Американська підтримка, зокрема у вигляді військово-повітряних сил для допомоги європейцям у разі нового російського наступу, залишається питанням майбутніх домовленостей. Однак такої угоди вкрай важливо досягнути. Учорашня заява міністра оборони Гегсета дала зрозуміти, що ця можливість залишається відкритою. Я не можу передбачити майбутнє, але цей варіант цілком реальний. При цьому європейські країни значно серйозніше, ніж рік тому, оцінюють свою роль у забезпеченні безпеки України. Вони розуміють, що на кону їхня власна безпека. Путін становить загрозу для всієї Європи, і якщо він захопить Україну, він не зупиниться. Європейці це усвідомлюють, і тому готові діяти рішуче, щоб зупинити його, перш ніж ситуація вийде з-під контролю. Є ще один сценарій – фінансово-економічний. Зрозуміло, що Трамп говорить про гроші, і та сума, яку він називає, скільки Україна буцімто винна США, – це астрономічні мільярди. Але це демонструє, що Трамп може застосовувати певні механізми, щоб ті гроші, які надавалися Україні на грантовій основі, отримати їх зараз. Це означає, що наша фінансова система може розсипатися. Допомоги від ЄС може бути недостатньо. Якщо говорити про поганий фінансовий сценарій, який може бути застосований завдяки позиції Трампа і міністра фінансів, що прибув до Києва. Що собою взагалі являє міністр фінансів і з чим він міг приїхати, окрім поговорити про наші корисні копалини?Міністр фінансів Бенсон відвідав Київ, і, ймовірно, одним із ключових питань його переговорів був доступ США до українських родовищ корисних копалин, про що ми вже говорили раніше. Цілком можливо, що Трамп наполягатиме на зміні формату допомоги Україні, зосередившись не на безпосередньому постачанні зброї чи фінансовій підтримці, а на можливості для України отримувати кредити на ці потреби. Тобто це щось схоже на програму ленд-лізу часів Другої світової війни. Якщо такий підхід дозволить зберегти підтримку України з боку США, його можна розглядати як прийнятний варіант. Трамп прагне діяти нестандартно і хоче, щоб його ініціативи сприймалися як новітній підхід. Однак найважливіше те, що підтримка України з боку США триває.Якщо для цього знадобиться інший формат домовленостей, я все ж вважаю, що Сполучені Штати мають продовжувати безпосередню підтримку України, оскільки це відповідає їхнім національним інтересам. Однак, якщо Трамп наполягатиме на більш складному підході, який зрештою гарантуватиме збереження підтримки України, то це також буде прийнятним результатом. Було впроваджено Зеленським санкції, які, зокрема, зачепили п’ятого президента України Петра Порошенка. Дональд Трамп кілька разів сигналізував, що в Україні мали б відбутися вибори. Як така ситуація може відбитися на оцінці того, що відбувається в Україні, і загалом наскільки тиснутиме Трамп у питанні проведення виборів під час воєнного стану та війни з Росією?Президент Трамп неодноразово, зокрема й нещодавно, наголошував на необхідності проведення виборів в Україні. Безперечно, вибори важливі, але вони мають відбутися лише після припинення бойових дій і завершення воєнного стану. Позиція України повинна бути чіткою: що вибори необхідні, але вони можуть відбутися лише за умови припинення бойових дій та дотримання Росією режиму перемир'я. Вони не повинні розглядатися як передумова для будь-яких інших процесів. Вибори мають стати завершальним етапом, а не першим кроком.Немає причин боятися виборів. Росія, без сумніву, докладе всіх зусиль, щоб підтримати проросійського кандидата. Але що стосується українців — то це питання до вас. І все ж я не вірю, що після всього пережитого ви коли-небудь оберете проросійського лідера. Зрештою, це не моя справа. Я не є громадянином України і не голосуватиму на українських виборах. Але я вірю в Україну і в те, що її народ не дасть себе обдурити. 

Про це повідомив народний депутат України Олексій Гончаренко.За словами Стубба, процес може складатися з трьох етапівПершим етапом, на його думку,  можуть бути попередні перемовини. На цій стадії Україна має отримати переозброєння та чинити максимальний тиск на Росію. Це включає санкції та використання заморожених активів. Усе це необхідно, щоб Україна могла розпочати перемовини з позиції сили.Другий етап – це безпосередня угода про припинення вогню. Воно має відбутися по лінії зіткнення, після чого знадобиться міжнародний моніторинг (не миротворці, а саме незалежний моніторинг).Далі мають обговорюватися параметри мирного процесу: обмін полоненими, повернення викрадених дітей, питання санкцій тощо. Головне – збереження режиму припинення вогню. Якщо Росія спробує знову напасти, Україна має автоматично отримати членство в НАТО.Читайте також: Мюнхенська безпекова конференція-2025. День третій. Головні події і заявиНа третьому етапі повинні відбутися мирні перемовини, які можуть зайняти багато часу. На цьому етапі варто вирішувати складніші питання: територіальні суперечки, гарантії безпеки, компенсації.Наприкінці січня президент Фінляндії Александр Стубб припустив імовірність перемир'я в Україні за 3–6 місяців і закликав до підтримки Києва перед початком перемовин.