Search trend "рівно"

Перший тур чемпіонату розпочнеться 2 серпня

Сьогодні, 30 червня, минає рівно 30 років, як помер легенда української естради – Назарій Яремчук. Хоч онкологія забрала життя співака, однак у свій спадок він залишив не просто пісні, а й нащадків, які пішли стопами зіркового батька. Повний текст новини

Своїми міркуваннями політик поділився з дослідником історії Акімом Галімовим.По-перше, у РФ нікому підняти людей на боротьбу."Я не вірю в російській демократичний рух. Його немає. Не може бути", - зазначив експрезидент.Окрім того, як наголосив Ющенко, "в Росії немає парламенту"."Це принтер, який до вечора видасть тобі мандат на війну і введення військ на будь-яку територію світу",  - сказав третій президент України."Це країна, у якої немає вільного журналіста", - додав ексглава української держави, описуючи сучасну Росію.Читайте також: "Треба допомогти повстати 60 анексованим Росією народам", - Лех ВаленсаПо-друге, населення РФ не має потреби у поваленні диктатури й встановленні демократичної влади."Ні, ні... На Майдан вони не вийдуть. Є велика частина, але далеко-далеко-далеко не більшість, росіян, які сповідують правильні вибори. Але їх голос, як правило, закордоном. Та й то, звучить не так голосно як потрібно", - пояснив Ющенко.А в середині країни - "це раб, в якого у запиті нема демократії, якому свободане потрібна". "Єдина причина, чого він вийде на леваду, це якщо, не дай Бог, горілка дорожче стане. Ні про які свободи мова не йде. Ні про яку перспективу демократії там не йдеться", - підсумував Ющенко.Натомість Україна має усі ознаки демократії й виразну національну самосвідомість."Путін не сподівався, що українська нація носить в собі таке глибоке національне усвідомлення, що вона така цільна, що вона одноголосна", - сказав експрезидент.За словами Ющенка, російський диктатор помиляється і щодо України, і щодо Росії, що неминуче призведе країну-агресорку до катастрофи."Путін призводить Росію до розвалу. До розвалу швидкого. Ми є свідками останніх років, які доживає Росія", - наголосив третій український президент.У цьому ж інтерв'ю Віктор Ющенко поділився своїми спогадами про те, що саме Володимир Путін називав своєю першочергою ціллю в Україні рівно 20 років тому, у 2005-му.

Найстаріша кам'яниця Києва досі заселена. Тут мешкає нащадок колишніх власників Костянтин Малєєв - правнук купця й кондитера Максима Нечаєва. Киянин відстояв його у судах, викупив у держави і тепер поступово відновлює за власний кошт. Кам'яна споруда на Контрактовій, 7 пережила пожежі, війни, репресії - і досі тримається на старому фундаменті, який починає просідати. Кам'яний перший поверх звели у 1797-1798 роках на місці давнішої дерев'яної споруди, яка належала дворянину Леонтію Вишневському. У будинку проводять культурні події, тут зберігається родинний архів. Водночас будівля потребує реставрації. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували всередині, поговорили з власником і подивилися, як виглядає сьогодні найстаріший будинок столиці. І як життя його власників змінилося з початком повномасштабної війни. ЧЕТВЕРТА ВІЙНА - Це, власне, четверта війна, яку родина переживає в цьому будинку. Я знаю розповіді, як було у Першу світову, у громадянську. Це не перший раз. На жаль, - у камінній залі будинку Костянтин Малєєв згадує, як родина прожила тут початок повномасштабної війни. Будинок заглиблений у внутрішній двір, куди веде один вузький прохід. Біля входу стара липа з покрученим стовбуром - її бабуся Костянтина посадила 9 травня 1945 року. Стіна пофарбована у світло-зелений колір, на ній табличка - "Контрактова площа, 7". Над входом камера спостереження. Двері металеві, сучасні з кількома замками. ​​Заходимо в камінну залу на першому поверсі. Тут прохолодно, трохи пахне вапном. Стіни побілені вручну, місцями - з потертостями. Камін оздоблений світлою плиткою з квітковим орнаментом, але його майже повністю закриває велика мапа світу. Підлога встелена лінолеумом. У центрі кімнати стоїть деревʼяний стіл, накритий клейонкою, та кілька дерев'яних і м'яких стільців. На підвіконнях - оберемки квітів, старовинні речі. В одному з кутів - старовинне піаніно з різьбленими деревʼяними деталями. На ньому чорно-білі фотографії прадіда Максима Нечаєва, засновника пряничної справи, та його другої дружини - Євдокії Андріївни. Над ними - велика архівна фотографія старої Контрактової площі з видимою вивіскою "М. Ф. Нечаев". Під стіною поруч - подібний до стилю піаніно комод. Після 24 лютого Костянтин Малєєв повернувся сюди з Оболоні, де має квартиру. Донька з родиною вже жила у будинку, син приїхав з Ірпеня перед тим, як підірвали мости. Разом із ними - ще кілька людей. - Перші півтора місяця тут жило десь 12 людей. Співробітники з Броварів, рідні. Усі зібралися і жили ці важкі місяці тут. У Другу світову було так само - всі тут зібралися. Він згадує історію родини з 1930-х років. Прабабуся Євдокія Андріївна жила тут із чоловіком і великою сім'єю. Старшого брата у 1930-му році заарештували - У прадідуся було 13 дітей, восьмеро - від прабабусі. Мій дідусь був наймолодший. Старшого брата у 1930-му році заарештували, бо він мав своє виробництво пряників і був старостою старообрядницької громади. Найповніше, що я знаю про прадідуся і про сім'ю, це з матеріалів його допитів. Коли вже відкрили архіви, я отримав в СБУ всі документи - повністю, аж до протоколів допиту. Із матеріалів справи відомо, що заарештували його за участь в офіцерській організації "Весна". - А насправді, разом із ним тоді заарештували і священника старообрядницької церкви. Тобто це була зачистка старовірів. Просто зачистка - на всякий випадок, як тоді робили. Сталін же. У 31-му його розстріляли. Після цього прабабуся вирішила розселити всіх подалі від будинку. Лишився тільки один син, який був хворий, і не міг сам жити. Але не всіх це врятувало. Її улюблений син поїхав аж до Горького, а в 1938-му його і там заарештували й розстріляли. Коли в 1941 році німці увійшли до Києва, вона зібрала родину, яка ще залишилася в місті. У будинку мешкало 27 людей, із них 12 - родичі. - Вона сказала: будемо жити тут. Якщо час помирати - то вже разом. І всі зібралися тут, - розповідає Костянтин. Мати Малєєва народилася в цьому будинку у 1929 році. Після того, як німці увійшли в Київ, родина знову зібралася тут. У 1943 році окупанти оголосили виселення всіх мешканців Подолу. - Всіх містян змусили виїхати за два кілометри від Дніпра, - додає чоловік. Під страхом розстрілу. Але тут залишились прабабуся та її син і дочка. Вони ховалися. Ніхто не знав, що вони тут. Мати була тоді підлітком. Жила на Солом'янці, але вирішила провідати родину. Йшла пішки Смородинським узвозом, натрапила на німецький загін. - Заховалася в кущі. Останній солдат побачив, підійшов і сказав ламаною російською: "Туда не ходи, там гестапо" Але вона все одно пішла. Побачила, що на вікні колихнулася занавіска - значить, свої живі. Повернулася назад. Після цього в будинок зайшов німецький солдат. - Їхала віз, він зупинився, зайшов у дім. Двері були відчинені. Пішов нагору, почав ритися в речах. Знайшов великого плюшевого ведмедя, забрав його і поїхав. Більше ніхто сюди не заходив. Обшуків не було. Так і прожили ті місяці, коли тут офіційно не можна було існувати. ІСТОРІЯ БУДИНКУ Кам'яницю на Контрактовій площі, 7 збудували у кілька етапів. У 1765 році цю ділянку придбав дворянин Леонтій Вишневський. Спочатку тут стояв дерев'яний дім на кам'яному підвалі - його залишки збереглися донині. Після великої пожежі на Подолі у 1797 році будівлю відновили - з'явився кам'яний перший поверх із високими арковими склепіннями. У 1861 році онуки Вишневського замовили добудову другого поверху. Архітектором став Михайло Іконніков - один із найвідоміших київських зодчих того часу. У 1891 році садибу придбав Максим Федорович Нечаєв. Приїхав до Києва разом із дружиною з Добрянки, взяв будинок у борг і почав власну справу. У підвалі встановили печі, почали виготовляти "Нечаєвські пряники". Продавали їх на Контрактовій ярмарці. Вони швидко стали відомими - вироби отримували нагороди на виставках, а за шість тижнів торгового сезону продавалося до 800 пудів солодощів. У родині було 12 дітей - п'ятеро від першого шлюбу і семеро від другого. Усі мешкали в будинку, а молодше покоління навчалося в київських гімназіях. На початку ХХ століття сім'я поступово розгалужувалась. Один із братів відкрив власну фірму, купив будинок, де нині розташоване посольство Іспанії, і відкрив крамницю на Хрещатику. До революції встигли розрахуватись із усіма боргами. Після Другої світової війни у будинку жили квартиранти, згодом - комунальні мешканці. У 1962 році садибу націоналізували. Родина зберегла лише квартиру на другому поверсі, де в одній кімнаті мешкало по 4-5 людей. Перший поверх переобладнали під склад ЖРЕПу. У цих умовах виростав Костянтин Малєєв - онук Нечаєвих. - Я тут народився. Батьки жили у маленькій кімнаті. Потім я, дружина, діти. І досі ми тут, - каже Костянтин. У 2000-х він розпочав процедуру повернення будинку. Права на нього вдалося відновити, територію - ні. Усі ці роки він поступово ремонтує приміщення, збирає архів родини. УКРИТТЯ Під час повітряних тривог мешканці будинку спускаються в підвал. З початку повномасштабного вторгнення частину приміщень використовували як укриття. Поруч - будівля Посольства Королівства Нідерландів. Підвал старого будинку використовують і його працівники. - Попросили з посольства, щоб мати змогу ховатись. Я відкрив підвал. Він і до того був прохідний, але довелося трохи підготувати. У перші півтора місяця повномасштабної війни приходило чимало людей - і з нашого будинку, і з навколишніх, - каже Костянтин Малєєв. - У якийсь момент збиралося 15-20 осіб. Згодом кількість охочих спускатися зменшилася. Частина мешканців виїхала, частина звикла до обстрілів. - А формально, якщо дивитися, то ця частина будинку - ось тут, посередині - найзахищеніша. З усіх боків товсті стіни. Крім того, після забудови ділянки будинок тепер фактично в ямі. Щоб щось пошкодити, має впасти просто зверху. Але взагалі - досить безпечно. Офіційно бомбосховищем він не вважається, але для мешканців району залишається відкритим. - Чути вибухи, зокрема ППО, і тоді будинок прям трясется. Здебільшого, коли тут в Шевченківському районі збивають то чути дуже добре, - згадує Костянтин. - На початку війни один раз у дворі впали уламки. Найстаріший тут - трипільський горшочок. Більше п'яти тисяч років йому У кабінеті на першому поверсі Костянтин Малєєв зберігає колекцію родинних речей. На високій шафі під протилежною стіною стоїть масивний залізний годинник на ніжках - його виготовили ще до 1917 року. Біля нього - дзеркало на дерев'яній підложці з гранями на склі, у яке дивилася ще прабабуся господаря. - Найстаріший тут - трипільський горшочок, - каже Костянтин. - Більше п'яти тисяч років йому. Захоплювався колись археологією в молодості. На іншій полиці - декілька старовинних люльок. Власник знаходив їх просто на подвір'ї садиби. Глина потемніла, місцями пощерблена - речі пролежали в землі понад століття. Найдавніший родинний знімок датується 1861 роком. На чорно-білій світлині жінки стоять у довгих ошатних сукнях до підлоги, чоловіки - у строгих костюмах. Світлина зберігається у старовинному рамці поруч із іншими портретами. На другий поверх будинку ведуть дерев'яні сходи з мереживним різьбленням, потемнілі від часу. Стіна над ними завішана старовинними вивісками будинків і дошками з прізвищами квартирантів, які колись тут мешкали. ТЕПЕРІШНЄ ЖИТТЯ Костянтин каже, що в будинку є свої вади, і він потребує ремонту, але наразі це не найгірше, що могло би бути. - Тут йдуть ґрунтові води і вони весь час підмивають фундамент, але зараз зміни не на часі. Якщо раніше в мене був якийсь бізнес до війни то зараз цього всього немає, - каже чоловік. - Я досі займаюся видавничою справою і соціологією, але зараз це незначні гроші. Під час війни жалітися якось воно не хочется. Я точно знаю, що я в не найгіршому ситуації в цій війні знаходжусь. Раніше найстаріший будинок був частим місцем для проведення різноманітних заходів і екскурсій. Після початку війни відвідин стало менше, але туристи все одно приходять. - Інколи бувають оренди, але дуже рідко. Ну і десь раз на місяць я тут організовую лекцію про історію будинку. Зі мною домовляється екскурсовод і приводить людей, - каже Костянтин. - Взагалі тут багато екскурсій проводять, адже вся інформація вже є в інтернеті, і під будинком часто є люди. Поки ми сидимо в просторій кімнаті з білими стінами на вулиці можна побачити групу людей, які слухають екскурсовода і розглядають будинок зовні. Раніше у Малєєва була ідея зробити музей з публічної частини будинку, але війна все змінила. - Ось тут у мене був офіс відомства і тут була більш публічна частина ,- показує на сусідню кімнату, - А тепер там від офісу залишилася одна кімната, а все інше житлове. І одна справа робити музей в офісі, а в житловому приміщенні зовсім інше. ІСТОРИЧНА ЦІННІСТЬ Ще до війни до Костянтина не раз зверталися по продаж будинку, але зараз такі пропозиції зійшли нанівець. Також чоловік не надто переймається через можливість знесення свого сімейного гнізда. - Тут є певні аспекти. Поки не набудували хмарочосів, інтерес до будинку був набагато більше, якраз з ідеєю: "Давайте, ми ваш будинок знесемо, а тут побудуємо ще хмарочос". Проте зараз немає місця, де тут будувати. Невигідно. Якщо врахувати, що це ще й пам'ятник архітектури то мороки із владою буде багато, - впевнено додає Костянтин. - Немає сенсу в це вкладатися от в такому вигляді. Крім того, чоловік наводить приклад вартості землі, адже вона дорожча за самі будинки, а її географічне положення має вагоме значення. - Наявність історичних пам'яток на тій чи іншій території дає їй значну цінність. Наприклад у Львові на площі Ринок той, хто знесе пару будинків і побудує хмарочоси, стане мультимільйонером, бо ціна кожного квадратного метра там нечувана. - каже Малєєв. - Але якщо це зроблять усі, то ціна впаде до нуля. Тобто саме ті будинки, які мають архітектурну чи історичну цінність, створюють цінність місця. Для мене особисто це - історія моєї сім'ї, тому мене важко виселити. Я буду відстрілюватися з вікна. Будинок потребує реставраційних і капітальних робіт, але на це треба виділити чималі кошти, що для власника виглядає недоцільним у період постійних обстрілів і в умовах війни. Якщо раніше це було 100-150 тис., то зараз ще дорожче - Щоб зробити капітальний ремонт треба вкласти сотні тисяч мінімум. Якщо раніше це було 100-150 тис., то зараз ще дорожче, - каже Малєєв. - Всю цю дерев'яну прибудову треба заново будувати, бо її підмиває. За 10-30 років, може, з нею нічого й не буде, але зробити як слід буде дуже дорого. Дуже складна проблема - укріпити підвал, очистити його і зробити бетонне укріплення, щоб він не просідав від ґрунтових вод. Жити в такому будинку доволі дорого - комунальні платежі сягають 12 тис., адже зросли ціни на електроенергію. Сама ж будівля опалюється газовими колонками, також є камін. - Влітку, коли не треба опалювати, то десь 2-3 тис. Газ централізований, бойлер я сам поставив і розвів на весь будинок, тому багато йде газу. Взимку ще електрика. Ну, можна і без електрики, але просто не комфортно буде, - сміючись додає Костянтин. Чоловік згадує історію з безхатьком, який зайшов до будинку і вкрав сумку. Необачний господар забув зачинити двері. Після того вже поставив автоматичні двері. ЗБЕРЕЖЕННЯ СПАДЩИНИ Однією з головних переваг життя в центрі міста для чоловіка є зустрічі з друзями та збереження сімейної пам'яті. - По-перше, я тут народився і все життя практично жив. Для мене це просто свій будинок. Головна перевага в тому що я знаю, хто тут в цьому будинку який цвях за останні 100 років забив. І для мене всі ці люди, вся моя сім'я і вся її історія існує, - з усмішкою на вустах каже чоловік. - Крім того не знаю, перевага чи ні, але всі друзі та знайомі весь час заходять.Якби я жив зараз десь, ну там на Оболоні, то це спеціально треба їхати. А тут все рівно в цих місцях всі бувають. Зручно. Костянтин Малєєв переконаний, що його родина буде продовжувати збереження сімейного гнізда. Чоловік має двоє дітей і двох ще маленьких онуків. Каже, що цей будинок для нього має особливу цінність. - Я пам'ятаю свого прадідуся, історію родини, може мої правнуки будуть пам'ятати мене, - каже чоловік.

Так зворушливо був пінився в моїй стрічці флешмоб 24-літніх молодців-досягунів — іно тішся, яка в нас країна можливостей і соціальних ліфтів, майже без іронії кажу! - і от прийшла Софія Челяк — і кількома абзацами ввалила просто під дих.Сама вона, мабуть, думає, що ввалила Гончаренкові, який (я так зрозуміла) кпив із 24-літньої директорки якогось крутого зброярського концерну. Але насправді в Софії вийшов далеко масштабніший "маніфест" - можна сказати, що її устами молоде покоління нарешті оголосило свій рахунок усім нам, "дорослим" (45+), - за те, що переклали цю війну на їхні плечі.(Я це читала зі змішаним почуттям болю й гордости — з таким враженням, наче це моя Улянка з "Після третього дзвінка" написала.)Бо так, це мусила бути "наша" війна — ще в 1990-х. Але ми були до неї неготові — і робили все, щоб її уникнути. Ми не забезпечили в країні зміни еліт (таким чином забезпечивши Москві збереження контролю за базовими нацресурсами); ми залишили в Криму російське військо ("Флотам быть, флотам дружить!"), а в інформполі — російських "смотрящих" за кожним мікрофоном, і аж до 2004-го (а більшість і по тому) в принципі погоджувались терпіти на кожному кроці (бізнес, церква, школа, медії...) російське паношення, "лішбинєбиловойни" (головний страх кожної радянської дитини, який догнав країну ще й у 2019-му!). Вдячні за сякий-такий мінімум економічної свободи, ми зайнялись відбудовою нашої "розкуркуленої" прадідівської оселі, наших обідраних під СРСР до третьосвітнього стану міст і сіл — під управлінням онуків і правнуків тих самих сталінських вертухаїв. Як виявилось — рівно до тої кондиції, коли нас знову стало можна прийти розкуркулити: піднаростили жирку... Читайте також: Війни виграють матеріА в міжчассі виросли наші діти. І сказали: ні, так не буде. (Щось подібне заявила була батькові молоденька Марійка Савчин: "Якби ви, тату, не програли України, то я б не мусила тепер по лісах ховатися!" - і батько замовк, і ніколи більше не дорікнув їй ні словом, бо що тут скажеш? Але покоління батьків Марійки Савчин "принаймні спробувало" - ми ж, яко покоління, а вже саме час нам починати підбивати потроху історичні підсумки, егежбоньки! - робили все, щоб "не дай Боже, не довелося пробувати", і до останнього сподівалися, що пронесе...)Подруга, про чий прах у багажнику пише Софія, — це Віка Амеліна, якій днями було посмертно присуджено у Великій Британії премію Джорджа Орвела за нон-фікшн: цю книжку, Lооkіng Аt Wоmеn Lооkіng Аt Wаr, видано недописаною, Віка планувала ще над нею попрацювати, але не встигла, бо її в 37 убила в Краматорську російська ракета. І я, чесно кажучи, давно перестала розуміти, як це все витримати — навіть якщо по 100 разів на день умовляти себе, що я-то не винувата, я-то молодець, я ще ген-ген коли казала, і готувала, і застерігала під свист, гик і улюлюкання цілої армії "смотрящих", - і все воно нафіг здалося, бо є простий і абсолютно нестерпний факт: ти жива, а молодь гине, — порядок, противний усім природним "налаштуванням" людських спільнот. Словом, що казати — провалило наше покоління "Фортінбрасову місію" (хто з 45+ пам'ятає "Хроніки від Фортінбраса", той мене зрозуміє). Вибачайте, діти, — що могли, те вам дали. З попереднім (наших батьків, а ваших дідів) поколінням було, не забувайте, ще гірше — ті взагалі у вирішальну хвилину, замість добивати гідру, покірно повезли їй спочатку "колбасу и сахар", а згодом і ракети на свою (нашу з вами) голову. Боюсь, якби в 1990-ті вплутались були в війну, ми б і її програли, — ви просто не уявляєте, які ми тоді були дурні, наскільки неготові до самостійного державного життя...А у вас є шанс нарешті витягти країну з цеї 300-літньої ями.Тож тягніть здорові, і Боже вам поможи. І не оплакуйте свою буцім "украдену молодість", от повірте, ті, що в цей час тусять у Берліні й ходять на "тіндер дейти", ще вам на неї колись заздрити будуть: після того, як Україна переможе.* Публікується зі збереженням стилю авторкиДжерелоПро авторку. Оксана Забужко, письменницяРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Свого часу Троцький породив формулу "ні війни, ні миру". І зараз Ізраїль та Іран пережили важкі воєнно-дипломатичні моменти. З одного боку, ніби на щось вийшли, Дональд Трамп нас запевнив, що буде мир, але відчуття такого немає. Розуміємо, що Іран – не та держава, яка зможе зупинити свою ненависницьку антиізраїльську державну програму.Я згоден із вами, дійсно так. Ситуація вийшла "ні миру, ні війни". З одного боку, добре, що закінчилися воєнні дії, тому що мешканцям Ізраїлю довелося пережити досить нелегкі часи.Вперше за всі війни були такі великі руйнування, загинуло 28 людей, пошкоджено 1000 будинків – це абсолютно нова ситуація для Ізраїлю.З іншого боку, ця невизначеність створює ситуацію, за якою війна може поновитись у будь-який момент. Якщо Іран зараз запустить якусь чергову ракету або якийсь безпілотник у бік Ізраїлю, відповідно, Ізраїль повинен буде відреагувати. І наново почнуться бойові дії, Іран вкотре почне відповідати, і знову буде потрібне втручання США, напевно, особисто президента Трампа, щоб припинити ці воєнні дії.Поки це перемир'я дотримується. В Ізраїлі скасовані обмеження для громадян, всі повернулися на свої робочі місця. Сьогодні частина шкіл почала працювати, а від завтра працюватимуть усі школи. Ось, така, я б сказав, ситуація.А Ізраїль же має реагувати на інформацію, що іранська ядерна програма не була знищена. Це Дамоклів меч, який висить не лише над державою Ізраїль, а й над усім цивілізованим Західним світом. Відпрацювали американці, ЦАХАЛ та всі можливі служби, але нема відчуття, що іранську ядерну доктрину згорнуто. Що собою буде являти іранська ядерна програма? І загалом, якщо вірити Медведєву, якщо Іран "в якомусь воєнторзі може купити ядерну бомбу"? Ми бачили, що на цю медведєвську маячню навіть особисто зреагував Дональд Трамп - тобто все серйозно.Так, усе серйозно. Дійсно, немає точного розуміння, яка була завдана шкода іранській військовій ядерній програмі. Без жодного сумніву, шкоди завдано. Після такої кількості бомбардувань, після такої кількості вильотів ізраїльської авіації, а потім ще бомбардування американців стратегічними бомбардувальниками В-2 – зрозуміло, що шкода завдана.А тепер усі розмірковують про те, яка саме шкода. Розвідки Ізраїлю, США та країн Європи зрозуміють це через декілька тижнів і навіть декілька місяців, тому що оцінити цю шкоду у даній ситуації достатньо складно. По-перше, потрібна інформація зсередини, яку зараз агенти різних розвідок будуть здобувати. Друге – це супутникові знімки, які не завжди в тій резолюції чітко показують, що відбулося. Не завжди з супутників можна розгледіти руйнування під землею та зрозуміти, що саме зруйновано.Є декілька версій. Зрозуміло, що в інформаційному полі є багато дезінформації. Наприклад, Тhе Nеw Yоrk Тіmеs писав, що американці бомбардували Фордо (це найстрашніший ядерний об'єкт) таким чином, щоб закрити входи та виходи та щоб те, що там усередині, залишилося без електрики, а це завдає шкоди всім центрифугам. Так це чи не так, але про це йдеться з якихось джерел.Є й оцінки, які говорять про те, що на інших ядерних об'єктах нема стовідсоткової шкоди, є тільки якась часткова. Відповідно, ця ситуація для нас стане зрозумілою протягом 2-3 місяців, думаю, тоді ми точно будемо знати, наскільки була завдана ця шкода. Марко Рубіо, держсекретар США, заявив, що програма Ірану відкинута назад. А от наскільки відкинута назад - на рік, два, десять, ми не знаємо.І останнє питання, найголовніше: де зараз збагачений уран? З того, що бачимо в інформаційному полі, незрозуміло. З відкритих джерел та витоків ми не розуміємо, де дійсно є цей збагачений уран. Мова йде про 400 кг, а можливо, до 600 кг, є різні свідчення. З цього збагаченого урану можна зробити так звану брудну бомбу, найсправжнісіньку брудну атомну бомбу.Хотів би вас розпитати про Дональда Трампа. Пам'ятаєте, епопея одного військового злочинця починалася із запитання: "Whо іs Мr. Рutіn?" А от і питання: "Whо іs Мr. Тrumр?" Як він себе продемонстрував? Адже в кейсі російсько-української війни Трамп дивував усіх: відкладав рішення, вступав у дуже дивну комунікацію, формував переговорницький пул. Але зараз він віддав наказ і дозволив застосувати американську стратегічну авіацію. Після того як Трамп повернувся до своєї місії великого миротворця, у вас є розуміння, якою буде подальша траєкторія його діяльності? Це питання не тільки щодо стримування Ірану, а й Росії. Давно так багато не залежало від одної людини.Цілком з вами згоден. Все залежить від рішення Трампа і від того, що він вирішить. Оскільки він абсолютно непередбачувана людина, нам дуже складно передбачити, як він ухвалює рішення, яким буде наступне його рішення, але є деякий позитивний момент. Трамп з першого дня своєї другої каденції намагався себе представляти миротворцем: будемо з усіма розмовляти, Росія – не злодій, Путін – хороший хлопець, за 24 години припинимо війну, якби я був президентом на місці Байдена, то не було б війни. А Путін повторює, йому вигідний цей наратив.І ось тут, є один позитивний момент, який полягає в тому, що він дав вказівку бомбардувати Іран. Відповідно, якщо є якісь ситуації, то Трамп не побоїться застосувати силу. Це серйозний сигнал для Путіна.Путін погрожував: зараз ми скинемо тактичну зброю на Україну, зараз ми будемо застосовувати, ми зараз розбомбимо Лондон, Париж, Бонн – усіх покараємо. А Трамп просто дав наказ, літаки прилетіли, була проведена ціла військова операція. Ми думали, що одні літаки будуть бомбардувати, а бомбардували зовсім інші. Був зроблений спеціальний маневр, все відбулося, і він дав наказ.У цій ситуації, я думаю, що реакція Медведєва, який відразу злякався та написав, що він не казав, що Росія дасть атомну бомбу Ірану, що взагалі мав на увазі інші країни. І сам той факт, що особисто Трамп відреагував, то це говорить про те, що там в адміністрації зараз дуже уважно прислуховуються до всього, що відбувається. Певною мірою це дає якусь надію - якщо цей злодій, який сидить в Кремлі, перейде якісь межі, то цілком ймовірно, що від Трампа можна чекати різкої реакції.Наведу ще такий приклад. 24 червня Трамп розлютився на Ізраїль та Іран, промовивши: "Що це таке?! Я сказав припинити вогонь - значить треба припинити вогонь!" Був дзвінок Нетаньягу, через катарців передали іранцям, і все припинилося. І це позитивний момент, тому що до цієї ситуації ми розмірковували, як же він буде поводитися.Тепер найголовніше питання – як переконати Трампа, що в Кремлі злодій, а не "хороший хлопець"? Як донести до його розуміння, що необхідні рішучі дії, аби припинити цю страшну, криваву війну в Україні та змусити Путіна піти на поступки, компенсувати всю шкоду, яку він завдав Україні, і зробити так, щоб Україна отримала реальні гарантії безпеки? І це зараз найголовніше питання, яке є на порядку денному.Генеральний секретар НАТО Марк Рютте саме цей саміт присвятив тому, щоб заспокоїти Трампа та змусити інші країни виділити 5%. Правда, Іспанія нічого не хоче робити, але там дивний уряд і прем'єр-міністр, який живе в іншій реальності.Є ще один момент: 24 червня був витік в британській газеті Тhе Dаіly Теlеgrарh про те, що декларація НАТО після цього саміту щодо Росії буде доволі короткою. Однак найголовніше, що там написано, - НАТО буде продовжувати підтримувати Україну. І мова йде про те, що, ймовірно, країни НАТО напряму надаватимуть зі свого військового бюджету гроші Україні. Це витік. Ми ще не бачили офіційного тексту. Але, якщо це так, то, попри сумніви Трампа щодо припинення війни в Україні, це певною мірою є важливим кроком, тому що країни НАТО, а це всі європейські країни та Канада, окрім США, більшість із них дійсно зацікавлені, щоб Україна могла встояти у цій війні. Це дуже важливий момент.Нам потрібно зараз дивитися не на порожню половину стакана, а на ту половину, яка наповнена. І треба розуміти, як із цієї ситуації виходити.Ви знаєте не тільки як функціонує Кремль, а й що плюс-мінус відбувається у кремлівських головах. Маєте власну думку і щодо Медведєва, і щодо Путіна з урахуванням того, що вони останні пару років витворяють. Вони б'ють балістичними ракетами по наших містах, а з другого боку демонструють готовність Росії вести війну рівно стільки, скільки в них вистачить військово-технічного ресурсу. Можливо, все може дуже швидко змінитися, бо ми чекаємо 2 вересня, коли відбудеться зустріч Сі Цзіньпіна з Путіним.Другий кейс – зустріч у Кремлі міністра закордонних справ Ірану. Росія та Іран є стратегічними союзниками. І ця ірано-ізраїльська чи ірано-західна війна має пульсуючу форму, вони можуть підіймати амплітуду або знижувати градус. Задача Ірану – вступ до ядерного клубу, щоб почуватися у статусі, в якому почувається Росія. Тобто у будь-якій незрозумілій ситуації Путін каже, що може щось неприємне для всіх використати. Ваше відчуття: на яку траєкторію вийшов Кремль?Я згоден з вами, що амплітуда то підіймається, то опускається, і градус то підвищується, то знижується. Дійсно, як ви описали ці кейси - це правильне бачення тієї ситуації, в якій ми перебуваємо. По-перше, Кремль почувається в стані великого дискомфорту після того, як американці бомбардували його стратегічного партнера, Іран. Росія попереджала, що ні в якому випадку не бомбардувати, були зроблені заяви, попередження. Однак нічого не допомогло, Трамп прийняв рішення бомбардувати. І що найцікавіше – не було навіть офіційної реакції на це. Було якесь засудження, мовляв, американські бомбардування, але, окрім таких загальних осудливих слів, більше нічого не змогли сказати. Вони перебувають у шоці, бо не вірили, що це станеться.Другий момент, і це я ще раз підкреслюю, Кремль здивувало, що за три дні ізраїльські ВПС в небі Ірану робили все, що хотіли: і бомбардували Тегеран, і скільки треба, стільки бомбардували, і 24 на 7. Всю цю операцію розпочали 200 літаків, потім постійно в небі перебувало від 50 до 100 літаків – робили все, що хотіли.Це взагалі для Кремля був шок. Чому? Вони ж перед усіма хизувалися, що за три дні підуть парадом по Києву, по Хрещатику. А вже майже три з половиною роки воюють з Україною і не можуть захопити Україну, і не можуть перемогти Україну.А тут, будь ласка, - Ізраїль три дні робив, що хотів, з їхнім важливим стратегічним партнером. Якби не Трамп, то і далі  бомбардував би. Це для них створює дуже серйозний психологічний дискомфорт, тому що вони розуміють, що не можуть нічого зробити. Що більше - вони бояться американців. Вони розуміють, що Трамп дав наказ бомбардувати, то від цього непередбачуваного президента можна очікувати все. Тому треба поводитися більш-менш акуратно в усьому, що стосується американців.І, зверніть увагу, вони бояться цього потепління у відносинах з приходом Трампа між Америкою та Росією. Путін боїться порушити цей баланс, він постійно лебезить перед Трампом, говорить, який Трамп розумний, який Трамп хороший, дарує портрет, розповідає, як молився за нього, коли був на того замах, "от якби Трамп був президентом, то не було б війни в Україні". Путін боїться перейти якусь червону лінію, яка розсердить Трампа.Трамп уже одного разу сказав, що, можливо, Путін з'їхав з глузду, "Владімір, стоп! Досить бомбардувати!". І це, безумовно, у Кремлі насторожує. Вони бояться різкої реакції Трампа.Скажімо так, їхній психологічний стан погіршився щодо російської економіки. Зараз на економічному форумі в Петербурзі заявляли, що економіка Росії, напевно, входить в рецесію. Путін сам показав наказ про скорочення бюджету. Зараз відбулася ізраїльська операція нападу превентивним ударом по Ірану і ціна на нафту трохи підросла, але вже пішла на спад. 24 червня нафта зросла тільки на 1%, але в принципі ціна знижується. І Трамп зацікавлений у зниженні ціни на нафту.Найголовніше питання для країн Заходу, особливо для Європи та Америки, - зробити все, щоб ціна на нафту впала. Якщо ціна на нафту впаде, у Путіна не буде звідки брати гроші на війну. Вони у нього закінчуються, це не безлімітний гаманець. Не на все життя вони мають ресурси, на 100 років наперед. Це так здається.По-друге, це також важливий психологічний момент, і у нас в Ізраїлі, як і раніше, існує у певних колах військо-політичного істеблішменту якийсь психологічний страх, що Росія може щось зробити. Ось, факт: вони погрожували ядерною бомбою, американці зробили декілька серйозних попереджень, і Путін відразу замовк. І не один місяць боявся зі своїх уст випустити слово "ядерний". Тому вони й надалі будуть робити хорошу міну за поганої гри.Значить, інструменти є. Якщо американський дипломат чи посадовець розвідки передає до Кремля попередження "не робіть цього", відповідно, можна натиснути на Путіна, щоб він і не бив по наших містах. Водночас можна було б натиснути на Путіна перед початком повномасштабного вторгнення і він на нього не наважився б, але тиск був заслабкий. Путін втягується в довгу війну, сподівається завдяки своїй ресурсній базі вести активні бойові дії проти України ще пару років, а то й, як заявляють кремлівці, і 10 чи 20 років. Відповідно, нам потрібно йти ізраїльським шляхом - не розтягувати війну на роки. Можливо, ви маєте відчуття, як правильніше було б зіграти Україні в теперішній ситуації?Довга війна – це жахливий сценарій. Поки що ми перебуваємо в цьому жахливому сценарії. Тут потрібні два вектори. Один вектор: все одно, чи хочемо ми, чи не хочемо, і в Ізраїлю, і в України є одна задача – бути у найкращих відносинах з американською адміністрацією. Тому що від американської адміністрації та від Трампа особисто залежить не все, але настільки всього багато, що не можна в жодному випадку нехтувати. І за будь-якої ситуації треба триматися та вирулювати ці відносини на той рівень, який буде допомагати. Я б сказав, що це має бути виключно інструментальний підхід.Тих інструментів, які мають США, нема ні в кого. Тому з ними потрібно дружити за будь-якої ситуації. Інколи це складно, це зрозуміло, враховуючи характер особистості, яка там зараз займається різними питаннями, враховуючи складний характер самого Трампа. Безумовно, це не проста задача. Нема виходу. Це обов'язково! На 150%! Якщо цього не буде, то буде дуже погано.Другий вектор: для України значно більше ресурсів, можливостей, переконання, налагодження контактів – це, безумовно, Європа - Німеччина, Франція, Британія, також Італія плюс Польща, в якій зараз складна обстановка, бо там антиросійські настрої у цього президента, але й антиукраїнські. Польща була важливим фактором останні три роки. Подивимося, як це буде. Але, якщо Німеччина, Мерц, і якщо Макрон, і якщо британський Стармер, а особливо Німеччина та Британія, які значно серйозніше ставляться до загрози, яка йде від Росії, Макрон трохи менше, то при правильному тиску на Росію можна досягнути ще більшої співпраці та передачі більшої кількості зброї.У чому проблема? Європа за ці три роки війни не переналаштувалася на військові рейки. Найголовніший аргумент України, з яким я абсолютно згоден, - Україна зараз захищає Європу. Якщо Україна, не доведи Боже, впаде, то наступною буде Європа. Путін не зупиниться. Попри те, чи є в нього ресурси, чи нема, він розпочне війну і проти європейських країн – це і Фінляндія, і країни Балтії, і Польща, і так далі. Тому Україна дійсно захищає Європу. А те, що Зеленський говорить європейським лідерам, що неприємно чути, але він абсолютно правий, тому що Україна зараз веде війну за національну безпеку всього Європейського континенту. І тут у Зеленського та української адміністрації більше аргументів на користь того, щоб Європа допомагала.Європа повинна перейти на військові рейки. Вони мають більше виробляти, а сьогодні їхнє виробництво – стільки на рік, можливо, скільки у Росії за два чи три місяці. І ці різні цифри з обох боків ускладнюють роботу ЗСУ.Але є і позитивні моменти – Rhеіnmеtаll, який будує підприємства, наскільки я розумію, в Україні вже є об'єкти, які працюють. І сама українська військова промисловість плюс-мінус на 40% забезпечує потреби ЗСУ, але цього недостатньо. Тут потрібні особливі зусилля Європи, тому треба постійно тиснути, постійно переконувати, бо часу нема. Неможливо вести цю війну ще 5 років, ще 10 років. Це неможливо, для цього необхідні неймовірні зусилля, я не впевнений, що вони дійсно існують. Можна ці ресурси настільки виснажити, а що далі буде? Росія не буде заспокоюватися, це все довготривале. Відповідно, з Європою мають бути постійні контакти, переконання, що Європа повинна діяти значно рішуче і не боятися Путіна. Оцей страх, що Путін щось зробить, - дуже негативний фактор в поведінці європейців.

Останні кілька днів інвестиційні банки та аналітичні агентства змагаються у своєму прогнозі стосовно перебігу ірано-ізраїльської війни, перспектив перекриття Ормузької протоки та наскільки злетить ціна на нафту. Прогнози традиційно радикально різняться: починаючи від того, що нічого не станеться, й аж до більш ніж двократного зростання ціни на нафту. Сьогодні вже може здаватися, що ця фаза війни вичерпала себе, але ще не факт: після повідомлення, що об’єкти збагачення урану майже не зазнали пошкоджень, можна чекати другої хвилі атак на Іран.Перш за все слід звернутись до історії погроз перекриття протоки. Бо такі вже були в минулому неодноразово. У період війни між Іраном та Іраком у 1980-1988 роках, обидві держави активно намагалися завадити одна одній у транспортуванні нафти, що стало основою так званої танкерної війни. У липні 1988 року іранський пасажирський літак був збитий американським військовим судном. Уряд США схарактеризував цей випадок як трагічну помилку, Іран розцінив це як сплановану агресію та погрожував перекрити протоку. У січні 2012 року Іран заявив про можливість перекрити стратегічну протоку як відповідь на економічні санкції, введені США та ЄС. Санкції спрямовувалися на скорочення доходів від нафти з метою вплинути на ядерну програму Тегерана. У липні 2018 року президент Ірану Хасан Рухані стверджував, що країна може припинити постачання нафти через протоку у відповідь на заклики Сполучених Штатів звести іранський експорт нафти до нуля. Але по факту жодні спроби завадити руху танкерів ключових експортерів нафти не було реалізовано.Читайте також: Іран - Ізраїль: підсумки дивної війниЧерез протоку проходить 20 відсотків світового обороту ринку нафти. І зрозуміло, що її перекриття вдарить по інтересах як ключових експортерів, так і споживачів. Близькосхідні країни експортують більшість своєї нафти саме через цю протоку. (хоча велика частина нафти Саудівської Аравії експортується через інший напрямок — західне узбережжя Аравійського півострова). Тож ключові експортери нафти будуть першими хто постраждає від перекриття протоки.Зростання цін може спровокувати економічну кризу і вдарить як по експортерах, так і по імпортерах нафти. Ключова роль тут відводиться Китаю — найбільшому імпортеру нафти у світі. Тут не можна не відзначити, що левова частка іранської нафти в обхід санкцій експортується саме до Китаю, через бартерні операції в обмін на продовольство. Китай зберігає партнерські стосунки з Іраном, підтримуючи країну в умовах санкцій, які накладали США та інші західні країни. Тож Китай має серйозні важелі впливу на Іран, щоб запобігти перекриттю протоки. Інакше кажучи, ключові експортери та імпортери нафти готові будуть вплинути на Іран у разі, якщо Тегеран вирішить перевести свої погрози в площину реальних дій.Проте, попри фактично нульову ймовірність реального перекриття протоки (чи інших впливів, як от використання РЕБів для порушення навігації у регіоні), ціни спекулятивно реагують. І цінові коливання триватимуть рівно стільки ж, скільки триватиме очікування ірано-ізраїльського загострення. А от хто зацікавлений в таких ринкових флуктуаціях, так це російські нафтові компанії, адже вони почали втрачати доходи після падіння цін, зумовленого нарощенням видобутку нафти країнами ОПЕК. Читайте також: Іран вийшов із МАГАТЕ – отже, війна триваєДо слова, не нафтою єдиною: через протоку проходить експорт скрапленого природного газу з Катару, який є 2-м за розміром після США експортером СПГ у світі. Отже, ринкова паніка впливатиме і на глобальний ринок СПГ. Це, звісно ж, впливатиме і на ринки Європи, які суттєво залежні від імпорту СПГ.Зрозуміло, що в такій ситуації це матиме і певний вплив на Україну, адже зараз ми дуже залежні від імпорту природного газу та нафтопродуктів з Європи. Для нас це означатиме ризик зростання витрат на імпорт. І якщо у випадку нафтопродуктів ми наразі нічого особливо зробити не можемо, то у випадку з природним газом є шанс як мінімум не зробити собі гірше.Не варто нагадувати, що після російських обстрілів на початку цього року, ми втратили частину газовидобувних потужностей. І, як наслідок, потрібно імпортувати значні обсяги газу для проходження наступної зими. Нафтогаз та Міненерго озвучують плани імпорту в 4,6 млрд кубометрів до листопада. Але, як завжди, є одне але. Існує ризик, що імпортувати доведеться більше. І не через потенційні нові російські удари, а через прорахунки у державній політиці, про що я вже писав раніше. Мова йде про те, що зараз розглядається можливість заборони прийняття у мережі природного газу, який не відповідає визначеним характеристикам, а також накладення додаткових санкцій щодо видобувників, які не забезпечили відповідність газу вимогам. Тимчасове погіршення якості природного газу зумовлено руйнуванням обладнання внаслідок російських обстрілів.Тривалий час відповідальні посадові особи обіцяли, що штрафи за невідповідність якості газу вимогам будуть тимчасово скасовані. Але цього так і не трапилось. Натомість пропонується прийняти технічний регламент природного газу, який не відповідатиме якості газу українського видобутку в нинішніх умовах. І якщо таке регулювання набуде чинності, то власного газу стане менше, а імпортувати потрібно буде більше. І, звісно ж, за вищими цінами, адже європейський ринок газу вже відреагував цінами. А за ним і український, продемонструвавши рекордну ціну за 2,5 роки.ДжерелоПро автора. Андріан Прокіп, аналітик із питань енергетики Українського інституту майбутньогоРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Щоб схуднути та очистити шкіру, можна спробувати протриматись без цукру місяць. Рівно 30 днів дієти знадобиться, щоб побачити та відчути, що станеться з тілом за цей час, пише hеаlthshоts. В першу чергу забудьте про печиво, тістечка, морозиво, пончики та іриски, каже дієтолог Екта Сінгвал. Втрата ваги Зменшення споживання цукру або відсутність його протягом місяця може призвести до втрати ваги. Це усуває порожні калорії та зменшує ймовірність переїдання, каже Сінгвал. Поліпшення рівня цукру в крові Відмова від цукру на 30 днів може допомогти стабілізувати рівень цукру в крові. Цим зменшить ризик інсулінорезистентності та діабету другого типу. Підвищений рівень енергії Без стрибків і падінь цукру в крові рівень енергії стає більш стабільним протягом дня. Кращий стан зубів Відмова від цукру може призвести до покращення здоров'я порожнини рота та зниження ризику карієсу та захворювань ясен. Зниження ризику хронічних захворювань Зменшення споживання цукру може знизити ризик розвитку хронічних захворювань, таких як хвороби серця, каже експерт. Чистіша шкіра Деякі люди можуть відчути покращення стану шкіри. Високе споживання цукру пов'язане з акне та іншими проблемами шкіри. Поліпшення настрою та ясність розуму Стабільний рівень цукру в крові може позитивно впливати на настрій. Зменшує перепади настрою та покращуючи ясність розуму. Здоровіший кишечник Високе споживання цукру може порушити баланс кишкових бактерій. Зменшення цукру може сприяти покращенню здоров'я кишкового середовища. На період цукрової дієти не потрібно виключати фрукти такі, як манго, ананас і полуниця, які дуже солодкі. Вони також містять необхідні вітаміни, мінерали, клітковину та антиоксиданти, які є корисними для здоров'я. Натомість не варто вживати сухофрукти та фруктові концентровані соки. Як зменшити споживання цукру Перевіряйте етикетки харчових продуктів і уникайте продуктів, на яких написано "доданий цукор". Шукайте такі інгредієнти, як сахароза, високий вміст фруктози, кукурудзяний сироп. Зосередьтеся на цільних і необроблених продуктах, таких як овочі, фрукти, нежирні білки, цільні зерна та корисні жири. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Які процеси почнуться в організмі, якщо не їсти увесь день Відмовтеся від солодких напоїв, таких як газована вода, фруктові соки та солодкий чай або кава. Замість цього вибирайте воду, трав'яний чай або звичайну каву. Готуйте їжу вдома, щоб мати контроль над інгредієнтами та уникнути прихованих цукрів. Вибирайте більш здорові закуски, такі як горіхи, насіння, йогурт або свіжі фрукти, замість солодких закусок. Щоб зберегти молодість шкіри надовго, доведеться відмовитись від цукру. Від нього шкіра старіє швидше. Кому це не під силу, то зведіть до мінімуму кількість солодощів у раціоні. Помітні ефекти старіння шкіри через цукор з'являються у жінок близько 35 років.

Уже завтра, 30 червня, буде рівно 30 років, як Назарій Яремчук помер від раку шлунку. Співаку було всього 43 роки, однак його пісні продовжують жити до сьогодні, зберігаючи пам'ять про видатного артиста. Повний текст новини

Про це він повідомив журналістам після зустрічі зі своїми однодумцями, яка відбулася 28 червня 2025 року у Вільнюсі, передає білоруський опозиційний ресурс Zеrkаlо (колишній ТUТ.by).За словами колишнього політв'язня, зараз він важить 76 кілограмів при зрості 192 см. Таким чином, після звільнення з колонії рівно тиждень тому, 21 червня, він втратив ще три кілограми ваги. До того ж, як Тихановський потрапив до СІЗО у червні 2020 року, він важив 135 кг.Читайте також: Сергій Тихановський: Путін - наш спільний ворог, Крим - це Україна, Зеленський - герой, якого я підтримую абсолютно та безмежноЕксполітв'язень стверджує, що в ув'язненні йому вводили якісь препарати, назви яких йому не озвучували. При цьому він підкреслив, що поки сидів у в'язниці, у нього "жодних смертельних захворювань не було"."Тому якщо зі мною щось трапиться, то це їхніх (режиму Лукашенка - ред.) рук справа", - наголосив Тихановський.Нагадаємо, на мітингу у Вільнюсі політик поділився своїми найближчими планами.

Про це в ефірі Еспресо сказав журналіст Віталій Портников."Коли ви говорите про це припинення вогню, яке ніхто не підписував (між Іраном та Ізраїлем, - ред.). Як буде виглядати припинення вогню на російсько-українському фронті? Путін, якщо він вирішить, що буде припинення вогню, то може так вийти Трамп і сказати: "Все, все. Досить цього кровопролиття. Україна припиняє вогонь сьогодні. У Росії є ще шість годин, щоб зупинити рух на своїх позиціях. Вогонь припиняється на 48 годин, і якщо ці 48 годин припинення дотримується, це і буде означати припинення вогню постійне, під час якого мають відбуватися мирні перемовини", - зазначив він.На думку Портникова, це і є ідея Трампа. "А ви будете весь час питати: А що далі? Нам воєнний стан скасовувати чи не скасовувати? А як ми його скасуємо, коли немає ніякої угоди? А як проведемо вибори? В цій ситуації Трамп і інші будуть на них наполягати. А що таке? У вас припинення вогню. Вам президент США сказав, що припинення вогню. Ви що, президенту США не довіряєте? Ви спеціально йому не довіряєте, щоб не проводити вибори. А ми хочемо, щоб у вас була демократія. Скасовуйте воєнний стан, проводьте вибори", - додав журналіст.Він вважає, що доведеться скасувати воєнний стан, призначити вибори, бо ми будемо рівно в такій ситуації, в якій знаходиться Нетаньягу, щоб не дратувати Трампа. "І через місяць Росія на нас нападе. Під час передвиборчої кампанії. Скаже, що ми там щось порушили, обстріляли Донецьк, Луганськ. І кудись там почне військовий рух. І Трамп буде говорити: "Як же це сталося? Я не розумію, президент Путін такий милий, в нас з ним такі хороші стосунки, зупинись". Так може бути, абсолютно. Тільки в цій ситуації, розумієте, ми будемо в такому випробуванні знаходитись", - наголосив Портников.Журналіст прогнозує, що в цій ситуації будуть виникати питання. "А люди, які біженці, у них буде статус чи вже не буде? А кордони відкриють чи не відкриють? Чи вони будуть закритими, хоча воєнного стану не буде? Це теж буде жахливе збурення, до речі. Але сам президент, який очевидно буде балотуватися на другий термін, буде прекрасно розуміти, що ці закриті кордони в принципі знищують його можливість переобратися. Він їх сам відкриє. І виступить ще по телебаченню: "Тепер для українців весь світ відкритий", - сказав він.На думку Портникова, величезна кількість людей буде думати - може, відкритий, але ненадовго, вони поїдуть."Потім через місяць, коли буде напад, буде дуже цікаво. Це все потрібно якраз обговорити, це припинення вогню між Іраном і Ізраїлем, щоб потім не говорили, що ми не попереджали, що буде рівно така сама ситуація з ще більшими викликами для України. Мені здається, це абсолютно очевидна річ. Навіть важко пояснити, наскільки це серйозне випробування для нас буде. Якщо буде припинення вогню в такому варіанті", - додав він.Водночас журналіст сказав, що не вірить у такий варіант."Я абсолютно не розумію, чому Путіну, якщо він може тероризувати Україну, потрібно взагалі погоджуватися на якесь припинення вогню, якщо ніякого реального тиску на нього з боку Трампа немає, окрім побажань", - підсумував Портников.

Найстаріша кам'яниця Києва досі заселена. Тут мешкає нащадок колишніх власників Костянтин Малєєв - правнук купця й кондитера Максима Нечаєва. Киянин відстояв його у судах, викупив у держави і тепер поступово відновлює за власний кошт. Кам'яна споруда на Контрактовій, 7 пережила пожежі, війни, репресії - і досі тримається на старому фундаменті, який починає просідати. Кам'яний перший поверх звели у 1797-1798 роках на місці давнішої дерев'яної споруди, яка належала дворянину Леонтію Вишневському. У будинку проводять культурні події, тут зберігається родинний архів. Водночас будівля потребує реставрації. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували всередині, поговорили з власником і подивилися, як виглядає сьогодні найстаріший будинок столиці. І як життя його власників змінилося з початком повномасштабної війни. ЧЕТВЕРТА ВІЙНА - Це, власне, четверта війна, яку родина переживає в цьому будинку. Я знаю розповіді, як було у Першу світову, у громадянську. Це не перший раз. На жаль, - у камінній залі будинку Костянтин Малєєв згадує, як родина прожила тут початок повномасштабної війни. Будинок заглиблений у внутрішній двір, куди веде один вузький прохід. Біля входу стара липа з покрученим стовбуром - її бабуся Костянтина посадила 9 травня 1945 року. Стіна пофарбована у світло-зелений колір, на ній табличка - "Контрактова площа, 7". Над входом камера спостереження. Двері металеві, сучасні з кількома замками. ​​Заходимо в камінну залу на першому поверсі. Тут прохолодно, трохи пахне вапном. Стіни побілені вручну, місцями - з потертостями. Камін оздоблений світлою плиткою з квітковим орнаментом, але його майже повністю закриває велика мапа світу. Підлога встелена лінолеумом. У центрі кімнати стоїть деревʼяний стіл, накритий клейонкою, та кілька дерев'яних і м'яких стільців. На підвіконнях - оберемки квітів, старовинні речі. В одному з кутів - старовинне піаніно з різьбленими деревʼяними деталями. На ньому чорно-білі фотографії прадіда Максима Нечаєва, засновника пряничної справи, та його другої дружини - Євдокії Андріївни. Над ними - велика архівна фотографія старої Контрактової площі з видимою вивіскою "М. Ф. Нечаев". Під стіною поруч - подібний до стилю піаніно комод. Після 24 лютого Костянтин Малєєв повернувся сюди з Оболоні, де має квартиру. Донька з родиною вже жила у будинку, син приїхав з Ірпеня перед тим, як підірвали мости. Разом із ними - ще кілька людей. - Перші півтора місяця тут жило десь 12 людей. Співробітники з Броварів, рідні. Усі зібралися і жили ці важкі місяці тут. У Другу світову було так само - всі тут зібралися. Він згадує історію родини з 1930-х років. Прабабуся Євдокія Андріївна жила тут із чоловіком і великою сім'єю. Старшого брата у 1930-му році заарештували - У прадідуся було 13 дітей, восьмеро - від прабабусі. Мій дідусь був наймолодший. Старшого брата у 1930-му році заарештували, бо він мав своє виробництво пряників і був старостою старообрядницької громади. Найповніше, що я знаю про прадідуся і про сім'ю, це з матеріалів його допитів. Коли вже відкрили архіви, я отримав в СБУ всі документи - повністю, аж до протоколів допиту. Із матеріалів справи відомо, що заарештували його за участь в офіцерській організації "Весна". - А насправді, разом із ним тоді заарештували і священника старообрядницької церкви. Тобто це була зачистка старовірів. Просто зачистка - на всякий випадок, як тоді робили. Сталін же. У 31-му його розстріляли. Після цього прабабуся вирішила розселити всіх подалі від будинку. Лишився тільки один син, який був хворий, і не міг сам жити. Але не всіх це врятувало. Її улюблений син поїхав аж до Горького, а в 1938-му його і там заарештували й розстріляли. Коли в 1941 році німці увійшли до Києва, вона зібрала родину, яка ще залишилася в місті. У будинку мешкало 27 людей, із них 12 - родичі. - Вона сказала: будемо жити тут. Якщо час помирати - то вже разом. І всі зібралися тут, - розповідає Костянтин. Мати Малєєва народилася в цьому будинку у 1929 році. Після того, як німці увійшли в Київ, родина знову зібралася тут. У 1943 році окупанти оголосили виселення всіх мешканців Подолу. - Всіх містян змусили виїхати за два кілометри від Дніпра, - додає чоловік. Під страхом розстрілу. Але тут залишились прабабуся та її син і дочка. Вони ховалися. Ніхто не знав, що вони тут. Мати була тоді підлітком. Жила на Солом'янці, але вирішила провідати родину. Йшла пішки Смородинським узвозом, натрапила на німецький загін. - Заховалася в кущі. Останній солдат побачив, підійшов і сказав ламаною російською: "Туда не ходи, там гестапо" Але вона все одно пішла. Побачила, що на вікні колихнулася занавіска - значить, свої живі. Повернулася назад. Після цього в будинок зайшов німецький солдат. - Їхала віз, він зупинився, зайшов у дім. Двері були відчинені. Пішов нагору, почав ритися в речах. Знайшов великого плюшевого ведмедя, забрав його і поїхав. Більше ніхто сюди не заходив. Обшуків не було. Так і прожили ті місяці, коли тут офіційно не можна було існувати. ІСТОРІЯ БУДИНКУ Кам'яницю на Контрактовій площі, 7 збудували у кілька етапів. У 1765 році цю ділянку придбав дворянин Леонтій Вишневський. Спочатку тут стояв дерев'яний дім на кам'яному підвалі - його залишки збереглися донині. Після великої пожежі на Подолі у 1797 році будівлю відновили - з'явився кам'яний перший поверх із високими арковими склепіннями. У 1861 році онуки Вишневського замовили добудову другого поверху. Архітектором став Михайло Іконніков - один із найвідоміших київських зодчих того часу. У 1891 році садибу придбав Максим Федорович Нечаєв. Приїхав до Києва разом із дружиною з Добрянки, взяв будинок у борг і почав власну справу. У підвалі встановили печі, почали виготовляти "Нечаєвські пряники". Продавали їх на Контрактовій ярмарці. Вони швидко стали відомими - вироби отримували нагороди на виставках, а за шість тижнів торгового сезону продавалося до 800 пудів солодощів. У родині було 12 дітей - п'ятеро від першого шлюбу і семеро від другого. Усі мешкали в будинку, а молодше покоління навчалося в київських гімназіях. На початку ХХ століття сім'я поступово розгалужувалась. Один із братів відкрив власну фірму, купив будинок, де нині розташоване посольство Іспанії, і відкрив крамницю на Хрещатику. До революції встигли розрахуватись із усіма боргами. Після Другої світової війни у будинку жили квартиранти, згодом - комунальні мешканці. У 1962 році садибу націоналізували. Родина зберегла лише квартиру на другому поверсі, де в одній кімнаті мешкало по 4-5 людей. Перший поверх переобладнали під склад ЖРЕПу. У цих умовах виростав Костянтин Малєєв - онук Нечаєвих. - Я тут народився. Батьки жили у маленькій кімнаті. Потім я, дружина, діти. І досі ми тут, - каже Костянтин. У 2000-х він розпочав процедуру повернення будинку. Права на нього вдалося відновити, територію - ні. Усі ці роки він поступово ремонтує приміщення, збирає архів родини. УКРИТТЯ Під час повітряних тривог мешканці будинку спускаються в підвал. З початку повномасштабного вторгнення частину приміщень використовували як укриття. Поруч - будівля Посольства Королівства Нідерландів. Підвал старого будинку використовують і його працівники. - Попросили з посольства, щоб мати змогу ховатись. Я відкрив підвал. Він і до того був прохідний, але довелося трохи підготувати. У перші півтора місяця повномасштабної війни приходило чимало людей - і з нашого будинку, і з навколишніх, - каже Костянтин Малєєв. - У якийсь момент збиралося 15-20 осіб. Згодом кількість охочих спускатися зменшилася. Частина мешканців виїхала, частина звикла до обстрілів. - А формально, якщо дивитися, то ця частина будинку - ось тут, посередині - найзахищеніша. З усіх боків товсті стіни. Крім того, після забудови ділянки будинок тепер фактично в ямі. Щоб щось пошкодити, має впасти просто зверху. Але взагалі - досить безпечно. Офіційно бомбосховищем він не вважається, але для мешканців району залишається відкритим. - Чути вибухи, зокрема ППО, і тоді будинок прям трясется. Здебільшого, коли тут в Шевченківському районі збивають то чути дуже добре, - згадує Костянтин. - На початку війни один раз у дворі впали уламки. Найстаріший тут - трипільський горшочок. Більше п'яти тисяч років йому У кабінеті на першому поверсі Костянтин Малєєв зберігає колекцію родинних речей. На високій шафі під протилежною стіною стоїть масивний залізний годинник на ніжках - його виготовили ще до 1917 року. Біля нього - дзеркало на дерев'яній підложці з гранями на склі, у яке дивилася ще прабабуся господаря. - Найстаріший тут - трипільський горшочок, - каже Костянтин. - Більше п'яти тисяч років йому. Захоплювався колись археологією в молодості. На іншій полиці - декілька старовинних люльок. Власник знаходив їх просто на подвір'ї садиби. Глина потемніла, місцями пощерблена - речі пролежали в землі понад століття. Найдавніший родинний знімок датується 1861 роком. На чорно-білій світлині жінки стоять у довгих ошатних сукнях до підлоги, чоловіки - у строгих костюмах. Світлина зберігається у старовинному рамці поруч із іншими портретами. На другий поверх будинку ведуть дерев'яні сходи з мереживним різьбленням, потемнілі від часу. Стіна над ними завішана старовинними вивісками будинків і дошками з прізвищами квартирантів, які колись тут мешкали. ТЕПЕРІШНЄ ЖИТТЯ Костянтин каже, що в будинку є свої вади, і він потребує ремонту, але наразі це не найгірше, що могло би бути. - Тут йдуть ґрунтові води і вони весь час підмивають фундамент, але зараз зміни не на часі. Якщо раніше в мене був якийсь бізнес до війни то зараз цього всього немає, - каже чоловік. - Я досі займаюся видавничою справою і соціологією, але зараз це незначні гроші. Під час війни жалітися якось воно не хочется. Я точно знаю, що я в не найгіршому ситуації в цій війні знаходжусь. Раніше найстаріший будинок був частим місцем для проведення різноманітних заходів і екскурсій. Після початку війни відвідин стало менше, але туристи все одно приходять. - Інколи бувають оренди, але дуже рідко. Ну і десь раз на місяць я тут організовую лекцію про історію будинку. Зі мною домовляється екскурсовод і приводить людей, - каже Костянтин. - Взагалі тут багато екскурсій проводять, адже вся інформація вже є в інтернеті, і під будинком часто є люди. Поки ми сидимо в просторій кімнаті з білими стінами на вулиці можна побачити групу людей, які слухають екскурсовода і розглядають будинок зовні. Раніше у Малєєва була ідея зробити музей з публічної частини будинку, але війна все змінила. - Ось тут у мене був офіс відомства і тут була більш публічна частина ,- показує на сусідню кімнату, - А тепер там від офісу залишилася одна кімната, а все інше житлове. І одна справа робити музей в офісі, а в житловому приміщенні зовсім інше. ІСТОРИЧНА ЦІННІСТЬ Ще до війни до Костянтина не раз зверталися по продаж будинку, але зараз такі пропозиції зійшли нанівець. Також чоловік не надто переймається через можливість знесення свого сімейного гнізда. - Тут є певні аспекти. Поки не набудували хмарочосів, інтерес до будинку був набагато більше, якраз з ідеєю: "Давайте, ми ваш будинок знесемо, а тут побудуємо ще хмарочос". Проте зараз немає місця, де тут будувати. Невигідно. Якщо врахувати, що це ще й пам'ятник архітектури то мороки із владою буде багато, - впевнено додає Костянтин. - Немає сенсу в це вкладатися от в такому вигляді. Крім того, чоловік наводить приклад вартості землі, адже вона дорожча за самі будинки, а її географічне положення має вагоме значення. - Наявність історичних пам'яток на тій чи іншій території дає їй значну цінність. Наприклад у Львові на площі Ринок той, хто знесе пару будинків і побудує хмарочоси, стане мультимільйонером, бо ціна кожного квадратного метра там нечувана. - каже Малєєв. - Але якщо це зроблять усі, то ціна впаде до нуля. Тобто саме ті будинки, які мають архітектурну чи історичну цінність, створюють цінність місця. Для мене особисто це - історія моєї сім'ї, тому мене важко виселити. Я буду відстрілюватися з вікна. Будинок потребує реставраційних і капітальних робіт, але на це треба виділити чималі кошти, що для власника виглядає недоцільним у період постійних обстрілів і в умовах війни. Якщо раніше це було 100-150 тис., то зараз ще дорожче - Щоб зробити капітальний ремонт треба вкласти сотні тисяч мінімум. Якщо раніше це було 100-150 тис., то зараз ще дорожче, - каже Малєєв. - Всю цю дерев'яну прибудову треба заново будувати, бо її підмиває. За 10-30 років, може, з нею нічого й не буде, але зробити як слід буде дуже дорого. Дуже складна проблема - укріпити підвал, очистити його і зробити бетонне укріплення, щоб він не просідав від ґрунтових вод. Жити в такому будинку доволі дорого - комунальні платежі сягають 12 тис., адже зросли ціни на електроенергію. Сама ж будівля опалюється газовими колонками, також є камін. - Влітку, коли не треба опалювати, то десь 2-3 тис. Газ централізований, бойлер я сам поставив і розвів на весь будинок, тому багато йде газу. Взимку ще електрика. Ну, можна і без електрики, але просто не комфортно буде, - сміючись додає Костянтин. Чоловік згадує історію з безхатьком, який зайшов до будинку і вкрав сумку. Необачний господар забув зачинити двері. Після того вже поставив автоматичні двері. ЗБЕРЕЖЕННЯ СПАДЩИНИ Однією з головних переваг життя в центрі міста для чоловіка є зустрічі з друзями та збереження сімейної пам'яті. - По-перше, я тут народився і все життя практично жив. Для мене це просто свій будинок. Головна перевага в тому що я знаю, хто тут в цьому будинку який цвях за останні 100 років забив. І для мене всі ці люди, вся моя сім'я і вся її історія існує, - з усмішкою на вустах каже чоловік. - Крім того не знаю, перевага чи ні, але всі друзі та знайомі весь час заходять.Якби я жив зараз десь, ну там на Оболоні, то це спеціально треба їхати. А тут все рівно в цих місцях всі бувають. Зручно. Костянтин Малєєв переконаний, що його родина буде продовжувати збереження сімейного гнізда. Чоловік має двоє дітей і двох ще маленьких онуків. Каже, що цей будинок для нього має особливу цінність. - Я пам'ятаю свого прадідуся, історію родини, може мої правнуки будуть пам'ятати мене, - каже чоловік.

Зареєстрована в Лондоні компанія Fly-Соnсоrdе Lіmіtеd оголосила про плани повернути в небо легендарні надзвукові пасажирські літаки Конкорд (Соnсоrdе). 2026 року виповниться рівно 50 років з початку польотів цих лайнерів преміум-класу. Експлуатація «Конкордів» завершилася 2003 року через крайню збитковість. На новому витку розвитку надзвукової цивільної авіації, запевняють у компанії, цього не станеться. Компанія Fly-Соnсоrdе Lіmіtеd була зареєстрована в жовтні 2024 року. Інформації про її фінансові можливості і діяльність поки немає – перший звіт буде оприлюднений у жовтні поточного року. удару при подоланні звукового бар’єру в атмосфері. Формально надії на відродження цивільної надзвукової авіації пов’язують з указом президента США Дональда Трампа (Dоnаld Тrumр), підписаним 6 червня 2025 року. […]

Дональд Трамп через пів року після повернення в Білий дім підійшов до виконання своєї головної передвиборчої обіцянки "зробити Америкою великою", а американців - багатими. Але всі експерти в один голос кажуть, що станеться рівно навпаки.

Україна 28 червня святкує День Конституції – головного державного документа. Рівно 29 років тому Верховна Рада ухвалила закон, що став фундаментом правової системи й позначив нашу державу як демократичну. Повний текст новини

У ніч на 28 червня 2025 року російський дрон влучив у 21-поверховий житловий будинок в Одесі. Загинуло подружжя. Через атаку РФ є травмовані, серед них — двоє дітей. Деталі та свідчення очевидців

27 червня рівно два роки, як російська армія за наведенням Володимира Синельника вдарила ракетами "Іскандер" по піцерії RІА у центрі Краматорська на Донеччині. Внаслідок обстрілу загинули 13 людей, поранені — 64

Найбільшим піком активності кліщів вважають травень-червень, проте досить висока загроза укусу цих членистоногих триватиме приблизно до жовтня. Багато людей вважають, що підхопити кліща можна лише у лісі чи в полі, проте навіть на прибудинкових територіях або в парках вони можуть прекрасно існувати. Ці тварини часто ховаються в траві чи на кущах, тому ризик укусу існує навіть під час відпочинку у сквері або прогулянки біля дому. Сам по собі укус неболючий, але загрозу становлять наслідки, адже кліщі можуть бути переносниками більш ніж 150 різних хвороб. Серед найвідоміших захворювань – бореліоз (більш відомий під назвою хвороба Лайма), а також кліщовий енцефаліт, що фіксується в нашій країні вкрай рідко. У 2024 році в Україні офіційно зареєстрували 5431 випадок хвороби Лайма та два захворювання кліщовим енцефалітом.Крім того, важливо пам'ятати, що чим довше кліщ знаходиться на людині, тим вищий ризик зараження. Тому важливо обов'язково після прогулянок перевіряти себе, дитину та домашніх тварин на наявність цих небезпечних членистоногих. А також варто знати основні правила, як вберегтися від кліщів. Як вберегтись від кліщів: головні правила захистуПомітити кліща на тілі досить складно, адже він має зазвичай дуже маленький розмір. Крім того, під час укусу він виділяє анестетик, тому людина не відчуває болю чи дискомфорту в момент присмоктування. Існує ряд простих правил, які допоможуть вам вберегтись від кліщів:Якщо відправляєтесь на природу, краще одягайте світлі речі, які закривають повністю руки та ноги (так кліщів буде краще видно). Знехтуйте модою та заправте штани в шкарпетки, а також віддайте перевагу закритому взуттю.Тримайтеся центру лісових стежин та за можливості не заходьте у високу траву чи кущі.Кожні декілька годин оглядайте себе, рідних та домашніх тварин.Розпиліть репеленти не лише на відкриту шкіру, а також на одяг. Час від часу поновлюйте захист відповідно до інструкції на засобі. Після прогулянки проведіть ще раз ретельний огляд близьких, починаючи знизу й поступово рухаючи догори. Особливу увагу звертайте на зону навколо щиколоток, ступень та місця прилягання шкарпеток, підколінні ямки, пахову зону, живіт, ділянки під та над бюстгальтером, шию, лінію росту волосся та всю голову.Крім того, обов'язково прийміть душ, очистьте та виперіть одяг, а також всі речі які брали з собою, наприклад, рушники. Родина на природі, фото: frееріkЩо робити, якщо вкусив кліщ?Якщо уникнути укусу не вдалось, тоді варто якнайшвидше дістати кліща. По-перше, краще звернутись одразу у травмпункт, але якщо це неможливо, тоді вам доведеться діставати його самостійно.Шукати в інтернеті способи, як витягнути кліща олією – це погана ідея. У жодному разі не варто заливати місце, де присмоктався шкідник олією, спиртом чи будь-якими іншими речовинами. Для безпечного видалення дрібного членистоногого варто заздалегідь придбати спеціальний інструмент. Також це можна зробити пінцетом із тонкими та загостреними кінчиками, проте звичайний пінцет для брів не підійте. Через тупі кінчики цього інструменту можна випадково розчавити кліща та збільшити ризик інфікування. Пінцетом акуратно захопіть паразита максимально близько до шкіри, намагаючись захопити хоботок, а не тіло. Тягніть рівно та чітко вгору, робіть це повільно та без різких рухів. Не варто смикати швидко чи обертати інструмент. Якщо дістати одразу цілого членистоногого не вдалось, обережно видаліть його голову за допомогою стерильної голки або чистого пінцету. Щойно ви дістанете кліща, обробіть шкіру антисептичним засобом, а руки ретельно промийте водою з милом. Кліщ, фото: dіаgеn.соm.uаЩо робити, якщо кліщ на тілі був довго?Якщо кліщ на людині був протягом 36 годин та більше, тоді не варто зволікати та краще звернутись до лікаря. У такому випадку можливе проведення постконтактної профілактики для запобігання розвитку хвороби Лайма. Препарати для такої терапії призначає виключно медичний працівник. Не обов'язково одразу бігти та здавати кліща на аналіз. Проте важливо спостерігати за станом здоров'я протягом двох наступних тижнів після укусу. При підвищенні температури, появі почервоніння, висипу чи інших незвичних симптомів, варто одразу звернутись до медичного закладу. Джерела: Центр громадського здоров'я України, МОЗ

Сало можна використовують для приготування різних страв. Важливо, що воно було якісним і смачним. Якість сала визначають, зокрема, за його щільністю, пружністю та товщиною. Кілька порад, як придбати хороше сало, зібрала Gаzеtа.uа. За кольором сало повинно бути рівномірно світло-рожевим. Добре, коли є тонкий прошарок м'яса. Можна обирати сало за запахом. Дехто навіть на ринку підпалює шматок сала запальничкою. Якщо запах не дратує ‒ можна купувати. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Україні зросли ціни: які продукти подорожчали найбільше Перевірити свіжість сала можна багатьма способами. Найпростіше ‒ протнути шкірку сірником. Якщо протикаються легко, то сало свіже. Шкурка має бути пружною. А в сало, де є великий прошарок м'яса, сірник має входити туго. Товщина сала залежить від частини, з якої це його зняли. На ринку рекомендують шукати сало із залишками щетини. Це означає, що свиня вирощена вдома без шкідливих добавок. Сало умовно ділять на фермерське і домашнє. Фермерська свинина містить більше м'язової тканини, домашня ‒ більше сала. Зачасту хребтове сало беруть на салямі, адже воно має жорстку структуру. Бічне сало купують для варених ковбас, бо воно м'яке і рівно розподіляється. Морозильні камери часто стають звалищем для залишків їжі та всього, що ми не хочемо їсти одразу. А також речей, які або там не повинні бути, або навіть можуть бути небезпечними. Є п'ять речей, які ви ніколи не повинні зберігати в морозилці. З переліком можна ознайомитися у новині Gаzеtа.uа.

Ви неодноразово наголошували, що Україна вже де-факто є частиною європейської оборонної архітектури. Що, на вашу думку, потрібно зробити, аби це сприйняття змінилося серед політиків Європейського Союзу і було інтегроване в правові та інституційні рамки?Знаєте, я вірю, що більшість політиків у Європейському Союзі сьогодні усвідомлюють важливість України й те, що ви є невіддільною частиною нашої спільної системи безпеки.Ми діємо спільно, особливо після того, як у Вашингтоні відбулися певні зміни. Європейська Комісія оперативно виступила з ініціативою переозброєння Європи, загальний обсяг якої може сягнути 800 мільярдів євро. Частиною цієї ініціативи є програма SАFЕ, яка передбачає 150 мільярдів євро. Зараз ми ведемо активні дискусії про те, як саме слід використовувати ці ресурси.Ця ініціатива переважно базується на механізмі кредитування, що дозволяє як країнам-членам, так і самій Європейській Комісії залучати кошти від імені ЄС для подальшого спрямування їх на підтримку України.Передусім ідеться про вашу оборонну промисловість, адже ми добре розуміємо потребу в її зміцненні та модернізації. Ми уважно спостерігаємо за цим процесом.Ми добре усвідомлюємо, що Україна здатна виробляти значно більше, ніж сьогодні, але для цього критично важливою є фінансова підтримка. Саме тому питання розвитку вашої оборонної промисловості вже інтегроване в усі ключові стратегічні документи Європейського Союзу.Сьогодні ми працюємо над формуванням основ спільного оборонного союзу в межах ЄС, оскільки розуміємо: майбутнє та безпека європейського континенту залежать від нашої відповідальності та рішучості. Так, ми прагнемо зберегти євроатлантичну єдність якомога сильнішою. Однак маємо бути готові до будь-якого сценарію. Сьогодні майже всі проєвропейські, відповідальні політики розуміють, що світ змінився — і це не залежить від того, хто буде президентом Сполучених Штатів.Ми більше не можемо спиратися лише на оборонний потенціал і гарантії США. Світ стикається з дедалі більшими викликами. Ситуація на Близькому Сході може загостритися, і хоча я не хочу робити передчасних прогнозів, ми повинні бути готові до можливих загроз у Східній і Південній Азії.США мають широкий спектр глобальних зобов’язань. Ми, європейці, повинні рішуче зміцнювати власні оборонні спроможності. Україна відіграє в цьому визначальну роль, адже саме ви сьогодні стримуєте головну загрозу для всієї Європи та нашого спільного майбутнього.Що ми маємо робити? Переконувати інші країни, зокрема ті, що знаходяться далі від лінії фронту, на відміну від нас у Литві, сприймати ситуацію з усією серйозністю та діяти відповідально.Попереду – результати саміту НАТО. Майже всі країни вже погодилися на збільшення оборонних витрат. Деякі ще вагаються, але я впевнена, що вони також приєднаються.І безумовно, членство України в Європейському Союзі. Цей процес уже розпочався і відкриває шлях до глибшої інтеграції, яка буде корисною і для України, і для всієї Європи.Перш за все, хочу щиро подякувати вам, і всім європейцям, від імені всіх українців за ту допомогу і підтримку, яку ми отримуємо. Усім європейцям загалом і, зокрема, нашим дружнім країнам, таким як Литва.18 червня ви написали у своєму акаунті на платформі Х, і я цитую: "Будьмо сміливими, а не боязкими". Як ви вважаєте, що сьогодні стримує Європу від цієї сміливості?І не лише Європу. Коли я порушувала тему НАТО, зокрема під час наших пленарних дебатів щодо майбутнього саміту, то говорила про помилки, яких уже було припущено в нашій новітній історії. Йдеться про період до 2014 року, коли багато країн проводили політику залучення Росії. У 2008-му році Україну та Грузію не запросили до Плану дій щодо членства в НАТО. Тоді ж питання розширення Європейського Союзу майже не розглядалося. І лише після 2014 року, а особливо у 2023-му, коли українці звільнили Херсон і Харків, настав момент, коли потрібно було зробити все можливе, щоб підтримати Збройні сили України й дати їм змогу рухатися далі.Якби це сталося тоді, можливо, сьогодні ми були б у зовсім іншій ситуації. Та, як ми пам’ятаємо, тоді переважав страх, а не рішучість. Кремль вдався до ядерного шантажу, і саме цей страх, на мою думку, призвів до серйозних стратегічних прорахунків. Сьогодні ми маємо справу з їхніми наслідками.Надзвичайно важливо усвідомити, що збереження "сірих зон" на європейському континенті працює на руку Путіну. Він – опортуніст, який просувається рівно настільки, наскільки йому дозволяють.Ми не можемо дозволити собі повторювати ті ж помилки. Потрібно мати сміливість вистояти, чинити опір і не боятися перемоги над цією терористичною державою. Водночас деякі політики досі цілковито не поділяють такого підходу, і ми вже бачимо ознаки цього, зокрема, у позиції Вашингтона.Часом мені здається, що я гортаю сторінки історії 1938 року – коли дехто вірив, що з Гітлером можна домовитися, уклавши мирні угоди. Ми всі чудово знаємо, чим це закінчилося.Сьогодні ми ведемо політичні бої. Я називаю їх нашими битвами на західному фронті – за те, щоб змінити ставлення до цієї війни серед тих політиків, які досі не зайняли чіткої позиції.Чи вдасться змінити настрій у Вашингтоні – сказати важко. Натомість у європейському контексті я покладаю великі сподівання на Берлін і нового канцлера Фрідріха Мерца. Його позиція є чіткою, послідовною і сильною. Чим більше у нас буде таких лідерів, як Фрідріх Мерц, тим більше шансів на перемогу України – і надійну безпеку для всієї Європи.Продовжуючи те, про що ви почали говорити, чи вдалося Україні зламати стереотип про те, що вона є лише отримувачем допомоги, а не повноцінним суб'єктом безпеки?Звісно. Я завжди повторюю одне й те саме. Коли мова заходить про ідею створення європейських збройних сил, я тривалий час була категорично проти. І навіть зараз залишаюся стриманою у своїй оцінці. Наразі я не вважаю це реалістичним.Єдиний шлях до створення справді потужних європейських збройних сил я бачу у співпраці з Україною. Сьогодні Україна – єдина демократична держава на європейському континенті, яка має найсильніші та найдосвідченіші збройні сили. Вони тримають східний фронт. І так, це можливо.Саме тому я намагаюся донести до колег, що Україна – не споживач безпеки, а її гарант для всієї Європи. Це підтверджується, зокрема, й тим, як швидко ви змогли розвинути власну оборонну промисловість.Це наша спільна відповідальність. Для таких політиків, як я, для представників країн Балтії, Польщі та інших держав важливо залишатися сильними, послідовними та не допустити нових помилок у майбутньому.Я рада, що мій колега Андрюс Кубілюс зараз обіймає посаду комісара з питань оборони та космосу. Його голос має вагу і звучить чітко. Однак, як відомо, демократії працюють інакше. Путін може діяти миттєво. Демократичним країнам потрібен час.Проте в довгостроковій перспективі саме демократії повинні перемогти, адже демократичний підхід до побудови сильної системи безпеки значно потужніший за все, що намагається нав'язати Путін.І демократії таки переможуть. Ми разом переможемо.Мусимо.Пропоную обговорити практичні питання. Які кроки необхідно зробити зараз для інтеграції оборонної промисловості України в загальноєвропейський оборонний ринок?Отже, як я вже згадувала, ми зараз наближаємося до завершення роботи над нашою стратегією розвитку оборонної промисловості. Вона вже схвалена Європейським парламентом, і наразі тривають узгодження між основними інституціями.На жаль, досі залишаються певні розбіжності щодо окремих питань. Вони можуть здаватися незначними в загальному контексті, проте є чутливими для деяких країн. Йдеться, зокрема, про те, якою мірою треті країни можуть брати участь у доступі до фінансування. Вірю, що нам вдасться знайти рішення.Можливо, з 1 липня, коли Данія перебере на себе головування в Раді ЄС, ця тема отримає новий поштовх. Ми сподіваємося, що вже до кінця літа ця надзвичайно важлива стратегія буде остаточно ухвалена.Наразі тривають інтенсивні переговори між Європейським парламентом та Радою за участі Європейської Комісії. Делеговані депутати активно ведуть діалог із представниками держав-членів. Це надзвичайно важливий документ, і участь України в ньому вже передбачена.Як ми прагнемо бачити серед партнерів Велику Британію, так само ми наполягаємо на залученні Норвегії та України, країн із потужними оборонними промисловостями. Бо чим ширше коло співпраці, тим міцнішою є наша спільна безпека.Це один аспект. Інший полягає в тому, що в усіх стратегічних документах, які нині перебувають на розгляді, таких як ініціатива "RеАrm Еurоре" та програма SАFЕ, Україна вже розглядається як один із ключових і пріоритетних партнерів.Водночас повноцінна і незворотна інтеграція можлива лише через членство України в Європейському Союзі. Саме воно стане остаточним етапом цього процесу.Ви вже згадали про членство України в Європейському Союзі, тож наступне питання стосуватиметься саме цього.Що б Ви порадили українським парламентарям? Які кроки, на Вашу думку, має зробити Верховна Рада, щоб якомога більше депутатів Європейського парламенту послідовно підтримували вступ України до ЄС?Я не бачу перешкод у Європейському парламенті. Питання розширення ЄС підтримується стабільною більшістю, і відповідні резолюції ухвалюються голосами п’яти головних проєвропейських політичних груп, які послідовно виступають на підтримку України.Звісно, є ультраправі й частково ультраліві сили, які не поділяють цього курсу. Найпомітнішими серед них є партії, такі як "Альтернатива для Німеччини", які відкрито просувають проросійські наративи. Вони гучні, активно виступають у публічному просторі, але становлять невелику меншість – близько 30 депутатів із 720. Впливу на ухвалення рішень вони не мають.Тому основна проблема не в парламенті. Найбільший виклик сьогодні — це позиція Угорщини. Угорщина блокує ключові рішення та фактично виступає як канал впливу Кремля в межах Європейського Союзу. І це без перебільшення серйозна загроза. Мушу визнати, що наразі дієвих інструментів, як зупинити таку поведінку, бракує.Багато хто покладає великі сподівання на парламентські вибори в Угорщині, які мають відбутися у 2026 році. З’явилася нова політична сила, яка належить до Європейської народної партії, моєї політичної родини. Вона лідирує в опитуваннях. Можливо саме угорське суспільство зможе змінити ситуацію та відкрити шлях до конструктивної європейської політики.Як ми знаємо, в Угорщині може бути проведено референдум щодо членства України в ЄС. Віктор Орбан, як і багато інших авторитарних лідерів, грає в дуже просту, але надзвичайно небезпечну гру – створює уявного ворога, а потім мобілізує політичну підтримку, змагаючись із ним. На жаль, сьогодні таким ворогом для нього стала саме Україна.Не можна виключати, що й інші країни з часом можуть чинити подібний опір. Саме тому виникає потреба змінити правила ухвалення рішень у межах ЄС. Ви запитували про роль Європарламенту. У попередньому скликанні ми вже підтримали чітку позицію щодо скасування права вето. Ми вважаємо, що зміни до установчих договорів ЄС необхідні. Втім постає складне питання: як це реалізувати, якщо ці договори були ратифіковані на референдумах у кожній країні-члені? Це дуже непростий і політично чутливий процес.Тому сьогодні як ніколи важливо, щоб у кожній державі-члені були відповідальні лідери, здатні діяти в інтересах європейської єдності. Саме тому я згадала Фрідріха Мерца. Я покладаю великі надії на такі країни, як Німеччина, які мають не лише ресурси, а й достатню політичну вагу, щоб допомогти Європейському Союзу визначити чіткий курс і впевнено його дотримуватися.Чи існують практичні механізми, які Європейський Союз може застосувати, щоб не допустити затягування або блокування переговорів з боку окремих країн, таких як Угорщина?Коли створювався Європейський Союз, так само як і НАТО, ніхто не очікував, що окремі політики можуть діяти настільки безвідповідально і виступати проти інтересів самого Союзу, як це сьогодні робить Орбан.На той момент навіть не передбачалося, що може виникнути необхідність виключати чи карати державу-члена за деструктивну поведінку. Саме тому проблема має глибше коріння — вона закладена в інституційних механізмах ЄС.Сьогодні все частіше лунають серйозні дискусії про застосування статті 7 Договору про Європейський Союз, яка передбачає можливість призупинення права голосу країни-члена та її участі в ухваленні рішень. Однак це надзвичайно складна юридична процедура, оскільки потребує одностайної згоди всіх інших 26 держав-членів.Попри складність, процес уже запущено.  Ми неодноразово порушували це питання в Європарламенті. Лише минулого тижня в Страсбурзі, під час пленарного засідання, відбулися дебати, присвячені ситуації в Угорщині. Так, юридичні механізми існують, але вони надзвичайно складні, багаторівневі й вкрай важкі в реалізації.На мою думку, перед наступним розширенням ЄС найбільший виклик полягатиме не зовні, а всередині самого Союзу, особливо у сфері ухвалення рішень. Уявімо, що ми збережемо нинішні процедури й матимемо понад 30 країн-членів з абсолютно різною політичною динамікою і непередбачуваними результатами виборів у кожній з них. У такій ситуації будь-якій третій державі, чи то Росії, чи іншій, буде достатньо вплинути лише на одну країну-члена, щоб заблокувати ухвалення рішень для всього Євросоюзу.Ми, литовці, добре знаємо, чим це загрожує. Разом із поляками, а також українцями, які тоді були частиною Речі Посполитої, ми маємо власний історичний досвід. Один із факторів, який призвів до падіння нашої спільної держави у 1795 році, це право вето.Росія скористалася корупційною системою, підкуповуючи окремих політиків, і вето врешті-решт повністю заблокувало роботу нашої Співдружності.Дякую. Пані Юкнявічене, і на завершення – яким, на вашу думку, є найреалістичніше бачення розвитку подій у 2025–2026 роках? Коли можна очікувати не лише продовження перемовин, а ухвалення справжніх політичних рішень?Скажу відверто – сьогодні ніхто у світі не може з упевненістю передбачити, що станеться, адже далеко не все залежить від нас.Ми перебуваємо у постійній гонці з часом, особливо коли мова йде про оборону та безпеку. Усі очікують рішень, але навіть найближчі події залишаються непередбачуваними. Ми не знаємо, яким буде результат саміту НАТО і який сигнал надійде від нашого головного партнера – Сполучених Штатів.Те, що зараз відбувається між Ізраїлем та Іраном, теж має величезне значення. Ці події напряму впливають на безпекову ситуацію у нашому регіоні. Адже все взаємопов’язано і з війною Росії проти України, і з ширшими глобальними процесами.Я впевнено можу сказати лише одне. Коли у 1939 році світ опинився на межі катастрофи, Вінстон Черчилль сказав: "Зберігайте спокій і продовжуйте". І саме цього ми маємо дотримуватися сьогодні. Наше завдання – якнайшвидше зміцнювати власну безпеку й обороноздатність. Водночас надзвичайно важливо зберегти трансатлантичну єдність і забезпечити присутність США у НАТО якомога довше.Я не можу передбачити майбутнє, але я чітко знаю, що маємо робити вже сьогодні.