Gazeta.ua

27 серпня 1929 року в СРСР скасували "червоний день календаря" - неділю. І запровадили "безперервку". Звичний семиденний тиждень замінили тижнем із п'яти днів - "п'ятиденкою". Відтоді працівники мали чотири робочі дні та один вихідний, але завжди на п'ятий день.
Більшовики прагнули встановити безперервність роботи на всіх підприємствах та установах в умовах індустріалізації. На підставі змін створили радянський революційний календар. Рік у ньому складався із 360 днів, поділених на 72 "п'ятиденки". Традиційні п'ять або шість діб річного циклу вважалися "канікулами" й не входили в жоден місяць і тиждень - День Леніна, Дні праці та Індустріальні дні.
Для безперервної праці, щоб вихідні дні в працівників підприємств не перетиналися, їх поділили на групи, які відрізнялися за кольорами: рожевим, жовтим, зеленим, червоним і фіолетовим. Кожен працівник знав свій колір і вихідний. Попри те, що вихідних днів стало більше - один у п'ятиденку замість одного в семиденку, такі зміни значно впливали на родинні стосунки, адже вихідні дні членів родини могли не збігатися. Але це нікого не хвилювало.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В СРСР почали закривати церкви
У новому календарі, окрім виробничої вигоди, більшовики бачили й ідеологічну. Вони планували знищити християнський недільний цикл із п'ятницями, суботами й неділями - щоб люди менше ходили по церквах. Дні позбавили традиційних назв, натомість їх називали "першим днем п'ятиденки", "другим" тощо.
1 грудня 1931-го п'ятиденний тиждень замінили шестиденним із фіксованими днями відпочинку - 6, 12, 18, 24 і 30 число кожного місяця. Повернення до семиденного тижня відбулося 1940 року, а "п'ятиденкою" почали називати традиційний робочий тиждень від понеділка до п'ятниці.

Перший п'ятирічний план ухвалили 23 квітня 1929-го під час 16-ї конференції ВКП(б). За його допомогою хотіли провести швидку індустріалізацію 1928-1933 років. Повністю п'ятирічний план не виконали.
В Україні за підтримки іноземних компаній почали будувати ДніпроГЕС, Харківський тракторний завод, Краматорський машинобудівний завод, Криворіжсталь, а також металургійні заводи в Маріуполі й Запоріжжі. Нові підприємства вивели Україну на рівень великих індустріальних країн Європи. Промисловий потенціал 1940 року всемеро перевищував показник 1913-го.