Gazeta.ua

Депутати голосують за багатомільйонні проєкти, суди роками тягнуть справи, а гори та полонини знищуються. Ландшафт Закарпаття останніми роками кардинально змінюється. У горах з'являються нові гіганти-вітряки, що генерують електроенергію. Багато екологів та місцевих жителів протестує, розслідувачі пишуть про нехтування законами під час будівництва. Натомість інші екологи, місцева влада та підприємці доводять, що це нові перспективи для регіону. "Країна" розбиралася, хто ближче до істини Чому в Карпатах і кому це вигідно На вершинах Карпат швидкість вітру може сягати 68 м/с, що оптимально для економічно ефективної генерації електроенергії. Тож Карпати є одним із найперспективніших регіонів для вітроелектростанцій. Ідея встановлення вітрових електростанцій у Карпатах виникла як частина курсу України на розвиток зеленої енергетики та зменшення залежності від викопного палива. По-перше, Закарпаття межує з ЄС, а це дає перевагу для експорту зеленої електроенергії. Саме через цей регіон планується (або вже йде) інтеграція українських електромереж з європейськими, тож надлишок енергії можна буде продавати. По-друге, це посилення енергетичної автономії західних регіонів. Після масованих обстрілів енергосистеми Закарпаття один із найстабільніших регіонів, де можливо зберегти та розвивати генерацію. А децентралізація енергогенерації ключ до енергобезпеки України в умовах війни. По-третє, це розвиток громади, додаткові надходження до місцевих бюджетів, розвиток інфраструктури, робочі місця для місцевого населення. Але в опонентів вітряків на Закарпатті є свої аргументи. Про природу, якої не відновити, і закони, які можна ігнорувати Противники вітрогенерації у промислових масштабах наголошують, що це шалений удар по унікальній природі регіону. Високогірні полонини навколо Воловця, Нижніх Воріт і Тур'ї Реметів є частиною Полонинського хребта. Тут збереглися незаймані полонини, луки, букові та хвойні ліси, а також рідкісні природні угруповання, які майже не зазнали техногенного впливу. А будівництво вітропарків передбачає розчищення лісів, прокладання доріг, технічну інфраструктуру, що фрагментує середовище існування диких тварин, зокрема ведмедів, рисей, оленів. Будівельні локації перетинатимуться з міграційними шляхами птахів, які можуть гинути від лопастей турбін. Воно постійно гуде й гуде, безперестанку. Реве над головою цілу добу Гірські громади цінують автентичність ландшафту. Вітропарки змінять краєвид Карпат і відштовхнуть туристів, які шукають дику природу або етнотуризм. Розслідувачі пишуть про небезпеку корупції та маніпуляцій навколо вітрогенерації, непрозорі процедури погодження проєктів, зокрема без належного екологічного аудиту, про слабку участь місцевих громад в ухваленні рішень. Багато екологів також б'є на сполох через порушення природоохоронного законодавства вітропарки будують у межах або поблизу національних парків, заказників, територій Смарагдової мережі, наприклад Свидовця чи Боржави. Це порушує не лише українські, а й міжнародні зобов'язання щодо охорони природи. Із Києва зрозуміти, що відбувається насправді на Закарпатті, непросто. Тож їду туди, щоб говорити з владою, бізнесом та експертами про вітрові електростанції на полонинах гір. Від турецьких мрій про вітропарк до нових гравців у горах Вітряки зустрічають ще на під'їзді до Ужгорода. На новому повороті дороги вітряк, наче гігант зі страшної казки, виринає із-за гори і нависає над дорогою так, що здається от зараз зачепить своїм крилом автобус. Спочатку один, потім ще вдалині, і ще. Нарахувала їх близько десятка вітряків. Ідею вітряків в Карпатах майже десять років тому принесли турецькі інвестори. Майбутній Воловецький вітропарк мав стати одним із найпотужніших відновлюваних джерел енергії на заході України, сказано на сайті компанії "Атлас Воловець Енерджи". Однак реалізацію цих планів було зупинено. Спочатку Закарпатська облдержадміністрація не погодила турецьким власникам необхідну документацію. Відповідно, міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України не видало дозволу на реалізацію проєкту. Нарешті Верховний Суд відхилив касаційну скаргу ТОВ "Атлас Воловець Енерджи" на рішення Закарпатської облдержадміністрації. Судові рішення не дозволили реалізувати проєкт, і компанія, яка планувала масштабне будівництво, так і не розпочала його. Остаточне рішення ухвалено в червні 2025 року. Але ідея встановлення вітряків поблизу Воловця на висоті близько пів-тисячі метрів вказало шлях до встановлення їх на території Нижньоворітської громади, яка знаходиться трохи вище в горах. І це вже досить цікавий розвиток подій з багатьма несподіваними поворотами сюжету. Бо ініціативу підхопили вже місцеві гравці. І гравці дуже цікаві. Для будівництва вітряків на території Нижньоворітської громади нареєстрували цілу низку компаній. Всі вони юридично є товариствами і мають схожі назви, але відрізняються лише номерами: ТОВ "Нижні Ворота -1" і так далі аж до ТОВ "Нижні Ворота - 7". Згідно з даними аналітичної платформи Опендатабот директором перших шести товок є Ярослава Рішко - юристка з Ужгорода. Вона була також керівницею ТОВ "ВП Нижні Ворота - 7", але у 2025 році на цій посаді її змінив Ігор Проценко. Теж цікава людина. Згідно даних аналітичної системи Опендатабот, у 2020-2021 роках він був заступником прокурора Київської області. Ще один представник силових структур є власником компаній ТОВ "Нижні ворота-4" і ТОВ "Нижні ворота-6". Але повернемось до пані Рішко. До минулого року вона була керівником ТОВ "УК ІП Френдлі Віндтехнолоджі" на цьому посту її змінив Владислав Єременко, який є директором, можна сказати, основної компанії вітропарків - ТОВ "УК "Вітряні парки України", де власником є бізнесмен і екс- народний депутат України Максим Ефімов. Про нього трохи згодом Реве та стогне вітряк високий Як з'ясувала "Країна", деякі жителі продали свої паї, щоб на них встановили вітряки, інші ж пішли до суду, коли зрозуміли, що вони з'являться на пасовищах. Так на початку 2025 року жителька села Латірка подала позов до Закарпатського окружного адмінсуду на Нижньоворітську громаду та ТОВ "УК "Вітропарки України". У позові просила суд скасувати незаконне будівництво всіх вітряків в урочищах Бескид, Рубань і Цоцково. Адже ця земля є загальнодоступним пасовищем. "Це дає змогу випасати корів і заробляли гроші чесною працею", йдеться в позові. Є в ньому й заклик до односельців отямитися, а суд посприяти їх покаранню та повернути урочищу колишній вигляд. Ще одна важлива проблема, яку порушила позивачка, шум. Вітряки справді шумлять. Масштаб розбіжності більш як у 62 рази Оксана Губинець, жителька села Білосовиця, розповіла "Країні", як шум вітряків руйнує життя її родини: "Воно постійно гуде й гуде, безперестанку. Реве над головою цілу добу". Каже, що вікна мусить тримати зачиненими. Сьогодні працюють три вітряки. Коли проєкт реалізують, поряд із будинком Оксани Губинець їх працюватиме вісім. Жінка зверталася до представника компанії-забудовника, але їй відповіли, що всі дозволи отримано, й довести, що вітряки перевищують припустимий рівень шуму, їй навряд чи вдасться. Згодом я дізнаюся від екологині Оксани Станкевич-Волосянчук, що й інші місцеві жителі постійно скаржаться на шум від вітряків. "За доброго вітру люди в селі за 2 кілометри його чують", каже екологиня. Позивачка також просила зобов'язати ТОВ "УК "Вітропарки України" підписати угоди з жителями про те, що вітропарки не забруднять річки й ділянки, на якій розташовані. Але коли в суді реєстрували позов, у жительки села Латірка не взяли документів. А потім суд відхилив позов, бо ж нема документів позивачки! Доки це з'ясувалося, час було втрачено. А екологи вже фіксують забруднення території внаслідок роботи будівельної техніки. Саме після появи цієї техніки місцеві зіткнулися з борщівником Сосновського. Засилля цієї рослини на Закарпатті стало справжнім лихом. Ця небезпечна отруйна рослина заввишки до 3 метрів дає 1520 тисяч летючих насінин, які можуть прорости навіть через 10 років. На сайті Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області сказано, що необхідні заходи із захисту земель від заростання бур'янами покладено на власника землі та на місцеву владу. Судіть самі, чи це спрацює: адміністративна відповідальність від 850 до 1700 гривень. Неважко здогадатися, чи це потурбує Нижньоворітську громаду та її голову Івана Григу. Вони прийшли і три відсотки принесли На відео з відкриття першого вітряка в серпні 2024 року, розміщеному на фейсбук-сторінці інвестора, сільський голова звітував про економічну вигоду вітрового парку. Каже, що інвестори допомогли селу з ремонтом Центру адміністративних послуг і школі з комп'ютерами. А ще пів сотні селян працевлаштувалося на ВЕС і їх забронювали від військової служби. От і виходить, що місцеві власники просто продали ці гори&hеllір; за 1,5 млн грн на рік, які бюджет громади отримує від роботи одного вітряка. Такі дані "Країні" надало ТОВ "УК "Вітропарки України", що реалізовує проєкт. &еnsр;Цьогоріч ми завершуємо будівництво першої вітроелектростанції на Закарпатті, в Нижньоворітській громаді. Станом на початок липня, генерують електроенергію п'ять вітротурбін. Решта 11 турбін перебувають на різних етапах монтажних робіт і підключення до енергомережі. Після підключення до мережі та початку генерації всіх 16 вітротурбін до місцевого бюджету надійде понад 20 мільйонів гривень, повідомила заступниця директора із зв'язків з громадськістю та інформаційної політики ТОВ "УК "Вітропарки України" Ольга Поштак. &еnsр;Це перший приклад в Україні, де платять такі гроші громаді. Ніде нема, щоб платили 3 відсотки вартості виробленої електроенергії. Тільки оренда землі. Вони нам просто прийшли й на тарілці принесли, каже голова Нижньоворітської громади Іван Грига. Голова громади, по суті, підтвердив, що це заслуга ексголови Закарпатської ОДА, а нині заступника голови Офісу президента Віктора Микити, який опікується регіональною політикою. Якщо аргументи опонентів вітряків зрозумілі, то чим керуються селяни, які голосували за надання дозволу на будівництво за ті "тридцять срібняків", тобто 3%, що мають надходити на спеціальний рахунок виконкому сільської ради, незрозуміло. Бо, як з'ясувала "Країна", 2,83 млн грн просто лежать на рахунку. Є поширений міф серед прибічників будівництва ВЕС на високогір'ї. Під час перебування на Закарпатті я чула це від багатьох людей у різних варіантах від "менше платитимемо за електрику" до "зате ми не платитимемо зовсім". Запитала про це в голови Нижньоворітської громади й почула: "Які пільги? Коли через Карпати прокладали газогін, хіба закарпатці отримали пільги? Ні". І він має рацію. Бо систему енергопостачання влаштовано так, що все зливається в один казан і навіть не всеукраїнський. Пам'ятаєте, Україну підключено до європейської системи енергопостачання? Але хтось же ці міфи поширює та плекає ґрунт для інших зручних міфів. Наприклад, про те, що вигода від вітрогенерації довгострокова, а екологічна шкода скороминуча. На відкритті першого вітряка Іван Грига сказав: "А те, що розрили землю, то вона заросте". Знаєте, Іване Івановичу, скільки часу треба, щоб земля в Карпатах приросла на 1 сантиметр? Сторіччя. Деякі екологи називають локацію під ВЕС у Нижніх Воротах компромісною. Територія є відносно урбанізованою і пролягає вздовж дороги, тож значного негативного впливу на довкілля начебто не мало бути. Але це відкрило дорогу до знищення полонини Рівної, або, як її гарно називають місцеві, полонини Руни. Сільрада за, екологи проти І тут ключову роль зіграла ще одна громада Тур'є-Реметівська. Її сільська рада 2023 року дала дозвіл на розроблення проєктів землеустрою під об'єкти ВЕС щойно зареєстрованому ТОВ "Вітряний парк Турянський", де офіційно працює одна людина. Ця компанія, яка, згідно з даними аналітичної системи Опендатабот, ані копійки не заробила за 2023 рік, одразу переказала на рахунок розвитку Тур'є-Реметівської громади 3 млн грн. Дві третини депутатів цієї сільради 23 травня 2024-го затвердили детальний план території, який передбачає будівництво 30 вітряків на полонині Руні. Міжнародна благодійна організація "Екологія. Право, Людина" наполягала, що рішення ухвалили з порушеннями. У вересні 2024-го Закарпатський адмінсуд відкрив провадження про визнання протиправним та скасування рішення Тур'є-Реметівської сільської ради щодо детального плану території. Третіми особами до процесу залучили ТОВ "Вітряний парк Турянський" та Наталію Майстренко. Минув майже рік. Справа тягнеться завдяки ланцюжку клопотань на зразок долучити до справи Кабмін чи зробити експертизу про те, що територія гори є гірською територією. На щастя, знайшовся експерт, який визнав, що експертиза неможлива. Позитивний результат зняв би всі обмеження й виправдав би інші будівельні майданчики в горах. Увесь цей час у його розпорядженні було Пояснення щодо позову, надане третьою стороною в судовому процесі Наталією Майстренко, з якого випливає, що сільська рада вийшла за межі своїх повноважень. По-перше, розміщення ВЕС на території не відповідає регіональній стратегії розвитку Закарпатської області на 20212027 роки. По-друге, чинна схема планування території Закарпатської області не передбачає будівництва вітро­установок на території урочища Полонина Руна, більша частина якої є заказником "Соколові скелі". Усього цього суд чомусь не бачить. Тим часом Закарпатська облдерж­адміністрація, та, що зупинила вітроенергетиків із Туреччини, тут допомагає знайти обхідний маневр. У березні 2025 року ОДА провела тендер за 12 млн грн на внесення змін до Схеми планування території Закарпатської області в розділ "Охорона навколишнього середовища" без оприлюднення документації. Тож громадськість не може знати, які саме зміни в результаті внесли в документ. Та можна здогадатися, що вони не суперечитимуть появі нових вітряків на Закарпатті. І третє, Детальний план території мали розробити на 18 га. Але, згідно з поясненням щодо позову, наданим суду, площа території, на яку зробили план, 1128 га. Масштаб розбіжності більш, як у 62 рази! Суд продовжує розгляд справи. Але шансів, що він скасує спірне рішення Тур'є-Реметівської сільради, кажуть юристи, небагато. Посилаються зокрема, на те, що суд не підтримав позову громадської організації на його забезпечення. А на полонині Руні повним ходом іде будівництво першого вітряка. Хоч Міністерство довкілля ще в березні призупинило видання основного документа "Оцінка впливу на довкілля". Як повідомила "Країні" компанія-­забудовник, "будівництво на полонині Руна фундаментів та під'їзних доріг до ВЕУ ведеться за всіма правилами на підставі виданих та підтверджених раніше дозвільних документів від Державної інспекції архітектури і містобудування (ДІАМ)". На практиці це вилилось у твердження, що фундамент вітроустановки це не вітряк і на нього не потрібні інші дозвільні документи. Соцмережі публікують численні фото руйнування полонини, виїмку скельної породи і навіть залиття бетону. Та компанія "УК "Вітряні парки України" повідомила в запиті "Країні", що "про зведення самих вітроенергетичних установок наразі не йдеться". Але тоді що тут будується? Потік машин на полонину призвів до знищення дерев під лісову дорогу на виїзді з Жденієва та руйнування мосту на дорозі державного значення. Їду в Жденієво&hеllір; Був міст і нема 24 червня, о 18:00, між селом Підполоззя та селищем Жденієво раптово впав 34-метровий міст. Він є частиною автомобільної дороги державного значення Т-0710 "Нижні Ворота Ужок". У результаті жителі восьми населених пунктів Жденіївської громади залишилися без прямого сполучення. Цього ж дня зареєстрували кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 277 КК України. Це відповідальність за пошкодження шляхів сполучення, за значну матеріальну шкоду, яку спричинило руйнування мосту. Місцеві жителі неодноразово зауважували, що інтенсивний рух важкої техніки з камінням загрожує мосту. Камери відеоспостереження із системи моніторингу "Безпечне Закарпаття" свідчать: о 17:48 автомобіль марки МАN, завантажений кам'яним бутом рухався через міст у бік Жденієва. А за 10 хв. міст перетнула ще одна вантажівка, теж із кам'яним бутом. В ухвалі суду немає інформації, звідки возили кам'яний бут і як до цього причетні компанії, що будують вітроелектростанції. Сама компанія також заявляє: "До падіння ми точно не маємо стосунку". Але вже згадана траса Т-0710 збігається з логістичними потребами ТОВ "УК "Вітропарки України", які розпочали будівництво ВЕС на полонині Руні. Ще одна близька до них компанія ТОВ "Френдлі Логістик" зверталася до Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Закарпатській області з питанням (увага!): чи можна провозити через цей міст великогабаритні вантажі? Чиновники запропонували компанії самостійно замовити експертизу, бо в бюджеті на обстеження додаткових коштів немає. Як думаєте, замовили? Когось із водіїв арештованих самоскидів визнають винним у руйнуванні мосту Нині досудове розслідування встановлює фактичні обставини руйнування мосту через річку Жденіївка, до якого можуть мати стосунок великовагові автомобілі, як через їх перевантаженість, так і через частоту руху. Загалом шість транспортних засобів арештовано й визнано речовими доказами у кримінальному провадженні. Однак, імовірно, що в подальшому когось із водіїв цих арештованих самоскидів визнають винним у руйнуванні мосту і йому доведеться сплатити чималий штраф. Гроші в нього знайдуться. Саме так відбувалося під час попередніх надзвичайних ситуацій. Наприклад, 20 вересня 2023 року в селі Латірка під час земляних робіт на будівництві ВЕС "Нижні Ворота-1" працівник Воловецького КП "Агрошляхбуд", керуючи кар'єрним самоскидом Vоlvо, рухався заднім ходом ґрунтовою дорогою, не дотримався правил безпеки й наїхав на пішохода, який від отриманих тяжких травм помер на місці. У результаті ніхто не став з'ясовувати, як було організовано роботу на будівельному майданчику і хто за це відповідав. Згідно з вироком Воловецького райсуду від 11 березня 2025 року, в усьому винен водій, який порушив правила дорожнього руху, що спричинило смерть пішохода. Але при тому за смерть людини його навіть не по­збавили прав на водіння автомобілем, не кажучи вже про реальний термін покарання. І звісно, ні компанія, чий працівник загинув, ні вдова загиблого позовів на відшкодування моральної шкоди не подавали. І звісно, компанія, яка будує вітряки, тут ні до чого. Ще один показовий випадок. Як видно з тексту вироку Воловецького райсуду 2 грудня 2024 року, підприємець підписав договір із ТОВ "УК "Вітряні парки України" на роботи з розширення та формування гірської дороги. Оператор екскаватора своєю чергою під час її будівництва в межах природо-заповідного фонду Закарпаття заказника "Привододільний" здійснив незаконне вирубування 240 дерев різних порід без відповідного дозволу. Свої дії він виконував із прямим умислом та порушенням екологічного законодавства, завдавши державі шкоди на понад 2 млн грн. У суді обвинувачений визнав провину, щиро розкаявся та відшкодував державі мільйонні збитки. Ось так екскаваторник спочатку з якогось дива раптом узяв і знищив понад дві сотні дерев. Але потім розкаявся, дістав із заначки 2 млн грн і відшкодував збитки. У результаті суд виніс вирок про умовне покарання. Але повернімося до зруйнованого мосту. Як повідомили "Країні" у Службі відновлення та розвитку інфраструктури області, граничний строк появи нового мосту жовтень. Погодьтеся, це доволі швидко. Як пояснюють у Службі, тимчасова переправа не витримає повноводної Жденіївки, а ще інвестору нагадаю, він не має жодного стосунку до руйнування мосту треба працювати. Хто ж є бенефіціарами вітрів Закарпаття? Компанії, які будують вітроелектростанції в Карпатах, пов'язані з екснардепом Максимом Єфімовим, який починав кар'єру промисловця на Донеччині та свого часу входив до Партії регіонів. Очолював парламентський Комітет з питань промислової політики та є засновником групи компаній, що спеціалізуються на енергетичних проєктах. Його вплив на політичному та бізнесовому рівні, за словами експертів і активістів, відіграв ключову роль у просуванні будівництва вітропарків, попри численні застереження екологів. Максим Єфімов і його мати Любов Єфімова, громадянка США, є також бенефіціарними власниками ТОВ "Френдлі Логістик", яке вже згадувалося в історії про міст. 2024-го кількість працівників компанії зросла майже вшестеро, а чистий прибуток, за даними аналітичної системи Опендатабот, становив майже 68 млн грн. У червні 2025-го компанія перереєструвалася з Донецької області в Закарпатську в село Тур'ї Ремети. Можна пригадати, що й у Києві на багатьох рівнях влади в масштабного "засівання" Закарпаття вітряками є свої потужні союзники. Приміром, уже згадуваний ексголова Закарпатської ОДА, а нині заступник голови Офісу президента Віктор Микита. Замість післямови Важко не погодитися з експертом Української природоохоронної групи Олексієм Василюком: "Проблема не сам вітряк, проблема його будівництво. Ніхто з правоохоронців не каже, що у принципі вітряки погана технологія. Так, класна технологія: вітер дме, крутить турбіну, утворюється електроенергія, нічого не треба вилучати з природи. Але факт його будівництва може нашкодити сильно". Саме це ми сьогодні бачимо на Закарпатті. Люди скаржаться на хащі борщівника, втрачені пасовища, знищені поля чорниці, пошкоджені дерева в лісі та брак води в регіоні. Влада ж рапортує про енергонезалежність для країни і заради цього готова продати гори. Передплатити журнал "Країна"

Не можна вірити в жодні проєкти за межами Європейського Союзу й НАТО, каже юрист Андрій Магера Українській державі виповнюється 34 роки. За цей час вона неодноразово змінювала політичний курс. Що заважало Україні обрати стабільний шлях розвитку? &еnsр;Є об'єктивні та суб'єктивні причини. До суб'єктивних я зараховую спадщину колишнього Радянського Союзу, коли 24 серпня 1991 року населення Української РСР перетворилося на український народ. Це був непростий період становлення нації, яке розтягнулося в часі. Радянське минуле не відпускало багатьох людей, що не могли зрозуміти, як це не дружити з Росією. Навіщо нам та Європа, це щось далеке й незрозуміле. Москва сприймалася як щось крутіше, ніж Київ. Люди не були готові зрозуміти, хто вони й де їхнє місце у світі. Об'єктивні ж причини полягають у тому, що Україну, на відміну від Балтійських республік, західний світ не сприймав як суб'єкта, дивився крізь московський окуляр. Як приклад неодноразові призначення західних послів спершу в Москву, а потім у Київ. Україну сприймали як трохи інакшу Росію. Це викликано тим, що в нас між двома світовими війнами не було державності. Ці два чинники накладалися один на одний і призводили до хитання позиції України, що чітко не могла визначити свій вектор розвитку. Чи перетворилася Україна остаточно з пострадянської республіки на державу нового типу? &еnsр;Ми вже на шляху формування сучасної української нації. Рушійними моментами були події 2004-го і 2014 року. ­2022-й дав багатьом людям остаточно зрозуміти, що Україна або буде вільна й демократична, або зникне, розчиниться в Росії. Для багатьох людей прийшло це розуміння, але не до всіх. Ми все ще на шляху до модерної нації, і цей процес поки що може бути зворотним. Якщо Україна опустить руки, ми можемо відкотитися назад. Або якщо влада захоче погратися в авторитаризм, використовуючи воєнний стан. Точки неповернення нами ще не пройдено? &еnsр;Так, не пройдено. Причина повномасштабне вторгнення Росії. Для України програма-мінімум зберегти свою суб'єктність, лишитися на політичній карті світу в будь-яких кордонах. Програма-максимум закріпившись на певній території, дочекатися слушного моменту, коли в Росії виникнуть внутрішні проблеми, й повернути свої території. Це буде непросто не тільки у військовому плані, а й у плані інтегрування тієї частини суспільства, яка перебувала під російською окупацією. Ми говоримо про 11 років окупації Криму та частини Донбасу, але не знаємо, скільки вони ще будуть окуповані і скільки поколінь виросте за цей час. Тут буде корисний досвід Литви, Латвії й Естонії, де чітко визначили громадян і негромадян нащадків окупантів. Цілком реальна ситуація, коли ми не зможемо давати український паспорт будь-кому, хто живе на українській території. За Кримінальним кодексом України, перетин державного кордону поза встановленими місцями є правопорушенням. Якщо на територію окупованих українських земель люди прибули не через легальні пункти пропуску, це означає, що вони перебувають тут незаконно. Українська держава має надати цим людям право вибору: або вони повертаються на історичну батьківщину без жодних правових наслідків, або Україна використовує всі засоби правового примусу щодо них. Є нюанси щодо дітей цих людей окупантів, які прибули на територію України, але навіть ці діти не мають права на громадянство. Якщо батько з Росії, а мама місцева, ми не зможемо відмовити цій дитині у статусі громадянина. Ми на шляху до модерної нації, і цей процес поки що може бути зворотним Питання вирішення долі людей, які жили на окупованих територіях, складне. Майже всі вони з російськими паспортами, але це не означає, що вони їх радо брали. Значна кількість людей за допомогою російського паспорта виживала на цій території. Особливо це стосується літніх людей, для яких іншого джерела виживання, крім пенсії, не існує і яких без російського паспорта не обслужать у медичних закладах. Українській державі після деокупації треба запровадити обов'язкові декларації або заяви для таких людей, що вони визнають примусове отримання російського громадянства й залишаються громадянами України. Окреме питання буде щодо тих, які працювали в окупаційних органах влади. Вони мають втратити українське громадянство через набуття російського. Росіяни використовують проти нас аргумент, нібито вихід України з СРСР був незаконний. Це має неабиякий вплив на європейські країни. Як нам боротися з цими закидами? &еnsр;Усі московські наративи спростовуються з трьох точок зору історичної, міжнародно-правової та конституційної. З історичної точки зору, Україна була окупована більшовицькою Росією. Хоча на нашій території існувала квазідержава у формі УРСР, але ми можемо говорити про окупацію. З міжнародно-правової точки зору, за Статутом Організації Об'єднаних Націй та Міжнародним пактом про громадянські й політичні права 1966 року, кожна нація має право на самовизначення. Конституційно-правова точка зору полягає в тому, що, станом на 24 серпня 1991-го, до Акту проголошення незалежності Україна перебувала у складі СРСР як союзна республіка. Згідно з радянською конституцією 1977 року, кожна республіка мала право на вільний вихід зі складу СРСР. Існували два шляхи виходу: перший через рішення Верховної Ради УРСР, другий через референдум. За Конституцією СРСР, найважливіші питання як союзного, так і республіканського значення виносили на референдум. Тому всі розмови пропагандистів про незаконний вихід України є дивними. Верховна Рада УРСР найвищий орган влади республіки ухвалила це рішення згідно з Конституцією СРСР. Акт проголошення незалежності був винесений на всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року. Тобто Україна використала аж два політичні інструменти для виходу з СРСР. Закидають іще одну річ начебто автономні республіки мали провести окремий референдум щодо виходу з Союзу у складі союзної республіки. Українська РСР у лютому 1991 року ухвалила закон про утворення Кримської АРСР, але цей процес не завершився аж до проголошення незалежності, бо остаточно затвердити рішення щодо створення автономної республіки мали в Москві. У Конституції СРСР немає жодних згадок про Кримську автономію, тому всі розмови про окремий референдум у Криму є неспроможними. Кримська автономія завдячує своєю появою лише Україні її утворено у складі незалежної держави. Можна також порушити питання: наскільки в історичному плані було законне саме утворення СРСР. &еnsр;Саме так. Перший серйозний аргумент можуть надати історики мала місце окупація території України. Однак я тотально не знецінював би існування Української РСР, бо заперечення правонаступництва України від неї означає, що ми маємо відмовитися від статусу заснов­ника ООН. Я не хотів би відмовлятися від міжнародних договорів та зв'язків, що їх мала УРСР. У Росії останні два десятиліття триває антинатовська істерія, мало хто згадує, що 1954 року СРСР подавав заявку на вступ до Північноатлантичного альянсу, а разом із ним і Українська РСР. Нам згадують, що в Декларації про суверенітет України ­1990-го був зазначений намір стати нейтральною державою, але про намір вступити до НАТО чомусь не згадують. Тобто підвалини євроінтеграції закладалися ще за радянських часів? &еnsр;Так. У нас у Конституції має бути згадка про те, що Україна є правонаступницею не лише УРСР, а й Української Народної Республіки, Української Держави, Карпатської України всіх державних утворень, що існували на її території. Шлях України до Європи пролягав у своєрідний спосіб через заявку на вступ до НАТО 1954 року, в яку, щоправда, вкладали пропагандистський намір. СРСР знав, що в Альянс його не приймуть, тому 1955-го утворив Варшавський договір мовляв, у НАТО не взяли, а від агресорів захищатися треба. Які уроки з минулого нам належить засвоїти, щоб не припускатися колишніх помилок? &еnsр;По-перше, не можна довіряти Росії, вона ніколи не говорить правду і приховує наміри. Її мета поневолення України, без якої вона не уявляє свого існування. По-друге, не поборювати самих себе ідеться про державницькі, проукраїнські сили. По-третє, надзвичайно важлива ідентичність українська мова, культура, історія, література. Якщо ми цього не збережемо, тоді виникне питання: чим ми відрізняємося від Росії? Росіяни, заходячи на нові окуповані території, одразу змінюють назви населених пунктів, вивіски й реклами, закривають українські школи. Водночас не слід кидатися у крайнощі. Є люди, які виховують своїх дітей російською, будучи етнічними українцями, діди або прадіди яких були українськомовні. Жоден громадянин України не може дорікати іншому, якою мовою той спілкується вдома чи з друзями. Є приватна і суспільна сфери життя. У приватній хай розмовляють хоч на есперанто. Нам також часто закидають тезу: чому ми маємо відмовлятися від російської мови? Росія не має на неї монополії. Насправді має російська саме звідти пішла і саме Росією нав'язувалася усім союзним республікам. Людина, потрапивши в місто, змушена була переходити на російську. Пам'ятаю, в перші роки незалежності в Києві, якби я у громадському транспорті заговорив українською, на мене усі озиралися б. І ще один урок не вірити в жодні проєкти за межами Європейського Союзу і НАТО, за межами західної цивілізації. Доводиться чути, що Захід на нас не чекає, а Росія нас убиває то, може, нам із Китаєм дружити? Абсолютно ні. Комуністичному Китаю ми не потрібні, а загравання з ним може зіпсувати відносини зі Сполученими Штатами хоч би як ми до них ставимося, але ця держава надає величезну допомогу Україні. Нам кажуть, що ми вступимо в ЄС через 10 років, але ж може бути, що за два-три роки скажуть, що ми вступимо за рік. Треба зціпити зуби й іти до мети. Хто не стукає тому не відчиняють. Найкращий спосіб зрозуміти молодь побачити її наживо "1991-го населення України тільки почало визрівати в український народ. З 2014 року народ почав транс­формуватися в націю", казали ви. Яка має бути українська нація? Який шлях маємо пройти, щоб остаточно нею стати? &еnsр;Нація характерна ознака того народу, який усвідомив себе як творець суверенної держави. Нація це коли житель Харкова читає в новинах, що Львів під атакою, і йому це болить. Єдність, відсутність суперечностей це ознаки нації. Існують регіональні відмінності, специфіка географічна й економічна, різний мовно-етнічний склад. Але ми маємо усвідомити себе політичною нацією. Після 2014-го та 2022 року процес становлення нації прискорився. Я моніторю соцмережі й бачу, як провокують міжрегіональну ворожнечу: ви підвищуєте орендну плату для переселенців, а ви чекали на росіян. Це пишуть або тролі, або недалекі люди під впливом тролів. У Росії ж політичної нації досі немає. Якби в Петербурзі стався якийсь катаклізм, москвичі тішилися б. Усіх, хто не може переїхати в Москву, вони вважають лузерами. У них Москва перший сорт, Петербург другий сорт, глибинка третій сорт, а останній сорт жителі окупованих територій. Молодь активно виходила на протести через дії влади, спрямовані проти антикорупційних органів. Як оцінюєте сучасну молодь, її захоплення ліволіберальними ідеями? Чи готова вона до розбудови держави? &еnsр;Найкращий спосіб зрозуміти молодь побачити її наживо. Першого дня протестів я побував на площі Івана Франка. Після цього в мене побільшало оптимізму. Молодь прогресивна, незашорена, знає, що таке свобода. Вони відчули свою причетність до громадського життя, відчули, що від них залежить майбутнє. Те, що молодь захоплюється ліберальними й лівими ідеями, це хвороба віку, природний етап розвитку особистості. Усі політичні погляди від соціалістичних до консервативних це нормальні, здорові ідеї. Нездоровими є лише крайні праві й ліві. Ні комунізму, ні фашизму не сприймаю це патологія. Що найбільше перешкоджає розвитку України як держави? &еnsр;Українське суспільство має швидше дорослішати, бо воно досі лишається інфантильним. Проводять соціологічні опитування щодо підтримки партій на парламентських виборах і називають партії, яких не існує. Можна по-різному ставитися до Валерія Залужного, Кирила Буданова чи Сергія Притули. Але ж партій, які вони очолюють, немає! Тобто людей цікавить лише прізвище однієї особи. Це мені нагадує парламентські вибори 2019 року, коли чимало виборців готові були голосувати хоч за табуретку аби лише вона була зеленою. До повномасштабного вторгнення процес дорослішання тривав відкриті кордони давали можливість побувати в інших країнах, побачити їхній рівень життя. Треба подякувати президенту Вікторові Ющенку, який 2005-го запровадив безвізовий режим для громадян Євросоюзу і США. Його критикували: нащо така однобокість, якщо українці не можуть виїхати без візи? Але це був далекоглядний крок громадяни вільного світу могли відвідувати Україну та спілкуватися з українцями. Це вплинуло на подальше отримання безвізового режиму з країнами ЄС. Навряд чи хтось у світі може побудувати ідеальну державу Щодо конструкції влади. Ми маємо гібридну форму республіки між президентською і парламентською. Змішана форма правління є в багатьох європейських країнах Польщі, Румунії, Франції, Португалії. Її переваги гнучкість і наявність здорової політичної конкуренції, якщо президент і прем'єр-міністр належать до різних політичних сил, що перешкоджає авторитаризму. Я проти того, щоб Україна змінювала форму правління. Для президентської моделі в нас немає сильних авторитетних судів. До парламентської моделі ми не готові, бо немає сильних ідеологічних партій. Тому має лишатися змішана модель, але її треба відкоригувати. Варто було б залучити до обговорення цієї теми науковців із тих країн, де також змішана форма республіки. Як віднайти баланс, коли президентська партія здобуває більшість у парламенті і формує однопартійний уряд? По-перше, спікером парламенту має бути депутат не з парламентської більшості. По-друге, мають припинитися повноваження Рахункової палати, а її новий склад щоб формувався винятково голосами меншості. По-третє, щоб 2/3 Ради національної безпеки були люди, призначені парламентом або за згоди парламенту. Тобто щоб існував механізм стримування президентської влади, який не допускає скочування в авторитаризм. Є ще варіант двопалатний парламент. Не кажу, що треба його створити негайно можливо, через 2030 років. Ідея в тому, що першу палату, яка обирається за пропорційною системою партій, стримує друга від територіальних громад. У президента не може бути таких величезних повноважень у внутрішній політиці. Йому треба зосередитися на зовнішній політиці та національній безпеці. Взагалі після завершення активних бойових дій Україна приречена на конституційну реформу. Конституція, ухвалена 1996 року, на той час була дуже прогресивною, але вона не встигає за подіями Україна надто швидко розвивається. Конституційна реформа має бути проведена за активної участі парламенту та затверджена на референдумі. Чи зможе Україна після перемоги у війні стати одним із лідерів демократичного світу? Або навіть взірцем новітньої демократії? &еnsр;Ми можемо бути прикладом для багатьох країн вільного світу. Таких масштабних бойових дій, таких втрат і руйнувань Європа не знала після Другої світової війни. Мужність українських військових, воля до перемоги, а також досвід ведення війни в сучасних умовах вражають. Зверніть увагу: літаки втратили ту роль, які відігравали ще в 1990-х. Ракети, безпілотники, дрони створюють зовсім іншу тактику бойових дій. Щодо врядування не впевнений, що ми сьогодні можемо показати якийсь приклад світу. Але історія свідчить післявоєнний період часто є вікном можливостей. Якщо ми виб'ємо для себе сприятливі умови фінансування, безвідсоткові кредити та знизимо податки на доходи, може статися бум розвитку українського бізнесу й економіки. Яким є ваше бачення ідеальної Української держави? Чи може воно втілитися в життя у найближчому майбутньому? &еnsр;Завдання держави не в тому, щоб створити рай, а щоб не допустити пекла. Навряд чи хтось у світі може побудувати ідеальну державу. Має бути справедливий баланс відповідальної держави й відповідального громадянина. Щоб громадянин усвідомлював свій вибір, коли йде голосувати, і брав на себе відповідальність на ті п'ять років, на які його партія прийшла до влади або кандидат став президентом. І щоб не було абсентеїстів, що взагалі не ходять на вибори. Також я за максимальне скасування будь-яких пільг пільги породжують зловживання. Треба створити сприятливіші умови для військових та їхніх дітей вони на це заслужили. Ветеранів треба адаптувати для післявоєнного суспільства, щоб вони могли себе реалізувати, не почувалися покинутими. І хоч як банально звучить "Закон один для всіх" так і має бути. Бо для багатьох війна є Клондайком, способом збагачення. Також народжуваність має перевищувати смертність. Хоч би як обтяжливо це буде для держави, не треба економити на дітях, бо діти це інвестиція в серйозні переваги через 2030 років. Інакше Україна буде приречена на трудову міграцію. Не впевнений, що ми досягнемо якогось ідеального стану, але якщо наближатимемося до нього, вважайте, що ми стали успішною державою. Передплатити журнал "Країна"