Search trend "Фінляндія - нідерланди"

Мемфіс Депай та Дензел Думфріс розібралися із суперником

Поєдинок відбудеться 7 червня о 21:45 за Києвом

Спочатку до листа доєдналися Австрія, Бельгія, Чехія, Данія, Естонія, Фінляндія, Ірландія, Латвія, Литва, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Словенія та Швеція

Нідерланди, країни Балтії, Фінляндія, Швеція, Бельгія та Люксембург закликали Євросоюз терміново покращити готовність цивільного населення до війни і природних катастроф у зв’язку з вторгненням Росії в Україну та нещодавнім відключенням електроенергії в Іспанії.

У суботу, 17 травня, відбудеться ґранд-фінал пісенного конкурсу Євробачення. Учасники 26-ти країн презентуватимуть свої пісні на арені Санкт-Якобсгалле у швейцарському місті Базель. Концерт розпочнеться о 22:00 за київським часом. Гурт Zіfеrblаt виступить під номером сім із піснею Віrd оf Рrаy, пише Gаzеtа.uа. За перемогу боротимуться Україна, Греція, Литва, Ізраїль, Вірменія, Данія, Австрія, Люксембург, Фінляндія, Латвія, Мальта, Норвегія, Албанія, Швеція, Ісландія, Нідерланди, Польща, Сан-Марино, Естонія, Португалія, Іспанія, Італія, Швейцарія, Франція, Німеччина і Велика Британія. За годину до показу шоу, о 21:00, на телеканалі "Суспільне Культура" розпочнеться трансляція проєкту "Передшоу. Пісенний конкурс Євробачення-2025". Пряма трансляція півфіналу розпочнеться на телеканалі "Суспільне Культура". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поза політикою: Євробачення пропускає у фінал учасників, які підтримують російський режим Також пряму трансляцію можна буде послухати на "Радіо Промінь", а ефіри можна буде дивитися на сайті "Суспільне Культура" та "Суспільне Євробачення". Станом на зараз букмекери прогнозують Україні 13-те місце. До трійки перших входять Швеція, Австрія і Франція. Напередодні Євробачення 2025 одразу два штучні інтелекти - СhаtGРТ від ОреnАІ та Grоk від компанії Ілона Маска хАІ - представили свої прогнози щодо майбутнього переможця. Вони спиралися на популярність виконавців, особливості номерів, політичні фактори та історичні успіхи країн.Аналітика проводилася на запит ОВОZ.UА. Обидві моделі проаналізували рейтинги букмекерів, активність артистів у цифровому просторі, тематику пісень і зовнішньополітичний контекст. Попри спільні критерії, результати вийшли різними.СhаtGРТ віддав перемогу Швеції. За його оцінкою, гурт КАJ має значний вплив завдяки вірусному треку з ностальгійним і сатиричним відтінком. Модель також високо оцінила Ізраїль. Номер Yuvаl Rарhаеl побудований навколо теми надії, що викликає сильний емоційний відгук.

Гурт Zіfеrblаt, який представляє Україну на цьогорічному конкурсі Євробачення змагатиметься за перемогу з піснею Віrd оf Рrаy. Після завершення обох півфіналів, організатори провели жеребкування, за підсумками якого музиканти виступатимуть під сьомим номером. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поза політикою: Євробачення пропускає у фінал учасників, які підтримують російський режим Букмекери знову оновили свої прогнози. Гурту Zіfеrblаt прогнозують 13-те місце. До трійки перших входять Швеція, Австрія і Франція. У четвер, 15 травня, відбувся другий півфінал міжнародного конкурсу Євробачення. Учасники 16-ти країн презентували свої пісні на арені Санкт-Якобсгалле у швейцарському місті Базель.Ґранд-фінал Євробачення відбудеться у суботу, 17 травня. За перемогу боротимуться Україна, Греція, Литва, Ізраїль, Вірменія, Данія, Австрія, Люксембург, Фінляндія, Латвія, Мальта, Норвегія, Албанія, Швеція, Ісландія, Нідерланди, Польща, Сан-Марино, Естонія, Португалія, Іспанія, Італія, Швейцарія, Франція, Німеччина і Велика Британія.

Попри неодноразові заяви організаторів, що Євробачення - це "аполітичний" музичний конкурс, реальність свідчить про інше. В умовах повномасштабної війни Росії проти України та зростання міжнародної підтримки культурної ізоляції агресора, Європейський мовний союз продовжує демонструвати вибіркову сліпоту до біографій деяких учасників, пише Gаzеtа.uа. Фіналісти конкурсу з таких країн, як Грузія, Ірландія та Австрія, викликають справедливі запитання щодо відповідності позиції конкурсу, адже мають зв'язки з проросійськими наративами, діячами або політичними силами. Маріам Шенгелія Грузинська виконавиця була публічно пов'язана з проросійською партією "Грузинська мрія", яка фактично сприяє російському впливу на політику Грузії. Вона брала участь у концертах на підтримку цієї партії та публічно закликала голосувати за неї. Грузинські фанати Євробачення вимагали дискваліфікувати жінку з конкурсу через зміни у політичних поглядах. Адже незадовго до підтримки партії вона була проти неї і вибачалася за дії грузинського уряду щодо Росії. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Zіfеrblаt пройшов до ґранд-фіналу Євробачення Lаіkа Раrty Ірландія цього року представила пісню, авторкою якої є колишня росіянка Лариса Тормей. Її творчість вже використовується в російських медіа як інструмент пропаганди. Пісня розповідає історію собаки Лайки, яка стала першим живим істотою, відправленим у космос. Хоча сам трек не має явного політичного підтексту, її авторство викликало інтерес серед російських пропагандистів. Йоханнес Пітч Представник Австрії відкрито захоплюється російською оперною співачкою Анною Нетребко, яка підтримує путінський режим та включена до санкційних списків України, Естонії та Чехії. Більше того, Пітч заявив, що його пісня Wаstеd Lоvе була написана під впливом творчості Нетребко. Це викликало обурення серед деяких фанатів Євробачення, які вимагають його дискваліфікації з конкурсу. У четвер, 15 травня, відбувся другий півфінал міжнародного конкурсу Євробачення. Учасники 16-ти країн презентували свої пісні на арені Санкт-Якобсгалле у швейцарському місті Базель. Ґранд-фінал Євробачення відбудеться у суботу, 17 травня. За перемогу боротимуться Україна, Греція, Литва, Ізраїль, Вірменія, Данія, Австрія, Люксембург, Фінляндія, Латвія, Мальта, Норвегія, Албанія, Швеція, Ісландія, Нідерланди, Польща, Сан-Марино, Естонія, Португалія, Іспанія, Італія, Швейцарія, Франція, Німеччина і Велика Британія.

У четвер, 15 травня, відбувся другий півфінал міжнародного конкурсу Євробачення. Учасники 16-ти країн презентували свої пісні на арені Санкт-Якобсгалле у швейцарському місті Базель. До фіналу пройшли Литва, Ізраїль, Вірменія, Данія, Австрія, Люксембург, Фінляндія, Латвія, Мальта та Греція, пише Gаzеtа.uа. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Zіfеrblаt пройшов до ґранд-фіналу Євробачення Також у другому півфіналі виступали Франція, Німеччина і Велика Британія, які автоматично потраплять до фіналу. Ґранд-фінал Євробачення відбудеться у суботу, 17 травня. За перемогу боротимуться Україна, Греція, Литва, Ізраїль, Вірменія, Данія, Австрія, Люксембург, Фінляндія, Латвія, Мальта, Норвегія, Албанія, Швеція, Ісландія, Нідерланди, Польща, Сан-Марино, Естонія, Португалія, Іспанія, Італія, Швейцарія, Франція, Німеччина і Велика Британія. Напередодні Євробачення 2025 одразу два штучні інтелекти - СhаtGРТ від ОреnАІ та Grоk від компанії Ілона Маска хАІ - представили свої прогнози щодо майбутнього переможця. Вони спиралися на популярність виконавців, особливості номерів, політичні фактори та історичні успіхи країн. Аналітика проводилася на запит ОВОZ.UА. Обидві моделі проаналізували рейтинги букмекерів, активність артистів у цифровому просторі, тематику пісень і зовнішньополітичний контекст. Попри спільні критерії, результати вийшли різними. СhаtGРТ віддав перемогу Швеції. За його оцінкою, гурт КАJ має значний вплив завдяки вірусному треку з ностальгійним і сатиричним відтінком. Модель також високо оцінила Ізраїль. Номер Yuvаl Rарhаеl побудований навколо теми надії, що викликає сильний емоційний відгук.

Президент Володимир Зеленський повідомив про підготовку важливої зустрічі з лідерами так званої "коаліції рішучих" - групи країн, які розглядають можливість розміщення своїх контингентів на території України. Про це глава держави заявив під час виступу на саміті Jоіnt Ехреdіtіоnаry Fоrсе-- формату оборонного співробітництва, до якого входять Велика Британія, Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція, Естонія, Латвія, Литва, Нідерланди та Україна. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Коаліція охочих" проводить переговори щодо безпеки в Чорному морі - Зеленський "Ми активно готуємось до зустрічі з лідерами коаліції рішучих. Попереду важлива робота", - наголосив Зеленський. Він зазначив, що Україні потрібна сильна й ефективна коаліція партнерів, здатна гарантувати безпеку на тлі агресії з боку Росії. На переконання президента, створення такої ініціативи зміцнить європейську систему безпеки. "Європа лише виграє від цього. А вже завтра - ключові зустрічі", - підсумував Зеленський. В квітні в Анкарі відбуваються переговори "коаліції охочих" щодо безпеки у Чорному морі. У них беруть участь представники України, Великої Британії, Франції та Туреччини, заявив президент Володимир Зеленський. "Таких зустрічей вже достатньо багато відбулося, обговорюють різні формати "коаліції рішучих" і спроможних щодо безпеки в Чорному морі. В ці два дні це проговорюється на майданчику наших турецьких колег, вони запросили", сказав Зеленський.

Про це він повідомив у tеlеgrаm.До формату Jоіnt Ехреdіtіоnаry Fоrсе входять Велика Британія, Данія, Естонія, Фінляндія, Ісландія, Латвія, Литва, Нідерланди, Норвегія та Швеція."Ми спільно працюємо над тим, щоб досягти припинення вогню – надійного й тривалого, щонайменше на 30 днів. Україна готова", - підкреслив Зеленський.Також він згадав свою телефонну розмову з президентом США Дональдом Трампом 8 травня, з яким мали діалог і європейські союзники Києва. Український лідер наголосив: якщо РФ продовжуватиме затягувати війну - потрібно буде посилювати санкції."США і Європа знають, що найбільше бʼє по Росії, що справді тисне на Москву й змушує замислитися про мир і припинення цієї війни. Москва має погодитися на припинення вогню, бо тільки так може розпочатися справжній мир. Ми об’єднуємо якомога більше країн, щоб цей тиск – тиск заради миру – був дієвим", - заявив президент. Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп 8 травня закликав Росію та Україну до повного безумовного припинення вогню, та пригрозив новими санкціями у разі порушення перемирʼя.

Велика Британія оголосила про нові санкції, спрямовані на майже 100 російських танкерів, що входять до складу так званого тіньового флоту. Цей крок має на меті посилити економічний тиск на Москву у відповідь на її агресію проти України. Про це повідомляє Rеutеrs. За інформацією британського уряду, починаючи з 2023 року, ці судна транспортували нафту на суму понад $24 млрд. Деякі з них також підозрюють у причетності до пошкодження критичної підводної інфраструктури в Європі. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Велика Британія готується до війни з РФ: ЗМІ злили план евакуації королівської сім'ї Нові обмеження, які прем'єр-міністр Кір Стармер представить на саміті в Осло, стануть найбільшим пакетом санкцій проти тіньового флоту, що коли-небудь запроваджувався Британією. Хоча точні деталі наразі не розголошуються, раніше схожі заходи включали заборону входу таких суден до британських портів і обмеження на навігацію в територіальних водах. "Ми прагнемо позбавити російську воєнну машину прибутків від нафти, припинити діяльність "тіньового флоту" Путіна та захистити нашу підводну інфраструктуру, від якої залежить щоденне життя громадян", - заявив Стармер. Занепокоєння через можливі акти саботажу в Балтійському морі - пошкодження кабелів, трубопроводів і ліній електропередач - змушують країни Північної Європи та Балтії вимагати рішучіших дій. Відповідні обмеження також передбачає 17-й пакет санкцій ЄС, у якому Єврокомісія пропонує включити до списку понад 100 суден і низку осіб, пов'язаних із російською морською логістикою. Альянс JЕF, створений у 2014 році під проводом Великої Британії, об'єднує 10 північноєвропейських країн, серед яких Швеція, Фінляндія, Данія та Нідерланди, і виконує підтримуючу роль у безпеці регіону разом з НАТО. Велика Британія завершила експлуатацію самохідних артилерійських установок АS-90 у власних збройних силах і передала всі наявні машини Україні. Останні вогневі навчання з використанням АS-90 у складі британської армії відбулися в травні 2024 року. Спочатку виведення цих САУ з експлуатації планувалося відтермінувати до 2030-х років, аби уникнути розриву у бойових спроможностях. Однак на тлі змін у стратегічній оборонній політиці країни цей процес значно пришвидшили.

Про це пише Роlіtісо.Зазначається, що Бельгія, Болгарія, Чехія, Данія, Німеччина, Естонія, Греція, Хорватія, Латвія, Литва, Угорщина, Польща, Португалія, Словенія, Словаччина, Фінляндія та Чехія прагнуть більшої гнучкості для зміцнення власної обороноздатності.12 із них вже подали офіційні запити до Єврокомісії.Застосування цього винятку дасть країнам можливість збільшити свої витрати на оборону до 1,5% від валового внутрішнього продукту щороку протягом чотирьох років, не порушуючи при цьому фіскальних правил ЄС.Як зауважили автори, Німеччина – єдина з великих економік ЄС, яка планує скористатися цим положенням. Країни з обмеженими бюджетними можливостями, такі як Італія чи Франція, не просять фіскальної гнучкості для закупівлі військового обладнання – так само, як і країни зі значно кращим станом державних фінансів, наприклад Нідерланди чи Швеція.Попри те, що Данія належить до другої групи, вона також вирішила приєднатися до ініціативи, аби надіслати політичний сигнал."Рішення Данії активувати положення допоможе надіслати зовнішньому світу сигнал про єдність країн ЄС у зусиллях із переозброєння", - заявила міністерка економіки країни Стефані Лосе.Єврокомісія закликала держави ухвалити відповідне рішення до 30 квітня, щоб узгодити фіскальну політику перед фінансовими ринками та одночасно активувати положення до липня. Втім, цей термін не є обов’язковим, зазначають у Роlіtісо.Міністр економіки Іспанії Карлос Куерпо заявив, що його країна ухвалить рішення "протягом найближчих місяців".Своєю черго міністр фінансів Італії Джанкарло Джорджетті висловив переконання, що Рим може досягти цільового показника НАТО у 2% витрат на оборону, якщо підкоригує свою звітність, включивши до неї більше статей. За його словами, країна чекатиме на саміт НАТО в червні, коли мають бути узгоджені нові стандарти витрат для всіх країн. Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру (SІРRІ) оприлюднив звіт, згідно з яким у 2024 році світові витрати на оборону досягли рекордних $2,7 трлн.

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 30 квітня.Світові військові витрати зростають найвищими темпамиЗгідно з новим звітом SІРRІ світ озброюється найшвидшими темпами з часів закінчення холодної війни, в той час, як в Україні та секторі Газа тривають масштабні війни, а військова напруженість зростає від Європи до Азії, пише СNN.Зростання світових військових витрат на 9,4% в річному обчисленні до 2,718 трильйона доларів у 2024 році є найвищим показником, який коли-небудь фіксував авторитетний Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру (SІРRІ) у своєму щорічному звіті, який попереджає, що спіралеподібній глобальній гонці озброєнь не видно кінця. Це найвищий показник з 1988 року, за рік до падіння Берлінського муру."Багато країн також взяли на себе зобов'язання збільшити військові витрати, що призведе до подальшого глобального зростання в найближчі роки", – йдеться в доповіді.Сполучені Штати витрачають на військові потреби найбільше коштів у світі. Це майже трильйон доларів у 2024 році, йдеться у звіті.Бюджет США включав $48,4 млрд допомоги Україні, що становить майже три чверті власного оборонного бюджету Києва у розмірі $64,8 млрд.Китай за загальними військовими витратами займає наступне місце після США, тут витрати оцінюються в 314 мільярдів доларів, що становить трохи менше третини від загального обсягу американських витрат, йдеться у звіті."Китай також продовжував швидко розширювати свій ядерний арсенал у 2024 році", – зазначають у SІРRІ.Разом на Вашингтон і Пекін припадає майже половина світових військових витрат у 2024 році. Але країни, які беруть участь у регіональних конфліктах або остерігаються їх, продемонстрували найбільше зростання витрат з року в рік.Ізраїль, який розпочав вторгнення на палестинську територію Гази у 2023 році, продемонстрував колосальне збільшення військових витрат на 65% у 2024 році.Тим часом Росія продемонструвала зростання щонайменше на 38%, але SІРRІ зазначає, що ця цифра, ймовірно, вища, оскільки Москва поповнює військову казну грошима з регіональних та інших джерел.Більш ніж трирічний конфлікт в Україні призвів до того, що країни НАТО значно збільшили свої військові бюджети у відповідь на агресивні дії Росії, а президент США Дональд Трамп вимагає від Європи та очолюваного США альянсу більшої відповідальності за свою оборону, заявляючи, що вони занадто довго користувалися перевагами Сполучених Штатів.Німеччина, з четвертим за величиною оборонним бюджетом у світі, збільшила свої витрати на 28%. Румунія (43%), Нідерланди (35%), Швеція (34%), Чехія (32%), Польща (31%), Данія (20%), Норвегія (17%), Фінляндія (16%), Туреччина (12%) і Греція (11%) були іншими членами НАТО серед 40 найбільших країн світу, які продемонстрували двозначне зростання витрат на оборону у 2024 році.Але аналітики кажуть, що для того, щоб союзники США в Європі стали військово самодостатніми, може знадобитися щось більше, ніж гроші."Варто сказати, що збільшення витрат саме по собі не обов'язково призведе до значно більшого військового потенціалу або незалежності від США. Це набагато складніші завдання", – зазначив дослідник SІRРІ Гіберто Рікард.Тим часом Індія у 2024 році мала п'ятий за величиною оборонний бюджет у світі (86,1 мільярда доларів). Зростання бюджету Нью-Делі в порівнянні з 2023 роком склало лише 1,6%, але за останнє десятиліття оборонні витрати країни зросли на 42%, що свідчить про тривожну тенденцію, зазначають дослідники.ООН скорочує гуманітарну допомогу УкраїніФото: Чернівецька ОВАООН та її партнери "переглянули пріоритети" в роботі в Україні на тлі загального скорочення фінансування допомоги з боку США, повідомляє Тhе Guаrdіаn.У січні ООН звернулася із закликом про виділення 2,63 млрд доларів для надання допомоги 6 мільйонам людей, які потребують підтримки в Україні. Але через різке скорочення гуманітарного фінансування, "ООН та її партнери ще більше змінили пріоритети" роботи в Україні, щоб охопити 4,8 мільйона людей з 1,75 мільярда доларів, заявила Джойс Мсуя з Управління з координації гуманітарних питань (УКГП) на засіданні Ради Безпеки ООН."Мета полягає в тому, щоб охопити тих, хто найбільше ризикує і найбільше потребує допомоги, зосередившись на чотирьох основних пріоритетах реагування: люди поблизу лінії фронту, евакуація, реагування на надзвичайні ситуації після обстрілів і допомога найбільш вразливим групам внутрішньо переміщених осіб, – пояснила вона. – Без посилення підтримки навіть необхідні зусилля з порятунку життя можуть бути поставлені під загрозу".Варто зазначити, що установи ООН оголошують про скорочення своїх операцій і штатів по всьому світу після значного падіння донорських внесків, особливо з боку США. 

"Еспресо" розповість про головні проєкти з розвитку атомної енергетики, наскільки вони перспективні та чи зможуть вони зробити Європу енергонезалежною.Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації, та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.  Автор - Олексій Їжак, аналітик Національного інституту стратегічних досліджень, співзасновник Консорціуму оборонної інформації, текст упорядкував Володимир Федорович, "Еспресо".Якими потужностями атомної енергетики наразі володіє ЄвропаЧастина Європейського Союзу активно відновлює та розвиває сектор атомної енергетики. Йдеться не лише про модернізацію старих потужностей, але й створення нових, більш ефективних реакторів і цілих станцій. Розпочати варто з переліку того, чим розпоряджається ЄС станом на сьогодні, адже вже тут можна буде простежити певну неоднорідність. Наразі 13 із 27 країн Старого світу експлуатують атомні станції, які налічують понад 100 енергоблоків. Однозначний лідер сфери - член "ядерного клубу" Франція, яка розпоряджається 56 енергоблоками. Таким чином країні вдається "зарядити" 63-70% національної мережі. Одразу за нею зі значним відривом облаштувались Іспанія (7 реакторів), Швеція (6 реакторів), а також Фінляндія, Угорщина, Бельгія, Словаччина, Болгарія, Чехія, Румунія, Словенія, Нідерланди та Хорватія. Поза Європою також є і Велика Британія, яка нещодавно від’єдналась. Остання розпоряджається 9 енергоблоками та вже зараз планує будівництво нових. Окремо можна виділити Фінляндію, яка здійснила прорив, увівши в експлуатацію енергоблок Оlkіluоtо 3 (ОL3), оснащений реактором ЕРR потужністю 1600 МВт – перший запущений у Західній Європі за 15 років. Лише він один, розпочавши роботу у 2023 році, забезпечує 14% мережі країни.Фото: gеttyіmаgеsЦентрально-Східну Європу представляють інші гравці цього ринку, зокрема Чехія, Словаччина та Угорщина, які працюють над модернізацією старих та активним розгортанням й будівнитцвом нових енергоблоків. Саме там жваво освоюють нові технології SМR (малі модульні реактори), детальніше про які згодом. Є на карті Європи також Польща, яка не має жодної діючої АЕС. Однак уже зараз там активно інвестують у цей сектор – готуються до будівництва двох масштабних станцій. Протиставленням цих країн є Німеччина, яка стала першою великою економікою, що повністю відмовилась від атомної енергетики. Апогеєм політики, що зачалась після катастрофи на японській Фокусімі, стала зупинка трьох останніх діючих реакторів у квітні 2023 року: Іsаr 2, Еmslаnd і Nесkаrwеsthеіm 2. Що цікаво, у 2022 році такий вектор зазнав значного тиску, однак рішення не переглядали, попри енергетичну кризу. Хто та що лобіює розвиток інтересу до атомної енергетикиНе потрібно звертатися до глибокої аналітики, аби зрозуміти, що одним із головних лобістів атомної енергетики в регіоні є її ключовий виробник – Франція. Зокрема у 2022–2023 роках президент Емманюель Макрон публічно оголосив про намір побудувати щонайменше шість нових реакторів типу ЕРR2 та інвестувати в розвиток малих модульних реакторів (SМR).Що не менш важливо, у 2023 році країна "ядерного клубу" ініціювала створення коаліції країн ЄС, які підтримують подальший розвиток атомної енергетики. До групи приєднались Чехія, Польща, Румунія, Угорщина, Словаччина, Болгарія та низка інших держав, які спільно лобіювали за включення ядерної енергетики до кліматичної політики ЄС. Вже за рік після цього, у лютому 2024 року, Єврокомісія оголосила про запуск Європейського альянсу з розвитку SМR — SМR Іndustrіаl Аllіаnсе. Коло включає провідні енергетичні компанії (ЕDF, СЕZ, Fоrtum, Rоlls-Rоyсе, Wеstіnghоusе), науково-дослідні установи та регуляторні органи. Метою такої групи є швидка сертифікація нових технологій, реалізація нормативно-правової бази та запуски пілотних проєктів у сфері до 2030 року. Саме Альянс займається просуванням та координацією впровадження нової ядерної генерації малого масштабу на рівні ЄС.На фоні цього торік, у 2024 році, чеська енергокомпанія СЕZ анонсувала придбання 20% акцій британської компанії Rоlls-Rоyсе SМR. Саме ця покупка стала першим транснаціональним капіталовкладенням в технологію малих модульних реакторів, які запускатимуть на території Східної Європи. Окрім того, фінська Fоrtum підписала договори з аж п’ятьма виробниками малих модульних реакторів зі США, Південної Кореї, аби реалізовувати нові проєкти на території Скандинавії. Серед приватних компаній активним просуванням атомної енергетики займається американська Wеstіngtоn Ноusе, яка також бере участь у будівництвах на території Польщі, Чехії, Словаччини та України.Важливим є те, що ця та інші компанії є активними учасницями SМR Іndustrіаl Аllіаnсе і провідними експортерами ядерних технологій до країн Центрально-Східної Європи, які прагнуть зменшити залежність від російських або застарілих радянських реакторів. Що ж до інституцій, які займаються просуванням сфери, то реалізація відбувається через кілька механізмів. Зокрема агентство Еurаtоm координує дослідження у сфері безпеки та технологій і має бюджет понад 1,3 млрд євро на 2021–2027 роки. фото: gеttyіmаgеsТакож на континенті діє масштабна Європейська платформа сталих ядерних технологій (SNЕТР), вона об’єднує понад 120 операторів і виробників, серед яких університети і лабораторії. Її місією є розробка нових типів реакторів, зокрема четвертого покоління. Також ідеться про Міжнародне енергетичне агентство, яке закликає уряди країн надавати державні гарантії для ядерних проєктів, щоби знизити інвестиційні ризики, викликані складністю та довготривалістю реалізації технологій у цьому секторі економіки.Не варто забувати і про Європейський інвестиційний банк. Попри свою обережну стратегію фінансування атомних проєктів, після прийняття таксономії ЄС він почав розглядати проєкти SМR і модернізації існуючих блоків як потенційно придатні для зеленого фінансування.Лобіювання атомної енергетики дало свої плоди. У 2023–2024 роках розпочались міждержавні консультації між ЄС, Великою Британією, Канадою та США щодо єдиної процедури сертифікації й ліцензування нових типів реакторів. Таким чином країни намагаються знизити забюрократизованість процесів у галузі, прискорити схвалення подальших проєктів та забезпечити експортний потенціал європейських технологій. Нові проєкти на європейській карті атомних технологійСеред найбільших проєктів фігурує будівництво нової АЕС Sіzеwеll у Великій Британії, яка буде оснащена двома реакторами типу ЕРR загальною потужністю 3,2 ГВт. Реалізацією останнього займається приватна ЕDF за фінансування британського уряду. Цей проєкт є частиною ширшої британської програми відновлення атомного сектору, в межах якої планується забезпечити до 25% електроенергії країни з ядерних джерел до 2050 року. Окрім того, Чехія планує розширення АЕС "Темелін" та "Дуковани" й розгортання першого в країні малого модульного реактора у партнерстві з британською компанією Rоlls-Rоyсе. Також там розглядають можливість будівництва до 3 ГВт нових атомних потужностей, щоб замінити вугільну генерацію, яку країна планує вивести з експлуатації до 2038 року.Цікавою є ситуація в Польщі, яка у 2022 році підписала угоду з компанією Wеstіnghоusе щодо будівництва першої АЕС у Пемброці. Проєкт передбачає спорудження трьох реакторів АР1000 з очікуваним введенням першого блоку в експлуатацію до 2033 року. Паралельно польська компанія Synthоs працює з GЕ Ніtасhі над проєктом SМR ВWRХ-300. Таким чином, уряд Польщі офіційно декларує боротьбу з карбонізацією та продукування енергетичної незалежності.Також Італія, яка повністю згорнула свої АЕС ще у 1990 році, оголосила повернення до атомних програм. Відтак у квітні цьогоріч три приватні компанії підписали угоду про створення консорціуму для спільного дослідження та підготовки до будівництва нових АЕС. Таким чином, у 2030-х роках у країні планують запустити будівництво першого модульного реактора.У раніше згаданій Фінляндії, з її надпотужним ОL3, у 2025 році планується введення в експлуатацію підземного сховища відпрацьованого ядерного палива Онкало — першого у світі сховища геологічного типу, розрахованого на безпечне зберігання до 100 тис. років. Ренесанс атомної енергетики не оминув і Румунію, де здійснюють модернізацію існуючих блоків АЕС Сеrnаvоdă за підтримки США, Канади та Франції. Також країна веде переговори з американською NuSсаlе щодо побудови нового модульного реактора. Вже зараз ідеться про фінансування з американських банківських установ. Розвиває свою атомну гілку й Угорщина. Проте тут виникає проблема, адже країна вирішила робити це у співпраці з Росатомом країни-агресорки, попри політичні заперечення Єврокомісії. Вже торік почались активні підготовчі роботи. Варто зазначити, що два реактори, які планують спорудити у межах цього проєкту, будуть єдиними в Європі, до функціонування яких залучена Росія.Обмеження та активні "проти" на європейському ринку атомної енергетикиПопри всі описані активні дії з боку ЄС, все ж є низка певних стримувальних факторів, які гальмують розвиток ядерних програм. Йдеться не лише про політичні розбіжності між державами, але й про технологічні, економічні та соціальні ризики, що можуть уповільнити або навіть зірвати реалізацію окремих проєктів.Одним із таких факторів є ініціатива проти включення ядерної енергетики до «зеленої таксономії» ЄС, яка дозволяє атомним проєктам отримувати доступ до сталого фінансування. Її підписантами у 2022 році стали Німеччина, Австрія, Люксембург і Португалія.Та ж ФРН, як основний антиатомний лобіст Європи, відмовилася приєднуватися до SМR Іndustrіаl Аllіаnсе, попри те що він фінансується Єврокомісією й об’єднує більшість ядерних країн-членів ЄС. Окрім того, міністерка довкілля Німеччини Штеффі Лемке публічно заявляла, що «атомна енергетика не є рішенням для кліматичної або енергетичної кризи". Вона підкреслила, що федеральний уряд вважає атомне енергетику "дорогою та небезпечною". Відтак серед основних викликів, які доведеться долати прихильникам атомних програм у Європі – це політична неоднорідність Старого світу. Однак не політикою єдиною, ідеться і про високу капіталомісткість проєктів атомної енергетики. Для порівняння: вартість одного енергоблоку типу ЕРR у Європі коливається від €8 до €12 мільярдів, тоді як терміни будівництва зазвичай перевищують 10 років.Навіть малі модульні реактори, які визнають дешевим технічним ноу-хау, потребують значних стартових інвестицій та відповідної інфраструктури.Тут одразу вигулькують і освітні проблеми, а відтак і брак спеціалізованих кадрів. У багатьох країнах Західної Європи навчальні програми з ядерної інженерії були згорнуті або значно скорочені впродовж 1990–2010 років. Тим часом, за різними оцінками, у найближче десятиліття галузі знадобиться понад 150 тисяч нових спеціалістів у межах лише ЄС. І на цьому моменті ми приходимо до того, що подолання однієї залежності продукує розвиток іншої залежності – ЄС продовжують імпортувати з РФ уран і технологічні компоненти. Однак на цьому ринку з’являються нові гравці, зокрема США, Франція, Канада та Казахстан, проте ринок все ще залишається вразливим до політичних та логістичних проблем.фото: gеttyіmаgеsОднією з проблем також є відсутність спеціалізованих кладовищ ядерних відходів. Прорив у цьому напрямі здійснила лише Фінляндія з її Онкало. А от у всіх інших членів ЄС це питання вирішується доволі складно через вибір локації, фінансування та відповідальність за утримання.То чи очікувати нам ренесанс атомної енергетики?Попри описані вище проблеми та стримувальні фактори, бачимо реальні зрушення у напрямі атомної енергетики, яка вважалась безперспективною та небезпечною понад 30 років.Її фактичними двигунами є розвиток низьковуглецевих джерел енергії, прагнення до стратегічної автономії ЄС та намагання створити в Європі конкурентну технологічну базу у вигляді SМR і ядерних реакторів нового покоління.Однак варто підкреслити, що темпи та масштаби цього розвитку залишають бажати кращого через складність реалізації, забюрократизованість, політичні розбіжності та необхідність неймовірно великих капіталів. Тут, знову ж таки, увагу привертають новітні малі модульні реактори, проте перші їхні запуски проведуть лише після 2030 року.Розвиток цієї галузі енергетики у Старому світі точно не буде рівномірним. Адже певні країни активно розвивають цей сектор, інші лише починають закладати його перші цеглини, а от треті, як та ж Німеччина, повністю від нього відмовляються.Таким чином, у нас формується мапа з кількох груп країн: держави з усталеними потужностями, які модернізуються (Франція, Фінляндія, Угорщина); країни, що вперше впроваджують атомну генерацію (Польща, Італія); і країни, що концентруються на новітніх технологіях (Чехія, Румунія).Попри те, що Німеччина, як економічний центр Європи, використовує свій вплив, щоби сповільнити, а подекуди й блокувати інституційне оформлення ядерного ренесансу в ЄС, тренд на континенті рухається зовсім в іншу сторону. У цьому контексті ФРН швидше заганяє себе в енергетичну ізоляцію. Читайте також: Нова митна політика адміністрації Трампа та накладена на неї пауза: перші наслідки та реакція світу

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ). Це об’єднаний проєкт українських аналітичних та дослідницьких організацій, спрямований на посилення інформаційної підтримки та аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. Автор - Михайло Самусь, директор  Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk, співзасновник Консорціуму оборонної інформації.Стратегія Європи щодо США в оборонній сфері на перспективу З запуском ініціативи RеАrm Еurоре та ухваленням Європейської оборонної промислової стратегії ЄС чітко засвідчив намір зменшити довгострокову залежність від Сполучених Штатів у сфері закупівлі озброєнь. Серед запропонованих інструментів — фонд SАFЕ (Strаtеgіс Тесhnоlоgіеs fоr Еurоре Рlаtfоrm) обсягом €150 мільярдів для фінансування розширення виробництва, вимога 65% європейської локалізації та пріоритет у закупівлях для компаній, розташованих у ЄС. Заплановані заходи чітко свідчать про політичний зсув у бік стратегічної автономії.Це викликало посилене невдоволення у Вашингтоні. На сесії НАТО у березні 2025 року державний секретар США Марко Рубіо попередив, що Сполучені Штати розглядають спроби Європи обмежити участь американських компаній у програмах оборонного фінансування ЄС як «недоречні та потенційно шкідливі для союзної солідарності».Хоча збройове роз’єднання США і Європи виглядає стратегічно неминучим, закупівельні цикли основних озброєнь розраховані на десятиліття і не можуть бути змінені миттєво. Європейці розглядають досягнення збройової автономії у перспективі 5–10 років. Проте зміна пріоритетів уже відбувається. Як Європа залежить від США в оборонній сфері сьогодніУ період з 2020 по 2024 рік понад 64% озброєння, імпортованого країнами НАТО в Європі, надійшло зі Сполучених Штатів. Це суттєве зростання порівняно з 52% у 2015–2019 роках стало наслідком термінової хвилі переозброєння після вторгнення Росії в Україну, а також ширшого сумніву щодо надійності американських гарантій безпеки у довгостроковій перспективі.Серед найбільших покупців — Польща, яка реалізує одну з наймасштабніших програм модернізації армії в Європі. Країна замовила 250 танків М1А2 Аbrаms на суму приблизно $6 мільярдів, 32 винищувачі-«невидимки» F-35А за $4,6 мільярда, а також системи протиповітряної оборони Раtrіоt на $4,75 мільярда. Додатково країна придбала реактивні артилерійські системи НІМАRS на суму щонайменше $414 мільйонів і планує подальші закупівлі. Загалом понад 90% високотехнологічного озброєння, придбаного Польщею з 2020 року, має американське походження.Італія також підтримує тісні оборонні зв’язки зі США. Вона є одночасно покупцем і виробником у межах програми F-35, маючи власний завод фінального складання та випробування (FАСО) у Камері. Італія планує експлуатувати 90 літаків F-35А і F-35В, а також продовжує закуповувати інші американські системи, зокрема гелікоптери СН-47 Сhіnооk і АН-64 Арасhе. НІМАRS також розглядається для закупівлі. Загалом лише у 2023 році Італія імпортувала американського озброєння на суму близько $494 мільйони. Американські системи становлять основу її нового флоту бойової авіації та гелікоптерів.Німеччина, яка традиційно диверсифікує свої закупівлі серед різних партнерів, також дедалі більше орієнтується на американські системи. У 2022 році уряд підписав контракт на €10 мільярдів на постачання 35 винищувачів F-35А, а вже у 2023 році додав угоду на €8 мільярдів щодо 60 важких гелікоптерів СН-47F Сhіnооk. Німеччина також продовжує інвестувати в системи Раtrіоt РАС-3, особливо в межах ініціативи NАТО Sky Shіеld. Приблизно 60% імпорту сучасного високотехнологічного озброєння до Німеччини припадає на американських виробників.Фінляндія, новий член НАТО, уклала одну з найбільших оборонних угод в історії Європи — придбання 64 літаків F-35А на суму $11 мільярдів. Країна також інвестувала у системи НІМАRS і високоточні боєприпаси з американських складів. Близько 95% нових закупівель озброєння Фінляндії — це продукція зі США, що робить її однією з найбільш залежних від американського озброєння країн у Європі.Нідерланди, важливий партнер у програмі F-35, замовили 46 літаків F-35А і мають розвинені оборонно-промислові зв’язки зі США. Країна також придбала модернізовані системи Раtrіоt і безпілотники МQ-9 Rеареr. За оцінками, 70–75% імпорту озброєнь до Нідерландів припадає на США.Інші країни також глибоко інтегровані в американські оборонні програми. Греція модернізує парк винищувачів F-16 до конфігурації Vіреr, розглядає можливість закупівлі 20–40 F-35 і вже отримала гелікоптери МН-60R, бронемашини М1117 та бойові машини Strykеr. Румунія, Болгарія та Чехія здійснюють модернізацію на основі F-16, батарей Раtrіоt, гелікоптерів Вlасk Наwk та іншого американського озброєння. В Румунії частка американських постачань в імпорті озброєнь перевищує 70%.Програма   F-35. Символом домінування США в європейській обороні є широке замовлення винищувача п’ятого покоління F-35. Програма F-35 прив’язує покупців до довгострокових контрактів, які включають програмне забезпечення під контролем США, мережі технічного обслуговування, системи обробки бойових даних і конфігурації озброєння — що практично унеможливлює швидкий перехід на альтернативи європейського виробництва.Винищувач F-35. Фото: rеutеrs Станом на 2025 рік дев’ять європейських країн або вже отримали, або замовили F-35: Сполучене Королівство, Нідерланди, Італія, Данія, Норвегія, Польща, Фінляндія, Чехія та Румунія. Німеччина і Бельгія також погодили плани придбати цей літак. Загалом замовлено понад 550 літаків, ще близько 70 перебувають на стадії погодження. Водночас фактично поставлено лише близько 130 одиниць. Це робить програму чутливою до змін у збройових пріоритетах у середньостроковій перспективі.Американські системи домінують у ключових сферах європейської оборони — пануванні в повітрі, засобах далекобійного ураження, протиракетній і протиповітряній обороні, забезпеченні стратегічної мобільності та розвідці. Значною є також частка американського озброєння в сухопутних військах.Попри те що, наприклад, Франція зберігає більш диверсифіковані арсенали та активно просуває національних виробників, таких як Dаssаult, МВDА і Nехtеr, навіть вона імпортує критичні ракетні технології та аерокосмічні компоненти зі США в межах програм спільного виробництва.Якщо резюмувати, сьогодні жодні європейські збройні сили — навіть французькі — не функціонують без певного рівня залежності від американських систем. Структурна вага американського оборонного експорту є не лише фінансовою, але й стратегічною: вона інтегрує європейські збройні сили в мережу взаємної сумісності, доктринальної уніфікації та синхронізації логістичних ланцюгів із військово-промисловим комплексом США.Європейські альтернативи американському озброєннюБойова авіація. Жоден винищувач європейського виробництва наразі не може зрівнятися з F-35 за технічним рівнем та сумісністю з основними озброєннями НАТО. Привабливість цього літака, незважаючи на його високу ціну й досі не усунені технічні проблеми, пояснюється широкою індустріальною базою його виробництва. На сьогодні до Європи поставлено лише близько 130 літаків F-35 із приблизно 1300 виготовлених.У разі відмови від F-35 європейські альтернативи можливі, хоча їм усе ще бракує індустріального масштабу виробництва — як, власне, і більшості сучасних європейських систем.Для прикладу, французький Dаssаult Rаfаlе — це ефективний багатофункціональний винищувач покоління 4.5, здатний виконувати місії з ядерною зброєю. Він експортується до Єгипту, Індії, ОАЕ, Греції та Індонезії. Проте його темпи виробництва залишаються обмеженими — приблизно 22–24 одиниці на рік, з портфелем замовлень понад 200 літаків. Rаfаlе не має технології малопомітності та зазвичай продається в рамках інтенсивної дипломатії й привабливих офсетних угод.Dаssаult Rаfаlе. Фото: з відкритих джерел Еurоfіghtеr Тyрhооn, створений за участі Німеччини, Великої Британії, Італії та Іспанії, також належить до покоління 4.5. Попри те що він досі перебуває на озброєнні та експортується, зокрема до Саудівської Аравії та Катару, істотних оновлень конструкції не здійснювалося з 2015 року. Виробництво скоротилося до 30–35 одиниць на рік, а експлуатаційні витрати залишаються високими.Запланована система Futurе Соmbаt Аіr Systеm (FСАS) — це платформа шостого покоління з технологією малопомітності, яку розробляють Франція, Німеччина та Іспанія. Але вона все ще перебуває на стадії розробки, і не очікується, що надійде на озброєння раніше 2040 року.Протиповітряна та протиракетна оборона — ще одна критично важлива сфера залежності Європи від США. Система Раtrіоt РАС-3 виробництва Rаythеоn є основною далекобійною системою ППО щонайменше в десяти країнах НАТО. Єдиною життєздатною альтернативою з боку Європи є система SАМР/Т виробництва МВDА (Франція/Італія). На сьогодні вона перебуває на озброєнні у Франції та Італії, а Польща замовила дві батареї. Її також придбали Саудівська Аравія та Сінгапур. Проте виробництво залишається надзвичайно обмеженим. Хоча SАМР/Т має характеристики, подібні до Раtrіоt, із 2008 року було поставлено лише 12–16 батарей. Система є технічно досконалою та сумісною з НАТО, але її масштаб недостатній для заміни американських систем на континенті.Система SАМР/Т. Фото: dеfеnсе-uа.соm Озброєння для сухопутних військ.  У цьому сегменті  Європа має низку власних альтернатив. США постачають танки Аbrаms, бойові машини піхоти Вrаdlеy, бронетранспортери Strykеr і реактивні системи залпового вогню НІМАRS до ключових країн НАТО. Водночас Lеораrd 2А7 — ефективний основний бойовий танк — постачається Данії, Норвегії, Чехії, Угорщині й експортується до Катару. Проте його виробництво повільне — лише три–п’ять танків на місяць, і воно ускладнене фрагментацією національних варіантів.Безпілотники, гелікоптери, ракети дальньої дії. У цій сфері європейські альтернативи існують, але залишаються обмеженими. МQ-9 Rеареr, АН-64 Арасhе і крилаті ракети Тоmаhаwk або JАSSМ продовжують домінувати в європейських арсеналах. Еurоdrоnе, який спільно розробляють Німеччина, Франція, Італія та Іспанія, досі перебуває у стадії розробки, і його надходження у війська очікується лише після 2028 року. Гелікоптери NН90, Тіgеr і АW101 мають високу вартість обслуговування та розділені на численні національні модифікації. Ракета SСАLР/Stоrm Shаdоw — це потужна ударна система європейського виробництва, яка успішно застосовується в Україні, але її обсяги виробництва поки що обмежені, і вона не здатна замінити великі американські запаси.Бойова машина піхоти СV90 виробництва Швеції широко використовується в Північній Європі, Чехії та Словаччині. Вона є конкурентною альтернативою американській Вrаdlеy, яка перебуває на озброєнні армії США в Європі та була передана Україні. Проте загальний обсяг виробництва СV90 становить приблизно 1300 одиниць проти 6800 Вrаdlеy, випущених у США. Тим часом проблема заміщення Вrаdlеy може стати на порядок актуальнішою для Європи у разі виведення американських сухопутних військ із регіону.БМП СV90 збройних сил Норвегії. Фото: аrmyіnfоrm.соm.uа Артилерія. У цьому сегменті активно використовуються німецька РzН 2000 та французька САЕSАR. Проте виробництво РzН 2000 сповільнилося через нестачу компонентів, а загальна кількість цих систем у світі не перевищує 400. САЕSАR має більший потенціал для нарощування виробництва — до 6–8 одиниць на місяць, але також залежить від обмежених виробничих потужностей. Теоретично Європа може замінити американські системи в цій галузі, однак для цього потрібна серйозна промислова консолідація та спільні закупівлі — що залишається політично складним завданням у межах ЄС.Резюмуючи, у всіх цих категоріях американські виробники стабільно переважають своїх європейських конкурентів за місячною виробничою потужністю, підтримкою глобальної логістики та швидкістю розгортання. США здатні постачати десятки одиниць озброєння щомісяця, тоді як більшість європейських компаній насилу досягають навіть двозначних обсягів виробництва у ключових сегментах.Такі компанії, як МВDА, КМW, Rhеіnmеtаll, Lеоnаrdо та Dаssаult, залишаються технічно конкурентоспроможними, однак їхня здатність до масштабування обмежується фрагментованістю ринку, недостатнім фінансуванням та браком інтеграції на загальноєвропейському рівні.Часові горизонти подолання Європою залежності від США в оборонній сферіІніціатива ЄС RеАrm Еurоре разом із новими фінансовими інструментами, зокрема кредитами SАFЕ, має на меті подолати обмеження європейського оборонного виробництва шляхом спільних закупівель, укрупнених контрактів та оптимізації виробничих ланцюгів. Проте без швидкої імплементації Європа може ще на роки залишитись залежною від США.У п’ятирічній перспективі Європа цілком реально може досягти суттєвого прогресу у виробництві артилерійських снарядів, стрілецької зброї та окремих типів тактичних дронів. Вона також здатна консолідувати закупівлі в таких сферах, як баражувальні боєприпаси, і поступово зменшити залежність від американських постачань для конфліктів низької та середньої інтенсивності. Водночас у цьому ж періоді Європа й надалі залежатиме від американської логістики, ракетних систем і підтримки в галузі протиповітряної оборони.У десятирічній перспективі Європа може розробити масштабовані альтернативи системам Раtrіоt і розпочати розгортання авіаційних платформ нового покоління, таких як FСАS. Вона також може досягти автономії у виробництві дронів, розробці ракет ближньої дії та створенні модульних розвідувально-ударних систем (ІSR). Такі досягнення суттєво наблизили б Європу до оперативної самостійності. Водночас навіть за найоптимістичніших сценаріїв Сполучені Штати залишатимуться незамінним партнером у сфері високотехнологічних військових спроможностей — зокрема у стратегічних повітряних перевезеннях, бойовій інтеграції та ядерній безпеці.Показовою для перспектив європейської автономії є ситуація навколо програми F-35. Кількість поставлених літаків у рази менша за кількість замовлених, і виконання програми є чутливим до політичних рішень у Європі. Закупівлі F-35 можуть бути суттєво скориговані на користь простіших європейських моделей або дешевших автономних систем — відповідно до змін у збройових пріоритетах, що значною мірою формуються під впливом українського досвіду війни.Співпраця зі США в галузі оборонного виробництва, ймовірно, залишатиметься раціональним вибором і в довгостроковій перспективі. Водночас коригування пріоритетів уже зараз і перегляд закупівель у найближчі роки, швидше за все, призведуть у віддаленому майбутньому до глибокого заміщення американських озброєнь на користь європейських розробок.Додаткові ресурси, які Європа виділяє на переозброєння, майже напевно використовуватимуться для розвитку власних оборонних систем, за винятком критично необхідних закупівель — зокрема тих, доцільність яких підтверджено українським досвідом війни.  

Зазначив професор кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій, директор Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної інтеграції Ужгородського національного університету Ігор Тодоров в етері Еспресо. "Я думаю, що дійсно, можливо, якась непублічна конкуренція існує, хоча на публічному рівні зазначається про співпрацю, узгодження позицій. Певною мірою ініціатором може вважатися Макрон, і він хоче підвищити таким чином статус і роль Франції у світовій політиці, в європейській політиці. Велика Британія, яка не обмежена Європейським Союзом теж хоче зіграти власну роль. Ну і Німеччина теж. Але я хотів би повернутися до вад", - сказав професор Ужгородського національного університету.Водночас, попри те, що всі три країни є потужними в економічному плані та мають власні добре забезпечені збройні сили, Ігор Тодоров вважає, що у європейців є серйозна вада - це відсутність мотивації, адже вони звикли жити в мирі. "На мій погляд, існує дуже вагома вада, як відсутність мотивації. Європейські суспільства звикли жити в мирі. При чому під американською ядерною парасолькою, під парасолькою НАТО взагалі. Але питання, скажемо, мобілізації, внутрішньої мобілізації, мотивації для якихось дій, в тому числі відповідно про розмови щодо цієї місії на території України. Важко уявити, але в принципі можна уявити, які будуть реакції європейських суспільств, якщо будуть гинути люди. І це не виключено", - вважає він.Що таке Коаліція охочих і хто в неї входитьКоаліція охочих – це країни, які обіцяють Україні підтримку у війні з Росією та сприяння встановленню миру в Україні. Здебільшого вони заявляли про можливості надати Україні миротворчі війська, або принаймні допускали це. Про створення такої коаліції оголосив прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер за підсумками саміту 18 світових лідерів у Лондоні, що відбувся 2 березня 2025 року.Ініціатива має на меті зміцнити європейську підтримку України в умовах нестабільної політики США та створити основи для міцного мирного врегулювання, щоб покласти край російсько-українській війні. Її очолюють Велика Британія і Франція, до коаліції охочих також входять інші країни ЄС, сам Євросоюз, держави, що є не членами ні  НАТО, ні Євросоюзу. Чіткого переліку учасників коаліції немає, проте попередньо до неї можна зарахувати такі країни: Франція, Велика Британія, Німеччина, країни Балтії (Латвія, Литва й Естонія), Нідерланди, Швеція, Чехія, Іспанія, Данія, Румунія, Норвегія, Фінляндія, Туреччина, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші.Зокрема, 27 березня, у Парижі відбувся саміт Коаліції охочих, організований президентом Франції Емманюелем Макроном.

Таку думку висловив Ігор Тодоров, професор кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій, директор Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної інтеграції Ужгородського національного університету в етері Еспресо. "Я думаю, тут низка чинників спрацьовує. Я хотів сказати, що сам факт отаких кроків має безумовно позитивне сприйняття, але я б застережив, що не треба занадто покладатися на цю поки що не дуже оформлену коаліцію. Бо існує низка вад. По-перше, американські ченник, Європа, НАТО звикли покладатися на ядерну парасольку, і не лише ядерну. Ми знаємо, що традиційно командувачем Об'єднаних Сил у Європі завжди був американський чотиризірковий генерал", - зазначив він.Тому, на думку Ігора Тодорова, у Європі існує певна розслабленість через звичку в питаннях безпеки покладатися на Сполучені Штати Америки."Я б сказав, що ми чули про спроби створити якісь європейські сили в межах Євросоюзівської спільної політики безпеки та оборони. Але насправді ніколи не йшло до якихось конкретних кроків. Бо навіщо, якщо переважна кількість країн Європейського Союзу одночасно є країнами НАТО, і НАТО, як передусім безпекова організація, оці функції виконує. Але ми спостерігаємо зараз абсолютно турбулентні процеси стосовно ролі Сполучених Штатів, але поки що ми чуємо лише про наміри створити", - вважає професор.Що таке Коаліція охочих і хто в неї входитьКоаліція охочих – це країни, які обіцяють Україні підтримку у війні з Росією та сприяння встановленню миру в Україні. Здебільшого вони заявляли про можливості надати Україні миротворчі війська, або принаймні допускали це. Про створення такої коаліції оголосив прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер за підсумками саміту 18 світових лідерів у Лондоні, що відбувся 2 березня 2025 року.Ініціатива має на меті зміцнити європейську підтримку України в умовах нестабільної політики США та створити основи для міцного мирного врегулювання, щоб покласти край російсько-українській війні. Її очолюють Велика Британія і Франція, до коаліції охочих також входять інші країни ЄС, сам Євросоюз, держави, що є не членами ні  НАТО, ні Євросоюзу. Чіткого переліку учасників коаліції немає, проте попередньо до неї можна зарахувати такі країни: Франція, Велика Британія, Німеччина, країни Балтії (Латвія, Литва й Естонія), Нідерланди, Швеція, Чехія, Іспанія, Данія, Румунія, Норвегія, Фінляндія, Туреччина, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші.Зокрема, 27 березня, у Парижі відбувся саміт Коаліції охочих, організований президентом Франції Емманюелем Макроном.

Валерій Чалий: Стратегія для Європи зрозуміла, є питання тактики: реасеkееріng, реасеbuіldіng чи реасе еnfоrсеmеnt?Валерій Чалий, голова управління Українського кризового медіа-центру, Надзвичайний та Повноважний посол України.Європа прикидається, Європа бачить, що потрібно робити. Отже, стратегія в загальних рисах сьогодні відома, стратегія зрозуміла. Але є проблема розуміння тактичних дій. Наприклад, та ж дискусія щодо миротворчих сил як про компонент встановлення миру. В нашому випадку, коли є агресія країни до іншої країни, статут ООН передбачає застосування не реасеkееріng, реасеbuіldіng, а реасе еnfоrсеmеnt - примусу до миру. Зрозуміло, сьомий розділ статуту передбачає, що це буде прийнято Радою безпеки, і тоді всі країни мають на основі розписаних правил ООН діяти. Але оскільки ООН бездіяльна в цьому плані, Рада безпеки показала свою неспроможність через блокування Росії, слід створювати коаліцію, яка могла би бути коаліцією Реасе Еnfоrсеmеnt. І як з цим? Вже другий рік ми чуємо політичні дискусії, нарешті з’явились якісь деталі, але контингентів європейських як не було, так і немає. Тому дуже важливо: як правильні європейські задумки щодо джерел фінансування оборони, розвитку координації, взаємодії будуть лягати, по-перше, на інституційну спроможність ЄС, бо ж ми знаємо, що це складна бюрократична система, по-друге, на конкуренцію різних країн щодо замовлень зброї, по-третє, на бюджети, спільний бюджет ЄС, на таймінг прийняття рішень з фінансування і так далі. Тому, попри те, що сьогодні ми стали більш оптимістичними стосовно наших європейських партнерів, проблеми залишаються. І залишаються дуже конкретні питання.Чи усвідомлюють наші європейські партнери, що в дилемі концентрації ресурсів для своєї оборони, своїх кордонів та підтримки України дешевше, ефективніше і врешті-решт справедливіше буде задіювати свої можливості на території України вже сьогодні?  У нас вже є елементи спільного простору, але далі слід формувати їх разом в сфері оборони і безпеки, де Україна показує лідерство.На моє глибоке переконання у Путіна є велике бажання показати неспроможність НАТО реагувати, про що заявив генеральний секретар НАТО Марк Рютте.  Можливість застосування погроз силою, що також є порушенням статуту ООН, якщо ми його ще пам'ятаємо, є навіть вже  найближчого року.  Саме цього року та на початку наступного це вікно можливостей у Росії найбільш привабливе, і воно може бути навіть підсилене зупинкою вогню в Україні. Тож під час ще переговорів про мир в Україні може бути активізовано підготовку Росії до наступного тестування або вторгнення по суходолу в Європу. Це реальна загроза, яку розуміють оборона і розвідтовариства країн Європи. Але поки що немає динамічності, швидкості застосування засобів, немає розуміння до кінця тактики, як це треба зробити вже сьогодні. Тож байдуже, як буде називатись коаліція - рішучих, охочих, сміливих, це має бути коаліція дієвих країн. Тобто, реасе еnfоrсеmеnt – це не задіяння всього світу, це задіяння країн, які мають зброю, які можуть додати реальних компонентів, примусити супротивника до миру. В даному випадку – Росію, тому що Росія – агресор, Росія все порушила. І це треба робити негайно. Тренінгові центри, пілоти, ветерани на літаках, Міrаgе,  F-16, наші спільні оборонні виробництва в Україні і так далі. Тобто це все вже потрібно. Тому я прибічник ефективної тактики. Європейці мали б не забувати, що тактика передбачає насамперед підтримку України, а вже потім розбудову своїх спроможностей на 5-7 років вперед. Михайло Самусь: Хто і як розбудовуватиме оборонні сили Європи rрr.оrg.uаМихайло Самусь, директор Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk, співзасновник Консорціуму оборонної інформаціїЯкщо проаналізувати Jоіnt Whіtе Рареr fоr Еurореаn Dеfеnsе Rеdnеss 2030, який Єврокомісія видала як розуміння оборонної політики Європейського Союзу на даному етапі,  тобто до 2030 року, бачимо, що  це візійний документ, який визначає основні напрямки розвитку оборонної сфери. В ньому є бачення того, що Європі треба розбудовувати свої європейські оборонні сили або сили оборони. Це не оборонна промисловість, це саме європейські сили оборони, тобто Jоіnt Dеfеnsе Сараbіlіtіеs, які мають включати в тому числі, перш за все, стратегічні сили стримування Росії. Але чого не вистачає у Whіtе Рареr? Залишається запитання, хто це все буде реалізовувати. Знімаються обмеження дефіциту бюджету в усіх країнах ЄС, що дозволить залучити до 800 мільярдів євро за 4 роки. Це дає можливість розвивати такі напрямки, як протиповітряна протиракетна оборона, ракетні та артилерійські системи, штучний інтелект, квантові технології, кібер-радіелектронні засоби і багато іншого.  Але  якщо ми навіть маємо 800 мільярдів євро, хто цим буде займатися? Спроможностей одного єврокомісара просто реально не вистачить. Якщо це перевести на національний рівень, тобто кожна країна почне займатися реалізацією цих загальних спільних завдань, це буде той самий варіант, який спіткав інші проекти, що за останні 30 років започатковувались в Європейському Союзі і всі десь зникали зі зміною керівництва Єврокомісії.  В Європі поки що немає воєнно-політичного і військового командування, яке би займалося реалізацією стратегічного бачення. І в цьому головна проблема. Прикро, що в Європі поки що це питання навіть не озвучується. Водночас вселяє надію, що з’явилось більш чітке бачення мети та способів досягнення цієї мети коаліцією рішучих. Зокрема, досить чітко описав, що відбувається і що таке коаліція рішучих,  Президент Франції Еммануель Макрон.Перше. Сильна українська армія. Це конкретне завдання. Більш того, ми розуміємо, хто це буде реалізовувати: Україна. Україна чітко розуміє потреби оборони, і якраз Європі можна це донести дуже просто.Друге. Президент Макрон додає, що спільна франко-британська місія вирушає до Києва, щоб оцінити потреби і визначити, що можна зробити для підтримки війська України в майбутньому. Тут, мені здається, все зрозуміло: сили стримування, які не будуть розміщені на лінії зіткнення. Фактично він описує, чим будуть займатися оці сили стримування, навіть назва вперше з'явилася:  це не миротворчі сили, навіть не інфорсмент, а це саме сили стримування, і, очевидно, що стримування стосується Росії. Як агресія Росії буде стримуватись, поки що не зрозуміло, але, очевидно, якщо на першій лінії буде стояти сильна українська армія, ці підрозділи не лише проводитимуть тренування, а й  виконуватимуть певні військові завдання. Очевидно, буде створений якийсь орган колективний коаліцією рішучих щодо ситуації на лінії зіткнення, якщо цей режим припинення вогню буде встановлений. Третє:  це ширший поштовх до переозброєння Європи та представлення європейської точки зору, включаючи її вимоги на будь-яких мирних переговорах. Тут є політичний аспект: Макрон заявляє, що Європа має бути присутня на переговорах стосовно припинення вогню, тому що Європа відповідатиме за режим, дотримання режиму припинення вогню, контролю. І буде дивно виглядати, якщо американці з росіянами домовляються про щось, а Європу просто ставлять перед фактом,  Україну так само. Це заявка на те, що Соаlіtіоn оf Wіllіng може просто інституціалізуватися і заявити про себе як сила, яка може брати участь в таких переговорах. Як це може здійснюватися?  Є в Європі принаймні дві сили, які вже готові, маю на увазі військові. Це Jоіnt Ехреndіturе Fоrсеs, де беруть участь Великобританія, країни півночі, тобто Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія і Швеція, Балтійські країни, Естонія, Латвія, Литва і Нідерланди. Це військовий формат, який в основному передбачає наземний компонент. А ще є цікаве воєнно-політичне угруповання, про яке ми нечасто говоримо: Соmbіnеd Jоіnt Ехреndіturе Fоrсеs, створені в 2010 році Францією та Великобританією. Вони мають наземний, морський, повітряний та логістичний компонент, тобто розвідку і все інше. На мою думку, реальним є формування коаліції рішучих саме на базі Соmbіnеd Jоіnt Ехраnsаry Fоrсеs та Jоіnt Ехраnsаry Fоrсеs з додаванням інших країн. Якісь з цих країн нададуть війська, якісь - фінанси, якісь  авіацію, розвідувальну супутникову підтримку і так далі. Тобто, Сили оборони України це ядро європейської армії, франко-британська коаліція плюс коаліція рішучих може підтримати цю основу, а далі формувати спільну європейську армію, що на рубежі 2030 року, можливо, дійсно і буде створена.Олексій Їжак: "Стратегія дикобраза" потребує опрацювання та модифікації з боку України Фото: rаdіоsvоbоdа.оrgОлексій Їжак, експерт Національного інституту стратегічних досліджень, співзасновник Консорціуму оборонної інформаціїЄвропейці сьогодні усвідомлюють той малюнок війни, який нині є. "Стратегія Дикобраза" насамперед передбачає невеликі озброєння, протитанкові ракети, протизенітні ракетні комплекси проти набагато потужнішої армії, тобто, тактику великої кількості порізів або ж укусів. Але вона грає проти великого, грубо кажучи, слона, і слоном уявляються, скажімо, великі угруповання з бронетанкових колон, як це було у 2022 році. Читайте також: Європа має створити власні збройні сили, здатні вести бойові дії без участі США, - Микола Княжицький Але сьогодні все-таки війна в Україні зовсім інакша. І тут не зовсім працює аналогія з тим же Тайванем. Там дуже велика асиметрія:  130 тисяч тайванського війська проти кількох мільйонів народної армії Китаю, у нас все ж таки інакше - 800 тисяч проти мільйону-півтора, це не той випадок, коли дають на себе напасти, щоб потім розірвати ворога зсередини.  У сучасному балансі засобів нападу і оборони росіяни можуть робити дешевші ракети і більше, ніж ми можемо отримати,  дорожчі ракети проти повітряної і протиракетної оборони. І якщо не мати інструменту для ударів по Енгельсу, так, щоб за один одномоментно знищувати виробництва засоби нападу росіян на місяць-два, це не працюватиме. Звісно, не маю на увазі, що ця стратегія, прописана в Європі для нас, суперечить нашій стратегії стримування, як ми її бачимо і намагаємось розвивати. Але очевидно, що вона вимагає опрацювання та модифікації з нашого боку. Важливо розуміти, що немає жодної історичної моделі, яку можна просто взяти і сказати, що це наше. Тож маємо її модернізувати і доповнити власними інструментами: тими інструментами, які нам пропонують, які ми можемо створити, та які є на безпековому ринку. Наприклад, експедиційні багатонаціональні сили.  Це було створено саме в такому варіанті, багатонаціональному для Північної Європи, з початком російської агресії 2014 року, коли відбулась окупація Крима і з’явились ініціативи для створення безпеки східного флангу НАТО. Сполучені Штати запустили більш широкі механізми, а британці ініціювали систему, яка дозволяє реагувати на низький рівень загрози, навіть на гібридні загрози і на початок такої ситуації, як окупація Криму. Умовно кажучи, те, що Сполучені Штати створювали у Східній Європі це на більш жорсткі варіанти. Для того ж, щоб перейти від ситуації миру до ситуації широкомасштабної війни потрібні сходинки такої ескалації. От на цих сходинках ескалації у Східній Європі були створені експедиційні сили, потім наземні бригади та підрозділи патрулювання повітря. Але зрештою все це спирається на велику ядерну стіну, яка є в Європі, за сприяння Сполучених Штатів була принаймні. Бо з іншого боку, є така ж ядерна стіна російська. Тож чого тепер бракує, це те, що  британці називають бекстопом: велика ядерна стіна, в яку все впреться, якщо станеться велика ескалація. Сьогодні у Росії вікно можливостей:  Сполучені Штати йдуть з Європи, нові інструменти не створені. І невідомо, як все працюватиме на сходинках ескалації, коли задіюватимуться національні сили, скажімо, в Балтії, потім експедиційні сили, потім американські бригади, а потім вже сили ядерного стримування, якщо Сполучених Штатів не буде. А ще коли не буде українського війська, або якщо українське військо припинить опір через припинення вогню або буде роззброєне на вимогу Росії. Тому у європейців справді велика проблема, як це зібрати все до купи і якою має бути остаточна опора, якщо немає американської ядерної стіни. Відтак, бачимо, як і британці, і інші країни намагаються зберегти американську присутність. Дійсно, можна утримати ситуацію від великої ескалації, але є ризик того, що найближчим часом Росія намагатиметься перевірити, як працюють ці сходинки ескалації не тільки в Україні, а й в інших країнах. Звісно,  є велика небезпека, оскільки невідома роль Сполучених Штатів. А от в  тому, що не стосується ядерної зброї,  всі інструменти в Європі для великої війни є і їх можна зібрати.Довідково.Організатор круглого столу - Консорціум оборонної інформації, який обʼєднує аналітиків з українських та міжнародних дослідницьких центрів: ⁠Національного інституту стратегічних досліджень,⁠ ⁠Інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss, ⁠Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, ⁠Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk та інших. Консорціум займається підготовкою аналітичних матеріалів для державних органів, допомагаючи ухвалювати стратегічно важливі рішення для оборони країни. 

Еспресо пояснить, чи готові ці автономні війська вийти за межі свого мандату та стати майбутнім гарантом безпеки України. Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (СDІ), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації, та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики. Як виникли та розвинулися Об’єднані експедиційні сили Об’єднані експедиційні сили (Jоіnt Ехреdіtіоnаry Fоrсе, JЕF), створені у 2014 році за ініціативи Великої Британії, стали відповіддю на російську агресію проти України, що розпочалася з анексії Криму. Ця коаліція високої готовності об’єднала країни Північної та Східної Європи для швидкого реагування на загрози, як традиційні військові, так і гібридні. Спочатку JЕF фокусувалися на захисті Балтійського регіону та Арктики, але повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році підштовхнуло коаліцію до ширшої ролі в європейській безпеці. На відміну від НАТО, JЕF діють автономно, що дозволяє уникати бюрократичних затримок Альянсу, зберігаючи при цьому тісну координацію з його структурами. Сьогодні коаліція налічує десять країн, серед яких ключові учасники — Велика Британія, країни Балтії, Скандинавії та Нідерланди, а загальна чисельність сил становить близько 37 500 осіб. Відношення військових: 17 тис. - британці, 5 тис. - шведи, 5 тис. - фінляндці, 4,5 тис. - норвежці, 3,5 тис. - нідерландці, 2 тис. - данці, 1,8 тис. - литовці, 1,5 тис. латвійці, 1,2 тис. - естонці, також входить розвідка Ісландії. Можливості та операційна гнучкістьJЕF вирізняються гнучкою моделлю розгортання: країни-учасниці надають сили залежно від потреб конкретної місії, а рішення ухвалюються консенсусом лише серед зацікавлених держав, а не всієї коаліції. Велика Британія забезпечує основне командування через штаб у Нортвуді, тоді як інші країни, такі як Латвія, Естонія, Литва, Норвегія та Швеція, підтримують регіональні бази та спеціалізуються на морській безпеці, гібридній війні та арктичних операціях. Наприклад, шведський острів Готланд став центром протидії кіберзагрозам, а данський Борнхольм відіграє ключову роль у стримуванні російського флоту в Балтійському морі. Читайте також: Війна за острів Готланд: як Швеція готується до можливого конфлікту з Росією. ПояснюємоЩорічні навчання, такі як Ваltіс Рrоtесtоr (4 000 учасників у 2024 році) та Nоrdіс Rеsроnsе, демонструють високу взаємосумісність сил JЕF з НАТО. Після 2022 року коаліція посилила присутність у Балтії, розгорнувши багатонаціональні батальйони та активізувавши морське патрулювання для захисту критичної інфраструктури від російських диверсій. Фінансування JЕF не централізоване — країни самостійно виділяють ресурси, причому у 2024 році витрати склали приблизно 5,5% сукупного оборонного бюджету учасників. Мова йде про €85 млрд, 60 з яких виділила саме Велика Британія.Читайте також: Кабельні диверсії: російський слід у пошкодженні критичної інфраструктури Балтійського моряJЕF і НАТО: співпраця та автономіяХоча JЕF тісно інтегровані з НАТО, бо всі учасники є членами Альянсу, їхня автономія від командних структур НАТО дозволяє оперативно реагувати на кризи без необхідності консенсусу 32 членів. JЕF доповнюють механізм посиленої передової присутності (еFР) НАТО, забезпечуючи швидке підсилення сил у разі ескалації. Наприклад, британські, данські та нідерландські підрозділи JЕF регулярно тренуються разом із бойовими групами еFР у країнах Балтії. Водночас коаліція не залежить від США, що робить її потенційним інструментом європейської безпеки в умовах зменшення американської участі в НАТО за президентства Дональда Трампа. Цікаво те, що з моменту приєднання Швеції та Фінляндії до JЕF у 2017 році їхній статус відрізнявся від статусу інших учасників, оскільки вони тоді ще не були частиною Альянсу. Однак з моменту ухвалення рішення про вступ до НАТО у 2022 році до офіційного приєднання (Фінляндія – квітень 2023 року, Швеція – березень 2024 року) JЕF відігравали роль перехідного механізму гарантій безпеки, наданих цим країнам Великою Британією.Чи може Європа відправити JЕF в Україну: яка їхня роль Країни JЕF відіграють провідну роль у допомозі Україні: у 2025 році вони загалом планують виділити €12 млрд на військову підтримку, що становить значну частину європейської допомоги. У рамках британської операції Іntеrflех підготовку пройшли понад 50 тисяч українських військових, а у 2024 році Україна вперше долучилася до навчань JЕF. Коаліція також має потенціал для швидкого розгортання сил, обміну розвідданими та протидії гібридним загрозам — усе це відповідає потребам України в умовах війни з Росією. Читайте також: Армія зразка НАТО: де українські воїни навчаються за кордоном Однак Об’єднані експедиційні сили не мають мандату на пряме розгортання в Україні, а їхній фокус залишається переважно на Балтії та Арктиці, а не на Чорноморському регіоні. Це головна проблема з їхнім потенційним розміщенням в Україні у разі мирного договору з Росією. Тому ідея розгортання JЕF в Україні як частини європейських гарантій безпеки викликає як інтерес, так і сумніви. З одного боку, гнучкість і швидкість коаліції роблять її чудовим інструментом для стримування російської агресії. У разі гібридної ескалації JЕF могли б оперативно підтримати Україну, вигравши час для мобілізації ширших сил НАТО чи ЄС. Наприклад, британське лідерство та досвід боротьби з гібридними загрозами могли б допомогти захистити українську інфраструктуру від диверсій чи кібератак. З іншого боку, є суттєві перепони. JЕF не мають механізму автоматичної реакції, подібного до статті 5 НАТО, а їхня діяльність залежить від політичної волі країн-учасниць, які можуть не погодитися на пряме втручання в Україні через ризик ескалації з Росією. Крім того, географічний фокус коаліції не охоплює Чорне море, що знижує її ефективність у цьому театрі дій. Для розгортання в Україні JЕF потребували б розширення мандату, чіткіших зобов’язань і, можливо, інтеграції з іншими європейськими структурами, що могло б підірвати їхню ключову перевагу — оперативну автономію, яка могла б також загрузнути в європейській бюрократії. Наразі питання розгортання європейських сил в Україні є дискусійним. У Парижі вже пройшло кілька раундів переговорів і фінального рішення ще немає, як і немає поки дієвих механізмів перемир’я в російсько-українській війні. Президент України Володимир Зеленський після завершення зустрічі 27 березня з європейськими лідерами у Парижі заявив, що "потрібен один чіткий план". А це значить, що єдиного бачення серед Коаліції охочих відправити війська в Україну поки бракує. "Які країни будуть залучені на землі, у небі та на морі в Україні? Де саме ці сили будуть розміщені? Якою буде чисельність і структура цих сил? Якими будуть їхні процедури реагування у разі виникнення загрози? Коли наша коаліція фактично розгорне сили в Україні – коли почнеться перемир’я чи коли війна повністю закінчиться й буде досягнуто врегулювання?" – ставить багато питання президент Зеленський, які ще потребують чимало обговорення, тому він запросив в Україну "невелику групу" військових представників Європи, щоб разом "розробити план".Президент Макрон після цієї зустрічі анонсував відправку "франко-британської команди" до України для роботи із українськими Збройними силами, ймовірно, для розробки цього єдиного плану щодо європейських військ в Україні. Сам же Макрон пропонує відправити "сили стримування" в певні стратегічні місця в Україні після досягнення перемир’я, заявляючи, що Росія не має впливати на це. Натомість Кремль неодноразово заявляв, що проти сил Альянсу в Україні, бо це "загрожує прямим зіткненням РФ із НАТО".Тож, повертаючись до Об’єднаних експедиційних сил (JЕF): вони довели свою ефективність як гнучкий інструмент безпеки в Північній та Східній Європі, здатний швидко реагувати на загрози та доповнювати НАТО. Їхня роль у підтримці України вже значна, але перехід до прямого розгортання військ потребував би серйозних змін у структурі та стратегії коаліції. JЕF могли б стати частиною ширшої системи європейських гарантій для України, наприклад, як сили швидкого реагування на гібридні загрози, але для цього необхідна політична воля та інституційні реформи серед всіх учасників. Наразі ймовірність відправки саме JЕF в Україну залишається низькою через обмежений мандат і регіональну орієнтацію структури, однак їхній потенціал у стримуванні Росії не варто недооцінювати. Читайте також: Тінь переговорів чи військова невдача: чому Україна виходить з Курщини. Пояснюємо

Про це він розповів в етері Еспресо. "Треба розуміти, що це абсолютно нормальна групова динаміка. Коли є хтось, хто йде на пів кроку попереду - як-от Кая Каллас чи інші наші запеклі друзі, які рішуче підтримували Україну з перших днів, - вони пробивали цю стіну. Але потім, коли це вже стає нормою й усі декларують необхідність рішучих дій, ці першопрохідці починають здаватися тіньовим докором для решти. Через це до них може виникати певне роздратування та навіть звинувачення в тому, що вони вже є частиною проблеми. Адже ситуація всім зрозуміла, проте рівень готовності різний, а рівень потреб все одно зашкалюючий. І тому ми бачимо, як "Коаліція рішучих" з одного боку переймає ті самі тези, які раніше висловлювали Кая Каллас та інші друзі України, такі як Боррель чи інші європейські топ-політики — чинні або відставні. Вони засвоюють ці ідеї, присвоюючи їх собі", - зазначив він.Олег Саакян зауважив, що це абсолютно нормальний процес перетікання ідей і перехоплення лідерства. Тим паче що, за його словами, нині активний і суб’єктний Брюссель стає певною проблемою для низки європейських столиць."По-перше, Трамп повністю ігнорує Європейський Союз. Його команда діє за принципом "розділяй і володарюй", спілкуючись лише з окремими європейськими столицями та розділяючи їх на тих, з ким спілкуються і тих, кого повністю ігнорують. Але Брюссель просто не помічають, не проводить зустрічей із його представниками, включно з пані дер Ляєн, з якою досі не відбулося ні зустрічі, ні спілкування, і з відомством так само. По-друге, є внутрішньоєвропейський аспект. Каю Каллас звинувачують у тому, що її нібито непримиренність призводить до того, що Сполученим Штатам не вдається активізувати діалог. Друге - це внутрішньоєвропейська. Париж перетягує на себе ковдру, щоб стати безпековою столицею Європейського Союзу, конвертувати це в політичну столицю Європейського Союзу, маючи, зокрема, гравця зовні в пас у вигляді Лондона, який легітимізує цю роль виключності ролі Парижу. Німеччина шукає своє місце під сонцем і фактично претендує на роль Міністерства оборони ЄС - займатися забезпеченням військово-промислового комплексу, спроможностей, інфраструктури. І єдина країна, яка зараз спромоглася виділити 500 плюс мільярдів на те, щоб займатися переозброєннями, зокрема, в кооперації з іншими державами, не тільки для себе", - сказав політолог.На його думку, ні Берлін, ні Париж не зацікавлені в сильному Брюсселі. Який за часів Жозепа Борреля після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну перетягнув на себе цю ковдру. "Пам'ятаємо, як Боррель навіть Європейський фонд миру використовував для закупівлі снарядів, спромігся звести всю європейську силу, спираючись на східний фланг, зокрема на Балтійські країни, на Скандинавію з півночі, на частину центральної Європи, він перетягнув зовнішню політику і безпекову політику в Брюсселі. Це викликало просто печію в Парижі і Берліні, які втратили це. Я вже не кажу про Рим так само, який також це не дуже влаштовує. І тому зараз бачимо внутрішньоєвропейську боротьбу проти ініціатив Брюселю. По суті їх хочуть виконувати, але хочуть, щоб це асоціювалося з цими столицями, і щоб це були національні пропозиції, а не позиція згори прийнята в Брюсселі, як делегування частини суверенітету центральноєвропейським органам влади", - вважає Олег Саакян.17 березня Каллас оголосила про наміри блоку надати Україні військову допомогу в розмірі 40 млрд євро.Італія, Франція і Словаччина наполягли на м'якшій версії плану Каллас щодо допомоги Україні.19 березня Каллас заявила, що Україна буде частиною нової оборонної ініціативи ЄС на 150 млрд євро. Гроші мають бути використані насамперед на компоненти зброї, вироблені в ЄС та Україні.27 березня повідомлялось, що Глава зовнішньополітичного відомства ЄС Кая Каллас зіткнулася з критикою в перші місяці своєї роботи. Посадовці пригадують занадто агресивні висловлювання проти Росії та конфронтацію з адміністрацією США.Що таке Коаліція охочих і хто в неї входитьКоаліція охочих – це країни, які обіцяють Україні підтримку у війні з Росією та сприяння встановленню миру в Україні. Здебільшого вони заявляли про можливості надати Україні миротворчі війська, або принаймні допускали це. Про створення такої коаліції оголосив прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер за підсумками саміту 18 світових лідерів у Лондоні, що відбувся 2 березня 2025 року.Ініціатива має на меті зміцнити європейську підтримку України в умовах нестабільної політики США та створити основи для міцного мирного врегулювання, щоб покласти край російсько-українській війні.Назву коаліції "придумав" президент Чехії Петр Павел. Перед самітом у Лондоні він закликав до створення "широкої коаліції охочих" покласти край російському вторгненню в Україну.11 березня 2025 року в Парижі на перемовинах щодо створення міжнародних сил безпеки для України, які підтримуватимуть мир у разі набуття чинності угоди про припинення вогню, зустрілися представники служб безпеки 30 країн.15 березня Стармер провів віртуальну зустріч із лідерами країн Європи та країн Співдружності, щоб зібрати "коаліцію охочих" розглянути варіанти створення "сил безпеки", які можуть розгорнути на території України, щоб стримати відновлення російських атак у разі укладення угоди про припинення вогню. Кір Стармер за підсумками зустрічі зазначив, що коаліція охочих відкинула підхід Путіна "так, але" до припинення вогню в Україні.Ініціативу очолюють Велика Британія і Франція, до коаліції охочих також входять інші країни ЄС, сам Євросоюз, держави, що є не членами ні  НАТО, ні Євросоюзу. Чіткого переліку учасників коаліції немає, проте попередньо до неї можна зарахувати такі країни: Франція, Велика Британія, Німеччина, країни Балтії (Латвія, Литва й Естонія), Нідерланди, Швеція, Чехія, Іспанія, Данія, Румунія, Норвегія, Фінляндія, Туреччина, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші.26 березня, президент України Володимир Зеленський прибув із візитом до Франції. У Єлисейському палаці він провів зустріч із французьким лідером Емманюелем Макроном.