Search trend "Україна канаду"

Таку думку він висловив в етері Еспресо. "Трамп себе вважає майстром укладання будь-яких угод. Але проблема Трампа в тому, що він вийшов з бізнесу, при чому великого бізнесу. Я би навіть сказав дещо специфічного. Це будівельний бізнес, а найважливіше - гральний бізнес. І от Трамп не просто вийшов з цього бізнесу, він там був доволі успішний, він мільярдером став. І він вважає, що ті методи і ті способи ведення діалогу, розмов, тиску, які були притаманні усю його бізнес-кар'єру, можна застосовувати в міжнародній політиці. І він щиро не розуміє, що ж він не те робить, якщо він це робить правильно, як уже звик робити. Завдяки чому він став мільярдером, і це чомусь не працює", - зазначив він.Читайте також: Є два сценарії продовження подій: Портников про розмову Трампа з ПутінимНа думку Сергія Тарана, президент США Дональд Трамп вірить, що можна домовлятися з Путіним, пропонуючи йому гроші або вигідні угоди. У світі Трампа все можна поміряти грошима, і все можна вирішити, якщо зторгуватися."З одного боку, не так і погано, тому що, якщо політик розуміє, що його мотивує, що головне для нього в житті, то тоді з ним легше домовитись, бо його можна прогнозувати. Ну, наприклад, от у Путіна немає головної мотивації гроші, там інше, що живе в голові, це набагато гірше для всього світу. Але з іншого боку, Трамп, маючи лише отакий один інструмент - гроші, не може, зрозуміти усю складність міжнародної політики. Тому він намагається, я навіть не виключаю, що він щиро намагається зторгуватися, грошима зторгуватися, як це не цинічно звучить. Але в нього не виходить. І це одна з причин, чому він так обережно ставиться до будь-яких інших інструментів у світовій політиці. Він їх просто до кінця не розуміє і не знає", - сказав політолог.Для Дональда Трампа зрозуміли є гроші, тарифи, бо це для нього також гроші насамперед. А от уже складна геополітика, створення союзу, чи якихось безпекових блоків, розуміння, що таке баланс влади та різні режими, це вже для для нинішнього президента США складні речі. Читайте також: Європейські лідери спочатку були здивовані, а потім шоковані: дипломат Безсмертний про розмову Трампа і Путіна"І ще існує одна причина, чому для Трампа дуже важко застосовувати інші інструменти. Трамп дуже багато наобіцяв під час виборчої кампанії і вже будучи президентом. Він обіцяв приєднати Канаду, він обіцяв приєднати Гренландію, він обіцяв купити Сектор Гази і забудувати його. Він обіцяв позбавити Іран ядерної зброї. І я так можу багато продовжувати, можу і Панамський канал згадати, і багато що ще. І от якщо ми подивимося на перелік тих обіцянок і намірів, які робив Трамп, то ми побачимо, що замороження російсько-української війни виглядає найреалістичніше, якщо порівнювати з іншими його обіцянками. І тому Трампу здається, що от ще трошки і в нього буде успіх. А йому цей успіх дуже потрібен, тому що в нього жодного успіху, який він обіцяв під час виборчої кампанії, так і немає. Тому йому от і здається, що ще одна розмова з Путіним, ще от трішечки, от трішечки і все вдасться. А Путін це розуміє, і він йому дає ці крихти надії", - зауважив Сергій Таран.19 травня президент США Дональд Трамп провів телефонну розмову з російським диктатором Володимиром Путіним. Трамп заявив, що Росія та Україна негайно розпочнуть переговори щодо припинення вогню та завершення війни. Також президент США поговорив із Зеленським.

Його вірші читають під обстрілами, його пісні звучать у бомбосховищах. Він міг обрати будь-яке місто світу, але вирішив залишитися в рідному Харкові.Служить у Збройних силах і волонтерить, та між тим влаштовує зустрічі з читачами і концерти в Україні та за кордоном. Сьогодні ми говоримо з письменником, перекладачем, музикантом, волонтером, військовим Сергієм Жаданом. Сергій Жадан - український письменник, музикант, волонтер, військовослужбовець. Народився в місті Старобільськ на Луганщині. Його батько працював водієм і був членом комуністичної партії, хоча й не мав відданої прихильності до комунізму.Сам Сергій навчався у початкових класах українською мовою, а в старших перейшов до російськомовної гімназії у Старобільську. У 1991 вступив до Харківського Національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди на українсько-німецьку філологію. У 1997 році Жадана обрали віце-президентом Асоціації українських письменників.Від 2000 по 2004 рік працював викладачем кафедри української та світової літератури в Харківському національному педагогічному університеті, але звільнився через політичну ситуацію і бажання зайнятися літературною та громадською діяльністю. Автор романів "Депеш Мод", "Ворошиловград", поетичних збірок "Цитатник", "Ефіопія" та інших. Зараз його твори одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені 13-ма мовами.Під час Помаранчевої революції 2004 року Жадан був комендантом наметового містечка у Харкові. Він також активно брав участь у подіях Революції гідності і дістав травми під час захисту Харківської ОДА 1 березня 2014 року. У 2000 році у Харкові заснували рок-гурт "Собаки в космосі", який виконував пісні на вірші Сергія Жадана.Від 2008 музиканти виступають під назвою "Жадан і собаки", а у 2017 письменник став фронтменом гурту "Лінія Маннергейма". Активно допомагає фронту як волонтер, а у 2024 році вступив до лав ЗСУ. Отже, вітаю вас, пане Сергію, у нас в гостях. Рада бачити. І перше моє запитання, воно пов'язане з одним рядком вашої біографії. У вас скоро буде річниця, як ви у війську. Так, скоро.І що? І як враження? Тімоті Снайдер, американський історик, сказав, що Жадан має бути не з гвинтівкою, а з Нобелівкою. Ну, я не з гвинтівкою, насправді-то, але і без Нобелівки. А Тімоті дуже вдячний за слова підтримки, але мені здається, всі українці не мали би зараз бути з гвинтівками, з автоматами в окопах, а мали би займатися своєю країною. Але в нас війна і відповідно, мені здається, що мобілізуватися - це справа честі і обов'язку.Ми з друзями, частина нашої команди "Жадан і собаки" мобілізувалися минулого року. Несемо службу в 13-й бригаді Національної гвардії України "Хартія". Зараз це корпус, ми розрослися, тому роботи дуже багато. Я не на бойовій посаді, одразу випереджаючи хейтерів, які будуть говорити, чому я в студії, а не в окопі. Я не на бойовій посаді, я комунікаційник, несу службу в С9, секція цивільно-військового комунікування. Власне, я роблю свою роботу.Сергій Жадан, Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаn Ви згадали хейтерів, але хейтери раніше казали, чому Жадан не у війську. Тепер Жадан у війську і все одно будуть щось говорити.Ну, хай, то їхня така робота.Це весь час одні і ті самі люди? Слухай, це ж дуже часто не ті люди, це боти. Але я не знаю, хто це, насправді. Воно впливає на вас, цей хейт? Та ні. Бачите ж, от несу службу далі.Як це змінило ваше життя?Ну, ти вже собі не належиш великою мірою, тому що так чи інакше, ти належиш Національній гвардії. Все-таки контракт є контракт. і навіть попри те, що я зараз дійсно не в окопі, все одно мій командир знає, що я зараз у вас в студії. То, ну, це служба. А поїздки за кордон? Їх немає, поїздок за кордон. Я в останнє за кордоном був два роки тому, здається. Але ви, коли їздили за кордон, ви там говорили від імені України.Ну, зараз, я думаю, є кому говорити. У нас велика кількість митців, які можуть виїжджати, зокрема жінок поеток, акторок, співачок. Я думаю, вони можуть це зараз робити не менш переконливо і не менш успішно, ніж би це робили митці-чоловіки. Вони це робили і раніше, та і зараз хай роблять. Але вас кличуть за кордон? Так, постійно. І що, ви відмовляєтесь? Ну, зараз я на службі, я зараз і не поїду.Ну то чекайте, таке буває, що виїжджають.Послухайте, я не служу ще року, в мене дуже багато роботи тут. Справді багато роботи, я не кокетую, і служба забирає фактично весь час зараз. Ми поговоримо ще про цю вашу роботу, але я все-таки повернуся знову до вашого волонтерства. Наскільки зменшилися, чи можна так сказати, обороти волонтерські обороти Сергія Жадана, як він пішов у військо? Чесно, вони збільшились. У мене тепер є можливість, як у військовослужбовця, як у представника бригади "Хартія" звертатися напряму до представників великого бізнесу, громад територіальних, до міських голів, до голів обласних військових адміністрацій. Тому що я тепер представляю не просто себе як громадянина, я представляю свою бригаду, свій підрозділ, свій корпус і, відповідно, це зовсім інший рівень співпраці, зовсім інший рівень взаємодії і, повірте мені, це зовсім інші суми.Тому що я зараз забезпечую не просто свій фонд, який потім розподіляє кошти, як це було до минулого травня, а зараз я забезпечую свою бригаду і, відповідно, це зовсім інша механіка співробітництва. І це зовсім інша цифра, насправді. Я думаю, це, знову ж таки, якщо ми знову згадуємо про хейтерів, бо багато людей не розуміють, як це відбувається. Вони думають, що волонтерство - це закупівля там якогось шолома чи бронежилету. Це теж дуже важливо, це дуже потрібно і таке волонтерство далі є.Люди забезпечують своїх рідних, близьких, але в основному зараз волонтерська діяльність трансформувалася, і вона діє і здійснюється або через великі фонди, такі як "Повернись живим" або фонд Сергія Притули, з яким ми активно працюємо, і з Тарасом Чмутом активно працюємо. Або ж підрозділи, бригади, які мають комунікаційну службу, мають проєкти, от як наша бригада, наприклад. Вони працюють напряму із представниками бізнесу, з представниками міської місцевої влади. Це сьогодні так працює. Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnЧи ви рахували, скільки грошей ви, як волонтер, і зараз вже як військовий зібрали? Ні, я не рахував. Ну, це дуже важко. Тому що іноді от передають тобі коробку турнікетів. Ти їх не купував, але саме через тебе їх передали бригаді. То і відповідно, як це рахувати? Ну, насправді, це не так важливо. Головне, щоби бригада була забезпечена, щоби бійці були убезпечені, щоби у всіх все було, аби не було потреб у якихось елементарних речах, щоб була зброя, щоб було спорядження, щоб було харчування, щоб було медичне забезпечення, ну і так далі. Це все велика машина, яка потребує величезних, колосальних коштів, ресурсів. Ну, але якщо це приносить результат, якщо бригада виконує свою роботу, і якщо при цьому мінімальні втрати, то значить ми свій хліб їмо недаремно.А з-за кордону ще допомагають? Так, постійно.Це ваші прихильники? Ну, це по-різному буває. Часто це особисті зв'язки, та ті люди, які допомагали раніше, і зараз теж допомагають. Оскільки я в "Хартії", то вони допомагають безпосередньо їй. Вони знають, де буде та машина, яку вони передадуть, де буде той РЕБ, який вони передадуть, де буде ще щось. Це вчора викладав пост, де розповів, що ми звернулися до організації в Німеччині, попросили їх купити кілька РЕБів.Вони передали кошти, ми замовили харківським виробникам, вони виготовили ці РЕБи, ми їх передали на наш підрозділ. Тобто якась така співпраця. Сергій Жадан і Валерій Залужний, Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаn"Хартія" займає зараз все місце у вашому серці? Ну, все місце у моєму житті, в моїй голові. Слухайте, це вже не робота, це дійсно частина життя. Тому що одна річ, коли ти допомагаєш підрозділу, знаходячись ззовні, а ми з друзями "Хартію" підтримували від моменту її створення. Я, власне, і назву "Хартія" вигадав.Інша річ, коли ти знаходишся всередині, ти вже особисто знаєш сотні бійців, сотні сержантів, десятки офіцерів, коли ти з ними проходив БЗВП, коли ти з ними був на полігонах, коли їздиш постійно в розташування, бачиш, де вони несуть службу, де вони воюють, то, відповідно, це зовсім інший рівень включеності і зовсім інший рівень якоїсь відповідальності. Тому що це вже дійсно як велика родина. Ми багато, знову ж таки, як комунікаційники працюємо і підтримуємо нашу патронатну службу.Це служба, яка займається нашими пораненими хлопцями, дівчатами, родинами поранених та загиблих. І, відповідно, це теж про пам'ять, про повагу, про взаємозв'язок. Це про те, що бригади - це не просто 5 тисяч людей, ситуативно об'єднаних контрактами чи мобілізацією. Це про те, що ми справді намагаємося створити середовище однодумців, людей, які можуть один на одного спертися, один одному допомогти. Відповідно, ми намагаємося так і працювати. А ваші побратими, чи від них ви коли-небудь чули, або десь може там за спиною чули, мовляв "о, вояка, а гвинтівка ж в руках не тримає, з нами в окопі не сидить"?Ну в очі не говорили, можливо так і думають, я не знаю. Я чув інше, наприклад, мені нещодавно один із комбатів сказав, що багато іноземців, які йдуть в "Хартію", йдуть тому, що знають про неї саме із медійного поля.Тому що "Хартія" на слуху, тому що "Хартія" присутня, про "Хартію" багато говорять, і відповідно для них був якийсь рекламний подразник. Вони на нього зреагували, прийшли в бригаду і не шкодують. Я знаю, що в "Хартії" дуже багато уваги приділяють тому, щоб з бійцями говорити про історію. Я підозрюю, що є частина глядачів, які скажуть: "Як знання історії нам допоможе перемогти у війні чи вбити росіян, які прийшли до нас?" Ну, напряму, мабуть, ніяк. А опосередковано, безперечно, допомагає."Хартія" намагається створювати середовище людей, які постійно займаються самоосвітою, які виявляють свої лідерські якості, тому що, от ми коли говоримо про натівські стандарти, багато хто думає, що це про якусь натівську уніформу і натівську зброю. Безперечно, зброя - це дуже важливо, це ключовий момент, але це так само натівський стандарт - це зовсім інший спосіб комунікування. Це про те, що кожен може бути лідером. Це про те, що є, наприклад, сержантський склад, сержантський корпус, який перебирає на себе роль цих лідерів, посередників між офіцерами і бійцями. І це про те, що бійці теж повинні постійно вдосконалюватися, отримувати освіту, навчатися і не зупинятися в цьому розвитку.Тобто, армія - це не помиральна яма, це простір реалізації, це великий соціальний ліфт, який може дати тобі можливість реалізуватися. Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnНу, але тим не менше, все одно є таке, що певні бригади мають таку славу, що там тебе точно відправлять на вірну смерть.Слухайте, ну я не знаю таких бригад, де точно тобі скажуть, що тебе відправлять на обов’язкову смерть. Давайте, знову ж таки, будемо об'єктивні. Про військо існує дуже багато стереотипів, часто вони неправдиві, часто вони шкідливі, часто вони антидержавницькі. І дуже часто ці стереотипи вкидаються в наш інформаційний простір не українцями, вони вкидаються нашим ворогом. Відповідно, те, що частина українців їх радо підтримує, підхоплює і поширює, ну, це вже питання до нас самих, але це теж можна багато чим пояснити. Насправді зрозуміло, що Сили оборони різні. Є різні бригади, різні роди військ, різні командири, і тут людський фактор теж багато значить і багато важить.Але, знову ж таки, мені здається, тут не треба мірятися хто кращий, хто гірший. Мені здається, що якщо той чи інший підрозділ має якийсь позитивний досвід, то ним треба ділитися. От, наприклад, "Хартія" справді багато в чому інноваційна. Я не говорю, що ми найкращі, я не говорю, що ми маємо себе протиставляти іншим підрозділам. Зовсім ні, але є якісь такі речі, які ми активно впроваджуємо, на яких ми робимо акцент, зокрема от планування операцій, планування будь-якої бойової дії. У нас це поставлено просто дуже професійно, і це визнає як вище керівництво, так і командири інших бригад, які до нас регулярно приїжджають. І цим якраз от наша команда ділиться. Тому що це не робиться для того, щоб показати, що ось ми унікальні, а всі інші на це не здатні. Навпаки, ми розуміємо, що ми всі разом. Це наша армія, це наше військо, це наша країна, і відповідно, що ж тут ділитися, що ж тут відмежовувати? Треба якраз цим досвідом ділитися, показувати і ховати тут немає чого.І знову ж таки, от ви згадали про історичну освіту.Ми одна з небагатьох бригад, де є хорунжа служба і в ній несуть службу професійні історики, зокрема і Вахтанг Кіпіані, якого, я думаю, ви знаєте. І Володя Бірчак з нами теж, і ще є кілька їхніх колег. Вони займаються освітою бійців на полігонах, в підрозділах, в розташуваннях. Ми в "Хартії" запустили освітні курси для сержантів.Це теж страшенно цікава річ, тому що сержанти - це переважно молоді хлопці, десь 30 років, які вже мають бойовий досвід, які прийшли в "Хартію" частково з інших підрозділів, вже маючи за плечима бойовий досвід. І ми коли їм пропонували, власне, ці курси, трішки остерігалися, тому що не знали, наскільки добре вони це сприймуть. Вони бойові сержанти, в них за плечима війна, бої, втрати. Вони керують бійцями в бойових умовах і тут раптом їх запрошують на лекції. І на лекції не лише по історії, не лише з питання ідеології, а наприклад, на лекції з ораторського мистецтва. І було певне побоювання, але виявилось, що ні, що вони якраз дуже добре все розуміють, вони включилися в навчання і сказали, що це було цікаво, особливо сказали, що їм був цікавий саме курс ораторського мистецтва. Тому що вони говорять з бійцями, і, відповідно, мають бути логічними, аргументованими, послідовними і переконливими. Їх мають розуміти.І вони це усвідомлюють, і, насправді, є це розуміння того, що це не просто для галочки,  це не робиться просто тому що командир вирішив, що всі мають пройти курс ораторського мистецтва.І вірші читати Жадана.Ну, цього якраз у нас нема, до речі.Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnЩо не читають? Ні, ну читають. Це теж цікава річ, але мається на увазі, що на цих курсах не читають. Так ось, виявилося, що всі все розуміють і всі усвідомлені. Я вам розкажу, до речі, це от був один з проєктів нашої служби комунікаційної. Ми вигадали бібліотеку хартійця, звернулися до кількох наших видавництв, зокрема, видавництва Старого Лева, Абабагааламаги, Меридіан Черновіц, Нашого Формату, Фоліо, Віват, Смолоскипуі ще кількох видавництв, і попросили їх надати нам книжки.І ми зібрали 10 комплектів, це разом було десь під 1000 книжок, і всі ці комплекти передали на батальйони. Передали з тим, щоби бійці, сержанти, командири читали. Ми розуміли, що, ну, далеко не у всіх є час читати, далеко не у всіх є навичка читати. І теж у нас було таке побоювання, що ці книги будуть десь лежати, але от я їжджу, регулярно буваю і в батальйонах, і на в розташуваннях бійців. Бачу, що книжки читаються. Ведуться облікові записи, хто скільки брав книжок. Можна побачити книжку то на столі командира, то десь там на ліжку бійця біля подушки. Тобто видно, що книжки читаються. Це дуже приємно. Ці книжки - це художня література? Там дуже різні книжки. Ми намагалися підібрати збалансований такий склад, там є вірші, але їх небагато. Ми чудово розуміємо, що більшість людей вірші читають за трішки інших обставин, хоча читають.А там є багато історичної літератури, національно-патріотичної літератури, літератури пов'язаної з нашою історією. Є українська класика, себто Хвильовий, Домонтович, Куліш, Підмогильний. Є трішки перекладної класики, себто ми так намагалися підібрати книги для бійців з різними запитами і з різними культурним і освітнім бекграундом. Багато всього, але ще є радіо.Так,  ще радіо. Але, знову ж таки, дехто думає, що радіо - це основне місце роботи. Насправді, це не так. Радіо займає у цій всій цій нашій діяльності, ну, не знаю, відсотків 5-10. Це найкоханіші, найтрепетніші 5%, тому що, насправді, це така кохана дитина наша, Радіо "Хартія". Власне, це була моя ідея. Я запропонував командуванню бригади зробити таке радіо, це перше бригадне радіо, наскільки я знаю, в силах оборони. І потім після нас ще кілька бригад, здається, почали робити такі проєкти. І це дуже приємно.Знову ж таки, ми готові ділитися досвідом. Для чого ми це робили? Ну, для мене було очевидно, що є велика така прірва, інформаційний вакуум між Силами оборони і цивільним суспільством. Ви, ваші колеги журналісти, багато дійсно робите і за це величезна подяка. Справді, постійно, нібито з одного боку є якась інформація з лінії фронту, з лінії боєзіткнення із тилових якихось підрозділів, а з іншого боку дуже мало є цієї щоденності, буденності. Нам якраз хотілося показати армію всередині, і хочеться далі показувати, ми цим займаємося. Хочеться показати, що військо не складається з якихось ідеальних людей. Військо - це віддзеркалення суспільства, там є різні люди, але так чи інакше склалося так, що сьогодні українська армія має унікальні можливості. З огляду на цю війну мобілізувалася величезна кількість людей, які би ніколи не опинилися в армії, якби не ця війна. Це люди з вищою освітою, люди з досвідом ведення бізнесу, люди з досвідом ведення якихось креативних практик. Тобто, насправді це величезний інтелектуальний, економічний і маркетинговий потенціал. І відповідно, добре було б, щоби армія цей потенціал використала хоча б частково.Тому що, ми ж чудово розуміємо, що коли закінчиться воєнний стан, коли закінчиться те, що ми називаємо війною, коли настане той день, коли зможемо сказати, що війна закінчилася, більшість цих людей повернеться в мирне життя. А відповідно, дуже би хотілося, щоб армія далі зберігала цей потенціал до розвитку, щоб армія якось трансформувалася, реформувалася, рухалася вперед, щоб це справді була передова інноваційна армія. Ви кажете, "коли закінчиться". Я знаю, що люди, які у війську, вони не люблять цих запитань, і це зрозуміло. Нема відповіді на це питання. Ви хочете запитати, коли закінчиться війна? Чи є у вас якесь відчуття? Нема. Ну, немає. Я чудово розумію, що навіть якщо війна закінчиться умовно завтра, то післязавтра ми всі не розійдемося, тому що наш ворог, наш сусід ніде не зникне. І відповідно, так чи інакше, ми будемо змушені, під ми  я маю на увазі Україну як державу, змушені будемо вибудовувати якусь доктрину, якусь стратегію захисту, розвитку свого війська. Тому що досвід цієї війни показав, що відсутність сильного війська, відсутність якоїсь продуманої, розумної стратегії оборони призводить, передусім, до величезних втрат.Про втрати територій: ваш рідний Старобільськ, що на Луганщині, в окупації вже давно. Чи ви сподіваєтесь, що він повернеться в Україну, у вільну Україну?Да, безперечно, я переконаний в тому, що обов'язково повернуся до себе додому і буду мати можливість, власне, побачити ті місця, де виростав. Я не думаю, що це станеться завтра, чи це станеться післязавтра, тобто в мене немає якихось ілюзій. Я розумію, що це буде складний болючий процес повернення, але в його незворотності я не сумніваюсь.А маєте з кимось там зв'язок?Так, маю.І що ці люди пишуть?Там багато речей, я не можу вам говорити. Але там погані речі, тому що Росія просто асимілює територію, яку окуповує, вона просто випалює там все українське, вона просто перевербовує на свій бік громадян, підкуповує їх, задобрює їх, скажімо, соціальними дотаціями чи високими пенсіями точковими, які спотворюють, дещо деформують загальну картину.Вона спонукає людей приймати російське громадянство, а найстрашніше, що вона робить – вона мілітаризує цю територію. Там створюються якісь кадетські училища, військові училища, куди йдуть українські діти. І вона мобілізує українських дітей. Тобто, я думаю, ви самі знаєте, що вже от є інформація, здається, про 9 чи 10 тисяч офіційно. А українські підлітки, які мобілізовані до Збройних сил Російської Федерації, фактично, зараз воюють проти своїх співвітчизників. Тобто росіяни свідомо створюють громадянський конфлікт. І я навіть не знаю, що складніше: повернути територію чи тих людей повернути.За стільки років, а точніше 11, це вже такий добрячий кавалок життя. Ну так, і тут же ж ми маємо розуміти, що мова йде не лише про якусь емоційну чи етичну складову. Тут йдеться про правову складову, тому що так чи інакше, є закони України, і потрібно відповідати за ці закони, потрібно їх дотримуватись. Відповідно, якщо ти їх порушив, ти маєш нести відповідальність. І я припускаю, що далеко не всі наші співгромадяни, які залишились на окупованих територіях, про це пам'ятають. Тому, так, безперечно, це буде дуже болюча тема. І до неї треба готуватися вже сьогодні. Дивіться, ви розказуєте про те, що говорите з військовими в "Хартії" про історію. Я знаю, що Вахтанг Кіпіані розповідав, що дуже часто буває, особливо серед старших людей, які ще застали Совок…Ну це я (сміється).Так і я застала СРСР. Але їм в школі викладали іншу історію трохи. Я вже застала час, коли там почала мінятися історія. Ми писали історію від руки, бо книжок не було, радянські вже викинули, а не радянських ще ніхто не друкував, або ж вони були у дуже рідкісних екземплярах. І, власне, ті люди кажуть: "А я от цього не розумію. А чому ось це? А як мені ставитися? От в мене дід там, чи прадід воював в часи Другої світової війни". І як бути з тими людьми, які зараз на окупованих територіях? У них же теж зараз своя якась історія. Ну, точніше, у них якраз в тому то й трагедія, що це не своя історія, а та історія, яку їм нав'язують. І це велика біда. Як їх переконувати?Доволі травмований регіон, я маю на увазі Лівобережжя та Наддніпрянщину. Так сталося, що в "Хартії" основу бригади складають саме бійці або з Наддніпрянщини, тобто це Дніпро, Запоріжжя, Нікополь, Кривий Ріг. У нас майже півтисячі бійців із Кривого Рогу. Або ж воїни з Донеччини, Луганщини, Харківщини або Полтавщини, тобто східняки. Це українці, які справді часто просто були жертвами цього інформаційного потоку, який і в радянський час, і в пострадянський час всіх нас збивав з ніг, намагаючись нам, власне, провадити цю російську чи пострадянську якусь візію історії. Це болюча тема, тому що ну насправді, з одного боку, ти ніби маєш дідуся і бабусю, які тобі розповідали щось.От я пам'ятаю, що мені розповідала бабуся про війну. Вона брала участь в Другій світовій війні, вона нічого хорошого не розповідала, вона ділилася з яким, насправді, презирством до Червоної армії ставилися поляки, які так і не дочекалися підтримки під час Варшавського повстання. Я це пам'ятаю з дитинства, цю історію. Ця історія не розповідалася публічно, але вдома це все проговорювалося. Відповідно, от є нібито ця родинна правда, твоя приватна правда.З іншого боку, є всі ці нескінченні російські серіали про великого полководця Йосипа Сталіна, який створює Україну та який звільняє Європу. І відповідно, це ж так чи інакше десь на підсвідомості відкладається. Тим більше важливо все це сьогодні проговорювати, обговорювати з фахівцями, істориками, які можуть аргументувати не просто емоційно, а фактово і суттєво показуючи якісь речі, наводячи якісь приклади, якусь статистику і, в принципі, пояснюючи якісь речі. Насправді, знаєте, я вам скажу таку річ, що більшість бійців, навіть попри те, що не мають якоїсь історичної освіти та якихось великих історичних знань, насправді їх не треба мотивувати.Вони все розуміють, вони розуміють, за що воюють, вони розуміють, де вони знаходяться, розуміють, хто почав цю війну. Інша річ, що деякі речі можна проговорити, це не буде зайвим, це, скоріше просто розставити все на свої місця. Ми згадали про підлітків на окупованих територіях і що з ними там відбувається. Вони вибору фактично не мають, так? Ну, є діти, які досягаючи повноліття якось вириваються з тої тюрми. Це дуже важко, насамперед. Це справді біда. Але знаєте, це питання до батьків, які не вивезли дітей і загалом от, власне, до всіх тих подій, які тоді відбувалися. Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnАле є ще підлітки, які на вільній території України, і ми чуємо ці історії, як вони співпрацюють з агресором, або, не знаю, слухають російську музику.Ви знаєте, мені здається, це трішки різні речі. Я би тут дуже обережно якось говорив та не змішував на купу.Мені здається, знову ж таки, можливо, я трошки ідеалізую, можливо не до кінця щось знаю, але з того, що я бачив, з того, що я знаю, дуже часто за цим слуханням російської музики, за споживанням російського контенту і подальшим перебуванням в російському інформаційному полі, якраз не стоїть якийсь свідомий вибір, не стоїть якась українофобія, не стоїть якесь заперечення українця.У дуже багатьох випадках це просто якась інерційність, невміння себе впевнено поводити в інформаційному полі, критично мислити і якось відсіювати чужий наратив. А ще дуже часто за цим стоїть просто елементарний підлітковий протест. Коли тобі тут з одного боку говорять про те, що твоя країна захищається, що Росія агресор, що не варто, не можна, неприпустимо підтримувати агресора навіть в спосіб просто споживання контенту, виникають оці терміни – "не варто", "не можна", "не слід". Підліток часто сприймає їх як заклик заперечувати це все. Мені здається, це одна із причин. Я думаю, часто за цим немає якоїсь ідеологічної складової, а просто елементарний підлітковий спротив. Такий, не дуже розумний, не надто симпатичний, але ну от він такий.Підлітки в 13 років намагаються робити те, що батьки їм забороняють робити. А ваш підлітковий спротив який був? Ну, теж такий. Просто мій підлітковий вік припав на початок перебудови. Відповідно, і та я теж слухав якусь, до речі, російську музику. Російський рок тільки, це ж кінець 80-х. А це та музика, яка дратувала старших, яка дратувала дорослих. Батьки сварилися з вами? Та ні, насправді ні. У мене якось не було підліткових конфліктів, і з татом покійним не було, якось ми так жили. Ясна річ, що були якісь спалахи в 13 років, але дуже швидко якось ми порозумілися, за що я своїм батькам надзвичайно вдячний, за їхню мудрість і витримку.Хто до вас приходить на концерти? Люди якого віку слухають "Жадана і Собак"? Сьогодні приходять, переважно, підлітки. Дуже юна аудиторія, і це зараз змінилося.Це в них теж протест? Слухай, ну підлітки дуже різні. Ви ж не можете сказати, що всі підлітки слухають російську музику. Очевидно ні. І оце прослуховування навряд забезпечене лише підлітками. Мені здається, то все значно складніше, і значно укоріненіше. І знову ж таки, це, як на мене, це дуже нехороший симптом, але навряд чи він безнадійний, навряд чи його не можна викрити. Я думаю, це те, що буде змінюватися, так чи інакше.А ось повертаючись до авдиторії, я пам'ятаю, десь навесні 22-го року, вже кілька місяців йшла велика війна, ми тоді якось рушили з музикантами в перші концерти, щоб позбирати кошти на Сили оборони, почали продавати квитки і побачили зали. По-перше, ми побачили, що людей стало значно більше. А по-друге, ми побачили, що змінилася авдиторія. Причому докорінно змінилася, вона сильно помолодшала.Відтоді і до сьогодні, переважно у залі молоді люди, студенти або навіть старшокласники. Іноді вони навіть приходять з батьками. Це особливо зворушливо, і це особливо якось цікаво і за цим приємно спостерігати, ці поєднання поколінь в залі. Багато військових. Хтось купує квитки, когось ми запрошуємо. Тобто це таке дивне поєднання сьогодні на концертах. Це або люди з фронту, з армії, або діти.А діти, які приходять, вони ж потім підходять фотографуватися, просити автографи і дуже багато з них веде якісь збори, тому що в них всіх хтось воює сьогодні. Просять передати там привіти своєму тату на фронт, або братові на фронт, або сестричці на фронт. І сьогодні, насправді, цією війною всі пов'язані, всі прошиті від Ужгорода до Сум, від Києва до Миколаєва, від Херсону до Одеси. Але чому діти слухають "Жадана і собак"? Ви собі задавалися цим питанням? Що їм подобається?Я думаю, вони там знаходять те, що хотіли би почути від дорослих, але дорослі з ними про це не говорять. Тобто я припускаю, що ми для них ті дорослі, з якими можна говорити щиро і відверто. А вони знають вас як письменника? Чи вони знають вас як Жадана?Хтось знає, хтось не знає, але, насправді, знають. Буває можливість робити якісь літературні виступи і приходить приблизно та сама авдиторія, теж молоді люди. Вони приходять з книжками, просять підписати цю книжку. Я дуже сподіваюсь, що вони цю книжку читають. Ну або колись прочитають. Ну або колись прочитають. Хоча читають. Ну я ж бачу, це проходять книжки в закладках, книжки з якимись там підкресленими рядочками. Це так якось теж мило. Ми в свій час так книжки не читали, ні. Ну це було якось, ну, інакше. Згадайте, ну, згадайте, хоч ми з вами і різного віку, але от я пам’ятаю свій підлітковий вік, чи, скажімо, свої 20 років. Ми трішки інакше читали.Зараз книжка - це щось таке більш інтимне, більш приватне, що тримається, що дійсно є твоїм, частиною твого світу, частиною твого простору, трішки інша предметність. Про ваш Харків рідний хочу запитати. Він змінився за цей час?Ну так, він візуально навіть змінився. Точніше, передусім візуально, тому що він сильно побитий. Чи він змінився внутрішньо? Та змінився безперечно, там зміни на кожному кроці, в кожній якійсь сфері.По-перше, багато людей виїхало. Виїхало багато іноземців, тому що Харків був завжди дещо мультикультурним містом. Ці люди поїхали, вони вже, мабуть, і не повернуться. Натомість приїхало дуже багато, як це називається, внутрішньо переміщених осіб. Тобто наших громадян із Харківської області, з Донецької області, з Луганської області. У Харкові далі живе більше мільйона людей, 1,3 млн наскільки я знаю.Це і далі велике місто, там далі вдень заповнені хідники, заповнені перехрестя, заповнені автомобілями дороги, але зрозуміло, що це місто сильно побите, сильно травмоване і так чи інакше, це місто, яке тримає оборону. Тобто, це його статус фортеці, статус форпоста, статус міста, яке собою, ну, фактично, прикриває велику територію.Фото: fасеbооk/sеrhіy.zhаdаnПро настрої в місті: до повномасштабного вторгнення часто можна було почути: "У нас тут свій язик, харківський"Ну, не часто. Це сказав один політик, і, як на мене, це було не дуже мудро. Це, знову ж таки, ті стереотипи, які хтось вкидав спеціально, і дуже прикро, що хтось їх підхоплював. Так само, як, скажімо, про Львів вкидалися теж стереотипи про те, що тут не сприймають, в принципі, східняків, що тут дивляться на лівобережну Україну, як не на Україну.Теж такий шкідливий та контрпродуктивний стереотип. На превеликий жаль, його вкидали деякі політики, і шкода, що наші співгромадяни на сході України у все це вірили. Насправді, я думаю, ви ж чудово розумієте, що це зовсім не так. І відповідно, мені здається, що якраз ця війна мала би подолати багато наших стереотипів. Тим більше, сьогодні дуже багато громадян України, наприклад, з заходу, з півдня, які ніколи не були на сході, там побували.І сьогодні в Харкові, довкола Харкова воюють багато хлопців, дівчат із Львівщини, з Тернопільщини, з Франківщини, з інших регіонів, з Закарпаття. І я дуже сподіваюсь, що якраз от вони по цій війні будуть тими, хто матиме зовсім інше якесь уявлення про схід, про лівий берег, про південь України. Будуть розуміти, що ті стереотипи, які створювалися, які нам накидалися, у більшості своїй не відповідають дійсності.Слухайте, є стереотип, але є якась так само історична правда про те, що Україна була між двох імперій розділена. Ну так, безперечно так. Просто ви розумієте, в цьому випадку, знову ж таки, як ми хочемо це бачити і чиїм наративом ми говоримо. Якщо ми говоримо українським наративом, то варто говорити про те, як стосовно нас на сході застосовувалися величезні, масштабні і дуже цинічні репресивні механізми. Я маю на увазі і кілька голодоморів, які відбувалися в 20-х роках, 33-го року, 47-го року. Це, скажімо, мої території. Там мої дідусі, бабусі. Хтось це пережив, хтось не пережив. У мене є дідусь покійний, був 22-го року народження. Він голод 33-го року дуже добре пам'ятав. І він мені розповідав про нього, знову ж таки. Це ж наші території, там, де вимирали просто тисячами люди, цілими селами вимирали. І зрозуміло, що це накладало великий страшний відбиток і на настрої, і на погляди, і на поведінку, і на соціальну активність, політичну активність і так далі.І плюс, знову ж таки, специфіка регіону великою мірою формувалася штучно, коли завозилися просто громадяни з території Росії на заводи, на виробництва, на підприємства, на будівництва великих індустріальних комплексів. Вони лишалися, відповідно потім, через 10 - 15 років комуністична партія давала цю картинку як об'єктивну і говорила: "Ну подивіться, тут всі говорять російською мовою, тому що так сталося історично".Зрозуміло, що це, знову ж таки, підміна поняття, що це така нехитра маніпуляція. Ну, Трамп вживає цю підміну.Що б ви йому сказали? Я би сказав, що Трампу якраз добре було б пройти курси нашої хорунжої служби та трішки дізнатись про історію. Ну, насправді, це, я не знаю, це жалюгідно, коли президент Сполучених Штатів Америки виставляє себе просто невігласом. Людиною, яка не знає елементарних речей, і тим більше впевнено говорить про те, в чому не розбирається, чого не знає і виставляє себе просто посміховиськом. Оце от його твердження про те, що Росія захопила території, де живуть росіяни, тому що вони говорять по-російськи, ну це навіть порівняно з путінськими якимись наративами звучить просто безпорадно і жалюгідно.Але тим менше, коли ви чуєте російську, вона вас травмує, чи немає такого? Ну, послухайте, я озираюся, тому що сьогодні російською говорять ті люди, які нас збивають. Відповідно, коли ти в місті чуєш російську, ти напружуєшся, думаєш, хто це, що це. Я не можу сказати, що більшість бійців зараз говорять українською, багато хто далі говорить російською, але, так чи інакше, більшість людей, які в Силах оборони на твоє звернення українською, ну, скоріше теж будуть відповідати українською. Принаймні, вони не будуть ігнорувати твою українську. Це зовсім інший стан, інше ставлення, зовсім інший рівень функціонування і присутності цієї мови. Але, ну, далі є люди, які говорять російською, відповідно, ти так щоразу напружуєшся.А в Харкові стало більше української? І батьки з дітьми якою розмовляють?Ну, батьки різні, діти різні і говорять по-різному. Але української стало більше, да, справді. І причому українською стало говорити більше молоді, і старші люди переходять. Ось навесні 22-го року, коли з Харкова дуже багато людей поїхало, і, відповідно, лишалися або ті, хто не мав куди виїхати – це люди, які там старшого віку або матері з дітьми, вони лишалися, багато з них ховалися в метрополітені, наприклад.Або лишалися військові, бо дуже багато харків'ян тоді справді пішло воювати і в тероборону, і в інші підрозділи, добровольчі підрозділи, або ж ті, хто займався волонтерством. Харків перетворився на такий величезний потужний волонтерський хаб, були просто десятки волонтерських організацій. І, відповідно, так чи інакше на вулицях, на поверхні міста лишалися саме вони, і це не метафора. Багато людей ховалися під землею, був підземний Харків та наземний Харків, і місто було порожнє.І фактично, от коли ти їхав там в центр міста, або йшов в центр міста, то більшість людей, яких ти бачив, ти їх або знав, або розумів, звідки вони. Тому що, якщо це волонтери, в них були якісь позначки з якої вони організації. Якщо це військові, то це було видно, що це військові. І відповідно ці люди у більшості своїй говорили українською. І от на кілька місяців Харків був майже цілком україномовним. Це було дуже дивно. Потім багато людей повернулися, багато людей піднялися з метро. Ясна річ, що ця хвиля трішки розбавилася, але знову ж таки, я бачу цю склянку скоріше напівповною, я бачу, як вона прибуває. Без якогось надмірного ідеалізму, я розумію, що це буде довгий, тривалий, складний процес. У ньому, мабуть, і далі будуть якісь речі, які будуть багато кого дратувати, викликати недовіру, істерику. Будуть крики про зраду, будуть оці підлітки, які слухають російську музику, далі будуть російські музиканти десь у нас в топ-листах, але те, що цей процес незворотний, і те, що, я маю всі шанси дожити до того, що буду жити в цілком україномовному Харкові – я в це вірю. З Андруховичем ми говорили, і він каже, мовляв, "я вже цього не застану, щоб вся Україна була україномовною". Ну ні, Юрій Ігорович, дай йому Боже здоров'я, сподіваюсь колись навіть приїде у теж цілком українськомовний Харків.Він, до речі, приїздив до нас в часи цієї великої війни, і була зустріч, дуже зворушлива, дуже така щемка, було багато людей у підвальному приміщенні. Ігор читав нові речі. Ми з ним їздили навіть туди ближче, безпосередньо на кордон, показували ці території, які були захоплені росіянами, окуповані, потім були звільнені. 38% українців за останнім опитуванням вважають, що в школах все-таки має викладатися російська мова. Вона нам треба, ця російська мова? Як я переконана, вона нам не треба. Я думаю, що цей статус російської, як мови міжнаціонального спілкування, все це перебільшено, це скоріше, все-таки, пропагандистський наратив, пропагандистський вкид Росії. Я припускаю, що частина людей, які так от говорять, роблять це не тому, що дуже люблять російську мову, а тому, що вони просто бояться. Вони бояться, тому що вони далі в чомусь керуються російськими наративами, вони бояться, що в такий спосіб їх намагаються позбавити їхньої ідентичності. Їм здається, що їх намагаються позбавити їхньої пам'яті, їхньої історії, їхнього, власне, наповнення. Я боюсь, за цим стоїть страх, за цим стоїть робота ворожої пропаганди, але за цим навряд чи стоїть, знову ж таки, якесь заперечення і відштовхування української мови як такої. А яка вона, українська ідентичність? Вона вже сформована до кінця?Ну, мені здається, вона зараз і формується цією кривавою війною, і на превеликий жаль, ця ідентичність формується занадто дорогою ціною. Наполягаю на тому, що у нас є наша країна, наша держава, і це дуже важливо зараз усвідомлювати, що ми не просто живемо на землі, на території, на якій жили наші предки, а ми живемо в своїй державі, яка існує 34 роки і буде існувати далі після нас, за участі наших дітей.І відповідно, так чи інакше, саме ця держава забезпечує наші права, саме ця держава забезпечує, власне, нашу реалізацію. Саме ця держава є нашою державою, вона захищає нас, а ми мусимо захищати її.Чи ви стежите, чи маєте час за тим всім, що ви робите в "Хартії", слідкувати за тим, що відбувається на політичній арені українській. Ну, у нас хіба є політична арена? Он там хтось говорить, що може і будуть якісь вибори, але зараз все трохи притихло. Ми коли говоримо з якимось політичними експертами, я от мав розмову з очільницею партії "Слуга народу", пані Оленою, то я її запитав, що у нас по виборах? Вона сказала, виборів не буде ближчим часом. Яка політична арена? Країна воює. Ну, вони кажуть, що не буде, але паралельно ведеться якась підготовка на "раптом що".Мені здається, що в нас порушене політичне поле, і відповідно, про якусь повноцінну, цивілізовану, нормальну, стандартну, політичну діяльність поки що його говорити не доводиться. Країна воює, і я думаю, що зараз би активізація тих чи інших політичних сил, вона би скоріше дратувала. Мені видається, можливо я помиляюся, ясна річ, що є люди, які вимагають проведення виборів вже завтра. І знову ж таки, емоційно це можна зрозуміти. Ми українці звикли, що в нас є вибір. Ми українці потребуємо вибору, коли в нас немає вибору на руках, то ми починаємо нервувати. Ми починаємо підозрювати владу в тому, що вона все корумпувала, що вона все узурпувала і що нас позбавляють наших елементарних свобод. Але з того, що я бачу, мені здається, що більшість людей чудово розуміють, що в цих умовах вибори проводити та просто нереально. Частина території окупована, частина громадян знаходиться в міграції, в тимчасовій чи постійній, частині громадян воює і не мають можливість просто проголосувати. Можливо фахівці скажуть, що це можна зробити. Я, насправді, не зовсім розумію, як би це було. Але коли будуть вибори, я, звичайно, піду на них. Я свідомий громадянин, я ходжу на всі вибори. Завжди ваш вибір справджується? Ні. Ні, не завжди. От на останніх виборах мені було дуже прикро. Я говорю не про президентські вибори, я говорю про місцеві вибори, про парламентські вибори. Від мого району йшов депутат Куницький. Я звертався до президента України і закликав зняти цю кандидатуру як негідну, нечинну. І там було порушення, наскільки я пам'ятаю, певних приписів. Ясна річ, що ніхто не дослухався. Куницький переміг і зараз він, наскільки я знаю, просто втік з України. Прикро, що от, власне, кандидат з мого району втік з України. А чому, як думаєте, не звернули увагу на ваш заклик?Я не знаю, не буду коментувати, чого не знаю. Що робити нам з тими людьми, які зараз за кордоном? У нас тут є всередині країни якісь дискусії стосовно мови, стосовно того, як працювати, наприклад, з підлітками, стосовно якогось нашого такого договору. А ці люди, вони зараз перебувають трохи поза контекстом, і дуже часто, наприклад, можна почути про те, що коли жінки повертаються на якісь там канікули сюди, щоб побачити своїх рідних, побачити свої домівки…Полікувати зуби (сміється). Це я повторюю одне з цих із кліше і стереотипів, які є в соціальних мережах. Про українців, українок, які приїжджають полікувати зуби. Насправді я ніколи з такими не стикався. І знаєте, що я скажу?Мені здається, що в цій ситуації, в якій ми зараз знаходимося, на четвертому році великої війни, я думаю, будь-яку сферу, будь-який аспект нашого життя, нашої реальності слід використовувати з користю для країни, з користю для держави. Ми нещодавно говорили з Андрієм Шевченком, не з Андрієм Миколайовичем, не з футболістом, а з Андрієм, який журналіст, який був послом України в Канаді. Власне, ми говорили про канадські вибори, говорили про Канаду, як країну, де бути українцям престижно, де бути українцям досі модно, і це без прив'язки до цієї війни, так було традиційно. І знову ж таки, ми говорили про те, що це слід використовувати. Тому що зараз та ситуація, коли внаслідок війни, і це теж цікава річ, про це поки що мало говорять, а говорити треба, що більшість українців, все-таки, живе за межами, за межами українських кордонів.Тобто, ми маємо на увазі ті мільйони українців, які виїхали на захід, і ті мільйони українців, які знаходяться в окупації. Так чи інакше, вони не підпорядковуються українській державі, вони знаходяться поза межами чинності українського законодавства. І це вперше так сталося, коли більшість українців знаходяться не в Україні, а поза її межами. І, знову ж таки, можна керуватись цим принципом, що всі, хто виїхав, це зрадники, всі, хто виїхав, це не зовсім українці, адже вони поза контекстом, вони не розуміють наших реалій, вони ніколи не повернуться, вони зрадники і так далі. А можна розуміти, що це далі лишаються наші співвітчизники і вони далі можуть виконувати роль наших амбасадорів, вони далі можуть говорити про Україну, далі можуть бути українським голосом. Ну, в принципі, що вони і роблять по всьому світу, якщо ви бачите. Коли трапляються якісь мітинги чи якісь демонстрації в світі, туди виходять тисячі українців. Плюс тисячі українців далі донатять на Сили оборони і допомагають. А ті, що за кордоном починають шукати якусь російську громаду?Люди різні. Хтось шукає російську громаду, хтось говорить, що ніколи не повернеться, хтось тішиться з того, що йому вдалося перетнути межі України. Люди різні, і найпростіше це, звичайно, всіх заганяти під якийсь один шаблон. Але це тоді нічого не пояснить. Коли вони будуть повертатися, приймати всіх?Ну, послухайте, знову ж таки, є закон України. є Конституція України. Є люди, які її порушили, є люди, які її не порушували. І мені здається, емоції, наші емоції, вони цілком зрозумілі, вони виправдані і, очевидно, їх не можна ігнорувати, але крім наших емоцій є ще закони. Про наші емоції, до речі. Зараз всі страшенно наелектризовані, будь-який допис, будь-яка думка і публічна особа тут же піддається хейту, з якого ми починали, так? Дуже часто це такий шакалячий експрес, який просто закриває рот. Знову ж таки, згадую Андруховича, розмову з ним. Тоді, коли він виступив з Шишкіним на одній платформі, як його критикували після того. Я спитала, чи він займається самоцензурою.Він сказав, що "якщо я не публікую політику вже рік, то можна сказати, що це самоцензура". У вас є самоцензура, щоб часом не потрапити під шквал критики? Ні, такої самоцензури в мене немає, тому що те, що ви називаєте критикою, це насправді не критика, це такий-собі симулякр. Люди, які присутні в соціальних мережах, самі для себе створюють ілюзію того, що їхній голос на щось впливає.Він, безперечно, ні на що не впливає, і безперечно це таке его людське, яке людина, власне, так-от реалізує. У неї є можливість написати якісь коментарі, вона цією можливістю користується. Часто це нерозумно, часто це неконструктивно, часто неаргументовано, але соціальні мережі дають таку фантастичну можливість. тобі бути озвученим, мати право голосу. Навіть якщо ти там не під своїм іменем, навіть якщо ти ховаєшся з якимось ніком і так далі. Але це ж ні на що не впливає. Але ви помітили, що таких людей, які пишуть негатив, їх стало тепер більше? Ну, у зв'язку з тим, що є можливість, тому що це найпростіший спосіб якось вилити своє невдоволення, взяти і просто на когось спрямувати свою злість. Я просто до того, що це ні на що не впливає. Тобто, якщо люди думають, що вони через соціальну мережі дійсно змінюють якусь думку, дійсно ставлять когось на місце, все це ілюзія, це не працює.Але ви запитали про цензуру. Ну да, безперечно є. Послухайте, якщо я пишу, наприклад, чи говорю про військо, про армію, є багато речей, які я не можу сказати. Ти мусиш про це зараз думати. Якщо ти говориш про людей, які так чи інакше мають стосунок до якихось речей, пов'язаних з реальністю війни, треба тричі подумати, перш ніж складати. Тут є етичний момент і тут є безпековий момент, безперечно. Щось можна сьогодні озвучувати, щось не можна озвучувати.Це така самоцензура, вона присутня на різних рівнях. І знову ж таки, хтось намагається говорити, що цензура - це погано. Цензура - це погано, безперечно. Але коли за цензурою стоїть і безпека, коли цензура рятує життя, це вже ж не просто про твої права, це і про твої обов'язки так само. Тобто ти маєш розуміти, що нашкодити не можна. А про політиків, про владу, теж самоцензуруєте думки?Та ні, я от коли почалася велика війна, пам'ятаю написав пост на підтримку президента. Мені здавалося, що тоді, навесні 22-го року, це було важливо і правильно – підтримати чинного керівника держави. Та після того я про нього нічого не говорю. Тому що я займаюсь своєю роботою, я не бачу зараз політичного поля і тому особливо сказати не маю що. Про свою роботу – чи ви пишете, чи маєте час поміж тим всім, що робите? Ні, майже не пишу нічого.Анджей Стасюк в нас на інтерв'ю сказав, що буде видавати вашу книгу.Це "Арабеска", книга, яка вийшла минулого року. Це книга, яка писалася до мобілізації. Ні, зараз справді немає часу, знову ж таки, я там не перебільшую, тому що служба майже все забирає. Дуже багато справ, дуже багато обов'язків, дуже багато різних речей, які треба робити. Дай Бог, буде колись можливість повернутися до писання і до створення книжок. 

Про це в етері Еспресо заявив політолог Сергій Таран."Трамп спочатку мав задачу максимум. Мабуть, він ще під час виборчої кампанії уявляв, що це відбуватиметься приблизно так: Росія та Україна воюють, тут приїздить Трамп, організовує зустріч, тисне на українську і російську сторону й обидві сторони швиденько підписують будь-яку мирну угоду. Причому це відбувається за один день", - сказав він.На думку Тарана, зараз, коли Трамп зіткнувся з розумінням, що це все набагато складніше, - він повернувся до плану мінімум. "А саме посадити за один стіл перемовин Зеленського і Путіна, а потім сказати: я їх посадив за стіл перемовин, а те, що вони не домовились, - це їхні проблеми, це не мої проблеми. Якби це сталося, наступний логічний крок для нього - відійти від перемовин і сказати: це їхнє питання, хай вони домовляються - ми тут ні до чого, США відходять", - вважає політолог.Експерт висловив думку, що у Трампа не відкидають такий сценарій. "Але є важливий нюанс - річ у тім, що російсько-українська війна надзвичайно серйозно зав'язана з усіма іншими процесами у світі. От уявімо, що Трамп скаже, що не буде займатися українсько-російською війною і буде налагоджувати з Європою торговельні відносини. Але ж так не вийде, бо європейці будуть ставити питання України на будь-яких перемовинах із США", - додав Таран.Він наголосив, що в Європі розуміють, що це їхня безпека і що війна сьогодні в Україні, а завтра  вона може бути в Європі, і тому з європейцями в такому випадку неможливо буде розмовляти. "Також, якщо США відійдуть від війни, це буде сигналом всьому світові, що США неспроможні щось зробити, досягти успіху. Зовнішня політика США слабка і не досягає успіху. США тікають від усіх проблем. Це означатиме посилення ролі Китаю та інших регіональних гравців. Думаю, що це Трампу невигідно - як ти після цього Гренландію візьмеш чи Канаду приєднаєш? Може, Трампу й хотілося б відгородитися від війни, але буде дуже складно", - підсумував експерт.Що передувалоПід час нічного звернення 11 травня російський диктатор Володимир Путін заявив, що нібито налаштований на прямі переговори з українською стороною в Туреччині вже наступного тижня. Водночас він проігнорував ідею 30-денного перемир'я. На це американський лідер Дональд Трамп заявив, що продовжить працювати з обома сторонами, а майбутній тиждень буде "великим".12 травня в уряді Німеччини заявили: якщо Росія не погодиться на припинення вогню в Україні до кінця доби, європейські партнери запустять процес підготовки нових санкцій. Натомість у Кремлі сказали, що "мова ультиматумів для Росії неприйнятна".Радник глави офісу президента України Михайло Подоляк заявив, що Зеленський 15 травня у Туреччині не зустрічатиметься з будь-яким іншим представником РФ, крім диктатора Володимира Путіна. Заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков заявив, що на перемовинах у Стамбулі з Києвом повинні визнати "реалії на землі", зокрема - входження у склад Росії тимчасово окупованих територій України.13 травня Зеленський підтвердив візит у Туреччину 15 травня, де зустрінеться з колегою Реджепом Ердоганом. Також він заявив про готовність зустрітися з диктатором РФ Володимиром Путіним. 

Попри різні дипломатичні конвульсії, Кремль вкотре різними голосами повторює свій старий ультиматум. Це говорять і Лавров, і Пєсков. Вони постійно вертаються до узаконення легітимізації окупованих українських територій. Американці в той самий час регулярно повторюють, що "ми рухаємось в правильному напрямку", а в разі чого погрожують виходом з переговорного процесу. Що взагалі зараз відбувається?Можна сказати коротку відповідь: Москва домагається, що і було її стратегічним планом, знищення України як держави та українців як нації. В який спосіб вона це робить? Бомбардує Україну, цивільне населення, здійснює операції на лінії фронту. Чи вона використовує для цього дипломатичні інструменти, переговорний процес, "гру в Дональда Трампа" - це не стільки важливо, як ми бачимо, бо мета не змінюється. Є лише певне домінування тих чи інших тактичних інструментів.Хочеться Дональду Трампу пограти в переговори - Москва затягує час, підсовуючи найрізноманітніші безглузді ідеї. Але вона не приймає ні конкретного, реального, безумовного, безстрокового, всеосяжного перемир'я, ні навіть означеного певними датами та обмеженнями безумовного, але 30-денного перемир'я.І тут ситуація, в яку грає ефесбешно-кадебешна система московського фюрера, з одного боку, тримає на прив'язі Дональда Трампа, використовуючи його нефаховість, нерозбірливість, непідготовленість його команди, а з іншого боку - використовує цей час для того, щоб готуватися для продовження війни як з Україною, так і з Європою. Стратегічні позиції, які висловлювалися Кремлем упродовж цього десятиліття, не змінюються.Однак змінюється ситуація навколо: приходять ті чи інші сили до влади в демократичних країнах, і це дозволяє Москві займатися маніпуляцією з використанням того чи іншого політика, тої чи іншої держави, тих чи інших кон'юнктурних моментів.Розуміючи, що сьогодні в Сполучених Штатах Дональд Трамп, з яким можна погратися, мізки його не так важко вправляти, відповідно, Кремль це робить, підігруючи мотивам, які на поверхні лежать у самого Трампа. А його мотивами та інтересами є мародерство, не просто бізнес, а мародерство. Ми ж бачимо, що він не хоче торгувати, тобто продавати зброю, а хоче мародерствувати: то йому подавай газу для забудови Рів'єри, то йому потрібна Запорізька АЕС, то переробні українські підприємства, то інфраструктура і так далі. Я вже не кажу там про Гренландію, Канаду, Панаму та все інше.Суть процесу є в тому, що Кремль тягне, розігруючи Дональда Трампа, впарюючи йому безумні ідеї. А Трамп замість того, щоб повернутися і працювати по ним же озвученій доктрині "мир через силу", приймає цю позицію Кремля і періодично гарчить то на Україну, то на Європу.Виходячи з того, що ви озвучили, не заповідається довгострокового перемир'я. Ми вже увійшли у весняну кампанію і входимо в літню, під час якої росіяни виставили собі кілька стратегічних цілей. Зокрема, йдеться і про південь нашої держави, який окупанти невпинно насичують своїм особовим складом і технікою. Пару днів тому президент України Володимир Зеленський сказав, що готується дещо і в Білорусі, зазначивши напрямок, можливо, це буде Литва, можливо, Польща. А, можливо, це буде північ нашої держави, але про це президент України не казав. Як ви думаєте, чого нам чекати в середньостроковій перспективі, коли ми говоримо про літню кампанію?Тут дуже важливо, перше, - об'єктивно оцінювати свої можливості й потенціал усіх складових, а також об'єктивно оцінювати можливості ворога, не переоцінюючи і недооцінюючи його. Це найважливіше.На даний час в Російської Федерації немає можливості проводити великі наступальні кампанії.Формується угрупування військ на території Білорусі та в сусідніх областях РФ. По цьому явно видно, що тези, які були оголошені президентом України, відповідають дійсності. Ці підрозділи з точки зору їхнього рівня і змісту підготовки, забезпеченості спрямовуються в Балтійському напрямку. Скорше за все, це той кулак, який з високою ймовірністю, за певних обставин буде використовуватися для удару по Балтійських державах і Польщі. Про це мова велася давним-давно. Яскраво про це скаже навчання "Захід-2025" - і по легенді, і по тому, що буде відбуватися. Але це не означає, що увага до українського північного напрямку має слабнути.Зрозуміло, що підтверджують це й офіційні заяви Пхеньяна і Москви про відкритість взаємодії між ними стосовно надання особового складу. Процедура завершилася ратифікацією угоди про стратегічне партнерство і, як відомо, Пхеньян і Москва офіційно заявили про те, що на боці Росії в цій війні воює КНДР. До речі, цей факт викликав не дуже зрозумілу реакцію навіть Вашингтона. Хоча зрозуміло, що Північна Корея несе в собі загрозу в першу чергу Південній Кореї, зрозуміло, і Сполученим Штатам Америки, бо і Кім Чен Ин, і його попередники неодноразово хвалилися, що завдадуть удар по США. І, власне, ця озвучка, могла б і мала б привести до тями, в тому числі Вашингтон, і дати йому зрозуміти, що Україна - перший партнер США, тому що сьогодні Україна в тому числі стримує потенціал і Північної Кореї, воюючи з представниками збройних сил КНДР на російсько-українському фронті.Тому в цьому відношенні те, що стосується можливості розгортання широкомасштабних операцій РФ, зрозуміло, що вони будуть тиснути. Однак я б все-таки наполягав на тому, щоб це питання детально коментували військові, тому що вони знають оперативну та стратегічну ситуацію, а також стратегічні плани, які виношує Росія.Щодо політичної площини, то вже очевидно, що нинішні слова, які продовжує проговорювати нескінченно Медведєв, заступник голови ради безпеки РФ, свідчать, що Москва серйозно розглядає ймовірність нападу на країни НАТО.До речі, у Вашингтоні все частіше почали говорити, що вони не збираються тратити гроші на захист Європи, бо в них великі борги, що Сполучені Штати можуть і відмовитися від гарантій стратегічної безпеки в Європі. І це якраз свідчення того, що це чують і в Кремлі, тому ведуть підготовку, в тому числі й на плацдармі, який називається Білорусь.Але ще раз хочу наголосити, що в цьому випадку не слід мінімізувати увагу з боку України до північного напрямку.І голова Євразійського центру Атлантичної Ради США Джон Гербст, і генерал Кларк говорять про стратегічний напрямок. Розуміємо, що це питання ресурсів ворога, яких явно недостатньо. Також помічник російського диктатора Патрушев також озвучив, зацікавленість Росії просуватися у південно-одеському напрямку. Як ви бачите ситуацію на півдні у середньостроковій перспективі? Наскільки серйозним може бути рух ворога?Це не вперше і не новина. Якщо повернутися до стратегічних планів Кремля 2014-2015 років, то там мова велася про відрізування півдня аж до Придністров'я. Це давні плани, Кремль продовжує реалізувати свій стратегічний план - знищення української держави й знищення українців як нації. Тобто в цьому відношенні нічого не міняється. Міняється тільки тактика залежно від того, як поводяться партнери України, зокрема такі, як США. Зверніть увагу, я не випадково, відповідаючи на попереднє питання, зв'язав повідомлення, які йдуть з Вашингтона, і те, що говориться в Кремлі та озвучується рупорами Кремля.Тепер, що стосується заяв Патрушева, який дуже рідко говорить у цій ситуації. І зазвичай це або не співпадає, або виходить за рамки того, про що говорить навіть сам московський фюрер. Такі речі розглядаються для того, щоб використовувати, як дезінформацію, з метою заплутати ворога. Наскільки на сьогодні Російська Федерація має можливості провести такі операції? Можу сказати, що з точки зору забезпеченості через Крим - мінімальна, і це відзначали всі. Щобільше, ми вже як два місяці чули з Кремля про те, що явно відчувається, що цей напрямок слабшає. Це може бути операцією прикриття чи фальшивими меседжами й повідомленнями.Однак я ще раз наполягаю на тому, що ці речі мають коментувати військові, бо вони розуміють розподіл тактичних сил, тактичний і стратегічний баланс як з точки зору ведення операцій на лінії фронту, так і стратегічного планування.На сьогодні абсолютно чітко зрозуміло, що меседжі, які були направлені останніми тижнями Дональду Трампу і НАТО, зводилися до того, що навіть позиція Вашингтона по Криму є помилковою.Чому? Бо позиція по Криму в разі того, якщо Крим буде використовуватися Росією як плацдарм для розгортання бойової одиниці, - дуже небезпечний для країн НАТО. І це НАТО акцептовано.Під час останньої поїздки до Вашингтона генсек НАТО Марк Рютте чітко зосереджувався на тому, що теза про Крим є недопустимою. У зв'язку з тим, що Крим завжди розглядався як плацдарм атаки й Радянського Союзу, і Російської імперії на Балкани та південь Європи. І це серйозний аргумент.Ситуація полягає в тому, що Європа це акцептує: Європа і нинішнє керівництво НАТО розуміють високу ймовірність такої стратегії РФ. Однак інша справа - це забезпеченість цих напрямків відповідною силою, боєздатністю і здатність української армії протистояти цьому, безумовно, з боку НАТО як у воєнно-політичному плані, так і військовому.На вашу думку, що відбулося у Ватикані? Була розмова двох глав держав, Володимира Зеленського та Дональда Трампа, навіть президента Макрона, так би мовити, вивели за дужки. І бачимо зараз пожвавлення американської дипломатії. Чи можуть послідувати ті чи інші якісь правильні конкретні кроки з боку США? Чи Дональд Трамп міг просто сказати: соррі, ми виходимо з гри?Перше - варіанту "вийти із гри", про що так багато говорять у Вашингтоні, немає. Якби Америка досягла мінімального успіху, хоча б в чомусь, тоді Дональд Трамп оголосив би себе героєм і передав би цю ситуацію Європі. Росія навмисне тримає Сполучені Штати у цьому процесі, в тому числі затягуючи ведення переговорного процесу. Тому в цьому відношенні шансів вискочити у США при такій диспозиції, тактиці сторін ніякого варіанту немає.Адже Дональд Трамп, абсолютно безглуздо влізши в Близький Схід, там зрозумів, що він має справу не стільки з "Хезболлою", ХАМАСом та Іраном, як з Росією. Точно так він це побачив в ядерній іранській програмі, бо вона не стільки іранська, скільки на даний час уже російська.Ситуація з агресією проти України й без того чітко зараз зав'язала і накинула на нашийник на голову і шию Дональда Трампа. Звідси очевидно, що нині Кремль буде тримати цей нашийник на Трампі, дурачити йому голову, затягуючи час, придумуючи найрізноманітніші способи для того, щоб Трампа перетягувати на свою сторону.І тут ситуація дуже сприйнятна, бо з одного боку Путін хворіє на гегемонізм і захоплення територій України, європейських територій і так далі. А Дональд Трамп мріє про Гренландію, Панаму, Канаду. У них однакові мрії. Один завойовує, знищуючи мирне населення, а інший у цей час мародерствує. І тому все це створює картину, ніби, погоджених дій. Зверніть увагу, Кремль готує групу в Білорусі, а з Вашингтона звучить про те, що США не будуть допомагати Європі фінансувати її оборону.Що стосується подій у Ватикані, то це був свого роду тимчасовий шок для Дональда Трампа. По-перше, в нього історія відносин була з покійним Франциском. По-друге, обставини, в яких він перебував, це були таким же шоком, де він, як людина в 78 років, думав в тому числі й про себе, і про вічне, що в такі роки вже має турбувати людину, в тому числі й Дональда Трампа. По-третє, рівень даних та інформації, яку він отримував.І четверте, маленький сюжет: ні Стармер, ні Макрон не збиралися говорити з ним на цю тему. Їхня робота, як і робота голови Ради міністрів Республіки Італія Джорджі Мелоні, зосереджувалася на підготовці та донесенні повідомлень, які готувалися в Лондоні, Парижі та Римі для президента України Володимира Зеленського і для змістовної розмови з Дональдом Трампом.Як ми бачили по результатах цієї зустрічі, що все-таки певні нюанси залишилися в голові Дональда Трампа. Але, по-перше, вони мали тимчасовий характер, а по-друге, Дональд Трамп - не та людина, яка б відмовлялася від власних переконань. Тим більше, що вони украдені й присвоєні самим Трампом. Частину він украв у московського фюрера, частину у Стіва Віткоффа і так далі. Ви ж бачите, що він фактично не користується розробками, які для нього готував, в тому числі Кіт Келлог. Він на сьогодні живе у світі плану і програми, якого насправді не існує.А озвучені тези щодо Криму та України, я вже не кажу про фразу, що відношення Трампа до України буде визначатися позицією московського фюрера. Цю белиберду, яку зморозив Трамп, ще треба зрозуміти. А що власне він вкладає? Як кажуть фахівці, Дональда Трампа необхідно постійно дешифрувати, або не спішити реагувати, бо за декілька хвилин він змінить свою позицію. Або як кажуть зовсім наближені - що вони живуть від повідомлення до повідомлення Дональда Трампа в Тruth Sосіаl (соціальна мережа, створена Тrumр Меdіа & Тесhnоlоgy Grоuр). Ось логіка його мислення.Тому, перебуваючи під шоком у Ватикані, Трамп робив певні судження, починаючи від того, що він би не проти бути Папою Римським, закінчуючи тим, що він може вийти з процесу. Але при цьому, мріючи вийти з процесу, він мріє про отримання Нобелівської премії за ініціативи миру на планеті Земля. І ці протиріччя він для себе ще не вирішив.Перше - я категорично наполягаю на тому, що в нього немає шансу вийти з процесу. Друге - він заплутався в тому, як йому далі рухатися по цьому треку. Третє - це те, що його юзає московський фюрер, використовуючи на свій інтерес.Як нам бути з історією про тимчасове перемир'я 8-9 травня? Україна висунула свою контрпропозицію, коли ми говоримо про повноцінне 30-денне перемир'я. Росіяни чомусь не хочуть йти на щось подібне. Якби передбачався той чи інший переговорний процес, то тимчасове перемир'я якраз сприяло б подібному. Але росіяни на це не йдуть, можливо, готуються якісь провокації на 8-9 травня. А з другого боку, якщо, наприклад, росіяни відкидають наші мирні пропозиції, тоді, можливо, можна і зіпсувати їхній парад перемоги?Вчергове повертаюся до своїх тез. У воєнній доктрині РФ війна ведеться зброєю, військом, переговорами, паузами в переговорному процесі. Тому це не ініціативи про перемир'я - це інструмент ведення війни. Перемир'я, як відомо, досягається в переговорному процесі та обставляється для гарантії певними підписаними документами. Ці документи мають містити визначений період, час, початок, завершення, механізми моніторингу і контролю для того, щоб розуміти та довіряти один одному.А те, що зробила зараз РФ вустами Путіна, є ніщо інше, ніж введення війни в інший спосіб. В односторонньому плані перемир'я ніким і ніколи не оголошувалися та не приймалися. Це результат, ще раз це підкреслю, переговорного процесу.Виходячи з тактичних інтересів, а тут мова йде про безпеку Сі Цзіньпіна на Червоній площі, про інші наміри, очевидно, що ворог у ці дні буде проводити диверсійні тактичні операції на лінії фронту. Він і прикриває їх відповідними тезами, тим самим морочачи голову насамперед Дональду Трампу.Україна за 11 років війни пройшла майже 50 цих перемир'їв. І нам дуже добре відомо, як РФ дотримувалася навіть двосторонньо досягнутих, підписаних, врегульованих відповідними процедурами перемирій, при цьому моніторинг здійснювався спільними групами, ОБСЄ, окремими фахівцями, але Російська Федерація на те завжди плювала і порушувала.Жодне із цих перемирій не було порушено українською стороною. Це завжди робила Російська Федерація. Тому на ці ініціативи, які висловлені Путіним, треба дивитися, перше - як на спосіб негативної відповіді на 30-денне безумовне перемир'я, про що говорить українська та американська сторона. Друге - на них треба дивитися, як на прикриття певних операцій, які будуть здійснюватися кремлівською воєнщиною. Третє - на них треба дивитися, як на спосіб впливу, в тому числі на американо-українські відносини, бо за цим ми почуємо фразу, як Путін скаже: а ми проаналізували ці три доби й виявляється, що українці їх порушили.А з ким ти дурню домовлявся у такій ситуації? Які документи й хто з тобою підписував? Тобі запропонували 30 днів, замість того, щоб сказати так чи ні, ти починаєш займатися різноманітними хитрощами та дурачити голову. І в першу чергу, чого не розуміють у Вашингтоні, він дурачить голову Трампу. На вашу думку, що привезе Сі Цзіньпін? Він же їде не для того, щоб погуляти по Красній площі, а відбудеться певна розмова і синхронізація з Кремлем. Як ви думаєте, яка буде позиція Пекіна?"Китаец и русский - братья навек". Ви таку пісню чули? Чули. І це буде всіляко підтримуватися, пропагуватися. Щобільше, у цій системі координат є збільшення постачання подвійних технологій, компонентів озброєння, що всі ці роки й продовжувалося. А мрії Трампа ще раз отримують відлуп у розмовах і діалогах і між московським фюрером і пекінським більшовиком, так само і в системних рішеннях, які будуть прийматися.А між Пекіном і Москвою, так само як між Москвою і Пхеньяном, між Москвою і Тегераном, нарощуються об'єми, структура взаємодії. І скільки раз уже говорилося про те, що немає різниці між  взаємодією Пекіна і Москви, Пхеньяна і Москви.Зараз, коли офіційно Москва отримує корейців, то за ними підуть і китайці, бо українець візуально не розпізнає китайця від корейця.І це буде всіляко використовуватися для того, щоб не 50, не 100, не 150 китайців з'явилися на лінії фронту, а набагато більше. Насправді це рішення по Північній Кореї, яке озвучено, це ще один момент формування того, що називається вісь зла.Якщо говорити про кількісний показник, скільки, на вашу думку, північних корейців чи, можливо, китайців, росіяни можуть долучити до російсько-української війни?Кількість їх буде зростати, тому що виникає проблема забезпечення війни через розширення, виникнення нових вогнищ війни. І тому для мене цілком очевидно, що Росія на сьогодні планує захоплення країн Балтії.

У Лондоні не відбулося майже нічого. Чекали американців, американці понизили склад своєї делегації - і понеслося. Дональд Трамп знов у пошуках винного і готовий вкотре призначити ним Україну.Пропозиції Трампа, які озвучували то Віткофф, то Рубіо, то Венс, схиляються тільки до одного - змушувати Україну визнавати російські умови. А після того Дональд Трамп ставив би свій підпис. Як ви бачите теперішню ситуацію?Я хочу сказати, що ситуація була приречена з самого початку. Це була моя позиція, яку я багато разів озвучував. Вона полягає в тому, що тут немає спроби встановити мир, як мінімум з боку Москви. Загалом за бажання Трампа капіталізуватися на угодах, на виконанні виборчих обіцянок заявити про те, що він єдиний, хто може цей мир здійснити у війні в Україні. Однак з боку Росії це завжди була маніпуляція, як на мій особистий погляд. А мови про мир не було ніколи.Потрібно віддати належне - Москві вдалося привести цю ситуацію до знаменника, за якого Україна виявилася крайньою, що є абсолютною маніпуляцією. Поясню чому. Річ у тім, що дійсно можна досягти миру в Україні шляхом її здавання: капітуляції, визнання Криму чи областей, або виконати умови так званих Стамбульських угод, або цілей СВО, про що говорить Москва, – і загалом миру можна досягти. Це дійсно правда. Шляхом того, що Україна припинить своє існування.І уявляєте, Україну ставлять в ситуацію, коли їй докоряють за небажання досягати миру, погодитися на мир, ставлять такі умови, які вона ніяк не може прийняти. До того ж, для цих умов нема жодних підстав.Простий приклад: якби російські війська стояли біля Києва - то це одна розмова. Але де стоять війська, попри всі бравурні заяви, - це не може давати підстав Москві вимагати юридичного визнання Криму.Якщо ми просто говоримо про тактику переговорів, дипломатичних маневрів і тому подібного, то нема таких підстав. І раптом Сполучені Штати займають таку позицію - самі тиснуть на Україну, ставлять їй у докір небажання піти на таку поступку - звісно, серед усіх інших. До речі, у цьому проєкті плану відсутні гарантії безпеки України. Абсолютно не зрозуміло, чому б Росії, отримавши все те, що їй дають, завтра не поновити війну. Де це прописано, що мир міцний і гарантований силою, а не самими лише "добрими намірами" Москви?Трамп може вмити руки, а Україна залишиться сам-на-сам з ворогом, та ще й максимально посиленим підтримкою Трампа, а також рішеннями та поступками, які будуть їй надані у теперішньому раунді переговорів.Москва від самого початку знала, що або вона отримає все - тобто висунули вимогу по максимуму… До речі, хтось чув, що Москва погодилася на весь цей план?Хто-небудь чув, що вони відмовилися від чотирьох областей до адміністративних кордонів? Публічно це ніде не оголошувалося. А тиск на Україну і частину європейських союзників здійснюється так, наче Москва вже на цей план погодилася. Я вже не кажу про те, що вона дає натомість.Хіба Москва десь сказала про те, що вони погодилися? Є один-єдиний коментар - на публікацію Тhе Wаll Strееt Jоurnаl, в якій був викладений проєкт цього плану, коментар Пєскова, спеціального прессекретаря Путіна, який сказав: "Фейків багато публікується". Тобто побічно він як мінімум не підтвердив згоду Москви на цей план і що він дійсно існує в процесі переговорів зі спецпосланцем Трампа Віткоффом. Це означає, що Москва завжди залишає собі можливість відкотити назад, сказати ні. Хтось же скаже, що це серйозні переговори і, напевно, Москва твердо пообіцяла та гарантувала. А чому?Ми ж чули, що з самого початку йшла мова про безумовне, всеосяжне припинення вогню на 30 днів - пропозицію самого Трампа, яку підтримала Україна. Чомусь від неї Москва з легкістю відмовилася, запропонувавши двічі фейкові сурогати. Один раз – дуже обмеживши характер ударів по енергетичній інфраструктурі, а потім – це великоднє перемир'я, на півтора дня припинення вогню. Але це ж зовсім не про це - чому ж тоді не докоряли Москві?Причому в проміжку між цими двома ініціативами були якісь боязкі заяви Трампа та його оточення, що Москва затягує переговори, що вони чекають до 30 квітня – чи то виходити з переговорного процесу, чи то карати Москву вторинними санкціями або ще чимось. Нічого з цих погроз жодного разу реалізовано не було. Нічого! Поки, у всякому випадку. Можливо, далі щось буде - я не знаю.Це говорить про те, що вся ця ситуація від самого початку задумувалася як маніпуляція: будь-як крайніми зробити не Москву – Європу, Україну, ще когось, але в жодному випадку не Москву. І не Трампа. Це схема між двома сторонами, така моя думка.Що характерно - Трамп починає апелювати до Києва, до Зеленського, до української влади, замість того щоб виставляти ультиматуми Москві - тобто, Путін, ми тобі пропонуємо вивести війська абощо, а ти взамін маєш зробити ось це. Ні, американці хочуть тиснути на Україну, а потім із тим усім їхати до Кремля, по-іншому не працює.Наскільки далеко можуть відійти від цієї теми американці? Крайня заява шефа Пентагона Піта Геґсета - тривожний сигнал. Вони взагалі ставлять під питання свої євроатлантичні зобов'язання перед європейськими союзниками. Це теж може змінити ситуацію, тому що одна справа - підтримувати Україну, коли вони мають підтримку Сполучених Штатів, а інша справа - підтримувати Україну, не маючи підтримки Сполучених Штатів. Знаємо, куди хоче скерувати свою улюблену торпеду Дональд Фредович - на Балтику, дестабілізація Балтики - це ж означає, що рано чи пізно Гренландія може кудись відшвартуватись.Це його стратегія – руйнування трансатлантичної безпеки. Це заявлялося з самого початку. Але, якщо ви приходите до влади й перше, що робите, – висловлюєте територіальні претензії на данські території, Гренландію - я вже не казатиму про Канаду, Панаму та інших союзників, - і, найголовніше, говорите, що Європа має сама забезпечити свою безпеку, що Америка цю відповідальність з себе знімає, і для цього конкретно робите відповідні кроки (неучасть у «Рамштайні», відмова від участі в навчаннях наступного року, вже заявлене скорочення військової присутності в Європі з боку США), то тут інших висновків бути не може: це - стратегія. Це не якась спроба тиску, щоб отримати збільшення військових бюджетів європейських країн до 5%. Ні-ні, це, безумовно, стратегія, щоб дезавуювати США як гаранта безпеки, у тому числі європейської, в рамках трансатлантичної єдності. Ось і все.Тому частиною цього плану є принципова відмова Україні в гарантії її безпеки. Це ж виглядає саме так, і є так, і заявляється так.У цих умовах багато що залежить від Європи, її реакції, на що вона готова, чи готова вона взяти на себе цей функціонал, який несли на собі США. До речі, це поки неочевидна відповідь, тому що Європа з цим розумінням (а розуміння там є, вони про це заявляють – і Макрон, і інші лідери європейських держав, Мерц приходить тощо) продовжує поводитися нерішуче і в українському питанні, яке тут ключове у забезпеченні трансатлантичної безпеки, це важливо зрозуміти. Європа це прекрасно розуміє - Америці на це наплювати, сьогоднішній її адміністрації абсолютно байдуже.Але потрібно ще раз підкреслити, що результат війни в Україні є ключовим, визначальним для всієї архітектури трансатлантичної безпеки, європейської безпеки тепер уже без США, наперед на багато десятиліть. Якщо не вдасться втримати Україну та врятувати її, то наступними для Москви будуть хоч Балтія, хоч Сувальський коридор, а для Трампа – загалом послаблення Європи. Він же сам сказав, що Євросоюз створений для того, щоб нагадити Америці. Це його публічна, пряма заява після інавгурації 20 січня.Звісно, якщо розвалиться Євросоюз - розваляться всі від нього похідні угоди в рамках європейської безпеки чи то в НАТО, чи то в якихось інших інститутах. Це вітається Трампом – послаблення Європи, розпушування й без того слабкої єдності. І це призведе до того, що весь простір фрагментується, і Трампу можна буде вирішувати питання.Але ж і Путіну можна буде їх вирішувати - поновити старі претензії щодо країн Балтії: Нарва, Даугавпілс, інші прикордонні міста і території, де, наприклад, значущий відсоток російськомовного населення, де прямі ресурсні інтереси, де прямі географічні інтереси. Сувальський коридор – це коридор, шляхопровід у Калінінградську область вздовж кордону Польщі та Литви.Також це Молдова. Ось кажуть, що Молдова – територія колишнього СРСР, не треба його приплітати - це ніяк не впливає на європейську безпеку. Та невже? Якщо танки з Придністров'я підуть на Кишинів, то що – Бухарест це не зачепить? Тобто румуни через кордон будуть байдужі до долі молдовської незалежності? Якось таке складно собі уявити.Молдова виявиться ключовою завадою для НАТО і Москви, тому що Румунія вступить у цю війну, як мінімум буде допомагати озброєнням, а скоріш за все - і військовою допомогою. І ось вам сценарій продовження європейської війни: Румунія, яка формально воює з Придністров'ям, що є російським протекторатом. Чому тут ніхто не бачить європейського масштабу?Те саме з Україною відбувається - оці спроби зробити конфлікт регіональним, чим активно займається нинішня адміністрація Трампа - говорять, що «вони там щось між собою з'ясовують, чий Крим».Це не так. Юридичне визнання Криму - не де-факто, він окупований і зараз сил для деокупації нема - буде означати злам усієї колишньої архітектури безпеки: Гельсінський прикінцевий паки, всі оонівські устави - на смітник. В принципі більше нема непорушності кордонів, більше нема недоторканного суверенітету країн, бере гору право сили. За таких умов це все веде до дуже багатьох речей, які не регулюються та кидають людство в хаос.Наприклад, розповсюдження ядерної зброї. Логіка підказує: якщо більше не існує інституту, що захищає твій суверенітет, є тільки сила, а твоєї сили не вистачає (Україна менше Росії в 40 разів, це окрім безлічі інших параметрів), тобто нема іншої можливості себе захистити, як використовувати ядерний щит, то, звісно, всі країни прагнутимуть мати ядерну зброю. Тому що їхньої армії не вистачає, бо вона менша за сусідню, московську наприклад, грошей не вистачає на утримання війська. А ядерна зброя проста і легка: є боєголовка, є ракетоносій, щоб відправити її на столицю ворожої держави, і десять разів у Москві подумають – а чи варто зв'язуватися з країною, яка має ядерну зброю? Навіть одну боєголовку. А якщо 10?Це призводить до розповсюдження ядерної зброї і до зміни доктрини ядерного стримування - вона стає тепер суцільною і багаторівневою. Тобто люди будуть серйозно вкладатися у розробку та вдосконалення ядерної зброї, термоядерних та водневих розробок, в удосконалення та спрощення, щоб не потрібні були складні матеріали на кшталт урану, плутонію, у спрощення та вдосконалення саме цих видів озброєння - адже іншого виходу не залишають.Тобто трансатлантична безпека, якою ми її знали протягом Холодної війни та десятиріч, заміняється на ядерну безпеку. Це тепер буде головною, домінуючою метою. Будуть країни, що позбавляються підтримки головного «жандарма» в особі США в американоцентричному світі. Це надзвичайно тривожна перспектива, яка, на превеликий жаль, стає нашою реальністю. Але ще є в нас інша, тактична реальність - у Кремлі готуються реалізовувати будь-які путінські плани. Але є питання ресурсності, і вони не хочуть занадто передавлювати Трампа, вони хочуть грати з Трампом, і наразі їм вдається ця гра, тому що Трамп коригує американську стратегію національної безпеки і глобальної присутності Сполучених Штатів у світі.Тобто Трамп коригує - але Кремль не хоче поспішати. І тому вони настільки довго спілкуються з Віткоффом, щось малюють йому на папері. Але у Путіна плани не помінялися - чотири області незахоплені, які були включені до російської конституції всупереч будь-якому міжнародному праву.А інакше Путін пропонує далі воювати з великими втратами, по-жуківські: мінус 100 000 бурятів, мінус 200 000 якутів - ось таку концепцію він собі промалював. З іншого боку, глибинні удари по російській інфраструктурі - це боляче. Можливо, Кремль і погодився б на те, щоб накласти мораторій на удари по цивільних об'єктах.Але закінчилось «великоднє перемир'я», і першим ділом що? Наліт на Київ.Останній нічний наліт на Київ – це покарання за незговірливість, затятість України. Безумовно, цю маніпуляцію і тиск ми багато разів бачили. У момент, коли кормили обіцянками про скоріший мир, були Кривий Ріг і Суми. Логіка ж підказує: якщо ви дійсно бажаєте домовитися про хоч якийсь мир, ви не провокуватимете аж так реакцію на війну. Коли вбивають дітей на дитячому майданчику, в ресторані, університеті – це зовсім інші викликає емоції. А тоді ви приходите й питаєте: а ви Крим визнаєте юридично чи ні? Тобто атмосфера в самій Україні, у військах не така, що Зеленському залишається хоч якийсь люфт у цьому питанні, що він може так вчинити чи інакше, - ні. Отже, Кремль від самого початку не збирався і не розраховував на те, що Україна пристане на ці божевільні вимоги.І це означає, що від решти вимог Кремль ніколи не відмовлявся, принаймні публічно. Ще раз наголошую: про план Трампа нічого не було сказано, що це пряма згода, що він відмовляється від чотирьох областей - Херсонської, Донецької, Запорізької та Луганської до адміністративних меж з неокупованими частинами та задовольняється лінією бойового зіткнення. Не було цього публічно жодного разу. Постійна маніпуляція: Віткоффу сказали, йому пообіцяли, запропонували. Це не підґрунтя, план мав би випереджати згоду.Трамп мусив, як і обіцяв, цей план спочатку опублікувати, авторизувати, і сторони мали висловити згоду чи незгоду. Як це було з 30-денним припиненням вогню: Трамп спочатку запропонував Зеленському - той погодився, запропонував Путіну – той відмовився. Чомусь цей план, незрозуміло навіть який – про мир, чи про перемир’я, чи про припинення вогню, - пропонується відразу зі старту. Конфіденційно – не публічно – пропонується Зеленському, причому у неприйнятній формі і без жодних обговорень. Москві дали можливість обговорювати цей план стосовно юридичного визнання Криму й деяких інших питань типу відсутності гарантій безпеки, Києву – ні. У цій ситуації в Москви багато інструментів принаджування американської сторони – Трампа, Віткоффа й адміністрації: там є величезні ресурси – грошові кошти, нафтові поклади. Невипадково кажуть, що обговорюють і «Північний потік», і Арктику, і газотранспортні мережі, і інвестиції у родовища. Україна цього не має, вона не може багато запропонувати американській стороні. Але проблема в тому, що якщо все полягає в угодах і матеріальному заохочуванні – вся світова політика й політика США, тоді миру не буде, а буде хаос. І угод не буде, бізнесу не буде, тому що Москва завжди обманює, вона тільки обіцяє багато.Подивіться на всі проєкти з розподілу продукції, в яких брали участь американські, японські та інші компанії, - усіх повиганяли і все позабирали. Обдурювати Трампа дуже легко, тому що йому просто треба показати стоси доларів. Він не принципами керується, а інтересами – це так, на жаль. Повторюю, Україна тут програє, їй нема чого запропонувати, вона не має ресурсів – ні нафти, ні газу. І родовища рідкісноземельних металів - я б не перебільшував потенційних повоєнних прибутків.Тому відносини Москви й Вашингтона триватимуть, навіть якщо виникне пауза в посередництві у мирних перемовинах у питанні України. Вони співпрацюватимуть у питаннях економічних двосторонніх відносин, а як далеко вони зайдуть – лише Богу відомо. Ви згадали про НордStrеаm - цей кейс теж лежить на столі. Тобто американці хотіли б узяти російську трубу під свій контроль і постачати російський же газ європейцям, продавати. Тому що китайський транзит не виправдав себе, і розказні про «Силу Сибіру» лишилися на папері, економічно це не було до кінця реалізовано. Відповідно, американці роблять пропозицію, а для цього треба зняти санкції з Кремля.Так, європейські санкції. Тому що американські санкції Трамп може зняти й знову знайти якусь причину чи привід для того, щоб образитись чи «образитись» на Україну.Питання такого великого консорціуму передбачає і певну юридичну базу, а з другого боку - зняття санкцій і замазування білою фарбою рук, які по лікоть у крові. Бо вчора ці руки вбивали, а завтра вони готові качати газ і постачати європейцям - і тут ще треба натиснути на європейців. З юридичного погляду наскільки цей проект реалізабельний? Наразі абсолютно ні. По-перше, Європа замістила російський природний газ іншими джерелами, в тому числі американським зрідженим газом, який дорожчий, але поза тим, з Північної Африки – газу достатньо. Попри дещо зависокі ціни на енергоносії, Європа впоралася. Якщо не підірвати цю політику європейського енергетичного суверенітету, то через 5-7 років ця проблема зникне. З урахуванням усіх технологічних реалій ХХІ століття, можливостей диверсифікації тощо. Я в Європі живу – запевняю: прогрес з електродвигунами, використанням альтернативних джерел енергії значний. У Франції, де я живу, взагалі інші проблеми, тому що тут є атомна енергетика, а це змінює всю архітектуру споживання енергії. Аби Німеччина повернулася до атомної енергетики, потреба зменшилася б у кілька разів і ціни знизилися б.Але, бачте, знову: це такий бізнес, заробляння грошей. Це не стратегічне бачення ситуації, в якій від російського газу потрібно відмовлятися, він завжди був маніпулятивним інструментом: дамо – не дамо, підвищимо ціну, порушимо домовленості. Для Москви завжди газова монополія була засобом тиску на Європу. І раптом Європа його позбулася, або майже позбулася. І тут вона повертається до колишньої схеми відносин, за котрої російський газ очевидно дешевший. Я розумію, що бізнес налаштований на максимальні прибутки і, мабуть-таки, європейський бізнес хотів би отримувати російський газ, бо це вигідно.Але європейська політика – це не лише бізнес. Це ще безпека, і принципи, і захист демократії, суверенітет, географія і ще багато чого. Тому спроби Трампа синергізувати зусилля з Москвою щодо продажу російського газу та інших ресурсів Європі для Москви це порятунок: зняття санкцій, економічна взаємодія, вихід з ізоляції, отримання прибутку, до речі для продовження війни, - а для Америки, для Трампа це лише гроші і більше нічого, йому байдуже до решти аспектів цієї проблеми. Європа не скасує санкції, я вважаю, тому що принципи і довготривалі інтереси вищі, набагато важливіші. Ідеали - це надзвичайно важливо, міжнародні папери – також. Але з'явився Трамп і сказав: так, дуже круто, але ми відмовляємось. І таке буває на перемовинах з подібними персонажами. А Кремль пропонує «коридор смерті»: ось «Орешник», БПЛА, бомбардування і ще мільйон людей, пошикованих по підрозділах. Тобто він пропонує довгу війну і він погрожує: ви впираєтесь в розстрільну стінку або я вам пропоную щось. Але ключова історія - що Кремль публічно нічого такого не пропонує. Вони постійно вертаються до свого Стамбульського ультиматуму. Чи до початкового ультиматуму, що взагалі був не про Україну, а про Центральну Європу, яка має бути демілітаризована. Яка зараз позиція Кремля і Путіна? Щодо війни, політика її затягування обрана Кремлем не вчора. Вони зрозуміли, що за три дні Україну загарбати не вийде, то треба її виснажити. Це сталося ще до Трампа, цієї тактики вони дотримуватимуться надалі, адже альтернатива – домовленість про мир або негайне вкидання ресурсів для відчутної перемоги. Ресурсів таких нема. Наголошую, Покровськ та інші міста, які Кремль хотів узяти ще наприкінці минулого року, він не взяв. Це означає, що ресурсів бракує – живої сили, техніки, боєприпасів. І управління військами ось таке і іншого не буде. Попри маленькі локальні успіхи, які Росія має на різних ділянках фронту, говорити про масштабний наступ, який дає шанс узяти Миколаїв, Харків, дійти до Дніпра, нема можливості. Затяжна війна – це не те, чого Кремль прагнув, це вимушений крок, бо на інше сил недостатньо. І в затяжній війні направду Кремль переважає, хоча витрачається жива сила і ресурси, але він відновлюється з урахуванням позиції.Що дуже важливо: Кремль продовжуватиме використовувати Трампа й політично вигідну для нього американську адміністрацію, щоб досягти всіх своїх цілей невоєнним способом – шляхом тиску, переговорів. Вони не бажають виходу Трампа з ситуації переговорів, це точно, бо він робить усе необхідне й проголошує все необхідне. Навіть якщо переговорів не буде й Україна та Європа опиратимуться, Росія отримуватиме поточні переваги – зняття санкцій, налагодження відносин, спільний бізнес, капіталізацію відносин коштом інших питань, наприклад пов’язаних з Іраном та його ядерною програмою і перспективою його бомбардувань, щоб усюди мати взаємодію з Вашингтоном як партнер. А чи це надовго – то байдуже. Тут стільки всього нагромаджено, що можна розгрібати з допомогою Трампа дуже довго: це і санкції, і різні обмеження, і заморожені активи Росії – уявіть, скільки всього можна зробити. Оце і є прямий інтерес Кремля. Трамп може ще 100 днів розповідати щось своїм реднекам і погрожувати Європі. Але ніхто Трампа за носа не тягнув, коли він казав, що знає, як зупинити війну. І він має щось пропонувати тим самим реднекам, і проміжні результати також має представляти. Звісно, що кінець цьому настане рано чи пізно. Трамп справді має якийсь люфт: я переміг, я на посаді – що вам треба? Пройдуть сто днів, потім ще, час плине швидко. Ми тому свідки: жоден президент, навіть найкращий, не може розраховувати на вічну підтримку. І навіть реднеки стануть заручниками  економічних показників неминуче. Просто потрібно дочекатися цього моменту, йому не допоможе ні Україна, ні торгова війна, ні якісь обіцянки щодо нелегальної міграції – цей результат все одно буде таким, що йому доведеться за нього виправдовуватися.

Про це він розповів в етері Еспресо."Стратегія Трампа – руйнування трансатлантичної безпеки. Це заявлялося з самого початку. Але, якщо ви приходите до влади й перше, що робите - висловлюєте територіальні претензії на данські території, Гренландію - я вже не казатиму про Канаду, Панаму та інших союзників, - і, найголовніше, говорите, що Європа має сама забезпечити свою безпеку, що Америка цю відповідальність з себе знімає, і для цього конкретно робите відповідні кроки (неучасть у "Рамштайні", відмова від участі в навчаннях наступного року, вже заявлене скорочення військової присутності в Європі з боку США), то тут інших висновків бути не може: це - стратегія. Це не якась спроба тиску, щоб отримати збільшення військових бюджетів європейських країн до 5%. Ні-ні, це, безумовно, стратегія, щоб дезавуювати США як гаранта безпеки, у тому числі європейської, в рамках трансатлантичної єдності. Ось і все", - пояснив Фейгін.Політик зауважив, що частиною цієї стратегії є й відмова Україні в гарантіях безпеки. Фейгін наголосив, що тепер багато чого буде залежати від Європи і її можливостей забезпечити безпеку без участі СШАЧитайте також: Трамп вважає, що Крим залишиться російським, а причиною війни стали розмови про вступ України до НАТО"Тому частиною цього плану є принципова відмова Україні в гарантії її безпеки. Це ж виглядає саме так, і є так, і заявляється так.У цих умовах багато що залежить від Європи, її реакції, на що вона готова, чи готова вона взяти на себе цей функціонал, який несли на собі США. До речі, це поки неочевидна відповідь, тому що Європа з цим розумінням (а розуміння там є, вони про це заявляють – і Макрон, і інші лідери європейських держав, Мерц приходить тощо) продовжує поводитися нерішуче і в українському питанні, яке тут ключове у забезпеченні трансатлантичної безпеки, це важливо зрозуміти. Європа це прекрасно розуміє - Америці на це наплювати, сьогоднішній її адміністрації абсолютно байдуже", - додав він. Трамп 25 квітня заявив, що перемовини з Україною та Росією стосовно угоди про припинення вогню "просуваються добре", але ситуація, за його словами, "дуже тендітна". Цього ж дня Зеленський повідомив, що розглядаються різні мирні пропозиції, а нові мирні умови передали президенту Сполучених Штатів Дональду Трампу, і Україна очікує на реакцію. Також він зазначив, що найближчими днями мають відбутися дуже важливі зустрічі, які повинні наблизити тишу для України. 

Трамп розколює НАТО і нападає на Канаду та Данію

Про це й не тільки писали світові ЗМІ станом на ранок 10 квітня.Київ оприлюднив список пропозицій щодо миротворчої місіїКиєву потрібні західні війська на місцях для стримування будь-якої майбутньої російської атаки, але США залишаються осторонь, пише Роlіtісо.Ключові союзники України зустрічаються в четвер, щоб продовжити обговорення деталей будь-якої миротворчої місії, яка буде направлена в Україну в разі укладення мирної угоди з Росією. Їх очолять міністр оборони Франції Себастьєн Лекорню і його британський колега Джон Гілі, які зустрінуться зі своїми колегами-міністрами оборони з так званої Коаліції охочих, що включає багато європейських країн, Канаду й Австралію, але не США, в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі.Зустрічі допомагають конкретизувати те, що Київ хотів би бачити від миротворчої місії – те, що він вважає критично важливим для запобігання новому нападу Росії, особливо після того, як США та інші країни заблокували його надії на запрошення до НАТО, підкреслює Роlіtісо."Ми обговорюємо присутність іноземних військ на землі, в небі і на морі. Протиповітряну оборону, а також інші делікатні стратегічні питання. Наші партнери розуміють, що потрібно Україні. Є деякі чутливі географічні точки, де ми хотіли б мати підкріплення", – заявив президент України Володимир Зеленський.Президент США Дональд Трамп тисне як на Україну, так і на Росію, щоб вони припинили бойові дії та уклали мирну угоду; Україна погоджується, але Росія порушила часткове перемир'я, про яке домовилися минулого місяця, поки що без жодних наслідків з боку американського президента.Близько десятка країн готові приєднатися до коаліції й відправити війська в Україну, заявив журналістам заступник голови офісу Зеленського і його головний радник з питань оборони Павло Паліса."Говорять також про участь країн Балтії та Північної Європи. У будь-якому випадку, це може бути реалізовано через двосторонні домовленості з кожною країною-учасницею коаліції", – зазначив Паліса.Однак багато країн, зокрема Велика Британія, неохоче відправляють своїх солдатів в Україну без певної підтримки з боку США, відомої як "бекстоп", включаючи повітряну підтримку, логістику та розвідку, що є малоймовірним за часів Трампа.Тим часом Росія заявляє, що будь-яке розгортання військ союзників без мандата Організації Об'єднаних Націй буде неприйнятним.Серед європейських союзників України точаться дебати щодо того, чи будуть сили, про які вони говорять, достатньо великими, щоб стримати російську атаку. Однак Київ упевнений, що цей процес йде повним ходом."Питання лише в тому, в якому форматі це буде реалізовано. Тому зараз тривають дискусії: є наше бачення, є бачення наших партнерів, виходячи з їхніх можливостей. Після того, як всі деталі будуть узгоджені, ми зможемо перейти до більш предметної розмови", – додав Паліса.Наразі Україна має одну з найбоєздатніших і найбільших армій у Європі, що є найсильнішою гарантією власної безпеки. Але оскільки вступ до НАТО заблокований, їй потрібні війська союзників на місцях, щоб охороняти мир і стримувати Росію. У найгіршому випадку російського нападу, відзначає видання, ці солдати будуть втягнуті в будь-які майбутні бойові дії.Україна також вважає, що будь-які західні війська, відправлені в Україну, будуть супроводжуватися потужною протиповітряною обороною та іншими заходами захисту, які допоможуть убезпечити українців."Наприклад, якщо французька бригада увійде на певну територію, навіть якщо вона буде розгорнута з мінімальною щільністю –  наприклад, три солдати на кілометр – вона все одно повинна буде забезпечити повітряне прикриття. Це стандарт військового планування", – пояснює Павло Паліса. Бригада налічує від 3 до 5 тисяч військовослужбовців.А це означає більше систем протиповітряної оборони, засобів радіоелектронної боротьби, більш скоординовану взаємодію з авіацією, захист для будь-яких іноземних військово-морських сил, надійну логістику і так далі.Наступного дня після зустрічі коаліції охочих НАТО приймає Українську оборонну контактну групу, створену американцями для організації військової допомоги Україні. Велика Британія і Німеччина будуть головувати, а міністр оборони США Піт Геґсет приєднається до неї через телеконференцію.Українська розвідка ідентифікувала 155 громадян Китаю в армії РосіїПрезидент України Володимир Зеленський заявив, що українська розвідка ідентифікувала 155 громадян Китаю, які воюють на боці російських військ, повідомляє СNN.Громадяни Китаю були завербовані через оголошення, зокрема в соціальних мережах, зазначив Зеленський.Тим часом Китай послідовно заперечує свою участь у війні.Речник Міністерства закордонних справ Китаю заявив раніше, що будь-які заяви про те, що китайські громадяни воюють в Україні, є "безпідставними".Документ українських спецслужб, який бачив СNN, нібито містить список з понад 150 громадян Китаю, які служили в російських збройних силах, більшість з яких, як стверджується, займали найнижчі військові посади. Більшість контрактів у документі датовані 2024 роком і стосуються різних військових частин."Ми збираємо інформацію і вважаємо, що їх більше, набагато більше, – сказав Зеленський, перш ніж заявити, що Пекіну відомо про те, що росіяни розміщують відеоролики з вербуванням у китайських соціальних мережах. – Ці люди прибувають до Російської Федерації, до Москви. Медичний огляд триває три-чотири дні. Тренувальні центри – один-два місяці. Вони воюють на території України".Відповідаючи на запитання, чи вважає він, що присутність громадян Китаю в Україні є результатом політики офіційного Пекіна, Зеленський сказав: "У мене поки що немає відповіді на це питання. Над цим буде працювати Служба безпеки України. Ми не говоримо, що хтось дав якусь команду, у нас немає такої інформації".У вівторок Зеленський заявив, що українські сили, які воюють у Донецькій області, отримали документи, банківські картки та особисті дані громадян Китаю. У середу український президент додав, що Україна готова обміняти цих двох осіб на українських військовополонених. Речник Кремля в середу відмовився коментувати заяву про те, що в Україні нібито були захоплені громадяни Китаю. А Пекін заявив, що "наразі перевіряє" ситуацію з Україною.За словами українських військових, один з громадян Китаю, захоплених у полон під час бойових дій на сході України, заплатив за вступ до російських збройних сил через посередника в Китаї, щоб отримати російське громадянство."За словами полоненого, він приєднався до російських військових через посередника в Китаї, заплативши 300 тисяч рублів (3500 доларів) за можливість вступити на службу в Збройні сили Росії", – йдеться в повідомленні відділу комунікацій оперативно-тактичного угруповання "Луганськ" для українських ЗМІ.Також він зазначив, що деякі члени групи мали проблеми з законом у Китаї."Він повідомив, що пройшов підготовку на тимчасово окупованій території Луганської області у складі групи громадян Китаю. Навчання охоплювало базові військові навички та проводилося без перекладача, з використанням жестів та мобільного перекладача для спілкування", – додають у повідомленні.Українська військово-тактична група повідомила, що чоловік потрапив у полон, коли російська штурмова група вирішила здатися під вогнем українських солдатів: "Наразі він співпрацює з українськими слідчими органами, його особу та громадянство підтверджено. Він зазначив, що його сім'я знала про його наміри поїхати до Росії, хоча офіційно він подорожував як турист".

В російському журналі "Международная жизнь" з’явився матеріал під назвою "Карасин: в РФ рассчитывают на продвижение вперед в переговорах с США". В якому зокрема зазначається, що "Голова комітету Ради Федерації з міжнародних справ Грігорій Карасін в інтерв’ю телеканалу "Звезда" заявив, що російська сторона розраховує на просування у переговорах з США в Ер-Ріяді. Карасін підкреслив, що розраховувати на обговорення всього порядку денного важко, але делегація їде з наміром "поборотися за вирішення хоча б одного питання".За що хочуть боротися росіяни? В той час, як Дональд Трамп переконаний, що він визнаний у світі геній  переговорів, російський диктатор Путін вважає президента Сполучених Штатів маріонеткою у своїх злих планах щодо розширення кордонів імперської Росії.  При цьому Путін сприймає імперські задуми Трампа завоювати Гренландію та приєднати Канаду абсолютно смішними, а партію МАGА (раніше Республіканська партія) – просто конгломератом політичних фальшивок, маріонеток і трампівських пішаків.В Кремлі грають на бажанні Дональда Трампа за будь-яку ціну укласти мирну угоду з Російською Федерацією. Та кагебіст Путін, як учасник переговорів,  перебуває в зовсім іншій лізі. Трамп поспішає якнайшвидше отримати результат, і російський диктатор вправно використовує це нетерпіння. Крім того, він хоче збільшити лінію розлому між Європою та Америкою, вимагаючи припинення будь-якої військової підтримки Україні.Читайте також: Плюралізм думок в голові Дональда Трампа небезпечний не тільки для УкраїниВодночас Трамп спрямований на те, щоб дати Путіну все, натомість не отримавши абсолютно нічого. Політик, котрий так довго вихвалявся, що може дуже швидко закінчити війну Росії з Україною, змушений брати участь в тривалих переговорах, критично послабивши свою позицію. Постійно вислуховуючи вимоги Москви: ніякої зброї для України, віддати Росії окуповані нею українські території, табу на членство України в НАТО.І варто звернути увагу на те, що Дональд Трамп готовий погрожувати Канаді, Мексиці, Гренландії, над якими Сполучені Штати мають військову перевагу, але зазнає невдачі, коли мова йде про Російську Федерацію. Адже виглядає на те, що американський президент за місяці недовгого правління, спрямовував всю свою енергію на порятунок хорошого друга Путіна.Путін грає з Трампом, як йому здається, в безпрограшну гру. Призом для нього в ній є вся Україна, і не менше. Американці намагалися запропонувати російському диктатору те, з чим він незнайомий, і тому не може цього зрозуміти. Тобто: "wіn-wіn sіtuаtіоn" – західну концепцію безпрограшної ситуації. Ця "безпрограшна ситуація" полягає в реалізації сценарію, коли всі залучені сторони виграють від угоди або її результату. Ситуація такого типу часто характеризується співпрацею, переговорами та компромісами, що призводить до взаємовигідного результату, а не до гри з нульовою сумою, де виграш однієї сторони є програшем іншої.Проте Путін грає у свою гру – Росії все, Україні нічого. В якій сторона, яка виграє – Російська Федерація, а яка програє – Україна. Адже для московців обидві сторони не можуть врівноважити свої інтереси, для них це неможливо. Що, безумовно, має далекосяжні наслідки для мирних переговорів.Читайте також: Про що домовилися Трамп і ПутінРосія ніколи не погодиться на мир з Україною, якщо вона не отримає всього. Москва не визнає суверенітет України. Тому що повний суверенітет означає, що ви вільні вибирати, як захищати власну державу, як ви бажаєте керувати власною країною і кого обирати собі в друзі. Вимоги Путіна не відповідають жодній із цих умов. Трамп, видно, цього не розуміє. Тому переговори з тими, хто прийшов на твою землю, щоб тебе вбити, не можуть привести до миру.В Європі, а особливо в Східній Європі, яка прожила під російською окупацією більш як 40 років, здатні краще правильно оцінити справжні наміри Путіна. Вони усвідомлюють, що якщо поступитися йому тим, що він зараз вимагає, то потім він буде вимагати більше, поки не отримає все.Хоча єдиний вартісний результат від цих мирних переговорів полягає в тому, що Дональд Трамп протягом кількох годин буде зайнятий цим. Таким чином це відвертає його, хоча б на короткий термін, від створення додаткового хаосу в Америці, чи в інших місцях. Відвертає від прагнення зробити Канаду 51 штатом США або приєднати Гренландію. І це потрібно цінувати.Але в Трампа прослідковується якесь незрозуміле тяжіння до Путіна. Це геополітичний фарс на межі глузування: ментально незріла людина в тілі старого, який став президентом в демократичній країні та від імені держави відразу ж почав знищувати в ній демократію, називає хрестоматійного тоталітарного деспота своїм другом. Схоже на те, що Трамп і Путін конче потребують один одного. Ці дві особи зневажають демократію, але потребують її, кожен по-своєму. На наших очах розігрується зближення двох діаметрально протилежних політичних світів, що ще декілька років тому виглядало б просто неможливим дійством.Російський диктатор вірить, що йому вдасться переграти Трампа. Він явно грає в довгу гру, тримаючи президента Америки на "гачку бажань" – поліпшити відносини між США та Росією. В результаті чого вже спостерігається розкол єдності Заходу та дестабілізація НАТО. Але доля  України, чи доля демократії – не стоїть на порядку денному Дональда Трампа. Для нього набагато важливішим є його власне его, а не те що б скільки разів московська отруйна змія не скидала шкіру, вона все одно залишається отруйною змією.Читайте також: Трамп хоче домовитися з Росією. Ці граблі б'ють дуже болячеПри чому багато провідних політиків в Сполучених Штатах не здатні правильно оцінити роль Європи в російсько-українській війні. Країни Європейського Союзу ніяк не можуть залишатися незаангажованими сусідами. Адже опосередковано вони є стороною конфлікту. Росія проти них веде гібридну війну, постійно їх атакуючи: розрізаючи кабелі, відправляючи мігрантів до кордонів ЄС, залякуючи журналістів, підкуповуючи  політиків та через свою агентуру  організовуючи теракти.Але крім терактів в Україні, які постійно намагається провести путінський режим, Москва хоче знищити саму українську ідентичність. Українську мову, українську культуру, українську еліту, як це робили протягом століть російські царі та повторила пізніше радянська комуністична влада. Захід не мусить піддаватися на залякування варварської Росії, оскільки Європа ніколи не буде відчувати себе в безпеці, якщо Україна не повернеться в сім’ю європейських народів та не стане повноцінною частиною Євросоюзу.Якщо Америка по-справжньому не допоможе Україні, то Дональда Трампа запам’ятають як президента, який скалічив економіку Америки, усунув Сполучені Штати від світового лідерства та поклав край американській демократії.Щоб вигнати російські терористичні війська з окупованих ними земель потрібно не так вже й багато:Надіслати Україні зброю, боєприпаси та іншу підтримку, котрі необхідні для витіснення Росії.Дозволити Україні завдавати ударів по будь-яких військових цілях у Росії за допомогою зброї наданої США.Накласти на Росію всі можливі санкції. Тільки так можна змусити Путіна на щось погодитися.Але те, що робить зараз Дональд Трамп, схоже більше на намір кинути Росії рятівне коло, ніж досягнути  справедливого та стабільного миру. Адже нині від України вимагають усіх поступок агресору, а від агресора – жодної. Найгірше, що Трамп вважає, що він має право представляти Україну, фактично виключаючи її з переговорів. І хоча ЄС і європейські держави НАТО користуються сьогодні в українців значно більшою довірою та набагато більше поставили на карту, але Трамп навіть не вважає їх гравцями.Читайте також: Джедаї миру. Як Путін підкуповує Трампа, аби мати час для демонтажу УкраїниЗа іронією долі, в той час, коли Трамп з усіх сил просуває ізоляціоністську зовнішню політику Америки, він водночас стверджує, що саме Вашингтон мусить бути в центрі розв’язання проблеми війни Росії в Україні. Але як симпатик диктатора Путіна може бути одночасно провідним перемовником між Російською Федерацією та Україною?Адже в жодному разі неможливо покладатися на його нейтральність, коли мова йде про долю великої європейської країни, яку Москва націлилась знищити. В цьому сенсі Євросоюзу явно потрібно активізувати свою гру, адже мова йде про майбутнє всього Європейського континенту.В Брюсселі не можуть не бачити того, що Путін грає на амбіціях Трампа, як на скрипці. І це надзвичайно вигідно Кремлю, бо забирає американський важіль впливу, який до січня 2025 року мала Україна. Невже Трамп справді не розуміє, як насправді працюють переговори? Тому справжні союзники України з Європи мусять бути залучені до переговорів, які монополізував американський президент.Викликає подив, що в після досягнення цієї проміжної "мирної угоди" на 30 днів Росія продовжує бомбувати українські лікарні, школи, транспорт, багатоквартирні будинки, водоочисні споруди, але Україна більше не може бомбити нафтопереробні заводи, які постачають паливом російські збройні сили та бомбардувальники. Не говорячи вже про гроші, які ці нафтопереробні заводи заробляють для продовження російсько-української війни, продовжуючи фінансування та роблячи далі можливим це путінське криваве вторгнення.Україна – це суверенна держава. Ні Трампу, ні Путіну, ні комусь іншому не дано повноважень ділити її між собою та незаконно привласнювати українські активи, території та власність. Трампівська МАGА, яка тільки прикидається Республіканською партією, не має права кидати Україну під колеса потягу історії, пояснюючи, що цим вони уникають Третьої світової війни.Очевидно, що об’єднана Європа, котру російська агресія почала згуртовувати, мусить перебрати на себе не тільки функції допомоги та захисту України, але й зіграти головну роль в переговорному процесі. Європейський Союз має діяти рішуче, оскільки Америка епохи Трампа зробити цього не здатна.ДжерелоПро автора. Віктор Каспрук, журналістРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Просив би вас прокоментувати те, що відбулося в Ер-Ріяді. Ми знаємо лише офіційну, публічну частину, але розуміємо, що є надзвичайно тривожні й занепокійливі сигнали, зокрема від пана Віткоффа. Адже частина американського політичного істеблішменту бачить у Росії не ворога, якого треба стримувати, а партнера і, можливо, друга. Як ви оцінюєте перемовини в Ер-Ріяді?Цілком поділяю вашу стурбованість щодо зустрічей та переговорів, які відбуваються в Саудівській Аравії. Важко повірити в те, що я чую і бачу безпосередньо з місця подій. Вважаю, що росіяни використовують ці переговори виключно для висування нових вимог та ультиматумів, не роблячи жодних кроків до мирної угоди.  Щоразу вони намагаються витягнути з США нові поступки. І, на жаль, те, що я чую від представників США, свідчить, що вони почали використовувати суто російські аргументи, навіть виносячи їх у публічний дискурс. Однак очевидно, що це не відповідає інтересам США. Це вимоги суто Російської Федерації. Тому ми перебуваємо у доволі складній ситуації. Замість того щоб разом з Україною мати єдину позицію на переговорах і дійсно змушувати Росію прийняти розумний та абсолютно обґрунтований підхід, США фактично переймають російські аргументи і, здається, починають чинити тиск на Україну та Захід. З останніх новин із Саудівської Аравії, це вимога Росії щодо експорту сільськогосподарської продукції та добрив, що є абсолютно неприйнятним. Це ще один ультиматум, і видається, що США, на жаль, починають відступати та погоджуватися з російськими вимогами.Ситуація – не просто тривожна, а драматично складна. І на превеликий жаль, ми не знаємо, чи мають зараз американці так званий довгий сценарій, зокрема і щодо ведення перемовин з РФ. Але ми в Україні занепокоєні можливими наслідками. Чого чекати в короткостроковій та середньостроковій перспективі? Тому що росіяни відкинули будь-які компромісні пропозиції та б'ються за кожен сантиметр захопленої території. Крім того, збираються окуповувати додаткові території, які вони ще навіть не захопили. Росіяни надзвичайно чітко виклали свою загрозливу позицію.Насправді ви абсолютно праві — Російська Федерація не змінилася. Якщо порівняти її позицію, вимоги та ультиматуми від 22 лютого 2022-го і 25 березня цього року, то суттєвих змін практично немає. Вони просто повторюють старі вимоги, додаючи до них нові. Наприклад, щодо членства в НАТО та інших організаціях — вони не мають наміру йти на жодні компроміси. Це абсолютно очевидно. Я не можу зрозуміти переговорну позицію Сполучених Штатів. Не думаю, що вони цього не бачать, але, можливо, у них є якась тактика чи стратегія, яка мені абсолютно незрозуміла. І, чесно кажучи, я не вважаю, що це шлях до успіху. Якщо США готові домовлятися з Путіним щодо України, то це безумовно погана та неприйнятна стратегія. Це не переговори, а фактична здача позицій та інтересів України та її народу.У вас є розуміння, що робить Дональд Трамп? Чи він не розуміє певних речей, чи на превеликий жаль, дуже добре розуміє те, що зараз робить? І тут ми говоримо не лише про Україну, а й про Канаду, про відносини з Данією, з ЄС, про те, як вони фактично не пустили на відповідну розмову офіційну представницю ЄС Каю Каллас. На вашу думку, чи розуміє Трамп, чого він хоче досягнути?На жаль, це останній варіант альтернативної думки, і ви чітко дали це зрозуміти. Гадаю, що адміністрація Трампа повністю розуміє як тактику, так і принципи формування нового світового порядку. Однак цей порядок видається нестабільним, оскільки він не ґрунтується ані на багатосторонності, ані на чітких принципах, які Захід ще нещодавно так наполегливо відстоював. Через це ми спостерігаємо фрагментарну картину. Рівень довіри між західними партнерами знижується, а рішення та пропозиції адміністрації Трампа позбавлені передбачуваності. Це створює ризики й водночас не сприяє ясності. Постає питання: яких результатів можна досягти для колективного Заходу? Адже я не вважаю, що США зможуть досягти успіху без залучення західних партнерів та України до вирішення складної безпекової ситуації, з якою ми зараз стикаємося.Хотів би вас розпитати про відчуття загрози для окремо взятих країн Європейського Союзу. Ми дуже часто чуємо інформаційні вкиди, попередження від політологів, директорів тих чи інших розвідувальних спільнот. Розуміємо, що проти Литви чи Естонії можлива агресія, яка може бути актуалізована лише тоді, коли поставлять під сумнів п'яту статтю Євроатлантичного договору. І основне – щоб була готовність з боку реальних союзників Литви, Естонії та України підстрахувати одне одного, можливо, у критичній ситуації. А коли нам кажуть про 2030 рік, я в це не вірю, тому що Путін готовий. І єдиний запобіжник – п'ята стаття Євроатлантичного договору, яка може бути інтерпретована Трампом приблизно так, як він проінтерпретував відносини з Канадою.Необхідно чітко усвідомити: на сьогодні альтернативи системі колективної безпеки НАТО просто не існує. Я не закликаю створювати якісь замінники Альянсу. Принцип Статті 5 Північноатлантичного договору - "один за всіх і всі за одного" - залишається непохитним. Саме на цій незмінній основі ми формували наші очікування щодо безпеки та розбудовували оборонний потенціал.Щодо країн Балтії – вони, без перебільшення, є східним форпостом європейської безпеки. На щастя, ми розвиваємо все більш тісну партнерську співпрацю як з північними сусідами, так і з Польщею, Німеччиною та іншими союзниками.Окремо хочеться відзначити останні рішення німецького уряду. Берлін демонструє яскравий поворот до активнішої ролі в європейській безпеці – через фінансові інвестиції, політичні зобов'язання та глибинну зміну свого підходу до цих питань.Тому, навіть якщо окремі члени Альянсу можуть мати сумніви щодо 5-ї статті, я переконаний, що більшість країн-учасниць і надалі твердо дотримуються цього фундаментального принципу.Ми свідомо не шукаємо якихось окремих, національних рішень у сфері безпеки. Наша стратегія ґрунтується на принципах колективного захисту, і ми твердо віримо, що у разі потреби кожен з нас виконає свій обов'язок перед іншими.Ключова історія – наповнення будь-яких механізмів готовністю застосувати силу для того, щоб зупинити агресора, а також наявність належної кількості цієї військової сили. Це потребує додаткового осмислення з боку європейських держав і не тільки фінансово, а й у готовності запускати ці фінанси у додаткове оборонне виробництво. США – занадто мінливі, Україна почула досить позитивні сигнали з боку ЄС. Але потім ми побачили певний відкат, коли говоримо про конкретні плани та дії, а не слова. Як ви оцінюєте ситуацію щодо підготовки країн ЄС відбивати агресію? Це екзистенційне питання, бо Україна, Литва, Естонія, Польща залишаються у чорному списку Кремля.Ми не обманюємо себе щодо можливих позитивних змін у Російській Федерації. Навпаки – ця країна свідомо обрала війну як ключовий інструмент своєї зовнішньої політики, особливо щодо сусідніх держав.На сьогодні ми стикаємося з надзвичайно загрозливою ситуацією на наших кордонах. Враховуючи 700-кілометровий кордон з Білоруссю, яка фактично перетворилася на російського сателіта, ми маємо справу з серйозним викликом. Білорусь сьогодні – це територія гібридної окупації: формально незалежна, але цілковито контрольована Кремлем.Окрему загрозу становить Калінінградський анклав, історичний Кенігсберг, який Росія перетворила на потужну військову фортецю. Протягом останнього десятиліття там відбувається масштабне нарощування військового потенціалу – процес, який, на жаль, залишався поза увагою багатьох європейських столиць.Беручи все це до уваги, ми не маємо жодних сумнівів у необхідності демонструвати власну відданість, збільшуючи інвестиції в оборону та роблячи це у тісній співпраці з нашими сусідами шляхом координації та спільних дій. Це включає проведення військових навчань, обмін досвідом, а також активну взаємодію з партнерами. Зокрема, ми висловлюємо глибоку вдячність українським військовим і політичним експертам. Завдяки їхньому досвіду ми отримали багато цінних висновків з останніх військових операцій і продовжуємо навчатися. Ми уважно стежимо за ситуацією на фронті, щоб засвоїти якомога більше, адже сьогодні ми є свідками абсолютно нового характеру війни, де військові засоби застосовуються у безпрецедентний спосіб. Наші зобов’язання очевидні: фінансові інвестиції, співпраця з сусідами, партнерами з НАТО та ЄС. Але це лише початок – цього недостатньо. Наразі ми витрачаємо на оборону 4% ВВП, але цього замало. Ми говоримо про підвищення цього рівня до 6%, проте це рішення має бути підтримане всіма країнами - членами ЄС і НАТО. Тільки тоді альянс колективної оборони буде достатньо сильним.Лише тоді колективна оборона стане справді потужною. Протягом десятиліть альянси – НАТО і, певною мірою, ЄС – опинялися у вразливому становищі. Саме тому важливо подавати правильний приклад, як це роблять країни Балтії, Польща та скандинавські держави. Нещодавно Швеція оголосила про значне збільшення своїх оборонних витрат – майже на 50%, з 2,4% до 3,5% до 2030 року. Але час працює не на нашу користь. Нам потрібно діяти оперативніше та робити значно більше, ніж зараз.Ви говорили про Калінінград, Кенігсберг, Крулевець. Розуміємо, що це буде надзвичайно важлива історія і для Литви, і для Польщі, і для Німеччини. І Російська Федерація, я думаю, бачить точку прикладання своєї потенційної агресії. Адже свого часу ми пам'ятаємо з чого починалася Друга світова війна: Гітлер почав говорити про екстериторіальність Данцигського чи то Гданського коридору. Розуміємо, наскільки важливими є Сувалки. Відомо, що там є закрита військова частина, але чи робляться зараз на політичному рівні кроки щодо належного плану, щоб було реагування в разі провокації на Сувалках.Безумовно. Хочу привернути вашу увагу до двох останніх важливих подій у цьому контексті. Литва вже денонсувала так звану Дублінську конвенцію, щодо касетних боєприпасів. Разом із країнами Балтії та Польщею ми також ухвалили рішення про вихід з Оттавської конвенції щодо протипіхотних мін. Ці кроки демонструють, що ми активно зміцнюємо оборонні можливості, необхідні для захисту кордонів і реагування на потенційні кризові ситуації. У зв’язку з цим наші кордони посилюються. Наприклад, деякі мости, які ведуть до Кенігсберга, повністю перекриті спеціальними інженерними спорудами. Наразі жодного руху там немає, і не буде, поки ситуація не зміниться. На кордоні, зокрема з Білоруссю, триває будівництво оборонних укріплень, і ми ставимося до цього максимально серйозно.Особисто я не очікую класичних військових провокацій, проте можливі гібридні атаки чи інші дестабілізаційні дії, зокрема з боку режиму Лукашенка, який повністю залежить від Путіна. Саме тому ці ділянки нашої території перебувають під пильним контролем. Можу запевнити, що сили територіальної оборони проводять навчання, ретельно вивчаючи особливості цих регіонів. Це не просто формальність — суспільство сприймає ситуацію вкрай серйозно. Ми продовжуватимемо посилювати нашу оборонну спроможність настільки, наскільки це потрібно, щоб бути готовими до будь-яких викликів.Є питання щодо темпів. Наскільки швидко зараз Париж, Лондон, Берлін, Вільнюс, Варшава – всі ті держави, які усвідомлюють загрозу та дисбаланс у світовій політиці, наскільки швидко будуть готові приймати важливі рішення? Якою буде нова політика Європейського Союзу та окремо взятих держав, наших друзів, стосовно Києва? Але тут мене цікавить конкретна матеріальна складова.Дійсно, ви абсолютно праві. Час декларацій минув. Ми повинні визнати, що припустилися багатьох помилок і витратили надто багато часу на розробку превентивних дипломатичних програм та заходів. Ми інвестували в Мінськ І та Мінськ ІІ, сподіваючись, що вони зупинять агресора, але цього не сталося. Отже, час не на нашому боці, як я вже казав. Водночас у Брюсселі та багатьох столицях ЄС, хоча й не в усіх, панує позитивний імпульс. Цілком погоджуюсь, що це не стосується, наприклад, Будапешта чи, певною мірою, Братислави. Є також нейтральні країни, які мають власне бачення оборонної політики ЄС. Ми маємо докласти всіх зусиль для формування Європейського оборонного союзу, подібно до вже створених Європейського економічного, Енергетичного та Банківського союзів.Оборонний союз має бути створений, ймовірно, протягом року або двох. Опублікована Європейською комісією «Біла книга» стане ключовою основою для подальших дискусій. Наразі, наприклад, у Європарламенті тривають масштабні дебати щодо цього документа та рішень, пов’язаних із розвитком європейської оборонної промисловості.Переконаний, що 2025 рік стане вирішальним у цьому процесі. Очікується ухвалення низки практичних рішень щодо фінансування та запровадження нових механізмів, таких як спільні закупівлі та інвестиції.Я не стверджую, що всі домовленості вже досягнуті, але в багатьох європейських столицях усвідомлюють: діяти потрібно зараз або ніколи. Йдеться про безпеку наших громадян, про майбутнє Європейського Союзу та всіх європейців. І я переконаний, що Україна повинна стати невід’ємною частиною цього безпечного союзу та спільного майбутнього. Саме тому Україна є нашим найнадійнішим союзником і стратегічним партнером, що відображено в усіх відповідних документах. Ми забезпечуємо її активну участь у програмах і рішеннях, спрямованих на зміцнення європейської безпеки та створення потужної, стійкої відповіді на будь-які загрози нашому спільному сьогоденню і майбутньому.

Дивно це чути, бо те, що Путін тягне час, було видно неозброєним оком з самого початку перемовин. Навіть коментаторам у Фб. Трамп, звичайно, ще той інтелектуал і може бути скільки завгодно тупим. Але він барига і жулік з величезним досвідом муток, рєшалова і договорняків. Такі типи просікають на раз, коли їх хочуть намахати. Трамп прекрасно бачив нехитрі ігри Путіна із затягуванням часу і підігравав їм цілком свідомо.І тут ми підходимо до головного, на чому плавляться всі наївні ждуни пекельних санкцій від Трампа і свідки святого Дональда-змієборця?А що змінилося в інтересах Трампа і його оточення, що він раптом передумає підтримувати Росію і почне підтримувати Україну? От Що?Трамп перестав планувати союз з Московією у майбутній війні проти Китаю? Ніт.Трамп передумав захоплювати Гренландію і Канаду і йому більше не потрібен Путін як руйнівник світового порядку, який Трампу заважає? Ніт.Трамп не хоче багатомільярдних контрактів з Росією, де йому особисто прилипне кілька десятків, якщо не сотень мільярдів доларів? Звичайно ж, ніт!!То чого, з якого доброго дива, знаходяться люди, які переконані, що Трампушка вжарить Путіна всупереч власним інтересам? Читайте також: Трамп потрапив у пастку власних обіцянокНе треба тішити себе ілюзіями. Ніяких пекельних санкцій на Московію не було і не буде. Якщо санкції й будуть введені як елемент тиску в перемовинах, то їх знімуть протягом кількох днів, якщо не годин, коли Трамп отримає від Путіна своє. Слова Трампа, що Путін може тягнути час, не значать абсолютно нічого. Просто прийміть, що 90% того, що старий дуралєй говорить через свій рот, це беззмістовний набір слів, на кшталт його заяв, що якби він був президентом, війни б не було. На Америці Трампа треба ставити хрест. Я насправді вважаю, що буде дуже добре, якщо вони не ввалять Томагавками по Києву, а обмежаться постачанням зброї для Путіна. Можливо, є сенс якийсь час перебувати у процесі перемовин, щоб відкласти у часі зближення Трампа і Путіна і виграти собі трошки часу. Але треба чітко розуміти: в нас немає жодного шансу зберегти державність у цьому форматі перемовин, де одна сторона хоче нас знищити, а інша не так, щоб сильно хоче, але й не проти. Єдиний шлях – Європа, Європа і ще раз Європа. Як не парадоксально, але Україна спроможна зробити Європу знову великою. І там це розуміють. Треба працювати. *Публікується зі збереженням стилістики автораДжерелоПро автора: Сергій Марченко, експерт ринку праці, блогер.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів. 

Пане Мирославе, ми живемо у цікавий час. Як ви оцінюєте те, що зараз відбувається, як політик, українець, поляк і європеєць?Пригадую свою молодість, коли життя почало робити круті повороти та зміни, і з тих пір я, здається, так і не вийшов із цього вируючого потоку змін. Хотілося б спокійного життя, і здавалося, що у 2000-х роках усе нарешті стабілізувалося. Але російська імперія ніколи не дає про себе забути. Після краху холодної війни, розпаду Радянського Союзу та комуністичної системи в Центрально-Східній Європі ми мали, умовно, 20 років перемир’я. Здавалося, що світ рухається у зрозумілому напрямку, і ми будемо жити краще в об'єднаній Європі під надійним захистом, що можна буде плекати цінності свободи, демократії, розвиватися, і суспільство процвітатиме. Ми вірили, що велика війна більше не загрожує. Але реальність виявилася іншою.Місце, з якого завжди війна починалася або проєктувалася в Європі, воно нікуди не ділося і тільки приспані її сили, які програли холодну війну, оговталися і прийшли знову до влади. І почали завойовувати суміжні країни, напали на Україну, і всі тепер у світі розуміють, принаймні демократичному, що від долі України залежить доля Європи, Центрально-Східної Європи, в першу чергу, і демократія у світі так само. От новий етап почався з приходом президента Трампа до влади в Америці, бо, як виявилося, два "сіамські близнюки", коли йдеться про ідейні цінності, вони ніби сповідують консерватизм, традиційні цінності, що сила має керувати світом, а не демократія. Трамп у своїй інавгураційній промові жодного разу не згадував демократію. Американські президенти завжди відзначали, що вони приходять захистити свободу і демократію у світі. А Трамп взагалі про це не говорив. Він тільки сказав, що зробить Америку знову великою. Що це означає? Ми всі спостерігаємо за тим з певним острахом.Але чому з нами всіма це сталося? Я зараз говорю не лише про Росію, бо велика частина українців очікували цього, напевно, з 1991 року, і розуміли, що це може статися рано чи пізно. Але як з нами всіма трапилося те, що зараз відбувається на міжнародній арені? Як з нами трапився Трамп, який нехтує принципами демократії? Ми зараз бачимо, як руйнуються якісь інституції, які за свободу слова, як він не слухає суддівську систему. І це страшно, тому що Америка була номер один на сторожі демократії в світі. Ну, я двічі побував в Америці на початку 90-х років. Мені Америка подобалася. Я в Нью-Йорку жив на Мангеттені, мені Мангеттен дуже подобається. Це місто, яке ніколи не засинає. Життя продовжується 24/7. Мені тоді було менше років, звичайно. Я приїхав із комуністичної країни, де все було сіре, одноманітне. А тут приїжджаєш – і справді є свобода, є демократія і могутність, але водночас вражають оці величезні контрасти. Тобто є зона великого багатства, але є й зони страшенної бідності.Коли почав це вивчати, то й почав розуміти, наскільки цінною є європейська модель. Але також я перебував у Канаді. І тоді я зрозумів, наскільки канадці та Канада відрізняються від Америки. І наскільки канадці цінують те, що мають. В Америці немає безплатної охорони здоров’я. У Канаді є. Тобто в Канаді, коли захворієш, ідеш до лікарні, і вони там тебе приймають, обслуговують, лікують. І це канадці дуже цінують. По-друге, в них освітня система, так само й стипендіальна система.Тобто я для себе, коли приїхав із комунізму, а який там у нас комунізм був – що рівність і так далі, а ніякої рівності не було, правда? Дефіцити тощо. Я зрозумів, що країна, в якій зреалізовано соціалізм, – це Канада, де можна жити абсолютно прекрасно. І якщо в тебе є хоча б трохи амбіцій, якщо ти хочеш щось у житті реалізувати, бути корисним і собі, і суспільству, то канадська держава дуже сильно допомагає тобі в цьому.І я розумію тепер опір Канади, коли Трамп говорить: "Друзі, брати й так далі, ми ж ваші брати, ви будете тепер 51-м канадським штатом". Тоді я думаю: "Чоловіче, ти нічого не розумієш, звичайно, в канадцях". Канадці будуть, не знаю, лягати хрестом на своїх автобанах, аби не піддатися на диктат. Те саме з Гренландією, наприклад, і Данією – вони теж йому говорять: "Відстань від нас просто". Бо твоя Америка – це твоя Америка. Ми – не твоя Америка. Тобто забудь про це. Як ми до цього дійшли? Коли кілька відсотків суспільства володіє 90% багатства країни, то там демократії вже не буде. Там просто неможлива демократія. Ми сьогодні маємо справу з тим, що мільярдери – фактично американські олігархи – прийшли до влади й хочуть ще більше збагатитися та керувати країною на свій лад.Я не вважаю, що в них є якась велика стратегія. Ми це бачимо на прикладі так званих мирних переговорів, які Трамп хоче влаштувати між Росією й Україною: у них немає жодної ідеї насправді, жодного плану. Зберуться – і якось буде. А нам це треба швидко. Чому Україна така важлива в цьому процесі? Крім геополітичних аспектів, йдеться насправді про суспільний лад. Україна тікає від олігархату, розуміючи, що олігархат – це глухий кут. Бо в кінцевому підсумку олігархат призводить до війни. Країна падає – і її хочуть роздерти.Коли у 2019 році прийшла нова влада, частина тих олігархів, скажімо так… Один із них сказав Путіну: "Ми готові торгуватися, кидай нам 100 мільярдів доларів", так? Йому суспільство показало: "Ти що, хворий на голову?"Тобто, з одного боку, Америка стає олігархічною країною, а Україна показує, що не буде такою, бо хоче розвиватися за європейською моделлю. І звідси ми прийшли до такого життя. Несумісність повна. Не лише в тому, що трампізм і путінізм – вони як "сіамські близнюки", коли йдеться про ідейну сферу. Тобто ніби консерватори, ніби традиційні цінності і так далі. Але тут іще глибше – суспільна модель. Насправді прийшов до влади оголений олігархат.І це дивовижно, що за Трампа – багату людину – голосувало багато бідних людей. Як так стається? Те саме ж і в Росії: Путін має величезну підтримку серед тих, хто не має що їсти, але кричать про "велику Росію"?Путін ще й вибудував вертикаль влади: кого з опозиціонерів не вбив – того посадив до в’язниці або змусив виїхати за кордон. Але далеко ходити не треба: за Януковича хто голосував? Так само ті бідні люди – всупереч своїм абсолютно базовим інтересам, можна сказати. Тобто, в принципі, це явище загальносвітове.Капіталізм дійшов до того етапу, коли при владі намагаються бути не ті люди, які готуються до політики, які розуміють, що таке суспільство, нація, що треба займатися біднішими, давати рівні шанси дітям на освіту, на рівні можливості. Це ж не порожній звук. В Америці – не так. Тімоті Снайдер це прекрасно описав: перед яким викликом стоїть сьогодні Америка. І я вважаю, що зараз цікаво не те, що робить Трамп з Америкою – бо ми це розуміємо. Цікаво, чи американське суспільство знайде в собі сили підготувати програму реформувати американське суспільство. Яка буде альтернатива? Трамп уже відомий із Маском. Маск показав із цією пілою, так? Те, що вони хочуть робити: звільняти все, нищити, трощити й так далі. Так званий Dеер Stаtе, як вони кажуть, і Вашингтон – болото осушити. Це все ми знаємо, популізм є популізмом. Але яка буде альтернатива? Тут величезне завдання стоїть перед демократами, в першу чергу, а також перед частиною республіканців. Будемо сподіватися, що вони не забули, що Америка – це найстаріша демократія світу, що за нею стоїть величезна традиція. Тобто, хлопці й дівчата, зберіться, порадьтеся між собою й беріться до роботи. Проміжні вибори до Конгресу ніхто не скасовував. Вони через рік і дев’ять місяців. Влітку вже стартує виборча кампанія. У Трампа не так багато часу, щоб проявити себе повністю.А Європа встигне перебрати на себе ось це лідерство і втримати демократію?Ну, відповідь дуже проста. А чи встоїть Україна? Якщо Збройні сили України будуть на фронті тримати оборону, переходити в контрнаступ і знищувати ворога, то Європа встоїть, звичайно, Європа прокинеться. Доля Європи сьогодні — це всі вже відзначають, всі політики про це говорять: від Урсули фон дер Ляєн, через Макрона, Стармера, лідерів скандинавських країн. Прем’єр Туск так само це заявляє дуже відкрито, як і лідери інших країн. Президент Чехії, генерал зрештою, Петр Павел сказав, що доля майбутнього Європи вирішується в Україні. І в цьому є консенсус. Тобто питання не в тому, чи Європа прокинулася – вона прокинулася. І навіть дала відсіч і відповідь. Натомість, чи встоїть Україна? Я впевнений, що Україна встоїть з допомогою, звичайно, Європи.Тепер, як прокинулася Європа? По-перше, у простому значенні цього слова – величезні кошти будуть виділятися на оборонну сферу. Це, зокрема, 800 млрд — справді та сума, яку озвучила Європейська комісія у своїй програмі. 19 березня ця так звана Whіtе Рареr (Біла книга про оборону Європи) була презентована Європейською комісією. Лідери Європейської ради – тобто керівники держав Європейського Союзу – засідали, щоб її схвалити й ухвалювати конкретні рішення.Тобто в цій сфері все починається і в кінцевому рахунку завершується грішми, так? Тут не лише лозунги і гасла – це конкретні гроші. І гроші виділяються. Так само виділяються кошти на допомогу Україні. Україна не буде позбавлена цих грошей – їх буде достатньо.По-друге, з’явилося розуміння того, що без України немислиме сьогодні, неможлива система європейської безпеки. 12 березня Європейський парламент прийняв резолюцію, яка підводить під цю Білу книгу Європейської комісії, де вони чітко сказали, що Україна, це насправді, наріжний камінь, по суті, європейської системи.І третє, найголовніше, що сталося, – абсолютна революція в мисленні європейців щодо власної безпеки: Ми мусимо думати про європейську безпеку без Сполучених Штатів Америки. 5 березня у зверненні до народу президент Макрон заявив, що настала нова ера. Він наголосив, що Європа більше не може повністю покладатися на американську силу та лідерство – ми маємо будувати те, що називається стратегічною автономією Європи, створювати альтернативу.Знаком того, що така альтернатива насправді є, стала готовність Франції поділитися своїми ядерними силами з рештою країн Європи. Це знак того, що коли хтось – будь-то Росія чи навіть США – спробує погрожувати ядерною зброєю, вимагаючи мовчати, Європа також має чим відповісти.Це була найсильніша заява. У Москві взагалі там з розуму зійшли, адже Франція завжди вважалася русофільською, москвофільською, правда? А тут Макрон сказав французам: "Все закінчилося. Ми повинні сприймати Росію як екзистенційну загрозу не лише для України, а для всієї Європи".Але водночас, якщо почитати соцмережі і деколи якісь польські пабліки – я на них натрапляю, або ж моя знайома журналістка, яка жила якийсь час в Італії. Вона сказала про те, що італійців зараз не цікавить війна в Україні, їх цікавить, які в них будуть платіжки за комунальні послуги. От якщо спуститися на нижчий рівень, то ми дуже часто чуємо подібне. Звичайно, це можуть бути боти в якійсь соцмережах, але є цілком реальні люди, які кажуть: "Це не наша війна, чому ми маємо на неї від себе відривати гроші і віддавати?"Ну, звичайно, є різні голоси, так. Хтось собі сидить там, умовно, на Сицилії чи в якомусь окремо взятому Провансі у Франції, чи в Тоскані в Італії. Йому добре, вино є, сир є, макарони так само, чи устриці. Життя продовжується, до роботи йдеш, дітей до школи водиш або внуків плекаєш і виховуєш. Тобто життя продовжується, війна десь далеко і так далі. Але це не в політичній площині. Зрештою, я вам скажу, що опитування громадської думки показують: європейці все розуміють. Тобто більшість європейців. Немає так, щоб 100% думок збігалися. Це демократичні суспільства, люди по-різному реагують, залежно від свого світогляду або власної ситуації. Ми різні, люди є різні. Але більшість суспільства абсолютно переконана, що треба допомагати Україні і що в цю хвилину потрібно зміцнювати свою оборону.Те, що сталося в Німеччині… Наприклад, у Німеччині майбутній канцлер Фрідріх Мерц, який представляє християнських демократів. Християнські демократи, щоб розуміти, у німецькій політичній системі — це так звані атлантисти. Тобто люди, які завжди сповідували ідею, дотримувалися принципів союзу з Америкою, покладалися на Америку. І ось Мерц, після перемоги на виборах, заявляє: "Нам треба думати про незалежність Німеччини і Європи від Америки". Ну, то я вам скажу, що Трампу треба було дуже сильно постаратися, щоб до такого довести. А це однозначно зробив Трамп.Зрештою, він сам це зрозумів, коли його заступник Венс поїхав на безпекову конференцію в Мюнхен. Ну і там сказав, що противник наш — не Росія і Китай, а ви, ваші цінності. Європа — противник. Ну, і всі зрозуміли: окей, добре. Якщо противник, то противник, що зробиш? Іншого виходу немає — треба збиратися.Тобто зараз у Європі формується дуже сильна відповідь Трампу, Америці Трампа. І треба сказати і про військовий аспект.Я згадав про цю французьку ядерну парасольку, але в Україні недооцінюють, і можу сказати те саме про Польщу, —  питання так званого миротворчого контингенту, який формують Франція і Великобританія. Його завдання — спостерігати за дотриманням миру в Україні.Насправді його завдання — стабілізувати, бо вони не стоятимуть на кордонах. У складі має бути 20-30 тисяч осіб — абсолютно недостатньо. Йдеться зовсім про інше. Президент Зеленський заявив про це під час виступу на засіданні Європейської ради 6 березня, де сказав, що це прообразом Європейської армії. І справді, це так. Тому що це корпус з різних сил, різних європейських армій. Їх має бути 15 країн. Побачимо, скільки буде, але буде. І Австралія теж сказала, що вона готова долучитися. То треба командування створити, забезпечити логістику, співдію з українською армією. А це все означає, що насправді твориться прообраз чогось іншого і нового. І якраз в Україні це буде відбуватись.Тобто процеси, які зараз відбуваються, вони такі, що ще три місяці тому, якби хтось сказав, то почули б у відповідь: це абсолютно неможливо. А зараз виявляється, що це не просто можливе, а затребуване і необхідне. В принципі, Трамп говорив: тепер європейці, давайте гроші викладати і думати більше про свою оборону, я не буду вас обороняти. Зараз Європа, через те, що він говорить, наприклад, про Гренландію чи Канаду, чи через те, що зробив з президентом Зеленським у Білому домі, думає про те, а чи не легше буде звільнитись від Америки в НАТО?Я прочитав з величезним здивуванням статтю в Dіе Wеlt — це німецький щоденник. Її написала колишня директорка стратегічного управління в штаб-квартирі НАТО. Тобто не просто публіцистка, а директорка стратегічного планування штаб-квартири НАТО. І вона заявила: усе, приїхали, треба звільнити НАТО від Америки. Отака пішла дискусія. Тобто, якщо ви так хочете, то ми теж спроможні відповісти.Власне, зараз маємо знову передвиборчу кампанію в Польщі. І як тільки починається передвиборча кампанія в Польщі, одразу на перший план вилазять усілякі історичні суперечності між Польщею та Україною, складні сторінки нашої спільної історії.  Це знаходить відгук у поляків, бо є такий пан Менцин, який балотується в президенти від Конфедерації — такої цікавої, одіозної політичної сили. І він приїжджає в Україну, записує якісь відео біля пам’ятника Степанові Бандері, потім розповідає, навіщо підтримувати українців, потім воює з українським журналістом Вахтангом Кіпіані, каже, що його треба не пускати в Європу. І на цьому його рейтинг росте. Сподіваємося, що не настільки, щоб його вибрали поляки. Але, тим не менш.Чому ці історичні питання завжди знаходять відгук серед поляків? І, зрештою, політики в Польщі будують собі на цьому свою політичну кар’єру.Ну, по-перше, величезний антиукраїнський ресентимент був у Польщі до війни, до 39-го року. Там, коли почитаєш історичні праці, джерела тощо, то розумієш, що антиукраїнський ресентимент був величезний. І так само політичний табір санації, тобто Пілсудського, у 30-му році провів пацифікацію Галичини, зрештою, тобто нищення культурних установ, декілька людей вбили, 30 поранили, війська заходили в села, селян вчили польського патріотизму тощо. Тобто це так зване було умиротворення, але палицею.І йшлося про це, насправді, тоді криза була велика економічна, санаційний табір почав втрачати популярність серед народу і думав, що єдиним виходом з цього буде зробити диктатуру жорсткішою. Її запровадили у 26-му році, хоч вона була ще побудована в рамках парламентської демократії. Але, насправді, коли вже Пілсудський вирішив, що треба гайки закручувати, ну, треба було голоси. А найкращі голоси здобуваються як? Показується зовнішнього ворога, і наче всередині країни ворогом виступили українці. І все.Тобто методи такого ведення політики не змінилися в історії, на жаль. Не забуваймо про це… Це вже моє дитинство і молодість у комуністичній системі в Польщі за Польської Народної Республіки – українці були як ворогами. Так це представлялося, тому що легітимність нової комуністичної Польщі великою мірою будувалася на польському націоналізмі. Щоб не говорити, що росіяни, Радянський Союз — це ворог, то казали, що німці — це ворог і українці — це ворог. Це було притаманне, і це закладали в підручниках з історії. Тобто воно, насправді, плекалося і після повалення вже комунізму. Тоді дві третини поляків погано ставилися до українців, негативно ставилися до українців, а позитивно — десь менше 20%.З плином часу, коли це розвивалося, була проведена велика робота всіма польськими урядами, всіма польськими і українськими президентами. Крім Януковича, це було цілеспрямовано: давайте не забувати, а, навпаки, пропрацьовувати всі ці історичні рани, але будувати разом майбутнє. Так? Не забуваючи про минуле, йдемо в майбутнє. Це майбутнє має бути в Європейському Союзі, в НАТО. Польща завжди підтримувала рух України до Європейського Союзу і до НАТО. Але Росія не спала. Плюс до цього політичні сили, які заперечували нову Польщу і говорили, що ця Польща не така, почали брати на озброєння антиукраїнський ресентимент. Цей антиукраїнський ресентимент поєднаний також із думкою, що Європа — це не для нас. Що, насправді, Європа це не ворог в Польщі, для частини правих сил — це Європейський Союз. Навіть сьогодні в Європейському парламенті була ще резолюція, постанова про посилення обороноздатності Європи. Те, про що ми говоримо, — 800 мільярдів призначити. Резолюція дуже жорстка, цікава, вона визначає зовсім нову віху в історії Європейського Союзу. Але і Конфедерація, і "Право і Справедливість" проголосували проти. Хоча у цій резолюції, заходами правлячої сьогодні коаліції, записано так званий "щит-схід". Тобто виділення коштів на побудову щита від Росії і Білорусі, щоб захистити Польщу, щоб це був європейський проєкт, а не тільки польський.Це величезна ініціатива. А вони проголосували проти. Тобто, як кажуть, "всупереч мамі, я відморожу собі вуха", так? Без шапки піду. Виходячи з того, що Трампу це не подобається, і тим більше Росії не подобається зміцнення суб’єктності Європейського Союзу та збільшення оборонних спроможностей Європи.Зараз у Польщі перебуває приблизно 1,2 мільйона українців. Це і старі заробітчани, і нові біженці. Звичайно, що на початку Польща надала величезну допомогу — і як держава, і як суспільство, як поляки українцям. Але з плином часу почали з’являтися такі голоси:"А ті українці роз’їжджають на якихось там величезних фурах…" Це підживлювалося ботами і так далі. "Вони таку величезну допомогу отримують!" Спростовують, не таку допомогу, більше вкладають у державний бюджет. Тоді поясність, якщо хтось щось собі взяв. Але найкраще свої біди перекласти на когось. Це класичний психологічний механізм. Тобто так сталося, і зараз на цьому спекулюють, використовують у політичних цілях. І саме на цьому виїжджає Конфедерація.Треба сказати, до якого маразму це дійшло: у другій половині 2023 року 20% молодих поляків вважали, що Україна є більшою загрозою для Польщі, ніж Росія. Чому Україна загрожує Польщі? Нічим, так? Це повний ідіотизм. А 20% молодих людей так вважає. Чому? Бо не хочуть війни, бо чують про Волинь, про те, що українське зерно нібито шкодить Польщі і так далі. Але за це відповідальні політики, адже жодних підстав для антиукраїнського ресентименту немає.Ви згадали трохи про дитинство. Я кілька разів натякнула глядачам, що у вас є українське походження. Ви народилися в Польщі, але ваші батьки народилися в Україні?Ну, на землях, які сьогодні є на території Польщі. Мама — з-під Любачева, тобто Галичина, чи, умовно кажучи… ну, будемо так казати, Надсяння, так це називається. А тато — з-під Сянока, тобто Лемківщина.Але ж у Польщу вони не переїхали з власної волі?Вони ж із Польщі не виїжджали, бо це була Польща вже з давніх-давен, і після війни так само залишалася Польщею. Це було за так званою лінією Керзона, і нікуди вони не рухалися. Як колись казали у Львові: "Я не рухався зі своєї квартири, а громадянство міняв три, чотири чи навіть п’ять разів". Тобто батьки опинилися в такому ж положенні. До того ж їх виселили на північно-західні землі Польщі в рамках акції "Вісла". Це була депортаційна акція 1947 року, метою якої було виселити українців із їхніх рідних земель на північ і захід Польщі, щоб вони втратили свою українську культуру, щоб у них не залишилося української культурної та національної тотожності.Радянська влада разом із комуністичною Польщею гарно розподілили українців. Але чи вплинуло це, власне, на те, що українці, яких перемістили, втратили свою культуру і українську ідентичність? Як ви, народжений у Польщі, розмовляєте зараз українською?Національна, звичайно, свідомість тих людей, які були виселені, зберігалася. Але більшість, звичайно, прийняла польську культуру і польську національність, тому що був величезний негативний, як я згадав, образ українців серед польського суспільства, і не було легко. Колись, якщо ти з України — це значить бандерівець. Це не взялося з російської пропаганди, це було вже раніше. В дитинстві, звичайно, ти — фашист, ти — бандерівець. Я з дитинства пам’ятаю, що так товаришували, це було. Тобто ми виховувалися в такому середовищі з самого малку. І це було присутнє.Друге — після 56-го року трохи відлига почалася, і дозволили створити українське суспільно-культурне товариство. Тобто товариство, яке мало займатися культурними потребами українців. Воно, звичайно, було те, що називається концесіоноване, тобто все під наглядом влади і так далі. Щоб ви розуміли, всі українці в Польщі мали свої папки в польському КГБ. Тобто, щойно народився українцем — на тебе вже відкривали папку і там відзначали весь твій життєвий шлях. Ти націоналіст чи не націоналіст, як поводишся? Всі підлягали такому контролю.Ну, створилися пункти навчання української мови. Православна церква була не польська автокефальна православна церква, але частина вірян ходила, звичайно, до неї. У 56-му році відродилася грекокатолицька церква. Я грекокатолик. Почали їздити, відвідувати свої храми. Ну, "свої храми" — це трохи забагато сказано, бо вони були в чужій власності, не можна було мати свої, але відправи відбувалися: святкові, недільні, інші богослужіння. Вдома, звичайно, розмовляли українською, у сімейному колі і так далі.А було так, що ви приходили зі школи, починали говорити польською, а батьки на вас "шикали" і казали: "Ану на українську переходьте"?Ну, звичайно, бо все оточення польською говорить, користуєшся там домашньою українською, а не літературною мовою. Все навчання є польською, культурне при тому середовище, тобто воно щось як менш варте. Комплекс меншовартості нікуди не дівся. Він завжди був присутній.І були школи. І середня школа була в Легниці, де українські діти навчалися, в ліцеї, який спеціально був створений для українців. Це був четвертий загальноосвітній ліцей, це Південно-Західна Польща, за Вроцлавом. Я їхав до школи 440 км. До року так їздив. Пам’ятаю, дорога з дому до цієї школи займала 16 годин, треба було чотири рази пересідати з різних поїздів і так далі. Пацану, 15 років, у гуртожитку жилося.Ну, але це було дуже симпатично, я це згадую завжди з величезним сентиментом, бо воно мене сформувало. Але щоб розуміти, наскільки цей комплекс був присутній, то коли я вступав до Ягеллонського університету…Ягеллонський університет рахується одним з кращих у Польщі, престижний, та й найстаріший. Це, ну, то так прийшлося, і думаю собі: йдеш, а там графа "національність" стояла. Ну, і написано: українець. Ще в оточенні говорили: "Куди ти, дитино, йдеш, там тебе знищать і все".Але навпаки, прийняли мене добре, і в університеті всі знали, що Чех — українець. Але це був вже карнавал "Солідарності", потім воєнний стан. Тобто інше життя. Ну, звичайно, були якісь ще такі ресентименти, які були присутні в суспільстві, вони нікуди не ділися. Але це вже після “Солідарності”, і це було вже в 80-му році. Це вже була інша країна і вільніша праця опозиції, щоб усі себе рівно почували, всі громадяни. Також над тим, щоб оці історичні питання знімати в суспільстві, проводилися.Тобто я вже не відчував якогось такого обмеження. Навпаки, можу сказати, що так само в політичній діяльності сьогодні було б трохи по-іншому, на жаль. Але коли я був у парламенті, то всі знали, що Чех — українець, так? Але з цього приводу нічого не було, навпаки, сприймалося нормально.

З моменту інавгурації Дональда Трампа минуло трохи менш як два місяці, а українці вже кинули рахувати кількість випадків, коли його заяви, а головне кроки — викликали щонайменше здивування, а зазвичай — легкий (стадія може варіюватися) шок. На жаль, в умовах повномасштабної війни з рф Україна занадто залежна від американської міжнародної позиції, допомоги, зброї й розвідданих, аби цим не перейматися. Але все ж, як казав сам Трамп, маючи на увазі свою відстороненість від подій в Європі,  «між нами океан».  Тому dеv.uа вирішив спитати думки в українських айтівців та представників технологічного сектору, які живуть і працюють по той бік океану — безпосередньо у США. Ми попросили їх поділитися, наскільки, за їхніми відчуттями, новий формат міжнародної політики США матиме вплив на економіку країни і конкретно — американський техносектор. Чи може це також мати наслідки для їх власних робочих місць та матеріального забезпечення (якщо вони працюють в американських компаніях). Які настрої викликають оголошення торгових війн та різкі стрибки на біржах у представників техносектору, чи обговорюють українці це з колегами, і чи відчувається по справжньому в американському суспільстві політична та економічна турбулентність? 

Реакція світу на трампівські мита показує, що усі шукають найефективніші способи відбивати економічні атаки. Це впливає на становище України і надає стратегічного значення її географічному розташуванню. 12 березня президент США Дональд Трамп запровадив 25% обмежувального мита на імпорт сталі та алюмінію. Новація зачепила не лише Канаду, а й Євросоюз. Реакція стала показовою. Якщо на першому етапі мит нова адміністрація США отримала у відповідь обурення керівників країн і спроби домовитися, то нині є спроби країн дати бій економічній експансії Трампа. Могло бути більше Оттава анонсувала дзеркальні тарифи на американські товари за ставкою 25%. Чинний міністр фінансів Домінік Леблан пообіцяв використати всі інструменти для захисту канадських робочих місць і канадського бізнесу. Євросоюз відповів такими ж тарифами на американські товари. Обмежувальні мита могли бути більшими. Президента США так розлютила позиція ЄС і Канади, що він мало не подвоїв мита до 50%, але швидко передумав після заклику нового прем'єра Канади Марка Карні зустрітися й обговорити проблему. Разом нас багато Від дзеркальних санкцій американська економіка втратить від 50 мільярдів доларів США річного прибутку. Крім того, прем'єр провінції Онтаріо Дуг Форд без церемоній запровадив 25% мита на фермерські товари зі США і на експорт електроенергії з провінції до штатів США Мічиган і Міннесота. Ми глибоко шкодуємо, пояснила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, що обмежувальні тарифи несуть зростання цін і скорочення робочих місць, "це не те, що потрібно". У Канаді тарифи Трампа назвали безпідставними. Захмарні відсотки Розлючений господар Білого дому оголосив, що має намір запровадити 200% мита на всю європейську алкогольну продукцію. У його адміністрації додали, що президент США хоче позбутися залежності американських виробників сталі й алюмінію від імпортної сировини. "Його ніщо не зупинить, поки у нас не буде сильних внутрішніх металургійних потужностей", - пояснив міністр торгівлі Говард Лютнік. Злагоджена трансконтинентальна відповідь Канади і ЄС змусила президента США відкласти запровадження деяких мит до 2 квітня. Але тільки як шанс для лідерів країн, котрих торкнулися мита, залагодити проблеми у ході особистих зустрічей або телефонних розмов. Одна з країн хоче негайно використати цей шанс. Обговорюється все Велика Британія сподівається врегулювати всі суперечливі питання зі США у великій торговельній угоді, над якою працює. За даними ЗМІ, прем'єр Кір Стармер спробує домовитися з Дональдом Трампом, із яким зустрічався у Вашингтоні після скандального візиту президента Франції Емманюеля Макрона. Офіційний Лондон концентрується на прагматичному підході, пояснив міністр торгівлі Джонатан Рейнольдс. Цей підхід не лише підважує рішучість Євросоюзу, з яким Стармер останнім часом шукає зближення. Демарш Лондона, як його може оцінювати Брюссель, ставить під сумнів єдину позицію G7 щодо трампівських тарифів. Таким чином саміт міністрів закордонних справ розпочнеться з розколу. І це може напряму вплинути на Україну. Єдність у безжальну пору Саміт міністрів закордонних справ G7 відбудеться у Канаді, і це Трамп може сприйняти як виклик. Учасники планують обговорити переговори по Україні та обмежувальні тарифи. США уже надсилають сигнали, щоб у підсумковій заяві G7 не було різких формулювань на адресу Росії. Натомість Європа закликає до єдності. Міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок вважає, що інтереси різні, але рішення мають бути спільними, бо настала безжальна пора: ті, хто не хоче миру і вірить лише у право сильного, пильно стежать, чи зможемо ми зберегти єдність і порядок, котрий базується на правилах. Але якщо країнам доведеться платити більше Сполученим Штатам, вони можуть автоматично скоротити підтримку України, як фінансову, так і збройну. Теж під тиском Білий дім вимагає від України поступливості у переговорах про завершення російської війни, але водночас прагне укласти з нашою країною економічну угоду про корисні копалини, а для нашої металургійної продукції не зроблено винятків з американських мит для Єворпи, як це було раніше. Україна з її транзитним статусом потрапляє в епіцентр нової війни, цього разу, економічної. З огляду на це стає зрозумілим чому Дональд Трамп не виключає зустрічі з Володимиром Зеленським після скандалу в Овальному кабінеті, а президент Польщі Анджей Дуда пропонує Білому дому розмістити на території його країни ядерну зброю як складову стримування агресора. Але навряд чи Трамп погодиться на це. Альтернативний світопорядок Бо нова війна за сфери впливу буде, переважно, без зброї. "Мова про контроль, котрий може здійснюватися і без відкритої окупації", - припустив експерт Аналітичного центру "Об'єднана Україна" Олексій Кущ. На його думку, конфлікт нового часу є світ-системною війною, котра передбачає трансформацію національних держав у Техностейти, а урбаністичних центрів - у Технополіси. Задля цього Трамп і робить ставку на промисловий протекціонізм, торгові тарифи, захоплення сфер впливу і контроль національних і регіональних економік через систему компаній, аналогічній "Ост-Індійській". В Україні, до слова, це мав бути, за одним із варіантів угоди про рідкоземи, спільний фонд. Грандіозне розчарування Тоді навіщо чинний президент США розкручує власний ВПК із судноплавством включно? Не виключено, щоб витиснути з ЄС, Канади і Китаю якомога більше грошей, котрі і є новітньою зброєю. Але така бізнес-логіка може завершитися грандіозним розчаруванням, припускає директор Інституту розвитку економіки України Олександр Гончаров. Трамп публічно визнає, що його тарифи вгонять економіку країни у рецесію. Водночас продовжує звинувачувати країни, котрі "наживаються на Сполучених Штатах". Україні було виставлено прайс у 350 мільярдів доларів США. Євросоюз дістав рахунок на 5% від ВВП кожної країни НАТО на оборону. Виділених Єврокомісією 800 мільярдів євро виявилося недостатньо. Зрештою, переможцем у торговому протистоянні може стати Китай, припустив член Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин, адже його товари виявляться дешевшими за американські та європейські.

Понад половина американців (25% республіканців) вважають, що президент Дональд Трамп "надто тісно пов'язаний" з Росією. Рейтинг схвалення Трампа протягом останніх кількох тижнів залишається стабільним на рівні 44%, свідчить нове опитування Rеutеrs/Ірsоs. Участь в опитуванні, яке проводилося онлайн по всій країні, взяли 1422 дорослих американців. Похибка становить 3 відсоткові пункти. Близько 56% респондентів (89% демократів і 27% республіканців) погодилися з твердженням, що Трамп занадто близький до Москви. 40% респондентів не погодилися з цим твердженням і 4% не відповіли на запитання. 44% респондентів (2/3 републіканців і 20% демократів) заявили, що підтримують план Трампа обумовити військову підтримку США для України отриманням США частки мінеральних багатств України. 1% респондентів вибрали серед першочергових задач Трампа розширення території США. 61% вибрали боротьбу з інфляцією. 13% респондентів вважають, що Трампу слід зосередитися на скороченні федерального уряду. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ціни на нафту відреагували на економічні ризики, спричинені торговою війною Трампа 17% респондентів, у тому числі 26% республіканців, підтримали мету Трампа поглинути Канаду. Близько 21% респондентів, у тому числі 34% республіканців, підтримали ідею захоплення Гази для встановлення миру на Близькому Сході. 65% республіканців заявили, що погоджуються з твердженням, що "США повинні взяти під контроль Панамський канал, щоб захистити свою економіку". Близько 89% демократів не погоджуються з цим. Близько 45% республіканців згодні з твердженням, що США повинні взяти під контроль Гренландію, щоб армія США могла краще охороняти країну, тоді як 88% демократів не згодні з такою ідеєю. 70% громадян Сполучених Штатів Америки не вірять, що Україна винна у війні з РФ. Лише 7% респондентів мають таку думку. 23% не знають або не відповіли на питання, чи Україна більше винна в тому, що почалась війна з Росією. 70% опитаних відповіли, що не вважають Україну більше винуватою у війні.

Про це розповів бізнес-омбудсмен в Україні, посол Канади в Україні (2014-2019) Роман Ващук в етері Еспресо."Канада зараз перебуває у ситуації, схожій на ту, в якій була Україна в листопаді 2013 року. Тоді з боку Росії почалися торговельні обмеження, фітосанітарні бар’єри та інші форми економічного тиску. Для України ці події стали передвісниками трагічних подій. Чи загрожує Канаді подібний розвиток подій? Хоча ситуація ще не критична, певний тиск із боку США вже відчутний", - зазначив він.Канадський посол в ООН Боб Рей, досвідчений політик, заявив у соцмережах, що Сполучені Штати порушують четвертий пункт Хартії ООН, публічно загрожуючи суверенітету Канади.Читайте також: Заяви Трампа щодо Канади виглядають, як сценарій ФСБ для ліквідації НАТО і ЄС, - британський експерт ГрантОфіційні представники Канади вже не приховують, що вони спостерігають багатоканальні спроби викликати тиску на їхню країну, зауважив Ващук."Це стосується не лише митних тарифів, але й питань, пов'язаних із прикордонними водами, співпрацею в обміні секретною інформацією, а також можливістю перегляду кордонів", - додав він.Що передувало 29 листопада Дональд Трамп у розмові з прем'єр-міністром Канади Джастіном Трюдо заявив, що якщо 25% торгові мита Вашингтона "вб’ють" канадську економіку, то країні варто стати 51-м штатом США.10 грудня Трамп назвав у своїй соцмережі канадського Трюдо "губернатором величного штату Канада". 18 грудня він знову озвучив ідею зробити Канаду 51-м штатом через великі американські субсидії, які отримує країна.16 січня повідомлялось, що Канада склала список американських товарів на 105 млрд доларів, на які можуть запровадити мита, якщо Дональд Трамп обкладе митами канадські товари.21 січня президент США заявив, що його адміністрація з 1 лютого запровадить 25% мита на канадські й мексиканські товари.Згодом Трамп  знову запропонував Канаді стати 51-м штатом США.4 березня Трамп підписав указ про підвищення з 10% до 20% мита на китайські товари. Також він підтвердивуведення 25-відсоткових мит на товари з Мексики й Канади.Водночас премʼєр-міністр Канади Джастін Трюдо у відповідь оголосив про запровадження 25-відсоткових тарифів на загалом 155 млрд канадських доларів на американські товари. Тоді ж він заявив: Оттава подасть до Світової організації торгівлі претензії на США, а канадські торгівельні обмеження будуть чинними, допоки Вашингтон не скасує свої тарифи.7 березня Дональд Трамп під час телефонної розмови з премʼєр-міністром Канади Джастіном Трюдо в лютому сказав про бажання переглянути договір країн про кордон.

Ми розуміємо, наскільки грізною є ситуація, зокрема, на європейському континенті. Ми не знаємо, що може вжалити президента Дональда Трампа в голову. Але ми бачимо певні наслідки і дуже серйозне пересування безпекової архітектури, зокрема Європейського Союзу.І зараз відповідальність лягає на низку держав – на Велику Британію, Францію, Німеччину, щоб захистити східні кордони НАТО і Європи, ідеться й про Україну, від російської агресії, якщо «найкращий переговірник у світі» не досягне конкретних результатів.Тут постає багато запитань. Перш за все, варто зазначити, що ситуація зараз надзвичайно нестабільна й непередбачувана. Настільки, що все, що я скажу сьогодні, завтра може виявитися хибним. Ми просто не знаємо, як події розгортатимуться у найближчі тижні й місяці. Проте розпочну з відповіді на ваше останнє запитання щодо переговорів з Росією. Як на мене, наразі жодної можливості для таких переговорів немає. Росія нічого не виграє від цього процесу і, схоже, вона впевнена, що ситуація складається на її користь. Якщо подивитися на факти, то їй вже вдалося змусити Дональда Трампа ставитися до неї як до ріввноправного гравця.Їм також вдалося повернутися на світову арену завдяки Дональду Трампу. Він не змушував їх іти на жодні поступки, натомість тиснув на Україну, що виглядає вкрай суперечливо. Водночас дії Трампа можуть мати і зворотний ефект — вони слугують тривожним сигналом для України. Це нагадування, що ми не можемо покладатися на інших у критичних питаннях. Україна має повною мірою усвідомити виклики війни й діяти максимально рішуче. Європейські країни також починають усвідомлювати серйозність ситуації, проте поки що не вжили суттєвих заходів. Вони й далі розглядають фінансування як головне рішення, але насправді не здійснюють суттєвих змін у власних оборонних системах. Винятком, мабуть, є Швеція та Фінляндія, які розуміють необхідність перегляду свого підходу. Велика Британія, Німеччина та Франція усвідомлюють, що повинні діяти, щоб підтримати Україну та зміцнити східний фланг НАТО, якщо хочуть зберегти життєздатність Альянсу. Водночас курс Трампа може загрожувати цьому – він, імовірно, намагатиметься або вийти з НАТО, або принаймні послабити його роль.   Втім, йому буде нелегко реалізувати ці наміри, адже Конгрес, радше за все, виступить проти. І хоча в Конгресі багато прихильників Трампа, вони також підтримують НАТО та розуміють, що саме ця організація зараз утримує систему глобальної безпеки. Тож залишається лише чекати й стежити за розвитком подій у найближчі тижні. Україна не зламається. Вона буде рухатися вперед, тому що сильна й здатна вистояти. Ви зачепили надзвичайно важливі речі, і деякі з них я хотів би трохи уточнити. У цій ситуації все залежить значною мірою від того, які рішення будуть ухвалювати у Сполучених Штатах. Ми не можемо залізти в голову Дональду Трампу, ми не можемо залізти в голову новому шефу Пентагона. Ті речі, які вони роблять, викликають тривогу. Водночас ми чуємо голоси, що за пару років Росія буде готова напасти на Європу. Я категорично з тим не погоджуюсь, тому що Росія вже у процесі підготовки в разі чогось до більшої війни. І під загрозою можуть бути країни Східної Балтики – Фінляндія, можливо, Швеція, Естонія, Латвія, Литва і не лише.Друга світова війна розпочалася з так званого данцигського ультиматуму, коли Гітлер намагався отримати під свій контроль екстериторіальний коридор до Гданська. Якщо Сполучені Штати заведуть свої стосунки з Європейським Союзом у глухий кут, то європейцям доведеться у військовий спосіб давати відповідь на ту чи іншу провокацію. Які темпи підготовки європейських країн і політичне бачення можливої нової мілітарної загрози?Росія не така сильна, як багато хто вважає. Так, можливо, вона утримує частину боєздатних військ подалі від лінії фронту для інших завдань, але в її оборонній позиції є значні слабкі місця. По-перше, Калінінград. У цьому регіоні майже немає бойових підрозділів, оскільки їх було передислоковано для участі в боях навколо Донецька. Якщо Росія відкриє новий фронт, теоретично німецькі, американські та литовські війська можуть увійти до Калінінграда вже завтра, що зруйнує будь-які її стратегічні плани. По-друге, перевага НАТО в повітрі над північним регіоном є величезною. Багато хто недооцінює кількість літаків, що перебувають на озброєнні Фінляндії, Швеції, Данії, Німеччини та Польщі. Цих сил достатньо, щоб повністю знищити будь-яке російське угруповання, яке спробує розпочати наступ.Люди часто недооцінюють силу повітряної переваги. Достатньо згадати першу війну в Перській затоці, коли в перші дні операції коаліційні сили влаштували справжній "шок і трепет", завдаючи масованих авіаударів по всіх можливих цілях. Як наслідок, іракські війська виявилися нездатними до ефективного спротиву. Подібний сценарій може повторитися, якщо НАТО грамотно використає свої військово-повітряні сили. Я не вірю, що Росія здатна ефективно протистояти повітряній силі НАТО. Альянс значно краще підготовлений у цьому аспекті, ніж багато хто уявляє, адже зазвичай увага зосереджується на наземних операціях, а не на тому, що відбувається в повітрі. Часто не беруть до уваги масштабний арсенал авіаційних ракет і бомб, які можуть бути використані, і яких насправді набагато більше, ніж прийнято вважати. З політичної точки зору я не бачу причин для занепокоєння щодо можливих дій Росії на даний момент. Гадаю, що Путін усвідомлює, що спроба розв’язати масштабний конфлікт із НАТО стала б для нього катастрофічною помилкою. Наскільки серйозно буде готове Сполучене королівство Великої Британії та Північної Ірландії брати на себе відповідальність? Тут йдеться не лише про справи Європейського континенту – тут ідеться про справи світового рівня, коли чуємо, що той чи інший американський діяч починає ображати прем'єр-міністра Канади пана Трюдо. Це історія не лише про Трюдо - це про Канаду.Канада, Австралія – дуже багато є держав, справжнім лідером в яких є, наприклад, британський монарх Чарльз ІІІ. Відповідно, стає питання про оновлення і переосмислення того, що називається британською співдружністю. Можливо, зараз варто було б переосмислити загалом мілітарну роль і, зокрема, збільшення конкретного внеску і координацію тих держав, які входять до британської співдружності?По-перше, я не вважаю, що варто хвилюватися щодо Співдружності. Це потужне державне утворення, об’єднане спільною мовою та спільним королем. Однак варто бути відвертими: занепокоєння викликають висловлювання Трампа щодо Канади та можливість її анексії. Це звучить як сценарій, написаний ФСБ. Усе це виглядає як частина ширшої стратегії з ліквідації західних організацій – НАТО, Європейського Союзу, Співдружності націй, Світового банку. Путін прагне їхнього розпаду, адже у такому разі він зможе скористатися хаосом і почати збирати уламки. Зараз складається враження, що Трамп, свідомо чи ні, діє як його пособник, допомагаючи послабити ці структури. Втім, я переконаний, що Велика Британія залишатиметься непохитною у своїй позиції та підтримає Канаду й Австралію, якщо Трамп наважиться зробити реальні кроки у цьому напрямку.Зараз ми повинні покладатися на силу духу та порядність американського народу. У Сполучених Штатах є багато розсудливих і відповідальних людей, які глибоко обурені не лише тим, як Трамп поводиться з ними, але й тим, як він представляє їх на міжнародній арені. У Конгресі вже лунають голоси: я обирав вас не для того, щоб ви створювали цей хаос. Я не обирав вас, щоб ви руйнували наші відносини з союзниками. Залишається сподіватися, що Америка знайде в собі сили врегулювати цю ситуацію, коли мова йде про Трампа. Однак варто бути готовими: якщо їм це не вдасться, нас усіх очікують надзвичайно серйозні випробування. Я хотів вас розпитати, можливо, про найважливіше – про нову концепцію захисту і підтримки України, якщо, не дай Боже, станеться щось погане, коли ми говоримо про Дональда Трампа і його розмови з кремлівським диктатором. Якщо буде послаблена допомога з боку Сполучених Штатів, ми розуміємо, що це питання буде не лише про гроші, не лише про фінансування, а про збільшення виробництва боєприпасів. Ми розуміємо, що український мобілізаційний резерв перебуває не у найкращому вигляді.Ключова задача Путіна – тиснути на Трампа в непрямий спосіб, в непомітний спосіб, щоби Трамп тиснув на нас. Але, як зазначили і керівник російського міністерства закордонних справ Лавров, і його заступник Рябков, поки тривають перемовини, війна все одно триватиме. Не буде перемир'я, і росіяни зараз хочуть досягнути максимуму на лінії фронту.Хотілося б вірити, що Трампу буде вкрай складно зупинити вже запущені процеси, зокрема постачання боєприпасів. У цьому задіяні великі приватні корпорації, і якщо Трамп спробує надто жорстко втрутитися, вони можуть просто пригрозити перенести свої штаб-квартири в інші країни. У такому разі він неминуче зіткнеться з потужним тиском з боку бізнесу, що обмежить його можливості діяти радикально.Однак покладатися на це не можна, адже Трамп залишається непередбачуваним і ненадійним. Цілком ймовірно, що він може поїхати до Путіна, повернутися і різко припинити будь-яку підтримку України. Я не вважаю, що це найімовірніший сценарій, але його не можна виключати. Якщо це станеться, запасів боєприпасів, швидше за все, вистачить на місяць-два, після чого ситуація стане критичною. У підсумку артилерію можна буде залучати лише у справді крайніх випадках. Найвлучніше позицію Трампа щодо Путіна та України можна охарактеризувати як нестабільну та непередбачувану. Путін прохопився кілька днів тому в інтерв'ю, що задача – створити таку ситуацію, в якій європейці – це я зараз цитую Путіна, – махаючи хвостиками, почнуть бігти до ноги свого заокеанського господаря – йдеться про Дональда Трампа.Це його бачення ситуації. Наше бачення ситуації – що Україна разом з Великою Британією, Польщею, Францією, Німеччиною, Балтійськими країнами та Румунію мають сформувати дуже швидку відповідь. Нехай вона буде теоретична, але вона має бути проробленою до дрібниць: хто буде керувати, чи будуть зведені штаби, якою буде система управління, якою буде система забезпечення.І я це кажу не лише тому, що люблю Україну. Я розумію, що європейцям доведеться все одно давати відповідь в разі провокації проти Естонії, Латвії і Литви. Це потужні країни, це суверенні країни, але в них не надто глибокий стратегічний резерв.Відповідь на це запитання — так. Європейська оборона має серйозні проблеми, які охоплюють усе: від збору розвідданих і високорівневого зв’язку - до командування та управління, мобільних штабів і бойових підрозділів на рівні корпусів і дивізій, зокрема артилерії та інженерних військ. Усі суттєво скоротили свої військові можливості, довівши їх до мінімального рівня. Запасів немає — ні надлишкової артилерії, ні зайвих боєприпасів, ні резерву інженерів. Це означає, що доведеться проявляти гнучкість і креативний підхід до використання військ, можливо, навіть перекваліфіковувати частину піхоти в інженерні підрозділи чи інші спеціальності. Яким би не було рішення, Європа повинна діяти негайно. Ми не можемо зволікати, очікуючи, що Трамп раптово скаже "ні", а Путін — "так", лише щоб потім усвідомити, що на необхідні зміни знадобиться рік чи більше. Деякі з них займуть ще більше часу. Ми повинні почати уже зараз, але мене турбує те, що я не бачу жодних активних дій у цьому напрямку. Ми досі перебуваємо на етапі обговорень, зосереджені на наданні Україні фінансової допомоги, сподіваючись, що цього буде достатньо. Але гроші самі по собі не вирішують проблему. Нам потрібні сильні, боєздатні збройні сили, здатні вести бойові дії, адже саме військова спроможність є справжньою валютою цього нового світу. Без цього м'яка сила, фінансова допомога та конференції — чи то в Мюнхені, чи будь-де інше — залишаються марною тратою часу. Вони не вирішують реальних викликів, з якими ми стикаємося сьогодні.

Заяву підписали 44 члени СОТ та Україна, включаючи Європейський Союз, Великобританію, Канаду та Австралію.

Сполучені Штати 26 лютого утрималися від заяви членів Світової організації торгівлі, яка засудила агресію Росії в Україні. Це перший випадок, коли США не підтримали заяву, яка публікується щороку після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року. Про це пише Rеutеrs з посиланням на дипломатичне джерело та торгового представника Женеви. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Макрон назвав унікальність майбутньої угоди з Росією У заяві засуджується руйнівний вплив повномасштабного вторгнення Росії в Україну на життя людей та економіку України. Такі свідчать щодо зміни політики США у цьому питанні "Є ще одним сигналом драматичної зміни у зв'язках з Росією", повідомляє видання. Заяву підписали 44 члени СОТ та Україна, включаючи Європейський Союз, Велику Британію, Канаду та Австралію. У документі висловили занепокоєння наслідками цієї руйнації для України та для світової торгівлі, зокрема щодо постачання на міжнародні ринки ряду ключових товарів, вироблених в Україні, включаючи сільськогосподарську та харчову продукцію, добрива та критично важливі мінерали. США та Україна перебувають на фінальному етапі переговорів щодо укладення угоди про доступ до українських корисних копалин. Економічна угода між США та Україною про рідкісноземельні метали містить проєкти на окупованих територіях. В угоді це не лише метали, але й нафта та газ.

Сполучені Штати Америки йдуть зі сцени — в широкому сенсі слова. Знищення USАІD означає, що на звільнений простір по всьому світу заходять Китай та Росія. Це вже відбувається, свідчать дані Роlіtісо по азійському регіону. Команда Трампа — Маска свідомо пішла на цей крок, розуміючи наслідки. Але справа навіть не в USАІD. Змінюється роль США. Тепер Америка більше не хоче впливати на світ та інші країни, не бачить необхідності поширювати демократію та боротись за вплив з іншими країнами. Наприклад, в Європі. Трампу це просто нецікаво. Тепер Європа сама — і це треба усвідомити. Європа має стати сильною та суб'єктною.Скорочення спецслужб США, скорочення зовнішнього впливу США, закриття державних медіа США, скорочення організацій, які працювали "на землі" в різних країнах. В США фактично запущено процес самознищення під приводом "боротьби з лівими поглядами". Знищується те, що будувалось десятками років.І все це напередодні прогнозів, що ми заходимо в Третю світову. Фактично вона вже триває. І далі у війну вступить Китай — жодних сумнівів. Цього року чи за рік-два-три.Читайте також: Змагання між США та ЄС за те, хто більше допоможе Україні, є для нас ідеальнимТим часом США заходять в дуже дороге шоу. Людям пропонується розслабитись, готуватись до найкращого та святкувати повернення Великої Америки. Нумо економити й не робити 1-центні монети! Але доведеться робити більше 5-центових, а це ще дорожче.Введімо мита проти різних країн! Але ці мита б'ють, в першу чергу, по США.Вимагаймо в України ресурси! Але ці віртуальні ресурси неможливо видобувати без безпеки.Ми за свободу слова! Але виженім Аssосіаtеd Рrеss з Білого дому.Ми за демократію та законність! Але скасуймо покарання за хабарі за кордоном.Позбавмось незаконних мігрантів, застосувавши армію! Але за Байдена їх виганяли в більшій кількості.Приєднаймо Канаду! Приєднаймо Гренландію! Перейменуймо Мексиканську затоку! Давайте! Давайте! Давайте!..Це. Просто. Шоу. Дуже дороге. З великим і важкими наслідками. Але це те, що Трамп вміє найкраще. Робити шоу. Він давно зрозумів, що він не бізнесмен. Людина завалила родинний бізнес. Але він дуже успішний шоумен. Тому просто робить з поразок перемоги — яскраво, пафосно. Щоб американцям без освіти сподобалось.Сходження США зі світової арени матиме жахливі наслідки по всьому світу. Тиранії збільшуватимуть вплив. Злочини проти простих людей поширюватимуться. Страждатимуть жінки, діти, всі, кого нікому захистити. Корупція повернеться туди, де через сильний тиск громадських організацій колись вдавалося її побороти. Темрява насувається на всіх нас.Ми заходимо в цей новий світ прямо зараз. Все зло, яке тільки є на планеті, прямо зараз підіймається над розвалинами американського впливу. Це зло хоче вбити та поневолити все вільне, що є в цьому світі. Це зло хоче зробити кожного з нас рабом своїх жахливих ідей.Читайте також: Мюнхенська конференція небезпекиЦе може звучати пафосно. Та ми всі знаємо, що так воно і є. Це правда. Вбити чи поневолити - це весь сценарій, який існує для демократій та вільнолюбних суспільств. Тиранії знищують власних людей, не рахуючись з кількістю вбитих. Що вони, по-вашому, готують для нас?Прапор Західного світу лежить на землі. Підняти його має найвільніша нація Європи. Народ, який сотні років бореться за демократію та свободу. Люди, які віддають за свободу життя. Які втрачали. Багато і досі. Нація, яка проливає кров за свободу.Ми до цього готові. З одного боку — ми вже маємо відмобілізоване суспільство, адаптовану до кризи економіку, сильну армію та достатньо міцне громадянське суспільство. З другого — Україна та вся Європа отримали шок, який має нас примусити діяти. Шанс взяти лідерство та стати новим місцем сили для демократії та свободи. Відновити Київ як центр Західного Світу.Хай Америка занепадає. Ми нічого не вдіємо. І врятувати наших друзів за океаном не можемо. Та ми Європа. Найсильніший, найбагатший континент планети. Саме ми маємо підняти прапор, який відкинули наші партнери. За пару років вони повернуться. Але зараз — є тільки Європа.Читайте також: Коаліція "червоних ліній"Я знаю, що це складно. Адже ми маємо підняти голову вище. Ми маємо подивитись за обрій. Ми маємо піднятись над своїми слабкими сторонами та усвідомити історичний шанс. Ми не маленькі. Ми не слабкі. Ми не знедолені. Ми будували великі держави задовго до заснування США. Ми створювали найпотужніші союзи. Ми заснували не одну імперію.Треба підняти прапор. Треба вміти поводитись зі зброєю. Треба розбудовувати сильний бізнес. Треба піклуватись про демократію та свободу. Треба допомагати тим, хто слабший. Треба поширювати наш вплив та наше слово. Західний світ буде стояти до тих пір, доки останній з нас тримає зброю. Захід — це ми. Це Київ. Це Україна. Це кожен, хто не збирається складати зброю і віддавати свій дім кінченим покидькам.Не занепадайте духом. Готуйтесь, розбудовуйтесь, вривайтесь. Ми — разом. Нас — мільйони. Ми — Західний Світ. І ми маємо за нього боротись.