Search trend "Конкурс Краси"

Фіналістка польського конкурсу краси "Міс 30 " Наталія Джесса влаштувала звабливу та драматичну фотосесію з цигарками.
В Instagram модель поділилася атмосферними кадрами, на яких позувала на великому ліжку біля панорамного вікна. Жінка спокусливо сиділа на білосніжних простирадлах, насолоджуючись моментом та демонструючи струнку фігуру.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мікайла Демейтер показала апетитну фігуру у пікантних ракурсах: фото
Перед камерою постала в ніжній напівпрозорій комбінації молочного відтінку з мереживними вставками та глибоким декольте. Образ доповнила розпущеним каштановим волоссям, легким макіяжем із акцентом на очі та рожевим манікюром. На одному з кадрів знаменитість тримала в руці цигарку, задумливо дивлячись у бік балкона. Атмосферності фотосесії додали приглушене природне світло, недбало зім'яті простирадла та краєвид за вікном, що створили відчуття затишного ранку біля моря.
Раніше Джесса влаштувала пікантну фотосесію. Вона поділилася кадрами, на яких позувала посеред світлого інтер'єру у спокусливому образі. Жінка вмостилася на дивані, прийнявши невимушену позу та продемонструвавши стрункі ноги. Перед камерою постала в гарячому чорному мереживному комплекті білизни з поясом, підв'язками та напівпрозорим халатом.

П’ять років тому Ембер Улер важила понад 135 кілограмів, потерпала від переддіабету та чула від лікарів невтішні прогнози щодо загрози ранньої смерті. Проте сувора дієта, наполегливі тренування та скинуті 77 кілограмів не лише врятували їй життя, а й привели до омріяного титулу на конкурсі краси.

У світі фітнесу та довголіття з'явилася нова зірка, яка доводить: вік - це справді лише цифра. 82-річна американка Енні Юдіс (Annie Judis), відома у минулому під своїм сценічним ім'ям Джин Белл (Jean Bell), активно руйнує стереотипи про старість. Її шлях до всесвітньої популярності та світових рекордів вражає своєю унікальністю.Ось головні факти про її неймовірні досягнення та життєвий шлях:Зіркове минуле: у молодості Енні вивчала бізнес-адміністрування, брала участь у конкурсах краси, будувала кар'єру акторки та знімалася в кіно й на телебаченні. У січні 1970 року вона увійшла в історію як перша темношкіра жінка, яка з'явилася на обкладинці журналу Playboy.Філософія здоров'я: у певний момент жінка вирішила повністю змінити пріоритети на користь активності, адже переконана, що “здоров'я - це багатство”. Завдяки регулярним тренуванням вона відчуває себе набагато сильнішою та енергійнішою, ніж у молоді роки.Серія рекордів Гіннеса: за свою спортивну кар'єру Енні здобула 14 титулів світової рекордсменки. Свій перший рекорд вона встановила у 75 років, ставши найстаршою жінкою - учасницею змагань зі швидкісних стрибків зі скакалкою (competitive rope skipper), а згодом успішно оновлювала це досягнення.Соціальні мережі та визнання: маючи майже 200 тисяч підписників в Instagram, рекордсменка регулярно ділиться відео тренувань. За її словами, чимало користувачів спочатку не вірили у її вік і навіть вимагали показати свідоцтво про народження.Просте правило життя: головний заклик активної пенсіонерки до всіх людей звучить максимально лаконічно: “Потрібно постійно рухати своїм тілом, адже якщо ви не рухаєтеся, ви це втрачаєте”.Енні продовжує тренуватися, надихаючи своїм прикладом сотні тисяч людей по всьому світу та доводячи, що займатися собою ніколи не пізно.Нагадаємо, раніше портал "Коментарі" писав, що найстаріша людина у світі святкує 117-річчя та розповідає, у чому секрет її довголіття.

Невдовзі мандрівники зможуть відвідати "Франкове Чуркало", дізнатися де лежить легендарний камінь на якому письменник відпочивав, а також побувати біля скелі, з якої Іван Якович звертався до громади під час народного віче. Унікальний маршрут проведе туристів через 12 історичних локацій де кожна зупинка буде оснащена інформаційним стендом із QR-кодами. Як зазначає директорка Івано-Франківського краєзнавчого музею Галина Беднарчик, Верховинщина (давня назва Жаб’є) завжди була особливим магнітом для української інтелігенції, тут відпочивали Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Михайло Грушевський. Село Криворівню у минулому столітті називали "Українськими Афінами".Музейники розповіли цікаві факти про карпатські літа Івана ФранкаНа початку XX століття подорож до Криворівні та Жаб’є була тривалою та виснажливою. Потяг довозив лише до Ворохти, там туристи наймали перевізників і фірами (кінними возами) добиралися до місця відпочинку. Така поїздка могла тривати й кілька днів.Оскільки звичних готелів чи приватних садиб тоді у Криворівні не було, туристам обов'язково потрібні були рекомендації та знайомства. Гостей у селі розселяв місцевий священник та громадський діяч Олекса Волянський. Він заздалегідь домовлявся з місцевими газдами, у кого саме зупиняться приїжджі.Іван Франко 12 разів приїздив у відпустки в Карпати. Спочатку мешкав у хаті гуцула Мітчука. А згодом перебрався до газди Василя Якібюка, син якого пригадував: "Сім чи вісім разів зупинявся Франко у  в мого батька. Писав він вдень і вночі. Часто ввечері після роботи збиралися у нього селяни і Франко, пристосовуючись до гуцульського діалекту, вів з ними розмову".Франко був пристрасним грибником і рибалкою. Він збирав у гірських лісах такі гриби, яких навіть гуцули не знали та оминали. Більше того, місцеві пригадували, що письменник сам готував страви із грибів, пробував першим, а вже потім пригощав родину та друзів.Мешканець Криворівні Микола Потяк пригадував, що Франко заходив до нього із синами Андрієм і Тарасом: "Прийде і скаже "Сідайте поговоримо…" Розмови різні були. В той час агенти по еміграції  агітували мене виїхати на роботу в Канаду. Франко не радив мені цього робити. Я послухав його поради і залишився у своєму селі". Спогади гуцулів і меморіальні речі якими користувався Іван Франко –  ліжко, лавки, годинник, книги та столик – зберігаються у Криворівнянському літературно-меморіальному музеї, що є  філією Івано-Франківського краєзнавчого. Завідувачка музею Ганна Луцюк зауважує: щоб цікаво розповісти про минуле, традиційних експозицій уже замало. "Туристи хочуть атракцій. Навіть стежками гірськими намагаються не ходити пішки, а їхати автомобілями". На думку пані Ганни, протяжний туристичний маршрут додасть нових вражень. Перевагою є те, що подорожувати можна авто та велотранспортом, а  фото, аудіо, відео інформація буде на порталі, який туристи відкриють через QR-коди зі своїх смартфонів. Це як віртуальна мандрівка в минуле, з місця де все відбувалося."Нам треба  берегти історичну пам'ять, усе те, що зв'язує нас з визначними діячами. 2026 визначений роком Франка, на часі говорити про те як він жив, які місця любив. Саме у Верховинщину їхали за натхненням. Франко чимало творів написав у Карпатах і якісь дружні стосунки у нього там були, якісь розмови його надихали. Верховинська громада це місце сили, на Чорному Черемоші, яке у всі часи притягує  красою і автентикою", – за словами директорки Івано-Франківського краєзнавчого музею  Галини Беднарчик, Криворівнянський музей Івана Франка залишається найпопулярнішим екскурсійним об'єктом у громаді. Іван Франко чудово знав гірські стежки. Тепер, завдяки новому маршруту, туристи не просто побачать мальовничу  природу, а й дізнаються більше про історію, про особисте життя та звички видатного письменника. Команда проєкту “Мандрівка плаями Гуцульської столиці” завершує розробку інформаційних стендів для 12 зупинок маршруту."Словом "чуркало" на місцевому діалекті називають джерело води – тому одна із зупинок буде біля "Франкового Чуркала" із найсмачнішою в окрузі водою", – відкриває секрети голова правління ГО "Альянс розвитку", керівниця проєкту Марія Маківничук."Приїхати до Верховини  сьогодні значно простіше, ніж було за часів Каменяра  Тому запрошуємо планувати поїздки в осінні Карпати. Будемо відкривати історичні місця, збирати гриби, спілкуватися з місцевими мешканцями. Вони вже готуються зустрічати туристів традиційними карпатськими смаколиками і гуцульськими співанками", – запрошує Марія Маківничук. Нагадаємо: 27 серпня 2026 року виповнюється 170 років з дня народження Івана Франка – однієї з центральних постатей національної культури. Верховна Рада України постановила відзначити ювілей Каменяра як пам’ятну дату загальнодержавного значення. В Івано-Франківській та Львівській областях 2026 проголошено роком Івана Франка.  Проєкт "Мандрівка плаями Гуцульської столиці" підготували за підтримки Українського культурного фонду та Благодійного фонду "МХП-Громаді", в межах конкурсу "Культурні стежки громад" реалізує  ГО "Альянс розвитку". Партнери проєкту "Мандрівка плаями Гуцульської столиці" – громадські організації "Гуцулики", "Етноекоцентр "Гуцульщина", Верховинське районне об’єднання Всеукраїнського товариства  "Просвіта" ім.Тараса Шевченка та Верховинська селищна рада.

«Мій шлях розпочався далеко від будь-якої лабораторії. Я виріс в Аммані (Йорданія) у родині біженців, де було десятеро дітей. У нашому домі не було ані водогону, ані електрики, а житло ми ділили з худобою, яка була джерелом засобів до існування нашої родини… Переломний момент у моєму житті настав у десять років, коли в шкільній бібліотеці я натрапив на зображення молекул. Їхня краса й загадковість захопили мене. А коли я дізнався, що молекули є будівельними блоками всього сущого — живого й неживого, — у мені спалахнула пристрасть до хімії. Відтоді хімія назавжди стала невід’ємною частиною мого життя» (Омар Ягі, нобелівський лауреат із хімії 2025 року).
Пов’язати життя з хімією та фізикою — вибір не з легких. І він — не лише про майбутнє молодої людини, яка вирішила йти цим шляхом. Цей вибір — і про майбутнє країни, адже розвиток природничих наук нерозривно пов’язаний із розвитком техніки та обороноздатності. Світ навколо нас стає дедалі технологічно складнішим, і розуміння хімії та фізики не лише важливе для ефективного використання сучасних пристроїв, а й є запорукою особистої безпеки.
Уже протягом тривалого часу науковці та вчителі в Україні б’ють на сполох через нестачу студентів на природничих спеціальностях. Не є винятком і цей рік. Днями завершилася перша хвиля зарахувань до українських університетів. Це слушна нагода проаналізувати її результати та їхній вплив на наше майбутнє, адже саме ці студенти вийдуть на ринок праці 2030 року.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Очно чи онлайн: як навчати дітей у школах в умовах атак балістики?


Мовою цифр: глибина кризи вступної кампанії
Цих фахівців в Україні готують в університетах на спеціальностях, які належать до галузі знань «Природничі науки, математика та статистика»: «Хімія», «Фізика та астрономія», «Прикладна фізика та наноматеріали». Окремо є освітні програми для підготовки вчителів: «Середня освіта (фізика та астрономія)» і «Середня освіта (хімія)», а також інженерно-технологічні напрями (наприклад, хімічні технології та інженерія).
Аналіз даних вступної кампанії 2026 року підтверджує глибоку кризу підготовки хіміків і фізиків в Україні. Ось результати університетів-лідерів за кількістю абітурієнтів, які отримали рекомендації для зарахування на бюджетні місця, тобто пройшли конкурс і є майбутніми студентами.
Як видно з результатів, лише Київський національний університет імені Тараса Шевченка та Львівський національний університет імені Івана Франка зберігають відносно прийнятний обсяг на спеціальність «Хімія» (106 і 50 зарахованих станом на 15 серпня відповідно), тоді як традиційно сильні центри — Харків і Одеса — опустилися до 17 і 28 людей відповідно. У Чернівцях, Житомирі, Луцьку та Ужгороді групи практично зменшилися до рівня 10–13 студентів.
Водночас навіть на суміжних технологічних спеціальностях (хімічні технології, матеріалознавство) загальна кількість студентів вимірюється сотнями, а не тисячами. Цього критично недостатньо для відновлення промисловості та забезпечення оборонних потреб. Слід зауважити, що явного припливу чи перерозподілу абітурієнтів зі сходу на захід не спостерігається.
Ситуація з фізикою ще драматичніша. На програму «Фізика та астрономія» навіть у Києві зараховано лише 56 людей у КНУ та 15 — у КПІ, у Львові — 47, у Харкові — 27, а в Одесі — 13. Спеціальність «Прикладна фізика та наноматеріали» також не рятує ситуацію: 52 людини у Харкові та 33 — у Чернівцях. Хоча кількість тих, хто складає НМТ з фізики, значно перевищує відповідний показник із хімії, більшість абітурієнтів обирає інженерні й IT-напрями, залишаючи класичну фізику на межі зникнення.
Особливо тривожить майже повне згортання підготовки вчителів фізики та хімії — групи по 9–12 людей у поодиноких педагогічних університетах.
Без якісної шкільної профорієнтації та сучасного викладання природничих дисциплін коло дефіциту таких фахівців і технологій замикається: менше мотивованих абітурієнтів — іще менший набір — втрата викладацького складу й експертизи.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





Як демографія змінює систему освіти України


Що це означає для університетів
Як видно з результатів вступної кампанії, дедалі більше вишів в Україні набирають малорентабельні мікрогрупи, часто — менш як п’ять людей на бакалавраті. І це серйозна проблема для закладів вищої освіти.
Невелика кількість вступників і, відповідно, утворення мікрогруп є серйозною проблемою для університетів, адже фактично унеможливлює повноцінну навчальну роботу та ефективне адміністрування.
Невелика кількість студентів у групі дає змогу забезпечити пряму увагу викладача до кожного студента, але так чи інакше призводить до того, що викладачі перевантажені, бо потрібно обслуговувати більше груп.
Окрім того, слід розуміти, що невеликі, проте часто унікальні природничі спеціальності, зокрема хімічні, не так легко піддаються укрупненню з іншими групами чи потоками. Тому треба розробляти нові підходи, як працювати з такими невеликими групами.
Критична ситуація з хімією та фізикою загрожує і загальному рівню національної експертизи — передусім тому, що через такі невисокі набори ми дуже часто втрачаємо фахівців серед викладачів. Зокрема тих, хто має досвід, не «боїться» зайти до лабораторії та дбає про підготовку студентів чи аспірантів.
І це насправді серйозний виклик, адже дуже часто в критичний момент, коли потрібна експертиза з хімії чи фізики, держава стикається з браком реальних фахівців, які можуть надати компетентну консультацію, особливо в оборонній сфері.
Криза триває вже не перший рік, і багато досвідчених викладачів старшого віку відійшли від викладання чи наукової діяльності. Залучити їх знову, навіть на разову консультацію, часто дуже й дуже непросто.
Природничі науки та обороноздатність: від літієвих батарей до «Резерву »
Розвиток природничих наук нерозривно пов’язаний із розвитком техніки та обороноздатності. Саме відкриття нових явищ і речовин дає нові можливості для створення проривних напрямів. Часто це тривалий процес.
Актуальним прикладом є дослідження літієвих джерел живлення, за яке 2019 року присудили Нобелівську премію з хімії. Перші дослідження проводили у 70–80-х роках ХХ століття, а комерціалізувати винахід почала 1991 року компанія Sony через потребу в портативних джерелах живлення для годинників і відеокамер. Проте вдосконалення тривало, й уже у 2003–2006 роках почали масово виробляти безпечніші, відомі усім нам літій-залізо-фосфатні батареї.
Сьогодні важко уявити родину в Україні, що б не мала у господарстві зарядної станції, історія якої почалася з хімічних експериментів 50-річної давнини. Тільки уявіть, як би ми переживали блекаути і як би розвивалася війна, якби не було цих технологій, адже їх використовують для живлення дронів, терміналів зв’язку та різних видів озброєнь.
Варто розуміти, що в хімії та фізиці, хоча можливості штучного інтелекту постійно зростають, значну роль у формуванні компетентності відіграє власне практичний досвід людини, яка проводила власними руками той чи інший експеримент, створювала ту чи іншу конструкцію. Використання тільки штучного інтелекту або теоретичних підходів до тієї чи іншої проблеми не завжди дає змогу ефективно її розв’язати на практиці.
Небезпечним є також зменшення кількості фахівців із хімічних технологій. Це дуже специфічна галузь, яка лежить в основі великої кількості виробництв, від яких безпосередньо залежать і економіка нашої держави, і безпека. Тому ми маємо розуміти, що трохи менш як 500 людей, яких зараз набирають на хімічні технології, — це мізерна кількість порівняно з реальними потребами.
Попри значні руйнування підприємств, зокрема й на сході країни, з часом комусь потрібно буде відновлювати ці виробництва або й відкривати нові. Без достатньої кількості кваліфікованих хіміків-технологів це буде просто нереально.
Про те, що кадрова криза в хімії — це не академічна теорія, свідчить і військовий рекрутинг. У «Резерві » є чимало вакансій для хіміків: від високотехнологічних до простих і пов’язаних безпосередньо з бойовими діями.
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ





IT-освіта в еру штучного інтелекту: як університетам устигати за викликами ринку


Учитель і виклики STEM-освіти
Настав час усвідомити, що вчителі хімії та фізики у школах — це величезний скарб. Пояснення того, які перспективи й можливості має професія, а також формування інтересу до наукової кар’єри у школярів безпосередньо залежать від учителів. І лише з їхньою допомогою можна формувати якісну профорієнтацію з природничих наук.
У старшій профільній школі учитель стає вирішальною ланкою. Учням уже замало знань про «побутову хімію чи фізику» — їм потрібне розуміння реальних інженерних рішень і технологій. І саме ерудиція вчителя, його здатність показати зв’язок предмета із сучасним виробництвом формують інтерес до майбутньої професії. І все це справді настільки важливо, що ми маємо надавати вчителям хімії, фізики чи природничих наук значну підтримку: запроваджувати для них стипендіальні програми, забезпечувати якісний методичний супровід.
Зараз багато говорять про STEM-освіту як про розв’язання проблем мотивації учнів, але насправді треба досить активно попрацювати над осучасненням навчальної програми, зокрема з хімії. Важливо зрозуміти, що підготовка учня має базуватися на сучасних досягненнях хімії. Для цього потрібно забезпечити безпосередній контакт учителів і викладачів університетів із виробництвом та наукою. Тільки така взаємодія дасть їм змогу ділитися з учнями передовими знаннями, зацікавлювати, розповідати про можливості та кар’єрні перспективи. Дуже корисною практикою може стати активний патронат бізнесу (зі стипендіями для найкращих студентів і викладачів, спільним використанням обладнання тощо), зокрема певних підприємств високотехнологічних галузей, над освітніми програмами природничого циклу.
Статистика вступної кампанії-2026 не просто ілюструє, а кількісно підтверджує загрозу втрати національної експертизи в хімії та фізиці до 2030 року. Без системних заходів — цільового фінансування, підтримки викладачів, доступності літератури та експериментів, осучаснення програм і прямої взаємодії університетів з виробництвом та школами — Україна ризикує опинитися без фахівців, здатних розвивати критичні технології та забезпечувати обороноздатність.

19 серпня 1995 року на арені "MGM Grand" у Лас-Вегасі відбулася одна з найбільш очікуваних подій у світі професійного спорту – повернення Майка Тайсона на ринг після трирічного ув'язнення. Цей поєдинок привернув безпрецедентну увагу медіа та забезпечив шалені фінансові показники для боксерської індустрії того часу.
Проте за комерційним успіхом і телевізійною картинкою приховувалася складна залаштункова реальність, яка включала специфічну психологічну підготовку ексчемпіона, махінації з рейтингами та суперечливі рішення промоутерів.
"Чемпіон" пригадує битву, яка стала на той момент найприбутковішою в історії.
Від абсолютного чемпіона до в'язня: чотири роки поза рингом
Падіння "Залізного Майка" розпочалося в липні 1991 року, коли його заарештували за звинуваченням у зґвалтуванні 18-річної Дезіре Вашингтон, учасниці конкурсу краси "Міс Чорна Америка". Судовий процес супроводжувався колосальним розголосом у пресі та став одним із найгучніших скандалів десятиліття.
Попри роботу потужної команди адвокатів, на початку 1992-го суд присяжних визнав боксера винним, хоча він досі стверджує, що інтимна близькість відбулася за обопільною згодою. Майк отримав вирок – шість років позбавлення волі.


Тайсон під час ув'язнення


Getty Images



Замість того, щоб проводити пікові роки своєї спортивної кар'єри на рингу, ексчемпіон опинився у виправному закладі штату Індіана. За ґратами Тайсон провів три роки. Цей період суттєво вплинув на його світогляд: він зосередився на читанні літератури, вивчав історію та прийняв іслам, отримавши нове ім'я – Малік Абдул Азіз.
Навесні 1995-го боксера звільнили достроково за зразкову поведінку. Повернувшись на волю, "Залізний Майк" залишався вкрай закритою та непередбачуваною людиною. Навіть його промоутер Дон Кінг, який відповідав за організацію повернення, намагався зайвий раз не залишатися з підопічним наодинці. Він чудово пам'ятав запальний характер боксера та волів керувати всім тренувальним і комерційним процесом на безпечній відстані.


Тайсон після виходу із в'язниці


Getty Images



Підготовка до камбеку Тайсона
Суперника для повернення треба було підібрати філігранно. Тайсон не виходив у ринг чотири роки, тому зі старту кидати його на топових бійців було ризиковано. Потрібна була жертва, яка б виглядала загрозливо на папері, але не становила реальної небезпеки. Дон Кінг обрав для цього 26-річного Пітера Макнілі. Цей супертяж мав солідний рекорд – 36:1.
Він посідав сьому сходинку в рейтингу WBA, що надавало поєдинку статусу, але за цією цифрою ховалася класична тіньова гра іменитого промоутера. Ще зовсім недавно Пітер перебував на 22-му місці рейтингу. Щоб штучно зробити з нього зірку, команда організувала йому бій проти Френкі Гайнса – боксера, який мав у пасиві 68 поразок. Макнілі нокаутував цього опонента на шостій секунді та дивовижним чином злетів одразу на 15 позицій вгору.
Тож "Залізний Майк" отримав зручного суперника для камбеку, який вже мав певний авторитет. Букмекери все чудово розуміли та приймали ставки з коефіцієнтом 15 до 1 на користь Тайсона. А легендарний Шугар Рей Леонард напередодні поєдинку ідеально описав інтригу, запропонувавши глядачам уявити, як багатотонна вантажівка на повній швидкості мчить у лоб легковому авто.
Попри те, що майбутній суперник був відверто прохідним, підготовка Майка ледь не обернулася катастрофою. У своїй автобіографії "Беззаперечна правда" він згадував тренувальний табір в Огайо як справжнє пекло. Під час одного зі спарингів юний аматор побив його так сильно, що ексчемпіон після перших трьох раундів був змушений зупинити тренування, попросивши продовжити наступного дня.
Тайсон зізнавався: того вечора він сидів і з жахом думав, як же збирається бити Макнілі перед усім світом, якщо не може витримати ударів цього хлопця. Проте спортивна дисципліна та досвід взяли гору. Табір вдалося вирівняти, і до Лас-Вегаса "Залізний Майк" підійшов в ідеальній формі.
Повітряний поцілунок та 89 секунд хаосу
Пітер Макнілі тим часом намагався продати цей бій як міг, перетворивши медіакампанію на епатажне шоу. Він постійно грав на публіку, обіцяв загорнути Тайсона в "кокон жаху" та виглядав максимально впевненим.


Макнілі та Тайсон


Getty Images



Андердог використовував агресивний трешток і зухвалу поведінку перед телекамерами. Навіть під час традиційного інструктажу рефері в центрі рингу Макнілі показував демонстративну активність, безперервно підстрибуючи та ігноруючи крижаний погляд суперника.
Вже перед самим початком поєдинку американець послав повітряний поцілунок у бік глядацьких трибун, намагаючись показати абсолютний психологічний контроль. Однак уся ця ретельно вибудувана психологічна лінія захисту втратила сенс одразу після стартового сигналу.
Сам бій перетворився на чисте божевілля з першої ж секунди. З гонгом Пітер виправдав свої обіцянки та миттєво кинувся вперед, намагаючись приголомшити фаворита градом ударів, проте "Залізний Майк" спокійно ухилився та блискавичним правим прямим відправив Макнілі на настил. Андердог миттєво підскочив і почав хаотично бігати по всьому рингу, не звертаючи уваги на рефері Міллса Лейна, який намагався відкрити рахунок.
Після поновлення битви Пітер знову поліз у відчайдушну рубку. Тайсон холоднокровно відійшов до канатів і почав жорстоко відповідати. Запал Макнілі швидко зник і фаворит миттєво покарав його за розмашисті удари, спіймавши нищівним аперкотом знизу – андердог знову опинився на настилі рингу.І хоча він знову знайшов у собі сили піднятися, але його сильно хитало. Кут Пітера вирішив не ризикувати здоров'ям бійця. Промоутер та тренер перелізли через канати та вийшли на ринг. Рефері був змушений зупинити бій і дискваліфікувати команду Макнілі. Офіційний час поєдинку склав 1 хвилину 29 секунд.








Монетизація битви
На післяматчевій пресконференції Майк намагався бути дипломатичним, але згодом в автобіографії обурено розніс кінцівку цього бою. Він писав, що поєдинок перед рекордною аудиторією з дев'яноста країн обернувся катастрофою лише через те, що команда Макнілі просто не дала своєму бійцю битися до кінця.
Проте з точки зору бізнесу ця подія стала абсолютним тріумфом. Вона згенерувала неймовірні 1,52 мільйона платних трансляцій, зібравши 96 мільйонів доларів у всьому світі. За свої 89 секунд у рингу Тайсон заробив близько 30 мільйонів доларів. Пітер Макнілі також отримав свої хвилини всесвітньої слави та солідний чек. Він заробив близько 500 тисяч доларів і навіть встиг знятися в культовій рекламі Pizza Hut, де його відправляє в нокаут бортик від піци. Втім, після подальших поразок від інших колоритних персонажів кар'єра бостонця назавжди розчинилася в небутті.








Водночас на "Залізного Майка" чекав зовсім інший шлях. Він зумів повернути собі чемпіонський пояс, але не колишню домінацію в дивізіоні. Тривалий простій та втрата пікових років безповоротно змінили його боксерський стиль. Наступні гучні поразки від Евандера Холіфілда та Леннокса Льюїса остаточно довели: тюремна ізоляція розірвала зв'язок між тим нищівним юнаком, який колись підкорив світ, і зрілим бійцем, що змушений був адаптуватися до нової епохи. Камбек Тайсона в 1995 році став ідеальним бізнес-проєктом і грандіозним попкультурним феноменом, але для самого боксу це повернення залишилося початком повільного заходу сонця великого абсолюта.










Читайте також :


Відео
Андердоги, яким вдалось: найбільші апсети супертяжів в історії боксу

Фото: Геннадій Мінченко/ Укрінформ

За символами двох марок стоять родинна пам’ять, материнська ніжність і образ калини, що супроводжує українців від пісні до пісні.
Як повідомляє онлайн-медіа Укрінформ.
У Києві на головпоштамті провели урочисте спецпогашення поштового випуску “Українська пісня”. Нову серію марок презентували до Дня української пісні.
До випуску увійшли дві марки: “Колискова” та “Мов до шлюбу вбралася калина”. Авторкою художнього оформлення стала художниця та іконописиця Поліна Мялковська.
Символи колискової та калини на нових марках
В основу дизайну лягли образи, пов’язані з українською пісенною традицією, родинною пам’яттю, материнством і дівочою красою. Робота “Колискова” відтворює атмосферу затишку та зв’язок поколінь, а композиція “Мов до шлюбу вбралася калина” звертається до весільної символіки й образу калини.
У картині “Колискова” використано дерево життя – як основу світогляду наших пращурів і символ оберегу, що вказує на міцний зв’язок різних поколінь. У центрі композиції зображено матір і дитину, що мирно спить в її обіймах, і що передає спокій і затишок. У волосся вплетено квіти та ягоди, і цей вінок є метафорою зрілості та зародження нового. Друга картина “Мов до шлюбу вбралася калина” навіяна піснею “Черемшина” і передає дівочий стан перед весіллям. І калина вбирається у нас як наречена, навесні огортаючись білим цвітом, а восени приміряючи червоні коралі
– Поліна Мялковська
Марки “Українська пісня” як частина культурного спротиву
Генеральний директор АТ “Укрпошта” Ігор Смілянський назвав новий поштовий випуск поєднанням живопису, музики та мистецтва поштової марки. Він підкреслив, що популяризація української культурної спадщини має особливе значення під час війни.
Війна йде не лише на фізичному, але й на культурному фронті, коли Росія знищує наші книжки, культурні центри, музичні зали. Тому запуск марки, яку присвячено українській пісні, є дуже своєчасним. І марку точно не можна знищити, адже відсьогодні 300 тисяч примірників цієї марки розлетиться Україною та усім світом, а якщо вже розлетілося по світу – це вже знищити неможливо
– Ігор Смілянський
Під час церемонії співачка Віталія Грицюк разом із дівочим вокальним гуртом “Жоржини” виконали акапельно колискову. Текст цього твору написав український поет і волонтер Володимир Вакуленко для свого сина.
У 2022 році, в період окупації Харківщини, російські військові викрали та вбили Володимира Вакуленка.
У спецпогашенні марок “Українська пісня” взяли участь Ігор Смілянський, Поліна Мялковська, Віталія Грицюк та учасниці гурту “Жоржини”. Поштовий випуск має на меті представляти й поширювати українську пісенну традицію в Україні та в різних країнах світу.
Можливо, вам буде цікаво:
У Києві провели спецпогашення поштової марки, присвяченої прикордонникам підрозділу «СТРІКС», які виконують бойові завдання та захищають Харківщину.
У Загребі нагородили учасників IV Міжнародного конкурсу дитячих малюнків «Моя Україна – це я!», присвяченого українській культурі, родині та мріям дітей.
The post Укрпошта презентувала марки «Українська пісня» до Дня української пісні first appeared on Межа. Новини України..

«Рудий генератор ідей» — так Юлію Здановську називала одна з однокласниць. Юлія не раз перемагала на всеукраїнських і міжнародних олімпіадах з інформатики й математики, отримала срібло на Європейській математичній олімпіаді серед дівчат. Вчителька, математикиня, волонтерка, яка мріяла стати реформаторкою освіти.
Третього березня 2022 року життя 21-річної Юлії обірвала російська ракета. У пам’ять Юлі проводять олімпіаду, започатковують премії та стипендії. Massachusetts Institute of Technology ще у 2022 році запустив програму Julia`s Dream для підтримки талановитих українських старшокласників.
Смілива, рішуча, яскрава, нестандартна — так її описують рідні, колеги і друзі. Ми поспілкувалися з ними, щоб розповісти історію Юлії.
Фото: Василина Борисюк
Дівчинка-сонечко
Юля народилася в Харкові. Її тато займається ІТ-розробкою банківських систем, мама з 2014 року волонтерила, а зараз очолює благодійний фонд «Станція Харків».
За словами Яна Здановського, доньці з дитинства все було цікаво. Змалку проявилась її незалежність і впертість: Юлю складно було до чогось примусити.
«У нас різниця 15 років, — розповідає старша сестра Ольга Винник. — Я не сприймала її як сестру, для мене це моя „перша дитина“. Вона багато в чому відрізнялася від інших. Років із п’яти ми з нею обговорювали такі теми, як кохання, смерть — речі, які зазвичай не цікавлять маленьку дитину».
Юлія Здановська привертала увагу зовнішністю: вогняно-руде волосся, блакитні очі. Її відразу помічали та запам’ятовували.
«Вона була така дівчинка-сонечко: і ззовні, і всередині», — розповідає батько Юлі, Ян Здановський.
«Передусім вражала її зовнішність, — ділиться спогадами Богдан Рубльов, професор КНУ та голова Всеукраїнської олімпіади з математики. — Вона була різноманітною, я навіть не наважуся це описати: при кожній зустрічі ти наче бачиш нову людину. А далі відкрився її глибокий внутрішній світ. Нестандартність думок, прагнення боротися з несправедливістю і неправильними речами, розмаїття інтересів і захоплень».
Юля з батьками
Навіть коротке спілкування з Юлею залишало глибокий слід. Віктор Іванов — учитель класичної гітари. Дівчина прийшла до його класу у 2012 році та провчилася місяць, потім він звільнився з музичної школи. Але навіть через 14 років він вирізняє її серед десятків своїх учнів:
«Я пам’ятаю її як вкрай порядну, педантичну, дисципліновану людину. За 8–9 уроків вона з нуля опанувала стільки, скільки деякі за рік. Мені вона нагадувала спорткар, який за три секунди розганяється до ста кілометрів на годину. Буває, що 45 хвилин уроку марудно тягнуться, здається, що час зупиняється. З Юлею було зовсім не так, відчувалася віддача, резонанс».
Дівчина багато чим захоплювалася: малювала, щось створювала руками, з дитинства любила дивитися фільми, читати.
«Це у нас спільне, — розповідає сестра. — Читаємо запоєм. При чому книжки різні: детективи, сучасна література. Пам’ятаю, як ми збирали сестрі першу колекцію — „Гаррі Поттер“ і подібне дитяче фентезі».
У 14 років переїхала з Харкова до Києва заради інформатики
Як згадує Ольга, сестру змалечку цифри цікавили більше, ніж літери. Вона навіть ліпила їх із пластиліну. Але в перший клас пішла в ліцей мистецтв.
«Вплинуло те, що там навчалися дружина і старша донька, — розповідає Ян Здановський. — Юля там таки зіграла якусь лисичку в спектаклі. Але сказати, що їй це особливо подобалося, не можу. Одночасно вона стала ходити до математичного клубу „Еврика“. І тут Юля дійсно була в захваті й показувала серйозні результати.
Після початкової школи у 2010 році ми перевели її в фізико-математичний ліцей № 27, відомий і за межами Харкова. Юля завзято займалася математикою, трохи менше фізикою. Коли почалась інформатика, донька нею зацікавилась і швидко переросла рівень, який їй могли дати в ліцеї».
Якось до школи завітала тренерка зі спортивного орієнтування та запросила охочих до гуртка. Це стало захопленням Юлі на чотири роки. Вони виїжджали кожні канікули, влітку — на збори та змагання. Як вважає батько, ця звичка кудись їздити, бути окремо від родини й дбати про себе самотужки підготувала доньку до самостійного життя. Тож коли її запросили навчатися в Українському фізико-математичному ліцеї в Києві, перспектива жити в чужому місті Юлю не злякала.
«Ліцей моніторить учасників олімпіад, — коментує Ян Здановський. — І ось після одного зі змагань Юля отримала неочікуваний паперовий лист із запрошенням на навчання. Чесно скажу, я не був у захваті від ідеї, щоб донька в 14 років жила в іншому місті. Але примусити Юлю щось зробити, не переконавши, було неможливо. Ми домовились з’їздити, а потім вирішувати.
Там явно здивувались, що ми приїхали з 27 ліцею. Саму співбесіду проводила дуже сильна вчителька інформатики. І Юля побачила, що тут отримає інформатику, якої в Харкові в неї не буде. Думаю, це сильно вплинуло на її рішення. Коли я ввечері сказав: „Ну, давайте ще все зважимо, подумаємо“, Юля відповіла: „Що тут зважувати?“».
Саме в ліцеї Юля познайомилася з Аліною Ян.
«Була шкільна олімпіада, на якій я отримала перше місце, а Юля — друге, бо остання найскладніша задача була з геометрії, а Юля її не любила. У мене було навпаки з комбінаторикою, тож коли ми почали дружити, то Юля вчила мені комбінаториці, а я її — геометрії. Щодо самої зустрічі: вона підійшла познайомитись зі мною, бо їй було цікаво, хто її обігнав.
Я щодалі більше цінувала наше спілкування. Був довгий період, коли я погоджувалася піти в супермаркет за компанію та купувала смаколики, щоб просто використати можливість пройтися разом.
Усі, хто вчився в УФМЛ, обожнюють його за те, що це гуртожиток. Юля порівнювала його з Гоґвортсом. А також через спеціалізацію школи на конкретних предметах. Ще й той лист-запрошення на навчання був єдиним паперовим у житті Юлі. Вона говорила, що це така рідкість — наче цей лист принесла сова.
Водночас у ліцеї було багато суворих, безглуздих правил, і Юля постійно боролася за справедливість, намагалася всіх захистити. Наприклад, одна вчителька наказала її однокласниці зняти куртку. У приміщенні було холодно, бо опалення було слабким чи взагалі не працювало. Юля почала сперечатися і довела, що вчителька не може цього вимагати. Таких історій було багато».
Олімпіади та міжнародні змагання
Навчання в УФМЛ виправдало очікування Юлі. Вона брала участь в олімпіадному русі.
«Не пройти на всеукраїнський рівень з математики — це було б просто дивно», — коментує Ян Здановський.
Юля й Аліна їздили на змагання з математики й інформатики у Чернівці, Запоріжжя, Чернігів, Хмельницький, Рівне, Вінницю, Дніпро.
«Можливо, це false memory, — розказує подруга, — але на одну олімпіаду в Конча-Заспі нас везли в мікроавтобусі. Місць не вистачало, запитали, чи є дві людини, згодні їхати в багажнику, і ми з Юлею погодились.
Юля довго хотіла павербанк. Зазвичай на олімпіадах його дають за друге місце (за перше — телефон чи планшет, за третє — флешку). І от вона весь час посідала або перше, або третє місця. Батьки купили їй потужний павербанк, який навіть міг заряджатися від сонця, але той зламався на третій день. Юля зрозуміла, що вона має його саме виграти. Але на наступній олімпіаді знов посіла перше місце. Тоді вона знайшла хлопця, який посів друге, й обміняла планшет на павербанк. Це вже їй „зарахувалося“, бо той павербанк не ламався».
Як згадує Аліна, Юля любила свій ноутбук і відмовлялась виходити без нього навіть до крамниці по сусідству. Кілька разів вона таки вмовила подругу залишити ноутбук вдома.
«Але саме тоді нам закортіло сісти на галявині та дивитися серіал. Наступного разу раптово з’явилося вікно, коли можна було б зробити домашнє завдання. Після цього я назавжди втратила голос у питанні ноутбука», — розповідає Аліна.
Бували дівчата й на міжнародних змаганнях. Юля двічі виступала на European Girls’ Mathematical Olympiad.
«Ми з Юлею познайомилися перед її першою поїздкою в Румунію на EGMO у 2016 році, — згадує керівниця команди Юлія Кравченко. — Вона була однією з наших наймолодших учасниць на той час. Яскрава і трошки сором’язлива. Наступного року ми знов зустрілись на EGMO, тепер у Швейцарії. Відчувалося, що за цей час Юля стала сильнішою. Олімпіада складається з двох турів (днів), у кожен із яких треба розв’язати три задачі за чотири з половиною години. Можна багато років учитися розв’язувати такі задачі, але під час змагання перехвилюватись. Тому важливим є розуміння, як налаштувати себе. У Юлі воно було».
EGMO-2017, поруч з Юлею Аліна Ян
«Коли ми їздили на змагання, в нас ніколи не було очікувань, що команда переможе. — коментує Андрій Анікушин, ще один керівник команди. — І того року ми сподівалися на нормальний виступ, аж ніяк не на боротьбу за перше місце. Неочікувано для нас дівчата виступили блискуче: дві харків’янки взяли золоті медалі, а Юля з Аліною — срібні.
На EGMO є так звана координація: після змагань роботи незалежно читають і керівники команд, і міжнародні координатори, а потім за 15–20 хвилин сторони мають дійти згоди щодо оцінок за кожну задачу. Команд близько сорока, тому координація займає цілий день. Результати відразу з’являються на офіційному сайті, тож можна онлайн стежити за процесом. Коли ми відкоординували чотири задачі, то побачили, що Україна йде на першому чи другому місці — дуже щільно з командою росії. Втрата кожного бала могла стати критичною».
У той рік Україна таки перемогла у командному заліку.
«Бали нашої команди відрізнялись від балів російської рівно на один бал. — додає Юлія Кравченко. — А ще мені запам’ятався момент із тієї поїздки: ми були на екскурсії на вершині швейцарської гори, там було прохолодно, всі трошки примерзли, але Юлі було комфортно у футболці. Всі вмовляли її одягнутися тепліше. Юля дуже чемно, але непохитно відмовляла і робила так, як їй було краще».
Нагородження на EGMO-2017
Справедливість для Юлі була важливіша за медалі
Андрій Анікушин був не тільки керівником команди України на EGMO, але й Юлиним викладачем математики в 11 класі.
«У Юлі Здановської було багато вчителів. Математичний шлях вона починала в Харкові, там свої неймовірно круті вчителі. А в УФМЛ до одинадцятого класу в Юлі математику викладав Віктор Вишенський — людина, яка виховала не одне покоління призерів математичних олімпіад.
Того самого року, коли команда перемогла на EGMO, Юля, Аліна і Денис — троє учнів із мого класу — брали участь у фінальному етапі Всеукраїнської олімпіади з математики. Це не тільки вершина національної лінійки олімпіад: серед одинадцятикласників відбирають дванадцятьох найкращих на відбірково-тренувальні збори до Міжнародної математичної олімпіади (IMO). Потрапити на IMO є головною метою тих, хто серйозно займається шкільної олімпіадною матиматикою. Денис на відбір потрапив. Юля була дванадцятою і проходила далі, а Аліна — тринадцятою і не проходила».
Після змагання передбачена апеляція, коли учасник може спробувати переконати журі, що його робота варта більшої кількості балів.
«На тій олімпіаді вийшло навпаки. Юля прийшла на апеляцію та сказала, що за одну із задач їй поставили більше балів, ніж вона заслуговує. Я впевнений, що 99 людей зі 100 в такій ситуації сиділи б тихенько та мовчки раділи б цим додатковим двом-трьом балам. Якби Юля не прийшла, ніхто б нічого не помітив: результат лишився би, вона була б дванадцятою і потрапила б на відбори.
Журі переглянули роботу, погодилися, що сталася помилка, й оцінку знизили. Аліна піднялася на дванадцяте місце — вони помінялись місцями. На фіналах Всеукраїнської олімпіади я не пригадую таких випадків — тим паче від людини, для якої на кону стояли відбори. Аліна поїхала на збори, а Юля залишилася призеркою Всеукраїнської олімпіади. Ця історія, як на мене, каже про її характер більше, ніж будь-яка медаль».
Навчання в КНУ і робота в Samsung
Після ліцею у Юлі були різні варіанти для вступу. Рідні пропонували подумати про повернення до Харкова й навчання в місцевому університеті. Але Юля обрала мехмат у КНУ імені Тараса Шевченка. Туди ж вступила Аліна.
«Як і в школі, Юля активно слухала на лекціях, ставила питання сама й відповідала на всі питання викладачів, також допомагала їм завершити думку, якщо вони не могли щось пригадати, — розповідає подруга. — Вона надзвичайно швидко вчилася, прослуховувала складні технічні лекції на швидкості 2x. Одного разу Юля дивилася відео на сайті якогось університету, де їх можна було прискорити 4x. Вона дуже цьому раділа та почала шкодувати, що максимум на YouTube — це 2x».
Амстердам, січень 2020 року. Фото: Василина Борисюк
До великої війни механіко-математичний факультет КНУ співпрацював із Samsung R&D Institute Ukraine. Близько сто студентів другого і третього курсів щороку проходили там практику під менторством майже двадцяти працівників. Тим, хто показував найкращі результати, рекомендували податися на подальше стажування і працевлаштування.
«Там був серйозний відбір із різними типами співбесід, — розповідає деканка факультету Оксана Безущак. — Оскільки це дослідницький центр, його працівник має не лише вміти програмувати, а й мати сильну математичну підготовку, вміти алгоритмічно мислити тощо. І Юля була єдиною студенткою факультету, якій це вдалося. Для нас це було дуже промовисто, хоча нікого не здивувало. За своїм потенціалом Юля могла будувати карʼєру в науці, у великій технологічній компанії чи у провідному університеті. Будь-де».
За словами Яна Здановського, деякий час Юля таки працювала трейні в Samsung. «Якось я її спитав: „Чим ти займаєшся? Мені ж цікаво як батьку й професіоналу“. — „Папа, NDA“. Все, — згадує він. — Але врешті-решт Юлі не вдалося суміщати роботу з навчанням. У неї були знайомі, які працювали фултайм десь в ІТ, а в університеті з’являлися перед сесією. Донька так не хотіла. Якось вона прийшла та сказала: „Ні, я звільняюся. Якщо я вже вчуся, то хочу вчитися“».
В університеті Юля також боролася за справедливість.
«На семінарі викладач почав кричати на дівчину через те, що вона його не розуміла, — пригадує Аліна. — Юля покликала його в коридор, зробила зауваження, сказала, що він має заспокоїтися і пояснити ще раз — повільніше та ясніше. Оскільки Юля завжди уважно його слухала і швидко все розв’язувала, він її поважав, тому дослухався. Коли вони повернулися до класу, він усе чітко й повільно пояснив, і та дівчина його зрозуміла».
«Було сильне враження, ніби в її очах усі справді рівні, — додає подруга Василина Борисюк. — Вона вела розмови як з учнями, так і з керівниками на більш-менш одному рівні, не намагаючись ні на кого тиснути і сама не стискаючись перед чужим авторитетом. Усе по ділу, з цікавістю до людей, спільної справи, без оцих нависаючих соціальних умовностей. Юля була альтруїстичною. Коли комусь щиро цікаві люди і радує чужий добробут, це помітно».
У 10 класі стала асистенткою вчителя
Юля з дитинства їздила в літні математичні табори. Саме там її вперше зустрів Андрій Анікушин. Школа «Мудрамакітра» проходила десь у лісі, тож «аудиторією» ставало що завгодно.
«Група, у якій була Юля, — наймолодші діти — займалась у дерев’яній альтанці без стін, — розповідає Андрій. — Там усі стільці стояли за периметром, а в одному з кутків — дошка. Юля сиділа впритул до неї — для мене це аналог першої парти. І потім уже в школі вона теж завжди сідала десь спереду. Учні часто соромляться щось казати викладачеві. Якщо ж Юля з чимось не погоджувалася або чогось не розуміла, вона про це казала. І вже на тому першому занятті була найактивнішою».
Коли Юлі було 16, саме в цьому таборі вона вперше спробувала викладати сама. Як згадує Ян Здановський, тоді керівник сказав їй: «Ні, ученицею я тебе більше не візьму. Будеш асистенткою вчителя».
«У цьому таборі в дітей багато домашніх завдань, які вони розвʼязують 24/7, — розповідає подруга Аліна. — А коли вирішать, то приходять до будь-якого викладача для перевірки. Діти самі обирають, до кого йти. І торік коли порахували, до кого з викладачів ходили найчастіше, в Юлі було друге місце при тому, що вона була лише десятикласницею».
На одному із занять не працював проєктор, але Юля знайшла вихід і показувала матеріали на ноутбуці
«Кванта» — освітній проєкт, який у 2016 році започаткували при університеті Шевченка брати Арсеній і Андрій Ніколаєви. Перший рік це були заняття з математики. Наступного року в одному з літніх таборів Андрій познайомився з Юлею. І коли з’явився задум зробити у «Кванті» напрям програмування, цим стала опікуватись вона.
«Юля прийшла з цією ідеєю ще на першому курсі, — згадує деканка мехмату Оксана Безущак. — До кабінету зайшла рудоволоса дівчина з рюкзаком на спині й майже з порогу сказала: „Ми хочемо на мехматі започаткувати гурток з програмування для школярів. Дозволите?“ Було відчуття, що саме команда Юлі зможе це зробити, бо вже тоді вона не просто вірила — вона знала, що все вийде. Це було символічно: першокурсниця, яка сама тільки почала університетське навчання, думала, як створити середовище для дітей. У Юлі вже було розуміння, як зробити математику й програмування не формальними, а живими, цікавими, захопливими».
Юля склала програму занять, які й вела сама в першій групі. Коли дітей запросили на наступний навчальний рік, потрібно було розробляти складнішу.
«Так у нас виникли три рівні програмування: „Електроніки“, „Кіборги“, „Термінатори“, — коментує Андрій Ніколаєв. — Такі назви за ними закріплені й сьогодні. Серед учнів, яких вчила Юля, деякі потім доходили до найвищого рівня олімпіадного програмування — International Olympiad in Informatics».
Юлія Здановська також займалася підбором викладачів до гуртка. Серед них був і Денис Щербак.
«Юля стала для нас керівничкою, а згодом і подругою, — розповідає Денис. — Значна частина нашого спілкування була пов’язана з веденням спільних проєктів: гуртка, таборів із програмування. До того, як „Кванта“ закупила кілька ноутбуків для дітей, які їх не мали, викладачі часто давали дітям свої на заняття, і Юля була першою в цьому».
«Людина-викладачка»
У Юлії Здановської був неабиякий хист до викладання. За словами співзасновника «Кванти» Андрія Ніколаєва, саме на заняттях Юлія розкривалася повністю; учні її обожнювали.
«Їй було щиро весело з дітьми, — коментує Василина. — Багато хто з нас травмований вчителями, які не любили, втомлювались або просто не були готові до взаємодії зі справжніми, голосними, хаотичними дітьми. Тому приємно було бачити Юлю, яка серед них була на своєму місці».
Юлія відповідально ставилася до викладання. За спогадами Василини, за кілька років вони посварились єдиний раз, коли вона не підготувала завдання для спільного гуртка з програмування.
«Юля була трохи розсіяною, забудькуватою — риси, якими подекуди доводиться платити за талант до математики й абстрактне мислення, — розказує Денис. — Вона могла забути поїсти чи поспати, але завжди робила все, щоб це не впливало на її учнів, які для неї були в пріоритеті: дописувала ночами завдання на завтрашні заняття, щоб зранку піти слухати власні пари, заправившись енергетиками. Інколи подібний режим роботи виснажував, і Юля, закінчивши всі справи, могла випасти на день, впадаючи в сплячку, щоб потім вийти з неї та почати все наново».
На занятті з Денисом Щербаком, 2019 рік
Аліна Ян пригадує, як якось уночі подруга генерувала тести для завдання з інформатики:
«Вона так втомилася, що заснула в одязі і з ноутбуком на ліжку. Згодом я чую незадоволене „Мммм! Мммм!“ Я думала, що вона прокинулася, і спитала: „Що сталося?“ — „Тести не генеруються!!!“ Я почала питати далі і відповіді не почула. Так я зрозуміла, що вона все ще спить, й уві сні намагається нагенерувати тести.
До речі, Юля постійно пробувала якісь трюки, щоб посилити чи перевірити заохочення дітей. Наприклад, у тексті лекції, який давала прочитати як домашнє завдання, додавала речення „Якщо ти це дійсно читаєш, напиши Юлі в особисті повідомлення слово „котлета““».
Андрій Ніколаєв згадує: показовим було те, що багато учнів Юлі не хотіли завершувати урок. І після заняття продовжували працювати над задачами, щоб показати їх викладачці наступного разу.
«Дітям було легко з нею, вони не боялися запитувати, — розповідає Андрій. — Юля для них ставала найкращою подругою, у них з’являлися спільні жарти. Водночас учні поважали її за те, що вона гарно знає матеріал. Це була „хімія“, коли Юля відразу була для них і подружкою, і менторкою, лідеркою. Її харизма створювала таку атмосферу в класі, яка дозволяла всім бути і розслабленими, і зацікавленими. Однозначно Юля була „людиною-викладачкою“».
Вчителювання в селищній школі
Після бакалаврату Юля вирішила не продовжувати навчання. Хоча батьки пропонували варіанти, крім КНУ.
«В одному з вишів, — чи то Київській школі економіки, чи Могилянці, — відкривали спільну магістратуру з престижним іноземним вишем», — пригадує батько.
Подруга Аліна також розповідає, що Юлія Здановська їздила до Норвегії працювати над математичними ідеями до професора Андрія Бондаренка. Але всі ці можливості не привабили дівчину.
У 2021 році дівчина подалася на програму від громадської організації «Навчай для України». Її учасники на 1–2 роки переїжджають у село або невелике місто і працюють вчителями.
Збори в «Навчай для України»
У мотиваційному листі Юлія написала, що ще зі школи завжди хотіла стати вчителькою. І саме в невеликому місті чи селі.
«...діти у великих містах мають купу можливостей: гуртки, репетитори, спеціалізовані школи/ліцеї всіх напрямків. А в маленькому містечку/селі таких можливостей менше. Тому для них те, що я можу дати (скажімо, цікавий гурток з програмування), буде важливішим і кориснішим». Із мотиваційного листа Юлії Здановської на програму «Навчай».
Як розповідає команда ГО «Навчай для України», під час наступних етапів відбору Юлія проявила себе як ініціативна, уважна до деталей і впевнена учасниця. Вони відзначили її природний контакт із аудиторією і вміння втримувати клас:
«Вона говорила динамічно, з живою, приємною інтонацією, яка передавала її захоплення темою. Особливо запам’яталося, як вона реагувала на всіх учнів, залучала їх до роботи і повертала увагу через цікаві запитання».
Юлі випало викладати математику й інформатику у селищі Юр’ївка Дніпропетровської області. Директорка школи згадує, що нова вчителька приїхала на два тижні раніше, ніж було потрібно.
«Ознайомилася з кабінетом, перевірила всі комп’ютери, склала список, що треба замінити або полагодити. Сама зайнялася інтернетом, протестувала сигнал у кожному класі та по суті налагодила його в усіх кутках школи», — розповідає команда ГО.
1 вересня в Юр’ївській школі, з колегою Адріаною
Звісно, не все було безхмарним, вистачало труднощів. Батько Юлі пригадує один із випадків:
«До кабінету інформатики привезли нові комп’ютери. Донька їх вмикати, а там нема операційної системи. Керівництво відправило її до якогось відділу технічної забезпечення обласного департаменту освіти. Юля дзвонить, а їй: „А ви хто?“ — „Вчителька інформатики“ — „Це не рівень. От хай мені зателефонує ваш директор чи, як мінімум, завуч, я розкажу, як написати заявку“. Оце вибішувало її страшенно».
Попри всі перепони Юлі вдалося зробити багато за трохи більш ніж пів року. Вже за місяць вона запропонувала вчителям перейти на Google Classroom для дистанційних уроків. Допомогла створити всім онлайн-кабінети й навчила, як ними користуватися.
«Разом із ще однією учасницею „Навчай“ Адріаною вони зробили акцію збору монет 25 копійок, які вийшли з обігу, але їх ще міг прийняти банк. Зібрані гроші вони передали онкохворим дітям. Також вони ініціювали участь у конкурсі, завдяки якому школа отримала в подарунок спеціальні пластикові контейнери для сортування сміття», — розповідає команда ГО «Навчай для України».
На одній із нарад з’ясувалося, що багато учнів приходять до школи голодними. Юлія знайшла спонсорів, готових оплачувати обіди дітям, які не могли собі дозволити купувати їжу. Вже коли Юлі не стало, колеги знайшли в її столі з десяток навушників, які вона купила власним коштом, щоб діти використовували їх для навчання.
«Одному хлопцю віддала свій старий телефон, тому що в нього взагалі нічого не було, щоб займатись дистанційно, а собі купила новий, — згадує Ян Здановський. — Школа, в яку її розподілили, за якимось грантом була гарно оздобленою. Був тенісний стіл, але він просто стояв. І Юля за свої гроші купила ракетки, м’ячики, сітку. Шоком для учнів було те, що вона періодично сама ставала грати з ними».
Юля вела математичний гурток і мріяла створити у школі повноцінний кабінет робототехніки.
«Вона сама вчилася користуватися 3D-принтером, опрацьовувала різні схеми друку, чекала на кожен новий елемент обладнання. Остання партія надійшла за півтора тижні до 24 лютого 2022 року», — розповідає команда ГО «Навчай для України».
«Дякую, але я лишаюсь у Харкові до перемоги»
Хоча Юля з 14 років жила не вдома, вона досить часто приїжджала до рідних у Харків. Так було й під час канікул у Юр’ївській школі у лютому 2022 року. Сестра Ольга згадує розмову про ситуацію, що гнітила Юлію:
«В неї була учениця, відмінниця, залякана батьками настільки, що займалася самоушкодженням. Коли Юля пішла до керівництва з цією проблемою, їй відповіли: „Батьки заробляють, не п’ють, а в інше не треба лізти“. Це питання так і залишилось невирішеним».
Юля побула вдома кілька днів, коли почалося повномасштабне вторгнення.
«Ти обрала наймирнішу професію на землі — шкільної вчительки. І коли почалася війна, ти два дні буквально металася по дому, тому що хотіла захищати свою країну і свій рідний Харків. Але це, мабуть, єдине, чого ти не вміла — користуватись зброєю». Із допису Олени Винник, мами Юлії
Батьки вмовляли доньку повернутись до Юр’ївки, де було безпечніше. Друзям, які пропонували виїхати, дівчина відповіла: «Дякую, але я лишаюсь у Харкові до перемоги».
Вся сім’я Юлі волонтерила. Сама дівчина теж допомагала. Ще з 2015 року вона допомагала проводити свята для дітей-переселенців і викладала математику у фонді «Станція Харків».
«У перші дні повномасштабної війни всі в родині намагалися зрозуміти, що відбувається, до кого долучитися, — згадує сестра Ольга. — Ми в основному почали допомагати цивільним, а в Юлі було бачення, що в першу чергу треба допомогти військовим».
«...на третій день війни ти побачила оголошення, що штабу оборони Харківщини потрібні не тільки військові, а й волонтери. Як і завжди, намагатись вплинути на твоє рішення не мало ніякого сенсу». Із допису Олени Винник, мами Юлії
Транспорт не ходив, тож Юля вирушила до центру міста пішки. Перші кілька днів поверталась до батьків ночувати. 28 лютого волонтерів поставили перед вибором: або піти додому й більше не приходити, або залишатися в штабі цілодобово. Юля обрала друге.
«Я спитав: «Ти добре подумала?» — «Подумала». Були деякі спроби запропонувати їй інше волонтерство. Але на все вона відповіла:"О, давайте я вам пораджу знайомих" або «Я пошукаю тих, хто може цим зайнятися»«, — згадує Ян Здановський.
Загибель
1 березня 2022 року по центру Харкова поцілили дві російські ракети. Влучили в будівлю обласної адміністрації, де базувався штаб оборони. За даними прокуратури, у той день загинула 31 людина.
Як згадує батько Юлі, буквально за кілька хвилин після вибуху донька написала: «Зі мною все норм».
Юля біля ХОДА після обстрілу 1 березня. Джерело
«Нам вона постійно говорила, що в обладміністрації базувалися і цивільні волонтери (серед яких була вона). А „ті, хто зі зброєю“, нібито були окремо, — каже Ян Здановський. — Потім частина цих людей перетворилися на „Кракен“. Коли вже Юлі не стало, одна з подруг показала їхнє листування. Виявляється, що серед цивільних волонтерів була черга на те, щоб доєднатися до збройного спротиву. Після того першого ракетного удару подруга їй написала: „Слухай, це вже стає зовсім небезпечно! Може, ти все-таки звідти з’їдеш? Підеш кудись в інше місце волонтерити?“ А Юля відповіла: „Ти нічого не розумієш! Після цього прильоту багато людей пішли. І таким чином я дуже сильно просунулася в черзі на отримання зброї. Куди ж я піду, коли такі шанси?“».
У ті дні Юля зазвичай обов’язково писала рідним зранку, а ввечері — вже за можливості, оскільки ночували вони в підвалі, де могло не бути зв’язку. Третього березня о 18:41 дівчина написала подрузі, що в неї все супер і вона волонтерить. А о 18:43 у місті пролунав сильний вибух.
«При тому, що це було далеченько, наш дім трухануло. І я написав доньці в Telegram „пінг“... Зазвичай, коли вона бачила, то відповідала мені „понг“. Отак цей „пінг“ останнім повідомленням і залишився...» — розповідає батько Юлії.
Інформацію, що це був ракетний удар, спочатку ніде не опублікували. Вже потім з’ясувалося, що ракета розірвалася поруч із обласною адміністрацією. До наступного дня родина не панікувала, оскільки чекала на ранкову звістку від Юлі.
«4 березня за нами з батьком приїхав мій чоловік, сказав, що зараз ми їдемо возити іноземного журналіста, — розповідає сестра Ольга. — На той момент у нас вже була дружня тероборона, яка погодилась йому показати деякі місця, але потрібен був перекладач. Поки ми моталися, батьки постійно намагалися додзвонитися до кураторів штабу, де була закріплена Юля. Близько третьої-четвертої години дня ми зрозуміли, що треба їхати на місце. Коли я почула про приліт ракети, зрозуміла, що Юлі немає. В мене не було очікувань, що ми знайдемо її живою. Батьки сподівалися. До останньої хвилини».
Наступного дня в приміщенні, де ночували волонтери, знайшли Юлин наплічник.
«Після цього надії фактично не залишилося, — ділиться Ян Здановський. — Але весь цей час у штабі не мали інформації про те, куди відвезли тіла загиблих. Зараз я розумію, що наша дитина також могла опинитися в тій траншеї (у 2022 році на 18 кладовищі у Харкові виявили масові поховання понад 1000 людей — ред.), якби не одна знайома, яка якимось дивом знайшла контакти в морзі. Вона подзвонила нам наступного дня і сказала, що є неопізнане тіло з примітним перснем».
7 березня Юлю впізнали рідні за фотографіями.
«Важливо, що 15 березня ми забрали Юлю. Те, що я побачив у той день, — просто пекло. Співробітники моргу по 10 хвилин ходять подвір’ям у пошуках потрібного тіла, перекладають мішки з місця на місце, поки родичі чекають», — говорить Ян.
За словами мами Юлі Олени Винник, вони хотіли б, щоб була вшанована пам’ять усіх волонтерів, які загинули третього березня. Поки що встановлені імена тільки сімох людей із приблизно десяти.
Алея пам’яті волонтерів у Харкові
Не хотіла в Гарвард, хотіла стати міністеркою освіти в Україні
Коли на врученні дипломів Юлі побажали стати професоркою Гарварду, вона відповіла: «Не хочу бути професоркою і не хочу до Гарварду, а от міністеркою освіти в Україні стати згодна». В інтерв’ю напередодні від’їзду до Юр’ївки дівчина говорила, що хоче сприяти змінам на глобальному рівні.
«...я бачу системні проблеми зі шкільною освітою в Україні. (...) Але щоб розв’язувати проблеми українських шкіл, треба спочатку добре в них розібратися, уявляти, як виглядає школа „зсередини“, з якими труднощами стикаються вчителі в своїй роботі. І найкращій спосіб це зробити — попрацювати декілька років у школі». Із мотиваційного листа Юлії Здановської на програму «Навчай»
За життя Юля вміла вести людей за собою. Сила й яскравість її особистості продовжує надихати і сьогодні.
За чотири місяці після загибелі Юлії українська математикиня Марина Вязовська отримувала медаль Філдса. В своїй промові вона згадала Юлію Здановську:
«Вона була людиною, сповненою світлом, і її великою мрією було викладати математику дітям в Україні».
У пам’ять про дівчину Massachusetts Institute of Technology заснував освітній проєкт Yulia’s Dream для талановитих старшокласників із України, а Ягеллонський університет — стипендію для студентів факультету математики та інформатики. В Україні проходить олімпіада для 5–7 класів імені Юлії Здановської.
Із 2022 року у Києві є вулиця Юлії Здановської (колишня Ломоносова).
«Це тама сама вулиця, на яку вони з ліцею бігали по смаколики, і де розташований гуртожиток КНУ. Юля ходила цією вулицею сім років — третину свого життя, тепер нею ходять нові покоління студентів КНУ», — додає Олена Винник.
Фото: Василина Борисюк
Спогади
«Мене навіть не здивувала ідея Юлі піти волонтерити в Харківську ОДА. Я не намагалась її відмовити, бо український опір, особливо тоді, тримався на людях, які безстрашно йдуть і просто роблять те, що треба робити. Напевне, ми обидві розуміли, що вона — одна з цих людей, і відмовляти її зараз контрпродуктивно. Загалом, я боюсь забагато чого, вона — боялась замало і була єдиною людиною, яку я постійно просила звідкись злізти, бо мені аж фізично страшно за неї. А вона не злазила». Василина Борисюк, подруга й колега
«Це була людина, яка боролася за справедливість, постійно крок за кроком змінювала світ. Це складно пояснити, треба було бачити на власні очі її енергію, кожен конкретний випадок. Як вона тягла нагору важкі речі бабусям у переході, як спонтанно залишалася після занять на кілька годин, почувши від однокурсниці, з якою перед тим ніколи не спілкувалася: „Я не розумію, як програмувати на Python“». Аліна Ян, подруга
«Юля була надзвичайно доброю, чуйною і турботливою. Завжди готовою до пригод, з гарним, хоч і трохи специфічним, почуттям гумору.
Мій найбільш яскравий спогад про неї — традиція викладачів „Кванти“ ходити ввечері після занять на дитячий майданчик неподалік, купувати морозиво і обговорювати все на світі, сидячи по краях пісочниці. Секцію з програмування, яку Юля розбудувала з нуля, вона згодом передала мені. Звісно, програма змінюється, але в основі, особливо для наймолодших груп, досі всі завдання, придумані нею. Вірю, що колись друзі, колеги й учні Юлі зможуть втілити її мрії в життя» Денис Щербак, друг і колега
«Юля була світлою, фантастично чесною і живою людиною, вона випромінювала енергію. За її відкритістю стояли принциповість, глибина і справжня, не по-юнацьки доросла відповідальність.
Про Юлю дуже важко говорити в минулому часі. Бо коли згадуєш її, передусім думаєш не лише про втрату, а й про масштаб можливого майбутнього. Вона могла стати сильною науковицею чи програмісткою. Але вона обрала шлях організаторки освітніх змін. Вона була як сонечко — рудоволоса, яскрава, натхненна. Її загибель — це наш невимовний біль.
Найкраще, що ми можемо робити сьогодні, — це продовжувати ті речі, які були для неї важливими: підтримувати талановиту молодь, розвивати математичну освіту, давати дітям із різних міст і сіл можливість отримати сильні знання, берегти чесність і свободу. Саме за таку Україну Юля жила. І саме таку Україну вона хотіла бачити». Оксана Безущак, деканка механіко-математичного факультету КНУ
«Світ її бачить як математикиню, а я її бачу як людину. Для мене математика — це просто її частина. Якщо ж таки говорити про глобальний контекст, як на мене, ключовим було саме бажання змін. Це могла бути математика, фізика, українська мова — не має значення.
Я особисто нею захоплювалася, бачила в ній приклад того покоління, яке ми чекали: сучасного, сміливого, готового боротися за свої права. Вони першими пішли до лав Сил оборони, частина загинула. Але багато все одно залишилися, і це покоління, на мою думку, має сили, наснагу та розуміння, як зрушити цей світ у правильному напрямку». Ольга Винник, сестра
«В тебе було все: безмежна щирість і неймовірної широти душа, частинки якої ти щедро роздавала всім навколо тебе. Розум, якого я навіть побоювалась, бо розуміла не більш як третину, коли ти розповідала, чого навчаєшся і які математичні задачі розв’язуєш. І просто дівоча краса. (...) Твоє життя було коротким і яскравим. Я впевнена, що цей спалах буде і далі світити багатьом людям». Олена Винник, мама Юлії
4 травня 2026 року мама Юлі написала у фейсбуці:
«...Знов квітне твоя магнолія... Але ти не загадаєш бажання і не задуєш 26 на торті, як мало б бути. З Днем народження, наше золоте руде сонечко Юлія».

Індонезійська королева краси та модель Путрі Андріані Джуфіча померла 14 серпня 2026 року. Саме в день, коли їй мало виповнитися 26 років. Про смерть представниці Індонезії на конкурсі "Міс Земля 2025" повідомили організації Miss Grand Indonesia та Miss Earth.Путрі Андріані Джуфіча брала участь у конкурсі "Міс Земля Індонезія 2025", а також стала віцечемпіонкою "Міс Гранд Індонезія 2025", посівши друге місце. Представники Miss Grand Indonesia висловили співчуття родині та близьким 26-річної учасниці."Ви були більше, ніж просто володаркою титулу. Ви були частиною нашої великої родини, прекрасною душею, чия грація, сила та дух торкнулися сердець багатьох", - йдеться у повідомленні організації.Причина смерті Путрі Андріані наразі офіційно не розголошується. У соцмережах поширюється інформація про можливий серцевий напад, однак підтверджень цієї версії немає. Учасниця конкурсу краси "Міс Земля 2025" від Індонезії Путрі Андріані ДжуфічаПутрі Андріані ДжуфічаДжуфіча була відома не лише завдяки участі в конкурсах краси. Вона навчалася на юридичному факультеті, займалася музикою та випустила власну пісню. Крім того, Путрі активно підтримувала екологічні ініціативи. За інформацією Miss Earth, вона виступала за відповідальне поводження з відходами, захист річок від забруднення та збереження довкілля. Представники конкурсу назвали Джуфічу людиною, відданою захисту планети та місцевих громад.Її публічна діяльність тривала практично до останніх місяців життя. У червні 2026 року Путрі Андріані Джуфіча була суддею конкурсу Miss Culture International.Раніше портал "Коментарі" повідомляв, що Україна обрала свою королеву для конкурсу краси "Міс Всесвіт 2026".

У 1951 році в Лондоні відбулася подія, яка поклала початок одному з найвідоміших конкурсів краси у світі - "Міс світу". Першою володаркою титулу стала 22-річна шведка Керстін Маргарета "Кікі" Гоканссон. Саме її ім’я назавжди увійшло в історію, адже вона стала єдиною переможницею конкурсу, яку коронували у бікіні.Перший конкурс краси спочатку не планувався як щорічний. Його організатор, британський шоумен Ерік Морлі, задумав захід як рекламну кампанію в межах Festival of Britain. Подія мала популяризувати нові моделі купальників, танцювальний клуб та масштабну британську виставку. Однак несподіваний інтерес публіки та медіа перетворив одноразове шоу на міжнародний конкурс, який згодом став престижною світовою подією.Перший конкурс "Міс Світу" 1951 року. Фото: Festival of BritainУ дебютному змаганні взяли участь 26 моделей, більшість із яких представляли Велику Британію, однак були жінки з США та Швеції. Перемогу у першому конкурсі краси "Міс світу" здобула представниця Швеції Кікі Гоканссон. Разом із короною вона отримала грошову винагороду в розмірі тисячі фунтів стерлінгів, коштовне намисто та широку популярність у міжнародній пресі.Перша Міс світу Кікі Гоканссон. Фото: KurirЗауважимо, що церемонія нагородження стала причиною міжнародного скандалу. Гоканссон з'явилася на сцені у бікіні, що викликало хвилю критики з боку консервативних кіл і релігійних діячів. Зокрема, Папа Римський засудив конкурс як аморальний. Після цього організатори більше ніколи не проводили коронацію переможниць у такому вбранні.Керстін "Кікі" Гоканссон. Фото: missworldПісля перемоги Кікі Гоканссон продовжила модельну кар'єру, а згодом працювала дизайнеркою одягу. У 1952 році вона вийшла заміж за норвезького інженера, однак цей шлюб завершився розлученням. Другим чоловіком Гоканссон став американський скульптор Даллас Дж. Андерсон. Подружжя прожило разом майже пів століття, виховало трьох дітей і мешкало у США.Керстін Гоканссон померла 4 листопада 2024 року у віці 95 років. Попри десятки наступних переможниць, саме вона назавжди залишиться особливою сторінкою в історії конкурсу "Міс світу" - жінкою, яка відкрила нову епоху міжнародних конкурсів краси.Раніше портал "Коментарі" повідомляв про те, як виглядала перша переможниця конкурсу краси "Міс Українська Канада".Також "Коментарі" писали, як виглядає нова "Міс Всесвіт Україна 2026" без макіяжу та в бікіні

Дві пам'ятні монети, випущені в Україні у 2025 році, увійшли до сотні найкращих у світі за версією міжнародного конкурсу "Монета року 2026". Вони представлені у двох різних номінаціях.
Про це повідомили в Numismatic news, Фейсбук Національного банку України.
Як зазначили організатори конкурсу, Україну представлятимуть монети "Тримаймо стрій!" та "Світ мистецтва кутюр'є. Любов Панченко". Обидві увійшли до топ-100 за підсумками першого етапу відбору:
п'ятигривнева монета "Тримаймо стрій!", виготовлена з нейзильберу. Вона претендує на перемогу в категорії "Найбільш надихаюча монета".
Фото: Нацбанк
На аверсі пам'ятної монети "Тримаймо стрій!" зображено українських захисників, які поєднали руки в колективному рукостисканні в колі єдності. Ця композиція підкреслює згуртованість перед боєм, готовність до захисту рідної землі. На задньому тлі  схематично зображено лінії оборони та напрямки бойових дій, що візуально нагадують тризуб.
На реверсі монети продовжено тематику аверсу – зображені воїни, які впевнено йдуть у наступ. У верхній частині монети півколом розміщено напис ТРИМАЙМО СТРІЙ, а також стилізовані зображення військової техніки, що уособлюють силу та міць українського війська. За спинами воїнів – надійний тил, представлений силуетами цивільних людей різних професій, які щоденно працюють, допомагають і донатять заради спільної перемоги.
срібна монета номіналом 10 гривень "Світ мистецтва кутюр'є. Любов Панченко", представлена в номінації "Найхудожніша монета".
Фото: Нацбанк
На аверсі монети зображено стилізований портрет Любові Панченко, обрамлений елементами її славнозвісного твору "Бучанська весна". Погляд мисткині, сповнений творчої енергії та свободи, ніби проникає крізь час і простір, символізуючи силу та відданість ідеалам. Композиція підкреслює тісний зв'язок художниці з її Батьківщиною. Ліворуч від портрету розташований малий Державний Герб України, напис ЛЮБОВ ПАНЧЕНКО; праворуч – рік карбування 2025, напис УКРАЇНА, номінал 10 та графічний символ гривні ₴.
На реверсі монети зображено фрагмент твору "Бучанська весна" (елемент оздоблення – тамподрук), який символічно поєднується з портретом Любові Панченко, створюючи цілісну композицію. "Бучанська весна" – не просто картина, це своєрідний маніфест краси та незламності духу, адже саме в Бучі художниця народилася й жила. Цей образ навіки закарбувався в пам'яті міста і в серцях шанувальників таланту художниці, ставши символом віри у відродження.
Автор ескізів обох монет — український художник Андрій Сагач.
На першому етапі міжнародне журі експертів відібрало 100 монет, випущених у 2025 році. До списку увійшли по 10 монет у кожній із десяти категорій.
Тепер журі має визначити переможців у кожній номінації, а також обрати головну монету конкурсу. Результати фінального голосування оголосять 27 серпня під час церемонії в Піттсбурзі, штат Пенсильванія, США.
Конкурс "Монета року" щороку проводить міжнародне нумізматичне видання World Coin News за підтримки The Journal of East Asian Numismatics.
У НБУ наголошують, що пам'ятні монети допомагають не лише зберігати історію та культуру України, а й розповідати про неї міжнародній аудиторії — зокрема про українські цінності та сучасність.
Нагадаємо, що Національний банк України 24 лютого випустив три нові обігові пам'ятні монети з тематичної серії "Ми сильні. Ми разом", присвяченої єдності України та її регіонам: Запоріжжю, Харківщині та Херсонщині.
Як писала Рубрика, з 25 лютого 2026 року Національний банк України ввів у готівковий обіг оновлені банкноти номіналом 200 гривень із патріотичним гаслом "Слава Україні! Героям слава!". Інші елементи дизайну та захисту залишаються без змін.
↓Читайте також





В Україні з'явилася пам'ятна монета, присвячена морському дрону Sea Baby







Замість копійки – шаг: Нацбанк пропонує змінити назву розмінної монети







З нагоди річниці Незалежності Нацбанк випустив нову пам'ятну монету "Сміливість бути. UA"



The post Дві монети України претендують на перемогу в міжнародному конкурсі Coin of the Year appeared first on Рубрика.

З 2 по 6 вересня в Києві пройде Ukrainian Fashion Week SS27. У межах події відбудуться покази, презентації, trade show та re-see. Свої нові колекції представлять 50 українських брендів.
Про це повідомила пресслужба заходу виданню LIGA.net.
Програму сезону відкриє бізнес-конференція Ukrainian Fashion Week x white rabbit agency під назвою "Нові правила гри. Стратегії стійкості та реальних продажів 2026/27", яка відбудеться у ЦУМі.
Під час конференції Ukrainian Fashion Week x white rabbit agency. Учасники обговорять практичні рішення для fashion-бізнесу. Основна увага буде зосереджена на трьох напрямах: продажах в Україні, міжнародній експансії та взаємозв'язку між маркетингом і комерційним результатом.
Окрім цього, розглянуть актуальні виклики української модної індустрії, зокрема забезпечення стабільних продажів, адаптацію бізнес-моделей та здатність брендів реагувати на зміни й розвиватися попри складні обставини.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тиха розкіш відходить у минуле: що зараз робить образ сучасним і виразним
Ключовим проєктом сезону стане експозиція Behind the Craft, присвячена ремеслам та їхньому сучасному переосмисленню українськими дизайнерами. Кураторками виступлять співзасновниці та креативні директорки GUNIA Project Марія Гаврилюк і Наталія Каменська.
В експозиції представлять понад 70 образів та об'єктів. Проєкт покликаний відкрити дискусію про ремесло, його потенціал та майбутнє в сучасній українській моді.
Команда Ukrainian Fashion Week продовжить благодійну ініціативу "Обличчя героїв", спрямовану на допомогу військовим із мінно-вибуховими пораненнями обличчя.
П'ятий сезон поспіль спільно з ready2wear.agency буде представлено "Портретну галерею захисників" - проєкт, присвячений представникам української fashion-індустрії, які стали на захист країни.
Завершиться сезон фіналом XXVII Всеукраїнського конкурсу молодих дизайнерів одягу "Погляд у майбутнє", який традиційно проведуть на головному подіумі Ukrainian Fashion Week.
Світ моди - це не лише подіуми, покази та дорогі бренди. Це історії талановитих дизайнерів, амбітних моделей, редакторів глянцю й людей, які ризикували всім заради власного бачення краси. Саме тому fashion-індустрія регулярно стає джерелом натхнення для кінематографа. Біографічні драми, документальні стрічки та художні фільми дозволяють зазирнути за лаштунки великих будинків моди й побачити, якою ціною народжуються культові колекції та світові тренди. Нещодавно український дизайнер Андре Тан розповів про стрічки, які проведуть за лаштунки світу високої моди.

Фото: Associazione Cristiana degli Ucraini in Italia / Facebook

Центральні вулиці італійської столиці наповняться українськими прапорами, а святкова хода стане закликом до підтримки України.

Про це повідомив очільник Християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький у Facebook.

У Римі 23 серпня відбудеться масштабна хода до 35-ї річниці Незалежності України. Українська громада, активісти та гості пройдуть центральними вулицями столиці Італії, щоб висловити підтримку Україні та її захисникам.

Про заплановану акцію у Facebook розповів очільник Християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький.

Марш української громади в Римі: маршрут і час збору

Учасників ходи збиратимуть 23 серпня о 15:30 на площі Республіки. Далі колона рухатиметься вулицею Кавур у напрямку Імператорських Форумів та площі Венеції.

До демонстрації мають долучитися представники української громади, гості з України, учасники інших громад, італійські політики та журналісти. Організатори просять учасників приходити у вишиванках, приносити українські прапори, плакати й національну символіку.

Надзвичайно важливо вийти на вулиці європейських міст в дні свята, щоб продемонструвати солідарність з українським народом, нашими героїчними Збройними Силами та закликати міжнародну спільноту активніше підтримувати нашу державу та її боротьбу за свободу

– Олесь Городецький

Заходи до Дня Незалежності України в інших містах Італії

Afisha.it анонсувала також події української громади в Болоньї, Тренто та Бергамо.

У Болоньї святковий захід проведуть 23 серпня о 16:00 за адресою Ca’ Solare – Via del Pilastro 5. До організації долучилися асоціація Italia-Ucraina (Bologna) APS, Музей Ukraina, Case di Quartiere Bologna та Ca’solare.

У Тренто 23 серпня на площі piazza Piedicastello облаштують Українське містечко. Програма стартує о 16:00 та передбачає культурні події, патріотичні конкурси для молоді й благодійні ініціативи.

Культурна асоціація українців у Трентіно RASOM APS / Associazione culturale degli ucraini in Trentino RASOM APS організує збір гуманітарної допомоги для дітей загиблих воїнів.

Українці Бергамо та місцеві активісти 29 серпня візьмуть участь у дев’ятому щорічному забігу “Шаную воїнів – біжу за героїв України”. Заходи в різних містах Італії об’єднають українців і друзів України навколо відзначення Незалежності та підтримки країни.

Рекомендуємо звернути увагу:

• Національна опера України 15 серпня відкриє 159-й театральний сезон оперою «Наталка Полтавка» та представить насичену серпневу афішу.
• В італійській Галатіні 11 серпня відкриють благодійну фотовиставку «Україна. Краса поза болем», яка розповідає про життя українців під час війни.

The post Українці проведуть масштабний марш у Римі до Дня Незалежності first appeared on Межа. Новини України..

Влада Литовченко пройшла шлях від моделі та переможниці конкурсів краси 1990-х років до серйозної науковиці та культурної діячки. Сьогодні, 7 серпня, їй виповнилося 56 років.

«Я, Макаренко Олексій Дмитрович, народився 21 вересня 1936 року в селі Брусилові Житомирської області в сім’ї колгоспника. У дитинстві був знівечений війною, на все життя залишився інвалідом першої групи».
Так починається автобіографія художника-самоука, заслуженого майстра народної творчості Олексія Макаренка. Нині в його рідному селі Брусилові працює оновлений музей, який започатковувався з однієї кімнатки. Власне, розширена експозиція відкрита 26 квітня 2022 року. І це в час війни!
Їду туди, в Брусилів, за порадою Ванди Чайковської, однокурсниці. Саме  її родині завдячуємо постанням цього музейного простору. Ванда і її чоловік Анатолій Шевчук (обоє викладачі житомирських вишів) не просто організовували виставки оригінальних робіт О. Макаренка, пропагували його творчість, а й невтомно допомагали з побутом (певний час художник із дружиною-інвалідом мешкали в Житомирі).
І врешті колективним зусиллям громади у старовинному будинку Брусилова (дерев’яний дім, якому 150 років, але тримається добре!) постав музей, який назвали «Дивосвіт Олексія Макаренка». Любимо ми, українці, красу і красиві слова. То чому б і не «дивосвіт», коли й справді темперні роботи художника притягують вигадливою асоціативністю, тяжінням до гармонії і, сказати б, терапевтичним ефектом: навіюють спокій. І цей контраст дивує: художник  трагічної долі, змушений проводити останні роки свої у візку, невтомно працював, вибудовуючи свій світ супроти агресії, розпаду, дисгармонії. Це  його бачення, його рятунок – також і для нас, нині сущих. Упізнаваний стиль Макаренка – мазки-«пелюстки», які укладаються в алегоричні образи, що нагадують про наші легенди, імена національних героїв, рядки творів Шевченка, Лесі Українки тощо. Писав Олексій Макаренко темперою – і то так, що кожен мазок вбирає кілька відтінків, які доповнюють одне одного і, звісно, гармонують із загальним настроєм роботи, основним колоритом і  контекстом.
Словом, твори треба бачити на власні очі.
В цій історії для мене дуже важливий момент – дієва від самого початку підтримка окремої ініціативи місцевою владою. Бо ж можна багато про що мріяти, багато що уявляти… Не кожне наше містечко може похвалитися краєзнавчим музеєм чи картинною галереєю. Зайвий клопіт «для начальства», «зайве» навантаження на місцевий бюджет, ще й у пору децентралізації і особливо – війни. А в Брусилові начулася чимало добрих слів про голову селищної ради Володимира Габенця щодо підтримки культури. Контрастом – думки про те, що в моїх рідних Гребінках на Київщині не одне десятиліття патріарх нашого роду Микола Таран збирає різноманітні матеріали про історію рідного селища й довколишніх сіл, але досі не має пристановища для них. Заповнив безцінними документами цілий поверх власного дому, та досі ніхто з «батьків» небідного селища не запропонував місця, яке могло б стати музеєм. Він служив би для школярів живим свідченням переємності поколінь, престижем і гордістю «малої батьківщини». Так, нині загальне виправдання – йде війна. А до 2014 року? Особливо тепер цінність найменшого об’єкта нашої матеріальної спадщини зростає: недарма «братья» нищать музеї, бібліотеки. Тому – уклінна дяка громаді Брусилова.
Ще раніше там постав – на громадських засадах – історичний музей імені Івана Огієнка, також уродженця Брусилова. Іван Огієнко – постать досить відома: історик, мовознавець, перекладач Біблії українською мовою, редактор і видавець, громадсько-політичний і церковний діяч, організатор і перший ректор університету в Кам’янці. Нині цей музей – відділ Житомирського обласного краєзнавчого музею. Брусилів може пишатися цими осередками культурного життя, які гуртують, хочеться сподіватися, місцевих мешканців, приваблюють приїжджих та учасників різних акцій, як-от конференцій про діяльність І. Огієнка. Щодо музею Макаренка – там відбуваються різноманітні конкурси, пов’язані з творчістю художника, загалом розвитку естетичного чуття. Керівниця закладу і єдина його працівниця, запально-енергійна Олена Косарчук з гордістю демонструє різноманітні вироби, виконані за мотивами творів художника: ляльки, розписані фарбами пляшки, які стають арт-об’єктами (і сам Олексій Дмитрович  їх також розмальовував, і горщики, і гарбузики, і кухонні дошки). Людям цікаво випробовувати себе творчістю, та ще коли заохочують подарунками-стимулами! А нещодавно селищна рада Брусилова заснувала щорічну премію імені Олексія Макаренка в царині образотворчого та фотомистецтв. Відзнаку і фінансову підтримку може одержати творча молодь до 30 років (винагорода – 2 мінімальні зарплати) і старші (після 30 років, винагорода – 3 мінімальні зарплати).
Уже впродовж десятиліть спостерігаємо: провінція перестає бути периферією, місцем, забутим Богом, завдяки різноманітним фестивалям, мистецьким ярмаркам, етнографічним дійствам. Від старовинних пісень – до конкурсів: приготування борщу, вареників, ковбас. Римське «хліба і видовищ» – невмируще! Та й місцевим виробникам підтримка. І – ознайомлення з новою для багатьох місцевістю, її традиціями, оригінальністю. Особливої ваги набуває успішний фандрейзинг, пошук коштів. Напрацьовано алгоритм: як знайти потрібний фонд, оформити заявку на грант – і то саме для втілення місцевої ініціативи. Щоб не винаходити велосипеда, засновані відповідні інституції (скажімо, Культурна агенція Терени, Полтава), де навчають, як грамотно організувати подію, віднайти під неї кошти.
Так, наші культурні заклади давно потребують нового дихання. Бібліотеки перестають бути лише зібранням книжок: це місця згуртування місцевих, виховання активних членів громади, клуби за інтересами, як-от «Смарт Простір» у селищі Козельщина на Полтавщині (з легкої руки підприємця й  мецената Миколи Сушка). Це культурно-освітній простір із лекційними залами, обладнаний пандусами, широкими коридорами, планшетами для аудіокниг і пристроями для людей з обмеженими фізичними можливостями. Там усе для заохочення читання, що актуально як ніколи.
А те, що розвиток позитивних ментальних звичок поєднують із смаковим задоволенням – веління часу. Пригадую, як мене здивувала книгарня-кав’ярня «Кабінет» у Львові, перша така в Україні, заснована канадійським українцем. Так, поспілкуватися серед книжок за кавою – суцільне задоволення! І купити кілька видань – вибір на будь-який смак.
В Естонії цього травня побувала в приморському селі Кясму, де засновано музей у колишній матроській школі. Колись тут практично кожна сім’я мала свого капітана або стернового, який там навчався. Саме тому Кясму було відоме як «село капітанів». В експозиції – артефакти, пов’язані з морем, рибальством і… контрабандою. Нам, відвідувачам, після огляду експозиції та 15-метрової вежі, з якої радянські прикордонники стежили за втікачами з Естонії до Фінляндії, запропонували обід, який будь-хто може замовити. У затишній веранді, схожій на кают-компанію, можна відсвяткувати, як тут мовлять, особливу подію. Так приватні власники «заманюють» публіку в музей, де «красиве і корисне», пізнавальне й смачне, чудово поєднані.
Коли вже мова про Естонію, то пощастило побувати і в унікальній картинній галереї у селищі Війністу на узбережжі Фінської затоки. Власник галереї Яан Маніцький (1942 р.н.) – естонський бізнесмен, політик і колекціонер творів мистецтва, народився у Війністу. 1943 року його батьки з маленьким сином утекли до Фінляндії, а потім до Швеції. Маніцький жив у вигнанні, поки Естонія перебувала під радянським чоботом. Він був фінансовим менеджером всесвітньовідомого гурту зі Швеції АВВА.  Повернувся на рідну землю в 1989 році, коли країна відновила незалежність. 1992 року він обіймав посаду міністра закордонних справ Естонії. Зрозуміле прагнення немолодої майновитої людини залишити по собі добру пам’ять – багатющу колекцію естонського візуального мистецтва ХІХ – ХХ століть, яку він збирав ціле життя. Власне, галерея – лише частина комплексу, посталого на місці колишнього рибного заводу, який знищило «планове господарювання» Союзу. Там же нині, в колишніх  переобладнаних цехах, – концертна зала, виставкові простори, ресторан, готель. Не знаю в Україні чогось подібного за масштабами: музей сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку чи Центр сучасного мистецтва Пінчука в Києві не дорівняються задуму і втіленню естонського мецената. От і міркуймо, що таке любити красу, мистецтво, культуру –  «до глибини своєї кишені»…
….А в Брусилів – рекомендую. Сама ж маю борг перед собою: досі не побувала в Кмитівському музеї образотворчого мистецтва.

Джейме Ванденберг, переможниця Miss Universe Canada, вийшла на сцену міжнародного конкурсу краси в Бангкоку, будучи на четвертому місяці вагітності. Про це майже ніхто не здогадувався.