Search trend "Список Шиндлера"

Про це повідомили на сайті премії.20-та літературна премія Центральної Європи "Ангелус-2025" оприлюднила довгий список. Журі премії "Ангелус" обрало 14 книжок зі 137 запропонованих. Українська письменниця Євгенія Кузнєцова стала однією з авторів, номінованих на престижну премію, за роман "Драбина" у перекладі Івони Борошковської.Довгий список включає репрезентативні книги з 10 країн. Як зазнаили на сайті премії, "історії, розказані тут, утворюють складну, але водночас дуже характерну для нашого регіону історію про суспільства та окремих людей, минуле, сьогодення та те, що може нас ще чекати".До довгого списку також потрапили:Румена Бужаровська, "Мій пан чоловік", пер. Дорота Йованка Чирліч, видавництво Віurо Lіtеrасkіе (Північна Македонія);Дарко Цв’єтич, "Ліфт Шиндлера", пер. Дорота Йованка Чирліч, Оfісynа Lіtеrасkа Nоіr sur Вlаnс (Боснія і Герцеговина);Інга Гайле, "Скарбенєк", пер. Даніель Любінський, Wydаwnісtwо Маrрrеss (Латвія);Еліза Коньцька, "Учора ти злилася на зелено", Wydаwnісtwо Каrаktеr (Польща);Ліса Кренцлер, "Запізно", пер. Дорота Строїнська, Віurо Lіtеrасkіе (Німеччина);Фатос Любонья, "Другий вирок", пер. Дорота Городиська, Fundасjа Роgrаnісzе / Оśrоdеk Роgrаnісzе – sztuk, kultur, nаrоdów (Албанія);Анета Примака-Онішк, "Каміння мусило полетіти. Витерте минуле Підляшшя", Wydаwnісtwо Сzаrnе (Польща);Клеменс Є. Шец, "Втіха круглих речей", пер. Агнешка Ковалюк, Wydаwnісtwо Fіltry (Австрія);Кшиштоф Сівчик, "На перетині артерій", Віurо Lіtеrасkіе (Польща);Слободан Шнайдер, "Час міді", пер. Сініша Касумович, Wydаwnісtwо Wаrsztаty Кultury w Lublіnіе (Хорватія);Катаржина Собчук, "Мала імперія", Wydаwnісtwо Dоwоdy (Польща);Леело Тунґаль, "Мала товаришка і листи", пер. Марта Перлікевич, Wydаwnісtwо КЕW (Естонія);Йоанна Віленговська, "Король Вармії і Сатурна", Wydаwnісtwо Сzаrnе (Польща).Короткий список премії оголосять у вересні, а переможця чи переможницю — 18 жовтня."З моменту свого заснування премія підтримує та вказує на найважливіші літературні явища та найвидатніших письменників з цієї частини світу. Ризикнемо сказати, що "Ангелус" став літературним дороговказом для Європи. Люди, відзначені або номіновані на "Ангелус" у наступні роки, отримували найважливіші нагороди у літературному світі, включаючи Міжнародну Букерівську премію та Нобелівську премію з літератури", - наголосили організатори.Літературна нагорода Центральної Європи "Ангелус" — літературна відзнака, яку вручають щороку за найкращу прозову книжку, опубліковану польською мовою у попередній рік. Організатором і фундатором відзнаки є місто Вроцлав. Лавреатом може стати письменник, що походить із Центральної Європи (Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Німеччина, Польща, Росія, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія, Чорногорія). 

Нинішня війна дає можливість в реальності відчути — як же жити поруч з драконом. Він прилітає, шукаючи жертв і вбиваючи когось. Кого він забере — невідомо. Тому всі, хто вижив, живуть далі. Хоча завтра це може бути будь-хто інший. Хтось, кого ти особисто знаєш. Ти сам.Єдиний спосіб позбутися дракона — це позбутися його. Домовитися, відкупитися, укласти мирну угоду — неможливо.З однієї простої причини: дракон є уособлення, втілення ненажерливого зла, яке живе саме для того, щоби себе примножувати. І лише для цього. Умовляти його задовольнитися зʼїденим раніше — все одно, що просити крокодила бути вегетаріанцем.Просити можна. І крокодил навіть перестане їсти — як здається. Але це буде лиш доти, доки він знову відчує голод… *Хто бачив фільм "Список Шиндлера", памʼятає Амона Ґьота, нацистського коменданта, який просто так з балкона своєї вілли вбивав вʼязнів табору, в якому був комендантом. Один з героїв стрічки каже, що найбільш жахливим у цих вбивствах є не лише самі вони, але їхня повна безсистемність та алогічність.Коли ти розумієш, за що тебе вбиватимуть, "за яким принципом" - ти можеш щось зробити, щоби упередити це, спробувати захистити себе. Але Ґьот вбивав абсолютно безсистемно — саме для того, щоби будь-хто з увʼязнених, будь-якої миті чекав смерті "просто так".Оце і є логіка дракона. Це є логіка Ґьота. Це є путінська логіка, логіка російських ракетних обстрілів.Ґьота повісили за вироком польського трибуналу неподалік табору, яким він колись керував. Страта була доконана лише з третьої спроби, бо кат-виконавець двічі "неправильно розрахував довжину мотузки".А дракона вбив святий Юрій Змієборець. Нехай Путін гляне на найближче зображення герба своєї держави, щоб згадати про долю, яка чекає на драконів…ДжерелоПро автора. Євстратій Зоря, архієрей Православної церкви України, митрополит Білоцерківський, речник Священного Синоду, заступник голови Управління зовнішніх церковних зв'язків ПЦУРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів. 

Про це пише Vаrіеty та Dеаdlіnе.Європейська кіноіндустрія зустріла план президента США Дональда Трампа запровадити 100-відсоткові мита на фільми іноземного виробництва шоком та недовірою. За словами Трампа, виробництво американських фільмів за межами США виманює кінематографістів за кордон та приносить у країну пропаганду.Наразі незрозуміло, як будуть запроваджені ці збори. Однак кінематографісти стурбовані, що такі нововведення знищать світовий кінобізнес, який залежить від низки міжнародних стимулів та іноземних локацій. Низькобюджетні незалежні фільми та студійні блокбастери знімають у Великій Британії, Франції, Німеччині та Угорщині. Навіть Мел Гібсон - один з трьох голлівудських спеціальних послів, призначених Трампом, зараз планує знімати продовження свого фільму "Страсті Христові" в Італії."У цьому немає сенсу. Це означає, що американський фільм зніматимуть у США. Але фільми про Гаррі Поттера, "Володар перснів", "Список Шиндлера", "Місія нездійсненна", "Гладіатор", "Авіатор" та багато інших – це американські фільми, які з очевидних причин знімалися за кордоном. Чи повинні ці фільми відтепер зніматися в США? Це абсурдна заява без сенсу, розуміння сторітелінгу чи творчих імпульсів", - прокоментував британський продюсер, імʼя якого не називають.Інший продюсер з Лондона зазначив, що це "знищить галузь"."Не можна просто зупинити виробництво. Коли це набуде чинності? А як щодо фільмів, які перебувають на стадії препродакшену, знімаються чи монтуються? Чи варто просто подвоїти їхню вартість? Нічого з цього не продумано. Тож я думаю, що спокійна відповідь така: подивімось, що це означає, подивімось, що там дрібним шрифтом", - поділився він.Після страйків Гільдій акторів та сценаристів США виробництво фільмів у країні скоротилося на 40%. Чимало команд переїхали до Великої Британії або інших європейських країн, які надають пакети фінансової підтримки.Асоціація кіномистецтва вважає, що США потребують федерального стимулу для кіно, щоб повернути виробництво. Трамп "вирішив використовувати тарифи як батіг".Джерела повідомляють, що спеціальний посол президента США у Голлівуді Джон Войт та його менеджер Стівен Пол зустрічалися з різними гільдіями, сподіваючись отримати більше інформації про стан виробництва, щоб порадити президенту, як відродити зйомки у США."Технічно фільми – це послуги, на які не можна запроваджувати мита. Справа може опинитися в суді та тривати місяцями", - заявила неназвана людина, яка керує одним з провідних фестивалів у Франції.Інший французький продюсер наголосив, що продає послугу в США, а не товар, тому не розуміє, як це може оподатковуватися."Ми переконані, що особливо в культурній індустрії – а аудіовізуальний сектор є її авангардом – обмін між країнами має бути максимально взаємним і циркулярним", - заявила генеральна директорка римської студії Сіnесіttà Мануела Каччамані.Італійський продюсер Марко Валеріо Пуджіні додав, що треба "почекати й подивитися, яким буде наступний крок Трампа, це як у шахах".Консультант з питань глобальних медіа, що мешкає в Дубаї, Ганс Фрайкін скептично ставиться до того, що додаткові витрати, які виникнуть у зв'язку з перенесенням усіх зйомок на внутрішні локації, суттєво збільшать кількість робочих місць у довгостроковій перспективі."Зрештою, це просто змусить студії набагато більше використовувати штучний інтелект", – вважає він.Президент США Дональд Трамп 5 травня доручив розпочати процес запровадження у країні 100-відсоткових мит на всі фільми, зняті за кордоном 

Триразовий лауреат «Оскара» Стівен Спілберг, який нині вважається найкасовішим режисером в історії світового кінематографа, має досить великий «послужний» список робіт, серед яких «Список Шиндлера», «Парк юрського періоду» та «Назад у майбутнє», однак звання найкращого американського фільму всіх часів він відводить проєкту свого колеги Френсіса Форда Копполи.

Про це пише Тhе Wаll Strееt Jоurnаl.Згідно з повідомленням, РерsіСо виготовляє концентрати для газованих напоїв в Ірландії, де вигідний рівень оподаткування. Однак після введення 10% тарифу на імпорт з Ірландії у США, більшість продукції, включаючи Рерsі та Моuntаіn Dеw, стала піддаватися додатковим митам. Натомість Соса-Соlа, яка також має виробничі потужності в Ірландії, більшість концентратів для американського ринку виготовляє на території США — в Атланті та Пуерто-Рико, що мінімізує вплив тарифів."Ірландія довгий час мала податкову перевагу - доки не були введені тарифи, - заявив Карлос Лабой, аналітик НSВС. - Ніхто не міг передбачити, що тарифи будуть введені, і неясно, як довго вони триватимуть, але Рерsі явно опинилася в невигідному становищі".Торговельна війна, зокрема введення 25-відсоткових тарифів на імпорт алюмінію, може додатково підвищити витрати для обох компаній. Як зазначив генеральний директор Соса-Соlа Джеймс Квінсі, компанія може пом'якшити вплив, пакуючи більше напоїв у пластикові пляшки або постачаючи алюміній із США.У WSJ наголосили, що тарифна війна розпочалася в особливо несприятливий для РерsіСо час. За останні два десятиліття частка Рерsі на американському ринку різко впала, а минулого року досягла нового мінімуму, коли Dr Рерреr витіснив Рерsі-Соlа другої позиції за популярністю у США. Після багатьох років зосередження на виробництві продуктів харчування та енергетичних напоїв, РерsіСо зараз намагається відродити свої продажі газованої води в США. Нові тарифи можуть ускладнити це завдання.Торік у вересні повідомлялось, що  компанія Sоny розробляє фільм Соlа Wаrs ("Війни коли"), режисером якого став Джадд Апатоу ("Трошки вагітна", "Сорокалітній незайманий"), а продюсером - Стівен Спілберг ("Список Шиндлера", "Індіана Джонс").

13 березня 1943 року нацисти здійснили остаточну "ліквідацію" краківського єврейського гетто - і саме цей акт насильства змусив звичайного власника фабрики стати всесвітньо відомим рятівником. Ці події були зображені в романі Томаса Кеніллі "Ковчег Шиндлера" та фільмі Стівена Спілберга "Список Шиндлера". У 1982 році Кеніллі розповів ВВС, що дізнався про історію Оскара Шиндлера під час випадкової зустрічі з продавцем валіз.

Вибір Софі1982 рікМеріл Стріп у ролі Зофії "Софі" Завістовської, польської іммігрантки, яка живе в Брукліні в 1940-х роках зі своїм коханцем Натаном (Кевін Клайн у своєму кінодебюті). Згодом, переслідувана своїм минулим, Софі бореться з тим, щоб вижити в Аушвіці, куди її відправили з двома маленькими дітьми. Алан Дж. Пакула режисерує за сценарієм, адаптованим ним із однойменного роману Вільяма Стайрона 1979 року… Шоа1985 рікУ фільмі документаліста Клода Ланцманна про Голокост – або Шоа на івриті – немає жодних архівних кадрів. Понад десять років він записував сотні годин свідчень від першої особи тих, хто вижив, злочинців і свідків. Ланцманн усе це відредагував, щоб створити цю важливу епопею тривалістю понад дев’яти годин… Європа Європа1990 рікАдаптований із мемуарів Соломона Перела, "Європа Європа" показує, якими шляхами повинен піти молодий хлопець, щоб вижити. Розлучений зі своєю родиною, 16-річний Соломон (Марко Гофшнайдер) приховує своє єврейство у воєнній Німеччині, записавшись у Гітлерюгенд під вигаданим іменем. Агнешка Холланд написала та зняла фільм, за який була номінована на премію "Оскар" за найкращий адаптований сценарій… Список Шиндлера1993 рікУ жахливій історичній драмі Стівена Спілберга Ліам Нісон грає Оскара Шиндлера, німецького промисловця, який врятував незліченну кількість життів євреїв від таборів смерті, вважаючи їх основними працівниками на своїх фабриках. Бен Кінгслі зіграв роль бухгалтера-єврея Іцхака Стерна. Рейф Файнс грає Амона Ґета, коменданта концтабору-садиста, якого вважають одним із найжахливіших лиходіїв в історії кіно. "Список Шиндлера" вважається одним із найкращих фільмів, коли-небудь знятих. Фільм отримав дванадцять номінацій на премію "Оскар" і отримав сім "Оскарів", включаючи найкращий фільм, найкращу режисуру та найкращий адаптований сценарій… Спогади Анни Франк1995 рікАnnе Frаnk Rеmеmbеrеd містить єдині відомі кадри на цю тему, зібрані разом із архівними кадрами та уривками із щоденника, які прочитала Гленн Клоуз, щоб розповісти історію Анни. Документальний фільм режисера Джона Блера також примітний інтерв’ю з Міп Гіс, жінкою, яка допомогла прихистити сім’ю та врятувала щоденник Енн. Коли фільм отримав "Оскар" за найкращий повнометражний документальний фільм, Блера супроводжувала Гіс на сцені. Після бурхливих овацій Блер назвав Гіс "справжнім героєм"… Джерело

Не тільки «Список Шиндлера»: п’ять видатних фільмів про Голокост

Психолог Павло Горностай багато років досліджує травму Голодомору українського народу. Називає його найсильшою з усіх історичних травм. Психолог вважає, що травму війни буде подолано у разі виконання трьох умов.&еnsр;На часі успішне подолання травми, в якій ми нині всі, це завершення війни, відновлення територіальної цілісності. Друга умова це реальне засудження воєнних злочинців, які розв'язали війну. Третя умова це репарації. Якщо три умови буде виконано, зможемо говорити про успішне подолання колективної травми. Повним, звісно, воно не буде. Ми не повернемося в ту країну, яка була 10 років тому. Оплакуватимемо численні жертви, відновлюватимемо зруйновані міста, але це буде позитивний результат цієї травми. Якщо ми максимально успішно подолаємо нинішню травму, це сприятиме зціленню історичних травм. Тому витягувати з глибин історичної пам'яті події Голодомору й переживати їх заново вже недоцільно та й неможливо. Безпосередній зв'язок між травмою і тим, що відбувається тепер, уже розірвано. Але ті незавершені заходи з окультурювання й ритуалізації травми Голодомору необхідно продовжити. У культурно-мистецькому опрацюванні травми варто знаходити позитив, наприклад, історії про рятівників від Голодомору. Ми можемо мати власний список Шиндлера. Цього поки що не зроблено. Повну версію інтерв'ю можна прочитати за посиланням або у журналі "Країна". Ваші враження про журнал і статті надсилайте на адресу k@gаzеtа.uа або пишіть на сторінках журналу у соціальних мережах httрs://www.іnstаgrаm.соm/krаіnа.jоurnаl/ та httр://www.fасеbооk.соm/krаіnа.jоurnаl Передплатити журнал "Країна"

З чого починали дослідження травми Голодомору й коли? &еnsр;Тему колективних травм, зокрема Голодомору центральної в цій проблематиці, я почав досліджувати 12 років тому, але цікавість до неї була все життя. Мої батьки пережили Голодомор, батько в 10 років, мама у 8. Мій дід, батьків батько, помер від голоду. Батько був дев'ятою, наймолодшою, дитиною. Його сестри розповідали про Голодомор, а батьки не любили про це говорити. Про страхіття я чув малою дитиною. Але темою колективних травм я почав цікавитися після Помаранчевої революції, коли побачив конфлікти між великими групами людей помаранчевий Майдан і біло-блакитних прихильників Януковича. Я зацікавився методом соціодрами, який працює з такими політичними проблемами, зокрема і з наслідками колективних травм. Розкажіть про соціодраму у зв'язку з колективними травмами. &еnsр;Соціодрама це науково-практичний метод, розроблений австрійсько-американським психологом, соціологом, філософом Якобом Леві Морено, засновником психодрами, групової психотерапії, соціометрії, й зокрема соціодрами. Це метод, у основу якого покладено драматичне, тобто театралізованими засобами, інсценування історичних, політичних подій, міжгрупового протистояння, колективних травм. Соціодрама орієнтована на великі групи людей, але проводиться переважно з малими. Туди залучають людей, які є носіями травми великої групи, або тих, хто працює з людьми: представники влади, педагоги, преса, силові структури або люди, які найбільше постраждали, які перебувають у фокусі цієї колективної травматизації. Соціодрама може працювати і з травмою Голодомору. 2008 року, на 75-ту річницю, я проводив майстерклас, який показав досить хороший результат. Відбулася рефлексія травми, яка довго замовчувалася, пережила інформаційну блокаду, особливо перші 20 років за життя Сталіна. Інформаційна блокада була ще однією психологічною травмою після фізичного знищення людей. Це був психологічний геноцид, спрямований на руйнацію історичної пам'яті народу. Він теж мав тяжкі наслідки, не менші за сам Голодомор. Травма була витіснена з групової свідомості, заборонено було оплакати її, пережити, і вона глибоко перемістилася в суспільне несвідоме. Це був психологічний геноцид, спрямований на руйнацію історичної пам'яті народу Для того щоб подолати наслідки Голодомору, необхідно зробити непопулярну річ: відкрити доступ до цієї травми, пережити це жахіття, зустрітися з цією катастрофою і певним чином їх окультурити, опрацювати. Можна по-різному ставитися до Віктора Ющенка, але одне з його видатних досягнень він почав про це говорити, суспільство почало усвідомлювати, і це єдиний шлях подолати наслідки травми, витісненої з групової свідомості. Оскільки це далеке минуле й витіснення було тривале та сильне, то краще працювати в символічному плані, скажімо, в літературно-художньому опрацюванні, творах, які давали би змогу переживати на культурному рівні ці жахіття. Якщо говорити про силу травми, то моя думка, і не лише моя, що це найсильніша історична травма українського народу, найстрашніша катастрофа за всю історію України. У соціологічних дослідженнях серед страхів сучасних українців на перших місцях страх голоду. &еnsр;Це якраз наслідок того, що це одна з найскладніших травм. Але ті, в кого є страх голоду, далеко не всі усвідомлюють зв'язок саме з подіями 19321933 років, найстрашнішого з трьох Голодоморів, які пережила Україна. Тут були найбільші жерт­ви, які оцінюють приблизно як 4,55 мільйонів людей. Дехто називає 10 мільйонів, але немає оцінок менш як 3,5 мільйона. Це, з одного боку, найжахливіший і наймасовіший голод, а з іншого штучно створений, спеціально організований як політичний терор. Він був наслідком декількох тисяч селянських повстань, які чинили спротив колективізації та розкуркулюванню. З усіх селянських заворушень на теренах Радянського Союзу в середині-кінці 1920-х на початку 1930-х переважна більшість відбувалася на теренах України, на інших землях їх було в рази менше. Був ризик, що Україна взагалі випаде зі складу Радянської імперії. Ризик абсолютно реальний, враховуючи масовість опору. І саме Голодомор завдав настільки нищівного удару по визвольному рухові, що той на декілька десятиліть зупинився. Травмує не лише масовість і кількість жертв, травмують і обставини порушення справедливості, організація терору, який унеможливив спротив. Було вжито всіх можливих заходів, для того щоб умертвити декілька мільйонів людей. Це були українські селяни, переважна більшість етнічні українці. Але це був не етнічний, а соціально-політичний геноцид, спрямований проти селянства на території України та Кубані. До речі, якщо подивитися карту, де був наймасовіший голод, карту УНР 1918 року, яка включає Кубань, і карту етнічних українських земель, можна побачити, що вони практично накладуться одна на одну. Ви зазначили, що люди, які не переживали Голодомору, підсвідомо бояться голоду. Яким є механізм міжгенераційного передання цієї травми? &еnsр;Будь-яку колективну травму, не опрацьовану чи недостатньо опрацьовану тим поколінням, яке безпосередньо пережило події, воно, на жаль, делегує нащадкам. Ця закономірність спостерігається на матеріалі різних колективних травм. Найбільш досліджені ці механізми на прикладі травми Голокосту. Є сотні, якщо не тисячі, наукових публікацій, присвячених травмі Голокосту, і велику їх частку присвячено трансгенераційним механізмам передання. Фахівці працюють уже з третім і навіть четвертим поколіннями, й у них виявляють ознаки травматизації. Голодомор завдав нищівного удару по визвольному рухові Є різні механізми делегування. Один із них реалізується в сім'ї. Нащадки людей, які вижили в Голокості, в середовищі родин, створених травмованими людьми, відчувають атмо­сферу травмованості, несвідомо переймають цю ситуацію на себе. Вони народились і виросли в полі цієї травми, вони всотують цю інформацію, переважно несвідомими каналами. Жертви, які вижили, зокрема жертви Голокосту, не люблять розповідати дітям про це, приховують, але певним чином на несвідомому рівні ця травмівна інформація потрапляє до дітей та онуків. Мало того, там де є сили розповідати про травму, там сама розповідь, саме переживання дітей разом із батьками, сприяє зціленню, а замовчування, навпаки, сприяє тому, що інформація все одно існує в груповому інформаційному психологічному полі і, будучи неопрацьованою, може передаватись у спадок новим поколінням. Як це працює на рівні колективної травми? Інший механізм працює на рівні великих соціальних груп. Відмінність колективної травми в тому, що вона поширюється на значно більшу популяцію, ніж умовно звичайне травмування. Через механізми вторинної травматизації травмуються люди, які безпосередньо не пережили травмування, але які були свідками, отримували інформацію в медіа. Є ще третій механізм трансгенерації, так зване епігенетичне наслідування колективних травм. Ця теорія останніми роками набуває популярності. Епігенетика це не зміна коду ДНК, але відбувається нашарування на генах, утворюється специфічне епігенетичне покриття, яке може активізувати або, навпаки, пригнічувати певну генну активність. У нащадків жертв колективних травм відбувається така епігенетична особливість, як поляризація: з одного боку, підвищена чутливість до травмування, вища, ніж у людей, які меншою мірою успадкували травмування. Нова травма дає сильні травмівні реакції, і ПТСР може утворюватися швидше, ніж у інших людей. З іншого боку є підвищена стресостійкість, резильєнтність чи життєстійкість. Залежно від умов може запускатися той або той механізм. Якщо це помічено в нащадків жертв травми Голокосту, то можна припустити, що в нащадків жертв Голодомору мають бути такі самі механізми. До речі, є багато паралелей між цими двома травмами. Можна припустити, що українцям, які є нащадками жертв Голодомору, також притаманна ця полярність з одного боку, ми чутливі до будь-якого травмування, емоційно реагуємо на найменше порушення прав, справедливості. Але, з іншого боку, так само запускається другий механізм життєстійкість, і ми здатні витримати надзвичайно сильні травмування. Ми вже третій рік витримуємо страхітливе травмування повномасштабною війною. Це теж може пояснити епігенетичним механізмом наслідування травми. Там, де треба виживати, ми виживаємо. Ми маємо в історичній пам'яті досвід не тільки Голодомору, а й величезної кількості травм минулого. Тому ми більш витривалі, і це дає привід сподіватися, що стійкості вистачить, для того щоб ефективно подолати цю травму, з перемогою. Ми чутливіші до травм і переживаємо їх болісніше, ніж народи, менш обтяжені колективними травмами. Травма Голокосту після завершення Другої світової війни отримала широкий розголос у суспільстві, у світовій спільноті. Нюрнберзький трибунал був присвячений злочинам німецького нацизму, серед яких геноцид євреїв був центральною подією. Була велика кількість досліджень, безліч психотерапевтичних, соціотерапевтичних програм, що допомагали справлятися жертвам, які вижили, і їх нащадкам. Я співпрацював із Яковом Наором та Пітером Келлерманом, ізраїльтянами, які працюють із нащадками жертв Голокосту, зокрема й засобами соціодрами. Щодо травми Голодомору була інформаційна блокада. Світ робив вигляд, що він про це не знає, і це замовчування було подвійним травмуванням українців. Жодним чином ця травма не була опрацьована, ритуалізована, не було міжнародного трибуналу, який засудив би винуватців Голодомору. Уявіть собі, як можна було б посадити Сталіна на лаву підсудних. Навпаки, більшовицька влада після червоного терору й Голодоморів, після злочинів 1939 року була фактично реабілітована як переможець у Другій світовій війні. На всі злочини більшовизму заплющили очі. Радянський Союз був включений до Ради Безпеки ООН як один із п'яти членів із правом вето. Яким чином наше суспільство може зцілитися від колективних травм, зокрема й від травми Голодомору? &еnsр;Нині наше суспільство травмоване війною. Але не всі отримали травму на полі бою, не всі потерпали від бомбардувань, потрапили під окупацію&hеllір; Є люди, яких особисто не торкнулася трагедія, ніхто з близьких не загинув, майно не постраждало. Але все одно вони травмовані, бо травмується все суспільство. Травмівний стрес війни є постійним, тривалим, ми існуємо в цьому полі, співпереживаємо. Отримування інформації також є травмівним чинником. У суспільстві, що переживає травму, ця подія стає важливою, інколи домінантною темою суспільної свідомості, активно поширюється в медіа. Ця інформація певним чином присутня в суспільній свідомості й суспільному несвідомому, згодом вона стає частиною історичної пам'яті. Після завершення події травма продовжує існувати в суспільній психіці і люди, що народжуються в цьому полі, потрапляють у це інформаційне середовище й отримують травмівний досвід. У них виникає бажання щось із ним зробити, є потреба зцілюватися чи мститися кривдникам. Там, де треба виживати, ми виживаємо Суспільство виробило два засоби опрацьовування травми окультурювання і ритуалізацію. Окультурювання це опрацювання культурно-мистецькими засобами події колективної травми. Це героїчний епос давніх часів, де описували травмівні події, це пам'ятники, які ми ставимо в місці, де щось відбувалося. Це літературні пам'ятники, це музичні твори, поезія, пісні. До речі, в Україні є величезна кількість народних пісень. Але немає пісень про Голодомор. Тобто ця травма не була опрацьована, окультурена. А ритуалізація це здійснення суспільних заходів. Це відзначення роковин, увічнення в топоніміці, називання вулиць і міст іменами героїв. Ритуали, пов'язані з колективною травмою, теж допомагають зціленню, без цього травма не опрацьовується, вона певним чином живе десь у несвідомому й може впливати на процеси сьогодення. Які дослідження ви робили з вивчення травми Голодомору? &еnsр;Я робив анкетування кілька років тому. Є багато історичних праць про Голодомор. Психологічні наслідки Голодомору досліджували мало. Серед них відомі дослідження Віталія Климчука та Вікторії Горбунової. Цю тему досліджували також психологи Андрій Маслюк, Любов Найдьонова, Лариса Засєкіна, а також історики, культурологи, соціологи Оксана Кісь, Віталій Огієнко, Соломія Онуфрів, Ірина Рева й деякі інші. Серед зарубіжних дослідників це переважно представники діаспори Брент Бецо і Стефанія Маггі, Юлія Федорович, історикиня Дарія Маттінглі. Цих дослідників одиниці. Моє дослідження, відображене у книжці "Психологія колективних травм", переважно спирається на узагальнення емпіричних досліджень колег, аналіз документів, інших матеріалів, публікацій. На цій основі я створив власну концепцію колективних травм. Серед результатів, які отримав, найголовніше таке. Для сучасників, які пов'язують сімейну історію з Голодомором, характерні ознаки політичної пасивності та нігілізму він вищий, ніж у тих, хто не пов'язує сімейної історії з Голодомором. Для нащадків жертв Голодомору притаманний високий рівень недовіри до влади, інтерес до політики має невротичні ознаки з підвищеною емоційною, переважно негативною, оцінкою. У них умовно інфантильні критерії політичного вибору, які спираються не на реальну інформацію про політиків та їхні політичні здобутки, а на "подобається не подобається", "викликає симпатію чи антипатію". Це, на жаль, не найкращі критерії в разі голосування на виборах президента чи у Верховну Раду. Багато нащадків жертв Голодомору має невисоку віру у свої сили, низьку самооцінку, психологію жертви. Хоча, з іншого боку, вони ж відрізняються високим рівнем здатності до виживання. Тобто є як мінуси, так і плюси. Багатьом притаманний страх майбутнього, оцінки часто полярні від повної зневіри в майбутньому до віри в українське чудо, золотої середини немає. Для них також ставлення до сімейних цінностей є значно вищим, ніж до суспільних. Чи потребує сучасна молодь зцілення від наслідків травми Голодомору? &еnsр;На часі успішне подолання травми, в якій ми нині всі, це завершення війни, відновлення територіальної цілісності. Друга умова це реальне засудження воєнних злочинців, які розв'язали війну. Третя умова це репарації. Якщо три умови буде виконано, зможемо говорити про успішне подолання колективної травми. Повним, звісно, воно не буде. Ми не повернемося в ту країну, яка була 10 років тому. Ми оплакуватимемо численні жертви, відновлюватимемо зруйновані міста, але це буде позитивний результат цієї травми. Якщо ми максимально успішно подолаємо нинішню травму, це сприятиме зціленню історичних травм. Тому витягувати з глибин історичної пам'яті події Голодомору й переживати їх заново вже недоцільно та й неможливо. Безпосередній зв'язок між травмою і тим, що відбувається тепер, уже розірвано. Але ті незавершені заходи з окультурювання й ритуалізації травми Голодомору необхідно продовжити. У культурно-мистецькому опрацюванні травми варто знаходити позитив, наприклад, історії про рятівників від Голодомору. Ми можемо мати власний список Шиндлера. Цього поки що не зроблено. Безпосередньо лікувати саму травму доцільно за індивідуальними потребами. Я займаюся психотерапією, і в моїй практиці були запити людей, пов'язані з історією їхнього роду, де була травма Голодомору. Зокрема, траплялися випадки канібалізму. Якщо предки були активісти, їх нащадкам може бути соромно, що вони займалися розкуркулюванням, прирікаючи односельців на голодну смерть. Такі події в історії роду можуть позначатися на поведінці, проблемах нащадків. Це є трансгенераційною травмою цих людей, яка їм заважає гармонійно жити, вони не мають нести провину за дії предків. На рівні суспільства достатньо окультурювання й ритуалізації. А також досягнення принципу справедливості у визнанні винуватців. І важливо, що глобальна група, Євросоюз чи наші зарубіжні партнери також це роблять. Адже визнання великими групами травм меншої групи допомагає переживанню і зціленню цієї травми меншою групою. Уявіть собі, що світ взагалі не визнавав Голодомору аж до смерті Сталіна й фактично не визнавав до кінця 1980 років. Ми тримали все в собі, й це було тяжко. Нині названо винуватців Голодомору на національному рівні. Але бажано це зробити на міжнародному, хоча б назвати винних, поновивши справедливість у цьому питанні. Якщо визнання світом травми Голодомору наблизиться до рівня визнання травми Голокосту, це буде хорошим чинником зцілення. Передплатити журнал "Країна"