Search trend "З дня медицина"

Наступна історія про парамедикиню добровольчого батальйону Госпітальєри Анастасію Хлібник. Вона читає своїм дітям книжки зі стабілізаційного пункту, рятує поранених, а у цивільному житті фотографує людей. Працювала на всіх етапах евакуації  і зараз поєднує цивільне життя і роботу на фронті. Анастасія Хлібник з позивним Мама є парамедикинею добровольчого медичного батальйону Госпітальєри. Родом з Одеси, тож частково позивний бере коріння з рідного міста. Анастасія була активна під час Революції Гідності в Одесі, їздила у Київ на майдан.  Тоді перші друзі долучилися до війська та воювали в АТО. У 2015 Анастасія народила молодшу доньку Соломійку. Але це не завадило їй долучатись як волонтерці: привозити на фронт їжу, книги постійно збирала. Так і познайомилася з Госпітальєрами. "Якось я приїхала знимкувати святкування дня захисника і захисниці. Це був жовтень, я вперше приїхала на передову. І почала дружити з батальйоном. Опісля відкрила виставку з історіями добровольців.  І так я зайшла в період початку повномасштабного вторгнення", - розповіла Анастасія. Коли Росія розпочала "велику" війну, жінка одразу вивезла дітей до мами у Німеччину, а сама долучилася до Госпітальєрів. Тоді ще не було вишколів для новеньких, але потрібна була допомога на складах, Крім того, допомагала Львівському добровольчому медичному батальйону. Через деякий час у Госпітальєрах розпочалися навчання. Анастасія одна з перших пройшла вишкіл. "Два тижні виснаження: постійні фізичні вправи, інтелектуальні, тому що це медицина, теорія, відпрацювання. І практика - це не манекени, а здебільшого симуляції. Тобто ви на машині, виїжджаєте, там димові шашки, вибухи, - розповідає про навчання Анастасія. - Це як в американських фільмах: сумки над головою, ви біжите, кричите свою мотивацію, чому ти хочеш бути в батальйоні, чому це важливо".Після навчань Анастасії запропонували місце в екіпаж на стабілізаційному пункті у Донеччині. Їй сподобалось відпрацьовувати стабілізаційний пункт на вишколі, тому без роздумів погодилася. Розповідає, роботи було дуже багато. "У мене був випадок, після навчання вивозили хлопців, у чотирьох були поранення очей. І один з них прям дуже важко переносив: відключався, приходив до тями і починав кричати. Я з ним розмовляла і бачила, як він заспокоюється, починає глибше дихати", - каже Анастасія. Але найважче слухати рацію."Є моменти очікування, і, коли ти чуєш в рацію, хтось просить про допомогу, а ти не можеш допомогти, це дуже важко. Я людина дії. Навіть робота з полеглим воїном, з повагою до його тіла, ти робиш якусь дію. А, коли ти сидиш і слухаєш рацію, як хтось просить про допомогу, як він повільно помирає, оце для мене катування. Після цього я виходжу в терапію, зізнається жінка. - Один з таких найболючіших випадків. Це була зима, почались перші скиди з дронів, хлопців не могли забрати. Один хлопчик доповідав, що побратим загинув, а він стікає кров'ю. Потім ми чули, як група виходить за ними, вже за тілами і цю групу розбили теж. І на ранок тобі на стаб вже третя група привозить тіла і перших, і других. Це було важко перетравити в ту мить". Під час крайньої ротації теж були небезпечні випадки. Але закінчилися вони щасливо. Розповідає про один. "Хлопці потрапили в оточення і їх виводили по дронах. Ми дуже просилися їм на допомогу, але нам сказали чекати. З цими хлопцями ми перед виходом чай на кухні пили. І ти чуєш, як вони потрапили в оточення, що в них контактний бій,  їх мають виводити і всі вони поранені. У цьому випадку історія склалась щасливо. Вони всі вижили, взводний півтори доби їх виводив. Він знав, де є якісь нори, де наші можуть сховатись, зв'язувався з нашими пілотами, які підлітали і робили скид. І такими маленькими кроками по 30-50 метрів  вони їх вивели з оточення за півтори доби. Усі поранені, але всі вижили".Після ротацій Анастасія обов'язкова зустрічається з комбатом. Така практика є у батальйоні, військові діляться, що пережили під час ротацій.  Є велика підтримка. Зараз Анастасія намагається поєднувати цивільне життя і передову. Їздить на ротації, після до дітей у Німеччину, а потім повертається до Львова, щоб працювати і зберегти своє особисте життя. Так живе вже два роки. "На стабілізаційному пункті є персонажі, які фізично не перебувають з тобою у приміщенні, але вони завжди поруч. Наприклад, мої доньки - це такі персонажі. У нас традиція, попри те, що вони доволі великі, я їм читаю ввечері книгу або вони мені читають ввечері книгу. На стабі,  звісно, немає ритму, поранених можуть привезти будь-якої миті, але коли є можливість почитати дітям, я це використовувала. Я з ними зідзвонювалась і читала. І з ними онлайн познайомились лікарі, санітари, водії. І часто це дійсно бувало кумедно, що я читаю дітям. І вони кажуть: "Мама, будь ласка, ну ще один розділ, ще один розділ". І поряд лікарі такі: "Да, давай, не зупиняйся, читай, цікаво, що там буде далі". І вони всі знайомляться, - розповідає про будні Анастасія.  За словами жінки, через постійні ротації, їй легше, ніж тим військовим, які перебувають постійно на передовій. З іншого боку постійне балансування також вимагає багато роботи, адже ти і тут не свій, і там не свій. "Мені здається, у мене гарний стан адаптації. За рахунок особистого життя, дітей, психотерапії, театру. Я приїжджаю, мене обіймають, розпитують, підтримують. Мені дуже допомагає фотографія, коли я повертаюсь, особливо театральна світлина. Я занурююсь в театральний світ і він мене трішки відриває від реальності, дає можливість перемкнутись. Я люблю театр. І, мені здається, дуже великий відсоток моєї "зозуленьки" тримається на роботі в театрі між ротаціями". Ще на початку повномасштабного вторгнення Анастасія думала, що після завершення війни візьме дітей і вони разом будуть мандрувати. Втім зараз намагається жити тут і зараз."Раніше мені декілька видавців пропонували видавати книгу про мої думки, рефлексії. Я відмовлялася, відкладала це на після війни. Але зараз я вже точно не кажу, що це буде потім після війни, бо я не знаю, чи буде воно потім і яке воно буде потім", - підсумувала Анастасія. 

Щороку, останнього дня лютого, у світі відзначають День рідкісних захворювань. Основна мета - привернути увагу до проблем людей, які живуть із такими хворобами, підвищити рівень обізнаності суспільства й розвитку медицини. У світі відомо понад 7 тис. рідкісних (орфанних) хвороб, близько 80% із них має генетичне походження. Загальна кількість пацієнтів із такими діагнозами, за оцінками Міжнародної класифікації Оrрhаnеt, становить близько 350 млн осіб. Через рідкісність цих захворювань діагностика, лікування та соціальна підтримка пацієнтів залишаються складними завданнями для систем охорони здоров'я. У спецпроєкті Gаzеtа.uа та міжнародної фармацевтичної компанії "Санофі", яка докладає максимальних зусиль щодо підтримки українських пацієнтів із рідкісними захворюваннями, розповідаємо про важливість ранньої діагностики та своєчасного лікування. Симптоми часто маскуються під найпоширеніші захворювання Сучасна медицина акцентує, що прості симптоми можуть бути сигналом до серйозних діагностичних перевірок. Адже щодня багато людей звертається до медиків зі скаргами, які на перший погляд здаються звичайними, але можуть виявитися ознаками рідкісних (орфанних) захворювань. За даними МОЗ за 2024 рік, 4533 українці мають орфанні хвороби, 80% хворих діти. 30-річний військовий, що воював на херсонському напрямку. Діагноз - хвороба Фабрі - У травні торік зʼявилися перші симптоми хвороби. Дуже погано переносив спеку, дошкуляв біль у серці. Були слабкість, запаморочення, підвищення і зниження тиску. Відчував сильні болі в руках і ногах. Фактично з окопу я поїхав до кардіолога, потім - у Херсон до генетика, пройшов обстеження в Миколаєві. Виявилося, це рідкісна хвороба Фабрі, - розповів військовий. Нині чоловік отримує симптоматичне лікування і чекає на терапію, яку йому наприкінці весни допоможе забезпечити міжнародна фармацевтична компанія "Санофі" спільно з державою. 9-річна киянка та 14-річний одесит. Діагноз - хвороба Німана - Піка 9-річній пацієнтці з Києва діагноз поставили в 1 рік і 1 місяць в Охматдиті. Народилася вона за кордоном. Але тамтешні педіатри не звертали уваги, що в немовляти великий живіт. У дитини почалося запалення печінки, збільшилася селезінка. 2020-го вона захворіла на пневмонію, яку перенесла важко, з довгою штучною вентиляцією легень. Легені залишились ураженими, ущільненими, і до них ледве надходив кисень. До того ж почав формуватися фіброз печінки. 2022-го печінка почала вже відмовляти - і дитину готували до трансплантації. Симптоматичне лікування не допомагало. Єдиним шансом було - розпочати ферментозамісну терапію. Пацієнтці довелося чекати, поки спеціальний препарат зареєструють і доставлять в Україну. Це мало відбутися в березні 2022-го, але почалася війна. Препарат змогли доставити на пів року пізніше, одразу почали лікування. Тепер дівчинка вчиться у школі, печінка в неї зменшилася в рази. Трансплантації вже не потребує, але лікування має отримувати пожиттєво. Другий пацієнт - 14-річний одесит - теж у ранньому дитинстві мав збільшену печінку і прояви гепатиту, потім приєдналося ураження легень. Нині ці двоє дітей отримують що два тижні необхідну ферментозамісну терапію у столичному Охматдиті завдяки гуманітарній програмі лікування хвороби Німана - Піка від Санофі. 30-річна лікарка-нефролог з Києва. Діагноз - хвороба Гоше Хворобу Гоше діагностували в 11 років. Хоча прояви були нетипові: збільшення печінки та селезінки, анемія, низький рівень тромбоцитів, важкі ураження кісток. Через підозру на остеомієліт пацієнтці двічі робили операції, але інфекції не виявили. Зрештою генетична діагностика підтвердила хворобу Гоше. Лікування хвора розпочала через гуманітарну програму приблизно за рік після діагностики. До 18 років її стан повністю стабілізувався, кістки відновилися, а печінка та селезінка повернулися до норми. Однак після припинення державного фінансування лікування симптоми повернулися. Знову допомогла гуманітарна програма, а згодом повернули й державне забезпечення. На сьогодні в Україні держава забезпечує пожиттєве лікування всім пацієнтам, у кого діагностували хворобу Гоше. Факти про рідкісні хвороби Хвороба Гоше Кількість пацієнтів в Україні: 71 підтверджений випадок, станом на 2022-й. Статистика захворюваності: 1 з 40 00060 000 новонароджених Найпоширеніші симптоми: збільшення печінки та селезінки, анемія, низький рівень тромбоцитів, ураження кісток. Затримка росту, порушення роботи серця, болі в суглобах. Лікування: безперервна ферментозамісна терапія дає пацієнтам змогу жити повноцінним життям. Санофі надає гуманітарну допомогу для забезпечення необхідними препаратами. Мукополісахаридоз І типу Кількість пацієнтів в Україні: близько 200 осіб. Станом на 2023 рік, отримує лікування понад 50 пацієнтів. Статистика захворюваності: 1 з 100 000 новонароджених Найпоширеніші симптоми: ураження сполучної тканини, деформації кісток, проблеми із серцем, погіршення слуху та зору. Лікування: ферментозамісна терапія для стабілізації стану та покращення якості життя. Без лікування хвороба швидко прогресує, призводячи до серйозних ускладнень. Санофі включає таких пацієнтів до гуманітарних програм для забезпечення терапії. Хвороба Фабрі Кількість пацієнтів в Україні: точна кількість хворих невідома, за прогнозом - 100-200 випадків Статистика захворюваності: 1 з 40 000 новонароджених Найпоширеніші симптоми: біль у кінцівках, порушення функції нирок, проблеми із серцем, шкірні висипання. Через подібність симптомів із наслідками перевтоми чи стресу діагностика часто затягується. Лікування: ферментозамісна терапія та симптоматичне лікування. Особливість - хвороба вражає переважно чоловіків. Рання діагностика та лікування покращують прогноз. Санофі підтримує таких пацієнтів через гуманітарні програми. Хвороба Помпе Кількість пацієнтів в Україні: точна кількість невідома. За прогнозами - від 50 до 150 осіб. Статистика захворюваності: 1 з 40 000 новонароджених Найпоширеніші симптоми: м'язова слабкість, проблеми з диханням, затримка розвитку в дітей, порушення роботи серця. Легко можна сплутати з респіраторними захворюваннями. Лікування: ферментозамісна терапія та підтримувальне лікування. Рання діагностика може значно покращити якість життя пацієнтів. Санофі підтримує хворих через гуманітарні програми. Хвороба Німана - Піка Кількість пацієнтів в Україні: 20-50 діагностованих випадків Статистика захворюваності: 1 на 150 000 250 000 новонароджених Найпоширеніші симптоми: збільшення печінки і селезінки, затримка розвитку, м'язова слабкість, проблеми з координацією, судоми. Лікування: діагностика за допомогою генетичних тестів і визначення активності ферменту. Підтримувальна терапія для зниження накопичення токсичних речовин. Пацієнти отримують допомогу завдяки гуманітарним програмам. У діагностиці не відрізняємося від країн Європи "Складність орфанних захворювань полягає в менеджменті та супроводі, необхідності глибоких знань лікарів, емоційному навантаженні та високій відповідальності", - говорить Наталія Самоненко, завідувачка Центру орфанних захворювань та генної терапії НДСЛ "Охматдит" МОЗ України. Основні проблеми діагностики орфанних хвороб: 1. Нестача лікарів і низька залученість у діагностику. Через війну багато медиків виїхало з країни, а студенти часто не обирають орфанних захворювань як подальшої спеціалізації. 2. ДНК-діагностика орфанних захворювань - вартісна. Пацієнти мають шукати альтернативні шляхи, як її покрити, бо наразі відсутні державні програми фінансування ДНК-діагностики орфанних захворювань. 3. Вплив війни: пацієнти неохоче погоджуються на переміщення по країні через важкий стан, воєнні дії, великі відстані. Це затягує процес діагностики. 4. Також через війну держава не розширює програм закупівель нових препаратів. 5. Не налагоджено комплексного підходу до діагностики, насамперед через відсутність державних програм та протоколів щодо діагностики рідкісних захворювань. 6. Доступність діагностики: лікар має знати, до якого медцентру далі скерувати такого пацієнта. В Україні в цілому не вибудовано маршруту пацієнта з орфанними захворюваннями. "До війни лікування орфанних пацієнтів в Україні охоплювало близько 17 державних програм. Серед метаболічних захворювань державне фінансування повністю забезпечує лікування семи хвороб: Помпе, Фабрі, Гоше, а також мукополісахаридозів І, ІІ, ІV і VІ типів. З позитивного - під час війни до державних закупівель додали також лікування СМА першого типу", - розповіла Наталія Самоненко. Величезним досягненням називає запровадження неонатального скринінгу в Україні. "Наша програма вважається однією з найкращих у Європі. Охоплює 21 захворювання, включно з метаболічними патологіями, СМА та важкими імунодефіцитами. Для порівняння, у багатьох європейських країнах скринінг обмежується 46 захворюваннями, а його доступність залежить від регіону", - зауважує Наталія Самоненко. Ще одним важливим кроком стало розширення можливостей трансплантації. До повномасштабного вторгнення в Україні почали виконувати неродинні трансплантації кісткового мозку, що критично важливо для лікування багатьох метаболічних захворювань. Завідувачка Центру орфанних захворювань та генної терапії зазначила, що цього року державні програми діагностики та лікування орфанних хвороб переходять на баланс Національної служби здоров'я. Так передбачено медичною реформою. Лікарі переживають, щоб ці програми не скорочувалися і пацієнти вчасно отримували свої ліки. Що потрібно змінити Для покращення ситуації з діагностикою та лікуванням орфанних хвороб необхідно: Збільшити державне фінансування на генетичні дослідження. Створити нові освітні програми для лікарів, щоб підвищити їхню обізнаність про рідкісні захворювання. Розширити доступ до лікування через державно-приватні ініціативи та міжнародні гранти. Впровадити національну стратегію щодо орфанних хвороб, яка включатиме як діагностику, так і лікування. Проблеми, що існують у сфері орфанних захворювань, потребують комплексного підходу. Адже своєчасна діагностика та ефективне лікування можуть значно покращити якість життя пацієнтів. Пошуки інноваційних рішень у лікуванні рідкісних хвороб тривають За умов вчасної діагностики та підтримувальної терапії пацієнту з рідкісною хворобою можливо досягти нормальної якості життя й у більшості випадків повністю позбутися симптомів. Нині в усіх регіонах України без проблем діагностують п'ять захворювань: мукополісахаридоз, хвороби Фабрі, Помпе, Гоше, МПС, Німана - Піка типів А, В. Це роблять методом сухої плями крові. Якщо в лікаря виникає підозра, він робить забір крові в пацієнта на спеціальний бланк. Відправляє його до лабораторії у Відні. За два тижні отримують результат. У разі позитивного результату проводять глибинне генетичне дослідження. Надалі хворого направляють в Охматдит, де роблять додаткові обстеження. Уся ця логістика й діагностика рідкісних хвороб відбувається за підтримки фармацевтичної компанії "Санофі". "2024-го провели найбільшу кількість діагностичних процедур - близько 1600 аналізів. 2023-го було 1400. Кожен аналіз коштує близько 10 тисяч гривень. До діагностики ми прагнемо залучити всіх лікарів первинної ланки. Кожен лікар має змогу зробити забір крові та направити матеріал на дослідження у Відень. Таким чином, 2024 року вдалося виявити 11 пацієнтів із хворобою Фабрі, 1 з мукополісахаридозом І типу, 2 з хворобою Гоше", - розповідає Олена Бушміна, керівниця напряму "Фарма" міжнародної компанії "Санофі". Із 17 медичними закладами України налагодила співпрацю міжнародна компанія "Санофі" щодо ранньої діагностики й лікування орфанних хвороб Понад 1000 лікарів цих закладів пройшло навчання в рамках проєкту Санофі "Академія орфанних захворювань" задля підвищення обізнаності про рідкісні патології. Чотири освітні модулі доступні через онлайн-платформу "Укрмедінфо". Офлайн проводяться конференції, майстеркласи для генетиків, кардіологів, неврологів, гастроентерологів, ендокринологів, гематологів. Хвороби рідкісні, але це не означає, що пацієнти безнадійні, наголошує Олена Бушміна. Зокрема, Санофі невпинно працює над тим, щоб покращувати життя людей із рідкісними захворюваннями, шукає інноваційні рішення лікування. "Значущим досягненням є доступ до інноваційного препарату для лікування хвороби Німана - Піка. Зокрема, в період повномасштабного вторгнення нам вдалося організувати доступ двох українських пацієнтів до цієї інноваційної терапії в рамках гуманітарної програми Санофі. Ці ліки є однією з останніх розробок нашої компанії і доступні поки що в небагатьох країнах світу, - каже Олена Бушміна. Якщо говорити в цілому, то середня вартість лікування одного українського пацієнта з рідкісним захворюванням становить близько 20 млн грн на рік. "Ця цифра є дуже відносною, адже є різні захворювання і різні ліки. Санофі була першою міжнародною фармацевтичною компанією, яка підписала з Міністерством охорони здоров'я, Медичними закупівлями України договори керованого доступу. Це особливі договори, які дають державі та виробнику змогу домовитися про більш гнучкий формат взаємодії, який забезпечує безперервний доступ до терапії пацієнтів. Бюджет на 2025 рік, який виділила держава на забезпечення ліками орфанних пацієнтів, суттєво більший, ніж 2024-го, й це дуже позитивна новина", - зазначила Олена Бушміна. Допомога пацієнтам під час війни: виклики та рішення Під час війни значно посилилася допомога пацієнтам: реалізуються різні ініціативи, створено Академію рідкісних захворювань, з'явилися нові проєкти. Однак залишаються і значні труднощі, зокрема логістичні проблеми як із доставленням ліків, так і з тим, що пацієнтам часто доводиться самостійно діставатися до медичних центрів у Києві чи інших містах. Евакуація та доступ до лікування Одна з перших критичних проблем, з якою ми зіткнулися, евакуація великої кількості пацієнтів за кордон на початку повномасштабного вторгнення. Важливо було не просто забезпечити їх виїзд, а й гарантувати безперервний доступ до лікування. Для цього проводився моніторинг географії пацієнтів у тісній співпраці з лікарями, зокрема з Наталією Вʼячеславівною Самоненко. На той момент ключовим викликом було провести пацієнту необхідне лікування в Україні, а потім безперебійно продовжити його за кордоном. За перший рік війни приблизно 30% наших пацієнтів виїхало з країни. Згодом частина з них повернулася, і тут виникла нова складність. Проблеми повернення та доступності ліків Якщо пацієнт тривалий час перебуває за кордоном, держава не відстежує його місцезнаходження і не закладає ліків для нього в закупівлі. Тож, коли такі пацієнти повертаються, часто виявляється, що препаратів для них немає. "Це створює складну ситуацію: ліки потрібно терміново замовляти та доставляти в Україну, а виробництво та постачання займають у середньому 56 місяців. Це технологічно складний процес, який потребує чіткої координації між усіма сторонами", - підсумувала Олена Бушміна. Тісна співпраця Міністерства охорони здоров'я, Охматдиту, Державного підприємства "Медичні закупівлі України", пацієнтських організацій та бізнесу грає критично важливу роль у розвитку орфанного напряму в Україні. Координація зусиль між цими учасниками не лише посилює кожного з них, але й дає змогу сфокусувати увагу на пріоритетних напрямах у ключові моменти. Окрему роль у покращенні доступу пацієнтів до діагностики та лікування грають регіони України, що розвивають систему референтних центрів. Це створює умови для розширення можливостей діагностики, своєчасного лікування та комплексного підходу до підтримки пацієнтів із рідкісними захворюваннями.

32-річний підполковник Богдан Шевчук командир 59-ї окремої штурмової бригади у складі сил безпілотних систем. На посаді - з квітня минулого року. У ексклюзивному інтерв'ю Gаzеtа.uа він розповів про свій життєвий та військовий шлях, чому відмовлявся прийняти бригаду, якої помилки припустився у випадку з дописом "Пташки" та що найперше зробить після закінчення війни. МОТИВУЮТЬ ПІДЛЕГЛІ Як зазвичай проходить ваш день? Підйом о п'ятій ранку. Черговий доповідає про обстановку які завдання виконані, а які ні. Далі проводжу загальну нараду серед усіх командирів підрозділів та начальників служб. Уточнюємо завдання на день. Кожен командир розповідає про свої потреби. О шостій здійснюю доповідь командиру оперативно-тактичного угруповання "Хортиця", тактичної групи "Покровськ". Тоді ж розпочинаються штурмові дії. Як по будильнику. Сьогодні (26 січня. прим. "Gаzеtа.uа") два взводи окупантів штурмували наші позиції. Довелося відбивати вогонь, перенацілювати свої засоби, організовувати бронегрупи. Повертаюся на робоче місце, розписую документи, снідаю. І виїжджаю в розташування батальйонів. Подивитися який там стан справ, як організована робота на місцях. Найбільша увага тим, хто стоїть на найбільш "завантажених" напрямках, виконуючи роботи в населених пунктах. Там більший тиск противника. На сьогодні це 9 батальйон і 108-й окремий механізований батальйон. Обговорюємо як можемо зменшити інтенсивність обстрілів, які протидії скидам FРV, вираховуємо "точки" завдання ударів, намагаємося вразити їх. Як провести заміну, де потрібно посилити вибухові і невибухові загородження, як в умовах поганої погоди організувати контрбатарейну боротьбу. Неодмінно обговорюю з комбатами особисті моменти. Це вже за чашкою кави ситуація в країні, як справи удома, коли дітей бачив, коли дружина крайній раз приїжджала. Робота в одному батальйоні, а за день у мене об'їзд трьох-чотирьох, займає від години до півтори. Повертаюся на контрольний пункт бригади. Знову підпис документів. Розумію без цього не буде побудовано необхідної структури. Після обіду починається другий етап активних штурмових дій ворога Після обіду починається другий етап активних штурмових дій ворога. Нейтралізовуємо їх і далі - формування планів на вечір. Завдання на ніч, є певний період часу для проведення ротацій, нарада з командирами батальйонів, начальниками служб, підрозділами забезпечень. До 19:00 вони надсилають мені свої рішення. У разі затвердження - починають їх виконання. Якщо є активні нічні бойові дії, зазвичай прибуваю на контрольно-спостережний пункт (КСП) батальйону. Або продовжую роботу на КСП бригади в центрі бойового управління і звідти здійснюю загальне керівництво. Вечеряю о 19:00. О 23-24:00 лягаю спати. Чи вистачає мені п'ять годин на сон? Звичайно. Я людина, яка не може розслабитися, знаючи, що мій піхотинець виконує завдання і йому 24/7 загрожує небезпека. Працюю без вихідних. З початку повномасштабної війни забув про них. Двічі з'їздив у відпустку на 5-10 днів. Сьогодні застав вас у спортзалі. Як часто вдається туди вибратися? Не можу нічого точно планувати. Просто ще з курсантських років привчив себе до дисципліни. Встати, прибрати за собою ліжко, одягнути спорядження. Турнік, бруси, 15-хвилинна пробіжка ти в тонусі. Якщо ворог веде інтенсивні бойові дії, відмовляюся від фізтренувань. Бо це вимотує не тільки фізично, але і морально. Совість не дозволить мені розслабитися та "розкиснути" Як на війні втримати баланс між моральним та фізичним станом? Мотивують підлеглі. Я знаю, що хтось з них в цей час віддає своє життя та здоров'я на полі бою. Совість не дозволить мені розслабитися та "розкиснути". Кожен день має приносити результат. І розуміння: ми рухаємося вперед і розвиваємося. За останній місяць ви собою задоволені чи ні? Задоволений. Вдалося поповнити особовий склад. Зараз є можливість ротації для піхотинців. Відновлюємо та нарощуємо систему вогневого ураження, підтримуємо систему БПЛА. У секторі відповідальності бригади зупинили противника. Він, кидаючи в бій до 300 солдатів за добу та 10-15 одиниць техніки - не просувається взагалі. Два полки окупантів відправляють на поле бою комбатів. Несуть втрати в промислових масштабах. За день бійці бригади знищують не менше ста ворожих солдатів двохсотими, трьохсотими. Наростили класну систему інженерного забезпечення, встановили більше 50 кілометрів егози, 20 кілометрів мзп, поставили більше 4 тисяч протитанкових мін, більше півтори - протипіхотних. Обладнали купу бліндажів. Це титанічна робота. Наслідок значне зменшення втрат на полі бою. Бо піхота прикрита, забезпечена, щодня підвозяться провізія, боєприпаси. Допомагаємо сусідній бригаді. Армію перемогти можна. Народ непереможний Що вас турбує найбільше? Країна. Ставлення тилу до війни. Армію перемогти можна. Народ непереможний. А наш народ не зважає на те, наскільки складно людям тут на фронті. Ти не можеш розслабитися і завжди маєш бути в тонусі. Війна це завжди бруд і кров, ризик втратити життя. АКТИВНИЙ ХРИСТИЯНИН Як сталося, що ви стали військовим? Не було такого бажання, коли навчався в школі. Навпаки хотів бути вчителем, вихователем. Я активний християнин, римо-католик. У нас в Коростишеві був організований рух роботи з дітьми. Недільна школа, дитячі табори, молодіжний центр, який побудували з нуля за допомогою парафіян. Він і досі працює. Віру не залишаю, ранок починаю з молитви. Тепер до того як став військовим. 2010-го закінчив школу. Моя сім'я не була настільки забезпеченою, щоб я навчався в надпрестижному виші. Тому обирав "закриті" заклади. Вступав до Академії Міністерства внутрішніх справ. Пройшов, але були різні історії, коли хтось десь щось хоче отримати. Тож подав документи до Житомирського військового інституту. Поїхав туди на курс молодого бійця. Пройшов його і був зарахований на факультет обробки даних космічної розвідки і управління космічними апаратами. Друга спеціальність цивільна системний адміністратор. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Воювати доведеться ще кілька років", командирка "Госпітальєрів" Яна Зінкевич Навчання давалося легко? Це завжди праця. У нас була дуже класна група. Завжди разом готувалися до іспитів. Коли група тягнеться до знань це круто. Хто хотів той навчався. Зараз точно не бачу нічого складного. Тоді сприймав усе інакше. Особливо казарменний режим, коли тебе за ворота не випускають. Батькам не скаржився не мій принцип, завжди питання вирішував сам. На старших курсах було легше втягуєшся, розумієш процеси, які відбуваються у військовій структурі. Не обходилося без самовільного залишення частини, щоб купити смаколиків, курку-гриль та пляшку кока-коли. Але був у спортивній команді гирьовий спорт, рукопашний бій, офіцерське триборство. Це спрощувало виходи у місто. Коли прийшла війна потрібно було змінювати фах. Оскільки в моїй спеціальності було слово "розвідка", я і потрапив в розвідку. Для мене все змінилося. Потрібно було навчатися з нуля. 2 лютого 2015 року я уже був у військовій частині. Сказати, що повністю усвідомлював усе історичний період, в який мені випало захищати країну так ні. На той час було цікаво. Хтось зі старших курсів воює, а ти ще ні. Рвався в бій. Юнацький максималізм. Що ви хочете мав 22 роки. Виїжджали під Димитрове та Авдіївку. Переживання, дезорієнтація. Дієш інстинктивно Чим запам'ятався перший бій? 25-та окрема повітряно-десантна бригада. Виїжджали під Димитрове та Авдіївку. Переживання, дезорієнтація. Дієш інстинктивно. Розумієш: йде війна, обстріл, є поранені, яким маєш надати допомогу, забрати товариша. Такі речі мобілізовують, спонукають до швидкого ухвалення рішень. Скажу більше: внутрішня концентрація у мене є досі. І вона саме з тих часів. Зараз час від часу я виїжджаю на позиції саме для того, щоб відчути поле бою. ПЕРША ФАЗА ВІЙНИ Перша фаза війни тривала з 2014 по 2022 рік. Якою вона була? Дала змогу мобілізувати армію. На початку деякі частини з парку не могли виїхати. Зараз усі ведуть шалений бій проти країни, збройних сил якої боявся весь світ. Російська армія може автономно воювати 100 років. Такий її бойовий потенціал. Наш 20. Що ви думаєте про нашого ворога? Він розвивається колосальними темпами. Їхня система в деяких моментах навіть якісніша. Є чому повчитися. Насамперед, систематизація ресурсів забезпечення. У них виробництво організовано на державному рівні. Якщо впроваджують новинку, то масштабують її на всі збройні сили РФ. Це призводить до швидкого розвитку та оволодіння новими навичками. Друге: командування там незмінне і керує штатними військовими частинами. За таких умов ти знаєш хто з твоїх підлеглих на що спроможний, які завдання вони виконували, їхній бойовий досвід. Відтак розумієш, які завдання кому до снаги. Один батальйон може краще воювати в умовах міста. Інший швидше розгортається та адаптується до поточної обстановки. Третій може мобільно виконувати завдання, посилювати інші підрозділи. Четвертий проводити штурмові дії. Мій випадок. Торік у квітні став комбригом 59-ї. За три дні приймаєш бригаду. Часу на адаптацію немає. Бригаду постійно штурмують з двох напрямків. Два батальйони були у напівоточенні. В Красногорівці противник уже зайшов на завод. І ти повинен миттєво мобілізуватися і управляти системою, якої ще не знаєш. Повинен швидко вникнути, зокрема, в тилово-логістичні питання. А ще - ти нова людина, тебе остерігаються, іноді може виникнути почуття недомовленості через страх перед новим керівником. ВІЙНА, ЯК ЖИТТЯ Як ви сприйняли пропозицію очолити 59-ту бригаду? Був заступником командира 68-ї окремої єгерської бригади. Виконували завдання в районі населеного пункту Синьківка. Там були важкі штурмові бої. Ми змінили Третю штурмову. Точніше - доєдналися до нас, бо їхній бойовий потенціал зменшився, несли важкі втрати. Був місяць пекла, без сну. Один з комбатів не міг адекватно керувати. Довелося мені. Втрачав людей. Робив усе, щоб врятувати. Але не всіх вдалося. Біль Герой України, сержант з першого стрілецького батальйону на позивний "Радіо". В цей момент дзвінок від комбрига: "Тебе викликає Сирський на бесіду в Київ". Я тільки посміхнувся і сказав: "Слава Богу, висплюсь дорогою до столиці". Це було єдине бажання - все інше мене не цікавило. Комбриг каже: "Ні, обстановка складна. Мабуть, ти не поїдеш". Немає питань, відповідаю. Працюємо далі. Але наступного дня в наказовому порядку мій виїзд оформили. У Києві головнокомандувач та міністр оборони запропонували мені очолити одну з бригад. Відповів: "Я молодий командир, який нещодавно перейшов з батальйону, певний період попрацювавши начальником штабу. От зараз заступник комбрига 68-ї. Бригада стоїть на гарячому напрямку, де дуже складна ситуація". Один з батальйонів відмовлявся виконувати завдання. Потрібно було застосувати свій вплив для проведення роботи з особовим складом. Очевидно - не той період, коли хотілося б покидати свою команду. Сказав - не готовий приймати бригаду. Бо є багато "але": досвід, період перебування на посадах такого рівня, активні дії, які вела 68-ма, моя фізична та моральна втома. Але ситуація склалася так, що в головнокомандувача не було особливого вибору кадрів. Один з офіцерів, який планувався на посаду, не зміг за станом здоров'я. Тому отримав наказ. Зателефонував дружині і поїхав на дві години додому до Житомира. За цей час певний острах пройшов. Поставили завдання тож маю його виконати. Наростили засоби розвідки, відновили танкові екіпажі Коли стало легше і з'явилося усвідомлення, що ви на своєму місці? Наприкінці минулого року. Був проведений аналіз помилок. Наростили засоби розвідки, відновили танкові екіпажі, провели певні штурмові дії. Це був тривалий процес і колосальний темп. Підтвердіть чи спростуйте: Сирський ваш родич? (Саркастично) Звичайно. Кум, брат, сват хто там ще? Ааа, хрещений дружини. Тепер факти: жодних родинних зв'язків. Розповідаю як відбулося наше знайомство. Сирський був командувачем Сухопутних військ. Я служив у 68-й і був командиром батальйону, який здійснив наступ на Вугледарському напрямку. Там, де дві бригади нічого зробити не спромоглися, мій батальйон з третім механізованим президентської бригади - провели штурмові дії. Взяли Благодатне, 71 квадратний кілометр фронту, просунулися до Урожайного. Наші втрати були мінімальними. Натомість у ворога величезні. Успіх окрилив, бійці мотивовані. Хоча коли прийняв батальйон, ніхто нічого не хотів робити. Брав участь у першому штурмі. Бійці оцінили. На другий уже йшли вони. В моєму штабі не було жодного офіцера, усіх навчав з нуля. Згодом зайшли на Лиманський напрямок. Там теж "посипалися" підрозділи. Стабілізували обстановку. Операціями командував я уже мав успішний досвід. Керував, організовував пункти управління. На ці пункти завітав командувач Сухопутних військ. Один раз, потім ще. Що здивувало це був єдиний генерал, який приїхав до мене з блокнотом. Все, що я говорив потреби, плани він занотовував. Зазвичай, воно виконувалося. Не скажу, що все. Олександр Станіславович казав відверто: "Богдане, якби в мене було все, що я хочу, ми б уже виграли війну". Сирський приїжджав, вислуховував, вникав у план, структуру. Це допомогло спланувати і успішно виконати близько 20 штурмових дій. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Владна команда не навчилася державництву" - Климпуш-Цинцадзе про труднощі на шляху до ЄС та строки вступу Як будується ваше спілкування з Сирським? Головнокомандувачу завжди цікаво, що відбувається на полі бою. Якщо ти бачиш, що обстановка критична і не ухвалюються відповідні рішення, то маєш про це повідомити. Вчись та розвивайся. Це завжди актуально Що Богдан Шевчук 2025 року сказав би самому собі з 2015-го? Вчись та розвивайся. Це завжди актуально. І зрозумій: війна твоє життя. Іншого в тебе немає. Але і за десять років ти не зможеш зрозуміти як у 21-му столітті люди могли дійти до такого - перейти до дій на рівні приматів. Тільки високоорганізованих. Уже з 23 років тобі нецікаві сутички на вулиці, бійки. Доцільніше висловити свою думку іншому, аргументувати її, вказавши на те, що маєш якісь законні права. І світ ніяк не може вплинути на це. Він дозволяє панувати силі, владі та грошам. Цивільні запитують вас, коли закінчиться війна? Трапляється. Але я відповідаю жорстко. Бо це ідіотське запитання для військового, який 10 років в пеклі. І додатком: "Ну як там?". Хочеш подивитися іди, глянь. МОБІЛІЗАЦІЯ ТА ЛЮТЬ ДО ВОРОГА Чи варто знижувати мобілізаційний вік до 18? Якщо країна повністю не включиться у війну, то у нас не буде іншого виходу. Насправді - мають бути організовані збори цивільних чоловіків, введення їх в курс справи володіння зброєю, тактична медицина, інженерна підготовка. Вони мають цим жити. Війна стосується всіх. Ви віруюча людина. Коли востаннє були в церкві? У грудні. Попросив Бога, щоб війна закінчилася. І закінчилася правильно, аби український народ перестав страждати. Коли бачите як ворог вчиняє з нашими полоненими розстрілює безжально яка реакція? Лють. Чи хотів би вчинити так само? Я ж не мавпа. Такі відео вбивають у тебе розуміння людини. Це ж навіть не питання військової честі, а людяності. Людина без зброї, здалася в полон, вона тобі не загрожує. Яке ти маєш право так вчиняти? Фінансова складова тільки вона мотивує солдатів ворога йти на чужу землю Які висновки ви робите після спілкування з ворожими полоненими? Дуже прості. Всі прийшли за гроші. Фінансова складова тільки вона мотивує солдатів ворога йти на чужу землю і вбивати людей. Особливо небезпечна та людина, якій нічого втрачати. СИТУАЦІЯ З "ПТАШКОЮ" У липні парамедикиня на псевдо "Пташка" звинуватила вас у нелюдському ставленні до своїх підлеглих. Тоді ви не відреагували. Скажіть зараз чому виникла ця історія? Перше: сказати, що я зовсім не винен було б неправильно. Якщо така ситуація склалася отже, з мого боку були ухвалені неправильні рішення. Насамперед, недостатня комунікація. Нова людина в новому колективі, часткова недовіра, не заслужив авторитет, у інтернеті про мене мало все розумію. Зворотній бік тоді не знав до кінця своїх підлеглих. Позначилася і складна ситуація на полі бою. Іноді командирам підрозділів треба ухвалювати складні рішення. Доводилося тиснути. Це все розжарювало обстановку. Плюс за час служби мене представляють як вимогливого командира. Не заперечуватиму. Друге: є командир батальйону. Він може не до кінця зрозуміти складність завдання і потребу проявити себе не на 100, а на 150 відсотків. Але він або не змотивований, або не до кінця розуміє, що від нього хочуть. Брак комунікації. Цей комбат близько спілкується з "Пташкою", і вона викладає відповідний допис, який зумовлює вибух у медіапросторі. Відчули себе зрадженим? Ну, коли в телеграм-каналах пишуть, що "його треба розчленувати, дружину зробити повією, а дітей в рабство", я збрешу, якщо скажу про свою нормальну реакцію. Ти 10 років на війні. Жодного дня не дозволяв собі розслабитися. Намагаєшся виконувати свої обов'язки на максимумі. Неодноразово ризикував життям. Віддав здоров'я. І така "подяка" від народу, який ти захищав. Я б не хотів, щоб хтось пройшов через це. Довіру та авторитет треба заслужити Сирський вас одразу підтримав? Так я з ним і не спілкувався детально на цю тему. Головком вчинив як належить у таких випадках. Була призначена перевірка. Виявлено - жодних катастрофічних помилок з мого боку не було. Про претензії до мене треба було говорити не "Пташці". Але і я визнаю: довіру та авторитет треба заслужити. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Маємо переходити до загальної мобілізації" - що чекає Україну за каденції Трампа Близький до "Пташки" комбат ще в бригаді? Так. Він на посаді і керує одним з найрезультативніших підрозділів. Ситуація зробила вас сильнішим? Звичайно. Це досвід. Негативний. Але маєш зробити правильні висновки. Пару років тому можливо вчинив би по-іншому. Молодший був, гарячіший. Згодом хвилю підхопив Юрій Бутусов. Він некомпетентний у військовій справі. І зробив свої висновки на основі слів людей, які зі мною навіть не спілкувалися, не знали ситуації на полі бою. Не розумію, як можна оцінювати командира, який виконував свої обов'язки на різних напрямках. Судити військового можуть тільки професіонали цієї справи, а не цивільні. Влітку загинув начальник розвідки 59-ї бригади. Подейкували, через особистий конфлікт ви послали його на смерть. Як все було? Складна обстановка в Красногорівці. Було кілька командирів підрозділів, неспроможних керувати своїми підлеглими. Через це склалася ситуація, неприпустима в моїй кар'єрі - командир не знає, де знаходиться його особовий склад. Я дуже прискіпливо до цього ставлюся. На той період мали сорок військовослужбовців, яких можна було вважати зниклими. Вийшли на поле бою. Коли дісталися Красногорівки, з ними зник зв'язок. Перебували в якихось будівлях, не виконуючи жодного завдання. Процес керування був зупинений. Командири певних підрозділів не були спроможні вплинути на це. Дев'ятий та 108-й батальйон титанічними зусиллями ситуацію дещо виправили. Але лівий фланг "провисав" - там були слабші підрозділи. Критичний момент. Начальнику розвідки я поставив завдання: зібрати групу з розвідувальної роти. На той період особовий склад розвідувальної роти був розбитий. Тож він не спромігся це зробити і сам вирішив очолити цю групу. Перед виїздом я йому зателефонував. Він ставить мене до відома: "Кілька військовослужбовців відмовилися від виконання завдання, піду сам". Запитую: "Ти добре подумав? Можливо, "перенесемо" цю ситуацію?". Визнаю: категоричного рішення я не ухвалив. Віддав все на його розсуд, розуміючи, що я і сам брав у руки автомат, виконував завдання на полі бою. І можливо, цей мій досвід зіграв в даному випадку злий жарт. Я дозволив йому піти. Володя героїчно загинув на полі бою. ЗВІЛЬНЕННЯ ІЗ ЗСУ Що б ви хотіли вкласти у своїх дітей? Доброту, чесність та відповідальність за кожне своє рішення. Коли років за 30 вас діти запитають про 24 лютого 2022 року, якою буде відповідь? Що той день не був для мене несподіваним. Готувався до "повномасштабки". Аналізував політичні події, ситуацію на полі бою. Моя сім'я була споряджена, авто - запаковане та заправлене. Хоча дружина не хотіла вірити до останнього - особливості людської натури. Вважаю, віддав усе, що міг. Був воїном, тепер хочу бути батьком, чоловіком та сином Що ви найперше зробите після закінчення війни? Звільнюся із лав Збройних сил України. Вважаю, віддав усе, що міг. Був воїном, тепер хочу бути батьком, чоловіком та сином. Заборгував перед рідними. Я знайшов себе в армійському житті і не сумніваюсь реалізуюся і в цивільному. Але поки треба зробити все, щоб держава вистояла.

31 січня віряни вшановують день пам'яті святих дивотворників і безсрібників Кира та Івана. Кир і Іван були лікарями за професією, але вони не брали оплату за свої послуги. Вони зцілювали людей не лише від фізичних недуг, але й молилися за них, допомагаючи їм знайти віру та духовне здоров'я. У ті часи, коли медицина була далеко від того рівня, до якого ми звикли сьогодні, ці святі стали для багатьох надією і опорою. Святі Кир і Іван прославились тим, що зцілювали людей від різноманітних хвороб - від простих недуг до тяжких фізичних страждань. Їхні молитви були сильними, і багато людей переживали дива. Вони не приймали грошей за свої послуги, тому й отримали звання "безсрібники". Вони вважали, що медицина - це дар Божий, і що Бог не потребує винагороди за свої дари. У своєму житті Кир і Іван проявляли глибоке християнське милосердя. Вони багато працювали для добра ближніх, зокрема намагалися поширювати християнське навчання та допомагали тим, хто страждав від різних бід. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що святкуємо у лютому: календар державних свят на кожний день На іконах святі Кир і Іван часто зображуються як лікарі, що тримають в руках медичні інструменти або лікують хворих. Вони іноді зображені у супроводі ангелів, що підкреслює їхні святість і божественну допомогу. Їхні життя і приклад служіння є натхненням для багатьох християн, які прагнуть допомагати іншим не лише матеріально, але й духовно, безкорисливо та з любов'ю. Прикмети Відлига - буде дощове літо і поганий урожай картоплі. Дрова шиплять, погано горять - прийде потепління. На водоймах немає льоду - до ранньої весни. Що не можна робити Цей день вважається несприятливим для переїзду, тому що в нове житло ви заберете з собою негаразди, біди і проблеми зі здоров'ям. Також не слід розповідати про плани на майбутнє, свій дохід або підвищення по роботі - в вас почнеться "чорна смуга" в житті. В останній місяць зими буде кілька важливих церковних свят. В лютому українці відзначають Стрітення Господнє, яке належить до числа найбільших дванадесятих церковних свят. Також вшановують перше і друге віднайдення голови Івана Хрестителя.

Багато хто з нас чув, що для формування нової звички достатньо всього 21 дня. Однак, нове дослідження, проведене вченими Університету Південної Австралії, спростовує цей поширений міф.