Gazeta.ua

Часто можна почути: "Шо". Мовляв, це суржик, негарно, неправильно.
Насправді - ні. Уживання "шо" має глибоке лінгвістичне та діалектологічне підґрунтя стверджує на своїй сторінці в Іnstаgrаm тренер з ораторського мистецтва Ольга Мацьопа.
По-перше, "шо" - це не русизм
Слово "шо" не є запозиченням з російської мови, а є варіантом українського питального займенника "що", характерним для південно-західних та північних діалектів.
Воно історично зафіксоване в говорах Волині, Поділля, Закарпаття, Буковини, частини Полісся.
Класики фіксували "шо" в художній мові
У художній літературі "шо" вживали не лише задля стилізації під живу мову - воно трапляється у творах Івана Франка, Панаса Мирного, Ольги Кобилянської, навіть у Лесі Українки, коли передаються діалекти або усне мовлення персонажів.
Наприклад, у Франка:
"Та шо ти мені розказуєш?"
Це - не помилка. Це - жива мова українського народу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Це можна сказати лише українською: 10 слів, які неможливо перекласти російською
У нормах мовознавства - це розмовна, не літературна форма
"Шо" - не нормативна форма для офіційного або писемного мовлення, однак вона не є помилкою в усному спілкуванні, особливо в контексті розмовного або емоційного стилю.
"Це не суржик, а територіальний діалектизм, який допустимий у неформальному мовленні.

Слова, які ми використовуємо у розмові, можуть як підсилити авторитет, так і зруйнувати його.
Вульгаризми, росіянізми чи спотворені слова створюють враження недбалості та неповаги до співрозмовника. Якщо ви хочете звучати переконливо та викликати довіру, варто уникати цих мовних пасток.