Search trend "День праці"

У місті Броди на Львівщині 1 травня 1943-го нацисти знищили 9 тис євреїв у гетто. В роки німецької окупації на території Львівщини нацисти утворили гетто, табори примусової праці, тюрми. Об'єктом терору й геноциду стала чисельна єврейська громада Галичини. 1 липня 1941-го німецька армія увійшла в місто Броди на Львівщині. Населення міста становило 22 тис. осіб, половина з яких були євреї. Решта українці та поляки. У Бродах створили перший юденрат. "Єврейська рада" - колаборатський орган самоуправління у єврейських гетто під час нацистської окупації. До повноважень юденрату входило забезпечення господарського життя і порядку в гетто. Перша депортація єврейського населення з Бродів до Белжеця відбулася 19 вересня 1942 року. Багато євреїв вбили у їхніх домівках або на вулицях. Від 2 до 4,5 тис. осіб зібрали на ринковій площі у центрі міста та примусово вивезли до "табору смерті". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відкрили концентраційний табір, де проводили експерименти над людьми 1942-го гетто в Бродах обгородили колючим дротом. Будь-які контакти місцевих мешканців з євреями у гетто були категорично заборонені. Денна норма хліба становила 80 гр, поширилася епідемія тифу. Взимку від голоду та хвороб у гетто померло близько 1,5 тис. осіб. Акція з остаточної ліквідації гетто розпочалася 1 травня 1943-го. Члени підпільної групи відкрили вогонь по охороні. У відповідь німецька охорона розпочала масовий обстріл всього гетто. Багатьох євреїв спалили живцем, інші були розстріляні на вулиці чи в лісі поблизу містечка. З 10 тис. єврейського населення Бродів вижили 88 осіб. Війська Третьої армії США 11 квітня 1945 року звільнили в'язнів нацистського табору Бухенвальд біля Веймара. Відтоді відзначають Міжнародний день звільнення в'язнів фашистських концтаборів.

В турецькому Стамбулі у четвер затримали понад 400 осіб, які намагалися пройти до знаменитої площі Таксім, щоб відзначити Міжнародний день праці, незважаючи на заборону уряду на проведення зібрань у цьому районі.

Четвертий рік поспіль через повномасштабне вторгнення російського агресора в Україні немає звичних травневих довгих вихідних. Утім, 1 травня залишається в календарі як День праці. NV розповідає, як з’явилося це свято і чи зможуть українці його відзначати після війни.

1 травня у багатьох країнах світу відзначають Міжнародний день праці. Попри стереотипи, це свято не було створене в СРСР й не має радянського походження. Повний текст новини

Сьогодні, 1 травня, День весни і праці. Віряни вшановують пам’ять святого пророка Єремії. До Нового року залишилося 24 дні.

1 травня - свято трудящих, відоме більше як Міжнародний день праці, відзначають у багатьох країнах світу.

Цього дня українці вітають одне одного із Днем праці

Сьогоднішній день має кілька важливих звичаїв для православних і всіх українців.

У будівлі колишнього Київського арсеналу вперше відбулися театралізовані екскурсії, присвячені історії цього військового об'єкта у ХVІІІ-ХІХ століттях. Захід організувало творче об'єднання "Ніч в Університеті". Під час екскурсії глядачі побували у відтворених локаціях того часу: майстернях, навчальній кімнаті, інспекційному кабінеті, квартирі кантоністів. Ці кабінети були відтворені на основі архівних документів, зокрема справ Київського арсеналу 1830-1860 років, які раніше не публікувались. Під час екскурсії розповідали про внутрішній розпорядок, який тоді панував. Також про повсякденне життя майстрів і солдат, а ще були озвучені маловідомі факти про викрадені речі чи спроби саботажу. Кореспондентки Gаzеtа.uа побували на екскурсії, а також поспілкувалися з організаторами й сценаристами проєкту. МОНАСТИР Масивну будівлю Київського Арсеналу видно здалеку. Товсті жовтуваті стіни, аркові вікна. Попри те, що на вулиці ще світло - у середині вже напівтемрява. Перед входом чекає чоловік у темно-зеленому мундирі з золотими ґудзиками і червоною стрічкою на кашкеті. Це не гід, а справжній майстровий Київського Арсеналу. - А хто мені повідає, що ж було на місці Неодмінного Арсеналу раніше?, - запитує у слухачів екскурсовод Владислав Гріщенко. Він тримає в руці металевий ліхтар із теплим вогником. З початку ХVІІ століття на місці Арсеналу стояла одна з найбільших обителів у Києві - Вознесенський жіночий монастир. Його збудувала Марія Магдалина (Мазепина) - мати гетьмана Івана Мазепи, яка була ігуменею монастиря у 1688-1707 роках. У 1701-1705-х коштом Марії Магдалини на місці дерев'яної Вознесенської церкви зводять монументальний кам'яний п'ятибанний собор із трьома престолами та дзвіницею, а також окрему церкву Покрови Богородиці. У 1706 році цар Петро І наказує спорудити у Києві величну фортецю. Тому вже після смерті Марії Магдалини, поразки гетьмана Івана Мазепи та епідемії в 1710-1711 роках, черниць Вознесенського жіночого монастиря переводять до Флорівського монастиря на Подолі. - Монастир пустує, а Вознесенський собор слугує парафіяльною церквою для жителів Печерська та солдатів на службі, - продовжує гід. - У 1750 році імператриця Єлизавета видає указ про спорудження на цьому місці великого артилерійського магазину. Спочатку планували будувати дерев'яні приміщення в яких би зберігали всю артилерію, що знаходиться на Печерську. Проте дерево легко спалахує і вже в 1783 році починається історія кам'яного Київського арсеналу. Будівлю, відому сьогодні як Київський Арсенал, зведено на початку ХІХ століття як Неодмінний арсенал - центральне військове підприємство у Києві. Назва "неодмінний" підкреслювала його особливий статус: арсенал мав постійно підтримувати боєздатність гарнізону, забезпечуючи ремонт, виготовлення та зберігання озброєння. Це була одна з ключових ланок у військовій інфраструктурі Київської фортеці. Київський Арсенал - це великий кам'яний комплекс у формі замкнутого прямокутника з внутрішнім двором. Спроєктований у стилі класицизму. Фасади симетричні, із рядами аркових вікон. Всередині - зали з високими стелями, цегляними колонами та широкими проходами, що створювали простір для переміщення військової техніки та зберігання боєприпасів. Внутрішній двір слугував робочою зоною, відкритим майданчиком для навчання, ремонту й маневрування. БЕЗКОШТОВНІ ЕКСКУРСІЇ Організаційною частиною "Ночі у Київському Арсеналі" опікується менеджерка з партнерств і комунікацій творчого об'єднання "Ніч в Університеті" Олександра Іванова. Вона зустрічає біля реєстраційного столу, координує акторів і паралельно слідкує, чи встигла кожна група на свою локацію, а також готується до ролі черниці в одній зі сцен. Попри метушню, знаходить кілька хвилин, щоб розповісти про історію об'єднання і саму подію. - Цього разу я курую все, що тут відбувається, бо наш керівник служить - його викликали на завдання, - пояснює вона. - Нашому об'єднанню вже майже дев'ять років. Ми починали з нічних екскурсій у Червоному корпусі КНУ, а з часом зрозуміли, що Київ - це суцільна історія. Так з'явилися проєкти в Софії Київській, у Національному художньому музеї, в Лаврі, у музеї Другої світової. Арсенал був нашою давньою мрією. Ми почали з ними перемовини ще в 2019-му, але ковід, війна - все переносилося. І ось нарешті! Арсенал для глядачів знайомий переважно як мистецький простір, але його історія набагато глибша - саме тому команда хотіла повернути цю пам'ять місту. - Його збудували ще в 1803 році як військовий об'єкт, який довго залишався засекреченим. Про нього мало говорили, мало досліджували. І от тепер ми можемо показати іншу сторону цієї будівлі. Це дуже цінно - витягнути з тіні речі, які приховувалися роками. Суть проєктів - не просто переказати історію, а зробити її відчутною. Театралізовані екскурсії - це поєднання факту і гри, дослідження і театру. Розшифровували справи ХІХ століття, пов'язані з цією будівлею - У нас завжди є екскурсовод, який водить глядачів маршрутом. Але це не звичайний гід - він частина вистави. У Лаврі це був монах, в університеті - студент, тут - військовий з Арсеналу. По ходу маршруту глядачі потрапляють у мінісцени, де одна за одною оживають події. Глядачі не залишаються осторонь - на кожній локації їм пропонують взаємодію. Хтось виходить у ролі вартового, хтось пробує заряджати рушницю, хтось тримає плакат на протесті. Команда працює на ентузіазмі, але дуже серйозно ставиться до джерел. Над сценарієм працюють історики, багато хто з яких - випускники чи студенти історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка. - До Арсеналу ми готувалися серйозно. Частина нашої команди працювала в архівах - розшифровували справи ХІХ століття, пов'язані з цією будівлею. Ми натрапили, наприклад, на запис, що в 1814 році на території Арсеналу забився сортир, - посміхається Олександра. - І ми це розповідаємо! Це дрібниця, але жива. Так само - історія про вкрадену шубу і за скільки її продали. Такі деталі не менш важливі, ніж великі дати. Підготовка до таких екскурсій триває місяцями. Перший етап - архіви, концепт, тексти. Потім - репетиції, логістика, костюми, реєстрації. У підготовці беруть участь понад 80 людей. Усе тримається переважно на волонтерських засадах. - Ми робимо це не щовихідних. Це не комерційний проєкт. Це наша подяка Києву. Це місто нас виростило, і ми хочемо щось повернути йому у відповідь, - додає Олександра. Екскурсії проводять безкоштовно. Відвідувачам треба заплатити лише за вхідний квиток до Мистецького арсеналу. Олександр Грабар - один із найдосвідченіших учасників "Ночі в Університеті". До творчого об'єднання він долучився ще у 2016 році, коли проєкт тільки починався. За вісім років встиг зіграти десятки ролей, написати сценарії для власної локації й навіть порахував: ця екскурсія - вже сорок восьма в його досвіді. - Сценарії ми зазвичай пишемо після того, як керівник об'єднання - Олексій Руденко - визначить епоху. Цього разу це ХІХ століття, Арсенал у 1860-х. У нас, наприклад, локація присвячена муштрі, щорічним звітам і приїзду інспекції. Ми показуємо, як солдат "чіхвостили" перед керівництвом, як усе відбувалося у звітних документах, - розповідає Грабар перед початком екскурсії. Стоїть у зеленому мундирі, у руці тримає сиву штучну бороду. Сценарій писали на основі архівних матеріалів. До підготовки долучилися учасники, які працювали з архівами Арсеналу. Справи розшифровували, а далі - справа за творчістю: вигадати сюжет, підібрати героїв. Гумор - обов'язковий елемент, каже Олександр. Без нього - це лише сухий фактаж, який складно дивитися. Сценарії він зазвичай пише разом із колегою, підбираючи персонажів не лише за історичними характеристиками, а й за типажем тих, хто їх гратиме. Сам Грабар - випускник історичного факультету КНУ ім. Шевченка. Магістратуру закінчив у 2020 році, але досі залишається частиною команди. - Головне - це зв'язок з аудиторією, - каже Грабар. - У нас завжди є інтерактив. Наприклад, зараз хлопці попереджають: "Скоро прийде генерал, відповідайте "так точно"". І от учора дві дівчини настільки вжилися в роль, що відповідали мені "так точно" на кожну репліку. ЧЕРНИЦІ ТА МАЙСТЕРНЯ ЗІ ЗБРОЄЮ Владислав Гріщенко проводить всередину. У приміщенні прохолодно, чути відлуння кроків від високих стель. Цегляні стіни й бетонна підлога віддають холодом. Світла небагато: лише ліхтар у руках провідника і кілька ламп. Раптом зі скрипом відчиняються ворота до внутрішнього двору. Сполохані черниці у довгих рясах проводять відвідувачів до двору і роздають у руки плакати з написами: "Руки геть від святині!", "Мазепа не дозволив би!". - Собор весь час стояв, його ще Марія Магдалина побудувала. А вони взяти і знести його хочуть! Забудувати його тим своїм арсеналом, поставити гармати, рушниці, все на світі, - звертається роздратовано ігуменя Марфа до відвідувачів, - Наші сестри тут камінь за каменем возносили, монастир зводили, будували. Тут їхні могили! Ви хоч могили ті залиште! Перша сцена театралізованої екскурсії розгортається на внутрішньому дворі Арсеналу. Тут посеред сухої трави монахині застерігають військових від будівництва військового обʼєкту на території монастиря. Ігуменя Марфа заявляє, що Флорівський монастир відмовляється постачати цеглу на спорудження Арсеналу. Тоді ж військове керівництво знаходить нового постачальника і демонструє проєкт масштабного будівництва. Зараз у її стінах є цегла, яку замовляла ще Марія Магдалина Будівництво, розпочате військовим інженером Карлом де Шардоном, було завершено лише у 1801 році київським купцем Михайлом Григоренком. Будівлю Арсеналу звели з жовтої київської цегли без застосування зовнішнього тинькування. Завдяки особливим властивостям місцевої глини цегла набувала характерного жовто-бурштинового відтінку, за що сучасники називали Арсенал "порцеляновим". - Вознесенський жіночий монастир повністю розібрали з фундаментом. Проте цеглу зберегли й використали для побудови Арсеналу, - додає Владислав показуючи на стіни. - Тож навіть зараз у її стінах є цегла, яку замовляла ще Марія Магдалина-Мазепина. Приміщення Арсеналу поділялися за функціональним призначенням: майстерні для ремонту гармат і виготовлення деталей, складські зони, допоміжні підсобки, оглядові зали, кабінети керівництва. Частина залів мала виключно адміністративне призначення - тут готували звіти, проводили інспекції й вели документацію. За планом в лівому крилі Арсеналу був спроєктований великий збройний зал, який вміщував близько 52,8 тис. піхотних і 13 тис. кавалерійських рушниць. Більше 11 тис. пістолів та 50 тис. шабель і палашів. Піднімаємося сходами і проходимо до колишнього складу, де зберігали близько 25 тис. рушниць. - Тут проходив їх огляд і ремонт. Станом на липень 1811 року повідомляється, що Наполеон незабаром може вторгнутися в кордони імперії і навіть піти на Київ. Тоді ж стається велика пожежа на Подолі, коли згорає майже вся нижня частина міста, - розповідає гід. - Ходять чутки, що за підпалом стоять французькі шпигуни. На Київщині ж готується ополчення і створюються козацькі полки. Та Арсенал продовжує нарощувати темпи виробництва і ремонту. Лише за 1812 рік в ньому виготовили 134 гармати, а за часи війни з Наполеоном: 434 гармати, 40 тис. рушниць і пістолів, 35 тис. пік та шабель. Поставляють запчастини, ремонтують пошкоджені артилерії. - Людей бракує, тому на допомогу Київський магістрат відсилає 15 ковалів та 35 молотобійців. А все це відбувається тут, на другому поверсі у майстерні. Як же саме це виглядало, ми з вами зараз і дізнаємось на інспекції ремонтної майстерні Арсеналу 1811 року, - говорить гід. У майстерні темно і немає вікон. Посеред зали - робочий стіл з різними інструментами. Відвідувачам показують і розповідають про зброю, пропонують зарядити рушницю та гармату. Після короткої театральної сцени переходимо до наступної зали - у трактир. Відвідувачі сідають за столами на деревʼяних лавах. Їх пригощають закусками та напоями. У невимушеній атмосфері актори зачитують рапорти про пияцтво, крадіжки, а також про самовільне відлучення з казарми майстерного арсенальної команди Івана Задніпряного, виробництво ним у казенній майстерні виробів для приватного продажу та викрадення чорної баранячої шуби у капітана. Після сцени у трактирі група переходить до квартири кантоністів - сини військових, яких у Російській імперії з раннього віку віддавали на військову підготовку. У кімнаті відтворено побут: дерев'яний стіл, скромні особисті речі. Троє жінок та троє чоловіків випивають і обговорюють план крадіжки ящиків зі штиками. За архівною справою 1840-х років, військові майстри організували винесення складського озброєння, переодягнувши своїх дружин в арсенальну форму. Вони намагалися винести штики під верхнім одягом, і саме цей епізод розігрується акторами. За майстрами був суворий нагляд. Найчастішим порушенням було недотримання уніформи. - А от перелік покарань був різноманітним і куди суворішим для нижніх чинів. Це були і розжалування, і побиття лозинами, і шпіцрутенами - довгими дротами, а також арешти, - пояснює екскурсовод Владислав. - Щодо офіцерів також були доволі серйозні покарання - догани, позачергові наряди, звільнення з посади чи переведення. Далі екскурсанти потрапляють до Музею арсеналу. У 1841 році при Київському арсеналі створили внутрішній музеум - невелику експозицію зразків озброєння, військового спорядження та технічних розробок, які зберігалися або виготовлялися на території комплексу. Цей музей не мав публічного статусу і призначався переважно для навчальних або службових потреб. Інформація про його існування міститься лише в окремих архівних справах і до сьогодні не фігурує у відкритих наукових дослідженнях. Тут демонструють, як відбувалось навчання з різних дисциплін та різні зразки озброєння. Також у документах розкривається внутрішня структура підготовки працівників. Діти могли долучатися до навчання з трьох-чотирьох років, а з 12-13 - працювати разом із майстрами. Усі працівники, навіть цивільні інженери й архітектори, формально вважалися частиною військової структури. Жили вони не на території арсеналу, приміщення комплексу використовувалися виключно як виробничі. Завершується маршрут у кімнаті, де актори розігрують сцену перевірки та зачитування звіту порушень. Його складено на основі реальних архівних документів. У сцені демонструється, як проходила муштра, які порушення виявлялися під час інспекцій і як формувалась офіційна звітність про діяльність арсеналу. Робочий день майстрових арсеналу спочатку тривав 8 годин - з 6:30 до 17:30 з годинною перервою на обід. Однак у 1850-х роках тривалість зміни зросла до 12,5 годин: з 5:00 ранку до 11:00 і після перерви з 13:30 до 20:00. До роботи нерідко залучали учнів, хоч адміністрація формально намагалась їх обмежити. За архівними даними, умови праці були важкими, особливо на допоміжних роботах. Наприклад, частина робітників працювала просто неба в будь-яку погоду, а лісозаготівля традиційно проводилася взимку. Як наслідок, у 1809 році від хвороб померло 5 робітників, у січні 1813-го захворіло 28 осіб, а у 1833 році - 20 майстрових загинули від туберкульозу, лихоманки та запалень. До 1853 року хвороба не була підставою для звільнення від роботи. Оплата праці здійснювалася грошима і продуктами. Нижні чини і кантоністи отримували борошно і крупу. А грошима - 5 коп. на день, тобто до одного карбованця 30 коп. на місяць. Відпустки та премії робітникам видавали, але за особистим розпорядженням імператора. ПРИВИД АРСЕНАЛУ - До початку розкопок у 2005 році ходили чутки, що на території арсеналу могла бути похована мати Івана Мазепи - Марія Магдалина, - розповідає Владислав Гріщенко після екскурсії. - Говорили, що її могилу замурували під час будівництва, і що її привид досі нібито ходить цими стінами. Але жодних слідів так і не виявили. Місце поховання досі офіційно не встановлено. На території арсеналу зберігся колодязь, який пов'язують з монастирською забудовою ще до зведення військового комплексу. Він залишався в користуванні ще понад сто років після передачі арсеналу артилерійському відомству. Інші архівні документи свідчать, що в стінах арсеналу були поширені побоювання щодо масонського впливу. В одному з наказів 1838 року зазначалося: кожен офіцер, який вступає на службу до арсеналу, мав надати підтвердження, що не є членом масонської ложі. Є в архівах і курйозні історії. У 1839 році троє майстрів викрали килим у командира арсеналу полковника Даронова й намагались продати його на Лавській вулиці. В іншій історії йдеться про вже згадану спробу викрасти зі складу штики. - Ми нічого не вигадуємо. Ці речі зафіксовані в офіційних справах. Більшість із них досі ніде не публікувались. Наукове середовище майже не торкалося теми внутрішнього життя старого Київського арсеналу. Через його військовий статус доступ до джерел був обмеженим. Тому тут ми фактично вперше відкрили ці матеріали широкій публіці, - говорить наостанок Владислав.

Всесвітній день паролів та свято весни та праці: що ще відзначають 1 травня1 травня відзначають Всесвітній день паролів, День директора школи та інші події. Це привід звернути увагу на важливі аспекти безпеки, освіти та праці.

1 травня українці відзначають День праці, але він не має нічого спільного з радянським "Днем весни"

1 травня — традиційно День праці в Україні. Протягом десятиліть це був державний вихідний у багатьох країнах, зокрема й в Україні. Проте, у зв’язку з нападом росії на Україну та воєнним станом, щороку виникає питання: чи буде 1 травня 2025 вихідним в Україні.

Це так зване перемир'я дуже важливе для Путіна і путінської Росії. Якщо Зеленський приєднається до "перемир'я" Путіна, він забезпечить Путіну комфортне святкування його шизоїдного свята перемоги одного людоїда над іншим. Путін дуже боїться бути обіс*аним на трибуні мавзолею, коли в Москву прилетять українські дрони. Путін боїться виглядати слабким, коли не зможе захистити своє населення і своїх гостей від української відплати. Для Путіна неприйнятні ризики зіпсувати головне свято десятиріччя в росії. Тому для чого це перемир'я йому, я розумію. Читайте також: Лавров реагує на непослух ТрампаАле я не розумію, для чого "перемир'я" на 8-11 травня Україні? Чим ці три дні відрізняються від вже кількох тисяч днів, коли Росія атакує Україну на українській землі? Чому президент України має робити подарунок кінченому маніяку, який хоче всіх нас вбити?Зараз Путін із Трампом заганяють президента Зеленського у хибну дилему вибору миру чи війни на ці три дні. Ця дилема хибна, бо триденне перемир'я – це взагалі не про мир. Перемир'я не наближає нас до миру ні на крок і не відповідає інтересам України. Я думаю, президент Зеленський зобов'язаний продемонструвати суб'єктність і відмовитися грати в гру Путіна, незважаючи на те, що Трампушка буде скаженіти. Міністерство закордонних справ України має випустити стейтмент, що Україна не буде маріонеткою Кремля і приєднуватися до путінських симуляцій миру на 9 травня, день народження Путіна, Кабаєвої чи ще якісь, дорогі Путіну, дати. Маємо заявити, що Україна готова до повного припинення вогню без будь-яких умов, як пропонував президент США, до кінця проведення перемовин про тривалий мир. Така заява покаже нашу вірність мирному урегулюванню і тверду позицію з відстоювання свого суверенітету. Читайте також: Ми довели собі та світу, що ми сильні. Настав час довести, що ми також розумніЗвертаю увагу, що сама заява Путіна про "перемир'я" є глибоко знецінюючою і ганебною стосовно України. Путін оголосив перемир'я сам, без узгодження з українською стороною, показуючи, що Україна – не рівня Росії, щоб з нею про щось домовлятися. Так поводили себе конкістадори по відношенню до тубільців. І саме так Путін зараз принижує Зеленського оголошеним одноосібно "перемир'ям". Завдяки Трампу зараз склалася абсолютно дебільна ситуація, коли Путін, який не перемагає у війні, виглядає абсолютним переможцем. Сполучені Штати плазують перед ним і виконують всі забаганки. Воєнний злочинець Путін, табуйований і забутий за Байдена, з Трампом тріумфально повертається у світову політику. Україна не повинна йти в фарватері Путіна і зміцнювати його владу та авторитет у світі. Треба запхати те перемир'я Путіну в саме горло і там підірвати. Україна має всі спроможності демонструвати світу свою силу і зіпсувати Путіну найголовніший за 10 років день фетиша на чужу перемогу. Тільки від президента Зеленського зараз залежить, чи буде 9 травня 2025 року днем тріумфу Путіна, чи буде днем його всесвітньої ганьби під телекамерами всього світу. ДжерелоПро автора: Сергій Марченко, експерт ринку праці, блогер.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

В Україні вже кілька років триває дискусія, чи варто святкувати 1 травня. LІGА.nеt розібралася, що це за свято насправді

День працівників швидкої допомоги та Всесвітній день охорони праці: що ще відзначають 28 квітня28 квітня відзначають День працівників швидкої допомоги та Всесвітній день охорони праці. Також згадують мучеників Максима, Дади, Квінтиліяна та вшановують Анастасію, Андрія, Віктора.

У найважчі робочі дні рятують не тільки кава й бажання все кинути. Є прості звички, які реально допомагають триматися на плаву. Одне з них - "правило трьох годин", коли треба сфокусуватись на найважливішому. У чому суть "правила трьох годин", щоб не вигоріти і бути продуктивним. Замість того щоб намагатися встигнути все, варто свідомо захистити хоча б кілька годин, коли ви максимально зібрані. Це може бути ранок, день або вечір - неважливо. Не чекайте ідеальної тиші або порожньої поштової скриньки. Просто зробіть ці години своїм пріоритетом. Решта дня може бути хаотичною - це нормально. Головне - ви зробили головне. Основна проблема - не брак часу, а зайві очікування від себе. На перший погляд, декілька годин фокусованої роботи здаються недостатніми. Але саме ці години і є вашим головним ресурсом. Усе інше - шлях до вигоряння. Чому варто спробувати працювати три години Сучасна культура продуктивності часто змушує нас почуватися винними, якщо ми не зайняті щохвилини. Навіть коли вже втомлені, ми намагаємось "дотиснути ще трохи". Це пастка. І вихід із неї - не в тому, щоб все встигати, а в тому, щоб вміти зупинитися. Ваша сила - у здатності сказати: "Цього досить". Навіть якщо не все зроблено, навіть якщо ще є справи. Дати собі перепочити - це не слабкість, а навичка, яка реально зберігає психіку. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шість звичок, які навчать бути впевненішим у собі Три звички, які справді допомагають Одне важливе завдання на день Замість нескінченного списку - один чіткий пріоритет. Те, що справді зрушить справи з місця. Якщо в день усе йде шкереберть, одне завершене завдання може стати емоційним рятувальним колом. Техніка "20% енергії" Плануйте день так, ніби у вас є лише 20% ресурсу. Це змінює мислення: ви починаєте обирати не "що ще можна встигнути", а що дійсно важливо. Це не про те, щоб робити менше " це про усвідомленість у кожній дії. Свідома неефективність Дозвольте собі нічого не оптимізувати. Година без користі - це не марно, це відновлення. Не навчання, а серіал. Не планування, а безцільна прогулянка. Це те, що повертає до життя. Не все має бути продуктивним. Не все має бути завершеним. Але якщо ви навчитесь берегти ті кілька годин фокусованої праці - цього вже буде більш ніж достатньо. А решту часу можна просто прожити. Іноді ми застрягаємо на одному місці, хоча дуже хочемо просунутися кар'єрними сходами й стати успішними. Але не потрібно одразу планувати зліт кар'єрними сходами, інакше ви психологічно зірветесь і загрузнете у звичному становищі ще більше. Важливо по черзі визначити кожну сходинку. Не думайте, що це дуже маленькі для вас завдання. Головне - не те, наскільки велика підціль, а як багато часу на день ви приділяєте її досягненню і що заради цього обираєте. Наприклад, можна почитати корисну літературу, а можна цілий вечір просидіти у нічному клубі.

У травні на українців чекає багато свят. Крім загальнодержавних вихідних, у травні відзначають безліч професійних дат, пам'ятних подій і міжнародних свят. Щоб не пропустити жодної важливої дати, тримайте під рукою зручний календар свят на кожен день місяця. Державні та професійні свята у травні 1 травня - День (міжнародний) праці 3 травня - День (всесвітній) свободи преси, День міста Львів, День кондитера 4 травня - День пожежників 5. травня - День (міжнародний) акушерки, День (міжнародний) боротьби за права людей з інвалідністю 7 травня - День радіо, День міста Івано-Франківськ 8 травня - Дні пам'яті та примирення, присвячені пам'яті жертв Другої світової війни 9 травня - День Європи 11 травня - День матері ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Надійний тил кожного з нас": зворушливі цитати до Дня матері, які доводять до сліз 12 травня - День (всесвітній) медичних сестер 15 травня - День вишиванки, День (міжнародний) сімей 17 травня - День науки, День пульмонолога, День (всесвітній) телекомунікацій та інформаційного суспільства 18 травня - День боротьби за права кримськотатарського народу, День пам'яті жертв політичних репресій 20 травня - День банківських працівників, День (всесвітній) метролога, День (всесвітній) травматолога 21 травня - День (всесвітній) культурного розмаїття в ім'я діалогу та розвитку 22 травня - День (міжнародний) біологічного різноманіття 23 травня День Героїв, День морської піхоти України 24 травня - День слов'янської писемності та культури 25 травня - День (міжнародний) зниклих безвісти дітей, День філолога, День хіміка, День міста Київ 25-31 травня - Тиждень солідарності з народами несамоврядних територій 29 травня - День (міжнародний) миротворців Організації Об'єднаних Націй 30 травня - День (всесвітній) боротьби проти астми та алергії 31 травня - День (всесвітній) без тютюну, День працівників видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження. Вихідні та робочі дні в травні Оскільки воєнний стан продовжили до 6 серпня. Вихідні у травні охоплять лише суботи та неділі. Загалом відпочиватимемо дев'ять днів, а 22 - працюватимемо. Таким чином травневі свята в Україні й цього року пройдуть без додаткових вихідних днів. У травні городники та дачники активно беруться до садового-городніх робіт. Цей місяць вважається одним із найсприятливіших для висаджування більшості овочевих культур, зелені та квітів. Щоб не проґавити найкращі дні для посіву, варто орієнтуватися на місячний посівний календар, щоб рослини краще приживаються, швидше ростуть і дають щедрий урожай.