Search trend "День Збройних Сил України 2023"

Sign up, for leave a comments and likes
Gazeta.ua on gazeta.ua
Дрони для фронту: на забігу МНР Run4Vісtоry в Тернополі зібрали майже 900 тис. для військових
У Тернополі відбувся благодійний півмарафон МНР Run4Vісtоry. Забіг об'єднав понад 1100 учасників з різних куточків України. Зокрема, військових, ветеранів, людей з інвалідністю, дітей, професійних спортсменів. Цьогорічний захід було присвячено 44-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола. Усі зібрані кошти - а це 889 366 гривень - організатори спрямували на закупівлю дронів для цієї тернопільської бригади, яка боронить Україну на передовій. Учасники долали дистанції 21, 10, 5, 2 км та 500 і 100 м. Ветерани та пацієнти реабілітаційного центру Unbrоkеn Ukrаіnе взяли участь у забігу "Люди Титани". Як пройшов забіг МНР Run fоr Vісtоry в Тернополі, читайте у репортажі Gаzеtа.uа. ПОВІРИТИ В СЕБЕ З самого ранку в центрі Тернополя панує особлива атмосфера. Театральний майдан поступово оживає - ще до 8-ї сходяться перші учасники забігу. Вони несуть із собою рюкзаки, пакети, каву в термочашках, дітей на плечах. У когось на грудях уже закріплений номер. На площі розгортається стартове містечко. Встановлюють ятки з водою, їжею, спортивними товарами. Лунає музика, волонтери носять коробки, звучать перші оголошення зі сцени. Біля кожного стенду збираються невеликі групки - бігуни обіймаються, розминають ноги. - Тернопіль для нас - особливе місто, - говорить Віктор Корягін, директор групи підприємств Західного Хабу МХП. - Саме тут ми розпочали серію забігів МНР Run4Vісtоry. Ще у 2023 році це був перший "Файнозабіг", минулого року зібрали трохи більше 500 учасників. А сьогодні братимуть участь - понад тисяча. І це дуже надихає, бо видно, як розвивається культура спорту й благодійності. Забіг - це не лише про спорт, а насамперед про благодійність і згуртованість, наголошує Віктор Корягін. Працівники компанії приїздять із різних регіонів, зустрічаються, спілкуються, бігають разом. Усе це - задля спільної мети: зібрати кошти на підтримку Збройних Сил. - Кожен наш крок - це донат на армію, - пояснює Корягін. - Цього разу ми збираємо кошти для 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. Після забігу озвучимо загальну суму й передамо кошти представникам бригади. Також проведемо благодійний аукціон - він допоможе зібрати ще більше. Серед учасників - не лише аматори й досвідчені бігуни, а й ветерани. У межах програми "МХП Поруч" компанія підтримує реабілітацію й реінтеграцію військових та ветеранів, зокрема через участь у спортивних заходах. - Для когось це відкриття, хтось починає бігати вперше, а для когось це вже традиція, - зазначає Віктор Корягін. - Ми залучаємо до участі ветеранів. Людей, які пройшли війну, які втратили кінцівки, які зараз проходять реабілітацію. Ми працюємо з ними давно, зокрема під час Ігор Нескорених. І такі забіги дають ветеранам можливість знову повірити в себе. Це дуже важливо. На вході до стартового коридору ще порожньо. Лише організатори завершують останні приготування - розкладають фінішні стрічки, дають вказівки волонтерам і перевіряють готовність траси. Олександр Пахолюк, директор Благодійного фонду "МХП-Громаді", під час забігу виходить на дистанцію 5 км. Каже, бігтиме попри травму разом із двома синами. - Це вже не просто забіг - а момент, коли вся родина долучається до спільної справи. Разом ми справді сила. Серія забігів МНР Run4Vісtоry щороку набуває дедалі більшого масштабу. Перший забіг відбувся восени 2023 року. Ми тоді бігли навколо Ставу, - згадує Олександр Пахолюк. - Людей прийшло небагато, можливо ще не всі тоді розуміли, що через біг можна підтримувати військових. Зараз усе змінилося. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання. І треба розвивати цю ідею, бо в ній є велика сила. У 2024 році ініціатори створили повноцінну серію: спершу запланували чотири міста, але додали п'ятий забіг, адже охочих долучитися виявилося більше, ніж очікували. - У нас дуже проста логіка: там, де проходить забіг, збираємо кошти для тієї бригади, яка формувалася в цьому регіоні. Людям важливо розуміти, кому вони допомагають, - розповідає Пахолюк. - Коли військова частина з рідного міста чи області - це додає мотивації. Люди долучаються охочіше, бо знають, що їхній внесок піде туди, де служать знайомі чи земляки. Звичайно, ми хочемо допомогти всім, але мусимо фокусуватись. Тому щоразу спільно з місцевою владою та партнерами обираємо підрозділ, який має безпосередній зв'язок із регіоном. Це справді працює - і як модель допомоги, і як приклад взаємної відповідальності. Забіг у Тернополі - третій у сезоні. Попереду ще Луцьк і Вінниця. - Якщо на першому нашому забігу було близько 300 учасників, то сьогодні - більше 1000 офлайн і ще близько 200 онлайн. На дистанцію "Люди-Титани" виходять 30 ветеранів. Долучається спільнота Unbrоkеn. І це теж надзвичайно важливо - ми не просто бігаємо, ми гуртуємо навколо себе людей, які готові допомагати. Показуємо, що можемо подолати будь-які перешкоди - і під час бігу, і в житті, якщо тримаємося разом, - додав Олександр Пахолюк. ПЕРШІ СТАРТИ Близько 8:30 на головній сцені розпочинається офіційне відкриття забігу. Після цього стартує розминка для бігунів на найдовші дистанції - 21 і 10 км. Тренерка зі сцени задає ритм. У натовпі здіймаються руки, учасники нахиляються, стрибають, розігрівають м'язи. Керівниця групи соціального розвитку фонду "МХП-Громаді" Уляна Баранова жартома називає себе амбасадоркою дистанції у 2 км. - Наш забіг - це велике благодійне свято. Ми всі тут, щоб допомогти. І навіть ті, хто не біжить - бо не може, чи просто не готовий - можуть долучитися до головної мети, - говорить Уляна Баранова. - Можна задонатити просто на місці чи взяти участь у благодійній лотереї. Усі зібрані кошти підуть на допомогу військовим. Найважливіше - пам'ятати, чому ми це робимо. Ми біжимо за тих, хто бореться. Біжимо в пам'ять про тих, кого вже немає поруч із нами. Це не просто напис на футболках - а наш особистий сенс, обов'язок, подяка. Дуже хочеться, щоб сьогоднішні результати дозволили нам повністю закрити запит від військових. Перші учасники починають гуртуватися біля входу до стартового коридору. Цьогоріч маршрут не проходить навколо тернопільського озера, як це було раніше. Організатори обирали трасу ближче до центру міста, з урахуванням як логістики, так і комфорту бігунів. - Ми завжди розробляємо трасу з урахуванням особливостей міста, - пояснює директорка NеwRun і координаторка забігу Оксана Сученко. - Важливо, щоби маршрут був зручний, безпечний і водночас не створював надмірного навантаження на місто. Також враховуємо кількість учасників і, звісно, погодні умови. Сьогодні досить спекотно, тому вибрали тіньові ділянки, додали охолоджувальні арки, пункти гідратації - усе для того, щоби учасники комфортно пройшли або пробігли свою дистанцію. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання Найменші учасники - віком до 6 років - виходять на дистанцію 100 м, часто разом із батьками. А від 7 до 13 років - біжать 500 м самостійно. - Бували випадки, коли дитині кілька місяців, і її несуть на руках - просто щоб бути частиною події. Старші дітки вже біжать самі, а після фінішу кожен отримує пам'ятну медаль і подарунок від партнерів. Для них це величезна подія, діти дуже хвилюються, але гордо долають свою дистанцію, - додає Оксана Сученко. - Ще одна важлива частина події - інклюзивний забіг "Люди-Титани". Його долають учасники з інвалідністю, переважно ті, хто зараз перебуває в реабілітації. Це символічна дистанція у 500 метрів. Але цей рух надихає й показує, що кожен крок важливий. Старт у Тернополі - завершальний у весняному сезоні. Попереду - осінні забіги в Луцьку та Вінниці. Для NеwRun це перший рік співпраці з МХП - але вже третій забіг поспіль у сезоні. - Ми дуже раді, що компанії бачать у бігу не просто спорт, а платформу для важливих соціальних тем. З МХП є чіткість, людяність і спільна мета. Благодійність через біг - це потужний інструмент. Ми бачимо, як він працює, і точно будемо продовжувати, - наголошує директорка NеwRun. О 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання. Майдан завмирає - люди стоять мовчки, схиливши голови. За мить над площею звучить Державний Гімн України. Усі кладуть руки на серце, підспівуючи. Ведучий піднімає мікрофон, затягує паузу на кілька секунд. - Слава Україні! - лунає зі сцени. - Героям слава! - гучно в один голос відповідає площа. Учасники виходять на стартову позицію. - П'ять, чотири, три, два&hеllір; один! - звучить сигнал старту і бігуни зриваються з місця. "ЦЕ ВРЯТУЄ ДЕСЯТКИ ЖИТТІВ" На дистанцію 5 км виходить офіцер 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Андрій Череватий. У цій бригаді він служить уже сьомий рік. - Для мене це не просто пробіжка. Це моя бригада, мої побратими. Якщо можу бодай чимось допомогти, то роблю це, - каже Череватий. Стоїть поблизу сцени у футболці кольору хакі з емблемою бригади. - Ми з побратимами тут разом, бігтимемо пліч-о-пліч. І для мене важливо бути поряд із тими, з ким щодня на позиціях. Минулого року я теж біг. Тоді це був забіг на честь загиблого героя - мого побратима, з яким ми служили разом. І буду бігти за нього далі. Ці події, за словами офіцера, мають набагато більший сенс, ніж просто спортивний захід. - Як і в бігу ми всі рухаємось однією дистанцією, в одному напрямку - так само і в житті маємо тримати спільний курс, - говорить Андрій. - До перемоги. Саме такі заходи її наближають. Це підтримка, згуртованість і конкретний внесок, бо кошти зібрані тут підуть на дрони - те, що реально рятує життя на фронті. 44-та бригада зараз тримає позиції на Сумському та Запорізькому напрямках. Ситуація складна, але, як каже військовий, оборону тримають гідно. За словами офіцера, фронту зараз найбільше не вистачає саме дронів. - Сучасна війна перейшла на інший рівень. Ми намагаємося уникати прямого контакту, зберегти життя хлопців. І саме дрони дають таку можливість, - наголошує Череватий. - Коли безпілотник зробить свою роботу, нам не потрібно заходити в "сіру зону" під обстрілами. Це не тільки про ефективність, а й про виживання. Першим на фініші дистанції 10 км з'являється Павло Волуйкевич, 30-річний учасник із Івано-Франківська. Він не зупиняється одразу, пробігає ще кілька кроків, важко дихає, схиляє голову, а потім випрямляється й посміхається. Глядачі зустрічають його оплесками. Волонтер простягає склянку з водою. - Сьогоднішня дистанція далась добре. Було спекотно, звісно, але до спеки можна звикнути, - ділиться враженнями від дистанції переможець. - Я вже 10 років бігаю, тренуюся щодня. Зазвичай - п'ять-шість разів на тиждень. Це не тільки біг - додаю і силові, і кардіо. По два тренування на день, так і форму тримаю. Це вже другий забіг МНР Run4Vісtоry для Павла - перший був у Тернополі у 2023 році. Каже, що приїхав і цього разу не лише заради спорту. - Для мене важливо, що цей захід має благодійну мету. Ми всі розуміємо, для чого бігаємо, - говорить Волуйкевич. - Йдеться не просто про рекорди, а про допомогу військовим. І якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок. ВЕТЕРАНИ Й ПРОФЕСІЙНІ СПОРТСМЕНИ Поруч зі сценою та стартовим коридором працюють різноманітні локації. Після фінішу учасники підходять на короткий відновлювальний масаж, щоб зняти напругу після бігу. Триває безпрограшна благодійна лотерея. Можна зробити донат і отримати подарунок: книги, шкарпетки, солодощі, ковдри, пледи, кепки з мерчем забігу, блокноти, термочашки тощо. Неподалік - дитяча локація. Малеча ловить мильні бульбашки, бере участь у майстер-класі з виготовлення слаймів. У одному з наметів можна безкоштовно дізнатися свою групу крові. Там також роздають буклети про донорство. На фініші дистанції 10 км з'являється чоловік у спортивному одязі кольору хакі. На правому зап'ясті - гіпс. Біля нього - жінка в яскравому костюмі. Вони тримають темп і фінішують майже водночас. Це 31-річний Максим із позивним Маестро, командир підрозділу Сил спеціальних операцій. Попри поранення, вирішив долати дистанцію. - Поранення отримав трохи більше місяця тому на Донецькому напрямку. Ми працюємо з дронами, я сам командир підрозділу. Буває, що і по нас прилітає, - говорить військовий. - Десять кілометрів біг вперше. До цього бігав у парку просто для себе - коли був час і настрій. Звик бігати по рівній місцевості, а тут, звісно, складніше, ще й спека. Але я свідомо вийшов на старт, бо хотілося випробувати себе. Максим біг дистанцію разом із дружиною. Це було важливо для них обох, зізнається. - Підтримували одне одного. І я точно хочу ще брати участь у таких забігах. Це не просто про дистанцію, а про людей, єднання й те, що нас тримає разом, - підкреслює Маестро. - Зараз тренуюсь, наскільки дозволяє стан. Бо планую вже в середині літа повертатися на фронт. Мені важливо бути в формі. Кожен такий захід - це підтримка. І це наближає той день, коли справді буде перемога. На фініші найдовшої дистанції у 21 км з'являється Іван Стребков - 33-річний спортсмен родом із Бучача. На ньому легка спортивна форма, обличчя мокре від поту. - Біг сьогодні давався важче, ніж зазвичай. Спека дуже відчувалась, - каже Стребков і робить ковток води. - Але я вже звик до таких умов. Бігом займаюся з 2006 року. В національній збірній України - з 2010-го. Проходив дистанцію разом зі своїм учнем Миколою. Ми домовились бігти разом, так і вийшло. Микола добре тримав темп, і, чесно кажучи, якби сьогодні він мене обійшов - я б тільки зрадів. Для мене, як тренера, це був би найкращий результат. Якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок Іван тренує учнів у власному біговому клубі. Його дружина - рекордсменка України з бігу на 3000 м із перешкодами, учасниця Олімпійських ігор у Токіо. - У 2021 році вона була єдиною спортсменкою з Тернопільщини, яка представляла нашу область на Олімпіаді. Але зараз вона вдома - 15 квітня у нас народилась донечка. Тож вона виховує малу, а я - бігаю і треную. Ми дуже спортивна сім'я, - розповідає Іван. - Сьогодні я не ставив собі мету бігти на максимум. У таку погоду бігати на результат небезпечно, особливо для непідготовлених людей. За тиждень Іван пробігає в середньому 150 км. Це різні типи тренувань - від інтервальних до довгих кросів по 25-30 км. Тренується двічі на день - вранці й увечері. Також Стребков тренує й консультує військових: допомагає їм повернутися до спорту або просто переключити увагу з фронту. Чоловік постійно бере участь у благодійних забігах - це його принципова позиція. - Ми всі повинні робити те, що можемо. І якщо я можу бігти й таким чином привернути увагу, збирати кошти - я це роблю. Адже зараз головне - допомогати армії, - підсумовує переможець. ЛЮДИ-ТИТАНИ Ведучий оголошує початок благодійного аукціону із лотами від 44-ї окремої артилерійської бригади. У центрі уваги - тубус від артилерійського заряду, пам'ятна плакетка та бригадний прапор. Ставки учасники роблять просто біля сцени. На Театральній площі стає дедалі людніше, лунає запальна музика. Підходять нові учасники - ті, хто готується долати дистанції 2 і 5 км. Разом із ними на розминку виходять пацієнти центру UNВRОКЕN. Серед них - Сергій із позивним Дрон. Він пританцьовує у такт музиці на протезі. Бере участь у символічній дистанції "Люди Титани", разом із ще 11 пацієнтами UNВRОКЕN, зокрема й амбасадоркою центру Яною Степаненко. - Бігати не можу. Ну, куди вже, - пояснює Сергій. - Стараюся більше ходити, займатися на тренажерах. Такі заходи дуже важливі, бо не дають нам сумувати. Перед стартом дистанції "Люди Титани" слово бере ветеран, амбасадор і ментор центру реабілітації UNВRОКЕN Володимир "Будда" Рудковський. - Хотілося б, щоб заходи такого формату відбувалися щотижня у кожному місті, - звертається він до учасників. - Кожна ваша гривня - може врятувати життя. Маленьких донатів не буває. Поки ми тут - наші побратими воюють. І ми маємо робити все, щоб вони якнайшвидше повернулись до своїх дітей, до родин. Слава Україні! Починається дистанція. Під оплески "Люди Титани" вирушають уперед - хтось із тростиною, на протезах, дехто на кріслах колісних. Глядачі та інші учасники підтримують їх протягом усього маршруту - плескають, усміхаються. Усі крок за кроком повертаються до старту - повільно, але впевнено. На фініші знову лунають оплески. Після дистанції Володимир "Будда" Рудковський розповідає, що такі заходи для них уже добра традиція: - На щастя, ми разом із хлопцями та дівчатами, які проходять реабілітацію в Unbrоkеn, доволі часто долучаємось до таких ініціатив. Дякуємо соціально активному бізнесу, бо якби не вони, ми б рідше бували на таких заходах. А це справді важливо, - наголошує Рудковський. - Сьогодні ми в Тернополі, щоби ще раз нагадати - що таке війна і які її наслідки. Для нас, ветеранів, такі події - частина адаптації до мирного життя. Але й для інших це сигнал - бачать нас, підходять, дякують, фотографуються. І розуміють, як важливо бути поруч із тими, хто повернувся з війни. Нас сьогодні приїхало 12. Якщо підійти до кожного і запитати про емоції - ви побачите тільки посмішки і щире задоволення. ДОПОМАГАЄМО, ЧИМ МОЖЕМО Серед учасників дистанції 2 км - Ірина Яворська, працівниця компанії МХП, приїхала на забіг з чоловіком. - Я вражена, що змогла й не зупинилася. Ми бігли в Києві минулого разу, коли був марафон, тоді було легше. Поки бігла, думала: як витримують наші солдати там, на передку? Якщо вони тримаються, то я теж зобов'язана витримати заради них, - наголошує Яворська. Спеціально до забігу не готувалась, але фізична активність - частина її життя. - Важливо бути тут і підтримувати, - додає. - Ми передаємо на фронт продукти: тушонку, сало, шкварки, смалець, картоплю, гречку, рис - усе, що можемо. Знаємо, що люди, які повернулися звідти, пережили болі, депресії, злами. Я вірю, що коли ми тут біжимо, допомагаємо, обіймаємо ветеранів - це теж важливо. Після основних стартів розпочинається підготовка до дитячих забігів. На дистанцію виходить наймолодша група учасників - хтось тримає батьків за руку чи весело підстрибує на місці. У яскравому одязі дітлахи виходить останніми на трасу, але з таким самим запалом, як і дорослі. Серед учасників - п'ятирічний Дмитро Даневич, амбасадор МНР Run4Vісtоry. Хлопчик бере участь у всіх забігах серії й щоразу присвячує свою дистанцію дідусеві - полковнику Вячеславу Вороному, який загинув у 2022 році під час евакуації поранених з "Азовсталі". Подолала дистанції родина зі Львова: батьки Тарас і Любомира привезли на забіг трьох дітей - 10-річного Ігоря, 6-річного Юру та півторарічну Інну. До Тернополя приїхали зранку, спеціально на МНР Run4Vісtоry, і одразу вирушили на старт. Усі троє дітей брали участь у своїх категоріях: Ігор біг 500 м, Юра - 100, наймолодша Інна також пройшла свою дистанцію разом із батьком. Незважаючи на спеку, їм вдалося подолати маршрут - Юра навіть фінішував із третім результатом у своїй віковій групі. - Вони дуже люблять брати участь у таких заходах, - каже Любомира. - Старший біг уже вдруге, середній уперше, але обом дуже сподобалося. А маленька Інна просто все повторює за братами. - Ми хотіли, щоб діти не лише змагалися, а й розуміли, що такі події - не просто спорт, а підтримка наших військових. Це важливо. Хочемо долучатися і надалі, - додає батько. Усі учасники отримали медалі фінішерів - символ подоланої дистанції. Переможців нагородили грошовими призами, а також подарунками від партнерів забігу. Завдяки реєстраційним внескам і благодійним донатам учасників організаторам забігу в Тернополі вдалося зібрати 889 366 грн. За ці кошти придбали дрони для тернопільської бригади.
we.ua - Дрони для фронту: на забігу МНР Run4Vісtоry в Тернополі зібрали майже 900 тис. для військових
Gazeta.ua on gazeta.ua
Дрони для фронту: на забігу МНР Run4Vісtоry в Тернополі зібрали майже 900 тисяч для військових
У Тернополі відбувся благодійний півмарафон МНР Run4Vісtоry. Забіг об'єднав понад 1100 учасників з різних куточків України. Зокрема, військових, ветеранів, людей з інвалідністю, дітей, професійних спортсменів. Цьогорічний захід було присвячено 44-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола. Усі зібрані кошти - а це 889 366 гривень - організатори спрямували на закупівлю дронів для цієї тернопільської бригади, яка боронить Україну на передовій. Учасники долали дистанції 21, 10, 5, 2 кілометри та 500 і 100 метрів. Ветерани та пацієнти реабілітаційного центру Unbrоkеn Ukrаіnе взяли участь у забігу "Люди Титани". Як пройшов забіг МНР Run fоr Vісtоry в Тернополі, читайте у репортажі Gаzеtа.uа. ПОВІРИТИ В СЕБЕ З самого ранку в центрі Тернополя панує особлива атмосфера. Театральний майдан поступово оживає - ще до 8-ї сходяться перші учасники забігу. Вони несуть із собою рюкзаки, пакети, каву в термочашках, дітей на плечах. У когось на грудях уже закріплений номер. На площі розгортається стартове містечко. Встановлюють ятки з водою, їжею, спортивними товарами. Лунає музика, волонтери носять коробки, звучать перші оголошення зі сцени. Біля кожного стенду збираються невеликі групки - бігуни обіймаються, розминають ноги. - Тернопіль для нас - особливе місто, - говорить Віктор Корягін, директор групи підприємств Західного Хабу МХП. - Саме тут ми розпочали серію забігів МНР Run4Vісtоry. Ще у 2023 році це був перший "Файнозабіг", минулого року зібрали трохи більше 500 учасників. А сьогодні братимуть участь - понад тисяча. І це дуже надихає, бо видно, як розвивається культура спорту й благодійності. Забіг - це не лише про спорт, а насамперед про благодійність і згуртованість, наголошує Віктор Корягін. Працівники компанії приїздять із різних регіонів, зустрічаються, спілкуються, бігають разом. Усе це - задля спільної мети: зібрати кошти на підтримку Збройних Сил. - Кожен наш крок - це донат на армію, - пояснює Корягін. - Цього разу ми збираємо кошти для 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. Після забігу озвучимо загальну суму й передамо кошти представникам бригади. Також проведемо благодійний аукціон - він допоможе зібрати ще більше. Серед учасників - не лише аматори й досвідчені бігуни, а й ветерани. У межах програми "МХП Поруч" компанія підтримує реабілітацію й реінтеграцію військових та ветеранів, зокрема через участь у спортивних заходах. - Для когось це відкриття, хтось починає бігати вперше, а для когось це вже традиція, - зазначає Віктор Корягін. - Ми залучаємо до участі ветеранів. Людей, які пройшли війну, які втратили кінцівки, які зараз проходять реабілітацію. Ми працюємо з ними давно, зокрема під час Ігор Нескорених. І такі забіги дають ветеранам можливість знову повірити в себе. Це дуже важливо. На вході до стартового коридору ще порожньо. Лише організатори завершують останні приготування - розкладають фінішні стрічки, дають вказівки волонтерам і перевіряють готовність траси. Олександр Пахолюк, директор Благодійного фонду "МХП-Громаді", під час забігу виходить на дистанцію 5 км. Каже, бігтиме попри травму разом із двома синами. - Це вже не просто забіг - а момент, коли вся родина долучається до спільної справи. Разом ми справді сила. Серія забігів МНР Run4Vісtоry щороку набуває дедалі більшого масштабу. Перший забіг відбувся восени 2023 року. Ми тоді бігли навколо Ставу, - згадує Олександр Пахолюк. - Людей прийшло небагато, можливо ще не всі тоді розуміли, що через біг можна підтримувати військових. Зараз усе змінилося. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання. І треба розвивати цю ідею, бо в ній є велика сила. У 2024 році ініціатори створили повноцінну серію: спершу запланували чотири міста, але додали п'ятий забіг, адже охочих долучитися виявилося більше, ніж очікували. - У нас дуже проста логіка: там, де проходить забіг, збираємо кошти для тієї бригади, яка формувалася в цьому регіоні. Людям важливо розуміти, кому вони допомагають, - розповідає Пахолюк. - Коли військова частина з рідного міста чи області - це додає мотивації. Люди долучаються охочіше, бо знають, що їхній внесок піде туди, де служать знайомі чи земляки. Звичайно, ми хочемо допомогти всім, але мусимо фокусуватись. Тому щоразу спільно з місцевою владою та партнерами обираємо підрозділ, який має безпосередній зв'язок із регіоном. Це справді працює - і як модель допомоги, і як приклад взаємної відповідальності. Забіг у Тернополі - третій у сезоні. Попереду ще Луцьк і Вінниця. - Якщо на першому нашому забігу було близько 300 учасників, то сьогодні - більше 1000 офлайн і ще близько 200 онлайн. На дистанцію "Люди-Титани" виходять 30 ветеранів. Долучається спільнота Unbrоkеn. І це теж надзвичайно важливо - ми не просто бігаємо, ми гуртуємо навколо себе людей, які готові допомагати. Показуємо, що можемо подолати будь-які перешкоди - і під час бігу, і в житті, якщо тримаємося разом, - додав Олександр Пахолюк. ПЕРШІ СТАРТИ Близько 8:30 на головній сцені розпочинається офіційне відкриття забігу. Після цього стартує розминка для бігунів на найдовші дистанції - 21 і 10 км. Тренерка зі сцени задає ритм. У натовпі здіймаються руки, учасники нахиляються, стрибають, розігрівають м'язи. Керівниця групи соціального розвитку фонду "МХП-Громаді" Уляна Баранова жартома називає себе амбасадоркою дистанції у 2 км. - Наш забіг - це велике благодійне свято. Ми всі тут, щоб допомогти. І навіть ті, хто не біжить - бо не може, чи просто не готовий - можуть долучитися до головної мети, - говорить Уляна Баранова. - Можна задонатити просто на місці чи взяти участь у благодійній лотереї. Усі зібрані кошти підуть на допомогу військовим. Найважливіше - пам'ятати, чому ми це робимо. Ми біжимо за тих, хто бореться. Біжимо в пам'ять про тих, кого вже немає поруч із нами. Це не просто напис на футболках - а наш особистий сенс, обов'язок, подяка. Дуже хочеться, щоб сьогоднішні результати дозволили нам повністю закрити запит від військових. Перші учасники починають гуртуватися біля входу до стартового коридору. Цьогоріч маршрут не проходить навколо тернопільського озера, як це було раніше. Організатори обирали трасу ближче до центру міста, з урахуванням як логістики, так і комфорту бігунів. - Ми завжди розробляємо трасу з урахуванням особливостей міста, - пояснює директорка NеwRun і координаторка забігу Оксана Сученко. - Важливо, щоби маршрут був зручний, безпечний і водночас не створював надмірного навантаження на місто. Також враховуємо кількість учасників і, звісно, погодні умови. Сьогодні досить спекотно, тому вибрали тіньові ділянки, додали охолоджувальні арки, пункти гідратації - усе для того, щоби учасники комфортно пройшли або пробігли свою дистанцію. Ми бачимо, як біг стає інструментом благодійності, способом єднання Найменші учасники - віком до 6 років - виходять на дистанцію 100 м, часто разом із батьками. А від 7 до 13 років - біжать 500 м самостійно. - Бували випадки, коли дитині кілька місяців, і її несуть на руках - просто щоб бути частиною події. Старші дітки вже біжать самі, а після фінішу кожен отримує пам'ятну медаль і подарунок від партнерів. Для них це величезна подія, діти дуже хвилюються, але гордо долають свою дистанцію, - додає Оксана Сученко. - Ще одна важлива частина події - інклюзивний забіг "Люди-Титани". Його долають учасники з інвалідністю, переважно ті, хто зараз перебуває в реабілітації. Це символічна дистанція у 500 метрів. Але цей рух надихає й показує, що кожен крок важливий. Старт у Тернополі - завершальний у весняному сезоні. Попереду - осінні забіги в Луцьку та Вінниці. Для NеwRun це перший рік співпраці з МХП - але вже третій забіг поспіль у сезоні. - Ми дуже раді, що компанії бачать у бігу не просто спорт, а платформу для важливих соціальних тем. З МХП є чіткість, людяність і спільна мета. Благодійність через біг - це потужний інструмент. Ми бачимо, як він працює, і точно будемо продовжувати, - наголошує директорка NеwRun. О 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання. Майдан завмирає - люди стоять мовчки, схиливши голови. За мить над площею звучить Державний Гімн України. Усі кладуть руки на серце, підспівуючи. Ведучий піднімає мікрофон, затягує паузу на кілька секунд. - Слава Україні! - лунає зі сцени. - Героям слава! - гучно в один голос відповідає площа. Учасники виходять на стартову позицію. - П'ять, чотири, три, два&hеllір; один! - звучить сигнал старту і бігуни зриваються з місця. "ЦЕ ВРЯТУЄ ДЕСЯТКИ ЖИТТІВ" На дистанцію 5 км виходить офіцер 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Андрій Череватий. У цій бригаді він служить уже сьомий рік. - Для мене це не просто пробіжка. Це моя бригада, мої побратими. Якщо можу бодай чимось допомогти, то роблю це, - каже Череватий. Стоїть поблизу сцени у футболці кольору хакі з емблемою бригади. - Ми з побратимами тут разом, бігтимемо пліч-о-пліч. І для мене важливо бути поряд із тими, з ким щодня на позиціях. Минулого року я теж біг. Тоді це був забіг на честь загиблого героя - мого побратима, з яким ми служили разом. І буду бігти за нього далі. Ці події, за словами офіцера, мають набагато більший сенс, ніж просто спортивний захід. - Як і в бігу ми всі рухаємось однією дистанцією, в одному напрямку - так само і в житті маємо тримати спільний курс, - говорить Андрій. - До перемоги. Саме такі заходи її наближають. Це підтримка, згуртованість і конкретний внесок, бо кошти зібрані тут підуть на дрони - те, що реально рятує життя на фронті. 44-та бригада зараз тримає позиції на Сумському та Запорізькому напрямках. Ситуація складна, але, як каже військовий, оборону тримають гідно. За словами офіцера, фронту зараз найбільше не вистачає саме дронів. - Сучасна війна перейшла на інший рівень. Ми намагаємося уникати прямого контакту, зберегти життя хлопців. І саме дрони дають таку можливість, - наголошує Череватий. - Коли безпілотник зробить свою роботу, нам не потрібно заходити в "сіру зону" під обстрілами. Це не тільки про ефективність, а й про виживання. Першим на фініші дистанції 10 км з'являється Павло Волуйкевич, 30-річний учасник із Івано-Франківська. Він не зупиняється одразу, пробігає ще кілька кроків, важко дихає, схиляє голову, а потім випрямляється й посміхається. Глядачі зустрічають його оплесками. Волонтер простягає склянку з водою. - Сьогоднішня дистанція далась добре. Було спекотно, звісно, але до спеки можна звикнути, - ділиться враженнями від дистанції переможець. - Я вже 10 років бігаю, тренуюся щодня. Зазвичай - п'ять-шість разів на тиждень. Це не тільки біг - додаю і силові, і кардіо. По два тренування на день, так і форму тримаю. Це вже другий забіг МНР Run4Vісtоry для Павла - перший був у Тернополі у 2023 році. Каже, що приїхав і цього разу не лише заради спорту. - Для мене важливо, що цей захід має благодійну мету. Ми всі розуміємо, для чого бігаємо, - говорить Волуйкевич. - Йдеться не просто про рекорди, а про допомогу військовим. І якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок. ВЕТЕРАНИ Й ПРОФЕСІЙНІ СПОРТСМЕНИ Поруч зі сценою та стартовим коридором працюють різноманітні локації. Після фінішу учасники підходять на короткий відновлювальний масаж, щоб зняти напругу після бігу. Триває безпрограшна благодійна лотерея. Можна зробити донат і отримати подарунок: книги, шкарпетки, солодощі, ковдри, пледи, кепки з мерчем забігу, блокноти, термочашки тощо. Неподалік - дитяча локація. Малеча ловить мильні бульбашки, бере участь у майстер-класі з виготовлення слаймів. У одному з наметів можна безкоштовно дізнатися свою групу крові. Там також роздають буклети про донорство. На фініші дистанції 10 км з'являється чоловік у спортивному одязі кольору хакі. На правому зап'ясті - гіпс. Біля нього - жінка в яскравому костюмі. Вони тримають темп і фінішують майже водночас. Це 31-річний Максим із позивним Маестро, командир підрозділу Сил спеціальних операцій. Попри поранення, вирішив долати дистанцію. - Поранення отримав трохи більше місяця тому на Донецькому напрямку. Ми працюємо з дронами, я сам командир підрозділу. Буває, що і по нас прилітає, - говорить військовий. - Десять кілометрів біг вперше. До цього бігав у парку просто для себе - коли був час і настрій. Звик бігати по рівній місцевості, а тут, звісно, складніше, ще й спека. Але я свідомо вийшов на старт, бо хотілося випробувати себе. Максим біг дистанцію разом із дружиною. Це було важливо для них обох, зізнається. - Підтримували одне одного. І я точно хочу ще брати участь у таких забігах. Це не просто про дистанцію, а про людей, єднання й те, що нас тримає разом, - підкреслює Маестро. - Зараз тренуюсь, наскільки дозволяє стан. Бо планую вже в середині літа повертатися на фронт. Мені важливо бути в формі. Кожен такий захід - це підтримка. І це наближає той день, коли справді буде перемога. На фініші найдовшої дистанції у 21 км з'являється Іван Стребков - 33-річний спортсмен родом із Бучача. На ньому легка спортивна форма, обличчя мокре від поту. - Біг сьогодні давався важче, ніж зазвичай. Спека дуже відчувалась, - каже Стребков і робить ковток води. - Але я вже звик до таких умов. Бігом займаюся з 2006 року. В національній збірній України - з 2010-го. Проходив дистанцію разом зі своїм учнем Миколою. Ми домовились бігти разом, так і вийшло. Микола добре тримав темп, і, чесно кажучи, якби сьогодні він мене обійшов - я б тільки зрадів. Для мене, як тренера, це був би найкращий результат. Якщо мої 10 кілометрів хоч якось допоможуть - значить, я зробив правильний крок Іван тренує учнів у власному біговому клубі. Його дружина - рекордсменка України з бігу на 3000 м із перешкодами, учасниця Олімпійських ігор у Токіо. - У 2021 році вона була єдиною спортсменкою з Тернопільщини, яка представляла нашу область на Олімпіаді. Але зараз вона вдома - 15 квітня у нас народилась донечка. Тож вона виховує малу, а я - бігаю і треную. Ми дуже спортивна сім'я, - розповідає Іван. - Сьогодні я не ставив собі мету бігти на максимум. У таку погоду бігати на результат небезпечно, особливо для непідготовлених людей. За тиждень Іван пробігає в середньому 150 км. Це різні типи тренувань - від інтервальних до довгих кросів по 25-30 км. Тренується двічі на день - вранці й увечері. Також Стребков тренує й консультує військових: допомагає їм повернутися до спорту або просто переключити увагу з фронту. Чоловік постійно бере участь у благодійних забігах - це його принципова позиція. - Ми всі повинні робити те, що можемо. І якщо я можу бігти й таким чином привернути увагу, збирати кошти - я це роблю. Адже зараз головне - допомогати армії, - підсумовує переможець. ЛЮДИ-ТИТАНИ Ведучий оголошує початок благодійного аукціону із лотами від 44-ї окремої артилерійської бригади. У центрі уваги - тубус від артилерійського заряду, пам'ятна плакетка та бригадний прапор. Ставки учасники роблять просто біля сцени. На Театральній площі стає дедалі людніше, лунає запальна музика. Підходять нові учасники - ті, хто готується долати дистанції 2 і 5 км. Разом із ними на розминку виходять пацієнти центру UNВRОКЕN. Серед них - Сергій із позивним Дрон. Він пританцьовує у такт музиці на протезі. Бере участь у символічній дистанції "Люди Титани", разом із ще 11 пацієнтами UNВRОКЕN, зокрема й амбасадоркою центру Яною Степаненко. - Бігати не можу. Ну, куди вже, - пояснює Сергій. - Стараюся більше ходити, займатися на тренажерах. Такі заходи дуже важливі, бо не дають нам сумувати. Перед стартом дистанції "Люди Титани" слово бере ветеран, амбасадор і ментор центру реабілітації UNВRОКЕN Володимир "Будда" Рудковський. - Хотілося б, щоб заходи такого формату відбувалися щотижня у кожному місті, - звертається він до учасників. - Кожна ваша гривня - може врятувати життя. Маленьких донатів не буває. Поки ми тут - наші побратими воюють. І ми маємо робити все, щоб вони якнайшвидше повернулись до своїх дітей, до родин. Слава Україні! Починається дистанція. Під оплески "Люди Титани" вирушають уперед - хтось із тростиною, на протезах, дехто на кріслах колісних. Глядачі та інші учасники підтримують їх протягом усього маршруту - плескають, усміхаються. Усі крок за кроком повертаються до старту - повільно, але впевнено. На фініші знову лунають оплески. Після дистанції Володимир "Будда" Рудковський розповідає, що такі заходи для них уже добра традиція: - На щастя, ми разом із хлопцями та дівчатами, які проходять реабілітацію в Unbrоkеn, доволі часто долучаємось до таких ініціатив. Дякуємо соціально активному бізнесу, бо якби не вони, ми б рідше бували на таких заходах. А це справді важливо, - наголошує Рудковський. - Сьогодні ми в Тернополі, щоби ще раз нагадати - що таке війна і які її наслідки. Для нас, ветеранів, такі події - частина адаптації до мирного життя. Але й для інших це сигнал - бачать нас, підходять, дякують, фотографуються. І розуміють, як важливо бути поруч із тими, хто повернувся з війни. Нас сьогодні приїхало 12. Якщо підійти до кожного і запитати про емоції - ви побачите тільки посмішки і щире задоволення. ДОПОМАГАЄМО, ЧИМ МОЖЕМО Серед учасників дистанції 2 км - Ірина Яворська, працівниця компанії МХП, приїхала на забіг з чоловіком. - Я вражена, що змогла й не зупинилася. Ми бігли в Києві минулого разу, коли був марафон, тоді було легше. Поки бігла, думала: як витримують наші солдати там, на передку? Якщо вони тримаються, то я теж зобов'язана витримати заради них, - наголошує Яворська. Спеціально до забігу не готувалась, але фізична активність - частина її життя. - Важливо бути тут і підтримувати, - додає. - Ми передаємо на фронт продукти: тушонку, сало, шкварки, смалець, картоплю, гречку, рис - усе, що можемо. Знаємо, що люди, які повернулися звідти, пережили болі, депресії, злами. Я вірю, що коли ми тут біжимо, допомагаємо, обіймаємо ветеранів - це теж важливо. Після основних стартів розпочинається підготовка до дитячих забігів. На дистанцію виходить наймолодша група учасників - хтось тримає батьків за руку чи весело підстрибує на місці. У яскравому одязі дітлахи виходить останніми на трасу, але з таким самим запалом, як і дорослі. Серед учасників - п'ятирічний Дмитро Даневич, амбасадор МНР Run4Vісtоry. Хлопчик бере участь у всіх забігах серії й щоразу присвячує свою дистанцію дідусеві - полковнику Вячеславу Вороному, який загинув у 2022 році під час евакуації поранених з "Азовсталі". Подолала дистанції родина зі Львова: батьки Тарас і Любомира привезли на забіг трьох дітей - 10-річного Ігоря, 6-річного Юру та півторарічну Інну. До Тернополя приїхали зранку, спеціально на МНР Run4Vісtоry, і одразу вирушили на старт. Усі троє дітей брали участь у своїх категоріях: Ігор біг 500 м, Юра - 100, наймолодша Інна також пройшла свою дистанцію разом із батьком. Незважаючи на спеку, їм вдалося подолати маршрут - Юра навіть фінішував із третім результатом у своїй віковій групі. - Вони дуже люблять брати участь у таких заходах, - каже Любомира. - Старший біг уже вдруге, середній уперше, але обом дуже сподобалося. А маленька Інна просто все повторює за братами. - Ми хотіли, щоб діти не лише змагалися, а й розуміли, що такі події - не просто спорт, а підтримка наших військових. Це важливо. Хочемо долучатися і надалі, - додає батько. Усі учасники отримали медалі фінішерів - символ подоланої дистанції. Переможців нагородили грошовими призами, а також подарунками від партнерів забігу. Завдяки реєстраційним внескам і благодійним донатам учасників організаторам забігу в Тернополі вдалося зібрати 889 366 грн. За ці кошти придбали дрони для тернопільської бригади.
we.ua - Дрони для фронту: на забігу МНР Run4Vісtоry в Тернополі зібрали майже 900 тисяч для військових
Еспресо on espreso.tv
Шлях від командира "Азову" до керівника корпусу: як Денис Редіс Прокопенко формує нову армію
У огляді Еспресо читайте, що відомо про славетного захисника і командира армійського корпусуДитинство і юні роки Дениса Прокопенка з позивним РедісНародився Прокопенко за два місяці до проголошення Україною незалежності – 27 червня 1991 року. У 2008 році закінчив київську гімназію. З дитинства займався спортом –  футболом та єдиноборствами. До початку російсько-української війни був активним вболівальником та ультрас київського футбольного клубу "Динамо". Саме на секторі стадіону отримав прізвисько Редіс, що стало його бойовим позивним.Денис Прокопенко є нащадком етнічних карелів. Його прадід брав участь у радянсько-фінській Зимовій війні (1939-1940). Після бою з більшовиками він був визнаний зниклим безвісти. До слова, на знак пам’яті про свого прадіда Редіс носить шеврон із зображенням етнічного прапора Карельської республіки."У мого діда була така жахлива ненависть до комунізму, до більшовизму, до Совка... і, уявляєш, втратити свою родину? Тобто всі його брати загинули, рідня. Я не знаю, чи їх убили або кудись забрали в полон.Вийшло так, що я ріс у діда. Він мене виховував, і до 7 років я зростав там, потім переїхав до батьків, почав ходити до школи. Але дід завжди для мене був авторитетом, і я підтримував його ідеї. Я не можу сказати, що він мені їх нав'язав, він просто багато розповідав, і я свідомо розділяв його погляди. Для мене це кровна помста. У мене була мрія воювати проти росіян, і я не міг цим шансом не скористатись", — розповідав в інтерв'ю для полкової газети Денис Прокопенко.Коли Денису було 8 років, його батько загинув. Тоді дідусь виховував його та багато розповідав про їхню сімейну історію і боротьбу прадіда. Вищу освіту здобув у Київському національному лінгвістичному університеті за спеціальністю "Викладач англійської мови". За здобутим фахом не працював, бо одразу по закінченню університету у віці 23 років (а це був 2014 рік) пішов добровольцем до лав батальйону "Азов".У 2020 вступив до Національного університету оборони України (командно-штабний інститут застосування військ) за спеціалізацією "Бойове застосування та управління діями військових частин механізованих і танкових військ".Особисте життя і знайомство з дружиноюУ 2015 році у соцмережах познайомився зі своєю майбутньою дружиною Катериною, яка тоді волонтерила на потреби АТО. У 2019 році вони одружилися. Вона  – ілюстраторка та громадська активістка. Навесні 2022 року під час оборони Маріуполя, разом з іншими рідними військовослужбовців ОЗСП "Азов", Катерина доклала зусиль для збереження життів особового складу маріупольського гарнізону та свого чоловіка зокрема. Після виходу захисників у полон Катерина Прокопенко заснувала та керує громадською організацією "Асоціація родин захисників Азовсталі", займається правозахисною діяльністю, очолює кампанію для визволення оборонців Маріуполя з полону.Бойові дії 11 липня 2014 року Денис Прокопенко розпочав службу в батальйоні "Азов" і брав участь у всіх бойових операціях літньої кампанії підрозділу: бої за Мар’їнку, Іловайськ, Широкине. Був гранатометником.Під час Павлопіль-Широкинської у 2015 році операції Редіс командував 1-ю ротою. В 2017 році Денис Прокопенко став командиром ОЗСП "Азов". Він вважається наймолодшим командиром в історії Національної гвардії та Збройних сил України. На той момент йому було всього 26 років.Денис Прокопенко завжди акцентував увагу на навчанні особового складу підрозділу, а будь-яке навчання розпочиналося з опанування та повторення сучасних протоколів надання домедичної допомоги. Під час оборони Маріуполя ці знання врятували багато життів. Що найбільше виокремлюють з його  заслуг – перетворенні "Азову" з добровольчого підрозділу в професійне бойове з’єднання за лекалами сучасних військових стандартів."Кожен боєць готовий покласти життя за "Редіса", адже той своєю чергою готовий зробити те саме за кожного "азовця", – казав про нього Богдан Тавр Кротевич."Жодну людину в житті я не поважаю так сильно як нашого командира "Редіса". Це історична постать. Він пройшов шлях від звичайного гранатометника до військового командира і Героя України. Він розбирається у багатьох сферах, це суперталановитий менеджер і авторитет", – розповів бойовий медик бригади "Азов" Сергій "Джедай"."Якщо ви хочете уявити, що за людина Денис Прокопенко, уявіть собі педанта, внутрішньо добре організованого, дисциплінованого, який ніколи не дає собі поблажок і не відпочиває навіть у вихідні", – казав Андрій Білецький про Редіса.Символ спротиву – Денис Прокопенко"Підлеглі звертаються до нього просто "Друже Редіс" (з наголосом на перший склад). Ще бувши на посаді ротного, Денис виклав своє ставлення до війни з путінським рашизмом так: "Я вважаю, що ми досить міцні, щоб кров’ю і потом відвойовувати нашу землю, а не йти на якісь подачки від Росії. Нам не потрібна як подарунок земля, що і так належить нам. Це неправильно. Ми повинні відстоювати свою землю і не маємо права віддавати Донбас в жодному разі…", – писали на сайті Армія. іnfоrm.У серпні 2019 року на столичному Хрещатику капітан Прокопенко отримав із рук новообраного президента України Володимира Зеленського орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.Це нагородження мало не перетворилося на скандал. На урочистому параді Прокопенко не виконав військове привітання. Цей жест був сприйнятий як демарш перед Зеленським. Водночас у ОЗСП НГУ "Азов" прокоментували, що віддавати військове вітання, за Статутом Збройних сил України, належить лише військовому керівництву. "Стройовий статут зобов’язує віддавати честь іншому військовослужбовцю, але не цивільним особам. Тому військовослужбовці "Азову" не віддавали честь президентові Петру Порошенку  під час його візиту на позиції "Азову" на фронті, і немає законних підстав віддавати честь іншим цивільним керівникам".Оборона МаріуполяНапередодні Російського вторгнення в Україну – в грудні 2021 року Денис Прокопенко застерігав про можливий напад на столицю України для примушення до капітуляції та прийняття російських умов.Згодом вище військове керівництво ставило перед командуванням гарнізону Маріуполь завдання протриматися 2 тижні для того, щоб виграти час, відтягнувши на себе сили противника, отримати зброю від союзників і мобілізувати резерв. "Азов" у надскладних умовах протримав оборону міста 86 днів.24 лютого 2022 року під командуванням Дениса Прокопенка "Азов" зайняв оборону Маріуполя і прилеглих сіл. Силами розвідки та снайперської групи полку були здійснені диверсійні спецоперації в тилу противника для уповільнення оточення Маріуполя. Також під прикриттям азовців у місто був доставлений останній боєкомплект для ведення артилерійського вогню.За умов управлінського хаосу в місті Денис Прокопенко з першого дня взяв на себе відповідальність і командування обороною півмільйонного Маріуполя. Брав участь у плануванні та здійсненні повітряно-десантних спецоперацій ГУР, під час яких в оточений ворогом Маріуполь вертольотами доправляли людей та боєприпаси, а також евакуйовували поранених бійців.19 березня 2022 року президент України Володимир Зеленський надав Денису Прокопенку звання Героя України як командиру підрозділу.16 травня Денис Прокопенко повідомив про наказ вищого військового керівництва про збереження життя та здоров’я Маріупольського гарнізону та припинення оборони міста на 86 день від початку оборони Маріуполя й 82 день повного оточення міста. Усі бійці здали зброю своїм офіцерам. Перед виходом віддавали зброю командиру, він тиснув їм руку, дякував за службу, перепрошував за те, що не перемогли, і тоді тільки бійці йшли до росіян у полон.20 травня командування Маріупольського гарнізону на чолі з Денисом Прокопенко покинули "Азовсталь" в одній з останніх груп."Оборона Маріуполя врятувала Україну. Ціною цього порятунку стали життя наших бійців, котрі загинули у міських боях та в результаті теракту в Оленівці, і свобода сотень наших побратимів, які знаходяться у російському полоні", – заявив згодом "Редіс". Полон та поверненняРедіс разом з іншими азовцями потрапив у полон, де провів 123 дні. За спогадами пресофіцера "Азову" Валерії "Нави" Суботіної, яка теж потрапила тоді у полон, вона лише один раз перетнулась із Прокопенком у російській в'язниці і навіть там він привітався з азовцями "Слава Україні".Був звільнений з полону 21 вересня разом з іншими 214 військовими.  Після повернення в Україну практично одразу заявив, що знову стане до виконання військового обов'язку.Денис Прокопенко зустрівся з особовим складом бригади "Азов" і заявив: "Перебуваючи у полоні я сказав, що для мене ця війна не закінчиться, доки ми не повернемо з полону нашого останнього бійця та не відновимо кордони України на стан 1991 року. Я – солдат. Мене не цікавлять ніякі інші напрямки діяльності, крім військової справи. Моє серце, моя душа, моє тіло належать Азову".Денис Прокопенко зустрівся з особовим складом бригади "Азов" і заявив: "Перебуваючи у полоні я сказав, що для мене ця війна не закінчиться, доки ми не повернемо з полону нашого останнього бійця та не відновимо кордони України на стан 1991 року. Я – солдат. Мене не цікавлять ніякі інші напрямки діяльності, крім військової справи. Моє серце, моя душа, моє тіло належать Азову".Прокопенко проходив реабілітацію, а вже в серпні 2023 року взяв участь у тактичних навчаннях, під час яких особовий склад відпрацьовував управління підрозділами в бою та організацію наступальних і оборонних дій.23 серпня того року Редіс вже був на передовій. З серпня бригада "Азов" під його керівництвом розпочала виконання бойових завдань на Лиманському напрямку.Впродовж 2024 року 12-та бригада "Азов" під командуванням Прокопенка вела активні бойові дії зокрема в районі Серебрянського лісництва. Згодом підрозділ був терміново передислокований до Торецька, де виконував завдання на ділянці прориву.Напередодні нового 2025 року Редіс застеріг українців від надмірного оптимізму щодо швидкого завершення війни в 2025 році, наголосивши, що такі очікування можуть послабити обороноздатність країни, – писала Новинарня.Також на своїй сторінці у соцмережі він писав, що війна потребує великих змін і закликав змінювати систему управління військами."Коротко про плюси у створенні дивізій/армійських корпусів у веденні повномасштабної війни проти сильного противника, який має значну перевагу у кількості особового складу, техніки, озброєння та боєприпасів, та про подальший перехід до стратегічної оборони з мізерною претензією на проведення контрнаступальних дій (операцій) на оперативно-тактичному рівні: єдність командування. Командир дивізії/армійського корпусу, які варто створювати на фундаментах боєздатних бригад за рахунок скорочення мертвонароджених організмів, які втратили свою боєздатність.Ініціатива. Більш впевнено, не втрачаючи ініціативи та ситуативної обізнаності, керувати штатними підрозділами на лінії бойового зіткнення, без приданих сил, маючи все своє, крім авіації.Простота. Покращення процесу управління військами та стійкості оборони.Економія зусиль. Стійке управління військами дасть змогу збільшувати операційні зони та смуги оборони на лінії бойового зіткнення (навіть на ділянках прориву)І найголовніше — зменшення ручного управління на тактичному рівні, в свою чергу дасть змогу генералітету займатися питаннями стратегічного планування, (бо це їх обовʼязки) та більш пріоритетними задачами, такими як стратегічна оборона, до якої входить комплекс досі не розпочатих заходів", – пояснював Денис Прокопенко.Очолив 1-й корпус НГУ "Азов", створений у 2025 році. Раніше виступав за перехід до нової структури війська – з дивізіями та корпусами.  "Пропоную розглянути одну з переваг, яку противник якісно використовує з самого початку повномасштабного вторгнення дотепер. Одна з них полягає далеко не у плануванні та застосуванні військ, оскільки не вважаю тактику РФ яскравою з погляду оперативного мистецтва (з таким людським ресурсом та ВПК можна воювати набагато ефективніше), вона має виключно організаційний характер, а саме у концепції формування, забезпечення, підготовки та управління підрозділами оперативно-тактичного та оперативно-стратегічного рівнів, що дозволяє командуванню ворожих дивізій та армій готувати та надалі керувати своїми штатними підрозділами в бою більш ефективно та впевнено, ніж нашим командирам ОТУ, ТГР та бригад. Бо сьогодні важко знайти на фронті бригаду, яка не воює приданими підрозділами у вигляді рот та батальйонів".ВизнанняУ жовтні 2022 року увійшов до списку 25 найвпливовіших українських військових від українського друкованого щотижневого суспільно-політичного журналу НВ.У листопаді 2023 увійшов до списку лідерів України УП-100.Отримав звання "Герой України" з врученням ордена "Золота Зірка", за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня  – за особистий вагомий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, виявлену під час бойових дій, зразкове виконання службових обов'язків та високий професіоналізм.Медаль "За військову службу Україні"  – за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.
we.ua - Шлях від командира Азову до керівника корпусу: як Денис Редіс Прокопенко формує нову армію
we.ua on we.ua
Розкажіть друзям про we.ua та отримайте винагороду

А Ви знаєте що на Платформі we.ua діє реферальна програма?

Ви приводите друзів та знайомих і отримуєте винагороду за їх реєстрації.

То ж, не гайте час! Розкажіть про we.ua своїм друзям, родичам та колегам. Надішліть їм своє реферальне посилання, яке легко знайти в розділі Мої друзі, та отримайте на свій бонусний рахунок додаткові надходження за кожну нову реєстрацію.

Розміщуйте своє реферальне посилання в інших соціальних мережах, в коментарях, в тематичних форумах та будь-де. Так у Вас буде більше друзів та підписників і більше бонусів на бонусному рахунку.

Ви зможете використати бонуси на додаткові послуги Платформи, а також - придбати корисні товари в нашій online-крамничці.

Детальніше про реферальну програму: https://we.ua/info/referral-program.

we.ua - Розкажіть друзям про we.ua та отримайте винагороду
Еспресо on espreso.tv
Мобілізація в червні 2025 року: чи буде посилена та кого можуть призвати
Еспресо пояснить, кого за мобілізацією можуть призвати вже у червні, а також нові законодавчі ініціативи.На тлі повномасштабного вторгнення в Україні триває загальна мобілізація і воєнний стан, за які було проголосовано Верховною Радою та вкотре продовжено строком на 90 днів – з 9 травня до 6 серпня 2025 року.Під поняттям "загальна мобілізація" розуміють систему швидкого доукомплектування Збройних Сил, яка діє одночасно по всій території України. Цей механізм дає змогу збільшити кількість військових для ведення оборони країни, а також створити резерв громадян, готових служити в армії у разі необхідності.Мобілізація по-новому: останні нововведення та нові законопроєктиНаприкінці січня 2024 року на веб-порталі Верховної Ради з'явився  законопроєкт №10449  від уряду, який було розроблено спільно з Генштабом та народними депутатами. Основна мета запропонованих змін полягає в удосконаленні процесу формування особового складу ЗСУ, ротації та інших процесів, з урахуванням зростання загрози з боку агресора та його прагнення до подальшої окупації нових територій.Після другого читання, 11 квітня, законопроєкт про мобілізацію №10449 було схвалено, а 16 квітня його підписав Президент Володимир Зеленський. Основна частина закону набула чинності через місяць з дня, наступного після його публікації у виданні "Голос України", тобто з 18 травня.Законом скасовано систему строкової служби. Натомість буде впроваджено з 1 вересня 2025 року базову загальновійськову підготовку для громадян України віком від 18 до 25 років в усіх навчальних закладах, яка буде тривати до п'яти місяців у мирний час, а під час воєнного стану - до трьох місяців. Люди, які успішно пройшли цю підготовку, поставлять на військовий облік у ТЦК за місцем проживання. Початком перебування на військовій службі вважається момент відправлення людини до військової частини. Мобілізованого військовослужбовця не можуть одразу скерувати на фронт, оскільки перед цим необхідно пройти базову військову підготовку протягом 2-3 місяців.Крім того, як зазначив народний депутат Олексій Гончаренко, чоловіків віком від 50 до 60 років можуть мобілізувати лише за спеціальним мобілізаційним розпорядженням. Цю позицію підтвердив у коментарі для LІGА.nеt народний депутат Федір Веніславський, член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони. Однак, у цьому питанні все не так однозначно. У ТЦК та СП зазначають, що в Україні немає прямої заборони щодо мобілізації військовозобов'язаних у віці 50-60 років, а відповідну процедуру називають "цілком прозорою". Про це в інтерв’ю "Главреду" розповів Сергій Монукало, начальник сектору мобілізаційно-оборонної роботи Сумського обласного ТЦК та СП. Він пояснив, що військовозобов'язаних цього віку направлятимуть не до штурмових підрозділів, а до забезпечувальних частин або на службу у Державну спеціальну службу транспорту (ДССТ).Важливо зазначити, що парламент затвердив проєкт закону № 10313 "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліціянтів на соціальний захист", а президент його підписав на початку квітня 2024 року. Цей закон спрямований на гарантування прав військовослужбовців на отримання інформації, медичного забезпечення та відпусток, а також надання поліціянтам права на одноразову грошову допомогу у разі загибелі чи визначення втрати працездатності. Крім того, один із пунктів проєкту виключає з переліку висновків ВЛК "обмежену придатність", натомість залишилось дві категорії: придатні та непридатні. Тобто ті, хто раніше був визнаний обмежено придатним, зобов'язані повторно пройти медкомісію протягом дев'яти місяців із набуття чинності закону (до 4 лютого 2025 року).Однак, через велике навантаження на ТЦК та медкомісії, терміни "перепроходження" були продовжені ще на чотири місяці, тобто до 5 червня. А також, наприкінці січня з'явилась можливість щодо отримання електронного направлення для проходження медобстеження, замість звичайного паперового. Оновлений список захворювань, що слугують підставою рішення ВЛК щодо непридатності або звільнення від мобілізації затверджено від 27 квітня 2024 року №262 Про затвердження Змін до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.Не підлягають призову військовозобов'язані з інвалідністю всіх груп та люди, які згідно з рішенням ВЛК є тимчасово непридатними для проходження служби на період від 6 до 12 місяців (з наступним переоглядом).Зміни, що стосуються процедури військового обліку призовників, а також процедури вручення повісток вже в дії. Громадяни за бажанням зможуть зареєструвати свій електронний кабінет у системі призовника, військовозобов'язаного або резервіста "Резерв+", але повістки у електронному форматі не будуть розсилати. Крім того, всі військовозобов'язані після введення в дію закону протягом 60 днів (до 16 липня 2024 року) мали оновити дані за допомогою цього кабінету або особисто прийти в ЦНАП чи ТЦК. Сьогодні громадяни все ще можуть це зробити, але тепер лише двома способами: через застосунок Резерв+ або в ТЦК та СП.Наприкінці червня 2024 року у мобільному додатку "Резерв+" з'явилася можливість використовувати QR-код. За словами Лазуткіна, QR-код з юридичної сторони має таку ж силу, як і традиційний паперовий документ. У разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом.Оновлений законопроєкт "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" також розглядав можливість демобілізації після 36 місяців безперервної служби у війську, однак ця норма була повністю видалена. Натомість Міноборони планує створити окремий проєкт закону, що буде присвячений питанням демобілізації та ротації військовослужбовців. Цей документ буде створений з урахуванням всіх можливих загроз та ризиків. Таку інформацію озвучив речник відомства Дмитро Лазуткін в етері телемарафону.Законопроєкт про демобілізацію залишається складною темою, яка торкається соціальної справедливості та обороноздатності, зазначає Сергій Згурець. Генштаб не підтримує ухвалення нового проєкту закону від Міноборони через ризик одночасного звільнення понад 108 тисяч військових, що може послабити бойові підрозділи. Натомість Міноборони пропонує альтернативи: реабілітація, відпустки та обов’язкова ротація. Однак, будь-які запропоновані варіанти потребують затвердження на державному рівні. У зв’язку з цим відомство пропонує перенести розгляд законопроєкту.Нещодавно стало відомо, що українських бійців, які перебувають на фронті ще з 2022 року, поступово планують відводити з передової. Про це розповів генерал-лейтенант Іван Гаврилюк, колишній заступник міністра оборони, пише Укрінформ. За його словами, нині триває завершальна стадія розробки спеціального механізму ротацій, який дасть змогу оновлювати особовий склад та залучати нових людей для підготовки і своєчасної зміни військових, що беруть участь у бойових діях.Зміни стосуються і мотивації для військовослужбовців, зокрема, після підписання контракту надається можливість одноразового отримання сертифіката на придбання автомобіля на суму 150 тисяч гривень, а також компенсація в розмірі 50% від суми першого внеску за держпрограмою "Є-оселя" та інше.Оновлення стосуються також військовозобов'язаних, які перебувають за кордоном. Без військово-облікових документів чоловіки тепер не мають змоги оформити паспорт, закордонний паспорт або отримати консульські послуги. Для уникнення неприємностей українці, які перебувають за кордоном, мали також оновити свої персональні дані протягом 60 днів після набуття чинності закону про мобілізацію. Це можна зробити, зв'язавшись з ТЦК за допомогою телефону або через електронну пошту.Ще одна ініціатива, яка стосується українців, які перебувають закордоном, може скоро набути чинності. Громадянам нададуть можливість дистанційно оформити бронь від мобілізації, що дозволить офіційно працевлаштуватися в Україні через спеціальні центри за кордоном - Unіty Нub. Про це розповів міністр національної єдності Олексій Чернишов, пише Економічна правда."Наше завдання таке, щоб людина, коли перетинає кордон, вже мала такий статус, який не дозволяє йому потрапити у ситуацію, коли між кордоном і заводом його мобілізують", - пояснив Чернишов.Крім того, запуск нового мобільного додатку для військовослужбовців під назвою "Армія+" вже відбувся. Він має полегшити виконання повсякденних завдань для всіх військовослужбовців. Про це розповів у вечірньому відеозверненні Президент Володимир Зеленський.Раніше, заступниця міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Катерина Черногоренко розповідала, що українські військові можуть скористатися найважливішими функціями цього додатку. По-перше, військове ІD - посвідчення військовослужбовця, а також ще одна дуже важлива функція - це електронні рапорти, пише УНІАН.У вересні 2024 року до Парламенту було подано законопроєкт №12076, який пропонує зміни до Закону "Про військовий обов’язок і військову службу", зокрема щодо військового обліку 17-річних. Нині документ вже набув чинності, тож тепер юнакам не потрібно проходити ВЛК перед постановкою на облік. Також, того року, коли юнаку виповнюється 17 років, він має стати на облік саме у період з 1 січня до 31 липня. Зміни передбачають і нові способи постановки на військовий облік та уточнюються обставини, коли порушення цих строків не тягне за собою покарання. Важливо також те, що нині у Верховній Раді розглядають законопроєкт №12442, який передбачає кримінальну відповідальність через порушення законів у сфері оборони та мобілізації. Йдеться про притягнення до відповідальності керівників ТЦК та СП, а також голів та членів ВЛК у разі порушень, пов’язаних із мобілізаційною підготовкою та призовом.Документ передбачає покарання посадовців ТЦК та СП, а також членів ВЛК, хто незаконно відправляють на службу людей, які непридатні, або ж, навпаки, допомагають уникнути призову тим, хто має служити.Мобілізація в Україні на сьогодні: кого можуть призвати вже у червніІз початку червня, як і раніше, отримати повістки можуть чоловіки віком від 18 до 60 років, які є військовозобов'язаними, відповідають вимогам за станом здоров’я та не мають інших підстав для відтермінування служби.Загалом, військове керівництво країни зазначає, що насамперед для доукомлектації армії потрібні люди з бойовим досвідом – штурмовики, артилеристи тощо. Другорядно - фахівці з різних сфер: водії, ІТ-спеціалісти, зв'язківці. Адже мобілізаційні процеси здійснюються не лише для бойових дій на фронті, а також для виконання різноманітних завдань. Один із можливих напрямків служби у таких випадках - це робота в штабі. Це означає, що в армії є потреба в професіоналах різних спеціальностей.Так, мобілізації можуть підлягати такі групи військовозобов'язаних:чоловіки віком від 18 до 60 років, які придатні та обмежено придатні за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони мають військовий досвід;чоловіки віком від 25 років до 60 років, які придатні та обмежено придатні (повинні повторно пройти військово-лікарську комісію — до 5 червня 2025 року та отримати статус "придатні" чи "непридатні") за станом здоров’я під час воєнного стану, якщо вони не мають досвіду військової служби;чоловіки віком від 18 до 60 років, які зняті та виключені з військового обліку, однак визнані придатними або обмежено придатними (повинні повторно пройти військово-лікарську комісію — до 5 червня 2025 року та отримати статус "придатні" чи "непридатні")  через стан здоров'я в умовах воєнного стану на підставі рішення ВЛК.Граничний вік для мобілізації залишився незмінним та не застосовується до чоловіків, які досягли 60-річного віку.Добровільно прийняти рішення щодо вступу на військову службу можуть:жінки віком до 60 років, які придатні за станом здоров’я; призовники віком від 18 до 25 років, які раніше не брали участь у виконанні строкової служби – на службу за контрактом;люди з інвалідністю, а також ті, хто отримав право на відтермінування від мобілізації через сімейні обставини.Наприкінці вересня до Верховної Ради внесли законопроект №10084, метою якого є внесення змін до закону про військовий обов'язок і військову службу, аби зняти вікове обмеження на добровільне проходження військової служби. Йдеться про військовослужбовців, які будуть визнані ВЛК придатними до служби, володіють значним рівнем професійної підготовки та практичним досвідом. Як зазначалось раніше, в Україні максимальний граничний вік мобілізації – 60 років.Автори проєкту Юрченко Олександр та Бурміч Анатолій зазначають, що цим документом вони усувають "вікову дискримінацію". Адже обов'язок захищати Батьківщину є закріпленим у Конституції і відмова українцям у проходженні служби у віці понад 60 років є порушенням їхніх конституційних прав. До того ж нардепи наголошують, що таким чином можна поповнити лави армії, вмотивованими та досвідченими військовими. Проєкт був зареєстрований на сайті Верховної Ради у вересні 2023, однак і досі перебуває на етапі опрацювання в комітеті.На противагу цьому, на порталі Парламенту 18 листопада 2024 року було зареєстровано законопроєкт №12222, що передбачає зниження граничного віку проходження військової служби з нинішніх 60 до 55 років. Сьогодні проєкт перебуває на стадії опрацювання в комітеті. Водночас, член Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки Федір Веніславський у коментарі "Українському радіо" заявив, що цей документ наразі не має високі перспективи для розгляду в найближчий час. За його словами, у нинішніх умовах, коли ворог активізує мобілізаційні зусилля, Україна не може дозволити собі такі зміни. Ще одним гучним нововведенням стала реєстрація на сайті Верховної Ради законопроєкту №11079-1 про мобілізацію засуджених, він також був підписаний 17 квітня 2024 року. Цим документом вносять певні зміни до законодавства, які передбачають надання засудженим можливості умовного дострокового звільнення від відбування покарання за умови, що вони погодяться на контрактну службу за Збройних Силах України. До цього часу чинне законодавство не дозволяє мобілізувати людей, які відбувають покарання та тих, хто мають судимість, навіть у випадках, коли вони виявляють бажання служити.Мобілізація молодшаєУ квітні 2023 року на сайті Верховної Ради з’явився законопроєкт № 9281, який передбачає зменшення граничного призовного віку з 27 до 25 років. Таке рішення було обумовлено тим, що значну кількість чоловіків призовного віку не могли мобілізувати, оскільки вони не досягли віку 27 років та не мали статусу "резервіста" та  "військовозобов’язаного", тобто їх могли призвати лише на строкову службу, яка в умовах війни не проводиться. Згодом, законопроєкт підтримав Кабмін та 5 травня 2023 року його було передано на підпис до президента. Майже через рік, а саме 2 квітня 2024 року, ухвалений парламентом закон таки був підписаний Володимиром Зеленським. Тобто, з 4 квітня набув чинності Закон № 3127-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", де йдеться про зменшення призовного віку із 27 до 25 років.В оборонному відомстві зазначають, що під час воєнного стану таке тривале перебування людей призовного віку на обліку є недоцільним. До того ж це є прямим наслідком того, що до лав ЗСУ не можуть залучити значну частину придатних до служби чоловіків. Як зазначають військові, на фронті не вистачає молодих людей.Насправді, тут потрібно враховувати всі фактори і не перетнути "тонку межу" між бажанням щодо захисту держави та перспективами майбутнього України після перемоги, зазначає історик та військовий експерт Михайло Жирохов. Йдеться про демографічні причини, настрої в суспільстві та рівень загальної підготовки юнаків. До того ж не варто забувати, що з початком повномасштабного вторгнення, до лав Збройних Сил добровільно приєдналась значна кількість молодих людей, яким ледь виповнилось 18 років, тому сьогодні у війську можна побачити всі вікові категорії.У Верховній Раді 16 вересня 2024 року розглянули доопрацьований законопроєкт №11379-д, який передбачає заборону мобілізації юнаків до 25 років. Проєкт було прийнято, нині він чекає на підпис Президента. Через наявну "прогалину" в законодавстві, сьогодні було можливо мобілізувати військовозобов'язаних віком до 25 років, якщо вони визнані непридатними в мирний час або обмежено придатними під час воєнного стану. У Теlеgrаm-каналі нардеп Олексій Гончаренко повідомив, що мобілізацію обмежено придатних чоловіків, яким 18-25 років, офіційно зупинили відповідно до директиви Командування Сухопутних Військ. Хоча українська влада нині й досі рішуче відкидає ідею мобілізації з 18 років, яку пропонують США, в Офісі президента України підготували пропозиції щодо змін у законодавстві та указах президента, які стосуються добровільного контракту для чоловіків до 25 років. Ініціатива "Контракт 18-24" спрямована на залучення тих, хто не підлягає обов’язковій мобілізації, та передбачатиме низку привілеїв, суттєву матеріальну підтримку для добровольців.Так, контракт на суму 1 мільйон гривень передбачає авансовий платіж у розмірі 200 тисяч гривень одразу після підписання, а залишок у 800 тисяч гривень буде виплачено у декілька етапів. Молоді добровольці, залежно завдань, можуть отримувати "зарплату" до 120 тисяч гривень, а також додаткові виплати за участь у бойових операціях. В результаті загальна сума виплат за рік контракту може досягти до 2 мільйонів гривень. Крім того, для військових передбачені вигідні умови: пільгова іпотека, безкоштовне навчання та медичне обслуговування, а також можливість виїжджати за кордон після виконання контакту.Електронний реєстр військовозобов'язанихЩе у вересні 2023 року на сайті Верховної Ради з'явився законопроект, який стосується створення електронного реєстру військовозобов'язаних. Народні депутати запропонували зібрати всю доступну особисту та службову інформацію про військовозобов’язаних і резервістів у електронних реєстрах і базах даних у єдиний е-реєстр.Тобто, передати Міністерству оборони інформацію з державних реєстрів: МВС, Податкової служби, МОЗ, Держміграційної служби та інших відомств. Відповідно до проєкту закону, в автоматичному режимі військове відомство буде отримувати інформацію та особисті дані про українців віком 18-60 років. Включно з номерами телефонів, електронною поштою, відомостями про сімейний стан, роботу військовозобов’язаних та інше.Сьогодні е-реєстр "Оберіг" працює повноцінно, а в особистому кабінеті громадяни зможуть уточнити внесені дані та подати відомості до ТЦК через "Резерв+"."Це закрита система, яка має свій захищений контур. Всі вимоги (захисту - ред.) до неї витримані. Це достатньо захищений продукт, який немає жодних натяків на можливість бути вразливим. І ми бачимо, що за півтора року повномасштабної війни немає витоку сенситивної інформації", - заявив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у коментарі Еспресо.У свою чергу, Мінцифри проєкт "смарт-мобілізація", про що було анонсовано під час пресконференції в Медіацентрі Україна ще у 2023 році вже працює. З його допомогою військовозобов’язані зможуть самостійно обрати бажану для мобілізації спеціальність та підрозділ. Так, у застосунку "Резерв+" вже є функція пошуку вакансій в Силах оборони. Уникнення або мінімізація корупційних схем є однією з основних завдань, які вирішує ця ініціатива. З іншого боку, новий підхід ґрунтується на максимальній прозорості та доступності інформації для кожного громадянина. Прийнявши рішення мобілізуватися, людина отримує можливість обрати таку спеціальність, яка відображає її унікальні здібності та особисті прагнення. До того ж зникає фактор невідомості, адже подавши заявку, та успішно пройшовши відбір, вона має можливість пройти навчання та здобути посаду, що відповідає саме її вибору. Такий підхід дозволяє кожній особі реалізувати свій потенціал та отримати можливість працювати в сфері, яка найбільше відповідає її уподобанням та навичкам.На початку квітня 2024 року, АрміяІnfоrm опублікувала інтерв’ю з Черногоренко, яка відповідає за напрямки цифрового розвитку, трансформацій та цифровізації. "Я вважаю, що людина має мати можливість мобілізуватися або підписати контракт саме до такого командира, якому він чи вона довіряє. Це - цільовий рекрутинг. Цивільна аналогія: коли після випуску з вишу за кращих студентів борються працедавці", - розповіла Черногоренко.Фото: соцмережіХто має право на виїзд за кордон? Заборона виїзду для військовозобов'язаних громадян України, які віком від 18 до 60 років, за певними винятками, залишилась незмінною.Це правило спрямоване на забезпечення безпеки та добробуту громадян України під час періодів, коли держава перебуває в стані війни або мобілізації, але враховує індивідуальні потреби людини.На час дії воєнного стану питання перетину кордону громадянами України регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 57. Згідно з цим правовим актом виїжджати за територію країни можуть такі військовозобов'язані чоловіки:ті, хто з медичних причин отримали дозвіл на виїзд (за станом здоров’я)за сімейними обставинамиза професієюз метою допомоги ЗСУдержслужбовціТакож, радимо звертати увагу на інформацію, яка є на офіційному веб-порталі Державної прикордонної служби України. Працівники цієї служби діють згідно з наказами та вказівками свого безпосереднього керівництва. Це важливо враховувати, оскільки їхні дії можуть базуватися не лише на загальних правилах, але й на конкретних внутрішніх інструкціях та розпорядженнях.Щодо жінок, відповідно до закону громадянки України можуть вільно виїжджати за кордон. Проте не слід забувати, що існують винятки. Обмеження на виїзд розповсюджуються на жінок, які обіймають посади в уряді та народних депутатів.Військовий облік медикинь та чи буде мобілізація жінок?З 1 жовтня 2023 року в Україні жінки з медичною та фармацевтичною освітою стали на військовий облік. Однак у пресслужбі МОЗ пояснили, що постановка на облік у ТЦК не обов'язково передбачає їхню мобілізацію. Такий облік дає можливість побачити об’єктивні резерви медичного персоналу та дає змогу визначити наявний медичний потенціал серед жінок та їхню готовність допомагати в умовах воєнного стану. "Тому з 1 жовтня 2023 року на військовий облік мають стати всі жінки-медики та жінки-фармацевти, які з певних причин там не перебували. Постановка на військовий облік не дорівнює мобілізації. Облік необхідний лише для узагальнення даних про наявний резерв медиків у державі", - зазначили у відомстві.До того ж такі норми законодавчо закріплено ще 1992 року ч. 11 ст. 1 ЗУ "Про військовий обов’язок і військову службу". Жінки медичних професій підлягають військовому обліку, якщо вони відповідають віковим (до 60 років) та медичним (визначається ВЛК) критеріям для проходження служби.Згідно з постановою Кабміну від 30 грудня 2022 р. № 1487, жінки, які мають відповідну медичну та фармацевтичну освіту, але не перебувають на обліку у ТЦК, можуть влаштовуватись на роботу як невійськовозобов’язані ще протягом трьох років, тобто до кінця 2026 року, - як пояснила юристка Галина Токмач.Проте роботодавці зобов’язані повідомити ТЦК СП про те, що співробітниця їх організації/установи має медичну освіту, але не перебуває на військовому обліку. Якщо жінка працює не за фаховою спеціальністю та не надавала роботодавцю документ про наявну медичну освіту, то відповідно ТЦК СП ця інформація не стане доступною ніяким чином.Важливим доповненням є те, що українки, які перебувають на військовому обліку, зможуть перетинати кордон під час воєнного стану. Пресслужба МОН офіційно підтвердила інформацію: "Жінки-медики та жінки-фармацевти можуть безперешкодно виїжджати за кордон. Починаючи з 1 жовтня 2023 року жодних змін в умовах виїзду за кордон для жінок - не буде. Кожна жінка з медичною та фармацевтичною освітою може вільно перетинати державний кордон в незалежності від того, стоїть вона на військовому обліку чи ні. Наразі обмеження діють лише для деяких категорій державних службовців та посадових осіб, які обіймають певні посади". Однак, нова хвиля занепокоєння щодо мобілізації жінок почала ширитись соціальними мережами наприкінці вересня 2024 року. Тоді, на веб-порталі Верховної Ради зареєстрували проєкт №12076, який пропонує внести зміни до ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу". У ньому зокрема йдеться про уточнення норм щодо військового обліку жінок, які мають бажання пройти базову військову підготовку. Згідно із запропонованими змінами, перед початком служби вони, за власною згодою, будуть поставлені на військовий облік призовників. Після базової підготовки таких жінок зараховуватимуть до військового обліку військовозобов'язаних, зазначають в матеріалі ЮРЛІГА. У січні 2025 року документ набув чинності, адже його підписав Президент. Згідно з Конституцією України, всі зобов’язання, які покладені на чоловіків під час дії воєнного стану, автоматично поширюватимуться і на цих жінок. Водночас законодавство про мобілізацію не передбачає обов’язкового проходження служби жінок у ЗСУ. Представниці жіночої статі можуть долучитися до армії виключно на добровільній основі, уклавши відповідний контракт. Що означають поняття "повна мобілізація" та "посилення мобілізації" на практиціБойові дії тривають, і Україна не припиняє наступати для звільнення всіх своїх територій. Незважаючи на такі значні цифри втрат серед окупантів, з української сторони теж існує потреба у поповнені резервів. Якщо ж говорити про "повну мобілізацію", то в правовому полі України таке поняття взагалі відсутнє. Існують лише терміни – часткова і загальна мобілізація. Тож страхітливі історії про повну мобілізацію всіх чоловіків можна сприймати лише як добре продуману ІПСО.Наприкінці березня 2024 року Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив у інтерв'ю Укрінформу, що завдяки оптимізації навантаження між різними частинами та підрозділами Сил оборони, а також проведенню оцінки можливостей українського війська, вдалося "значно знизити" потребу в мобілізації резервістів."За рахунок перегляду наших внутрішніх ресурсів та уточнення бойового складу ЗСУ ця цифра (500 тис. резервістів, — ред.) була суттєво зменшена. Ми очікуємо, що у нас буде достатньо людей, здатних захищати Батьківщину. Йдеться не лише про мобілізованих, а й про добровольців", - розповів Сирський.Однак, 29 жовтня секретар РНБО Олександр Литвиненко, під час промови у Верховній Раді наголосив на потребі додаткової мобілізації в Україні, пише LІGА.nеt. Відповідно до його слів, для досягнення 85% укомплектованості військових частин необхідно призвати ще 160 тисяч військовозобов'язаних. Він підкреслив, що такі дії є ключовими для зміцнення обороноздатності країни, зважаючи на поточні виклики, які постали через ситуацію на фронті.Фото: gеttyіmаgеsЯкі бувають види повісток та де їх можуть вручити Сьогодні в Україні передбачено законом чотири види повісток. Однак, відповідно до доповнення статті 18−1 ЗУ про військовий обов’язок і військову службу, в період воєнного стану не відбувається призов на строкову військову службу. Оскільки новий проєкт щодо мобілізації схвалено, з моменту набуття чинності (18 травня 2024 року) всі військовозобов'язані чоловіки повинні були оновити свої дані в ТЦК, ЦНАПі або через е-кабінет протягом 60 днів.Крім того, сьогодні й досі діють норми визначені Порядком проведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, закони про мобілізацію, військову підготовку та обов'язок. Відповідно до цих правил існують випадки, коли чоловікам необхідно самостійно звертатися до територіального центру комплектації без отримання повістки, зокрема, щоб оновити дані.У 2025 році чоловіки можуть отримати такі види повісток:Для уточнення облікових даних. Видаються з метою оновлення та уточнення інформації про стан здоров'я особи, склад сім'ї, місця роботи та інших важливих даних. На проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Ця повістка підписана начальником Територіального військового комісаріату, вимагає пройти медичний огляд. Разом з повісткою додається спеціальна картка дослідження та медичного обстеження. У цій картці буде внесено висновок ВЛК щодо придатності до військової служби, непридатності або обмеженої придатності.Мобілізаційне розпорядження. Така повістка видається військовозобов'язаному після того, як медкомісія визнала його придатним для військової служби.Повістка щодо призову на військову службу до Збройних Сил України.Тож, в повістці обов'язково повинна бути зазначена мета виклику військовозобов'язаної людини.Нові правила у процедурі вручення повісток Речниця територіального центру комплектування та соціальної підтримки Аліна Кривошея розповіла, хто має право вручати повістки: "Повістку може вручити не лише посадова особа ТЦК та СП, а й органи місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти".А з місцем вручення даного документу трохи важче. На практиці законодавством не встановлено конкретне місце для вручення повістки, тому фактично це може відбутися в будь-якому місці, як-от у парку, на блокпості чи в іншому громадському місці, або за місцем проживання. Новий закон містить вимогу: під час мобілізації громадяни України у віці 18-60 років повинні мати при собі військово-обліковий документ і пред'являти його за вимогою представника ТЦК, поліцейського чи представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Тепер процес перевірки документів буде проводитись із фото- та відеофіксацією. Крім того, при врученні повістки представники ТЦК зобов'язані за вимогою надавати свої особисті дані, зокрема ПІБ та посаду, а також пред'являти службові посвідчення для підтвердження своєї ідентифікації. У такому випадку повістка буде вважатись врученою після того, як людина особисто її отримала та поставила підпис.Важливо, що з 18 липня 2024 року повістки чоловікам можуть надсилати звичайною поштою після закінчення встановленого законом 60-денного строку на уточнення військово-облікових даних. Це передбачено постановою Кабінету Міністрів №560 від 16 травня.Відповідно до цього документу, повістку вважатимуть підтвердженою навіть у разі відмови від її отримання або відсутності людини проживання за вказаною адресою. Таке "заочне" оповіщення дозволяє вважати чоловіка повідомленим без підпису на повістці.Якщо людина не оновила до 16 липня дані в ТЦК, ЦНАПі або через Резерв+, тоді під час перевірки військо-облікових документів громадянин отримає повістку для оновлення даних. Цю ситуацію пояснив юрист "Столичної правової групи" Володимир Прядка на YоuТubе-каналі компанії."Перевірки військо-облікових документів у громадян на вулиці нікуди не зникнуть і будуть проходити після 16 липня. Результати цих перевірок залежатимуть від того, чи будуть у військовозобов'язаного громадянина оновлені військово-облікові дані, чи ні. У випадку, коли у військовозобов'язаних не виявиться відповідних документів, чи їхні документи будуть неактуальними або не оновленими відповідно до вимог закону про мобілізацію, тоді, такій особі, буде вручена повістка до ТЦК СП на оновлення військово-облікових даних", — розповів юрист.Хто може отримати повторну повістку та наслідки її ігнорування Повторно чоловік може отримати повістку, якщо він не з’явився в ТЦК з першого разу (після першої повістки). До того ж, відповідно до законів України, усі військовозобов’язані протягом семи днів після зміни будь-яких облікових даних мають повідомляти ТЦК. Це стосується зміни місця проживання, роботи, сімейного стану тощо. З цього виходить, що повістку можуть видати знову як для повторного проходження ВЛК (якщо минуло більше року з проходження огляду), так і для перевірки персональних даних чи обставин відстрочки.Згідно з новим законом, у разі невиконання військовозобов'язаними та резервістами своїх обов'язків, до ухилянтів може застосовуватись тимчасове обмеження за рішенням суду на право керування особистим транспортом. Тобто, у випадку невиконання військовозобов'язаним своїх обов'язків ТЦК має право звернутися до Нацполіції для адміністративного затримання та приведення військовозобов'язаного. Якщо це неможливо здійснити, ТЦК надсилає громадянину лист з вимогою щодо виконання обов'язків. У разі невиконання цієї вимоги протягом 10 днів, ТЦК може звернутися до суду з проханням про обмеження у праві керування автомобілем. Однак, і це обмеження не може бути застосоване, якщо кермування - це основне джерело заробітку людини або авто є необхідністю, оскільки в родині є людина з інвалідністю."Вимога ТЦК - це не повістка ТЦК. Зверніть увагу, що ТЦК подає щодо вас позов для обмеження в праві керування у разі невиконання вами вимоги, а не повістки. Це два різні юридичні терміни. Якщо раніше з повісткою ТЦК потрібно було якось ще морочитися, щоб вручити її особисто, то вимога вважається доправленою автоматично у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу громадянина. Форма такої вимоги ТЦК ще не існує, принаймні досі її офіційно не опубліковано та не затверджено Міноборони", - розповів юрист Роман Сімутін в матеріалі ТСН.Щодо ігнорування повістки, як зазначає адвокат Ростислав Кравець, передбачена також адміністративна відповідальність – у вигляді штрафу, та кримінальна відповідальність за ігнорування вказівок щодо мобілізації – обмеження волі до трьох років, або позбавлення волі до п’яти років. Але треба мати на увазі, що кожен з таких випадків розглядають індивідуально та з використанням цілого комплексу заходів.У Верховній Раді було зареєстровано ще в грудні 2023 року проєкт закону №10379, що стосується внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України. Він спрямований на посилення відповідальності за порушення військового законодавства. Хоча цей документ зазнав значної критики та юристи наголошують на доцільності впровадження такого документу, його все ж таки було підписано Президентом 17 травня 2024 року.Відповідно до закону, штрафи для людей, які ухиляються від мобілізації, такі: за недотримання правил військового обліку накладається штраф у розмірі від 3 400 до 5 100 гривень. За порушення повторно або в особливий період сума зростає до 17 000-25 500 гривень. Крім того, передбачена відповідальність за порушення законодавства, що стосуються оборони та мобілізації.Однак у березні 2025 року парламент ухвалив законопроєкт, що передбачає знижку на штраф від ТЦК для військовозобов’язаних, які сплатять їх добровільно. Відповідно до документу №12093, якщо військовозобов’язаний, якого оштрафували, впродовж 10 днів звернеться до відповідних органів та внесе платіж, сума штрафу буде зменшена вдвічі, тобто буде надана знижка у розмірі 50%. Це означає, що замість 17 000 гривень, а саме така сума мінімального штрафу, громадянину доведеться сплатити лише 8500 гривень.Крім зниженої суми штрафу, даний законопроєкт також передбачає скасування адміністративних проваджень щодо порушень військового обліку для громадян, які самостійно приймуть рішення щодо вступу до лав Збройних сил. Нині документ вже підписано Володимиром Зеленським. У Мінюсті розповіли, що за несплату штрафів щодо порушення правил мобілізації, можливе блокування рахунків, а далі навіть вилучення коштів, рухомого та нерухомого майна, пише Суспільне. Штраф слід сплатити протягом 15 днів після отримання постанови (ст. 307 КУпАП). Якщо ж цього не зробити, справа передається виконавчій службі (ст. 308 КУпАП), яка може заморозити банківські рахунки, нарахувати подвійну суму штрафу та додаткові витрати, передбачені урядом. У першу чергу стягнення проводиться з коштів у гривні чи валюті. За їх відсутності – із майна, яке не підпадає під арештний захист.Хто не підлягає мобілізації через відстрочку Оновлений закон має низку норм, які стосуються відстрочки від призову під час мобілізації. Тому, коли 18 травня документ набув чинності, саме таким категоріям осіб тепер надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації:люди, які заброньовані державними органами, підприємствами, установами тощо;люди з інвалідністю (наприклад, якщо у людини 2 група інвалідності, мобілізація такої особи можлива лише за власним бажанням);люди, які тимчасово непридатні за рішенням ВЛК (на період 6-12 місяців, потім потрібно пройти переогляд);люди, які мають трьох і більше неповнолітніх дітей на утриманні (тобто, мобілізація багатодітних батьків не буде проводитись). Винятком є ті, у кого є заборгованість з оплати елементів, якщо загальний розмір заборгованості перевищує суму платежів за 3 місяці;жінки та чоловіки, які мають на утриманні неповнолітню дитину або дітей, у випадку, якщо другий з батьків цієї дитини помер, був позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або оголошений померлим;люди, які виховують неповнолітню тяжкохвору дитину або дитину з інвалідністю;люди, на утриманні яких повнолітня дитина з інвалідністю І-ІІ групи;усиновлювачі, на утриманні яких перебувають діти до 18 років, які на момент усиновлення були дітьми-сиротами або дітьми, які позбавлені батьківського піклування;ті, хто займаються постійним доглядом за хворою дружиною/чоловіком, дитиною, а також своїми батьками або батьками чоловіка чи дружини (згідно певних умов), які за висновком спеціальних медичних комісій потребують неперервного догляду;опікуни людини, яка визнана судом недієздатною;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність І-ІІ групи;люди, що мають чоловіка або дружину, яким встановлена інвалідність ІІІ групи внаслідок важких захворювань, втрати кінцівок та органів або за наявності у людини, яка має інвалідність ІІІ групи важкої хвороби, психічного розладу, паралітичних синдромів та інше;люди, в яких один із своїх батьків або батьків чоловіка (дружини) має інвалідність І-ІІ групи та згідно з законом зобов’язані їх утримувати, за умови, що немає інших людей, які не входять до числа військовозобов’язаних (виключенням є люди, які самі мають інвалідність, потребують постійного догляду або знаходяться у в'язниці). У випадку відсутності невійськовозобов'язаних людей, які могли б здійснювати догляд за людиною з інвалідністю І-ІІ групи, такий догляд може здійснювати лише один військовозобов'язаний, якого має обрати людина з інвалідністю.члени родини з числа другого ступеню споріднення (не більше одного) людини з інвалідністю І-ІІ групи, які займаються постійним доглядом за нею, за умови відсутності людей з числа родини першого ступеня споріднення або, якщо люди першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду згідно з рішенням спеціальної медичної комісії. Якщо відсутні члени родини першого та другого ступеня споріднення, ця норма застосовується до членів родини третього ступеня споріднення людини з інвалідністю.якщо жінка з чоловіком є військовослужбовцями та мають неповнолітню дитину, один з них може отримати відстрочку та право на звільнення від військової служби (чи то чоловік, чи то жінка);керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів та органів державного управління, чиї повноваження охоплюють всю країну;нардепи України, депутати Верховної Ради АР Крим, уповноважений ВРУ з прав людини;голова та члени Рахункової палати;судді, члени Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо;працівники різноманітних органів військового управління, військових частин та оборонних організацій, такі як Міноборони, ЗСУ, СБУ, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Служба зовнішньої розвідки України, Нацгвардія, Державна прикордонна служба України, Управління державної охорони України, апарат МВС та установи експертної служби МВС;службовці, які займають дипломатичні посади, Міністерства закордонних справ України та люди, які мають ранг Надзвичайний та Повноважний Посол;держслужбовці, які оцінюють та готують проекти нормативно-правових актів, проводять їх експертизу. Також це стосується спеціалістів з кібербезпеки, кіберзахисту та інформаційних технологій, які відповідають за розроблення програмного забезпечення, адміністрування баз даних та інші дії, які забезпечують діяльність президента України, ВРУ та КМУ;інші військовозобов’язані або деякі категорії людей у випадках, що передбачені законом.Відстрочку від призову на особливий період під час мобілізації мають:студенти денної або дуальної форми, які здобувають професійну або професійно-технічну, фахову передвищу та вищу освіту. За умови, що цей рівень освіти є вищим за попередньо здобутий. Це стосується також докторантів та тих, хто проходить інтернатуру.наукові працівники установ вищої або передвищої освіти й наукових організацій, які мають науковий ступінь. Також педагогічні працівники в закладах фахової передвищої, професійної, професійно-технічної та загальної середньої освіти, за умови їхньої роботи у відповідних закладах або організаціях не менше ніж на 0,75 ставки;люди, які втратили (смерть або зникли безвісти) близьких родичів (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) під час їхньої участі у Антитерористичній операції, збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, забезпечені оборони та стримуванні збройної агресії проти України під час воєнного стану (військовослужбовці, люди, які мали відношення до забезпечення безпеки та оборони України та інші).члени родини (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний або повнорідний брат чи сестра) людей, яким було присвоєно звання Герой України посмертно, за мужність, яка була виявлена у період Революції Гідності.Крім того, наприкінці серпня 2024 року парламент ухвалив законопроєкт №11391, що надає відстрочку від військової служби тим, чиї неповнорідні родичі, зокрема, брат чи сестра, загинули або зникли безвісти під час участі у бойових діях з РФ. Раніше ця норма стосувалась лише рідних та повнорідних братів/сестер. Наразі документ вже підписав президент.Не можна також призвати військових, які служили під час воєнного стану та були звільнені в запас через звільнення з полону. До того ж призову під час мобілізації не підлягають військовозобов’язані чоловіки, які пройшли базову загальновійськову підготовку, але не досягли 25-річного віку. Ці дві категорії військовозобов'язаних можуть проходити військову службу за власним бажанням.Проте, Міністерство освіти планує внести зміни до законодавства, які можуть скасувати відстрочку від мобілізації для студентів віком від 25 років. Про це розповів заступник міністра освіти Михайло Винницький у коментарі Новини.LІVЕ. За його словами, зміни можуть торкнутись тих, хто здобуває другу або третю освіту у профтехучилищах."У нас є феномен дуже цікавий. Особа, якій 35-40 років і вона отримувала різні дипломи про вищу освіту, професійну освіту у часи, коли не було загального реєстру дипломів… В нас єдина державна електронна база з'явилася приблизно 10 років тому. Ну і, відповідно, хто вчився раніше, дуже часто може сказати: "А я загубив свій диплом". І раптом він вступає в професійно-технічну освіту без іспитів, бо там не треба НМТ", - зазначив Винницький.Уряд пропонує також дозволити педагогам певних напрямків отримувати відстрочку від мобілізації. Право на це матимуть ті працівники державних і комунальних закладів позашкільної освіти, які станом на 1 січня 2025 року були офіційно працевлаштовані за основним місцем роботи та мали навантаження щонайменше 0,75 ставки. Йдеться про викладачів, що працюють у сферах еколого-натуралістичних, науково-технічних, дослідницько-експериментальних напрямів та військово-патріотичного виховання.Наразі законопроєкт із пропозиціями змін до статті 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" перебуває на розгляді профільного комітету.Бронювання працівниківБронювання військовозобов'язаних працівників надає ключовим співробітникам підприємств, компаній, установ та організацій тимчасову відстрочку від мобілізації на термін до шести місяців. Ці працівники є критично важливими для забезпечення стабільної роботи їхніх установ. Про це пише ЛІГА:ЗАКОН.  Наприкінці січня 2023 року Кабмін прийняв порядок №76, що стосується реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Тоді було оновлено попередню процедуру бронювання військовозобов'язаних. Однак, згодом уряд ще вдосконалив процедуру бронювання військовозобов'язаних під час мобілізації та воєнного стану постановою "Про внесення змін до Порядку бронювання військовозобов'язаних під час дії воєнного стану" № 400, яка стала чинною 2 травня.Відповідно до тексту Порядку, бронюванню підлягають керівники, заступники, а також 50 % від кількості військовозобов'язаних працівників (за певними винятками), що працюють:на підприємствах з мобілізаційними завданнями, якщо це необхідно для їх виконання;на підприємствах, що забезпечують виробництво товарів і послуг для Збройних Сил України та інших військових формувань;на критично важливих для економіки та життєдіяльності населення підприємствах.Ця процедура мала б забезпечувати стабільне функціонування ключових установ в особливий період. Однак, впродовж осені 2024 Кабмін знову переглянув правила бронювання працівників і критерії для визначення підприємств критично важливими. Постанова № 1332 затверджує оновлений порядок бронювання військовозобов'язаних, наприклад, щодо розбронювання, але й впроваджує додаткові обов’язкові вимоги для установ та підприємств. Ігнорування цих змін може унеможливити бронювання працівників, зазначають в Економічній правді. Чинності постанова набрала вже з початку грудня.Якщо заробітна плата співробітника не перевищує 20 000 грн на місяць (або 2,5 мінімальних зарплат на сьогодні), таку людину не можна бронювати навіть у разі роботи на критично важливих підприємствах. Це змушує компанії забезпечувати прозорість виплат і переглядати рівень зарплат відповідно до нових норм. Тобто, фактично економічне бронювання, яке викликало значний резонанс у суспільстві та серед військових, було частково інтегровано до звичайного бронювання.Раніше радник голови Офісу президента Михайло Подоляк розповів в інтерв'ю Новини.LІVЕ, що економічне бронювання сприятиме збільшенню фінансування Збройних Сил України."Ще раз нагадаю, що на одного військового припадає п'ять платників податків. Детінізація української економіки в ідеальному вигляді не відбулася, відтак гроші треба шукати. На сьогодні теж є певне бронювання, виходячи із забезпечення критичної інфраструктури. Те ж саме буде стосуватися економічного бронювання, тільки за прозорими процедурами. Ми додатково бронюємо певну кількість людей і додатково за них платимо. Не розумію, звідки тут про нерівність", - розповів Подоляк. Однак, звісно є чимало противників такого законопроєкту, які вважають, що "економічне бронювання" можна розглядати як спосіб відкупитися від обов'язку захищати країну.Військовий адвокат та юрист Центру підтримки ветеранів Роман Лихачов у матеріалі для NV зазначив, що нові правила бронювання передбачають автоматичне скасування відстрочки за кількох обставин. Серед них: завершення терміну дії відстрочки, припинення підприємством діяльності/виконання робіт, пов’язаних із забезпеченням армії, позбавлення компанії статусу критично важливої чи ліквідація установи, звільнення працівника чи навіть тимчасове припинення трудових відносин.Крім того, як зауважив Лихачов, органи, які присвоюють підприємствам статус критично важливих, мають право здійснювати перевірки у будь-який момент щодо відповідності критеріям "критичності". У разі втрати цього статусу співробітники автоматично позбавляються відстрочки та підлягають мобілізації.
we.ua - Мобілізація в червні 2025 року: чи буде посилена та кого можуть призвати
DOU - Developers of Ukraine on dou.ua
Що треба знати про розробників DЕLТА. Детальний ґайд про підрозділ
DЕLТА — ключове програмне забезпечення у війську. За даними Міноборони, її використовують понад 90% підрозділів. DЕLТА розробляють фахівці з Центру інновацій та розвитку оборонних технологій (ЦІРОТ), це один із важливих осередків військової служби ІТ-спеціалістів. Як повідомили DОU, нині тут розширюють команду і шукають айтівців. Ми поспілкувалися із фахівцями ЦІРОТ про умови служби, зокрема навантаження, зарплати, використання нових технологій, ціну помилки, мотивацію. А також розпитали про етапи, поліграф і особливості продуктів, над якими працюють. Факти про DЕLТА: завдяки системі DЕLТА військові можуть бачити поле бою в реальному часі з розташуванням ворожих сил і координувати дії;щомісяця з її допомогою знищується 3000 одиниць ворожої важкої техніки;у системі запустили модуль Аvеngеrs, який ідентифікує цілі за допомогою ШІ. 70% об’єктів він виявляє за 2,2 секунди.архітектуру розробляли за стандартами НАТО. DЕLТА є взаємосумісною з аналогічними системами країн Альянсу, зокрема з польською системою управління артилерійським вогнем ТОРАZ;одна з країн НАТО офіційно надіслала Україні запит на експорт системи. Від кількох волонтерів до кількох сотень айтівців Історія команди ЦІРОТ почалася з Революції гідності. Тоді група волонтерів, об’єднаних у спільноту «Аеророзвідка», стала використовувати дрони для збору розвідданих. Серед перших її учасників були Ярослав Гончар, Володимир Кочетков-Сукач, Натан Хазін і Дмитро Лісенбарт. Згодом частина «Аеророзвідки» долучилася до лав ЗСУ і 2016-го сформувала військову частину А2724. Де й зародився програмний продукт DЕLТА. За п’ять років ця військова частина, пройшовши досвід розформування, перетворилася на ЦІРОТ. Офіційно центр запустило Міноборони 2021 року. Його очолив Марат Утюшев, який свого часу був одним із засновників А2724. Але був звільнений у лютому 2025 року. Нині ЦІРОТ кількісно можна порівняти з продуктовою ІТ-компанією середнього розміру. Флагманський проєкт центру — екосистема DЕLТА. Як зауважує її архітектор Артем Мартиненко, два найпопулярніших продукти тут — мапа (модуль Моnіtоr) і стримінг (модуль Vеzhа). Крім DЕLТА, є інші військові продукти, які тут розвивають. Це платформа штучного інтелекту Аvеngеrs, яка автоматично виявляє ворожу техніку. І протокол UА Drоnе ІD для захищеного обміну даними між безпілотниками та бойовими системами. Загалом у системі 11 модулів. Артем Мартиненко, заступник командира ЦІРОТ Армія чи айтішка Фахівці ЦІРОТ в один голос зауважують: робота в центрі та ІТ-компаніях дуже схожа. Команда працює за Аgіlе-підходом. Є класичні елементи робочого процесу: мітинги, ретро, оnе-tо-оnе, перегляд задач, робота з беклогом. «До війни я працював у великій компанії з Великої Британії. І тамтешні процеси були гіршими. Доводилося узгоджувати використання будь-яких технологій, оскільки їхні адвокати дуже боялися застосовувати ліцензії. У нас із цим менше проблем. Якщо є рішення, яке об’єктивно краще за чинне, ми перейдемо на нього. Оновлюємо всі технології, бібліотеки. Наприклад, той же перехід на Rеасt 19 відбувався майже одразу після релізу», — ділиться з DОU Ейпріл, фронтенд-розробник. У цивільному житті він працював як Sеnіоr Full Stасk Еngіnееr. Андрій, інжиніринг-менеджер ЦІРОТ, жартує, що на кухні немає шоколадок і печива, а ще не влаштовують веселих тимбілдингів по п’ятницях. «Насправді, коли я прийшов, щиро здивувався. Було відчуття, що я прийшов у звичайну ІТ-компанію. Досить прогресивну, на етапі стартапу, який хоче активно зрости в ентерпрайз. З усіма відповідними болячками. Глобально це виявилося знайоме ІТ, тільки з вищим навантаженням». Команда Центру складається з військовослужбовців, частина з яких прийшли з цивільного ІТ, частина є кадровими військовими. Та роль на проєкті ніяк не залежить від військового звання, кажуть айтівці. Умовно сержант може бути менеджером, а розробник офіцером. Усе залежить від досвіду та навичок людини. Вадим, фахівець з кібербезпеки, ділиться досвідом з відбиття хакерських атак: «У нас немає розмежування „підполковник“, „солдат“, обидва можуть бути на першій лінії реагування і відпрацьовувати ті самі інциденти. До цього я був начальником зв’язку, де ієрархія відігравала суперважливу роль». Водночас ЦІРОТ як військовий підрозділ не можуть оминути обмеження. Йдеться передусім про потребу складати рапорти. Зокрема, навіть якщо подати електронний рапорт на відпустку через «Армія+», все одно потрібно отримати відпускний квиток, відмітитися і принести його по поверненню. Крім того, є регламент, коли й кому можна планувати відпустку. Заборонено без погодження покидати межі гарнізону тощо. Однак на власне розробку ці обмеження не впливають, кажуть фахівці. Що відрізняється: навантаження Ейпріл, фронтенд-розробник DЕLТА ділиться, що в цивільному житті працював менше: «Мені завжди казали „grеаt реrfоrmаnсе“, але що вища в мене була зарплата, то менше тривав мій робочий день. Треба і фічі деліверити, і підтримувати стабільність всієї системи. Кількість девайсів, яка використовується в армії України, неймовірна. Усі вони мають різні АРІ, багато обмежень. Нам це доводиться враховувати і вибудовувати фреймворк, який буде добре працювати на всьому „зоопарку“. Моя мета — щоб користувачі ефективно працювали в системі, могли воювати. Тому намагаюся релізити якнайшвидше. Коли користувач каже, що йому потрібно, часто від цього залежить життя, будемо чесні. Загалом у мене 10-годинний робочий день». Ціна помилки і мотивація Ехо, бекенд-розробник, прийшов у ЦІРОТ після бойової роботи в складі ТрО. Служив розвідником у Луганській області. У DЕLТА Ехо займається стримінгом, дбає про те, щоб відео передавалося з робочого місця пілота на вищі штаби, де будуть дивитися й ухвалювати рішення. Як один зі старших розробників він наголошує на безпеці й зізнається, що не завжди все розповідає навіть побратимам: «Ціна твоєї помилки може вартувати життів. Припустимо, падає прод. У цивільному світі хтось втратить гроші, можливо, роботу. А тут можуть написати в сапорт: „Ми не могли приєднатися до стримінгу, у нас загинула n кількість людей“. Ти мусиш серйозніше ставитися до своїх завдань. Ми маємо значно краще готуватися до релізів, щоб у разі чого на кінцевих споживачів був якнайменший вплив. З іншого боку, ти приїжджаєш у підрозділи і бачиш результати роботи. Як працює стрім. До прикладу, на позиціях почався двіж. Ви можете підняти борт і застрімити, що там відбувається. А тоді покликати підтримку, кинувши посилання на трансляцію артилеристам, які поруч. Вони приєднуються і роблять кілька пострілів, бачать координати розриву, а тоді коригуються далі. Таким чином ви зберігаєте життя військовослужбовців». Ехо доповнює Андрій, тестувальник бойового продукту з 10-річним досвідом: «У нас є система реєстрації, входу в систему. Буде погано, якщо і в комерційному продукті впаде вхід у систему. Але від цього найімовірніше ніхто не помре. Якщо ж у нашу систему не зможе потрапити користувач під час бойової роботи, хтось може загинути. Це зовсім інший рівень ризику». Олег, продуктовий дизайнер, тимлід, був першим дизайнером, якого мобілізували в ЦІРОТ. До цього він проєктував інтерфейси в американському стартапі. У Центрі Олег проєктує інтерфейси для бойових продуктів і допомагає менеджити інших дизайнерів. «Наш продукт має величезну кількість користувачів, що передбачає масштабний вплив і відповідальність. Будь-яку навіть найменшу фічу ми робимо суперобережно і закладаємо можливість відкотитись, щоб не зламати бійцям процеси, які вони побудували на основі продукту. Власне, кожен новий реліз — це поліпшення життя бійця. Наприклад, в армії досі болюча тема — це друк звичайних паперових карт. Карти є обов’язковим документом, який треба вести будь-якому підрозділу. Це також зручний інструмент для планування операцій. Роздрукувати карту, покласти собі на стіл, походити навкруги, порозставляти фігурки — це набагато наочніше, ніж дивитися в екрани. І ми додали таку опцію. Військові можуть не просто друкувати, а робити це на будь-чому, зокрема на звичайному лазерному принтері. А тоді склеїти листочки і отримати карту з правильним масштабом, з правильними позначками, засічками. Маленький приклад, як вдалося закрити потребу користувачів. Власне, наш продукт — це не замовлення однієї конкретної людини, одного генерала, це тисячі різних відгуків, які втілилися в одне рішення». Технології Фахівці Центру інновацій діляться, що часто доводиться опановувати нові інструменти. «Я відчув, що з погляду технологій дуже зріс. Коли я працював або в маленьких командах, або у великій корпорації, відчувався rеstrісtіоn, де немає обміну ідеями. Ніби ти варишся в одному і тому самому, і імплементація будь-яких нових технологій — лише твоя ініціатива. Тоді перестає бути цікаво. У Центрі ж є постійний обмін ідеями. А тому й потреба використовувати нові технології. Потенційно я міг би бути тимлідом, якби не вторгнення. Але тепер розумію, що і мої хард-скіли, і софт-скіли вищі, ніж ті, що були три роки тому», — зауважує фронтендер Ейпріл. Зарплата У 2025 році мінімальне грошове забезпечення військовослужбовця становить 20 130 грн. Верхня межа у ЦІРОТ — 33 тис. грн. Розмір зарплати залежить від багатьох факторів: посади, військового звання, тривалості, інтенсивності й умов військової служби, кваліфікації. Оскільки фахівці центру не мають «бойових» виходів, то, відповідно, доплати у 30, 50 чи 100 тисяч грн тут не передбачені. Усі співрозмовники DОU в цивільному житті заробляли значно більше, проте зауважують, що йшли в ЦІРОТ не за грошима, а допомогти виграти війну й бути корисними для країни. Тож не мають особливих очікувань щодо зарплати. Водночас не приховують, подекуди складно утримувати сім’ю і закривати всі потреби. Особливо тим, кого фінансово не підтримують колишні працедавці. Як потрапляють у ЦІРОТ Ярослав Нижник до служби у війську був віцепрезидентом з інжинірингу в GlоbаlLоgіс. У Центр інновацій він мобілізувався на початку 2024 року. А до того, крім роботи в ІТ-компанії, був виконавчим директором ГО «Аеророзвідка». «Один з моїх проєктів у ЦІРОТ — UА Drоnе ІD. Ми, разом з партнерами, розробляємо технологію, завдяки якій дрони можуть передавати інформацію про себе, своє місцерозташування, статус у систему бойового управління. Адже коли працює РЕБ, ППО, дрони-перехоплювачі, ви не знаєте, що летить, і завжди думаєте про гірше. 50% втрат — від дружнього вогню. Тому працюємо над технологією, яка допоможе в безпечний спосіб ідентифікувати дрони і якось координувати роботу». Інжиніринг-менеджер Андрій потрапив у Центр майже випадково. У Краматорську товариш-сапер показав йому вакансію на LоbbyХ зі словами «це ж твій профіль, не хочеш спробувати?». «Думаю, чому б і ні. За вечір накидав резюме, і досить довго чекав відповідь. Встиг приїхати з ротації, повернутися на ППД, з’їздити додому у відпустку. Міркував, що взяли іншого на це місце. І тут мене покликали на співбесіду. До місяця я поїхав у відрядження у ЦІРОТ, а за п’ять місяців загалом перевівся», — пригадує Андрій. Вадима, фахівця з кібербезпеки, Центр сам зайшов і написав у LіnkеdІn: «На початку війни я долучився до ІТ Армії, і через LіnkеdІn-профіль на мене вийшли фахівці Центру й попросили допомогти. Я спочатку погодився поволонтерити, а потім мобілізувався». Ехо, бекенд-розробник, під час служби в розвідці дізнався про DЕLТА зі статті на DОU: «Пригадую, тоді подумав, що це, мабуть, МАNGА українського мілтеку. Я подався на вакансію і, коли мене покликали на співбесіду, одразу сказав: „Пацани, не бийте сильно ногами. Я багато чого міг забути, однак база у мене є. Якщо ви не будете ставити джуніорські питання про деякі зовсім низькорівневі речі, то на сеньйорські я, напевно, відповім“. Я відповів на всі запитання, пацани кажуть: „Так, все, клас, ти нам підходиш. Тепер треба чекати“. Оскільки в ТРО і DЕLТА різне командування, все вирішується через старшого начальника. Очікував на рішення пів року». У Каті, програмістки ЦІРОТ, звання підполковника. Вперше жінка проходила службу після звершення військового училища з профілем «захист інформації з обмеженим доступом». А після 2017-го і до початку повномасштабної війни розробляла ігри в компаніях Vоstоk Gаmеs, Wаrgаmіng, Ubіsоft (Аvаtаr, робила інструмент для кат-сцен). «Після першого контракту не дуже хотілося повертатися до Збройних сил. Та в вересні 2022-го я приєдналася до 47-ї ОМБР на позицію заступника начальника служби в штаб бригади. Брала участь в контрнаступі на напрямку Оріхів-Роботине в ролі офіцера командного пункту. КП тоді дуже обстрілювали, і після цього я вже була морально непридатна до роботи на ЛБЗ. До ЦІРОТ я долучилася у жовтні 2023-го. Зараз працюю над проєктом керованого боєприпасу. Для мене це геть новий досвід. Після геймдеву це власне еmbеddеd, кросплатформена розробка». Катя ділиться, що розробка дає змогу оператору не знижувати висоту польоту дрона, коли він скидає вибухівку на ціль. Таким чином бомбер не потраплятиме під купол РЕБ чи дію стрілецької зброї противника. Наразі боєприпас розроблений, його тестують пілотні підрозділи на передовій. Навчальний центр, поліграф і NDА Загалом, щоб потрапити до Центру інновацій, потрібно пройти кілька етапів співбесід, як у звичайну ІТ-компанію. А також перевірку на поліграфі. Якщо це солдат чи сержант, доведеться ще їхати у навчальний центр. Процес відбору в центр може тривати по-різному, та всі процедури займуть не менше як місяць. Траплялося, що на позицію подавалося кілька сотень фахівців, тож закладали значно більше часу на співбесіди. У ЦІРОТ наголошують, що відбирають на службу ретельно. Адже на відміну від цивільної компанії, звідки можна піти, якщо вам щось не подобається, або навпаки, бути звільненим, якщо щось не подобається роботодавцю, в армії так не працює. «Потрібно, щоб члени команди підходили одне одному і структура працювала», — коментують айтівці. Цивільні можуть долучитися до роботи Центру на волонтерських засадах. Окрім відповідних навичок, людина має бути готова приділяти завданням понад 20 годин на тиждень і взяти на себе зобов’язання працювати щонайменше три місяці. Такий термін визначили, щоб внесок волонтера перевищував час, витрачений командою на його адаптацію та навчання. Волонтери теж проходять поліграф і підписують волонтерський договір, що охоплює угоду про нерозголошення. Вакансії для цивільних можна переглянути на DОU. Як дбають про безпеку Вадим відповідає за кіберзахист Центру інновацій, до служби у війську був СSОС-координатором SоftSеrvе. Торік брав участь у формуванні нового підрозділу в Міноборони — Центру реагування на кіберінциденти. Раніше він п’ять років служив у Нацгвардії і зауважує, як змінилася ситуація за цей час: «Круто, що з’явилися прямі канали взаємодії, коли в будь-який момент черговий кіберцентру одного підрозділу може вийти на чергового будь-якого іншого кіберцентру і спільно відпрацювати кейс. Повноцінно захищати застосунок або сервер, не захищаючи користувачів, нереально. Якщо ми бачимо інцидент на своїй стороні, нам треба прокомунікувати з кінцевим користувачем. А враховуючи такі застосунки, як „Армія+“, „Резерв+“, їх уже кілька мільйонів. І вийти саме на ту людину, з якою пов’язаний інцидент, було досить важко на початку цієї війни. Зараз це швидко координується між різними командами. „На найбільшу DDОS-атаку на нашу інфраструктуру вороги витратили 500 тисяч доларів“ Та ми її витримали. Загалом за 2024 рік на системи та підрозділи, що перебувають під захистом Центру реагування на кіберінциденти було 38 тисяч інцидентів, на місяць у середньому припадає 2000. За 2025 рік уже 14 670 інцидентів. Але тут важливо розуміти, що SОС, Sесurіty Ореrаtіоn Сеntеr характеризується великою кількістю fаlsе роsіtіvе спрацювань. Наприклад, коли людина під бойовими ризиками забуває пароль. Із близько 2000 кейсів на місяць 10% — це реальні атаки ворога. Якщо порівняти з цивільною роботою, то в ІТ-компаніях ми більшість часу симулювали атаки, щоб їх виявляти. Тут не треба на це гаяти час. Відбувається постійний двіж, божевільна динаміка атак. Після цього складно уявити собі роботу в спокійній обстановці [усміхається]. З труднощів: юридична частина, яка регламентує, чим мають захищатися ті чи інші продукти, ще не готова до тих атак і появи новітніх продуктів. Тобто ми знаємо, що нам треба dесерtіоn-система, але в НДТЗІ вона не прописана, тому ви не можете її просто використовувати. Ну і найсумніша історія, як на мене, із захистом таємних систем. Навіть якщо захочеш туди принести класний інструмент, ти не можеш цього зробити». У ворога досить великий ресурс на атаки. Якось була атака в 4 мільярди запитів. Ми намагаємося не сильно афішувати, але атаки на бойові системи значно потужніші, ніж не на бойові. Тому, коли я читаю 5 мільйонів атака на банк, мені стає ніяково. В нас на бойові системи і 400 мільйонів є, і мільярд, і 4 мільярди, і витримуємо їх. Бо такі атаки відбуваються постійно«. Які бачать проблеми у 2025 році Головний архітектор DЕLТА і заступник командира Артем Мартиненко зауважує DОU, що кількість користувачів системи зросла уп’ятеро з липня 2024 року [коли завершили нову процедуру побудови КСЗІ та ввели DЕLТА в експлуатацію]. І це доволі великий виклик для команди як з погляду потрібної тепер функціональності, так і з погляду навантаження. Фахівців бракує. І згадує про «прокляття» 2000 тикетів у беклозі. «Коли рік тому добирали людей у команду, думали, що почнемо беклог з 1000 тикетів розгрібати швидше. Але так не відбулося» [усміхається]. Також Артем розповідає, що DЕLТА продовжує впроваджуватися у підрозділах. «Не можна просто сказати: „Так, з цього моменту всі використовуємо DЕLТА“. І люди взяли й навчилися. Десь є функціональність простіша, і вона користувачам швидко заходить, а десь це потребує навчання, перебудови процесів. Ще намагаємося зробити так, щоб навчальні програми для офіцерського складу уже містили нові інструменти та компетенції. Щоб військові їх опановували на старті». Інжиніринг-менеджер Андрій ділиться, що стикався і з ініціативними підрозділами, які зацікавлені в інноваціях і використанні сучасних бойових продуктів. І з тими, які не йдуть на контакт або ж просто не знають про існування системи. Щоб поширювати софт, мобільні групи ЦІРОТ їздять по різних бригадах і розказують кейси застосування розробок. Також є відрядження і розробників, і бізнес-аналітиків центру у підрозділи, щоб вони зрозуміли болі, які відчувають користувачі безпосередньо в зоні бойових дій. Діє служба підтримки, опитування, ведеться аналітика використання різними підрозділами різних функцій. «Свого часу я приніс DЕLТА у свою бригаду. Розібрався, як зареєструватися, а тоді комбат попросив зареєструвати ще кількох людей у стройовій, бо їм було не до того. Мені подобається, що за останній рік про бойові системи стали говорити частіше», — пригадує Андрій.
we.ua - Що треба знати про розробників DЕLТА. Детальний ґайд про підрозділ
Gazeta.ua on gazeta.ua
"Ватне лайно": у ЗСУ жорстко відреагували на проросійське привітання Бужанського
Офіцер Головного управління комунікацій Збройних сил України Дмитро Лиховій розкритикував народного депутата Максима Бужанського через його публічне вітання з Днем перемоги, яке пролунало на тлі війни з Росією. У своєму дописі у Fасеbооk Лиховій зазначив, що подібна риторика під час повномасштабної агресії РФ є неприпустимою, однак Бужанський знову демонструє відверто проросійську позицію. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День перемоги вважають святом лише 11% українців - опитування КМІС "Продовжує нести ватне лайно. І при цьому координує голосування Слуг народу у Верховній Раді", - написав речник. На його думку, така поведінка свідчить про роботу на користь держави-агресорки, і в умовах війни подібна діяльність мала б бути остаточно припинена. "9 травня - це такий вальпургієвий день для України, коли на шабаш вилазить нечиста сила і дає про себе знати. Здавалося б, це явище мало б бути повністю припинене принаймні з 2022 року. Але ж ні.Сьогодні бачимо, як до російського побєдобєсія приєднується цілий народний депутат владної фракції. Ватне лайно явно працює на Росію, та ще й досі, виявляється, координує голосування "Слуг народу" у парламенті...", - йдеться у дописі. День Перемоги - державне свято СРСР, а пізніше деяких країн, що були окуповані колишнім СРСР. Святкувалося щорічно 9 травня з формулюванням: на згадку про переможне завершення "Великої вітчизняної війни радянського народу проти німецько-фашистських загарбників". У 2023 році президент України Володимир Зеленський подав законопроєкт у Верховну Раду, яким запропонував встановити 8 травня День памʼяті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 1945 років. ВР підтримала це і зробила 8 травня державним святом, скасувавши День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 9 травня.
we.ua - Ватне лайно: у ЗСУ жорстко відреагували на проросійське привітання Бужанського
Gazeta.ua on gazeta.ua
Діти на війні
Як Росія виховує нових агресорів Для будь-якої держави її громадяни є беззаперечною цінністю. Росія намагається не бути винятком, тому на рівні конституції фіксує головною метою своєї політики "створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини". Тлумачення цієї норми за умов диктатури відбувається довільно, а втілення суто номінально. Утім у соціальних мережах і чат-рулетці російські користувачі вважають свої права найбільш захищеними у світі, хоча кожного можуть арештувати за самотній пікет із чистим аркушем паперу. Зазвичай за це на них чекає штраф, але за серйозніших проступків шанси зберегти свободу залишаються мізерними. Наприклад, тому що частка виправдальних вироків у російських судах менша за половину відсотка, а адвокати не встигають ознайомитися з доказами обвинувачення. Водночас ув'язнення лякає більше за ймовірну загибель, тому навіть блогери з антивоєнною позицією погоджуються підписати контракт, але в підсумку все одно збільшують кількість російських ­200-х. М'ясні штурми, каліч-полки, банзай-атаки, "верблюди", знімачі "дзвіночків", командири-живодери, кинуті на забій солдати строкової служби й решта зразків російського воєнного мистецтва підкреслюють байдужість Кремля до живої сили. Проте найгіршим її проявом є не ставлення до дорослих, які усвідомлено йдуть на загарбницьку війну, а мілітаристське виховання дітей. Військово-патріотичне виховання дітей і молоді З 2022 року російська система освіти перестала виконувати суто навчальну функцію, обернувшись інструментом для ідеологічного обробляння дітей. За два роки у школах відбулося відродження типових радянських практик піонерії ("Большая перемена", "Движение первых"), політінформації ("Разговоры о важном"), безальтернативного викладу історії та літератури, заохочення взаємних доносів у системі "учні вчителі батьки". Надмірна ідеологізація спускається й на рівень дошкільних закладів у жовтні президент Путін санкціо­нував поширення "Разговоров о важном" на дитячі садочки. У грудні докшільнятам почали розповідати про конфронтацію із Заходом на прикладі перемоги Діда Мороза над Спайдерменом і Джеком Горобцем. А вже в січні Вологда стала першим містом, де політзаняття пройшли в усіх 78 дитсадках. Згідно з навчальними планами, 2025 року вчителі й вихователі приділятимуть пропаганді майже 15% усієї роботи з дітьми. Дошкільнятам почали розповідати про конфронтацію із Заходом на прикладі перемоги Діда Мороза над Спайдерменом Для створення нових поколінь відданих солдатів і лояльних до режиму Путіна виборців пристосовано програму патріотичного виховання. Витрати на неї істотно збільшилися саме під час повномасштабного вторгнення в Україну. Протягом 20222024 років витратили 91 млрд руб., тоді як 2021-го і більшої частини 2022-го 4,9 млрд руб. "Юнармия" 2024 року влітку замість участі у традиційних мовних, наукових, творчих чи туристичних таборах сотні тисяч російських дітей метали ножі, здійснювали марш-кидки, займалися рукопашним боєм, стріляли по мішенях, розбирали автомат Калашникова, стріляли з нього та карабінів, стрибали з парашутом. Поводження зі зброєю навчають навіть підлітків, які стоять на профілактичному обліку в інспекції у справах неповнолітніх. Загалом різні організації з військово-патріотичного виховання дітей та молоді по всій Росії за два роки витратили майже 1 млрд руб. тільки на харчування вихованців, закупівлю прапорів, атрибутики та сувенірної продукції. Значна частина видатків на патріо­тичні акції лягає на регіональні бюджети чи відбувається за спонсорські кошти. За неофіційною статистикою, співвідношення між витратами держави й бізнесу на акції "Юнармии" становлять приблизно 1 до 3. Певні напрями фінансують за засекреченими програмами міністерства оборони. Тож реальне фінансування може бути великим, залишаючись у тіні. Водночас регіональні відділення організації можуть витрачати кошти як на згадану вище канцелярську чи сувенірну продукцію, так і на закупівлі відверто мілітаристського призначення. Наприклад, у Калінінграді купили 75 повнорозмірних макетів автомата Калашникова, обладнання для військово-тактичної гри з імітацією бойових дій, навчальні набої та світлошумові гранати. У Криму придбали тактико-вогневий комплекс імітації стрільби. Організація декларує, що з 2016 року об'єднала понад 1,7 млн дітей і має 89 регіональних штабів. Для вступу до неї достатньо заповнення анкети в мобільному застосунку. З жовтня 2024-го в "Юнармию" можуть вступити діти до 6 років. Рух декларує своєю метою "прищеплювання любові до збройних сил РФ", але фактично займається підготовкою підлітків до служби в армії й участі в бойових діях. Головний штаб "Юнармии" заявляє, що понад 5,5 тис. вихідців з організації вже бере участь у війні проти України. Існує чітка кореляція між активністю регіону в мобілізаційній кампанії й чисельністю "Юнармии" на його території. Татарстан став єдиним регіоном, де її відділення відкрили в усіх муніципальних районах. Загалом до лав організації вступило 54 тис. малолітніх і неповнолітніх жителів республіки. Подібні результати демонструють Башкортостан 51 тис., Краснодарський край 65 тис. На представників цих регіонів припадає й найбільша кількість підтверджених втрат ЗС РФ. На українських територіях "Юнармия" впроваджує мілітаристську ідеологію і в Україні, на тимчасово окупованих територіях. 2016-го її активна діяльність охопила Крим, де до січня 2022 року поширилася на 29 тис. дітей. Окремі з них після повномасштабного вторгнення Росії взяли до рук зброю. Найвідомішим прикладом є артилерист, 23-річний Ілля Зозульський. Приєднавшись до "Юнармии" 2016-го як учасник, він тепер є одним із 50 наставників руху, які воюють проти України. Існує кореляція між активністю в мобілізаційній кампанії й чисельністю "Юнармии" Кримське відділення "Юнармии" розробляє спеціальні програми відпочинку для дітей у літніх таборах, у яких діти проходять фактичну підготовку до служби в армії. З 2023 року в них організовують так звані патріотичні зміни, лекторами в яких є військові Чорноморського флоту та викладачі Чорноморського вищого військово-морського училища ім. П. С. Нахімова. На Сході України штаби ­"Юнармии" з'явилися після 2022 року, проте до цього в так званих Л/ДНР її функції виконувала організація прикриття "Військово-патріотичний рух "Молодая гвардия Юнармия". У травні 2019-го першими її членами стали 77 підлітків, станом на листопад 2024-го, їх уже майже 5 тис. 2023 року в Донецьку та Луганську відкрили "доми" "Юнармии" обладнані приміщення для вогневої та спортивної підготовки на території шкіл. Технічну допомогу для них час від часу надає Донецький офіс Червоного Хреста. На захоплених територіях у Херсонській і Запорізькій областях російські табори патріотичного виховання з'явилися в листопаді 2022-го. Перший "дім" "Юнармии" в ­Херсонській області відкрили в жовтні 2023 року в окупованому Генічеську. Відтоді організовують різні мілітарні навчання. Крім того, регіональні відділення "Юнармии" на окупованих територіях причетні до незаконної депортації та примусового переміщення українських дітей у РФ. У Запорізькій області активним учасником викрадення є керівник штабу "Юнармии", уродженець Уфи Фідаїль Бікбулатов. Він же організував тренування вихованців регіонального відділення російськими військовими з добровольчого батальйону ім. Судоплатова "Барс-32". Інші проєкти "Юнармия" є найбільш медійним проєктом військово-патріотичного виховання школярів і студентів, який володіє найбільшою фінансовою і матеріальною базою, пропонує найширшу програму мілітаризації дітей і молоді. Проте російська влада активно застосовує десятки аналогічних рухів та ініціатив. Окрім парасолькових організацій типу Російського центру громадянського й патріотичного виховання дітей і молоді ("Роспат­риотцентр"), президентського фонду "Защитники отечества", ДОСААФ Росії, військово-патріотичного центру "Вымпел" і Пошукового руху Росії, існують Центри "Воин" та "Авангард", мережі військово-історичних клубів, регіональні пошукові загони. Всі вони орієнтуються на дітей і молодь як мобілізаційний ресурс і тісно спів­працюють із російською громадською організацією ветеранів локальних війн і воєнних конфліктів "Боевое братство" (пов'язана з ГРУ), Росгвардією та Військовим університетом Міністерства оборони ім. Олександра Невського. Кожен із приблизно 700 наявних військово-патріотичних клубів має партнерство з підрозділами ЗС РФ, які проводять тренування зі зброєю для дітей та виконують інші тренерські й менторські функції. Це дає підстави всерйоз розглядати російський молодіжний і дитячий військово-патріотичний рух як сучасний аналог Гітлер'югенду. Окремої уваги потребує Центр військово-спортивної підготовки й патріотичного виховання молоді "Воин", створений у травні 2023 року за дорученням Путіна. У програмі занять: управління БПЛА, організація зв'язку, навички надання першої допомоги, основи вогневої, тактичної та інженерної підготовки. Інструкторами є учасники бойових дій усього майже 400 осіб. Попри те що центр орієнтований на молодь віком 1435 років, основну масу його учасників становлять старшокласники 1517 років. Головними форматами діяльності центру є військово-спортивна підготовка тривалістю три місяці та літні військово-патріотичні зміни по три 3 тижні. Резерв у 50 тисяч є серйозним підсиленням режиму Центр активно розвивається: спочатку функціонувало 12 філій, а станом на грудень 2024 року 21. На початку серпня 2024-го Путін доручив уряду РФ залучити учасників війни до розбудови філій центру в усіх регіонах. 2023-го підготували понад 15 тис. курсантів, протягом 2024 року вже 26 тис. із 35 тис. запланованих. Враховуючи, що ви­пускники центру прагнуть реалізувати себе не тільки в армії, але й у решті силових структур, резерв у 50 тис. є серйозним підсиленням режиму в майбутньому. Центр є партнером "Движения первых" у проведенні військово-патріотичної командної гри "Зарница 2.0" (реанімація радянського досвіду) з елементами початкової військової підготовки та симуляції виживання в екстремальній ситуації. Гра популярна в дітей віком до 17 років. Крім того, її проведення підтримує адміністрація президента РФ в особі Сергія Кирієнка, а Путін доручив "простягнути її до кожної школи". 2024-го "Зарница" вперше відбулася практично по всій Росії за участі понад 800 тис. школярів і 5 тис. наставників, серед яких майже 500 осіб ветерани війни проти України. Прикметно, що в кожній із команд визначено ролі відповідно до воєнної тактики ЗС РФ: окрім типових командира, радиста, сапера, медика і штурмовиків, є воєнкор, фахівець із кібербезпеки (він же політрук) і два оператори дронів. Загрозливі перспективи 20 грудня в Росії відзначають День ФСБ. Торік заходи "святкового" характеру буквально охопили і старого, і малого, відбувшись усюди від башт Кремля до дитячих садків. Така увага до чекістів у поліцейській державі закономірна, але й вона має свої особливості: якщо режим відверто насаджує захоплення силовиками, то воно не може поширюватися винятково на армію для боротьби із внутрішнім ворогом також потрібні ідеологічно затяті молоді люди. За програмою-максимум усі ці маси змалечку тренованих уже за кілька років можна легально й легітимно використовувати проти тих, хто постійно "надуває" Росію. Якщо ж не вдасться, їх завжди можна використати для консолідації влади й повчання всіх незгодних. То ж під час згаданого вище "свята" у школі №4 міста Донецька, яка тепер називається кадетським корпусом ім. глави "ДНР" Олександра Захарченка, декламували вірші про користь ВЧК, а також лунала пісня "Пусть ватником зовут и колорадом". Передплатити журнал "Країна"
we.ua - Діти на війні
Еспресо on espreso.tv
Удари ЗСУ по ракетній базі РФ, снаряди для України з Європи і для Росії з КНДР - у кого більше. Колонка Сергія Згурця
Помста за СумиСили оборони України продовжують удари по місцях базування російських ракетних бригад, відповідальних за злочинний напад на Суми балістичною зброєю.  Сьогодні з'явилось відео, як українські безпілотники атакують базу дислокації 112-ї ракетної бригади, відповідальної за удар "Іскандерами" по Сумах. Місце дислокації цієї бази - Шуя, Іванівської області Росії. Це 700 км від кордону з Україною.Атаки почалися десь із трьох години ночі. Для цього використовувались наші безпілотні далекобійні ударні комплекси  "Бобер" та "Лютий", а саме Ан-196, який розроблений КБ "Антонова". Кадри досить гарні. Ми бачили відео, як на ціль здійснює атаку безпілотник "Лютий", а також були й інші зразки наших ударних дронів.А вчора, нагадаю, підрозділи безпілотних систем, Сил спеціальних операцій, Служби безпеки здійснили удар по місцю базування 448-ї ракетної бригади, це був пункт "Клюква" в Курській області, за 100 км від державного кордону. Про підсумки ударів по Курській області знаємо, що була детонація боєприпасів. Щодо ударів по Шуї поки інформація не надходила. Відомо, що начебто постраждали казарми. Сподіваюсь, що підсумки удару будуть більш результативними. Але в будь-якому разі, дійсно, зараз далекобійна зброя, безпілотні комплекси, FРV-дрони на лінії фронту знищують значну кількість озброєння і особового складу противника. Та все-таки не забуваємо про артилерію, яка також вкрай важлива, і яку повністю дрони замінити не можуть. Тут важливе значення має кількість боєприпасів, які використовують сили ворога і наші Збройні Сили. Сьогодні з'явилося цікаве дослідження британського Ореn Sоurсе Сеntrе, який здійснив аналіз постачання боєприпасів з Північної Кореї до Російської Федерації.Аналітики цієї структури проаналізували постачання з вересня 2023 року по березень 2025 року всіх рейсів, які здійснювалися з Північної Кореї з використанням контейнеровозів до двох російських портів. Вони відстежили, що було перекинуто аж 16 тис. контейнерів. Загалом це означає, що Росія отримала від Північної Кореї від чотирьох до шести млн. артснарядів за 20 місяців.Якщо ми говоримо про рік, то це десь від 2,8 млн до 3,8 млн боєприпасів. Це досить значні показники, тому що сама Російська Федерація за рік виготовляє десь трошки більше 2 млн снарядів великого калібру. Ми знаємо, що північнокорейські снаряди не є якісними, але в будь-якому разі вони навіть в такому стані є системною загрозою.Головнокомандувач Збройних Сил Олександр Сирський днями говорив про те, що зараз на лінії фронту співвідношення у використанні боєприпасів між Україною та Росією є один до двох на користь ворога, хоча раніше ця перевага була набагато суттєвішою. Виникає питання, як з боєприпасами для Сил оборони України? Поки що тут можемо згадувати про такі заяви. Зокрема знаємо про те, що буквально в березні представниця ЄС з питань закордонних справ Кая Каллас говорила про те, що Брюссель вважає реальним цього року поставити Україні десь 2 млн боєприпасів. І днями вона також говорила про те, що майже 1,3 млн з цих боєприпасів вже є такими, що можуть бути поставлені до України. Це суттєвий прогрес у порівнянні з минулим роком.І також знаємо, що існує чеська ініціатива, де минулого року було поставлено більше 1 млн боєприпасів до Збройних сил України, а цього року Чехія планує і далі реалізувати цю програму, і Збройні Сили мають отримати десь 1,6 млн боєприпасів.Це значні показники, вони дещо поступаються російським, але в будь-якому разі прогрес помітний, якщо ми до цього додамо ще і спробу України самостійно виготовляти боєприпаси. Хоча тут, є нюанси, тому що буквально минулого тижня ми писали матеріал про те, що домовленість між Сzесhоslоvаk Grоuр - це потужний чеський консорціум, який виготовляє боєприпаси, і українською компанією “Українська Бронетехніка” досі не реалізується через те, що Агенція оборонних закупівель не законтрактувала боєприпаси, які готова постачати українська компанія.Загалом був план, що цього року буде виготовлено 100 тис. боєприпасів, а наступного - 300 тис.  У будь-якому разі незаконтрактування цих обсягів з боку Міністерства оборони виглядає м'яко кажучи, дивним.Чи продаватимуть США зброю для УкраїниА далі ми будемо говорити про те, що нам постачають наші партнери. Яким чином забезпечити взаємодію з нашими європейськими партнерами, які зараз виглядають набагато надійнішими, ніж Сполучені Штати, які, якщо вірити публікації видання Віld, відмовляються нам навіть за гроші продавати комплекси Раtrіоt.Ця інформація, як на мене, досить критична, з огляду на те, що був варіант, що якщо Сполучені Штати не будуть постачати власне озброєння в рамках попередніх пакетів або нових рішень, то використання заморожених російських активів або отримання коштів від наших партнерів і купівля на них американської зброї виглядало цілком реалістичним.Але поки що перші публікації говорять про те, що навіть такий формат Сполучені Штати не зовсім влаштовує, що насправді абсолютно є неадекватною, як на мене, політикою з боку наших партнерів. Ситуація на лінії фронтуЗагалом, буквально декілька останніх днів, таке враження, що динаміка бойових зіткнень дещо зменшилася. Буквально була статистика, де декілька днів поспіль кількість бойових зіткнень на лінії фронту зменшилася до сотні бойових зіткнень.Це на тлі 250 чи 150 зіткнень виглядає, дійсно, зменшенням інтенсивності. Але у будь-якому разі ми розуміємо, що це пов'язано з одного боку зі значними втратами противника, ймовірно перегрупуванням, хоча по багатьох напрямках навіть разом з живою силою противник став все активніше використовувати бронетехніку.Ці спроби можна пояснити тим, насамперед, що ворог зараз намагається максимально більше загарбати нашої території, потенційно готуючись до того, аби більше територій було під контролем противника, з огляду ймовірно на подальші перемовини.Але насправді, ми чітко усвідомлюємо, що системно Російська Федерація не налаштована на будь-які перемовини. І зараз якраз реалізує тривалу стратегію виснаження, де за рахунок переваги в живій силі намагається якраз тиснути по всій протяжності лінії фронту. Якщо є тимчасове зменшення інтенсивності на лінії фронту, воно насправді дійсно є тимчасовим.А з іншого боку якраз збільшується кількість використання зокрема керованих авіаційних боєприпасів з боку противника. Динаміка свідчить, що кількість КАБів, які ворог починає скидати на наші позиції, суттєво збільшується. Декілька днів тому були навіть пікові показники близько 294 КАБів, які були за день скинуті на нашій позиції.Це говорить про те, що ворог намагається використовувати ті засоби враження, які він вважає найбільш ефективними. І це дійсно так, тому що збивати таке ми не можемо. А з огляду на те, що кількість виготовлення КАБів противника зростає, цього року ворог намагається їх виготовити за планом 70 тис., то, дійсно, це якраз один з тих складових бойових дій, які ворог і далі буде активно використовувати на лінії фронту.Щодо нашої відповіді, то насамперед це посилення нашої протиповітряної оборони, про що я казав раніше, і пошук варіантів боротьби з носіями КАБів - це вкрай складно. І також спроби пошуку варіантів нанесення ударів по місцях базування або складах, де зберігаються КАБи. Це один з варіантів, яким чином можна зменшувати потенціал використання противником цих засобів ураження.У будь-якому разі розуміємо, що тема зброї і військової техніки вкрай важлива з точки зору того, що саме зараз мають отримувати наші Збройні Сили. І буквально днями, як ми знаємо, було заявлено, що Україна розробляє системи протиповітряної оборони, які можуть суттєво посилити наш потенціал, говорилося це навіть про комплекс стратегічного призначення.Насправді тут ми можемо говорити, що напрацювання, які сьогодні є в українському ОПК, реалізуються на основі потенціалу тих розробок, які були раніше.Насамперед знаємо про те, що наше КБ "Луч", яке відоме тим, що розробляє і виготовляє ракети "Нептун" і цілу серію протитанкових ракетних комплексів, так само має проєкти, які стосуються створення зенітно-ракетного комплексу середньої дальності. Він якраз ґрунтується на тих напрацюваннях, які є в КБ, і, звісно, є розробки в КБ “Південмаш”, які так само стосуються зенітно-ракетних комплексів.Але в будь-якому разі, попри заяви наших лідерів, військових керівників про те, що ми можемо зробити комплекс не гірше ніж Раtrіоt, думаю, що це певне перебільшення. Це потребуватиме кооперації зусиль з нашими партнерами, це вкрай важливо."2025-й рік для Путіна залишається останнім шансом"А далі ми будемо говорити про те, що зараз відбувається на лінії фронту, яким чином посилювати фронт, і як співпрацювати з Європою. Про це розповів співзасновник Консорціуму оборонної інформації, керівник аналітичної організації Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk Михайло Самусь. Начебто динаміка на лінії фронту дещо зменшується, попри те, що ворог використовує бронетехніку, на деяких напрямках у противника є просування, але є наші контратаки по окремих ділянках фронту, і таке враження, що відбувається певне балансування сил і можливостей. "Практична ситуація на полі бою, демонструє певний баланс. Але якщо подивитися на наміри та плани Путіна, Кремля, Росії стосовно демонстрації адміністрації США і особисто Трампу, що Росія перемагає в цій війні, то російська армія буде намагатися продовжувати ці інтенсивні атаки. І те, що ми бачимо за останні кілька днів, росіяни намагалися запускати і механізовані штурми, а не виключно "м'ясні" так звані хвилі. Тому я думаю, що в найближчий час росіяни будуть продовжувати інтенсивні спроби і на Сумському напрямку, і навіть пробувати заходити ДРГ на Чернігівському напрямку. Очевидно, Куп'янськ, Лиманський напрямок буде активний, Торецьк, Часів Яр, Покровський напрямок, Новопавлівський. Все це буде дуже активно намагатися "прощупувати" нашу оборону. Я впевнений, що ніякого результату це не принесе російській армії, але те, що інтенсивність може знову зростати, це однозначно. Тому що фактично 2025 рік для Путіна залишається останнім шансом для того, щоб продемонструвати, що вони щось можуть показати на полі бою", - сказав він. Водночас військовий експерт вважає що результати будуть мінімальними і протягом літа цього року, попри всі спроби, росіянам не вдасться досягти того, чого вони хочуть. Це вони постійно демонструють і декларують під час своїх контактів з американською стороною: захопити всі ті області, які вони включили собі в конституцію, і таким чином зафіксувати свої забаганки, враховуючи "ситуацію на землі"."Але це не вийде, і тому, на мою думку, все ж таки найактивнішим інструментом чи найактивнішим способом тиску на Україну, вимагаючи від України капітуляції, і тиску на американську адміністрацію стосовно демонстрації якраз сили позиції Росії будуть якраз удари балістикою по цивільному населенню, по українцях. Тобто оця проблема відсутності достатньої кількості тих же самих систем Раtrіоt відкриває таке вікно можливостей для росіян, щоб тероризувати українців, цивільне населення. Оскільки, ще раз повторюся, на фронті окупувати ще одне село, Трампа це навряд чи якось буде вражати. А ось вбити десятки цивільних, Трамп тим чи іншим способом буде реагувати на це. Його це насправді весь час якось так дратує. Фактично він говорить прямим текстом: "Чому Україна досі не здалася, вони просять в мене ракети, не треба було починати війну, якщо ви не можете воювати проти у 20 разів сильнішого противника". От його ці фрази і демонструють в принципі те, над чим росіяни будуть працювати: тероризування українських міст і при цьому, дійсно, намагання максимально використати останній шанс 2025 рік для пролому українського фронту", - вважає Михайло Самусь. Я раніше згадував про те, що зараз європейські партнери начебто активізуються в плані постачання боєприпасів для України, але по інших складових бувають бюрократичні лабіринти, які дещо зменшують ефективність роботи європейських країн в наданні нам військової допомоги. Військовий експерт пояснив, чи існують інші формати взаємодії з європейськими партнерами, зокрема, нові формати, які дозволять подолати ці бар'єри і забезпечити ефективнішу взаємодію з Україною у постачанні озброєння, створення нових проєктів, пов'язаних зі зброєю і підготовкою особового складу. "Купа планів, і біла книга випущена, і є нові, начебто, пропозиції, і склад Єврокомісії абсолютно проукраїнський. Купа всіляких стратегій. Насправді і "концепція дикобраза", як вони кажуть - перетворення України на потужну країну, напад на яку буде вартувати занадто багато. Тому агресор не буде навіть намагатися нападати на такого "дикобраза". Але при цьому, я хотів би відзначити, що дуже багато часу втрачено. З 2014 року йде війна, європейська оборонна промисловість займалася в принципі в основному експортними проектами. Не переймалася тим, що відбувається з боку Росії, і таким чином не було нарощення тих самих виробничих потужностей. Так само і з 2022 року начебто включилися європейці, але тільки зараз починає приходити розуміння, що, наприклад, випуск тих же самих далекобійних ракет на мінімальному рівні. Немає випуску, наприклад, сотень ракет на місяць. Абсолютно і не видно цього. І це ще в цьому році точно не буде досягнуто. Немає виробництва масового тих же самих зенітно-ракетних комплексів. Якщо ми говоримо про SАМР/Т, тобто комплекс, який може теоретично заміняти Раtrіоt, то тут мова знову про одиниці на рік, і це ще, я думаю, оптимістично зараз кажу", - розповів він.Михайло Самусь зауважив, що планів багато, і начебто вже достатньо вироблено механізмів, але це все горизонт 2030 року."Зараз, на жаль, дійсно, українська оборонна промисловість, незважаючи на всі проблеми і негаразди, які ми знаємо, все-таки більший показує прогрес, ніж вся європейська оборонна промисловість разом взята. Тому що, не зважаючи на те, що начебто і все зрозуміло і проблеми, і недоліки в європейській оборонній промисловості. Начебто шляхи вже знайшли, але ми ж розуміємо, щоб запустити завод чи збудувати новий завод з виробництва ракет, це треба певний час, скажімо так, не тижні, а місяці, а може і роки, і інвестиції, які з'являться знову ж таки в найближчий час. Але ми ж розуміємо, щоб це все запустити, потрібні потрібні певні зусилля і знову таки досить довгий період часу", - зауважив він."Українські корпуси можуть стати ядром майбутніх європейських Збройних Сил"Консорціум оборонної інформації і Михайло Самусь особисто неодноразово заявляли про необхідність створення Європейської армії, а точніше структури, яка може інтегрувати потенціал європейських держав. Це передбачає, власне, і сили, і засоби. Засоби - це техніка, про яку ми поговорили, а сили - це спроможність ефективно взаємодіяти підрозділам різних армій. Зараз в Україні говорять про створення корпусів. Михайло Самусь пояснив, чи можна ініціативу з корпусами зробити загальноєвропейською, де знайти точки дотику з європейськими країнами, аби отримати якусь синергію за цим напрямком."Коли ми говоримо про всі ці програми оборонної промисловості європейської і коли ми говоримо про 800 млрд, 150 млрд і так далі, називаються величезні начебто суми, які Європа вже готова витрачати на оборонну промисловість. Залишається одне питання: а хто буде замовником цього обладнання, зброї, досліджень і виробництва нової техніки або ракет, або зенітно-ракетних комплексів? Адже ми говоримо постійно, що це потрібно Україні, а кому ще це потрібно, окрім України? Чи буде це замовляти Міністерство оборони Франції, чи це буде замовляти Міністерство оборони Італії? Очевидно, що якщо не буде створено, грубо кажучи, Генеральний штаб Збройних сил Європи і Міністерство оборони Європи. Навіть не Європейського Союзу, а Європи, бо Україна, Норвегія, Велика Британія - це не члени Європейського Союзу, але дуже активні учасники всіх оборонних військових процесів. І тому насправді тут дійсно стає питання, хто ж замовник, хто буде визначати ті обсяги, хто буде контролювати, власне, виробництво і надходження цих всіх озброєнь. Можливо, навіть і в національні компоненти країн-учасниць нового формату, але все ж таки має бути інтегратор. Абсолютно вірно", - сказав він.Військовий експерт вважає, що своєю синергетичною спроможністю корпуси врятують Україну влітку, не дозволивши росіянам проломити фронт. "Це один посил, дійсно, я думаю, що українські корпуси, як самостійні одиниці, бойові, можуть стати ядром майбутніх Європейських Збройних сил. Тобто на основі вже українських корпусів, які будуть мати відпрацьовані в сучасних умовах, на сучасному полі бою можливостях. В тому числі, доктрину застосування і дронів, і доктрину застосування нових систем РЕБ, взагалі нового підходу до ведення бойових дій в умовах й інтеграції інформаційних потоків, і управління, і нових засобів ураження і так далі, якраз і стануть, можливо, тим ядром, на якому будуть будуватися майбутні європейські Збройні сили. Хоча, звісно, тут має бути ще наявна і політична воля з боку самих європейських країн. Я думаю, що, можливо, ці процеси, наприклад, якщо буде активізовано процес створення так званих сил стримування, які начебто матимуть певну роль при гіпотетичному припинені вогню, і ці сили стримування країн Європи можуть розташовуватися в Україні. Вони можуть стати разом з українськими Збройними силами, нашими корпусами, отим прообразом нових Збройних сил Європи. Але знову ж таки тут потрібен і політичний компонент, політична воля країн Європи", - вважає Михайло Самусь. Також він прокоментував інформацію про те, що начебто Сполучені Штати не занадто оптимістично відреагували на нашу пропозицію можливості закупівлі у них Раtrіоt або іншої зброї. "Чесно кажучи, я би виходив базовим сценарієм, що Сполучені Штати не будуть нам більше поставляти озброєння і військову техніку. У всякому разі під час перебування при владі Трампа. Це базовий сценарій. Можуть бути зміна в позитивному напрямку. Наприклад, якщо ми говоримо про ситуацію, коли Росія, дійсно, буде вже дратувати Трампа. Він провалиться в своїх зусиллях, Віткофф зазнає фіаско, і тоді певні партії всередині вже трампістів і республіканців, які будуть говорити, що: “Якщо ми продовжимо в такому напрямку рухатися, ми взагалі зазнаємо катастрофи на виборах у Конгрес у 26-му році, треба щось робити. І тому давайте вже все ж таки допоможемо Україні хоча би Раtrіоt, тому що це не наступальна зброя, тут взагалі жодних проблем”. А може бути ще й гірше, коли Трамп може припинити ту допомогу, яка йде ще з часів адміністрації Байдена. Тому наразі я би базовий сценарій все ж таки бачив продовження реалізації оцих пакетів допомоги Байдена, а нових пакетів допомоги, швидше за все, не буде. Хоча, знову ж таки, йдуть начебто позитивні сигнали стосовно підписання чи укладання оцієї угоди про рідкоземельні метали. Можливо, через це нам вдасться знайти шлях до більш позитивного розвитку відносин з Трампом", - зауважив Михайло Самусь, керівник аналітичної організації Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk, а також співзасновник Консорціум оборонної інформації.
we.ua - Удари ЗСУ по ракетній базі РФ, снаряди для України з Європи і для Росії з КНДР - у кого більше. Колонка Сергія Згурця
Еспресо on espreso.tv
"Головне - отримати доступ до високотехнологічних речей у США, яких нема в Європі": ексаташе з питань оборони України в США Володимир Гаврилов
Пан Володимир мав нагоду і представляв нашу країну, будуючи зв'язки в оборонному секторі із США. Починаючи з 2015 року, був призначений на посаду аташе з питань оборони України в США. Три наступні роки з доступної в мережі інформації, якраз таки напрацьовував ці важливі ланцюжки, які й до цих пір об'єднують нас із нашим стратегічним партнером. Хотілося б сподіватися, що ми і досі залишаємося в статусі саме стратегічних партнерів, де-факто із США. Яка ваша думка станом на сьогодні з цього приводу?Так, Сполучені Штати це наш стратегічний партнер, що б там не відбувалося, тому що мова йде про країну. Країна це громадянське суспільство, це політики, дві партії, республіканська, демократична. Там підтримка є і з боку суспільства американського, і з боку американського політикуму. Тому це країна, яка бачить всі причини цього конфлікту, вони на нашій стороні. Можуть тільки змінюватися форми та методи передачі допомоги, яку ми від них отримували. До 2025 року, коли вже новий президент США оголосив інші підходи до надання безкоштовної допомоги будь-кому у світі, не тільки нам. Просто ми переходимо в формат, коли, можливо, ми не будемо мати безкоштовної допомоги від Америки, яку ми мали з 2022 року по 2024, а, можливо, просто за ресурси, які треба буде акумулювати разом з нашими європейськими партнерами, або свої, якщо у нас такі є, щоб закупляти американську продукцію, яка до цього надходила нам безкоштовно.Зміна підходу це принаймні не зупинка співпраці, і це, звісно, дуже тішить. З іншого боку, ми розуміємо, наскільки ускладнюються навіть механізми станом на зараз допомоги Сполучених Штатів для нас. З останніх інформаційних приводів це мінус. Американці і американські військові американські представництва в важливих логістичних хабах, які на теренах саме Європи, які забезпечують збройні сили всім необхідним. Те, що вони зменшують свою фізичну присутність, це несе певні загрози для нас?військова допомога США Україні, фото: gеttyіmаgеs На сьогоднішній день це не є такими загрозами, які могли вони бути в 23-му або в 24-му роках. Щоб всі розуміли хаб в Польщі вже що і був створений за ініціативою і енергією США, Америки. Вони туди інвестували багато для того, щоб там все було організовано. Вони туди відправили своїх військових, Вони розгорнули там різні ремонтні служби, логістики і забезпечення. Їхні літаки кожен день там сідали. І ця база зіграла дуже важливу роль в 22-23 роках, частково в 24-му. Цією базою користувалися всі країни, які надавали нам допомогу. Фактично просто американці взяли за свій кошт цю логістичну систему. Але вже в минулому році, коли було зрозуміло, що основну ініціативу і лідерство всіх операцій на допомогу Україні будуть вже перебирати на себе європейські країни НАТО, вже поступово йшла підготовка до варіанту, що американці будуть відходити в сторону і просто будуть допомагати іншим способом. Але ще раз: безкоштовні такі пакети американські на цьому припиняються. Але немає ніякої загрози страшної від того, що американці зменшать свою присутність в Жешуві, тому що там вже логістика налагоджена, вона вже працює, там працюють багато країн. Є Координаційний центр НАТО, який в Німеччині знаходиться, який керує також цим процесом. Там знаходяться спільні представники багатьох країн НАТО, змішані групи. І фактично, це вже самодостатній механізм постачання нам допомоги, в першу чергу, з європейських промислових зон і європейських армій.Щодо ціни за допомогу, Цього тижня українська делегація відправляється в США для того, щоб продовжувати перемовини на тему угоди щодо наших ресурсів, рідкоземельних, копалин загалом. І ми розуміємо, що говорити про це із Штатами станом на зараз нашим дипломатам непросто, якщо ми стоїмо на наших національних інтересах, виключно. На вашу думку, чи є ця угода запобіжником, що США найближчим часом можуть призупинити збройну підтримку, фінансову підтримку для нас?Фінансова підтримка і так буде призупинена, як і для всіх інших країн. Ми не є тільки єдиними жертвами тих грандіозних планів президента США по налагодженню справедливого миру у світі торгового. Тому для нас важливо те, що допомога від Америки буде продовжуватися вже за гроші. Та угода про рідкоземельні метали та інші матеріали, які зараз знаходяться на столі, ясно, що вона не влаштовує в тому варіанті, як було представлено підготованою американською стороною, нашу сторону. І тому ця група, яка поїде в Вашингтон, продовжить консультації на цю тему. Сам підхід цих угод перший був в тому, щоб ми вклали туди також витрати американців на те, що вони нам вже передали у 22-24 роках. Справа в тому, що просто ця передача відбувалась не за якимось контрактом, де ми ставили якісь свої підписи, а за рішеннями їх Конгресу і за рішеннями їхнього президента. Тобто там ніде не було прописано, що ця допомога йде за гроші, які Україна має повернути. Вона по всіх цих документах була оформлена як матеріальна технічна допомога. Україна юридично нічого не винна Сполученим Штатам за те озброєння, яке вона вже отримала. І це буде предметом дискусії нашої групи, в тому числі в рамках цієї угоди, яка, в принципі, по своїх сумах виходила на те, щоб ми компенсували витрати американців попередні. Не буде такого, це точно. Будуть інші варіанти, будуть шукати якийсь компромісний варіант, з розумінням інтересу американців також мати якісь джерела прибутків для себе в майбутньому з наших територій. Але це вже треба віддати урядам, хай вони там розбираються. Те, що нам вже було передано, воно нам було передано безкоштовно в рамках рішень самого уряду США, їх президента і Конгресу. Тому це не ленд-ліз програма Другої світової війни, яка була для Радянського Союзу та Великої Британії з боку Америки, де вся допомога надавалася у вигляді кредитів, які треба було потім повертати. І Британія повертала ці гроші років більш як 50. Але це було оформлено документами з підписами лідерів і так далі. В нашому випадку це оформлено по-іншому. З боку Америки там стоять підписи Конгресу, там стоять підписи президентів, і ця допомога, що ми отримали, безкоштовна.Тобто, пане Володимире, якщо я правильно зрозуміла, якби ми з американцями рухалися по траєкторії цього ленд-лізу, який був ухвалений в Сполучених Штатах в контексті російсько-української війни, тоді і адміністрація Дональда Трампа мала би юридичні підстави говорити про те, що якісь наші ресурси мають компенсувати витрати США. Але ми рухалися саме шляхом грантової допомоги, програми були різні, відповідно, і це послугувало запобіжним кроком до того, щоб не відбувалося того, що зараз принаймні в риториці Сполучені Штати до нас мають.Вони не можуть від нас вимагати зараз ніяким чином якихось грошей за те, що було поставлено. Вони емоційно це роблять, але ніяких юридичних підстав для цього нема. Це може ставитися, наприклад, якісь спроби тиснути на нас, що ми вам щось не будемо давати, якщо ви нам там за попередньо. Але там, я думаю, сторони домовляться до варіанту, що то, що було, то було, і воно юридично оформлено. А от те, що буде для нас, у нас не має бути ніяких ілюзій про те, що це буде безкоштовно. От хоча б на цьому ми знаходимо в компроміс з ними, і тоді для американської сторони було б досить привабливо і нормально, коли допомога для України надходить від Америки за кошти, скажімо, країн Європи. Тому що в цьому вигляді виграє оборонно-промисловий комплекс США і виграє економіка США, тому що вона отримує живі гроші. Зараз же ситуація виходить так, що якщо Америка нам не буде нічого постачати навіть за гроші з якихось причин, що маловірогідно, ми будемо отримувати це з Європейського Союзу, країн Європи, країн НАТО в Європі, які зараз акумулюють цей ресурс, для нас, який за кількістю грошей компенсує обсяги американські, але закуплятися буде озброєння європейське і виграє від цього оборонно-промисловий комплекс Європи. І в Америці зараз вже, ми знаємо, вони дуже нервують цього питання, тому що вони вже ведуть дискусії з країнами Європи про доступ до цих ресурсів американських компаній. І от тут почнеться цікаво, тому що величезні кошти з боку Європи, вони дуже викликають інтерес для американської промисловості, і воно вигідно було б для американської сторони. Тому вони не будуть закривати нам продаж своєї продукції, вони просто будуть підходити якось більш по-своєму. Але нам головне отримати доступ до високотехнологічних речей, яких нема в Європі. Наприклад, отримання ракет до комплексу "Петріот", який допомагає збивати балістичні цілі. Оці ракети, вони не дешеві, але вони виробляються тільки в США. І вони налагодили виробництво цих ракет, вони в великій кількості зараз виробляється. Цей був процес, запущений при Байдені під нас, щоб ці ракети йшли до нас. система ППО Раtrіоt Відповідно, вони будуть зацікавлені, щоб ці ракети до нас йшли, єдине, що за гроші, які ми їм будемо давати за допомогою наших партнерів в Європі. Інші системи, які пов'язані з наземними бойовими діями, як танки, бронетехніка, якась, воно не є вже актуальним для нас, тому що війна перейшла в технологічне протистояння. Боєприпаси, які ми отримали, артилерію від Америки, на сьогоднішній день не настільки критичні нам, тому що в європейській зоні дуже багато теж починається виробництва. І використання артилерії, і боєприпасів зараз менше, ніж було у 22-24 роках. Тому в цьому питанні ми не залежимо від Америки. Від Америки ми залежимо тільки в деяких технологічних системах, про які ми повинні з ними постійно говорити, комунікувати і купляти у них просто їх за спрощеними процедурами, яких від них просити. Якщо вони будуть в цьому питанні створювати якісь перешкоди, що маловірогідно, особливо в системах протиповітряної оборони, будемо шукати альтернативи. Я не думаю, що американці будуть зацікавлені і штовхати нас на той шлях шукати альтернативи. Вони зацікавлені в варіанті, що "Америка має бути великою знову" - це знову треба продавати, показувати всьому світу, що те, що вони продають нам, воно реально ефективно. Якщо вони віддадуть цю нішу іншим країнам, як Франція, яка теж системи виробляє, Ізраїлю віддадуть, Південній Кореї віддадуть, які теж нам це можуть продати, то для них це не дуже вигідно.Цікава справді думка. Скажіть, будь ласка, пане Володимире, а що стосується Європи і стану, в якому зараз знаходяться європейські країни. Ми бачимо активні заяви, навіть з'явився вже формат, поки що рамковий, як мені здається, "коаліції охочих" на перспективу в разі, якщо буде якесь зупинення вогню або стишення бойових дій, можлива присутність іноземних контингентів, іноземних військових в нашій території. Чи видається вам перспективними взагалі рухи в цьому напрямку?Європа дуже сильно проснулася після того, як Америка почала відходити в сторону від витрат своїх ресурсів на безпеку Європи. І ми це побачили. В першу чергу, почалися рухи з боку великих країн, які були, так скажемо, хребтом безпеки Європи. Це Велика Британія, Франція, Німеччина частково. Всі вони почали просто переосмислювати реальність. В результаті там, вже починаючи з 2024 року, дуже сильно пішли інвестиції в оборону, пішли в оборонно-промисловий комплекс. А зараз те, що відбувається, це йде розмова про два напрямки. Перший напрямок це "коаліція охочих" направити в Україну якісь підрозділи, для чогось.І друга коаліція на акумуляцію ресурсів для озброєння України, тобто, хто дасть, скільки грошей, щоб компенсувати вихід, наприклад, американського ресурсу фінансового. Те, що стосується заведення до нас якихось військових, там два варіанти, два сценарії. Перший сценарій це так звані миротворчі сили, про які там зразу почали щось там говорити. Це на випадок, якщо між сторонами досягнута якась домовленість про врегулювання, не про припинення вогню, а про врегулювання конфлікту, який тягне за собою певний період, 5-10 років, моніторингу з боку міжнародних організацій. Так завжди було в міжнародній практиці по лінії ООН. Тоді вводилися за згодою всіх сторін миротворчі сили на лінію роз'єднання, мета яких була дивитися, як виконуються ці зобов'язання. миротворці ООН Ми не можемо зараз взагалі на цю тему говорити, тому що в нас немає ніякого врегулювання. Тому ця модна ідея миротворців, вона тихенько зараз відійшла в сторону. Те, що говориться зараз про можливість направлення сюди військових не НАТО, а від окремих країн, так званих коаліцій бажаючих, яку поки що спочатку взяли на себе Британія і Франція, і до них, можливо, ще буде хтось приєднуватися – це ті країни, які готові направити своїх військових для виконання якихось задач на підтримку України. Це мова йде не про піхоту, не про бригади, не про батальйони, які будуть воювати в зоні лінії зіткнення і під величезним ризиком для свого життя, на це ніхто не піде. Але це можуть бути групи фахівців з підготовки, інструктори, фахівці по складних системах протиповітряної оборони, по системах радіоелектронної розвідки, по системах комунікації. Тому що ця технологічна війна вимагає великої кількості такого класу спеціалістів. І саме такі спеціалісти, вони в першу чергу, і розглядаються зараз такими країнами. Але все одно психологічно для таких країн перейти кордон і з'явитися на території України це вже нелегко. І те, що Франція і Британія сказали, що ми готові, це величезний крок, порівняно з тим, де ми були в 22-му, 23-му, 24-му роках.Тобто, фактично, ми зараз можемо говорити про можливості відродження формату роботи у Вісбадені. Про це останнім часом багато говорять, навіть ексголовком Залужний, нині посол у Великій Британії написав. Оцей от момент нашої співпраці, постійного консалтингу з військовими і напрацювання певних алгоритмів наших дій по обороні проти Російської Федерації. Наскільки високому рівні ця робота залишається? Чи ми зараз знаходимося в ситуації, коли в наших умах, і в наших руках, і у наших військових уже стільки досвіду, що мало що ми вже можемо для себе взяти у наших колег за кордоном?По-перше, формат Вісбадена нікуди не дівся. Цей формат зараз взяли під свою парасольку країни, такі як Британія і Франція. Це погоджений всередині НАТО процес. Він почався минулого року, напередодні виборів в США, коли всі знали про те, що можуть бути такі варіанти, в тому числі американці, про це знали. Тому поступово просто лідерство Америки в цих процесах передано країнам НАТО в Європі. Механізм працює як годинник, без змін. Ті ж самі люди, там, наші представники, там бази даних, всі запити, все йде. Єдине, що, скажімо, в базах даних буде менше безкоштовної матеріально-технічної допомоги США. От і все. Решта воно працює, всі логістичні ланцюжки без проблем великих. Що стосується характеру війни і спроможності наших партнерів якось нам сильно допомогти в зміні технологічної трансформації, тут у нас набагато більше досвіду, енергії і креативу. Ми навчилися правильно і швидко впроваджувати на полі бою саме ці роботизовані технічні речі. Ні у кого в світі немає такого досвіду впровадження таких складних речей в реальній бойовій ситуації. Тому зараз фактично ми є носієм знань і досвіду як це використовувати. Для нас важливо тільки обсяг, кількість цих систем і спроможність їх швидко виробляти разом з кимось. Ці речі потребують вже наших партнерів. Тому що, щоб безпечно, це виробляти, це треба робити не тільки на нашій території, а й на території Європи. Більше безпечних варіантів. Тут мова йде також про компоненти, чіпи, різні електронні речі, які ми не виробляємо, які ми частково беремо навіть в країнах азійський і так далі, щоб ми мали доступ до них дуже швидко в тих обсягах, які нам треба з європейської зони, через наших партнерів. Фактично, мова йде також про постійні, наприклад, залишається все ж таки питання таких базових речей, як артилерійські боєприпаси, тому що скільки б там не відійшла роль артилерії, скажімо, така, як раніше була, вона залишається. І якась мінімальна кількість боєприпасів має йти. Європа нам це спроможна забезпечити. Ніхто нам не порадить, як воювати в цій війні вже. Ми вже можемо радити. Нам тільки треба ресурс продовжувати технологічне протистояння. І цей ресурс...нам мають  допомогти партнери.Пане Володимире, ви сказали, що європейським країнам буде психологічно, складно перейти і зробити цей крок щодо своєї присутності на території нашої держави. З іншого боку, ми бачимо, що в приватному порядку, в війні Росії проти України, як на нашому боці, так і на боці росіян, беруть участь громадяни різних країн. Буквально днями президент Зеленський заявив про те, що є перші полонені громадяни Китаю. Раніше ми говорили про північнокорейських військових. З іншого боку, з'являються ініціативи, наприклад, у Юрія Бутусова зробити збір і зібрати на квитки в Україну для колумбійців. І ми розуміємо, що так чи інакше, але, умовно, країни Глобального Півдня, вони теж залучені, і у них 100% свій інтерес бути тут присутніми, тому що це про досвід, за яким вони спостерігають, в якому вони беруть участь. І ми не знаємо, що буде за кілька років, але це може бути використано вже в інших конфліктах. На вашу думку, чи великий для нас є ресурс в країнах Глобального Півдня? І в якому форматі його варто було би використовувати?Ця війна зараз знаходиться в фазі, де мова йде не про кількість людей, а про їх якість. Фактично, зараз не є потреба величезної кількості піхоти, тому що для неї великі ризики для виживання, а є потреба великої кількості, скажімо, операторів дронів, спеціалістів по РЕБах або по інших. І тут нам країни Глобального Півдня ніяк не допоможуть. У нас є з обох сторін громадяни інших країн, які в силу різних своїх причин це роблять. Це приватні ініціативи, обидві сторони не скривають цього. І навіть оці китайські громадяни, які попали тут в полон, це не кадрові військові, це просто громадяни Китаю. На відміну від, скажемо, Північної Кореї. От Північна Корея вона направила тоді на підтримку зусиль Росії в Курській області на території Росії своїх кадрових військовослужбовців. Але це вона зробила в рамках угоди, яка була підписана між Росією і Північною Кореєю, напередодні загальної угоди про співробітництво, в якій був параграф пов'язаний з наданням військової допомоги один одному у випадку там чогось. І тому юридично вони оформили це, умовно говорячи, правильно, коли відправили своїх солдат воювати на території Росії. Якщо б оці північнокорейські солдати з'явилися на територію України, то було б вже скандалом великим. А так, ну що, так вони домовилися. Що стосується решти, то, як правило, це громадяни, які не є кадровими військовослужбовцями. Вони могли бути колись там військовими в своїх країнах, але вони беруть участь, приїжджають зі своєю мотивацією або фінансовою, або просто пасіонарною, або якоюсь. В цій війні, як правило, нас цікавлять тільки люди з технологічним досвідом, в першу чергу, і досвідом організації, менеджменту. В країнах Півдня, я не думаю, що там таких багато. Нас більше цікавлять люди, які вже пройшли якісь війни напівтехнологічного плану на Близькому Сході, там в Афганістані, колишні європейські або американські військові, але це їх питання. Обмеження державних службовців військових з боку, скажімо, Америки і окремих країн Європи, воно існує. Американці не можуть направити сюди ніякого військового без спеціальних великих процедур. Вони не можуть направити ні одної компанії на якісь консультації без отримання дозволу Держдепартаменту на це. В Європі є країни, які кажуть "да їзжайте", окрім військових кадрових. І до нас приїжджають, скажімо, якісь компанії з Європи, які перевіряють свої зразки, і вони це роблять в рамках своїх інтересів. Їм всім дуже важливо подивитися, як це працює. Але проблема в тому, що, щоб побачити наживо, ти маєш брати участь в цьому, бути в зоні ризику. Вони не всі готові до цього.І нам не дуже приємно бути полігоном, але вже така доля сталася.Така наша доля. Ми не розглядаємо себе полігоном. Ми просто заходимося на війні, де ми відбиваємо ворога. Хай, хто хоче, це називає, нам все одно треба робити свою справу.З іншого боку, коли Іран вперше направив свої "шахеди", звичайно, через руки росіян, Іран теж мав свій інтерес. Подивитися, як це працює, як це можна вражати.Обов'язково. Тому, в принципі, чесно говорячи, навіть і ті європейські країни, як Франція і Британія, які готові направити фахівців, ясно, що ці фахівці, крім свого досвіду, вони хотіли би хотіли набратися досвіду, як це робити правильно. Це основна проблема Європи, що вони не відчувають нерва цієї війни на полі бою. Ти не можеш сидіти в кабінеті і робити якісь висновки, коли ти не чуєш звук "шахеда" за своїм вікном. Це зовсім інше відчуття. А у нас цього достатньо, навіть більше, ніж достатньо. Тому ми попереду саме в розумінні, як це робити на полі бою. Я інколи порівнюю це з варіантом, коли ми тут займаємося чимось і створюємо якийсь новий рояль, музичний інструмент. І от ми створюємо його, вдосконалюємо, паралельно на ньому граємо. Граємо, граємо, і нарешті ми створили якийсь там інструментарій, який нам просто всіх вражає, і ми на ньому красиву музику робимо. Потім до нас прибігають і говорять, ой, продайте нам цей рояль. Ми їм продаємо цей рояль, але вони не знають, як на ньому грати. Вони не знають нот, вони не знають партитури. Вони бачать цей інструмент, починають тикати туди своїми пальцями, а звуку нема, музики нема. Ти маєш бути інтегрованим цим інструментом, ти маєш думати разом з цим інструментом. А це можна зробити тільки в рамках тої еволюції, яка ведеться у нас на полі бою. Оце наша перевага. Це приходить тільки з реальним досвідом. Ти не навчишся ні в академіях, ні в інститутах. Це треба на полі бою через свої руки і мозок пропустити.Блискуча аналогія, дякую. Ви зауважили, що ми зацікавлені не в кількості, а в якості зараз тих, хто воює. І на хлопський розум, з цивільної, як то кажуть, дзвіниці, можна поставити запитання: а чому тоді у нас тільки в публічному просторі інформації і питань щодо мобілізації в нашій країні? От, власне, трошки про те, що складно допомагати тому, хто сам не повною мірою, використовує власний ресурс, щоби вижити. Чи використовуємо ми, на вашу думку, повною мірою свій людський ресурс, ресурс свого досвіду, про який ми поговорили, ресурс військово-промислового комплексу, те, як це зараз працює, можливо, щось ще додасте. Чи є над чим попрацювати?Ми починали цю війну серед військових, в тому числі зі старим мисленням, розумінням як треба цю війну вести - як вчили в академіях, як вчили в цих військових закладах, з досвіду цих наших миротворчих операцій. І все, що в цій війні робиться, воно робиться, виходячи з досвіду оцього поступового, скажімо, зіткнення з проблемами на полі бою. І, відповідно, всі ці рішення, які треба було приймати, вони приймалися, виходячи з розуміння старого мислення, нерозуміння нових технологій. І в певний момент ясно, що війна дійшла до тої точки, коли треба було дуже багато людей на полі бою виставляти. Тому що, якщо ти воюєш старим способом, а старим способом, це багато техніки, там, де техніка, там з'являються люди. ЗСУ Це позиційна маневрова війна, там, де траншеї, опорні пункти і там, де треба дуже багато знову людей кидати, в тому числі під ці артилерійські загрози. І ми мали дуже багато втрат, особливо 22-23 рік, в наших спробах зупинити ворога під час його наступу, коли він мав перевагу в 5-10 разів більше артилерії. І ми тільки на героїзмі, якомусь незрозумілому ентузіазмі просто тримали те, що могли. І тоді вже стало питання мобілізації, чого люди сидять, давайте збирати. Там і ТЦК пішло по всій країні шукати людей. Паралельно в армії створювалося розуміння, що йшло через дефіцит боєприпасів, через дефіцит матеріально-технічної допомоги, яку нам давали, через дефіцит спроможності нашого оборонно-промислового комплексу, паралельно в військах йшло більше глибоке розуміння, що треба шукати більш дешеві, технологічні, асиметричні, гібридні рішення. І в нас дуже активно з 23-го року почалися оці перші спроби нових інноваційних речей. І ці інноваційні речі по ходу діла почали вчити військових, а інновації йшли, в першу чергу, не зверху, а знизу, з горизонту, від громадянського суспільства, від ІТ-інженерів, від наших програмістів і інженерів, які ніколи не були військовими, але вони приносили свої ідеї до військових. Військові ментально не були готові до цих технологічних речей. Але коли вони почали потихеньку бачити, як воно працює, то, я думаю, в 2024 році ми почали вже мати таку глибоку ментальну трансформацію серед військових, що є інші способи ведення війни, де не треба людей тримати в зоні бойових дій такими натовпами. Це можна замінити роботизованими системами, дронами, особливо там, де можна вражати. Ментальний прорив, революція у військових, особливо у молодих військових, ті, які пройшли зараз цю війну, з майора до генерала бригадного, які побачили, як це робиться, почався дуже динамічний процес трансформації в армії на технологічну, скажімо, СКДУ. Паралельно в армії ще залишаються оці підходи, що треба людей, щоб бригади були укомплектовані 100%, щоб на кожний квадратний кілометр хоча б 2-3 людини було, щоб в біноклі дивилися і так далі. Хоча це можна вже робити зовсім іншим способом. Тобто йде відмирання старого менталітету і входження вже нового технологічного менталітету. Тобто ми в цій фазі. Тому вже ми бачимо менше криків про мобілізацію, порівняно з 24-м роком початком, коли просто стояв такий шквал, що треба людей. Зараз вже про це говорять не з таким ажіотажем, а спокійніше. Хоча в принципі кількість військ у нас за цей період, чесно кажучи, не зросла. Йде заміна людей на роботизовані платформи. І в цьому році ми просто побачимо дійсно таку реальну картину, там, де одна бригада, наприклад, кількістю півтори тисячі чоловік тримала фронт, умовно говорячи, 50 кілометрів, то зараз це може один батальйон безпілотних систем тримати цю ширину, умовно говорячи, не входячи в контакт з ворогом, навіть не бачачи його, тільки буде бачити га екрані своїх комп'ютерів. В це ми йдемо, ми на цьому шляху. Тому зараз перехід від старого на нове, коли ти на столі бачиш і питання мобілізації, і питання нових технологічних рішень, і спроби так вирішити, інакше, це ще зв'язано зі зміною поколінь взагалі військових. Старе покоління відходить, нове заходить з досвідом реальних і з досвідом розумінням, як це треба робити. Тому я б тут не створював великого ажіотажу. Ну, йде такий процес. людський. Вчимося на своїх помилках. Ми завжди вчилися на своїх помилках. Тут і плюс, і мінус. Мінус, тому що це дуже криваво дається. Плюс - якщо воно дається, то так, що у тебе на генному рівні на два покоління вперед всі знають, що так не треба робити.Так. От ви сказали, що наш досвід і те, як ми його використовуємо, нам мало хто може щось протиставити, але є росіяни, які теж, як і ми у цій війні. І якщо я не помиляюся, то з останнього, використання дронів на оптоволокні в більш-менш видимому притомному масштабі почали вони, хоча ідея ця була, знову ж таки, у 2023 році, можу помилятися, саме у українських фахівців з громадського сектору. Просто вона певний час не знайшла своєї підтримки, Але зараз надолужуємо, як то кажуть. Тож наші ресурси і наші партнери це важливо. З іншого боку, є росіяни, які теж, будьмо відверті, вчаться. Які ви бачите зараз, можливо, з їх боку напрацювання загрозливі для нас? А, можливо, недопрацювання, які варто було би використати? З того, що можна говорити публічно, звичайно.Вони будуть намагатися теж максимально використовувати технологічні речі для себе. Основна проблема для росіян в тому, що вони є заручниками, так скажемо, дурних ідей свого фюрера Путіна, задача якого - знищити Україну. Для цього вони повинні просуватися, наступати. І для того, щоб наступати, це основна проблема в сучасній технологічній війні, що ти не можеш наступати старим способом. Ти будеш втрачати стільки людей, що просто ніколи не знайдеш стільки людей. І ми бачимо це по цих втратах, які на кінець 24-го року і протягом 25-го року. Різке зростання втрат росіян. Не тому, що ми так героїчно там на полях бою це робимо один-один в штики, а тому що з нашого боку просто в цей період, з кінця 2024 року, масово почали заходити дрони, просто масово. На порядок більше. І це нам дало можливість знищувати їх піхоту до того, як ще вона досягне лінії зіткнення. І в результаті створюється ситуація, коли вони в цьому технологічному середовищі неспроможні будуть наступати старим способом. Вони будуть намагатися робити якісь рухи вперед, втрачати велику кількість людей, десь пройшли кілометр-два. Потім треба буде думати, як забезпечити тих людей, хто у них зайшов в якесь село цим ресурсом. І буде протистояння до певного моменту, коли вони зрозуміють, що наступати неможливо, нема ресурсу. Почнуться розмови, як територію зафіксувати, де вони знаходяться, окуповану цю територію. І тут проблема для них починається, тому що обидві сторони будуть намагатися вводити так звану сіру зону, розширяти сіру зону. Сіра зона там, де не можуть рухатися люди, не транспортні засоби, на глибину максимальну. Але вони не можуть зупинитися, вони не можуть перейти в режим фіксації ситуації, тому що недосягнення їхньої основної мети для них - це політичний колапс всередині країни. Вони змушені щось будуть робити. І в головах у них в Москві ще сидить про те, що вони можуть це зробити, а реально, вони вже це не зможуть зробити. І війна переходить більше в протистояння економіки. Не стільки кількості людей, скільки економік, наскільки витягне економіка російська і економіка наша разом з європейськими країнами. І тут не можна навіть порівнювати. А тим більше на фоні зараз оцих глобальних експериментів економічних і торгових, коли нафта пішла вниз, це для них ще додатковий удар, ще більш страшний, ніж, можливо, втрати людей, тому що вони втрачають ресурс годувати тих, хто не воює. Тому вони програють в часі, якщо будуть намагатися просто не наступати, а сидіти і якось щось робити. Тому вони не можуть це уявити, що вони не виграють цей конфлікт в Москві і будуть намагатися просуватися вперед. І в цьому році буде цікавий феномен, що вони технічно не можуть це зробити, тому що люди йдуть і гинуть, йдуть і гинуть, йдуть і гинуть. Ну, пройшли там 2, 3, 5, 10 кілометрів за місяць вперед. Нас рятує те, що в нас величезна територія, не якась там маленька Кавказька республіка, і ми можемо собі дозволити якось маневрувати. Але наша потужність технологічна нарощується з кожним днем.Пане Володимире, на останок. Зараз обережно, але вже доволі активно підіймається тема перспектив експорту наших озброєнь на світовий ринок. Дуже непопулярно це зараз може звучати, але ми розуміємо, що зброярний ринок у світі, він доволі об'ємний і кожен там має своє місце. І Російська Федерація там теж мала своє місце. І у зв'язку з широкою агресією проти нас, вони фактично вибули. Ми не знаємо, на який час, можливо, найближчим часом вони повернуться у зв'язку з різними геополітичними міжнародними подіями і так далі. Але які перспективи у нас зайняти цю, можливо, невеличку, але важливу нішу?У нас дуже великі перспективи, тому що у нас є знання, у нас є прототипи, у нас є підтверджені спроможності. Це дуже сильна річ. Так, під час війни у нас зараз обмежений експорт нашої продукції за кордон. Тут треба приймати рішення державі політичне, Тому що я вважаю, що не треба обмежувати експорт, тому що спроможності у нас виробництва зараз під час війни перевищили спроможність, можливості держави по закупівлі чогось. Деякі компанії можуть виробити більше, ніж від них вимагає Генеральний штаб. Тобто, якщо є надлишки продукції, які люди можуть виробляти, то чому б не надати можливість під контролем експортувати, визначені країни, під певним моніторингом, щоб вони мали прибуток для розвитку, щоб цей прибуток можна було використати для покращення їх продукції в інтересах Збройних сил України. Тут у нас ще не йде дискусія, давати такий дозвіл чи не давати. Є побоювання, як же так під час війни давати, як народ подумає, а чого цей безпілотник поїхав кудись там в Індію, замість того, щоб воювати на Донеччині. І пояснювати народу, що у нас нема грошей закупити його, ми все, що можна, на бюджет закупили. Народ це не зрозуміє. Тут треба дуже чітко мати таку інформаційну комунікацію з суспільством на цю тему, щоб люди розуміли, що те, що йде за кордон, наприклад, як на експорт, воно ніяк не підриває нашу боєздатність на фронті, а навпаки, коштом додаткових ресурсів, воно допомагає її посилити. Але це треба пояснювати.І не дає ще раз нашому противнику повернутися в цю нішу поки її занімають.Абсолютно, тому що на нас дивляться з великою жадобою багато країн, закупити те, що у нас є. У нас зараз йде більший варіант, коли йдуть шляхом спільних підприємств. Тобто заходять іноземні компанії, знаходять місцевих партнерів, які вже працюють, творять спільні підприємства, спільні виробництва. І ця продукція вже просто йде потім з заводів не наших, а з заводів якихось в Європі, які виробляють те ж саме, але воно вже на потреби інших. Можна і таким шляхом йти, але бажано, щоб всі спільні підприємства тоді давали нам прибуток, щоб воно не залишалося десь за межами України, щоб воно йшло на розвиток нашого оборонно-промислового комплексу. І тут має бути креатив, включатися і в уряді, але політикум не повинен боятися відповідальності. Не боятися чесно говорити з людьми, про що мова йде, приймати рішення, пояснювати і думати, щоб підприємства оборонки мали ресурс для свого розвитку. А зараз вони дуже хвилюються. Дуже хвилюються.
we.ua - Головне - отримати доступ до високотехнологічних речей у США, яких нема в Європі: ексаташе з питань оборони України в США Володимир Гаврилов
Еспресо on espreso.tv
Фронт рухається вглиб РФ: чому Україна воює на Білгородщині та до чого тут ситуація на Курщині. Пояснюємо
Еспресо розповість, що відомо про дії українських сил у Білгородські області РФ, для чого вони проводяться та які успіхи це принесло. Білгородщина та УкраїнаФото: Вікіпедія, Слобідська УкраїнаБілгородщина – це історико-географічний регіон, який охоплює сучасну Білгородську область Російської Федерації, розташовану на кордоні з Україною. Її площа становить близько 27,1 тисячі кв. км, тут проживає близько 1,5 млн людей. Адміністративним центром є місто Білгород, а сама область межує з українськими Сумською, Харківською та Луганською областями, що підкреслює її тісний зв’язок з українськими землями. Адже все це історична територія Слобідської України.Виникнення Білгородщини як заселеної території сягає часів Київської Русі, коли ці землі входили до складу Чернігівського князівства. У ранньому Середньовіччі тут проживали сіверяни — слов’янське плем’я, яке освоювало регіон разом із вихідцями з території сучасної Сумщини. Згодом, у ХVІ–ХVІІ століттях, ці землі стали частиною оборонної лінії Московського царства проти кочівників, а місто Білгород офіційно вважається заснованим у 1593 році. Проте історія регіону тісно пов’язана з українською колонізацією, адже значну роль у заселенні відіграли козаки та переселенці з українських земель, які шукали вільних земель.Важливо наголосити, що Білгородщина є етнічно та історично українською територією. Більша частина її земель (за винятком кількох північних районів) входила до української національної території, а в 1918 році Білгородський повіт навіть був частиною Української Народної Республіки та Української держави за гетьмана Скоропадського. Радянська влада у 1920-х роках остаточно передала ці землі до складу РРФСР, але це не скасовує їхнього українського коріння. Попередні вторгнення на БілгородщинуФото: Rеutеrs, представники "Російського добровольчого корпусу" біля Грайворона у 2023 роціВід початку повномасштабної війни, на українсько-російському кордоні тривають як артилерійські дуелі, так і робота ДРГ з обох сторін. Однак історія значних бойових дій у Білгородській області сягає щонайменше 2023 року, коли 22 травня озброєні групи, зокрема Легіон "Свобода Росії" та Російський добровольчий корпус (РДК), що діють у складі ЗСУ, перетнули кордон і здійснили успішний масштабний рейд у Грайворонському районі.Тоді було заявлено про захоплення кількох населених пунктів, таких як Козинка та Гора-Поділ, а також про просування до райцентру Грайворон. Ці дії, за словами представників Головного управління розвідки України, мали на меті створення "смуги безпеки" для захисту цивільного населення України від обстрілів із російської території. Російська влада назвала це вторгненням "української диверсійної групи", хоча офіційний Київ відмежувався від прямої причетності, наголошуючи, що операцію проводили виключно російські громадяни.Події 2023 року були епізодичними та не призвели до тривалого утримання території Білгородщини. Українські сили або пов’язані з ними групи швидко відступали після короткострокових рейдів. Утім, ситуація, що розгортається останніми тижнями цього року, має інший характер – це, фактично, перше зафіксоване просування Збройних сил України на кілька кілометрів углиб Білгородської області з подальшим закріпленням позицій.Дії на Курщині призвели до активних бойових дій на БілгородщиніЯк відомо, у серпні 2024 року українські війська розпочали масштабний наступ у Курській області, захопивши значні території. Тоді ж були спроби закріпитися і на Білгородщині, повідомляли у Wаshіngtоn Роst. Однак, після кількох місяців боїв, під тиском російських сил, підкріплених підрозділами з Північної Кореї, українські підрозділи були змушені відступити з Курщини, залишивши більшу частину зайнятих територій. ​ Читайте також: Тінь переговорів чи військова невдача: чому Україна виходить з Курщини. ПояснюємоУ відповідь на втрату позицій у Курщині, з середини березня українські сили почали нову операцію, цього разу в Білгородській області, фактично, за 11 км від точки проведення операції в Курській області.Першими про це повідомили російські військові блогери, пишучи про бої за такі села, як Демидовка, Поповка, Графовка, Прилесьє. Російське Міноборони 18 березня заявило, що підрозділи ЗСУ "зробили спробу вклинення" на територію РФ в західній частині Білгородської області в напрямку населених пунктів Демидовка і Прилесьє, кажучи про участь 200 українських солдатів та 29 одиниць військової техніки, а також що "не допустили прориву кордону". У той же день президент України Володимир Зеленський, виступаючи перед журналістами в Києві, фактично, підтвердив проведення операції. "Є операція: хтось вийшов, комусь здається, що хтось побіг, а десь в іншому куточку зайшов. Це абсолютно зрозумілі наші стратегічні кроки, допоки ворог на нашій території", - сказав президент.Також Зеленський зауважив, що українські війська здійснили "певні кроки" в Росії за межами Курської області, щоб послабити тиск на українські війська в цьому районі. Мета, за його словами, "зменшення скупчення" російських військ і операція відбулася "трохи нижче Курської області". 30 березня президент Зеленський пояснив, що Сили оборони України зберігають активність на російській території, щоб "не дати окупантам заходити в Сумську та Харківську області". Американський Інститут вивчення війни у своєму звіті від 24 березня відзначив, що ЗСУ "почали обмежені атаки на північному заході Білгородської області 18 березня". А вже наступного дня, 25 березня, моніторинговий проєкт Dеер Stаtе, який відстежує просування солдат на карті, позначив близько 13 кв. км території Білгородщини, яка межує з Сумщиною та Курщиною, як спірні землі, де ситуація невизначена. Загалом це лісиста місцина з малою кількістю населених пунктів. 31 березня Dеер Stаtе опублікував кадри ударів української авіації по військових об’єктах у Білгородській області РФ. У той же день мережею розлетілося відео знищення складу боєприпасів на Білгородщині. Ще раніше, 21 березня, Повітряні сили України ліквідували пункт управління російської прикордонної застави в Білгородській області, а, 24 березня Сили спецоперацій України повідомили, що у взаємодії з Головним управлінням розвідки Міноборони, Ракетними військами й артилерією знищили два ворожі вертольоти Ка-52 і два Мі-8 на Білгородщині. Крім цього повідомлялося про ще кілька успішних атак. Загалом за останні тижні значно почастішали українські удари по військових об’єктах Білгородщини. Керівник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко ще 18 березня заявив, що росіяни підтягнули війська до кордону на Білгородщині, тому Сили оборони "діють і нівелюють загрози для території України". А 24 березня він, по суті, потворив ту ж заяву, відзначивши, що "захист прикордоння Сумщини триває" через "скупчення військ росіян на території РФ". На початку квітня, під час слухань у Сенатському комітеті США з питань Збройних сил, головнокомандувач Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі генерал Крістофер Каволі підтвердив, що українська армія "зі змінним успіхом" веде бої в Білгородській області."У Білгородській області українці декілька тижнів тому здійснили невеликий контрнаступ у бік Росії. Тому в цьому районі досі тривають бої зі змінним успіхом", - зазначив Каволі і додав, що росіяни повністю не витіснили українські війська з Курської області.За неофіційними повідомленнями, українські війська використовували дрони, артилерію та інженерні підрозділи для прориву російських оборонних ліній, що призвело до захоплення частини території і створення оборонних позицій. Ця операція має також психологічний вплив на російське командування, щоб змусити перекинути частину сил для захисту власних кордонів, тим самим відтягнувши їх кількість з інших ділянок. Аналізуючи ситуацію, військовий експерт із фінської Вlасk Віrd Grоuр Еміль Кастехельмі, сказав у кінці березня Rеutеrs, що українські війська пробили перші російські оборонні укріплення та просунулися на глибину від 3 до 4 км. Також він додав, що малоймовірно, щоб вони здійснили серйозний прорив і загрожували будь-яким важливим російським матеріально-технічним маршрутам або містам в регіоні. "Немає належного елемента несподіванки, і російська присутність у цьому районі достатньо сильна… Українці теоретично можуть взяти ще кілька сіл із прикордонної зони, але це не те, що означає прорив – це був би невеликий тактичний успіх", – відзначив експерт.Що кажуть українські експерти скрін з відео роботи українських авіабомб по території БілгородщиниПопри тактичні успіхи, аналітики вважають, що українське просування в Білгородській області має обмежене стратегічне значення, оскільки глибина проникнення є відносно невеликою, а утримання позицій на ворожій території потребує значних ресурсів. Однак ця операція в котре демонструє здатність України проводити наступальні дії за межами власних кордонів, що може мати значення не лише для захисту українського прикордоння, але й для мирних переговорів.Майор запасу НГУ, ветеран російсько-української війни Олексій Гетьман в етері Еспресо заявив, що під час Білгородської операції українські Су-27 за підтримки Міrаgе та F-16 бомбардують мости за позиціями російських військ, ускладнюючи їх відступ і логістику. "Знищення мостів аналогічним чином слугувало початком Курської битви, яка призвела до значних успіхів. Операція є важливою і, скоріш за все, це спроба створити чергову санітарну або буферну зону вглиб території Російської Федерації", - зауважив він. За його словами, операція відкриває можливості для контрударів, адже росіяни, ймовірно, готують наступ навесні на Сумському, Харківському чи Запорізькому напрямках, що підтверджують розвіддані. Хоча Гетьман сумнівається у повномасштабному наступі РФ по всьому фронту через брак сил, тому ефективні операції можуть зосередитися на 2-3 напрямках.Як відзначив директор інформаційно-консалтингової компанії Dеfеnsе Ехрrеss Сергій Згурець, бойові дії на Курщині й Білгородщині мають "внутрішню взаємопов'язану інтригу"."Ми знаємо, що після виведення частини українських підрозділів з Курської області, наші війська організували нову лінію оборони. Частина бригад, які воювали на Курщині, здійснюють наступальні дії в районі низки сіл у Білгородській області", - каже експерт. Він додав, що на Білгородщині українські підрозділи 18 березня прорвали кордон, зазнавши втрат бронетехніки, захопили Демидівку та, ймовірно, Попівку, атакували Прилісся. Військові провели розмінування за допомогою радянської УР-77, відкривши проходи для наступу. Ситуація станом на кінець березняТакож Згурець наголошує, що дії на Білгородщині пов’язані з Курщиною: це спроба розтягнути сили РФ, унеможливити перекидання військ, ускладнити наступ на Сумщину та використання дронів противником, створивши невизначеність для росіян. Експерт зауважує, що ЗСУ діють до 2 км від лінії кордону, спираючись на логістику з України, що створює проблеми для ворога. "Противнику доведеться реагувати якимись діями: або накопичувати сили на цій ділянці, або вживати інших заходів. Хоча інших заходів, як вплинути на наших військових, у противника зараз немає", - резюмує аналітик. Військовий експерт, співробітник СБУ у 2004–2015 роках Іван Ступак зазначив в етері Еспресо, що операція ЗСУ на Білгородщині значно менша за масштаби, ніж операція в Курській області. "Йдеться не про наступ у напрямку Білгорода. Це обмежена операція, значно менша за масштаби, ніж операція в Курській області. Головною метою є відтягнення уваги збройних сил РФ та зменшення тиску на Сумщину, яка наразі страждає", - каже Ступак.За його словами, кілька сіл на півночі Сумщини вже перебувають під окупацією РФ, тому необхідно пом'якшити ворожий наступ, що триває, оскільки "ситуація дійсно дуже складна".Натомість військовий експерт, співголова ГІ "Права Справа" Дмитро Снєгирьов розповів Еспресо, що операції на території РФ не дали перекинути в Україну близько 70 тис. росіян. "Що дає Білгородська операція. Вже з Курського напрямку відтягнуто оперативні резерви, щобільше, заблоковане перекидання оперативних резервів самої Білгородщини для розширення театру бойових дій за рахунок Харківської, Сумської області. Оперативно-тактичне угруповання "Бєлгород" збройних сил країни-окупанта нараховує до 60 тисяч особового складу. Тобто рахуємо, росіяни не в змозі наразі перекинути на територію України приблизно до 70 тисяч з урахуванням Курського угруповання підрозділів власної армії. Це вартує того? На мою думку, більше ніж", - зазначив експерт.Читайте також: "Лінія дронів": що це і як Україна будує невидиму стіну проти ворога. Пояснюємо
we.ua - Фронт рухається вглиб РФ: чому Україна воює на Білгородщині та до чого тут ситуація на Курщині. Пояснюємо
Еспресо on espreso.tv
NYТ: Партнерство: Таємна історія війни в Україні
Еспресо наводить переклад великого матеріалу Тhе Nеw Yоrk Тіmеs.Весняного ранку через два місяці після того, як війська Володимира Путіна вторглись в Україну, конвой без розпізнавальних знаків під’їхав до одного з київських перехресть і забрав двох чоловіків середнього віку в цивільному одязі.Залишивши місто, конвой, у складі британських командос — без форми, але сильно озброєних — попрямував 400 миль на захід, до польського кордону. Перехід був безперешкодним, за дипломатичними паспортами. Далі вони доїхали до аеропорту Жешув-Ясьонка, де на стоянці вже чекав вантажний літак С-130.Це були найвищі українські генерали. Їхньою метою був Клей Казерне — штаб-квартира Сухопутних військ США в Європі та Африці — у Вісбадені, Німеччина. Їхньою місією було допомогти створити одну з найкраще збережених таємниць війни в Україні.Один з чоловіків, генерал-лейтенант Михайло Забродський, згадує, як його вели сходами на пішохідний місток, з якого відкривався вигляд на просторий головний зал казарми у Тоні Басі. До війни це був спортивний зал, де проводили загальні збори, виступи армійського оркестру та змагання скаутів. Тепер генерал Забродський спостерігав за офіцерами з країн коаліції, що працювали в лабіринті тимчасових кабінетів, організовуючи перші західні поставки в Україну батарей артилерії М777 та 155-мм снарядів.Потім Забродського провели в кабінет генерал-лейтенанта Крістофера Т. Донаг'ю, командира 18-го Повітряно-десантного корпусу, який запропонував партнерство.Розвиток та внутрішня робота Центру були відомі лише обмеженому колу американських та союзницьких чиновників, але це партнерство в галузі розвідки, стратегії, планування та технологій стало таємною зброєю в тому, що адміністрація Байдена назвала своєю метою — як врятувати Україну, так і захистити загрозливий порядок після Другої світової війни.Сьогодні цей порядок — разом із захистом України — перебуває на волосині, оскільки президент Трамп шукає примирення з паном Путіним і обіцяє завершити війну. Для українців ознаки не надто втішні. В умовах боротьби великих держав за безпеку та вплив після розпаду Радянського Союзу новоутворена незалежна Україна стала державою, що опинилася в центрі, її нахил на Захід усе більше лякав Москву. Тепер, коли розпочались переговори, американський президент безпідставно звинувачує українців у початку війни, тисне на них, щоб вони поступилися значною частиною своїх мінеральних багатств, і просить українців погодитися на припинення вогню без обіцянки конкретних американських гарантій безпеки — мир без впевненості у тривалості миру.Дональд Трамп, фото: gеttyіmаgеs Пан Трамп вже почав згортати елементи партнерства, яке було укладене у Вісбадені навесні 2022 року. Але щоб зрозуміти його історію, потрібно краще усвідомити як українці змогли пережити три довгі роки війни, зіткнувшися з набагато більшим і потужнішим ворогом. Це також дає змогу побачити через таємне віконце як війна призвела до сьогоднішнього крихкого стану.З дивовижною прозорістю Пентагон надав публічний список озброєнь на суму 66,5 мільярда доларів, що поставили Україні — включаючи, за останніми підрахунками, понад півмільярда патронів та гранат для стрілецької зброї, 10 000 протитанкових комплексів Jаvеlіn, 3000 систем ППО Stіngеr, 272 гаубиці, 76 танків, 40 систем високої мобільності артилерійських ракет, 20 вертольотів Мі-17 та три батареї ППО Раtrіоt.Але розслідування Nеw Yоrk Тіmеs показує, що Америка була залучена до війни значно ближче та ширше, ніж було відомо раніше. У критичні моменти партнерство стало опорою для українських військових операцій, які, за підрахунками США, призвели до загибелі або поранення понад 700 000 російських солдатів. (Україна оцінює свої втрати в 435 000.) Пліч-о-пліч у командному центрі місії у Вісбадені американські та українські офіцери планували контрнаступи Києва. Масштабна розвідувальна діяльність США як керувала стратегічними бойовими діями, так і передавала точні дані для цілевказівників українським солдатам на полі бою.Один з європейських розвідувальних керівників згадував, як був здивований, дізнавшись, наскільки глибоко його колеги з НАТО були залучені до українських операцій. "Вони тепер частина ланцюга знищення", — сказав він.Основною ідеєю партнерства було те, що ця тісна співпраця може дозволити українцям досягти найнеймовірнішого досягнення — завдати нищівного удару російським загарбникам. І в результаті ударів після успішних атак у перші тижні війни — завдяки відвазі та майстерності українців, але й через некомпетентність росіян — ця амбіція аутсайдера все більше ставала реальністю.Одним із перших доказів концепції стало наступальне знищення однієї з найстрашніших російських бойових груп — 58-ї об’єднаної армії. У середині 2022 року, використовуючи американську розвідку та цілевказівники, українці здійснили ракетний обстріл по штаб-квартирі 58-ї армії в Херсонській області, вбивши генералів та офіцерів штабу. Знову і знову група перебазовувалась на нову позицію; кожного разу американці знаходили її, а українці знищували.Далі на південь партнери націлилися на кримський порт Севастополь, де російський Чорноморський флот завантажував ракети, призначені для українських цілей, на бойові кораблі та підводні човни. На піку контрнаступу України у 2022 році, в передранкову пору, рій морських дронів за підтримки Центрального розвідувального управління атакував порт, пошкодивши кілька бойових кораблів і змусив росіян почати їхнє відведення.Але врешті-решт партнерство ослабло, а хід війни змінився через суперечки, неприязнь і розбіжності в імперативах і цілях.Українці інколи вважали американців надмірно нав'язливими та контролюючими — типовими патерналістами. Американці, у свою чергу, не завжди розуміли, чому українці не приймають хороші поради.Американці зосереджувалися на вимірюваних, досяжних цілях, тоді як українці постійно прагнули великої перемоги, яскравої, блискучої нагороди. Українці, в свою чергу, часто вважали, що американці їм заважають. Вони прагнули виграти війну повністю. Попри те, що американці поділяли цю надію, вони намагалися гарантувати, щоб українці не програли її.З часом, отримавши більшу автономію в партнерстві, українці все більше приховували свої наміри. Вони постійно обурювались тим, що американці не могли або не хотіли надати їм всі бажані види зброї та інше обладнання. Американці, в свою чергу, обурювались, сприймаючи вимоги українців як необґрунтовані, а також через їхню неохоту робити політично ризиковані кроки для зміцнення своїх значно менших сил.Тактичний рівень партнерства приносив один успіх за іншим. Однак у найважливіший момент війни — в середині 2023 року, коли українці почали контрнаступ, щоб набрати переможний імпульс після успіхів першого року — стратегія, розроблена у Вісбадені, стала жертвою внутрішньої політики України: президент Володимир Зеленський проти його військового керівника (і потенційного політичного суперника), а військовий керівник — проти свого впертого підлеглого-командувача. Коли пан Зеленський став на бік підлеглого, українці витратили величезні ресурси і людські сили на зрештою безплідну кампанію з відновлення зруйнованого міста Бахмут. За кілька місяців весь контрнаступ завершився безрезультатною поразкою.Партнерство функціонувало в тіні найглибших геополітичних страхів — того, що пан Путін може розглядати це як порушення червоної лінії військового втручання і здійснити свої часто озвучувані ядерні погрози. Історія цього партнерства показує, як близько американці та їхні союзники інколи підходили до цієї червоної лінії, як дедалі серйозніші події змусили їх — як стверджують деякі, занадто повільно — просунути її на більш небезпечні позиції і як вони ретельно розробляли протоколи, щоб залишатись на безпечній стороні цієї лінії.Знову і знову адміністрація Байдена дозволяла таємні операції, які раніше забороняла. Американські військові радники були відправлені до Києва і пізніше отримали дозвіл наближатися до лінії фронту. Військові та офіцери ЦРУ у Вісбадені допомагали планувати та підтримувати кампанію українських ударів в анексованому Росією Криму. Зрештою, військовим, а потім і ЦРУ, дали зелене світло для точкових ударів глибоко всередині самої Росії.У деяких аспектах Україна була, на ширшій картині, реваншем у довгій історії проксі-військових конфліктів між США та Росією — В’єтнам у 1960-х, Афганістан у 1980-х, Сирія три десятиліття потому.Це також був грандіозний експеримент у веденні війни, який мав не лише допомогти українцям, а й принести американцям уроки для будь-якої майбутньої війни.Під час війн проти Талібану та Аль-Каїди в Афганістані та проти Ісламської держави в Іраку і Сирії американські війська проводили власні наземні операції і підтримували операції своїх місцевих партнерів. В Україні, на відміну від цього, американським військовим не було дозволено направляти своїх солдатів на поле бою, і їм доводилось допомагати віддалено.Чи буде точне цілевказування, відточене проти терористичних груп, ефективним у конфлікті з однією з найбільших армій світу? Чи будуть українські артилеристи без вагань стріляти зі своїх гаубиць по координатах, надісланих американськими офіцерами, що знаходяться у штабі за 1300 миль? Чи будуть українські командири на основі розвідки, переданої безликим американським голосом, який благав: "Там нікого немає — вперед", віддавати наказ піхотинцям увійти до села, розташованого за лінією фронту?Відповіді на ці питання — насправді вся траєкторія партнерства — залежали від того, наскільки добре американські та українські офіцери зможуть довіряти один одному."Я ніколи не буду тобі брехати. Якщо ти мені збрешеш — все, ми закінчили", — згадував генерал Забродський, як генерал Донаг'ю сказав йому на їхній першій зустрічі. "Я відчуваю те саме", — відповів українець.Частина 1. Створення довіри — і вбивчої машиниСередина квітня 2022 року, приблизно за два тижні до зустрічі у Вісбадені. Американські та українські військово-морські офіцери проводили рутинний телефонний дзвінок для обміну розвідданими, коли на їхніх радарах з'явилося несподіване. За словами колишнього високопосадовця США, "американці кажуть: 'О, це ж Москва!' Українці відповідають: 'О, Боже. Дуже дякуємо. Па-па.'"Москва була флагманом Чорноморського флоту Росії. Українці потопили її. Це було сигналом тріумфу — проявом української майстерності і російської некомпетентності. Але цей епізод також відображав розрізнене становище українсько-американських відносин у перші тижні війни.У американців викликало гнів те, що українці навіть не попередили їх; стало несподіванкою те, що Україна мала ракети, здатні дістати до корабля; і викликало паніку, оскільки адміністрація Байдена не мала наміру дозволити українцям атакувати такий потужний символ російської сили.Українці, зі свого боку, виходили з глибоко вкоріненого скептицизму.Їхня війна, як вони її бачили, почалась у 2014 році, коли пан Путін захопив Крим і розпалив сепаратистські повстання на сході України. Президент Барак Обама засудив захоплення і наклав санкції на Росію. Однак, боячись, що втручання США може спровокувати повномасштабне вторгнення, він дозволив лише обмежений обмін розвідданими і відмовився надати оборонні озброєння. "Ковдри та окуляри нічного бачення важливі, але війни не виграють за допомогою ковдр", — скаржився тодішній президент України Петро Порошенко. Згодом пан Обама дещо послабив обмеження на розвідку, а пан Трамп у своєму першому терміні ще більше послабив їх і надав Україні перші протитанкові ракети Jаvеlіn.Перед найважливішими подіями повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року адміністрація Байдена закрила посольство в Києві та вивела всіх військових з країни. (Маленька група офіцерів ЦРУ залишилася). Українці побачили, як старший американський військовий офіцер сказав їм: "Росіяни йдуть — побачимось".Коли американські генерали запропонували допомогу після вторгнення, вони стикнулися з муром недовіри. "Ми боремося з росіянами, ви — ні. Чому нам слухати вас?" — сказав український командувач сухопутних сил, генерал-лейтенант Олександр Сирський, під час першої зустрічі з американцями.Генерал Сирський швидко змінив свою думку: американці могли надати той тип розвідки, якого його люди не могли отримати.У перші дні війни це означало, що генерал Донаг'ю та кілька його помічників, маючи лише свої телефони, передавали інформацію про рухи російських військ генералу Сирському та його штабу. Однак навіть така спонтанна організація викликала конкуренцію всередині української армії, між генералом Сирським і його керівником, командувачем Збройними Силами генералом Валерієм Залужним. На думку лоялістів Залужного генерал Сирський вже використовував цю співпрацю для здобуття переваги.Додатково ускладнювала ситуацію напружена взаємодія генерала Залужного з його американським колегою генералом Марком Міллі, головою Об'єднаного комітету начальників штабів.Під час телефонних розмов генерал Міллі інколи сумнівався в запитах українців на обладнання. Він міг давати поради щодо ведення бою, спираючись на супутникову розвідку, яку бачив у своєму кабінеті в Пентагоні. Потім наставала незручна тиша, перед тим, як генерал Залужний обривав розмову. Іноді він просто ігнорував дзвінки американців.Щоб не допустити припинення комунікації, Пентагон ініціював складну телефонну мережу: помічник Міллі телефонував майору генералу Девіду С. Болдвіну, командувачу Національної гвардії Каліфорнії, який дзвонив багатому виробнику дирижаблів з Лос-Анджелеса Ігорю Пастернаку, який виріс у Львові разом з Олексієм Резніковим, тодішнім міністром оборони України. Пан Резніков знаходив генерала Залужного і , за словами генерала Болдвіна, говорив йому: "Я знаю, що ти злий на Міллі, але ти повинен йому зателефонувати."Проте в результаті цього хаотичного союзу виникла співпраця через низку швидких подій.У березні, коли наступ росіян на Київ застопорився, росіяни змінили свої амбіції і стратегію, перемістивши додаткові сили на схід і південь — логістичне досягнення, яке на думку американців мало потребувати місяців. Це зайняло два з половиною тижні.Якщо коаліція не перегляне своїх амбіцій, вважали генерал Донаг'ю і командувач військ США в Європі та Африці генерал Крістофер Г. Каволі, українці, які були катастрофічно менші за чисельністю та озброєнням, програють війну. Тобто коаліція повинна була почати надавати важке наступальне озброєння — артилерійські батареї М777 і снаряди.Адміністрація Байдена вже організувала екстрені поставки протиповітряних та протитанкових озброєнь. Але М777 були чимось зовсім іншим — першим великим кроком на підтримку великої наземної війни.Міністр оборони Ллойд Дж. Остін ІІІ і генерал Міллі поставили 18-ту повітряну армію відповідальною за доставку озброєнь і консультування українців щодо їхнього використання. Коли президент Джо Байден погодився на поставки М777, Тоні Басс Аудиторіум став повноцінним штабом.Польський генерал став заступником генерала Донаг'ю. Британський генерал очолив логістичний хаб на колишньому баскетбольному майданчику. Канадієць відповідав за навчання.Підвал аудиторії став тим, що відомо як "центр злиття", який створював розвіддані про позиції, рухи та наміри російських військ. Там, за словами розвідників, офіцери ЦРУ, Національного агентства безпеки, Агентства оборонної розвідки та Національного геопросторового розвідувального агентства працювали разом з розвідниками коаліції.18-та повітряна армія відома як "Драконівський корпус"; нова операція отримала назву "Завдання Дракон" (Таsk Fоrсе Drаgоn). Все, що було потрібно для об'єднання цих частин — це вагання українського вищого командування.На міжнародній конференції 26 квітня на авіабазі Рамштайн у Німеччині генерал Міллі представив пана Резнікова і заступника Залужного генералам Каволі і Донаг'ю. "Ось ваші люди", — сказав генерал Міллі, додавши: "Вам треба працювати з ними. Вони вам допоможуть."Така взаємна довіра тільки почала формуватися. Пан Резніков погодився поговорити з генералом Залужним. "Ми організували склад делегації для поїздки до Вісбадена, — сказав пан Резніков.  - І так все почалося".У центрі партнерства були два генерали — українець Забродський, і американець Донаг'ю.Генерал Забродський був головним українським контактом у Вісбадені, хоч і неофіційно, оскільки він працював у парламенті. В іншому ж він був ідеальним кандидатом.Як і багато його ровесників в українській армії, генерал Забродський добре знав ворога. У 1990-х роках він навчався у військовій академії в Санкт-Петербурзі і служив п’ять років у російській армії.Він також знав американців: з 2005 по 2006 рік він навчався в Армійському коледжі командування та генерального штабу у Форт-Лівенворсі, штат Канзас. За вісім років по тому генерал Забродський очолив небезпечну місію за лініями проросійських сил на сході України, яка частково була модельована за однією з операцій, яку він вивчав у Форт-Лівенворсі — відомою розвідувальною місією генерала конфедератів Дж.Е.Б. Стюарта навколо армії генерала Джорджа Макклеллана в кампанії при Пітсбурзі. Це привернуло увагу впливових людей у Пентагоні: вони відчули, що цей генерал є тим лідером, з яким можна працювати.Генерал Забродський згадує перший день у Вісбадені: "Моя місія полягала в тому, щоб дізнатися: хто цей генерал Донаг'ю? Яка його влада? Скільки він може зробити для нас?"Генерал Донаг'ю був зіркою в таємничому світі спеціальних сил. Разом з командами вбивць ЦРУ та місцевими партнерами він полював на терористичних лідерів у тінях Іраку, Сирії, Лівії та Афганістану. Як лідер елітних сил Dеltа Fоrсе, він допоміг побудувати партнерство з курдськими бійцями для боротьби з "Ісламською державою" в Сирії. Генерал Каволі одного разу порівняв його з "героєм коміксів".Тепер він показував генералу Забродському та його супутнику, генерал-майору Олександру Кириленку, карту обложеного сходу та півдня їхньої країни, де російські сили значно перевершували українські. Згадуючи їхнє гасло "Слава Україні", він поставив їм виклик: "Можете скільки завгодно кричати 'Слава Україні' з іншими людьми. Мене не цікавить, які ви сміливі. Подивіться на цифри". Потім він провів їх через план, як здобути перевагу на полі бою до осені, згадує генерал Забродський.Перша стадія вже була у процесі — навчання українських артилеристів на нових М777. Таsk Fоrсе Drаgоn допомагала їм використовувати ці артилерійські системи для того, щоб зупинити російський наступ. Потім українцям потрібно було здійснити контрнаступ.Того вечора генерал Забродський написав своїм начальникам у Києві."Знаєте, багато країн хотіли підтримати Україну, — згадує він.  — Але хтось мав бути координатором, організувати все, вирішити поточні проблеми та зрозуміти, що нам потрібно в майбутньому. Я сказав головнокомандувачу: Ми знайшли нашого партнера".Присутність українських офіцерів у Вісбадені стала вирішальним моментом у зусиллях війни. Ці офіцери працювали в тісній координації з американцями, кожного дня переглядаючи дані, складали карти російських сил і аналізували найбільш стратегічні цілі. Інтеграція української та американської військової експертизи дозволила точніше і ефективніше визначати ключові цілі. Основною метою було забезпечити, щоб українці могли точно вражати російські позиції, використовуючи оперативну розвідку, що збиралася та аналізувалася спільними командами.Однак ця співпраця також спричинила цікаву та делікатну термінологічну дискусію в європейському командуванні США. Справа полягала в тому, як називати цілі, що були визначені для можливих ударів. Деякі офіцери вважали, що термін "цілі" є доречним, оскільки він чітко і прямо відображав мету визначення цих ворожих позицій для атаки. Інші, однак, вважали цей термін занадто провокативним, адже він міг надати співпраці між військами вигляд більш активного втручання, ніж було насправді.Ця дискусія призвела до використання нейтральнішого терміну: "пункти інтересу". Логіка полягала в тому, щоб зберегти певну невизначеність, що дозволяло б офіційним особам уникати прямої відповідальності чи підзвітності за будь-які конкретні дії, вжиті українцями. Також для повітряних загроз використовувався термін "сліди інтересу", що дозволяло більш гнучко обмінюватися розвідданими без провокації російської відповіді.Майор генерал Тімоті Д. Браун, керівник розвідки європейського командування США, відіграв важливу роль у встановленні цих мовних протоколів для захисту США та їхніх союзників від можливих дипломатичних наслідків. Різниця була тонка, але важлива, особливо коли йшлося про чутливі протоколи обміну розвідданими.Важливо, що існувало чітке правило: жодна розвідка не передавалася українцям щодо цілей на території Росії. Це обмеження було ключовим елементом угоди, створеним для запобігання ескалації за межі кордонів України та уникнення прямого зіткнення між силами НАТО та Росією. Якщо українські командири вирішували завдати ударів по цілях у Росії, їм доводилося покладатися на власну розвідку та можливості, зокрема використовуючи національні системи озброєнь.Основним принципом, як пояснив один високопосадовець США, було те, що війна повинна залишатись у межах території України. Ця стратегія була спрямована на мінімізацію ризику того, що НАТО буде безпосередньо втягнуто в конфлікт, гарантуючи, що підтримка України залишатиметься в межах розвідки та матеріальної допомоги без переходу критичних червоних ліній, які могли б призвести до більш масштабного конфлікту.Тонке формулювання і суворі правила взаємодії підкреслювали нестабільний баланс, який США та їхні союзники намагалися підтримувати — підтримуючи Україну, не ескалуючи війну до повномасштабного конфлікту з Росією. Це напруження було постійним тлом цієї партнерської співпраці, що вимагало уважних переговорів і чіткої комунікації для управління як військовими цілями, так і геополітичними реаліями.Білий дім також заборонив обмінюватися розвідкою про місцезнаходження "стратегічних" російських лідерів, таких як начальник генерального штабу, генерал Валерій Герасимов. "Уявіть, як ми відреагували б, якби дізналися, що росіяни допомогли іншій країні вбити нашого головнокомандувача", — сказав один з високопосадовців США. — Ми б оголосили війну". Так само Таsk Fоrсе Drаgоn не могла ділитися розвідкою, яка вказувала б місця перебування окремих росіян.Система працювала таким чином: Таsk Fоrсе Drаgоn повідомляла українцям, де перебувають росіяни. Однак, щоб захистити джерела та методи розвідки від російських шпигунів, не уточнювалося, як вони дізналися про це. Українці бачили лише ланцюжки координат, поділені на категорії: Пріоритет 1, Пріоритет 2 тощо. Як пам'ятає генерал Забродський, коли українці запитували, чому вони мають довіряти цій розвідці, генерал Донаг'ю відповідав: "Не турбуйтеся, як ми це дізналися. Просто довіртеся, що коли ви стріляєте, ви влучите в ціль, і вам сподобаються результати. А якщо вам не сподобаються результати, скажіть нам, ми все виправимо."Система запрацювала у травні. Першою метою став броньований радарний транспортний засіб, відомий як "Зоопарк", який росіяни могли використовувати для виявлення таких систем озброєнь, як українські М777. Центр обробки інформації виявив "Зоопарк" біля окупованого росіянами Донецька на сході України.Українці вирішили поставити пастку: спочатку вони відкривають вогонь по російських позиціях. Коли росіяни увімкнуть "Зоопарк", щоб відстежити вогонь, центр обробки інформації визначить координати "Зоопарка" для майбутнього удару.У визначений день, згадує генерал Забродський, генерал Донаг'ю зателефонував командиру батальйону з настановою: "Як почуваєшся?" — запитав він. "Почуваюся чудово", — відповів український офіцер. Генерал Донаг'ю перевірив супутникові знімки, щоб переконатися, що мета і М777 правильно розташовані. Лише після цього артилерист відкрив вогонь, знищивши "Зоопарк". "Всі сказали: Ми можемо це зробити!", — згадує один з американських посадовців.Але залишалося критичне питання: чи зможуть партнери застосувати цю систему проти кількох цілей під час великої кінетичної битви?Це мала бути битва під Сєвєродонецьком, на північ від Донецька, де росіяни планували побудувати понтонний міст через річку, а потім оточити й захопити місто. Генерал Забродський назвав це "пекельною ціллю".Бій, який відбувся, широко висвітлювався як рання і важлива перемога України. Понтони стали пастками смерті; за оцінками України, загинуло щонайменше 400 росіян. Неозвученим залишалося те, що американці надали "точки інтересу", які допомогли зірвати російську атаку.У ці перші місяці бої були здебільшого зосереджені на сході України. Але американська розвідка також стежила за рухами росіян на півдні, особливо за великим зосередженням військ поблизу міста Херсон. Незабаром кілька команд М777 були перепризначені, і Таsk Fоrсе Drаgоn почала передавати точки інтересу для ураження російських позицій там.З практикою Таsk Fоrсе Drаgоn стала швидше виявляти точки інтересу, а українці швидше по них стріляли. Чим більше вони демонстрували свою ефективність з М777 та подібними системами, тим більше коаліція постачала нові — і все більше точок інтересу надходило від Вісбадену."Знаєте, коли ми почали вірити? — згадує генерал Забродський. — Коли Донаг'ю сказав: Ось список позицій. Ми перевірили список і сказали: Ці 100 позицій хороші, але нам потрібно ще 50. І вони надіслали ще 50".М777 стали робочими конями української армії. Але оскільки вони зазвичай не могли запускати свої снаряди калібру 155 міліметрів більше ніж на 15 миль, вони не могли конкурувати з величезною перевагою росіян у чисельності та техніці.Щоб дати українцям компенсаторні переваги в точності, швидкості і дальності, генерали Каволі та Донаг'ю незабаром запропонували значний крок уперед — надання мобільних артилерійських ракетних систем Ніgh Моbіlіty Аrtіllеry Rосkеt Systеms, відомих як НІМАRS, які використовують супутникові ракети для завдання ударів на відстань до 50 миль.Подальші дебати відображали еволюцію мислення американців.Офіційні особи Пентагону чинили опір, не бажаючи витрачати обмежені запаси НІМАRS. Але у травні генерал Каволі відвідав Вашингтон і обґрунтував своє прохання, що зрештою переконало їх.Целеста Воллендер, тодішня заступниця міністра оборони з міжнародних справ безпеки, згадала: "Міллі завжди говорив: У вас є маленька російська армія, яка воює з великою російською армією, і вони воюють однаково, і українці ніколи не переможуть. Аргумент Каволі був, що з НІМАRS вони можуть воювати, як ми, і саме так вони почнуть перемагати росіян".У Білому домі радники та президент Байден зважували цей аргумент з побоюваннями, що тиск на росіян може лише змусити Путіна впасти в паніку і розширити війну. Коли генерали попросили НІМАRS, один з офіційних осіб згадував, що це було схоже на "стояти на лінії і думати: якщо зробиш крок уперед, чи не розпочнеться Третя світова війна?" І коли Білий дім зробив цей крок уперед, за словами офіційного джерела, Таsk Fоrсе Drаgоn став "повним тилом війни."Вісбаден здійснював нагляд за кожним ударом НІМАRS. Генерал Донаг'ю та його помічники перевіряли списки цілей українців і давали поради щодо розташування пускових установок і часу для ударів. Українці повинні були використовувати лише координати, надані американцями. Для запуску боєголовки оператори НІМАRS потребували спеціальної електронної картки, яку американці могли деактивувати в будь-який час.Удари НІМАRS, які призводили до 100 і більше загиблих чи поранених росіян, стали майже щотижневими. Російські війська залишалися збентеженими та розгубленими. Їхній моральний дух падав, а разом із ним і їхня воля до боротьби. І з ростом арсеналу НІМАRS з 8 до 38 одиниць та вдосконаленням українських операторів, за словами одного з американських посадовців, втрати зросли в п'ять разів."Ми стали маленькою частиною, може, не найкращою частиною, але маленькою частиною вашої системи," — пояснив генерал Забродський, додаючи: "Більшість країн робили це протягом 10, 20, 30 років. А ми були змушені зробити це за кілька тижнів."Разом партнери відточували вбивчу машину.Частина 2. Коли ви переможете Росію — ви станете частиною насПід час першої зустрічі Генерал Донаг'ю  показав Генералу Забродському кольорову карту, де сили НАТО та США позначені синім, російські сили — червоним, а українські сили — зеленим. Ця тонка символіка кольору. Зокрема коли генерал Забродський запитав, чому Україна позначена зеленим, а не синім,що ілюструє прагнення України бути повністю інтегрованою в Західний альянс, генерал Донаг'ю відповів: "Коли ви переможете Росію, ми зробимо вас синіми назавжди". Це мало глибоке значення. Йшлося не лише про військову стратегію, а й про ширший геополітичний зсув, який закріпить інтеграцію України в НАТО і Захід, якщо їм вдасться відкинути російські сили.Було три місяці з початку вторгнення, і карти розповідали таку історію війни:На півдні України українці зупинили наступ росіян на чорноморський суднобудівний центр у Миколаєві. Але росіяни контролювали Херсон, і корпус, що налічував близько 25 000 солдатів, окупував територію на захід від Дніпра. На сході росіяни були зупинені під Ізюмом, але вони утримували територію між Ізюмом і кордоном, зокрема стратегічно важливу долину річки Оскіл.Стратегія росіян змінилася з намагання скинути режим у Києві — безрезультатної спроби захопити столицю — до повільної стратегії придушення. Українці повинні були перейти в контрнаступ.Їхній головнокомандувач, генерал Залужний, разом з британцями підтримував найбільш амбіційний варіант — наступ з району Запоріжжя на південний схід до окупованого Мелітополя. Цей маневр, на їхню думку, мав би перервати сухопутні шляхи постачання російських сил до Криму.Генерал Донаг'ю  теоретично погоджувався. Однак, за словами його колег, він вважав, що наступ на Мелітополь був би неможливим, враховуючи стан українських військ і обмежену здатність коаліції постачати М777 без ослаблення боєздатності США. Щоб довести свою точку зору він під час військових ігор взяв на себе роль російського командира. Кожного разу, коли українці намагалися просуватися, генерал Донаг'ю знищував їх з переважною бойовою силою.Врешті-решт вони погодилися на двофазовий наступ, щоб заплутати російських командирів, які, за даними американської розвідки, вважали, що українці мають достатньо солдатів і техніки лише для одного наступу.Основною метою було повернути Херсон і убезпечити західний берег Дніпра, щоб запобігти просуванню російських сил до портового міста Одеса та створенню нової загрози для Києва.Генерал Донаг'ю  підтримував варіант другого фронту на сході, від Харківської області до долини річки Оскіл. Але українці замість цього запропонували менший відволікаючий маневр, щоб привернути російські сили на схід і полегшити наступ на Херсон.Це мало відбутись у перші числа вересня. Українці мали розпочати двотижневі артилерійські обстріли, щоб ослабити російські сили на півдні. Лише після цього, 18 вересня, вони мали перейти до наступу на Херсон.А якщо боєприпасів вистачить, вони планували перетнути Дніпро. Генерал Забродський згадує, як генерал Донаг'ю сказав: "Якщо ви хочете переправитися через річку і дістатися до кримського перешийка, тоді йдіть за планом".Це був план, поки він не змінився.Іноді пан Зеленський безпосередньо спілкувався з регіональними командирами, і після однієї такої розмови американці дізналися, що порядок ведення бойових дій змінився.Херсон тепер мав бути взятий швидше і першочергово — 29 серпня.Генерал Донаг'ю повідомив генералу Залужному, що для підготовки до Херсона потрібно більше часу; зміна планів, сказав він, ставить під загрозу контрнаступ і всю країну. Пізніше американці дізналися, що сталося:Пан Зеленський сподівався відвідати засідання Генеральної Асамблеї ООН у середині вересня. Демонстрація результатів на полі бою, на його думку, зміцнила б його позицію для отримання додаткової військової допомоги. Тому на останньому етапі змінили план — це стало передвісником фундаментальної невідповідності, яка дедалі більше впливала на хід війни.Наслідки були не такими, як планувалося.Росіяни відповіли, переміщаючи підкріплення зі сходу до Херсона. Тепер генерал Залужний зрозумів, що ослаблені російські сили на сході можуть дозволити українцям реалізувати те, що пропонував генерал Донаг'ю — дістатися до долини річки Оскіл. "Йдіть, йдіть, йдіть — у вас є шанс", — сказав генерал Донаг'ю українському командувачу на сході генералу Сирському, як пригадує один європейський офіційний представник.Російські війська розпалися навіть швидше, ніж передбачалося, залишивши своє спорядження під час втечі. Українське командування не очікувало, що їхні сили досягнуть західного берега Осколу, і коли це сталося, авторитет генерала Сирського в очах президента різко зріс.На півдні американська розвідка повідомила, що корпус на західному березі Дніпра має серйозні проблеми з їжею та боєприпасами.Українці вагалися. Генерал Донаг'ю благав польового командира, генерал-майора Андрія Ковальчука, рухатися вперед. Незабаром вищі керівники США, генерали Каволі та Міллі, підняли це питання у генерала Залужного.Але це також не спрацювало.Міністр оборони Великої Британії Бен Уоллес запитав у генерала Донаг'ю, що б він зробив, якби генерал Ковальчук був його підлеглим."Він уже був би звільнений", — відповів генерал Донаг'ю ."Я це вирішу", — сказав пан Уоллес. Британська армія мала значний вплив на Київ; на відміну від американців, вони розмістили невеликі групи офіцерів в Україні після вторгнення. Тепер міністр оборони скористався цим впливом і вимагав від українців звільнити командира.Мабуть, жоден клаптик української землі не був ціннішим для пана Путіна, ніж Крим. Оскільки українці повільно просувалися до Дніпра, сподіваючись переправитися через нього та рухатися до півострова, це породило те, що один з посадовців Пентагону назвав "основною напругою":Щоб дати російському президенту стимул для переговорів, пояснив офіційний представник, українці повинні були тиснути на Крим. Однак це, ймовірно, могло змусити Путіна задуматися про вчинення "чогось відчайдушного".Українці вже здійснювали тиск на землі. І адміністрація Байдена дозволила допомогти українцям розробити, виробляти та впроваджувати новий флот морських дронів для атак на Чорноморський флот Росії. (Американці надали українцям ранній прототип, призначений для протидії китайському морському нападу на Тайвань.) Спочатку ВМС дозволили передавати українцям точки інтересу щодо російських військових кораблів за межами територіальних вод Криму. У жовтні, з дозволом діяти всередині Криму, ЦРУ таємно почало підтримувати удари дронів по порту Севастополя.Того ж місяця американська розвідка перехопила розмову російського командувача військами в Україні, генерала Сергія Суровікіна, який справді розмірковував над тим, щоб зробити щось відчайдушне: використати тактичну ядерну зброю, щоб зупинити українців від переходу через Дніпро і прямування до Криму.До того моменту американські розвідувальні агентства оцінювали ймовірність використання Росією ядерної зброї в Україні на рівні 5–10 відсотків. Тепер вони сказали, що якщо лінії російських військ на південь зламаються, ймовірність сягатиме 50 відсотків.Ця основна напруга, здавалось, наближалася до свого піку.У Європі генерали Каволі та Донаг'ю благали бригадного генерала Олександра Тарнавського, який замінив генерала Ковальчука, просунути свої бригади вперед, розгромити корпус на західному березі Дніпра та захопити його спорядження.У Вашингтоні старші радники пана Байдена з тривогою озмірковували над протилежним — чи потрібно тиснути  на українців, щоб сповільнити їхній наступ.Момент, ймовірно, був найкращим шансом для українців завдати революційного удару по росіянах. Він також міг бути найкращим шансом для спалаху більш широкої війни.Зрештою, у своєрідній великій невизначеності, момент так і не настав.Щоб захистити свої відступаючі війська, російські командири залишали маленькі відділення солдатів. Генерал Донаг'ю порадив генералу Тарнавському знищити або обійти їх і зосередитись на основній меті — корпусі. Але щоразу, коли українці натрапляли на таке відділення, вони зупинялися, припускаючи, що на них чекає більша сила.Генерал Донаг'ю сказав йому, що супутникові знімки показали, що українські війська, за словами представників Пентагону, заблоковані лише одним або двома російськими танками. Але не маючи змоги побачити ці знімки, український командир вагався, остерігаючись відправити свої сили вперед.Щоб змусити українців рухатися, Таsk Fоrсе Drаgоn передав їм точки інтересу, а оператори М777 знищували танки за допомогою ракет Ехсаlіbur — часозатратні кроки, які повторювалися щоразу, коли українці натрапляли на російське відділення.Українці все ж таки відвоювали Херсон і очистили західний берег Дніпра. Але наступ зупинився на цьому етапі. Українці, у яких закінчувалися боєприпаси, не перейшли через Дніпро. Вони не просувалися до Криму, як сподівалися українці та як боялися росіяни.І поки росіяни втекли через річку, далі на захоплену територію, величезні машини рвали землю, прокладаючи довгі, глибокі траншеї на своєму шляху.Проте українці залишались у святковому настрої, і під час своєї наступної поїздки до Вісбадена генерал Забродський презентував генералу Донаг'ю "бойовий сувенір": тактичний жилет, що належав російському солдату, чиї товариші вже марширували на схід до місця, яке стане горнилом 2023 року — місця, яке називалося Бахмут.Частина 3. Найкращі планиПланування на 2023 рік розпочалося одразу, на тому етапі, коли, як тепер видно, панувала певна необґрунтована ейфорія.Україна контролювала західні береги річок Оскіл та Дніпро. В межах коаліції існувала загальна думка, що контрнаступ 2023 року стане останнім етапом війни: українці або здобудуть остаточну перемогу, або пану Путіну доведеться шукати мир."Ми виграємо всю цю війну", — сказав пан Зеленський членам коаліції, як пригадує старший американський чиновник.Для цього, як пояснив генерал Забродський, коли партнери зібрались у Вісбадені пізньої осені, генерал Залужний знову наполягав на тому, щоб основний наступ був спрямований на Мелітополь, щоб перекрити російські сили в Криму — те, що він вважав великою, але втраченою можливістю завдати ворогу нищівного удару ще у 2022 році.І знову деякі американські генерали виступали за обережність.У Пентагоні чиновники хвилювалися щодо своєї здатності забезпечити достатню кількість зброї для контрнаступу; можливо, українцям, перебуваючи у найсильнішій позиції, слід було подумати про укладення угоди. Коли голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Міллі висловив таку ідею у промові, багато прихильників України (включаючи республіканців у Конгресі, які тоді майже одноголосно підтримували війну) звинуватили його в потуранні.У Вісбадені, під час приватних розмов з генералом Забродським та британцями, генерал Донаг'ю вказував на російські окопи, які вони рили для захисту півдня. Він також звертав увагу на повільний наступ українців до Дніпра всього за кілька тижнів до цього. "Вони риють окопи, хлопці, — сказав він їм. — Як ви плануєте перетнути це?"Замість цього, як згадує генерал Забродський та європейський чиновник, він запропонував паузу: якщо українці витратять наступний рік, якщо не більше, на створення нових бригад та їхнє навчання, то вони будуть значно краще готові для наступу на Мелітополь.Британці, своєю чергою, аргументували, якщо українці все ж підуть в наступ, коаліція повинна їх підтримати. Вони не повинні бути такими ж хорошими, як британці та американці, казав генерал Каволі, вони просто повинні бути кращими за росіян.Але паузи не буде. Генерал Забродський сказав генералу Залужному: "Донаг’ю правий". Але він також визнав, що "ніхто не любив рекомендацій Донаг’ю окрім мене".До того ж, генерал Донаг'ю вже був на виході.Розгортання 18-ї повітряно-десантної дивізії було тимчасовим. Тепер у Вісбадені з'явиться постійна організація — Група безпекової допомоги—Україна, позивний Еребус — уособлення темряви у грецькій міфології.Того осіннього дня, коли завершилася планувальна сесія і їхній час разом, генерал Донаг'ю провів генерала Забродського до аеродрому Клей-Касерне. Там він вручив йому декоративний щит — емблему 18-ї повітряно-десантної дивізії з дракончиком, оточеним п'ятьма зірками.Західна зірка представляла Вісбаден, трохи на схід — аеропорт Ряшів-Ясьонка. Інші зірки символізували Київ, Херсон і Харків — для генерала Залужного та командувачів на південь і схід.А під зірками — "Дякуємо"."Я запитав його: Чому ти дякуєш мені? — згадує генерал Забродський. — Я повинен сказати дякую"Генерал Донаг'ю пояснив, що українці — це ті, хто воює і гине, випробовує американське обладнання та тактику і ділиться отриманими уроками. "Завдяки вам, — сказав він, — ми створили все це, чого ніколи не змогли б".Кричачи через вітер і шум аеродрому, вони продовжували сперечатися, хто з них заслуговує більше на подяку. Потім вони потиснули один одному руки, і генерал Забродський зник у літаку С-130."Новий хлопець у кімнаті" — це був генерал-лейтенант Антоніо А. Агутто-молодший. Він був командувачем іншого типу, з іншою місією.Генерал Донаг'ю був ризикованим лідером. Генерал Агутто здобув репутацію людини, яка вирізняється обережністю та майстерністю у навчанні й великих операціях. Після захоплення Криму у 2014 році адміністрація Обами розширила програму навчання українців, зокрема на базі на заході країни; генерал Агутто курував цю програму. У Вісбадені його головним завданням стала підготовка нових бригад. "Вам потрібно підготувати їх до бою", — сказав йому міністр оборони Ллойд Остін.Це означало більшу автономію для українців і перерозподіл відносин: спочатку Вісбаден докладав чимало зусиль, щоб здобути довіру українців. Тепер українці просили довіри від Вісбадена.Невдовзі з'явилася можливість.Українська розвідка виявила саморобний російський казармений блок в окупованій Макіївці. "Довіртеся нам у цьому", — сказав генерал Забродський генералу Агутто. Американець погодився, і, як пригадує український командувач, "ми здійснили повний процес таргетування абсолютно самостійно". Роль Вісбадена полягала в наданні лише координат.У цій новій фазі партнерства американські та українські офіцери все ще зустрічалися щодня для визначення пріоритетів, які центр злиття перетворював на точки інтересу. Але тепер українські командири мали більшу свободу дій, використовуючи НІМАRS для ударів по додаткових цілях, отриманих завдяки їхній власній розвідці — якщо це відповідало узгодженим пріоритетам."Ми відступимо і будемо спостерігати, слідкуючи за вами, щоб переконатися, що ви не робите нічого безрозсудного", — сказав генерал Агутто українцям. "Основна мета, — додав він, — це дати вам змогу діяти самостійно в якийсь момент".Відгукуючись на події 2022 року, військові ігри січня 2023 року призвели до двоетапного плану.Другорядний наступ, який мав бути здійснений силами генерала Сирського на сході, зосереджувався на Бахмуті — де бої тривали кілька місяців — з відволікаючим маневром у бік Луганської області, території, анексованої Путіним у 2022 році. Такий маневр, як вважалося, мав прив’язати російські сили на сході та сприяти основній меті — наступу на Мелітополь, де російські укріплення вже починали гнити й руйнуватися під впливом зимових холодів і дощів.Але проблеми іншого роду вже почали поступово нищити новий план.Хоча генерал Залужний і був Головнокомандувачем ЗСУ, його позиція все більше ускладнювалася через конкуренцію з генералом Сирським. За словами українських чиновників, суперництво виникло після того, як у 2021 році президент Зеленський вирішив підвищити генерала Залужного, перемістивши його на посаду замість колишнього керівника — генерала Сирського. Суперництво загострилося після вторгнення, коли командири змагалися за обмежену кількість батарей НІМАRS. Генерал Сирський народився в Росії та служив у її армії. До того як почав працювати над удосконаленням української мови, зазвичай він говорив російською на нарадах. Генерал Залужний іноді зневажливо називав його "тим російським генералом".Американці знали, що генерал Сирський незадоволений тим, що йому відводиться роль допоміжного командувача у контрнаступі. Коли генерал Агутто зателефонував, щоб упевнитися, що він зрозумів план, Сирський відповів: "Я не згоден, але маю свої накази".Контрнаступ мав початися 1 травня. Між тим українці витратили місяці на тренування. Генерал Сирський надав би чотири бригади, що пройшли бойове хрещення — кожна з яких налічувала від 3000 до 5000 солдатів — для навчання в Європі. До них приєднаються чотири нові бригади рекрутів.Але генерал Сирський мав інші плани.У Бахмуті росіяни розміщували і втрачали величезні сили. Генерал Сирський побачив можливість оточити їх і спровокувати розкол у їхніх лавах. "Візьміть усіх новобранців" для Мелітополя, — сказав він генералу Агутто, за словами американських офіційних осіб. І коли Зеленський став на його бік, незважаючи на протести як власного головнокомандувача, так і американців, важлива складова контрнаступу була фактично зірвана.Тепер українці відправили б лише чотири недосвідчені бригади за кордон для тренувань. (Вони готували ще вісім всередині України). Крім того, нові рекрути були переважно літніми — в основному їм було 40-50 років. Коли вони приїхали до Європи, як згадує старший американський чиновник, "ми все думали, що це не дуже добре".Вік призову в Україні був 27 років. Генерал Каволі, підвищений до посади верховного союзного командувача для Європи, закликав генерала Залужного "ввести своїх 18-річних у гру". Але американці зрозуміли, що ані президент, ані генерал не зважаться на таке політично чутливе рішення.Аналогічна динаміка мала місце і на американській стороні.Минулого року росіяни не дуже розумно розмістили командні пункти, склади боєприпасів і логістичні центри в радіусі 50 миль від лінії фронту. Але нова розвідка показала, що росіяни тепер перенесли критичні об'єкти за межі досяжності НІМАRS. Тому генерали Каволі і Агутто рекомендували наступний крок — передати українцям тактичні ракетні системи армії (АТАСМS) — ракети, які можуть досягати 190 миль, щоб ускладнити росіянам можливість допомагати в обороні Мелітополя.АТАСМS стали особливо болючою темою для адміністрації Байдена. Російський військовий керівник, генерал Герасимов, опосередковано згадував про них ще у травні, коли попереджав генерала Міллі, що будь-яка ракета, яка долає 190 миль, порушить "червону лінію". Також виникло питання про постачання: Пентагон вже попереджав, що не матиме достатньо АТАСМS, якщо США доведеться воювати самостійно.Повідомлення було чітким: перестаньте просити АТАСМS.Основні припущення були перевернуті. Тим не менш, американці бачили шлях до перемоги, хоч і він став все вужчим. Ключовим моментом для досягнення цього було почати контрнаступ згідно з планом, 1 травня, до того, як росіяни відремонтують свої укріплення і перекинуть більше військ для підкріплення Мелітополя.Але критична дата пройшла. Деякі обіцяні постачання боєприпасів та обладнання були затримані, і, незважаючи на запевнення генерала Агутто, що наявних запасів достатньо для початку, українці не наважилися розпочати, поки не отримають все.У якийсь момент, коли напруга зростала, генерал Каволі звернувся до генерала Забродського і сказав: "Міша, я люблю вашу країну. Але якщо ви не зробите це, ви програєте війну"."Моя відповідь була: Я розумію, що ви говорите, Крістофер. Але, будь ласка, зрозумійте мене. Я не головнокомандувач. І я не президент України", — згадував генерал Забродський, додаючи: "Мабуть, я мав би плакати так само, як і він".У Пентагоні почали відчувати, що між союзниками виникають серйозні тріщини. Генерал Забродський згадував, як генерал Міллі запитав: "Скажіть мені правду. Ви змінили план?""Ні, ні, ні, —  відповів він. — Ми не змінили план і не будемо цього робити."Коли він вимовив ці слова, він дійсно вірив, що каже правду.Наприкінці травня розвідка показала, що росіяни швидко формують нові бригади. Українці не мали всього, чого хотіли, але мали те, що, на їхню думку, їм було потрібно. Тепер їм доведеться діяти.Генерал Залужний виклав остаточний план на засіданні Ставки — урядового органу, що займається військовими питаннями. Генерал Тарнавський отримав 12 бригад і більшу частину боєприпасів для основного наступу на Мелітополь. Командувач морської піхоти, генерал-лейтенант Юрій Содоль, мав зробити маневр у напрямку Маріуполя, зруйнованого портового міста, яке було захоплено росіянами після виснажливої облоги рік тому. Генерал Сирський очолив підтримуючий наступ на сході навколо Бахмута, нещодавно втраченого після місяців окопної війни.Тоді виступив генерал Сирський. За словами українських чиновників, генерал заявив, що хоче відійти від плану і здійснити повномасштабну атаку, щоб вигнати росіян з Бахмута. Потім він планував просунутися на схід до Луганської області. Для цього йому, звісно, були потрібні додаткові люди та боєприпаси.Американцям не повідомили результат засідання. Але незабаром розвідка США помітила переміщення українських військ та боєприпасів у напрямках, що не відповідали узгодженому плану.Невдовзі після цього, на терміновій зустрічі на польському кордоні, генерал Залужний визнав перед генералами Каволі та Агутто, що українці насправді вирішили здійснити наступи одночасно в трьох напрямках."Це не план!" — вигукнув генерал Каволі.Що сталося за словами українських чиновників: після засідання Ставки, президент Зеленський наказав розподілити боєприпаси коаліції порівну між генералом Сирським і генералом Тарнавським. Генерал Сирський також отримав п’ять з новонавчених бригад, залишаючи сім для боротьби за Мелітополь."Це було як спостерігати за загибеллю наступу на Мелітополь ще до того, як він був розпочатий", — зазначив один з українських посадовців.Після п’ятнадцяти місяців війни все дійшло до цього критичного моменту."Ми повинні були відійти", — сказав старший американський чиновник.Але вони не пішли."Ці рішення, що стосуються життя і смерті і того, яку територію ви цінуєте більше, а яку менше, — це фундаментально суверенні рішення, — пояснив високопосадовець адміністрації Байдена. — Все, що ми могли зробити, це дати їм пораду".Лідер штурму Маріуполя, генерал Содоль, охоче приймав поради від генерала Агутто. Ця співпраця принесла один з найбільших успіхів контрнаступу: після того, як американська розвідка виявила слабке місце в російських лініях, війська генерала Содоля, використовуючи координати з Вісбадена, відвоювали село Старомайорське та майже вісім квадратних миль території.Для українців ця перемога поставила питання: чи може боротьба за Маріуполь бути більш перспективною, ніж наступ на Мелітополь? Але атака застопорилася через брак людських ресурсів.Проблема була чітко позначена на карті бойових дій в офісі генерала Агутто: наступ генерала Сирського на Бахмут виснажував українську армію.Генерал Агутто закликав його направити бригади та боєприпаси на південь для наступу на Мелітополь. Але генерал Сирський, за словами американських та українських офіційних осіб, не змінив свого рішення. Він не змінив своєї позиції навіть після того, як Євгеній Пригожин, чиї найманці з ПВК Вагнера допомогли росіянам захопити Бахмут, повстав проти військового керівництва Путіна та відправив свої сили в бік Москви.Розвідка США оцінювала, що заколот може підірвати бойовий дух і єдність росіян; перехоплені повідомлення показали, що російські командири були здивовані тим, що українці не тиснуть сильніше на слабо захищений Мелітополь, сказав один з американських розвідників.Але для генерала Сирського повстання було підтвердженням його стратегії — розпалювати розбрат серед росіян, затягуючи їх у Бахмут. Надсилати частину своїх сил на південь означало б підривати це. "Я був правий, Агутто, ти був не правий", — згадує один з американських офіційних осіб слова генерала Сирського, який додав: "Ми досягнемо Луганська".Президент Зеленський охарактеризував Бахмут як "фортецю нашого морального духу". Врешті-решт, це стало кривавою демонстрацією тяжкої ситуації українців, яких було значно менше.Хоча оцінки втрат варіюються, немає сумнівів, що російські втрати — в десятках тисяч — значно перевищували українські. Однак генерал Сирський так і не відвоював Бахмут і не просунувся до Луганська. А поки росіяни відновлювали свої бригади і продовжували боротися на сході, українці не мали такого джерела нових призовників. (Пригожин відвів свої війська назад, так і не дійшовши до Москви, а два місяці по тому він загинув у авіакатастрофі, яку американська розвідка вважала результатом замаху, ймовірно, організованого Кремлем.)Що залишалося — це Мелітополь.Основною перевагою машини Вісбадена була швидкість — скорочення часу від точки інтересу до українського удару. Але ця перевага, а разом з нею й наступ на Мелітополь, була підірвана зміною у тому, як український командувач на тому напрямку використовував ці точки інтересу. Він мав значно менше боєприпасів, ніж планувалося; замість того, щоб просто відкрити вогонь, він тепер спочатку використовував дрони для підтвердження розвідданих.Цей виснажливий процес, підсилений також обережністю і дефіцитом довіри, досяг свого апогею, коли, після тижнів повільного руху через мінні поля і обстріли з гелікоптерів, українські війська підійшли до захопленого села Роботине.Американські офіційні особи розповідали про подальшу битву. Українці сильно обстрілювали росіян артилерією; американська розвідка вказала, що вони відступають."Займіть землю зараз!" — сказав генерал Агутто генералу Тарнавському.Але українці помітили групу росіян на вершині пагорба.У Вісбадені супутникові знімки показали те, що виглядало як російський взвод, від 20 до 50 солдатів — для генерала Агутто це не було достатньою підставою для затримки наступу.Однак генерал Тарнавський не захотів рухатися, поки загроза не буде ліквідована. Тож Вісбаден надіслав координати росіян і порадив одночасно відкривати вогонь і просуватися вперед.Натомість, щоб підтвердити розвіддані, генерал Тарнавський запустив дрони для розвідки над пагорбом.Це зайняло час. Лише після цього він віддав наказ своїм підрозділам відкрити вогонь.А після удару він знову надіслав дрони, щоб підтвердити, що пагорб справді чистий. Потім він наказав своїм силам зайти в Роботине, яке вони захопили 28 серпня.Це взаємне підтвердження коштувало від 24 до 48 годин, оцінили офіцери. І за цей час на південь від Роботиного росіяни почали будувати нові бар'єри, закладати міни та надсилати підкріплення, щоб зупинити український наступ. "Ситуація змінилася кардинально", — сказав генерал Забродський.Фрустрація і напруга між терміновістю місії та реальністю на місці чітко відображаються в цьому уривку. Наполягання генерала Агутто продовжувати наступ у поєднанні з обережним підходом генерала Тарнавського підкреслює складний баланс між швидкими діями та необхідністю ретельної перевірки під час бою. Ситуація зі взводом на пагорбі показує, як невеликі тактичні затримки — наприклад, очікування підтвердження за допомогою дронів або ротація підрозділів — можуть мати непропорційно великі наслідки в умовах високої напруги на полі бою.Розчарування американців через цю затримку, підкреслене коментарем про те, як "чортів взвод зупинив контрнаступ", підкреслює важливість підтримки темпу у таких нестабільних і швидкоплинних умовах конфлікту. Здається, дрібне рішення — чи атакувати негайно, чи чекати на додаткову перевірку — може змінити хід більшої стратегії. Це показує, як навіть невеликий, добре розташований підрозділ може порушити плани, що включають набагато більші сили, уповільнивши більшу мету й витративши дорогоцінний час, поки росіяни адаптуються та укріплюють свої позиції.У більш широкому сенсі, цей момент відображає труднощі, з якими стикаються військові операції, де необхідно досягти швидкості, зберігаючи точність, а також керувати непередбачуваністю бойових рішень на полі бою.Українці не змогли досягти Мелітополя. Їм довелося скоротити свої амбіції. Тепер їхньою метою стало маленьке окуповане місто Токмак, розташоване приблизно на півдорозі до Мелітополя, поруч із критичними залізничними лініями та дорогами.Генерал Агутто надав українцям більшу автономію. Але тепер він розробив детальний артилерійський план —  Операцію "Роллінг Тандер", — у якому, за словами американських та українських офіційних осіб, прописував куди саме українці повинні стріляти, чим і в якому порядку. Однак генерал Тарнавський заперечив проти деяких цілей, наполягав на використанні дронів для перевірки точок інтересу, і Операція "Роллінг Тандер" припинила свій хід.У зв'язку з тим, що спроби зберегти контрнаступ зазнали невдачі, Білий дім санкціонував секретний транспорт невеликої кількості касетних боєприпасів з дальністю близько 100 миль, і генерал Агутто разом із генералом Забродським розробили операцію проти російських атакувальних вертольотів, що загрожували силам генерала Тарнавського. Щонайменше 10 вертольотів було знищено, і росіяни відвели всю свою авіацію до Криму або на материк. Однак українці все одно не змогли просунутися вперед.Остання рекомендація американців полягала в тому, щоб генерал Сирський взяв на себе бойові дії за Токмак. Це було відхилено. Потім вони запропонували, щоб генерал Содоль надіслав своїх морпіхів до Роботиного та прорвав російську лінію. Однак генерал Залужний наказав відправити морпіхів до Херсона, щоб відкрити новий фронт в операції, яку американці вважали приреченою на невдачу — спробі перейти через Дніпро і просуватися до Криму. Морпіхи переправилися через річку на початку листопада, але вичерпали свої сили та боєприпаси. Контрнаступ мав стати вирішальним ударом. Натомість він закінчився ганебно.Генерал Сирський відмовився відповідати на питання щодо своїх взаємодій з американськими генералами, але прес-секретар Збройних Сил України заявив: "Ми сподіваємося, що настане час, і після перемоги України українські та американські генерали, яких ви згадали, можливо, спільно розповідатимуть нам про їхні робочі та дружні переговори під час боротьби з російською агресією".Андрій Єрмак, керівник Офісу президента України і, ймовірно, друга найбільш впливова особа в країні, заявив виданню Тhе Тіmеs, що контрнаступ був "переважно згладжений" політичною "невизначеністю" союзників і "постійними" затримками у поставках зброї.Але для іншого високопосадовця з України "справжньою причиною нашої невдачі було те, що для виконання плану було призначено недостатню кількість сил".У будь-якому разі, для партнерів катастрофічний результат контрнаступу залишив після себе образу з обох сторін. "Важливі стосунки були збережені," — сказала пані Уолландер, представник Пентагону. — Але це вже не було тим натхненним і довірливим братерством 2022 року та початку 2023-го."Частина 4. Порушення довіри та кордонівНапередодні Різдва пан Зеленський проїхав через ворота Вісбадена під час свого першого візиту в секретний центр партнерства.При вході в аудиторію Тоні Баса, його проводили повз трофеї спільної боротьби — перекручені уламки російських транспортних засобів, ракет і літаків. Коли він піднявся на галерею над колишнім баскетбольним майданчиком — як це робив генерал Забродський в перший день 2022 року — офіцери, що працювали внизу, вибухнули аплодисментами.Однак президент не приїхав до Вісбадена для святкування. У тіні невдалого контрнаступу, з наближенням третьої важкої зимової кампанії, передвісники лише ставали темнішими. Щоб використати свою нову перевагу, росіяни масово відправляли війська на Схід. У США пан Трамп, скептик щодо України, переживав політичне відродження; деякі республіканці в Конгресі вже починали обурюватися через фінансування.Рік тому коаліція говорила про перемогу. Але, коли 2024 рік настав і тривав, адміністрація Байдена змушена була знову і знову переходити свої власні червоні лінії, щоб просто тримати українців на плаву.Але спочатку було нагальне питання у Вісбадені: генерали Каволі та Агутто пояснили, що не бачать реального шляху до відновлення значних територій у 2024 році. Коаліція просто не могла надати все необхідне обладнання для великого контрнаступу. Також українці не могли створити армію достатнього розміру, щоб провести його.Українці повинні були знизити свої очікування, зосередившись на досяжних цілях, щоб залишатись у боротьбі, поки будуватимуть бойову потужність для можливого контрнаступу в 2025 році: їм потрібно було звести оборонні лінії на сході, щоб не дати росіянам захопити ще більші території. Також необхідно було відновити існуючі бригади та сформувати нові, які коаліція допоможе тренувати і оснащувати.Пан Зеленський висловив свою підтримку.Однак американці знали, що він зробив це неохоче. Знову і знову пан Зеленський давав зрозуміти, що йому потрібно і хочеться великої перемоги, щоб підняти моральний дух вдома і зміцнити підтримку Заходу.Лише кілька тижнів тому президент наказав генералу Залужному відкинути росіян до кордонів України 1991 року до осені 2024 року. Генерал шокував американців, представивши план, який вимагав п’яти мільйонів снарядів і одного мільйона дронів. На що генерал Каволі відповів, володіючи російською: “Откуда?!”Через кілька тижнів, на зустрічі в Києві, український головнокомандувач замкнув генерала Каволі на кухні Міністерства оборони і, з лютим використанням вейпа, зробив останню безнадійну спробу. "Він був між двох вогнів: перший — президент, другий — партнери", — сказав один з його помічників.Як компроміс, американці тепер запропонували пану Зеленському те, що вони вважали б заявленою перемогою — авіаудар, за допомогою далекобійних ракет і дронів, щоб змусити росіян вивести свою військову інфраструктуру з Криму до Росії. Операція отримала кодову назву “Лунний Грім”.До цього часу українці, за допомогою ЦРУ та ВМС США і Великої Британії, використовували морські дрони разом з британськими ракетами Stоrm Shаdоw і французькими SСАLР для ударів по Чорноморському флоту. Вісбаден надавав розвіддані.Але для проведення ширшої кампанії проти Криму українці потребували набагато більше ракет. Їм були потрібні сотні АТАСМS.У Пентагоні старі перестороги ще не зникли. Але після того, як генерал Агутто доповів пану Остіну про все, чого можна досягти за допомогою "Лунного Грому", один із помічників згадує, як він сказав: "Окей, тут є справді переконлива стратегічна мета. Це не просто про завдавання ударів".Пан Зеленський отримає свої довгоочікувані АТАСМS. Проте, за словами однієї американської офіційної особи, "ми знали, що в глибині душі він все ще хоче зробити щось інше, щось більше."Генерал Забродський перебував у командному центрі Вісбадена наприкінці січня, коли отримав термінове повідомлення і вийшов на вулицю.Повернувшись, блідий як привид, він повів генерала Агутто на балкон і, запаливши Luсky Strіkе, сказав йому, що боротьба за керівництво в Україні досягла своєї кульмінації: генерала Залужного звільняють. Ставки були на його конкурента, генерала Сирського, як на наступного керівника.Американці не були здивовані; вони вже чули багато чуток про невдоволення президента. Українці пояснювали це політикою, страхом, що популярний генерал Залужний може кинути виклик пану Зеленському на президентських виборах. Також була зустріч у Ставці, на якій президент фактично підкосив генерала Залужного, і подальше рішення генерала опублікувати статтю в Тhе Есоnоmіst, де він заявляв, що війна зайшла в глухий кут, а українці потребують технологічного прориву. Це все відбувалося, коли його президент закликав до повної перемоги."Генерал Залужний, — сказав один з американських офіційних осіб, — був мертвий чоловік, що йде".Призначення генерала Сирського принесло змішане полегшення. Американці вважали, що тепер у них буде партнер, який матиме довіру та вухо президента; вони сподівалися, що процес ухвалення рішень стане більш послідовним.Генерал Сирський також був відомою фігурою.Частина цієї відомості, звісно, була пов'язана з пам'яттю 2023 року, шрамом Бахмута — тим, як іноді генерал ігнорував їхні рекомендації, навіть намагався підривати їх. Тим не менше, колеги кажуть, що генерали Каволі та Агутто відчували, що розуміють його особливості; принаймні він їх вислуховував, і на відміну від деяких командирів, він цінував і зазвичай довіряв інформації, яку вони надавали.Для генерала Забродського ж зміна була особистим ударом і стратегічною невизначеністю. Він вважав генерала Залужного другом і відмовився від свого парламентського місця, щоб стати його заступником з планів і операцій. (Невдовзі його вивели з цієї посади та з ролі у Вісбадені. Коли генерал Агутто дізнався про це, він зателефонував і запросив до свого будинку на пляжі в Північній Кароліні —  генерали могли б поплавати на човні. "Може, в наступному житті," — відповів генерал Забродський).А зміна охорони відбулася в особливо невизначений момент для партнерства: підштовхувані паном Трампом, республіканці в Конгресі затримували 61 мільярд доларів на нову військову допомогу. Під час бою за Мелітополь командувач наполягав на використанні дронів для верифікації кожної точки інтересу. Тепер, з набагато меншим запасом ракет і снарядів, командири на фронті прийняли той самий протокол. Вісбаден все ще виробляв точки інтересу, але українці ледь їх використовували."Нам це зараз не потрібно", — сказав генерал Забродський американцям.Червоні лінії продовжували рухатися.Були АТАСМS, які таємно прибули на початку весни, щоб росіяни не зрозуміли, що Україна тепер може завдати ударів по Криму.І були малі команди експертів. Кілька місяців тому генералу Агутто дозволили відправити невелику групу, близько дюжини офіцерів, до Києва, послабивши заборону на перебування американських військових на українській землі. Щоб не викликати спогадів про американських військових радників, відправлених до Південного В'єтнаму в процесі ескалації війни, їх називали "експертами з певних питань". Після зміни українського керівництва, щоб побудувати довіру і координацію, адміністрація більше ніж потроїла кількість офіцерів у Києві — до близько тридцяти; тепер їх вже можна було прямо називати радниками, хоча вони й залишались обмеженими Київською областю.Однак, мабуть, найскладнішою червоною лінією був російський кордон. Незабаром і ця лінія також була переглянута.У квітні, після довгого затору з фінансуванням, були розв'язані питання, і 180 додаткових АТАСМS, десятки броньованих машин і 85 000 снарядів калібру 155 міліметрів почали надходити з Польщі.Але розвідка коаліції виявила інший рух: компоненти нової російської формації, 44-го армійського корпусу, рухались до Білгорода, на північ від українського кордону. Росіяни, бачачи обмежену можливість, поки українці чекали на американську допомогу, готувалися відкрити новий фронт на півночі України.Українці вважали, що росіяни сподіваються досягти важливого шляху навколо Харкова, що дозволить їм обстрілювати місто, друге за величиною в країні, артилерійським вогнем, загрожуючи життю понад мільйона людей.Російський наступ виявив основну асиметрію: росіяни могли підтримувати свої війська артилерією прямо через кордон, тоді як українці не могли відповісти, використовуючи американське обладнання або розвідку.Але разом із небезпекою з'являлася можливість. Росіяни були спокійні щодо безпеки, вважаючи, що американці ніколи не дозволять українцям стріляти по території Росії. Цілі підрозділи з їхнім спорядженням сиділи незахищеними, в основному без оборони, на відкритих полях.Українці попросили дозволу використовувати американську зброю на території Росії. Більше того, генерали Каволі та Агутто запропонували, щоб Вісбаден допомагав коригувати ці удари, як це робилося по Україні та в Криму — надаючи точки інтересу та точні координати.Білий дім ще обговорював ці питання, коли 10 травня росіяни здійснили атаку.Це стало моментом, коли адміністрація Байдена змінила правила гри. Генералам Каволі та Агутто було поставлено завдання створити "операційну зону" — територію на російській землі, де українці могли б використовувати американську зброю, а Вісбаден міг би підтримувати їхні удари.Спочатку вони пропонували розширену зону, щоб охопити ще одну загрозу: бомби-глайдери (КАБи, - ред.) — примітивні радянські бомби, перетворені на високоточну зброю з крилами та хвостами — тероризували Харків. Зона, що простягалася на 190 миль, дозволила б українцям використовувати нові АТАСМS для ударів по полям з бомбами-глайдерами та іншим цілям глибоко в Росії. Але пан Остін розцінив це як відхилення від місії: він не хотів відволікати АТАСМS від операції Lunаr Наіl.Натомість генералам було наказано підготувати два варіанти: один, що простягався на близько 50 миль у Росію, стандартна дальність НІМАRS, і один майже вдвічі глибший. Зрештою, проти рекомендацій генералів, пан Байден і його радники вибрали найобмеженіший варіант — але для захисту Сум і Харкова він йшов уздовж більшої частини північного кордону країни, охоплюючи територію, що була майже такою ж за розміром, як штат Нью-Джерсі. Також було дозволено, щоб ЦРУ направило офіцерів до Харківської області для допомоги українським колегам у проведенні операцій в межах цієї зони.Зона запрацювала наприкінці травня. Росіяни були непідготовлені: за допомогою точок інтересу та координат від Вісбадена, а також власної розвідки українців, удари НІМАRS по операційній зоні допомогли захистити Харків. Росіяни зазнали одні з найбільших втрат за всю війну.Немислиме стало реальністю. Сполучені Штати тепер стали частиною вбивства російських солдатів на суверенній російській території.Літо 2024 року: армії України на півночі та сході були на межі. Проте генерал Сирський продовжував говорити американцям: "Мені потрібна перемога".Передбаченням цього став випадок у березні, коли американці виявили, що українська військова розвідка, ГУР, таємно планувала наземну операцію на південний захід Росії. Керівник осередку ЦРУ в Києві стикнувся з командувачем ГУР, генералом Кирилом Будановим: якщо він перейде кордон з Росією, то зробить це без підтримки американських зброї або розвідки. Він це зробив, але був змушений відступити.У такі моменти чиновники адміністрації Байдена жартували, що вони більше знають про те, що планують росіяни, шпигуючи за ними, ніж про те, що планують їхні українські партнери.Але для українців "не питати, не говорити" було "краще, ніж питати і зупиняти", пояснив генерал-лейтенант Валерій Кондратюк, колишній командувач військової розвідки України. Він додав: "Ми союзники, але у нас різні цілі. Ми захищаємо нашу країну, а ви захищаєте свої фантомні страхи з часів холодної війни".В серпні у Вісбадені закінчувався термін перебування генерала Агутто. Він залишив посаду 9 серпня. Того ж дня українці залишили загадкове посилання на щось, що відбувалося на півночі.10 серпня керівник осередку ЦРУ також покинув свою посаду і поїхав до головного офісу. В результаті змін в командуванні генерал Сирський зробив свій крок — відправив війська через південно-західний російський кордон, до Курська.Для американців ця інтервенція стала значним порушенням довіри. Справа була не лише в тому, що українці знову тримали їх у темряві; вони таємно перетнули взаємно погоджену лінію, взявши коаліційне обладнання і потрапивши на російську територію в межах операційної зони, порушуючи правила, встановлені під час її створення.Зона була створена для того, щоб запобігти гуманітарній катастрофі в Харкові, а не для того, щоб українці могли використати її для захоплення російської землі. "Це було не просто майже шантаж, а саме шантаж", — сказав один зі старших офіційних осіб Пентагону.Американці могли б скасувати операційну зону. Але вони знали, що це, як пояснив один з адміністративних чиновників, "може призвести до катастрофи": українські солдати у Курську загинули б, залишившись без ракет НІМАRS і без підтримки розвідки США.Курськ, як зрозуміли американці, був тією перемогою, на яку президент Зеленський натякав від самого початку. Це також було свідченням його розрахунків: він все ще говорив про повну перемогу. Але одна з цілей операції, як він пояснив американцям, полягала в тому, щоб захопити і утримувати російську землю, яку можна буде обміняти на українську землю під час майбутніх переговорів.Провокаційні операції, які раніше були заборонені, тепер дозволялись.До того як генерал Забродський був відсторонений, він та генерал Агутто вибрали цілі для операції Lunаr Наіl. Кампанія вимагала рівня координації, не баченої від часів генерала Донаг'ю. Американські та британські офіцери курували практично кожен аспект кожного удару, починаючи від визначення координат і закінчуючи розрахунками траєкторій ракет.Однією з приблизно 100 цілей у Криму була найважливіша — Керченський міст, що з’єднує півострів з російським материком. Путін вважав міст потужним фізичним доказом зв'язку Криму з Росією. Зруйнування цього символу президента Росії стало одержимістю президента України.Це також була червона лінія для Сполучених Штатів. У 2022 році адміністрація Байдена заборонила допомагати українцям націлюватися на цей міст; навіть підходи з кримського боку мали вважатися суверенною російською територією. (Українські розвідслужби намагалися атакувати його самостійно, завдавши певних пошкоджень.)Але після того, як партнери погодили Lunаr Наіl, Білий дім дозволив військовим і ЦРУ таємно працювати з українцями та британцями над планом атаки на міст: АТАСМS мали ослабити вразливі точки на мосту, а морські дрони — підірвати їх біля стійок.Однак поки готувались дрони, росіяни посилили оборону навколо стійок.Українці запропонували атакувати лише АТАСМS. Генерали Каволі та Агутто заперечили: АТАСМS самі не зроблять справу, українці мали б почекати поки дрони будуть готові, або скасувати удар.Зрештою, американці відступили, і в середині серпня, з невеликою допомогою від Вісбадена, українці випустили залп АТАСМS по мосту. Він не обрушився; удар залишив деякі "ямки", які росіяни відремонтували, — сказав один із американських офіційних осіб, додавши: "Іноді їм потрібно спробувати і зазнати невдачі, щоб побачити, що ми праві".Епізод з Керченським мостом, незважаючи на це, показав значний успіх співпраці в межах Lunаr Наіl. Російські військові кораблі, літаки, командні пункти, склади озброєнь і ремонтні бази були знищені або переміщені на материкову частину Росії, щоб уникнути ударів.Для адміністрації Байдена невдача в атаці на Керченський міст, разом з нестачею АТАСМS, підкреслила важливість допомоги українцям у використанні їхнього флоту довгострокових ударних дронів. Основним викликом було ухилення від російських протиповітряних оборонних систем і точне визначення цілей.Довготривала політика забороняла ЦРУ надавати розвіддані щодо цілей на російській території. Тому адміністрація дозволяла ЦРУ подавати запити на "винятки", тобто дозволи, які дозволяли розвідці допомагати в ударах по території Росії для досягнення конкретних цілей.Розвідка виявила величезний склад боєприпасів у містечку Торопець, розташованому приблизно за 290 миль на північ від українського кордону, який постачав зброю російським військам на Харківщині та Курщині. Адміністрація схвалила цей виняток. Торопець став тестом для концепції.Офіцери ЦРУ поділились розвідкою щодо боєприпасів на складі та їхніх уразливих точок, а також російських оборонних систем на шляху до Торопця. Вони розрахували, скільки дронів знадобиться для операції, та побудували їхні складні траєкторії.18 вересня великий рій дронів вдарив по складу боєприпасів. Вибух, такої сили, що нагадував маленький землетрус, відкрив кратер шириною з американський футбольний стадіон. Відео показали величезні кулі полум'я та стовпи диму, що підіймались над озером.Як і з операцією на Керченському мосту, співпраця у сфері дронів вказувала на стратегічну дисонансність.Американці пропонували зосередити удари дронів на стратегічно важливих військових цілях — це була та сама аргументація, яку вони безуспішно наводили, пропонуючи фокусуватися на Мелітополі під час контрнаступу 2023 року. Але українці наполягали на атаках більш широкого спектра цілей, включаючи нафтові й газові об'єкти та політично чутливі об'єкти в Москві та її околицях (хоча вони робили це без допомоги ЦРУ)."Громадська думка в Росії повернеться проти Путіна, — сказав пан Зеленський американському державному секретарю Ентоні Блінкену в Києві у вересні. — Ви помиляєтесь. Ми знаємо росіян."Пан Остін та генерал Каволі приїхали до Києва в жовтні. Рік за роком адміністрація Байдена постачала українцям дедалі більш складну зброю, перетинаючи свої червоні лінії. Проте міністр оборони та генерал переживали через послання, яке мало бути написане в умовах послабленої ситуації на фронті.Росіяни повільно, але вперто просувалися проти виснажених українських сил на сході, до міста Покровськ — їхня "велика мета", як сказав один з американських офіційних осіб. Вони також повертали частину території в Курську. Так, втрати росіян різко зросли, до 1000–1500 на день. Але вони продовжували наступ.Пан Остін пізніше згадував, як він розмірковував над цим дисбалансом людських ресурсів, коли дивився з вікна свого броньованого позашляховика, який петляв вулицями Києва. Він був вражений, сказав він помічникам, кількістю молодих чоловіків у віці 20-30 років, майже жоден з яких не був в уніформі. У країні, яка перебуває у війні, пояснив він, чоловіки цього віку зазвичай знаходяться на фронті.Це було одне з важких повідомлень, яке американці привезли в Київ, коли викладали те, що вони можуть і чого не можуть зробити для України у 2025 році.Пан Зеленський уже зробив маленький крок, знизивши вік призову до 25 років. Однак українці не змогли заповнити існуючі бригади, не кажучи вже про створення нових.Пан Остін наполягав на тому, щоб пан Зеленський зробив більш сміливий крок і почав призивати 18-річних. На що пан Зеленський відповів, за словами одного з офіційних осіб, який був присутній, "Навіщо мені призивати більше людей? У нас немає спорядження, щоб їх забезпечити.""А ваші генерали повідомляють, що ваші підрозділи недоукомплектовані, — відповів пан Остін. - У них недостатньо солдатів для того спорядження, яке у них є."Це була постійна суперечка:З погляду українців, американці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти їм перемогти.З погляду американців, українці не були готові робити все необхідне для того, щоб допомогти собі перемогти.Пан Зеленський часто казав у відповідь на питання про призов, що його країна бореться за своє майбутнє, що 18-25-річні — це батьки цього майбутнього.Однак для одного з американських офіційних осіб це "не є екзистенційною війною, якщо вони не змусили своїх людей боротися."Генерал Болдуїн, який на самому початку допоміг налагодити зв'язки між командирами партнерів, відвідав Київ у вересні 2023 року. Контрнаступ застряг, наближалися вибори в США, і українці все питали про Афганістан.Українці, згадує він, були налякані тим, що їх теж можуть покинути. Вони постійно дзвонили, і хотіли знати, чи залишиться Америка на своїй позиції, запитуючи: "Що буде, якщо республіканці виграють Конгрес? Що станеться, якщо президентом знову стане Трамп?"Він завжди казав їм залишатися оптимістами, але додавав: "Я ховав пальці за спиною, бо насправді не знав більше."Трамп виграв, і страх знову охопив їх.У свої останні тижні на посаді Байден зробив низку кроків, щоб продовжити підтримку, принаймні на цей момент, і зміцнити свою програму щодо України.Він перетнув свою останню червону лінію — розширивши оперативну зону для використання АТАСМS і британських ракет Stоrm Shаdоw по Росії — після того як Північна Корея надіслала тисячі військових, щоб допомогти росіянам вибити українців з Курська. Один з перших ударів, підтриманих США, влучив у північнокорейського командира, генерал-лейтенанта Кім Йон Бока, коли він зустрічався з російськими колегами в командному бункері.Адміністрація також дозволила Вісбадену та ЦРУ підтримати дальні ракетні та дронові удари по частині південного російського регіону, який використовувався як база для наступу на Покровськ, і дозволила військовим радникам покинути Київ і вирушити до командних пунктів ближче до лінії фронту.У грудні генерал Донаг’ю  отримав свою четверту зірку і повернувся до Вісбадена як командувач армією США в Європі та Африці. Він був останнім американським солдатом, який залишив Афганістан під час хаотичного відходу. Тепер йому доведеться орієнтуватися в новому, невизначеному майбутньому України.Так багато змінилося з того часу, як генерал Донаг’ю покинув Вісбаден два роки тому. Але коли йшлося про суто територіальне питання, не так багато змінилося. У перший рік війни, за допомогою Вісбадена, українці здобули перевагу, відновивши більше ніж половину території, втраченої після вторгнення 2022 року. Тепер вони боролися за маленькі ділянки землі на сході та в Курську.Однією з основних цілей генерала Донаг’ю у Вісбадені, за словами представника Пентагону, було укріпити братерство і вдихнути нове життя в машину — зупинити, а можливо, навіть відкинути російський наступ. (У наступні тижні, за допомогою Вісбадена, який надавав координати і точні точки, російський наступ на Покровськ сповільнився, а в деяких районах на сході українці здобули перемоги. Але на південному заході Росії, коли адміністрація Трампа зменшила підтримку, українці втратили більшість своїх важелів торгу, зокрема Курськ).На початку січня генерали Донаг’ю та Каволі відвідали Київ, щоб зустрітися з генералом Сирським і переконатися, що він погоджує плани щодо поповнення українських бригад і зміцнення їхніх ліній, розповів представник Пентагону. Звідти вони вирушили на авіабазу Рамштайн, де зустрілися з паном Остіном для останньої зустрічі оборонних лідерів коаліції перед тим, як все змінилося.Коли двері були зачинені для преси і публіки, колеги пана Остіна назвали його хрещеним батьком і архітектором партнерства, яке, попри всі порушення довіри і зради, підтримувало спротив та надію українців, що почалася в той весняний день 2022 року, коли генерали Донаг’ю та Забродський вперше зустрілися у Вісбадені.Пан Остін — надійний і стійкий чоловік, але, повертаючи компліменти, його голос перехопило."Замість того, щоб прощатися, дозвольте сказати дякую", — сказав він, стримуючи сльози. А потім додав: "Бажаю вам успіху, мужності і рішучості. Пані та панове, рухайтеся вперед."
we.ua - NYТ: Партнерство: Таємна історія війни в Україні
Еспресо on espreso.tv
Влучно стріляє та знищує з fрv ворожу піхоту - аеророзвідниця Йордана Сватко
Наступна історія про аеророзвідницю Йордану Сватко з позивним SWАТ, як назва американського спецназу.  Вона воювала за кілька метрів від ворога, а зараз працює на fрv. Молода, енергійна дівчина, яка хоче своє життя пов'язати з військом і щонайменше стати лейтенантом. Їй 22, вона влучно стріляє і знищує ворожу піхоту. Йордана Сватко - аеророзвідниця однієї з бригад Збройних Сил України. До війська доєдналася 25 лютого 2022 року. Одразу наступного дня після початку повномасштабної війни.  "Причина, як у всіх, я хотіла захистити свою сім'ю, своїх рідних, - розповідає про своє рішення Йордана. Реакція у військкоматі була не те що дивна, але не зрозуміла, тому що я була досить юна, молода, мені було лише 19 і ніхто не розумів, чому я прийшла у такому юному віці. Ще й дівчина. Не дуже хотіли брати, але я дівчинка пробивна, добилася свого".У Йордани у сім'ї чимало людей стали військовослужбовцями. Тож і вона долучилася до війська. Крім того вплинуло виховання. Адже постійно батьки казали, що рідну землю потрібно захищати. "25 лютого ми прийшли з братом у військомат. Оскільки мій брат вже був військовослужбовцем, його забрали одразу, а мене не хотіли брати, - розповідає Йордана. - Спочатку сказали: "Йди додому". Я залишалася і намагалася добитися розмови з комісаром. Тоді мені дозволили пройти медогляд. Я так розумію, що хотіли знайти причину чому не можуть взяти у військо. Але я абсолютно здорова. Тоді записали мене в ТрО і сказали чекати дзвінка. Я пішла додому, чекала день чи два і прийшла знову. Я не могла сидіти на місці, поки мій брат там. Мене записали в роту охорони. Власне, 29 лютого ми вже прийшли як у роту охорони. І з часом я перевелась у підрозділ, в якому зараз служу. Мені, до речі, випала така честь, що я сама вибрала свою бригаду. Потрапила туди спочатку за спеціальністю санітар-стрілець. А вже у 2023-му мене перевели у розвідку, де саме я опановувала дрони. Навчання було... У принципі, коли ти звик до піхоти, вчитися чомусь новому і більш технічному було трошки дивно, але з часом ти звикаєш".Коли Йордана працювала санітаром-стрільцем, то виходила з побратимами на бойові виходи "на нуль". Зізнається, що побратими намагалися тримати дівчину в безпеці. Але на фронті було дуже гаряче, тому безпечні місця за кілька хвилин могли ставати дуже небезпечними. "Я надавала домедичну допомогу, але виступала і як стрілець. Тому що ти стрілець-санітар і сама назва говорить про те, що ти мусиш рятувати людей і не забувати про те, що ти бойова одиниця, - розповідає про свою роботу Йордана. - Коли ми були в червоній зоні, то в першу чергу мали відбивати штурм, а вже потім надавати допомогу пораненим. Тому що, якщо під час штурму будеш бігти когось рятувати, можеш поставити себе в небезпечне становище, яке загрожує життю".Після передової Йордана Сватко потрапила у розвідку і почала опановувати дрони.  Спочатку літала на Мавіку. "Спочатку було незвично, коли ти в піхоті і переходиш на Мавіки, але керувати безпілотниками може навчитися будь-хто без дуже великих зусиль. А ось вже навчитися правильно коригувати, це зайняло певний період часу, - каже Йордана. - Раніше я дуже хотіла повернутися на "нуль", передова затягує. Але зараз я розумію, що моя роль в аеророзвідці набагато більша, ніж я тоді думала. Просто з часом ти починаєш розуміти, що там не принесу такої користі. Звісно, хлопці, які стоять там, молодці. Треба бути дуже хоробрими, щоб там стояти. А наша задача, як аеророзвідників, не допустити того, щоб ворожа піхота підійшла впритул до наших".Зараз дівчина працює за кілька кілометрів від ворога. Але розвиток подій дуже швидкий і в будь-який момент події можуть перейти так, що доведеться відстрілюватися зі стрілецької зброї.  "Всюди небезпечно. Адже в артилерії аеророзвідники є в пріоритеті. Як для росіян, так і для нас. Ми не тільки забираємо життя, а й створюємо дуже велику проблему, - каже Йордана. - Заважаємо їхньому пересуванню, підвозу боєкомплектів.  Я зараз працюю на ударних дронах. Спочатку розвідувальні дрони знаходять цілі, дороги, автівки, піхоту, БМП, БМД, що може рухатися. А потім ми це знищуємо, щоб не допустити оточення наших хлопців. Найбільше нам вдавалося знищувати вантажівок з піхотою. Також були БМП та міномети". Втім зараз велика проблема для аеророзвідників є ворожі РЕБ. Тому що всі знають, на яких частотах літають дрони. Тому аеророзвідникам доводиться шукати різні частоти, які б росіяни не могли подавити і вдалося успішно виконати бойове завдання. "Ми шукаємо їх, а вони нас. Вони "палять" наші точки і слава Богу, всі виходять, здебільшого, живі й здорові. Росіяни псують нашу роботу, наші антени, - розповідає Йордана. - Так само, коли летить "орлан", ми вже не можемо винести дрон. І це вже заважає роботі, тому що ти не можеш полетіти, подивитись, що там відбувається. Чи, коли потрібно щось уразити, теж не можна летіти, тому що все ж таки ворожий дрон, навіть якщо він націлений на пошук артилерії, вони переглядають записи з "орланів", щоб знаходити собі якісь інші цілі. Мені подобається працювати на fрv. Він легкий, з ним є певні свої складності, але найбільше подобається щось вражати".Йордана Сватко поки не планує повертатись у цивільне життя. Звісно, хоче вже завершення війни, закінчити навчання і захистити диплом. А далі хоче вчитися по військовій спеціальності на аеророзвідника. "Я просто хочу стати професіоналом у своїй справі, хочу стати лейтенантом, - наголошує Йордана. - Але не хочу повертатись у цивільне життя, бо дуже багато цивільних людей не розуміють військових. І я зрозуміла, що мені набагато простіше тут, у цій обстановці, до якої ти, в принципі, настільки звик, що вважаєш цих людей, з якими ти служиш просто своїми рідними та братами".
we.ua - Влучно стріляє та знищує з fрv ворожу піхоту - аеророзвідниця Йордана Сватко
Еспресо on espreso.tv
Річниця з дня загибелі Дмитра Коцюбайла (Да Вінчі): Героя України та борця за незалежність
У результаті отриманого уламкового поранення в шию під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута, 7 березня 2023 року загинув 27-річний Дмитро Коцюбайло. Через три дні, на Майдані Незалежності у Києві зібралися тисячі людей, щоб провести в останню путь лейтенанта, відомого за позивним "Да Вінчі".Перед труною воїна прощалися його побратими, а також вищі військові чини: Кирило Буданов, Олексій Резніков та Валерій Залужний. Президент України Володимир Зеленський також взяв участь у панахиді, яка відбувалась у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі, щоб вшанувати пам'ять загиблого. "Сьогодні в бою загинув "Да Вінчі", герой України, доброволець, людина-символ, людина-хоробрість, - Дмитро Коцюбайло", - розповів у повідомлені президент.Фото: Дмитро ДідораЖиттєпис ГерояНародився 1 листопада 1995 року в Івано-Франківської області. Прадід Дмитра брав участь у боротьбі як член Української Повстанської Армії (УПА).Освіту здобув у загальноосвітній школі в селі Бовшів, де нині відкритий музей пам'яті Дмитра. Згодом навчався у професійному будівельному ліцеї. Дмитро дуже любив мистецтво та навчався на художника. Псевдонім "Да Вінчі" відображав його талант у малюванні.Да Вінчі активно долучився до подій Революції Гідності. Потім пішов як доброволець на фронт з початку війни у 2014 році, коли йому виповнилось лише 18 років. Того ж року отримав важке поранення в Пісках, що на Донеччині, однак після одужання одразу вирушив на поле бою. Із 2016 року він став командиром та очолив 1-шу окрему штурмову роту "Вовки Да Вінчі".За свою відвагу та військові заслуги він 2017 року отримав звання "Народного героя", а у 2021 році був нагороджений найвищим званням - Герой України. Цю нагороду йому особисто вручив Володимир Зеленський у залі Верховної Ради. Влітку 2023 року у віці 27 рокі, Да Вінчі приєднався до Збройних сил України та отримав звання молодшого лейтенанта.Повномасштабне вторгнення Росії застало Коцюбайла та його побратимів на Донбасі. З лютого підрозділ "вовків" активно брав участь у боях поблизу Щастя. Згодом їх підрозділ був переміщений на Криворізький напрямок. Після цього їх чекали битви на Харківщині, Луганщині та Донеччині. Дмитро відзначився також активною участю під час операції з деокупації територій Харківської області.Сьомого березня 2023 року близько п’ятої ранку, Да Вінчі вирушив на передові позиції батальйону, який очолював у зоні біля Бахмута. Це час, коли росіяни зазвичай починають свої обстріли. Однак того разу обстріл почався трошки пізніше, коли Дмитро вже перебував біля пункту спостереження.Заступник Коцюбайла – капітан Юрій Капустяк розповів, що Да Вінчі дав наказ всім бійцям сховатись в укритті, а сам чекав неподалік входу, щоб пересвідчитися, що всі встигли зайти.Саме у той момент, коли Да Вінчі майже збирався пройти в укриття, поруч із ним пролунав вибух мінометної міни, один із уламків вразив його в шию. Командиру надали першу допомогу і почали його евакуацію до стабілізаційного пункту.Коли його кохана Аліна, яка була керівником медичної служби спецпідрозділу "Вовки Да Вінчі", почула по рації щодо важкого пораненого, вона одразу зрозуміла, що мова йде по Дмитра. "У цей момент у мене все впало, я зрозуміла, що це він", - розповіла парамедикиня. У шпиталі Краматорська продовжували реанімацію, однак серце героя зупинилось.  "Наш підрозділ зветься "Вовки Да Вінчі" саме тому, що ми завжди йшли за ним у бій. Він був для нас найкращим командиром, побратимом, лідером і взірцевим націоналістом. Усе своє свідоме життя Дмитро Коцюбайло присвятив боротьбі. Він пішов на фронт, коли йому заледве виповнилося 18 років. Про його бойовий шлях промовисто говорить факт, що Да Вінчі став першим добровольцем і наймолодшим командиром, котрий прижиттєво отримав звання "Героя України". За Україну у 27 років він віддав своє життя", – зазначили у дописі Fасеbооk побратими Дмитра. Героя поховали на Аскольдовій могилі.Фото: іnstаgrаm.соm/сhrіstіаnguеmyСправа всього життяНезважаючи на те, що Дмитро Коцюбайло мріяв стати художником, він більше за все хотів звільнити Українські землі від загарбників, тому став справжнім професіоналом своєї справи.Коцюбайло був одним із перших на передовій, хто почав використовувати дрони, щоб коригувати артилерійський вогонь, згадує Римарук із "Повернись Живим".Різні бригади просили його допомоги, в той час як артилеристи з роти "вовків" швидко заробили репутацію ефективних та точних бійців. "Вони зважували кожен снаряд, зайві 50 грамів теж потребують корегування", – зауважує Римарук. Детальна розвідка позицій противника, пристрілка, корегування вогню – саме ці підходи, що використовував Да Вінчі, зараз використовуються багатьма військовими.Фото: Ян Доброносов, "Телеграф"Ще задовго до повномасштабного вторгнення, Да Вінчі здобув авторитет серед військових. Його підрозділ, який брав участь в оперативних діях майже у всіх гарячих точках зони АТО, був добре підготовлений і високо цінувався багатьма командувачами. Добровольча рота не входила до складу Збройних сил України, тому фактично не була підпорядкована нікому в армії. Це дратувало деяких генералів, але інші цінували сміливість та готовність до битв."Він пройшов шлях від звичайного хлопця до командира, який має авторитет, повагу, з яким ідуть бійці в бій, а це найголовніше на війні. І цей авторитет на війні допомогла здобути його сміливість, відповідальність та рішучість", - розповів в інтерв'ю Еспресо.ТV Василь Абрамів, побратим Да Вінчі у добровольчому корпусі.Важливим є також те, як Коцюбайло вибудовував комунікацію та дружбу серед військових. Да Вінчі влаштовував найкращі заходи без алкоголю для військових. Різні люди з підрозділів та частин приєднувалися до святкових обідів, де звучали патріотичні пісні та невимушені розмови. Бійці ділилися своїми досвідом та переживаннями. Він, як командир, був прикладом не лише для свого підрозділу, а й для інших військових керівників.Навіть Валерій Залужний був знайомий та товаришував із Дмитром. Саме генерал переконав Да Вінчі вступити до лав Збройних сил України у середині 2022 року. Хоча серед добровольців це відбувалось досить рідко. "У нас було багацько мрій і планів, які ми потроху реалізовували, – сказав він на прощання воїну, – але ти маєш бути впевнений, що ми не лише помстимося, а й переможемо", - сказав Залужний під час прощання із Дмитром Коцюбайло.Пам'ять про ГерояКрім музею, який був створений у рідній школі Дмитра, меморіалів та вулиць названих на честь Героя, у різних містах є ще низка ініціатив, які мають на меті закарбувати його ім'я. Так, в квітні 2023 року у Львові на Галицькій площі, відбулося урочисте відкриття фонтану, який став символом вшанування Дмитра Коцюбайла та всіх добровольців, які брали участь у війні з Росією.Про Дмитра Коцюбайла зняли документальний фільм під назвою "Да Вінчі". До його створення навіть долучився колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Автори планували випустити стрічку у роковини смерті Героя, однак прем'єра відбулась 19 вересня 2024 року. Творці додали до фільму унікальні матеріали, які були вперше показані публічно. "Залізний Генерал поділився своїми спогадами про знайомство і дружбу з Дмитром Коцюбайлом! Вони постійно перебували на зв’язку та були дуже близькими, а коли Дмитра нагородили Зіркою Героя України він попросив, щоб саме Валерій Федорович одягнув йому цю нагороду", - повідомили у дописі на Fасеbооk-сторінці фільму.Фото: Fасеbооk-сторінка "Да Вінчі"Аліна Михайлова створила петицію на сайті президента України. Вона запропонувала створити на Аскольдовій Могилі національний Пантеон Героїв України. Ця ініциатива дуже швидко набрала потрібну кількість голосів, а президент висловив рішучу згоду та доповнив, що далі проєктом буде займатися Мінкульт спільно з Кабінетом Міністрів та КМВА.Варто зазначити, що петиція визначає Пантеон Героїв України як місце священного згуртування та вшанування пам'яті українського народу. Цей меморіальний комплекс призначений для проведення урочистих поховань та встановлення пам'ятних споруд для відзначення видатних історичних особистостей України: лідерів національно-визвольних змагань, військових керівників, та героїчних осіб, які відзначилися у боротьбі за незалежність України. У 2024 році у День Гідності та Свободи на Аскольдовій могилі відкрили пам'ятник Дмитру Коцюбайлу. "Дмитро "Да Вінч" Коцюбайло був учасником Революції Гідності і воїном який з 2014го року виборював незалежність України. Його подвиг надихає і нагадує нам про те, за що боролися і продовжують боротися герої України. Скульптура на його честь — це вічний символ пам’яті й вдячності", - зазначили на офіційній Fасеbооk-сторінці Окремого батальйону "Вовки Да Вінчі".Фото: vесhіrnіy.kyіv.uаКрім того, на початку березня 2024 року стало відомо, що КМДА на засіданні ухвалила рішення про облаштування земельної ділянки площею 0,17 га на Сквер імені Дмитра Коцюбайла. Мова йде про землю, яка розташована на вулиці Миколи Гайцана, 12/14, що у Печерському районі Києва. Архітектори вже підготували генеральний план, а сам простір матиме символічний дизайн, що відтворює удар снаряда. Центральним елементом стане бронзова скульптура вовка. "Генплан скверу – пряме віддзеркалення душі та подвигу Дмитра Коцюбайла, який загинув від осколкового поранення. Це місце буде символізувати удар снаряда, де кожен куток і кожна лінія нагадуватимуть про його служіння та відданість. Бронзова скульптура вовка, який відпочиває на щиті, буде доповнена композицією з грубого каміння", - поділився у Іnstаgrаm архітектор Артем Вахрін. 
we.ua - Річниця з дня загибелі Дмитра Коцюбайла (Да Вінчі): Героя України та борця за незалежність
Еспресо on espreso.tv
Війна поглинула суспільство, а з ним і політику: три нардепи про стан української політики, - Frаnсе Іnfо
Про це пише спеціальний кореспондент у Києві та Львов П'єр-Луї Карон у Frаnсе Іnfо.За ці три роки повномасштабної війни життя 450 депутатів докорінно змінилося: підвищені безпекові заходи, неможливість закордонних поїздок (дозволяється лише за виключних обставин), заборона на трансляцію засідань тощо. За наказом президента Володимира Зеленського було припинено діяльність 11 проросійських політичних партій, 3 з яких були у складі Верховної Ради.  Кожні 90 днів депутатам доводиться вирішувати, чи варто знову продовжувати термін дії воєнного стану, який передбачає відкладення виборів у країні. І досі ми чуємо “так”. Як президентські, так і парламентські вибори мали б бути проведені у 2024 році, що не дає спокою США, основному військовому партнеру України у цій війні. Дійшло до того, що президент США Дональд Трамп назвав Володимира Зеленського “диктатором без виборів”. Три депутати з мажоритарної та опозиційної політичних партій діляться своєю думкою щодо того, як війна “поглинула політику” в Україні. На цю ситуацію можна дивитися з різних сторін, та все ж проводити вибори не можнаВадим Галайчук обраний від партії “Слуга Народу”, яка має 254 голоси з 450 у Верховній Раді. “З часів проголошення незалежності України ми – перший уряд, якому не потрібна коаліція”, - пишається він. Війна змусила політичні партії забути про розбіжності. “З початком російського вторгнення, змінилося все. Навіть проросійськи налаштовані депутати визнали свої помилки та заявили, що Москва їх надурила”, - згадує Галайчук. Більшість з цих неоднозначних депутатів залишилися на території України та зберегли свої депутатські посади навіть попри те, що їхні політичні партії припинили своє існування. Верховна Рада завжди підтримувала воєнний стан, комендантські години, а також національну мобілізацію. Але без перспектив бути заміненим на посаді, чимало депутатів "зносилися", визнає Вадим Галайчук.  “Дуже дивні, з політичної точки зору, часи. Є обмеження, немає виборів на горизонті … Дуже багато втоми та плутанини”, - каже він.На запитання про давно очікувані вибори, Вадим Галайчук каже: “Ще зарано про це говорити”.Враховуючи величезну кількість громадян України за кордоном, тимчасово окуповані Росією території та десятки тисяч військових на полі бою, голосування “занадто складно” організувати. “А що робити, як одну чи навіть кілька дільниць почнуть обстрілювати? На цю ситуацію можна дивитися з різних сторін, та все ж проводити вибори не можна”, - нарікає він. Воєнний стан має продовжуватися доки Росія не припинить атаки на УкраїнуНародна депутатка опозиційної партії “Голос” із виборчого округу у Львові Наталія Піпа пригадує, що в день початку російського повномасштабного вторгнення у Верховній Раді депутатам роздали зброю. “Я взяла свій Калашников, а ще через кілька місяців, із власної ініціативи я вирішила навчитися ним користуватися – перш ніж отримати вже на нього офіційний дозвіл”, - ділиться депутатка. Як і решта народних депутатів, вона прекрасно розуміє, що вже у “чорних списках” росіян за свою політичну позицію. “В Україні, якщо ти депутат і хочеш мати охоронця, то сам маєш за нього заплатити”, - пояснює Наталія Піпа, зазначаючи, що такого вона собі дозволити не може. Тож для семигодинної автомандрівки зі свого міста до столиці завжди просить чоловіка або когось з друзів скласти їй компанію. Своєю роботою у Верховній Раді Наталія хотіла осучаснити свою країну, провести юридичні реформи та одного дня все ж стати частиною Європейського Союзу. “Але стільки всього ще потрібно вирішити до того моменту: права ветеранів, психологічна допомога, переміщені та осиротілі діти…”, - перелічує вона.Піпа вважає, що воєнний стан має тривати “доки Росія не припинить атаки на Україну”. І дуже прикро, що немає виборів. “Володимир Зеленський має право залишатися на посаді ще кілька років, оскільки це допускається нашою Конституцією”, - відповіла депутатка. У її розумінні, війна – це не привід певним політикам готуватися до можливих президентських виборів. “Є велика вірогідність, що окрім Зеленського, висуватимуться ще Валерій Залужний та Петро Порошенко”, – прогнозує нардепка. В очікуванні нових виборів місія ВР, на думку Наталії Піпи, цілком чітка: “Зробити все можливе, щоб уникнути посилення воєнних дій і не дати Росії перемогти Україну”. Без виборів політика стає майже безглуздою Народний депутат Микола Княжицький, член опозиційної політичної партії "Європейська Солідарність", пригадує перші дні війни у Києві: "Тоді вперше за тривалий час ми прониклися почуттям єдності. Не було місця розбрату у наших рядах". Народних депутатів хутко скликали у Верховній Раді, щоб продовжити воєнний стан.  “З цим законом, але без виборів, політика стає майже безглуздою”, - каже народний депутат та співзасновник телеканалу “Еспресо”, дуже активного за часів Євромайдану 2014 року. З початку російського вторгнення у 2022 році, українське телебачення живе "телемарафоном”, єдиною 24-годинною програмою новин виробництва шести основних каналів, але без участі опозиційних: це засудили “Репортери без кордонів”.    "Але при цьому телеканал "Еспресо" втратив ліцензію”, - нарікає Микола Княжицький, який не соромиться говорити про "цензуру": журналісти більше не мають доступу до депутатів у Верховній Раді. Хочете поговорити з ними – йдіть на четвертий поверх.  Щоб обійти обмеження на телетрансляцію обговорень, один з його колег, Олексій Гончаренко, постійно веде трансляцію на своїй сторінці у ТіkТоk. “Звичайно я хочу, щоб Володимир Зеленський пішов, але зараз це неможливо”, - каже Княжицький. “Війна поглинула суспільство, а з ним і політику”, - журиться народний обранець. У сесійній залі він часто задумується про свого сина, мобілізованого у серпні 2023 року. “Мені він розказує і про брак снарядів, і ресурсів, тож я намагаюся якось вплинути на ситуацію у Києві”, - говорить депутат. Саме тому він продовжить голосувати за продовження воєнного стану та підтримку Збройних Сил України. Під час закордонних відряджень Микола Княжицький уважно добирає слова, щоб не критикувати президента Зеленського. "Це був би подарунок для росіян, які тільки й чекають нагоди розділити українців", - вважає він. А що як глава б держави залишився ще на кілька років? "Ми були б невдоволені, але доки йому вдається тримати уряд національної оборони, ми приймаємо це", - резюмує Микола Княжицький. На його думку, ті, хто хоче скасування воєнного стану шляхом домовленостей про швидкий мир з Росією, глибоко помиляються". "Якщо ціною виборів буде зникнення України, то ні, дякую", - пояснює народний депутат.   
we.ua - Війна поглинула суспільство, а з ним і політику: три нардепи про стан української політики, - Frаnсе Іnfо
Gazeta.ua on gazeta.ua
Як мережа АТБ стала символом української незламності під час повномасштабної війни
Українці вважають свободу однією з головних цінностей. І три роки тому вся країна об'єдналася для її захисту. У спецпроєкті "Код свободи" ми розкажемо, як лідер українського ритейлу АТБ забезпечує продовольчу безпеку, підтримує економіку країни, активно допомагає захисникам і цивільним. Покажемо, як змінилася компанія від початку повномасштабної війни та як працівники АТБ долучаються до захисту свободи. Найважливіший капітал компанії - працівники - 1316 супермаркетів АТБ працювали в Україні, станом на 24 лютого 2022 року 2022 рік - відкрили 10 нових магазинів - Поновило роботу близько 50 магазинів АТБ на деокупованих територіях Київщини, Харківщини, Чернігівщини, Херсонщини 2023 - відкрили 20 нових магазинів АТБ - Поновили роботу 40 магазинів 2024 - відкрили 47 нових магазинів - Модернізували 11 супермаркетів Січень 2025 - 1259 супермаркетів АТБ працюють у різних куточках України Повномасштабна війна внесла серйозні корективи в роботу лідера українського ритейлу, але не змінила головного - найважливішим капіталом у компанії вважають своїх працівників. Понад 59 тис. осіб працює на підприємствах корпорації АТБ. Із них 67% - жінки. "Наша багатотисячна трудова родина першого дня повномасштабного вторгнення перейшла на особливий режим роботи. Попри всі труднощі, ми продовжили цілодобово забезпечувати українцям безперебійний доступ до свіжих продуктів та якісних товарів першої необхідності. Якщо перший рік війни був схожий на непередбачуваний спринт, то наступні два можна порівняти з виснажливими марафонами. Вони забрали багато сил, проте й загартували компанію, зробили міцнішою. Цей шлях був украй непростий: безпрецедентні виклики, втрати, робота у складних умовах, необхідність приймати швидкі рішення, розвиток, не дивлячись ні на що! Але головне команда. Професіонали, лідери, патріоти своєї справи, завдяки яким ми вистояли та зросли", - розповіли в компанії АТБ. Майже 2 тис. нових робочих місць було створено компанією 2024 року. Найбільш затребувані спеціальності: продавець-консультант, охоронець, вантажник, водій. "Колектив АТБ працює на перемогу та прагне миру. Кожен докладає максимуму зусиль: у прифронтових містах наші магазини забезпечують громадян продуктами харчування та товарами першої необхідності. Цілодобово автівки компанії доставляють товари по всій країні. На складських комплексах зроблено запас товарів і продуктів харчування, працюють на повну потужність виробничі підприємства корпорації АТБ - м'ясна фабрика "Фаворит", кондитерська фабрика "Квітень". До речі, всі підприємства групи компаній АТБ це офіційне працевлаштування, біла зарплата та чесна сплата податків. А отже, підтримка економіки держави", - додали в АТБ. "Стали загартованішими, можемо зрушити гори" Анна Ворошилова, начальник відділу навчання та розвитку персоналу служби управління персоналу ТОВ "АТБ-МАРКЕТ": - Свобода для мене це коли не треба боятися за життя рідних, кожен може гідно жити, працювати, розвиватися та будувати майбутнє у вільній країні. Я працюю в компанії АТБ понад 14 років. Мій підрозділ займається розробленням навчальних матеріалів, створенням та проведенням тренінгів, вебінарів, підвищенням кваліфікації працівників компанії. Мені дуже подобається робота. Адже наша місія навчати, розвивати та мотивувати співробітників, щоб кожен міг реалізувати свій потенціал, а компанія отримала кваліфікованих фахівців. На початку повномасштабного вторгнення в усіх були страх, невизначеність, нерозуміння, що відбувається. Але ми згуртувалися. Із п'ятої ранку всі були на зв'язку. Спілкувалися через месенджер - що робити, як добиратися на роботу. Керівництво дало нам відповідні інструкції. І ми працювали. Самодисципліна в наших працівників на високому рівні. За необхідності незалежно від посад ми виходили до магазинів і допомагали викладати товар. Щоб уникнути паніки серед українців через дефіцит товарів, забезпечити безперебійне постачання продуктів харчування в магазини АТБ, було створено резервний офіс на заході країни, подалі від фронту. Компанія за власний рахунок організувала транспорт і забезпечила житлом ключових працівників, відповідальних за важливі процеси в роботі АТБ. Я була серед них. Мене з дитиною передислокували до іншого міста. Там мене, як і інших колег, компанія забезпечила всім необхідним задля якісного виконання службових обов'язків. За три роки повномасштабної війни компанія АТБ стала ще міцнішою, а працівники - загартованішими. Я впевнено можу сказати про тих, із ким працюю, що ми можемо зрушити гори. У моїй команді більшість працює вже понад 15-20 років. Кожен із нас вносить якусь частинку допомоги задля перемоги. Допомагаємо колегам, які захищають державу. Також збираємо кошти для тих, хто постраждав унаслідок обстрілів, - я особисто відповідала за збір для колег із Дніпра. У їхній будинок влучила російська ракета. Вважаю, що обрала найкращого роботодавця, адже цінності АТБ збігаються з моїми особистими. Керівництво завжди відкрите до ідей та пропозицій, підтримує ініціативи працівників. Для мене компанія зробила дуже багато. Була поруч і у скрутний період мого життя, і тоді, коли я стала щасливою. На роботі я знайшла свою другу половинку - Романа. Він є працівником компанії у сфері інформаційних технологій. 15 лютого 2025 року ми одружилися. Разом виховуємо синочка Тимофія. Вважаю дуже символічно те, що саме завдяки компанії я зустріла свою другу половинку. Тепер ми разом будуємо не лише кар'єру, а й щасливу сім'ю. 5-7 тис. нових робочих місць на рік створювала компанія АТБ до повномасштабного вторгнення. Щороку відкривалося 100-120 нових магазинів Як АТБ підтримує захисників, цивільних і державу - підсумок трьох років Допомога ЗСУ Понад 2 млрд грн - загальна сума благодійної допомоги від АТБ українським захисникам, медичним установам, рятувальникам, волонтерським організаціям, цивільному населенню. Завдяки благодійній ініціативі "Сертифікат для ЗСУ" вдалося зібрати 34,5 млн грн. Компанія АТБ подвоїла цю суму - 70 млн грн направлено на допомогу захисникам та медикам. Понад 1000 дронів Маvіс3 Рrо, незамінних в умовах сучасної війни, передано силам оборони від АТБ. Також понад 1500 автомобілів різного призначення. Під час святкування власного 30-річчя восени 2023 року компанія АТБ влаштувала безпрецедентний благодійний марафон. Було зібрано 68-мільйонний донат для ЗСУ, до якого компанія додала 100 млн власних коштів. Ця ініціатива створила новий тренд у бізнес-середовищі - усі подарунки конвертуються в донат для ЗСУ. Понад 4500 мобілізованих працівників АТБ долучилося до Збройних сил України, Нацгвардії та тероборони. Гуманітарна допомога цивільним АТБ однією з перших поновила роботу на деокупованих територіях Київщини, Чернігівщини, Сумщини, Херсонщини. Жителі отримали доступ до широкого асортименту продуктів за чесними цінами. Передали тисячі наборів незламності для жителів населених пунктів, що найбільше постраждали під час бойових дій. Зокрема, до Куп'янська на Харківщині та Снігурівки Херсонської області. Супермаркети АТБ перетворилися на пункти незламності - там можна підзарядити мобільні телефони, ліхтарики та інші гаджети. Один із найбільших платників податків Понад 74,11 млрд грн сплатила компанія до бюджетів усіх рівнів від початку повномасштабного вторгнення. АТБ входить до першої десятки найбільших галузевих платників податків. Наприклад, 2022-го компанія сплатила 20,44 млрд грн податків та зборів. Це близько половини бюджетних надходжень від усього вітчизняного ритейлу. 2024-го до держбюджету АТБ сплатила 18,61 млрд грн, місцевих бюджетів - 6,52 млрд, цільових державних фондів - 3,48 млрд грн. Улюблені супермаркети мільйонів Супермаркети АТБ для багатьох українців асоціюються зі свободою, незламністю, рідним домом і можливістю щасливо жити у своїй країні. Марина Лівенко, Чернігівщина: - 2022-го наш АТБ не працював кілька місяців. Коли окупантів вигнали, всі з нетерпінням чекали відкриття супермаркету. Памʼятаю, як зраділа, коли знову побачила вантажівку з написом АТБ. Не могла дочекатися вихідних, коли почав працювати супермаркет. Із самого ранку побігла туди. Черга була неймовірна. Я придбала дитині сирки в шоколаді, сік. Собі взяла йогуртів і цукерок. На касі розрахувалася карткою - в місцевих магазинах приймали лише готівку. Досі згадую це відчуття щастя, коли поверталася додому з повним пакетом продуктів. Тому особисто в мене АТБ асоціюється з мирним життям і надією, що все буде добре. Перед Новим роком приїжджала в гості моя подруга, яка виїхала в перші дні війни до Австрії. Вона одразу запропонувала піти разом в АТБ. Казала, що дуже скучила за улюбленими продуктами й нашим життям до повномасштабного вторгнення. Наталія Виговська, Київ: - АТБ викликає велику повагу. Адже під час повномасштабного вторгнення вони оперативно зреагували. Швидко забезпечували доставлення дефіцитного товару, щоб заповнювати спорожнілі полиці. Коли почалися блекаути, закупили генератори для магазинів. Моя 89-річна сусідка дуже переживала, щоб не було голоду. Казала: "Страшніше немає нічого". Щоразу, коли їду в АТБ, пише мені список продуктів. Любить плавлені сирки "Своя лінія", сардельки. Знає, що в АТБ є кошики для збору продуктів для наших захисників. То раз на місяць на це виділяє 200 гривень. Я теж долучаюся до допомоги - залишаю каву, чай, печиво, енергетичні батончики, вологі серветки. Також беру участь у благодійних акціях АТБ. Анна Нечипоренко, Черкаси: - Заходжу щоранку в АТБ по каву - там зручна кавомашина. Постійно користуюся доставкою продуктів. Замовляю через мобільний додаток, одразу оплачую. Замовлення можна зробити в будь-який час. Головне, щоб до комендантської години встигли привезти продукти. Коли з колегами готуємо передачу захисникам на передову, то теж їдемо в АТБ. Там завжди дешевше. Беремо зазвичай для хлопців крупи, консерви, хлібобулочні вироби, каву, чай, мило, зубні щітки, паперові серветки. За 7 км від лінії зіткнення розташовано найближчий магазин АТБ. У таких супермаркетах уведено особливий "військовий" асортимент товарів, який складається з 400-500 найменувань критично важливих продуктів харчування та товарів першої необхідності. Зазвичай у супермаркетах АТБ нараховується понад 3,5 тис. найменувань товарів. Як змінилася мережа АТБ протягом трьох років 1. Автономна робота супермаркетів Супермаркети АТБ поступово переходять на повну автономну роботу. Нові системи рекуперації тепла, сучасне економне освітлення, потужні генератори й сонячні панелі на сьогодні повністю забезпечують безперебійну роботу магазинів. Зокрема, всі магазини АТБ забезпечено дизельними генераторами. Торік у 40 магазинах встановили сонячні електростанції. У планах - забезпечити ними ще 187 АТБ. 2. Електронний документообіг Компанія впровадила електронний документообіг (ЕДО) для внутрішнього переміщення та відвантаження товарів. Також в АТБ функціонує Портал постачальника електронна платформа для ефективної і прозорої взаємодії з постачальниками товарів. 3. Інновації для клієнтів Активно розвивається Мобільний додаток АТБ 2.0. Він поєднує в собі програми лояльності, особистий кабінет покупця, єПідтримку, кобрендові партнерські проєкти, благодійні ініціативи, інтернет-магазин тощо. Розвивається послуга доставлення продуктів. У супермаркетах запровадили електронні чеки, встановлюють каси самообслуговування. 4. Нова власна торгова марка 2024 року до 31-ї річниці компанія АТБ вивела на ринок нову власну торгову марку під назвою "День у День". Як кажуть у компанії - її створено з метою зробити повсякденне життя українців трішки кращим, а щоденні закупи приємнішими. Вона охоплює практично всі категорії товарів. Середня цінова категорія "День у День" та висока якість продукції дають новій ВТМ змогу сміливо конкурувати з іншими брендами. 250 тонн використаних батарейок відправила компанія АТБ на перероблення до Польщі 2024 року в рамках екологічного проєкту "Утилізуй сьогодні для чистого завтра". У кожному супермаркеті всеукраїнської мережі встановлено спеціальні контейнери для збору батарейок. Лідерство в захисті свободи АТБ є найбільшим роботодавцем країни, платником податків у галузі ритейлу, а також головним постачальником свіжих продуктів до українських осель. "Протягом останніх трьох років компанія неодноразово зіштовхувалась із безпрецедентними викликами, проте завжди оперативно знаходила відповідь. Завдяки цьому АТБ стала справді народним брендом та одним із символів нашої незламності. Пригадайте лише коротке відео, як одразу після звільнення Херсона вантажівка з логотипом АТБ прибуває до міста", - розповідають у компанії. Допомога українським воїнам стала пріоритетною частиною стратегії динамічного розвитку компанії. АТБ вдалося згуртувати навколо підтримки українських захисників не тільки мільйони мирних громадян, а й представників вітчизняного бізнесу. Після ракетного удару по Охматдиту в Києві корпорація АТБ оперативно виділила 20 млн грн на відбудову лікарні. Також компанія регулярно підтримує лікарню ім. Мечникова у Дніпрі, де лікують захисників. Благодійний проєкт "Брайти" від АТБ допоміг відкрити сучасне дитяче реабілітаційне відділення у Львові. У вересні торік корпорація відгукнулася на заклик Львівської міськради та взяла під опіку житловий будинок на вул. Коновальця, де було зруйновано дах, обвалилися внутрішні стіни, перекриття тощо. На його відновлення АТБ спрямувала 11,8 млн грн. "У планах на 2025 рік - утримання позицій на нашому гуманітарному фронті: безперебійне забезпечення громадян свіжими продуктами харчування та товарами першої необхідності. Також серед пріоритетних напрямів - системна підтримка українських захисників, медичних закладів тощо", - зазначають в АТБ. Серед інших пріоритетів: розширення торговельної мережі, створення нових робочих місць, упровадження енергоощадних технологій, сучасних споживчих сервісів, розвиток програм лояльності для клієнтів. Також - збільшення обсягів сплачених податків і зборів. Компанія продовжуватиме реалізацію екологічних проєктів: збір та перероблення використаних батарейок, відмова від поліетилену, використання біорозкладних пакетів.
we.ua - Як мережа АТБ стала символом української незламності під час повномасштабної війни
Еспресо on espreso.tv
Начальник групи зв'язків із громадськістю Командування сил ТрО Тарас Березовець про фактори, які будуть впливати на бойові дії у 2025 році
Серед найголовніших факторів, які будуть впливати на перебіг бойових дій у 2025 році, що б ви в першу чергу виділили?Ольга Лень, фото: dеtесtоr.mеdіа Я б виділив декілька ключових факторів. Насправді дякую вам за можливість висловитися стосовно цих надзвичайно важливих аспектів російсько-української війни. Як ми бачимо, Україна знову перебуває на перших шпальтах світових газет. Ми знову в заголовках усіх світових медіа. Це пов'язано з початком консультацій - так вони називаються правильно - між Сполученими Штатами і Російською Федерацією. Україна через вибір цих двох країн участі в консультаціях не бере.Звідси перше ключове питання: чи збереже Україна в тій самій формі політичну підтримку наших союзників, в першу чергу нашого головного стратегічного союзника, Сполучених Штатів Америки, так, як це було до 20 січня - моменту вступу на посаду 47-го президента США Дональда Трампа?Друге: чи збережуться і чи збільшаться обсяги надання воєнної допомоги Збройним Силам України у 2025 році? Тому що армія - це величезна машина, армія налічує сотні тисяч людей, які потребують відповідного матеріального забезпечення. І це не те, що можна надати завтра, - воно потрібно тут і сьогодні. Тому що якщо вам не надходить потрібна кількість БК, ви не отримуєте необхідну кількість пального, не отримуєте потрібну кількість FРV-дронів, це обертається втратою життів наших військовослужбовців. На жаль, така є ціна війни.Саміт "Підтримай Україну", 24 лютого 2025 р., фото: Gеtty Іmаgеs Третє питання, я би сказав, ключове, і воно багато в чому буде визначальне не тільки для 2025 року, але й для долі завершення цієї війни, - це питання мобілізації. Те, як триває мобілізація на сьогоднішній день, безперечно, не може задовольнити потреби Збройних Сил України. І не може відповідати тому характеру війни, яку веде проти нас наш противник, хоч він має серйозні проблеми насправді, і вони нагромаджуються, і очевидно, що ці проблеми ставатимуть у нього все більшими, тому що противник не враховує очевидних помилок своїх власних хронічних.Але давайте говорити про нашу ситуацію. Ситуація з мобілізацією очевидно не може вважатися задовільною. І 2023-й, і 2024-й роки показують, що ми не добираємо потрібної нам кількості військовослужбовців. І цю інформацію, оскільки ми демократична країна, відверто повідомляють і політики, і наші командувачі.Четверте питання - це питання підготовки і мотивації того складу підрозділів Збройних Сил, який уже є, який мобілізований або який знаходиться за контрактом. Ми бачили приклади, коли новостворені бригади з різним ступенем готовності демонстрували і свою бойову виучку, і злагодженість, і, найголовніше, готовність виконувати завдання. Питання моральної готовності і професійної готовності виходить сьогодні на перший план, тому що ми входимо в четвертий рік повномасштабної війни, а для багатьох наших побратимів це вже буде 12-й рік війни. І в мене є багато таких побратимів, які в лавах Збройних Сил з 2014 року - уявіть собі.І нарешті п'яте питання - це готовність самого українського суспільства продовжувати підтримувати. Тому що армія - вона виконує бойові завдання на фронті, вона виконує бойові завдання в тилу, в тому числі де відбувається відновлення, ротація, перепідготовка особового складу. Але ми бачимо дуже серйозні проблеми всередині суспільства - посилюються, на жаль, конфлікти, штучні віруси, які закидає нам противник, успішно приживаються в тілі українського суспільства.І вся ця колотнеча, в тому числі політична, обговорення можливої тематики виборів - усе це, звичайно, не сприяє мобілізації. І мобілізації, в тому числі внутрішньої, наших Збройних Сил.От давайте з цього кінця і почнемо - просто з оцих настроїв, які є. Як взагалі настрої з оцим, що "от, зараз може хтось про щось домовитися, потім вибори"? Як вони взагалі впливають на тих людей, які на фронті? І, якщо ширше, - як вони впливають на можливість мобілізувати додаткові сили для війни?Я думаю, що про це можуть краще розповісти цивільні експерти. Як людина військова, я можу сказати, що, за великим рахунком, у 2022 році політичні питання і питання внутрішньополітичного життя взагалі не порушувались. І не тому, що вони не існували, - вони існували й тоді. Але було не до того, ми були в гарячій фазі бойових дій. У нас відбулися дві успішні контрнаступальні операції - одна з них Харківська, інша - Херсонська. В обох, до речі, взяли участь підрозділи славетної 1-ї бригади спеціального призначення, в якій я починав свою службу у 2022 році.2023-й - це був рік українського контрнаступу який дав обмежені результати, і це був теж рік мобілізації. А далі починається 2024 рік - певне розхолодження, починаються політичні розмови. Давайте говорити відверто: вперше розмови про те, що вибори можуть відбутися, почалися ще наприкінці 2023 року. 2024 рік - вони вже обговорювалися абсолютно відкрито, у 2025-й ми входимо - і в нас просто іде злива цієї інформації.ЗСУ, Донецька область, 22 лютого 2025 р. Фото: Gеtty Іmаgеs Як це може не впливати на внутрішнє самопочуття військових? Звичайно, всі ми люди, ми всі спілкуємося. У нас є рідні, у нас є друзі, багато наших побратимів списані, тому що вони важко поранені. І зрозуміло, що, коли вони входять в цивільне життя, стикаються з реальними проблемами адаптації, нерозумінням суспільства, невідповідністю дій місцевих органів влади на їхні потреби. Звичайно, для них постає питання, в тому числі, - що відбувається?Усе це має різний вплив, але здебільшого деструктивний, на психіку військовослужбовців. Тому що там, де починається оця внутрішня політика і ворожнеча, - там починаються серйозні проблеми у людей, які й так відчувають постійно умови бойового стресу.Як вам здається, які є способи подолати це? Тому що не одні ми в історії світу проходили через ці моменти. Прямо скажемо, будь-яка велика війна в будь-кого тягне якісь спади, якесь розчарування. Із неї просто треба виходити. Якими методами?Це цікаве питання. Давайте почнемо все-таки з того, як можна впоратися з наслідками бойового стресу. Давайте казати відверто: достатньої кількості підготовлених фахівців, психоаналітиків, психологів, які працювали б з нашими військовослужбовцями, не було ні в 2022 році, їх нема і в 2025-му.Для фактично мільйонної армії потрібно мати як мінімум десятки тисяч. Я не можу сказати, скільки здатен обслуговувати постійно й тримати в полі зору професійний психоаналітик. Але я думаю, що ми говоримо про кількість щонайменше 20-30 тисяч спеціалістів. Їх не було тоді, їх нема і сьогодні.Більшість випадків, коли військовослужбовці звертаються до подібної допомоги в рамках своїх підрозділів, - вони не можуть отримати відповідної реакції, тому що люди, які повинні цим займатися, не мають найчастіше відповідної освіти. Тоді починається пошук інших речей. Найкращий психоаналітик - це завжди твій побратим, той, хто тебе зрозуміє найкраще, той, хто розуміє, що тобі потрібно. І ця допомога насправді є найбільш ефективною.Ми найчастіше обговорюємо всі ці проблеми у своєму колі. Не тому, що ми не хочемо ними ділитися, а тому, що в більшості випадків ми знаємо, що нас не зрозуміють. Цей розрив відбувається не те що з чужими людьми - навіть із близькими. Тому що військовослужбовці стикаються з цим, повертаючись хто на лікування, хто у відпустку, повертаючись до своїх родин, зустрічаючись… А в багатьох родини навіть не в Україні досі. Так, частина змогла повернутися, але дуже багато родин наших військовослужбовців досі перебувають за кордоном.Ці зустрічі дуже рідкі. Це може бути навіть не кожен рік, це може бути раз на два роки. І віддаляються, звичайно, люди. Ну і найголовніше, що ті сім'ї, які виїхали на початку війни, вже адаптувалися до нового життя. Вони забули, що таке війна. Вони не розуміють, що таке щоденні нальоти, які ми спостерігаємо в наших містах, ворожих дронів, удари крилатими балістичними ракетами. І тому від цього починається непорозуміння, конфлікти і як результат - розлучення, розбиті сім'ї, люди розходяться.Тут потрібна допомога в першу чергу самої держави. Держава, органи місцевої влади повинні були б реагувати на це, наймати в тому числі додаткових - так, ми знаємо, що міжнародні різні організації і фонди фінансують діяльність тисяч подібних психоаналітиків. Вони успішно працюють над подоланням наслідків психологічних травм, яких зазнали наші громадяни. В першу чергу це злочини сексуального характеру, тортури. Я спілкувався, коли ми заходили на наші щойно звільнені території, ми чули жахливі історії від наших людей, що вони пережили, у першу чергу жінки.Харківщина, Херсонщина - я, чесно кажучи, наслухався таких історій, що розумію, що все це має стати предметом серйозних міжнародних розслідувань. І якщо з ними хоч якось працюють усі ці міжнародні організації - вони відмовляються працювати з військовими, вони чітко ставлять бар'єр, кажуть: якщо це цивільні - так, ми будемо допомагати; військові – все, ми з ними працювати не будемо і не хочемо. Це їм прямо заборонено.Ну, це дивно, але в нас, з іншого боку, є такі можливості для партнерства. Наприклад, з Хорватією. Я знаю, що в Хорватії якраз військовою психологічною реабілітацією займається людина, яка сама пройшла бойові дії. І, можливо, у цьому відповідь: більше тих людей, які вже з якоїсь причини не можуть воювати, - намагатися їм надати можливість саме як психологам реалізуватися. У нас, якщо подивитись на армію, багато є людей, які, непогано підготовлені у своїй базі, грамотні люди. Вони не можуть працювати на якихось інших роботах, вони не можуть воювати, але вони могли б працювати в тому ж цивільно-військовому співробітництві як психологи для військових.Так. Але, знаєте, це дуже специфічна історія. Я можу поділитися своїм досвідом. Я стикнувся з наслідками бойового стресу, в першу чергу через те, що я брав участь кілька днів в ексгумації тіл убитих українців і закатованих військових. Це було в Ізюмському лісі, і кілька днів я буквально з ранку до вечора перебував у цьому місці, де все це відбувалося. Там була потрібна моя присутність, насамперед тому що працювали співробітники іноземних медіа й потрібно було забезпечувати їхню безпеку.Я скажу, що для мене це стало дуже великою психологічною травмою, з наслідками якої я борюся до сьогоднішнього дня. Зрозумійте, що будь-яка людина, тим більше цивільна, навіть на той момент я вже мав досвід участі в бойових діях, але коли ти бачиш, як перед тобою витягують тіло дитини, в якої відсутня половина голови, або 20 плюс тіл наших військовослужбовців, в яких за спиною зав'язані руки колючим дротом і всі вони вбиті в стилі НКВД пострілом у потилицю… Потім ми заходимо в місцеву таємну в'язницю, де знаходимо засоби тортур: електричні стільці, молотки, ножі і купу ганчір'я в крові, яке лежало просто скрізь в їхніх камерах.І зрозумійте, що для будь-якої людини це може стати дуже серйозно. Так от, я, маючи досвід цієї історії, звернувся до психоаналітиків - це було на комерційній основі - і стикнувся з повним нерозумінням того, що відбувається. Тобто ті поради, які там дають, - вони сміхотворні. І, відверто кажучи, всі історії, майже 100 відсотків випадків, я чую те саме від своїх товаришів. На жаль.Ще раз повторю: усі ці історії будуть мати дуже серйозні наслідки через роки і десятиліття наперед. І ми не знаємо, як все це відгукнеться. Давайте подивимося на досвід навіть Сполучених Штатів, де подібна система створена й функціонує десятками років. Я пам'ятаю, коли свого часу я відвідав Вашингтон - тоді ми створили одну з перших правозахисних організацій Frее Сrіmеа, яка займалася дослідженням російських злочинів, порушень прав людини в окупованому Криму, - і статистика, яку нам повідомляли американські військові, теж була жахлива: у них фактично кожен 50-й військовослужбовець не повертається в сім'ю. Вони стають антисоціальними елементами, тобто йдуть на вулицю, маючи величезну пенсію. Тобто тут навіть не тільки питання в тому, що тобі можуть забезпечити. З усіма їхніми соціальними гарантіями у людей відбуваються незворотні зміни в психіці й в організмі. І тут одними грошима ви ситуацію не вирішите.Ну, мова не йде тільки про гроші. Я ж кажу, треба дивитися на досвід країн, які мали саме таку вітчизняну війну. От Хорватія тут хороший приклад, тому що в них було дуже велике залучення людей, у них дуже багато ветеранів. Повторюю: в них саме ветерани бойових дій працюють у тих структурах, з відповідною освітою, де це важливо.Ви розказуєте про речі, які об'єктивно, тобто зі сторони як подивитися, лякають, вони, звичайно, у тої людини, яку ми закликаємо долучитись до війська, не викликають прямо скажемо, позитивного відгуку. І що б мало тоді спонукати зараз людей долучатися до війська? Нам це необхідно, нам треба вибудовувати цю систему.Ну, дивіться, в першу чергу це не має виглядати таким чином. От ви кажете, що це виглядає лякаюче. Ну, послухайте, це війна. Війна - це не історія, де пахне фіалками, на жаль. Це історія, де пахне порохом, де є запах смерті, де є страх завжди.І ніхто з тих людей, які вам розповідають, що там не страшно і що все було так добре, ми все пройшли і ми поводилися настільки сміливо, це в першу чергу або відверті шахраї, або люди, які ніколи там не були. Давайте казати відверто.Тим не менше, за три роки фактично вже з моменту повномасштабного російського вторгнення, ми стали однією з найсильніших армій не тільки Європейського континенту, але й світу. У нас дуже багато професійних, підготовлених підрозділів. У нас абсолютно іде сьогодні нова генерація наших командирів - молодих командирів, дуже часто віком від 25 до 40 років. Це люди, які не тільки самі мають величезний досвід, але й успішно ним діляться.Тому перебування в складі Збройних Сил у першу чергу дає можливість не тільки матеріального заохочення, достатньо непоганого. Давайте казати відверто: перші місяці й роки ми трималися виключно на патріотизмі. Ніхто не ставив питання, скільки я отримаю, чи мені заплатять бойові і таке інше. Зрозуміло, що це питання важливе, тому що в усіх є сім'ї. Дуже багато - сім'ї за кордоном, їх потрібно підтримувати. Тому соціальні виплати і грошове забезпечення, які отримують регулярно, без затримок, усі підрозділи Збройних Сил України, надзвичайно важливо. І у нас дуже багато військовослужбовців, які ніколи в житті не заробляли таких грошей.Я пам'ятаю, перші місяці для багатьох було шоком, коли солдат міг отримувати на картку 100 000 + на місяць, тому що було грошове забезпечення солдата 30 000, які на той момент виплачувались, плюс бойові виплати. І у нас люди, які перебували постійно в зоні бойових дій, отримували регулярно 100 000 +. Плюс знищена техніка, плюс бонуси і додаткові виплати.І тому ця система зазнає певних коригувань і іншого, але тим не менше це є важливий фактор на сьогоднішній день. Тому що це забезпечена робота, в тому числі і пільги, якими забезпечується і військовослужбовець після завершення війни, і якими буде забезпечуватися його сім'я.Друге питання, яке дуже часто кажуть, - що, перебуваючи в складі Збройних Сил України, у вас набагато більше шансів інколи вижити, ніж якщо ви є цивільною особою і знаходитеся в прифронтовій полосі.Костянтинівка, Україна 23 лютого 2025 р. Фото: Gеtty Іmаgеs По-перше, засоби захисту, вміння зберігати життя своє і свого побратима на кілька порядків вище у військовослужбовців, ніж у цивільної людини. І тому, коли в результаті ворожих обстрілів ми бачимо неспівмірну загибель цивільних людей, військових у цей момент загине набагато менше, в рази менше, тому що вони привчені зберігати своє життя і життя своїх товаришів на полі бою. Це теж дуже важливо.Ще один важливий аспект полягає в тому, що, на жаль, ті наші громадяни, які не виконали свій обов'язок або ховалися відверто від мобілізації в прифронтових регіонах, після цієї окупації не мали такого вибору. І ми пам'ятаємо слізливі пости, які були перші місяці, ДНР-ЛНР так звані, плюс, на жаль, наші окуповані регіони - Херсонська, Запорізька області, де людей ніхто не питав. І більшості цих людей, наших громадян, яких насильно забрали в збройні формування Російської Федерації, уже немає в живих. Або вони отримали фатальні поранення без жодних виплат, без жодної надії на те, що хтось коли-небудь буде все це компенсувати.Тому набагато краще завжди воювати в армії своєї країни, розуміючи, за що ти воюєш, і, по-друге, маючи всі ці гарантії і забезпечення.Знаєте, що ще найгірше? У нас, на жаль, силами ворога були створені і проведені успішні операції психологічного впливу, так звані ІПСО, в результаті яких був створений імідж наших ТЦК ледве не як карателів, людей, які вживають ті чи інші заходи. Так, на жаль, є конкретні випадки порушення законодавства, перевищення їхніх службових обов'язків. Про все це завжди чесно говорить Генеральний штаб Збройних Сил України. Усі ці випадки розслідуються - на відміну від Росії. І для людей настає конкретна правова відповідальність. Більше того, вона зараз буде посилюватися, як ми бачимо.Тому, коли ми говоримо питання, потрібно воювати чи ні, - ну, знаєте, якщо людина за своєю психологією, давайте казати відверто, не готова захищати свою країну і є ухилянтом, вона готова платити десятки тисяч доларів за те, аби уникнути виконання цього обов'язку або взагалі незаконно втекти з цієї країни, нам такі люди очевидно не потрібні в Збройних Силах України. Нам потрібні люди, які розуміють, що вони там роблять і для чого.ЗСУ, фото: www.fасеbооk.соm/GеnеrаlStаff.uа Хоча і тут є винятки. Є зараз багато прикладів того, коли люди ухилялися від виконання обов'язків, потім вони були мобілізовані, часто попри їхню волю, і вони стали прекрасними успішними воїнами. Ваші колеги з видання НВ нещодавно писали про один із таких випадків, коли подібний ухилянт - використаємо оцю розмовну лексику - став суперуспішним оператором БПЛА і зараз прекрасно воює. І він нікуди не тікає.Тому що насправді такі "ідейні ухилянти" - це мізерна частка людей.Згоден.Інші просто йдуть, куди їм дозволяє йти більшість і коли створюється певна атмосфера в суспільстві. Зараз вона не зовсім здорова місцями. До 2023 року була просто здорова атмосфера, коли люди захищають свою країну і в принципі розуміють, що це треба.Зараз внаслідок, як ви сказали, і атак інформаційних, і психологічних атак, багатьох інших процесів ця атмосфера зламалася. Але тут таке питання: чи можемо, як ви вважаєте, ми далі розраховувати на те, що ми будемо йти тільки шляхом набору добровольців і тих людей, які добровільно готові йти? Чи мають бути якісь способи все ж таки примусу? Ну, 6 мільйонів ще не стали просто на облік - щось із цим треба робити. І не всі з цих 6 млн є ухилянтами, просто думають: можна не стати – я не стану.Ну, давайте казати відверто. Є фраза банальна, я її повторю: закон один для всіх. І люди, які не стали на облік, вони не виконали обов'язок, який покладений на них державою, законодавством, - вони є порушниками цього закону. Це абсолютна аксіома. Я навіть не хочу обговорювати питання того, що, як у відомому скетчі, "понять і простіть" - тільки за те, що хтось, якась мамина "квіточка" або "черешенька" каже, що "я не створена для війни", "я краще тут собі поп'ю рав-каву" або "позаписую собі якісь там рілзи для своєї дівчини".Ви розумієте, питання в тому, що людина за своєю психологічною суттю не створена для війни. Тому що вбивати живу істоту, вбивати людину - це є проти людської природи. Я скажу, що для багатьох наших людей, для багатьох наших побратимів на початку було важко психологічно, коли ти цілишся в людину її вбити. Але все це минає, все це проходить, тому що у тебе є банальне питання: або ти вбиваєш, або вбивають тебе.І давайте казати відверто - психологія українського військовослужбовця, українського воїна виявилася набагато стійкішою, ніж психологія більшості, абсолютної більшості наших західних європейських сусідів. Скільки вже було сказано, скільки протрималася б середньостатистична європейська армія?Давайте не будемо ображати, я не буду називати національності. Але уявімо якусь достатньо велику сусідню центральноєвропейську країну. Ті опитування, які відбувалися в багатьох цих країнах, чітко показують: понад 50% молодих людей віком до 35 років, а в деяких випадках це 70% плюс, вони в принципі не готові до захисту своєї країни. Навіть якщо буде йтися про те, що ворог буде окуповувати, зайде в їхню домівку, вибачте, вчинить сексуальні злочини по відношенню до їхніх близьких і інших, - вони не готові, вони будуть тікати і виїжджати.Я був у відпустці минулого року, в законній відпустці, в одній центральноєвропейській країні, в якій живуть мої друзі університетські. Вони місцеві, не українці, ми вчились в університеті Шевченка. І він мені каже: ти знаєш, така цікава історія - у нас величезний потік моїх співгромадян зараз купують вілли в Іспанії або житло і виїжджають. А чому? Кажуть, бояться мобілізації, бо якщо почнеться війна, його можуть загрести. І він розуміє, що в Іспанії шанси попасти в армію набагато менші, ніж тут. І він собі тихенько виїжджає туди. Тобто вони вже зараз до цього готуються.І тому я кажу, що стійкість українського воїна - вона є фантастичною. Вона здивувала не тільки росіян (росіян в першу чергу), - вона здивувала й шокувала весь світ. Тому що воювати, давайте так казати, 11 років плюс і три роки повномасштабного вторгнення - хто собі може дозволити? Я маю на увазі, з точки зору психологічної стійкості. І ця відданість у першу чергу, і жертовність, і професіоналізм, який ми продемонстрували, вони ставлять українські Збройні Сили в топ. Так, ціна, яку ми платимо, безперечно, є страшною.Але наші підрозділи розуміють, за що вони борються, - вони борються за те, щоби люди мали можливість жити – мирним життям жити зараз ніде не можете, ви знаєте, що прилетіти може скрізь, навіть у Мукачево, - умовно мирним життям, принаймні їсти сніданок спокійно. У вас часто є світло, у вас часто є гаряча вода.Що відбувається на фронті, ви розумієте? Там побутові умови далеко від ідеальних. Хоча хазяйновитість наших українських воїнів - вона є легендарною. І вони можуть собі влаштувати і баню, і випратись - у нас ніхто не ходить брудний. Коли там дивуються і кажуть: та це ж якісь там інста-воїни, вони там фотографуються, вони чисті - вони не на фронті. Люди думають, що вони мають бути такі замазюкані.Ні, вибачте, у нас люди, які навіть сидять на нулі, вони виходять - да, він може бути там кілька днів, да, в нього немає можливості помінятись, але завжди тягне з собою один запасний комплект. Навіть якщо він іде на нуль, він завжди з собою тягне чисті речі. Розумієте, в чому річ? А коли людина знаходиться там, вона вийшла на відведення - вона завжди чиста, випрана, прекрасно виглядає.Да, є, звичайно, окремі організми, які цього не дотримуються, але вони в абсолютній меншості, тому що все ж таки армія - це дисципліна, а дисципліна - це порядок.Ну, бачите, не тільки в нашій одній умовній центральноєвропейській країні молодь якось немотивована - у нас також довелося приймати рішення, щоб додатково мотивувати саме молодь, тому що, хто б що не казав, молодим людям чисто фізично легше воювати очевидно.Мені цікаво, як ви прогнозуєте – чи це дасть можливість дійсно виконати ті завдання, які намагаються рішенням про додаткове фінансове стимулювання людей від 18 до 20 років? Чи буде зворотний ефект?Давайте відверто: усі мої діди воювали в складі Червоної армії в Другій світовій війні. Один мій дід був зв'язківцем, і він закінчив у званні старшого лейтенанта, другий був артилеристом, і він закінчив у званні майора. Обидва.У мене аж три, навіть чотири, з усіх боків, тобто і рідні, і двоюрідні, і це було, коли їм було десь 21, 22, 18.Мамин батько, він був зв'язківцем, закінчив війну в Берліні. А другий дід, з Миргорода родом, - він закінчив війну в Дрездені. І я завжди пам'ятаю, що коли будь-які розмови починалися, що ж там було на фронті, я хотів почути якісь героїчні історії, вони завжди казали: ти знаєш, малий, давай краще про це не будемо. Вони не хотіли навіть про це говорити.І не хотіли говорити зі зрозумілих причин. Вони починали в молодому віці. І я завжди пам'ятаю те небагато, що вони казали, - скільки молоді поклали тоді комісари, скільки багато українців. Згадайте, коли відбувалося звільнення правобережної України, товариш Жуков понабирав 16-річних українських парубків і, навіть не одягаючи їх у військову форму, кинув їх сотнями тисяч на штурм Києва і правобережної України. І поклав їх тут фактично.Це я веду до того… Знаєте, я не політик, я можу собі дозволити говорити непопулярні речі. Коли нам починають казати, в тому числі окремі наші союзники, що ми маємо знизити вік до 18-річного, я вам скажу, що 18-річні солдати бувають прекрасні. Але, за великим рахунком, у нинішніх умовах це не військовий, який був мобілізований в 1939-му, 1941 році. Тоді 18-річна людина вже могла завести сім'ю і мати вже не одну дитину.Сьогодні це підліток, це не доросла людина. Він не може, він не здатен здебільшого. Ще раз повторю, є винятки. Але я кажу про те, що мобілізувати 17-річних - це є злочином і проти нашого майбутнього, і проти логіки. Має бути добровільно: так, якщо людина хоче долучитися, у 18 років їй має бути надано право і - після проходження БЗВП в обов'язковому порядку - вона може це зробити.Але, якщо ми говоримо про зниження мобілізаційного віку, воно має мати певну логіку. Ну, до 23 років знизити ще є сенс. Нижче - я не бачу сенсу, у першу чергу тому, що цих молодих людей, відверто кажучи, не так багато. Потрібно зберігати їх. І в першу чергу, ще раз повторю, через психологічну здатність усе ж таки краще, щоб це були вже трошки старші хлопці і дівчата.Давайте ще просто обговоримо якусь таку більшу рамку того, що відбувається. Ми всі бачили, з чого почався рік, з яких заяв наших союзників деяких. І це все поставило перед нами таке питання: а чим і як воювати нам доведеться в цьому році? Тому що деяка допомога поки не проглядається нова, деяка доїхала. Ну і, цікаво, що в нас є і які тут перспективи.Що в нас є - я вам не скажу, ви розумієте, з яких міркувань. Я скажу так, що ми маємо на сьогоднішній день велику кількість надійних союзників, які здатні задовольнити значну частину потреб Збройних Сил України.Крім того, український ВПК в умовах війни показує шалені темпи зростання, як по виробництву продукції, так і по кількості зразків, які проходять дуже швидко етап від дослідних до уже тих, які вводяться в серію. Це і українська артилерія, скажімо, "Богдана".Я пам'ятаю ті перші "Богдани" в мізерній кількості. Я вам розкрию таємницю - я побачив тільки аж одну "Богдану" на півдні України, яку дуже ретельно ховали, бо їх було декілька, але конкретно на напрямку була одна. Зараз у нас "Богданами" обладнані, точніше озброєні, підрозділи в кількості багато-багато одиниць в кожному.І те, як воно виглядало на початку, ті механізми зарядження, які використовувалися, ті снаряди, які використовувалися, і потім, що нам почало приходити вже від чехів, від наших партнерів, - це небо і земля. І результати цієї роботи ми бачили. Тобто ми багато разів брали участь у бойових стрільбах, і те, як вони працюють у польових умовах, - це просто фантастика: і результативність, і точність стрільби.Українські системи FРV-дронів - скільки ми зараз виробляємо прекрасних власних систем, які наш ворог не здатен зробити. Українські прекрасні морські дрони "Магура", які досягають фантастичних результатів, які загнали під плінтус рештки, підкреслю, рештки Чорноморського флоту противника. Понад 30% їхнього плавскладу було виведено назавжди зі строю або дуже суттєво пошкоджено. Це все результати.Тому, ще раз повторю, для нас ключове питання - збереження цієї підтримки на належному рівні або її відповідне нарощення. На щастя, останні заяви, які були зроблені нашими союзниками, зокрема свіжа заява президента Франції Емманюеля Макрона, який провів аж дві екстрені зустрічі в Парижі, запросивши союзників, і який на днях відбуває до Сполучених Штатів для переговорів разом із британським прем'єром Кіром Стармером, - це якраз-таки про військову допомогу, про озброєння.І я думаю, і сподіваюсь, і розраховую на те, що наші союзники виконають свої зобов'язання. Ну, і наш ВПК так само, звичайно.Я так розумію, що найбільш вузьке місце - це системи ППО. І це пов'язано з цивільним населенням. Мабуть, цей рік буде для цивільного населення не такий безпечний, як були попередні роки. Вони були небезпечні й ті, але…Не можу це коментувати зі зрозумілих причин, але ще раз скажу: наші системи захисту протиповітряної оборони теж не стоять на місці. Я пам'ятаю ті системи "Бук", системи "Ігла", "Стріла", які були на початку, і нечисленні "Стінгери", і те, що ми маємо на сьогоднішній день, у тому числі на батальйонному і ротному рівнях. Ті системи ПЗРК, які ми маємо, ті системи зенітно-ракетних комплексів у тій кількості, які надійшли, і те, наскільки фантастично зріс рівень.От питання: хто краще підготовлений до ведення дій - умовно кажучи, оператор румунської ППО чи навіть американської ППО, який бере участь тільки в навчальних стрільбах три-чотири рази на рік, або український пепеошник - да, у нього є зміни, є відпочинок, - який знищує інколи до кількох десятків цілей на місяць, навіть не на рік? Тобто - про що ми говоримо?Тому навіть з обмеженою кількістю систем ППО наші системи Повітряних сил здатні просто робити неможливе. Тому я би сказав так, що нема підстав зараз говорити про те, що буде гірше, що є приводи для занепокоєння. На сьогоднішній день і на завтра ми можемо дивитись достатньо впевнено, що все буде під контролем.З огляду на ці ваші слова, чи варто нам зараз буквально іти таким шляхом, щоб прагнути зупинити бойові дії за будь-яких умов, за будь-якого тиску, просто тому, щоб зупинити заради того, щоб зупинити? Це кому треба - більше нам чи більше Росії зараз, зрештою?Це питання до політиків, до дипломатів, які мають самі визначати умови. Але умови для початку цих переговорів відомі. Про це говорить українське політичне керівництво, про це говорять президент України Володимир Зеленський і наші партнери. Якщо складуться умови ведення переговорів з позиції сили - це буде момент для початку цих переговорів. Коли вони складуться, яким чином - це робота, яка має бути забезпечена як політиками, так і партнерами, так і Збройними Силами України. Коли все це станеться, коли все це складеться, тоді ці переговори мають початись.Я хочу наголосити: офіційна позиція, яка була виголошена урядом Сполучених Штатів, зокрема державним секретарем Марко Рубіо, який пояснив, чому переговори відбувалися в форматі американці – росіяни, - тому що там обговорювались на 90 з чимось відсотків питання двосторонніх відносин Америки і Росії. Питання війни, яку Путін розв'язав проти України, обговорювалось, але воно не було мейнстримом.Тому це пояснює, що наші союзники тим самим сигналізують, що вони почали попередні консультації, але це ще не мирні переговори.А які тоді умови мають скластися, зрештою, для того щоб це були мирні переговори, а не шантаж?Дивіться, ситуація в Російській Федерації, скільки б не намагалася приховувати пропаганда, дуже далеко від ідеалістичної. Вони намагаються повсякчас нам навіяти враження про те, що їхня економіка втрималася в режимі санкцій, що російські збройні сили мають достатній мобілізаційний підготовлений резерв, що російська армія має надійних союзників в особі Ірану, Північної Кореї і Китаю. І тому, мовляв, "ми здатні і готові воювати до побєдного конца" - до польської і румунської границі. Це те, що вони постійно нам розказують.Але давайте подивимося навіть на їхню внутрішню аналітику. Нещодавно були оприлюднені дані економічного центру, який очолює рідний брат міністра оборони Російської Федерації Бєлоусова. До речі, він має рідну племінницю в Києві. Так, у нього є рідна племінниця: у нього був старший брат, і оцей старший брат, він уже помер, - він у Києві жив. І його племінниця родом з Києва, вона киянка. Так от скількись місяців тому була гучна історія - вона просто принизила, записала до нього відеозвернення і пояснила: "Дядя, вот приедь і посмотри, кто кого обстреливает и что летит сюда на наш город Киев, в который ты сам приезжал к моему отцу". Ну, тобто все це було.І тому оцей центр, який очолює, я так розумію, ще один брат, очевидно молодший, пана Бєлоусова, оприлюднив за замовленням російського уряду достатньо невтішні оцінки стосовно ситуації на російському ринку, і фондовому в тому числі. І ми бачили, як росіяни раділи навіть початку цих переговорів. У них починають злітати ринки. Чому? Вони виключені.Оцей останній пакет санкцій, який запровадив президент Байден, 180 кораблів їхнього тіньового нафтового флоту - все це просто підрізало їм крила. І не тільки про гроші. Китай і Індія починають переключатись на інші країни. Що для них найгірше, розумієте? Питання мобілізаційного ресурсу - так, він поки працює, але вони змушені постійно задирати планку. Вони вже платять 40 000 доларів на нос мобілізованому. Скільки вони будуть платити - за 100 000?Ну, уже цю ціну вони не зможуть витягти. Крім того, наявність ресурсу вони починають закривати іноземцями. Звідси північні корейці, звідси жителі країн Африки, жителі Азії і таке подібне. І тому я ще раз кажу, що для них теж, щоб вони не говорили, ситуація складається гірше, гірше й гірше. І вони теж будуть поспішати з цими переговорами. Вони Путіну так само потрібні.Інша річ - що Путін, звичайно, буде дивитись на нашу ситуацію. Якщо у нас нерозумні люди почнуть розкачувати всю цю історію, робити внутрішню колотнечу, - звичайно, Путін буде цим користатись. І він цим користається. Я ще раз кажу, що ключове питання - це збереження внутрішньої єдності, тієї, яку ми продемонстрували всьому світу у 2022 році.Від цього залежить, які умови будуть цього всього - припинення, неприпинення, тимчасове зупинення. Тобто як не кажи, але це важливо в першу чергу. Чи буде це те, що дозволить укріпитися Путіну, чи це буде те, що не дозволить йому далі воювати зрештою.Так, безперечно, тому що плани Путіна - і про це каже відверто і українська військова розвідка, і про це каже президент Зеленський - плани Путіна не обмежуються Україною. Він думає про захоплення держав Балтії, він думає про захоплення Польщі. Більше того, плани створення 15 додаткових дивізій на західному фланзі Росії - це про що? Про Україну? Ні. Вибачте, вони проти кого будуть розвернуті? А Сувальський коридор - вибачте, вся ця історія з воєнної точки зору для НАТО може обернутися дуже серйозними наслідками. Вони зараз стикнулись з тим, що виведення армії Сполучених Штатів вимагає від них зараз розгортання.От останні цифри НАТО, вони підрахували. Знаєте, скільки їм потрібно ресурсу? Я зразу скажу, цього ресурсу в них нема, - 300 000 особового складу, додатково призваного, в країнах у всій Європі. Де вони будуть шукати, з урахуванням тих тенденцій, які ми вже обговорили? 2000 танків і 1400 бронемашин їм потрібно виробити. З їхніми темпами виробництва, а все це - забезпечення, робочі місця, підготовлені екіпажі, БК до всіх цих танків і бронеавтомобілів - це ж не рік, не два, не три, це не п'ять років навіть.У них темпи виробництва такі, що вони це будуть виробляти дуже довго. А Путін не буде чекати 5 і 10 років, розумієте? Він може - якраз-таки на своїх криворуких станках, вивезених із Німеччини в 1945 році, це ж досі ці станки, які працюють там. Вони вкрадені. Там "подшаманенные", "подкрученные Ваней под две банки спирта где-то" відремонтовані.І коли починають наші окремі блогери чи так звані військові експерти глумитись - ну, вони вивели танки 1960-х, 1970-х, - вибачте, всі ці танки їздять, вони стріляють, вони вбивають. Якщо ти такий розумний, іди й мобілізуйся в підрозділ ЗСУ. Хай це не буде передовою лінією. Навіть у підрозділ РЕБ кудись там піди. І спробуй посидіти під обстрілами російського танка. Я вас запевняю, що це задоволення незабутнє просто буде. Навіть якщо це буде танк, вироблений в 1950-х роках.
we.ua - Начальник групи зв'язків із громадськістю Командування сил ТрО Тарас Березовець про фактори, які будуть впливати на бойові дії у 2025 році
Еспресо on espreso.tv
Максим Плєхов: Україна - клондайк оборонних технологій, без цієї промисловості ми будемо завойовані сусідом
Розмову вів Сергій Згурець, директор інформаційно-консалтингових компанії Dеfеnsе Ехрrеss. Як для вас особисто почалася оця активна фаза війни у 2022 році? Як відбувалося створення "Львівського оборонного кластеру", адже його центром тяжіння став Харківський завод засобів індивідуального захисту? Як відбулася трансформація від заводу до "Львівського оборонного кластеру"?Якщо казати про перші дні повномасштабного вторгнення, реально підготовка була проведена. Якщо казати про фактичний день, коли ми вже для себе зрозуміли, що вторгнення неминуче, це було 14 лютого, коли пройшла інформація про те, що в російські госпіталі завезли плазму крові. Після цього для підприємств було вирішено, що вторгнення вже неминуче. Був розрахунок на релокацію оборонних промислових потужностей за Дніпро, в Олександрію.Реально ніхто не очікував наступу на Київ. Перші часи війни, коли ми зрозуміли, що йде повномасштабний наступ з усіх напрямків, було змінено рішення перебазувати основні виробничі потужності на Львівщину. На другий-третій день, коли ми зрозуміли, що фактично вже постає питання виживання держави і можливості розгортання підприємств у бізнес-моделі вже не було, відлік ішов на години, було прийнято рішення переформатувати взагалі існуючу модель і намагатись об'єднатися на волонтерських засадах із місцевими промисловими підприємствами для того, щоб створити недержавну нефінансову модель виробництва. Так з'явився "Львівський оборонний кластер".Експертиза, технології, знання частини фахівців Харківського заводу та велика кількість місцевих підприємств різних галузей промисловості об'єдналися для того, щоб виготовляти продукцію вже за рахунок не власних коштів, а за рахунок тих дотацій, які виділяли меценати.А як за ці три роки змінилися напрями роботи "Львівського оборонного кластеру"? Які зараз проєкти реалізуються? Чи можна в абсолютних показниках говорити, наскільки збільшилося виготовлення тих чи інших зразків в тих напрямах, які є базовими для підприємств, що входять в оборонний кластер?Основне завдання, яке було в перші дні війни, - це виготовлення бронежилетів. На перший день війни в країні практично не було жодного бронежилета. І тому основне завдання було забезпечити країну бронежилетами, і ці питання стояли першочерговими.За весь цей час було виготовлено більше ніж 100 000 військових бронежилетів, 450 дитячих евакуаційних, 2200 бронежилетів для забезпечення швидкої допомоги, екіпажів швидкої допомоги. Спочатку з подальшим розвитком діяльності, з подальшим розгортанням ведення бойових дій стало питання, що частина підприємств була вимушена повернутися до своєї звичайної діяльності. Це вже не військовий проєкт, а частина підприємств почала розвиватися та масштабуватися в різних проєктах.Якщо ми кажемо про перші проєкти, то це були бронежилети, потім була легка промисловість - це було спорядження, речове майно для забезпечення Збройних Сил. Потім почали з'являтися промислові підприємства, спочатку з виготовлення тканини, виготовлення різноманітних бронеелементів, почали з'являтися дрони, проєкти для розмінування, засоби розмінування.І сьогодні ми кажемо вже фактично про виготовлення деяких видів баражуючих боєприпасів. Це величезні напрями діяльності і, якщо порівняти в показниках, то щорічний приріст по речовому майну в середньому - це 30-40% промислових виробів, які виготовляють. Це збільшення потужності виробництв, це і збільшення кількості продукції.Якщо кажемо за виробництво дронів, то там іде відлік на тисячі, на десятки тисяч відсотків, тому що там підприємство було збудовано з нуля. Тому саме головне, що нам потрібно сьогодні забезпечити, - це безперервне зростання, безперервний розвиток, тому що ми повинні розуміти, що виграє тільки той, хто постійно розвивається.Ви сказали про напрями, які зараз реалізують підприємства кластеру. А скільки загалом компаній чи підприємств якраз об'єднані під дахом "Львівського оборонного кластеру"?Ми сьогодні можемо казати, що це близько 12 компаній. Ми кажемо, що все ж таки перше основне завдання - це громадське об'єднання, яке може допомагати в першу чергу. А деякі підприємства можуть переходити на виготовлення військової продукції, повертатися потім уже до більш цивільної продукції, можуть з'являтися нові підприємства, тому що нові стартапи, які ми сьогодні відкриваємо в рамках інвестиційного фонду, - це вже підприємства, яких раніше просто не було.І сьогодні основне завдання - допомогти підприємствам розширювати можливості виробництва, знаходити можливості для співпраці, тому що ми стоїмо всі перед однаковими викликами у виробництві оборонної продукції.Як змінювалися за три роки вимоги до тих чи інших зразків техніки, екіпірування, які зараз використовують військові на полі бою, на прикладі саме ваших виробів? Щоб відчути оцю динаміку взаємодії між військовими і виробниками.Якщо казати про динаміку, перше - ми повинні розуміти, що динаміка більша, ніж, мабуть, за останні десятки років, за будь-який інший період. Це перший раз за останні 80 років, коли людство зіткнулося з великою війною, з повномасштабною війною. І ми бачимо постійне зростання вимог, постійні зміни.Якщо ми кажемо про речі, найпростіший приклад - після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україні з'явився новий модульний бронежилет, який сьогодні за своїми показниками повністю перевищує всі існуючі показники у світі. Тобто ми поставили вимоги щодо бронежилета, який повинен витримувати всі кулі на рівні американських зразків або європейських. При цьому рівень травми для нашого бійця - це 25 мм, хоча в інших країнах - 44 мм.фото: ldс.ukrаіnе Сьогодні бачимо, що ми йдемо дуже швидкими кроками для того, щоб покращувати виробництво спорядження бронежилетів – це те, що існує постійно. Якщо ми кажемо про дрони, це сьогодні дійсно у всіх на слуху, - ми бачимо постійну зміну. І це перші дні, коли взагалі фактично не було можливості враження FРV-дронами. Наскільки швидко це змінилося! Ми бачимо за останній рік, як почали працювати системи донаведення - перші зразки ми бачили ще у 2023 році і це було щось схоже на якусь дитячу іграшку, а сьогодні це дійсно реальна технологія і вона вже є обов'язковою для постачання дронів. Це система донаведення 300-400 метрів, коли останній дрон проходить сам.Ми бачимо постійно новий розвиток засобів ураження, тому що фактично на початок ситуації з враженням дронами спеціалізованих боєприпасів не було ні в кого у світі. Такий напрям, як виробництво боєприпасів для дронів, взагалі не існував. У нас є виробництво боєприпасів - є 152-гі, 155-ті, є боєприпаси для мінометів. А хтось робив боєприпаси для дронів? Це взагалі новий зразок озброєння, який повністю з'явився, який повинен відповідати дуже специфічним вимогам.Якщо кажемо про ураження дроном, то він у більшості випадків повинен мати можливість враження як кумулятивним пострілом, так і уламками, тому що ми не завжди впевнені, яку ціль буде вражати дрон. Це зовсім нові вимоги і до комплектування боєприпасу, і до його ваги, ці технології постійно розвиваються.Ми також постійно стикаємося з тим, що вибивається на лінії зіткнення і на лінії постійного конфлікту. Це питання постійних мінних полів, які потрібно проходити, які засоби потрібно мати для того, щоб це проходити. Ми бачимо сьогодні один із прикладів - це новий набір розмінування, для якого було взято за основу натовський набір, який у наших умовах дуже погано працював,  - він повністю перероблений. Сьогодні він допомагає на першій лінії бойового зіткнення проробляти проходи в полях, маркувати і виконувати завдання, які постають перед бійцями.Ми бачимо постійні вимоги щодо зміни  бронеелементів для техніки. Ми бачимо сьогодні, що ті варіанти, які були до війни, вже починають вимагати зовсім інших викликів. Ми бачимо, що нам потрібно використовувати більш нові матеріали, більше пресованих поліетиленів, надлегких бронематеріалів для бронювання. Ми бачимо вимоги щодо нових тканин.Останній приклад: ми придбали найвищого рівня єдину у всій Східній Європі машину для нанесення найсучасніших мембран, одне з наших підприємств придбало. Це дає можливість вирішити питання з декількома шарами одягу для того, щоб мати комфортні умови для бійців, які мають можливість, щоб форма дихала і не пропускала вологу. Це технології, якими ми йдемо, і сьогодні ми просто беремо їх із промисловості, яка завжди була на цивільному ринку, з найкращих взірців.Наведу приклад, до якого був сам дотичний. Останнім часом не вистачає іноді часу займатися безпосередньо та впливати на деякі підприємства, вникати в розробки, тому що більшість сьогодні - з управління фінансами. Та коли постало питання, що в ЗСУ потрібно нові зимові рукавички замість флісових, які були, я був якраз на підприємстві, ми взяли просто останні гірськолижні рукавиці, найбільш топові, які сьогодні використовують професійні гірськолижники, - "росіньйоли". А це мембрани, це відводи вологи, це фактично зовнішній матеріал, який не пропускає вологу, відводить пару. І ми використали те, що є найкраще на цивільному ринку, щоб перенести це у військові технології, допрацювати, придбати необхідне обладнання.Якщо так казати щодо кожного напряму, то за три роки ми отримали значний ріст і  найголовніше - динаміку. Динаміка прискорюється.З вашої розповіді я зрозумів, що фактично є п'ять напрямів і в кожному є певні інноваційні рішення. Ми говоримо про бронежилети, які є найкращими з точки зору захисту. Є військовий одяг, який враховує останні напрацювання з мембранами, рішеннями, які допомагають, щоб одяг пропускав тепло і утримував тепло, коли потрібно. Також напрям, пов'язаний із бронезахистом і, можливо, навіть із захистом техніки, це сучасні дрони і боєприпаси до дронів і розмінування.Оці навіть не п'ять, а шість напрямів, де якраз підприємства "Кластеру" демонструють інновації в розробках і застосуванні на полі бою.Це напрями, які ми сьогодні активно розвиваємо, і деякі напрями, які ми бачимо сьогодні, проходять передпроєктні дослідження для того, щоб дивитися в майбутнє. Тому що найголовніше сьогодні, що ми повинні зробити, - ми повинні забезпечити незалежність від будь-якої  політичної, геополітичної, економічної кон'юнктури у світі. Так, ми сьогодні всі бачимо новини і не розуміємо, чи можемо бути завтра.А я дуже гарно пам'ятаю перші дні війни, коли на телефоні, намагаючись дзвонити нашим сьогоднішнім партнерам на міждержавному рівні, я чув відмови навіть розмовляти про постачання будь-яких комплектуючих, матеріалів для забезпечення армії. Все змінилося за тиждень. Але ці дні ми пам'ятаємо завжди.Змінилося за три роки і змінилося за крайні тижні, які пов'язані якраз з заявами з боку адміністрації Трампа і з трансформацією європейської оборонної промисловості. Як ви ставитесь до того, що зараз на український ринок зі своєю продукцією виходять закордонні компанії, які пропонують ті ж самі зразки чи, радше, зразки в тому сегменті, де є вироби українських компаній? Чи не варто взагалі обмежувати ті напрями, де наші вироби є кращими, і завантажувати наші вітчизняні підприємства замість того, щоб обмеженими грошима оплачувати закордонне постачання?Я б дійсно розділяв це в існуючих напрямах, як по операторах закупівлі. Сьогодні у нас все нелетальне купує ДОТ (Державний оператор тилу, - ред.), летальне купує АОЗ (Агенція оборонних закупівель). Якщо казати про Державного оператора тилу, то також потрібно розглянути деякі країни. Умовно, країни, які до нас стовідсотково дружні, - це країни Європейського Союзу, частково Туреччина і також це Китайська Народна Республіка.Якщо казати про європейські країни, то фактично вони можуть постачати продукцію на рівні якості, який вимагає сьогодні Міністерство оборони України, але вони не дуже конкурентні з нами щодо цін. Українська промисловість за ці роки дійсно розвинулася, і ми сьогодні можемо більше становити загрозу на рівні постачальників нашої продукції для європейських виробничих компаній.Якщо ми кажемо про китайську продукцію або про індійську, - це величезна проблема, це величезний виклик, тому що ця конкуренція може набрати вигляду класичної конкуренції. А чому?Можемо взяти таку перспективу, наприклад, болгарські армії. Болгарія - країна, яка має невелику армію, це дві з половиною бригади, і в них є власний виробник шоломів і бронежилетів - це компанія Маrs Аrmоr.До речі, гарний виробник?Гарне виробництво. Ми були в них на перемовинах, вони в деяких проєктах були нашими партнерами.  За більше 20 років там, якщо не помиляюсь, понад мільйон бронежилетів виготовлено. Величезна компанія, для них домашній ринок - це просто база, все. В останній тендер виходить компанія з Індії і виграє тендер на постачання касок, давши ціну нижче собівартості.Чому так? Я розумію, що Маrs був готовий працювати в нуль,  - але працювати в прямий збиток? А тут же питання на рівні державної підтримки і державної політики деяких азійських країн, які сьогодні виходять на європейські ринки. Вони сьогодні готові працювати в збитки для того, щоб завоювати ринки. Вони надають безкоштовні кредити своїм компаніям, вони надають знижки на електроенергію для своїх компаній. Вони лобіюються на державному рівні, на рівні державних перемовин своєї компанії в Європі. Як це відчуваєте ви на українському ринку?Усі останні намагання працювати іноземним компаніям на українському ринку фактично розбилися через високі вимоги щодо якості продукції. Прямого входу компаній з Азії не було, було намагання деяких українських ділків купити щось в Азії - це були флісові куртки, костюми маскувальні зимові. Я не буду називати назву компанії, це можна подивитися, інформація публічна. Було повністю зірвано постачання неякісної продукції. Фактично ці ситуації були ДОТ виявлені. Також якимось чином вони зірвали постачання цієї продукції.Тому казати, що вони становлять великий ризик сьогодні з речового за останній рік, мабуть, ні. Казати, чи вони можуть становити ризик завтра, якщо буде це державна політика? Так. Ми повинні це розуміти. Тому в нас проговорювалося питання щодо локалізації в оборонних закупівлях і чекали постанову Кабміну на початок року. Ну, її збили, відправили в комітет і будуть розглядати закон на кінець року щодо потреби в локалізації оборонних закупівель.Ми повинні це робити. Казати, що сьогодні з "речовки" велика проблема - ну, я би не сказав, ми можемо конкурувати і робимо це на дуже високому рівні. Та якщо в одній країні приймуть рішення завоювати наш ринок, вони зроблять це дуже швидко. Тому що їхні країни дуже потужно підтримують виробників, а наша країна бореться з виробниками.Ви хотіли продовжити логіку взаємодії з Агенцією оборонних закупівель, яка закуповує саме озброєння. Що за цим треком?Якщо казати про Агенцію оборонних закупівель, то закупівля летальної - це вже завжди закритий ринок. Сьогодні ситуація, яка склалася, дійсно для більшості виробників катастрофічна. Тому що якщо державна інституція не може навести порядок у себе всередині, це з точки зору виробників виглядає дуже гарно. У нас є компанії, які підпрацьовують завозом, і дійсно від операційних директорів є часто питання: нам підписувати контракт чи не підписувати, чи потім по цьому контракту ніхто не заплатить? Це перше питання, яке сьогодні існує. Це величезні виклики для українських компаній, для іноземних компаній.Якщо казати з точки зору безпосередньо АОЗу, тут потрібно звернутися також і для ДОТу: який показник? Який самий головний КРІ (ключовий показник ефективності, - ред.)? Усі відзвітували, що вони витратили гроші.ДОТ витратив всі гроші. А АОЗ - витратив чи не витратив? Є купа точок зору. Так от, простий приклад: на кінець року одна з українських компаній, це можна почитати в Інтернеті, отримала близько мільярда гривень авансів від ДОТа прямо перед новим роком для того, щоб поставити бронежилети в січні. Не поставили.Питання в чому - завжди ми бачимо КРІ: витратити гроші, підписати договори. Не може у закупівельної агенції бути КРІ у витрачанні грошей. Єдиний КРІ, який може бути, - це забезпечення армії. Якщо ми в бізнесі будемо казати, що КРІ відділу закупівлі - це витратити гроші, ми залишимося і без товару, і без грошей.А цей мільярд пішов на компанію українську чи закордонну?Це українська компанія, яка постійно зриває свої постачання, і також ДОТ це бачить. Потрібно було дати показник 99,7% грошей витрачено.А чому цей контракт не було укладено з тими компаніями, які не зривали контракти, зокрема з вашими?Ми також отримували контракти. Це працює за процедурою торгів. Є невідкриті торги, є спрощені торги: виходить компанія, вона виграє, підписує контракти з тими компаніями, які виграють. Іноді ніхто не хоче ці контракти підписувати. Коли ДОТ видав процедуру на 30 000 бронежилетів з виходом на контракт 15 лютого з постачанням до 30 березня (за 45 днів), ми скерували офіційно лист, що ми навіть виходити не будемо.Чому? Тому що на кожен бронежилет іде 14 унікальних маркувань. 520 000 унікальних маркувань просто зробити і промаркувати кожне - це технічно неможливо. Тому іноді і виходить таке питання, що державний закупівельник часто маніпулює вручну, керує датами, умовами, і в результаті ми отримуємо незрозумілий КРІ.Це стосується і ДОТу, і АОЗу цей підхід?КРІ "підписано – витрачено" стосується сьогодні обох агенцій. Хтось каже, скільки було грошей витрачено, скільки товару поставлено або не поставлено, законтрактовано. Тобто постачання. Ми всі чули основне питання: гроші витрачені або не витрачені під новий рік? Ми не витратили, повернули в бюджет. А чому це погано?Я також був дотичний до цієї історії - розслідували справу з закупівлею протитанкових мін за кордоном, коли кинули гроші на постачальника. Міни старі, значні кошти вже готували до перерахунку, це, в принципі, було зупинено. Але фактично виходить, що в окремих напрямах ця практика збереглася, коли гроші перераховують, а продукція не надходить потім до Збройних Сил.А фактично це означає, що і ДОТ, і Агенція оборонних закупівель мають вади у своєму функціонуванні, які не допомагають ні Збройним Силам, ні виробникам, які постачають продукцію, якісно і вчасно.Є різниця. Перша різниця: ДОТ практично не працює з авансами. ДОТ оплачує за фактом, це закладено в договорі ДОТ і в концепцію ДОТ. Єдине, що вони робили, - намагаючись виконати свій КРІ, розпихали гроші будь-кому під новий рік. Так, усім компаніям, які бажали, не бажали, кому можна було дати, кому не можна було дати, вони поплатили. Раз. Це така виняткова практика,  але КРІ взагалі поганий.Я хочу сказати про АОЗ: тут практика трошки інша, тому що конкуренція набагато менша. Ну, якщо казати  про 152-й, у нас єдиний, хто виробляє такий, - це Болгарія. І якщо сказати болгарському заводу: ви поставте 152-й, а потім АОЗ вам колись заплатить, ніхто не буде це робити. Тому сьогодні коли ми бачимо завози, вони, значить, почали зменшувати рівень авансів, сьогодні, кажуть, уже 30-відсоткові аванси. Ми також працюємо з завозом по деяких напрямах. І це адекватна практика для виробників.Прибрати з них питання використання грошей, забезпечення Збройних Сил України, а не використання грошей може бути єдиним сьогодні КРІ для двох закупівельних агенцій.А якщо подивитися на цю історію з іншого боку? Завершився минулий рік, гроші були скеровані різним виробникам і на тлі цього не вся продукція поставлена. Виникає питання: що з завантаженням потужностей підприємств "Оборонного кластеру"? 12 підприємств, там шість напрямів - що з цими потужностями? Чи весь потенціал ваших підприємств використовується для виготовлення тієї чи іншої продукції, про яку ви раніше розказували?Є дуже цікаве питання з точки зору відношення виробника і закупівельних агенцій. Що думає закупівельна агенція - вони порахували потребу, провели тендер, підписали контракт, підприємство почало виробляти продукцію. Поставило, зачинило двері, розігнало всіх людей і стоїть чекає наступного контракту - це точка зору закупівельної агенції.Це при тому, що ми говоримо, що це відбувається в умовах війни, коли, умовно кажучи, нам потрібна і вчасно продукція в Збройних Силах, і завантаження підприємств, тому що ризики, пов'язані з непостачанням продукції з інших країн, існують, і питання знайти оцю якісну взаємодію вкрай потрібно. Але де-факто, як ви кажете, є визначення потреби, а потім пауза.Це точка зору закупівельної агенції. Вони трошки не розуміють, як працює виробництво. Виробництво не зупиняється. Якщо ми сьогодні зупинимо виробництво, ми просто потім не зберемо людей. Якщо ми зупинимо виробництво, ми зупинимо закупівлю сировини. Якщо ми зупинимо закупівлю сировини, ніхто нам її потім не поставить. Фактично, є балансування об'ємами. Підприємство, яке перебуває в активній стадії виконання контракту, працює на 120-150%. У разі, якщо контракту немає, зменшується завантаження відсотків до 60. Тобто ми зменшуємо завантаження, ми зберігаємо людей, ми зберігаємо все і повинні працювати на склад, маючи мрію, що потім ця продукція комусь знадобиться. Тому що фактично річне планування - це неможливо.ДОТ, з іншого боку, молодці - вони провели торги з початку року (окрім бронежилетів, це окрема історія). Вони хоча б дали завантаження більш-менш зрозуміле на пів року. А якщо казати про сировину, частина сировини постачається три місяці, чотири місяці, і компанії заздалегідь закуповуватимуть сировину вже на друге півріччя, навіть не маючи контрактів.Тому, якщо казати про завантаження, сьогодні всі підприємства в будь-якому випадку працюють - немає іншого виходу. Враховуючи ситуацію на ринку праці, просто не можемо зупинити, звільнити людей. Чи вони ефективно завантажені? Ні. Чи можна це вивести на більш ефективне завантаження? Так, можливо вивести, для цього потрібно розглянути питання довгострокового планування.І ці дурні, що в нас є, гроші, які не виключені з закупівельної агенції, в бюджеті чомусь згорають, повертаючись. Тому планування закупівлі більш ніж усередині одного календарного року - це фактично неможливо для закупівельної агенції. Далі агенція має там два місяці, і виробник, який підвішений просто за ноги, не може щось робити.Я розумію, що всі ризики сконцентровані у взаємодії між потенційним замовником у вигляді ДОТ чи АОЗ і вашими спробами балансувати оці недоліки, пов'язані з відсутністю планування, браком коштів, і якимось чином створити умови, аби в цих ризиках забезпечити стабільне існування своїх підприємств, означає, що треба мати якусь фінансову подушку, пов'язану з попередніми контрактами, гроші десь відкласти, які потім використовувати тоді, коли немає замовлень від Міністерства оборони.Фактично так і виглядає - це можливість балансування з наявною фінансовою подушкою, з залишками товарів на складі. Що могло би це перезавантажити так, як сьогодні працює у всьому світі, - це можливість шукати можливості постачання на інших ринках.Якщо сьогодні ми розуміємо, що ДОТ чи АОЗ не завантажують підприємства замовленнями, - дайте можливість, хоча би часткову, експорту за кордон. Це дало б можливості хоча б завантажити підприємство на 100% і мати додаткові валютні надходження, які сьогодні є дійсно потрібними для підприємства.Сьогодні експорт військової продукції заборонено, я не розумію, коли хтось із керівників МОУ підпише дозвіл на вивіз за прикордонну територію України речового майна або озброєння.Ну, тоді виникає питання, що деякі підприємства йдуть шляхом створення там дублюючих виробництв за межами України. Чи цей шлях є прийнятним, чи він є неприйнятним? Як ви ставитесь до таких  ініціатив, які реалізують ті чи інші підприємства?Я можу сказати простіше: дублююче підприємство - це просто інший бізнес. Давайте розглянемо так, що це інший бізнес. Можна знайти в Європі партнерів, які також звертаються і до нас: у вас є експертиза, у вас є розуміння, давайте збудуємо завод на нашій території й будемо працювати в Європі. Це про взагалі інший бізнес, який базується на професійній експертизі людей, які працюють.Чи вистачає на цей масштаб часу? Практично ні. У нас велика завантаженість сьогодні в Україні, ми повинні найперше це розвивати. З іншого боку, ми провели перемовини з ДОТ, коли був запит ДОТ на подолання монополії на бронежилети - в Україні сформована ще з 2016 року монополія на бронежилети. Її ще не подолали?Та от якраз коментували вчора питання. Був запит від ДОТ на створення подолання монополії. Що для цього потрібно? Для цього потрібно значно здешевити собівартість, вкласти інвестиційні кошти в нові промислові майданчики, які дадуть можливість значно зменшити собівартість виготовлення базових елементів, починаючи від тканин, закінчуючи бронеплитами.На рівні фонду у нас було прийнято рішення, ми проінвестували будівництво, будували заводи і зіткнулися з тим, що ціна впала на бронежилет з 28 000 до 22 500. Це приблизно на 25% ціна впала. Та монопольні ігри продовжуються, часто ДОТ їх підтримує. Тобто питання в чому: якщо це інвестиційні кошти - ніхто не буде гратися з ДОТ у ці ігри. Ми не можемо вивозити готову продукцію за кордон, ніхто не забороняє нам відключити обладнання, передати інвестору, інвестор вивезе за 60 км, побудує завод.Тобто зараз є попит на бронежилети. Незадоволений попит з точки зору сил безпеки та оборони. Є певна кількість виробників, думаю, до восьми, які можуть виготовляти бронежилети, і є два чи три виробники, які, маючи певні преференції, можуть регулювати ціни на власні бронежилети, які замовляє ДОТ, і таким чином впливати на стратегію інших виробників, зокрема як ваш. Якщо вони понижують ціни, це означає, що вам фактично невигідно чи немає можливості створювати якісні бронежилети, враховуючи ще, що ви маєте відбити кошти, які вкладені в нове виробництво. Ми про це говоримо зараз?Є дуже просте питання - це питання створення монопольного становища. А монопольне становище можна отримати, просто постійно зменшуючи ціну. Якщо в тебе є фінансова подушка, можна протриматися рік-два на монопольному становищі, прибрати всіх інших конкурентів, а потім підняти ціни.У нас зараз певний монополіст зараз намагається грати саме в цю гру.Ця ситуація, як була багато років, так вона і не змінювалася. Сьогодні монополіст готовий грати навіть у ціни, які на деякі відсотки нижче собівартості продукції. Тому тут питання, з іншого боку, до державного регулювання ринку. Ми зверталися з цим питанням, що фактично якщо на якомусь ринку постачання для держави рівень замовлень більш ніж 50% в одного постачальника - це створює суттєві ризики.А зараз саме така ситуація, що один постачальник має 50% в ринку бронежилетів, так?Він приблизно має 65% ринку бронежилетів, намагається це монопольне становище втримати, просто часто знижуючи ціни нижче собівартості. Гратися в ці ігри - воно нецікаво, тому що ця продукція на міжнародних ринках має досить високу ціну і досить високий попит.Тут питання взагалі до закупівельних агенцій чи до Антимонопольного комітету - чи взагалі можуть вони регулювати, виходячи на безпеку держави, безпеку виконання державного оборонного замовлення, контролювати реальне монопольне становище на ринку і недопущення явної монополії? Тому що це важливо не тільки в бронежилетах - це важливо в спорядженні, формі, снарядах, дронах, у будь-чому.Якщо у нас є тільки один монопольний постачальник і він контролює 50-60-70% ринку, його можна знищити, його можна викупити - це загрожує державі. І сьогодні цю ситуацію також стратегічно на рівні держави ніхто не дивиться. Чи взагалі наскільки в нас високий рівень конкуренції і висока кількість постачальників? Якщо взяти по речовому майну, у нас може бути сім-вісім постачальників однієї і тієї ж самої продукції.Це нормально. Це в першу чергу дає можливість гарантувати, що навіть якщо одну з фабрик буде знищено, це суттєво не відобразиться взагалі на постачанні. Тому це питання також державної політики, яке потрібно розглядати.То зараз оці вісім наших виробників бронежилетів фактично перебувають в такому стані, як ваша компанія, і є одне монопольне підприємство, яке диктує ціни і впливає, в тому числі, на політику закуповування бронежилетів для ДОТу?Розкажу в цифрах, щоб було простіше. Якщо казати й працювати повністю на постачанні матеріалів із-за кордону, то прийнятна ціна - після автоматизації купи процесів - на стандартний бронежилет Міністерства оборони була десь приблизно в районі 30 000 гривень. А якщо оптимізувати процеси, збільшити кількість їх, було б можливо понизити десь приблизно до 28 000.На цьому більшість виробників відпадає. Рухатися нижче можливо, маючи вже часткове виробництво базових елементів в Україні. Після цього падіння ціни нижче 25 000 взагалі було можливо на момент торгів тільки трьома підприємствами. Це було наше підприємство, це було підприємство монополіста великого українського, ну і заходили іноземні компанії зі статутним фондом 500 гривень - зрозуміло для чого.Тому сьогодні питання монополії дійсно існує. Сьогодні на рівні конкурентної ціни 22 500 – 23 000 можуть працювати тільки два підприємства.А чому ми не називаємо цього монопольного виробника?Ну, я завжди вважаю, що звинувачувати когось у монополізмі - це може встановити тільки Антимонопольний комітет України.Добре, тобто в нас тут ситуація з виготовленням бронежилетів начебто відповідає потребам війська, але внутрішні існують проблеми з точки зору якраз неможливості іншим підприємствам розвиватися в цій царині. А от потреби в бронежилетах Збройних Сил, Сил оборони зараз задоволені на 100% чи є незадоволений попит, який може бути реалізований за рахунок розширення виробництва з використанням потенціалу інших компаній?Якщо казати про об'єктивні дані, то закупівля бронежилетів у 2024 році практично була зірвана. Вимоги, які ставив тил Збройних Сил України до ДОТу щодо забезпечення бронежилетів, були виконані, якщо я не помиляюсь, на 65%.А в чому була проблема - для того, щоб виробляти це масово, потрібно: добудувати нові підприємства - раз, два - забезпечити матеріалами і три - мати нормальний план постачання. У 2024 році такого не було. На 2025 рік, я скажу, що сьогодні, якщо взяти наше підприємство, ще одне українське велике підприємство, можливості забезпечення перекривають потребу десь у півтора раза.Тобто сьогодні технологічні можливості в півтора раза перекривають потреби Збройних Сил України, якщо забезпечити адекватне планування і не допускати ручних ігор повністю в цих торгах. Останній приклад - коли ДОТ проводить у грудні торги на бронежилети. Ці торги заходить і виграє компанія (проторгували 73 000) зі статутним фондом 500 гривень. Дві людини працюють - один директор, другий - перекладач. Підкладають документи, що вони є офіційним партнером ізраїльської компанії і хочуть виграти. При цьому вказавши ціну ще нижче, ніж усі монополісти взагалі.Ситуація вкрай цікава… Наостанок хотів би запитати: зараз для потенціалу "Львівського оборонного кластеру", для реалізації певних планів створений Інвестиційний фонд Ukrаіnе Dеfеnsе Іnnоvаtіоn. Чим займається фонд, які проєкти фінансує, які очікування від цього напряму діяльності? Найголовніше, що ми зрозуміли, - що Україна сьогодні є клондайком оборонних технологій. Якщо ми не створимо власну оборонну промисловість, як зробила це Південна Корея, - ми нікуди не підемо і просто будемо завойовані нашим сусідом. Тому перше завдання, яке ставилося, - це створення екосистеми незалежного фінансування оборонних стартапів. Сьогодні в Україні є величезна внутрішня потреба в захищених інвестиціях, з одного боку. З другого боку, є величезна кількість українських оборонних стартапів, в яких не вистачає ресурсів, які ніколи не дійдуть до банківського фінансування. З третьої сторони, ці стартапи потребують не тільки інвестування - вони потребують повноцінної підтримки на рівні постановки ціни озброєння, допомоги з документами.Тому сьогодні те, чим займається фонд - це фактично видача так званих смарт-мані: ми даємо інвестиції, ми даємо підтримку, ми даємо можливість розуміти, як поставити свій товар на озброєння, як отримати NSN (інвентарний номер, - ред.) і далі це розвивати. Основна мета - це дійсно створення системи, коли ми зможемо зробити наш недержавний Укроборонпром, власником якого будуть громадяни України. 
we.ua - Максим Плєхов: Україна - клондайк оборонних технологій, без цієї промисловості ми будемо завойовані сусідом
Еспресо on espreso.tv
Війна, мир чи щось середнє: до чого наблизили три роки боротьби. Пояснюємо
Еспресо нагадає головні віхи повномасштабної війни, як змінилися наші ЗСУ, стан справ на фронті та чого варто очікувати найближчим часом. Хронологія повномасштабного вторгнення: від війни не буде до перемоги і справедливого мируУсе почалося рано вранці 24 лютого 2022 року. Того дня не лише українці, але й весь світ прокинувся від шокуючих новин: Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Близько 4-ї години за київським часом президент Росії Володимир Путін виступив із телезверненням, оголосивши про так звану спеціальну воєнну операцію з метою "демілітаризації" та "денацифікації" України. Ці слова стали лише прикриттям для агресії, яку Москва готувала роками. За лічені хвилини після промови російські ракети вдарили по аеродромах, військових об’єктах і містах по всій Україні. Сухопутні війська перетнули кордон із півночі, сходу й півдня, включно з окупованим Кримом і територією Білорусі, яка стала плацдармом для наступу.Хоча насправді ця війна не була чимось несподіваним. Вона стала кульмінацією російсько-українського конфлікту, який тлів із 2014 року, коли Росія анексувала Крим і розпалила сепаратистські рухи на Донбасі, створивши там маріонеткові "республіки" — "ДНР" і "ЛНР". Протягом восьми років Україна чинила опір гібридній агресії: бойові дії на сході, економічний тиск, інформаційна війна. Але повномасштабне вторгнення перевело цей конфлікт у нову, набагато жорстокішу фазу до якої, на жаль, українці не були сповна готові. Адже до останнього дня влада запевняла суспільство у тому, що ніякої війни не буде. Тому вже постфактум почалися дії для широкомасштабної відсічі: воєнний стан, мобілізація і висунення військ на позиції тощо.Перші дні війни були хаотичними й драматичними. Росія розраховувала на блискавичну перемогу. Її план передбачав швидке захоплення Києва — "за три-п’ять днів", за оцінками західних аналітиків, які спиралися на переконання Кремля в слабкості української армії та відсутності волі до опору в народу. Колони бронетехніки рушили на столицю з півночі через Чорнобильську зону, десант висадився в Гостомелі, намагаючись захопити аеродром як плацдарм. Але Україна не здалася. Збройні сили, тероборона й звичайні громадяни дали відсіч. Бої за Київ, зокрема в Бучі, Ірпені та Гостомелі, показали, що Росія недооцінила супротивника. Водночас на сході та півдні окупанти просувалися швидше, захопивши частину Херсонської області, підступивши до Маріуполя, однак заштопорилися на Харківщині, Сумщині, Чернігівщині. Березень 2022 року став переломним. Російський наступ на Київ захлинувся. Українські сили, підтримані масовим опором населення, зірвали плани ворога. Водночас світ побачив жахіття війни: зруйновані міста, розбомблений театр у Маріуполі, де ховалися сотні цивільних, і масові вбивства в Бучі, які згодом назвуть геноцидом. До кінця місяця Росія відступила з півночі, залишивши Київщину, Чернігівщину й Сумщину, але зосередила зусилля на Донбасі та півдні. Маріуполь же став символом трагедії й героїзму: захисники "Азовсталі" трималися до травня, попри облогу, голод і безперервні обстріли. Місто впало, але ціною величезних втрат для ворога.Літо 2022 року принесло нову фазу. Західні демократії об’єдналися довкола України і ЗСУ отримали перші значні поставки натівської зброї, зокрема, американські НІМАRS, які дозволили вражати російські склади й командні пункти. Спершу українці звільнили о. Зміїний, а у серпні ЗСУ почали готувати контрнаступ. У вересні стався прорив: блискавична операція на Харківщині звільнила Ізюм, Балаклію й Куп’янськ, змусивши росіян тікати, кидаючи техніку. У листопаді прийшла ще одна перемога — звільнення Херсона, єдиного обласного центру, захопленого Росією після 24 лютого. Та радість українців була рівносильна і болю від новин про звірства окупантів на звільнених територіях.Саме тоді, наприкінці 2022 року, здавалося, що Росія може остаточно відмовитися від свого непродуманого плану з захоплення України. Тим більше, що військові невдачі загострили питання використання ядерного арсеналу – Кремль був близький до цього, але втручання США та Китаю змусили Путіна відмовитися від використання найстрашнішої зброї. Натомість Москва вирішила змінити тактику, зокрема, вона вдалася до масового терору, здійснюючи ракетні удари по енергетичній інфраструктурі залишили мільйони українців без світла й тепла в холодну пору. Кремль намагався морально зламати опір українців, але це лише посилило рішучість. 2023 рік став роком затяжних боїв, однак майже без територіальних змін. Україна розпочала великий контрнаступ улітку, прагнучи прорвати російські укріплення на Запоріжжі та Донбасі. Прогрес був повільним: ворог створив глибокі лінії оборони, замінував поля, кинув у бій резерви. Тому операція не принесла бажаних результатів. Натомість Бахмут, який росіяни захопили в травні після місяців кровопролиття, став символом війни на виснаження.Читайте також: Як почався, розгортався і зупинився літній контрнаступ України: детальний аналіз від Тhе Wаshіngtоn РоstДо кінця 2023 року фронт стабілізувався, але бойові дії не припинялися. Росія продовжувала обстрілювати мирні міста й села використовуючи дрони й ракети. Україна ж відповідала ударами по військових об’єктах на території Росії та в окупованому Криму, демонструючи, що війна має наслідки й для агресора. Зараз українські дрони здатні вражати цілі у РФ за тисячі кілометрів від кордону.Також українцям вдалося знешкодити перевагу Росії в Чорному морі завдяки поєднанню інноваційних технологій, сміливих операцій і стратегічної адаптації, попри відсутність потужного флоту. Ключовим моментом стало знищення флагмана Чорноморського флоту РФ — крейсера "Москва" — двома ракетами "Нептун", що продемонструвало вразливість російських кораблів і підірвало їхню впевненість. Згодом Україна розгорнула масове використання морських дронів, таких як Маgurа V5 і Sеа Ваby, які атакували й потопили або пошкодили десятки суден — від великих десантних кораблів до патрульних корветів. Це змусило ЧФ РФ відступити від Криму до Новоросійська й фактично втратити контроль над західною частиною моря. Завдяки цьому Україна розблокувала зерновий коридор, який почав наповнювати бюджет грошима. Західна підтримка — зброя, фінанси, санкції проти Росії — залишалася і набирала обертів, хоч відбувалося і вагання через внутрішні політичні дебати в США та Європі. Зокрема, найбільшою проблемою була затримка з боку американських законодавців, які на пів року залишили Україну без фінансування, що одразу позначилася на просуванні росіян на Донеччині, яке вдалося лише нещодавно стабілізувати. До того ж західні союзники обіцяли Києву більше, ніж могли (чи хотіли) реально надати. Та й за кожну новітню систему озброєння (танки, ППО, літаки) потрібно було місяцями, а то й роками, дипломатично боротися. Адже країни НАТО, відчуваючи свою неготовність, боялися прямого конфлікту з РФ, особливо через її ядерний потенціал. Тому так звані "червоні лінії" Кремля були додатковою лінією фронту, яку потрібно було пробивати нашим дипломатам. Читайте також: Багато обіцянок, але мало поставок: яку зброю Україна отримала від союзників у 2023 році та що чекати даліДля України 2024 рік видався турбулентним з усіх боків. Зміна головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного на Олександра Сирського, втрата Авдіївки, прорив на Харківщині, саміт миру в Швейцарії, наступ ЗСУ на Курщину, прорив росіян на Донеччині й втрата Вугледара й можливість втрати Покровська, вибори президента США, постійні розмови про мир через Дональда Трампа та загальна невизначеність на тлі постійних атак росіян на цивільних та їх просування на сході країни. Все це змінило також наративи, які просуває українська влада – від перемоги й повернення всіх окупованих земель силовим методом, до справедливого миру та повернення захоплених територій дипломатичним шляхом. Натомість посил росіян не змінився, однак набрав дещо туманного вигляду через ігри Кремля з адміністрацією Трампа. Попри все це, на лютий 2025 року, коли минає три роки від початку повномасштабного вторгнення, війна триває. Україна вистояла там, де багато хто чекав падіння. Вона довела, що може не лише оборонятися, а й перемагати. Та ціна цього — тисячі життів, зруйновані міста, мільйони біженців.Читайте також: Чого досягли Україна та Росія у 2024 році: підсумки для фронту та перспективи миру. ПояснюємоВійськова міць України: від все тримається на волонтерах до випуску мільйонів дронів та героїчної оборони на Донеччині Безперечно, що головний гарант і причина, чому Україна досі є незалежною – це наші Збройні сили. Без них війна, яка триває вже 1097 днів, могла б завершитися давно і точно не на користь України. Але історія української армії під час цієї війни — це не просто розповідь про героїзм, а й про еволюцію: від хаотичного опору, що тримався на волонтерах і застарілій техніці, до однієї з найпотужніших армій Європи, оснащеної мільйонами дронів і винищувачами F-16.  На момент повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Збройні сили України не були готові до війни такого масштабу. Армія налічувала близько 300 тисяч осіб, мала радянську техніку — танки Т-64, БТР-80, артилерійські системи типу "Гіацинт" — і лише частково оновлювалася після 2014 року завдяки вітчизняним розробкам, як-от ПТРК "Стугна", розробці ракети "Нептун" та певним модернізаціям старої техніки. Росія ж кинула в бій приблизно 200 тисяч солдатів (зараз на території України близько 600 тис. російських солдатів) із сучасними Т-90, "Іскандерами" і авіацією, що значно переважала українську. Аналітики прогнозували швидкий крах. Але в перші тижні війни стало зрозуміло, що ключову роль відіграють не лише регулярні війська, а й народний опір. Волонтери буквально врятували фронт: вони збирали кошти на бронежилети, дрони DJІ Маvіс, тепловізори, автомобілі. Бої за Київ, Харків і Чернігів в тому числі виграли завдяки цьому ефективному симбіозу армії, тероборони й цивільних, як це було і в 2014-2015 роках. До літа 2022 року ситуація почала змінюватися. Західна допомога — спочатку Jаvеlіn і NLАW, а згодом бронетранспортери і НІМАRS — дала ЗСУ змогу перейти від оборони до контрнаступів. Звільнення Харківщини й Херсона показали, що Україна може не лише тримати лінію, а й перемагати. Поступово ЗСУ наповнилися і західними танками, і сучасними системами ППО (зокрема, Раtrіоt). Волонтери поступово відходили на другий план (хоча й досі без них важко обійтися), держава налагоджувала і власне виробництво: у 2023 році Україна вже випускала сотні тисяч FРV-дронів — дешевих, але смертельних для ворожої техніки. До кінця 2024 року країна досягла позначки в 1,5 мільйона дронів на рік, ставши світовим лідером у їх бойовому застосуванні. Дрони замінили брак артилерійських снарядів, нищачи російські танки й склади з точністю, яку важко уявити на початку війни (зараз 85% техніки та солдат росіян нищать завдяки дронам). Також значно зріс оборонно-промисловий комплекс, зараз третина зброї - вітчизняного виробництва. Кульмінацією всієї цієї трансформації ЗСУ стало прибуття F-16 у серпні 2024 року, які доповнили наші радянські винищувачі. За оцінками британського RUSІ, на сьогодні ЗСУ стали армією, яка за бойовим досвідом, адаптивністю та технологіями поступається в Європі хіба що кільком країнам НАТО (хоча за чисельністю та бойовим досвідом – всіх перевершує), а за інтенсивністю використання дронів і гібридних тактик — не має аналогів.Та ця міць має свою ціну й обмеження. Перший виклик — мобілізація. На початку війни добровольців вистачало: за три місяці до армії долучилися понад 100 тисяч людей. Але до 2023 року ентузіазм вичерпався, а значні втрати змусили уряд посилювати призов. У 2024 році новий закон знизив мобілізаційний вік до 25 років і посилив штрафи за ухиляння, що викликало суперечки в суспільстві через випадки "бусифікації". Адже люди втомилися, економіка страждає від браку робочих рук, натомість фронт потребує свіжих сил. Та й військовослужбовці такі ж люди, які мають свої сім’ї і просто хочуть відпочити. Однак поки демобілізація в умовах війни є лише розмовою без чітких термінів служби. Другий виклик — залежність від союзників. Хоча Україна нарощує власне виробництво (наприклад, ті ж ракети "Нептун", САУ "Богдана", артилерійські снаряди та дрони), ключові системи — Раtrіоt, НІМАRS, F-16 — приходять із Заходу. Затримки поставок, як у випадку зі снарядами у 2023 році, коли ЄС не виконав обіцянку в 1 мільйон одиниць, або політичні дебати в США щодо фінансування, ставлять ЗСУ в уразливе становище. Та й Трамп натякає на скорочення допомоги, якщо Київ не піде на переговори.Читайте також: Шлях до перемоги: як український ОПК долає історичні труднощі та залучає міжнародні компанії. ПояснюємоТретій і найочевидніший виклик — розмір ворога. Росія, попри втрати (понад 750 тисяч убитими й пораненими), має населення вчетверо більше, ніж Україна, і економіку, яку підживлюють долари з величезних покладів нафти й газу. Її армія, хоч і менш адаптивна та вмотивована, спирається на масовість: у 2024 році Путін мобілізував ще 300 тисяч осіб, а виробництво дронів типу "Ланцет", "Герань-2" і ракет досягло промислових масштабів. До того ж з осені додалися ще й солдати та зброя з Північної Кореї з якою Путін почав активно дружити. Тому Україна б’ється не лише з Росією, до того ж змушена утримувати хиткий баланс між захистом, наступом і внутрішнім виживанням країни.Читайте також: Сувора дисципліна та любов до порнографії: якими є північнокорейські солдати, що воюють проти України. ПояснюємоВійна також прискорила реформи в Збройних силах України, наблизивши їх до стандартів НАТО. Після 2014 року почався перехід від радянської моделі — у 2016 році стартувала "Дорожня карта" з децентралізацією командування, а з 2022 року, під тиском повномасштабного вторгнення, ЗСУ впровадили натівську систему управління, класифікацію звань і тактику малих груп, що дозволило швидко реагувати на полі бою. Логістику перебудували за західним зразком із цифровим обліком і хабами, а навчання скоротили до 6-8 тижнів із фокусом на виживання й технології, як-от управління дронами. У 2024 році з’явилися рекрутингові центри замість хаотичного призову, у певних ланках застаріле керівництво замінили молодші офіцери з західною освітою. Відбувається перехід на систему "корпус-бригада". Всі ці зміни підвищили боєздатність армії. Читайте також: Чітка структура, відповідальність генералів і ніякого ручного управління: чому в Україні хочуть повернути дивізії та армійські корпусиЗараз війна перебуває в позиційній фазі з елементами локальних наступів і контратак. Лінія фронту простягається на тисячі кілометрів (моніторинг кордону Білорусі – це теж затрата військових ресурсів), але ключові бої зосереджені на кількох напрямках. Найгарячіша точка — Донецька область, зокрема Покровський напрямок. Тут російські війська намагаються оточити Покровськ — важливий логістичний центр ЗСУ. Вони просуваються з півдня й сходу, наблизившись на відстань 6-7 кілометрів до міста, і намагаються перерізати шляхи постачання. Захоплення Покровська відкрило б росіянам шлях до Дніпропетровської області, але ЗСУ чинять запеклий опір, стримуючи ворога за допомогою артилерії й дронів. Ще одна складна ділянка — район Курахового, що південніше. Після падіння Вугледара в жовтні 2024 року й просування до Курахівської ТЕС росіяни майже замкнули тут оперативне оточення — так званий "курахівський мішок". Їхня мета — закріпити контроль над південною частиною Донеччини й вийти до Великої Новосілки, яка перебуває в напівоточенні. У разі успіху це послабить українську оборону на стику Донецької та Запорізької областей. Водночас ЗСУ намагаються утримати позиції, спираючись на укріплення й контратаки малими групами.На півночі Донеччини бої тривають за Часів Яр і Торецьк. Росія прагне захопити ці міста, щоб просунутися до Костянтинівки, а згодом — до Слов’янсько-Краматорської агломерації. Поки що прогрес ворога повільний: Часів Яр залишається під контролем ЗСУ, хоча південні околиці під сильним тиском, а Торецьк частково окупований. Успіх тут залежить від того, чи вдасться росіянам сконцентрувати резерви, адже їхні втрати величезні.Окремий театр бойових дій — Курська область Росії. В перші дні українцям вдалося утримувати близько 1000 км² території, але зараз ця цифра зменшилася удвічі. Росіяни повернули кілька сіл і тиснуть на Суджу з південного сходу. Їхня ціль — вибити українські сили за державний кордон, зруйнувавши плацдарм. ЗСУ відповідають контратаками. Утримання Курщини виснажує російські резерви, також є додатковим козирем в переговорах, але це і ризик розпорошити сили.На півдні ситуація на карті не так помітна, однак там відбувається не менше складні бої через постійні артилерійські обстріли та спроби росіян просунутися далі. Також на Харківщині загострилися намагання росіян захопити Куп’янськ. Крім цього прифронтові міста й села на прикордонні з РФ постійно страждають від ворожих обстрілів. А що з українським контрнаступом? ЗСУ мають потенціал повернути ініціативу, але не всюди. На Курщині нові атаки можуть відкинути росіян від Суджі, зберігши плацдарм. На сході можливі локальні операції — наприклад, повернення позицій біля Часового Яру чи Времівки, де ворог недавно просунувся. Та для великого наступу, як у 2022 році, бракує резервів і західної зброї. За оцінками аналітиків, новий масштабний контрнаступ можливий не раніше літа 2025 року, коли прибудуть додаткові F-16 і сформуються свіжі бригади. Однак до цього часу все може змінити миротворча ініціатива найбільшого союзника України. Мирні переговори: від таке вже було до цього разу має спрацюватиЗ приходом до влади Дональда Трампа в останні місяці, а особливо тижні, війна в Україні знову опинилася в самому центрі міжнародної політики та уваги через нові заяви про можливість миру. Цього разу тон дискусії задають не лише Київ і Москва, а й Вашингтон, де новообраний президент США активно просуває ідею мирної угоди, яка багатьом його опонентам видається капітуляцією України. Але, щоб зрозуміти, що відбувається, варто згадати попередні спроби домовленостей — Мінські угоди та Стамбульські переговори. Мінські угоди, підписані у 2014 та 2015 роках, стали першим великим кроком до врегулювання конфлікту на Донбасі після анексії Криму та початку війни на сході України. Вони передбачали припинення вогню, відведення важкого озброєння, обмін полоненими та політичні реформи, зокрема особливий статус для окремих районів Донецької та Луганської областей. Проте ці домовленості так і не принесли миру. Росія використовувала їх як інструмент тиску на Україну, трактуючи пункти на свою користь, тоді як Київ наполягав на повному виконанні безпекових умов перед політичними поступками (тобто гарантії безпеки, які й зараз є каменем спотикання всіх переговорів). У підсумку Мінськ став символом замороженого конфлікту, який не зупинив бойові дії, а лише відтермінував ескалацію, що вибухнула у 2022 році.Після повномасштабного вторгнення з’явилася нова спроба — Стамбульські переговори у березні-квітні 2022 року. Тоді Росія висувала ультимативні вимоги: нейтралітет України, відмова від НАТО, визнання Криму російським і "незалежності" так званих "ДНР" та "ЛНР". Україна пропонувала компроміс — нейтралітет в обмін на гарантії безпеки від кількох країн, але без територіальних поступок. Проєкт угоди, як пізніше стало відомо, обговорювався до червня, але зірвався: Київ відмовився через виявлені звірства в Бучі та впевненість у тому, що Росія не виконуватиме зобов’язань, а Москва заявила, що Україна "відступила під тиском Заходу". Так Стамбул залишився ще одним прикладом того, як мирні ініціативи розбиваються об взаємну недовіру.Тепер, у лютому 2025 року, на горизонті з’явився новий фактор — одіозний бізнесмен-політик Дональд Трамп. Після перемоги на виборах у листопаді 2024 року він неодноразово заявляв, що завершить війну "за один день", хоча його радники згодом скоригували ці очікування до "місяців". Трамп уже провів телефонні розмови з Володимиром Путіним і Володимиром Зеленським 12 лютого, назвавши їх "чудовими" і запевнив про "можливість завершити цю криваву війну". Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. ПояснюємоТа найбільшою несподіванкою для громадськості стало відновлення прямих дипломатичних стосунків між США та РФ, а саме публічна зустріч в Саудівській Аравії держсекретаря Рубіо та міністра іноземних справ Лаврова (у Rеutеrs кажуть, що до цього було чимало непублічних зустрічей). Вони відбулися без участі України та Європи, Зеленський взагалі сказав, що не знав про її планування. Тобто за спинами українців та європейців американці почали домовлятися про мир, що одразу напружило стосунки між Вашингтоном та Києвом й іншими європейськими столицями. За інформацією ЗМІ, команда Трампа розробляє триступеневий план: припинення вогню, вибори і тоді остаточна мирна угода. Це означає, що лінія розмежування наразі проходитиме по теперішній лінії фронту. Трамп також підтримує ідею демілітаризованої зони з миротворцями, але наполягає, щоб їх надавали Європа, Китай чи Бразилія, а не США. Його мотивація очевидна: він хоче виконати передвиборчу обіцянку й увійти в історію як миротворець (і отримати Нобелівську премію), водночас зменшивши американські витрати на підтримку України. Ба більше, він вимагає, щоб Київ повернув гроші, які вже були надані та хоче в рази більше натомість. Зокрема, в цьому й проблема угоди про корисні копалини на $500 млрд на якій наполягає Трамп, бо Україна має резонні перестороги. І мова не лише про гроші (хоча офіційно ми отримали від США лише сотню мільярдів, та й не у формі боргу, а гранту). Читайте також: Трамп, Зеленський і рідкісноземельні ресурси: що насправді Київ пропонує Вашингтону. ПояснюємоЗеленський демонструє обережну готовність до діалогу, але з чіткими умовами. Він неодноразово заявляв, що ця війна — "не те, що можна завершити папірцем", бо нам потрібні гарантії безпеки, щоб "не повторити Мінськ". Зеленський готовий до переговорів, якщо США й Європа забезпечать захист, посилять нашу армію, але відкидає замороження конфлікту без механізмів стримування Росії, називаючи це "афганським сценарієм". З іншого боку, під дією Трампа, президент змінив позицію про те, що і Крим, і весь Донбас треба повертати силовим способом, говорячи тепер про силу дипломатії. Чому так?По-перше, війна виснажила Україну: десятки тисяч померлих, сотні тисяч поранених, мільйони біженців, зруйнована інфраструктура й економіка. По-друге, невизначеність щодо підтримки США. Якщо Трамп не отримає бажаної угоди, він звинуватить у всьому Україну (вже почав, критикуючи, що Київ нібито частково винний у всьому цьому і, зокрема, Зеленський, який "диктатор", бо не проводить вибори, а хоче війни). А це може призвести до скорочення чи заморозки американських поставок зброї, відключення Stаrlіnk, припинення надання розвідувальних даних та багато іншого. Це важелі впливу Трампа. З іншого боку, Київ може зробити хід конем – повністю покластися лише на підтримку Європи та свої власні спроможності. Однак, за різними оцінками, тоді Україна матиме близько пів року часу. Тому Зеленський шукає у переговорах шанс закріпити бодай частину здобутків — наприклад, через вступ до НАТО (хоча й визнає, що це не відбудеться найближчим часом, але, можливо, автоматично в разі ще одного нападу РФ) чи інші реальні військові гарантії захисту, — замість ризику втратити все. Тобто головна дилема Києва – як максимізувати досягнення, щоб це не виглядало й не було капітуляцією перед бажаннями Кремля. Також влада не хоче несправедливих боргових зобов’язань перед США, які будуть українці поколіннями виплачувати. Тому шукає компромісний варіант. Читайте також: Якщо США перестануть допомагати, чи вистачить Україні зусиль Європи. ПояснюємоТим часом Європа ж перебуває у стані тривоги й розгубленості. Лідери ЄС публічно заявляють, що лише Київ вирішуватиме, коли й як домовлятися, але за лаштунками побоюються, що Трамп укладе угоду з Путіним, залишивши Європу сам на сам із фінансуванням відбудови України (Вlооmbеrg оцінює її у понад 3 трильйони доларів) та її захистом. Хоча Трамп наполягає, що угода про корисні копалини – це і є гарантія відбудови України та її захисту, бо американці будуть зацікавлені в цьому. Франція й Німеччина, які раніше виступали посередниками в Мінську, тепер утратили ініціативу, а пропозиція Трампа про європейських миротворців сприймається ними як спроба перекласти відповідальність. Високопосадовці ЄС висловлюють побоювання, що "США не бачать ролі Європи в геополітичних питаннях", а це може підірвати єдність Заходу. Інше хвилювання – можливість Трампа виведення американських військ з європейського континенту, що одразу в рази послабить оборону Заходу. Тому Європа почала діяти на випередження, зокрема, Паризький саміт, щоб знайти порозумінням з Трампом, розробила план з миротворцями на випадок перемир’я (кажуть, їх буде 30 тис., хоча Зеленський вважає, що треба як мінімум 200 тис., та цього Європа без США не може надати).  Важливим у цьому рівнянні є не лише бажання України, Америки й Європи, але й найважливіше питання, чи хоче агресор зупинитися, чи готовий Кремль до миру? Публічно Москва постійно вітає переговори, заявляючи, що готова до діалогу, хоча проти миротворців НАТО. Проте реальні наміри викликають сумніви. Путін неодноразово повторював, що його ціль — повне підкорення України, тому часткова анексія чотирьох областей у 2022 році лише посилила апетити. Експерти відзначають, що в Кремлі бачать поспіх Трампа як шанс виторгувати для себе максимум — наприклад, визнання окупації чи зняття санкцій, — не поступаючись стратегічно нічим. Російські втрати (понад 750 тисяч убитими й пораненими) не змусили Путіна відступити, а його тактика затягування часу, як у Мінську, свідчить, що мир для нього — це, можливо, пауза перед новим наступом. До того ж економіка Росії, попри видиму стабільність, стала дуже хиткою: ціни ростуть, високі ставки по кредитам та нестача робочих рук. Як ілюстративно кажуть у СNN, вона тримається на "на кокаїні і стероїдах", а це не може тривати довго. Тому Трамп має можливості для маневрів – посилити санкції у разі відмови переговорів, або послабити їх у разі домовленості, чого і добиваються зараз у Кремлі. Отже, нинішні заяви про мир — це складна гра. Трамп тисне на всіх, щоб досягти швидкого результату, Зеленський маневрує між виживанням країни і принципами, Європа боїться залишитися на узбіччі, а Кремль прикидається готовим до діалогу, вичікуючи вигідний момент. Мінськ і Стамбул показали, що без реальних гарантій угода може стати лише черговою ілюзією. Чи вдасться цього разу знайти справжній мир, залежить від того, чи зможуть сторони переступити через особисту недовіру, амбіції та усунути справжню причину війни – російський імперіалізм помножений на Путінське бажання відновити вплив Росії як за часів холодної війни. Поки що відповідь, як і раніше, висить у повітрі. Всю цю невизначеність, коли не до кінця зрозуміло ні позицію нашого найбільшого союзника, ні справжні мотиви найбільшого ворога, ні реальну можливість вибору, який є в України, можна схарактеризувати відомими слова"Quо Vаdіs", куди ж ми рухаємося і чи правильно? Та відповідь на це питання зможуть дати лише наші наступники. 
we.ua - Війна, мир чи щось середнє: до чого наблизили три роки боротьби. Пояснюємо
Gazeta.ua on gazeta.ua
Три роки тому розпочалась повномасштабна війна Росії проти України - пригадаймо, як це було
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року стало найбільшим військовим конфліктом у Європі після Другої світової війни. Йому передували роки агресії з боку РФ, зокрема анексія Криму у 2014 році та розпалювання війни на Донбасі. Попри численні дипломатичні спроби України та західних союзників запобігти конфлікту, Росія розпочала відкриту війну, порушивши міжнародне право. З кінця 2021 року біля українських кордонів концентрувалися російські війська. Москва заперечувала плани вторгнення, проте водночас висувала ультиматуми щодо "гарантій безпеки", зокрема вимагала відмови України від вступу до НАТО. Gаzеtа.uа зібрала хронологію подій. Початок вторгнення О 5:00 ранку 24 лютого 2022 року президент РФ Володимир Путін оголосив про початок так званої "спеціальної військової операції" з метою "демілітаризації та денацифікації" України. Майже відразу по всій країні пролунали вибухи: російські війська атакували Київ, Харків, Одесу, Дніпро та інші міста. Ракетні удари завдавалися по військових об'єктах, аеропортах, складах та стратегічних інфраструктурних об'єктах. Проте вже з перших годин війни стало зрозуміло, що жертвами стають і мирні жителі. Водночас російські війська перетнули кордон із кількох напрямків: з півночі (Білорусь), сходу (Росія) та півдня (Крим). Президент України Володимир Зеленський оголосив воєнний стан та звернувся до громадян із закликом захищати країну. "Сьогодні від вас, від кожного з вас вимагається спокій. По можливості залишайтеся вдома. Ми працюємо, армія працює, працює весь сектор безпеки України. На зв'язку з вами буду постійно я, РНБО, Кабінет міністрів України. Без паніки! Ми сильні, ми готові до всього. Ми переможемо всіх. Тому що ми - це Україна. Слава Україні!" - сказав президент у першому зверненні о 7:00. Вже у перші години тисячі українців записалися до територіальної оборони, а на дорогах почали з'являтися перші барикади. Битва за Київ Однією з головних цілей російського вторгнення було захоплення Києва. Російські війська намагалися висадити десант в аеропорту "Антонов" у Гостомелі, щоб використати його як плацдарм для атаки на столицю. Проте українські сили завдали серйозних втрат ворогу, і вже наступного дня цей стратегічний об'єкт перейшов під контроль ЗСУ. Запеклі бої точилися також у Бучі, Ірпені, Ворзелі - містах-супутниках Києва, через які росіяни планували прорив до столиці. Водночас українська армія активно нищила колони техніки, які рухалися з Чернігівського та Сумського напрямків. Опір і перші успіхи України Українські військові та цивільні чинили потужний опір. Російська армія розраховувала на "бліцкриг", але вже в перші дні стало очевидно, що цей план провалюється. Українські захисники ефективно використовували протитанкові засоби, зокрема американські Jаvеlіn і британські NLАW, знищуючи ворожу техніку. Народний спротив проявлявся не лише на фронті - тисячі волонтерів допомагали армії, українці активно долучалися до інформаційного спротиву, а західні країни почали вводити жорсткі санкції проти Росії. Наслідки першого дня війни У першу добу повномасштабного вторгнення Росія зазнала значних втрат - сотні одиниць техніки були знищені, а тисячі окупантів убиті або поранені. За офіційними даними, в Україні за перший день загинули 57 цивільних, 169 отримали поранення. Полягли 137 бійців, 317 росіяни поранили. Українське командування зберегло контроль над головними містами, і стало зрозуміло, що війна не завершиться швидко. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Буданов висловився щодо мирних переговорів, які відбуваються без участі України Продовження боїв Протягом року українська армія провела кілька успішних контрнаступальних операцій, звільнивши значні території на сході та півдні країни. Міжнародна спільнота посилила військову та фінансову підтримку України, надаючи сучасне озброєння та гуманітарну допомогу. Водночас Росія продовжувала завдавати ракетних ударів по українській інфраструктурі, спричиняючи значні руйнування та жертви серед цивільного населення. Падіння Маріуполя стало одним із найтрагічніших епізодів війни в Україні. Після кількох місяців запеклих боїв та жорстокої облоги місто перейшло під контроль російських військ у травні 2022 року. Оборону Маріуполя очолювали бійці полку "Азов", морські піхотинці та інші підрозділи Збройних сил України, які тримали оборону на заводі "Азовсталь", попри постійні обстріли з повітря, моря та суходолу. Евакуація мирних жителів із підземних бункерів Азовсталі відбулася завдяки міжнародному посередництву, але військові були змушені здатися за наказом командування для збереження їхніх життів. Починаючи з липня 2022-го, українські військові здійснили кілька успішних контрнаступів, зокрема на Харківському та Херсонському напрямках. У вересні ЗСУ провели блискавичну операцію на Харківщині, звільнивши значну частину окупованих територій, включно з містом Ізюм, яке було важливим логістичним центром російських військ. Цей успіх став важливим моральним імпульсом для українців та продемонстрував ефективність нової тактики, заснованої на швидких маневрах і використанні сучасної західної зброї. "Ми знищимо всіх, хто зі зброєю прийде на нашу землю - чи добровільно, чи за мобілізацією", - казав у липні 2022 року тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. На півдні України українська армія поступово витісняла російські війська з правобережної частини Херсонської області. У листопаді ЗСУ звільнили Херсон - єдиний обласний центр, який росіяни захопили після повномасштабного вторгнення. Це стало не лише військовою, а й політичною перемогою України, оскільки повернення Херсона підірвало позиції Росії на міжнародній арені. Початок 2023-го ознаменувався запеклими боями за місто Бахмут, яке стало ключовим пунктом оборони на Донбасі. Росія кинула значні сили, зокрема найманців "Вагнера", на штурм міста, але українські війська тримали оборону, виснажуючи ворога. Навесні українська армія почала підготовку до контрнаступу. Західні партнери передали Україні танки Lеораrd 2, Сhаllеngеr 2 та бойові машини Вrаdlеy, що значно посилило українську бронетехніку. У червні ЗСУ розпочали наступальні дії на південному та східному напрямках. Основні зусилля були зосереджені на Запорізькій області, де українські війська намагалися прорвати російську оборону та відрізати сухопутний коридор до Криму. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оптимістичний песимізм. Що прояснили перші за три роки переговори США з РФ Попри очікування швидкого прориву, український контрнаступ зіткнувся з міцною російською обороною. Росіяни облаштували мінні поля, укріплені позиції та глибокі оборонні лінії. Українським військам вдалося звільнити кілька населених пунктів у Запорізькій області, зокрема Роботине, але просування було повільним через високу насиченість мін і артилерійську перевагу противника. "Саме тут, в Україні, проходить світовий фронт боротьби між добром та злом", - сказав прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск під час візиту до Києва 22 січня 2024-го Минулого року війна набула затяжного характеру. Російські війська зосередилися на утриманні окупованих територій, тоді як українські сили продовжували наступальні дії. Українська влада активізувала дипломатичні зусилля, але досягти стійкого миру не вдалося. Міжнародні санкції проти Росії посилилися, що вплинуло на її економіку, але не змусило припинити агресію. Нові виклики та зміни в геополітичній ситуації На початку 2025 року ситуація залишалася напруженою. Росія продовжувала контролювати значні території на сході та півдні України. У лютому президент США Дональд Трамп оголосив про зміну політики, висловивши готовність врахувати вимоги Росії щодо невступу України до НАТО, що викликало занепокоєння серед європейських союзників. Київ наполягав на поверненні всіх окупованих територій та продовженні євроатлантичної інтеграції. Бойові дії тривають, а перспективи мирного врегулювання залишаються невизначеними. Представники США та Росії провели тригодинні переговори у Садівській Аравії. Домовилися призначити команди високого рівня для переговорів щодо України. На переговорах росіяни нібито просили американців для "нормалізації відносин" вивести сили НАТО зі Східної Європи. Цю вимогу початково відкинули. Але лідери країн ЄС усе ж відчувають занепокоєння.
we.ua - Три роки тому розпочалась повномасштабна війна Росії проти України - пригадаймо, як це було
Еспресо on espreso.tv
Чому ЗСУ та українці будуть вирішувати майбутнє, а не розмови Трампа з Путіним
Стаття була опублікована 10.02.2025 на сайті wybоrсzа.рl. Автор - Мирослав Чех, журналіст, політичний аналітик, колишній радник української влади, ексдепутат Сейму від Демократичного союзу. Еспресо наводить переклад.За потоком інформації про зупинення вогню в Україні та мирні переговори (про які найбільше говорять Дональд Трамп і його оточення), а також про підготовку до зустрічі президента США з Володимиром Зеленським (має відбутися незабаром) і Володимиром Путіним (більш віддалена перспектива, вони вже мали розмовляти телефоном), суто військові питання вислизають з нашої уваги.А саме вони визначать момент, коли Кремль буде змушений вести переговори про припинення війни.Вже відомо, що Захід – зокрема США – не покине Україну, хоча тягар допомоги ляже на плечі європейців. У середу, 12 лютого, на американській авіабазі в німецькому Рамштайні відбудеться чергове засідання групи підтримки України (50 країн), яке скликав міністр оборони Великої Британії Джон Гілі, а не міністр оборони США Піт Гегсет.Джон Гілі, фото: gеttyіmаgеsПріоритетом Вашингтона є "дипломатичні зусилля" для припинення війни, а не переозброєння української армії, заявив Гегсет. Британці ж вважають, що без посилення українців війна затягнеться на довгі роки.Путін і його генеральний штаб переконані, що військові операції відбуваються за планом і що перемога вже має бути поряд.У такому варіанті їх запевняють військові експерти та журналісти західних країн, які ще з середини 2023 року говорять про неминучий крах української армії. На той момент провалився контрнаступ, який мав відкрити українцям шлях до повернення Чорноморського узбережжя і виходу на Перекопський перешийок – єдиний сухопутний зв'язок з Кримським півостровом.Якби план був успішним, кінець війни був би неминучим. Однак він не був реалізований через низку причин, про які ми поговоримо далі. З вересня 2023 року українські військові проводять "стратегічну оборонну операцію", тобто росіяни нападають, українці захищаються. І війна перейшла у фазу конфлікту на виснаження.Стратегія українського Генштабу передбачає тверду оборону, допускаючи залишення окремих населених пунктів, які стало неможливо утримувати через знищення позицій або через помилки командування і хаос в армії. І те, й інше трапляється.Українська армія відступає, зазнає втрат у людях і техніці, хоча і значно менших, ніж російська.Її великою проблемою є недостатня кількість мобілізованих і навчених солдатів (у 2024 році було мобілізовано 200 тисяч чоловіків), дезертирство і недостатня кількість зброї та боєприпасів.У росіян закінчуються танки, а українці отримують Міrаgе 2000Ситуація почала ставати критичною на кількох ділянках фронту, головним чином на Донбасі (бої точаться в центрі Торецька та  Часового Яру), а також на відвойованій влітку 2023 року частині Запорізької області (втрачена Велика Новосілка).Для стабілізації ситуації командувач Сухопутних військ генерал Михайло Драпатий прийняв командування ключовим угрупованням військ "Хортиця". Він є одним з наймолодших (народився 1982 року) і найздібніших командирів стратегічного рівня, брав участь у звільненні правобережної частини Херсонської області (осінь 2022 року) та зупинці російського наступу на Харків (квітень 2024 року).Завдяки такому призначенню з фронту надходять новини про значне поліпшення морального духу військових та стабілізацію фронту на підступах до Покровська.Український план передбачає оборону, а разом із тим і завдання максимальних втрат. Росіяни втрачають від 1300 до 2000 вбитими і пораненими щодня. Західні медіа повідомляють про виснаження запасів танків і бойових машин піхоти радянських часів (нові виробляються в невеликій кількості), а також про проблеми з літаками і гелікоптерами, яких давно не було на передовій.Знищений російський танк. Фото: gеttyіmаgеsДля своїх атак росіяни використовують піхоту (звідси і назва "м'ясні атаки"), яка пересувається на мотоциклах, автомобілях і машинах для гольфу.Північнокорейські солдати, 10 тисяч з яких були залучені, щоб допомогти вибити українські війська з Курської області, не впоралися з завданням, зазнавши таких великих втрат, що були відведені з лінії фронту на три тижні.Для повітряних атак Росія зараз здебільшого використовує безпілотники, оскільки ефективність ракетних ударів - масованих минулої зими - значно знизилася після того, як українська протиповітряна оборона отримала вісім батарей Раtrіоt, німецькі протиракетні комплекси ІRІS-Т SLМ та зенітні комплекси з інших країн.Від 1300 до 2000 вбитими і пораненими щоденно втрачають росіяни.Україна також почала використовувати для боротьби з ракетами винищувачі F-16, отримані від Данії та Нідерландів, які довели свою ефективність у виконанні цього завдання. А перші винищувачі Міrаgе 2000-5F щойно прибули з Франції.Мобілізація в Україні. Лише один рік за контрактом"Війни не виграють в обороні", – заявив два тижні тому головнокомандувач Збройних Сил України генерал Олександр Сирський. Водночас він підкреслив важливість успіху операції в Курській області, яка показала, що військо все ще має наступальний потенціал.Це важлива заява, оскільки одним із фундаментальних викликів для оборони країни стали проблеми в системі військового керівництва після звільнення генерала Валерія Залужного рік тому.Разом із ним були звільнені з військової служби ще декілька інших генералів, і ця втрата не була виправлена досі. Це має змінити новий заступник міністра оборони. Генерал Євген Мойсюк, заступник Залужного у 2021–2024 роках, відповідає за мобілізацію та підготовку військовослужбовців.Організаційна система армії має базуватися на корпусах, а не на бригадах та оперативних групах, що дозволить забезпечити краще командування та поступове залучення новостворених бригад до бойових дій.Корпус складатиметься з 3-5 постійних бригад (досі "роздроблених" для проведення конкретних операцій), що допоможе забезпечити єдине управління військами на конкретних ділянках фронту.І завдяки цьому новосформовані підрозділи будуть поетапно залучатися до бойових дій, що дозволить уникнути масового дезертирства, як це сталося з тренованою у Франції 155-ю бригадою.Чоловіки віком 18–24 років зможуть служити в армії – оскільки американці наполягають на їх призові – але лише за однорічним контрактом. Це суттєва зміна, оскільки раніше мобілізації підлягали чоловіки віком від 25 років. Через демографічну структуру населення - тих, хто народився навколо 2000 року, є найменше, і це також питання можливості наймолодших чоловіків створювати сім'ї та мати дітей, оскільки війна та масові міграції за кордон і всередині країни спричинили катастрофічне скорочення народжуваності.Головною проблемою системи мобілізації та підготовки призовників стала "бусифікація" (від bus – автобус, бус в який завантажували призовників, на яких натрапляли на шляху) та короткий термін підготовки солдатів. У суспільстві поширилася думка, що призов до армії, а особливо до піхоти, означає неминучу смерть.Основне завдання генерала Мойсюка – змінити це. Якщо йому вдасться, ситуація на фронті може суттєво змінитися. Тим паче, що національна оборонна промисловість вже виробляє третину боєприпасів та озброєння, особливо безпілотників, необхідних для армії.Словом, українці вчаться на прикладі нинішньої ситуації на фронті, вчаться на власних помилках і планують на кілька років вперед.Конфлікт з американцями та штучний інтелект. Причини відставки Залужного"Залізний генерал", як називають Залужного, став національною легендою і залишається найпопулярнішою постаттю в країні. Зараз він є послом України у Великій Британії, що набуло додаткового значення в контексті змін у форматі "Рамштайн".Тим паче, що в жовтні, після кількох місяців мовчання, він розпочав активну публічну діяльність. Опублікував свій перший том спогадів і роздумів "Моя війна", пише статті, а його виступ у найважливішому зовнішньополітичному аналітичному центрі Великої Британії Сhаthаm Ноusе мав чималий резонанс.У ньому Залужний дозволив трохи зазирнути за лаштунки невдалого контрнаступу влітку 2023 року, відкрито розповівши про конфлікт з американським генералітетом. Після кількох тижнів запеклих боїв він наказав змінити узгоджений з американцями спосіб прориву російських оборонних ліній. Припинив використання цілих бригад, оснащених західними танками і бойовими машинами, і наказав перейти до використання невеликих штурмових груп, підтримуваних лише важкою технікою.У Києві ходять легенди про те, як він сперечався з американським командуванням про продовження операції попри втрати, щоб відбити Токмак - мету літнього наступу.Він сказав їм, що війна в Україні нагадує найбільшу бронетанкову битву Другої світової війни на Курській дузі в 1943 році, а не операції в Афганістані та Іраку. У відповідь йому сказали, щоб він не був таким самовпевненим, бо "ще нічого не виграв".У Сhаthаm Ноusе він також натякнув на розбіжності щодо подальшого ходу війни, говорив про мінливий характер війни і уроки, які мають засвоїти з неї стратеги НАТО.Саме ці теми свого часу й прискорили його відставку.1 листопада 2023 року Верховний Головнокомандувач опублікував у виданні Тhе Есоnоmіst три тексти, в яких виклав свій аналіз перебігу війни та перспективи її завершення. Він стверджував, що вона зайшла в глухий кут позиційної фази і що Україна не в змозі виграти війну на виснаження.Виходом, на його думку, є радикальні зміни на полі бою, тобто якісний стрибок у технічних можливостях української армії завдяки використанню досягнень новітніх технологій та штучного інтелекту.Публікація була узгоджена з офісом президента Зеленського, але її погане сприйняття українцями (суспільство вірило у швидку перемогу, а тут раптом "глухий кут") й адміністрацією Джо Байдена та її генералітетом ("ми не будемо слухати лекції того, хто ще нічого не виграв") зрушили лавину, яка призвела до відставки.Валерій ЗалужнийВ оточенні Зеленського відчули, що настав вдалий час позбутися популярного командира і потенційного політика напередодні – як здавалося – президентських виборів. Дійсно, будувалися плани провести їх навесні 2024 року, у визначений Конституцією термін, попри те що країна перебуває у стані кровопролитної війни, з мільйонами біженців усередині країни та за її межами.Від цієї ідеї врешті відмовилися, зокрема й через те, що Москва наполягала і продовжує наполягати на проведенні виборів. Путін незмінно стверджує, що Зеленський втратив легітимність влади, а отже можливі мирні переговори можуть вестися лише зі спікером парламенту, оскільки саме він зараз є главою держави.Лише нещодавно в Кремлі змінили свою думку ("зрештою, ми можемо домовитися з позбавленим легітимності Зеленським"), оскільки після перших дій адміністрації Трампа відчули, що ситуація розвивається всупереч їхнім планам.Розчарування висловив не прямо, але виразно міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, коли 4 лютого заявив, що корпоративне гасло президента США "Маkе Аmеrіса Grеаt Аgаіn" нагадує гасло Гітлера "Dеutsсhlаnd übеr аllеs" ("Німеччина понад усе").Морські дрони та наступ роботів без участі солдатівХоча для більшості українців найважливішим було те, що Залужний хотів зберегти життя солдатів і домігся великого успіху, відкривши для країни "зерновий коридор", вигнавши російський флот із західної частини Чорного моря (в чому йому допомогли британці), його звинувачували в провалі наступу.Ба більше, були також спроби поставити під сумнів мобілізацію кількох сотень тисяч призовників, хоча така необхідність була очевидною для будь-кого, хто хоч трохи знайомий з реаліями війни на виснаження.Перебіг подій підтвердив прогнози та оцінки колишнього головнокомандувача. Хоча б сказане востаннє в листопаді те, що Третя світова війна вже триває - з коаліцією авторитарних режимів Росії, Північної Кореї, Ірану та Китаю з одного боку, а спільнотою демократичних держав – з іншого. Лише останні намагаються не сприймати серйозність виклику і тому досі не готові до такого протистояння.У Сhаthаm Ноusе Залужний повторив свої слова прямо і твердо: "Західна преса і генерали сміялися наді мною. У 2024 році в бойових діях беруть участь передові технології, оснащені штучним інтелектом. З мене вже ніхто не сміється".Слова про зміну характеру війни і закінчення влітку 2023 року епохи збройних конфліктів на кшталт Корейської війни 1950-1953 років перегукуються з його дискусією з американським командуванням щодо невдалого наступу.Висновки Залужного про вирішальну роль технологій, зокрема штучного інтелекту, є дуже далекосяжними.Валерій Залужний. Фото: gеttyіmаgеsЧи є – поставив він риторичне запитання – винищувачі, авіаносці та супердорогі ракети основою глобальної безпеки?"Я вас трохи розчарую. На жаль, не є".Як доказ слушності свого висновку він може навести Битву за Чорне море, як називали боротьбу за витіснення російського Чорноморського флоту із західної частини басейну, виграну завдяки українським морським безпілотникам. Здатних не лише топити кораблі, а й збивати гелікоптери та літаки.Своєю чергою повітряні безпілотники завдають ударів по російських нафтопереробних заводах, логістичних центрах і складах боєприпасів у кількох сотнях кілометрів за лінією фронту. А місяць тому українська армія провела штурм, використовуючи лише роботів.Штучний інтелект в армії США. Ілон Маск виправить "помилку Байдена"Презентація китайською лабораторією моделі "міркування" R1 DеерSееk, яку можна порівняти з моделями відомих ОреnАІ, Аnthrоріс та Меtа, викликала справжній шок у США. Адже китайський продукт коштував лише невелику частину того, що витратили американські гіганти Кремнієвої долини.У світлі цієї сенсації нове керівництво Пентагону розпорядилося переглянути плани постачання озброєнь з метою ширшого використання сучасних технологій, штучного інтелекту і безпілотників.Тому що плани наприкінці правління Байдена занадто мало враховують нові технологічні реалії.У п'ятницю, 7 лютого, Трамп оголосив, що доручив Ілону Маску "переглянути витрати" в Пентагоні, щоб скоротити "марнотратство" і подивитися на структуру коштів. Сам мультимільярдер оголосив, що йдеться передусім про збільшення витрат на високі технології та штучний інтелект, оскільки США не виграють наступну війну зі своїм нинішнім озброєнням.Ілон Маск і Дональд Трамп. Фото: gеttyіmаgеsСправді, вже нікому не до сміху.За оцінками Залужного, технологічний прорив в озброєнні армії варто очікувати у 2027 році, коли поточна революція досягне критичної точки, а моделі, що розробляються зараз, будуть використовуватися впродовж десятиліть.До наступного технологічного прориву."Голодомор і Буча унеможливлюють будь-яке співіснування з Росією"Виступ посла Залужного у Сhаthаm НоusеПередовсім я хотів би подякувати вам за запрошення до цього чудового місця. Для мене велика честь бути тут і серед вас – людей мудрих і відомих.Вже стало традицією, що кожну зустріч з друзями та партнерами я починаю і закінчую словами подяки за підтримку. Дякую за те, що ви вистояли, продовжуєте боротьбу і, сподіваюся, будете боротися до перемоги. Незалежно від слабкості політиків. Не тільки для України, але й для всього цивілізованого світу ми переможемо чуму, яка прийшла до нас у ХХІ столітті.Я хочу, щоб наша розмова була максимально відвертою, бо тільки через відвертість ми зможемо правильно прочитати процеси, свідками яких є. Я наведу деякі факти про реальність, які можуть претендувати на емпіричні твердження. Наскільки вони є науковими, ви зможете вирішити самі.Перший факт – це існування "колективного Заходу", з чим ви напевне погодитеся. Він дійсно існує, під ним ми розуміємо групу розвинених західних країн з високорозвиненою економікою і демократією та власною системою безпеки - такою, як НАТО.Існує також низка авторитарних країн з високою концентрацією влади в одних руках. Це країни без демократії. Їхня економіка базується на викопних запасах або централізованому плануванні і покликана служити інтересам лідера, партії чи руху.Є країни, які в результаті історичних подій або прагнень власного народу зуміли вирватися з-під влади авторитарних імперій чи режимів. Деякі з них приєдналися до колективного Заходу. Інші, здебільшого через перешкоди з боку авторитарних імперій, продовжують боротьбу за приєднання до цивілізованого світу, але небезпека втрати незалежності зберігається.Частина країн, таких як Грузія та Білорусь, втратили свою формальну незалежність. Україна, в результаті шаленого опору Росії та власної нерішучості щодо напряму своєї зовнішньої та безпекової політики, перебуває в стані війни за незалежність від авторитарної імперії.Це дуже важлива заувага для розуміння війни в Україні. На відміну від Білорусі та Грузії, які втратили свою незалежність майже без кровопролиття, Україна вже 10 років бореться за свою незалежність зі зброєю в руках. Масштабна війна триває вже майже три роки, в ній загинули понад 30 тисяч людей і сотні тисяч отримали поранення. Проте ми продовжуємо боротьбу.Це головний доказ того, що ми хочемо жити в цивілізованому західному світі. І, попри численні труднощі, ми зберігаємо право на власне майбутнє.Валерій Залужний. Фото: gеttyіmаgеsВорог, топчучи наші бажання, ставить під сумнів нашу історію та культуру, прагне знищити наш народ. Це підтверджують не лише події минулого століття, такі як Голодомор, Великий голод 1932–1933 років, але й нещодавні події в Бучі, Гостомелі та на окупованих територіях.Цей факт унеможливлює будь-яке співіснування з Росією у майбутньому і не дозволяє розглядати припинення війни на підставі будь-яких листів про наміри щодо взаємної безпеки, таких як домовленості України з іншими державами про так звані гарантії.Те, що зараз відбувається в Україні, є логічним наслідком небажання колективного Заходу впливати на глобальну систему безпеки.Використовуючи слабкість Заходу, зокрема США, Росія почала розширювати власний "безпековий простір" у 2008 році. Потім у 2014 році за мовчазної згоди колективного Заходу вона розпочала війну проти України, яка перетворилася на найкривавішу війну ХХІ століття в центрі Європи.Щоб Захід і далі боявся, Путін говорить про червоні лінії і ядерну зброю. Західні політики, стаючи заручниками своїх виборців, щораз частіше промовляють молитву про необхідність уникнення ескалації. Повторюю, я говорю про факт реального світу. Чи обмежиться апетит Путіна виключно війною проти України – це те, на що західні політики повинні відповісти своїм виборцям.Колективний Захід не вірив в Україну. І саме тому західна преса, боячись Путіна, дала Україні спочатку три години, а потім три дні. Пізніше, коли прибіг на допомогу Україні, Захід - побоюючись чи то ядерної зброї, чи то ескалації – не зміг надати Україні необхідну кількість зброї.Тому 2023 року ми не змогли досягти значних успіхів у розгромі Росії. І опинилися у стані війни на виснаження, з якої, схоже, наразі немає виходу. Я не збираюся це обговорювати, сподіваюся, ви читали мої статті. Зрештою, я писав їх для вас. Зазначу лише, що саме тоді ми втратили можливість закінчити війну самостійно.Ще один факт стосується всіх нас у цій залі. Скажіть, хіба це секрет, що навколо Росії об’єднуються Китай, Північна Корея та Іран? Хтось вірить, що вони об'єдналися проти України?Якщо так, то я буду першим, хто висловить свої сумніви - в тому сенсі, що більшість людей в цих країнах навіть не знають, де розташована Україна. З іншого боку, до такої організації, як БРІКС  [спочатку неформальний блок нових, відроджених і майбутніх держав, що об'єднує Бразилію, Росію, Китай, Індію та Південну Африку, який зараз розширюється завдяки країнам колишнього так званого третього світу і стає чимось на зразок антизахідного альянсу на чолі з Китаєм і Росією], і, зокрема до її перспектив, варто придивитися уважніше.Вона розширюватиметься – і що з цього приводу каже колективний Захід? Все ще побоюється ескалації?Іншим важливим фактом є еволюція війни як явища. Хочете ви цього чи ні, хочуть цього ваші виробники зброї з контрактами в руках чи ні – війна, на жаль, змінилася. Такої війни, як у 1953 році, вже не буде, вона закінчилася в Україні влітку 2023 року, в той момент, коли на поле бою вийшли роботи.Коли я говорив про це в той момент, західна преса і генерали сміялися з мене.У 2024 році вже є загальновідомим, що в битвах беруть участь передові технології, зокрема й ті, якими керує штучний інтелект.З мене більше ніхто не сміється. Навіть у Великій Британії змінюється стратегія національної безпеки.А НАТО мовчить. То що ж відбувається з глобальною безпекою? Вона все ще базується на винищувачах, авіаносцях і супердорогих ракетах? Я вас трохи розчарую. На жаль, це не так. Я не буду розвивати цю тему. Сподіваюся, ви прочитали те, що я для вас написав.Ми, українці, вже 10 років боремося за свою свободу. І свою перемогу бачимо дуже просто. Ми повинні здобути три основні відчуття.Відчуття безпеки. Ми повинні бути впевнені, що навіть через 100 років ніхто не нападе на Україну.Ми хочемо безпеки для себе і своїх дітей. Цього можна досягти дуже швидко і просто. Україна повинна стати членом НАТО.Хоча військові можливості Альянсу залишаються дискусійним питанням, наразі альтернативи НАТО немає.Кожен житель України повинен отримати відчуття необмежених можливостей для розвитку.Ці питання часто обговорюють на Заході. Чи можливо досягти цієї мети без безпеки? Чи буде готовий інвестор вкладати свої кошти в країну, де завтра знову може початися війна?Знову ж таки, я вас розчарую. Ні, не буде готовий. Без безпеки апріорі немає довгострокових перспектив.Кожен українець повинен відчувати, що він удома. Там, де він народився і виріс, де поховані його батьки, де живуть його діти. У мирі та спокої.Я прийшов до вас не для того, щоб критикувати Захід чи НАТО. Я прекрасно розумію, що навіть за Будапештським меморандумом [документ, підписаний у 1994 році Україною, США, Великобританією та Росією про відмову Києва від ядерної зброї] нам ніхто нічим не зобов'язаний. Але кожен день Україна бореться за виживання.Хотілося б тільки, щоб Джордж Сантаяна [автор вислову, що "хто не пам'ятає свого минулого, той приречений пережити його знову"] помилявся. Щоб ми, як людство, тримаючи у руках долю ХХІ століття, стали мудрішими і пам'ятали своє минуле, аби не переживати його в майбутньому.Виступ генерала Валерія Залужного, Головнокомандувача Збройних Сил України протягом перших двох років війни, а тепер Посла України у Великій Британії, в Сhаtmаn Ноusе – провідному аналітичному центрі Великої Британії – 17 жовтня 2024 року.
we.ua - Чому ЗСУ та українці будуть вирішувати майбутнє, а не розмови Трампа з Путіним
Last comments

What is wrong with this post?

Captcha code

By clicking the "Register" button, you agree with the Public Offer and our Vision of the Rules