Search trend "Франція – Польща"

Свого часу Троцький породив формулу "ні війни, ні миру". І зараз Ізраїль та Іран пережили важкі воєнно-дипломатичні моменти. З одного боку, ніби на щось вийшли, Дональд Трамп нас запевнив, що буде мир, але відчуття такого немає. Розуміємо, що Іран – не та держава, яка зможе зупинити свою ненависницьку антиізраїльську державну програму.Я згоден із вами, дійсно так. Ситуація вийшла "ні миру, ні війни". З одного боку, добре, що закінчилися воєнні дії, тому що мешканцям Ізраїлю довелося пережити досить нелегкі часи.Вперше за всі війни були такі великі руйнування, загинуло 28 людей, пошкоджено 1000 будинків – це абсолютно нова ситуація для Ізраїлю.З іншого боку, ця невизначеність створює ситуацію, за якою війна може поновитись у будь-який момент. Якщо Іран зараз запустить якусь чергову ракету або якийсь безпілотник у бік Ізраїлю, відповідно, Ізраїль повинен буде відреагувати. І наново почнуться бойові дії, Іран вкотре почне відповідати, і знову буде потрібне втручання США, напевно, особисто президента Трампа, щоб припинити ці воєнні дії.Поки це перемир'я дотримується. В Ізраїлі скасовані обмеження для громадян, всі повернулися на свої робочі місця. Сьогодні частина шкіл почала працювати, а від завтра працюватимуть усі школи. Ось, така, я б сказав, ситуація.А Ізраїль же має реагувати на інформацію, що іранська ядерна програма не була знищена. Це Дамоклів меч, який висить не лише над державою Ізраїль, а й над усім цивілізованим Західним світом. Відпрацювали американці, ЦАХАЛ та всі можливі служби, але нема відчуття, що іранську ядерну доктрину згорнуто. Що собою буде являти іранська ядерна програма? І загалом, якщо вірити Медведєву, якщо Іран "в якомусь воєнторзі може купити ядерну бомбу"? Ми бачили, що на цю медведєвську маячню навіть особисто зреагував Дональд Трамп - тобто все серйозно.Так, усе серйозно. Дійсно, немає точного розуміння, яка була завдана шкода іранській військовій ядерній програмі. Без жодного сумніву, шкоди завдано. Після такої кількості бомбардувань, після такої кількості вильотів ізраїльської авіації, а потім ще бомбардування американців стратегічними бомбардувальниками В-2 – зрозуміло, що шкода завдана.А тепер усі розмірковують про те, яка саме шкода. Розвідки Ізраїлю, США та країн Європи зрозуміють це через декілька тижнів і навіть декілька місяців, тому що оцінити цю шкоду у даній ситуації достатньо складно. По-перше, потрібна інформація зсередини, яку зараз агенти різних розвідок будуть здобувати. Друге – це супутникові знімки, які не завжди в тій резолюції чітко показують, що відбулося. Не завжди з супутників можна розгледіти руйнування під землею та зрозуміти, що саме зруйновано.Є декілька версій. Зрозуміло, що в інформаційному полі є багато дезінформації. Наприклад, Тhе Nеw Yоrk Тіmеs писав, що американці бомбардували Фордо (це найстрашніший ядерний об'єкт) таким чином, щоб закрити входи та виходи та щоб те, що там усередині, залишилося без електрики, а це завдає шкоди всім центрифугам. Так це чи не так, але про це йдеться з якихось джерел.Є й оцінки, які говорять про те, що на інших ядерних об'єктах нема стовідсоткової шкоди, є тільки якась часткова. Відповідно, ця ситуація для нас стане зрозумілою протягом 2-3 місяців, думаю, тоді ми точно будемо знати, наскільки була завдана ця шкода. Марко Рубіо, держсекретар США, заявив, що програма Ірану відкинута назад. А от наскільки відкинута назад - на рік, два, десять, ми не знаємо.І останнє питання, найголовніше: де зараз збагачений уран? З того, що бачимо в інформаційному полі, незрозуміло. З відкритих джерел та витоків ми не розуміємо, де дійсно є цей збагачений уран. Мова йде про 400 кг, а можливо, до 600 кг, є різні свідчення. З цього збагаченого урану можна зробити так звану брудну бомбу, найсправжнісіньку брудну атомну бомбу.Хотів би вас розпитати про Дональда Трампа. Пам'ятаєте, епопея одного військового злочинця починалася із запитання: "Whо іs Мr. Рutіn?" А от і питання: "Whо іs Мr. Тrumр?" Як він себе продемонстрував? Адже в кейсі російсько-української війни Трамп дивував усіх: відкладав рішення, вступав у дуже дивну комунікацію, формував переговорницький пул. Але зараз він віддав наказ і дозволив застосувати американську стратегічну авіацію. Після того як Трамп повернувся до своєї місії великого миротворця, у вас є розуміння, якою буде подальша траєкторія його діяльності? Це питання не тільки щодо стримування Ірану, а й Росії. Давно так багато не залежало від одної людини.Цілком з вами згоден. Все залежить від рішення Трампа і від того, що він вирішить. Оскільки він абсолютно непередбачувана людина, нам дуже складно передбачити, як він ухвалює рішення, яким буде наступне його рішення, але є деякий позитивний момент. Трамп з першого дня своєї другої каденції намагався себе представляти миротворцем: будемо з усіма розмовляти, Росія – не злодій, Путін – хороший хлопець, за 24 години припинимо війну, якби я був президентом на місці Байдена, то не було б війни. А Путін повторює, йому вигідний цей наратив.І ось тут, є один позитивний момент, який полягає в тому, що він дав вказівку бомбардувати Іран. Відповідно, якщо є якісь ситуації, то Трамп не побоїться застосувати силу. Це серйозний сигнал для Путіна.Путін погрожував: зараз ми скинемо тактичну зброю на Україну, зараз ми будемо застосовувати, ми зараз розбомбимо Лондон, Париж, Бонн – усіх покараємо. А Трамп просто дав наказ, літаки прилетіли, була проведена ціла військова операція. Ми думали, що одні літаки будуть бомбардувати, а бомбардували зовсім інші. Був зроблений спеціальний маневр, все відбулося, і він дав наказ.У цій ситуації, я думаю, що реакція Медведєва, який відразу злякався та написав, що він не казав, що Росія дасть атомну бомбу Ірану, що взагалі мав на увазі інші країни. І сам той факт, що особисто Трамп відреагував, то це говорить про те, що там в адміністрації зараз дуже уважно прислуховуються до всього, що відбувається. Певною мірою це дає якусь надію - якщо цей злодій, який сидить в Кремлі, перейде якісь межі, то цілком ймовірно, що від Трампа можна чекати різкої реакції.Наведу ще такий приклад. 24 червня Трамп розлютився на Ізраїль та Іран, промовивши: "Що це таке?! Я сказав припинити вогонь - значить треба припинити вогонь!" Був дзвінок Нетаньягу, через катарців передали іранцям, і все припинилося. І це позитивний момент, тому що до цієї ситуації ми розмірковували, як же він буде поводитися.Тепер найголовніше питання – як переконати Трампа, що в Кремлі злодій, а не "хороший хлопець"? Як донести до його розуміння, що необхідні рішучі дії, аби припинити цю страшну, криваву війну в Україні та змусити Путіна піти на поступки, компенсувати всю шкоду, яку він завдав Україні, і зробити так, щоб Україна отримала реальні гарантії безпеки? І це зараз найголовніше питання, яке є на порядку денному.Генеральний секретар НАТО Марк Рютте саме цей саміт присвятив тому, щоб заспокоїти Трампа та змусити інші країни виділити 5%. Правда, Іспанія нічого не хоче робити, але там дивний уряд і прем'єр-міністр, який живе в іншій реальності.Є ще один момент: 24 червня був витік в британській газеті Тhе Dаіly Теlеgrарh про те, що декларація НАТО після цього саміту щодо Росії буде доволі короткою. Однак найголовніше, що там написано, - НАТО буде продовжувати підтримувати Україну. І мова йде про те, що, ймовірно, країни НАТО напряму надаватимуть зі свого військового бюджету гроші Україні. Це витік. Ми ще не бачили офіційного тексту. Але, якщо це так, то, попри сумніви Трампа щодо припинення війни в Україні, це певною мірою є важливим кроком, тому що країни НАТО, а це всі європейські країни та Канада, окрім США, більшість із них дійсно зацікавлені, щоб Україна могла встояти у цій війні. Це дуже важливий момент.Нам потрібно зараз дивитися не на порожню половину стакана, а на ту половину, яка наповнена. І треба розуміти, як із цієї ситуації виходити.Ви знаєте не тільки як функціонує Кремль, а й що плюс-мінус відбувається у кремлівських головах. Маєте власну думку і щодо Медведєва, і щодо Путіна з урахуванням того, що вони останні пару років витворяють. Вони б'ють балістичними ракетами по наших містах, а з другого боку демонструють готовність Росії вести війну рівно стільки, скільки в них вистачить військово-технічного ресурсу. Можливо, все може дуже швидко змінитися, бо ми чекаємо 2 вересня, коли відбудеться зустріч Сі Цзіньпіна з Путіним.Другий кейс – зустріч у Кремлі міністра закордонних справ Ірану. Росія та Іран є стратегічними союзниками. І ця ірано-ізраїльська чи ірано-західна війна має пульсуючу форму, вони можуть підіймати амплітуду або знижувати градус. Задача Ірану – вступ до ядерного клубу, щоб почуватися у статусі, в якому почувається Росія. Тобто у будь-якій незрозумілій ситуації Путін каже, що може щось неприємне для всіх використати. Ваше відчуття: на яку траєкторію вийшов Кремль?Я згоден з вами, що амплітуда то підіймається, то опускається, і градус то підвищується, то знижується. Дійсно, як ви описали ці кейси - це правильне бачення тієї ситуації, в якій ми перебуваємо. По-перше, Кремль почувається в стані великого дискомфорту після того, як американці бомбардували його стратегічного партнера, Іран. Росія попереджала, що ні в якому випадку не бомбардувати, були зроблені заяви, попередження. Однак нічого не допомогло, Трамп прийняв рішення бомбардувати. І що найцікавіше – не було навіть офіційної реакції на це. Було якесь засудження, мовляв, американські бомбардування, але, окрім таких загальних осудливих слів, більше нічого не змогли сказати. Вони перебувають у шоці, бо не вірили, що це станеться.Другий момент, і це я ще раз підкреслюю, Кремль здивувало, що за три дні ізраїльські ВПС в небі Ірану робили все, що хотіли: і бомбардували Тегеран, і скільки треба, стільки бомбардували, і 24 на 7. Всю цю операцію розпочали 200 літаків, потім постійно в небі перебувало від 50 до 100 літаків – робили все, що хотіли.Це взагалі для Кремля був шок. Чому? Вони ж перед усіма хизувалися, що за три дні підуть парадом по Києву, по Хрещатику. А вже майже три з половиною роки воюють з Україною і не можуть захопити Україну, і не можуть перемогти Україну.А тут, будь ласка, - Ізраїль три дні робив, що хотів, з їхнім важливим стратегічним партнером. Якби не Трамп, то і далі  бомбардував би. Це для них створює дуже серйозний психологічний дискомфорт, тому що вони розуміють, що не можуть нічого зробити. Що більше - вони бояться американців. Вони розуміють, що Трамп дав наказ бомбардувати, то від цього непередбачуваного президента можна очікувати все. Тому треба поводитися більш-менш акуратно в усьому, що стосується американців.І, зверніть увагу, вони бояться цього потепління у відносинах з приходом Трампа між Америкою та Росією. Путін боїться порушити цей баланс, він постійно лебезить перед Трампом, говорить, який Трамп розумний, який Трамп хороший, дарує портрет, розповідає, як молився за нього, коли був на того замах, "от якби Трамп був президентом, то не було б війни в Україні". Путін боїться перейти якусь червону лінію, яка розсердить Трампа.Трамп уже одного разу сказав, що, можливо, Путін з'їхав з глузду, "Владімір, стоп! Досить бомбардувати!". І це, безумовно, у Кремлі насторожує. Вони бояться різкої реакції Трампа.Скажімо так, їхній психологічний стан погіршився щодо російської економіки. Зараз на економічному форумі в Петербурзі заявляли, що економіка Росії, напевно, входить в рецесію. Путін сам показав наказ про скорочення бюджету. Зараз відбулася ізраїльська операція нападу превентивним ударом по Ірану і ціна на нафту трохи підросла, але вже пішла на спад. 24 червня нафта зросла тільки на 1%, але в принципі ціна знижується. І Трамп зацікавлений у зниженні ціни на нафту.Найголовніше питання для країн Заходу, особливо для Європи та Америки, - зробити все, щоб ціна на нафту впала. Якщо ціна на нафту впаде, у Путіна не буде звідки брати гроші на війну. Вони у нього закінчуються, це не безлімітний гаманець. Не на все життя вони мають ресурси, на 100 років наперед. Це так здається.По-друге, це також важливий психологічний момент, і у нас в Ізраїлі, як і раніше, існує у певних колах військо-політичного істеблішменту якийсь психологічний страх, що Росія може щось зробити. Ось, факт: вони погрожували ядерною бомбою, американці зробили декілька серйозних попереджень, і Путін відразу замовк. І не один місяць боявся зі своїх уст випустити слово "ядерний". Тому вони й надалі будуть робити хорошу міну за поганої гри.Значить, інструменти є. Якщо американський дипломат чи посадовець розвідки передає до Кремля попередження "не робіть цього", відповідно, можна натиснути на Путіна, щоб він і не бив по наших містах. Водночас можна було б натиснути на Путіна перед початком повномасштабного вторгнення і він на нього не наважився б, але тиск був заслабкий. Путін втягується в довгу війну, сподівається завдяки своїй ресурсній базі вести активні бойові дії проти України ще пару років, а то й, як заявляють кремлівці, і 10 чи 20 років. Відповідно, нам потрібно йти ізраїльським шляхом - не розтягувати війну на роки. Можливо, ви маєте відчуття, як правильніше було б зіграти Україні в теперішній ситуації?Довга війна – це жахливий сценарій. Поки що ми перебуваємо в цьому жахливому сценарії. Тут потрібні два вектори. Один вектор: все одно, чи хочемо ми, чи не хочемо, і в Ізраїлю, і в України є одна задача – бути у найкращих відносинах з американською адміністрацією. Тому що від американської адміністрації та від Трампа особисто залежить не все, але настільки всього багато, що не можна в жодному випадку нехтувати. І за будь-якої ситуації треба триматися та вирулювати ці відносини на той рівень, який буде допомагати. Я б сказав, що це має бути виключно інструментальний підхід.Тих інструментів, які мають США, нема ні в кого. Тому з ними потрібно дружити за будь-якої ситуації. Інколи це складно, це зрозуміло, враховуючи характер особистості, яка там зараз займається різними питаннями, враховуючи складний характер самого Трампа. Безумовно, це не проста задача. Нема виходу. Це обов'язково! На 150%! Якщо цього не буде, то буде дуже погано.Другий вектор: для України значно більше ресурсів, можливостей, переконання, налагодження контактів – це, безумовно, Європа - Німеччина, Франція, Британія, також Італія плюс Польща, в якій зараз складна обстановка, бо там антиросійські настрої у цього президента, але й антиукраїнські. Польща була важливим фактором останні три роки. Подивимося, як це буде. Але, якщо Німеччина, Мерц, і якщо Макрон, і якщо британський Стармер, а особливо Німеччина та Британія, які значно серйозніше ставляться до загрози, яка йде від Росії, Макрон трохи менше, то при правильному тиску на Росію можна досягнути ще більшої співпраці та передачі більшої кількості зброї.У чому проблема? Європа за ці три роки війни не переналаштувалася на військові рейки. Найголовніший аргумент України, з яким я абсолютно згоден, - Україна зараз захищає Європу. Якщо Україна, не доведи Боже, впаде, то наступною буде Європа. Путін не зупиниться. Попри те, чи є в нього ресурси, чи нема, він розпочне війну і проти європейських країн – це і Фінляндія, і країни Балтії, і Польща, і так далі. Тому Україна дійсно захищає Європу. А те, що Зеленський говорить європейським лідерам, що неприємно чути, але він абсолютно правий, тому що Україна зараз веде війну за національну безпеку всього Європейського континенту. І тут у Зеленського та української адміністрації більше аргументів на користь того, щоб Європа допомагала.Європа повинна перейти на військові рейки. Вони мають більше виробляти, а сьогодні їхнє виробництво – стільки на рік, можливо, скільки у Росії за два чи три місяці. І ці різні цифри з обох боків ускладнюють роботу ЗСУ.Але є і позитивні моменти – Rhеіnmеtаll, який будує підприємства, наскільки я розумію, в Україні вже є об'єкти, які працюють. І сама українська військова промисловість плюс-мінус на 40% забезпечує потреби ЗСУ, але цього недостатньо. Тут потрібні особливі зусилля Європи, тому треба постійно тиснути, постійно переконувати, бо часу нема. Неможливо вести цю війну ще 5 років, ще 10 років. Це неможливо, для цього необхідні неймовірні зусилля, я не впевнений, що вони дійсно існують. Можна ці ресурси настільки виснажити, а що далі буде? Росія не буде заспокоюватися, це все довготривале. Відповідно, з Європою мають бути постійні контакти, переконання, що Європа повинна діяти значно рішуче і не боятися Путіна. Оцей страх, що Путін щось зробить, - дуже негативний фактор в поведінці європейців.

Про це стало відомо під час 14-ї зустрічі робочої групи держав-учасниць Коаліції, що відбулась у Рейк’явіку, передає пресслужба Міністерства оборони України. Зазначається, що одним з основних результатів зустрічі стала деталізація пропозицій щодо внесків держав-учасниць коаліції для оснащення та підготовки підрозділів з розмінування Державної спеціальної служби транспорту та Командування Сил підтримки ЗСУ."Минулого року ми разом багато досягли: розгорнуто реальні спроможності на місцях; навчені фахівці працюють у найскладніших умовах; техніка, надана партнерами, щодня рятує життя людей", – зазначив під час виступу на зустрічі начальник Головного управління протимінної діяльності, цивільного захисту та екологічної безпеки полковник Руслан Берегуля, який очолив українську делегацію.Він також подякував урядам Ісландії та Литви, котрі є державами-лідерами DМСС, за сталість і далекоглядність у розбудові інфраструктури, яка потрібна для розмінування та безпечного відновлення України.Для довідки. Коаліція спроможностей з розмінування України створена у лютому 2024 року в межах роботи Контактної групи з питань оборони України.В її склад входять 23 держави. Окрім Литви та Ісландії, це Бельгія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Латвія, Молдова, Німеччина, Польща, Словаччина, Угорщина, Франція, Фінляндія, Хорватія, Чехія, Швеція, Японія, Велика Британія та, власне, Україна.Раніше повідомлялося, що учасники Коаліції з розмінування виділять Україні €700 млн на закупівлю обладнання для розмінування до 2034 року.

Для України цей саміт також мав велике значення, адже існували побоювання, що через риторику Трампа, Захід може послабити підтримку Києва. Хоч питання вступу до НАТО відійшло ще більше в тінь, та Альянс чітко продемонстрував готовність надалі підтримувати Україну у війні проти Росії. Тому найважливіше, що "ніхто нас не кинув". Еспресо розповість більше про те, які наслідки саміту в Гаазі для членів НАТО та України.Чи виправдав саміт очікування?фото: gеttyіmаgеs Напередодні зустрічі членів Альянсу генеральний секретар НАТО Марк Рютте сказав, що цей саміт має бути "квантовим стрибком у колективній обороні". Адже ключовою темою обговорення стало різке збільшення оборонних витрат країн-членів: якщо у 2014 році, після анексії Криму, союзники погодилися витрачати щонайменше 2 % ВВП, то тепер, на тлі ще серйознішої загрози з боку Росії, ціль підняли до 5 %, яких мають досягнути впродовж наступних десяти років (3,5% на збройні сили та 1,5% на супутні витрати, як-от інфраструктура для перекидання військ).За логікою, такі дії можна пояснити саме через війну Росії з Україною, однак це не зовсім так. За час повномасштабної війни, до зустрічі у Гаазі було п’ять самітів Альянсу, але саме цього року питання витрат постало найгостріше. Чому? Бо у Білому домі знову з’явився Дональд Трамп, для якого витрати на оборону є ключовими у зовнішній політиці. Мовляв, чому саме американці мають платити за європейську безпеку? Якщо не хочете, тоді не будемо вас захищати. Відповідно, НАТО не мало вибору, оскільки різко втрачати підтримку головного і найбільшого союзника було б рівнозначно самогубству давньої безпекової структури, що виникла ще після Другої світової. Всі з цим погодилися, окрім Іспанії, яка напередодні саміту відмовилася підтримати підняття витрат до 5%, бо це "погано для їхньої економіки", як сказав прем’єр Педро Санчес. Однак, здається, після погроз Трампа про те, що Іспанію чекають величезні тарифи, Санчес змінив риторику і готовий до поступок.Але справжнім каменем спотикання стала, як не дивно, саме Україна. Власне, що ці стосунки Україна-НАТО, які тривають десятиріччями, на жаль, часто без "взаємної любові", знову оголили найважливішу дилему перед якою стоїть Захід: бути чи не бути Україні в Альянсі та як це правильно зробити?Як відомо, саміт у Бухаресті в 2008 році став переломним, коли Україні та Грузії не надали Плану дій щодо членства в НАТО, натомість запевнили Володимира Путіна, що їх там не буде, а це розв’язало руки для Кремля. Першим акордом стала війна в Грузії, потім початок агресії в Україні, яка переросла в повномасштабну війну. Попри це, в НАТО досі немає єдності щодо офіційного запрошення України в структуру, хоча, як каже багато політиків та експертів, де-факто, ми вже в Альянсі і по багатьох питанням оборони його навіть випереджаємо через постійні воєнні дії, які змушують Україну діяти швидко, ефективно і нестандартно. Проте в Гаазі знову стало очевидно: формальне членство України – це не лише питання готовності Києва, а й політичної волі всередині самого Альянсу.Адміністрація Трампа точно не бачить Україну в НАТО, йдучи в цьому питанні на поступки Кремлю (а ще вони готові визнати Крим російським). Так само Віктор Орбан, прем’єр Угорщини й відомий опонент євроатлантичної інтеграції України, теж використовував саміт як майданчик для просування своїх проросійських наративів (він не хоче бачити Україну навіть у ЄС). Як відверто заявив президент Фінляндії Александр Стубб (з яким Трамп любить грати у гольф), Україна не зможе вступити до НАТО при Трампі, але у довгостроковій перспективі – це можливо. Якщо порівнювати з попередніми самітами НАТО, у Гаазі питання членства України в НАТО вирішили взагалі не піднімати, натомість запевнили про непохитну підтримку України. Участь Володимира Зеленського на саміті тому свідчення, а його зустріч з Трампом вже стала дипломатичним проривом, враховуючи, що очільник Білого дому загалом більше часу говорив з Путіним через телефон, ніж з керівником України.  Одним словом, як відзначили чимало політичних оглядачів, саміт в Гаазі організували таким чином, щоб всіма видимими й невидимими способами задобрити примхи ексцентричного Дональда Трампа. Тому всі гострі питання сховали по кутах цього ще й історично короткого саміту (Трамп любить швидко вирішувати всі питання, бо швидко втрачає увагу). До речі символічно, що генсек НАТО, слухаючи вихваляння Трампа про те, як він "помирив" Ізраїль та Іран, назвав його "татком". Це ще раз підкреслило, що члени НАТО вирішили зіграти на себелюбстві та его президент США, не заперечуючи йому ні в чому, щоб отримати бажану вигоду."Так само як Віденський конгрес 1814-1815 років був організований навколо блискучих балів та концертів – із симфонічним оркестром під керівництвом самого Бетховена, а лише британська делегація випила 10 000 пляшок вина – так і цей саміт у Гаазі був покликаний служити одній і тільки одній меті: задовольнити бажання, потреби та побажання пана Трампа. Якби генеральний секретар НАТО повірив, що Трамп прагне 10 000 пляшок вінтажного вина, він би організував їх постачання. Якби він подумав, що Трамп хоче зустрітися з Бетховеном, Рютте спробував би воскресити його", - вдало порівняли у Тhе Теlеgrарh стару як світ стратегію, до якої вдався Рютте та компанія: поступки заради збереження єдності, навіть якщо ця єдність більше схожа на театральну виставу, ніж на справжнє партнерство.Що отримала Європа за поступки Трампу?Саміт НАТО у Гаазі, фото: gеttyіmаgеs Відповідь на це питання можна прочитати в комюніке саміту одразу першим пунктом, де сказано, що "ми знову підтверджуємо нашу залізну відданість колективній обороні, як закріплено у Статті 5 Вашингтонського договору, в якій йдеться, що напад на одного з членів Альянсу є нападом на них усіх". Тобто Європа, фактично, купила собі безпеку у Трампа, щоб підтвердити дії механізму колективного захисту. Це найважливіше, чого бажали європейці, як кажуть у Роlіtісо, Європі "вдалося втримати Трампа в НАТО".Хоча це може бути короткотривалою перемогою, адже погодження збільшення витрат до 5% ВВП неминуче призведе до того, що відповідальність за долю НАТО дедалі більше переміститься на Європу. А це може стати початком розриву у майбутніх стосунках. Як зазначає Іво Даалдер, колишній посол США в НАТО, за всіма цими "широкими посмішками та добродушністю", що була в Гаазі, неможливо ігнорувати справжні занепокоєння та страхи, які тепер пронизують Альянс після саміту. Адже союзники мають різне бачення загроз: якщо велика частина Європи боїться нападу Росії, то Трамп взагалі воліє мовчати на цю тему. "Спільне сприйняття загрози є основою військового альянсу, а розбіжності щодо характеру російської (а до цього й радянської) загрози часто призводили до криз. Трамп розглядає російсько-українську війну як суто "європейську ситуацію" і відмовився від своїх досить короткочасних зусиль щодо припинення конфлікту. Але для більшості європейців Україна та її безпека є невід'ємною частиною миру на їхньому континенті", - каже Даалдер. У Роlіtісо додають, що тепер європейські лідери стикаються з складнішим випробуванням – вони мають переконати себе у значному збільшенні оборонних витрат у себе вдома та підготуватися до потенційного скорочення військової кількості США, одночасно стримуючи експансіоністську Росію.  "Єдиними європейськими країнами з державними фінансами, які дозволяють їм прагнути до цілі у 5%, є Німеччина, Польща, а також країни Балтії та Північної Європи, – каже Франсуа Ейсбур, старший радник з питань Європи Міжнародного інституту стратегічних досліджень. – Усім відомо, що Франція, Бельгія, Велика Британія, Іспанія та Італія абсолютно не в змозі виконати такі зобов’язання". А опір Іспанії свідчить про простий факт – чим далі країна від Росії, тим важче переконати суспільство у необхідності того, щоб переспрямувати гроші від свого добробуту на певну ефемерну оборону. Та й економісти з якими поговорив Rеutеrs кажуть, що ціль 5 % ВВП до 2035 року – надто амбіційна для більшості країн через високі держборги та ризик скорочення соціальних витрат.  "Щоб досягти порогу в 5%, країни Європейського Союзу, чий борг вже перевищує 80% ВВП (у Великій Британії – 100%), повинні будуть майже потроїти 325 мільярдів євро (377 мільярдів доларів), які вони витратили на оборону минулого року, до понад 900 мільярдів", - зазначають у виданні. Така невтішна економіка може призвести до того, що європейське суспільство під загрозою, щоб не стати ще легшою здобиччю для популістських чи націоналістичних політиків, які щороку набирають силу по всій Європі. Відповідно, Кремль буде ще більше посилювати свою пропаганду, щоб руйнувати єдність Заходу. Тому довготривалі наслідки від саміту в Гаазі можуть бути дуже непередбачуваними. З іншого боку, якщо гроші знайдуться і при цьому економіка Європи не відчує різкого падіння, тоді за наступні 10 років архітектура безпеки континенту може докорінно змінитися. Вірогідно, основним військовим центром стане Німеччина, але вона історично неохоче витрачала кошти на оборону, як кажуть у Вlооmbеrg, тому зараз переживає найдраматичніші зміни, хоч канцлер Фрідріх Мерц і обіцяє створити найпотужнішу армію в Європі.Чи можна назвати саміт позитивним для України?Володимир Зеленський та Дональд Трамп, фото: gеttyіmаgеs Цей дещо театральний саміт був імені Трампа, а не для України, тому великих очікувань ніхто не робив. Однак для нас важливою стала не форма, а зміст. Так, у фінальному комюніке жодного слова про членство України в Альянсі, хоч це раніше описувалося як "незворотний шлях", так само не згадано війну в Україні. Однак всі країни НАТО погодилися, що саме Росія є "довготривалою загрозою", а для України підтвердили "неухильні суверенні зобов’язання із надання підтримки", бо наша безпека "сприяє безпеці Альянсу". Та ще важливіше, що НАТО дозволило включати в витрати на свою оборону допомогу Києву. Тобто для досягнення прийнятих 5% тепер рахуватимуть і гроші на оборону, які надають Україні (а це ще більша практична інтеграція Києва в Альянс). Для цього союзники підтвердили виділення понад 35 мільярдів євро у 2025 році, з можливістю збільшення цієї суми. Це дуже важливо, оскільки частина цих коштів може піти на покупку зброї у США. Дональд Трамп не виключає цього, адже Росія не хоче завершувати війну, а нам конче необхідні ракети для ППО (насамперед Раtrіоt, ціна однієї ракети сягає 3-4 млн доларів) та артилерійські снаряди. Крім цього були досягнуті двосторонні договори щодо озброєнь. Наприклад, Данія запускає спільне виробництво дронів та ракет з Україною. А Німеччина і Норвегія домовилися про постачання для України ракет типу Раtrіоt з наявних запасів. Велика Британія пообіцяла 350 ракет для ППО, які вперше фінансуватимуться відсотками від заморожених активів РФ. Інші країни теж підтвердили свої зобов’язання, а президент України мав зустрічі з лідерами НАТО. Зрештою, довгоочікувана зустріч Трампа та Зеленського теж принесла плоди. Як пишуть у Fіnаnсіаl Тіmеs, президент США нарешті почав використовувати жорсткіший тон щодо Путіна, водночас виявив симпатію до українців (навіть розмова з українською журналісткою ВВС під час пресконференції тому свідчення, адже Трамп чи не вперше публічно виявив співчуття до українців, хоч так і не відповів прямо на поставлене запитання). Політичний експерт та дипломат Роман Безсмертний вважає, що "Україна отримала все, що було необхідно" від саміту в Гаазі."Президент Трамп на саміті поводився достатньо адекватно. Спостерігалася зміна його риторики щодо України. Він навіть назвав Зеленського "милим" і вперше сказав, що хотів би допомогти Україні. Не знаю, наскільки довгою буде ця позитивна хвиля. Але Трамп уже точно розуміє, що російсько-українська війна не може буде закінчена за його наказом протягом 24 годин. Він назвав цю свою заяву саркастичною. Мабуть, дійшло нарешті", - написав Безсмертний.Військовий експерт, директор Nеw Gеороlіtісs Rеsеаrсh Nеtwоrk Михайло Самусь у коментарі Еспресо теж відзначив, що саміт у Гаазі в цілому був позитивним для нас.  "Організатори професійно закрутили весь сюжет зустрічі лідерів НАТО довкола американського президента - і це спрацювало. Трамп, на хвилі тріумфу після вдалого удару по Ірану, був незвично схильний до компромісу й погодився фактично на всі пропозиції європейських колег. І хоча про реальну успішність або неуспішність головної зустрічі країн НАТО можна буде говорити пізніше, все ж результати саміту дають підстави говорити про надію на подальший прогрес Альянсу, а це є критично важливим для України", - говорить експерт.У підсумку, саміт НАТО у Гаазі став перемогою Дональда Трампа завдяки показовій поступливості європейців, але при цьому Україна не втратила своїх позицій. Навпаки – попри побоювання, що нова адміністрація США тиснутиме на зменшення підтримки Києва, Альянс чітко зафіксував готовність продовжувати військову, фінансову та політичну допомогу Україні. Так, двері до НАТО для України залишаються відчиненими лише на словах, проте збереження місця України на порядку денному, обіцянки нових постачань озброєння, запуск спільних виробництв із союзниками й визнання ролі України як фактичного фронту захисту Європи – усе це дозволяє говорити, що ніхто не готовий поступитися Путіну з його імперськими амбіціями стосовно своїх сусідів. Читайте також: Європарламентарка Юкнявічене: Україна – не споживач безпеки, а її гарант для всієї Європи

22-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Dосudаys UА завершився 13 червня. Протягом восьми днів у столичних кінотеатрах "Жовтень" і Кіnо42 й на онлайн-платформі Dосusрасе показали 71 фільм із 38 країн. Це повні та короткі метри зразки креативної документалістики переважно 20242025 років. Серед них було 15 українських стрічок. &еnsр;Конкурсна програма "Dосu/Україна" щороку стає потужнішою. Складається враження, що ми розбалувані великими прем'єрами. Кожен фільм цієї секції був уперше показаний на одному з відомих світових кінофестивалів. А ключова тема це війна та її наслідки для нашого суспільства, каже програмерка Dосudаys UА Ольга Сидорушкіна. Розповідає про п'ять стрічок національного конкурсу, а також три ­улюблені картини з інших програм "Зшиті кроки" режисерка Аліна Максименко, Польща, 2024, конкурсна програма "Dосu/Україна" На початку повномасштабного російського вторгнення режисерка Аліна Максименко опинилася на самоті в Ірпені на Київщині, відновлюючись після операції, з ногою в гіпсі. Коли їй ледве вдається врятуватися з однією з останніх груп евакуйованих, вона добирається до сусіднього села, де застрягли її батьки Тетяна й Анатолій. Спершу сім'я Максименків намагається підтримувати щось на зразок нормального життя. Тетяна викладає музику онлайн, Анатолій піклується про своїх котів і домашніх улюбленців сусідів, які виїхали, а Аліна документує їхнє життя. Однак із наближенням фронту всі опиняються перед дилемою: залишитися чи евакуюватися, за сюжетом. Війна повністю інтегрувалася в наше життя. Ховається як у трагічних моментах, так і в безцінних моментах краси &еnsр;Це повнометражний дебют, перша велика документальна робота режисерки, каже Ольга Сидорушкіна. Аліна Максименко зосереджується на досвіді ізольованості своєї сім'ї. Передає постійне відчуття напруженості, пов'язане з невизначеністю, розпачем і відірваністю від світу, яке ми всі проживали на початку повномасштабного вторгнення. Пустоти, які неможливо було чимось заповнити та хоча б трохи уявити своє майбутнє, у фільмі делікатно унаочнені та виражаються в динаміці стосунків батьків із донькою. Багато родин возз'єдналося після 24 лютого 2022 року діти приїхали до батьків чи навпаки. Ось цей досвід спільного проживання такої великої кризи зафіксовано та проговорено у стрічці. "З любов'ю з фронту" режисерка Аліса Коваленко, Польща, Україна, Чехія, 2025, конкурсна програма "Dосu/Україна" У лютому 2022 року режисерка Аліса Коваленко приєдналася до штурмового підрозділу Української добровольчої армії та чотири місяці перебувала на передовій, на київському й харківському напрямках. Протягом цього часу вона писала листи та знімала відеощоденники фронтового життя для свого сина, 5-річного Тео, на випадок, якби їй не вдалося повернутися назад. &еnsр;Це унікальний щоденниковий портрет із зони бойових дій. Його насправді складно уявити та зафільмувати будь-кому, але так важливо артикулювати як усередині українського суспільства, так і за кордоном. Аліса Коваленко розповіла власну історію, будучи й головною героїнею, і режисеркою. Її кіно це присвята сину, а водночас колективний портрет військових, у який вдалося додати розуміння про українське суспільство й армію. "Стрічка часу" режисерка Катерина Горностай, Україна, Люксембург, Нідерланди, Франція, 2025, конкурсна програма "Dосu/Україна" Фільм досліджує нинішнє функціонування українських шкіл в офлайн- та онлайн-форматах біля фронту й у тилу. Без інтерв'ю, закадрового тексту та реконструкцій показує, як війна впливає на повсякденне життя учнів і вчителів. Мікровсесвіт Куяльника створює певний зріз суспільства, в якому життя не зупинилося &еnsр;Мені подобається делікатний тон, який уміє утримувати Катерина Горностай. Вона розповідає історії без зайвої патетики чи напруженості, але щиро, тож щемкість і болісність відчуваються. Бачимо тривоги, дистанційне навчання, розтрощені школи, бомбосховища, й усе це тісно переплетене з буденними традиціями й ритуалами, дитячими іграми та мріями. У стрічці немає якогось одного героя. Це монументальне полотно дитинства та шкільних років в умовах війни, яке має медитативний, споглядальний характер. "Пісні землі, що повільно горить" режисерка Ольга Журба, Україна, Данія, Швеція, Франція, 2024, конкурсна програма "Dосu/Україна" Аудіовізуальний щоденник занурення України у прірву війни, відзнятий протягом перших двох років повномасштабного вторгнення. Фільм складається з місць, людей, діалогів, звуків і тиші, що поволі розкривають хронологію нормалізації відчуття війни в суспільстві та прагнення нового покоління українців уявити майбутнє. &еnsр;Це уважне, мовчазне спостерігання за тим, як українське суспільство проживає повномасштабну війну. Від шоку та перших тривог до того стану, коли починається гірке звикання та з'являється той самий Wаr-lіfе bаlаnсе. Це кіно про крихку буденність, близькість, втрату, втому, віру та гідність українського народу. Історії, які знімає невидима камера Ольги Журби, мабуть, є тими, які маємо запам'ятати, постійно повертаючись до них, тим самим лікуючи себе. "Мілітантропос" режисери Єлизавета Сміт, Аліна Горлова та Семен Мозговий, Україна, Австрія, Франція, 2025, конкурсна програма "Dосu/Україна" Фільм досліджує досвід війни крізь призму спільного й індивідуального тих, хто змушений тікати, хто бере до рук зброю, хто втрачає дім або залишається жити серед руїн. Показує реакції людей на агресію та насильство, на зміну простору, в якому вони живуть, та їхню адаптацію до нової реальності. &еnsр;Це кіно про людину військову. Ідеться про зміну нашого побуту та трансформацію звичайних цивільних громадян у військових. Про те, як війна повністю інтегрувалася в наше життя. Ховається як у трагічних моментах, так і в безцінних моментах краси. "Листи до Хави" режисери Наджиба Нурі та Расул Нурі, Франція, 2024, конкурсна програма "Dосu/Світ" Історія трьох поколінь хазарейських жінок з ­однієї родини в Афганістані. Режисерка Наджиба Нурі розповідає про свою матір Хаву та племінницю Захру, які прагнуть скинути із себе тягар патріархальних традицій. &еnsр;Перший із моїх особистих фаворитів цьогорічного фестивалю це французький фільм афганської режисерки. Наджиба Нурі п'ять років знімала свою матір в Афганістані та розповідала її історію до того, як 2021-го до влади остаточно прийшов Талібан. Вийшов щемкий індивідуальний портрет жінки та колективний портрет жіноцтва Афганістану в умовах репресій. Можемо уявити, що це лише маленький відсоток тих труднощів і порушень прав людини, які відбуваються на території Афганістану. Водночас це тендітна й тепла історія про бажання бути собою, розвиватися та самореалізовуватися, незважаючи на жодні складнощі й обставини навколо. "Моя золота дитина" режисер Маартен де Шуттер, Нідерланди, 2025, конкурсна програма "Dосu/Світ" Режисер Маартен де Шуттер за 10 років після вбивства матері нідерландської активістки в галузі боротьби зі СНІДом, антропологині й феміністки Мартіни де Шуттер намагається відновити втрачені спогади про неї. &еnsр;Інший мій фаворит це знову щирий, теплий, інтимний портрет матері. Мати Маартена де Шуттера загинула в авіакатастрофі малайзійського боїнга 17 липня 2014 року. Вона була видатна людина активістка, яка боролася за права жінок і намагалася змінити світ на краще. На жаль, ця трагедія забрала її життя, коли Маартен був іще підлітком. Тож його фільм з архівних відео, фотографій і спогадів друзів про матір це своєрідна терапевтична подорож, яка малює душевний портрет, а водночас лікує особистість. Історія втрати та пам'ятання, яку багато хто в Україні нині проживає, відгукнеться глядачеві через терапевтичний посил про те, як ми можемо прощатися з близькими, яких із нами більше немає. Після стрічки є світле почуття любові та суму. "Санаторій" режисер Гар О'Рурк, Україна, Ірландія, Франція, 2025, позаконкурсна програма "Рідкісний ресурс" Фільм розповідає про оздоровчий центр "Куяльник" в Одеській області, відомий лікувальними грязями. Показує працівників і відвідувачів санаторію протягом одного літа в умовах повномасштабної війни. &еnsр;Ще один мій фаворит "Санаторій" ірландського режисера Гара О'Рурка. Ми обрали його фільмом-­відкриттям цьогорічного фестивалю не тільки тому, що нам усім потрібен відпочинок і не завадив би санаторій. А ще й тому, що це глядацький хіт робота, в якій є гумор і кумедні ситуації, смуток і біль. Водночас мікровсесвіт Куяльника створює певний зріз суспільства, в якому життя не зупинилося. Але стрічка не намагається бути дидактичною, радше веселою та дивакуватою. Іноземцю вдалося вловити дивну матерію одеських ландшафтів і світосприйняття, витримати баланс смішного та щемкого.

У межах саміту НАТО в Гаазі Президент Володимир Зеленський провів зустріч із лідерами держав формату Е5 (Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Польща) та генеральним секретарем НАТО Марком Рютте. Обговорювались, зокрема, питання надання Україні систем ППО та систем протидії "Шахедам".

У середу, 25 червня, у межах саміту НАТО в Гаазі президент України Володимир Зеленський провів зустріч із лідерами держав формату Е5 (Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Польща) та Генеральним секретарем НАТО Марком Рютте.

У межах саміту НАТО в Гаазі Президент України Володимир Зеленський провів зустріч із лідерами держав формату Е5 (Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Польща) та Генеральним секретарем НАТО Марком Рютте. Про це пише Рубрика, посилаючись на Офіс Президента. Сторони детально обговорили важливість зміцнення повітряного щита України на тлі збільшення кількості ударів, яких Росія завдає по цивільних. […] Тhе роst Зеленський провів зустріч із лідерами Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії, Польщі та Генсеком НАТО арреаrеd fіrst оn Рубрика.

The "Come Back Alive" Foundation is close to the Ukrainian military. The front line of the Russian-Ukrainian war is not only the front. It is where the war for Ukraine is going on. In hospitals, in warehouses, landfills, in mass media, in offices. We supply and repair equipment, train soldiers and officers, help transform the Armed Forces, provide first-hand accounts of war and stem the flow of propaganda and disinformation. Provides the Ukrainian army with the most important tactical advantage.

Дванадцять європейських держав, серед яких країни Балтії, Бельгія, Данія, Німеччина, Нідерланди, Польща, Фінляндія, Франція та Швеція, а також Велика Британія, Норвегія й Ісландія, оголосили про

На екстреному засіданні Ради безпеки ООН, яке відбулося 20 червня, переконували агресора припинити удари по цивільних. Протягом січня-травня цього року загинуло на 47% більше цивільних громадян, ніж за аналогічний період 2024 року, повідомив помічник генсека ООН Мирослав Єнча. "Це є результатом частішого використання ракетної зброї", - наголосив він. За його даними, з 1 по 17 червня 2025 року Росія запустила по Україні 2 340 БпЛА далекого радіусу та 135 ракет. Для порівняння, за весь червень минулого року показник складав 544 далекобійні ракети. "Такий рівень смертей і руйнацій може послабити надії на негайне припинення вогню і підірвати перспективи міцного миру", - наголосив Єнча. Між двох вогнів Як повідомила директорка з інформаційно-роз'яснювальної роботи Управління з координації гуманітарних питань Едан Васорну, понад 20% території України забруднено мінами і боєприпасами, що є найвищим показником по світу з часів Другої світової війни. За її даними, гинуть не лише цивільні громадяни, а й гуманітарні працівники. З 24 лютого 2022 року зафіксовано 68 випадків насилля проти них чи майна, 2 гуманітарні працівники загинули. Однак і Васорну згадала про росіян, котрі у прикордонних регіонах потерпають від атак українських БпЛА. А що відбувається з цивільними там, куди прийшла Росія, взагалі незрозуміло. "Ми не можемо дістатися до більш ніж півтора мільйонів жителів тимчасово окупованих Росією Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей", - повідомила вона. Шальки на терезах Переважна більшість членів Радбезу ООН засудили російські удари по Україні, особливо 17 червня 2025 року, та водночас закликали до мирного врегулювання. На думку Словенії, Данії, Греції, Великої Британії, Франції, Панами, Алжиру, США, Німеччини, Вірменії, Польщі та інших держав, Росія має негайно і безумовно припинити вогонь. Однак серед наших партнерів є розбіжності у позиціях. Лише Данія рішуче висловилася за підтримку України "стільки, скільки потрібно". А от Словенія, засудивши цинічний обстріл 17 червня, закликала Росію до мораторію на вогонь як до демонстрації згоди на перемовини. "На жаль, переговори між Україною та РФ підтвердили велику різницю у поглядах", - зауважив представник Греції. Ці репліки означали, що члени Радбезу коливаються між рішенням на припинення дій країни-агресорки і - перемовинами. Нюанси позиціонування Представниця США наголосила, що під час обстрілу Києва загинув громадянин її країни . Але у притаманній риторці Білого дому закликала РФ "добросовісно вести переговори". А ще порадила країнам, у тому числі - Китаю, припинити постачати Росії товари подвійного призначення. І це ще м'яко, бо тут же представниця США жорстко засудила Іран за надання Росії ракет і дронів. Представник Південної Кореї єдиний звернув увагу на ознаки підготовки росіян до нового наступу на Україну. Пакистан наголосив на залученні "регіональних і міжнародних гравців" до переговорів. Переговори - "це єдиний шлях до сталого миру", вважає Алжир. Представник Панами звернув увагу на "збереження каналів комунікації". Вали на марсіян Росія продовжує розповсюджувати хибне тлумачення того, що відбувається, наголосила Велика Британія. І як на те - представник країни-агресорки Василь Небензя тричі заперечив сам собі: - РФ б'є лише по військових цілях, - українські військові ховаються "по хрущовках", - Україна сама б'є по житловій забудові. Якщо "по хрущовках" ховаються бійці ЗСУ, з точки зору Росії, це військова ціль. Отже, б'є все-таки РФ. Якщо не РФ, навіщо Україні бити по своїх? "Якщо не Росія це робить, то хто? Може, марсіани?" - не втримався представник України в ООН Андрій Мельник. Небензя роздратовано заявив, що у світових столицях хочуть не миру, а "максимально знекровити Росію". Вочевидь, Радбез ООН пішов усупереч "хотєлкам", бо, попри нюанси, одностайне засудження ударів по Україні все ж було майже у всіх виступах. Тож представник РФ нагадав: Росія передала Україні найкращу на даний момент пропозицію. "Радимо її прийняти. Далі буде все значно гірше", - пригрозив Небензя. Не виключено, що настрій йому зіпсував Китай, чий представник висловив сум "через обопільні ракетні атаки". Порівняно з попередніми заявами КНР, це прогрес. Та й російський ультиматум не мав успіху. Вимоги проєку мирного меморандуму РФ є максималістськими й рівнозначні капітуляції, наголосили Франція, Польща і Німеччина. Вони неприйнятні, зауважила Вірменія. "Порушення Статуту ООН мають бути рішуче засуджені, - укотре від 24 лютого 2022 року заявив голова делегації ЄС Ставрос Ламбрінідіс.- Росія могла би закінчити свою війну нині". Цинізм прийшов на заміну відповідальності, зауважив постпред України Андрій Мельник, і запросив членів Радбезу до України. "Радбез ООН має довести, що навіть у глухому куті може просуватися вперед у напрямку припинення вогню. Нам треба більше мужності, творчого мислення у цій залі. Допоможіть нам цей жах зупинити раз і назавжди".

Про це повідомляє Еurасtіv.Голова комітету з оборони нижньої палати італійського парламенту Ніно Мінардо заявив, що з 8 липня уряд і опозиція спільно працюватимуть над узгодженим законопроєктом щодо створення добровільного допоміжного резерву. Мета полягає у тому, щоб залучити підготовлених колишніх військовослужбовців, яких можна буде оперативно мобілізувати у разі надзвичайної ситуації.У якості орієнтира розглядається австрійська модель: Відень має у своєму розпорядженні до 35 тисяч резервістів, які за законом зобов'язані проходити 30-денну щорічну підготовку протягом як мінімум п'яти років за згодою роботодавця.Наразі Італія має близько 160 тисяч військовослужбовців. Це – менше, ніж Франція, Німеччина чи Польща, але більше, ніж Іспанія або Греція. У березні начальник штабу оборони адмірал Джузеппе Каво Драґоне назвав цю кількість "все ще недостатньою" і застеріг, що "навіть зі 170 тисячами ми працюємо на межі виживання". "Я проситиму більше військових, поки мене не виженуть", - сказав він тоді.Раніше повідомлялося, що Італія готує одинадцятий пакет військової допомоги для України, у рамках якого планується передати 400 бронетранспортерів М113. 

Про це сказав економіст інвестиційного департаменту Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FАО) Андрій Ярмак в інтерв'ю програми "Європейський простір" з Юрієм Фізером на Еспресо."Поляки досить ностальгічно ставляться до українського сільського господарства. Традиційно всі польські фермери, мабуть, найбільше у світі бояться української аграрної продукції.Подібним чином, коли Польща була кандидатом на вступ до ЄС, німецькі фермери побоювалися польської продукції. Тобто це абсолютно нормальний процес - коли хтось боїться конкуренції. Але реальних загроз для Польщі з боку України немає. Ба більше, Україна і Польща - це ідеальні партнери", - наголосив Ярмак.За словами економіста, якщо подивитися на структуру аграрного експорту Польщі, то країна здебільшого заробляє на експорті молока, м'яса, яєць - тобто продукції з високою доданою вартістю. Натомість Україна переважно експортує кормові зернові, компоненти кормів та олійні культури, які згодом переробляються для виробництва кормів. Відповідно, чим дешевше Польща закупить кормові компоненти, тим більше вона заробить на експорті власної продукції. Отже, Польщі вигідно стимулювати імпорт дешевої сировини з України."Щодо протестів - вони не мають під собою жодного реального підґрунтя. Їх можна пояснити лише відсутністю розуміння та інформації. Тому що з точки зору ринку об'єктивних причин для невдоволення не існує.Як працює аграрний ринок? Як працює зерновий ринок? Незалежно від того, чи закриєш ти кордон з Україною, чи ні - результат буде однаковий. Ми вже це бачили: після масових протестів польський уряд, всупереч рішенню ЄС, просто заборонив імпорт аграрної продукції з України, зокрема зерна. Польські фермери тоді були дуже задоволені, але ціни на зерно в Польщі продовжували падати", - зауважив Ярмак.Економіст також додав, що зерновий ринок є глобальним. Заборона імпорту з однієї країни не вплине на внутрішні ціни, оскільки зерно надійде з інших джерел. Українське зерно вирушить до інших країн, де ще більше знизить ціни, тож глобальна вартість залишиться незмінною або навіть зменшиться. Отже, об'єктивних фундаментальних причин для подібного невдоволення немає."Наприклад, стосовно малини: польські протести були спрямовані проти імпорту замороженої малини з України, нібито через те, що це знижує попит на місцеву продукцію. Але суть у тому, що польські імпортери купують українську малину, сортують її, пакують, додають націнку і заробляють більше, ніж українські переробники. Тобто більша частина прибутку залишається в Польщі.Коли почалися блокування доріг, працювати стало складно - Польща втратила статус надійного партнера. Усі почали шукати шляхи в обхід. І що сталося? Поляки втратили близько 10 млн доларів прибутку тільки на малині. Вони втратили свої позиції на світовому ринку - Україна їх обійшла, оскільки раніше поляки експортували українську малину як власну. Тепер ці гроші залишаються в Україні. Вона інвестує в доробку продукції та отримує вищу ціну на ринках, де раніше домінувала Польща - Німеччина, Франція, Чехія та інші країни ЄС.А на таких преміальних ринках, як США та Канада, Україна взагалі обігнала Польщу за обсягами постачання замороженої малини", - резюмував Ярмак.Суд підтримав заборону протестів13 травня Апеляційний суд Любліна підтримав заборону проведення акцій на польсько-українському кордоні. Відомо, що суддя Дорота Яніцька зазначила, що суд, проаналізувавши справу, дійшов висновку про правильність заборони акції. У суді кажуть, що протестувальники у своїй заявці на акцію посилались на поняття "збори громадян", натомість мали на меті саме блокування доріг.

Дивіться відеоогляд матчу 3-го туру чемпіонату Європи U-21

Матч відбудеться 17 червня в 19:00 за Києвом

Глави МЗС «Великої п’ятірки» (Польща, Франція, Іспанія, Німеччина, Італія), Великої Британії, України, а також генсек НАТО Марк Рютте і висока представниця ЄС із зовнішніх відносин й політики безпеки Кая Каллас обговорять 12 червня в Римі подальшу допомогу для України.

На Євро-2025 з сокки визначилися володарі медалей турніру: хто здобув медалі, як пройшов фінал, результат фіналу Польща - Франція з сокки

Україна демонструє, що ми можемо завдавати ворогу дуже болісних ударів. Фраза "в України нема карт" посилювала російську переговірну позицію. Але зараз росіяни зрозуміли, що їхні стратегічні  об’єкти – авіабази, Кримський міст – можуть бути уражені. Наскільки серйозно це може вплинути на дипломатичну диспозицію, на американського президента та його адміністрацію?Я вважаю це великим досягненням і вагомим успіхом для України. Цей крок демонструє два ключові аспекти.По-перше, це підтверджує технічні й військові спроможності України, її здатність завдавати відчутної шкоди Росії та її стратегічним об'єктам. Це надзвичайно важливо для ослаблення можливостей противника здійснювати ракетні й авіаційні удари по вашій території.По-друге, це свідчення рішучості та стратегічної зосередженості України, про які йшлося у вашому запитанні. Ми бачимо, що Україна не лише має важелі впливу, а й чітке бачення цілей та волю до дій.Україна налаштована на перемогу, на витіснення російських військ. Цю рішучість яскраво підтверджують атаки безпілотників по російських літаках і атака по Кримському мосту.Генерал Бен Годжес, колишній командувач американського контингенту в Європі, заявив, що це невдячна справа – постійно намагатися збивати стріли, якими вас атакують, іноді варто братися за того, хто пускає ці стріли, – за лучника. Це переводить російсько-українську війну на інший рівень, Україна це продемонструвала. Але водночас ми розуміємо, що противник також може застосовувати різні засоби, навіть неконвенційну зброю – неодноразово росіяни цим погрожували. Як ви оцінюєте перспективи консолідації Заходу, щоб зупинити Путіна в разі виконання ним погроз?Путін неодноразово вдавався до таких погроз. За три роки повномасштабного вторгнення він не раз натякав на можливість застосування нетрадиційної зброї. Дехто сприймав ці заяви всерйоз. Я — ні. Я не вважаю, що існує реальний ризик використання ядерної зброї в Україні.Путін розуміє, що Сполучені Штати дадуть відповідь. Він знає, що Україна не припинить боротьби. І він також усвідомлює, що така зброя не має реальної військової цінності в цьому контексті. Тому я не бачу в цьому серйозної загрози.Зустрічі в Стамбулі передувала надзвичайно вдала спецоперація наших спецслужб – СБУ вразила російські літаки. Росіяни навряд чи змінили свої переговорні позиції в Стамбулі, вони кілька днів взагалі намагалися тримати в таємниці, які подаватимуть вимоги в російській частині меморандуму. З преси відомо, що їхні апетити не змінилися. Що, на вашу думку, відбулося в Стамбулі і яке можливе продовження?Росія не демонструє серйозності у переговорах щодо припинення вогню чи укладення мирної угоди. Це неодноразово підтверджувалося їхніми діями.Вони продовжують висувати абсолютно неприйнятні умови — по суті, вимагають капітуляції України. Однак, як чітко засвідчили атаки минулих вихідних, Україна не має наміру здаватися. Вона продовжить боротьбу — і робитиме це результативно.Наразі немає жодних ознак того, що Росія веде змістовні перемовини щодо миру. Водночас, коли йдеться про питання, які важливі для неї самої, наприклад, обмін полоненими, — вона здатна домовлятися. Це доведено неодноразово, зокрема під час повернення полонених і тіл загиблих солдатів. Навіть сама можливість обговорення повернення дітей свідчить, що росіяни готові йти на переговори, коли це відповідає їхнім інтересам — наприклад, у питаннях повернення власних солдатів. У таких випадках вони демонструють готовність домовлятися. Водночас, коли йдеться про припинення вогню чи укладення мирної угоди, цієї готовності немає. Це чітко вказує на відсутність серйозного підходу до миру з їхнього боку.Росіяни довели, що можуть брати участь у серйозних гуманітарних процесах. На відміну від них, Україна серйозно ставиться і до гуманітарних питань, і до переговорів про припинення вогню. Вона докладає зусиль для повернення полонених, цивільних осіб і викрадених дітей.У цьому й полягає суть проблеми: головною перешкодою для припинення вогню є Путін. Саме на російській стороні лежить відповідальність за продовження цієї війни.Путін хотів би використати так званий переговірний процес, щоби переконати американського президента, що буцімто в нього є мирні наміри чи принаймні готовність до цього. Трамп укотре дав два тижні Путіну, щоб самому встигнути розібратися, що ж насправді відбувається в путінській голові. З іншого боку, Росія формулює свої вимоги так, щоб вони ніколи не були ухвалені. Цим займалася в 1914 році Австро-Угорщина, коли формулювала ультиматум для Сербії, так само Гітлер – стосовно Польщі в 1939 році.Ви маєте рацію. Ми не знаємо, що на думці у Трампа, і не знаємо, що думає Путін. Проте президент Трамп вже висловив своє розчарування зволіканням Путіна. Він починає усвідомлювати те, про що я говорив раніше: Путін є проблемою.Президент Трамп прагне припинення війни. Він хоче зупинити вбивства. Україна демонструє відкритість до співпраці та готовність погодитися на всеосяжне припинення вогню в повітрі, на суші і на морі, так, як це було запропоновано президентом Трампом. Цю пропозицію було передано Путіну, але він відмовився. Це ще раз доводить, що саме Путін є перешкодою. Він не налаштований серйозно на припинення бойових дій, він хоче їх продовжувати.Його стратегія полягає у поступових локальних просуваннях. Він покладається винятково на ракети, бомби, балістичні ракети та безпілотники. Проте минулими вихідними українці продемонстрували, що здатні ефективно знищувати його бойові засоби.Генерал Ходжес абсолютно правий: треба шукати не стріли, а лучника. Українці показали, що вони можуть перемагати. Вони довели, що мають важелі впливу. Президент Трамп розчарований позицією Путіна і, цілком ймовірно, готовий вдатися до тиску економічного характеру або шляхом посилення військової підтримки України.​​Які кроки може застосувати Дональд Трамп і які можуть бути з цього результати? Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, ми покладали певні надії на західні санкції, які можуть обвалити російську економіку. Але вона втрималась – завдяки Набіулліній, яка вибудувала економічну модель: упродовж останніх років росіяни переходили на військові рейки. Китайці демонструють, що готові підставити росіянам плече, так само Індія. То чи варто покладатися на ті пакети санкцій, які можуть бути впроваджені? Адже попри санкції російська економіка функціонує, війна триває, росіянам допомагають північні корейці і не лише.Недостатньо лише санкцій. Україні потрібно більше. І я ще повернуся до цього. Насамперед Україні потрібна зброя. Потрібна здатність збивати ракети, крилаті ракети та безпілотники — а отже, необхідна сучасна система протиповітряної оборони. Потрібна артилерія. Потрібна додаткова підтримка в сфері розвідки.Також необхідні такі види озброєння, як F-16 та інші, які дозволили б Україні не лише захищатися, а й ефективно витісняти російські сили. Саме тому сподіватися лише на санкції — недостатньо.Водночас ви маєте рацію: санкції діють уже понад три роки. Деякі з них — ще з 2014 року. Однак вони виявилися неповністю ефективними. Росія знайшла способи обходити ці обмеження.Ми вже знаємо, як саме вони це роблять, і тепер можемо з цим боротися. Наприклад, є тіньовий флот, який Росія використовує для експорту нафти. Існують механізми тиску як на окремих судновласників і капітанів, так і на тих, хто керує всією цією схемою. Тобто ми теж зробили певні висновки і здобули цінний досвід.Як ви справедливо зауважили, російська економіка функціонує відносно стабільно у військовому секторі, але в цивільній сфері — вкрай слабо. Вона вразлива, крихка, нестійка. Внутрішня економічна ситуація залишається складною: процентні ставки високі, інфляція зростає, споживча активність падає. У цивільному секторі економіка Росії переживає серйозний спад.У зв’язку з цим необхідне подальше посилення санкцій, насамперед щодо експорту нафти, газу, вугілля та урану. Інші країни продовжують купувати ці ресурси в Росії, що фактично підживлює її економіку та військову машину.У Конгресі США вже розроблено двопартійний законопроєкт, який передбачає жорсткі санкції проти держав, що імпортують російські енергоресурси. Сенатор Грем заручився підтримкою 81 сенатора, що свідчить про широку підтримку з боку як республіканців, так і демократів.Законопроєкт передбачає введення санкцій, зокрема встановлення 500-відсоткових мит на імпорт з країн, таких як Індія чи Китай, у разі виявлення у ньому російської нафти. Такий крок може мати відчутний ефект, значно скоротивши доходи Росії та обмеживши її можливості фінансувати подальшу агресію.Скільки може тривати російська агресія за теперішніх обставин? Ми сподіваємося, що Ліндсі Грем і решта сенаторів зможуть консолідуватися й ухвалять великий санкційний пакет. Однак Путін демонструє готовність залучати дедалі більше своїх солдатів, російська наступальна тактика дуже жорстка: людей не шкодують, так само як свого часу чинив маршал Жуков. Нам потрібна дієва допомога, щоб росіяни зрозуміли, що ця війна нічого не дасть, і почали хотіти домовлятися. Зараз ознак цього нема. Важка зброя і важкі рішення, які не сподобаються в Кремлі, – наскільки вони реальні?Я повністю згоден: Путін має отримати чіткий сигнал попередження. Він повинен усвідомити, що не зможе досягти перемоги. Для цього необхідно застосовувати сильний економічний тиск. Ви згадали ініціативу сенатора Ліндсі Грема щодо санкцій — її слід негайно впровадити. Цей законопроєкт є дієвим механізмом для скорочення доходів, які дозволяють Путіну продовжувати війну.Якщо ці надходження скоротяться, йому буде значно важче утримувати свій військовий потенціал. Та, як ви правильно зауважили, одних лише санкцій недостатньо. Україна потребує зброї — як для оборони, так і для того, щоб дати чіткий сигнал Москві.Це має стати доказом того, що Сполучені Штати й європейські союзники серйозні у своїх намірах і готові підтримувати Україну стільки, скільки потрібно. Україна має бути здатною зупинити російський наступ і відкинути війська противника. Важливо показати Путіну, що він не зможе перемогти.Європейські країни посилили свій оборонний потенціал і активно розвивають оборонно-промислову базу. Вони вживають конкретних заходів, які свідчать про їхню відданість перемозі України. Як ви правильно зазначили, українці не припинять боротьбу. Для них це питання виживання. Якщо Україна припинить опір, її більше не буде. Це добре усвідомлюють і українці, і європейці. Вони розуміють, що стримування Росії має вирішальне значення, адже російська агресія не обмежиться Україною. Вона становитиме загрозу для країн НАТО. Саме тому підтримка України є спільною справою як для Європи, так і для Сполучених Штатів.Це розуміння чітко простежується і у Вашингтоні. У Сенаті 81 зі 100 сенаторів вже підтримали законопроєкт на користь України. Це переконлива двопартійна більшість. Опитування також показують, що американське суспільство підтримує Україну і засуджує дії Росії.Таку ж чітку і послідовну рішучість мають демонструвати всі — українці, європейці та американці. Путін повинен зрозуміти, що перемоги не буде. Єдиний шлях зупинити цю війну — це сісти за стіл переговорів.Мене вразило інтерв’ю Стіва Віткоффа, але, з іншого боку, я вдячний, що він усе чесно розповів, як у світовій історії трапляється. Місія Віткоффа провалилася чи ви бачите якісь перспективи, що буде відновлено комунікацію між американською адміністрацією та Кремлем?Пан Віткофф є спеціальним посланником і, як відомо, неодноразово відвідував Москву. Наскільки мені відомо, до Києва він так і не приїжджав. Йому бракує розуміння рішучості українського народу та глибини їхньої боротьби. Схоже, він надто уважно прислухається до того, що говорить йому Путін.Складається враження, що пан Віткофф справді вірить у те, що говорить президент Путін. Після повернення з Москви він виступає в американських ЗМІ та повторює тези, які, очевидно, почув під час розмов з російським лідером.Натомість генерал Келлогг провів багато часу в Києві, добре розуміє українське суспільство, його історію та рішучість здобути перемогу.  Таким чином, ми маємо двох посланців із різним досвідом, повноваженнями та джерелами інформації. І генерал Келлогг, і Стів Віткофф надають свої оцінки президенту Трампу, але бачать ситуацію з принципово різних перспектив.Я вважаю, що погляди і голос генерала Келлога дедалі більше впливають на президента Трампа. Сам Трамп заявив, що розчарований, розгніваний і здивований поведінкою Путіна. Він прямо сказав, що президент Путін з’їхав з глузду.На мою думку, така реакція багато в чому зумовлена тим, що генерал Келлогг доповідає йому про рішучість і силу українців. Президент Трамп розуміє тактику, до якої вдається Путін, зокрема удари по цивільному населенню, і розцінює це як прояв слабкості. У той час як українці демонструють силу, стійкість і волю до перемоги.Тому мені здається, що президент Трамп нині більше дослухається до генерала Келлога, аніж до Стіва Віткоффа. Побачимо, як далі розвиватимуться події.Президент США сказав, що Путін божевільний. Цей сигнал, я думаю, правильно зрозуміли і в Кремлі. Також Трамп регулярно казав про можливість виходу США з перемовин. Що б означав для України і для Росії вихід США з переговірного процесу?Перш за все, я не вірю, що президент Трамп відступить від цього питання. Він занадто багато вклав у зобов’язання, які взяв на себе як кандидат. Під час виборчої кампанії він пообіцяв покласти край цій війні — і стверджував, що зможе зробити це за 24 години.Хоча така обіцянка є очевидно нереалістичною, саме це питання він виніс на перший план. Воно стало його головним зовнішньополітичним пріоритетом. Це тема, якій він присвятив більше часу, ніж будь-якій іншій у сфері міжнародної політики.Саме тому я переконаний, що президент Трамп не збирається відходити від цього процесу. Навпаки — він і надалі намагатиметься відігравати у ньому ключову роль.Якщо президент Трамп відступить, це буде сприйнято як ознака слабкості. Це означатиме, що він не зміг виконати власну обіцянку, не зміг переграти Путіна і зазнав політичної поразки. Я не вірю, що він дозволить собі таку ситуацію. Навпаки, вважаю, що він і надалі тиснутиме на Путіна, намагаючись змусити його сісти за стіл переговорів.Відмова від цієї ініціативи стала б для нього серйозним ударом — як у політичному, так і в символічному вимірі. Це була б його власна "афганська історія". Президент Байден досі несе політичні наслідки за хаотичне виведення військ з Афганістану. Якщо президент Трамп відмовиться від підтримки України, це також залишить тривалий і болючий слід у його президентстві.Саме тому я переконаний, що він не відійде від цього питання, натомість продовжить шукати важелі впливу на Путіна, щоб домогтися переговорів і зупинення війни.Наскільки реально Україні вступити в НАТО, якщо адміністрація американського президента ставитиме це під сумнів? Наші європейські друзі виявляють занепокоєність. Президент України кілька днів тому під час виступу у Вільнюсі наголосив, що нехай західні політики розпитають у своїх розвідок, що готується в Білорусі: у росіян вистачає бажання творити провокації, і це бажання підсилюється, коли є можливість підважити 5-ту статтю Євроатлантичного договору. В Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Фінляндії всі занепокоєні, що буде з 5-ю статтею і які перспективи членства України в НАТО.Щодо перспектив вступу України до НАТО і можливого нападу Росії на країну-члена Альянсу, дозвольте спершу відповісти на друге питання.Якщо Росія наважиться атакувати члена НАТО, це буде фатальна помилка — фактично акт самогубства. Такий напад викличе негайну, рішучу та нищівну відповідь. НАТО беззастережно захищає кожного зі своїх членів. Будь-яка агресія проти однієї держави-члена розцінюється як напад на весь Альянс. Якщо Путін дійсно готовий піти на такий крок, він має усвідомлювати наслідки.Сумнівів у готовності НАТО виконувати свої зобов’язання не існує. Відданість безпеці всіх країн-членів — тверда й непохитна.Щодо вашого першого запитання — я переконаний, що вступ України до НАТО залишається цілком можливим у майбутньому. Багато європейських країн, чимало держав-членів Альянсу, підтримують це прагнення і хотіли б бачити Україну в його складі. Вони високо оцінюють той внесок і ті переваги, які Україна вже зараз приносить Альянсу.НАТО безперечно виграє від вступу України до Альянсу. Україна — єдина країна, яка вже протягом трьох років стримує російську агресію. За цей час Росія досягла лише мінімальних результатів.Удар по військових об’єктах у Сибіру, що відбувся минулих вихідних, ще раз підтвердив: Україна має не лише волю, а й спроможність діяти ефективно. Багато європейських країн підтримують приєднання України до Альянсу. Водночас залишаються держави, яких потрібно переконати. Серед них — і Сполучені Штати. Але ця позиція може змінитися.Я пам’ятаю саміт НАТО в Бухаресті у 2008 році — тоді я був у Києві. Саме тоді активно обговорювалося питання майбутнього членства України та Грузії. Тоді США виступили з рішучою підтримкою, тоді як Німеччина і Франція висловили заперечення. Як показує історія, позиції змінюються. І це може статися Часи змінилися. Сьогодні Франція підтримує вступ України до НАТО, як і Велика Британія, країни Балтії, Польща, Фінляндія та Швеція. Існує широка підтримка цієї ідеї, і цілком можливо, що з часом до неї приєднаються також Сполучені Штати та Німеччина.Я переконаний, що перспектива членства України в НАТО залишається відкритою і має залишатися на порядку денному. Це питання не повинно бути предметом жодних переговорів з Росією. Росія не має жодного права голосу в ухваленні рішень щодо розширення Альянсу. Саме тому я вірю, що така можливість зберігається і повинна залишатися реальною метою на майбутнє.Наші європейські партнери підтвердили дозвіл на використання далекобійних ракетних систем на території Росії. Це надзвичайно сильний сигнал. Але якщо йдеться про використання ТАURUS по російських військових об’єктах, то в Україні "таурусів" немає. І якщо війна заповідається бути довгою й ще складнішою, то хотілось би знати про постачання далекобійних ракетних систем, авіації, систем ПВО. Це надзвичайно великі гроші, і невідомо, чи наші партнери знайдуть таку суму й таку кількість для того, щоб гідно стримувати російську агресію. Якщо Дональд Трамп остаточно розізлиться на Путіна, може статися так, що він скаже: добре, відкриваю військові склади для України, я хочу перевершити Байдена?Для України вкрай важливо отримати зброю, необхідну для зупинення російської агресії та звільнення захоплених територій. Українці мають мати змогу не лише стримувати, а й відтісняти російські війська. Багато з цих систем озброєння є надзвичайно дорогими, і ви цілком слушно на цьому наголошуєте.Як вам відомо, близько 300 мільярдів доларів із резервів Центрального банку Росії зараз заморожені в західних банках. Ці кошти мають бути арештовані та спрямовані на підтримку України. Насамперед — на закупівлю зброї. Ці гроші могли б стати основою спеціального фонду, з якого Україна могла б фінансувати закупівлю озброєння в американських виробників, а також придбання зброї з наявних резервів США з подальшим їх поповненням. Україні життєво необхідні і фінансування, і зброя.Європейські країни готові взяти на себе частину фінансового навантаження.Йдеться не лише про заморожені активи Центрального банку Росії — європейці також готові спрямувати частину власних коштів на закупівлю американської зброї для України. Це відбувається паралельно з їхніми зусиллями щодо зміцнення власної оборонно-промислової бази. Цей процес уже розпочато, і водночас вони можуть виділяти ресурси на підтримку України.Ви маєте рацію: зброя є критично важливою, і її вартість висока. Фінансування можливе. Заморожені резерви Центрального банку Росії, що зберігаються в банках Центральної та Західної Європи, можуть бути використані саме для цього.

Дивіться 8 червня о 20:00 фінальний матч чемпіонату Європи 2025 із sосса

Дивіться 8 червня півфінальні матчі чемпіонату Європи 2025 з sосса

У фінальному матчі у Кишиневі зіграють Польща та Франція

Дивіться 8 червня півфінальні матчі чемпіонату Європи 2025 із sосса