Search trend "Голодомор в Україні"

Два західних журналісти Гарет Джонс та Волтер Дюранті розповідали свою правду світу про голодомор в Україні

Українці завжди знаходять внутрішні сили, щоб захистити свободу З Миколою Томенком зустрічаємося в ресторані "Опанас" у столиці біля університету ім. Тараса Шевченка. Микола Володимирович у коричневій шкірянці й такого ж кольору светрі та джинсах. Хлопці-офіціанти усміхаються, ледве політик переступає поріг. &еnsр;Офіціанти мої друзі, каже. Я тут п'ю каву не один десяток років. Однак замовляє імбирний чай із медом. Напередодні Дня Гідності та Свободи згадуємо перипетії двох українських революцій 2004-го та 20132014 років На початку ХХІ століття в колишніх пострадянських країнах існувало кілька моделей передання влади. Для України вибрали одну з них, коли президент призначає спадкоємця. Однак ця схема не спрацювала. Чому? &еnsр;Є кілька причин. Основна з них історична тяглість. Українці, попри тривалий бездержавний період, не терпітимуть над собою вождя, тирана, диктатора чи царя. Завжди наводжу як приклад Миколу Костомарова та його працю "Дві руські народності", де він порівнює українців із московитами. На території Руси-України приїздили люди різних національностей і рас, і ніхто не боявся. На Московщині з них одразу починали глузувати, але найстрашніше, що ці люди зникали й не поверталися додому. От вам різні цивілізаційні формули. Карла Маркса ми нині не шануємо, але він написав працю "Таємна дипломатія ХVІІІ століття", де вказує, що у кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської епохи стоїть колиска нинішньої Росії. Можна критикувати Богдана Хмельницького, але після перемог 1649 року він заїхав до Києва, де його збиралися коронувати. Проте Богдан відмовився, бо це не в козацьких традиціях і українці його не зрозуміють. Який вам іще виразніший приклад потрібен? Оце історична обставина. Політична обставина полягала в тому, що ми, опозиція, програли президентські вибори 1999 року, коли канівська четвірка (політична коаліція чотирьох опозиційних кандидатів на президентських перегонах восени 1999 року. Країна) з її нескінченними дискусіями провалилася. Після двох термінів Леоніда Кучми олігархат прагнув продовжити своє правління. Дійшло до того, що Конституційний суд дозволив президентові балотуватися на третій термін. А коли Кучма відмовився, зрозумівши, що програє, олігархат спробував змінити Конституцію й обрати президента в парламенті. І в другому читанні закону вони набрали 296 голосів за 300 необхідних. І лише тоді почали шукати спадкоємця, коли інших варіантів не лишилося. Якраз на сцену вийшов Янукович. Крім виграшу, треба вміти захистити свій вибір Після поразок 1999 року й 2001-го, коли на акції "Україна без Кучми" розпочалися бійки й народ злякався, ми зрозуміли, що, крім виграшу, треба вміти захистити свій вибір. 2004-го в блок партій "Наша Україна" ми спочатку підтягли "Батьківщину", а потім соціалістів. На відміну від 1999 року висунули єдиного найбільш рейтингового кандидата. Коли влада спробувала сфальшувати, на Майдан посунула маса людей. Цього не чекали ні влада, ні опозиція. Хоч би яке підвезення організовували, без народної підтримки ніколи не буде масовості. У перші дні Революції гідності, коли я чергував на Майдані, ми підвозили людей, бо їх залишалося мало. І лише після сумнозвісного побиття вночі 30 листопада акція стала масовою. Коли спротив набуває такого масштабу, коли суспільство саме мобілізується, це й називається революцією. Тому я завжди був проти терміну "вожді революції" насправді ми просто не заважали, визначаючи рамки й механізм процесу. 2004-го в Києві не загинула жодна людина. Це і є найвищою оцінкою наших дій. Хоча шляхів реалізації цього протесту було багато, але перемогла політико-правова концепція. Ніхто влади не захоплював, було рішення Верховного суду, й ми вийшли на вибори. Помаранчевій революції передувала грузинська Революція троянд, яка піднесла Михеїла Саакашвілі. Там було захоплення парламенту. Чим ці революції були схожі й у чому полягала відмінність? &еnsр;На той час я був головою комітету з питань свободи слова і їздив у Грузію. Ми дивилися й аналізували. Вважали, що наш демократичний і правовий досвід дає змогу йти своїм шляхом політико-правовим. Ми мали "Руську Правду", яка потім поширилася на всю територію Литовсько-Руської держави. Ми були серед творців європейської системи правосуддя. В Україні-Русі одними з перших відмовилися від кровної помсти. А в Росії й нині Рамзан Кадиров публічно оголошує кровну помсту Сулейману Керімову. Коли Київ виходить на акції протесту, тоді ми перемагаємо 2004-го ми теж мали грузинську групу на чолі з Давидом Жванією. Члени цієї групи не розуміли тривалості процесу й казали, що вони навчать нас грузинського досвіду радили захопити адміністрацію президента й проголосити Віктора Ющенка президентом. Ми збили цей сценарій як неправильний і недемократичний. Проти була вся наша команда: я, покійний Олександр Зінченко, Володимир Філенко, Тарас Стецьків, Юрій Луценко. Ми втримали процес у форматі мирної акції. Тоді мали підтвердження всіх соціологічних кампаній, які давали нам перемогу, мали партійних спостерігачів, що надавали фактаж фальсифікацій. Це, до речі, суттєва відмінність від Революції гідності, де спокуса грузинського сценарію давалася взнаки. Хоча це були інша напруженість й інше протистояння. 2004-го ми продемонстрували приналежність до сталої європейської традиції й мирним шляхом змінили владу. Коли я в Токіо показував кадри з велелюдного Майдану-2004, японці дивувалися: звідки в українців бездержавної нації взялася така витримка? Путін завжди називає причиною вторгнення в Україну "державний переворот 2014 року". Чому він утримався від нападу в 20042005 роках? &еnsр;Тоді йому не було за що зачепитися, настільки бездоганно все було зроблено. Було знайдено компроміс майже в усіх гострих питаннях. Однією з таких компромісних речей стала конституційна реформа 2004 року, в якій ми нині мали жити, парламентсько-президентська республіка. Щоправда, нині ми маємо офісну республіку, коли не парламент, а керівник Офісу президента фактично керує країною, а уряд є нікчемною аморфною структурою. Єдина помилка, якої ми тоді припустилися, не було оголошено дострокових парламентських виборів, бо система влади змінилася, а парламент, який вичерпав себе, залишився. Ще одна причина: у ті роки українська п'ята колона не була вибудувана в армію Путіна, вони не мали вертикалі. А 2014 року вже мали Медведчук доповідав, скільки "їхніх" депутатів у парламенті, місцевих радах, скільки "їхніх" священників у церквах. Вони вибудували модель захоплення влади. А 2004-го ще сама Росія не була готова згадайте перші виступи Путіна, який називав Крим українським і наголошував на невтручанні Росії в наші внутрішні справи. Рашизм іще не було сформовано як ідеологію, й він не переміг як доктрина. Тодішній патріарх РПЦ Алексій не був такий агресивний, як нинішній Кирило. Росія бодай візуально зберігала квазідемократичність. Переломним моментом Революції гідності вважається виступ Володимира Парасюка. Що переломило ситуацію 2004 року? &еnsр;Не погоджуюся з таким формулюванням. 2013 року переламало ситуацію побиття студентів. До цього це була не революція, а акція протесту за європейський вибір України. Свого часу хтось придумав формулу: коли Київ виходить на акції протесту, тоді ми перемагаємо. Бо, коли лише приїздять активісти із Заходу України, перемоги не буде. От після 1 грудня 2013 року стався перелом. Історія з Парасюком перехід революції в іншу модель закінчення. До того модель Кличка, Яценюка й Тягнибока полягала у сформуванні коаліційного уряду на чолі з Яценюком і дочасних виборах. А 2004-го з першого дня протесту було зрозуміло, чим має закінчитися. На Майдан вийшла величезна кількість людей, чого ніхто не сподівався. А остаточною крапкою стало рішення Верховного суду. Можете пояснити, чому українці вважають правління президента Ющенка часом втрачених можливостей? Адже за нього були рекордні темпи зростання ВВП 10 відсотків. Інвестиції зросли від 4,5 до 6 разів. Подвоїлася зарплата. &еnsр;Колись я придумав формулу для українських студентів: "Сила дії суспільно-політичних процесів в Україні дорівнює силі протидії, яка помножена на два". Умовно кажучи, якщо ми підняли якусь ідею та оголошуємо суспільству, що потребуємо допомоги для її реалізації, то в разі здійснення задуманого вимоги до нас подвоюються. Тому завжди маємо фантастичні очікування. Характеризуючи президентство Вік­тора Ющенка, я кажу, що він починав, як Мазепа, а закінчив, як Винниченко. Під час виборчої кампанії 2004 року Віктора Андрійовича ніхто не позиціонував як культуролога чи історика. Насамперед його обрали як економіста, творця гривні, успішного прем'єра, який знає, що робити з економікою. У суспільстві був запит не на політика чи культурного діяча, а на економіста й державника. Уже згодом Юлія Тимошенко зіграла на цих очікуваннях, коли її перший уряд почав займатися економікою, а Ющенко культурою. То, безумовно, теж важливо, але очікували іншого. Чому він закінчив, як Винниченко? Бо обидва після відставки малювали картини один під Києвом, інший під Парижем. Ми в Україні зробимо так, що євреї житимуть краще, ніж в Ізраїлі Плюс історія з отруєнням. Після нього він думав, що мало не життям пожертвував для народу, а люди вважали, що Вік­тор Андрійович працюватиме для суспільного блага і вдень, і вночі. А він делегував свої повноваження Балозі, Порошенкові, Третьякову, Червоненкові. Оце була ключова помилка. Особисто в мене розчарування в Ющенкові сталося після нагородження грамотою фальсифікатора виборів Сергія Ківалова. Вважалося, що це погоджено з Віктором Андрійовичем. Ківалова пробачили й назвали своєю людиною. Це був початок падіння Ющенка. Потім пішли індульгенції олігархам за будівництво культурологічних речей, як-от відновлення пам'яток Батурина. Дійшло до того, що Новинський, Ахметов та Фірташ ногою відчиняли двері його кабінету. Було забуто обіцянку справедливої приватизації, яку продемонстрували на прикладі Криворіжсталі. Ми мали запропонувати олігархам доплатити за номінальною вартістю за гіганти промисловості, які вони приватизували за хабарі. Закінчилося тим, що олігархи доплатили, тільки не в бюджет. Так було порушено одну з базових вимог помаранчевого Майдану справедливість. Можливо, в ситуації з розчаруванням у Помаранчевій революції винні не політики, а сам народ. Ще Микола Міхновський казав про українців: "З усіх народів слов'янщини ми, мабуть, найменш витривалі. Ми досить легко запалюємося, ми зовсім щиро хочемо сьогодні досягти певної мети, але вже другий день бачить нас зневіреними й найменша перешкода геть відкидає нас від мети й змушує зректися наших гордих мрій". &еnsр;Безумовно, Микола Міхновський мав аргументи, щоби так говорити. Тут я завжди згадую наші пікові миттєвості й під час проголошення незалежності, й під час Помаранчевої революції. Адже тоді були моменти, коли було соромно давати хабарі. А потім потихеньку воно зсувалося. В народу завжди є залізний аргумент, що влада почала вимагати хабарі, але це обопільна відповідальність. Колись В'ячеслав Липинський у листі до Шелухіна писав: "Сергію, самостійників у нас багато, а державників мало". Можна сказати, що причиною обох українських революцій був Віктор Янукович і його стиль керування. Що в ньому було такого, що змушувало українців по­вставати? &еnsр;Та нічого такого не було. Перша революція була проти кучмізму й олігархату, проти спроби навічно накинути українцям тоталітарно-кучмістську модель держави. Другу революцію нібито і спричинив Янукович, але тут уже був російський фактор. Уперше він став представником кучмістської моделі управління державою, а вдруге російської. Ще одна причина, яка його згубила, передання влади своєму синові Олександру, Сергієві Курченку та їхній команді. Хоч як це парадоксально звучить, старі регіонали в розмовах зі мною скаржилися, що голів СБУ в областях призначає син Олександр Янукович. Обурювалися, що так не може бути, бо це розвалювання держави. Після Революції гідності українцям вдалося переконати цивілізований світ у імперській сутності Росії. До цього світ був сліпий чи вдавав, що не розуміє? &еnsр;Мав місце старий європейський підхід до справ, який проявився ще в часи існування Антанти, коли легше домовлятися із сильними. Якщо згадати Петлюру, то, попри величезну кількість критики, він був у патовій ситуації й зовсім не мав союзників. Можна згадати промову президента Буша за кілька місяців до розвалення Союзу, коли він переконував залишитися разом із Росією. Потім було СНД, і світ дізнався про Україну лише через Помаранчеву революцію. Загалом, щоб у мирний період попіарити країну, треба було витратити мільярди, а нам вдалося зробити це безкоштовно. Коли я в ті роки їхав на виставку в Японію, посол цієї країни радив показати Україну козацьку, лицарську, яка мала схожість із лицарством самураїв. Також у світлі розвитку космічної галузі й окремо показати Помаранчеву революцію, яка свідчила, що ми не Росія, ми інакші, що в нас свободи прагнуть не політики, а увесь народ. До цього ми лише програвали. Згадайте справу вбивці Петлюри Шварцбарда. Росія інвестувала кошти у створення образу українця-антисеміта. Мовляв, краще мати справу з Росією. Потім переписування історії. Другу світову так переписали, що її виграли лише росіяни, а українців ніби й не було. Голодомор був тотально закритою темою. Завжди згадую забутий фейлетон Остапа Вишні "Шовінізм". Якщо ви, росіяни, називаєте нас шовіністами, то визнайте, що ми ж нічого не накидаємо. Це ви нам накидаєте всюди Пушкіна і свої щі. А нам не треба вашого, бо маємо своє. Відчепіться від нас. Чи можна сказати, що події обох українських революцій стали поштовхом для відродження національної пам'яті? &еnsр;Від Помаранчевої революції минуло 20 років, і ми лише починаємо робити світоглядні речі, які я пропонував 2005-го, боротьбу з "русским миром". От Театр російської драми імені Лесі Українки. Постало питання про звільнення Резніковича і зміну концепції, бо яка може бути російська драма в Києві? І це було правильно, бо, коли Київ вкотре бомбардували, Резнікович, сидячи в Москві, розповідав, які ми нелюди й виродки. Коли я сказав, що кобзони й табачники не можуть бути символами української культури, то Гордон навіть скликав пресконференцію з цього приводу. І де був ваш Кобзон 2014-го? Колись на зорі незалежності покійний Іван Драч у відповідь на страх перед українськими націоналістами відповів, що ми в Україні зробимо так, що євреї житимуть краще, ніж в Ізраїлі, поляки краще, ніж у Польщі, а росіяни ніж у Росії. Оце наша суть. Але ж у всіх цих народів є свої держави, а в нас немає іншого місця на землі. Ви називаєте нас шовіністами й нацистами за елементарні речі, які передбачено міжнародним правом, за українську пісню, культуру. Це нині робиться, а тоді, коли я починав, це було немодно й несучасно. 2014-го ми переконали Порошенка готуватися до 100-річчя української революції. А це ж свідчення, що тут держава була і 100 років тому. За всієї критики Зеленського, саме в нього з'явився указ, що держава в нас була вже 988 року, а київський князь Аскольд підписав перші угоди з Візантією 860-го. І ПЦУ вже зробила перші кроки в нас уже не Володимирове хрещення, а Аскольдове. Він був перший. Колись я був у Гарварді й один із совєтологів сказав: тільки-но в Росії заберуть давньоруську спадщину, вона розвалиться. Чи можна сказати, що українці першими відчули загрозу неоколоніалізму тоді, коли ще весь світ продовжував дивитися крізь рожеві окуляри? &еnsр;Усі наші політики вважали, що можуть домовитися з Росією і Путіним. Ющенко, Тимошенко, Зеленський. А домовитися можна було із сильною економікою і потужною армією, активнішим трендом у бік Євросоюзу й НАТО. Ось де були наші гарантії. Домовитися це візантійсько-монгольська спадщина. Кучмі пощастило з Єльциним, коли можна було домовитися за чаркою, а коли до влади в Росії прийшла ФСБ, ми отримали загрозу неоколоніалізму, реально сформульовану. Іще кілька років тому була популярна версія, що обидві українські революції наслідок відродження нашого народу. Однак 2010 року вибори виграв Янукович, а ­2019-го Зеленський. Виходить, що сталого, поступального відродження України немає. Натомість наш народ має якусь спалахову, спорадичну свідомість. Це нормально? &еnsр;Можна говорити щось недобре про наш народ, але, дивлячись на результати виборів у Сполучених Штатах, можна згадати стару суперечку між лібералами й консерваторами. Одні вважали, що людина народжується вільною, світлою, а інші що людина від народження успадковує вади й недоліки. Щоб вона стала свідомою і патріотичною, необхідні виховання, освіта, знання. Інколи негативна природа людини бере гору, коли держава не мотивує її бути чесною та працелюбною. Колись на лекції в Червоному корпусі університету я сказав, що ми погано закінчимо, бо запрошуємо читати лекції модних адвокатів, які розповідають студентам, як обійти закон. Як можна бути модним, якщо ти порушуєш закони й Конституцію? Або адвокат, який відсудив у держави мільйон? Суспільство легко переконати в тому, що я прийду й усе за вас зроблю. А це біда, що погано закінчується. Не можна вірити, що прийдуть молоді чи старі й щось зроблять за тебе. У парламенті повинні бути не 20-річні, а моральні авторитети, які своїм життям підтверджують служіння Україні. Парламент має ухвалювати мудрі рішення, які не посварять. Я проти експериментів над країною. Не можна вірити, що прийдуть молоді чи старі та щось зроблять за тебе Ми недооцінюємо власних пророків. А той же Шевченко в останні рік-півтора свого життя займався просвітою. У листах писав, що готує буквар, лічбу, математику, й необхідно зробити освіченим українського селянина. Поки наш народ не усвідомить себе платником податків, його можна дурити як завгодно. Він знову й знову дякуватиме Івану та Степану за те, що посадили квіти. А те, що 50 відсотків украли, його не обходить. Але ж це ваші гроші. Не чиновника, а саме ваші. І другий момент політична культура. Треба розуміння, хто що в державі робить. Зеленський не може відповідати за економічні речі, бо він президент. Нам треба освічений українець, який знає законодавство, платить податки і спонукає інших. Тобто українець, патріот, платник податків. Як українці зможуть оцінити події обох революцій через 100 років? &еnsр;Оцінки будуть позитивні. Ми боролися за цінності свободу людини та свободу країни, гідність українців і гідність нації. Піднімався увесь народ. Суспільні зрушення, які сталися в результаті цих революцій, теж оцінять позитивно. Найбільше претензій буде щодо нездатності реалізувати те, що декларувалося. У Грузії все закінчилося багаторічним правлінням проросійської партії "Грузинська мрія". Скептики кажуть, що шостий рік правління Єрмака й Зеленського рухає країну в зворотному від демократії напрямі. Невже обидві революції були марні? &еnsр;У Грузії ніхто не змінив тотальної бідності населення. Вони підрихтували демократичний дах, ударили по корупції. Але, загалом кажучи, це ніяк не відбилося на добробуті пересічного грузина. Інвестицій не відбулося, бідність залишилася. Економіка так і не змогла зійти з радянських рейок і перелаштуватися на європейські. Ми маємо таку ж непросту історію. Нині я не бачу постмайданного формату, бо війна. Люди розуміють, що відкрити другий фронт небезпечно. Нам треба зберегти демократичні цінності й не втратити держави. Коли буде бодай піврічне перемир'я, треба провести вибори, бо не можна шість років мати абсолютну владу. Однак я оптимістично дивлюся на нашу ситуацію й не бачу тут можливості для повторення досвіду Грузії. А гарантом є наш народ, який у критичні моменти завжди знаходить внутрішні сили, щоб захистити свободу.

Якщо не зможемо здолати ворога нині, то будемо приречені на повторення історії 1930-х, каже історикиня Наталя Романець Усе більше країн визнає Голодомор 19321933 років геноцидом українців. Чи можна вважати, що так світ усвідомлює свою часткову провину, що допустив таку трагедію? &еnsр;У питанні визнання Голодомору геноцидом у світі відбувся значний прорив. Велику роль у цьому зіграла нинішня війна. Та я не сказала б, що країни цивілізованого світу усвідомили й визнали помилки. Якби це сталося, то було б інше ставлення до протистояння з Росією. Багато подій із нашої історії Заходові важко зрозуміти. Іще наприкінці 1980-х на початку 1990-х радянські поети й письменники Євген Євтушенко, Андрій Вознесенський та Віталій Коротич читали за кордоном лекції і згадували в них про Великий терор у СРСР. Часто слухачі запитували їх: "Чому люди не викликали поліцію?" Вони не розуміли, що радянська таємна поліція ці репресії і здійснювала. У працях західних дослідників бачу, що вони інколи не розуміють радянських документів, особливо періоду колективізації, Голодомору та репресій. Сприймають усе, що написано в них, буквально, а папери ГПУ та партійних органів потрібно аналізувати, добре знаючи контексти того періоду. Нам необхідно докласти ще багато зусиль, щоб на Заході сформувалося розуміння подій в Україні радянського періоду, аби знали, що таке більшовицький російський окупацій­ний режим. Тоді вони усвідомлять, що нинішня війна це не той випадок, коли можна домовитися. Це війна за наше існування. Якщо не зможемо здолати ворога, то приречені на повторення трагічних подій кінця 19201930 років. Чому теми Голодомору багато десятиліть не висвітлювали в західних виданнях? &еnsр;Радянський Союз докладав багато зусиль для замовчування теми Голодомору. У газеті "Зоря", яку видавали в Дніпропетровській області в 19321933 роках, я бачила на одній сторінці список сіл, занесених на чорну дошку, й поруч інформацію про важке й голодне становище селян на Заході. Це верх цинізму. Люди масово виготовляли собі труни Також роль зіграв прихід до влади в Німеччині нацистського режиму. Нацисти активно використовували у своїй антикомуністичній пропаганді факт голоду в Україні. На нашій території жило багато німців, і вони отримували допомогу, яку в радянській пресі називали гітлерівською. Вона надходила від різноманітних благодійних організацій та приватних осіб із Німеччини, Швейцарії, Польщі, Литви, Латвії і навіть Ватикану. Використання нацистами в антикомуністичній пропаганді факту голоду в Україні призвело до того, що ця тема серед частини західних інтелектуалів була дискредитована. Цьому сприяла також популярність на Заході лівих прорадянських переконань. Там вважали, що в СРСР формується нове, щасливе, суспільство робітників і селян. Іще частину прихильників СРСР фінансували з Москви, тому вони писали те, чого від них очікували. Що стало причиною Голодомору? &еnsр;Протягом кількох років перед Голодомором влада проводила суцільну колективізацію, яка повністю дезорганізувала ситуацію в аграрному секторі. Першу спробу комунізувати українське село здійснили в 19191921 роках. Тоді селянський спротив змусив більшовиків відмовитися від задумів. З початком примусової колективізації частина заможних селян "саморозкуркулювалася" розпродувала майно. Коли це стало неможливим ламали та здавали на брухт навіть новітню техніку. Також масово вирізали худобу. Це призвело до значного скорочення поголів'я худоби та птиці. Ці збитки не можна було швидко компенсувати. Та влада вважала, що з появою колгоспів, таких собі соціалістичних фабрик із виробництва сільськогосподарської продукції, зможе без проблем отримати потрібну кількість зерна, м'яса та молока. Але сільське господарство залежить від природних умов, специфічних знань і навичок людей. Коли селян загнали до колгоспів, вони там працювати не хотіли. Це було щось нове в українському селі, де люди протягом сезону з ранку до вечора працювали на полі. Від цього залежали урожай та існування родин. Бригадири ходили по хатах і виганяли на роботу колгоспників. Це позначалося на стані полів та ферм. Передумовою Голодомору була також система хлібозаготівельних планів. Колгоспи зернових районів мали здавати державі від 1/4 до 1/3 валового збору зерна. Рахували цю частину від урожаю, який був на полі. Це набагато більше від того, що довозили до комори. Втрати збіжжя під час збору і транспортування тоді доходили до 40 відсотків урожаю. З Москви спускали цифри, які не враховували цих втрат та реальної врожайності. Тому в 19311932 роках села отримували заготівельні плани, які не могли виконати. Особ­ливо це було поширено 1932-го, коли керівництво багатьох колгоспів і районів УСРР чинило спротив прийняттю хлібозаготівельних планів. Під час тодішньої хлібозаготівельної кампанії влада кілька разів зменшувала план для України. Тобто в Москві теж фактично визнавали його нереальним. У марксистській концепції не було місця для селянства З кінця листопада 1932 року посилилися репресії, які набули тотального характеру, та почалися масові обшуки селян як колгоспників, так і одноосібників. Кремль вимагав, щоб заготівельні плани виконали за рахунок так званих невидимих припасів хліба, тобто вилучення в селян "розкраденого, незаконно розданого і прихованого" зерна. У січні 1933-го охочих залишити Україну почали арештовувати. Частину відправляли до концтаборів або в заслання. Більшість селян повертали назад, фактично прирікаючи на голодну смерть. Під час тотальних обшуків у селян вилучали не тільки зерно, а всю їжу. Українська дослідниця Анна Капустян опрацьовувала спогади очевидців тих подій з території України та Росії. В українців забирали все і майже в кожній родині хтось помер від голоду. Коли росіян питали, скільки в них у сім'ї людей померло від голоду, то ті дивувалися: чому хтось мав помирати? У них залишалися овочі, й вони мали що їсти. Чому важливе визнання Голодомору геноцидом? &еnsр;Передусім це потрібно для вшанування пам'яті людей, які померли від голоду. У них не було навіть нормальних поховань. У 19341935 роках в Україні був новий голод, спричинений великою посухою в південних областях. Органи НКВД, які фіксували настрої населення, відзначали, що селяни в окремих регіонах України почали масово собі виготовляти труни. Не хотіли, щоб їхні тіла звалювали на купи у великих ямах, як під час Голодомору. Сучасні події доводять, що ми не засвоїли уроків історії. Тому все повторюється. За 30 років ми належним чином не змогли добитися від світової спільноти визнання Голодомору геноцидом. Лише коли почалася широкомасштабна російсько-українська війна й дії окупантів мали відверто геноцидний характер, то на Заході почали проводити аналогії з Голодомором. Голод як зброю російська влада нині активно використовує на окупованих територіях. Звільнені з російського полону розповідають, що тортури голодом для них були найжахливіші. Смерть від голоду настає поступово, з муками. Історик Вахтанг Кіпіані розповідав про запис інтерв'ю з очевидцем Голодомору в Канаді. Чоловік мав досить добрий вигляд, як на свої роки. Та коли почали розмову про 19321933-ті, він перетворився на "шмаття", почав плакати, його трусило. Інтерв'ю записати не вдалося. Хоча той чоловік тривалий час успішно жив за кордоном, спогади про найстрашніший період його життя так на нього вплинули. У 20132016 роках на курсах підвищення кваліфікації я читала лекції для вчителів про Голодомор і Великий терор. Учителі старшого покоління на мене дивилися так, ніби готові були поставити мене до стінки й розстріляти. Люди, які ненавиділи все українське, викладали у школах. Це дало свої результати. Зокрема, як проголосували 73 відсотки українців 2019 року. Не можна просто перестати стріляти. У 1920-х теж втомилися від війни й перестали стріляти. Потім українські селяни отримали колективізацію, розкуркулення й у муках помирали під час Голодомору. Більшість ваших досліджень стосується кінця 1920-х початку 1930 років? &еnsр;Період мого навчання в університеті припав на час перебудови й відновлення незалежності України. Тоді зріс інтерес до історії радянської доби. З'являлися публікації на заборонені раніше теми. Виник цілий напрям, що зосередився на вивченні ставлення селян до аграрної політики більшовиків, їхніх настроїв під час колективізації та Голодомору, форм спротиву. Про це були лише згадки в партійних документах, але мені завжди було цікаво відшукати подробиці. Як-от про "куркульське" повстання на території трьох районів Дніпропетровського округу 1930 року відоме нині як Павлоградське повстання. Його учасники не підпадали під закон "Про реабілітацію жертв політичних репресій" 1990 року. Реабілітовували тих, хто проти радянської влади нічого не робив. Учасники Павлоградського повстання відкрито знищували активістів, які брали участь у колективізації. Отримати їхню справу було важко, але мені вдалося, і я реконструювала події повстання. Після розправи над учасниками цього виступу справа не закінчилася. Чекісти продовжували шукати тих, хто негативно ставився до радянської влади. Масово фальсифікували справи "контрреволюційних організацій". Їх підв'язували до Павлоградського повстання. Постійні зачистки, зокрема серед керівництва колгоспів, мали негативні наслідки. Павлоградський район опинився серед тих, які найбільше постраждали під час Голодомору. Чи були якісь особливості Голодомору в таких регіонах, як Дніпропетровщина, яку ви мали змогу досліджували найбільше і яка на початок 1930 років видавалася досить індустріалізованою? &еnsр;Тоді до Дніпропетровської області входили також сучасна Запорізька, частини Кіровоградської, Миколаївської та Херсонської. Виділяли лише чотири приміські райони, а 45 були сільські. Частина з них була далеко від залізниць і доріг. Це погіршувало ситуацію з продовольством під час Голодомору. Навесні 1933-го люди масово вимирали через відсутність їжі. Навіть коли влада почала виділяти якусь допомогу для колгоспників, то завести її до тих районів було важко. Ґрунтові дороги не повисихали й були непрохідні. Навіть коні не могли пересуватися. Дніпропетровщина це степ, і способів для порятунку селян тут було набагато менше, ніж у лісовій місцевості. Виняток узбережжя Азовського моря та річок, де виживали за рахунок риби. На масштаби голоду на Дніпропетровщині вплинуло те, що саме ця область була одним з основних виробників товарного збіжжя в межах СРСР. Тому регіон став полігоном для репресій. Тут найбільше сіл занесли на чорну дошку. На відміну від, наприклад, Чернігівської області, в Дніпропетровській до серпня 1931-го провели суцільну колективізацію. Великого одноосібного сектора не залишилося, колгоспи були неспроможні забезпечити необхідну кількість збіжжя, тому саме в нашій області було найбільше репресовано селян за розкрадання колгоспного хліба. Це звучить дивно, але хлібозаготівлю проводили не лише в селах, обшуки в пошуках збіжжя здійснювали й у містах. Серед працівників підприємств було багато колишніх селян. До них із сіл тікали родичі та знайомі. Водночас намагалися якесь збіжжя приховати. Чекісти шукали в будинках, де бачили приїжджих селян або якщо хтось із мешканців їздив до села і щось привозив. До міст і заводів у пошуках їжі сходилися люди із сіл. Вони ставали безпритульними, і більшість помирала. На заводі імені Петровського в Дніпропетровську (нині Дніпро. Країна) трупи робітників лежали в цехах по декілька днів. Але керівництво це не турбувало, воно більше переймалося контрреволюційними чутками, що ширилися через смерті від голоду. Також у містах іще 1932-го знизилася якість хліба, туди почали додавати все більше домішок різних бур'янів. Це призводило до масових отруєнь і непотрібних для влади розмов. 2 квітня 1933-го з Дніпропетровського обкому КП(б)У звітували до Кремля: "За последние 23 года сельского населения во многих районах нашей области значительно поубавилось". От так просто. Далі йшлося про брак робочих рук і додавалася довідка про те, скільки до області потрібно переселити людей із Росії. У той час голод іще не досяг піку, найвища смертність була у травні-червні 1933-го. Багатьох людей можна було врятувати, надавши продовольство. Та місцева влада просила не допомогу, а російських колгоспників. У листі чітко вказано кількість домогосподарств, які потрібно заселити: Криворізький район 300, Апостоловський 500 і т. ін. Таке переселення провели у 19331934 роках. 3040 від­сотків повернулися назад, бо вони потрапили на голод 19341935 років. Та й місцеві їх недобре приймали. Чи можна вважати колективізацію та Голодомор піком наступу радянської влади на українське село? &еnsр;Це було глобальне протистояння, оскільки в марксистській концепції не було місця для селянства. Пролетарська революція мала відбутись у промислово розвинених країнах, а не у відсталій аграрній Російській імперії. Більшовики зіткнулися з великим селянським морем. Протистояння з ним спочатку закінчилося перемогою селян 1922 року прийняли новий земельний кодекс Російської Федерації, який закріпив чорний переділ поділ землі за трудовими нормами й можливість обирати форму землекористування. Та більшовики прагнули втілити в життя концепцію Маркса. Відновлення війни було неминуче. Росіяни нині використовують методи Сталіна Певний період були сподівання на світову революцію, але наприкінці 1920-х стало зрозуміло, що її не буде. Тоді з'явилася сталінська концепція побудови соціалізму в окремо взятій країні в "умовах ворожого оточення". Більшовикам вдалося загнати селян до колгоспів і отримати перемогу. Використовуючи Голодомор, більшовики примусили українських селян змиритися з колгоспною системою господарювання. Науковці, які збирали спогади очевидців Голодомору, звернули увагу, що спочатку люди розповідають про жахи 19321933 років, а потім кажуть: "Згодом було добре у колгоспі нас годували". Таке от перевиховання голодом, люди були змушені працювати, щоб вижити. Вони не вимагали нормальних умов та гідної платні. Та повністю змінити українського селянина не вдалося. Після Голодомору селяни зосередилися на роботі на присадибних ділянках. Влада активно боролась із цим, вимагала більше віддаватися колгоспам. Напад Росії на Україну 2014-го це продовження війни з українцями, яку вів Кремль в 19321933 роках? &еnsр;Нині росіяни використовують багато методів, якими діяв Сталін. Вони використовують голод як зброю, знищують порти й судна зі збіжжям. Важливо, що не лише в нас, а й на Заході серед частини суспільства виникає усвідомлення цього. Фінансування добудови Національного музею Голодомору в Києві включено в безпекову угоду між Україною та Канадою, яку підписали 24 лютого 2024 року. Канадський уряд виділив $15 млн на завершення будівництва. Про що це свідчить? &еnsр;Цей значущий проєкт попри все потрібно завершити. За роки незалежності в Україні збудували не так багато нових музеїв. У нас навіть вшанування жертв Голодомору тривалий час відбувалося як громадська ініціатива. Добре, що маємо впливову українську громаду у США й Канаді. За їхньої підтримки тривалий час виділялися гранти і здійснювалося фінансування наукових досліджень Голодомору. На території Ізраїля не живуть нащадки тих, хто знищував євреїв під час Голокосту. В Україні живуть онуки та правнуки тих, хто втілював політику Голодомору. Слід про це пам'ятати й розуміти, що це вплинуло на процес дослідження Голодомору.

Ілон Маск пожартував над Володимиром Зеленським. Коментуючи у своїй мережі Х слова українського президента про те, що Україна є незалежною державою, з якою не можна говорити у зверхньому тоні ("сядь і слухай"), американський мультимільярдер, зауважив, що в Зеленського&hеllір; чудове почуття гумору. І поставив веселий смайлик. Невідомо, наскільки цей прилюдний ляпас не лише самолюбству Зеленського, але й гідності цілої країни був санкціонований майбутнім босом Маска новообраним президентом Сполучених Штатів Америки Дональдом Трампом. Невідомо, чи відображає ця репліка безпосереднього учасника недавніх телефонних переговорів Трампа із Зеленським майбутній курс США щодо підтримки України й наміру Трампа "завершити війну за 24 години". Але очевидно, що "межі дозволеного" Україні в контексті збереження американської підтримки, життєво необхідної нам в умовах війни, суттєво звужуються. Ми звикли, що спротив України викликає в наших партнерів захоп­лення, а страждання українців щире співчуття. Однак захоплення і співчуття в сучасному світі є надто мінливим і рідкісним проявом, щоб до нього можна було звикати. Ця розкіш дісталася нам дорогою ціною, і можливо, на тлі нашого колективного шоку ми не встигли її як слід оцінити. Та в кожному разі сьогодні можна констатувати, що стихійні емоції й щирі почуття наших друзів залишилися в історії. Сьогодні на їхнє місце усе частіше приходять скепсис і роздратування. У певний момент моральна атмо­сфера навколо нашої війни змінилася навіть на Заході, не кажучи про ісламський світ, Африку чи Латинську Америку. Багатьом подобається, як Путін "гне свою лінію", а нашу демонстрацію власних ран і втрат, апеляцію до співчуття, спроби демонізувати всіх без винятку росіян і викреслити з ужитку російську культуру сприймають як прояви афекту, нав'язливого стану, тривалість якого стає надмірною. Тому з Україною і українцями вже починають говорити іншою мовою. Польський міністр виставляє нам рахунок у євро за милосердя, виявлене поляками до втікачів у перші тижні нападу РФ. Наші "саміти миру" і "плани перемоги" зустрічають у західних столицях холодною байдужістю. Над нашою згадкою про незалежність починають сміятися в оточенні майбутнього президента США. Викликаючи водночас професійні ревнощі у кремлівських пропагандистів, які можуть лише позаздрити настільки вдалій спробі національного приниження українців. Не можна сказати, що цей момент настав неочікувано. Він прийшов закономірно, але ми й самі не вжили певних запобіжних заходів. Українська інформаційна активність не змогла пристосуватися до мінливої міжнародної адженди. У нашій пропаганді й дипломатії ми, вочевидь, перебираємо з пафосом і національним егоцентризмом. У нашій зовнішній політиці ми зробили ставки, які можуть програти. Але найголовніше ми самі не сформували адекватної та реалістичної візії нашої майбутньої перемоги і глобальної перемоги справедливості в цій війні. Тому за нами не йдуть. А оскільки Україну західні уряди не можуть поки що покинути напризволяще, то нас починають тягнути в тому напрямку, який зовні видається логічним. До миру ціною поступок. І тільки тому, що Путіну наших потенційних поступок увесь час здається замало, цей шлях на національну Голгофу поки що лишається непройденим. Але Маск скинув маску й одним реченням усе нам пояснив. І ми насправді маємо бути вдячні йому за це. Тут є цілком доречною аналогія з Путіним, з яким, подейкують, у Ілона складаються досить довірливі взаємини. Своїм підступним нападом 24 лютого 2022-го російський диктатор розірвав павутину ілюзій, які сторіччями снували імперські ідеологія і пропаганда, присипляючи національну свідомість українців казочками то про "історичну єдність", то про "братерство народів", то про "спільну мету комунізм". Машкара дбайливо гаптованих ідеологічних декорацій впала, й мільйони українців побачили те, що раніше було ясно лише одиницям пробуджених. Побачили, власне, ворога у справжньому світлі. Так само треба бачити у справжньому світлі і друзів. Маємо нарешті прокинутися від солодких снів про щиросердне співчуття і безкорисливу допомогу наших західних партнерів. А також про "захист демократії", "критерії і стандарти НАТО", "повагу до рішення українського народу" і т. д. Маск повертає нас до реальності, й це хороший поворот у цьому драматичному сюжеті. Правда має зробити нас сильнішими. Правда про Голодомор зробила більш усвідомленим наш вибір націо­нального самовизначення. Правда про фальсифікації на виборах 2004 року змінила хід історії й відвернула Україну від шляху пострадянських автократій. Правда лютого 2022-го помножила сили й рішучість для спротиву. Сьогодні розуміння того, як мислять наші союзники, не повинно нас розчаровувати та знецінювати ту допомогу й участь, яку вони нам надають. Літописець Білого Дому Боб Вудворд щойно видав книжку, в якій розкриває закулісну політику команди Джозефа Байдена щодо війни в Україні. Якщо коротко, то американська адміністрація приблизно з осені 2021 року вже напевно знала про план нападу, чесно попереджала про це союзників (які їй не повірили), водночас сама не вірила в здатність України вистояти. А надалі була зосереджена на одному-єдиному пріоритеті не допустити прямого зіткнення США з Росією. Звичайно, про це все добре знали й у Москві. Тому почували себе вільно. Тепер із Трампом і Маском у Білому домі вони, схоже, почувають себе ще вільніше, про що свідчить масштабна ракетна атака 17 листопада. Що змінюється сьогодні, коли ми нарешті усвідомлюємо, що нашого розуміння перемоги над Росією як єдино можливого шляху до справедливості наші головні союзники, м'яко кажучи, не поділяють? Нічого, крім яснішого розуміння наших цілей і засобів. Просто тепер і те, й те потрібно визначити більш прагматично й реалістично. Для початку треба зафіксувати одну, нібито очевидну, але від того не до кінця ще усвідомлену нами й нашими партнерами істину. А саме: перемога України означає поразку Росії. І навпаки: поразка України означає перемогу Путіна. Ця проста сентенція має лягти в основу наших нових прагматичних відносин із циніками на зразок Маска й ідеалістами на зразок Шольца. Можна пробувати зацікавити їх перспективами, які відкриваються в разі перемоги України. Але значно продуктивніше буде показати їм, чим загрожує вільному світу й безпеці їхніх власних країн і капіталів перемога Путіна. Щоб вони боялися цієї перемоги світової осі зла більше, ніж сьогодні бояться можливої воєнної поразки Росії. Бо інакше історія зіграє з ними по-справжньому злий жарт.

Про це передає Укрінформ.Під час відкриття заходу йшлося про те, що Росія історично здійснює систематичні утиски та репресії проти України, українців, кримських татар та інших народів. Свідченням тому є колективізація, голодомори в Україні, сталінські репресії, депортація кримськотатарського народу, знищення національної ідентичності та мови, спотворення історичних подій і т.д. Учасники зазначили, що безкарність за попередні злочини призвела до окупації територій України, у т.ч. Криму, де нині тривають порушення прав та злочини щодо українців та кримських татар."Кримський півострів перебуває під окупацією Росії вже 10 років, а між Росією та Україною вже три роки триває кровопролитна війна. У цій країні, яка зараз має назву Російська Федерація, можуть змінюватися режими, керівники, назви. Але їхня шовіністична та експансіоністська політика триває незмінно. З нею пов'язані всі найбільш трагічні події, які відбувалися в Криму", – сказав у вступному слові лідер кримськотатарського народу, народний депутат ВРУ Мустафа Джемілєв.Він зазначив, що нинішня війна є не просто збройним конфліктом, а частиною імперської агресії, спрямованої на знищення української державності та культурної ідентичності. Джемілєв наголосив, що війна РФ проти України має бути завершена на засадах відновлення територіальної цілісності України, включно з Кримом, а шляхом до досягнення цього є Формула миру президента Володимира Зеленського, яка відповідає нормам міжнародного права. "На превеликий жаль, нині в умовах війни відвідати Україну, Київ стало дуже непросто, ослабла і співпраця між університетами, стало неможливим відвідування заходів культурного, наукового характеру. Тому ми прагнемо, щоб ця війна та несправедлива окупація якомога швидше закінчилися, щоб територіальна цілісність України була відновлена та запанував мир", – зазначив декан факультету адміністративних наук університету Хаджи Байрам Велі Фират Пурташ.Раніше перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, колишній політв'язень Наріман Джелял повідомляв, що понад 60 кримських політв’язнів потребують термінової меддопомоги. 

В університеті Хаджи Байрам Велі в Анкарі відбулася панель на тему «Російське гноблення в Україні та Криму: Голодомор, окупація, вигнання та війна».

Про це повідомляє пресслужба Армії громад України.Тисячі українців за кордоном вийшли на центральні площі міст по всьому світу, щоб вшанувати пам’ять мільйонів невинно вбитих українців та нагадати людству про вбивства, які щодня вчиняє Росія в Україні зараз.Мета цьогорічної кампанії – вшанувати пам’ять жертв Голодомору-геноциду українського народу в 1932-1933 роках та жертв сучасного геноциду, який здійснює Росія проти України, а також закликати усі цивілізовані держави світу визнати Голодомор та триваючу війну Росії проти України геноцидом українського народу, а Росію – державою-терористом."У 1932–1933 роках штучно організований радянським режимом голод забрав життя мільйонів українців. Світ тоді змовчав. Майже через століття Росія знову вторглася в незалежну Україну, прагнучи повторити злочин геноциду — знищити український народ та його ідентичність. В питанні вибору між добром і злом, між жертвою і злочинцем, не може бути нейтралітету. Україна має отримувати потужну фінансову та військову допомогу без жодних затримок та обмежень, щоб мати змогу ефективно захищати себе. Натомість Росія має бути позбавлена врешті-решт будь-яких засобів, які так чи інакше дозволяють їй вести геноцидальну війну проти українців", - сказав голова Армії громад України Дмитро Василенко.Співзасновник Армії громад України, відомий український художник Андрій Єрмоленко згадує, що штучним голодом було вбито половину його родини на Сумщині і Чернігівщині. "Цивілізований світ змовчав тоді, але не має права робити це знову, інакше чи має право він називати себе цивілізованим? Сьогодні геноцид треба не тільки визнавати, його треба зупиняти!" – констатує митець.Армія громад України разом із лідерами українських громад за кордоном постійно проводять міжнародні кампанії у десятках країн світу на різних континентах. Вони спрямовані на те, щоб постійно нагадувати людству про боротьбу, яку Україна веде за свою незалежність та свободу, а також важливість її підтримки з боку вільного світу.Національний музей Голодомору-геноциду отримав унікальну колекцію творів, присвячену темі Голодомору, що налічує понад 300 картин, гравюр, постерів, марок та документів.

Але важливо розуміти, що податки в Україні треба платити якраз для того, щоб окупант не організував тобі черговий геноцид.Держава неможлива без податків. Власна держава. Власне, не буде податків – не буде сенсу в державі. Бо де-факто збір і перерозподіл податків – це основна функція держави.Коли податки з тебе збирає імперія, і вони йдуть в столицю чужої держави, то цілком природно цих податків уникати. Але коли твоя власна держава збирає податки, щоб утримувати інститути держави, щоб фінансувати соціальні програми твоєї держави, та щоб фінансувати армію, що захищає твою державу, то уникнення таких податків є злочином.І, звісно, податки можуть використовувати незаконно чи неналежно, простіше кажучи, може бути корупція. Але це не причина не платити податки. Це причина контролювати, куди ці податки йдуть.І також кумедно, що люди, які кажуть, що не хочуть платити податки, бо не бачать, куди вони йдуть, просто ніколи їх повноцінно не платили. І, власне, тому важко побачити, куди вони йдуть. Зате легко побачити значну нерівність в Україні, викликану в тому числі тим, що багато хто не платить податки. Читайте також: Соціальна ненависть як зброя проти УкраїниВ Україні склалась унікальна ситуація. Третій рік йде війна, а податки ще не підвищували. Була окрема історія з податками для банків, але це виключення. Навіть новий закон про підвищення податків, який був не найраціональніший і не найрозумніший, проте досить помірний як для воєнного часу, ще не підписаний. Такого ніколи не було в історії людства, щоб йшла війна і не відбувалось радикального підвищення податків. І це також треба пам'ятати.Але головне, що Голодомор — це трагедія. Трагедія нації, яка не спромоглася на той момент побудувати власну державу і була беззахисна перед агресором. Захист неможливий без сильних інститутів і без армії. Армія неможлива без податків. Крапка.ДжерелоПро автора. Сергій Фурса, інвестиційний експерт, блогер.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це повідомило Міністерство культури та стратегічних комунікацій у fасеbооk.Спадкоємці американського бізнесмена та мецената Морґана Вільямса передали Україні його колекцію мистецтва, присвячену темі Голодомору,  до національного музею Голодомору-геноциду. До колекції увійшли понад 300 картин, гравюр, постерів, марок та документів.Морґан Вільямс наприкінці 1980-х років почав працювати у сфері міжнародного розвитку сільського господарства в колишніх радянських республіках, і саме тоді він закохався в Україну. Він зробив Голодомор справою свого життя. Вільямс не лише збирав мистецькі твори, а й заохочував інших митців творити, щоб світ знав правду про злочини радянської влади."Він хотів, щоб цю колекцію показали українському народу та всьому світу, щоб була змога розказати історію про ці радянські звірства проти людей. І щоб це було застереженням від того, або це ніколи більше не повторилося", – зазначив син Морґана, Дерен Вільямс.Родина Вільямса сподівається, що з часом зібрані ним картини продовжать розповідати про злочин радянської влади й скоєний нею геноцид українців. 

Спадкоємці американського бізнесмена і мецената Морґана Вільямса передали Національному музею Голодомору-геноциду в Україні його колекцію мистецьких творів і документів, присвячену темі Голодомору.

"Генеральний секретаріат тому "генеральний", що там генерали сидять"."Більшовики хочуть для народу як можна більше"."Простим українцям і росіянам нічого ділити. То багатії розсварюють, щоб багатства зберегти".Понад 100 років тому подібні дурниці вірусно поширювались, і дуже допомогли російським більшовикам здолати Україну. А далі були Голодомор, ГУЛаг, загибель на фронтах за Москву.У модернізованому вигляді рашисти запускають їх і зараз.Начебто це не Путін напав — а "мироїди" (багатії, командири, депутати) - в усьому винні. Подібна маячня вкидається рашистами масово, за геббельсівським принципом: щоб у брехню повірили, вона має якнайчастіше повторюватись. Тож і вилазить з кожної праски оте "бідний плаче, багач скаче" в асортименті.Читайте також: Передали свободу в підвали МВС?Влада в Україні, на жаль, також бавиться з цим вогнем. Намагаючись відвернути від себе народний гнів, підставляють громадянам інші обʼєкти для ненависті. Фактично, підіграючи росіянам.І це дуже небезпечно.Розділення означає поразку. А поразка — це смерть для активних (Буча — яскравий приклад). Для інших же — животіння і примус до участі в подальших авантюрах Кремля. Мешканці тимчасово окупованих територій добре знають, що рашисти не панькаються, і мобілізація там відбувається із жорстокою ретельністю.З соціальною ненавистю треба боротися. Замість тицяння пальцями та знецінення військового командування, політиків, депутатів, підприємців — виявляти й карати конкретних порушників. Забезпечити контроль над управлінням і закупівлями так, щоб змагання між політиками робило цей контроль ефективним. Розʼяснювати медійно, що ворог — це Путін і рашисти, і саме проти них треба спрямовувати енергію і зусилля.Читайте також: "Чорне дзеркало" - це про нас?Але зміни такого рівня потребують змін у стилі керівництва. Професійний уряд національної єдності, незалежний від Банкової, потрібен ще й тому, що інстинкти 5-6 менеджерів і Зеленського з Єрмаком штовхають їх на використання соціальної ненависті.Вони її використовували для здобуття влади, дурячи громадян. Їхні менеджери телеграм-каналів і зараз використовують її для знецінення всіх, кого не люблять "2+(5/6)". На радість рашистам.ДжерелоПро автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України ІХ скликанняРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Про це написав священник Української церковної спільноти святого Миколая УГКЦ у Греції Ігор Посоленик на своїй сторінці у Fасеbооk.Інцидент стався в місті Мадри, де українці, в тому числі жінки і діти, зібралися біля пам'ятника Тарасу Шевченку для вшанування пам'яті.За словами Посоленика, близько двох десятків людей агресивно перекрили доступ до пам'ятника.Читайте також: Мати пекла коржики з перетертих бруньок, половина села не вижила: 100-річна жителька Черкащини розповіла про Голодомор"У суботу під час мирного заходу, присвяченого Дню пам’яті жертв Голодомору в Україні, група агресивно налаштованих осіб під комуністичними прапорами та гаслами напала на українців, серед яких значна частина були жінки та діти українських шкіл та асоціацій, - зазначив він. - Зі свідчень учасників, нападники, озброєні комуністичною символікою, перекрили доступ до пам’ятника, а також вдалися до агресивних дій. У хід пішли образи, погрози".У дописі також опубліковано відео, на якому видно зіткнення учасників заходу з нападниками, які, за свідченнями присутніх, використовували піротехніку. Посоленик додав, що серед постраждалих є представник українського посольства."Греція є європейською демократичною державою, яка прийняла тисячі українських дітей та сімей, що були змушені шукати притулок через російську агресію. Проте цей випадок став шоком для громади, особливо, зважаючи на те, що напад стався на заході, який мав підкреслити важливість пам’яті про трагедії минулого", – наголосив священник.Також він звернув увагу на потенційну небезпеку проросійської пропаганди в Європі."Цей інцидент ще раз порушує питання про те, хто насправді є "фашистами", якщо агресивна поведінка демонструється з боку тих, хто виступає за свободу слова та демократію… Окрім цього, підіймається питання про те, чи підтримка деякими групами проросійської пропаганди в Європі може становити реальну загрозу для громадянського миру", – підсумував Посоленик.Реакція УкраїниУкраїна засудила насильницькі провокації під час заходу, організованого українською громадою в муніципалітеті Мандра-Ейділія для вшанування пам'яті жертв Голодомору, повідомляє Посольство України в Грецькій Республіці."Посольство України в Грецькій Республіці висловлює рішучий протест у зв'язку з насильницькими провокаційними діями, вчиненими членами Комуністичної партії Греції під час заходу, організованого українською громадою в муніципалітеті Мандра-Ейділія з метою вшанування пам'яті жертв Голодомору", - йдеться у повідомленні.В диппредставництві зазначили, що зрив урочистостей, який призвів до фізичних нападів, у тому числі на українського дипломата, є грубим порушенням міжнародних норм захисту представників дипломатичного корпусу.Посольство закликало правоохоронні органи Греції провести детальне розслідування інциденту та притягнути до відповідальності винних. "Вкрай важливо захистити право громадян та громад вшановувати пам'ять про історичні трагедії, не боячись залякування чи насильства. Посольство наголошує на важливості дотримання принципів поваги, толерантності та мирного співіснування, які є основою сучасних демократичних суспільств", - додали у диппредставництві. Російські загарбники на тимчасово окупованих територіях України закликали "здавати" тих людей, які в суботу, 23 листопада, запалюватимуть свічки в памʼять про жертв Голодомору 1932-1933 років. 

Штучний голод, влаштований радянською владою в 1932–1933 роках в Україні, відомий як Голодомор

В останню суботу листопада Україна вшановує пам'ять жертв Голодоморів - штучно створених радянською владою. Найбільший за жертвами голод був у 1932-1933-х роках. Голодомори стали не лише актом масового знищення українців, а й спробою стерти національну ідентичність. У Києві пам'ятні заходи розпочалися з хвилини мовчання та загальнонаціональної акції "Запали свічку пам'яті". Біля Меморіалу жертв Голодомору відбулася поминальна служба за участі священників, представників влади та громадськості. Кореспондентка Gаzеtа.uа побувала на молебні та поспілкувалася з українцями про те, чому варто памʼятати про трагедію та що вони знають про геноцид від рідних. КОРОВА В ЗЕМЛІ О 15:00 біля Національного музею Голодомору-геноциду починають збиратися люди. У руках тримають оберемки золотавих колосків, хліб, яблука. На молебень українці йдуть цілими родинами, міцно тримаючи за руки дітей. У наметі поблизу беруть лампадки, запалюють свічки й несуть до пам'ятника "Гірка пам'ять дитинства" - скульптури дівчинки з колосками. Літній чоловік у вовняному картузі тремтливою рукою кладе між лампадками гроно калини. Сотні киян, із запаленими свічками у руках, збираються цього холодного листопадового дня, щоб вшанувати пам'ять мільйонів українців, життя яких забрала одна з найстрашніших трагедій ХХ століття - Голодомор. Лунає журлива мелодія, а на екрані транслюють документальний фільм зі свідченнями очевидців геноциду. Перед ним, завмерши зі сльозами на очах, стоять і діти, і дорослі. - Ми з Чигиринщини. Бабуся розповідала, що наша сімʼя вижила в часи Голодомору тільки завдяки тому, що була захована у землі корова. Могли брати молоко й так харчуватися, - розповідає Тетяна Лебеденко, 40 років. На памʼятний захід прийшла з родиною. - Далекі родичі померли, бо в них забрали геть усе, що могло дати порятунок. - Корова була з перевʼязаною мордою у заваленому погребі, десь на отшибі в селі, - долучається до розмови її син 20-річний Данило Сівак. - Її не знайшли завдяки тому, що закидали гілками. А друга лінія родичів жила в Одесі. Звідти привозили золото. Прапрадід мій Петро їздив у Кременчук "дубками" - лодкою - здавав те золото. За 100 грам отримав тільки пів кусочка хліба і кілограм борошна - отакий пайок. Чоловік розказує, що поки була жива прабабуся, то розповідала рідним про трагедію. Однак називала Голодомор - "голодовка". - Вони казали: "Уся країна тоді голодувала". Ми ж тепер розуміємо, що це не так&hеllір; Боялися розповідати, - додає Данило. - Коли Росія вийшла із "Зернової угоди", почала бити по морських портах із суднами, де було зерно, то можна провести паралель між минулим і сучасним. "Україна - житниця Європи" - вони ще тоді на нас так казали. А зараз так і є. Скільки існує Московія - стільки немає спокою. ТРАМП І ЯДЕРНА ЗБРОЯ Перед памʼятником вишиковуються священники, запалюють свічки на буханцях хліба під хрестом. Молебень проводять глава Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав та архієпископ Православної церкви України Агапіт. Чути брязкання кадила, аромат ладану розлітається площею. Священники у традиційних червоних ризах проводять панахиду, наповнюючи простір молитвою. Раптом у натовпі запала тиша - усі схилили голови у хвилині мовчання. Полум'я свічок мерехтить від морозного вітру. Олександр Максимчук із дружиною Людмилою піднімаються сходами від музею. Прийшли вшанувати пам'ять жертв Голодомору, ба важливо памʼятати історію, кажуть. "Ви знаєте, я ще коли маленьким був, мені бабуся розповідала. Це було у нашому селі Ленківці, Хмельницька область, Шепетівський район. Люди один одного їли, дітей їли з голоду&hеllір; Тоді це здавалося страшною казкою, я не міг повірити, що таке могло бути. Але потім, коли почали відкриватися архіви, стало ясно: це було страшною реальністю, - говорить Максимчук. - Боялися всі. Сусідів боялися, виходиш із дому - і не знаєш, чи повернешся. Люди пухли з голоду, діти лежали, не було чого їсти, навіть траву їли. Але про це не говорили. Одна з моїх бабусь взагалі нічого не хотіла згадувати. Це велика трагедія для всієї нашої нації, і хотілося б, щоб за це відповіли. Поступки, мовчання - і от вам результат - Ми дітьми сприймали все, як казку, - додає схвильованим голосом Людмила. Не стримується - плаче. Олександр проводить паралелі між трагедією Голодомору та агресією Росії проти України. Росія зараз чинить ще гірший геноцид, говорить. - Тоді не було чого їсти, а зараз просто вбивають і знищують. Я не розумію, куди світ дивиться? Усе почалося з Криму. Тоді всі просто проковтнули це, і тепер получаємо. Те ж саме було перед Другою світовою війною: поступки, мовчання - і от вам результат. Думають, що Росія їх не зачепить?, - запитує риторично Олександр. - Міністр оборони Польщі розповідав, що зараз вони дають Україні пів відсотка оборонного бюджету. А тепер знову блокують допомогу. Хто так робить? Хіба це по-сусідськи? Чоловік обурюється, що західні партнери недостатньо допомагають Україні. Однак через останню російську атаку міжконтинентальною балістичною ракетою неабияк перелякалися. - Вони в Америці починають бухтіти: "Це ж капєц! Він ще чимось бахне". Ну а чим Путін не бахав? Тільки ще ядерна зброя залишилася, але й вона не допоможе йому. По ньому ж тоже тоді полетить, - каже він. - Те, що нам дають, - це сльози. Це щоб ми не здохли, але й щоб не перемогли, - говорить Максимчук. - А ви подивіться, що робить та ж Корея, чи Китай! І це при тому, що у тих країн ресурсів в рази менше. А ті, хто мають величезний потенціал, просто дивляться збоку. Ну так не має бути. Але я впевнений, що все одно питання буде вирішено. Після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах майбутнє непередбачуване, вважає Олександр. - Коли його вперше обрали в Америці, я перестав поважати американців. А зараз - тим більше. Трамп - людина непередбачувана, з амбіціями. Від нього можна всього чекати, навіть сильної допомоги Україні, якщо Путін його чимось образить чи зачепить. Усе можна було зупинити ще в 2014-му. Обама тоді міг не дозволити Росії забрати Крим. Але він мовчав. Тепер ми розгрібаємо наслідки. Але ми вистоїмо. Ми обов'язково переможемо. Це точно. Чоловік довіряє президенту України Володимиру Зеленському. Але незадоволений діями й політикою Верховної Ради. - Ті, хто сидять у Раді, ті 'красавці' - до них ще черга дійде. Вони всі розбігаються, щойно з'являється небезпека. І я сподіваюся, що люди ще спитають із них, запитають, що вони робили, коли Україна була у вогні, - різко відказує він. - Я тільки боюся втрат: людських, територіальних, культурних. Але ми це переживемо. Просто потрібно триматися, не здаватись і робити своє. Люди втомилися вже, але треба підтримувати емоції, як після звільнення Херсона, Харкова, Київщини. А щоб перемогти ворога на полі бою - треба зброя. СІМЕЙНИЙ АЛЬБОМ О 16:00 люди зі свічками стають у чергу до памʼятника. Ставлять лампадки, припадають на коліно й хрестяться. З лампадкою у руках, обплетеною вінком, підходить голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду Музею Голодомору Іван Васюник. - Цьогорічний День памʼяті жертв Голодомору, як і два попередніх, проходить в умовах великої геноцидної війни. Уже тепер, на третій рік, українці і весь світ розуміють, що Голодомор і теперішня війна планувалися в одних і тих самих кремлівських кабінетах, - наголошує Васюник. - Тоді це був Сталін, а сьогодні - Путін. Але мета їхня не змінилася - знищення української нації. І тоді, і тепер унаслідок цього геноциду гинуть українці. Багато нащадків тих, хто вижив під час Голодоморів, воюють зараз у складі нашої армії й захищають нас, захищають Україну. Надворі темніє, у яскравому сяйві височіє меморіал у формі свічки над музеєм. Люди заходять всередину - гортають книги, розглядають експонати. На захід традиційно завітав експрезидент Віктор Ющенко, який багато років підтримує музей і памʼятні події. - Сьогодні ми чекаємо великої консолідації, - говорить Ющенко. - Нам треба добити цього лютого ворога. Без цього спокою не буде у вас, і у нас, на жаль. Під час війни котується все, що робить нас цільними. А цільними нас робить національне усвідомлення - у біді, на радостях, у перемогах. Коли ми відкривали чорну сторінку тяжкого великого Голодомору, говорили, що якщо ми її глибоко усвідомимо - вона нас консолідує. Коли будемо відкривати історичну правду про наших дідів-прадідів, їхні звитяги - вони також нас консолідують. Перемогу не творить зброя - її творить дух. Ми розуміємо, що вже перемогли з тим опором, який чинить наш люд 11 років. Українством пишається весь світ, за 33 роки наша нація зробила чудову дорогу усвідомлення, національної зрілості. Голодомор і теперішня війна планувалися в одних і тих самих кремлівських кабінетах Люди піднімаються на засніжені схили парку, де білим закарбували дати - 1932-1933. Встановлюють свічки у кріплення й зупиняються на кілька хвилин у задумі. Біля екрану жінка з синьо-жовтою хустинкою на шиї притискає до грудей оберемок колосків. Предки 73-річної Лідії Коваленко загинули в Голодомор. - Моя родина дуже важко пережила голод. Дідусь мав землю, ліс, люди в нього працювали, але коли прийшла ця біда, все було знищено, - розказує Лідія, затинаючись, а по її щоках ллються сльози. - У мене є сімейний альбом, я всім онукам і правнукам розказую про наше коріння, показую фотографії. Дідусь на фото такий красивий, у костюмі, при краватці, а поруч бабуся й тьоті. Але вони всі померли&hеllір; Один дідусь загинув у голодовку, інший теж не вижив, бабусі також не змогли пережити ці часи. Пам'ять про ці події передавалася у її родині з покоління в покоління. Вона дбайливо зберігає сімейні історії, аби молодші знали про трагедію. - Я завжди ставлю свічечку на вікно в День пам'яті. Завжди розповідаю дітям і онукам про ті часи. У нашому селі, поблизу Білої Церкви, виживали, як могли. Ліс поруч, річка Рось - ловили рибу, збирали, що можна було їсти. Але не всі вижили. Дітки помирали, дідусі, бабусі. Це була страшна трагедія. Ця війна - це теж геноцид. Вони хочуть стерти нас, українців, як націю. Знищити нашу культуру, нашу історію. Але ми маємо згуртуватися, бути сильними, допомагати одне одному. Я пройшла два Майдани, і тоді я відчувала таку любов до України, такий патріотизм, що словами не передати. Ми варили каву, носили їжу, підтримували всіх, хто стояв на барикадах. І зараз ми повинні бути такими ж єдиними. Родина жінки впродовж років зазнавала страждань через Росію. Пережили Голодомор, Другу світову й голод після неї, війну в Афганістані, а після повномасштабного вторгнення на фронті отримав поранення її двоюрідний онук. Лідія розповідає, що попри всі труднощі, її любов до України лише зросла. Вона не уявляє свого життя за кордоном і вірить у силу українського народу. - Мені 73 роки, але я ніколи в житті не відчувала такого піднесення, як у ті моменти, коли ми боролися за нашу землю. Ми маємо захистити нашу землю, захистити один одного. І ніяких переговорів, або - тільки на наших умовах. Це такі нелюди, що їм не можна вірити. Вони хочуть знищити кожну родину, кожну нашу домівку. Але ми мусимо триматися разом. Нам потрібно бути сильними, щоб вони нас не перемогли. Люди повільно розходяться, залишаючи запалені свічки по всій площі. Чути аромат теплого воску. Холодний вітер грає з полум'ям, розносячи довкола світло памʼяті.

Про це свідчать опубліковані 23 листопада 2024 року розсекречені архівні документи, що з'явилися на офіційному сайті Служби зовнішньої розвідки України.Тодішнім головою філії московського КДБ в Україні Степаном Мухою й далі підлеглими йому начальниками обласних управлінь відомства було розроблено комплекс заходів для того щоб українці країн Заходу не змогли організувати науковий центр дослідження Голодомору, а також щоб звідси, з України в складі СРСР, до них не надходило жодних документальних свідчень даного акту геноциду.При цьому слова "голод", "жертви", "український голокост" у внутрішніх документах КДБ бралися в лапки.Читайте також: Мати пекла коржики з перетертих бруньок, половина села не вижила: 100-річна жителька Черкащини розповіла про ГолодоморНа території Української РСР за іноземними приватними особами, кореспондентами західних медіа, дипломатами посилювався нагляд, їх контакти ще сильніше контролювалися. Передусім з огляду на можливий збір та отримання спогадів про Голодомор або списків загиблих від нього."Виявлених інформаторів брати в активну перевірку", - наголошувало керівництво КДБ УРСР.Кремль досі заперечує факт Голодомору, а тим більше власну відповідальність за його проведення.За словами начальника Головного управління розвідки Міноборони України Кирила Буданова, перед повномасштабним вторгненням до України росіяни готувалися до фізичного винищення цілих груп українського населення, що є переважними носіями української національної ідентичності - учителів, науковців, журналістів, священників.

В Україні у 1921-1922, 1932-1933 та 1946-1947 були Голодомори, які заперечувала радянська влада і історіографія. Найжорсткішим за наслідками був голод 1932-33 років, який охопив всю територію регіону центральної України

Масові смерті не лякали радянську владу, але головне було — не допустити розголосу

Цими днями паралельно з Україною стрічку покажуть у кінотеатрах понад 10 країн світу, в тому числі й у Раді Європи, Європарламенті та інших європейських інституціях

У суботу, 23 листопада, в Україні вшановують пам'ять жертв голодоморів. Цього дня по всій країні приспускають державні прапори, не проводять розважальних заходів. А рівно о 16:00 відбудеться традиційна загальнонаціональна хвилина мовчання. У цей час зазвичай українці запалюють свічку пам'яті, пише Gаzеtа.uа. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія цілеспрямовано готувала новий геноцид українців задовго до вторгнення - Буданов За оцінками науковців, тільки внаслідок геноциду 19321933 років в Україні загинули до 10 мільйонів людей. Точну кількість жертв усіх влаштованих Москвою голодоморів в Україні встановити важко, адже радянський режим ретельно приховував свої злочини. Нині різні країни світу визнають Голодомор геноцидом українського народу. За даними Українського інституту національної пам'яті, таке рішення вже ухвалили, зокрема, парламенти Австралії, Бельгії, Болгарії, Великобританії, Грузії, Еквадору, Естонії, Ісландії. А також Канади, Колумбії, Латвії, Литви, Люксембургу, Мексики, Молдови, Німеччини, Парагваю, Перу, Польщі, Португалії, Румунії, Словенії, Словаччини, США, Угорщини, Франції, Хорватії та Чехії. Парламентська асамблея Ради Європи нещодавно визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Відповідну резолюцію підтримали 80 голосами, документ було ухвалено одноголосно. У ПАРЄ також звернули увагу, що агресія Росії проти України зараз - це продовження політики РФ зі знищенню українців.

Нинішнє військово-політичне керівництво Росії цілеспрямовано готувалося до геноциду українців. Підготовку почали ще задовго до початку повномасштабного вторгнення в Україні. Про це заявив начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони Кирило Буданов. За його словами, підготовка росіянами геноциду українського народу включала, зокрема, формування розстрільних списків, мобільних пересувних крематоріїв та передбачала масові поховання. Під час виступу на форумі "Геноцидальні практики РФ в Україні: від Голодомору до російсько-української війни" Буданов нагадав про статтю російського диктатора Володимира Путіна, опубліковану в липні 2021 року. У ній кремлівський вождь вкотре заперечив право української нації на існування. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Швейцарія визнала голодомор геноцидом українського народу "Пропаганда Росії, вищі органи державної влади, високопосадовці і вся державна машина, отримавши таке благословення від свого керівника неодноразово закликали до знищення українців", - сказав Буданов. Він підкреслив, що тотальна українофобія торкнулась всього російського суспільства. "Геноцид українців є не лише державною політикою РФ, а й обов'язковим суспільним переконанням, спущеним згори", - сказав Буданов. За його словами, перед повномасштабним вторгненням в Україну російським загарбникам проводили інструктажі щодо розташування колективних могил. "До розстрільних списків мали увійти вчителі української мови, літератури, історії, ветерани АТО, журналісти, науковці, письменники, священники Православної церкви України та інших конфесій, які підтримували Україну. А також громадські й політичні діячі, очільники органів державної влади та самоврядування", - розповів Буданов. За даними ГУР, маніакальні інструкції й настанови синхронно втілювались у різних регіонах України, куди вдерлись російські війська. "Ми бачили жахливі масові злочини проти українських громадян, факти яких стали відомі на весь світ. Звірства підрозділів ЗС РФ у Бородянці, Бучі, Гостомелі, Ізюмі, Маріуполі та багатьох інших населених пунктах України показали, що ці однакові та синхронні дії опирались на чіткі доктринальні положення російської геноцидальної політики влади та військового керівництва", - додав Буданов. Парламентська асамблея Ради Європи нещодавно визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Відповідну резолюцію підтримали 80 голосами, документ було ухвалено одноголосно. У ПАРЄ також звернули увагу, що агресія Росії проти України зараз - це продовження політики РФ зі знищенню українців.